5.

Історія перекладу та перекладознавства в Україні

Початок перекладної діяльності на території сучасної України починається ще у ІХ ст., коли у

864 р. імператор Візантії Михай ло ІІІ надіслав грецьких монахів Кирила та Мефодія для
проповідування християнства серед слов’янських народів. Вони почали свою діяльність зі
створення алфавіту, відомого усьому світові як кирилиця, за допомогою якого переклали з
грецької церковнослов’янською декілька релігій них текстів, в тому числі Новий Заповіт,
Псалтир та молитовник.

У ранній період існування Київської Русі, що підтримувала досить тісні торговельні та

культурні відносини з іншими європей ськими державами середньовіччя, головним
посередником та передавачем перекладної літератури було Болгарське царство, однак вже в
перші десятиліття ХІ ст. князь Ярослав Мудрий усвідомив необхідність мати власні
перекладені книги. Перекладні твори датовані ХІ, ХІІ і початком ХІІІ ст, відносяться переважно
до релігій ної літератури. У Київській Русі не робилися прямі переклади класичної античної
(давньогрецької чи давньоримської) літератури, але в різних збірках були представлені
фрагменти висловлень античних авторів.

Період з ХIV по XVII ст. характеризується як московський період розвитку східнослов’янських

земель. У цей період мистецтво перекладу продовжує розвиватися, хоча головне місце в
перекладній літературі, як і раніше, належить релігій ним книгам. Переклади поступово
втрачають анонімність, а роль перекладачів у розвитку мови та культури починає отримувати
суспільне визнання.

Початок XVІІІ ст., ознаменований реформами Петра І, є переломним періодом і для розвитку
перекладацької діяльності. Економічні та політичні реформи викликають розвиток наукового,
технічного, вій ськового, медичного, дипломатичного та інших видів перекладу. До перекладів
починають висувати жорсткіші якісні вимоги.З початком ХІХ ст. ситуація поступово
змінюється на краще у зв’язку з формуванням літературної української мови та самої
української літератури.

Починає формуватися власна українська традиція літературного перекладу. Першим згадаємо

ім’я нашого величного земляка – Григорія Сковороди. Наступними згадаємо імена двох
українських письменників – Івана Котляревського (1769–1838) та Петра Гулака-
Артемовського (1790–1865) – най відоміших представників травестій ного напрямку
українського перекладу.У другій половині ХІХ ст. спостерігається розквіт творчої діяльності
Михай ла Старицького.Трохи пізніше розгортається перекладацька діяльність великого поета
та вченого Івана Франка (1856–1916), автора численних перекладів із багатьох мов світу. Він
переклав першу частина «Фауста» Гете, «Мертві душі» Гоголя, політичну лірику Гей не, велику
кількість творів Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Міцкевича, балади та пісні
західноєвропей ських народів, твори античних май стрів.Леся Українка (1871–1913) відома в
історії українського художнього перекладу своєю роботою над десятками ліричних віршів
Гей не, прозою Гоголя та Горького, уривками з творів Гомера, Данте, Бай рона, ліричними
піснями давнього Єгипту та гімнами з давньоіндій ської «Рігведи».
6. Виникнення теоретичного перекладознавства. Предмет, методи та завдання теорії
перекладу.

Теорія перекладознавства
У широкому сенсі термін " теорія перекладу " - це будь-які концепції , положення і
спостереження, що стосуються перекладацької практики , способів і умов її здій снення , різних
факторів, що мають на неї прямий або непрямий вплив . У більш вузькому сенсі " теорія
перекладу " включає лише власне теоретичну частину перекладознавства і протиставляється
й ого прикладним аспектам .

Переклад - це складне багатогранне явище , окремі аспекти якого можуть бути предметом
дослідження різних наук . Залежно від предмета дослідження можна виділити психологічне
перекладознавство ( психологію перекладу) , літературне перекладознавство ( теорію
художнього або літературного перекладу ) , етнографічне перекладознавство , історичне
перекладознавство і т.д.

У теорії перекладу розрізняються " загальна теорія перекладу", " приватні теорії перекладу " і "
спеціальні теорії перекладу".
1) Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, вивчав най більш загальні
лінгвістичні закономірності перекладу , незалежно від особливостей конкретної пари мов , що
беруть участь в процесі перекладу, способу здій снення цього процесу та індивідуальних
особливостей конкретного акту перекладу.
2) Приватна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає лінгвістичні
аспекти перекладу з однієї мови на іншу.
3) Спеціальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу , розкриває особливості
процесу перекладу текстів різних типів і жанрів , а також вплив на характер цього процесу
мовних форм та умов й ого здій снення .

Завдання теорії перекладу

Теорія перекладу ставить перед собою такі основні завдання:

1) розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу, вказати й ого відмінність від

інших видів мовного посередництва ;
2) розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності ;
3) розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності
текстів оригіналу та перекладу;
4) визначити поняття "норми перекладу" і розробити принципи оцінки якості перекладу.

Методи теорії перекладознавства

Важливим методом дослідження в лінгвістиці перекладу служить порівняльний аналіз
перекладу , тобто аналіз форми та змісту тексту перекладу в зіставленні з формою і змістом
оригіналу . У процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами на
різних мовах ( текстом оригіналу і текстом перекладу) . Зіставляючи такі тексти , можна
розкрити внутрішній механізм перекладу , виявити еквівалентні одиниці , а також виявити
зміни форми і змісту , що відбуваються при заміні одиниці оригіналу еквівалентною їй
одиницею тексту перекладу. При цьому можливо і порівняння двох або кількох перекладів
одного і того ж оригіналу .
7. Переклад як процес і результат.

Багато дослідників намагалися визначити, що являє собою процес перекладу і як він

відбувається. З точки зору мовознавства текст перекладу с кінцевим продуктом, результатом
дій перекладача. Разом з тим, переклад може означати певну послідовність дій перекладача.
Тому в деяких працях початкового періоду розвитку теорії перекладу підкреслювалася
необхідність вважати об'єктом дослідження саме динамічний аспект перекладу, тобто
переклад як процес. Загалом у структурі складного і багатоаспектного процесу перекладу
можна умовно виділити три етапи: розуміння, вираження іншою мовою і подальший аналіз.
Він спрямований на передання інформації з мови-оригіналу на мову-перекладу;

Подальший аналіз показав, що саме результат перекладу являє собою ту реальність, яку можна
спостерігати, на підставі якої можна судити про те як відбувається процес перекладу,
недосяжний для пересічного споглядача. Текст, що з’являється у результаті діяльності
перекладача, також називається перекладом. Цей текст може бути викладеним усно чи на
папері. Най кращим буде вважатися такий переклад, в якому вдалося зберегти єдність змісту і
форми, правильно відтворити авторську інтенцію, авторський стиль. Переклад може бути
здій сненим з однієї мови на іншу (споріднену, неспоріднену, близькоспоріднену); з
літературної мови на діалект або навпаки; з давньої мови на сучасну і т.д.

Таким чином, об'єктом вивчення ЛТП одночасно є:

• тексти "вихідною" мовою і мовою перекладу;

• процес перетворення ТО на ТП.

8. Класифікація та загальна характеристика різновидів перекладу.

І. Переклад, що здій снюється людиною:

1) письмовий (виконується перекладачем тією чи іншою мовою);

2) усний , у вигляді тлумачення (відбувається під час безпосередньої зустрічі осіб);
3) письмовий та усний (при укладанні угод і контрактів, офіцій них домовленостей ).

ІІ. Комп’ютерний переклад (й ого можливості обмежені на сучасному етапі).

ІІІ. Змішаний переклад:

1) автоматичний (більшість роботи виконує комп’ютер чи інший електронний перекладач, а
людина задіяна частково);
2) традицій ний (основну роботу виконує перекладач-людина, машинний переклад
застосовується незначною мірою як допоміжний засіб). Джерелом інформації для перекладу
можуть бути засоби масової інформації, фоно- або письмові записи промов, будь-який
письмовий матеріал.

УСНИЙ ПЕРЕКЛАД:
Усний переклад здій снюється на ліній ному, послідовному і синхронному рівнях.

Най нижчим рівнем усного перекладу є ліній ний рівень. Як правило, він використовується на
побутовому рівні суспільних відносин (наприклад, коли зустрічаються друзі, що приїхали з
однієї країни до іншої, або приватна делегація, родина та ін.).
Послідовний рівень – це більш високий рівень усного перекладу. Працюючи на цьому рівні,
перекладач здій снює інтерпретацію/тлумачення на різних рівнях соціальних, суспільних
відносин (наприклад, під час наукової конференції, з’їзду працівників різних сфер
господарської діяльності, комерцій них заходів та ін.). Послідовний рівень перекладу вимагає
від особи перекладача вільне володіння як МО, та і МП, високої фахової підготовки.

Най вищим рівнем тлумачення є синхронний переклад. Зазвичай , перекладачсинхроніст не має

зв’язку з джерелом інформації. Він працює відокремлено, іноді – у спеціально відведеній для
нього кабіні, де через навушники він чує джерело і синхронно (одночасно) перекладає у
мікрофон почуте.

Види усного перекладу:

Існують такі види перекладу: буквальний , вільний , адекватний

1) Буквальний переклад - це механічний переклад слів іноземного тексту у тому порядку, у

якому вони зустрічаються у тексті, без врахування синтаксичних логічних зв'язків.
2) Вільний переклад застосовують у особливих випадках, коли не вимагається передача стилю
оригіналу чи коли відтворення стилістичних особливостей оригіналу, викликане великими
труднощами (e. g. переклад стародавніх текстів), чи коли переклад роблять для інформації
вузького кола осіб.
3) Адекватний переклад передбачає вичерпану передачу змісту оригіналу і повноцінну
функціонально-стилістичну відповідність й ому. Поняття адекватність перекладу стосується не
лише перекладу художньої літератури. Навіть науковотехнічний чи науково-популярний
текст, газетна стаття мають свій стиль, який потрібно відтворити у перекладі.

Види письмового перекладу:

1. Художній переклад - у цей вид перекладу включається вся художня література (поезія, проза,
фольклор), публіцистика і літературна критика. Для того щоб працювати в цьому напрямку,
перекладач в ідеалі повинен володіти літературним талантом. Як мінімум, від нього
вимагається вміння наділяти перекладений сенс в літературну форму, відповідно манері
письма автора, якого перекладають.

2. науково-технічний .

тип перекладів у свою чергу поділяється на кілька окремих груп:

технічні -

економічні -

юридичні –

медичні -

Для роботи з науково-технічними перекладами від фахівця потрібна наявність знань в

конкретній області, з якою пов'язаний текст оригіналу.

3. суспільно-політичний

Най частіше перекладу вимагають суспільно-політичні документи, журнали, газети, виступи на

радіо і телебаченні. Головна функція такого типу перекладів - інформацій на. При цьому
початкові тексти можуть бути розраховані впливати на публіку, виконувати завдання з
обробки громадської думки. Для вміння зай матися таким видом перекладів потрібні відповідні
політичні знання, розуміння процесів, і обстановки, в якій вони написані або сказані.