[Год]

[]
[Подзаголовок документа]
USER
 2

ВСТУП…………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………5
1.1 Жанрові особливості поетичного дискурсу………………………..5
1.2 Роль стилістичних засобів у поетичному дискурсі ………………11
1.3 Лексичні засоби як компонент поетичного дискурсу………….…18
РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ С. ПЛАТ…22
2.1 Особливості стилю поетичних творів С. Плат………………….….22
2.2 Стилістичні засоби у творах авторки………………………..….…...24
2.2.1 Порівняння та персоніфікація………………………………..…….27
2.2.2 Метафори та їхня роль у поезії С. Плат…………………...………31
ВИСНОВКИ……………………………………………………..…..……34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………37
 3

ВСТУП
Американська поетеса Сільвія Плат (Sylvia Plath, 1932-1963), творчість
якої традиційно відноситься до сповідальної поезії (The Confessional Poetry),
рано пішла з життя. Однак за десятиліття активної літературної діяльності
вона створила значний ряд поетичних творів, що увійшли до збірки «Колос
та інші вірші» (Colossus and Other Poems, 1960), «Аріель» (Ariel, 1965),
«Розсікаючи води» (Crossing the Water, 1971). У 1982 році С.Плат була
присуджена престижна премія Пулітцера. Ім'я письменниці не тільки добре
відоме західному читачеві, а й давно перетворилося на своєрідний міф, який
уособлює трагічну долю бунтівної жінки-поета у світі, керованому
чоловіками.
В американській критиці і літературознавстві утворилося два основні
підходи до вивчення творчості Сільвії Плат - біографічний і феміністський,
які виявляють певну схожість. Дослідження її творів у руслі феміністської
традиції складають значну кількість від загального корпусу робіт про
творчість письменниці (Л.К. Бінтзен, Дж.П.Аннас, П.Беннетт, Дж.Маркей,
С.М. Гільберт, Дж.Роуз, С.Ван Дайн).
У світлі феміністського підходу, вірші, написані поетесою в останні
місяці життя і складові центральної частини її творчої спадщини,
розглядаються як автентичний автобіографічний запис душевних страждань
авторки, як доказ її положення жертви сучасного їй американського
суспільства в цілому і власного чоловіка зокрема.
Інтерпретація творів С. Плат крізь призму біографічних фактів
зводиться до твердження, що, в силу сповідальності творчості письменниці,
особливості її художнього світу не можуть бути адекватно зрозумілі поза
контекстом життєвих обставин (Р.Маззенті, Дж. Кролл). Одним з найбільш
значущих напрямків рецепції С. Плат є саме сформований великий ряд
біографій, що значною мірою визначають рецептивне поле, в рамках якого
формується літературний образ С. Плат. У Росії перші переклади творів С.
 4

Плат з'явилися на початку XXI століття. У 2000 році вийшов збірник обраних
віршів Сільвії Плат у перекладі В.Бетаки.
Незважаючи на канонічний статус С. Плат в англомовній літературі,
творчість письменниці в належній мірі не привертала уваги вітчизняних
дослідників. Роботи вітчизняних дослідників, присвячених життю і творчості
С.Плат, представлені низкою статей, в яких розглядаються лише приватні
аспекти прози і поезії письменниці.
Актуальність нашого дослідження обумовлена необхідністю
комплексного дослідження творчості С. Плат, яке б дозволило описати
особливості художнього світу автора в більш широкому контексті
американської літератури другої половини XX століття.
Предмет дослідження – стилістичні особливості поезії С. Плат у збірці
«Аріель».
Об'єкт дослідження – творчість Сильвії Плат, зокрема збірка
«Аріель».
Метою курсової роботи є дослідження художнього світу поетичних і
прозових творів С. Плат.
Завдання, які потрібно виконати під час проведення дослідження:
1. визначити особливості поетичного дискурсу;
2. відзначити роль стилістичних та лексичних засобів у поетичному
дискурсі;
3. познайомитися з особливостями стилю Сильвії Плат;
4. охарактеризувати використання стилістичних засобів в поезії Сильвії
Плат, зокрема у збірці «Аріель».
Специфіка предмета дослідження зумовила комплексність методів, що
використовуються в роботі. Поряд з методами структурно-семіотичного
літературознавства, інтертекстуального аналізу та компаративістськими
методами в курсовій роботі використовуються культурно-історичний,
описовий та біографічний методи.
 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Жанрові особливості поетичного дискурсу
Поетичні твори привертають увагу вчених різних областей знань:
філологів, філософів, лінгвістів, математиків. Будучи фактом мови та фактом
культури, володіючи певною системою віршування, поетичний текст
протягом багатьох років виявляє все нові аспекти дослідження. Аналізуються
рима і ритм, елементи, що роблять мову поетичною [13; 32], досліджуються
структура окремих троп та фігур, а також механізми поетичної структури
загалом. Інтерес лінгвістів викликає структура поетичного тексту [2;10],
досліджується його інформаційне багатство [22], з'ясовуються особливості
поетичного тексту в передачі естетичної інформації. Проводиться вивчення
мотивації поетичного слова, його високого сугестивного і семантичного
потенціалу в структурі поетичного твору [12].
Справжнє дослідження присвячене розгляду поетичного дискурсу,
являє собою діалектичну взаємодію складових «автор – текст» і «читач –
текст», в якому текст є тією ланкою, яка з'єднує естетичну діяльність автора і
аудиторії в гетерогенне ціле поетичного дискурсу.
Поняття дискурсу було введено в лінгвістику Е. Бюіссансом, який
включає його в сосюрівське протиставлення мови (langue) і мовлення(parole),
«де langue - система, якась; особлива розумова конструкція, discours -
комбінації, за допомогою яких говорять використовує код мови, і parole -
механізм, що дозволяє здійснювати ці комбінації (тобто семічний акт)» [28].
Згідно з Е.Бенвеністом, який один з перших надав дискурсу термінологічне
значення, - це емпіричний об'єкт, з яким стикається лінгвіст, коли він
відкриває для себе сліди суб'єкта висловлювання, формальні елементи, що
вказують на присвоєння мови суб'єктом мовлення [2].
В англо-американській концепції дискурс трактувався як послідовність
висловлювань, відрізок тексту, більший, ніж речення. У початкових
варіантах англо-американська концепція дискурсивного аналізу
 6

використовувалася як формальний метод аналізу зв'язного мовлення або

листів.
Надалі під впливом теорії комунікативно-прагматичних моделей мови
та ідей когнітивної науки склався функціональнолінгвістичний підхід до
визначення дискурсу, а, отже, і до визначення дискурсивного аналізу.
Дискурс став досліджуватися як актуалізований текст (на відміну від тексту
як формальної граматичної структури), як складна єдність мовної форми,
значення та мовленнєвої дії, яка може бути охарактеризована за допомогою
поняття комунікативної події або комунікативного акту [31]. У результаті
зміни підходу до розгляду об'єкта дослідження в дискурсивному аналізі на
перший план вийшов динамічний характер дискурсу. Крім тексту
(сформованого відправником та інтерпретованого одержувачем) в фокусі
дискурсивного аналізу виявився ряд контекстуальних, когнітивних і
прагматичних факторів (контекст ситуації, знання світу, пресупозиції) [30].
З 70-х років ХХ століття дискурсивний аналіз стає міждисциплінарною
дослідницькою дисципліною, що оперує основними досягненнями
етнолінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, прагмалінгвістики,
комунікативістики та інших наукових напрямів. При цьому в етнолінгвістиці
дискурс ототожнюється з сенсогенеруючим і світонароджувальним
«пристроєм», культурним текстом, ментальним фрагментом можливого
світу.
У соціолінгвістичних дослідженнях присутнє розуміння дискурсу як
комунікативної події, що звільняє людину від детермінізму природи і собі
подібних, мовного лицедійства, який перекидає усталені стереотипи
сприйняття і поведінки [15].
У психолінгвістиці дискурс трактується як поточна мовленнєва
діяльність, одночасно являє собою масив і потік текстів різних типів, як
письмових, так і усних, у сукупності необхідних і неминучих умов їх
існування від формування задуму до отримання сенсу [22].
 7

Розуміння дискурсу як комунікативної події спирається на його

уявлення як комунікативної події в концепції Т.А. ван Дейка, згідно з якою
«... дискурс, в широкому сенсі слова, є складним єдністю мовної форми,
значення та дії, яка могла б бути найкращим чином охарактеризовано за
допомогою поняття комунікативного події або комунікативного акту» [31].
Дискурсивний підхід у дослідженні поетичного твору відкриває новий
вимір віршованого тексту, оскільки включає в область свого розгляду такі
складові процесу поетичної комунікації, як «автор» і «читач». О.М. Леонтьєв
зазначає, що в реальному світі визначеність цілісної речі виступає через її
зв'язки з іншими речами, не через зображення предмета у свідомості, а за
допомогою його зображеності [19]. Врахування діяльності породжуючого і
сприймаючого свідомості відновлює цілісність естетичного об'єкта, яким є
поетичний твір, і представляє кожне читацьке звернення до тексту як процес
художньо - естетичного спілкування між автором і реципієнтами.
Поетичний дискурс являє собою матеріальну фіксацію процесу
поетичної комунікації і розглядається як цілеспрямоване соціальна дія.
Даний підхід до художнього тексту був запропонований Л.С. Виготським. За
його словами, мистецтво є дія соціальна, громадська техніка почуття,
знаряддя суспільства, за допомогою якого воно втягує в коло соціального
життя найбільш інтимні і досить особисті сторони нашої істоти [9]. Спочатку
індивідуальне почуття через твір мистецтва стає суспільним або
узагальнюється. Розгляд твору мистецтва як соціальної діяльності в умовах
реального світу відображено в різних дослідженнях художнього дискурсу
[30]. У визначеннях і дослідженнях художнього і поетичного дискурсу [16],
дискурс розглядається як відображення складного процесу мовчання в
сукупності з подієвими, культурологічними, психологічними факторами, що
вказують на «присвоєння промови мовцеві».
Дійсно, поетичний дискурс є персональним типом дискурсу, який
сходить до виражених Я - інтенцій автора [8]. При породженні тексту
свідомість поета не просто дублює за допомогою знакових моментів
 8

відображену реальність, а виділяє в ній значущі для суб'єктів ознаки та

властивості, конструює їх в ідеальні узагальнені моделі дійсності. Ініціює цей
процес не бажання передати думку або інформацію, а прагнення автора
висловити свої інтенції [7]. Ще В. Гумбольдт зазначав, що прекрасне
призначення поета - за допомогою всебічного обмеження свого матеріалу
провести необмежену і нескінченну дію, за допомогою індивідуального
образу задовольнити всі потреби ідеї, відкрити цілий світ явищ [12].
У цій роботі поетичний дискурс визначається як гетерогенна єдність,
що реалізується як результат соціального, історичного і культурологічного
процесу у вигляді поетичних текстів, створених групою суб'єктів або
окремими суб'єктами, наділеними здатністю естетично перетворювати
дійсність крізь призму внутрішнього стану та авторської майстерності в
художньо закінчене ціле. Це ціле реалізується у вигляді художніх або
поетичних текстів, які мають подію, соціальну, психологічну, образну та
поетичну інформацію з непересічною цінністю, яку здатна породжувати
свідомість.
Досліджуваний у роботі поетичний дискурс має наступні принципові
характеристики, що відрізняють його від інших видів дискурсу: по-перше,
поетичний дискурс передбачає особливе вживання мови, що формується в
реалізації так званої «фасцинуючої» функції мови, тобто в наданні
психофізіологічного впливу на реципієнта. Зазначена функція реалізується на
двох рівнях: на рівні власне впливу на чуттєве сприйняття реципієнта і на
рівні інтелектуального декодування символічної інформації, закладеної в
тексті (реалізація «ігрової» природи мовних одиниць).
По-друге, розглянутий тип дискурсу являє собою віршовану форму, що
характеризується існуванням організованих прийомів віршованої мови,
основними з яких є членство на співставлені між собою одиниць та наявності
внутрішнього заходу - ритму. У загальному віршована композиція включає:
а) віршований розмір або метр (насамперед довжину вірша); б)
співвідношення синтаксичного членства мови і метричного (збіг
 9

синтаксичного відрізка мовлення (синтагми) і вірша або їх розбіжність, поява

внутрішніх пауз і переносів незакінченої синтагми в наступний вірш); в)
строфічну організацію вірша (астрофічну структуру - об'єднання віршів у
великі єдності за семантико-синтаксичним ознакам - і структуру строфічну, в
якій вірші шикуються у чітко відокремлені один від одного строфи з різним
кількістю віршів, закінчені синтаксично); г) наявність або відсутність рифм і
способу рифмування; д) інтонаційно-ритмічна організація мовлення; е)
спеціальний віршований синтаксис (синтаксичний паралелізм віршів і строф,
організовану систему повторів віршів і строф у вигляді анафор, епіфор,
підхоплень, рефренів, кільцевої будови строф і цілих віршів [7].
Нарешті, поетичний дискурс характеризується наявністю
комунікативного зв'язку особливого, глибоко інтимного характеру між
реальним\імпліцитним читачем і реальним/імпліцитним автором; формою
представлення інформації, що по-особливому характеризує як передачу
інформації, так і її інтерпретацію; потреба в багаторазовому перерахуванні і
запам'ятовуванні напам'ять, що нагадує потребу в спілкуванні з близькою
людиною; відмінністю мови поетичного дискурсу від мови інших жанрів як
за змістом, так і за способом передачі інформації. Таким чином, для
поетичного дискурсу типова загострена антропологічність змісту.
Людина по відношенню до тексту в поетичному дискурсі виступає у
двох іпостасях (поет і читач), що представляють собою єдинороздільну
сутність, яку можна визначити як Homo poeticus (людина поетична), тобто
людина поезії, людина, якій потрібна поезія. У термінах сучасної лінгвістики
Homo poeticus визначається як поетична мовна особистість. Поетична мовна
особистість є одним з функціонально обумовлених типів мовних
особистостей, що володіють поетичним мисленням (світорозумінням),
специфіка якого обумовлена естетичною функцією поетичної мови.
Поетична мовна особистість є носієм особливої поетичної картини
світу, в якій виділяється три основні моменти: а) когнітивна складова, б)
інтерпретаційний характер і в) семіотична природа.
 10

Комунікативно-прагматичною умовою функціонування тексту в

дискурсі є комунікативна ситуація, тобто ситуація, в якій реалізується
характерна для поетичного дискурсу неканонічна комунікація. Саме
комунікативна ситуація виступає як механізм послідовної передачі поетичної
інформації.
Модель смислової інформації в поетичному дискурсі включає такі
обов'язкові компоненти:
1. концептуальну складову - інформацію про модель світу автора, його
когнітивних структурах, концептосфері;
2. естетичну інформацію про особливості художнього поетичного
сполучення, що відображає реальний світ в образній формі з позицій
естетичного ідеалу автора;
3. емотивну складову, що включає інформацію по емоційному стані
поета, його почуттях при створенні вірша [11].
Фактуальна ж інформація, яку іноді досить важко визначити в
поетичному тексті, є «матеріальним» носієм іншого, набагато більш
суттєвого, глибинного змісту, складає серцевину ліричної комунікації.
В «правдиво поетичному тексті» естетична інформація часто головує
не тільки над фактуальною, а й над концептуальною, Передача естетичної
інформації - головна функція поетичного тексту. На відміну від інформації
фактуальної, семантичної, яка робить наголос на передачу досвіду фактів,
естетична націлена на передачу оцінок, досвіду відносин. Її домінування
обумовлене провідною естетичною функцією поетичного мови, про яку Ян
Мукаржовський писав, що вона («естетична», або «поетична» функція) є
єдиною постійною ознакою мови поетичного [20].
Зміст ліричного твору не є довільним, а завжди знаходиться в
залежності від конкретних історичних умов його створення, чи інакше, від
атмосфери, характерної для людського суспільства певної епохи.
Поезія першої половини ХХ століття характеризується низкою типових
філософських тем. Поезія сучасності, яка, по суті, є мистецтвом
 11

реалістичного модернізму, згідно з думкою літературознавців, в повному

сенсі цього слова є спадкоємицею романтизму попереднього століття. При
цьому, на відміну від попередніх епох, романтизм у цей період робиться
символом натуральності і правдивості. Поети вказаного періоду прагнуть
відновити цілісність миру, який фізично і духовно розривається на частини
бурхливим науково-технічним прогресом укупі з політичними успіхами,
побудованими на великому дипломатичному вмінні і необмеженому цинізмі,
так само як і одвічними суперечностями між мрією і дійсністю, духом і
матерією, почуттям і розумом, життям і смертю, добром і злом, пороком і
чеснотою, правдою і брехнею, багатством і бідністю, миром і війною [20].
Відповідно до домінуючих філософських та літературних тенденцій
досліджуваної епохи, нами виділені наступні тематичні групи творів:
1) твори, що описують внутрішній стан ліричного героя або його зміна
під впливом зовнішньої ситуації;
2) твори, які передають динаміку відносин кількох людей;
3) твори, що містять опис явища або події зовнішнього миру;
4) твори, що містять філософську сентенцію [20].
Виходячи зі спостережень над тематикою поетичних творів першої
половини ХХ століття і розробленої відповідно до цього тематичної
класифікації, можна зробити висновок про такі характеристики
світорозуміння людини зазначеного часового періоду, як схильність до
саморефлексії та увага до емоційного компоненту пізнання; значимість місця
оточуючих людей у власному світі; пошук співзвуччя світу зовнішніх
об'єктів внутрішньому світу людини; прагнення абстрагованого
роздумування над сенсом буття. Таким чином, дана тематика вказує на
безперервний характер відбиття макрокосму в мікрокосмі людської істоти та
її існування, з одного боку, і на актуальність звернення до дослідження
поетичного дискурсу як одного із способів формування ціннісної картини
людини в сучасну епоху.
 12

1.2 Роль стилістичних засобів у поетичному дискурсі

Художня мова - це особливий стиль мови, що історично склався в
системі англійської літературної мови, володіє низкою спільних рис, також
історично мінливих, і великою різноманітністю приватних особливостей, що
видозмінюються залежно від форм прояву цього стилю, від епохи, від
індивідуальної манери автора [3, с.84].
Стиль художньої мови являє собою складну єдність різнорідних рис,
що відрізняють цей стиль від усіх інших стилів сучасної англійської
літературної мови. Та обставина, що цей стиль допускає використання
елементів інших стилів, хоча й оброблених відповідно загальним, типовим
рисам цього стилю, ставить його в дещо особливе положення по відношенню
до інших мовленнєвих стилів. Більше того, стиль художнього мовлення
допускає використання таких елементів мови, які на даному етапі розвитку
літературної норми мови неприпустимі. У мові художніх творів сучасних
англійських письменників можна знайти мовні факти, що виходять за норми
літературної мови, наприклад, жаргонізми, вульгаризми, діалектизми тощо.
Ці елементи в стилі художньої мови з'являються в обробленому,
типізованому, відібраному вигляді. Вони не використовуються тут у своєму,
так би мовити, натуральному вигляді; таке використання нелітерних слів
засмічувало б мову і не сприяло б збагаченню та розвитку літературної
норми мови [ 4, с.15].
Одним із напрямків сучасної лінгвістики є вивчення засобів і способів
зв’язку самостійних пропозицій, а також надфразових єдностей, способів їх
об’єднання у фрагменти й цілі мовні твори. Предметом синтаксичної
стилістики також є вивчення специфіки функціонування виразних засобів і
прийомів у складних мовних творах. Стилістичний прийом реалізується, як
правило, у контексті єдності абзацу й цілого тексту. Взаємодія моделей
речень у таких контекстах надає емоційного й експресивного значення
відрізкам мови, які вони утворюють. Залежно від характеру відносин між
синтаксичними моделями, способів транспозиції їх значення та характеру
 13

зв’язку між компонентами цих моделей виділяють три групи стилістичних

прийомів, заснованих на формальних і смислових взаємодіях декількох
синтаксичних конструкцій у певному контексті. До цих груп стилістичних
прийомів синтаксису належать паралелізм, хіазм, анафора й епіфора. Відомо,
що основним способом логічної смислового зв’язку між самостійними
реченнями є їх структурна співвіднесеність. Вона може виражатися в різних
співвідношеннях між членами об’єднувальних речень (лексичний повтор,
використання слівзамінників, синонімічні заміни) та в паралелізмі їх
побудови.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано
розв’язання порушеної проблеми, показав, що такі науковці, як І. В. Арнольд,
Ш. Баллі, М. П. Брандес, І. Р. Гальперін, Н. В. Гуйванюк, Є. А. Іванчикова, О.
М. Мороховський, Д. Е. Розенталь, Ю. М. Скребнєв, Б. Совінскі та інші,
приділили вказаному питанню багато уваги. Спираючись на дослідження
вчених, наголошуємо на тому, що кожний окремий контекст має свої
особливості функціонування стилістичних прийомів.
Своєрідна експресія та стилістична значимість мовлення притаманна не
тільки звукам, словам і їхнім граматичним формам, а й значною мірою
синтаксичній організації мовлення, адже відбувається транспозиція значення
граматичних засобів зв’язку між членами речення. Стиль будь-якої мови
визначається синтаксисом, а отже, синтаксична організація мовлення є
основним засобом виразності. Як відомо, речення – граматична конструкція,
побудована з одного чи кількох слів певної мови, що становить окрему,
відносно незалежну думку, значеннєве, граматичне та інтонаційне ціле, що
виражає думку у відношенні її до дійсності, одним словом, чи сполукою слів
та є основним механізмом текстотворення. Речення передає інформацію та
протягом свого розгортання вступає у зв’язок з іншими реченнями. Залежно
від характеру передачі та реалізації такого зв’язку в цьому процесі задіяні
різні граматичні та стилістичні прийоми.
 14

Сучасна англійська мова характеризується різноманітними видами

компресії, адже її використання надає висловам динамічності, інтонації
живої мови та художньої виразності.
У художніх текстах нерідко спостерігається незвичайне поєднання
складових частин речення, що руйнують звичну логіку синтаксичних
зв’язків. У цьому сенсі заслуговує на увагу аналіз стилістичних функцій
деяких типів поєднань простих речень усередині складного. Стираючи
логічний зв’язок між висловлюваннями, письменник прагне створити
багатоплановість оповіді. Сам зв’язок, а не тільки зміст речення стає
художньо вагомим. Багатократне повторення сполучника and своєрідно
сполучає речення, що перебувають одне з одним у різних смислових
відношеннях, тобто одночасності дій або станів, тимчасової послідовності,
причини тощо. При порушенні звичної логіки синтаксичного сполучення
частин складного речення смислові розбіжності між їх узуальним та
оказіональним уживанням вносять в оповідь суб’єктивні мотиви та
вживаються з певною стилістичною метою. Отже, виразні засоби та
стилістичні прийоми синтаксису, які створюються як із використанням
стилістично маркованих конструкцій, так і без їхньої участі, є одним із
найбагатших засобів стилістики англійської мови.
Отже, проаналізувавши стилістичні прийоми, засновані на формальних
та смислових взаємодіях декількох синтаксичних конструкцій або речень у
певному контексті, вважаємо, що вони є невід’ємними частинами
мовленнєвої виразності та вносять особливий вклад у стилістику іноземної
мови. Їх широке використання в публіцистиці та художній літературі поєднує
риси як виражальних засобів, так і функції посилення прагматичного ефекту
висловлювання.

1.3 Лексичні засоби як компонент поетичного дискурсу

Поетична мова тісно пов'язана, з одного боку з літературною мовою,
яка є його нормативним підґрунтям, а з іншого - загальнонаціональною
 15

мовою, звідки вона черпає різноманітні характерологічні мовні засоби.

Поетичне слово виростає з реального слова і в реальному слові, стаючи
мотивованим у тексті і виконуючи певну художню функцію.
Кожна мова має надзвичайно багатий і різноманітний словниковий
склад. Іноді потрібне ціле життя, щоб освоїти усе багатство лексем. У цьому
підрозділі ми закцентуємо свою увагу на важливості лексичних засобів
виразності мовлення, якими передусім виступають тропи, такі як: епітет,
метафора, метонімія, перифраза, евфемізм та інші. Звичайно, тропи є
неодмінною прикметою насамперед мови художнього твору, однак, доречно
вжиті мовцем у повсякденному мовленні, вони спроможні значною мірою
увиразнити його, а відтак посилити вплив такого мовлення на слухачів.
Тобто можна без перебільшення стверджувати, що лексичні засоби
виразності мовлення, передусім тропи, відіграють неабияку роль у
становленні мовної особистості, особливо вчителя. Люди саме цієї професії
покликані навчати слова і словом, тож мовлення педагога має бути не тільки
правильним, змістовним, точним, але й емоційним, переконливим, чого
можна досягнути, використовуючи лексичні засоби виразності.
Троп – це мовний зворот, у якому слово або словосполучення вжиті в
переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту
виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі
тощо [4, 313].
Відома дослідниця поетичної мови О.Бандура зазначає: “Художня
функція тропів полягає в тому, що вони допомагають виділити, підкреслити в
зображуваному характері, явищі, предметі потрібну рису чи якість, тобто
сприяють їх індивідуалізації. Тропи надають художньо-образної виразності,
емоційності, поетичності». У наведеній цитаті йдеться про роль тропів в
увиразненні поетичного мовлення, однак, як уже зазначалося, не виникає
сумніву в тому, що доцільне використання тропів мовцями сприяє
увиразненню й повсякденного мовлення, забезпечуючи його позитивний
вплив на тих, хто слухає. Найпростішим видом тропів є епітет, але водночас
 16

він виступає надзвичайно ефективним засобом увиразнення як мови

художнього твору, так і мовлення.
«Епітет – категорія художньо-мистецька і вважається різновидом
означення» [6,71]. Якщо хочемо вирізнити якесь явище, предмет з-поміж
інших, якщо намагаємося словом змалювати життєву картину, точніше
передати думку, надати мові образності, емоційності, то послуговуємося
словами-означеннями, або епітетами [1,3].
На думку М.Рибникової, “як майстер пензля тяжіє до певних фарб та
ліній, так художник слова тяжіє до певних епітетів». Подібно до майстерного
малярського твору або сучасної кольорової фотографії приваблюють зір
соковитими барвами художні означення, описують, малюють, оцінюють,
увиразнюють словесне зображення. Вони пробуджують думку, допомагають
розвивати мовне чуття… «Коли епітет б’є стрілою у саму щонайглибшу
суть» (М.Рильський), виникає енергія мовотворення, розкриваються таємниці
життя слова в його вічному розвитку [1, 5]. Будуючи власні висловлювання,
автор має послуговуватися влучними і доречними в конкретному
висловлюванні художніми означеннями, тобто епітетами, привертаючи увагу
аудиторії до образності цього тропа, заохочуючи її уживати епітети у
власному мовленні – як усному, так і писемному.
У повсякденному мовленні ми користуємося так званими постійними
(загальномовними, відомими мовцям) епітетами, запозичуючи їх з
фольклорних та літературних творів, наприклад: чисте (безкрає, широке)
поле; синє море; широкий степ; буйний вітер; зелений (розкішний, веселий)
гай; гаряче (лагідне, добре, мудре) слово; висока (крилата, золота) мрія;
грізне (заплакане, сумне, голубе, веселе, тривожне, чудове) небо; грозовий
(благодатний, довгожданий, сліпий) дощ.
Потужним засобом виразності мовлення виступає метафора.
Метафорою називається слово, значення якого переноситься на
найменування іншого предмета, пов’язаного з предметом, на який звичайно
вказує це слово, рисами подібності. Наприклад, у рядках вірша Є.Маланюка
 17

«Вічне»: «Досі сниться метелиця маю, завірюха херсонських вишень…» –

метафорами виступають слова «метелиця» та «завірюха», оскільки в даному
контексті вони вживаються не в прямому своєму значенні, коли вказують на
ті атмосферні явища, якими супроводжується прихід зими, а в переносному –
для підкреслення й посилення того враження, яке справляє цвітіння вишень
[3, 213-214].
Ми також послуговуємося найбільш уживаними загальномовними
метафорами, наприклад: сонце усміхається, час біжить, дні летять, ліс спить,
гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера та ін. Без сумніву,
метафори, виступаючи словесним засобом увиразнення мовлення,
збагачують, емоційно наснажують його, дозволяють мовцеві з більшою
переконливістю вплинути на слухача. Як відомо, саме художня метафора, що
відображає необ'єктивні логічні зв'язки між предметами і явищами, а
суб'єктивне, авторське бачення світу, привносить в текст алогічність,
непередбачуваність. Оскільки кіннотації, що лежать в основі художньої
метафори, суто індивідуальні і не є спільними для всіх членів мовного
колективу, текст, насичений метафоричними конструкціями, передбачає
потенційно нескінченне безліч прочитань. Це створює додаткові труднощі
для перекладача, який повинен, з одного боку, визначити для себе якусь
загальну лінію інтерпретації, якої він буде дотримуватися при передачі
смислів; з іншого боку, зберегти всю багатовимірність створеного за
допомогою метафори образу [41]. Тому письменники мають постійно
користуватися надзвичайно багатим метафоричним арсеналом рідної мови,
прилучаючи до краси образного слова своїх читачів.
Різновидом тропа, близького до метафори, є метонімія. Це слово,
значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного
з властивим для даного слова предметом за своєю природою Наприклад,
такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі метонімію, виражену
словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні,
оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі,
 18

які в ньому знаходилися [3, 216]. На відміну від метафори, метонімічне

зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за
ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до
понять одного порядку.
Метонімія досить широко використовується у віршованому та
прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб. Отже,
метонімія, як і метафора, увиразнює мовлення; цим лексичним засобом
виразності також треба вміти послуговуватися, якщо хочемо справляти
позитивне враження на слухачів. У повсякденному мовленні використовуємо
метонімічні вислови на зразок: місто спить, село радо зустрічає гостей,
чайник кипить, читаємо Івана Франка та інші. Звичайно, у таких і подібних
випадках можна висловитися біль звично, традиційно: «Жителі міста
сплять»; «Селяни (чи всі мешканці села) радо зустрічають гостей», «Вода в
чайнику кипить», «Читаємо твори Івана Франка», але більшої виразності,
експресивної наснаженості і гнучкості надає мовленню метонімія.
Увиразнює мовлення і такий різновид тропа, як гіпербола. Це
словесний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються в
надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу
увагу читача (слухача). Наприклад: «Давно, давно вже Київ панував. Його
церкви аж хмари зачіпали» (А.Метлинський); «Так ніхто не кохав. Через
тисячі літ лиш приходить подібне кохання» (В.Сосюра). В основі гіперболи
завжди лежить елемент певної абсурдності, різкого протиставлення
здоровому глузду або суспільному досвіду. Гіпербола завжди привертає до
себе увагу, виступає як несподіванка, яка з великою силою руйнує
автоматизм читацького сприйняття [3,223].
У мовленні послуговуємося гіперболічними висловами, чим
справляємо відповідне враження на слухачів: «Чоловік сходив увесь світ», «Я
тисячу разів тобі про це казала», «Пролито море сліз», «Сто разів чув про це»
та ін. Тропом, протилежним гіперболі, є літота. Це словесний зворот, в якому
ознаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшуванням.
 19

Наприклад: «О принесіть як не надію, то крихту рідноїземлі: Я притулю до

уст її і так застигну, так зомлію» (О.Олесь) [3,223].
Вдало використано літоту в оповіданні Марка Вовчка «Сестра»: бабуся
«малесенька, ледве од землі видно». Цей оригінальний троп широко
вживається в народних і літературних казках, наприклад: «хлопчик-
мізинчик», «дівчинка-дюймовочка», «хатинка на курячих ніжках». Чимало
літот є фразеологізмами чи ідіомами, як-от: рукою подати; грошей кіт
наплакав та ін. Мовці використовують цей засіб для надання висловлюванню
більшої переконливості, наприклад: «У тому озері води – жабі по коліно»,
«Життя людини – одна мить», «Кінь завбільшки з кішку» та інші.
Автори підручника «Теорія літератури» О.Галич, В.Назарець,
Є.Васильєв трактують тропи як засоби контекстуально-синонімічного
увиразнення мовлення. Важливо, щоб ці засоби, які так майстерно
використовують творці художнього слова, збагачували мовлення кожного
мовця та були доречно вжиті у конкретній мовленнєвій ситуації. За такої
умови лексичні засоби виразності мовлення, основні з яких ми розглядаємо в
цій роботі, спроможні посилити ефективність висловлювання, зробити його
емоційно насиченим, переконливим, таким, що пробуджує уяву реципієнта,
привертає його увагу, викликає позитивні емоції. Саме до побудови таких
висловлювань, до такого мовлення має прагнути кожен письменник.
Лексичні засоби виразності мовлення, передусім тропи, якраз і
відіграють надзвичайно важливу роль у мовно-літературній освіті читачів, у
становленні кожного з них як мовної особистості.
Перифраз (перифраза) – мовний зворот, який уживається замість
звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його
істотних і характерних ознак. Перифразами можуть бути як довільні, так і
фразеологічні сполучення слів, наприклад: майстер сцени – артист,
театральний режисер; благородні птахи – лебеді; чорне золото – вугілля,
нафта; бити себе в груди – каятись; накивати п’ятами – втекти і т.ін. [5, 546].
 20

У науково-популярних і публіцистичних текстах перифрази часто

використовують з метою уникнення повторень, а ще для того, щоб висловити
своє (авторське) ставлення до об’єкта розповіді. Зрештою, ці дієві в образно-
зображальному аспекті мовні звороти час від часу використовуємо у
власному мовленні, щоб урізноманітнити його, уникнути повторів, надати
мовленню більшої виразності та емоційної наснаги. Послуговуємося
влучними перифразами під час уживання загальних назв, наприклад:
телевізор – «голубий екран», газ – «блакитне паливо», цукор – «біла смерть»,
ліси – «легені планети», місяць – «нічне світило», сонце – «денне світило»,
лев – «цар звірів», гральний автомат – «однорукий бандит», алкоголь –
«зелений змій», заснути – «зануритися в сон» та ін. У «Літературознавчому
словнику-довіднику» зазначено: «До перифразів належить і заміна
авторського «Я» – «ваш покірний слуга», «автор цих рядків». Від частого
вживання, зокрема в засобах масової інформації, позитивні якості перифразів
нівелюються і перетворюються на штамп (королева полів, солодкі корені).
Перифраз у художній літературі має завданням зробити текст виразнішим,
більш дієвим та цілеспрямованим і своїм характером наближається до
метафори або метонімії, виражаючи семантику слова чи словосполучення
переносно, за принципом подібності й суміжності: «Лягло костьми
(загинуло) людей муштрованих (солдатів) чимало» (Т.Шевченко) [5, 547].
Т.Федорчук, автор статті «Навчання старшокласників використовувати
лексичні засоби виразності мовлення», окрім значення інших лексичних
засобів виразності, підкреслює значущість в увиразненні мови художнього
твору і мовлення і таких тропів, як евфемізми та дисфемізми. Евфемізмом
називається слово або словесний зворот, що пом’якшує форму вираження
висловлюваної думки. Евфемізм не обов’язково виступає як троп. Дуже часто
евфемістичні заміни досягаються засобами лексичної синонімії, наприклад:
затримався – замість спізнився; хто крайній? – замість хто останній? (у
черзі); поправився – замість розтовстів і т.д. Як троп, евфемізм найчастіше
 21

відносять до виду метонімії, або розгорнутої метонімії, тобто перифраза [3,

219].
Дисфемізм (дифемізм) – троп, протилежний евфемізмові, який полягає
у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу
більш грубого, вульгарного. У художній літературі і публіцистиці дисфемізм
допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного
факту, явища, персонажа: «На все життя зріднила нас тюрма, нам суджено в
ній гибіти й сконати» (І.Гнатюк) [5, 203].
Отож, на основі проаналізованої літератури і власних спостережень
доходимо висновку, що лексичні засоби виразності мовлення відіграють
надзвичайно важливу роль у становленні мовної особистості кожного мовця.
 22

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ С. ПЛАТ

2.1 Особливості стилю поетичних творів С. Плат
Творчість американської поетеси Сільвії Плат визнано однією з
найяскравіших явищ культурного життя 1950-х - 1960-х років. Багато в чому
близька сповідальною поезії, лірика Плат виходить, тим не менш, за рамки
літературних течій, і її автор постає як виключно самобутній і оригінальний
поет, по праву згадуваний в числі найбільших поетів XX століття.
Як зазначає Е.Ейрд, традиційно критики виділяють з поетичних творів
С. Плат вірші останніх місяців її життя, що увійшли до збірки «Аріель», як
твори, в яких індивідуальний стиль і система образів автора отримали своє
найбільш повне втілення. За надзвичайно короткий термін поетеса створила
цикл віршів, які багато в чому і забезпечили їй репутацію класика
американської літератури XX століття. У листі до матері від 16 жовтня 1962
року поетеса з певною самоіронією називає вірші з циклу «Аріель» своїми
найкращими віршами, які і «створять її ім'я» (the best poems of my life: they
will make my name) [42].
Останній вірш циклу «Вівця в тумані» (Sheep in Fog) було написано 2
грудня 1962 року. Це був також останній вірш у житті. До того ж, «Вівця в
тумані» був першим віршем, до якого поетеса 28 січня знову звернулася з
метою коригування, надавши йому елегійну тональність і перетворивши
його, за визначенням Теда Хьюза, на «похоронний марш натхненню збірки
«Аріель»». Таким чином, «Вівця в тумані» перетворилася на перший вірш
фінального циклу - ще три вірші були створені того ж дня, а всі одинадцять
були завершені протягом наступного тижня, з'явившись завершальними
«піснями смерті».
У контексті творчості С. Плат звернення до теми смерті і руйнування
стало поворотом внутрішньої онтологічної драми, яка в просторі роману
«Під скляним ковпаком» розвивається в позитивному ключі. Образ
ритуального відродження в заключній частині роману виявляється лише
 23

тимчасовим «тріумфом» автора над неминучістю смерті, який втрачається у

віршах «Аріель» [41].
Говорячи про твори С. Плат в контексті жіночої американської поезії
1960-х років, необхідно підкреслити, що центральними мотивами її
«жіночих» віршів були мотиви заборони, тиску, послуху, дотримання
загальноприйнятих норм, інтергфетовані, з жіночої точки зору, в іронічному
ключі. Як зазначає К. Каплан, усвідомлення табу і тиску сильно впливало на
жінок, які наважувалися «ослухатися», а тому прагнення виправдатися, хоча
й пофарбоване в іронічні тони, відчутно в жіночій поезії і прозі тих років.
Поезія С. Плат не виняток - наскрізна тема її віршів - тема чоловічого
придушення жіночої ідентичності, змушеної підкорюватися патріархальним
законам і нормам, щоб уникнути вигнання з «раю» чоловічої традиції. Ця
тема багато в чому обумовлює особливості символоутворення в поетиці С.
Плат. У цьому відношенні досить показові такі вірші як «Таточко» (Daddy),
«Чадра» (Purdah), «Вагітна жінка» (Heavy woman), «Зимові дерева» (Winter
trees).
Поетичний стиль Сільвії Плат містить в собі внутрішнє, структурне
протиріччя, напевно - на психоаналітичному рівні відображає подвійність
самої натури цього поета: з одного боку, Плат орієнтується на класичні
поетичні зразки англомовної поезії; відповідно, її стиль перебуває в пошуку
рими і чіткої ритмічної структури. З іншого ж боку, її стилістика багато в
чому схожа з технікою «потоку свідомості»: набір образів, виплескованих
Плат на папір, виявляється настільки інтенсивним, що самі ці образи з
величезними труднощами вписуються в яку-небудь структуру, - швидше - це
ряди асоціацій, що аритмічно, випадковим чином рухаються один за одним,
всередині яких початкова установка на риму обертається випадковістю
співзвуччя. Всякого роду гармонія і впорядкованість у віршах Плат - це
всього лише миті на поверхні неупорядкованого, хаотичного руху Життя. На
мій погляд, найкращі вірші Сільвії Плат - це ті, в яких вона відмовляється від
орієнтації на будь-які стандарти, ті, в яких модерністський хаос тріумфує над
 24

класичною традицією. Якщо в такому хаосі «римованість» якось дає про себе
знати, - добре; якщо рими не виявляється - це анітрохи не гірше.
У зв'язку з цим ризикну підкреслити, що в перекладах Плат орієнтація
перекладачів на початковий «пошук рими» є помилковою, вона «обмежує»
рух образів. Адже рідна стихія Сільвії Плат - це Хаос [40].
Творчість Сильвії Плат стала незаперечним фактом літературного
життя англомовного середовища, а завдяки незліченним перекладам, у тому
числі і на українську мову, оприявленим впливом на інші літератури. Сильвія
Плат відноситься до тих унікальних письменників, чиї тексти не перестають
дивувати реципієнтів та критиків.
Аналізуючи індивідуальний письменницький Сильвії Плат, ми,
безперечно, не можемо не підкреслити особливості суспільно-культурного
дискурсу, що мав неабиякий вплив на семантичне навантаження
концептосфери поетеси. Її розвиток як Автора можна побачити на прикладі
лексичних зацікавлень, багатства метафор, розширення персонального
досвіду, відтвореного у текстах.

2.2 Стилістичні засоби у творах авторки

Серед об’єктів лінгвістичного аналізу творчого доробку Сильвії Плат
ми мусимо звернути увагу не лише на лексико-семантичні особливості її
поетичного стилю, концептосферу значущих для конкретного автора образів
та понять, але й на таку рису мовно-художнього втілення ідіостилю поетеси,
як експресивний поетичний синтаксис. Вивчення синтаксичних засобів
мовної експресії як стилістичних можливостей літературних творів має свою
традицію, і особливого значення цей напрям лінгвістики набуває з 90-х років
минулого століття поза межами власне літературознавства, а також як
предмет лінговкультурології.
Ідея найтіснішого зв’язку мови та культури розглядається з часів В.
Гумбольдта, і на сьогодні антропоцентричність мови є очевидною.
 25

У наш час над проблемами експресивного синтаксису як окремого

напрямку синтаксичних досліджень працюють також українські дослідники:
С.Я. Єрмоленко, А.П. Загнітко, Н.В. Гуйванюк, В.М. Ткачук, І.О. Дегтярьова.
Як зазначає український дослідник А.П. Загнітко, з експресивністю пов’язані
такі різновиди суб’єктивної модальності: «1) позитивне або негативне суто
емоційне (пов’язане зі сферою почуттів-переживань) ставлення
допозначуваного; 2) кваліфікативно-оцінне ставлення до позначуваного, що
ґрунтується на усвідомленні членами певного мовного колективу
відповідного якісного (квалітативного) або кількісного (квантитативного)
«стандарту» буття позначуваного, відхилення від якого зумовлює позитивну
або негативну оцінку; 3) соціальні реакції на позначуване, пов’язані з
настановою мовців на окремі норми вжитку засобів у відповідних умовах
мовлення або стилістичних шарах мови, порушення яких зумовлює
позитивний або негативний соціально-рольовий ефект» [15, с. 97].
Дисертаційні дослідження Н. Ладиняк «Естетична функція синтаксису
прози Івана Багряного» (2007), Н. Івкової «Фігури експресивного синтаксису
в сучасній публіцистичній літературі» (2007), Т. Шевченко «Парцеляція в
українському поетичному мовленні другої половини ХХ ст.» (2007)
засвідчують дослідницький інтерес до синтаксичних засобів вираження
експресивності. Як підкреслює С.Я. Єрмоленко, експресивність синтаксису
пов’язана зі структурами, що несуть у своїй семантиці відтінок розмовного,
невимушеного стилю, а також з особливим актуальним членуванням фрази,
виділенням теми і реми. Виконувати експресивну функцію в конкретному
тексті здатні будь-які мовно-виразові засоби, проте в мові існують усталені
прийоми досягнення експресивності висловлюваного – тропи і фігури, і тому
синтаксичні засоби експресії також пов’язані з поняттям про стилістичні
фігури [13, с. 327].
Однак стилістичний синтаксис, як наголошує С.Я. Єрмоленко, не
обмежується типовими стилістичними фігурами (повторами, еліпсами,
переносами), тобто явищами так званого поетичного синтаксису, або
 26

синтаксису тексту (віршового, прозового). Стилістичний синтаксис – це

синтаксичні структури зпогляду додаткового стилістичного компонента в
їхній семантиці, який (стилістичний компонент) і робить стиль саме таким, а
не іншим, тобто надає йому загальних характеристик, а в межах їх – різних
стилістичних колоритів, тональностей, регістрів [13, с. 337].
Нагадаємо, що синтаксис як поняття включає в себе такі мовні одиниці,
як речення та їх структуру, типи, особливості будови та порядку слів. Для
дослідника іншомовної, в даному випадку – англійської поезії, актуальним
стає розуміння різниці синтаксичної будови порівняно з українською мовою.
Експресивно-стилістична функція речень та їх форми в поезії Сільвії Плат
потребує особливо уважного ставлення під час аналізу. Серед дослідників
стильових особливостей синтаксису пропонується аналіз речень із точки зору
кількості слів у реченні, їх складності, підрядності, наявності чи відсутності
інверсії, використання особливих прийомів, таких як синтаксичний
паралелізм, ампліфікація, епанафора, парцеляція, повтор тощо. Аналіз
поетичного тексту порівняно з прозовим художнім текстом має брати до
уваги також те, що поет мусить підпорядковувати будову речень не лише
потребам експревізації, але й римі, розміру, ритму. У цьому сенсі
лінгвістичний аналіз іншомовного тексту ускладнюється іншою системою
розділових знаків та усталених норм реченнєтворення, ритміко-
інтонаційними відмінностями, що витікають із характеристики мови автора.
Як відомо, саме художня метафора, що відображає необ'єктивні логічні
зв'язки між предметами і явищами, а суб'єктивне, авторське бачення світу,
привносить в текст алогічність, непередбачуваність. Оскільки кіннотації, що
лежать в основі художньої метафори, суто індивідуальні і не є спільними для
всіх членів мовного колективу, текст, насичений метафоричними
конструкціями, передбачає потенційно нескінченне безліч прочитань. Це
створює додаткові труднощі для перекладача, який повинен, з одного боку,
визначити для себе якусь загальну лінію інтерпретації, якої він буде
 27

дотримуватися при передачі смислів; з іншого боку, зберегти всю

багатовимірність створеного за допомогою метафори образу [41].
Сільвія Плат як поетеса, безумовно, використовує всі наявні
інструменти поетичного стилю і демонструє багатство синтаксичних засобів
та їх виражальні можливості. Метрика, строфіка, акцентуація у віршах
поетеси свідчить про її талант добирати саме таку форму поетичного тексту,
яка найбільше сприяє задумові авторки донести до читача власні думки та
почуття. У поетичній творчості Сільвії Плат є приклади всіх типів строф, які
знає сучасна поезія [41].

2.2.1 Порівняння та персоніфікація

«Дзеркало» Сільвії Плат досліджує вплив часу на людей, особливо в
умовах старіння і втрати краси і мова авторки ведеться з уявної
автобіографічної точки зору [41].
Як читачі, ми знаємо, що значна частина поетичної творчості Плат
пов'язана з її втраченою юністю і поступовою відсутністю краси в міру
старіння. Плат використовує персоніфікацію неживого дзеркала, щоб
підкреслити, що проблема не в дзеркалі; це її власне відображення. Дзеркало
«не жорстоко, тільки правдиво», таким чином, просто служить чесним
сприйняттям її краси. Використання дієслова «жорстокий» показує, як час
може пожартувати над людьми і змусити їх відчувати себе підірваними
своїми власними роздумами. Так само вірш Плат «Facelift» заглиблюється в
ідею про те, що вона ненавидить своє внутрішнє і молоде «я» [41].
Плат використовує тему часу в «Дзеркалі», щоб дослідити, як всі
витрачають час у тій чи іншій формі. Вона досліджує ідею жалю в часі,
розмірковуючи про те, як одного разу вона провела юність, турбуючись про
свою естетичну красу і про те, як вона дивиться на інших. Вона дивиться в
дзеркало, щоб знайти його, «досягає того, ким вона дійсно є»; використання
цієї метафори чітко показує, як Плат збентежена тим, ким вона стала, і як їй
так чи інакше вдалося втратити так багато часу. Використання «дійсно»
 28

показує, що Плат не впевнена у тому, ким вона була, у фізичному чи

емоційному прояві; вона відчуває себе обманутою. Так само і в «Саду
маєтку» Плат шкодує про те, що завагітніла; це одкровення виявляє, що вона
рідко коли-небудь пишалася тим, як вона прожила своє життя, і замість цього
постійно соромиться за себе і шкодує про те, що було тоді.
Крім того, Плат досліджує, як люди можуть відчувати і ставати
безсилими, це ще одна важлива тема її творів. Ця тема безсилля представлена
в «Дзеркалі», щоб показати, як зовнішні сили дійсно можуть змусити людей
відчувати, що вони втратили контроль над своїм життям. Дзеркало
тлумачиться як «око маленького бога», оскільки персоніфікація
використовується для демонстрації величезної влади, яку воно має над
людьми. Плат використовує слово «бог», щоб показати не тільки те,
наскільки потужним є дзеркало, але наскільки страшним воно може бути;
вона уособлює дзеркало, щоб показати, як вона відчуває, що втрачає
здатність контролювати час, ніби вона програла битву з мислячим, живим
противником.
Аналогічно, в «Сонеті на часі» годинник персоніфіковано, щоб
показати, як неживі предмети мають сильний вплив над людьми. Плат,
здається, поглинена занепокоєнням і тривогою з приводу її втрати краси; тим
не менш, тема часу також використовується для позначення втрати себе і
людини, яку вона колись знала.
У «Дзеркалі» жінка спостерігає не тільки за своєю зовнішністю, а й за
чимось набагато глибшим; жінка споглядає за своїм розумом і душею. Після
того, як вона була відкрита для себе, вона нагороджує озеро «сльозами і
хвилюванням рук». Таким чином, вона показує, наскільки вона усвідомлює
різницю між своїм зовнішнім і внутрішнім життям. Використання існуючого
«збудження» підкреслює тільки те, наскільки вона втомилася [41].
Іншим способом представлення часу в «Дзеркалі» є ідея залежності від
спостереження за її виснаженням краси і життя. Коли жінки немає поруч, і у
дзеркала немає нічого, крім стіни, на яку можна дивитися, світ правдивий,
 29

об'єктивний, фактичний і одночасно «сріблястий і точний». Цей аспект

поеми показує, що без жінки немає нічого; однак, коли жінка відбивається в
дзеркалі, світ стає неспокійним, складним і емоційно яскравим.
Використання прикметника «точний» вказує на те, що, хоча відображення
стає зброєю шкоди для жінки, воно є неминучою істиною, якої не можна
уникнути. Дійсно, дзеркало більше не є кордоном для жінки, але насправді це
обмежений і проникливий простір. Точно так само в «Підтяжці обличчя»
автобіографічний підтекст передбачає, що Плат завжди не подобалася її
зовнішність, і навколишній світ здається безладним, просто через її
невпевненість в собі.
Нарешті, Плат використовує ідею ностальгії і спогадів, щоб дослідити
тему часу. Очевидно, вона відчуває сум за красою, яку вона колись мала.
Поки Плат «звертається до цих брехунів, до свічок або місяця», вона
сподівається знайти виправдання у своїй колись прекрасній зовнішності.
Використання емоційної мови підкреслює це бажання і показує, як ностальгія
змушує її брехати собі [41].
Одним із найбільш відомих у творчості Сільвії Плат є вірш «Daddy»
(«Татусь»). Поетичне мовомислення Плат відтворює концепт «БАТЬКО» у
різних художньо-семантичних баченнях. Уже в перших рядках поезії
«Daddy» відображається семантична сфера БАТЬКО – ЧЕРЕВИК.
Використання цієї парадоксальної метафори можна розтлумачити із точки
зору семантичного наповнення слова «нога». Метонімічне застосування ноги,
як жінки, применшує її роль як у середовищі, так і в сім’ї, а протиставлення
образів черевика та ув’язненої в ньому ноги виокремлює відчуття залежності,
нездоланні гендерні розбіжності, натиск чоловічого авторитету. Цей образ
отримує метафоричного значення темного тісного світу, в якому протягом
тридцяти років «наче нога» жила героїня:
You do not do, you do not do Ні, ти більше не тиснеш, не
тиснеш уже,
Any more, black shoe. Чорний черевику,
 30

In which I have lived like a foot Де наче та бідна й бліда нога, For
thirty years poor and white. Вже тридцять років проживала
я.
У порівнянні себе самої із блідою ногою головне, як саме поняття ноги
– нижньої, приземленої частини тіла, так і її кольору – бліда, бо замкнена,
ув’язнена, без свіжого подиху та волі. Уявимо, якою б могла бути нога, що
перебуває БЕЗ черевика – жива, здорова, міцна. отож така символіка є
глибоко символічною та небезпідставно застосовує кольорову пару – «чорне
– безколірне, бліде». Як бачимо, співставляється колірна гамма жіночого та
чоловічого середовища, у результаті чого колоритна риса здобуває в поетиці
Сільвії Плат гендерне прочитання [41].
У вірші концепт «БАТЬКО – ВОРОГ» відтворено метафорою
Голокосту, яка застосовується для отримання гніву, неприязні та ненависті
до батька, його важкого характеру, що здобувається порівнянням власного
болю та страждань із лихом вселенського масштабу.
У віршах «Татко» і «Леді Лазар» («Lady Lazarus», 1962) письменниця
виконує особливе порівняння власний досвід зі стражданнями євреського
народу у нацистських концентраційних таборах. Реципієнт ніби перебуває
перед «двигуном», який виступає своєрідним символом потягу, що прямує до
неминучої загибелі в Аушвіц, та печі, що видихає дим і попіл залишків
євреїв:
An engine, an engine,
Chuffing me off like a Jew.
A Jew to Dachau, Auschwitz, Belsen.
I began to talk like a Jew.
I think I may well be a Jew.
(Двигун, двигун, / Що видихає мене, ніби єврея. / Єврей, який прямує
до Дахау, Аушвіц, Бельсен. / Я почала розмовляти, ніби єврейка. /На мою
думку, я сама єврейка).
 31

Аналогічно, в поезії «Леді Лазар» «моя шкіра» викликає в уяві один з

найбанальніших та в той же час хвилюючих образів Голокосту:
My skin
Bright as a Nazi lampshade.
(Моя шкіра / Яскрава, ніби нацистська лампа).
Ці рядки відтворюють сцену звірства та нечуваної жорстокості, а
аудиторію запрошують зайняти позицію «натовпу, що гризе арахіс».
В своїх текстах авторка часто зверталась до теми війни, так як ця тема
була для неї досить популярною. В одному з інтерв’ю Сільвія Плат відмітила,
що «її дуже цікавили битви, війни, Перша світова війна і таке інше». Ця
зацікавленість привела до створення вірша «Маки в липні» («Poppies in
July»). Образи цього вірша дуже особливі: у британців маки та місяць липень
асоціюються з Першою світовою війною. Яскраво-червоні маки –
знаменитий поетичний символ, а липень – це місяць ганебної битви під
містом Сомм в 1916 році. Маки – квіти Дня пам’яті. Плат досить правильно
виділяє буття маків у природі та в своїй свідомості:
I put my hands among the flames.
Nothing burns.
(Я поклала руки на вогонь. / Опіків немає).
Плат влучно порівнює маки зі «шкірою рота» («like the skin of a
Mouth»). Згодом це порівняння переходить у ствердження: «маленькі криваві
спідниці» («little bloody skirts»), тому що форма квітки чимось нагадує
спідницю. «Маленькі червоні спідниці» звучало б занадто просто, а
«криваві» трансформують сприйняття реципієнта. Можливо, асоціація з
війною не першорядна для Плат; вона могла б думати під час створення
вірша про іншу сторону цього образу.
Отож, виходячи з цього, можна було б відмітити, що авторка якось
поєднує маки з фізіологічним болем, але вона говорила, що квіти та біль – це
надзвичайно різні явища.
 32

Авторка весь час писала про те, що її цікавило, і ніколи не йшла на

поступки громадській думці. За життя вона не отримала визнання ні з боку
критиків, ні з боку аудиторії. У своїх текстах Сільвія Плат розвивала теми
війни, філософські роздуми про буття та смерть, проблему материнства,
відносин чоловіка та жінки, їх місце в суспільному середовищі. Власне, в
цьому й полягала головна цінність її художнього новаторства, яка стала
шаблоном для майбутніх поколінь американських авторів.

2.2.2 Метафори та їхня роль у поезії С. Плат

Для індивідуального стилю Сильвії Плат характерне широке
використання троп, серед яких особливе місце займає метафора. У 1951 році,
аналізуючи процес власної творчості та поступового розгортання
асоціативного ряду на прикладі метафори «місяць - цибулина», Плат
констатує: «I am at my best in illogical, sensuous descriptions» [42]. Це
настільки рано підмічена властивість стане визначальною для усієї творчості
С. Плат.
Образи, створювані Плат, не завжди прозорі; зв'язки між ними нерідко
здаються алогічними, сміливі і несподівані метафори будуються на
зіставленні понять из несмежных сфер и лексем из несоприкасающихся
семантических полей.
Дійсно, в тому типологічному розмаїтті метафор, яке представлено в
поезії Плат, чимале місце займають метафори незамкнуті, і за відсутності
опорного контексту у читача виникає відчуття якоїсь сюрреалістичності
поетичного простору.
Порівнюючи переклади віршів Плат, виділяючи в групі структурно-
еквівалентні відповідності ті, в яких певному виду метафори в оригінальному
тексті відповідає той же вид метафори у перекладі (передикативні, іменні,
дієслівні, ад'єктивні, за класифікацією К. Долініна), і ті, в яких оригінальна
метафорична конструкція передається метафоричною конструкцією іншого
типу. У групі структурно-нееквівалентних відповідності присутні переклад
 33

метафори за допомогою порівняння, метонімічні трансформації

метафоричних конструкцій, переклад метафори за допомогою нейтральних
мовних засобів і нетропеїчних семантичних еквівалентів [40].
Переклади віршів Плат французькою мовою характеризуються значним
переважанням структурно-еквівалентних відповідностей, аж до збіжжя типу
метафор в ІЯ і ПЯ. Таким чином, рівень метафоричної насиченості перекладу
можна вважати високою мірою адекватним оригіналу.
У перекладах спостерігається чимала кількість різнопланових
трансформацій: передача одного виду метафори іншим, заміна предикативної
метафори порівнянням, перетворення незамкнутих метафор на замкнуті з
підстановкою ключового слова, розширення або звуження інформації, що
міститься в оригінальному метафоричному образі, передача семантики
метафоричного образу нейтральними засобами, без компенсування
експресивної та естетичної складових.
У ряді випадків подібні розбіжності обумовлені об'єктивною
неможливістю прямих відповідностей між одиницями англійської та
російської мов, в той час як англійська та французька мови мають більшу
структурну схожість; в інших випадках мова йде про різні підходи
перекладачів до передачі метафоричної образності.
Якщо французькі переклади лірики Плат можна охарактеризувати з цієї
точки зору як «переклад-відповідність», то російська переклад є частково
«перекладомтолкуванням»: імпліцитно присутня в тексті інформація
експлікується, логічні зв'язки «підказуються», з великого поля асоціацій, що
викликаються авторською метафорою, реалізується одна або кінцеве безліч.
У тих випадках, коли метафоричні конструкції передаються не
абсолютними структурними еквівалентами, але метафорично, загальний
баланс експресивності не порушується; в інших випадках має місце
збіднення тексту, переклад багатошарового образу в одну площину,
згладжування яскравої стильової риси, що відрізняє поезію Плат [39].
 34

ВИСНОВКИ

Специфіка поетичного образу у віршах, що належать американській

спадщині XX століття, визначається низкою культурологічних
індивідуальних факторів. Американська поезія як пряме відображення
культурних особливостей нації має тенденцію до різного роду експериментів
над формальною та змістовною стороною поетичного тексту.
Поетичні творіння С.Плат володіють власно-авторськими
особливостями, які відзначають механізми відображення поетичного образу в
її творчості. Сповідальний жанр поезії С.Плат, сильний акцент на
автобіографізмі і темах-табу обумовлюють можливість співставити факти
біографічного характеру з фактами поетичними і пояснити складну змістовну
сторону її віршів з різних точок зору.
Образна система С. Плат бере за основу елементи реального життєвого
матеріалу, що перетворюються в ліричному творі в цілісну поетичну
картину. Особливістю віршів С.Плат виступає пряме відбиття авторського
«я», яке неможливо відокремити від ідейно-естетичного державного
утримання. У вірші вводяться окремі образні одиниці автобіографізму
(депресія, смерть і суїцид, центральний образ дівчини та ін.), опора на
міфологічні та релігійні образи (грецька і римська міфологія, християнство та
іудаїзм), орієнтованість на розкриття образу через символіку та архетипи.
Високий ступінь експресивності, особисті переживання суб'єкту
визначають композиційний лад віршів, в яких здебільшого є нагромадження
складних образів, що чергуються між собою в динаміці, і хаотична ритміко-
мелодична організація. Поезія С. Плат нагадує прийом потоку свідомості,
який і породжує умовність і ємність її образності.
До основних механізмів створення поетичного способу можна віднести
марковані засоби різних рівнів мови (метафоричні і метонімічні тропи,
епітети, персоніфікація і порівняння), а також індивідуальну і традиційну
символіку та опис образів-деталей.
 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Прогресс, 1979. –
423 с
2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. – 447 с
3. Бен З. Стилістика і теорія усного та писемного мовлення. - М., 2006. -
135 с.
4. Будагов Р.А. Нариси з мовознавства. - М .: Изд. АН СРСР, 1993
5. Григорьев В.П. Поэтика слова. – М.: Наука,1979. – 344 с.
6. Виноградов В.В. К построению теории поэтического языка. //
Виноградов В.В. О языке художественной литературы – М.:
Госиздат,1959. – С.561–653.
7. Виноградова С.Г. Категориальные и субкатегориальные значения
английских экзистенциальных глаголов в поэтическом тексте: автореф.
дисс. …канд. филол. наук. Тамбов, 2002.
8. Воскобойник Г.Д. Когнитивный диссонанс как проблема теории и
практики перевода: Основные концептуальные положения. – Иркутск:
Изд-во Иркут. унта, 2002. – 31 с.
9. Виготський Л.С. Психологія мистецтва. - Мн.: Сучасне слово, 1998. -
480 с.
10.Гаспаров М.Л. Семантический ореол метра. К семантике русского
трехстопного ямба // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. – С. 282-
308
11.Гончaренко С. Ф. Поэтический перевод и перевод поэзии: константы и
вариативность // Тетради переводчика. М.: МГЛУ, 1999. Вып. 24.
С.108-111.
12.Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Наука, 1984. –
397 с.
13.Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та
культура мови) / С.Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.
 36

14.Жирмунский В.М. Рифма, ее история и теория // Жирмунский В.М.

Теория стиха. Л., 1975 – 246-253 с.
15.Загнітко А. Теорія сучасного синтаксису: Монографія. Вид. 2-ге,
виправл. І доп. / А. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2007. – 294 с.
16.Калугіна Є.І. Несобственная пряма мова в сучасній англійській мові.//
Laquo; Іноземні мови в школі raquo ;. 1990. №5.- 21-24.
17.Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. –
Волгоград: Перемена, 2004. – 390 с.
18.Красных В.В. Виртуальная реальность или реальная виртуальность?
М., 1998. – 352 с.
19.Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. – 192 с.
20.Левін В.Д. Про деякі питання стилістики.// Laquo; Питання
мовознавства raquo ;. 1994. №5.- С. 8-11.
21.Леонтьев А.Н. Образ мира // Избранные психологические
произведения. – М.: Педагогика, 1983, С. 251-261.
22.Мукаржовский Я. Эстетическая функция, норма и ценность 1936. //
Исследования по эстетике и теории искусства. – М.: Искусство, 1994. –
С. 55- 56.
23.Орлов О.С. Стилі в мові.- М .: Изд. АН СРСР, т. V, вип. 4, 1996. - 246 с
24.Пешкова Н. П. Проблемы понимания дискурса в
психолингвистическом и прагмалингвистическом аспектах // Вестник
Челябинского государственного университета. 2014. № 6 (335). С. 73-
77.
25.Пєшковський А.М. Принципи та прийоми стилістичного аналізу та
оцінки художньої прози.- М .: Держ. Акад. Худ. Наук, 1997. - 312 с.
26.Піскунов О.В. Мова як динамічна системі в студіях Казанської
лінгвістичної школи. – Сучасні тенденції розвитку мов. Серія 9. / О.В.
Піскунов // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Вип.10,
2013.
 37

27.Плотникова, Л.И. Словотворчество как феномен языковой личности:

Порождение, функционирование, узуализация нового слова:
диссертация ... доктора филологических наук: 10.02.01. [Текст] / Л.И.
Плотникова. – Белгород, 2004. – 374 c.
28. Разумовская М.М. Методика обучения орфографии в школе [Текст] :
кн. для учителя / М.М. Разумовская. - М. : Просвещение, 1992. - 192 с.
29.Славинский Я. К теории поэтического языка / Я. Славинский //
Структурализм «за» и «против» / Я. Славинский. – М. : Прогресс, 1975.
– С. 256–276.
30.Сорокін Ю.С. До питання про основні поняття стилістики.// Laquo;
Питання мовознавства raquo ;. 1994. №2.- С. 24-27.
31.Структурализм «за» и «против» / под ред. Е.Я. Басин, М.Я. Полякова. –
М.: Прогресс, 1975. – 469 с.
32.Сухих С.А. Типология речевого общения // Язык, дискурс и личность.
– Тверь: ТГУ, 1990. – С. 45-50.
33.Тодоров Ц. Поняття літератури//Семіотика. - М., 1983. С. 355-369.
34.Чеснокова Г.Д. Набоков и английский синтаксис / Г.Д. Чеснокова
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.proza.ru/2010/01/20/295
35.Dijk, T. A. van. Introduction: Discourse Analysis as a New Cross-Discipline
// Handbook of Discourse Analysis. Vol. 1. – London: Academic Press,
1985. – P. 1– 10.
36. Guiraud P. La versification. Paris: RUF, 1970. – 125 p.
37.Jones A. R. On Daddy in The Art of Sylvia Plath: A Symposium. Ed.
Newman Ch. Copyright, 1970. – 322 p.
38.Harris, Z. S. Discourse Analysis // Language. – 1952. – Vol. 28. – P. 57.
39.Kh. H. Nofal. Syntactic Aspects of Poetry: A Pragmatic Perspective. English
Language and Literature Studies / Vol. 1, No. 2; December 2011/ Published
by Canadian Center of Science and Education – URL:
http://www.ccsenet.org/ journal/index.php/ells/article/viewFile/13311/9181
 38

40.Rosenblatt J. Sylvia Plath: The Poetry of Initiation. Chapel Hill, University

of North Carolina Press, 1979. – 233 p.
41.Searle John R. The logical Status of fictional Discourse // New Literary
History, 6 (1974-75).
42.Sylvia Plath. Online Poetry collections/ URL
http://www.angelfire.com/tn/plath/