Тема 1. Літературознавство як наука.

Історичний
розвиток літературознавства.
• 1. Літературознавство як наука. Його об’єкт і
завдання. Специфіка предмету літературознавства.
• 2. Основні літературознавчі дисципліни.
• 3. Допоміжні літературознавчі дисципліни:
текстологія і порівняльне літературознавство;
бібліографія, літературознавча історіографія,
археографія, герменевтика, психологія творчості.
• 4. Методологія літературознавства. Напрям,
школа, метод.
• 1. Арістотель. Поетика / Арістотель. – К. : Мистецтво, 1967. – 134 с.
• 2. Баррі П. Вступ до теорії: літературознавство і культурологія / Пітер Баррі ; [пер. з
англ.]. – К. : Смолоскип, 2008. – 358 с.
• 3. Білоус П. Вступ до літературознавства. Теорія літератури. Психологія
літературної творчості: Лекції / Петро Білоус. – Житомир, 2009.
• 4. Вступ до літературознавства : хрестоматія : навч. посіб. для студентів. – К. :
Либідь, 1995. – 256 с.
• 5. Галич О. А. Загальне літературознавство / О. А. Галич, В. М. Назарець, Є. М.
Васильєв. – Рівне : Вид-во РГУ, 1997. – 544 с.
• 6. Державин В. Література і літературознавство : вибрані теоретичні та
літературно-критичні праці / Володимир Державин. – Івано-Франківськ : Плай,
2005. – 492 с.
• 7. Літературознавчий словник-довідник ; [за ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В.
Теремка]. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
• 8. Мних Л. Вступ до літературознавства : навч.-метод. посіб. / Л. Мних. –
Дрогобич : Вимір, 2003. – 180 с.
• 9. Моклиця М. Основи літературознавства : навч. посіб. / М. Моклиця – Т. :
Підручники і посібники, 2002. – 192 с.
• 10. Ткаченко А. Мистецтво слова : Вступ до літературознавства : підруч. для
студентів / А. Ткаченко : вид. 2-ге. – К. : ВПЦ “Київ. у-т”, 2003. – 448 с.
• 11. Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе / Цвєтан Тодоров ; [пер. з фр.] – К. :
ВД “Києво-Могилян. академія”, 2006. – С. 5–21.
 Знання про феномен художнього слова нагромаджувалися
впродовж багатьох віків.
 Уперше систематизувати їх спробували давні греки; вони
дали назви значній кількості літературознавчих понять,
якими науковці користуються й досі.
 Підвалини впорядкованих знань про літературу заклав
Арістотель у своїй «Поетиці».
 Літературознавство — наука, що вивчає художню
літературу, її походження, естетичну природу, функції та
закономірності історичного розвитку.
 Домінантними напрямами наукового пізнання і тлумачення
художнього слова віддавна були: об’єкт (реальна дійсність) і
суб’єкт (людина, автор) літератури, різноманітні обставини
і чинники її виникнення, її образотворча природа,
функціонування у суспільстві,історичні форми існування і
самовияву.
 У будь-яку епоху літературознавство виявляло себе саме як
система (грец. systema — утворення), тобто закономірно
пов’язані один з одним елементи (поняття, явища, погляди,
принципи тощо), що становлять певне цілісне утворення,
єдність.
 Для кожної епохи була своя впорядкована система знань
про літературу.
 Сучасні знання про літературу є результатом усього
попереднього розвитку цієї науки.
 Наука про літературу сприяє впорядкуванню і поглибленню
уявлень про письменство, дає певні орієнтири читачам,
навчає грамотно прочитувати літературний твір,
покладаючись не лише на емоційне сприйняття художнього
слова, а й на проникнення у специфіку літературної
образності
 Літературознавча наука впродовж попередніх століть
сформувалася як структура (лат. structura — побудова,
розміщення), яка складається з певних частин,
пов’язаних між собою.
 Виникнувши як синкретичне (грецьк. synkretismos —
об’єднання) явище в античні часи, вона поступово
розширювала сферу своїх зацікавлень, диференціювалася
на окремі галузі.
 Залежно від предмета вивчення у літературознавстві
виокремлюють три взаємопов’язані галузі:
 Історія літератури
 Теорія літератури
 Літературна критика
текстологія
 порівняльне літературознавство
бібліографія;
 літературознавча історіографія
археографія
герменевтика
психологія творчості
 Мовою літературознавства є термінологія.
 Літературознавчий термін (лат. terminus — межа,
кордон) — слово, що співвідноситься з певним
літературознавчим поняттям і виражає його сутність.
 Літературознавчі терміни мають здебільшого
іншомовне походження (з грецької та латинської мов),
їм властиві дефінітивність (визначення, називання),
точність і лаконічність, відносна однозначність і
вузьке призначення, оскільки синонімія та
багатозначність спричинюють розмитість, нечіткість
поняття.
 Терміносистема літературознавства сформувалася ще
за античних часів і розширювалася та збагачувалася
запозиченнями з інших галузей знань.
• Міфологічна школа
• Порівняльне літературознавство
(компаративістика)
• Біографічний метод
• Культурно-історична школа
• Інтуїтивізм
• Фройдизм
• Психоаналіз у літературознавстві
Формальна школа і формалізм
Структуралізм
Постструктуралізм і деконструкція
Семіотика
Феміністична критика (гендерні студії)
Наратологія
Когнітивістика
 Літературний напрям — відносно монолітна і внутрішньо
упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій,
усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися
приблизно в один і той самий час.
 Літературний напрям є важливим чинником літературного
періоду. В межах одного літературного періоду може виступати
кілька літературних напрямів, наприклад,
у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм.
 Літературний напрям визначають такі важливі ознаки:
  спільна світоглядна (ідейна і філософська) основа;
 поетика як певна система нормативних правил (стиль,
композиція тощо);
 спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем;
 сукупність художніх засобів, регульованих поетикою
літературного напряму. Це певні стильові, композиційні
особливості, певні жанрові форми, що переважають у даному
літературному напряму, є характерними для творчості його
представників.
 Літературна школа - невелике
об'єднання літераторів на основі
єдиних художніх принципів,
сформульованих теоретично - в
статтях, маніфестах, наукових і
публіцистичних висловлюваннях,
оформлених як "статути" і
"правила".  ХУДОЖНІЙ МЕТОД - особливий
 Поняття "літературна школа" тип образного бачення світу, його
переважно історичне, а не відтворення та перетворення,
типологічне. особливий принцип добору та
узагальнення життєвого
 Крім критеріїв єдності часу і матеріалу, виявлення в ньому
місця існування школи, наявності головного; загальний тип підходу
маніфестів, декларацій і подібної письменника до дійсності.
художньої практики, гуртки  Художній метод залежить від
літераторів нерідко являють рівня свідомості митця та його
собою групи, об'єднані "лідером", знань про об’єктивну дійсність,
що має послідовників, котрі яку він зображує.
розвивають або копіюють його
художні принципи., стиль,
поетику.