Літературний процес як

історія змін стилів

Літературний процес
як історія змін стилів
• «З позицій здорового глузду могло б видатися, що
гарний літературний стиль живе вічно. Та історія
суперечить здоровому глузду, і стилі змінюються…»
Д.Перкінс
• Чому ж стилі змінюються ???
 Зміни стилів пояснюють
• Контекстуальними причинами • Іманентними причинами
• дослідник розглядає текст чи • Дослідник розглядає текст у
його елементи у множині колі суміжних текстів,
інших текстів чи обставин, які, встановлюючи між ними
на його думку, є його стосунки протистояння,
причинами чи допомагають суперництва.
його пояснити. • Література сама по собі є
• На літературу впливають достатнім джерелом власного
зовнішні чинники розвитку.
Контекстуальні теорії
• Найімовірніший різновид контекстуального пояснення – те, що
літературний твір безпосередньо відображає світ, у якому живе
автор. Напр. ідеї Дільтея, що тексти складають «історію духу». Але
також це і феміністична критика, яка так само виходить з того, що
текст є вираженням свідомості та почуттів автора, і ці свідомість і
почуття формуються особистим досвідом. На їхню думку, досвід
життя в патріархальному суспільстві суттєво визначає почуття
жінок і ці почуття поділяються всіма письменницями.
Можливі контекстуальні чинники
• Рівень розвитку свідомості:
• Панівна ідеологія (патріархальна, тоталітарна, просвітницька
тощо);
• Філософські ідеї (екзистенціалізм, інтуїтивізм, раціоналізм тощо);
• Релігія (християнство, буддизм, конфуціанство тощо);
• Розвиток знань з психології (Локк, Фрейд, Франкл тощо).
• Економічний рівень.
• Історичні події…
Леся Українка
• Реалізм поетичної спадщини можемо
пояснити родинним контекстом (Олена
Пчілка та Михайло Драгоманов); панівною
ідеологією народництва; впливом вчителів
(І.Франко і М.Драгоманов).
• Модернізм драматичних творів можемо
пояснити бажанням творчої самореалізації;
колом спілкування (О.Кобилянська.
М.Вороний, А.Кримський); поширенням
феміністичних ідей.
Проблеми контекстуальних теорій
• Проблемою контекстуального пояснення є необхідність
одночасно досліджувати підстави не лише схожостей, але й
відмінностей у літературних творах, і ця проблема неподолана.
«…Якщо контекст творів один і той самий, а вони, незважаючи на
це, не схожі, їхні несхожості неможливо пояснити з контексту»
Д.Перкінс
• Якщо ж, щоб пояснити відмінності текстів, ми звертаємо увагу на
відмінність контекстів, то так конструюємо для них різні
контексти. Також ті самі характеристики тексту можна пояснити
різними контекстами (причинами).
Теорії іманентних змін

• Прихильники іманентних теорій твердять, що позасистемний

вплив також присутній, але головним є вплив творів на твори. Всі
вони постулюють один принцип: бажання чи потребу авторів
створювати тексти, не схожі на попередників.
• Для «іманентних теоретиків» історія літератури – це розповідь
про зміни. Літературна майстерність у контексті цих теорій –
новаторство у прийомах чи змісті. Це положення критикують –
видатні твори можуть бути традиційними за своїми методами і
змістом («Волинь» У.Самчука чи «Собор» О.Гончара), а
експериментальні – банальні (поезія Г.Чупринки).
Іманентні теорії можна згрупувати у дві парадигми:

• «векторні» • Маятникові
• (російські формалісти, Г.Блум) • (Д.Чижевський. Д.Ліхачов)
Векторні теорії: Російські формалісти
• Юрій Тинянов
• Віктор Шкловський
• Борис Томашевський
• Борис Ейхенбаум

• література розвивається
через моменти
автоматизації й
«поновлення».
• Мета мистецтва, вважає Шкловський, полягає у тому, щоб
збільшити важкість і тривалість сприйняття. Тобто, коли теми і
прийоми стають звичними, банальними й автоматизованими,
мистецтво перестає справляти вплив, а тому розвивається якийсь
новий принцип. Цей принцип проявляється, застосовується до
максимальної кількості текстів і з часом сам автоматизується,
викликаючи до життя нові принципи. Якщо поет пише в
автоматизованому стилі, тобто роблячи те саме, що й
попередники, вони практично не мають значення.
• Для цих теоретиків принцип змін у літературі викликаний
потребою відрізнятися від інших і заперечувати попередників.
Наступність у літературі грунтується на антагонізмі й боротьбі.
Юрій Тинянов
• Істрія літератури як боротьба поколінь: діти – батьки – діди
Векторні теорії: Гарольд Блум
• Зміни в літературі зумовлені
едиповом комплексом
письменників щодо
попередників.
• Кожна література має свій
канон, в центрі якого «батько»-
письменник (Шекспір,
Шевченко, Міцкевич тощо),
проти якого повстають
«літературні діти».
• Микола Хвильовий і його
повстання проти Шевченка
Стрибкоподібність змін і системність
• На думку прихильників іманентних теорій розвиток відбувається
стрибкоподібно.
• При цьому література будь-якого часу є синхронічною системою.
Тому предмет історії літератури – не послідовність творів, а
послідовність систем, бо описуючи твір, не описуючи системи, у
якій він функціонує, не має змісту.
• «Коли якийсь елемент системи змінюється, чи це відбувається з
функціонуванням якогось елементу, вся система зазнає
відповідних змін» Перкінс
Маятникові теорії: Дмитро Чижевський
• Учився на історико-
філологічному факультеті КУ,
служив в армії УНР, зазнав
переслідувань з боку
більшовиків і емігрував на
захід. Викладав в українських
вузах Праги, німецьких
університетах, після війни
переїхав до Америки, де
викладав у Гарварді. Один з
стовпів західної славістики.
Сутність наукової доктрини
Д.Чижевського
• Д.Чижевський характеризує за стилем великі історичні епохи,
поширюючи стиль як характеристику на життя, творчість та ідеали в
цілому.
• Окреслюючи концепцію історії української літератури («ІУЛ: від початків
до доби реалізму», 1956), він характеризує її як такі, що розвивалася
від метонімії до метафори (тобто від простоти до складності), і навпаки.
• Протистояння суміжних епох і спорідненість тих, що розділені 1 стилем:
скажімо для ренесансу та класицизму притаманні ідеали гармонійної
краси, простоти побудови, прозорість композиції, поміркований
вжиток прикрас, статичність тощо, натомість для бароко та романтизму
характерні внутрішні «антитези», ускладнена будова, загадковість,
неясність, похмурість, переобтяженість прикрасами, динаміка.
Теорія культурних хвиль

Монументальний Ренесанс Класицизм Реалізм

• Орнаментальний Бароко Романтизм Модернізм

• Ця схема не дає можливості говорити про межі епохи: жоден
мистецький рух не почався точного певного дня. Навіть коли
можна сказати про певний перший твір, що засвідчив нове,
завжди можна говорити про певні явища, що передвіщали епоху.
Те саме стосується і кінця доби: рештки, релікти, епігони не лише
вичерпують добу, але існують і в межах наступної доби, щоб,
зрештою, дати започаткувати нову хвилю.
• Також є питання щодо явищ, які не охоплює схема, деякі з них
можуть розглядатися як переходові речі, а деякі – «ухилами»:
маніризм (між ренесансом і бароко), рококо (як пізнє бароко),
сентименталізм (ухил класицизму), бідермаєр (перехідне явище
між романтизмом та реалізмом), навіть імпресіонізм.
Маятникові теорії: Дмитро Ліхачов
• «Розвиток російської літератури Х-ХVІІІ ст.: Епохи і стилі», 1973
• Д. Ліхачов поділив усі стилі на первинні і вторинні, що змінюють
один одного.
• Первинний стиль виникає під дією нових соціальних умов, тому
він простий і ясний, «ідеологічний» і активний.
• Натомість вторинний стиль меншою мірою повʼязаний із
соціальними чинниками і більшою – з саморозвитком,
самоускладненням, а тому він певною мірою самостійний щодо
ідеології.
Домашнє завдання:
• Законспектуйте статтю Д.Чижевського «Культурно-історичні
епохи»
• Поділіться на 2 групи і підготуйтесь до дискусії «Причини змін
стилів»: одна група готує контекстуальні причини, інша –
іманентні.
• Увага! Кожен студент має мати свій аргумент із прикладом.