Феномен жіночого письма у французькій літературі ХХ ст.

Курсова робота
 2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. Категорія «гендер» і гендерні дослідження………………… 5
РОЗДІЛ 2. Специфіка французької жіночої прози (на матеріалі аналізу
творів Амелі Нотомб)…………………………………………………….. 11
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 25
 3

ВСТУП

Художня література в усі часи прагнула відповісти на основні питання

людського буття. Не оминає вона і проблеми гендерних відносин у сучасному
суспільстві.
Гендерний підхід в науці заснований на ідеї про те, що важливі не
біологічні відмінності між чоловіками і жінками, а те культурне і соціальне
значення, яке цим розбіжностям надає суспільство. Основою гендерних
досліджень стало виявлення різниці в статусах, ролях та інших аспектах життя
чоловіків і жінок і, головне, в аналізі феноменів влади та домінування, що
затверджуються в суспільстві через гендерні ролі і відносини.
Теорія гендеру дозволяє по-новому інтерпретувати і твори художньої
літератури, де наочно і глибоко втілюються чоловічий і жіночий погляд на світ
(гендерна картина світу), на взаємини статей, а також висвітлити проблему
жіночої творчості, яка і донині вважається значущою і знаходить нові
перспективи у зв'язку з успіхами гендерології. Найбільш цікава в цьому плані
сучасна французька проза, що відображає сьогоднішній гендерний статус жінки
і чоловіка, особливості гендерної поведінки, гендерні конфлікти наших днів.
Актуальність теми курсової роботи обумовлюється історико-
літературними і теоретичними параметрами: з одного боку, це – введення в
літературознавчий обіг нових артефактів, а з другого – осмислення типології та
поетики французької жіночої прози в гендерному контексті.
Об'єктом курсової роботи є твори Амелі Нотомб («Біографія голоду»,
«Саботаж кохання», «Катилінарії» та ін..)
Предмет дослідження – феномен жіночого письма у французькій
літературі кінця ХХ століття.
 4

Мета дослідження – розкрити особливості жіночої манери письма на

прикладі романів Амелі Нотомб.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
 висвітлити філософсько-теоретичні основи гендерного
літературознавчого аналізу та інтерпретації тексту;
 розкрити своєрідність внутрішнього світу героїв, їх психології і
моделей поведінки, що виражають гендерну специфіку сучасної
жіночої прози;
 розкрити специфіку хронотопу жіночої прози та його роль у
створенні гендерної картини світу.
Методологічною основою дослідження став комплексний підхід, що
дозволяє використовувати дані інших наук – гендерології, психології,
лінгвістики для виявлення ідейно-естетичної сутності художнього тексту. Ми
спиралися на праці з сучасної гендерології (С. Бовуар, С. Бем, Ш.Берн та ін.).
Матеріалом дослідження стали романи Амелі Нотомб («Біографія
голоду», «Саботаж кохання», «Катилінарії» та ін.).
Теоретична значимість дослідження полягає в можливості системно, з
урахуванням міждисциплінарних зв'язків визначити параметри нового аспекту
літературознавчих досліджень – гендерного, намітити шляхи аналізу та
інтерпретації жіночої творчості, а також використовувати отримані
спостереження для ретроспективного розгляду проблеми.
Практична значущість курсової роботи полягає в можливості
використовувати її результати в процесі викладання спецкурсів і спецсемінарів,
які виявлятимуть гендерний аспект сучасного літературного процесу.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох
розділів, висновків і списку використаних джерел.
 5

РОЗДІЛ 1
КАТЕГОРІЯ «ГЕНДЕР» І ГЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

«Гендер» – одне з центральних і фундаментальних понять – є предметом

спеціального та поглибленого осмислення. Його генезис освітлений, наприклад,
у статті Н.Л. Пушкарьової «Гендерний підхід в історичних дослідженнях».
«У 1958 психоаналітик університету Каліфорнії (Лос-Анжелес, США)
Роберт Стіллер увів в науку термін «гендер», під яким розумів соціальні прояви
приналежності до статі або «соціальну стать». У 1963, виступаючи на конгресі
психоаналітиків в Стокгольмі, він говорив про поняття соціостатевого (тобто –
гендерного) самоусвідомлення. Його концепція будувалася на поділі
«біологічного» і «культурного». Вивчення статі (англ. – Sex) Р.Столлер вважав
завданнями біології і фізіології, а аналіз гендеру (англ. – Gender) розглядав як
предметну галузь досліджень психологів, соціологів, культурологів.
«Твердження Р.Столлера про розведення біологічної та культурної складових у
вивченні питань, пов'язаних зі статтю, і дало поштовх формуванню особливого
[13, с. 1998]. Ці дослідження дали поштовх новому напрямку в сучасному
гуманітарному знанні – гендерним дослідженням».
Поняття «гендер» проникло в усі гуманітарні науки – філософію,
соціологію, психологію, історію, мовознавство, літературознавство та ін. Воно
постійно змінюється і збагачується. Це пояснюється, по-перше, тим, що саме
поняття виникло порівняно недавно; по-друге, його складністю.
У статті «Що таке гендер?» Н. Абубрікова на основі узагальнення
великого матеріалу намагається пояснити зміст і значення поняття «гендер» і
приходить до висновку, що «гендер конструює відносини між одним об'єктом
(або істотою) та іншими, раніше вже позначеними класом (групою); це
 6

відношення приналежності» [1, с. 32]. Таким чином, гендер приписує або

закріплює за яким-небудь об'єктом або індивідом позицію всередині класу, а
отже, і позицію щодо інших, вже складених класів.
Гендер – сукупність соціальних і культурних норм, які в суспільстві за
допомогою влади і домінування необхідно виконувати людям залежно від їх
статі» [2, с. 281.].
Тобто сучасна соціальна наука розрізняє поняття «стать» і «гендер»
(gender). Традиційно перше використовується для позначення тих анатомо-
фізіологічних особливостей людей, на основі яких людські істоти визначаються
як чоловіки або жінки. Крім біологічних відмінностей між людьми існують
поділ їх соціальних ролей, форм діяльності, відмінності в поведінці і емоційних
характеристиках. Антропологи, етнографи і історики давно встановили
відносність уявлень про «типово чоловіче» або «типово жіноче». Таким чином,
і виникло поняття «гендер», що означає сукупність соціальних і культурних
норм, які суспільство наказує виконувати людям залежно від їх біологічної
статі.
Гендер, таким чином, є одним зі способів соціальної стратифікації
суспільства, який у поєднанні з такими соціально-демографічними факторами,
як раса, національність, клас, вік організує систему соціальної ієрархії.
Для літературознавця в контексті гендерної проблематики мають велике
значення роботи постструктураліста Ю. Крістевої – як найбільш яскравого
представника феміністської критики [9].
Є. Трофимова у статті «До питання про гендерну термінологію»
підкреслила, що гендерний «вимір» дає найчастіше можливість по-іншому
поглянути на добре відомі факти або твори, інтерпретувати їх з урахуванням
гендерної диференціації, виявляти субтексти, що відображають символи
жіночого досвіду, а також і деконструювати, здавалося б, непорушні поняття.
Адже нове прочитання текстів дає можливість відійти від традиційних – і
 7

літературознавчих, і соціально-політичних – трактувань, проаналізувати твори з

погляду уявлень про «мужність» і «жіночність», які, в свою чергу, є
конструктами культури і піддаються постійній еволюції в історичній
перспективі [15].
Поняття «жіноча література» (жіноча поезія, жіноча проза, жіноча
драматургія) вживається в двох значеннях:
 як традиційне визначення художньої творчості жінок (жіноча
література – це, по суті, те, що створило в літературі жіноцтво);
 як сучасне поняття у галузі гендерології, точніше гендерного
літературознавства.
Ці два значення, природно, перетинаються: не випадково один з
гендерологів Д.В.Воронцов поділяє первинну гендерну ідентичність (чоловік /
жінка), яка виділяє відмінності біологічні (насамперед репродуктивні) і
вторинні. На її основі відбувається розвиток й інших форм гендерних
ідентичностей, в яких маскулінні і фемінні якості знаходяться, по-перше, в
різноманітних поєднаннях, по-друге, вони наповнюються різним змістом в
різних людських спільнотах [4].
Об'єкт досліджень, що модифікується в галузі жіночої прози, стимулює
розробку критеріїв ідентичності, в якій головну роль грає не біологічна стать
автора, а його гендер і художня своєрідність його творів. Виявлення феномена
жіночої прози ведеться завдяки:
 активній бібліографічній роботі в цьому напрямку;
 сучасній літературній критиці;
 автолітературознавству жінок-письменниць, які не тільки творять, а
й досліджують феномен жіночої прози.
Природно, що не тільки письменники, літературні критики, а й читачі – і
жінки, і чоловіки – хочуть бачити жіночий образ, розкритий не тільки з боку –
чоловічим поглядом, а й зсередини – жіночим, що сприяє актуалізації
 8

гендерних проблем жіночої прози в літературознавстві. Звичайно, якась

особлива жіноча (або чоловіча) специфіка літературної творчості поки що
залишається для дослідників важко вловимою, і саме її намагаються усвідомити
сучасні гендерологи-літературознавці.
Сама особистість жінки-письменниці (суб'єкта) стає основним завданням
досліджень сучасного літературознавства і одночасно – ключем до розуміння
суті цього літературного феномена. При цьому конкретні спостереження
отримали тлумачення на тлі сучасних філософсько-соціологічних пошуків.
Ідентифікація жіночої творчості знаходиться в центрі уваги
інтелектуальному житті Заходу, що підтверджується висловами відомих
філософів-феміністок. Вони вважають, що вся свідомість сучасної людини,
незалежно від її статевої приналежності, просякнута цінностями чоловічої
ідеології. Так Елен Сіксу вважає, що тільки література, створена жінками, може
розповісти світу про справжню жіночність, змінюючи тим самим світ та
історію. «Жінка повинна писати себе: повинна писати про жінок, – стверджує
вона, закликаючи теперішніх та майбутніх авторів: Чому ви не пишете?
Пишіть, пишіть для себе. Ваше тіло повинно бути почуте» [3, с.150]. Робиться
акцент на тілесності жіночої творчості, на його здатності передавати внутрішнє
життя жінки, як функцію її, відмінного від чоловічого, тіла.
Для багатьох феміністських дослідників саме фемінний стиль письма є
способом набуття жінкою своєї ідентичності, свого «голосу» в культурі,
власного місця в культурному просторі. В основі феміністського аналізу мови
лежить досвід пізнання жіночого придушення в культурі, прагнення висловити
заборонену традиційною культурою жіночність.
Згідно з європейськими феміністським теоретикам (Е. Сікс,
Ю. Крістевою), фемінність – це довільна категорія, якою жінок наділив
патріархат, однак із цим погодитися не можна. Літературознавці, говорячи про
 9

свого роду андрогіни в людських характерах, посилаються на результати

художнього пізнання, яке, як відомо, випереджає наукове.
О. Дарк виділяє в сучасній жіночій прозі дві тенденції.
Одна з них репрезентує все той же чоловічий світ з його проблемами і
турботами. В кращому випадку він побачений жінкою, але нерідко і чоловіча
точка зору засвоюється письменницями. Не випадково ведення розповіді часто
передається центральним чоловічим персонажам. Романи і повісті з
переважним інтересом до інтимного життя жінки, довгий час і досить
справедливо відносилися до масової літератури. В них не було відкриття
характеру – ні героїні, ні оповідача, або знайдений одного разу, він тиражувався
нескінченно, притуплюючи інтерес читача. Такі твори мали вузькообмежене
коло читачок і не могли бути однаково цікавими для читачів різного
культурного рівня, хоча б і сприйнятими по-різному. Така література не
відповідала головному критерію художності, не викликала потреби повертатися
до тексту, відкриваючи в ньому нові й нові грані.
Не поділяючи чоловіче і жіноче начала непроникною перегородкою,
ведучи мову лише про переважання тих чи інших якостей, критика вважає, що
у сучасних письменників-чоловіків важливими елементами сюжету стали
еротика і насильство. Жіноча свідомість визначається через внутрішній зв'язок
організму з природним, стихійним. Звідси пантеїзм, схильність до містики,
чортівні, ворожіння, змов, увага до плотської любові і чуттєвий інтерес до
побуту, комфорту, матеріального. Звертаючись до жіночої прози, критики
наголошують, що чоловік – це людина денна, явна, громадська. А жінка –
нічна, потаємна, природна. Цей початок в ній максимально виражений – і тим
вона цікава літературі. Жіноче усвідомлення таємничості світу випливає з
причетності до його таємниць: зачаття, вагітності, пологів, звідси неповторні
образи героїнь (і неповторність образу автора-оповідача), розкриття саме
 10

жіночого погляду на світ. Звідси і специфіка художніх – гендерних –

конфліктів.
На основі типології, запропонованої сучасними літературознавцями
(Н. Фатєєва, О. Дарк, Т. Мелешко та ін.), ми виділяємо такі типи жіночої прози:
 жіноча, створена за зразком чоловічої, проза маскулінного типу, до
якого належить переважна число творів письменників-жінок
радянської епохи. Це, в основному, твори «виробничої та батальної
прози» (яку можна назвати «жіночою прозою» тільки зі
біологічною статтю їх творця);
 жіноча проза з яскраво вираженими фемінними і мускулінними
началами, тобто андрогінний тип;
 жіноча проза, що синтезує жіноче і чоловіче начало на рівні
анігіляції (взаємознищення, перетворення двох начал в щось третє).
Такий тип можна назвати анігіляційним;
 жіноча проза фемінного типу.
Останні три типи стали переважаючими саме в сучасній французькій
жіночій прозі. Саме до таких типів творчості можна віднести слова О.Дарка
«Мені часом здається, що чоловіком в літературі все сказано» і «відкриття
очікуються від письменників жінок».
 11

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА ФРАНЦУЗЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ (НА МАТЕРІАЛІ

АНАЛІЗУ ТВОРІВ АМЕЛІ НОТОМБ)

Глобалізація життя на межі століть яскраво виражає тенденцію художньої

літератури до відображення жіночої свідомості, про що багато і дискутивно
пише феміністична критика.
Традиційне уявлення про жіночу прозу, як про «дамську» белетристику,
принципово змінюється соціально-психологічною, художньою значимістю
феномену особистості героїні, що намагається самовизначитися у житті.
Неможливо не помітити, що доля жінки, естетика жіночого образу,
психологічна глибина її характеру завжди визначали художній рівень будь-якої
літератури, її пошуки духовного ідеалу. Читацька затребуваність творів
західноєвропейської літератури переконує в сучасної літературознавчого
осмислення французької жіночої прози як нового і самобутнього явища світової
літератури.
Простежимо особливості французької жіночої прози на прикладі творів
Амелі Нотомб.
Загалом, Амелі Нотомб є бельгійкою за походження, проте тривалий час
проживала у Франції і навіть отримала французьке громадянство. Французи (та
й уся світова літературна спільнота) вважають її докорінно французькою
письменницею, оскільки всі її твори написані французькою мовою із глибоким
знанням французьких звичаїв і традицій.
Особливістю творчості Амелі Нотомб є її «зверненість» до свого життя,
до свого дитинства, переживань, думок, світогляду. Розглядаючи іноді одні й ті
ж епізоди, письменниця, однак, переломлює їх у своїх творах по-різному, вони
можуть виступати підтвердженням різних станів героїні. Більше того,
письменниця досить часто асоціює себе зі своїми героїнями, надаючи їм рис
 12

власного характеру, приписуючи їм факти зі своєї біографії: «Світ образів, які

малюються нам у будь-якому художньому творі, – це не що інше, як світ
художника, переломлений в його душі. Це люди, природа, пропущені через
горнило переживань і настроїв письменника. На них усіх лежить печать образу
їхнього творця» [14].
Авторська суб'єктивність організовує твір, робить його закінченим цілим,
окремою одиницею. Автор є як носієм певного уявлення про реальність. Поділ
цих рівнів автора є теоретичною проблемою. Безумовно, вони органічно
переплітаються в творі, між тим, кожному з рівнів автобіографізму відведена
своя роль. Однак і автор-оповідач, і автор-герой, дозволяють автору-художнику
краще розкрити основну думку твору.
У творчості Амелі Нотомб порушені усі рівні автобіографізму. Вона сама
неодноразово підкреслює, що її головна героїня – це вона сама, її дитячі мрії,
труднощі, страждання, а герої – ті люди, яких вона реально зустрічала.
Амелі Нотомб народилася 13 серпня 1967 року в Кобе (Японія), в родині
бельгійського дипломата. Перші п'ять років життя вона провела в Японії, потім
її батька переводили в Китай, в Нью-Йорк, в Бангладеш, Бірму і Лаос.
У сімнадцять років вона приїхала Бельгію, де вивчала романську
філологію в Вільному університеті в Брюсселі. Завдяки любові до Сходу, куди
вона мріяла повернутися, Амелі вивчила японську мову і влаштувалася
перекладачем у велику токійську компанію.
Після закінчення річного контракту вона переїздить до Франції, а її
переживання знайшли надалі відображення у її творах.
У 1992 році Амелі Нотомб дебютувала в літературі романом «Анатомія
помсти» («Hygiene de l'assassin»). Репутацію обдарованого автора підтвердили
наступні книги «Le Sabotage amoureux» (1993) і п'єса «Les Combustibles» (1994).
Потім були опубліковані «Катилинарії» (1995), «Пеплум» (1996), перекладені
російською мовою «Злочин» (1997) і «Ртуть» (1998).
 13

За роман «Страх і трепет» (1999), в якому були описані пригоди Амелі в

японській компанії «Юмімото», Нотомб була відзначена Гран-прі Французької
академії.
У 2002 році за цим романом Ален Карно поставив однойменний фільм. У
2000 році Амелі Нотомб випустила книгу «Метафізика труб», а через рік –
«Косметика ворога».
На сторінках романів А. Нотомб розкривається світ як маленької Амелі,
що опинилася в чужорідному середовищі, так і той світ, що її оточував.
Кожна окрема книга – це маленька сповідь дівчинки.
Про що б не писала Амелі Нотомб, – це завжди автопортрет. Її сестра
розгледіла автобіографію в першій же казці Амелі. Тоді вже «Біографія голоду»
і «Любовний саботаж» – автобіографія подвійно, адже там Амелі пише про
себе.
«Романи Амелі Нотомб «Біографія голоду» і «Любовний саботаж»
являють собою перегортання епізодів з життя маленької Амелі» [Карпеева].
Другий з названих творів є ніби доповненням до першого: в «Любовному
саботажі» розповідається історія кохання зовсім юної героїні до однієї
неприступною шестирічної красуні в період перебування її сім'ї в Китаї. Уже
сама назва роману «Біографія голоду» наводить на думку про історію життя,
але тільки в процесі читання ми дізнаємося, що це історія «розвитку» голоду
пізнання однієї маленької дівчинки.
Безумовно, загальна канва оповіді, перерахування країн, в яких побувала
героїня аналізованих романів А. Нотомб, є достовірною. Вона дійсно
народилася в Японії, прожила там п'ять років, потім переїхала до Китаю, потім
до Нью-Йорку, Бангладешу, Бірми, Лаосу і т.д.
Зіставляючи художній матеріал двох романів, ми також можемо зробити
висновки про достовірність «китайського» відрізка життя героїні та авторкти:
 14

 у Амелі дійсно була няня в Японії, яку вона дуже любила, і няня в
Китаї, яка видирала їй волосся при розчісуванні: «Меня это
избавляло от школы, видевшей мою поруганную любовь, и от Чжэ,
каждое утро выдиравшей мне волосы» [11, с. 90];
 героїня ходила до школи в Японії; «кульбабки» – так вона називає
своїх однокласників: «Я очутилась в тампопо-гуми – классе
одуванчиков, меня нарядили в форму...» [11, с. 38];
 після комуністичного Китаю Нью-Йорк доводив до шаленства
Амелі і її батьків, вони насолоджувалися свободою: «Родители
словно обезумели. Вырвавшись после трех лет маоистского
застенка на раздолье капитализма, они совсем разошлись.
Лихорадка не отпускала их ни на минуту» [11, с. 99];
 перебуваючи в Китаї, авторка грала у війну і пережила нерозділене
кохання до найкрасивішої дівчинці в школі: «После
международной конференции 1972 года какой-то ябеда рассказал
родителям о том, что мы затеваем войну. Взрослые поняли, что
это неизбежно, и что помешать нам нельзя» [12, с. 238]; «Я
полюбила её с первого взгляда. Как это объяснить? Я никогда не
собиралась никого любить. Я никогда не думала, что чья-то
красота может вызывать чувства. И, однако, всё произошло в
тот миг, когда я впервые её увидела, приговор был
безоговорочным: она была самой красивой, я её полюбила, и теперь
она стала центром вселенной» [12, с. 261].
І таких прикладів можна навести багато.
Тобто можна вказати на першу характерну рису жіночого письма –
автобіографічність, коли не просто автор описує героїню, але й асоціює її із
собою, зі своїм життям, наділяючи її власними біографічними фактами.
 15

Наступний критерій, на який варто звернути увагу, і який надзвичайно

відрізняє жіночу прозу від нежіночої, є мова самого тексту, її емоційність.
Здатність тексту емоційно впливати на слухача або читача вважається
його невід'ємною властивістю. Емоційний зміст тексту знаходить відображення
на всіх мовних рівнях (фонетичному, графічному, лексичному,
морфологічному, синтаксичному); крім того, домінантний емоційний сенс
виявляється на рівні семантики тексту загалом.
Емоційність художнього тексту – це репрезентація в ньому провідного
мотиву, тобто домінантної емоції, вираженої різноманітними мовними
засобами. У художньому тексті фіксована естетизація емоції, тобто емоція,
співвіднесення з естетичним ідеалом автора [8, с. 34].
Основою зв'язності художнього тексту є емоційність, оскільки емоційні
процеси мотивують пізнавальну діяльність, беручи участь в процесах
змістоутворення, чим і забезпечують єдність тексту.
Чоловіки із задоволенням виражають емоції, які можуть підвищити їхній
статус, підкреслити переваги [5, с. 243].
Традиційна класифікація текстів виділяє серед них офіційне та приватне
письмо, незалежно від статі автора, тобто чоловіки теоретично знаходяться в
такій самій ситуації як і жінки. Але це не так. Більшість із підвидів обох класів
письма (офіційного і приватного) у чоловічому виконанні носить все ж таки
публічний характер (тобто орієнтований на стороннього читача). Це стосується
навіть таких інтимних видів письма, як щоденники, приватне листування тощо.
У жінок все навпаки. Інтимне письмо супроводжується кодуванням
інформації. Особливо це стосується писання щоденника,що породжує феномен
«подвійної пам ´яті» (коли автор щоденникового запису сам не може
розшифрувати власне закодоване повідомлення). Причиною подібного
«заплутування слідів» сучасні дослідниці вважають особливості
автобіографічного жанру. На думку Ненсі К.Міллер (Nancy К.Miller), розповідь
 16

від першої особи робить жінку дуже вразливою [16]. Річ навіть не в тому, що
жінка напише компромат, яким може скористатися «чужий»; автобіографічний
текст Н.К.Міллер розглядає як сцену і вихід на неї є порушенням
патріархатного табу.
Багатогранність прояву емоцій на різних рівнях відображення і
діяльності, складні відносини з предметним змістом виключають можливість
простої лінійної класифікації емоцій. Відповідно, існує безліч класифікацій
залежно від того, що автор розуміє під емоціями.
До вербальних способів вираження емоцій відносятся: лексичні способи,
морфологічні, граматичні, стилістичні, синтаксичні, зображально-виражальні
засоби, мовні інтонації.
У складі емоційної лексики виділяють 3 групи:
1. Слова, що містять оцінку фактів, явищ, ознак, що дають однозначну
характеристику людям. Такі слова не вживаються в переносному
значенні.
2. Багатозначні слова, що отримали емоційне забарвлення при
переносному вживанні.
3. Слова, що передають різні відтінки.
Емоційність лексики нерідко передається особливо виразною
експресивною лексикою. Експресивність – виразність, сила, прояв почуттів,
переживань.
До морфологічних способів вираження емоцій належить: вигуки, частки,
модальні слова.
До граматичних – в основному використання граматичних часів для
вираження емоцій.
До стилістичні способи – використання різних стилістичних прийомів.
До синтаксичних – вираження емоцій у цьому випадку можливе через
відокремлені, вступні конструкції, складнопідрядні речення із підрядними
 17

з’ясувальними, підрядними обставинними, безсполучникові складні речення з

обставинним значенням.
Що ж стосується творчості Амелі Нотомб, то в ході прочитання роману
на основі аналізу мовних засобів, ми виявили такі емоції: здивування, сором,
провина, страх, гнів, відраза, презирство:
1. Подив: «Je m'extasiai: // – Quarante ans ici! Comme vous avez dû être
heureux! Il ne dit rien. J'en conclus qu'il n'avait pas été heureux et je n'insistai pas.
(Я всплеснул руками: – 40 лет здесь. Как вы должно быть, счастливы все эти
годы! Сосед промолчал. Я заключил, что он не был счастлив, и не стал
настаивать) [17].
Лексичний спосіб вираження емоцій виявляється в говіркою comme (як,
наскільки), що відображає подив автора. Синтаксичний спосіб вираження
подиву передається через знак оклику.
2. Сором: «Silence. Son regard se courrouça. Il plissa les lèvres, comme si je
l'avais offensé. Ce mécontentement muet m'impressionna au point de me faire honte.
(Молчание. Взгляд его стал нервным. Губы сжались в ниточку, словно я его
оскорбил. Это безмолвное недовольство произвело на меня такое впечатление,
что я устыдился)» [17].
Це є лексичний спобі вираженя емоцій – через психологічне, емоційне і
фізіологічне ставлення до того, що відбувається.
3. Провина: «Elle me parut trop brusque, elle ne pouvait signifier qu'une
incitation à partir. (Это казалось мне слишком невежливым, тем самым я
недвусмысленно указал гостю на дверь)» [17].
Тут ми бачимо синтаксичний спосіб вираження емоцій: інтонаційне
розчленування мовлення звертає увагу на провину, яку відчуває автор за своє
невиховане ставлення до сусіда.
4. Страх: «J'étais terrifié. Ce qu'il venait de proférer prouvait qu'il n'était pas
un demeuré. Я ужаснулся. То, что он произнес, доказывало, что он не идиот» [].
 18

Тут використано прикметник, що є виразником крайнього ступеню жаху.

5. Гнів: «Pardonnez-moi, je suis indiscret. L'instant d'après, ce repli me parut
ridicule. Ma question n'avait rien de choquant! C'était lui qui était impoli, en venant
nous envahir sans avoir rien à nous dire. Je réfléchis que, même s'il avait été bavard,
son comportement eût été incorrect. Et eussé-je préféré qu'il m'arrosât d'un flot de
paroles? Difficile à préciser. Mais comme son silence était crispant! J'imaginai
soudain une autre possibilité: il avait un service à nous demander et n'osait pas. Je
lançai diverses suggestions. (Простите меня, я допустил бестактность. В
следующее мгновение я сам показался себе смешным. С какой стати идти на
попятную, что такого неприличного в моем вопросе? Это он невежлив,
явившись к нам без приглашения и не имея ничего сказать. Мне подумалось,
что даже будь он болтлив, его поведение все равно бы было некорректным. А
предпочел бы я, чтобы он обрушил на меня поток слов? Трудно сказать. Но
как же его молчание действовало мне на нервы» [17].
Тут мова йде про лексичний спосіб вираження емоцій. Змішування
почуттів, роздумів, негативна оцінка сусіда – все це можна побачити в епізоді.
Таким чином ми можемо говорити про другу складову, що притаманна
французькому жіночому письму, – емоційність, що виражається переважно
лексично та семантично.
В жіночій прозі талановито і принципово розсуваються жанрові межі,
відкидається стереотип про жанрову природу сімейного роману, що був так
брутально нав'язаний чоловічою літературою, багатозначно проявляється
філософський підтекст, гендерну складову.
Творам Амелі, як жодним іншим, властива філософічність. Її міркування
про світ, про почуття і відчуття людини, про їх причини і наслідки – все це
зустрічається у творах письменниці: «Je me demandai si elle éprouvait des
sentiments.(Я спрашивал себя, испытывала ли она какие-либо чувства)» [17].
 19

Таким чином, ще однією характеристикою є філософічність і не

стереотипність сприйняття дійсності.
Амелі Натомб досить часто використовує образи дітей. Відповідно, маємо
ще одну характерну рису творчості письменниці, про яку варто говорити, і яка є
притаманною для усього масиву жіночої прози кінця ХХ століття.
Описи подій, маленькі відкриття і одкровення в пізнанні світу і людей
вказують нам на дитину як головну діючу особу.
Розуміння маленької Амелі про те, яким був тато і мама, хто любив її, хто
ні, уявлення про непотрібність чоловічої статі і недомовленість при описі
деяких епізодів (в дитячому таборі в Америці, на морі в Бангладеш – «Біографія
голоду», «Саботаж кохання»), показують світ очима дитини. Тут не доводиться
сумніватися: висловлювання і думки часто наївні і невинні, вони викликають
іронію чи співчуття, яке ми відчуваємо, спілкуючись з дитиною.
Разом з тим, і це є характерною рисою будь-якої дитини у творчості
Нотомб, ця маленька дівчинка – це насправді досить доросла жінка з певним
світобаченням, з усталеними поглядами на сім’ю, на роль чоловіка і жінки в
сімейних стосунках і т. д.
Вся організація романів, з одного боку, наближає до нас, дорослих,
дитину, допомагаючи зрозуміти її. А, з іншого боку, показує, що дитина
залишилася в кожному з нас, і не треба забувати про це. На переважання
героїні-«дорослої» над героінею-«дитиною» вказує і високий рівень
усвідомлення того, що відбувається навколо і, що найголовніше, в ній самій.
Такий серйозний аналіз і розуміння своєї поведінки і причин своїх переживань
властивий не дитині, навіть дуже обдарованій, а дорослому, який, знаючи
детально, що відбувалося з цією дитиною, може осмислити свої дитячі
переживання, їх причини та наслідки.
Так, наприклад, в романі присутня низка висновків про поведінку дітей,
для розкриття внутрішнього світу використовуються яскраві образи-метафори
 20

«снігу», «Золотого храму», «хмарочосів», «вентиляторів», не по-дитячому

аналізуються твори Вітгенштейна, Бодлера, мова Гітлера і Гете, вплітаються
порівняння з міфологічними героями (Протей, Олена, Паріс та ін.), виникають
образи з фільмів Кустуріци.
Таким чином, підтверджується наша думка про те, що оповідачем є
доросла Амелі Нотомб, а героїнею – Амелі у дитинстві. «Які б не були мотиви
Нотомб, її яскраві метафори («комунізм – світ вентиляторів»,«неможна
довіряти квітам» і т. д.), бажання вичерпати себе без залишку, ерудиція і
спостережливість – не залишають байдужим» [10].
Навіть такий поверхневий сюжетний аналіз романів «Біографія голоду» і
«Любовний саботаж» дозволяють говорити про первинність ідеї. У першому
випадку розповідь підпорядковано ідеї «голоду», всепоглинаючої жадоби
пізнання світу і своїх можливостей, а в другому – всепоглинаючої потреби
любові і незахищеності будь-якої людини (а не тільки дитини) перед
можливістю бути відкинутою.
Гіперпростір дитинства Амелі Нотомб з точки зору постмодернізму
можна трактувати і як подорожні нотатки: в «Біографії голоду» ми швидко
перескакуємо з однієї країни в іншу, ми ледь встигаємо підраховувати роки, які
проходять за час перебування в різних краях.
Дія романів Амелі Нотомб відбувається в країнах Південно-Східної Азії
та в США. Героїня разом зі своїм батьком слідує з Японії до Китаю, потім до
Нью-Йорка, Бангладешу, Бірми, Лаоса, Бельгії, Парижу. Ми бачимо
навколишній світ очима дитини, тому важлива і «звична» для дорослої людини
оцінка політичної ситуації, звичаїв і традицій народів кожної з перерахованих
країн показані уривками, наївно, крізь призму світогляду дитини, навіть її
особистих переваг.
Але в художньому творі документальна точність не є первинною.
Набагато важливіше дізнатися те, як бачить світ дорослих, повний болю і
 21

страждань, дитина, яка до того ж має можливість порівняти різні країни між
собою.
Враховуючи те, де відбувається дія романів Амелі Нотомб, її твори
виявляються насиченими екзотизмами, екзотичними предметами і реаліями.
«Екзотичний – що знаходиться поза межами звичайного (звичайних природних
умов, звичайних вдач і т. д.), Далекий, чужоземний; химерний, дивовижний, що
належить до незвичної, чужої культурі»[14].
Наприклад:
1. Характеристика народу – «Бангладеш в 1978 году была одной длинной
улицей, переполненной умирающими людьми. Но нигде я не видела столько
энергичных людей, с такими горящими глазами. С этим пылом и умирали.
Неистребимый голод горячил бенгальцам кровь» [11, с. 153].
2. Характеристика культури – «Ни одна страна не ослепляет до такой
степени. Люди, покидающие её, рассказывают лишь о её великолепии. Сами
того не желая, они не упоминают о всепроникающем убожестве, которого
они не могли не заметить. Странное дело. Китайская республика похожа на
ловкую куртизанку, которой удаётся заставить своих любовников забыть о её
бесчисленных физических недостатках, даже не скрывая их, и привязать к
себе своих возлюбленных ещё прочнее» [12, с. 229].
3. Характеристика природи – «Упоительные дни. Целью и смыслом моей
жизни стало братание с небом на гребне волн. Чем огромнее они были, тем
дальше увлекали меня и тем выше возносил» [11, с. 173].
Тобто, можемо відзначити ще одну характерну рису письма Амелі
Нотомб – використання варваризмів.
Підсумовуючи усе вище сказане, приходимо до висновку, що
характерними рисами жіночого письма Амелі Нотомб є:
1. Автобіографізм
2. Емоційність (що виражається переважно лексично і синтаксично)
 22

3. Філософічність і не стереотипність сприйняття дійсності

4. Використання жанру нотаток подорожнього
5. Використання варваризмів
Зауважимо, що ці риси є характерними для усієї жіночої французької
прози, а також переносяться на сучасну манеру жіночого письма в Україні.
 23

ВИСНОВКИ

Зроблений нами аналіз основних концепцій гендера як соціо-культурного

феномена показав, що розрізнення понять «стать» і «гендер» позначило вихід
на новий теоретичний рівень осмислення соціальних процесів.
Гендерні дослідження носять полідисциплінарний характер і ведуться на
стику загальної гендерології і багатьох інших наук, у тому числі і
літературознавства, про що свідчать роботи Т. Рівненській, Т. Мелешко,
С.Охотнікової та ін.
Сучасна гендерна теорія, враховуючи існування тих чи інших
біологічних, соціальних, психологічних відмінностей між жінками і
чоловіками, стверджує, що не настільки важливий сам по собі факт цих
відмінностей, головне – їх соціокультурна оцінка та інтерпретація, а також
побудова на основі цих відмінностей системи владних відносин.
Розробка категорії «гендер» зачіпає всі галузі гуманітарного знання, що
особливо значимо в сфері культури, насамперед художньої культури та
літератури.
Гендерний аспект літературознавства складають аналізи не тільки
жіночої, але й чоловічої прози. При цьому даний аспект вимагає
ретроспективного погляду, що дозволяє трактувати традиційно відомі образи в
їх гендерній сутності.
Типологія жіночої прози визначається різним ступенем сполучуваності
маскулінного і фемінного начал.
Визначаються три типи:
 андрогінна жіноча проза, яка залишаючись жіночою, несе в собі і
маскулінний погляд на світ;
 тип анігіляційний, коли обидва початки взаємознищуються;
 24

 проза фемінного типу.

Характерною рисою письма творів Амелі Нотомб є:
1. Автобіографізм
2. Емоційність (що виражається переважно лексично і синтаксично)
3. Філософічність і не стереотипність сприйняття дійсності
4. Використання жанру нотаток подорожнього
5. Використання варваризмів
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абубрикова Н. И. Что такое «гендер»? / Н.И. Абубрикова //

Общественные науки и современность. – 1996. – № 6. – С. 22-31.
2. Бем С. Линзы гендера: Трансформация взглядов на проблему неравенства
полов / Пер. с англ. – М.: «Россиская политическая энциклопедия»
(РОССПЭН), 2004. – 426 с.
3. Брандт Г.А. Почему вы не пишите себя?! (Феминизм и структурализм о
женском теле и женском письме) / Г.А. Брандт // Женщина. Гендер.
Культура. – 1999. – С. 42-59.
4. Воронцов Д.В. Категория «мужчина», «женщина» в социально-
психологических гендерных исследованиях / Д.В. Воронцов // Гендерные
аспекты бытия личности. – Краснодар, 2004. – С. 223-241.
5. Иванова Е. О гендерных особенностях памяти / Е.О. Иванова //
Гендерные исследования. – 1999. - №2(3). – С.243.
6. Изард, К. З. Психология эмоций / К. З. Изард. – СПб.: Питер, 2007. –
464 с.
7. Карпеева М. Голод из чужой биографии [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http://prochtenie.ru/index.php/docs/477
8. Кинцель, А. В. Психолингвистическое исследование эмоционально-
смысловой доминанты как текстообразующего фактора / А. В. Кинцель. –
Бийск: Алтайский гос. ун-т, 2000. – 152 с.
9. Кристева Ю. Силы ужаса / Ю. Кристева // Гендерные исследования. –
1999. – № 2. – С. 22-62.
10.Михальчук Л. Вечное приключение / Л. Михальчук // Белорусы и рынок.
– №36. – 18-25 сентября. – 2006.
 26

11.Нотомб А. Биография голода / А. Нотомб. – М., 2006. – 246 с.

12.Нотомб А. Любовный саботаж / А. Нотомб. – М., 2006. – 516 с.
13.Пушкарева Н. Л. Гендерный подход в исторических исследованиях / Н.Л.
Пушкарева // Вопросы истории. – 1998. – № 6.
14.Русская литература и фольклор [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://feb-web.ru/feb/slt/abc/lt1/lt1-0111.htm
15.Трофимова Е.И. К вопросу о гендерной терминологии. / Е.И. Трофимова
// Летняя школа «Общество и гендер». – Рязань, 2003
16.Miller Nancy K. Subject to Change: Reading Feminist Writing. Columbia
Univ. Press, 1988. – P. 47-64.
17.Nothomb, A. Les Catilinaires/ A. Nothomb. – E.: Albin Michel, 1995. – 153 с.
 27

INTRODUCTION

Fiction a toujours cherché à répondre aux questions fondamentales de

l'existence humaine. Ne nous laissons pas l'éviter et les problèmes de relations entre
les sexes dans la société moderne.
L'approche de genre dans la science repose sur l'idée qu'il est important
différences biologiques ne entre hommes et femmes, et que la valeur culturelle et
sociale qu'il fournit à la société de désaccords. Base des études de genre a été la
découverte de différences de statut, les rôles et d'autres aspects de la vie des hommes
et des femmes et, surtout, d'analyser les phénomènes de pouvoir et de domination,
approuvés dans la société à travers les rôles et les relations entre les sexes.
La théorie du genre fournit de nouvelles et d'interpréter des œuvres de la
littérature, qui a clairement et profondément incarnée vue masculin et féminin du
monde (vision du monde entre les sexes), des articles sur les relations et mettre en
évidence le problème du travail des femmes, qui à ce jour est considéré comme
important et trouve de nouvelles perspectives dans en raison des genderologii de
réussite. Le plus intéressant, à cet égard, la prose française moderne qui reflète l'état
de l'égalité d'aujourd'hui des hommes et des femmes, en particulier le comportement
de genre, les conflits d'aujourd'hui entre les sexes.
Contexte de cours entraînée par dimensions historiques et littéraires et
théoriques: d'une part, il est - une introduction à la circulation littéraire de nouveaux
artefacts, et de l'autre - typologie compréhension et poétique de la fiction de femmes
françaises dans le contexte de l'égalité.
L'objet des travaux de cours est un travail Amélie Nothomb ("Biographie de la
faim", "Sabotage Love", "Katylinariyi" etc ..)
But de l'étude - le phénomène de l'écriture des femmes dans la littérature
française de la fin du XXe siècle.
 28

Le but - pour découvrir les particularités de manière féminine de romans

d'écriture par exemple Amélie Nothomb.
Pour atteindre cet objectif, il est nécessaire de résoudre le problème suivant:
 mettre en évidence le fondement philosophique et théorique du genre de
l'analyse et de l'interprétation du texte littéraire;
 révéler l'originalité du monde intérieur des personnages, leurs habitudes de
psychologie et de comportement qui expriment la spécificité de genre de la fiction de
femmes contemporaines;
 révéler les détails de la prose de l'espace des femmes et de son rôle dans la
création de sexe vision du monde.
La base méthodologique de l'étude était une approche globale qui permet aux
données d'autres sciences - genderologii, la psychologie, la linguistique d'identifier la
nature idéologique et esthétique d'un texte littéraire. Nous nous sommes appuyés sur
les travaux de genderologii moderne (S. de Beauvoir, S. Bohm, Sh.Bern et al.).
Des études de matériaux de les romans de Amélie Nothomb ("Biographie de la
faim», «sabotage Love", "Katylinariyi" et al.).
L'importance théorique de la recherche est la capacité à systématiquement, sur
la base des liens interdisciplinaires déterminer les paramètres d'un nouvel aspect des
études littéraires - sexe, à identifier les moyens d'analyse et d'interprétation de l'œuvre
de femmes, et d'utiliser les observations à un examen rétrospectif du problème.
La signification pratique du travail de cours est la possibilité d'utiliser ses
résultats dans les cours d'enseignement et de séminaires spéciaux qui permettront
d'identifier l'aspect du genre de procédé littéraire moderne.
La structure de l'étude. De cours comprend une introduction, deux chapitres, la
conclusion et la liste des sources.