МОЖНА ПОДІИТИСЯ З ІНШИМИ СТУДЕНТАМИ (ЯКЩО ТРЕБА)

НА ЩО ТРЕБА ЗВЕРНУТИ УВАГУ!!

на титульну стор-ку
(МОЖЛИВО В 2022 РОЦІ Є ЗМІНИ—Я НЕ ЗНАЮ)

на структуру ВСТУПУ

На ТЕ ЯК РОБИТИ ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ЯКІ ДУЖКИ -- ЯК ТРЕБА ВКАЗУВАТИ СТОР-КИ

ЯК НАВОДИТИ ПРИКЛАДИ

СТРУКТУРА ВИСНОВКІВ

Яке ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ЯК БУДУЮТЬСЯ РЕЧЕНННЯ В НАУКОВИХ РОБОТАХ

ЧИ ЧАСТО В НАУКОВИЇ РОБОТАХ МОЖНА ПОБАЧИТИ ВАШІ

УЛЮБЛЕНІ ВИРАЗИ
типу
ЇХ ВАМ ТРЕБАЗАБУТИ
ДЖОЙС ХОЧЕ ПОКАЗАти
ДЖОЙС ВИКОРИСТОВУЄ
ДЖОЙС НАГОЛОШУЄ
ДЖОЙС РОЗКРИВАЄ
ДЖОЙС ПОРІВНЮЄ
ДЖОЙС ОПИСУЄ
ДЖОЙС НЕ РОЗПОВІДАЄ
ДЖОЙС РОЗПОВІДАЄ

ВАМ ТРЕБА ЗАБУТИ ТИРЕ в КОЖНОМУ РЕЧЕННІ

ВАМ ТРЕБА ЗАБУТИ ВЕЛЕТЕНСЬКІ РЕЧЕННЯ НА 6-7 РЯДКІВ
 АЛЕ—РОБОТА НЕ Є ІДЕАЛЬНОЮ==є помилки!

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ
УКРАЇНКИ

Кафедра англійської мови

КУРСОВА РОБОТА

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО МОДЕЛЮВАННЯ

ДВІЙНИЦТВА В АНГЛІЙСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ (НА
МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ Е. ПО, Р. СТІВЕНСОНА, О. ВАйЛДА,
Д. КІЗА)

(ПЕРЕВІРИТИ—ЧИ ПІДПИС ВІДПОВІДАЄ СУЧАСНИМ ВИМОГАМ )

Виконала студентка 31 групи
Факультету іноземної філології
Напряму підготовки
2
 Філологія («Мова і література
(англійська)»)
ПРІЗВИЩЕ-=-ІМ’Я

Науковий керівник
Ст викладач кафедри англ. філ-ї
Бєляков О. О.

ЛУЦЬК РІК
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….……..3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДВІЙНИЦТВА ЛЮДИНИ ТА ЙОГО
СТАНОВЛЕННЯ В ЛІТЕРАТУРІ…………………………………………..……………5
1.1 Літературний характер і його естетична
природа………………………………………………….……………………….5
1.1.1 Естетичні, психологічні і літературознавчі передумови становлення
концепції двійництва як об’єкта художньoго зображення
(моделювання)…………………..………………………………………6
1.1.2 Проблема двійництва з огляду на особливості характеротворення
доби романтизму……………………..…………………………………8
1.2 Зміст поняття ДОППЕЛЬГАНГЕР..…………………………..
………………………………10
РОЗДІЛ 2. ТЕМА ДВІЙНИЦТВА В АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ……
…………………………………………….……………………………………………….15
2.1 Е. По «Вільям Вілсон»: Двійництво особистості як божевілля…………...15
2.2 Р. Стівенсон «Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда»
Розщеплення особистості як конфлікт добра і зла…………… ……………22
3
 2.3 О. Уальд «Портрет Доріана Грея»: Розщеплення особистості як
портрет………………………………………………………………….…….. 26
2.4 Д. Кіз «Таємнича історія Біллі Міллігана»: Двійництво як множинна
особистість…………………………………………………………………..…33
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….……...…44
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………..49

4
 ВСТУП

Актуальність дослідження. Двійництво притаманне людській свідомості й

обумовлене дуальністю людьского мозку. Наслідком цього є сприйняття світу як
боротьби протилежностей, ця ж закономірність, проникаючи в систему літературних
відносин автора-оповідача-персонажа, формує ефект подвійності у творі. Його
уособленням найчастіше виступає фігура двійника.
Двійництво як одна з найважливіших культурних категорій увійшло в
літературний обіг з давніх-давен. Відображуючись у текстах того чи іншого митця,
двійництво нерідко стає показником унікальної авторської поетики, тому його
природа та принципи реалізації у кожній художній системі має індивідуальний
характер.
До терміна «двійництво» дотичні такі категорії, як двосвіття, дуалізм, діалогізм,
антиномічність, контрасність, антитезність, двоїстість, розщеплення тощо.
У літературознавчому плані цей термін залучає, по-перше, створення образів-
двійників (doppelgangers), по-друге, проблему «двох світів», по-третє, створення
двійників на інтертекстуальному рівні. Ряд дзеркал, що утворюють численні образи
двійників і сюжетні та лексичні повтори, і є загальнолюдським дзеркалом культури –
двійника реального життя і водночас його складової.
Мета дослідження полягає у визначенні специфіки художнього моделювання
двійництва крізь призму онтологічних характеристик художнього дискурсу:
«сюжет», «персонаж», «характер», «наратор», «концептульна інформація»,
«конфлікт». Мета дослідження визначила наступні завдання:
- проаналізувати внутрішню цілісність явища двійництва та його динаміку,
співвідношення понять «двійництво» та «літературний характер»;
- розкрити особливовсті художнього моделювання двійництва;
- дослідити визначальну роль того чи іншого художнього методу в аспекті
даної проблеми;

5
 - встановити функції і засоби реалізації ефекту двійництва у творах Е. По,
Р. Стівенсона, О. Вайлда, Д. Кіза;
- продемонструвати еволюцію художнього моделювання двійництва (у
художньому творі) з огляду на зміну літературних напрямків і творчих методів: від
романтизму до літератури Вікторіанського періоду і далі до сучасної літератури з
ознаками постмодернізму;
- на підставі компаративного аналізу з’ясувати розбіжності і подібності
художного моделювання двійництва в прозових творах різних літературних течій і
оповідних прийомів.
Об’єктом дослідження є художня репрезентація (моделювання) двійницва як
форми висвітлення характеру персонажа зсередини, шляхом безпосереднього
пізнання його внутрішнього світу.
Предметом дослідження є естетичні, психологічні і літературознавчі
передумови становлення концепції двійництва як об’єкта художньoго зображення
(моделювання); зміст поняття «Доппельгангер», і засоби його реалізації на ряду з
темою двійництва в творах англо-американської літератури; функції двійництва в
творах англо-американської літератури.
Методика дослідження грунтується на комплексному методі інтерпретації
двійництва у художньому творі що передбачає використання елементів
наратологічного аналізу і порівняльного підходу до аналізу особливостей
художнього моделювання (двійництва) у творах письменників різних епох і
літературних напрямків.
Матеріалом дослідження обрані 4 прозових твори таких письменників:
- оповідання американського письменника Е. По «Вільям Вілсон» (“William
Wilson”), 1839;

6
 - повість англійського письменника Р. Стівенсона «Химерна пригода з
доктором Джекілом та містером Гайдом» (“Strange Case of Dr Jekyll and Mr Hyde”),
1886;
- роман англійського письменника (ірландського походження) О. Вайлда
«Портрет Доріана Грея» (“The Picture of Dorian Gray”), 1890;
- роман американського письменника Д. Кіза «Таємнича історія Біллі
Міллігана» (“The Minds of Billy Milligan”), 1981.
ВИБІР творів не є випадковим. По-перше, всі 4 твори містять художню модель
двійництва як психологічний і психічний стан протагоніста; по-друге, двійництво у
всіх проаналізованих творах є головною темою і рушійною силою сюжета; по-третє,
обрані твори дозволяють розглянути художнє моделювання двійництва у
порівняльному і діахронічному плані, а також встановити певні закономірності
реалізації цієї теми у художньому творі.
Структура роботи: вступ, два розділи (перший – переважно теоретичного
характеру; другий – практично-іллюстративного), висновки, список використаної
літератури, що містить 32 позиції.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можна
використовувати на лекціях і семінарських заняттях курсу «Історії англійської і
американської літератури» та на практичних заняттях спецкурсу «Критичне
мислення».

7
 РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДВІЙНИЦТВА ЛЮДИНИ ТА
ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ В ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Літературний характер і його естетична природа

Двійництво літературного героя розглядається як частина проблеми характеру.

Літературний характер розумієтсья як конкретна сукупність душевних рис, що
визначає індивідуальність зображуваної особи і водночас узагальнює певні життєві
типи людей, які стають у творі предметом авторського пізнання й оцінки [21, с.106].
Художній характер є органічною єдністю загального, повторюваного й
індивідуального, неповторного; об'єктивного (соціально-психологічна реальність
людського життя, що стала прообразом для літературного характеру) і суб'єктивного
(осмислення та оцінка прообразу автором). У результаті характер у мистецтві постає
«новою реальністю», художньо «створеною» особистістю. На думку В. Тюпи, саме
концептуальність літературного образу людини відрізнає поняття характеру в
літературознавстві від значень цього терміну в психології, філософії, соціології [21,
с.107].
Літературний характер – витвір митця, а не звичайна характеристика особи. На
думку З. Кирилюк, бінарність естетичної природи літературного характеру,
принципів і засобів його художнього зображення зумовлена єдністю властивостей
життєвого явища (у цьому випадку, характеру людини). Психічна організація,
духовний світ, переконання, темперамент зображеної особистості, її звички – це
лише один аспект літературного характеру – предмет зображення. Інший аспект –
його естетична природа, яка виявляється в особливостях стилю, засобах
висловлення авторської думки тощо. Недостатня увага до цього аспекту
літературного характеру веде до поверхового сприйняття художнього образу, твору
в цілому і, зрештою, до заміни аналізу констанцією чеснот чи вад героя, наче
йдеться не про художній образ, а про реальну особу. Художній образ – це нова,

8
створена митцем реальність, єдність психологічних і естетичних складників. Риси
психологічного портрета в літературному характері легко визначить кожен, а на
особливостях його поетики варто зупинитися окремо [21, с.107].
Носієм характеру у творі завжди є персонаж, проте ці категорії не слід
ототожнювати. Як доречно зауважує Л. Чернец, «персонаж постає, з одного боку, як
характер, з другого – як художній образ, що втілює даний характер з більшою чи
меншою мірою естетичної довершеності <…> [21, с.109].
Історична зумовленість образу літературного героя визначається не лише
приналежністю його до певного історичного періоду, а й притаманним тогочасному
суспільству рівнем розвитку культури, особливостями суспільних проблем, ідей,
побуту, що істотно позначається на формуванні особистості і дає підстави
стверджувати, що «людина – образ часу». Створений автором літературний
характер, крім генотипних ознак, має риси певної епохи і визначає притаманний
персонажу тип поведінки. У людини іншого історичного періоду логіка поведінки
буде іншою через те, що у процесі розвитку людства змінюються моральні й
естетичні норми, звичаї, навіть критерії прекрасного, добра і зла. Змінюється сама
людина, хоч вона при цьому залишається носієм загальнолюдських якостей [21,
с.110]
Розібравши поняття літературного характеру, перейдемо до огляду передумов
становлення концепції двійництва як об’єкта художньoго зображення.

1.1.1 Естетичні, психологічні і літературознавчі передумови становлення

концепції двійництва як об’єкта художньoго зображення (моделювання)

Проблемою двійництва в художній літературі займалося багато вчених [1][3][5]

[7][9]. Підкреслена увага письменників до людських характерів, що розкриваються
певні життєві типи поведінки, визначає специфіку не всієї літератури, а лише

9
пізніших станів її історичного становлення. На ранніх етапах її розвитку зображувані
у творі персонажі не мали характерів як таких і виступали як суто дійові особи в
буквальному розумінні слова і відповідно до загальної специфіки літератури цього
часу, яка полягала в тому, що переважна увага в ній відводилася дії, подієвому
розгортанню змісту твору, а не заглибленню у внутрішній світ людських переживань
[4, с.135].
В героїчному епосі особи наділені вже більшою увагою. Вона виявляє себе
хоча б у тому, що кожна особа виступає на сцену з певним іменем і з влучним
зазначенням однієї з провідних її властивостей, виражених постійними епітами.
Щоправда, ця властивість не змінюється залежно від зміни становища або вчинків
героя. Одіссей залишається хитромудрим навіть тоді, коли виявляє очевидну
тугодумість, а про швидкість ніг Ахілла нам нагадують навіть і тоді, коли, як ми
знаємо, він сидить у своєму наметі, не рухаючися з місця <…> [4, с.136].
Теза про первинність характерів і вторинність дії, фабульно-сюжетної основи
твору, яка мотивується характерами, була обгрунтована теоретиками класицизму,
хоча їхні літературні характери й були в більшості випадків схематичними,
побудованими на випуклості однієї, часто алегоризованої його риси [4, с.136].
Основним предметов художнього пізнання характеру стає в добу романтизму,
коли формується особистість, а особистісне начало висувається на передній план
зображення. Характери романтиків переажно ідеалізовані, відірвані від реальної
дійсності, точніше від того соціального середовщиа, яке їх породжувало. В характері
людей поетів-романтиків цікавили насамперед їхні яскраво індивідуальні,
особистісні риси [4, с.136].
Предметов пізнання письменників-реалістів стали типові характери в типових
обставинах. Як пише Б. Томашевскьий, «реалізм першим поставив питання про
соціальний генезис характеру й пов'язав зображення героя з тим середовищем, з
якого він вийшов і яке історично його зумовило. При цьому брався не винятковий

10
характер, а той, який виражав тенденції історичного розвитку соціального
середовища, до якого він належав». Звідси постійне прагнення письменників-
реалістів прогнозувати й художньо досліджувати появу та сутність нових соціальних
типів епохи [4, с.136].
В епоху руйнації авторитету класицизму вимальовується категорія
дихономічного характеру. Романтизм, який прийшов на зміну класицизму, в першу
чергу, стверджує культ природи, почуттів і природного в людині. Людина і її
внутрішній світ виходять на перший план. Саме тому концепція двіцництва набуває
особливого розквіту в цій епосі. Перейдемо до детальнішого ознайомлення
особливостей характеротворення доби романтизму.

1.1.2 Проблема двійництва з огляду на особливості характеротворення доби

романтизму

Проблема «двійництва» людської істоти, психологічна складність людини є

неослабним джерелом письменницького інтересу, починаючи з епохи кризи в цьому
відношенні виступила передромантична готична література, яка поставила
проблему роздвоєння психіки людини, що підпадає магії зла. Такий мотив
розробляється в «готичному романі» А. Радкліф, М. Льюїса, Ч. Метьюріна.
Згодом завоював уяву читачів байронічний герой, що розриває з традиційними
моральними цінностями, аж до епатажних фігур на зразок Каїна, але водночас цей
герой трагічно переживає власне богоборство й одинокість. Подальший розвиток
ситуації двійництва призводить до ще напруженіших психологічних конфліктів. Але
воно варіюється в залежності від національних особливостей прояву романтичної
свідомості в літературах різних країн та авторського підходу. Герой може
подвоюватися або розщеплюватися, боротися з своїм другим «я» тощо. Все це

11
ускладнювало поняття про літературний характер, яким воно склалося в епоху
класицизму.
Об'єктом уваги романтичної художньої творчості стає не абстрактна «людина
взагалі», а жива особистість, в якій формуються і часом борються між собою
протилежні властивості. Ця особистість подана в призмі психологізації і вирішує,
звичайно, екзистенціальні проблеми людини при глибокому зосередженні на
власному «я».
Проте епоха романтизму не стимулювала відчуття цільності особистості.
Гармонійна єдність людини і суспільства, природного та культурного вже було
безповоротно порушено. Саме тому романтична людина глибоко психологічна,
зосереджена на собі і своїх переживаннях. Зрозуміло, що в таких умовах перш за все
вимальовується певний дуалізм психіки, коливання людського «я» між полюсами
Добра і Зла. Далі реалістична література середини ХІХ століття ускладнить цю
картину динамічним малюнком характеру та численними нюансами. Але починалося
розуміння складності людського «я» саме через дуалістичне змалювання характеру,
розщеплення психіки ще донедавна цільного (класицистичного) героя.
Романтичний герой успадковує від своїх класицистичних попередників
«монохарактер», але тут накопичуються потенції руху та протиріч, оскільки
внутрішнє життя персонажа знаходиться в полі напружених метафізично-
екзистенціальних борінь.
Наріжним каменем романтичної традиції виступає проблема індивідуалізму,
нове почуття вартості особистості, розвиток.
Ідея «двійництва» переходить з романтичної літератури й до концепції людини
класиків реалізму ХІХ ст. (Діккенс, Достоєвський). Тут воно виявляється у
макабричному відчутті руйнації морального стереотипу, у виявленні безодень
душі. Коли в літературі з’явились Діккенс і Достоєвський, реалістичний роман
запропонував нові шляхи вираження підсвідомого та ірраціонального, другого «я».

12
 Все вищесказане дозволяє осмислити поступове ускладнення в літературі
успадкованого від класицистичних попередників «монохарактеру», простежити, як
протиріччя між монохарактером і відчуттям реальної складності психіки людини
створює передумови для виникнення концепції психологічного двійництва
особистості.

1.2 Зміст поняття доппельгангер

Doppelganer [з нім-ї DOPPEL (двійник) + GANGER (ходак) – дияволічний

двійник людини в літературі чи інших видах мистецтва, зокрема в літературі епохи
романтизму, антитеза янголу-охоронцю. У деяких книгах він не відкидає тіні і не
відображається у дзеркалі. Його поява частіше всього передвіщує смерть героя [6].
В літературі прийом Доппельгангер використовується як інструмент
зображення характеру. Зазвичай Доппельгангер має форму близнюка, тіні, або
дзеркального відображення головного героя. Доппельгангером називають
персонажа, яикй фізично схожий на протагоніста, і може мати з ним спільне ім'я. У
світовій літературі можна відмітити декілька типів доппельгангера. Він може мати
форму злого близнюка, невідомого фактичній особі, який плутає людей, пов’язаних
із цією оригінальною людиною. Він також може бути як одна людина, що існує в
двох різних місцях одночасно. Іноді доппельгангер – це минуле чи майбутнє «я»
персонажа. У деяких випадках, він може бути просто подібним до людини [22].
Персонажі, які класифікуються як приклади доппельгангера, Фольги (Foil) або
альтер-его, у літературі дещо схожі за функцією. Всі три з цих інструментів
виступають в ролі парної частини головного героя. Однак, альтер-его являє собою
частину персонажа. Таким чином, немає другої персони, яка виступає двійником.
Іншими словами – подвоєння внутрішнє. В той же час, Фольга – це персонаж, який
протиставляється головному герою, щоб виділити певні якості другого. Нарешті,

13
doppelgänger – це вже другий, окремий персонаж, який настільки схожий на
головного героя, що здається надприроднім і макабричним.
Підсумовуючи:
Alter Ego - один персонаж з двома протилежними сторонами;
Foil - два різних персонажа, поєднання яких підкреслює їх контрастну природу;
Doppelgänger - два окремих персонажа, які настільки схожі, що здаються
надприродними.
Doppelganer, по своій суті, втілює бажання чи інстинкти, які були витіснені
суб'єктом як несумісні з моральними та соціальними цінностями, з його «приємними
і гідними» уявленнями про самого себе. Нерідко двійник «живиться» за рахунок
героя, по мірі занепаду його духу стаючи все більше самовпевненим і ніби займаючи
його місце у світі («Доктор Джекіл і містер Гайд»). Одним із перших таких двійників
в європейській літературі є Джеральдина, темна сторона ідеалізованої Кристабелі в
однойменній поемі «Кристабель» Колріджа, написаній в 1797 році.
Допельгангери не раз з'являються у Гофмана, від якого тема містичного, часто
диявольського двійництва перекочувала у витвори російських класиків —
О. С. Пушкін («Самітній будиночок на Васильєвському острові»), Одоєвського
(«Сильфіда»), Гоголя («Шинель») та Достоєвського (повість «Двійник»).
Багато повістей про двійників, щоб підкреслити внутрішню схожість, роблять їх
близькими родичами або фіксують невиразний еротичний потяг між двома
«половинками». Наприклад, у Колріджа Джеральдина, провівши оголеною ніч у
ліжку Кристабель, з часом займає місце її покійної матері, звабивши і повністю
підкоривши собі її батька, а двійники із «Майстера Баллантре» — рідні брати.
Приклади доппельгангерів можна знайти в міфологіях багатьох різних культур.
Наприклад, давньоєгипетська культура мала поняття ka, яке було «двійником духу».
Норвезька міфологія мала примарних двійників під назвою vardøger, які виконують
дії живих людей. Концепт двійництва простежується ще до початку західної

14
цивілізації. Наприклад, в епосі про Гільгамеша, однойменний герой спочатку
бореться, а потім стає другом з своїм двійником – Енкіду. Дуалізм, описаний
Арістотелем і Платоном, був закладений в іудео-християнську теологію, яка
будується на розрізненні тіла і душі, добра і зла. У «Втраченому раї», Джона
Мілтона, Бога та сатану можна розглядати як двійників, як дві сторони одного
цілого.
Термін «доппельґангер» з’явився приблизно в той же час, що й готичний роман,
вперше з’явившись у «Siebenkäs» Жана Поля (1796). Мотив двійництва зображений
Полом у Siebenkäs як "so heissen sie Leute die sie selbst sehen" («Так називають людей,
які бачать себе».) Термін описує двійництво особистості, в якій тінь або альтер-
его, яке являється первинному суб'єкту. Суб'єкт має спільну свідомість з своїм
теперішнім «Я», і зовнішнім, іншим, що спостерігає за ним. Бачення себе із
зовнішньої позиції, усвідомленні того, що трагічна фігура, яку спостерігав суб'єкт,
насправді є власною, мимовільно викливає жах, як у головного героя, так і у читача
[28].
В інших літературних випадках мотив двійника викликає страх крадіжки
особистості з появою ідентичного двійника, який має підривні або зловмисні наміри.
У романі Вілкі Коллінза «Жінка в білому» особистість Лори Фейрлі була взята її
двійником Енн Кетрін, в результаті чого вона була поміщена в психлікарню, коли її
справжня особистість була присвоєна її двійником. У «Химерній історії доктора
Джекіла і містера Гайда» Р. Стівенсона ефект двійництва символізує розщеплення
особистості на протилежні фігури дихотомії добра і зла (Детальніше в розділі 2.2).
При подвійний асоціації, літературні персонажі можуть зустріти або
віддзеркалювати протилежну фігуру в деяких подіях. Паралельний рух двох
персонажів, зазвичай вказує на неявну, сховану подібність і невідворотній зв'язок
між ними. Так, незважаючи на те, що в романі Брема Стокера «Дракула» два
персонажа протистоять один одному, Доктор Ван Хелсінг (спеціаліст у галузі

15
вампирізму) і Дракула мають схожі риси характеру і мотивів: обидва чужоземці і
владні авторитети. Їхня подібність свідчить про притаманне обом персонажам
прагнення до влади і контролю.
У готичній літературі поняття єдиної і стабільної психології «Я»
дестабілізується. Як наслідок, персонаж втрачає свою ідентичність і межі між мрією
і реальністю, розумом і божевіллям розмиваються.
Аналіз художніх творів в яких сюжет грунтується на явищі
ДОППЕЛЬГАНГЕРА дозволяє визначити головні функції моделювання процесу
розщеплення особистості:
 акцентуація процесу самоусвідомлення персонажа;
 виявлення таких рис персонажа, про які він або вона не знав/лa або які
мають негативний (щодо моральних принципів) характер;
 демонстрація внутрішнього конфлікту у свідомості персонажа;
 залучення читачів до роздумів про вічну боротьбу між добром і злом;
 репрезентація складних, суперечливих і багатовимірних персонажів.

У звязку з проблемою, що аналізується, підкреслимо, що поняття двійництва і

доппельгангера є подібними, але не тотожніми. Двійництво характеризує,
насамперед, внутрішній (психологічний, інтелектуальний) конфлікт людини.
Нагадаємо принагідно, що об'єктом уваги романтичної художньої творчості є не
абстрактна «людина взагалі», а жива особистість, в якій формуються і конфліктують
протилежні тенденйії розвитку характера. Зрозуміло, що в таких умовах дуалізм
психіки спричиняється коливанням людського «я» між полюсами Добра і Зла.
Натомість, Doppelganger, або двійник – це «роздвоєння» персонажа, двійник
якого «матеріалізується» в окрему істоту. Цей двійник втілює бажання чи інстинкти,
які були витіснені суб'єктом як несумісні з моральними та соціальними цінностями, з
його «приємними і гідними» уявленнями про самого себе. Також, нерідко
Доппельгангер «живиться» за рахунок героя, по мірі занепаду його духу стаючи все
16
більше самовпевненим і ніби займаючи його місце у світі. Doppelganger слугує,
таким чином, архетипом, який уособлює докір сумління героя, що виконує роль
морального судді.

17
РОЗДІЛ II. ТЕМА ДВІЙНИЦТВА В АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Якщо в літературах Європи тема двійництва людини розвивалася переважно в

річищі філософської резиньяції і навіть шокуючи та жахливі моменти, які виникали
в розвитку цієї теми, набували характеру інтелектуальних конструкцій, то в
англійському та американському культурних континуумах проблема душевної
роздвоєності отримує характер макабристичного образу. В реальність владно
входить естетична категорія жахливого, яка втілюється при врахуванні резонансу
традицій готичного роману. Характерно також, що макабристична трактовка
двійництва людини сполучається тут з моралістичним забарвленням, і не варто
відносити це за рахунок самої лише вікторіанської моралі, яка панувала в
тодішньому суспільстві. Адже згущення проблематики двійництва в
макабристичному образі вимагає від художника певної гармонізації, врівноваження
жахливого та огидного позитивними моментами.

2.1 Е. По «Вільям Вілсон» (1839): Двійництво особистості як божевілля

Е́ дгар А́ллан По (19 січня 1809 — 7 жовтня 1849) — американський

письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із
провідних представників американського романтизму, найвідоміший своїми
макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями.
Маючи дуже багато представників в літературному середовищі, жанр хоррор
був популярним жанром того періоду. І все ж, По виділявся завдяки його пильній
увазі до форми (Form) і стилю (Style). Як літературний критик, він визначив два
основних правила для короткої історії: вона повинна бути досить ємною, щоб
читатися за один присід, і кожне слово має сприяти цієї мети. Освоївши ці два
правила, автор поглинає увагу читача і нагороджує його насиченим і незвичайним
досвідом, який По назвав Єдність ефекту (Totality of Effect).

18
 В історіях, По використовує насильство і жах, щоб досліджувати парадокси і
таємниці кохання, горя і провини, протиставляючи прості тлумачення, або прозорі
моральні повідомлення. І хоча вони часто натякають на надприродні сили,
справжньої темрявою, яку вони досліджують, є людський розум і його схильність до
самознищення.
Завдяки новаторському використанню ненадійних оповідачів, По перетворює
читачів в активних учасників, які повинні вирішити, коли оповідач може
неправильно витлумачити або навіть брехати про події. Хоча він відомий своїми
коротенькими історіями жахів, насправді, По був одним з найбільш універсальних і
експериментальних письменників 19 століття.
В своїй новелі «Вільям Вілсон» Е. По владно інтегрує естетичну категорію
жахливого, яка втілюється в образ відповідно до традицій готичного роману. Але
макабричне потрактування двійництва людини набуває виразного моралістичного
забарвлення (це стосується і інших творів, які далі будуть аналізуватися). Сам
художній матеріал, поданий в дещо більш згущеному порівняно з готичною
традицією макабричному аспекті, що вимагає врівноваження певними позитивними
засадами.
Зарубіжні дослідники творчості Е. По (Г. Аллен і А. Місрахі) вважають
оповідання «Вільям Вілсон» [“WILLIAM WILSON”] (1839) частково
автобіографічним. Для А. Місрахі, образ Вільяма Вілсона – «це психологічний і
фізичний портрет самого Е. По, який, як і його герой, мав проблеми з азартними
іграми і іншими згубними пристрастями» [7, с. 185-186]. Сам письменник
стверджував, що безпосереднім поштовхом для написання повісті став прочитаний
їм твір Вашингтона Ірвінга (“An Unwritten Drama of Lord Byron”), в якій головний
герой після вбивства свого ворога зриває з нього маску і бачить власне обличчя [23].
Проаналізуємо змістовно-фактуальну інформацію (термін І. Р. Гальперіна)
цього оповідання ретельніше.

19
 Розповідь у творі ведеться від імені вмираючого чоловіка, який не бажає
відкривати свого справжнього імені, тому що воно викликає ненависть і презирство
більшості людей. Він умовно іменує себе Вільямом Вілсоном. Вже в самому початку
він ставить читача до відома, що являєтья негідником, і гріхи його є дуже тяжкі. В
своїй сповіді він розповідає причини формування його характеру. За його словами,
негідниками люди зазвичай стають поступово. Натомість у Вілсона транформація у
людину з нездоровими схильностями (“serious disquietude”; addiction “to wildest
caprices” “a prey to the most ungovernable passions”) відбувається, як він зізнається,
миттєво: “From me, in an instant, all virtue dropped bodily as a mantle”. [32]
Оскільки Вілсонa чекає смерть (“Death approaches”), він вирішує розповісти
свою історію, і сподівається, що хтось, можливо, йому поспівчуває (“Bear with me
while I relate”; “I long....for the sympathy...for the pity – of my fellow men”). Він не
вважав себе жорстокою людиною, хоч і ріс свавільним, потураючи нaйхимернішим
примхам, пiддаючись найневтримнішим почуттям. Вілсон вважав, що він був рабом
незалежних від нього обставин: “I would fain have them believe that I have been, in
some measure, the slave of circumstances beyond human control”. Використовуючи
образну мову, Вілсон благає суд і читачів знайти серед хащів блуду бодай острівець
там, де чатує невблаганна доля (“an oasis of fatality amid a wilderness of error”).
Називаючи себе жертвою жахної незбагненності найнеймовірнішого з усіх земних
сновидінь (“a victim to the horror and the mystery of the wildest of all sublunary
visions”), він починає свою історію життя зі спогадів про свої шкільні роки.
Вілсон згадує велику розлогу споруду Єлизаветинського стилю в одному
нікчемному англійському містечку (“large, rambling Elizabethan house” у “misty-
looking village of England”); величезні каракаті дерева (“gigantic and gnarled
trees…”); глибокий бас церковного дзвону (“hollow notes of the church-bell”). Завдяки
детальному опису читач може уявити картину того соціального і культурного
середовища, в якому пройшло дитинство і юність головного персонажа.

20
 Школа, яку відвідував Вілсон, була старовинною, оточеною високими стінами,
покритими шаром розбитого скла. Це місце було подібне в'язниці з надзвичайно
суворим режимом. Єдиною можливістю вирватись з цього замкнуого простору були
рідкісні прогулянки у супроводі учителів та відвідування недільних церковних
служб.
Особливі спогади Вілсона повязані з директором школи, який був парохом у
церкві. Вілсон характеризує його як страшного чоловіка – парадокса, надто
страшного для розгадки, як того самого нечепурного чоловіка зі скривленим
обличчям, який ще кілька годин тому з лінійкою в руці насаджував драконівські
закони в гімназії: “This reverend man, with countenance so demurely benign, with robes
so glossy and so clerically flowing, with wig so minutely powdered, so rigid and so vast --
could this be he who of late, with sour visage, and in snuffy habiliments, administered,
ferule in hand, the Draconian laws of the academy? Oh, gigantic paradox, too utterly
monstrous for solution!” [32]
ВІЛСОН був харизматичною і вольовою особистістю. Тому, потрапивши в
школу, він підпорядкував собі всіх однокласників. Всіх, крім одного: у школі був
хлопчик з тим же ім’ям, з тим самим днем народження, і такого ж зросту та будови
тіла, як Вілсон. Kрім того, і хлопець і Вілсон прибули до школи в той самий день.
Збіги в манерах, звичках, зовнішних і внутрішних характеристиках між Вілсоном і
його двійником (співпадають навіть рік і дата їхнього народження) здаються
фантастичними.
Експозиція оповідання містить сигнали подальшого розвитку подій і виконують
функцію символів. Наприклад, «подвійну роль» директора і священника Доктора
Брансбі можна трактувати як передбачення того, що має статися з Вілсоном.
Символічне значення має також опис будівлі школи-інтернату, де навчаються і
мешкають Вілсон і його друзі: “how quaint an old building was this! – to me how
veritably a palace of enchantment!” Старий будинок нагадував Вілсону зачарований

21
замок, а його коридори – лабіринт: безліч заплутаних переходів, скільки ж
несподіваних куточків і закутків. Можна припустити, що будинок символізує
феномен двійництва протагониста, а численні коридори та звивини символізують
неосяжні таємниці людської душі. Старий будинок репрезентує свідомість Вілсона і
є метафорою місця де відбувається його зустріч зі своїм сумлінням.
Принагідно зауважимо, що ім'я Вільям Вілсон часто використовується в англо-
американській літературі. Ім`я Вільяма Вілсона є нейтральним, безликим, масовим,
своєрідним зліпком всього людства. Можна твердити у звязку з цим, що за
допомогою референційної розпливчастості власного імені головного героя автор
вказує на паралелі між психологічним станом Вілсона і внутрішніми сумнівами і
переживаннями кожної людини (функція універсалізації).
ЦЕНТРАЛЬНИМ КОНФЛІКТОМ ОПОВІДАННЯ є КОНФЛІКТ у
ВНУТРІШНЬОМУ СВІТІ ПРОТАГОНИСТА: Вільям Вілсон бореться з самим
собою. При цьому оповідання Е. ПО постійно балансує між реальністю
(правдоподібністю) і фантастичністю (ілюзією). Тому може виникнути питання: чи
існував Доппельгангер в художній реальності або виключно в запаленій уяві
Вільяма Вілсона? На користь фантомності двійника говорить його характерне
шепотіння замість нормального голосу, а також той факт, що оточуючі не помічають
абсолютної подібності обох Вілсонів. Тим більше, ще в самому початку своєї
сповіді, Вільям повідомляє, що належить до роду, який в усі часи відрізнявся
запальністю вдачі і силою уяви (“I am descendant of a race whose imaginative and
easily excitable temperament has at all times rendered them remarkable”) і вже в
ранньому дитинстві він довів, що повністю успадкував ці риси (“I gave evidence of
having fully inherited the family chfracter”). Цей факт автоматично накладає на
Вільяма статус «ненадійного оповідача» [fallible narrator]. Це в свою чергу робить
процес розкладу особистості (тобто двійництва) уявним, удаваним. Через це остання

22
фраза оповідання, яку вимовляє Вільям Вілсон, вбитий Вільямом Вілсоном, свідчить
про Єдність їхнього двоїстого буття:
“You have conquered, and I yield. Yet, henceforward art thou also dead---dead to the
World, to Heaven and to Hope! In me didst thou exist – and, in my death, see by this
image, which is thine own, how utterly thou hast murdured thyself” («У мене згасло
твоє життя, й, придивившись до моєї смерті, – адже я—це ти, – ти побачиш, як
безжалісно ти вбив сам себе”—переклад Марії Габлевич)
ТОДІ стає зрозумілим задум автора, який намагається дати відповіді на
питання: Чи може людина існувати без ІНШОГО? Чи може взагалі людина жити без
сумління, без суперника, без стимулу до постійного руху? Розвивався б Вільям
Вілсон як особистість, якщо б він придущив свого двійника ще в дитинстві, як і
планував спочатку? Адже, вбивши своє сумління, протагонист губить себе. Саме
тоді, коли Вілсон перейшов гігатськими кроками від порівняно дрібних гріхів до
лиходійств, гідних Елагабала [імя римського імператора] (“I passed, with the stride of
a giant, into more than the enormities of an Elah-Gabalus”), стався переломний момент
його життя. Це був початок того маніакального стану і повільного розкладу
особистості, який призвів Вілсона до спалахів буйного безумства, агреcії і моральної
саморуйнації.
Унікальність оповідання Е. По «Вільям Вілсон» полягає, насамперед, в тому,
що тема двійництва стає не лише змістом твору, але й його загальним
композиційним принципом: ступінь розщеплення особистості є в цьому оповіданні
такою високою, що ‘дві’ свідомості вже не вміщаються в одному характері, і кожне
вимагає для себе самостійного (автономного) фізичного існування.
Ще однією характерною особливістю оповіданя є те, що автор відокремив
свідомість моральну і оцінюючу від свідомості аморальної і діючої. Він дав двом
персонажам однакове імя, однаковий вік i зoвнішність, але роздільне часо-

23
просторове існування. Лише фінал оповідання, як ми вже згадували, розкриває
нерозривне спів-існування двох граней людської оcобистості.
Хоча твір «Вільям Вілсон» написано в дусі реалізму, все ж автор розробляє
макабричний архетип, відомий як Doppelganger. Тим не менш, слід зазначити, що
Едгар По значно переробив і змінив в своєму творі ідею про допельгангера. Якщо
раніше двійник був злим антиподом героя, доводячи його до божевілля і смерті,
власне уособлюючи його божевілля, то у американського письменника двійник є
виразником кращих якостей головного персонажа, намагається перешкодити йому
творити зло.
Отже, аналіз теми двійництва в оповіданні Е ПО «Вільям Вілсон» дозволяє
заключити що:
Це оповідання характеризується фантастичним сюжетом, таємничою
атмоферою, і, в той же час, події, які підкріплені численними деталями з
реальної дійсності, створюють ефект правдоподібності.
Це оповідання є зразком застосування феномену ДОППЕЛЬГАНГЕРА, але його
модифікованої вeрсії: візаві протагониста репрезентує його найкращі якості і
виконує морально-етичну функцію (голос сумління).
Трагічний фінал оповідання є природним наслідком розпаду особистості та
руйнування психики.
Двійництво в оповіданні трактується як явище аномальне і патологічне у межах
людського.
Оповідання нагадує опис [звіт] дослідника-психіатра. Читач стає свідком
поступової дезінтеграції особистості.
ДВІЙНИЦТВО у повісті Р. Стівенсона і оповіданні Е По має спільні риси. Їх
можна описати наступним чином:
існує одна особа, яка в результаті певних модифікацій опиняється в двох
різних тілах, кожне з яких послуговується власним внутрішнім світом.

24
 Руйнується не лише ментальна, але й фізична цілісність. Утворені таким
чином суб’єкти майже не існують окремо в часі і просторі. Вони замінюють
один одного. Зникненння або знищення однієї частини призводить до зникнення
або знищення іншої. При цьому кожен із утворених суб’єктів усвідомлює факт
існування свого двійника.
Відмінність у реалізації архетипу Доппельгангер в оповіданні Е. По і повісті Р.
Стівенсона міститься у сфері аксіологічної (позитивне vs негативне) і
деонтичної (дозволене vs заборонене) модальностях.
На пізніших етапах розвитку літератруи тема двійництва набуває навих рис у
зв'язку з соціально-моральними обставинами які розвивались у суспільстві на той
час. Р. Стівенсон, звертаючись до теми двійництва, пішов в сфері зображення
внутрішнього світу людини шляхом композиційної побудови контрасту між добрим
і злим началами, які закладені в самій сутності людини й виступають у своєму
притиборстві. Розвиток фантастичних мотивів відбувається шляхом поглиблення
вихідних протиріч. Перейдемо до наступного розділу де ця тема аналізується.

2.2 Р. Стівенсон «Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда»
(1886): Розщеплення особистості як конфлікт добра і зла

Ро́берт Луїс Сті́венсон (також іноді Роберт Лу́їс Белфо́р Стівенсон; 13 листопада
1850, Единбург — 3 грудня 1894, Апіа, Самоа) — британський письменник
шотландського походження [20].
Стівенсон цікавився морально-етичними проблемами і протистоянням добра і
зла у людській натурі. Тема роздвоєнного існування головного героя покладена в
основу повісті «Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда» - “THE
STRANGE CASE OF Dr. Jekyll and Mr. HYDE” (1896).

25
 Головним принципом композиційної побудови повісті є контраст між добрим і
злим началами, які закладені в самій сутності людини й виступають у своєму
протиборстві.
Успішний, розпещений заможністю та розкошами, доктор Джекіл, вдавшись до
пильнрго самоспостереження, зумів дивовижним способом за допомогою чарівного
зілля виділити в самостійну істоту втілення своїх найниціших поривань. Так зявився
на світ жахливий містер Гайд, злочини якого призвели до зловісних наслідків. Pло
витіснило добро в натурі доктора Джекіла, і герой гине. Його самогубство свідчить
про те, що ті краплини людяності, які ще залишаються у ньому, повстали проти зла і
жорстокості.
Злий бік особистості Джекілла викликає відразу, ненависть і найгірші імпульси
в людей лише своїм фізичним виглядом, не кажучи вже про його характер і мотиви.
Протягом розвитку подій у повісті, зло Гайда стає все більш вираженим. Чим
частіше Джекілл перетворюється в Гайда, тим менше перший має можливостей
контролювати поведінку другогою. Ситуація доходить до того, що одного ранку, він
несвідомо перетворюється в Гайда: “I was still so engaged when, in one of my more
wakeful moments, my eyes fell upon my hand. …the hand which I now saw, clearly enough,
in the yellow light of a mid-London morning, lying half shut on the bedclothes, was lean,
corded, knuckly, of a dusky pallor and thickly shaded with a swart growth of hair. It was
the hand of Edward Hyde” [31]. Ця подія сповнила Джекілла жахом. Після довгих
роздумів, він приходить висновку, що має остаточно вибрати між кимось одним: або
собою, або Гайдом: “Between these two, I now felt I had to choose.” Він вибирає себе,
тобто Джекілла, відмовившись від своїх плотських схильностей, і два місяці веде
зразковий спосіб життя, що притуплює його совість, і, як наслідок, в час душевної
слабості, коли Гайд все більше виривався наволю, він зломився і випив мікстуру:
“and at last, in an hour of moral weakness, I once again compounded and swallowed the
transforming draught.” [31]

26
 Результатом двохмісячного утримання стало нестримне і шалене бажання
творити зло в образі Гайда Гуляючи по нічним вулицям Лондона, він жорстоко
вбиває перехожого, при цьому отримуючи неймовірну насолоду: “Instantly the spirit
of hell awoke in me and raged. With a transport of glee, I mauled the unresisting body,
tasting delight from every blow; and it was not till weariness had begun to succeed, that I
was suddenly, in the top fit of my delirium, struck through the heart by a cold thrill of
terror.” [31] Перехожим виявився Денверс Кер'ю, смерть якого викликала велике
обурення серед людей, що сприяло загрозі життю Гайда. Після того, як він
повернувся до особистості Джекілла, усвідомлюючи весь жах свого вчинку, він
падає на коліна, і, простягнувши руки і звертаючись до небеc, проливає сльози
смиренного каяття. Джекілл знову починає жити зразковим життям, яке приносить
йому задоволення. ПРОТЕ, в черговий раз, коли гострота каяття притупилась, ниций
бік його натури почав бунтувати і вимагати свободи. Піддавшись спокусі знову
обдурити власне сумління, Джекілл мимовільно перетворюється в Гайда: “and then I
smiled, comparing myself with other men, comparing my active good-will with the lazy
cruelty of their neglect. And at the very moment of that vainglorious thought, a qualm
came over me, a horrid nausea and the most deadly shuddering. These passed away, and
left me faint; and then as in its turn faintness subsided, I began to be aware of a change in
the temper of my thoughts, a greater boldness, a contempt of danger, a solution of the
bonds of obligation. I looked down; my clothes hung formlessly on my shrunken limbs; the
hand that lay on my knee was corded and hairy. I was once more Edward Hyde.” [31]
Подальші події зображають боротьбу між Джекіллом і Гайдом, яка, у кінцевому
підсумку, призводить до смерті обох особистостей
Джекілл, в якості наратора, неодноразово підкреслює досконалість свого життя,
яке заслужило повагу оточуючих. Його почесна поведінка є зразковою для світу,
коли вона протиставляється його порокам, які він приховував із хворобливим
почуттям сорому.

27
 Таким чином, ще в молодості Джекілл визнав факт подвійності людського
буття. Іншими словами, він визнав те, що людина насправді не є цілісною істотою, а
являє собою єдність двох частин: добра і зла.
Можна припустити однак, що сам Джекілл більше схилявся в бік зла: “Had I
approached my discovery in a more noble spirit, had I risked the experiment while under
the empire of generous or pious aspirations, all must have been otherwise, and from these
agonies of death and birth, I had come forth an angel instead of a fiend. The drug had no
discriminating action; it was neither diabolical nor divine; it but shook the doors of the
prisonhouse of my disposition; and like the captives of Philippi, that which stood within
ran forth.” [31]
Конфлікт Джекілла і Гайда можна порівняти з конфліктом батька і блудного
сина. Джекіл хоче покарати Гайда, але в той же час не може від нього відмовитися.
Доктор пояснює свою симпатію до своєї злої особистості наступним чином: Гайд –
це більш виразне і гармонійне відображення душі, в порівняні з подвійною
природою людини. Людина – це суміш добра і зла, подвійні особистость, а Едвард
Гайд був єдиним серед усього людства абсолютним втіленням зла.
Гайд поступово здобуває владу над кращою половиною своєї особистості, про
що свідчить , начебто, і фізичний ріст Гайда: “That part of me which I had the power of
projecting, had lately been much exercised and nourished; it had seemed to me of late as
though the body of Edward Hyde had grown in stature, as though (when I wore that form)
I were conscious of a more generous tide of blood; and I began to spy a danger that, if this
were much prolonged, the balance of my nature might be permanently overthrown, the
power of voluntary change be forfeited, and the character of Edward Hyde become
irrevocably mine.” [31]
Гайд заволодіває Джекіллом. Мікстури вже не допомагають, і, в результаті,
приховане «я», звільнене від суспільних і моральних обов’язків, перемагає.
Розв'язати ситуацію двох антагоністичних «я» можна лише знищенням одного з них.

28
Наприкінці повісті доктор Джекіл вбиває Гайда. Цей акт, однак, є актом
самознищення. Роздвоєння (розщеплення особистості), таким чином, було уявним,
оскільки зараз читач має можливість спогдядати одну людину.
Аналіз повісті Р. Стівенсона «Химерна історія ДОКТОРА ДЖЕКІЛА та Містера
ГАЙДА» дозволяє виокремити наступні функції двійництва:
 відображення непостійності, непередбачуваності людського характеру;
 Розкриття таємничої (прихованої) природи людини;
 запровадження моралістичного забарвлення;
 Продукування дидактичного і моралістичного ефекту
 Акцентуація контрасту і протиборства між добром і злом як засадничими
принципами, закладеними в сутності людини;
 Репрезентація розладу особистості зі своєю «божественою» сутністю як
розладу із першоосновами буття, що викликає саморуйнацію людини:
“First, because I have been made to learn that the doom and burthen of our life
is bound for ever on man’s shoulders, and when the attempt is made to cast it
off, it but returns upon us with more unfamiliar and more awful pressure.”
(Henry Jekky) [31];
 передача концептуально-змістовної інформації, ядро якої складає
наступне повідомлення: варто лише піддатися нижчим елементам
людської душі, так це невідворотньо призведе до загибелі або руйнації
особистості.
Одним із сучасників Стівенсона був англійський письменник Оскар Вайлд,
який написав свій єдиний опублікований роман «Портрет Доріана Грея».
«Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда» і «Портрет Доріана Грея»,
не зважаючи на спільну тему («двійнитцво»), досить контрастують в своїй
проблематиці. Якщо Стівенсона більше цікавив контраст між добрим і злим
началами, то Вайлд звертав увагу на ситуацію роздвоєності, зламаності або
29
 спотворення людської психіки в умовах вікторіанського ригоризму. Поєднання
правдоподібності і фантастики в романі пов’язано з романтичною традицією
(зокрема жанру “romance”). Вайлд протиставляє між собою зовнішню і
внутрішню красу, мораль і мистецтво, взаємини життя і мистецтва. Перейдемо
до детального аналізу роману.

2.3 О. Уальд «Портрет Доріана Грея» (1890): Розщеплення особистості як

портрет

О́скар Фі́нґал О'Фла́герті Вілс Вайлд, (1854 - 1900) — англійський письменник

ірландського походження, теоретик англійського естетизму.
Особливості естетизму Оскара Вайлда є наступні:
1. перебільшення творчої грані мистецтва;
2. заперечення відбиття мистецтва у дійсності;
3. відводить найвище місце красі;
4. переконаність в тому, шо мистецтво байдуже до морального і
аморального: виховання добра не є його завданням;
5. мистецтво не залежне від від життяі вище за нього;
6. митець – творець прекрасного;
7. митець не прагне нічого доводити;
8. митець не має етичних уподобань;
9. заперечення будь-яких соціальних та моральних цінностей, що
лежали в основі теорії мистецтва.
З усіх творів Вайлда найповніше втілює в творчу практику постулати естетизму
інтелектуальний роман «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ» (“THE PICTURE OF DORIAN
GRAY,” 1890).
За формальними ознаками «Портрет Доріана Грея» – це «роман виховання», де
письменник викладає історію Доріана Грея, який будує власне життя, втілюючи
30
певні ідеї. Але фактично твір – це моральна притча про молоду людину, яка
ставиться до життя, як до експерименту і нехтує загальнолюдськими нормами моралі
[8, c.353]
Передмова до книги складається з 25 афоризмів і різних висловлювань Флобера,
які, втім, є оригінальними в Вайлда. Зміст афоризмів розкривається в сюжеті роману.
На думку автора, мистецтво прагне розкрити себе і втаїти митця, відображає не
життя, а глядача (читача). Художник – не мораліст, бо мистецтво стоїть поза
мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтво є те, що не дає ніякої
користі.
Тема роману: тема мистецтва і краси.
Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і
мистецтво; взаємини життя і мистецтва.
Для романів кінця XIX ст. традиційно на перший план висувається ідея, а
образи втілюють той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його
натурник Доріан Грей втілюють цю ідею у життя.
Ім'я персонажа Доріан з англійської означає «доричний», мистецтвознавчий
термін на позначення найдавніших пам'яток класичної античності.
Дія роману розгортається у сучасній автору Англії, але письменник майстерно
ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наближають його твір до готичних
романів.
Роман побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей
мріє про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл
Голуорд створює портрет Грея, який має чарівну здатність – на ньому
відображаються всі порочні моменти життя письменника, тоді коли сам Доріан
зберігає чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розцвітає.
Три різних персонажі роману виражають різне ставлення до життя. Цинічний
лорд Генрі Уоттон, старший товариш Доріана Грея, сповідує культ насолоди, для

31
нього не існує ніяких моральних цінностей. Він запевняє Грея у всесильності краси і
молодості. У нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали [8, c.353].
Лорд Генрі Уоттон у романі постає як «Принц Парадокс». Лордові подобається
маніпулювати юнаком, ставити на ньому психологічні експерименти.
Таким чином, герої роману виражають різне ставлення до життя [8, c.355]:
Доріан Грей Лорд Генрі Безіл Голуорд
втілення краси втілення філософської втілення ідеї служіння
насолоди мистецтву
Замінив моральні Кохається в красі, Творить красу, має добре
почуття милуванням відмежовується від серце, спалює себе на вівтарі
красою, гонінням за брудкого життя. Власне служіння мистецтву;
насолодою життя – найважливіше, страждає, що відчуває розрив
хоча не має ідеалів між ідеальним змістом і
життям

Як свідчить вищенаведена таблиця, поняття Двійництво трактується в романі

набагато ширше, ніж у творах Р. Стівенсона і Е. По, які були проаналізовані
раніше. Цілком обгрунтованою буде гіпотеза про те, наприклад, що Доріан Грей,
Лорд Генрі і Безіл Голуорд репрезентують 3 частини (грані) однієї особистості –
особистості гіпотетичної, існуючої в уяві автора. Останній немовби провокує читача
обрати один з трьох шляхів взаємодії митця і дійсності. Зміст твору, однак,
незалежно від того, хотів автор цьго чи ні, майже однозначно вказує на конкретні
настанови дидактичного характера: людина без совісті і души не може існувати;
не можна безкарно порушувати норми людського життя; втрата моральних
переконань веде людину до загибелі; багатство матеріальне і багатство душі – різнi
поняття; розкрити себе і притаїти митця – цьoго прагне мистецтво; світ духовності
людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями.

32
 Ще однією відмінністю реалізації теми Двійництва в романі Вайлда від
аналогічного явища у вищезгаданих романах є паралелі (алюзії на або
інтертекстуальні звязки) з німецькою середньовічною легендою про Фауста.
Нагадаємо, що в ній Фауст, чорнокнижник, безбожник і авантюрист, заради того,
щоб прожити життя заново, застaвляє душу дияволові. Натомість Мефістофель дарує
Фаусту молодість, який нездатний шукати спокути зізнанням та покаянням. Фауста
охоплює відчай. Він вважає, що не заслуговує помилування, що немає Бога чи сил,
достатньо сильних, щоб його врятувати. Фауст, таким чином, страждає від гріха
гордості, тому що вважає ситуацію, в якій він опинився, настільки особливою та
безнадійною, що Божа влада на нього не розповсюджується. Відчай вважається
найневиправданішим гріхом, оскільки через відчай грішник нездатний просити про
помилування. У релігійній традиції стан відчаю маркується самогубством.
У заключних розділах роману образ Доріана ГРЕЯ має звязок з Фаустівською
легендою. Доріан виріс з наївного і пихатого юнака і став дорослим, який спочатку
поводив себе зневажливо і презирливо, але з часом перетворився, на перший погляд,
у привабливу, а, насправді, у жалюгідну людину. Проте Доріан не може знайти втіхи
і порятунку, тому що він не є в змозі позбутися гордості і звернутися до Господа за
прощенням і каяттям.
Доріан Грей є розщепленою особистістю. Він існує в двох можливих світах.
З одного боку, він функціонує в пост-дарвіністському світі, в якому всесвіт
розвивається без участі Провидіння (Промисла Божого), де всі зловживання і
нехтування законами моралі неминуче призводять до покарання. З іншого боку,
існує світ його Доппельгангера, який знаходиться в замкнутому просторі
портрета. Останній втілює все те, чим нехтує, і що зневажає Доріан. Картина є
його власною совістю. Занадто пізно Доріана починають мучити докори сумління.
Він навіть починає заздрити тим людям, чия совість чиста. Врешті-решт він вирішує
позбутися портрета і тим самим полегшити свої душевні муки. Звідси його

33
відчайдушне рішення знищити портрет – єдиний доказ його гріхів. Доріан проколює
портрет (тим самим кинджалом, яким він раніше позбавив життя Безіла Голуорда).
Коли на шум вбігають слуги, то вони бачать на стіні чарівний портрет Доріана, а на
підлозі мертвого старого. Лише по каблучкам на руках вони впізнають свого
господаря.
Продовжуючи наші спостереження за паралелями між повістю Стівенсона і
романом Вайлда (щодо маніфестації теми двійництва), можна заключити, що між
Джекілом і Доріаном є певна схожість. Тільки, на відміну від Джекіла, Грей
роздвоюється в іншому плані. В ньому не виникає розкладу особистості настількі
повно, як між Джекілом і Гайдом. Доріан Грей і в своїх ганебних пристрастях i
грішних вчинках добре усвідомлює себе і свої дії. Його роздвоєння призначено,
в першу чергу, для того, щоб не розплачуватись за надмірність заборонених
задоволень собою, своєм здоровям і красою – все це відзеркалює на собі його
чарівний портрет. Aле відчуття безкарності є примарним. Портрет стає причиною
його загибелі (в той час, як між Джекілом і Гайдом існує нерозривний звязок:
загибель одного означає загибель іншого).
Важливою характеристикою романа Вайлда (з огляду на проблему двійництва)
є семантична навантаженність портрета, який є двійником (Доппельгангером)
головного героя (показово, що Доріан називає портрет «своїм щоденником»).
Концепт ПОРТРЕТ в романі Оскара Вайлда усідомлюється читачем як багатошарова
структура яка містить декілька семантичних компонентів. Назвемо лише кілька з
них: портрет як зеркало, в яке дивиться Доріан Грей в ніч, коли на його портреті
з’явилася перша зморшка; портрет як симбіоз «дзеркала» героя і витвора мистецтва;
портрет як елемент панування речового світу в художній реальності роману; портрет
як символ совісті, духовної деградації Доріана, ідеї примату мистецтва над життям,
трагічного розриву між Красою та мораллю; портрет як експериментальний
майданчик апробації ідеї служіння культу Краси; портрет як рушій сюжету; портрет

34
в світлі теорії естетизму та «нового гедонізму» О. Вайлда; портрет як відбиток
європейського Декадансу; портрет як маркер опосередкованої характеристики інших
персонажей (Генрі-Доріан, Доріан- Безіл, Сібіл-Доріан).
Всі вищезазначені семантичні компоненти концепту ПОРТРЕТ фокусуються у
наступних аспектах портрета як ДОППЕЛЬГАГЕРА (двійника) Доріана Грея:
портрет як різновид архетипу двійника; як відгомін вічного сюжету про угоду
між людиною та дияволом; як психологічний комплекс «нарцисизму»; як
індикатор розщеплення свідомості героя.
На макро-семантичному рівні ПОРТРЕТ-дзеркало як ДВІЙНИК Доріана Грея
виконує функцію реалізації головної ідеї (MESSAGE) всього роману: сфера
мистецтва, до якої належать і дзеркало (у передмові), і портрет (як продукт творчості
Безіла) є втіленням вайлдівської настанови про те, що мистецтво передує життю,
наслідується ним, відзеркалюється в ньому.
Отже, двійництво у романі Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея» має
набагато ширший (з огляду на композицію і глобальний зміст твору) діапазон
функцій, ніж проаналізовані вище повість Р Стівенсона і оповідання Е По.
В сучасній літературі тема двійництва отримала нову популярність. В 50-х
роках в Америці розпад особистості набуває нового характеру. Двійництво починає
трактуватися на основі художнього вимислу і документальної правди. 1957 року
публікації книги «Три обличчя Єви» (“The Three Faces of Eve”) й пізніше вихід
однойменного фільму сприяли зростанню суспільного інтересу до феномену
множинних особистостей. Одним з письменників, який писав на тему цього
психологічного феномену був Деніел Кіз. Перейдемо до аналізу роману
письменника.

35
 2.4 Д. Кіз «Таємнича історія Біллі Міллігана»
(1981): Двійництво як множинна особистість

Деніел Кіз (9 серпня 1927, Нью-Йорк — 15 червня 2014, Бока-Ратон, Флорида).

Насамперед відомий як автор науково-фантастичного роману «Квіти для
Елджернона». 2001 року отримав звання «Заслуженого автора фантастики» від
«Американського товариства письменників-фантастів» [9].
РОМАН ДАНІЕЛА КІЗА (1927-2014) «ТАЄМНИЧА ІСТОРІЯ БІЛЛІ
МІЛЛІГАНА» [THE МINDS OF BILLY MILLIGAN, 2019] є як ілюстрацією
макротекстової метафори двійництва, так і історією хвороби і дослідженням
психичного розладу, який діагнозтували у реального громадянина США.
Оcь як виглядає документальна канва «Таємничої історії...»
Головний персонаж, Вільям Мілліган (23 роки) був арештований в 1978 році на
території навчального кампусу в містечку Афіни штат Огайо за підозрою в
збройному пограбуванні та зґвалтуванні. Через два роки він отримав умовно-
дострокове звільнення, проте незабаром був знову заарештований за згвалтування
трьох жінок. В процесі розслідування слідчі не раз заходили в глухий кут: маючи
незаперечні докази вини злочинця, вони стикалися з дивними і суперечливими
свідченнями головного героя, які ставили під сумнів версію слідства. В результаті
проведення психіатричної експертизи у Біллі бул виявлено розщеплення
особистості: “Dorothy Turner and Dr. Stella Karolin of the Southwest Community Mental
Health Center, who discovered and first diagnosed Milligan s multiple personalities” [24]
Завдяки цьому діагнозу вдалося визнати злочинця неосудним. Він став першою
людиною за всю історію існування США, яку суд визнав невинним по причині
психічного розладу. Історія розслідування злочинів і психологічний аналіз
особистості послужили підгрунтям сюжету твору. Саспенс в романі зберігається до
останньої сторінки, і розв'язка виявляється для читача абсолютно несподіваною.
Цікаво, що Вільям Мілліган сам попросив автора написати про нього, запевняючи,
36
що приховані таємниці всіх його 24 осіб (які знаходяться в його свідомості) він не
розкривав нікому. Вільяму хотілося, щоб всі люди, по-перше, дізналися про них, а,
по-друге, зрозуміли його душевну хворобу: “I believe it is very important,” Arthur
said, “that this story be told to the world. Other books have been written about multiple
personalities, but never a story like Billy’s. If people can be made to see how these things
come about, then we might make a contribution to mental health.” [24]
СТРУКТУРА твору є доволі простою. Роман складається з трьох частин:
«Плутані часи» [THE MIX-UP TIME], «Становлення вчителя» [Becoming the Teacher]
і «За межами божевілля» [Beyond Madness].
«Плутані часи» охоплює події з часу арешту Біллі за підозрою в згвалтуваннях
і до моменту госпіталізації у місті Афіни. Також ми дізнаємося про 10 особистостей
«cпівіснуючих» в одному тілі. Всі, крім однієї особистості, знали, що вони є
частиною Біллі, але, незважаючи на це, вони ображалися, коли їх не приймали за
суб'єктів: “People, Dr. Caul. Not ‘personalities.’ As Allen explained to Dr. Harding, when
you call us ‘personalities,’ it gives us the impression that you don’t accept the fact that we
are real. That would make therapy difficult.” [24] В цьому розділі твору Кіз знайомить
читачів з кожним з них і розповідає про їхні обов'язки. Автор пропонує нам досить
розлогу розповідь про працю психологів і юристів, про їхню боротьбу за здоров'я і
права юнака з нелегкою долею. В кінці книги один «співмешканець» Біллі передає
лікарю список, що містить перелік 23 імен, а на 24й позиції розташоване слово
«вчитель». Кожна особистість Біллі Миллиган супроводжується короткими
характеристиками. Всі особистості Біллі діляться на дві групи: «основні» або
«бажані» (favourable) i «небажані» (Undesirable).
Приклади основних (головних) особистостей:
Вільям «Біллі» Стенлі Мілліган, 26 років — стрижнева особистість;
Артур, 22 роки — англієць, що має високий показник IQ; перший здогадався
про існування інших особистостей (саме Артур почав ділити особистостей на

37
«бажаних» і «небажаних». Будучи домінантною особистостю, він силою своєї волі
забороняв «небажаним» заволодівати свідомістю Біллі. До «бажаних» Артур
відносив тих особистостей, яких рахував корисними для «сімейства» в голові Біллі
за рахунок своїх навиків і їх постійному розвитку: “Who are ‘the undesirables’?”
“Those who vas silenced by Arthur because their functions ver no longer necessary.” “If
they were no longer necessary, why are they still around?”. [24]);
Рейджен (від англ. слів “rage” і “again”) Вадасканович, 23 роки — югослав,
комуніст, має сильний слов'янський акцент, володіє зброєю, здатен керувати рівнем
адреналіну в крові;
Денні, 14 років — переляканий хлопець, який боїться людей, особливо
чоловіків, після того, як вітчим Біллі змусив його викопати собі могилу, а потім
засипав його живцем землею.
Приклади небажаних особистостей (тобто тих, кому Артур не дозволяв
контролювати свідомість Біллі через їхні «небажані» риси та/або через відсутність
«корисних» рис);
Філіп, 20 років — мешканець Нью-Йорка; шахрай;
Стів, 21 рік — імітатор і пародист; єдиний, хто не визнає розлад множинної
особистості;
Тімоті (Тіммі), 15 років — працював у квітковій крамниці, допоки не став
жертвою дорослого чоловіка нетрадиційної сексуальної орієнтації; після цього
інциденту Тімоті замкнувся в собі;
Учитель
Учитель, 26 років — цілісна особистість, результат злиття усіх двадцяти трьох
альтер-его; пам'ятає майже все, що відбувалось з кожною особистістю; допомагав
письменнику (Деніелу Кізу) писати роман.
Наведемо (у стислій формі) зміст кожного з трьох розділів твору.

38
 «Становлення учителя» містить хронологічну розповідь Учителя про життя
Біллі, а також відповіді на питання, які можуть виникнути у читачів після першої
частини книгию (Хто такий Біллі? Що сприяло формуванню кожної з його
особистостей? Як поновити первісний психологічний стан Біллі?). Передбачається,
що Учителем повинен стати юнак, який з віком може набути біо-досвід, засвоїти
необхідний обсяг нової інформації і, таким чином, стати тою людиною, якoю він міг
би стати, якщо б не насильство з боку вітчима, яке він зазнав у дитинстві.
Психологам належить, так би мовити, «зібрати людину по шматочках» і
реставрувати цілісну особистість для того, щоб Біллі міг почувати себе в соціумі
комфортно.
Розділ «За межами божевілля» має найбільшу емоційну забарвленість. У
ньому йдеться про те, що сталося з Біллі, коли історія його хвороби стала надбанням
засобів масової інформації. Газети нищать його сбалансований психологічний стан
статтями про ґвалтівника, який залишився на свободі: “Did ja see the afternoon
paper?” <…>. “You’re in the news again.” He stared at the bold banner headline across
the top of the front page of the March 30 Columbus Dispatch: Doctor Says Rapist Allowed
to Roam from Center By John Switzer William Milligan, the multipersonality rapist who
was sent to the Athens Mental Health Center last December, is allowed to roam free and
unsupervised daily, The Dispatch has learned <…>” [24]. Як наслідок, зусилля лікарів і
юристів виявляються марними, і Біллі «розсипається» знову. Жахливим
випробуванням для нього стає перебування у державній клініці Ліми. Шпиталізація
відбулася через реакцію місцевих громадян. Вони були стурбовані інформацією, яка
друкується у ЗМІ. Читач «переноситься» в лікарню Ліми, де для приборкання
пацієнтів використовується електрошокер. Будучи свідком судового процесу, читач
спостерігає за тим, як Біллі виживає в найтемнішу пору ночі з надією на швидкий
світанок, що є метафорою оптимістичної розв’язки.
Перейдемо до аналізу матеріала дослідження.

39
 Тема двійництва (ширше – тема множинної особистості, яка передбачає
наявність у людини дві або більше особистостей) в художній літературі одержала
додатковий поштовх і набула актуальності в кінці 20го – початку 21го століття у
зв'язку з творчістю Даніела Кіза, який створив серію романів, протагоністом яких є
персонаж з множинною розщепленою особистістю: “THE FIFTH SALLY” (1980);
“THE MINDS of BILLY MILLIGAN” (1982); “THE MILLIGAN WARS” (1986). У всіх
цих творах головний герой має проблеми з дезінтеграцією власного «Я» або,
користуючись психіатричною термінологією, з «дисоціативними розладами
ідентичності» або «розладами множинної особистості», «синдромом множинної
особистості» або «колапсом ЕГО-цілісносності».
Очевидно, немає потреби занурюватись у незнайому нам наукову галузь
медицини – психіатрію. Наведемо лише найпоширеніше визначення змісту трьох
ключових понять, якими ми будемо в подальшому користуватися, а саме:
1. МНОЖИННА ОСОБИСТІСТЬ (МО) РОЗУМІЄТЬСЯ ЯК психічний
феномен, за якого людина володіє двома або більше різними особистостями, або еґо-
станами. Кожна альтер-особистість у такому випадкові має власні патерни
сприйняття та взаємодії з довкіллям. Людям з множинною особистістю ставлять
діагноз «дисоціативний розлад ідентичності», або «розлад множинної
особистості» [15];
2. Дисоціативний розлад особистості (ДРО) розуміється як рідкісний
психічний розлад з групи дісоціатівних розладів, при якому особистість людини
розділяється, і складається враження, що в тілі однієї людини існує кілька різних
особистостей (або, в іншій термінології, его-станів) [10];
3. Multiple Personality DISORDER is a mental disorder characterized by the
maintenance of at least two distinct and relatively enduring personality states [25].
Зазначимо, що питання симптоматики, діагнозтування і лікування ДРО є доволі
проблематичним і суперечливим. Достатньо згадати, що ця хвороба була включена в

40
номенклатуру психічних розладів лише в 1980 році. Після цього в США було
виявлено (офіційно) 40 000 випадків ДРО. Цифра, звичайно, вражаюча (1000
випадків на рік)! Не треба нехтувати, однак, думкою численних психіатрів і
психологів, які вважають ДРО ятрогенною, надуманою хворобою, а випадки
автентичних множинних особистостей – поодинокими [15].
Враховуючи закономірності художнього моделювання двійництва і феномена
Доппельгангера, які були встановлені при аналізі творів Е. По, Р. Стівенсона та
О. Вайлда у попередніх розділах, ми зосередемо увагу виключно на тих літературних
аспектах РОМАНУ ДАНІЕЛА КІЗА (“THE MINDS OF BILLY MILLIGAN”), які
мають безпосереднє відношення до теми і мети нашого дослідження.
Перш за все, поняття ДВІЙНИЦТВО, яким ми до цього часу оперували, втрачає
своє основне лексичне значення і може використовуватись (стосовно головного
персонажа) хіба що УМОВНО. Художній дійсності роману Д. Кіза більше відповідає
поняття МНОЖИННА ОСОБИСТІСТЬ, яке включає феномен двійництва, і також
передбачає існування конгломерату доппельгангерів.
Кіз поступово знайомить читача з ними. Не всі особистості Біллі доброзичливі,
є і такі, хто бажає приховати свою присутність (вони заважають один одному,
брешуть, прикидаються, плутають сліди або просто грублять).
ЧИТАЧ МАЄ можливість дізнатися про механізм роботи «множинної
особистості», так би мовти, з перших рук: характери ціх особистостей можуть бути
об'ємними або одновимірними. Вони схожі на мікро-спільноту, де у кожного є своя
власна роль.
Одна особистість захищає (Ragen Vadascovinich, <…> His charge is to be the
protector of the family <…>), друга - любить, третя - приймає на себе біль (“David,
The keeper of pain, or the empath. Absorbs all the hurt and suffering of the other
personalities.”), четверта - біль завдає тощо. Але попри таку різноманітність
характерів всі 24 особистості не є статичними і пласкими. Іншими словами,

41
особистостей Біллі не можна розглядати як запрограмованих психотипів, тому що
вони видозмініються, розвиваються, навчаються, вдосконалюються, творять і
проживають свої життя там – у свідомості, яка, образно кажучи, надала їм притулок.
Після того, як одна з побічних підсвідомостей Біллі, скориставшись своїм
пріоритетним положенням, займає його тіло, роман набуває нового, додаткового
значення: психотерапевтичний казус перетворюється у трагічну історію про людину,
яка втратила контроль над своїм тілом, і про людину яка опинилась замкненою
всередині власної свідомості: “…He is asleep ever since that day. Arthur and I keep him
asleep to protect him.” [24] Коли з'являється істинний, справжній Біллі, і як тільки він
одержує можливість говорити, то першими його словами стають слова благання про
допомогу: “Oh God, no!” he shouted. “Not again!” [24]
З того, що сказане вище, випливає необхідність у певній корекції нашого
підходу до роману Даніела Кіза як до матеріалу дослідження феномену двійництвa.
ДЛЯ ЦЬОГО необхідно конкретизувати відмінності між «Таємничою історією Біллі
Міллігана» і проаналізованими вище творами з огляду на тему двійництва і
Доппельгангера.
B новелі Е. ПО “WILLIAM WILSON” роз-дво-єння особистості першоособового
(недостовірного) оповідача (“Wilson and myself were the most inseparable of
companions” – p. 133) двійник протагоніста виконує функцію морального
запобіжника, тобто cумління героя. При цьому двійництво головного персонажа
підсилюється особливим композиційним прийомом. СВІДОМІСТЬ ВІЛСОНА існує
на двох рівнях: на одному – герой робить ті чи інші вчинки, а на другому – здійснює
самоспостереження і пояснює (коментує) свої дії [18].
«Таємнича історія Біллі Міллігана» Д. КІЗА також кардинально відрізняється
від «Химерної історії доктора Джекіла та містера Гайда» Р. Стівенсона, де, як ми
визначили, доктор Джекіл перебуває у стані боротьби зі своїм другим «Я»
(«Доппельгангером»), зловісним і агресивним, що заважає йому цілком віддатися

42
науковій праці. Згадаємо, що врешті- решт друге «Я» перемагає, і тількі самогубство
доктора кладе край процесу його остаточного перетворення на маніяка – вбивцю.
Про полі-семантику двійника-портрета (Доппельгангера головного персонажа) в
романі Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея» і про те, що він є метафорічною
репрезентацією саморуйнації особистості, йшлося вище.
Аналіз теми двійництва в романі Д. Кіза відрізняється від аналізу цієї теми в
попередніх творах, насамперед, тому, що його «Таємнича історія Біллі Міллігана»
немає однозначного статусу художнього твору. В англо-американській
літературознавчій традиції жанр подібних творів характеризується як NON-FICTION
(документальна проза). Це означає, що реальності роману Кіза притаманні такі
ознаки, як достовірність, документалізм (історія реального злочину і реальної
психічної аномалії складає сюжетне підгрунтя твору) і реалістичність (просторово-
часові координати роману відповідають дійсності). Всі ці ознаки правдоподібності
зображення підсилюються в творі посиланнями на реальні висловлення сучасних
фахівців в галузі психіатрії, а також стенограмами розмов автора з Біллі Мілліганом,
точніше, з особистостями (MINDS), які інкoрпоровані в його свідомость. Якщо зміст
твору повністю відзеркалює дійсність, a елемент авторської фантазії і уяви відсутній
або зведений до мінімум, то тема двійництва повинна досліджуватися не
літературними критиками, а вченими-психіатрами, і необхідність компаративної
розвідки цієї теми у кількох художніх творах (зокрема, в романі Д. КІЗА) знімається.
І усе ж таки ознаки реальності «НЕМОВ БИ» (в іншій термінологіі,
«псевдореальності», «контр-фактичної реальності», квазі-реальності «вторинної
семіотичної системи») в документальній розповіді про численні суб-особистості
Біллі Міллігана є. Обгрунтуємо нашу думку.
По-перше, очевидно, що вся інформація про 24 особистоті Біллі, в основу якої
покладені реальні події та факти, фільтрується крізь свідомість письменника, який
виконує функцію третьоособового всезнаючого оповідача, і який ототожнює себе з

43
автором. Якщо це так, то ДАНІЕЛ КІЗ не може не додавати або не вилучати певні
факти або навіть перекручувати (у звязку з плином часу або, керуючись певними
прагматичними міркуваннями) факти з реальної картини подій, які послужили
матеріалом для твору.
По-друге, не можна виключати той факт, що автор-письменник (AUTHORIAL
NARRATOR) виконує в романі (принаймі) чотири функції: третьоособового
оповідача (що розповідає нам історію Біллі); автора (який і розважає читача
нестадарною історією, і, завдяки емпатії по відношенню до головного героя, повчає
читацьку спільноту, намагаючись викликати співчуття в серцях її членів;
письменника (який одержує всю необхідну інформацію для написання роману з
вуст ВЧИТЕЛЯ (24ї особистості), який, у свою чергу, є амальгамацієй всіх інших
23х особистостей Біллі Міллігана) і виступає в ролі додаткового наратора. Подібна
багатошарова (або багаторівнева) структура нарації нагадує постмодерністську авто-
рефлексивну гру (З ТЕКСТОМ І ЧИТАЧЕМ). Аналогічний наративний принцип
використовується не лише у творах постмодернізму другої половини 20го ст.
(«МАГ» – “MAGUS” Джона Фаулза), але і в романах англійської класичної
літератури («Буремний перевал»—“Wuthering Heightts” Емілі Бронте) і навіть у
Вільяма Шекспіра, в його трагікомедії «Буря» (“The Tempest”). Одним з наслідків
такого розшарування джерел першоособової оповіді є, як відомо, недостовірний
(ненадійний) наратор (такий, як в новелі Е. По “William Williams”, яку ми
аналізували в першому розділі курсової роботи).
Таким чином, жанр «Таємничої історії Біллі Міллігана Даніела Кіза» має
гібридний характер і може бути визначений за допомогою терміна-неологізма
FACTION (Fact + Fiction), який демонструє злиття (blending) характеристик
документальної і художньої прози, що дає нaм право розглядати роман Кіза в ряду
інших творів, де відтворюється (художня) модель множинної особистості (деякі

44
літературознавці небезпідставно характеризують «ТАЄМНИЧУ ІСТОРІЮ...» як
«роман-розщепленість»).
Ще однією особливістю твору Д. Кіза є морально-етичний вектор його
змістовно-концептуальної інформації. Іншими cловами, множинна особистість в
«Таємничій історії Біллі Міллігана» виконує функцію демонстрації наслідків не
стільки розкладу особистості під впливом жаху і самотності (новела «Вільям
Вілсон» Е. По), або втілення найниціших поривань людини, що призводять до
перемоги зла над добром (повість Р. Стівенсона «Химерна історія доктора Джекіла
та містера Гайда»), або втрати моральних переконань (цінностей) і сповідування
культу насолоди (роман Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея»), скільки наслідків
морально-психологічних потрясінь, які людина може зазнати у дитинстві
(насильство і сексуальні знущання відчима по відношенню до Біллі Міллігана).
Прикметно, що множинна особистість (точніше, ДРО) протагонiста трактується
(імплікованим автором) в романі Д. Кіза як така, що спровокована травматичним
досвідом індивіда (війна, смерть рідної людини, інші стресові ситуації в житті) і,
одночасно, як адаптивна (захисна) реакція людини на цей сумний досвід (набутий
головним персонажем у ранньому віці) і на можливі подразники у сучасному житті.
У психологічному плані множинна особистість (що включає 24 Доппельгангера)
Біллі Міллігана втілюють домінатність відцентрових сил свідомості над
доцентровими. Цьому сприяють як внутрішні конфлікти у свідомості і
підсвідомості персонажа (травма, тривога, фобії, депресія), так і зовншні (Біллі
vs відчим).
Підкреслимо ще раз. Акцент в темі двійництва і, ширше, темі дезінтеграції
свідомості особи в романі Д. Кіза робиться не на психологічних, а на соціально-
етичних проблемах, таких, як насильство в сімї (діти, які стали жертвами агресії
насильства або сексуальних домагань, більше схильні до розщеплення особистості
ніж їхні однолітки), байдужість батьків (згадаємо незрозумілу реакцію матері Біллі

45
на той факт, що її дитина є жертвою фізичних знущань), і бездушне ставлення
суспільства до цієї недуги.
Важливим висновком історії, яку розповів в своєму документально-
художньому творі Д. Кіз, є теза про те, що ЗДАТНІСТЬ ГЕНЕРУВАТИ РІЗНІ
ОСОБИСТОСТІ Є ІНГЕРЕНТНОЮ, ПРИРОДНЬОЮ характеристикою будь-якої
людини, а не є симптомом виключно психологічного розладу, відомого як
шизофренія.
Кожна з особистостей в романі з'являється не відразу, а поступово,
відображаючи або якості, необхідні для Біллі, або риси, запозичені з кінофільмів.
Особистість Артура, наприклад, з'явилася завдяки образу Шерлока Холмса. Перші
особистості з'явилися у Біллі ще у 5-річному віці. Наприклад, 3-річна Крістін, яка
стояла за Біллі в кутку, Шон – глухий хлопець, якого часто лаяли за провини. Після
знущань вітчима над 8-річною дитиною свідомість Біллі розкололося остаточно.
З кожним роком все більше і більше Доппельгангерів (favourable and unfavourable)
з'являлося в його свідомості. Цікаво пояснює виникнення деяких небажаних
особистостей Артур: “The next day Arthur told him about Kevin and Philip. “I believe
they are a product of your mind,” he said. “Vat you mean?” “I’ll give you the logical side
of it first,” Arthur said. “As the keeper of hate, you know what a destructive force you
possess. Though hate can conquer much through violence, it is unmanageable. Now, if one
wants to keep the physical power of hate but remove its evil side, one will still have
hatred* with some bad traits. Our mind wanted to control your violence, to keep the anger
selective and manageable. Getting rid of your evil, so that you could be strong without
being angry, led to shaving off some of your evil, and thus to the creation of Philip and
Kevin.” [24]
Отже, можна припустити, шо в сучасному літературознавстві тема художньго
моделювання двійнитва, множинної особистості і Доппельгангера втрачає
романтичний ореол загадковості і таємниці. Завдяки творчості Даніел Кіза ця тема

46
стала об’єктом обговорення не лише письменників, але й вчених (психологів і
психіатрів), лікарів, педагогів і широкої громадськості. Але компаративний підхід до
цієї теми і дослідження еволюції цього унікального феномена наративної техніки
зберігає свою актуальність.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

Двійництво літературного героя розглядається як частина проблеми характеру:
психічна організація, духовний світ, переконання, темперамент зображеної
особистості, її звички – це лише один аспект літературного характеру – предмет
зображення. Інший аспект – його естетична природа, яка виявляється в особливостях
стилю, засобах висловлення авторської думки тощо.
В епосі Романтизму, який прийшов на зміну класицизму, в першу чергу,
стверджується культ природи, почуттів і природного в людині. Людина і її
внутрішній світ виходять на перший план. Саме тому концепція двіцництва набуває
особливого розквіту в цій епосі.
Романтична людина глибоко психологічна, зосереджена на собі і своїх
переживаннях. В таких умовах перш за все вимальовується певний дуалізм психіки,
коливання людського «я» між полюсами Добра і Зла.
Аналіз художніх творів в яких сюжет грунтується на явищі доппельгангера
дозволяє визначити головні функції моделювання процесу розщеплення особистості,
а саме: акцентуація процесу самоусвідомлення персонажа; виявлення таких рис
персонажа, про які він або вона не знав/лa або які мають негативний (щодо
моральних принципів) характер; демонстрація внутрішнього конфлікту у
свідомості персонажа.
В англійському та американському культурних континуумах проблема
двійництва отримує характер макабричного образу.
47
 Унікальність оповідання Е. По «Вільям Вілсон» полягає в тому, що тема
двійництва стає не лише змістом твору, але й його загальним композиційним
принципом: ступінь розщеплення особистості є в цьому оповіданні такою високою,
що ‘дві’ свідомості вже не вміщаються в одному характері, і кожне вимагає для
себе самостійного (автономного) фізичного існування.
Відмінність у реалізації архетипу Доппельгангер в оповіданні Е. По і повісті Р.
Стівенсона міститься у сфері аксіологічної (позитивне vs негативне) і деонтичної
(дозволене vs заборонене) модальностях.
Р. Стівенсон, звертаючись до теми двійництва, пішов в сфері зображення
внутрішнього світу людини шляхом композиційної побудови контрасту між добрим
і злим началами, які закладені в самій сутності людини й виступають у своєму
притиборстві.
Аналіз повісті Р. Стівенсона «Химерна історія Доктора Джекіла та Містера
Гайда» дозволяє виокремити наступні функції двійництва: продукування
дидактичного і моралістичного ефекту; репрезентація розладу особистості зі
своєю «божественою» сутністю як розладу із першо основами буття, що викликає
саморуйнацію людини.
Одним із сучасників Стівенсона був англійський письменник Оскар Вайлд
(«Портрет Доріана Грея»). Романи, не зважаючи на спільну тему («двійнитцво»),
досить контрастують в своїй проблематиці. Якщо Стівенсона більше цікавив
контраст між добрим і злим началами, то Вайлд звертав увагу на ситуацію
роздвоєності, зламаності або спотворення людської психіки в умовах
вікторіанського ригоризму. Вайлд протиставляє між собою зовнішню і внутрішню
красу, мораль і мистецтво, взаємини життя і мистецтва.
Зміст твору, незалежно від того, хотів автор цьго чи ні, майже однозначно
вказує на конкретні настанови дидактичного характера: людина без совісті і души

48
не може існувати; не можна безкарно порушувати норми людського життя; втрата
моральних переконань веде людину до загибелі.
Доріан Грей є розщепленою особистістю. Він існує в двох можливих світах. З
одного боку, він функціонує в пост-дарвіністському світі, в якому всесвіт
розвивається без участі Провидіння (Промисла Божого), де всі зловживання і
нехтування законами моралі неминуче призводять до покарання. З іншого боку,
існує світ його Доппельгангера, який знаходиться в замкнутому просторі
портрета.
Важливою характеристикою романа Вайлда (з огляду на проблему двійництва)
є семантична навантаженність портрета, який є двійником (Доппельгангером)
головного героя (показово, що Доріан називає портрет «своїм щоденником»).
Концепт ПОРТРЕТ в романі Оскара Вайлда усідомлюється читачем як багатошарова
структура, яка містить декілька семантичних компонентів: портрет як зеркало, в яке
дивиться Доріан Грей в ніч, коли на його портреті з’явилася перша зморшка;
портрет як симбіоз «дзеркала» героя і витвора мистецтва;
Всі вищезазначені семантичні компоненти концепту ПОРТРЕТ фокусуються у
наступних аспектах портрета як доппельгангера (двійника) Доріана Грея: портрет
як різновид архетипу двійника; як відгомін вічного сюжету про угоду між
людиною та дияволом; як психологічний комплекс «нарцисизму»; як індикатор
розщеплення свідомості героя.
Двійництво у романі Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея» має набагато
ширший (з огляду на композицію і глобальний зміст твору) діапазон функцій, ніж
проаналізовані повість Р. Стівенсона і оповідання Е. По.
Тема двійництва (ширше – тема множинної особистості, яка передбачає
наявність у людини дві або більше особистостей) в художній літературі одержала
додатковий поштовх і набула актуальності в кінці 20го – початку 21го століття у
зв'язку з творчістю Даніела Кіза, який створив серію романів, протагоністом яких є

49
персонаж з множинною розщепленою особистістю: “THE FIFTH SALLY” (1980);
“THE MINDS of BILLY MILLIGAN” (1982); “THE MILLIGAN WARS” (1986). У всіх
цих творах головний герой має проблеми з дезінтеграцією власного «Я» або,
користуючись психіатричною термінологією, з «дисоціативними розладами
ідентичності» або «розладами множинної особистості», «синдромом множинної
особистості» або «колапсом ЕГО-цілісносності».
Художній дійсності роману Д. Кіза більше відповідає поняття МНОЖИННА
ОСОБИСТІСТЬ, яке включає феномен двійництва, і також передбачає існування
конгломерату доппельгангерів.
Таким чином, жанр «Таємничої історії Біллі Міллігана Даніела Кіза» має
гібридний характер і може бути визначений за допомогою терміна-неологізма
FACTION (Fact + Fiction), який демонструє злиття (blending) характеристик
документальної і художньої прози, що дає нaм право розглядати роман Кіза в ряду
інших творів, де відтворюється (художня) модель множинної особистості (деякі
літературознавці небезпідставно характеризують «Таємнчичу історію Біллі
Міллігана» як «роман-розщепленість»).
Множинна особистість в «Таємничій історії Біллі Міллігана» виконує функцію
демонстрації наслідків не стільки розкладу особистості під впливом жаху і
самотності (новела «Вільям Вілсон» Е. По), або втілення найниціших поривань
людини, що призводять до перемоги зла над добром (повість Р. Стівенсона
«Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда»), або втрати моральних
переконань (цінностей) і сповідування культу насолоди (роман Оскара Вайлда
«Портрет Доріана Грея»), скільки наслідків морально-психологічних потрясінь, які
людина може зазнати у дитинстві (насильство і сексуальні знущання відчима по
відношенню до Біллі Міллігана).
У психологічному плані множинна особистість (що включає 24
Доппельгангера) Біллі Міллігана втілюють домінатність відцентрових сил

50
свідомості над доцентровими. Цьому сприяють як внутрішні конфлікти у
свідомості і підсвідомості персонажа (травма, тривога, фобії, депресія), так і зовншні
(Біллі vs відчим).
Важливим висновком історії, яку розповів в своєму документально-
художньому творі Д. Кіз, є теза про те, що ЗДАТНІСТЬ ГЕНЕРУВАТИ РІЗНІ
ОСОБИСТОСТІ Є ІНГЕРЕНТНОЮ, ПРИРОДНЬОЮ характеристикою будь-якої
людини, а не є симптомом виключно психологічного розладу, відомого як
шизофренія.
Отже, можна припустити, шо в сучасному літературознавстві тема художньго
моделювання двійнитва, множинної особистості і Доппельгангера втрачає
романтичний ореол загадковості і таємниці. Завдяки творчості Даніел Кіза ця тема
стала об’єктом обговорення не лише письменників, але й вчених (психологів і
психіатрів), лікарів, педагогів і широкої громадськості. Але компаративний підхід до
цієї теми і дослідження еволюції цього унікального феномена наративної техніки
зберігає свою актуальність.

51
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Аникин А. Оскар Уайльд. Избранные произвидения: В 2 т. Т.1. – М.:

Гостлитиздат, 1960.
2 Вильям Вильсон [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Вильям_Вильсон
3 Вілсон Е. Неповторний світ Англії: Зарубіжна література. – 1998 – № 65.
4 Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури : Підручник для
студ. філол. спец. вищ. закладів освіти / О. А. Галич [та ін] ; наук. ред. О. А. Галич. –
Київ: Либідь, 2001. – 486 с.
5 Геккер М. Англійська література : навч. посіб. – Тернопіль: Видавництво
Карп’юка, 2001. – 258с.
6 Головачева И. В., Соловьева А. Зачем множить сущности?
Множественная личность в американской популярной литературе. В: ЛИТЕРАТУРА
ДВУХ АМЕРИК. 2018 ; Том 4. стр. 219-239.
7 Гражданская З. Оскар Уайльд. Зарубежная литература XX века : (1871-
1917) : учебник для студ. филол. фак. Пед. ин-тов : [В. Н. Богословский, З. Т.
Гражданская]. – М.: Просвещение, 1979. – 432с.
8 Давиденко Г. Й., Стрельчук Г. М., Гричаник Н. І. Історія зарубіжної
літератури XX століття: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 504 с.
9 Деніел Кіз [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Деніел_Кіз
10 Диссоциативное расстройство идентичности [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Диссоциативное_расстройство_идентичности
11 Допельгангер [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Допельгангер

52
 12 Дьякова Н. Английская литература XIX века : учебник – Л.: Просвещение,
1978. – 287с.
13 Краманенко В. История английской литературы : метод. пособ. – М.:
Книга, 1955 – 439с.
14 Мисрахи А. Эдгар Аллан По / пер. с исп. – Давиденко Ф. М., 2007.
15 Множинна особистість [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Множинна_особистість
16 Мурадханян І. С. Концепція психологічного двійництва особистості в
літературі Заходу XVIII-ХІХ ст. : Дис... канд. наук: 10.01.04 - 2002.
17 Оскар Вайлд [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://24smi.org/celebrity/4260-oskar-uaild.html
18 Попова Л. И. Рассказы Э. По в зеркале отечественного литературоведения
второй половины 20-начала 21го вв [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: www.rusnauka.com
19 Проблематика роману “Портрет Доріана Грея” [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: https://ukr.school-essay.ru/problematika-romanu-portret-
doriana-greya/
20 Роберт Луїс Стівенсон [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Роберт_Луїс_Стівенсон
21 Скорина Л. Аналіз художнього твору : Навчальний посібник для студентів
гуманітарних спеціальностей (філологія, літературна творчість, журналістика) /
Л.Скорина. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2013. — 424 с.
22 Філософсько-естетичні та моральні проблеми роману Оскара Уайльда
«Портрет Доріана Грея» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://ukr.school-essay.ru/filosofsko-estetichni-ta-moralni-problemi-romanu-oskara-
uajlda-portret-doriana-greya/

53
 23 Эдгар Аллан По. Вильям Вильсон [Електронний ресурс] – Режим доступу
до ресурсу: http://lib.ru/INOFANT/POE/wilson.txt
24 DANIEL KEYES. The Minds of Billy Milligan (full text) [Електронний
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://lingualeo.com/ru/jungle/the-minds-of-billy-
milligan-379410
25 Dissociative identity disorder [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: https://en.wikipedia.org/wiki/Dissociative_identity_disorder
26 DOPPELGÄNGER. Definition of Doppelgänger [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: http://www.literarydevices.com/doppelganger/
27 Dopperganger. Definition & Examples [Електронний ресурс] – Режим
доступу до ресурсу: https://literaryterms.net/doppelganger/
28 GLOSSARY OF THE GOTHIC: DOPPELGÄNGER [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: https://epublications.marquette.edu/gothic_doppelganger/
29 Literary Devices. Definition and Examples of Literary Terms [Електронний
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://literarydevices.net/doppelganger/
30 The Picture of Dorian Gray by Oscar Wilde [Електронний ресурс] – Режим
доступу до ресурсу: https://www.gutenberg.org/files/174/174-h/174-h.htm
31 The Strange Case Of Dr. Jekyll And Mr. Hyde by Robert Louis Stevenson
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://www.gutenberg.org/files/43/43-h/43-h.htm
32 William Wilson by Edgar Allan Poe (published 1842) [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: https://poestories.com/read/williamwilson

54