МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра теоретичної та практичної психології

КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни “Психологія особистості ”
на тему:
«Структурна теорія рис особистості Р. Кеттела»

Виконав:
Задерецький Олександр Ігорович
студент групи ПСз-21
Науковий керівник:
асистент кафедри,
Гоза В. М.

Львів—2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………...……………….….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТІЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ

ОСОБИСТОСТІ……………………………….............................….5
1.1. Загальна характеристика особистості психологічного
феномена……………........................................…..….......................….16

1.2. Формули різних вчених та структура

особистості…………………………………..……........................…..16
Висновки до розділу 1........................................................................17
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРНОЇ ТЕОРІЇЇ РИС
ОСОБИСТОСТІ
КЕТТЕЛА……………………..........................................................18

2.1. Структурна теорія рис особистості

Кеттела……………………………………………………………….28
2.2. Характеристика рис та її вплив на форми
особистості…………………… ................................………………..28
Висновки до розділу 2.......................................................................29
ВИСНОВКИ……………………..……..………………….………....31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Людина, що є особистістю, володіє

таким рівнем психічного розвитку, який робить його здатним керувати своєю
поведінкою і діяльністю. Цей рівень розвитку характеризується насамперед
тим, що в процесі взаємовідносин з навколишнім суспільним середовищем
людина починає сприймати себе як єдине ціле, відмінне від навколишнього
його дійсності і інших людей; така форма самопізнання виражається в появі у
людини переживання свого Я. Особистість, що досягла повного розвитку,
характеризується наявністю власних поглядів і відносин, власних моральних
вимог і оцінок, що роблять людину відносно стійким і незалежним від
ситуативних впливів середовища.

Необхідною характеристикою особистості є особлива форма її

активності, пов’язана з наявністю ієрархічної будови мотиваційної сфери;
людина, яка досягла такого рівня психічного розвитку, здатний діяти не
тільки слідуючи безпосереднім спонуканням, але і відповідно до свідомо
поставленими цілями та прийнятими намірами. Іншими словами, для
особистості стає характерною активна, а не «реактивна» форма поведінки [1,
с.67].

При такому розумінні особистість трактується як цілісна психологічна

система, яка виникає в процесі життя людини і виконує певну функцію в його
взаєминах з навколишнім середовищем. Таким чином, завжди актуальною є
проблема діагностики рис особистості, що сприяє не тільки найбільш
повного розуміння людиною самої себе, а й уявленню про нього з боку інших
людей.

Предметом даного дослідження є вивчення сутності та

характеристики структурної теорії

Об’єктом даного дослідження є структурна теорія рис особистості

Метою даної курсової роботи є здійснити теоретичний аналіз

структурної теорії рис особистості Кеттела

З поставленої мети випливають такі завдання:

• здійснити теоретичний аналіз поняття особистості;

• здійснити теоретичний аналіз структурної теорії рис особистості;

• з’ясувати на основі проведеного емпіричного дослідження

особливості структурної теорії рис особистості Р. Кеттела.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та

списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття особистості

 Поняття особистості належить до найбільш суперечливих і складних
для визначення у сучасній психології. Єдиного, загально- визнаного
визначення особистості немає до сьогодні. На питання, що таке особистість,
психологи відповідають по-різному, і в різноманітті їх відповідей виявляється
складність феномена особистості. Як ілюстрацію можна навести визначення
поняття «особистість», що містяться в працях різних вчених.

«Поняття особистості визначає людського індивіда як члена сус-

пільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси» (І. С. Кон).
«Особистість – це індивід, який визначив свою діяльну позицію до всього, що
його оточує: до праці, до суспільного ладу, до боротьби мас, до завдань
колективу, до долі іншої людини» (П. Є. Кряжев).

«Особистість – людина як суспільний індивід, суб’єкт пізнання і

об’єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою і здатна
до трудової діяльності» (А. В. Петровський) [2, с.89].

«Особистість – людина як носій свідомості» (К. К. Платонов).

«Особистість – це людина, взята в системі таких психологічних
характеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільних за
природою зв’язках і відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки
людини, котрі мають істотне значення для неї самої і тих, хто її оточує» (Р. С.
Немов). Особистість найчастіше визначають як людину в сукупності набутих
соціальних якостей.
Це означає, що до числа особистісних не належать такі особливості
людини, які генотипічно чи фізіологічно обумовлені і не залежать від життя у
суспільстві. У багатьох визначеннях особистості також підкреслюється, що
до числа особистісних не належать психологічні якості людини, які
характеризують її пізнавальні процеси чи індивідуальний стиль діяльності, за
виключенням тих, які виявляються у суспільстві. У поняття особистість за-
звичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими, свідчать
про індивідуальність людини та визначають її вчинки.

Отже, особистість – це людина в системі таких психологічних

характеристик, які соціально обумовлені, виявляються у суспільних
відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини.

Особистість — це поняття, що означає сукупність стійких

психологічних якостей людини, що складають його індивідуальність. У свою
чергу індивідуальність є своєрідне поєднання індивідуальна властивостей
людини, що відрізняє його від інших людей. А індивід — окремо взята
людина в сукупності всіх притаманних йому якостей: біологічних, фізичних,
соціальних, психологічних та ін. [3, с.13].

Існує відомий психологічний тест під назвою "Хто я?". Від людини
вимагається за п’ять хвилин написати на листочку паперу якомога більше
характеристик, що дають відповідь на питання "хто я?". Ці характеристики
являють собою цікавий матеріал для аналізу того, що бачить людина в
самому собі (зсередини) і яким він бачить себе (ззовні). Відштовхуючись від
цих самоописів, надзвичайно зручно розглядати "з чого складається"
особистість.

Досить часто зустрічаються гранично загальні характеристики: хто я?

— "людина", "особистість". Немає сумніву в тому, що людство принципово
єдине і люди єдині, тобто всіх їх пов’язує між собою загальна людська
сутність, людська природа, приналежність людству, і це більш істотно, ніж те,
що їх розрізняє, роз’єднує. Будь-яка людина може сказати іншій людині
знамениту кіплінгівських фразу: "Ми з тобою однієї крові — ти і я".

Зустрічаються і, навпаки, характеристики суто індивідуальні. В аналіз

такого роду характеристик не слід вдаватися: написати на будь-якої людини

детальну характеристику, що включає безліч його індивідуальних рисочок

дуже легко, а систематизувати ці рисочки набагато важче.
 Перш за все, слід зосередитися на тому, що об’єднує людей між собою і
що їх одночасно розрізняє, тобто на якихось загальних характеристиках, які
притаманні не всім, але більш ніж одній людині.

З такого роду характеристик насамперед слід назвати типологічні

"ярлики". Клеїти на себе і на інших ярлики — це один з найулюбленіших
способів пізнання особистості. У самоописах це один з улюблених способів
відповіді на питання "хто я?", А в повсякденному житті — на питання "хто ти
такий?". Коли ми описуємо себе та інших за допомогою таких ярликів, ми
відносимо себе та інших до якихось типам [4, с.23].

З типологіями ми стикаємося на кожному кроці. Наприклад,

нозологический підхід в психіатрії відносить людей з тими чи іншими
ознаками психічних аномалій до типів невротиків, психопатів, шизофреніків і
т. Д. Астрологія описує "левів" і "близнюків", "стрільців" і "водоліїв", А
також "щурів", "птахів", "собак", "драконів".

Ще один варіант типологій характерний зараз для нашого суспільного

та політичного життя: "ліві" і "праві", "радикали" і "консерватори",
"екстремісти" і "прагматики" і т. д. Нарешті, треба згадати панувала у
педагогічній та психолого-педагогічній літературі, особливо в 60-70-х рр. але
існуючу подекуди й донині типологію школярів, студентів по "спрямованості"
їх особистості. Вона розрізняє "індивідуалістів" і "колективістів"; іноді ще
виділяється додатково "ділової" тип спрямованості.

Взагалі типологій може бути скільки завгодно, їх дуже легко

винаходити. Так, герой філософсько-гумористичного роману В. Пьецуха
ділить всіх людей на вісім "націй": Скнари, безсрібники, роззяви, бандити,
працівники, святі, мислителі, ідіоти.
 Привабливо типологічну мислення, в першу чергу, універсальністю.
Наклеювання "ярликів" спрацьовує завжди. Немає людини, якого з першого
погляду не можна було б підвести під якийсь тип. Більше того, одну людину
можна підвести під необмежену кількість типів [5, с.18].

Це шлях найменшого опору при пізнанні особистості, так як, по суті,

віднесення людини до якогось певного типу рятує нас від необхідності
пізнавати його далі. Якщо визначати людини як хулігана або вундеркінда, вже
немає необхідності проникати в нього глибше і пізнавати, ніж один хуліган
відрізняється від іншого. Якщо ми двох людей назвали хуліганами, то
відмінності між ними нас вже мало цікавлять. І далі, діючи як-то по
відношенню до цих людей, вже орієнтуються не на саму людину, а на той
типологічний ярлик, який ми йому дали.

Типологізація зупиняє подальше пізнання. Підведення під тип дає нам

знання не про самої особистості, а про відповідність її нашої типології. Ми не
можемо дізнатися про людину нічого понад те, що закладено в саму
типологію.

«Підводячи людини під певний тип, ми робимо його рівним самому

собі. Зміна неможливо. Незрозуміло, як хуліган може стати не хуліганом,
екстреміст— НЕ екстремістом, а невротик — здоровим. Тим самим ми
консервуємо людини, поміщаємо його в заздалегідь визначену клітинку.

Чудово висловився з цього приводу Борис Пастернак: "Приналежність

до типу є кінець людини, її засудження. Якщо його не під що підвести, якщо
він не показовий, половина потрібного від нього в наявності. Типологічні
позначення майже завжди категоричні [6, с.46].

Людина виявляється або хуліганом, або не хуліганом, або лівим, або

правим, або колективістом, або індивідуалістом. В рамках типологічного
підходу проміжні стадії і градації неможливі — не можна бути трошки
хуліганом або злегка правим. Або все або нічого.
 Не всім, але більшості типологічних характеристик притаманна або
позитивна чи негативна оцінка. Відмітна особливість психологічного підходу
до особистості, на відміну, наприклад, від традиційного педагогічного,
полягає в його безоціночності.
Це не означає, що оцінка відсутня взагалі, або різні форми поведінки
оцінюються однаково. Мова йде про те, що оцінка формується вже після
сприйняття людини, спочатку сприймається об’єктивно людина і те, що він
робить, і вже після цього, окремо, у разі необхідності дається оцінка.

Традиційна ж педагогіка за своїм задумом, за визначенням виходить з

необхідності сформувати деякі ідеальні типи, якості, і завжди дивиться на
конкретну людину вже через призму цього ідеалу, що заважає бачити людину
самого по собі. «Типологічний підхід до особистості по навантаженості
оціночними характеристиками близький традиційному педагогічному
підходу. Немає потреби додавати, що сьогодні чималу силу придбала творча
струмінь у педагогіці, змикається з психологічним підходом, проте
традиційна педагогіка ще аж ніяк не в минулому [7, с.79].

Деяка штучність. Це пов’язано з тим, що кожен тип ґрунтується на

якомусь одному ролі особистості, яке абстрагується і роздувається до таких
розмірів, щоб охарактеризувати людину в цілому. По суті, тип завжди на
цьому будується, то є одна якість виділяється як визначальний і стає
позначенням цього типу.

Усі типології, за словами одного з основоположників психології

особистості Г. Олпорта, встановлюють межі там, де кордонів немає Венгер
Л.А.

І будь-яка типологія визначається завданнями, які ми ставимо. Віднесення

людини до певного типу є не пізнанням людини як такої, а пізнанням того, як
він співвідноситься з якимись нашими завданнями.

Отже, віднесення людини до певного типу не є пізнанням людини. Але

було б невірним сказати, що це шкідливо, не потрібно і т. Д. Воно може дати
відповіді на якісь конкретні практичні питання. Наприклад, у ситуації
профорієнтації, де стоїть абсолютно конкретна проблема зіставлення
схильностей конкретних людей і різних типів професій, типологія грає
конкретну практичну роль. В іншій ситуації — візьмемо ту ж нозологію в
психіатрії — теж варто практичне завдання знайти форми лікування,
визначити режим і т. д.

Тут теж відповідно до певної практичною метою типологія працює. І ті

політичні ярлики, які я називав, теж працюють в конкретній практичній
ситуації. Тобто всі типології працюють в рамках вирішення конкретних
практичних завдань, але поза цих завдань, самі по собі якийсь самостійної
пізнавальної цінності не несуть [8, с.23].

Якщо типології і ярлики абстрагують якийсь окремий сегмент

особистості, то протилежний шлях, що веде ближче до істинного пізнання, —
це шлях пізнання особистості в різних аспектах і проявах, не зводячи її до
якогось одного спільного позначенню.

Наступний вид характеристик, що зустрічаються в самоописах

найчастіше, — це констатація тих чи інших рис особистості: "буркотливий",
"добрий", "чесний", "розважлива", "цілеспрямована", "злопам’ятна" і т. д.
Опис особистості на мові рис є найпоширенішим в повсякденному житті. Це,
мабуть, найбільш звичний мова, яка дозволяє описувати себе та інших опукло
і диференціювання, який позбавлений категоричності і штучності
типологічних ярликів.

Що таке риса? Ми говоримо, що людина така-то, якщо він проявляє

певну схильність стійко відтворювати одні й ті ж особливості поведінки.

Якщо я себе (або іншого) раз зловив на злопам’ятності, два зловив на

злопам’ятності, три, я роблю висновок, що я (або відповідно він)
злопам’ятний. Дві основні характеристики рис — це їх стійкість (під рисами
розуміються деякі стійкі особистісні характеристики, які в часі схильні
відносно мало змінюватися) і узагальненість (тобто те, що проявляється не в
одній якійсь ситуації, а в різних). При цьому є риси суто індивідуальні, які
мало у кого повторюються, а є й такі, за якими можна порівняти велика
кількість людей.

Але якщо говорити про такі риси особистості, як узагальненість і

стійкість, постає питання: в яких межах зберігається це сталість? Одна і та ж
риса виявляється в схожих ситуаціях. Ситуація змінюється; риса знову
проявляється. Ситуація змінюється сильніше, ситуація змінюється ще
сильніше. Ось приклад, який наводить Г. Олпорт: "Виключно методичний
людина може стати неакуратним і деморалізованим, запізнюючись на поїзд,
людина, правдивий до педантичності, може збрехати, якщо на карту
поставлено його життя, більше того, людина, зазвичай ввічливий і
розважливий, може в силу специфічних наявних у нього забобонів грубити
євреям, рудим або таксистам".

«Візьмемо ще один приклад з нашого життя: класичний образ

підлабузника, людини, ідеально пристосуватися до існування в
адміністративному апараті, в його кілька вже застарілому варіанті. Які його
характерні риси? Грубість — однак лише по відношенню до підлеглих.
Ввічливість і люб’язність — але тільки з начальством [9, с.67].

Відданість — вищестоящим, підступність — з товаришами по службі.

Що це — грубість чи ввічливість, підступність чи відданість? З точки зору
здорового глузду очевидно, що всі ці прояви нітрохи не суперечать один

одному. Тим самим виявляється, що або нам доведеться описувати кожну

ситуацію і характерні для неї риси окремо (якщо він спілкується з
начальством, то йому притаманна риса ввічливості, якщо спілкується ні з
начальством, то йому притаманна риса грубості, якщо він запізнюється на
поїзд, йому притаманна риса неакуратність, а якщо ні, то навпаки) або
доведеться рухатися від поверхні спостережуваних рис до якихось більш
глибинним структурам, які могли б пояснити різні зовнішні прояви в різних
ситуаціях ».

Друга складність, яка виникає при описі особистості на мові чорт, — це

суб’єктивність такого опису, його залежність від критеріїв оцінки. Якщо ми
називаємо когось "доброчесним", мається на увазі наявність якогось певного
критерію, критерію чесноти, яким ми користуємося, який ми прикладаємо до
цієї людини і оцінюємо його по відповідності або невідповідності цим
критерієм. Однак універсальних критеріїв доброчесності не існує, вони у всіх
різні, як різна і те, якими причинами ми пояснюємо ті чи інші особливості
свого або чужого поведінки.

Тому те, що один оцінить як упертість, інший назве принциповістю, а

третій — твердолобих. Те, що один назве гнучкістю, інший назве
безпринципністю, а третій — свободою від забобонів. Один назве людини
тривожним, інший — відповідальним. Один — сміливим, інший —
агресивним. Один — непримиренним, інший — кляузником [10, с.27].

Нарешті, третя складність полягає в тому, що опис людини на мові чорт

також не дає розуміння можливостей зміни цієї людини. Якщо він такий, то
він такий. Незрозуміло, як людина, яка була боягузливим, раптом став
сміливим. Таким чином, тут доводиться зробити той же висновок: якщо ми
прагнемо до серйозного, тобто неупередженому пізнання особистості, то
поняття чорт нас також не влаштовує.

Для розуміння природи особистості, потрібно з’ясувати співвідношення

цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так
і в сучасній психології.
 Це поняття індивід, людина, особистість, індивідуальність.
Використовуючи поняття людина, ми маємо на увазі, що мова йде про істоту,
яка поєднує в собі два напрямки розвитку: біологічний (людина є
представником біологічного виду і характеризується певною тілесною
організацією, що має такі суттєві ознаки: прямоходіння, наявність
пристосованих до праці рук, високорозвинений мозок, особливі морфологічні
ознаки) та соціальний (людина є носієм свідомості, що є суспільним
продуктом).

Тільки в суспільстві і завдячуючи суспільству відбувається розвиток

біологічних можливостей людини, формування свідомості, самосвідомості та
механізмів саморегуляції. Взаємодія біологічної і соціальної передумови
забезпечує психологічний результат: людина набуває здатність відображати
світ у поняттях, планувати і прогнозувати, фантазувати і мріяти,
усвідомлювати причини своїх вчинків, діяти розумно. Усі ці аспекти
(біологічний, соціальний і психологічний) рівномірно представлені у понятті
«людина».

Жодне з них не є домінуючим. Людина народжується на світ з

генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме
людиною. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність
новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та
відрізнити їх від тварин, викорис- товують поняття «індивід» як протилежне
поняттю особини тварини [11, с.65].

Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних

соціальних умовах. Індивідні якості, тобто притаманні людині задатки,
анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення
особистості. Б. Г. Ананьєв виділяв первинні і вторинні властивості індивіда.

До первинних він відносив властивості, притаманні всім людям, такі як

вікові особливості (відповідність певному віку) і статевий диморфізм
(належність до певної статі), а також індивідуально-типологічні
характеристики, у тому числі особливості конституції (складу тіла),
нейродинамічні властивості мозку, особливості функцій великих півкуль.

Сукупність первинних властивостей індивіда визначає його вторинні

властивості: динаміку психофізіологічних функцій і структуру органічних
потреб. У свою чергу інтеграція всіх цих властивостей обумовлює
особливості темпераменту і задатки людини.

Поняття особистість більш вузьке, акцентоване на суспільній суті

людини. Іншими словами, особистість – та ж людина, тільки абстрагована від
її біологічної, природної сторони, яка розглядається як суспільна, соціальна
істота. Це член суспільства, який виконує певні соціальні функції. Деякі
автори визначають особистість як системну властивість індивіда, що
формується в спільній діяльності і спілкуванні. Є й інші тлумачення цього
поняття, але всі вони сходяться в одному: поняття «особистість» характеризує
людину як соціальну істоту.

Проте, людина — це не лише індивід та особистість, але і носій

свідомості, суб’єкт діяльності, що виробляє матеріальні і духовні цінності.
Структура людини як суб’єкта діяльності утворюється з певних властивостей
індивіда і особистості, які відповідають предмету і засобам діяльності (В. О.
Аверін).

Саме категорія «суб’єкт» означає вищий рівень розвитку особистості.

Особистість стає індивідуальністю, досягаючи максимального рівня своєї
неповторності, а суб’єктом вона стає, досягаючи оптимального рівня роз-
витку своєї людяності, етичності (С. Л. Рубінштейн) [12, с.67].

1.1. Загальна характеристика особистості психологічного феномена

Риси особистості (властивості особистості, особистісні риси) - риси і

характеристики людини, що описують його внутрішні (а ще точніше -
глибинні) особливості. Те, що потрібно знати про особливості його
поведінки, спілкування і реагування на ті чи інші ситуації не конкретно зараз,
а при тривалих контактах з людиною.

До особистісним рисам відносять глибинні особливості, що мають як

біологічну, так і соціальну природу, і визначають більш поверхності,
ситуативні прояви.
 Сумлінність, як особистісна риса, що в конкретній ситуації проявить
себе як готовність довести справу до кінця.

Позитивні риси особистості часто називають: якості особистості.

Які особливості особистості можна зарахувати до особистісним рисам?

Простіше зазначити, що до особистісним рисам не відноситься.

 Не є рисами особистості характеристики, що описують:

• Суб'єктивне ставлення до особистості (Незвичайний, Дивовижний,

Неприємний).
• Фізичні якості людини (Спритний, Красивий).
• Соціальні характеристики "звання" (Досвідчений, Мудрий, Передовик
виробництва, Святий, Просвітлений).
• Тимчасове, не стійкий стан людини, наприклад ситуативне (Втомлений) або
залежне від настрою (Понурий або Випромінює щастя).
• На відміну від позиції, яку можна оперативно вибирати, особистісна риса
оперативно не змінюється. Особистісна риса - незмінне обставина, з яким
можна тільки вважатися, використовувати або долати. Приблизно як
погода за вікном: змінити ми її не можемо, але якщо там іде дощ, ми
можемо взяти парасольку і піти куди треба [13, с.6].

Можна навести повний список рис особистості? - Створити повний,

«правильний» список рис особистості неможливо: з одного боку, він
нескінченний (обмежений тільки можливостями мови і фантазією його
власника), з іншого боку, цей список створюється під конкретні потреби
конкретного дослідження і тому завжди довільний.

Далі, є деяка ситуативна особливість особистості її обраної позицією

або стабільною рисою, сказати не завжди можливо. Позиція, це вибір, це
вибраний людиною певний спосіб мислення і відносини, риси особистості -
стійкі особливості особистості. На відміну від позиції, яку можна оперативно
вибирати, особистісна риса оперативно не змінюється.

Якщо людина веде себе як Жертва, це його риса або ситуативний вибір?
Щоб відповісти на таке питання, треба спостерігати за людиною в різних
ситуаціях. Багато з особливостей особистості можна одночасно віднести і до
рисам, і до позиції, зазначивши при цьому «перевага» того чи іншого,
характерний для певної культури цього часу.

Наприклад, Споживач сьогодні частіше позиція, ніж особистісна риса

дорослої людини. Мало про кого можна впевнено сказати, що йому
притаманна стабільна характеристика завжди піклуватися про себе і завжди
тільки за свій рахунок. Частіше людина в тій чи іншій ситуації оперативно
вибирає такий спосіб життя, а в іншій ситуації він може прийняти інше
рішення.

Втім, можна говорити і про те, що частина людей дотримуються

позиції Споживача, зробивши свідомий вибір і зробивши це вже своєю
стабільною звичкою. І в цьому сенсі - особистісною рисою [13, с.6].

Найбільш поширений список рис особистості, що використовується в

класичних психологічних тестах: MMPI, тест Кеттелла та інших.

За Кеттелу, це в першу чергу: «замкнутість - товариськість», інтелект,

«емоційна нестабільність - емоційна стабільність», «підпорядкованість -
домінантність», «стриманість - експресивність», «низька нормативність
поведінки - висока нормативність поведінки», «боязкість - сміливість»,
«жорсткість - чутливість», «довірливість - підозрілість», «практичність -
мрійливість», «прямолінійність - дипломатичність», «спокій - тривожність»,
«консерватизм - радикалізм», «конформізм - нонконформізм», «низький
самоконтроль - високий самоконтроль», «розслабленість - напруженість»,
«адекватна самооцінка - неадекватна самооцінка» (первинний фактори тесту),
а також "тривога", "екстраверсія - інтроверсія", "чутливість" і "конформність"
(вторинні фактори тіста) [14, с.90].
 Здається, що список актуальних за життя рис особистості нескладно
продовжити: це адекватність, сугестивність, вихованість, щирість,
перфекціонізм, стриманість і багато інших.

З точки зору потреб практики список рис особистості можна істотно

звузити, виділивши кореневі, власне особистісні риси. Такими прийнято
вважати екстраверсію, доброзичливість, сумлінність, невротизм і відкритість
досвіду (так називаючи Велика п'ятірка) [15, с.68].

Деякі з рис, характерних для розвинутої особистості і менш поширені у

масової особистості, ми винесли в розділ самовдосконалення.

1.2. Формули різних вчених та структура особистості

Раймонд Кеттел (1905-1998) - один із найвпливовіших та

найоригінальніших психологів, які працювали в галузі індивідуальних
відмінностей, інтелекту та особистості, психометрики та генетики поведінки.

Кеттел вважав метою психологічного дослідження особистості

-встановити закони, за якими поводяться люди в усіх видах соціальних
ситуацій та у типових ситуаціях середовища. Значну частину свого життя
Раймонд Кеттелл присвятив створенню завершеної схеми певних
властивостей людської особистості. Саме він уперше визначив практично
вичерпний список нормальних і аномальних темпераментних та структурних
рис.

Потім Кеттелл перейшов до виміру динаміки особистості, знайшовши

при цьому риси, які він назвав мотиваційними. На думку Кеттелла, знаючи
структуру і динаміку особистості, можна успішно передбачати поведінку
конкретної людини.

За довгі роки праці Кеттел створив оригінальну теорію особистості на

основі психометричних досліджень. Використовуючи індуктивний метод, він
збирав кількісні дані з трьох джерел: дані про реальну поведінку впродовж
життя, свідчення самих людей про себе і результати об'єктивних тестів,
вирахував взаємні кореляції величин і сформував кореляційні матриці.
Вчений виділив основні структури (первинні фактори), які визначають
особистість.

У цілому психолог визначив 35 особистісних рис першого порядку, з

яких 23 риси притаманні нормальній особистості та 12 свідчать про
патологію. У результаті повторного факторного аналізу Кеттелу вдалося
визначити вісім рис другого порядку. Первинні і вторинні фактори в теорії
Кеттела називаються "основними рисами особистості", і, відповідно, сама
теорія дістала назву теорії рис [16, с.78].

Кеттел настільки захопився вивченням рис, що виявив прагнення з їх

допомогою описати не тільки особистість окремої людини, а й соціальні
групи, до яких вона входить. Кеттел зазначав, що на особистість впливають
як ситуаційні чинники, так і ті групи, до яких вона належить. Він
запропонував

спеціальний термін на позначення діапазону рис, з допомогою яких може

бути охарактеризована окрема група, - синтальність.

Кеттел виявив, що порівняно з британськими студентами, американські

більш екстравертовані, радикальні та мають більш виражене Суперего, тоді
як британцям властивий більший консерватизм і потужніша сила Его. Кеттел
також дійшов висновку, що американці менш емоційні, ніж інші нації. Можна
сказати, що така фантастична спроба за допомогою емпіричних методів
детально описати риси, що характеризують суспільство в цілому, - була
здійснена єдиним психологом - Кеттелом, що свідчить про його надзвичайну
наукову сміливість.

Після майже шістдесятьох років роботи Кеттелл, який ставив перед

собою завдання скласти повну карту особистості, досяг успіху у створенні
вичерпної кваліфікації особистісних структур, а також розробив метод, що
дозволяє передбачати поведінку особистості. Теорія Кеттела беззаперечно є
найбільш комплексною системою поглядів на особистість у сучасній
психології, що повністю спирається на використання точних емпіричних
методів дослідження [17, с.8].
 Висновки до 1 розділу

Отже, кожна людина з’являється у вигляді деякої цілісності — як

індивід, особистість і суб’єкт, обумовленою єдністю біологічно- го і
соціального. Як індивід людина розвивається в онтогенезі, а як особистість
вона проходить свій життєвий шлях, у ході якого здійснюється соціалізація
індивіда (В. О. Аверін). Отже, людина — це біосоціальна істота, наділена
свідомістю і здатністю до діяльності. Об’єднання цих трьох рівнів в одне ціле
формує інтегральну харак- теристику людини — її індивідуальність.

Отже, кожна людина постає одночасно як індивід, особистість і суб’єкт

діяльності, але далеко не усім удається стати індивідуальністю. Також вірно і
те, що кожна людина є структурним цілим, але далеко не кожна людина є
цілісною особистістю, тобто досягає гармонійної взаємодії всіх якостей,
властивостей, способів діяльності.

Розділ 2. Теоретичний аналіз структурної теорії рис особистості

Кеттела

За твердженням Р.-Б. Кеттела, серед рис особистості можна виокремити

поверхові (вторинні), а серед них - конституційні (обумовлені генетично) і
характерологічні (розвиваються під впливом досвіду і навчання).

Система породжувальних (первинних) рис особистості, на його думку,

неоднорідна й охоплює:

- темпераментні риси, що визначають стиль індивідуального реагування

(емоційну реактивність, швидкість і енергію реакцій особистості на стимули
середовища);

- риси-здібності, що визначають ефективність реагування;

- динамічні риси, що належать до рушійних сил реакцій і створюють два

класи ознак, - ерги, тобто вроджені риси, що мотивують поведінку людини
(спрямованість на боротьбу і суперництво, стадне почуття, автономію), і
сентименти, що формуються під впливом соціокультурних норм і охоплюють
також прояви інтересів, аттитюди [18, с.88].
 Р.-Б. Кеттел здійснив репрезентативне дослідження впливу середовища
і спадковості на розвиток рис особистості. На основі близнюкового методу
він оцінив наявність - відсутність генетичного впливу на риси, з'ясувавши, що
вони мають різну природу. Наприклад, приблизно дві третини варіацій
інтелекту й упевненості в собі обумовлені спадковістю, а генетичний вплив
на нейротизм і самосвідомість виявляється наполовину меншим. Приблизно
дві третини характеристик особистості визначаються впливом навколишнього
середовища, одна третина - спадковістю.

Прагнення до чіткішого відокремлення факторів середовища і

спадковості спричинило появу безлічі додаткових досліджень, результати
яких, однак, були суперечливими. Багато досліджень присвячено вивченню
типу внутріпарних відносин між близнятами. Було доведено, що на вияв
ознак впливає стать монозиготних близнят.

2.1. Структурна теорія рис особистості Кеттела

Створена Р.-Б. Кеттелом теорія має комплексний характер, а його "16-

факторний особистісний опитувальник" і додаткові 12 шкал для клінічного
аналізу патологічної поведінки цілком придатні для діагностування
особистості. Його авторству належить динамічний спосіб вимірювання
пов'язаності рис з научінням і розвитком, розвиток думки Г. Олпорта про
існування загальних та індивідуальних рис. На основі цієї теорії було
розроблено каліфорнійський особистісний питальник, особистісний
питальник Джаксона, мінессотський багатоаспектний особистісний
питальник (ММРІ).

"16-факторний особистісний опитувальник" і його клінічний варіант є

універсальним, практичним тестом, що дає багатогранну інформацію про
індивідуальність. Унікальні питання мають проективний характер,
відображають звичайні життєві ситуації.

Різні форми опитувальника є популярним засобом експрес-діагностики

особистості. їх використовують у всіх ситуаціях за необхідності здобути
знання про індивідуально-психологічні особливості людини. Опитувальник
діагностує риси (конституційні фактори) особистості.
 2.2. Характеристика рис та її вплив на форми особистості

Мета опитувальника Р.-В. Кеттела (форми С), що містить перелік

біполярних показників, полягає в оцінюванні розвиненості особистісних
якостей, сформованих 16 факторами:

1) стриманий - комунікативний (А);

2) мислення обмежене - інтелектуальне, абстрактне (В);

3) емоційно нестійкий - стійкий, сильне Я (С);

4) домінантний - підкорений (Е);

5) стурбований - безтурботний (F);

6) виражена сила Я - безпринципний (G);

7) боязкий - сміливий (Н);

8) піддатливий - твердий, жорсткий (І);

9) довірливий - підозрілий (L);

10) практичний - непрактичний, замріяний (М);

11) гнучкий (дипломатичний) - прямолінійний (N);

12) спокійний - тривожний (О);

13) радикальний - консервативний (Q1);

14) самостійний - навіюваний (Q2);

15) дисциплінований - спонтанний (Q3);

16) спокійний - напружений (Q4).

Опитувальник містить 187 питань, призначених для діагностування

людей з освітою не нижче 8-9 класів, а також "шкалу брехні". Інтерпретацію
отриманих результатів здійснюють на основі аналізу відповідей за
факторами.
 За фактором А (стриманість - комунікативність) проявляються такі
риси, як доброта, сердечність, емоційність, відкритість, довірливість, легкість
у спілкуванні (не глибина), комунікативність, безтурботність, імпульсивність,
високий адаптивний потенціал; бажання працювати в колективі,
організаторські здібності. Низькі оцінки за шкалою свідчать про холодність,
надмірну скептичність, негнучкість у ставленні до людей.

Фактор В (обмеженість мислення - інтелектуальність, абстрактність)

свідчить про високий інтелектуальний потенціал, здатність швидко

розв'язувати логічні завдання, успішно долати проблеми; широкі

інтелектуальні інтереси; завзятість, наполегливість, успішність у навчанні і
діяльності. Менше проявляється конкретне мислення; для вирішення
складних абстрактних завдань необхідний додатковий час; інтелектуальні
інтереси недостатньо виражені; можливі труднощі у навчанні.

Фактор С (емоційна стійкість, сила Я, сила Его) проявляється в

урівноваженості, спокої, реалістичності, слабких або відсутніх невротичних
симптомах, постійності інтересів, впевненості у собі, наполегливості,
самоконтролі; перешкоди сприймаються як переборні, свої можливості
оцінюються адекватно. Меншою мірою виявляється слабкість Его, часто
виникають невротичні симптоми: іпохондричність (боязнь за своє здоров'я і
життя), істеричність, емоційні "викиди" на інших людей, депресивність,
похмурість, тривожність; нестійкість настрою, боязнь відповідальності;
низький самоконтроль власних емоцій, безпомічність, нездатність долати
труднощі; примхливість.

У факторі Е (домінантність - підкореність) проявляються лідерські

тенденції, незалежність у судженнях, упевненість у собі, схильність
звинувачувати інших у виникненні конфліктних ситуацій; можливі
конфліктність, відсутність потреби в емоційній підтримці; сміливість,
енергійність, самостійність, схильність до авантюрності. Менше
проявляються покірливість, невпевненість у собі, схильність до
самозвинувачення, бажання уникати перешкод, не бачити їх; боязкість,
невміння відстоювати свою точку зору; схильність чітко виконувати
інструкції; доброзичливість, слухняність, тактовність, скромність.

Фактор Р (стурбованість - безтурботність) характеризують

життєрадісність, безтурботність, енергійність; відчуття сили, краси; віра в
себе, в удачу; довірливість, відкритість, гнучкість у поведінці; уміння
зберігати спокій; товариськість, іноді недбалість і легковажність. Менше
проявляються: заклопотаність; відчуття тягаря турбот і проблем, схильність
до ускладнення й драматизації ситуацій, песимістичність. Часто
проявляються сум, неспокій; нетовариськість, прагнення до самотності,
мовчазність; обережність, відповідальність, серйозність.

У факторі G (виражена сила Я - безпринципність) проявляються

стійкість, завзятість; обов'язковість, відповідальність, вимогливість до себе (у
дотриманні моральних норм) і до інших; дисциплінованість; суспільні
цінності часто ставляться вище від особистих. Менш характерні
легковажність, безвідповідальність, незібраність; неохайність, неточність,
неорганізованість, непостійність; зосередження на внутрішніх переживаннях;
нехтування моральними нормами поведінки у побуті.

Фактор Н (боязкість - сміливість) стосується контактно-сті,

товариськості, впевненості у собі при встановленні контактів, пожвавлення з
появою осіб протилежної статі, дружелюбності; готовності до співпраці;
схильності до лідерства, особливо у змагальних ситуаціях; віри в удачу й
успіх; сміливості, безтурботності, неадекватного оцінювання небезпеки;
збереження фізіологічної напруги й у стані спокою.

Фактор J (піддатливість - твердість, жорсткість) вказує на уміння

підкоряти емоції розуму, черствість, "товстошкірість"; недбалість стосовно
себе, здатність терпіти фізичний біль; брутальність, цинізм; незалежність;
відповідальність. Менше проявляються інтуїтивність; фантазування,
романтизм; м'якість, сентиментальність; чутливість, тонкий смак; залежність
від інших, необхідність мати друга.

Фактор L (довірливість - підозрілість) охоплює підозрілість,

упередженість стосовно людей; закритість, відособленість у колективі;
схильність до суперництва й ревнощів, заздрісність, відчуття недооціненості;
напруженість, тривожність, фіксацію на невдачах. Менше проявляються

довірливість, терпимість до людей, поступливість, відвертість (інколи

надмірна); відсутність почуття заздрості й ревнощів; безкорисливість;
оптимістичність, легкість сприйняття труднощів і побутових зручностей;
високе почуття власної незалежності.

Фактор М (практичність - непрактичність, замріяність) характеризує

реалістичність у вчинках і стосунках, брак гнучкості, практичного складу
розуму, відсутність фантазій, приземленість; успішну адаптацію в жорстко
заданих правилах; орієнтацію на стереотипи поведінки; спокій; сумлінність,
добросовісність. "

Фактор N (гнучкість (дипломатичність) - прямолінійність) вказує на

дипломатичність, ощадливість, честолюбство; проникливість, розуміння
людей і прихованих мотивів їх поведінки; тонкий смак, переважання
естетичних інтересів; холодність у спілкуванні, труднощі у встановленні
контактів. Менше проявляються простота, природність; прямолінійність
(інколи - безтактність); брак гнучкості в поведінці, нечутливість до нюансів
спілкування і змін ситуації; недисциплінованість; схильність до конфліктів,
амбітність, самозадоволення.

Фактор О (спокій - тривожність) свідчить про те, як у людини

проявляються спокій, внутрішня розслабленість; безтурботність, відчуття
безпеки; самовпевненість, задоволеність собою, нечутливість до критики,
докорів; життєрадісність, оптимістичність. Менш характерні тривожність,
внутрішня напруженість; схильність до драматизації, очікування
неприємностей, передчуття небезпеки; невпевненість у собі; схильність до
самозвинувачення, вразливість, чутливість до звинувачень, особливо у сфері
спілкування; не веселість; обов'язковість, відповідальність; боязнь зробити
помилку, страх покарання.

Фактор Q1 (радикалізм - консерватизм) охоплює боязнь нового,

орієнтацію на стереотипи; несамостійність у виборі рішень, визнання

авторитетів; високу чутливість до невдач, помилок. Менше проявляються

гнучкість мислення, пошук нових шляхів рішення, уміння узагальнювати й
аналізувати; схильність до експериментування; самостійність у вирішенні
проблем, постановці завдання; відповідальність за результат; спокійне
ставлення до помилок, невдач експерименту.

Фактор Q2 (самостійність - навіюваність) презентує несамостійність,

залежність поведінки від групових цінностей і норм; виражену потребу в
соціальному схваленні та прийнятті.

Фактор Q3 (дисциплінованість - спонтанність) вказує на постійний

самоконтроль; наполегливість у досягненні мети, подолання перешкод на
шляху до мети за рахунок вольових зусиль; уміння планувати свій час і
порядок дій; реалістичне ставлення до себе і своїх можливостей. Менше
виявляється низький самоконтроль; вольові зусилля епізодичні; схильність
легко уступати зовнішнім перешкодам і внутрішньому опору на шляху до
мети; невміння організувати свій час і порядок виконання справ.

Фактор Q4 (спокійність - напруженість) характеризує внутрішню

розслабленість, задоволеність потреб, зокрема фізіологічних; схильність
сприймати перешкоди на шляху до досягнення мети як переборні; успішність
у напруженій роботі, що вимагає зосередження уваги. Менше проявляються
надмірна внутрішня напруженість, невміння розслаблюватися; відчуття
незадоволеності потреб, особливо фізіологічних; відчуття неможливості
переборювати перешкоди на шляху до досягнення мети; помилки в роботі,
що вимагає високої концентрації уваги, зосередженості.

Високі показники за фактором МД (брехливість - правдивість) свідчать

про правдивість досліджуваного, низькі - про брехливість (підстава піддати
сумніву достовірність отриманих результатів) [19, с.10].

Інтерпретація результатів дослідження за Кеттелом дає змогу отримати

лише додаткову й умовну психодіагностичну інформацію. Так, інформація за
фактором В ґрунтується на обмеженій базі завдань. Попереднє або випадкове
ознайомлення з такими завданнями може повністю спотворити оцінку.
Відомості за фактором Б не завжди свідчать, наприклад, про негативну в
особистісному плані підпорядкованість, інколи можуть характеризувати
скромність або тимчасовий стан депресії. Такі самі риси або стан може
характеризувати "несміливість" за фактором Н. Гнучкість за фактором N має
ознаки пристосовництва тощо.

Висновки до 2 розділу

Отже, у жіночих пар виявлено значущу подібність за 12 факторами, у

чоловічих - за 7. Отримані результати не дають змоги з'ясувати проблему
співвідношення у контексті особистісних рис. Одне з можливих пояснень
подібності жіночих пар полягає в тому, що дівчатка, ймовірно, чутливіші до
впливу соціальних уявлень про те, якими повинні бути близнята. Це означає,
що спадковість і соціокультурні чинники зумовлюють один і той самий
результат. Багато рис, пов'язаних із соціальною екстраверсією (товариськість,
активність, нейротизм), генетично обумовлені, та а віком міра генетичної
зумовленості поступово зменшується.

ВИСНОВКИ

Отже, метод психодіагностики дорослої людини повинен бути

особистісно та соціально орієнтований, при цьому інтелектуальний потенціал
повинен розвиватися в руслі спеціальних здібностей, необхідних для
професійного зростання.

Більшості цих вимог відповідає 16-факторний особистісний

опитувальник Р. Кеттелла — найбільш відома методика об’єктивного
експериментального підходу до психологічного дослідження особистості, її
експрес-діагностики. Це стандартизований опитувальник, що включає в себе
187 суджень, поділених на 16 груп — шкал, що вимірюють різні полярні
властивості особистості. Кожна з шкал оцінює окрему рису особистості в
стандартних балах.

Сума балів, отриманих за кожною шкалою, переводиться в оцінки за 10-

бальною шкалою. Максимальна оцінка 10 балів, середнє значення 5, 5 бала.
Крайні оцінки — 1 і 10 балів — на практиці зустрічаються рідко, їм
відповідають екстремальні, акцентуйовані риси особистості.

Судження, інструкція, процедура застосування, способи отримання,

представлення результатів і висновки — незмінні і застосовуються у всіх
випадках тестування. За допомогою тестів методами факторного аналізу
виявляються фактори, що характеризують загальні властивості особистості.
Оскільки дорослі люди не дуже охоче беруть участь в психологічному
тестуванні, важливо, що комп’ютерний опитувальник властивостей
особистості Кеттелла PF-16 займає мало часу, близько 35 хвилин і, крім того,
є фактично самотестуванням.

Спрямованість особистості може виявлятися в різних сферах її життя і

діяльності. Однак найбільш глибокою, фундаментальної є характеристика
спрямованості з точки зору ставлення людини до себе і до суспільства.
Залежно від того, що спонукає людину — мотиви особистої зацікавленості
або мотиви, пов’язані з інтересами інших людей, будуються і всі інші
особливості його особистості: інтереси, риси характеру, прагнення і
переживання. Більш того, від спрямованості особистості залежить не тільки
комплекс характерних для даної людини якостей, а й внутрішню будову
кожного властивого йому якості

Розуміння особистості як деякої цілісної структури висуває певні

вимоги до її вивчення. Вивчаючи особистість, не можна довільно відсікати
досліджуване явище (процес, властивість, якість) від особистості в цілому,
від її спрямованості, від системи її відносин до дійсності, від її переживань і
вчинків. Інакше кажучи, з цього положення випливає, що в психологічному
дослідженні особистості необхідно постійно мати на увазі те, яку функцію
досліджуване психічне явище виконує в складній системі взаємодії людини з
навколишнім його дійсністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Басюк Н.А. Психологічний аспект поняття особистості: Навчально-

методич. посібник / Н.А. Басюк / Ред. М.В. Левківський. – К.: Центр
навчальної літератури, 2006. –67 с.
2. Безверхий О.С. Психологія особистості: дис ... канд. психол. наук:
19.00.07 / Олег Станіславович Безверхий. – Вінниця, 2001. – 261 с.

3. Бех І. Д. Психологічні аспекти особистості: навч. посіб. / І.Д. Бех. – К.:

Академвидав, 2009. – 248 с. 

4. Бех І.Д. Основні ідеї психоаналізу: Навч.-метод. посібник / І.Д. Бех. –

К.: Либідь, 2003. – 280с.

5. Бех І.Д. Психологія особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно

орієнтовний підхід: науково-практичні засади: Навч.-метод. посібник/
І.Д. Бех. – К.:Либідь,2003. – 344с.

6. Бех І.Д. Основні аспекти теорії Р. Кеттела: Науково-метод. посібник /

І.Д. Бех. – К.: ІЗМН, 2008. – 204 с.

7. Бех І.Д. Психологічні аспекти особистості: Підручник / І.Д. Бех. – К.:

Либідь, 2008. – 848 с.

8. Бех І.Д. Почуття гідності у духовному розвитку особистості / І.Д. Бех //

Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді:
зб. наук. пр. – Вип. 12. – Ін-т проблем виховання. – К., 2008. – 81 с.

9. Білозерська С. Психологічні умови формування когнітивної складової

моральних переконань у молодшому шкільному віці / С. Білозерська //
Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2003. – №3. – 61 с.

10.Білозерська С.І. Психологічні умови розвитку особистості: дис.... канд.

психол. наук: 19.00.07 / Світлана Іванівна Білозерська. – Дрогобич,
2004.– 243 с.

11.Боришевський М.Й. Дорога до себе. Від основ суб’єктності до вершин

духовності/ М.Й. Боришевський. – К.: Академвидав, 2010.– 61 с.

12.Боришевський М.Й. Основні аспекти теорії Р.Кеттела/ М.Й.

Боришевский // Проблеми заг. та пед. психології: зб. наук. праць
Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України/ За ред. С.Д.
Максименка. – К., 2003. – 12 с.

13.Варій М.Я. «Психологія особистості» : дис.... канд. психол.

 наук:13.07.2003 /М. Я. Варій. – Дрогобич, 2004. – 289 с.

14.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості / Г.С. Костюк / Під ред. Л.М. Проколієнко. – К.: Рад. школа,
1989. – 2 с.

15.Кравченко П.А. Основні аспекти теорії Р.Кеттела / П.А. Кравченко //

Філософські обрії. – 2003. – №9. – 82 с.

16.Критерії моральної вихованості молодших школярів: книга для

вчителя/ Ред. І.Д. Бех, С.Д. Максименко. – К.: Радянська школа, 2008. –
12 с.

17.Пеньковська Н.М. Психологічні умови розвитку рефлексії у молодших

школярів: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07/ Наталія Михайлівна
Пеньковська. – К., 2003.– 90 с.

18.Рєпнова Т.П. Тренінг емоційної зрілості. Профілактика конфліктної

поведінки молодших підлітків / Т.П. Рєпнова. – Одеса, 2003. –26 с.

19.Рибалка В.В. Психологія честі та гідності особистості: культурологічні

та аксіологічні аспекти: наук.-метод. посіб; НАПН України, Ін-т пед.
освіти і освіти дорослих; Ін-т обдарованої дитини, МОН України, Укр.
наук.-метод. центр практ. психології і соц. роботи / В.В.Рибалка. – Київ-
Вінниця: ТОВ Фірма «Планер», 2010. – 382 с.

20.Флоренска Т.А. Психологічні аспекти особистості. / Т.А. Флоренска //

Психологічний журнал. –2014. – Т.15. – №5. –56 с.

21.Колпаков В.М. Методы управления. – 2-е изд., испр. и доп. – К., 2003 –
368 с.

22.Куліков В.М. Методи управління. - К.: МАУП, 2007. - 157 с.

23.Комінко С.Б., Кучер Г.В. Кращі методи психодіагностики. - Тернопіль:

Карт-бланш, 2005. – 406 с.

24.Короткий психологічний словник / За ред. В. Петровського. - М.:

Педагогіка, 2000 . - 412 с.

25. Кричевський Р.Л. Психологічні засади керівництва та лідерства в

первинному колективі: Автореф. Дис. д-ра психолог. наук. - М, 2005. -
43 с.