2

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ
КОЛЬОРОНАЗВ
1.1 Кольороназви як фрагмент мовної картини світу
1.2 Семантика лексем на позначення кольору в сучасній лінгвістиці
1.3 Стилістично-семантичний аспект кольороназв в мовознавстві
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. Структурно-семантична характеристика кольороназв у
творчості Марії Ткачівської
2.1 Семантика кольороназв у творчості Марії Ткачівської
2.2 Особливості вживання кольороназв як стилістичних фігур у творі
«Княгиня Острозька»
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 3

ВСТУП
Поняття "колір" і "кольороназви" постійно використовуються як у
повсякденному мовленні, так і в науковій літературі, супроводжуючи системи
комунікації та даючи назви явищам, відомим усім носіям мови.
У мові художньої літератури колірна лексика активно використовується,
оскільки характеризується багатим семантичним наповненням і функціонує в
контексті твору. Продуктивне використання лексики на позначення кольору
зумовлене великим естетичним потенціалом цих лексичних одиниць, тобто
їхньою здатністю створювати різноманітні образи в контексті художніх
творів. Протягом десятиліть колірна лексика привертає увагу дослідників
різних дисциплін завдяки своєму семантичному багатству, різноманітності та
яскравості вживання, а також специфіці своїх джерел.
Багато вітчизняних та зарубіжних лінгвістів бралися за дослідження
лексики кольору, виокремлюючи різні дефініції для розуміння цього поняття:
назва кольору (А. Улянич, І. Ковальська), назви кольору, кольороназви,
кольоропозначення (І. Бабій, Н. Науменко, Н. Адах, А. Критенко), терміни
кольору, кольоропозначення (Б. Берлін, П. Кей, С. Кантемир), назви, що
містять колірні компоненти, назва кольору, прикметники на позначення
кольору, колірні прикметники (Л. Пискозуб, О. Кучерук, Т. Пастушенко, М.
Чикало); оказіонально-колірні назви (С. Циганова), кольори (А. Швець),
кольороназви (О. Паливода), кольороназви (Т. Семашко), кольоропозначення
(О. Куцик), кольоропозначення (І. Бабій, Л. Качева, А. Панкратова, С.
Соловйова), кольороназви (Ю. Чебан), колористичний епітет (С. Шуляк),
хроматизми (С. Форманова, О. Базик) тощо.
Кольоропозначення є не лише носіями символів, а й засобами
вираження емоційно-психічних символів та виразниками індивідуальних
образів предметів, явищ, почуттів, відчуттів, думок. Тому кольороназви
посідають важливе місце в семантико-стилістичному аспекті поетичної мови.
Вивчення значення кольору в художніх творах - проблема, яка
досліджувалася більшістю науковців на матеріалі поезії.
 4

У працях Л. Єгорової, І. Камалової, О. Кондрашової, М. Тростнікова та

інших предметом дослідження є значеннєві та стилістичні аспекти кольору.
У сучасній українській мові назви кольорів утворюють багату лексико-
семантичну групу, яка в художньому мовленні доповнюється назвами
кольорів окремих авторів [3].
Оскільки шар хроматичної лексики є потенційно багатим носієм
інформації, дослідження хроматичної ідентифікації має багато напрямків.
Наразі конкретне вивчення колірної лексики на матеріалі сучасної літератури
пов'язане з лінгвістикою.
Актуальність даного дослідження полягає у вивченні та виявленні
пластів колірної лексики в сучасних поетичних текстах, дослідженні
продуктивності її вживання та стилістичної ролі. Для аналізу функції
хроматичної лексики в сучасній поезії ми беремо творчість Марії Ткачівської.
Мета роботи - дослідити своєрідність функціонування хроматичної
лексики у творчості Марії Ткачівської.
Для досягнення поставленої мети розглядаються такі завдання:
1) вивчення теоретичних засад дослідження лексики кольору,
2) аналіз творчого доробку Марії Ткачівської з точки зору кольорової
лексики
3) відбір фактичного матеріалу
4) класифікація відібраного фактичного матеріалу за основними
характеристиками кольору/кольоропозначень з погляду стилістичної ролі
колірної лексики та продуктивності її вживання
5) виявлення семантико-стилістичних особливостей, пов'язаних із
функціонуванням лексики на позначення кольору
6) вивчення особливостей творення та функціонування колірних
репрезентацій
7) формулювання загальних висновків.
Об'єктом дослідження є творчий доробок М. Ткачівської.
 5

Предметом дослідження є лексика кольору в творі «Княгиня

Острозька» М. Ткачівської.
Матеріалом дослідження є творчий доробок М. Ткачівської.
Основні методи дослідження: теоретичний аналіз (вивчення основних
теоретичних концепцій хроматичної лексики), критичний аналіз (вивчення
основних підходів до визначення поняття "хроматична лексика"),
теоретичний синтез (узагальнення теоретичних відомостей про хроматичну
лексику та її використання в сучасній поезії) системний аналіз (відбір
фактичного матеріалу та його групування), описовий метод (поетичні твори),
опис особливостей та частотності вживання хроматичної лексики у віршах.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є самостійним,
комплексним і оригінальним дослідженням, в якому аналізується унікальна
функція хроматичної лексики в сучасній поезії.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що результати
дослідження можуть бути використані при підготовці наукових статей і тез,
при вивченні лексики і стилістики, у викладанні української мови,
української літератури та на шкільних заняттях, практичних і семінарських
заняттях університетської програми.
Структура роботи Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків
і списку використаної літератури.
 6

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОЛЬОРОНАЗВ

1.1. Кольороназви як фрагмент мовної картини світу
Серед літературних розробок першим зацікавився кольором німецький
письменник Йоганн Вольфганг фон Гете, який методом асоціацій
досліджував символіку кольорових гам у світових культурах. Його висновки
суттєво вплинули на праці Дідро, Гегеля, Кандинського та Шопенгауера і
поклали початок психологічному спрямуванню кольорознавства [8, с. 104-
115].
Вивчення кольору в лінгвістиці розвинулося в 19 столітті і було
пов'язане зі специфікою відображення авторського ідіостилю, мовної картини
світу та хроматичної системи з урахуванням етнічних, духовних і
психологічних особливостей автора [46, с. 85].
В останні 30-50 років у східнослов'янському мовознавстві помітно
зростає інтерес лінгвістів до хроматичних назв. Вивчається історія
хроматичних назв, процес формування їхніх груп, їхній склад у різні періоди
розвитку мови тощо з метою визначення співвідношення кожного
хроматичного найменування з цільовим зразком. Такі знання є вкрай
необхідними, оскільки складають основу сучасної теорії кольороназв [19].
У найширшому трактуванні колір - це явище навколишнього світу, яке
сприймається органами чуття людини і перетворюється в процесі зорового
аналізу мозку в знайомі всім колірні відчуття. Колір у сприйнятті та
вираженні людини є суб'єктивним і психічним явищем. В основі сприйняття
кольору лежать інтерсимволічні структури, які забезпечують вплив кольору
на рецептор на підсвідомому рівні [50, с. 22-28]. Тому доречно говорити про
подвійну природу кольору: об'єктивну, фізичну і суб'єктивну, ментальну.
Об'єктом мовної дійсності є так звана кольорова репрезентація або
кольоропозначення - лексика, що позначає певний колір. Поняття "колір" і
"кольоропозначення" співвідносяться з усіма іншими словами і явищами, які
 7

вони позначають, однаковою мірою. Однак ця відповідність не є настільки

абсолютною, щоб одне поняття можна було замінити іншим [17].
Кольороназви - найдавніша і найстабільніша частина слов'янської
лексики. З давніх-давен прикметники зі значенням кольору широко
використовувалися поетами та прозаїками для створення яскравих і глибоко
змістовних образів [24, с. 120]. Лексико-семантична група кольороназв
виділяється з-поміж інших категорій сучасної української мови своїм
багатством і потужністю використання [1].
У сучасному українському мовознавстві робляться спроби тлумачення
поняття "колір"; О. М. Крижанська пропонує трактувати колір як
абстрактний, усвідомлений і загальний аспект предмета, який знаходить свою
реалізацію в об'єкті, але не обов'язково в його частині, а взагалі, оскільки він
може належати будь-якому явищу чи предмету.
Колір не існує сам по собі, але неминуче відображається в предметах і
може переходити від одного предмета до іншого, проявляючи своє загальне
значення [26]. Це дослідження базується на цій теорії визначення назви
кольору, запропонованій О. М. Крижанською.
Основою, на якій розроблено назви "колірна лексика" та "лексика
кольору", є терміни колір і колірне світло, які використовуються в живописі.
Зокрема, термін колір включає в себе поняття цілісних і сукупних відношень
кольорів, які впливають на емоційну та чуттєву сфери сприйняття світу
людиною [16, с. 67].
Фахівці продовжують дискутувати про те, яку лексику можна віднести
до кольороназв. Існує дві протилежні точки зору на це питання.
Дослідники Е. Сепір і Б. Уорф запропонували гіпотезу лінгвістичної
відносності - релятивістського підходу, що з'явився в США в 1930-х роках.
Ця гіпотеза стверджує, що носії різних мов по-різному сприймають і думають
про світ. Зокрема, уявлення про такі базові категорії, як простір і час,
залежать від рідної мови. Дослідники дійшли висновку, що створення
 8

кольорових символів у різних мовах сформувалося внаслідок різних уявлень

про базові категорії.
Цю теорію спростували Б. Берлін і П. Кей, представники протилежного
універсального підходу, які стверджують, що процес появи і розвитку
колірних схем у різних мовах має певну лінгвістичну універсальність [33].
Існування двох різних підходів до використання та визначення
кольороназв підтверджують роботи сучасних науковців, зокрема О. І. Кулько,
яка зазначає, що кольороназви - це обмежена та визначена група
прикметників, пов'язаних з кольором, у мові, без будь-якої тенденції до
розширення [31, с. 224].
У зарубіжній лінгвістиці різні роботи представлені Адамсоном, Кеєм та
Помом [19].
Український мовознавець Н. Клименко ґрунтовно дослідила
своєрідність утворення кольороназв, виражених переважно прикметниками,
зазначивши, що словотвір і основоскладання пронизують українську народну
творчість і поезію складними словами, що містять колірні компоненти [20].
У подальшому увага науковців буде зосереджена на дослідженні
хроматичних патернів як матеріалу для вивчення національних образів та
глобальних патернів [27].

1.2. Семантика лексем на позначення кольору в сучасному мовознавстві

та принципи їх класифікації
Лексико-тематична парадигма лексики кольорів спектрально багата.
Вона включає лексику на позначення самого кольору, а також метафоричні та
стилістичні одиниці, що описують хроматичні ознаки, пов'язані з ним [48, с.
42]. Більшість досліджень, пов'язаних із семантикою кольору, ґрунтується на
аналізі предметів, забарвлених певним чином, та їхнього впливу на процес
формування абстрактно узагальнених колірних ознак.
 9

Науково-технічна революція, зокрема в галузі текстилю та фарбування,

вплинула на збагачення колірних систем та їх класифікацію. У цей час було
створено багато нових кольорів, які збагатили систему кольорів [38, с. 87].
Вивчивши семантику 78 мов, дослідники зробили два висновки щодо
закономірностей розвитку та особливостей формування базових термінів
кольору: особливості формування колірної лексики змінюються з часом і з
появою нових термінів. Вчені описали загальний перелік базових назв
кольорів, який включає 11 категорій: білий, чорний, червоний, зелений,
жовтий, синій, блакитний, коричневий, фіолетовий, рожевий, помаранчевий і
сірий [2].
При вивченні функціональної семантики колірних образів враховується
екстралінгвістична інформація про феномен кольору, його місце і роль у
формуванні картини світу національних мов. Виявлення екстралінгвістичної
інформації не тільки визначає функціональність колірних образів, але й
дозволяє простежити семантичну перспективу розвитку колірних образів.
Естетичні модифікації колірної гами аналізуються за допомогою теорії поля,
яка дозволяє моделювати колірний простір в індивідуальних мовних картинах
світу (дослідження В. Проблема семантики кольору в художніх текстах та
його естетичної значущості продовжує дискутуватися серед науковців (І.
Бабій, В. Дятчук, Т. Ковальова, Л. Пустовіт та ін.) [28].
Вони здійснили детальне дослідження словотвірних гнізд від назв
кольорів та уклали класифікацію на основі способу похідного словотвору.
Автори помітили, що прикметники з високим значенням і широким
синтаксичним значенням утворюють великі словотвірні гнізда, тоді як
словотвірні гнізда з невеликою кількістю похідних слів обмежуються
глибинним рівнем [20].
Прикметники, що описують кольори, відтінки та поєднання кольорів, є
однією з груп лексики та значень в українській мові. Прикладами є білий,
зелений, жовтий, багряний, буряковий, вишневий, золотий, червоний, блідо-
рожевий і помаранчевий.
 10

З точки зору сполучуваності іменники, які є назвами носіїв відповідних

колірних характеристик, не обмежені, оскільки їх не є фіксованою кількістю.
Семантична структура назв кольорів мінлива і складно переплітається з
іншими значеннями. Джерелами кольороназв є полісемія (використання назв
предметів певного кольору, фізичних об'єктів для утворення мовних
кольороназв), лексико-морфологічні засоби (складні слова, спеціальні слова
для передачі відтінків) та запозичення.
Класифікацію кольороназв в українському мовознавстві досліджували
О. Дзівак, А. Кириченко, А. Критенко та ін. [3]. А. Критенко дослідила
походження хроматичних назв і класифікувала їх на мажорні та мінорні за
критерієм генетичної спорідненості. До основних належать назви, що мають
давнє походження, становлять ядро лексико-семантичних груп і мають
генетичні зв'язки в різних мовах. Інші назви стосуються лише зовнішнього
вигляду основних кольорових тонів, їхньої якості чи інтенсивності,
кольорових сумішей та кольорових характеристик [28].
Прийнято розрізняти два типи назв кольорів, які відображають їхню
семантику залежно від зв'язку між назвою кольору та поняттям:
1) Назви, що позначають певні колірні характеристики предметів чи
явищ об'єктивної дійсності. Це велика група, до якої входять немотивовані та
мотивовані кольороназви (напр., кукурудзяний, срібний, солом'яний), лексика
з колірними поняттями в різних граматичних категоріях (напр., синій,
блакитний, синій), а також назви, що позначають ступінь вираженості
колірних ознак (напр., чорний, зовсім чорний, зовсім чорне),
2) назви, що характеризують колір предмета без вказівки на конкретну
природу кольору. Ці назви посідають особливе місце в семантичній
класифікації слів зі значенням кольору, оскільки вони не вказують чітко на
конкретний колір, але надають певну інформацію про колір предмета чи
явища, акцентуючи увагу на таких характеристиках, як інтенсивність,
близькість або відтінок кольору [3, с. 4].
 11

Традиційно ці назви розглядають як кольороназви, серед яких

виділяють такі групи
а) іменники, що описують насиченість або інтенсивність кольору без
вказівки на конкретну якість кольору (світлий, яскравий, темний, блідий);
б) іменники, що вказують на спосіб поєднання невизначеної кількості
кольорів у певний спосіб (весняні квіти, барвистий, додавання кольору до
палітри);
в) неозначені назви кольорів (барвистий, рясний, кольоровий), які
насправді вказують на загальні кольори, не описуючи конкретних
характеристик;
г) назви на позначення певних колірних відтінків предметів або явищ
природи (яскравий, чистий);
д) іменники, які фактично описують загальні властивості кольорів
(коричневий), що виникають під впливом сонця, вітру тощо. До лексико-
семантичної групи назв кольору належать також родові назви для слів цієї
категорії, які в сукупності позначають властивості кольору: колір, барвник,
фарба [28].
К. Давиденко дослідила лексико-граматичні особливості лексики
кольорів у художніх творах і запропонувала терміни основний колір, тіньовий
і непрямий колір. Основні кольори є найбільш абстрактними і найменш
вмотивованими, тоді як тіньові кольори є більш конкретними,
характеризуються простою семантичною структурою і часто відображають
поетичні асоціації. Опосередковані кольори становлять окрему групу і
відрізняються наявністю або відсутністю кольору, блиску та прозорості [12].
Питання історії формування певних тематичних лексичних груп на
різних етапах розвитку мови завжди цікавило лінгвістів [19].
Слова на позначення кольору вивчалися лінгвістами в різних аспектах.
Зокрема, А. Критенко аналізував тематичні зв'язки між словами та роль
тематичних груп слів у лексичній системі. Цей мовознавець дослідив
семантичну структуру назв кольорів в українській мові і виокремив первинні
 12

слова (нерозрізнювані назви), такі як синій, сірий, зелений, які становлять

основу (ядро) всієї лексико-семантичної категорії назв кольорів, та вторинні
слова (русявий, рудуватий тощо), які семантично оточують первинні слова.
Друга група слів точніше визначає кольори та відтінки і стає все більш
необхідною з розвитком науки, техніки та промисловості. Л. Супрун
визначила лексико-семантичне поле кольору, яке складається з ядра (слова на
позначення кольору/колір), ядра (похідні слова), периферії (лексика зі
значенням відтінку та інтенсивності кольору) та дифузійної зони, яку вона
окреслила наступним чином.
Дифузійна зона представлена межами між лексичним і семантичним
полями [42] О. Дзівак ґрунтовно дослідила лексико-семантичну структуру
назв кольору в сучасній українській мові, виходячи з того, що кольори в
природі є тривимірною системою. Кожен колір має три чіткі характеристики:
відтінок, насиченість і яскравість.
Зазвичай, зазначають дослідники, кількість основних кольорів
дорівнює кількості основних колірних символів у даній мові. Кожен
основний колір спектру, що розрізняється у свідомості носіїв мови, має колір,
який його представляє. Слід зазначити, що лінгвісти використовують термін
"основний колір" у різних значеннях. Одне з цих значень, "основний колір
кольору", означає: для кожного конкретного кольору і відтінку існує назва на
вибір, існують різні колірні схеми, які можна використовувати для позначення
певного кольору, і назва кольору, який є основним кольором цього кольору,
регулярно вибирається зі списку синонімів носіями мови[17]
Лінгвісти дійшли висновку, що 95% кольорів походять від назв речей і
лише 5% не мають чіткого етимологічного походження. На думку авторів,
основною одиницею ідентифікації кольорів є базова назва кольору, яка
обмежена в кількості, а кольори характеризуються характеристиками відтінку,
яскравості та насиченості. Серед лінгвістів немає згоди щодо того, яка
лексика належить до групи кольороназв.
 13

Ч. Сяовен стверджує, що існують базові колірні схеми та групи базових

колірних схем. Базові колірні схеми - це прикметники, які є якісними,
змінними та багатофункціональними. У цій групі функція називання кольору
є домінуючою, оскільки назви кольору повністю зберігають характеристики
лексико-граматичних категорій. Базові кольороназви існують між основними,
змінними та напівфункціональними прикметниками і мотивують утворення
інших кольороназв. У багатьох випадках базові кольороназви є семантично
домінантними в синонімічних рядах [45, с. 7-8].
Існує усталений погляд, що поділяє кольороназви на дві групи:
хроматичні (композити трьох основних кольорів - жовтого, синього і
червоного) та ахроматичні (чорного, білого і сірого) О. Крижанська вказує на
необхідність іншого підходу до класифікації колірних ознак. Дослідниця
зазначає, що всі українські кольороназви можна поділити на дві лексико-
семантичні групи залежно від їхнього походження. До першої групи належать
назви кольорів, які в сучасній українській мові не пов'язані з референтними
іменниками, а виражають абстрактні властивості кольору. Походження цієї
групи назв кольорів та їхній зв'язок із конкретними назвами виявляється за
допомогою етимологічного аналізу (червоний, червонуватий, рудий, жовтий,
зелений тощо). Вторинними є українські кольороназви, які закріплюють
певний колір на основі схожості кольору з предметами та явищами
навколишнього світу (сірий, синій, золотий тощо) [26].
Однак існують також кольори, які не є ні первинними, ні вторинними, а
правильніше називати поєднаннями кольорів. Ця група представлена
описовими конструкціями з компонентом колір/колір, колір (колір вигорілого
лугу) або поєднаннями слів, що позначають назви предметів (жовтий місяць,
незрілий авокадо тощо) [30].
О. М. Дзівак поділяє назви кольорів на три групи за ступенем
хроматичної спорідненості. Перша група представлена кольоропозначеннями
з найширшим полем кореляції, тобто основними кольорами (білий, жовтий,
синій); друга група має середнє поле кореляції і відображає інтенсивність та
 14

відтінок основних кольорів (блакитний, рожевий, фіолетовий); третя група

кольоропозначень - це авторські неологізми з найменшим полем кореляції
[13, с. 30].
Колір може не лише безпосередньо позначати образ, але й набувати
метафоричного значення і навіть символічного вживання. Дотримуючись цієї
думки, кожен письменник обирає колір, що характеризує предмет, персонаж
чи явище, який надасть найбільшої виразності, точності та яскравості
зображуваному, водночас розширюючи діапазон колірної сполучуваності та
вводячи різні кольори в текстову тканину, надаючи таким чином додаткових
нюансів [24, с. 255].
Фахівці зазначають, що мовні засоби репрезентації кольору
формуються під впливом художніх цілей автора, особистого сприйняття та
естетичних уподобань. Семантичні особливості кольору надають мові
оригінальності, конотативності та відтінку [21].

1.3. Стилістико-семантичний аспект кольороназв у мовознавстві

Колір є одним із найвиразніших показників для характеристики будь-
якого об'єкта чи речовини. Колірна ознака є не лише носієм символів, а й
засобом вираження емоційно-психічних символів, вираження індивідуальних
образів предметів, явищ, почуттів, емоцій і думок [5, с. 14].
Саме тому лексика кольорів відіграє важливу роль у передачі знань,
набутих у процесі пізнання навколишнього світу. Отже, колірна експресія
посідає важливе місце в семантико-стилістичних аспектах поетичного
дискурсу.
На думку лінгвістів, одним із найактуальніших питань є природа
сполучуваності кольорів та предметів і явищ, які вони позначають. Існує
семіотика кольору [26], яка враховує контекст уявлень на основі лексики
кольорів, художньої літератури, міфології, фольклору та колірної символіки.
В. Ф. Півень досліджував ліричні ідіоми та розглядав семантику і
стилістичні функції кольороназв, зазначаючи, що кольороназви мають
 15

багатозначність і їхні значення визначаються конкретними контекстами.

Традиційні та загальноприйняті значення кольоропозначень іноді не
збігаються зі смисловим наповненням, втіленим у художньому творі. Ця
розбіжність зумовлена особистим баченням світу художником [41].
Колірна репрезентація виражає суб'єктивне сприйняття світу індивідом.
Колір включається як мова після включення значення. У науці існує теорія
асоціацій, яка стверджує, що кольори пов'язані з усіма явищами та
категоріями.
Тому кожне поняття у світі може бути виражене у формі кольору.
Аналіз колірної ідентифікації є передумовою для визначення ролі кольору в
побудові візуального простору людини та його залежної функції в мові з
урахуванням культурно-історичних традицій різних ментальностей [49, с.
247].
Серед українських науковців першим зосередив увагу на лексиці
кольору та символіці його використання І. Франко.
Він досліджував діяльність художників і поетів, особливості
використання кольору: прямого значення (живопис), переносного та
алюзивного (художні твори); І. Франко зазначав, що маляр керується у своїй
діяльності відображенням ідей, а поет - уявою реципієнта, його власними
враженнями та інтерпретаціями образів [47, с. 101, 108].
Вивчення значення кольору в художніх творах - проблема, яка
досліджувалася більшістю науковців на матеріалі поезії. Дослідниця С. П.
Муляр вивчала метафоричну своєрідність колірної лексики та її функції в
художніх текстах і з'ясувала, що колірна лексика є важливим елементом
метафор [40].
Л. О. Пустовіт зазначає, що поезія створює більше можливостей для
реалізації хроматичних прикметників, які функціонують з прямим і
метафоричним значеннями [14].
Л. О. Супрун, яка досліджувала семантику та прагматику кольору в
прозових творах, за допомогою словника колірної семантики визначила
 16

частотність вживання кольороназв і те, як вони передають пряме та

переносне значення [42].
Прикметники - це частина мови, яка найкраще реалізує семантичні
властивості предметів і явищ. Ця модифікаційна властивість відбивається на
семантиці, морфологічній формі та синтаксичній ролі прикметників, що
дозволяє їм вільно поєднуватися з різними іменниками. Цю особливість
можна пояснити тим, що прикметники насправді не є назвами конкретних
властивостей, а назвами загальних ознак, значення яких є більш абстрактним,
ніж значення іменників, які вони описують. Загальне значення прикметників
з однаковим морфологічним складом не тільки передає прямі ознаки, але й
характеризує морфологічно значущі ознаки у поєднанні з іменниками з
різними конотаціями [44].
Деякі дослідження показали, що прикметники створюють більше
можливостей для метафоричних та образних конструкцій - алюзій - і що
прикметники частіше вживаються як прикметники [5, с. 13].
Репрезентація хроматичних категорій хроматичними прикметниками
найбільш характерна для хроматичних просторових номінацій носіїв мови
[6].
Таким чином, найбільш типовою граматичною репрезентацією
хроматичної лексики в поезії є прикметники, а стилістичною репрезентацією
- прикметники.
У сучасній лінгвістиці існує широкий погляд на полісемію хроматичної
лексики: Л.І. Мацько пояснює, що метафоричні ознаки накладаються на
фізичні хроматичні ознаки предметів об'єктивної дійсності. Під впливом
асоціацій поняття розширюються, зміщуються і переміщуються, і таким
чином змінюється парадигма кольороназв.
Метафорична парадигма вираження кольору накладається на парадигму
реальності, яка відображає колірні характеристики реального світу. Ці
особливості впливають на стилістичну різноманітність хроматичної лексики,
 17

зокрема на систему пейоративів; Л. І. Мацько подає класифікацію

пейоративів на основі граматичного вираження:
1) Ерітети виражені прикметниками. Епітети є основним
класифікаційним засобом вираження пейоративів і визначаються такими
чинниками: семантикою статичних ознак та їхнім відношенням до предметів,
іменників, що визначається результативною семантикою. Здатність
прикметника функціонувати як пейоратив посилюється тим, що той самий
прикметник може поєднуватися з багатьма різними іменниками
2) Епітети виражені дієприкметником. Це пасивні дієприкметники
доконаного виду з переважно негативним значенням, що передають стан
відчаю, безнадійності,
3) Віддієприкметникові епітети - виражають динамічну характеристику
(дію, процес, стан) і виконують функцію образних прикметників
4) Епітети виражені іменниковими прикметниками. Одна з
найпродуктивніших груп української мови, що функціонує переважно в
експресивній сфері природи, емоцій та казкової фантастики,
5) Складні метафоричні вирази: експресивна сила їхніх складових
елементів створює образи та уможливлює нові поетичні призначення у
складних метафоричних виразах,
6) Епітети, які виражені у формі іменного інфінітива. Ця форма
дієприкметника, яка виражена дієприкметниковою формою, може бути
використана у вигляді дієприкметникової форми.
Прикметник утворюється внаслідок синкретизму двох субстантивів з
однаковими характеристиками. Однак ця характеристика є постійною для
однієї субстанції і тимчасовою для іншої. Іменникові прикметники в
аблативній формі виникають на основі зміни, трансформації та порівняльного
значення,
(7) Синтаксис епічних присудків.
 18

(8) Епітет-неологізм - форма мовного вираження національного

світосприйняття, первісно сформована як символ фольклору та елемент
українського літературного стилю [35, с. 350-359].
Існує два способи розвитку: слів і колірних словосполучень, які
відображають безперервний процес розвитку слів і колірних словосполучень,
що історично сформувалися в лексиці. Деякі з цих лексем закріплюються в
мові, а інші повністю зникають із втратою цільової моделі або скороченням
сфери вживання [32, с. 129].
Окрім підрядних, хроматичні схеми стилістично виражаються
порівняльними конструкціями. Науковці стверджують, що порівняння
можуть бути логічними або метафоричними. На відміну від логічних
порівнянь, колір є метафоричним порівнянням за своїм значенням і
функцією, оскільки обирає одну з найвиразніших (і часом несподіваних)
ознак і робить її головною.
Сучасний етап дослідження слов'янських мов фахівцями підтверджує
загальну тенденцію до появи нових і складних колірних схем. Це пов'язано зі
змінами в колірному сприйнятті сучасної людини, які призвели до
диференціації та деталізації колірних схем, а також до відокремлення та
поєднання кольорів [32].

Висновки до першого розділу

Дослідження загальних аспектів кольороназв, формування їхніх
кластерів, семантичних доменів, функціонування одиниць у сферах дискурсу
та стилю розпочалося порівняно недавно.
У східнослов'янському мовознавстві, зокрема й українському, інтерес
до хроматичних назв посилився в 30-50-х роках минулого століття. Це
спричинило розгортання широких досліджень цієї лексичної групи.
 19

Мовознавці зосередили свої дослідження на історії хроматичних назв,

процесі формування групи, їхньому складі в різні періоди розвитку мови, а
також на співвідношенні кожної хроматичної назви з об'єктом, який вона
описує.
Особливістю вивчення лексики кольору є відсутність єдиної
лінгвістичної термінології. З цієї причини багато фахівців встановили окремі
визначення для тлумачення цього терміну: назви кольору, позначення кольору,
терміни кольору, назви кольору, колірна номенклатура, колірні прикметники,
колірні прикметники, словник кольору, оказіоналізми - назви кольору,
колористика та інші.
Крім того, одним із питань, пов'язаних із кольоронайменуванням, є його
стилістична функція в мікро- та макротекстах і семантичний вплив
кольоронайменувань на його функцію.
Словникова та тематична парадигма кольорів є обширною та
спектрально багатою. Проблема полягає в тому, що немає єдиного погляду на
розподіл хроматичного спектру.
Семантична структура назв кольорів постійно змінюється і
ускладнюється іншими значеннями. Тому джерелами кольороназв є полісемія
(використання назв предметів певного кольору, фізичних об'єктів для
утворення мовних кольороназв), лексико-морфологічні засоби (складні слова,
спеціальні слова на позначення відтінків) та запозичення.
У сфері колірної лексики усталеною є точка зору, що назви кольорів
поділяються на кольорові (основні кольори: жовтий, синій і червоний) та
ахроматичні (чорний, білий і сірий).
Основним моментом, з яким погоджується більшість експертів, є те, що
кольори не тільки безпосередньо позначають образи, але й мають
метафоричне значення і можуть використовуватися символічно. Лінгвістичне
значення кольору формується під впливом художнього задуму автора,
особистого сприйняття та естетичних уподобань. Семантика колірних ознак
надає мові оригінальних, асоціативних та конотативних властивостей.
 20

Вивчення значення кольору в художній літературі - проблема, яку

більшість науковців досліджували на матеріалі поезії, оскільки саме поезія
створює більше можливостей для включення прикметників на позначення
кольору.
 21

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

КОЛЬОРОНАЗВ У ТВОРЧОСТІ МАРІЇ ТКАЧІВСЬКОЇ
2.1 Семантика кольороназв у творчості Марії Ткачівської
Світ людини виражається в лексичній структурі мови. Лексика мови -
це досвід людини про природу, відносини в суспільстві та власну розумову
діяльність, осмислений в узагальненому вигляді. Оскільки дійсність
відображається в семантиці природної мови, мовна картина світу, що виникає
в результаті, відрізняється від реальної[22].
Це можна пояснити, по-перше, особливостями людського організму.
По-друге, носії мови можуть по-різному виражати одну й ту саму ситуацію.
Вихідні параметри ситуації (або відповідні семантичні ознаки) залишаються
тими самими, але деякі з цих параметрів підкреслюються, а деякі
опускаються. Мовна картина світу відрізняється від реальної відповідно до
особливостей певної культури, представленої певною мовою.
Існує ряд індивідуальних особливостей, які не властиві всім
представникам певної лінгвокультури, а втілюють індивідуальне
світосприйняття автора, так звану авторську особистісну картину світу.
Авторська картина світу насамперед фіксує унікальність творчого
суб'єкта. Його особистісні та індивідуальні елементи визначають сутність
тексту як мовного витвору мистецтва та естетичної події.
Під кольором слід розуміти 1) "природну" гаму кольорів; 2) психологію
сприйняття кольору в даному суспільстві; 3) існуючу або таку, що
формується, художню систему[22].
Колір відображає "об'єктивність", "суб'єктивність" і
"внутрішньосистемну організацію" тексту[22].
Іншими словами, колір постає як певна схема, кожен елемент якої
залежить від відтінків та багатьох інших кольорових елементів, використаних
автором у творчій палітрі тексту. Символічна потреба в кольорі не є
абсолютною, на відміну від обмежених форм, просторів і композицій, які
підпорядковуються суворим законам репрезентації та ймовірності. Це
 22

пов'язано з тим, що колір характеризується змінним діапазоном

використання, значною свободою та авторським бажанням.
Кольоровий дизайн обмежений його зв'язком з нескінченним
розмаїттям, що зображує навколишній світ, і сприйняттям його як поля
суб'єктивності: примх, уподобань, відсилань до повсякденного життя
персонажів, до суспільства і реальності. Гра кольору в текстах
підпорядкована історичній необхідності, внутрішнім правилам тексту і,
певною мірою, настрою та намірам автора в момент створення художньої
канви тексту.
Адже колір є елементом авторського художнього бачення дійсності. За
допомогою кольору та його репрезентанта в тексті - колориту - автор
відходить від відомих йому традиційних кодів репрезентації, мислення та
символіки, уникає наративних норм та нав'язування точки зору6 і застосовує
новаторський підхід до зображення навколишньої дійсності. Таким чином, до
текстової палітри додається нова схема, інновація, яка активізує авторську
мову через репрезентацію та оживляє образи персонажів у художньому
тексті.
Феномен кольору є предметом дослідження багатьох фундаментальних
наук і складовою багатьох видів мистецтва. З психологічної точки зору,
відчуття кольору є однією з особливих реакцій ока та мозку на коливання
частоти світла[22].
Кольорові патерни, вироблені правою та лівою півкулями, не
відповідають один одному. Обидві півкулі надають перевагу різним частинам
спектра і дають кардинально різні результати: 1) права півкуля спочатку
віддає перевагу довгохвильовій частині спектра (червоному кольору) і
створює кольорові образи, пов'язані з чуттєвим сприйняттям; 2) ліва півкуля
віддає перевагу середньохвильовій частині спектра (синьому кольору) і
створює образи, пов'язані з концептуальними складнощами; 3) права півкуля
віддає перевагу довгохвильовій частині спектра (синьому кольору) і створює
кольорові образи, пов'язані з сенсорним сприйняттям. Парадокс кольору
 23

полягає в тому, що колір має потенціал як для логічного, так і для

чуттєвого/образного способу пізнання світу. Ця властивість кольору важлива
для філософії, оскільки колір можна розглядати як переклад невербального
(чуттєвого/образного мислення) на мовний рівень.
Психологи також пов'язують кольори з людськими емоціями. Кожна
емоція має своє певне місце в кольоровому просторі, тобто кожній емоції
відповідає певний колір і кожен колір викликає відповідну емоцію. У
лінгвістиці також важливо враховувати, що назви кольорів самі по собі
емоційно забарвлені, тобто вони призначені не лише для відтворення кольору,
але й для вираження ставлення людини до певного кольору.
Колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання
кольору або властивості кольору) або імпліцитно (шляхом називання об'єкта,
колірні властивості якого традиційно закріплені в культурі чи мові). Колір є
однією з констант або принципів культури і може слугувати своєрідною
моделлю розвитку, відображаючи, як формуються, набуваються і
закріплюються в культурній пам'яті не лише загальні, а й національно
марковані, культурно значущі групи слів і значень. Багато культурних явищ
неможливо зрозуміти без урахування значення кольору[22].
Образ світу конкретного автора дуже відрізняється від об'єктивного
опису ознак, предметів, явищ і наукових уявлень про них. Це образ світу,
сконструйований крізь призму авторської свідомості та мови, результат
розумової діяльності автора. Автор визначає ідеї, структуру, систему образів,
мову та символіку твору.
Таким чином, розставляючи пріоритети фрагментів дійсності, даючи
власні оцінки та описуючи все спеціально підібраними словами, автор
вводить читача у свою творчу майстерню і запрошує його до співтворчості.
Літературні тексти, завдяки своїй різноманітності та багатовимірності, мають
об'єктивний художньо-смисловий центр, і автор використовує всі наявні в
його розпорядженні засоби, щоб спрямувати увагу читача через багатошарову
структуру як самого твору, так і всього твору в цілому.
 24

На формування авторської картини світу та вибір мовних засобів для її

передачі впливає низка об'єктивних і суб'єктивних чинників. До об'єктивних
чинників належать суспільно-політична ситуація, загальні тенденції,
орієнтації та течії в літературі та мистецтві, найближче оточення автора,
доступ до джерел інформації тощо. До суб'єктивних факторів належать
інтелектуальний рівень, рівень освіти, морально-етичні переконання автора,
соціальний статус та особистісні характеристики.
Психологічні особливості автора є одними з найважливіших чинників,
що сприяють індивідуалізації його творчого стилю[22].
Про це свідчить переважання ахроматичних кольорових блоків та
одного-двох кольорів на тлі, а також особливий авторський стилістичний
прийом "яскравих плям", антитеза кольору, яка чітко протиставляє негативне
символічне значення позитивному, що є об'єктивним екстралінгвістичним
чинником, який сприяє оригінальному вибору кольору та ексклюзивному
використанню кольору в малій прозі автора.

2.2 Особливості вживання кольороназв як стилістичних фігур у творі

«Княгиня Острозька»
Дослідивши твір «Княгиня Острозька», ми зробили висновок, що
основна група, яка відображає кольороназви, представлена епітетами, які
виражені прикметниками:
 «Зброєносці в коротких білих камзолах із вишитими гербами крокували
побік своїх коней» [33].
 «Красувався кінь у дорогих обладунках, на ньому пишніла червона
попона із гербом Яґеллонів. На голові у володаря красувався шолом із
бурелетом та червоним пір’ям і маленькою хустинкою його матері –
королеви Бони» [33].
 25

 «Він був при повному параді: довгий синій атласний кунтуш із

золотими застібками та широким шкіряним паском, на голові –
чорний берет, на ногах – сап’янові чоботи» [33].
 «Там, на столі, є червоний сургуч і печатка» [33].
 «два фіолетові трони» [33].
До цієї групи належать якісні прикметники, природна здатність яких
поєднуватися з іменниками утворює найбільшу групу пейоративів.
Найдавнішими в цій групі є первинні, непохідні прикметники (білий, жовтий,
зелений, карий, русий, рудий, сивий, чорний та ін.):
 «…– чорний берет iз низкою коштовних брошок, у вухах –
розкiшнi довгi сережки. Обшита золотом сукня з пишними
рукавами кольору iндиго та глибоким декольте пiдкреслювала ii
бюст i засвiдчувала вишуканий смак i статус. Бона глянула на
епископа й кивнула. Урочистостi розпочалися» [33].
 «Твоє волосся розсипалося поверх рожевої сукнi» [33].
 «Вона любила засліплювати: личко – біла лілея, губи – крильця
метелика, очі – бездонна й незворушна таємничість» [33].
 «в білих весільних шатах» [33].
Відносні прикметники утворюються на основі властивості виділення
властивості або якості і відтворюють переважно конотації металів (золото,
срібло, мідь тощо) та дорогоцінних предметів. У цьому випадку, поєднуючись
із прикметником, іменник набуває властивості кольору:
золота:
 «Золото її довгого волосся тонкими змiйками розповзлося по
оголеному тiлi, шовкових ясиках, оксамитових ладанках та
раменах її володаря» [33].
 «Ти ще не встигла зняти капелюшка i дивилася на мене крiзь
золоту вуаль» [33].
 26

 «На відкритій шиї – плетений золотий ланцюг, на золотому

волоссі…»[33].
 «Сонцем відсвічувала золота кольчуга. При боці шабля й кончар у
золотих піхвах» [33].
 «Коли місяць золотим дукатом блиснув над Вавелем і зорі, мов
поле золотих хризантем, зацвіли на намітці небес, гості
нарешті покинули ложницю» [33].

срібла:
 «Зброєносці в коротких білих камзолах із вишитими гербами
крокували побік своїх коней. Обруч ступали слуги, тримаючи
срібні віжки» [33].
 «Її личко прикривала елегантна мережана маска зі срібним
совиним пір’ям, яку королева сама вибрала для своєї підопічної»
[33].
 «Світилися гранатовими відлисками високі карафи, було чути
дзвін срібних фіалів, ахання молоденьких панночок та поради
досвідчених пань, які вже давно осягнули, як бездумно не канути
в Лету любові та розсотати клубки Аріадн» [33].
 «Посередині пишніло ложе, вкрите гаптованою сріблом габою»
[33].

коштовного каміння або дорогих тканин:

 «Їхні голови прикрашали модні капелюшки з вишуканими крисами
чи гостроверхі капелюші із шлейфами зі східних майже прозорих
тканин, шовкові та оксамитові чепчики, пишні берети і золоті
сіточки, які полюбляла Бона. Неодружені панночки переплітали
коси шовковими стрічками» [33].
Також варто відмітити, що у творі «Княгиня Острозька» є метафори із
позначенням кольору, а саме квалітативні метафори – ті, що спрямовують «на
 27

специфіку предметів, їх характерні, сутнісні риси, якими вони різняться один

від одного: позолота любові[33], блиск грошей [33], тінь смутку[33] ,
золото зір [33], морок… осудів [33], золото кленів [33]/
Отже, особливості вживання кольороназв як стилістичних фігур у
досліджених творів Марії Ткачівської відтворюються в продуктивності
головної групи епітетів, що представлені якісними та відносними
прикметниками.
 28

ВИСНОВКИ
Наука про колір і кольоровість пройшла довгий і складний шлях від
стародавніх досліджень до наших днів. Вчені всіх часів і народів проводили
дослідження та визначили багато визначних назв. Система кольороназв у
сучасній українській мові - це лексико-семантична група, створена для
кольорового опису предметів, явищ природи та реальних об'єктів.
Сьогодні кольороназви мають широкий спектр символічних,
психологічних та емоційних значень. Лексико-семантична група кольорів
набула найбільшої популярності в художній літературі та послужила основою
для створення нових колірних схем.
Дослідники стверджують, що сприйняття кольору людиною
відбувається не лише через фізіологічну призму (орган зору), а й на
психологічному та емоційному рівні. Кожна країна мала свої традиції щодо
назви кольорів і приписувала кольорам власні значення та символіку. Проте
вчені виділили основні кольори для більшості мов світу.
Лексико-семантичний спектр назв кольорів також є предметом
активних досліджень. Особливо в лінгвістичній україністиці матеріал для
кольорознавчих досліджень надали праці багатьох відомих авторів.
Кольорові гами в їхніх творах можуть бути описані прикметниками,
іменниками, дієсловами та прислівниками. Такі слова часто
використовуються для опису портретів та пейзажів. Через призму кольору
автор створює емоційний вплив на читача, який інтерпретує текст по-своєму.
Колір може набувати нових формотворчих значень, коли автор додає власне
забарвлення.
Для кращого висвітлення характерів та образів персонажів автор
уподібнює їх природним явищам, зіставляє кольори та події і т.д. Автори
мають власні погляди на функцію кольору. Це пов'язано з тим, що кольорова
палітра може приховувати те, що не сказано, не написано, не прочитано.
Персонажі та події переплітаються, насичуються кольоровою символікою.
 29

Слова тут виконують не лише номінальну функцію, а й естетичну. Колір є

неписаним засобом вираження тексту.
На думку вчених, мовні засоби кольору формуються під впливом
індивідуальної концепції, естетичних уподобань та художніх цілей автора.
Семантика колірних ознак надає мові конотативних і сигніфікативних
властивостей та оригінальності.
У творі Марії Ткачівської «Княгиня острозька» кольороназви
представлені здебільшого якісними прикметниками, частка яких базується на
основних кольорах спектру. Переважають «білий», «чорний», а також назви
таких основних кольорів, як «червоний», «рожевий», «жовтий».
Відносні прикметники, в основі яких є властивість перебирати якості та
ознаки, є продуктивними, відображаючи переважно семантику металів
(золота, срібла, міді та ін.) чи коштовної речі – золотий, срібний, шовковий,
оксамитовий тощо. Частотність кольорів є досить обширною
Художник використовує їх для портретних характеристик, зображень
природних явищ, одягу, тканин і предметів побуту. Кожен колір має
символічне значення.
Таким чином, кольорова гама в художній літературі стимулює естетичні
почуття та набуває конотативних і символічних значень. Делікатне
використання автором кольору розкриває потенціал кольору для
відображення світосприйняття персонажів і загального настрою твору.
 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабій І. М. Мовні засоби і способи вираження кольору у сучасній
українській мові / І. М. Бабій // Наукові записки ТДПУ. Серія :
Мовознавство. – 2003. – Вип. 2 (10). – С. 82-85.
2. Бабій І. М. Семантика, структура та стилістичні функції назв
кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В.
Стефаника, М. Коцюбинського, М. Хвильового) : автореф. дис. …
канд. філол. наук / І. М. Бабій. – Київ, 1997. – 21 с.
3. Бабій І. М. Семантична характеристика назв кольорів у сучасній
українській мові // Рідна мова. – № 5. – С. 4-6. [Електронний ресурс].
– Режим доступу :
http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/pdf/rn5.pdf
4. Беценко Т. П. Структура і поетичні функції атрибутивних
словосполучень у поезіях шістдесятників : автореф. дис. … канд.
філол. наук / Т. П. Беценко. – Харків, 1999. – 20 с.
5. Венкель Т. В. Синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні
характеристики прикметників на позначення кольору в англійській
мові : автореф. дис. … канд. філол. наук / Т. В. Венкель. – Львів,
2004. – 20 с.
6. Вовк А. І. Англійсько-український словник назв кольорів і
кольорознавства / за ред. Б. Струмінського. – Нью-Йорк – Париж –
Сидней – Торонто, 1986. – 94 с.
7. Горобець В. Й. З історії назв кольорів в українській мові /В. Й.
Горобець // Культура слова. – 1977. – Вип. 12. – С. 56-65.
8. Гримашевич Г. І. Семантика кольорів у творчості Валерія Шевчука /
Г. І. Гримашевич // Волинь-Житомирщина. Історико- філологічний
збірник з регіональних проблем. – 2004. – Вип. 12. – С. 147-156.
9. Давиденко К. О. Кольороназви в індивідуально-авторській картині
світу Максиміліана Волошина : автореф. дис. … канд. філол. наук :
 31

спец. 10.02.02. «Російська мова» / К. О. Давиденко. – Сімферополь,

2007. – 20 с.
10.Дзівак О. М. Про систему назв кольорів у сучасній українській
літературній мові / О. М. Дзівак // Українське мовознавство. – 1975.
– Вип. 3. –С. 25-31.
11.Дятчук В. В. Семантична структура і функціонування лексики
української літературної мови / Дятчук В. В., Пустовіт Л. О. – Київ :
Наукова думка, 1983. – 156 с.
12.Закович М. М. Культурологія : українська та зарубіжна культура :
[навч. посібн.] / М. М. Закович, І. Я. Зязюн та ін. – Київ : Знання,
2004. – 567 с.
13.Іваненко С. В. Одиничне та особливе в лексико-семантичних групах
на позначення кольору в сучасній російській мові : автореф. дис. …
канд. філол. наук : спец. 10.02.02. «Російська мова» / С. В. Іваненко.
– Дніпропетровськ, 2001. – 20 с.
14.Іншаков А. Є. Теоретичні засади дослідження колірної лексики в
мовознавстві / А. Є. Іншаков // Філологічні студії : Науковий вісник
Криворізького державного педагогічного університету : [зб. наук.
праць]. – Вип. 9. – Кривий Ріг, 2013. – С. 188-195.
15.Іншакова І. О. Семантика похідних, утворених від назв кольорів / І.
О. Іншакова // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького
державного педагогічного університету : [зб. наук. праць]. – Вип. 6.
– Кривий Ріг, 2011. – С. 227-232.
16.Ковальова Т. В. Колір як засіб вираження індивідуального стилю
письменника / Т. В. Ковальова // Тенденції розвитку української
літератури та літературної критики нових часів: Тези доповідей та
повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції 15-16
травня 1996 року. – Харків : Харківський державний університет,
1996. – С. 76-77.
 32

17.Ковальова Т. В. Лексико-семантичні поля кольоративів в українській

поезії початку ХХ ст. : автореф. дис. … канд. філ. наук : спец.
10.02.01. «Українська мова» / Т. В. Ковальова. – Харків, 1999. – 19 с.
18.Козак Т. Б. Лексико-семантична група слів, які позначають колір у
німецькій мові (діахронічне дослідження) : автореф. дис. … канд.
філол. наук : спец. 10.02.04. «Германські мови» / Т. Б. Козак. – Одеса,
2001. – 22 с.
19.Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту: [навч. посібн.] / І. М.
Кочан. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – Київ : Знання, 2008. – 423 с.
20.Крижанівський С. А. На магістралі віку / С. А. Крижанівський
//Вітчизна. – 1967. – № 8. – С. 130-131.
21.Крижанська О. М. Яким буває червоне (символічні кольороназви в
українській мові) / О. М. Крижанська // Українська мова і література
в школі. – 2001. – № 2. – С. 22-25.
22.Криклива К. П. Особливості вивчення кольору в межах сучасного
мовознавства / К. П. Криклива [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://eprints.zu.edu.ua/18965/1/Криклива%20К.П..pdf
23.Критенко А. П. Семантична структура назв кольорів в українській
мові / А. П. Критенко // Мовознавство. − 1967. – № 4. − С. 97-112.
24.Кухар Н. І. Семантичний обсяг назв основних кольорів / Н. І.
Кухар // Придніпровський вісник. – 2000. – Вип. 13. – С. 43-50.
25.Мацько Л. І. Стилістика української мови : [підручник] / Л. І.
Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. –
Київ : Вища школа, 2003. – 462 с.
26.Півень В. Ф. Ідіостиль поетичних творів Святослава Гординського :
автореф. дис. … канд. філ. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» /
В. Ф. Півень. – Запоріжжя, 2007. – 20 с.
27.Супрун Л. О. Семантика і прагматика назв кольорів в українському
романному тексті середини – другої половини XX ст. (на матеріалі
творів О. Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха) : автореф. дис.
 33

… канд. філол. наук : 10.02.01. «Українська мова» / Л. О. Супрун. –

Харків, 2009. – 16 с.
28.Сучасна українська літературна мова : [підручник] / А. П. Грищенко,
Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – Київ :
Вища школа, 1997. – 493 с.
29.Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К.
Білодіда. – Київ : Наукова думка, 1969. – 583 с.
30.Франко І. Я. Зібрання творів у 50-ти томах. / І. Я. Франко. – Київ,
1976. – Т. 31: Літературно-критичні праці (1897-1899). – 595 c.
31.Яворська Г. М. Мовні концепти кольору (до проблеми
категоризації) / Г. М. Яворська // Мовознавство. – 1998. – № 2-3. – С.
42-50.
32.Якімова С. Е. Символіка позначень кольору в іспанському т
українському художньому текстах / С. Е. Якімова // Одеський
лінгвістичний вісник. – 2014. – Вип. 3. – С. 245-252.
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ
33. «Княгиня Острозька» Марія Ткачівська / URL:
https://chitaka.com.ua/knigi/knyagynya-ostrozka/