2

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

              Кафедра практики англійського усного і писемного мовлення 

                                                    

                                                   Курсова робота
                                                 з англійської мови
                                                          на тему:
 «Елементи експресивного синтаксису у драматичному дискурсі».

                                                                       Студентки 3 курсу 32 групи

                                                                       Напряму підготовки
                                               035.041 Філологія (східні
та літератури (переклад включно),
перша – англійська)
Бурлачко Яни Павлівни

                                                                     
                                                                       
                                                                    
          
                                                                    Науковий керівник:
к.пед.наук,доцент
                                                                      Маріна О.В.
                                                                       
       
                                                                      Кількість балів:__________
                                                                      Члени комісії:
                                                                        _________ ________________
                                                                       (підпис) (прізвище та ініціали)
                                                                        _________ ________________
                                                                       (підпис) (прізвище та ініціали)
                                                                        _________ _________________  
                                                                       (підпис) (прізвище та ініціали)

Харків – 2021
 3

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження експресивного синтаксису в
англійській драматургії...............................................................................................5
1.1 Поняття художнього тексту.................................................................................5
1.2 Експресивність як елемент художнього тексту..................................................8
РОЗДІЛ 2. Аналіз синтаксичних засобів створення експресивності в англійській
драматургії.................................................................................................................13
2.1 Синтаксичні засоби створення експресивності................................................13
2.2 Особливості використання елементів експресивного синтаксису у
драматичному творі...................................................................................................18
ВИСНОВКИ...............................................................................................................24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................26
 4

ВСТУП

Актуальність теми роботи зумовлена малодослідженим питанням щодо

експресивного навантаження мови художніх текстів. Назріла необхідність
створити чітку систему синтаксичних експресивних засобів, схарактеризувати
їх функційні ознаки та емоційне навантаження. Особливо важливим є
багатоаспектний аналіз формально-синтаксичних та функційно-семантичних
реалізацій.
У контексті багатоаспектного аналізу художнього стилю актуальності
набуло питання про сутність та доцільність використання комплексу засобів
експресивного синтаксису у драматичному творі.
Мета роботи – визначити експресивний потенціал синтаксису
англомовних драматичних творів.
Завдання дослідження:
1. Визначити поняття художнього тексту.
2. Проаналізувати експресивність як елемент художнього тексту.
3. Описати синтаксичні засоби створення експресивності.
Об'єктом дослідження є англомовні драматичні твори.
Предметом дослідження є елементи експресивного синтаксису у
драматичному творі.
Практична цінність отриманих результатів та висновків полягає у
можливості їхнього використання в практиці навчання англійської мови, теорії і
практиці перекладу, перекладу галузевої літератури.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаної літератури та додатків.
 5

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження експресивного синтаксису в

англійській драматургії

1.1 Поняття художнього тексту

Художній текст як цілісне індивідуально-авторське утворення є

розгалуженою й багаторівневою системою, яка має складну внутрішню будову
й самобутні засоби вербалізації національної картини світу, а також специфічне
стилістичне оформлення.
Як відомо, стиль як текстовий феномен є однією з найголовніших
перекладознавчих проблем. Попри свою значущість, стилістичні аспекти
перекладу розглядають переважно мимохідь і не систематично. Окрім того,
саме поняття стилю часто зводять лише до варіативності вибору мовних
засобів, до однієї з численних можливостей «висловити те саме по-різному».
Художній текст – це результат творчого процесу, втілення творчого
задуму; художній твір має високу інформаційною насиченістю, надаючи
читачеві різні види інформації – фактуальну, емотивно-спонукальну,
концептуальну. Художні тексти відображають мовну та національну картину
світу як окремої людини(автора), так і в цілому народу.
У будь-якій культурі тексти поліфункціональні, тобто один і той же текст
виконує не одну, а кілька функцій. Поєднання художньої функції з магічною,
моральною, філософською, політичною становить невід'ємну рису соціального
функціонування того чи іншого художнього тексту. Поряд з виконанням
певного художнього завдання, текст повинен виконувати і моральну,
політичну, філософську, публіцистичну функції. І навпаки, для того щоб
виконати певну, наприклад філософську роль, текст повинен реалізовувати й
естетичну функцію. «Будь-який художній текст може виконати свою соціальну
функцію лише за наявністю естетичної комунікації в сучасному йому
колективі» [11].
 6

Сучасні дослідження художнього тексту ведуться в межах цілого ряду

дисциплін. Проблеми, пов'язані з різними аспектами його створення і
сприйняття, розробляються не тільки в лінгвістиці, а й в інших сферах знання,
таких як психологія, психолінгвістика, методика навчання іноземним мовам,
лінгвокультурології та ін. Комплексний, різноаспектний підхід викликаний
певним зміщенням акценту в дослідженні тексту: він став розглядатися не
тільки як джерело мовних даних, але і як основна одиниця комунікації,
індивідуальна мовна реалізація системи мови, нерозривно пов'язана з
розумовою діяльністю,невіддільна від людини, яка створює або сприймає його
[1, с. 47].
Поняття художнього тексту було і є актуальним для лінгвістичних
досліджень, з огляду на те, що з кожним роком з’являється все більше художніх
текстів, які потребують нових досліджень.
У теоретичній літературі поняття художній текст розуміють як
«відмежований мовний макрооб'єкт, якому в результаті цілеспрямованої
комунікативної діяльності надана конструктивна виразність, внутрішня і
зовнішня форма; як комунікативна єдність, де кожен елемент «щось здійснює,
для чогось існує». За іншим визначенням − це форма «реалізації концепції
автора, його індивідуальної картини світу, втіленої за допомогою відібраних
відповідно до авторського задуму мовних засобів», яка адресована читачеві [2].
Естетична спрямованість художнього мовлення відрізняє її від інших
актів мовної комунікації, де головним завданням є передача повідомлення,
інформації, що містяться в ньому.
Фактуальна, концептуальна та підтекстова інформація тексту складають
внутрішню цілісність тексту, яка сприймається читачем через значення, які
становлять його тематичну сітку, повторювану в тексті. Тематична сітка може
виражатися повтором слів, образів, символів, сцен і тем, які призводять читача
до усвідомлення того, на чому хотів акцентувати увагу читача автор [Error:
Reference source not found, с. 99].
 7

Художню літературу від інших творів відрізняє смисловий зміст. Ця

властивість знаходить свій вияв у здатності письменника передати більше
інформації, ніж та, про яку говорить у своїй сукупності прямий сенс слів, і
спонукати до роботи думки і почуття, а також читацьку уяву. Ще однією
характерною рисою художньої літератури є яскраво виражена національна
забарвленість змісту і форми, що є досить природним для літератури −
відображення дійсності в образах, обумовлених у даній мові. Важливо також і
відображення того часу, коли був написаний твір. Йдеться про тісний зв'язок
між історичною обстановкою і образами твору, що його відображають [1, с.
182]. Велике значення має й індивідуальний стиль письменника, який
використовує певні мовні стилі загальнонародної мови.
У дослідженнях Ю. Кристевої, Р. Барта, Ж. Женетта, М. Ріффатера,
І.Р. Гальперіна, З.Я. Тураєва, Т.М. Ніколаєвої, О.Б. Воробйової, В. І. Карасика,
Л. Женні, М. М. Бахтіна та Ю. М. Лотмана існують положення, які є
суміжними. Основними з них, що представляють цінність для нашої роботи є
такі положення:
1. Художній текст є феноменом світової культури, що володіє
багатовимірними зв'язками з іншими явищами культури, а особливо − з іншими
художніми текстами (Ю. М. Лотман, Р. Барт, Ю. Крістева, М. М. Бахтін).
2. Художній текст є багатовимірним комплексним утворенням і
відноситься одночасно як до мови, так і до мовлення (залежить від підходу до
його розгляду); найбільш істотні ознаки тексту, що визначають специфіку
цього об'єкта лінгвістичного вивчення, є категоріями тексту; категорії тексту
неоднорідні (І. Р. Гальперін, З. Я. Тураєва, Т. М. Миколаєва О. Б. Воробйова,
В. І. Карасик). Однак тип зазначених зв'язків і характеристики неоднорідності
тексту розглядаються дослідниками по-різному.
Художній текст є єдністю системного та індивідуального, у ньому
поєднуються відображення об'єктивного світу та авторське його осмислення. У
діяльності автора художнього твору розрізняють два істотні моменти: художнє
пізнання дійсності та її творче втілення у словесному матеріалі. Письменник
 8

вибудовує специфічну структуру тексту у лексико-синтаксичному плані, що є

результатом цілого комплексу переплетених і взаємопов'язаних компонентів, а
також фактором, який бере активну участь у створенні певних стилістичних
ефектів. З одного боку, автор для опису художньої дійсності користується
численними засобами індивідуалізації, такими як: тропи, стилістичні фігури,
маркована лексика тощо. З іншого боку, щоб читач зміг зрозуміти й оцінити
його оригінальність та неповторність, письменник спирається на норми
літературної мови (мова-стандарт).
Специфічними рисами художнього тексту можна вважати стилістичні
прийоми, які в ньому використовуються. Під стилістичним прийомом
розуміють навмисне і свідоме посилення якої-небудь типової структурної і
(або) семантичної риси мовної одиниці (нейтральної або експресивної), яка
досягла узагальнення і типізації і стала таким чином породжуючою моделлю.
Стилістичний прийом обмежується одним рівнем мови [6].
До стилістичних прийомів відносять стилістичні фігури і тропи, а також
синтаксичні або стилістичні фігури, які підвищують емоційність і
експресивність висловлювань за рахунок незвичайної синтаксичної побудови
[9, с. 272]. Сила і виразність тропів в їх оригінальності, новизні, незвичайності.
Стилістичні тропи, які втратили з часом свою образність не сприяють
виразності мови.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що текст призначений для
передачі і для зберігання інформації, він є внутрішньо пов'язаним, закінченим
цілим, що володіє ідейно-художньою єдністю. Художній текст є ідеальною
формою передачі авторської свідомості, надає естетичного впливу на читача
або на слухача.

1.2 Експресивність як елемент художнього тексту

Незважаючи на те факт, що категорія експресивності досить давно

знаходиться в центрі уваги дослідників (Балі [5], Арнольд [3], Поспєлова [17],
 9

Александрова [1]) проблема експресивності є актуальною, а її розуміння

залишається дискусійним до сих пір.
З одного боку, з цією категорією пов'язане вивчення емотивних факторів
вираження суб'єктивного ставлення до змісту або адресата мови, а з іншого
боку – існує цілий ряд питань, пов'язаних з категорією експресивності як
одного з дієвих способів впливу.
Існує кілька сучасних напрямків трактування цієї категорії. Карл Бюлер,
при описі мови виділяє три семантичні функції мовних одиниць на підставі їх
знакової природи і потрійності мовного знаку: 1) експресивна функція, як
виявлення мовця; 2) апелятивна функція звернення до слухача і 3)
репрезентативна функція або функція уявлення. Всі ці функції розглядаються
як незалежні змінні [8, c. 34-35]. В такому випадку широке розуміння
експресивності дозволяє розглядати цю категорію ширше, ніж це було
прийнято слідом за Ш. Баллі, який пов'язував з експресивністю будь-який факт
мови або мовлення, який так чи інакше пов'язаний з емоціями.
Ш. Баллі зазначав, що «прийоми або механізми функціонування мови
підкорюються певним правилам і в силу цих правил можуть бути наслідком
певних емоційних мотивів» [5, c. 107]. Незважаючи на велику кількість
досліджень, вчені так і не прийшли до єдиного трактування поняття
«експресивність». І протиставлення номінативність / експресивність, а також
експресивність / нейтральність є досить умовним явищем і не трактується
однозначно.
Розглянемо основні трактування експресивності як елемента
комунікативного процесу. А. Г. Поспєлова виділяє три основні підходи до
поняття експресивність. Експресивність може розумітися як стилістична
виразність, іноді експресивність зв'язується з будь-яким аспектом виразності,
наприклад, з образністю. Експресивність також зв'язується з функцією
цілеспрямованого впливу на адресата і посиленням комунікативного наміру
мовця. [17]. Крім перерахованого вище, Є.С. Баскакова також виділяє
розуміння експресивності і як конотації, і як оцінності. Перша пов'язана з
 10

виразом додаткових смислових відтінків, що нашаровуються на основне

(лексичне або граматичне) значення, або посилення цього значення [7, c. 11].
В.І. Шаховський, відзначаючи зв'язок емоційності і експресивності,
відносить поняття емоційність до розділу психології і оперує замість нього
поняттям емотивність. Під експресивністю вчений розуміє мовну одиницю,
«основною семіологічною функцією якої є експресія, тобто посилення сили
впливу за рахунок сем посилення, образності та ін.» [18, c. 25].
Експресивність, як властивість тексту, прагне до максимального мовного
різноманіття, до не-нейтральної номінації з метою найбільшого впливу на
адресата повідомлення. Загальна експресивність тексту є інтегральним
результатом реалізації емотивності, оцінковості, інтенсивності, стилістичного
маркування, структурно-композиційних властивостей тексту, підтексту.
Рушійними силами формування експресивності тексту є мотиви автора,
значимість для нього комунікативного завдання, уявлення про адресата,
ставлення автора до зображених в тексті об'єктів і подій [18, c. 183].
Головним фактором сучасного трактування категорії експресивності є
функціональний фактор, який зв'язується з виконанням як стилістичних, так і
прагматичних функцій.
Прагмалінгвістичний аспект трактування категорії експресивності
визначається співвідношенням інтенцій мовця і того результату, який може
бути досягнутий.
З точки зору когнітивного підходу, експресивний план тексту
реалізується в двох нерозривно пов'язаних відносинах. По-перше, експресивні
засоби здійсюють безпосередній вплив на сам процес сприйняття і розуміння
тексту реципієнтом, виступаючи в ролі регулятора його психічної діяльності.
По-друге, відбуваються зміни в свідомості і поведінці реципієнта як результат
«наслідків» сприйняття і розуміння тексту, тобто змінюється індивідуальний
досвід, що і є досягненням прагматичної мети [16, c. 190-191]. В.А. Маслова
розділяє денотативний і експресивний плани тексту. Це відбувається завдяки
передачі емоційного стану автора, впливу на реципієнта і кваліфікації подій з
 11

точки зору суб'єкта мовлення. Експресивність – це всіляка маркованість,

виділення знаку на тлі більш нейтрального оточення; вона закладена або в
одиницях мови, або в композиції і структурі тексту. Експресивним може стати
факт відсутності тих чи інших мовних засобів в тексті (наприклад, коли у вірші
немає жодного дієслова). Експресивність може бути закладена автором в тексті
свідомо чи несвідомо, а може і не закладатися ним, але завдяки особливостям
особистості реципієнта текст все одно буде сприйнятий як експресивний [13,
193-197].
Переходячи від загального розуміння категорії експресивності до
способів її реалізації, необхідно коротко висвітлити засоби і прийоми створення
експресивності. Ідея розмежування цих понять належить В.В. Виноградову [9].
Отже, засоби – це те, що задано в мові, тобто одиниці всіх рівнів мови і
стилістичні одиниці (наприклад, тропи), що використовуються автором для
створення експресивності тексту. Прийоми – це сюжетно-тематична композиція
і будова образів, це система організації в момент створення тексту, коли автор
відбирає, комбінує, об'єднує різні мовні засоби; це прийоми безпосередніх
об'єднань відрізків в єдине ціле, це смислові перетини в різних площинах,
взаємодія в тексті різних планів оповіді і т. ін. [9, c. 244].
Для створення цілого арсеналу експресивних прийомів використовуються
наступні механізми: незвичайність функціонування тих чи інших елементів
мови в тексті, що проявляється в незвичайному відборі мовних засобів і в їх
незвичайній організації; порушення однорідності стилістичного контексту;
використання інтенсифікаторів; відсутність як семантичних, так і формальних
елементів при наявності натяку на можливість їх появи, і тоді реципієнт
прогнозує їх на основі власного мовного досвіду і фонових знань.
Традиційна класифікація експресивних синтаксичних конструкцій,
запропонована І. В. Арнольдом, заснована на типах відхилення від норми і
включає п'ять груп:
1. Незвичайне розміщення елементів, тобто, перш за все, різні види
інверсії.
 12

2. Переосмислення, або транспозиція синтаксичних конструкцій.

3. Введення елементів, які не надають нової предметної інформації.
4. Пропуск логічно необхідних елементів: еліпсис, замовчування,
апозіопезис і т. ін.
5. Порушення замкнутості речення: вставні конструкції [3].
Є. С. Баскакова виділяє типу експресивних синтаксичних конструкцій,
класифікуючи їх на основі п'яти принципових механізмів [7, c. 11].
1) компресія синтаксичної структури (номінативні речення, ланцюжок
номінативних конструкцій, неповні речення, еліптичні речення, нероздільні
речення, апозіопезіс, асіндетон);
2) повторюваність елементів (простий контактний повтор, розширений
повтор, кільцевий повтор, анадіплозіс, синонімічний повтор, антонімічний
повтор, морфологічний повтор, анафора, епіфора, діафори, паралельні
конструкції, градація, полісіндетон);
3)  незвичайний порядок елементів (інверсія, відокремлення);
4) паузація, яка виникає при введенні в текст приєднувальних
конструкцій, парцеляції, сегментованих конструкцій;
5) риторичний характер висловлювання (риторичне питання, риторичний
вигук, звернення).
Таким чином, в цьому дослідженні ми виходимо з розуміння
експресивності як прагмалінгвістичної категорії, основною функцією якої є
цілеспрямований вплив на читача з точки зору фокусування уваги на певних
елементах змісту висловлювання, на синтаксичному рівні експресивність
реалізується в прояві особливих типів конструкцій, які дозволяють виділяти в
мовному ланцюжку певні фрагменти інформації.
 13

РОЗДІЛ 2. Аналіз синтаксичних засобів створення експресивності в

англійській драматургії

2.1 Синтаксичні засоби створення експресивності

В наш час представлено кілька трактувань терміна «експресивність», які

відрізняються один від одного різним поданням про обсяг даного поняття.
Стосовно до синтаксису експресивність розуміється теж по-різному. З боку
семантичного змісту синтаксичну експресивність розцінюють в такий спосіб.
По-перше, як вираз в реченні емоційних проявів і вольових зусиль мовця; по-
друге, як властивість синтаксичних структур мати емоційну спрямованість,
тобто служити засобом логічного посилення образотворчості; по-третє, як
здатність синтаксичних форм посилювати прагматичний потенціал
висловлювань понад тієї міри, яка досягнута лексичним значенням елементів,
які наповнюють ці синтаксичні форми. Останнє визначення представляється
найбільш оптимальним, оскільки тут проведена межа між синтаксичним і
лексичним рівнем експресивності.
Виступаючи на лексичному рівні як компонент значення слова або як
значення слова в цілому, на синтаксичному рівні експресивність проявляється в
«здатності синтаксичної конструкції посилювати як прагматичну, так і власне
граматичну інформацію, закладену в висловлюванні або в певному його
компоненті». Таким чином, поняття експресивності в синтаксисі пов'язано з
характеристикою конструкції. Існує поняття «експресивної конструкції». Воно
застосовується і до так званих фразеосхемам. Разом з тим, однозначне поняття
експресивної конструкції на сьогоднішній день відсутнє, що в значній мірі
пов'язано з недостатньо узгодженим і послідовним застосуванням самого
терміна «конструкція».
Серед прикладів «експресивних конструкцій» не так багато дійсно
специфічних типів синтаксичної побудови, які саме як граматична модель
характеризувалися б ознакою експресивності. Мова йде про такі фрази, коли
 14

сама конструкція задавала б це значення. Слід зазначити, що подібні

конструкції не систематизовані. Більшість з них набувають свою
експресивність за рахунок часток (тобто все-таки лексичних елементів) або
інтонації, що не дотримуючись принципу формальної організації. Поряд з
подібними висловлюваннями, в філології існує поняття особливої сфери
«експресивного синтаксису». До нього відносяться деякі прийоми побудови
тексту: інверсія, парцеляція, еліпсис і ін.
Ці синтаксичні явища (іноді вони інтерпретуються як «новий» синтаксис і
розглядаються в аспекті розвитку мови) об'єднують в поняття «експресивні
конструкції» автори багатьох робіт, присвячених мовному синтаксису,
функціональній стилістиці, граматиці тексту, а також живим тенденціям в
синтаксичній системі літературної мови. Пропонуємо розглянути наступні
експресивні синтаксичні явища: інверсію, еліпсис, усічення (незавершеність
структури), позиційно-лексичний повтор і парцеляції [10, c. 46].
Інверсія в вузькому розумінні «таке відхилення від порядку членів
речення, що не пов'язане зі зміною синтаксичних зв'язків і актуального
членування речення. Особливий інтерес представляє один з типів інверсії –
постановка реми перед темою з метою емфази. Встановлено, що сприйняття
книжково-літературної мови орієнтоване на «стилістично нейтральний
ритмико-інтонаційний лад», тобто на ряд висловлювань на кшталт «тема –
рема». Висловлювання з інверсією теми і реми набувають експресивний
характер в зв'язку з порушенням нейтральної ритмико-інтонаційної структури і
на її тлі.
Механізм експресивності в розташуванні слів тісно пов'язаний з
інтонацією. Як зазначалося вище, сприйняття мови орієнтоване на стилістично
нейтральний варіант висловлювання, акцентна структура якого відповідає
ритму прозової мови: «найбільш сильний наголос в будь-якій конструкції падає
на її останній член». При інверсії членів конструкції сильний фразовий наголос
виявляється на початку (або середині), а слабкий – в кінці висловлювання. У
 15

зв'язку з цим порушується автоматизм ритму, і інтонаційний малюнок

висловлювання набуває експресивний відтінок.
Еліпс – «пропуск в мові або тексті мовної одиниці, структурна неповнота
синтаксичної конструкції». У нашому дослідженні терміни «еліпсис»,
«еліптичне речення», «еліптична конструкція» використовуються в значенні
«синтаксична неповнота», «неповне речення», «неповна конструкція». Для
пояснення причин еліпсису і його специфіки як експресивного мовного
прийому необхідно відзначити зв'язок еліптичних конструкцій та актуального
членування речення: еліпсис служить додатковим засобом актуального
членування, так як сприяє підкресленню його окремих елементів (реми,
частини реми, теми, частини теми) або їх одночасному виділенню.
Експресивність еліптичних конструкцій забезпечується їх здатністю, по-перше,
складати соціальну або психологічну характеристику; по-друге, виконувати
композиційні функції. Еліптичні конструкції беруть участь в створенні такої
мовної композиції, яка є або прийомом побудови образу автора або персонажа,
або способом співвіднесення їх точок зору і мовних планів.
Необхідно відзначити той факт, що образотворча функція еліпсису
полягає в його здатності створювати або посилювати наочно-образні уявлення,
картини, а також зображувати енергійні, стрімкі дії. Експресивності
висловлювання сприяє вкраплення усічених конструкцій, які, найчастіше,
виконують психологічну функцію, забезпечуючи вираз емоцій і емоційних
станів афективного характеру, а також образотворчу функцію. Позиційно-
лексичний повтор – «такий різновид повтору, який передбачає однорідність
повторюваних синтаксичних позицій і тотожність їх лексичного значення».
Іншими словами, сутність позиційно-лексичного повтору полягає в тому, що в
реченні, або в синтаксично складному цілому, повторюється синтаксична
позиція (або комбінація синтаксичних позицій) з одним і тим же лексичним
значенням. Позиційно-лексичний повтор, як стилістиці-синтаксичний прийом,
відрізняється від граматичного повтору тим, що повторення елемента
 16

використовується не для передачі основної семантики, а для створення

експресивного забарвлення висловлювання.
Парцеляції – особливий прийом мовної виразності, коли єдина
синтаксична структура речення представляється «декількома комунікативно
самостійними одиницями – фразами». Парцеляції, як відомо, з одного боку –
явище динамічного аспекту речення, з іншого – стилістичний прийом, що має
на увазі вичленення частин висловлювання в самостійне речення з метою
створення експресії. За допомогою вступних слів виражається модальна,
експресивна і емоційна оцінка повідомлення [13].
Експресію синтаксичних одиниць пов’язують з «так званим
аранжуванням смислів чи видозміною функціональної перспективи
висловлення» [1, с. 74], мовні механізми експресивності – з людським
чинником, а її техніку – зі стилістичними фігурами, прийомами, до яких
належать явища неповноти речень, приєднування, парцеляції тощо.
Відзначимо, що використання стилістичних синтаксичних конструкцій у
художньому тексті підпорядковане загальній меті ‒ впливати на читача та, як
наслідок, реалізації функції впливу, яка, завдяки інформаційному складнику,
починає домінувати над функцією передавання інформації. Водночас, кожній
стилістично забарвленій синтаксичній конструкції притаманний специфічний
набір окремих функцій, які реалізують експресію, що дає змогу говорити про
їхню поліфункційність. Відбір автором експресивних синтаксичних
конструкцій із їхньої загальної кількості, а також превалювання в них одних
експресивних конструкцій над іншими зумовлені його прагматичною інтенцією
як творця тексту. Розглянемо деякі стилістичні синтаксичні засоби.
Замовчування. Замовчування – це стилістична фігура, яка фіксує
незакінчену, зненацька обірвану думку, підкреслює натяк на особливу
ситуацію, що потребує делікатності, неординарного розв’язання [7]. Як
свідчить матеріал дослідження, комплексний аналіз комунікативних актів не
можна здійснити тільки з урахуванням мисленнєво-мовленнєвої поведінки
мовців. Потрібно брати до уваги й різні емоційні стани комунікантів, які в
 17

художньому тексті часто виражені невербальним способом, зокрема таким його

різновидом, як замовчування. Саме розгляд взаємодії когнітивної,
комунікативної й емоційної сфер учасників спілкування дає змогу всебічно
проаналізувати розгортання мовленнєвої ситуації, причину замовчування
певної інформації [1, с. 18]. Наприклад: ‘Um … I mean, I know you and she…’
Повтор. Повтор – повторення якогось члена речення, буквосполучення,
розташованих в безпосередній близькості. Може виникнути враження, що
повтори створюють ефект перенасичення інформацією, але навпаки, вони є
необхідним елементом емоційно-художнього впливу. В залежності від місця
розташування повторного елементу, розрівняють наступні повтори:
1. Анафора– повтор знаходиться на початку суміжних речень,
наприклад:Why not you? Why weren’t you in the water, Lena? Why wasn’t it you?
Why my Katie?
2. Епіфора – щодо синтаксичної будови протилежна анафорі,
утворюється повторенням мовних елементів наприкінці суміжних
синтаксичних одиниць.
3. Анепіфора – стилістична фігура, в якій певна синтаксична одиниця
(речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець, наприклад:She needed
company, and he was the kind of company she needed.
4. Епанафора (композиційний стик) – являє собою конструкцію, в
якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим
закінчується попередній: Nor did he feel any sentiment about leaving the place
that had been his home for two years; he had never thought of it as home. He had
never thought of anywhere as home.
5. Синтаксичний повтор – повторення мовленнєвої одиниці,
розташованої контактно. Такий вид повтору забезпечує логічність [23], ясність
думки та виконує експресивну функцію підсилення, градації або уточнення,
наприклад: Atleast … аtleast now, what she was writing won’t be published, will it?
6. Полісиндетон – повторення однакових сполучників або інших
службових частин мови для логічного й емоційного виділення та підсилення
 18

кожної складової частини висловлювання. Полісиндетон слугує засобом

створення розміреності, ритмічності: He turned out the light, picked up his
cases, and went down the stairs and out of the door into the night.
7. Асиндетон – протилежність полісиндетону, тобто відсутність
сполучників або інших службових частин мови, для досягнення виразності та
стислості.
Риторичне питання. Риторичне питання – це стилістична фігура у формі
запитання, яке не потребує відповіді. Відзначається великим зарядом експресії,
тому широко вживається в усіх стилях мовлення [1, с. 80-88]: And what if? What
if I just took a step forward? What if I just turned the wheel?
Загальновідомо, що експресивність властива всім рівням мови. Однак
саме експресивні синтаксичні засоби допомагають надати особливої виразності
мовленню.

2.2 Особливості використання елементів експресивного синтаксису у

драматичному творі

У зв'язку з відсутністю однозначної дефініції повтору в дослідженні

приймалося найбільш широке його тлумачення: феномен, що виявляється в
повторенні частини звукового комплексу, морфеми, всього слова або групи
слів. Багатофункціональність повтору обумовлює складнощі в створенні єдиної
класифікації даного феномена.
Причини виникнення повтору можуть бути обумовлені як зовнішніми
чинниками: шум, невиразність мови співрозмовника, наявність відволікаючого
предмета; так і внутрішніми: відновлення логічного ходу комунікації, труднощі
словесного втілення думки, самокорекція, мовленнєвий вплив і емоційний стан.
Основна, найбільш загальна у сучасному вжитку стилістична функція
повтору – це художнє увиразнення мови, зміцнення її експресивно-
виражальних властивостей. Але повтори в лінгвістиці – це не лише
стилістичний засіб, але й необхідна умова зв’язності тексту. Вони беруть участь
 19

у горизонтальній і вертикальній зв’язності, сприяючи внутрішній

семантикосинтаксичній цілісності, тому, на думку деяких дослідників, повтор
виконує дві основні, але вже конкретніші функції: структурно-організаційну
(функцію зв’язку) і стилістичну (емоційноекспресивну функцію). За допомогою
лексичного повтору можна виділити в мові важливу в смисловому плані групу
слів. Лексичному повтору притаманна функція наростання. Повторення слів
сприяє більшій силі висловлювання, наростанню напруженості розповіді.
Аналізуючи англомовний художній дискурс, ми виділили такі групи
повторів: 
- повтори, що зустрічаються при згадуванні;
My ages spring:
And can love at this day,
And can love at this day [21].
Повтор, який представлено вище, допомагає розширити думку
персонажа.
- повтори, які використовуються при згоді;
I know, I know; and have been winning of Sir Solymour; but he's so austere
[21].
- повтори, які використовуються при повторному запитанні чи
ствердженні;
Victory! Victory, fellow Citizens, of Utopia! [21].
У наведеному прикладі продемонстровано лексичний, концентрований
повтор, який позначає інтенсивність вияву позначуваної ознаки, дії, почуття.
Повтор надає цьому уривку сповільненого ритму, спокою, виваженості та
спонукає до роздумів.
- повтори, що зустрічаються при невпевненості.
But hopes the Moral is above the Jest:
And if y' are kind upon our Poets score,
We Actors, in that fauour, hope for more [21].
Повтор покликаний вказати на поступовість, неквапливість дій.
 20

Феномен повтору є поширеним явищем в художньому дискурсі.

Специфіка використання повтору в розмовному мовленні визначає орієнтацію
мовця. В аспекті антропоцентризму повтор демонструє двоякий прояв: з однієї
сторони, він відтворюється носіями мови як значуще, несприятливе повторення
лексичних та синтаксичних одиниць, а з іншої сторони – як попереднє
повторення незначних звуків, слів або синтаксичних конструкцій, порушуючих
цілісність висказувань.
Повтор надає динаміки, ритмічності й емоційного забарвлення
висловлюванню, у такий спосіб автор уникає тавтології.
Розглядаючи еліптичну конструкцію з лінгвістичної точки зору, її можна
уявити як структурно-граматичну та смислову одиницю. Структурно-
семантична організація еліптичного речення розглядається з точки зору
смислової неповноти і способів її заповнення. Джерелами поповнення подібної
неповноти можуть бути контексти діалогів, реальних ситуацій [24, c. 86].
Найбільш часто еліпсис проявляється в розмовній сфері, так як саме в
безпосередній мові виникають такі явища, як спонтанність, ситуативність,
емоційна забарвленість, невимушеність, які сприяють появі феномена еліпсису.
Аналіз еліптичних речень показав, що номенклатура еліптичних
конструкцій має набагато більше спільного, ніж відмінного.
Еліпсом дієслівної групи вживається при необхідності усунути неособове
дієслово другого речення або частини речення, дублюючи особове дієслово
першої частини висловлювання. Суб'єкт першої частини висловлювання робить
будь-яку дію чи висловлює якесь відношення до чого-небудь, в той час як
суб'єкт в другій частині також має своє ставлення до здійснюваної дії, яка
виражається через допоміжне або модальне дієслово.
Так, типовими є конструкції з опущеним присудком або його частини:
With all submission, Sir.
Long live Polidor and Serina, King and Queen.
Polid [21].
 21

В прикладах видно, що пропуск дієслова в останній частині речення

акцентує на ній увагу, отже, автор звертає увагу читача на описуваний в
реченні факт, натякаючи на його важливість у тексті.
Аналізуючи функції еліпсису дієслівної групи в художніх текстах, ми
прийшли до висновку, що він може використовуватися як засіб економії мови:
But I hope, Sir, Wives shall not lose their legislative Power in ruling of their
Husbands.
Naked I hope [21].
Засобами еліпсу можуть бути присудок зі значенням дієслова руху,
переміщення в просторі:
Who! I, old Sir! who has youth then?go on a little For that Ladel [21].
Присудок, що опускається, може також мати значення наказу, прохання,
побажання, заклику, привітання, прокляття, подяки, запитання:
- If you can help me out, I am [21].
Нульова анафора доповнення виконує ті ж функції, що і еліпсис
дієслівної групи, але, на відміну від нього, ця конструкція вживається рідше
зважаючи на умови свого використання. Вона використовується, коли обидва
суб'єкти висловлювання мають свою причетність до певної дії, наміру або стану
і кожен із суб'єктів по-своєму роблять будь-яку дію по відношенню до цього
дійства, наміру або стану. Таким чином підкреслюється прагнення автора
підкреслити контраст між виконавцями дії, їх ставлення до виконуваної дії або
між передбачуваним ходом подій або дійсністю. Розглядаючи приклади
нульової анафори доповнення, ми помітили, що ця конструкція вживається в
рівній мірі як в прямій мові всередині тексту, так і в оповіді. Як і еліпсис
дієслівної групи, в розмовній мові нульова анафора доповнення
використовується в основному для скорочення місця і часу, висловлюючи
основну інформацію в нескорочених частинах речення:
He wrote it before he was killed, knowing that he would be.
I’m certain you will put the pieces together. You must [21].
 22

Поширеними є конструкції питального характеру з еліпсисом дієслова-

присудка. Переважно такі конструкції складаються з обставини де й підмета
або ж з одного чи кількох займенникових додатків, наприклад:
Of love and honour? (though more lately told.) [21].
Приклади еліпсису іменної групи показують, що, як і еліпсис дієслівної
групи і нульова анафора доповнення, цей тип конструкції здатний рівнозначно
виконувати кілька функцій: він може використовуватися як і засіб економії
мови, так і виразний засіб мови, але, еліпсис іменної групи не може пов'язувати
речення між собою.
З комунікативної точки зору еліптичні конструкції сприяють значному
скороченню обсягу тексту. Безумовно, що на вибір тієї чи іншої скороченої
конструкції може вплинути мета висловлювання, жанр, стиль, структура
речення або абзацу, а також певний суб’єктивний момент, який полягає у тому,
що мовець (автор) може надавати у своєму мовленні перевагу одним зворотам і
уникати вживання інших. Еліпс існує лише в умовах мовленнєвої єдності, де
він є актом мовленнєтворення і виконує смислеутворювальну і
смислерозрізнювальну функції.
Порядок слів будь-якої мови є ключовим питанням її синтаксису. Як не
може бути речення без слів, так не може бути й речення без визначеного,
притаманного саме цій мові словопорядку. Порядок слів визначається цілою
низкою чинників, але в першу чергу – будовою мови, її типологічними
характеристиками, граматичними правилами та традиціями, функцією речення
в тексті, а також певною мірою (залежно від типології мови) структурою
актуального членування речення. Англійська мова є аналітичною, що зумовлює
важливість збереження фіксованого порядку слів. Порушення усталеної
послідовності членів речення, внаслідок якого певний елемент виділяється й
набуває конотації емоційності або експресивності, називається інверсією. Хоча
в англійській мові розташування слів достатньо жорстке, все ж таки воно
допускає певну рухомість, тому прямий порядок членів речення може бути
 23

змінений із метою виділення слова чи групи слів, для того, щоб привернути
увагу читача або слухача.
У сучасній англійській мові порядок слів виконує дві різні функції:
1) функцію синтаксичної організації речення (тобто передачу відносин
слів і конкретних членів в реченні);
2) комунікативну функцію (передача основних компонентів
висловлювання).
Розглянемо основні випадки використання граматичної інверсії:
1. Інверсія, в основному часткова, використовується при питанні:
I'll stay it a little. And have t'other Slipper of the Moons to sind; have you so
Sir? [21].
2. Інверсія може використовуватися при вираженні умовності в
реченні без сполучника «if»:
Were I there [21].
3. Інверсія використовується в тих випадках, коли на початку речення є
будь-яке уточнююче слово, наприклад: обмежувальні, заперечні частки,
прислівники, сполучники, такі як hardly, no sooner, only, seldom, never. Так само
характеризується повною інверсією:
You have my thanks, but I shall hardly take you At your word [21].
Інверсія часто зустрічається в реченнях що виражають волю та бажання
(імператив), так як такі речення характеризуються зазвичай яскраво вираженим
емоційним забарвленням. У цих випадках інверсія пов'язана з категорією
способу:
Don't you go! [21].
Інверсія використовується завжди з певною комунікативною метою, а
саме: для визначення наявності когось або чогось, для виділення різних якостей
героїв, для підкреслення та підсилення ставлення автора до героїв твору, а
також, щоб зробити вислів більш експресивним та емоційно значущим.
 24

ВИСНОВКИ

Експресію синтаксичних одиниць пов’язують з так званим аранжуванням

смислів чи видозміною функціональної перспективи висловлення, мовні
механізми експресивності – з людським чинником, а її техніку – зі
стилістичними фігурами, прийомами, до яких належать явища неповноти
речень, приєднування, парцеляції тощо.
Визначаючи статус експресивної синтаксичної конструкції, традиційно
спираються на два критерії: прагматико-стилістичний, вектор якого
спрямований на виразність і певний ефект впливу, та формальний,
зорієнтований на наявність синтаксичного розчленування. Структурного
вираження експресії досягають переміщенням змістового центру конструкції на
неочікувану позицію. Саме тому засоби експресивного синтаксису є
універсальними складниками конструювання будьякого художнього тексту.
Експресивність як спеціальний прийом писемного мовлення
супроводжують значні конструктивні зміни. Загалом експресивний синтаксис
реалізує експресивні функції парцеляції, сегментації, вставних конструкцій,
побудови складних речень, еліпсиса, антиеліпсиса, усічення тощо.
За синтаксисом визнаний великий стилістичний потенціал, пов’язаний із
традиційними засобами синтаксичної стилістики: використанням різних типів
простих і складних речень, порядку слів, паралельних і синонімічних
синтаксичних конструкцій, звертань, вставних і вставлених одиниць, різних
способів передавання чужого мовлення, парцельованих, приєднувальних
конструкцій, еліпсів.
Феномен повтору є поширеним явищем в художньому дискурсі.
Специфіка використання повтору в розмовному мовленні визначає орієнтацію
мовця. В аспекті антропоцентризму повтор демонструє двоякий прояв: з одного
боку, він відтворюється носіями мови як значуще, несприятливе повторення
лексичних та синтаксичних одиниць, а з іншого – як попереднє повторення
 25

незначних звуків, слів або синтаксичних конструкцій, порушуючих цілісність

висказувань.
Процес еліптизації базується на основі обов’язково-дистрибутивних
відносин між двома або більше елементами предикативної конструкції.
Направленість збереженого елемента дає змогу адресанту опускати елемент,
який є об’єктом направленості, а адресату легко його відбудувати. Відтворення
опущеного члена речення для вираження думки є непотрібним. З цього слідує,
що така компресія змісту створює граматичну неповноту, а також, що значення
відсутності ланки підказується семантикою експліцитно виражених
компонентів, що робить еліптичні речення зрозумілими й поза контекстом чи
у відриві від конкретної ситуації мовлення.
Отже, мові властива експресивність. У її межах мова виконує дві важливі
функції: експресивну й емотивно-конотативну. Експресивність синтаксичної
структури як стилістичної категорії формується за допомогою відносного
відхилення від сталого порядку організації синтаксичної структури. Таке
відхилення має семантичний, функційний і структурний характер.
 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова О. В. Проблемы экспрессивного синтаксиса: На

материале английского языка: Учебное пособие. Изд 2-е, испр. Москва:
Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. 216 с.
2. Александрова О. В. Язык средств массовой информации как часть
коллективного пространства общества. Язык СМИ как объект
междисциплинарного исследования: учебное пособие / под ред. М. Н.
Володиной. URL: http://evartist.narod.ru/text12/07.htm
3. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. Москва:
Флинта. 2002. 383 с.
4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов.
Энциклопедия, 1969
5. Балли Ш. Язык и жизнь: Пер. с фр. Москва: Едиториал УРСС. 2003.
232 с.
6. Баран Є. Літературне дев’ятдесятництво: істерія й історія // Березіль,
2000. № 3–4. С. 182 – 185.
7. Баскакова Е. С. Экспрессивные синтаксические конструкции: перевод и
их влияние на скрытые характеристики текста (на материале романа М.
Булгакова «Мастер и Маргарита» и его перевода на английский язык): автореф.
дисc. … канд. филол. наук. Тюмень, 2009. 22 с.
8. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. Москва:
Прогресс, «Универс», 1993. 502 с.
9. Виноградов В. В. Проблемы русской стилистики. Москва: Высшая
школа. 1981. 320 c.
10. Висоцька Н. Л. Сучасні дослідження поняття «текст» у мовознавстві.
Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія: філологія.
Одеса : міжнародний гуманітарний університет, 2014. Вип. 10. Т. 2. С. 46 – 48.
11. Кубрякова Е. С. О понятиях дискурс и анализ дискурса в современной
лингвистике. Дискурс, речь, речевая деятельность: функциональные и
 27

структурные аспекты: Сб. обзоров. М., Институт научной информации по

общественным наукам РАН, 2000. С. 7-25.
12. Куралёва Т. В. Экспрессивные свойства расщеплённых предложений в
современном английском языке. Филологические науки. Вопросы теории и
практики. Тамбов: Грамота, 2013. № 5 (23): в 2-х ч. Ч. I. C. 83 – 143
13. Маслова В. А. Параметры экспрессивности текста. Человеческий
фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности. АН СССР. Ин-т
языкознания. Москва: Наука, 1991. 214 с..
14. Медведь Н. О Стилистические приёмы в дискурсе (на материале
английского языка) // Научная палитра, 2014. № 2(4). С. 65 – 67
15. Новікова К. О. Лінгвостилістичні особливості англомовних рекламних
текстів та фактори впливу на їх переклад. Вісник Дніпропетровського
університету імені Альфреда Нобеля. Серія: Філологічні науки. 2016. № 1. С.
251-257.
16. Новікова К. О. Методи відтворення стилістичних фігур і тропів у
процесі перекладу художніх текстів // Одеський лінгвістичний вісник, 2016. №
7. C. 272 – 276
17. Поспелова А. Г. Экспрессивность высказывания и ее реализация в
синтаксической структуре предложения. Вестник Ленинградского унта. 1982.
№ 2. С. 111-114.
18. Шаховский В. И., Категоризация эмоций в лексико-семантической
системе языка. Москва: ЛКИ, 2008. 208с.
19. Crystal D. Encyclopedia of the English Language. Cambridge University
Press, 1994.
20. Hornby A. S. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English.
5th ed. Oxford: Oxford University Press, 1995. 1428 p.
21. Howard. The Six Days’ Adventure. URL:
https://quod.lib.umich.edu/e/eebo/A44628.0001.001?rgn=main;view=fulltext
 28

22. Kress G., van Leeuwen T. Multimodal Discourse: The Modes and Media of
Contemporary Communication. London: Hodder Arnold Publication Series, 2001.
142 P.
23. Riffaterre M. Criteria for Style Analysis. Word. Vol. 15. №2, 1959. pp/165
– 189.
24. Tannen D. The Handbook of Discourse Analysis. Oxford: Blackwell
Publishers, 2001. 992 с.