Доля України та українців за романом І.

Багряного «Тигролови»
Доля українського народу — не тільки історія, що описана в книжках: «Історія
України» та «Всесвітня історія», це ще й шедеври мистецтва які створювалися
ціною свободи. Митці виборювали правду ризикуючи власним життям. У різні
часи і епохи вони оспівували історичні події, їх героїв — мужніх українських
ватажків.
І Багряний — український поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст та
політичний діяч. 16 квітня 1932 його заарештували в Харкові й звинуватили «у
проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів,
таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь»,
«Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Пробув декілька місяців у
камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року
його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого
Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—
1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців
Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) —
тепер уже в таборі БАМТАБу. Що зробив цей чоловік такого щоб позбавити
його волі, чим він заслужив на таке ставлення? Нажаль, відповідь така ж проста,
як скласти 2+2. Він боронив рідну землю, так не війнами, але словами. Бо слова
мають, іноді більшу силу, а ніж зброя в руках. «Тигролови», мабуть, ідеальний
приклад, де реалістично описано події часів сталінщини. Йому поталанило —
він вирвався із сталінського пекла, опинився в еміграції. І. Багряний вважав
своїм обов'язком розповісти всьому світові правду про цей час. Роман багато в
чому є автобіографічним, коли я його читав мені здавалося, що я читаю не
просто книгу, а стою поруч спостерігаючи все «з перших місць».
Пригоди Григорія Многогрішного — від втечі з «ешелону смерті», що мчав до
ГУЛАГу, до життя в українській родині Сірків — правдиве зображення
жахливих буднів ув'язнених у концтаборах, на засланні, тяжкого життя
українців на Далекому Сході. Багряний показує, як «енкаведисти» знущалися з
патріотів, які любили свій край, свій народ, його волелюбний дух, які самі були
людьми мужніми і волелюбними. Майор НКВС Медвин — беріївський кат,
який не одному українському патріотові «вправляв мозок», «насталяв на вірний
шлях» тих хто «заблукав». Але насправді він садист та нелюд, який виламував
ребра, вивертав суглоби, морив голодом, аби лише назвали його «справжнім
чекістом». І от у тайзі, зустрівши родину Сірків, колись ця родина тікала з
рідної землі, домівки. Так то були злидні, які колись були їх, але вони знайшли
в собі сили збудувати нову, славну і вільну Україну. Це доводить кожному,
якщо ти щось любиш — все можливо. Нехай, це буде тайга чи щось ще, але
головне не зрадити собі, своїм принципам, звичаям, традиціям, побуту. І
Григорій відчув себе в цій родині, ніби в рідному краєві. Але руки Медвина і
тут дістають Григорія, аж доки він не вбив його та змушений був тікати в
Маньчжурію, щоб не катували ще і Сіркову родину, яку він любив і поважав.
Отже, «Тигролови» — це не просто твір, на історія українського народу. Доказ
того як потерпали люди. Як страждали та гинули. Роман містить у собі те, що
ще не одне покоління буде згадувати з жахом і біллю. Стимул перемогти в цій
кривавій війні, щоб ніщо з цього більше не побачило майбутнє покоління
вільних і незалежних українців.