Міністерство освіти і науки України Національний університет «Львівська

політехніка»

Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій Кафедра

автоматизованих систем управління

Звіт
до есе
З Історії державності та культури України
на тему:
“Роль моєї сім’ї в історії України”

Виконала: студентка
ОІ-15 Калинар Ольга

Львів – 2022
Я, Калинар Ольга Віталіївна, народилася 2005 р. в м. Виноградові,
Берегівському р-ну, Закарпатської області.
Роки навчання в українській школі 2011-2022рр.

Сестра:
Калинар Тетяна Віталіївна, народилася в 2009р. Навчається у Виноградівській
загальноосвітній школі N 8.

Батьки:
Мама – Калинар Єва Павлівна, народилася 1981р. в смт. Королево,
Берегівського р-н, Закарпатської обл. Закінчила Королівського школу з
відзнакою.

Мама у віці 20 років.

Тато – Калинар Віталій Михайлович , народився 1976р. в смт. Новоселиця,
Берегівського р-н, Закарпатської області.

Батько закінчив Івано-франківське училище міліції МВС України в 1996р. Батько

вступив у Київська національна академія внутрішніх справ України у 1997 р.
Батько закінчив Івано-Франківське училище міліції МВС України в 1996 році.
Працював на посаді командира взводу роти швидкого реагування «Беркут» у
1996 році. Навчався у Київській національній академії внутрішніх справ.
Працював тільки півроку, тому що розчарувався в системі міліції, коли дізнався,
як все насправді працює. Тому він працював на себе, робив машини, будував
каміни та дах іншим людям. Від першого шлюбу має сина Сергія. Одружившись
, переїхав з моєю мамою до столиці, але знову засмутився, тому що очікував
зовсім іншого. Поернувся знову в Закарпатську область, де живе й досі. Головне
правило мого батька, що головне порядок. Людина багато приділяє увазі
чистоті. Все має бути швидко, якісно, правильно. Ці ідеї виховали військові
академії, на мою думку.
Період народження моїх батьків припав на розквіт Радянського Союзу. СРСР-
федеративна соціалістична держава, яка існувала протягом 1922-1991 рр., якою
керувала комуністична партія, столицею якої була Москва.
Дідусь:
Іваніга Павло Петрович – народився 1956р., в Королеві. Навчався в
Ужгородському державному університеті у 1983 році. Дідусь майже 25 років
пропрацював на митниці, з них 15 років заступнником Виноградівської митниці.
Тому в часи СРСР мав доступ до поїздок закордон і це стало ддля моєї матусі
величезним плюсом, тому що вона отримувала найкращі іграшки в роки
дефіциту. Дідусь обожнює мою маму, готовий заради неї на все. Приносив
сніданки в ліжко та й допомагав з технічними уроками. Також був головою
селищної смт. Корлева.
Павло - ідеальний прототип радянської людина, яка багато працювала та майже
не задавала питань. Навіть коли на вступних питань, його однокласник повністю
списавши іспит від нього і отримав 5, а мій дідусь тільки 3. То мій дідусь просто
вступив в інший університет. Дуже любив свій край, навіть коли йому
пропонували поїхати на море за безкоштовною путівкою, він завжди
відмовлявся. Досі говорить, що йому непотрібно нічого, крім його родини.
Багато навчався і працював. Односельчани називають його чесною людиною та
працьовитою. Однією з причиною такої схвали суспільства в тому що в роки,
коли він керував селищною радою, багато чого позитивного змінилося в селі, а
саме дитяча площадка, дороги та сквер. Дідусь отримав такі відзнаки, як
Заслужений економіст Україну. Цю відзнаку отримав від Президента України
Кучми. Також отримав звання Радник митної служби першого ранга(Полковник
митної служби 1996 року). Людина, якою я захоплююся хочу так само добре
розбиратися в технічних науках, як він. Досі пам’ятаю його геніально прості
розв’язки математики та те, як легко він доносив мені це. На жаль, дискретну

математику, яку вчу я, дідусь не вчив ☹

Бабуся:
Іваніга Ганна Іванівна, народилася в селищі Королево, Виноградівського
району, Закарпатської області,1960 року. Після школи, вступила до
Мукачівського педучилища у 1975 році. Потім-до Луцького педагогічного
інституту на заочне відділення. Працювала весь час вчителем початкових
класів, понад 30 років.

Найбільше мені подобається історія, яку вона мені постійно розповідала, про те
як вона познайомилася з моїм дідусем. Вони завжди знали один одного, тому
що живуть в маленькому селі. Але перший раз вони близько познайомилися,
коли дідусь прийшовши до її батьків та запитав про те чи згідні вони відпустити
її на танці. Насправді, всі так робили, але для людини, яка живе в 2022 – це було
доволі незвично та дуже романтично.
Зі сторони батька:

Дідусь:

Дідусь народився в селі Новоселиця, Виноградівського району, Закарпатської

області, у 1951 році. Після закінчення школи у 1966 році вступив до Івано-
Франківського училища міліції МВС України. Потім працював дільничиим у
селищі Королево.
Фото дідуся
Бабуся:

:народилася у селі Хижа,Виноградівського району,Закарпатської області,у

1956році.Після закінчення школи у 1971році вступила до Мукачівського
Торгівельного технікуму у 1974 році закінчила навчання.Весь час пропрацювала
продавцем в місцевому магазині.

Прадід(зі сторони мами)

Івегеш Іван – народився в 1933р. Народився в селищі Королево, в багатодітній
сімі‘ї, вчився в сільській школі, потім працював у Королівському торгівельному
об‘єднанні-експедитором.

Прабабуся:
Івегеш Єлізавета – народилася в 1934р. Народилася в селі Широке, що на
Виноградівщині, теж з багатодітної сім‘ї. Була старшою з восьми дітей. Тому всі
обов‘язки лягали на плечі бабусі. Закінчивши школу, пішла працювати в селище
Королево продавцем в Королівське ТО, де і познайомилася з прадідусем
Прадід:
Іваніга Петро – народився в 1932р.
Працював водієм потяга
Прабабуся:
Іваніга Єлізавета – народилася в 1938р. Виглядала, як типовий представник
європейської інтелігенції. Хоча коли їй було тільки 7 років, Закарпаття
приєдналося до СРСР. Та вона протягла королівські манери та звички крізь
важкі часи. Кожен ранок мав починатися з кави в турці в гарній форфоровій
чашці. Для дітей кава з молоком. Навіть в 70 років вранці вставала, щоб
побачитися з подругами. Завжди ідеально чисто, начебто чекала прихід
королівських гостей, хоча як жартує мій батько, що “ну вони ж з Королева, там
все королівське”. Та завжди все робила сама та відмовлялася від моєї
пропозиції допомогти. Привчила ставитися добре до жінок і свого чоловіка, і
своїх синів. При зустрічі 3 поцілунки в щочку. Навіть є угорське слово “puszi” яке
означає “привіт”, але перекладається, як “поцілунок в щічку”. На жаль, вона
померла, коли мені було тільки 8 років. Завжди буду її памятати. Це єдина
прабабуся чи прадідусь, який прожив до мого народження.
На фото прабуся, мама, дядько, бабуся.
Отже, я з впевненістю можу сказати, що моя родина завжди була дружня,
працьовита, цілеспрямована . Охопивши великий період , я бачу, що в моїй
родині усі цінували та кохали один одного. На моєму житті це добре
відобразилось, я завжди беру приклад з мого дідуся та бабусі та батьків і хочу й
надалі продовжувати такі теплі стосунки з родиною.