Повідомлення про Життя в тилу та на фронті під час

першої світової війни

Учня 10 – А класу Кісіль Дениса
Ідучи на фронт, солдати мріяли про перемогу, але кожен
думав і про те, як вижити в горнилі війни, уникнути
поранення і не потрапити в полон. Однак час показав, що
таких щасливців було небагато. Попри це, кожен солдат
намагався облаштувати свій побут, знайти дрібні життєві
радощі, які підтримували його в моменти відчаю і давали
надію.
Найпершою реальністю, до якої солдат мусив звикнути,
була смерть. За деякий час її починали сприймати як щось
природне, що може статися з кожним у будь-який момент.
Значно важче було звикнути до страждань поранених. А
кількість поранених під час Першої світової війни суттєво
перевищувала кількість загиблих. До кінця війни в усіх
арміях вона сягнула 20 млн осіб. Найчастіше поранення
були результатом артилерійських обстрілів, вогню піхоти,
штикових атак, повітряних бомбардувань, застосування
отруйних газів і вогнеметів.
Держави, які розпочинали війну, не планували докорінно
змінювати систему господарювання, позаяк уважали, що
перемога буде швидкою й накопичених ресурсів для її
досягнення вистачить з надлишком. Але вже через кілька
тижнів після початку війни довелося визнати, що
економіка таки потребує перебудови відповідно до потреб
фронту. Значну частину цивільного населення мобілізували
до війська, іншій визначили роль - як їх називали - солдатів
внутрішнього фронту. Людські та матеріальні потреби,
яких вимагала ця війна, сягнули немислимого раніше
рівня. Відомі з історії воєн межі між фронтом і тилом у
Першій світовій зникли через потужну мобілізацію
державних засобів, яка вимагала взаємодії військових і
цивільних інституцій.
Під час війни значно зросло втручання державних органів
в економіку, було обмежено також громадянські свободи
(зокрема, свободу пересування, недоторканність житла,
зібрань, страйків, запроваджено цензуру). Парламенти
надали урядам надзвичайні повноваження. Неминучою під
час війни була централізація влади з одночасною
перевагою військової влади над цивільною і виконавчої -
над законодавчою. Виникла потреба у створенні цілком
нових урядових або урядово-приватних інституцій, які
реалізували воєнні цілі. Приватним, кооперативним і
державним закладам уряди визначали виробничі плани,
асортимент товарів і ціни. Було встановлено повний
державний контроль над транспортом. Військо мало
безумовний пріоритет на залізниці.
Війна потребувала величезних фінансових і матеріальних
ресурсів. Якщо на початку війни воєнні видатки Німеччини
становили чверть бюджету, то наприкінці вони
перевищили його половину.
Важливими джерелами фінансування війни стали зовнішні
та внутрішні позички й кредити. Усе це, своєю чергою,
вело до зростання цін та інфляції.
Гострим було питання сировини. У результаті заборонено
експорт матеріалів, які використовували для воєнних цілей,
запроваджено режим економії й виробництво замінників.
Експерименти та дослідження у промислових лабораторіях
привели до важливих відкриттів і винаходів, що зрештою й
продовжило війну. Найбільше в цьому напрямі досягли
німці: азот почали отримувати з повітря (це дало змогу
замінити селітру, яку використовували у виробництві
амуніції), сірку - з гіпсу, а гліцерин - із цукру. Було
започатковано виробництво синтетичних мастил і гуми,
бавовну замінили на льон і коноплі. Важливим джерелом
сировини були окуповані території, де реквізували церковні
дзвони, мідне покриття дахів, кухонне начиння, предмети з
олова й латуні, білизну й теплий одяг.
Війна суттєво знизила якість життя людини. Невід’ємним
його атрибутом стали брак товарів широкого вжитку,
продуктів, довжелезні черги, де нерідко траплялися
конфлікти. Влада намагалася регулювати обсяги
споживання запровадженням карток.
Другим після продуктів клопотом для тисяч людей була
відсутність достатньої кількості палива. Траплялося, що в
містах зневірені люди вирубували парки і сквери. У роки
війни мешканцям дошкуляла злочинність. Війна створила
сприятливі умови для поширення грізних пандемій,
зокрема тифу й так званої іспанки.
Жінки під час війни набували суспільно значимих ролей
(часто з необхідності), мало безпосередній вплив на зміну
їхнього становища в сім’ї, державі, органах місцевого
самоврядування, у громадському й політичному житті.
Війна активізувала феміністичні рухи, феміністична
література здобула нових читачок. Дехто трактував це як
початок жіночої революції. Таку революцію анонсувала
Гертруда Атертон - американка, яка мешкала в Німеччині.
Вона стверджувала, що чоловіки, вибираючи війну,
втратили орієнтири, не панують над своїми емоціями та
психікою. Задля порятунку людства феміністки на чолі з
Атертон закликали жінок до активності в політичному й
громадському житті. Це свідчило про те, що політика
перестає бути винятково чоловічим заняттям.
Саме в роки війни уряди багатьох держав надали жінкам
виборчі права. З’явилися й діячки, які домагалися права на
військову службу нарівні з чоловіками.
Крім регулярних армій, жінки воювали у складі
національних збройних формувань, як-от у легіоні
Українських січових стрільців чи польських легіонах.
У результаті змін, що були зумовлені війною, частина жінок
звільнилася від обмежень з боку батька, чоловіка, родини,
набуваючи впевненості у власних силах. Почали
змінюватися й уявлення жінок про суспільні ролі, зросла
їхня активність у прагненні самостійно обирати життєвий
шлях. Нові тенденції знайшли відображення в одязі жінок:
з одного боку, він ставав більш зручним, вільним і
практичним, а з другого - підкреслював жіночість. Не
обходилося й без крайнощів, коли «визволені» жінки
намагалися копіювати чоловічі манери. Утім емансипація
стосувалася відносно невеликої кількості жінок. Більшість з
них продовжувала жити в традиційному світі, у якому
ключову роль чоловіка не піддавали найменшому сумніву.