Захар Беркут

1.
- Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській
громаді.
- Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням
людей та обставин.
- Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний.
2.
- Сад, пасіка й ліки – се була його робота.
- Громада – то був його світ, то була ціль його життя.
- Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає
батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її.
- Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим.
3.
- Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями.
- Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі. Міняти одного хлопця за
руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада. Нехай радше гине мій син, ніж задля нього
має уйти хоч один ворог нашого краю.
- Тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко.
4.
- Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові.
- Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить.
Передсмертне послання «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи,
незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас»
Висновок В образі Захара Беркута я бачу характер всього українського народу: сильний, мудрий,
твердий, чесний, принциповий, любить і дбає про свою Батьківщину, готовий пожертвувати своїм
життям і життям своїх близьких заради інтересів громади.

Максим Беркут
1.
- Перший уралець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара.
- Мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом.
- Його хороше, сонцем обпалене і здоровим румянцем осяяне, одверте, щире лице.
- В його серці, смілім і чистім, як щире золото.
- Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних.
2.
- Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й су толоки. Всюди він був, де
його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок.
3.
- Боярська служба поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість.
- Товариші поводилися з ним так само, як і він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і
жартували з ним, а про те виповнювали його розкази точно, швидко.
- Їй-богу, славний молодець. Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би
очарувати своєю рицарською вдачею.
- Навіть ті, що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися Максиму, немов з його
поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою.
4.
- Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе в душі.
- Життя в неволі нічого не варте.
Висновок Мені подобається Максим Беркут. Я вважаю його гідним продовженням роду Беркутів –
справжнім патріотом і просто хорошою людиною. Сміливий, хоробрий, цілеспрямований,
наполегливий, незламний, він любить свій край, готовий віддати життя в боротьбі з ворогом.
 Мирослава

- Тугарова донька Мирослава

- То була молода, гарна дівчина, одіта в полотняну, шовковими нитками
перетикану одежу, з невеличким бобровим ковпаком на голові, що не міг
вмістити в собі її багатого, буйного, золотисто – жовтого волосся.
- Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані
про її добре серце в тім згляді багато її ровесниць могло перевищити її.
- Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі
свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості.
- Видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і
що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями
обдарований дух.
- Вона була в батька одиначка, а до того ще раз при народженню втратила матір.
- Батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її
палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і
сміло стояти в небезпеках.
- І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона
за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру.
- Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути Жениною: ніжною,
доброю,з живим чуттям і скромним, стидливим лицем.
- Хто раз бачив її, чув її мові, - той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу.

- Не для того я не можу бути Максимова, що вища від нього родом, - о, ні! Я
нижча від нього, я чую себе безмірно нижчою від нього, бо він чиста, чесна
душа, а я дочка зрадника.
- Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не
зможу відвести його від його проклятого наміру.
- Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у
службу монголів.
Висновок: Я захоплююся Морославою, для мене вона стала прикладом. Ніжна
красива дівчина з твердим характером, смілива, вольова, завжди сама приймає
рішення, поводить себе так, як підказує їй серце, по справедливості. Вона справжня
патріотка своєї Батьківщини, яка готова разом з чоловіками захищати її від
монголів.
 Мирослава
1.
- Тугарова донька Мирослава.
- Вона була в батька одиначка.
- То була молода, гарна дівчина, одіта в полотняну, шовковими нитками
перетикану одежу, з невеличким бобровим ковпаком на голові, що не міг
вмістити в собі її багатого, буйного, золотисто – жовтого волосся.
- Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані
про її добре серце.
- Хто раз бачив її, чув її мові, - той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу.
2.
- Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі
свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості.
- Батько привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло
стояти в небезпеках.
- В тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями
обдарований дух.
- Чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за
діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру.
- Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути Жениною: ніжною,
доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем.
3.
- Не для того я не можу бути Максимова, що вища від нього родом, - о, ні! Я
нижча від нього, я чую себе безмірно нижчою від нього, бо він чиста, чесна
душа, а я дочка зрадника.
- Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не
зможу відвести його від його проклятого наміру.
- Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у
службу монголів.
Висновок: Я захоплююся Морославою, для мене вона стала прикладом. Ніжна
красива дівчина з твердим характером, смілива, вольова, завжди сама приймає
рішення, поводить себе так, як підказує їй серце, по справедливості. Вона справжня
патріотка своєї Батьківщини, яка готова разом з чоловіками захищати її від
монголів.