КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ

Україна багата на різноманітні корисні копалини. В ній розвідано близько 90 їх видів і

розробляється 8 000 родовищ.
За розвіданими запасами корисних копалин частка України в державах СНД становить:
марганцевої руди — до 75%, залізних руд — 31, титанових руд — 40, кам'яного вугілля — 28,
самородної сірки — 80, каоліну — 60, графіту — 50, вогнетривких глин — 35 %.
В Україні вдало поєднуються основні групи корисних копалин. Це насамперед паливні корисні
копалини, до яких належать вугілля, нафта, газ, горючі сланці, торф. Друга група — рудні, що
охоплюють родовища заліза, марганцю, нікелю, титану, урану, хрому, золота. До третьої групи —
нерудних — належать кам'яна сіль, каолін, вогнетривкі глини, цементна сировина, флюсові вапняки
тощо.
Паливні (горючі) корисні копалини. На території України знаходяться Донецький і Львівсько-
Волинський кам'яновугільні та Дніпровський буровугільний басейни. Донецький басейн у межах
України (Великий Донбас) займає площу понад 50 тис. квадратних кілометрів. (Тут коксівне, газове
вугілля, антрацит.) Донецький басейн залишається одним з основних у вугільній промисловості
країни. Запаси вугілля оцінюються в 109,0 млрд тонн в шарах потужністю 0,6—1,2 м. З 1949 р.
освоюється Західний Донбас, розташований на північному сході Дніпропетровської області і
частково в Харківській області. Нині в Донбасі розвідано більш як сто ділянок, загальні запаси яких
становлять 12 млрд тонн і більше.
Львівсько-Волинський басейн знаходиться на Заході України, має площу близько 10 тис.
квадратних кілометрів. Максимальна потужність кам'яновугільних шарів — 2,8 м, вугілля сірчисте,
використовується як енергетична сировина і для коксування. Звичайним шахтовим способом тут
можна добувати лише 30% запасів вугілля. Тому потрібно розширювати добування шляхом
підземної газифікації в районах з малопотужними шарами вугілля.
Дніпровський буровугільний басейн займає площу близько 150 тис. квадратних кілометрів.
Його родовища знаходяться в Кіровоградській, Дніпропетровській і Житомирській областях.
Загальні розвідані запаси становлять 6 млрд тонн. Родовища бурого вугілля відомі також в
Полтавській і Харківській областях, в Придністров'ї, Передкарпатті і Закарпатті.
Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області (найбільше
Бовтишське родовище). Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в
річкових долинах.
В Україні виявлено за останні роки до 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і
газових родовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському,
Дніпровсько-Донецькому, Причорноморсько-Кримському.
Карпатський нафтогазоносний регіон охоплює родовища Передкарпаття, Українських Карпат
і Закарпаття. Більшість нафтових і газових родовищ знаходиться у Львівській та Івано-Франківській
областях і приурочена до Передкарпатського прогину. Тут виявлено більш як ЗО родовищ газу,
багато з яких в результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано. Найбільшими
нафтовими родовищами є Долинське, Бориславське. Газові родовища Закарпаття промислового
значення не мають.
Більш як 80% добутих нафти і газу припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний
регіон. Найбільшими газовими родовищами є Шебелинське, Західнохрестищенське і Єфремівське
(сумарні запаси більше 970 млрд кубічних метрів), нафтовими — Леляківське, Глинсько-
Розбишівське, нафтогазовими — Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.
Причорноморсько-Кримський нафтогазоносний регіон займає територію на південь від лінії
Одеса — Херсон — Бердянськ, західна межа проходить по меридіану м. Одеси, східна — вздовж
берега Азовського моря, південна — по широті м. Євпаторії. У ній розвідано більш як 60 родовищ
нафти і газу. Вважаються перспективними щодо газу і нафти глибинні ділянки земної кори та
підводні надра Чорного моря.
Є перспективними щодо газу ділянки Чорного моря на глибинах 700—750 м. На ділянках з
глибинами 300—350 м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість
їх добування свідчить досвід інших країн. На думку прихильників небіологічного походження
нафти і газу, перспективною є найстаріша (за часом відкриття і експлуатації) Карпатська
нафтогазоносна провінція, що охоплює смугу від родовищ нафти поблизу Коханівки, Судової
Вишні у Львівській області до родовищ неподалік від Лопушної і Таталова в Івано-Франківській
області.
Рудні (металеві) корисні копалини. Україна має поклади залізних і марганцевих руд, на
основі яких розвивається її чорна металургія. Рудні концентрати також вивозять в інші країни. В
Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового і метаморфічного походження. Багаті залізні
руди зосереджені в Криворізькому і Керченському залізорудних басейнах, Кременчуцькому і
Білозерському залізорудних районах.
Криворізький залізорудний басейн — один з найбільших залізорудних басейнів світу. Залізні
руди тут добувалися ще скіфами в V—IV ст. до н. е. Криворізький басейн приурочений до
центральної частини Українського щита і займає площу близько 300 км2 (Дніпропетровська і
частково Кіровоградська області). Основне промислове значення мають магнетитові і залізисті
кварцити, в результаті збагачення яких дістають концентрат з вмістом заліза до 65%. У Кривбасі
відомо понад 300 родовищ багатих залізних руд, їх розвідані запаси становлять 18 млрд тонн. Нині
добування залізних руд ведеться вже на глибині 1 000 м. Найперспективнішим районом на багаті
залізні руди є Саксаганське рудне поле.
Кременчуцький залізорудний район приурочений до північно-східного схилу Українського
щита (Полтавська область). Вміст заліза в рудах становить 27—40 %. Розвідані запаси
магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд тонн.
Білозерський залізорудний район тягнеться смугою, що має 20 км завширшки і 65 км завдовжки, по
південному схилу Українського щита (Запорізька область). Тут зосереджені родовища залізистих і
магнетитових кварцитів. У багатих рудах вміст заліза становить 58—61%. За запасами багатих руд
цей район поступається тільки Кривбасу. Значна глибина залягання руд уможливлює їх
видобування тільки шахтовим способом.
У Керченському залізорудному басейні залягає бурий залізняк із вмістом заліза до 40%. Його
запаси становлять 1,8 млрд тонн. Геологи вважають, що перспективним на залізну руду є дно
Азовського моря.
Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн — один з найбільших у
світі. Складається з Нікопольського і Великотокмацького родовищ, а також рудоносних площ на
межиріччі Дніпро — Інгулець. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької
областей. Вміст марганцю в окисних рудах в середньому 25—30 %, а загальні запаси руди більш як
2 млрд тонн.
Унікальні родовища титанових руд розробляються в Житомирській і Дніпропетровській
областях. На Кіровоградщині залягають уранові руди.
В Україні є руди кольорових металів. У Кіровоградській області знаходяться родовища
нікелевих руд (Деренюське і Липовеньківське), у Дніпропетровській — алюмінієвих — глинозему
(Малишівське і Вовчанське родовища), на Закарпатті — поліметалевих руд (Берегівське, Беганське і
Мужієвське родовища). За розвіданими запасами ртутної руди (кіновар) наша країна посідає друге
місце в світі. Поклади цієї сировини виявлено в Донецькій і Закарпатській областях. До недавнього
часу вважали, що в Україні немає золота для промислового видобутку. Нині українськими
геологами відкрито понад 15 його родовищ. Вони зосереджені в Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі,
на Закарпатті.
За запасами нерудних (неметалевих) корисних копалин Україна посідає одне з провідних
місць у світі. Так, родовища самородної сірки і озокериту в Передкарпатті — найбільші в світі.
Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині.
Родовища кам'яної солі розробляються в Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті
(Солотвинське). Багаті на солі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, особливо затока Сиваш.
Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей знаходяться в Передкарпатті — Калуш-Голинське,
Стебниківське.
Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості є в різних районах України:
магнезит (вогнетрив) — в Запорізькій і Дніпропетровській областях, вогнетривкі глини — в
Донецькій області (Часовоярське родовище), кварцити — в Житомирській, флюсові вапняки — в
Донецькій області і Криму. Як технічна сировина використовуються азбест (Побужжя, Приазов'я),
тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область), слюда, бентонітові глини (Черкаська область),
барит (Закарпатська область), графіт (Кіровоградська область). Сировиною для керамічної і скляної
промисловості є польові шпати, скляні піски. Україна багата запасами цементної сировини і
різноманітних будівельних матеріалів. За запасами гранітів, лабрадоритів (Житомирська область)
Україна в Європі є поза конкуренцією. В Україні є родовища дорогоцінного і напівдорогоцінного
каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в
Криворіжжі, Приазов'ї, Криму, Закарпатті. Перспективними для видобутку бурштину є
Житомирська, Рівненська і Волинська області. В Україні є перспективи відкриття і видобутку
родовищ такого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, як опал, топаз, гранат, родоніт, онікс.
В Україні є родовища фосфоритів — сировини для виробництва добрив (Донецька область). Новим
видом корисних копалин є сапоніт — камінь родючості, його родовища виявлено на півночі
Хмельницької області.
Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець,
Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).
До державного фонду корисних копалин тепер включають і техногенні родовища. Ними є
відходи добування, збагачення та перероблення мінеральної сировини, які після геологічного
вивчення і оцінки визнані такими, що можуть за новими технологіями промислово розроблятися.
Раціональне використання корисних копалин базується на комплексному підході до їх вивчення,
розробки родовищ, використанні сировини без втрат.

УТВОРЕННЯ РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Родовищем корисних копалин називається накопичення мінеральної речовини на певній
площі в земній корі, що утворилось під впливом геологічних процесів, яке в якісному та
кількісному відношенні задовольняє вимогам промисловості при даному стані техніки і в даних
економіко-географічних умовах.
Родовище може бути промисловим, якщо згідно затвердженим кондиціям воно має
балансові запаси, і непромисловим, якщо використання його запасів в теперішній час економічно
недоцільно або технічно і технологічно неможливо.
В залежності від геологічних процесів, що обумовлюють накопичення мінеральної речовини в
надрах, всі родовища корисних копалин розподіляють на ендогенні, екзогенні та метаморфогенні.
Ендогенні родовища корисних копалин формуються в результаті дії внутрішньої енергії
Землі і пов’язані з магматичними процесами.
В процесі диференціації і кристалізації магми і утворення вивержених порід, відбувається
формування різних типів магматичних родовищ корисних копалин (лікваційний, магматичний,
пегматитовий, карбонатовий, скарновий, гідротермальний). При цьому формуються родовища і
рудних і нерудних корисних копалин.
Екзогенні родовища корисних копалин утворюються в результаті хімічної, біохімічної і
механічної диференціації речовини під дією зовнішньої сонячної енергії. серед екзогенних родовищ
розрізняють: родовища вивітрювання, розсипні і осадові.
Родовища вивітрювання генетично пов’язані з формуванням кори вивітрювання. При
цьому відбувається накопичення таких корисних копалин як боксити, каолініти, бурі залізняки,
марганець та інші.
Розсипи утворюються при фізичному вивітрюванні і пов’язаному з ним механічному
руйнуванні гірських порід, а також деяких рудних покладів. Розсипні родовища алмаза, титана,
вольфраму, олова, золота, платини, танталу, ртуті та інших металів мають важливе промислове
значення.
Осадові родовища формуються в результаті механічного (гравій, пісок, глина), хімічного
(солі, гіпс, ангідрит, борати, лімоніт та ін.) і біохімічного (фосфорити, карбонати, кременисті
породи, вугілля, горючі сланці) осадження мінералів або руд в водних басейнах. Серед них
розрізняють озерні, болотні, річні, морські родовища.
Метаморфогенні родовища корисних копалин утворюються під впливом процесів
метаморфізму, обумовлених дією високої температури, великого тиску і хімічно активних речовин.
Серед метаморфогенних родовищ виділяють: метаморфізовані, які утворилися в процесі
метаморфізму за рахунок раніш існуючих родовищ корисних копалин, при цьому змінюється
форма, склад, будова тіл корисних копалин, але промислове застосування мінеральної сировини не
змінюється (із бокситів утворюються наждаки, із бурого залізняка – магнетит та інше) і
метаморфічні, які можуть заново утворюватися із гірських порід, що раніше не мали промислової
цінності (пісковики перетворюються в кварцити, вапняки – в мармур, вугілля – в графіт та інше).

Утворення вугілля.
Викопне вугілля – це тверда горюча осадова порода, що утворилась від відмерлих
рослин та мікроорганізмів в результаті їх біохімічних, фізико-хімічних і фізичних змін.
Для утворення вугілля необхідно сприятливе сполучення палеогеографічних та геотектонічних
факторів – наявність рослинного матеріалу, певних кліматичних та геотектонічних умов,
рівнинного заболоченого рельєфу.
В загальному процесі вуглеутворення виділять дві фази:
торфоутворення – перетворення вихідного матеріалу в торф (або сапропель);
вуглефікація – послідовне перетворення торфу (сапропелю) в буре вугілля, а при подальшому
розвитку цього процесу: бурого вугілля в кам’яне, а кам’яного в антрацит.
На початковому етапі вуглеутворення в біосфері відбувалась седиментація органічних і
мінеральних речовин.
Накопичення залишків вищих рослин, вихідного матеріалу для утворення гумулітів,
відбувалось в торф’яних болотах, що займали низинні узбережжя морів і прісноводних водоймищ,
поверхневих водотоків. В умовах великого обводнення, обмеженого притоку кисню в осадок, під
впливом мікроорганізмів відбувалось торфоутворення. Цей біохімічний процес називається
гуміфікацією, тому що протікає в напрямку розкладу рослинної речовини на воду, вуглекислий газ,
метан і гумусову кислоту. Із залишків нижчих рослин і найпростіших тваринних організмів
утворюється сапропель (гнилісний мул). Сапропелі багатіші воднем, ніж торф і бідніші вуглецем.
Проведені аналізи свідчать про те, що більшість речовин, які можуть бути екстраговані із вугілля
виникли не безпосередньо із залишків деревинних та інших залишків рослин, а є продуктами
переробки цих залишків бактеріями, що живуть на дні боліт. Це змушує припустити, що
мікроорганізми в походженні паливних корисних копалин займають дуже велику роль. Отже торф і
сапропель є початковою стадією процесу вуглеутворення.
Перетворення торфу в вугілля і подальші зміни цього вугілля називають вуглефікацією.
Вона виникає після покриття торф’яників осадками покрівлі. Цей процес можна представити як
процес збагачення маси вуглецем за рахунок зменшення інших компонентів (кисень, водень, вода).
Вуглефікація розподіляється на дві фази: діагенез і метаморфізм. Діагенез – це перетворення торфу
(сапропелю) під дією фізико-хімічних і геохімічних факторів в буре вугілля різного
петрографічного складу.
В результаті біохімічних процесів (геліфікації, фюзенізації, елювіації, бітумінізації)
завершились процеси гуміфікації, відбувалось старіння, затвердіння колоїдів, ущільнення
матеріалу, його дегідратація.
Метаморфізм вугілля – процес глибокого структурно-молекулярного перетворення
органічної речовини вугілля зі зміною його хімічного складу, фізичних і технологічних
властивостей, а також літифікації мінеральних включень. Метаморфізм вугілля є наслідком дії на
вугілля: внутрішнього тепла Землі при занурюванні вугленосних товщ на глибину (регіональний
метаморфізм), тепла, що виділяється магматичними тілами (термальний метаморфізм), тепла,
прониклих в вугільні пласти вивержених порід в зонах безпосереднього контакту їх з вугіллям
(контактовий метаморфізм).
Процес переходу торфу у вугілля супроводжується полімеризацією і конденсацією його речовин.
 Метаморфізоване вугілля утворює безперервний генетичний ряд:
Таблиця 1-2 – Класифікація вугілля
Умовні позначення
Буровугільна Буровугільна

Кам’яновугільна
Довгополум’яна Газова Жирна Коксова Спіснений спікливий Пісний
Д – I Г – II Ж – III К – IV ОС – VI Т - V

Антрацитова Напівантрацитова Антрацитова ПА – VII А – VII-X

Стадії метаморфізму і промислові марки вугілля – поняття різні. Стадійність підкреслює стан
процесу вуглеутворення, а значення промислових марок відбивають хіміко-технологічні
властивості.
Марочний склад вугілля залежить не від загального його віку, а від умов вуглеутворення.
Вугільні пласти формуються на певних етапах тектонічного розвитку континентів – при
переважаючому значенні загального занурювання, на фоні яких проявляються коливальні рухи
підлеглих амплітуд. Характер коливальних рухів в геосинклінальних, платформенних областях і
областях з перехідним режимом розвитку різний, тому і формуються різні вугільні басейни. Так,
для Донбасу, який формувався в умовах геосинклінального режиму розвитку, характерна велика
кількість вугільних пластів і прошарків (330), висока ступінь метаморфізму (від бурих до
антрацитів) та інше. Для Підмосковного басейну, який відноситься до родовищ платформного типу,
характерна невелика кількість вугільних пластів і прошарків (від одиниці до 25), вугілля буре,
максимальна глибина залягання продуктивної товщі – 200 м.