Borot Ba Za Pravdu Iak Mii Dia - Oksana Moroz 1

Оксана Мороз
БОРОТЬБА ЗА ПРАВДУ
Як мій дядько переміг брехню
київ • 2020
УДК 316.77:07](02.062)
М80
Мороз Оксана
М80 Боротьба за правду: Як мій дядько переміг брехню / Оксана Мороз. —
Київ : Yakaboo Publishing, 2020. — 160 с.
ISBN 978-617-7544-78-3
Книга розвінчує міф про те, що звичайна людина не може розпізна-

ти брехню в ЗМІ та соціальних мережах. Може, проте для цього потріб-
но дотримуватися інформаційної гігієни. Простих правил, які здатен
освоїти кожен і незалежно від віку.
Це історія пошуків дядьком Іваном правди. Через буденні проблеми
та сучасне життя показується, як людину змінює інформація та що вона
сама цьому може протиставити. Це процес формування інформаційної
гігієни у простого українця. Зі всіма сумнівами, невдачами, навчанням,
мотивацією, результатами.
Основні події відбуваються з весни 2019 до літа 2020 років.
УДК 364.624.4(02.062)
Науково-популярне видання
Літературна редакторка Світлана Андрющенко. Коректорка Олена Семенко.

Верстальниця Вікторія Шелест. Художній і технічний редактор Володимир Гавриш.
Відповідальна за випуск Світлана Андрющенко.
Підписано до друку 10.09.2020 р. Формат 60x90/16. Цифрові шрифти Casus Pro, Akrobat.
Друк офсетний. Наклад 1500 прим. Зам. № 0210233
Видавець ТОВ: «Якабу Паблішинг». Свідоцтво про внесення до державного реєстру

видавців ДК №5243 від 08.11.2016. 01025, м. Київ, вул. Воздвиженська, 52-54а.
www.yakaboo.ua. Тел.: +38 (044) 255-05-05
Віддруковано у Державному видавництві «Преса України». 03047, Україна, м. Київ,

просп. Перемоги, 50. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК №310 від 11.01.2001
Усі права застережено. Будь-яку Наші книги ви можете знайти тут:

частину цього видання в будь-якій «Книгарня бестселерів Yakaboo»
формі та будь-яким способом м. Київ, вул. Хрещатик, 22,
без письмової згоди видавництва 1 поверх (Головпоштамт)
і правовласників відтворювати
заборонено
© Оксана Мороз, текст, 2020

© Володимир Гавриш, ідея та макет обкладинки, 2020
ISBN 978-617-7544-55-4 (укр.) © Ігор Дунець, дизайн обкладинки, 2020
ISBN 978-1-91202-381-3 (англ.) © Yakaboo Publishing, макет, 2020
ЗМІСТ
Частина 1
ЯК ДЯДЬКО ІВАН САМ ЗМАГАВСЯ
З ІНФОРМАЦІЙНИМИ ВІРУСАМИ . . . . . . . . . . . ...................................................... 8
Мій учитель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 10

Як 1990-ті зламали дядька Івана .. . . . . . ..................................................... 12
Дядько Іван і цифрова ера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 15
Наша перша велика розмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 19
Не повторюйте моїх помилок .. . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 22
Частина 2
ДЯДЬКО ІВАН ВЧИТЬСЯ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГІГІЄНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 27
Що насправді читав дядько Іван .. . . . . . . . . . ...................................................... 28

Заголовок, на який хочеться клікнути .. ........................................ 34
Сайт як сайт.
Чим шкідливі сайти-сміттярки ................................................. 41
Хіба бувають «святі» медіа? .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..................................................... 46
Як зрозуміти, що текст брехливий .................................................... 51
Зараз тих експертів розвелося.
Як зрозуміти, хто є хто? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 57
Я пішов купувати долар .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..................................................... 58
З телебаченням усе просто . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 60
Як маніпулюють політичні
та новинні програми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 66
Дев’ять найпоширеніших маніпуляцій .. ....................................... 71
Як нами маніпулює фейсбук .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..................................................... 74
Маніпулятори в фейсбуці —
звідки чекати нападу? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 81
Ютуб та його кролячі нори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 93
Вайбер — це месенджер, і крапка . . . . . . . . . . . . .................................................... 100
Що воно, той твій телеграм? .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 104
Частина 3
ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 107
Дядько Іван і магічні пігулки .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 111

Інформаційний імунітет українців . . ................................................ 117
Правила інформаційної гігієни від дядька Івана ........... 124
Дядько Іван і коронавірус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 128
От би ще нам пожити в хороші часи ................................................ 143
МОЇ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 153
Те, що може ще більше погіршити

економічний стан людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..................................................... 155
здоров’я людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 156
Те, що дає людині брехливі надії
та хибні життєві вектори . . . . . . . . . . . . . . . . ..................................................... 158
ПРО АВТОРКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 160

Подяка
Велике людське дякую Життєлюбам,

які стали першими читачами
та критиками книжки:
пані Катерині Ненаховій,

пані Капітоліні Лагуновій,
пані Євгенії Вороновій,
пані Олені Бондаренко — дякую вам!
Частина 1
ЯК ДЯДЬКО ІВАН
САМ ЗМАГАВСЯ
З ІНФОРМАЦІЙНИМИ ВІРУСАМИ
Дядькові Івану 65 років. Колишній інженер, у 1990-ті він пе-

рекваліфікувався в майстра на всі руки. На пенсії став під-
робляти таксистом — і гроші, і спілкування.
Він звик виживати. У всі часи, за кожної влади.
— Доки живий і ворушусь, на хліб завжди зароблю, — лю-
бить повторювати дядько.
Проте «вижити» для нього це не так про хліб з маслом.
«Вижити» — це про не втратити себе, свою ідентичність, за-
лишитися українцем у незалежній країні. Таких «дядьків
іванів» багато — було та є. У всі часи він неухильно боровся
за це. Робив те, що міг, а міг він мало.
— Вони хочуть перетворити нас на овочі: на людей, які самі
не думають, а сліпо вірять усьому, — казав дядько Іван. — Сі-
сти людям на голову й пити кров — вічно та безкарно. Колись
вони залякували й саджали, зараз їхня зброя — інформація.
Зомбують і зомбують з екранів і сторінок. Наше завдання —
не стати овочами. А значить, треба самим шукати правди.
Така формула виживання від Івана.
8
Як дядько Іван сам змагався з інформаційними вірусами
Раніше стареньке радіо, ніч і щільно зачинені вікна допо-

магали дядьку Івану дізнаватися об’єктивні новини кому-
ністичної країни. Тепер він гортає одне за одним навстіж
відкриті вікна сайтів. Усі брешуть, і правду можна зрозуміти
лише самому. Читати, дивитися, слухати все по максимуму —
ось його рецепт пошуку істини. Він керується ним, скільки
себе пам’ятає. Батьки втовкмачували цей рецепт в голову
дядька Івана з перших днів свідомого життя. Не вірити ніко-
му: кожен може працювати на кагебістів і стукачити. Друзі,
родичі — усі. Телебачення, газети, радіо брешуть і теж пра-
цюють на тих самих кагебістів.
І доказів ефективності такого підходу було чимало. Його
дядько з боку матері помер у Сибіру, за ним пішла й тітка. А от
родина батька вже тоді вела подвійне життя. Добропорядні
совєтські робочі, портрети яких висіли на дошках пошани,
спілкувалися із зовнішнім світом виключно на політкоректні
теми. Політичні ж баталії були тільки між ними та нічними
хрипами Бі-Бі-Сі у тісній кімнатці без вікон. У ній же лежали
стоси періодики: виписували все, що могли собі дозволити.
Так вони не тільки вижили, а й зберегли свої погляди.
Зберегли й передали цей рецепт сину. Дядько Іван — анало-
гова людина, вихована Радянським Союзом. Він був досить
поінформованою і тверезомислячою людиною тієї епохи.
Проте його ніхто й ніколи не вчив державному устрою
чи економіці. Спочатку й потреби не було. Орієнтири добра
та зла були прості та зрозумілі. За часів тоталітаризму, як
і в перші роки незалежності, правильним уважали все, що
українське, усе, що діаметрально протилежне комунякам.
Часи змінилися, проблематика ускладнилася, а як працює
демократія та її інституції, так ніхто й не розтлумачив. Єди-
ним «навчальним центром» стали матеріали в медіа. Статті,
інтерв’ю, політичні ток-шоу та програми. З року в рік старі
та нові «вчителі» розказують свої версії, ті, які потрібні їм,
а не дядькові Івану чи Україні. Аналізувати й розбиратися
стало значно складніше, ніж при совєтах.
9
Частина 1
Мій учитель
Пік мого тісного спілкування з дядьком Іваном припав на се-
редину 1990-х. З весни по осінь вся рідня опікувалася 2 га
городу. Техніки не було ніякої, а земля стала єдиною году-
вальницею для чималої сім’ї та домашньої худоби протягом
всього року.
Дядько був хоч і не кровною ріднею, проте історично
близькою людиною, яка ділила з нами радості й печалі. Ще
у 1980-ті вони з покійним дідом познайомилися і здружи-
лися . Іван постійно купував у нього молоко і, слово за слово,
з’ясувалося, що в них однакові погляди на совєти і «вижи-
вання».
У пікові місяці городніх робіт день починався о 5–6-й ранку
і закінчувався за північ. Рутинна праця стимулювала філософ-
ські розмови, а дядько любив розказувати про свої пошуки
правди. За 16 годин гарування дядько Іван встигав перепо-
вісти кілька епізодів з реальних подій совєтів, які неодмін-
но супроводжувалися детективними історіями їх здобуття.
Учасники дядькових розповідей завжди були одні й ті самі —
кілька телеканалів, радіо, газет, які брехали й потрібно було
читати між рядків. Кілька десятків політиків, які брехали про
різне, але в унісон. Кілька іноземних радіо, які давали альтер-
нативні думки. Кілька десятків заборонених авторів. Та бага-
то, дуже багато прочитаних книжок і наукових журналів.
Щоразу дядько Іван наголошував, як йому пощастило.
Усіх цих любительських розслідувань не було б, не живи він
у 1980-ті.
— Зараз золоті часи, тобі треба щодня дякувати Богу, що
живеш у них! — тішився дядько Іван. — Свобода, купа інфор-
мації — усе відкрито. Не те що при совєтах. Хоча й мені немає
на що жалітися. Хоч і по крупицях, але можна було зібрати
привид правди.
Почавши розтлумачувати одну з тем, дядько майстерно
поєднував дані з різних сфер. Формував гіпотези, знаходив
10
їм спростування та підтвердження, коректував, ловив прав-

ду за хвіст і вже не відпускав, поки не бракувало відповідей
на всі ключові питання.
Звісно, усе це були дрібні факти. До історичних одкровень
їм було ой як далеко. Проте навіть із них можна було просте-
жити масштаб брехні та орієнтири для роздумів і дій.
Завдяки дядьку Івану я ще тоді зацікавилася політикою
та економікою. Постійно слухала засідання Верховної Ради,
а потім порівнювала свої висновки з інтерпретаціями в но-
винах. Усе, що «не сходилося», виносила на суд дядька Іва-
на, і він робив свій експертний висновок. Не з кожним я
погоджувалася, часто ми довго сперечалися, намагаючись
знайти істину.
Так я полюбила історію, навчилася багато читати, призви-
чаїлася стежити за новинами. Це мені дуже допомогло, коли,
через роки, я опинилася в центрі подій, які раніше бачила
лише на екрані.
Років п’ять усі мої літні місяці проходили саме так. Вони
більше нагадували практикуми з історії та політології, ніж
шкільні канікули. Потім я вступила до університету, поча-
ла працювати й дедалі рідше приїздила додому. А зустрічі
з дядьком Іваном й зовсім стали на рівні «як справи-здо-
ров’я?».
Років 15 ми спілкувалися раз на рік, на Великдень. Я для
нього була «людиною з Києва, яка працює з політиками й му-
сить знати все як є». При зустрічі він терпляче витримував
офіційну частину святкового застілля. Потім «притискав
мене до стінки» стосами запитань. За довгі місяці самостій-
ного пошуку істини їх збиралося чимало.
Ми помінялися місцями. Тепер він шукав розбіжностей
своїх висновків із новинними інтерпретаціями і виносив
їх вже на мій розсуд. Він жадібно ловив кожне моє слово.
На мій сором, цих слів було дуже мало. З кожним наступним
питанням терпіння в мене ставало дедалі менше. Я не могла
зрозуміти, як ідеал інформаційної гігієни з мого дитинства
11
Частина 1
може так вестися на примітивні маніпуляції. Вони ж оче-

видні!
— Порошенко гей? Як у людини можна було відібрати банк,
він же його десятиліттями будував? Завтра долар буде по 40!
От виберемо, і з наступного місяця пенсія стане як в Європі!
Попри те що я глибоко в інформаційному полі і в кур-
сі всіх новин, дядько завжди дивував пачкою незрозуміло
звідки взятої інформації. Він дедалі більше відрізнявся від
роками сформованого образу знавця правди. Як розумна,
бита життям людина, яка все тоталітарне життя вигризала
в пропагандистської машини правду, могла повторювати
такі нісенітниці?
Щороку підхоплених ним інформаційних вірусів ставало
дедалі більше, а їхня суть дедалі примітивнішою. Зрештою,
я вирішила ґрунтовно поговорити з дядьком Іваном. Проте
розмови не вийшло. Мого терпіння та аргументів вистачило
менш ніж на годину. Результат був нульовий, а емоційний
осад величезний. Усю дорогу до Києва я думала про цю роз-
мову, намагаючись зрозуміти, що змінилося в дядькові Івані
за ці роки. Проте робоча круговерть відволікла й відкинула
ще на рік пошуки причини.
Наступного Великодня ситуація повторилася і була ще
більш кричуща. Це був 2018-й. На той час я давно аналізува-
ла інформаційне поле — системно і глибоко. Бачила тисячі
подібних ситуацій, коли звичайні люди самі ж поширювали
фейки, свято вірячи в їхню правдивість. І не просто поши-
рювали, а й керувалися ними в побуті, на виборах — усюди.
Десь рік пішов на те, щоб зрозуміти причини.
Як 1990-ті зламали дядька Івана

Дядько Іван — битий життям чоловік. Він типовий інтелі-
гент-інженер, у дев’яності залишився без усього. Якби не го-
род, вони з дружиною просто померли би з голоду (вона була
беззарплатною вчителькою, а дітей вони не мали). І досі
12
дядько не може спокійно згадувати 1990-ті. Нестабільність,

зруйновані системи державного ладу, хвороби, постійні
стреси і страх за завтрашній день, існування впроголодь,
постійні приниження в процесі заробітку мізерних грошей —
усе це вони відчули повною мірою на своїй шкурі.
Єдиним промінчиком світла для інтелігентного дядька
була інформація. Потоки нових даних, розсекречення архі-
вів і багато небачених раніше інформаційних форм і сенсів.
Усе манило і затягувало. Щороку контраст із тим, що було
при совєтах, збільшувався. Кожна інформація загорталася
в красиві обгортки, від яких віяло «імпортом». А все захід-
не — це хороше, так думав дядько Іван десятиліття до цього,
не було причин змінити думку й нині.
Вони з дружиною проковтували без розбору «попсу»,
мильні серіали і не тільки, рекламу, паранормальні шоу і ба-
гато ще «пара» і «псевдо». Це стало для них віддушиною від
складних реалій побуту. Це був їхній процес злиття із захід-
ним світом.
У побуті було ж зруйновано все, і впевненості в тому, що
завтра стане якось інакше, не мали зовсім. Це сильно під-
косило дядька Івана. Він дуже змінився. Єдине, що в ньому
залишилося колишнього, — звичка все читати й переглядати.
В останні роки дев’яностих спілкуватися з дядьком Іва-
ном стало особливо важко. Він зробився фанатично релі-
гійним, занурився з головою в протестантську церкву, сліпо
й беззаперечно дотримувався її законів і вказівок. Це була
його точка опори. Тітку це шокувало, до своєї смерті (згоріла
від раку) вона так і не пробачила дядьку цієї зради. Тітка ж
рятувалася солодощами — це стало її забуттям.
— Надіятись можна тільки на себе. Ти нікому не потрібен.
Навіть сім’я тебе не врятує, просто не зможе. Вони ж у такій
самій ж*пі, — бідкався дядько Іван. — Це дуже тисне, прити-
скає до землі та втоптує в неї. Довкола суцільна депресія. Але
не може бути такого, щоб наш народ не викрутився. Вижи-
вання в українців у крові. У всьому знаходять свої плюси, ну
13
Частина 1
як плюси, скоріше віддушини. Те, що дозволяє хоч на мить

забутися, відірватися від реальності. Хто слабший, вдарився
в наркотики та алкоголь. Хто сильніший, знайшов щось інше.
Усе воно шкідливе, проте без нього було ніяк в ті страшні
роки.
На зміну голодним дев’яностим прийшли порівняно бага-
ті нульові. З їхнім доступом до кредитів, відпустками, маши-
нами, квартирами, новими надіями Помаранчевої револю-
ції. Здавалося, стабільна робота, рахунок у банку, депозити
мали би дати можливість видихнути.
— Я ніколи не забуду, як ішов класти на депозит свої перші
200 доларів. 200 доларів!!! Це були мої перші величезні гроші.
У мене була не просто заначка, а депозит. Гроші лежали і за-
робляли нові гроші, а я спокійно жив і не голодав. Почувався
бізнесменом з американських фільмів, — розповідав дядько.
Проте щастя тривало недовго — рівно до 2008-го. Розпоча-
лася світова фінансова криза, яка боляче вдарила по Україні.
Особливо по банках та їхніх клієнтах.
Це й добило дядька Івана, остаточно зробило іншою лю-
диною. Депозити він мав саме в тих банках, які скосила кри-
за, — дядько став жертвою високих ставок і красивої рекла-
ми. Так він знову втратив усі заощадження і через ще одну
порцію принижень відвоював крихти.
Борги, війна з банками, нерозуміння, що далі, розчару-
вання владою. Смерть дружини. Дядько Іван зневірився
в усьому і в усіх, тож знову з нуля почав шукати нові сенси
та опори. Тоді був період екстрасенсів і знахарів. На них він
спустив вирвані у банків гроші. Звісно, вони нічим не допо-
могли, і дядько ще більше розізлився.
З настанням цифрової ери у дядька Івана почалася ера по-
літичних кумирів. Юля, Вітя, Петя, Вова — він вівся і ведеться
на популістські чарівні пігулки. Йому так хочеться вірити,
що не всі однакові. Так хочеться вірити, що він комусь із них
потрібен не тільки за місяць до виборів. Так хочеться вірити,
що буде краще.
14
Дядько Іван і цифрова ера

Дядько Іван, якось пристосувавшись до тоталітарних часів,
за перипетіями дев’яностих і нульових не зміг адаптувати-
ся до нових реалій. Більше того, вони вибили з-під його ніг
усі точки опори, змусили сумніватися у всьому, зневірили
у кращому майбутньому.
Раніше здавалося, що потрібно просто дожити до неза
лежності — і все буде. Система координат була простою
та незмінною роками: «совєти брешуть, усе, що протилежне
сказаному й від чого віє духом України, — вектор істини». Усе
це допомагало орієнтуватися і знаходити відповіді.
Незалежність здобули, романтика розвіялась, «вижи-
вання» лишилося без змін. Так само потрібно було боро-
тися за хліб насущний та ідентичність. Так само не можна
було вірити нікому. Тільки от система координат суттє-
во змінилася. Тоталітарну пропаганду замінили солодкі
та красиві обіцянки популістів. Вони заполонили собою
все — політику, економіку, рекламу. Усе. Що з того правда?
Як її розпізнати?
У 1990-ті дядько Іван ще намагався адаптувати свій ме-
тод пошуку істини. В нього виходило, незалежність тільки
встановлювалася, і голос комуністів був ще гучний. Була
опора на перевірені стовпи. Проте з кожним роком він ба-
чив хибність зроблених висновків. Проукраїнські політики
приходили до влади на солодких обіцянках, про які одразу ж
забували й крали, крали, крали. А дядько як колись працю-
вав за трьох, так і тепер працює.
Згодом комуністів відтіснили від влади, але політичну
арену почали заповнювати проросійські сили. Росія з її ім-
перськими амбіціями була для Івана поверненням до совєт-
ського зла. Здавалося, ось він — орієнтир: усе, що антиро-
сійське, наближає нас до незалежного економічного дива.
Проте ні. Усі дружили проти всіх, коаліції мінялися, лише
корупція була незмінна.
15
Частина 1
Політичний вибір, як і вибір істини, дедалі більше нага-

дував гру в наперстки. Ніколи не вгадаєш, де кулька. А втім,
дядько Іван був не з лика шитий. Він керувався тим єдиним,
що лишилося: аналізувати все самостійно. Завдання усклад-
нювалося тим, що потрібно було не просто докопатися до
істини, а й зрозуміти предмет. Тобто освоїти суть демократії
і паралельно розпізнавати фейки (брехлива інформація).
Здавалося, для цього є вдосталь інформації: експертизи,
досвід успішних пострадянських країн, приклади старих де-
мократій тощо. Щовечора дядько Іван дивися всі політичні
програми, шукав у них підвох і істину.
От тільки зрозуміти, яким джерелам чи експертам мож-
на вірити, було ох як важко. Він довго вишукував потрібну
інформацію і, знайшовши її, радів мов дитина. Автоматично
це джерело ставало улюбленим, з нього черпалась купа до-
даткової інформації.
Через якийсь час таких джерел інформації стало багато.
Каша з газет, документальних фільмів, конспірологічних
книжок і, звісно, Живого Журналу (платформа в інтернеті,
де люди писали свої думки, тексти). До нього дядько Іван
ставився по-особливому тепло: він став його першою інтер-
нет-перемогою. З кінця нульових дядько витрачав заробіток
в інтернет-кафе, а тільки-но зміг — провів собі інтернет. Пер-
ші кроки давалися йому важко. Проте він мучив питаннями
всіх довкола і освоїв новий цифровий світ на роки раніше,
ніж його однолітки.
Власне, тексти Живого Журналу й стали його першим
кроком у безмежжя інформаційного простору. Він бачив там
братів по розуму, таких, як і він, шукачів правди. Він вірив
людям. Особливо тим, хто пройшов СРСР і розказував про
нього правду. Вони автоматично ставали для нього експер-
тами зі всіх питань. Натомість до тих, хто були колись при
владі (будь-якій) і пхалися у владу теперішню, він ставився
з великою насторогою. Запит на нові обличчя був колосаль-
ний, як і розчарування в них після Ющенка.
16
Дядько Іван пройшов всю Помаранчеву революцію. Стояв

на Майдані, проклинав Януковича й Кучму, їздив спостеріга-
чем у Луганську область. Потім на інавгурації Ющенка співав
гімн перед телевізором і плакав від щастя.
— Заживемо і ми, браття, у своїй сторонці! Накінець-то
заживемо!
А потім стало ще гірше — скандали, коаліції…
Як і при совєтах, доводилося боятися за свою ідентич-
ність, та й саму незалежність. Дядько Іван не хотів знову
опинитися в лапах імперського союзу, який дедалі більше
ставав реальністю.
На цей же період припав початок цифрової ери, а з нею
ще більше розширився доступ до інформації. Сайти пло-
дилися на очах, і кожен затягував «цікавою та корисною»
інформацією.
Узимку 2012 року дядько пропав в інтернеті. Роботи особ
ливо не було, а цифровий простір манив відповідями на ти-
сячі запитань. До того як розтанув сніг, він нашукав собі
нових інтернет-кумирів, проте вичерпних відповідей на пи-
тання знайти не встиг. Навесні клопоти по господарству
стали віднімати дедалі більше часу, тож на пошуки істини
залишалося не більше години на день.
Дядько з радістю сприйняв Революцію Гідності. Досвід
2004-го зупинив його перед поїздкою в Київ, проте він був
постійним учасником місцевого майдану.
Війна дала йому нову систему координат, таку схожу
на стару.
— Совєти, Росія — це зло, ступінь правди та користі всього
визначається віддаленістю від них, — через це сито дядько
Іван просіював все в 2014–2016 роках і чекав, коли почнуться
реформи.
Час минав, і від кожного нового місяця все більше вія-
ло пост-помаранчевими розчаруваннями. Тільки тепер це
підкріплювалося кров’ю та розбитими долями мільйонів
українців.
17
Частина 1
Десь на зламі 2016–2017 років система координат знову

збилася. Влада однією рукою рвала сорочку за Україну, а ін-
шою в неї ж крала останнє.
— Уявляєш, яка ми багата країна? Крадуть-крадуть, а все
одно щось лишається. Правда, тільки для того, щоб новим
було що красти, — часто повторював дядько в ті роки.
Дядько Іван звик аналізувати суть інформації. Коренем
усіх проблем було те, що він зовсім не розумів, як функ-
ціонує держава та економіка. Щодо кожної нової теми чи
проблеми йому потрібно було сформувати своє бачення —
спочатку вивчивши суть, а потім зрозуміти, що правда, а що
ні. Зазвичай він вірив першій гарно розказаній історії, а реш-
ту сприймав через її призму. З часом він забував джерело
й не міг згадати, звідки дізнався той чи той факт, проте свя-
то в нього вірив.
Як наслідок, він оперував твердженнями, які не трима-
лися купи. Наводив дивні аргументи, а фактами не володів
узагалі. Його розповіді кишіли уривками спічів найрізно-
манітніших персонажів — від Шарія до Яроша, Тимошенко
і Ляшка. Це була красива суміш, яка не мала жодного сто-
сунку до істини.
Медіа замінили дядькові Івану освіту. Вони навчили його
державному устрою, економіці, міжнародній політиці; роз-
казали, кому вірити, а кому ні. А головне, вони втлумачили,
що істина завжди красива, а все, що красиве, — це істина.
Він, як і раніше, читає все підряд — усі медіа, усі ґуґли, усі
фейсбуки (так, він попросив його там зареєструвати, «щоб
бути в курсі»). Не кажучи вже про те, що дивиться всі канали,
останнім часом зависає на ютубі. Тільки ось його аналоговий
мозок не може переварити і десятої частки тієї інформації.
Не кажучи вже про те, щоб просіяти і зробити коректні ви-
сновки.
18
Наша перша велика розмова

Вона відбулася на Великдень 2019 року. Мабуть, розмова
не відбулася б, якби дядько Іван не був у такій ейфорії, а я
не була так шокована тим, куди все котиться.
— От тепер ми заживемо! — ця фраза стала спусковим ме-
ханізмом для довгої та важкої розмови.
Я вже кілька років предметно досліджувала те, як інфор-
мація змінює мислення та поведінку українців. Результати
виборів були очікувані, проте самі цифри вразили.
На той момент в інтернеті я бачила тисячі таких «дядьків іва-
нів» — патріотів, розчарованих владою Порошенка, які на війні
втратили рідних чи знайомих. Вони однаково ненавиділи Росію
та все і всіх, хто є владою. Вони ніби чекали, що їм дадуть месію,
свого хлопця, простого Голобородька. Чекали й отримали.
Кажуть, що за ЗЕ голосували бовдури. Проте серед його
виборців було чимало розумних людей, які втомилися і за-
плуталися. Багато хто з них нині, у 2020 році, ніколи не ви-
знають, що голосували так, як голосували. Але тоді вони
не могли вчинити по-іншому.
Чи аналізували вони тоді й чи аналізують нині все? Так.
Чи був у них доступ до інформації тоді й чи мають вони його
тепер? Так. Тоді де ж збій, який не дав змоги побачити оче-
видне? Саме це я й хотіла з’ясувати в тій розмові з дядьком
Іваном. Ця розмова стала одним із перших «глибинних ін-
терв’ю», у яких я шукала відповідь на свої запитання.
— Ти думаєш, я дебіл? Не вмію популіста відрізнити? Та за
ці роки я на них так надивився, що за кілометр чую. Він мо-
лодий, проте багато що зробив і досяг, а головне, він хоче,
щоб Україна процвітала!
— Він із простої сім’ї. Ніхто йому не допомагав. Усього сам
досягнув. Із москалями бізнес припинив. Армії допомагає.
— Ну і що досвіду немає. Уже накерувалися з досвідом. На-
кралися.
Класичні аргументи весни 2019-го.
19
Частина 1
Як по той бік?
Примітка: цей коментар я отримала на умовах ано-

німності від безпосереднього, проте рядового учасника
президентської кампанії — 2019.
«Не було б ЗЕ, була б Юля. Петя сам підштовхнув лю-

дей до популістів. Утома, зневіра, відкладений попит
на зміни. Юля мала великий антирейтинг, а в кожно-
го нового обличчя він був значно менший. У ЗЕ була
фора — кожен його знав, більшість знала Голобородька.
І ті і ті любили. Їх була переважна більшість.
Це більше ніж досить, щоб претендувати на пере-
могу. Головне було не наробити випадкових помилок.
Щоб не було гучних скандалів, зайвих слів та обіцянок.
Чи були це вибори «кота в мішку»? Так. Але люди
самі його вибрали, на них ніхто не тиснув, радше
вони тиснули на нього передвиборчими рейтинга-
ми. Не було б 2018-го такої соціології по Зеленському,
ніхто би не ризикнув.
Люди самі попросили. Був шалений запит на «за все
хороше, проти всього поганого».
Чи розумів він, що виграє? Так. Чи знав, що роби-
ти далі? Навряд. Зараз це вже очевидно всім. Все було
«за ситуацією» — спочатку виграємо, а потім розрулим».
Дядько Іван добре поінформований про мінуси минулої

влади. Добре поінформований про обіцянки влади нової. От
тільки є один момент: він каже, що не вірить популістам, од-
нак вірить у магічні пігулки — основний продукт тих самих
популістів.
Дядько часто апелює до досвіду Прибалтики, Польщі
та Грузії. Зі сторони ми дійсно бачимо красиву картинку
їхнього сьогодення.
20
— Прибалти завжди були самі по собі. Вони дбали про себе

і не просто дбали, а й робили все для того. Та й при совєтах
у них був інший рівень життя. Я був у Ризі 1985 року, — згадує
дядько Іван. — Як у казку потрапив!
Набагато глибше і цілеспрямовано потрібно копати, щоб
зрозуміти ціну, яку за все це прибалти колись заплатили.
Скільки непопулярних і болісних рішень було прийнято, що
переживали тоді місцеві «дядьки івани».
Ніби й зрозуміло, що для реальних змін потрібні рефор-
ми. Проте коли справа доходить до того, щоб доведеним до
відчаю людям зробити ще гірше задля того, аби їхнім дітям
жилося краще, то одні це «ще гірше» не хочуть витримувати,
а інші — не хочуть заради цього втрачати рейтинги. З мовчаз-
ної згоди всі йдуть протоптаною стежкою з не менш тради-
ційною думкою — «якось воно буде».
А щоб в інших не виникло бажання піти всупереч об-
раного «компромісу», його загортають у красиві словесні
обгортки, які на повну гучність транслюють усюди. Для
впевненості додають трохи страшилок, щоб усі розуміли —
альтернативи погані, дуже погані.
Якщо все ж людині захочеться розібратися, подивитися
збоку, то її чекає складний шлях. Потрібно зрозуміти систему
координат. З’ясувати, як все працює. Перемолоти стоси інфор-
мації, щоб відсіяти брехню і залишити правду. Потім йти проти
загального потоку суспільних думок, відчуваючи себе ізгоєм.
Чи багато людей зможуть це зробити, проживаючи реаль-
не, складне життя? Звісно, ні.
Дядько Іван не був винятком. Що більше він намагався
розібратися, то глибше провалювався в кролячу нору, ство-
рену маніпуляторами в цифровому світі.
Та розмова була довгою і заплутаною. Емоції перемішу-
валися з лекціями. Питання лишалися без відповідей. Ми
випили по кілька келихів вина та розійшлися потемки. Тоді
нас гріла непорушна впевненість, що це початок довгого
шляху пошуку істини і пройдемо ми його разом.
21
Частина 1
Мені завжди було цікаво, що дядько Іван зрозумів з тієї

плутаної розмови. Тому, коли я сіла писати ці рядки, попро-
сила його пригадати її і розказати, що він з неї виніс, які
висновки зробив. Нижче наведу його пряму мову.
Не повторюйте моїх помилок

Висновок дядька Івана № 1:
«Демократія без демократії»
— Я — простий роботяга. Хоч і маю вищу освіту, проте ніхто
й ніколи мене не вчив, як працює країна. Раніше все вирі-
шували за мене, а на вибори потрібно було піти просто для
галочки, нічого ні від кого не залежало.
Зараз все інакше, але як і тоді ми ходимо на вибори для галоч-
ки. Бо не розуміємо, для чого обираємо, як і не розуміємо кого.
Завжди думав, що демократія — це коли кожен може впли-
нути на те, куди йде вся країна. Проте як можна вплинути,
коли не розумієш що та як? Так, інформації купа, але як її
зрозуміти? Я навіть намагався закони читати. Плюнув, ні-
чого не ясно.
От хотів розібратися із землею. З одного боку, у всьому сві-
ті — це товар. З іншого — у нас війна, і що буде, якщо її скупить
Росія? Поліз в інтернет читати. А там кожен на себе тягне.
Сам я в цьому не розберусь. От зрозуміти б, кого з експер-
тів слухати. Тих, які за істину, а не за когось.

«Якщо не можеш оцінити суть,
прискіпливо обирай підручники і вчителів»
— В армії у мене було два друга — Женька та Андрій, пер-
ший з Ростова, другий — з-під Мінська.
Женька був шалопаєм, любив покрасуватися. Він про все
знав, розказував красиво й упевнено. Ніби життя прожив,
а не вступ в інститут завалив. Для нього над усе була увага.
22
Щоб його слухали з відкритим ротом. Для цього він і молов

те, що люди хотіли почути.
Андрій же навпаки. Раціоналіст до чортиків. Цідив слова,
ніби кожне по кілограму важило. Вивіряв їх. Якщо не знав
щось — так і казав.
Я ж цікавився всім. Вони для мене були «іншими» людьми,
от і приставав до них з найрізноманітнішими питаннями.
Що не спитаю, Женька пів години красується. Води наллє,
набреше, може, що й правду скаже, але у всьому сумніваєшся,
знаючи його. Але як говорить, заслухаєшся. З Андрія ж і кіль-
кох слів не витягнеш, але на питання чітко відповідь дасть
і завжди як є. Може, і добре, що мало говорив, бо нудно дуже.
Так і з медіа. Ті, що красуються, хочуть «здаватися,
а не бути». Для них форма переважає суть. Але ця форма
радше заманить новачка. Так, вони не все брешуть, але піди
зрозумій, де брехня, а де ні.
От і виходить: хочеш правду дізнатися — йди до нудних,
хочеш час добре провести — до барвистих. Чи буває те й те
разом — напевне, намагаюсь зрозуміти, коли і де.

«Немає простих рішень складних проблем»
— Це болісне правило я засвоїв давно. Ще тоді, коли лікував
дружину від раку. Воно ж тоді, та й зараз, звучить як вирок.
Лікарі гарантій не дають, а грошей треба ого-го. А тут купа
альтернативщиків і всі обіцяють, історії зцілення розказу-
ють. Як не повірити? А втім, це втрачений час.
Проте засвоїти в одному — це не значить застосовувати
в інших сферах, особливо в тих, де ти нічого не петраєш. От
так щоразу, коли хтось з тих політичних пройдисвітів каже,
що комуналку на другий день знизить удвічі чи пенсію до
європейського рівня підніме, — серце калатає. Хочеться ві-
рити, дуже хочеться.
Але ж чудес не буває. Так, щоб раз — і все по-іншому.
Я коли таке чую, беру калькулятор і рахую, скільки грошей
23
Частина 1
на все це треба. Бо я ж не один такий пенсіонер. Рахую й ро-

зумію, що ми менше в МВФ беремо.

«Багато читати не значить знати правду»
— При совєтах я не загримів у тюрягу і не скурвився, бо
багато читав. Це вчило розуміти між рядків. Формувало
світогляд.
Я і всім казав: читайте багато й різне, і все у вас буде га-
разд. Завжди та при кожній владі. Тоді ж я думав, що все
можна поділити на пропаганду і ні. Зараз не так. Зараз час
напівтонів. Відвертої брехні мало, усі маніпуляції ховаються
в напівправді. Як її розпізнати?
Раніше маніпулювали хто? Влада. У них була одна лінія,
і вони по ній лупили. Зараз кожен тягне своє. Кожен хоче
увірвати свій шмат.
От і виходить: що більше читаєш, то більше провалюєшся
в те болото. Менше читаєш — теж погано. От шукаю правиль-
ну середину — читати те, що мінімально викривлене.

«Безкоштовної інформації немає:
не платиш грошима — платиш майбутнім»
— Безкоштовний сир лише в мишоловці. От всі це знають.
І я знаю. Проте чомусь ніколи не думав про інформацію як
про такий «сир».
Інформація, вона ж невидима. От і складається враження,
що вона просто береться невідомо звідки і ніц не коштує.
Але якщо подумати, то це ох як не так. З кожним роком теле-
каналів, сайтів стає дедалі більше. А вони створюють дедалі
красивіші продукти. А хто за це платить?
Почав думати, вивчати. Натрапив на західний досвід. І на-
віть там медіа не самостійні, поки буквально за них не пла-
тять глядачі чи читачі. Жодна реклама це не окупає.
24
От і виходить, що красиві картинки ми любимо, а про те,

що їх нам скормлюють, ніхто й не задумується. Тим більше
не хоче за них платити. Та й де ці гроші взяти. А олігархи тим
і користуються.

«Основна цінність — це людська увага,
за неї всі борються»
— Раніше як було: ти був нікому не потрібний. Усі самі за
тебе вирішували. А тепер не так.
Вони-то за тебе вирішують, але треба, щоб ти сам собі цей
вирок виніс, сам на курок натиснув. Прямо цього зробити
вже не можна.
Роблять це за допомогою інформації. Вона має не просто
голову задурити, а тихцем підвести до потрібного рішення.
А таких рішень за день сотні. Усім треба людськими руками
жар загрібати.
А що людина, в неї 24 години на добу. В які вона ще спить,
працює — не весь час сидить в інтернеті чи біля телевізора.
От і конкурують усі ті маніпулятори за те, що лишилося. Хто
більше уваги урве, в того більші шанси вкласти свою маніпу
ляцію в голову.
А той шум ще більше заважає розібратися, де правда.

«Найважливіше — перша інформація»
— Пошук істини в незнайомій сфері довгий і марудний.
Спочатку треба зорієнтуватися, потім вчитися, і лише потім
починаєш бачити загальні обриси суті.
Ось тут маніпулятори й чатують. Бо той, хто першим дасть
інформацію, ніби об’єктивну, і буде мати фору перед іншими.
Так працює наш мозок. Перша інформація надважлива.
І щойно ти в щось повіриш, то все решта вже має конку
рувати за право бути для тебе аргументом. А якщо перше —
це і є маніпуляція? То правда має доводити, що вона правда.
25
Частина 1
А вона зазвичай суха і нудна. Їй дуже важко конкурувати

з красиво загорнутими інформаційними вірусами.
Такий злий жарт.
Якщо все це звести до одного знаменника, то в ньому буде

«необхідність фільтрувати джерела інформації». Це найпро-
стіший та ефективний спосіб очистити свій інформаційний
простір від того, що кишить маніпуляціями та інформацій-
ними вірусами. Очистити та наповнити максимально об’єк-
тивною інформацією. Це не магічна пігулка, а перший крок
в пошуку істини.
Так навесні 2019 року закінчився самостійний шлях дядь-
ка Івана через проби та помилки у пошуках правди. І розпо-
чався наш спільний, який лежав через формування інфор-
маційної гігієни. По ньому я і проведу вас на сторінках цієї
книжки.
Частина 2
ДЯДЬКО ІВАН ВЧИТЬСЯ

ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГІГІЄНИ
У 2019-му Великдень був пізній, упритул до травневих свят.

Наше навчання відклалося на кілька тижнів, до мого повер-
нення з відпустки.
Не знаю, які емоції були в нього під час очікування, я ж го-
тувалася як відмінниця до сесії. А втім, здавалося, що нічого
з цього не вийде, не впораюсь, не зумію пояснити. Паніка
й відповідальність — це були два мої слова травня-2019.
Усю відпустку я обмірковувала, як краще все організувати.
З відпустки я поверталася з чітким планом. Зі сторони
він видавався банальним: детально розібрати, звідки дядько
бере інформацію, з’ясувати походження цих джерел, виділи-
ти ключові й детально прокопувати кожне. Тоді я була пере-
конана, що до Трійці вже буде результат. А екзамен дядько
здасть на дострокових парламентських виборах, які обіцяли
бути не менш популістськими, ніж президентські.
Перші корективи в плани внесла організація дистанцій-
ного спілкування. На той момент єдиним месенджером,
27
Частина 2
який освоїв дядько Іван, був вайбер. Я ж його терпіти не мог-

ла. Компромісним видавався скайп, проте вже після тестово-
го зідзвону стало зрозуміло, що нервів на нього піде більше,
ніж на саме навчання. Так дядько став користувачем Zoom
(програма, яка дає змогу спілкуватися в режимі відеозв’язку)
ще задовго до того, як це стало модним. Тепер, озираючись
на рік, який минув з травня 2019 року, я бачу, що ми тоді про-
йшли типовий шлях навчання в інтернеті, який вимушено
став базовим для всіх навесні 2020 року.
Звісно, ми наступили на ті самі граблі. Так само не виста-
чало людського спілкування та ще купи всього. Проте ми
обоє були вкрай мотивовані, і це руйнувало всі перепони.
Що насправді читав дядько Іван

14 травня 2019 року о 20:00 відбувся наш перший дистанційний
урок. Ну як урок, радше шпигунська сага. Мені потрібно було
достеменно збагнути, звідки дядько бере інформацію. І якщо
із традиційними медіа все було зрозуміло — телебачення з його
обмеженим переліком каналів не потребувало особливих роз-
слідувань, — то з інтернетом все було значно складніше.
На моє прохання підготувати до заняття список сайтів,
з яких він дізнається новини, я отримала глянцевий пере-
лік з Української правди, Лівого берега та Цензора. Це ніяк
не корелювало з маніпулятивними тезами, якими весь час
сипав дядько.
Десь з годину ми встановлювали і синхронізували Team
Viewer (програму, яка давала мені змогу дистанційно під-
ключитися до його ноутбука). Потрапивши в історію брау
зера, я побачила реальну картину джерел інформації. До речі,
Цензора я там так і не знайшла.
— Тебе й тут і там показують;) — сміявся дядько, на якого
одночасно звалилася магія Zoom і TeamViewer. — Тепер ти
будеш знати про мене більше, ніж я сам. Ох, я в твоєму віці
про такі технології і думати не міг.
28
Дядько Іван вчиться інформаційної гігієни
Під охання дядька, який кожен знайдений у його архівах

перегляду сайт сприймав як магію, я формувала перелік
ресурсів, які він переглядав з початку року, та ранжувала
його — які читав частіше, а які лише раз.
ОСНОВНІ САЙТИ, ЯКІ ЧИТАВ ДЯДЬКО ІВАН НА ПОЧАТКУ 2019-ГО
• bbc-ccnn.com — вважав, що це перекладені та адаптовані

сайти реальних Бі-Бі-Сі, хвалив «хлопців, що перекладають для
людей з англійської»
• pravda.com.ua — читає через день
• znaj.ua — читає щодня по кілька разів
• from-ua.com — читає щодня по кілька разів
• newsonline24.com.ua — читає через день
• lb.ua — читає щодня, заходить на головну сторінку
• fayno.org — читає щодня 1–2 матеріали
• news247.com.ua — читає кілька разів на тиждень
Список сайтів був очікуваним, а ось їхні матеріали мене

здивували. Уперемішку з реальними новинами там містили-
ся конспірологічні теорії, псевдопрогнози, російська дезін-
формація та думки «експертів». Історія переглядів кишіла
емоціями, звинуваченнями та відвертими нісенітницями.
— От скажи, навіщо тобі були прибульці?! — бушувала я
через годину копання в історії.
— Ну як навіщо? Тут же написано «Чоловік рік провів
у полоні в інопланетян і розказав свою історію». Це ж від
очевидця, достовірне джерело, — захищався дядько Іван.
— Ясно...
З кожним таким діалогом градус спілкування зростав.
Близько півночі ми вирішили зробити паузу до наступного
вечора. Тоді я переглянула архів посилань по лютий. Типо-
ва картинка дня була такою. Три сайти, на які він заходив
щодня на головні сторінки: Українська правда, Лівий берег
та Фейсбук. Решта — посилання на конкретні матеріали. Ста-
29
Частина 2
вало очевидним, що дядько «знаходить» їх десь як посилан-

ня, переходить за ними і вже тоді починає вивчати. Ґуґл, до
мого здивування, був далеко не основним сайтом.
— А навіщо він мені? Я не встигаю і так всього переварити.
Тільки взимку, коли роботи менше, можу ґуґлити. А так —
тільки якщо щось треба по городу чи бджолах прочитати, —
пояснював дядько Іван брак ґуґла в його фаворитах.
Кандидати на роль «злочинців», які і підсовували Івану по-
силання на емоційні статті, були очевидні — вайбер та фейс
бук. Ми домовилися зустрітися в інтернеті в четвер, щоб
переглянути вже їхню історію.
Гіпотеза підтвердилася на всі 100 %. Переважну більшість
тих дивних посилань було надіслано у вайбер, вагома частка
знайшла своє відображення в дописах дядька Івана на фейс
буці, а решту я знайшла в стрічках його сотні фейсбук-друзів.
На їх вивчення я витратила добру частину вихідних.
Фейсбук дядька Івана
У дядька Івана тоді на фейсбуці було близько 100 дру-

зів. Зважаючи на малу їхню кількість, я не очікувала
побачити там ботів (штучно створені люди у фейсбу-
ці). Думала: буде стандартний набір — рідні-друзі-зна-
йомі. І помилилася, сторінка дядька Івана містила та-
кож:
• 12 ботів з патріотичними фото, ще 5 з патріотич-
ними дописами;
• 15 знайомих, які роблять по 10+ бездумних поши-
рень текстів зі сміттярок;
• підписки самого Івана на сторінки сміттярок
у фейсбуці.
А отже, стрічка новин дядька рясніла емоціями,
тестами, збором коштів невідомо на що, патріотични-
ми гаслами, рекламою із закликом підписатися на нові
сміттярки, заголовками «Терміново», «Нарешті ста-
30
ла відома правда», «Сенсаційна новина» тощо. У ній

не було жодного реального медіа, хоча на деякі з них
Іван був підписаний. Тобто він їх довго не читав, і фейс
бук перестав показувати їхні тексти.
Звісно, були підписки на сторінки ключових політи-
ків, діючих і минулих.
Сторінка самого дядька на перший погляд нагадува-
ла бота. Лише періодичні особисті фото та коментарі
під ними схиляли вибір у бік людини. Іван то не писав
тижнями, то робив за годину по 5–7 поширень зі сміт-
тярок.
Із цікавості я передивилася з десяток сторінок його
друзів, тих, які реальні. Там була дуже схожа картина.
Мінялись лише тематики. Політику змінювали бджоли,
городина, рецепти, консервація, тести і ще раз тес-
ти. Звісно, у всіх було багато листівок з привітаннями
та мініанекдотами.
Окрема історія фейсбук-месенджер. Серед усіляких
привітань було повно пропозицій «заробити в інтерне-
ті», прохань надіслати 10 гривень, «бо вкрали гаманець»,
і дивних попереджень «система зависла, перезагрузіть
сторінку», «опублікуйте, що все, що ви тут пишете, це
ваша приватна власність» і так далі.
З вайбером було простіше. Дядько Іван спілкувався там

з ріднею та кількома друзями, а ще був у групах свого містеч-
ка і бджолярів. Основним розсадником посилань були група
міста та чат з його добрим другом Миколою.
Микола
Дядько Микола вартий окремої уваги. Йому 82, на ви-

гляд максимум 65. Кремезний, високий, гучний. Усе
життя пропрацював на шахті. Націоналіст до кінчиків
пальців. Саме боротьбі «за все українське» він і присвя-
31
Частина 2
тив себе на пенсії. На цьому вони й зійшлися з дядьком

Іваном. Дружать довго, скільки я себе пам’ятаю.
Микола — повна протилежність Івана щодо інформа-
ції. Для нього вона ділиться на два типи: та, яка за Укра-
їну, і та, що проти. Фейків і маніпуляцій у цій системі
координат немає взагалі. Тільки-но він бачить те, що
хоче побачити, одразу розказує про це всім і завжди як
про факт, що не потребує доказів. Щойно він бачить ін-
формацію, яка не возвеличує Україну або, навіть більше,
може їй нашкодити, включається той самий сценарій,
тільки з купою нецензурних епітетів. Іншими словами,
усе, що читає дядько Микола, те він одразу й поширює.
Раніше цей інформаційний потік обмежувався роз-
мовами вечорами на лавці. Усе змінилося, коли в них
обох з’явився вайбер. Тепер, щойно Микола має хви-
линку, він читає і розсилає десятки посилань. Іван же
читає і намагається аналізувати.
На вихідні я дала дядькові Івану завдання щодо телеба-

чення. Попросила, щоб він написав, які канали дивиться.
Проте, пам’ятаючи пастку вибіркової пам’яті з сайтами, роз-
ширила його список даними з офіційної статистики телепе-
регляду по Західній Україні. У результаті у списку опинилися
фактично всі канали, спростивши й ускладнивши завдання
одночасно.
У неділю у нас відбулася підсумкова телефонна розмова,
приурочена до закінчення аудиту. Наведу по пам’яті її клю-
чові моменти.
Я продемонструвала дядьку зведені результати аналізу,
те, що він реально читає. Промаркувала червоною заливкою
вкрай шкідливі сайти, оранжевою просто шкідливі й зеле-
ною — нормальні. Це була багряна сторінка.
Потім показала ще один зріз з не менш цікавою графікою.
На ній були сайти, на які він заходив одразу на головну сто-
рінку і, орієнтуючись на їхній контент, обирав, що читати.
32
Та ті, куди він заходив за посиланням одразу на статтю. Вони

були розфарбовані в фіолетовий і голубий — кольори ресурсу,
де він їх підчепив, — вайбер і фейсбук.
— Виходить, я сам нічого собі не обирав? Усе вирішили за
мене? — дивувався дядько.
— Чому ти так кажеш? Ти ж сам натискав і переходив.
— ...сам. Виходить, що я повністю віддзеркалюю уподобан-
ня моїх знайомих. Вони мені кидають, я читаю і залипаю
там. А шукати щось інше часу нема, от і виходить те, що ви-
ходить...
— Так і є.
— Почекай, я таки шукаю. В ютубі шукаю. Коли відео якесь
подивлюся, у мене на сторінці одразу купа схожих, от з них
і обираю.
— Це не ти шукаєш, це ютуб тобі підбирає залежно від того,
що ти дивився, — пояснюю я дядьку.
— І тут я нічого не вирішую... Що ж виходить, що всі ці роки
я думав, що вивчаю інформацію, шукаю правду, а все не так?
Виходить, що це мене шукали маніпуляції і вони ж на мене
впливали?
Дядько Іван ще довго бідкався. Було видно, що ця нехитра
статистика остаточно зруйнувала його створюваний роками
образ шукача істини. Та ще так із тріском зруйнувала.
Тоді я боялася, що він розчарується і плюне на все. Надто
безнадійною та діаметрально протилежною виявилася прав-
да. Дядько пропав на кілька днів. Під приводом «нагальних
господарських справ» він переховувався від мене. А в четвер
зранку набрав сам і невпевнено запитав:
— Ти ще не передумала зі мною вовтузитися, раз випадок
такий безнадійний?
Так 23.05.2019 відбувся наш перший урок.
33
Заголовок, на який хочеться клікнути
— От Микола шле мені посилання. Штук 10 в тиждень точ-
но. Усі з новинами. Мені їх що, не відкривати? А якщо там
щось важливе? А якщо він спитає, чи я читав?
— Ти задля чого їх відкриваєш? Щоб інформацію дізнатися
чи Миколу не образити? — цікавлюся я.
— Ну, і те і те…
— От давай проаналізуємо, що Микола надіслав тобі за ос-
танній місяць, — пропоную я.
Подальший вердикт був невтішний для дядька Миколи.
Із 43 посилань 43 були із сайтів-сміттярок найгіршого ґа-
тунку. Усі вони «кричали» до читача заголовками на зразок
«Большая тайная сделка Путина и Трампа: при чём здесь
Джерело: дослідження 2020, «Як не стати овочем» (oksanamoroz.com/report)
34
ВІДСОТКИ
ПРАЦІВНИКІВ ВЕЛИКИХ КОМПАНІЙ

ПУБЛІКУЮТЬ У ФЕЙСБУЦІ ПОСИЛАННЯ
НА САЙТИ-СМІТТЯРКИ
Украина?», «Порошенко срочно вывозит вещи: что происхо-

дит?», «Порошенко — педофіл» і так далі.
— Тобто, не відкриваючи посилання, тільки із самого заго
ловка та назви ресурсу, на якому матеріал опублікований,
можна зрозуміти, що це фейк (брехлива інформація), — по-
яснюю я дядьку Івану.
— Може, ти і можеш, — каже він, — а я ні. Може, й правда
Порошенко речі почав збирати.
— Пам’ятаєш, ми з тобою на Великдень говорили про важ-
ливість першої інформації з незнайомої теми. Наш мозок їй
завжди більше довіряє, ніж усій подальшій. Тобто якщо вона
була фейковою, а далі буде правдива, то не повіриш ти саме
тій, яка коректна. Тому надважливо, щоб перша інформація
була об’єктивна.
Частина 2
— Ну і як я це зрозумію, не прочитавши, що в посиланні?

Щось ти не те говориш! — не вгамовувався дядько Іван.
Насправді магії тут ніякої немає, достатньо трохи підготу-
ватися. Проблема фейків та маніпуляцій — стара й глобальна.
Як і розуміння того, що неспеціалістам з комунікацій важко
розібратися і зорієнтуватися. Тому в усьому світі функціо-
нують так звані журналістські стандарти. Справжні медіа
зобов’язані їх дотримуватися, а це гарантує мінімальну при-
сутність у них некоректної інформації.
Згідно з журналістськими стандартами журналіст має по-
дати інформацію так, щоб аудиторія сама зробила висновок.
Дати всі факти, весь контекст, викласти думки всіх сторін.
Суб’єктивної думки автора там не має бути.
ЖУРНАЛІСТСЬКІ СТАНДАРТИ
Джерело: сайт Інституту масової інформації (cutt.ly/WdM9lgo)
Баланс думок, точок зору — забезпечує всебічність і безсто-

ронність висвітлення події. Під час висвітлення конфлікту необхідно
надати слово та відобразити позиції всіх сторін. При цьому сам
журналіст має бути максимально неупередженим і не маніпулювати
експертною думкою на користь однієї зі сторін.
Оперативність — максимально оперативно та актуально висвіт-
лювати події, проте не на шкоду іншим стандартам.
Достовірність — кожен факт, що подано в матеріалі, мусить
мати ідентифіковане та надійне джерело інформації; ненадійними
джерелами інформації є непідтверджені сторінки в соціальних
мережах або ж джерела, які себе скомпрометували; джерело може
бути анонімне, якщо це суспільно важливий факт, а оприлюднення
джерела може загрожувати його життю, здоров’ю чи професійній
діяльності.
У разі посилання на дослідження необхідно вказувати, хто, де
та коли його провів. Якщо це соціологічне опитування, то також
необхідно вказати число вибірки та максимально допустиму похибку.
36
Перевірка джерел інформації є одним із першочергових за-

вдань журналіста.
Відокремлення фактів від коментарів — і знову журналіст має
бути максимально неупереджений. Усі коментарі власне журналіста
мають бути чітко відокремлені від фактів і коментарів експертів.
Точність — медіа мають поширювати лише правдиву інформацію.
Ненадійність джерела інформації може призвести до поширення неточ-
ної та маніпулятивної інформації, що може зашкодити аудиторії медіа.
Помилки трапляються в усіх, але якщо журналіст і медіа турбу-
ються про власну репутацію, вони зобов’язані спростувати неправ-
диву інформацію, відразу як про це стало відомо. Пропагандисти
не спростовують оманливу інформацію і не вибачаються, журналіс-
ти — зобов’язані це робити.
Повнота:
• у новинах має бути відповідь на питання: що сталося, де
сталося, коли сталося;
• до аналітики додається — чому сталося і до чого це призведе,
а також коментарі експертів;
• до новин на сайтах також має бути написана передісторія,
у якій має бути зазначена передумова події, контекст події
та пояснені складні терміни.
Такий підхід суттєво спрощує життя читачу, проте усклад-

нює самому журналісту й виданню. Особливо у світі, де пе-
реважна більшість псевдомедіа їх не дотримуються та про-
дукують гігабайти емоційного та клікабельного контенту.
От і виходить, що поки один журналіст напише виважений
матеріал згідно зі стандартами, то його нерадиві колеги
опублікують десять.
Зараз основна валюта медіа — аудиторія, кількість пере
глядів їхніх матеріалів. Тому другі перемагають перших
із суттєвим відривом. У стрічках «дядьків іванів» значно біль-
ше брехливої та маніпулятивної інформації, ніж коректної.
— От дивись, — заходжу я на друге коло пояснення, — пам’я-
таєш, ти мені розказував про яблука, як ви із сусідом їх на ба-
37
Частина 2
зарі продавали. Він свої хімією кропив, і від того вони були
одне в одне — красиві і не червиві. А ти свої просто поши-
рював, і вони були зовні непоказні, але корисні та соковиті.
Люди більше в нього купували, велися на зовнішній вигляд,
хоч сусід їх і дорожче продавав. А в тебе купували лише по-
стійні клієнти — ті, хто знає, як ти їх вирощуєш. У підсумку
ти хотів як краще, а заробив менше. Ось так і з інформацією.
— А як мені дізнатися, які медіа «без хімії»? — цікавиться
дядько Іван.
Це питання лежить в основі всієї інформаційної гігієни.
І, як не дивно, на нього є достатньо проста відповідь. Інсти-
тут масової інформації є своєрідним барометром дотри-
мання журналістських стандартів в Україні. Він постійно
моніторить їх дотримання в інтернет-медіа та щокварталь-
но публікує рейтинг тих, які їм відповідають. Тобто кожен
одразу може зрозуміти, які медіа добросовісні, а які ні.
ІНСТИТУТ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Джерело: сайт Інституту масової інформації (cutt.ly/TdM3rRT)
Інститут масової інформації є незалежною неприбутковою недер-

жавною громадською організацією, що діє з 1995 року.
Заснований групою українських та іноземних журналістів.
Фінансується з недержавних фондів і внесків громадян на основі
прозорості, добровільності та порядності.
Не підтримує жодну політичну силу, комерційну компанію чи
державну інституцію та діє виключно в інтересах громадянського
суспільства України і, зокрема, відповідальних журналістів.
Топ-10 об’єктивних всеукраїнських інтернет-медіа

Дані медіа дотримуються журналістських стандартів і не практи-
кують розміщення джинси (матеріали, які мають замовника, проте
не позначені як реклама).
• Український тиждень (tyzhden.ua)
38
• Укрінформ (ukrinform.ua)
• Ліга (liga.net)
• Суспільне новини (suspilne.media)
• Букви (bykvu.com)
• Дзеркало тижня (zn.ua)
• Українська правда (pravda.com.ua)
• Новое время (nv.ua)
• Цензор (censor.net.ua)
• Інтерфакс (interfax.com.ua)
Методологія: за основу взято рейтинг дотримання інтернет-ме-
діа професійних стандартів в 2019–2020 роках. По кожному медіа
виведено середнє значення за період. Виключені медіа, які увійшли
в топ-10 по розміщенню джинси в 2019–2020 роках.
Використано дані Інституту масової інформації (опубліковано
на їхньому сайті). А саме:
• Рейтингу дотримання інтернет-медіа професійних стандартів
на дати 07.03.2019, 12.06.2019, 23.08.2019, 07.11.2019, 11.02.2020,
14.05.2020.
• Моніторингу розміщення джинси в інтернет-медіа на 06.03.2019,
03.07.2019, 05.12.2019, 31.03.2020.
Окрім рейтингу дотримання журналістських стандар-

тів, Інститут масової інформації публікує рейтинг медіа,
які розміщували найбільше джинси (матеріали, які мають
замовника, проте їх не позначено як рекламу). Тобто ма-
теріали були замовні, але людям про це не сказали, видали
за редакційні. Це теж вагоме порушення, яке говорить про
недобросовісність ЗМІ, а отже, є великий ризик підхопити
в ньому інформаційні віруси.
ТОП-10 МЕДІА, ЯКІ РОЗМІЩУЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ ДЖИНСИ
• 112.ua
• Обозреватель
• РБК
39
Частина 2
• Newsone
• Знай.ua
• Уніан
• 24 канал
• Сегодня
• Гордон
• ТСН
Медіа подано в такому порядку: першими ті, які розмістили най-
більше джинси (матеріали, які мають замовника, проте їх не позна-
чено як рекламу).
Для аналізу використовували дані Інституту масової інформації
щодо публікації джинси в інтернет-медіа на 06.03.2019, 03.07.2019,
05.12.2019, 31.03.2020, опубліковані на їхньому сайті.
— Тепер повернімося до посилань, які шле тобі Микола.

Якщо ти постійно читатимеш 3-5 медіа зі списку «тих, що
без хімії», то автоматично будеш в курсі всіх важливих подій.
І коли тобі приходить посилання зі скандальним заголов-
ком «Порошенко — педофіл» і ти бачиш цю новину вперше,
та й назви сайту немає в переліку тих, які дотримуються жур-
налістських стандартів, то можеш її не відкривати. З великою
ймовірністю це фейк чи маніпуляція. Якщо ти читатимеш
новини завжди саме таким чином, то в тебе випрацюється
своєрідний інформаційний трафарет об’єктивної інформації.
— Але ж може бути таке, що ті медіа просто замовчують
інформацію, а якесь невелике — взяло і написало.
— По-перше, конкуренція між медіа за ексклюзив зараз
колосальна, як і коло їхніх інформаторів і джерел. Тільки-но
з’являться реальні факти, які пройдуть перевірку на досто-
вірність — усі ключові медіа про це напишуть. Якщо ж це буде
фейк — не напишуть. По-друге, ті, які ти називаєш «маленькі
медіа», узагалі не є медіа. Це сайти-сміттярки, які пишуть
будь-що, а особливо люблять фейки.
На цьому нашу розмову перервав важливий дзвінок, і ми
домовилися продовжити наступного дня.
40
Сайт як сайт. Чим шкідливі сайти-сміттярки

Наступного дня розпочали з того, на чому закінчили, —
із сайтів-сміттярок. Якщо коротко, то їхня назва буквально
відображає їхню суть. Вони не фільтрують інформацію, там
є все про все. Як і в кожному смітнику, в них можна знайти
щось хороше, яке було викинуто випадково. Проте це рід-
кість, основна маса «з душком».
Сайт-сміттярка — це не медіа. Це сайт, на якому зібрано ін-
формацію з метою заробити на ній якомога більше грошей.
І тут немає жодних обмежень.
Ключовий критерій максимізації заробітку — кількість
аудиторії, яка читає інформацію на сайті. На сайт-сміттярку
люди не заходять напряму (на головну сторінку). Основний
потік аудиторії — це перехід з рекламних банерів на інших
сайтах і кліки на матеріали в ґуґлі.
Відповідно, в основі успіху — популярні теми матеріалів
з емоційними заголовками. Те, на що клікнуть. Усе решта
не важливо, немає жодних обмежень. Від чисельності ау-
диторії сайту залежать рекламні доходи і вартість джинси
(матеріали, які мають замовника, проте їх не позначено як
рекламу).
Сайти-сміттярки
Ось перелік сайтів-сміттярок, які я знайшла в історії пе-
реглядів дядька.
• fayno.org • rg.ru • puer.org.ua

• clikavO.in.ua • news2020.vn.ua • antikor.com.ua
• ukraine-storis.pro • vazhno.net.ua • from-ua.com
• patriotnews.co.ua • bbc-ccnn.com • dialog.ua
• ar25.org • gazetka.today • infa.ua
• proua.com.ua • uanews.co.ua • kompromat1.io
41
Частина 2
• elise.com.ua • bestpost.co.ua • news24ua.com

• 7dniv.info • kraina.biz.ua • newsmir.info
• zaxid.media • graytravel.site • newsonline24.com.ua
• znaj.ua • daily-nov.biz.ua • newspravda.com
• wegg.life • news247.com.ua • politikan.net
• bn24.biz.ua • newsbbc.space • politeka.net
Додам від себе. Більший перелік сміттярок ви знайдете

на сайтах stopfake.online, texty.org.ua, coronafakes.com.
— І що, таких сайтів багато? — дивується дядько Іван.

— Їх переважна більшість. І вони плодяться щодня. Значна
їх кількість входить до сіток сайтів таких самих сміттярок.
Інформація, надрукована на одному, передруковується інши-
ми і замість однієї фейкової новини одразу виходять сотні.
Кожна з них полює на таких, як твій Микола.
— Як це полює?
— Наприклад, більшість з таких сміттярок мають фейсбук-
сторінки. Вони створені та функціонують за тими самими
правилами, що і сайти. Максимізація заробітку через ріст
аудиторії. Кількість підписників таких сторінок вимірю-
ється сотнями тисяч і часто перевищує мільйон. Це суміш
ботів (штучно створені люди у фейсбуці) та аудиторії, яка
була залучена з допомогою реклами на кшталт «Хочеш зни-
ження комуналки — тисни лайк». Те, про що пишуть на таких
сторінках, коротко називають — без гальм.
— Виходить, що Микола це все підчеплює на фейсбуці?
— І не тільки. Сміттярки приділяють велику увагу по-
пуляризації своїх текстів всюди. Роблять все для того,
щоб вони були першими в ґуґлі, розміщують рекламу
зі своїми матеріалами і так далі. Усе це націлено на про-
стих людей, які не розуміють, як усе це працює. Вони ж
і заробляють для них гроші. Кожен твій клік по такому
42
матеріалу — це плюс копійка для таких недобросовісних

сміттярок.
На таких сайтах зазвичай є три типи матеріалів:
Хайповий (дуже популярний, резонансний): спеціальні
люди моніторять, що популярне в інтернеті, і передрукову-
ють такі тексти. Це забезпечує прихід аудиторії.
Джинса (матеріали, які мають замовника, проте їх не по-
значено як рекламу): переважно у форматі чорного піару.
Матеріали-наїзди: сміттярки розміщують їх, щоб «шан
тажувати» об’єкт нападу — заплати, і ми знімемо текст. За-
звичай, сайти-сміттярки функціонують у рамках мережі
з таких сайтів. Коли матеріал знімають з одного ресурсу
мережі, він одразу ж з’являється на іншому. Механізм шан-
тажу включається знову.
ЯК СТВОРИТИ ФЕЙК, У ЯКИЙ ВСІ ПОВІРЯТЬ?
Конструктор, з якого можна скласти будь-яку маніпуляцію:

• Емоційний вступ чи/та заголовок з проблемою, яка зараз
хвилює людей. Поставити запитання, яке у всіх у голові.
• Відповісти на нього так, як хочеться більшості, або дати
загальновідому правду.
• Підкріпити це «зовнішнім авторитетом» або «життєвою
історією» звичайної людини.
• Послатися на «статистику» чи підтримку більшості.
• Попередити про страшні наслідки, якщо у когось будуть інші
думки.
Далі ми пройшлися з дядьком Іваном по десятку сміт-

тярок, матеріали яких пересилав йому Микола. У кожній
аналізували характерні риси, щоб, натрапивши на такий
сайт, знати, на що звертати увагу.
— Дивися, що я зрозумів, — підводить дядько Іван підсум-
ки аналізу, — по-перше, вони всі безхозні, тобто ніде немає
інформації ні про журналістів, ні про редакторів. Тобто від-
43
повідальності за те, що вони пишуть, ніхто не несе. Тепер
зрозуміло, чого таке беззаконня, — піди зрозумій, кого нака-
зувати. По-друге, якщо раптом якийсь матеріал і підписаний
кимось, то зрозуміти, чи це реальна людина, неможливо. Ні
тобі сторінки автора у фейсбуці, ані тобі ґуґл не знаходить
інших його публікацій. По-третє, сміттярки пишуть про все
підряд — від президентів до інопланетян, і все у ствердній
формі, розвішують ярлики, одразу видно, до якого висновку
тебе штовхають і всі дані під це підтасовують.
— Усе так. Є ще два важливі моменти. Емоції — всюди та че-
рез край, у заголовках, підводках, тексті. Усюди хочуть нада-
вити на якийсь людський мозоль, щоб за цією емоційністю
людина менше питань до тексту ставила. І останнє, проте
89
Джерело: дослідження, 2019 (InMind) (cutt.ly/ud2VfNF)

ВІДСОТКІВ
УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ОПИТУВАННЯ

НЕ ЗМОГЛИ РОЗПІЗНАТИ ФЕЙКИ
дуже важливе — це джерела. Для маскування під достовір-

ність їх є достатньо, проте вони не клікабельні, а коли по-
чинаєш шукати їх у ґуґлі, то або не знаходиш, або знаходиш
зовсім інше.
— Я помітив, що вони часто посилаються на якихось екс-
пертів.
— Так, і не тільки сміттярки, а й нормальні медіа. Це теж
маскування сміттярок. Проте експерт експерту різниця.
І між ними не менша прірва, ніж між медіа та сміттяркою.
На цьому ми зробили паузу до понеділка, знову засиділи-
ся далеко за північ.
Частина 2
Хіба бувають «святі» медіа?

— З чого почнемо? Поговоримо про квазіекспертів чи про
те, яких маніпуляцій можна чекати і від нормальних медіа?
— Давай друге, — запропонував дядько Іван, — бо в мене є пи-
тання. Я вихідні шукав відмінності між Українською правдою
та Знай.ua. І, скажу тобі, не все так однозначно. От диви-
ся, з редакцією та з авторством матеріалів усе зрозуміло —
у Знай їх немає. В Української правди є, а часто є і посилання
на фейсбук-сторінки їхніх журналістів — легко побачити, хто
відповідальний за текст. А от далі не так все однозначно.
Якщо структурувати, то заплутали дядька Івана такі два
моменти:
• із заголовками теж плутанина. Так, у Знай багато емоцій,
проте і в Українській правді вони трапляються. Заголовки,
на які хочеться натиснути.
• фактів мало, зате є купа думок експертів.
— Почну з кінця. Підміна фактів думками — одна з найпо-
ширеніших маніпуляцій у медіа. Це тоді, коли роблять нови-
ну з коментаря експерта. Якщо ти хочеш почитати новини,
то варто обирати саме новини, коли є чітко офіційне дже-
рело повідомлення або інформація кореспондента з місця
подій. І щоб це була суха інформація. Щодо заголовків — це
теж типова історія для всіх. Проте нормальні медіа це роб
лять час від часу і по недогляду, а сміттярки постійно. Тому
важливо пам’ятати дві речі. По-перше, яке би не було хоро-
ше видання, ніколи не читати його одне. У твоєму інфор-
маційному трафареті має бути як мінімум три таких медіа,
тоді ти будеш бачити всі ляпи. По-друге, сміттярки тому
і є сміттярки, що в них є все. Вони формують свою стрічку,
збираючи інформацію звідусіль. Популярні тексти з соціаль-
них мереж, ґуґла і з нормальних медіа. Проте ложка меду
не врятує бочку дьогтю.
— Тобто вірити нікому на 100 % не можна? — перепитує
дядько.
46
— Звісно! — кажу я. — Твоя задача зрозуміти, як відрізняти

сміттярки від медіа, і навчитися серед цих медіа обирати
найоб’єктивніші. Читати та порівнювати інформацію в них.
Так імовірність того, що ти натрапиш на фейк, мінімальна.
— А чого взагалі ті сміттярки існують? — допитується дядь-
ко Іван. — Чому їх не заблокують чи заборонять?
— Це інтернет, тут свобода. До того ж не так просто знай-
ти всі сміттярки. Фейсбук і ґуґл їх періодично блокують, бо
люди жаліються на те, що вони пишуть. Але це крапля в морі,
та якщо їх заблокувати, то вони одразу з’являються за іншою
адресою — міняють у назві букву чи додають тире, — пояснюю
я спантеличеному дядькові.
— О, згадав, є ще питання по назві. Я помітив, що більшість
сміттярок називаються дуже схоже з відомими медіа — укра-
їнськими чи світовими. Взяти хоча б те ж BBC-CNN. Доки ти
мені про нього не розказала, я був упевнений, що це пере-
клад реальних Бі-Бі-Сі та Сі-Ен-Ен.
— Це один з прийомів, які вони використовують, щоб за
морочити всім голову. Зазвичай людина не пам’ятає реаль-
ної адреси медіа, і коли бачить схожу назву, то вважає, що це
вона і є. А на те, що дизайни сайтів різні, теж не зважають.
Тому варто зберегти посилання на реальні сайти і не лови-
тися на такі качки.
— Ніби ясно, але треба пробувати, — задумливо сказав
дядько Іван. — Що далі, то більше він розумів, що за «нічого
складного» та «все ясно» стоїть реальна перевірка в щоден-
них бойових практиках.
Ми домовилися, що він день-два ще порозділяє медіа
та сміттярки, і тоді ми продовжимо.
47
Частина 2
Мистецтво заголовка від Бориса Давиденка,

головного редактора видання «Ліга»
Джерело: блог Бориса Давиденка на LIGA.net (cutt.ly/

SdM4KHi)
Заради читача армія працівників приблизно 2000 укра-

їнських інтернет-медіа вишукує актуальні, цікаві, важ-
ливі, шокуючі, корисні новини. Заради читацької уваги
і кліка за посиланням прикрашають, перебільшують,
«підкручують», гіперболізують, загострюють, інтригу-
ють. Одним словом, майстерно працюють із заголовком.
Як результат, заголовки багатьох медіа дуже далекі
від події. Це створює паралельну медійну реальність, де
все категорично, безумовно, критично, жахливо (рідше
прекрасно). А головне — зовсім нереально.
Як це працює?
Вранці до мене «постукав» колега: «Можеш розпо-
вісти подробиці, що у Зеленського вирішили робити
з олігархічним Телекомом?». Я не одразу збагнув за-
питання: Зеленський, телебачення, олігархи... Коли
він пояснив, я досить роздратовано порадив почитати
першоджерело.
Контекст: 13.05.2019 на LIGA.net вийшло інтерв’ю
з радником Володимира Зеленського Олександром Да-
нилюком. Я був присутній при розмові і тому опинився
у співавторах. Данилюк запропонував багато яскравих
і провокативних ідей. Проте він прискіпливо підбирав
слова, а в процесі узгодження інтерв’ю настійно при-
бирав двозначність і невизначеність. Це не допомогло:
у понеділок українське медіаполе заполонили псевдо-
новини щодо цього інтерв’ю.
Цитата інтерв’ю: «Даже если предположить, что
суды высших инстанций это решение поддержат, его
невозможно будет исполнить. Нет практического спо-
48
соба совершить полную реституцию ПриватБанка и

вернуть его предыдущим собственникам. Государство
вложило в банк более 150 млрд гривен. Если происхо-
дит реституция, государство свой взнос забирает. Ка-
питал банка сразу уменьшается на 150 млрд. После чего
Приват не будет соответствовать требованиям Нацбан-
ка и должен быть выведен с рынка».
Заголовки з новин:
• У Зеленського повідомили, що зроблять з Приват
Банком
• Повернути Приват Коломойському неможливо:
банк чекає банкрутство
• У Зеленського вирішили не повертати Приват Банк
навіть за рішенням суду
• Приват Банк не віддамо, а компенсацію заплатять
платники податків, — команда Зеленського
Ще одна цитата з інтерв’ю: «Следующий этап, и это

только мое виденье, — запретить финансовым группам
владеть медиа. Субсидирование каналов на десятки мил-
лионов долларов — это не что иное как цена, которую
платят олигархи за политическое влияние. А оно неиз-
бежно обходится нашим гражданам в тысячи раз дороже.
— Вы предлагаете революцию…
— Я не настаиваю, что это единственный правиль-
ный способ. Но и не воспринимаю позицию, что это
невозможно. Все возможно, если применять интеллект,
а не демагогию».
Заголовки в новинах:
• У Зеленського запропонували заборонити олігархам
володіти медіа
• Соратник Зеленського запропонував заборонити
Коломойському володіти 1+1
49
Частина 2
• Коломойський ризикує залишитися без 1+1. Гучна

заява у Зеленського
• Зеленський заборонить олігархам володіти медіа
І таких заголовків була більшість. При цьому в тексті

багатьох подібних новин — коректний зміст. Проте це
вже не важливо — більшість людей, які побачили по-
дібні заголовки, не пішли за посиланнями і тим більше
не стали читати всі п’ять сторінок інтерв’ю. У людей
просто десь відклалося, що в Зеленського вирішили
не віддавати Приват Коломойському, і в той же час є
(або розробляється) план, як позбавити олігархів те-
левізійної «дубини».
І перше, і друге зовсім не відповідає дійсності.
На жаль. Та кому вже важливо, що там насправді.
Проблема, звісно, не тільки з інтерпретацією відпо-
відей з інтерв’ю Данилюка й не тільки з інтерв’ю. Те ж
медіа практикують з будь-якою подією, заявою, допи-
сом у фейсбуці від лідера громадської думки, знаковою
статтею в українських чи іноземних медіа. І роблять
вони це не через «темники», ідеологію або завдання,
спущене від підступних власників.
Вони це роблять задля того, щоб ґуґл показав їх пер-
шими чи щоб упасти в око читачам соцмереж. Для цьо-
го редактори змагаються в гостроті, категоричності,
«дивовижності», кричущості й т.д. Читачі щедро пла-
тять кліками за редакторську винахідливість — працює
принцип «що гірше, то ліпше».
У підсумку більшість непрофесійних споживачів
новин (тобто майже всі) живуть в Задзеркаллі, дуже
далекому від реальності.
50
Як зрозуміти, що текст брехливий

Це була середа, 29 травня. Дядько Іван добросовісно аналізу-
вав сайти та завалював мене точковими питаннями в месе-
нджері. А потім констатував:
— Усе, ніби з цим розібрався! Давай далі.
А далі було складніше: як із самої суті тексту зрозуміти,
що це маніпуляція. Індустрія маніпуляторів не стоїть на міс-
ці, і постійно з’являються все нові сміттярки, а старі дедалі
вправніше маскуються під медіа. Це й стало наступною те-
мою нашого уроку.
— Найпростіше з новинами. Еталонна структура їхньої
подачі на Українській правді. Вона ж наочно показує обов’яз-
кові елементи самого тексту новини.
Текст новини на Українській правді Мої коментарі

від 6 травня 2020 року
Саакашвілі каже, Заголовок

що працюватиме у Нацраді реформ нейтральний
та просто констатує
факт. Немає жодних
оцінок — хороша це
новина чи ні.
Колишній президент Грузії та екскерівник Чітко вказано

Одеської обласної державної адміністрації джерело цієї
Міхеіл Саакашвілі заявив, що його мають інформації. Можна
призначити головою виконавчого комітету на нього перейти
Національної ради реформ. та переконатися
Джерело: коментар Саакашвілі DW.com в наявності цієї
Пряма мова Саакашвілі на прохання інформації.
підтвердити, чи його мають призначити
секретарем Національної ради реформ:
«Головою виконавчого комітету,
а не секретарем».
51
Частина 2

Деталі: при цьому він не зміг назвати точну Додаткова

дату свого призначення на посаду. інформація, яка
На сайті глави держави вказується, що рада пояснює читачу
є «спеціальним консультативно-дорадчим суть посади.
органом при президентові України з питань Відразу вказано
стратегічного планування, узгодження джерело, звідки цю
позицій щодо впровадження в Україні єдиної інформацію взято.
державної політики реформ та їх реалізації»,
і що її склад затверджує президент.
Що було раніше: 30 квітня голова фракції Якщо якась новина

«Слуга народу» Давид Арахамія заявив, не перша по темі,
що для колишнього президента Грузії а їй щось передувало,
та екскерівника Одеської обласної державної обов’язково подають
адміністрації Міхеіла Саакашвілі знайшли контекст. Читач має
інший формат роботи в українській владі, розуміти хронологію
але відмовився говорити, про яку саме та загальну картину
посаду йдеться. подій.
Передісторія: Якщо людина /

У липні 2017 року Петро Порошенко подія / організація,
позбавив колишнього президента Грузії про яку йдеться
та колишнього керівника Одеської обласної в новині, має історію,
держадміністрації Міхеіла Саакашвілі то наприкінці
українського громадянства, після чого його наводять історичні
видворили до Польщі. факти (не оцінки,
У травні 2019 року Зеленський повернув а саме факти).
Саакашвілі громадянство України.
22 квітня 2020 року стало відомо, що
Зеленський запропонував йому посаду
віцепрем’єра з реформ – і Саакашвілі
погодився. Однак у Грузії заявили, що вони
досі вимагають екстрадиції Саакашвілі,
тож його призначення в український уряд
погіршить відносини з Україною. Також
52

там готові були відкликати посла з України.

Крім того, Саакашвілі не вдалося зразу
переконати більшість фракції «Слуга
народу» проголосувати за його призначення
віцепрем’єром.
Згодом Саакашвілі говорив депутатам уже
про позицію радника Зеленського.
— От тобі наочна ілюстрація того, як має працювати об’єк-

тивна журналістика, — пояснюю я дядьку Івану. — Перед то-
бою розкладають все, що стосується новини. Так, щоб ти міг
зробити свої висновки й було зручно перевірити факти. Все
на виду, нічого не приховано. Якщо ж не вистачає якогось
пазлу, це перший дзвіночок задуматися про маніпулятив-
ність.
Що ж стосується сміттярок, то новини в них формуються
зовсім інакше.
Текст новини на сайті-сміттярці Мої коментарі
Супрун вирішила «провчити» Зеленського Заголовок

за провал реформи і поплатилася: «Чемодан, емоційний і містить
вокзал, Мічиган» твердження. Тобто
Одкровення ексміністра не оцінили новина одразу
нав’язує свою
оцінку заяви Супрун.
Колишній міністр охорони здоров’я України Перша частина

Уляна Супрун розкритикувала рішення влади новини містить
переглянути медичну реформу, автором якої уривки з допису
вона була. Супрун. Тут же
Як передає Politeka.net, відповідний допис наведено скрін
вона опублікувала на своїй сторінці в фейсбуці. самого матеріалу.
53
Частина 2
«Називати “поліпшенням реформи” Ніби все за

боязкий крок у минуле — це означає правилами — є факт
брехати і зневажати всіх українців, в тому (допис у фейсбуці),
числі медиків, які заслуговують гідної він і наведений
і справедливої винагороди за свою роботу», — у новині.
зазначила вона.
Вона висловила думку, що на сьогоднішній
день і президент Володимир Зеленський,
і «Слуги народу» захищають виключно власні
політичні інтереси і «статус-кво давно діють
у регіонах медичних еліт і фармацевтичної
мафії».
«Медикам — зрівнялівку і рабство,
пацієнтам — страх, страждання і смерть,
Зеленському і Ко — закордонні клініки і високі
рейтинги. Українцям пора дорослішати,
вимикати телевізор і розуміти наслідки
власних рішень»,— додала ексміністерка.
Але таку палку промову українці не оцінили, Це класична підміна

вказавши на те, що навіть медики виступають фактів думками.
проти «реформ Супрун». Наводяться
«Так закрийте вже свою хлібо**зку, пані спеціально підібрані
Супрун. Давайте громадяни України будуть коментарі з-під
вирішувати, що робити, а не ви, гастролерка, допису Супрун.
з поставленим завданням скоротити Усі вони одної
населення країни», «Лікарі проти реформи, тональності
ЛІКАРІ! Так що не треба писати нісенітницю та підводять читача
про рабство лікарів. Думається, що їм краще до думки — українці
знати. Їдьте вже до себе додому, в США, проти.
і не лізьте сюди зі своїми ідіотськими ідеями», Натомість немає:
«Чемодан, вокзал... На всі чотири сторони! • ні альтернативних
Проводьте ваші реформи в США, Канаді або думок українців
яке там у вас громадянство? Ми тут самі • ні перевірки
розберемося». на «бот/не бот»
«У вбивці ще вистачає совісті говорити про тих, чиї коментарі
охорону здоров’я, яку вона зруйнувала? процитовані
54
Сиділа б краще мовчки в своєму рідному • ні думок експертів

Мічигані та молила Бога, щоб люди • ні офіційної
пробачили все, що вона наробила», «Я позиції
щиро сподіваюся, Уляно, що вас зловлять • ні контексту, чому
радикали, посадять в клітку і на кораблі, ну, ця заява з’явилася
щоб подовше плисти, відправлять до чортів
собачих в Америку, а ще краще на Північний
полюс, там експерименти будете на ведмедях
проводити...» — писали в мережі.
Це типовий приклад маніпулятивної новини. Коли реаль-

ний факт (допис Супрун) викривляють у потрібному руслі,
не даючи читачеві ні найменшого шансу зорієнтуватися
та побачити альтернативну думку.
Програма — помічник в розпізнаванні фейків
Відразу попереджу, вам може бути заскладно встано-

вити цю програму самостійно. Якщо так, зверніться
за допомогою до тих, хто з комп’ютером на «ти».
Є така програмка Фейкогриз (ви її можете знайти
тут: fgz.texty.org). Більшість сміттярок і маніпуляцій
у медіа вона позначає жовтою полоскою.
Проте тільки на нього не можна надіятися. Сміттяр-
ки часто міняють домени, і Фейкогриз за ними не всти-
гає. Тому його можна використовувати лише як один
з інструментів, проте не основний.
З іншими форматами (аналітичні статті, інтерв’ю) дуже

схожа ситуація. Вони теж мають дати читачу всю інформа-
цію, розкласти її по полицях, щоб він сам зробив висновки.
Тут ще більшу вагу відіграють експерти та їхні коментарі.
55
Частина 2
— Завтра я тобі розкажу про експертів та як виводити їх

на чисту воду. А поки давай перевіримо, як ти зрозумів про
медіа та сміттярки, і зіграємо в гру. Texty створили круту
гру «Маніпулятор» (ви її можете знайти тут: texty.org.ua/d/
manipulator-game/). Вона саме про це. Це набір типових трю-
ків, які використовують сміттярки, щоб, з одного боку, за-
лучити максимум аудиторії та заробити грошей, з іншого —
не дати шансу правоохоронцям і цифровим платформам
заблокувати їхню роботу.
Ще з пів години я показувала дядьку Івану, як все працює,
і коли він зрозумів, відключилася. Він так втягнувся, що про-
грав два дні поспіль.
56
Зараз тих експертів розвелося.

Як зрозуміти, хто є хто?
Це був перший урок, на якому дядька Івана переповнював
оптимізм. Йому дуже сподобалася гра і те, що вона ілюстру-
вала: як емоційний заголовок чи інший маніпулятивний
трюк збільшує аудиторію видання.
Дядько гордо звітував про свої досягнення і, щоб показати,
який він тепер спец по сміттярках, відкривав один за одним
сайти й розповідав, як насправді все організовано. У душі я
раділа — це були перші результати навчання!
Проте на нас чекала важлива і складна тема, цим я і пе-
рервала його ейфорію.
— Ти вже знаєш, що майже кожне видання друкує не лише
редакційні матеріали, а й суб’єктивні думки окремих людей.
Перші мають бути чітко витримані в журналістських стан-
дартах, на другі ця вимога не поширюється. Тому їх розмі-
щують у спеціальних розділах — блоги, колонки, думки і так
далі. Усі матеріали мають автора, і саме він несе за них від-
повідальність, а не редакція медіа. Звісно, є попередня мо-
дерація, і фахівець видання перечитує їх перед публікацією.
Але тільки для того, щоб профільтрувати щодо актуальності
теми, якості експертизи та тексту. Звісно, якщо ти захочеш
розмістити матеріал про те, як тебе викрали інопланетяни, —
редактор цього не пропустить. А опублікувати свій прогноз
курсу долара на рік ти зможеш, тільки якщо доведеш свою
фаховість з цього питання.
— Тобто тут можуть бути фейки?
— Так. Це територія суб’єктивізму. Це не означає, що ці
тексти не варто читати. Варто, проте тут дещо інші критерії
фільтрації матеріалів. Проте теж все починається з джерела.
В даному випадку — це автор тексту. Проаналізувавши його,
ти зрозумієш, чого очікувати — фейка чи експертної думки.
Як перевірити експерта:
57
Частина 2
• Зрозуміти, у чому він експерт, і порівняти з темою мате-

ріалів, на які він пише. Часто експерти в гонитві за піаром
пишуть на теми не за своїм фахом, обираючи ті, які зараз
на піку популярності. Так, фінансист стає вірусологом.
• Знайти його в фейсбуці та ґуґлі, почитати попередні ма-
теріали.
• Звірити з базою псевдоекспертів (texty.org.ua/d/socio/
#people). У ній акумульовано тих, які були спіймані на ма-
ніпуляціях чи поширенні фейків.
• Подивитися, у яких ЗМІ його друкують. Медіа також за-
цікавлені, щоб у них друкувалися реальні, а не фейкові
експерти. Тому зазвичай вони самі роблять перевірки, пе-
релічені вище. Проте бувають і винятки, тому додаткова
самостійна перевірка не завадить. Довіряй, але перевіряй.
Дядько вхопився за магічну пігулку бази псевдоекспертів
і повністю занурився в її вивчення. Мене ж відволікли тер-
міновим завданням від клієнта, і урок ми закінчили раніше,
ніж планували. Хоча основне встигли пройти.
Я пішов купувати долар

Ця історія добре ілюструє наслідки сліпої віри в експертні
думки. Хоча вона в своїй хронології забігає далеко наперед,
приведу її зараз.
Як ви вже знаєте, дядько Іван достатньо сильно обпікся
на кризі-2008, тоді він спокусився на максимальні ставки за
депозитами та їхню красиву рекламу. Прогорів у кожному
з банків. Довго рятував кошти через Фонд гарантування
вкладів і, врешті, зарікся коли-небудь мати справу з банка-
ми. Так, звісно, картка в нього є, проте туди приходить лише
пенсія, яку він майже одразу знімає та кладе «в матрац».
Такий спосіб заощаджень змушує щоразу вирішувати
іншу фінансову проблему — долар / гривня / євро. Дядькова
поведінка достатньо типова — курс росте, він панікує та ску-
повує, курс падає — він панікує та продає долари.
58
У нас із ним були сотні розмов на цю тему. Щоразу, коли

курс коливався, він телефонував мені з незмінним запитан-
ням «Що робити?». І в результаті робив по-своєму, паніка
переважала раціональні аргументи.
Попри віру дядька Івана в Зеленського, хвиля скепсису
щодо курсу долара після виборів дісталася і до нього.
На початку літа курс дійсно виріс до понад 27 гривень за
долар. Звісно, дядько пішов і на всю пенсію купив долари.
— Я урвав за 26,8. Зекономив 20 копійок на кожному дола-
рі! — вихвалявся він.
Проте його радість була коротка. Курс почав падати і па-
дати. Допоки не зафіксувався в коридорі 25–26 гривень за
долар. Фактично щодня дядько розраховував утрати при-
йнятого рішення. Наступні пенсії він не чіпав і прискіпливо
вчитувався в прогнози експертів (базове навчання ми тоді
вже закінчили, він умів їх фільтрувати).
До жовтня в нього накопичилося 10 000 гривень, і вони
йому муляли. Віру в Зеленського він потроху втрачав,
а з нею і перспективи побачити долар по 20 гривень. Отже,
завдання зводилося до того, щоб зрозуміти, коли буде дно,
і купувати долари. Звісно, ця проблема турбувала не одного
дядька Івана, порад від експертів була купа. Начитавшись
їх, на початку жовтня дядько купив долар по 25 і дуже цьо-
му радів. Проте недовго. Через місяць курс почав стрімко
знижуватися і на новорічні свята наблизився до 23. Дядька
охопив розпач.
— От як так? Я ж читаю нефейкових експертів? Ти ж сама
казала, що вони адекватні. Їх Українська правда та Новое
время друкують. Куди вони дивляться? Куди ти дивишся?
— Експерти не боги, а на курс долара впливає безліч чин-
ників. Експерти дають свій прогноз, але це лише прогноз,
тобто може справдитися, а може й ні. До того ж курс долара —
це психологічний інструмент у руках політиків. На ньому
найпростіше проілюструвати успішність своєї роботи — до-
лар падає / гривня зміцнюється, отже, в економіці все супер.
59
Частина 2
Ми ще посперечались якийсь час і розійшлися кожен при

своєму. Не можна врятувати людину, якщо вона сама цього
не хоче, — це було про дядька Івана та долар.
Потім був січень і так звані плівки Гончарука. Колишній
прем’єр-міністр на нараді з керівництвом Національного
банку та Міністерства фінансів обговорював цю саму про-
блему та штучність її створення. Тобто те саме, що я нама-
галася пояснити дядьку, тільки іншими словами.
Дядько Іван подзвонив мені через день після їхнього оп-
рилюднення.
— Тепер я, здається, зрозумів. Експертів слухай, а свій ро-
зум май. Які б хороші експерти не були, все одно достеменно
всього не знають.
Ці слова дядька Івана і є найкращим резюме уроку про
експертів. Вони діляться з читачами своїми думками
та висновками. Проте відповідальність за їхнє застосування
на практиці лежить на нас самих. Якщо ти сам не спеціаліст,
то і сто експертів своїми блогами не зроблять з тебе фахово-
го фінансиста. Тож читати треба, а от чи діяти?
З телебаченням усе просто

Це був наш перший літній урок — п онеділок, 3 червня.
На кожному з попередніх дядько чіплявся за приклади з те-
лебачення. Незважаючи на те що з технікою дядько Іван був
на «ти», щовечора він незмінно сидів у телевізорі, не в серіа
лах, а саме в політичних програмах. Причина була та сама —
потрібно все вивчити, щоб розібратися.
Усі наші уроки відбувалися у вечірній час і відгризали до-
бру частку від телеперегляду дядька Івана. Якщо ви думаєте,
що від цього він став дивитися телевізор менше, то ні. Нови-
ни він надолужував зранку, а політичні ток-шоу додивлявся
на ютубі.
Проте навчання не було даремне, дядько почав запитува-
ти «в лоб»:
60
— А чого це на 112-му каналі завжди одні й ті самі експерти,

а на каналі 1+1 зовсім інші? І там і там кажуть, що вони най-
най.
— На одних телеканалах розказують про одні новини,
на інших про зовсім інші. Це нормально?
— А це правда, що Прямий канал Порошенків? — так і сипа-
лися з дядька безліч запитань.
Одним словом, настав час розібратися з тим, як працюють
і маніпулюють телеканали.
— Нині інформації море. Вона всюди. Можна знайти будь-
що за лічені хвилини, — розпочала я здалеку. — Усе це безко-
штовно. Максимум, за що доводиться платити, — це опера-
торам, які забезпечують трансляцію десятків телеканалів,
та інтернет-провайдерам. При цьому щороку шоу, серіалів
і десятків інших форматів стає дедалі більше. А вони стають
все красивішими. Усе це коштує грошей. Великих грошей.
Проте глядач за це не платить.
— Звідки ж тоді гроші? З реклами? — цікавиться дядько.
— Давай для початку зорієнтуємося в цифрах. Щомісячно
на утримання інформаційного телеканалу витрачається від
300 000 доларів США. Через рекламу вони перекривають
лише частину. Решта — це дотації власників.
УКРАЇНСЬКІ МЕДІА ЗБИТКОВІ
Джерело: сайт nv.ua (https://cutt.ly/tdM62jd)
«Україна — ледь не єдина країна в Європі, де переважна більшість

приватних ЗМІ є збитковими».
ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО, Голова комітету Верховної Ради з питань
гуманітарної та інформаційної політики. Ексгендиректор
медіахолдингу «1+1».
Це офіційна статистика. Українські медіа збиткові. І так

було завжди. Проте вони продовжують розвиватися, ви-
61
Частина 2
пускати нові шоу, програми. Звідки гроші — від тих, кому

потрібна їхня аудиторія.
Інформація — це такий самий товар, як і все інше. Вона
має свою ціну. Якщо за неї не платимо ми, платить хтось
інший.
Тобто те, на що ми спираємося, використовуємо у при-
йнятті рішень, кимось оплачено. А чому цей «хтось» пла-
тить? Він меценат чи благодійник? Ні. Він просто хоче, щоб
ви робили те, що потрібно йому.
Україна не унікальний випадок. Так інформація працює
у всіх демократіях. Від рішення більшості залежить при-
йняття ключових рішень у країні. Є багато людей, які цей
вибір хочуть контролювати.
У світі з цим борються, створюючи сильні державні ка-
нали, які фінансують самі глядачі. Так, наприклад, працює
Бі-Бі-Сі. Тобто навіть Бі-Бі-Сі не вистачає рекламних грошей,
їм потрібні додаткові — і за це платять люди.
І так у багатьох європейських країнах, у них є свої суспіль-
ні медіа. За ці канали платять абонплату мешканці країни.
І ці канали працюють не для того, щоб мати більше реклами
чи покровителів, а для того, щоб задовольняти потреби саме
аудиторії.
— Звісно, ти знаєш, що українські телеканали належать
олігархам. Власне, олігарх — це людина, яка має медійні ва-
желі впливу. Наразі найбільше впливають на думку україн-
ців Коломойський, Пінчук, Ахметов, Фірташ і Льовочкін. І пи-
тання не в кількості каналів, які їм належать, а в масштабах
уваги, яку їм вдалося отримати.
62
КОМУ НАЛЕЖАТЬ УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕКАНАЛИ

(ДАНІ НА 25.06.2019)
Джерело: Цензор.net (cutt.ly/vdM655K)
Телеканал Власник
ICTV Віктор Пінчук
СТБ Віктор Пінчук
Новий Віктор Пінчук
M1 Віктор Пінчук
Оце Віктор Пінчук
M2 Віктор Пінчук
1+1 Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
2+2 Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
ТЕТ Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
Плюс Плюс Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
Бігуді Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
1+1 International Ігор Коломойський, Ігор Суркіс
Україна Рінат Ахметов
Україна 24 Рінат Ахметов
НЛО ТВ Рінат Ахметов
Індіго Рінат Ахметов
Футбол 1 Рінат Ахметов
Футбол 2 Рінат Ахметов
Інтер Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
НТН Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
К1 Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
Мега Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
Ентер фільм Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
63
Частина 2
Телеканал Власник
Піксель Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
К2 Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
zoom Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
Інтер+ Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін
Телеканал 112 Тарас Козак (Віктор Медведчук)
NewsOne Тарас Козак (Віктор Медведчук)
ZIK Тарас Козак (Віктор Медведчук)
5 Канал Петро Порошенко
Прямий Володимир Макеєнко (Петро Порошенко)
НАШ Євген Мураєв (канал записано на його батька)
Еспресо TV 75% — Іван Жеваго (син олігарха Жеваго),
22,5% — Лариса Княжицька (дружина нардепа
Княжицького)
Телеканал 24 Мер Львова Андрій Садовий (записано на дружину
Катерину)
Громадське Громадська організація
UA: Перший Держава
Математика олігархів щодо каналів така: популярними

шоу і програмами вони нарощують хороший рейтинг каналу,
а хороший рейтинг дає вплив (кількість людей, які постійно
його дивляться). Проте цей вплив здебільшого реалізується
не через шоу чи розважальні програми. А через випуски но-
вин та політичні шоу. Тобто на каналах 90 % розважального
контенту, а 10 % такого, що впливає на думки. І олігарх може
і не постійно задіювати ці 10 %, але тоді, коли треба, він ви-
користовує канал на повну. І ми всі будемо жертвами.
— Тобто, дивлячись інформаційні програми, ти дивишся
на події в країні очима олігарха, — продовжую пояснювати
дядьку. — Ти бачиш не об’єктивну картину того, що відбува-
64
ється насправді, а те, що він хоче тобі показати. Щось прихо-

вати, інше підсилити, на чомусь акцентувати увагу і так далі.
І так, відверті фейки теж трапляються.
— Виходить, що потрібно знати, чий це канал, і тоді все
стає на свої місця? Але що мені дає, якщо я знаю, що теле-
канал «Україна» належить Ахметову? Як мені зрозуміти,
де він мною маніпулює? — запитує спантеличено дядько
Іван.
— Тут все так само, як і з інтернет-медіа — допомагає ін-
формаційний трафарет, коли ти насамперед читаєш об’єк-
тивні медіа, розумієш реальні новини та їхню суть. Після
цього можна сміливо включати будь-який канал, але не забу-
вати, що він може транслювати викривлену картинку. Отож
по всіх значимих сюжетах і заявах звірятися з інформацій-
ним трафаретом. Так ти чітко бачитимеш, до яких висновків
тебе підштовхує той чи той телеканал.
— Хм, не впевнений, що на практиці воно так просто, як
ти кажеш.
— Давай спробуємо, — пропоную я. — Сьогодні у нас понеді-
лок, давай до середи ти спробуєш визначити викривлення
кожного каналу, який дивишся.
На цьому ми й розійшлися. Дядько Іван буквально пропав
на ці два дні — не писав і не телефонував. Я навіть розгуби-
лася, бо або все зрозуміло, або навпаки. Проте переживання
були даремні.
— Я все зрозумів! — випалив він, тільки-но запрацював
Zoom. — З телебаченням усе набагато простіше, ніж із сайта-
ми. Це дуже схоже з тим, як у всьому при совєтах розбирався.
Чітко зрозуміло, хто замовляє музику. Я читаю нормальні
сайти і розумію, що та як. Плюс орієнтуюсь у тому, який по-
літик за що ратує — хто за Україну, а хто проти. На каналах
Медведчука чітко гнуть проросійську лінію і нейтрально-по-
зитивно поки ставляться до Зеленського, звісно, топлять
Порошенка. На 1+1 все в Зеленському та «Слузі народу». Все
просто!
65
— Почекай радіти, — кажу я. — А що ти робитимеш, якщо
йтиметься про складне питання? Наприклад, земельна ре-
форма чи медична. Тут уже не застосуєш шкалу «ти за Укра-
їну чи проти».
Дядько Іван затих, і я почала розповідь про закулісся те-
леканалів.
Як маніпулюють політичні та новинні програми

Усі канали, які дивився дядько, ділилися на два типи — ін-
формаційні та загальні. У перших переважав політичний
контент і не було жодних розважальних форматів чи філь-
мів, у других було все з переліченого. Хоча і загальні канали
для Івана були як інформаційні, він ігнорував усе, що не сто-
68
Джерело: дослідження, 2019 (InMind), (cutt.ly/5d2Mvje)

ВІДСОТКІВ
УКРАЇНЦІВ ДІЗНАЮТЬСЯ НОВИНИ

З СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ. ТАМ СУБ'ЄКТИВНА
ІНФОРМАЦІЯ
сувалося держави та її майбутнього. Зрідка він усе ж дивився

якийсь художній фільм і, звісно, передивився «Слугу народу».
В Україні бум інформаційних каналів. Усі вони працюють
оперативно, майже цілий день у них свіжі новини, експерти.
Це і породило їхню проблему. Щоб наповнювати ефіри про-
тягом дня, їм постійно потрібні нові гості. Хороших експер-
тів одиниці, і вони всі мають роботу, і вона полягає не в тому,
щоб щоденно виступати на ефірах. Тому їх часто заміняють
людьми, які просто піаряться. Вони з радістю відповідають
на всі питання, більшість з яких далекі від сфери їхньої ком-
петенції.
— Як таке може бути? Це ж телебачення! Туди аби кого
не візьмуть! Людина має багато чого досягти, довести свою
винятковість, тоді її можуть запросити.
Частина 2
— Так було в аналогові часи з кількома каналами на всю

країну. Зараз їх із пів сотні. І кожному потрібні «говорящі
голови». Тобто одночасно в ефірі всіх каналів мають бути
десятки експертів і вони мають змінюватися 1–2 рази на го-
дину. Це кілька сотень на день. Додай до цього те, що нови-
ни протягом дня однакові. Тобто одночасно всім каналам
потрібні політологи, чи фінансисти, чи міжнародники, чи
лікарі і так далі. Звісно, їх не знайти в такій кількості. Лю-
дина має не тільки бути спеціалістом, а й уміти говорити
на камеру — просто та по суті. От і беруть тих, які є, які по-
годжуються. Сьогодні вони політологи, завтра фінансисти,
післязавтра експерти з медичної реформи.
— Виходить, що вони такі ж експерти, як і я? — розчаровано
перепитує дядько Іван.
— Здебільшого так і є. І не забувай ще про одну важливу
річ. Експерти — це один з головних інструментів виконання
реальної інформаційної політики каналів. Саме вони дають
оцінку явищам і подіям. Глядач звик не вірити політикам
і людям при владі, а от експертам вірять охоче. От всі необ-
хідні власникам медіа тези вони і транслюють, підштовху-
ють людей до потрібних висновків.
На кожному каналі є свій постійний пул експертів. Цей
кістяк ситуативно доповнюють іншими, зазвичай вони
не мають жодного стосунку до темників каналів.
На новинних каналах і у випусках новин загальнонаціо
нальних каналів дуже поширена маніпуляція — підміна
фактів думками. Це коли в студії певний експерт розповідає
про тему чи новину і одразу дає свою оцінку. Це дуже небез
печно, бо таким чином факт підмінюють чиєюсь думкою.
Дуже часто ці експерти працюють на когось, тому їхні думки
просто вводять вас в оману.
68
База псевдосоціологів, аналітиків, піарників
Джерело: база складена ТЕКСТИ та розміщена на їхньо-

му сайті texty.org.ua (cutt.ly/4d1w6Sd)
В Україні працює не більше десяти авторитетних

служб, спроможних здійснити якісне та достовірне
всеукраїнське опитування громадської думки. Коли
політиків не влаштовують правдиві результати, вони
через спеціальні псевдосоціологічні служби оприлюд-
нюють вигідні для себе рейтинги. Це потрібно для того,
щоб набрати додаткові голоси на виборах.
ТЕКСТИ півроку виявляли всіх фальшивих соціо-
логів, тобто людей, які за гроші вигадують «рейтинги»
політиків і з розумним виглядом оприлюднюють свої
«дослідження». Вивчали історії таких «соціологічних»
заяв, а також те, хто їх озвучував, і, зрештою, зібрали
базу з датами та посиланнями.
Зараз у базі зібрано дані про 102 псевдосоціологічні
служби і 191 прихованого піарника, які оприлюдню-
вали або коментували сумнівні результати протягом
останніх 15 років. По кожному з них надається довідка
та історія їхньої діяльності.
Досліджуючи фальшиву соціологію, ТЕКСТИ розко-
пали тільки невелику частину «спільноти», яка профе-
сійно спотворює реальність, придумує й озвучує смисли,
вигідні замовникам. Зараз, коли в країні свобода й віль-
ні вибори, саме ці люди разом з олігархічними теле
каналами, де вони постійні гості, спантеличують країну,
заводять громадську думку на вигідні олігархам манівці.
Перед виборами в українських медіа виринають де-
сятки раніше невідомих соціологічних служб і прихо-
ваних піарників.
Вони придумують собі гучні назви і часто «зі стелі»
малюють потрібні рейтинги клієнтам. За останні роки
69
Частина 2
утворився цілий ринок таких сумнівних служб. Реальні

опитування визнаних фірм тонуть у хвилях брехні.
Політтехнологи вважають, що виборець не хоче го-
лосувати за того, хто має мало шансів пройти, тому
потрібно створювати ілюзію. І тут напохваті фальшиві
соціологи. Їхню брехню масово тиражують медіа, част-
ково через непрофесійність, частково за гроші.
Випуски новин на каналах теж постійно змагаються за

рейтинги. Для того щоб новини були популярніші — їх роб
лять емоційними. Канали використовують принцип 6С:
Скандали, Сенсації, Страх, Смерть, Секс, Сміх. Тобто новини
перетворюють на шоу. Це заважає людині правильно сприй-
мати інформацію. Новини мають чітко передавати вам ін-
формацію, а висновки ви мусите зробити самі. Але новини
на українських телеканалах часто нав’язують емоції та чужі
думки.
Розслідування на олігархічних каналах — це прямий ін-
струмент олігарха. Їх роблять для залякування чи знищення
опонентів. Паразитують на іміджі розслідувань незалежних
журналістів.
Ось чотири ключові маніпуляції телебачення:
• Замовчування — окремі події чи людей просто не згаду-
ють в ефірах каналу. Оскільки вся його робота спрямована
на те, щоб максимально утримати увагу людини на ньому
одному, то брак чогось і викривляє інформаційне поле
людини. Як мінімум зменшує вагу цієї людини чи по-
дії або і взагалі глядачі не знають, що вона є. Жодні інші
медіа не можуть застосовувати цей інструмент так само
ефективно.
• Викривлення, зокрема й висміювання, клеймування —
подання інформації в одному і чіткому забарвленні. Цей
інструмент витікає з попереднього. Це можна просте-
жити на прикладі політиків — на одних каналах хвалять
одних, на інших — інших. Хоча їхні дії ті самі.
70
• Псевдонародна думка — один із ключових інструментів

політичних програм. У студії є люди, які голосують, та /
або глядачі голосують дистанційно. Усе це має пояснити,
як ставитися до сказаного в студії. Пряма маніпуляція,
а не соціологія.
• Спрощення всього — людина не має думати, тоді нею про-
стіше маніпулювати. Звісно, тепер за спрощення відпо-
відає інтернет, проте телебачення було першим у цьому.
Під гаслом того, що людям потрібно все розказати й роз-
тлумачити на пальцях, замовчували факти, контекст,
і вже через кілька повторних пояснень люди не розуміли
реальних процесів, знаючи лише про вершину айсберга.
Усе це може нагнітати чи возвеличувати, виконувати сот-
ні різних завдань, які ставить власник каналу. Нагнітання —
домінування в ефірі негативної інформації з емоційними
оцінками.
— От знову — просто звучить, а думаю, що на практиці ох як
важко зрозуміти. Давай я повивчаю і вернусь із питаннями.
На цьому і зійшлися. Дядько Іван пропав до кінця тижня
і лише ввечері в неділю написав, що ніби розібрався.
Дев’ять найпоширеніших маніпуляцій

Під час всього навчання дядько часто провалювався у філо-
софські площини. Якщо відкинути відверто конспірологічні
теорії, то залишиться одна — як працює маніпуляція.
Наведу тут найтиповіші зразки, на основі яких форму-
ються маніпуляції. Їх часто застосовують саме в масштабних
темах. Наприклад, у взаємовідносинах з Росією.
Із всіх класифікацій, мені найбільш імпонує та, яку при-
писують Ноаму Хомскі, хоча він її не складав. Проте саме
вона просто пояснює базові маніпуляції, які нас оточують
чи не щодня.
1. Відволікання уваги людей від важливих проблем і рі-
шень, прийнятих політичними та економічними правля-
71
Частина 2
чими колами. Для цього інформаційний простір напов-

нюють купою дрібних і незначних повідомлень.
Прийом відволікання уваги особливо дієвий для того,
щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі
знання у сфері сучасних філософських течій, передової
науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики.
Натомість інформаційний простір наповнюють нови-
нами спорту, шоу-бізнесу, містики та інших тем, які звер-
таються до людських інстинктів: від еротики до жорсткої
порнографії і від побутових мильних сюжетів до сумнів-
них способів легкої і швидкої наживи.
2. Проблема — реакція — рішення. Створюють проблему,
якусь ситуацію, спрямовану на те, щоб викликати серед
населення таку реакцію, щоб воно само захотіло вжиття
заходів, які необхідні правлячим колам.
Наприклад, можуть допустити розкручування спіралі
насильства в містах або організувати криваві теракти
для того, щоб громадяни захотіли прийняття законів про
посилення заходів безпеки та проведення політики, що
придушує громадянські свободи.
3. Поступовість чи відстрочка виконання. Щоб домогти-
ся прийняття будь-якого непопулярного закону, досить
впроваджувати його поступово, день за днем, рік за роком.
Замість того щоб одномоментно впровадити щось
«болюче і необхідне», можна домогтися згоди громадян
на його здійснення в майбутньому. Значно простіше по-
годитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж у сього-
денні.
По-перше, тому що це не відбудеться негайно. По-дру-
ге, тому що народ у масі своїй завжди схильний плекати
наївні надії на те, що «завтра все зміниться на краще» і що
тих жертв, яких від нього вимагають, удасться уникнути.
Це надає громадянам більше часу для того, щоб звикнути
до думки про зміни і смиренно прийняти їх, коли настане
час.
72
Цей сценарій чітко простежується у «замиренні» ситу-

ації на Донбасі.
4. Інфантилізація народу. У більшості пропагандистських
виступів, розрахованих на широку публіку, використо-
вують аргументи, персонажі, слова й інтонація, начебто
звертаються до дітей шкільного віку із затримкою в роз-
витку або розумово неповноцінних індивідуумів.
Що сильніше хтось намагається ввести в оману слухача,
то більшою мірою він буде використовувати інфантильні
мовні звороти. Чому?
Якщо хтось звертається до людини так, ніби їй 12 років,
то відповідь або реакція цієї людини не міститиме кри-
тичної оцінки, що є характерним для дітей.
5. Акцент на емоціях. Вплив на емоції — це класичний при-
йом нейролінгвістичного програмування, спрямований
на те, щоб заблокувати здатність людей до раціонального
аналізу, а в підсумку — узагалі до здатності критичного
осмислення того, що відбувається.
З іншого боку, використання емоційного чинника дає
змогу відкрити двері в підсвідоме для того, щоб впрова-
джувати туди думки, бажання, страхи, побоювання, при-
мус або стійкі моделі поведінки. Заклинання про те, який
жорстокий тероризм, яка несправедлива влада, як страж-
дають голодні і принижені, залишають за кадром справж-
ні причини того, що відбувається. Емоції — ворог логіки.
6. Одурманення населення. Важлива стратегія — домог-
тися того, щоб люди стали не здатні розуміти прийоми
і методи, використовувані для управління ними і підпо-
рядкування їх своїй волі.
Якість освіти, яку надають нижчим суспільним класам,
має бути якомога посереднішою, щоб невігластво, яке
відділяє нижчі суспільні класи від вищих, залишалося
на рівні, який не зможуть подолати нижчі класи.
7. Просування моди на посередність. Влада прагне впро-
ваджувати думку про те, що модно бути тупим, вульгар-
73
Частина 2
ним і невихованим. Цей спосіб нерозривний з попере-

днім, оскільки усе посереднє в сучасному світі з’являється
у величезних кількостях у будь-яких соціальних сферах —
від релігії і науки до мистецтва і політики.
Скандали, жовті газети, чаклунство і магія, сумнівний
гумор і популістські акції — усе це корисно для досягнен-
ня однієї мети: не допустити, щоб люди мали можливість
розширити свою свідомість до безкрайніх просторів ре-
ального світу.
8. Культивація почуття провини. Ще одне завдання — зму-
сити людину повірити в те, що тільки вона винна у влас-
них нещастях, які відбуваються за браком її розумових
можливостей, здібностей або докладених зусиль.
У результаті замість того, щоб повстати проти еконо-
мічної системи, людина починає займатися самознищен-
ням, звинувачуючи у всьому самого себе, що викликає
пригнічений стан, що призводить, серед іншого, до без-
діяльності.
9. Відмінне знання людської натури. За останні 50 років
успіхи в розвитку науки призвели до утворення зростаю-
чого розриву між знаннями простих людей і відомостями,
якими володіють і користуються панівні класи.
Завдяки біології, нейробіології і прикладній психології
система отримала в своє розпорядження передові знання
про людину як у сфері фізіології, так і психіки. Системі
вдалося дізнатися про звичайну людину більше, ніж вона
сама про себе знає.
Це означає, що в більшості випадків маніпулятори ма-
ють значно більшу владу і більшою мірою керують людь-
ми, ніж вони самі.
Як нами маніпулює фейсбук

Проте повернімося до дядька Івана та його вивчення телека-
налів. Як і обіцяв, він з ними розібрався. Принаймні на тому
74
етапі так здавалося. Тому в понеділок, 10 червня, ми взялися

за нову тему — фейсбук.
— Та що тут того фейсбуку? Мені все ясно. Прості функції.
Давай за сьогодні пройдемо його та вайбер.
— Не спіши;) Власне, з фейсбуку і почалася ера масових
маніпуляцій. Він дав кожному бажаючому копійчаний ін-
струмент, і він же став каталізатором створення повноцінної
індустрії маніпуляторів. Зараз через нього проходять усі
ключові інформаційні віруси.
— Ого! Тобто він гірший від телебачення? — дивується
— На рівні. А за останніми дослідженнями ще й пере
пльовує його — 68 % вважають своїм джерелом саме фейсбук,
а телебачення — 66 %.
— Добре, — погодився дядько, — хоч я і не думаю, що фейс
бук на мене сильно впливає, але давай послухаю. Ні, ну те, що
Микола звідти посилання з фейками бере, це я знаю, решта
не думаю, що мене стосується. Але для розуміння загальної
картини кажи.
Ох і помилявся тоді дядько Іван!
Свою розповідь про фейсбук я розпочала з його суті. Тут
теж ідеться про змагання за нашу увагу. Що більше контенту
ми побачимо та що глибшою буде взаємодія з ним (коменту-
вання, поширення, вподобання), то більше часу ми проведе-
мо у соцмережі. А отже, фейсбук зможе показати нам більше
реклами і заробить на цьому більше грошей.
Фейсбук моніторить майже всі наші дії. Який допис чи-
тали та як довго, чиї фото переглядали, яке переглядали
довше, що писали, з якого пристрою заходили в мережу, як
переміщувалися містом чи світом тощо. І цей масив інфор-
мації збирають не один рік. Навіть більше: його створюють
не тільки з інформації в межах однієї соціальної мережі. Є
обмін між інформаційними платформами.
— Чекай-чекай! Тобто він за мною шпигує? — вражено пе-
репитує дядько Іван. — Він знає, де я перебуваю?
75
Частина 2
ЗВІДКИ УКРАЇНЦІ ДІЗНАЮТЬСЯ НОВИНИ
Джерело: сайт internews.in.ua. Дослідження проводила компанія

InMind у 2019 році (cutt.ly/vd1eQV0)
68 % українців використовують соціальні мережі для отримання

новин (53 % минулого року). Популярність та охоплення аудиторії
телеканалами знизилися до 66 % порівняно із 77 % минулого року.
— До певної міри так. Він, як і решта сучасних цифрових

платформ, збирає про користувачів дуже багато інформації.
Проте використовує її не персонально, а в узагальненому
вигляді. Користуючись фейсбуком, ти обмінюєш свої дані
на цікавий контент і на спілкування з людьми. Це ціна, яку
кожен з нас платить за «безкоштовний фейсбук». Більше
того, тут ми постійно на видноті. Буквально від кожної тво-
єї дії залежить, що ти будеш бачити в стрічці, і не тільки ти,
а й твої друзі. І навпаки, від дій твоїх друзів залежить, що
будеш бачити ти.
Із того, про що пишуть наші друзі, сторінки та люди,
на яких ми підписані, що вони вподобали, поширили і ко-
ментували — із цього фейсбук обирає, що показувати нам.
Але цю базу створюєш ти сам. Тому перш ніж здивуватися,
76
«звідки це взялося в моїй стрічці», подумай, хто в тебе в дру-

зях і проаналізуй, як ти взаємодіяв з їхніми дописами.
Саме так створюють інформаційну бульбашку — ти виби-
раєш собі друзів, підписників, підписки. Взаємодієш з їхнім
контентом, на основі цього фейсбук формує тобі бульбаш-
ку. Тобі здається, що це Всесвіт, а це лише його невелика
та суб’єктивна частка. Цією інформаційною патологією ко-
ристуються професійні маніпулятори.
— Ну тоді точно все гаразд, я дурниць у фейсбуці не роблю.
На цьому етапі дядько продовжував бути «святою наївні-
стю». Я ж ішла далі, щоб розвінчати безгрішність фейсбуку
в його уяві.
СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ НАСПРАВДІ БАЧИТЬ

МІЙ ДОПИС У ФЕЙСБУЦІ
Існує міф, що якщо у фейсбук-сторінки є 100 друзів і 50 підписників,

то її аудиторія — це 150 осіб. Це не так.
Реальна аудиторія — та, яка регулярно бачить контент.
Аудиторія формується так:
• людина створила сторінку, додала 5 своїх близьких друзів —
вони постійно бачать її дописи і взаємодіють з ними.
• потім вона додає ще 10 малознайомих людей. У перші кілька
днів фейсбук спостерігав і оцінював тісноту зв’язку — контент
показував усім. Три активно взаємодіяли, сім — ні.
• на цьому етапі контент бачать 5 друзів + 3 малознайомі людини.
Тобто аудиторія — 8, а не 15.
• людина додала у друзі ще 30 осіб. Перші дні всі вони бачили
весь контент, але тільки 5 тих, хто взаємодіяв, залишилися
в аудиторії.
• таким чином, активна аудиторія сторінки — 13 осіб, а не 45
(5 друзів + 3 малознайомі людини + 5 з останніх додавань).
Саме цим 13 фейсбук показує дописи. Якщо хтось із них не ре-
агує на них певний час, він випадає з цього пулу і не бачить інші
публікації.
77
Частина 2
Тому в сторінки на 150 підписників і друзів кількість взаємодій під

дописом (вподобання, поширення, коментарі) може бути 15.
Типовий приклад — українські лідери громадської думки першої
хвилі. Вони швидко сформували аудиторію на контенті Революції
Гідності, утримували її під час активної фази війни і розгубили в пе-
ріод відносного затишшя.
Отож давайте розберемося, як працюють маніпулятори

у фейсбуці. Їм треба обіграти і нас, і фейсбук, вплинути на фор-
мування нашої інформаційної бульбашки. Для цього вони:
• додають ботів нам у друзі (ми бачимо те, що публікують
наші друзі, а відтак будемо бачити ботів (штучно створені
люди у фейсбуці);
• підсовують рекламу на кшталт «Підтримуєш армію — тис-
ни лайк», щоб ми підписалися на їхні сторінки (таким
чином ми даємо їм частину даних, дозволяємо показувати
нам їхній контент і спрощуємо рекламу);
• додають ботів (штучно створені люди у фейсбуці) у друзі
до наших друзів (адже частину з того, із чим взаємодіють
друзі, бачимо й ми);
• оплачують публікації експертів, сторінок-сміттярок та ін-
ших, на які ми підписані (тоді ми бачимо ці дописи).
Замінити нам стрічкою фейсбуку стрічку новин — це одна
з цілей маніпуляторів. Для цього вони працюють над тим,
щоб у нашій інформаційній бульбашці була необхідна ілюзія
об’єктивності:
• новини зі сторінок медіа та експертів у фейсбуці;
• різні вектори думок і дискусія навколо них;
• обов’язково призначається переможець дискусії — щоб
штучною популярністю підсилити потрібні думки.
— І це лише базовий перелік.
— А як мені такому протидіяти? Як захищатися? — уже з на-
сторогою запитав дядько Іван.
— Насамперед потрібно мінімізувати потрапляння в дру-
зі сумнівних людей. Тих, які можуть бути вигаданими (без
78
аватарки, друзів, стрічки), ти, напевне, і так не додаєш. Про-

те боти щороку стають дедалі більше схожі на звичайних
людей.
ЯК РОЗПІЗНАТИ БОТА У ФЕЙСБУЦІ
Близько 80 % ботів (штучно створені люди у фейсбуці) примітивні.

Тобто в них просто порожня сторінка — без даних, дописів, фото або
замість фото абстрактні картинки.
Решта ботів складніші, але їх видають такі моменти:
• мінімум або відсутність власних фото, тобто таких, на яких є
власник сторінки;
• мінімум або брак власних дописів;
• у стрічці переважають поширення чужих текстів;
• немає залученості під дописами;
• поширення дописів з одних і тих самих сторінок;
• одна і та сама лінія й тональність у дописах (тільки за
Зеленського / Порошенка / Тимошенко і так далі).
Не варто додавати людину в друзі тільки тому, що у вас є спільні
друзі.
Маніпуляторам теж вигідно утримувати нас у фейсбуці.

Вони працюють на включення емоцій і відключення раціо-
нального мислення. Це збігається з цілями соцмережі, і вона
явно чи опосередковано сприяє маніпуляторам і поширен-
ню емоційних дописів, не створює робочих інструментів
з протидії ботам і фейкам тощо.
Інформаційний шум — основний каталізатор інформацій-
ної втоми. Вона ж, у свою чергу, паралізує критичне мислен-
ня. Відповідно ми стаємо відкритішими перед інформацій-
ними вірусами.
Коли йдеться про інфошум, то ми звинувачуємо медіа,
цифрові платформи, політиків — усіх, крім себе. А тим часом
ми самі поширюємо все підряд, не особливо задумуючись,
що самі множимо інформацію у стрічках своєї аудиторії.
79
Частина 2
І в такому потоці ми навряд чи встигнемо перевіряти досто-

вірність усієї інформації, яку поширили.
— Проте навіть коли розпізнав маніпуляцію, можна нала-
мати дров. Ти частенько таким грішиш. Я помітила це, коли
передивлялася твій архів дій на фейсбуці. От що ти робиш,
коли бачиш брехливий текст чи відео? — запитую його.
— Ну як що? Ставлю злий смайлик, пишу коментар, що це
брехня, — жваво відповідає дядько.
— Отож. Так ти тільки пару випускаєш і безкоштовно пра-
цюєш на маніпуляторів, поширюючи цю брехню.
— Я допомагав маніпуляторам?! — дядько Іван аж підско-
чив. Ця заява кардинально відрізнялася від його початкового
переконання, що із фейсбуком у нього все гаразд.
— Так. Коли ти взаємодієш із дописом, ти збільшуєш його
охоплення, — продовжую пояснювати дядьку принцип дії цієї
соціальної мережі. — Іншими словами, даєш згоду фейсбуку
показати цей матеріал для твоєї аудиторії (друзів). Фейсбук
думає так: раз тебе ця інформація зачепила (а йому все одно —
погоджуєшся ти з нею чи ні), то вона буде цікава і твоїм друзям.
Тобто буде виконано головне завдання — втримати людей у со-
ціальній мережі щонайдовше. А твій друг побачить цей допис
(великим) і те, що ти його прокоментував (маленьким). Тобто
що побачить більшість твоїх друзів? Правильно, тільки допис.
Чи всі з них зрозуміють, що він маніпулятивний? Точно ні.
— Виходить, що я, бажаючи нашкодити маніпуляторам, їм
допомагаю?
— Саме так. Те, що реально шкодить, — ігнорування чи на-
писаний текст з альтернативною думкою. Але ніяк не кон-
такт з маніпулятивним дописом. Увага — друга валюта. Най-
краще, що ми можемо зробити, — це ігнорувати. Ігнорувати
і говорити про інше.
Тут довелося закінчити урок, бо дядько Іван почав вимага-
ти негайно показати, де це він допоміг маніпуляторам, щоб
виправити якось ситуацію. І ми пішли дивитися його архів
дій на фейсбуці.
80
Ми ще з годину шукали факти допомоги маніпуляторам.

Потім я пояснювала, чому не варто ворушити старе. Помил-
ка була традиційна — Іван хотів писати в коментарях попе-
редження, що це брехня.
Зрештою, дядько остаточно засвоїв, що найліпша шкода —
це ігнорувати, і ми розійшлися до середи.
Маніпулятори в фейсбуці —

звідки чекати нападу?
У середу дядько Іван наполягав на видаленні своєї сторінки
з фейсбуку: нема його — нема і проблеми. За ці дні він на-
читався про скандал з виборами Трампа, російську армію
ботів (штучно створені люди у фейсбуці) і ще купу того, що
є невід’ємною частиною фейсбуку.
Довелося довго йому пояснювати, що це не найкраще
рішення, що більшість цифрового світу працює за таким
самим принципом і від цього нікуди не дітися. Порятунок
у розумінні та розумному використанні. Зрештою, він за-
спокоївся, тож я продовжила руйнувати образ безпечного
фейсбуку.
— Один з найпоширеніших інструментів маніпуляторів
у фейсбуці — це створення штучної популярності. Ми живе-
мо в шаленому інформаційному шумі, а в соціальних мере-
жах він особливо сильний. Тому ми підсвідомо обираємо для
себе фільтри — яка інформація варта уваги, а яка ні.
Один із таких фільтрів, який на перший погляд здається
об’єктивним, це популярність допису. Якщо багато людей
його прочитали та підтримали, то він вартий уваги. Простий
і зрозумілий критерій, який ґрунтується на зрозумілих і ре-
алістичних правилах.
Проте саме за цим і ховається важливий інструмент мані-
пуляції. За декілька сотень доларів будь-який допис можна
зробити таким же популярним, як у зірки спорту.
81
Частина 2
Як працює маніпулятор? Для створення штучної попу-

лярності, яка має включити «стадний інстинкт» і притупити
пильність, маніпулятори створюють залученість. Для цього
вони:
• або купують її (вподобання, поширення) на спеціальних
автоматизованих платформах зі штучними сторінками;
• або самі створюють ці штучні сторінки і систему управ-
ління ними.
Такі інструменти дають змогу за достатньо символічні
гроші забезпечити популярність будь-якому допису в най-
коротший термін.
— А як я зрозумію, що це штучна популярність, а не реальна?
— Так само, як ти перевіряєш своїх друзів на справжність, —
перевіряти, хто взаємодіє з дописом. Якщо ти виявив там
бота (штучно створені люди у фейсбуці), то варто перевіряти
інформацію особливо прискіпливо. — Тут варто додати, що
дядько не тільки начитався про підводні камені фейсбуку,
а й детально передивився всі свої 100 з лишком друзів. Кіль-
кох ботів він знайшов і з гнівом видалив. — Проте основна
небезпека у фейсбуці — це емоційні пастки. Давай на них
і зупинимося детально.
Ми понад дві години їх розбирали. Відверто кажучи, вийш-
ло досить сумбурно. Ще тоді я зробила собі примітку нор-
мально їх структурувати. Проте зробила це тільки через рік
для статті на TЕКСТИ. Тож не буду вас проводити заплутаним
лабіринтом нашого уроку, а одразу дам його в зручній формі.
Ці пастки характерні саме для фейсбуку, проте ним не об-
межуються, адже їх часто використовують і інші медіа.
Пастка № 1: тести
Приклад типового допису: «Дізнайся, яка ти квітка, — про-
йди тест», «Дізнайся, що буде з тобою через місяць, — пройди
тест», «Яка машина тобі личить — пройди тест» і ще безліч
варіацій на тему.
У такому дописі є:
82
• розважальний мотив — тобі «просто так» дають цікаву

персоналізовану інформацію про тебе;
• інтерпретування майбутнього або сьогодення;
• ідентифікація з кимось відомим, популярним (хто ти з ге-
роїв фільму «Москва сльозам не вірить»).
Для чого такі матеріали з’являються: їхня ціль одна — зі-
брати персональні дані людей. Фейсбук через рекламу дає
дедалі менший доступ до інформації, на ній все важче буду-
вати персоніфіковані комунікації. А значить, маніпуляції ста-
ють менш ефективні. Тому маніпулятори і шукають способи
обійти фейсбук і самим дістати заборонені дані. Тести — це
один з найефективніших способів. Ви в черговий раз міня-
єте свої дані на доступ до розваг.
Як працює пастка: щойно людина натискає «пройти тест»,
програма отримує доступ до її сторінки і збирає всі дані. Ча-
сто не тільки того, хто проходить тест, а й його друзів. Після
скандалів, які супроводжували вибори Трампа, фейсбук по-
чав дедалі більше ускладнювати життя таким інструментам.
Проте вони досі існують, і їх використовують маніпулятори.
Як поширюють: самі люди. Після проходження тесту його
дані можна опублікувати в себе на сторінці. Що здебільшого
жертви маніпуляторів і роблять. Таким чином вони не лише
віддають дані, а й безкоштовно рекламують сам інструмент
маніпуляцій.
Пастка № 2: диванна експертиза,

а це — смерть експертизи реальної
Приклад типового допису: «Економічний експерт Ониксюк
проаналізував ситуацію з курсом долара та дійшов висновку,
що з понеділка він буде різко знижуватися і подолає познач-
ку в 22 грн за 1 долар. Цьому сприяє політика НБУ та макрое-
кономічні чинники. Він порекомендував українцям тримати
свої заощадження в гривні. І додав, що сьогодні обміняв свої
долари на гривню».
У такому матеріалі є:
83
• маскування під структуру аналізу реального експерта:
факти та висновки;
• особа, яка вважає себе експертом.
Здебільшого експертність підкріплена тільки популяр-
ністю у соціальних мережах (штучно створеною). Зазвичай
ця людина дуже продуктивна і таким чином створює ілюзію
своєї обізнаності.
Для чого такі матеріали з’являються: причин кілька, від
«нічим себе зайняти» до свідомого викривлення інформа-
ційного простору. Це паразитування на загальному тренді
«люди вірять людям».
Як працює пастка: вірять словам, не перевіряючи фактів
і не звіряючись з контекстом. Зазвичай такі експерти гово-
рять красиво, упевнено і переконливо.
13
Дослідження 2020, «Як не стати овочем» (cutt.ly/Wd2ME5E)

ВІДСОТКІВ

ПРОХОДЯТЬ ТЕСТИ У ФЕЙСБУЦІ. А ВОНИ
КРАДУТЬ ЇХ ДАНІ ТА ДАНІ ЇХ ДРУЗІВ
Як поширюють: спочатку штучно нарощують атрибути

експерта — стрімкий ріст аудиторії, купівля залученості під
дописом (замовлення вподобань, поширень, коментарів для
створення штучної популярності допису). Потім вони потра-
пляють у ЗМІ. А далі паразитують на своїй аудиторії через
трансляцію їй потрібних думок.
Пастка № 3: фінансові шахраї

(зокрема, благодійність)
Приклад типового допису: «Доброго дня, мене звуть Марина
Божко і в мене рак. Потребую дорогого лікування. Допомо-
жіть, хто чим може», «У ветерана завтра день народження,
він лежить у лікарні, давайте зберемо йому гроші та приві-
таємо» і тисячі інших варіацій.
Частина 2
• герой і жаліслива історія його халепи;
• причина збору грошей і пояснення, чому самостійно
не можна зібрати таку суму;
• багато нерозбірливих документів, які своєю кількістю
мають показати, що все це правда.
Для чого такі матеріали з’являються: зібрати гроші.
Як працює пастка: українці дуже добросерда нація. Нав
коло кожного з нас є люди, які хворіють на тяжкі хвороби,
не мають за що жити і так далі. Тому легко повірити, що і тут
такий випадок. До цього додається брак державної чи будь-
якої іншої організованої підтримки. Кожен з нас знає: рап-
том що — ти сам на сам з усіма своїми проблемами. Та й суму
можна переказати невелику. На це і розраховують шахраї.
Як поширюють: дописи від самих знедолених чи їхніх
довірених осіб, які дублюють у всі можливі групи та шлють
в особисті повідомлення. Часто в самому матеріалі, крім
грошей, просять ще поставити «+» у коментарях, щоб збіль-
шити охоплення самого допису.
Що робити: допомагати або дійсно знайомим, або пере-
віреним благодійним фондам. В інших випадках є велика
ймовірність шахрайства. Документи та інші «докази» під-
робити дуже просто.
Пастка № 4: прогнози
Приклад типового допису: «Астролог Євгенія склала про-
гноз на 2020 рік і докладно розказала, які політичні сили
переможуть у кожній області. Це перший такий ґрунтовний
прогноз астролога. До цього вона передбачила перемогу
Зеленського на виборах-2019».
• образ мага, який володіє таємними знаннями;
• важлива для суспільства подія, від якої залежить доля
багатьох;
• власне прогноз.
86
Ремарка: здається, що в такі матеріали вже ніхто не ві-

рить. Проте вони ширяться під час виборів і перед важли-
вими датами.
Для чого такі матеріали з’являються: для моделювання
суспільних настроїв. Підштовхування людей до певного рі-
шення або вибору.
Як працює пастка: все ґрунтується на людському бажан-
ні зазирнути вперед, дізнатися свою долю. І якщо все вже
вирішено, то як маленька людина може не піти за волею
вищих сил?
Як поширюють: вкид штучний, а далі люди самі розно-
сять. Маніпулятор може лише моделювати дискусію, підки-
даючи додаткові аргументи.
Пастка № 5: історія жертви

Приклад типового допису: «Політик Микола Яремчук (пер-
сонаж вигаданий) штовхнув мене на заправці за те, що
не пропустив його без черги. Я сильно вдарився і поранив
голову. А він навіть не вибачився. Давайте зробимо політика
“відомим”, щоб він більше так не робив».
• автор-жертва, який потрапив у складну ситуацію;
• агресор, зазвичай чиновник, політик, бізнесмен (той, хто
має владу);
• складна ситуація, у яку потрапила людина, а врятувати її
може тільки розголос.
Такі матеріали використовують для дискредитації полі-
тичного чи бізнес-конкурента. Навіть на людину з дзеркаль-
но чистою репутацією можна вигадати брудний компромат,
який з вуст «жертви» звучатиме правдиво.
Цей приклад ґрунтується на сталому твердженні в су-
спільстві — усі люди при владі нею зловживають. Оскільки
в реальності чимало фактів зловживання, то повірити в ще
один дуже просто. Особливо якщо про нього говорить сама
«жертва», та ще й благає про допомогу.
87
Частина 2
Як працює пастка: спекуляція на несправедливості

та свавіллі щодо «звичайних людей». Користувачі фейсбу-
ку включаються емоційно й не перевіряють фактів. Вони
намагаються допомогти жертві вподобаннями, комента-
рями, поширеннями. Але таким чином люди і поширюють
вірус — натхненно та безкоштовно.
Як поширюють: сама «жертва» в більшості випадків — це
штучно створена людина. Спочатку її допис поширюють
такі ж штучні люди, легітимізуючи його через створення
видимої популярності. Далі підключаються реальні люди,
які бачать, що багато хто поширив цю інформацію. Вони та-
кож починають «боротися проти свавілля» вподобаннями,
поширеннями, коментарями.
Пастка № 6: конспірологія
Приклад типового допису: «Чоловік моєї сестри працює
охоронцем у Кабміні. Він чув, як прем’єр, ідучи коридором
із головою НБУ, обговорював крах банку “Укрпромспецфі-
нанс” у понеділок. Людоньки, забирайте звідти гроші!»
• проста людина, яка з огляду на свою роботу має доступ до
організацій та людей;
• люди з впливовими посадами, які «вершать долі»;
• щось, що може розвалитися і тим самим завдати значних
збитків простим людям. Зазвичай це стосується безпеки
чи грошей.
Для чого такі матеріали з’являються: для розхитування
ситуації в країні, окремій галузі, організації або компанії. Для
модерування настроїв людей.
Найчастіше така пастка з’являється тоді, коли в країні є
нестабільність і немає зрозумілого пояснення причин і на-
слідків. Часто використовують у банківському та фінансо-
вому секторі.
Як працює пастка: люди звикли не довіряти особам при
владі (і не тільки політикам, а й великому бізнесу). Особли-
88
во в ситуаціях, коли це стосується власних інтересів (гроші,

тарифи та інше). Вони прихильно збирають інформацію від
таких самих простих людей, як вони самі. І довіряють такій
інформації значно більше, ніж офіційним версіям.
Як поширюють: штучно, тобто ботами, і динамічно, тобто
через експертів. Вони пишуть проплачені дописи з натяками
або прямо говорять такі ж тези, які вже були вкинуті через
«звичайну людину».
Пастка № 7: невизнаний геній

Приклад типового допису: «Наш краянин Іван Шевченко
переміг на всесвітній олімпіаді з фізики. Він став першим
українцем, якому вдалося здобути таке світове визнання.
Вже минув місяць, а про це не написало жодне медіа. Звісно,
їм не до простих геніїв, їм би тільки політиків хвалити».
• маленька людина, яка досягла визначних результатів;
• навмисне чи з необережності замовчування в суспільстві
цього факту.
Для чого такі матеріали з’являються: для просування сто-
рінки у фейсбуці. Такий допис стає вірусним і приводить
додаткову аудиторію на сторінку.
Проте може виконувати й функцію «підливання масла
в вогонь». Наприклад, під час атаки на політика при владі та-
кий матеріал може підсилювати ненависть до влади загалом.
Як працює пастка: люди реагують на несправедливість
до таких, як вони самі, бо на власній шкурі знають, як важко
вибитися з низів і досягти чогось. Знають, що ніхто в цьому
процесі їм не буде допомагати, а от заважати будуть.
Як поширюють: органічно, самі ж люди. На емоціях швид-
ко поширюють. На цих же емоціях такі дописи переходять
на сторінки медіа, які не перевіряють фактів.
89
Частина 2
Пастка № 8: вирвана з контексту фраза,

яка викликає злість
Приклад типового допису: «Помпео заявив, що Крим для
України втрачений. Варто змиритися з цим, якщо вже чи-
новник високого рівня зі США таке каже. Треба просто брати
й працювати в Україні, а Кримом хай подавляться».
• важлива для суспільства ситуація. Її обговорюють, шука-
ють способи вирішення, проте ще не знайшли;
• вирвана з контексту фраза, окремо вона викликає бурх-
ливі емоції у людей;
• особа або орган, які зробили заяву, відомі, наділені ком-
петенцією та владою.
Для чого такі матеріали з’являються: як атака на конкрет-
ну людину (спікера), для зміни напрямку суспільної дискусії.
Як працює пастка: всі говорять про фразу, проте ніхто
не говорить про контекст. Відповідно сама сфальсифікована
фраза стає і заявою, і контекстом.
Зазвичай вона починає трактуватися як вирішення про-
блеми. Це не подобається частині суспільства, і вони почи-
нають активно протидіяти такому сценарію.
Як поширюють: органічно. Але дискусію модерують, коли
вона відхиляється від наміченого курсу, її коригують нови-
ми вкидами. Щоб люди швидше долучилися до обговорення
і розголос став широким, одразу за основною інформацією
вкидають її спрощені форми (анекдоти, відео тощо).
За загальним галасом не чути поодинокі голоси тих,
хто намагається розібратися в контексті. А медіа в гонит-
ві за увагою аудиторії спочатку тиражують заяви перших,
а не других.
90
Пастка № 9: спірний матеріал, що одразу

викликає діаметрально протилежні емоції
Приклад типового допису: «З 2021 року в Україні введуть
другу мову — російську. У Львові російська стане обов’язко-
вим предметом у школі. Ще дискутується питання, чи варто
вводити обов’язкову українську на Сході».
• чутлива для загалу проблема;
• розділення суспільства за принципом ставлення до пев-
ної проблеми;
• варіант вирішення, який точно не подобається одній з ча-
стин громадян.
Для чого такі матеріали з’являються: для підвищення
накалу болючої теми та загострення ненависті. Іноді вико-
ристовують для того, щоб відвернути увагу від іншої про-
блеми.
Як працює пастка: такі теми історично мають своїх затя-
тих послідовників, які готові витрачати час, щоб перекона-
ти іншу сторону у своїй правоті. Тому будь-яка інформація
щодо такої теми — це сірник, піднесений до сухого сіна.
Факти здебільшого ніхто не перевіряє, і всі керуються
емоціями. А зупинити потік взаємних обвинувачень украй
важко.
Як поширюють: люди самі розносять цю інформа-
цію. Маніпулятору потрібно тільки правильно її вкинути:
псевдозвичайна людина (бот), лідер громадської думки або
через сітку сміттєвих ЗМІ.
Що з цим робити: пам’ятати, що такі теми в інформацій-
ному просторі виникають здебільшого не просто так, а в по-
трібний момент і для досягнення конкретної цілі. Якщо
хтось дійсно хоче вирішити гостру проблему, то він веде
роботу поступово та тихо, щоб, навпаки, не спровокувати
агресію.
91
Частина 2
Пастка № 10: поширення вигадок

або перебільшень
Приклад типового допису: «Подивіться на цю яму! Тільки
на тому тижні поклали асфальт, а вже ями по коліно. Як
завжди, все розікрали! Тому зробили погано. Кожен рік одне
й те саме. А вони ще кажуть, що реформи роблять».
• фото/відеофакти. Під певним ракурсом знімають пробле-
му (наприклад, яму на дорозі). Насправді знімати можуть
в іншому місці або ж просто проблема не така масштабна,
як показано на фото;
• історія від очевидця подій;
• прив’язка до втрат конкретної людини (розікрали бю-
джет тощо).
Для чого такі матеріали з’являються: дискредитація чи-
новника, процесу, роботи. Для зміщення акцентів. Навмисно
приділяють надмірну увагу до точкової, незначної події, яка
є кричущою, проте мізерною порівняно з загальним проце-
сом.
Як працює пастка: беруть факти, які дуже часто трапля-
ються і які людина бачить щодня (ями на дорогах). У них
легко повірити.
Тиснуть на болючу точку і нівелюють загальні зусилля
щодо позитивних змін, які супроводжуються незручностями
для конкретної людини.
Наприклад, чиновник почав боротьбу з корупцією, а його
звинуватили в розкраданні грошей на ремонт доріг.
Як поширюють: вкид штучний. Перше поширення теж
штучне. Далі люди самі розносять, емоційно включаючись
у процес.
— Ого! — вигукнув дядько Іван. — І що з цим усім робити?

— Те, що я і казала на початку. У фейсбуці відносно просто
розпізнавати маніпуляції. Адже всі вони зав’язані на штучній
92
популярності. Бачиш інформацію, подібну до пасток вище

чи просто сумнівну, одразу звертай увагу на дві речі: чи є
штучна популярність (боти, які взаємодіють) і що за людина
написала матеріал (хто цей експерт, що це за медіа і так далі).
Їх потрібно перевіряти — так, як ми говорили раніше. Прави-
ла перевірки експертів незмінні на телебаченні й у фейсбуці.
Так само як і для медіа та не медіа.
— Отже, незважаючи на різноманіття маніпуляцій, зро-
зуміти, що це вони, можна достатньо просто, — підсуму-
вав дядько. — Якщо я побачив бота (штучно створені люди
у фейсбуці), то це вірний знак, що все написане треба пере-
віряти і піддавати сумніву, раз за це хтось платить.
Дядько Іван поставив ще кілька уточнювальних запи-
тань і остаточно заспокоївся — передумав видаляти сторінку
із фейсбуку.
Ютуб та його кролячі нори

Наступний наш урок був 14 червня, у п’ятницю. Напередо-
дні дядько Іван натрапив на канали в ютубі, які вихваляли
Зеленського, і почав ставити запитання, чи можна їм вірити.
Я ж почала пояснювати здалеку.
— Ютуб — типова соціальна мережа. Кожен може сказати
те, що хоче. Тут одна з найбільших свобод висловлювання.
Такий собі фейсбук до скандалів 2017–2018 років із виборами
Трампа. Ти про них читав недавно. Історично у ютубі при-
живаються альтернативні думки. Власне, з них він і почи-
нався. Конспірологи та альтернативщики, яких не пускали
на телеканали та в інші медіа, тут отримали повну свободу
висловлювання. У тоталітарних країнах (наприклад, у Росії)
ютуб став територією свободи слова і рупором опозиції. На-
томість позиція влади приживається погано.
Це територія диктатури аудиторії. Популярними стають
емоційні, красиві, короткі, агресивні, смішні й дещо зну-
щальні ролики. Усе робиться для того, щоб ви клікнули на ві-
93
део (гучні емоційні заголовки) та подивилися його до кінця
(коротко і динамічно).
Математика блогерів:
• заробляють на переглядах — платить ютуб. Щоб ми не пе-
регортали рекламу, він намагається її максимально ма-
скувати під звичайне відео;
• заробляють на рекламі, яку інтегрують у свої відео, проте
часто не маркують;
• заробляють на чорному піарі.
Різниця між пересічним контентом ютубу та об’єктив-
ністю як від Місяця і назад. І в змісті, і в формі. Незважаючи
на це, 25 % українців вважають його своїм джерелом новин.
Це сама собою гнітюча інформація. Її посилює логіка роботи
49
Джерело: дослідження, 2019 (InMind), (cutt.ly/5d9eeKF)

ВІДСОТКІВ

З ФЕЙСБУКУ.
ТАМ СУБ'ЄКТИВНА ІНФОРМАЦІЯ
базового алгоритму ютубу, який набагато оперативніше, ніж

фейсбук, заганяє людину в глуху інформаційну бульбашку.
Наша стрічка зазнає суттєвих трансформацій за години та дні.
— Давай подивимося, — пропоную дядьку, — як працює ал-
горитм на прикладі тих відео, що тобі шле Микола. — Нага-
даю, що під час аудиту маніпуляцій та фейків у житті дядька
Івана саме вони переважали. — Пам’ятаєш, Микола тобі на-
діслав ролик про шкідливість вакцинації? Ти тоді розказу-
вав, що здивувався, що вакцини можуть бути шкідливі, бо ж
усім давно їх роблять. Але відео подивився, щоб розібратися.
І цим запустив механізм підбору аналогічних. От подивися,
відголоски цього досі є в тебе в стрічці на ютубі — чотири
відео від антивакцинаторів.
Частина 2
— Ого! А я думав, чого це так всі почали проти вакцин ви-

ступати, — дивується дядько Іван. — Дійсно, багато мені відео
підсовували.
— І що більше ти будеш їх дивитися, то більше твоя стрічка
буде налаштовуватися на схожі.
ЯК ПРАЦЮЄ ЮТУБ?
Ми обираємо відео чи нам його хтось надсилає — дивимося його —
ютуб аналізує, як довго, чи поставимо йому вподобання, напишемо
коментар.
На основі аналізу ютуб підсовує вам нові ролики. Цей перелік
можна порівняти з інтернет-магазином, де нам рекомендують това-
ри, які зазвичай купували люди, що купили цей.
Також ютуб аналізує, що ви шукаєте в інтернеті (зокрема, і в ґуґ
лі), і, відштовхуючись від цього, теж формує стрічку.
Звісно, в стрічку потрапляють ролики каналів, на які ми
підписані, проте не всіх, а лише тих, які ми недавно дивилися чи
дивимося постійно.
Ютуб достатньо повільно реагує навіть на глобальні виклики. Так,
лише у квітні 2020-го почали обмежувати покази відео про COVID-19.
І, як часто буває з ютубом, під одну гребінку потрапили і ті, хто бо-
рються за чистоту інформації і ті, хто її паплюжать.
Тут дядько Іван вже традиційно округлив очі й почав ви-

магати рецепт. Розбився і міф про безпечність ютубу.
— Чи не єдиний спосіб себе захистити — це, виявивши за-
силля однотематичних роликів, вручну розмічати їх як «ті,
що не цікавлять». — Тут в мене не було чим його сильно за-
спокоїти. Ютуб був і є територією маніпуляторів.
Ютуб для них стає все популярнішим інструментом. Цьо-
му сприяє не лише свавілля алгоритмів і вседозволеність
контенту, а й велика глибина покриття (у найменших мі-
стечках і селах) та розширення рамок аудиторії на людей
поважного віку.
96
На виборах 2019 року він уже відіграв відчутну, проте да-

леко не провідну роль. До наступних виборів його внесок
у перемогу кандидата та партій виросте в рази.
Ютуб — це суб’єктивізм і ще раз суб’єктивізм. Тому найбез-

печніший шлях споживання там суспільно-політичної ін-
формації — це цілеспрямовано шукати інформацію від ві-
домої і перевіреної людини або медіа. Якщо просто зайти
в пошуковий рядок і написати запит, то першими будуть ті
відео, які якраз дивитися не варто. Відповідно до алгорит-
му найпопулярніші відео емоційні, весело-злі, красиві — за
таких умов не може бути об’єктивності. А от знайти в ютубі
додаткові матеріали у відеоформаті від перевірених експер-
тів — можна і варто.
— Як ти знаходиш відео в ютубі? — уточнила я у дядька Івана.
— В основному мені його хтось надсилає. Далі я сам щось
шукаю — найчастіше в ґуґлі, проте можу й на самому ютубі.
— Отже, ти приходиш на контент, але зовсім не розу-
мієш якість каналу, на якому він опублікований. А це, як
і в будь-якому іншому інформаційному каналі, ключове, —
пояснюю я дядькові Івану.
Ось основні моменти, які мають насторожити:
• анонімний канал — автора немає або про нього немає ін-
формації в ґуґлі та соціальних мережах;
• автор каналу відомий, проте є в базі псевдоекспертів
і прихованих піарників. Важливо звертати увагу, з яки-
ми медіа та блогерами він часто взаємодіє. Якщо вони
із поганою репутацією, то і цей такий. Це також може про-
являтися в рекомендації каналів, відео, підписці на інших
блогерів;
• це канал — збірка різного хайпового контенту (дуже по-
пулярний, резонансний), тобто він не має якоїсь спеціа-
лізації — говорить про те, що зараз на піку популярності;
• це канал-сміттярка — маскується під медіа, проте ним не є.
Все як і з сайтами;
97
• у назві каналу є слова — Скандал, Сенсація, Важливо, Екс-
клюзивно, Розслідування тощо, тобто ті, які емоційно
мають тебе підштовхнути вірити інформації;
• назви відео, заголовки мають перелічені вище слова;
• під описом відео немає джерел або вони недостовірні.
Важливий момент — у ютубі набагато простіше імітувати
популярність. Тут значно менше обмежень щодо викори-
стання ботів (штучно створені люди у ютубі), ніж у тому ж
фейсбуці. Для створення штучної популярності використо-
вують усі чинники: накручують підписників каналу, пере-
гляди відео, взаємодію з відео — уподобання та коментарі.
Ютуб намагається із цим боротися, проте не дуже успіш-
но. Відповідно за допомогою всього цього маніпулятори
вміло підігрують алгоритмам, тож їхні відео показують
25
Джерело: дослідження, 2019 (InMind), (cutt.ly/Xd2MIP1)

ВІДСОТКІВ

З ЮТЮБУ.
тобі першими. Крім того, включається все той же стадний

інстинкт: якщо у відео багато переглядів, значить, його по-
трібно переглянути. Далі офіційні технології роблять усе за
тебе — затягають у кролячу нору.
— Тобто на ютубі дивитися або відео, як бджіл вирощувати,
або лише перевірених експертів? На інше зась? — перепитує
— Якщо ти не хочеш підхопити інформаційні віруси — так.
Та й відео про бджіл ти ж не дивишся від будь-кого. Ти ж
перевіряєш, щоб це був пасічник з досвідом…
Ми ще поговорили про те, як він обирає відео про бджіл,
в’єтнамських свинок, консервацію та інші поточні захоплен-
ня дядька Івана. У кожному випадку для нього надважливим
було джерело — хто це говорить. На цьому прикладі він оста-
Частина 2
точно засвоїв принципи безпеки в ютубі, і ми розійшлися до

понеділка.
Вайбер — це месенджер. І крапка

Як згодом казав дядько Іван, цей урок зруйнував найбільше
його переконань. І в цьому була не моя заслуга, а те, що він
ніколи не задумувався, що вайбер в принципі може бути
інструментом маніпуляцій.
— Базова функція вайберу — це комунікація між двома
людьми. Тобто ти завчасно розумієш, з ким будеш спілку-
ватися, і погоджуєшся на це. Зазвичай це людина, якій ти
довіряєш, — розпочала я урок. — Твій, як і більшості, перший
досвід спілкування у вайбері був з рідними. Це сформувало
підсвідому довіру до нього.
— Ну, я його завжди вважав за безкоштовний аналог теле-
фонного зв’язку, та ще й немає обмежень, як на есемески.
Правда, доволі скоро такі індивідуальні спілкування пере-
росли в чати. До речі, одним із перших чатів був теж чат
сім’ї — ділилися фото, вітали один одного зі святами, — розпо
вів дядько Іван.
— І так було в більшості. Саме на цьому і побудовані мані-
пуляції.
З ростом популярності вайберу в ньому ставало дедалі
більше знайомих. Ми стали учасниками багатьох чатів. Там
є різні люди — добре знайомі, мало, зовсім не знайомі. Від-
повідно спрацьовує психологічний механізм «ця людина
мені брехати не буде. Пересилає — значить, правда». Тобто
відбувається підкріплення повідомлення авторитетом зна-
йомої людини.
Чат у вайбері — це як похід на ринок, тобто частина лю-
дей — родичі, частина — знайомі, а частину ти ніколи не ба-
чив. Проте всі вони говорять, ти чуєш цю інформацію, і вона
засідає у тебе в голові. За деякий час ти вже не пам’ятаєш,
звідки дізнався ту чи ту інформацію.
100
Що треба знати про «загальний» вайбер-чат:

• ти не будеш знати всіх людей в ньому;
• ти не перевіриш особистість усіх людей в чаті, бо люди
називаються абстрактними іменами, ставлять квіточки
замість фото;
• ти не простежиш, хто залишив, а хто додався в чат;
• ти можеш виявити, що тебе додали в якийсь чат, але як
і чому — не дізнаєшся.
Вайбер — це один з найпростіших, дешевих та ефектив-
них способів поширення брехні й маніпуляцій.
Вайбер і Нові Санжари (лютий 2020-го)
Джерело: стаття в Українській правді від 5 травня

2020 року (cutt.ly/Zd1yWHl)
Наочно побачити, як сильно вайбер впливає на україн-

ців, стало можливо через рік після того навчання. Під
час пандемії коронавірусу. Нині переважну більшість
фейків про віруси, їхнє походження та купу інших
пов’язаних тем поширюють саме тут.
Першим і дуже показовим прикладом були Нові Сан-
жари. Нагадаю суть: в Україну везли громадян з Уханю,
люди боялися, що вони заражені.
У випадку із нагнітанням паніки в Нових Санжарах
саме штучно створені напередодні вайбер-групи були
епіцентром розсіювання фейків і страшилок.
19 лютого, ще до того, як про місце обсервації стало
відомо офіційно, було створено спільноту «Нові Санжа-
ри» у вайбері, яка дуже швидко набрала понад 6 тисяч
учасників. Це досить високий показник для селища
з населенням понад 8 тисяч.
Перше повідомлення в спільноті одразу було про-
вокативним. У ньому розповідалось, що у військовий
санаторій везуть «інфекційно хворих із Китаю (50 чоло-
101
вік)». Там же містився заклик: «Ми не можемо дозволи-
ти знищити наше населення... ЛЮДИ, ПІДНІМАЙТЕСЬ,
У НАС ВСІХ Є ДІТИ!!!! Треба діяти негайно».
Згодом у спільноті почали масово з’являтися фейки
та заклики до насильства. На інформацію зі спільноти
посилалися навіть місцеві посадовці — селищна голова
та працівники адміністрації.
Звісно, те саме робили і прості люди. Далі те, що зву-
чало у вайбері як гіпотеза, проходило через сарафанне
радіо і сприймалося вже як реальна загроза.
Маніпуляція в вайбері працює так само, як і в будь-якому

публічному місці. Це так, як запускають чутки. На базарі ви
стояли й розмовляли з подругою, почули, що хтось говорить
18
Джерело: дослідження, 2019 (InMind), (cutt.ly/cd2MSxT)

ВІДСОТКІВ

З ВАЙБЕРУ.
про те, що завтра подорожчає хліб. Ви йдете і про всяк випа-

док купуєте зайву буханку.
У месенджерах немає бар’єру публічної стрічки новин, як
у соцмережах. Тобто люди впевненіше пересилають будь-які
повідомлення знайомим, не боячись осуду коментарями, як
це може відбутися у фейсбуці.
Тому фейки ефективно розповсюджуються не так завдя-
ки провокативним вайбер-спільнотам (групі людей у чаті),
як через «сарафанне інтернет-радіо». Хоча саме спільноти
або групи і є початковими точками вкиду.
— Тобто схема така, — уточнює дядько Іван, — мене часто
в чати додає Микола, я йому вірю і дійсно думаю, що він мені
погано не зробить. Так я починаю довіряти чату, а тим часом
у ньому є різні люди.
Частина 2
— Так. Зазвичай, чат активується, коли є якась важлива

тема, особливо якщо є загроза здоров’ю чи фінансам. Усі
хочуть допомогти, усі діляться інформацією. Проте ніхто
не простежує, звідки інформація прийшла. Навіть якщо
в чаті всі свої і хтось кидає інформацію, то не факт, що вона
коректна. Її він міг отримати в сусідньому чаті. І так далі.
— І як цьому зарадити? — допитується дядько. — Я не можу
від вайберу відмовитися: у ньому зручно спілкуватися.
— І не треба. Просто спілкуйся — і крапка. Використовуй
його як замінник телефонного зв’язку, а не як джерело но-
вин і чуток. Ну а з посиланнями, що Микола та інші тобі
шлють, ти вже раніше зрозумів, що робити.
Що воно, той твій телеграм?

— Ну його, вайбер, краще телеграм, ти ж у ньому постійно.
Давай мені його заведемо. — На цих словах ми розійшлися в
кінці минулого уроку.
Я не планувала говорити з дядьком про телеграм, якого
він не мав, інформації він і так отримав багато. Проте його
завзяття змінило мої плани, і заключним уроком нашого
базового курсу став саме телеграм.
Оскільки дядько про нього нічого не знав, в мене вийшов
монолог. Так його і перекажу.
Почну з того, що телеграм — це так само месенджер. Він
працює за тими ж правилами, що і вайбер. Проте в ньому
дуже розвинені канали — своєрідні інформаційні сайти, як
сучасна стінгазета, де ми лише читачі.
Сам собою телеграм не страшний. Небезпечним він стає,
коли його цитують традиційні медіа, легітимізуючи вкидан-
ня і фейки.
Так, восени 2019 року сайт «Страна.ua» забезпечив по
пулярність Джокеру (канал, де публікують зливи жартів над
посадовцями), а видання «Гордон» запустило серію публікацій
з посиланнями на анонімні канали — цитує вкиди Легітимно-
104
го, Резидента та інших прокремлівських сторінок. З легкої

руки редакторів сайтів і деяких телеканалів російська про-
паганда увійшла в український простір. І стала буденністю.
Кількість підписників деяких каналів досягає десятків ти-
сяч, і вони давно обігнали певні медіа за охопленням. Повна
анонімність дає змогу вкинути будь-яку інформацію, викри-
вляти її, плодити фейки. Відповідальності жодної.
Телеграм — це насамперед комерційний майданчик, де
публікують все, за що платять. Зрозуміти, хто що публікує і
для кого, — абсолютно неможливо.
Телеграм задумувався як незалежний майданчик обміну
повідомленнями, вільний від цензури. Так сервіс і працює.
Але крім цього телеграм став прихистком торговців зброєю,
порнографією, наркотиками, терористів. А ще — російської
пропаганди.
Телеграм популярний у недемократичних і небагатих
країнах. Конфіденційність дає змогу членам радикальних
і терористичних організацій через анонімні телеграм-кана-
ли підтримувати зв’язок та вербувати новачків.
Українські анонімні канали повністю повторювали росій-
ський досвід. Щодня вкидаючи нібито ексклюзивну інфор-
мацію, розбавляють її емоційними коментарями, а також
очевидними чи непрогнозованими речами («найближчим
часом буде відставка»). Так створюють відчуття «свого» і
«втаємниченості», але чи правдиві?
Українські політики зайшли в цю нішу тільки перед пар-
ламентськими виборами (весна—літо 2019 року), повністю
копіюючи росіян: сховатися за анонімністю каналу і зливати
компромат на конкурентів.
Анонімні канали працюють за однією схемою: первинна
накрутка ботів (штучні акаунти у телеграмі) і переглядів для
видимості популярності каналу. Потім — реклама на близь-
ких за тематикою майданчиках.
Можна купити не тільки передплатників і перегляди. Так
само працює накрутка голосувань. Можна купити «пакетні
105
Частина 2
пропозиції», коли на кожен наступний допис (наприклад, на

наступні 15) у вашому каналі буде додаватися 10 000 — 20 000
переглядів автоматично протягом години після публікації,
плюс по 5 000 передплатників за день. Можете зробити най-
популярнішу сторінку в Україні. Хочете 100 000 передплат-
ників? Обмеження — тільки ваш гаманець.
Спочатку створюють канал і туди наганяють 30–50 тисяч
роботів. Це коштує 5000 грн. Потім діляться каналом з вами
через реального провідника з ім’ям.
Потім вас довго переконують, що ви читаєте «українця».
Потім «українець» розповідає, що іншу сторінку веде «інший
українець». Ви навіть можете вибрати, кому з «українців»
вірити. Усе так правдоподібно.
Вас, крім іншого, переконують, що ви тепер володієте
таємницями. Ви утаємничені в секрети влади. Знаєте секре-
ти політиків. Це створює ілюзію поінформованості. Ілюзію
значущості. А насправді вас використовують.
Ви завжди мусите знати, хто дає інформацію. Інакше — ви
жертва маніпуляцій.
Вибираючи між анонімними сторінками, ви вибираєте
між конторами «імені Курченка», «імені Клименка», «імені
Коломойського». Причому всі три насправді контори імені
ФСБ.
— Якщо хочеш детальніше розібратися, прочитай матеріал
Ліги (cutt.ly/jd1uR1v). Зрештою, основні моменти з нього я
тобі вже переказала. Проте давай поки не будемо тобі його
заводити. Добре розберешся у всьому іншому, тоді ми повер
немося до нього.
Дядько Іван не сперечався, і ми завершили наше навчан-
ня, на яке пішло трохи більше місяця. Далі план був такий:
він починає жити за всіма засвоєними правилами інформа-
ційної гігієни і ставить запитання, які у нього виникають.
Частина 3
ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН
Наше навчання з дядьком Іваном закінчилося на початку

дострокових парламентських виборів. Це був непростий
період, і дядьку я приділяла вкрай мало уваги.
Почалося його самостійне життя в інформаційному
просторі. Періодично в нього виникали уточнювальні запи-
тання, проте загалом ніщо не викликало занепокоєння.
Регулярно Іван повторював лише одне запитання: «За
кого голосувати?» Тягар нових знань у рази збільшив від-
повідальність за вибір. Хоча й раніше він до нього ставився
виважено, проте спирався більше на «чуйку», ніж на аналіз
реальної інформації. З очищенням інформаційного поля
від маніпуляцій і фейків акценти змістилися діаметрально
протилежно. Він просто не міг собі дозволити піддатися
на популістські заяви. Хоча саме їх ще толком не розпізнавав.
Тому щоразу дядько Іван щоразу повторював це запитан-
ня. Я ж з усе тих самих навчальних цілей незмінно відпові-
дала: «За тих, хто збереже Україну та найменше бреше».
107
Частина 3
З першим він розібрався доволі легко. На московських

прихвоснів у нього був добрий нюх. У списку залишилися:
Вакарчук, Гриценко та Смєшко (він їх плутав, тому лишив
обох), Гройсман і «Слуга народу».
Він голосував за Зеленського в обох турах і в продовження
логіки готовий був проголосувати і за партію. Проте щось
його мучило.
Згодом він відкинув Гройсмана та Гриценка як непро-
хідних, сумнівався у Смєшко, проте після інтерв’ю Гордона
Радіо Свобода згадав про пірамідки і відкинув його канди-
датуру. Залишилися «Голос» Вакарчука та «Слуга народу»
Зеленського. Для мене це були вкрай різні партії, які точно
не могли стояти поряд у виборі, проте для дядька тоді це
була нормальна дилема.
Пірамідки Ю-Шинсе в житті дядька Івана
Джерело: інтерв’ю з Дмитром Гордоном на сайті Радіо

Свобода від 24 липня 2019 року (cutt.ly/Ad1ESB0)
Дядько волів би забути про них, проте інтерв’ю Гордо-

на Радіо Свобода розворушило його спогади. Саме за
його рекомендацією Іван поклався на їхню допомогу
в часи розпачу — дружині поставили діагноз рак.
Тоді дядько поважав Гордона, ковтав його інтерв’ю
з цікавими людьми совєтських часів і там він знаходив
підтвердження своїм здогадкам та нові факти. Одним
словом, Гордона він поважав і любив повторювати: «Це
неабиякий журналіст, раз до нього стільки таких лю-
дей приходить».
Тому, коли він розказав про чудодійні пірамідки, які
допомагають у найкритичніших ситуаціях, дядько Іван,
та й покійна тітка повірили і зробили ставку на магічне
зцілення.
Проте помилилися, час було втрачено, тітка померла.
108
Один у полі не воїн
Він дивився ефіри, читав матеріали та приходив зі стоса-

ми питань, на які я не встигала відповідати. До кінця виборів
я так і не знала, за кого він проголосував. А потім здивувала-
ся: дядько, який постійно схилявся дати повноцінний шанс
президенту, зрештою обрав «Голос».
— Чому ти змінив свій вибір?
— Через Коломойського, — коротко відповів він. І в цій фра-
зі прозвучала вся тяжкість його довгих роздумів і вагань.
Уже тоді я почала підозрювати, що Іван жалкує, що проголо-
сував за Зеленського, проте це були тільки здогадки. Вони
підкріпилися фактами лише через місяці.
Тиждень після виборів для мене був особливо тяжким.
Я вивчала результати і жахалася тому, кого вибрали по ма-
жоритарці, та скільки набрали проросійські сили — і ті, що
пройшли, й інші.
Тоді я твердо вирішила поставити крапку і вийти з інду-
стрії маніпуляторів. Для мене парламентські вибори стали
переломним моментом. Вони показали відповідальність
комунікаційників перед людьми, країною, майбутнім. Вони
показали, як красиве стає правдою, а вся правда обов’язково
має бути красивою.
Байдуже, ким ти працюєш — р екламістом, піарником,
політтехнологом, суть кожної з цих професій — донести до
аудиторії те, що вигідно Замовникам. Так і народжуються ті
яскраві завуальовані твердження, які спрямовують людей
туди, куди потрібно їхнім творцям.
Серпень я провела в поїздках і роздумах. Музеї, у які вже
давно хотіла потрапити, Північне море, Карпати. Багато
спілкувалася з людьми. Потім заїхала додому на кілька днів,
та з дядьком Іваном толком не встигла порозмовляти.
Тоді в мене визрівав божевільний план — н аписати
книжку для простих людей, розказати їм, як влаштована
українська індустрія маніпуляцій, дати базові їм прави-
ла інформаційної гігієни. Проте зупиняло одне але: де — я,
а де — книжка.
109
Частина 3
Мої «текстові обмеження»

У школі нас завжди ділили на «фізиків» і «ліриків». Пер-
ші добре впорувалися зі всіма точними науками, другі
з гуманітарними. При цьому одне виключало інше за
замовчуванням.
У результаті всі зусилля батьки-учителі скеровували
в один напрямок, другий залишався поза увагою. Звіс-
но, він не обнулявся, проте ставав «обмеженим», і воно
закріпилося.
У мене так було з мовами. У 3–4-му класах, коли всіх
учили основ складання творів, я вчилася «на дому». По-
тім, коли повернулася в школу, робила по дві помилки
в слові та писала кострубато.
Лише через роки сліз і надзусиль кількість помилок
суттєво зменшилася, а тексти стали «стерпні». Усі та всю-
ди давали мені зрозуміти, що «займайся краще матема-
тикою». Тоді і сформувалося моє «текстове обмеження».
Був період, коли всім незнайомцям, з якими по-
трібно було багато спілкуватися через текст, я чес-
но говорила: «Перепрошую, але я пишу кострубато
та з помилками». Зрештою, усі з цим мирилися, хоч
і не пропускали нагоди покепкувати. Я ж продовжува-
ла себе гризти, але ніяк не могла це виправити.
Проте в Бога явно були інші плани, і він не залишив мені

іншого вибору. Я нікому нічого не казала, сама боялася тієї
думки. Книжка не була самоціллю, — навчити людей проти-
стояти інформаційним маніпуляторам.
Озираючись на наше навчання з дядьком Іваном, я розумі-
ла, що людям украй не вистачає базових знань, які б дійсно
заважали маніпуляторам. Не вистачає розуміння суті та гли-
бини проблеми, її наслідків.
Звісно, я розуміла, що люди мало читають книжки, та я
вирішила цілитися в проактивну частину суспільства, до
тих, кому болить Україна, хто розуміє роль маніпуляцій в її
110
тяжкій долі. Проте їм не вистачає деталей, цілісності карти-

ни, розуміння глобальності проблеми та довгостроковості
її наслідків. Я хотіла їх по-доброму налякати, щоб цей страх
змусив їх почати дбати не тільки про свою інформаційну
гігієну, а й навколишніх.
Остаточно вирішила по-дитячому просто — поїхала на 12
днів до Карпат і загадала: якщо за цей час напишу книжку,
значить, шлях правильний. Я її написала. Звісно, потім ще
тричі перечитувала й переписувала, але суть було викладено
саме в ті карпатські дні.
По дорозі з Карпат у Київ я заїхала додому. Тут дядько Іван
мене вже не відпустив. У нього назбиралася купа запитань.
Тоді та потім вони мені дуже допомогли. Я вже не просто
його вчила, я кристалізувала свою майбутню книжку та іні-
ціативу «Як не стати овочем».
Дядько Іван і магічні пігулки

За цей місяць, що ми майже не бачилися, дядько Іван достат-
ньо непогано фільтрував своє інформаційне поле. Питання
мав точкові про конкретного експерта чи сайту. З каналами
він розібрався на відмінно. Особливо я раділа, коли він роз-
казував про Цемаха.
— Ще коли його захопили, я подумав, що неспроста. По-
тім, коли заговорили про звільнення заручників, я першим
ділом про нього і Вішинського подумав — що от які в нас
козирі в рукаві для обміну. Потім був вкид про те, що його
передають, і ситуацію постійно нагнітали для зриву процесу
повернення наших...
Що далі я слухала, то ширшою ставала моя усмішка. Дядь-
ко вправно аналізував і знаходив розриви. При цьому твердо
йшов шляхом, який ми промалювали: інформаційний тра-
фарет, порівняння, вивчення деталей. І це при тому, що ми
понад місяць не спілкувалися, а події в інформаційному полі
були не з простих.
111
Частина 3
Я вже готова була зробити цю історію частиною книжки,

як тут дядько видав те, що спустило мене з небес на землю,
та ще й каменем по голові дало.
— Микола їде в Луцьк і кличе мене із собою. Там відкрива-
ється один магазин. Можна купити золоті прикраси, а тобі
протягом року повернуть усю їхню вартість, ще й з відсот
ками. І в тебе — і золото, і гроші. Дуже крута штука! Микола
знімає свої депозити. Він на них близько 14 % в рік заробляє,
а тут майже 200 %! Як думаєш, мені всі долари взяти? — ра-
диться зі мною дядько Іван.
— 200 % річних і золото?! Ти жартуєш?!
— Ні, — абсолютно серйозно сказав дядько. — Це нормаль-
ний бізнес, а не якась фінансова піраміда.
— Що за магазин?
— Ой, складно, по-закордонному, я й не вимовлю.
Довелося дзвонити Миколі, який теж не міг згадати,
і лише ґуґл допоміг. Я вперше чула про цю фінансову піра-
міду, а в тому, що це саме піраміда, я не сумнівалася. Жоден
роздрібний бізнес не може собі дозволити такі витрати.
Я почала шукати більше інформації і була вражена розма-
хом. Як люди, які не один раз втрачали гроші в МММ та йому
подібних, могли вірити в таке?
— Слухай, а ви автобусом їхати збираєтеся?
— Ага, Микола сьогодні має квитки купувати.
— А давай я вас підвезу і разом подивимося, що там та як. —
З досвіду я знала, що до цієї розмови потрібно було підго-
туватися, проте і діяти негайно. На кону були всі Іванові
та Миколині заощадження.
— От і добре. Сама у всьому переконаєшся, ще й заробиш,
он ти зараз без роботи, а тут певна справа. Так скільки мені
грошей взяти?
Це питання таки спровокувало мене на емоційну дис-
кусію. Стовідсоткових аргументів я ще не мала, а дядькові
дуже хотілося вірити, що саме це він шукав усе життя, наго-
да ризикнути та випити шампанського.
112
Ми розійшлися у різному настрої: я — зла на себе, що впер-

ше почула про таку масштабну піраміду й не змогла без емо-
цій розтлумачити її суть; а він — радий, що не треба буде вез-
ти гроші в автобусі й що я побачу угоду всього його життя.
Він тоді взяв 5000 гривень, Микола більше, скільки —
не казав. Зранку ми поїхали до Луцька.
До цієї поїздки я підготувалася ґрунтовно. В інтернеті
інформації про суть схеми було більше ніж треба, дещо під-
казав і знайомий який розбирався в математиці ювелірного
бізнесу і підтвердив нереальність такого бізнесу без пірамі-
ди.
На виїзді з міста ми взяли на заправці непоганої кави. Під
її аромат я акуратно розпочала розмову. Зайшла здалеку.
— От як ви думаєте, на чому заправка більше заробляє —
на каві чи на бензині?
— Тю, ясно, що на бензині, — дядько Микола був експертом
і тут.
— Це ви зараз про те, скільки на одному літрі та каві, чи
взагалі?
— І так, і так, — це Іван вирішив показати, що він не гірший
за Миколу.
— Не зовсім так. Конкуренція за бензин росте, продажі
і заробіток падають. А от продаж супутніх товарів, особливо
власного виробництва, дає хороші прибутки.
— Тобто ти хочеш сказати, що якби заправки стали кафе, то
заробляли б набагато більше? — обережно запитав Микола.
— Ні. Це комплексна модель. Бензин приводить клієн-
тів, а кава й решта дріб’язку заробляють гроші. От чому ми
на цій заправці заправлялися? Бо тут бензин непоганий,
а кава найліпша в місті о 8-й ранку. Якби ми поїхали на іншу
заправку, то в бензині не сильно прогадали б, а ось каву пити
було б неможливо. От вони і заробили на нас і як заправка,
і як кав’ярня.
Обидва дядьки були ще ті львівські кавові гурмани. Вони
купували контрабандну італійську каву та варили її в турці
113
Частина 3
та в італійській гейзерній кавоварці. Це була стара битва —

у кого кава ліпша.
— А кава в дорозі, особливо ранішній, — це не менш важ-
ливо, ніж хороший бензин — зманіпулювала я дядьками, які
не могли нічого протиставити хорошій каві.
— До чого ти це хилиш? — знаючи мене, запитав дядько
Іван.
— До того, що кожен бізнес — це бізнес, а не золоті копальні.
Він має затрати, свої витрати на залучення клієнтів, компро-
міси щодо ціни та ще купу інших важливих моментів, які
на виході дають йому себе окуповувати, заробляти прибуток
та інвестувати. І то на інвестиції, зазвичай, не вистачає — до-
водиться брати кредити та залучати партнерів. От ці заправ-
ки беруть кредити в європейських банках.
— Ти хочеш сказати, що вони самі на себе не заробляють? —
перервав мене Микола.
— На себе так, а от на будівництво нових ні. І це незважаю-
чи на те, що вони вже десятки років працюють.
— Так, до чого ти все це ведеш? — уже зовсім нетерпляче
запитав Іван.
— До того, що кожен бізнес — це як пшоняна каша, до неї під
час варіння треба налити молока із запасом, а потім ще і до-
ливати. Бо вона його вбирає, густішає і стає твердою. На упа-
ковці написано 1 до 2, ти кладеш 1 до 3 і ще мало, так само
і з бізнесом. Ти щось плануєш, а в процесі витрати ростуть
і на виході ти заробляєш менше ніж очікуєш, але заробляєш,
бо це суть бізнесу. Коли ти заробляєш 10–20 %, це вже дуже
добре. Однак це стається далеко не в перший рік. Бо спочатку
треба нарощувати обсяги, залучати клієнтів і так далі.
— Ну так, все понятно. А до чого це ти кажеш? — уже в два
голоси запитували мене дядьки.
— Я до того, що давайте подивимося на ваш ювелірний
бізнес. Розберемо, як він працює.
— Нє, ну я так і знав, що ти не заспокоїлась!!! Не віриш, що
люди людям добре хочуть зробити!
114
— Я повірю тоді, коли логіку в цьому побачу. Нам ще годину

їхати, давайте розберемо, як це працює. Зайвим не буде. От
вони продають вам ювелірну прикрасу та ще майже 200 %
виплачують зверху протягом року. І не тільки комусь обра-
ному, а всім. Крім того, вони постійно відкривають нові. А це
витрати на ремонт, рекламу, набір людей і так далі.
— Ну так золото — це ж дохідний бізнес! — це вже Микола
не витримав.
— Так, але чи настільки? Це не ексклюзивні прикраси, тобто
вони, як і звичайний масовий товар, дають максимум 20 % заро-
бітку. Нехай тут більше, бо товар вони кажуть, що самі виробля-
ють. Отож нехай усі 30 %, у що я не вірю. От 30 % вони заробили,
а звідки решта 170 %? А ще треба додати кошти на відкриття
магазинів, рекламу, розіграш машин і так далі. Звідки вони?
— Ну в них є партнери...
— Вони ж теж вкладають гроші, щоб їх заробити, а не пода-
рувати. А заробляти вони також не мають звідки, якщо все
повертають покупцям та ще й з відсотками.
— То ти неправильно рахуєш, вони точно заробляють! —
уже кричав Микола.
— На чому? Значить, вони продають вам товар утричі до-
рожче, а потім вам же й вертають вашу переплату.
— Нє, ну нє! Я порівнював ціни! Вони в них такі самі, як
в інших магазинах!
— Золото дорожчає постійно! — це козирнув знаннями
— Золото — так, проте не завжди. А от куплені товари завж-
ди втрачають в ціні. Ти ж пробував перепродати на OLX нову
куртку з бірками і продав її дешевше, ніж купував.
— Ну вони на обсязі заробляють!
У такій емоційній бесіді ми їхали до Луцька. Під кінець
самі дядьки зрозуміли безглуздість ситуації, але визнати
цього не могли.
Ми приїхали до магазину за кілька хвилин до відкриття. Там
уже була невелика черга з таких самих «дядьків іванів і микол».
115
Частина 3
За номерами припаркованих поряд машин було зрозуміло, що

вони теж не місцеві і приїхали в пошуках легких грошей.
Магазин відкрився, і мої дядьки якось навіть неохоче
в нього зайшли. Я про себе усміхнулася. Процес сумнівів
був запущений і дав перші результати.
На вітринах не було великого асортименту. Чого не ска-
жеш про консультантів. На самих прикрасах (вони були
на любителя — по-багатому) вказано дві ціни. Перша, яку ти
платиш, і друга, яку тобі повернуть протягом року. Напри-
клад, сережки коштували 1650 грн, а протягом року тобі
повертали 2130 грн.
Консультант одразу підійшов до моїх дядьків. А до мене
ніхто не підійшов, приховати свої емоції я так і не змогла.
Користуючись цим, я вивчала магазин і порівнювала з тим,
що прочитала в інтернеті. За цей час консультант уже встиг
розказати дядькам вигоди та вразити сумами заробітку.
Дядьки почали акуратно ставити йому мої питання.
— Ви давно на ринку? Ага, близько року. А скільки мага-
зинів відкрили? Хм, уже є в більшості великих міст. А як
так виходить, що ви платите такі дєньжища, та ще й золото
залишається?
Треба віддати належне консультанту, відповідав він
хвацько й упевнено. Коли зайшло про гроші, він одразу ска-
зав, що їх платять щоп’ятниці й дядьки самі в цьому вже
через тиждень переконаються. Інвесторами ж є всі люди,
вони за свої гроші і фінансують відкриття магазинів, і вироб-
ництво прикрас. А яка вигода засновнику — так він отримує
процент від усіх, а всіх вже сотня тисяч — от з кожного по
копійці, а йому вигода за те, що все це організував.
— А що буде, якщо всі враз перестануть нести гроші? — ви-
палив дядько Іван.
— Ні, це неможливо. Ми все робимо для того, щоб людей
ставало дедалі більше і потік фінансування не припинявся
та зростав. От зараз розіграш машини проводимо, а до того
айфони розігрували.
116
От тут мої дядьки і зрозуміли. Дуже схожі слова вони чули

від Мавроді. І саме вони відкрили їм очі на піраміду.
Я відвезла їх додому, щоб не штовхалися із грошима в ав-
тобусі. Настрій в них був кепський.
Дядько Іван подзвонив мені через день і глухим голосом
сказав:
— Що ж це виходить, я навчився фільтрувати інформацію,
але мене це не врятувало від піраміди. Я її зовсім не побачив.
Як так?! Я що, дебіл якийсь?
Тут я і розказала йому про свою теорію інформаційного
імунітету. Ту, яку описала в книжці й збиралася досліджу-
вати надалі.
Люди не дебіли. Просто все змінилося, не тільки кіль-
кість інформації, а й її роль. А от правил нових ніхто нікому
не розказав.
Інформаційний імунітет українців

Уявіть перший осінній холодний день. Саме з нього почи-
нається традиційна лотерея застуд. Одні її підхоплять, інші
ні, хтось швидко перехворіє, а дехто зробить щеплення. Усе
залежить від імунітету організму — вродженого та набутого.
Так само як імунітет опирається вірусам, інформаційний
імунітет дає змогу людині розпізнавати інформаційні віруси
та ефективно їм протистояти. Він залежить від таких груп
чинників.
1. Вроджений імунітет. Це правила поведінки в інформа-
ційному полі, які передали вам батьки, спираючись на їхнє
виховання — те, що сформувало засади нашого сприйняття
світу і моделі поведінки в ньому. Саме від нього залежить,
чи навчиться людина запобігати інформаційним вірусам
і ефективно з ними боротися.
Наприклад, людина, яка виросла в атмосфері любові
та якій прищепили культуру інформаційної гігієни, сфор-
мували широкий світогляд і критичне мислення, матиме
117
стійкий імунітет. І навпаки, людина, яка з дитинства звикла
до скандалів, була змушена боротися за виживання, погано
вчилася, буде піддатливішою до різноманітних інформацій-
них атак.
2. Соціальний імунітет. Це правила життя в суспільстві,
які сприяють або перешкоджають поширенню інформа-
ційних вірусів. Це чинники, які визначають правила життя
в суспільстві. Вони мають прямий вплив на психологічне
здоров’я конкретної людини. Наприклад, соціум з високим
рівнем освіти і / або високим рівнем життя, і / або високим
індексом щастя населення мінімально схильний до інфор-
маційних вірусів. Важливо відзначити, що тут ключову роль
відіграє наявність правил профілактики інформаційних ві-
русів і боротьби з ними. Тобто та сама інформаційна гігієна.
78
Джерело: 2019, Балтиморський університет (cutt.ly/Nd2MFP7)

М Л Р Д
ДОЛАРІВ ЩОРІЧНО ВТРАЧАЄ

БІЗНЕС ЧЕРЕЗ ФЕЙКИ
3. Випадок. Це ситуація, у якій людину інфікують вірусом.

Зазвичай для кожного до його звичного способу життя. На-
приклад, якщо людина «живе в фейсбуці», саме в ньому її
і будуть інфікувати правильно змодельованою інформацією.
Нині стало модним називати це маніпуляцією.
Вроджений і соціальний імунітет формують наш інфор-
маційний імунітет. Він особливо важливий у період тур-
булентності, змін, нестабільності. Саме в такий період ми
й живемо нині.
Зараз в українців фактично повністю зруйнований інфор-
маційний імунітет.
— Фільтрація інформації — це важливий крок, проте він
не є магічною пігулкою, — пояснюю я дядьку Івану. — Так,
твій інформаційний простір почав очищатися. На зміну фей-
Частина 3
ковій чи маніпулятивній інформації приходить нормальна.

Проте якщо твій імунітет руйнувався десятиліттями, три
місяці не можуть змінити все.
До того ж ти стільки жив у суспільстві, де всім на тебе
було начхати, що коли хтось хоче тобі допомогти чи розді-
ляє твій гнів, ти автоматично до його інформації ставишся
прихильно.
Так і сталося з пірамідою. Микола знайшов її. Ти віриш
Миколі (але вже менше ніж раніше, — зауваження дядька
Івана, він попросив внести це уточнення, коли вичитував
книжку), сам хочеш ще пожити в хороші часи, і тут такий
шанс. Безпрограшний. Це не МММ якесь з його папірцями,
це золото та дорогоцінне каміння. Крім того, ти не дуже роз-
бираєшся, як працює бізнес, думаєш, що кожен підприємець
апріорі заробляє мільярди і нарешті знайшовся чесний і ви-
рішив поділитися. Додай ще «стадний інстинкт» — багато
знайомих спробували і вже кілька тижнів реально отриму-
ють гроші. От це все вкупі й приспало твою увагу.
— От знову від Миколи всі біди, — бідкався дядько. — Треба
його перевиховувати. Слухай, а якщо я спробую його повчи-
ти, як ти мене вчила? Як думаєш, у мене вийде?
— У тебе — так. А от чи він захоче?
Проте після порятунку кревних заощаджень Микола за-
хотів. Так почалося його навчання. Дядько йшов за нашою
схемою і тільки іноді уточнював у мене якісь моменти.
— Ну от розумію я, чий канал, а як все ж зрозуміти викри-
влення? Так, я пам’ятаю про інформаційний трафарет, але
він працює тільки за ключовими моментами. Що ще можна
зробити, щоб зрозуміти ступінь маніпуляцій?
— Зайди на фейсбук-сторінку каналу чи його сайт. Зазви-
чай там висвітлюють новини, на яких канал хоче акцентува-
ти увагу. Зокрема, там будуть матеріали зі спікерами, яких
канал підтримує, — політиками та експертами. Так можна
дізнатися, чи підтримує телеканал владу: якщо президент,
спікер Верховної Ради, прем’єр регулярно з’являються в ефі-
120
рах та не отримують критики від каналу, то політика каналу

і влади збігається. Подивися, які експерти часті гості на ефі-
рах, що про них каже база псевдоекспертів, на каналах яких
власників вони з’являються. Якщо експерт не упереджений
і більш-менш рівномірно з’являється в ефірах різних кана-
лів, значить, він імовірно не відпрацьовує темники, а якщо
в базі він є, і ходить лише по певних каналах, — варто сумні-
ватися в тому, що він каже.
— Ти нічого не казала про рекламу. А от для мене вона суттє-
ва частина телебачення. Її багато, і рекламують різне. Я її не лю-
блю ще з часів Льоні Голубкова. Її хтось фільтрує? — цікавиться
дядько Іван. — От реклама тої ж ювелірної піраміди всюди є.
— Рекламу фільтрують, проте не так щоб сильно. Є загальні,
чітко регламентовані в законодавстві речі, як от заборона
на рекламу сигарет та алкоголю. Все, що прямо не забороне-
не, віддають на розсуд самих медіа. І тут все індивідуально
й залежить від того, наскільки каналу потрібні гроші і чи
є перевірена інформація про шкідливість рекламованого.
Також не забувай, що реклама де-факто є двох типів. Стан-
дартна, є очевидною рекламою, і так звана джинса, яка ма-
скується під редакційні матеріали.
— Ти ще нічого не сказала про фільми, серіали, розважаль-
ні програми. У них немає маніпуляцій?
— Маніпуляції є всюди. Ти ж дивився «Слугу народу»? Лю-
дям показували, як добре всі заживуть при президентові
Голобородько. Нічого такого, просто легка та красива історія
нам показали історію. Паралельно в новинах нагнітали, як
все погано. І потім, коли виконавець головної ролі в серіалі
сказав, що йде в президенти, то йому навіть не довелося
вести реальної виборчої кампанії, усе вже було зроблено са-
мим серіалом. Чи переміг би він без серіалу — навряд і точно
не з такими показниками. Чи було лише серіалу достатньо —
ні, це був один із критеріїв, проте не пересічний.
Давай тепер про гумористичні шоу. Пам’ятаєш, як Гон-
тарєву спершу збила машина в Лондоні, а потім спалили
121
її будинок під Києвом? Тоді в «Кварталі» заспівали про неї
пісню з хором Верьовки «Горіла хата, палала». Чи це могли
бути ланки одного ланцюга? Так, а може й ні.
Замовники таких шоу формують зручний для себе погляд
на подію чи персону у глядачів. Точно можна стверджувати
одне — у такій формі люди легше сприймають інформацію,
а значить, так маніпулятором зручно спрямовувати громад-
ську думку у потрібне русло.
— А шоу екстрасенсів? Чого їх показують? Вони в мене
стільки грошей та крові випили... — бідкався дядько Іван.
— І не в тебе одного, — зауважую я. — пояснюють це так:
Люди дивляться — ми показуємо. З іншого боку, люди див-
ляться, бо телеканали показують. До того ж більшість людей
вважає, що все в телевізорі є правдою. І не здогадуються, що
66
ВІДСОТКІВ
УКРАЇНЦІВ ВІРЯТЬ У ФЕЙКИ,

МАНІПУЛЯЦІЮ, КОНСПІРОЛОГІЮ
все це постанова й ці екстрасенси ще вчора були сантехніка-

ми і продавчинями. Є безліч розслідувань, які показують, як
насправді працює ця індустрія і як вона дурить людей. Ти ж
сам їх дивився.
— Та дивився, щоправда, вже тоді, як відніс їм купу грошей.
Тьфу на них! — Тут я прибрала нецензурні слова, якими висло-
вився дядько Іван. — До речі, коли шукав інформацію про них,
мені спочатку ґуґл видавав хвалебні тексти. Чого так? Люди ж
прочитають перші посилання й подумають, що все гаразд.
— Усе просто, — пояснюю дядьку, — у ґуґлі самі про це зна-
ють і вміють на це впливати. Це стосується будь-якої інфор-
мації, не тільки поганої. Ґуґл сортує матеріали за їхньою
популярністю, зверху те, що найчастіше переглядають, най-
свіжіше і найвідповідніше, який ти написав. Усе це можна
Частина 3
підробити, або просто розмістити рекламу, і вона теж буде

на початку сторінки. Не всі побачать, що це реклама. Тому
потрібно особливо прискіпливо ставитися до першої сторін-
ки матеріалів, маніпулятори вміють її підробляти.
Навчання у дядьків просувалося швидше, ніж зі мною. Три-
вала пізня осінь, роботи по господарству не було, і вони більшу
частину дня сиділи в новинах. Дядько Іван розказував, Микола
практикував. Десь за три тижні вони мене набрали і радісно
сказали, що вже тепер жодні піраміди їм не страшні.
Я зраділа, проте мене розпирала цікавість.
— Як все пройшло? Що було важко чи незрозуміло? — ми
домовилися з Іваном зідзвонитися на вихідних і ґрунтовно
порозмовляти.
Дядько почав з того, що все вже просто, зрозуміло і взагалі
не страшно. І ще він сказав, що вивів свої правила інформа-
ційної гігієни, наведу їх тут.
Правила інформаційної гігієни

від дядька Івана
Перше: створіть інформаційний трафарет, споживайте ін-
формацію спочатку з нього, а потім, якщо є така потреба,
з інших джерел.
Беріть інформацію з 3–5 перевірених джерел, тих, які
дотримуються журналістських стандартів. Мій трафарет
з інтернет-медіа, бо їх легко можна перевірити в рейтингах
Інституту масової інформації. Спершу відбираю з рейтингу
дотримання журналістських стандартів, а потім перевіряю,
чи не засвітилися ті медіа в розміщенні джинси (замовні
матеріали, яккі не позначено як рекламу). На основі цього
й обираю свої 5 джерел. Скажу чесно, всі п'ять одночасно
не читаю. Протягом дня переглядаю три, раз на тиждень —
два, що залишилися. Так я в курсі всього, що відбувається,
і без інформаційних вірусів.
124
Відібрані медіа я читаю у різних форматах — на їхньому

сайті у фейсбуці чи ютубі.
Я не перестав дивитися телевізор, проте рідше дивлю-
ся політичні програми. Розумію, що вони далекі від об’єк-
тивності, і залежать від власників каналів. Все, що чую,
пропускаю через свій трафарет. Це окреме задоволення —
знайти такі маніпуляції.
Загалом, як і раніше, я шукаю інформацію дві-три години
на день і трохи більше у вихідні та зимовий час.
Друге: є кілька ресурсів, які викривають фейки та маніпу-

ляції. Я на них підписався та отримую не тільки відповіді
на питання «фейк чи не фейк», а й бачу приклади, як роз-
бирають інформацію професіонали. Звісно, сам я так ще
не можу, проте потроху щось роблю.
Навіть у якісних джерелах можуть траплятися інформа-
ційні віруси. Журналісти — теж люди, вони так само можуть
помилятися.
Якщо бачите заголовок і він вас «затягує», перевірте ін-
формацію на ресурсах, які акумулюють фейки:
• «По той бік новин», VoxUkraine, «БезБрехні», «Як не стати
овочем»;
• Фейкогриз від texty.org.ua. Встановлюєте це розширення
для браузера, і він відмічатиме сайти, які переповнені
інфовірусами;
• У карті дезінформації від texty.org.ua зібрані всі ключові
маніпуляції російської пропаганди і не тільки.
Третє: не розносьте інформаційні віруси самі.

Поширювати будь-яку інформацію можна лише тоді, коли
ви переконані, що вона коректна:
• перевірили джерело за схемою, описаною вище;
• перевірили, чи не фейк, у джерелах з другого правила;
• прочитали повністю новину, а не тільки заголовок;
• якщо вважаєте її важливою — поширюйте.
125
Якщо ж інформація недостовірна і викликає у вас подив:
«Як можна таке писати?», не взаємодійте з нею. Пам’ятайте,
що ваш злий смайл чи гнівний коментар також поширюють
цю інформацію.
Якщо ви бачите, що хтось зі знайомих поширив або обго-
ворює недостовірну інформацію, спокійно йому особисто це
аргументуйте і попросіть видалити допис.
Додам від себе ще два правила. Найперше і найголов-
ніше — усе це не буде працювати, якщо не усвідомити, на-
скільки інформація змінює наше мислення і поведінку.
У цифрову еру ми буквально складаємося з інформації, яку
споживаємо. Якщо це фейки, то саме під їхню дудку ми все
життя й танцюватимем. Тільки розуміючи це, ми вмотиво-
вані дотримуватися інформаційної гігієни.
53
ВІДСОТКИ

НЕ ДОТРИМУЮТЬСЯ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГІГІЄНИ
Друге і не менш важливе. Ці правила не панацея, і вони

не здатні повністю замінити зруйнований інформаційний
імунітет. Регулярне виконання їх витісняє з вашого інфор-
маційного простору маніпулятивну інформацію, і вона замі-
щується об’єктивною. Це вивільняє вас із пут маніпуляторів
і дає змогу свідомо керувати своїм життям, а з часом і відно-
вити частину інформаційного імунітету. Це як з фільтром
у кондиціонері: якщо його частково очистити, то все одно
пил і мікроби проникатимуть у кімнату.
Настав грудень. Майже місяць ми не спілкувалися з дядьком.

Спочатку я розбиралася зі здоров’ям, потім з книжкою, яку
треба було здати в друк. На Різдвяні свята. Він з татом, за
компанію, приїхав до мене в гості.
Частина 3
До того часу я вже зовсім втратила пильність. Думала, що

він все знає і жодні інформаційні віруси йому не страшні, але
сталося несподіване.
— Як гадаєш, що буде із землею? — запитав мене тато.
— Та що-що — не можна реформи допустити, розкуплять
землю іноземці та залишимося без країни, — випалив дядько
Іван.
Від несподіванки я впустила тарілку, а тато завмер з від-
критим ротом. Це було друге моє фіаско після піраміди.
— А де ти це взяв? — наскільки можна було спокійно спи-
тала я.
— Ну де, там, де й завжди. Ти ж знаєш, які видання я читаю.
— Знаю, жодне з них не могло такого написати, а от Юлія
Володимирівна могла — це її думки.
— Та нє, я її вже сто років не слухав.
Комп’ютера дядько з собою, не мав — історію перегляну-
тих сайтів я перевірити не могла. Чуйка мені підказувала, що
тут не в інтернеті справа. Так воно і було.
Виявилося, що в нормальних медіа було мало інформації
про землю або дядько її просто пропустив, а от політичні
ток-шоу він дивився регулярно. Узимку часу було вдосталь
і він підсів на переконливі виступи Тимошенко.
Дядько картав себе, а я — себе. Тоді ми уже втрьох із татом,
повторювали базовий курс, розбирали конкретні приклади.
Дядько поїхав від мене заспокоєним і повним натхнення
продовжувати. Проте черговий збій, рецидив трапився під
час коронавірусу.
Дядько Іван і коронавірус

Коронавірус порушив багато традиційних укладів. Не стала
винятком й інформаційна гігієна дядька Івана.
Коли я писала цей розділ, на очі потрапила цифра, яка
дуже точно ілюструє масштаб інформаційної пандемії, яку
ми пережили тоді.
128
«Відверта брехня поширюється в інтернеті жахливими

темпами, — сказав Генеральний секретар ООН Антоніу Гутер-
ріш 3 травня 2020 року. — Як показали результати недавнього
аналізу однієї з найбільших соцмереж, 40 % матеріалів, що
стосуються COVID-19, були згенеровані ботами — автоматич-
ними програмами, замаскованими під сторінки людей».
Чи закінчилася ця інфодемія? Ні. Від інформаційного ві-
русу немає миттєвої вакцини чи ліків, за допомогою яких
людина вилікується вже за кілька днів чи тижнів.
Ситуація з COVID-19 показала реальний рівень загрози
від інформаційних вірусів і те, як важко з ними боротися,
маючи слабкий інформаційний імунітет. Такі люди легко
вірять у конспірологічні теорії та магічні пігулки, ігноруючи
справді дієві засоби. А це допомагає поширюватися вірусам
реальним і не тільки їм.
Коли в січні всі медіа почали нагнітати ситуацію, я була
спокійна за дядька Івана. Ніщо не провіщало біди.
Початок лютого 2020-го

— Коронавірус — це біологічна зброя. В Ухані є кілька ла-
бораторій. Це Китай з Америкою воюють, — запевняв мене
— Ти знову сміттярки читаєш? — запитую.
— Ні.
— Сумніваюсь, що ти про це дізнався з Української правди. —
Потім він таки перевірив історію пошуку і визнав, що перей-
шов на кілька посилань у фейсбуці, які вели на сміттярки.
Середина лютого 2020-го

— До нас везуть українців з Китаю! Нас хочуть витравити!
Треба срочно подзвонити по номеру 123 456, щоб зафіксували,
що ми проти. Я вже, й ти подзвони.
Оце вже була несподіванка. Так, я знала, що західні області
розхитують цією ситуацією, чула, що розсилають смс-пові-
домлення, але не думала, що піддасться і дядько. Хоча див-
129
ним це не було, тут зачіпалися ті частини інформаційного
імунітету, які не перекриєш тільки фільтрацією джерел ін-
формації. В основі лежала недовіра до усіх органів влади, але
й тотальний брак інформації — влада мовчала. Як же інакше
могли зреагувати прості люди?
Нижче наведу текст, який я тоді написала по гарячих слідах.
Що сталося в Нових Санжарах

у лютому 2020 року
Джерело: сайт nv.ua (cutt.ly/gd1HDXs)
Ситуація в Нових Санжарах поділила націю на два табо-

ри. Тих, хто проклинав привезених з Китаю, і тих, хто
Джерело: Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш (cutt.ly/Pd21Ywp)
40
ВІДСОТКІВ
ДОПИСІВ ПРО COVID-19 БУЛИ

СТВОРЕНІ ФЕЙКОВИМИ СТОРІНКАМИ
проклинав тих, хто проклинає. І ті і ті щиро не могли

зрозуміти, як так можна робити. Те, що сталося, далеко
не перший приклад наслідків втрати інформаційного
імунітету українцями. Не перший, але один з найпо-
казовіших...
Що передувало?
Причина, яка запустила все, лежить на поверхні. У біль-
шості українців немає імунітету до інформаційних ві-
русів. Тобто все, що на них валиться з екранів, сторінок,
соцмереж, вони беруть за чисту монету. Особливо якщо
це стосується їхньої особистої безпеки.
Життя навчило українців, що з питань власної без-
пеки вони можуть покладатися лише на себе. Довіри ні
Частина 3
до влади, ні до правоохоронної або медичної системи

у них немає.
І ось цих людей у режимі нон-стоп обробляли смер-
тельною загрозою коронавірусу. Нагнітаючи, ловлячи
популярність і все те, що так люблять медіа. Потім з’я-
сувалося, що там, в осередку зарази, є наші.
Влада замість того, щоб тихо привезти їх додому,
організувала рятувальну операцію «Рейтинг». Тим са-
мим поінформувавши всіх українців, що до них зараз,
можливо, привезуть «носіїв цієї зарази».
Саме так. Гучно звучали тільки дві фрази — «смер-
тельна загроза» і «привезти українців з епіцентру зара-
зи». Те, що вони здорові, говорилося пошепки.
Що здетонувало?
Факт приїзду українців був так широко розтиражо-
ваний владою і медіа, що він і натиснув на спусковий
гачок.
Сподіваючись тільки на себе і не розуміючи, до кого
привезуть, самі люди почали поширювати чутки. Це
абсолютно природно для такої ситуації. Налякані до
смерті люди вирішили стояти до останнього і захища-
тися буквально тим, що під руку потрапить.
Брак офіційної інформації, рішення політиків і без-
лічі інших ситуативних піарників «відщипнути рей-
тинг» — підливали бензин літрами в вогонь людського
страху. Своїми діями або бездіяльністю.
Що трапилося?
Люди вирішили стояти до останнього. Вирішили й от-
римали клеймо середньовіччя. Саме в момент, коли
хвиля обурення з приводу середньовіччя захлеснула
проактивну частину фейсбуку, ми програли битву в гі-
бридній війні. Ми зробили те, чого від нас і хотіли, —
брат пішов на брата.
132
Найстрашніше тут те, що зроблено все було від

початку і до кінця руками українських ЗМІ, лідерами
громадської думки, проактивною частиною суспіль-
ства. Вони зазвичай не велися на такі явні маніпуляції
і провокації.
Люди в Санжарах, на Львівщині, Тернопільщині —
стали жертвами. Жертвами, у яких із самого початку
не було альтернативного варіанту. Ну не може людина
без інформаційного імунітету не реагувати на паніку
і чутки. Загрозу безпеці свого життя та життя рідних.
Не сприймає вона в ці хвилини жодних аргументів.
Не контролює вона свої дії. У неї одна мета — захисти-
тися і вижити. І покладатися вона може тільки на себе
саму.
Так хто винен? Людина, яка виживає, чи ті, хто її до
цього стану довели?
1-й тиждень, березень 2020-го

Це був період тисяч способів профілактики та лікування
коронавірусу.
— Вірус себе ніяк не проявляє. Його можна виявити, за-
тримавши дихання на 10 секунд. Японські лікарі сказали,
що кожні 15 хвилин треба пити воду. А професор Ротшильд
радить їсти часник.
Саме тоді в дядька Івана з’явилися додаткові правила ін-
формаційної гігієни.
Додаткове правило 1: не підживлювати паніки

У першу чергу не дозволяти собі двозначні висловлювання.
Те, що видається вам влучним жартом (наприклад, «піду ку-
плю останню маску в аптеці»), для інших може звучати як
однозначне «всі маски розкупили, що ж мені робити?!». Це
той випадок, коли особливо обережно потрібно ставитися
до всього сказаного / написаного.
133
Частина 3
Додаткове правило 2: не слухати порад від людей,

які не мають стосунку до доказової медицини
В умовах нових захворювань особливо важливо дотримува-
тися саме рекомендацій доказової медицини. Провідні лабо-
раторії кидають усі сили на те, дослідження вірусу і розробку
протоколів. Провідні медичні центри одразу апробують їх
і роблять висновки.Розроблені в такий спосіб нові вакцини,
ліки та протоколи лікування і є найбільш правильним спо-
собом лікування.
А от різношерсті знахарі, екстрасенси та інші диванні екс-
перти не мають уявлення ані про суть вірусу, ані про те, що
реально від нього лікує. В умовах паніки вони лише дурять
людям голову та збільшують кількість смертей.
Додаткове правило 3: не вірити анонімним

рекомендаціям
Це правило випливає з попереднього. Часто інформацію
подають як рекомендації «китайського лікаря», не вказуючи
імені чи першоджерела. Так народжуються міфи про рятівну
силу звичайних масок. Їх розмітають з аптек, посилюючи
паніку та створюючи ілюзію простої захищеності. А значно
важливіше та складніше правило «часто мити руки щонай-
менше 20 секунд» залишається поза увагою.
Додаткове правило 4: володіти об’єктивною

й оперативною інформацією
Тобто щодня досліджувати те, що відбувається. Скільки та де
захворіло / померло / вилікувалося? Як це співвідноситься
із чисельністю населення? На даний момент всі ці дані що-
ранку публікують ЗМІ.
Додаткове правило 5: стежити

за офіційними сайтами
На сайтах МОЗ і ВООЗ зібрано офіційну, достовірну, повну
інформацію.
134
Не забувайте і про основні правила інфогігієни: інформа-

ційний трафарет, відстеження штучної популярності допи-
сів, а головне — вайбер — це месенджер, а не джерело новин.

Дядько Іван написав у фейсбук і одразуж подзвонив. Було
за північ. Спати я не спала, але час був таким пізнім, що я
перелякалась не на жарт.
— Все! Ми всі помремо. Цілий літак ковідних з Мілану до
нас везуть. Нічого не роблять, нікого не перевіряють. Тепер
у нас буде Італія.
— Фух, я думала, щось сталося.
А сталося насправді тільки те, що на загальній коронавірус
ній паніці ще одні «товаріщі» вирішили заробити. У цьому
разі це був автор «соціального експерименту» на телеканалі
1+1, який, не перевіривши інформацію, вивів її в ефір з паніч-
ними закликами.
Спати вже не хотілося, та й лекція про засилля таких
«ділків» була явно потрібною. Зранку я її записала, і вона
вийшла на Espreso.tv. Наведу тут частину з того тексту.
Тип 1. Викривлення реальної ситуації

Наприклад, ситуація з літаком «Мілан—Київ».
Увечері 12 березня блогер Антон Гура вів фейсбук-транс
ляцію із салону літака «Мілан—Київ». З його слів, у літаку є
хворі, що навмисне приймають ліки, щоб збити температуру
і пройти скринінг. Закінчується відео тим, що трьох людей
забирає швидка, а інших відпускають.
Протягом усього відео лунає кілька однакових мотивів
коронапаніки: «Якщо нас усіх звідси випустять, забудьте
про карантин. Наша країна не готова. Усім на вас начхати»
і «На літаку 100 % є коронавірус».
За ніч відео зібрало мільйон переглядів і десятки тисяч
поширень. Випуск «Право на владу», де Гура наново розповів
усю історію, — більше 50 тис. переглядів лише на ютубі.
135
Частина 3
В основі таких інформаційних вірусів лежить ключова

проблема, яка хвилює суспільство, — пандемія COVID-19. Си-
туацію розхитують у двох протилежних напрямках — паніка
та ігнорування проблеми.
Кожен з них є однаково загрозливим для суспільства. Па-
нікери заражають інших психологічно і включають інстинкт
самозбереження, який провокує людей на непередбачувані
дії (ситуація в Нових Санжарах). Інші ж ігнорують заходи
гігієни та карантину, розносячи коронавірус.
Це два типові сегменти, які завжди виникають у перші
тижні-місяці настання кризової ситуації. Це добре знають
маніпулятори й крутять ними так, як їм потрібно, щоб:
• заробити на товарах першої необхідності, доларі (курс
буде рости), специфічних товарах (маски, дезінфектори,
спирт тощо). Для цього вкидають емоційні матеріали, які
нагнітають ситуацію, не даючи об’єктивної та цілісної
картинки. Це включає паніку, породжує дефіцит, ціни
піднімаються і так далі;
• збільшити кількість заражених і більше дестабілізува-
ти ситуацію на другому етапі кризи (коли всі постануть
перед реальністю проблеми). Для цього поширюють ін-
формацію з конспірологічними теоріями, які нівелюють
існування проблеми та вказують на її штучне і контро-
льоване походження. Коронавірус — біологічна зброя для
знищення пенсіонерів. Це зброя у економічній війні Ки-
таю та США. Це змова фармацевтів. Та ще сотні інших
пояснень, у які охоче вірять люди без інформаційного
імунітету в умовах тотальної недовіри до влади.
Кому це вигідно? У країні — виробникам дефіцитних товарів
та їхнім продавцям. Спекулянтам, які хочуть заробити на си-
туації. Зовні — Росії, агресору вигідна будь-яка нестабільність.
Як розпізнати? Типові маркери:
• анонімність інформації (спікера не вказано або вказано
так, що його не можна ідентифікувати й перевірити до-
стовірність: «Юрій / китайські лікарі»);
136
• поширення через сайти-сміттярки;

• анонімні повідомлення в месенджерах (в батьківських
чатах і чатах мешканців будинку);
• емоційні заголовки в ЗМІ («Смертельний вірус вбив 500
людей!»);
• штучна популяризація ботами. Якщо боти (штучно ство-
рені люди) взаємодіють з дописом, то хтось хоче за раху-
нок великої кількості уподобань включити ваш «стадний
інстинкт» — багато людей вподобали, значить, правда.
Тип 2. Загроза особистій безпеці

Наприклад, інформація про розпилення дезінфектора над
Києвом і застереження, що потрібно зачиняти вікна.
Ці інформаційні віруси базуються на прямій загрозі жит-
тю чи здоров’ю людей. Зазвичай таку інформацію пересила-
ють в особисті повідомлення чи чати. Це має підкреслити її
ексклюзивність на тлі тотальної недовіри до правоохоронної
системи та держави.
Такі маніпуляції ціляться в людей старшого віку, які до-
бре пам’ятають СРСР, де особисто здобута інформація була
одним із основних джерел істини.
Кому вигідно? Зазвичай замовник — країна-агресор. Так
вона розхитує ситуацію. Внутрішні маніпулятори вико-
ристовують такі інструменти у випадках, коли потрібно на-
лякати людей і втримати їх удома. Наприклад, багато подіб-
них фейків поширювали під час революцій.
Як розпізнати? Основні маркери:
• немає джерела;
• є опис загрози та чітка рекомендація, як її можна уникну-
ти чи мінімізувати;
• поширення в есемес-повідомленнях, групах, м есенджерах.
Таке поширення охоплює великі групи людей, інформа-
ція доволі швидко потрапляє в ЗМІ. Їхні реакції типові:
• сміттярки тиражують з емоційними заголовками
на кшталт «Киянам не можна виходити з дому, є загроза»;
137
Частина 3
• справжні ЗМІ одразу публікують спростування.

Після отримання такої «ексклюзивної» інформації по-
трібно одразу перевірити її в ЗМІ, що дотримуються журна-
лістських стандартів, чи на ресурсах, що декодують фейки.
Якщо не відразу, то за кілька годин з’явиться спростування
на цих ресурсах.
Тип 3. Медицина
Наприклад, в Італії знайшли ліки від коронавірусу.
В Італії заявили про успішне лікування хворих на коро-
навірус препаратом проти ревматоїдного артриту «Тоцілі-
зумаб» (Tocilizumab).
Лікарні відправили запити в Італійську медичну агенцію
(AIFA) про затвердження такого плану лікування, повідомив
Вінченцо Монтесарчіо, інфекціоніст лікарні Котуньо в Неа-
полі, пише «Обозреватель» з посиланням на La Repubblica.
За його словами, 14–15 березня, четверо пацієнтів, що на-
дійшли в лікарню Котуньо з діагнозом COVID-19, отримува-
ли лікування протиартритним препаратом «Тоцілізумаб»
в рамках наслідком наукового експерименту, протокол якого
був схвалений на державному рівні. Загалом вже 11 осіб у Не-
аполі лікували згаданим препаратом, і результати вражають.
У мирний час цей тип інфовірусів кишить меседжами
антивакцинаторів та виробників плацебо. Під час поточної
пандемії тут домінують ліки від коронавірусу. Живильне
середовище — бажання людей отримати ліки від хвороби,
яка стоїть на порозі. Відповідно все, що називають ліками чи
запобіжним заходом, сприймають як порятунок.
Виробники миттєво змінюють призначення старих за-
собів на «Мазь для носа від коронавірусу», «Концентрована
рідина від коронавірусу» тощо.
Люди, для підстраховки купують усе, що має в назві «від
коронавірусу».
Кому вигідно? Виробникам і продавцям, які заробляють
на людських страхах і бракові офіційних протоколів лікування.
138
Як розпізнати? Стежити за офіційними джерелами МОЗ

і ВООЗ. Там чітко пишуть — ліків немає, протоколи лікування
симптоматичні.
Якби хтось дійсно знайшов дієві ліки від коронавірусу,
то його ім’я не сходило б зі шпальт та екранів усіх ЗМІ світу.
Фейки ж про несправжні «ліки» передається тишком-ниш-
ком, переважно в рекламних повідомленнях чи на платфор-
мах типу OLX, Prom.ua та інші.
Тип 4. Дискредитація держави та її інститутів

Наприклад, фейкові служби видачі гуманітарної допомоги.
Ці інформаційні віруси спираються на соціальні обіцянки,
які дуже потрібні людям, особливо малозахищеним вер-
ствам (як-от: відміна комунальних платежів, медичний ог-
ляд, роздача масок, тестування на коронавірус тощо). Такі
віруси поширюються неофіційними каналами. Здебільшо-
го — чати та особисті повідомлення, рідше відкриті групи
у соціальних мережах, балансуючи між ексклюзивністю
та офіційністю інформації.
Ціль — дати надію людям, а потім, коли вони зіткнуться з ре-
альністю, викликати невдоволення та гнів. Людина, особливо
старшого віку, вірить першій інформації, яку почула щодо цієї
теми. А ще вона хоче повірити в те, що хтось таки про неї дбає.
Ціль — викликати хвилю невдоволення владою.
Кому вигідно? Усередині країни — опозиційним силам,
зовні — Росії. Це розхитування ситуації в країні, направлене
на підбурення закликів до зміни влади.
Як розпізнати? Основні маркери:
• є соціальна обіцянка, яка має значний запит у суспільстві;
• часто вказано, хто її дав (державний орган, політик тощо);
• поширення в есемес-повідомленнях, групах, месенджерах.
Спершу важливо перевірити цю інформацію на офіцій-
ному сайті тих, хто «пообіцяв». Варто пам’ятати, якщо влада
щось і робить, то задля власного піару розказує про це з кож-
ного стовпа.
139
Частина 3
Тип 5. Фінанси
Приміром, вас просять пожертвувати на добру справу, допо-
могти в кризовій ситуації. Або інший — відповісти на кілька
запитань, оплатити 155 гривень і отримати винагороду в де-
сятки тисяч гривень.
В основі цих інформаційних вірусів жалісливість укра-
їнців і бажання отримати легкі гроші. Це живильне середо-
вище використовують постійно, особливо воно активізуєть-
ся під час кризових ситуацій. Так, під час революцій діяли
десятки шахрайських фондів на допомогу Майдану, потім
вони перефарбувалися на допомогу армії, тепер для них
новий золотий час — боротьба з коронавірусом.
Вони мають промовисті назви, проте не завжди є сайт,
а якщо і є, то з мінімумом інформації про фонд, його за-
сновників тощо. Зазвичай, якщо фонд реальний і дійсно
благодійний, про це гучно говорять лідери думок, відомі
волонтери, журналісти і публічна, регулярна звітність.
Інший вектор — пообіцяти великі гроші, попросивши за
це малі, у стилі «ви отримали спадщину від нігерійсько-
го принца, заплатіть 100 доларів за її оформлення», у сти-
лі люди без інформаційного імунітету готові віддати гро-
ші за принципом «хто не ризикує, той не п’є шампанське».
Та й суму ж просять незначну.
Кому вигідно? Це типові шахрайські схеми.
Як розпізнати? За описаною вище схемою.
Крім цього, варто заґуґлити запропоновану пропозицію.
Шахраї звертаються до тисяч людей. Серед них точно вже
був хтось, хто описав реальну суть махінації в інтернеті.
Тип 6. Магічні пігулки

Приклад 1: лікування коронавірусу алкоголем, сексом і лаз-
нею.
Депутатка від фракції «Слуга народу» Єлизавета Богуцька
вважає, що в боротьбі з коронавірусом ефективними будуть
алкоголь, лазня і секс.
140
«Якщо високі температури вбивають корону, то народу

необхідні регулярна лазня, алкоголь і секс», — написала вона
у своєму фейсбуці.
Водночас депутатка уточнила, що не рекомендує прово-
дити три процедури разом: «Можна померти від серцевої
недостатності».
Приклад 2: продаж «фуфломіцину».
Шахраї інсценували скандал про фармацевта, який «за-
жав» від пенсіонерів «рятівні» ліки і шляхетних чиновників,
що повернули нужденним чудодійний препарат. Ще й з ша-
леною знижкою — «мерщій замовляйте!».
Просте рішення складних проблем. У поточній ситуації це
ускладнюється тим, що немає офіційного лікування і кожен,
у кого є доступ до інтернету, пропонує свої варіанти.
Люди найбільше вірять у два вектори:
• прості народні засоби. По-перше, українці звикли ними
все лікувати, по-друге, це доступно;
• таємні засоби, які існують, але тримаються в секреті.
Кому вигідно? Тут широкий спектр — від шукачів швидкої
популярності, до реальних псевдоцілителів з досвідом, які
ще вчора продавали гриби від раку.
Як розпізнати? COVID-19 — новий вірус. Зараз всі ключові
лабораторії світу працюють над його вивченням і пошуком
вакцини. Усі останні і реальні новини сконцентровані в дока-
зовій, а не альтернативній медицині. Про кожен найменший
прорив пишуть і говорять усі.
Тип 7. Прогнози астрологів, екстрасенсів

та інших псевдонауковців
Наприклад, астролог назвав дату закінчення пандемії коро-
навірусу.
Відомий астролог Влад Росс зазначив, що вірус залишить
нашу країну, щойно температура повітря сягне понад +20 гра-
дусів. На його думку, найкраще час карантину «пересидіти»
в теплих країнах. Для цього найліпше підійде Єгипет або ОАЕ.
141
Частина 3
«Хочу заспокоїти українців: коронавірусу в нашій країні

не буде. Для зодіакального знаку Тільця ніщо не вказує на по-
дібні загрози, а Україна, як відомо, під знаком Тільця. Були
передумови очікувати епідемію в країнах, що перебувають
під знаком Стрільця (Південна Корея та Італія) і впливом
Козерога (Китай)», – сказав астролог.
Усі хочуть знати, що буде далі, особливо в періоди криз
і нестабільностей. На цьому нормальному людському ба-
жанні спекулюють усі прогнозисти. Особливо стараються
астрологи та екстрасенси.
Коронавірус не став винятком.
Кому вигідно? Тим, хто ці прогнози робить (вони отриму-
ють хвилинну славу) і медіа, які збільшують свою аудиторію
завдяки таким заявам.
Як розпізнати? Вірити науці, аналітиці й піддавати сумні-
ву слова параекспертів.
А втім, повернімося до дядька Івана.

Одного недільного дядько поширив у фейсбуці матеріал про
те, що курцям не страшний коронавірус. Допис був майже
дослівно скопійований зі сміттярки. Я набрала дядька.
— Привіт! Як справи? Що робиш? — почала я здалеку.
— Та от до церкви йду, — ошелешив він мене. Ніби й не було
всіх тих розмов про необхідність дотримання карантину та ак-
центів на те, що церква зараз один із осередків вірусу. — Я палю,
мене корона не вхопить. Краще піду до церкви, помолюсь.
Це повністю була моя провина. Він поширив допис свого
реального знайомого, не бота, який до того ж і був лікарем.
Так, лікарі теж поширювали багато фейків. Дізнатися, що це
фейк, можна було, скопіювавши одне-два речення «новини»
в в пошуковий рядок ґуґла. Це давало змогу швидко відсте-
жити всю цю дезу про курців до десятків сайтів-сміттярок.
Саме про цей спосіб дядьку я й не розказала.
142

В наш традиційний вечірній зідзвон ми поговорили про здо-
ров’я, тяготи карантину, город, який сам себе не посадить,
і перейшли до новин. Звісно, основною темою був корона-
вірус і що на нас усіх чекає?
— Он Валя вчора з Польщі приїхала. Вона каже, що Європа
перестраховується, а от в Ізраїлі ніхто не хворіє. Люди п’ють
воду з лимоном, і все гаразд.
Ох. Що тут сказати? Зібрати свіжі європейські плітки від
сусідки — то святе. У селах украй важко дотримуватися ка-
рантину.
Я вкотре прочитала лекцію про групу ризику те, що су-
сідка ж приїхала з-за кордону, стояла в чергах на кордоні,
та навела ще безліч уже традиційних аргументів. При цьому
я, звісно, розуміла, що «село є село» і наступного разу дядько
просто «забуде» мені розказати про таке спілкування.
Проте ця історія мала продовження. Через кілька днів
дядьку Івану в вайбер хтось скинув рознарядку від ізраїль-
ських лікарів, у якій був переспів «пліток сусідки Валі». Дядь-
ко все перевірив і виявив, що це фейк. Потім «По той бік но-
вин» зробили його детальний розбір, який він мені і скинув.
Одним словом, визнав помилку.
— Ти ж на Великдень приїдеш? — іншого вечора спитав
дядько.
— А як же карантин? — це було радше риторичне запитання.
От би ще нам пожити в хороші часи

З кінця березня я проводила карантинні вебінари по інформа-
ційній гігієні. До них мене підштовхнула ситуація з дядьком
Іваном. Якщо йому важко зорієнтуватися, то як іншим?!
Це був особливий досвід. По-перше, я ніколи раніше
не читала лекцій в інтернеті. По-друге, до цього навчала
тільки літніх людей, яких знала особисто. Довелося вийти
із зони комфорту по повній.
143
Частина 3
Дядько Іван щедро ділився досвідом навчання Миколи.

Дивився всі лекції та давав мені цінні поради.
Динаміка кожного курсу була однакова. Спочатку всі учас-
ники включалися, запитували, а далі — ставали все пасивні-
шими. При цьому стверджували, що все зрозуміло та цікаво.
Мені було вкрай важливо зрозуміти «чому?». Відповідь зна-
йшлася лише в середині квітня. Тоді мої дорослі учні пішли
«проповідувати інформаційну гігієну» своїм знайомим і зітк-
нулися з нерозумінням.
— Мені знайома вислала фейк. Я надіслала їй ваш курс.
А вона знову шле фейки. — Це була типова ситуація, від якої
починали опускатися руки.
— А давай я спробую! Давай я піду з людьми говорити,
спробую навчити сусідів і знайомих. Не друзів, як Микола,
а просто знайомих. О, а давай ми з Миколою разом. Велик-
день буде, у людей більше часу. Я використаю ці дні з толком.
Та й ти книжку зібралася писати — пиши, а потім я тобі роз-
кажу все і разом подумаємо.
Дядько Іван виклав усі козирі. Так, я дійсно вирішила опи-
сати наш із ним досвід. Поєднувати ці справи було неефек-
тивно, і я погодилася. Чи вірила, що в нього щось вийде?
Радше ні, проте й зовсім не очікувала такої реакції.
Ця наша розмова відбулася в Чистий четвер. Тоді ж і про-
говорили план дій: дядьки згадають, хто з односельчан най-
частіше порушує інформаційну гігієну. Оберуть 3–5 і спробу-
ють їх навчити фільтрувати інформацію.
Вони пропали майже на два тижні. А 5 травня дядько Іван
написав, що треба поговорити.
— Як справи? Уже всі фейки побороли? — я бадьоро розпо-
чала ту розмову.
— Ні. Жодного.
— Розказуй.
Усе починалося доволі оптимістично. Перші учні знайшли-
ся одразу. Всі вони були різні дядьки справедливо розсудили,
що для експерименту це тільки в плюс і пішли спілкуватися.
144
Першою була тітка Валя

Та сама сусідка дядька Івана, яка працювала в Польщі та по-
вернулася в Україну на початку квітня, бо «роботи не стало,
а як без неї там сидіти». Вона була одним із центрів і ключо-
вих трансляторів сільських пліток.
Чи задумувалась Валя про інформаційну гігієну? Звісно, ні.
Вона не вірила державі і всім, хто мав хоча б якусь владу, проте
безмежно вірила людям. Це та її вроджена простота зробили
з неї затятого прихильника конспірологічних теорій, нетра-
диційної медицини та магічних пігулок усіх типів і ґатунків.
Звісно, вона була жертвою популістів, проте на виборах
ніколи не зраджувала Юлії Володимирівні. Її портрет з Ти-
грулею висів у тітки з 2004-го, поряд з портретом Шевченка.
Іван і Микола завели з нею розмову про інформацію
на сам Великдень. Світало, вони біля воріт чекали священ-
ника, який ходив по хатах та освячував кошики.
— Валько, а пам’ятаєш: ти мені розказувала, що люди в Із-
раїлі не хворіють на корону? І всім треба пити воду з лимо-
ном — і ми теж не хворітимемо.
— Ну.
— Так, то фейк. Так росіяни дурять людям голову щоб вони
всі захворіли та повмирали, — випалив Микола.
— Сам ти брехня! Я от так роблю, і все нормально. Он я
в тих чергах на кордоні стояла, всі чхали-кашляли, а я
хоть би що. А ти кажеш — брехня!
Це був явно фальстарт. Дядьки вмовкли і тихо чекали
батюшку.
Друга нагода випала того самого дня. Дядько Іван в обід
пішов качати свячену крашанку по полю, щоб все родило. За
тим заняттям він зустрів і тітку Валю.
— Христос Воскрес!
— Воістину Воскрес!
— Як святкується? — на цей раз почав Іван здалеку.
— Та от спала до 11-ї, якби не худоба, то і довше б. Слухай, як
ти знаєш, що то брехня про воду? — несподівано спитала вона.
145
Частина 3
— Прочитав на сайті, де спеціалісти розбирають фейки

та пояснюють, звідки вони взялися. А ще Всесвітня організа-
ція охорони здоров’я написала. Немає зараз ліків від корони
і вакцин та профілактик немає.
— А чого ти думаєш, що вони не брешуть? Це ж Білл Гейтс
придумав корону, щоб грошей заробити, от він і тій органі-
зації заплатив, щоб вони так сказали.
Далі було багато емоцій. Хоч які аргументи наводив Іван,
усі вони розбивалися об «вони всі брешуть» і «це все вони
задля грошей».
Жінка свято та безкомпромісно вірила у все те, від чого
віяло загадками та секретами. Сухі факти та раціональні
аргументи дядька були надто нудними.
У тітки Валі не було ні найменшого запиту на правду. Їй
було комфортно в своїй міфічній реальності. І хоч вона по-
стійно скаржилася на безгрошів’я, рабську працю на «поль-
ських панів», корупціонерів при владі та ще безліч усього,
сама вона нічого не хотіла робити для виправлення ситуації.
Не розуміла вона і її коріння та суті.
Зрештою, дядько Іван здався. Сусідка була викреслена
з експерименту, а дядьки стали ґрунтовніше готуватися до
зустрічі з наступними учнями.
Ковпачі
Хвацькі та моложаві дядько Сергій і тітка Олена. Вони були
молодші на кілька років за Івана, проте цифрова ера їх
обійшла стороною. Усе життя вони працювали на городі —
своєму та чужих.
На новини, політику та інші «дурниці» у них просто не ви-
стачало часу. Комп’ютера в них не було, а от смартфони їм
діти купили. Періодично вони питали Івана «що це воно
вискочило?», і він десь із рік учив їх користуватися ґаджета-
ми. Це дало плоди — вайбер вони освоїли добре. Тітка Олена
писала повільно, проте вже впевнено, домовляючись з клі-
єнтами з міста.
146
В роки виборів Ковпачі незмінно проводили опитування

«за кого голосувати?». Питання ставили усім: покупцям на рин-
ку, сусідам, священнику, продавчині в магазині — усім, та тра-
диційно вибір робили за зовнішніми ознаками кандидатів:
— Ой, цей молодий зовсім — ще рано йому. Той ще при ко-
муністах керував — хватить йому. А цей нічого, впевнено себе
тримає, давай за нього.
Ковпачі жили через хату від дядька Івана та були сусідами
тітки Валі. Вона ж і розказала їм про великодню сварку.
— Той Іван вже геть здурів у своїх інтернетах. Думає, що він
самий розумний, а ми всі глупі. Аякже! Він мудро говорить,
а очевидного не бачить. Споконвіку всі лікувалися травами
і були здорові. А він каже — вакцини, пігулки!
– Ой, Валько, побійся Бога! Які там травки зараз. Чула, що
від корони в місті вже три людини померло.
– У мого сослуживця тесть ще в січні від корони помер,
тільки тоді ще не знали, як то називається. А симптоми були
такі самі. І пневмонія була, — підключився до жіночої розмо-
ви дядько Сергій.
— Бо лікарі не знають, як лікувати. Вони що вміють? Вони
і простуди не вилікують, а корону тим паче, — на цих словах
тітки Валі до них підійшов дядько Микола.
— Доброго здоров’я, Миколо. Тут Валька твого друга пара-
фінить. Каже, що він її оббріхує.
— Так і він такий самий! Вони разом були. Ще батюшка
не сказав «Христос Воскрес», а вони вже прискіпалися зі сво-
єю брехнею!
— Ой, негоже, Миколо, людей в брехні звинувачувати, — по-
хитала головою тітка Олена. — Он на базарі розказували, що
в інтернеті спеціально людей оббріхують, голови їм задурю-
ють, навіть до Америки дійшли і Трампа так вибрали. А ще
казали, що то все Росія, вона через інтернет до всього світу,
а не тільки до нас, добирається.
— Ну його до біса, той інтернет! Немає в нас його і не тре-
ба. Ми от і новини раз на місяць слухаємо.
147
Частина 3
— Ага, а як голосувати треба, то у всього села питаєте, за

кого. Нє щоб самим розібратися! — злився дядько Микола.
— Так люди розберуться і нам скажуть. Як вони — так і ми.
Це була безрезультатна розмова. Вони звикли працювати
та надіятися на себе, ізолювали себе з інформаційного поля
і жили у своєму світі.
І тут було фіаско.
Женька
Йому було під 70, проте змалку його кликали саме так. Він
був легким та безтурботним, хоча прожив трагічне життя.
Усі його рідні померли, і вже років з десять він жив сам.
Проте оптимізму ніколи не втрачав, завжди був готовий
прийти на допомогу.
Усе життя він пропрацював у шахті, заробив на нормаль-
ну пенсію. Усі в селі, кому потрібно було «100 гривень до»,
першим ділом ішли до нього. Хто повертав, а хто ні, Женька
ніколи не вів обліку та не вимагав віддати борги.
Він багато працював, проте з 8-ї вечора завжди відпочи-
вав. Це було святе. Цей щоденний «моціон» завжди включав
перегляд усіх новин і політичних програм. Він ловив кожне
слово. У Женьки чудова пам'ять. Отож був не тільки місце-
вим помагайкою, а й клондайком політичної інформації.
Переказував її цікаво та захоплююче.
Багатьом його розповіді подобалися значно більше реаль-
них новин, тож в періоди активізації політичних подій у дво-
рі Женьки було людно. Всі вигадували причини, забігали
й заводили мову про політику. Звісно, він нічого не знав про
фейки й маніпуляції. Для нього все політичне було цікавим,
а значить, правдивим.
Дядько Іван бачив у Женьці однодумця. Мої дядьки вва-
жали його безпрограшним варіантом і вірили, що тут-то
все вийде.
Розмову вони готували ретельно. Іван пішов до магази-
ну по пиво, й увечері в п’ятницю вони вдвох нагрянули до
148
Женьки. Той був радий компанії, але звичці дивитися нови-

ни не зрадив. А їм тільки того і треба було.
По телевізору показували чергове політичне шоу. Обгово-
рювали карантин, кризу, мінські переговори, землю, антико-
ломойський закон — усе на світі. Женька з видом знавця все
коментував і піддакував.
— Як гадаєш, МВФ нам гроші дасть? — акуратно почав Іван.
— Та чого б не давати? Раніше давав і зараз дасть.
— Так ти ж щойно казав, що треба Приват Коломойському
повернути, що несправедливо це все. А МВФ сказав: як по-
вернем, то не дасть, — підловив його Микола.
— Що, справді?
— Так ти ж новини дивишся? Там таке постійно кажуть.
— Нє, не кажуть! — впевнено заявив Женька.
Так слово за слово виявилося, що Женька постійно ди-
виться канали, які підтримують Коломойського, і свято ві-
рить в те, що він правий.
Вони просиділи далеко за північ. Клацали канали, шукали
підтвердження словам і фактам. Зрештою, Женька схопився
за голову і сказав:
— От скотиняки! Як тільки їх земля носить! Так людям
брехати! Виходить, що і я брехав! Ой Боже-Боже, що мені
робити? Як навчитися правду вирізняти?
— Так давай я тобі рейтинг нормальних медіа.
От тут і з’ясувалося, що інтернету в Женьки немає. А розі-
братися з телебаченням без інформаційного трафарету він
сам точно не зміг би.
Компроміс знайшли, але такий собі. Дядьки щотижня
будуть заходити, він буде говорити, що чув, так і будуть ви-
водити маніпуляторів на чисту воду.
Тут перемога була за ними, проте не така переконлива.
Тітка Галя
Найкраще про неї скаже цитата з совєтского фільму: «Ког-
да-то её выдвинули на общественную работу и с тех пор ни-
149
Частина 3
как не могут задвинуть обратно». Одним словом, тітка Галя

все життя щось організовувала.
Вона церковна касирка. Відповідальна за всі ключові сіль-
ські події — хрестини, весілля, похорони, освячення хат, мо-
гил, авто. Вона все про всіх знає. Якось її навіть хотіли на голо-
ву висунути, проте у місцевих корупціонерів були свої плани.
У тітки Галі така сама любов до інтернету, як і у мого дядь-
ка. Вона швидко розгледіла його потенціал як джерела «екс-
клюзивної інформації». А хто нею володіє, той всім і заправ-
ляє, — це було її кредо.
Тітка вишукувала не тільки красиву інформацію, а й
обов’язково корисну — про субсидії, ліки для свиней, дати,
коли треба садити буряки, і ще гору потрібних порад для
сільських мешканців. Звісно, вона була основним новинарем
сільського вайбер-чата, активним користувачем фейсбуку,
години проводила в ютубі й навіть додзвонювалася в ефіри
інформаційних каналів та радіо.
Пам’ятаючи історію з тіткою Валею, дядьки побоювалися
йти до Галини. Проте її впливовість у селі та потік фейків,
який вона продукувала, не дали їм поміняти кандидатуру.
Вирішили, що спочатку піде Іван, а якщо він не справиться,
спробує Микола.
Дядько Іван підібрав непоганий момент. У п’ятницю, пе-
ред поминальною неділею, він вслід за тіткою Галею пішов
прибирати могили. План був простий — під час роботи про-
зондувати все і перетягнути її на бік об’єктивності.
Іван розпочав розмову зі смерті дружини.
— Може, вона ще й пожила б, якби я тоді не повірив тим
шаманам. Лікарі ж казали: шукай гроші і давай лікувати, але
гарантій не давали ніяких. А ті пірамідки давали рішення,
ще й швидкі. От я і повірив, та й вона теж.
— Так-так, от і наш священник постійно каже, що не вірте
знахарям всяким, то все від лукавого.
— Так-так, немає простих рішень складних проблем. От
як і з короною, задурюють людям голову, агітують купувати
150
ліки всякі, а насправді ліків-то ніяких і немає. Якщо треба

медичну пораду, то треба йти до лікаря.
— Так-то воно так, але не всі лікарі однакові. Я от коли Васю
свого лікувала, стільки обійшла! Коли знайшли Олександра
Петровича, то вже пізно було.
— Так і з любою інформацією — її багато, але нормальну
треба шукати. Усі на тобі хочуть заробити й обманути.
— Сто процентів!
— Галю, а ти вчора в чат кидала ліки від корони, але ж і Ко-
маровський казав, що фейк.
— Та ну? А ну покажи. — Так вони на могилках дивилися
Комаровського, потім читали «По той бік новин». Так вона
і стала другою ученицею дядьків.
— Як бачиш, повне фіаско, — резюмував свою розповідь

— Так чого ж повне? Женька і тітка Галя — це хороший ре-
зультат!
— Так-то так, але люди навіть не задумуються про філь-
трування інформації. Чи що маніпуляціям можна і треба
протистояти. Усі вони прожили життя, і воно навчило їх
надіятися лише на себе. Ніби в вакуумі живуть. У своїх що-
денних клопотах і спотвореній реальності. За її рамками
немає нічого — країни, людей, війни. Так, вони в курсі новин,
але для них це як серіал, він про когось, а не про них.
Вони усім серцем за Україну, ненавидять Росію, оплаку-
ють Героїв, віддали купу грошей волонтерам, щоразу йдуть
на вибори. Проте все це не про них, вони як у віртуальній грі.
Знаєш, що мене добиває найбільше? Вони всі кажуть
одне — от би ще пожити за хороших часів. Проте ніхто з них,
навіть Женька з Галькою, не задумується, що кращі часи за-
лежать від них.
Звісно, ніхто не знає і не хоче знати, як кожен їхній голос,
поширений фейк чи маніпуляція віддаляє їх від того омрі-
яного майбутнього.
151
Частина 3
На сільських зборах з ними розмовляють як з дітьми, на-

віть не підлітками. Вони вірять кожному слову без жодного
сумніву, ковтають усі магічні пігулки.
І от приходимо ми до них з Миколою і кажемо — от вам
простий інструмент. Він нічого вам не вартує, просто щодня
робіть. Вони слухають, що все, що було до цього, — це брех-
ня і міф. Усе їхнє життя. Тобто їм треба визнати, що все, що
вони робили та говорили до цього, було помилкою. На ста-
рості літ поставити на собі клеймо дурня.
Це боляче, дуже боляче визнати. Простіше дожити життя
так, як було. У своїх вигаданих реаліях. А мантру про хороші
часи просто повторювати з надією на чудо.
МОЇ ВИСНОВКИ
Ці слова дядька Івана краяли серце. Від них віяло розпачем

усіх, хто століттями лупав скелю незалежності. Тих, які во-
лали про незворотність наслідків за кожен непродуманий
крок, за кожну спокусу сьогочасною вигодою, за кожен кі-
лограм взятої від маніпуляторів гречки.
Цей розпач дядька ґрунтувався на десятиліттях його змагань
з машиною маніпуляцій. Тисячах набитих синців, рубців і від-
критих ран. Пройшовши все це, знайшовши прості й зрозумілі
рішення, він був холодно відкинутий тими, кому хотів допо-
могти. Тими, кому він приніс готові та прості правила, як ви-
рватися з ярма маніпуляторів. Як прожити своє, хороше життя.
Я пишу ці рядки наприкінці весни 2020-го. Решту року, а то

й роки ми проживемо в економічній кризі. Якою вона буде,
яку ціну за неї заплатить кожен із нас? Усе це залежить від
нас. У кризу нас б’ють зовнішні обставини, а добивають наші
дії чи бездіяльність.
153
Оксана Мороз | Боротьба за правду: Як мій дядько переміг брехню
Ми звикли виживати. Розуміємо, як перебитися. Проте

рідко задумуємося про наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Криза — це рай для шахраїв, маніпуляторів, популістів. Їх
об’єднує одне: витискають з нас усе, що ще залишилося. У ко-
гось — гроші на чорний день чи залишки здоров’я, хтось про-
дасть душу, інший закладе Україну. Розгубленість та складне
становище людей роблять їх пластиліном.
Добре пам’ятаю жовтень 2008-го. Для мене він почався

в Барселоні на міжнародній банківській конференції. Мені
було 26, я представляла там Надра Банк і наші здобутки. Тоді
це дійсно були знакові приклади для Європи. Пам’ятаю, як,
зійшовши зі сцени та перевівши дух, зайшла в інтернет і по-
бачила новини про черги до банкоматів рідного банку, загро-
зу банкрутства й силу-силенну іншої шокуючої інформації.
Вона разюче дисонувала з тим, у чому ми жили останні три
роки.
Пам’ятаю, як, повертаючись додому, купляла подарун-
ки в дьюті-фрі. У мене тоді промайнула думка: може, варто
економити? Проте я її відігнала й повернулася з пакетами
в щойно відремонтовану, взяту в іпотеку квартиру.
Протягом наступного тижня життя почало змінюватися.
Проте експерти були неоднозначні в прогнозах. Одні гово-
рили, що ми увійшли в кризу, інші — що Україну вона суттєво
не зачепить. В останнє хотілося вірити. Ми не уявляли й де-
сятої частки того, що нас очікує — людей, банк, країну, світ.
Після 2008-го року ми пережили 2014-й. Добре пам’ятаю
банківські закулісні розмови кінця січня — початку лютого.
Хтось із банкірів тоді сказав, що вони на правлінні обгово-
рювали, що робити, коли Україна втратить частину тери-
торії. Проте відкинули такий варіант як надто песимістич-
ний. Ми всі думали, що в 2008-му пережили найстрашнішу
кризу і тепер добре знаємо, до чого готуватися й як діяти.
Звісно, тоді ми теж не уявляли й п’ятої частини того, що
буде далі.
154
Мої висновки
Зараз усе повторюється. Так само різняться прогнози. Так

само лячно. Проте за плечима вже великий шмат досвіду,
і можна спробувати наступити на меншу кількість граблів.
Нижче наведу базові пастки, які вже розставлені на нас

із вами. Вони всі проникають у нас із нефільтрованою ін-
формацією.

економічний стан людини
Кожна криза, а особливо така комплексна, як нинішня
(пандемія, світова рецесія та війна — 3 в 1) суттєво погіршує
криміногенну ситуацію в країні. Квартирні , кишенькові,
автомобільні крадіжки — лише базовий перелік злочинів,
кількість яких стрімко росте. Наша правоохоронна система
далека від ідеалу, тому, встановивши сигналізацію, оформив-
ши страховий поліс та проявляючи додаткову уважність, ми
можемо мінімізувати втрати від дій злочинців.
На тому, що людям дуже потрібні гроші, намагаються за-
робити різні фінансові шахраї:
• «заповни анкету з питаннями від відомого бренду та от-
римай 16000+ грн, сплативши лише 155 грн»;
• вам телефонують зі «служби безпеки банку» та просять
продиктувати свій пін-код для з’ясування чогось там;
• бабусі телефонують пізнім вечором і просять «викупити»
з поліції внука;
• та ще десятки іншого.
Більшість шахрайських схем відомі та описані в інтерне-
ті. Побачили щось хоч трохи підозріле — перевірте. Проте
шахраї цілять у найменш захищених — людей старшого віку.
Криза — це час для тих, хто створює фінансові піраміди,
надає експрес-кредити, відкриває ломбарди. Людям так
потрібні гроші й у них такі низькі фінансова грамотність
155
й інформаційний імунітет, що кожен із таких «бізнесів» при-

речений на успіх.
А от їхні жертви замість легких грошей отримають збит-
ки. У ліпшому випадку просто потрапляють у багаторічне
кредитне ярмо (вартість кредитів у кризу суттєво зростає,
а от їхня упаковка стає дедалі більше оманливою), у гіршо-
му — втрачають усі заощадження та залазять у борги.
Нефінансистам у кризу варто взагалі відмовитися від
будь-яких інструментів отримання легких грошей.
Ще один постійний інструмент погіршення фінансового
стану — панічна купівля-продаж валюти. Криза — час стрім-
кого зростання її вартості, проте і відкати назад теж мож-
ливі. Тут не кожен спеціаліст прийме правильне рішення,
не кажучи вже про звичайну людину. Тому якщо ви нефінан-
сист — утримайтесь.
В цей час люди прагнуть усіляко економити. Цим корис-
туються шахраї чи просто недобросовісні продавці. Псевдо-
акції та товари вкрай низької якості чи віртуальні продавці,
що продають виключно за передоплатою. Перш ніж зважи-
тися на купівлю дешевшого товару, варто тричі перевірити
й переконатися, чи тут дійсно є економія і це не шахрайство.

здоров’я людини
У період пандемії та новин про смертельні випадки від
COVID-19, люди зосереджені на темі здоров’я. Проте звичка
українців до самолікування на тлі суттєвого зниження їхніх
доходів створює райські умови для продавців різнокалібер-
них «фуфломіцинів».
Перевірена роками формула: берете найпоширеніші про-
сті захворювання — розробляєте «дієвий» препарат — прово-
дите масову рекламну кампанію — продажі ростуть шалено.
Умова одна: він має бути трохи дешевший, а от чи дієвий —
156
не важливо, аби не шкодив. Тому особливо прискіпливо слід

ставитися до розкручених препаратів.
У кризовий час в українців особливо загострюється недо-
віра до всіх державних систем, і медицина не виняток. Крім
самолікування зростає й популярність альтернативної меди-
цини. Тільки правило «не нашкодь» на неї не поширюється.
Дурячи вас розповідями про магічну цілющу силу корін-
ців, грибів та інших дивних засобів, альтернативщики часто
забирають дорогоцінний час, і коли пацієнт таки потрапляє
в лікарню, лікарі вже не можуть зарадити.
Альтернативна медицина — це доповнення, а не заміна.
Хочете пити настої — пийте, проте пройдіть діагностику в лі-
карні, дізнайтесь діагноз, виконуйте рекомендації лікаря.
Про профільних лікарів можна знайти інформацію та реко-
мендації в інтернеті чи в знайомих. Намагайтеся уникати
викинутих на вітер грошей і втрачених дорогоцінних днів
на само- чи альтернативне лікування.
Ще пара непомітних ворогів у період кризи — солодке
й алкоголь. Усім так важко, а хороших новин так мало, що
навіть короткостроке забуття за щастя. Ці швидкі віддушини
діють на нас як наркотик — дає короткий результат та викли-
кає звикання.
Коли вплив алкоголю, результат видно усім і близькі
можуть вчасно спохопитися, а солодке непомітно робить
нас лінивими та інертними. Своїми ж руками ми можемо
зіштовхнути себе в прірву залежностей і боротися доведеть-
ся не тільки з наслідками кризи, а й з ними.
Криза — це зовсім невдалий час розслаблятися та жити
ілюзіями. Здоровий спосіб життя — це модний тренд у «мир-
ний час», та він життєво необхідний під час кризи.
157
Те, що дає людині брехливі надії

та хибні життєві вектори
Брак інформаційного імунітету робить їх беззахисними
фактично перед будь-якими інформаційними вірусами. Усе
красиве вони нарікають правдою, а все складне піддають
анафемі. Особливо таке сприйняття загострюється в період
кризи.
Складний матеріальний і психологічний стан. Постій-
ні турбулентності в основних сферах життя. Лінивість
та інертність від дешевих віддушин. Усе це підсилює ефект
зруйнованого інформаційного імунітету.
Популісти на коні, реформаторам же потрібно докладати
надзусиль і мати залізну волю, щоб хоч на міліметр просуну-
ти важливі системні зміни.
Маніпулятори швидко досягають своїх цілей. Спекулю-
ють емоційними заголовками та простими формами і за-
водять людей у пастки. Раціональну, аналітичну, а значить,
складну для сприйняття інформацію люди просто ігнорують.
Надприбутки отримують ті, хто спеціалізується на паніці.
Криза породжує сотні можливостей для створення дефіци-
тів. Можна створити ажіотаж, заробити на ньому й пропасти.
Це час для продавців усіх типів магічних пігулок. Бере-
те складну проблему — ту, яка важлива для людей і не має
легкого вирішення. Вигадуєте красиве, недороге, швидке
рішення та додаєте «рекомендації» сотень щасливчиків, які
вже перевірили «ефективність» на практиці і відбою від
клієнтів не буде.
Люди налякані, їм важко та дуже хочеться вірити в іс-
нування легких рішень складних проблем. І не важливо,
яка їхня назва: «подвійний заробіток вже за місяць», «купи
зараз, бо завтра не буде, а тобі без цього ніяк», «пройди це
навчання — і почнеш заробляти через місяць тисячі доларів»
та ще тисячі красивих слів. Рецепт цього теж один — ніде
158
немає легких рішень складних проблем, і навіть якщо дуже

хочеться — теж немає.
Все зводиться до інформації та її фільтрування. Що раніше

кожен зрозуміє, що зараз наше життя напряму залежить від
того, яку інформацію ми споживаємо, наскільки вона очи-
щена від інформаційних вірусів, то меншими будуть наші
втрати. І не тільки наші, а й наших дітей та онуків.
Рецепт того, як нам пожити в хороші часи, лежить на по-
верхні. У демократії всі ключові рішення залежать від волі
людей. Від того, кого ми обираємо в президенти, депутати,
мери. Від того, чи можемо відрізнити професіонала від ма-
ніпулятора.
Цими словами дядька Івана я закінчу цю книжку. Проте
крапки не ставлю. Попереду у нас з дядьком ще багато ро-
боти.
ПРО АВТОРКУ
Вітання! Мене звуть Оксана

Мороз і я заснувала ініціативу
з інформаційної гігієни «Як не
стати овочем».
Ми вчимо людей фільтрува-
ти джерела інформації та роз-
казуємо простою мовою про те,
як влаштована держава, політи-
ка, економіка та інші ключові
сфери нашого життя.
Зараз «Як не стати овочем», проводить дослідження,
розробляє матеріали та розказує як розпізнати фейки та
маніпуляції. Наша ціль — навчити 7 млн українців інформа-
ційній гігієні до 2024. Ця книга — один з етапів її досягнення.
Тут я описала свій досвід — як за місяці можна навчити
людину розпізнавати брехню та знаходити правду. У дядька
Івана вийшло.
До цього я майже 20 років пропрацювала з чи на маніпу-
ляторів громадською думкою. Моїми роботодавцями чи клі-
єнтами були топові політики та бізнесмени, яких ви добре
знаєте. В серпні 2019 я пішла з цієї індустрії та описала її про-
стою мовою для звичайних людей у книзі “Нація овочів? Як
інформація змінює мислення та поведінку українців”. Зараз
повністю зосередилася на підвищенні рівня інформаційної
гігієни в українців.
Приєднуйтесь!

Borot Ba Za Pravdu Iak Mii Dia - Oksana Moroz 1

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Borot Ba Za Pravdu Iak Mii Dia - Oksana Moroz 1

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Оксана Мороз

Книга розвінчує міф про те, що звичайна людина не може розпізна-

Літературна редакторка Світлана Андрющенко. Коректорка Олена Семенко.

Видавець ТОВ: «Якабу Паблішинг». Свідоцтво про внесення до державного реєстру

Віддруковано у Державному видавництві «Преса України». 03047, Україна, м. Київ,

Усі права застережено. Будь-яку Наші книги ви можете знайти тут:

© Оксана Мороз, текст, 2020

Мій учитель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ...................................................... 10

Що насправді читав дядько Іван .. . . . . . . . . . ...................................................... 28

Дядько Іван і магічні пігулки .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 111

МОЇ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 153

Те, що може ще більше погіршити

ПРО АВТОРКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .................................................... 160

Велике людське дякую Життєлюбам,

пані Катерині Ненаховій,

Дядькові Івану 65 років. Колишній інженер, у 1990-ті він пе-

Раніше стареньке радіо, ніч і щільно зачинені вікна допо-

їм спростування та підтвердження, коректував, ловив прав-

може так вестися на примітивні маніпуляції. Вони ж оче-

Як 1990-ті зламали дядька Івана

дядько не може спокійно згадувати 1990-ті. Нестабільність,

як плюси, скоріше віддушини. Те, що дозволяє хоч на мить

Дядько Іван і цифрова ера

Політичний вибір, як і вибір істини, дедалі більше нага-

Дядько Іван пройшов всю Помаранчеву революцію. Стояв

Десь на зламі 2016–2017 років система координат знову

Наша перша велика розмова

Примітка: цей коментар я отримала на умовах ано-

«Не було б ЗЕ, була б Юля. Петя сам підштовхнув лю-

Дядько Іван добре поінформований про мінуси минулої

— Прибалти завжди були самі по собі. Вони дбали про себе

Мені завжди було цікаво, що дядько Іван зрозумів з тієї

Не повторюйте моїх помилок

Висновок дядька Івана № 2:

Щоб його слухали з відкритим ротом. Для цього він і молов

Висновок дядька Івана № 3:

на все це треба. Бо я ж не один такий пенсіонер. Рахую й ро-

Висновок дядька Івана № 4:

Висновок дядька Івана № 5:

От і виходить, що красиві картинки ми любимо, а про те,

Висновок дядька Івана № 6:

Висновок дядька Івана № 7:

А вона зазвичай суха і нудна. Їй дуже важко конкурувати

Якщо все це звести до одного знаменника, то в ньому буде

ДЯДЬКО ІВАН ВЧИТЬСЯ

У 2019-му Великдень був пізній, упритул до травневих свят.

який освоїв дядько Іван, був вайбер. Я ж його терпіти не мог-

Що насправді читав дядько Іван

Під охання дядька, який кожен знайдений у його архівах

ОСНОВНІ САЙТИ, ЯКІ ЧИТАВ ДЯДЬКО ІВАН НА ПОЧАТКУ 2019-ГО

• bbc-ccnn.com — ​вважав, що це перекладені та адаптовані

Список сайтів був очікуваним, а ось їхні матеріали мене

вало очевидним, що дядько «знаходить» їх десь як посилан-

Фейсбук дядька Івана

У дядька Івана тоді на фейсбуці було близько 100 дру-

ла відома правда», «Сенсаційна новина» тощо. У ній

З вайбером було простіше. Дядько Іван спілкувався там

Дядько Микола вартий окремої уваги. Йому 82, на ви-

тив себе на пенсії. На цьому вони й зійшлися з дядьком

На вихідні я дала дядькові Івану завдання щодо телеба-

Та ті, куди він заходив за посиланням одразу на статтю. Вони

ПРАЦІВНИКІВ ВЕЛИКИХ КОМПАНІЙ

Украина?», «Порошенко срочно вывозит вещи: что происхо-

— Ну і як я це зрозумію, не прочитавши, що в посиланні?

• bbc-ccnn.com — вважав, що це перекладені та адаптовані

Баланс думок, точок зору — забезпечує всебічність і безсто-

— І що, таких сайтів багато? — дивується дядько Іван.

матеріалу — це плюс копійка для таких недобросовісних

дуже важливе — це джерела. Для маскування під достовір-

— Звісно! — кажу я. — Твоя задача зрозуміти, як відрізняти

Програма — помічник в розпізнаванні фейків

«Україна — ледь не єдина країна в Європі, де переважна більшість

пускати нові шоу, програми. Звідки гроші — від тих, кому