Запит 2_2

Особистість Біографія
А́дольф Гі́тлер
А́дольф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler, Німецька: [ˈadɔlf ˈhɪtlɐ] ( прослухати)) (20
квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945[4],
Берлін, Німеччина) — політичний та державний діяч Веймарської
республіки та Третього Райху, Райхсканцлер (1933-1945), лідер Націонал-
соціалістичної робітничої партії Німеччини — НСРПН (нім.
Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei; NSDAP). Гітлер прийшов до
влади як канцлер Німеччини 1933 року, а пізніше — як Фюрер і
Райхсканцлер від 1934 до 1945 року. Під час диктатури націонал-
соціалістичної партії 1933-1945 років, був одним із ініціаторів Другої
світової війни в Європі, розпочатої вторгненням до Польщі 1 вересня
1939 року. Брав участь у керівництві військовими операціями протягом
Другої світової війни. З його іменем пов'язують численні злочини проти
людства, скоєні націонал-соціалістичним режимом, як у самій
Німеччині,
так і на окупованих нею територіях, включно з Голокостом.

Гітлер народився у Верхній Австрії, на той час у складі Австро-Угорщини,

і
виріс неподалік міста Лінц. На початку Першої світової війни пішов
добровольцем до німецької армії та був нагороджений Залізним
Хрестом. 1919 року вступив до Німецької Робітничої Партії (нім.
Deutsche
Arbeiterpartei), що пізніше за його участі стала НСРПН, і став її лідером у
1921 році. 1923 року був одним із лідерів невдалої спроби захоплення
влади у Баварії і був 1924 року засуджений до ув'язнення. У в'язниці
продиктував перший том своєї автобіографії та політичного маніфесту
Моя боротьба (нім. Mein Kampf — Моя боротьба). Після звільнення у
грудні 1924 року, критикуючи Версальський договір, пропагуючи
пангерманізм, антисемітизм та засуджуючи міжнародний капіталізм і
комунізм, як частину єврейської змови, за допомогою харизматичного
ораторського мистецтва сприяв відновленню діяльності партії і її
масовій
підтримці населенням.

У листопаді 1932 року НСРПН здобула найбільшу кількість місць серед

усіх партій німецького Райхстаґу, однак не мала більшості. Як результат,
жодна партія не змогла сформувати парламентську коаліцію для
підтримки кандидата на посаду райхсканцлера. Колишній канцлер
Франц
фон Папен та інші консервативні лідери переконали президента Пауля
фон Гінденбурґа призначити канцлером Гітлера 30 січня 1933 року.
Невдовзі, Райхстаґ прийняв Закон про ліквідацію бідування народу та
держави, який розпочав процес перетворення Веймарської республіки
на
націонал-соціалістичну Німеччину, — Третій Райх,— однопартійну
диктатуру, що базувалась на тоталітарній та самодержавній ідеології
націонал-соціалізму. Гітлер вжив заходів щоб позбутися євреїв у
Німеччині та створити новий порядок протидії тому, що він розглядав, як
несправедливість міжнародного порядку сформованого після Першої
світової війни, в якому панували Велика Британія та Франція. Військово-
промисловий комплекс, розвитку якого НСРПН сприяла у перші роки
свого
 правління, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи. Гітлеру
вдалося скасувати обмеження, накладені на країну після Першої світової
війни та здійснити анексії територій, населених мільйонами етнічних
німців, що надало йому значної народної підтримки.
Антоній Мікаелідіс

понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 1 из 7

 Особистість Біографія
Антоній Мікаелідіс народився 24 липня 1958 року в місті Нікосія, Кіпр,
Британська Імперія. Коли йому було три роки, його батьки переїхали до
Лондона. У віці семи років Антоній почав грати на губній гармошці,
потім
у старшому віці в одинадцять років — на скрипці. Потім починає грати
на
фаготі й 1972 року стає учасником Лондонського шкільного музичного
оркестру. Після повернення зі школи фагот, на якому грав Антоній, був
викрадений, і школа не хотіла купувати для нього новий. Після цього він
починає освоювати бас-гітару, купивши у свого друга за п'ять фунтів.
Вільям Бредлі Пітт
Ві́льям Бре́длі Пітт, Бред Пітт (англ. Brad Pitt; нар. 18 грудня 1963, Шауні,
Оклахома, США) — американський кіноактор, лауреат премій «Оскар»
(2014, 2020) та «Золотий глобус» (1996, 2020), «Еммі» (2014), БАФТА
(2014,
2020) та інших. Співзасновник кінокомпанії Plan B Entertainment.
Вірастюк Василь Ярославович
понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 2 из 7
 Особистість Біографія
ародився 22 квітня 1974 року в Івано-Франківську в родині водія
вантажівки. Брат Роман Вірастюк (21 квітня 1968 — 27 липня 2019), який
став бронзовим призером чемпіонату Європи зі штовхання ядра у 1994
році.

У 10 років розпочав займатися легкою атлетикою, штовхав ядра. У 13

років вперше сів за кермо вантажівки і відразу проїхав 25 кілометрів.

1981 — пішов до першого класу Івано-Франківської середньої школи №

4.
1989 — завершив 8-ий клас і вступив до Технікуму фізичної культури
рідного міста.

1992 — після завершення технікуму 2 роки перебував на військовій

службі.

У 1994–2000 роках працював тренером з легкої атлетики в спортивному

товаристві «Україна».

З 2000 року проживає у Львові та працює водієм-охоронцем в компанії

«Концерн Галнафтогаз».

З 1984 по 2000 рік займався легкою атлетикою — штовханням ядра.

Входив до складу збірної команди України з легкої атлетики.

У 1995 році виконав нормативи майстра спорту.

У 1998 році виконав нормативи майстра спорту міжнародного класу.

З 2000 року займається силовим багатоборством «STRONGESTMAN».

У 2002 році став третім у змаганнях за звання «Найсильніший у

Центральній Європі» і взяв Гран-прі міжнародного турніру в Зальцбургу
(Австрія). У змаганнях суперсерії IFSA (Міжнародної федерації
найсильніших атлетів світу), що проводилися на Гаваях, був шостим.

У 2003 році здобув третє місце на чемпіонаті світу серед «стронгменів» в

Замбії.

У 2004 році здобув перемогу на чемпіонаті світу «Найсильніша людина

світу», який проводився на Багамах. Та посів шосте місце в
найпрестижніших змаганнях з силового спорту «Арнольд класік». Того ж
самого року Василь взяв участь у телешоу «Форт Буаяр», де він був
капітаном команди Богатирів.

У 2007 році виграв змагання у м. Сеулі (Південна Корея) та отримав

титул
Чемпіона світу з силового екстриму IFSA. У вересні того ж року
«стронгмен» одружився вдруге. Дружина Інна — співробітниця
німецької
фармацевтичної компанії «Байєр» в Україні[1]. 19 березня 2008-го у
Василя народився другий син, малюка назвали Олегом.

Знявся у фільмах Як козаки… (2009) та Іван Сила (2013)

9 листопада 2015 року Державна прикордонна служба України

 повідомила, що Василь Вірастюк став інспектором прикордонної служби
(проходить строкову службу у Львівському аеропорту)[2]. В результаті
з'ясувалося, що Василь став героєм ТБ-проєкту «Західний кордон»,

понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 3 из 7

 Особистість Біографія
Дідро Дені
Народився 5 жовтня 1713 в містечку Ланґр в родині ремісника.
Початкову
освіту отримав в ліцеї короля Людовіка Великого (тобто Луї XIV).

1732 отримав ступінь магістра гуманітарних наук, вирішив відмовитися

від кар'єри священика та стати юристом. Почав вивчати юриспруденцію,
але покинув навчання. Його привабила можливість стати
письменником.
Етап юнацьких пошуків несхвально сприймався батьками, що призвело
до конфліктів. Дені обірвав зв'язок з батьком і деякий час вів богемний
спосіб життя, набираючись власного життєвого досвіду.

1742 в Парижі познайомився з Руссо, з яким склалися дружні стосунки.

Серед кореспондентів Дені Дідро була Софі Волленд, з якою він охоче
листувався, розвиваючи свої філософські думки та даючи тверезі оцінки
паризькій дійсності, протиріччя та ганебні явища якої впадали у око.

1743 Дені Дідро одружився з жінкою, що походила з ревної католицької

родини. Антуанета була старшою на 4 роки за 30-річного письменника і
не мала посагу. Цей шлюб не схвалив батько Дідро, що погіршило
відносини між ними.

Єдиною дитиною, що дожила до дорослого віку, була донька

Ко́бо А́бе
понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 4 из 7
 Особистість Біографія
Абе народився в Токіо 7 березня 1924 року. Його справжнє ім'я Кіміфуса
(«Кобо» — це від вимовленого по-китайськи «Кіміфуса»). Дитинство і
юність Абе провів в Маньчжурії, де його батько працював на медичному
факультеті Мукденського університету. У 1943 р., у розпал війни, за
наполяганням батька він їде в Токіо й вступає на медичний факультет
Токійського імператорського університету, але через рік повертається в
Мукден, де стає свідком поразки Японії у війні[5].

У 1946 р. Абе знову їде до Токіо, щоб продовжити освіту, але не вистачає
грошей, та і лікарем він ставати не дуже хотів. Проте в 1948 р. Абе
закінчує навчання і отримує диплом. Не пропрацювавши лікарем й дня,
він обирає літературний шлях. До того часу відносяться його ранні
твори,
в яких втілені враження його дитячих років від перебування в країні
іншої культури, — «Дорожній знак в кінці вулиці» (1948) та інші.
Одружився Абе, будучи студентом, його дружина — художник і
дизайнер
по професії — ілюструвала обкладинки до багатьох його творів[5].

У 1951 р. вийшла повість Абе «Стіна. Злочин S. Карми», що принесла

письменнику літературну популярність і удостоєна вищої в Японії
літературної премії — премії Акутагави. Надалі Абе Кобо розширив
повість, додавши ще дві частини: «Борсук з Вавилонської вежі» та
«Червоний кокон». Невлаштованість, самотність особистості — ось
лейтмотив «Стіни». Ця повість визначила письменницьку долю Абе.

Як кожна молода людина його покоління, він пережив захоплення

політикою, був навіть членом японської Компартії, з якої вийшов на знак
протесту проти введення радянських військ в Угорщину. Відійшовши від
політики, Абе цілком віддався літературі і створив твори, які принесли
йому світову популярність. Опублікування «Четвертого льодовикового
періоду» (1958), що з'єднав в собі риси наукової фантастики,
детективного жанру і західноєвропейського інтелектуального роману,
остаточно зміцнило становище Абе в японській літературі. Всесвітню
славу принесли письменнику що з'явилися один за одним романи
«Жінка в пісках» (1962), «Чуже обличчя» (1964) і «Спалена карта» (1967).
Після їх появи про Абе заговорили як про одного з тих, хто вершить долі
не тільки японської, але й світової літератури. Ці романи Абе займають
центральне місце в його творчості. І за часом створення, і за змістом до
них примикають романи «Людина-коробка» (1973), «Таємне
побачення»
(1977), «Вишневий ковчег» (1984)[5].
Силантьєв Денис Олегович
Денис Олегович Силантьєв (нар. 3 жовтня 1976, Запоріжжя) —
український політик, спортсмен, науковець та громадський діяч,
плавець,
заслужений майстер спорту України, призер Олімпійських ігор, чемпіон
світу та Європи з плавання, кандидат педагогічних наук, народний
депутат України 8-го скликання. Під час роботи депутатом був головою
МДО «Здорова Нація»[4], МДО «Сприяння розвитку водного транспорту
України»[5], членом МДО з питань профілактики й боротьби з
неінфекційними захворюваннями[6].
Стів Джоббс
понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 5 из 7
 Особистість Біографія
Стівен Пол Джобс народився 24 лютого 1955 року в Сан-Франциско, штат
Каліфорнія в родині Абдульфатах Джандалі та Джоанн Шибл (17-річна
студентка). Одразу після народження Стів був відданий на усиновлення
Полом та Кларою Джобс. Клара працювала в бухгалтерській фірмі, а Пол
Джобс був механіком у компанії, що виробляла лазерні установки. Коли
Джобсу було п'ять, сім'я переїхала у містечко Маунтин-В'ю, розташоване
у самому центрі Кремнієвої долини[15].

Одного разу 12-річний Стів зателефонував голові компанії Hewlett-

Packard Вільямові Г'юлету і попросив деталі, що були необхідні йому для
складання якогось приладу. Поспілкувавшись з хлопчиком, Вільям
вислав
йому все необхідне і запросив у свою фірму попрацювати на канікулах.
Під час роботи в Hewlett-Packard Джобс познайомився зі Стівом
Возняком[16].

Закінчивши середню школу 1972 року, Стівен Джобс вступив до Рід-

Коледж (Reed College) в Орегоні, але вже за 6 місяців покинув навчання.
Юний Джобс продовжував жити в гуртожитку в кімнатах своїх друзів, бо
не мав іншого житла. Займався на курсах каліграфії, що в майбутньому
назвав основою для створення красивих фірмових шрифтів Apple. Щоб
якось прожити, він здавав пляшки й ходив на безкоштовні недільні
обіди
до кришнаїтського храму.

Разом з друзями Стівом Возняком і Джоном Дрейпером займалися

збором «Blue Box»'ів — засобів для «зламування» телефонів.

У 1975 році разом із другом із Рід-Коледжу (і, пізніше, першим

співробітником Apple) Даніелем Коттке у пошуках духовного
просвітлення
поїхав до Індії, де хотів відвідати вайшнавського гуру Німу Каролі Бабу в
його ашрамі у Вріндавані. Із Індії Джобс повернувся буддистом із
поголеною головою і у традиційному індійському одязі. Протягом цього
часу Джобс експериментував із психоделіками, назвавши свій досвід з
ЛСД «однією із двох чи трьох найважливіших речей, які він робив у
своєму житті».

У 20-річному віці — 1 квітня 1976 року — разом зі Стівом Возняком

заснував компанію Apple Computer, яка займалася виробництвом
комп'ютерів власної конструкції. Офіційно компанія була зареєстрована
на початку 1977 року. Автором більшості розробок був Возняк, тоді як
Джобс виступав маркетологом. Компанія Apple була створена в гаражі,
на
прикладі багатьох американських комп'ютерних компаній того часу, що
намагалися протистояти комп'ютерному гіганту IBM. Стів Джобс був
керівником компанії та її менеджером, у той час як Возняк був
конструктором першого персонального комп'ютера. Через десять років
після заснування, Apple стала одним із лідерів ринку персональних
комп'ютерів, оцінювалася в 2 млрд доларів США та нараховувала 4000
працівників.

Джобс став виконавчим директором Apple в 1981 році. Протягом

багатьох
років він не обіймав жодної керівної посади в компанії, хоча мав у своїх
руках усю повноту влади. Прибуток Джобса тоді становив 486 млн
 доларів США. 24 січня 1984 року на щорічному зібранні акціонерів Apple
емоційний Джобс представив аудиторії Macintosh, який став першим
Сті́вен Алан Спі́лберг

понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 6 из 7

 Особистість Біографія
Народився 18 грудня 1946 року в Цинциннатиі (штат Огайо, США) у сім'ї
інженера Арнольда Меера Спілберга та професійної піаністки Леї Адлер
(уродженої Познер).

Його батьки походять з українсько-єврейських емігрантів[4]. Стівен

Спілберг говорив: «Я виріс з ідишем і російською мовою у домі»[5]. Його
дід та бабуся з боку батька: Шмуел Шпільберг (Семюель Спілберг,
1873—1945) та Рівка Чечік (Ребекка Спілберг, 1884—1969) емігрували до
Америки з Кам'янець-Подільського[6], Російської Імперії в 1906 році[4].
Дід Стівена з боку матері Файвл (Філіп) Познер (1884—?) емігрував з
Одеси[7] з братом — актором єврейського театру Борисом Познером[8];
його жінка Джені Фрідман народилась у сім'ї іммігрантів вже у
Цинциннаті.

Матері Стівена довелося полишити думку про кар'єру заради виховання

чотирьох дітей — Стівена, Енн, С'ю і Ненсі. Незабаром сім'я переїхала у
Скоттсдейл, передмістя Фінікса (штат Аризона), де Стівен пішов у школу.
Він був єдиним євреєм у класі, що зробило хлопчика досить замкнутою
дитиною. Стівен часто сидів удома і дивився телевізор. А коли від батька
він отримав у подарунок портативну 8-міліметрову кінокамеру, вона
настільки запала йому до душі, що через деякий час у Стівена з'явилося
прізвисько «людина-кінокамера». Через кілька місяців він почав
пробувати знімати короткометражні стрічки з акторами. У фільмах жахів
замість крові використовував вишневий сік. У 12 років Стівен вперше
взяв участь в юнацькому конкурсі любительських фільмів та переміг із
40-хвилинною стрічкою про війну «Втеча в нікуди» (1960), у якій
знімалися його батьки і сестри.

24 березня 1963 року в місцевому кінотеатрі відбулася незвичайна

прем'єра — двогодинний фільм «Небесні вогні», знятий місцевими
школярами на чолі зі Стівеном Спілбергом, в якому розповідається
історія викрадання людей іншопланетянами для використання їх в
космічному зоопарку. Профінансували картину батьки Стівена: у проєкт
було вкладено близько 600 доларів, безкоштовне харчування знімальної
Франческо Меріано
З 1921 по 1923 рік він співпрацював з газетою Il Popolo d'Italia,
заснованою Беніто Муссоліні. У 1923 році він був заступником
директора
«Il Resto del Carlino» в Болоньї і був одним із засновників серії блокнотів
«Imperia». З 1923 по 1924 рр. — був обраним мером Чезені.

У 1927 році Меріано вступив на дипломатико-консульську службу Італії.

У
1928 році був призначений генеральним консулом в Одесі.

З 24 червня 1929 року по 26 вересня 1930 року був відправлений до

Люксембургу. З 1931 до середини 1932 року він був консулом в Рабаті,
де
керував двотижневим журналом L'Ala Italiana для італійців у Марокко.

У 1933 році він поїхав до Спліта, щоб спробувати вирішити деякі

територіальні конфлікти та для пропаганди італійської культури в
Далмації.

У 1934 році його відправили до Кабула як повноважного міністра, де він

понедельник, 10 октябрь 2022 г. Стр. 7 из 7