§ 12.

Німеччина
2. Листопадова революція та становлення Веймарської республіки в 1918—1923
рр.
Постать в історії
Фрідріх Еберт (1871—1925) — політичний діяч, один із лідерів Соціал-демократичної
партії Німеччини. Перший президент Веймарської республіки в 1919—1925 рр. У молоді
роки працював на поліграфічній фабриці друкарем. У 1913 р. став на чолі Соціал-
демократичної партії Німеччини. Був противником насильницьких, революційних дій,
висловлював сподівання на збереження монархії, а проголошення республіки своїми
соратниками в період революції назвав «самовільним». Побоюючись зростання впливу
лівих на центристів, Ф. Еберт уклав таємну угоду з командуванням армії про співпрацю у
придушенні виступів лівих. Під час Листопадової революції 1918 р. очолив перший
революційний уряд. Уклав таємну угоду з Генеральним штабом німецької армії про
співпрацю у придушенні комуністичного руху (повстання спартаківців у 1919 р. та
комуністів у 1923 р.). У той самий час за допомогою армії придушив і заколот правих сил
(Капповський путч 1920 р. і «Пивний путч» 1923 р.). Був одним з ідеологів Веймарської
республіки. Ф. Еберт був першим демократично обраним президентом Німеччини. У цей
період він досить поблажливо ставився до правих сил, що об’єдналися пізніше в НСДАП,
як до сили, що протистоїть «червоній гумі». Президентство Ф. Еберта пов’язане з важкою
економічною кризою та загостренням ситуації в Німеччині. Існують досить суперечливі
оцінки діяльності Ф. Еберта в цей період. Сам він вважав себе соціал-демократом, однак
німецькі ліві й більшість його соратників по партії стверджували, що Ф. Еберт зраджує
інтереси робітництва й надає цим підтримку нацизму.
Документи розповідають
Із Веймарської конституції (11 серпня 1919 р.)
Стаття 22. Депутати обираються загальною рівною, прямою й таємною подачею
голосів на засадах пропорційного представництва, чоловіками і жінками, які досягли 20-
річного віку…
Стаття 41. Президент імперії обирає весь німецький народ…
Стаття 109. Усі німці рівні перед законом. Чоловіки й жінки мають у принципі
однакові права та виконують однакові обов’язки…
Стаття 114. Свобода особистості є недоторканною…
Стаття 118. Кожний німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати
свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше… Цензура не допускається…
Стаття 123. Усі німці мають право збиратися мирно та без зброї, не роблячи
попередньої заяви й не питаючи особливого дозволу…
Стаття 124. Усі німці мають право утворювати союзи або спілки з метою, що не
суперечить кримінальним законам…
Стаття 125. Гарантується свобода і таємниця виборів…
Стаття 153. Власність забезпечується конституцією.
Запитання до документа
1) Які права надавала німцям Веймарська конституція? 2) Чи можна вважати, що вона
мала демократичний характер?
Уривок із програми НСДАП із викладом її цілей
I. Ми вимагаємо об’єднання всіх німців у Велику Німеччину на основі права
самовизначення народів.
II. Ми вимагаємо рівноправ’я німецького народу з іншими націями, скасування
Версальського й Сен-Жерменського мирних договорів…
IV. Громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу.
Належати до німецького народу може тільки той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров,
без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть належати до німецького народу…
VII. Ми вимагаємо, щоб держава взяла на себе зобов’язання передусім про
заробіток і їжу громадянина. Якщо неможливо прогодувати все населення країни,
необхідно вислати з країни представників інших націй…
X. Найпершим обов’язком кожного громадянина має бути творча праця, розумова й
фізична. Діяльність окремої особи не повинна порушувати інтересів суспільства; вона має
відбуватися в межах цілого й на користь усім.
XVI. Ми вимагаємо створення здорового середнього класу… негайної
муніципалізації всіх великих універсальних магазинів і передачі їх в оренду за дешевою
ціною дрібним торговцям…
XVII. Ми вимагаємо земельної реформи, яка відповідала б національним
вимогам… скасування поземельної ренти й заборони будь-якої спекуляції землею…
XX. Ми вимагаємо навчання коштом держави особливо обдарованих дітей
бідних батьків, незалежно від стану й професії останніх.
XXI. Держава має піклуватися про покращення охорони здоров’я через: охорону
матері й дитини, заборону дитячої праці, введення в законодавчому порядку обов’язкової
фізкультури й спорту…
XXV. Для проведення всього цього ми вимагаємо створення сильної держави.
Запитання до документа
1) На підставі аналізу джерела визначте особливості цілей нацистів. 2) Що таке
соціальна демагогія? Чи можна вважати наведені положення програми НСДАП проявом
соціальної демагогії?
Постать в історії
Пауль фон Гінденбург (1847—1934) — військовий і політичний діяч Німеччини.
Президент Німеччини в 1925—1934 рр. Народився в юнкерський родині. Здобув військову
освіту. Брав участь в австро-прусській і франко-прусській війнах. У 1911 р. пішов у
відставку. Проте з початком Першої світової війни отримав пропозицію очолити німецьку
армію в Пруссії, куди вторглася російська армія. Завдяки своєму молодому помічнику Е.
Людендорфу домігся розгрому російських військ. Ця перемога перетворила його на
національного героя. Вільгельм II надав йому звання фельдмаршала та призначив
командувачем Східного фронту. У 1915 р. організував успішний наступ проти Росії. Із
1916 р. — начальник Генерального штабу. Розробив план успішного наступу 1918 р., але
сили Німеччини були вичерпані, і він порадив Вільгельму II просити перемир’я з
Антантою. У роки революції та нестабільності в Німеччині був кумиром націоналістів. У
1925 р. обраний президентом. Хоча П. фон Гінденбург був переконаним монархістом і не
схвалював демократію, свої обов’язки виконував відповідально. Під час економічної
кризи 1930-х рр. правив за допомогою надзвичайних декретів. У 1932 р. був умовлений
канцлером Г. Брюнінгом виставити свою кандидатуру на чергових президентських
виборах, щоб не допустити А. Гітлера до влади. Хоча П. фон Гінденбург і переміг,
незабаром він доручив А. Гітлеру право формувати уряд, хоча особисто його не сприймав.
Підписав усі нацистські закони, які обмежували його владу.
Адольф Гітлер (1889—1945) — фюрер (вождь) НСДАП. Глава нацистського режиму в
Німеччині. Він народився 20 квітня 1889 р. у готелі «ЦУМ Поммер» у невеликому
австрійському містечку Браунау-на-Інне. Його батько, Алоїз Шикльгрубер, був
незаконнонародженим, і лише у віці 39 років його офіційно всиновив якийсь Гітлер. Сам
А. Гітлер прізвище Шикльгрубер ніколи не носив. Родина, у якій народився, А. Гітлер не
страждала від нестатків. Навчався він без особливої старанності, проявляв здібності лише
до живопису. У 1907 р. зробив спробу вступити до Віденської академії мистецтв, але без
успіху. Смерть батьків підірвала його матеріальне становище, А. Гітлер намагався
самостійно влаштувати свою долю. Переїхав до Відня, де жив у притулку для безробітних,
харчувався в їдальні для безробітних, не вживав алкоголю. Намагався заробити на життя
продажем картин і зробив ще одну спробу вступити до академії. Вільний час проводив за
безсистемним читанням напівнаукової, політичної, містичної літератури, вів палкі
політичні дискусії з такими ж, як він, часто відвідував театр. У цей період у нього
з’явилася схильність у всьому покладати вину на євреїв і корумпованих бюрократів. Його
почали приваблювати ідеї пангерманізму. У 1913 р. А. Гітлер переїхав до Мюнхена, де вів
таке саме життя, як і у Відні. До армії Австро-Угорщини його не взяли через слабке
здоров’я. Із початком Першої світової війни він добровольцем вступив до Баварської
армії, оскільки за законом у німецькій армії він теж служити не міг. Майже всю війну А.
Гітлер провів поблизу передової, служив посильним у штабі полку, за дисциплінованість
йому присвоїли звання єфрейтора і нагородили Залізним хрестом II-го ступеня, а згодом і
I-го ступеня. У 1916 р. був поранений. Повернувшись у свій полк, він у 1918 р. потрапив
під газову атаку й ледь не втратив зір. Завершення війни зустрів у госпіталі. Болісно
сприйняв звістку про перемир’я. Поразка Німеччини в Першій світовій війні ще більше
зміцнила в А. Гітлері пангерманістські переконання. Такі його погляди зацікавили
спеціальне бюро рейхсфера з розслідування підривної діяльності в армії. Він став
співробітником цього бюро. У 1919 р. за спеціальним завданням А. Гітлер вступив до
малочисленної Німецької робітничої партії, яку очолював робітник А. Дрекслер, що
сповідувала ультранаціоналістичні погляди. Незабаром А. Гітлер став лідером цієї партії,
яка отримала назву Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП). У
нього проявилися ораторські здібності.
У 1923 р. в умовах загострення соціально-економічної кризи в Німеччині під впливом
успіхів Б. Муссоліні А. Гітлер і його прихильники організували «Пивний путч» у
Мюнхені. Проте путч не вдався, і А. Гітлер потрапив до в’язниці. Суд над А. Гітлером
зробив його популярним у Німеччині. Його промови про приниження Німеччини,
необхідність відновити велич країни тощо знаходили відгук у німців. А. Гітлера судили за
те, про що більшість німців думали, але не висловлювали вголос. У в’язниці він написав
книгу «Моя боротьба», яка є сумішшю автобіографії з роздумами про долю й майбутнє
Німеччини. Достроково звільнений, А. Гітлер повернувся до політичної діяльності. Криза
1930-х рр. сприяла зростанню авторитету нацистів. Успіх на виборах 1930 р. перетворив
його на одного з найвпливовіших політичних лідерів країни. Проте А. Гітлер вважався
австрійцем і не мав німецького громадянства, і, відповідно, не міг бути членом
парламенту. Лише в 1931 р. він офіційно став громадянином Німеччини. У 1933 р. був
призначений канцлером, а після смерті П. фон Гінденбурга зосередив у своїх руках усю
повноту влади. У наступні роки він встановив у країні жорсткий нацистський режим, який
розв’язав Другу світову війну. Війна обернулася трагедією як для всього світу, так і для
Німеччини. 29 квітня 1945 р. А. Гітлер і його дружина Єва Браун вчинили самогубство.
Їхні тіла були спалені в подвір’ї Імперської канцелярії в Берліні.