Лекція № 1 з дисципліни «Техніка високих напруг»

на тему: «ТЕХНІКА ВИСОКИХ НАПРУГ – СКЛАДОВА

КОМПЛЕКСІВ СИЛЬНИХ ЕЛЕКТРИЧНИХ ТА МАГНІТНИХ ПОЛІВ»
Розвиток науки і техніки обумовив стрімке зростання використання
силових електричних та магнітних полів в різноманітних галузях сучасного
виробництва, дослідженнях, гарантуванні екологічної безпеки. При цьому
основною перевагою застосування впливів електричних та магнітних полів є
можливість їх дистанційної дії, концентрації у часі та просторі, доступного
керування та перетворення в інші види енергії. Так, наприклад, Вирішення
задачі керованого термоядерного синтезу потребує удержання
високотемпературної плазми та її ізоляції від поверхонь реактора за
допомогою відповідних полів. Функціонування пристроїв та установок
електроенергетики, численних різновидів електротехнологічних систем
також засновано на використання електричних та магнітних полів.
Для підвищення ефективності дії електричних та магнітних полів,
забезпечення конкурентоздатності електромагнітних пристроїв, необхідно
збільшувати робочі напруженості полів до їх певної межі (сильних
електричних та магнітних полів) – коли означені «навантаження» вже
починають не витримувати активні середовища та відбувається їх «злам» з
різкою зміною (погіршенням) характеристик. За дії сильних електричних
полів в діелектричних середовищах розвиваються процеси іонізації. За дії
сильних магнітних полів відбувається втрата феромагнітних властивостей
матеріалів, стану надпровідності (в надпровідних магнітних системах). Тому
головним завданням наукового напряму використання сильних електричних
та магнітних полів є дослідження процесів, що відбуваються в активних
середовищах за їх дії, з метою досягнення максимальної ефективності
відповідних установок та комплексів.
До умовно високих відносять напруги вище 1000 В
(середньоквадратичне значення, змінний струм). Для постійного струму
умовно високими називають напруги вище 1500 В.
Структурні складові ТВН розглянемо за схемою рис. 1.
В дисципліні «Техніка високих напруг», що вивчається, буде
проводитись детальне ознайомлення зі складовими за структурною схемою
рис. 1:
- електрофізичні процеси в діелектричних середовищах при дії
сильних електричних полів;

1
 Рис. 1 – Структурні складові техніки високих напруг, як взаємопов’язаного комплексу
наукових досліджень, діючих електроустановок високої напруги та їх обслуговування.
Номери на стрілках показують напрямки зв’язків структурних складових ТВН.
- блискавка та блискавкозахист;
- перенапруги в високовольтних електричних мережах та заходи
захисту від їх дії;
- високовольтна ізоляція та ізоляційні конструкції;
- діагностування стану високовольтної ізоляції;
- високовольтні випробувальні установки та вимірювання.
Предметом вивчення дисципліни є означені вище складові техніки
високих напруг.
Метою кредитного модуля є формування у студентів компетентностей,
які обумовлюють здатності:
- визначати величини електричної міцності високовольтної ізоляції;
- використовувати значення електричної міцності ізоляції при
проектуванні високовольтної техніки;
- визначати перенапруги в електричних мережах;
- розробляти заходи захисту високовольтної ізоляції від перенапруг та
забезпечувати координацію ізоляції;
- використовувати діагностичні методи для визначення
працездатності та термінів експлуатації високовольтного
обладнання;
- застосовувати методи вимірювань високих напруг в об’єктах
електротехніки та електроенергетики;

2
 - використовувати високовольтні випробувальні установки для
визначення електричної міцності ізоляції та ізоляційних
конструкцій.
Конструювання та виготовлення ізоляційних конструкцій (ізоляції)
електрообладнання передбачає врахування результатів теоретичних і
експериментальних досліджень поводження в сильних електричних полях як
окремих видів діелектриків і їх комбінацій, так і ізоляційних конструкцій
(для останніх експериментальне дослідження виконується також на моделях
частин таких конструкцій). Ці результати повинні забезпечувати таку
електричну міцність ізоляції електрообладнання, яка дозволить працювати
названому обладнанню надійно під час всього терміну експлуатації, у тому
числі в системах електропередавання.
Стосовно ізоляції електрообладнання слід зазначити, що вона
поділяється на зовнішню та внутрішню. До зовнішньої ізоляції відносяться
ізоляційні проміжки між електродами (проводами повітряних ліній,
проводами повітряних ліній електропередавання і опорами, шинами і
корпусами обладнання тощо), у яких роль основного діелектрика виконує
повітря. Для її утворення електроди розташовуються на певній відстані один
від одного та від землі (заземлених частин обладнання) і закріплюються за
допомогою ізоляційних конструкцій з твердих діелектриків – ізоляторів. Під
час експлуатації основна частина розрядів стається вздовж поверхні
ізоляторів, тому вимоги до них стосуються і матеріалу діелектрика, і
характеристик поверхні самих ізоляторів. Особливістю зовнішньої ізоляції є
те, що після зникнення перенапруги, яка викликала розряд, стан ізоляції та
електрична міцність міжелектродного проміжку практично завжди повністю
відновлюються.
Внутрішня ізоляція знаходиться всередині електротехнічних пристроїв
(в корпусі трансформатора, апарата, кабельної оболонки тощо), вона
складається з комбінації різних рідких, твердих і газоподібних діелектриків.
Ця ізоляція має ряд особливостей, котрі суттєво відрізняють її від зовнішньої
ізоляції. Перша – на електричну міцність не впливають короткочасні зміни
атмосферних умов; друга – виникнення повного розряду у твердому
діелектрику (а подекуди – і в рідкому) визиває незворотне пошкодження
ізоляції; третя – наявність залежності електричної міцності від тривалості дії
експлуатаційних факторів (напруги, температури, окислення), в результаті
яких відбуваються фізико-хімічні зміни структури ізоляції, тобто її старіння з
відповідним зниженням електричної міцності всієї ізоляції або її локальної
зони. Для внутрішньої ізоляції важливою є так звана «тривала електрична
3
міцність», для визначення якої на моделях цієї ізоляції проводяться
спеціальні випробування. За методикою виконання вони відрізняються від
випробувань «короткочасної електричної міцності», котрі повинні
підтвердити відповідність встановленим вимогам ізоляції високовольтного
електрообладнання.
З огляду на особливості застосування ізоляції та процесів в ній під
впливом сильного електричного поля вирішуються питання не тільки вибору
необхідних ізоляційних конструкцій, але й пошуку потрібних для цього
діелектриків, у тому числі технологій їх виготовлення та обробки.
Під час експлуатації електрообладнання в системах електропостачання
його ізоляція піддається дії не тільки номінальної і найбільшої робочої
напруги, але й так званих перенапруг, які за значеннями більші та підлягають
обов’язковому врахуванню і обмеженню. Залежно від причин, що призвели
до виникнення перенапруг, всі перенапруги поділяються на внутрішні – які
виникли внаслідок дії факторів впливу, що утворились в самій електричній
мережі, та зовнішні – які виникли через дії факторів впливу, що утворились
поза межами електричної мережі.
Перенапруги характеризуються за показниками: 1) максимальне
значення (Umax) або кратність по відношенню до амплітуди найбільшої
робочої напруги (K=Umax/Uн.р.max); 2) тривалість дії; 3) форма кривої у часі; 4)
широта охоплення електричної мережі. Ці параметри необхідно знати для
раціонального розміщення засобів захисту від перенапруг обладнання
електричних мереж, а також правильного вибору самих засобів захисту у
процесі проектування об’єктів вказаних мереж. Проектування передбачає,
крім іншого, виконання координації ізоляції, коли встановлюється й буде
підтримуватись в експлуатації необхідне співвідношення між електричною
міцністю ізоляції електрообладнання та всіма напругами та перенапругами
(за формою і значеннями), що будуть діяти на ізоляцію під час роботи цього
обладнання в електричній мережі.
Виготовлене електрообладнання перевіряється на відповідність
вимогам до електричної міцності шляхом випробувань, вказаних у
відповідних стандартах та інших нормативних документах. Такі
випробування проводяться з прикладанням до ізоляції електрообладнання
випробувальних напруг, нормованих за класом напруги цього обладнання.
Класи напруг разом із значеннями номінальної напруги та найбільшої
робочої напруги електрообладнання наведено в таблиці 1 (значення змінної
напруги наведені як середньоквадратичні значення лінійної напруги).

4
 Таблиця 1
Класи напруги електрообладнання у кіловольтах
Клас напруги Найбільша робоча Номінальна напруга Найбільша тривало
електрообладнання напруга електричної мережі допустима робоча
електрообладнання напруга в
електричній мережі
1 1,1 1,0 1,1
3,0 3,5

3 3,6 3,15 3,5

3,3 3,6
6,0 6,9
6 7,2
6,6 7,2
10,0 11,5
10 12,0
11,0 12,0
13,8 15,2
15 17,5 15,0 17,5
15,75 17,5
18,0 19,8
20 24,0 20,0 23,0
22,0 24,0
24 26,5 24,0 26,5
27 30,0 27,0 30,0
35 40,5 35,0 40,5
110 126,0 110,0 126,0
150 172,0 150,0 172,0
220 252,0 220,0 252,0
330 363,0 330,0 363,0
500 525,0 500,0 525,0
750 787,0 750,0 787,0

Системи 220 кВ і нижче за таблицею 1 мають назву високих напруг

(ВН), а 330…750 кВ – надвисоких напруг (НВН). Системи напругою вище
1000 кВ мають назву ультрависоких напруг (УВН). Системи 3…35 кВ
виконуються з ізольованою (або компенсованою) нейтраллю. Системи
110…220 кВ виконуються з ефективно заземленою нейтраллю (коли при
одно- або двохфазному замиканні на землю напруга на «здоровій» фазі не

5
перевищує 0,8 найбільшої робочої напруги мережі за таблицею 1). Системи
330 кВ і вище виконуються з глухим заземленням нейтралі.
Проведення випробувань передбачає наявність джерел високої
напруги, що будуть дозволяти отримувати напруги необхідної форми та
величини, а також наявність засобів вимірювань необхідних параметрів на
високій напрузі. Створення потрібних для випробувань згаданих джерел
високої напруги і засобів вимірювань є окремою задачею ТВН.
В процесі експлуатації електрообладнання, технічний стан його ізоляції
контролюється за допомогою так званих профілактичних випробувань та
випробувань після ремонтів цього обладнання. Такі випробування
проводяться згідно з галузевими нормативними документами, що дозволяє
зменшити ймовірність пошкоджень електрообладнання в роботі.
У представлених вище й у подальших текстах цього навчального
посібника курсу лекцій дисципліни ТВН використовуються певні терміни. З
метою розуміння їх сутності наведемо загальновизначені тлумачення
основної частини таких термінів.
Під терміном діелектрики будемо розуміти матеріали чи речовини з
провідністю менше 10-7 – 10-8 Ом-1м-1.
Електропостачальна система загального призначення – сукупність
електричних установок, призначених для виробництва, передавання,
перетворення та розподілу електричної енергії.
Електрична мережа – сукупність підстанцій, розподільних установок
та електричних ліній, призначена для передавання і розподіляння
електричної енергії.
Електрична лінія – споруда з несучих конструкцій, проводів та
ізоляторів для передавання електричної енергії між двома пунктами
електричної мережі.
Лінія електропередавання (ЛЕП) – електрична лінія, яка виходить за
межі електростанції чи підстанції і призначена для передавання електричної
енергії на відстань. ЛЕП поділяються на повітряні лінії (ПЛ) та кабельні лінії
(КЛ) електропередавання.
Електротехнічний виріб – виріб, призначений для виробництва,
перетворення, розподілу, передачі або споживання електричної енергії.
Електротехнічний пристрій – сукупність взаємозалежних
електротехнічних виробів, які перебувають у конструктивній та (або)

6
функціональній єдності, для виконання певної функції виробництва або
перетворення, передачі, розподілу або споживання електричної енергії.
Електрообладнання, електроустаткування – сукупність
електротехнічних пристроїв, об’єднаних спільними ознаками.
Клас напруги електрообладнання визначає номінальна міжфазна
напруга електричної мережі, для роботи в якій призначене
електрообладнання.
Номінальна напруга – величина напруги, на яку розраховано чи до якої
віднесено електричну мережу, а також у прив’язці до якої визначено окремі
експлуатаційні характеристики.
Найбільша робоча напруга електрообладнання – найбільша напруга
номінальною частотою 50 Гц, необмежено тривале прикладення якої до
затискачів різних фаз (полюсів) електрообладнання є допустимим за умовами
роботи його ізоляції.
Перенапруга. Використовуючи термін перенапруга будемо розуміти,
що він характеризує напругу, максимальне значення якої перевищує
максимальне значення найбільшої робочої напруги, встановлене для якогось
із класів напруги.
Ізоляція електротехнічного виробу (пристрою) – сукупність матеріалів,
частіше діелектриків, які протидіють проходженню струму між певними
деталями пристрою. Далі використовуючи скорочений термін ізоляція
будемо розуміти, що він відповідає вказаному вище тлумаченню та
відноситься до сукупності діелектричних матеріалів, що утворюють, у тому
числі, ізоляційні конструкції електротехнічних виробів (електрообладнання,
електроустаткування).
Зовнішня ізоляція електротехнічного виробу (пристрою) – повітряні
проміжки та поверхні твердої ізоляції електротехнічного виробу (пристрою),
які контактують із атмосферним повітрям і зазнають впливу електричних,
атмосферних та інших зовнішніх дій (забруднень, вологості, шкідників
тощо).
Внутрішня ізоляція електротехнічного виробу (пристрою) – тверда,
рідка, газоподібна або вакуумна ізоляція (чи їх комбінація) внутрішніх
частин електротехнічного виробу (пристрою), захищена від впливу
атмосферних та інших зовнішніх дій.
Під терміном розряд будемо розуміти швидкоплинне збільшення
електропровідності діелектрика під дією сильного електричного поля,
7
кінцевим результатом розвитку процесу якого може бути повний розряд у
діелектрику (ізоляції).
Повний розряд – електричний розряд, що повністю шунтує ізоляцію
між електродами та викликає зниження значення напруги між електродами
практично до нуля.
Пробій – повний розряд у твердому діелектрику.
Іскровий розряд –розряд у газовому чи рідкому діелектрику, який
передує стадії повного розряду.
Частковий розряд – електричний розряд, який шунтує лише частину
ізоляції між електродами, що знаходяться під різними потенціалами.
Перекриття – повний розряд у газовому чи рідкому діелектрику
вздовж поверхні твердого діелектрика.
Під терміном електрична міцність, у разі застосування його до
діелектриків, будемо розуміти мінімальну напруженість електричного поля,
яка призводить до повного розряду в діелектрику. Стосовно
електрообладнання, електричну міцність ізоляції електрообладнання не
визначають, а перевіряють шляхом випробувань з прикладенням до
електрообладнання нормованих випробувальних напруг. Підтвердженням
відповідності вимогам до вказаної міцності є відсутність повного розряду в
ізоляції обладнання, що піддається таким випробуванням.
Випробувальна напруга – напруга заданої форми та тривалості, яка
прикладається до ізоляції для визначення якоїсь із її характеристик. Час
прикладення випробувальної напруги, як правило, обмежений і тому
короткочасне випробування дозволяє визначити так звану «короткочасну
електричну міцність».
Нормована випробувальна напруга – випробувальна напруга, яка
нормована за значенням та формою у часі.
Розрядна напруга – випробувальна напруга, яка призводить до повного
розряду. У науково-технічних виданнях і документації з результатами
випробувань достатньо часто застосовують словосполучення «пробивна
напруга» – як найменування показника, числове значення котрого отримано
під час випробувань, що призвели до повного розряду.
Витримувана напруга – найбільше значення випробувальної напруги,
яку ізоляція витримує із заданою ймовірністю.

8
 Технічне діагностування – процес визначення технічного стану об’єкта
діагностування з певною точністю. Входить складовою частиною в контроль
технічного стану і реалізується шляхом вимірювань та контролю кількісних
значень параметрів, аналізу і обробки результатів вимірювань і контролю, а
також (при тестовому діагностуванні) шляхом управління об’єктом згідно з
алгоритмом діагностування. Далі використовуючи скорочений термін
діагностування будемо розуміти, що він відповідає вказаному вище
тлумаченню.
Технічний стан є комплексною характеристикою обладнання, яка, в
свою чергу, визначається за допомогою значень показників, отриманих в
результаті випробувань та діагностування.
Перелік рекомендованих навчальних матеріалів та ресурсів наведений
у силабусі дисципліни «Техніка високих напруг».

9
 Лекція № 2 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «РІЗНОВИДИ ВИСОКОВОЛЬТНИХ ДІЕЛЕКТРИКІВ, ЇХ
ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ. ЕЛЕКТРИЧНІ
ПОЛЯ В ДІЕЛЕКТРИКАХ»
Види діелектриків, що використовуються для створення ізоляції
високовольтного електрообладнання (електроустаткування), прийнято
поділяти на газоподібні, рідкі та тверді. До окремого виду, який слід називати
діелектричним середовищем, відноситься вакуум.
Із газоподібних діелектриків для утворення зовнішньої ізоляції
використовується повітря, а для внутрішньої ізоляції – повітря, вуглекислий
газ, елегаз. Створення внутрішньої ізоляції відбувається також з
використанням вакууму. Рідкі й тверді діелектрики застосовуються для
внутрішньої ізоляції. Тверді діелектрики у вигляді конструктивних виробів,
що мають назву ізолятори, використовують для створення зовнішньої
ізоляції в місцях, де треба механічно зафіксувати необхідну відстань між
електродами, які знаходяться в повітрі та мають різні потенціали (між
проводами повітряних ліній електропередавання, між шинами на підстанціях,
між проводами або шинами та заземленими частинами електрообладнання чи
електроустаткування тощо). Ізоляційні конструкції електрообладнання
(електроустаткування) містять комбінації різних видів діелектриків.
Механізми розвитку розрядів і наслідки від їх дії залежать від виду
діелектрика. Так, для випадків появи розрядів у газоподібних діелектриках
чи у вакуумі, а також значній частині випадків розрядів у рідких
діелектриках, після зниження напруги до значень, нижчих за необхідні для
існування розрядів, електрична міцність ізоляційних проміжків, утворених
такими діелектриками, практично миттєво повністю відновлюється (якщо не
відбувається хімічних змін речовини газоподібного і, особливо, рідкого
діелектрика). За наявності розрядів у твердому діелектрику відбувається
часткове або повне руйнування речовини (матеріалу) такого діелектрика з
відповідним зниженням електричної міцності локального об’єму діелектрика
(або повністю всього діелектрика) у міжелектродному проміжку та
можливістю виникнення повного розряду у цьому проміжку. Часткове
руйнування речовини (матеріалу) твердого діелектрика відбувається тоді,
коли розряд стається тільки у якійсь із частин такого діелектрика. Для назви
цих розрядів використовується термін «частковий розряд». За виникнення
повного розряду по всій довжині проміжку між електродами, до яких
прикладена напруга, у твердому діелектрику утворюється наскрізний канал

1
зруйнованої речовини (матеріалу) – стається те, що називають терміном
«пробій».
Повітря та елегаз, котрі є газоподібними діелектриками, мають
відмінності стосовно походження та значень діелектричних характеристик.
Так, повітря являє собою утворену природнім шляхом суміш ряду газів
(основна частина це кисень і азот) з домішками, що не є газами (наприклад
волога, аерозолі). Натомість елегаз має штучне походження і являє собою
хімічне з’єднання фтору та сірки – SF6 (відповідні назви з’єднання –
гексафторид сірки або шестифториста сірка). Електрична міцність навіть
очищеного від домішок повітря значно нижча за електричну міцність елегазу.
Цікавість до гексафториду сірки виникла після публікації у сорокових
роках ХХ сторіччя робіт Б.М. Гохберга, які стосувались високої електричної
міцності й дугогасної здібності SF6, який отримав через це назву
«електротехнічний газ» або «елегаз». Вже на початку п’ятдесятих років у
США з’явились вимикачі, що використовували SF6 як діелектричне й
дугогасне середовище, а наприкінці шестидесятих їх вже виготовлювали
провідні фірми Європи, Америки та Японії. На цей час елегаз знайшов
широке використання не тільки для вимикачів, але й для створення ізоляції
як окремих видів високовольтного електрообладнання (кабелі,
трансформатори, вводи), так і цілих комплексів, якими є, наприклад,
комплексні розподільні установки елегазові – КРУЕ.
Вища, аніж для повітря, електрична міцність елегазу пояснюється тим,
що молекули SF6, у порівнянні з сукупністю молекул газів повітря, мають
більшу здатність до захоплення вільних електронів з утворенням негативних
іонів. Такий процес не змінює одномоментно загальне число носіїв заряду,
але кількість вільних електронів у проміжку між електродами, до яких
прикладена напруга, суттєво зменшується. Електронів, необхідних для
початку розряду, стає мало і для появи розряду потрібно прикладати до
електродів більшу напругу. Гази, молекули яких мають властивість
захоплювати вільні електрони, називають електронегативними. Відомі інші
штучного виготовлення гази, які мають електричну міцність, вищу за елегаз
(електрична міцність елегазу перевищує у 2,7 рази таку ж міцність для
повітря), але за сукупністю властивостей елегаз виявився найкращим із них.
Рідкі діелектрики, які ще називають ізоляційними рідинами,
використовуються для створення внутрішньої ізоляції у багатьох видах
високовольтного електрообладнання: кабелі, силові та вимірювальні
трансформатори, вводи, вимикачі. В них ізоляційні рідини виконують, як

2
правило, дві основні функції: діелектрика та охолоджувача (у вимикачах – ще
й середовища гасіння дуги). До таких рідин відносяться ізоляційні оливи,
кремнійорганічні ізоляційні рідини, рідини із високомолекулярних
вуглеводнів, із ароматичних вуглеводнів, із галогенізованих вуглеводнів,
ізоляційні рідини рослинного походження та ряд інших.
Серед ізоляційних рідин, що застосовуються у високовольтному
електрообладнанні, найбільше поширення має та, яка є продуктом переробки
нафти. У технічній літературі можна зустріти різні її назви: «мінеральне
масло»; «олива»; «трансформаторне масло», «мінеральна олія» та ін., але
згідно з існуючими нормативними документами ця рідина має встановлену
назву – «ізоляційна олива». Завдяки своїм характеристикам, як діелектрик і
охолоджувач, ізоляційна олива виявилась тією речовиною, що вже близько
ста років найбільш широко використовується як діелектричне середовище.
Удосконалення загально прийнятих технологій виготовлення ізоляційних
олив приводило до зростання якості таких олив, але не усувало існування
основних недоліків їх застосування, що були пов’язані з походженням цих
рідин: пожежонебезпечність; забруднення ґрунту, до того ж таке, яке погано
піддається біологічному розкладу; і, нарешті, нафта не відноситься до
відновлювальної сировини, а запаси нафти, придатної для виготовлення саме
ізоляційної оливи, вичерпуються. Через це на заміну ізоляційної оливи в
останні приблизно 50 років розроблялись, досліджувались та знаходили своє
місце у використанні ізоляційні рідини штучного, рослинного та науково-
інноваційного походження. Результати і досягнення напрацювань, а також
шляхи пошуку й вдосконалення цих рідин є і зараз предметом обговорення в
національних та міжнародних фахових організаціях.
Останнім часом набувають поширеного застосування виготовлені з
рослинної сировини (насіння кукурудзи, соняшника, рапсу, рису, пальм
тощо) так звані ізоляційні рідини рослинного походження (ІРРП). Вони легко
піддаються біорозкладу, тобто не містять небезпеки для екології, мають
достатньо високі температури спалаху і займання, а ще, на відміну від
ізоляційної оливи, виготовлюються із сировини, ресурси якої достатньо
швидко відновлюються. Проте, у порівнянні з тією ж ізоляційною оливою,
ІРРП дещо поступаються їй за деякими показниками електричної міцності
(зокрема за дії імпульсних напруг), тепловідведення та тривалості
експлуатації, а ще залежать від сировини, з якої конкретна ІРРП виготовлена.
Відмінності хімічного складу й структури молекул ІРРП від молекул
ізоляційної оливи впливають також на процеси зволоження та старіння
ізоляції, яка містить композиції цих ізоляційних рідин з целюлозними
3
діелектриками (папером, картоном). Тому особливості характеристик ІРРП
слід враховувати як під час конструювання, так і в процесі експлуатації
електрообладнання.
Перелік твердих діелектриків, що широко застосовуються у
високовольтному електрообладнанні, достатньо великий. Це целюлозні
матеріали (папір, картон, дерево); матеріали з просоченням різними
компаундами чи лаками (бакеліт, текстоліт, склотекстоліт тощо);
композиційні матеріали на основі слюди (мікафолій, міканіт тощо);
матеріали, виготовлені за технологіями, де для отримання необхідних
властивостей застосовується тиск і температура (скло, кераміка, фарфор,
високомолекулярні полімерні матеріали тощо).
Вироби із твердих діелектриків, крім виконання функцій ізоляції,
використовуються в електрообладнанні також для механічних кріплень
струмопровідних частин (ізолятори, рейки, труби, пластини, шпильки тощо);
для корпусів цього обладнання (порцелянові покришки, бакелітові й
склотекстолітові циліндри тощо); для забезпечення їх необхідних
електричних параметрів без зростання витрат матеріалів (наприклад,
застосування твердих діелектриків з високою діелектричною проникністю в
конденсаторах).
У попередній лекції вже зазначалось, що протягом експлуатації
електрообладнання відбувається старіння діелектриків через впливи напруг,
температур, процесів окислення (оскільки всередині навіть герметизованого
електрообладнання знаходиться якийсь відсоток молекул кисню), механічних
навантажень. Старіння полягає у хімічних перетвореннях молекул, деструкції
речовини й матеріалів діелектриків ізоляції (ізоляційних конструкцій)
електрообладнання. В результаті погіршуються їх фізико-хімічні
характеристики: зменшується електрична міцність, збільшуються провідність
і діелектричні втрати, з’являються кислі й небезпечні для інших матеріалів
продукти, а для твердих діелектриків – додатково ще й зменшується
механічна стійкість до різних зусиль. Процеси старіння відбуваються за
рахунок енергії електричних, теплових, механічних і інших впливів, тому
саме старіння можна було б умовно поділити на електричне, теплове,
механічне та інші види старіння. Проте, у реальних умовах експлуатації
ізоляція електрообладнання піддається одночасно декільком впливам.
Результатом сукупної дії названих чинників (напруги, температури, кисню,
механічних навантажень) є те, що швидкість старіння діелектриків зростає –
стає більшою, аніж за дії якогось одного із цих чинників. Пришвидченню
старіння сприяє також зволоження та забруднення діелектрика різного роду й
4
виду включеннями, котрі не належать до основної речовини діелектрика або
утворились у результаті перетворень та деструкції діелектрика (наприклад,
кислоти та продукти їх хімічних реакцій з матеріалами електрообладнання ,
шлами, механічні домішки тощо).
Вплив напруги полягає в тому, що за наявності неоднорідностей у
діелектрику чи неоднорідностей розподілення електричного поля виникають
локальні мікророзряди, які виникають тільки в частині міжелектродного
проміжку: (коронний розряд у газоподібному діелектрику), незавершені і
нетривалі іскрові розряди (які не стали стійкими чи не перейшли у дугові)
розряди в газоподібному й рідкому діелектриках, часткові розряди у рідкому
або твердому діелектрику чи в ізоляційній конструкції з комбінацією рідких
та твердих діелектриків.
Розглядаючи старіння під впливом температури введемо поняття
нагрівостійкості. Під нагрівостійкістю розуміється здатність матеріалів
витримувати вплив високих температур певного значення без суттєвих змін
характеристик цих матеріалів. За названою властивістю матеріали, що
використовуються для ізоляції електротехнічних виробів (електроізоляційні
матеріали, виготовлені із діелектриків та їх композицій), поділяються на
класи (таблиця 1), де кожний клас характеризується допустимою
максимальною температурою, неперевищення якої гарантує тривалу (15-20
років) експлуатацію ізоляції без її пошкоджень через теплове старіння.
Таблиця 1
Класи нагрівостійкості електроізоляційних матеріалів
Температура, яка
Електроізоляційні матеріали, що відповідають
Клас характеризує
вказаному класу нагрівостійкості
нагрівостійкості нагрівостійкість
вказаного класу, °С
Y 90 Волокнисті матеріали із целюлози чи шовку

Волокнисті матеріали із целюлози чи шовку,

A 105
E 120
B 130
просочені або поміщені у рідкий діелектрик, а
також інші матеріали чи композиції матеріалів, які
відповідають вказаному класу
Деякі синтетичні органічні плівки, смоли,
компаунди, а також інші матеріали чи композиції
матеріалів, які відповідають вказаному класу
Матеріали на основі слюди (у т.ч. на органічних
підкладках), азбесту й скловолокна, що
застосовуються з органічними зв’язуючими та
5
 просочуючими речовинами, а також інші матеріали
чи композиції матеріалів, які відповідають
вказаному класу
Матеріали на основі слюди, азбесту й скловолокна,
що застосовуються з синтетичними зв’язуючими та
F 155 просочуючими речовинами, а також інші матеріали
чи композиції матеріалів, які відповідають
вказаному класу
Матеріали на основі слюди (у т.ч. на органічних
підкладках), азбесту й скловолокна, що
H 180 застосовуються з кремнійорганічними зв’язуючими
та просочуючими речовинами, кремнійорганічні
еластоміри, а також інші матеріали чи композиції
матеріалів, які відповідають вказаному класу
200 200
Слюда, керамічні матеріали, скло, кварц, що
застосовуються без зв’язуючих речовин або із
220 220 неорганічними зв’язуючими речовинами, а також
інші матеріали чи композиції матеріалів, які
250 250 відповідають вказаному класу

Під час температурного старіння відбувається перетворення та

руйнування складових речовини діелектрика. Наприклад, у рідких
діелектриках розриваються зв’язки між складовими молекул з появою
радикалів і подальшим поєднанням їх з утворенням осаду; у полімерних
твердих діелектриках руйнуються зв’язки полімерного ланцюга; у
багатошарових твердих електроізоляційних матеріалах відбувається
розшарування; в однорідних твердих діелектриках з’являються мікротріщини
– дендрити та відбувається їхнє розростання; мають місце й інші зміни.
Механічні навантаження призводять до старіння твердих діелектриків і
твердих електроізоляційних матеріалів, через руйнування їх структури.
Вплив вологи та забруднень проявляється, в основному, у тому, що
через зростання провідності більш інтенсивно відбувається електричне та
теплове старіння діелектриків і електроізоляційних матеріалів.
Старіння газоподібних діелектриків має дещо різні наслідки залежно
від того, відбувається воно у зовнішній чи внутрішній ізоляції. Перетворення
основних складових повітря зовнішньої ізоляції в результаті локальних
розрядів призводить до появи атомарного кисню, озону та окислів азоту.
Кількість цих утворень незначна й вони достатньо швидко розсіюються у
довкіллі. Але у місцях тривалої дії коронного або часткових розрядів такі
утворення стають однією із причин руйнування металів і складових частин
6
ізоляторів. Для внутрішньої ізоляції, де найпоширенішим є використання
елегазу, біологічні й екологічні наслідки від старіння вказаного діелектрика
детально почали вивчати значно пізніше за початок застосування елегазу в
електрообладнанні, бо в першу чергу вівся пошук матеріалів, придатних для
роботи у середовищі елегазу з продуктами його розкладу. Чистий елегаз, як
хімічне з’єднання SF6, (у тому числі товарний елегаз – 99,9 % чистоти)
достатньо інертний та нешкідливий для живих організмів і екології, що
спонукало появу не повною мірою розважливого ставлення до обсягів
негерметизованого вилучення його із електрообладнання, котре було в
експлуатації.
У глобальному масштабі наявність елегазу в атмосфері проявляється
«парниковим ефектом». Проте, на цей час, через мізерні у порівнянні з
фреоном кількості, вплив викидів елегазу практично непомітний, але із
зростанням обсягів виробництва й використання цей вплив буде відчуватись.
Але продукти розкладу SF6 є агресивними та токсичними. Досліди, проведені
на щурах, показали можливість їх існування в газовому середовищі із 20 %
кисню та 80 % чистого елегазу, але внесення в повітря 10 %
експлуатаційного елегазу із працюючого вимикача призводило до загибелі
щурів. Всі досліджені продукти перетворень SF6 є отруйними, а частина із
них за контакту з вологою утворює агресивні кислоти (плавікову, сірчисту,
сірчану). Причому більший за переліком склад шкідливих і небезпечних
продуктів утворюється під час дії розрядів з низькою енергією. Отже
небезпечним для здоров’я є не тільки експлуатаційний елегаз із вимикачів,
але й елегаз після експлуатації в електрообладнанні, де поява дуги не
відбувається за звичайних умов роботи.
Різноманітність наслідків від старіння рідких діелектриків обумовлена
достатньо широким спектром продуктів, утворених під час процесу старіння:
від полярних продуктів, що збільшують провідність і діелектричні втрати, та
кислот, які руйнують конструкційні матеріали всередині електрообладнання,
і аж до появи осадів. Осади, залежно від складу й місця осадження, можуть
пришвидшувати процеси руйнування матеріалів, погіршувати відведення
тепла, змінювати розподілення електричного поля.
До наслідків старіння твердих діелектриків слід віднести руйнування їх
структури з утворенням механічних домішок у газоподібному й рідкому
діелектриках, а також зниженням міцності до дії різних механічних
навантажень. Під час старіння твердих діелектриків зростають їх провідність
та діелектричні втрати.

7
 Основним і спільним наслідком старіння будь-яких діелектриків
являється зниження електричної міцності ізоляції електрообладнання
(електроустаткування), складовими якої є ці діелектрики.
Вже зазначалось, що поява та розвиток розрядів залежать від
особливостей розподілення електричного поля у проміжку між електродами,
які знаходяться під різними потенціалами. Такі особливості можуть бути
спричинені неоднорідністю ізоляції між цими електродами (наприклад,
ізоляція містить шари діелектриків з різною провідністю та діелектричною
проникністю) або геометричними параметрами самих електродів
(конфігурацією чи формою поверхні електродів, відстанню між
електродами). Розглянемо детальніше вплив геометричних параметрів
електродів на розподілення електричного поля у проміжку між цими
електродами.
Якщо до ізольованих один від одного електродів прикласти напругу, то
між ними виникне електричне поле. Таке поле, крім іншого,
характеризується також параметром, що має назву «напруженість
електричного поля» (Е). Цей параметр прямо пропорційно залежить від
значень прикладеної до електродів напруги та визначає силу, з якою поле діє
на заряджені частинки і викликає їх рух. Така сила буде тим більшою, чим
більшим буде значення Е.
Форма і взаємне розташування електродів, які створюють електричне
поле, впливають на це поле таким чином, що значення Е може бути
однаковим для кожної точки міжелектродного проміжку або в якійсь із зон
цього проміжку відрізнятись від значень Е інших його зон. Залежно від
розподілення напруженості, електричні поля прийнято розділяти на
однорідні (напруженість по всьому об’єму міжелектродного проміжку
однакова) та неоднорідні (напруженість – різна).
Однорідне поле створюється тільки такою парою електродів, які
являють собою дві паралельні площини з пласкими поверхнями
нескінченних розмірів. Наявність кривизни чи обмеженої площі однієї або
обох поверхонь електродів призводить до викривлення силових ліній
електричного поля, а отже до відмінностей значень напруженостей окремих
зон цього поля. Більша щільність силових ліній, а отже і більша напруженість
електричного поля, буде біля скривлених поверхонь електродів або їх країв.
Якщо оперувати назвою «радіус кривизни», то стане можливим наступне
уточнення: у разі, коли поверхня одного із електродів має викривлення у бік
іншого електрода, тоді напруженість електричного поля біля викривленої

8
поверхні буде тим більшою, чим меншим буде радіус кривизни цього
викривлення. Наприклад, для пари сфероподібних електродів різного
діаметру значення Е буде більшим поблизу поверхні електрода меншого
діаметра.
Залежно від кривизни та взаємного розташування скривлених
поверхонь електричні поля між ними бувають майже однорідними
(квазіоднорідними) чи неоднорідними. Наприклад, електричне поле між
двома однаковими сферами діаметром (D), розташованими на відстані (L),
меншій ніж їх радіуси (L < 0,5 D), буде квазіоднорідним, але якщо ці сфери
віддалити на більшу відстань, то поле між ними стане спочатку слабко
неоднорідним, а потім різко неоднорідним. Аналогічні за якістю зміни
відбуваються з полем у проміжку між коаксіальними циліндрами при зміні
співвідношень діаметрів зовнішнього і внутрішнього електродів. Найбільш
показовим прикладом неоднорідного (причому – різко неоднорідного) поля є
таке, що створюється парою електродів – стрижень і площина або двох
коаксіальних циліндрів з радіусами R (для більшого циліндра) та r (для
меншого циліндра) за умови, коли R >> r. Квазіоднорідним електричне поле
у випадку коаксіальних циліндрів буде за умови, коли 1 < R/r < е, де е=2,
718.
Ступінь неоднорідності електричного поля характеризується
коефіцієнтом неоднорідності Кн, що відповідає відношенню максимальної
напруженості електричного поля даного проміжку Емах до середньої
напруженості цього ж проміжку Есер:
Кн=Емах/Есер.
Середня напруженість Есер – це відношення прикладеної до електродів
напруги U до найкоротшої відстані між цими електродами L:
Есер=U/L.
Для однорідних полів Кн=1 (тобто Емах=Есер=Е), для слабко
неоднорідних або квазіоднорідних полів – 1< Кн≤3, для різко неоднорідних –
Кн>3.
За досягнення певного значення напруженості однорідного (або
наближеного до однорідного) електричного поля Есер виникає повний
(наскрізний) розряд у діелектрику між електродами. Така напруженість
електричного поля для діалектрику, що знаходиться між електродами,
відповідає терміну «електрична міцність» для цього діелектрика.

9
 Вказана процедура визначення електричної міцності діелектрика
звичайно проводиться за умови створення квазіоднорідного (або
максимально наближеного до однорідного електричного поля) між
електродами, при цьому картина електронного поля повинна бути
симетричною. В реальних конструкціях міжелектродних ізоляційних
проміжків картина електричного поля є більш складною (несиметричною).
Крім того, на електричну міцність ізоляційних проміжків суттєво впливають
мікронерівності поверхонь електродів розмір яких повинен бути на декілька
порядків меншим відстані між електродами. Наявність в міжелектродному
проміжку (або на поверхні електродів) сфероподібного провідного
мікровключення збільшує локальне значення напруженості електричного
поля в три рази. (а якщо це мікровключення має загострені форми поверхні –
ще більше). Приблизно в два рази менші спотворення електричного поля
визивають мікровключення ізоляційних матеріалів. Таким чином, досягнення
високої електричної міцності ізоляційних проміжків в реальних конструкціях
високовольтного електроустаткування є складною технічною та
організаційною задачею.

10
 Лекція № 3 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ЕЛЕКТРОФІЗИЧНІ ПРОЦЕСИ В ГАЗАХ»
Гази в якості діелектриків широко використовуються в різних
електроізоляційних конструкціях. Це насамперед повітря, елегаз (SF6),
вуглекислий газ (СО2). Основні компоненти сухого атмосферного повітря:
азот N2 (78,1%), кисень O2 (21%), аргон Ar (0,9%). Вуглекислий газ має
відносно незначну концентрацію 0,03% (хоча визиває значний «парниковий
ефект»). За відносної вологості менше 100% вода (Н2О) перебуває в повітрі у
стані пари (молекул). За 25С та 50% вологості молекули Н2О складають
1,2% атмосферного повітря.
В якості умов НТТ (нормального тиску та температури повітря)
вважають р0=760 мм.рт.ст. (1,013105 Па), Т0=293 К (20С), при цьому
кількість молекул води в повітрі відповідає абсолютній вологості 11 г/м3.
За властивостями ізоляції до газів можна також прирівняти вакуум
(середовище, в якому довжина вільного пробігу молекул набагато більше
характерних розмірів об’єкту, який розглядається). Перевагами газової
ізоляції є:
- добрі електроізоляційні властивості;
- стабільність робочих характеристик в процесі експлуатації;
- відносна пожежна безпека;
- простота конструкцій електрообладнання з газовою ізоляцією.
Недоліками повітря як ізоляції є утворення озону (О3) при
електричному розряді, що призводить до посилення корозії металевих частин
електрообладнання, а також залежність його електричної міцності від
атмосферних факторів: вологості, температури, тиску, забруднень.
Зокрема, недоліками елегазу є обмеження застосування через його
скраплення при нормальному тиску і температурі -45С. Для зниження
робочої температури елегазу до нього додають 6% азоту, що розширює
робочий діапазон елегазової ізоляції до -60°С (рис. 1).

1
 Uпр, кВ
1 2
50

40

30
3
4
20
5
10
Lр, мм
5 10 15 20 25

Рис. 1 – Залежність електричної міцності ізоляції від відстані між електродами: 1 –

повітря при тиску р = 2,8 МПа; 2 – елегаз при тиску р = 0,7 МПа; 3 – трансформаторне
масло (ізоляційна олива); 4 – елегаз при тиску р = 100 кПа;
5 – повітря при тиску р = 100 кПа
Атоми і молекули газу в нормальному стані є нейтральними
частинками і знаходяться в хаотичному тепловому русі, зіштовхуючись між
собою. Структура атома згідно з планетарною моделлю складається з
позитивно зарядженого ядра, навколо якого на стаціонарних орбітах, що
відповідають певним енергетичним рівням, знаходиться відповідна кількість
негативно заряджених електронів, які компенсують заряд ядра. Тому атоми і
молекули в цілому є нейтральними.
Е зовн.

Е внутр.

Рис. 2 – До розгляду іонізації газу в електричному полі

У сильному електричному полі Е вільні електрони, що мають заряд е,
деяка кількість яких завдяки природним іонізаторам (космічне
випромінювання, радіаційний фон землі), завжди присутня в
міжелектродному проміжку, рухаються в напрямку позитивного електрода
(анода). На рис. 2 показано, що у загальному випадку, електричне поле в
міжелектродному проміжку обумовлене сумарною дією зовнішнього
електричного поля, створеного зарядами на електродах, та «внутрішнього»
електричного поля, пов’язаного з поляризацією діелектрика. Оскільки
відносна діелектрична проникніть газів, яка дорівнює відношенню
абсолютної діелектричної проникності до діелектричної проникності вакууму
2
𝜀0 =8,85410-12 Ф/м, практично нехтувано перевищує одиницю, в подальшому
вважаємо, що електричне поле в міжелектродному газовому проміжку
створюється зарядами на електродах.
Якщо на одиниці довжини шляху переміщення відбувається Z зіткнень
електрона з атомами (молекулами), то середня довжина вільного пробігу 
складе:  = 1/Z. Зрозуміло, вона залежить від відносної густини газу :
p  T0
 : таким чином,  зворотно пропорційна  де p і Т – дійсні для
p0  T
розглядуваного об’єкту параметри газу. За нормальних умов  = 1, в
p
загальному випадку:   2.93  10 3 , якщо тиск газу p в Па, температура в К.
T
При подальшому розгляді процесів у газі достатньо не враховувати
хвильові властивості атомів (молекул), а взаємодію прискорених
електричним полем електронів з атомами (молекулами) розглядати як
зіткнення.
В електричному полі напруженістю Е на заряджені частинки газу діє
сила: F = eE, (е–заряд частинки). Імпульс зарядженої частинки в напрямку
електричного дії поля дорівнює: mV0 (m – маса частинки, V0 – швидкість
дрейфу). Нехай f – частота зіткнень частинки з атомами (молекулами), тоді
інтенсивність втрати нею імпульсу дорівнює: mV0∙f. Ця інтенсивність,
відповідно до другого закону Ньютона, визначається дією на частинку сили
F, тому: mV0f = eE. Середній час між двома зіткненнями частинки:  =
/Vсер. ( – середня довжина вільного пробігу частинки, Vсер. – середнє
значення швидкості теплового руху). Звідси середня швидкість направленого
(дрейфового) руху V0 виявляється пропорційна напруженості електричного
поля Е:
e e e
V0  E E E  K E . (1)
m f m mVcep

p
Концентрація частинок (атомів, молекул) газу визначається як: N  ,
kT
1
де k = 1,3810-23 Дж/К – стала Больцмана. З урахуванням цього 𝜆 = , де 𝑄 –
𝑁𝑄
переріз зіткнень електронів з атомами (молекулами).
Коефіцієнт пропорційності К = V0/E називається рухливістю — це
швидкість дрейфу частинки в електричному полі з напруженістю Е = 1 В/м.
Враховуючи, що середня довжина вільного пробігу частинок λ зворотно

3
пропорційна тиску газу p, при постійній температурі з урахуванням (1)
отримаємо: К ∙р = соnst.
Рухливість електронів Ке на відміну від рухливості іонів Кі в певному
наближенні не залежить від напруженості електричного поля. Припускаючи,
що кінетична енергія електронів та іонів, а також довжини їх пробігів в
електричному полі рівні, з (1) одержимо співвідношення рухливостей:
Ve/Vi=Кe/Кi=√𝑚𝑖 ⁄𝑚𝑒 . (2)
Оскільки маса електрона та іона: mе = 9,1∙ 10-28 Г, mi = 4,7 ∙10-23Г, то для
повітря, основною складовою якого є азот (молекулярна маса 28):
Ке/Кі=227.
Зокрема, рухливість іонів у повітрі при нормальних умовах складає:
μі≅2 см2/В∙с, а електронів – μе ≅500 см2/В∙с.
Орбіта електрона в атомі (молекулі) характеризується певним рівнем
потенціальної енергії. Перехід електрона на вищу орбіту можливий при
збільшенні енергії атома (молекули) на дискретну величину, що дорівнює
різниці потенціальної енергії двох орбіт. Ці зміни енергії атома (молекули)
прийнято оцінювати у величинах, вимірюваних в електронвольтах: 1 еВ =
1,610-19 Втс (Дж). Перехід електрона на більш віддалені орбіти означає
збільшення енергії і визиває збудженням атома (молекули), при цьому час
перебування в цьому стані  10–8с. Повернення атома (молекули) в
нормальний стан супроводжується виділенням надлишкової енергії, яка
випромінюється у вигляді квантів світла – фотонів з енергією ε = h (тут h –
стала Планка 6,6310-34 Дж∙с,  – частота випромінювання). При цьому
спостерігається світіння газу. Звичайно число збуджених частинок значно
більше числа іонізованих. Якщо поглинена енергія перевищує енергію зв'язку
електрона з атомом (молекулою), то електрон виходить з орбіти і стає
вільним. Атом, який втратив електрон, набуває позитивного заряду і стає
іоном. Тому цей процес називається іонізацією, а енергія іонізації:
Wі=e⋅Ui=e⋅E⋅xi, (3)
де е – заряд електрона, xi – довжина вільного пробігу електрона, яка
необхідна для набуття електроном енергії, достатньої для іонізації, Ui –
потенціал іонізації (В).
Потенціали електронного збудження Uзб і іонізації Ui для деяких газів
наведені в поданій нижче таблиці:
Газ Потенціал першого Потенціал іонізації Ui
рівня збудження Uзб1 (В) (В)
H 10,2 13,6
4
 H2 10,8 15,9
N2 6,30 15,6
O2 7,90 12,1
H2O (пара) 7,6 12,7
CO2 10,0 14,4
SF6 6,8 15,6
He 19 24

При тепловому хаотичному русі також відбувається переміщення

частинок під дією градієнта концентрації в ділянку з меншою концентрацією.
Цей процес називається дифузією. При градієнті концентрації частинок dN/dx
dN
уздовж осі х дифузія описується рівнянням потоку дифузії: j   D , тобто
dx
число частинок j, що проходять за 1 с через одиницю площі, пропорційне
градієнту концентрації та коефіцієнту дифузії: D = λVсер/3. Коефіцієнт дифузії
залежить від маси частинок, зокрема, для електронів у повітрі він складає
12,7 см2/с, а іонів ~ 0,1 см2 /с.
Зіткнення електронів з + іонами приводить до відновлення
нейтрального стану атомів (молекул) і поновлення діелектричних
властивостей проміжку. Цей процес характеризується коефіцієнтом
рекомбінації β.
Газ, в якому значна частина атомів (молекул) іонізована, називається
плазмою. Плазма, на відміну від неіонізованого газу, має велику
електропровідність, спроможна відбивати електромагнітні хвилі, взаємодіяти
з магнітним полем, тому її вважають четвертим агрегатним станом речовини.
Ударна іонізація
Вільний електрон у сильному електричному полі Е набуває кінетичну
енергію We і, якщо ця енергія більша за енергію іонізації Wе>Wі, то при
зіткненні електрона з нейтральним атомом (молекулою) відбувається
передача цієї енергії атому, внаслідок чого його електрони переходять на
більш віддалені орбіти, а електрони зовнішньої орбіти відриваються від
атома. Цей процес називають ударною іонізацією. Відстань, на якій електрон
накопичує достатньо енергії для іонізації:
Wi U i
xi   . (4)
eE E
5
 Імовірність того, що електрон пролетить шлях хі без зіткнень, за
рівнянням Клаузіуса, дорівнює:
 x 
P xi   exp   i  , (5)
 

тобто це і є ймовірність іонізації.

Ударна іонізація характеризується коефіцієнтом , що дорівнює числу
іонізацій, зроблених одним електроном на шляху в одиницю довжини під
дією електричного поля Е. Оскільки Z – середнє число зіткнень на одиниці
шляху Z 1  , то число іонізуючих зіткнень α:
 xi Wi
  Z  Pxi  
1 1
e 
 e  e  E
, (6)
 

або з урахуванням впливу густини газу і температури Т (через ) :

 B
  A   e E
.1) (7)
Ця формула не враховує, що електрон за умови We>Wi при зіткненні
втрачає не всю енергію і атоми (молекули) можуть бути додатково іонізовані
від попередніх збуджень. Тому коефіцієнти А і В для кожного газу
визначають експериментально.
Існує поняття граничної напруженості електричного поля, що
обумовлює процес іонізації повітря: Еі =24,5 (при нормальних умовах =1,
тоді Еі=24,5 кВ/см).
Якщо початкове число електронів n забезпечує на ділянці dx
збільшення кількості електронів dn, тоді
x

 dx
dn  n    dx , і n  n0 e 0
(за початкової кількості електронів n0) (8)
x

 dx
За n0 =1 значення n1  e – свідчить, що число електронів починаючи з
0

одного зростає за експоненціальним законом, утворюючи лавину електронів.

Процес зростання числа електронів, що рухаються в електричному полі в
напрямку до анода, називають лавиною електронів. Теорію лавинного
розряду в газі створив Дж. Таунсенд.
При розвитку лавини електронів з ними рівній кількості утворюються
позитивні іони, які через значно більшу (~104 раз) масу рухаються набагато

) 𝑩𝒑
Варіантом цієї залежності є формула 𝜶 = 𝑨 ∙ 𝒑 ∙ 𝒆𝒙𝒑 (− ), але значення констант А, В в цьому запису і в
𝑬
(7) будуть відрізнятись.
6
повільніше. Знаходячись у полі Е, вони спотворюють його, що впливає на
рух електронів. Позитивні іони можуть бути ще раз іонізовані, в результаті
чого утворюються дво- або тризарядні іони і відповідна кількість електронів.
Завдяки існуванню так званого метастабільного стану атомів або молекул,
час існування якого ~10-4 с, можливе явище ступіньчастої іонізації,
наприклад, за рахунок декількох зіткнень з атомами (молекулами)
електронів, енергія кожного з яких менша за енергію іонізації.
При своєму розвитку лавина електронів розширюється через дифузію і
електростатичне відштовхування частинок. Якщо вважати, що лавина має
форму кулі, то зміну її дифузійного радіусу розраховують за формулою
r  2 Dt , (9)
де D – коефіцієнт дифузії (Ейнштейн, Таунсенд).
Із рівняння (1) випливає, що рухливість іонів дорівнює:
e
Ki  . (10)
miVсер

Відношення коефіцієнта дифузії до рухливості іонів складає:

Di Vсер miVсер miV 2 сер
  . (11)
Ki 3e 3e

Враховуючи кінетичну енергію теплового руху іонів:

miV 2 сер 3
 kT , (12)
2 2

остаточно отримаємо співвідношення Ейнштейна:

Di kT kT
 , і відповідно Di  K i . (13)
Ki e e

Звідси виходить, що електрони швидше дифундують в ділянку менших

концентрацій, ніж іони. Одночасна дифузія електронів і іонів має назву
амбіполярної дифузії. Коефіцієнт амбіполярної дифузії значно менший за
коефіцієнта дифузії електронів.
Визначимо зміну радіуса лавини через електростатичне
відштовхування електронів. Напруженість електричного поля на зовнішній
границі лавини, що має форму кулі з радіусом r, з урахуванням 𝑛1 = 𝑒𝑥𝑝(𝛼𝑥)
для однорідного поля E дорівнює:
en e  exp x 
Eл   , (14)
4 0 r 2
4 0 r 2

7
де 0 = 8,8510-12 Ф/м – електрична стала, х – довжина розвитку лавини під
дією напруженості поля Е.
Оскільки зсув центру лавини в зовнішньому полі Е за термін t дорівнює
x  K e  E  t , з урахуванням (9) одержимо:

x
r 2 ( x)  4 D . (15)
Ke E

З (14), (15) знайдемо вираз для напруженості електричного поля на

зовнішній границі лавини :
e 2  exp( x)
Eл  E. (16)
16 0  kTe  x

На фронтальній границі лавини, оберненої до позитивно зарядженого

електрода (анода) сумарне електричне поле характеризується напруженістю
𝐸𝛴 = 𝐸 + 𝐸л , що за умови 𝐸л ≥ 𝐸 , дозволяє сформулювати критерій
безупинного розвитку лавини від катоду до аноду
𝐸𝛴 ≥ 2𝐸, (17)
а його деталізація конкретизує значення хкр, яке можна знайти із
співвідношення
e 2  exp(xкр )
xкр  E, (18)
16 0  kTe  x

а також
nкр  exp(xкр ) . (19)

Проведені численні розрахунки показують, що nкр має порядок 108, а

додатковою умовою з’єднання електродів каналом іонізації є хкр<<L, де L –
найкоротша відстань між електродами (розглядаємо симетричне електричне
поле).
Безупинно проростаюча в міжелектродному проміжку електронна
лавина в сильному електричному полі має назву стримера (від англійського
Stream – поток). Після проходження міжелектродного проміжку зі швидкістю
Vстр~104 м/с електроди з’єднуються тонким плазмовим світним каналом
(діаметром ~0,1 мм) з досить великим опором (одиниці і більше Мегаом), по
якому від джерела напруги розпочинає протікати струм, що розігріває
плазму, при цьому, якщо потужність джерела обмежена, ми спостерігаємо
іскровий розряд з яскравим синім світінням, в якому температура електронів
є високою, але атоми (молекули) нагрівають всього лише на декілька сотень
8
градусів. Якщо потужність джерела напруги є значною, розігрівання атомів
(молекул) газу відбувається до 5000 К і більше, при цьому розпочинає
проявлятись вже термічна іонізація, канал плазми розширюється, виникає
біле сліпуче світіння, електроди з’єднує низькоомний канал електричної
дуги.
У процесі іонізації деякі атоми можуть захоплювати електрони й
утворювати негативні іони, це галогени: фтор, хлор, кисень, озон, елегаз
тощо. Гази, в яких не утворюються негативні іони, називають
електропозитивними (азот, інертні гази).
В електронегативних газах паралельно з процесами іонізації
відбуваються зворотні процеси, які полягають в захопленні нейтральними
частинками вільних електронів і утворенні негативних іонів. Таке явище
називається «прилипанням» електронів і характеризується відповідним
коефіцієнтом η. Тому вводять поняття ефективного коефіцієнта ударної
іонізації: αеф=α–η, який і визначає інтенсивність розвитку лавин електронів.
Оскільки в електронегативних газах «прилипання» електронів суттєво
зменшує αеф, електрична міцність таких газів є значно вищою.
Через різну рухливість за час прямування лавини до анода, іони
практично залишаються на місці, що дозволяє визначити їх кількість уздовж
шляху лавини рівною кількості електронів. Але бомбардуючи катод, вони
вибивають з нього електрони. Це явище має назву – вторинна електронна
емісія. Вихід електронів з катоду під дією сильного електричного поля
називається автоелектронною емісією.
Робота виходу електрона з металу (Fe, Cu): Wвих = 4…5 еВ. Оскільки в
металах електрони зовнішніх орбіт знаходяться у вільному стані, утворюючи
так званий «електронний газ», то під дією високої температури вони також
можуть вийти з металу. Це явище має назву – термоелектронна емісія.
Якщо в лавині на відстані х від катода є n електронів, то на шляху dx
вони створять ndx позитивних іонів в об’ємі r2dx. Тому концентрація
позитивних іонів у лавині
  n   e x
N   . (20)
  r2   r2
Крім зовнішнього електричного поля існують також природні
іонізатори: космічні промені, радіоактивне випромінювання землі,
ультрафіолетове випромінювання Сонця. Якщо енергія кванта
випромінювання (фотона) ε = hν ≥Wі, відбувається явище фотоіонізації на
9
катоді і в об'ємі. Фотоіонізація також можлива у сумішах газів за наявності
процесів ступінчастої іонізації.

10
 Лекція № 4 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «Закон Пашена. Регулювання електричних полів у
високовольтній ізоляції»
Закон Пашена
Якщо при усуненні первинного іонізатора розряд припиняється, такий
розряд є несамостійним. Для того, аби розряд став самостійним, необхідно,
щоб після проходження первинної лавини з'явився хоча б один вторинний
електрон, здатний створити нову лавину. Така нова лавина називається
вторинною. Число вторинних електронів пропорційне числу первинних n і
визначається здатністю міжелектродного проміжку утворювати вторинні
лавини, що характеризується коефіцієнтом вторинної іонізації γ. Цей
коефіцієнт визначає внесок кожного первинного електрона у створення
вторинного в процесі утворенні вторинної лавини. Якщо в лавині n
електронів, то на шляху dx кожний з них зробить 𝛼 ⋅ 𝑑𝑥 іонізацій і число
електронів збільшиться на 𝑑𝑛 = 𝛼 ⋅ 𝑛 ⋅ 𝑑𝑥 . Розділивши змінні і
проінтегрувавши, одержимо:
𝑥
𝑛 = 𝑛0 𝑒𝑥𝑝(∫0 𝛼 ∙ 𝑑𝑥 ), (1)
𝐵∙𝑝
де коефіцієнт ударної іонізації електронами 𝛼 = 𝐴 ∙ 𝑝 ∙ 𝑒𝑥𝑝 (− ) , 𝐴,∙ 𝐵 –
𝐸
константи, які залежать від виду газу, 𝑝 – тиск, 𝐸 – напруженість
електричного поля.
Для однорідного поля α не залежить від х, тоді: 𝑛1 = 𝑒𝑥𝑝(𝛼 ⋅ 𝐿), якщо
𝑛0 = 1, тут L – відстань між електродами.
𝑥
Таким чином, умова: 𝛾 ∙ 𝑒 ∫0 𝛼 ∙𝑑𝑥 ≥ 1 – є необхідним критерієм
існування самостійного розряду в загальному вигляді.
𝑥
З огляду на те, що 𝑛1 = 𝑒 ∫0 𝛼 ∙𝑑𝑥 , то для однорідного поля ця умова
набуває вигляду:
γ⋅𝑛1 ≥ 1. (2)
Для неоднорідного поля:
L 1
∫0 α ∙ 𝑑𝑥 = 𝑙𝑛 γ ≈ 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡. (3)

Отже для виконання умови самостійного розряду необхідно, щоб число

іонізацій, здійснюваних одним електроном, було не менше деякої визначеної
величини. Для повітря при атмосферному тиску ця константа дорівнює
≈ 8 ÷ 20. Оскільки кінетична енергія електрону We в електричному полі
1
залежить від довжини вільного пробігу: 𝑊𝑒~ 𝑥, який, в свою чергу, залежить
від тиску газу p, визначимо величину розрядної напруги міжелектродного
проміжку від цього пвараметру. Приймаючи для однорідного поля: 𝛼𝐿 =
𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡 = 𝐾, і 𝐸 = 𝑈/𝐿, отримаємо:
𝐵(𝑝𝐿)
𝑈𝑝 = 𝐴(𝑝𝐿) . (4)
𝑙𝑛{ }
𝐾

Це рівняння є аналітичним виглядом закону Пашена, який встановлює

залежність величини розрядної напруги від тиску газу р і відстані між
електродами L (рис. 1).)

Рис. 1 – Крива Пашена для повітряного проміжку з однорідним полем

Закон Пашена стверджує, що при незмінній температурі розрядна
напруга газового проміжку з однорідним полем є функціею добутку тиску р
на відстань L між електродами. Якщо знизити тиск газу (при 𝐿 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡),
відповідно збільшується розрядна напруга, що обумовлено скороченням
числа зіткнень електронів з атомами. При збільшенні тиску розрядна напруга
зростає за рахунок зменшення імовірності іонізацій атомів газу завдяки
зменшенню кінетичної енергії електронів 𝑊𝑒 = 𝑒 · 𝐸 · 𝑥 (зменшується
довжина вільного пробігу х). При дуже великих тисках спостерігається
відхилення від закону Пашена у вигляді зниження розрядних напруг, що
обумовлене місцевими підсиленнями напруженості електричного поля на
поверхні електродів завдяки їх мікрорельєфу. При низькому тиску
експериментальні значення розрядної напруги також нижче розрахованих,
що пов'язано зі зміною механізму розряду завдяки тому, що основну роль
починає відігравати автоелектронна емісія з електродів. Для розрахунку
величини розрядної напруги повітряного проміжку (кВ) з однорідним полем,
)
В попередній лекції розглядався стримерний механізм електричного розряду в газі, який є конкурентним
за орієнтовної умови pL>1000 мм.рт.ст.см (для повітря). В даній лекції розглядається механізм
електричного розряду в газі за Таунсендом. І хоча цей механізм є обмеженим за використанням, він надає
можливість якісного пояснення багатьох особливостей питань електричної міцності газової ізоляції.
2
прийнявши для умови самостійного розряду: 𝛼𝐿 = К = 8,2, використовують
зручну формулу:
𝑈𝑝 = 24,5𝛿𝐿 + 6,4√𝛿𝐿 , (5)
𝑃 𝑇
де відносна густина повітря 𝛿 = ∙ 0.
𝑃0 𝑇

Величина розрядної напруги в повітряному проміжку 𝐿 = 1 𝑐м при

нормальних атмосферних умовах (Т=293 К, р=760 мм.рт.ст.) складає 30,9 кВ,
а при збільшенні довжини L проміжку 𝐸𝑝 = 𝑈𝑝 ⁄𝐿 зменшується і
наближається до 24,5 кВ/см.
Ефект полярності
Напруженість і напруга, при яких починається самостійний розряд,
називаються початковими: тобто Ер = Епоч і 𝑈𝑝 = 𝑈поч – для однорідного
поля. В однорідному полі початкова напруга Uпоч дорівнює розрядній, а
початкова напруженість Епоч визначає умови розвитку самостійного розряду.
У неоднорідних полях (рис. 2) проблема визначення величини
розрядної напруги набагато складніша. На практиці використовують
формули, отримані в результаті апроксимації великої кількості
експериментальних даних для конкретного виду полів.

Рис. 2 – Розподіл напруженості в різко неоднорідному полі

У неоднорідному полі напруженість розподіляється так: у стрижневого
електрода відбувається різкий спад напруги. Різниця потенціалів у
міжелектродному проміжку різко змінюється в міру віддалення від гострого
електрода. Прикладена різниця потенціалів може бути недостатньою для
пробою міжелектродного проміжку, але напруженість електричного поля
поблизу гострого електроду може бути достатньою, щоб забезпечити умови

3
самостійного розряду (Епоч). При цьому розряд, що відбувається поблизу
загостреного електрода, називається коронним. Отже виконання умов
самостійності розряду в локальній ділянці неоднорідного поля проявляється
у вигляді коронного розряду, що супроводжується потріскуванням і
світінням навколо коронуючого електрода: Епоч=Екор. Початок коронного
розряду супроводжується інтенсивною іонізацією міжелектродного проміжку
(МЕП). Зона іонізації поступово розширюється і може відбутися повний
розряд між двома електродами. Отже коронний розряд – це самостійний
розряд, при якому ударна іонізація відбувається в локальній ділянці МЕП
поблизу коронуючого електрода. Він може мати лавинну чи стримерну
форму. Лавинна форма виникає у електродів з малим радіусом кривизни (1-2
мм) і має вигляд світного каналу у вузькому чохлі. При стримерному розряді
структурна форма іонізації дискретна і світіння має вигляд розбіжних від
основного каналу вузьких ниток.
Таким чином, розрядна напруга в однорідному полі набагато вища, ніж
в неоднорідному, що треба враховувати при конструюванні та
обслуговуванні електрообладнання. Спосіб підвищення електричної міцності
проміжків з неоднорідним полем полягає у регулюванні (вирівнюванні)
електричних полів а також у використанні ефекту полярності й бар'єрного
ефекту.
Розглянемо два випадки (рис. 3). Якщо на стрижні «плюс», то
електрони від катода рухаються до анода. Потрапивши в зону різкого
підвищення напруженності, вони прискорюються, випереджаючи об'ємний
позитивний заряд, що спотворює поле в міжелектродному проміжку, і
осідають на стрижні-аноді. У результаті напруженість поля Е біля гострого
електроду зменшується, а напруженість у проміжку зростає. На ділянці АВ
розподіл потенціалу різко неоднорідний, що призведе до іонізації і
подальшого пробою ділянки АВ при відносно незначних напругах.

4
 Рис. 3 – Розподіл напруженості електричного поля в міжелектродному проміжку при
різних потенціалах стрижневого електрода
Якщо на стрижні «мінус», то електронна лавина виникає в тому ж
об’ємі поблизу стрижня. Однак стартова швидкість лавини ще більша, тому
що градієнт потенціалу на ділянці АB значно вищий. Електрони прямують до
позитивного електрода, залишаючи за собою об'ємний позитивний заряд Е+q,
утворений іонами. Потрапивши в ділянку малого градієнта ВС, вони різко
гальмуються і захоплюються молекулами кисню, утворюючи малорухомий
негативний об'ємний заряд Е-q. У стрижня (ділянка AВ) – різка
неоднорідність поля, що зменшує напругу запалювання видимої корони. На
основній розрядній ділянці ВС середнє значення градієнта напруженості
вирівнюється і тому величина розрядної напруги різко (удвічі) збільшується.
Це явище називається ефектом полярності й використовується для
підвищення розрядної напруги в установках постійного струму (рис. 4)

5
 Рис. 4 – Залежність розрядної напруги від полярності стрижневого електрода
Бар’єрний ефект
Ефективним способом підвищення електричної міцності ізоляційних
проміжків є використання бар’єрів. Бар'єр – це діелектрична пластина (папір,
електрокартон), яку розміщують в міжелектродному проміжку
перпендикулярно до силових ліній електричного поля. Завдяки концентрації
на поверхні бар'єру зарядів того ж знака, що має коронуючий електрод,
електричне поле стає більш однорідним. У результаті на ділянці ВС (рис. 5)
поле вирівнюється, а на ділянці АВ – утворюється слабка неоднорідність. Це
приводить до збільшення електричної міцності проміжку приблизно в 2-2,5
рази при позитивній полярності коронуючого електрода і в 1,1-1,2 рази при
негативній полярності.
З урахуванням ефекту полярності, розрядна напруга при розташуванні
бар'єра на відстані х від стрижневого електроду збільшується незалежно від
полярності електродів, тобто і при змінній напрузі. Це явище широко
використовується при конструюванні комбінованої внутрішньої ізоляції
(маслобар'єрна, паперово-масляна). Слід зауважити, що електрична міцність
проміжку з бар'єром суттєво залежить від відстані бар'єру до коронуючого
електрода. Найбільша електрична міцність спостерігається при розташуванні
1 1
бар'єру на відстані х = ÷ · (𝐿) – довжини проміжку (рис. 6)
5 6

Рис. 5 – Вирівнювання електричного поля за рахунок бар’єру

Як постійна, так і змінна напруги стосовно тривалості розвитку розряду
-6
(∼10 с) є довгодіючими, оскільки напівперіод напруги частоти 50 Гц
складає 10-2 с. Тому характер напруги в однорідному полі не впливає на
процеси розвитку розряду. Якщо поле неоднорідне, то визначальною є
найменша розрядна напруга, обумовлена ефектом полярності (⊕ на
коронуючому електроді).

6
 Рис. 6 – Залежність розрядної напруги Up від відстані бар’єру х до коронуючого
електрода
Регулювання електричних полів гірлянди ізоляторів
У найбільш масовому елементі конструкції ПЛ – гірлянді ізоляторів
змінна напруга розподілена по елементах гірлянди нерівномірно.

Рис. 7 – Еквівалентна схема гірлянди ізоляторів

Наведена на рис. 7 гірлянда ізоляторів та її еквівалентна схема
пояснюють причину цього явища, яке полягає в тому, що окрім ємностей
кожного елемента гірлянди С існують також ємності кожного з цих елементів
відносно заземленої траверси та опори С1 і ємності відносно проводу С2.
Звичайно елементи гірлянди мають ємності С ≈ 50 пФ, а ємності С1 і С2 –
7
відповідно 5 і 1 пФ. Оскільки С1>С2, то розподіл напруги по елементах
гірлянди несиметричний і найбільше падіння напруги буде на першому від
проводу ізоляторі, оскільки внаслідок відтоку струмів в ємності С1,
найбільша величина струму через ємності гірлянди С буде біля проводу.
Звичайно максимальна допустима напруга на ізоляторі сягає 30-60 кВ,
залежно від конструкції гірлянди, що визначається з умов відсутності
коронного розряду на арматурі. У ПЛ-220 кВ і вище напруга на першому
ізоляторі може перевищувати допустиме значення, тому її зменшують за
допомогою застосування спеціальних ємнісних екранів, які розташовують
поблизу місць закріплення проводів на першому (від проводу) ізоляторі
гірлянди.
Регулювання електричних полів у внутрішньої ізоляції
Для надійної роботи внутрішньої ізоляції необхідно, щоб максимальна
напруженість електричного поля не перевищувала допустимої величини:
Е𝑚𝑎𝑥 ≤ Едоп . Запишемо Емах через коефіцієнт неоднорідності електричного
поля Кн і середню напруженість поля Еср = 𝑈/𝑑 ( U- робоча напруга; d –
товщина ізоляції), і отримаємо:
(𝑈/ 𝑑) · 𝐾н ≤ 𝐸 доп або 𝑑 ≥ (𝑈 / 𝐸доп ) · 𝐾н. (6)
Звідси виходить, що при заданій Едоп необхідна товщина ізоляції
пропорційна коефіцієнту неоднорідності поля, тобто товщина буде
мінімальна, якщо поле однорідне. Обернена величина коефіцієнту
1
неоднорідності поля 𝜇 = має назву коефіцієнта використання ізоляції
𝐾н
Швайгера, який показує наскільки ефективно використовується ізоляція в тій
або іншій конструкції.
У конструкціях з паперово-масляною ізоляцією ефективним способом
регулювання електричного поля є градирування ізоляції, яке реалізується
комбінацією матеріалів з різними діелектричними проникністями ε. Одним з
ефективних способів регулювання електричних полів є градирування шарів
ізоляції, що здійснюється комбінацією діелектричних матеріалів з різною
діелектричною проникністю. Внаслідок рівності потоків зміщення через
циліндричні поверхні радіусом 𝑟1 і 𝑟2 можна записати:
2𝜋𝑟1 𝜀𝑜 𝜀1 Е1𝑚𝑎𝑥 = 2𝜋𝑟2 𝜀𝑜 𝜀2 𝐸2𝑚𝑎𝑥 , (7)
тут Е1max, E2max – напруженості поля біля електрода радіуса r1 і на
циліндричній поверхні r2. З виразу (7) випливає, що при Е1max = E2max:
𝜀1 𝑟1 = 𝜀2 𝑟2 . (8)
8
 Рис. 8 – Регулювання електричного поля методом градирування ізоляції: а) переріз
кабеля; б) розподіл напруженості
Як видно з рис. 8, при використанні однорідного діелектрика розподіл
напруженості електричного поля від центральної жили кабелю до зовнішньої
оболонки буде різко неоднорідним (крива 1). Якщо ж використати декілька
ізоляційних матеріалів з різною діелектричною проникністю: ε1, ε2, ε3, так,
щоб 𝜀1 > 𝜀2 > 𝜀3 , то розподіл напруженості поля буде більш однорідним
(крива 2). На практиці градирування паперово-масляної ізоляції кабелів
здійснюють різними сортами паперу, які відрізняються щільністю.
Найбільше значення ε має папір з більшою щільністю. У кабелях надвисокої
напруги (500 кВ і більше) використовують 3 – 5 шарів паперу з різними ε.
Використання конденсаторних обкладинок
Регулювати електричні поля в ізоляції можна за допомогою
конденсаторних обкладинок – додаткових електродів з металевої фольги 2,
які розташовують в товщі ізоляції між основними електродами (рис. 9).
Завдяки зміні числа, розмірів та взаємного розташування конденсаторних
обкладинок можна змінювати ємності послідовно ввімкнених конденсаторів,
що їх утворюють ці обкладинки, і таким чином здійснювати регулювання
електричного поля (наприклад, в паперово-масляній ізоляції).

9
 Рис. 9 – Регулювання електричного поля конденсаторними обкладинками: а) –
опорний ізолятор; б) – прохідний ізолятор. 1 – електроди; 2 – конденсаторні обкладинки
Конденсаторні обкладинки можуть використовуватись для
регулювання поля як в радіальному, так і осьовому напрямку (рис. 9). Якщо
прийняти, що максимальна напруженість поля між двома сусідніми
обкладинками повинна бути однаковою, то розміри їх визначаються з умови:
𝑟 · 𝑙 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡 , де r – радіус, а l – довжина обкладинки. При достатній
кількості обкладинок відстань між ними мала (2 – 4 мм), тому різниця між
напруженостями електричного поля незначна і в радіальному напрямку
напруженість електричного поля практично є постійною. За допомогою
конденсаторних обкладинок можна регулювати електричне поле і у вводах з
масло-бар'єрною ізоляцією. При цьому обкладинки розташовують на бар'єрах
циліндричної форми. Оскільки на краях обкладинок напруженість
електричного поля досить значна, то збільшують радіус округлення країв
обкладинок, наприклад, шляхом їх завертання або розташування між краями
обкладинок додаткових проміжних електродів з фольги (так званих
манжетів).

10
 Лекція № 5 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «Використання напівпровідникових плівок. Корона на
проводах ПЛ».
Використання напівпровідникових плівок
Якщо електрод має гостру кромку і знаходиться в контакті з іншим
видом ізоляції (газової, рідкої або твердої), - напруженість електричного поля
між ними зростає завдяки різним діелектричним проникностям ε цих
матеріалів. Для запобігання цьому застосовують напівпровідникові покриття,
які дають змогу зменшити складову напруженості електричного поля Ех ,
спрямовану уздовж поверхні твердої ізоляції (рис. 1).

Рисунок 1 – Регулювання електричного поля за допомогою напівпровідникових

плівок
Зміна потенціалу й напруженості Ех уздовж поверхні твердої ізоляції
визначається питомим поверхневим опором ρs і питомою поверхневою
ємністю С пов = 𝜀0 𝜀 т /𝑑 , тут 𝑑 – товщина ізоляції та 𝜀 т – відносна
діелектрична проникність твердого діелектрика. За допомогою схеми
𝜔𝜌𝑠 𝜀0 𝜀т
заміщення визначаємо найбільшу напруженість у точці А: 𝐸𝐴 = 𝑈п √ ,
𝑑

де 𝑈п – напруга, прикладена до ізоляції. При застосуванні

напівпровідникового покриття з поверхневим опором 𝜌п < 𝜌𝑠 напруженість
𝜔𝜌п 𝜀0 𝜀т 𝜌𝑠
в точці А дорівнюватиме: 𝐸𝐴 = 𝑈п √ , – тобто зменшиться в √ разів.
𝑑 𝜌п

Корона на проводах ПЛ
Якісно фізичний процес виникнення коронного розряду обумовлений
наявністю високої напруженості електричного поля Е біля загостреного
електрода (проводу) і градієнту потенціалу в міжелектродному проміжку:
𝜕𝜑
𝐸𝑥 = −𝑔𝑟𝑎𝑑𝑥 𝜑 = − . (1)
𝜕𝑥

1
 Ця висока напруженість може бути достатньою для виникнення
самостійного розряду в локальній зоні міжелектродного проміжку. Фазна
110
напруга ПЛ-110 кВ, між землею та проводом дорівнює: кВ. При великій
√3
відстані проводів до землі цієї напруги недостатньо для виникнення повного
розряду. Однак на поверхні проводу завдяки високому градієнту потенціалу,
напруженість перевищує 25÷30 кВ/см, що більше значення початкової
напруженості для повітря – 24,5 кВ/см, і тут виникає самостійний розряд –
корона. Початкову напруженість появи корони обчислюють за формулою
0,65
𝐸пк = 24,5 ∙ 𝛿 ∙ 𝑚
̅ ∙ [1 + (𝑟∙𝛿)0,38], (2)

а при малих радіусах r проводів використовують формулу Піка:

0,3
𝐸пк = 30,3 ∙ 𝛿 ∙ 𝑚
̅ ∙ (1 + ), кВ/см, при r < 1см. (3)
√r∙δ

Коефіцієнт 𝑚̅ – характеризує негладкість поверхні проводу. За сухої

погоди для кручених проводів, які застосовують в ПЛ, 𝑚̅ ≅ 0,85. В умовах
туману 𝑚̅ ≅ 0,7 і корона виникає при меншій напруженості електричного
поля. Іній, гололід, паморозь призводять до утворення на поверхні проводу
кристалів льоду, які мають форму голок. Тому в цьому випадку 𝑚
̅ ≅ 0,6.
Дощ та мокрий сніг збільшують витрати електроенергії на корону в
залежності від інтенсивності опадів 𝐽1 , яка вимірюється в одиницях [мм/год]
та звичайно змінюється в діапазоні від 0,1 до 3 мм/год. Для цього випадку
залежність 𝑚
̅ від інтенсивності опадів 𝐽1 може бути надано формулою:
̅ = 0,73 − 0,115 (𝑙𝑔 𝐽1 + 1).
𝑚 (4)
Найбільший вплив на коронування проводів ПЛ визиває сухий сніг.
Тому для сухого снігу з інтенсивністю опадів 𝐽сн значення 𝑚
̅ розраховується
за формулою (4) з підстановкою 𝐽1 = 3𝐽сн .
Якщо робоча напруженість на поверхні проводу ПЛ Ер ≥ 0,5 · Епк , то
втрати на корону значні і їх необхідно обмежувати.
Основним способом зменшення втрат на корону є збільшення діаметра
проводу, що приведе до зменшення напруженості поля навколо нього.
Обмеження корони на проводах ПЛ досягають двома основними
способами:
 розщепленням проводів фаз;

2
  розширенням проводів – замість сталевої центральної жили
застосовують пластикову або іншу непровідну (вуглепластикову)
жилу, а провідникові сегменти розташовують по її периметру.

Рисунок 2 – Утворення об'ємного заряду біля проводу і струму корони

При коронному розряді в результаті іонізації повітря біля поверхні
проводу утворюється об'ємний заряд того ж знаку, що і потенціал проводу
(рис. 2). Напруженість поля біля поверхні проводу під час коронування
залишається рівною Епк. Збільшення напруги на проводі призводить до
посилення іонізації, зростання об'ємного заряду і зниження напруженості до
Епк. При збільшенні напруженості поля об'ємного заряду втрати енергії на
корону ростуть тим більше, чим більше напруга на проводі перевершує
початкову напругу корони, яка пов’язана з Епк. Оскільки об'ємні заряди
переміщуються від проводу в напрямку до землі, напруженість поля біля
проводу зростає. Але через посилення іонізації об'ємний заряд поповнюється,
напруженість падає до Епк і корона зберігається. При змінній напрузі об'ємні
заряди здійснюють зворотно-поступальні коливання біля проводу, поступово
віддаляючись від нього в ділянку слабкого поля, де вони рекомбінують.
На проводах малих (до 1 см) діаметрів корона виникає в лавинній
формі. Але при збільшенні напруги понад початкову розмір зони іонізації
зростає і корона переходить у стримерну форму. Струм стримерної корони
складається з окремих імпульсів з дуже крутими фронтами (~ десятки
наносекунд). Ця високочастотна складова струму корони є джерелом
інтенсивного електромагнітного випромінювання із широким спектром
частот, що створює перешкоди радіо- і телевізійному прийому.
При змінній напрузі корона виникає, якщо напруженість поля на
проводі досягає Епк і горить, поки напруга не досягне максимуму. Потім, зі
зниженням напруги напруженість поля на проводі спадає та стає нижче Епк, і
корона згасає. Графіки зміни напруги, напруженості поля та струму корони
наведені на рис. 3.

3
 Рисунок 3 – Графіки зміни напруги, напруженості поля та струму корони
Оскільки позитивні іони малорухомі, то в кожен позитивний
напівперіод змінної напруги об'ємний заряд підсилюється і потім (в
негативний період) корона запалюється раніше. Негативний об'ємний заряд
завдяки більшій рухливості електронів, що прямують в напрямку до землі, –
менший, він менше підсилює напруженість поля, тому напруга запалювання
корони в позитивний напівперіод вища. Також при змінній напрузі
коронування більш інтенсивне, і втрати на корону значно більші, ніж при
постійній (рис. 4). Основні втрати електроенергії від коронного розряду
обумовлені переміщенням об'ємного заряду до землі, оскільки втрати на
іонізацію на порядок менші.

4
 Рисунок 4 – Втрати потужності від корони при змінній та постійній напрузі
Для того, щоб зменшити втрати електроенергії від корони, а також (що
не менш важливо) радіоперешкоди, початкова напруга запалювання корони
повинна бути не нижча найбільшої робочої напруги лінії щодо землі.
Як показують розрахунки, діаметр проводів для ПЛ-110 кВ за вимогою
відсутності корони повинен бути ≥ 1,2 см, а для ПЛ-220 кВ ≥ 2,4 см при
нормальних умовах.
Для ПЛ-330 кВ необхідні проводи більшого діаметра. Ця вимога
реалізується в так званих розширених проводах, в яких струмопровідні
сегменти розташовані по периметру непровідної центральної серцевини.
Застосовують також розщеплення фаз – коли кожна фаза лінії
складається не з одного, а з декількох проводів (𝑛) меншого діаметра (рис. 5).
Це дозволяє при необхідному сумарному перерізі проводів істотно знизити
максимальну напруженість поля на їхній поверхні. При цьому заряд кожного
проводу 𝑞1 складає тільки частину загального заряду розщепленої фази 𝑞ф :
𝑞ф 𝐶рф∙𝑈ф
𝑞1 = = , (5)
𝑛 𝑛

де n – число проводів у фазі; Срф – ємність одиниці довжини проводу

розщепленої фази.

5
 Рисунок 5 – Характеристики розщепленої фази

Якщо 𝑟р – радіус розщеплення, то у трифазній системі ємність

розщепленої фази
2𝜋𝜀0
Срф = 𝐿 , (6)
𝑙𝑛 𝑐г
𝑟е

де 𝐿𝑐г – середня геометрична відстань між фазами, яка для

3
горизонтального розташування фазних проводів складає 𝐿𝑐г = √2𝐿3 =
1,26 𝐿 , де 𝐿 – геометрична відстань між центрами фазних проводів ПЛ;
𝑛
𝑟𝑒 = √𝑛 ∙ 𝑟 ∙ 𝑟𝑝𝑛−1 – еквівалентний радіус одиночного проводу, який має ту ж
ємність, що і розщеплена фаза. Визначена за формулою (6) ємність
відноситься до крайніх фаз ПЛ, а ємність середньої фази можна вважати на
5% більшою.
Тоді середня робоча напруженість електричного поля на поверхні
проводів розщепленої фази дорівнюватиме:
𝑞 𝑈ф
𝐸𝑐𝑝 = (2𝜋𝜀1 = 𝐿 , (7)
0 ∙𝑟) (𝑛∙𝑟 𝑙𝑛 сг )
𝑟е

а максимальна:
Емах = 𝑘п Еср = 𝑓(𝑛, 𝑟𝑝 ), (8)
𝑟
де 𝑘п = 1 + (𝑛 − 1) – коефіцієнт, що враховує посилення напруженості
𝑟р
поля через вплив зарядів на сусідніх проводах розщепленої фази (рис. 6).

6
 Рисунок 6 – Залежність максимальної напруженості електричного поля
∗)
розщепленої фази від відстані 𝐷р між проводами ПЛ-500кВ (n=3)

При збільшенні 𝑟р зменшується вплив зарядів сусідніх проводів, але

збільшується ємність фази і її заряд. Таким чином, існує оптимальний радіус
розщеплення, при якому 𝐸𝑚𝑎𝑥 – найменша. Отже з (8) випливає, що
мінімальне значення напруженості Емах визначається оптимальним радіусом
розщеплення 𝑟р і числом одиночних проводів 𝑛.
_____________________________________________________________
*) На практиці розщеплення проводів частіше характеризується
відстанню 𝐷р між розщепленими проводами фази (по їх осям), взаємозв’язок
якої з іншими параметрами можна представити у табличному виді:
Число проводів у 2 3 4
фазі 𝑛
Радіус 𝐷р 𝐷р 𝐷р
розщеплення 𝑟р 2 √3 √2
Еквівалентний 3 8 4
радіус 𝑟е √𝑟𝐷р √𝑟𝐷р2 √2 √𝑟𝐷р3

Коефіцієнт 𝑟 𝑟 𝑟
1+2 1 + 2√3 1 + 3√2
посилення поля 𝐷р 𝐷р 𝐷р
Кп

Наявність корони на проводах ПЛ є негативним явищем з таких

причин:
- струм коронного розряду – імпульсний зі спектром частот від 0,15 до
1000 МГц, що створює перешкоди у всьому радіо- та теледіапазоні;
- акустичний шум шкідливий для людини і вимагає збільшення зони
відчуження ПЛ;
- корона супроводжується створенням поблизу проводів ПЛ і
переміщенням до землі об'ємних зарядів, що викликає активні втрати
електроенергії, які досягають ~ 40% (і більше) втрат від нагріву проводів.
Однак збільшенням діаметру проводів і зниженням напруженості поля
на їхній поверхні неможливо виключити корону при несприятливих
атмосферних умовах. В місцях пошкодження проводів і арматури гірлянд, на
елементах кріплення (тобто в зонах місцевого посилення поля) навіть в

7
нормальних умовах може виникнути місцева корона. На лінії, якщо робоча
напруга перевищує початкову: 𝑈𝑝 > 𝑈пк , виникає загальна корона.
Для розрахунку втрат на корону вводиться поняття критичної
напруженості електричного поля
0,62
̅𝛿 [1 + (𝑟𝛿)0,38], кВ/см
𝐸к = 23,3 𝑚 (9)

де 𝑟 – радіус проводу в [см].

Для кожної фази ПЛ та для кожного виду погоди можна визначити
відповідну критичну напругу
2𝜋𝜀0 𝑛𝑟𝐸к
𝑈к = (10)
Кп Срф

з урахуванням того, що для ПЛ-330 кВ 𝑛 = 2; для ПЛ-500 кВ 𝑛 = 3; для ПЛ-

750 кВ 𝑛 = 4, причому для середньої фази ємність Срф за (6) збільшується на
5%.
За результатами досліджень проф. В. І. Левітова питомі втрати на
кВт
корону в [ ] можна розрахувати за формулою:
км∙фаза
2
𝐶рф 𝑈фа
𝑃 = 350𝜔 ∙ 𝑈к2 ∙ 𝐹 ( ), (11)
С𝑒 −Срф 𝑈к

де 𝑈к – критичне значення напруги для кожного виду погоди та даної фази

(кВ); 𝑈фа – амплітуда фазної напруги лінії (кВ); Срф – ємність тієї фази лінії,
для якої визначають втрати; С𝑒 – еквівалентна ємність об’ємного заряду
Ф
корони [ ], яка визначається як
км
2𝜋𝜀0
С𝑒 = , (12)
√𝑟2
р +2,5𝑘Срф 𝑈к /𝛿𝜀0 𝜔
ln
𝑟𝑒

де 𝑟𝑒 – еквівалентний радіус розщепленого проводу; 𝑟р – радіус розщеплення;

𝑘 – рухливість іонів, яка для сухої погоди, інію, голольоду та паморозі
см2 см2
складає 2200 , а для туману, дощу, мокрого та сухого снігу – 1100 ;𝛿–
кВ∙с кВ∙с
відносна густина повітря; 𝜀0 = 8,85 ∙ 10−9 Ф/км – діелектрична проникність
повітря; 𝜔 – кутова (кругова) частота змінного струму 𝜔 = 2𝜋𝑓 , де 𝑓 =
50 Гц (60 Гц)
𝑈фа
Функція F( ) може бути представлена в табличному виді:
𝑈к

8
 𝑈фа 0,8 0,9 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4
𝑈к
F 0,01 0,025 0,055 0,13 0,25 0,40 0,60

𝑈фа
При цьому, в проміжних інтервалах = 𝑐, 𝑎 < 𝑐 < 𝑏, значення 𝐹(𝑐)
𝑈к
можна розрахувати за формулою
𝑙𝑔𝐹(𝑏)−𝑙𝑔𝐹(𝑎)
𝑙𝑔𝐹(𝑐) = 𝑙𝑔𝐹(𝑎) + (𝑐 − 𝑎). (13)
𝑏−𝑎

За формулами (9) – (13) розраховуються питомі втрати на корону для

кожної фази та виду погоди при певному значення амплітуди фазної напруги
лінії 𝑈фа . Питомі втрати сумуються по фазах та помножуються на довжину
лінії. Таким чином можуть бути розраховані сумарні втрати на корону в
залежності від напруги лінії та виду погоди.
𝑈фа
Різке зростання функції F від відношення враховує збільшення
𝑈к
втрат на корону при несприятливих погодних умовах (коли зменшуються
відповідні значення Ек , 𝑈к ).
Середньорічні втрати на корону ПЛ визначають з урахуванням
тривалості (за рік) тих або інших видів погоди, яка для України орієнтовно
складає (більш точно необхідно визначати за метеорологічними даними для
області розташування ПЛ!):
 суха погода – 7126 годин;
 сухий сніг – 800 годин;
 дощ – 500 годин;
 іній, гололід, паморозь – 340 годин.

9
 Лекція № 6 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «Випробування ізоляції високовольтного
електроустаткування підвищеною напругою».
Ізоляція високовольтного електроустаткування повинна витримувати
протягом терміну (та в умовах) експлуатації дію наступних факторів:
- довготривалої максимальної робочої напруги;
- квазістаціонарних перенапруг;
- комутаційних перенапруг;
- грозових перенапруг.
Тому при випуску високовольтного електроустаткування з
виробництва (а також частково в період експлуатації) обов’язково
проводиться контроль стану його ізоляції за допомогою випробувань
високою напругою.
Визначення умов випробувань та рівнів випробних напруг
Прикладення підвищеної напруги створює у випробовуваній ізоляції
збільшену напруженість електричного поля, що дозволяє виявляти дефекти,
які викликали неприпустиме для подальшої експлуатації устаткування
високої напруги зниження електричної міцності. Випробування підвищеною
напругою дозволяє виявляти дефекти ізоляції, виявленя яких іншими
способами не можливе.
Визначення фактичної електричної міцності при випробуваннях
електроустаткування не проводиться, тому що при цьому неминуче була б
зруйнована ізоляція. При випробуванні визначається наявність лише запасу
міцності ізоляції – тобто здатності нести електричне навантаження у разі
перевищення рівня прикладеної напруги при перенапругах. Для того щоб
ізоляція була досить надійною в роботі, необхідно, щоб пробивна напруга
самого слабкого її місця була вищою напруги, що може впливати на неї на
протязі часу між двома випробуваннями. Якщо в силу тих або інших
дефектів ізоляції запас міцності буде вичерпаний, то в процесі експлуатації
або при чергових випробуваннях можливий її пробій. Внаслідок цього факту
випробування на електричну міцність є досить відповідальною операцією,
що вимагає урахування факторів, що впливають на результати вимірів або які
можуть викликати значну їх похибку.
Розрізняють три основні види випробування електроустаткування на
електричну міцність прикладеною напругою відносно заземлених частин
(корпусу):
1
 - імпульсами;
- змінною напругою;
- постійною напругою.
Норми на електричну міцність ізоляції (рівень ізоляції)
електроустаткування й правила захисту його від перенапруг взаємно зв'язані
(координовані).
Стандартами для окремих випадків повторних випробувань, наприклад,
у споживачів, передбачається також полегшення нормативів, зокрема при
прикладенні випробної напруги. Це обумовлюється характером ремонтів і
тим, що умови випробування поза заводом можуть відрізнятися.
В експлуатаційній практиці в силу складності експерименту імпульсні
випробування не проводяться, і персонал звичайно користується даними,
отриманими при типових випробуваннях устаткування на заводі. Варто
також пам'ятати, що при імпульсних випробуваннях можливе накопичення
дефектів в ізоляції (неповний пробій), яке називають кумулятивним ефектом.
Випробування змінною напругою
Питання про допустимість і доцільність випробування підвищеною
напругою діючого устаткування було предметом численних обговорень.
Існує точка зору, що в результаті випробування виникають залишкові явища,
що скорочують термін служби ізоляції, і у разі прикладення напруги
найчастіше її розподіл відрізняється від дійсного. Обговорення цього
питання, головним чином, велося стосовно ізоляції електричних машин та
ізоляції кабелів. Була встановлена безпека для ізоляції подібних випробувань
у межах діючих нормативів.
Випробування змінною напругою є основним способом визначення
наявності запасу міцності як у заводських, так і в експлуатаційних умовах. В
останньому випадку випробування проводять, виходячи з наявності
необхідних засобів. У силу останньої обставини в експлуатації
випробуванням піддається устаткування на напругу до 35 кВ включно й
лише в лабораторних умовах – на більшу напругу.
При випробуваннях підвищеною напругою, як змінного, так і
постійного струму, необхідно забезпечити швидкий і плавний підйом
випробної напруги.
Виходячи з того що при постійному струмі електрична міцність
ізоляційних матеріалів мало залежить від швидкості підйому напруги,
основні умови диктують випробування змінною напругою. Зокрема були
2
запропоновані наступні вимоги до процедур зміни (підйому та зниження)
напруги:
- ступінь регулювання напруги не повинен перевищувати 1–1,5%
номінальної напруги обмотки випробного трансформатора;
- швидкість підйому не повинна перевищувати 2% від нормованого
значення в секунду.
При випробуванні об'єктів великої ємності швидкість підйому напруги
часом лімітують збільшені струми. У подібних умовах при встановленні
швидкості підйому напруги доводиться враховувати навантажувальні
характеристики випробної установки. Для одержання додаткової інформаціїї,
щодо якості ізоляції, наприклад для генераторів, підйом напруги
здійснюється ступенями з витримкою часу на кожній в одну хвилину, але
значення напруги кожної ступені повинно відповідати вимогам норм. Їх не
дотримання може внести додаткову похибку через відсутність
закономірності зміни струму витоку з ростом прикладеної напруги й
розходження струму абсорбції на різних ступенях. У силу наведених
міркувань, зокрема, для обертових машин, що не мають водяного
охолодження обмоток, прийнято виміри робити на п'ятьох рівних по
величині ступенях у межах від 20 до 100% випробної напруги.
Випробування електричної міцності ізоляції електроустаткування
напругою промислової частоти повинно виконуватись з урахуванням ряду
вимог, при цьому передбачена градація випробних напруг по видах
устаткування (трансформатори, вимірювальні трансформатори, апарати та
ізолятори).
Розрізняють два види умов випробувань:
а) з витримкою після досягнення нормованої напруги 1 хв або 5 хв в
залежності від типа обладнання та ізоляції;
б) при плавному підйомі напруги до встановленого рівня та
наступного потім зниження його. Останній вид випробувань має два
різновиди – випробування витримуваною напругою в сухому стані ізоляції та
під дощем.
Витримувана напруга при випробуванні під дощем встановлювалася з
урахуванням того, щоб вона не була нижчою межі кратності можливих
комутаційних перенапруг для даного класу номінальних напруг і разом з тим
мала деяке невелике (біля 5%) перевищення. Прийнята методика
випробування з витримкою часу 1 хв у більшій мірі визначалася зручністю

3
відліку часу та можливістю зробити відлік показань приладів. Рівні
випробних напруг для заводських умов та методики випробувань
регламентовані ГОСТами та ДСТУ. Зокрема у табл. 1 наведені рекомендації
ГОСТ 1516.3 (мовою оригіналу) для електрообладнання з нормальною
ізоляцією.
Слід відзначити, що випробні напруги за таблицею 1 наводяться: для
напруг змінного струму – у середньоквадратичних (діючих) значеннях, а для
імпульсів – у максимальних (амплітудних) значеннях.
Таблиця 1
Нормовані випробні напруги електрообладнання класів напруг від 3 до 35 кВ з нормальною ізоляцією
Напруга в кіловольтах
Испытательное напряжение внутренней и внешней изоляции
грозового импульса кратковременное (одноминутное) переменное
полного срезанного в сухом состоянии под дождем3)
Уровень изоляции1)
Класс напряжения

шунтирующие реакторы
предохранителей и КРУ

предохранителей и КРУ
силовые и напряжения,
выключателей и КРУ с

масляных реакторов) и

выключателей и КРУ с

дугогасящие реакторы
Электрооборудование

Электрооборудование

Электрооборудование
относительно земли и

относительно земли и

относительно земли и

с двумя разрывами на

относительно земли и
с двумя разрывами на
(полюсами)2), между

относительно земли
на

одним разрывом на
контактами

Между контактами

контактами
между полюсами2),

между полюсами2),
между контактами

между контактами
трансформаторов,

трансформаторы,
Трансформаторы

предохранителей
шунтирующие и
разъединителей,

разъединителей,
(кроме силовых

других обмоток
между фазами2)

выключателей
между фазами

Междуразрывом
контактами

Силовые
полюс

полюс

полюс

полюс

Между
одним

2 1 3 4 5 6 7 8 9 10
а 3 40 46 50 10 10 12 10 12
б 24 18 28
6 а 60 70 70 20/284) 20 23 20 23
б 32 25 37
10 а 75 85 90 28/384) 28 32 28 38
б 42 35 48
15 а 95 110 115 38/504) 38 45 38 45
б 55 45 63
20 а 125 145 150 50 50 60 50 60
б 65 55 75
24 а 150 165 175 60 60 70 60 70
б 75 65 90
27 а 170 190 200 65 65 85 65 75
б 80 70 95
35 а 190 220 220 80 80 95 80 95
б 95 85 120
1)
Уровень изоляции а - для электрооборудования с бумажно-масляной и литой изоляцией, разработанного с требованием проверки
изоляции на отсутствие частичных разрядов по 4.10, для остального электрооборудования - устанавливается по соглашению между
изготовителем и потребителем; уровень изоляции б - для электрооборудования, разработанного без требования проверки изоляции на
отсутствие частичных разрядов.
2)
Для электрооборудования трехфазного (трехполюсного) исполнения.
3)
Для электрооборудования категории размещения 1 (кроме силовых трансформаторов и реакторов).
4)
В знаменателе указаны значения для опорных изоляторов категорий размещения 2, 3 и 4; в числителе для остального
электрооборудования.

4
 Таблиця 1 (продовження)
Нормовані випробні напруги електрообладнання класів напруг від 110 до 220 кВ
Напруга в кіловольтах
Испытательное напряжение внутренней и внешней изоляции
грозового импульса кратковременное (одноминутное) переменное
полного срезанного в сухом состоянии и под дождем1)
Силовые

токоограничивающие реакторы

повышенного уровня изоляции

аппараты относительно земли2), между

Трансформаторы напряжения, трансформатор

Выключатели с повышенным

трансформаторы напряжения

Между контактами разъединителей и

Трансформаторы напряжения и тока,
Силовые трансформаторы,

Силовые трансформаторы,
шунтирующие реакторы

шунтирующие реакторы
ы,

токоограничивающие реакторы,

Изоляторы относительно земли

Транс форматоры тока,
Класс напряжения

конденсаторы связи,

Электромагнитные
шунтирующие

контактами выключателей
уровнем изоляции

Выключатели без

предохранители
Разъединители,
реакторы

конденсаторы связи,
Изоляторы
аппараты2)

предохранителей
относительно земли

между фазами
относительно земли и между фазами относительно между контактами
(полюсами) земли и между
фазами
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
110 480 450 450/5503) 520 450 570 550 200 200/2304) 200/2303) 230
150 550 650 750 650 790 600 750 230 275 275/3004) 275 315
220 750 950 900 950 1050 900 1100 835 1100 325 395 395/4404) 395 460
1)
Под дождем - для электрооборудования категории размещения 1 (кроме силовых трансформаторов, реакторов и изоляции между
контактами разъединителей).
2)
Для аппаратов трехполюсного исполнения - также и между полюсами.
3)
В знаменателе указаны значения для вводов, в числителе - для других изоляторов.
4)
В знаменателе указаны значения для испытания в сухом состоянии аппаратов с немасляной изоляцией без проверки качества
выполнения изоляции на отсутствие частичных разрядов или другими дополнительными методами, в числителе - для остального
электрооборудования, а также для испытания под дождем.

Нормовані випробні напруги електрообладнання класів напруг від 330 до 750 кВ

Напруга в кіловольтах
Испытательное напряжение внутренней и внешней изоляции
грозового импульса коммутационного импульса кратковременное (одноминутное)
полного срезанного в сухом состоянии и под переменное
дождем2)
Между Силовые
Между контактами выключателей и

Между контактами выключателей и

электромагнитные трансформаторы

электромагнитные трансформаторы
напряжения, трансформаторы тока,

напряжения, трансформаторы тока,

контактами трансформато

изоляторы, конденсаторы связи,

1)

трансформаторов (внутренняя
Класс напряжения

аппараты относительно земли

трансформаторы напряжения
Уровень изоляции

ры,
Емкостные трансформаторы

Емкостные трансформаторы
Силовые трансформаторы

Силовые трансформаторы
Шунтирующие реакторы,

Шунтирующие реакторы,

Между фазами силовых

шунтирующи
Электрооборудование
изоляторы, аппараты,
конденсаторы связи

относительно земли

Электромагнитные

е реакторы
разъединителей

разъединителей
напряжения

напряжения

изоляция)
газонаполнительных

относительно земли
разъединителей
выключателей

между фазами

1 3 4 2 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17
330 950 1050а 1255 1050 1175 850 1275 950 395 525 460 460 575
105 1175б 1380 1450 1150 1300 950 1425 1245 460 575 510/5605) 750
0
500 а 130 1425 1425 1725 1400 1550 1050 1575 1330 570 800 630 630 815
0
б 155 1675 1550 1550 2050 1650 1800 1230 1845 1660 630 830 680/7605) 1030
0
750 а 180 1950 1950 2250 1950 2100 1425 2400 2000/1675 750 1100 - 830 1250/9504)
4)
0
б 210 2250 2100 2100 2400 2250 2400 1550/1675 2550 2250/1800 800/900 1250 950 1400/1100
3) 4) 3) 4)
0
1)
Уровень изоляции а - при применении для защиты ограничителей перенапряжения (ОПН); уровень изоляции б - при применении для
защиты вентильных разрядников.
2)
Под дождем - для электрооборудования категории размещения 1 (кроме силовых трансформаторов, шунтирующих реакторов и
изоляции между контактами разъединителей).
3)
В знаменателе указаны значения для шунтирующих реакторов, в числителе - для остального электрооборудования.
4)
В числителе указаны значения для выключателей, в знаменателе - для разъединителей.
5)
В знаменателе указаны значения для аппаратов с немасляной изоляцией без проверки качества выполнения изоляции на отсутствие
частичных разрядов или другими дополнительными методами, в числителе - для остального электрооборудования.
5
 Важливе значення мають навколишні умови на роботу зовнішньої
ізоляції. Тому відповідними нормами визначаються граничні температурні
умови й гранична висота, при якій може працювати устаткування.
Випробування підвищеною напругою обмоток електричних машин,
наприклад генераторів, при капітальних і поточних ремонтах здійснюється
після зняття щитів, очищення обмоток від забруднення та при тій
температурі ізоляції, яка встановиться до цього моменту. Випробування
обмоток здійснюється пофазно щодо корпуса й двох інших заземлених фаз. У
машин із жорстким з'єднанням трьох фаз у нульовій точці виконуються
випробування всіх фаз одночасно щодо корпуса. Якщо обмотка машини
складається з паралельних кіл, кожне з яких має ізоляцію, розраховану на
повну випробну напругу, випробуванням повинно піддаватися кожне коло
окремо відносно корпуса та всіх інших кіл.
При електричних випробуваннях ізоляції трансформаторів, апаратів та
ізоляторів у приміщеннях, якщо це не оговорено додатковими умовами,
оточуюча температура повітря повинна знаходитись в діапазоні 10 – 40°С, і
випробування не повинні здійснюватись в установках, розташованих на
висоті, що перевищує 1000 м над рівнем моря, при цьому вологість повітря
не повинна бути вищою за 80% та устаткування повинно перебувати в
сухому стані. В усякому разі, при відхиленні цих умов випробувань
зовнішньої ізоляції від нормальних: температура повітря 20°С, тиск 760
мм.рт.ст., вологість 11г/м3,на результати випробувань вводиться поправка.
При випробуванні ізоляції апаратів випробна напруга прикладається
між:
а) струмоведучими та заземленими частинами, а для комутаційних
апаратів – при включеному та відключеному положенні;
б) струмоведучими частинами сусідніх полюсів;
в) розімкнутими контактами того самого полюса при вимкненому
положенні комутаційного апарату.
У деяких випадках, коли відсутня технічна можливість, провести
випробування на повністю зібраному виробі, допускається проводити
випробування на окремих його деталях (вводах, штангах, тягах) або вузлах. В
експлуатаційній практиці застосовують випробування вроздріб або по
ділянкам, наприклад, вимірювальних штанг. Сума напруг, що прикладають
на ділянках, звичайно береться трохи вище (на 20%), щоб у деякій мірі
компенсувати можливу похибку через нерівномірний розподіл напруги по

6
довжині в порівнянні з тим випадком, якби випробування виробу
проводилося у повністю зібраному стані.
Трансформатори, електричні машини та деякі види апаратів й
ізоляторів, що перебувають у придатному для роботи стані, випробовуються
у споживачів більш низькою напругою у порівнянні з нормованою для
нового обладнання. Це зниження напруги прийняте для того, щоб урахувати
деяке зменшення запасу міцності після перших випробувань, проведених на
заводі, можливих похибок при вимірах в польових умовах і т.д. Зокрема
ГОСТ 1516.3 рекомендує наступну процедуру проведення випробувань в
єксплуатації та повторних випробувань у виготовлювача.
При повторенні на вимогу замовника на підприємстві-виготовлювачі
випробувань електроустаткування по програмі приймально-здавальних
випробувань випробна напруга (крім тривалої змінної) повинна становити
стосовно встановленого в стандарті значення випробної напруги:
- 100% - для електроустаткування всіх видів класів напруги від 3 до 15
кВ і для керамічних ізоляторів всіх класів напруги;
- 90% - для електроустаткування класів напруги від 20 до 750 кВ (окрім
керамічних ізоляторів).
Допускається проведення споживачем випробування однохвилинною
змінною напругою електроустаткування, що не вводилося в експлуатацію й
перебуває в придатному для роботи стані; при цьому випробна напруга
електроустаткування (крім керамічних ізоляторів) не повинна перевищувати
90%, а керамічних ізоляторів – 100% випробної напруги, встановленої
стандартом для відповідного електроустаткування. У випадку проведення
споживачем випробування електроустаткування класу напруги вище, ніж 220
кВ, а силових трансформаторів – вище, ніж 110 кВ, програма випробування
(крім окремого випробування обмоток класу напруги 35 кВ і нижче) повинна
бути погоджена з підприємством-виготовлювачем електроустаткування.
Тривалість прикладання випробної напруги повинна бути не більше 1 хв.,
незалежно від виду основної ізоляції.
Примітка. При відсутності у споживачів джерела напруги підвищеної частоти
допускається проведення ними випробування трансформатора індукованою напругою при
частоті 50 Гц із значенням напруги не вище ніж 1,3 від номінальної при тривалості
витримки 1 хв. Для трансформаторів з магнітопроводом з холоднокатаної сталі
підприємство-виготовлювач може встановити меншу, ніж 1 хв., тривалість витримки, але
не менше ніж 20 с. Це обмеження тривалості повинне бути зазначене в технічних умовах
на трансформатори.

7
 Внутрішня ізоляція обмоток трансформаторів (силових і напруги)
шунтуючих і заземлюючих реакторів, що мають однакову ізоляцію лінійного
й нейтрального кінців обмотки, випробовується напругою, прикладеною від
стороннього джерела струму. Випробуванню піддають ізоляцію кожної з
обмоток, электрично не пов'язаних з іншими обмотками. Випробна напруга
прикладається між випробовуваною обмоткою (замкнутою накоротко) і
заземленим баком, з яким поєднуються магнітна система й замкнуті
накоротко інші обмотки. Внутрішня ізоляція обмоток силових
трансформаторів (110 кВ і більше), ізоляція нейтрального кінця яких
виконана з меншою електричною міцністю, ніж лінійного кінця,
випробовується напругою, індукованою частково або повністю, у самому
випробному трансформаторі. Даний вид випробувань є специфічним і
застосовується головним чином на заводі, а тому тут не розглядається. Не
розглядаються також випробування підвищеною напругою під дощем і
порівняльні випробування для визначення розрядних характеристик
зовнішньої ізоляції в умовах забруднень, які мають свою специфіку.
При випробуванні обмоток електроустаткування (трансформатори,
електричні машини й т.д.) підвищена напруга подається відносно заземлених
частин та інших обмоток які закорочені, тому на міжвиткову ізоляцію ця
напруга не впливає. Стандарти рекомендують випробовувати ізоляцію
суміжних витків индукованою напругою, що перевищує номінальну на 30 %,
або, щоб уникнути надмірного збільшення струму, який може призвести до
намагнічування осердя, при випробуванні трансформаторів застосувати
напругу від джерела підвищеної частоти, наприклад 200-400 Гц. Як перший,
так і другий способи під час експлуатаційних випробувань практично не
застосовуються головним чином через труднощі їх реалізації у польових
умовах. Крім того, підвищення випробної напруги на 30% у багато разів (5 –
20) нижче реальних пробивних напруг головної ізоляції.
Замість випробування підвищеною напругою ізоляційних конструкцій,
у яких можливі часткові ушкодження, наприклад, пробій, елементів гірлянд
ізоляції або окремих штирових ізоляторів, обмежуються виміром розподілу
напруги по елементах під робочою напругою. Даний метод заснований на
тому, що часткове ушкодження ізоляції викликає перерозподіл електричного
поля й супроводжується зміною розподілу напруги. Отриманий розподіл
напруги порівнюється з нормованим або раніше отриманим. Обмеженням
застосування даного методу є можливі похибки, викликані зовнішніми
факторами: великою вологістю повітря (більше 70%), низькою температурою

8
(менш 5°С) і поверхневою провідністю при забрудненні або наявністю
напівпровідного покриття.
Випробування постійною напругою
Випробування об'єктів з великою ємністю, наприклад кабелів,
підвищеною напругою змінного струму потребують джерел великої
потужності. При випробуванні постійною напругою потужність випробної
установки визначається тільки струмом наскрізної провідності, що не
перевищує декількох міліампер (1 – 10 мА). Останнім часом встановлено, що
при випробуванні підвищеною напругою обмоток генераторів доцільно
робити контроль їх як на змінній, так і на постійній напрузі, що дозволить
виявляти більшу кількість різноманітних по характеру дефектів. У звязку з
цим у практиці експлуатаційних, заводських (для генераторів) і
профілактичних випробувань ізоляції кабелів високої напруги, а також і
деяких видів устаткування (розрядників) одержало широке поширення
випробування підвищеною постійною напругою.
Випробування підвищеною напругою постійного струму не є
аналогічним випробуванню змінною напругою з багатьох причин:
- незначна величина розсіюваної в діелектрику енергії не викликає
значних діелектричних втрат і теплового пробою, а отже, випробування
прикладенням постійної напруги дозволяє перевірити запас міцності ізоляції
з погляду чисто електричного пробою;
- постійна напруга, необхідна для. розвитку розряду по поверхні,
може знижуватися в 1,2 - 1,7 рази в порівнянні з випадком прикладання
змінної напруги;
- пробивна напруга при прикладенні постійної напруги звичайно
значно вища, ніж при змінній;
- розподіл напруги в ізоляції при прикладанні постійної та змінної
напруги відрізняється. При постійній напрузі розподіл (після стабілізації
струму) визначається провідностями шарів, а при змінній напрузі
визначається головним чином їх ємностями.
Відношення пробивної напруги при постійному струмі до амплітуди
пробивної напруги змінного струму носить назву коефіцієнт зміцнення
U
K .
U

9
 Коефіцієнт зміцнення багато в чому залежить від виду та стану
діелектрика. Так, для повітря коефіцієнт зміцнення дорівнює 1,0; для
паперово-масляної ізоляції може досягати 5; для нової ізоляції обертових
машин він досягає величини 2 – 2,5 і зменшується до 0,8 – 1,5 для зношеної.
Остання обставина визначає кращу вибіркову здатність постійної напруги до
багатьох видів місцевих дефектів ізоляції (проколи, вм'ятини, порізи і т.п.) у
порівнянні з випробуванням змінною напругою.
Випробування постійною напругою дозволяє виявляти загальне
зволоження ізоляції, тобто дефект, що часто зустрічається в експлуатації. В
найбільшій мірі це ефективно в тих випадках, коли відстань між
різнопотенціальними електродми невелика та потрібно визначити наявність
запасу міцності через появу місцевого дефекту, наприклад випадкового
часткового ушкодження товщі ізоляції в кабелі.
ГОСТ 1516.3 не містить норми випробування електричної міцності
ізоляції від джерела постійного струму. А ГОСТ 1516.2 у розділі 8 містить
тільки загальні вимоги до методики таких випробувань. Це зв'язано головним
чином з тим, що даний вид випробування не є для устаткування основним.
Тому, з урахуванням досвіду експлуатації та фізичних властивостей
матеріалів створюються відомчі норми для кожного виду устаткування
окремо.
У тих випадках, коли з міркувань спрощення випробувань,
випробування змінною напругою замінюють випробуваннями постійною
напругою як, наприклад, у розподільних пристроях кабельних мереж,
значення випробної напруги встановлюється в 2 раз більшим в порівнянні з
нормованим за ГОСТ 1516.3. Це обумовлено тим, що прилади змінного
струму показують діюче, а не амплітудне значення напруги.
Оцінка стану ізоляції при випробуванні підвищеною напругою
Оцінка стану ізоляції при випробуванні підвищеною напругою, часом
викликає певні труднощі та призводить до розбіжностей у визначенні стану
устаткування. Практикою та окремими нормативами встановлені деякі
загальні критерії, викладені нижче.
Внутрішня ізоляція апаратів, трансформаторів струму та ізоляторів
вважається такою, що витримала випробування, якщо не спостерігалося
пробою, перекриття або ушкодження ізоляції, а також часткових розрядів,
характеристики яких не перевищують нормованих значень, встановлених для
окремих видів обладнання згідно з їх класами напруг. Потрібно відзначити,
що стандартами допускаються одиничні (що не мають періодичного
10
характеру виникнення) часткові розряди, якщо вони не викликають зміни
режиму випробної установки та не відбиваються на показаннях приладів.
При випробуванні внутрішньої ізоляції прийнято вважати, що може
бути допущене виникнення слабкої кистьової корони в повітрі та слабких
ковзаючих розрядів по зовнішній поверхні фарфора які не можуть бути
підставою для бракування апарату. При випробуванні ізоляції сухих
трансформаторів, у тому числі з литою ізоляцією, не повинна виникати
кистьова корона в повітрі та ковзні розряди по поверхні, якщо вони за час
випробування можуть викликати ушкодження твердої ізоляції.
При випробуванні підвищеною напругою зовнішньої ізоляції апаратів і
вимірювальних трансформаторів нормами допускаються одиничні часткові
розряди у внутрішній ізоляції за умови, що випробовуваний виріб раніше
витримав випробування внутрішньої ізоляції і якщо вони не викликають
зміни режиму випробної установки та не відбиваються на показаннях
приладів.
Внутрішня ізоляція масляних трансформаторів (силових і напруги) і
масляних реакторів вважається такою, що витримала випробування, якщо не
спостерігалося пробоїв або часткового ушкодження ізоляції –
підтверджується відсутністю акустичних проявів розрядів всередині
устаткування, відсутністю виділення газу чи диму, а також поштовхів
показань приладів – амперметра або вольтметра.
Результати випробування зовнішньої ізоляції апаратів та обмоток
обертових машин вважаються задовільними, якщо при прикладанні напруги
не відбувався пробій ізоляції або її перекриття.
В окремих випадках застосовують, як додатковий критерій, контроль
по нагріванню, для чого обмацують зовнішню ізоляцію негайно після того,
як знята випробна напруга. Такий метод контролю може застосовуваться в
профілактичних випробуваннях ізоляції обмоток машин, штанг та іншого
електроустаткування.
При випробуванні постійною напругою ізоляція може вважатися
такою, що витримала випробування, якщо струм витоку (або значення її
опору), коефіцієнт абсорбції або величина асиметрії струмів по фазах
(обмоткам) - не перевищують встановлених величин. Загальними умовами
здійснення випробування є ряд положень, регламентованих в інструкціях і
стандартах:

11
 - випробування внутрішньої ізоляції повинні виконуватись на
повністю зібраних трансформаторах, машинах, апаратах та ізоляторах;
- випробування обладнання зовнішньої установки, які проводяться
в приміщеннях, повинні починатися тільки після того, як випробуваний
об'єкт прийме температуру приміщення.
Оскільки пробивна напруга ізоляції машин у межах 15 – 25% залежить
від її температури, в експлуатаційній практиці прийнято випробування
підвищеною напругою проводити до охолодження обмоток, тобто в умовах,
найбільшою мірою наближених до робочих.
Хоча нормативними документами не накладається яких-небудь
обмежень на температуру повітря при випробуваннях поза приміщенням, але
все-таки у цих випадках бажано проводити їх при позитивних температурах.
Це повинно виключити виникнення похибок, пов'язаних з конденсацією
вологи на поверхні ізоляції, наявністю вологи в тріщинах і т.д.
Дефекти ізоляції виявляються не тільки випробуваннями, але також і
візуальним оглядом. Тому повинен здійснюватися ретельний контроль із
наступною фіксацією як до випробування об'єкта, так і після його
випробування з реєстрацією всіх замічених видозмін та явищ, що були
наслідком прикладення напруги (поява ковзних розрядів, місцевої корони,
мікродуг і т.д.). Для цього, зокрема, при випробуваннях електричних машин
знімають щити або відкривають оглядові люки, а випробування в
лабораторних умовах роблять при затемненні вікон.
Якщо в результаті випробування виник пробій ізоляції, то місце
ушкодження повинно ретельно обстежуватись та встановлюватись причини -
вид пробою (електричний, тепловий) і т.п..
Імпульсні випробування
Випробування ізоляції імпульсами високої напруги – це один з
головних засобів контролю якості ізоляції високовольтного устаткування.
Вони є прямою перевіркою рівня короткочасної електричної міцності
ізоляції, тобто її здатності витримувати грозові й внутрішні перенапруги. Ці
випробування входять у програми типових і (у скороченому обсязі)
заводських приймально-здавальних випробувань. У процесі експлуатації
устаткування імпульсні випробування не проводять.
Випробування ізоляції високою напругою проводять у жорстко
регламентованих умовах, які відображують характерні умови експлуатації й,
що дуже важливо, забезпечують одержання порівнянних і відтворюваних
12
результатів. Електрична міцність високовольтних ізоляційних конструкцій
складним чином залежить від тривалості й форми випробної напруги, а
також від досить значної кількості різноманітних факторів, одним з яких є
атмосферні умови. Електрична міцність при впливі грозових перенапруг
перевіряється прикладанням до ізоляції грозових імпульсів стандартної
форми, а міцність стосовно внутрішніх перенапруг – короткочасним
прикладанням напруги промислової частоти або комутаційних імпульсів
відповідної форми.
Конкретні значення випробних напруг, правила й методика проведення
випробувань високою напругою регламентуються стандартами, технічними
умовами на відповідне високовольтне обладнання. Для устаткування
електропередач змінного струму (силових і вимірювальних трансформаторів,
шунтувальних реакторів, вимикачів, роз'єднувачів і т.д.) на напруги 1- 750 кВ
рівні випробних напруг наведені в ГОСТ 1516.3 а методики проведення
випробувань у ГОСТ 1516.2.
Випробування грозовими імпульсами напруги. Випробування
проводять повними й зрізаними імпульсами напруги, форма яких показана
на рис. 1, 2 і 3 (з позначеннями оригіналу ГОСТ 1516.2)

Рис. 1 – Повний грозовий імпульс напруги

Тривалість фронту Tф визначають як час, що перевищує в 1,67 рази
інтервал часу T між моментами, коли напруга становить 30 і 90% свого
максимального значення (точки А и В на рисунку). За умов лінійності шкали
відліку часу t, тривалість фронту імпульсу дорівнює довжині відрізка O1O2,
що визначають графічно, як показано на рисунку.
Стандартний повний грозовий імпульс повинен бути аперіодичним
уніполярним і мати наступні параметри:
- тривалість фронту Тф – (1,20,36) мкс;
13
 - тривалість імпульсу Ти – (5010) мкс;
- допуск на максимальне значення напруги імпульсу – ±3%.
Позначення імпульсу: "1,2/50".
Для зрізаного імпульсу момент зрізу визначають як момент часу
початку різкої зміни форми імпульсу напруги внаслідок швидкого зниження
напруги (точка C на рис. 2 і 3).
Зрізаний імпульс повинен являти собою стандартний повний імпульс
напруги, зрізаний на фронті або на спаді імпульсу при часі Тс = 2...5 мкс.

Рис. 2 – Грозовий імпульс напруги, зрізаний на фронті

Рис. 3 – Грозовий імпульс напруги, зрізаний на спаді імпульсу

Предрозрядний час імпульсу Tc визначають як інтервал часу між
умовним початком імпульсу O1 і моментом зрізу. Тривалість зрізу імпульсу
T'д.с визначають як час, що перевищує в 1,67 рази інтервал часу T' між
моментами, коли напруга на зрізі становить 70 і 10% значення напруги Uc у
момент зрізу (точки D і Е на рисунках).
Крутизну зрізу визначають шляхом ділення напруги Uc у момент зрізу
на тривалість зрізу 1,67∙T'.
Випробування внутрішньої ізоляції (крім газової) проводять за
триударним методом, тобто шляхом прикладання до випробуваної

14
конструкції трьох повних і трьох зрізаних імпульсів нормованих значень
напруги позитивної й негативної полярності.
Ізоляція вважається такою, що витримала випробування, якщо під
впливом дії імпульсів напруги не відбувся повний пробій і не спостерігалися
неприпустимі ушкодження ізоляції. Останні можуть бути виявлені по
спотворенню форми прикладеного імпульсу напруги або за результатами
наступних вимірів характеристик часткових розрядів або значень tgδ.
Випробування зовнішньої ізоляції, а також внутрішньої газової ізоляції
проводять 15-ударним методом (прикладанням по 15 повних і зрізаних
імпульсів кожної полярності). Конструкція вважається такою, що витримала
випробування, якщо не відбулося жодного повного розряду або ушкодження
в несамовідновлюваній ізоляції конструкції та відбулося не більше двох
повних розрядів у кожній серії з 15 імпульсів у газовій або зовнішній
(відновлювальній) ізоляції.
При випробуваннях зовнішньої ізоляції (проводяться при чистих і
сухих поверхнях ізоляторів) значення випробних напруг встановлюються
стандартом для нормальних атмосферних умов (температура повітря 20 °С;
тиск 0,1 МПа; абсолютна вологість 11 г/м3). У випадку, якщо фактичні умови
відрізняються від нормальних, у ГОСТ 1516.2 приводиться методика
коректування випробних напруг, по відношенню до нормованих.
Успішне завершення випробувань за 15-ударною методикою (розряди
були відсутні) означає, що зовнішня або газова ізоляція високовольтної
конструкції мають достатню електричну міцність, але фактичний рівень цієї
міцності залишається невідомим. Тому, якщо елементи конструкції з
несамовідновлювальною ізоляцією мають електричну міцність, значно вищу,
ніж зовнішня або газова ізоляція, випробування проводять так, щоб
визначити витримувану напругу Uвит зовнішньої (газової) ізоляції. У якості
Uвит приймають значення напруги, що відповідає повному розряду вказаної
ізоляції із ймовірністю 0,1. Ця напруга розраховується по наступній формулі;
U вит  U р 0,5 (1  1,3 * )
,
де Uр0,5 – значення 50% розрядної напруги (з вірогідністю р = 0.5), * –
коефіцієнт варіації, який дорівнює * =/Uр0,5,  — середньоквадратичне
відхилення розрядних напруг.
Значення * для зовнішньої ізоляції приймається рівним 0,03, для
элегазової ізоляції із тиском 0,3 - 0,4 МПа: при напругах грозового імпульсу
– 0,05, а комутаційного імпульсу – 0,06.
15
 Широке поширення й достатнє обґрунтування для статистичної оцінки
результатів випробувань мають наступні методи випробувань ізоляції
повним розрядом:
1) ступеневий метод;
2) метод "вверх-вниз";
3) метод 100%-го розряду.
Ступеневий метод випробування передбачає прикладання до об'єкта
серій імпульсів напруги, однакових за формою й різних за амплітудним
значенням (рівнем), у кожній з яких визначається число розрядів (частість).
Отримана дослідним шляхом залежність частоти появи розрядів від напруги
апроксимується функцією нормального закону розподілу, і за допомогою
звичайних прийомів статистичної обробки експериментальних даних
визначаються значення Uр0,5 і . Такий метод застосовують, в основному, при
випробуваннях імпульсними напругами, хоча його можна застосовувати й
при інших формах випробувальної напруги.
Метод випробування "вверх-вниз" передбачає проведення даного
випробування послідовними кроками, під час кожного з яких до об'єкту
прикладається однакова за формою, але різна за значенням напруга. Значення
напруги кожного із наступних кроків випробування залежить від результату
попереднього: якщо на об'єкті випробування при заданому у попередньому
кроці значенню напруги відбувся повний розряд, то вказане значення
напруги при наступному кроці зменшують, якщо ж повного розряду не було,
то значення напруги збільшують.
Даний метод випробування так само, як і ступеневий, застосовують, в
основному, при випробуваннях імпульсними напругами. Він має ту перевагу,
що вимагає найменшого числа дослідів для визначення 50%-ї розрядної
напруги із заданою точністю. Його застосовують, головним чином у тих
випадках, коли значення стандартного відхилення нормоване й потрібно
визначити тільки 50%-у розрядну напругу.
При такій методиці випробування 50 % розрядні напруги оцінюються
по формулах
 m 
  ini 1 
U 0,5  U1  U  i m1  
 n 2
 
i 1
i


або
16
  m 1 
  in i 1 
U 0,5  U1  U  im1  
 n1i 2

 i 1 

де U1 — напруга найнижчої ступені, на якій прикладалося не менше ніж два

імпульси; т — повне число ступенів напруги, на яких прикладалися
імпульси напруги; ni – сумарне число розрядів, зареєстрованих на i-й ступені
напруги Ui=U1+(i-1)U; n1i – сумарне число нерозрядів, зареєстрованих на i-
m m
й ступені напруги. Якщо  ni   ni1 користуються першою формулою, у
i 1 i 1

протилежному випадку – другою.

Ізоляція вважається такою, що витримала випробування, якщо
витримувана напруга Uвит перевищує нормовану випробувальну напругу для
даної конструкції.
Метод 100%-го розряду передбачає багаторазове прикладання до
об'єкту безупинно зростаючої або підтримуваної незмінною напруги до
появи повного розряду. При кожному прикладенні реєструють напругу (і
час), при якому відбувається повний розряд.
Даним методом можуть бути виконані випробування при змінній,
постійній і імпульсній напругах. В останньому випадку розряд повинен
відбуватися завжди на фронті імпульсу.
Випробування комутаційними імпульсами напруги. При випробуванні
ізоляції електроустаткування застосовують наступні форми комутаційного
імпульсу:
- аперіодичний імпульс (рис. 4);
- коливальний імпульс, що являє собою загасаючі коливання напруги
біля нульового значення (рис. 5, а) або навколо складової більш низької
частоти (рис. 5, б).
Форма імпульсу (аперіодична або коливальна) і його параметри
повинні бути зазначені в нормативній документації (НД) на
електроустаткування.
За значення випробувальної напруги приймають максимальне значення
напруги імпульсу, якщо розряд відбувся на максимумі напруги й за ним, і
значення напруги в момент розряду (зрізу), якщо розряд відбувся на підйомі
напруги (на фронті).

17
 Час підйому імпульсу Тп визначають як інтервал часу між моментами,
коли напруга дорівнює нулю (початок імпульсу О1) і коли вона досягне свого
максимального значення А (рис. 4, 5).

Рис. 4 – Аперіодичний комутаційний імпульс

Тривалість імпульсу Ти (час до напівспаду) визначають як інтервал часу
між початком імпульсу О1 і моментом, коли значення напруги понизилося до
половини максимального значення (див. рис. 4, 5).

Рис. 5 – Коливальний комутаційний імпульс

Примітка. При випробуванні внутрішньої ізоляції силових трансформаторів,
трансформаторів напруги й шунтуючих реакторів тривалість імпульсу Ти визначають як
інтервал між початком імпульсу О1 і першим переходом напруги через нульове значення
(час до нуля Т0).
Час понад 90% (Т90) визначають як інтервал часу між точками на
фронті й спаді імпульсу, де значення напруги дорівнює 90% максимального
значення.
Стандартний аперіодичний комутаційний імпульс повинен мати
наступні параметри:

18
 - час підйому Тп – (25050) мкс;
- тривалість імпульсу Ти – (2500750) мкс;
- допуск на максимальне значення імпульсу – 3%.
Позначення імпульсу: "250/2500".
Допускається застосування аперіодичних імпульсів 100/2500, 500/2500
і 1000/5000 з допусками: на час підйому 20%, на тривалість 30% і на
максимальне значення 3%. Необхідність застосування цих імпульсів
повинна бути зазначена в НД на електроустаткування.
Стандартний коливальний комутаційний імпульс повинен мати форму,
зазначену на рис. 5, а. Полярність імпульсу визначається полярністю
першого напівперіоду. Параметри імпульсу повинні бути наступними:
а) для внутрішньої (випробуваної окремо від зовнішньої) ізоляції
газонаповненого електроустаткування й для лінійної ізоляції, у тому числі
гірлянд ізоляторів:
- час підйому Тп – (40001000) мкс;
- тривалість імпульсу Ти – (75002500) мкс;
- допуск на максимальне значення імпульсу – 3%.
Позначення імпульсу: "4000/7500".
Допускається застосування імпульсу, зображеного на рис. 5, б, з
параметрами стандартного коливального імпульсу;
б) для внутрішньої ізоляції силових трансформаторів і шунтуючих
реакторів:
- час підйому Тп – не менш 20 мкс;
- тривалість імпульсу Т0 – не менш 500 мкс;
- час понад 90% Т90 – не менш 200 мкс;
- допуск на максимальне значення імпульсу – 3%.
Позначення імпульсу: "20/500".
Форма й параметри комутаційного імпульсу, яким необхідно
випробовувати ту або іншу ізоляцію, а також відношення максимального
значення другого напівперіоду до максимального значення першого й час
понад 90%, якщо вони впливають на результати випробування, повинні бути
зазначені в НД на електроустаткування окремих видів.
19
 Випробування внутрішньої ізоляції (крім газової) проводять за
триударним методом. Зовнішню ізоляцію комутаційними імпульсами
випробовують у сухому стані й під штучним дощем стандартизованих
параметрів. Випробування зовнішньої ізоляції в сухому стані й внутрішньої
газової ізоляції проводять так само, як і випробування грозовими
імпульсами, тобто за 15-ударним методом.

20
 Лекція № 7 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «РОЗРЯД В ГАЗОВИХ ПРОМІЖКАХ ПРИ
ІМПУЛЬСНИХ НАПРУГАХ. РОЗРЯДИ ВЗДОВЖ ПОВЕРХНІ
ТВЕРДОГО ДІЕЛЕКТРИКА».
Електроустаткування повинно витримувати дію випробувальних
грозових та комутаційних імпульсів, розглянутих в попередній лекції № 6.
Якщо до міжелектродного проміжку прикладена імпульсна напруга за
амплітудою, що перевищує початкову 𝑈п , то для розвитку і встановлення
розряду необхідний деякий час 𝑡р – термін розряду, що складається з таких
компонентів: 𝑡р = 𝑡𝑥 + 𝑡𝑐 + 𝑡ф , тут 𝑡𝑥 – час наростання напруги до 𝑈п ; 𝑡𝑐 –
статистичний час запізнювання, пов'язаний з появою ефективного електрона
(випадкова подія); 𝑡ф – час розвитку і формування розряду (теж статистична
величина). Якщо тривалість прикладеної напруги менше 𝑡р , то пробою не
відбудеться. Чим більше амплітуда імпульсної напруги перевищує 𝑈п , тим
менше час розвитку розряду 𝑡р . Залежність максимальної напруги розряду 𝑈р
від терміну дії імпульсу 𝑡р називається вольт-секундною характеристикою
(ВСХ) ізоляції. Оскільки початок і швидкість протікання процесу іонізації
залежать від перевищення напруги імпульсу величини 𝑈п , ВСХ залежить від
форми імпульсу (рис. 1).

1
 Рис. 1 – Залежність величини розрядної напруги 𝑈р ізоляції від тривалості дії
імпульсу перенапруги 𝑡р : 1 – короткий імпульс; 2 – середньо тривалий; 3 – довготривалий

Через статистичний розкид терміну розряду 𝑡р ВСХ має вигляд смуги,

для якої вказують середню криву, а її ширина визначає межі розкиду
величини розрядної напруги (для різних амплітуд імпульсів). ВСХ також
суттєво залежить від ступеня однорідності електричного поля (рис. 2).

Рис. 2 – Залежність характеру ВСХ від ступені однорідності електричного поля: 1 –

однорідне поле; 2 – неоднорідне поле
Для однорідного поля ВСХ (1) паралельна осі абсцис і тільки при
𝑡р ≈ 1 мкс і менше, 𝑈р зростає. Це дозволяє використовувати такі проміжки
(куля-куля), як універсальний прилад для виміру максимальних значень
високої напруги 𝑈р .
Для різко неоднорідних полів ВСХ (2) має більшу кривизну, тому що
інтервал 𝑡ф сильно залежить від величини прикладеної напруги. Для таких
проміжків при грозових імпульсах характерні більші розрядні напруги 𝑈р ,
ніж при змінній напрузі частотою 50 Гц. Відношення імпульсної розрядної
напруги 𝑈р до амплітуди розрядної напруги на частоті 50 Гц 𝑈~ : 𝑘імп =
𝑈р /𝑈~ називається коефіцієнтом імпульсу.
В однорідному полі 𝑘імп = 1 . Він характеризує кількісно реакцію
ізоляції на імпульсні напруги і змінну напругу. Найнижчі розрядні напруги
2
має повітряний проміжок пари електродів стрижень-площина при ⊕
полярності на стрижні.
Розряди в довгих повітряних проміжках
Найнижчу розрядну напругу для ПЛ має повітряний проміжок,
утворений парою електродів: провід-земля. При досягненні робочою
напругою величини 𝑈п , зі стрижня розвивається пучок стримерів (рис. 3).
Об'ємний заряд, що при цьому утворюється, знижує напруженість
електричного поля Е в області головок стримерів, і розвиток розряду
припиняється. Після «розтікання» об’ємного заряду, напруженість поля
знову зростає і з'являються нові спалахи стримерів.

Рис. 3 – Схема утворення лідерного розряду

Через нагрівання повітря (термоіонізацію) в зоні розвитку стримерів
з'являється нове утворення – канал лідера. Лідер – це канал розряду,
ініційований групою стримерів. Концентрація іонізованих частинок і
провідність у ньому значно вища ніж у стримері, що сприяє пришвидченню
просування його до протилежного електрода. Швидкість розвитку лідера
𝑉л ≫ 𝑉стр (~106 см/с). Зростаюча напруженість на проміжку, іонізація, яскраві
спалахи супроводжують стрімкий розвиток лідера до контактування з
протилежним електродом, що призводить до початку наскрізної фази
розряду. Далі розвивається наскрізна фаза розряду, що характеризується
різким зростанням струму в каналі та хвилею іонізації, що розповсюджується

3
від землі по каналу лідера зі швидкістю до 0,2…0,3 швидкості світла.
Наскрізна фаза завершується перекриттям проміжку високоіонізованим
каналом блискавки – головним розрядом, при цьому температура в каналі
зростає до 30000 К, він різко розширюється, утворюючи ударну звукову
хвилю (грім).
Перехід від лідерної стадії до головного розряду зручно порівнювати із
замиканням на землю вертикального зарядженого проводу (рис. 4), який
імітує провідний канал з лінійною густиною заряду 𝜎 . При замиканні К,
відбувається нейтралізація негативних зарядів позитивними, що надходять
від землі.

Рис. 4 – Макетне пояснення механізму утворення головного розряду

Амплітуда струму, що розповсюджується по каналу зі швидкістю V:

𝐼б = σ ∙ 𝑉. Якщо розряд замикається через деякий опір 𝑅, то струм в каналі:
𝑍
𝐼б = σ ∙ 𝑉 ( ), (1)
𝑍+𝑅

де Z – еквівалентний хвильовий опір каналу блискавки, 𝜎 – густина заряду на

одиницю довжини каналу.
Отже струм блискавки залежить від опору заземлення 𝑅 і
еквівалентного хвильового опору каналу блискавки 𝑍. З достатнім ступенем
точності хвильовий опір каналу блискавки вважають нескінченно великим,
тобто блискавку розглядають як джерело струму (за умови 𝑍 ≫ 𝑅).
Інтенсивність розвитку розряду безпосередньо залежать від крутизни
фронту та енергії імпульсу перенапруги. В умовах грози практично одразу
відбувається перехід стримерної форми розряду в лідерну. В загальному
випадку пробій проміжку може бути чисто стримерним або лідерним (при
великих відстанях між електродами L).

4
 В каналі лідера великими є густина струму і число носіїв. Вирішальна
умова розвитку лідера – підведення енергії за рахунок лідерного струму 𝐼л
для підтримки температури термоіонізації в каналі розряду (рис. 5).

Рис. 5 – Схема утворення лідерного каналу

У проміжку стрижень-площина з відстанню між електродами 𝐿 ≤ 1м

при усіх видах напруг (постійна і змінна, комутаційних і грозових імпульсів)
виникає тільки стримерний пробій. В цих умовах стример проходить
проміжок раніше, ніж розів'ється лідер. При підвищених відстанях 𝐿
зберігається чисто стримерний розряд тільки при грозовому імпульсі (1,2/50
мкс) і постійній напрузі тому, що при імпульсній напрузі часу впливу
недостатньо для утворення лідера. При постійній напрузі (в умовах
обмеженого живлення джерела постійної напруги) утруднене утворення
лідера тому, що недостатньо енергії для переходу стримерного розряду в
лідерну форму.
Якщо форма електродів: стрижень-площина з відстанню 𝐿 > 1м, то
при комутаційному імпульсі і змінній напрузі утворюється лідер, що
приводить до лідерної форми пробою проміжку. Напруженість електричного
поля, при який відбувається формування стримера, ~4 ÷ 5кВ/см. Величина
розрядної напруги при цьому може бути розрахована за формулою:
𝑈р = 𝐸л ∙ 𝑙л + 𝐸зі ∙ 𝑙зі , (2)
де 𝑙л – довжина лідера; 𝑙зі – довжина зони іонізації; 𝐸л – середня
напруженість поля в каналі лідера; Езі = 500кВ/м (середня напруженість в
стримерній зоні). Можливість утворення лідера пов'язана з розвитком
стримерної зони до критичної величини 𝑙кр , при досягненні якої, через
основний канал проходить струм, достатній для розігріву каналу за стану
термічної іонізації і переходу його в лідер. При грозових імпульсах в

5
лабораторних умовах довжина зони іонізації (стримерної зони) практично
дорівнює міжелектродній відстані 𝐿 , і тоді 50% розрядна напруга довгих
проміжків орієнтовно може бути визначена як:
̅р50% = 500𝐿
𝑈 (тут 𝑈р − в кВ, 𝐿 – в м). (3)
Для оцінки розрядних напруг довгих повітряних проміжків необхідно
визначити довжину зони іонізації 𝑙зі і початкову напруженість в каналі лідера
Епл . Експериментально отримані значення 𝑙зі подані на графіку рис. 6.

Рис. 6 – Залежність довжини стримерної зони від відстані між електродами:

стрижень-площина
Ця залежність описується емпіричним рівнянням:
𝐿
𝑙зі ≈ 𝑙с = 𝑎0 ∙ (1 + ln ), (4)
𝑎 0

де 𝑎0 – константа (𝑎0 = 1м – для проміжку стрижень-площина і 𝑎0 = 1,5м

– для проміжку провід-площина); 𝑙с – довжина стримерної зони.
Залежність середніх поздовжніх напружень у лідері від його довжини:
𝑎0 𝐿 𝐿
𝐸л = 𝐸л0 ∙ ∙ ln ( − ln ), (5)
𝑙л 𝑎0 𝑎 0

де 𝑙л = 𝐿 – 𝑙𝑐 , 𝐸л0 = 150 кВ/м – початкова напруженість у каналі лідера.

Звідcи одержуємо вираз для розрахунку 50%-них розрядних напруг довгих
повітряних проміжків в області мінімуму вольт-секундної характеристики:
𝐿 𝐿 𝐿
𝑈𝑚𝑖𝑛50% = 𝐸𝑐 ∙ 𝑎0 (1 + ln ) + 𝐸л0 ∙ 𝑎0 ∙ ln ( − ln ) – формула Лемке, (6)
𝑎 0 𝑎 𝑎 0 0

де 𝐸𝑐 – середня напруженість у стримерній зоні.

Характеристика грозових перенапруг
Джерелом грозових перенапруг є блискавка, що являє собою
електричний розряд між двома хмарами або між хмарою і землею. Блискавка
виникає завдяки нагромадженню і розподілу зарядів у грозових хмарах
внаслідок існування висхідних потоків повітря. Краплі води, що
6
випаровуються з поверхні водойм, ґрунту конденсуються у хмарах і
замерзають в зоні низьких температур. Замерзання починається з поверхні
краплини і позитивні іони під дією різниці температур пересуваються в
поверхневий шар, заряджаючи його позитивно. Рідка серцевина при цьому
набуває негативного заряду. Коли замерзає серцевина, поверхня краплини
лопається, осколки піднімаються вгору і заряджають верхню частину хмари
позитивно. Нижня частина хмари виявляється зарядженою негативним
зарядом. При збільшенні концентрації негативних зарядів в нижній частині
хмари зростає напруженість електричного поля і після досягнення критичної
величини (~24,5 кВ/см) починається іонізація повітря і формування розряду.
На початковій стадії блискавка являє собою слабко світний канал
(лідер), який зі швидкістю 1,5⋅105м/с рухається в напрямку до землі. Заряди
хмари і лідера індукують на поверхні землі заряди протилежного знака. З
наближенням лідера до землі напруженість електричного поля землі зростає і
з неї можуть розвиватися зустрічні лідери. Сила струму в лідерній стадії
блискавки досягає сотень ампер. На відстанях 25÷100м між лідером і землею
виникає висока напруженість і проміжок за декілька мікросекунд
пробивається з виділенням енергії ~0,5÷5 МДж, яка витрачається на
нагрівання і термоіонізацію. Провідність каналу різко зростає і зона
підвищеної напруженості і іонізації переміщується від землі до хмари зі
швидкістю ~0,2…0,3 швидкості світла. Струм у каналі досягає десятків і
сотень тисяч ампер за 5÷10 мкс. Протягом короткого часу канал
розігрівається до 30 тисяч градусів Кельвіна, швидко розширюється, що
викликає утворення ударної звукової хвилі (грім). Середня тривалість удару
блискавки не перевищує 0,1с. При цьому відбувається нейтралізація заряду
хмари. Цей процес називається головним розрядом і супроводжується
сильним світінням і імпульсним нагрівом каналу розряду.
Особливістю негативних блискавок є багаторазові розряди внаслідок
того, що через 10÷100 мкс по іонізованому каналу першого розряду знову
розвивається повторний лідер до землі зі значно більшою швидкістю. Це так
званий стріловидний лідер. У більшості випадків блискавка складається з
двох – трьох розрядів, проте максимально зареєстровано в одній блискавці до
20 і більше розрядів.
Грозовий розряд здатний викликати різні пошкодження об'єктів.
Основним вражаючим фактором є струм блискавки, величина якого
визначається еквівалентним хвильовим опором каналу розряду 𝑍 , а також
опором заземлення 𝑅 . Статистика спостережень свідчить, що величина

7
струму блискавки є випадковою величиною, але підлягає закону нормального
розподілу і знаходиться в основному в межах від 10 до 300 кА.
Іншим за значенням вражаючим фактором, що визначає індуктоване
падіння напруги в провідниках і індуковані напруги в магнітно-зв'язаних
колах, – є крутизна фронту струму блискавки: а = 𝑑𝑖б /𝑑𝑡 (кА/мкс), величина
якої також підлягає закону нормального розподілу. Але для оціночних
розрахунків можна використовувати усереднені значення розподілу струму й
крутизни імпульсу блискавки, що апроксимуються наступними
експоненційними функціями:
𝑃(𝐼б ) = 𝑒𝑥𝑝(−0,04 ∙ 𝐼б ), (7)
𝑃(𝑎) = 𝑒𝑥𝑝(−0,08 ∙ 𝑎), (8)
де 𝑃(𝐼б ), 𝑃(𝑎) – вірогідності, що струм і крутизна блискавки перевищать
значення 𝐼б , 𝑎.
Заряд, що переноситься струмом блискавки, має теплову й
електродинамічну дію. Енергія, що виділяється в опорній ділянці блискавки,
пропорційна миттєвому значенню струму, який витрачається на нагрівання і
плавлення металу в цьому місці. Інтеграл квадрату струму блискавки ∫ 𝑖 2 dt
визначає електродинамічну дію та нагрівання струмопроводів при
проходженні струму блискавки через уражений об'єкт. Блискавка крім
первинної дії, що проявляється у вигляді теплового та механічного
руйнування уражених об’єктів, може мати також вторинні небезпечні
наслідки. Вони пов’язані з виникненням електрорушійних сил завдяки
електростатичним та електромагнітнім полям каналу блискавки, які
спроможні наводити дуже високі потенціали на металевих конструкціях,
трубопроводах, проводах обладнання, внаслідок чого можуть виникати
вторинні розряди. Можливо занесення потенціалу блискавки в споруди
через наземні й підземні комунікації і враження персоналу.
Характеристики грозової діяльності
Атмосферними перенапругами називають перенапруги, що виникають
на струмоведучих частинах електроустаткування в результаті атмосферних
електричних розрядів, які перевищують 𝑈доп . Джерелом перенапруги є
блискавка. При розробці грозозахисних заходів необхідно враховувати такі
параметри: амплітуду струму блискавки, крутизну імпульсів, частоту
ураження об'єктів, що визначаються числом грозових днів у році 𝑁г.д. для
даного району (для Києва – це орієнтовно 40 г.д.). Вихідною величиною є
число грозових годин у році 𝑁г.г. : 𝑁г.г. ≅ 1,5 ∙ 𝑁г.д.
8
 Підвищені об'єкти завдяки дії зустрічних лідерів збирають блискавки з
більшої площі. Число ударів блискавки за 100 грозових годин у споруду
довжиною А (м), шириною В (м), висотою Н (м) дорівнює:
𝑛уд = 6,7 ∙ [(𝐴 + 6𝐻) ∙ (𝐵 + 6𝐻) − 7,7 ∙ 𝐻2 ] ∙ 10−6 . (9)
Число ударів блискавки в 100 км повітряної ПЛ за 100 грозових годин:
𝑛уд = 6,7 ∙ 100 ∙ 6ℎср ∙ 10−3 ≈ 4ℎср , (10)
2
де ℎср = ℎоп − ∙ 𝑓 – середня висота підвісу тросу або проводу, м; ℎоп –
3
висота опори; 𝑓 – стріла прогину проводу.
Річне число ударів 𝑛рік блискавки у лінію довжиною 𝑙 (км) при числі
грозових годин у році 𝑁г.г. :
𝑙 𝑁г.г.
𝑛рік = 𝑛уд ∙ , (11)
100 100

РОЗРЯДИ ВЗДОВЖ ПОВЕРХНІ ТВЕРДИХ ДІЕЛЕКТРИКІВ

Вплив поверхні твердого діелектрика на розвиток розряду можна
класифікувати за наступними характерними випадками:

Рис. 7 – Характерні види електричних полів ізоляторів різних конструкцій:

1, 2 – опорні; 3 – прохідний
Перший (1) і другий (2) варіанти – моделюють опорні ізолятори. Для
варіанта (1) переважає тангенційна (дотична до поверхні) складова
напруженості поля, яке є відносно однорідним. Тут корона відсутня і
значення розрядної напруги досить високе. Але без діелектрика електрична
міцність більша, тому що наявність його спотворює поле, а поверхня
гідрофільного діелектрика адсорбує вологу і бруд, які сприяють розвитку
розряду. Під дією електричного поля молекули води дисоціюють на іони, які
переміщуються до електродів, збільшуючи напруженість поля поблизу
електродів. Наявність мікрозазорів між діелектриком і електродом також
збільшує напруженість в них поля завдяки різниці діелектричних

9
проникностей повітря і твердого діелектрика. Збільшення напруженості в
мікрозазорах призводить до виникнення там іонізаційних процесів з
утворенням електронів і іонів, що зменшує напругу перекриття
міжелектродного проміжку.
Розряд по лінії розділу (повітря-фарфор, трансформаторна олива-папір)
та ін. називається поверхневим розрядом. Розряд поблизу поверхні (1)
розвивається без істотної взаємодії з нею за наявності гідрофобного
діелектрика. Вид гідрофільного діелектрика незначно впливає (зменшує)
величину розрядної напруги. Для забезпечення стабільної розрядної напруги
ізолятора застосовують малогігроскопічні діелектрики, наприклад,
глазурований фарфор. Для запобігання утворення мікрозазорів між
діелектриком і електродом використовують еластичні мастики.
У варіанті (2) поле більш неоднорідне і тангенційна складова
напруженості електричного поля на поверхні діелектрика Ет набагато більша
за нормальну складову Е𝑛 . Тому розрядна напруга менша, ніж в однорідному
полі (варіант 1). При сильній неоднорідності поля в цій ізоляційній
конструкції виникає коронний розряд, який супроводжується утворенням
озону й оксидів азоту, які завдають шкоди ізоляції. Особливо небезпечна
стримерна форма коронного розряду, яка внаслідок підвищеної температури
канала стримера, призводить до термічного розкладання діелектрика та
утворення на його поверхні провідних деревовидних каналів – треків.
У конструкції (3) електричне поле значно більш неоднорідне і
переважає нормальна складова. Наявність великої нормальної складової
напруженості електричного поля 𝐸𝑛 сприяє зближенню каналу стримера з
поверхнею діелектрика, що збільшує імовірність його пошкодження. Тут при
розвитку розряду виникає корона біля фланця ізолятора і електрична
міцність ще менша, ніж у варіанті (2). Канали стримерів уздовж поверхні
ізолятора мають велику ємність відносно внутрішнього електрода, тому
через них проходять великі струми, які стимулюють виникнення термічної
іонізації. Термічно іонізовані канали вздовж поверхні ізолятора мають назву
каналів ковзного розряду.
Оскільки провідність каналу ковзного розряду значно більша за
провідність каналу стримера, то падіння напруги на ньому менше, і вся
напруга виявляється прикладеною до непровідної частини міжелектродного
проміжку. Це призводить до подовження (ковзання) каналу ковзного розряду
і повного перекриття ізолятора.

10
 У загальному випадку (за Теплером) довжина ковзних розрядів 𝑙к
залежить від напруги між електродами 𝑈, питомої поверхневої ємності Сп ,
зміни напруги в часі:
4 𝑑𝑈
𝑙к = 𝐴 ∙ 𝐶п2 ∙ 𝑈 5 ∙ √ . (12)
𝑑𝑡

Тут А – коефіцієнт, що визначається експериментом; Сп – питома

поверхнева ємність (ємність одиниці поверхні діелектрика).

Рис. 8 – Залежність поверхневої розрядної напруги від відстані між електродами

Підставимо у формулу (12) замість значення 𝑙к відстань між

електродами по поверхні діелектрика 𝐿 і знайдемо величину напруги
𝜀 ∙𝜀
перекриття ізолятора 𝑈𝑝 . Прийнявши 𝐶п = 𝜕 0 , де 𝜀𝜕 – відносна
𝑑
𝑑𝑈
діелектрична проникність діелектрика, 𝑑 – товщина діелектрика, –
𝑑𝑡
визначаємо для синусоїдально змінюваної напруги, тоді
𝑑 0,4
0,2
𝑈р = 𝐾 ∙ 𝐿 (𝜀 ) , (13)
𝜕 𝜀0

де 𝐾 – залежить від частоти та умов експерименту.

Звідси випливає, що збільшення довжини ізолятора 𝐿 мало підвищує
розрядну напругу, (рис. 8). Тому для підвищення 𝑈р прохідних ізоляторів
зменшують питому поверхневу ємність за рахунок збільшення діаметра
ізоляторів біля фланця, з якого можна чекати розвитку розряду. Необхідно
також використовувати матеріали з малою діелектричною проникністю 𝜀𝜕 ,
застосовувати напівпровідникові покриття поверхні між фланцем і
діелектриком. При постійній напрузі питома поверхнева ємність практично

11
не впливає на розвиток розряду і поверхнева розрядна напруга ізолятора
наближається до розрядної напруги повітряного проміжку.
Розряд по зволоженій і забрудненій поверхні ізоляторів
У промислових районах, атмосфера яких містить багато розчинних і
здатних до дисоціації речовин, стає суттєвою електропровідність шару бруду
на поверхні ізоляторів, зволожених конденсованою вологою. При протіканні
струму витоку утворення підсушених областей на поверхні ізолятора значно
спотворює поле, в результаті чого виникають часткові дуги, а потім і
суцільне перекриття міжелектродного проміжку. Величина мокророзрядної
напруги суттєво залежить від геометричної форми ізолятора. Тому ізолятори
конструюють так, щоб їх нижні поверхні не змочувалися дощем – це
обмежує струм витоку і підвищує так звану мокророзрядну напругу.
Електричну міцність гірлянди ізоляторів під дощем характеризують
середньою мокророзрядною напруженістю:
𝑈мр
𝐸мр = , (14)
𝑛∙𝐻

де 𝐻 – висота одного ізолятора гірлянди; 𝑛 – їхнє число; 𝑈мр – мокрозарядна

напруга гірлянди.
𝐸мр – для тарілчастих ізоляторів змінюється від 2 до 2,6 кВ/см залежно
від типу ізоляторів. При комутаційних імпульсах 𝑈мр може бути в 1,5 раза
більше, ніж при частоті мережі 50 Гц, що пояснюється короткотерміновим
впливом напруги і нетривалим розвитком теплових процесів. При змінній
напрузі діюче значення напруги ковзного розряду можна визначити з
формули:
1,36∙10−4
𝑈кр = (кВ), (15)
𝐶𝑛0,45

для плоского діелектрика питома поверхнева ємність:

8,86∙10−14 ∙𝜀𝜕
𝐶𝑛 = (Ф/см2 ), (16)
𝑑

де 𝑑 – товщина діелектрика (см), а для випадку (3) рис. 7

𝜀𝜕 ∙𝜀0 𝜀𝜕 ∙8,86∙10−14
𝐶𝑛 = 𝑟 = 𝑟 , (17)
𝑟2 ∙ln 2 𝑟2 ∙ln 2
𝑟1 𝑟1

де 𝑟1, 𝑟2 – внутрішній і зовнішній діаметри прохідного ізолятора (см).

Часткові дуги (розряди)

12
 В умовах експлуатації поверхня ізоляторів забруднюється, і дощ
частково змиває бруд. Під дією робочої напруги по зволоженій поверхні
протікає струм витоку, що інтенсивно підігріває і підсушує поверхню
ізолятора. Оскільки забруднення по поверхні ізолятора розподілене
нерівномірно, то густина струму витоку на окремих ділянках поверхні різна і
її нагрів відбувається також нерівномірно. Якщо в якійсь частині поверхні
провідна плівка випарилася раніше, то в результаті до цієї ділянки поверхні
може бути прикладена значна напруга, що викликає так звані часткові
(ковзні) дуги з проходженням струму витоку: 𝐼в = 𝑈/𝑅в , тут 𝑅в – опір витоку
по поверхні ізолятора. Для циліндричного ізолятора діаметром 𝐷 опір
𝑅в = 𝜌𝐿в /(𝜋∆𝐷). Тоді струм витоку по поверхні ізолятора дорівнює
𝑈∙𝜋∙∆∙𝐷
𝐼в = , (18)
𝜌∙𝐿в

де 𝜌 – питомий об'ємний опір; ∆ – товщина шару забруднення; 𝐿в – довжина

шляху витоку.
Чим менший струм витоку, тим вища розрядна напруга ізоляторів.
Тобто розрядна напруга ізолятора зростатиме зі збільшенням довжини шляху
витоку і зменшенням товщини шару забруднення та діаметра ізолятора.
Таким чином важливою характеристикою зовнішньої ізоляції є довжина
шляху витоку.
Питома довжина шляху витоку 𝜆 – це довжина шляху витоку 𝐿в на 1 кВ
прикладеної найбільшої робочої напруги 𝑈нр :
𝐿в
𝜆= . (19)
𝑈нр

Кількість підвісних ізоляторів у гірлянді орієнтовно визначають за

формулою:
𝑛∙𝐿в
𝜆норм = , (20)
𝑈нр

де 𝜆норм – нормативна питома довжина витоку; 𝜆норм – для чистої атмосфери

= 1,3 ÷ 1,9 см/кВ; 𝜆норм – для забрудненої атмосфери = 2,25 ÷ 4 см/кВ.
Приклад: Визначити орієнтовно число ізоляторів у гірлянді для чистої
атмосфери 𝜆′норм = 1,3 см/кВ; для забрудненої атмосфери: 𝜆′′норм = 3 см/кВ.
Для скляних ізоляторів ПСВ 40В (𝐿в = 32 см); 𝑈 = 35 кВ; 𝑈нр = 40,5кВ;
𝑛∙𝐿в 𝜆′н ∙𝑈нр 1,3∙40,5
𝜆гирл = ⟹ 𝑛′ = = ≈ 2 ізол.;
𝑈нр 𝐿в 32

13
 3∙40,5
𝑛′′ = ≈ 4 ізол.
32

Уточнений вибір числа ізоляторів у гірлянді

Визначальним при виборі ізолятора є забезпечення його надійної
роботи в умовах туману, роси, дощу в сполученні із забрудненням поверхні.
Мокророзрядна напруга ізоляторів залежить від характеристик забрудненого
шару (товщини і питомого опору). Вона пропорційна довжині шляху витоку
ізолятора 𝐿в , (найменша відстань по поверхні між електродами). Оскільки
забруднення нерівномірне і на окремих ділянках розряд може розвиватися в
повітрі, то вологорозрядна напруга пропорційна не 𝐿в , а ефективній довжині
шляху витоку:
𝐿в ,
𝐿еф = , (21)
𝑘

де 𝑘 > 1 – поправочний коефіцієнт ефективності ізолятора, який визначають

експериментально. Для підвісних тарілчастих ізоляторів він може бути
оцінений за емпіричною формулою:
𝐿
𝑘 = 1 + 0,5 ( в − 1). (22)
𝐷

Тут D – діаметр ізолятора. Для підвісних ізоляторів 𝑘~1,3.

Важливою характеристикою надійності ізоляторів при робочій напрузі
є питома ефективна довжина шляху витоку 𝜆еф , що нормується для різних
умов і напруги 𝑈роб :
𝐿еф
𝜆еф = . (23)
𝑈найб.роб.

Для надійної експлуатації при робочій напрузі 𝑈найб.роб. геометрична

довжина шляху витоку 𝐿в ізолятора визначається з умови:
𝐿в ≥ 𝑘 ∙ 𝜆еф ∙ 𝑈найб.роб. . (24)
Тоді число ізоляторів у гірлянді дорівнює:
𝑘∙𝜆еф ∙𝑈найб.роб. ∙
𝑛= . (25)
𝐿в1

де 𝐿в1 – довжина шляху витоку одного ізолятора.

Нормована ефективна довжина шляху витоку гірлянди забезпечується
збільшенням у гірлянді числа ізоляторів або використанням спеціальних
брудостійких ізоляторів, що мають сильно розвинуту поверхню. Якщо у
звичайних 𝐿в ізоляторах ≈ 28 ÷ 42 см, то у брудостійких 𝐿в ≈ 40 ÷ 57 см.

14
 Основним заходом з підвищення експлуатаційних характеристик
ізоляторів в умовах інтенсивного забруднення і зволоження є їх періодичний
обмив і очищення, а також застосування гідрофобних покриттів. Найменш
трудомістким заходом є обмив ізоляторів водою, але не всі види забруднень
піддаються такому способу очистки. Гідрофобні покриття у вигляді твердих
плівок або в’язких покриттів (кремнійорганічний вазелін КВ-3) дають змогу
більш якісно здійснювати чистку й збільшити інтервал між ними. Більш
ефективними є в’язкі покриття, оскільки вони не тільки відштовхують
вологу, але й поглинають частки бруду, не даючи їм утворювати суцільного
провідного шару. Звичайно гідрофобні покриття зберігають дієздатність 1,5 –
2 роки.

15
 Лекція № 8 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ДУГОВИЙ РОЗРЯД В ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАХ
ВИСОКОЇ НАПРУГИ. ЕЛЕКТРИЧНА МІЦНІСТЬ ТВЕРДИХ
ДІЕЛЕКТРИКІВ».
Дуговий розряд
В електроустановках при комутації великих робочих струмів
розходження контактів супроводжується виникненням дуги – розряду з
великою густиною струму (до ~ 100 кА/см2). Дугові розряди супроводжують
і розвинуті поверхневі розряди – перекриття ізоляції електроустаткування.
У дузі є три характерних ділянки: прикатодна, стовп дуги, прианодна.
Довжина прикатодної ділянки – порядка довжини вільного пробігу електрона
10−4 ÷ 10−5 см, довжина прианодної ділянки є приблизно такою ж.
Величина напруги у прикатодній ділянці 𝑈к приблизно відповідає потенціалу
іонізації газу, в якому горить дуга:
𝑈к ~8 ÷ 12 В, – залежно від матеріалу катода; 𝑈а ~1 ÷ 2 В. Тоді
практично падіння напруги на стовпі дуги:
𝑈𝑐 = 𝐸с ∙ 𝐿𝑐 , (1)
де напруженість в каналі розряду: 𝐸с ~15 ÷ 25 В/см,
і 𝐿𝑐 – довжина стовпа дуги, см.
При значній густині струму дуги температура поверхні катода досягає
температури випару металу катода й енергія електронів стає настільки
великою, що дозволяє їм вийти з катода, тобто відбувається термоелектронна
емісія.
Стовп дуги являє собою сильно іонізований об’єм газу, що частково
складається з позитивних іонів та електронів і називається плазмою, яка
характеризується дуже високою температурою – від 6000 К до 25000 К.
Горіння дугового розряду є вкрай негативним явищем, оскільки пов’язано з
великими втратами електроенергії і можливим руйнуванням металевих та
ізоляційних частин електрообладнання. Режим електричної дуги є
завершальною стадією розвитку іонізаційних процесів у високовольтній
ізоляції.
ЕЛЕКТРИЧНА МІЦНІСТЬ ТВЕРДИХ ДІЕЛЕКТРИКІВ
Доцільність застосування в установках високої напруги твердих
діелектриків обумовлена їх значно більшою, (у 5 ÷ 10 разів) ніж у газів та
рідин, електричною міцністю, що дозволяє різко скоротити відстань між
1
струмоведучими частинами і зменшити габарити устаткування. Крім того,
тверді діелектрики виконують функцію механічного кріплення провідників і
відведення тепла. У високовольтних установках тверді діелектрики можуть
використовуватись окремо або входити до складу комбінованої ізоляції.
Тверда ізоляція повинна витримувати дію сильних електричних полів,
підвищену температуру, механічні навантаження, забруднення, зволоження.
До твердих діелектричних матеріалів висуваються високі вимоги щодо
їх електричних, теплових, механічних та інших властивостей.
Діелектрик повинен забезпечувати високу короткочасну й тривалу
електричну міцність, тобто мати комплекс властивостей, у тому числі:
- високу розрядну напругу;
- малі діелектричні втрати (визначають напругу теплового пробою);
- стійкість до впливу часткових розрядів;
- відсутність газових включень та їх виникнення в процесі роботи.
Теплові властивості діелектриків – теплопровідність,
температуростійкість визначають припустимі робочі струми, струми
перевантаження, допустимі робочі температури устаткування, пожежо- і
вибухобезпечність.
Механічна міцність визначає припустимі навантаження, що
виключають розтріскування, розшарування, виникнення дефектів структури
ізоляції.
Екологічність: не повинні утворювати при експлуатації токсичних
продуктів, при утилізації не забруднювати навколишнє середовище.
Недефіцитність і технологічність.
Спеціальні (наприклад, діелектрики для силових конденсаторів повинні
мати підвищену діелектричну проникність).
Усі групи вимог є головними, недотримання кожної з них призводить
до виходу з ладу устаткування або є економічно й екологічно неприйнятним.
Провідність твердих діелектриків, що мають іонну кристалічну
структуру, пов’язана з дією високої напруги, внаслідок чого іони зриваються
з вузлів кристалічних ґраток і створюють іонну провідність.
Аморфні органічні тверді діелектрики (смоли, бітуми) мають
домішкову провідність за рахунок дисоціації молекул речовини на іони.
Важливою характеристикою твердих діелектриків є залежність
електропровідності 𝜎 = 𝑓(𝑇) і електричної міцності 𝑈 = 𝑓(𝑇) від
2
температури: при підвищенні температури Т збільшується енергія електронів
і іонів, внаслідок чого провідність 𝜎 зростає, а електрична міцність 𝑈 падає
(рис. 1). Залежність 𝜎 від температури має експонентний характер:
В В1 В2
𝜎 = 𝐴 ∙ 𝑒 −Т , або: 𝜎 = 𝐴1 ∙ 𝑒 − Т + 𝐴2 ∙ 𝑒 − Т , (2)
де А, В – константи, що залежать від властивостей діелектрика.

Рис. 1 – Залежність електричної міцності зразка фарфора 𝑑 = 1 мм (однорідне

електричне поле) від температури
Механізми пробою твердих діелектриків
Пробій твердих діелектриків обумовлений повільним або дискретним
погіршенням його діелектричних властивостей, що призводить до
незворотних змін у структурі матеріалу і остаточної втрати електричної
міцності. Оскільки різновиди твердих діелектриків різноманітні, вони
суттєво відрізняються структурою і властивостями, єдиного механізму
пробою не існує, тому розрізняють електричний, тепловий і іонізаційний
пробої.
При електричному пробої під дією короткотривалих імпульсів за
рахунок руйнування кристалічної гратки або автоелектронної емісії з катоду
утворюються лавини електронів. Термін утворення потоку вільних
електронів і руху їх від одного електрода до іншого залежить від матеріалу і
товщини ізоляції і знаходиться в діапазоні одиниць-десятків мкс. Такий
механізм розряду називається лавинно-стримерним.
Процес розряду в рівномірному електричному полі починається з
автоелектронної емісії. З катода виходять електрони, що прискорюються
полем і прямують до анода. У зворотному напрямку розвивається
3
позитивний стример. Швидкі електрони передають енергію вузлам
кристалічної решітки, збуджують її і можуть зруйнувати, утворивши
термоіонізований (обвуглений) канал провідності. Канал наповнюється
газоподібними продуктами, що збільшує число електронів, які беруть участь
в іонізації молекул твердого діелектрика й розвитку розряду. Зі збільшенням
терміну дії напруги на твердий діелектрик величина напруги пробою 𝑈пр
зменшується (рис. 2).

Рис. 2 – Залежність електричної міцності ізоляції від тривалості дії напруги

Ця характеристика важлива з погляду визначення електричної міцності
ізоляції і величини випробувальної напруги в реальних умовах експлуатації.
Залежність величини напруги пробою 𝑈пр від товщини ізоляції 𝑑: 𝑈пр = 𝑓(𝑑)
визначається видом полів між електродами: однорідним чи неоднорідним
(рис. 3).

Рис. 3 – Залежність напруги пробою від товщини ізоляції: (1) – в однорідному полі;
(2) – в неоднорідному полі

4
 При багаторазових впливах на твердий діелектрик імпульсів напруги
відбувається поступове нагромадження в ньому дефектів, яке закінчується
пробоєм (рис. 4).

Рис. 4 – Залежність напруги пробою від числа імпульсів 𝑛, що діють на ізоляцію

Відношення пробивної напруги при багаторазовій дії на ізоляцію до
напруги при одноразовій дії називається коефіцієнтом кумулятивності (від
«cumulo» – накопичувати):
𝑈𝑛
𝑘к = ; 0,5 ≤ 𝑘к ≤ 1. (3)
𝑈1

Тепловий пробій обумовлений діелектричними втратами електричної

енергії РД в діелектрику, об’ємна густина яких визначається РД =
2𝜋𝑓𝜀0 𝜀д 𝐸 2 ∙ 𝑡𝑔𝛿0 ∙ 𝑒 𝛼т (т−т0 ) , де 𝜀д – відносна діелектрична проникність
твердого діелектрика, 𝐸 – напруженість електричного поля, 𝑡𝑔𝛿0 – тангенс
кута діелектричних втрат матеріалу діелектрика при температурі оточуючого
середовища т0 , 𝛼т – температурний коефіцієнт зростання 𝑡𝑔𝛿 діелектрика зі
збільшенням температури т > т0 . Внаслідок діелектричних втрат
відбувається нагрівання діелектрика, а це викликає ще більше зростання
діелектричних втрат і провідності 𝜎, що обумовлює більший розігрів і т.д.
При цьому якщо тепловиділення в діелектрику перевищує тепловідвід,
відбувається явище безупинного зростання температури твердого
діелектрика, що і пояснює термін «теплового пробою» діелектрика.
За проведеними дослідженнями (академік Фок) напруга теплового
пробою плоского діелектрика з тепловідводом від обох його площин –
електродів, визначається формулою:

5
 𝑐
𝑈тп (кВ) = 3790√ ∙ 𝜑(𝜃), (4)
𝑓∙𝜀д ∙𝑡𝑔𝛿0 ∙𝛼т ∙

де 𝑐 – коефіцієнт теплопровідності діелектрика, Вт/см∙К, 𝜃 – безрозмірний

параметр, що характеризує умови відводу тепла в оточуюче середовище з
к∙𝑑
температурою т0 : 𝜃 = , де к – коефіцієнт тепловіддачі від поверхонь
2∙с
електродів, Вт/см2∙К, 𝑑 – товщина діелектрика, см (розгляд функції 𝜑(𝜃) буде
проведено нижче).
Якщо тепловідвід відбувається тільки через один з електродів плоского
діелектрика:
𝑐
𝑈тп (кВ) = 1900√ ∙ 𝜑(𝜃), (5)
𝑓∙𝜀д ∙𝑡𝑔𝛿0 ∙𝛼т ∙

к∙𝑑
де 𝜃 = .
с

Для діелектрика в формі циліндра з зовнішнім охолодженням 𝑈тп

визначається формулою (5), але зі значенням:
к∙𝑟2
𝜃= ∙ ln 𝑟2 ⁄𝑟1 , (6)
с

де 𝑟1 , 𝑟2 – радіуси внутрішнього та зовнішнього електродів, відповідно.

Функція 𝜑(𝜃) для значень 𝜃 < 0,5 має вид:
𝜃
𝜑(𝜃) = √(2+𝜃)е, (7)

де е = 2,718.
Для інших значень 𝜃 ≥ 0,5 функція 𝜑(𝜃) може бути орієнтовно
представлена в табличному виді:
𝜃 0,5 1,13 2,0 9,0 40,0
𝜑(𝜃) 0,27 0,4 0,5 0,6 0,66

В проміжних інтервалах 𝑎 < 𝜃 < 𝑏 функція 𝜑(𝜃) може бути

lg 𝜃−lg 𝑎
інтерпольована за виразом 𝜑(𝜃) = 𝜑(𝑎) + ∙ [𝜑(𝑏) − 𝜑(𝑎)].
𝑙𝑔 𝑏−𝑙𝑔 𝑎

Якщо 𝜃 → ∞ функція 𝜑 набуває незмінного граничного значення

𝜑гр = 0,662 . Тобто, зі збільшенням товщини напруга теплового пробою
діелектрика залишається незмінною, а робоча напруженість електричного
поля зменшується, що обумовлено погіршенням тепловідводу з внутрішнього
об’єму ізоляції.

6
 Об’ємні ізоляційні конструкції з твердого діелектрика обов’язково
повинні бути перевірені (розрахунком) на тепловий пробій.
У випадку відсутності теплового пробою у товщі ізоляції
встановлюється певне розподілення температур, при цьому їх максимальні
значення повинні відповідати границям нагрівостійкості. Під
нагрівостійкістю розуміється здатність матеріалів витримувати вплив
високих температур певного значення без суттєвих змін характеристик цих
матеріалів. За названою властивістю матеріали, що використовуються для
ізоляції електротехнічних виробів (електроізоляційні матеріали, виготовлені
із діелектриків та їх композицій), поділяються на класи нагрівостійкості, де
кожний клас характеризується допустимою максимальною температурою,
неперевищення якої гарантує тривалу (15-20 років) експлуатацію ізоляції без
її пошкоджень через теплове старіння. (Лекція №2).
Іонізаційний пробій твердого діелектрика обумовлений наявністю в
реальних діелектриках різноманітних неоднорідностей; газових, масляних, та
інших інородних включень, які під дією електричного поля іонізуються і в
них виникають часткові розряди (ЧР).
Основні характеристики часткових розрядів
Поняттям ЧР в ізоляції позначають низку розрядних явищ, які не
відносяться до повного пробою ізоляційного проміжку: місцевий розряд на
поверхні або усередині ізоляції у вигляді корони, ковзний розряд або пробій
окремих елементів ізоляції, який шунтує частину ізоляції між електродами,
що перебувають під різними потенціалами.
ЧР в ізоляції виникають у місцях зі зниженою електричною міцністю
(наприклад, у прошарках просочуючої рідини, або в газових включеннях у
товщі діелектрика). Надалі елемент діелектрика зі зниженою електричною
міцністю, що бере участь у формуванні ЧР, буде називатись «вкрапленням».
При розгляді ЧР еквівалентна схема діелектрика з ємністю Сх може
бути представлена трьома ємностями (рис. 5): Св — ємністю елемента
діелектрика, що формує ЧР (ємність вкраплення); Сд — ємністю елемента
діелектрика, включеного послідовно з першим; Са — ємністю іншої частини
діелектрика, поза вкрапленням. При цьому
СВС Д
CX  CА  . (8)
СВ  С Д

7
 Виникнення ЧР відбудеться тоді, коли напруга на вкрапленні (рис. 5,
ємність СВ ) досягне пробивного значення 𝑈в.з. — напруги запалювання
розряду у вкрапленні.
Так, наприклад, при вкрапленні у формі прошарку, витягнутого
поперек силових ліній поля, напруженість у вкрапленні ЕВ буде пов'язана з
напруженістю в іншій частині діелектрика ЕД співвідношенням
ЕВ  Д
 , (9)
ЕД  В

де  В — діелектрична проникність середовища вкраплення;  Д —

діелектрична проникність діелектрика.
У випадку газоподібних вкраплень εд>εв і напруженість у вкрапленні
набагато перевищує напруженість у діелектрику, тобто Eв>Eд.
Співвідношення між напруженістю у вкрапленні й середньою
напруженістю в загальному випадку буде залежати від співвідношення між
товщиною діелектрика й вкраплення. Якщо ввести позначення: dд —
товщина діелектрика, розташованого послідовно із вкрапленням (рис. 5); dв
— товщина вкраплення; U — напруга на електродах зразка, то для
еквівалентної схеми маємо:
UC Д U  Д dД U Д
EВ    , (10)
d В C Д  CВ    Д  В   Вd Д   Д dВ
d В   
 d Д dВ 

і відношення Ев до середньої напруженості Ecp=U/(dд+dв) дорівнює:

ЕВ 1 dВ d Д

Еср  В  Д   d В d Д 
. (11)

Таким чином, відношення Ев/Еср залежить від відношення dв/dд. Якщо

dв/dд<<1, то Ев/Еср = εд/εв. Для сферичного вкраплення:
ЕВ 3 Д
 . (12)
Е Д  В  2 Д

8
 Рис. 5 – Еквівалентна схема діелектрика з вкрапленням, де виникає частковий
розряд. Св – ємність елемента діелектрика, де виникає ЧР (ємність вкраплення); Сд –
ємність частини діелектрика, яка розташована послідовно з вкрапленням; Са – ємність
залишкової частини діелектрика
Електрична міцність газу у вкрапленні мало відрізняється від
електричної міцності газу між металевими електродами. Якщо поле у
вкрапленні однорідне (плоскі вкраплення, витягнуті поперек поля, або
сферичні вкраплення), то пробивна напруга пов'язана з розмірами вкраплення
(його товщиною) і тиском газу у вкрапленні законом Пашена. Залежності
пробивної напруги Uпp від тиску газу у вкрапленні р і товщини вкраплення dв
для різних газів наведені на рис. 6. При розмірах вкраплення порядку
десятків мікрометрів і тиску, близькому до атмосферного, пробивна напруга
знаходиться поблизу мінімуму кривої Пашена, слабко змінюється при зміні
розмірів вкраплення й становить приблизно 250-300 В.
При вкрапленнях у вигляді прошарків рідкого діелектрика для
визначення напруженості у вкрапленні залишаються в силі наведені вище
співвідношення. Пробивна напруженість рідкого діелектрика також істотно
зростає зі зменшенням товщини вкраплення. Як приклад, на рис. 7 наведена
залежність пробивної напруженості нафтового масла від товщини зазору d.

Рис. 6 – Пробивна напруга газів в Рис. 7 – Залежність пробивної напруженості

залежності від тиску та відстані між
електродами у рівномірному полі
1-повітря; 2-водень
масляного проміжку від товщини для
рівномірного поля в зазорі, прилеглому до
електроду (штрихова лінія показує можливі
розкиди пробивних напруг)
9
 При пробої вкраплення (ємності Св) іони, що утворяться в процесі
розряду, заряджають поверхню вкраплення й створюють поле, зворотне по
напрямку основному полю. При пробої ємності вкраплення Св у більшості
випадків не виникає достатньої густини струму, яка необхідна для підтримки
стійкого розряду, і він гасне. Утворення напівпровідного шару на поверхні
вкраплення також не може привести до підтримки розряду внаслідок
незначної ємності вкраплення. При пробої напруга на вкрапленні падає не до
нуля, а до певного значення Uв.г., при якому розряд гасне. Напруга гасіння
при розмірах газового вкраплення або масляного прошарку порядку 10 – 100
мкм менше відповідної пробивної напруги й може бути в межах
U В. Г .  0,1...0,9U В.З. (13)
Напруга на електродах об'єкта, що відповідає виникненню ЧР,
скорочено називається напругою ЧР Uч.р.. Зв'язок між Uч.р. і Uв.з. може бути
встановлений з розгляду еквівалентної схеми рис. 5:
С Д  СВ
U ч. р.  U В.З . . (14)
СД
Тривалість процесу пробою вкраплення (тривалість ЧР) у більшості
випадків досить мала — порядку (3…10)·10-9 с. Лише при потужних
критичних ЧР, що представляють собою розгалужені ковзні розряди або
пробої великих (1 см та більших) прошарків рідких діелектриків, тривалість
ЧР може бути більшою (до 10-7…10-6 с).
Кожний з одиничних ЧР супроводжується проходженням через
вкраплення певного заряду q і приводить до зміни напруги на зовнішніх
електродах усього зразка на ∆U.
Якщо Са>>Св і Са>>Сд, то заряд q, що проходить через вкраплення в
момент виникнення ЧР, дорівнює:
q  CВ  C Д U В.З.  U В Г .   CВ  C Д U В (15)
Практично заряд q не може бути виміряний безпосередньо, тому що
його проходження пов'язане із процесами усередині діелектрика
випробуваного об'єкта.
У момент виникнення ЧР можна вважати, що заряд на електродах
випробуваного об'єкта не змінюється, тому що ємність об'єкта відділена від
нього індуктивністю сполучних проводів (шин). Тому зміна напруги ∆U.
відбувається за рахунок збільшення ємності об'єкта при виникненні ЧР який
шунтує ємність Св в еквівалентній схемі рис. 5.

10
 Однак для зручності подальших міркувань можна представити, що
зміна напруги на об'єкті відбувається внаслідок фіктивної зміни заряду qч.р.
на електродах об'єкта незмінної ємності Сх, причому ∆U=qч.р./Cx.
Величина qч.р. називається уявним зарядом ЧР. Таким чином, уявний
заряд ЧР — це такий заряд, який, будучи миттєво уведений між виводами
випробуваного об'єкта, викличе таку ж миттєву зміну напруги між його
виводами, як і реальний ЧР. Уявний заряд виражається в кулонах.
Для встановлення співвідношення між qч.р. і q візьмемо до уваги, що
при виникненні ЧР і зменшенні напруги на ємності Св на ∆Uв=Uв.з.—Uв.г. з
ємності Са пішов заряд 𝑞 на підзарядку ємності Сд, що викликав зменшення
напруги на об'єкті на ∆U.
Використовуючи умови рівності цього заряду уявному заряду ЧР
маємо:
CД
qч. р.  UC x  U ВC Д  q (16)
C Д  CВ

Слід зазначити, що зміна напруги на зразку звичайно вкрай незначна.

Так, наприклад, при необхідності зареєструвати qч.р.=10-12Кл, та значенні
ємності об’єкта Сх=1000 пФ маємо ∆U=10-3 В. При більших ємностях ∆U
може бути ще меншою. Оскільки прикладена до об’єкту напруга може
досягати багатьох сотень кіловольтів, то безпосередній вимір ∆U викликає
певні труднощі.
Методи й схеми виміру характеристик часткових розрядів
Методи реєстрації ЧР, які описані в сучасній технічній літературі,
можна розділити на дві групи.
Неелектричні методи. Реєстрація випромінювання ЧР у видимому
спектрі (оптичний метод). Цей метод застосовується переважно при
проведенні наукових досліджень. Він дозволяє реєструвати ЧР головним
чином на краях електродів. Застосування прозорих електродів (наприклад,
скло із прозорим провідним шаром) дозволяє реєструвати ЧР під електродом.
Застосування фотоелектронних помножувачів дозволяє реєструвати
випромінювання від ЧР до 0,001 пКл. Цей метод має високу чутливість,
можливість визначити місце виникнення ЧР і достатню захищеність від
електромагнітних завад.
Реєстрація ЧР усередині непрозорих ізоляційних конструкцій таким
методом неможлива.

11
 Акустичний метод. Перевага цього методу – можливість реєстрації ЧР
усередині непрозорих об'єктів великої ємності, тобто там, де застосування
інших методів неможливе або надто складне. Чутливість цього методу
нижча, ніж в оптичного, і істотно залежить від товщини й звукоізоляційних
властивостей діелектрика. Мінімальне значення уявного заряду ЧР, що
виявляють цим методом складає, 1000 пКл при товщині твердої ізоляції до 5
мм.
Спеціальні мікрофони дозволяють підвищити чутливість акустичного
методу до 50 пКл і, наприклад, у силових трансформаторах або кабелях
визначати місце виникнення ЧР.
Електричні методи. Чутливість цих методів вища, ніж чутливість
неелектричних методів. Електричні методи можна розділити на три види:
а) Непрямі методи реєстрації ЧР. До них відносяться методи, що
дозволяють визначати діелектричні втрати за допомогою виміру tgδ ізоляції
або виміру вольт-кулонових характеристик і одержувати залежності tgδ від
напруги. Ці методи дають уявлення про напругу виникнення ЧР (наприклад,
по різкому збільшенню tgδ) і про їхню потужність (по площі циклограми або
по tgδ). Оскільки при вимірах цим методом відбувається підсумовування
різних видів втрат у діелектрику, то досить важко розмежувати втрати,
викликані безпосередньо ЧР. Крім того, ці методи мають, у порівнянні з
іншими, малу чутливість.
б) Реєстрація ЧР за допомогою антен. Схеми, що використовуються в
цьому випадку, розраховані для роботи в діапазоні метрових або
сантиметрових електромагнітних хвиль і іноді застосовуються при
профілактичних випробуваннях ізоляції ПЛ (ізоляторів і гірлянд). Є
відомості відносно використання цього методу для безконтактного контролю
рівнів ЧР в електричних машинах та силових трансформаторах вищих класів
напруги.
в) Реєстрація імпульсів напруги, які виникають при ЧР в ізоляції. Ці
схеми знайшли найбільш широке поширення, тому що дозволяють надійно
вимірювати основні характеристики ЧР і забезпечити високу чутливість
(мінімальний вимірюваний заряд у ряді випадків становить 10-12—10-13 Кл).
Надалі будуть розглянуті схеми, які відповідають цим електричним
методам і, в основному, застосовуються для вимірів рівня ЧР у стаціонарних
умовах лабораторій заводів-виробників. Основні варіанти схем наведені на
рис. 8. До складу кожної з них входять: джерело регульованої високої
напруги – іспитовий трансформатор (ИТ); випробуваний об'єкт Сх;
12
з’єднувальний конденсатор С0, який використовується для створення шляху
замикання імпульсів струму ЧР; вимірювальний елемент z; вимірювальний
пристрій (ВП), що включається паралельно вимірювальному елементу. Між
джерелом високої напруги й іншою частиною схеми в більшості випадків
включається фільтр для зменшення рівня зовнішніх завад zф або захисний
опір.
Джерело регульованої високої напруги й з’єднувальний конденсатор не
повинні мати власні ЧР. Вимірювальний елемент z може являти собою
резистор (активний опір) або котушку індуктивності.
Система шин установки повинна бути виконана трубами або іншим
способом, що виключає виникнення корони в повітрі або розрядів, що будуть
заважати вимірам рівня ЧР в об’єкті Сх.
На рис. 8, а) наведена схема із включенням вимірювального елемента в
коло заземлення випробуваного об'єкта, на рис. 8, б) — схема із включенням
вимірювального елемента в коло заземлення з’єднувального конденсатора, і
на рис. 8, в) – мостова схема.
Залежно від характеру опору (активного або індуктивного)
вимірювального елемента й місця його підключення, схеми рис. 8 а) й б)
створюють аперіодичні або коливальні імпульси.
В мостовій схемі (рис. 8, в) рекомендується застосовувати
вимірювальний елемент, що складається із двох регульованих
малоіндуктивних активних опорів.
Активний опір рекомендується використовувати при застосуванні
широкосмугового вимірювального пристрою; котушку індуктивності — при
застосуванні вузькосмугового вимірювального пристрою. Між
вимірювальним елементом і входом СВХ вимірювального пристрою ВП в ряді
випадків доцільне включення (головним чином при вимірі характеристик ЧР
у зразках великої ємності) узгоджувального трансформатора.

13
 Рис. 8 – Схеми установок для вимірювання характеристик ЧР: а - послідовна; б -
паралельна; в – мостова; ВП – вимірювальний пристрій (зазвичай складається із фільтра
верхніх частот та реєструючої апаратури)
При відповідному виборі параметрів схем їхні чутливості однакові.
Схема рис. 8 а) звичайно застосовується в тих випадках, коли обидва виводи
випробуваного об'єкта можуть бути ізольованими від землі. В інших
випадках використовується схема рис. 8, б). Мостову схему звичайно
застосовують у лабораторних умовах для зменшення впливу електричних
завад при вивченні характеристик окремих елементів ізоляції.

Кількісні характеристики ЧР
Основними кількісними характеристиками ЧР є: уявний заряд ЧР,
частота проходження імпульсів, середній струм ЧР, потужність втрат на ЧР.
Розмір уявного заряду є найбільш важливою кількісною
характеристикою одиночного ЧР, що дає можливість оцінити його
інтенсивність. Уявний заряд виражається в кулонах (Кл). При вимірі, як
правило, знаходять найбільше значення уявного заряду одиничних ЧР,
визначене за час спостереження. Звичайний рівень уявного заряду ЧР,
14
зафіксований у справних високовольтних трансформаторах з урахуванням
повітряної корони, становить при напрузі, близькій до найбільшої робочої,
10-10 -10-9 Кл. При наявності дефектів або порушення технології виготовлення
ізоляції він може піднятися до 10-7 -10-5 Кл.
Під частотою проходження імпульсів розуміють середнє значення
за 1с кількості імпульсів, уявний заряд яких перевищує деякий
мінімальний рівень.
Середній струм ЧР Iср — це сума абсолютних значень зареєстрованих
зарядів, що проходять через ввід випробовуваного об'єкта за 1 с у результаті
виникнення у ньому ЧР:
1 m
I ср    qi . (17)
T i1

де T— інтервал часу підсумовування зарядів, с; qi — уявний заряд i-го

імпульсу ЧР.
Середній струм ЧР виражається в амперах.
При вимірах ЧР важливою характеристикою також є максимальний
обмірюваний заряд. Для того, щоб результат вимірів був статистично
достовірним, необхідно задавати певний час усереднення, щоб виключити з
результату (або суттєво знизити вплив на результат) випадкових імпульсів.
Тобто необхідно аналізувати тільки повторювані розряди, ігноруючи окремі
викиди.
Суб’єктивним, однак, є визначення повторюваного розряду. У деяких
авторів можна зустріти пропозицію вважати повторюваним такий розряд,
який виникає не менше ніж 10 разів на секунду. Однак використання цього
параметру для постійного моніторингу стану ізоляції може дати значні
похибки, оскільки з практики відомі випадки, коли більші (за амплітудою)
ЧР проявляються роками без впливу на ізоляцію, а малі, але з великою
частотою повторення – означають реальну загрозу ізоляції.
За рівнем ЧР можна порахувати втрати в ізоляції. Для визначення
енергії, яка вводиться через одиночний ЧР необхідно помножити його заряд
на миттєву напругу на об’єкті. Далі потрібно скласти всі імпульси й
одержати повну енергію. Якщо повну енергію поділити на повний час
підсумовування, то одержимо потужність ЧР. Цей параметр називається
потужністю втрат на часткові розряди, що враховує миттєву прикладену
напругу в межах одного періоду напруги живильної мережі.
Формула розрахунку потужності:
15
 1 m
P   qi  Vi . (18)
T 1

де: P – потужність розрядів, Вт; T – час спостереження, с; m – кількість

зареєстрованих імпульсів за час T; Vi – миттєва напруга виникнення i-го
імпульсу ЧР; qi — уявний заряд i-го імпульсу ЧР.
Очевидно, що для такого розрахунку необхідно мати достовірний
фазовий розподіл імпульсів, по якому буде визначене миттєве значення
прикладеної напруги та розрахована дійсна потужність ЧР. Якщо ж виміряти
фазовий розподіл достеменно неможливо, то, наприклад, у стандартах США
передбачено використовувати параметр, який носить назву «інтенсивність
часткових розрядів» (PDI-Partial Discharge Intensity). Для розрахунку цієї
величини замість миттєвої напруги на об'єкті пропонується брати її діюче
значення для всіх імпульсів. Аналіз відмінностей результатів розрахунків при
цих двох підходах лежать у межах +/-20%, чого цілком достатньо, щоб
коректно оцінити рівень часткових розрядів та визначитись з напрямком їх
розвитку у часі (трендом), але замало для визначення критерію оцінки
деструктивних можливостей даного ЧР в даний момент часу.

16
 Лекція № 9 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ЕЛЕКТРИЧНА МІЦНІСТЬ РІДКИХ ДІЕЛЕКТРИКІВ.
ПАПЕРОВО-МАСЛЯНА ТА МАСЛО-БАР’ЄРНА ІЗОЛЯЦІЯ».
Рідкі діелектрики, як і будь-яка рідина, займають проміжне місце між
газоподібними й твердими діелектриками стосовно порядку розташування
молекул речовини. На відміну від газів, де зовсім відсутня упорядкованість
молекул, та твердими речовинами, де спостерігається їх достатньо
протяжний порядок, для молекул рідких діелектриків існує так званий
ближній порядок, тобто упорядковане розташування має тільки невелика
група молекул в межах декількох міжмолекулярних відстаней, причому
розміщення упорядкованих та неупорядкованих зон постійно змінюється
через наявність теплового руху молекул. Така особливість разом із наявністю
«вільних об’ємів» («пустоти» між молекулами основної речовини)
обумовлює ту чи іншу щільність рідин, їх плинність, деякі механізми
провідності рідких діелектриків. «Пустоти» можуть бути заповнені
молекулами інших речовин; вони переміщуються в об’ємі рідини самі;
завдяки їм відбувається не тільки коливальний, але й поступальний рух
сукупності складових рідини разом із речовинами, котрі містяться в рідині у
розчиненому або зваженому стані (у т.ч. рух заряджених частинок під дією
електричного поля на відстані значно більші, аніж міжмолекулярні).
Провідність рідких діелектриків (ізоляційних рідин*) можливо
розділити на іонну, електронну, катафоретичну та провідність за рахунок
процесів поляризації. Іонна провідність пов’язана з переміщенням іонів, що
утворились у наслідок дисоціації молекул основної речовини та наявних в
ній домішок, а також у результаті іонізаційних процесів в рідині під дією
електричного поля. Електронна складова провідності пов’язана з
присутністю електронів, які виникли внаслідок емісії з поверхні електродів
чи іонізаційних процесів в рідині. Вона практично відсутня за дії слабких
електричних полів. Катафоретична (електрофоретична) провідність має місце
тоді, коли в електричному полі переміщується сукупність молекул
(наприклад, колоїди), що отримала заряд або через вплив цього поля, або
внаслідок адсорбції присутніх в рідині іонів. Складова провідності, пов’язана
з процесами поляризації, буде відчутною тільки у випадках дії електричних
полів на ізоляційні рідини з полярними молекулами. Значення і внесок
*
) Серед ізоляційних рідин в ТВН найбільш широко використовуються: трансформаторне масло,
кабельне масло, конденсаторне масло, касторове масло.

1
кожної із перелічених складових у загальну провідність рідких діелектриків
змінюється під впливом домішок, старіння та електричного поля.
Іонна складова провідності, обумовлена дисоціацією молекул основної
речовини рідкого діелектрика, є практично основною та єдиною для
очищених і не підданих старінню ізоляційних рідин у слабкому
електричному полі. Наявність вологи, а також домішок та продуктів старіння,
молекули яких піддаються дисоціації, призводять до зростання іонної
провідності, а у разі дії сильних електричних полів (напруженість більше
сотень кВ/см) величина цієї провідності збільшиться за рахунок появи
процесів іонізації в рідині. Загалом вплив сильних електричних полів (Е
більше 102 – 103 кВ/см) проявляється у наступному: більш інтенсивно
відбуваються процеси дисоціації молекул; виникає термо- та автоелектронна
емісія з поверхні катода; з’являється іонізація в об’ємі рідини. Тобто у таких
полях провідність може мати ще й електронну складову, як наслідок процесів
іонізації.
Катафоретична провідність буде наявною в ізоляційних рідинах із
домішками, а надто із продуктами старіння, здатними утворювати колоїди
(рідкі дисперсні системи з частинками розміром 10-7 – 10-8 м). Наприклад, до
продуктів старіння ізоляційних олив, котрі можуть бути у стані колоїдів, слід
віднести смолисті речовини та мила. Смолисті речовини з’являються під час
старіння олив, як продукт реакцій окислювальної конденсації та
полімеризації, у т.ч. окислення наявних в них смол. Мила - це солі, утворені
в результаті реакції між металами та органічними кислотами – кислотами,
котрі з’являються в процесі старіння вуглеводневих молекул олив.
Стосовно провідності, пов’язаної з процесами поляризації, слід
зазначити, що саму поляризацію прийнято поділяти на деформаційну,
міграційну (міжшарову) та орієнтаційну. Деформаційна поляризація
характерна для неполярних частинок (атомів, молекул), у яких за відсутності
електричного поля місце розташування у частинці позитивних і негативних
зарядів співпадає чи співпадають (у разі обертання) центрів їх симетрії.
Електричне поле викликає зміщення різнойменних зарядів у різні сторони
або деформує орбіти обертання, і частинки стають полярними. Враховуючи
миттєвість такого руху (10-14 – 10-16 с), він не впливає на провідність.
Міграційна поляризація відбувається у діелектриках, котрі мають шари з
різними значеннями провідності (σ) та діелектричної проникності (ε), і
проявляється за дії електричного поля у накопиченні зарядів на межах
розділення таких шарів. Міграційна поляризація можлива для рідин
неоднорідного складу і проявляється тільки тоді, коли такі рідини переходять
2
у стан застигання чи наближуються до нього. В ізоляційних рідинах з
полярними молекулами (центри позитивних і негативних зарядів не
співпадають) за дії електричного поля спостерігається орієнтаційна
поляризація: полярні молекули (диполі) повертаються, а у випадку різниці
величин позитивних і негативних зарядів в молекулі, ще й рухаються вздовж
поля, утворюючи відповідну провідність. Деякі ізоляційні рідини містять
полярні молекули навіть у вихідному стані, а от старіння призводить до
появи таких молекул практично у всіх ізоляційних рідинах. Чим більшою
буде кількість полярних молекул в ізоляційній рідині, тим більшим для неї
буде значення діелектричної проникності. Так, у вихідному стані касторова
олія, яка є полярною рідиною, має відносну діелектричну проникність із
значенням 4,5. Для ізоляційної оливи у такому ж стані, оскільки вона
відноситься до неполярних рідин, значення цього показника становить 2,3.
Наявність полярних молекул звичайно ж буде збільшувати провідність
ізоляційних рідин. Так, наприклад, провідність для очищеної ізоляційної
оливи має значення 10-10 – 10-11 Ом-1м-1, а для касторової олії – 10-9 Ом-1м-1.
Електрична міцність ізоляційних рідин залежить від багатьох факторів
впливу, тому не існує єдиної теорії пояснення явищ, які спостерігаються під
час підйому прикладеної до них напруги. На значення напруги повного
розряду рідкого діелектрика впливають не тільки параметри самої напруги
(форма, тривалість) та електродів (стан поверхні, конфігурація), але й
наявність у цій рідині газів, води, інших домішок, котрі у ній до того ж
можуть бути в розчиненому (молекулярному) або вільному (як включення)
стані. Гази, вода та продукти старіння, досягнувши певної концентрації,
перевищують межу розчинності і переходять у вільний стан: гази – у
пухирці, вода – у крапельки, продукти старіння – у сконденсовані часточки.
Руйнування твердих матеріалів буде призводити до появи ще одного виду
включень – так званих механічних домішок: волокна целюлози, частинки
металів, полімеризованих компаундів, фарбувального покриття тощо. За
невеликих розмірів і питомої ваги всі вказані включення будуть знаходитись
у зваженому стані та (за відсутності електричного поля) переміщуватись
разом із рідиною. Поява електричного поля вплине не тільки на зміни руху
цих включень, але і на наслідки їх присутності в ізоляційній рідині. Наведемо
декілька теорій розвитку розрядів у рідких діелектриках.
Теорія, що базується на так званих «газових розрядах», полягає у
наступному. Мікропухирці газів та мікрокрапельки води (емульсована вода)
розташовуються у «пустотах» рідкого діелектрика (про які вже згадувалось
раніше), мають знижену електричну міцність, а сама їх поява може бути
3
спричинена не тільки зовнішнім впливом (контактування із атмосферним
зволоженим повітрям), але й процесами, що відбуваються за дії сильних
електричних полів. Оскільки газові пухирці мають знижену електричну
міцність, всередині них відбуваються розряди. Розмір пухирців збільшується,
вони іонізуються і розтягуються вздовж поля. Крім того, у таких полях
виникає ударна іонізація електронами, які з’являються внаслідок емісії із
електродів, та іонами, які з’являються внаслідок процесів іонізації і
дисоціації молекул діелектрика. Руйнування молекул може
супроводжуватись також появою деякої кількості газів та води. Зростання
чисельності заряджених частинок призводить до збільшення провідності, а
отже до зростання струму й нагріву рідкого діелектрика з додатковим
утворенням газів та випаровуванням води й летких компонентів основної
рідини у вигляді пухирців. Розташовуючись і накопичуючись в електричному
полі газоподібні включення (як ті, що були, так і ті, що з’явились) формують
канал, вздовж якого розвивається розряд, котрий, за достатньої напруги,
завершується повним розрядом міжелектродного проміжку з рідким
діелектриком.
Теорія «місткового розряду» пояснює створення умов для появи і
розвитку розрядних явищ у випадках наявності у рідкому діелектрику
емульсованої води та механічних домішок. Крапельки емульсованої води,
поляризуючись, втягуються в електричне поле, розтягуються до еліптичної
форми та групуючись вздовж поля утворюють місточки, по яких
розвивається розряд. Наглядно такий процес ілюструється фото на рис. 1, де
зображені (зліва направо) послідовні стадії від появи крапельки води в об’ємі
ізоляційної рідини між електродами, її розтягування вздовж електричного
поля і аж до виникнення повного розряду у міжелектродному проміжку.

Рис. 1 – Розряд у рідкому діелектрику (кремнійорганічна рідина), ініційований

розтягуванням краплі води за напруженості електричного поля, що відповідає
напруженості повного розряду. Збільшення зображення у шість разів
Подібні за наслідками місточки організуються також провідними та
гігроскопічними механічними домішками. До гігроскопічних механічних
4
домішок відносяться, наприклад, целюлозні волокна. За наявності води вони
зволожуються і, на відміну від сухих, здатні поляризуватись, ставати
провідними й утворювати місточки у електричному полі за механізмом,
описаним вище. Додатково, стосовно впливу місточків на зниження
електричної міцності та виникнення розрядів у рідкому діелектрику, слід
зазначити, що через більшу й локалізовану вздовж місточків провідність
зростає через них струм, і місточки суттєво нагріваються із випаровуванням
води. Прилеглі до місточків об’єми рідини також нагріваються. Наслідком
випаровування води і летких складових рідкого діелектрика є поява пухирців
газоподібної речовини (пари), отже створюються умови ще й для «газового
розряду».
Спеціальними технологіями фільтрування, дегазації та осушення
можливо отримати майже ідеально чисті ізоляційні рідини з електричною
міцністю, що буде сягати 1000 кВ/см і вище. Але, по-перше, такі рідини
будуть мати надто велику вартість, а по-друге (і це головне), навіть не
видаляючи повністю всі домішки, можливо забезпечити необхідну якість
вказаної рідини, котра буде задовольняти вимогам безпроблемного
використання її в електрообладнанні. Тобто може йти мова про використання
так званих технічних ізоляційних рідин того чи іншого (для задовільної їх
якості) ступеня очищення.
Для ізоляційних рідин зміна електричної міцності має ту особливість,
що вона залежить не тільки від кількості (концентрації) домішок, але й стану,
в якому ці домішки знаходяться. Істотне зниження електричної міцності
відбувається за наявності домішок саме у вільному стані і буде відчутно
меншим, коли домішки знаходяться у розчиненому стані. Незалежно від
концентрації, для механічних домішок властивим є тільки вільний стан
(включення, частинки). А от такі домішки, як гази, вода, продукти старіння,
про що вже вказувалось, можуть бути або у розчиненому (молекулярному),
або у вільному (включення) стані, а перехід із попереднього стану у
наступний відбувається, коли концентрація таких домішок перевищує межу
розчинності для них. Задача встановлення значення такої межі для
практичного використання під час прогнозування надійності експлуатації
електрообладнання видається не зовсім простою через впливи на це значення
хімічного складу основної речовини ізоляційної рідини, хімічного складу і
властивостей її домішок, температури, електричного поля та навіть вібрацій.
На прикладі такого домішку, як вода, дамо роз’яснення до названих впливів.
Для визначення електричної міцності ізоляційних рідин проводяться
випробування, які повинні бути стандартизованими стосовно засобів та
5
методики їх проведення, аби отримані результати можна було порівнювати
кількісно. Щодо проведення випробувань у інший – не стандартизований
спосіб, то їх результати можливо порівнювати з достатньою достовірністю
тільки якісно, вказуючи використані для таких випробувань засоби та
методики. У таких порівняннях з великою ймовірністю буде присутня не
визначена похибка. Стандартизованим у міжнародній практиці визначенням
електричної міцності ізоляційних рідин є випробування, що проводиться за
кімнатної температури (діапазон 15-35 0С) для проби якоїсь із рідин,
застосовуючи напівсферичні електроди (рис. 2), котрі розташовані на
відстані 2,5±0,005 мм один від одного і до яких прикладається
синусоїдальна напруга частотою 50 Гц. Напруга піднімається зі швидкістю 2
кВ/с ± 20 % до виникнення повного розряду. Після чого: акуратним
перемішуванням рідини в міжелектродному проміжку видаляються із нього
продукти розкладу, котрі виникли під час розряду, робиться витримка часу 5
хв. і виконується наступний підйом напруги. Такі операції проводяться
послідовно, аби отримати для однієї проби загалом шість розрядів, під час
кожного з яких фіксується розрядна напруга. Середнє значення із шести
визначень приймається за віднайдену під час випробувань пробивну напругу
(Uпр), що, з урахуванням відстані між електродами, буде відповідати
електричній міцності випробуваної рідини. Підтвердженням можливості
застосування рідини даної електричної міцності в електрообладнанні якогось
із класів напруг є порівняння віднайденого значення показника Uпр із
вказаним у нормативному документі допустимим значенням для цього класу
напруги (наприклад, для ізоляційної оливи – у галузевому нормативному
документі: СОУ-Н ЕЕ 43-101:2009 (із змінами від 13.12.2018 р.) Приймання,
застосуваня та експлуатація трансформаторних масел. Норми оцінювання
якості). Віднайдене значення Uпр не повинно бути меншим, ніж допустиме.

Рис. 2 – Комірка для визначення пробивної напруги ізоляційних рідин 1 – посудина

для рідини; 2 – електроди; 3 – виводи підведення напруги до електродів

6
 Приклад впливу різного стану води на електричну міцність ізоляційних
рідин відмінної в’язкості, котра пов’язана з відмінностями хімічного складу
їх основної речовини, наведено на рис. 3.

Рис. 3 – Залежність електричної міцності Епр для ізоляційних олив від вмісту в них
води СН2О. Застосовано стандартну комірку (рис. 2). Температура визначень 20 0С. 1 –
малов’язка ізоляційна олива; 2 – в’язка ізоляційна олива.
Наявність ряду домішок в ізоляційній рідині змінює межу розчинності
у них води через наступне. Частина продуктів старіння основної речовини
ізоляційних рідин утворює хімічні зв’язки з молекулами води, а гігроскопічні
домішки (наприклад, волокна целюлози) адсорбують воду на поверхні своїх
пор. Тому за наявності таких домішок загальна кількість води буде
знаходитись не тільки у розчиненому й емульсованому станах, але й у так
званому зв’язаному стані, вивільнення з якого потребує певної енергії.
Енергія може бути надана нагріванням, електричним полем і, навіть,
механічними силами, наприклад, вібрацією. Існує достатньо велика кількість
теорій, які пояснюють факти змін електричної міцності ізоляційних рідин
внаслідок зміни стану води в них.
Нагрівання призводить до переходу води із емульсованого стану в
розчинений, і електрична міцність (Епр) зростає. Але, якщо нагрівання
вивільняє зв’язану воду, то зволоження ізоляційної рідини збільшується, а її
електрична міцність зменшується. Особливо це проявляється за вивільнення
адсорбованої води. Вказані дві причини зміни електричної міцності від
нагрівання конкурують одна з одною і будуть впливати на загальний вигляд
температурних залежностей досліджуваної міцності. Приклад таких
залежностей для випадку відсутності впливу зв’язаної води наведений на рис.
4. Він має ту особливість, що за дуже малої кількості води (вода у
розчиненому стані незалежно від температури) – значення Епр великі й

7
практично не змінюються від температури, а за значної кількості води (вода в
емульсованому стані незалежно від температури) – значення Епр малі й теж
практично не змінюються від температури. Для проміжних значень кількості
води – залежність Епр від температури спостерігається – значення Епр
зростають зі збільшенням температури.

Рис. 4 – Залежність електричної міцності Еd (відповідає Епр) ізоляційної оливи від

температури  за різної кількості води. Застосовано стандартну комірку (рис. 2). Вміст
води у відносних одиницях становить:
1. - 5·10 ; 2. -·10 ; 3. - 2·10-5; 4. - 3·10-5; 5. - 5·10-5; 6. - 8·10-5; 7. - 10-4; 8. - 2·10-4
-6 -5

Достатньо цікавими є теорії впливу електричного поля та вібрацій на

зниження електричної міцності ізоляційних рідин – теорій, які базуються на
утворенні пухирців газів та пари (у т.ч. водяної). На змінній напрузі виникає
явище електрострикції в рідині (коливально-поступальний рух полярних
частинок) та вібрації конструктивних частин електрообладнання. В
результаті утворюються локальні зони підвищених і знижених тисків. У
зонах зниження тиску під впливом місцевої різниці парціальних тисків
створюються умови появи названих вище пухирців (для пари не виключена
можливість її конденсації). У таких включеннях відбуваються часткові
розряди з відповідним зниженням електричної міцності ізоляційної рідини.
Тобто за цими теоріями впливи електричного поля та вібрацій на перехід
розчинених домішок у вільний стан проявляються опосередковано – через
зміни локальних значень тиску.
Для ізоляційних рідин характерні загальні особливості впливу на
електричну міцність форми випробувальної напруги, розподілення
електричного поля в міжелектродному проміжку, полярності прикладеної
напруги у неоднорідних електричних полях. Вказані впливи ілюструються
прикладами, наведеними на рис. 5, 6, звідки видно, що в однорідних полях
електрична міцність більша, аніж у неоднорідних; електрична міцність за дії
імпульсних наруг більша, аніж за дії напруг синусоїдальних; у неоднорідних
8
полях (проміжок «стрижень-площина») за негативної полярності стрижня
електрична міцність більша, аніж коли стрижень має позитивну полярність.

Рис. 5 – Залежності розрядних напруг Ud (відповідає Uпр)ізоляційної оливи з

вмістом води 3,1·10-5 від відстані s між електродами за дії синусоїдальної напруги
1 – напівсферичні стандартизовані електроди, температура 20 0С; 2 – те саме, але
температура 100 0С; 3 – електроди «стрижень-стрижень», температура 20 0С

Рис. 6 – Залежності розрядних напруг Uпр ізоляційної оливи від відстані d між
електродами «стрижень-площина»
1 – за дії імпульсної напруги, імпульс 1,2/50 мкс, негативна полярність стрижня; 2 –
те саме, але на стрижні позитивна полярність; 3 – за дії синусоїдальної напруги 50 Гц
(амплітудні значення); 4 – за дії випрямленої напруги, негативна полярність стрижня; 5 –
те саме, але на стрижні позитивна полярність
У сильно забруднених механічними домішками технічних ізоляційних
рідинах за дії синусоїдальних напруг можуть спостерігатись відмінності від
вказаного вище. Інтенсивний рух домішок у зоні найбільшої неоднорідності
електричного поля буде перешкоджати утворенню місточків із них,
збільшуючи електричну міцність всього проміжку: значення її можуть
досягати й навіть перевищувати такі значення для однорідного поля. За дії
імпульсних напруг наявність тієї чи іншої кількості механічних домішок
практично не впливає на значення розрядних напруг, оскільки місточки
9
сформуватись не встигають. Враховуючи складну і не завжди однозначну
роль домішок у змінах електричної міцності, встановлюються обмеження їх
кількості для ізоляційних рідин, що використовуються в електрообладнанні.
Наприклад, для ізоляційної оливи стосовно води й механічних домішок такі
обмеження вказані у галузевому нормативному документі, наведеному вище.
Для ізоляційної оливи задовільного очищення існує також отриманий
емпіричним шляхом ряд формул визначення напруг повного розряду у цих
рідинах.
Так за дії синусоїдальної напруги 50 Гц розрахувати амплітудні
значення пробивної напруги у проміжку «стрижень-площина» можна за
виразом
U пр  28, 2  d 0,64 , [кВ],

а за дії імпульсної напруги 1,2/50 мкс та позитивної полярності стрижня із

ймовірністю р≈0,1 – за виразом
U пр  56  d 0,64 , [кВ]

де d – відстань в см (30 см < d <80 см); Uпр – напруга в кВ.

У реальних ізоляційних конструкціях електрообладнання
використовують комбінації із рідких і твердих діелектриків, де матеріали із
твердих діелектриків застосовуються у вигляді покриття, ізолювання та
бар’єрів, котрі не тільки мають вищу за рідини електричну міцність, але й
збільшують цю міцність для всієї названої конструкції за рахунок
перешкоджання утворенню стійких місточків із забруднень безпосередньо
між поверхнями електродів (у випадку застосування покриття) та зменшення
неоднорідності електричних полів (у випадках застосування ізолювання та
бар’єрів). Покриття від ізолювання відрізняється малою товщиною твердого
діелектрика (1-2 мм) і ефективні у слабко неоднорідних полях, де за
наявності волокон та зволоження підвищують розрядну напругу на 70-100 %.
Ізолювання характеризується товщинами декілька десятків міліметрів та має
найбільший ефект для неоднорідних електричних полів: значення
напруженості електричного поля, за якої стається розряд у рідкому
діелектрику, зростає через зменшення кривизни поверхні, що контактує з
рідким діелектриком (наприклад, якщо на провід нанести шар твердого
діелектрика, то наявна на поверхні цього діелектрика напруженість буде
меншою, аніж на поверхні голого проводу).
Застосування бар’єрів у неоднорідних електричних полях приводить до
зростання електричної міцності і за дії синусоїдальних , і за дії імпульсних
10
напруг (Uпр збільшується у 2-2,5 рази), вирівнюючи розподіл напруженостей
таких полів. Натомість у однорідних полях бар’єри тільки перешкоджають
утворенню суцільних місточків між електродами, тому за дії синусоїдальних
напруг збільшення Uпр не таке значне (25-50 %), а за імпульсних напруг –
вплив їх практично відсутній.
Для високовольтного електрообладнання типовими прикладами, що
відносяться до покриттів, є ізоляція проводів обмоток електричних машин
(трансформаторів і обертових електричних машин); до ізолювання – ізоляція
котушок та відводів обмоток трансформаторів, ізоляція котушок і стрижнів
статорів обертових електричних машин, відводів обмоток обертових
електричних машин; до використання бар’єрів – головна ізоляція силових
трансформаторів.
У електрообладнанні з рідкими діелектриками найбільш часто
застосовуються ізоляційні конструкції, що містять ізоляційну оливу й
целюлозні матеріали (папір, картон). Ці конструкції включають так звану
паперово-масляну та маслобар’єрну ізоляцію. Такі назви мають історичне
походження від російськомовних термінів, де для ізоляційних рідин,
виготовлених, у більшості випадків, із мінеральної (нафтової) сировини,
застосовувалась назва «масло» (наприклад, «трансформаторне масло»).
Для створення паперово-масляної ізоляції виконується декілька
основних операцій: на електроди, що будуть, як правило, знаходитись під
високим потенціалом, достатньо щільно намотуються (до досягнення
необхідної товщини) шари паперу; після сушіння намотаного паперу, під
вакуумом відбувається просочення його ізоляційною рідиною, яка заповнює
пори у папері та проміжки між його шарами; ізоляційною рідиною
заповнюються також вільні об’єми всередині корпусу електрообладнання.
Просочення повинно проводитись ретельно, аби не залишилось повітряних
пухирців, де під час роботи електрообладнання можуть виникати часткові
розряди.
Паперово-масляною є ізоляція обмоток силових та вимірювальних
трансформаторів; ізоляція конденсаторів; ізоляція кабелів, ізоляція вводів.
Залежно від конструктивного виконання електродів, кожний шар паперу
накладається з рулону, що має суцільну необхідну ширину цього паперу, або
з рулонів стрічкового паперу, яким необхідна ширина обирається. Під час
застосування стрічкового паперу у кожному шарі стрічки укладаються чи з
частковим перекриттям одна одної по всій ширині, чи із певним кроком

11
відступу теж одна від одної по всій ширині, а утворені в шарі проміжки
перекриваються стрічками наступного шару (останнє ілюструється рис. 7).
Основне застосування маслобар’єрна ізоляція знаходить у проміжках
головної ізоляції силових високовольтних трансформаторів. До головної
ізоляції такого електрообладнання відносяться проміжки між обмотками
різних напруг та між обмотками й заземленими частинами. Обмотки мають
циліндричну форму з кінцевими розмірами висоти, тому в центральній
частині проміжку між ними встановлюються бар’єри теж циліндричної
форми, а от біля верхніх і нижніх країв обмоток з метою вирівнювання
електричного поля розміщуються бар’єри, котрі мають форму кутових шайб.
Між торцями обмоток та заземленими частинами бар’єри встановлюються у
вигляді плоских шайб. Бар’єри виготовлюються із картону і, після
встановлення, піддаються (аналогічно паперу) сушінню, вакуумуванню та
просоченню ізоляційною рідиною.

Рис. 7 – Структура паперово-масляної ізоляції кабелів

1 – струмопровідна жила; 2 – металева оболонка; 3 – стрічки паперу; 4- можливі
дефекти у намотуванні ізоляції (співпадіння стрічок); 5 – збільшений прошарок
просочуючої речовини в місці співпадіння стрічок; h1 – шаг намотування; h2 – ширина
прошарку просочуючої речовини
Перед ескізним представленням розташування маслобар’єрної ізоляції
слід вказати, що силовий трансформатор має декілька основних складових
частин. До них відносяться бак з активною частиною, вводи, які
встановлюються на кришці баку, розширювач і пристрої охолодження та ряд
інших складових, що приєднані зовні баку. Активна частина знаходиться
всередині баку та містить магнітопровід з обмотками, відводи від обмоток,
різноманітні ізоляційні елементи кріплень і вже згадані бар’єри. Для силових
трифазних високовольтних трансформаторів характерним є встановлення
обмоток різних напруг однієї фази концентрично на кожному із стрижнів
магнітопроводу. На рис. 8 показано ескіз активної частини однофазного
трансформатора, де обмотки різних напруг розміщені на центральному
стрижні тристрижневого магнітопроводу, а на рис. 9 представлено фрагменту
12
ескізу розрізу такої активної частини (відводи від обмоток і елементи
кріплень на цих ескізах не відображені). Рис. 10 ілюструє фрагмент ескізу
розміщення маслобар’єрної ізоляції у трифазному триобмотковому силовому
трансформаторі, коли обмотки фази А встановлені на лівому, фази В – на
центральному, а фази С – на правому стрижнях магнітопроводу.

Рис. 8 – Ескіз активної частини однофазного силового трансформатора

1 і 6 – правий і лівий бічні стрижні магнітопроводу; 2 – поверхні «вікна»
магнітопроводу; 3 –зовнішня обмотка; 4 – умовний контур, що обмежує зону фрагменту
вертикального розрізу активної частини для схематичного зображення його елементів на
рис. 9; 5 і 7 – нижнє і верхнє ярмо магнітопроводу; 6 і 8 – бічний і центральний стрижень
магнітопроводу

Рис. 9 – Ескіз розташування перерізу обмоток активної частини триобмоткового

однофазного трансформатора
1, 2 і 4 –, відповідно, поверхня центрального стрижня, поверхні верхнього і
нижнього ярма для магнітопроводу, зображеного на рис. 8; 3 – обмотки нижчої (НН),
середньої (СН) і вищої (ВН) напруги.

13
 Sнн-с – ізоляційний проміжок між
обмоткою НН та стрижнем; Sсн-нн –
ізоляційний проміжок між обмотками СН
та НН; Sвн-сн – ізоляційний проміжок між
обмотками ВН та СН; Sмф – міжфазний
проміжок (про-міжок між обмотками ВН
фаз А і В); Sя – ізоляційний проміжок між
торцем обмотки ВН фази В та верхнім
ярмом

Рис. 10 – Ескіз розташування перерізу обмоток і бар’єрів активної частини

триобмоткового трифазного трансформатора
1 – бар’єри; 2 – кутові шайби; ННа, СНа, ВНа – обмотки нижчої, середньої й вищої
напруги фази А; ВНв – обмотка вищої напруги фази В
У випадку, коли паперово-масляна ізоляція займає весь проміжок між
електродами (див. рис. 7), можна казати про паперово-масляну ізоляційну
конструкцію електрообладнання. Якщо достатньо велика частина
міжелектродного проміжку заповнена рідким діелектриком (див. рис. 10), то
така ізоляційна конструкція відноситься до маслонаповненої
(оливонаповненої), а електрообладнання з такими ізоляційними
конструкціями називають маслонаповненим чи оливонаповненим
обладнанням. Для такого обладнання паперово-масляна ізоляція у ньому,
залежно від товщини, виконує функцію або покриття, або ізолювання.
На етапі проектування ізоляційної конструкції визначається розподіл
напруженостей на її рідких (Ер) та твердих (Етв) складових, враховуючи їх
товщини (d) та діелектричні параметри (на змінній напрузі Ер/Етв=εтв/εр;
Ер·dр ~Етв·dтв). Короткочасна електрична міцність конструкції оцінюється з
використанням дослідних даних чи емпіричних формул, але обов’язково
підлягає перевірці за допомогою моделей. Ізоляційні конструкції з
комбінаціями рідкого та твердого діелектриків мають таку особливість:
розвиток розрядів з наступною появою повного розряду в проміжку між
електродами, починається у прошарках рідкого діелектрика. Навіть, якщо
через наявність твердого діелектрика, розряд у рідкому діелектрику не
призводить одразу до повного розряду в ізоляційній конструкції (наприклад,
за наявності ізолювання або бар’єрів), він спричиняє виникнення часткових
розрядів, знижує електричну міцність всієї цієї конструкції і сприяє появі
повного розряду в ній. Тому пробивною напругою названих конструкцій

14
вважається така, за якої у прошарку рідкого діелектрика (проміжку з рідким
діелектриком) досягається значення Епр для цього діелектрика. Для
неоднорідних полів розрахунком визначається зона з максимальною
напруженістю електричного поля, а значенням пробивної напруги буде таке,
що відповідає Епр в рідкому діелектрику цієї зони. Наприклад, значення
пробивної напруги для всієї маслобар’єрної ізоляції якоїсь із фаз
трансформатора, буде залежати від електричної міцності її проміжку між
обмоткою ВН і першим бар’єром (див. рис. 10).

15
 Лекція № 10 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ІЗОЛЯЦІЯ СИЛОВИХ ВИСОКОВОЛЬТНИХ
ТРАНСФОРМАТОРІВ»
Класифікація ізоляції трансформаторів
Ізоляція силових трансформаторів складається з великої кількості
різноманітних елементів, що виконують різні функції та несуть неоднакове
електричне та механічне навантаження. З урахуванням цього класифікація
ізоляції може бути проведена за рядом ознак. У найзагальнішому вигляді
ізоляцію можна розділити на зовнішню та внутрішню.
До зовнішньої відносять ізоляцію зовнішніх елементів трансформатора
– між високовольтними виводами і корпусом та між високовольтними
виводами різних фаз. Ця ізоляція являє собою повітряні проміжки, розряд у
яких може розвиватися як уздовж поверхні діелектрика (фарфорової
покришки прохідного ізолятора), так і у відкритому просторі.
Зовнішня ізоляція трансформаторів забезпечується (в основному)
прохідними ізоляторами і, зокрема, формою та розміром фарфорової
покришки, яка знаходиться зовні високовольтного апарата у повітрі.
Вибір зовнішньої ізоляції трансформатора проводиться так само, як і
для будь-якого іншого високовольтного устаткування.
До внутрішньої ізоляції силових трансформаторів відносять всю
ізоляцію, що знаходиться усередині корпуса – бака, в якому розміщуються
активні елементи трансформатора – магнітопровід, обмотки (вищої напруги
(ВН), середньої напруги (СН), нижчої напруги (НН)), допоміжні пристрої
(наприклад, регулятор напруги (РПН)). У переважній більшості випадків
порожнина усередині бака заповнюється мінеральним трансформаторним
маслом, що відіграє роль ізолюючого середовища, а також забезпечує
поліпшені умови охолодження активної частини трансформатора.
До внутрішньої ізоляції трансформатора також прийнято відносити
ізоляцію обмоток, відводів і різних допоміжних пристроїв.
У свою чергу внутрішня ізоляція підрозділяється на головну і
поздовжню. До головної відносять ізоляцію обмоток щодо заземленого баку
та ізоляцію між обмотками різних фаз. Наприклад, проміжки “обмотка ВН -
обмотка НН”; “обмотка ВН – магнітопровід”; “обмотка ВН – бак
трансформатора”; “відводи РПН – стінки бака”; “обмотка ВН фази А –
обмотка ВН фази В” та ін. належать до головної ізоляції.

1
 До поздовжньої ізоляції відносять ізоляцію що знаходиться усередині
обмотки. Це ізоляція між окремими витками, шарами і котушками однієї
обмотки.
Процеси у головній ізоляції
Головна ізоляція в більшості силових трансформаторів (особливо на
вищі класи напруги) виконується маслобар’єрного типу. Така ізоляція
складається з бар’єрів зроблених з електрокартону, та з шарів
трансформаторного масла. Кількість бар’єрів залежить від номінальної
напруги трансформатора. Форма бар’єрів може бути різною, однак
найчастіше застосовують три типи бар’єрів, конфігурація яких наведена на
рис. 1.

Рис. 1 – Типи ізоляційних бар’єрів в обмотках трансформаторів

Між високовольтною обмоткою 4 і стрижнем магнітопровода 6 (на
якому ще можуть розташовуватися обмотки нижчої і середньої напруги)
встановлюється циліндричний бар’єр 1, а для посилення ізоляції між
обмоткою ВН 4 та ярмом магнітопровода 5 – плоский бар’єр у вигляді шайби
2. Оскільки на куті обмотки ВН 4 між бар’єром 1 і 2 виникає неоднорідне
поле, цей проміжок додатково підсилюється бар’єром 3, що являє собою
кутову шайбу. Робоча напруга обмотки ВН визначає відстань А до стрижня і
В – до ярма. Незважаючи на те, що до цих проміжків прикладені однакові
напруги, значення відстані В приблизно в 2 рази більше ніж відстань А. Це
пов’язано з несприятливою формою електричного поля на торці
високовольтної обмотки.
Наявність бар’єрів приводить до значного підвищення пробивних
напруг. Однак дія бар’єрів залежить від того, у полі якої конфігурації він
розташований – слабко чи різко неоднорідному.
У випадку розміщення бар’єра в різко неоднорідному полі, тобто
поблизу електрода з малим радіусом кривизни, на його поверхні будуть
осідати заряджені частинки, що рухаються від цього електрода.
Розподіляючись по значній площі поверхні бар’єра, дані заряди приведуть до

2
вирівнювання розподілу електричного поля в частині проміжку, яка
залишилася, а це збільшить його міцність.
Експерименти показали, що ефект буде максимальним у випадках
імпульсної або короткочасної (частотою 50 Гц) дії напруги, якщо бар’єр
розташувати в безпосередній близькості від електрода з малим радіусом
кривизни. На рис. 2 наведені дані, що підтверджують описаний ефект.
Таким чином, при розташуванні бар’єра на відстані (0,10,15)S (де S –
відстань між електродами) від електрода з великою кривизною напруга
наскрізного пробою підвищується в 2 – 2,5 рази.
Розташування бар’єра в слабко неоднорідному полі підвищує середню
напругу наскрізного пробою на 25 – 50 % насамперед за рахунок створення
перешкоди на шляху виникнення провідних містків з домішок, присутніх в
ізоляційному маслі. Оптимальним розташуванням бар’єра в цьому випадку,
так само як і в попередньому, є зона поблизу електрода з меншим радіусом
заокруглення.

Рис. 2 – Залежність пробивної напруги (f = 50Гц) масляного каналу від

місцезнаходження картонного бар’єру товщиною 2,5 мм.
(Uпр1 – пробивна напруга з бар’єром; Uпр2 пробивна напруга без бар’єра.)
У маслобар’єрній ізоляції, яка складається з шарів масла, що
чергуються, та електрокартону, при впливі імпульсної чи змінної напруги
найбільш навантаженими виявляються масляні проміжки. Дійсно, якщо
діелектрична проникність паперу   40, а масла м=2,20, то відношення
напруженостей у маслі та електрокартоні становитимуть: Ем /Е = 40 /2,20
=1,8. Враховуючи, що електрична міцність масла в 3 – 4 рази нижча, ніж
електрокартону, можна припустити, що масляний канал буде пробитий
першим. У випадку його пробою уся напруга прикладається до
неушкодженої частини ізоляції, яка залишилася, внаслідок чого в місці

3
пробою на поверхні твердої ізоляції можуть виникнути необоротні
пошкодження. Їх рівень залежить від значення струму, що протікає через
неушкоджену ізоляцію, а характер розряду нагадує потужний частковий
розряд з енергією 10-7 – 10-5 Кл. На поверхні картону утворяться розгалужені
обвуглені сліди, які називають слідами повзучого розряду.
В експлуатації і при випробуваннях виникнення таких розрядів
неприпустиме, тому під короткочасною електричною міцністю
маслобар’єрної ізоляції прийнято розуміти напругу, при якій відбувається
пробій масляного каналу.
У головній ізоляції трансформатора першим завжди пробивається
масляний канал, який є першим, від електрода з найменшим радіусом
кривизни, та утворює ізоляційний проміжок між обмотками НН і ВН.
Конструктивно масляні канали головної ізоляції між обмоткою ВН 1
(рис. 3) і циліндричним бар’єром 2, між обмоткою НН 4 і стрижнем 5 та інші
аналогічні створюються за допомогою рейок 6, що виставляються
вертикально. Рейки виготовляються з електрокартону шляхом склеювання
плоских заготівок у кількості, яка потрібна для отримання необхідної
товщини.

Рис. 3 – Ескіз конструкції масляних каналів головної ізоляції обмотки

трансформатора.
Обмотки трансформатора виконуються з обмотувального проводу
прямокутного або круглого перерізу з паперовою ізоляцією, яка для обмоток
НН має товщину від 0,45 до 1,0 мм на обидві сторони, а для обмоток ВН – від
1,0 до 3,6 мм також на обидві сторони. Обмотки вищої напруги (рис. 4)
складаються з котушок, які мають декілька витків проводу 5. Вертикальні
масляні канали утворюються за допомогою розпірок з електрокартону 3,
закріплених на ізоляційному циліндричному бар’єрі 1. Крім того, котушки
4
відділені одна від одної горизонтальними масляними каналами, утвореними
дистанційними прокладками 4, які розміщуються між котушками та
фіксуються за допомогою вертикальних розпірок 3.
Горизонтальні масляні канали, будучи елементами ізоляції, створюють
одночасно додаткові шляхи циркуляції ізоляційного масла, забезпечуючи
ефективне відведення тепла від середніх витків котушок.
Наявність котушок, розділених горизонтальними масляними каналами,
приводить до істотного спотворення електричного поля у вертикальному
масляному каналі (у тому числі й у першому) (рис. 4). Якщо Ем.к –
напруженість електричного поля всередині масляного каналу, то значення
максимальної напруженості поля на куті однієї з котушок
Е𝑚ах = (1,25  1,55)Ем. к (1)
Таким чином, електрична міцність масляного каналу визначатиметься
значенням середньої напруженості в найнесприятливішому місці
ізоляційного проміжку, тобто біля кута котушки обмотки трансформатора.
Значення Еmах може бути отримане на підставі розрахунку
електричного поля на ПК або на основі експериментальних досліджень
зразків (моделей) реальної ізоляції обмотки трансформатора. При цьому
модель має забезпечити таку ж картину поля, як і реальна ізоляція, а також
реальні розміри країв (кутів) котушок обмотки, бар’єрів, масляних каналів,
рейок, кутових шайб і прокладок.

Рис. 4 – Ескізи виконання ізоляції обмотки трансформатора

У загальному випадку електрична міцність масляного каналу може
бути визначена за напруженістю поля всередині масляного каналу без уваги
на спотворення електричного поля на куті котушки, розділеної поздовжнім
масляним каналом. Потім здобуті результати можуть бути скориговані за (1).

5
 Якщо припустити, що ізоляція знаходиться між двома коаксіальними
гладкими циліндричними електродами і складається з шарів послідовно
з’єднаної ізоляції з бар’єрів і масляних каналів, то значення ємності (на
одиницю осьового розміру) визначатиметься за формулою:
2πεi ε 0
Ci  , (2)
ri
ln
ri 1
де ri – радіус зовнішньої граничної поверхні i-го шару; ri-1 – радіус
внутрішньої граничної поверхні і-го шару; i – відносна діелектрична
проникність матеріалу і-го шару ізоляції; 0 – абсолютна діелектрична
проникність.
Отже, ємність масляного каналу (на одиницю осьового розміру)
визначається як
2м  0
Cм 
r
ln 1
r0 , (3)
де r1 – внутрішній радіус обмотки ВН; r0 – зовнішній радіус обмотки НН; м –
відносна діелектрична проникність масла.
Тоді падіння напруги на масляному каналі:
Cu
Uм  U0
Cм , (4)
де U0 – напруга, прикладена до розглянутої області маслобар’єрної ізоляції;
Cu – ємність всієї ізоляції, до якої прикладена напруга U0.
Радіальна напруженість усередині першого масляного каналу може
бути визначена як:
Uм
Eмк.р 
r1
rcp ln
r0 , (5)
де rср – радіус поверхні, що проходить через центр першого масляного
каналу.
На рис. 5 наведені експериментальні дані, що показують залежність
пробивної напруженості каналу, який прилягає до обмотки, від його ширини
при однохвилинному впливі напруги промислової частоти.

6
 Рис. 5 – Залежність середньої пробивної – 1, мінімальної пробивної (вірогідність
пробою Р=0,05) – 2, та допустимої – 3 напруженостей масляного каналу від його ширини
Sм при однохвилинному впливі напруги промислової частоти.
З рис. 5 видно, що електрична міцність масляного каналу збільшується
зі зменшенням його ширини. На основі великої кількості експериментальних
даних був отриманий вираз, що дозволяє визначити пробивну напруженість
масляного каналу Емк.пр від ширини масляного каналу:
0, 37
Емк.пр  A  Sмк , [кВ/мм], (6)
де Sмк - ширина масляного каналу в см, а коефіцієнт А приймає наступні
значення:
- 7,5 для одногодинної напруги промислової частоти;
- 9,2 для однохвилинної напруги промислової частоти;
- 16 для напруги комутаційного імпульсу;
- 23 для напруги повного грозового імпульсу*).
*
) Для ймовірності пробою ρ=0,05 відповідні значення А складають: 6,5; 7,2; 13,8; 20,0.

Наведений вище вираз (6) може бути використаний для вибору ширини
масляного каналу головної ізоляції трансформатора.
Електричну міцність масляного каналу при імпульсних впливах можна
також орієнтовно визначити виходячи зі значення коефіцієнта імпульсу, що
для повного грозового імпульсу становить Кімп.гроз = 2,0, а для комутаційного
Кімп.ком = 1,35, де
U пр.імп
K імп 
2U пр.50Гц 1хв

Uпр.імп – імпульсна пробивна напруга; 2 Uпр.50Гц-1хв – амплітудне

значення однохвилинної пробивної напруги частотою 50 Гц.

7
 Процеси у поздовжній ізоляції
Поздовжня ізоляція обмоток силових високовольтних трансформаторів
складається з двох основних елементів (рис. 4): ізоляції між витками 5 однієї
котушки (ця ізоляція називається виткова) та ізоляції між витками двох
сусідніх котушок, що носить назву міжкотушкової.
Виткова ізоляція являє собою ізоляцію обмотувальних проводів,
складається з повивів паперової стрічки і має товщину від 0,25 мм. Після
заливання трансформатора ізоляційним маслом і просочення ним усіх
ізоляційних конструкцій, у тому числі й паперової ізоляції проводів, виткова
ізоляція набуває властивостей паперово-масляної, характерні залежності
короткочасної електричної міцності якої від її товщини наведені на рис. 6.
Міжкотушкова ізоляція, як показано на рис. 4, являє собою масляний
канал шириною від 6-8 до 30-40 мм, для якого характерні передпробивні та
пробивні процеси, аналогічні процесам, що розвиваються в радіальному
каналі головної ізоляції. Іноді котушкова ізоляція підсилюється додатковими
шарами паперу, що охоплює усі витки котушки. У цьому випадку
відбувається посилення як аксіального (міжкотушкового) каналу, так і
радіального.
Вимоги до електричної міцності ізоляції між окремими витками,
окремими котушками однієї обмотки визначаються специфічними
особливостями перехідних процесів у трансформаторі при набіганні на вхід
його високовольтної обмотки імпульсних напруг, що виникають в результаті
грозових розрядів.

Рис. 6 – Залежність амплітудного значення пробивної напруги Uпр.мах виткової

ізоляції від її товщини.

8
 Для визначення можливих значень напруг, що впливають на
поздовжню ізоляцію, розглянемо повну схему заміщення обмотки
трансформатора (рис. 7).

Рис. 7 – Повна схема заміщення обмотки трансформатора.

Тут L1…Ln – індуктивності котушок обмотки, Cз1…Сзn – - ємності
елементів обмотки на землю, а CП…+СПп – еквівалентна власна ємність
(поздовжня ємність) кожної котушки.
Для аналізу процесів у початковій стадії при набіганні імпульсної
електромагнітної хвилі на обмотку трансформатора (коли імпульс можна
замінити сумою періодичних коливань з високою частотою ) необхідно
використовувати ланцюгову схему заміщення, яка з урахуванням того, що
індуктивні опори котушок Ln будуть набагато більшими ємнісного опору Сз
і, відповідно, Сп матиме вигляд, як показано на рис. 8.

Рис. 8 – Схема заміщення обмотки трансформатора для початку імпульсного

процесу.
Або ж перейшовши до нескінченно малих величин, одержимо схему
рис. 9, де l –довжина обмотки.

Рис. 9 – Схема заміщення обмотки трансформатора для аналізу перехідних

процесів на початкових стадіях.

9
 Аналіз схеми (рис. 9) показує, що струми, які протікають через
поздовжні ємності СП / dx, – неоднакові. Дійсно, I1  I2  I3…, оскільки в
кожному вузлі відбувається відгалуження струму на землю (I2, I4…) через
ємності
СП / dx.
Якщо довжина обмотки l (відлік можна вести в осьовому напрямку від
початку A до кінця x), то напруга в точці B на відстані x від початку буде U.
Тоді заряд ємності СП / dx становитиме:
CП dU
q  dU  C П
dx dx (7)
а зміна заряду
dq
 C 3 U .
dx (8)
Продиференціювавши (7), знайдемо:
dq d 2U
 CП
dx dx 2 . (9)
Об’єднавши рівняння (8) і (9), отримаємо рівняння для напруги
відносно землі:

d 2U d 2U C3
C3  U  CП  0 dx 2  C U  0
dx 2 ; П . (10)
Розв’язок рівняння (10) шукатимемо у вигляді
U = Aeax. (11)
d 2U
Тоді  A 2  ex , (12)
dx 2

підставивши (11) і (12) у (10), матимемо:

C3 x
A 2ex  Аe  0 . (13)
Cn

Звідки можна визначити  як

Cз

СП
. (14)
Загальний розв’язок диференціального рівняння має вигляд
U = A1eax + A2e-ax . (15)

10
 Для його розв’язання потрібно знайти сталі A1 та A2. Для цього
необхідно задатися граничними умовами, які залежатимуть від способу
заземлення нейтралі трансформатора. При заземленій нейтралі можемо
записати:
при x = l U = 0, а при x = 0 U = 𝑈0 . Тоді
0  A1e  А2 e 

U 0  A1  A2 . (16)
Розв’язуючи систему рівнянь (16) знаходимо:
e l el
A1  U 0 l A2  U 0 l
e  e l ; e  e l . (17)
Підставивши (17) у (15), одержимо вираз для напруги 𝑈 в точці x
обмотки:
 x  x
l  1  l  1 
e  l 
e  l 
U  U0 l
e  e l . (18)
На підставі (14) можемо визначити l як
C3 С3  l
l  l 
CП СП
l , (19)
𝐶𝑛
де C3l = Cз.об і = 𝐶п.об. – відповідно сумарна ємність обмотки на землю і
𝑙
сумарна поздовжня ємність обмотки.
Величини Cз.об та СП.об є характеристиками обмотки і підлягають
вимірюванню. Для сучасних трансформаторів відношення цих ємностей
становить число порядку 100, тобто αl  10. Виходячи з цього, eal≫e-al та.
𝑥 𝑥
−𝑎𝑙(1− )
𝑒 𝑎𝑙(1− 𝑙 ) ≫ 𝑒 𝑙 . Тоді (18) запишеться у спрощеному вигляді:

l
U  U 0e l
. (20)
Аналогічний вираз може бути отриманий і для випадку ізольованої
нейтралі, приймаючи наступні граничні умови:
du
0
при x = lּ dx і при x = 0 U = U0.
На рис. 10 і рис. 11 наведені криві початкового розподілу напруги для
обмотки трансформатора, відповідно, для заземленої та ізольованої нейтралі,
11
побудовані в припущенні, що обмотка є суцільною і безперервною, а
𝐶з
співвідношення ≈ 100. Напруга впливу U0 на трансформатор перевищує
𝐶п
робочу і в реальних умовах може бути визначена із співвідношення
U0=КгрозUрозр, (21)
де: Uрозр – напруга, що залишається на захисному вентильному розряднику;
Кгроз = 1,2 – коефіцієнт, що враховує особливості захисту від грозових
імпульсів силових трансформаторів.
Крім того, характер кривих 1 на рис. 10 та рис. 11 показує, що розподіл
напруг уздовж обмотки є вкрай нерівномірним. Перші витки (котушки)
навантажені значно більше, ніж витки всередині обмотки й особливо ніж в її
кінці. Початкові розподіли напруги для систем із заземленою та ізольованою
нейтраллю практично ідентичні (рис. 10. 11). Пов’язано це з тим, що
значення поздовжнього струму на кінцях обмоток є малим і характер
навантаження (рис. 9) на нього істотно вплинути не може.

Рис. 10 – Криві початкового Рис. 11 – Криві початкового (1)

(1) та сталого (2) розподілу та сталого (2) розподілу напруги
напруги вздовж обмотки вздовж обмотки трансформатора з
трансформатора з заземленою ізольованою нейтралью та огинаюча
нейтралью та огинаюча максимальних амплітуд потенціалів
максимальних амплітуд (3)
потенціалів (3)
Через деякий час від початку процесу (приходу фронту імпульсу), що
становить кілька десятків мікросекунд, починає зростати струм в
індуктивностях відповідно до схеми заміщення (рис. 7). Оскільки значення
цього струму може на кілька порядків перевищити ємнісні струми, що
протікають в елементах схеми рис. 8, то в обмотці встановлюється практично
лінійний розподіл напруги з причини практичної рівності індуктивних опорів
котушок обмотки. Для трансформатора з заземленою нейтраллю цей процес

12
характеризується прямою 2 (рис. 10), а для трансформатора з ізольованою
нейтралью – прямою 2 (рис. 11).
В останньому випадку обмотка набуде однакового потенціалу щодо
землі в результаті припинення протікання струмів заряду ємностей С3 та СП.
Розбіжність початкового і сталого розподілів напруг уздовж обмотки
призводить до виникнення складного перехідного процесу, віссю якого
служать сталі значення напруги. Потенціал кожної точки на кривій 1 (рис. 10,
11) при переході до сталого значення на прямій 2 неминуче здійснює ряд
коливань, “перестрибуючи” стале значення, що приводить до появи
перенапруг. Якщо провести огинаючу по вершинах максимальних викидів
напруг, то можна побудувати криву максимальних потенціалів (криві 3 на
рис. 10 і 11). При заземленій нейтралі перенапруги можуть досягати (1,2 -
1,3) U0, а при ізольованій – 1,8 U0.
Рівень перенапруг залежить від тривалості фронту впливаючого
імпульсу. Якщо він має кінцеве значення, то початкове (а отже, й
максимальне) значення розподілу напруги трохи знизиться порівняно з
наведеними на рис. 10 і 11.
Зважаючи на описані вище особливості перехідних процесів в
обмотках трансформаторів, при виборі подовжньої ізоляції необхідно
враховувати наступне:
1. При заземленій нейтралі трансформатора найбільша імпульсна напруга
на головній ізоляції може перевищувати робочу на 1520 % і мати
місце на відстані близько 1/3 довжини обмотки (від її початку).
2. При ізольованій нейтралі найбільша імпульсна напруга виникає в кінці
обмотки і перевищує робочу на 50  80 %.
3. На поздовжній ізоляції виникають перенапруги, що можуть
перевищувати напруги нормального режиму більш ніж у 10 разів і не
залежать від режиму заземлення нейтралі трансформатора. Найбільші
напруги на поздовжній ізоляції виникають при набіганні імпульсів з
крутим фронтом, що виникають, як правило, при зрізах напруги
поблизу трансформатора після пробою якого-небудь ізоляційного
проміжку (наприклад, розрядника).
У зв’язку з названими особливостями поводження трансформатора при
імпульсних впливах конструкція поздовжньої ізоляції обмотки визначається
грозовими перенапругами. Оскільки перенапруги особливо великі на початку
обмотки, то проектувальники вимушені підсилювати (збільшувати) ізоляцію
13
перших котушок обмоток, виконуючи такі заходи: підсилюють виткову
ізоляцію, додатково ізолюють перші витки котушки, збільшують ширину
масляних каналів між першими котушками.
Однак такі заходи мають ряд негативних наслідків. Насамперед, це
пов'язано зі зменшенням поздовжньої ємності CП котушок з посиленою
ізоляцією в результаті збільшення відстані між ними. Оскільки значення
ємностей на землю С3 залишаються практично незмінними, це приводить до
ще більш нелінійного розподілу напруги по обмотці та зростання
перенапруги на посиленій ізоляції. Крім того, збільшення товщини ізоляції
призводить до погіршення умов її охолодження і, як наслідок, до перегріву
ізоляції та зниженню її надійності.
Тому для забезпечення надійної роботи поздовжньої ізоляції необхідно,
крім посилення ізоляції на початку обмотки, застосовувати примусове
вирівнювання початкового розподілу напруги уздовж обмотки.
Аналіз схеми заміщення обмотки для імпульсних процесів (див. рис. 8)
показує, що для збереження постійного струму через обмотку існує два
теоретичних способи:
- збільшити поздовжній струм через обмотку до значення, коли
струмом на землю можна буде знехтувати;
- компенсувати струми, які протікають на землю по ємностях С3,
струмами, що підтікають у вузли від деяких допоміжних електродів.
У першому випадку збільшення (у сотні разів) поздовжньої ємності
досягається шляхом спеціальних способів виготовлення обмоток з так
названим переплетенням витків. Схема розташування витків у дискових
котушках при звичайній намотці і переплетенні витків наведена на рис. 12.

Рис. 12 – Розміщення витків в двох парних котушках обмотки трансформатора (а –

звичайне, б – з переплетінням витків)
Другий спосіб вирівнювання початкового розподілу напруг ґрунтується
на використанні ємнісного захисту обмоток за допомогою екранних витків і
ємнісних кілець (рис. 13). Ємнісне кільце 1, встановлюється над першою
14
котушкою, приєднується до лінійного кінця обмотки і вирівнює розподіл
напруги між витками цієї котушки за рахунок створення додаткових
ємностей Сек на кожен виток котушки.

Рис. 13 - Схема ємнісного захисту Рис. 14 – Початкове

обмоток (а - конструкція, де 1 – ємнісне розподілення напруги вздовж обмотки
кільце, 2 – екранні витки; б – розрахункова трансформатора 110 кВ (1 – без
схема). ємнісного захисту, 2 – з ємнісним
захистом, Р – процент числа котушок,
починаючи з лінійного кінця).
Якщо значення Сек підібрати так, щоб струми через Сек дорівнювали
ємнісним струмам витків на землю, то це приведе до рівності струмів, що
протікають у кожному витку котушки і, відповідно, до рівності падінь напруг
на кожному витку.
Екранні витки 2 виконуються у вигляді незамкнених екранів-кілець, що
охоплюють зовні поверхню декількох перших котушок обмотки і
з’єднуються з її лінійним кінцем (рис. 13). Через екранні ємності Сек,
створені екранними витками, протікають ємнісні струми. Значення екранних
ємностей, як і ємностей Сз, підбирають так, щоб струми, які підтікають на
котушки, компенсували струми, що йдуть на заряд ємностей на землю Сз. У
такий спосіб екранні витки дозволять вирівняти початкові розподіли напруги
на перших (рахуючи від лінійного кінця) котушках обмотки.
Значення екранних ємностей визначаються розмірами витків і кілець,
відстанями між ними і котушками, діелектричними проникностями матеріалу
ізоляції котушок та трансформаторного масла.
Основним недоліком ємнісного захисту є ускладнення конструкції
обмотки за рахунок внесення лінійного потенціалу всередину обмотки і
пов’язані з цим фактом можливі зниження надійності ізоляційних елементів.
Ефективність використання ємнісного захисту демонструє рис. 14.
15
 Конструкції ізоляції силових трансформаторів
Конструкція ізоляції трансформаторів залежить від класу напруги
обмотки вищої напруги.

Рис. 15 – Схема головної ізоляції трансформатора напругою до 35 кВ (1 –

магнітопровід; 2 – ізоляційний циліндр; 3 – обмотка НН; 4 – ізоляційний бар’єр; 5 –
обмотка ВН; 6 – міжфазна перегородка; 7 – ізоляційний щиток).
Ізоляція трансформатора напругою 35 кВ схематично зображена на
рис. 15. Обмотка нижчої напруги (НН) намотується на ізоляційний циліндр,
що встановлюється на магнітопровід. Обмотка вищої напруги (ВН)
розміщується поверх обмотки НН на визначеній відстані А (див. табл. 1),
утворивши вертикальний масляний канал.
Для посилення головної ізоляції між обмотками НН і ВН
встановлюється один ізоляційний циліндр, що виконується на (3-5) % вище
обмотки ВН для запобігання розрядів з краю обмотки. Між торцем обмотки
ВН і ярмом також встановлюється ізоляційний щиток, покликаний підсилити
ізоляцію проміжку “торець обмотки ВН – ярмо”. Ізоляційний проміжок
утворений двома обмотками ВН різних фаз (наприклад, фази А і фази В або
фази В і фази С) також підсилюється бар’єром з електрокартону.
У табл. 1 наведені основні ізоляційні розміри для трансформаторів (6-
35) кВ.
Таблиця 1
Основні розміри головної ізоляції трансформаторів напругою (6-35) кВ.
Клас напруги Розміри, мм
обмотки ВН, кВ А ВВН ВНН h в hщ E hмф

16
 6 8,5 20 12,5 2,5 10 - 10 2
10 12 30 30 3 16 - 14 2
15 16 40 40 3,5 22 - 17 2
35 27 70 70 5 50 2 30 3

Поздовжня ізоляція обмотки ВН залежить від типу обмотки. Деякі

обмотки виконуються багатошаровими з дроту круглого перерізу. У цьому
випадку як міжвиткову ізоляцію використовують ізоляцію дроту
(маслостійка емаль і 1-2 шари бавовняної пряжі), а як міжшарову – кілька
шарів кабельного паперу. Для поліпшення охолодження обмотка може бути
розділена горизонтальним циліндричним каналом, що не несе електричного
навантаження.
Значно більшого поширення одержали безперервні обмотки, що
складаються з котушок. Схема поздовжньої ізоляції для обмотки
трансформатора 35 кВ наведена на рис. 16.
Кількість котушок в обмотці, число витків у котушках може
змінюватися в широких межах. “Посилена” ізоляція застосовується, як
правило, у першій та останній котушках обмотки і розрахована на
перенапруги, які виникають у результаті набігання на обмотку грозових
імпульсів. “Нормальна” ізоляція виконується з повивів кабельного паперу та
бавовняної пряжі, що має загальну товщину на обидві сторони близько 0,5
мм. “Посилена” ізоляція виконується з тих же матеріалів, але загальна
товщина на обидві сторони становить близько 1,4 мм.
Міжкотушкова ізоляція утворюється за допомогою спеціальних шайб з
електрокартону або створеними за допомогою розпірок радіальних масляних
каналів. Звичайно такі канали доцільно створювати між крайніми котушками
зверху і знизу обмотки, забезпечивши посилення ізоляції для випадку впливу
імпульсних перенапруг. Радіальні канали також використовуються для
посилення ефективності охолодження обмотки ВН.

17
 Рис. 16 – Схема поздовжньої ізоляції обмотки 35 кВ (1 – вхідні котушки з дроту з
підсиленою ізоляцією; 2 – котушки з дроту з нормальною ізоляцією; 3 – шайби
ізоляційні).
Головна ізоляція трансформаторів 110 кВ відрізняється від описаної
вище ізоляції трансформатора (6 – 35) кВ наявністю не одного, а декількох
ізоляційних циліндрів, виконаних з електрокартону завтовшки (4 – 6) мм.
Крім того, для ізоляції торців обмотки від заземлених частин конструкції, а
також між обмотками застосовують кутові шайби з електрокартону. Кутова
шайба виконується з завтовшки (6 – 8) мм і являє собою Г-подібний бар’єр,
який покликаний ускладнити розвиток розряду. Встановлюються кутові
шайби у місцях, де можливе істотне спотворення поля, і виникає значна
тангенціальна (поздовжня) складова напруженості. Схема головної ізоляції
трансформатора класу 110 кВ з введенням високої напруги з краю обмотки
наведена на рис. 17.
Для посилення ізоляції при імпульсних процесах обмотка складається з
основної безперервної частини і вхідних дискових котушок, ізоляція яких
посилена додатковими паперовими стрічками.
Котушки виконуються з дроту прямокутного перерізу, товщина
ізоляції якого становить 1,4 мм на обидві сторони.
У трансформаторах класу 110 кВ, призначених для роботи в системах з
заземленою нейтраллю, ізоляція нижніх (нейтральних) котушок може
виконуватися на дещо нижчу напругу, ніж ізоляція котушок лінійного кінця.

18
 Рис. 17– Схема головної ізоляції обмотки трансформатора класу 110 кВ.
1 – ярмова ізоляція; 2 – ізоляційна шайба; 3 - нижній бар’єр; 4 – обмотка НН; 5 –
кутові шайби; 6 – рейка обмотки ВН; 7 - обмотка ВН; 8 – циліндри обмотки ВН; 9 –
планка з електрокартону; 10 – ємнісне кільце обмотки ВН; 11 – міжфазова перегородка; 12
– шайба; 13 – шайба; 14 – сталеве натискне кільце
Обмотки трансформаторів класу напруги 220 кВ і вище мають
введення напруги всередину обмотки. При такій схемі обмотка складається з
двох однакових половин (напівобмоток), що включаються паралельно. Точка
з’єднання напівобмоток, до якої підводиться високий потенціал, знаходиться
посередині, а їхні кінці з’єднані разом й утворюють нейтраль
трансформатора.
Схема головної ізоляції обмотки 220 кВ з введенням високого
потенціалу посередині наведена на рис. 18.
При такій конструкції обмотки поле в районі лінійного введення
порівняно рівномірне, що дозволяє спростити ізоляцію і, отже, підвищити
надійність конструкції.
Біля нейтрального виводу, розташованого поблизу ярма
магнітопровода, електричне поле різко неоднорідне, однак оскільки при

19
заземленій нейтралі потенціали на котушках невеликі, це полегшує
конструювання ізоляції в даних умовах.

Рис. 18 – Схема головної ізоляції трансформатора класу 220кВ з вводом напруги

посередині обмотки та ступеневою ізоляцією.
1 – обмотка НН; 2 – ярмо магнітопровода; 3 – кутові шайби; 4 – нейтральний
кінець обмотки ВН; 5 – ізоляційні циліндри; 6 – кутова шайба; 7 – лінійний кінець
обмотки ВН; 8 – обмотка ВН класу 220 кВ.
Велике значення для надійної роботи ізоляції в процесі експлуатації
має технологія її підготовки і виготовлення. Ізоляція трансформаторів 110 кВ
і вище проходить ряд технологічних операцій сушіння і просочення маслом.
Звичайно кожен виробник має свої технологічні карти виготовлення ізоляції,
що можуть відрізнятися від технологій підготовки і виготовлення ізоляції
інших виробників. Проте можна виділити загальні основні технологічні
операції.
Усі бар’єри, циліндри, прокладки з електрокартону проходять вакуумне
сушіння при t0= (90110) 0C, просочення сухим дегазованим маслом.
Після збірки трансформатора його (без металічного бака) розміщують
у сушильну камеру, де ізоляція сушиться при температурі (110 – 120) °С у
вакуумі при залишковому тиску (10 – 100) Па. Після сплину часу сушіння
температуру знижують до (80 – 85) °С і в камеру заливають сухе дегазоване
масло, що має високу електричну міцність (Епр  200 кВ /см). У такому стані
20
трансформатор витримується 3-5 годин, після чого масло зливають і
витримують трансформатор під вакуумом ще протягом 2 - 3 годин.
При встановленні в бак трансформатор не повинен знаходитися в
повітрі більше 24 годин. Після його монтажу в бак необхідно залити
трансформаторне масло. При цьому заливку трансформатора класу напруги
(35 – 110) кВ проводять без вакуумування, а трансформатори класів напруги
(220 – 750) кВ заливають із застосуванням вакуумних установок.
Описана технологія дозволяє уникнути утворення порожнин, не
заповнених маслом, і значно подовжити термін служби ізоляції
трансформаторів в експлуатації.

21
 Лекція № 11 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ВИСОКОВОЛЬТНІ ПРОХІДНІ ІЗОЛЯТОРИ.
ВИСОКОВОЛЬТНЕ ВИПРОБУВАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА
ВИМІРЮВАННЯ ВИСОКОЇ НАПРУГИ»
Типи прохідних ізоляторів
Прохідні ізолятори призначені для введення високої напруги всередину
закритих об`ємів, таких як металеві баки трансформаторів, реакторів,
вимикачів та інших апаратів, а також всередину будинків і споруд
розподільних пристроїв.
Конструкція найпростішого прохідного ізолятора та розподіл
електричних полів, які виникають у такій конструкції зображена на рис. 1.

Рис. 1 – Ескіз конструкції та конфігурація електричного поля прохідного ізолятора.

Прохідний ізолятор складається зі струмопровідного стрижня 1,
ізолятора 2 і металевих фланців 3, 4. Фланці 4 мають електричний потенціал
стрижня і служать для захисту внутрішньої порожнини ізолятора від впливу
оточуючого середовища, центрують струмопровідний стрижень, можуть
використовуватися для розміщення допоміжних пристроїв. Фланець 3
призначений для механічного кріплення ізолятора на стінці корпусу апарата
чи споруди і має потенціал землі.
Згідно з рис. 1б, лінія, що з'єднує протилежні кінці електродів, є
силовою лінією, а напруженість, наприклад, у точці А, може бути
представлена вектором, напрямок якого збігається з напрямком силової лінії.
Напруженість поля в точці А можна розкласти на дві складові – радіальну,
що збігається за напрямком з радіусом, та аксіальну, спрямовану уздовж осі
ізолятора. Радіальна напруженість поля залишається сталою по довжині
ізолятора при незмінному радіусі фланця; аксіальна складова напруженості
виникає на краю фланця, де вона є максимальною, та в міру просування до
його вісі зменшується до нуля. Аналіз картини електричного поля показує,
що таке розташування електродів створює вкрай нерівномірний розподіл
аксіальної та радіальної його складових.
У зоні розташування фланця 3 напруженість на його гострій кромці
(рис. 2) може бути приблизно оцінена за формулою
𝑈 3 𝑑+𝑟
𝐸𝑚𝑎𝑥 ≅ √ .
𝑑 𝑟

де U – напруга на ізоляційному проміжку.

Рис. 2 – Типова конфігурація ізоляційного проміжку для прохідного ізолятора.

Розрахунок показує, що у разі вибору прийнятних для практики
розмірів елементів ізолятора напруженість поблизу заземленого фланця може
досягти критичних значень, і для запобігання пробою діелектрика необхідно
відповідним чином вибрати його тип і товщину або використати який-небудь
з відомих способів регулювання розподілу електричного поля.
В залежності від типу і конструкції внутрішньої ізоляції прохідні
ізолятори поділяються на ізолятори:
- із суцільним твердим діелектриком;
- із суцільним твердим діелектриком (наприклад, фарфором) та з
повітряною порожниною;
- маслобар’єрні;
- паперово-бакелітові;
- паперово-масляні.
У найпростіших ізоляторах внутрішня ізоляція може виконуватися як з
суцільного діелектрика, так і з комбінації декількох діелектриків, як правило,
твердого і газоподібного. Ізолятори з такою конструкцією ізоляції
використовуються при напрузі не вище 35 кВ.
Для введення високих напруг усередину баків високовольтних апаратів
(110 – 750 кВ) внутрішня ізоляція прохідних ізоляторів (які в даному випадку
носять загальну назву – вводи) повинна виконуватися із застосуванням
методів регулювання розподілу електричного поля, інакше одержати
прийнятні масо-габаритні показники не можливо.
Для вирівнювання розподілу аксіальної та радіальної складової
електричного поля у внутрішній ізоляції вводу застосовують металеві
обкладки, що закладаються в ізоляцію в процесі її виготовлення. Така
ізоляція зветься ізоляцією конденсаторного типу, а закладені металеві
обкладки – конденсаторними або вирівнюючими обкладками. Отримана
таким чином ізоляційна конструкція в технічній літературі носить назву
ізоляційний остов (каркас), або просто остов.
Вводи з паперово-бакелітовою ізоляцією застосовуються загалом в
обладнанні на напругу до 35-110 кВ.
Серед переваг ізоляції вводів такого типу можна виділити простоту
виготовлення, компактність і високу механічну міцність. Однак їх
застосування при напругах вище 110 кВ викликає певні труднощі, пов'язані з
незадовільною тепловою стійкістю. Бакелітовий папір має відносно високе
значення діелектричних втрат tg, які із зростанням робочої напруги дуже
часто приводять до його теплового пробою. Крім того, тривала експлуатація
вводів на відкритому повітрі вимагає спеціальних заходів для герметизації
ізоляції внаслідок її високої гігроскопічності.
Товщину ізоляції між двома конденсаторними обкладками в паперово-
бакелітових вводах звичайно вибирають 2-4 мм.
Розрахункове число шарів для вводів різних класів напруги наведено у
табл. 1:
Таблиця 1
Орієнтовна кількість конденсаторних обкладок для прохідних
ізоляторів різних класів напруги
Клас напруги, кВ 35 кВ 110 кВ 150 - 220 кВ
Кількість 6 – 11 20 – 30 30 – 40
конденсаторних обкладок

Конструкцією, яка розрахована на більш високі робочі напруги та

застосовує регулювання полів конденсаторними обкладками, є конструкція
вводу з маслобар’єрною ізоляцією. Вона складається з верхньої і нижньої
фарфорових покришок, скріплених між собою в центральній частині
з’єднувальною втулкою за допомогою болтових з’єднань. По осі цієї
конструкції проходить струмопровідна труба, що фіксується, відповідно,
верхнім і нижнім фланцями, закріпленими на вільних кінцях фарфорових
покришок. Ізоляцією між струмопровідною трубою і заземленою
з’єднувальною втулкою є трансформаторне масло. Електричне поле,
утворене струмопровідною трубою і сполучною втулкою, є різко
неоднорідним, тому необхідно провести заходи щодо посилення ізоляції і
вирівнювання поля.
Посилення ізоляції і регулювання поля здійснюється за допомогою
бакелітових циліндрів, кількість яких залежить від номінальної напруги.
Наприклад, у вводі 220 кВ розміщують до 8-9 бакелітових циліндрів. На
циліндри накладаються конденсаторні обкладки з алюмінієвої фольги. Самі
циліндри виконуються неоднакової довжини: довжина циліндра зменшується
зі збільшенням його діаметра. Створені конденсаторними обкладками
часткові ємності вибирають так, щоб напруга на них була приблизно
однакова, а напруженість поля в кожному масляному каналі не перевищувала
допустиму.
Складність конструкції, відносно слабке регулювання поля і, як
наслідок, великі геометричні розміри призвели до того, що на цей час такі
конструкції не випускаються промисловістю.
Таблиця 2
Типи ізоляції прохідних ізоляторів та рекомендовані діапазони робочих
напруг.
Тип прохідного ізолятора та Межі Причини, що обмежують
ізоляції робочої робочу напругу
напруги, кВ
Із суцільним діелектриком без 0 - 35 Поверхневий розряд біля
регулювання розподілу полів заземленого фланця
Фарфорові з повітряною 0 - 35 Корона на поверхні
порожниною струмопровідного
стрижня
З твердим діелектриком і 35 - 150 Теплова нестійкість
конденсаторними обкладками
Маслобар’єрний з 35 -750 Без обмежень
конденсаторними обкладками
Паперово-масляні з 110 - 750 Без обмежень
конденсаторними обкладками
На сьогодні найпоширеніший тип вводу – з паперово-масляною
ізоляцією. Ізоляційний остов його виконується намотуванням стрічок
кабельного паперу марки К-120 з товщиною 120 мкм і шириною 10-15 мм
або безпосередньо на струмопровідний стрижень (струмопровідну трубу),
або на паперово-бакелітовий циліндр. Папір накладається по спіралі з
перекриттям наступним шаром половини попереднього. У тілі остова
концентрично розташовані вирівнюючі обкладки з перфорованої алюмінієвої
фольги завтовшки 0,01 мм. Число обкладок визначається шляхом
розрахунків і становить орієнтовно 20 при напрузі 110 кВ і 90 при напрузі
500 кВ.
У табл. 2 наводяться значення номінальної напруги, при яких
використовуються окремі типи розглянутих вище прохідних ізоляторів.
Межі застосування ізоляторів зазначені орієнтовно і можуть бути
змінені за рахунок поліпшення технології виготовлення ізоляції чи її
конструкції.
Розрахунок прохідних ізоляторів
Розрахунок прохідних ізоляторів можна розділити на кілька етапів,
основними серед який є:
- розрахунок довжин повітряного і масляного кінців фарфорових
покришок;
- розрахунок діаметра струмопровідного стрижня чи розмірів
струмопровідної труби;
- розрахунок внутрішньої ізоляції;
- розрахунок теплової стійкості.
Розрахунок довжин повітряного і масляного кінців фарфорових
покришок
Довжину фарфорової покришки lв, яка знаходиться в повітрі,
розраховують виходячи з необхідних напруг, що витримуються ізолятором у
сухому стані Uc, під дощем UД і при впливі стандартного імпульсу напруги
Uімп. Значення напруг Uc, UД, Uімп визначають за ГОСТ 1516.3 відповідно до
заданої номінальної напруги ізолятора.
Довжина ізолятора за умовою напруги, що витримується, у сухому
стані визначається за формулою:
Uc
lc  1,1 ,
Ec (1)
де Ес – середня напруженість поля, що витримується, при сухій і чистій
поверхні; Ес =350 – 430 кВ/м для ізоляторів класів 35 - 220 кВ. Причому
більше значення Ес слід вибирати для менших робочих напруг.
Довжину ізолятора за умовою перекриття під дощем визначають за
формулою:
Uд
lд  1,1 ,
Eд
(2)
де EД – напруженість поля, що витримується, під дощем; ЕД = (220 - 280)
кВ/м.
Довжину ізолятора за умовою перекриття ізолятора при імпульсних
впливах визначають за формулою:
1,1U імп  60
lімп  .
520 (3)
Коефіцієнт 1,1 при напругах Uc, UД, Uімп, узятих із ГОСТ 1516.3,
враховує можливий розкид розрядних напруг.
З трьох отриманих значень lc, lД, lімп вибирають найбільше і приймають
його рівним довжині фарфорової покришки, що знаходиться в повітрі.
Довжину ізолятора, що знаходиться в маслі, орієнтовно можна
вибирати в два рази коротшою, ніж довжину ізолятора, що знаходиться в
повітрі. Більш точні значення можна одержати, використовуючи таку
формулу:
Uс
lм  ,
Eм (4)
де ЕМ = (650-900) кВ/м – допустима напруженість поля в маслі.
Оскільки коефіцієнт імпульсу при перекритті ізолятора в маслі має
велике значення, перевірку довжини lМ на можливість перекриття на
імпульсах не роблять (вона має свідомо більше значення).
Розрахунок діаметра струмопровідного стрижня або розмірів
струмопровідної труби
Радіус струмопровідного стрижня rст може бути отриманий виходячи з
допустимої густини струму 𝑗 та номінального струму прохідного ізолятора
Iном. Оскільки Iном = Sст j, а Sст =  r2cт, тo
 I ном
rст  .
j (5)
Густину струму вибирають у межах 0,5 - 2,0 А/мм2 залежно від типу
ізоляції й умов охолодження. Так, для прохідних ізоляторів з твердою
ізоляцією (паперово-бакелітова, паперово-масляна) густина струму має бути
знижена через утрудненість відведення тепла від струмопровідного стрижня.
В ізоляторах з масляною ізоляцією (маслобар’єрною) густина струму може
прийматися рівною максимальному значенню, тому що умови відведення
тепла в них набагато кращі. У будь-якому випадку остаточний вибір має бути
зроблений після проведення розрахунку вводу на теплову стійкість.
Радіус стрижня, отриманий за (5) у ряді випадків (при високих робочих
напругах і низькому значенні Iном), може виявитися занадто малим, що
призведе до появи біля стрижня високої напруженості електричного поля і,
як наслідок, виникнення ковзних чи коронного розрядів. У цьому випадку
суцільний струмопровідний стрижень може бути замінений трубою,
зовнішній радіус якої rзовн визначають з умови допустимого значення
напруженості електричного поля на її поверхні, а внутрішній rвнт – з умови
допустимої густини струму 𝑗. Тоді Iном = Sтр j, де Sтp = (rзовн - rвнт)2 – площа
перерізу труби, а її внутрішній радіус
I ном
rвнт  rзовн  . (6)
j

Звичайно, радіус rвнт вибирають також враховуючи механічні

характеристиками труби та розраховані навантаження на неї, враховуючи
мінімальне значення rвнт, визначене відповідно до (6).
Розрахунок внутрішньої ізоляції прохідного ізолятора
Розрахунок внутрішньої ізоляції прохідного ізолятора залежить від її
типу і має свої особливості. Існують кілька різновидів конструкцій прохідних
ізоляторів:
- із суцільною ізоляцією;
- із суцільною ізоляцією і повітряною порожниною;
- з твердим діелектриком і конденсаторними обкладками;
- з маслобар’єрною ізоляцією і конденсаторними обкладками;
- з паперово-масляною ізоляцією і конденсаторними обкладками.
Розглянемо особливості розрахунку ізоляції окремих типів ізоляторів.
 Ізолятор із суцільним твердим діелектриком. Конструкція ізолятора
наведена на рис. 1. Ізолятор 2 може виконуватися з різних ізоляційних
матеріалів – фарфору, склотекстоліту, пластмаси, епоксидних компаундів та
ін. Товщина ізоляції в загальному випадку
U пр
із  .
Eпр
(7)
Пробивна напруга Uпр (f = 50 Гц) може бути визначена з виразу
Uпр =1,6 Uc, де Uc – сухорозрядна напруга відповідно до ГОСТ 1516.3.
Середня пробивна напруженість Eпр залежить від товщини ізоляції, її
типу та якості і звичайно подається в технічних характеристиках на
конкретний тип ізоляційного матеріалу.
Після визначення товщини ізоляції слід виконати перевірку на
відсутність коронних і поверхневих розрядів.
Напругу появи коронного розряду 𝑈к на поверхні струмопровідного
стрижня можна визначити виходячи з напруженості електричного поля за
формулою Піка, а поверхневих розрядів 𝑈пов за формулою Теплера. Обидва
значення: 𝑈к та 𝑈пов повинні бути більшими за 𝑈с .
Якщо 𝑈пов ≤ 𝑈с , то необхідно застосувати один із способів
вирівнювання електричних полів. Найчастіше в прохідних ізоляторах для
цього використовується нанесення напівпровідного покриття (плівки) на
зовнішню поверхню ізолятора біля фланця 3 (рис. 1).
Для ізоляторів з суцільним твердим діелектриком існує небезпека
виникнення часткових розрядів у повітряних порожнинах, що утворюється
внаслідок нещільного прилягання струмопровідного стрижня до внутрішньої
поверхні ізолятора. Через різні значення діелектричної проникності повітря і
фарфору та через низьку електричну міцність повітря, при робочій напрузі в
порожнинах можуть виникати розряди незначної інтенсивності. Однак
тривале їх існування призводить до прискореного зносу ізоляції та її пробою.
Для усунення цього явища внутрішню поверхню діелектрика покривають
шаром провідної фарби (або шляхом металізації внутрішньої поверхні), який,
таким чином, шунтує повітряні зазори. У результаті напруги на
струмопровідному стрижні та внутрішній поверхні ізолятора стають рівними
і напруга на повітряній порожнині дорівнює нулю.
Ізолятор із суцільним діелектриком і повітряною порожниною. (рис. 3)
має аналогічні питання, що і у розглянутому вище типі прохідного ізолятора.
 Рис. 3 – Фарфоровий ізолятор з повітряною порожниною:
1 – струмопровідний стрижень; 2 – повітряна порожнина; 3 – фарфор.

Серед недоліків ізоляторів з таким типом ізоляції слід зазначити їх

великі радіальні розміри, а також необхідність ретельної герметизації
внутрішньої порожнини, інакше внутрішня поверхня буде забруднюватись і
зволожуватись, що може стати причиною перекриття ізоляції електричним
розрядом по внутрішній поверхні й пошкодження всієї конструкції.
Ізоляція високовольтних вводів (прохідних ізоляторів) конденсаторного
типу
Залежно від улаштування внутрішньої ізоляції високовольтні вводи
конденсаторного типу поділяються на маслобар’єрні, паперово-масляні та
вводи з твердою (паперово-бакелітовою) ізоляцією. В усіх названих типах
вводів для вирівнювання електричних полів застосовуються конденсаторні
обкладки, що з визначеним кроком закладаються в ізоляцію при
виготовленні прохідного ізолятора, створюючи, таким чином, ланцюжок
послідовно включених ємностей, розподіл напруги на яких можна
регулювати шляхом зміни їх геометричних розмірів.
Для одержання основних співвідношень розглянемо схему ізоляції
вводу з конденсаторними обкладками (рис. 4).

Рис. 4 – Ескіз конструкції прохідного ізолятора конденсаторного типу та картина

розподілу електричного поля
 Вектор напруженості Е у точці А, спрямований вздовж силової лінії,
що проходить через кінці конденсаторних обкладок, можна розкласти на дві
складові: Еа – аксіальну та Еr – радіальну.
Коаксіальні конденсаторні обкладки вводу розташовані на невеликій
відстані одна від одної (1  5) мм, тому електричне поле між двома
конденсаторними обкладками в середній частині має практично тільки
радіальну складову Er і являє собою поле циліндричного конденсатора,
напруженість якого
Q
Er  ,
20 rl (8)
де Q – заряд на електродах; r – радіус; l – довжина обкладки; 𝜀 – відносна
діелектрична проникніть ізоляційного матеріалу ввода.
Якщо знехтувати силовими лініями електричного поля, що виходять за
межі конденсаторних обкладок ізоляційного остову, то потік вектора
електричної індукції усередині остова можна вважати постійним. Це
приводить до рівності
Errl=B=const. (9)
На внутрішній поверхні конденсаторної обкладки заряд розподілений
по всій довжині, а на зовнішній поверхні – практично тільки по тій частині
довжини, що охоплюється наступною конденсаторною обкладкою, яка має
меншу довжину. Унаслідок цього густина зарядів на зовнішній поверхні
обкладки більша, ніж на внутрішній, і при переході з внутрішньої поверхні
на зовнішню має місце стрибкоподібне збільшення напруженості
електричного поля (рис. 4,б).
Різницю довжин двох сусідніх конденсаторних обкладок l називають
також сумарним уступом, який складається з уступу у верхній частині й
уступу в нижній частині остову:
  l  B + H . (10)
Якщо напруга між сусідніми обкладками є U, а відстань між ними r,
то внаслідок малості r можна вважати, що радіальна складова напруженості
електричного поля
U
Er  .
r (11)
 Аксіальна складова напруженості електричного поля між краями двох
сусідніх обкладок у верхній і нижній частинах вводу відповідно:
U U
Eав  ; Eан  .
в н (12)
Для зручності розрахунків уводять також умовну, приведену до
сумарного уступу розрахункову аксіальну складову електричного поля:
U U
Eа   .
в  н l (13)
Можна переконатися, що розрахункова аксіальна складова пов'язана з
фактичними аксіальними складовими поля у верхній і нижній частинах вводу
співвідношенням
1 1 1
  .
Ea Eав Eан (14)
Поєднуючи (11) і (13) і переходячи до нескінченно малих збільшень,
можна записати:
Ea r dr
  .
Er l dl (15)
Знак мінус у (15) відображає зменшення довжини обкладки на l при
збільшенні радіуса на r.
Регулювання електричного поля в об’ємі ізоляції остову можливе
шляхом відповідного вибору значень r та l, а також оптимізації
геометричних розмірів створюваних конструкцій ізоляції вводу.
Вводи з маслобар’єрною ізоляцією
Конструкція ізолятора наведена на рис. 5. Ізоляція включає в себе
трансформаторне масло, яке розділене концентричними паперово-
бакелітовими циліндрами. Для регулювання розподілу електричного поля на
поверхню бакелітових циліндрів накладаються обкладки з алюмінієвої
фольги завтовшки 10 - 12 мкм.
Розрахунок маслобар’єрної ізоляції виконують виходячи з умови, що
спадання напруги на масляних каналах однакове:
Uc
U к  1,05 ,
n (16)
 де Uc – сухорозрядна напруга згідно з
ГОСТ 1516.3; n – кількість масляних
проміжків-каналів; 1,05 – коефіцієнт,
що враховує можливу
нерівномірність розподілу напруги.
Ця умова реалізується шляхом
відповідного вибору розмірів
конденсаторних обкладок. Кількість
каналів залежить від напруги
ізолятора, приблизне число яких
представлено в табл. 3.

Рис. 5 – Ввод з маслобар’єрною ізоляцією

на напругу 110 кВ:
1 – струмопровідний стрижень; 2 – середній
фланець (з’єднувальна втулка); 3 – верхня
фарфорова покришка; 4 – нижня фарфорова
покришка; 5 – внутрішня ізоляція; 6 –
верхній фланець; 7 – нижній фланець; 8 –
масло розширювач
Конструктивно кожен канал являє собою ізоляцію, що складається з
наступних шарів (рис. 6):
- шар паперового підмотування 2, розміщений поверх струмопровідної
фольги 1 (чи струмопровідної труби – тільки для першого каналу)
завтовшки 3 - 5 мм;
- шар масла 3, ширина якого становить 40 - 100 мм;
- бакелітовий циліндр 4 з товщиною стінки від 5 до 20 мм;
- шар паперової підмотки 5 завтовшки 3 - 5 мм на бакелітовому циліндрі
4;
- обкладка з алюмінієвої фольги 6.
 Рис. 6 – Склад ізоляції каналу вводу маслобар’єрного типу
Таблиця 3
Кількість масляних каналів в залежності від класу напруги вводу.
Клас напруги 35 110 220 330 500
Число каналів 1-3 3-5 4-6 5-7 6-8
Розрахунок ізоляції маслобар’єрного прохідного ізолятора можна вести
в наступній послідовності:
1) визначають основні конструктивні розміри ізолятора – довжину
повітряного кінця lп (див. формули (1) – (3)), довжину масляного
кінця lм (див. формулу (4)), приймають довжину з’єднувальної
втулки lзв;
2) задаються числом каналів та їхньою шириною;
3) виконують конструювання каналів;
4) визначають напруженість поля в масляних проміжках і порівнюють з
допустимою;
5) розраховують довжини конденсаторних обкладок, при цьому
довжину останньої обкладки обирають на 10 ÷ 15% більшою
довжини втулки.
Для визначення напруги на всіх шарах ізоляції 𝑈𝑖 можна розрахувати
ємність усіх шарів за формулою ємності циліндричного конденсатора:
 2𝜋𝜀𝑖 ∙𝜀0 ∙𝑙𝑖
𝐶𝑖 = 𝑟 , (17)
ln 𝑖
𝑟𝑖−1

де i – відносна діелектрична проникність i-шару ізоляції 2; 𝑙𝑖 – довжина

шару; 𝑟𝑖 та 𝑟𝑖−1 відповідні радіуси зовнішньої та внутрішньої циліндричних
поверхонь ізоляції.
З урахуванням того, що 𝜀𝑖 : для паперової ізоляції складає 3,5 ÷ 4, для
бакеліту 4,5 ÷ 5 , для трансформаторного масла 2,2 ÷ 2,3 , напруженість
електричного поля в масляних каналах буде найбільшою (за умови
незмінності величини електричної індукції 𝜀𝑖 Е𝑖 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡).
Напруга на i-шарі ізоляції:
1
𝑐𝑖
𝑈𝑖 = 𝑈в 1 , (18)
∑𝑛
1𝑐
𝑖

де 𝑈в – напруга на вводі та 𝑛 – кількість шарів ізоляції.

Максимальна напруженість електричного поля в і-масляному каналі
визначається за формулою
𝑟𝑖
𝐸𝑖 = 𝑈𝑖 ⁄𝑟𝑖−1 ∙ ln , (19)
𝑟𝑖−1

а допустимі напруженості 𝐸𝑖 можуть бути прийняті аналогічним відповідним

значенням 𝐸м.к. для силових трансформаторів.
Після визначення всіх розмірів ввода виконують перевірочний
розрахунок ємностей каналів, напруг і напруженості поля у всіх шарах, і у
випадку їхнього перевищення над граничними роблять відповідні зміни в
конструкції для одержання необхідних результатів.
Прохідний ізолятор з маслобар’єрною ізоляцією є досить простим у
розрахунках і виготовленні. Наявність масляних каналів забезпечує гарні
умови його охолодження за рахунок вільної циркуляції масла. Однак
сьогодні ізолятори такого типу поступаються вводам з паперово-масляною
ізоляцією насамперед через великі радіальні розміри, що є наслідком
недостатньо глибокого регулювання електричного поля конденсаторними
обкладками з причини їх незначної кількості.
Вводи з паперово-масляною ізоляцією і конденсаторними обкладками.
Конструкція вводу з паперово-масляною ізоляцією показана на рис. 7.
У верхній частині вводу до фланця на спеціальному піддоні кріпиться
маслорозширювач 1 з вмонтованим покажчиком рівня масла. Для захисту
масла від зволоження розширювач може забезпечуватися гідравлічним
затвором, що складається з двох сполучених посудин. Як замикаючу рідину в
затворі використовують трансформаторне масло, що не сполучається з
маслом вводу.

Рис. 7 – Маслонаповнений ввод типу БМТ – 110/630:

1 – маслорозширювач; 2 – пружина; 3 – струмопровідна труба; 4 – верхня
покришка; 5 – ізоляційний остов; 6 – вимірювальний вивід; 7 – масловідбірник; 8 –
з’єднувальна втулка; 9 – нижня покришка; 10 – стакан.
Нижня фарфорова покришка 9 і верхня фарфорова покришка 4
з'єднуються за допомогою з’єднувальної втулки 8. Крім цього, в ній
монтується масловідбірний пристрій 7, вивід 6 для підключення приладу для
вимірювання напруги (ПВН), а також можуть улаштовуватись тороїдальні
осердя трансформаторів струму. Для приєднання ПВН використовуються дві
обкладки остову – остання заземлена і передостання, яка приєднується до
виводу в коробці ПВН. При цьому конденсаторні обкладки ввода утворюють
ємнісний подільник напруги.
Для запобігання зволоженню й окислюванню масла під впливом
навколишнього середовища, маслонаповнені вводи можуть виконуватися
герметичними. Внутрішня порожнина герметичного вводу з'єднана мідним
трубопроводом завдовжки (3 – 6) м з баком тиску. На трубопроводі в
з’єднувальній втулці вводу та на вході в бак тиску встановлені вентилі. У
баку тиску вміщені пустотілі коробки циліндричної форми, що називаються
сильфонами. Вони виготовлені з монель-металу завтовшки 0,3 мм і заповнені
азотом під тиском 0,25 МПа.
Бак тиску вводу на 500 кВ має 76 сильфонів. Розширюючись у вводі в
результаті нагрівання, частина масла по трубопроводу переміщається в бак
тиску, а тонкостінні сильфони стискаються, зменшуючись в об’ємі. При
цьому тиск у сильфонах підвищується від 0,25 МПа до 0,3 МПа. Герметичні
вводи не мають розширників з гідравлічними затворами, цю роль виконують
баки тиску (компенсатори).
В окремих випадках компенсатор з сильфонними розширниками може
бути обладнаний у верхній частині герметичного вводу. Герметичні вводи
повинні витримувати тиск масла 0,3 МПа. В усьому іншому конструкція
герметичних вводів така ж, як і негерметичних.
Можна виділити кілька типів конструктивного виконання ізоляційного
остову. Розглянемо два очевидних:
- з постійною радіальною складовою електричного поля
(Er = const);
- з постійною аксіальною складовою електричного поля
(Ea = const).
Диференціальне рівняння (15) дозволяє визначити залежність довжин
обкладок від їхнього радіуса l = f ( r ) для кожного з зазначених типів остову.
Сконструйований оптимальним чином ізоляційний остов має
забезпечувати:
- максимально можливе вирівнювання електричного поля;
- мінімальну витрату матеріалу на виготовлення ізоляції.
У більшості випадків не вдається забезпечити сталість радіальної
складової поля у всіх точках ізоляції остову. Для найповнішого використання
ізоляції доцільно, щоб радіальні напруженості біля струмопровідного
стрижня та біля втулки вводу були однакові. Згідно з (9) це можливо, коли
rnln = r0l0 = B/Er = const, (20)
де r0 та l0 – радіус і довжина так званої «нульової» обкладки, найближчої до
стрижня (роль цієї обкладки може виконувати струмопровідний стрижень
або труба); rn і ln – радіус і довжина останньої, заземленої обкладки поблизу
втулки вводу.
Позначимо
rn l0
  .
r0 l n (21)
Варіюючи параметр , можна домогтися зниження середньої
напруженості електричного поля і забезпечити мінімальну витрату матеріалу
на виготовлення остову.
Вводи з паперово-масляною ізоляцією конденсаторного типу є
найбільш досконалими (із розглянутих). Їх розрахунок проводиться за
загальними формулами, наведеними вище.
Герметичне виконання вводів з паперово-масляною ізоляцією дозволяє
комплектувати ними різні конструкції силових трансформаторів та
високовольтних апаратів.
Ізолятори з твердим діелектриком і конденсаторними обкладками
Ізолятори з твердим діелектриком та конденсаторними обкладками
мають порівняно просту конструкцію і технологію виготовлення. Загальний
вигляд конструкції ізолятора наведено на рис. 8. Як правило ізоляція 7
виготовляється з бакелізованого паперу (тобто паперу, покритого з одного
боку бакелітовим лаком) шляхом намотування його на струмопровідний
стрижень. Конденсаторні обкладки закладаються всередину ізоляції при її
намотуванні через кожні 2 - 3 мм.
Вводи з твердим діелектриком і конденсаторними обкладками мають
низьку вартість і просту технологію виготовлення і тому знайшли широке
поширення на напругу до 110 кВ. При використанні вищої напруги у вводах з
бакелітовою ізоляцією спостерігається теплова нестійкість внаслідок досить
високого значення діелектричних втрат ізоляції (tg = 0,015 - 0,025).
 Рис. 8 – Ввод з паперово-бакелітовою ізоляцією на 35кВ.
1 – захисна кришка; 2 – чугунка заглушка; 3 – цементна зтяжка; 4 – ізоляційний
остов; 5 – фарфорова покришка; 6 – ізоляційна мастика; 7 – опорний фланець.
Розрахунок стійкості прохідних ізоляторів до теплового пробою
Тепловий розрахунок прохідних ізоляторів різних типів має ряд
особливостей, що визначаються їх конструкцією, напрямками конвекційних
потоків, умовами охолодження та рядом інших факторів. У зв'язку з цим, для
спрощення розрахунків може бути прийнятий ряд допущень.
Для прохідних ізоляторів з повітряною порожниною звичайно
нехтують тепловиділенням у повітряному шарі, та фарфоровій покришці, а
припускають, що все тепло виділяється в струмопровідному стрижні.
При розрахунку ізолятора з ізоляцією маслобар’єрного типу в першому
наближенні не враховують наявність бакелітових бар'єрів, а вважають, що
порожнина між струмоведучим стрижнем і втулкою складається з паперового
підмотування на стрижні й масла.
При розрахунку теплової стійкості вводів з паперово-масляною і
паперово-бакелітовою ізоляцією звичайно приймають наступні допущення:
- тепловий потік уздовж осі ізолятора вважають нульовим;
 - нехтують теплообміном з маслонаповненим апаратом, тобто
припускають, що тепловий потік через поверхню, що знаходиться
усередині апарата, дорівнює нулю;
- припускають, що все тепло віддається в атмосферу через фарфорову
покришку повітряного кінця.
Розглянемо розрахунок теплової стійкості вводу з паперово-масляною
ізоляцією, який може бути поширений (при виборі відповідних коефіцієнтів і
сталих) і на вводи з паперово-бакелітовою ізоляцією.
Для визначення тепловиділення і тепловіддачі ізоляційного остова
розраховують розподіл температури за радіусом остова T = f(r) за умови
𝜕𝑇
= 0 . Розподіл температури є розв’язком диференціального рівняння
𝜕𝑡
теплопровідності:
dT
  2rl   Pв  0,
dr (22)
де r, l – радіус та довжина шару ізоляції;  – коефіцієнт її теплопровідності;
РВ – потік втрат (тепла) через поверхню 2𝜋𝑟𝑙.
Визначення виділюваної в об’ємі ізоляції потужності
Для першого шару ізоляції між струмопровідним стрижнем і
найближчою обкладкою потужність РВ являє собою потужність, виділювану
в стрижні. У першому наближенні її можна визначити як джоулеві втрати від
струму, що протікає:
РВ = I2R,
де I – номінальний струм, А; R – опір струмопровідного стрижня, Ом.
Урахування зміни опору струмопровідного стрижня під дією
температури дасть уточнені значення втрат:
РВ = I2R0  l (1 + Tc), (23)
де R0 – опір одного погонного метра стрижня при температурі 0 С, Ом/м; Тс –
температура стрижня;  – температурний коефіцієнт опору матеріалу
стрижня (для міді  = 0,0042).
Для всіх наступних шарів ізоляції втрати будуть складатися з втрат у
струмопровідному стрижні і діелектричних втратах в ізоляції шару:
Рвi = Рвi-1 + Рвi, (24)
де Рвi – потужність, виділювана в попередньому шарі ізоляції:
 Рв𝑖 = ∆𝑈𝑖2 ∙ 𝜔𝐶𝑖 ∙ 𝑡𝑔𝛿𝑖 , (25)
де Ui – спадання напруги в даному шарі; Сi – ємність шару;  – кутова
частота; tgi – тангенс кута діелектричних втрат i-го шару.
У першому наближенні можна обмежитися формулою (25),
підставивши значення tgi ізоляції для температури 20 0C. Для більш точного
врахування впливу температури на діелектричні втрати можна
використовувати наступну залежність втрат від температури:
tg i = tg 0 е𝛼т (𝑇𝑖 −𝑇0) , (26)
де tg 0 = 0,5  10-2; 𝛼т = 2  10-2 1/град – для паперово-масляної ізоляції; tg 0 =
1  10-2; 𝛼т = 0,04 1/град – для бакелітової ізоляції; Т0 – температура, при якій
отримані значення tg 0 (звичайно 20 0C ).
Визначення розподілу температури в ізоляційному остові
З (22) можемо одержати
PB dr
dT    .
2 l  r (27)
Після інтегрування (27) у межах одного i-шару ізоляції матимемо:
𝑃в 𝑟𝑖 𝑑𝑟
∆𝑇𝑖 = − ∫
2𝜋𝑙 𝜆 𝑟
𝑖 𝑖−1 𝑟
𝑃в 𝑟𝑖
∆𝑇𝑖 = − ln (28)
2𝜋𝑙𝑖 𝜆 𝑟𝑖−1

Знак мінус відображає те, що температура зменшується при збільшенні

радіуса.
Коефіцієнт теплопровідності можна прийняти:
- для паперово-масляної ізоляції 𝜆 = 2  10-3 Вт/см  град;
- для трансформаторного масла 𝜆 = 10-2 Вт/см  град;
- для паперово-бакелітової ізоляції 𝜆 = 2,5  10-3 Вт/см  град.
Використовуючи (25), (26), (28) можемо розрахувати перепад
температур на кожному прошарку ізоляції, а також в маслі та фарфоровому
тілі ізолятора і визначити температуру поверхні ізолятора.
Визначення тепловіддачі з поверхні вводу в оточуюче середовище
Тепловіддача з зовнішньої поверхні вводу приблизно може бути
визначена відповідно до формули Ньютона:
Р0 = Кт Sn(Tі - T0), (29)
де Ті – температура поверхні ізоляції; Т0 – температура оточуючого
середовища (для вводів приймається Т0= 350С); Sn – площа кільцевої
зовнішньої поверхні ізоляції вводу; Кт – коефіцієнт тепловіддачі.
Коефіцієнт тепловіддачі можна прийняти:
- для гладкої поверхні фарфору чи паперу в повітрі Кт=10-3 Вт/см2∙град;
- для фарфору з урахуванням поверхні ребер Кт=210-3 Вт/см2∙град.
Наведені вище співвідношення дозволяють розрахувати потужність, що
відводиться, при різних заданих температурах стрижня і таким чином
визначити стійкість вводу до теплового пробою. При аналізі теплової
стійкості вводів розглядають тільки сталий розподіл температури,
𝜕𝑇
приймаючи = 0.
𝜕𝑡

Розподіл температури визначають для різних граничних умов, зокрема,

для різних значень температури струмопровідного стрижня Тс, й обчислюють
загальну потужність Рв, яка виділяється усередині вводу, і потужність Р0, що
відводиться від вводу через поверхню фарфорової покришки повітряного
кінця в оточуюче середовище, тобто обчислюють залежності Рв = f (Тс ) та Р0
= f(Тс) для різних температур стрижня.
На основі проведених розрахунків можуть бути побудовані графіки Рв
= f (Тс ) і Р0 = f ( Тс ), як показано на рис. 9. Якщо графіки цих залежностей
перетинаються, то точка перетину, що відповідає рівності виділюваної в
об’ємі ізоляції та відведеної з поверхні потужності,
Рв=Р0 (30)
є точкою стійкої теплової рівноваги вводу (точка А на рис. 9).
Точка В на рис. 9 характеризує точку теплової рівноваги, але точку
нестійкої рівноваги, яка можлива тільки теоретично.
Якщо ж графіки не перетинаються при жодній температурі стрижня Тс,
тобто завжди
𝑃в′  Ро, (31)
то теплова рівновага неможлива і має місце тепловий пробій вводу.
 Рис. 9 – До розрахунку теплової стійкості ізоляційного остову
За відсутності стійкої теплової рівноваги необхідно зробити зміни в
конструкції ізоляції вводу, після чого вдруге виконати розрахунок його
теплової стійкості. Серед заходів, що дозволяють підвищити стійкість
ізолятора, можна виділити такі:
- збільшення площі перерізу струмопровідного стрижня;
- збільшення кількості шарів конденсаторних обкладок при одночасному
зниженні напруги на них;
- використання ізоляції кращої якості з меншим значенням tg . Для
цього можна, наприклад, просочувати папір високоякісним
мінеральним маслом, що має менші діелектричні втрати.
Високовольтне випробувальне обладнання та вимірювання високої
напруги
Випробування підвищеною напругою полягають в тому, що ізоляційна
конструкція якоїсь одиниці обладнання повинна витримати протягом певного
часу напругу певного значення і певної форми. Вихідні дані для таких
випробувань містяться в ГОСТ 1516.2, ГОСТ 1516.3, а також в галузевих
нормативних документах. Значення напруг, які прикладаються враховують
можливі в експлуатації перенапруги і звичайно вищі за робочі, а форма теж
повинна відповідати тим, які виникають в діючих електричних мережах.
Стосовно форми, перенапруги (у часі) можуть бути віднесені до змінних,
постійних і імпульсних. Отже для проведення таких випробувань необхідно
мати джерела високої напруги, котрі будуть забезпечувати потрібні значення
і форми напруг. Їх спеціально виготовлюють або складають (монтують з
окремих складових) і вони поділяються на високовольтні джерела: змінної
напруги промислової частоти; постійної напруги; імпульсної напруги.
 Високовольтними джерелами змінної напруги промислової (50…400 Гц)
частоти є спеціальні випробувальні трансформатори, що мають, як
правило, двообмоткове однофазне виконання і певну потужність.
Найпростіша схема випробувань за допомогою такого трансформатора
представлена на рис. 10.

Рис. 10
Отримання достатньо високих рівнів високої напруги (більше 500 кВ)
потребує створення великих об’ємів ізоляції між первинними і вторинними
обмотками. Тому іноді простішим техніко-економічним варіантом є
використання каскаду трансформаторів. Для прикладу на рис. 11
представлений каскад із трьох підвищувальних трансформаторів 6 кВ (НН)
на 500 кВ (ВН), які разом дозволяють отримати на виході 1500 кВ. Кожний
попередній в каскаді трансформатор має додаткову обмотку збудження (ОВ),
яка дозволяє подати необхідні 6 кВ на обмотку НН наступного
трансформатора. Обмотки ВН з’єднані послідовно, тому баки наступних в
каскаді трансформаторів повинні бути ізольовані від землі на напругу
обмотки ВН попереднього трансформатора.

Рис. 11
Високовольтними джерелами постійної (правильніше – випрямленої)
напруги є установки зібрані з високовольтного трансформатора, одного чи
декількох випрямлячів (VD), конденсаторів (С) для згладжування пульсацій
чи множення напруги. Найпростіші установки збираються за схемами
однопівперіодного (рис. 12, а) та двопівперіодного (рис. 12, б) випрямлення.
a RB c

VD1 VD2
q d
VD3 VD4
VD
a b

f С Rн
C Rн

c d
e
Rв b

а) б)
Рис. 12
Більш складні схеми дозволяють на виході отримувати постійну
(випрямлену) напругу, більшу за значення ВН трансформатора – так звані
схеми множення випрямленої напруги. Одна із таких схем (Кокрофта-
Уолтона), що дозволяє збільшити значення вихідної напруги у вісім разів,
наведена на рис. 13.

Рис. 13
Робота такої схеми відбувається таким чином, що в кожній із складових
схеми (їх чотири в цій схемі) в перший півперіод заряджаються конденсатори
С1, а в інший півперіод напруга трансформатора разом із напругою від С1
заряджає конденсатори С2 цих складових до подвійної напруги. Тобто кожна
складова (а їх тут чотири) виконує функцію подвоєння високої вторинної
напруги від трансформатора Т.
Високовольтними джерелами імпульсної напруги є установки, зібрані з
високовольтного трансформатора, одного чи декількох випрямлячів (В),
конденсаторів (С) «заряду-розряду», опорів (R) та розрядників (Р). Такі
установки мають назву генератори імпульсних напруг (ГІН). Приклад схеми
такого генератора (схема Аркадьєва-Маркса) наведено на рис. 14. Спочатку
всі конденсатори С одночасно заряджаються через зарядні опори Rзар до
напруги U. У разі досягнення на конденсаторах певної напруги, розрядники
пробиваються і конденсатори з’єднуються вже послідовно. Загальна напруга
на останньому розряднику буде сумою напруг всіх конденсаторів (в цій схемі
- 4U) і після його пробою на об’єкті випробувань (UО) виникне імпульс з
швидким підйомом напруги до максимального значення (подавання напруги
U від конденсаторів) та наступним поступовим спаданням U (розряд
конденсаторів). Цей імпульс повинен моделювати найбільш небезпечний вид
перенапруг – грозові перенапруги. Тривалість фронту і всього імпульсу (τф і
τi) повинні бути стандартизованими, залежать від значень С, rд1, rф, Cф, Rхв, і
для випробувань згідно ДСТУ ГОСТ 1516.2 становлять τф/τi=1,2/50 мкс, що
відповідає параметрам повного грозового імпульсу для випробувань.

Рис. 14
Аналогічно працюють генератори аперіодичного комутаційного
імпульсу. Для одержання коливального аперіодичного імпульсу елементи
схеми доповнюють індуктивностями.
Засоби вимірювань високої напруги
Вимірювання високих напруг являє собою окрему задачу, оскільки
звичайні вольтметри не дозволяють це зробити безпосередньо. Така задача
вирішується або за допомогою спеціальних вимірювальних приладів, які
дозволяють визначати безпосередньо значення високих напруг, або
вимірювальних пристроїв, що перетворюють високі напруги у значення, які
можуть бути виміряні низьковольтними приладами (вольтметрами,
осцилографами, аналізаторами якості електроенергії). Наведемо тільки
декілька приладів основних засобів вимірювань високих напруг.
Кульові розрядники
Для вимірювань амплітудних значень постійної, змінної та імпульсної
високої напруги широко застосовуються кульові розрядники (рис. 15).
 Рис. 15
Для отримання необхідної точності вимірювань кульовий розрядник
повинен відповідати ряду умов:
- електричне поле між кулями повинно бути квазіоднорідним, що
забезпечується, коли співвідношення між відстанню між кулями L і
діаметрами куль D становить 0,05≤L/D≤0,5(0,75);
- поверхня куль повинна бути сферичною, ретельно полірованою,
чистою й сухою з метою уникнення місцевих викривлень однорідності поля;
- розрядник має бути віддаленим від сторонніх і заземлених предметів.
Для нормальних атмосферних умов значення пробивної напруги
визначають за допомогою спеціальних таблиць, див. ГОСТ 17512 (які
фіксують відповідність між пробивними напругами і відстанями L для
певних діаметрів куль) або на шкалі вказівника контролю відстаней (4)
кульового розрядника, якщо ця шкала проградуйована у значеннях напруги.
Пробивні напруги, отримані за інших атмосферних умов приводяться до
нормальних згідно з ГОСТ 1516.2.
Електростатичні кіловольтметри
Для прямого вимірювання значень високої напруги промислової
частоти та випрямленої напруги застосовуються електростатичні
кіловольтметри. Принцип їх дії побудований на переміщенні певних рухомих
частин під впливом механічних сил, що виникають в електричному полі з
потенціалами різної полярності або різного значення. Якщо до двох пластин
прикласти напругу, то у разі фіксації однієї із них, переміщення другої
пластини буде залежати від величини прикладеної напруги. У своїй
більшості, електростатичні кіловольтметри сконструйовані так, що
відхилення рухомої пластини від «нульового» положення спостерігається за
допомогою світлового вказівника, який рухається вздовж шкали,
проградуйованої у значеннях прикладеної до кіловольтметра напруги.
Приклад такого кіловольтметра типу С-100 наведено на рис. 16.
 Рис. 16
Подільники напруги
У разі застосування для вимірювань напруги приладів з границями
вимірювань, нижчими за необхідну, додатково використовуються подільники
напруги. У найпростішому вигляді вони складаються із послідовно з’єднаних
активних опорів чи ємностей або комбінацій цих елементів та вмикаються
між електродом, що знаходиться під високим потенціалом, і землею, як
вказано на рис. 17.

Рис. 17
Значення високої напруги визначаються як добуток показань приладу
G на коефіцієнт поділу подільника k=U1/U2. Тобто це значення
розраховується за формулою U1 = k·U2 (або шкала приладу G одразу
проградуювана в значеннях U1, тобто з урахуванням коефіцієнту k).
До подільників, як засобів вимірювань, пред’являється достатня
кількість жорстких вимог, головними з яких є:
- підключення подільника не повинно вплинути на форму та амплітуду
вимірюваної напруги;
- коефіцієнт поділу подільника не повинен залежати від частоти та
амплітуди вимірюваної напруги, а також від температури оточуючого
середовища та розташування елементів подільника.
На даний час в концепції «цифрова підстанція» високовольтні
подільники напруги розробляються як альтернатива існуючим засобам
вимірювань високих напруг – трансформаторам напруги (типів НОМ, ЗНОМ,
НТМИ, НАМИ, НКФ, НДЕ), що використовуються на підстанціях.
Подільники напруги (на відміну від трансформаторів напруги) придатні для
вимірювання не тільки складових частоти 50 (60) Гц, а і всіх інших
складових реальних високих напруг, що виникають в різних високовольтних
установках, високовольтних електричних мережах. Розробляються також
оптоелектронні засоби вимірювань високих напруг, засновані на
використанні фізичних ефектів Поккельса або Керра.
 Лекція № 12 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ІЗОЛЯЦІЯ СИЛОВИХ ВИСОКОВОЛЬТНИХ КАБЕЛІВ»
Матеріали, які використовуються для виготовлення кабелів
Силові кабелі призначені для передачі і розподілу електричної енергії.
Однак у зв’язку з тим, що вартість кабельних ліній у 10-20 разів перевищує
вартість повітряних ліній електропередавання, основне використання
кабельних ліній полягає в передачі і розподілу електричної енергії в
густонаселених районах, де використання повітряних ліній недоцільно
(великі міста), або складно (наприклад, переходи через великі водні простори
або річки).
Кабель високої напруги містить струмопровідну жилу, на яку
накладається ізоляція; для герметизації використовується оболонка зі свинцю
або алюмінію, а для захисту від механічних пошкоджень – броня із сталевих
стрічок або дротів; захист металевої оболонки і броні від корозії проводиться
за допомогою стрічок кабельного паперу або пряжі, просоченої бітумом.
Кабелі виготовляються будівельними довжинами по декілька сотень
метрів і транспортуються намотаними на барабан. При монтажі будівельні
довжини з’єднуються за допомогою з’єднувальних муфт, а на кінцях
встановлюються кінцеві муфти.
Жили кабелю виконуються із міді або алюмінію. Для того, щоб
забезпечити гнучкість в кабелях з великим перетином жили скручуються з
окремих дротів меншого перетину.
Ізоляція жил виконується або із кабельного паперу, просоченого
компаундами, або кабельними маслами, або з пластмас. Ізоляція із
кабельного паперу виконується із стрічок шириною 12…32 мм, намотуваних
в більшості випадків з зазором між витками, ширина якого становить 0,5…2
мм. Так як канали в зазорах між стрічками є слабким місцем ізоляції, то
наступні шари накладаються так, щоб зазори в сусідніх шарах не збігалися.
Зазвичай зазори в наступному шарі зміщуються на 1/3 ширини стрічки, при
цьому збіг зазорів по товщині слою ізоляції відбувається через 2 шари.

1
 Рисунок 1 – Структура кабельної паперово-просоченої ізоляції:
1-струмопровідна жила; 2-металева оболонка; 3 - стрічки паперу; 4 - можливі
дефекти в намотуванні ізоляції; 5 - збільшений прошарок просоченого складу в місці
збігу стрічок; h1 - крок намотки; h2 - ширина прошарку просоченого складу
Товщина кабельного паперу може змінюватись від 80 до 170 мкм, а
густина – від 780 до 1100 кг/м3, причому більш щільний папір
використовується в кабелях вищих класів напруги.
На відміну від конденсаторних, кабельні папери мають істотно більші
товщини; особлива увага приділяється малим діелектричним втратам і
підвищеним механічним характеристикам, що важливо для забезпечення
великої густини ізоляції при її намотуванні стрічками.
В якості складу просочення в кабелях з паперовою ізоляцією
застосовуються в’язкі просочення (маслоканіфольний компаунд), нафтові
або синтетичні кабельні масла. Маслоканіфольний компаунд застосовується
зазвичай в кабелях до 35 кВ включно. Це спрощує конструкцію кабельних
ліній, так як додавання каніфолі до нафтового масла приводить до істотного
збільшення в’язкості складу просочення, завдяки чому просочувальна маса
в умовах нормальної експлуатації не витікає через кінцеві відрізки кабелю.
Крім того, присутність каніфолі збільшує стійкість масла проти окислення.
Процентний склад каніфолі в компаунді залежить від сорту нафтового масла,
лежить зазвичай в межах 15-30% від маси і вибирається з умов забезпечення
необхідної в’язкості і мінімуму tg в межах робочих температур.
Проте в ізоляції кабелів з в’язким просоченням в процесі експлуатації
можливе утворення пустот внаслідок неминучих багаторазових циклів
нагрівання і охолодження («теплового дихання»). При нагріванні найбільш
2
сильно розширюється маслоканіфольний компаунд, що призводить до
розпирання металевої оболонки, яка має значно менший коефіцієнт
об’ємного розширення. При подальшому охолодженні кабелю внаслідок
великої залишкової деформації металевої оболонки в товщі ізоляції
утворюються місця із зниженим вмістом складу просочення. Так як
охолодження кабелю іде від оболонки до жили, то в останньої, тобто в місцях
з найбільшою напруженістю електричного поля, можуть утворитися
порожнечі. Це істотно обмежує допустиму робочу напруженість в ізоляції з
в’язким просоченням, тому в кабелях на номінальну напругу 110 кВ і вище
застосовується паперова ізоляція з просоченням менш в’язкими кабельними
маслами, і здійснюється ряд додаткових заходів, що перешкоджають
виникненню пустот в ізоляції.
Для просочення кабелів низького тиску застосовується нафтове масло
МН-4, що має малу в’язкість. Для кабелів високого тиску в сталевих трубах
використовується нафтове масло С-220, що має велику в’язкість.
В високовольтних кабелях з пластмасовою ізоляцією переважно
використовується поліетилен низької і високої густини. Поліетилен високої
густини має підвищену температуру плавлення, кращі механічні
характеристики. Однак більш висока температура плавлення призводить до
погіршення технологічних властивостей поліетилену високої густини, тому
він використовується переважно для кабелів з тонкошаровою ізоляцією. В
останні роки в високовольтних кабелях в якості ізоляції широко
використовується зшитий поліетилен з покращеними характеристиками. В
деяких типах імпульсних кабелів застосовуються прошарки із
фторопластових стрічок. Для захисних оболонок кабелю часто
застосовується полівінілхлорид.
В якості матеріалу для оболонок кабелів з паперовою просоченою
ізоляцією застосовується свинець і алюміній. Для захисту від механічних
пошкоджень застосовується броня із сталевих стрічок, плоских або круглих
дротів.
Кабелі з в’язким просоченням
Кабелі з в’язким просоченням до напруги 10 кВ включно найчастіше
виконуються трижильними з поясною ізоляцією і секторними жилами. На
рис.2, а приведена конструкція кабелю на напругу 10 кВ. Секторна форма
жили забезпечує більш повне використання об’єму під металевою
оболонкою, а поясна ізоляція збільшує ізоляцію відносно оболонки без
збільшення ізоляції між жилами. Для збільшення механічної міцності поверх
3
свинцевої оболонки накладається броня з двох сталевих стрічок,
намотуваних в протилежні сторони та захищених від корозії бітумним
покриттям.
При напругах 20 і 35 кВ застосовуються кабелі з окремо
освинцьованими або екранованими жилами (рис.2,б), в яких для збільшення
робочої напруженості забезпечується наявність тільки радіальних
напруженостей електричного поля.

Рисунок 2 – Трижильні кабелі з в’язким просоченням:

а - з поясною ізоляцією і секторними жилами на 10 кВ; б - з окремо
освинцьованими жилами на 35 кВ; 1 - струмопровідна жила; 2 - ізоляція жил; 3 - поясна
ізоляція ; 4 - джутове заповнення; 5 - свинцева оболонка ; 6 - броня; 7 - антикорозійний
покрив; 8 - екран із напівпровідного паперу
Маслонаповнені кабелі
В маслонаповнених кабелях на напругу 110 кВ і
вище ізоляція просочується нафтовим маслом, яке має
значно меншу в’язкість, ніж масло- каніфольний
компаунд. Можливість переміщення масла вздовж
кабелю при нагріванні і охолодженні забезпечує
компенсацію теплових розширень а також підтримання
необхідного тиску в кабелі при допомозі спеціальних
баків тиску, в які поступає надмірний об’єм масла при
Рисунок 3 – Бак тиску нагріванні кабелю. При охолодженні масло йде знову
1-кожух; 2 - сильфонні в кабель. Ці баки являють собою гофровані посудини,
елементи; 3 - масло
наповнені маслом, в яких підтримується певний тиск (рис.3).
Зазвичай баки тиску розміщують біля кінцевих муфт кабелю і
розподіляють по довжині кабелю біля стопорних муфт, які забезпечують

4
електричний контакт, але не передають тиск масла з одного відрізку кабелю в
інший.
За величиною тиску маслонаповнені кабелі поділяються на кабелі
низького тиску – до 0,5 МПа і високого тиску – до 1,5 МПа. Підвищення
тиску приводить до збільшення електричної міцності кабелю і можливості
використання більш високих робочих напруженостей. Конструкція кабелю
низького тиску напругою 110 кВ показана на рис. 4. Збільшення тиску
потребує зміцнення свинцевої оболонки, що зазвичай здійснюється
накладенням на неї синтетичних або бронзових стрічок, або сталевих
оцинкованих дротів, тому кабелі високого тиску в окремих випадках
виконуються в сталевому трубопроводі (рис. 5), де прокладаються три
одножильних кабелі з ізоляцією із просоченого паперу і забезпечених поверх
ізоляції металевим екраном.

Рисунок 4 - Маслонаповнений кабель низького тиску 110 кВ:

1-маслопровідний канал; 2-струмопровідна жила; 3-екран із стрічок
напівпровідного паперу; 4- ізоляція із паперу товщиною 0,08 і 0,12 мм; 5 – екран із стрічок
напівпровідного паперу; 6 – оболонка з мідистого свинцю; 7-11,13- захисні покриття; 12-
броня із сталевих і мідних дротів

5
 Рисунок 5 – Маслонаповнений кабель 220 кВ високого тиску в сталевому
трубопроводі:
1-струмопровідна жила; 2-ізоляція із кабельного паперу різної щільності і товщини;
3-мідні перфоровані стрічки;4-напівкруглі дроти ковзання; 5-кабельне масло; 6- сталева
труба; 7-антикорозійне захисне покриття
Для запобігання пошкодження кабелю при протягуванні в сталевій
трубі на поверхню кабелю накладаються спеціальні дроти ковзання.
Кабелі з пластмасовою ізоляцією
В кабелях із пластмасовою ізоляцією пластмаса (поліетилен)
накладається методом екструзії (видавлювання в екструдері). При цьому
передбачається отримання більш однорідної ізоляції з високими
електричними характеристиками. Для ослаблення напруженості на поверхню
багатодротової жили і на поверхню ізоляції під металевою оболонкою
наносяться шари напівпровідного поліетилену, а для перешкоджання
розвитку дендритів – антиемісійний шар із матеріалу з підвищеною
діелектричною проникністю, який наноситься між напівпровідним екраном і
ізоляцією.
Конструкція кабелю з пластмасовою ізоляцією наведена на рис. 6.
Кабелі з пластмасовою ізоляцією в даний час виготовляються на напругу до
400 кВ (в Україні до 330кВ, завод «Южкабель», м. Харків).

6
 Рисунок 6 - Кабель з пластмасовою ізоляцією:
1- алюмінієва жила; 2,5- екран із напівпровідного поліетилену; 3- антиемісійний
шар; 4- ізоляція (екструдований поліетилен); 6-наповнений сажею крепований папір; 7-
свинцева оболонка
Кабелі з примусовим охолодженням
Для збільшення навантажувальної здатності (підвищення струмового
навантаження жили) застосовуються кабелі з примусовим охолодженням
наступних типів.
1. Охолодження жили маслонаповнених кабелів шляхом прокачування
масла по центральному каналу всередині жили, а потім зворотно по
трубопроводу, прокладеному паралельно кабелю через маслоохолоджувач.
2. Охолодження жили кабелів з пластмасовою ізоляцією шляхом
прокачування води або низькокиплячих рідин по внутрішньому каналу
жили.
3. Охолодежння кабелів, розташованих в трубах, за допомогою
прокачування по трубах агенту охолодження (масло, вода, газ).
Примусове охолодження дозволяє збільшувати потужність передавання
по кабельних лініях 110-500 кВ до 2-10 ГВт.
КОРОТКОЧАСНА І ТРИВАЛА ЕЛЕКТРИЧНА МІЦНІСТЬ ІЗОЛЯЦІЇ
КАБЕЛІВ
Короткочасна електрична міцність
Пробій паперово-масляної ізоляції при змінній напрузі починається з
пробою масляного зазору, тому застосування більш тонкого паперу, що
приводить до зменшення товщини масляного зазору, дозволяє істотно
підвищити пробивну напруженість масляних прошарків (див. рис. 1) і
збільшити електричну міцність ізоляції в цілому. Збільшення щільності
паперу приводить до зростання короткочасної електричної міцності ізоляції
внаслідок збільшення вмісту клітковини, хоча при цьому відбувається деяке
зниження тривалої міцності ізоляції. Застосування надлишкового тиску масла
приводить до значного зростання короткочасної електричної міцності
7
паперово-масляної ізоляції: зміна надлишкового тиску від 105 до 1,2 ∙ 106 Па
збільшує пробивну напруженість при напрузі промислової частоти в 1,8 рази,
що можна пояснити збільшенням міцності масла в масляних прошарках з
підвищенням надлишкового тиску.
Часткові розряди в ізоляції кабелів
Часткові розряди в кабельній ізоляції виникають внаслідок пробою
прошарків складу просочення, або при наявності газових вкраплень –
внаслідок їх пробою. Останнє характерно для кабелів з в’язким просоченням.
В маслонаповнених кабелях при правильному виконанні технології
сушіння і просочення газові вкраплення відсутні, так як залишена невелика
кількість газу повинна повністю розчинитись в складі просочення. Ч. р. в
цьому випадку виникають внаслідок пробою масляних прошарків.
Електрична міцність прошарків масла істотно залежить від їх товщини,
тобто від товщини паперової стрічки, а також від величини надлишкового
тиску.
Залежність напруженості початкових ч. р. в масляних прошарках Е мn
від товщини м при тиску 10 5 Па має вигляд:
Е мn= 5,4/ ∛∆м , (1)
6
а при тиску 10 Па
Е мn= 6,4/ 3√∆м , (2)
де Е мn – виражено в кВ/мм, м – в міліметрах.
Напруженість виникнення ч. р. 𝐸чр зростає із збільшенням
надлишкового тиску масла 𝑝м , що пояснюється аналогічним зростанням
електричної міцності масла:
Е ч. р. = Е ч.р.0 (1 + 2∙ 10 -7 pм) (3)
де Е – в кВ/мм; 𝑝м – в паскалях.
Збільшення напруженості ч .р. з ростом надлишкового тиску приводить
до збільшення тривалої електричної міцності і можливості застосування
більш високих робочих напруженостей.
Збільшення вологості ізоляції внаслідок недостатнього сушіння і
просочення призводить до значного зниження напруженості виникнення ч.
р., до підвищення tg 𝛿 ізоляції і до більш сильного зростання tg 𝛿 при
збільшенні температури.
Старіння і тривала електрична міцність кабельної ізоляції
В кабельній ізоляції причинами зниження електричної міцності в
процесі тривалого прикладання напруги (старіння ізоляції) є ч. р. і вплив
підвищених температур.

8
 Ступінь зниження електричної міцності у часі залежить від типу
кабелю. На рис.7 наведені залежності пробивної напруженості від часу
витримки напруги для різних типів кабелів, з яких випливає, що найбільш
сильне зниження електричної міцності відбувається для кабелів з в’язким
просоченням, а найменше – у маслонаповнених кабелів високого тиску.
Характер цих залежностей добре пояснюється тим, що в ізоляції
кабелів з в’язким просоченням ч. р. розвиваються найбільш інтенсивно.
Найменшу інтенсивність ч. р. можна очікувати в маслонаповнених кабелях
високого тиску.
Старіння ізоляції маслонаповнених кабелів відбувається переважно за
відсутності ч. р. з інтенсивністю більше 10−12 Кл, і, головним чином, полягає
в розвитку термічної деструкції компонентів ізоляції, що призводить до
зростання tg 𝛿 , збільшення діелектричних втрат і наступного виходу кабелю
з теплової рівноваги. При цьому швидкість протікання цих процесів залежить
від температури.

Рисунок 7 – Залежність електричної міцності від часу:

1-маслонаповнений кабель, тиск 1,5 МПа; 2- те ж, при 1,0 МПа; 3-те ж, при 0,1
МПа; 4-кабель з в’язким просоченням
В кабелях з пластмасовою ізоляцією при тривалому застосуванні
напруги можливе виникнення розгалужених пагонів – дендритів, що
поступово розвиваються від одного електроду до іншого і призводять до
пробою ізоляції. Характерні фотографії дендритів наведені на рис.8.

9
 Рис.8.Характерні фотографії дендритів:
а - дендрит на поверхні напівпровідникового поліетилену; б - водні дендрити на
поверхні оболонки кабелю
Дендрити зароджуються в місцях з підвищеною неоднорідністю
електричного поля на поверхні жили, або в товщі ізоляції. У ряді випадків
причинами зародження дендритів є ч. р., що розвиваються в газових
вкрапленнях, або мікротріщинах. В інших випадках причинами є сторонні
вкраплення, по структурі подібні з полімером. Якщо в поліетиленову
ізоляцію кабелів можливе попадання вологи, то ця волога може бути
причиною виникнення дендритів і виходу із ладу ізоляції кабелів (водні
дендрити).
Залежність пробивної напруженості від часу витримки для кабелів з
пластмасовою ізоляцією наведена на рис. 9.
Залежність пробивної напруженості 𝐸пр від часу витримки 𝜏 (годин) до
пробою для кабельної ізоляції може бути виражена формулою:
Епр = А τ-1/n (4)
де значення А і n залежать від типу діелектрика, складу просочення,
щільності паперу і тиску (n = 6…12).

10
 Рисунок 9 – Характерні залежності електричної міцності від часу для кабелів з
пластмасовою ізоляцією:
1 - допустима в експлуатації напруженість; 2 - час експлуатації 30 років
Вибір допустимих напруженостей електричного поля
Допустима робоча напруженість в електричних кабелях Ероб повинна
вибиратися з урахуванням тривалого впливу робочої напруги, в тому числі з
умови відсутності часткових розрядів, а також з урахуванням короткочасних
перенапруг, що виникають в процесі експлуатації.
Робоча напруженість в ряді випадків може визначатися відсутністю
перегріву діелектрика за рахунок втрат, що виділяються в кабелі, в тому
числі діелектричних втрат в його ізоляції, або, виходячи із забезпечення
теплової стабільності ізоляції.
Вибір допустимих робочих напруженостей 𝐸роб багато в чому базується
на досвіді експлуатації розроблених раніше кабелів. Для вибору 𝐸роб
розроблюваних нових кабелів проводять прискорені ресурсні випробування
зразків кабелів.
В табл. 1 наведені орієнтовні значення допустимих напруженостей в
ізоляції кабелів різних типів для різних електричних впливів.

11
Таблиця 1 - Допустимі напруженості в ізоляції кабелів (найбільше значення
біля поверхні жили)
Допустимі напруженості для різних видів
Клас впливів, кВ/мм
Тип кабелю напруги, Напруга 50 Гц,
Найбільша Грозовий
кВ тривалість 24
робоча напруга імпульс
години
З паперовою ізоляцією, з
в’язким просоченням з До 10 До 3,2 - -
поясною ізоляцією
З паперовою ізоляцією з
в’язким просоченням, 20-35 До 4,2 - -
екрановані
Маслонаповнені низького
110-220 8-10 30 100
тиску до 0,5 МПа
Маслонаповнені високого
110-750 10-15 45 100
тиску 1,5 МПа
З пластмасовою ізоляцією До 35 2,5-4 - -
110-220 6-10 - -

ЕЛЕКТРИЧНИЙ РОЗРАХУНОК КАБЕЛЮ

Електричний розрахунок ізоляції кабелю
Відповідно до рекомендації МЕК ізоляція кабелів піддається таким
електричним випробуванням: напругою промислової частоти тривалістю 24
години; напругою грозового імпульсу; напругою комутаційного імпульсу.
Значення відповідних випробувальних напруг ( рівні ізоляції) кабелів,
наведені в табл. 2.
Зазвичай при розрахунку ізоляції визначаючими є найбільша робоча
напруга кабелю і розрахункова імпульсна напруга, яка вибирається на 20%
більше амплітудного значення грозового імпульсу.
Допустимі напруженості в ізоляції кабелів (див. табл. 2.) визначаються
по найбільшим значенням, які виникають біля поверхні жили.
Найбільше значення напруженості в одножильних кабелях з
екранованою циліндричною жилою:
E max = U / [𝑟1 𝑙𝑛(𝑟2 /𝑟1 )], (5)
де U – напруга між жилою і свинцевою оболонкою; r1 і 𝑟2 – внутрішній і
зовнішній радіус ізоляції.

12
Таблиця 2 - Випробувальні напруги кабелів, працюючих в мережах
промислової частоти, при різних видах випробувальних впливів (рівні
ізоляції)
Випробувальні напруги
Напруга Комутаційний
Номінальна напруга
промислової частоти Грозовий імпульс, імпульс,
мережі, кВ
тривалістю 24 год., амплітудне значення, кВ амплітудне
діюче значення, кВ значення, кВ
110 159 ±540 -
220 275 ±935 -
330 400 ±1335 ±905
500 607 ±1734 ±1175
750 850 ±2500 ±1550

Якщо не змінювати зовнішній радіус 𝑟2 , змінюючи тільки внутрішній

радіус 𝑟1 – то напруженість біля поверхні внутрішнього електроду Еmax буде
мати найменше значення при r2 / r1 = e =2,718, тому в кабелях зазвичай
відношення r2 /r1 вибирають близьким до цього значення або меншим.

Рисунок 10 – До розрахунку напруженості електричного поля в кабелі з

секторними жилами
В кабелях з секторними жилами найбільша напруженість поля виникає
біля внутрішнього ребра жили в точці А (рис. 10 ) і може бути визначена по
формулі:
𝑟2 +1.16∆
Еmax = Uф / [𝑟2 𝑙𝑛 ], (6)
𝑟2

де ∆ − товщина ізоляції жили; 𝑟2 − радіус заокруглення внутрішнього ребра

секторної жили.

13
 Якщо поверхня скрученої жили не екранована, то напруженість на її
поверхні Еmax збільшується проти значення Emax0 на поверхні гладкої жили.
Це збільшення напруженості може досягати 30%.
Для ослаблення цього ефекту поверхню жили покривають екраном із
напівпровідного паперу.
Для вирівнювання розподілу напруги по товщині ізоляції в кабелях
вищих класів напруги ізоляція жили розбивається на кілька шарів, що мають
різні діелектричні проникності. При цьому збільшення діелектричної
проникності паперу здійснюється за рахунок збільшення його щільності.
Найкращою умовою градирування є рівність найбільших
напруженостей у всіх шарах. Якщо ізоляція має n шарів, то найбільша
напруженість Еk max в k-ому шарі з внутрішнім радіусом rk і діелектричною
проникністю 𝜀к - визначається виразом
1 𝑟𝑖+1
𝐸𝑘𝑚𝑎𝑥= 𝑈/ [𝑟𝑘 𝜀𝑘 ∑𝑛𝑖=1 𝑙𝑛 ] (7)
𝜀𝑖 𝑟𝑖

де U – напруга між жилою і оболонкою кабелю; rk – внутрішній радіус k-го

шару; 𝜀к – діелектрична проникність k-го шару, ri і 𝑟𝑖+1 – внутрішній і
зовнішній радіуси шару ізоляції кабелю.
Як видно із ( 7 ) , для того, щоб найбільші напруженості в шарах були
однакові, необхідно виконати умову:
r k 𝜀k = const. (8)
Для кабелів з секторними жилами товщина ізоляції вибирається з
міркувань, щоб при робочій напрузі напруженості на кутах секторних жил,
що визначаються за формулою (6), не перевищували допустимих значень.
Для коаксіальних кабелів з циліндричною жилою з екраном із
напівпровідникового паперу розрахунок ізоляції зазвичай ведеться по
найбільшій робочій напрузі, напрузі промислової частоти тривалістю 24
години і розрахунковій імпульсній напрузі Uрозр. імп = 1,2Uвипр. гроз , де Uвипр. гроз
– випробувальна напруга повним грозовим імпульсом (див. табл. 2). При
цьому товщина ізоляції вибирається із умови, щоб при кожному із
розрахункових напруг Uрозр напруженість біля жили не перевищувала
відповідних допустимих значень Едоп ( див. табл.1).
На основі (7 ) для кабелів з неградированою ізоляцією зовнішній радіус
ізоляції r2 визначається по формулі:
r2 = r1 exp[ Uрозр / (Eдоп r1 )]. (9)

14
 Для кабелів з градированою ізоляцією радіуси шарів вибираються на
основі формули (8). Якщо шари виконуються з паперу різної товщини, то
допустимі напруженості в шарах будуть різні, зростаючи зі зменшенням
товщини паперу [товщини шарів складу просочення ∆м , див. (1) і (2) ]. При
цьому радіуси відповідних шарів на підставі (7) і (8) повинні вибиратись з
умови:
E k доп rk𝜀 k = const. (10)
Кабельні муфти
Кінці кабелів з’єднують за допомогою високовольтних з’єднувальних
та кінцевих муфт, які мають складну будову. Як приклад, з’єднувальна муфта
маслонаповненого кабеля 220 кВ низького тиску має лінійний розмір 2300
мм. Кінцева муфта для такого ж кабелю (типу кабель-повітря) має лінійний
розмір 4000 мм. Кабельні муфти виготовляються, як правило, на тих же
заводах, які виготовляють відповідні кабелі.

15
 Лекція № 13 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ІЗОЛЯЦІЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ МАШИН ВИСОКОЇ
НАПРУГИ. КООРДИНАЦІЯ ВИСОКОВОЛЬТНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»
Конструкції ізоляції високовольтних електричних машин
В процесі роботи ізоляція машин знаходиться в важких умовах
експлуатації: впливу перенапруг, високої робочої температури, циклів
нагріву та охолодження, механічних зусиль, впливів продуктів розкладання
повітря (озону, оксидів азоту тощо). Крім того, істотне значення мають
технологічні труднощі при виготовленні і укладанні ізоляції, що призводять
до механічних пошкоджень, а також недосконалість методів контролю та
випробувань. При оцінці техніко-економічних показників необхідно
враховувати, що вартість ізоляції становить 50 – 80% вартості всіх інших
матеріалів машин.
В крупних електричних машинах ізоляцію обмоток статорів поділяють
на такі види:
1) корпусна ізоляція (між обмоткою і сталлю статора);
2) міжфазна ізоляція ( між обмотками різних фаз);
3) виткова ізоляція (між витками однієї секції або котушками);
4) ізоляція елементарних провідників (між провідниками в одному
витку або стрижні обмотки).
В залежності від номінальної напруги, потужності і типу машини
(турбо- або гідрогенератори, синхронні компенсатори, електродвигуни) і
способу охолодження застосовуються різноманітні конструкції корпусної
ізоляції і різні ізоляційні матеріали.
В генераторах старих конструкцій застосовувалася термопластична
безперервна мікастрічкова компаундована ізоляція на основі бітумного лаку,
яка, як в пазовій, так і в лобовій частині, виконувалася з одного і того ж
матеріалу: мікастрічки, намотаної на стрижень шарами впівнапуску.
В сучасних конструкціях переважно застосовується термореактивна
ізоляція різних типів, основні характеристики яких наведені в табл.1.
Виткова ізоляція виконується зазвичай із склослюдяної стрічки або на
основі емальованих проводів зі скловолокнистою обмоткою, просочених
епоксидним компаундом.
Конструкція ізоляції стосовно генераторів з повітряним і водяним
охолодженням наведена на рис. 1 і 2.
Струмопровідна частина (мідь) стрижнів виконується прямокутної
форми, внаслідок чого головна ізоляція в пазах має неоднорідне поле.
Ступінь неоднорідності електричного поля характеризується коефіцієнтом

1
неоднорідності 𝑘н =𝐸𝑚𝑎𝑥 /𝐸𝑐ер , який в основному визначається відношенням
радіусу заокруглення міді r до товщини ізоляції d. Для зменшення
максимальної напруженості поля кути міді обмотки виконуються з певним
радіусом заокруглення r, або на кутах застосовуються екрани (прокладки) з
алюмінієвої фольги (див. рис. 2). Зазвичай r приймається рівним 0,6 … 1,5
мм, що забезпечує в сучасних конструкціях прийнятне значення 𝑘н = 2,0 …
2,4.
Аналіз пробоїв ізоляції по периметру перетину стрижнів показує, що
пробої на ребрах (кутах) складають 35 … 40%, пробої на вузьких гранях – 10
… 15% і пробої на широких гранях – 45 … 50%. Відносно малий відсоток
пробоїв на ребрах свідчить про те, що прийняті в сучасних конструкціях
радіуси заокруглення близькі до оптимальних.
При конструюванні ізоляції машин велика увага приділяється
послабленню впливу корони, часткових розрядів, що виникають в пазовій
частині ізоляції, а також ковзних розрядів, які виникають в місці виходу
обмотки з пазу статора. Для уникнення небезпечного впливу цих розрядів
використовуються наступні заходи:
1) використання ізоляції з підвищеною стійкістю до дії часткових
розрядів (слюдовмістні типи ізоляції);
2) регулювання електричного поля.
В пазових частинах ізоляція покривається напівпровідними покриттями
(азбестозалізистими стрічками), послаблюючих електричне поле в газових
вкрапленнях і повітряних зазорах між ізоляцією і стінками пазів, що зменшує
часткові розряди в цих вкрапленнях.
Таблиця 1 – Основні характеристики термореактивної ізоляції різних типів
для крупних електричних машин
Складові ізоляції: Область
Найменування Основні технологічні Електричні і
а)діелектричний застосування
(тип) ізоляції операції механічні
бар’єр;
властивості
б) зв’язуюче;
ізоляції
в) склотканина
1 2 3 4 5
Моноліт - 1 а) слюдинітовий Намотування сухими Електричні Стрижні
папір; стрічками, накладення характеристи- гідрогенераторів,
б) епоксидний обтискних обкладок та ки вище, ніж у синхронних
компаунд; збирання в пакет, Моноліт - 2 компенсаторів
в) склотканина установлення в коробці
з еластичними стінка-
ми, вакуумування,
вакуум-нагнітальне
просочення компаун-
дом, опресовування
(гідро), запікання
(отвердіння)
2
Моноліт – 2 а) слюдинітовий Стрижні: намотування При t = 20𝑜 C Стрижні і
папір; сухими стрічками, 𝐸пр =35 котушки
б) епоксидний накладення обтискних кВ/мм,
компаунд; обкладок, установлен- tg𝛿= 0,01
в)склотканина ня в котел, вакууму- 𝑝 = 1,1∙ 1010 Па
вання, вакуум – При t=1300 С
нагнітальне просо- 𝐸пр =32
чення компаундом, кВ/мм
виймання з котла, tg𝛿= 0,05
отвердіння (запікання).
𝑝 = 6∙ 109 Па
Котушки: намотування
сухими стрічками,
укладення в статор,
установлення статора в
котел, вакуум-
нагнітальне просо-
чення компаундом,
виймання з котла,
отвердіння (запікання)
Моноліт – 3 а) слюдинітовий Намотування сухими Електричні Котушки
папір; стрічками, просочення характеристи-
б) епоксидний як у Моноліт – 2, ки, як у
компаунд; укладення в статор, Моноліт – 2
в) склотканина запікання (отвердіння)
Моноліт – 4 а) слюдинітовий Намотування сухими Електричні Стрижні
папір; стрічками, характеристи-
б) епоксидний підпресовування, ки вище, ніж у
компаунд; просочення як у Моноліт - 2
в) склотканина Моноліт – 2 ( для
стрижнів)
ВЕС – 2 а) два шари Стрижні: вакуумне При t = 20о С Стрижні і
слюдинітового сушіння стрічки в 𝐸пр =32 котушки
паперу; роликах, намотування кВ/мм,
б) просоченою стрічкою tg𝛿 =0,01
епоксиполіефірний без нагріву, опресову- 𝑝 = 9∙ 109 Па
компаунд; вання в прес-формах, При t = 130𝑜 C
в) склотканина, запікання (отвердіння). 𝐸пр =30
склосітка Котушки: накладання кВ/мм,
просочених стрічок, tg𝛿 = 0,08
опресовування і 𝑝 = 5∙ 109 Па
отвердіння (часткове)
на пазових частинах,
укладення в статор,
остаточне отвердіння
Слюдотерм а) слюдинітовий Намотування Електричні і Стрижні
папір, просоченими механічні
б) епоксиідітольне, стрічками з підігрівом, характеристи-
в) склотканина опресовування і ки орієнтовно
отвердіння в прес – такі ж, як у
формах ВЕС - 2
Монотерм а) слюдинітовий Намотування просоче- Електричні і Стрижні
папір; ними стрічками з механічні
б) епоксиновола- підігрівом, опресо- характеристи-
кове ; вування і отвердіння в ки вище, ніж у
в) склотканина прес – формах під ВЕС –2 і
тиском слюдотерму

3
 Рисунок 1 – Ізоляція обмотки статора в пазу з повітряним охолодженням: 1 –
провідник мідний; 2 –ізоляція між елементарними провідниками; 3 – ізоляція між
витками; 4 – корпусна ізоляція; 5 – ізоляція між фазами; 6 – сталь статора; 7 – клин
В лобових частинах обмоток для усунення розрядів застосовується
регулювання поля шляхом покриття поверхні ізоляції в зоні виходу з пазу
напівпровідними лаками різної провідності (рис. 3). Криві розподілу напруги
при цьому способі регулювання поля наведені на рис. 4.
Недоліком цього способу є нестабільність покривних лаків в
експлуатації. В ряді випадків знайшли застосування стрічки із матеріалів, що
містять мідь, провідність яких в експлуатації стабільна.
В процесі виготовлення машини для контролю якості ізоляції статорної
обмотки і виявлення в ній ослаблених місць проводяться післяопераційні
випробування однохвилинним прикладанням високої напруги промислової
частоти. Значення випробувальних напруг для обмоток турбогенераторів,
гідрогенераторів і синхронних компенсаторів визначаються за формулами,
наведеними в табл. 2.
4
 Рисунок 2 – Поперечний розріз пазу статора турбогенератора з охолодженням
обмотки водою: 1 – клин; 2, 12, 13 – прокладки ізоляційні; 3 – мідний суцільний провідник
ізольований; 4 – мідний порожнистий провідник ізольований; 5 – ізольований роздільник
груп транспонованих провідників; 6 – корпусна ізоляція; 7 –напівпровідна стрічка; 8 –
ізоляція місць переходів транспозицій провідників; 9 – ізоляційна мастика; 10 – ізоляційна
прокладка з заокругленням; 11 – прокладка з алюмінієвої фольги; 14 – сталь статора

Рисунок 3 – Схема регулювання електричного поля в ізоляції машини в зоні виходу

обмотки з пазу; R1 , R 2 , R 3 - напівпровідні покриття (ρs1 > ρs2 > ρs3 )
5
 Рисунок 4 – Розподіл напруги по ізоляції в зоні виходу обмотки з пазу по рис.3: 1 –
рівномірний розподіл; 2 – регулювання опорами; 3 – без регулювання

Таблиця 2 – Формули для розрахунку випробувальних напруг 𝑈вип

промислової частоти, використовуваних при випробуваннях термореактивної
ізоляції статорних обмоток турбогенераторів, гідрогенераторів і синхронних
компенсаторів (ОСТ16.0.800.981 –82)
Найменування випробувань Формула для напруги 𝑈вип , кВ
𝑈ном ≤ 6,3 кВ 10,5≤ 𝑈ном ≤20 кВ 𝑈ном =24 кВ
Випробування стрижнів до 3,3𝑈ном +3,25 2,75𝑈ном + 7 2,7𝑈ном + 5
укладення їх в пази статора
Випробування після
укладення і ущільнення 3,0𝑈ном + 2,5 2,6𝑈ном + 5 2,4𝑈ном + 4
стрижнів нижнього ряду
Випробування після
укладення і ущільнення 3,0𝑈ном + 0,5 2,4𝑈ном +4 2,2𝑈ном +4
стрижнів верхнього ряду
Випробування після пайки,
запікання і заклинювання 2,9𝑈ном 2,2𝑈ном + 4 2,1𝑈ном + 4
(по фазах)

Короткочасна електрична міцність

Короткочасна електрична міцність корпусної ізоляції при товщині від 3
до 12 мм характеризується середньою пробивною напруженістю близько 30 –
35 кВ/мм при напрузі промислової частоти.
Проте поряд з високими середніми значеннями, що перевищують
номінальне значення в 10 … 15 разів, ізоляція має великий статистичний
розкид пробивних напруг, що вказує на неоднорідність структури ізоляції
(коефіцієнт варіації 𝜎 ∗ =0,1 … 0,15).
6
 При цьому в машинах є деяка (порядку 1%) кількість стрижнів або
котушок, пробивна напруга яких є близькою до значень випробувальних
напруг або перенапруг.
Функції розподілу пробивних напруг задовільно описуються
нормальним законом. На рис. 5 представлені функції розподілу пробивних
напруг нової корпусної ізоляції 6,6 кВ стрижнів (1) і машини в цілому (2).
Крива 1 отримана з окремих випробувань 276 стрижнів (ізоляція 4-х машин),
а крива 2 – шляхом перерахунку (з урахуванням з’єднання в обмотку 69
стрижнів). Як випливає з рисунку 5, електрична міцність ізоляції цілої
машини набагато нижче, ніж міцність окремих стрижнів, що необхідно
враховувати при розрахунку ізоляції.
При впливі механічних тисків близько 10 … 20 МПа, можливих в
експлуатаційних умовах в аварійних режимах (при коротких замиканнях),
короткочасна міцність ізоляції помітно знижується, особливо в області малих
ймовірностей пробою.
Дослідження електричної міцності при інших формах напруги
(постійна, частотою 0,1 Гц) показали, що для них зберігається коефіцієнт
варіації. При цьому (для нормального закону розподілу) співвідношення
значення пробивних напруг для різних форм напруг¸ що впливають,
визначаються коефіцієнтом зміцнення 𝑘з , рівним відношенню значень
пробивних напруг різної форми. Значення 𝑘з для нової ізоляції слюдотерм
наведені нижче

Форма 50 Гц 0,1 Гц Постійна

напруги 1,0 1,63 1,82
Електрична міцність ізоляції електричних машин при імпульсних
впливах (грозовий імпульс) характеризується коефіцієнтом імпульсу 𝑘імп.гроз ,
величина якого істотно залежить від стану ізоляції. Для нової ізоляції 𝑘імп.гроз
= 1,5 … 2,0; для постарілої ізоляції при наявності мікротріщин та інших
дефектів 𝑘імп.гроз може бути навіть менше одиниці, що пояснюється тим, що
при впливі імпульсної напруги розряд легше розвивається вздовж щілин і
тріщин і завершується повним пробоєм.

7
 Рисунок 5 - Функції розподілу пробивних напруг промислової частоти нової
корпусної мікастрічкової ізоляції 6,6 кВ для стрижнів (1) і машини в цілому (2)

Тривала електрична міцність і методика вибору товщини ізоляції

електричних машин
В процесі експлуатації ізоляція електричних машин змінює свої
характеристики під впливом цілого ряду факторів: вібрації, високої
температури, робочої напруги, перенапруг, ударних динамічних
навантажень, зволоження, причому вплив кожного з цих факторів є досить
істотним. В зв’язку з цим вибір товщини ізоляції і робочої напруженості
засновується головним чином на експлуатаційному досвіді. При цьому
установлений зв’язок між товщиною ізоляції d і номінальною напругою
машин 𝑈ном відображений на рис. 6, який може бути апроксимирований
формулою
d = 1,45 + 0,24𝑈ном (1)
де d – виражено в міліметрах, 𝑈ном – в кіловольтах.
В останні роки були проведені розробки, які дозволяють зменшити
товщину ізоляції і збільшити допустимі напруги (див. рис. 6).

8
 Рисунок 6 – Залежність товщини ізоляції d (1,2) і робочих напруженостей 𝐸роб (3,
4) від номінальної напруги машини для нормальної (1, 3) і зтоншеної (2, 4) ізоляції

Рисунок 7 – Залежність пробивної напруженості від тривалості впливу для

слюдотерму (1) та мікастрічкової компаундованої ізоляції (2) при ймовірності пробою 0,5
В теперішній час експериментально встановлено, що у високовольтних
електричних машинах при робочих напруженостях протягом тривалого часу
(практично всього терміну експлуатації) існують ч.р. помітної інтенсивності.
Ці розряди значно слабше впливають на надійність і довговічність ізоляції
електричних машин порівняно з іншими видами електрообладнання, так як в
склад цієї ізоляції входить неорганічний діелектрик – слюда, досить
стабільний до впливу ч.р. Частіше всього при цьому розряди розвиваються
між пластинками слюди по зигзагоподібному шляху, що особливо
характерно при наявності розшарування ізоляції.
Залежності пробивної напруженості 𝐸пр від тривалості 𝜏 впливу
напруги добре відображаються загальною формулою

9
 𝑊𝑎
𝜏𝑝 = 𝐴𝐸 −𝑛 𝑒𝑥𝑝 ( ) (2)
𝑘𝑇
де 𝜏𝑝 – термін ресурсу ізоляції; 𝐸 – робоча напруженість електричного поля;
𝑇 – абсолютна температура; 𝑊𝑎 – енергія активації та стала 𝐴 – мають
характерні значення для кожного типу ізоляції; k – стала Больцмана.
Характерні залежності 𝐸пр = ƒ(𝜏) наведені на рис. 7, для яких n = 13.
Виткова ізоляція використовується в машинах середньої і малої
потужності з котушковою обмоткою секцій. Виткова ізоляція в нормальному
режимі несе досить значне електричне навантаження і основні небезпечні
впливи виникають для неї при імпульсних (грозових) перенапругах. Тому
виткова ізоляція в основному розраховується на імпульсні впливи при цих
перенапругах.

КООРДИНАЦІЯ ВИСОКОВОЛЬНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ

Під координацією ізоляції розуміється встановлення та підтримання в
експлуатації необхідного співвідношення між електричною міцністю ізоляції
і напругами (перенапругами) впливу. При цьому може бути допущена
економічно обгрунтована (достатньо незначна) ймовірність пошкодження
ізоляції або перерви електропостачання менш відповідальних споживачів.
Випробувальні напруги промислової частоти
Випробувальні короткочасні напруги промислової частоти (50 Гц)
встановлені з метою координації електричної міцності ізоляції
електрообладнання зі значенням внутрішніх перенапруг, які впливають на
неї.
При визначенні випробувальних напруг (в схемах без використання
ОПН) за основу береться розрахункове значення внутрішніх
перенапруг 𝑈розр.вн в установках даного класу напруги
𝑈розр.вн = 𝑘р 𝑈найб.роб (3)
де 𝑘р – розрахункова кратність внутрішніх перенапруг; 𝑈найб.роб – найбільша
робоча напруга електрообладнання.
Розрахункові кратності внутрішніх перенапруг встановлені в
залежності від номінальної робочої напруги:
𝑈ном , кВ 3-10 15;20 35 110 – 220 330 500 750
𝑘р - 4,5 4,0 3,5 3,0 2,7 2,5 2,1
Випробування внутрішньої ізоляції електрообладнання проводиться
шляхом прикладання до неї випробувальної напруги протягом 1 хв., а в
деяких випадках – протягом 5 хв.

10
 При визначенні випробувальної напруги внутрішньої ізоляції 𝑈випр
враховується коефіцієнт імпульсу 𝑘імп при впливі внутрішніх перенапруг,
тобто підвищення електричної міцності ізоляції при короткочасних впливах,
а також коефіцієнт 𝑘кум , враховуючий кумулятивний ефект і старіння ізоляції
в процесі експлуатації.
𝑘кум
𝑈випр = 𝑈розр.вн (4)
𝑘імп
Коефіцієнт імпульсу на основі експериментальних даних береться
рівним 1,3 для електрообладнання 3 … 35 кВ і 1,35 для електрообладнання
інших класів напруги. Коефіцієнт кумулятивності береться рівним 1,1 …
1,15.
Випробування зовнішньої ізоляції електрообладнання проводиться як в
сухому стані, так і під дощем стандартизованих (за ГОСТ 1516.2) параметрів.
Випробувальні напруги для зовнішньої ізоляції під дощем визначаються за
формулою:
𝑈розр.вн.
𝑈випр.д = , (5)
𝑘імп 𝑘т
де 𝑘імп – коефіцієнт імпульсу – приймається рівним 1,1; 𝑘т – коефіцієнт, що
враховує можливі зміни атмосферного тиску, для висот до 1000 м він
дорівнює 0,94.
При визначенні випробувальної напруги в сухих умовах, враховується
можливість зниження електричної міцності через зміни атмосферних умов, і
випробувальні напруги визначаються як
𝑈випр.с =𝑈розр.вн / 0,84, (6)
Випробувальна напруга зовнішньої ізоляції в сухому стані є основною
характеристикою обладнання, призначеного для установлення в закритих
приміщеннях. Випробувальні напруги промислової частоти за ГОСТ 1516.3
наведені в табл. 1 (Лекція №6).
Слід зауважити, що не всі електроустановки пов’язані з повітряними
мережами і піддаються впливу грозових перенапруг. Деякі з них – зазвичай з
номінальною напругою 3 … 20 кВ, наприклад підстанції, що працюють на
кабельну мережу, – повністю захищені від впливу грозових перенапруг.
Вимоги до ізоляції електрообладнання таких установок визначається цілком
внутрішніми перенапругами. Електрообладнання в цих випадках може мати
полегшену ізоляцію, і для нього нормуються тільки випробувальні напруги
промислової частоти (ГОСТ 1516.3).
Міжфазна ізоляція, як і ізоляція відносно землі, підлягає в загальному
випадку випробуванню. Імпульс грозової перенапруги, що набігає по одній
фазі, наводить на двох інших фазах напругу того ж знаку, що зменшує
11
різницю потенціалів між фазами. Разом з тим слід зважати на вплив робочої
напруги, знак якої може бути протилежний знаку наведеної імпульсної
напруги. Досвід показує, що наведена імпульсна і робоча напруги в значній
мірі компенсуються, тому в якості розрахункової міжфазної грозової
перенапруги приймається те ж значення, що і для ізоляції відносно землі.
Для міжфазної ізоляції електрообладнання 3 … 220 кВ визначальними
є імпульсні випробувальні напруги, тому розрахункові внутрішні
перенапруги для неї не нормуються.
Випробувальні напруги комутаційних імпульсів
Випробувальні напруги комутаційних імпульсів встановлені для
електрообладнання класів напруги 330, 500, 750 кВ (табл. 3). Випробування
проводяться стандартизованими імпульсами. Ізоляція апаратів, ізоляторів і
вимірювальних трансформаторів випробовується аперіодичними імпульсами
250/2500 мкс. Для випробування внутрішньої ізоляції силових
трансформаторів застосовуються коливальні імпульси 100/1000 мкс.
Випробувальні напруги комутаційних імпульсів для ізоляції відносно
землі встановлені на 15% вище амплітудного значення верхньої межі
пробивної напруги при промисловій частоті вентильних розрядників для
обмеження внутрішніх перенапруг. Цей інтервал враховує можливість
зменшення короткочасної міцності внутрішньої ізоляції в умовах
експлуатації, відмінність форми випробувального імпульсу від можливих
впливів в експлуатації, зниження розрядних напруг зовнішньої ізоляції при
роботі обладнання на висоті 1000 м і при температурі 35о С.

Таблиця 3 – Випробувальна напруга комутаційних імпульсів

Діюча напруга, кВ Максимальне значення комутаційного імпульсу, кВ
Клас Найбільша Внутрішня і Внутрішня Внутрішня і зовнішня
робоча зовнішня ізоляція ізоляція між ізоляція між
відносно землі фазами силових контактами вимикачів
трансформаторів (і роз’єднувачів)
330 363 950 1425 1245
500 525 1230 1845 1660
750 787 1550/1675*) 2550 2250 (1800)
*)
Для шунтуючих реакторів
Випробувальні напруги комутаційних імпульсів для внутрішньої
ізоляції між фазами силових трансформаторів прийняті орієнтовно в 1,5 рази
вище, ніж щодо землі, а для зовнішньої міжфазної ізоляції – на 15% вище
розрахункової кратності внутрішніх перенапруг між фазами (3,5 𝑈ф.найб.роб ).

12
 При визначенні випробувальних напруг для ізоляції між контактами
вимикачів і роз’єднувачів врахована робоча напруга на іншому контакті з
полярністю, протилежною полярності імпульсу.
Випробувальні напруги грозових імпульсів
Випробувальні напруги грозових імпульсів встановлені для
координації електричної міцності ізоляції електрообладнання з впливом на
неї грозових перенапруг, обмежених захисними розрядниками.
Випробування проводяться стандартними імпульсами 1,2/50 мкс (повними
імпульсами), а також імпульсами, зрізаними при передрозрядному часі 2-3
мкс (зрізаними імпульсами).
При визначенні вимог до ізоляції за основу береться розрахункове
значення грозових перенапруг 𝑈розр . Для повних імпульсів розрахункове
значення перенапруги 𝑈розр.п. пов’язане з залишковою напругою вентильних
розрядників 3-220 кВ співвідношенням
𝑈розр.п. = 1, 1𝑈зал +15, (7)
де 𝑈зал – залишкова напруга , кВ, яка відповідає струму координації (5;
10*)кА).
*)
Для класів напруг 330 … 750 кВ.
Збільшення розрахункової перенапруги повного імпульсу порівняно з
залишковою напругою розрядника враховує можливість підвищення напруги
на електрообладнанні, віддаленому від розрядника, за рахунок коливань в
колі розрядник – з’єднувальна проводка - обладнання.
На підстанціях напругою 330 кВ і вище віддалення розрядників від
апаратів і вимірювальних трансформаторів значно більше, ніж від силових
трансформаторів, тому розрахункова перенапруга повного імпульсу на
затискачах силових трансформаторів приймається рівною 1,1 𝑈зал , а на
затискачах апаратів – рівною 1,2 𝑈зал .
Для здійснення координації ізоляції електрообладнання з
характеристиками вентильних розрядників при малих часах впливу
встановлена розрахункова перенапруга зрізаного імпульсу 𝑈розр.зр. Для
електрообладнання 3 – 15 кВ вона прийнята на 20% вище, а для
електрообладнання на всі інші класи напруги – на 25% вище ніж для повного
імпульсу:
𝑈розр.зр. = (1,2 ÷ 1,25)𝑈розр.п . (8)
При визначенні випробувальної напруги грозових імпульсів для
внутрішньої ізоляції враховується можливість накопичення прихованих
дефектів в ізоляції при багаторазовому впливі грозових перенапруг, тобто так
званий кумулятивний ефект. Для цього розрахункове значення грозової
13
перенапруги збільшується на 10%. Таким чином, випробувальна напруга
внутрішньої ізоляції електрообладнання виявляється рівною 1,1 𝑈розр. При
випробуванні трансформаторів без збудження імпульсна випробувальна
напруга підвищується на 0,5 𝑈ном .
Випробувальна напруга грозових імпульсів для зовнішньої ізоляції
визначається виходячи з того, що стандартизоване обладнання може
працювати на висоті до 1000 м над рівнем моря і при температурі
навколишнього повітря до 35о С. З урахуванням при цьому зміни густини
повітря випробувальна напруга зовнішньої ізоляції визначається як
𝑈розр /0,84.
Випробувальні напруги електрообладнання при грозових імпульсах за
ГОСТ 1516.3 наведені в табл. 1 (Лекція 6). Випробувальні напруги
зовнішньої ізоляції, зазначені в табл. 1 (Лекція 6), приведені для нормальних
атмосферних умов. При відхиленні умов випробування від нормальних
необхідно внести поправки в значення випробувальних напруг за ГОСТ
1516.2.

14
 Лекція № 14 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «НЕРУЙНІВНІ МЕТОДИ ВИПРОБУВАНЬ.
ДІАГНОСТУВАННЯ СТАНУ ВИСОКОВОЛЬТНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»
Вимірювання опору ізоляції й коефіцієнта абсорбції
Опір ізоляції постійному струму визначають як відношення
прикладеної до ізоляції постійної напруги до струму, що проходить у ній:
U
Rіз  .
I
Зменшення опору ізоляції свідчить про її сильне зволоження чи
наявність наскрізних дефектів. Проте, здійснюючи контроль ізоляції за її
опором, слід брати до уваги особливості, пов’язані з фізичними процесами,
що відбуваються в ізоляції.
Зазвичай ізоляція неоднорідна; вона складається з декількох шарів з
різними діелектричними характеристиками.
Розглянемо найпростіший випадок (рис. 1,a) двошарової ізоляції
(наприклад, папір – трансформаторне масло). Схему її заміщення показано на
рис. 1,б. Під дією постійної напруги в ізоляції проходить наскрізний струм ін,
обумовлений її електропровідністю. У цьому випадку
U
iн  .
R1  R2
У момент прикладання до ізоляції напруги в ній, крім наскрізного
струму, проходить обумовлений перерозподілом електричного заряду струм
абсорбції іабс, оскільки у початковий момент розподіл напруги є обернено
пропорційним ємностям шарів:
U1п С 2
 . (1)
U 2 п С1
У сталому режимі розподіл напруги визначається опорами шарів:
U1ст R1
 . (2)
U 2 ст R2
Зі співвідношень (1) і (2) випливає, що U1п = U1ст і U2п = U2ст тільки
тоді, коли R1C1 = R2C2.

1
 C1
1 , 1 , d1 R1

C2
2, 2, d2 R2

а) б)
Рис. 1 – Двошарова ізоляція (а) та її схема заміщення (б)
Ця умова зазвичай не виконується, тому в шарах ізоляції відбувається
зміна напруженості електричного поля за рахунок нагромадження зарядів на
межі поділу шарів і проходить струм абсорбції, котрий згодом спадає та стає
рівним нулю, коли закінчується процес зміни поля в ізоляції. Значення
струму абсорбції можна виразити як:

U ( R1C1  R2C2 ) 2
iабс (t )  2
et / τ , (3)
R1R2 ( R1  R2 )(C1  C2 )
R1R2 (C1  C 2 )
де τ  .
R1  R2
Повний струм в ізоляції визначають за формулою
і(t) = ін + іабс.
З вищевикладеного випливає, що струм в ізоляції з часом спадає, а опір
зростає (рис. 2). Тому з метою порівняння даних, отриманих під час
контролю за станом устаткування, опір його ізоляції прийнято вимірювати
через певні проміжки часу після початку прикладання напруги.
Нормативними документами для більшості устаткування цей проміжок
встановлений значенням 60 с (відповідне позначення опору - R60). Якщо
вважати, що до цього моменту складові струму в ізоляції досягнуть
співвідношення іабс  ін, тоді Rіз= R60= R1 + R2.
У разі зволоження одного з шарів його опір знижується, як і загальний
опір ізоляції. Однак це зниження стає помітним тільки тоді, коли зволоження
захоплює значну товщину ізоляції. В іншому випадку загальний опір
визначається високим опором незволоженого шару.

2
 i Rіз

Rіз

0 t

Рис. 2 – Залежність опору ізоляції та струму в ній від часу

Водночас незначне поверхневе забруднення чи зволоження ізоляції
може спричинити різке зниження її опору та помилковий висновок про
необхідність сушіння ізоляції.
Опір ізоляції залежить не тільки від її стану, але й від геометричних
розмірів (товщини, площі). У зв’язку з цим неможливо запровадити єдині
норми для опору ізоляції, тому отримані результати вимірювань порівнюють
із даними заводських або попередніх вимірювань для випробуваного об’єкта.
Порівнюючи результати вимірювань, треба враховувати сильну
залежність опору ізоляції від її температури. Для ізоляції на основі слюди,
яку широко застосовують в електричних машинах, можна вважати, що опір
R60 знижується удвічі в разі підвищення температури на 18 С.
Для ізоляції трансформаторів, яка складається з целюлозних
діелектриків (папір, картон тощо) і масла, температурний перерахунок опору
виконують за формулою
R2 = R1 /K,
де R1 і R2 – опори відповідно за температур 1 і 2; К- коефіцієнт
перерахунку опору, що залежить від різниці температур Δ вимірювань
значень R2 і R1 (Δ=2  1).
Значення коефіцієнта K наведено в табл. 1.
Таблиця 1
2  1 , 0 С 5 10 15 20 25 30 35
K 1,23 1,50 1,84 2,25 2,75 3,4 4,15
Температура ізоляції не однакова на всіх її ділянках. Зазвичай як
середню беруть температуру обмотки трансформатора, яку визначають,
вимірюючи її опір постійному струму.
3
 Вимірювання опору ізоляції можна вважати контрольним методом для
виявлення наскрізних дефектів, поверхневого чи глибокого об’ємного
зволоження ізоляції.
Визначення коефіцієнта абсорбції. Коефіцієнтом абсорбції називають
відношення опорів ізоляції, визначених через 15 і 60 с після прикладення
випробувальної постійної напруги:
R60
K абс  .
R15
Цей вираз можна подати через складові струму, що проходить через
ізоляцію:
U
R60  ;
iн  iабс ( 60 )

U
R15  ;
iн  iабс (15 )

iн  iабс (15 )
K абс  ;
iн  iабс ( 60 )

де iабс(15) і iабс(60) – значення струму абсорбції відповідно через 15 і 60 с після

прикладення напруги.
Чим більше зволожена ізоляція, тим більший її наскрізний струм iн: iн >
> iабс,  а коефіцієнт Kабс 1.
Ізоляція електричних машин і трансформаторів вважається
незволоженою (не потребує сушіння), якщо за 20 С
Kабс  1,3.
Коефіцієнт абсорбції не залежить від геометричних розмірів ізоляції
й меншою мірою, ніж опір ізоляції, залежить від температури. Проте він
залежить від поверхневого забруднення ізоляції, за якого зростає iн, а
Kабс1.
Для вимірювання опору ізоляції та визначення коефіцієнта абсорбції
застосовують електронні мегаомметри (наприклад виробництва ПАТ
«Уманський завод «МЕГАОММЕТР» типу ЭС0202/2-Г з аналоговим
відліком, ЦС0202-1, ЦС0202-2 з цифровим відліком) чи мегаомметри із
ручним приводом (наприклад типу МС-05). Вимірювання проводять на

4
відключеному та, як правило, від’єднаному від зовнішньої мережі
устаткуванні.
Цифрові мегаомметри живляться від мережі змінного струму 220 В, 50
Гц; або від внутрішнього джерела живлення, мають блок стабілізованої
випрямленої напруги 2500 В для забезпечення протікання струму через
ізоляцію об’єкта контролю (устаткування). Для підключення до об’єкта
контролю мегаомметр має клеми з написами «Rx» (+,-) та «Э» (екран). Клему
«Э» (екран) використовують у випадках підключень мегаомметра за схемами
вимірювань, де необхідно усунути вплив поверхневих опорів на результат
виміру опору ізоляції.
Мегаомметри мають шкалу, проградуйовану безпосередньо в
мегаоммах (в ряді випадках – в кілоомах). Прилади мають сигналізацію про
моменти відліку через 15 і 60 с після подавання напруги.
Ємнісні методи контролю стану ізоляції
Ємність вимірюють для контролю стану ізоляції високовольтного
електроустаткування, зокрема, силових трансформаторів, трансформаторів
струму, вводів, високовольтних конденсаторів подільників напруги і зв’язку,
а також деякого іншого обладнання. При цьому ізоляція може
характеризуватися абсолютною величиною ємності, її зміною в часі та
залежністю від частоти випробувальної напруги й температури. Залежно від
конструктивних особливостей виконання ізоляції інформативність змін
перелічених ємнісних характеристик може бути різною, що і обумовлює
обсяг застосування їх для того чи іншого виду чи типу обладнання.
Метод «ємність – частота». Ємність ізоляції між електродами можна
розкласти в суму двох складових: «геометричної» (Сг) та абсорбційної
(Сабс) з’єднаних паралельно (рис. 4).

Геометрична ємність:

С1С 2
Cг  . (4)
С1  С 2
Абсорбційну ємність для двошарової ізоляції визначають за формулою:

t
1
С абс   iабс (t )dt,
U0

яка з урахуванням співвідношення (3) набуває вигляду:

5
 ( R1C1  R2C2 ) 2
t
Сабс   e t / dt,
0
R1 R2 ( R1  R2 )(C1  C2 ) 2

а після інтегрування –

( R1C1  R2C2 ) 2
Сабс  (1  e t /  ). (5)
( R1  R2 ) (C1  C2 )
2

З формули (5) випливає, що Сабс = 0 для t = 0 і досягає максимального

значення для t  . Малий час вимірювання ємності еквівалентний
вимірюванню на високій частоті, коли тривалість півперіоду випробної
напруги мала, а великий – низькій частоті. Таким чином, виміряне значення
абсорбційної ємності зменшується зі збільшенням частоти випробної
напруги. Це пояснюється тим, що за короткий півперіод прикладеної напруги
поляризаційні процеси (так званої міграційної поляризації) не встигають
завершитися повною мірою.
Водночас абсорбційна ємність залежить від стану ізоляції. У разі її
зволоження швидкість процесів поляризації, абсорбційний заряд і
абсорбційна ємність зростають. На рис. 3 показано, як повна ємність (Сг +
Сабс) змінюється в разі підвищення частоти випробної напруги для
зволоженої (1) та не зволоженої (2) ізоляції.

Метод «ємність – частота» рекомендовано застосовувати для контролю

зволоження силових трансформаторів, залитих маслом. Недолік методу
полягає в його порівняно низькій чутливості.

1
C абс

2 Cг
50 Гц f

Рис. 3 – Залежність ємності від частоти для ізоляції:

1 – зволоженої; 2 – не зволоженої
Стан ізоляції визначають відношенням ємностей С2/С50, виміряних
відповідно на частоті 2 та 50 Гц. Для не зволоженої ізоляції С2/С50 =
6
(1,0…1,2) за температури 20 С, а для зволоженої С2/С50 > 1,2. На значення
С2/С50 впливають також характеристики трансформаторного масла, яким
залитий трансформатор. Погіршення характеристик масла (збільшення його
tg) зумовлює зростання С2/С50.

Метод «ємність – час». Цей метод заснований на принципах

роздільного вимірювання абсорбційної та геометричної ємностей.
Показником стану ізоляції є відношення Сабс / Сг.

З урахуванням співвідношень (4) та (5) маємо:

Сабс ( R1C1  R2C2 ) 2

 (1  e t / ).
Сг C1C2 ( R1  R2 ) 2

Зволоження ізоляції спричинює збільшення Сабс і відношення Сабс/Сг.

Метод «ємність – час» застосовують для контролю зволоження ізоляції
обмоток не залитих маслом трансформаторів переважно на
трансформаторних заводах, щоб контролювати процес сушінням ізоляції в
період складання трансформаторів і в процесі експлуатації (під час ревізій).
Наприкінці ревізії трансформатора відношення Сабс/Сг має бути не більшим
ніж 0,12 за температури 20 С і 0,18 – за температури 30 С.
Застосування цього методу для контролю ізоляції трансформаторів,
залитих маслом, виявилося неможливим через дуже сильний вплив
характеристик масла на результати вимірювань, що утруднює оцінювання
стану ізоляції обмоток.
Температурний перерахунок Сабс /Сг здійснюють за формулою:

(Сабс /Сг)2 = (Сабс /Сг)1 K

Значення коефіцієнта перерахунку K, що залежить від різниці
температур вимірювань Δ=2  1, наведено в табл. 2.

Таблиця 2
2   1 , 0 С 5 10 15 20 25 30 35
K 1,25 1,55 1,95 2,40 3,00 3,70 4,60
Великі значення коефіцієнта K свідчать про сильну залежність Сабс /Сг
від температури, що є однією з причин значних похибок вимірювань.
Для вимірювання значень C2/С50 і Сабс/Сг застосовують прилад ПКВ-7.
На рис. 4 зображено спрощену схему, що пояснює принцип вимірювання
7
зазначених величин. Об’єкт випробування подано схемою заміщення по
Фойгту.
У процесі вимірювання геометричної ємності Сг випробовуваного
об’єкта він спочатку заряджається від джерела стабілізованої постійної
напруги U0 = 350 В через замкнуті контакти К3, а потім, після їхнього
перемикання розряджається на еталонний конденсатор Сет через замкнуті
контакти К2. Через 0,01 с контакти К2 розмикаються, а К1 – замикаються,
закорочуючи об’єкт випробування.
За цей час (0,01 с) відбувається розрядження тільки ємності Сг, бо
постійна її розряду дуже мала й визначається фактично омічним опором
контактів К3 та К2. Тому напруга на еталонному конденсаторі пропорційна
ємності Сг. З умови рівності зарядів можна записати співвідношення:
СгU0 = СетU, (6)
де U0 і U – відповідно зарядна та вимірювана вольтметром V напруги.
Оскільки Сет >> Сг , то
Cг
U  U0 .
Cет
Напругу на еталонному конденсаторі вимірюють вольтметром з
високим вхідним опором, шкала якого градуйована в одиницях ємності.
Об`єкт випробування

К3 К2
U0= 350 В
Rіз R абс
Сг С ет
С абс
К1 V

Рис. 4 – Схема, яка пояснює принцип вимірювання ємнісних характеристик ізоляції

Для вимірювання абсорбційної складової ємності Сабс випробуваний
об’єкт підключають до джерела постійної напруги через контакти К3, а потім
перемикають на вимірювальний прилад, у якому контакти К1 замкнуті, а К2
– розімкнуті. При цьому об’єкт виявляється закороченим, і відбувається

8
розрядження ємностей Сг і Сабс, причому з різними постійними часу,
обумовленими значенням опорів у їхньому розрядному колі.
Через 5...10 мс контакти К1 розмикаються, а К2 замикаються. За цей
час встигає розрядитися тільки геометрична складова ємності об’єкта Сг.
Після цього відбувається розрядження абсорбційної ємності Сабс на
еталонний конденсатор Сет. При цьому напруга на конденсаторі Сет
пропорційна абсорбційній ємності Сабс. Постійна розряду Сабс визначається
значенням Rабс, тобто абс  Rабс Сабс.
Із результатів експериментальних досліджень відомо, що розрядження
Сабс на Сет закінчується через 1 с, тому через зазначений час контакти К2
розмикаються, після чого визначається значення Сабс за допомогою
вольтметра V.
Прилад ПКВ-7 також дає змогу вимірювати різницю ємностей С2 – С50,
яка фактично дорівнює Сабс, бо С2  Сг + Сабс, а С50  Сг. Для цього після
зарядження випробовуваного об’єкта він автоматично закорочується контактами
К1 на 5...10 мс, а потім підключається до Сет через контакти К2.
Прилад ПВК-7 працює в циклі зарядження – розрядження з частотою
2 Гц в разі вимірювання величин С50 і С2 – С50 і з частотою 0,25 Гц – у разі
вимірювання Сабс.
Відношення С2/С50 визначається як:
C 2  C 50
C 2 / C 50   1.
C 50

Абсорбційний метод контролю стану ізоляції

Для багатьох видів електроустаткування (трансформаторів, реакторів,
трансформаторів струму і вводів з паперово-масляною ізоляцією) важлива
умова надійної роботи – низький вологовміст твердої ізоляції
(електрокартону й електроізоляційного паперу). Під час експлуатації
безпосередньо визначити вологовміст неможливо, тому його контролюють
непрямими методами: вимірюванням опору ізоляції, ємнісних характеристик,
кута діелектричних втрат.
Ці методи мають істотні недоліки: вони не дають можливості виявити
зволоження в початковій стадії (якщо вологість ізоляції менша ніж 3 %) та
зволоження, що захопило лише частину об’єму ізоляції. Крім того, вони дуже
залежать від характеристик трансформаторного масла.

9
 Додаткові можливості контролю ізоляції відкриваються в разі
вимірювання значення та швидкості зміни струму абсорбції. Цей метод
розроблено свого часу та запропоновано на кафедрі техніки високих напруг
КПІ професором, д.т.н Ієрусалимовим М.Є.
Зазвичай ізоляція неоднорідна та складається з декількох шарів з
різними діелектричними характеристиками.
У разі прикладення до ізоляції постійної напруги в ній відбуваються
процеси повільної міграційної поляризації, які полягають у нагромадженні
об’ємних зарядів на поверхні розділу шарів. Ці процеси обумовлені
перерозподілом електричного поля. У початковий момент прикладення
напруги вона розподіляється відповідно до значень ємностей шарів, а в
сталому режимі – відповідно до значень їхніх опорів.
Інтенсивність, швидкість і тривалість цих процесів визначаються
діелектричними характеристиками шарів: питомими об’ємними опорами та
діелектричними проникностями. Зміни цих характеристик, пов’язаних зі
зволоженням, зумовлюють зміну інтенсивності та швидкості процесів
міграційної поляризації.
Безпосередній прояв міграційної поляризації – струм абсорбції, який
для багатошарової ізоляції можна записати у вигляді:
 t
i
m
U e
iабс (t )   , (7)
i 1  
n
 
 Rk 
 
k 1  T 
2 

 1  k   
  i 

де Rk та Тk = Rk Сk = k k – характеристики шарів ізоляції; i – постійні часу

процессів міграційної поляризації, які визначаються з рівняння:
n
Rk
 T
k 1
 0. (8)
k

У рівняннях (7) і (8) n – кількість шарів, m = n  1-кількість границь

розділу між шарами.
З рівнянь (7) та (8) видно, що початкове значення складових струму
абсорбції ii та їх постійні складові i визначаються параметрами прошарків
багатошарової ізоляції. Зміна характеристик Rk та Сk хоча б одного із
прошарків суттєво впливає на параметри струму абсорбції.

10
 В трансформаторах при старінні та зволоженні ізоляції питомі об’ємні
опори прошарків зменшується. Це призводить до зменшення постійних часу
i складових струму абсорбції та до зростання швидкості його зміни.
Таким чином, швидкість зменшення струму абсорбції може служити
характеристикою стану ізоляції.
В свою чергу швидкість зміни струму абсорбції можна
охарактеризувати відношенням двох величин струму абсорбції, виміряних у
два моменти часу. Це співвідношення, яке запропоноване професором
Ієрусалимовим М.Є., назване коефіцієнтом істинної абсорбції Кі . Показана
можливість використання Кі у якості критерію зволоження ізоляції
трансформаторів.
Вираз для цього коефіцієнта у загальному випадку має мати такий
вигляд:
m
 t1 
t   
i exp   
 
i
iабс 1 i 1 i 
Ki  .
iабс t2  m
 t2 
 ii exp    (9)
i 1  i 

Коефіцієнт Кі залежить від характеристик прошарків ізоляції. При

збільшенні питомих об’ємних провідностей прошарків, коефіцієнт Кі
збільшується.
Для багатошарової ізоляції вимірювання струмів абсорбції iабс(t1) та
iабс(t2) повинно виконуватись в інтервалі часу, в якому найбільш сильно
проявляється зміна швидкості спадання струму абсорбції. Особливо важливо
вибрати перший момент вимірювання струму абсорбції t1 так, щоб до цього
моменту не встигли затухнути «швидкі» складові струму абсорбції,
спричинені зволоженими прошарками ізоляції.
Дослідження маслобар’єрної ізоляції трансформаторів в залежності від
її стану дають наступні значення: Tk та τi змінюється в межах від 30 до 40
секунд (суха) та від 4 до 0,45 секунд (зволожена).
У зв’язку з цим перший момент вимірювання t1 можна вибрати через
0,1 секунди після початку протікання струму абсорбції. Другий момент часу
t2 може бути рівним 2 секундам, коли струм абсорбції визначається в
основному його «повільними» складовими. Таким чином, коефіцієнт істинної
абсорбції визначається співвідношенням:
iабс 0,1c 
Ki  .
iабс 2,0c 
11
 Цей коефіцієнт відображає прямі зв’язки, які існують між
характеристиками ізоляції та електричними процесами в ній (міграційною
поляризацією).
Необхідно підкреслити, що коефіцієнт Кі чутливий до зміни питомої
електропровідності не у всьому об’ємі ізоляції, а і в її частині. В цьому
випадку змінюються постійні часу одної або декількох складових струму
абсорбції, що і приводить до зміни значення коефіцієнту Кі.
Коефіцієнт стану ізоляції. Електроізоляційні матеріали
характеризуються високими значеннями питомих об’ємних опорів, у зв’язку
з чим процеси міграційної поляризації протікають уповільнено. Для ізоляції
електричних машин визначальна форма старіння – теплова (пересихання
ізоляції), що призводить до зменшення неоднорідності ізоляції та до
зменшення величини та швидкості зменшення струму абсорбції.
У даному випадку показник стану ізоляції повинен враховувати як
зміни абсолютних значень складових струму абсорбції, так і зміни їх
постійної часу.
Таким показником може служити похідна струму абсорбції по часу. В
загальному вигляді ця величина визначається наступним чином:
m
diабс i
i    i e t / τi .
dt i 1 τ i

Оскільки величина |νi| пропорційна абсолютним значенням струму

абсорбції та залежить від геометричних розмірів випробуваного обладнання
та випробної напруги, для виключення впливу вказаних факторів необхідно
віднести швидкість |νi| до геометричної ємності Сг та випробної напруги U.
Показник стану ізоляції Кс в остаточному вигляді представляє собою
наступну величину:
diабс
dt
Kc  ,
Cг U

diабс
– швидкість зміни струму абсорбції, виміряна через 0,...0,15 секунди
де dt

після початку протікання струму абсорбції; Сг – геометрична ємність

випробного об’єкта; U – випробна напруга.

12
 Оскільки UСг=Qг – заряд геометричної ємності, то коефіцієнт стану
ізоляції можна записати виразом:
i1  i2 ,
Kс 
Qг (t2  t1 )

де i1 та i2 – струм абсорбції, виміряний відповідно в моменти часу t1 та t2.

Як і Кі , Кс визначається характером поляризаційних процесів, які в
свою чергу залежать від стану ізоляції. Його величина не залежить від
поверхневих струмів витоків по ізоляції, оскільки при визначенні Кс
визначається тільки абсорбційна складова струму.
Вимірювання швидкості спаду струму абсорбції може бути
використане для контролю сушіння ізоляції силових трансформаторів,
трансформаторів струму, вводів під час ремонту та стану ізоляції іншого
електроустаткування в процесі його експлуатації.
Принцип вимірювання струму абсорбції показано на схемі рис. 5.
П

V=350 В Сx K R P

Рис. 5 – Принцип вимірювання струму абсорбції

Ємність Сх випробуваного об’єкта (його схему заміщення зображено на
рис. 4) заряджають від джерела постійної напруги. Тривалість зарядження
має бути достатньою для завершення процесів міграційної поляризації; її
можна взяти рівною 60 с. Після зарядження об’єкта перемикають перемикач
П, і він починає розряджатися на резистор R, значення якого значно менше
внутрішнього та поверхневого опору ізоляції. Завдяки цьому забруднення та
зволоження поверхні ізоляції, наприклад вводів трансформатора чи реактора,
не впливає на значення струму абсорбції.
Протягом 5 мс після перемикання перемикача П контакти реле К
замкнені. За цей час завершується розрядження геометричної ємності
об’єкта. Після розмикання контакту К через резистор R проходить струм
абсорбції. Спад напруги на резисторі R, пропорційний струму абсорбції,
фіксується реєстратором Р, наприклад осцилографом.

13
 Вимірювання струму абсорбції здійснюється за допомогою приладу У-
268. Його зовнішній вигляд наведений на рис. 6.

Рис.6 – Зовнішній вигляд приладу для вимірювання струмів абсорбції У-268

У ньому в цифровій формі фіксується значення струму абсорбції через
0,06; 0,1; 0,2; 0,4; 1; 2 с в діапазоні 0,1…1000 мкА, а також значення заряду
геометричної ємності об’єкта дослідження в межах 0,1…1000 мкКл.
Струм вимірюють у три моменти часу після початку розрядження
попередньо зарядженої ємності ізоляції, два з яких – 0,06 і 0,1 с – фіксовані, а
третій може набувати одного із зазначених раніше значень.
Вимірювання заряду та трьох значень струму здійснюється
автоматично. Тривалість циклу зарядження та вимірювання становить 60 с.
Функціональну схему приладу У-268 зображено на рис. 7. Прилад
містить зарядний пристрій (ЗП) та комутатор (К), керовані блоком
автоматичного керування (БАК), блок ручного керування (БРК), масштабний
перетворювач (МП), перетворювач напруги в код (ПНК), блок цифрової
індикації (БЦІ) і блок живлення (БЖ).
Після натискання кнопки ПУСК, що знаходиться в БРК, відбувається
запуск БАК, який формує команди керування роботою приладу відповідно до
встановленого алгоритму. Від джерела постійної напруги 1000 В, що
знаходиться в ЗП, заряджають об’єкт Сх, а потім вимірюють заряд його
геометричної ємності Qг та струму абсорбції iабс в різні моменти часу.
За допомогою МП величина Qг та миттєві значення iабс нормуються до
необхідного рівня, переводяться у цифрові коди за допомогою аналогово-
цифрового перетворювача ПНК, запам’ятовуються в БЦІ та виводяться на
цифрове табло. Установка границь вимірювання Qг та миттєвих значень iабс, а
також виведення результатів вимірювання на табло здійснюється за
допомогою клавіатури БРК.

14
 ЗП Сx МП ПНК БЦІ

БЖ БАК БРК

Рис. 7 – Функціональна схема вимірника струму абсорбції У-268

Вимірювання тангенса кута діелектричних втрат
Під дією прикладеної до ізоляції напруги в ній виникають діелектричні
втрати, обумовлені електричною провідністю й повільними видами
поляризації.
Як відзначалося вище, діелектричні втрати можна визначити
формулою:
Р = U2Ctg,
де U – діюче значення випробної змінної напруги;   кутова частота; С –
ємність ізоляції;   кут діелектричних втрат.
Тангенс кута діелектричних утрат являє собою відношення активної та
реактивної складових струму, що протікає в ізоляції:
Ia
tgδ  .
Ic

Тут   кут між векторами повного струму та його реактивної

складової у векторній діаграмі струмів в ізоляції (рис. 8).

Ia
U

Ic I
C

R U
0

Рис. 8 – Схема заміщення та векторна діаграма струмів в ізоляції

15
 Тангенс кута діелектричних втрат – найважливіша характеристика
ізоляції. Чим він більший, тим більші в ізоляції діелектричні втрати, які
можуть бути причиною її теплового пробою.
Збільшення тангенса кута діелектричних втрат зумовлене зволоженням
ізоляції, іонізацією газових включень у розшарованій ізоляції, забрудненням
ізоляції. Значення tg залежить також від температури ізоляції, випробної
напруги та її частоти.
Тангенс кута діелектричних втрат – питома величина, що характеризує
загальні діелектричні втрати в об’ємі ізоляції. Тому він істотно зростає тільки
в разі збільшення втрат у значній частині об’єму ізоляції. Якщо ж втрати
зросли в невеликій частині її об’єму, то tg змінюється мало.
Проілюструємо це для випадків паралельного й послідовного
розташування діелектриків з різними значеннями тангенса кута
діелектричних втрат (рис. 9).

C 1 tg  1 U1
C1 tg 1 C 2 tg 2 U U
C 2 tg 2 U2

Рис. 9. – Паралельне й послідовне розташування діелектриків з різними

характеристиками
У першому випадку (паралельного розташування)
C1tgδ1  C2 tgδ 2
tgδ  . (10)
C1  C2
Якщо об’єм V2 значно менший об’єму першого шару V1, то й С2 << С1.
Тоді:
C2
tg δ  tg δ 1  tg δ 2 . (11)
C1
Зі співвідношення (11) випливає, що результуючий тангенс кута втрат
незначно перевищує тангенс кута втрат основного об’єму ізоляції.
У разі послідовного розташуванні шарів ізоляції

16
 C 2 tg δ 1  C1tg δ 2
tg δ  . (12)
C1  C 2
Якщо другий шар з більшим значенням тангенса кута втрат має
незначну товщину, то С2 >> С1. У цьому випадку:
C1
tg δ  tg δ 1  tg δ 2 .
C2

Оскільки С2 >> С1, то tg  tg1.

Тому вимірювання тангенса кута втрат для неоднорідної композиційної
ізоляції має сенс у тому випадку, коли відбуваються загальні зміни її
характеристик – старіння (зволоження) ізоляції, характерне для силових
трансформаторів, вводів, трансформаторів струму з паперово-масляною
ізоляцією та ін.
У разі зволоження твердої ізоляції менш ніж на 3 %, якщо її
температура дорівнює 20...30 С, вирішальне значення для вимірювання
тангенса кута втрат ізоляції мають характеристики трансформаторного
масла. Вимірюючи tg використовуваної ізоляції та порівнюючи отримані
значення з тими, що одержані під час заводських контрольно-приймальних
випробувань, треба враховувати вплив температури ізоляції під час
вимірювання.
Для ізоляції силових трансформаторів температурний перерахунок
виконують за формулою
tgδ 2  tg1  K1

Значення коефіцієнта перерахунку К1 що залежить від різниці

температур Δ вимірювань значень tgδ2 і tgδ1 (Δ=2  1). наведено в табл.
3.
Таблиця 3
2  1 , 0 C 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50
K1 1,15 1,31 1,51 1,75 2,00 2,30 2,65 3,00 3,50 4,00
Стан ізоляції оцінюють за абсолютною величиною tg.
Для вводів з паперово-масляною ізоляцією на 150...220 кВ під час
монтажу й після капітального ремонту tg має бути не більшим ніж 0,8 %.
Для вводів на 330...500 кВ ці значення відповідно становлять 0,7 і 0,5 %. Для
силових трансформаторів tg після монтажу не може перевищувати
паспортного значення більше ніж в 1,2…1,3 рази.
17
 Під час експлуатації існує ємнісний зв’язок між об’єктом випробувань,
вимірювальним пристроєм і неекранованими струмопровідними частинами
іншого устаткування, яке працює. Вимірювальні пристрої мають досить
надійну систему екранів, але струми ємнісного зв’язку (струми впливу)
можуть проходити через схему вимірювального пристрою, спричинюючи
значні похибки вимірів.
Нехай струм впливу Iвпл, зумовлений устаткуванням, яке працює поряд
зі схемою вимірювання tg, протікає через ємність об’єкта вимірювання Сх
(рис. 10) . Пунктиром позначено схему вимірювального пристрою (зазвичай
вимірювального моста).
Унаслідок того, що опір плеча моста R3 << 1/(Сх), I3  Ix + Iвпл. Тому
рівновага моста досягається за умови (Ix + Iвпл)R3 = IN R4, що призводить до
помилкової оцінки вимірюваної величини tg.

I3
І впл Свпл
Ix

R3
НІ

IN
R4 10кВ
C4
CN

Рис. 10 – Вплив устаткування, яке працює, на вимірювальний міст

Вплив струму Iвпл ілюструється векторною діаграмою на рис. 11. У разі
врівноважування мостової схеми протікатиме сума струмів Iх та Iвпл, що
мають фазовий зсув відносно один одного. Отже, у процесі відліку
результатів вимірювання буде зафіксовано деяке фіктивне значення tg або
tg.

18
 U

Iвпл Ix1
Ix
Івпл I x2

 х

 II  I
IN

Рис. 11. – Діаграма рівноваги моста з урахуванням зовнішніх впливів

Для усунення зазначеного впливу можна вдатися до способу двох
відрахувань. Для цього виконують два вимірювання з фазами випробної
напруги, що відрізняються одна від одної на 180. Це досягається зміною
полярності трансформатора живлення схеми. Для розрахунку дійсного
значення tgх обчислюють середнє арифметичне значення окремих
результатів:
tg  tg
tgδ x  ,
2
чи точніше
tgδR3  tgR3
tgδ x  .
R3  R3
Похибка вимірювання не є постійною й залежить від фази струму
впливу стосовно струму об’єкта. Вона характеризується коефіцієнтом впливу
I впл I впл
K впл   ,
Iс C xU ном

де   частота випробної напруги; Сх – ємність досліджуваного об’єкта; Uном

– випробна напруга (зазвичай, до 10 кВ, яка забезпечується випробним
трансформатором живлення типу НОМ-10).
Тангенс кута діелектричних втрат ізоляції електроустаткування
вимірюють за допомогою високовольтних мостів змінного струму, наприклад
типу Р-595, Р-5026, «Вектор 2,0М», СА7100 та аналогічних.

19
 Схему випробної установки, яка дозволяє у інший спосіб зменшити
похибку від струмів впливу, зображено на рис. 12. Вона містить
фазорегулятор Ф, автотрансформатор АТ типу ЛАТР, високовольтний
трансформатор Т типу НОМ-10 і вимірювальний високовольтний міст, БКД –
блок-контакт дверей огородження.

БКД C4
Ф АТ
A Т
R3 R4
B HI

C CN
Cx

Рис. 12 – Принципова схема установки для виміру tgδ

(перемикач зміни полярності напруги на трансформаторі Т не показаний)
Одне плече моста – ємність досліджуваного об’єкта Сх, друге –
еталонний конденсатор без втрат СN, третє – магазин опорів R3. Четверте
плече моста складається з постійного опору R4 і магазина ємностей С4. Нуль-
індикатором «НІ» служить керований транзисторний підсилювач із
живленням від гальванічних елементів постійного струму зі стрілочним
приладом на виході.
Особливістю високовольтних мостів змінного струму для вимірювання
діелектричних втрат в ізоляції є можливість вимірювання за перевернутою чи
нормальною схемою. У першому випадку один з електродів заземлений, як
показано на рис. 12, у другому – обидва електроди контрольованого об’єкта
ізольовані від землі.
Під час вимірювання за перевернутою схемою вимірювальна частина
моста перебуває під високою напругою. Конструкція моста передбачає
ізоляцію вимірювальної частини від заземленого корпусу для виконання
вимог техніки безпеки в процесі випробувальних вимірювань.
Для усунення похибок під час вимірювання tg за цією схемою
застосовують метод узгодження фаз струмів впливу Iвпл і об’єкта Iх.
Регулювання фази здійснюють спеціальним пристроєм – фазорегулятором,
увімкненим у коло живлення випробного трансформатора. Вимірювання

20
виконують до тих пір, коли різниця між tgδ' та tgδ" знизиться до 0,002 (тобто,
буде 0,2% або менше), після чого вимірювання припиняють.
Якщо tgδ' = tgδ", то дійсне значення tgδx дорівнює кожному з них.
Зазначений метод дає найменші похибки в разі вимірювання tg за
наявності зовнішніх впливів.
Шляхом виміру tgδ може бути надійно виявлено граничне значення
вологовмісту твердої ізоляції, особливо коли контроль відбувається за
підвищеної температури.
Але, при контролі за tgδ маслонаповненого електрообладнання
необхідно уважно слідкувати за станом ізоляційного масла, а також мати
інформацію щодо виникнення можливих часткових розрядів (ЧР), у об’ємі
контрольованої ізоляції. У випадку, коли продукти старіння масла
проникнуть між шарами паперу, tgδ об’єкту може незворотньо збільшитись.
Слід відзначити, що збільшене значення tgδ масла не завжди свідчить про
небезпеку такого процесу. Якщо tgδ масла збільшився, наприклад, через
розчинення в ньому деяких компонентів ізоляційних лаків і далі росте, а
значення tgδ основної ізоляції залишається при цьому на нормальному рівні,
то існує ймовірність, що погіршення стану цієї ізоляції до небезпечних меж
не відбудеться досить швидко, і є певний час для відновлення якості масла чи
його заміни.
Через неоднозначність зв’язку виміряного значення tgδ із ступенем
погіршення ізоляції перед оцінкою її стану необхідно уточнити характер
дефекту. В першу чергу слід враховувати вплив характеристик масла та
інтенсивність ЧР.
Нижче запропонована таблиця, що складена із врахуванням
діелектричних втрат та інтенсивності ЧР в ізоляції – q (табл. 4).
Таблиця 4
Область значень параметра
Оцінка стану ізоляції Рішення
tgδ q, Кл
-3
(2-5) 10 10 …10-10
-11
Хороший Придатний до роботи
(2-5) 10-3 10-10…10-9 Повільне руйнування Щорічний контроль
Безперервний контроль та
(8-15) 10-3 10-7…10-8 Сильне руйнування поступове виведення із
експлуатації
Негайне виведення із
(8-15) 10-3 10-7…10-6 Близький до пробою
експлуатації

21
 На сьогоднішній день уже накопичений певний досвід використання
трендів тангенса кута втрат, наприклад, високовольтних вводів, і його якісно
можна узагальнити, як це зроблено на рис. 13.

Рис. 13 – Можливі зміни tgδ ізоляції вводу в часі

Як додаток для оцінки стану вводів і необхідності виконання тих або

інших дій на цьому рисунку представлений графік із типовими кривими
зміни тангенса кута діелектричних втрат у часі з рекомендаціями відносно
відповідних дій:
1 - незначні зміни, продовження моніторингу, додаткові дії не потрібні;
2 - помірна зміна, проведення додаткових вимірів при найближчому
регламентному відключенні, застосування тепловізійного контролю;
3 - значна зміна, необхідні додаткові випробування, якщо ріст
продовжується - заміна вводу;
4,5 - аварійні зміни, погіршення ізоляції триває з небезпечною
швидкістю - заміна вводу;
6 - можливе замикання обкладинок, необхідне проведення вимірів з
відключенням, якщо діагноз підтверджується - заміна вводу;
7 - tgδ досить високий, однак ріст погіршення ізоляції незначний,
надійність знижена, проведення додаткових вимірів при найближчому
регламентному відключенні;
8 - досягнута стабільність, але на небезпечному рівні, надійність
значно знижена, підготуватися до заміни вводу;
9 - ріст стабілізувався після значного зростання, надійність знижена;

22
 10 - досягнута стабільність після невеликого зростання, продовження
моніторингу, додаткові дії не потрібні.
Вимір ЧР в експлуатації
На працюючих трансформаторах ЧР вимірюють із метою своєчасного
виявлення дефектів, що розвиваються, в ізоляції.
Основною особливістю вимірів ЧР в експлуатації є високий рівень
завад як від коронуючих проводів, так і від джерел високочастотної напруги
(високочастотний зв'язок, радіостанцій й т.п.). Це вимагає застосування
спеціальних методів виміру. Рівень непереборних завад при вимірах без
виводу трансформатора з експлуатації оцінюється значенням (1—5)∙10-8 Кл.
Тому таким шляхом можна виявити ЧР порядку 10-7 Кл, які можна
розглядати як передаварійні.
Вимір ЧР у трансформаторах сам по собі є досить складною технічною
й алгоритмічною проблемою. Не менш складною проблемою є нормування
їхнього впливу на стан ізоляції. Під нормуванням будемо мати на увазі
офіційно визначені рівні ЧР, перевищення яких повинно призводити до
спрацювання систем аварійного захисту, визначення ступеня розвитку тих
або інших дефектів ізоляції.
Відсутність конкретної загальновизнаної нормативної технічної
документації, у якій критерії стану ізоляції були б досить точно відбиті,
свідчить про складність і багатогранність даного питання. Всі існуючі
стандарти різних країн, включаючи вітчизняний, частіше визначають
використовувані терміни, але не містять конкретних таблиць припустимих
рівнів ЧР у трансформаторах.
Оскільки питання критичних значень параметрів ЧР ще не вирішене,
використовують поняття тренду. Коли при тривалому спостереженні за
устаткуванням є стійка тенденція до збільшення інтенсивності ЧР, то маємо
справу з дефектом, що розвивається. Якщо ж характеристики ЧР мають
стабільний характер, то практично при будь-якому рівні не слід говорити про
наявність дефекту.
Використовувані в практиці системи вимірів рівня ЧР в експлуатації
можуть мати неприпустимо низьку вірогідність діагностичних висновків з
тієї причини, що в контролюючому приладі не реалізовані алгоритми, що
розділяють між собою імпульси завад, привнесені в трансформатор ззовні, і
дійсні сигнали ЧР. Саме із цієї причини, системи сигналізують про виявлені

23
дефекти тоді, коли їх немає, і «пропускають» явно виражені дефектні стани
ізоляції.
Сигнали зовнішніх завад, у загальному випадку, не відрізняються від
сигналів ЧР, тому що їхнім джерелом можуть бути ЧР у навколишньому
обладнанні. У зв’язку з цим існують декілька методів чи прийомів боротьби з
завадами – від екранування та застосування акустичних методів реєстрації до
впровадження алгоритмів аналізу форми, тривалості та напрямку
розповсюдження імпульсів.
Способи відмежування від завад залежать від способів виміру ЧР. В
процесі експлуатації високовольтного обладнання застосовуються наступні
системи, сигнали з яких формують відповідні канали вимірювань ЧР:
- електричний канал – забезпечує вимір ЧР за допомогою
високочастотних трансформаторів струму, які працюють в діапазоні
0,5-30 МГц, та підключаються в залежності від вимог обладнання – або
до виводу ПВН (пристрою для виміру напруги) на високовольтному
вводі, або встановлюються на нейтралі або шині заземлення;
- електромагнітний канал – забезпечує вимір ЧР за допомогою
спеціальних антен у діапазоні 600-900 МГц, які встановлюються
поблизу обладнання та не мають безпосереднього електричного
контакту з устаткуванням;
- акустичний канал – забезпечує вимір ЧР по акустичним
коливанням у діапазоні 100-200кГц за допомогою спеціальних
мікрофонів, встановлених на баку обладнання.
У разі використання електричного каналу, одним із способів
розділення сигналів завад і сигналів ЧР є окремий вимір сигналів зовнішніх
завад при відсутності напруги на контрольованому об'єкті (вимір фону).
Потім на об'єкт подається напруга й проводиться ще один вимір. У цьому
випадку реєструється сума сигналів ЧР і зовнішніх завад (сигнал).
Вирахування результатів цих вимірів дозволяє виділити тільки сигнали ЧР
(сигнал - фон). На рис. 14 показані результати вирахування фону. Як видно з
рисунку після вирахування фону ефективна інтенсивність сигналів завад
знизилася в кілька разів (інтенсивність сигналів ЧР не змінюється при
вирахуванні) і стає видно, що зареєстровані сигнали дає негативна (або
позитивна) корона, а не ЧР в об'єкті.

24
 Рис. 14 – Залежності сигналу, фону й різниці сигнал-фон на фазі "C" групи 750 кВ
(електричний канал) від заряду ЧР (нКл)
Даний метод не є ідеальним через те, що інтенсивність завад може
змінюватися в часі, однак, як видно з наведених даних, дозволяє в значній
мірі знизити їхній вплив і виділити сигнали ЧР із сигналів зовнішніх завад.
Якщо ретельно вимірювати рівень фону як до, так і після експерименту, то
стає можливим не тільки істотно знизити вплив завад, але й оцінити реальну
похибку виміру інтенсивності сигналів ЧР.
Оскільки повністю виключити сигнали корони з результатів вимірів ЧР
у такий спосіб неможливо, запропоновано застосувати аналіз амплітудно-
фазового розподілу сигналів (амплітудно-фазової діаграми - АФД). Сигнали
корони мають характерні АФД, що істотно розрізняються на позитивному й
негативному напівперіодах напруги. Сигнали ЧР, як правило, мають
практично симетричний розподіл. Існують і інші ознаки, що дозволяють
досить надійно розрізняти сигнали ЧР від дефектів паперово-масляної
ізоляції й корони шляхом аналізу їх АФД. Метод АФД є потужним засобом і
дозволяє не тільки розділяти сигнали ЧР і корони, але й розрізняти сигнали
ЧР від різних фаз високовольтного обладнання.
При застосуванні акустичних методів вимірів ЧР, незважаючи на його
порівняно низьку чутливість і досить високий рівень імпульсних акустичних
завад від елементів конструкції трансформатора, з’являється можливість
істотно доповнити одержувану інформацію ще й допомогти локалізувати
джерело сигналів.
Істотну інформацію дає й вимір сигналів ЧР протягом досить тривалого
часу. При цьому з'являється можливість реєстрації досить рідких спалахів
сигналів ЧР, як своєчасного попередження про погіршення стану ізоляції
устаткування і реєстрації процесів, викликаних комутацією устаткування, що
дозволяє оцінити запас електричної міцності ізоляції.
Крім апаратних способів виключення завад з результатів вимірів ЧР, на
практиці використовуються ряд алгоритмічних (або програмних) методів на
25
рівні обробки вимірювальної інформації в реальному часі, що надійшла від
декількох первинних датчиків, розташованих в різних локаціях
трансформатора.
Додаткову можливість для відмежування від завад дає «прив'язка» всіх
імпульсів до синусоїди живильної мережі, з розбивкою всіх імпульсів по
деяких фазових зонах, ширина яких варіюється від 7,5 до 15 градусів. Для
цього реєстрацію всіх імпульсів необхідно виконувати з урахуванням фази
робочої напруги на високовольтному пристрої, що також дозволяє ефективно
провести аналіз стану високовольтної ізоляції.
Таким чином, при створенні системи реєстрації ЧР в процесі роботи
електроустаткування, необхідно:
- забезпечити апаратну можливість реалізації електричного каналу
(частоти до 30 Мгц), електромагнітнітного каналу (частоти від 500 до 900
Мгц) і акустичного каналу (частоти, як правило, від 80 до 200 кГц);
- реєструвати не тільки амплітуду (заряд), але й час появи сигналів (для
одержання АФД);
- забезпечити реєстрацію й запам'ятовування даних протягом досить
тривалих інтервалів часу в автоматичному режимі;
- забезпечити реалізацію алгоритмів розпізнавання імпульсів ЧР та їх
відділення від імпульсів корони та імпульсних завад іншого походження.
Комплексне використання неруйнівних методів випробувань (у тому
числі ЧР) та інших електрофізичних методів – хроматографічного аналізу
розчинених у трансформаторному маслі газів, а також тепловізійного
контролю дозволяє вирішувати основні задачі діагностування стану
високовольтного електроустаткування:
- прогнозування залишкового ресурсу досліджуваного об’єкту;
- локалізація та розпізнавання дефектів, що розвиваються в
електрообладнанні;
- уточнення та корегування методів та засобів подальшого
діагностування досліджуваного об’єкту.

26
 Лекція № 15 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРЕНАПРУГ ТА ЗАСОБІВ
ЗАХИСТУ ВІД НИХ»
Загальна характеристика перенапруг та засобів захисту від них
Будь-яке перевищення миттєвим значенням напруги на ізоляції
амплітуди найбільшої робочої напруги прийнято називати перенапругою. У
більшості випадків перенапруги мають короткочасний характер, через те, що
вони виникають при швидко затухаючих перехідних процесах, або в
аварійних режимах, час яких обмежується дією релейного захисту і
системної автоматики. Різні види перенапруг мають тривалість від одиниць
мікросекунд до декількох годин. Навіть самі короткочасні перенапруги
високої кратності можуть призвести до пробою або перекриття ізоляції з
наступним відключенням ушкодженого елементу мережі та перериванням
електропостачання споживачів, або зниженням якості електроенергії.
Важливою характеристикою перенапруг на ізоляції є їх кратність,
тобто відношення максимального значення напруги до амплітуди √2𝑈нр
найбільшої робочої напруги для даного класу напруги:
𝑘𝑛 = 𝑈𝑚𝑎𝑥 / √2𝑈нр .
Перенапруги, крім того, характеризуються рядом інших параметрів
(повторюваністю, довжиною фронту, тривалістю, числом імпульсів і
терміном існування даної перенапруги, широтою охоплення мережі). Всі
перелічені параметри перенапруг являються, як правило, випадковими
величинами, що обумовлює необхідність статистичного підходу до їх
дослідження і обгрунтування вимог до електричної міцності ізоляції та
характеристик захисних пристроїв.
В залежності від місця прикладання можна виділити різні типи
перенапруг. Найбільше практичне значення мають фазні перенапруги. Вони
впливають на ізоляцію струмопровідних частин електрообладнання від землі,
або заземлених конструкцій. Міжфазні перенапруги розглядаються при
виборі міжфазної ізоляції. Внутрішньофазні перенапруги виникають між
різними струмопровідними елементами однієї і тієї ж фази, наприклад, між
сусідніми витками або котушками обмотки трансформатора, а також між
нейтраллю і землею. Перенапруги між контактами комутуючих апаратів
виникають в процесі вимкнення ділянки мережі, або за несинхронної роботи
двох ділянок мережі.

1
 В залежності від причин виникнення розрізняють дві групи перенапруг:
зовнішні та внутрішні. Зовнішні перенапруги виникають при ударах
блискавки та дії інших зовнішніх по відношенню до розглянутої мережі
джерел енергії. Внутрішні перенапруги розвиваються за рахунок енергії
підключених до мережі генераторів або реактивних елементів (L, C). Вони
можуть виникати внаслідок різних резонансних процесів, аварій і комутацій
елементів мережі, в тому числі і при повторних запалюваннях електричної
дуги.
Головним джерелом зовнішніх перенапруг в високовольтних
електричних мережах є грозові розряди. Найбільш небезпечні грозові
перенапруги виникають при прямому ударі блискавки (ПУБ) в
струмопровідні елементи електричної мережі. Удар блискавки в заземлені
елементи конструкції призводить до виникнення на них короткочасних
перенапруг, які можуть спричинити зворотні перекриття з заземлених
елементів на струмопровідні.
Індуковані перенапруги виникають внаслідок взаємного
електромагнітного (індуктивного і ємнісного) зв’язку блискавки з
струмопровідними і заземленими елементами мережі. Вони в більшості
випадків мають меншу величину і можуть становити загрозу для мереж 3-35
кВ при ударі блискавки поблизу лінії.
Імпульси грозових перенапруг можуть також впливати на ізоляцію
електроустановок, розташованих на значному віддаленні від місця удару
блискавки, так як хвилі перенапруг поширюються по лінії
електропередавання на значну відстань з малим затуханням.
Набігаючі хвилі можуть являти небезпеку для електрообладнання
станцій і підстанцій, яке має менші запаси електричної міцності порівняно з
лінійною ізоляцією.
Внутрішні перенапруги в залежності від терміну дії на ізоляцію
розділяються на квазістаціонарні і комутаційні.
Квазістаціонарні перенапруги виникають при тимчасових з точки зору
експлуатації режимах роботи і несприятливих поєднаннях параметрів мережі
і можуть продовжуватись до тих пір, поки не зміниться схема або режим
мережі. Тривалість таких перенапруг – від секунд до десятків хвилин –
обмежується дією релейного захисту або оперативного персоналу.
Квазістаціонарні перенапруги ділять на режимні, резонансні,
ферорезонансні та параметричні. Режимні перенапруги спостерігаються при

2
несприятливих поєднаннях діючих в електромережі електрорушійних сил. До
них можна віднести перенапруги при несиметричному короткому замиканні
на землю, а також при перезбудженні і розгоні генератора, які виникають у
випадку раптового скидання навантаження.
Резонансні перенапруги мають місце при наближенні однієї із власних
частот коливань окремих ділянок мережі до частоти вимушуючої е. р. с.
Вони можуть виникати, наприклад, при односторонньому живленні лінії
електропередавання. Резонансні перенапруги можуть збуджуватись також в
нейтралі і фазах мережі з дугогасним реактором внаслідок резонансу в
контурі, який складається із індуктивності реактора і ємності мережі на
землю. В неповнофазних режимах лінії з приєднаним до неї реактором або
трансформатором з заземленою нейтраллю може виникати резонансний
контур із ємності між фазами лінії і індуктивності реактора або
трансформатора.
Ферорезонансні перенапруги можуть розвиватись в контурах, які
містять ємність і індуктивність з насиченим магнітопроводом. Такі
перенапруги спостерігаються як на промисловій частоті, так і на вищих і
нижчих гармоніках.
Комутаційні перенапруги виникають при всіляких швидких змінах
режимів роботи мережі. Вони виникають внаслідок роботи комутаційних
апаратів (вмикання і вимикання елементів мережі), пробоях ізоляції (в тому
числі при повторних запалюваннях дуги), а також при різкій зміні параметрів
нелінійних елементів. Найбільше значення серед них мають перенапруги при
комутаціях ліній електропередавання, індуктивних елементів мережі,
конденсаторних батарей, а також при дугових замиканнях на землю в
мережах з ізольованою нейтраллю.
Загальне призначення заходів захисту від перенапруг полягає в тому,
щоб при мінімальних додаткових витратах отримати максимальний
економічний ефект від зниження шкоди, спричиненої перенапругами, і від
підвищення надійності роботи енергосистем.
Превентивні заходи захисту чинять постійний вплив на мережу. Їх
призначення – запобігти виникненню перенапруг або сприяти обмеженню їх
величини. Сприятлива дія превентивних заходів захисту проявляється на
протязі всього перехідного процесу. До таких заходів можна віднести,
зокрема, використання вимикачів, робота яких не визиває виникнення
великих перенапруг (наприклад, вимикачів без небезпечних повторних
запалювань дуги між контактами із шунтуючими опорами), грозозахисних
3
тросів, заземлення опор на лінії електропередавання, ємнісний захист ізоляції
обмоток трансформаторів і реакторів, заземлення нейтралі трансформаторів
через дугогасні реактори.
Дугогасні реактори використовуються в трифазних електричних
мережах з ізольованою (компенсованою) нейтраллю (класів 3…35 кВ).
Ізолювання нейтралі трифазної мережі підвищує надійність
електропостачання споживачів, оскільки у випадку з’єднання фази лінії з
землею (наприклад, внаслідок пробою ізоляції) лінійна напруга споживачів
залишається незмінною. При цьому напруга на непошкоджених фазах
зростає з фазної до лінійної в той час як напруга пошкодженої фази прямує
до нуля. Напруга на нейтралі зростає до фазної напруги.
Через місце пробою ізоляції протікає ємнісний струм 𝐼с = 3𝑈ф 𝜔𝐶, де С
– ємність проводу лінії відносно землі, причому величина цього струму не
залежить від розташування пробою по довжині лінії. Якщо до нейтралі
постійно буде підключений реактор з індуктивністю L, то через місце пробою
𝑈
буде також протікати індуктивний струм 𝐼𝐿 = ф⁄𝜔𝐿. При умові 𝐼𝐿 = 𝐼с струм

однофазного короткого замикання може бути зменшений в 10…20 разів, що в

ряді випадків забезпечує гасіння дуги. Якщо ж дуга періодично запалюється
та згасає, в електричній мережі виникає режим «дугових» перенапруг, який
характеризується коливанням напруг на неушкоджених фазах до 3 𝑈ф і
більше.
Комутаційні засоби захисту від перенапруг, як правило, включають в
себе комутуючі елементи, наприклад, іскрові проміжки. Вони спрацьовують,
коли перенапруга в точці їх установлення перевищить певну критичну
величину. До комутаційних засобів захисту відносяться вентильні
розрядники і нелінійні обмежувачі перенапруг – ОПН (а в старих мережах –
трубчаті розрядники і захисні іскрові проміжки), а також шунтуючі реактори
з іскровим приєднанням. В ОПН відсутні іскрові проміжки, і високонелінійні
резистори підключені до мережі постійно. Проте при підвищенні напруги на
ОПН вище найбільшої робочої різко зменшується їх опір, що ефективно
знижує вплив перенапруги.
Для захисту обладнання від прямих ударів блискавки використовують
стрижневі блискавковідводи на підстанціях і грозозахисні троси на лініях.
Зменшення вірогідності небезпечних перенапруг при ударах блискавки в
блискавковідводи і інші заземлені елементи ліній і підстанцій досягається
з’єднанням їх з землею при забезпеченні досить малого імпульсного опору
4
заземлення. Захист ізоляції від хвиль, набігаючих по лініях
електропередавання, здійснюється за допомогою вентильних та трубчатих
розрядників або нелінійних обмежувачів перенапруг (ОПН).
Надійність захисту енергосистем від перенапруг в значній мірі
визначається станом заземлення опор повітряних ліній електропередавання і
металевих корпусів обладнання підстанцій. Заземлення являються досить
відповідальними елементами мереж високої напруги. Вони забезпечують
надійне електричне з’єднання з землею нейтралей трансформаторів, корпусів
машин і апаратів, опор ліній електропередавання, розрядників і інших
пристроїв. Згідно свого призначення заземлення можна розділити на три
основні типи. Робоче заземлення забезпечує необхідне розподілення напруг і
струмів в нормальних і аварійних режимах роботи мережі. В мережах 110 кВ
і вище в основному використовується глухе (в ряді випадків ефективне)
заземлення нейтралі, а в мережах 3…35 кВ – ізольована нейтраль або
заземлення її через дугогасний реактор (та резистор). Захисне заземлення
(заземлення безпеки) призначене для захисту обслуговуючого персоналу від
напруги, виникаючої на корпусах електрообладнання при ушкодженнях
ізоляції, протіканні струмів короткого замикання, а також внаслідок
електромагнітних впливів мережі високої напруги. Безпека забезпечується
при заземленні, тобто, надійному приєднанні до заземлювачів металевих
корпусів всіх приладів і апаратів.
Заземлювачі розташовані в землі і складаються із контуру і сітки
всередині його. Контур оточує всю установку високої напруги. Він
виконується із металевих полос (штаб), які прокладені горизонтально на
глибині 0,5 – 0,7 м і вертикальних металевих труб або кутників, забитих
вздовж полоси на глибину 2 – 3 м і більше. На відкритій підстанції всередині
контуру прокладають поперечні полоси, які утворюють сітку. Вона служить
для вирівнювання розподілення напруги ї приєднання електрообладнання. До
контуру приєднують наявні природні заземлювачі (оболонки кабелів,
залізничні рейки, трубопроводи, закладні частини гідротурбін, фундаменти і
заземлення опор відхідних ліній разом з тросами).
Грозозахисні заземлення призначені для захисту від зовнішніх
перенапруг. Заземлення розрядників, блискавковідводів і тросів на опорах
сприяє зменшенню вірогідності перекриття ізоляції при грозових розрядах.
При спорудженні електроустановки функції робочого заземлення, заземлення
безпеки і грозозахисного заземлення часто покладається на загальний
заземлюючий пристрій.

5
 Опір заземлюючого пристрою складається із опору розтікання
заземлювача і опору заземлюючих провідників, причому опір розтікання
заземлювача дорівнює відношенню напруги на заземлювачі відносно
віддаленої землі до струму, який протікає від нього в землю. Опір розтікання
залежить від конструкції, геометричних розмірів заземлювача, питомого
опору грунту, в якому він знаходиться, а також від величини і форми
протікаючого струму.
Опір заземлення при протіканні імпульсного струму блискавки 𝑅𝑖 і опір
при протіканні струму промислової частоти R можуть істотно відрізнятися
один від одного. Величина R визначається розрахунковим шляхом або за
допомогою вимірювачів опору заземлення. Імпульсний опір заземлення може
бути визначений як
𝑅𝑖 = 𝑎𝑖 R,
де 𝑎𝑖 – коефіцієнт імпульсу заземлювача.
Коефіцієнт 𝑎𝑖 залежить від величини і форми протікаючого через
заземлення струму, питомого опору грунту 𝜌3 та протяжності заземлювачів і
може бути більше або менше одиниці.
Значення 𝑎𝑖 < 1 має місце внаслідок утворення зони підвищеної
провідності грунту біля заземлювача при протіканні великих струмів, 𝑎𝑖 >1
зумовлене впливом індуктивності протяжних заземлювачів, зростаючим зі
збільшенням довжини заземлювача і збільшенням крутизни фронту струму
блискавки.
Якщо з заземлювача зтікає великий імпульсний струм, то в грунті
утворюється електричне поле з напруженістю E=𝑗𝜌3 , де j – густина струму,
𝜌3 – питомий опір грунту. Із збільшенням Е проявляються напівпровідникові
властивості грунту, які приводять до пониження 𝜌3 . Тому зі зростанням
густини струму в грунті його питомий опір падає.
Якщо густина струму j продовжує наростати, то напруженість
електричного поля біля заземлювача досягає значення пробивної
напруженості Епр і виникає іскроутворення в грунті. Воно істотно знижує
падіння напруги на заземлювачі. При подальшому збільшенні j іскровий
розряд переходить в дуговий. Це обумовлює зниження ефективного
питомого опору грунту і зменшення імпульсного опору заземлювача.
Окремі елементи заземлювачів можуть мати велику довжину (десятки
метрів). При цьому починає виявлятись їх індуктивність, вплив якої можна
проаналізувати за допомогою схеми заміщення у вигляді однорідної лінії, яка
6
має питомі параметри ( на одиницю довжини) індуктивність L, активний опір
R, провідність G і ємність С. Активний опір електродів, як правило, на один-
два порядки менше опору заземлення, тому він не має істотного значення.
Вплив ємності С, під якою необхідно розуміти ємність електродів відносно
рівня нульового потенціалу, стає помітним тільки при високих значеннях
питомого опору г рунту і досить короткочасних процесах. Для грунтів з
питомим опором 𝜌3 < 103 Ом ∙м навіть при імпульсах з довжиною фронту
декілька мікросекунд ємнісні струми зневажливо малі порівняно зі
струмами провідності. В такому випадку схема заміщення буде містити
тільки індуктивності L і провідності G (рис.1).

Рис.1 – Найпростійша схема заміщення протяжного заземлювача

Форма імпульсу струму в заземлювачах при грозових розрядах
характеризується швидким підйомом на фронті і повільним спадом. На
фронті імпульсу індуктивність заземлювача перешкоджає проникненню
струму до віддалених його ділянок, які практично не впливають на відвід
струму в землю. На спаді імпульсу розподілення напруги вздовж
заземлювача вирівнюється, опір заземлення зменшується і прямує до
значення опору розтікання R. Довжина перехідного процесу в заземлювачі
оцінюється сталою часу 𝑇 = 𝐿𝐺𝑙 2 /𝜋 2 , пропорційною індуктивності всього
заземлювача Ll і його провідності Gl.
В грозозахисних заземленнях найбільше значення має величина опору
заземлення в момент максимуму струму блискавки, тобто при часі t= 𝜏ф.
Якщо 𝜏ф ≫ Т, то в момент максимуму струму перехідний процес в
заземлювачі практично закінчиться. Заземлювачі, що задовільняють цій

7
умові, можна розглядати як зосереджені. Якщо 𝜏ф співмірний з Т, то в таких
заземлювачах необхідно враховувати їх протяжність.
Для протяжних заземлювачів ( 𝑙 > 10 м ) при часі 3-5 мкс 𝑎𝑖 можна
наближено оцінити за формулою
𝑎𝑖 ≈ √1500𝑙/[(𝜌3 + 320) (𝐼𝑚𝑎𝑥 + 45)],
де 𝐼𝑚𝑎𝑥 − амплітуда струму через заземлювач, кА.
В районах з великим питомим опором г рунту ( 𝜌3 ≥ 1000 Ом ∙
м) доцільно використовувати глибинні заземлювачі: вертикальні стрижні,
занурені до рівня грунтових вод. Їх глибина може досягати декілька десятків
метрів і заземлювач на окремих ділянках довжини може пересікати шари
ґрунту з різним питомими опорами. Це необхідно враховувати при
розрахунках опору глибинного заземлювача.
Засоби захисту від перенапруг
В мережах 3-35 кВ рівні ізоляції забезпечують, як правило, досить
високу надійність роботи мережі при впливі переважної більшості
внутрішніх перенапруг. Головну увагу приділяють заходам грозозахисту.
Основним заходом, направленим на підвищення грозоупорності цих мереж,
являється режим ізольованої або заземленої через дугогасний реактор
нейтралі. Резервним заходом, направленим на усунення наслідків міжфазних
перекриттів і перекриттів декількох фаз на землю, є АПВ (автоматичне
повторне ввімкнення).
Мережі 110-220 кВ, згідно ПУЕ, також не потребують установлення
спеціальних пристроїв для захисту від внутрішніх перенапруг, за
виключенням особливо несприятливих схем. Для грозозахисту
використовують: троси і заземлення опор на лініях, блискавковідводи,
розрядники і ОПН на підстанціях і посилений захист підходів ПЛ до
підстанцій. Окремі точки лінії (перетини, опори з послабленою ізоляцією і
т.п.) захищають розрядниками або ОПН.
Мережі 330 кВ і вище мають менші коефіцієнти запасу електричної
міцності ізоляції. В них необхідно використовувати комплекс заходів для
захисту як від грозових, так і від внутрішніх перенапруг. В вітчизняних
мережах використовуються глухе заземлення нейтралі, шунтуючі реактори
на лініях для зниження вимушеної складової перенапруг,електромагнітні
трансформатори напруги на лініях для зняття залишкового заряду під час
безструмової паузи АПВ, комбіновані вентильні розрядники (серії РВМК) або
ОПН з характеристиками, які дозволяють ефективно обмежувати як
8
комутаційні, так і грозові перенапруги, блискавковідводи і грозозахисне
заземлення.
Окрім перерахованих заходів, в ряді випадків використовують
вимикачі з шунтуючими опорами (в тому числі багатоступеневої дії) і
автоматичний вибір фази замикання контактів вимикача (так зване
«синхронне вмикання»). Для підвищення надійності грозозахисту ліній
ультрависокої напруги використовують троси з від’ємними кутами захисту.
Найбільше старим, простим і дешевим обладнанням захисту від
перенапруг спочатку були іскрові проміжки. В мережах 3…35 кВ іскрові
проміжки зазвичай виконуються у вигляді «рогів». При такій формі
електродів електродинамічні сили і теплові потоки повітря переміщують
виниклу після перекриття дугу вверх по рогах). Це приводить до її
розтягнення і успішного гасіння.
В мережах до 35 кВ захисні проміжки мають невеликі розміри і можуть
закорочуватись птахами, які сідають на електроди. З метою запобігання
замикань, в заземлених спусках захисних проміжків створюються додаткові
іскрові проміжки.
Іскрові проміжки наділені рядом недоліків, які обмежують їх
використання. Пробивна напруга іскрових проміжків має великий
статистичний розкид, що дуже затрудняє координацію пробивних напруг
захисних проміжків з характеристиками ізоляції, що захищається. Внаслідок
різкої неоднорідності електричного поля між електродами має місце істотне
підвищення розрядної напруги проміжку при крутих фронтах хвиль діючих
перенапруг. В області малих передрозрядних часів ( 𝑡1 ≤ 2мкс ) вольт-
секундна характеристика ізоляції (з урахуванням статистичного розкиду)
може проходити нижче вольт-секундної характеристики іскрового проміжку
(рис. 2). Таким чином, при малих передрозрядних часах ізоляція залишається
незахищеною і може бути пошкоджена.

9
 Рис.2 – Вольт-секундні характеристики ізоляції (1) і іскрового проміжку з різко
неоднорідним полем (2)
Будь яке спрацювання іскрових проміжків викликає утворення дуги
струму короткого замикання, яка в мережах з глухим заземленням нейтралі, а
в ряді випадків і в мережах з ізольованою нейтраллю, самовільно погаснути
не може. Кожне таке коротке замикання викликає небажані електродинамічні
дії в обмотках трансформаторів і генераторів, прискорене зношення і
позачергові ревізії вимикачів, що допускають обмежену кількість відключень
струмів короткого замикання.
Спрацьовування іскрових проміжків, установлених паралельно ізоляції,
що захищається, викликає різкий зріз напруги на ній. Це призводить до
виникнення перехідних процесів і небезпечних перенапруг на поздовжній
ізоляції між витками і котушками обмоток трансформаторів,реакторів і
електричних машин.
В теперішній час іскрові проміжки в якості спеціальних захисних
пристроїв використовуються тільки в мережах з номінальною напругою не
вище 10 кВ. Проте в мережах любої напруги в якості захисного проміжку
може виступати ізолятор повітряної лінії, якщо його імпульсна міцність
виявиться нижче амплітуди напруги впливу. Наприклад, при грозових
розрядах амплітуда хвилі перенапруги, яка рухається від точки удару
блискавки, буде зрізатись за рахунок перекриттів лінійних ізоляторів до тих
пір, поки вона не стане нижче імпульсної міцності ізоляторів. Це істотно
полегшує вирішення задачі захисту підстанційного обладнання від дії
набігаючих по лініях грозових хвиль.
Деяке поліпшення характеристик може бути отримано шляхом
змушеного гасіння дуги. Для цього іскрові проміжки поміщають в трубку із
газогенеруючого матеріалу. Такий захисний апарат називається трубчатим
10
розрядником (рис. 3). Розрядник має зовнішній іскровий проміжок 𝑆1 і
внутрішній 𝑆2 , розміщений всередині трубки 1 із ізолюючого
газогенеруючого матеріалу. Дугогасіння забезпечує проміжок 𝑆2 , утворений
між стрижневим 2 і кільцевим 3 електродами. Проміжок 𝑆1 служить для
відокремлення газогенеруючої трубки від мережі. Це дозволяє уникнути
розкладання матеріалу трубки під впливом струму протікання при тривалій
дії робочої напруги.

Рис. 3 – Схема будови і включення трубчатого розрядника

Іскрові проміжки 𝑆 1 і 𝑆2 пробиваються при появі перенапруг на

фазному проводі.Через них протікає імпульсний струм блискавки і струм
короткого замикання робочої частоти. Під дією високої температури дуги в
трубці відбувається інтенсивне газовиділення і тиск в ній наростає до
декількох десятків атмосфер. Гази, які виходять через відкритий кінець
трубки, створюють поздовжне дуття, і при першому ж проходженні струму
через нуль дуга гасне.
Трубчаті розрядники позбавлені одного із основних недоліків захисних
іскрових проміжків – утворення тривалого короткого замикання, що
відключається вимикачами мережі. Проте інші недоліки захисних проміжків
(нестабільність вольт-секундних характеристик, наявність зрізів напруг)
присутні і у трубчатих розрядниках. Ці недоліки, а також наявність зони
вихлопу виключає можливість використання трубчатих розрядників в якості
основного апарату для захисту підстанційного обладнання.
Враховуючи перелічені недоліки, а також великі експлуатаційні
витрати на обслуговування трубчатих розрядників, в теперішній час їх
установлення на нових споруджених мережах не передбачається.
Широке розповсюдження в мережах високої напруги знайшли
вентильні розрядники. Вони складаються із іскрових проміжків і послідовних
11
нелінійних опорів (рис. 4). В більшості вентильних розрядників паралельно
іскровим проміжкам приєднуються шунтуючі резистори або ємності. Вони
дають можливість керувати розподілом напруги для великої кількості
послідовно з’єднаних іскрових проміжків вентильних розрядників.
Шунтуючі резистори слугують для утворення більш рівномірного розподілу
напруги робочої частоти і внутрішніх перенапруг між іскровими
проміжками. Шунтуючі ємності можуть використовуватись як для
вирівнювання напруги, так і для вимушеного створення більш
нерівномірного її розподілу між іскровими проміжками при грозових
перенапругах, що дає можливість знизити імпульсну пробивну напругу
розрядників за рахунок каскадного пробою іскрових проміжків.
При дії на вентильний розрядник перенапруги 𝑈пер , яка перевищує її
пробивну напругу (рис. 4) відбувається пробій іскрових проміжків (ІП), і
нелінійний послідовний опір (Н.О.) приєднується до мережі.

Рис. 4 – Принципова схема вентильного розрядника (а), залишкова напруга і

імпульсний струм при його спрацьовуванні (б), напруга промислової частоти і
супровідний струм (в)

12
 Після пробою ІП діюча на ізоляцію перенапруга визначається в
основному падінням напруги на Н.О. (залишковою напругою 𝑈зал на
розряднику) внаслідок протікання через нього імпульсного струму. Напруга
𝑈зал на 20 - 30% повинна бути менше допустимої для ізоляції, що
захищається. Струм, який протікає через розрядник під дією напруги
промислової частоти, називається супровідним струмом 𝐼супр (рис. 4). Він
обмежується нелінійним послідовним опором розрядника, величина якого
різко зростає при зниженні напруги на розряднику. При переході струму
через нуль дуга в іскрових проміжках гасне і розрядник приходить в
початковий стан.
Таким чином, іскрові проміжки вентильних розрядників при
відсутності перенапруг відокремлюють нелінійні послідовні опори від
мережі і підключають їх в момент появи небезпечних для ізоляції
перенапруг. Іскрові проміжки, по можливості, повинні мати горизонтальну
вольт-секундну характеристику, тобто, малу зміну пробивної напруги 𝑈пр в
широкому діапазоні передрозрядних часів – від мікросекунд до мілісекунд – і
малий розкид 𝑈пр Крім того 𝑈пр не повинна змінюватись після
багаторазового пропускання нормованих імпульсних і супровідних струмів, а
також при коливаннях температури і впливі тряски, ударів і вібрації. Іскрові
проміжки повинні гасити дугу супровідного струму, як правило, при
першому переході його через нуль.
Для виконання цих вимог в вентильних розрядниках використовують
багаторазові іскрові проміжки, тобто, з’єднують послідовно велике число
одиничних проміжків з малим зазором. Це дозволяє використати властивості
короткої дуги з характерним для неї катодним падінням напруги в кожному
проміжку після гасіння супровідного струму. В вентильних розрядниках при
найбільшій допустимій напрузі промислової частоти на одиничний іскровий
проміжок приходиться від 1,0 до 1,7 кВ (діюче значення).
В теперішній час використовуються іскрові проміжки: з нерухомою
дугою супроводжуючого струму, яка гаситься практично в тому ж місці, де
проходить пробій; з дугою, яка обертається в кільцевому зазорі між
електродами під дією магнітного поля, а також з розтягнутою дугою, яка,
пересуваючись між електродами під дією магнітного поля, значно (в десятки
і сотні разів) збільшує свою довжину.
Іскрові проміжки з нерухомою дугою використовуються в розрядниках
серій РВС, РВО (РВС – розрядник вентильний станційний, РВО – розрядник
вентильний полегшеної конструкції). Їх недоліком є мала дугогасна здатність
13
(тобто, здатність гасити дугу супровідного струму при першому переході
його через нуль). Для проміжків типу РВС струм 𝐼супр не повинен
перевищувати 80…100 А.
Збільшення 𝐼супр може бути допущено при переході до проміжків з
обертовою дугою, які використовуються в магнітно-вентильних розрядниках
серії РВМГ (розрядник вентильний магнітний грозовий) і РВМ (розрядник
вентильний магнітний). Такий проміжок надійно гасить значно більші
супровідні струми (до 250 А). Це дозволяє зменшити величину нелінійного
послідовного опору, а отже, і напругу, яка залишається на розряднику, що
приводить до істотного покращення захисного коефіцієнта розрядника:
𝑘3 =𝑈зал /√2𝑈г ,
де 𝑈зал – амплітуда залишкової напруги на розряднику при протіканні через
нього імпульсного струму координації; 𝑈г – напруга гасіння супровідного
струму розрядника (діюче значення).
Подальше покращення захисних властивостей магнітно-вентильних
розрядників досягається при використанні в них струмообмежуючих
іскрових проміжків з розтягуванням дуги супровідного струму і введенням її
в вузьку щілину, в якій відбувається інтенсивне охолодження і деонізація
дуги біля стінок, в результаті чого допустимий градієнт напруги на ній
значно збільшується. Падіння напруги на дузі супровідного струму при
ширині щілини 1 мм складає біля 6 кВ/м. В перший момент, коли через
розрядник протікає імпульсний струм, падіння напруги на іскровому
проміжку дуже мале порівняно з напругою на нелінійному послідовному
опорі. Це дозволяє використовувати опір з меншою нелінійністю, але з більш
високою пропускною спроможністю або зменшити супровідний струм
розрядника. Захисні характеристики його поліпшуються, підвищується
пропускна спроможність, зменшуються габарити, вага і собівартість
виробництва розрядників.
Якщо для розрядників з іскровими проміжками типу РВС захисний
коефіцієнт 𝑘3 складає 2,5 … 2,7 , то для розрядників з магнітним гасінням –
2,0, тобто при однаковій напрузі гасіння залишкова напруга на 20 … 26%
нижче (рис. 5). Величина 𝑘3 для розрядників з струмообмежуючими
іскровими проміжками (РВТ, РВРД) зменшується до 1,6 … 1,8.

14
 Рис. 5 – Диниміка покращення захисного коефіцієнта 𝑘3 вентильних розрядників і
нелінійних обмежувачів перенапруг
Послідовний опір (Н.О. на рис. 4) вентильного розрядника повинен
мати нелінійну вольт-амперну характеристику і здатність багаторазово
пропускати імпульсні і супровідні струми. Він обмежує супровідний струм
до величини, при якій іскрові проміжки надійно гасять дугу. Тому при
напрузі гасіння величина Н.О. повинна бути по можливості більшою. З
іншого боку, при протіканні максимального імпульсного струму необхідно
мати мінімальне значення Н.О., для того щоб залишкова на розряднику
імпульсна напруга не перевищувала допустиму напругу для ізоляції.
Звідси очевидно, що послідовний опір не може бути лінійним.
Зазначеним умовам задовольняє нелінійний опір, вольт-амперна
характеристика якого має вигляд, показаний на рис. 6. При виробництві
нелінійних опорів використовують тверді напівпровідникові матеріали,
провідність яких миттєво зростає при збільшенні прикладеної напруги.
Нелінійні опори розрядників складаються із електротехнічного карбіду
кремнію (карборунду) SiC. Питомий опір зерен карборунда складає
приблизно 10−2 Ом∙м.На їх поверхні знаходиться напівпровідний запірний
шар товщиною ~100 мкм із окису кремнію. Опір запірного шару нелінійно
залежить від напруженості електричного поля. При малих значеннях він
складає 104 … 106 Ом ∙ м і до нього прикладається практично вся напруга.
При підвищенні напруженості поля провідність запірного шару різко зростає
і загальний опір резистора починає визначатись власно зернами карборунду.

15
 Рис. 6 – Вольт-амперна характеристика нелінійного послідовного опору
вентильного розрядника
Нелінійні резистори вентильних розрядників пресуються в вигляді
дисків із початкової маси, яка складається із порошку карбіду кремнію і
зв’язуючого матеріалу. В теперішній час використовуються диски із віліту та
тервіту. Вольт-амперну характеристику нелінійних резисторів приблизно
прийнято характеризувати степеневою залежністю
U = C𝐼 𝑎 ,
де С – стала, враховуюча властивість матеріалу і розмір резистора; 𝛼 -
показник степені, який прийнято називати коефіцієнтом нелінійності
матеріалу, який має різні значення в області малих і великих струмів.
Як видно із наведеної залежності, вольт-амперну характеристику
доцільно будувати в логарифмічних шкалах, в яких вона наближено
зображується відрізками прямих ліній. На рис. 7 показана типова вольт-
амперна характеристика вілітових дисків, які використовуються в
розрядниках типу РВС.
Області великих струмів, які проходять через розрядник при грозових
перенапругах, відповідає ділянка Б вольт-амперної характеристики. На цій
ділянці коефіцієнт нелінійності 𝛼 для віліту дорівнює 0,11…0,2, для тервіту -
0,15…0,25. Ділянка A вольт-амперної характеристики відповідає області
супровідних струмів і більшості струмів комутаційних перенапруг.
Коефіцієнт 𝛼 на цій ділянці значно вище: для віліту 0,28…0,3, для тервіту
0,35…0,38.

16
 Рис. 7 – Статична вольт-амперна характеристика вілітового резистора висотою 60
мм і діаметром 100 мм на імпульсах струму 20/40 мкс
Вольт-амперна характеристика нелінійного опору, яка складається із m
послідовно включених однакових резисторів, записується у вигляді:
U=mC𝐼 𝛼 .
Значення С і 𝛼 різні для двох ділянок вольт-амперної характеристики.
Вілітові резистори, які мають відносно низьку пропускну здатність,
використовуються в основному в грозозахисних розрядниках. Тервіт має
значно більшу пропускну спроможність. В зв’язку з цим розрядники з
тервітовими резисторами можуть використовуватись для захисту як від
грозових, так і від комутаційних перенапруг. Вимоги до характеристик
грозозахисних вентильних розрядників установлює ГОСТ 16357, згідно з
яким розрядники всіх класів напруги розділені на групи.
Збільшення номінальної напруги електричних мереж і необхідність
зниження рівня ізоляції обладнання потребує глибокого обмеження
перенапруг. В той же час використовуючи в теперішній час в експлуатації
вентильні розрядники з резисторами на основі карбіду кремнію внаслідок
недостатньої нелінійності матеріалу не дозволяють обмежити рівень
перенапруг нижче 2 𝑈ф . Більш глибоке їх зниження потребує зменшення
нелінійного послідовного опору, що призводить до істотного збільшення
супровідних струмів. Але іскрові проміжки в цьому випадку не в змозі
погасити великі струми. З другого боку, включення нелінійних опорів під
робочу напругу без іскрових проміжків виявляється неможливим внаслідок
великого струму через нелінійний опір при фазній напрузі. Використання
іскрових проміжків також викликає додаткові труднощі, пов’язані з
необхідністю зменшення супровідного струму до величини надійного гасіння
17
проміжками, а також отримання пологої вольт-секундної характеристики
розрядника.
Значне покращення захисних характеристик розрядників може бути
досягнуто при відмові від використання іскрових проміжків. Це виявляється
можливим при переході до резисторів з різко нелінійною вольт-амперною
характеристикою і достатньою пропускною спроможністю. Таким вимогам
відповідають резистори із напівпровідникового матеріалу на основі оксиду
цинку. Захисні апарати, виготовлені із таких резисторів, мають назву
обмежувачі перенапруг нелінійні (ОПН).
Високонелінійні оксидно-цинкові резистори (варистори) в теперішній
час випускаються у вигляді дисків діаметром від 28 до 100 мм і більше.
Вольт-амперні характеристики варисторів діаметром 28 мм наведені на
рис. 8 , де напруга вказана у відносних одиницях, причому за базову
величину взято залишкову напругу на варисторі при струмі 100 А.

Рис. 8 – Вольт-амперні характеристики оксидно-цинкових резисторів на

постійному струмі і при імпульсах (а) і на змінному струмі частотою 50 Гц (б)
Вольт-амперну характеристику нелінійних резисторів, як уже
відмічалось, зазвичай апроксимують залежністю U = C𝐼 𝛼 , де 𝛼 коефіцієнт
нелінійності матеріалу. Мала величина 𝛼 (0,015…0,04),визначаюча перевагу
оксидно-цинкових варисторів, охоплює область струмів від 10−6 до 102 А.
Протікання через варистори струмів, які перевищують 500 А, небажано,
оскільки в цьому випадку різко зростає коефіцієнт нелінійності (𝛼 ≥ 0,1).
Залежності усереднених значень параметрів варисторів від струму наведені в
табл. 1.

18
Таблиця 1 - Середні значення параметрів С і 𝛼 оксидно-цинкових варисторів
І, А 10−4 10−3 10−2 10−1 1 10 100 500 1500
U|𝑈100 0,7 0,74 0,78 0,82 0,86 0,91 1 1,1 1,3
𝛼 0,02 0,03 0,04 0,06 0,1
С/𝑈100 0,86 0,9 0,93 0,96
Вольт-амперна характеристика варисторів (див. рис.8) дозволяє
комплектувати нелінійні обмежувачі перенапруг з покращеними
характеристиками без іскрових проміжків.
Нелінійні обмежувачі перенапруг, які мають кращі захисні
характеристики в порівнянні з вентильними розрядниками, все ж таки, як і
вентильні розрядники, виявляються не в змозі забезпечити обмеження
перенапруг нижче деякого мінімального рівня. Це пов’язано з особливістю
нелінійних опорів, виготовлених на основі оксиду цинку. Їх характеристики
можуть необоротно змінюватись під дією тривалої прикладеної напруги,
якщо при цьому струм через нелінійний опір перевершує величину порядку
декількох десятих долів міліампера, тому вольт-амперну характеристику
ОПН приходиться піднімати вверх по осі напруги до тих пір, поки струм
нормального робочого режиму не понизиться до значення ~ 0,1 мA. Технічно
це досягається шляхом збільшення числа послідовно з’єднаних елементів
нелінійних опорів. При цьому пропорційно зростають і всі інші ординати
вольт-амперної характеристики ОПН. Наприклад, якщо при однаковій
товщині дисків ОПН 220 кВ буде мати вдвоє більше послідовних елементів
порівняно з ОПН 110 кВ, то і рівень обмеження грозових перенапруг при
струмі 5 кА у нього буде в два рази вище, чим у ОПН 110 кВ, тобто кратність
обмеження перенапруг при заданому струмі через ОПН залишиться тією ж
самою. Деякої, досить невеликої зміни крутизни вольт-амперної
характеристики вдається досягти шляхом збільшення площі дисків
нелінійних елементів або паралельного з’єднання декількох ланцюжків із
нелінійних елементів.
Для комутаційних перенапруг рівнем обмеження вважається напруга,
відповідна деякому характерному значенню струму через ОПН на вольт-
амперній характеристиці (порядку сотень ампер). Для грозових перенапруг,
рівнем обмеження вважається напруга, відповідна струмам 5 … 20 кА:

19
 Номінальна напруга мережі, кВ 35 110 150 220 330 500
Розрахунковий струм комутаційних
імпульсів, А 350 500 500 500 700 1200
Напруга на ОПН при розрахунковому
комутаційному струмі (в долях
амплітуди фазної напруги) 4,05 2,0 2,0 2,0 1,93 1,84
Напруга на ОПН при грозовому
імпульсі зі струмом 5000 А (в долях
амплітуди фазної напруги) 4,5 2,4 2,4 2,4 2,4 2,1
Внаслідок використання високонелінійних робочих опорів (оксидно-
цинкових варисторів) під тривалою дією максимальної робочої напруги
через обмежувачі перенапруг протікає струм 0,4 … 4 мА, а імпеданс їх
становить десятки мегаом. Цей струм має ємнісний характер, а ємність всієї
конструкції складає 30 ÷ 100 пФ в залежності від номінальної напруги
апарату.
Із збільшенням амплітуди напруг протягом ~ 1 наносекунди (10−9 с)
опір ОПН падає на декілька порядків, переважає активна складова струму. В
результаті енергія хвилі в захищеній мережі за допомогою ОПН відводиться
в землю, що різко і глибоко обмежує амплітуду перехідних процесів і тим
самим забезпечує захист ізоляції.

20
 Рис. 9 – Загальний вигляд,габаритні, установочні і приєднувальні розміри
обмежувача перенапруг ОПН-35 УХЛ2: 1 – пластина контактна, 2 – ізоляційна покришка,
3 – втулка, 4 – шайба, 5 – трубка, 6 – провід заземлення з наконечником, 7,8 – болти, 9 –
гайка, 10,11,12 – шайби, 13,14 – шайби пружинні

21
 Рис. 10 – Вольт-амперні характеристики обмежувачів в режимах: 1 – комутаційних
перенапруг при імпульсі струму з фронтом 1,2 мс; 2 – грозових перенапруг при імпульсі
струму з фронтом 8 мкс

22
 Лекція № 16 з дисципліни «ТЕХНІКА ВИСОКИХ НАПРУГ» на
тему: «БЛИСКАВКОЗАХИСТ ПОВІТРЯНИХ ЛІНІЙ
ЕЛЕКТРОПЕРЕДАВАННЯ»
Статистичні характеристики параметрів блискавки
Типова форма імпульсу струму у враженому блискавкою об’єкті
показана на рис. 1. З точки зору грозозахисту головним параметром імпульсу
струму блискавки іб = іб (t) являється амплітуда струму блискавки Іб , яку
коротко будемо називати просто струмом блискавки. Другим параметром,
який впливає на величину перенапруг в ураженому об’єкті, являється
крутизна струму блискавки, тобто швидкість наростання на фронті імпульсу
𝑑𝑖б /dt. Оскільки миттєве значення швидкості наростання струму в різних
точках фронту різні, зазвичай під крутизною струму блискавки розуміють її
середнє значення: 𝐼б′ = 𝐼б / 𝜏ф . Тривалість фронту імпульсу 𝜏ф прийнято
визначати наступним чином. На графіку імпульсу струму позначають точки
фронту, які відповідають значенням струму 0,1 𝐼 б і 0,9 𝐼б . Через ці точки
проводять пряму до перетину з нульовим рівнем струму (віссю абсцис) і з
рівнем амплітуди струму; інтервал часу 𝜏ф (рис. 1) називається тривалістю
фронту.
Після досягнення амплітуди імпульс струму блискавки відносно
повільно спадає до нульового рівня. Довжину хвилі, або тривалість імпульсу
струму прийнято оцінювати часом напівспаду 𝜏𝑖 (див. рис.1), тобто
інтервалом часу від умовного початку імпульсу до того моменту, коли крива
імпульсу, яка пройшла через максимум знизиться до значення струму,
рівного половині амплітуди. Слідом за першим імпульсом струму блискавки
можуть слідувати повторні імпульси. В наближених розрахунках
використовуються усереднені розподілу 𝐼б і 𝐼б′ без урахування їх відмінності
при першому і наступних імпульсах. В цьому випадку статистичні розподіли
можна апроксимувати експоненціальними функціями виду
P(𝐼б ) = exp(-0,04𝐼б ); P(𝐼б′ ) = exp (-0,08𝐼б′ ) , (1)
де P (𝐼б ) і P(𝐼б′ )ймовірності того, що амплітуда (або крутизна) при одному
ударі блискавки перевищить задане значення. Між амплітудою і крутизною
струму блискавки спостерігається слабкий позитивний кореляційний зв’язок,
тобто великим амплітудам струму, як правило, відповідають і великі
крутизни , і навпаки. Однак наявних в теперішній час даних недостатньо для
отримання надійної якісної оцінки цього зв’язку. Зважаючи на відносно
слабкий статистичний зв’язок між 𝐼б і 𝐼б′ в розрахунках часто вважають

1
амплітуду і крутизну струму блискавки статистично незалежними
випадковими величинами.

Рис. 1 – Осцилограма струму блискавки

Довжина фронту 𝜏ф і довжина хвилі 𝜏𝑖 грозового розряду є

випадковими величинами, причому їх статистичний розподіл також істотно
відрізняється при першому і повторних розрядах. Перші розряди
характеризуються відносно великими довжинами фронту і великими
довжинами хвилі в порівнянні з повторними розрядами.
Довжина фронту для першого розряду блискавки коливається в межах
2 – 10 мкс при середній величині 5 мкс. Для повторних розрядів вона істотно
менше – в середньому 0,6 мкс.
Довжина хвилі для першого імпульсу блискавки становить 20…350мкс
при середній величині 75 мкс. У повторних імпульсах вона приблизно вдвоє
менше: в середньому 32 мкс. Одноразові блискавки спостерігаються в 20%
випадків, а в інших ударах число розрядів блискавки коливається від 2 до 10.
В окремих випадках відзначалися блискавки з числом розрядів вище 20.
Загальна тривалість багаторазового розряду блискавки може досягати
однієї секунди, але такі затяжні удари є рідкісним явищем. Більша частина
ударів має термін не більше 0,3 с. Інтервали часу між повторними розрядами
змінюються в межах від 0,01 до 0,5 с, в середньому вони складають 0,06 с.
Еквівалентний опір каналу блискавки залежить від величини її струму:
𝑍б = 140(1 + 240/𝐼б ),
де 𝑍б виражено в омах, а 𝐼б - в кілоамперах, причому 3≤ 𝐼б ≤ 300 кА.

2
 Найбільш об’єктивним показником інтенсивності грозової діяльності є
число ударів блискавки на 1км2 земної поверхні за один грозовий сезон.
Якщо відомо число грозових годин на рік, то за 1 грозову годину в
середньому відбувається 0,06 – 0,1 удар блискавки на 1км2 земної поверхні ,
а середня тривалість грози протягом грозового дня складає 1,5-2 грозових
годин. При цьому наближено середнє число ударів на 1 км2 на протязі року
може бути оцінено по формулі:
n = (0,06 …0,1) 𝑇г або n = (0,09…0,15)𝑇𝜕 (2)
де 𝑇г і 𝑇𝜕 –відповідно середньорічне число грозових годин і днів (на даний час
для розрахунків використовується n=0,067 𝑇г ударів/км2).
Число прямих ударів блискавки (ПУБ) в наземні об’єкти можна
оцінити за формулою
𝑁ПУБ = 𝑛𝑆𝑝,
де 𝑆𝑝 – розрахункова площа земної поверхні, від якої удари блискавки
«стягуються» на об’єкт.
Для одиночного зосередженого об’єкту висотою h середньорічне число
прямих ударів блискавки може бути оцінено наступним чином:
2
𝑁ПУБ= 𝜋𝑛𝑟екв , (3)
де 𝑟екв ≅3h – еквівалентний радіус площі, з якої розряди «стягуються» на
об’єкт. Ця формула приблизно описує спостережувану залежність числа
уражень об’єкта блискавкою від його висоти за h≤ 150м. За більших висот
зростання числа уражень об’єкта негативними нисхідними блискавками
сповільнюється, зате швидко збільшується число вражень блискавками з
висхідними лідерами, які мають інші характеристики.
Для відкритих розподільних пристроїв високовольтних підстанцій та
інших наземних об’єктів розрахункове число ударів блискавки протягом
року обчислюється за формулою:
𝑁ПУБ = n𝑆𝑝 = [(𝑙 + 6ℎ)(b + 6ℎ) − 7,7ℎ2 ]𝑛10−6 ,
де h – висота блискавковідводів (або об’єкту, якщо блискавковідводи
відсутні); l і b довжина і ширина території підстанції, м.
Для протяжних об’єктів (ліній електропередавання) прийнято
оцінювати питоме число прямих ударів блискавки на 100 км довжини і на
∗
100 грозових годин 𝑁ПУБ . Використовуючи формулу (2) і приймаючи

3
ширину смуги, з якої блискавки «стягуються» на піднесені частини ліній, що
дорівнює 6ℎ𝑐е𝑝 (ℎ𝑐е𝑝 – середня висота лінії в метрах), отримаємо
∗
𝑁ПУБ ≅ 4ℎ𝑐е𝑝, ℎ𝑐е𝑝= ℎ𝑜𝑛 – 2f/3 , (4)
де ℎ𝑜𝑛 – висота підвісу тросів і верхніх проводів на опорі, м; f – стріла
провисання, м.
Для ліній з високими опорами (h>30м) можна застосовувати формулу,
яка враховує більш швидке в порівнянні з лінійною залежністю збільшення
числа ударів блискавки з ростом висоти лінії ℎ𝑐е𝑝 :
∗ 2
𝑁ПУБ ≈ 5ℎ𝑐е𝑝 + ℎ𝑐е𝑝 / 30 + b, (5)
де b – відстань між тросами або верхніми фазними проводами, м (за
відсутності тросів).
Завдання та критерії блискавкозахисту ліній
Як уже відмічалось, повітряна лінія щорічно випробовує декілька
десятків прямих ударів блискавки на кожні 100 км довжини. Головну
небезпеку для лінії являє прямий удар блискавки в фазні проводи з
наступним перекриттям ізоляції від виникаючих при цьому перенапругах.
Після закінчення імпульсу струму блискавки на місці перекриття
залишається провідний канал з не встигаючим деіонізуватись газом ,по якому
під дією робочої напруги може продовжувати протікати струм промислової
частоти. В процесі ліквідації замикань на лінії, викликаних грозою,
витрачається ресурс роботи вимикачів; трансформатори і інше обладнання
мережі піддається електродинамічним і термічним впливам струмів
короткого замикання. Істотна частина замикань супроводжується подальшим
розвитком аварії, що потребує відключення лінії на тривалий термін з
порушенням нормального електропостачання споживачів.
Ймовірність грозового відключення лінії залежить від багатьох причин:
інтенсивності грозової діяльності в районах, розташованих уздовж траси
лінії, номінальної напруги лінії, її конструкції, матеріалу опор і т.п. З
підвищенням класу напруги лінії , як правило , збільшується її довжина,
висота опор, а отже , і ймовірність ураження лінії блискавкою, тому на
лініях електропередавання вищих класів напруги, виконуваних на металевих
і залізобетонних опорах, зазвичай підвішують грозозахисні троси з малим
кутом захисту, який забезпечує малу ймовірність ураження блискавкою
фазних проводів лінії, а достатньо малий імпульсний опір заземлення опор
знижує ймовірність зворотних перекриттів з опори на провід при ударі
блискавки в опору або трос поблизу опори.
4
 Рис. 2 – Класифікація задач грозозахисту ліній електропередавання
У ряді випадків лінії електропередавання виконуються на дерев’яних
опорах. Грозозахисний трос на таких лініях не підвішується, тому майже всі
удари блискавки в лінію попадають в фазні проводи. При цьому необхідна
грозоупорність лінії забезпечується малою ймовірністю переходу
імпульсного перекриття міжфазної ізоляції в силову дугу, що пов’язано з
високою швидкістю відновлення електричної міцності проміжку.
На лініях середніх класів напруги 6 – 35 кВ , працюючих в системі з
ізольованою нейтраллю, часто використовуються металеві або залізобетонні
опори. Використання грозозахисних тросів на таких лініях недоцільно,
оскільки внаслідок малої електричної міцності ізоляції лінії практично кожен
удар блискавки в трос призводить до зворотного перекриття з тросу на
провід. Тому найбільш ефективними заходами, які забезпечують
грозоупорність таких ліній, можна вважати застосування автоматичного
повторного вмикання лінії (цей захід є резервним для ліній
електропередавання більш високих класів напруги) та дугогасного реактора,
що зменшує струм дуги однофазного замикання на землю і збільшує
ймовірність самовільного згасання дуги.
Для порівняння ефективності різних заходів з грозозахисту ліній
електропередаваня використовується ряд критеріїв.
Рівень грозоупорності. Під «рівнем грозоупорності» розуміють той
найбільший розрахунковий струм 𝐼б в добре заземленому об’єкті , що
виникає внаслідок прямого удару блискавки типової форми (наприклад,
косокутна хвиля з фронтом 𝜏ф = 2 мкс), при якому ще не перекривається
ізоляція лінії. За зміною рівня грозоупорності можна оцінити вплив

5
окремого параметра схеми (наприклад, опору заземлення опори) на
грозоупорність лінії.
Крива небезпечних струмів блискавки. При ударі блискавки в вершину
опори або в трос поблизу опори необхідно враховувати не один параметр, а
декілька, наприклад, опір заземлення опори та її індуктивність. При цьому
напруга на гірлянді ізоляторів буде залежати не тільки від амплітуди 𝐼б , але і
від крутизни 𝐼б′ струму блискавки. Зв’язок між небезпечними поєднаннями 𝐼б
і 𝐼б′ відображається кривою небезпечних струмів. Ця залежність на відміну
від рівня грозоупорності дозволяє оцінити вплив не однієї, а двох
характеристик лінії (наприклад, опору заземлення і індуктивності опори) на
надійність грозозахисту.
Показник надійності грозозахисту. За допомогою показника надійності
грозозахисту можна отримати наближену оцінку числа років безаварійної
роботи 𝜏 , тобто величину, зворотну математичному сподіванню числа
вимкнень лінії в рік – 𝑛∑ =1/𝜏. Показник 𝑛∑ дозволяє порівняти ефективність
різних грозозахисних заходів і схем (наприклад, грозоупорність різних типів
ліній на різних опорах, з тросами і без тросів, вплив ефективності АПВ і т.д.).
Число вимкнень повітряної лінії при ударі блискавки в фазні проводи
Ефективність грозозахисту визначають окремо для наступних
розрахункових випадків ураження лінії( див. рис. 3 і 4):
1) удар блискавки в провід з подальшим перекриттям з проводу на
опору або між проводами;
2) удар блискавки в вершину опори з подальшим перекриттям з опори
на провід;
3) удар блискавки в проліт тросу з подальшим перекриттям з тросу на
провід або на опору;
4) удар блискавки поблизу лінії електропередавання, що
супроводжується появою перекриттів внаслідок індукованих перенапруг.
Можна вичислити сумарне число грозових вимкнень на рік за формулою:
𝑛∑ = 𝑛пр + 𝑛𝑜 + 𝑛𝑚𝑝 + 𝑛ін𝜕 , (6)
де 𝑛пр , 𝑛𝑜 і 𝑛𝑚𝑝 – число вимкнень при ударах блискавки в провід, опору і
трос; 𝑛ін𝜕 – число вимкнень лінії внаслідок індукованих перенапруг.
Число вимкнень лінії при ударах блискавки в проводи
𝑛пр = 𝑁ПУБ 𝑃пр 𝑃𝐼𝑛𝑝 𝑃𝜕 (1- 𝑃АПВ ) (7)
6
де 𝑁ПУБ – число прямих ударів блискавки в лінію (проводи, троси, опори);
𝑃пр – ймовірність прориву блискавки на фазні проводи повз троси ( при
відсутності тросів 𝑃пр ≈ 1); 𝑃𝐼 пр – ймовірність перекриття гірлянди при ударі
блискавки в проводи (тобто ймовірність того, що струм блискавки буде
більшим, ніж рівень грозоупорності лінії при ударі блискавки в провід); 𝑃𝜕 –
ймовірність встановлення дуги при перекритті; 𝑃АПВ – ймовірність успішної
роботи АПВ.
Число прямих ударів блискавки в лінію довжиною L (км)
∗
𝑁ПУБ = 𝑁ПУБ L /100∙ 𝑇г / 100. (8)
∗
Тут 𝑁ПУБ – питоме число ударів блискавки на 100 км довжини і 100
грозових годин. Для оцінки числа перекриттів істотне значення має
визначення ймовірності прориву блискавки на провід, минаючи троси. Для
ліній НВН і УВН, де висока робоча напруга вже помітно розширює «зону
захоплення» блискавки проводом, ця ймовірність має визначальне значення.

7
Рис. 3 – Розрахункові випадки грозового ураження лінії з тросами

8
 Рис. 4 – Логічна схема розвитку грозових аварій ПЛ 110 кВ і вище
Досвід експлуатації ліній НВН показав, що зі збільшенням робочої
напруги при 𝛼 > 0 помітно збільшується ймовірність прориву блискавки на
фазні проводи, заряд яких «притягує» блискавку до проводів.
Аналіз досвіду експлуатації дозволяє запропонувати наступну
емпіричну формулу для ймовірності прориву блискавки на фазні проводи,
минаючи троси:
1 0.55 9
𝑃пр = 𝑒𝑥𝑝 [ ( √𝛼ℎ𝑚𝑝 ∆𝑆 − 𝐷)], (9)
𝐷 ∆ℎ
3
ℎ𝑚𝑝 𝑈н2 ∙117
де D = 1 + 𝑈н [ 2ℎпр ] ; 𝛼 − кут тросового захисту, в градусах;
∆ℎ ∆ℎ∆𝑆 𝑙𝑛
𝑟пр

ℎ𝑚𝑝 і ℎ𝑛𝑝 – висота підвісу троса і проводу; ∆ℎ – перевищення тросу над

проводом; ∆𝑆 − горизонтальне зміщення тросу відносно проводу; 𝑟𝑛𝑝 – радіус
проводу; 𝑈н – номінальна напруга лінії в мегавольтах.
Перехід до негативних захисних кутів 𝛼 < 0 за рахунок зміщення
тросів за межі розташування проводів істотно зменшує ймовірність прориву

9
блискавки на крайні проводи. Проте слід зважати на можливість прориву
блискавки зверху на середній провід НВН.
Розглянемо методику визначення ймовірності перекриття гірлянди при
проривах блискавки 𝑃𝐼 пр . В цьому випадку по фазним проводам від місця
прориву зі швидкістю світла поширюються хвилі перенапруг. Для
визначення максимальної напруги на ізоляції використовуємо розрахункову
схему рис. 5,а, де позначено: 𝑧хв – хвильовий опір фазного проводу з
урахуванням корони; 𝑧б – еквівалентний опір каналу блискавки. Хвильовий
опір одиночного троса або проводу визначається за формулою:
𝑧хв = k60ln(2ℎ𝑐е𝑝 /𝑟) ,

Рис. 5 – Еквівалентна схема для розрахунку величини напруги на проводі при

прориві блискавки крізь тросовий захист

де k=0,9 – коефіцієнт, що враховує вплив імпульсної корони; ℎ𝑐е𝑝 – середня

висота тросу або проводу над землею , м; r – радіус тросу або проводу, м; для
𝑛−1 𝑛
розщепленого проводу 𝑟екв = √𝑛𝑟1 𝑟𝑛𝑝 , де n – число складових
розщепленого проводу; 𝑟1 – радіус однієї складової, м; 𝑟𝑛𝑝 – радіус кола,
проведеного через центри складових, м.
Заміщаючи лінії, які відходять від вузла X за правилом еквівалентної
хвилі, для розрахунку напруги в точці удару блискавки отримаємо
еквівалентну схему (рис.5, б або в), згідно з якою
𝑈𝑥 = 𝐼б 𝑧е (10)
де 𝐼б – розрахунковий струм блискавки при ударі в добре заземлений об’єкт;
𝑍б 𝑍хв /2
𝑍е = еквівалентний вхідний опір в точці удару блискавки.
𝑍б +𝑍хв /2

10
 Напруга хвилі, що розповсюджується в обидві сторони від місця удару
блискавки, дорівнює напрузі в точці х: 𝑈𝑥1 =𝑈𝑥2 =𝑈𝑥 . Досягнувши опор ПЛ, ця
хвиля впливає на гірлянди ізоляторів, створюючи небезпеку їх перекриття.
Впливом робочої напруги при оцінці ймовірності перекриття можна
знехтувати. Полярність цієї напруги з однаковою ймовірністю або співпадає,
або протилежна полярності хвилі. Рівень грозоупорності лінії при ураженні
блискавкою фазного проводу 𝐼б пр згідно (10) можна розрахувати за
формулою
𝐼б пр =𝑈імп мін /𝑧е,
де 𝑈імп мін – мінімальна імпульсна розрядна напруга фазної ізоляції при
повній хвилі.
При розгляді можливості перекриття між проводами різниця напруг на
лінійній ізоляції визначається наступним чином:
𝑈із = 𝐼б 𝑍е (1 − 𝑘12 ),
де 𝑘12 – коефіцієнт зв’язку між паралельним і ураженим проводами з
урахуванням імпульсної корони.
Рівень грозоупорності для перекриття лінійної ізоляції дорівнює
𝐼б пр = 𝑈із /[(1 − 𝑘12 )𝑧е ] =𝑈імп мін / [(1 − 𝑘12 )𝑧е ] .
Аналіз досвіду експлуатації показує, що ймовірність встановлення
силової дуги 𝑃𝜕 в першому наближенні залежить від градієнта робочої
напруги вздовж шляху перекриття і її можна оцінити за формулою
𝑃𝜕 ≈ 1,6𝑈роб / 𝑙пер - 0,06, (11)
де 𝑙пер – сумарна довжина шляху імпульсного перекриття, см; 𝑈роб –
ефективне значення робочої напруги вздовж шляху перекриття, кВ.
Обчислену ймовірність установлення дуги приймають рівною 0,1 ,
якщо згідно з розрахунком за формулою (11) вона менша, ніж це значення.
Якщо за розрахунком 𝑃𝜕 більше одиниці, її приймають рівною 1,0. Таким
чином, область ймовірностей 𝑃𝜕 обмежується інтервалом 0,1≤ 𝑃𝜕 ≤ 1,0. Як
показує досвід експлуатації, середні значення 𝑃АПВ для ліній різних класів
напруги складають 0,5 в мережах 3…35 кВ і 0,7…0,8 в мережах 110…500 кВ.
Слід мати на увазі, що наведені значення 𝑃АПВ є усередненими і
відносяться до всіх видів вимкнень лінії (в тому числі і грозових). Можна
вважати, що ймовірність успішного АПВ при грозових ураженнях лінії буде
мати трохи більшу величину.
11
 Число вимкнень повітряної лінії при зворотних перекриттях з опори на
провід
Число вимкнень внаслідок зворотних перекриттів при ударах
блискавки в вершину опори дорівнює
𝑛о =𝑁ПУБ ∙ 𝑃𝑜𝑛 ∙ 𝑃1 𝑜𝑛 ∙ 𝑃𝜕 ∙ (1 − 𝑃АПВ ), (12)
де 𝑃𝑜𝑛 – ймовірність попадання блискавки в опору або трос поблизу опори,
𝑃1 𝑜𝑛 – ймовірність зворотних перекриттів при ударах блискавки в вершину
опори (тобто, ймовірність таких параметрів грозового розряду, при яких
напруга на ізоляції перевершить її імпульсну електричну міцність).
Методика визначення інших параметрів, що входять в (12)
(𝑁ПУБ , 𝑃𝜕 , 𝑃АПВ ), розглянута вище [див. формули (8) і (11)].
Ймовірність попадання блискавки в опору або трос поблизу опори при
враженні блискавкою лінії може бути наближено оцінена згідно
𝑃𝑜𝑛 ≈ 4ℎ𝑜 /𝑙пр ,
де ℎо – висота опори ( висота підвісу троса); 𝑙пр – довжина прогону.
Зворотне перекриття гірлянди ізоляторів може наступити, якщо
виникла напруга на гірлянді 𝑈із досягне або перевищить її імпульсну
міцність.
Напруга на гірлянді дорівнює різниці напруг на опорі і на проводі. При
ударі блискавки в металеву заземлену опору спочатку майже весь струм
блискавки спрямовується в землю через тіло опори і її заземлення. Строго
кажучи, опора і заземлювач являють собою ділянки неоднорідної лінії, в яких
поширюються прямі і відбиті хвилі між вершиною ураженої опори і землею.
Проте при 𝜏ф ≫ ℎ𝑜 /𝑐 достатня точність розрахунків забезпечується при
заміщенні опори зосередженою індуктивністю 𝐿𝑜 = 𝐿∗𝑜 ℎ𝑜 , де ℎ𝑜 – висота
опори; c – швидкість світла ; 𝐿∗𝑜 – усереднена індуктивність на одиницю
висоти опори. Для наближених розрахунків можна прийняти 𝐿∗0 = 0, 5- 0,7
мкГн/м.
Заземлювач при цьому враховується імпульсним активним опором 𝑅зі і
індуктивністю 𝐿зі . Для зосереджених заземлювачів можна знехтувати
індуктивністю 𝐿зі порівняно з індуктивністю опори.
Струм, який протікає по опорі в землю, може бути наближено
оцінений за еквівалентною схемою рис. 6. Він виявляється меншим, ніж

12
струм блискавки 𝐼б за рахунок відгалуження в троси, які відходять від опори і
відбиття хвилі струму в канал блискавки: 𝐼оп = 𝜒𝐼б .
Коефіцієнт відгалуження струму блискавки в опору 𝜒 на інтервалі
часу від початку фронту хвилі до приходу по тросах хвиль, відбитих від
сусідніх опор, визначається за еквівалентною схемою рис. 6:
𝑍б (𝑅зі || 𝑍𝑚𝑝 /2) 𝑍б ІІ 𝑍𝑚𝑝 /2 ІІ 𝑅зі
𝜒= = , (13)
[𝑍б +(𝑅зі ІІ 𝑍𝑚𝑝 /2)]𝑅зі 𝑅зі

де || – знак паралельного складання, тобто 𝑍1 ІІ 𝑍2 = 𝑍1 𝑍2 /(𝑍1 + 𝑍2 ).

Звичайно коефіцієнт 𝜒 становить 0,8-0,95.

Рис. 6 – Еквівалентна схема для розрахунку величини струму в опорі при ударі
блискавки в вершину опори
Якщо прийняти форму імпульсу струму блискавки косокутною
𝑖б = 𝑖б (𝑡) = 𝐼б′ 𝑡, то в межах фронту хвилі напруга в точці 1(див. рис. 7) при
t >> 2h0/c виявляється пов’язаною з миттєвим значенням струму і його
крутизною наступним чином:
𝑈1 ≈ 𝜒𝐼б 𝑅зі + 𝜒 2 𝐼б′ 𝐿𝑜 . (14)
Вираз (14) досить точно описує напругу на вершині ураженою
блискавкою опори тільки до тих пір, поки хвилі, які поширюються по тросах
від цієї опори, не встигнуть, відбившись від сусідніх найближчих опор,
повернутись назад до ураженої опори. Враховуючи, що довжина пробігу цих
хвиль, рівна подвійній довжині троса в прогоні, становить 300…600 м, можна
зробити висновок, що відбиття хвиль починають впливати уже через 1…2
мкс після початку імпульсу перенапруги.

13
 Рис.7 – Еквівалентна схема для розрахунку струму в опорі і його крутизни із
урахуванням хвиль, відбитих від сусідніх опор
Врахування повторного відбиття від сусідніх опор можна зробити за
такою наближеною формулою:
𝜏+1 1
𝑈𝑜 =√ 𝜒𝑅зі 𝐼б +√ 𝐼 ′ (𝜒 2 𝐿𝑜 + 𝑀𝑜б ), (15)
𝜏2 + 𝜏+1 𝜏+1 б

𝜋𝜒2 𝑅зі
де 𝜏 = 𝜏ф , 𝜏𝑛𝑝− час пробігу хвилі по прогону.
𝑧𝑚𝑝 𝜏𝑛𝑝

З цього виразу видно, що врахування відбиттів від сусідніх опор дає

істотне зниження амплітуди для пологих хвиль напруги на вершині ураженої
опори. При 𝜏ф → ∞ 𝑈𝑜 прямує до нуля, зменшуючись обернено пропорційно
кореню квадратному від 𝜏ф.
Напруга на опорі, ураженої блискавкою, містить, крім падіння напруги
на опорі заземлення і індуктивності опори, ще одну складову внаслідок
індуктивного зв’язку між каналом блискавки зі струмом 𝐼б і тілом опори.
Коефіцієнт взаємної індукції 𝑀𝑜б наближено визначається з виразу
∗ ∗
𝑀𝑜б ≈ 𝑀𝑜б ℎ𝑜𝑛 , де 𝑀об ≈ 0,2 мкГн/м.
Таким чином, до приходу відбитих хвиль напруга на вершині ураженої
опори дорівнює
𝑈𝑜 = 𝜒𝑅зі 𝐼б + 𝐼б′ (𝜒 2 𝐿𝑜 + 𝑀𝑜б ). (16)
14
 Напруга на проводі біля опори, ураженої блискавкою, складається із
трьох складових: робочої напруги, напруги, індукованої на проводі зарядом
лідера блискавки, і напруги, наведеної тросами при поширенні по них хвиль з
амплітудою, рівною 𝑈𝑜 :
𝑈𝑛𝑝 = −𝑈роб − 𝑈інд + 𝑈0 𝑘𝑚𝑛 , (17)
де 𝑘𝑚𝑛 – коефіцієнт зв’язку між проводами і тросами.

Рис. 8 – До вибору розрахункового значення Uроб

Удар блискавки в опору може трапитись при любому миттєвому
значенні фазної напруги. Однак оскільки розглядається удар в трифазну
лінію електропередавання, найбільш вірогідним є зворотне перекриття на той
провід лінії, на якому миттєве значення напруги має полярність, протилежну
полярності блискавки. Більш того, з деяким запасом можна прийняти, що ця
напруга на проводі є близькою амплітудного значення. Так, наприклад, при
ударі блискавки негативної полярності в момент часу 𝑡б1 (рис. 8)
наймовірніше перекриття ізоляції фази B, а в момент часу 𝑡б2 і 𝑡б3 −
фаз 𝐴 і 𝐶.
Індукована напруга 𝑈інд в формулі (17) визначається індукцією на
проводі від зарядів і струмів в хмарі і в каналі лідера. В процесі формування
каналу до місця удару блискавки по проводах і тросах стягуються заряди,
полярність яких протилежна полярності блискавки. При ударі блискавки в
трос або вершину опори відбувається компенсація зарядів на тросі і виникає
хвиля перенапруги, полярність якої відповідає полярності блискавки. На
проводі компенсації зарядів не відбувається, і обумовлений цими зарядами
потенціал протилежного знаку підвищує напругу на гірлянді на величину

15
𝑈інд . Без врахування екрануючого впливу троса 𝑈інд може бути наближено
розрахована за формулою
𝑈інд ≈ 𝐸сер ℎ𝑛𝑝 ,
де 𝐸сер ≈ 10 кВ/м – середня напруженість електричного поля в проміжку
канал лідера блискавки – земля перед ударом блискавки в трос.
Трос надає екрануючу дію на провід, в результаті чого середня напруга
поля поблизу проводу зменшується пропорційно величині (1 − 𝑘𝑚𝑛 ). При
цьому
𝑈інд ≈ 𝐸сер ℎ𝑛𝑝 (1 − 𝑘𝑚𝑛 ). (18)
Удар блискавки в вершину опори призводить до виникнення на тросі
хвилі перенапруг з амплітудою, рівній напрузі на вершині опори 𝑈𝑜 .
Поширюючись по тросу, ці хвилі наводять на фазних проводах напругу
𝑈𝑜 𝑘𝑚𝑛.

Рис. 9 – Схема розташування проводу і тросів для розрахунку коефіцієнта зв’язку

Коефіцієнт зв’язку проводу 1 з одиночним коронуючим тросом або
іншим проводом 2 визначається наступним чином:
𝑍12 ln 𝐷12 /𝑑12
𝑘𝑚𝑛 = = ,
𝑍𝑚𝑝 0,9 ln 2ℎ2 /𝑟2

де 𝐷12 – відстань між проводом і дзеркальним зображенням троса відносно

земної поверхні, м (див. рис. 9,а); 𝑑12 – відстань між проводом і тросом, м; ℎ2
16
– середня висота троса над землею, м; 𝑟2 – радіус троса, м; коефіцієнт 0,9
враховує, що при виникненні на тросі імпульсної корони коефіцієнт зв’язку
зростає на 5…10%. Коефіцієнт зв’язку проводу 1 з двома коронуючими
тросами 2 і 3 однакового радіуса, розташованими на однаковій висоті,
розраховується за формулою:
𝑍12 +𝑍13 ln(𝐷12 𝐷13 /𝑑12 𝑑13 )
𝑘𝑚𝑛 = = ,
𝑍𝑚𝑝 0,9 ln(2ℎ2 𝐷23 /𝑟2 𝑑23 )

де 𝐷12 , 𝐷13 , 𝐷23 , 𝑑12 , 𝑑13 , 𝑑23 – визначаються відповідно до рис. 9,б.
Напруга на гірлянді ізоляторів, рівна різниці напруг на вершині опори
𝑈𝑜 і на проводі 𝑈пр , з урахуванням знаків індукованих напруг і робочої
напруги, в момент удару блискавки дорівнює
𝑈із = 𝑈о − 𝑈𝑛𝑝 = 𝑈о − (−𝑈роб − 𝑈інд + 𝑈𝑜 𝑘𝑚𝑛 ) = 𝑈𝑜 (1 − 𝑘𝑚𝑛 ) + 𝑈роб +
𝑈інд , або з урахуванням формул (16), (17), і (18)
𝑈із = (𝜒𝑅зі 𝐼б + 𝜒 2 𝐼б′ 𝐿о + 𝐼б′ 𝑀об )(𝐼 − 𝑘𝑚𝑛 )+𝑈роб + 𝐸𝑐ер ℎпр (𝐼 − 𝑘𝑚𝑛 ).
Слід зазначити, що складові напруги на проводі 𝑈інд і 𝑈інд 𝑘𝑚𝑛 при
великому часі після влучення блискавки в опору істотно зменшуються за
рахунок розтікання зарядів по фазному проводу, і при 𝜏ф ≫ 𝜏пр ними
допустимо знехтувати.
При ударі блискавки в вершину опори або трос поблизу неї напруга на
гірлянді ізоляторів істотно відрізняється за формою від імпульсу струму
блискавки( на відміну від напруги на ізоляції при прямих ударах в проводи ).
Наявність індуктивних складових (𝜒 2 𝐼б′ 𝐿𝑜 + 𝐼б′ 𝑀об )(1 − 𝑘𝑚𝑛 ) призводить до
збільшення напруги 𝑈із на фронті імпульсу струму блискавки, а зміна їх
знаку в спадаючій частині струму блискавки викликає різке зменшення 𝑈із .
Тому розрахунковим випадком є перекриття за передрозрядного часу t=𝜏ф.
Умова зворотного перекриття гірлянди записується у вигляді: 𝑈із ≥ 𝑈𝜏ф ,
де 𝑈𝜏ф – напруга перекриття гірлянди за передрозрядного часу, рівного
тривалості фронту імпульсу струму блискавки 𝜏ф.
За заданій 𝜏ф середнє значення крутизни струму блискавки
𝐼б′ = 𝐼б /𝜏Ф . (19)
Розрахунковий струм блискавки, за якого можливе зворотне
перекриття ізоляції, у відповідності з (13) і (15):
𝑈𝜏ф −𝑈роб −𝐸сер ℎпр (1−𝑘𝑚𝑛 )
𝐼бз = 𝐼б оп = 𝐿 𝑀 . (20)
(1−𝑘𝑚𝑛 )[𝜒𝑅зі +𝜒2 𝑜 + об ]
𝜏Ф 𝜏Ф

17
 Таким чином, критичне значення струму блискавки,що викликає
зворотне перекриття з опори на провід, залежить не тільки від характеристик
лінії, але і від тривалості фронту імпульсу струму блискавки 𝜏ф (або його
крутизни 𝐼б′ ), тому визначення ймовірності зворотних перекриттів за рівнем
грозоупорності лінії 𝐼б (без врахування 𝐼б′ ) може призвести до істотних
помилок. Такий розрахунок повинен проводитися з спільним урахуванням
розподілу струму блискавки 𝐼 б і його крутизни 𝐼б′ . Для цього згідно (19) і
(20) будується крива, яка відображає залежність 𝐼б оп від 𝐼б′ (крива
небезпечних струмів, рис. 10).
Удар блискавки з поєднаннями параметрів 𝐼б і 𝐼б′ , що визначають на
рис. 10 точки вище кривої небезпечних струмів, будуть призводити до
перекриттів гірлянд ізоляторів. Отже, ймовірність перекриття можна
визначити, проінтегрірувавши по всій площі над кривою небезпечних
струмів густину ймовірності одночасної появи значень амплітуди і крутизни
струмів блискавки.
Крива небезпечних струмів з достатньою для практичних розрахунків
точністю може бути замінена гіперболою, рівняння для якої має вигляд

Рис. 10 – Крива небезпечних струмів при ударі блискавки в вершину опори

(𝐼б − 𝐼б мін )𝐼б′ = 𝐴 , (21)
де 𝐼б мін – асимптота гіперболи, що являє собою найменше значення
амплітуди струму блискавки, при якій ще можливі перекриття; A – стала
величина. При малій крутизні струму визначальне значення має падіння
напруги на опорі заземлення, тому для перекриття гірлянди потрібна велика
18
амплітуда струму блискавки 𝐼б . Проте, коли крутизна прагне до нуля,
збільшення струму блискавки 𝐼б навіть до дуже великих значень не
призводить до перекриття гірлянди, оскільки відбувається часткове
відведення струму блискавки в сусідні опори, і напруга на гірлянді не досягає
напруги перекриття. При зменшенні амплітуди струму блискавки 𝐼б для
перекриття гірлянди потрібна велика крутизна 𝐼б′ . Однак при деякому
мінімальному 𝐼б мін , незалежно від величини 𝐼б′ перекриття не відбувається,
оскільки одночасно зі зростанням напруги на гірлянді при збільшенні
крутизни хвилі зростає і напруга перекриття гірлянди (відповідно до її вольт-
секундної характеристики).
Параметри 𝐼б мін і A можуть бути визначені, якщо відомі координати
двох характерних точок кривої небезпечних струмів, наприклад, точок ,
відповідних моментам 𝜏ф1 = 2 мкс і 𝜏ф2 = 10мкс . Остання величина
відповідає орієнтовно передрозрядному часу гірлянди за прикладення 50%-
ної розрядної напруги. Вирішивши отримані рівняння відносно невідомих,
знайдемо
′ ′
𝐼б1 𝐼б1 −𝐼б2 𝐼б2 𝐼 −𝐼б1 ′ ′
𝐼б мін = ′ −𝐼 ′ , A= б2
′ ′ 𝐼б1 𝐼б2 . (22)
𝐼б1 б2 𝐼б1 −𝐼б2

Ймовірність перекриття гірлянди при ударі блискавки в вершину

опори , тобто інтеграл по площі над кривою небезпечних струмів (див. рис.
10) з достатньою точністю може бути визначений з наступної формули:

𝑃1𝑜𝑛 = 𝑃(𝐼б , 𝐼б′ ) = 𝑒𝑥𝑝(−𝑎𝐼б мін − 2√𝑎𝑏𝐴)√1 + 𝜋√𝑎𝑏𝐴, (23)

де a=0,04 1/кА; b=0,08 мкс/кА – параметри експоненціальної апроксимації
статистичного закону розподілу 𝐼б , 𝐼б′ , без врахування їх кореляції.
Число вимкнень при зворотних перекриттях з тросу на провід
Розрахункове річне число вимкнень лінії від удару блискавки в трос
дорівнює
𝑛𝑚𝑝 = 𝑁ПУБ (1 − 𝑃𝑜𝑛 )𝑃𝐼 𝑚𝑝 𝑃𝜕 (1 − 𝑃АПВ ). (24)
Як уже зазначалось, у міру віддалення точки удару блискавки в трос від
опори, ймовірність перекриття гірлянди знижується, але зростає ймовірність
перекриття повітряного проміжку біля точки удару. При цьому розглядається
особливий розрахунковий випадок грозового ураження лінії, умовно званого
ударом блискавки в трос. Ймовірність такого ураження може бути приблизно
визначена за формулою
𝑃𝑚𝑝 ≈ 1 − 𝑃𝑜𝑛 = 1 − 4ℎ𝑜 /𝑙𝑛𝑝 ,
19
а розрахункове річне число ударів блискавки в трос
𝑁𝑚𝑝 = 𝑁ПУБ 𝑃𝑚𝑝 .
В точці удару блискавки в трос відбувається підйом напруги, величину
якого оцінимо за еквівалентною схемою рис. 11,а.

Рис. 11 – Спрощена еквівалентна схема(а) і графік напруги на тросі (б) при ударі
блискавки в трос в середині прогону
До приходу відбитих хвиль напруга в точці удару розраховується так
само, як і при ударі блискавки в провід:
𝑍б 𝑍𝑚𝑝 /2
𝑈𝑚𝑝 = 𝐼б′ 𝑡 .
𝑍б +𝑍𝑚𝑝 /2

Максимальний час запізнювання приходу відбитих хвиль в точку удару

𝜏 має місце при ударі блискавки в середину прогону. При цьому 𝜏 = 𝑙𝑛𝑝 /c, де
𝑙𝑛𝑝 – довжина прогону, с – швидкість руху хвилі. В цьому випадку
розрахункова схема набуває вигляду, представленого на рис. 11,а, де два
відрізки троса, які розходяться від точки удару блискавки, складені
паралельно. Індуктивність 𝐿𝑜 – внаслідок її малого впливу на розглянутий
процес, може не враховуватись.
20
 Оскільки величина 𝑅зі , як правило, значно менше хвильового опору
троса 𝑍𝑚𝑝 , відбиті хвилі мають знак, протилежний знаку падаючої хвилі, а
амплітуда і крутизна струму фронту хвиль за абсолютною величиною
близькі до амплітуди і крутизни фронту падаючої хвилі, тому з моменту
приходу відбитих хвиль зростання напруги в точці удару різко
сповільнюється (див. рис. 11,б). Вони зустрічають в точці 1 опір, близький до
хвильового опору еквівалентної лінії: 𝑍б ≈ 𝑍𝑚𝑝 /2, тому повторного відбиття
хвиль в точці 1 практично не відбувається і їх можна не враховувати. З
урахуванням прийнятих припущень амплітуду напруги 𝑈𝑚𝑝 можна
визначити за формулою
𝑙𝑛𝑝 𝑍б 𝑍𝑚𝑝 /2
𝑈𝑚𝑝 = 𝐼б′ .
𝑐 𝑍б +𝑍𝑚𝑝 /2

Таким чином, максимальна напруга на тросі в основному залежить не

від амплітуди, а від крутизни струму блискавки 𝐼б′ . При звичайних
параметрах лінії ця напруга може досягати декількох мегавольт, і
принципово можливі наступні випадки ураження лінійної ізоляції: 1)
перекриття повітряного проміжку трос-провід-земля в місці удару блискавки;
2) перекриття проміжку трос-земля мимо проводу; 3) зворотне перекриття
гірлянди ізоляторів на найближчій опорі.
Аналіз показує, що за умови 𝑙𝑚𝑛 = 0,02𝑙𝑛𝑝 , де 𝑙𝑚𝑛 − відстань по
вертикалі між тросом і проводом, 𝑙𝑛𝑝 – довжина прогону, найбільш
вірогідним на практиці є випадок зворотного перекриття гірлянди ізоляторів.
Умова перекриття гірлянди в разі удару блискавки в трос в середній частині
прогону можна записати у вигляді
+
0,5𝐼𝑚𝑝 ≥ (𝑈50 − 𝑈роб )/𝑅зі (1 − 𝑘𝑚𝑛 ).
Для ліній електропередавання напругою 220 кВ і вище ймовірність
перекриття гірлянд від ударів блискавки в середній частині прольоту
виявляється зазвичай багато меншою, ніж ймовірність інших грозових
уражень лінії, тому в розрахунках грозоупорності ліній нехтують цим видом
уражень і приймають 𝑛𝑚𝑝 ≈ 0.
Число вимкнень при ударах блискавки поблизу лінії
При ударах блискавки поблизу повітряної лінії на фазних проводах
виникають індуковані напруги, які мають електричну і магнітну складові:
𝑈інд = 𝑈інд е + 𝑈інд м .

21
 Заряди каналу лідера блискавки викликають появу на проводі зв’язаних
зарядів протилежної полярності. Поле зв’язаних зарядів проводу
врівноважується полем лідера, тому потенціал фазних проводів дорівнює
нулю (без врахування робочої напруги). При досягненні лідером землі
починається стадія головного розряду. При цьому зв’язані заряди на проводі
звільняються і виникають хвилі напруги, що поширюються в обох напрямках
по лінії. Це і є електрична складова індукованих напруг. Як показали
дослідження, електрична складова індукованих напруг 𝑈інд е
прямопропорційна середній висоті фазного проводу над землею, заряду
каналу лідера і обернено пропорційна найкоротшій відстані від точки удару
блискавки до лінії.
Зміна магнітного поля струму головного розряду створює е.р. с. в петлі
ближня опора – гірлянда – провід – земля. Найбільша е.р.с. виникає в петлі з
ближчої до місця удару блискавки опорою, особливо, якщо блискавка
вдарила поблизу цієї опори. Максимальне значення виникаючої при цьому
напруги на гірлянді ізоляторів також залежить від максимального значення
струму блискавки, висоти проводу над землею і віддалі від місця удару
блискавки до проводу. Повне число випадків появи на лінії індукованих
перенапруг з максимальним значенням, що перевищує 𝑈інд , пропонується
розраховувати за формулою:
9,36𝑇г ℎ𝑛𝑝
𝑁інд = exp(−𝑈інд /260). (25)
𝑈інд

Результати розрахунку 𝑁інд для ліній 6-110 кВ на металевих опорах

наведені на рис. 12, з якого видно, що індуковані перенапруги можуть досить
часто перевищувати імпульсну міцність ізоляції ліній 6…10 кВ (20-30 разів
за рік). Для ізоляції ліній 35 кВ небезпечні індуковані перенапруги
виникають 4 – 5 разів за рік, а для ліній 110 кВ на металевих опорах без
тросів – менше 1 разу на рік. Число вимкнень лінії 110 кВ і вище через
перекриття ізоляції внаслідок впливу індукованих перенапруг 𝑛інд
визначається за формулою
𝑛ін𝜕 = 𝑁ін𝜕 𝑃𝜕 (1 − 𝑃АПВ ), (26)
де 𝑁ін𝜕 – очікувана річна кількість небезпечних індукованих перенапруг з
+
амплітудою, що перевищує імпульсну міцність ізоляції 𝑈ін𝜕 = 𝑈50 .
Розрахунки показують, що для ліній 220 кВ і вище індуковані перенапруги
практично не являють небезпеки і можуть не враховуватись при оцінці
надійності грозозахисту.

22
 Рис. 12 – Питоме річне число індукованих перенапруг ( на 100 км довжини ПЛ і
100 грозових годин): 1– ℎ𝑛𝑝 = 10 м; 2 − ℎ𝑛𝑝 = 15м ; 3– ℎ𝑛𝑝 = 20м

Блискавкозахист повітряних ліній різних класів напруги

Високу надійність грозозахисту повітряних ліній електропередавання
забезпечують наступні заходи:
- підвіска грозозахисних тросів з досить малими кутами захисту;
- зниження імпульсного опору заземлення опор;
- підвищення імпульсної міцності ізоляції лінії і зниження ймовірності
встановлення дуги (зокрема, використання дерев’яних траверс і опор);
- використання ізольованої нейтралі і дугогасного реактора;
- використання автоматичного повторного ввімкнення ліній.
Розраховані за методикою, викладеною в попередніх розділах, питомі
числа грозових вимкнень при різних видах ураження лінії показують, що
порядок отриманих оцінок сумарного питомого числа вимкнень 𝑛∑ в
основному узгоджується з даними на основі досвіду експлуатації (табл. 1 і
рис. 13).

23
 Рис. 13 – Діаграма ймовірного числа вимкнень ліній різних класів напруги (𝑛∑ ) на
100 км і 100 грозових годин:
По вертикалі – відносний розподіл між кількістю вимкнень при ураженні в провід,
опору, трос і землю; по горизонталі – сумарне число вимкнень n; 1 – прориви блискавки
на провід 𝑛пр ; 2 – удари блискавки в вершину опори 𝑛𝑜 ; 3 – удари блискавки в прогін
тросу 𝑛𝑚𝑝 ; 4 – індуковані перенапруги 𝑛інд ; а – ПЛ-750 кВ, 1 – коло; б – ПЛ- 500 кВ, 2 –
кола; в –ПЛ- 330 кВ, 1-коло; г – ПЛ –220 кВ, 2 кола; 𝜕 − ПЛ-220 кВ, 1 коло; е – ПЛ-110
кВ, 2 кола; ж – ПЛ-110 кВ, 1 коло.
Лінії напругою 220 кВ і вище, як правило, споруджуються на
металевих або залізобетонних опорах. При цьому основним засобом
грозозахисту є троси, розташовані над фазними проводами, з досить малим
кутом захисту 𝛼. Кут захисту, в залежності від висоти опор підбирається
таким чином, щоб знизити число прямих ударів блискавки у фазні проводи
приблизно на 2-3 порядки. Ця умова забезпечується зазвичай при 𝛼 =20-30𝑜 .
Проте, як показують дані табл. 1 і досвід експлуатації, випадки прориву
блискавки на проводи є визначальними в сумарному числі небезпечних
грозових уражень ліній 330 кВ і вище, і спостерігається збільшення їх числа з
ростом номінальної напруги лінії. Це пов’язано із збільшенням висоти опор і
відповідним зниженням ефективності тросового захисту, а також зі
зростанням впливу електричного поля фазних проводів на напрям розвитку
лідера блискавки. З метою збереження високої надійності тросового захисту

24
на лініях НВН і УВН рекомендується застосування тросів з негативними
кутами захисту.
Для зменшення грозових уражень лінії НВН частіше монтують на
опорах, які мають горизонтальне розташування фаз (наприклад, портальних).
Це дозволяє знизити загальну висоту ліній. Додаткове зниження числа
зворотних перекриттів дає також використання опор, закріплених
металевими відтяжками, які зменшують індуктивність шляху струму
блискавки від вершини опори в землю і імпульсний опір заземлення.
На портальних опорах, які мають велику відстань між крайніми
фазами, досить малий кут захисту забезпечується шляхом підвіски двох
тросів, розташованих на однаковій висоті.
При заземленні троса на кожній опорі виникають замкнуті контури, в
яких під впливом магнітного поля робочого струму наводяться е.р.с., і
починають протікати паразитні струми. Для зменшення пов’язаних з цим
втрат електричної енергії троси безпосередньо приєднують до заземленої
опори лише на кінці анкерної ділянки, а на проміжних опорах підвішують на
одному-двох ізоляторах, зашунтованих іскровим проміжком. При грозових
перенапругах ці іскрові проміжки пробиваються, і трос виявляється
практично заземленим на кожній опорі.
Для ефективного відводу струму блискавки в землю і запобігання
зворотних перекриттів ізоляції опори лінії забезпечуються відповідними
заземлювачами,які знижують імпульсний опір заземлення кожної опори до
значення 𝑅зі ≤ 10 … 20 Ом. Більш високі значення опору заземлення опор
допускається лише для ліній,розташованих в районах з високим питомим
опором г рунту ( 𝜌з ≥ 1000 Ом ∙ м).В грунтах з 𝜌з > 1000 Ом ∙ м бажано
використовувати ефективні глибинні заземлювачі або, у крайньому випадку,
багатопроменеві заземлювачі довжиною 20-30 м.
Додатковим засобом зменшення грозових уражень ліній 220 кВ і вище
є використання АПВ.
Комплекс перелічених заходів забезпечує відносно високий рівень
надійності грозозахисту ліній НВН: питоме число грозових вимкнень складає
0,05…0,1 на 100 км і 100 гр. г. Слід відзначити, що найбільш високе питоме
число грозових вимкнень (на порядок більше, ніж для інших ліній) мають
двоколові лінії, змонтовані на опорах баштового типу. Велика висота опор
обумовлює на цих лініях збільшення ймовірності прориву блискавки мимо
тросів, а також збільшення ймовірності зворотних перекриттів за рахунок
зростання індуктивності опори (рис. 13). Лінії 110-150 кВ на металевих або
25
залізобетонних опорах у більшості випадків також захищаються по всій
довжині тросами. Кут захисту для цих ліній зазвичай обирають в межах 20-
300 ,що при відносно невеликих висотах і довжинах цих ліній, забезпечує
задовільну надійність захисту, (див. табл.1). Проте нерідко лінії 110 кВ
експлуатуються і без тросового захисту. До таких випадків відносяться: а)
проходження лінії в районах зі слабкою інтенсивністю грозової діяльності
(Тг < 20 г) ; б) високий питомий опір грунту, який не дозволяє забезпечити
малий опір заземлення опор і ефективну роботу троса; в) розташування ліній
в особливо ожеледних районах, де часто спостерігається галопування
проводів і великі механічні навантаження на троси при обмерзанні;
Таблиця 1
Характеристики грозозахисту ПЛ 110 – 750 кВ
Номінальна
110 110 220 220 330 500 750
напруга кВ
Матеріал опор З/бетон Метал Метал Метал Метал Метал Метал
Марка АС-120 АС- АСО- АСО- 2АСО- 3АСО- 4АСО-400
проводів 150 330 330 400 400
Кількість і тип 8ПС6-Б 8ПС6- 14ПС6- 14ПС6- 22ПС6- 28ПС12- 2×41ПС12-
ізоляторів на Б Б Б Б А А
опорі
Захисний кут 31,2 20,7 29,0 24,2 22,6 22,7 24,7
троса 𝜶, град
Імпульсний 20 15 15 10 10 10 10
опір
заземлення
опор 𝑹зі , Ом
Питоме число 100 165 182 227 153 174 207
прямих ударів
блискавки в рік
при 𝑇г =100 г і
довжині лінії
l=100 км -
𝑵ПУБ , пит/100
км 100 г
Питоме число 0,06 0,06 0,23 0,18 0,22 0,11 0,063
вимкнень лінії
в рік при ударі
блискавки в
провід
𝒏𝑛𝑝 ,1/рік
Питоме число 0,81 1,73 0,41 0,45 0,002 < 0,001 < 0,001
вимкнень лінії
в рік при ударі
в опору
𝒏𝑜 , 1/рік
26
Питоме число 0,43 0,89 0,13 < 0,01 < 0,001 < 0,001 < 0,001
вимкнень лінії
в рік при ударі
в
трос 𝒏𝒎𝒑 ,1/рік
Питоме число 0,25 0,38 0,03 0,04 0,003 <0,001 < 0,001
вимкнень лінії
в рік внаслідок
індукованих
перенапруг
𝒏ін𝝏, 1/рік
Питоме число 1,55 3,06 0,80 0,68 0,23 0,11 0,066
грозових
вимкнень лінії
в рік 𝑛∑ , 1/рік

г) наявність на трасі лінії районів з агресивними викидами

промислових підприємств, які викликають швидку корозію тросів і небезпеку
їх обриву; д) розташування лінії в гірській місцевості, де розряди з великими
струмами блискавки рідко досягають проводів лінії, орієнтуючись переважно
на підвищені поблизу гірські масиви.
Відсутність грозозахисного тросу призводить до підвищення числа
коротких замикань на лінії внаслідок грозових перекриттів. При цьому часто
спрацьовують пристрої АПВ і збільшується число небезпечних впливів на
лінії зв’язку і число впливів струмів коротких замикань на
електрообладнання мережі. Зростає також і ймовірність протікання великих
струмів через заземляючі пристрої підстанцій. Незважаючи на це, з техніко-
економічної точки зору відсутність тросів на лініях 110-150 кВ на металевих
опорах в ряді випадків виявляється виправданою, а грозозахист виявляється
задовільним завдяки відносно невеликій висоті і довжині таких ліній.
Лінії 110-150 кВ на дерев’яних опорах не вимагають підвіски
грозозахисних тросів, достатня грозоупорність цих ліній забезпечується
високою імпульсною міцністю лінійної ізоляції і малим градієнтом вздовж
шляху перекриття, що обумовлює малу ймовірність переходу імпульсного
перекриття в силову дугу. Якщо на лінії деякі опори виконані металевими
або залізобетонними (наприклад , кутові або анкерні), то на них повинні
встановлюватися вентильні розрядники або ОПН.
Важливим засобом підвищення надійності грозозахисту ліній 110-150
кВ на дерев’яних опорах є застосування АПВ. Проте при грозових ураженнях
ліній на дерев’яних опорах спостерігаються розщеплення і поломки траверс,
а також інших частин опори. Число таких пошкоджень суттєво залежить від
27
якості підготовки деревини при спорудженні ПЛ; необхідне ретельне і
глибоке просочення опор для запобігання їх загнивання.
Лінії 35 кВ на металевих опорах захищаються тросами лише в особливо
відповідальних випадках. Зазвичай вони і без тросів виявляються
грозоупорними. Як зазначалось вище, основними грозозахисними засобами
тут є використання ізольованої нейтралі і дугогасного реактора, а також
АПВ. Як видно з таблиці 2, де наведені типові характеристики ліній 6-35 кВ і
оцінки питомого числа грозових вимкнень при різних розрахункових
впливах, для ліній 35 кВ на металевих опорах вже істотна частка вимкнень
визначається індукованими перенапругами.
Лінії 35 кВ на дерев’яних опорах мають більш високу надійність
грозозахисту за рахунок використання високої імпульсної міцності дерева.
Наведені в табл. 2 оцінки їх питомого числа вимкнень мають орієнтовний
характер, оскільки імпульсна міцність дерева, за літературними даними,
може змінюватись в два-три рази в залежності від ступеня зволоження і стану
деревини. Крім того, опір заземлення залізобетонних пасинків на дерев’яних
опорах, що не мають струмовідвідних спусків, не нормується, що може
призвести до великого розкиду його значень на реальній лінії.
Лінії 3-20 кВ як на металевих, так і на дерев’яних опорах також не
мають тросового захисту і захищаються від грозових впливів за допомогою
дугогасного реактора та ізольованої нейтралі і АПВ. На опорах з ослабленою
ізоляцією або з підвищеною вірогідністю грозового ураження доцільно
встановлювати вентильні розрядники або ОПН.
Таблиця 2.
Характеристики грозозахисту ПЛ 6-35 кВ
Номінальна напруга 6 6 35 35
𝑈ном , кВ
Матеріал опор Дерево З/бетон Дерево Метал
Марка проводів АС-50 АС-70 АС-95 АС-120
Кількість і тип ШС10-А ШС10-А 2ПС6-Б 3ПС6-Б
ізоляторів на опорі
Імпульсний опір 40 40 30 20
заземлення опор 𝑅зі ,
Ом
Питоме число прямих 55 50 66 96
ударів блискавки в рік
при 𝑇г =100 г і довжині
лінії l=100 км-
28
𝑁ПУБ , 1/рік
Питоме число 3,6 13,0 0,55 7,9
вимкнень лінії в рік
при прямих ударах
блискавки 𝒏ПУБ , 1/рік
Питоме число 0,001 7,3 0,001 1,3
вимкнень лінії в рік
при індукованих
перенапругах 𝑛ін𝜕 ,1/рік
Питоме число грозових 3,6 20,3 0,55 9,2
вимкнень лінії 𝑛∑ =
𝑛ПУБ + 𝑛ін𝜕 , 1/рік

Окремі місця ліній вимагають додаткових заходів захисту. До таких

місць відносяться:
- перетин ліній електропередавання між собою;
- перетин ліній електропередавання з лініями зв’язку, трамвайними
коліями і лініями електрифікованої залізниці;
- опори ліній електропередавання зі зниженою електричною міцністю
ізоляції;
- високі опори перехідних прогонів;
- відгалуження до підстанцій на «відпайках» і секціонуючі роз’єднувачі
на лініях;
- кабельні вставки на лініях.
Захист перетинів ліній електропередавання викликаний необхідністю
запобігти тяжким аваріям в разі грозового перекриття з верхньої лінії на
нижню лінію електропередавання або зв’язку. Такі перекриття можуть
викликати помилкову роботу релейного захисту і системні аварії,
пошкодження електрообладнання ліній більш низької напруги і навіть
спричинити людські жертви. Найбільшу небезпеку становлять удари
блискавки в прогін перетинання. Відстань між проводами ліній, що
перетинаються в цьому прогоні має бути досить великою, а амплітуда
перенапруг обмежена розрядниками, розташованими якомога ближче до
місця перетину. Крім того в прогоні перетину доцільно зняти грозозахисний
трос з нижньої лінії і вибрати точку перетину далі від середини прогону
верхньої лінії. Якщо відстань від місця перетину до найближчої опори не
перевищує 40 м, то розрядники можна встановлювати тільки на найближчій
29
опорі. На лініях до 35 кВ, що мають пристрій АПВ, замість розрядників
допускається установка захисних проміжків. Опір заземлення опор прогону
перетину не повинен бути вище 10…20 Ом. Якщо опори дерев’яні, то на них
рекомендується встановлювати паралельно гірляндам розрядники або іскрові
проміжки, з’єднані спусками з заземлювачами опори.
Необхідна відстань S по вертикалі між проводами ліній, що
перетинаються залежить від номінальної напруги верхньої лінії, опору
заземлення опор, довжини прогону і відстані між місцем перетину і
найближчою опорою. Установка захисних засобів дозволяє зменшити
відстань S на 20-30%.
Окремі металеві і залізобетонні опори ліній, виконані, головним чином,
на дерев’яних опорах без тросів, являють собою місце зі зниженою
імпульсною електричною міцністю ізоляції. Ці місця доцільно захистити
трифазними комплектами розрядників.
Високі перехідні прогони повітряних ліній електропередавання є
джерелом підвищеного числа грозових уражень. Це пов’язано з великою
висотою опор і проводів над землею, що призводить до збільшення числа
зворотних перекриттів через велику індуктивність опор. Зниження
імпульсної напруги заземлення перехідних опор в цьому випадку стає
недостатнім.
Розрахунок очікуваного числа вимкнень ПЛ з високими перехідними
прогонами утруднений необхідністю врахування складного рельєфу
місцевості під прогоном і великої різниці висоти проводу над землею на
окремих ділянках прогону, тому грозозахист відповідальних прогонів
розглядається індивідуально. Як показують розрахунки, найбільш
ефективним засобом захисту високих переходів є установка вентильних
розрядників або ОПН у верхній частині перехідних опор або на опорах,
сусідніх з перехідними.

30
 Лекція № 17 з дисципліни «ТЕХНІКА ВИСОКИХ НАПРУГ»

на тему: «ЗАХИСТ ВІД ПЕРЕНАПРУГ ПІДСТАНЦІЙ ТА

ЕЛЕКТРИЧНИХ МАШИН ВИСОКОЇ НАПРУГИ »

Задачі та критерії грозозахисту підстанцій

Надійність захисту електричних станцій і підстанцій від грозових
перенапруг повинна бути значно вище надійності грозозахисту ліній
електропередавання. Це визначається значно більшим збитком від грозових
перенапруг на підстанціях, ніж на лініях. Внутрішня ізоляція силових
трансформаторів і іншого обладнання підстанцій має менші запаси
електричної міцності в порівнянні з ізоляцією ліній і не має властивості
самовідновлення після згасання дуги грозового перекриття.
Захист обладнання підстанцій від прямих ударів блискавки
забезпечується стрижневими блискавковідводами. Крім того, необхідний
захист від хвиль, що виникають на лініях, які відходять від підстанцій, при
ударах блискавки в проводи або опори цих ліній.
Захист від хвиль, що набігають,заснований на виборі ОПН або
розрядників з відповідними захисними характеристиками, виборі їх кількості
і місця встановлення, а також посилення захисту підходів ліній для зниження
кількості хвиль, що набігають з великою крутизною напруги на фронті.
Як і для ліній електропередавання, для порівняння ефективності різних
заходів із грозозахисту підстанцій використовується ряд критеріїв.
Рівень грозоупорності, як і для ліній електропередавання визначається
верхніми межами амплітуди струму блискавки при прямих ударах в
підстанцію, при яких ще не відбувається прямого чи зворотного перекриття
між струмопровідними і заземленими частинами об’єкту. Рівень
грозоупорності дозволяє оцінити ймовірність пошкодження обладнання на
підстанції при прямому ударі блискавки в блискавковідвід або при прориві
блискавки на устаткування, що захищається, минаючи блискавковідводи. Для
оцінки ймовірності пошкодження від хвиль, що набігають на підстанцію,
використовувати рівень грозоупорності в якості критерію виявляється
неможливим, оскільки амплітуди перенапруг в різних точках підстанції
істотно залежать не тільки від амплітуди, але і від крутизни фронту хвиль
перенапруг, що набігають, і від інших факторів.
Крива небезпечних хвиль являє собою межу області безпечних
поєднань амплітуди і крутизни (або довжини фронту) хвиль, які досягають

1
підстанції. Ймовірність пошкодження обладнання підстанції внаслідок хвиль,
що набігають, може бути визначена шляхом інтегрування густини
ймовірності всіх можливих поєднань їх амплітуди і крутизни по області,
розташованій вище кривої небезпечних хвиль.
Показник надійності грозозахисту є більш об’єктивним критерієм
ефективності грозозахисту підстанції. Він визначається як середнє очікуване
число років безаварійної роботи підстанції при грозових впливах. Показник
надійності грозозахисту може бути розрахований за формулою:
1 1
𝜏= ≅ , (1)
𝑛пр +𝑛з +𝑛л +𝑛підх 𝑛л +𝑛підх

де 𝑛пр – очікуване середньорічне число перевищень допустимого рівня

перенапруг внаслідок проривів блискавки на підстанцію; 𝑛з - аналогічно
внаслідок зворотних перекриттів при ударах блискавки в блискавковідводи
та заземлюючі конструкції підстанції 𝑛л – те ж саме внаслідок ударів
блискавки за межами захисного підходу; 𝑛підх – аналогічно внаслідок ударів
блискавки в лінію у межах захищеного підходу. Практично при установці
блискавковідводів у відповідності з діючими нормативними документами
електроустановок і забезпеченні їх малого опору заземлення складові
𝑛пр та 𝑛з виявляються значно меншими, ніж 𝑛л і 𝑛підх і в подальшому можуть
не враховуватися.
Захист підстанцій від хвиль, що набігають з лінії електропередавання
При великій крутизні хвилі, що набігає на підстанцію, миттєві значення
і амплітуди напруги в різних точках її схеми виявляються різними.
Наприклад, якщо об’єкт, що захищається (1) виявився першим по ходу хвилі
щодо захисного ОПН або розрядника (2) (рисунок 1), а відстань між ними по
шинопроводу дорівнює 𝐼12 , то початок хвилі прийде до розрядника пізніше
ніж до об’єкта, на час 𝑡12 = 112 /с, де с – швидкість руху хвилі. Коли хвиля
ще тільки почне підйом напруги на розряднику, на об’єкті напруга вже
досягне значення 𝑈1 = 𝑈х′ 𝑡12 , де 𝑈х′ – крутизна хвилі, що набігає. В той
момент, коли напруга на розряднику досягне пробивної 𝑈пр і він спрацює, на
об’єкті напруга вже перевищить це значення на величину 𝑈х′ 𝑡12 , а амплітуда
напруги на об’єкті, яка спостерігається в момент приходу відбитої від
спрацьованого розрядника хвилі, перевищить напругу на розряднику на
величину ∆𝑈 = 2𝑡12 𝑈х′ . Таким чином, для успішного захисту об’єкту
розрядник повинен мати пробивну і залишкову напругу, нижче допустимої
на захищуваному об’єкті на величину не менше ∆𝑈. Ця величина

2
називається інтервалом координації. Бажано мати інтервал координації не
менше 15 - 30% рівня допустимої напруги на об’єкті.

Рисунок 1 - Еквівалентна розрахункова схема підстанції

У звичайних схемах підстанції, де вжиті заходи для обмеження
крутизни хвиль, що набігають, і віддалення розрядників від обладнання, яке
підлягає захисту, не перевищує 150-200 м, амплітуда перенапруг, викликана
приходом грозових хвиль, по лініях в будь-якій точці шинопроводу
підстанції не перевищує 1,3 𝑈зал , де 𝑈зал – залишкова напруга (що
залишається на вентильному розряднику або ОПН).
На форму імпульсів перенапруг в різних точках підстанції впливають
вхідні ємності силових трансформаторів і інших елементів схеми, а також
ліній електропередавання, що відходять. Типові криві імпульсів грозових
перенапруг, розраховані для еквівалентної схеми тупикової підстанції 110 кВ
(рисунок 2), показують, що для трансформаторів характерна наявність в
кривій напруги двох складових: аперіодичної хвилі і накладених згасаючих
коливань (рисунок 2). У розрахунку приймалися 𝑙12 , = 45 м, 𝑙23 = 30 м, 𝑙24 =
15 м, 𝐶1 = 730 пФ, 𝐶2 = 900 пФ,𝐶3 = 1000 пФ, в якості розрядника
використовувався РВС – 110.

3
 Рисунок 2 - Криві напруги в вузлових точках схеми рис.1
Особливістю перенапруг на підстанції є їх істотна залежність від
крутизни фронту і від амплітуди хвилі, що набігає. Залишкова напруга на
захисному апараті залежить тільки від амплітуди впливу, слабко
змінюючись завдяки пологій кривій вольт- амперної характеристики його
нелінійних опорів.
Для забезпечення грозозахисту підстанцій від хвиль грозових
перенапруг, які приходять по лініях, необхідні наступні заходи:
1) вибір одного або декількох трифазних комплектів вентильних
розрядників (або ОПН), у яких пробивна і залишкова напруга нижче
допустимого рівня перенапруг на певну величину, звану інтервалом
𝑙𝑝
координації ∆𝑈к = 2 𝑈𝑥′ ;
𝑐

2) захист підходів ліній від прямих ударів блискавки на певній довжині

𝑙𝑛 , при якій забезпечується достатнє згладжування фронту хвилі, що набігає,
і зниження струму в розрядниках;
3) визначення такої кількості ОПН або розрядників і місць їх
встановлення,, при яких відстань між будь-яким з об’єктів, що захищаються і
найближчим до нього захисним апаратом 𝑙р не перевищує безпечної
величини, що залежить від схеми підстанції, довжини захищеного підходу
лінії та інтервалу координації.

4
 Вибір схеми грозозахисту підстанції зводиться до оптимального з
точки зору критеріїв грозозахисту співвідношення між зазначеними
параметрами.
При встановленні інтервалу координації слід враховувати, що рівень
допустимих впливів на ізоляцію 𝑈доп пов’язаний з величиною
випробувальної напруги по ГОСТ 1516.3. Для силових трансформаторів,
зокрема, прийнято, що за типової форми імпульсного впливу рівень
допустимих перенапруг визначається згідно таблиці 1.
Таблиця 1 - Допустимі рівні грозових перенапруг для силових
трансформаторів і шунтуючих реакторів
Номінальна 35 110 220 330 500 750
напруга, кВ
Випробувальна 220 480 750 1050 1550 2100
напруга повного (1200) (1675) (2250)
грозового
імпульсу, кВ
Допустимий рівень 210 470 705 975 1430 1980
грозових (1140) (1570) (2120)
перенапруг, кВ
Примітка: числа без дужок відповідають силовим трансформаторам, числа в дужках –
шунтуючим реакторам.

Допустимі грозові перенапруги для зовнішньої ізоляції ( вводів,

роз’єднувачів, вимикачів, конденсаторів зв’язку) виявляються різними при
різній тривалості фронту імпульсу впливу і визначаються по нижній межі
області розкиду їх вольт-секундних характеристик. При відсутності
експериментальних вольт-секундних характеристик замість них
використовується формула Горєва – Машкіллейсона:
𝑈(𝜏2 ) 𝜏1
U (𝜏) = √1 + 𝐵 , (2)
√1+𝐵𝜏1 /𝜏2 𝜏

𝐷2 −1 𝑈(𝜏1 )
де B= , причому D= , U(𝜏1 ) і (𝑈𝜏2 ) − відомі імпульсні розрядні
1−𝐷2 𝜏1 /𝜏2 𝑈(𝜏2)
напруги при передрозрядних часах 𝜏1 і 𝜏2 , наприклад, розрядна напруга при
зрізаній хвилі 2 мкс і 50%-на розрядна напруга при впливі повного імпульсу
(𝜏2 = 20 мкс).
Кількість і розташування розрядників на підстанції спочатку
приймається, виходячи з досвіду створення аналогічних схем підстанцій і з
умови зручності їх розміщення на території ВРУ. Згодом проводиться
співставлення різних варіантів розміщення розрядників і вибір оптимального
варіанту. Досвід розрахунку грозозахисту підстанцій показує,що в типових
5
схемах розрядник здатний забезпечити грозозахист обладнання підстанції
при віддаленні від нього не більше ніж на 30 … 150 м, причому менші
значення відповідають тупиковим підстанціям і розрядникам старих типів, а
більші – прохідним підстанціям і ОПН.
Необхідне обмеження крутизни фронту хвилі, що набігає,досягається
завдяки наявності захищеного підходу лінії електропередавання. Хвиля при
русі по лінії деформується за рахунок імпульсної корони і втрат в землі і
проводах таким чином, що час фронту збільшується приблизно пропорційно
довжині пробігу. В розрахунках грозозахисту використовується наступна
емпірична формула для оцінки збільшення тривалості фронту хвилі ∆𝜏ф (в
мікросекундах) за пробігу по ділянці лінії довжиною 𝑙𝑛 (в кілометрах)
∆𝜏ф= 𝑙𝑛 𝜂 (−) , (3)
де 𝜂 (−) – коефіцієнт деформації фронту хвилі внаслідок імпульсної корони,
який показує,на скільки мікросекунд подовжується фронт хвилі за пробігу
одного кілометра лінії. Для хвиль негативної полярності з напругою, що
перевищує напругу початку корони, коефіцієнт деформації фронту можна
знайти за емпіричною формулою:
𝑈 2/3
𝜂 (−) =3,33[√1 + 0,6 ( − 1) − 1 ], (4)
𝑈к

де 𝑈к – напруга початку коронування проводів лінії.

Необхідно відмітити, що в районах з високим питомим опором грунтів
(𝜌3 ≥ 1000 Ом ∙ м) деформація хвилі істотно залежить також від втрат в
землі. Врахування цих втрат значно ускладнює розрахунок коефіцієнту
деформації фронту і повинен проводиться за допомогою ЕОМ.
Захист підходу лінії повинен передбачувати наступні заходи:
1) підвіску грозозахисних тросів навіть в разі їх відсутності на інших
ділянках лінії;
2) зниження кута тросового захисту 𝛼 ≤ 20о шляхом підвіски другого
тросу або зміни конструкції опори на підходах;
3) заземлення тросів на кожній опорі підходу;
4) зниження опору заземлення опор на підході до значень R≤
10 … 20 Ом.

6
 Крім того, при розташуванні проводів на лінії на різних висотах
рекомендується перейти на підході до опор з горизонтальним розташуванням
проводів, які мають меншу індуктивність.
На початку підходу ліній на дерев’яних опорах бажано встановити
трубчастий розрядник РТ1 (рисунок 3) з малим опором заземлення для
захисту точки з ослабленою ізоляцією. Цей розрядник також сприяє
обмеженню амплітуди хвиль на початку захищеного підходу, завдяки чому
знижується амплітуда струму в під станційному розряднику. В кінці
захищеного підходу, перед лінійним вимикачем рекомендується також
встановити розрядник РТ2 (РВ2). Він призначається для захисту ізоляції
кінця лінії і вимикача від хвиль при повторних розрядах блискавки. Вони
можуть прийти, коли відключена вимикачем лінія не заземлена (наприклад,
під час безструмової паузи АПВ, викликаного попереднім розрядом
блискавки). Розрядник РТ2 приєднується до загального контуру заземлення
підстанції.
Довжина захищеного підходу 𝑙𝑛 для кожного варіанту схеми
визначається з урахуванням особливостей розвитку перенапруг в такій схемі
при набіганні хвиль. Для цього спочатку будується так звана крива
небезпечних хвиль (КНХ), що показує, за яких поєднаннях амплітуди і
тривалості фронту хвиля, що набігає, виявиться в стані викликати небезпечні
перенапруги (рисунок 4). Побудова кривої небезпечних хвиль вимагає
проведення серії розрахунків перехідних процесів в схемі при набіганні
хвиль з різними амплітудами і тривалістю фронту і відбору тих з них, при
яких перенапруги на трансформаторі або на іншому обладнанні, що
захищається, досягають граничної допустимої величини 𝑈доп .

Рисунок 3 - Схема захищеного підходу лінії електропередавання

7
 Такий пошук небезпечних хвиль проводиться за допомогою ЕОМ. Не
всі з знайдених небезпечних поєднань амплітуди і крутизни (або тривалості
фронту) хвиль, що набігають, можуть насправді спостерігатисяна вході
підстанції. Амплітуда хвиль, що приходять з лінії не може перевищити
значень імпульсної міцності лінійної ізоляції або пробивної напруги
розрядника РТІ. При виникненні хвиль з амплітудою, що перевищує вказані
значення, відбувається перекриття гірлянд лінійних ізоляторів або
спрацьовування розрядника, що приводить до зниження амплітуди хвилі, що
набігає на підстанцію.

Рисунок 4 - Визначення критичної тривалості фронту хвилі для розрахунку

довжини безпечного захищеного підходу лінії
Рівень обмеження амплітуди хвилі, відповідно з вольт-секундною
характеристикою розрядного проміжку, залежить від крутизни хвилі (або
тривалості фронту хвилі 𝜏ф ). Поєднавши на одному графіку вольт-секундну
характеристику (ВСХ) гірлянди лінії (або розрядника на лінійному підході) і
криву небезпечних хвиль підстанції, отримаємо чотири області поєднань
амплітуди U і тривалості фронту 𝜏 хвиль, що набігають з лінії (рисунок 4).
Вище КНХ знаходиться область небезпечних хвиль, однак хвилі, які
розташовані вище вольт-секундної характеристики, приходять на підстанцію
з амплітудами і довжинами фронтів, обмеженими дією ВСХ. Всі хвилі,
розташовані нижче КНХ, утворюють область безпечних хвиль. Як і в

8
попередньому випадку, хвилі, що знаходяться вище ВСХ будуть обмежені
нею. Реальну небезпеку для підстанції являють лише хвилі, розташовані
вище КНХ, причому виконувати розрахунки перенапруг для обмежених дією
ВСХ хвиль немає необхідності, але вони повинні бути враховані в оцінках
статистики небезпечних впливів.
Загальною особливістю впливів є те, що тривалість фронту
небезпечних хвиль 𝜏 не перевищує значення абсциси точки перетину кривої
небезпечних хвиль і вольт-секундної характеристики ізоляції на підході 𝜏кр
(див. рисунок 4). Якщо вибрати таку довжину захищеного підходу лінії, при
якій подовження фронту хвилі буде не менше ніж 𝜏кр , то будь-яка хвиля, що
виникає поза зоною захищеного підходу, після пробігу по підходу стане
безпечною для підстанції. Критична (мінімальна) довжина 𝑙𝑛 , яка
задовольняє цій умові, може бути розрахована за формулою:
𝑙кр = 𝜏кр /𝜂 (−) .
Захист підходу, навіть при використанні всіх перерахованих заходів, не
вдається зробити абсолютно надійним. Зберігається певна ймовірність
прориву блискавки на проводи лінії, зворотних перекриттів в зоні
захищеного підходу. Частина хвиль, що виникли при цьому, не встигає за час
пробігу від місця удару блискавки до підстанції подовжити фронт до
безпечної величини і викликає небезпечні перенапруги. Число таких хвиль
буде залежати від надійності грозозахисту підходу лінії і від його довжини.
В цьому варіанті схеми грозозахисту підстанції, де критична довжина
захищеного підходу 𝑙кр виявляється найбільшою, буде найбільшим і число
небезпечних хвиль, що виникають внаслідок ураження лінії в зоні
захищеного підходу, тому при проектуванні схем грозозахисту прагнуть до
того, щоб довжина підходу 𝑙кр не перевищувала деякого граничного
значення, а саме:
Лінія електропередавання, кВ Довжина підходу, км
35 1…2
110 1…3
220 2…3
330 2…3
500, 750 2,5…4

9
 Якщо величина 𝑙кр перевищує вказане значення, доцільно змінити тип,
число і розташування розрядників на підстанції і спробувати знайти більш
вдалий варіант схеми грозозахисту.
Як уже зазначалося, небезпечні хвилі можуть прийти на підстанцію
лише з ділянки підходу лінії довжиною 𝑙кр . Удари блискавки в лінію поза
цією ділянкою небезпеки для підстанції не являють, тому для оцінки
середньорічної кількості приходу небезпечних хвиль досить розрахувати
лише очікуване число виникнення небезпечних хвиль при ударах блискавки в
ділянку лінії довжиною 𝑙кр , що примикає до підстанції.
Для оцінки надійності захисту від хвиль, що набігають, довжину
критичного підходу 𝑙кр ділять на досить велику кількість ділянок так, щоб в
межах кожної ділянки ∆𝑙 ймовірність виникнення небезпечної хвилі при
прориві блискавки можна було б вважати незмінною. Потім для усіх точок
підходу, відповідних кінцям ділянок, будують криві небезпечних хвиль, які
враховують деформацію хвиль за пробігу від кінця ділянки до підстанції за
рахунок імпульсної корони, втрат в землі, а також можливих імпульсних
перекриттів ізоляції лінії по ходу хвилі. За формулами, наведеними в
попередній лекції визначають середньорічне число проривів блискавки 𝑁пр
по всій довжині критичного підходу 𝑙кр . Якщо припустити, що прорив
блискавки має однакову ймовірність виникнення на будь-якій ділянці ∆𝑙
довжини критичного підходу, то можна вважати, що відношення ∆𝑙/𝑙кр
дорівнює частці проривів в загальній кількості 𝑁пр , яка припадає на одну
ділянку.
Знаючи число проривів блискавки на ділянці ∆𝑁пр = 𝑁пр ∆𝑙/𝑙кр і криву
небезпечних хвиль для цієї ділянки, можна розрахувати середньорічне число
приходу небезпечних хвиль з цієї ділянки.
Визначивши число небезпечних хвиль з кожної ділянки, розраховують
середньорічне число небезпечних хвиль шляхом підсумовування всіх
знайдених значень ∆𝑁пр . Оскільки ця методика вимагає багаторазової
побудови кривої небезпечних хвиль з урахуванням деформації хвилі за
пробігу певних відстаней до підстанції і багаторазового інтегрування
ймовірності по області вище кривих небезпечних хвиль, розрахунки можуть
бути виконані лише з використанням ЕОМ.
Можна, з деяким наближенням, розрахувати 𝑛нх , побудувавши єдину
криву небезпечних хвиль для підстанції (рисунок 5) і зробивши лише
двовимірне інтегрування, що істотно спрощує розрахунки. Відповідно до
10
цього методу для кожного поєднання параметрів хвилі 𝑈х і 𝜏ф потрібно
визначити критичну довжину пробігу, після якого хвиля з даними
параметрами деформується настільки, що стане безпечною. Розрахунки
виконуються, виходячи з таких міркувань. Хвилі з параметрами, що
розташовуються вище кривої небезпечних хвиль, але з амплітудою нижче
рівня 𝑈кр (область 1 на рисунку 5), по мірі їх наближення до підстанції
будуть мати деформацію фронту. Після пробігу деякої відстані 𝑙01 фронт
подовжиться настільки, що хвиля стане безпечною. Для цього необхідно,
щоб точка А, розташована в кінці фронту хвилі, перемістилася по
горизонталі в точку 𝐴′ , розташовану на кривій небезпечних хвиль. Величину
необхідного для цього пробігу можна розрахувати, використовуючи
формулу:
𝑙01 = ∆𝜏1 /𝜂(−) , (5)
де ∆𝜏1 – потрібне подовження фронту (див. рисунок 5).

Рисунок 5 - Визначення необхідної деформації хвилі ∆τ1 для області 1

Таким чином, кожному поєднанню амплітуди при 𝑈х ≤ 𝑈кр і тривалості

фронту 𝜏ф хвилі відповідає певна довжина пробігу 𝑙𝑜 , після якої хвиля стає
безпечною. При заданому поєднанні 𝑈х і 𝜏ф небезпечними для підстанції
виявляться лише ті хвилі, які виникнуть на відстані від підстанції, що не
перевищує 𝑙𝑜 . Якщо вважати однаковою ймовірність потрапляння блискавки
11
в будь-яку точку підходу довжиною 𝑙кр , то можна визначити, яка частка від
загального числа ударів блискавки в підхід, що призводять до появи хвиль із
заданим поєднанням 𝑈х і 𝜏ф буде небезпечна для підстанції:
𝑃нх 1 = 𝑙01 (𝑈х , 𝜏ф )/𝑙кр . (6)
Розглянемо далі область 2 параметрів хвиль, розташовану нижче вольт-
секундної характеристики, але вище рівня 𝑈кр (рисунок 6). Ці хвилі будуть
викликати перекриття гірлянд на опорах лінії, найближчих до точки удару
блискавки, причому момент перекриття визначиться точкою перетину вольт-
секундної характеристики з лінією спаду хвилі; після перекриття напруга
хвилі швидко спадає до значень, що визначаються напругою на заземлювачі
опори, зазвичай, що не являють небезпеки для ізоляції. Для того, щоб
зробити безпечною таку зрізану на спаді хвилю, буде необхідна довжина
пробігу, при якій точка В фронту хвилі на рівні напруги 𝑈х , обумовлена
точкою перетину лінії спаду хвилі і кривої небезпечних хвиль, переміститься
з початкового положення В в положення 𝐵′ на кривій небезпечних хвиль
(див. рисунок 6). Необхідну довжину пробігу в цьому випадку можна знайти
з виразу:
𝑙02 = ∆𝜏2 /𝜂(−) , (7)
де ∆𝜏2 визначається відповідно з рисунком 6.
Для області 2 можна також знайти в кожному поєднанні частку хвиль,
небезпечних для підстанції, за формулою, аналогічною (6)
𝑃нх 2 = 𝑙02 (𝑈х , 𝜏ф )/𝑙кр. (8)

12
 Рисунок 6 - Метод визначення ∆τ2 для області 2
Нарешті, розглянемо область 3 поєднань амплітуд і тривалості фронту
хвиль, розташовану вище вольт-секундної характеристики (рисунок 7). Такі
хвилі будуть зрізані на найближчих опорах ще на фронті, в точці перетину
лінії початкового фронту хвилі з вольт-секундною характеристикою. В цьому
випадку, згідно рисунку 7, необхідна довжина пробігу визначиться вимогою
перемістити точку С фронту на рівні 𝑈𝑐 , що встановлюються точкою
перетину лінії зрізу хвилі і кривої небезпечних хвиль, в положення 𝐶 ′ :
𝑙оз = ∆𝜏з /𝜂(−) . (9)
За знайденим значенням 𝑙оз можна, як і в попередніх випадках,
визначити умовну ймовірність ураження підстанції 𝑃нхз .

13
 Рисунок 7 - Метод визначення ∆𝜏з в області 3
Загальну ймовірність перевищення допустимого рівня перенапруг на
підстанції при прориві блискавки в зоні захищеного підходу можна знайти
шляхом підсумовування 𝑃нх 1 , 𝑃нх 2 , 𝑃нх3 .
Аналогічним чином можна розрахувати і очікуване число появи
небезпечних хвиль, викликаних зворотними перекриттями при ударах
блискавки в опори в зоні захищеного підходу, тільки при цьому необхідно
врахувати особливості формування і деформації імпульсу хвилі при
зворотних перекриттях.
Заходи захисту підстанції від грозових хвиль, що набігають з ліній
електропередавання, забезпечують високу надійність її роботи. Так,
наприклад, для типової схеми підстанції 220 кВ, яка працює в тупиковому
режимі, з відстанню між розрядником і трансформатором 90 … 120 м,
розрахункове число відключень підстанції при приході небезпечних хвиль
грозових перенапруг внаслідок проривів блискавки на проводи на підході
лінії до підстанції становить
n= 𝑛1 + 𝑛2 + 𝑛3 = (0,5 … 0.9) ∙ 10−3 +(0,5…1,2)∙ 10−3 + (0,7 … 8,5) ∙
10−5 ≈(1,0…2,1)∙ 10−3 1/рік.

14
 Блискавкозахист підстанцій різних класів напруги
Лінії електропередавання надвисокої напруги (330 кВ і вище)
захищаються тросами по всій довжині. Для обмеження внутрішніх
перенапруг на кінцях ліній 330 кВ і вище встановлюють шунтуючі реактори.
При розімкнутому лінійному вимикачі на них відбувається подвоєння
напруги набігаючих хвиль, тому для захисту реакторів на лінії поруч з ними
встановлюють вентильні розрядники (ОПН). Габарити відкритого
розподільного пристрою на таких підстанціях не дозволяють забезпечити
захист одним розрядником одночасно декількох об’єктів, тому розрядники
встановлюють біля кожного трансформатора (реактора). Часто розрядники
встановлюють безпосередньо біля виводів трансформатора (до вимикача),
оскільки при відключених обмотках ВН зберігається небезпека виникнення
на них атмосферних перенапруг шляхом переходу з обмотки СН. Ця
небезпека особливо велика для автотрансформаторів.
Регулювальні частини обмоток трансформаторів і
автотрансформаторів, а також обмотки НН і СН захищають окремими
розрядниками (ОПН).
В мережах 110-220 кВ реактори на лініях, як правило, відсутні, тому
відпадає необхідність установки розрядників біля лінійного вимикача.
Обладнання підстанцій цих класів напруги розташовується більш компактно,
що дозволяє обмежитися установкою одного комплекту розрядників (ОПН)
на кожну систему шин. Проте на віддалених від шин трансформаторах
(наприклад ГЕС) необхідно ставити додаткові розрядники. Крім того, в цих
мережах підходи повинні бути захищені грозозахисними тросами.
Деякі особливості має грозозахист підстанцій 3-20 кВ без електричних
машин. Введення напруги на такі підстанції зазвичай здійснюється за
допомогою кабельних вставок, оскільки велику кількість повітряних ліній 3-
20 кВ до підстанції підвести досить складно. Схема грозозахисту такої
підстанції наведена на рисунку 8. Оскільки така повітряна лінія має відносно
слабку ізоляцію, практично будь-який удар блискавки в лінію призводить до
трифазного перекриття ізоляції на землю. В результаті за всіма трьома
фазами лінії передачі до підстанції поширюються однакові хвилі перенапруг.
В точці з’єднання повітряної лінії з кабелем відбувається відбиття і
заломлення хвиль. Оцінити величину заломленої хвилі можна через
коефіцієнт заломлення :
𝛼 = 2𝑍к /(𝑍к + 𝑍л ),
де 𝑍к і 𝑍л – хвильові опори кабелю і лінії.
15
 За руху хвилі перенапруг по трьох фазах лінії передавання напруга на
проводі будь-якої фази (наприклад, А) 𝑈𝐴 пов’язана зі струмами в фазах
𝐼𝐴 , 𝐼𝐵 , 𝐼𝐶 наступною залежністю:
𝑈𝐴 = 𝐼𝐴 𝑍𝐴𝑂 + 𝐼𝐵 𝑍𝐴𝐵 + 𝐼𝑐 𝑍𝐴𝐶 ,
де 𝑍𝐴𝑂 – хвильовий опір фази A; 𝑍𝐴𝐵 і 𝑍𝐴𝐶 – взаємні хвильові опори фази A та
фаз B і C.
Оскільки хвилі рухаються по всім трьох фазах лінії, її хвильовий опір
дорівнює
𝑍𝐴 𝑍𝐴𝑂 +2𝑍𝐴𝐵
𝑍л = = .
3 3

Наприклад, при 𝑍𝐴𝑂 = 400 Oм і 𝑍𝐴𝐵= 100 Ом маємо 𝑍л = 200 Ом.

Рисунок 8 - Схема грозозахисту підстанції 3-20 кВ

Хвильовий опір кабелю при русі хвилі по всіх трьох жилах кабелю
𝑍к =10…15 Ом. За таких значеннях 𝑍л і 𝑍к коефіцієнт заломлення
2 ∙ 10
𝛼= ≈ 0,1 ≪ 1.
10 + 200
Таким чином, визначена за допомого коефіцієнта заломлення напруга
в кабелі виявляється у багато разів менше.
Після багаторазових відбиттів та заломлень хвиль напруга на підстанції
зростає. При цьому через розрядники, установлені на підстанції, після їх
спрацьовування можуть протікати надмірно великі струми і розрядники
вийдуть з ладу.
Таким чином, наявність кабельної вставки на вході підстанції не
забезпечує достатньої грозоупорності підстанції, тому в місці з’єднання
повітряної лінії з кабельною встановлюють трубчастий або вентильний
розрядник для обмеження набігаючої хвилі. Встановлення РТ виявляється
можливим, оскільки зріз напруги в місці з’єднання не являє небезпеки для

16
ізоляції (через відсутність близько розташованих трансформаторів,
електричних машин, реакторів).
Оболонка кабелю по найкоротшому шляху з’єднується з заземленням
РТ. На підстанцію потраплятиме напруга між жилою і оболонкою кабелю. Ця
напруга складається із падіння напруги на РТ і падіння напруги на
індуктивності петлі провідника,який з’єднує оболонку кабелю з заземленням
РТ, тому зменшення індуктивності з’єднувального провідника приводить до
зниження напруги на обладнанні підстанції.
За малої довжини кабелю (𝑙 < 𝑙кр ) хвиля, відбита від кінця кабелю до
його початку, знижує напругу на трубчастому розряднику, В цьому випадку
доцільно встановити вентильний розрядник: він має більш пологу вольт-
секундну характеристику і надійніше працює при крутих хвилях. Зазвичай
𝑙кр ≈ 100…150 м.
В кінці кабелю при відключеному вимикачі напруга при приході
падаючої хвилі подвоюється і може призвести до пошкодження кабельної
муфти. Для обмеження таких перенапруг в кінці кабелю встановлюється
вентильний розрядник.
В схемах потужних підстанцій (3 – 35 кВ) з великим числом кабелів,
що відходять, встановлюють фідерні реактори для обмеження струму
короткого замикання (рисунок 8). Для хвилі з крутим фронтом реактор являє
собою розімкнутий кінець, Тому встановлення РВ між реактором і кабелем
виявляється обов’язковим.
Для грозозахисту пункту перемикання (в мережах 6 – 10 кВ) на всіх
лініях, звідки можливе живлення) розміщають трубчасті розрядники.
Наприклад, якщо живлення здійснюється по лінії 1 (рисунок 9), а лінії 2 і 3 не
мають джерел е.р.с., то трубчастий розрядник (ОПН) встановлюють на лінії 1
поблизу перемикаючого пункту.

17
 Рисунок 9 - Схема грозозахисту перемикаючого пункту 6 – 10 кВ
Іноді спорудження захищених підходів ліній до підстанції виявляється
економічно недоцільним або неефективним. В цих випадках використовують
спрощені схеми грозозахисту підстанції, в яких відсутність захищених
підходів лінії частково компенсується установкою додаткових вентильних
розрядників, або ОПН, винесених на лінію. Такий захист використовується,
зокрема, в тупикових схемах підстанції 35 – 220 кВ на відгалуженнях від лінії
електропередавання і в тимчасових схемах.
Головною умовою забезпечення надійного грозозахисту таких схем є
максимальне наближення вентильного розрядника (ОПН) до обладнання, що
захищається, що можливо лише при невеликій кількості комірок на
підстанції і компактному розташуванні обладнання. За рахунок близького
розташування розрядника (ОПН) в значній мірі пригнічується коливальна
складова імпульсу грозових перенапруг і його амплітуда стає близькою до
залишкової напруги розрядника (ОПН). Проте, на відміну від типових схем,
рівень залишкової напруги тут може перевищувати допустиму величину
перенапруг внаслідок можливості ураження лінії поблизу підстанції. Якщо
блискавка вражає проводи в безпосередній близькості від підстанції,
перекриття лінійної ізоляції може не відбутися внаслідок захисної дії
розрядника (ОПН). По хвильовому опорі проводів ПЛ при цьому
відгалужується лише незначна частина струму блискавки і практично весь
струм блискавки протікає через розрядник (ОПН).
Струм через розрядник рідко перевищує 5 кА в мережах 110 - 220 кВ, 8
кА в мережі 330 кВ і 10…15 кА в мережах 500 і 750 кВ. В спрощених схемах
струм через розрядник може досягати істотно великих значень. При таких
великих струмах залишкова напруга розрядника буде вищою за допустиму
межу, і ізоляція підстанції може бути пошкоджена. Крім того, такі струми
можуть пошкодити і сам вентильний розрядник (ОПН). Все це обумовлює
необхідність обмежити в схемах без захищеного підходу струм в
підстанційному розряднику. Це досягається підключенням до мережі
додаткових розрядників (ОПН), які відводять частину струму хвилі в землю
повз підстанційний розрядник.
Підключення додаткових розрядників (ОПН) на підстанції, поруч з
основним, було б малоефективним, оскільки навіть невелике розходження в
вольт-амперних характеристиках, як показано на рисунку 10, призводить до
різко нерівномірного розподілу струмів між розрядниками (ОПН). Крім того,
при близькому розташуванні розрядників (ОПН) спрацьовування одного із

18
них супроводжується зниженням напруги, що утруднює спрацьовування
другого розрядника (ОПН).
Щоб додаткові розрядники (ОПН) працювали ефективно, їх
підключають зазвичай за один-два прольоти до підстанції. Це створює
підйом напруги на першому по ходу хвилі розряднику, що підвищує
надійність його спрацювання.
Спрощені схеми мають два суттєвих недоліки, що знижують надійність
грозозахисту в порівнянні з типовими схемами. По перше, при хвилях з
пологим фронтом різниця в напругах в точках встановлення розрядників
може стати недостатньою і першим може спрацювати підстанційний
розрядник (ОПН). Він захистить від пробою не тільки підстанційну ізоляцію,
а й віддалений від нього лінійний розрядник (ОПН), і обмеження струму в
підстанційному розряднику не відбудеться. По-друге, відсутність захисту
підходів уможливлює грозові ураження прогонів лінії між розрядниками
(ОПН), що також може спричинити протікання великих струмів в
підстанційному розряднику (ОПН).

Рисунок - 10 Нерівномірний розподіл струму в паралельно включених розрядниках

(ОПН)
При виборі відстані між розрядниками (ОПН) слід враховувати, що
надмірно велика відстань збільшує небезпеку потрапляння блискавки в
прогони лінії між розрядниками, а при малих відстанях зростає небезпека
відмови спрацювання лінійного розрядника (ОПН). Розрахунки показують,

19
що оптимальні умови відповідають віддаленню розрядників на відстань 150
… 300 м.
Блискавкозахист електричних машин
Блискавкозахист електричних машин (генераторів, синхронних
компенсаторів і високовольтних електродвигунів) має свої особливості:
а) рівень електричної міцності ізоляції машин, що були тривалий час в
експлуатації, значно нижче ніж у іншого електроустаткування;
б) відсутні вентильні розрядники або ОПН, які змогли б забезпечити
досить високу надійність захисту такої ізоляції від перенапруг;
в) грозові ушкодження ізоляції машини досить значні, так як через
місце пробою ізоляції машини продовжує протікати аварійний струм за
рахунок е.р.с. залишкового намагнічування навіть після зняття збудження
машини, відключеної від мережі;
г) вихід з ладу електричних машин обумовлює великий економічний
збиток.
З урахуванням зазначених особливостей для надійного грозозахисту
електричних машин доводиться використовувати спеціальні заходи. Зокрема,
на підході лінії встановлюють додаткові розрядники, що відводять частину
струму хвилі, що набігає, в землю, знижуючи таким чином імпульсну
напругу на машині. Крім того, використовується захисна дія кабельних
вставок на підходах. Щоб знизити крутизну фронту імпульсів перенапруг на
затискачах машини, паралельно з нею підключають конденсатори. Зниженню
крутизни фронту сприяють також фідерні реактори, встановлені для
обмеження струмів короткого замикання.
Задача грозозахисту набагато спрощується, якщо електрична машина
приєднується до повітряної мережі не безпосередньо, а через трансформатор.
В цьому випадку трансформатор істотно обмежує амплітуду і крутизну
імпульсів грозових перенапруг на затискачах машини.
Схеми грозозахисту електричних машин, безпосередньо пов’язаних з
повітряною мережею, зазвичай містять комплекс наступних захисних
засобів: ОПН або вентильний розрядник і малоіндуктивний конденсатор на
шинах; захищений підхід повітряної лінії 𝑙𝑛 , ОПН або розрядники на підході
лінії, струмообмежувальний реактор і кабельну вставку (рисунок 11).
Трубчастий розрядник РТ1 і вентильний розрядник РВ1, встановлені по
ходу руху хвиль грозових перенапруг, призначені для відводу частини

20
струму хвилі в землю та обмеження струму в ОПН ,або вентильному
розряднику, встановленому на електричній машині. Їх ефективність залежить
від величини опору заземлення, достатня для практики надійність роботи
схеми забезпечується при 𝑅з ≤10 Ом. Оптимальна довжина захищеного
підходу 𝑙п становить 100…150 м. Для захисту підходу від прямих ударів
блискавки використовуються грозозахисні троси. Реактор Р в схемі рисунок
11 згладжує фронт імпульсу перенапруг на шинах, а також полегшує умови
спрацьовування розрядника РВІ.
Ємність С0 на шинах призначена для ліквідації коливальної складової
напруги на затискачах машини. Зазвичай тривалість фронту імпульсу 𝜏ф
грозових перенапруг на затискачах машини за рахунок малоіндуктивної
ємності С0 збільшується до 20…50 мкс.
Показник надійності схеми грозозахисту машини за рисунком 11,а
становить ~35 років без врахування спрацьовування розрядника на
протилежному кінці лінії невеликої довжини (𝑙 ≤ 1…2 км). Спрацьовування
розрядників, встановлених на протилежному кінці лінії, значно покращує
показник надійності: в цьому випадку він становить ~ 70 років.
В схемі рисунку 11,б новим елементом є кабельна вставка, яка
відокремлює повітряну лінію від шин з електричною машиною. ЇЇ захисна
роль не обмежується додаванням додаткової ємності, що згладжує хвилю.
Кабельна вставка слугує для відводу значної частки струму в землю повз
шинний розрядник. Це досягається наступним чином. При спрацьовуванні
розрядника РВ1 на вході кабельної вставки жила кабелю виявляється
з’єднаною паралельно з його оболонкою (через динамічний опір РВ1).
Внаслідок великої швидкості зміни напруги хвилі її рух по кабелю
супроводжується проявом поверхневого ефекту. Струм хвилі витісняється із
жили на оболонку кабелю, що має контакт з землею, і йде в землю, минаючи
шини підстанції.
Достатня для практики надійність вимагає, щоб довжина кабельної
вставки 𝑙к становила не менше 300 м, а захищеного повітряного підходу
𝑙𝑛1 ≈ 𝑙𝑛2 – не менше 100 м. При цьому опір заземлення 𝑅з1 , 𝑅з2 , 𝑅з3 не
повинен перевищувати 5 … 10 Ом. Згідно з дослідженнями, показник
надійності грозозахисту по даній схемі становить не менше 20 років.
На практиці часто застосовується схема рисунок 11,в, яка містить
одночасно струмообмежувальний реактор і кабельну вставку. При цьому
забезпечується найвища надійність грозозахисту електричних машин,
гальванічно пов’язаних з повітряною мережею (близько 100 років), якщо
21
довжина кабелю 𝑙к не менше 50 м,а опір заземлення трубчастого розрядника
РТІ – не більше 5 Ом.

Рисунок 11 - Схеми грозозахисту 11а, 11б, 11в, 11г, 11∂ електричних машин,
безпосередньо приєднаних до повітряної мережі

22
 З усіх схем грозозахисту електричних машин найменшу надійність мають схеми
рисунків 11г, 11𝜕, коли машина безпосередньо приєднана до повітряної мережі. Вони
містять декілька комплектів трубчастих розрядників, встановлених на підходах довжиною
𝑙𝑛 = 300…600 м.
Використання матеріалів ПУЕ
Діючі «Правила улаштування електроустановок» містять деталізовані рекомендації
щодо захисту від грозових та внутрішніх перенапруг розподільних установок (РУ),
електричних підстанцій (ПС) та електричних розподільних пунктів (РП) для класів
напруг: 3; 6; 10; 20; 35; 110; 150; 220; 330; 500; 750 кВ.
Захист від внутрішніх перенапруг
Для обмеження внутрішніх перенапруг, небезпечних для ізоляції
електрообладнання, потрібно застосовувати ОПН, вимикачі з резисторами попереднього
вмикання, електромагнітні та антирезонансні трансформатори напруги, резисторні
дільники напруги. Ці заходи доцільно поєднувати із заходами обмеження тривалого
підвищення напруги.
В електричних мережах напругою від 6 кВ до 35 кВ із застосуванням компенсації
ємнісних струмів однофазних замикань на землю за допомогою дугогасних
заземлювальних реакторів потрібно вирівнювати ємності фаз мережі відносно землі.
Несиметрія ємностей по фазах відносно землі не повинна перевищувати 0,75%.
В електричних мережах напругою від 6 кВ до 35 кВ потрібно застосовувати
автоматичне регулювання компенсації ємнісного струму.
Потрібно запобігати самовільним зміщенням нейтралі та ферорезонансним
процесам в електричних мережах і електроустановках напругою від 6 кВ до 35 кВ:
- у коло з’єднаної в розімкнений трикутник вторинної обмотки трансформаторів
напруги від 3 кВ до 35 кВ, яку використовують для контролю ізоляції, потрібно вмикати
резистор опором 25 Ом (розрахований на тривале проходження струму 4 А). У схемі
блока генератор-трансформатор потрібно додатково передбачати другий такий самий
резистор, який автоматично шунтує постійно увімкнутий резистор у разі появи
ферорезонансного процесу;
- у коло з’єднаної в розімкнений трикутник вторинної обмотки трансформаторів
напруги від 3 кВ до 35 кВ, яку використовують для контролю ізоляції, потрібно вмикати
пристрій для тимчасового вмикання низькоомного резистора на час усунення
ферорезонансного процесу;
- в електроустановках, в яких не здійснюють вимірювання фазних напруг відносно
землі (контроль ізоляції) або напруг нульової послідовності, потрібно застосовувати
трансформатори напруги, первинні обмотки яких не мають з’єднання з землею. За
необхідності вимірювання фазних напруг відносно землі (контроль ізоляції) або напруг
нульової послідовності потрібно використовувати вимірювальні блоки, приєднані до ТН з
первинними обмотками, увімкненими на лінійну напругу, та ємнісні (резистивні тощо)
подільники напруги;
- заземлювати нейтраль через високоомний резистор.
23
 Обмотки силових трансформаторів (АТ), а також ШР (шунтуючих реакторів)
потрібно захищати від внутрішніх перенапруг за допомогою ОПН, які встановлюють
поблизу трансформаторів (АТ).
Потрібно передбачати заходи з обмеження тривалого підвищення напруги в РУ
напругою від 330 кВ до 750 кВ застосуванням ШР, схемних рішень, системної автоматики
та автоматики захисту від підвищення напруги.
Рівень обмеження комутаційних перенапруг визначають на підставі вимог з
координації ізоляції. Основними параметрами координації ізоляції є випробувальні
напруги ізоляції електроустаткування і залишкова напруга ЗА (захисних апаратів), яку
визначають за струмів комутаційного імпульсу (від 0,5 кА до 2,0 кА для номінальних
напруг від 3 кВ до 750 кВ). Рівень комутаційних обмежуваних перенапруг з урахуванням
особливостей мережі, а також залишкову напругу потрібно визначати відповідними
розрахунками.
Дня РУ напругою від 110 кВ до 500 кВ з повітряними і елегазовими вимикачами
потрібно передбачати заходи щодо запобігання ферорезонансним перенапругам, які
виникають у разі послідовного вмикання електромагнітних трансформаторів напруги та
ємнісних подільників напруги вимикачів.

24
 Лекція № 18 з дисципліни «Техніка високих напруг»
на тему: «ВИБІР ТА ЗАСТОСУВАННЯ ОБМЕЖУВАЧІВ
ПЕРЕНАПРУГ НЕЛІНІЙНИХ (ОПН)»
1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1.1. Нормативними документами України з вибору та
застосуванню ОПН є:
- Правила улаштування електроустановок. – Київ – 2017.
- СОУ-Н ЕЕ 40.12-001100227-47: 2011 Обмежувачі перенапруг
нелінійні напругою 110-750 кВ. Настанова щодо вибору та
застосування (розробники: В. Бржезицький, Д. Крисенко).
- СОУ-Н МЕВ 40.1-21677681-67: 2012 Обмежувачі перенапруг
нелінійні напругою 6-35 кВ. Настанова щодо вибору та застосування
у розподільних установках (розробники: Ю. Шумілов, М. Шумілов,
П. Петров, В. Сприса, С. Шевченко).
- СОУ-Н ЕЕ 34.35.512-2012 Засоби захисту від перенапруг у
електроустановках напругою 6-750 кВ. Інструкція з монтажу,
застосування та експлуатації (розробники: С. Шевченко, П. Петров,
О. Пасько, Б. Єрмоленко, О. Пучков).
- Методичні вказівки з вибору обмежувачів перенепраг нелінійних
виробництва підприємства «Таврида Електрик» для електричних
мереж 6 – 35 кВ: 2001 (розробники: В. О. Бржезицький, В. К. Бєляєв,
О. С. Ільєнко, С. А. Соколовський).

1.2. Нормативні посилання

В розглянутих нижче Методичних вказівках є посилання на такі

нормативні документи:

ГОСТ 16357. Разрядники вентильные переменного тока на

номинальные напряжения от 3,8 до 600 кВ. Общие технические условия.

ГОСТ 1516.3. Межгосударственный стандарт. Электрооборудование

переменного тока на напряжение от 1 до 750 кВ. Требования к электрической
прочности изоляции.

ГОСТ 9920. Электроустановки переменного тока на напряжение от 3 до

750 кВ. Длина пути утечки внешней изоляции.

1
 ГОСТ 16962.1. Изделия электротехнические. Методы испытаний на
устойчивость к климатическим внешним воздействующим факторам.
ГОСТ 28856. Изоляторы линейные подвесные стержневые
полимерные. Общие технические условия.
ГОСТ 13109. Межгосударственный стандарт. Нормы качества
электрической энергии в системах электроснабжения общего назначения.
ГКД 34.01.101-94. Нормативні документи Міненерго України. Правила
розробки. — Київ, 1994.
Правила устройства электроустановок. 6-е издание — М.:
Энергоатомиздат, 1987. — 648 с.
IEC 60099-4 (1991). Surge arresters, Part 4: Metal-oxide surge arresters
without gaps for a.c. systems (норматив Міжнародної електротехнічної
комісії).
IEC 60099-5 (1996). Surge arresters, Part 5: Selection and application
recommendatios (норматив Міжнародної електротехнічної комісії).
Обмежувачі перенапруг нелінійні типу ОПН-ВР/TEL27(35). Технічні
умови ТУ У25123867.004-200.—Севастополь, 2000.—26 с.
1.3. Визначення
У цих Методичних вказівках застосовуються такі терміни і визначення
(англійський текст відповідно до рекомендацій МЕК 60099-4).
1.3.1. Обмежувач перенапруги нелінійний (ОПН) – апарат на основі
металооксидних варисторів без іскрових проміжків, призначений для
обмеження перенапруг.
1.3.2. Клас напруги електрообладнання – номінальна міжфазна напруга
електричної мережі, для роботи в якій призначене електрообладнання.
1.3.3. Найбільша робоча напруга електрообладнання – найбільша
напруга частоти 50 Гц, необмежена (у часі), прикладення якої до зажимів
різних фаз (полюсів) електрообладнання допустиме по умовам роботи його
iзоляцiї (Uнр).
Найбiльша робоча напруга електрообладнання не враховує допустимi
для його iзоляцiї короткочаснi, тривалiстю до 20 с, пiдвищення напруги
частотою 50 Гц в аварiйних умовах та тривалi пiдвищення напруги частоти
50 Гц, якi можливi в експлуатацiї.

2
 Значення номінальної і найбільшої тривало допустимої робочої
напруги електричної мережі відповідно до класів напруги та найбільшої
робочої напруги електрообладнання наведено у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1.
Клас напруги Найбільша робоча Номінальна Найбільша
електрообладнання напруга напруга тривало
електрообладнання електричної допустима
мережі напруга в
електричній
мережі
кВ кВ кВ кВ
6,0 6,9
6 7,2
6,6 7,2
10,0 11,5
10 12
11,0 12,0
27 30 27 30
35 40,5 35 40,5

1.3.4. Перенапругою може бути названа будь-яка, обмежена певним

чином у часі, напруга, амплітудне значення якої Uпн перевищує амплітудне
значення відповідної найбільшої робочої напруги, причому їх відношення
визначається як кратність перенапруги К. Для ізоляції електрообладнання
фаза-земля
U пн
K
2U нр
3

де Uнр – відповідна найбільша робоча напруга.

1.3.5. Розрядний струм ОПН (discharge current) – імпульс струму, що
протікає через ОПН (Ip).
Виділяють такі види розрядного струму ОПН:
- імпульс струму з крутим фронтом – розрядний струм із формою
імпульсу 1/(2 – 20) мкс (тривалість фронту 1 мкс, тривалість імпульсу 2 – 20
мкс);
- імпульс струму великої амплітуди – розрядний струм із формою
імпульсу 4/10 мкс;
3
 - грозовий імпульс струму – розрядний струм із формою імпульсу
8/20 мкс;
- комутаційний імпульс струму – розрядний струм із формою
імпульсу 30/60 мкс (тривалість фронту 30 – 100 мкс, тривалість імпульсу
дорівнює подвійному часу фронту);
- «довгий» імпульс струму – імпульс струму прямокутної форми,
тривалістю 2 – 4 мс.
1.3.6. Залишкова напруга ОПН (residual voltage) – найбільше значення
напруги на виводах ОПН при протіканні того або іншого розрядного струму
(Uз).
1.3.7. Тривало допустима робоча напруга ОПН (continuous operating
voltage) – найбільше діюче значення напруги частоти 50 Гц, що може бути
підведене до виводів ОПН необмежено довго в межах терміну його
експлуатації (Uд).
ОПН при впливі Uд повинний зберігати працездатність відповідно до
вимог чинних нормативних документів. Зазначений параметр за змістом
цілком збігається з тривало допустимою робочою напругою вентильного
розрядника.
T  U Uд

Рисунок 1.1а – Вольт-часові характеристики ОПН-КР.

1 – до навантаження; 2 – після навантаження енергією, що еквівалентна впливу
одного імпульсу струму великої амплітуди (4/10 мкс).
1.3.8. Вольт-часова характеристика ОПН – залежність кратності
напруги Т=U/Uд, яку може витримувати ОПН від часу її впливу t.
4
 Ця характеристика дає змогу визначити допустимий проміжок часу (t),
протягом якого ОПН, що попередньо піддавався нормованому
випробувальному навантаженню, може бути під впливом напруги U частоти
50 Гц заданої кратності Т. Вольт-часові характеристики ОПН «Таврида
Електрик» зображені на рис. 1.1 (а,в).
Значення кратності напруги, що знаходяться нижче вольт-часової
характеристики, є допустимими для даного типу ОПН. При виборі ОПН
повинна використовуватись вольт-часова характеристика, задана для
обмежувача, що попередньо піддавався нормованим випробувальним
навантаженням, які визначені МЕК 60099-4 відповідно до величини
номінального розрядного струму і класу пропускної здатності (криві 2 на рис.
1.1).
1.3.9. Номінальний розрядний струм (nominal discharge current)—
амплітудне значення грозового імпульсу струму (форма 8/20 мкс), що
використовується для класифікації ОПН (Iн).
Величина Iн впливає на захисні характеристики ОПН і допустимі
струмові й випробувальні навантаження на ОПН. Зокрема, у залежності від Iн
змінюється значення амплітуди імпульсів струму великої амплітуди (4/10
мкс), що використовуються при випробуваннях і визначенні характеристик
ОПН.

Iн, кА I4/10, кА

5 65

10 100

5
T  U Uд

Рисунок 1.1б – Вольт-часові характеристики ОПН-РТ.

1 – до навантаження; 2 – після навантаження енергією, що еквівалентна впливу
двом «довгим» імпульсам струму (2000мкс).
1.3.10. Захисні характеристики ОПН (protective characteristics) –
комбінація залишкової напруги ОПН при впливі розрядних струмів різної
амплітуди і форми, серед яких виділяють:
- грозовий рівень захисту – залишкова напруга (Uзг), при впливі Iн;
- комутаційний рівень захисту – найбільша із залишкових напруг (Uзк)
при впливі комутаційних імпульсів струму з нормованими амплітудами.
Орієнтовні захисні характеристики ОПН/TEL наведені у графіках на
рис. 1.2 та у вигляді таблиць 3.1 – 3.3 (для кожного типу ОПН).
1.3.11. Клас пропускної здатності (line discharge class – клас розряду
лінії) – здатність ОПН витримувати нормовані відповідно до МЕК 60099-4
випробувальні енергетичні навантаження (можливість поглинати енергію
перенапруг без утрати працездатності).
Відповідно до рекомендацій МЕК передбачаються п’ять класів
пропускної здатності (від 1 до 5). Чим більше клас пропускної здатності, тим
більшу енергію перенапруг може поглинати ОПН, зберігаючи свої захисні
властивості.
Для підтвердження пропускної здатності, відповідно до МЕК 60099-4,
проводяться спеціальні випробування, у ході який варистори ОПН повинні
витримати вплив 18 «довгих» імпульсів струму, параметри яких залежать від
класу пропускної здатності і номінальної напруги ОПН.
6
 У залежності від класу пропускної здатності та Iн, нормуються
параметри і вид імпульсів струму, впливи яких ОПН повинен гарантовано
витримати в випробуваннях робочого режиму, проведених відповідно до
МЕК 60099-4.

Рисунок 1.1в – Вольт-часові характеристики ОПН-ВР.

1 – до навантаження; 2 – після навантаження енергією, що еквівалентна впливу
двом «довгим» імпульсам струму (2000мкс).
Клас пропускної здатності, а також величини імпульсів струму і
відповідних випробувальних навантажень на ОПН/TEL у ході вказаних
випробувань наводяться в таблицях 3.1 – 3.3.
1.3.12. Класифікаційний струм (reference current) – амплітуда активної
складової струму промислової частоти через ОПН, при якій визначається
класифікаційна напруга.
Цей струм приводиться виробником і використовується в приймально-
здавальних випробуваннях. Для ОПН/TEL класифікаційний струм дорівнює
1,4 мА для ОПН-КР і 2,0 мА для ОПН-РТ і ОПН-ВР.
1.3.13. Класифікаційна напруга (reference voltage) відповідно до МЕК
60099-4 – поділене на √2 амплітудне значення напруги промислової частоти,
яка прикладається до ОПН, щоб через нього протікав класифікаційний струм.
Ця напруга використовується в приймально-здавальних випробуваннях
і її значення повинно фіксуватися виробником (табл. 3.1 – 3.3 для ОПН/TEL).
1.3.14. Струм провідності ОПН – максимально допустиме амплітудне
значення струму при прикладанні до виводів обмежувача серії ОПН/TEL
7
напруги Uд. Дане значення може використовуватися для грубого контролю
стану ОПН (табл. 3.1 – 3.3).
1.4 Позначення і скорочення
У цих методичних вказівках використано такі скорочення:
АПВ – автоматичне повторне Uнр – найбільша тривало допустима
включення (ввімкнення); робоча напруга електромережі
АШФ – автоматичне шунтування фази; (лінійна);
ОПН/TEL – обмежувач перенапруг Uз – залишкова напруга ОПН;
виробництва підприємства «Таврида Uд – тривало допустима робоча
Електрик»; напруга ОПН;
ПН – перенапруга; U –напруга частоти 50Гц;
ПЛ – повітряна лінія T – кратність напруги U по
електропередавання; відношенню до Uд;
Uпн – амплітудне значення t – проміжок часу;
перенапруги; Iн – номінальний розрядний струм;
K – кратність перенапруги по Uзг – грозовий рівень захисту;
відношенню до амплітуди найбільшої
фазної робочої напруги; Uзк – комутаційний рівень захисту.
Uн –номінальна напруга електричної
мережі (лінійна);

8
 Рисунок 1.2 – Захисні характеристики ОПН/TEL.

2. ПЕРЕНАПРУГИ В ЕЛЕКТРИЧНИХ МЕРЕЖАХ

За причиною виникнення перенапруги поділяються на грозовi
(зовнiшнi) та внутрiшнi.
2.1. Грозові перенапруги
2.1.1. Джерелом грозових перенапруг (ПН) в електричних мережах є
блискавка, що являє собою електричний розряд з хмари в електроустановку
(ПН прямого удару) або поблизу неї в землю (індуктовані ПН).
2.1.2. Грозова активність (інтенсивність грозової діяльності) у певній
місцевості визначається числом nг грозових годин за рік. В Україні, на
основній частині території, число грозових годин за рік складає 60 – 80.
2.1.3. Густина p0 ударів блискавки в землю (середнє число ударів у 1
кв.км за 1 грозову годину) звичайно складає p0 = 0,067 уд/(кв. кмгод.). Для
підвищення точності розрахунків необхідно користуватися статистичними
даними регіональних метеостанцій. При 100 грозових годинах на рік має
місце близько 40 прямих ударів блискавки на кожні 100 кілометрів
повітряних ліній електропередавання 6-35 кВ.

9
 2.1.4. Статистичними величинами є також параметри блискавки—
амплітуда струму Іб, тривалість фронту Тф, крутизна фронту а, тривалість
імпульсу Ті. Розрахунок електроустановок на грозостійкість проводиться з
урахуванням ймовірності перевищення заданих параметрів, які визначені в
табл. 2.1—2.4.
Таблиця 2.1 – Розподілення амплітуди Іб струмів блискавки
Амплітуда
10 20 30 40 50 60 80 120 150 180 200
Іб, кА
Ймовірність
перевищення 0,95 0,7 0,5 0,35 0,25 0,18 0,09 0,028 0,015 0,008 0,005
Р (Іб)

Таблиця 2.2 – Розподілення тривалості Тф фронту струмів блискавки

Тривалість
0,9 1,5 2,3 3,0 4,0 5,8
Тф, мкс
Ймовірність
перевищення 0,95 0,75 0,50 0,35 0,20 0,05
Р (Тф)

Таблиця 2.3 – Розподілення крутизни а фронту струмів блискавки

Максимальна
крутизна а, 9,0 15 25 40 65
кА/мкс
Ймовірність
перевищення 0,95 0,75 0,50 0,20 0,05
Р(а)

Таблиця 2.4 – Розподілення тривалості Ті імпульсів струмів блискавки

Тривалість
30 50 70 100 150 200
Ті, мкс
Ймовірність
перевищення 0,95 0,68 0,50 0,30 0,15 0,05
Р (Ті)

2.1.5. Після нейтралізації у першому розряді блискавки одного

скупчення зарядів у хмарі відбувається розряд на сусідні скупчення, і тому
10
по каналу першого розряду розвивається декілька (найчастіше два-три)
повторних імпульсів струму. Крутизна фронту у них значно більша, бо
розвиваються вони по вже існуючому каналу. Загальна тривалість серії
розрядів блискавки може сягати десятих долей секунди і навіть
перевищувати секунду.
2.1.6. При струмах блискавки до 50 кА (найчастіше зустрічаються)
хвильовий опір каналу блискавки становить zк=800 - 4000 Ом; при 50 - 100
кА (бувають рідко) zк=500 - 800 Ом; при струмах до 150 кА (дуже рідкі
випадки) zк=280 - 800 Ом. Опір заземлення електроустановок на порядок і
навіть на декілька порядків менший хвильового опору каналу блискавки, у
зв’язку з чим його величина практично не впливає на струм блискавки. Тому
при розрахунках блискавку вважають джерелом струму.
2.1.7. Оскільки ПЛ 6 - 35 кВ виконуються без грозозахисних тросів і
пристроїв (за виключенням підходів до підстанцій), то грозові перенапруги
на повітряних лініях електропередавання 6 - 35 кВ обмежені лише
імпульсною електричною міцністю їх ізоляції.
2.1.8. Грозові перенапруги в кабелях та на шинах підстанцій 6 - 35 кВ є,
в основному, результатом дії хвиль, що набігають з підключених ПЛ і
характеризуються більшою тривалістю фронту та меншою амплітудою ніж
для ПЛ (проте вони в достатній мірі можуть бути близькі до них).
2.2. Внутрішні перенапруги
2.2.1. Першопричиною внутрішніх перенапруг (ВП) є перетікання
електромагнітної енергії, накопиченої в елементах електричної мережі, або ж
яка надходить від генераторів мережі. В залежності від умов виникнення та
можливої тривалості дії ВП на ізоляцію розрізняють комутаційні,
квазістаціонарні та стаціонарні ПН.
2.2.2. Комутаційні ПН виникають внаслідок раптових змін схеми чи
параметрів мережі. Типовими комутаціями є планові і аварійні вимикання і
вмикання ліній, трансформаторів та інших елементів електромережі, при
яких виникають перехідні процеси від попереднього до нового сталого стану.
Внаслідок малих втрат і високої добротності контурів, які складаються з
індуктивностей і ємностей проводів лінії або обмоток трансформаторів та
реакторів, перехідні процеси при комутаціях мають коливний характер і
можуть призвести до виникнення значних ПН, особливо при ненульових
початкових умовах, наприклад, при АПВ ліній.

11
 2.2.3. Вимкнення ємнісних струмів електричних мереж може
супроводжуватися повторними запалюваннями електричної дуги у вимикачі і
відповідними ПН, а вимкнення малих індуктивних струмів холостого ходу
трансформатора – вимушеним обривом дуги у вимикачі і коливним
переходом енергії магнітного поля трансформатора в енергію електричного
поля його паралельних ємностей. При дуговому замиканні на землю в мережі
з ізольованою нейтраллю також спостерігаються багаторазові запалювання і
згасання дуги з виникненням відповідних дугових ПН.
2.2.4. Перенапруги при комутаціях вакуумними вимикачами (ВВ)
мають ряд особливостей. При вимиканні індуктивності L0 об’єкту
(трансформатора, електродвигуна) виникають: зріз струму; ескалація
напруги; віртуальний зріз струму. При вмиканні L0 виникають повторні
пробої між контактами ВВ. Для об’єкту з ємністю С0 ПН виникають тільки
при вимиканні. При вимиканні малих індуктивних струмів, внаслідок зрізу
струму енергія магнітного поля індуктивності переходить в енергію
електричного поля ємності. Оскільки С0 незначна (до 10000 пФ), а струм
зрізу для ВВ досягає 2 - 5 А, то ПН після зрізу струму може мати Кmax = 5.
Для вирішення питання про необхідність використання ОПН у приєднаннях
ВВ з силовими трансформаторами слід використовувати поняття «область
безпечної роботи», яку визначають в координатах: «струм холостого ходу
трансформатора Iхх, А» – фазна «ємність приєднання Cф, нФ» (Додаток 1).
2.2.5. Квазістаціонарні ПН можуть розвинутись при несиметричних
режимах лінії, які виникають, наприклад, при замиканні однієї фази на
землю, обриві провода, відмові однієї або двох фаз вимикача. Такі режими
можуть призвести до додаткового підвищення напруги основної частоти або
стати причиної появи значних ПН на якій-небудь вищій гармоніці. Джерелом
вищих або нижчих гармонік і відповідних ферорезонансних ПН може стати
також який-небудь елемент системи з суттєво нелінійними
характеристиками, наприклад, трансформатор з насиченим магнітопроводом.
2.2.6. Стаціонарні ПН першого типу пов’язані із регулюванням
збудження електричних машин, завдяки якому напруга на шинах станції не
перевищує найбільшої робочої. Наявність регулювання суттєво обмежує такі
стаціонарні ПН, які, як правило, бувають меншими квазістаціонарних і не
мають істотного практичного значення.
2.2.7. До стаціонарних ПН другого типу відносяться усталені
резонансні процеси різноманітного походження.

12
 2.2.8. Найбільш значні квазістаціонарні та стаціонарні ПН другого типу
в основному мають характер резонансних ПН. При цьому квазістаціонарні
ПН відповідають короткочасному, так званому, перехідному резонансу, а
стаціонарні – усталеному резонансу.
2.2.9. ОПН повинен бути розрахованим на обмеження комутаційних
ПН та ПН перехідного резонансу. Слід враховувати, що у відповідності до
рекомендацій МЕК 60099-5 ОПН не призначені для обмеження стаціонарних
резонансних ПН, які слід усувати схемними засобами.
2.2.10. Внутрішні ПН, як комутаційні, так і перехідні резонансні, які
визначають параметри ОПН, характеризуються тривалістю 1-2 періодів
частоти 50 Гц, причому, як правило, з явним виділенням одного
переважаючого коливання. Тому для вибору ОПН за впливом ВП основною
характеристикою слід вважати найбільшу кратність внутрішніх ПН (Кmax).
Проведені дослідження показали, що періоду 25 років (строк служби ОПН)
для електричних мереж 6 - 35 кВ без обмеження ПН відповідає поява одного
коливання внутрішніх ПН з кратністю Кmax ≥ 5.
3. ОБМЕЖУВАЧІ ПЕРЕНАПРУГ НЕЛІНІЙНІ
3.1 Загальні відомості про ОПН
3.1.1. ОПН – апарати для обмеження перенапруг нового покоління, які
виготовлені на основі високонелінійних металооксидних резисторів
(варисторів) і підключаються в електричну мережу без іскрових проміжків.
Такі апарати одержали назву обмежувачів перенапруг нелінійних (ОПН), а по
термінології Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) – металооксидних
обмежувачів перенапруг без іскрових проміжків (metal-oxide surge arresters
without gaps).
3.1.2. Сучасні варистори для ОПН виготовляються по складній
технології з ZnO з малими добавками інших окислів і металів. Варистори на
основі ZnO мають різко нелінійну вольт-амперну характеристику, так що при
зростанні густини струму від 10-5 A/см2 до 102 A/см2 напруга на варисторі
збільшується приблизно в два рази. Високий ступінь нелінійності дозволив в
ОПН використовувати варистори в режимі постійного підключення до
мережі, що обумовило відмову від іскрових проміжків.
У нормальному робочому режимі струм через обмежувач носить
ємнісний характер і складає десяті частки міліампера. При виникненні хвиль
перенапруг варистори обмежувача переходять у провідний стан і обмежують

13
подальше зростання напруги на його виводах. Коли перенапруга знижується,
обмежувач повертається в непровідний стан.
3.1.3. Сучасні варистори мають високу здатність поглинати і
розсіювати, без руйнацій і утрати своїх властивостей, значну енергію, що
виділяється при проходженні через них імпульсних струмів, тобто мають
високу пропускну здатність. Ця властивість дозволяє створювати на основі
варисторів із ZnO достатньо компактні обмежувачі, здатні протистояти
впливам грозових і внутрішніх перенапруг.
3.1.4. Конструктивно ОПН звичайно являють собою активну частину у
вигляді колонки послідовно сполучених варисторів, установлену в
ізоляційний корпус з необхідними пристроями приєднання і монтажу.
3.1.5. У порівнянні з вентильними розрядниками ОПН мають ряд
переваг, що випливають із відсутності іскрових проміжків і високої
нелінійності вольтамперної характеристики:
- більш глибоке обмеження перенапруг (при рівних розмірах активної
частини);
- простота конструкції і велика надійність;
- до зовнішніх забруднень ізоляційного корпусу;
- здатність обмежувати внутрішні перенапруги;
- при використанні полімерного корпусу – більша вибухобезпечність;
- менші габарити і маса.
3.1.6. Оскільки варистори ОПН постійно знаходяться під впливом
напруги, потрібно підвищену увагу приділяти спроможності ОПН успішно
(без утрати теплової стабільності) переносити впливи короткочасних та
тривалих підвищень напруги, що тривають від часток секунди до десятків
годин. Правильний вибір ОПН, з параметрами, що відповідають конкретній
ситуації, дозволяє забезпечити надійний захист електроустаткування і
безпечну роботу ОПН протягом тривалого часу.
3.2. Обмежувачі перенапруг ОПН/TEL
3.2.1. Область застосування. Нелінійні обмежувачі перенапруг типу
ОПН/ TEL, виробництва підприємства «Таврида Електрик», призначені для
забезпечення захисту ізоляції електроустаткування від грозових і внутрішніх
(комутаційних та перехідних резонансних) перенапруг в електричних
мережах класів напруги 3 – 35 кВ змінного струму промислової частоти (48 –
62 Гц) з ізольованою або компенсованою нейтраллю.
14
 Умовне позначення ОПН виробництва «Таврида Електрик»:

3.2.2. Конструкція і принцип дії. При виготовленні обмежувачів

використовуються нелінійні металооксидні варистори кращих світових
виробників. Технологія складання нелінійних варисторів у полімерний
корпус обмежувача унікальна й аналогів у світовій практиці не має. Колонка
варисторів міститься між металевими електродами і спресовується в
оболонку зі спеціального атмосферостйкого полімерного матеріалу.
Полімерний корпус забезпечує необхідні механічні й ізоляційні властивості
обмежувача. ОПН/TEL являє собою герметичний монолітний виріб, надійно
захищений від зовнішніх впливів.
Обмежувачі випускаються у виконаннях УХЛ1 і УХЛ2, які призначені
відповідно для зовнішнього та внутрішнього встановлення згідно
ГОСТ 15150. Довжина шляху витоку зовнішньої ізоляції ОПН у виконанні
УХЛ1 відповідає ступеню забрудненості атмосфери IV, а у виконанні УХЛ2
– ступеню забруднення атмосфери 1 за ГОСТ 9920. Зовнішня ізоляція
обмежувачів витримує випробувальні напруги відповідно до вимог

15
ГОСТ 1516.3 і ГОСТ 16962.1 і має трекінгостійкість відповідно до
ГОСТ 28856. Рівень часткових розрядів в обмежувачах не перевершує 10
пКл.
3.2.3. Вибухобезпечність. Обмежувачі серії ОПН/TEL випробувані на
вибухобезпечність відповідно до ГОСТ 16357. При випробуваннях руйнація
обмежувача відбувається без вибухового ефекту. Обмежувачі є екологічно
безпечним апаратом.
3.2.4. Випробування і контроль якості. Гарантії виробника. Спеціальна
програма випробувань і контрольних перевірок протягом усього процесу
виробництва обмежувачів перенапруг забезпечує високу якість продукції.
Вхідному контролю і приймально-здавальним випробуванням піддаються
100% комплектуючих і готових виробів.
Обмежувачі перенапруг «Таврида Електрик» мають сертифікати якості
і безпеки системи ГОСТ-Р і УкрСЕПРО, а система керування якістю
виробництва сертифікована на відповідність вимогам міжнародного
стандарту ISO 9002 (КЕМА).
Нормований термін служби обмежувачів складає 25 років при
гарантійному терміні збереження і експлуатації 5 років.
Підприємством «Таврида Електрик» випускаються обмежувачі
перенапруг серій ОПН-КР/ТЕL, ОПН-РТ/TEL та ОПН-ВР/TEL, основні
параметри яких наведені в таблицях 3.1 – 3.3.

16
Таблиця 3.1 – Основні технічні параметри ОПН-КР/ TEL – 6,10 УХЛ1
(УХЛ2)

ОПН-КР/ TEL – Х/Х - УХЛ1 (УХЛ2)

Найменування параметру
6/6,0 6/6,6 6/6,9 10/10,5 10/11,5 10/12,0
Клас напруги мережі, кВ 6 6 6 10 10 10
Тривало допустима робоча 6,0 6,6 6,9 10,5 11,5 12,0
напруга, кВ
Номінальний розрядний струм 10 10 10 10 10 10
(ампл.), 8/20 мкс, кА
Амплітуда імпульсу струму 4/10 100 100 100 100 100 100
мкс, кА
Залишкова напруга, кВ, ампл., не
більше:
- при комутаційному імпульсі
струму:
125 А, 30/60 мкс 14,3 15,4 16,2 24,8 26,9 29,7
500 А, 30/60 мкс 15,0 16,02 17,0 26,1 28,3 31,3
- при грозовому імпульсі струму
1000 А, 8/20 мкс 15,6 16,8 17,6 27,0 29,3 32,4
5000 А, 8/20 мкс 17,7 19,1 20,0 30,7 33,3 36,9
10000 А, 8/20 мкс 19,0 20,5 21,5 33,0 35,8 39,6
20000 А, 8/20 мкс 21,2 22,8 24,0 36,7 39,9 44,1
Клас пропускної здатності 1 1 1 1 1 1
Струм імпульсу А, при
прикладанні 18 прямокутних 250 250 250 250 250 250
імпульсів, 2000 мкс
Енергія,що поглинається, кДж,
не менше (за 1 імпульс струму 21,6 23,7 24,8 37,8 41,4 43,2
100 кА, 4/10 мкс)
Класифікаційа напруга, не
менше, кВ (діюч.) при активній 6,9 7,4 7,7 12,0 13,2 13,8
складовій струму (ампл.) 1,4 мА
на частоті 50 Гц
Максимально допустима
амплітуда струму провідності, 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6
мА
0,9 0,9 0,9 1,3 1,3 1,3
Маса, не більш, кг УХЛ1 (УХЛ2) (0,7) (0,7) (0,7) (0,9) (0,9) (0,9)

Приєднувальні розміри М 10Х10 (2 отвори)

17
Таблиця 3.2 – Основні технічні параметри ОПН-РТ/ TEL 3 (6,10) УХЛ2

ОПН-РТ/ TEL – Х/Х - УХЛ2

Найменування параметру
3/3 3/4 6/6 6/6,9 6/7,2 10/10,5 10/11,5

Клас напруги мережі, кВ 3 3 6 6 6 10 10

Тривало допустима робоча 3,0 4,0 6,0 6,9 7,2 10,5 11,5
напруга, кВ (діюч.)
Номінальний розрядний струм 10 10 10 10 10 10 10
(ампл.), 8/20 мкс, кА
Амплітуда імпульсу струму 4/10 100 100 100 100 100 100 100
мкс, кА
Залишкова напруга, кВ, ампл., не
більше:
- при комутаційному імпульсі
струму:
125 А, 30/60 мкс 6,6 8,9 13,34 15,3 15,9 23,2 25,4
250 А, 30/60 мкс 7,0 9,4 14,0 16,1 16,8 24,5 26,9
500 А, 30/60 мкс 7,2 9,6 14,4 16,6 17,3 25,2 27,6
- при грозовому імпульсі струму
5000 А, 8/20 мкс 8,5 11,5 17,2 19,7 20,6 30,0 32,8
10000 А, 8/20 мкс 9,3 12,5 18,7 21,5 22,4 32,7 35,8
20000 А, 8/20 мкс 10,4 14,0 21,0 24,1 25,1 36,6 40,1
- при імпульсі струму з крутим
фронтом
10000 А, 1/10 мкс 10,7 14,4 21,5 24,7 25,8 36,6 41,2
Клас пропускної здатності 2 2 2 2 2 2 2
Струм імпульсу А, при
прикладанні 18 прямокутних 500 500 500 500 500 500 500
імпульсів, 2000 мкс
Енергія,що поглинається, кДж,
не менше (за 2 імпульси струму 16,5 22,0 33,0 38,0 39,6 57,8 63,3
500 А, 2000 мкс)
Класифікаційа напруга, не
менше, кВ (діюч.) при активній 3,6 4,8 7,1 8,2 8,6 12,5 13,7
складовій струму (ампл.) 2,0 мА
на частоті 50 Гц
Струм провідності, не більше
- амплітуда, мА 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6
- діюче значення, мА 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3
Маса, не більш, кг 1,1 1,1 1,4 1,4 1,4 1,7 1,7
Висота, не більш, мм 95 95 95 95 95 140 140

18
Таблиця 3.3 – Основні технічні параметри ОПН-ВР/ TEL 27, 35 УХЛ1

ОПН-ВР / TEL – Х/Х - УХЛ1

Найменування параметру
27/30 35/40,5 35/42

Клас напруги мережі, кВ 27 35 35

Тривало допустима робоча 30 40,5 42,0
напруга, кВ (діюч.)
Номінальний розрядний струм 10 10 10
(ампл.), 8/20 мкс, кА
Амплітуда імпульсу струму 4/10 100 100 100
мкс, кА
Залишкова напруга, кВ, ампл., не
більше:
- при комутаційному імпульсі
струму:
125 А, 30/60 мкс 68 93 95
250 А, 30/60 мкс 72 98 101
500 А, 30/60 мкс 74 101 103
- при грозовому імпульсі струму
5000 А, 8/20 мкс 88 119 123
10000 А, 8/20 мкс 96 130 124
20000 А, 8/20 мкс 108 146 151
- при імпульсі струму з крутим
фронтом
10000 А, 1/10 мкс 113 153 158
Клас пропускної здатності 2 2 2
Струм імпульсу А, при
прикладанні 18 прямокутних 500 500 500
імпульсів, 2000 мкс
Енергія,що поглинається, кДж,
не менше (за 2 імпульси струму 165 223 231
500 А, 2000 мкс)
Класифікаційа напруга, не
менше, кВ (діюч.) при активній 36 48 50
складовій струму (ампл.) 2,0 мА
на частоті 50 Гц
Струм провідності, не більше
- амплітуда, мА 0,6 0,6 0,6
- діюче значення, мА 0,3 0,3 0,3
Маса, не більш, кг 12 14 14
Висота, не більш, мм 530 610 610

19
 4. ЗАСТОСУВАННЯ ТА МIСЦЕ ВСТАНОВЛЕННЯ ОПН
4.1. В електричних мережах 6 – 35 кВ необхідно застосовувати ОПН в
усіх випадках, коли для захисту вiд грозових перенапруг це передбачено
дiючими Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ - 2017), п.п.
4.2.161, 4.2.162, 4.2.164, 4.2.165, 4.2.169, 4.2.172 – 4.2.180, 4.2.182, а також
для обмеження внутрішніх перенапруг, п.п. 4.2.183, 4.2.186.
Слід враховувати, що перенапруги на обладнаннi, безпосередньо до
якого приєднаний ОПН, спiвпадають з напругою на ОПН. Перенапруги на
обладнаннi, що розмiщене на вiддалi (яка вимiрюється вздовж ошиновки) вiд
ОПН, перевищують напругу на ОПН за рахунок коливних процесiв мiж ОПН
i обладнанням.
Iнтенсивнiсть цих процесiв залежить вiд цiєї вiддалi, крутизни фронту
грозового iмпульсу, кiлькостi пiдключених до шин лiнiй тощо.
При застосуванні ОПН для захисту розподiльних пристроїв пiдстанцiй
напругою 6 – 35 кВ вiд грозових перенапруг слід керуватись наступним.
1. Обладнання розподільних пристроїв підстанцій 6 – 35 кВ, до яких
приєднані ПЛ, повинні захищатись ОПН, які встановлюються на шинах чи
біля трансформатора.
2. Кількість та мiсця установки ОПН слiд вибирати виходячи з
прийнятих на розрахунковий період схеми електричних приєднань, кількості
ПЛ і трансформаторів. При цьому допустима вiдстань вiд ОПН до
устаткування повинна бути забезпечена для кожного етапу (черги) розвитку
підстанції.
При виборі необхідно виходити з того, щоб захист підстанції
забезпечувався при мiнiмальнiй кiлькості ОПН. При цьому віддається
перевага установці ОПН на трансформаторному приєднанні.
3. В розподільних пристроях 35 кВ відстань від ОПН до
трансформаторів та інших апаратів, враховуючи довжину ошиновки, повинна
бути не більшою ніж вказана в табл. 4.2.5 ПУЕ -2017.
4. На ПЛ, що приєднанi до електростанції чи підстанції кабельними
вставками довжиною до 50 м, додатково у мiсцi приєднання ПЛ до кабелю
повинен бути установлений комплект ОПН з опором заземлення не бiльше
5 Ом. Заземлюваний вивід ОПН повинен найкоротшим шляхом з’єднуватись
з металевою оболонкою кабелю та приєднуватись до заземлювача підстанції.

20
 5. При установленнi ОПН в однiй комiрцi з трансформатором напруги
рекомендується приєднувати ОПН до запобiжника, щоб уникнути
перегоряння запобiжника при проходженнi iмпульсних струмiв.
6. При захисті силових трансформаторів від грозових перенапруг ОПН
повинен приєднуватись найкоротшим шляхом до вводів трансформатора та
заземлюючого пристрою підстанції.
7. При наявностi на приєднаннях трансформаторiв на сторонi 3 – 20 кВ
струмообмежуючих реакторiв ОПН повиннi бути установленi на шинах 3 –
20 кВ незалежно вiд наявностi ОПН бiля трансформаторiв.
8. Обмотки трансформаторiв, якi не використовуються для живлення
електроприймачів, повиннi бути з’єднанi у трикутник чи зiрку (у
вiдповiдностi до заводських схем) i захищенi ОПН, які вмикають між
вводами відповідних фаз і землею. Захист обмоток, що не використовуються
не потрiбен, якщо до них постiйно приєднана кабельна лiнiя довжиною не
менше 30 м, що має заземлену оболонку.
9. Захист пiдстанцiй 3 – 20 кВ з нижчою напругою до 1000 В повинен
бути виконаним ОПН, що установленi з вищої i нижчої сторони підстанції.
10. На пiдстанцiях 35 кВ, що виконанi по спрощенiй схемi з одним
вимикачем на декiлька трансформаторних приєднань, ОПН повиннi бути
розмiщенi на вiдстанi не бiльше 5 м вiд силового трансформатора.
11. Для захисту генераторiв i синхронних компенсаторiв, а також
електродвигунiв потужнiстю бiльше 3 МВт, що приєднуються до ПЛ,
повиннi використовуватись ОПН з паралельно приєднаними конденсаторами
ємністю не менше 0,5 мкФ на фазу.
ОПН слiд встановлювати для захисту: генераторiв (синхронних
компенсаторiв) потужнiстю бiльше 15 МВт (бiльше 15 МВА) – на
приєднаннi кожного генератора (синхронного компенсатора); 15 МВт i
менше (15 МВА i менше) – на шинах (секцiях шин) генераторної напруги;
електродвигунiв потужнiстю бiльше 3 МВт – на шинах розподiльного
пристрою.
12. Якщо до загальних шин електростанції чи підстанції приєднані
обертовi машини i ПЛ з залізобетонними опорами, то на початку захищеного
тросом пiдходу повинен бути установлений комплект ОПН з опором
заземлення не більше 5 Ом.
4.2. Необхiднiсть обмеження внутрiшнiх перенапруг за допомогою
ОПН пов’язана з широким застосуванням вакуумних вимикачiв (ВВ),
21
спрацьовування яких супроводжується появою значних комутацiйних
перенапруг (Додаток 1), та з вичерпуванням ресурсiв ізоляції
електрообладнання.
При вирiшеннi питання необхiдностi захисту вiд перенапруг слiд також
враховувати структуру електричної мережi з наявними у нiй
електроприймачами, якi розподiляються вiдносно надiйностi
електропостачання на I, II i III категорiї у вiдповiдностi з правилами ПУЕ -
2017.
5. ПОРЯДОК ВИБОРУ ОБМЕЖУВАЧІВ ПЕРЕНАПРУГ
ПІДПРИЄМСТВА «ТАВРИДА ЕЛЕКТРИК»
5.1. Визначення вихідних параметрів електромережі
Вихідні параметри повинні містити у собі наступне:
а) клас напруги електромережі Uкн (6, 10 або 35 (27) кВ);
б) найбільша робоча напруга мережі Uнр в місці встановлення ОПН.
При відсутності точних даних для даної мережі приймається найбільша
робоча напруга відповідно таблиці 1.1;
в) наявність у даній мережі повітряних ліній електропередавання у
ненаселеній місцевості;
г) допустима тривалість однофазного замикання на землю t в
електричних мережах 6 - 35 кВ, яка становить:
– у постійно контрольованих мережах, що живляться від
турбогенераторів, гідрогенераторів, а також із підключеними потужними
синхронними компенсаторами, електродвигунами, при струмі однофазного
замикання на землю понад 5 А – не більше 0,5 с;
– у таких же мережах при струмі однофазного замикання на землю
нижче 5 А – до 2 годин і може бути збільшена до 6 годин, якщо замикання
існує поза обмотками електричних машин;
– у кабельних мережах, що не містять вказаних вище електричних
машин – до 2 годин і може бути збільшена до 6 годин по узгодженню з
енергопостачальною організацією;
– у повітряних мережах з ізольованою нейтраллю або з компенсацією
ємнісного струму замикання на землю, що не містять підключень з
електродвигунами, тривалість однофазного замикання на землю не
нормується (що слід вважати недоліком існуючих нормативних документів,
бо обірвані проводи та пошкоджені опори дуже небезпечні для людей та

22
тварин; тому тривалість замикання повинна бути якомога меншою,
принаймні, не виходити за межі 24 годин).
При відсутності обмежень слід прийняти тривалість однофазного
замикання на землю t рівною 24 години.
д) Наявність у даній мережі пристрою автоматичного шунтування
ушкодженої фази (АШФ).
е) Cтрум однофазного замикання на землю Io без урахування струму
компенсації заземлюючого реактора. При відсутності даних про струм
однофазного замикання на землю береться протяжність повітряних ліній і
кабельних ліній, приєднаних до передбачуваного вузла встановлення ОПН.
є) Необхідне кліматичне виконання ОПН (внутрішнє чи зовнішнє
встановлення і ступінь забрудненості атмосфери за ГОСТ 9920 та
ГКД 34.51.101).
ж) Група вентильного розрядника в електричній мережі, відповідного
ОПН (п. 5.4).
5.2. Порівняльний аналіз характеристик серійних ОПН для визначення
їх працездатності в заданих умовах
Для захисту електроустаткування від комутаційних та грозових
перенапруг в електричних мережах напругою 3 – 10 кВ з ізольованою або
компенсованою нейтраллю призначені обмежувачі серії ОПН-КР/TEL та
ОПН-РТ/TEL. При цьому, слід враховувати наступне. Обмежувачі серії
ОПН-КР/TEL виготовляються на класи напруги 6-10 кВ і призначені для
обмеження грозових перенапруг та застосовуються для зовнішнього (УХЛ1)
та внутрішнього (УХЛ2) встановлення. Обмежувачі ОПН-РТ/TEL призначені
для глибокого обмеження комутаційних перенапруг в електричних мережах 3
– 10 кВ і застосовуються для гарантованого захисту спеціального
електроустаткування (трансформаторів електродугових печей,
високочастотних загороджувачів, ізоляції, кабельних мереж, електричних
генераторів і двигунів, вентильних випрямлячів тягових підстанцій).
Кліматичне виконання зазначеного типу обмежувачів тільки для
внутрішнього встановлення (УХЛ2).
Вищезазначені серії ОПН застосовуються в умовах помірного і
холодного клімату при температурі навколишнього повітря в діапазоні від
-60°С до +45°С на висоті не більше 1000м над рівнем моря та тривало
витримують механічне навантаження до 305 Н.

23
 Для захисту ізоляції електроустаткування від перенапруг в мережах
класу напруги 27 та 35 кВ змінного струму частоти 48 - 62 Гц з ізольованою
або компенсованою нейтраллю призначені обмежувачі серії ОПН-ВР/TEL. Ці
обмежувачі застосовуються для зовнішнього (УХЛ1) встановлення в умовах
помірного і холодного клімату при температурі навколишнього повітря в
діапазоні від -60 °С до +45 °С на висоті не більш 1000 м над рівнем моря.
Обмежувачі довгостроково витримують механічне навантаження до 500Н (з
урахуванням вітру й ожеледі згідно з ГОСТ 16357) у напрямку,
перпендикулярному до вертикальної осі ОПН.
5.3. Перевірка ОПН на тривало допустиму робочу напругу
Тривало допустима робоча напруга ОПН Uд повинна бути більшою або
дорівнювати розрахунковому виразу
Uд ≥ Kо Uнр / T(t), (5.1)
де Uнр – найбільша лінійна робоча напруга мережі в місці встановлення ОПН;
Ko – коефіцієнт, який у залежності від особливостей електричної мережі та
умов її роботи має такі значення при: симетричному навантаженню
трифазної мережі – 1; використанні незаземлених залізобетонних опор у
ненаселеній місцевості, коли при «падінні» проводу на опору замикання фази
на землю відбувається через перехідний опір (при використанні АШФ даний
ефект виключається), а також при несиметричному навантаженні фаз мережі
– 1,05; спільній дії зазначених чинників = 1,1;
T(t) – кратність, яка характеризує спроможність ОПН витримувати
підвищення напруги частоти 50 Гц тривалістю t (п.1.3.8) і визначається за
такими формулами:
для ОПН-КР
T(t) = 1,38 - 0,022 ln(t), або lg(t) = 27,5 - 20 T(t);
для ОПН-РТ
T(t) = 1,47 - 0,026 ln(t), або lg(t) = 23 – 15,7 T(t); (5,2)
для ОПН-ВР
при t < 20c T(t) = 1,52 - 0,0567 ln(t), або lg(t) = 11,61 - 7.64 T(t);
при t ≥ 20c T(t) = 1,415 - 0,0217 ln(t), або lg(t) = 28,3 - 20 T(t).
У формулах (5.2) час ~ t виражено у секундах (2 години – 7200 с;
6 годин – 21600 с; 24 години – 86400 с).

24
 В залежності від значень Kо, t та Uнр, мінімальні значення тривало
допустимої робочої напруги ОПН наведені у таблицях 5.1 – 5.3.
Таблиця 5.1 – Рекомендовані мінімальні значення тривало допустимих
робочих напруг Uд (діючі значеня) для обмежувачів типу ОПН-КР/TEL
Мережа Uд, кВ
Uнр, кВ Kо t=0,5с t=2 години t=6 годин t=24години
6,9 1,00 4,95 5,82 5,95 6,11
6,9 1,05 5,19 6,12 6,24 6,41
6,9 1,10 5,44 6,41 6,54 6,72

7,2 1,00 5,16 6,08 6,20 6,37

7,2 1,05 5,42 6,38 6,51 6,69
7,2 1,10 5,68 6,69 6,83 7,01

11,5 1,00 8,24 9,71 9,91 10,18

11,5 1,05 8,65 10,19 10,41 10,69
11,5 1,10 9,07 10,68 10,90 11,20

12,0 1,00 8,60 10,13 10,34 10,62

12,0 1,05 9,03 10,64 10,86 11,15
12,0 1,10 9,46 11,14 11,38 11,68

Виходячи з показників таблиць 5.1 – 5.3 необхідно відзначити, що

проведення в електричних мережах ефективної роботи по зменшенню
допустимого часу однофазного замикання на землю t дозволяє
використовувати ОПН з пониженою тривало допустимою робочою
напругою, що в свою чергу забезпечує можливість відповідного зменшення
залишкових напруг на електрообладнанні, яке захищається ОПН.

25
Таблиця 5.2 – Рекомендовані мінімальні значення тривало допустимої
робочої напруги Uд (діючі значеня) для обмежувачів типу ОПН-РТ/TEL
Мережа Uд, кВ
Uнр, кВ Kо t=0,5с t=2 години t=6 годин t=24години
6,9 1,00 4,62 5,57 5,70 5,88
6,9 1,05 4,87 5,85 5,99 6,17
6,9 1,10 5,10 6,13 6,27 6,46

7,2 1,00 4,84 5,81 5,95 6,13

7,2 1,05 5,08 6,10 6,25 6,44
7,2 1,10 5,32 6,39 6,54 6,74

11,5 1,00 7,73 9,28 9,50 9,79

11,5 1,05 8,11 9,75 9,98 10,28
11,5 1,10 8,50 10,21 10,45 10,77

12,0 1,00 8,06 9,68 9,91 10,22

12,0 1,05 8,47 10,17 10,41 10,73
12,0 1,10 8,87 11,65 10,90 11,24

Таблиця 5.3 – Рекомендовані мінімальні значення тривало допустимої

робочої напруги Uд (діючі значеня) для обмежувачів типу ОПН-ВР/TEL
Мережа Uд, кВ
Uнр, кВ Kо t=0,5с t=2 години t=6 годин t=24години
30,0 1,00 19,24 24,54 25,03 25,68
30,0 1,05 20,20 25,77 26,28 26,96

40,5 1,00 25,97 33,14 33,79 34,66

40,5 1,05 27,27 34,79 35,48 36,40

5.4. Перевірка залишкової напруги (при дії грозових перенапруг)

5.4.1. При установленні ОПН для захисту від грозових перенапруг його
номінальний розрядний струм приймають Iн =10 кА. у випадках:
- в районах з грозовою активністю більше 50 грозових годин на рік;
- в мережах з ПЛ на дерев’яних опорах;
- в схемах грозозахисту двигунів і генераторів, що приєднані до ПЛ;

26
 - в районах зі ступенем забрудненості атмосфери ІV і більше, а також
якщо ОПН розміщений на відстані менше 1000 м від моря.
В інших випадках приймають Iн = 5 кА.
Для всіх ОПН виробництва підприємства «Таврида Електрик»
номінальний розрядний струм Iн =10 кА.
5.4.2. Перевірка залишкової напруги вибраного ОПН виконується
виходячи з умови відповідності, тобто вона повинна бути меншою або
дорівнювати залишковій напрузі вентильного розрядника, відповідного до п.
4.1. При співставленні залишкової напруги ОПН та вентильних розрядників
слід враховувати, що розрядники поділяються на чотири групи (табл. 5.4):
група I – важкого режиму (захист від грозових та внутрішніх перенапруг),
групи II, III та IV – легкого режиму (захист лише від грозових перенапруг).
Розрядники важкого режиму (групи I) мають найкращі захисні
властивості, тобто найменші значення залишкової напруги. Це – розрядники
типів РВТ (які ефективно обмежують струм) та РВРД (які розтягують дугу).
Розрядники групи II – це розрядники типів РВМ та РВМГ, які
використовують магнітне дуття для гасіння дуги.
Розрядники групи III – типу РВС (станційний).
Розрядники групи IV – типів РВП (підстанційний) та РВО
(полегшений, для захисту сільських мереж).
5.4.3. Перевірка значень Uз ОПН/TEL згідно таблиць 3.1 – 3.3 на
відповідність п. 5.4.2 показує, що вини мають істотно менші значення Uз ніж
максимальні значення залишкової напруги вентильних розрядників легкого
режиму групи IV для класів напруги Uкн=6 і 10 кВ та групи ІІІ для 27 і 35 кВ.
5.4.4. Для І та ІІ груп вентильних розрядників (табл. 5.4) не всі ОПН
«Таврида Електрик» забезпечують достатньо низькі залишкові напруги.
Зокрема, за умови відповідності вентильним розрядникам групи II можуть
бути використані тільки деякі ОПН з мінімальними значеннями тривало
допустимої робочої напруги, a саме: ОПН-КР/TEL-6/6,0; ОПН-РТ/TEL-6/6,0;
ОПН-КР/TEL-10/10,5; ОПН-РТ/TEL-10/10,5. Необхідність використання
ОПН інших типів за умови їх відповідності вентильним розрядникам II групи
слід узгоджувати з підприємством «Таврида Електрик» для можливого
використання двох паралельно ввімкнених ОПН у кожній фазі.
5.4.5. За умови відповідності ОПН вентильним розрядникам групи I
можна застосовувати паралельно на одну фазу по два обмежувачі типів ОПН-

27
КР/TEL-6/6,0, ОПН-РТ/TEL-6/6,0 і ОПН-РТ/TEL-10/10,5 (в цьому випадку
відповідну вимогу необхідно сформулювати в замовленні ОПН виробнику).
Необхідність використання ОПН інших типів за умови їх відповідності
вентильним розрядникам I групи рекомендується узгоджувати з
підприємством «Таврида Електрик» для можливого використання трьох
паралельно ввімкнених ОПН у кожній фазі.
Таблиця 5.4 – Максимальні значення залишкової напруги Uз вентильних
розрядників
Uкн, кВ Ін*), А Група І Група ІІ Група ІІІ Група ІV
Uз, кВ Uз, кВ Uз, кВ Uз, кВ
6 5000 16 18 - 27
6 10000 18 20 - -

10 5000 26,5 30 - 45
10 10000 30,5 33 - -

27 5000 - - 110 -
27 10000 - - 120 -

35 5000 87 105 130 -

35 10000 98 143 143 -
*)
Зазначено амплітудні значення струму Ін (5 кА і 10 кА) при імпульсі
струму 8/20 мкс.
5.5. Перевірка ОПН за навантаженням енергією внутрішніх
перенапруг
5.5.1. Енергію W, що виділяється в ОПН при комутаційних
перенапругах, можна наближено визначати за рекомендованою МЕК 60099-5
формулою

W  0.5C 3U o   2U ном
2 2
, (5.3)
де C – ємність мережі, Uo – амплітуда найбільшої робочої фазної напруги,
Uном – номінальна напруга ОПН, 3 – розрахункова кратність комутаційних
перенапруг.

28
 Оскільки ємність мережі 6 – 35 кВ визначає струм однофазного
замикання на землю, який у більшості випадків відомий, а кратність
внутрішніх перенапруг часто перевищує 3, внаслідок чого останньою
складовою у формулі (5.3) можна знехтувати, то практично зручніше
обчислювати енергію W по одержаному з (5.3) розрахунковому виразу
W = Io K2max Uнр2 / (3√3 wUн), (5.4)
де Io – повний струм однофазного замикання на землю при номінальній
напрузі мережі Uн без пристроїв компенсації нейтралі; Kmax – максимальна
кратність внутрішніх перенапруг (при відсутності спеціальних досліджень
слід приймати Кmax = 5); w = 314 с-1 – кутова частота. При підстановці в (5.4)
Iо – в амперах (діюч.), Uнр, Uн – в кВ (діюч.), значення W одержуємо в кДж.
5.5.2. При відсутності даних струму замикання на землю Io його можна
обчислити за допомогою питомих величин Io/L (A/км) струму замикання на
землю в кабельних і повітряних лініях, які становлять для повітряної лінії і
кабельної лінії при напрузі:
Uн = 6 кВ: ПЛ – 0,015 А/км; КЛ – 0,9 А/км;
Uн = 10 кВ: ПЛ – 0,025 А/км; КЛ – 1,1 А/км;
Uн = 35 кВ: ПЛ – 0,110 А/км; КЛ – 4,0 А/км.
Більш точно струм замикання на землю Io визначається формулою:
I o  3U н wC ,

де С – часткова ємність фази на землю (виражена у фарадах, Ф), рівна

добутку погонної часткової ємності C11 на довжину L лінії
електропередавання (С = С11 L); де Uн – виражена у вольтах.
Середні значення погонної часткової ємності фази на землю С11 для ПЛ
6-10 кВ складають 4 нФ/км (тобто 410-9 Ф/км), для ПЛ 27-35 кВ складають 5
нФ/км. Для кабельних ліній відповідні значення цієї ємності в залежності від
класу напруги і площі перетину жили кабелю наведені в таблиці 5.5.

29
Таблиця 5.5 – Погонна часткова ємність С11 фази кабелю на землю
(при класах напруги 6 і 10 кВ – для трижильних кабелів з поясною ізоляцією, при 35 кВ –
для кабелів з окремо освинцьованими жилами)
Перетин жили С11, нФ/км при Uн = С11, нФ/км при Uн = С11, нФ/км при Uн =
кабеля, мм2 6 кВ 10 кВ 35 кВ

25 160 130 -
35 170 150 -
50 200 160 -
70 220 170 180
95 240 200 200
120 260 210 240
150 290 250 260
185 300 250 280
240 320 260 310
300 - - 330

5.5.3. Розрахункова енергія W, що виділяється в ОПН при внутрішніх

перенапругах, повинна бути меншою або дорівнювати значенням енергії, що
поглинається вибраним ОПН, згідно до технічних характеристик, наведених
у таблицях 3.1—3.3.
Результати обчислень за (5.4) енергії, що виділяється в ОПН при
внутрішніх перенапругах, в залежності від Io, Uнр, Uн при Kmax = 5 наведені в
таблиці 5.6.

30
Таблиця 5.6 – Розрахункові значення енергії W, що виділяється в ОПН при
внутрішніх перенапругах

Енергія W, кДж при

Струм Іо, А
Uн = 6 кВ, Uн = 10 кВ, Uн = 35 кВ,
Uнр = 7,2 кВ Uнр = 12 кВ Uнр = 40,5 кВ
10 1,32 2,2 7,72
20 2,65 4,41 15,45
30 3,97 6,62 23,17
40 5,30 8,83 30,89
50 6,62 11,03 38,61
100 13,24 22,06 77,23
150 19,86 33,10 115,84
200 26,48 44,13 154,45

6. ПРИКЛАДИ ВИБОРУ ОПН

6.1. Кабельна мережа 6 кВ з вихідними параметрами:
 клас напруги – 6 кВ;
 найбільша робоча напруга
мережі в місці установлення ОПН –
6,9 кВ (табл. 1.1);
 наявність у даній мережі
повітряних ліній електропередавання
у ненаселеній місцевості – немає;
 тривалість однофазного
замикання на землю – t=0,5 с;
 наявність устрою
автоматичного шунтування
ушкодженої фази (АШФ) – відсутня;
 кратність внутрішніх
перенапруг Kmax = 5 (п. 5.5.1)
 струм однофазного замикання
на землю (без урахування пристрою
компенсації) – відсутні точні дані;
протяжність кабельних ліній у даній
мережі складає 50км;
 установлення ОПН –
внутрішнє;
 група вентильного розрядника
(відповідного ОПН) – ІІ.

Вибір ОПН
1. Визначаємо спочатку можливість використання ОПН серії КР.
2. За вихідними параметрами мережі приймаємо (п.5.3): Ко=1,05 – тому,
що немає ПЛ у ненаселеній місцевості, але можлива несиметрія
навантаження.

31
 3. Для цього обмежувача (табл. 5.1) для Uнр=6,9 кВ та Ко=1,05
знаходимо Uд=5,19 кВ при t = 0,5 с.
4. Згідно табл.3.1 всі ОПН серії КР мають тривало допустиму робочу
напругу Uд≥6,0 кВ. Тому за цим параметром вибираємо ОПН-КР/TEL-6/6,0.
5. Оскільки потрібен ОПН для внутрішнього встановлення, вибираємо
обмежувач типу ОПН-КР/TEL-6/6,0-УХЛ2.
6. Для нього залишкова напруга при Ін=10 кА (8/20 мкс) складає Uз=19,0
кВ.
7. Відповідний вентильний розрядник ІІ групи забезпечує залишкову
напругу Uз=20 кВ (табл.5.4). Тому вибраний ОПН за значенням Uз відповідає
вихідним параметрам.
8. Розрахунок енергії, що виділяється в ОПН при внутрішніх
перенапругах, визначаємо за повним струмом однофазного замикання на
землю Іо. Оскільки цей струм не зазначений, використаємо наведену вище
оцінку Io/L (п.5.5.2): при Uн = 6 кВ для кабельних ліній питомий струм
замикання на землю складає 0,9А/км. Для даної мережі протяжність КЛ
дорівнює 50 км, що відповідає струму Io = 0,9 А/км х 50 км = 45 А.
9. За формулою (5.4) визначаємо, що при Uн=6 кВ, Uнр=6,9 кВ і струмі
Io=45А енергія W, що виділяється при внутрішніх перенапругах, складає
45·5І·6,9І
𝑊= =5,47 кДж.
3√3∙314∙6

10.За даними «Таврида Електрик», енергія, що поглинається вибраним

обмежувачем, табл. 3.1, досягає 21,6 кДж. Отже, можна рекомендувати до
застосування в розглянутому випадку обмежувач ОПН-КР/TEL-6/6,0-УХЛ2.
6.2. Повітряна мережа 10 кВ з вихідними параметрами:
 клас напруги –10 кВ;  кратність внутрішніх
перенапруг Kmax = 5 (п. 5.5.1)
 найбільша робоча напруга  струм однофазного замикання
мережі в місці установлення ОПН – на землю (без урахування пристрою
11,5 кВ (табл. 1.1); компенсації) – відсутні точні дані;
 наявність у даній мережі протяжність повітряних ліній у даній
повітряних ліній електропередавання мережі складає 150км;
у ненаселеній місцевості – є;
 допустима тривалість  установлення ОПН – зовнішнє
однофазного замикання на землю – (ступінь забруднення атмосфери –
обмежень немає (приймаємо за п. IV);
5.1.2 розрахункову тривалість t=24
32
годин);
 наявність пристрою  група вентильного розрядника
автоматичного шунтування (відповідного ОПН) – IV.
ушкодженої фази (АШФ) – відсутня;

Вибір ОПН.
1. Оскільки установлення ОПН зовнішнє, вибираємо обмежувач серії
ОПН-КР/TEL.
2. Для цього обмежувача (табл. 5.1) для Uнр=11,5 кВ та Ко=1,1 при t=24
години знаходимо Uд=11,20 кВ.
3. Згідно табл.3.1 вибираємо ОПН-КР/TEL-10/11,5.
4. Оскільки потрібен ОПН для зовнішнього встановлення, вибираємо
обмежувач типу ОПН-КР/TEL-10/11,5-УХЛ1.
5. Для нього залишкова напруга при Ін=10 кА (8/20 мкс) складає
Uз=35,8 кВ, а при Ір=5 кА (8/20 мкс)—Uз=33,3 кВ
6. Відповідний вентильний розрядник ІV групи забезпечує залишкову
напругу при струмі 5 кА (8/20 мкс) Uз=45 кВ (табл. 5.4).
Отже, вибраний ОПН за значенням Uз відповідає вихідним параметрам.
7. Розрахунок енергії, що виділяється в ОПН при внутрішніх
перенапругах, визначаємо за повним струмом однофазного замикання на
землю Іо. Оскільки цей струм не зазначений, використаємо наведену вище
(п.5.5.2) оцінку Io/L: при Uн = 10 кВ для повітряних ліній питомий струм
замикання на землю складає 0,025 А/км. Для даної мережі протяжність ВЛ
дорівнює 150 км, що відповідає струму Io = 0,025 А/км х 150 км = 3,75 А.
8. За формулою (5.4) визначаємо, що при Uн=10 кВ, Uнр=11,5 кВ і
струмі Io=3,75 А енергія W, що виділяється при внутрішніх перенапругах,
складає
3,75·5І·11,5І
𝑊= =0,76 кДж.
3√3∙314∙10

9. За даними «Таврида Електрик», енергія, що поглинається вибраним

обмежувачем, табл. 3.1, досягає 41,4 кДж. Отже, можна рекомендувати до
застосування в розглянутому випадку обмежувач ОПН-КР/TEL-10/11,5-
УХЛ1.

33
 6.3. Змішана (повітряно-кабельна) мережа 35 кВ з вихідними
параметрами:
 клас напруги –35 кВ;  кратність внутрішніх
перенапруг Kmax = 5 (п. 5.5.1)
 найбільша робоча напруга  струм однофазного замикання
мережі в місці установлення ОПН – на землю (без урахування пристрою
40,5 кВ (табл. 1.1); компенсації) – Іо =100 А;
 наявність у даній мережі
повітряних ліній електропередавання
у ненаселеній місцевості – для 35 кВ
не враховується, оскільки всі опори
цього класу заземлені;
 допустима тривалість  установлення ОПН – зовнішнє
однофазного замикання на землю – (ступінь забруднення атмосфери –
t=6 годин); IV);
 наявність пристрою  група вентильного розрядника
автоматичного шунтування (відповідного ОПН) – IІІ.
ушкодженої фази (АШФ) – відсутня;

Вибір ОПН.
1. Вибираємо обмежувач серії ОПН-ВР/TEL.
2. За вихідними параметрами приймаємо Ко = 1,05—тому, що можлива
несиметрія навантаження.
3. Для цього обмежувача для Uнр=40,5 кВ та Ко=1,05 при t=6 годин по
таблиці 5.3 знаходимо Uд=35,48 кВ.
4. Згідно табл.3.3 вибираємо ОПН-ВР/TEL-35/40,5-УХЛ1.
5. Для нього залишкова напруга при Ін=10 кА (8/20 мкс) складає Uз=130
кВ.
6. Відповідний вентильний розрядник ІII групи забезпечує залишкову
напругу Uз=143 кВ (табл. 5.4). Отже вибраний ОПН за значенням Uз
відповідає вихідним параметрам.
7. Розрахунок енергії W, що виділяється в ОПН при внутрішніх
перенапругах, проводимо за формулою (5.4) при Іо=100 А та при Uн=35 кВ,
Uнр=40,5 кВ:
100·5І·40,5І
𝑊= =71,8 кДж.
3√3∙314∙35

34
 8. За даними «Таврида Електрик», енергія, що поглинається вибраним
обмежувачем, досягає 223 кДж. Отже, можна рекомендувати до застосування
в розглянутому випадку обмежувач ОПН-ВР/TEL-35/40,5-УХЛ1.

35
 ДОДАТОК 1
Області безпечної роботи для силових трансформаторів в
приєднаннях з вакуумними вимикачами «Таврида Електрик»
Для трансформаторів з нормальною ізоляцією

Для трансформаторів з полегшеною ізоляцією

У випадку знаходження режимів електроустановок в зоні нижче

наведених кривих, трансформатори необхідно захистити комплектом ОПН.
Фазну ємність прєднання Cф (нФ) визначають за погонною частковою
ємністю С11 (нФ/км) на землю фази кабеля (табл. 5.5), який приєднує силовий
трансформатор до вакуумного вимикача, за виразом
Сф=С11l /1000
де l – довжина кабеля в метрах.

36
 Для електропічних трансформаторів з полегшеною ізоляцією

Струм холостого ходу Iхх (А) визначають за паспортними даними

силового трансформатора.
Вибір ОПН для обмеження внутрішніх перенапруг здійснюють за
тривало допустимою робочою напругою (п. 5.3), навантаженням енергією ВП
(п. 5.5) та кліматичним виконанням.
Бажане місце установлення ОПН – приєднання до зажимів лінійних
струмопроводів та баку трансформатора (оболонки кабеля). Допустиме
приєднання ОПН до початку кабеля, якщо його довжина не перевищує
L=200 м.

37