ЛЕКЦІЯ 6.

ВИРОБНИЧІ ВИПРОМІНЮВАННЯ
План:
1. Електромагнітні випромінювання (ЕМВ) радіочастотного діапазону
1.1. Джерела ЕМВ радіочастотного діапазону.
1.2. Нормування ЕМВ радіочастотного діапазону.
1.3. Захист від ЕМВ радіочастотного діапазону.
2. ЕМВ оптичного діапазону
2.1. Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ)
2.1.1. Загальна характеристика ІЧВ.
2.1.2. Нормування ІЧВ.
2.1.3. Заходи захисту від дії ІЧВ.
2.2. Ультрафіолетове випромінювання (УФВ)
2.2.1. Джерела УФВ у виробничих приміщеннях.
2.2.2. Нормування УФВ.
2.2.3. Заходи захисту від дії УФВ.
3. Іонізуюче випромінювання
3.1. Класифікація, джерела іонізуючих випромінювань.
3.2. Нормування іонізуючих випромінювань.
3.3. Захист від іонізуючого випромінювання.

Література:
Закони та спеціальні законодавчі акти з ОП:
1. ДГН 6.6.1-6.5.061-2000. Норми радіаційної безпеки України.
Доповнення: радіаційний захист від джерел потенційного опромінення
(НРБУ-97/Д-2000).
2. ДСанПіН Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості
та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості
трудового процесу (Наказ МОЗ України №248 від 08.04.2014).
3. ДСанПіН 3.3.6.096-2002. Державні санітарні норми і правила при
роботі з джерелами електромагнітних полів.
4. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень.
5. НПАОП 0.00-2.01-05. Перелік робіт з підвищеною небезпекою.
6. Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів «Норми
радіаційної безпеки України (НРБУ-97)» : Постанова Головного державного
санітарного лікаря України №62 від 01.12.97.
 7. Про затвердження Вимог щодо безпеки та захисту здоров’я
працівників під час роботи з екранними пристроями. Наказ МСП України
№207 від 14.02.2018.
8. Про об’єкти підвищеної небезпеки : Закон України № 2245-III від
18.01.2001 (ВВР, 2001, №15, ст. 73) (з останніми змінами згідно із Законом
№1193-VII (1193-18) від 09.04.2014 (ВВР, 2014, №23, ст. 873)).
Базова література:
1. Батлук В.А., Кулик В.М., Яцюк Р.А. Охорона праці: нав. посібник.–
Львів: – Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 388 с.
2. Гогіташвілі Г.Г., Лапін В.М. Основи охорони праці. – К.: Знання, 2008.
– 302 с.
3. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій.
Практикум: Нав. посібник. – 2-ге вид. – Суми: ВТД «Університетська книга»,
2007. – 496 с.
4. Кучерявий В.П., Павлюк Ю.Є., Кузик А.Д. Охорона праці: нав.
посібник. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.
5. Яремко З.М., Тимощук С.В., Третяк О.І. та ін. Охорона праці: нав.
посібник. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – 374 с.

1. Електромагнітні випромінювання (ЕМВ) радіочастотного

діапазону
1.1. Джерела ЕМВ радіочастотного діапазону
Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот є засоби
радіозв’язку різного призначення, телевізійні центри, радари, ретранслятори,
радіолокаційні станції, установки для термообробки матеріалів, вимірювальні
і контролюючі пристрої, високочастотні прилади і пристрої в медицині та
побуті тощо.
Джерелами електромагнітних полів промислової частоти є будь-які
електроустановки і струмопроводи промислової частоти. Чим більша напруга,
тим вища інтенсивність полів.
Сьогодні визнаються джерелами ризику щодо впливу електромагнітних
полів промислової частоти: електроплити, електрогрилі, праски,
холодильники, мікрохвильові печі, телевізови будь-яких модифікацій,
мобільні телефони.
ЕМП поширюються у вигляді електромагнітних хвиль і
характеризуються довжиною хвилі, частотою коливань, швидкістю
розповсюдження, а також напруженістю електричної (Е, В/м) і магнітної (Н,
А/м) складових.

1.2. Нормування ЕМВ радіочастотного діапазону

Знання довжини хвиль, що їх формує джерело випромінювання,
дозволяє обирати прилади контролю електромагнітного випромінювання. Для
діапазонів частот від 30 кГц до 300 МГц використовують прилади, які
вимірюють електричну і магнітну напруженості ЕМП, від 300 МГц до 300 ГГц
‒ які вимірюють щільність потоку енергії ЕМП (Вт/м2 або мкВт/см2).
Коли дози електромагнітних випромінювань електромагнітних
установок перевищують гранично допустимі рівні (ГДР) (напруженість ЕМП
на робочому місці, яка при щоденній роботі не викликає у працівників
захворювань або відхилень у стані здоров’я, що виявляють сучасні методи
дослідження в процесі професійної діяльності або у віддалені строки),
виникають професійні захворювання або знижується рівень здоров’я
працюючих.
Допустимі рівні напруженості електромагнітних полів радіочастотного
діапазону (ДСанПіН 3.3.6.096-2002 Державні санітарні норми і правила при
роботі з джерелами електромагнітних полів) наведені в табл. 6.1.
Таблиця 6.1
Допустимі рівні напруженості електромагнітних полів радіочастотного
діапазону при тривалості дії 8 годин
Діапазон частот Допустимі рівні напруженості Допустима
(виключаючи нижню, ЕМП щільність потоку
включаючи верхню за електричною за магнітною енергії, Вт/м2
межу) складовою Е, складовою Н,
В/м А/м
Від 60 кГц до 3 МГц 50 5 ‒
Від 3 МГц до 30 МГц 20 ‒ ‒
Від 30 МГц до 50 МГц 10 0,3 ‒
Від 50 МГц до 300 МГц 5 ‒ ‒
Від 300 МГц до 3000 МГц ‒ ‒ 10

При малих частотах, у тому числі промисловій частоті 50 Гц, ГДР

електричного і магнітного полів визначаються залежно від часу дії цих
факторів на організм людини за робочу зміну.
В електричному полі частотою 50 Гц:
‒ напруженістю до 5 кВ/м включно допускається перебувати протягом
8 год робочого дня;
‒ напруженістю від 5 до 20 кВ/м включно допустимий час перебування
в ньому вираховується за формулою:
 50
Т ‒ 2,
Е
де Т ‒ допустимий час перебування в електричному полі при відповідному
рівні напруженості, год; Е ‒ напруженість електричного поля у контрольованій
зоні, кВ/м;
‒ напруженістю від 20 до 25 кВ/м час перебування персоналу в
електричному полі не повинен перевищувати 10 хв;
‒ напруженістю понад 25 кВ/м перебування без застосування засобів
захисту забороняється.
В магнітному полі частотою 50 Гц:
‒ напруженістю до 1,4 кА/м допускається перебувати протягом
робочого дня (8 год).
‒ напруженістю понад 1,4 кА/м час перебування регламентується табл.
6.2.
Таблиця 6.2
Час перебування людини в магнітному полі напруженістю понад 1,4 кА/м
Час перебування персоналу, год 1 2 3 4 5 6 7 8
Напруженість магнітного поля, кА/м 6,0 4,9 4,0 3,2 2,5 2,0 1,6 1,4

ГДР для змінного магнітного поля частотою 50 Гц при локальному

впливі на кисті рук визначається за формулою:
Н лок  Н заг  5,
де Нлок ‒ ГДР змінного магнітного поля частотою 50 Гц при локальному
впливі (кисті рук), А/м; Нзаг ‒ ГДР змінного магнітного поля частотою 50 Гц
при загальному впливі (табл. 2), А/м.
Санітарно-гігієнічні дослідження рівнів ЕМП на робочих місцях
працюючих проводяться атестованими атестаційною комісією Міністерства
охорони здоров’я України санітарними лабораторіями підприємств,
організацій, а також установами та закладами системи державної санітарно-
епідеміологічної служби України.

1.3. Захист від ЕМВ радіочастотного діапазону

Захист персоналу досягається шляхом:
‒ організаційних заходів (вибір раціональних режимів праці установок,
обмеження місця і часу перебування персоналу в зоні опромінювання,
поточний санітарний нагляд за опромінюючими об’єктами, навчання
обслуговуючого персоналу);
‒ інженерно-технічних заходів (раціональне розміщення обладнання,
дистанційне керування, використання засобів, які обмежують надходження
електромагнітної енергії на робочі місця персоналу (поглинальні матеріали,
екранування, зокрема, від зовнішнього опромінення екранування складками
місцевості, смугами лісонасадження, нежитловими будівлями, обклеювання
зовнішніх стін будівель металевими листами та захист вікон шторами і сітками
з доброю провідністю (алюміній, мідь та їх сплави, сталь) в якості елементів
відзеркалення тощо));
‒ використання засобів індивідуального захисту (захисні окуляри,
щитки, шоломи, захисний одяг (комбінезони, халати з металовмісної тканини;
окуляри з металовмісним склом));
‒ лікувально-профілактичних заходів (попередні і періодичні (не рідше
одного разу на рік) медичні огляди працівників; тимчасове або постійне
переведення на іншу роботу у випадках, що характеризуються прогресивним
перебігом хвороби, вираженими формами професійної патології, або при
виникненні в результаті дії фактора загальних захворювань, а також жінок в
період вагітності і годування немовлят; заборона допуску до роботи підлітків
до 18 років, осіб із хворобами серця, крові, очей, нервової системи).
Особи (фахівці), які проводять дослідження електромагнітних
випромінювань, повинні мати засоби індивідуального захисту від впливу
ЕМВ.

2. ЕМВ оптичного діапазону

2.1. Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ)
2.1.1. Загальна характеристика ІЧВ
Інфрачервоне випромінювання ‒ частина електромагнітного спектра,
енергія якого при поглинанні викликає у речовині тепловий ефект.
Джерелами ІЧВ є елементи та вузли радіоапаратури – електровакуумні,
напівпровідникові та квантові прилади, резистори, трансформатори,
з’єднувальні проводи тощо.
Спектр ІЧВ залежить від температури джерела випромінювання: при
температурі до 100 ◦С випромінюються довгохвильові промені, а при
температурі вище 100 ◦С ‒ короткохвильові.

2.1.2. Нормування ІЧВ

 ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень
встановлюють нормовані значення інтенсивності теплового опромінення
працюючих.
Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а
також зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних
обладнань (екранів і т. ін.) не повинна виходити за межі допустимих величин
температури повітря для даної категорії робіт.
Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих
поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція
від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м2 при
опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 ‒ при опроміненні від 25
до 50% поверхні тіла, 100 Вт/м2 ‒ при опроміненні не більше 25% поверхні
тіла працюючого.
За наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м2 і більше температура
повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж
оптимальних значень для теплого періоду року, на непостійних ‒ верхніх меж
допустимих значень для постійних робочих місць.
За наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло,
відкрите полум’я) допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2.
Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25% поверхні тіла
працюючого при обов’язковому використанні індивідуальних засобів захисту
(спецодяг, окуляри, щитки).
При тепловому опроміненні від 140 до 350 Вт/м2 необхідно збільшувати
на постійних робочих місцях швидкість руху повітря на 0,2 м/с більше за
нормовані величини, а при тепловому опроміненні, що перевищує 350 Вт/м2,
доцільно застосовувати повітряне душування робочих місць.
При інтенсивності теплового опромінення понад 350 Вт/м2 та
опроміненні понад 25% поверхні тіла тривалість безперервної роботи і
регламентованих перерв встановлюється у відповідності з даними,
наведеними в табл. 6. (ДНАОП 0.03-1.23-82 Санітарні правила для
підприємств чорної металургії).
Окремого режиму праці та відпочинку додержуються при проведенні
ремонтних робіт всередині виробничого устаткування та агрегатів (печах,
ковшах, регенераторах і т. ін.) з температурою повітря від 28 до 40 ◦C і
температурою огороджень до 45 ◦C (ДНАОП 0.03-1.23-82).
 Таблиця 6.3

Допустима тривалість безперервного інфрачервоного опромінення та регламентованих

перерв протягом години
Інтенсивність Тривалість Тривалість Сумарне опромінення
ІЧ безперервних перерв, хв. протягом зміни, %
опромінення, періодів
Вт/м2 опромінення, хв.
350,0 20,0 8,0 до 50
700,0 15,0 10,0 до 45
1050,0 12,0 12,0 до 40
1400,0 9,0 13,0 до 30
1750,0 7,0 14,0 до 25
2100,0 5,0 15,0 до 15
2450,0 3,5 12,0 до 15

Температура поверхонь огороджуючих конструкцій (стін, стелі,

підлоги) або обладнань (екранів і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного
устаткування вимірюються приладами, що діють за принципом
термоелектричного ефекту.
Інтенсивність теплового опромінення вимірюється приладами з
чутливістю в інфрачервоному діапазоні, що діють за принципами термо-,
фотоелектричного та інших ефектів, або визначається розрахунковим методом
за температурою джерела.

2.1.3. Заходи захисту від дії ІЧВ

Захист персоналу від дії ІЧВ досягається шляхом:
‒ організаційних заходів (обмеження місця і часу перебування
персоналу в зоні опромінення, поточний санітарний нагляд за джерелами
випромінювання);
‒ інженерно-технічних заходів (раціональне розміщення обладнання,
максимальна механізація, автоматизація та дистанційне керування,
раціональна вентиляція та кондиціонування повітря, використання
теплозахисних засобів:
• тепловідбивних ‒ металеві листи (сталь, залізо, алюміній, цинк,
поліровані або покриті білою фарбою тощо) одинарні або подвійні;
загартоване скло з плівковим покриттям; металізовані тканини; склотканини;
плівковий матеріал та ін.;
• тепловбираючих ‒ сталеві або алюмінієві листи або коробки з
теплоізоляцією з азбестового картону, шамотної цегли, повсті,
вермикулітових плит та ін. теплоізоляторами; сталева сітка (одинарна або
подвійна з загартованим силікатним склом); загартоване силікатне органічне
скло та ін.;
• тепловідвідних ‒ екрани водоохолоджувальні (з металевого листа або
сітки з водою, що стікає), водяні завіси та ін.;
• комбінованих;
обдування, душування, водоповітряне душування і т. ін., якщо на
робочих місцях неможливо встановити регламентовані інтенсивності
теплового опромінення);
‒ використання засобів індивідуального захисту:
• для постійної роботи в гарячих цехах ‒ спецодяг (костюм чоловічий
повстяний), який повинен мати захисні властивості, що виключають
можливість нагріву його внутрішніх поверхонь на будь-якій ділянці до
температури 313 К (40 ◦C), а при ремонті гарячих печей та агрегатів ‒
автономна система індивідуального охолодження в комплексі з повстяним
костюмом;
• при аварійних роботах ‒ тепловідбиваючий комплект з металізованої
тканини;
• для захисту ніг від теплового випромінення, іскор і бризок
розплавленого металу, контакту з нагрітими поверхнями ‒ взуття шкіряне
спеціальне для працюючих в гарячих цехах;
• для захисту рук від опіків ‒ вачеги, рукавиці суконні, брезентові,
комбіновані з надолонниками зі шкіри та спилку;
• для захисту голови від теплових опромінень, іскор та бризок металу
повстяний капелюх, захисна каска з підшоломником, каски текстолітові або з
полікарбонату;
• для захисту очей та обличчя ‒ щиток теплозахисний сталевара, з
приладнаними для нього захисними окулярами зі світлофільтрами, маски
захисні з прозорим екраном, окуляри захисні, козиркові зі світлофільтрами;
‒ лікувально-профілактичних заходів (попередні і періодичні (не рідше
одного разу на рік) медичні огляди працівників; забезпечення газованою
солоною водою, тимчасове або постійне переведення на іншу роботу у
випадках, що характеризуються прогресивним перебігом хвороби,
вираженими формами професійної патології, або при виникненні в результаті
дії фактора загальних захворювань).

2.2. Ультрафіолетове випромінювання

 2.2.1. Джерела УФВ у виробничих приміщеннях
Серед виробничих джерел УФВ слід назвати джерела з температурою
вище 2000 ◦С (електричні дуги, плазма, розплавлений метал, кварцове скло і т.
ін.), люмінесцентні джерела, які використовуються в поліграфії, хімічному та
деревообробному виробництві, сільському господарстві, при кіно- і
телезйомках, а також у сфері охорони здоров’я.

2.2.2. Нормування УФВ

Нормативи інтенсивності УФВ встановлені з урахуванням тривалості дії
на працівників, необхідності використання спецодягу, засобів захисту голови,
очей (ГОСТ 12.4.080-79).
Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених
ділянок шкіри не більше 0,2 м2 (обличчя, шия, кисті рук і ін.), тривалості
опромінення до 5 хв., тривалості перерв між ними не менше 30 хв. і загальній
тривалості дії за робочу зміну до 60 хв. не повинна перевищувати: 50,0 Вт/м2
для ділянки УФ-А; 0,05 Вт/м2 для ділянки УФ-В; 0,001 Вт/м2 для ділянки УФ-
С.
Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених
ділянок шкіри не більше 0,2 м2 (обличчя, шия, кисті рук і ін.), загальній
тривалості дії 50% робочої зміни і тривалості одноразового опромінення
протягом 5 хв. і довше не повинна перевищувати: 10,0 Вт/м2 для ділянки УФ-
А; 0,01 Вт/м2 для ділянки УФ-В; УФВ ділянки С не допускається.
За умови використання спецодягу і засобів захисту обличчя та рук
інтенсивність опромінення для ділянки УФ-В + УФ-С не повинна
перевищувати 1,0 Вт/м2.
Для вимірювання інтенсивності УФВ слід використовувати прилади
типу спектрорадіометрів відомої спектральної чутливості.

2.2.3. Заходи захисту від дії УФВ

Захист персоналу від дії УФВ досягається шляхом:
‒ організаційних заходів (обмеження місця і часу перебування
персоналу в зоні опромінювання, поточний санітарний нагляд за рівнем
опромінення робочих місць);
‒ інженерно-технічних заходів (конструкторські та технологічні
рішення усунення або послаблення джерел випромінювання, раціональне
розміщення обладнання, дистанційне керування, екранування джерел
випромінювання світлофільтрами, листами з металу, пластику, скла з
домішками сполук Плюмбуму);
‒ використання засобів індивідуального захисту (спецодяг та головні
убори з бавовни, сукна, окуляри зі світлофільтром, рукавиці, мазь для шкіри
на основі салолу);
‒ лікувально-профілактичних заходів (попередні і періодичні (не рідше
одного разу на рік) медичні огляди працівників; тимчасове або постійне
переведення на іншу роботу у випадках, що характеризуються прогресивним
перебігом хвороби, вираженими формами професійної патології, або при
виникненні в результаті дії фактора загальних захворювань).

3. Іонізуюче випромінювання (ІВ)

Іонізуюче випромінювання – випромінювання, взаємодія якого з
середовищем призводить до утворення в останньому електричних зарядів
різних знаків, тобто до іонізації цього середовища.
Основними характеристиками для джерел ІВ є: радіоактивність, час
напіврозпаду, енергія випромінювань, глибина проникнення, іонізуюча
здатність.
Для оцінки дії ІВ використовують поняття доз, потужність доз,
тканинний зважуючий фактор, час напіввиведення з організму тощо.

3.1. Джерела та класифікація ІВ. Дози поглинутого ІВ

До іонізуючих відносяться випромінювання:
‒ корпускулярні, що складаються з частинок з масою спокою, котра
відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони);
‒ електромагнітні, зокрема, рентгенівське та гамма-випромінювання.
Серед штучних джерел ІВ важливими для сучасної людини є медичні
дослідження та радіотерапія. В промисловості та науці джерелами ІВ є
установки рентгеноструктурного аналізу, радіаційні дефектоскопи,
товщиноміри, густиноміри, високовольтні електровакуумні прилади та ін.
Небезпека, викликана дією ІВ буде тим більшою, чим більше енергії
передасть тканинам це випромінювання. Кількість такої енергії, переданої
організму, або поглинутої ним, називається дозою.
Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу
іонізуючого випромінювання.
Ступінь іонізації повітря оцінюється за експозиційною дозою
рентгенівського або гамма-випромінювання. За одиницю дози прийнято Кл/кг
(доза випромінювання, при якій в 1 кг сухого повітря виникають йони, які
несуть заряд 1 кулон електрики кожного знаку), позасистемна одиниця ‒
рентген (Р).
Біологічна дія ІВ на організм людини, в першу чергу, залежить від
поглинутої дози випромінювання ‒ це фізична величина, яка дорівнює
співвідношенню середньої енергії, переданої випромінюванням речовині в
деякому елементарному об’ємі, до маси речовини в ньому. Одиниця
вимірювання поглинутої дози ‒ грей (1Гр = 1 Дж/кг), позасистемна одиниця ‒
рад (1 рад = 0,01 Гр).
Однак поглинута доза не враховує того, що вплив однієї і тієї самої дози
різних видів випромінювань на окремі органи і тканини, як і на організм в
цілому, неоднаковий. Для порівняння біологічної дії різних видів
випромінювань Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97) (Постанова
Головного державного санітарного лікаря України №62 від 01.12.97) введено
поняття еквівалентної дози в органі або тканині, величина якої визначається
як добуток поглинутої дози в окремому органі або тканині на радіаційний
зважуючий фактор, величина якого залежить від відносної біологічної
ефективності ІВ. Одиниця еквівалентної дози ‒ зіверт (Зв), позасистемна
одиниця ‒ бер (1 Зв = 100 бер).
Для оцінки можливих наслідків опромінення організму людини з
урахуванням радіаційної чутливості окремих органів і тканин тіла людини
НРБУ-97 введено поняття ефективної дози, яка визначається як сума добутків
еквівалентних доз у тканинах і органах на відповідні тканинні зважуючі
фактори.

3.2. Нормування ІВ
Допустимі рівні ІВ регламентуються НРБУ-97 та ДГН 6.6.1-6.5.061-2000
Норми радіаційної безпеки України. Доповнення: радіаційний захист від
джерел потенційного опромінення (НРБУ-97/Д-2000), які є основними
документами, що встановлюють радіаційно-гігієнічні регламенти для
забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і
суспільства взагалі.
НРБУ-97 та ДГН 6.6.1-6.5.061-2000 поширюються на ситуації
опромінення людини джерелами ІВ в умовах:
– нормальної експлуатації індустріальних джерел ІВ;
– медичної практики;
– радіаційних аварій;
 – опромінення техногенно підсиленими джерелами природного
походження.
Згідно з цими нормативними документами, опромінюванні особи
поділяються на наступні категорії:
• А – персонал – особи, котрі постійно або тимчасово безпосередньо
працюють з джерелами ІВ;
• Б – персонал – особи, що безпосередньо не зайняті роботою з
джерелами ІВ, але у зв’язку з розміщенням робочих місць у приміщеннях і на
промислових площадках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть
одержувати додаткове опромінення;
• В – все населення.
НРБУ-97 та ДГН 6.6.1-6.5.061-2000 включають такі регламентовані
величини: ліміт дози, допустимі рівні, контрольні рівні, рекомендовані рівні
та ін. Для контролю за практичною діяльністю, а також підтримання
радіаційного стану навколишнього середовища найбільш вагомою
регламентованою величиною є ліміт ефективної дози опромінення за рік
(мЗв/рік). Також встановлюють ліміт річної еквівалентної дози зовнішнього
опромінювання окремих органів і тканин.
З метою зниження рівнів опромінювання населення Міністерство
охорони здоров’я України запроваджує рекомендовані рівні медичного
опромінювання. Під час проведення профілактичного обстеження населення
річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв.
НРБУ-97 також регламентують ефективну питому активність природних
радіонуклідів у будівельних матеріалах (за зваженою сумою активності
радію1226, торію1232 і калію140). Наприклад, коли активність в будівельних
матеріалах та мінеральній сировині нижче або дорівнює 370 Бк/кг, то вони
можуть використовуватися для усіх видів будівництва без обмежень. В
середині приміщень з постійним перебуванням людей потужність поглиненої
в повітрі дози γ-випромінювання не повинна перевищувати 30 мкР/рік.

3.3. Захист від ІВ

Захист від ІВ може здійснюватись шляхом:
– використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом
зниження активності джерела випромінювання;
– скорочення часу роботи з джерелом ІВ;
– віддалення робочого місця від джерела ІВ;
– екранування джерела ІВ;
 – екранування зони знаходження людини;
– застосування засобів індивідуального захисту людини;
– впровадження санітарно-гігієнічних та лікарсько-профілактичних
заходів;
– впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими
та закритими джерелами ІВ.
Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від
ІВ в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних
особливостей джерел випромінювання та радіаційно небезпечних чинників.
Найбільш поширеним засобом захисту від ІВ є екрани. Екрани можуть
бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення
ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних
ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання.
Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька
сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з
альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або
гамма-випромінювання.
З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали
з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у
котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою
товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним – з великою
масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання
застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю
(свинець, вольфрам).
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують
матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій,
графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-
випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді
шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).
Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування,
маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби
індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні
фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання
(респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.
 Особливі вимоги пред’являються до приміщень, в яких впроваджуються
роботи з джерелами ІВ. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях
або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. Біля входу
обов’язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані
класи робіт, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо
заборонено для сторонніх осіб.
Для захисту людини від дії ІВ використовують різноманітні речовини
штучного та природного походження, які здатні зв’язувати та виводити
радіонукліди з організму людини (радіопротектори). До таких
радіопротекторів відносяться: поліаміди, лимонна та щавлева кислота,
сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціанідів та ін.
Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини
продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться,
наприклад, продукти, які містять значну кількість пектинів (чорна смородина,
аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.).
Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний
контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в
навколишньому середовищі. Оцінка радіаційного стану здійснюється за
допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:
– іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за допомогою
детекторів, які вимірюють струм іонізації);
– сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі
виникають в речовинах, при проходженні через них ІВ);
– фотографічний (вимірювання оптичної густини почорніння
фотопластинки під дією випромінювання);
– калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється
в поглинальній речовині).
Прилади радіаційного контролю розподіляються за призначенням на:
– дозиметричні прилади, які призначаються для вимірів потужності
дози, наприклад, дозиметри «Рось», «РКС1104», «ДК102» та ін.;
– радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхневі
забруднення та питому активність, наприклад, радіометри «Прип’ять»,
«Десна», «Бриз», «Белла», «Бета» та ін.;
– спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад)
радіонуклідів на забрудненому об’єкті.