ЛЕКЦІЯ 2.

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ

ПРАЦІ (ОП)
План:
1. Законодавство України про ОП.
2. Відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних
документів з ОП.
3. Гарантії прав громадян на ОП
3.1. Права громадян на ОП під час укладення трудового договору.
3.2. Права громадян на ОП під час роботи на об’єкті господарювання.
4. Права жінок, неповнолітніх та інвалідів на ОП, які пов’язані з
фізіологічними особливостями їхнього організму.

Література:
Закони та спеціальні законодавчі акти з ОП:
1. Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві. Постанова КМУ №1232
від 30.11.2011. З останніми змінами згідно Постанови КМУ №294 від
26.04.2017.
2. ДНАОП 0.03-3.28-93. Граничні норми підіймання і переміщення
важких речей жінками.
3. ДСанПіН Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості
та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та
напруженості трудового процесу. Наказ МОЗ України №248 від 08.04.2014.
4. ДСТУ 2293:2014. Охорона працi. Термiни та визначення основних
понять.
5. Кодекс законів про працю. Затверджений Законом №322-VIII
від10.12.71 // ВВР, 1971, додаток до №50, ст. 375. З останніми змінами згідно
із Законом № 540-IX від 30.03.2020.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР, 1984,
додаток до №51, ст. 1123. З останніми змінами згідно із Законом № 805-IX
від 16.07.2020.
7. Кодекс Цивільного захисту України // ВВР, 2013, №34 ‒ 35, с. 458. З
останніми змінами згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020.
8. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР, 1996, №30, ст.
141. З останніми змінами згідно із Закону № 27-IX від 03.09.2019.
9. Кримінальний кодекс України // ВВР, 2001, №25-26, ст. 131. З
останніми змінами згідно із Законом № 805-IX від 16.07.2020.
10. НПАОП 0.00-4.03-04. Положення про Державний реєстр
нормативно-правових актів з питань охорони праці. Зі змінами згідно Наказу
МСП України №432 від 20.03.2017.

1
 11. НПАОП 0.00-6.03-93. Порядок опрацювання та затвердження
власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві.
Зі змінами згідно Наказу МСП №132 від 01.11.2016.
12. НПАОП 0.00-4.12-05. Типове положення про порядок проведення
навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Зі змінами згідно Наказу
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та
гірничого нагляду №273 від 16.11.2007, Наказу МСП №140 від 30.01.2017.
13. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон
України від 28.12.2014 // ВВР, 2015, № 11, с. 75. З останніми змінами згідно
Закону № 720-IX від 17.06.2020.
14. Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення
важких речей неповнолітніми. Наказ МОЗ України №59 від 22.03.1996.
15. Про затвердження Класифікатора розподілу травм за ступенем
тяжкості. Наказ МОЗ №370 від 04.07.2007.
16. Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і
небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці
неповнолітніх. Наказ МОЗ України №46 від 31.03.1994.
17. Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів
працівників певних категорій. Наказ МОЗ України №246 від 21.05.2007. З
останніми змінами згідно із Наказом МОЗ України № 107 (z0359-12) від
14.02.2012.
18. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні :
Закон України // ВВР, 1991, №21, с. 252. З останніми змінами згідно Закону
№ 440-IX від 14.01.2020.
19. Про охорону праці : Закон України від 14.10.1992 // ВВР, 1992,
№49, ст. 669. З останніми змінами згідно Закону № 341-IX від 05.12.2019.

Базова література:
1. Батлук В.А., Кулик В.М., Яцюк Р.А. Охорона праці: нав. посібник.–
Львів: – Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 388 с.
2. Гогіташвілі Г.Г., Лапін В.М. Основи охорони праці. – К.: Знання,
2008. – 302 с.
3. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій.
Практикум: Нав. посібник. – 2-ге вид. – Суми: ВТД «Університетська книга»,
2007. – 496 с.
4. Кучерявий В.П., Павлюк Ю.Є., Кузик А.Д. Охорона праці: нав.
посібник. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.
5. Яремко З.М., Тимощук С.В., Третяк О.І. та ін. Охорона праці: нав.
посібник. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – 374 с.

2
 1. Загальні закони та спеціальні законодавчі акти з ОП
Законодавство України про ОП – це сукупність загальних законів та
спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини у галузі ОП.
До загальних законів, які визначають основні положення про ОП,
належать:
‒ Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР, 1996, №30, ст.
141.
‒ Кодекс законів про працю. Затверджений Законом №322-VIII від
10.12.71 // ВВР, 1971, додаток до №50, ст. 375.
‒ Кодекс Цивільного захисту України // ВВР, 2013, №34-35, с. 458.
‒ Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР, 1984,
додаток до №51, ст. 1123.
‒ Кримінальний кодекс України // ВВР, 2001, №25-26, ст. 131.
‒ Про охорону праці : Закон України від 14.10.1992 // ВВР, 1992, №49,
ст. 669.
‒ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення : Закон України від 24.02.1994 // ВВР, 1994, № 27, ст. 218.
‒ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон
України від 28.12.2014 // ВВР, 2015, № 11, с. 75.
‒ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.
Закон України // ВВР, 1991, №21, с. 252.
До спеціальних законодавчих актів в галузі ОП належать:
– Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ
ССБП) – це державні стандарти ССБП колишнього СРСР, які застосовуються
на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо
вони не суперечать чинному законодавству України.
З 1 січня 2019 р. переважна більшість (близько 90%) міждержавних
стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, втратила чинність в Україні
(Наказ ДП «УкрНДНЦ» від 11.04.2018 р. №97). Кінцевий термін дії решти –
01.01.2022 р.
– Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ)
(зокрема, ДСТУ 2299-93 Засоби індивідуального захисту органів дихання.
Терміни та визначення; ДСТУ 2300-93 Вібрація. Терміни та визначення;
ДСТУ 2293:2014 Охорона працi. Термiни та визначення основних понять).
– Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) (до 2004 р.
Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП)) ‒ це правила,

3
стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано
чинність правових норм, обов’язкових для виконання.
– Нормативні акти, що діють в межах об’єкта господарювання
(локальні).
НПАОП за сферою дії поділяються на міжгалузеві та галузеві. До
міжгалузевих належать акти загальнодержавного користування, дія яких
поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їх
відомчої належності та виду трудових відносин (зокрема, НПАОП 0.00-4.12-
05 Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з
питань охорони праці).
До галузевих належать акти, дія яких поширюється на підприємства,
установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки (зокрема,
НПАОП 01.0-1.01-12 Правила охорони праці у сільськогосподарському
виробництві).
Міжгалузеві та галузеві НПАОП приймаються або затверджуються
Кабінетом Міністрів України (КМУ), Державною службою України з питань
праці (Держпраці), Міністерствами України (МСП, МОЗ та ін.) та іншими
відомствами.
Значна частина питань з ОП регулюється нормативними актами,
прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації (локальні).
Порядок їх прийняття встановлюється згідно вимог НПАОП 0.00-6.03-93
Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про
охорону праці, що діють на підприємстві.
За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з ОП
можна поділити на:
– положення (наприклад, Положення про систему управління
охороною праці на об’єкті господарювання, Положення про службу охорони
праці на об’єкті господарювання, Положення про комісію з питань охорони
праці на об’єкті господарювання, Положення про порядок атестації робочих
місць щодо їхньої відповідності нормативним актам з питань охорони праці
та ін.);
– правила (наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, які
визначають обов’язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами
та іншими джерелами іонізуючих випромінювань);
– інструкції (наприклад, Інструкція про порядок організації та
проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві);

4
 – накази (наприклад, Наказ про порядок атестації робочих місць щодо
їх відповідальності нормативним актам про охорону праці);
– переліки (наприклад, Перелік робіт з підвищеною небезпекою,
Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити
попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці та ін.).
В Україні створено Державний реєстр НПАОП (Реєстр НПАОП) (Наказ
Державного комітету з нагляду за охороною праці від 08.06.2004 р. №151).
Веде Реєстр Дежпраці.
З метою систематизації обліку, НПАОП кодуються.
Види НПАОП мають таке цифрове позначення: правила ‒ 1; переліки ‒
2; норми ‒ 3; положення ‒ 4; інструкції ‒ 5; порядки ‒ 6; інші ‒ 7.
Порядковий номер у межах виду визначається згідно з даними Реєстру
НПАОП.
Якщо НПАОП поширюється на всі або декілька видів економічної
діяльності, зазначається код 0.00.
У таблиці 1.1 наведено приклад кодування НПАОП, зокрема НПАОП
01.0-1.01-12 Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві
та НПАОП 0.00-4.12-05 Типове положення про порядок проведення навчання
і перевірки знань з питань охорони праці.

Таблиця 1.1
Кодування НПАОП
Скорочена Вид економічної Вид Порядковий номер Рік
назва діяльності НПАОП НПАОП затвер-
НПАОП (у межах цього дження
виду)
НПАОП 01.0 1 01 12
Сільське господарство, Правила
мисливство
НПАОП 00.0 4 12 05
Усі види економічної Положення
діяльності

В Україні видається Покажчик НПАОП (останній згідно Наказу

Держпраці від 24.05.2018 р. №55).

5
 2. Відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних
документів з ОП
Згідно статті 44 Закону України «Про охорону праці» (далі Закону), за
порушення законів та інших НПАОП встановлені різні види
відповідальності, а саме:
‒ дисциплінарна:
• регулюється Кодексом законів про працю України (КЗпП) (Статті 147
‒ 152);
• передбачає види покарання ‒ догана та звільнення;
• стягнення накладаються органом, який приймає на роботу працівника,
або можливе за ініціативою органів державного і громадського контролю за
ОП;
• за кожне порушення можливе лише одне дисциплінарне стягнення;
• застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не
пізніше одного місяця з дня його виявлення;
‒ адміністративна:
• регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення
(КУпАП);
• охоплює посадових осіб і працівників;
• відповідальність перед органами державного нагляду;
• полягає у застосуванні штрафних санкцій, а саме:
1) за порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з ОП:
на працівників ‒ від 4 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на
посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, а також на громадян ‒ суб’єктів підприємницької діяльності ‒ від
20 до 40 (Стаття 41 КУпАП);
2) за порушення встановленого порядку повідомлення (надання
інформації) Держпраці про НВ на виробництві: на посадових осіб
підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, фізичних
осіб-підприємців, які використовують найману працю, і на фізичних осіб, які
не мають статусу підприємців та використовують найману працю ‒ від 20 до
50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (Стаття 41 КУпАП);
3) за невиконання законних вимог посадових осіб Держпраці щодо
усунення порушень законодавства про ОП або створення перешкод для
діяльності цього органу: на працівників ‒ від 6 до 10 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, на посадових осіб ‒ від 30 до 100 (Стаття 188
КУпАП);
6
 ‒ матеріальна:
• регулюється КЗпП (Статті 130 ‒ 138);
• охоплює як працівників, так і керівників підприємств, установ,
організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів та їх
заступників за шкоду, заподіяну незалежно від притягнення до
дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності;
• обмежується певною частиною заробітку працівника, але не більше
середнього місячного заробітку;
• не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, який
визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського
обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей
за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами;
• покриття шкоди провадиться: працівниками ‒ за розпорядженням
власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств,
установ, організацій та їх заступниками ‒ за розпорядженням вищого в
порядку підлеглості органу;
• для працівників передбачена повна матеріальна відповідальність,
коли: між працівником і підприємством укладено письмовий договір про
взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності; працівник
був у нетверезому стані; шкоди завдано не при виконанні трудових
обов’язків тощо;
• передбачає відшкодування збитків, заподіяних підприємством
працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку
або профзахворювання;
‒ кримінальна:
• регулюється Кримінальним кодексом України (ККУ) і визначається у
судовому порядку;
• передбачає:
1) за порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з ОП
службовою особою підприємства установи, організації або громадянином ‒
суб’єктом підприємницької діяльності, внаслідок чого (Стаття 271 ККУ):
• заподіяно шкоду здоров’ю потерпілого ‒ штраф від 100 до 200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на
строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк;
• спричинено загибель людей або інші тяжкі наслідки ‒ виправні
роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років,
або позбавлення волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати
7
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без
такого;
2) за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною
небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка
зобов’язана їх дотримувати, яке (Стаття 272 ККУ):
• створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків
або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого ‒ штраф від 100 до 200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на
строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років або без такого;
• спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки ‒ обмеження волі
на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до восьми років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років;
3) за порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи
зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечного її
використання, а також за порушення під час проектування чи будівництва
правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка
зобов’язана дотримувати таких правил, що (Стаття 275 ККУ):
• створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків
або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого ‒ штраф від 100 до 200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на
строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до двох років або без такого;
• спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки ‒ виправні
роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років,
або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років.

3. Гарантії прав громадян на ОП

3.1. Права громадян на ОП під час укладення трудового договору
Права громадян на ОП під час укладення трудового договору
регламентуються Статтею 5 Закону.

8
 Так, умови трудового договору не можуть містити положень, що
суперечать законам та іншим НПАОП.
Під час укладення трудового договору роботодавець має
проінформувати громадянина про: умови праці на об’єкті господарювання;
наявність на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів
та їхній вплив на здоров’я людини; пільги і компенсації за роботу в
шкідливих і небезпечних умовах відповідно до чинного законодавства та
колективного договору.
Роботодавець не може укласти трудовий договір з громадянином,
якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за
станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки (згідно НПАОП
0.00-2.01-05 Перелік робіт з підвищеною небезпекою) та тих, що потребують
професійного добору (згідно ДНАОП 0.03-8.06-94 Перелік робіт, де є потреба
у професійному доборі), допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи (згідно Статті 17 Закону). Причому, для цих
категорій працівників медичні огляди попередній (під час прийняття на
роботу) і періодичний (протягом трудової діяльності) фінансуються та
організовуються роботодавцем за його кошти. «Перелік шкідливих та
небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при
роботі з якими обов’язковий попередній (періодичні) медичний огляд
працівників», «Перелік загальних медичних протипоказань до роботи із
шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і
трудового процесу», «Перелік робіт, для виконання яких є обов’язковим
попередній (періодичні) медичний огляд працівників», затверджено Наказом
МОЗ України №246 від 21.05.2007 «Про затвердження Порядку проведення
медичних оглядів працівників певних категорій».
Усі наймані працівники, згідно із Законом та Законом України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування», підлягають
загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від НВ на
виробництві та ПЗ, які спричинили втрату працездатності.
Стаття 18 Закону декларує, що працівники під час прийняття на роботу
і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж,
навчання з питань ОП, з надання першої медичної допомоги потерпілим від
НВ і правил поведінки у разі виникнення аварії згідно вимог НПАОП 0.00-
4.12-05 Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки
знань з питань охорони праці.
Щодо інструктажів з питань ОП, то це:
9
 – вступний (проводять спеціалісти служби ОП об’єкта
господарювання в кабінеті ОП або спеціально обладнаному з усіма
працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно
від їхньої освіти та стажу роботи, з працівниками інших організацій, які
беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші
роботи, за програмою, в якій подають загальні питання ОП із врахуванням її
особливостей на об’єкті господарювання);
– первинний (проводять керівники структурних підрозділів до початку
роботи безпосередньо на робочому місці за діючими на підприємстві
інструкціями з ОП з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово)
на підприємство; який переводиться з одного структурного підрозділу
підприємства до іншого; який виконуватиме нову для нього роботу;
відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню
участь у виробничому процесі на підприємстві).
Проходження цих інструктажів підтверджується записами у
відповідних журналах обліку інструктажів і скріплюється підписами осіб, які
проводили інструктажі, та осіб, які отримали інструктажі.

3.2. Права громадян на ОП під час роботи на об’єкті

господарювання
Права громадян на ОП під час роботи на об’єкті господарювання
регламентуються Статтею 6 Закону.
Так, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів,
машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів
колективного та індивідуального захисту, що використовуються
працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам
законодавства.
Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо виникла
виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я чи інших осіб та
навколишнього середовища, що підтверджено комісією у складі спеціалістів
ОП та представників профспілки (уповноважених трудового колективу), а в
разі виникнення конфлікту – відповідним органом державного нагляду за ОП
за участю представника профспілки. За період невиконання своїх обов’язків з
цієї причини за працівником зберігають середню заробітну плату.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням,
якщо роботодавець порушує вимоги законодавства з ОП та не виконує
колективного договору з питань ОП. У цьому разі працівникові виплачується
10
вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не
менше тримісячного заробітку.
Працівники мають право на переведення на легшу роботу відповідно
до медичного висновку і у разі потреби встановити скорочений робочий день
та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії
відповідно до законодавства.
За працівником зберігають місце праці, а також середній заробіток,
якщо функціонування об’єкта господарювання чи його структурного
підрозділу призупинене органом державного нагляду за ОП чи службою ОП.
Працівники мають право на:
‒ пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (Стаття 7
Закону): безоплатне лікувально-профілактичне харчування, молоко або
рівноцінні харчові продукти; додаткові оплачувані перерви санітарно-
оздоровчого призначення; скорочення тривалості робочого часу; додаткову
оплачувану відпустку; оплату праці в підвищеному розмірі; пільгову пенсію;
‒ забезпечення спеціальним одягом, взуттям та засобами
індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами на
роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах,
пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами
(Стаття 8 Закону);
‒ відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я або у разі смерті
Фондом соціального страхування України (далі Фонд); можливі додаткові
виплати роботодавцем за рахунок власних коштів відповідно до
колективного чи трудового договору; у випадку втрати працездатності у
зв’язку з НВ на виробництві або ПЗ збереження місця роботи (посада) та
середньої заробітної плата на весь період до відновлення працездатності або
до встановлення стійкої втрати професійної працездатності; у разі
неможливості виконання попередньої роботи ‒ навчання і перекваліфікація, а
також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій; зарахування
часу перебування на інвалідності у зв’язку з НВ на виробництві або ПЗ до
стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із
шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових
умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом (Стаття 9
Закону).
У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК,
Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої
визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності,
11
виходячи із 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
встановленого Законом на день настання права потерпілого на страхову
виплату. У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на
виробництві виплачується одноразова допомога його сім’ї у сумі, що
дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та
одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а
також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного
строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам
прожиткового мінімуму (Стаття 42 Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).
Як зазначалось вище, працівники в процесі роботи повинні проходити
за рахунок роботодавця навчання та інструктаж з питань ОП (Стаття 18
Закону).
Щодо інструктажів з питань ОП, то це (згідно вимог НПАОП 0.00-4.12-
05):
– повторний (проводять на робочому місці з усіма працівниками не
рідше одного разу на півріччя (на роботах з підвищеною небезпекою – один
раз на квартал) за програмою первинного інструктажу);
– позаплановий (проводять на робочому місці з працівниками у разі:
введення в дію нових НПАОП, при внесенні змін та доповнень до них; зміни
технологічного процесу; порушення працівниками вимог НПАОП, що
призвели до травм, аварій, пожеж тощо; перерви в роботі виконавця більше
ніж на 60 днів (на роботах з підвищеною небезпекою – 30 днів); зміст
визначається залежно від причин і обставин, що спричинили потребу
проведення);
– цільовий (проводять з працівниками: при ліквідації аварії або
стихійного лиха; проведення робіт, на які оформляється наряд-допуск, наказ,
розпорядження; зміст визначається видом виконуваних робіт).

4. Права жінок, неповнолітніх та інвалідів на ОП

Законодавство надає жінкам певні соціальні гарантії та пільги у сфері
ОП. Так, заборонено:
‒ застосувати працю на важких роботах і на роботах із шкідливими або
небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних
робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового
обслуговування) (відповідно до глави 3 розділу І Переліку важких робіт і
12
робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється
застосування праці жінок (Наказ МОЗ України від 29.12.1993 р. №256; решта
глав втратили чинність на підставі Наказу МОЗ від 13.10.2017 р. № 1254)
(Стаття 174 КЗпП, Стаття 10 Закону);
‒ залучати до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені граничні норми (відповідно до Граничних норм підіймання і
переміщення важких речей жінками. Наказ МОЗ України від 10.12.1993 р.
№241), а саме: 10 кг ‒ до двох разів на годину у випадку чергування з іншою
роботою; 7 кг ‒ якщо робота пов’язана з постійним підійманням і
переміщенням вантажів протягом робочої зміни; сумарна вага вантажу, який
переміщується протягом кожної години робочої зміни ‒ не більше 350 кг з
робочої поверхні та 175 кг ‒ з підлоги (Стаття 174 КЗпП, Стаття 10 Закону);
‒ залучати до роботи в нічний час (за винятком тих галузей народного
господарства де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як
тимчасовий захід) (Стаття 175 КЗпП). Перелік галузей і видів робіт із
зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час
не затверджений Кабінетом Міністрів України. Тому роботодавець, згідно
Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» (від 01.07.1993 р.)
та ратифікованих міжнародних договорів (зокрема, Європейська соціальна
хартія, що встановлює рівність та недискримінацію за ознакою статі при
працевлаштуванні), має право за виробничої потреби застосовувати працю
жінок в нічний час, якщо колективним договором, який укладений між
роботодавцем та профспілковою організацією, передбачено залучення жінок
до роботи в нічний час;
‒ залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років,
до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти їх у
відрядження (Стаття 176 КЗпП);
‒ залучати жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти
років або дітей з інвалідністю, до надурочних робіт або направляти у
відрядження без їх згоди (Стаття 177 КЗпП);
‒ відмовляти у прийнятті на роботу і знижувати заробітну плату з
мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а
одиноким матерям ‒ за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або
дитини з інвалідністю (Стаття 184 КЗпП);
‒ звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох
років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років
або дитини з інвалідністю, крім випадків повної ліквідації підприємства,
13
установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим
працевлаштуванням (Стаття 184 КЗпП). Ці жінки повинні бути обов’язково
працевлаштовані і у випадках звільнення після закінчення строкового
трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається
середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення
строкового трудового договору;
‒ відмовляти вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох
років, у праві на переведення на легшу роботу (Стаття 178 КЗпП).
КЗпП забезпечує право (Стаття 179 КЗпП):
‒ на оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами
тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і
більше дітей та у разі ускладнення пологів ‒ 70) календарних днів після
пологів, починаючи з дня пологів;
‒ за бажанням жінки ‒ на відпустку для догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги
відповідно до законодавства;
‒ у разі необхідності домашнього догляду за дитиною ‒ на відпустку
без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному
висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Ці відпустки зараховуються як до загального, так і до безперервного
стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Щодо неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років, то
в галузі ОП вони користуються пільгами (Стаття 11 Закону, Стаття 187
КЗпП), а саме:
заборонено:
‒ застосувати працю на важких роботах і на роботах із шкідливими або
небезпечними умовами праці, на підземних роботах (відповідно до Переліку
важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких
забороняється застосування праці неповнолітніх. Наказ МОЗ України від
31.03.1994 р. №46) (Стаття 11 Закону, Стаття 190 КЗпП);
‒ залучати до роботи в нічний час, надурочних робіт та робіт у вихідні
дні (Стаття 11 Закону, Стаття 192 КЗпП);
‒ залучати до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені граничні норми (Стаття 11 Закону, Стаття 190 КЗпП) (відповідно
до Граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми.
Наказ МОЗ України від 22.03.1996 р. №59, а саме: у разі короткочасної
роботи для юнаків чотирнадцяти років ‒ 5,0 кг, п’ятнадцяти років ‒ 12,0 кг,
14
шістнадцяти років – 14,0 кг, сімнадцяти років – 16,0 кг; у разі тривалої
роботи для юнаків п’ятнадцяти років ‒ 8,4 кг, шістнадцяти років – 11,2 кг,
сімнадцяти років – 12,6 кг. Для дівчат ці норми відповідно зменшені вдвічі).
Статтею 188 КЗпП визначено вік, з якого допускається прийняття на
роботу, а саме:
‒ особи, не молодші шістнадцяти років;
‒ особи, які досягли п’ятнадцяти років, як виняток, за згодою одного із
батьків або особи, що його замінює;
‒ особи чотирнадцятирічного віку (учні загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів) для
виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу
навчання, у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи,
що його замінює.
Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього
медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають
обов’язковому медичному огляду (Стаття 191 КЗпП, Стаття 17 Закону).
У Статтях 193 ‒ 199 КЗпП також йдеться про норми виробітку для
неповнолітніх, оплату праці, щорічні відпустки, гарантії у сприянні
працевлаштуванню, обмеження звільнення, умови розірвання трудового
договору.
Питання працевлаштування інвалідів регулюється Законом України
«Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Для
підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій
громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які
використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для
осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних
працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, ‒ у
кількості одного робочого місця (Стаття 19). У разі невиконання нормативу ‒
виплата адміністративно-господарських санкцій Фонду соціального захисту
інвалідів (Стаття 20). У разі працевлаштування особам з інвалідністю
повинно бути забезпечено розумне пристосування робочих місць (Стаття 25).
Державний контроль за дотриманням законодавства про зайнятість та
працевлаштування інвалідів здійснює Держпраці.
Гарантії та пільги інвалідів у галузі ОП встановлює Стаття 12 Закону, а
саме:
‒ підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю,
зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій
15
медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним
особливостям цієї категорії працівників;
‒ у випадках, передбачених законодавством, роботодавець
зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій;
‒ залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт і робіт у нічний
час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить
рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

16