ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

Тема: ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ

ПРАЦІ

Мета роботи: вивчити структуру і зміст законодавчих актів з охорони праці та

основних положень Законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон
«Про соціальне страхування»); опрацювати НПАОП 0.00-6.02-04 «Порядок
проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на виробництві» (далі – Порядок), затверджений Постановою
Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232.

Рекомендовані джерела
Законодавчі та інші основоположні нормативні акти про охорону праці
1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності».
2. Закон України «Про охорону праці».
3. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
4. Про День охорони праці: Указ Президента України від 18 серпня 2006 року №
685/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 34. – С. 81.
5. НПАОП 0.00-6.03-93 «Про порядок опрацювання і затвердження власником
нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві».
6. НПАОП 0.00-6.02-04 «Порядок проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».
7. НПАОП 0.00-4.04-04 «Положення про Державний реєстр нормативно-правових
актів з питань охорони праці».
8. НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці».
9. НПАОП 0.00-4.09-07 «Типове положення про комісію з питань охорони праці
підприємства».
10. НПАОП 0.00-4.14-94 «Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та
скасування державних міжгалузевих і галузевих актів про охорону праці».
Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці
1. ГОСТ 12.0.001-82 «ССБТ. Основні положення».
Державні стандарти України з безпеки праці
1. ДСТУ 2293-99 «ССБП. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
Основна література
1. Батлук В. А. Охорона праці : [Навчальний посібник для студ. ВНЗ] / В. А. Батлук,
М. П. Клик, Р. А. Яцюк. – Л. : Видавництво Національного ун-ту «Львівська
політехніка», 2008. – 360 с.
 2. Гогіташвілі Г. Г. Основи охорони праці : [Навчальний посібник] / Г. Г. Гогіташвілі,
В. М. Лапін. – К. : Знання, 2008. – 302 с.
3. Запорожець О. І. Основи охорони праці : Підручник / [О. І. Запорожець,
О. С. Протоєрейський, Г. М. Франчук, І. М. Боровик та ін.]. – К. : Центр учбової
літератури, 2009. – 264 с.
4. Зацарний В. В. Охорона праці : навчальний посібник для дистанційного
навчання / В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно. – К. : Університет «Україна», 2006. – 303 с.
5. Катренко Л. А. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум : [Навчальний посібник] /
Л. А. Катренко, Ю. В. Кіт, І. П. Пістун. – Суми : Університетська книга, 2009. – 540 с.
6. Основи охорони праці : [Підручник] / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський,
В. В. Зацарний та ін. – К. : Основа, 2006. – 448 с.
7. Охорона праці : Навчальний посібник / В. П. Кучерявий, Ю. Є. Павлюк,
С. В. Кузик; [За ред. В .П. Кучерявого]. – Львів : Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.
8. Охорона праці : Навчальний посібник / З. М. Яремко, С. В. Тимошук,
О. І. Третяк, Р. М. Ковтун; [за ред. проф. З. М. Яремка]. – Львів : Видавничий центр ЛНУ
імені Івана Франка, 2010. – 374 с.
9. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці :
[Навчальний посібник] / А. В. Русаловський. – К. : Університет «Україна», 2009. – 295 с.
10. Шевченко В. І. Правові питання охорони праці : [Навчальний посібник] /
В. І. Шевченко. – Харків : ХНАМГ, 2004. – 184 с.
Додаткова література
1. Гандзюк М. П. Основи охорони праці / М. П. Гандзюк, Є. П. Желібо,
М. О. Халімовський. – К. : Каравела, 2004. – 408 с.
2. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці : [Підручник] / В. Ц. Жидецький. –
Львів : УАД, 2006. – 336 с.
3. Керб Л. П. Основи охорони праці : [Навчальний посібник] / Л. П. Керб. – К. :
КНЕУ, 2005. – 215 с.
4. Основи охорони праці / В. В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Г. Г. Валенко та ін.;
[за ред. В. В. Березуцького]. – Х. : Факт, 2005. – 480 с.
5. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи) : [Навчальний посібник] /
За заг. ред. І. П. Пістуна. – Львів : «Тріада плюс», 2010. – 648 с.
6. Сєріков Я. О. Основи охорони праці : [Навчальний посібник] / Я. О. Сєріков. –
Харків : ХНАМГ, 2007. – 227 с.
Інформаційні ресурси
1. http://www.dnaop.com – Охорона праці. Державні нормативні акти з охорони
праці.
2. http://www.dnop.kiev.ua – Офіційний сайт Держгірпромнагляду.
3. http://www.nau.ua – Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні
акти України (НАУ)».
4. http://www.social.org.ua – Офіційний сайт Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

2
 Питання для обговорення
1. Основні законодавчі акти України про охорону праці.
2. Принципи державної політики в галузі охорони праці.
3. Основні положення Закону України «Про охорону праці».
4. Гарантії прав громадян на охорону праці.
5. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
6. Загальні положення Закону України «Про соціальне страхування».
7. Управління страхуванням від нещасних випадків.
8. Права та обов’язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
9. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його
здоров’я.
10. Загальні положення Порядку проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
11. Розслідування та облік нещасних випадків.
12. Спеціальне розслідування нещасних випадків.
13. Встановлення зв’язку захворювання з умовами праці, розслідування причин
та облік випадків хронічних професійних захворювань.
14. Порядок розслідування обставин і причин виникнення професійних
захворювань.
15. Процедура оформлення акту проведення розслідування причин виникнення
хронічного професійного захворювання.
16. Розслідування та облік аварій.

Питання для самостійної роботи студентів

Закон України «Про охорону праці»:
1. Організація охорони праці.
Управління охороною праці та обов’язки роботодавця.
Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з
охорони праці.
Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді.
Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва
(виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва.
2. Стимулювання охорони праці.
Економічне стимулювання охорони праці.
Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих
порушенням вимог з охорони праці.
3. Нормативно-правові акти з охорони праці.
Документи, що належать до нормативно-правових актів з охорони праці.
Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів з охорони
праці.
Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
3
втрату працездатності»:
1. Порядок розгляду справ про страхові виплати.
Документи для розгляду справ про страхові виплати.
Відмова у страхових виплатах і наданні соціальних послуг.
Припинення страхових виплат і надання соціальних послуг.
2. Порядок і строки проведення страхових виплат.
Строки проведення страхових виплат.
Страхові виплати у разі перебування особи, яка їх одержує, в особливих умовах.
Зберігання справ про страхові виплати.
3. Права та обов’язки застрахованого та роботодавця як страхувальника.
Права та обов’язки застрахованого.
Права та обов’язки роботодавця як страхувальника.
«Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві»:
1. Звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин.
2. Повідомлення про професійне захворювання (отруєння).
3. Заходи щодо запобігання виникненню професійних захворювань.
4. Заходи щодо запобігання виникненню професійних захворювань.

Порядок виконання роботи

1. Вивчити структуру і зміст законодавчих актів з охорони праці та основних
положень Законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Порядку проведення
розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на виробництві».
2. Опрацювати питання для самостійної роботи студентів.
3. Оформити звіт лабораторно-практичної роботи. У змісті звіту мають бути
відображені: тема, мета роботи; короткий конспект питань, що виносяться на
обговорення, та питань для самостійної роботи студентів.
4. Пройти тестовий контроль, що передбачає перевірку рівня засвоєння
основних положень Законів України «Про охорону праці», «Про соціальне
страхування», Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.Охорона праці як галузь науки і соціально-економічний фактор в
розвитку суспільства

Безперервний розвиток науки і техніки, зростання пожеженебезпечних

виробництв, ускладнення технологічних процесів, неперервне зростання кількості
людей, які в процесі своєї життєдіяльності використовують електричні пристрої та
установки, зародження нових та розвиток існуючих галузей промисловості неминуче
4
супроводжуються травматизмом та смертністю від нещасних випадків, що сьогодні
за своєю кількістю можуть бути прирівняні до воєн та епідемій. За останніми даними
Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ) смертність від нещасних випадків
стоїть на третьому місці після серцево-судинних та онкологічних захворювань. При
цьому від них переважно гинуть люди середнього та молодшого віку. І хоча з часів
набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція зниження
виробничого та побутового травматизму, то, в цілому, така висока кількість
людських втрат є просто неприпустимою. Як свідчать статистичні дані Міжнародної
організації праці (МОП), кількість нещасних випадків на виробництві у світі
постійно зростає і на сьогодні становить приблизно 250 млн. щорічно (685 тис.
виробничих травм в день). При цьому рівень травматизму і професійної
захворюваності в країнах, що розвиваються, до яких належить і Україна, значно
вищий, ніж у промислово і соціально розвинених державах. Наприклад, у країнах
Європейського Союзу жертвами нещасних випадків і профзахворюваності щорічно
стають близько 10 млн. чоловік, з них майже 8 тис. гине. В Україні щоденно на
виробництві в середньому травмується 140-180 чоловік, з них 20 стають інвалідами, а
4-5 гине.
МОП встановило, що в світі на 100 тис. працюючих щорічно в середньому
припадає 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник
майже вдвічі більший (табл.1).
Не кращою є ситуація і в побуті. Так, за статистичними даними в Україні з
1991 року від нещасних випадків лише у побуті загинуло більше 1,2 млн. і
травмовано близько 13 млн. громадян України в переважній більшості (більше 78%)
працездатного віку. Кожного року частка нещасних випадків із смертельним
наслідком у побуті становить 9% від загального числа померлих і 21% природного
скорочення населення України. Тобто, смертельні нещасні випадки у побуті стали
істотним фактором, який впливає на розвиток демографічної кризи, і їх профілактика
є одним з основних резервів зниження смертності в Україні.
Значну увагу стану виробничої безпеки приділяють в системі МНС України.
Службами з охорони праці структурних підрозділів МНС контролюється стан
виробничого травматизму серед осіб рядового і начальницького складу сил цивільного
захисту, працівників підприємств системи МНС, проводиться робота щодо його
профілактики та попередження.
Не викликає сумнівів те, що крім соціального, охорона праці має надзвичайно
важливе економічне значення. Щорічно втрати народного господарства внаслідок
загибелі та травмування громадян перевищують 8 млрд. грн. на рік, що становить
близько 4 % валового внутрішнього продукту України.
Таблиця 1
Загальна кількість виробничих смертельних випадків на 100 тис. працюючих
в країнах Європи
№ №
Країна Країна
з/п з/п
1 Великобританія 1,0 6 Польща 5,7
2 Франція 1,6 7 Австрія 6,1
3 Норвегія 2,0 8 Білорусь 8,9
5
 4 Данія 2,8 9 Україна 11,7
5 Угорщина 5,6 10 Росія 13,4

Проблемам здоров`я та охорони праці завжди приділялась надзвичайно велика

увага в соціальному та економічному житті суспільства. Тому цілком зрозуміло, що
вивчення питань охорони праці протягом багатовікової історії займались лікарі,
інженери, психологи, вчені інших галузей науки. Історично склалось так, що охорона
праці як галузь науки розвинулась на перетині гуманітарних, соціально-правових,
інженерних і медичних наук, інших галузей знань про людину. При вивченні об’єктів
охорони праці, якими є людина в процесі трудової діяльності, виробниче середовище
і його організація, способи і знаряддя праці, розробляються та вдосконалюються
засоби та заходи, спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці в
установах, організаціях та на підприємствах усіх форм власності.

Основні поняття в галузі охорони праці, терміни та визначення

Визначення основних понять та термінів в галузі охорони праці викладено в

ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
Охорона праці (ОП) – це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, і лікувально-профілактичних заходів
і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі
праці.
Виходячи з вищенаведеного її основну мету можна виразити таким чином:
ОП = СВНПБ + СБНУП + ПТПЗ + ЗПП + ПАС + ППП,
де СВНПБ – створення та вдосконалення нормативно-правової бази;
СБНУП – створення безпечних і нешкідливих умов праці;
ПАС – попередження аварійних ситуацій;
ПТПЗ – профілактика травматизму і профзахворюваності;
ЗПП – збереження здоров’я та працездатності.
ПАС – попередження аварійних ситуацій;
ППП – підвищення продуктивності праці.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити дві групи завдань:
- теоретичні (аналіз конкретних моделей системи «людина – техніка +
технологія – виробниче середовище», виявлення шкідливих і небезпечних факторів,
величини їх впливу на людину тощо);
- практичні (розроблення та здійснення заходів і засобів з охорони праці з
метою збереження здоров’я та працездатності людей).
Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і трудового
процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної
діяльності.
Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає
навантаження переважно на опорно-руховий апарат і функціональні системи
організму людини (серцево-судинну, дихальну тощо). Вона характеризується масою
вантажу, його динамікою, сумою стереотипних робочих рухів, робочою позою,
величиною переміщення в просторі.
6
 Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає
навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну
сферу організму людини (інтелектуальні та емоційні навантаження, ступінь
монотонності навантаження, режим роботи).
Небезпечний виробничий фактор – це явище, яке в ході виробничого
процесу може за певних умов призвести до раптового погіршення здоров’я людини
(травми, гострого отруєння, захворювання) або навіть до її несподіваної смерті.
Шкідливий виробничий фактор – це явище, яке в ході виробничого процесу
може за певних умов призвести до зниження працездатності, погіршення
самопочуття, захворювання і навіть смерті людини внаслідок захворювання та до
негативного впливу на здоров’я нащадків.
Захворювання – це порушення нормального стану організму людини
внаслідок структурних або функціональних змін, викликаних дією зовнішніх або
внутрішніх подразників.
Виробничо зумовлене захворювання – це захворювання, виникнення якого
зумовлене умовами праці і протікання якого ними ускладнюється, а частота
перевищує частоту його у тих працівників, які не зазнали впливу відповідних
шкідливих виробничих факторів.
Професійне захворювання – це захворювання, яке є результатом професійної
діяльності та викликане переважно або виключно дією шкідливих речовин або
перенапруженням організму в процесі трудової діяльності.
Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму людини
або утруднення його функцій внаслідок дії виробничих факторів.
Розрізняються такі види виробничих травм:
 за видом чинника, що призвів до травмування – механічні, електричні,
термічні, хімічні, комбіновані тощо.;
 за виробничими причинами (носіями) травмування – рухоме обладнання
або рухомі його частини, відходи виробництва, готова продукція тощо;
 за місцем травм – руки, ноги, голова, тулуб;
 за ступенем важкості пошкоджень – легкі, важкі, смертельні;
 за технологічними операціями – переміщення вантажів, перемішування,
нагрівання або охолодження реагентів, різання, свердління, фрезерування матеріалів
тощо.
Нещасний випадок на виробництві – це короткочасна подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що призвело
до різкого погіршення його стану здоров’я чи навіть настання його смерті в процесі
виконання ним своїх трудових обов’язків.

1. Предмет, структура, мета та зміст дисципліни «Основи охорони праці»

«Основи охорони праці» - це навчальна дисципліна, метою вивчення якої є

формування у майбутніх спеціалістів:
 високого рівня знань і навичок з правових та організаційних питань
охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та гігієни праці,

7
електробезпеки, що і складає структуру дисципліни та визначає її зміст у
відповідності до державних стандартів освіти;
 активної практичної реалізації принципу пріоритетності охорони
здоров’я і життя людей по відношенню до результатів їх трудової діяльності.
Ця дисципліна, по-суті, вивчається у вищих навчальних закладах безперервно і
комплексно, оскільки вона з однієї сторони базується на загальноосвітніх (хімія,
фізика, математика) та загально-технічних і спеціальних дисциплінах
(матеріалознавство, опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування
виробничих процесів), а з другої сторони тісно пов’язана з безпекою життєдіяльності,
економікою, науковою організацією праці, інженерною психологією та технічною
естетикою.
Предметом вивчення даної дисципліни є захист життя і здоров’я людей в
процесі їх трудової діяльності і , зокрема, працівників освіти України при виконанні
ними своїх службових обов’язків.
Методологічною основою дисципліни «Основи охорони праці» є науковий
аналіз умов праці, виробничого устаткування і технологічних процесів, робочих
місць, трудових операцій, організації виробництва, особливостей діяльності
навчальних закладаів з метою виявлення ризиків, шкідливих і небезпечних
виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На основі їх аналізу
розробляються заходи і засоби для створення безпечних умов праці та охорони
здоров’я і життя людей.

Розділ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Законодавчі та нормативні питання охорони праці в україні

1.1.1. Основні законодавчі акти про охорону праці

До основних законодавчих актів з охорони праці відносяться загальні закони

України і спеціальні законодавчі акти. Загальними законами, які регулюють
відносини в галузі реалізації державної політики в галузі охорони праці, є:
Конституція України; Закони України: «Про охорону парці», «Про охорону
здоров`я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та
радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності»; Кодекс законів про працю (КЗпП).
Спеціальними законодавчими актами з охорони праці є: Державні нормативні
акти про охорону праці (міжгалузеві і галузеві), Державні стандарти України (ДСТУ),
Санітарні норми і правила (СанНиП, ДСН), Будівельні норми і правила (БНіП, ДБН),
правила технічної експлуатації електроустановок споживачів тощо.
В Конституції України питанням охорони праці, життя і здоров’я громадян
присвячено статті 43, 45, 46, 50.

8
 В статті 43 зазначено : «Кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно
погоджується».
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує
програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою
працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба,
яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до
законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, За заробітну
плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я
роботах забороняється».
В статті 45 записано : «Кожен, хто працює, має право на відпочинок». Це
право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної
щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих
професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та
оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови
здійснення цього права визначаються законом».
В статті 46 вказано: «Громадяни мають право на соціальний захист, що
включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а
також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
Стаття 50 присвячена питанню забезпечення права на безпечне для життя і
здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан
довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її
поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

1.1.2. Основні положення закону України «Про охорону праці»

Вказані в вище зазначених статтях Конституції права реалізуються шляхом

виконання вимог, викладених в нормативно-правових актах України, представлених
на рис. 1.1.
Закон України „Про охорону праці” (Додаток 1) визначає основні положення
щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за
участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює
єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

9
  пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також
сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
 комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з
урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі
науки і техніки та охорони довкілля;
 соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
 встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та
суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів
діяльності;
 адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням
його здоров'я та психологічного стану;
 використання економічних методів управління охороною праці, участі
держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків
та інших надходжень на цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
 інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
 забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ,
організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни
та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між
роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами
під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
 використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і
підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

10
 Гарантії прав на охорону праці. Умови трудового договору не можуть
містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з
охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати
працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки
їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в
таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком
протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та
тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи.

11
 Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася
виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його
оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.
Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або
роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується
спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки,
членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці
(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового
експерта з охорони праці.
За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним
зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо
роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов
колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується
вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше
тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку
потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на
таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і, у разі потреби,
встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання
працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи
службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній
заробіток.
Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови
праці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці,
безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості
робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у
підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова
компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або
рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним
договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним
договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не
передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець
повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни

12
виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються
йому додатково.
Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального
захисту, мийними то знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і
небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або
несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за
встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби
індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які
залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного
лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені
зазначеними засобами.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свої кошти придбання,
комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту.
У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець
зобов'язаний замінити їх за свої кошти. У разі придбання працівником спецодягу,
інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої
кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених
колективним договором.
Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад
встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту,
якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх.
Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі
їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального
страхування від нещасних випадків.
Роботодавець може за власні кошти здійснювати додаткові виплати
потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного чи трудового договору.
За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада)
та середня заробітної плата на весь період до відновлення працездатності або до
встановлення інвалідності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої
роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування
відповідно до медичних рекомендацій.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на
виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для
призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами.
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які
використовують найману працю, та на всіх працюючих і встановлює персональну
відповідальність кожного працівника.
В новому Законі працівник зобов’язаний не тільки знати і виконувати вимоги
нормативно-правових актів з охорони праці, але й дбати про особисту безпеку, а
також про безпеку і здоров'я людей, що його оточують, в процесі будь-яких робіт.
Створення на підприємствах служби охорони праці не знімає відповідальності
з роботодавця за створення безпечних умов на робочому місці.

13
 Введено норму щодо проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту за
станом охорони та безпеки праці. Процедура включає самостійне проведення
роботодавцем внутрішнього аудиту. Якщо під час проведення комплексної або
цільової перевірки з'ясується невідповідність фактичного стану охорони праці на
підприємстві з даними аудиту, буде проведено зовнішній аудит.
Таким чином, у Законі про охорону праці реалізована концепція управління
охороною праці в державі, яка полягає в пріоритеті життя і здоров'я працівників і у
встановленні плати за ризик (пільги працівникам за шкідливі і важкі умови праці,
диференційовані страхові тарифи, штрафні санкції) – як важелі здійснення державної
політики в цій галузі. Крім того, встановлено принцип добровільності прийняття
ризику. Тобто ніхто не має права заставляти людину ризикувати без її згоди.
Одночасно встановлено принцип правового регулювання ризику шляхом створення
нормативно-правових актів, які визначають систему заборон і норм попередження
нещасних випадків і професійних захворювань. Встановлено порядок доступності і
відкритості інформації з питань охорони праці.
У Законі встановлено механізм попередження шкоди людині й суспільству і
механізм відшкодування завданого збитку, закладені правові норми управління
охороною праці, які забезпечують організаційно-господарську та наглядову діяль-
ність шляхом визначення повноважень, прав і відповідальності господарських
органів, а також органів місцевого самоврядування і виконавчих органів влади. Закон
передбачає чітку систему державного управління охороною праці від уряду, при
якому створена Національна рада з забезпечення безпечної діяльності населення, до
підприємства. Підприємствам стає економічно невигідно мати небезпечні і шкідливі
умови праці.
Законом передбачається експертиза проектів з питань охорони праці і ство-
рення відповідних експертно-технічних центрів, введена сертифікація безпеки
машинобудівної продукції. Матеріальні збитки від нещасних випадків
відшкодовують проектно-конструкторські організації і заводи-виробники неякісної,
небезпечної продукції.
Законом підвищена роль і престиж служби охорони праці, яка підпорядкована
безпосередньо власнику (керівнику) підприємства і прирівняна до служб головних
спеціалістів. У місцевих органах державної виконавчої влади створені служби
охорони праці для організації і контролю цієї роботи на підприємствах регіону.
Особливе значення в Законі надається підвищенню рівня навчання керівного складу
підприємств і робітників з питань охорони праці.
Роботодавцям встановлені жорсткі вимоги щодо: впровадження ефективної
системи управління охороною праці на підприємстві; створення посадових
інструкцій з питань охорони праці; розроблення щорічних комплексних заходів з
охорони праці; формування фонду охорони праці підприємства; обрання
уповноважених з охорони праці трудових колективів; розроблення розділу „Охорона
праці” в колективному договорі; ознайомлення (під розпис) кожного працівника з
умовами праці на його робочому місці; проведення попереднього медичного
обстеження робітників на важких роботах і на роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці, або таких, де необхідний професійний відбір.

14
 Законом передбачається неприпустимість керуватися суто економічними
міркуваннями при плануванні та організації виконання заходів щодо підвищення
рівня безпеки і умов праці, попередження нещасних випадків і профзахворювань.

1.1.3. Трудовий договір і охорона праці

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю

України (КЗпПУ), відповідно до якого працівник реалізує своє право на працю
шляхом укладання трудового договору.
Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою
працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням
трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові
заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством і угодою сторін.
Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
 безстроковим, що укладається на невизначений строк;
 строковим, термін якого встановлений за погодженням сторін;
 таким, що укладається на час виконання певної роботи;
 контракти з визначеними обов'язками.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (ст. 24 КЗпП
України). Прийняття на роботу оформлюється наказом (розпорядженням) власника
або уповноваженого ним органу. Зміст наказу (розпорядження) повідомляється
працівникові під розписку.
Згідно зі ст. 6 Закону України „Про охорону праці”, власник зобов'язаний
поінформувати громадянина під розписку про умови праці на робочому місці, про
наявність небезпечних та шкідливих виробничих чинників, можливі наслідки їх
впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах (рис. 1.2).
Громадянин може приступити до роботи і на підставі усного розпорядження
власника, але фактичним допущенням працівника до роботи вважається укладення
трудового договору. Він є основним документом, який визначає правовий статус
громадянина в структурі трудового колективу і юридичною підставою для
проведення розрахунків щодо заробітної плати, надання відпустки, зарахування
трудового стажу тощо.
При прийманні на роботу власник або уповноважений ним орган має право
вимагати від кандидата на посаду два документи: паспорт і трудову книжку. Для
осіб, які вперше йдуть на роботу і не мають трудової книжки, вимагається довідка
про останній рік занять. У таких випадках трудова книжка виписується протягом 5
днів і зберігається у відділі кадрів підприємства. Вона видається на руки
працівникові в разі звільнення, а також з інших поважних причин на письмову
вимогу останнього (або батьків неповнолітніх).
Якщо працівник має виконувати роботу певної кваліфікації або на певній
посаді, власник має право вимагати від нього документ про відповідну кваліфікацію,
освіту тощо.

15
 Всі робітники і службовці повинні бути ознайомлені з правилами
внутрішнього розпорядку і з інструкціями з охорони праці. Це ознайомлення
оформлюється розпискою.
В ряді випадків прийому на роботу повинен передувати медичний огляд.
Приймаючи на роботу громадян, власник або уповноважений ним орган має право
встановити випробування з метою перевірки відповідності працівника до роботи, яка
йому доручається.

Рис.1.2. Схема правових зв'язків трудового договору

Умова про випробування повинна бути обумовлена в наказі (розпорядженні)

про приймання на роботу (ст. 25 КЗпП України). В період випробування на
працівників поширюється законодавство про працю.
Робочий час – це встановлений законом або визначений на його основі час,
протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього
розпорядку підприємства повинен виконувати свої обов'язки.
Види робочого часу:
 нормальної тривалості – не може перевищувати 40 годин на тиждень;
 скороченої тривалості. Встановлюється:
а) для підлітків – 36 годин на тиждень (віком від 16 до 18 років), осіб віком від
15 до 16 років та учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, – 24
години на тиждень;
б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не
більш як 36 годин на тиждень;
 неповний робочий день передбачається для вагітних жінок, жінок, які мають
дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, або здійснюють догляд за
хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу
або залежно від виробітку.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються
роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

16
 Власник може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових
випадках:
 при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення
громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх
наслідків;
 при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання,
газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення
випадкових або несподіваних обставин, які порушують їх функціонування;
 при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених
обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не може бути
закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до
псування або загибелі державного майна, а також у разі необхідності невідкладного
ремонту машин, коли несправність їх викликає зупинку робіт для значної кількості
людей;
 при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою
недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у
пунктах відправлення і призначення;
 для продовження роботи при неявці працівника, який змінює працюючого,
коли робота не допускає перерви.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох
годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких
випадках:
 для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та
негайного усунення їх наслідків;
 для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи
громадського майна;
 для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного
виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства;
 для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою
запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах
відправлення і призначення.
Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін, наданням
іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.
Час відпочинку працівників. До часу відпочинку працівників належать:
 вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два
вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя;
 святкові і неробочі дні;
 перерва для відпочинку і харчування; не більше двох годин, і, як правило,
через чотири години після початку роботи;
 відпустка: щорічна основна відпустка тривалістю не менш як 24 календарні
дні; додаткові відпустки.
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
 зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;
17
  зайнятим в окремих галузях господарства і тим, що мають тривалий стаж
роботи на одному підприємстві;
 з ненормованим робочим днем;
 які працюють на роботах з особливими природними географічними і
геологічними умовами підвищеного ризику для здоров'я;
 як заохочення за виконання державних або громадських обов'язків.
Також в КЗпП передбачені: відпустка по тимчасовій непрацездатності, а також
у зв’язку з вагітністю і пологами; відпустка без збереження заробітної плати за
сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Особлива увага в
законодавстві приділяється охороні праці жінок. Забороняється застосування праці
жінок на важких роботах і на роботи із шкідливими або небезпечними умовами
праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт
по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Гранично допустимі навантаження для жінок при переміщенні вантажів при
чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а піднімання і
переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг. Сумарна маса
вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна
перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг. При переміщенні
вантажу на візках або у контейнерах прикладене зусилля не повинно перевищувати
10 кг.
Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22 до 6 години ранку),
надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і
матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Жінки, які мають дітей у віці від 3-14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися
до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.
Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період
вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку з
попереднього місця. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі
неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу зі
збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення
дитиною віку трьох років. Перед відпусткою по вагітності і пологами або
безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від
стажу роботи на даному підприємстві.
Крім відпустки по вагітності і пологах (70 днів до і 56 після) жінці, за її
заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох
років. За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога з
фонду державного страхування. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року,
надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування
дитини не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. Ці
перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Не
допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок що мають
дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або
дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається
звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
18
 Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх,
тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати
осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні (ст. 192
КЗпП). Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцяти років.
Як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за
згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до
продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання
легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у
вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з
батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у
вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцять років,
приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому,
до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191
КЗпП).
Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-
годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних – 24-годинний.
Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у
літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року.
Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування
важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми. Забороняється
також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми, що затверджені наказом МОЗ
України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1.1).
Відносини, пов’язані з проходженням служби особами рядового і
начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, регулюються
Положенням про порядок проходження служби особами рядового і начальницького
складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 21 липня 2005 р. №629.
Таблиця 1.1
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітнім
Календарний вік, років Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота Тривала робота
юнаки дівчата юнаки дівчата
14 5 2,5 — —
15 12 6 8,4 4,2
16 14 7 11,2 5,6
17 16 8 12,6 6,3
Для дорослих чоловіків гранична норма – 50 кг.
Для інвалідів створюються умови праці згідно з рекомендаціями МСЕК.
1.1.4. Нормативно-правові акти з охорони праці

19
 Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми,
регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для
виконання. Вони призначені для конкретизації та поглиблення положень
законодавчих актів з питань охорони праці, а також регламентації вимог безпеки
щодо виробничого середовища, трудового процесу, виробничого устаткування,
знарядь праці, засобів захисту працівників, порядку ведення робіт тощо.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-
правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участі професійних спілок і
Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органом
державного нагляду за охороною праці.
Санітарні правила і норми затверджуються спеціально уповноваженим
органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру
впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють покращенню безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні
процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами
державного нагляду за охороною праці.
З метою машинної обробки державні нормативно-правові акти з охорони праці
повинні кодуватися відповідно до схеми представленої на рис. 1.3.
Вид економічної діяльності (група, клас) у коді НПАОП вказується відповідно
до державного класифікатора ДК 009 – 96 (код КВЕТ). Якщо нормативно-правовий
акт поширюється на всі або кілька видів економічної діяльності, то зазначається код
0.00.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке
цифрове позначення:
1 – правила; 2 – переліки; 3 – норми; 4 – положення; 5 – інструкції;
6 – порядки; 7 – інші.
НПАОП Х.ХХ - Х.ХХ - ХХ
Порядковий
номер
Скорочена Вид
Вид нормативно- Рік
назва економічної
НПАОП правового акту затвердження
НПАОП діяльності
(в межах даного
виду)

Рис. 1.3. Схема кодування НПАОП

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають
державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього
СРСР. Останні застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативно-
правовими актами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України.
20
Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної
керівниками урядів держав СНД, стандарти ССБТ надалі визнаються Україною як
міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що переглядається в міру
необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів
спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.
Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними стандартами
України з питань охорони праці, Будівельними нормами та правилами, Санітарними
нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технічного
проектування та іншими нормативно-правовими актами, виходячи із сфери їх дії.
Необхідно зазначити, що колишній Держнаглядохоронпраці видав окремою
книжкою реєстр державних нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП),
який містить перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони
праці. У зв'язку зі зміною термінології відповідно до нової редакції Закону України
«Про охорону праці» та забезпечення єдиного обліку відповідних нормативних
документів зараз готується новий реєстр нормативно-правових актів з охорони праці
(Реєстр НПАОП).

1.1.5. Нормативні акти з охорони праці підприємств

Відповідно до рекомендацій, розроблених Держпромгірнаглядом щодо

опрацювання і затвердження роботодавчих нормативних актів з охорони праці, які
діють на підприємстві, до основних таких нормативних актів підприємства належать:
 Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;
 Положення про службу охорони праці підприємства;
 Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;
 Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань
охорони праці;
 Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з
питань охорони праці;
 Положення про організацію і проведення первинного та повторного
інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;
 Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до
нормативних актів про охорону праці;
 Положення про організацію попереднього і періодичних медичних
оглядів працівників;
 Положення про санітарну лабораторію підприємства;
 Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
 Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на
підприємстві;
 Загально-об'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;
 Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
 Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити
попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;
 Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних
категорій лікувально-профілактичного харчування;
21
  Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших
рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у
шкідливих умовах;
 Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом,
спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник
затверджує нормативні акти із вищезазначеного переліку та інші, що регламентують
питання організації охорони праці. На підприємстві повинні бути ті нормативно-
правові акти, які охоплюють всі питання щодо виконання функцій і завдань системи
управління охороною праці.

1.2. Державне управління охорони праці та організація охорони праці на

виробництві
1.2.1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження

Підвищення безпеки праці – одна з головних функцій сучасної держави в

сфері соціальної політики. Її виконання неможливе без відповідного управління.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною
праці здійснюють:
 Кабінет Міністрів України;
 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці;
 міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
 місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Для кожного з цих органів визначені обов’язки, права та повноваження.
Кабінет Міністрів України:
 забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
 подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну
програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
 спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за
охороною праці;
 встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони
праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною
праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення,
яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:
 проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
 розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;
 здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з
охорони праці;

22
  укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань
поліпшення умов і безпеки праці;
 беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з
охорони праці;
 організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
 створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють
керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що
регулює відносини у сфері рятувальної справи;
 здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на
підприємствах галузі.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією
роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади
створюються структурні підрозділи з охорони праці.
З 2006 року спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з нагляду за охороною праці є Державний комітет України з промислової
безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який забезпечує проведення
державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного
нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі
охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення
атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони
праці.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці (Держпромгірнагляд):
 здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні,
реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій
державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами
місцевого самоврядування;
 розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських
об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
 здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила,
норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або
зміни до них;
 координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування,
підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища;
 одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів статистики,
підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію,
необхідні для виконання покладених на нього завдань;
 бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
23
України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає,
узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у
встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення
чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та
європейських норм.
Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є
обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого
самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до
законодавства використовують найману працю.
Місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:
 забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в
галузі охорони праці;
 формують за участю представників профспілок, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних
програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а
також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і
культурного розвитку регіонів;
 забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих
на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до
проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з
охорони праці;
 вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних)
аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів
комунальної власності;
 здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької
діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.
Для виконання зазначених функцій у складі місцевих державних адміністрацій
створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим
положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на
громадських засадах - ради з питань безпечної життєдіяльності населення.
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:
 затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки,
умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі
програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
 приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних
служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне
утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального
господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що
перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад,
додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах.

24
 Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська,
селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу відповідний
підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.
Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та
інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які
утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанням функцій в їх апаратах
створюються служби охорони праці.

1.2.2. Управління охороною праці

Нині в Україні активно відбувається формування нових економічних відносин

у сфері праці, які характеризуються соціально-ринковою моделлю управління.
Безумовно, що це значною мірою впливає і на формування системи управління
охороною праці на відповідних рівнях: державному, галузевому, регіональному і
виробничому.
Як показано в роботах професора Г.Г.Гогіташвілі, в сучасних умовах існує три
центри управління охороною праці: державне (не адміністративне), з боку
роботодавця (власника підприємства), з боку працівників підприємства.
Держава забезпечує законодавчу та нормативну базу з питань охорони праці,
створює комплекс інспекцій, які здійснюють нагляд за виконанням діючих
нормативних правових актів з охорони праці, формує інфраструктуру виробничо-
технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності в
галузі охорони праці.
Роботодавець (власник підприємства) економічно зацікавлений в тому, щоб
працівники не травмувались і не хворіли, в зв’язку з чим забезпечує виконання
нормативно-правових актів з охорони праці. Крім того, у випадку зростання на
підприємстві травматизму та профзахворюваності працівників, механізмом
соціального страхування передбачено збільшення страхового внеску, що, зрозуміло,
не вигідно роботодавцю.
Працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативної документації з
питань охорони праці. В сучасних умовах кожен працівник повинен постійно
підтримувати високий фаховий, фізичний та психологічний рівень, запобігати
випадкам травматизму, професійних захворювань та аварій.
Таким чином, в сучасних ринкових умовах лише при комплексному управлінні
охороною праці з боку держави, роботодавців та працівників можна забезпечити
підвищення її ефективності, бо розрізнені заходи з охорони праці не можуть дати
необхідного ефекту. Саме тому на підприємстві, з врахуванням його особливостей, і
розробляється система управління охороною праці.
Система управління охороною праці (СУОП ) – це сукупність органів
управління, які на підставі комплексу нормативної документації здійснюють
цілеспрямовані, планомірні заходи з метою забезпечення здорових, безпечних і
високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а
також додержання законних прав працівників з питань охорони праці. Створення
СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети, завдань і заходів щодо

25
охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури
системи управління, складання нормативно-методичної документації.
У спрощеному вигляді всяка система управління складається з об’єкта, яким
управляють, та органу, що управляє, які пов’язані між собою інформативно і
знаходяться в певному середовищі (рис.1.4). В об’єкті, що управляє, можна виділити
два органи – управляючий та виконавчий. У багатьох випадках їх об’єднують одним
поняттям - суб’єкт управління.
Як об’єкт, так і суб’єкт системи визначається її рівнем. На державному рівні
об’єктами управління є галузеві міністерства, обласні та місцеві державні
адміністрації, діяльність яких спрямована на забезпечення безпечних і здорових умов
праці на підприємствах, в установах та організаціях, а суб’єктом управління є
Кабінет Міністрів України, виконавчим органом- Держпромгірнагляд. На галузевому
рівні об’єктами управління є підприємства, установи та організації відповідної галузі,
а суб’єктом управління є відповідне галузеве міністерство. На регіональному рівні
об’єктами управління є підприємства, установи та організації, розташовані на
території даного регіону, а суб’єктом управління є відповідна державна
адміністрація.
Суб'єктом управління в СУОП підприємства є роботодавець, а в цехах, на
виробничих дільницях і в службах - керівники відповідних структурних підрозділів і
служб. Об'єктом управління в СУОП підприємства є структурні підрозділи та служби
підприємства, діяльність яких спрямована на забезпечення безпечних і здорових
умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та на підприємстві в
цілому.

Рис.1.4. Спрощена структурна схема системи управління

Типова СУОП підприємства функціонує таким чином. Роботодавець

(керівник, головний інженер) аналізує інформацію про стан охорони праці в
структурних підрозділах підприємства та приймає рішення, спрямовані на
підвищення рівня безпеки праці. Організаційно-методичну роботу з управління
охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною
реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства (виконавчий орган СУОП),
що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (управляючому органу).
Зовнішнім збурювальним чинником для СУОП на рівні підприємства є зміни

26
технологічного процесу, обладнання, умов праці, нещасні випадки, травми,
захворювання тощо.
До основних функцій управління охороною праці належать:
- прогнозування і планування робіт;
- організація та координація робіт;
- облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
- контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;
- стимулювання охорони праці.
Основне завдання управління охороною праці можна коротко
сформулювати так: забезпечення дотримання вимог НПАОП. Воно містить в собі:
- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганду питань
охорони праці;
- створення безпечних технологічних процесів, виробничого устаткування,
будівель і споруд;
- нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці;
- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
- організацію лікувально-профілактичного обслуговування;
- професійний добір працівників з окремих професій;
- удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.
Функція прогнозування та планування роботи з охорони праці, основа якої -
прогностичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною
праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та
оперативне.
Перспективне планування - це найбільш важливі, трудомісткі і
довгострокові заходи, виконання яких, як правило, вимагає спільної роботи кількох
підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану
повинна бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-
технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування.
Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є
розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони
праці.
Поточне планування здійснюється у межах календарного року через
розроблення відповідних заходів у розділі «Охорона праці» колективного договору.
Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками
контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому.
Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо
у наказі по підприємству, який видається за підсумками контролю, або у плані
заходів як додаток до наказу.
Процес планування заходів з охорони праці, як і реалізація будь-якої іншої
управлінської функції, повинен здійснюватися в три етапи:
- оцінка ситуації чи стану об'єкта управління (оцінка стану безпеки праці і
виробничого середовища на підприємстві);
- пошук шляхів і способів впливу на ситуацію (визначення варіантів заходів,
які можуть вплинути на стан охорони праці);
27
 - вибір і обґрунтування оптимального способу дій для покращення ситуації
(визначення раціонального переліку заходів з охорони праці для включення їх до
плану чи колективного договору).
Оцінка виробничої ситуації чи стану безпеки праці і виробничого середовища
на підприємстві в нашій країні традиційно була і переважно залишається
орієнтованою на обов'язковість виконання всіх нормативних вимог роботодавцями і
працівниками. Тому пріоритетним завданням планування заходів є приведення
основних фондів підприємства у повну відповідність з вимогами до них НПАОП.
Більш сучасним підходом до оцінки стану безпеки праці і виробничого
середовища є такий, що орієнтується на аналіз ризиків. За цього підходу
визначаються пріоритети виявлених невідповідностей, тобто черговість усунення
встановлених порушень. Невідповідності ранжируються, зважаючи на вагомість
можливих негативних наслідків і очікувану частоту проявів цих наслідків у вигляді
травм чи профзахворювань. Такий підхід почав з'являтися в розвинених країнах 20-
25 років тому. Він більше відповідає економічним інтересам підприємства і тому
більше може зацікавити підприємців. У нашій країні зараз проводять дослідження
щодо можливостей і особливостей його застосування у вітчизняних умовах.
Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає
формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх
стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та
порядку взаємодії осіб, що беруть участь у процесі управління, а також прийняття та
реалізацію управлінських рішень.
Помилковою є думка, яку, на жаль, ще дуже часто можна почути, що робота з
охорони праці є прерогативою лише служби охорони праці. Налагодження
функціонування СУОП необхідно починати передусім з аналізу функціональних
обов'язків всіх посадових осіб підприємства і, якщо необхідно, відповідного їх
коригування з метою усунення прогалин та непотрібного дублювання. Неналежне
виконання своїх обов'язків, наприклад, службою постачання під час закупівлі
обладнання може спричинити травму будь-якого робітника підприємства.
Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці спрямовані (відповідно
до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень
керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника
підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану
охорони праці, в аналізі отриманих даних та узагальненні причин недотримання
вимог НПАОП, а також причин невиконання планів з охорони праці, у розробці
заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали про
нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за
станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху
(на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень,
обладнання тощо. В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці
вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних
планів роботи з охорони праці, а також пропозиції щодо стимулювання діяльності
окремих структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники
охорони праці.

28
 Стимулювання охорони праці спрямоване на створення зацікавленості працівників
у забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Воно передбачає як моральні та
матеріальні заохочення, так і покарання за невиконання покладених на конкретну
особу зобов'язань стосовно безпеки праці або порушення вимог щодо охорони раці.
До заохочувальних заходів належать премії, винагороди за виконану роботу,
винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці тощо.

1.2.3.Контроль за станом охорони праці та функціонуванням системи

управління охорони праці

Будь-яка система управління може надійно функціонувати лише за наявності

повної, своєчасної і достовірної інформації про стан об'єкта управління. Одержати
таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити
виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та
об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш
відповідальною та трудомісткою функцією процесу управління.
До основних форм контролю за станом охорони праці в рамках СУОП
підприємства відносяться: оперативний контроль; відомчий контроль, що
проводиться службою охорони праці підприємства; адміністративно-громадський
багатоступеневий контроль. Крім цих видів контролю, існує відомчий контроль
вищих господарських органів, державний нагляд та громадський контроль за
охороною праці, які розглядають окремо.
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства
проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками. З цим служба
охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних
підрозділах та службах підприємства.
Адміністративно-громадський багатоступеневий контроль є однією з
найкращих форм контролю за станом охорони праці, але можливість його
ефективного функціонування обумовлена наявністю співробітництва та
взаєморозуміння між роботодавцем і профспілками підприємства. Цей контроль
проводиться на кількох (як правило, трьох) рівнях. На першому - начальник
виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи
щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні
начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних
служб цеху (механік, електрик, технолог) два - чотири рази на місяць перевіряють
стан охорони праці згідно із затвердженим графіком. На третьому рівні контролю
щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням
керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До
складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони
праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні
спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії
фіксуються в журналі третього рівня контролю і розглядаються на нараді. За
результатами наради видається наказ по підприємству.

1.3. Державний нагляд та громадський контроль за охороною праці

29
 1.3.1. Органи державного нагляду за охороною праці, їх повноваження і права

Питанням державного нагляду та громадського контролю за охороною праці

присвячений розділ VII Закону України «Про охорону праці».
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових
актів про охорону праці здійснюють:
 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці – Державний департамент промислової безпеки, охорони
праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд) Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи;
 спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки
– Комітет ядерного регулювання Міністерства екології та природних ресурсів
України;
 спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки –
Державний департамент пожежної безпеки Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи;
 спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці –
Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба
Міністерства охорони здоров’я.
Діяльність кожного з цих органів регулюється відповідним законом України, а
саме: «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку»,
«Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного
благополуччя населення» іншими нормативно-правовими актами та положеннями
про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів
України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням вимог
законодавства з питань охорони праці здійснює Генеральний прокурор України і
підпорядковані йому прокурори.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких
господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних
формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування,
їм не підзвітні і не підконтрольні.
Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці мають право:
- безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти),
виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують
найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника
перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
- одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення,
висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних
питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень
законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
- видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим
посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства
30
використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам
виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого
самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення
порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації
об'єктів підвищеної небезпеки;
- забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств,
окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень,
випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших
засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин,
реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів
і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у
порушенні законодавства про охорону праці;
- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових
осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення
цих осіб до відповідальності згідно із законом.
Рішення посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці за необхідності обґрунтовуються
результатами роботи та висновками експертно-технічних центрів, дослідних,
випробувальних лабораторій та інших підрозділів (груп) технічної підтримки, що
функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до
завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як
незалежні експертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності
здійснюється відповідними науково-дослідними установами.
Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці є державними службовцями, і на них
поширюється дія Закону України "Про державну службу". Вони несуть
відповідальність згідно із законом за виконання покладених на них обов'язків.

1.3.2. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і
представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за: додержанням
законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці,
належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників
спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного
захисту.
У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право
вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях,
виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на
підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства
використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення
загрози життю або здоров'ю працівників.
31
 Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи
умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються
чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону
праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних
захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити
роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони
праці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної
спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про
охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка має право
безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і
вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених
порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.
Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує
навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими
працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним
договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути
утискуватися законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків
уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення
або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється
лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним
договором.
Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці
вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони
можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці.
Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час
інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю.

1.4. Навчання з питань охорони праці

1.4.1. Організація і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони
праці

Типове положення (НПАОП 0.00-4.12-05) про порядок проведення навчання і

перевірки знань з питань охорони праці (далі – Типове положення) спрямоване на
реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке
проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями,
курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів (далі – НЗ) під час
трудового та професійного навчання.
На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки
виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці розробляються і
затверджуються наказами керівників відповідні положення підприємств про
навчання з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання
та перевірки знань, з якими мають бути ознайомлені працівники.
Особи, які суміщають професії, проходять навчання та інструктажі з охорони
праці як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.
32
 Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі
роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні
проходити навчання і перевірку знань. Допуск до роботи (виконання навчальних
практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці
забороняється.
Перевірка знань проводиться за тими нормативними актами про охорону
праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків.
Формою перевірки знань з питань охорони праці є іспит, який проводиться за
екзаменаційними білетами, у вигляді усного опитування або шляхом тестування на
авто екзаменаторі з наступним усним опитуванням.
Працівникам, які проходять навчання та перевірку знань з питань охорони
праці безпосередньо на своєму підприємстві, видача посвідчень про перевірку знань
є обов'язковою лише тим, хто виконує роботи підвищеної небезпеки.
При незадовільних результатах перевірки знань працівник протягом одного
місяця повинен пройти повторне навчання та повторну перевірку знань. При
незадовільних результатах повторної перевірки знань питання щодо
працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.
Особам, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, організаційно-
консультативна допомога щодо навчання і перевірки знань з питань охорони праці
надається місцевими органами Держпромгірнагляду та службою охорони праці
місцевих органів виконавчої влади.
Іноземці та особи без громадянства, які є власниками підприємств або
офіційно працюють на підприємствах України, проходять навчання і перевірку знань
як громадяни України.
Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань
працівників покладається на керівника підприємства, в структурних підрозділах
(цеху, дільниці, лабораторії, майстерні тощо) – на керівників цих підрозділів, а
контроль – на службу охорони праці.
Працівники, яких приймають на роботи, що визначені „Переліком робіт з
підвищеною небезпекою”, проходять на підприємстві (в НЗ, якщо останнє
передбачено відповідними нормативними актами) попереднє спеціальне навчання і
перевірку знань стосовно конкретних робіт, які вони виконуватимуть. Попереднє
спеціальне навчання і перевірка знань працівників за його результатами проводяться
одноразово до початку самостійної роботи, а також у разі перерви в роботі понад
один рік.
Періодичні перевірки знань працівників цієї категорії проводяться не рідше
одного разу на рік.
На підприємствах для перевірки знань, наказом (розпорядженням) керівника
створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники
керівників підприємств, у службові обов'язки яких входить організація роботи з
охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах
їх очолюють керівники відповідних підрозділів чи їх заступники.
До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної,
виробничих і технічних служб, представники органів державного нагляду за
охороною праці та профспілок. У разі відсутності на підприємстві будь-якої із
33
зазначених служб чи профспілки комісія вважається правочинною, якщо до її складу
входять не менше ніж три особи.
Усі члени комісії повинні пройти навчання та перевірку знань з питань
охорони праці.
Перед перевіркою знань для працівників на підприємстві організовуються
заняття: лекції, семінари та консультації. Для навчання рекомендується застосування
комп'ютерних тренажерів, інших технічних засобів.
Перелік питань для перевірки знань з урахуванням специфіки виробництва
складають члени комісії з перевірки знань, погоджує служба охорони праці і
затверджує керівник підприємства.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб.
Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків, а також періодично, один раз
на три роки, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Заступники керівників (на яких покладені обов'язки з управління охороною
праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних
адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств,
керівники підприємств (чисельністю понад 1000 працівників), керівники та фахівці служб
охорони праці, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних закладів,
галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці та інші проходять
навчання та перевірку знань у Головному навчально-методичному центрі Державного
департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Міністерства
України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи.
Посадові особи районних державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням охорони
праці; спеціалісти науково-дослідних, конструкторських, проектних і технологічних
відділів, які здійснюють розробки з питань охорони праці; керівники підприємств
чисельністю менше 1000 працівників, керівники і спеціалісти служб охорони праці; та
інші проходять навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних закладах, які в
установленому порядку одержали дозвіл органів Держпромгірнагляду на проведення
відповідного навчання. Інші посадові особи проходять навчання і перевірку знань з
питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов'язків
безпосередньо на підприємстві.
Посадові особи малих підприємств, де немає можливості провести навчання
безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з питань
охорони праці, а також приватні підприємці, що використовують найману працю,
проходять навчання та перевірку знань у навчальних закладах, які отримали
відповідний дозвіл органів Держпромгірнагляду. Посадові особи і спеціалісти, які при
перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти
повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.
За певних обставин (призначення на іншу посаду, чи переведення на іншу
роботу, що потребує додаткових знань з питань охорони праці) посадові особи і фахівці
проходять позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Керівники підприємств, виробничих та науково-виробничих об'єднань, а також
посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де сталася техногенна аварія чи
34
катастрофа, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку
знань з питань охорони праці.
Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє
виконання робіт підвищеної небезпеки та робіт, що потребують професійного
добору, при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне
навчання і перевірку знань стосовно конкретних виробничих умов, а надалі –
періодичні перевірки знань не рідше одного разу на рік.

1.4.2. Організація проведення інструктажів з питань охорони праці

Усі працівники під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити на

підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій у разі виникнення
аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться:
 з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу,
незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;
 з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть
безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для
підприємства;
 з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження
трудового або виробничого навчання;
 з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство;
 з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які
навчаються при їх оформленні або зарахуванні до НЗ.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на
робочому місці з працівником:
 новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до приватного
підприємця, який використовує найману працю;
 який переводиться з одного цеху, структурного підрозділу підприємства до
іншого;
 який буде виконувати нову для нього роботу;
 з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому
процесі на підприємстві.
Проводиться з вихованцями, учнями, курсантами, студентами та слухачами
НЗ:
 на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес
пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними
чинниками, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед
спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів
за межами території НЗ;
 перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з
використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;
35
  на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального
плану (програми) – із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і
особливостями проведення цих занять.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в
терміни, визначені відповідними чинними нормативно-правовими актами або
керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:
 на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;
 для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці
або в кабінеті охорони праці:
 при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з
охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
 при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування,
приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що
впливають на стан охорони праці;
 при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів про
охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, пожеж тощо;
 при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за
охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються
працівником;
 при перерві в роботі виконавця більш ніж на 30 календарних днів – для
робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.
З вихованцями, учнями, курсантами, студентами, слухачами – в кабінетах,
лабораторіях, майстернях тощо при порушеннях ними вимог нормативно-правових
актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж
тощо.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
 при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;
 при ліквідації аварії, стихійного лиха;
 при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформляються
наряд-допуск, розпорядження або наказ.
Проводиться з вихованцями, учнями, курсантами, студентами та слухачами НЗ
в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить
безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер) або
приватний підприємець, який використовує найману працю.
Вони завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за
допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних
методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо
безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового
інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і
повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки
знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним
законодавством.
36
 При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу
допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не
дозволяється.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового
інструктажів та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж,
вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При
цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував.
Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали
прошнуровані і скріплені печаткою.
У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий
інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів
– не обов'язково.
Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного,
повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства
за погодженням з державним інспектором з нагляду за охороною праці. До цього
переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не
пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та
інструментів, збереженням або переробкою сировини і матеріалів.

1.4.3. Сучасні системи навчання з охорони праці

Ефективне оволодіння знаннями з питань охорони праці можливе тільки при

застосуванні активних методів навчання шляхом багаторазового повторення,
усвідомлення і програвання навчального матеріалу. Процес навчання повинен бути
цікавим і привабливим, з використанням як текстового, так і графічного матеріалу.
Це може досягатися за допомогою персонального комп'ютера з відповідним
програмним забезпеченням.
Система активного інструктажу і навчання з охорони праці заснована на
програмуванні навчального матеріалу, тобто поділу його на окремі логічно завершені
оптимальні дози, встановлення питань (проблемних ситуацій) перед кожною дозою і
контролем засвоєння цього матеріалу.
На рис. 1.5 наведена модульна система навчання з охорони праці.

37
 Рис. 1.5. Модульна система навчання з охорони праці

Процес проблемного програмованого інструктажу і навчання з охорони праці

складається з таких етапів:
1. Постановка проблемного питання (ситуації).
2. Видача модуля навчального матеріалу.
3. Показ ілюстрованого матеріалу.
4. Постановка контрольних питань.
5. Одержання відповідей на питання вибірковим або іншим методом.
6. Перехід до наступного модуля навчального матеріалу при правильних
відповідях і повторення тексту при неправильних.
При такій методиці реалізуються переваги індивідуальної форми навчання.
Програмовані тексти інструктажів і навчальних посібників розробляються на підставі
діючих програм, стандартів, правил і норм охорони праці. Вони можуть бути
використані для інструктажу і навчання працівників як на комп'ютері, так і на
контрольно-екзаменуючих машинах або без машинним методом, усним
опитуванням.
38
 Активне вивчення вимог охорони праці передбачає поступове переведення
слухачів з нижчого рівня знань до вищого рівня за схемою: знання (здатність
пізнання) – розуміння (здатність пояснити, викласти правила, норми) – застосування
(здатність використання знань) – аналіз – синтез – оцінка.
Останнім часом поширилася модульна технологія навчання з проведенням
контролю знань і умінь у формі вхідного, проміжного та підсумкового
комп'ютерного тестування, а також самооцінки знань і умінь. Весь навчальний
матеріал поділяється на теми (модулі) і перевіряється засвоєння кожного модуля за
допомогою розроблених тестів. Тест складається з завдань і 4–5 відповідей, одна з
яких є правильною, або іншим методом.
Комп'ютерні технології дозволяють також застосовувати авто екзаменатори
для навчання і перевірки знань, а також тренажери для випробування умінь і навичок
правильного і безпечного виконання робіт.
Навчаючись на автоекзаменаторі, працівник не тільки читає нормативний акт,
але й відповідає на контрольні запитання. Все це підвищує ефективність навчання і
засвоєння навчального матеріалу.

1.5. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків в установах освіти

України
1.5.1. Розслідування та облік нещасних випадків

Трудова діяльність людини супроводжується потенційною небезпекою, яка

може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших
негативних наслідків. Небезпечна діяльність залежить від багатьох чинників. Вона
може бути кількісно оцінена таким поняттям, як ризик, тобто ризиком завдання
шкоди здоров'ю людини.
Ризик вимірюється як відношення кількості тих або інших небезпечних
наслідків за якийсь час до можливої кількості подій. За літературними даними ризик
смерті від дії різних небезпечних чинників на людину на рік становить від: аварії
автомобілів – 2,5∙10-4; пожежі – 4,0∙10-5; аварії повітряного транспорту – 1,0∙10-5;
електричного струму – 6,0∙10-6; блискавки – 5,0∙10-7. В деяких країнах введена в
практику концепція припустимого ризику, рівень якого залежить від важкості
наслідків. Для смертельних випадків він має значення 10-6 на людину на рік.
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
на виробництві організовує роботодавець відповідно до Порядку розслідування та
ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня
2004 року № 1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».
Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення
стану здоров'я особи, одержання нею поранення, травми, у тому числі внаслідок
тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного
захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару,
опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою
та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії,
39
пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з
представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати особою
працездатності чи можуть становити загрозу життю і здоров'ю особи, у разі
зникнення особи під час виконання нею службових обов'язків, а також у разі смерті
особи на службі (далі - нещасні випадки).
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать
випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї доби) впливу
небезпечних факторів, шкідливих речовин.
Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин,
неіонізуючих та іонізуючих випромінювань, значним фізичним навантаженням та
перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також
інфекційні, паразитарні, алергічні захворювання тощо.
Гострі професійні отруєння спричиняються, в основному, шкідливими
речовинами гостроспрямованої дії.
Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив,
чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити
безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену посадову особу органу і
підрозділу та вжити заходів для надання необхідної допомоги потерпілому.

1.5.2. Розслідування нещасних випадків у навчальних закладах

ПОЛОЖЕННЯ
про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час
навчально-виховного процесу в навчальних закладах
Наказ Міністерства освіти і науки
України від 31.08.2001 № 616
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
28 грудня 2001 р. за М 1093/6284
І. Галузь застосування
Це Положення розроблено відповідно до Законів України «Про освіту», «Про
охорону праці», Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, та поширюється на
вищі, професійно-технічні, загальноосвітні, дошкільні, позашкільні навчальні
заклади, заклади післядипломної освіти (далі - навчальні заклади) незалежно від
форм власності й підпорядкування. (Абзац перший розділу 7 із змінами, внесеними
згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 773 від 05.07.2004).
Положення встановлює єдиний порядок розслідування та обліку нещасних
випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами,
аспірантами під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах на території
України.
Положення узгоджене з ЦК профспілки працівників освіти і науки,
Департаментом з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерством охорони здоров'я України, Державним комітетом
статистики України.
40
 Нещасні випадки, що сталися з особами, які працюють на умовах трудового
договору (контракту) або залучені до праці у навчальних закладах, підлягають
розслідуванню і обліку відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112. (Абзац
розділу 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 773
від 05.07.2004).
II. Загальні положення
2.1. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, які трапилися з
вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами і призвели до
погіршення стану здоров'я (втрати працездатності) не менше ніж на один день згідно
з медичним висновком, а саме:
• раптові погіршення здоров'я, травми, у тому числі травми через
нанесення тілесних пошкоджень, нанесених іншою особою, отруєння, теплові удари,
опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою,
ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви,
повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами тощо (далі - нещасні
випадки).
2.2. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися:
• під час проведення навчальних занять, у тому числі лекцій, уроків, занять
з допризовної підготовки, лабораторних занять, спортивних, гурткових,
позааудиторних, позакласних, позашкільних заходів, інших занять та в перервах між
ними відповідно до навчальних, виробничих і наукових планів;
• під час проведення позакласних, позашкільних, позааудиторних та інших
заходів у вихідні, святкові та канікулярні дні, якщо ці заходи здійснюються під
безпосереднім керівництвом працівника даного навчального закладу (викладача,
вчителя, вихователя, класного керівника, майстра виробничого навчання тощо) або
особи, яка призначена наказом керівника навчального закладу за його згодою;
• під час занять з трудового і професійного навчання, проведення
професійних, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виробничої та
навчальної практики, які проводяться відповідно до навчальних планів у навчальних
закладах або на дільницях (територіях), що їм належать;
• під час перебування (відпочинку) у студентських загонах, таборах праці і
відпочинку (оздоровчих), шкільних лісництвах, на навчально-дослідних ділянках
тощо;
• під час проведення спортивних змагань, тренувань, оздоровчих заходів,
екскурсій, походів, експедицій, організованих навчальних закладом у встановленому
порядку;
• під час перевезень вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,
аспірантів до місця проведення заходів і назад, а також у разі організованого
прямування їх на запланований захід на транспорті або пішки.
2.3. Погіршення стану здоров' я (втрата працездатності) унаслідок нещасного
випадку встановлює та засвідчує лікувально-профілактичний заклад.
2.4. За результатами розслідування нещасного випадку під нас навчально-
виховного процесу складається акт за формою Н-Н (додаток 1.2).
41
 2.5. Відповідальність за правильне і своєчасне розслідування і облік
нещасних випадків, складання акта за формою Н-Н, розроблення і виконання заходів
щодо усунення причин нещасного випадку несе керівник навчального закладу.
2.6. У випадках відмови адміністрації навчального закладу від складання акта
за формою Н-Н, а також у разі незгоди потерпілого (його батьків або особи, яка
представляє інтереси потерпілого) зі змістом акта за формою Н-Н конфлікт розглядає
орган управління освітою вищого рівня у термін не більше десяти днів з моменту
подання письмової заяви.
2.7. Лікувально-профілактичний заклад, куди доставлено вихованця (учня,
студента, курсанта, слухача, аспіранта), постраждалого внаслідок нещасного
випадку, що стався під час навчально-виховного процесу, зобов'язаний на запис
керівника навчального закладу видати медичний висновок про характер ушкоджень.
2.8. Після закінчення строку лікування потерпілого (потерпілих) керівник
навчального закладу направляє до органу управління освітою, іншого органу
виконавчої влади, засновника (власника), якому належить навчальний заклад,
повідомлення про наслідки нещасного випадку (додаток 1.3).
2.9. Нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами,
курсантами, слухачами, аспірантами в побуті та у випадках, не зазначених у п.2.2,
розслідуються і беруться на облік згідно з Порядком розслідування та обліку
нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270.
2.10. Особи, що допустили порушення або невиконання вимог цього
Положення, притягаються до відповідальності згідно із законодавством.
III. Повідомлення про нещасні випадки, їх розслідування та облік
3.1. Про кожний нещасний випадок, який стався з вихованцем, учнем,
студентом, курсантом, слухачем, аспірантом, потерпілий або свідок нещасного
випадку негайно сповіщає безпосередньо керівника навчального закладу, який
зобов'язаний:
• терміново організувати першу долікарську медичну допомогу
потерпілому, у разі необхідності - його доставку до лікувально-профілактичного
закладу,
• до прибуття комісії з розслідування зберегти обстановку на місці в тому
стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю тих,
хто оточує, і не призведе до більш тяжких наслідків).
Про нещасний випадок, що трапився під час далеких походів, екскурсій або
інших заходів поза територією району (міста), керівник заходу, що проводиться,
негайно повідомляє також орган управління освітою за місцем події.
3.2. Керівник навчального закладу зобов'язаний негайно вжити заходів щодо
усунення причин, що викликали нещасний випадок, повідомити батькам потерпілого
(особі, яка представляє його інтереси) і зробити запит висновку з лікувально-
профілактичного закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого.
3.3. Керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про нещасний
випадок, наказом призначає комісію з розслідування у такому складі:
• голова - заступник керівника навчального закладу;
• члени:
42
 • представник служби охорони праці навчального закладу або особа, на яку
наказом керівника покладено ці обов'язки;
• представники відповідного профспілкового органу або уповноважені
трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.
3.4. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана:
• протягом трьох діб провести розслідування нещасного випадку, з'ясувати
обставини і причини, розробити заходи щодо усунення причин нещасного випадку;
• визначити відповідальних за це осіб;
• виявити і опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативних
актів, отримати пояснення у потерпілого;
• скласти акт про нещасний випадок за формою Н-Н (додаток 1.2) у п'яти
примірниках і направити на затвердження керівнику навчального закладу.
До акта додаються пояснення свідків, потерпілого та інші документи, що
характеризують стан місця, де стався нещасний випадок, наявність шкідливих і
небезпечних факторів, медичний висновок про стан здоров'я потерпілого в результаті
нещасного випадку тощо.
3.5. Керівник навчального закладу протягом 3-х діб після закінчення
розслідування затверджує акти форми Н-Н, з яких по одному примірнику направляє:
• потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;
• до підрозділу, де стався нещасний випадок;
• начальнику служби охорони праці або особі, на яку покладено ці
обов'язки (відповідальному);
• до архіву навчального закладу;
• до органу управління освітою за місцем навчання потерпілого (копія -
міністерству, засновнику (власнику), до сфери управління якого належить
навчальний заклад).
3.6. Акт форми Н-Н підлягає зберіганню в архіві органу управління освітою,
навчального закладу протягом 55 років. Інші примірники акта та його копії
зберігаються до здійснення всіх запланованих у ньому заходів, але не менше ніж
п'ять років.
3.7. Нещасний випадок, про який потерпілий за відсутності свідків не
повідомив керівника навчального закладу або наслідки від якого виявилися не зразу,
розслідується протягом місяця з дня одержання письмової заяви потерпілого (його
батьків або особи, яка представляє його інтереси). У цьому разі питання про
складання акта за формою Н- Н вирішується комісією з розслідування після всебічної
перевірки заяви і про нещасний випадок, що стався, з урахуванням усіх обставин,
медичного висновку про характер травми, можливої причини її походження, свідчень
учасників та інших доказів. Одержання медичного висновку покладається на
керівника навчального закладу.
3.8. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з
учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів під
час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві, в
установі, організації під керівництвом його посадових осіб, розслідується спільно з
представником навчального закладу згідно з Порядком розслідування та ведення
обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
43
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N°
1112. (Пункт 3.8 розділу 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства
освіти і науки № 773 від 05.07.2004).
3.9. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з
учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів, які
проходять практику або виконують роботу під керівництвом вчителя, викладача,
майстра виробничого навчання на дільниці, виділеній підприємством для цієї мети,
розслідується органом управління освітою, якому підпорядкований цей навчальний
заклад, або засновником (власником) навчального закладу спільно з представником
підприємства, установи, організації, оформляється актом за формою Н-Н і береться
на облік органом управління освітою, навчальним закладом. Один примірник
затвердженого акта форми Н-Н направляється за місцем навчання потерпілого,
другий - за підпорядкованістю до органу управління освітою або засновнику
(власнику) навчального закладу.
3.10. Нещасний випадок, який стався під час проведення далеких походів,
екскурсій, експедицій, розслідується комісією органу управління освітою, на
території якого стався нещасний випадок. Уразі неможливості прибути на місце
пригоди представника навчального закладу, з вихованцем, учнем, студентом,
курсантом, слухачем якого стався нещасний випадок, до складу комісії включається
представник однієї з установ, підвідомчих органу управління освітою, що проводить
розслідування. Матеріали розслідування, у тому числі акти за формою Н-Н,
направляються до органу управління освітою за місцезнаходженням навчального
закладу, засновнику (власнику) навчального закладу.
3.11. Усі нещасні випадки, оформлені актами за формою Н-Н, реєструються
органом управління освітою, навчальним закладом у журналі реєстрації нещасних
випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами,
аспірантами (додаток 1.4).
3.12. За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-Н і не
беруться на облік нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами,
курсантами, слухачами, аспірантами:
• унаслідок вживання алкоголю, наркотичних або інших психотропних
речовин, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності
медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у навчально-
виховному процесі або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і
транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи
наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи, навчання;
• під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на
них є офіційний висновок суду або прокуратури;
• у разі природної смерті або самогубства.
IV. Спеціальне розслідування нещасних випадків
4.1. Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки:
• групові (одночасно з двома і більше потерпілими);
• із смертельним наслідком.
4.2. Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним
наслідком керівник навчального закладу зобов'язаний негайно повідомити:
44
 • батьків потерпілого або особу, яка представляє його інтереси;
• лікувально-профілактичний заклад за місцем, де стався нещасний
випадок (уразі виявлення отруєнь - місцеву санітарно-епідеміологічну службу);
• орган управління освітою, інший центральний орган виконавчої влади,
засновника (власника), якому підпорядкований навчальний заклад;
• прокуратуру, орган внутрішніх справ за місцем, де стався нещасний
випадок.
4.3. Про кожний груповий нещасний випадок, а також нещасний випадок із
смертельним наслідком орган управління освітою за місцезнаходженням навчального
закладу протягом доби повідомляє Міністерство освіти і науки України та надсилає
матеріали спеціального розслідування в 3-денний термін після закінчення
розслідування.
Повідомлення передається телеграфом, телефоном або іншим засобом зв'язку
(додаток 1.5).
Такі самі повідомлення надсилаються, якщо смерть потерпілого настала під час
тимчасового звільнення від занять у навчальному закладі в установленому порядку.
У таких випадках спеціальне розслідування здійснюється з використанням матеріалів
раніше проведеного розслідування.
4.4. Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним
наслідком, що стався під час далеких походів, екскурсій або інших заходів поза
територією району (міста), керівник заходу, що проводиться, негайно повідомляє
орган управління освітою, прокуратуру за місцем події, керівника закладу освіти, де
навчається потерпілий.
4.5. Спеціальне розслідування нещасного випадку, під час якого загинуло від
1 до 4 осіб або травмовано до 10 осіб, проводиться комісією із спеціального
розслідування, яка призначається наказом керівника органу управління освітою за
місцезнаходженням навчального закладу, за участю представника Міністерства
освіти і науки України.
4.6. Спеціальне розслідування нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і
більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться комісією із спеціального
розслідування, призначеною наказом Міністерства освіти і науки України.
Нещасні випадки з особливо тяжкими наслідками (у разі загибелі 5 і більше
осіб або травмування 10 і більше осіб) розглядаються на засіданні колегії
Міністерства освіти і науки України.
4.7. До складу комісії із спеціального розслідування групового нещасного
випадку і випадку із смертельним наслідком входять:
• голова - керівник (заступник) органу управління освітою (у разі загибелі
5 і більше осіб або травмування 10 і більше осіб) або керівник (заступник)
навчального закладу (у разі загибелі від 1 до 4 осіб або травмування до 10 осіб);
• члени - керівник (заступник) навчального закладу, начальник (працівник)
служби охорони праці, представник педагогічного колективу, представник
Міністерства освіти і науки України, представник профспілки, членами якої є
потерпілі.
Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих
наслідків аварії тощо) до складу комісії можуть бути включені представники органів
45
державного нагляду за охороною праці, пожежного нагляду, органів охорони
здоров'я, спеціалісти відповідного штабу цивільної оборони та реагування на
надзвичайні ситуації та інших органів.
Члени комісії із спеціального розслідування мають право одержувати письмові
та усні пояснення від працівників навчального закладу та свідків події або проводити
їх опитування.
Члени комісії із спеціального розслідування повинні зустрітися з потерпілими
або членами їх сімей, розглянути і вирішити на місці соціальні питання або внести
пропозиції про їх вирішення відповідним органам, а також дати роз'яснення
потерпілим (сім'ям) щодо їх прав відповідно до законодавства.
4.8. Комісія із спеціального розслідування протягом 10 днів розслідує
нещасний випадок і складає акт спеціального розслідування (додаток 1.6), оформляє
інші необхідні документи і матеріали. За потреби встановлений термін розслідування
може бути продовжений органом, який утворив комісію із спеціального
розслідування.
Копії актів спеціального розслідування і форми Н- Н (на кожного потерпілого
окремо) та наказ керівника навчального закладу за результатами розслідування
нещасного випадку направляються до органу управління освітою за
підпорядкованістю, який зобов'язаний один примірник направити до Міністерства
освіти і науки України, іншого органу центральної виконавчої влади, засновника
(власника), якому підпорядкований навчальний заклад.
4.9. До матеріалів спеціального розслідування відносяться:
• копія наказу про створення комісії із спеціального розслідування;
• акт спеціального розслідування;
• копія акта за формою Н-Н на кожного потерпілого окремо;
• плани, схеми і фотознімки місця події;
» протоколи опитувань, пояснення свідків нещасного випадку та інших
причетних осіб, а також посадових осіб, відповідальних за дотримання вимог норм і
правил з охорони праці;
• витяг з журналу про проходження потерпілим навчання та інструктажів з
охорони праці, безпеки життєдіяльності;
• медичний висновок про характер і тяжкість ушкоджень, що заподіяні
потерпілому, або причини його смерті;
• висновок експертної комісії (якщо така була створена) про причини
нещасного випадку, результати лабораторних та інших досліджень, експериментів,
аналізів тощо.
4.10. На вимогу комісії із спеціального розслідування адміністрація
зобов'язана:
• запросити для участі в розслідуванні нещасного випадку спеціалістів-
експертів, з яких може створюватись експертна комісія;
• зробити фотознімки пошкодженого об'єкта, місця нещасного випадку та
подати інші необхідні документи;
• провести технічні розрахунки, лабораторні дослідження, випробування та
інші роботи;

46
 • надати транспортні засоби та засоби зв'язку, необхідні для роботи комісії
з розслідування;
• забезпечити друкування, розмноження у необхідній кількості матеріалів
спеціального розслідування.
Експертна комісія створюється за розпорядженням голови комісії із
спеціального розслідування. Питання, які вимагають експертного висновку, і
матеріали з висновками експертної комісії оформляються письмово.
4.11. Навчальний заклад, де стався нещасний випадок, компенсує витрати,
пов'язані з діяльністю комісії та залученням до її роботи спеціалістів. Відшкодування
витрат на відрядження працівників, які є членами комісії або залучені до її роботи,
навчальний заклад здійснює відповідно до законодавства.
4.12. Голова комісії, яка проводила спеціальне розслідування нещасного
випадку, у п'ятиденний термін після його закінчення направляє матеріали до
прокуратури за місцем, де стався груповий нещасний випадок або випадок із
смертельним наслідком.
4.13. Керівник навчального закладу, органу управління освітою, якому
підпорядкований навчальний заклад, зобов'язаний у п'ятиденний термін розглянути
матеріали спеціального розслідування нещасного випадку і видати наказ про вжиття
запропонованих комісією із спеціального розслідування заходів щодо запобігання
подібним випадкам, а також притягти до відповідальності осіб, які допустили
порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці, вимог безпеки
проведення навчально-виховного процесу.
Про виконання зазначених заходів керівник навчального закладу письмово і
повідомляє орган управління освітою за підпорядкованістю.
4.14. Міністерство освіти і науки України після одержання матеріалів
спеціального розслідування повинно розглянути обставини і причини смертельного
або групового нещасного випадку і за результатами розгляду розробити заходи щодо
запобігання подібним випадкам.
4.15. Відомості про всі нещасні випадки за підсумками року, оформлені актами
за формою Н-Н, узагальнюються у звіті (додаток 1.7) із пояснювальною запискою
(стислим аналізом причин і подій, що призвели до нещасних випадків) надсилаються
навчальним закладом до місцевого органу управління освітою (первинний звіт),
іншому органу центральної виконавчої влади, засновнику (власнику), якому
належить навчальний заклад; органи управління освітою на місцях складають
зведений звіт, який надсилають органам управління освітою за підпорядкованістю.
4.16. Керівник навчального закладу несе відповідальність за достовірність
зазначених у звіті відомостей відповідно до законодавства.
4.17. Якщо у звітному періоді настала смерть потерпілого від нещасного
випадку, що стався минулого року, то у звіті за минулий період цей випадок мав бути
зарахований до загальної кількості потерпілих, а у звітному періоді - тільки до
потерпілих із смертельним наслідком.
4.18. Навчальний заклад, Міністерство освіти і науки України, інші центральні
органи виконавчої влади, органи управління освітою, засновник (власник), якому
підпорядкований навчальний заклад, проводять аналіз причин нещасних випадків,

47
що трапились, розробляють заходи щодо запобігання, заслуховують на засіданнях
колегій, нарадах стан травматизму серед учасників навчально-виховного процесу.
4.19. Контроль за правильним і своєчасним розслідуванням і обліком
нещасних випадків, що трапились з вихованцями, учнями, студентами, курсантами,
слухачами, аспірантами під час навчально-виховного процесу, а також за виконанням
заходів щодо усунення причин нещасних випадків, здійснюють Міністерство освіти і
науки України, інші центральні органи виконавчої влади, органи управління освітою
на місцях, засновники (власники), яким підпорядковані навчальні заклади.
Міністерство освіти і науки України здійснює оперативний облік загальної
кількості потерпілих, у тому числі під час групових нещасних випадків та нещасних
випадків із смертельним наслідком.
У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт чи
уповноважена посадова зобов'язаний:
- терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому,
забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного
закладу;
- повідомити про те, що сталося, керівника установи, службу з охорони праці
або посадову особу, на яку покладено виконання функцій спеціаліста з питань
охорони праці;
- зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального
розслідування) нещасного випадку обстановку на місці нещасного випадку та
устаткування у такому стані, в якому вони були на момент настання нещасного
випадку (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших осіб і не призведе до більш
тяжких наслідків), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.
Керівник установи, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім
випадків, на які поширюється спеціальне розслідування), зобов'язаний негайно:
1. Повідомити про нещасний випадок:
керівництво вищого органу освіти України;
сектор з охорони праці центрального апарату МОН України;
Державний департамент пожежної безпеки МНС України - у разі нещасного
випадку, що стався внаслідок пожежі;
установу санітарно-епідеміологічної служби (далі - СЕС), яка обслуговує
територію, на якій стався нещасний випадок, - у разі виявлення гострого
професійного захворювання (отруєння);
2. Призначити письмовим наказом комісію із розслідування нещасного
випадку (далі - комісія) у складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці
або посадова особа, на яку покладено наказом керівника виконання функцій
спеціаліста з питань охорони праці, керівник (безпосередній або прямий начальник)
структурного підрозділу, де працює потерпілий, представник підрозділу роботи з
персоналом, у разі спроби чи скоєння самогубства потерпілим - психолог, а у разі
гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС.
Головою комісії призначається посадова особа за рішенням керівника
установи, начальника органу і підрозділу. До складу комісії не може включатися

48
керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому
місці, де стався нещасний випадок.
Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не включається до
складу комісії, але має право брати участь у її засіданнях, висловлювати свої
пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються
нещасного випадку, давати відповідні пояснення, у тому числі викладати в усній і
письмовій формі особисту думку щодо обставин і причин нещасного випадку, та
одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.
Члени комісії мають право одержувати письмові та усні пояснення від
керівника та інших посадових осіб установи, а також проводити опитування
потерпілих та свідків нещасного випадку.
При розслідуванні нещасного випадку комісія зобов'язана у термін,
визначений керівником установи:
обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо
це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам нормативно-
правових актів з охорони праці;
з'ясувати обставини та причини нещасного випадку;
встановити, чи пов'язаний цей випадок із виконанням службових обов'язків;
установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з
охорони праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за
формою Н1 (НН). У разі, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний
із виконанням службових обов'язків, складається акт про нещасний випадок,
пов'язаний з виконанням службових обов'язків, за формою Н1. Якщо цей нещасний
випадок визнано таким, що не пов'язаний з виконанням службових обов'язків,
складається акт про нещасний випадок, не пов'язаний із виконанням службових
обов'язків, за формою НТ. Зазначені акти передаються на затвердження керівнику
установи, в якому стався нещасний випадок.
Акти форми Н1 або НТ підписуються головою і всіма членами комісії. У разі
незгоди зі змістом зазначених актів член комісії окремо письмово викладає свою
окрему думку, яка додається до акта форми Н1 є його невід'ємною частиною, про що
робиться запис в акті.
У разі виникнення потреби в проведенні лабораторних досліджень,
експертизи, випробувань для встановлення обставин і причин нещасного випадку
строк розслідування може бути продовжено за погодженням з вищим органом і
підрозділом МОН України, але не більш ніж на місяць, про що керівник установи і
підрозділу, де стався нещасний випадок, видає наказ.
Визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків нещасні випадки,
що сталися з особою під час виконання службових обов'язків, у тому числі у
відрядженні, а також ті, що сталися у період:
перебування на робочому місці, на території установи освіти або в іншому
місці, пов'язаному з виконанням службових обов'язків, починаючи з моменту
прибуття особи на робоче місце до їх відбуття, який повинен фіксуватися відповідно
до вимог правил внутрішнього розпорядку установи, у тому числі протягом робочого
49
та надурочного часу, або виконання завдань керівника в неробочий час, під час
відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
підготовки до роботи та приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту,
одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території перед
початком роботи і після її закінчення;
проведення навчання, тренувань, обов'язкових занять з фізичної підготовки у
встановлений час;
проїзду на службу чи зі служби на транспортному засобі, що належить
установі, або на іншому транспортному засобі, наданому керівником;
використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за
дорученням керівника;
ліквідації аварій, надзвичайних ситуацій техногенного і природного
характеру, пожеж або їх наслідків;
надання підрозділом шефської допомоги;
прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за
затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням керівника;
прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до
завдання про відрядження.
Нещасні випадки, пов'язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою,
або вбивство особи під час виконання нею службових (посадових) обов'язків чи дій в
інтересах установи незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються
відповідно до Положення. Такі випадки визнаються пов'язаними з виконанням
службових обов'язків (крім випадків, що сталися через особисті мотиви).
Нещасні випадки, що сталися внаслідок раптового погіршення стану здоров'я
особи під час виконання нею службових (посадових) обов'язків, визнаються
пов'язаними з виконанням службових обов'язків за умови, що погіршення стану
здоров'я особи сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих
факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив
медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, була
протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його
здоров'я.
Визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків також випадки
спроби чи скоєння самогубства працівником під впливом психофізіологічних,
небезпечних та шкідливих факторів, пов'язаних із виконанням службових обов'язків.
Медичний висновок щодо зв'язку погіршення стану здоров'я особи з впливом
на неї небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за
станом здоров'я особи виконувати зазначену роботу видається лікувально-
профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника органу
і підрозділу МОН України.
Не визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків нещасні
випадки, що сталися з особами: під час виконання дій, що не входять до службових
обов'язків; під час використання ними в особистих інтересах транспортних засобів,
машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються
установі або належать потерпілим чи іншим особам; унаслідок отруєння алкоголем,
наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок
50
їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності відповідного медичного
висновку, якщо це не пов'язано із застосуванням таких речовин у службовій
діяльності чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або
якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного
сп'яніння, був відсторонений від служби до настання нещасного випадку; у разі
підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп'яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною
причиною нещасного випадку, за відсутності технічних та організаційних причин
його настання; під час скоєння ними злочину чи адміністративного правопорушення;
у разі навмисного завдання шкоди своєму здоров'ю; у разі смерті або самогубства
(крім випадків, зазначених вище).
Керівник органу і підрозділу МНС України, який призначив комісію,
повинен розглянути і затвердити необхідну кількість примірників актів форми Н-5 і
форми Н-1 (або форми НТ) протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених
комісією за підсумками її роботи (далі - матеріали розслідування).
До першого примірника акта форми Н-5 додаються примірник акта форми Н-1
(або форми НТ), пояснення свідків та потерпілого (у разі їх наявності), витяги з
експлуатаційної документації, схеми, фотографії, інші документи, що
характеризують стан робочого місця (машини, механізму, устаткування, апаратури
тощо), а в разі потреби - також висновок лікувально-профілактичного закладу про
стан сп'яніння, наявність в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних чи
отруйних речовин.
На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова
комісії зобов'язаний ознайомити його з документами, що містяться в матеріалах
розслідування. За результатами розслідування керівник установи видає наказ.
Нещасні випадки реєструються у журналі реєстрації осіб, які потерпіли від
нещасних випадків. Примірник затвердженого акта форми Н-5 разом із примірником
затвердженого акта форми Н-1 (або форми НТ) і матеріалами розслідування
протягом трьох діб передаються керівником до служби охорони праці органу і
підрозділу, службовцем якого є потерпілий.
Примірники затвердженого акта форми Н-5 та акта форми Н-1 (або форми НТ)
протягом трьох діб надсилаються керівником органу і підрозділу МНС України:
потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; вдділу з охорони праці
центрального органу освіти України.
Примірник затвердженого акта форми Н-1 (або форми НТ) протягом трьох діб
передається керівникові структурного підрозділу органу освіти України, де стався
нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам.
Примірники затвердженого акта форми Н-5 та акта форми Н-1 (або форми НТ)
разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років в органі
освіти України та в архіві.
У разі реорганізації органу освіти України вищезазначені матеріали
передаються правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а в разі
ліквідації установи - до архіву центрального органу освіти України.
Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності або в разі смерті
потерпілого внаслідок травми, одержаної під час нещасного випадку, керівник
51
установи, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки
нещасного випадку, що стався, за формою Н-2 і в десятиденний строк надсилає його
особам, яким надсилався акт форми Н-1 (або форми НТ). Повідомлення про наслідки
нещасного випадку, що стався, обов'язково додаються до акта форми Н-1 або форми
НТ і зберігаються разом з ним.
Нещасний випадок, про який своєчасно не було повідомлено безпосереднього
керівника потерпілого чи керівника установи або внаслідок якого втрата
працездатності настала не відразу, розслідується і береться на облік протягом місяця
після надходження заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси
(незалежно від часу, коли він стався).
У разі реорганізації установи, у якій стався такий випадок, розслідування
проводиться його правонаступником.
Нещасний випадок, що стався з особою на території установи або в іншому
місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, а також під час
перебування на території установи у зв'язку з проведенням службової наради,
одержанням грошового утримання, проходженням медичного огляду або
проведенням з дозволу чи з ініціативи керівника професійних та кваліфікаційних
конкурсів і тренувальних занять, спортивних змагань розслідується та береться на
облік.
Нещасний випадок, що стався в установі з особою іншої установи під час
виконання нею службового завдання, розслідується комісією установи, в якій стався
нещасний випадок, за участю представників установи, особа якої є потерпілою.
Такий випадок береться на облік установою, особа якої є потерпілою.
Установа, в якій стався нещасний випадок, зберігає примірник акта форми Н-1
протягом періоду, необхідного для виконання передбачених актом профілактичних
заходів щодо запобігання подібним випадкам, але не менше ніж один рік.
Нещасний випадок, що стався з особою, яка тимчасово була переведена до
іншої установи, розслідується і береться на облік установою, куди цю особу було
переведено.
Нещасні випадки з учнями, студентами, слухачами і курсантами навчальних
закладів МОН України, які сталися під час проходження ними навчання, навчальної
практики та стажування, розслідуються і беруться на облік тією установою, в якій
вони проходили навчання, практику чи стажування. У розслідуванні бере участь
представник навчального закладу. Копія матеріалів розслідування надсилається
навчальному закладу МОН України.
Відомості про обставини і причини катастроф, аварій та подій на транспорті,
що призвели до нещасних випадків, а також про осіб, які допустили порушення
вимог законодавства, незалежно від порушення кримінальної справи, передаються
органу і підрозділу, особи яких є потерпілими, або голові комісії, що проводить
розслідування нещасного випадку.
Нещасний випадок, що стався з особою під час відрядження за кордон,
розслідується відповідно до вимог Інструкції, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України.
Контроль за своєчасністю та об'єктивністю розслідування нещасних випадків,
їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення
52
причин нещасних випадків здійснюють спеціалісти Сектора з охорони праці
центрального апарату МОН України, які мають право вимагати проведення
повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, перегляду
затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НТ), визнання нещасного
випадку пов'язаним із виконанням службових обов'язків і складення акта форми Н-1,
якщо ними виявлено порушення вимог Положення чи інших нормативно-правових
актів з охорони праці.
Якщо виявлено факт приховування органом і підрозділом нещасного випадку,
розслідування повинно призначатися наказом прямого керівника, якому
підпорядкований керівник установи, де стався нещасний випадок. Особи, які винні у
скоєнні нещасних випадків та в їх приховуванні, притягаються до відповідальності
згідно з чинним законодавством України.

1.5.3.Розслідування нещасних випадків при аваріях

Аварія - раптова, небезпечна подія (потужний викид небезпечних речовин,

пожежа або вибух, внаслідок порушення експлуатації підприємства (об'єкта), яка
призводить до негайної та/або наступної загрози для життя та здоров'я людей,
довкілля, матеріальних цінностей на території (об'єкті) підприємства та/або за його
межами.
До числа об'єктів установ освіти належать будівлі, споруди, транспортні
засоби, інженерне та технологічне обладнання, устаткування котлонагляду та різні
механізми. До устаткування котлонагляду та механізмів належать: парові та
водонагрівальні котли; посудини, що працюють під тиском; вантажопідіймальні
механізми; пасажирські та вантажні ліфти.
До аварій устаткування котлонагляду та механізмів слід відносити:
- вибухи котлів, посудин, що працюють під тиском;
- розриви трубопроводів пари та гарячої води, кришок та затворів лазів, люків
парових котлів і посудин, що працюють під тиском;
- виникнення випуклостей, тріщин на стінках барабанів, топкових камер,
нагрівальних труб, посудин, що працюють під тиском, трубопроводів пари та гарячої
води, що спричинили зупинення їх на ремонт;
- руйнування чи згинання металевих конструкцій, що спричинили проведення
капітального ремонту металевих конструкцій чи заміни їх окремих секцій;
- падіння кабін ліфтів, їх противаг.
Аварії поділяються на I, II категорії.
До I категорії належать аварії, які призвели до одного з таких наслідків:
загинуло 5 і більше чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних,
радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони;
збільшилась концентрація забруднювальних речовин у навколишньому середовищі
більш ніж у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи їх основні конструкції, що
створило загрозу для життя і здоров'я людей; повністю зруйновано і вийшло з ладу
обладнання, устаткування котлонагляду та механізми, що створило загрозу для
життя і здоров'я людей.

53
 До II категорії належать аварії, які призвели до одного з таких наслідків:
загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; пошкоджено обладнання, устаткування
котлонагляду та механізми, що призвело до зупинення роботи, а будівлі та споруди
пошкоджень не отримали.
Випадки порушення технологічних процесів роботи устаткування,
тимчасового зупинення обладнання через спрацювання автоматичних захисних
блокувань, унаслідок яких не було пошкоджено чи зруйновано обладнання,
устаткування, будівельні конструкції, падіння опор та обрив проводів ліній
електропередачі, що не призвело до випадків травматизму працівників, до аварій не
належать.
Випадки пошкодження устаткування, що сталися під час його технічного
випробування тиском, вантажем, під час проведення ремонту,
пусконалагоджувальних робіт, монтажу, демонтажу спеціалізованими організаціями,
до аварій не належать і не підлягають розслідуванню та обліку.
Після надходження повідомлення про аварію керівник установи, на об'єкті якої
сталася аварія, зобов'язаний: щонайперше вжити заходів для рятування потерпілих та
надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії,
встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей; негайно
доповісти про аварію за підпорядкованістю в установленому порядку подання
позачергових донесень; інформувати орган прокуратури за місцем виникнення аварії;
забезпечити, до прибуття комісії з розслідування аварії, збереження обстановки на
місці події та устаткування у такому стані, у якому вони були на момент аварії, якщо
це не загрожує безпеці життя і здоров'я людей і не викликає подальшого розвитку
аварійної ситуації.
Розслідування аварій проводиться комісією з розслідування, що
призначається: у разі аварії I категорії або аварії II категорії з груповим чи
смертельним нещасним випадком - наказом МОН України; у разі аварії без групового
чи смертельного нещасного випадку - наказом керівника установи, на об'єкті якої
сталася аварія.
Головою комісії призначається заступник керівника установи, який призначає
членів комісії.
Під час розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що
її спричинили, встановлює факти порушення вимог нормативно-правових актів з
питань охорони праці, правил експлуатації устаткування та технологічних
регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт, їх відповідність
вимогам нормативних актів та проектів, встановлює осіб, що несуть відповідальність
за виникнення аварії, складає відомості щодо матеріальних втрат, заподіяних
аварією, що сталася, за формою згідно з додатком 10, визначає заходи з ліквідації її
наслідків та запобігання таким випадкам.
За результатами розслідування аварії керівник установи, який призначив
комісію, видає наказ, яким на підставі висновків комісії затверджує заходи щодо
запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності осіб, винних у
порушенні вимог законодавства про охорону праці.
Матеріали розслідування травмування осіб внаслідок аварії складаються з
відповідних документів а також доповідної записки про роботу аварійно-
54
рятувальних служб або підрозділів державної пожежної охорони, якщо вони
залучаються до ліквідації цієї аварії.
Друкування, тиражування та оформлення в необхідній кількості матеріалів
розслідування проводить установа освіти, на об'єкті якої сталася аварія, який у
п'ятиденний строк після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та
органам, представники яких брали участь у розслідуванні.
У разі аварії, що не призвела до нещасних випадків, примірник акта форми Н-5
зберігається в установі до завершення виконання заходів, визначених комісією, але
не менш ніж два роки.
Керівник установи зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розробити
заходи щодо запобігання таким випадкам.
У разі, якщо аварія сталася через проектні недоробки або конструктивні
недоліки устаткування, для участі в роботі комісії залучаються за їх згодою
представники підприємства-розробника.
Керівник установи зобов'язаний надіслати підприємству-розробнику та
виготовлювачу устаткування обґрунтовані рекламації, а їх копії - органам, до сфери
управління яких належить підприємство (у разі відсутності таких органів - місцевій
держадміністрації).
Письмову інформацію про виконання заходів, визначених комісією, керівник
установи подає у зазначені в акті форми Н-5 строки організаціям, представники яких
брали участь у розслідуванні.

1.6. Причини травматизму, методи його аналізу та профілактики

Причини виробничого травматизму поділяються на:

 організаційні – відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання,
відсутність контролю, порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів,
законодавства, невиконання заходів з охорони праці, несвоєчасний ремонт або заміна
несправного і застарілого обладнання, невідповідність до норм санітарно-гігієнічних
чинників (освітлення, мікроклімат, стан повітряного середовища тощо);
 технічні – невідповідність до вимог безпеки праці або несправність
виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту, конструктивні недоліки
обладнання;
 психофізіологічні – помилкові дії внаслідок втоми людини через надмірну
важкість у роботі, монотонність праці, хворобливий стан, необережність;
 санітарно-гігієнічні – підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон
шкідливих речовин; недостатнє або нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму,
вібрації; невідповідні мікрокліматичні умови; наявність випромінювань вище
допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.
 економічні – нерегулярна виплата заробітної плати; низький заробіток;
неритмічність роботи; намагання виконати понаднормовану роботу; робота за
сумісництвом чи на декількох різних підприємствах.
З метою аналізу причин виробничого травматизму застосовують такі методи:
статистичний (груповий), топографічний, монографічний, економічний, експертний.

55
 Статистичний (груповий) метод заснований на вивченні травматизму за
документами, звітами, актами, журналами реєстрації. Це дає змогу групувати
випадки травматизму за певними ознаками, професіями потерпілих, робочими
місцями у цехах, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке
спричинило травматизм, тощо.
Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти і
важкості:
Кч = Н∙1000/Т; Кт = Д/Н (1.1)
де Кч – коефіцієнт частоти травматизму; Н – кількість випадків травматизму за
звітний період; Т – середньоспискова кількість працюючих; Кт – коефіцієнт важкості
травматизму; Д – кількість днів непрацездатності.
Ці коефіцієнти дають можливість вивчати динаміку травматизму, порівнювати
його з іншими підприємствами.
Топографічний метод базується на тому, що на плані цеху (підприємства)
відзначаються місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з
підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обслідування і проведення
профілактичних заходів.
Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу
умов праці; технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці,
санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту;
розроблення відповідних профілактичних заходів.
Економічний метод базується на визначенні та аналізі втрат, що викликані
виробничим травматизмом і профзахворюваннями, аналізі ефективності
використання фондів охорони праці.
Метод експертних оцінок дає змогу встановлювати найважливіші причини
травматизму на основі оцінок (рангів), поставлених експертами. Для використання
цього методу попередньо розробляється перелік можливих причин травматизму.
Картки з можливими причинами (чинниками) роздаються експертам. Залежно від
важливості чинника експерти проставляють відповідний ранг. Цей метод дає змогу
визначити найвагоміші причини травматизму на підприємстві, дільниці, у цеху і
визначити найдоцільніший шлях до покращення охорони праці.
Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про стан
охорони праці, причини нещасних випадків і професійних захворювань та про
заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні
нормативних вимог.

1.7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Законом України „Про охорону праці” передбачена дисциплінарна,

адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність працівників за
порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.
Дисциплінарна відповідальність працівників встановлюється за порушення
трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків,
у тому числі в галузі охорони праці. Підставою для притягнення до дисциплінарної
відповідальності працівників є порушення законодавчих та інших нормативно-
56
правових актів з охорони праці та їх дії, спрямовані на створення перешкод для
виконання посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці їх
повноважень.
КЗпП України (ст. 147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана,
звільнення з роботи. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або
уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше
одного місяця з дня його виявлення.
Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні
умови праці, крім випадків, коли такі порушення не тягнуть за собою кримінальної
відповідальності. За порушення законодавства про охорону праці, невиконання
розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці
юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати
штрафу у порядку, встановленому законом.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків
місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до
законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу юридичними чи
фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за
кожний день прострочення.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення
законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється
відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких
накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про
стягнення штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які
відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і
працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету
України.
Матеріальна відповідальність робітників і службовців регламентується
статтями 130–138 Кодексу законів про працю України та іншими нормативними
актами, що стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.
Загальними підставами накладання матеріальної відповідальності на
працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (у формі умислу або
необережності), протиправної дії (бездіяльність) працівника, а також наявність
причинного зв'язку між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника
та завданою шкодою.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці
передбачена статтями 271–275 Кримінального кодексу України.
Стаття. 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці.
1. Порушення вимог законодавчих то інших нормативно-правових актів з
охорони праці службовою особою підприємства, установи, організації або
громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло
шкоду здоров'ю потерпілого – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних

57
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років, або
обмеженням волі на той самий термін.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, - карається виправними роботами терміном до двох років або обмеженням
волі терміном до п'яти років, або позбавленням волі терміном до семи років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до двох років або без такого.
Стаття 272. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з
підвищеною небезпекою.
1. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною
небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх
дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких
наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого – карається штрафом до
п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами
терміном до двох років, або обмеженням волі терміном до трьох років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається обмеженням волі терміном до п'яти років або позбавленням
волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю терміном до трьох років.
Стаття 273. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних
підприємствах або у вибухонебезпечних цехах.
1. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у
вибухонебезпечних цехах особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно
створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло
шкоду здоров'ю потерпілого, – карається виправними роботами терміном до двох
років або обмеженням волі терміном до трьох років; або позбавленням волі терміном
до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається обмеженням волі терміном до п'яти років або позбавленням
волі терміном від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю терміном до трьох років.
Стаття 274. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки.
1. Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою,
яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи
настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, –
карається обмеженням волі терміном до чотирьох років або позбавленням волі на той
самий термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається позбавленням волі терміном від трьох до дванадцяти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років.
58
 Стаття 275. Порушення правил, що стосуються безпечного використання
промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.
1. Порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи
зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечного її
використання, а також порушення під час проектування чи будівництва правил, що
стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка зобов'язана
дотримувати таких правил, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання
інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, – карається
штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі терміном до
трьох років, з позбавленням право обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до двох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається виправними роботами терміном до двох років або обмеженням
волі терміном до п'яти років або позбавленням волі терміном від двох до п'яти років,
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років.

Питання до розділу 1 для самоконтролю засвоєння знань

1. Яке значення має охорона праці з соціальної та економічної точок зору?

2. Дайте визначення та охарактеризуйте основні поняття в галузі охорони праці.
3. Що являє собою дисципліна «Основи охорони праці», яка її мета та
завдання? З яких розділів вона складається?
4. Які законодавчі акти визначають основні положення з питань охорони праці?
5. Перелічіть основні положення Закону України «Про охорону праці».
6. Які основні принципи державної політики в галузі охорони праці?
7. Які гарантії надані в законодавчому порядку щодо прав громадян на
охорону праці?
8. Які пільги та компенсації надаються працівникам за важкі та шкідливі умови
праці?
9. Перелічіть найважливіші надбання Закону України «Про охорону праці».
10. Яким чином здійснюється в Україні соціальний захист потерпілих на
виробництві?
11. Які основні положення законодавства про працю, що регулюють відносини
роботодавця та працівників відображені в Кодексі законів про працю?
12. Які права та обов'язки роботодавця і працівників передбачені Кодексом
законів про працю?
13. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо охорони праці
жінок.
14. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо охорони праці
неповнолітніх.
15. Що являють собою нормативно-правові акти з охорони праці та яким чином
здійснюється їх кодування?
16. Які нормативні акти з охорони праці діють у межах підприємства?
59
 17. Які види відповідальності передбачені за порушення законодавства з охорони
праці?
18. Перелічіть основні обов'язки роботодавців і працівників щодо виконання
вимог охорони праці.
19. Які органи здійснюють державне управління охороною праці, в чому
полягають їх повноваження?
20. Що являє собою система управління охороною праці (СУОП), як вона
реалізовується в межах підприємства?
21. Які основні функції та завдання управління охороною праці та яким чином
вони реалізовуються?
22. Як здійснюється навчання і перевірка знань з питань охорони праці на
підприємстві, а також посадових осіб?
23. Які існують види інструктажів з питань охорони праці; з ким, як та коли
вони проводяться та яким чином реєструються?
24. Який порядок проведення стажування та допуску працівників до роботи?
25. Які існують сучасні системи навчання з охорони праці?
26. Які органи мають право здійснювати державний нагляд за охороною праці,
які їх основні повноваження та права?
27. Хто здійснює громадський контроль за додержанням законодавства з
охорони праці? Які їх основні обов'язки та права?
28. Як класифікуються нещасні випадки?
29. Як здійснюється розслідування та облік нещасних випадків на виробництві?
30. Коли і як проводиться спеціальне розслідування нещасних випадків?
31. Як здійснюється розслідування та облік випадків виявлення хронічних
професійних захворювань і отруєнь?
32. Як здійснюється розслідування та облік аварій?
33. Які існують методи аналізу виробничого травматизму та професійної
захворюваності? В чому полягає їх суть?
34. За якими основними показниками оцінюється рівень виробничого
травматизму та професійної захворюваності?
35. Які основні причини виробничого травматизму та професійної
захворюваності? Перелічіть найважливіші заходи щодо їх попередження?
ВСТУП

1.Охорона праці як галузь науки і соціально-економічний фактор в

розвитку суспільства

Безперервний розвиток науки і техніки, зростання пожеженебезпечних

виробництв, ускладнення технологічних процесів, неперервне зростання кількості
людей, які в процесі своєї життєдіяльності використовують електричні пристрої та
установки, зародження нових та розвиток існуючих галузей промисловості неминуче
супроводжуються травматизмом та смертністю від нещасних випадків, що сьогодні
за своєю кількістю можуть бути прирівняні до воєн та епідемій. За останніми даними
Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ) смертність від нещасних випадків
стоїть на третьому місці після серцево-судинних та онкологічних захворювань. При
60
цьому від них переважно гинуть люди середнього та молодшого віку. І хоча з часів
набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція зниження
виробничого та побутового травматизму, то, в цілому, така висока кількість
людських втрат є просто неприпустимою. Як свідчать статистичні дані Міжнародної
організації праці (МОП), кількість нещасних випадків на виробництві у світі
постійно зростає і на сьогодні становить приблизно 250 млн. щорічно (685 тис.
виробничих травм в день). При цьому рівень травматизму і професійної
захворюваності в країнах, що розвиваються, до яких належить і Україна, значно
вищий, ніж у промислово і соціально розвинених державах. Наприклад, у країнах
Європейського Союзу жертвами нещасних випадків і профзахворюваності щорічно
стають близько 10 млн. чоловік, з них майже 8 тис. гине. В Україні щоденно на
виробництві в середньому травмується 140-180 чоловік, з них 20 стають інвалідами, а
4-5 гине.
МОП встановило, що в світі на 100 тис. працюючих щорічно в середньому
припадає 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник
майже вдвічі більший (табл.1).
Не кращою є ситуація і в побуті. Так, за статистичними даними в Україні з
1991 року від нещасних випадків лише у побуті загинуло більше 1,2 млн. і
травмовано близько 13 млн. громадян України в переважній більшості (більше 78%)
працездатного віку. Кожного року частка нещасних випадків із смертельним
наслідком у побуті становить 9% від загального числа померлих і 21% природного
скорочення населення України. Тобто, смертельні нещасні випадки у побуті стали
істотним фактором, який впливає на розвиток демографічної кризи, і їх профілактика
є одним з основних резервів зниження смертності в Україні.
Значну увагу стану виробничої безпеки приділяють в системі МНС України. В
«Огляді стану виробничого травматизму в системі МНС України за 2008 рік»
підкреслюється, що протягом 2008 року службами з охорони праці структурних
підрозділів МНС контролювався стан виробничого травматизму серед осіб рядового і
начальницького складу сил цивільного захисту, працівників підприємств системи МНС,
проводилася робота щодо його профілактики та попередження.
Не викликає сумнівів те, що крім соціального, охорона праці має надзвичайно
важливе економічне значення. Щорічно втрати народного господарства внаслідок
загибелі та травмування громадян перевищують 8 млрд. грн. на рік, що становить
близько 4 % валового внутрішнього продукту України.
Таблиця 1
Загальна кількість виробничих смертельних випадків на 100 тис. працюючих
в країнах Європи
№ №
Країна Країна
з/п з/п
1 Великобританія 1,0 6 Польща 5,7
2 Франція 1,6 7 Австрія 6,1
3 Норвегія 2,0 8 Білорусь 8,9
4 Данія 2,8 9 Україна 11,7
5 Угорщина 5,6 10 Росія 13,4

61
 Проблемам здоров`я та охорони праці завжди приділялась надзвичайно велика
увага в соціальному та економічному житті суспільства. Тому цілком зрозуміло, що
вивчення питань охорони праці протягом багатовікової історії займались лікарі,
інженери, психологи, вчені інших галузей науки. Історично склалось так, що охорона
праці як галузь науки розвинулась на перетині гуманітарних, соціально-правових,
інженерних і медичних наук, інших галузей знань про людину. При вивченні об’єктів
охорони праці, якими є людина в процесі трудової діяльності, виробниче середовище
і його організація, способи і знаряддя праці, розробляються та вдосконалюються
засоби та заходи, спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці в
установах, організаціях та на підприємствах усіх форм власності.

2. Основні поняття в галузі охорони праці, терміни та визначення

Визначення основних понять та термінів в галузі охорони праці викладено в

ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
Охорона праці (ОП) – це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, і лікувально-профілактичних заходів
і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі
праці.
Виходячи з вищенаведеного її основну мету можна виразити таким чином:
ОП = СВНПБ + СБНУП + ПТПЗ + ЗПП + ПАС + ППП,
де СВНПБ – створення та вдосконалення нормативно-правової бази;
СБНУП – створення безпечних і нешкідливих умов праці;
ПАС – попередження аварійних ситуацій;
ПТПЗ – профілактика травматизму і профзахворюваності;
ЗПП – збереження здоров’я та працездатності.
ПАС – попередження аварійних ситуацій;
ППП – підвищення продуктивності праці.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити дві групи завдань:
- теоретичні (аналіз конкретних моделей системи «людина – техніка +
технологія – виробниче середовище», виявлення шкідливих і небезпечних факторів,
величини їх впливу на людину тощо);
- практичні (розроблення та здійснення заходів і засобів з охорони праці з
метою збереження здоров’я та працездатності людей).
Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і трудового
процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної
діяльності.
Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає
навантаження переважно на опорно-руховий апарат і функціональні системи
організму людини (серцево-судинну, дихальну тощо). Вона характеризується масою
вантажу, його динамікою, сумою стереотипних робочих рухів, робочою позою,
величиною переміщення в просторі.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає
навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну

62
сферу організму людини (інтелектуальні та емоційні навантаження, ступінь
монотонності навантаження, режим роботи).
Небезпечний виробничий фактор – це явище, яке в ході виробничого
процесу може за певних умов призвести до раптового погіршення здоров’я людини
(травми, гострого отруєння, захворювання) або навіть до її несподіваної смерті.
Шкідливий виробничий фактор – це явище, яке в ході виробничого процесу
може за певних умов призвести до зниження працездатності, погіршення
самопочуття, захворювання і навіть смерті людини внаслідок захворювання та до
негативного впливу на здоров’я нащадків.
Захворювання – це порушення нормального стану організму людини
внаслідок структурних або функціональних змін, викликаних дією зовнішніх або
внутрішніх подразників.
Виробничо зумовлене захворювання – це захворювання, виникнення якого
зумовлене умовами праці і протікання якого ними ускладнюється, а частота
перевищує частоту його у тих працівників, які не зазнали впливу відповідних
шкідливих виробничих факторів.
Професійне захворювання – це захворювання, яке є результатом професійної
діяльності та викликане переважно або виключно дією шкідливих речовин або
перенапруженням організму в процесі трудової діяльності.
Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму людини
або утруднення його функцій внаслідок дії виробничих факторів.
Розрізняються такі види виробничих травм:
 за видом чинника, що призвів до травмування – механічні, електричні,
термічні, хімічні, комбіновані тощо.;
 за виробничими причинами (носіями) травмування – рухоме обладнання
або рухомі його частини, відходи виробництва, готова продукція тощо;
 за місцем травм – руки, ноги, голова, тулуб;
 за ступенем важкості пошкоджень – легкі, важкі, смертельні;
 за технологічними операціями – переміщення вантажів, перемішування,
нагрівання або охолодження реагентів, різання, свердління, фрезерування матеріалів
тощо.
Нещасний випадок на виробництві – це короткочасна подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що призвело
до різкого погіршення його стану здоров’я чи навіть настання його смерті в процесі
виконання ним своїх трудових обов’язків.

3. Предмет, структура, мета та зміст дисципліни «Основи охорони праці»

«Основи охорони праці» - це навчальна дисципліна, метою вивчення якої є

формування у майбутніх спеціалістів:
 високого рівня знань і навичок з правових та організаційних питань
охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та гігієни праці,
електробезпеки, що і складає структуру дисципліни та визначає її зміст у
відповідності до державних стандартів освіти;

63
  активної практичної реалізації принципу пріоритетності охорони
здоров’я і життя людей по відношенню до результатів їх трудової діяльності.
Ця дисципліна, по-суті, вивчається у вищих навчальних закладах безперервно і
комплексно, оскільки вона з однієї сторони базується на загальноосвітніх (хімія,
фізика, математика) та загально-технічних і спеціальних дисциплінах
(матеріалознавство, опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування
виробничих процесів), а з другої сторони тісно пов’язана з безпекою життєдіяльності,
економікою, науковою організацією праці, інженерною психологією та технічною
естетикою.
Предметом вивчення даної дисципліни є захист життя і здоров’я людей в
процесі їх трудової діяльності і , зокрема, працівників освіти України при виконанні
ними своїх службових обов’язків.
Методологічною основою дисципліни «Основи охорони праці» є науковий
аналіз умов праці, виробничого устаткування і технологічних процесів, робочих
місць, трудових операцій, організації виробництва, особливостей діяльності
навчальних закладаів з метою виявлення ризиків, шкідливих і небезпечних
виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На основі їх аналізу
розробляються заходи і засоби для створення безпечних умов праці та охорони
здоров’я і життя людей.

Розділ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

35.1. Законодавчі та нормативні питання охорони праці в україні

1.1.1. Основні законодавчі акти про охорону праці

До основних законодавчих актів з охорони праці відносяться загальні закони

України і спеціальні законодавчі акти. Загальними законами, які регулюють
відносини в галузі реалізації державної політики в галузі охорони праці, є:
Конституція України; Закони України: «Про охорону парці», «Про охорону
здоров`я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та
радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності»; Кодекс законів про працю (КЗпП).
64
 Спеціальними законодавчими актами з охорони праці є: Державні нормативні
акти про охорону праці (міжгалузеві і галузеві), Державні стандарти України (ДСТУ),
Санітарні норми і правила (СанНиП, ДСН), Будівельні норми і правила (БНіП, ДБН),
правила технічної експлуатації електроустановок споживачів тощо.
В Конституції України питанням охорони праці, життя і здоров’я громадян
присвячено статті 43, 45, 46, 50.
В статті 43 зазначено : «Кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно
погоджується».
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує
програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою
працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба,
яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до
законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, За заробітну
плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я
роботах забороняється».
В статті 45 записано : «Кожен, хто працює, має право на відпочинок». Це
право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної
щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих
професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та
оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови
здійснення цього права визначаються законом».
В статті 46 вказано: «Громадяни мають право на соціальний захист, що
включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а
також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
Стаття 50 присвячена питанню забезпечення права на безпечне для життя і
здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан
довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її
поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

1.1.2. Основні положення закону України «Про охорону праці»

Вказані в вище зазначених статтях Конституції права реалізуються шляхом

виконання вимог, викладених в нормативно-правових актах України, представлених
на рис. 1.1.
Закон України „Про охорону праці” (Додаток 1) визначає основні положення
щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у
65
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за
участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює
єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
 пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також
сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
 комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з
урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі
науки і техніки та охорони довкілля;
 соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
 встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та
суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів
діяльності;
 адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням
його здоров'я та психологічного стану;
 використання економічних методів управління охороною праці, участі
держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків
та інших надходжень на цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
 інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
 забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ,
організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни
та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між
роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами
під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
 використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і
підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

66
 Гарантії прав на охорону праці. Умови трудового договору не можуть
містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з
охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати
працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки
їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в
таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком
протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та
тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи.

67
 Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася
виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його
оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.
Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або
роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується
спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки,
членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці
(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового
експерта з охорони праці.
За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним
зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо
роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов
колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується
вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше
тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку
потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на
таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і, у разі потреби,
встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання
працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи
службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній
заробіток.
Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови
праці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці,
безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості
робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у
підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова
компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або
рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним
договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним
договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не
передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець
повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни

68
виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються
йому додатково.
Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального
захисту, мийними то знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і
небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або
несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за
встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби
індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які
залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного
лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені
зазначеними засобами.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свої кошти придбання,
комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту.
У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець
зобов'язаний замінити їх за свої кошти. У разі придбання працівником спецодягу,
інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої
кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених
колективним договором.
Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад
встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту,
якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх.
Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі
їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального
страхування від нещасних випадків.
Роботодавець може за власні кошти здійснювати додаткові виплати
потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного чи трудового договору.
За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада)
та середня заробітної плата на весь період до відновлення працездатності або до
встановлення інвалідності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої
роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування
відповідно до медичних рекомендацій.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на
виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для
призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами.
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які
використовують найману працю, та на всіх працюючих і встановлює персональну
відповідальність кожного працівника.
В новому Законі працівник зобов’язаний не тільки знати і виконувати вимоги
нормативно-правових актів з охорони праці, але й дбати про особисту безпеку, а
також про безпеку і здоров'я людей, що його оточують, в процесі будь-яких робіт.
Створення на підприємствах служби охорони праці не знімає відповідальності
з роботодавця за створення безпечних умов на робочому місці.

69
 Введено норму щодо проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту за
станом охорони та безпеки праці. Процедура включає самостійне проведення
роботодавцем внутрішнього аудиту. Якщо під час проведення комплексної або
цільової перевірки з'ясується невідповідність фактичного стану охорони праці на
підприємстві з даними аудиту, буде проведено зовнішній аудит.
Таким чином, у Законі про охорону праці реалізована концепція управління
охороною праці в державі, яка полягає в пріоритеті життя і здоров'я працівників і у
встановленні плати за ризик (пільги працівникам за шкідливі і важкі умови праці,
диференційовані страхові тарифи, штрафні санкції) – як важелі здійснення державної
політики в цій галузі. Крім того, встановлено принцип добровільності прийняття
ризику. Тобто ніхто не має права заставляти людину ризикувати без її згоди.
Одночасно встановлено принцип правового регулювання ризику шляхом створення
нормативно-правових актів, які визначають систему заборон і норм попередження
нещасних випадків і професійних захворювань. Встановлено порядок доступності і
відкритості інформації з питань охорони праці.
У Законі встановлено механізм попередження шкоди людині й суспільству і
механізм відшкодування завданого збитку, закладені правові норми управління
охороною праці, які забезпечують організаційно-господарську та наглядову діяль-
ність шляхом визначення повноважень, прав і відповідальності господарських
органів, а також органів місцевого самоврядування і виконавчих органів влади. Закон
передбачає чітку систему державного управління охороною праці від уряду, при
якому створена Національна рада з забезпечення безпечної діяльності населення, до
підприємства. Підприємствам стає економічно невигідно мати небезпечні і шкідливі
умови праці.
Законом передбачається експертиза проектів з питань охорони праці і ство-
рення відповідних експертно-технічних центрів, введена сертифікація безпеки
машинобудівної продукції. Матеріальні збитки від нещасних випадків
відшкодовують проектно-конструкторські організації і заводи-виробники неякісної,
небезпечної продукції.
Законом підвищена роль і престиж служби охорони праці, яка підпорядкована
безпосередньо власнику (керівнику) підприємства і прирівняна до служб головних
спеціалістів. У місцевих органах державної виконавчої влади створені служби
охорони праці для організації і контролю цієї роботи на підприємствах регіону.
Особливе значення в Законі надається підвищенню рівня навчання керівного складу
підприємств і робітників з питань охорони праці.
Роботодавцям встановлені жорсткі вимоги щодо: впровадження ефективної
системи управління охороною праці на підприємстві; створення посадових
інструкцій з питань охорони праці; розроблення щорічних комплексних заходів з
охорони праці; формування фонду охорони праці підприємства; обрання
уповноважених з охорони праці трудових колективів; розроблення розділу „Охорона
праці” в колективному договорі; ознайомлення (під розпис) кожного працівника з
умовами праці на його робочому місці; проведення попереднього медичного
обстеження робітників на важких роботах і на роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці, або таких, де необхідний професійний відбір.

70
 Законом передбачається неприпустимість керуватися суто економічними
міркуваннями при плануванні та організації виконання заходів щодо підвищення
рівня безпеки і умов праці, попередження нещасних випадків і профзахворювань.

1.1.3. Трудовий договір і охорона праці

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю

України (КЗпПУ), відповідно до якого працівник реалізує своє право на працю
шляхом укладання трудового договору.
Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою
працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням
трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові
заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством і угодою сторін.
Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
 безстроковим, що укладається на невизначений строк;
 строковим, термін якого встановлений за погодженням сторін;
 таким, що укладається на час виконання певної роботи;
 контракти з визначеними обов'язками.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (ст. 24 КЗпП
України). Прийняття на роботу оформлюється наказом (розпорядженням) власника
або уповноваженого ним органу. Зміст наказу (розпорядження) повідомляється
працівникові під розписку.
Згідно зі ст. 6 Закону України „Про охорону праці”, власник зобов'язаний
поінформувати громадянина під розписку про умови праці на робочому місці, про
наявність небезпечних та шкідливих виробничих чинників, можливі наслідки їх
впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах (рис. 1.2).
Громадянин може приступити до роботи і на підставі усного розпорядження
власника, але фактичним допущенням працівника до роботи вважається укладення
трудового договору. Він є основним документом, який визначає правовий статус
громадянина в структурі трудового колективу і юридичною підставою для
проведення розрахунків щодо заробітної плати, надання відпустки, зарахування
трудового стажу тощо.
При прийманні на роботу власник або уповноважений ним орган має право
вимагати від кандидата на посаду два документи: паспорт і трудову книжку. Для
осіб, які вперше йдуть на роботу і не мають трудової книжки, вимагається довідка
про останній рік занять. У таких випадках трудова книжка виписується протягом 5
днів і зберігається у відділі кадрів підприємства. Вона видається на руки
працівникові в разі звільнення, а також з інших поважних причин на письмову
вимогу останнього (або батьків неповнолітніх).
Якщо працівник має виконувати роботу певної кваліфікації або на певній
посаді, власник має право вимагати від нього документ про відповідну кваліфікацію,
освіту тощо.

71
 Всі робітники і службовці повинні бути ознайомлені з правилами
внутрішнього розпорядку і з інструкціями з охорони праці. Це ознайомлення
оформлюється розпискою.
В ряді випадків прийому на роботу повинен передувати медичний огляд.
Приймаючи на роботу громадян, власник або уповноважений ним орган має право
встановити випробування з метою перевірки відповідності працівника до роботи, яка
йому доручається.

Рис.1.2. Схема правових зв'язків трудового договору

Умова про випробування повинна бути обумовлена в наказі (розпорядженні)

про приймання на роботу (ст. 25 КЗпП України). В період випробування на
працівників поширюється законодавство про працю.
Робочий час – це встановлений законом або визначений на його основі час,
протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього
розпорядку підприємства повинен виконувати свої обов'язки.
Види робочого часу:
 нормальної тривалості – не може перевищувати 40 годин на тиждень;
 скороченої тривалості. Встановлюється:
а) для підлітків – 36 годин на тиждень (віком від 16 до 18 років), осіб віком від
15 до 16 років та учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, – 24
години на тиждень;
б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не
більш як 36 годин на тиждень;
 неповний робочий день передбачається для вагітних жінок, жінок, які мають
дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, або здійснюють догляд за
хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу
або залежно від виробітку.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються
роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

72
 Власник може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових
випадках:
 при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення
громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх
наслідків;
 при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання,
газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення
випадкових або несподіваних обставин, які порушують їх функціонування;
 при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених
обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не може бути
закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до
псування або загибелі державного майна, а також у разі необхідності невідкладного
ремонту машин, коли несправність їх викликає зупинку робіт для значної кількості
людей;
 при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою
недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у
пунктах відправлення і призначення;
 для продовження роботи при неявці працівника, який змінює працюючого,
коли робота не допускає перерви.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох
годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких
випадках:
 для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та
негайного усунення їх наслідків;
 для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи
громадського майна;
 для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного
виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства;
 для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою
запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах
відправлення і призначення.
Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін, наданням
іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.
Час відпочинку працівників. До часу відпочинку працівників належать:
 вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два
вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя;
 святкові і неробочі дні;
 перерва для відпочинку і харчування; не більше двох годин, і, як правило,
через чотири години після початку роботи;
 відпустка: щорічна основна відпустка тривалістю не менш як 24 календарні
дні; додаткові відпустки.
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
 зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;
73
  зайнятим в окремих галузях господарства і тим, що мають тривалий стаж
роботи на одному підприємстві;
 з ненормованим робочим днем;
 які працюють на роботах з особливими природними географічними і
геологічними умовами підвищеного ризику для здоров'я;
 як заохочення за виконання державних або громадських обов'язків.
Також в КЗпП передбачені: відпустка по тимчасовій непрацездатності, а також
у зв’язку з вагітністю і пологами; відпустка без збереження заробітної плати за
сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Особлива увага в
законодавстві приділяється охороні праці жінок. Забороняється застосування праці
жінок на важких роботах і на роботи із шкідливими або небезпечними умовами
праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт
по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Гранично допустимі навантаження для жінок при переміщенні вантажів при
чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а піднімання і
переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг. Сумарна маса
вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна
перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг. При переміщенні
вантажу на візках або у контейнерах прикладене зусилля не повинно перевищувати
10 кг.
Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22 до 6 години ранку),
надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і
матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Жінки, які мають дітей у віці від 3-14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися
до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.
Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період
вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку з
попереднього місця. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі
неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу зі
збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення
дитиною віку трьох років. Перед відпусткою по вагітності і пологами або
безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від
стажу роботи на даному підприємстві.
Крім відпустки по вагітності і пологах (70 днів до і 56 після) жінці, за її
заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох
років. За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога з
фонду державного страхування. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року,
надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування
дитини не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. Ці
перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Не
допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок що мають
дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або
дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається
звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
74
 Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх,
тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати
осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні (ст. 192
КЗпП). Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцяти років.
Як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за
згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до
продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання
легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у
вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з
батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у
вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцять років,
приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому,
до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191
КЗпП).
Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-
годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних – 24-годинний.
Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у
літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року.
Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування
важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми. Забороняється
також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми, що затверджені наказом МОЗ
України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1.1).
Відносини, пов’язані з проходженням служби особами рядового і
начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, регулюються
Положенням про порядок проходження служби особами рядового і начальницького
складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 21 липня 2005 р. №629.
Таблиця 1.1
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітнім
Календарний вік, років Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота Тривала робота
юнаки дівчата юнаки дівчата
14 5 2,5 — —
15 12 6 8,4 4,2
16 14 7 11,2 5,6
17 16 8 12,6 6,3
Для дорослих чоловіків гранична норма – 50 кг.
Для інвалідів створюються умови праці згідно з рекомендаціями МСЕК.
1.1.4. Нормативно-правові акти з охорони праці

75
 Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми,
регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для
виконання. Вони призначені для конкретизації та поглиблення положень
законодавчих актів з питань охорони праці, а також регламентації вимог безпеки
щодо виробничого середовища, трудового процесу, виробничого устаткування,
знарядь праці, засобів захисту працівників, порядку ведення робіт тощо.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-
правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участі професійних спілок і
Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органом
державного нагляду за охороною праці.
Санітарні правила і норми затверджуються спеціально уповноваженим
органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру
впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють покращенню безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні
процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами
державного нагляду за охороною праці.
З метою машинної обробки державні нормативно-правові акти з охорони праці
повинні кодуватися відповідно до схеми представленої на рис. 1.3.
Вид економічної діяльності (група, клас) у коді НПАОП вказується відповідно
до державного класифікатора ДК 009 – 96 (код КВЕТ). Якщо нормативно-правовий
акт поширюється на всі або кілька видів економічної діяльності, то зазначається код
0.00.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке
цифрове позначення:
1 – правила; 2 – переліки; 3 – норми; 4 – положення; 5 – інструкції;
6 – порядки; 7 – інші.
НПАОП Х.ХХ - Х.ХХ - ХХ
Порядковий
номер
Скорочена Вид
Вид нормативно- Рік
назва економічної
НПАОП правового акту затвердження
НПАОП діяльності
(в межах даного
виду)

Рис. 1.3. Схема кодування НПАОП

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають
державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього
СРСР. Останні застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативно-
правовими актами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України.
76
Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної
керівниками урядів держав СНД, стандарти ССБТ надалі визнаються Україною як
міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що переглядається в міру
необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів
спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.
Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними стандартами
України з питань охорони праці, Будівельними нормами та правилами, Санітарними
нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технічного
проектування та іншими нормативно-правовими актами, виходячи із сфери їх дії.
Необхідно зазначити, що колишній Держнаглядохоронпраці видав окремою
книжкою реєстр державних нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП),
який містить перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони
праці. У зв'язку зі зміною термінології відповідно до нової редакції Закону України
«Про охорону праці» та забезпечення єдиного обліку відповідних нормативних
документів зараз готується новий реєстр нормативно-правових актів з охорони праці
(Реєстр НПАОП).

1.1.5. Нормативні акти з охорони праці підприємств

Відповідно до рекомендацій, розроблених Держпромгірнаглядом щодо

опрацювання і затвердження роботодавчих нормативних актів з охорони праці, які
діють на підприємстві, до основних таких нормативних актів підприємства належать:
 Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;
 Положення про службу охорони праці підприємства;
 Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;
 Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань
охорони праці;
 Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з
питань охорони праці;
 Положення про організацію і проведення первинного та повторного
інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;
 Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до
нормативних актів про охорону праці;
 Положення про організацію попереднього і періодичних медичних
оглядів працівників;
 Положення про санітарну лабораторію підприємства;
 Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
 Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на
підприємстві;
 Загально-об'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;
 Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
 Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити
попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;
 Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних
категорій лікувально-профілактичного харчування;
77
  Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших
рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у
шкідливих умовах;
 Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом,
спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник
затверджує нормативні акти із вищезазначеного переліку та інші, що регламентують
питання організації охорони праці. На підприємстві повинні бути ті нормативно-
правові акти, які охоплюють всі питання щодо виконання функцій і завдань системи
управління охороною праці.

1.2. Державне управління охорони праці та організація охорони праці на

виробництві
1.2.1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження

Підвищення безпеки праці – одна з головних функцій сучасної держави в

сфері соціальної політики. Її виконання неможливе без відповідного управління.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною
праці здійснюють:
 Кабінет Міністрів України;
 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці;
 міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
 місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Для кожного з цих органів визначені обов’язки, права та повноваження.
Кабінет Міністрів України:
 забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
 подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну
програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
 спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за
охороною праці;
 встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони
праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною
праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення,
яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:
 проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
 розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;
 здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з
охорони праці;

78
  укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань
поліпшення умов і безпеки праці;
 беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з
охорони праці;
 організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
 створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють
керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що
регулює відносини у сфері рятувальної справи;
 здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на
підприємствах галузі.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією
роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади
створюються структурні підрозділи з охорони праці.
З 2006 року спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з нагляду за охороною праці є Державний комітет України з промислової
безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який забезпечує проведення
державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного
нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі
охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення
атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони
праці.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці (Держпромгірнагляд):
 здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні,
реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій
державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами
місцевого самоврядування;
 розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських
об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
 здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила,
норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або
зміни до них;
 координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування,
підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища;
 одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів статистики,
підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію,
необхідні для виконання покладених на нього завдань;
 бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
79
України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає,
узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у
встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення
чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та
європейських норм.
Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є
обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого
самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до
законодавства використовують найману працю.
Місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:
 забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в
галузі охорони праці;
 формують за участю представників профспілок, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних
програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а
також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і
культурного розвитку регіонів;
 забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих
на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до
проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з
охорони праці;
 вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних)
аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів
комунальної власності;
 здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької
діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.
Для виконання зазначених функцій у складі місцевих державних адміністрацій
створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим
положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на
громадських засадах - ради з питань безпечної життєдіяльності населення.
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:
 затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки,
умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі
програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
 приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних
служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне
утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального
господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що
перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад,
додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах.

80
 Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська,
селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу відповідний
підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.
Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та
інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які
утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанням функцій в їх апаратах
створюються служби охорони праці.

1.2.2. Управління охороною праці

Нині в Україні активно відбувається формування нових економічних відносин

у сфері праці, які характеризуються соціально-ринковою моделлю управління.
Безумовно, що це значною мірою впливає і на формування системи управління
охороною праці на відповідних рівнях: державному, галузевому, регіональному і
виробничому.
Як показано в роботах професора Г.Г.Гогіташвілі, в сучасних умовах існує три
центри управління охороною праці: державне (не адміністративне), з боку
роботодавця (власника підприємства), з боку працівників підприємства.
Держава забезпечує законодавчу та нормативну базу з питань охорони праці,
створює комплекс інспекцій, які здійснюють нагляд за виконанням діючих
нормативних правових актів з охорони праці, формує інфраструктуру виробничо-
технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності в
галузі охорони праці.
Роботодавець (власник підприємства) економічно зацікавлений в тому, щоб
працівники не травмувались і не хворіли, в зв’язку з чим забезпечує виконання
нормативно-правових актів з охорони праці. Крім того, у випадку зростання на
підприємстві травматизму та профзахворюваності працівників, механізмом
соціального страхування передбачено збільшення страхового внеску, що, зрозуміло,
не вигідно роботодавцю.
Працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативної документації з
питань охорони праці. В сучасних умовах кожен працівник повинен постійно
підтримувати високий фаховий, фізичний та психологічний рівень, запобігати
випадкам травматизму, професійних захворювань та аварій.
Таким чином, в сучасних ринкових умовах лише при комплексному управлінні
охороною праці з боку держави, роботодавців та працівників можна забезпечити
підвищення її ефективності, бо розрізнені заходи з охорони праці не можуть дати
необхідного ефекту. Саме тому на підприємстві, з врахуванням його особливостей, і
розробляється система управління охороною праці.
Система управління охороною праці (СУОП ) – це сукупність органів
управління, які на підставі комплексу нормативної документації здійснюють
цілеспрямовані, планомірні заходи з метою забезпечення здорових, безпечних і
високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а
також додержання законних прав працівників з питань охорони праці. Створення
СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети, завдань і заходів щодо

81
охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури
системи управління, складання нормативно-методичної документації.
У спрощеному вигляді всяка система управління складається з об’єкта, яким
управляють, та органу, що управляє, які пов’язані між собою інформативно і
знаходяться в певному середовищі (рис.1.4). В об’єкті, що управляє, можна виділити
два органи – управляючий та виконавчий. У багатьох випадках їх об’єднують одним
поняттям - суб’єкт управління.
Як об’єкт, так і суб’єкт системи визначається її рівнем. На державному рівні
об’єктами управління є галузеві міністерства, обласні та місцеві державні
адміністрації, діяльність яких спрямована на забезпечення безпечних і здорових умов
праці на підприємствах, в установах та організаціях, а суб’єктом управління є
Кабінет Міністрів України, виконавчим органом- Держпромгірнагляд. На галузевому
рівні об’єктами управління є підприємства, установи та організації відповідної галузі,
а суб’єктом управління є відповідне галузеве міністерство. На регіональному рівні
об’єктами управління є підприємства, установи та організації, розташовані на
території даного регіону, а суб’єктом управління є відповідна державна
адміністрація.
Суб'єктом управління в СУОП підприємства є роботодавець, а в цехах, на
виробничих дільницях і в службах - керівники відповідних структурних підрозділів і
служб. Об'єктом управління в СУОП підприємства є структурні підрозділи та служби
підприємства, діяльність яких спрямована на забезпечення безпечних і здорових
умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та на підприємстві в
цілому.

Рис.1.4. Спрощена структурна схема системи управління

Типова СУОП підприємства функціонує таким чином. Роботодавець

(керівник, головний інженер) аналізує інформацію про стан охорони праці в
структурних підрозділах підприємства та приймає рішення, спрямовані на
підвищення рівня безпеки праці. Організаційно-методичну роботу з управління
охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною
реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства (виконавчий орган СУОП),
що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (управляючому органу).
Зовнішнім збурювальним чинником для СУОП на рівні підприємства є зміни

82
технологічного процесу, обладнання, умов праці, нещасні випадки, травми,
захворювання тощо.
До основних функцій управління охороною праці належать:
- прогнозування і планування робіт;
- організація та координація робіт;
- облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
- контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;
- стимулювання охорони праці.
Основне завдання управління охороною праці можна коротко
сформулювати так: забезпечення дотримання вимог НПАОП. Воно містить в собі:
- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганду питань
охорони праці;
- створення безпечних технологічних процесів, виробничого устаткування,
будівель і споруд;
- нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці;
- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
- організацію лікувально-профілактичного обслуговування;
- професійний добір працівників з окремих професій;
- удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.
Функція прогнозування та планування роботи з охорони праці, основа якої -
прогностичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною
праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та
оперативне.
Перспективне планування - це найбільш важливі, трудомісткі і
довгострокові заходи, виконання яких, як правило, вимагає спільної роботи кількох
підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану
повинна бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-
технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування.
Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є
розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони
праці.
Поточне планування здійснюється у межах календарного року через
розроблення відповідних заходів у розділі «Охорона праці» колективного договору.
Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками
контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому.
Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо
у наказі по підприємству, який видається за підсумками контролю, або у плані
заходів як додаток до наказу.
Процес планування заходів з охорони праці, як і реалізація будь-якої іншої
управлінської функції, повинен здійснюватися в три етапи:
- оцінка ситуації чи стану об'єкта управління (оцінка стану безпеки праці і
виробничого середовища на підприємстві);
- пошук шляхів і способів впливу на ситуацію (визначення варіантів заходів,
які можуть вплинути на стан охорони праці);
83
 - вибір і обґрунтування оптимального способу дій для покращення ситуації
(визначення раціонального переліку заходів з охорони праці для включення їх до
плану чи колективного договору).
Оцінка виробничої ситуації чи стану безпеки праці і виробничого середовища
на підприємстві в нашій країні традиційно була і переважно залишається
орієнтованою на обов'язковість виконання всіх нормативних вимог роботодавцями і
працівниками. Тому пріоритетним завданням планування заходів є приведення
основних фондів підприємства у повну відповідність з вимогами до них НПАОП.
Більш сучасним підходом до оцінки стану безпеки праці і виробничого
середовища є такий, що орієнтується на аналіз ризиків. За цього підходу
визначаються пріоритети виявлених невідповідностей, тобто черговість усунення
встановлених порушень. Невідповідності ранжируються, зважаючи на вагомість
можливих негативних наслідків і очікувану частоту проявів цих наслідків у вигляді
травм чи профзахворювань. Такий підхід почав з'являтися в розвинених країнах 20-
25 років тому. Він більше відповідає економічним інтересам підприємства і тому
більше може зацікавити підприємців. У нашій країні зараз проводять дослідження
щодо можливостей і особливостей його застосування у вітчизняних умовах.
Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає
формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх
стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та
порядку взаємодії осіб, що беруть участь у процесі управління, а також прийняття та
реалізацію управлінських рішень.
Помилковою є думка, яку, на жаль, ще дуже часто можна почути, що робота з
охорони праці є прерогативою лише служби охорони праці. Налагодження
функціонування СУОП необхідно починати передусім з аналізу функціональних
обов'язків всіх посадових осіб підприємства і, якщо необхідно, відповідного їх
коригування з метою усунення прогалин та непотрібного дублювання. Неналежне
виконання своїх обов'язків, наприклад, службою постачання під час закупівлі
обладнання може спричинити травму будь-якого робітника підприємства.
Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці спрямовані (відповідно
до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень
керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника
підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану
охорони праці, в аналізі отриманих даних та узагальненні причин недотримання
вимог НПАОП, а також причин невиконання планів з охорони праці, у розробці
заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали про
нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за
станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху
(на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень,
обладнання тощо. В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці
вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних
планів роботи з охорони праці, а також пропозиції щодо стимулювання діяльності
окремих структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники
охорони праці.

84
 Стимулювання охорони праці спрямоване на створення зацікавленості працівників
у забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Воно передбачає як моральні та
матеріальні заохочення, так і покарання за невиконання покладених на конкретну
особу зобов'язань стосовно безпеки праці або порушення вимог щодо охорони раці.
До заохочувальних заходів належать премії, винагороди за виконану роботу,
винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці тощо.

1.2.3.Контроль за станом охорони праці та функціонуванням системи

управління охорони праці

Будь-яка система управління може надійно функціонувати лише за наявності

повної, своєчасної і достовірної інформації про стан об'єкта управління. Одержати
таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити
виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та
об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш
відповідальною та трудомісткою функцією процесу управління.
До основних форм контролю за станом охорони праці в рамках СУОП
підприємства відносяться: оперативний контроль; відомчий контроль, що
проводиться службою охорони праці підприємства; адміністративно-громадський
багатоступеневий контроль. Крім цих видів контролю, існує відомчий контроль
вищих господарських органів, державний нагляд та громадський контроль за
охороною праці, які розглядають окремо.
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства
проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками. З цим служба
охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних
підрозділах та службах підприємства.
Адміністративно-громадський багатоступеневий контроль є однією з
найкращих форм контролю за станом охорони праці, але можливість його
ефективного функціонування обумовлена наявністю співробітництва та
взаєморозуміння між роботодавцем і профспілками підприємства. Цей контроль
проводиться на кількох (як правило, трьох) рівнях. На першому - начальник
виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи
щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні
начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних
служб цеху (механік, електрик, технолог) два - чотири рази на місяць перевіряють
стан охорони праці згідно із затвердженим графіком. На третьому рівні контролю
щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням
керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До
складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони
праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні
спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії
фіксуються в журналі третього рівня контролю і розглядаються на нараді. За
результатами наради видається наказ по підприємству.

1.3. Державний нагляд та громадський контроль за охороною праці

85
 1.3.1. Органи державного нагляду за охороною праці, їх повноваження і права

Питанням державного нагляду та громадського контролю за охороною праці

присвячений розділ VII Закону України «Про охорону праці».
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових
актів про охорону праці здійснюють:
 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці – Державний департамент промислової безпеки, охорони
праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд) Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи;
 спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки
– Комітет ядерного регулювання Міністерства екології та природних ресурсів
України;
 спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки –
Державний департамент пожежної безпеки Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи;
 спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці –
Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба
Міністерства охорони здоров’я.
Діяльність кожного з цих органів регулюється відповідним законом України, а
саме: «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку»,
«Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного
благополуччя населення» іншими нормативно-правовими актами та положеннями
про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів
України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням вимог
законодавства з питань охорони праці здійснює Генеральний прокурор України і
підпорядковані йому прокурори.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких
господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних
формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування,
їм не підзвітні і не підконтрольні.
Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці мають право:
- безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти),
виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують
найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника
перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
- одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення,
висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних
питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень
законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
- видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим
посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства
86
використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам
виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого
самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення
порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації
об'єктів підвищеної небезпеки;
- забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств,
окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень,
випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших
засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин,
реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів
і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у
порушенні законодавства про охорону праці;
- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових
осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення
цих осіб до відповідальності згідно із законом.
Рішення посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці за необхідності обґрунтовуються
результатами роботи та висновками експертно-технічних центрів, дослідних,
випробувальних лабораторій та інших підрозділів (груп) технічної підтримки, що
функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до
завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як
незалежні експертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності
здійснюється відповідними науково-дослідними установами.
Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці є державними службовцями, і на них
поширюється дія Закону України "Про державну службу". Вони несуть
відповідальність згідно із законом за виконання покладених на них обов'язків.

1.3.2. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і
представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за: додержанням
законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці,
належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників
спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного
захисту.
У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право
вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях,
виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на
підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства
використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення
загрози життю або здоров'ю працівників.
87
 Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи
умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються
чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону
праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних
захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити
роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони
праці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної
спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про
охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка має право
безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і
вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених
порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.
Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує
навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими
працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним
договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути
утискуватися законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків
уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення
або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється
лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним
договором.
Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці
вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони
можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці.
Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час
інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю.

1.4. Навчання з питань охорони праці

1.4.1. Організація і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони
праці

Типове положення (НПАОП 0.00-4.12-05) про порядок проведення навчання і

перевірки знань з питань охорони праці (далі – Типове положення) спрямоване на
реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке
проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями,
курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів (далі – НЗ) під час
трудового та професійного навчання.
На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки
виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці розробляються і
затверджуються наказами керівників відповідні положення підприємств про
навчання з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання
та перевірки знань, з якими мають бути ознайомлені працівники.
Особи, які суміщають професії, проходять навчання та інструктажі з охорони
праці як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.
88
 Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі
роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні
проходити навчання і перевірку знань. Допуск до роботи (виконання навчальних
практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці
забороняється.
Перевірка знань проводиться за тими нормативними актами про охорону
праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків.
Формою перевірки знань з питань охорони праці є іспит, який проводиться за
екзаменаційними білетами, у вигляді усного опитування або шляхом тестування на
авто екзаменаторі з наступним усним опитуванням.
Працівникам, які проходять навчання та перевірку знань з питань охорони
праці безпосередньо на своєму підприємстві, видача посвідчень про перевірку знань
є обов'язковою лише тим, хто виконує роботи підвищеної небезпеки.
При незадовільних результатах перевірки знань працівник протягом одного
місяця повинен пройти повторне навчання та повторну перевірку знань. При
незадовільних результатах повторної перевірки знань питання щодо
працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.
Особам, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, організаційно-
консультативна допомога щодо навчання і перевірки знань з питань охорони праці
надається місцевими органами Держпромгірнагляду та службою охорони праці
місцевих органів виконавчої влади.
Іноземці та особи без громадянства, які є власниками підприємств або
офіційно працюють на підприємствах України, проходять навчання і перевірку знань
як громадяни України.
Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань
працівників покладається на керівника підприємства, в структурних підрозділах
(цеху, дільниці, лабораторії, майстерні тощо) – на керівників цих підрозділів, а
контроль – на службу охорони праці.
Працівники, яких приймають на роботи, що визначені „Переліком робіт з
підвищеною небезпекою”, проходять на підприємстві (в НЗ, якщо останнє
передбачено відповідними нормативними актами) попереднє спеціальне навчання і
перевірку знань стосовно конкретних робіт, які вони виконуватимуть. Попереднє
спеціальне навчання і перевірка знань працівників за його результатами проводяться
одноразово до початку самостійної роботи, а також у разі перерви в роботі понад
один рік.
Періодичні перевірки знань працівників цієї категорії проводяться не рідше
одного разу на рік.
На підприємствах для перевірки знань, наказом (розпорядженням) керівника
створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники
керівників підприємств, у службові обов'язки яких входить організація роботи з
охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах
їх очолюють керівники відповідних підрозділів чи їх заступники.
До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної,
виробничих і технічних служб, представники органів державного нагляду за
охороною праці та профспілок. У разі відсутності на підприємстві будь-якої із
89
зазначених служб чи профспілки комісія вважається правочинною, якщо до її складу
входять не менше ніж три особи.
Усі члени комісії повинні пройти навчання та перевірку знань з питань
охорони праці.
Перед перевіркою знань для працівників на підприємстві організовуються
заняття: лекції, семінари та консультації. Для навчання рекомендується застосування
комп'ютерних тренажерів, інших технічних засобів.
Перелік питань для перевірки знань з урахуванням специфіки виробництва
складають члени комісії з перевірки знань, погоджує служба охорони праці і
затверджує керівник підприємства.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб.
Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків, а також періодично, один раз
на три роки, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Заступники керівників (на яких покладені обов'язки з управління охороною
праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних
адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств,
керівники підприємств (чисельністю понад 1000 працівників), керівники та фахівці служб
охорони праці, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних закладів,
галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці та інші проходять
навчання та перевірку знань у Головному навчально-методичному центрі Державного
департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Міністерства
України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи.
Посадові особи районних державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням охорони
праці; спеціалісти науково-дослідних, конструкторських, проектних і технологічних
відділів, які здійснюють розробки з питань охорони праці; керівники підприємств
чисельністю менше 1000 працівників, керівники і спеціалісти служб охорони праці; та
інші проходять навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних закладах, які в
установленому порядку одержали дозвіл органів Держпромгірнагляду на проведення
відповідного навчання. Інші посадові особи проходять навчання і перевірку знань з
питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов'язків
безпосередньо на підприємстві.
Посадові особи малих підприємств, де немає можливості провести навчання
безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з питань
охорони праці, а також приватні підприємці, що використовують найману працю,
проходять навчання та перевірку знань у навчальних закладах, які отримали
відповідний дозвіл органів Держпромгірнагляду. Посадові особи і спеціалісти, які при
перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти
повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.
За певних обставин (призначення на іншу посаду, чи переведення на іншу
роботу, що потребує додаткових знань з питань охорони праці) посадові особи і фахівці
проходять позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Керівники підприємств, виробничих та науково-виробничих об'єднань, а також
посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де сталася техногенна аварія чи
90
катастрофа, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку
знань з питань охорони праці.
Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє
виконання робіт підвищеної небезпеки та робіт, що потребують професійного
добору, при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне
навчання і перевірку знань стосовно конкретних виробничих умов, а надалі –
періодичні перевірки знань не рідше одного разу на рік.

1.4.2. Організація проведення інструктажів з питань охорони праці

Усі працівники під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити на

підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій у разі виникнення
аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться:
 з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу,
незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;
 з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть
безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для
підприємства;
 з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження
трудового або виробничого навчання;
 з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство;
 з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які
навчаються при їх оформленні або зарахуванні до НЗ.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на
робочому місці з працівником:
 новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до приватного
підприємця, який використовує найману працю;
 який переводиться з одного цеху, структурного підрозділу підприємства до
іншого;
 який буде виконувати нову для нього роботу;
 з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому
процесі на підприємстві.
Проводиться з вихованцями, учнями, курсантами, студентами та слухачами
НЗ:
 на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес
пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними
чинниками, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед
спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів
за межами території НЗ;
 перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з
використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;
91
  на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального
плану (програми) – із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і
особливостями проведення цих занять.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в
терміни, визначені відповідними чинними нормативно-правовими актами або
керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:
 на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;
 для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці
або в кабінеті охорони праці:
 при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з
охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
 при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування,
приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що
впливають на стан охорони праці;
 при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів про
охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, пожеж тощо;
 при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за
охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються
працівником;
 при перерві в роботі виконавця більш ніж на 30 календарних днів – для
робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.
З вихованцями, учнями, курсантами, студентами, слухачами – в кабінетах,
лабораторіях, майстернях тощо при порушеннях ними вимог нормативно-правових
актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж
тощо.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
 при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;
 при ліквідації аварії, стихійного лиха;
 при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформляються
наряд-допуск, розпорядження або наказ.
Проводиться з вихованцями, учнями, курсантами, студентами та слухачами НЗ
в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить
безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер) або
приватний підприємець, який використовує найману працю.
Вони завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за
допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних
методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо
безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового
інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і
повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки
знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним
законодавством.
92
 При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу
допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не
дозволяється.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового
інструктажів та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж,
вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При
цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував.
Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали
прошнуровані і скріплені печаткою.
У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий
інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів
– не обов'язково.
Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного,
повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства
за погодженням з державним інспектором з нагляду за охороною праці. До цього
переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не
пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та
інструментів, збереженням або переробкою сировини і матеріалів.

1.4.3. Сучасні системи навчання з охорони праці

Ефективне оволодіння знаннями з питань охорони праці можливе тільки при

застосуванні активних методів навчання шляхом багаторазового повторення,
усвідомлення і програвання навчального матеріалу. Процес навчання повинен бути
цікавим і привабливим, з використанням як текстового, так і графічного матеріалу.
Це може досягатися за допомогою персонального комп'ютера з відповідним
програмним забезпеченням.
Система активного інструктажу і навчання з охорони праці заснована на
програмуванні навчального матеріалу, тобто поділу його на окремі логічно завершені
оптимальні дози, встановлення питань (проблемних ситуацій) перед кожною дозою і
контролем засвоєння цього матеріалу.
На рис. 1.5 наведена модульна система навчання з охорони праці.

93
 Рис. 1.5. Модульна система навчання з охорони праці

Процес проблемного програмованого інструктажу і навчання з охорони праці

складається з таких етапів:
1. Постановка проблемного питання (ситуації).
2. Видача модуля навчального матеріалу.
3. Показ ілюстрованого матеріалу.
4. Постановка контрольних питань.
5. Одержання відповідей на питання вибірковим або іншим методом.
6. Перехід до наступного модуля навчального матеріалу при правильних
відповідях і повторення тексту при неправильних.
При такій методиці реалізуються переваги індивідуальної форми навчання.
Програмовані тексти інструктажів і навчальних посібників розробляються на підставі
діючих програм, стандартів, правил і норм охорони праці. Вони можуть бути
використані для інструктажу і навчання працівників як на комп'ютері, так і на
контрольно-екзаменуючих машинах або без машинним методом, усним
опитуванням.
94
 Активне вивчення вимог охорони праці передбачає поступове переведення
слухачів з нижчого рівня знань до вищого рівня за схемою: знання (здатність
пізнання) – розуміння (здатність пояснити, викласти правила, норми) – застосування
(здатність використання знань) – аналіз – синтез – оцінка.
Останнім часом поширилася модульна технологія навчання з проведенням
контролю знань і умінь у формі вхідного, проміжного та підсумкового
комп'ютерного тестування, а також самооцінки знань і умінь. Весь навчальний
матеріал поділяється на теми (модулі) і перевіряється засвоєння кожного модуля за
допомогою розроблених тестів. Тест складається з завдань і 4–5 відповідей, одна з
яких є правильною, або іншим методом.
Комп'ютерні технології дозволяють також застосовувати авто екзаменатори
для навчання і перевірки знань, а також тренажери для випробування умінь і навичок
правильного і безпечного виконання робіт.
Навчаючись на автоекзаменаторі, працівник не тільки читає нормативний акт,
але й відповідає на контрольні запитання. Все це підвищує ефективність навчання і
засвоєння навчального матеріалу.

1.5. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків в установах освіти

України
1.5.1. Розслідування та облік нещасних випадків

Трудова діяльність людини супроводжується потенційною небезпекою, яка

може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших
негативних наслідків. Небезпечна діяльність залежить від багатьох чинників. Вона
може бути кількісно оцінена таким поняттям, як ризик, тобто ризиком завдання
шкоди здоров'ю людини.
Ризик вимірюється як відношення кількості тих або інших небезпечних
наслідків за якийсь час до можливої кількості подій. За літературними даними ризик
смерті від дії різних небезпечних чинників на людину на рік становить від: аварії
автомобілів – 2,5∙10-4; пожежі – 4,0∙10-5; аварії повітряного транспорту – 1,0∙10-5;
електричного струму – 6,0∙10-6; блискавки – 5,0∙10-7. В деяких країнах введена в
практику концепція припустимого ризику, рівень якого залежить від важкості
наслідків. Для смертельних випадків він має значення 10-6 на людину на рік.
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
на виробництві організовує роботодавець відповідно до Порядку розслідування та
ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня
2004 року № 1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».
Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення
стану здоров'я особи, одержання нею поранення, травми, у тому числі внаслідок
тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного
захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару,
опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою
та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії,
95
пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з
представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати особою
працездатності чи можуть становити загрозу життю і здоров'ю особи, у разі
зникнення особи під час виконання нею службових обов'язків, а також у разі смерті
особи на службі (далі - нещасні випадки).
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать
випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї доби) впливу
небезпечних факторів, шкідливих речовин.
Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин,
неіонізуючих та іонізуючих випромінювань, значним фізичним навантаженням та
перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також
інфекційні, паразитарні, алергічні захворювання тощо.
Гострі професійні отруєння спричиняються, в основному, шкідливими
речовинами гостроспрямованої дії.
Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив,
чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити
безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену посадову особу органу і
підрозділу та вжити заходів для надання необхідної допомоги потерпілому.

1.5.2. Розслідування нещасних випадків у навчальних закладах

ПОЛОЖЕННЯ
про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час
навчально-виховного процесу в навчальних закладах
Наказ Міністерства освіти і науки
України від 31.08.2001 № 616
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
28 грудня 2001 р. за М 1093/6284
І. Галузь застосування
Це Положення розроблено відповідно до Законів України «Про освіту», «Про
охорону праці», Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, та поширюється на
вищі, професійно-технічні, загальноосвітні, дошкільні, позашкільні навчальні
заклади, заклади післядипломної освіти (далі - навчальні заклади) незалежно від
форм власності й підпорядкування. (Абзац перший розділу 7 із змінами, внесеними
згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 773 від 05.07.2004).
Положення встановлює єдиний порядок розслідування та обліку нещасних
випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами,
аспірантами під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах на території
України.
Положення узгоджене з ЦК профспілки працівників освіти і науки,
Департаментом з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерством охорони здоров'я України, Державним комітетом
статистики України.
96
 Нещасні випадки, що сталися з особами, які працюють на умовах трудового
договору (контракту) або залучені до праці у навчальних закладах, підлягають
розслідуванню і обліку відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112. (Абзац
розділу 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 773
від 05.07.2004).
II. Загальні положення
2.1. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, які трапилися з
вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами і призвели до
погіршення стану здоров'я (втрати працездатності) не менше ніж на один день згідно
з медичним висновком, а саме:
• раптові погіршення здоров'я, травми, у тому числі травми через
нанесення тілесних пошкоджень, нанесених іншою особою, отруєння, теплові удари,
опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою,
ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви,
повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами тощо (далі - нещасні
випадки).
2.2. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися:
• під час проведення навчальних занять, у тому числі лекцій, уроків, занять
з допризовної підготовки, лабораторних занять, спортивних, гурткових,
позааудиторних, позакласних, позашкільних заходів, інших занять та в перервах між
ними відповідно до навчальних, виробничих і наукових планів;
• під час проведення позакласних, позашкільних, позааудиторних та інших
заходів у вихідні, святкові та канікулярні дні, якщо ці заходи здійснюються під
безпосереднім керівництвом працівника даного навчального закладу (викладача,
вчителя, вихователя, класного керівника, майстра виробничого навчання тощо) або
особи, яка призначена наказом керівника навчального закладу за його згодою;
• під час занять з трудового і професійного навчання, проведення
професійних, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виробничої та
навчальної практики, які проводяться відповідно до навчальних планів у навчальних
закладах або на дільницях (територіях), що їм належать;
• під час перебування (відпочинку) у студентських загонах, таборах праці і
відпочинку (оздоровчих), шкільних лісництвах, на навчально-дослідних ділянках
тощо;
• під час проведення спортивних змагань, тренувань, оздоровчих заходів,
екскурсій, походів, експедицій, організованих навчальних закладом у встановленому
порядку;
• під час перевезень вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,
аспірантів до місця проведення заходів і назад, а також у разі організованого
прямування їх на запланований захід на транспорті або пішки.
2.10. Погіршення стану здоров' я (втрата працездатності) унаслідок нещасного
випадку встановлює та засвідчує лікувально-профілактичний заклад.
2.11. За результатами розслідування нещасного випадку під нас навчально-
виховного процесу складається акт за формою Н-Н (додаток 1.2).
97
 2.12. Відповідальність за правильне і своєчасне розслідування і облік
нещасних випадків, складання акта за формою Н-Н, розроблення і виконання заходів
щодо усунення причин нещасного випадку несе керівник навчального закладу.
2.13. У випадках відмови адміністрації навчального закладу від складання акта
за формою Н-Н, а також у разі незгоди потерпілого (його батьків або особи, яка
представляє інтереси потерпілого) зі змістом акта за формою Н-Н конфлікт розглядає
орган управління освітою вищого рівня у термін не більше десяти днів з моменту
подання письмової заяви.
2.14. Лікувально-профілактичний заклад, куди доставлено вихованця (учня,
студента, курсанта, слухача, аспіранта), постраждалого внаслідок нещасного
випадку, що стався під час навчально-виховного процесу, зобов'язаний на запис
керівника навчального закладу видати медичний висновок про характер ушкоджень.
2.15. Після закінчення строку лікування потерпілого (потерпілих) керівник
навчального закладу направляє до органу управління освітою, іншого органу
виконавчої влади, засновника (власника), якому належить навчальний заклад,
повідомлення про наслідки нещасного випадку (додаток 1.3).
2.16. Нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами,
курсантами, слухачами, аспірантами в побуті та у випадках, не зазначених у п.2.2,
розслідуються і беруться на облік згідно з Порядком розслідування та обліку
нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270.
2.10. Особи, що допустили порушення або невиконання вимог цього
Положення, притягаються до відповідальності згідно із законодавством.
III. Повідомлення про нещасні випадки, їх розслідування та облік
3.1. Про кожний нещасний випадок, який стався з вихованцем, учнем,
студентом, курсантом, слухачем, аспірантом, потерпілий або свідок нещасного
випадку негайно сповіщає безпосередньо керівника навчального закладу, який
зобов'язаний:
• терміново організувати першу долікарську медичну допомогу
потерпілому, у разі необхідності - його доставку до лікувально-профілактичного
закладу,
• до прибуття комісії з розслідування зберегти обстановку на місці в тому
стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю тих,
хто оточує, і не призведе до більш тяжких наслідків).
Про нещасний випадок, що трапився під час далеких походів, екскурсій або
інших заходів поза територією району (міста), керівник заходу, що проводиться,
негайно повідомляє також орган управління освітою за місцем події.
3.4. Керівник навчального закладу зобов'язаний негайно вжити заходів щодо
усунення причин, що викликали нещасний випадок, повідомити батькам потерпілого
(особі, яка представляє його інтереси) і зробити запит висновку з лікувально-
профілактичного закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого.
3.5. Керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про нещасний
випадок, наказом призначає комісію з розслідування у такому складі:
• голова - заступник керівника навчального закладу;
• члени:
98
 • представник служби охорони праці навчального закладу або особа, на яку
наказом керівника покладено ці обов'язки;
• представники відповідного профспілкового органу або уповноважені
трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.
3.4. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана:
• протягом трьох діб провести розслідування нещасного випадку, з'ясувати
обставини і причини, розробити заходи щодо усунення причин нещасного випадку;
• визначити відповідальних за це осіб;
• виявити і опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативних
актів, отримати пояснення у потерпілого;
• скласти акт про нещасний випадок за формою Н-Н (додаток 1.2) у п'яти
примірниках і направити на затвердження керівнику навчального закладу.
До акта додаються пояснення свідків, потерпілого та інші документи, що
характеризують стан місця, де стався нещасний випадок, наявність шкідливих і
небезпечних факторів, медичний висновок про стан здоров'я потерпілого в результаті
нещасного випадку тощо.
3.5. Керівник навчального закладу протягом 3-х діб після закінчення
розслідування затверджує акти форми Н-Н, з яких по одному примірнику направляє:
• потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;
• до підрозділу, де стався нещасний випадок;
• начальнику служби охорони праці або особі, на яку покладено ці
обов'язки (відповідальному);
• до архіву навчального закладу;
• до органу управління освітою за місцем навчання потерпілого (копія -
міністерству, засновнику (власнику), до сфери управління якого належить
навчальний заклад).
3.9. Акт форми Н-Н підлягає зберіганню в архіві органу управління освітою,
навчального закладу протягом 55 років. Інші примірники акта та його копії
зберігаються до здійснення всіх запланованих у ньому заходів, але не менше ніж
п'ять років.
3.10. Нещасний випадок, про який потерпілий за відсутності свідків не
повідомив керівника навчального закладу або наслідки від якого виявилися не зразу,
розслідується протягом місяця з дня одержання письмової заяви потерпілого (його
батьків або особи, яка представляє його інтереси). У цьому разі питання про
складання акта за формою Н- Н вирішується комісією з розслідування після всебічної
перевірки заяви і про нещасний випадок, що стався, з урахуванням усіх обставин,
медичного висновку про характер травми, можливої причини її походження, свідчень
учасників та інших доказів. Одержання медичного висновку покладається на
керівника навчального закладу.
3.11. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з
учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів під
час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві, в
установі, організації під керівництвом його посадових осіб, розслідується спільно з
представником навчального закладу згідно з Порядком розслідування та ведення
обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
99
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N°
1112. (Пункт 3.8 розділу 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства
освіти і науки № 773 від 05.07.2004).
3.9. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі, організації з
учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчальних закладів, які
проходять практику або виконують роботу під керівництвом вчителя, викладача,
майстра виробничого навчання на дільниці, виділеній підприємством для цієї мети,
розслідується органом управління освітою, якому підпорядкований цей навчальний
заклад, або засновником (власником) навчального закладу спільно з представником
підприємства, установи, організації, оформляється актом за формою Н-Н і береться
на облік органом управління освітою, навчальним закладом. Один примірник
затвердженого акта форми Н-Н направляється за місцем навчання потерпілого,
другий - за підпорядкованістю до органу управління освітою або засновнику
(власнику) навчального закладу.
3.12. Нещасний випадок, який стався під час проведення далеких походів,
екскурсій, експедицій, розслідується комісією органу управління освітою, на
території якого стався нещасний випадок. Уразі неможливості прибути на місце
пригоди представника навчального закладу, з вихованцем, учнем, студентом,
курсантом, слухачем якого стався нещасний випадок, до складу комісії включається
представник однієї з установ, підвідомчих органу управління освітою, що проводить
розслідування. Матеріали розслідування, у тому числі акти за формою Н-Н,
направляються до органу управління освітою за місцезнаходженням навчального
закладу, засновнику (власнику) навчального закладу.
3.13. Усі нещасні випадки, оформлені актами за формою Н-Н, реєструються
органом управління освітою, навчальним закладом у журналі реєстрації нещасних
випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами,
аспірантами (додаток 1.4).
3.12. За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-Н і не
беруться на облік нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами,
курсантами, слухачами, аспірантами:
• унаслідок вживання алкоголю, наркотичних або інших психотропних
речовин, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності
медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у навчально-
виховному процесі або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і
транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи
наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи, навчання;
• під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на
них є офіційний висновок суду або прокуратури;
• у разі природної смерті або самогубства.
IV. Спеціальне розслідування нещасних випадків
4.1. Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки:
• групові (одночасно з двома і більше потерпілими);
• із смертельним наслідком.
4.2. Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним
наслідком керівник навчального закладу зобов'язаний негайно повідомити:
100
 • батьків потерпілого або особу, яка представляє його інтереси;
• лікувально-профілактичний заклад за місцем, де стався нещасний
випадок (уразі виявлення отруєнь - місцеву санітарно-епідеміологічну службу);
• орган управління освітою, інший центральний орган виконавчої влади,
засновника (власника), якому підпорядкований навчальний заклад;
• прокуратуру, орган внутрішніх справ за місцем, де стався нещасний
випадок.
4.3. Про кожний груповий нещасний випадок, а також нещасний випадок із
смертельним наслідком орган управління освітою за місцезнаходженням навчального
закладу протягом доби повідомляє Міністерство освіти і науки України та надсилає
матеріали спеціального розслідування в 3-денний термін після закінчення
розслідування.
Повідомлення передається телеграфом, телефоном або іншим засобом зв'язку
(додаток 1.5).
Такі самі повідомлення надсилаються, якщо смерть потерпілого настала під час
тимчасового звільнення від занять у навчальному закладі в установленому порядку.
У таких випадках спеціальне розслідування здійснюється з використанням матеріалів
раніше проведеного розслідування.
4.7. Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним
наслідком, що стався під час далеких походів, екскурсій або інших заходів поза
територією району (міста), керівник заходу, що проводиться, негайно повідомляє
орган управління освітою, прокуратуру за місцем події, керівника закладу освіти, де
навчається потерпілий.
4.8. Спеціальне розслідування нещасного випадку, під час якого загинуло від
1 до 4 осіб або травмовано до 10 осіб, проводиться комісією із спеціального
розслідування, яка призначається наказом керівника органу управління освітою за
місцезнаходженням навчального закладу, за участю представника Міністерства
освіти і науки України.
4.9. Спеціальне розслідування нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і
більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться комісією із спеціального
розслідування, призначеною наказом Міністерства освіти і науки України.
Нещасні випадки з особливо тяжкими наслідками (у разі загибелі 5 і більше
осіб або травмування 10 і більше осіб) розглядаються на засіданні колегії
Міністерства освіти і науки України.
4.7. До складу комісії із спеціального розслідування групового нещасного
випадку і випадку із смертельним наслідком входять:
• голова - керівник (заступник) органу управління освітою (у разі загибелі
5 і більше осіб або травмування 10 і більше осіб) або керівник (заступник)
навчального закладу (у разі загибелі від 1 до 4 осіб або травмування до 10 осіб);
• члени - керівник (заступник) навчального закладу, начальник (працівник)
служби охорони праці, представник педагогічного колективу, представник
Міністерства освіти і науки України, представник профспілки, членами якої є
потерпілі.
Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих
наслідків аварії тощо) до складу комісії можуть бути включені представники органів
101
державного нагляду за охороною праці, пожежного нагляду, органів охорони
здоров'я, спеціалісти відповідного штабу цивільної оборони та реагування на
надзвичайні ситуації та інших органів.
Члени комісії із спеціального розслідування мають право одержувати письмові
та усні пояснення від працівників навчального закладу та свідків події або проводити
їх опитування.
Члени комісії із спеціального розслідування повинні зустрітися з потерпілими
або членами їх сімей, розглянути і вирішити на місці соціальні питання або внести
пропозиції про їх вирішення відповідним органам, а також дати роз'яснення
потерпілим (сім'ям) щодо їх прав відповідно до законодавства.
4.8. Комісія із спеціального розслідування протягом 10 днів розслідує
нещасний випадок і складає акт спеціального розслідування (додаток 1.6), оформляє
інші необхідні документи і матеріали. За потреби встановлений термін розслідування
може бути продовжений органом, який утворив комісію із спеціального
розслідування.
Копії актів спеціального розслідування і форми Н- Н (на кожного потерпілого
окремо) та наказ керівника навчального закладу за результатами розслідування
нещасного випадку направляються до органу управління освітою за
підпорядкованістю, який зобов'язаний один примірник направити до Міністерства
освіти і науки України, іншого органу центральної виконавчої влади, засновника
(власника), якому підпорядкований навчальний заклад.
4.9. До матеріалів спеціального розслідування відносяться:
• копія наказу про створення комісії із спеціального розслідування;
• акт спеціального розслідування;
• копія акта за формою Н-Н на кожного потерпілого окремо;
• плани, схеми і фотознімки місця події;
» протоколи опитувань, пояснення свідків нещасного випадку та інших
причетних осіб, а також посадових осіб, відповідальних за дотримання вимог норм і
правил з охорони праці;
• витяг з журналу про проходження потерпілим навчання та інструктажів з
охорони праці, безпеки життєдіяльності;
• медичний висновок про характер і тяжкість ушкоджень, що заподіяні
потерпілому, або причини його смерті;
• висновок експертної комісії (якщо така була створена) про причини
нещасного випадку, результати лабораторних та інших досліджень, експериментів,
аналізів тощо.
4.10. На вимогу комісії із спеціального розслідування адміністрація
зобов'язана:
• запросити для участі в розслідуванні нещасного випадку спеціалістів-
експертів, з яких може створюватись експертна комісія;
• зробити фотознімки пошкодженого об'єкта, місця нещасного випадку та
подати інші необхідні документи;
• провести технічні розрахунки, лабораторні дослідження, випробування та
інші роботи;

102
 • надати транспортні засоби та засоби зв'язку, необхідні для роботи комісії
з розслідування;
• забезпечити друкування, розмноження у необхідній кількості матеріалів
спеціального розслідування.
Експертна комісія створюється за розпорядженням голови комісії із
спеціального розслідування. Питання, які вимагають експертного висновку, і
матеріали з висновками експертної комісії оформляються письмово.
4.14. Навчальний заклад, де стався нещасний випадок, компенсує витрати,
пов'язані з діяльністю комісії та залученням до її роботи спеціалістів. Відшкодування
витрат на відрядження працівників, які є членами комісії або залучені до її роботи,
навчальний заклад здійснює відповідно до законодавства.
4.15. Голова комісії, яка проводила спеціальне розслідування нещасного
випадку, у п'ятиденний термін після його закінчення направляє матеріали до
прокуратури за місцем, де стався груповий нещасний випадок або випадок із
смертельним наслідком.
4.16. Керівник навчального закладу, органу управління освітою, якому
підпорядкований навчальний заклад, зобов'язаний у п'ятиденний термін розглянути
матеріали спеціального розслідування нещасного випадку і видати наказ про вжиття
запропонованих комісією із спеціального розслідування заходів щодо запобігання
подібним випадкам, а також притягти до відповідальності осіб, які допустили
порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці, вимог безпеки
проведення навчально-виховного процесу.
Про виконання зазначених заходів керівник навчального закладу письмово і
повідомляє орган управління освітою за підпорядкованістю.
4.16. Міністерство освіти і науки України після одержання матеріалів
спеціального розслідування повинно розглянути обставини і причини смертельного
або групового нещасного випадку і за результатами розгляду розробити заходи щодо
запобігання подібним випадкам.
4.17. Відомості про всі нещасні випадки за підсумками року, оформлені актами
за формою Н-Н, узагальнюються у звіті (додаток 1.7) із пояснювальною запискою
(стислим аналізом причин і подій, що призвели до нещасних випадків) надсилаються
навчальним закладом до місцевого органу управління освітою (первинний звіт),
іншому органу центральної виконавчої влади, засновнику (власнику), якому
належить навчальний заклад; органи управління освітою на місцях складають
зведений звіт, який надсилають органам управління освітою за підпорядкованістю.
4.20. Керівник навчального закладу несе відповідальність за достовірність
зазначених у звіті відомостей відповідно до законодавства.
4.21. Якщо у звітному періоді настала смерть потерпілого від нещасного
випадку, що стався минулого року, то у звіті за минулий період цей випадок мав бути
зарахований до загальної кількості потерпілих, а у звітному періоді - тільки до
потерпілих із смертельним наслідком.
4.22. Навчальний заклад, Міністерство освіти і науки України, інші центральні
органи виконавчої влади, органи управління освітою, засновник (власник), якому
підпорядкований навчальний заклад, проводять аналіз причин нещасних випадків,

103
що трапились, розробляють заходи щодо запобігання, заслуховують на засіданнях
колегій, нарадах стан травматизму серед учасників навчально-виховного процесу.
4.23. Контроль за правильним і своєчасним розслідуванням і обліком
нещасних випадків, що трапились з вихованцями, учнями, студентами, курсантами,
слухачами, аспірантами під час навчально-виховного процесу, а також за виконанням
заходів щодо усунення причин нещасних випадків, здійснюють Міністерство освіти і
науки України, інші центральні органи виконавчої влади, органи управління освітою
на місцях, засновники (власники), яким підпорядковані навчальні заклади.
Міністерство освіти і науки України здійснює оперативний облік загальної
кількості потерпілих, у тому числі під час групових нещасних випадків та нещасних
випадків із смертельним наслідком.
У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт чи
уповноважена посадова зобов'язаний:
- терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому,
забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного
закладу;
- повідомити про те, що сталося, керівника установи, службу з охорони праці
або посадову особу, на яку покладено виконання функцій спеціаліста з питань
охорони праці;
- зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального
розслідування) нещасного випадку обстановку на місці нещасного випадку та
устаткування у такому стані, в якому вони були на момент настання нещасного
випадку (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших осіб і не призведе до більш
тяжких наслідків), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.
Керівник установи, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім
випадків, на які поширюється спеціальне розслідування), зобов'язаний негайно:
1. Повідомити про нещасний випадок:
керівництво вищого органу освіти України;
сектор з охорони праці центрального апарату МОН України;
Державний департамент пожежної безпеки МНС України - у разі нещасного
випадку, що стався внаслідок пожежі;
установу санітарно-епідеміологічної служби (далі - СЕС), яка обслуговує
територію, на якій стався нещасний випадок, - у разі виявлення гострого
професійного захворювання (отруєння);
2. Призначити письмовим наказом комісію із розслідування нещасного
випадку (далі - комісія) у складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці
або посадова особа, на яку покладено наказом керівника виконання функцій
спеціаліста з питань охорони праці, керівник (безпосередній або прямий начальник)
структурного підрозділу, де працює потерпілий, представник підрозділу роботи з
персоналом, у разі спроби чи скоєння самогубства потерпілим - психолог, а у разі
гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС.
Головою комісії призначається посадова особа за рішенням керівника
установи, начальника органу і підрозділу. До складу комісії не може включатися

104
керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому
місці, де стався нещасний випадок.
Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не включається до
складу комісії, але має право брати участь у її засіданнях, висловлювати свої
пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються
нещасного випадку, давати відповідні пояснення, у тому числі викладати в усній і
письмовій формі особисту думку щодо обставин і причин нещасного випадку, та
одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.
Члени комісії мають право одержувати письмові та усні пояснення від
керівника та інших посадових осіб установи, а також проводити опитування
потерпілих та свідків нещасного випадку.
При розслідуванні нещасного випадку комісія зобов'язана у термін,
визначений керівником установи:
обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо
це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам нормативно-
правових актів з охорони праці;
з'ясувати обставини та причини нещасного випадку;
встановити, чи пов'язаний цей випадок із виконанням службових обов'язків;
установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з
охорони праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за
формою Н1 (НН). У разі, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний
із виконанням службових обов'язків, складається акт про нещасний випадок,
пов'язаний з виконанням службових обов'язків, за формою Н1. Якщо цей нещасний
випадок визнано таким, що не пов'язаний з виконанням службових обов'язків,
складається акт про нещасний випадок, не пов'язаний із виконанням службових
обов'язків, за формою НТ. Зазначені акти передаються на затвердження керівнику
установи, в якому стався нещасний випадок.
Акти форми Н1 або НТ підписуються головою і всіма членами комісії. У разі
незгоди зі змістом зазначених актів член комісії окремо письмово викладає свою
окрему думку, яка додається до акта форми Н1 є його невід'ємною частиною, про що
робиться запис в акті.
У разі виникнення потреби в проведенні лабораторних досліджень,
експертизи, випробувань для встановлення обставин і причин нещасного випадку
строк розслідування може бути продовжено за погодженням з вищим органом і
підрозділом МОН України, але не більш ніж на місяць, про що керівник установи і
підрозділу, де стався нещасний випадок, видає наказ.
Визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків нещасні випадки,
що сталися з особою під час виконання службових обов'язків, у тому числі у
відрядженні, а також ті, що сталися у період:
перебування на робочому місці, на території установи освіти або в іншому
місці, пов'язаному з виконанням службових обов'язків, починаючи з моменту
прибуття особи на робоче місце до їх відбуття, який повинен фіксуватися відповідно
до вимог правил внутрішнього розпорядку установи, у тому числі протягом робочого
105
та надурочного часу, або виконання завдань керівника в неробочий час, під час
відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
підготовки до роботи та приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту,
одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території перед
початком роботи і після її закінчення;
проведення навчання, тренувань, обов'язкових занять з фізичної підготовки у
встановлений час;
проїзду на службу чи зі служби на транспортному засобі, що належить
установі, або на іншому транспортному засобі, наданому керівником;
використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за
дорученням керівника;
ліквідації аварій, надзвичайних ситуацій техногенного і природного
характеру, пожеж або їх наслідків;
надання підрозділом шефської допомоги;
прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за
затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням керівника;
прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до
завдання про відрядження.
Нещасні випадки, пов'язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою,
або вбивство особи під час виконання нею службових (посадових) обов'язків чи дій в
інтересах установи незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються
відповідно до Положення. Такі випадки визнаються пов'язаними з виконанням
службових обов'язків (крім випадків, що сталися через особисті мотиви).
Нещасні випадки, що сталися внаслідок раптового погіршення стану здоров'я
особи під час виконання нею службових (посадових) обов'язків, визнаються
пов'язаними з виконанням службових обов'язків за умови, що погіршення стану
здоров'я особи сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих
факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив
медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, була
протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його
здоров'я.
Визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків також випадки
спроби чи скоєння самогубства працівником під впливом психофізіологічних,
небезпечних та шкідливих факторів, пов'язаних із виконанням службових обов'язків.
Медичний висновок щодо зв'язку погіршення стану здоров'я особи з впливом
на неї небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за
станом здоров'я особи виконувати зазначену роботу видається лікувально-
профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника органу
і підрозділу МОН України.
Не визнаються пов'язаними з виконанням службових обов'язків нещасні
випадки, що сталися з особами: під час виконання дій, що не входять до службових
обов'язків; під час використання ними в особистих інтересах транспортних засобів,
машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються
установі або належать потерпілим чи іншим особам; унаслідок отруєння алкоголем,
наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок
106
їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності відповідного медичного
висновку, якщо це не пов'язано із застосуванням таких речовин у службовій
діяльності чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або
якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного
сп'яніння, був відсторонений від служби до настання нещасного випадку; у разі
підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп'яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною
причиною нещасного випадку, за відсутності технічних та організаційних причин
його настання; під час скоєння ними злочину чи адміністративного правопорушення;
у разі навмисного завдання шкоди своєму здоров'ю; у разі смерті або самогубства
(крім випадків, зазначених вище).
Керівник органу і підрозділу МНС України, який призначив комісію,
повинен розглянути і затвердити необхідну кількість примірників актів форми Н-5 і
форми Н-1 (або форми НТ) протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених
комісією за підсумками її роботи (далі - матеріали розслідування).
До першого примірника акта форми Н-5 додаються примірник акта форми Н-1
(або форми НТ), пояснення свідків та потерпілого (у разі їх наявності), витяги з
експлуатаційної документації, схеми, фотографії, інші документи, що
характеризують стан робочого місця (машини, механізму, устаткування, апаратури
тощо), а в разі потреби - також висновок лікувально-профілактичного закладу про
стан сп'яніння, наявність в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних чи
отруйних речовин.
На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова
комісії зобов'язаний ознайомити його з документами, що містяться в матеріалах
розслідування. За результатами розслідування керівник установи видає наказ.
Нещасні випадки реєструються у журналі реєстрації осіб, які потерпіли від
нещасних випадків. Примірник затвердженого акта форми Н-5 разом із примірником
затвердженого акта форми Н-1 (або форми НТ) і матеріалами розслідування
протягом трьох діб передаються керівником до служби охорони праці органу і
підрозділу, службовцем якого є потерпілий.
Примірники затвердженого акта форми Н-5 та акта форми Н-1 (або форми НТ)
протягом трьох діб надсилаються керівником органу і підрозділу МНС України:
потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; вдділу з охорони праці
центрального органу освіти України.
Примірник затвердженого акта форми Н-1 (або форми НТ) протягом трьох діб
передається керівникові структурного підрозділу органу освіти України, де стався
нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам.
Примірники затвердженого акта форми Н-5 та акта форми Н-1 (або форми НТ)
разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років в органі
освіти України та в архіві.
У разі реорганізації органу освіти України вищезазначені матеріали
передаються правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а в разі
ліквідації установи - до архіву центрального органу освіти України.
Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності або в разі смерті
потерпілого внаслідок травми, одержаної під час нещасного випадку, керівник
107
установи, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки
нещасного випадку, що стався, за формою Н-2 і в десятиденний строк надсилає його
особам, яким надсилався акт форми Н-1 (або форми НТ). Повідомлення про наслідки
нещасного випадку, що стався, обов'язково додаються до акта форми Н-1 або форми
НТ і зберігаються разом з ним.
Нещасний випадок, про який своєчасно не було повідомлено безпосереднього
керівника потерпілого чи керівника установи або внаслідок якого втрата
працездатності настала не відразу, розслідується і береться на облік протягом місяця
після надходження заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси
(незалежно від часу, коли він стався).
У разі реорганізації установи, у якій стався такий випадок, розслідування
проводиться його правонаступником.
Нещасний випадок, що стався з особою на території установи або в іншому
місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, а також під час
перебування на території установи у зв'язку з проведенням службової наради,
одержанням грошового утримання, проходженням медичного огляду або
проведенням з дозволу чи з ініціативи керівника професійних та кваліфікаційних
конкурсів і тренувальних занять, спортивних змагань розслідується та береться на
облік.
Нещасний випадок, що стався в установі з особою іншої установи під час
виконання нею службового завдання, розслідується комісією установи, в якій стався
нещасний випадок, за участю представників установи, особа якої є потерпілою.
Такий випадок береться на облік установою, особа якої є потерпілою.
Установа, в якій стався нещасний випадок, зберігає примірник акта форми Н-1
протягом періоду, необхідного для виконання передбачених актом профілактичних
заходів щодо запобігання подібним випадкам, але не менше ніж один рік.
Нещасний випадок, що стався з особою, яка тимчасово була переведена до
іншої установи, розслідується і береться на облік установою, куди цю особу було
переведено.
Нещасні випадки з учнями, студентами, слухачами і курсантами навчальних
закладів МОН України, які сталися під час проходження ними навчання, навчальної
практики та стажування, розслідуються і беруться на облік тією установою, в якій
вони проходили навчання, практику чи стажування. У розслідуванні бере участь
представник навчального закладу. Копія матеріалів розслідування надсилається
навчальному закладу МОН України.
Відомості про обставини і причини катастроф, аварій та подій на транспорті,
що призвели до нещасних випадків, а також про осіб, які допустили порушення
вимог законодавства, незалежно від порушення кримінальної справи, передаються
органу і підрозділу, особи яких є потерпілими, або голові комісії, що проводить
розслідування нещасного випадку.
Нещасний випадок, що стався з особою під час відрядження за кордон,
розслідується відповідно до вимог Інструкції, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України.
Контроль за своєчасністю та об'єктивністю розслідування нещасних випадків,
їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення
108
причин нещасних випадків здійснюють спеціалісти Сектора з охорони праці
центрального апарату МОН України, які мають право вимагати проведення
повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, перегляду
затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НТ), визнання нещасного
випадку пов'язаним із виконанням службових обов'язків і складення акта форми Н-1,
якщо ними виявлено порушення вимог Положення чи інших нормативно-правових
актів з охорони праці.
Якщо виявлено факт приховування органом і підрозділом нещасного випадку,
розслідування повинно призначатися наказом прямого керівника, якому
підпорядкований керівник установи, де стався нещасний випадок. Особи, які винні у
скоєнні нещасних випадків та в їх приховуванні, притягаються до відповідальності
згідно з чинним законодавством України.

1.5.3.Розслідування нещасних випадків при аваріях

Аварія - раптова, небезпечна подія (потужний викид небезпечних речовин,

пожежа або вибух, внаслідок порушення експлуатації підприємства (об'єкта), яка
призводить до негайної та/або наступної загрози для життя та здоров'я людей,
довкілля, матеріальних цінностей на території (об'єкті) підприємства та/або за його
межами.
До числа об'єктів установ освіти належать будівлі, споруди, транспортні
засоби, інженерне та технологічне обладнання, устаткування котлонагляду та різні
механізми. До устаткування котлонагляду та механізмів належать: парові та
водонагрівальні котли; посудини, що працюють під тиском; вантажопідіймальні
механізми; пасажирські та вантажні ліфти.
До аварій устаткування котлонагляду та механізмів слід відносити:
- вибухи котлів, посудин, що працюють під тиском;
- розриви трубопроводів пари та гарячої води, кришок та затворів лазів, люків
парових котлів і посудин, що працюють під тиском;
- виникнення випуклостей, тріщин на стінках барабанів, топкових камер,
нагрівальних труб, посудин, що працюють під тиском, трубопроводів пари та гарячої
води, що спричинили зупинення їх на ремонт;
- руйнування чи згинання металевих конструкцій, що спричинили проведення
капітального ремонту металевих конструкцій чи заміни їх окремих секцій;
- падіння кабін ліфтів, їх противаг.
Аварії поділяються на I, II категорії.
До I категорії належать аварії, які призвели до одного з таких наслідків:
загинуло 5 і більше чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних,
радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони;
збільшилась концентрація забруднювальних речовин у навколишньому середовищі
більш ніж у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи їх основні конструкції, що
створило загрозу для життя і здоров'я людей; повністю зруйновано і вийшло з ладу
обладнання, устаткування котлонагляду та механізми, що створило загрозу для
життя і здоров'я людей.

109
 До II категорії належать аварії, які призвели до одного з таких наслідків:
загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; пошкоджено обладнання, устаткування
котлонагляду та механізми, що призвело до зупинення роботи, а будівлі та споруди
пошкоджень не отримали.
Випадки порушення технологічних процесів роботи устаткування,
тимчасового зупинення обладнання через спрацювання автоматичних захисних
блокувань, унаслідок яких не було пошкоджено чи зруйновано обладнання,
устаткування, будівельні конструкції, падіння опор та обрив проводів ліній
електропередачі, що не призвело до випадків травматизму працівників, до аварій не
належать.
Випадки пошкодження устаткування, що сталися під час його технічного
випробування тиском, вантажем, під час проведення ремонту,
пусконалагоджувальних робіт, монтажу, демонтажу спеціалізованими організаціями,
до аварій не належать і не підлягають розслідуванню та обліку.
Після надходження повідомлення про аварію керівник установи, на об'єкті якої
сталася аварія, зобов'язаний: щонайперше вжити заходів для рятування потерпілих та
надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії,
встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей; негайно
доповісти про аварію за підпорядкованістю в установленому порядку подання
позачергових донесень; інформувати орган прокуратури за місцем виникнення аварії;
забезпечити, до прибуття комісії з розслідування аварії, збереження обстановки на
місці події та устаткування у такому стані, у якому вони були на момент аварії, якщо
це не загрожує безпеці життя і здоров'я людей і не викликає подальшого розвитку
аварійної ситуації.
Розслідування аварій проводиться комісією з розслідування, що
призначається: у разі аварії I категорії або аварії II категорії з груповим чи
смертельним нещасним випадком - наказом МОН України; у разі аварії без групового
чи смертельного нещасного випадку - наказом керівника установи, на об'єкті якої
сталася аварія.
Головою комісії призначається заступник керівника установи, який призначає
членів комісії.
Під час розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що
її спричинили, встановлює факти порушення вимог нормативно-правових актів з
питань охорони праці, правил експлуатації устаткування та технологічних
регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт, їх відповідність
вимогам нормативних актів та проектів, встановлює осіб, що несуть відповідальність
за виникнення аварії, складає відомості щодо матеріальних втрат, заподіяних
аварією, що сталася, за формою згідно з додатком 10, визначає заходи з ліквідації її
наслідків та запобігання таким випадкам.
За результатами розслідування аварії керівник установи, який призначив
комісію, видає наказ, яким на підставі висновків комісії затверджує заходи щодо
запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності осіб, винних у
порушенні вимог законодавства про охорону праці.
Матеріали розслідування травмування осіб внаслідок аварії складаються з
відповідних документів а також доповідної записки про роботу аварійно-
110
рятувальних служб або підрозділів державної пожежної охорони, якщо вони
залучаються до ліквідації цієї аварії.
Друкування, тиражування та оформлення в необхідній кількості матеріалів
розслідування проводить установа освіти, на об'єкті якої сталася аварія, який у
п'ятиденний строк після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та
органам, представники яких брали участь у розслідуванні.
У разі аварії, що не призвела до нещасних випадків, примірник акта форми Н-5
зберігається в установі до завершення виконання заходів, визначених комісією, але
не менш ніж два роки.
Керівник установи зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розробити
заходи щодо запобігання таким випадкам.
У разі, якщо аварія сталася через проектні недоробки або конструктивні
недоліки устаткування, для участі в роботі комісії залучаються за їх згодою
представники підприємства-розробника.
Керівник установи зобов'язаний надіслати підприємству-розробнику та
виготовлювачу устаткування обґрунтовані рекламації, а їх копії - органам, до сфери
управління яких належить підприємство (у разі відсутності таких органів - місцевій
держадміністрації).
Письмову інформацію про виконання заходів, визначених комісією, керівник
установи подає у зазначені в акті форми Н-5 строки організаціям, представники яких
брали участь у розслідуванні.

1.6. Причини травматизму, методи його аналізу та профілактики

Причини виробничого травматизму поділяються на:

 організаційні – відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання,
відсутність контролю, порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів,
законодавства, невиконання заходів з охорони праці, несвоєчасний ремонт або заміна
несправного і застарілого обладнання, невідповідність до норм санітарно-гігієнічних
чинників (освітлення, мікроклімат, стан повітряного середовища тощо);
 технічні – невідповідність до вимог безпеки праці або несправність
виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту, конструктивні недоліки
обладнання;
 психофізіологічні – помилкові дії внаслідок втоми людини через надмірну
важкість у роботі, монотонність праці, хворобливий стан, необережність;
 санітарно-гігієнічні – підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон
шкідливих речовин; недостатнє або нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму,
вібрації; невідповідні мікрокліматичні умови; наявність випромінювань вище
допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.
 економічні – нерегулярна виплата заробітної плати; низький заробіток;
неритмічність роботи; намагання виконати понаднормовану роботу; робота за
сумісництвом чи на декількох різних підприємствах.
З метою аналізу причин виробничого травматизму застосовують такі методи:
статистичний (груповий), топографічний, монографічний, економічний, експертний.

111
 Статистичний (груповий) метод заснований на вивченні травматизму за
документами, звітами, актами, журналами реєстрації. Це дає змогу групувати
випадки травматизму за певними ознаками, професіями потерпілих, робочими
місцями у цехах, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке
спричинило травматизм, тощо.
Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти і
важкості:
Кч = Н∙1000/Т; Кт = Д/Н (1.1)
де Кч – коефіцієнт частоти травматизму; Н – кількість випадків травматизму за
звітний період; Т – середньоспискова кількість працюючих; Кт – коефіцієнт важкості
травматизму; Д – кількість днів непрацездатності.
Ці коефіцієнти дають можливість вивчати динаміку травматизму, порівнювати
його з іншими підприємствами.
Топографічний метод базується на тому, що на плані цеху (підприємства)
відзначаються місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з
підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обслідування і проведення
профілактичних заходів.
Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу
умов праці; технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці,
санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту;
розроблення відповідних профілактичних заходів.
Економічний метод базується на визначенні та аналізі втрат, що викликані
виробничим травматизмом і профзахворюваннями, аналізі ефективності
використання фондів охорони праці.
Метод експертних оцінок дає змогу встановлювати найважливіші причини
травматизму на основі оцінок (рангів), поставлених експертами. Для використання
цього методу попередньо розробляється перелік можливих причин травматизму.
Картки з можливими причинами (чинниками) роздаються експертам. Залежно від
важливості чинника експерти проставляють відповідний ранг. Цей метод дає змогу
визначити найвагоміші причини травматизму на підприємстві, дільниці, у цеху і
визначити найдоцільніший шлях до покращення охорони праці.
Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про стан
охорони праці, причини нещасних випадків і професійних захворювань та про
заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні
нормативних вимог.

1.7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Законом України „Про охорону праці” передбачена дисциплінарна,

адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність працівників за
порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.
Дисциплінарна відповідальність працівників встановлюється за порушення
трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків,
у тому числі в галузі охорони праці. Підставою для притягнення до дисциплінарної
відповідальності працівників є порушення законодавчих та інших нормативно-
112
правових актів з охорони праці та їх дії, спрямовані на створення перешкод для
виконання посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці їх
повноважень.
КЗпП України (ст. 147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана,
звільнення з роботи. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або
уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше
одного місяця з дня його виявлення.
Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні
умови праці, крім випадків, коли такі порушення не тягнуть за собою кримінальної
відповідальності. За порушення законодавства про охорону праці, невиконання
розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці
юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати
штрафу у порядку, встановленому законом.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків
місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до
законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу юридичними чи
фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за
кожний день прострочення.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення
законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється
відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких
накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про
стягнення штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які
відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і
працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету
України.
Матеріальна відповідальність робітників і службовців регламентується
статтями 130–138 Кодексу законів про працю України та іншими нормативними
актами, що стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.
Загальними підставами накладання матеріальної відповідальності на
працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (у формі умислу або
необережності), протиправної дії (бездіяльність) працівника, а також наявність
причинного зв'язку між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника
та завданою шкодою.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці
передбачена статтями 271–275 Кримінального кодексу України.
Стаття. 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці.
1. Порушення вимог законодавчих то інших нормативно-правових актів з
охорони праці службовою особою підприємства, установи, організації або
громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло
шкоду здоров'ю потерпілого – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних

113
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років, або
обмеженням волі на той самий термін.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, - карається виправними роботами терміном до двох років або обмеженням
волі терміном до п'яти років, або позбавленням волі терміном до семи років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до двох років або без такого.
Стаття 272. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з
підвищеною небезпекою.
1. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною
небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх
дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких
наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого – карається штрафом до
п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами
терміном до двох років, або обмеженням волі терміном до трьох років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається обмеженням волі терміном до п'яти років або позбавленням
волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю терміном до трьох років.
Стаття 273. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних
підприємствах або у вибухонебезпечних цехах.
1. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у
вибухонебезпечних цехах особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно
створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло
шкоду здоров'ю потерпілого, – карається виправними роботами терміном до двох
років або обмеженням волі терміном до трьох років; або позбавленням волі терміном
до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається обмеженням волі терміном до п'яти років або позбавленням
волі терміном від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю терміном до трьох років.
Стаття 274. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки.
1. Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою,
яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи
настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, –
карається обмеженням волі терміном до чотирьох років або позбавленням волі на той
самий термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається позбавленням волі терміном від трьох до дванадцяти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років.
114
 Стаття 275. Порушення правил, що стосуються безпечного використання
промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.
1. Порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи
зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечного її
використання, а також порушення під час проектування чи будівництва правил, що
стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка зобов'язана
дотримувати таких правил, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання
інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, – карається
штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі терміном до
трьох років, з позбавленням право обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю терміном до двох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки, – карається виправними роботами терміном до двох років або обмеженням
волі терміном до п'яти років або позбавленням волі терміном від двох до п'яти років,
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
терміном до трьох років.

Питання до розділу 1 для самоконтролю засвоєння знань

1. Яке значення має охорона праці з соціальної та економічної точок зору?

36. Дайте визначення та охарактеризуйте основні поняття в галузі охорони праці.
37. Що являє собою дисципліна «Основи охорони праці», яка її мета та
завдання? З яких розділів вона складається?
38. Які законодавчі акти визначають основні положення з питань охорони праці?
39. Перелічіть основні положення Закону України «Про охорону праці».
40. Які основні принципи державної політики в галузі охорони праці?
41. Які гарантії надані в законодавчому порядку щодо прав громадян на
охорону праці?
42. Які пільги та компенсації надаються працівникам за важкі та шкідливі умови
праці?
43. Перелічіть найважливіші надбання Закону України «Про охорону праці».
44. Яким чином здійснюється в Україні соціальний захист потерпілих на
виробництві?
45. Які основні положення законодавства про працю, що регулюють відносини
роботодавця та працівників відображені в Кодексі законів про працю?
46. Які права та обов'язки роботодавця і працівників передбачені Кодексом
законів про працю?
47. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо охорони праці
жінок.
48. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо охорони праці
неповнолітніх.
49. Що являють собою нормативно-правові акти з охорони праці та яким чином
здійснюється їх кодування?
50. Які нормативні акти з охорони праці діють у межах підприємства?
115
 51. Які види відповідальності передбачені за порушення законодавства з охорони
праці?
52. Перелічіть основні обов'язки роботодавців і працівників щодо виконання
вимог охорони праці.
53. Які органи здійснюють державне управління охороною праці, в чому
полягають їх повноваження?
54. Що являє собою система управління охороною праці (СУОП), як вона
реалізовується в межах підприємства?
55. Які основні функції та завдання управління охороною праці та яким чином
вони реалізовуються?
56. Як здійснюється навчання і перевірка знань з питань охорони праці на
підприємстві, а також посадових осіб?
57. Які існують види інструктажів з питань охорони праці; з ким, як та коли
вони проводяться та яким чином реєструються?
58. Який порядок проведення стажування та допуску працівників до роботи?
59. Які існують сучасні системи навчання з охорони праці?
60. Які органи мають право здійснювати державний нагляд за охороною праці,
які їх основні повноваження та права?
61. Хто здійснює громадський контроль за додержанням законодавства з
охорони праці? Які їх основні обов'язки та права?
62. Як класифікуються нещасні випадки?
63. Як здійснюється розслідування та облік нещасних випадків на виробництві?
64. Коли і як проводиться спеціальне розслідування нещасних випадків?
65. Як здійснюється розслідування та облік випадків виявлення хронічних
професійних захворювань і отруєнь?
66. Як здійснюється розслідування та облік аварій?
67. Які існують методи аналізу виробничого травматизму та професійної
захворюваності? В чому полягає їх суть?
68. За якими основними показниками оцінюється рівень виробничого
травматизму та професійної захворюваності?
69. Які основні причини виробничого травматизму та професійної
захворюваності? Перелічіть найважливіші заходи щодо їх попередження?

116