Соціокультурна

адаптація тесту

Над проєктом працювала: студентка

групи 1АПСЗ
Максимчук Анастасія
Створення оригінальної методики або
адаптація запозиченої полягають не тільки у
перевірці чи повторному огляді
психометричних властивостей
репрезентативності, надійності, валідності,
вірогідності. Використання тесту
здійснюється на основі різних методик, а
процес тестування є змінним і адаптується до
нових умов.
Використання тестів без адаптації до нових соціокультурних
умов спотворює результати тестування щодо елементарних
психічних властивостей (наприклад, властивостей нервової
системи, функціональних станів, сенсомоторних параметрів,
елементарних когнітивних функцій, тобто структурно-
динамічних характеристик психічної діяльності), якщо
застосовуватимуться об'єктивні процедури психофізіологічної
реєстрації, тести з "фізичними" критеріями успіху тощо.
Запозичені закордонні загальнодіагностичні тести здібностей, рис характеру,
інтересів тощо вимагають адаптації, яка передбачає:

1) аналіз внутрішньої валідності, тобто узгодженості пунктів, з яких складається тест-

опитувальник. За його результатами доводять існування загальної діагностичної
властивості, яка є центром перетину всіх емпіричних індикаторів (фактора-пучка
скорельованих пунктів-векторів). Його слід застосовувати стосовно всіх тестових шкал,
отриманих за допомогою факторного аналізу (наприклад, до тесту-опитувальника Айзейка
ЕРІ і 16РР Кеттела). В опитувальнику локус контролю, багатьох клінічних шкалах ММРІ
аналізувати внутрішню узгодженість пунктів необов'язково, тому що пункти в ці шкали
підбирають за зовнішнім критерієм, вони не зв'язані в один фактор-пучок. Аналіз
внутрішньої валідності застосовують до одномірних і багатомірних тестів. Стосовно
негомогенних шкал цей аналіз дає змогу здійснити перевірку інформативності пунктів
(відсоток правильних відповідей має відповідати оригінальній авторській версії);
2) перевірку стійкості до перетестування. Її застосовують при діагностуванні властивостей, які
змінюються упродовж певного часу. Аналіз стійкості може поєднуватися з дослідженням
інформативності окремих пунктів тесту, а також стійкості окремих пунктів. Без цього психолог
не може використати тест при побудові будь-якого елементарного статичного екстраполюючого
прогнозу;

3) аналіз кореляцій з релевантним (істотним суттєвим) зовнішнім критерієм. Цей етап адаптації
необхідний, якщо тест розроблявся як критеріально-орієнтований, тобто добір пунктів
здійснювався на підставі їх кореляцій з певним критерієм валідності (наприклад, скорочення
модифікованої версії ММРІ);

4) перевірку (рестандартизацію) тестових норм. На цьому етапі перевіряють граничні (межові)

точки на шкалі тестових балів, які розділяють різні діагностичні категорії. Адже через об'єктивні
і суб'єктивні чинники вони можуть бути неоднаковими у різних субкультурах (наприклад,
менталітет, система цінностей, рівень І(} тощо). Тому застосування нерестандартизованих тестів
може призводити до спотворення результатів дослідження, зниження їх валідності;
5) перевірку відтворюваності структури відношення між шкалами. На цьому етапі при перенесенні тесту в нове
середовище, що відрізняється від вибірки стандартизації статево-віковими або професійно-культурними
особливостями, дослідник повинен перевірити:

а) валідність методики, якщо на її зміст впливає професійна або регіональна специфіка (пенсіонери, школярі
або жителі віддалених регіонів не дадуть відповідей на питання, що передбачають типові ситуації з життя
студента, який навчається у великому місті). Обирають такі розміри вибірки, щоб можна було одержати
статистично значущі зв'язки між тестовим показником і критерієм валідності (як правило, не менше ЗО
досліджуваних). За незадовільної валідності (коефіцієнт кореляції нижчий за 0,5, що не виправдає
застосування тесту) слід зробити аналіз пунктів, з'ясувавши, чи є неінформативні пункти (усі досліджувані
відповідають однаково) або безглузді питання і виключити невдалі пункти тесту. За відсутності зовнішнього
критерію валідності перевіряють внутрішню валідність, консистентність методики;

6) відповідність тестових норм. Після одержання позитивного результату валідності розширюють вибірку і
реконструюють емпіричний розподіл тестових балів. Квантилі цього розподілу порівнюють з квантилями
нормативного розподілу: якщо розбіжностями можна знехтувати (наприклад, вони не перевищують помилки
виміру), то тестові норми є універсальними. Зауваживши відмінності, психолог повинен побудувати часткові
тестові норми не тільки для використання у власній діагностичній практиці, а й для поповнення інформаційно-
методичного банку психодіагностики.
При конструюванні методики (тесту)
вирішальне значення мають
методологічна орієнтація і статус
психолога. Дотримання закріплених у
посадових інструкціях вимог до
продукту діяльності психолога
забезпечує практичну ефективність
психодіагностичної програми
(доводить зв'язок між результатами
діагностики і величиною певного
соціально цінного показника
(критерію)).
Відмінності між статусами психолога-дослідника і
психолога-практика зумовлюють різні підходи у стратегії
конструювання тестів. Психолог-дослідник дбає про їх
теоретичну обґрунтованість та емпіричну однозначність.
Для психолога-практика метою є ефективність, якої
можна досягти навіть за допомогою емпіричного засобу.
Поява і поширення прагматичних тестів є відповіддю на
практичні потреби і запити, які постійно змінюються.

Практична і наукова психодіагностика успішно

розвиватимуться, якщо спроби конструювання і
застосування тестів документуватимуться,
застосовуватимуться у дослідницькій, практичній
психологічних службах.
Дякую за увагу!!!