ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

«Загальна характеристика психологічного експерименту»

Завдання для самостійної роботи (два питання на вибір з кожної теми).

ТЕМА 1. Експеримент як науковий метод. Дослідницькі

стратегії у психології. Структура експериментальних
досліджень

1. Дескриптивна дослідницька стратегія.

Дескриптивна дослідницька стратегія включає акти спостереження і

фіксування результатів спостережень за поведінкою чи станом об'єктів у тому
вигляді, в якому вони трапляються в реальному світі. Вона допомагає
ідентифікувати важливі поведінкові явища. Найбільш елементарною
дескриптивною стратегією є проста іннумерація, тобто перерахування певних
особливостей, які виявляються в процесі спостереження. Підрахунок частоти
появи подій, об'єктів або характеристик того явища, що спостерігається,
часто забезпечує достатню, хоча, мабуть, не цілком надійну інформацію для
перевірки висунутої наукової гіпотези.

Прикладом практичного застосування іннумерації як прийому дескриптивної

стратегії є соціологічне дослідження, яке було проведене в Нью-Йорку у 1984
р. з метою передбачення кількості сміття, що необхідно щорічно утилізувати.
Підходом до його проведення обрали підрахунок кількості сміття з
розрахунку на одну людину в конкретному році і додали коефіцієнт, який
враховує зростаючі індивідуальні потреби в утилізації сміття на кожний
наступний рік у порівнянні з попереднім. Помноживши цю суму на кількість
людей, які мешкають у цьому місті за переписом на даний рік, одержали
необхідну інформацію.

Одним із варіантів реалізації дескриптивної стратегії є натуралістичне

(природне) спостереження, яке передбачає спостереження і вимірювання
певних аспектів поведінки чи функціонування суб'єкта у тому вигляді, в
якому вони виявляються в реальних умовах.

2. Кореляційна дослідницька стратегія.

Кореляційна стратегія в психології та інших соціальних науках

використовується для визначення взаємозв'язків між двома або більше
змінними, щоб дізнатися, чи змінюється одна змінна у відповідь на зміни
іншої. Цей підхід дозволяє дослідникам визначати, чи існує статистичний
зв'язок між змінними, а також напрямок (позитивний чи негативний) і силу
цього зв'язку. Кореляційний підхід застосовується, якщо в процесі
спостережень виокремлюються два чи більше аспектів виявлення
досліджуваного явища у певної кількості індивідів. Рівень надійності
взаємозв'язку між цими аспектами спостережень і відповідними вимірами
може бути статистично визначений за допомогою коефіцієнта кореляції.

Найбільш часто кореляційна дослідницька стратегія використовується у

випадках, коли маніпулювання якимись аспектами чи умовами
досліджуваних явищ практично неможливо досягнути. Ця стратегія також
може бути доцільною у ще недостатньо досліджених сферах знання, де
необхідне попереднє уточнення можливих змінних.

Дослідники можуть використовувати кореляційну стратегію для вивчення

зв'язку між рівнем освітніх досягнень і самооцінкою особи. Вони можуть
зібрати дані про освітні досягнення (наприклад, оцінки в школі або
університеті) та про самооцінку через анкети або опитування. Якщо аналіз
показує позитивну кореляцію, це може означати, що вищі освітні досягнення
асоціюються з вищою самооцінкою.

ТЕМА 2. Специфіка основних компонентів експерименту:

гіпотеза та вибірка
 1. Експериментальна гіпотеза та її особливості.

Експериментальна гіпотеза - це науково обгрунтоване припущення про

доказательном поясненні будь-якого психологічного факту, який на основі
колишнього знання нез'ясовний або пояснений інакше. Гіпотеза є формою
розвитку психологічного знання. Це потенційно нове або потенційно
достовірне знання, яке, зберігаючи певну спадкоємність щодо застарілої
теорії, повинно містити нове концептуальне знання. В рамках однієї і тієї ж
проблеми можуть формулюватися кілька дослідницьких гіпотез, причому
іноді діаметрально протилежних. Діаметрально протилежні гіпотези, що
пояснюють це явище по-іншому, з інших теоретичних позицій, називаються
конкуруючими. Проблема вибору з кількох конкуруючих гіпотез достовірної
гіпотези нерідко пов'язана з великими методологічними труднощами, і перш
за все з тим, що ніяке число досвідчених підтверджень не гарантує істинність
гіпотези, а робить її лише більш правдоподібною.

Парадокс полягає в тому, що конкуруючі гіпотези відображають суперечності,

взаємовиключні боку і тенденції, властиві людському мисленню, природних
явищ, емпіричним фактам, які можуть бути адекватно пояснені тільки на
основі однієї теоретичної концепції.

Теоретичні гіпотези, потрапляючи на грунт конкретних експериментальних

умов, перетворюються в робочі гіпотези. Останні припускають пояснення
тільки конкретного проведеного експерименту, але мають потенційні
можливості узагальнення на досліджувану популяцію. Робочі гіпотези в
рамках експериментальної роботи в свою чергу також перетворюються в
експериментальні гіпотези, що відрізняються тим, що в процесі експерименту
передбачається отримання результатів про зв'язки або послідовності
досліджуваних змінних за допомогою статистичного, логічного,
алгоритмічного, стохастичного та іншого виду доказів.

У своєму розвитку гіпотези проходять принаймні три стадії. Перша - стадія

ймовірності гіпотези, коли ідея, висунута автором, може мати ймовірність
існування або правдоподібності більше 50%. На другий стадії -
обґрунтування гіпотези - відбувається визначення теоретичних підстав
висунутих гіпотетичних положень. На третій стадії перевірки гіпотези -
визначається процедура теоретичної і практичної апробації та
експериментального підтвердження / опровер- вання. В загальному плані,
якщо слідства з гіпотези відповідають дійсності, то це означає, що вона
підтверджується, приймається в якості правдоподібної; в зворотному випадку
гіпотеза спростовується і її вважають помилковою.

2. Стратегії відбору досліджуваних в експериментальну вибірку.

Частіше об'єктом дослідження є група досліджуваних — вибірка, яка

обирається з генеральної сукупності або популяції — усіх потен­ційних
досліджуваних, на яких планується поширити експеримен­тальні результати.
Ці досліджувані, як правило, розподіляються на контрольну й
експериментальну групи. Процедуру добору еквівалент­них
експериментальної і контрольної груп, коли потенційні досліджу­вані з
популяції мають рівні шанси взяти участь в експерименті й од­накову
ймовірність бути приписаними до експериментальної чи кон­трольної груп,
називають рандомізацією. Важливою властивістю вибірки є її
репрезентативність — міра аде­кватності характеристик досліджуваних (вік,
освіта, стать, соціальні й економічні умови їхнього життя тощо) відповідним
характеристикам популяції, що вивчається. Ступінь репрезентативності
визначає зов­нішню валідність експерименту. При цьому особливості
розподілу на експериментальну і конт­рольну групи визначають внутрішню
валідність експерименту.

Сам розподіл проводиться таким чином, щоб відповідати критерію

еквіва­лентності досліджуваних, що означає необхідність урахування всіх
значущих характеристик досліджуваних, відмінності у вираженості яких
можуть суттєво вплинути на залежну змінну. Якщо це не вдаєть­ся зробити, то
при обробці даних використовують нормування ре­зультатів на величину
значущого параметра. Існують кілька стратегій відбору досліджуваних у
вибірку. Це, по-перше, стратегія випадкового відбору, коли максимально
можливій кількості членів популяції привласнюють індивідуальний номер і
по­тім обирають необхідну кількість реальних досліджуваних за допомо­гою
таблиці випадкових чисел. Тим самим кожному досліджуваному надаються
рівні можливості бути членом вибірки, тобто брати участь в експерименті.
Тому така стратегія ще носить назву технікарандомі­зації, або К-метод.

Якщо ж група потенційних досліджуваних є досить різноманіт­ною,

використовується стратометрична стратегія, коли в популяції
виокремлюються групи людей - страти (від грец. "страта" - проша­рок) з
рівними показниками певних властивостей. Потім з кожної з груп (страт)
випадково і пропорційно обираються реальні учасники експерименту, у
зв'язку з чим дану стратегію також називають техні­кою рандомізації з
попереднім виокремленням страт

Стратегія попарного відбору, або М-метод, стосується розподілу

досліджуваних в експериментальну і контрольну групи, коли добира­ються
досліджувані, еквівалентні за значеннями проміжних змінних. Для цього
досліджувані тестуються за значущими змінними, за резуль­татами тестування
складаються пари досліджуваних із приблизно рів­ними значеннями
протестованих змінних. Потім один досліджуваний з пари розподіляється в
експериментальну групу, а другий — в контро­льну. Різновидом цієї стратегії є
підбір груп досліджуваних, вирівняних за всіма показниками, крім того, що
нас цікавить. Тоді різницю в ре­зультатах груп за деяких умов можна
приписати саме цьому показни­ку, за яким відрізняються дані групи

Чисельність вибірки в більшості випадків варіює від 1 до 100 осіб. Доцільно,

щоб вибірка складала не менше 30-35 осіб, а з урахуванням природного
"відсіву" слід передбачити чисельність вибірки на 5-10 % більше, ніж
потрібно. У разі факторного експерименту кількість дослі­джуваних повинна
не менш ніж у 3 рази перевищувати кількість пара­метрів, які реєструються в
експерименті

ТЕМА 3. Змінні у структурі психологічного експерименту.

Вимірювання і шкалювання психічних явищ

1. Змінні, що контролюються.

У контексті наукових досліджень, зокрема в психології, термін "змінні, що

контролюються" відноситься до тих факторів або змінних у дослідженні, які
дослідник навмисно тримає стабільними або незмінними для того, щоб вони
не впливали на результати дослідження. Контроль змінних є критично
важливим для забезпечення валідності та надійності вимірювань і висновків,
які можуть бути зроблені на основі даних дослідження.

Як контролюються змінні:
1. Фіксація: Дослідник може вибрати фіксувати певні змінні на однаковому
рівні для всіх учасників дослідження. Наприклад, у психологічному
експерименті, що вивчає вплив музики на концентрацію, можуть фіксувати
рівень гучності музики для всіх учасників.

2. Рандомізація: Цей метод передбачає випадковий розподіл учасників

дослідження по експериментальних групах, щоб забезпечити, що будь-які не
контрольовані змінні розподіляються рівномірно і тому мають мінімальний
вплив на результати.

3. Парне співставлення: Учасників спочатку групують за певними критеріями

(наприклад, віком, статтю), а потім в кожній групі розподіляють
рандомізовано, щоб забезпечити, що ці критерії будуть рівномірно
представлені в усіх експериментальних умовах.

4. Використання контрольних груп: Дослідження можуть включати

контрольну групу, яка не піддається експериментальному втручанню, але
контролюється за іншими умовами, щоб порівняти результати між групами.

Приклади: вік досліджуваних, час дня

2. Проблема контролю в експерименті.

Проблема контролю в експериментальних дослідженнях є ключовою,

оскільки вона безпосередньо впливає на валідність і надійність отриманих
результатів. Контроль змінних дозволяє дослідникам забезпечити, що
виявлені зв'язки між змінними є результатом експериментального втручання,
а не впливу інших, не контрольованих факторів. Водночас, існують певні
виклики та проблеми, які потребують уваги при проектуванні та проведенні
експериментів.

Одна з основних проблем полягає в ідентифікації всіх потенційно значущих

змінних, які можуть вплинути на результати дослідження. Іноді дослідники
можуть не врахувати всі можливі змінні, що впливають на досліджуване
явище, що призводить до спотворення результатів. В експериментах часто
складно контролювати зовнішні змінні, особливо коли дослідження
проводиться в природних умовах (наприклад, в школах, на робочих місцях
тощо). Зовнішні чинники, такі як погода, соціально-економічний статус,
вплив медіа, можуть істотно вплинути на поведінку учасників.

Сам факт усвідомлення учасниками, що вони беруть участь у дослідженні,

може змінити їх поведінку. Це відомо як ефект Гоуторна. Дослідники мають
знайти способи мінімізації цього ефекту, наприклад, через використання
сліпих або подвійно сліпих дизайнів.

Сплутувальні змінні представляють собою один з основних викликів у

наукових дослідженнях, особливо в соціальних науках та психології.
Сплутувальна змінна – це будь-яка інша змінна, крім незалежної змінної, що
досліджується, яка може вплинути на залежну змінну і тим самим спотворити
результати дослідження, створюючи помилкове враження про наявність або
відсутність зв'язку між змінними.

ТЕМА 4. Організація експерименту в психології. Надійність і

валідність експериментального дослідження

1. Критерії надійності і валідності психологічного експерименту.

Надійність і валідність є ключовими критеріями, на яких ґрунтується якість

психологічних досліджень. Вони важливі для забезпечення того, що
висновки, отримані в результаті експерименту, є точними та можуть бути
повторені та застосовані в інших ситуаціях або з іншими групами людей.

Надійність

Надійність відноситься до стабільності та послідовності результатів

дослідження при його повторенні. Іншими словами, якщо дослідження
надійне, то повторне проведення дослідження за тими ж умовами повинно
призвести до схожих результатів.

Критерії надійності:
Внутрішня надійність: Ступінь, у якому результати дослідження вільні від
випадкових помилок. Це включає послідовність результатів у межах самого
дослідження.

Повторюваність (test-retest reliability): Можливість отримання схожих

результатів при повторному проведенні дослідження через певний час.

Альтернативна форма (parallel forms reliability): Стабільність результатів

при використанні різних версій інструментів оцінювання (наприклад, тестів).

Внутрішня послідовність (internal consistency): Міра того, наскільки різні

елементи інструменту оцінювання (наприклад, пункти тесту) пов'язані між
собою та вимірюють одну й ту саму концепцію.

Валідність

Валідність визначає, наскільки добре дослідження вимірює те, що воно

призначене виміряти, і чи можна вважати його результати істинним
відображенням досліджуваного явища.

Критерії валідності:

Контентна валідність (Content Validity): Контентна валідність відноситься

до ступеня, у якому вимірювальний інструмент або тест охоплює всі аспекти
концепції або конструкту, який він призначений виміряти. Це означає, що
тест повинен включати питання або завдання, які повністю представляють
досліджуваний конструкт, без виключення важливих частин або включення
ірелевантного матеріалу.

Критерійна валідність (Criterion Validity): критерійна валідність оцінює,

наскільки добре вимірювальний інструмент корелює з зовнішнім критерієм,
який вважається золотим стандартом для оцінки даного конструкту. Вона
поділяється на:
Прогностичну валідність: Здатність тесту передбачати майбутні результати
або поведінку.
Співвідносну валідність: Ступінь, у якому результати тесту відповідають
результатам інших, вже визнаних мірил конструкту в той же момент часу.

Конструктна валідність (Construct Validity): конструктна валідність оцінює,

наскільки добре тест вимірює теоретичний конструкт або поняття, яке він
призначений виміряти. Це включає перевірку теоретичних зв'язків між
змінними та тестовими результатами. Вона забезпечує, що тест дійсно
вимірює заплановану конструкцію, а не інші, потенційно сплутувальні змінні.

Екологічна валідність (Ecological Validity)

Екологічна валідність відноситься до ступеня, у якому результати
дослідження можуть бути узагальнені на реальні умови або повсякденне
життя. Цей тип валідності особливо важливий для забезпечення того, що
висновки дослідження застосовні до реальних ситуацій, і що використані
методи та інструменти вимірювання адекватно відображають поведінку або
явища в їх природньому контексті.

Валідність зовнішньої узгодженості (External Validity): валідність зовнішньої

узгодженості відноситься до ступеня, у якому результати дослідження можна
узагальнити або застосувати поза межами конкретного дослідження. Це
включає узагальнення на інші популяції, контексти або часові періоди.
Забезпечення валідності зовнішньої узгодженості є важливим для розуміння
того, наскільки широко можуть бути застосовані висновки дослідження.

Валідність внутрішньої узгодженості (Internal Validity): валідність

внутрішньої узгодженості вказує на те, наскільки переконливо дослідження
демонструє причинно-наслідковий зв'язок між змінними. Це стосується
ступеня, у якому можна виключити альтернативні пояснення змін у залежній
змінній, крім впливу незалежної змінної. Висока внутрішня валідність
вимагає ефективного контролю над сплутувальними змінними та іншими
потенційними джерелами помилок.

Валідність переконань (Face Validity): Хоча не завжди вважається

формальним типом валідності, валідність переконань відноситься до ступеня,
у якому вимірювальний інструмент "на вигляд" адекватно оцінює те, що він
призначений виміряти, з точки зору тих, хто його використовує або вивчає.
Цей тип валідності часто використовується як початковий крок у визначенні
прийнятності тесту або дослідження.

2. Фактори, що порушують валідність психологічного експерименту.

Фактори часу:
- зміни, які відбуваються протягом часу й обумовлюють нестабільність
результатів, зокрема нестабільність самої незалежної змінної в часі;

- ефект історії – вплив конкретних подій, що відбуваються в житті

досліджуваних, окрім експериментального впливу;

- ефект природного розвитку зміни досліджуваних без зв’язку з конкретними

подіями як наслідок перебігу часу: протягом короткого часу – зміна стану
досліджуваного (коливання уваги, втома, голод, хвороба, нудьга, монотонія),
протягом тривалого часу – зміни властивостей індивіда (особистісних рис,
вікові зміни, накопичення досвіду тощо);

- динаміка побічних змінних протягом часу (зокрема, зміни в погодних

умовах, годинах дня, сезонні зміни тощо).

Фактори задачі, коли, напр., експерименти (особливо пов’язані з научінням)

вимагають застосування різних задач для різних умов (оск. одну і ту саму
задачу можна виконати тільки 1 раз); саме різний зміст задач, а не
експериментальний вплив може зумовити зміни в поведінці досліджуваних.

Ефект тестування – вплив попереднього тестування на результат

прикінцевого.

Інструментальна похибка – зумовлена недостатньою надійністю методик

фіксації поведінки досліджуваних.

Ефект послідовності – попередні умови впливають на наступні за ними

(перенос).

Суб’єктивний фактор – упередженість експериментатора щодо переваги

однієї з умов незалежної змінної; комунікативні артефакти.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

«Основи планування експериментального дослідження у психології.

Інтерпретація результатів експериментального дослідження»
ТЕМА 5. Плани експериментального дослідження

1. Доекспериментальні плани.

Доекспериментальні плани (В. Дружинін) – дослідження, які проводилися і

проводяться дотепер за певними схемами, що не враховують вимог, які
висуваються до плану класичного експериментального дослідження, через
незнання цих вимог або неможливість їхнього врахування при проведенні
реального дослідження в конкретних умовах. Ці схеми використовувалися ще
до виникнення теорії планування експерименту і вважаються рудименти
вчорашнього дня психологічної науки.

Ось декілька прикладів доекспериментальних планів:

1. Одногруповий передтест-посттест план

Цей план включає одну групу учасників, яка проходить попереднє тестування
(передтест), потім піддається експериментальному втручанню або лікуванню,
а потім проходить повторне тестування (посттест) для вимірювання ефектів
втручання. Основна проблема цього плану полягає в тому, що без контрольної
групи важко визначити, чи були зміни спричинені втручанням чи іншими
факторами.

2. План з одним вимірюванням

В цьому випадку дослідження здійснюється з однією групою учасників, якій
пред'являється експериментальне втручання, і після цього відразу
вимірюються ефекти цього втручання. Відсутність передтесту в цьому плані
робить неможливим порівняння змін у поведінці або стані учасників до і
після втручання.

3. Статична група порівняння

Цей план включає дві групи: одна група отримує експериментальне
втручання, тоді як інша не отримує його і використовується для порівняння.
Відмінність від справжнього експериментального дизайну полягає в тому, що
учасники не розподіляються в групи випадковим чином. Це може призвести
до виникнення сплутувальних змінних, оскільки групи можуть відрізнятися
за важливими характеристиками до початку експерименту.
 2. Істинні експериментальні плани та їх різновиди.

Істинні експериментальні плани є золотим стандартом у наукових

дослідженнях, оскільки вони дозволяють з великою долею впевненості
встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між змінними. Центральною
характеристикою істинних експериментів є рандомізація, тобто випадковий
розподіл учасників по експериментальним та контрольним групам.
Рандомізація допомагає забезпечити, що будь-які відмінності між групами
(крім впливу експериментальної маніпуляції) є результатом випадку, що
мінімізує вплив сплутувальних змінних.

Різновиди істинних експериментальних планів:

1. Випадковий контрольований експеримент (Randomized Controlled Trial,
RCT)
Це класичний дизайн, у якому учасники рандомізуються в експериментальні
та контрольні (або порівняльні) групи. Експериментальна група отримує
інтервенцію або втручання, тоді як контрольна група отримує плацебо або
стандартне лікування. Цей дизайн дозволяє безпосередньо порівнювати
ефекти втручання.

2. Факторний дизайн
Факторний дизайн дозволяє одночасно вивчати ефекти двох або більше
незалежних змінних. Учасники розподіляються в групи на основі комбінацій
рівнів цих змінних, що дозволяє оцінити не тільки окремий вплив кожної
змінної, але й їх взаємодію.

3. Дизайн з повторними вимірами

У дизайні з повторними вимірами ті самі учасники проходять через всі умови
експерименту. Це дозволяє порівнювати реакції одних і тих же осіб на різні
втручання або умови, зменшуючи вплив міжособистісних відмінностей.

4. Латинський квадрат
Дизайн Латинського квадрата використовується для контролю за двома
сплутувальними змінними без необхідності збільшення кількості учасників.
Учасники розподіляються в квадратну схему так, що кожна умова
експерименту з'являється лише один раз у кожному рядку та стовпці,
забезпечуючи рівномірний розподіл умов та контроль за впливом
сплутувальних змінних.
5. Розбитий плот (Split-plot) дизайн
Цей дизайн застосовується, коли деякі змінні важко або неможливо
рандомізувати для кожного індивідуального учасника. Замість цього, великі
групи (цілі плоти) рандомізуються для одних змінних, тоді як в межах кожної
групи (розбиті плоти) рандомізуються інші змінні. Це дозволяє досліджувати
вплив та взаємодію змінних на різних рівнях.

6. Передтест-посттест контрольна група дизайн

Цей підхід включає як мінімум дві групи: експериментальну групу, яка
отримує інтервенцію, та контрольну групу, яка не отримує інтервенцію.
Обидві групи проходять тестування перед втручанням (передтест) та після
нього (посттест), що дозволяє оцінити ефект втручання, порівнюючи зміни
між групами.

7. Когортний дизайн
Хоча когортний дизайн частіше використовується в обсерваційних
дослідженнях, він також може мати експериментальний характер, коли
дослідники можуть втручатися та спостерігати за ефектами цього втручання в
межах певної когорти учасників протягом тривалого часу.

ТЕМА 6. Особливості та різновиди планування

експериментального та кореляційного дослідження в
психології

1. Мета факторного експерименту.

Мета факторного експерименту полягає в дослідженні впливу двох або

більше незалежних змінних (факторів) на одну або кілька залежних змінних
одночасно, з метою виявлення не тільки основних ефектів кожного фактора,
але й можливих взаємодій між факторами. Факторний експеримент дозволяє
дослідникам ефективно оцінювати, як різні незалежні змінні взаємодіють між
собою та впливають на результат, що робить його особливо корисним у
ситуаціях, де взаємодія між змінними може мати суттєве значення.
Основні цілі факторного експерименту:
Виявлення основних ефектів: Визначення впливу кожного окремого фактора
на залежну змінну. Основний ефект означає зміну в залежній змінній,
спричинену зміною рівня незалежної змінної, при умові, що інші фактори
залишаються незмінними.

Виявлення взаємодій між факторами: Аналіз, чи змінюється вплив одного

фактора на залежну змінну в залежності від рівня іншого фактора. Взаємодія
між факторами існує, коли ефект одного фактора залежить від рівня іншого
фактора.

Ефективне використання даних: Факторні експерименти дозволяють

одночасно тестувати вплив декількох змінних, що збільшує ефективність
дослідження порівняно з проведенням окремих експериментів для кожної
змінної.

Оптимізація умов: Знаходження комбінацій факторів, які призводять до

оптимальних результатів, що є особливо корисним у прикладних
дослідженнях, наприклад, у промисловості та агрономії.

Вивчення складних взаємодій: Ускладнені взаємодії, які можуть не бути

очевидними при вивченні факторів окремо, можуть бути виявлені у
факторних експериментах, надаючи глибшого розуміння процесів, що
вивчаються.

2. Лонгітюдне кореляційне дослідження.

Лонгітюдне кореляційне дослідження — це тип дослідження, в якому дані

збираються з одних і тих же суб'єктів протягом тривалого періоду часу для
виявлення змін та визначення кореляцій між змінними. Цей підхід дозволяє
дослідникам спостерігати за тривалими трендами, розвитком або змінами у
поведінці, стані здоров'я, атитюдах тощо. Він особливо корисний для
вивчення процесів розвитку, причинно-наслідкових зв'язків та динаміки змін.

Особливості лонгітюдного кореляційного дослідження:

Тривале спостереження: Воно може тривати від кількох років до декількох
десятиліть, що дозволяє виявляти повільні зміни та тренди, які можуть бути
непомітними при короткотермінових дослідженнях.
Кореляційний аналіз: Хоча лонгітюдні дослідження можуть
використовуватися для визначення кореляцій між змінними, важливо
розуміти, що кореляція не завжди означає причинно-наслідковий зв'язок.

Відстеження змін: Дослідники мають змогу відстежувати, як зміни в одній

змінній впливають на іншу з плином часу, наприклад, як зміна життєвого
стилю впливає на здоров'я.

Висока валідність: Лонгітюдні дослідження мають високу внутрішню

валідність, оскільки вони зменшують вплив зовнішніх змінних і дозволяють
бачити прямі зміни в поведінці або стані суб'єктів.

ТЕМА 7. Аналіз та інтерпретація результатів

експериментального

дослідження

1. Типи психологічного пояснення в експерименті.

У психологічних експериментах пояснення поведінки, психічних процесів

або емоційних реакцій можуть бути засновані на різних теоретичних підходах
та перспективах. Ці пояснення важливі для розуміння причин та механізмів,
що лежать в основі спостережуваних феноменів. Ось кілька ключових типів
психологічного пояснення, які часто використовуються в експериментальних
дослідженнях:

1. Когнітивні пояснення
Ці пояснення фокусуються на внутрішніх процесах мислення, сприйняття,
пам'яті та уваги. Когнітивні психологи вивчають, як люди обробляють
інформацію та як ця обробка впливає на їхнє розуміння світу, прийняття
рішень та вирішення проблем.
2. Біологічні пояснення
Біологічні або нейропсихологічні пояснення зосереджені на впливі мозку,
генетики та фізіології на поведінку та психічні процеси. Вони включають
вивчення, як гормони, нейротрансмітери та структура мозку впливають на
емоції, мотивацію та поведінку.

3. Психодинамічні пояснення
Засновані на теоріях Фройда та інших психодинамічних теоретиків, ці
пояснення наголошують на впливі несвідомих процесів, конфліктів та
дитячих переживань на поведінку та психічні стани. Вони вивчають, як
пригнічені бажання та конфлікти формують наші поведінкові реакції.

4. Поведінкові пояснення
Ці пояснення фокусуються на спостережуваній поведінці та вважають, що вся
поведінка є результатом навчання через взаємодію з навколишнім
середовищем. Вони включають концепції умовлювання, посилення та
покарання як основні фактори, що формують поведінку.

5. Соціально-культурні пояснення
Ці пояснення підкреслюють вплив соціального контексту, культурних норм і
міжособистісних взаємодій на поведінку та психічні процеси. Вони
досліджують, як соціальні ролі, культурні очікування та міжособистісні
відносини впливають на розвиток особистості, сприйняття себе та інших, а
також на вибір поведінкових стратегій.

6. Екологічні пояснення
Екологічні підходи звертають увагу на вплив навколишнього середовища та
фізичного контексту на поведінку людини. Вони досліджують, як фізичні
аспекти середовища, такі як простір, шум, температура, та доступність
ресурсів впливають на психологічний стан та поведінку людини.

7. Розвиткові пояснення
Ці пояснення фокусуються на змінах у поведінці та психічних процесах, які
відбуваються протягом життя індивіда. Вони включають вивчення різних
етапів розвитку, від дитинства до старості, та того, як зміни, пов'язані з віком,
впливають на когнітивні здібності, емоційну реактивність та соціальну
поведінку.

8. Гуманістичні пояснення
Гуманістична психологія наголошує на унікальності індивіда та акцентує на
важливості самореалізації, вільного вибору та людського потенціалу. Вона
досліджує, як індивіди прагнуть до особистісного зростання, самовизначення
та досягнення сенсу життя.

2. Причини невідтворюваності результатів досліджень.

Невідтворюваність результатів досліджень є серйозною проблемою в

науковій спільноті, яка стосується багатьох галузей науки, включаючи
психологію, біологію, медицину та інші. Це явище відбувається, коли інші
дослідники не можуть повторити або відтворити результати попереднього
дослідження, використовуючи ті ж методи або умови. Декілька ключових
причин невідтворюваності включають:

1. Недостатньо детальний методологічний опис

Якщо оригінальне дослідження не надає детального опису своїх методів,
іншим дослідникам може бути важко точно повторити процедури. Важливі
деталі, такі як конкретні умови експерименту, технічні специфікації або точні
дозування, є критичними для відтворення дослідження.

2. Малі розміри вибірки

Дослідження з малою кількістю учасників часто менш стійкі до випадкових
варіацій і тому більш схильні до невідтворюваності. Малі розміри вибірки
можуть призвести до переоцінки ефекту втручання або взаємодії.

3. P-hacking та вибіркове повідомлення результатів

P-hacking відбувається, коли дослідники маніпулюють своїми даними або
вибірково звітують про результати, щоб отримати статистично значимі
результати. Це може включати вибіркове представлення позитивних
результатів і ігнорування негативних або несуттєвих результатів.

4. Випадкова помилка
Випадковість або шум в даних може іноді призвести до значущих результатів,
які насправді є результатом випадку, а не реального ефекту. Повторення
досліджень з великою кількістю учасників може допомогти виявити такі
випадкові результати.

5. Вплив контексту або умов

Зміни в зовнішньому середовищі, культурних нормах або технологіях з часом
можуть змінити контекст, в якому проводиться дослідження, роблячи
оригінальні результати невідтворюваними в нових умовах.

6. Опублікування тільки позитивних результатів

Схильність журналів публікувати лише дослідження з позитивними або
значущими результатами створює "ефект виживання" для даних, який може
спотворити загальне розуміння феноменів. Така ситуація може призвести до
переоцінки ефективності чи значимості втручань або зв'язків між змінними,
оскільки негативні або несуттєві результати часто залишаються
непублікованими.

7. Недостатнє статистичне потужність

Дослідження, які мають низьку статистичну потужність, не завжди здатні
виявити існуючий ефект, особливо якщо він невеликий. Недостатня
потужність може призвести до помилкових негативних результатів (тип II
помилка), які можуть бути невірно інтерпретовані як відсутність зв'язку або
ефекту.

8. Помилки у виборі та застосуванні статистичних методів

Неправильний вибір статистичних тестів або помилки в їх застосуванні
можуть призвести до невірних висновків. Наприклад, застосування
неправильного тесту для аналізу даних або невірне використання критеріїв
для визначення статистичної значущості може викривити результати
дослідження.

9. Зміни у вимірювальних інструментах та методології

З часом можуть відбуватися зміни у стандартах вимірювань, інструментах або
загальній методології досліджень. Це може ускладнити порівняння
результатів з різних досліджень або спроб відтворення оригінальних
результатів.

10. Вплив учасників та дослідницького середовища

Характеристики учасників (наприклад, вік, стать, культурний та
соціоекономічний статус) та зміни в дослідницькому середовищі можуть
вплинути на поведінку учасників і результати дослідження, особливо в
лонгітюдних дослідженнях.
ТЕМА 8. Галузеві експериментальні дослідження

1. Особливості експериментів у віковій психології.

У практиці вікової та педагогічної психології актуальним є використання так

званого психолого-педагогічного (або формувального) експерименту. Цей
метод забезпечує простежування змін психологічних характеристик дитини в
процесі активного впливу дослідника на особистість. Метод дає змогу не
обмежуватися реєстрацією фактів, що виявляються, а через створення
спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку,
тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляючи
можливості оптимізації даного процесу. Саме тому метод широко
застосовується при вивченні умов, принципів, шляхів формування
особистості.

Експериментальне дослідження може бути констатуючим і формуючим.

Констатуючий експеримент спрямований на виявлення готівкового рівня
психологічного явища або якості. Прикладом констатуючого
експериментального дослідження може служити тестове обстеження
інтелекту дітей, що проводиться за допомогою різних методик (тест А. Біне,
тест Векслера, P1TUR та ін.). У зарубіжній психології констатуючому
дослідженню зазвичай протиставляється навчальне дослідження. Метод
навчального експерименту будується на порівнянні результатів
випробовуваних, спочатку схожих у всіх відносинах, але різних за обсягом
досвіду, отриманим групами в процесі навчання, що дозволяє висунути більш
змістовну гіпотезу про фактори, що впливають на розвиток.

У сучасному дослідженні з психології розвитку констатуючий і формуючий

експерименти часто поєднуються, складаючи різні його етапи. На
діагностичному етапі використовується констатація як забезпечення фіксації
досягнутого, актуального рівня розвитку здатності. Формуючий етап являє
собою досягнення нового рівня відповідно до висунутих припущень.
Контрольний етап, який знову констатує типу, покликаний визначити
вираженість розвиваючого ефекту.

2. Особливості експериментів в соціальній психології.

Експерименти в соціальній психології мають свої унікальні особливості та
виклики, які відрізняють їх від експериментів в інших галузях психології.
Соціальна психологія зосереджується на тому, як індивідуальна поведінка,
думки та емоції впливаються соціальним контекстом, включаючи взаємодії з
іншими людьми, групові процеси, соціальні норми та культуру.

При проведенні соціально-психологічного експерименту соціальні психологи

звертають увагу на такі важливі проблеми:

1) непостійність соціальних явищ, що унеможливлює відкриття будь-яких

законів;
2) існування свободи волі, що дає змогу людині визначати власну долю
замість того, щоб "підкорятись науковим законам";
3) залежність законів від конкретного культурного середовища, що робить
неможливим вияв універсальних законів;
4) відносність законів, їхній тимчасовий характер;
5) вплив цінностей ученого на вибір соціальних явищ, інтерпретацію та
викладення фактів;
6) труднощі експериментування в соціальних науках і труднощі контролю за
досліджуваними змінними;
7) проблема існування відкритого суспільства, в якому нова інформація
постійно чинить непередбачуваний вплив на людей;
8) здатність людей дізнаватися про гіпотези соціальних наук і довільно
змінювати свою поведінку з метою відкинути ці гіпотези.

Головні питання, які виникають при проведенні експерименту в соціальній

психології (за М. Дейчем і Р. Краусом):

1. Чи є люди просто розумними тваринами, чи соціальна взаємодія, постійна

необхідність спілкуватися породжують у них особливі властивості, не
притаманні тваринам?
2. Чи визначається поведінка людини егоцентричними мотивами, чи людина
може прийняти інтереси інших так само близько, як власні?
3. Чи є поведінка людини переважно ірраціональною та закріплюється під
впливом випадкових покарань і підкріплень, чи людина усвідомлює та
організує свою поведінку на основі досвіду?
4. Чи поведінку людини біологічно визначено або ж форма та зміст вчинків
людини визначаються соціальними умовами?
5. Чи поведінка дорослої людини є наслідком пережитого в дитинстві, чи
людина розвивається та змінюється під впливом довколишнього середовища
протягом усього життя?

Джерела:
1. Бедан В. Б. Експериментальна психологія. Курс лекцій. Одеса, 2020.102 с.
2. Боснюк В. Ф. Експериментальна психологія. Курс лекцій. Харків, 2016.
3. Галян О.І., Галян І.М. Експериментальна психологія: навч. посіб. К.,
2012.400 с.
4. Горбунова В.В. Експериментальна психологія в схемах і таблицях. К., 2007.
5. Максименко С. Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія. Підручник.
К., 2014. 360 с.
6. Goodwin С. James, Goodwin Kerri A. Research in Psychology: Мethods and
Design. Wiley; 7th edition. 2012. 480 p.
7. Бушуєва Т.В. Основи наукових психологічних досліджень: навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закладів. Ніжин, 2017. 244 с.
8. Martin David W. Doing Psychology Experiments. Thomson/Wadsworth; 7th
edition. 2007. ‎380 p.