Екзаменаційна робота

з дисципліни “Соціальна психологія”

студентки 1 групи, 2 курсу ЗФН
спеціальності 053 “Психологія”
Пальчик Таїсії

Білет №25

1. Структура та функції спілкування.

Соціальна психологія визначає спілкування як процес обміну інформацією

між індивідами через використання спільних символів, знаків, повідомлень та
поведінки.

Альберт Бандура у своїй теорії соціального навчання зосереджувався на ролі

спостереження та імітації у процесі спілкування. Він доводив, що люди
можуть навчатися новим формам поведінки, спостерігаючи за діями інших та
наслідками цих дій.

Ервінг Гоффман вивчав спілкування з точки зору взаємодії ролей в

соціальному контексті. Він розробив концепцію "презентації себе в
повсякденному житті", аналізуючи, як люди використовують спілкування для
керування враженнями, які вони справляють на інших.

Карл Роджерс наголошував на значенні емпатичного слухання та

автентичності в процесі спілкування. Він вважав, що для ефективної
комунікації важливо створити атмосферу взаємної поваги та розуміння, де
кожна сторона може відчувати себе вільно висловлюючи свої думки та
почуття.

Джуліан Роттер розглядав спілкування через призму його теорії соціального

навчання, підкреслюючи важливість очікувань індивідів від результатів
комунікації. Він вважав, що мотивація до спілкування частково заснована на
вірі в те, що така взаємодія принесе позитивні результати.

Структура спілкування

● джерело (Відправник): Індивід або група, яка ініціює повідомлення.

● повідомлення: Інформація або зміст, який передається від джерела до
отримувача.
● кодування: Процес перетворення думок чи емоцій відправника у
вербальні або невербальні символи.
● канал: Засіб, через який повідомлення передається (може бути
вербальним, невербальним, письмовим, електронним тощо).
● декодування: Процес, за допомогою якого отримувач інтерпретує
символи повідомлення.
● отримувач (Реципієнт): Індивід або група, якій адресоване
повідомлення.
● зворотний зв'язок: Відповідь отримувача на повідомлення, яка
повертається до джерела, дозволяючи оцінити ефективність та вплив
спілкування.
● шум: Будь-які зовнішні чи внутрішні фактори, які можуть заважати або
спотворювати передачу або прийом повідомлення.

Функції спілкування:

● обмін інформацією: Надання та отримання даних, знань, думок та ідей

між індивідами та групами.
● регулювання поведінки: Спілкування дозволяє індивідам координувати
свої дії, ставлення та відносини з іншими, використовуючи соціальні
норми та очікування.
 ● еемоційне вираження: Вербальні та невербальні способи спілкування
дозволяють індивідам виражати свої почуття, настрої та емоційні
стани.
● соціалізація: Через спілкування відбувається передача культурних
цінностей, традицій та соціальних ролей між поколіннями, сприяючи
інтеграції індивідів у суспільство.
● прийняття рішень: Групове спілкування важливе для обговорення,
оцінки та вибору альтернатив при прийнятті колективних рішень.
● побудова відносин: Спілкування допомагає розвивати та підтримувати
міжособистісні відносини, будувати довіру та взаєморозуміння.

Одним з прикладів багатьох досліджень, які ілюструють ключові ідеї в

області спілкування, є експеримент Стенлі Мілгрема про послух. Мета
експерименту, проведеного у 1960-х роках, було вивчити готовність
звичайних людей виконувати накази авторитетної особи, навіть коли ці
накази вимагали завдавати біль іншій людині. Цей експеримент був частково
натхненний подіями Голокосту та питаннями про те, як звичайні люди могли
виконувати варварські накази.

У дослідженні взяли участь добровольці, яких рекрутували через оголошення

в газеті, де обіцяли невелику винагороду за участь у науковому дослідженні з
вивчення пам'яті та навчання. Учасників розділили на дві ролі: "вчителя"
(активного учасника експерименту) та "учня" (актора, який був
співробітником Мілгрема, але добровольці про це не знали). Вчителів
інструктували задавати серію питань учням, і кожна неправильна відповідь
мала бути покарана електричним ударом. Інтенсивність ударів збільшувалась
з кожною помилкою. Насправді електричні удари не надавалися, але вчителі
про це не знали. Учень (актор) видавав передбачувані реакції на "удари",
включаючи крики болю та прохання зупинити експеримент.

Результати експерименту шокували суспільство: значна більшість учасників

(близько 65%) пішли на збільшення інтенсивності електричних ударів до
максимального рівня, навіть коли учень просив зупинитися або коли
здавалося, що він втратив свідомість. Багато "вчителів" виявили ознаки
стресу та нервозності, але продовжували дотримуватися наказів
експериментатора, який наполягав на продовженні. Мілгрем зробив висновок,
що звичайні люди можуть виконувати жорстокі дії, коли їм це наказує
авторитетна особа, особливо в структурованому контексті, де
відповідальність за дії здається розподіленою або мінімізованою. Цей
експеримент підкреслив важливість авторитету у соціальному впливі та
показав, наскільки сильно соціальні норми та очікування можуть
впливати на поведінку індивіда.

2. Просоціальна поведінка.

Просоціальна поведінка - це дія, яка спрямовану на допомогу або благо інших

осіб або груп без очікування особистої вигоди. Цей термін охоплює широкий
спектр дій, від простого акту доброзичливості до великих жертв або
зобов'язань.

Деніел Батсон вважає, що ключовим мотивом просоціальної поведінки є

емпатія — здатність відчувати та розділяти почуття іншої людини. Він
стверджує, що емпатійний зв'язок може спонукати людей діяти
альтруїстично, тобто допомагати іншим заради їхнього блага, а не для
отримання власної вигоди.

Бертранд Рассел в своїх роботах також торкався ідеї просоціальної поведінки,

але більше з філософської точки зору, вказуючи на її значення для суспільства
та індивідуального благополуччя. Він підкреслював важливість співчуття та
співпраці для досягнення загального добра.

Алан Фішке розробив теорію соціальних відносин, яка включає просоціальну

поведінку як один з чотирьох основних моделей міжособистісних взаємодій.
Він вважає, що просоціальні дії виникають з потреби в догляді та співпраці
між людьми, що є фундаментальними для побудови соціальних спільнот.
Ервін Стоб розглядає просоціальну поведінку через призму виховання та
соціального впливу, підкреслюючи, як соціальне середовище та освітні
програми можуть сприяти розвитку альтруїстичних нахилів у людей. Він
вказує на важливість раннього соціалізаційного досвіду та освітніх ініціатив,
що спонукають до допомоги та співчуття.

Теоретичні основи

Теорія еволюційного альтруїзму: Постулює, що допомога родичам сприяє

передачі спільних генів, що є вигідним з точки зору еволюції. Гамільтон

Теорія соціального обміну: Стверджує, що люди допомагають іншим, коли

переваги від допомоги перевищують потенційні витрати. Хоманс

Теорія соціального навчання: Підкреслює роль спостереження,

наслідування та навчання у формуванні просоціальної поведінки. Бандура

Теорія емпатії-алтруїзму: Припускає, що відчуття емпатії до іншої особи

може призвести до альтруїстичної мотивації допомогти. Батсон

Серед факторів, що що впливають на просоціальну поведінку є емпатія,

відкритість, відповідальність, і самооцінка можуть впливати на схильність до
просоціальної поведінки. Норми взаємодопомоги та альтруїзму, як-от норма
соціальної відповідальності або норма взаємності, впливають на рішення про
допомогу.
Наявність інших свідків (ефект глядача), ступінь потреби в допомозі та
здатність допомогти впливають на ймовірність допомоги. Культурні цінності
та традиції можуть спонукати або стримувати просоціальну поведінку.

Експерименти Біба Латане та Джона Дарлі про "ефект глядача" є одними

з найбільш значних у соціальній психології, оскільки вони вивчають, як
присутність інших людей впливає на імовірність того, що індивід втрутиться
та допоможе в критичній ситуації. Ці дослідження були натхненні вбивством
Кітті Дженовізе в 1964 році в Нью-Йорку, під час якого, за повідомленнями,
кілька свідків не втрутилися або не викликали поліцію під час нападу.

Учасників експерименту помістили в кімнату для заповнення анкет під

приводом дослідження університетських проблем. Під час експерименту
через вентиляційну систему в кімнату почав надходити дим. Реакція
учасників варіювалась залежно від того, чи були вони одні чи з іншими
людьми. Результат продумонстрував, що імовірність того, що людина
втрутиться в критичній ситуації, значно знижується, коли поруч присутні
інші особи. Коли учасник був один, він швидше реагував на дим та йшов за
допомогою. Втім, коли у кімнаті з ним були інші люди, які ігнорували дим,
учасник також імовірніше ігнорував його або відкладав реакцію.

Ці результати привели Латане та Дарлі до висновку про існування "ефекту

глядача", де присутність інших людей веде до дифузії відповідальності. Люди
вважають, що хтось інший, можливо, більш компетентний або менш
зайнятий, втрутиться. Крім того, вони можуть сприймати ситуацію як менш
серйозну або термінову, якщо бачать, що інші не реагують занепокоєнням.

Експерименти "ефекту глядача" допомогли соціальним психологам краще

зрозуміти механізми соціальної взаємодії та впливу груп на індивідуальну
поведінку. Також ці відкриття надали важливі напрямки для розробки
стратегій, які можуть збільшити ймовірність допомоги в екстрених ситуаціях,
наприклад, навчання людей визнавати ефект глядача та свідомо протидіяти
йому. Ці дослідження також мають значення для правоохоронних органів,
служб екстреної допомоги, а також для загального розуміння моральних та
етичних аспектів допомоги іншим.