156 • Scientific practice: modern and classical research methods

DOI 10.36074/logos-15.10.2021.46

СУЧАСНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПРОСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
ORCID ID: 0000-0002-3690-1308 Волков Дмитро Сергійович
канд. психол. наук, доцент кафедри загальної психології та патопсихології
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
ORCID ID: 0000-0001-9470-3345 Черних Олена Анатоліївна
аспірантка кафедри загальної психології та патопсихології
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
УКРАЇНА

Анотація: розглянуто основні наукові погляди щодо просоціальної поведінки,

узагальнено основні напрямки сучасних досліджень. Визначено, що найбільш
обґрунтованими підходами до дослідження просоціальної поведінки вважають такі:
біологічний (соціобіологічний), індивідуалістичний (особистісний), міжособистісний
(теорія соціального обміну, соціальних норм та взаємозалежності). Розглянуто
психоаналітичний підхід до просоціальної поведінки. Встановлено, що просоціальна
поведінка виявляєтья у діях особи, що мають своєю метою підвищення рівня
благополуччя іншої людини або соціальних груп. Визначено, що найбільш
затребуваним та актуальним є об’єднання здобутків різних підходів та вивчення
просоціальної поведінки як складного інтегративного утворення, що має
багаторівневу структуру та пояснює взаємодію не лише індивідів у діаді, а і великих
груп та організацій.

Актуальність: при вивченні особливостей діяльності і поведінки людини

важливим залишається питання виділення детермінант, що сприяють прояву
допомагаючої поведінки, орієнтації особистості на кооперацію та позитивну
взаємодію з іншими людьми. Просоціальну спрямованість розглядають як
інтегральну характеристику, що включає емоційний, когнітивний, мотиваційний,
ціннісно-смисловий компоненти та забезпечує налаштованість суб’єкта на
сприяючу поведінку щодо партнерів або соціальних груп. Просоціальна
спрямованість знаходить зовнішній прояв у діях людини на благо інших
(просоціальній поведінці). Однак, попри соціальну значущість цього питання,
традиційно у психологічній науці більше уваги надавалось питанню асоціальної
поведінки [3]. У сучасному світі, який швидко змінюється та особливо потребує
об’єднання зусиль всього людства з метою спільного пошуку шляхів вирішення
екологічних і епідеміологічних питань, подолання соціально-економічних
проблем, культурних та політичних протиріч, надзвичайно актуальним стає
вивчення детермінант та особистісних передумов прояву просоціальної
поведінки.
Аналіз останніх джерел і публікацій: науковому дослідженню
просоціальної спрямованості та просоціальної поведінки присвятили свої
роботи вітчизняні та зарубіжні дослідники: Є. Андреєва, Дж. Аронфрид,
А. Берковіц, П. Бізін, Л. Божович, Є. Ільїн, В. Кириченко, Н. Корчакова,
Д. Фельдштейн та інші.
В. Занден та В. Джеймс звертали увагу на те, що просоціальна
поведінка – це дії, які приносять користь іншим людям та способи реагування на
людей, які виявляють симпатію, кооперацію, допомогу та альтруїзм [3, 25].
 October 15, 2021 • Boston, USA • 157
.

Н. Кухтова зазначає, що між близькими поняттями «допомагаюча

поведінка», «кооперативна поведінка», «просоціальна поведінка» та
«альтруїстична поведінка» все ж існують відмінності. Так, кооперативна
поведінка виявляється у прагненні діяти солідарно з метою отримати загальну
користь (досягти загальної мети для всіх). Альтруїстична поведінка пов’язана з
певним ризиком, депривацією для того, хто допомагає або вказує на
самопожертву допомагаючого. Допомагаюча поведінка, на противагу цьому,
зазвичай не передбачає реальної чи потенційної жертви зі сторони того, хто
допомагає. Узагальнюючи сказане, просоціальна поведінка вирізняється з
поміж інших як така, що описує достатньо широке коло соціальних ситуацій та
включає емпатію, альтруїзм, допомагаючу поведінку тощо [3]. Науковці
D. Batson та A. Powell також розрізняють просоціальну поведінку та альтруїзм.
Крім цього, вони акцентують увагу на множинності соціальних мотивів, тобто не
лише альтруїзму та егоїзму, а також і колективізму, принципізму, що спонукають
до прояву просоціальної поведінки [12].
Дослідники L.Penner, J. Dovidio, J. Piliavin та D. Schroeder наполягають на
необхідності розглядати просоціальну поведінку як складний феномен, що
утворений трьома рівнями, а саме: мезорівень – вивчення діад-реципієнтів у
контексті конкретної ситуації; мікрорівень – вивчення витоків просоціальних
тенденцій та джерел варіацій цих тенденцій; макрорівень – вивчення
просоціальних дій, що відбуваються в контексті груп та великих організацій [20].
У результаті вітчизняних та зарубіжних наукових розвідок сформувалось
достатньо широке коло напрямків та підходів, що намагались пояснити причини
просоціальної поведінки, зокрема гуманістичні та когнітивні підходи та теорії
соціального научіння тощо. Найбільш обґрунтованими та широко
обговорюваними підходами до дослідження просоціальної поведінки вважають
такі: біологічний (соціобіологічний), індивідуалістичний (особистісний),
міжособистісний (теорія соціального обміну, соціальних норм та
взаємозалежності) та психоаналітичний.
Так, просоціальна поведінка розглядається як біологічно зумовлена
поведінка, що сформувалась еволюційно як шлях, що підвищує виживання
всього роду або певного генотипу та вивчається у межах еволюційної парадигми
[11]. Зокрема, дослідження F. Warneken та M. Tomasello доводить, що
просоціальні дії, які потребують розуміння цілей інших, а також наявності
альтруїстичної мотивації, властиві вже дітям до 18 місяців. Також, це властиво
шимпанзе та доводить унікальне еволюційне значення просоціальної поведінки
для життя людей [24]. Згідно іншої точки зору – просоціальна поведінка є
результатом соціокультурної еволюції.
У рамках соціобіологічного підходу науковці прагнуть інтегрувати теорію
природнього відбору Ч. Дарвіна з розвитком соціальної поведінки у групах.
Наприклад, допомогаючу поведінку родичам розглядають як спосіб підвищити
репродуктивний успіх свого роду (навіть за рахунок зниження власного
репродуктивного успіху). Існує також теорія, що продовжує ці міркування, а саме
теорія взаємного альтруїзму Р. Тріврса, за якої просоціальна поведінка може
спрямовуватись не лише на родичів, а і на сторонніх людей за наступних умов:
високий рівень довіри між тим, хто допомогає та тим, хто отримує допомогу;
довготривалість та стабільність групи. За таких умов, альтруїзм виявляється
вигідним двом сторонам та має високу вірогідність бути взаємним [3, 23].
У рамках індивідуалістичного (особистісного) підходу вивчаються зв’язки
між настроєм людини та спрямованістю її поведінки. Цьому напрямку
158 • Scientific practice: modern and classical research methods
.

досліджень присвятили свої роботи Д. Розенхан, Б. Андервуд, Б. Мур, Е. Ісен,

Н. Міллер та інші. В основі цього підходу лежить твердження про те, що
готовність допомагати іншим зростає за умови гарного настрою, який був
викликаний успіхами та щасливими спогадами. Модель «афект як інформацція»
Н. Шварца передбачає, що позитивні емоції дають людині відчуття того, що
оточуюче середовище безпечне. Люди, що знаходяться у гарному настрої
схильні частіше виявляти просоціальну поведінку, і, навпаки, людина, яка
відчуває страх, небезпеку, схильна більше піклуватися про себе і менше
допомагати іншим [16]. Поряд із цим, М. Карлсон та Н. Міллер вказують, що
відчуття провини здатне підвищити ймовірність просоціальної поведінки, але,
якщо відчуття провини відсутнє, то поганий настрій знижує просоціальні прояви
[14].
Вирізняється також міжособистісний підхід до розуміння просоціальної
поведінки, який акцентує увагу на ролі соціуму, хоча і в дещо інший спосіб.
Роль соціального оточення у прояві просоціальної поведінки була
досліджена J. Twenge, R. Baumeister, C. DeWall, N. Ciarocco, J. Bartels в
експерименті, який довів зв’язок просоціальної поведінки та соціальної ізоляції.
Автори дійшли висновку, що тривале перебування досліджуваного відчуженим
від групи, заважає прояву емоційних реакцій, зменшує емпатію, знижує
прагнення допомагати оточуючим або співпрацювати з іншими людьми [2, 8, 22].
До міжособистісного підходу можуть бути віднесені теорія соціального
обміну, теорія соціальних норм та теорія взаємозалежності. Базовим
припущенням цього підходу є твердження, що допомогаючи іншим, люди
отримують у винагороду соціальне схвалення та підвищують власну самооцінку.
Автори теорії взаємозалежності Г. Келлі та Дж. Тібо підкреслюють солідарність
та взаємну вигоду від взаємодії між учасниками як важливі складові
просоціальної поведінки [1]. Однак, існують і дослідження, що розширюють цю
теорію, вказуючи на роль емпатії, атрибуції та просоціальної самоконцентрації.
Зокрема, атрибутивне перевиховання, яке змінює самоконцепцію, підвищує
прагнення діяти просоціально [3]. Дж. Аронфридом підкреслюється роль
емпатії, яка виступає базисом, на основі якого виникає просоціальна поведінка.
Важливим фактором, що опосередковує здатність до емпатії у дорослої людини
є позитивний досвід сімейного життя у дитинстві [15].
Теорія соціального обміну має в основі принципи оперантного біхевіоризму
та акцентує увагу на тому, що для допомогаючої сторони існують приховані
корисні наслідки, що побуджують демонструвати просоціальну поведінку.
Наприклад, підвищення свого соціального статусу, матеріальна вигода,
отримання цінної інформації або інших ресурсів). Вказані результати
просоціальної поведінки можуть бути для особистості внутрішнім або зовнішнім
підкріпленням. Дослідниками Дж. Хомансом та П. Блау пропонуються причини,
що можуть бути мотивами допомоги: інтерес до нових знань, прагнення
розвивати кар’єру, конформізм та бажання стати частиною групи, прояв захисту
свого «Я», спосіб прояву своїх цінностей «на практиці». Розглядаючи теорію
соціального обміну, важливо зауважити на тому, що у відповідності з цією
теорією людина намагається досягти наступного стану – мінімум витрат та
максимум здобутків і досягнень у спілкуванні [4, 9, 10, 18]. Поряд із усіма
перевагами теорії соціального обміну, вона отримала неоднозначну оцінку
наукового товариства через спрощений підхід до опису складно організованої
поведінки людини, непослідовність та відсутність емпіричного дослідження у
своїй основі [6].
 October 15, 2021 • Boston, USA • 159
.

Наступною теорією, що надає пояснення просоціальній поведінці, є теорія

соціальних норм. В основі цієї теорії лежить постулат впливу сукупності
впорядкованих норм на поведінку людей. Висловлюється припущення, що
переважна більшість людей підкоряється у своєму повсякденному житті
викривленим соціальним нормам, що навіть можуть не відповідати дійсності.
Основоположні ідеї цієї теорії були закладені дослідниками У. Перкінсом та
А. Берковіцем, а розвивали теорію Е. Гоулднер та А. Айзенберг [13, 21]. З точки
зору саме просоціальної поведінки, ця теорія підкреслює роль норм як
каузально-атрибутивних схем, що скеровують дії людини під час ситуації, де
необхідна допомога. Це можуть бути: норма взаємності та очікування
соціальних дивідендів, норма соціальної відповідальності, морального
зобов’язання допомагати тощо [2]. Попри високий рівень відповідності теорії
соціальних норм практичним запитам та емпіричні дослідження, що лежать в її
основі, рядом досліджень підкреслюються аргументи, які свідчать про її слабкі
сторони: поведінку людини визначають не лише її уявлення про
загальноприйняті норми, а і усвідомлення можливих матеріальних витрат;
особа не сприйматиме ту думку, яка кардинально розходиться з її власною,
навіть, якщо це думка середньостатистичної особи [17, 19].
Цікавим є також погляд на просоціальну поведінку з позиції
психоаналітичного підходу, де підкреслюється, що допомога однієї людини
іншій є сублімованим егоїстичним імпульсом, а альтруїстичні спонукання
спростовуються. Виникнення та прояв просоціальної спрямованості у
особистості пов’язують з її досвідом раннього дитинства. Основні ідеї цього
напрямку досліджень представлені поглядами З. Фрейда, А. Фрейд, К. Хорні,
А. Адлера та інших. А. Фрейд розглядала альтруїзм як спосіб захисту слабкого
Его, а Е. Фромм та К. Хорні вказували на можливість використання допомоги
іншому як механізму проекції, коли особа замість того, щоб будувати власне
життя, починає облаштовувати та піклуватись про життя іншого.
Представниками психоаналітичного підходу підкреслюється, що в основі
просоціальної поведінки лежать егоїстичні мотиви [3, 4, 7, 11].
Висновки: просоціальна поведінка – це складний багаторівневий
феномен, що виявляється у широкому колі поведінкових проявів та під впливом
різних мотивів. Просоціальна поведінка виявляєтья у діях особи, що мають
своєю метою підвищення рівня благополуччя іншої людини або соціальних груп.
З одного боку, просоціальна поведінка є результатом природнього відбору,
адже збільшує вірогідність індивіда (або його родичів) залишити нащадків, а
також сприяє консолідації соціальної групи, підвищує взаємну підтримку
індивідів. З іншого боку, наслідки просоціальної поведінки виявляються у
гарному настрої, підвищенні самооцінки, отриманні соціальних дивідендів та
групового визнання для самої особи, яка допомагає. Мотивація просоціальної
поведінки та її прояви можуть бути надзвичайно широкими: від прагнення
отримати більшу винагороду ціною менших витрат до орієнтації на виконання
соціальних приписів та навіть у формі абсолютної самопожертви на користь
іншої людини. Сучасні напрямки дослідження просоціальної поведінки виходять
з різних базисних припущень, однак, можуть бути об’єднані у дві групи:
просоціальні дії на користь іншої людини; просоціальні дії для власної користі.
Узагальнюючи результати, важливо відзначити, що найбільш затребуваним та
актуальним є об’єднання здобутків різних підходів та вивчення просоціальної
поведінки як складного інтегративного утворення, що має багаторівневу
структуру та пояснює взаємодію не лише індивідів у діаді, а і великих груп та
160 • Scientific practice: modern and classical research methods
.

організацій. Перспективним вважаємо подальше дослідження просоціальної

поведінки як однієї з умов консолідації українського суспільства.

Список використаних джерел:

[1] Келли, Г.& Тибо, Дж. (1984). Межличностные отношения. М.: МГУ.
[2] Кириченко, В. І., Єжова, О. О., Нечерда, В. Б., Тарасова, Т. В., & Хомич, О. Л. (2016). Формування
просоціальної поведінки учнів в умовах превентивного виховного середовища загальноосвітнього
навчального закладу. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, (7 (41)). 71-79
[3] Кухтова, Н. В. (2004). Феномен просоциального поведения в психологической науке (некоторые
подходы в изучении просоциального поведения). Белорусский психологический журнал, (1), 60-65.
[4] Майерс, Д. (2002). Социальная психология. СПб.:Прайм-Еврознак.
[5] Кару, К. (ред.) (2010). Маленький альтруист: учимся вместе творить добро. Тарту: ЦУ Детский
Фонд Клиники Тартуского университета.
[6] Симонова, О.А. (2008). История социологии ХХ века: избранные темы. Москва : Логос.
[7] Спіцина, Л. В. & Коваль, Г. В. (2018). Соціально-психологічні аспекти мотивації волонтерської
допомоги. Наукові студії з соціальної та політичної психології, (41(44)), 57-67.
[8] Тарасова, Т. В. (2013). Особливості формування просоціальної поведінки учнів початкової школи.
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць, (18),
297–305.
[9] Хоманс, Дж. (1994). Возвращение к человеку. Американская социологическая мысль: тексты.
В.И. Добренькова (ред.). М: Изд-во МГУ.
[10] Хоманс, Дж. (1984). Социальное поведение как обмен. Современная зарубежная социальная
психология. В.И. Добренькова (ред.). М: Изд-во МГУ.
[11] Шермазанян, Л. (2015). Мотивация помогающего поведения в контексте житейской и
профессиональной помощи. Консультативная психология и психотерапия, (23 (5)), 257–289.
[12] Batson, C. D. & Powell, A. A. (2003). Altruism and pro-social behaviour. Handbook of Psychology, (5),
463–484.
[13] Berkowitz, A. D. (2005). An overview of the social norms approach. Changing the culture of college drinking.
A socially situated health communication campaign. Hampton Press, 193-214.
[14] Carlson, M. & Miller, N. (1987). Explanation of the relation between negative mood and helping.
Psychological bulletin, (102), 91-108.
[15] Eisenberg, N., & Spinrad, T. L. (2014). Prosocial development: A multidimensional approach . Oxford
University Press, 17–39.
[16] Forgas, J. P. (1992). Affect in social judgments and decisions: a multiprocess model. Advances in
experimental social psychology, (25), 227-275
[17] Henley, N., Donovan, R. & Francas, M. (2007). Developing and implementing communication messages.
Handbook of injury and violence prevention. New York: Springer.
[18] Homans, G. C. (1961). Social Behavior: Its Elementary Forms. N.Y.: : Harcourt , Brace and World.
[19] Pellerano, J., Price, М., Puller S. & Sanchez G. (2017). Do extrinsic incentives undermine social norms?
Evidence from a field experiment in energy conservation. Environmental & Resource Economics, 67, (3 (2)),
413-428.
[20] Penner, L. A., Dovidio, J. F., Piliavin, J. A. & Schroeder, D. A. (2005). Prosocial behavior: Multilevel
perspectives. Annual Review of Psychology, (56), 365-392.
[21] Perkins, H. W. (2003). The Social Norms Approach to Preventing School and College Age Substance
Abuse: A Handbook for Educators, Counselors, and Clinicians. San Francisco: Jossey-Bass.
[22] Twenge, J. M., Baumeister, R. F., DeWall, C. N., Ciarocco, N. J. & Bartels J. M. Social exclusion decreases
prosocial behavior. Journal of personality and social psychology, 92 (1), 56-66.
[23] Voland, E. (1993). Grundriss der soziobiologie stuttgar. Primer of Sociobiology. Stuttgart : Fischer.
[24] Warneken F, Tomasello M (2006) Altruistic helping in human infants and young chimpanzees. Science 311:
1301–1303.
[25] Zanden, V. & James, W. (1987). Social psychology. N. Y.: McGraw – Hill, Inc.