Основні етапи розвитку охорони праці

Розвиток цивілізації завжди супроводжувався трудовою діяльністю людини (працею),

тому завжди виникало питання про безпечні умови праці.

Так, ще Гіппократ (400-377 до н.е) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який
утворювався при видобуванні руди, на організм рудокопів. Згодом лікарі епохи
Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці в
гірничорудній та металургійній галузях того часу.

У 1700 р. вийшла в світ книга «Роздуми про хвороби ремісників» Бернардино

Рамацині, в якій були детально розглянуті гігієна праці та патології, що виникають у
представників різних професій.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842—1915 рр.) в його книзі
„Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 р.). Значний вклад у розвиток
гігієни праці вніс 1. М. Сеченов (1829—1905 рр.), який у своїй праці „Нарис робочих
рухів людини" (1907 р.) науково обгрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної
нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в

умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д. П. Нікольський (1855—1918 рр.),
О. О. Прес (1857—1930 рр.), В. О. Левицький (1867—1943 рр.), М. О. Вигдорчик (1875—
1955 рр.) та ін.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного

матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та
предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах,

проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних
питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці,
Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці,
Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи,
навчальні заклади.

Основні законодавчі акти про охорону праці

1.     Конституція України

2.     Закон України про ОП

3.     Кодекс законів про працю

4.     Закон про обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на

виробництві
5.     Закон про санітарне епідеміологічне благополуччя

Нормативно-правові акти з охорони праці

Позначаються –НПАОП. Це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші
документи, яким надана чинність правових норм, обов’язкових до виконання.

Залежно від сфери дії та впливу у відповідності до законодавства України передбачено:

-        міждержавні;

-        міжгалузеві;

-        галузеві;

-        стандарти підприємства;

За угодою від 1994 року Україна використовує чинні і сьогодні норми СРСР або
відповідає, які приймаються згідно міждержавних умов.

Загальні гарантії прав працівників з охорони праці

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів,
устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та
індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-
побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича
ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або
для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про
це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за
необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю
представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з
питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а
також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не
з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо

роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов
колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна
допомога в розмірі, передбаченому  колективним договором, але не менше
тримісячного заробітку.
Державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці. (ст.33,34)

Державне управління охороною праці здійснюють:

1.     Кабінет Міністрів України – забезпечує реалізацію державної політики в галузі

охорони праці;

·        спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів

виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за
охороною праці;

·        встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

2. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з

нагляду за охороною праці – здійснює комплексне управління охороною
праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює
контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями
та органами місцевого самоврядування;

 розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,

Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських
об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення
стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її
виконання;
 здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми,
положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або
зміни до них;
 координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій,
органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів
підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища;
 одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів підприємницької
діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання покладених на
нього завдань;
 бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає,
узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у
встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового
 наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних
міжнародних та європейських норм.
 Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах  його компетенції, є
обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування,
юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства
використовують найману працю.;

3. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади – проводять

єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

 розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища за участю профспілок;
 здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони
праці;
 укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення
умов і безпеки праці;
 беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони
праці;
 організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
 створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво
їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює
відносини у сфері рятувальної справи;
 здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах
галузі.
 Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією
роботою в міністерствах та інших  центральних органах виконавчої влади
створюються структурні підрозділи з охорони праці.;

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні

адміністрації та органи місцевого самоврядування  – забезпечують
виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

 формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування 

від  нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних
програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а
також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і
культурного розвитку регіонів;
 забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на
роботах з шкідливими та небезпечними умовами  праці, вживають заходів до
проведення  атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим
актам з охорони праці;
 вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-
рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів
комунальної власності;
  здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності
нормативно-правових актів про охорону праці.

Служба охорони праці підприємства

Служба охорони праці підприємства.

Служба ОП

            При чисельності працівників більше 50 осіб , на підприємстві створюється

служба ОП , як окремий структурний підрозділ.

При чисельності <50 осіб призначається особа , яка здійснює ОП за сумісництвом. Така

людина має пройти навчання по ОП.

При чисельності <20 осіб залучаються на підприємство люди на договірних умовах.

Завдання служби ОП:

1.   забезпечення безпеки виробничих процесів , устаткувань , будівель

2.   забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту

3.   здійснення підготовки та кваліфікацій працівників з ОП

4.   проводиться пропаганда по ОП

5.   забезпечення організації по відпочинку

6.   забезпечення добору виконавців за конкретними видами робіт

Функції служби ОП:

1.   Розробляти та реалізовувати системи управління ОП

2.   Здійснювати методичне навчання керівників по ОП

3.   Розробляти заходи ОП в колективному договорі

4.   Забезпечення працівників нормативами

5.   Проводити паспортизацію цехів та дільниць і робочих місць

6.   Контроль за станом охорони праці

7.   Проведення розслідування нещасних випадків, захворювань та аварій

8.   Розробляти плани з ОП
Основні повноваження служби охорони праці
на підприємстві.
Права працівників служби ОП

1.   Отримання необхідних відомостей

2.   Безперешкодне відвідування всіх об’єктів

3.   Зупинка роботи , якщо створюється загроза життю та здоров’ю працівників

4.   Видати обов’язкові для керівного підрозділу спеціальні приписи

5.   Вимагати відсторонення від роботи працівників, що не пройшли навчання ,

медичний огляд, порушення прав ОП.

6.   Мають право подавати подання про притягнення до відповідальності.

Обов’язки працівників ОП

1.   Несуть відповідальність за прийняття рішень

2.   За складання звіту

Навчання з питань охорони праці

 Навчання посадових осіб : при вступі на посаду та кожні 3 роки проходять навчання
по ОП. Працівники , які задіяні на роботі з підвищеною небезпекою , проходять
щорічне курсове навчання по відповідній програмі . Всі працівники в процесі роботи
проходять інструктаж . 

Види інструктажу з ОП 1. Вступний 2. Первинний 3. Повторний 4. Позаплановий 5.

Цільовий

 Вступний інструктаж проводять всі працівники , що прийшли на роботу. Він

проводиться інженером з ОП. Робиться запис та розпис. Первинний інструктаж
проходять всі працівники на робочому місці .Проводять керівники по роботі.

 Повторний інструктаж проводиться періодично за програмою первинного в повному

обсязі(раз на півроку ).

 Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками коли: - змінилися вимоги по

безпеці при експлуатації нових установок - при порушенні працівниками правил ОП -
на вимогу державної інспекції з нагляду по ОП - на перерві в роботі ( для не
безперервних >30 календарних днів для звичайних >60 календарних днів ) 
Цільовий інструктаж проводиться для робіт , що не входять в основні обов’язки
працівника , по ліквідуванню аварій , для робіт , що виконуються за нарядом допуску.

Гігієнічна класифікація умов праці

розподіляє умови праці на 4 класи:

1 клас (оптимальні умови праці) - умови, за яких зберігається не лише здоров’я

працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня
працездатності.

Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату та

показників важкості трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно
приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого
середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас (допустимі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями факторів

виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених
гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму
відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) та
не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх нащадків
в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих

виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити
несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

3 клас (шкідливі умови праці) за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та

вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня:

1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів

виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни,
що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій,
ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують
ризик погіршення здоров’я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;

2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів

виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі
функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо
обумовленої захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що
виникають після тривалої експозиції;

3 ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів

виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної
захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань;

4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів

виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного
зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань;

4 клас (небезпечні умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями

шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких
протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик
виникнення гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.

Метеорологічні умови виробничого середовища

1) температура

2) відносна вологість

3) швидкість руху повітря

4) теплове навантаження Q, вт/м2

вплив на процес терморегуляції

(підтримання сталої температури)

при виконанні роботи утворюється тепло, що відводиться, щоб лишити температуру

сталою

фізична (за рахунок відводу тепла)

1.втрата за рахунок радіаційного тепла до 45% тепла при спокійному стані

2.конвенція (нагрівання повітря с спок.стані 30%)

3.випаровування парів. 25%

Нормування метеорологічних умов.

Параметри :температура, відносна вологість, швидкість руху повітря.

Вибираються оптимальні або допустимі умови залежно від пори року, категорії
важкості робіт, теплового навантаження та категорії приміщень (здійснюється згідно
ГОСТ 12.1.005-88)

Період року : холодний ,                 теплий

Нижче +10                 вище +10

Середньодобове значення температури

категорія робіт

·       легка І(сидячі і стоячі до 150 ккал /год)

Іа – сидячи, енергозатрати 90-120 ккал /год

Іб – стоячи або пов’язані з ходьбою 121-150 ккал /год

·       середня важкість     151-250 ккал /год                         ІІ а, ІІ б

ІІа – постійна ходьба, переміщення вантажів (до 1кг) або предметів в положенні
сидячи  або стоячи що вимагають певного фізичного напруження. 151-200 ккал /год

ІІб – постійна ходьба, переміщення вантажів (до 10 кг) помірне напруження 201-250
ккал /год

·       важкі ІІІ   постійна ходьба, переміщення вантажів (більше 10 кг)  251-300 ккал /год

Виробничі приміщення залежно від величини тепло надлишків поділяють:

І категорія – приміщенні з незначними надлишками до 20 ккал /м2×год;

ІІ категорія – приміщенні з суттєвими надлишками більше 20 ккал /м 2×год;

Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більше 50% свого
робочого часу. Якщо при цьому робота виконується на різних дільницях робочої зони,
постійним робочим місцем вважається вся зона (ДСТУ 2293-93).

Періо Катег Температура, °C Відносна Швидкість руху

д року орія вологість, % повітря, м/с
робіт оптима допустима оптима Допусти оптима Допусти
льна Верхня межа Нижня межа льна ма на льна ма на
на робочих місцях робочих робочих
постій непості постій непості місцях місцях
них йних них йних постійн постійн
их і их і
непості непості
йних йних
Легка 22¸24 25 26 21 18 40¸60 ≤75 0,1 ≤0,1
холод 1а
ний Легка 21¸23 24 25 20 17 40¸60 ≤75 0,1 ≤0,2
1б
тепли Легка 23¸25 28 30 22 20 40¸60 ≤55 0,1 0,1¸0,2
 1а
(при
28 0С)
й
≤60 0,2 0,1¸0,3
Легка
22¸24 28 30 21 19 40¸60
1б (при
27 0С)
Загальні засади нормалізації мікроклімату.
1.     Автоматизація важких робіт

2.     Використання вентиляції (кондиціонування повітря)

3.     Зменшення тепловиділення обладнання (теплоізоляція)

4.     Використання захисного екрану (тепло відбиваючі і тепло поглинаючі)

5.     Система опалення (водяне, повітряне) безінерційна с-ма

6.     Місця для відпочинку

7.     Засоби індивідуального захисту (спецодяг)

8.     Оптимізація режиму праці та відпочинку (обмеження перебування людей)

9.     Контроль за параметрами метеоумов.

10.  Архітектурно-планувальні заходи (розміщення обладнання, що виділяє тепло в

одному приміщенні)

Вплив шкідливих речовин на організм людини

Вимоги безпеки при роботі з шкідливими речовинами

Використовується в промисловості

Шкідлива речовина за певних умов може викликати як погіршення здоров’я так і

захворювання (гострі та хронічні)

Гострі отруєння – за короткий час порушується функціональність організму при

контакті мод. з речовинами.

Хронічні отруєння – за тривалий період невелика кількість речовин порушує здоров’я.

Небезпека речовин визначається токсичністю речовин (біолог.активн.)

Токсикологія вивчає механізм дії шкідливих речовин та засоби усунення отруєння.

Всі шкідливі речовини поділяються на 4 класи:

1.Надзвичайно небезпечних речовин (гранично допустима концентрація ГДК<0,1

мг/м3) озон, телур

2.Високо небезпечні речовини 0,1<ГДК<1 мг/м3 Cl (молекули), H2S, H2SO4

3.Помірно небезпечні 1-10 мг/м3 , метанол, толуол.

Речовини для яких ГДК>10 мг/м3 етиловий спирт (100), ацетон(200), бензин (300 мг/м3)

ГДК- максимальна концентрація речовини яка при роботі не викликає ...

Всі речовини можуть проникна через органи дихання, через шкіру (що добре
розчиняється в воді, жирах), через стравохід.

Дія шкідливих речовин порушує функції певної частини організму (фермент)

Різні покази: - середня смертельна доза нанесення на шкіру

Якщо речовини є однонапрямленої дії, то безпечним вважати середовище, де    

Σст/гдкі ≤1 (H2S, діоксид сірки)

Для двонапрямленої дії

Небезпека отруєння залежить від таких чинників

- кількість речовин

- тривалість дії

- будова (хім.) речовини

- фізичні властивості

- індивідуальна чутливість організму

- залежить від умов середовища

Нормування шкідливих речовин.

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення
здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість у повітрі перевищує граничну для
кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією
(ГДК)  шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку максимальну
концентрацію шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній (крім
вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на
тиждень) не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової
діяльності та у наступний період життя, а також не справляє несприятливого впливу на
здоров'я нащадків.

За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири

класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

—  1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3  (свинець, ртуть,

озон та ін.).

—  2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1 — 1,0 мг/м3  (кислоти сірчана та соляна,

хлор, фенол, їдкі луги та ін.).

—  3-й — речовини помірнонебезпечні, ГДК 1,1 —10,0 мг/м*  (вінілацетат, ксилол,

спирт метиловий та ін.).

—  4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3  (аміак, бензин, ацетон,

толуол, гас та ін.).

Захист від дії шкідливих речовин.

Заходи безпеки при роботі зі шкідливими речовинами

1)технічні

-   герметизація устаткування

-   застосування вентиляції

-   зміна шкідливих речовин на менш шкідливі (автоматизація роботи зі шкідливими

речовинами)

2)санітарно-гігієнічні (контроль за вмістом хімічних речовин);застосування заходів

захисту органів дихання, зору

3)встановлення оптимального робочого часу та відпочинку

4)профілактичне лікування (проходження попередньо медоглядів та періодичне

профілактичне та санітарно-епідемічне лікування)

Методи контролю за шкідливими речовинами

- експрес методи (найпоширеніший для швидкого визначення)

- лабораторні

- колорометричний метод
 Базується на

фізичних,                                                                              УГ-2        газоаналізатор

Фізико-хімічних                                                                                         ГХ-4

Хімічних методах

Спектроскопія

Хроматографічний метод аналізу

Методи попередньої реєстрації

Газоаналізатор, сигналізатор (що подають сигнал при появі речовини)

ФКГ-3М реагує на хлор

Сирена-2 реагує на аміак

Виробничий пил

Пил

Аерозоль – тверді частинки завислі у повітрі

Аерогель тверді частинки осілі на поверхні

За способом утворення :

- дезінтеграції (обробка твердої поверхні)

- пил конденсації (зварювальний аерозоль)

- пил, що утворюється в процесі горіння (дим)

орган., неорган.,змішані

- токсичний (гостре отруєння при порушенні правил безпеки)

- нетоксичний

Вид пилу:

Силікоз

Тіокоз (сірка)

Небезпека пилу залежить від :

- токсичності речовини

- розміру частинок (3-10 мкм)- небезпечно. Якщо менщі то вони як вдихаються так і
видихаються, якщо більше то виводяться чихання та спльовування.

- форма частинок (складна краще контактує з поверхнею)

- здатність розчинятись у воді (для токсично високих речовин розчин є небезпечним)

- час дії

Для не токсичного пилу ГДК 10 мг/м3

ГОСТ 12.1.005-88 повітря робочої зони

Засоби захисту:

- виключити пило утворення (зволоження при транспортуванні)

- використання вентиляції

- герметизація

- використ.брекетув.,гранулювання

- пилоочищення

-Засоби індивідуального захисту(респіратор, спецодяг, окуляри, шоломи)

Контроль запиленості повітря

1) ваговий – через фільтр, зважується фільтр і порівнюється вага (гравіметричний)

2) коніметричний (на пластину здійснюється осадження пилу, з об’єму повітря,

обчислюється концентрація)

3) фотоелектричний (визначення запиленості за інтенсивністю проходження променя

через запилене повітря)

4) розрахунковий – пил зарядити і заміряти кількість заряду

Вентиляція
Під вентиляцією  розуміють сукупність заходів та засобів призначених для
Забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих
приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що
відповідають (Гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції—
вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже
повітря. Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена

(природна та штучна одночасно);

—  за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;

— за місцем дії— загальнообмінна, місцева, комбінована;

— за призначенням — робоча, аварійна.

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. При

витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через
вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-
витяжна вентиляція поєднує першу й другу.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому

об'ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої
вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу
чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. Комбінована вентиляція поєднує
загальнообмінну та місцеву.

Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть

статися аварії з виділенням значної кількості шкідливостей, а також коли при виході з
ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя
працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило,
проектується витяжною.

Природна вентиляція.
Природна вентиляція відбувається за рахунок теплового та вітрового напору. Якщо у
виробничих приміщеннях є надлишок тепла, то існує градієнт температур. Теплообмін
відбувається за рахунок різної густини повітря.  H=h*(γз*γв)

γз – зовнішня γв – внутрішня густина   h – різниця між нульовими *токами і

відбувається повітрообмін.

  Аерація – організована природна вентиляція.

Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на
даху чи у верхній частині будівлі  встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі)для
видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення
повітря передбачено перекривання отворів та ліхтарів, що особливо важливо
Високі об’єми повітрообміну. Якщо не регулярний приплив – інфільтрація. Для
покращення аерації можуть створюватися витяжні площадки, дефлектори.

Площі припливних та витяжних аераційних отворів:

Іпр  Ів – необхідна кількість(за масою) повітря, яке відповідно надходить і відводиться з
приміщення, кг/год;

m  –  коефіцієнт витрат, що залежить від конструкції отвору;

gз  gв  –питома маса зовнішнього і внутрішнього повітря, кг/м 3;

hз  hв – відстань від центра відповідно нижнього (припливного) та верхнього

(витяжного) отвору до нейтральної зони, м

Діаметр горловини (патрубка) дефлектора:

Lд – продуктивність дефлектора, м3/год

Vв – швидкість вітру, м/с

Механічна вентиляція. Види механічної вентиляції.

Механічні вентиляції:

-          загальнообмінна: з усього приміщення забирає забруднене повітря, або

подається свіже.
  

Для зменшення витрат тепла може бути часткова рециркуляція. Повітря яке
забирається з місць де воно найменш забруднене й з висоти не менше 2м від землі.
Викид назовні не вищий від гребня даху.

Якщо вилучаються речовини важчі від повітря: 60% з верхніх зон(вентилятор,

калорифер), 40% - нижня зона (розміщення у вентиляційних камерах).

Витяжка на даху.

Розрахунок повітрообміну:

1.          за газовиділенням

Розраховано загальнообмінний вентилятор у визн* необхідного повітрообміну.

L - кількість припливного повітря, яке необхідно ввести для зменшення вмісту газу в
приміщенні, м3/год

q - кількість виділених газів, парів та пилу, мг/год);

С1 і С2 - гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих газів або парів мг/м3,

відповідно в повітрі робочого приміщення і вміст речовини у припливному, можна
прийняти 

2.          за надлишковим теплом: 

L - кількість припливного повітря, яке необхідно ввести в приміщення для поглинання
надлишкового тепла, м3/год;

tвн і tзовн - відповідно, температура внутрішнього і зовнішнього (припливного) повітря,

(температура припливного повітря в основному приймається на 5 – 10 °C нижче
температури повітря в приміщенні), °C;

 - густина зовнішнього повітря, кг/м3 (таблиця 3);

с - теплоємність повітря 

Qнадл - надлишкове тепло, яке визначається різницею тепла, що надходить в
приміщення (Qнадх) та втратами тепла з приміщення (Qвідх), ккал/год.

Об¢єм повітря необхідний для зниження відносної вологості до вимог ГОСТ 12.1.005-
88:

2.          за вологовиділенням  , м3/год

åm – сумарна кількість водяних парів, яка потрапляє в приміщення, г/год.

r - густина повітря при температурі приміщення, (таблиця 3.), кг/м3;

dвн  - вміст вологи у приміщенні при заданій температурі (таблиця 4.);

dзов - вміст вологи у зовнішньому повітрі (таблиця 4.);

d=pнас*j/100, де j - відносна вологість повітря, рнас – максимальний вміст вологи у повітрі,

див. таблицю 4.

3.          від кількості працівників

Якщо нема значних шкідливих утворень речовин то розраховується за чисельністю

працівників

V1<20м3 L=n*30м3/год        V2>20м3 L=n*20м3/г      V1-об’єм на 1-го працівника

  2) Місцева вентиляція – дозволяє вилучати шкідливі речовини

або створювати на робочому місці відповідний мікроклімат.

            Місцевий витяжний вентилятор буває

1)   витяжний зонт

2)   витяжна панель

3)   витяжна шафа

4)   бортові відсмоктувачі.

Розрахунок місця вентилятора полягає у визначенні необхідного повітрообміну.

L=F*W*3600     F-площа щілини W-шв. руху повітря.

Для газів W=0.5…0.7 м/с       Токсичні випари W=1…1.5 м/с   Пил W=3 м/с

Вимоги до вентиляції

1)  забезпечити чистоту повітря

2)   не створювати шум, вібрацію

3)   не створювати протягів і перегону забрудненого повітря з одного приміщення в

інше

4)   бути зручною в експлуатації

Складається паспорт на кожну вентиляційну установку. Передбачено аварійну

вентиляцію яка використовується для вилучення аварійно, залишків викидів,
небезпечних та горючих речовин. Як правило витяжна.

Шум

Гігієнічні характеристики та нормування шуму.

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-
83 та ДСН 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими
характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широко-смужні, з
неперервним спектром шириною більш ніж одна октава, та вузькосмужні або тональні,
у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть
бути постійними, якщо їх рівень шуму протягом робочої зміни (8 годин) змінюється не
більш ніж на 5 дБА  та непостійними. Останні поділяється на:

— мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в  часі більш ніж на
5 дБА;

— переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасте на 5 дБА  і більше, при цьому
довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;

— імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких
довжиною менше 1 с, при цьому рівні шуму відрізняються не менш ніж на 7 дБА.

Нормування шуму проводиться за двома методами: нормування за граничним

спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА.  Перший метод нормування є
основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ)  нормуються в октавних
смугах частот. Октавна смуга частот (октава)  — діапазон частот, у якому верхня
гранична частота fв вдвічі більша за нижню граничну частоту fн.  Октава
характеризується середньо-геометричним значенням частоти fcp.ч  = fC  •fn. Частотний
діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять октав із середньо-
геометричними частотами 31,5; 63; 125; ...; 8000 Гц.  Сукупність гранично допустимих
рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС)
шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються.
Кожний із граничних спектрів має свій індекс, наприклад ГС-80, де 80 — допустимий
рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової
частоти 1000 Гц.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА  засновано на вимірювані за шкалою А

шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку
в дБА  використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму,
оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень

постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той
же час) у дБАекв  та максимальний рівень шуму — у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні
рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства
регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких
наведено в табл. 2.10.

Дія шуму на організм людини.

Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено тепер з
повною визначеністю. Ступінь такого впливу, в основному залежить рід рівня та
характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей
людини. Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загально-
фізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість
органів та систем організму людини. Так за даними медиків дія шуму може спричинити
нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу та функціонування органів
слуху тощо. Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище останнім часом
значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом. У зв'язку з цим, слід
звернути увагу на той факт, що протягом багатовікової еволюції людина, так і не
набула здатності адаптуватись до дії шуму, як і не було створено природного захисту
для високочутливого та досконалого органу слуху людини від дії інтенсивного шуму.

Медики відзначають особливо несприятливу дію навіть незначних за рівнем шумів у

години відпочинку і передовсім сну, коли найбільш повно повинні відновлюватись
сили людини. Не зайве нагадати, що у зв'язку з вищезазначеним у нашій країні, як і у
багатьох інших, діє заборона щодо порушення тиші у житлових масивах з 23.00 до 7.00.

Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівників

«шумних» професій може виникнути професійне захворювання — туговухість
основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих
частот з наступним поширенням на більш низькі частоти.
Крім безпосереднього впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи головного
мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей, так
званий, неспецифічний вплив шуму може виникнути навіть раніше ніж зміни в самому
органі слуху. Характерними е скарги на підвищену втомлюваність, загальну слабкість,
роздратованість, апатію, послаблення пам'яті, погану розумову діяльність і т. п.

Наближено дію шуму різних рівнів можна охарактеризувати наступним чином. Шум до
50 дБА,  зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі її трудової
діяльності. Шум з рівнем 50—60 дБА  може викликати психологічний вплив, що
проявляється у погіршенні розумової діяльності, послабленні уваги, швидкості реакції,
утрудненні роботи з масивами інформації тощо. При рівні шуму 65—90 дБА  можливий
його фізіологічний вплив: пульс учащається, тиск крові підвищуються, судини
звужуються, що погіршує постачання органів кров'ю. Дія шуму з рівнем 90 дБА  і вище
може призвести до функціональних порушень в органах та системах організму
людини; знижується слухова чутливість, погіршується діяльність шлунку та кишківника,
з'являється відчуття нудоти, головний біль, шуму вухах. При рівні шуму 120 дБА  та вище
здійснюється механічний вплив на орган слуху, що проявляється у порушенні зв'язків
між окремими частинами внутрішнього вуха, можливий навіть розрив барабанної
перетинки. Такі високі рівні шуму впливають не лише на органи слуху, а й на весь
організм. Звукові хвилі, проникаючи через шкіру, викликають механічні коливання
тканин організму, внаслідок чого відбувається руйнування нервових клітин, розриви
мілких судин тощо.

Захист від шуму.

1. Боротьба з шумом в джерелі виникнення
2. Зниження рівня шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією
3. Зниження шуму акустичною обробкою приміщень

Вібрація

Під вібрацією розуміють механічні коливання твердого

тіла.
Вібрація характеризується абсолютними та відносними параметрами.
До абсолютних належать:

·  Вібропереміщення (s) – миттєве значення кожної з координат, які описують

положення тіла, чи матеріальної точки під час вібрації;

·  Амплітуда вібропереміщення (А)- найбільше відхилення точки, яка коливається з

певною частотою, від положення рівноваги, м;

·  Віброшвидкість (V) –  кінематичний параметр, що дорівнює швидкості переміщення

(перша похідна вібропереміщення) точки, яка коливається з певною частотою, м/с;
·  Вібрприскорення (а)  –  кінематичний параметр, що дорівнює прискоренню
переміщення (друга похідна вібропереміщення) точки, яка коливається з певною
частотою, м/с2;

·  Період вібрації (Т) –  найменший інтервал часу, через який під час періодичної
вібрації повторюється кожне значення величини, яка характеризує вібрацію, с;

·  Частота вібрації (f)  –  величина, обернено пропорційна періоду вібрації, яка показує
кількість коливань за одиницю часу точки під час вібрації, Гц;

Оскільки абсолютні параметри змінюються в широких межах, то на практиці частіше

використовують відносні  параметри – це рівні, які визначаються відносно опорного
(порогового) значення відповідного параметра і вимірюються в дБ. Стандартні
значення наступні:

·       А0 = 8×10-12 м;

·       V0 = 5×10-8 м/с;

·       а0 = 3×10-4 м/с2

Рівень віброшвидкості:

Нормується вібрація згідно ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99

Нормування : гігієнічне (щодо захисту людей) та технічне (щодо захисту машин та

механізмів)

Дія вібрації на людину залежить від:  інтенсивності, спектрального складу тривалості

впливу та напрямку дії.

Гігієнічна оцінка вібрації здійснюється  за допомогою:

·       частотного спектрального аналізу її параметрів

·       інтегральної оцінки по спектру частот параметрів, що нормуються

·       дози вібрації

Вплив вібрації на працюючих. Нормування та захист від

вібрації.
Заходи захисту
 1. Зниження  вібрації в джерелі її виникнення
2. Від лагодження від режиму резонансу
3. Вібродемпферування
4. Віброгасіння
5. Засоби індивідуального захисту

Виробниче освітлення

Види виробничого освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється
прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється
електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне
освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через
світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і
перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при
якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою)
рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць
(загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та
місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно
створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється
світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування
лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та
професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне,

евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху
транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове

вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування
обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу
тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5%
від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при

аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних
для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись
більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює
більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при
евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше
0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час
спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують

частину світильників інших видів штучного освітлення.

Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рис. 2.16.

освітлення

Рис. 2.16. Класифікація видів виробничого освітлення

Виробниче освітлення. Нормування та забезпечення.

Основні вимоги до виробничого освітлення:

—створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є

нижчою за встановлені норми;

—забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях,

щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

—не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що
знаходяться в полі зору;

—не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

—повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

—не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання,

небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);
—повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Природне освітлення. Нормування та розрахунок.

Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами» (СНиП ІІ-4-79). В

основі визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що
розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів)
відповідного до нормованого значення КПО.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-

79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 2.5). Норми носять
міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей
промисловості.

В СНиП П-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перші шість характеризуються розмірами
об'єкта розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще й по чотири підрозряди (а, б, в,
г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від
контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає
5000 лк (розряд Іа), а найменша — ЗО як (розряд VIIIв).

Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного

співвідношення

(2.19)

де S — площа вікон;

Sn— площа підлоги приміщення;

ен— нормоване значення КПО;

k3— коефіцієнт запасу;

nв — світлова характеристика вікон;

k6уд— коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;

tз— загальний коефіцієнт світлопропускання;

r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення
та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава тощо).

Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень (витяг з «Будівельних норм і

правил» — СНиП ІІ-4-79)

Примітки: * При постійному спостереженні за процесом.

Розрахунок штучного освітлення.

Метод використання світлового потоку

Метод питомої потужності

nл=(Рр*S)/Рл

Точковий метод

Лінійна щільність потоку F' визначається за формулою:

р' = р:h і L' = L:hВиробничий травматизм

 ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ І ПРОФЗАХВОРЮВАНОСТІ
ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності

можлива лише при умові ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення
цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної
захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні,
економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань

охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм,
стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних
регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту;
порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування;
недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування,
механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту;

недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування,
недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів
сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон

шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму,
вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань
вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини: нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність

роботи; прагнення до виконання понаднормованої роботи; робота за сумісництвом чи
на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через

надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан
працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних
даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення
роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму і

професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.

До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки.

Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-

технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих
чинників. Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних
систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій
будівлі та технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів
нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та вібрації;
встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та
відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.

Заходи з техніки безпеки передбачають систему організаційних та технічних заходів та

засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників. До них
належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; механізація та
автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних пристосувань,
автоматичних блокувальних засобів; правильне та зручне розташування органів
керування устаткуванням; впровадження систем автоматичного регулювання,
контролю та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та
безпечних технологічних процесів.

До організаційних заходів належать: правильна організація роботи, навчання,

контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства,
міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження
безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та
наочної агітації і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-
попереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань
транспортних та вантажопідіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском.

Класифікація травм
І. Залежно від травмуючого фактора :

-       механічні (переломи)

-       термічні (опіки , обмороження)

-       хімічні (отруєння)

-       електричні (електричний удар, опіки, параліч і т.п.)

-       психічні ( нервове перенапруження, переляк, шок)

ІІ. Залежно від строку дії:

-       тимчасові

-       постійні тимчасові

-       постійні

ІІІ. За характером пошкоджень:

-       легкі

-       середні
-       важкі

Методи аналізу виробничого травматизму

МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ

Імовірнісно-статистичні                                Детерміністичні

Велику роль у запобіганні травматизму має аналіз і, головне, своєчасне доведення його

результатів до всіх структурних підрозділів та всіх працівників.
При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:

 виявлення причин нещасних випадків;

 виявлення характеру і повтору нещасних випадків;
 визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;
 виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці,
у цеху, підрозділі;
 виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному
робочому місці, у цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у

зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати
причини травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один

одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають
економічний та ергономічний методи.

1.Імовірнісно-статистичні

1) статистичний

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого

за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити
рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта
тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються
для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по
галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про

нещасні випадки. Травматизм аналізується за матеріалами розслідування нещасних
випадків ( за актами). Кількісно проведена оцінка за коефіцієнтом частоти появи
травм:
 

Kr =n*1000/
T
 
N – кількість випадків за звітний період

Т – середнє число працівників підприємства

Коефіцієнт важкості :

Д – сумарна кількість непрацюючих днів

 Кв = Д/n
 
 

2) груповий

Груповим методом встановлюють причини і ступінь повторюваності нещасних

випадків за відповідний проміжок часу. Цим методом вивчається велика кількість
нещасних випадків на конкретному об’єкті, що дозволяє визначити джерела
небезпеки, їх причини та розробити заходи запобігання.

При груповому методі аналізуються нещасні випадки,які найчастіше повторюються в

одних і тих же умовах. Цим методом користуються науково-дослідні інститути з
проблем охорони праці, за матеріалами яких розробляються правила і норми безпеки
праці

3) топографічний

На схемі визначаються місця  , де сталися нещасні випадки .

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають

місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною
небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів.
Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан
охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають
причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють
причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи
щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта.

2.Детерміністичні
1)  монографічний

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці,

технологічного процесу, обладнання робочогс місця, прийомів праці, санітарно-
гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей
метод полягає в аналіз: небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних
лшш тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу.
За цим методом поглиблено розглядають всі обставині' нещасного випадку, якщо
необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Дослідженню
підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання,
трудові; прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого! середовища,
метеорологічні умови в приміщенні, освітленість,і загазованість,
запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини нещасних випадків, що сталися
раніше на даному робочому місці. Таким: чином, нещасний випадок вивчається
комплексно.

 Монографічний метод( в деталях обставин всіх умов праці):

Стан обладнання , стан технології, стан санітарно-гігієнічних умов. Післа вивчення

передбачається професійний захист.

2)  моделювання причинних зв’язків

Дослідження показують, що досить часто під час розслідування нещасних випадків

припускаються грубих помилок, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби
з травматизмом.

З’ясувати причину нещасного випадку можна одним з методів системного аналізу —

методом сіткового моделювання і керування. Для визначення причини нещасного
випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від
моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин
розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз
моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи виникнення
небезпечної зони і встановлення причин, що викликали перебування людини в цій
небезпечній зоні.

Один з авторів методу сіткового моделювання і керування В. А. Ачин установив

чотири основні форми причинних зв’язків:

послідовна, коли перша причина викликає другу, друга — третю і т. д., до кінцевої
причини, що призводить до травми;

паралельна, коли два або кілька паралельних зв’язків викликають одну загальну

причину, що й призводить до травми;

колова, якщо перша причина викликає другу, друга — третю і т. д. до кінцевої

причини, що, у свою чергу, збільшує першу, перша — другу і т. д. доти, доки одна з них
не призведе до нещасного випадку;
концентрична (розгалужена), коли один якийсь чинник є джерелом кількох причин,
які, розвиваючись паралельно, викликають одну загальну причину, що призводить до
травми.

Зазначені форми причинних зв’язків у різних комбінаціях можуть стати елементами

складних сіткових моделей. Досвід показав доцільність застосування даного методу для
виявлення дійсної причини або причин нещасного випадку.

3)  економічний

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені

виробничим травматизмом, розрахунку економічних збитків від травматизму

4)  експертна оцінка

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці,

порівнюються діючі стандарти з реальними умовами, на виявленні відповідності
технологічного] обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів
вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин механізмів,
обладнання, інструментів, пультів керування.

5) анкетування

Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних

(відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження
нещасних випадків.

Метод анкетування передбачає письмове опитування працівників. Він установлює

переважно причини психофізіологічного характеру. Важливим моментом у методі
анкетування є розробка опитувального листа. Аналіз опитувальних листів (листів
спостереження) дає можливість визначити вплив психофізіологічних факторів на
безпеку праці.

6) Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина —

машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової
діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості
людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності
зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності
можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести
до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що
здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів
функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил,
викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земним магнетизмом або
іонізацією атмосфери, відбуваються певні зрушення в організмі людини, що
позначається на стані її поведінки.
Види дії електричного струму на організм людини
1. Термічна – опіки, нагрівання кров’яних судин, нервів, призводить до руйнування
тканин аж до їх обвуглення.
2. Електролітична – електроліз (розклад) рідин, зокрема крові, спричиняє зміну
функціонального склад клітин.
3. Біологічна – подразнення та збудження тканин, в результаті – судомне
скорочення м’язів, що може призвести до зупинки дихання, розриву тканин та
органів, спазмів голосових зв'язок.
4. Механічна – розшарування тканин і навіть відрив частин тіла.

Електротравма  — це травма, яка спричинена дією електричного струму чи

електричної дуги.

За наслідками ураження електротравми умовно поділяють на:

 місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму,

Місцеві електричними травми : електричні опіки, електричні мітки (знаки), металізація

шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія

 загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм

внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.

Види ураження електричним струмом

1. Електричні травми – чітко виражені місцеві пошкодження тканин та органів,

найчастіше електричні опіки (60-65 %). І –ІІ ступінь
2. Струмовий (контактний) опік –при проходженні струмів вище 1 А і напрузі не
вище 1-2кВ, в результаті контакту людини зі струмоведучою частиною.
3. Дуговий опік – дія електродуги створює високу температуру в
електроустановках 1-10 кВ (25 %) І-ІІІ ступінь, при змішаній дії опіки ІV ст.
4. Електричні мітки – у вигляді подряпин , затвердінь як мозолі., з часом шкіра
набуває початкового кольору, спостерігається в 11 % потерпілих.
5. Металізація шкіри – проникнення у верхні шари шкіри частинок металу при
коротких замиканнях, відключеннях роз`ємів та рубильників (10 % потерпілих)
6. Електороофтальмія – запалення оболонки очей внаслідок потужного
ультрафіолетового опромінення, декілька днів втрата зору, можлива повна
втрата зору (3% потерпілих).
7. Механічні пошкодження – біологічна дія, можливі розриви шкіри та судин
переломи та вивихи суглобів та костей.
8. Електричні удари – призводять до повної зупинки легень та серця (4 ступені):

1ступінь судомне скорочення м’язів без втрати свідомості і порушення дихання та

серцебиття.
2ступінь судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, але без порушення дихання
та серцебиття.

3ступінь судомне скорочення м’язів з втратою свідомості і порушенням дихання та

серцебиття (перша допомога – штучне дихання).

4ступінь клінічна смерть.

Основні причини електротравматизму на виробництві

1. Випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин
електроустаткування;
2. Використання несправних ручних електроінструментів;
3. Застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою
220 чи 127 В;
4. Робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань;
5. Доторкання до незаземлених корпусів електроустаткування, що опинилися під
напругою внаслідок пошкодження ізоляції;
6. Недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та правил техніки
безпеки при експлуатації електроустановок 

Чинники, що впливають на наслідки ураження

електричним струмом
Характер впливу електричного струму на організм людини, а відтак і наслідки
ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна підрозділити на
чинники електричного (сила струму/ напруга, опір тіла людини, вид та частота струму)
та неелектричного характеру (тривалість дії струму, шлях проходження струму через
тіло людини, індивідуальні особливості людини, умови навколишнього середовища
тощо).

Сила струму, що проходить через тіло людини є основним чинником, який

обумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і різний вплив
на організм людини. Розрізняють три основні порогові значення сили струму:  —
пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, що викликає
при проходженні через організм людини відчутні подразнення;  —пороговий
невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, яке викликає
судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснутий провідник, що унеможливлює
самостійне звільнення людини від дії струму;

 — пороговий фібриляїіійний (смертельно небезпечний) струм — найменше значення

електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію
серця.
Струм (змінний та постійний) більше 5 А  викликає миттєву зупинку серця, минаючи
стан фібриляції.

В табл. 3.5 наведено порогові значення сили струму при його проходженні через тіло
людини по шляху «рука—рука» або «рука—ноги».

Таким чином, чим більший струм проходить через тіло людини, тим більшою є
небезпека ураження. Однак необхідно зазначити, що це твердження не є безумовним,
оскільки небезпека ураження залежить також і від інших чинників, наприклад від
індивідуальних особливостей людини.

Значення прикладеної напруги Un  впливає на наслідки ураження, оскільки згідно

закону Ома визначає силу струму Іл,  що проходить через тіло людини, та його опір Кл:

Іл=Un/Rл                                                                          (3.6)

Чим вище значення напруги, тим більша небезпека ураження електричним струмом.

Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати напругу, що не перевищує
42 В  (в Україні така стандартна напруга становить 36 та 12 В),  при якій не повинен
статися пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору
її тіла.

Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та

центральної нервової системи. Загальний електричний опір тіла людини можна
представити як суму двох опорів шкіри та опору внутрішніх тканин тіла.  Найбільший
опір проходженню струму чинить шкіра, особливо її зовнішній ороговілий шар
(епідерміс), товщина якого становить близько 0,2 мм.  Опір внутрішніх тканин тіла
незначний і становить 300—500 Ом.  В цьому можна переконатися, коли до язика
прикласти контакти батарейки, при цьому відчувається легке пощіпування. Коли ці ж
контакти прикласти до шкіри тіла, то відчутних подразнень не виникає, оскільки опір
сухої шкіри (епідермісу) значно більший.

Загальний опір тіла людини змінюється в широких межах — від 1 до 100 кОм,  а іноді й
більше. Для розрахунків опір тіла людини умовно приймають рівним R  =  1 кОм.  При
зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення, порізи, подряпини
тощо), збільшенні прикладеної напруги (рис. 3.9), площі контакту, частоти струму (рис.
3.10) та часу його дії опір тіла людини зменшується до певного мінімального значення
(0,5—0,7 кОм).

Опір тіла людини зменшується також при захворюваннях шкіри, центральної нервової
та серцевосудинної систем, проявах алергічної реакції тощо. Тому нормативні акти про
охорону праці передбачають обов'язкові попередній та періодичні медичні огляди
працівників (кандидатів у працівники) для встановлення їх придатності щодо
обслуговування діючих електроустановок за станом здоров'я.

Вид та частота струму, що проходить через тіло людини, також впливають на

наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший за змінний,
що підтверджують дані табл. З.5. Це пов'язано з тим, що постійний струм у порівнянні
зі змінним промислової частоти такого ж значення викликає більш слабші скорочення
м'язів та менш неприємні відчуття. Його дія, в основному, теплова. Однак, слід
зауважити, що вищезазначене стосовно порівняльної небезпеки постійного та
змінного струму є справедливим лише для напруги до 500 В.  При більш високих
напругах постійний струм стає небезпечнішим ніж змінний.

Частота змінного струму також відіграє важливе значення стосовно питань

електробезпеки. Так найбільш небезпечним вважається змінний струм частотою -20—
IQPJji (рис. 3.11). При частоті меншій ніж 20 або більшій за 100 Гц  небезпека ураження
струмом помітно зменшується. Струм частотою понад 500 кГц  не може смертельно
уразити людину, однак дуже часто викликає опіки.

Тривалість дії струму на організм людини істотно впливає на наслідки ураження:

чим більший час проходження струму, тим швидше виснажуються захисні сили
організму, при цьому опір тіла людини різко знижується і важкість наслідків зростає.
Наприклад, для змінного струму частотою 50 Гц  гранично допустимий струм при
тривалості дії 0,1 с становить 500 мА,  а при дії протягом 1с — вже 50 мА  (табл. 3.8).

Шлях проходження струму через тіло людини є важливим чинником.

Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляху струму знаходяться життєво
важливі органи — серце, легені, головний мозок. Існує багато можливих шляхів
проходження струму через тіло людини (петель струму), найбільш поширені серед них
наведені на рис. 3.12, а їх характеристики в табл.3.6.

Рис. 3.1. Найбільш поширені шляхи проходження струму через тіло людини:

/ — «рука—рука»; 2  — «права рука—ноги»; 3  — «ліва рука—ноги»; 4  — «нога—нога»;

5 — «голова—ноги»; 6  — «голова—руки»

Індивідуальні особливості людини значною мірою впливають на наслідки ураження

електричним струмом. Струм, ледь відчутний для одних людей може бути
невідпускаючим для інших. Для жінок порогові значення струму приблизно в півтора
рази є нижчими, ніж для мужчин. Ступінь впливу струму істотнр_ залежить від стану
нервової системи та всього організму в цілому. Так, у стані нервового збудження,
депресії, сп'яніння, захворювання (особливо при захворюваннях шкіри, серцево-
судинної та центральної нервової систем) люди значно чутливіші до дії на них струму.
Важливе значення має також уважність та психічна готовність людини до можливої
небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний
електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною
існуючої небезпеки ураження.

Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження

людини електричним струмом. Так у приміщеннях з високою температурою та
відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки
значне потовиділення для підтримання теплобалансу між організмом та навколишнім
середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини.

Класифікація приміщень за ступенем небезпеки

ураження електричним струмом
За ступенем небезпеки ураження електричним струмом всі приміщення поділяються
на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною
небезпекою; особливо небезпечні приміщення.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них однієї з

наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: високої відносної вологості
повітря (перевищує 75% протягом тривалого часу);_високої температури (перевищує
35 °С протягом тривалого часу); струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги
(металевої, земляної, залізобетонної, цегляної і т. п.); можливості одночасного
доторкання до металевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій
будівлі, що з'єднані із землею та металевих частин електроустаткування, які можуть
опинитись під напругою.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї із умов, що

створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості повітря (близько
100%), хімічно активного середовища; або одночасною наявністю двох чи більше
умов, що створюють підвищену небезпеку.

Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відсутністю умов, що

створюють особливу або підвищену небезпеку.

Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового доторкання до

струмопровідних частин електроустаткування, то для ручних переносних світильників,
місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного
інструменту в приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення
до 36 В,  а у особливо небезпечних приміщеннях — до 12 В.

Двофазне та однофазне включення в електричну

мережу
Електричні мережі поділяються на мережі постійного і змінного струму (одно-та
багатофазні). Найчастіше в промисловості застосовуються трифазні мережі з
ізольованою нейтраллю (трьохпровіднГ) та з глухозаземленою нейтраллю (чотирьох-
провідні).
Глухозаземлена нейтраль  — нейтраль генератора чи трансформатора, яка приєднана
до заземлювального пристрою безпосередньо або через апарати з малим опором.

Ізольована нейтраль  — це нейтраль трансформатора чи генератора, яка не приєднана

до заземлювального пристрою або приєднана до нього через апарати з великим
опором (трансформатори напруги, компенсаційні котушки тощо).

Схеми під'єднання людини до електричного кола можуть бути різними. Однак

найбільш характерними є дві схеми під'єднання: між двома фазами електричної мережі
(двофазне доторкання) та між однією фазою та землею (однофазне доторкання).

Двофазне (двополюсне) доторкання. При двофазному доторканні до

струмопровідних частин (рис. 3.13) сила струму Іл,  що проходить через тіло людини
визначається за формулами:

—     для мережі постійного або однофазного змінного струму

      (3.7)

—     для трифазної мережі

(3.8)

де     Кл  —  опір тіла людини;

U  роб  — робоча напруга мережі; U  лін  — лінійна напруга мережі;

U  ф  — фазна напруга мережі.                                                     '•

Двофазне доторкання є більш небезпечним, оскільки /л залежить лише від напруги

мережі та опору тіла людини. Однак такі випадки зустрічаються досить рідко і є,
зазвичай, наслідками порушення правил техніки безпеки.                 і

Для більшої наглядності визначимо силу струму, що може пройти через тіло | людини
при двофазному доторканні у трифазній мережі з лінійною напругою І U  лін  -  380В:

1л  =  Uлін. /Rл  =  380/ 1000 = 0,38 А  (380 мА).

Рис. 3.2 Схема двофазного доторкання: а — в мережі постійного або однофазного
змінного струму; б  — в трифазній мережі

Таким чином при двофазному доторканні через тіло людини може пройти струм, який
перевищує значення порогового фібриляційного струму (табл. 3.5), що може призвести
до смертельного ураження.

Однофазне (однополюсне) доторкання. При однофазному доторканні в мережі з

глухозаземленою нейтраллю (рис. 3.14, а) через тіло людини проходить менший струм,
оскільки напруга, під якою опинилась людина не перевищує фазної, що У V3 разів є
меншою ніж лінійна напруга мережі. Окрім того, загальний опір електричного кола
може складатися не лише з опору тіла людини Rл, та опору заземлення нейтралі R0, а й
з опору підлоги (основи) Rn,  на якій стоїть людина та опору її взуття Re.  В загальному
випадку Iл визначається за формулою:

Iл=Uф/(Rл+R0+Rn+Rв).                                            (3.9)

Розглянемо випадок, коли людина доторкається до однієї їз фаз трифазної мережі

напругою 380 В (Uф=380>/3= 220 В)  із глухозаземленою нейтраллю
(приймаємо R0  =  0), однак стоїть на неструмопровідній дерев'яній підлозі, що має
опір Rn  =  60 000 Ом  у сухому взутті на гумовій підошві (Rв = 50 000 Ом),  тоді струм, що
може пройти через тіло людини буде дорівнювати:

Iл=  Uф  /(Rл+ R0  +  Rn+ Rв) = 220/0000 + 0 + 60 000 + 50 000) = 0,002 А  (2 мА).

Струм такої сили абсолютно безпечний для життя людини, оскільки він менший за
пороговий невідпускаючий струм.

Якщо ж людина стоїть на землі чи струмопровідній підлозі (R n= 0) у промоченому

взутті (R  =  0), то / становить:

J   
в                      л

Іл  =  Uф  /(Rл+R0+Rn  +Rв)= 220/(1000 + 0 + 0 + 0) = 0,22 А  (220мА).

         Таке значення сили струму є смертельно небезпечним для людини.

При однофазному доторканні у трифазній мережі з ізольованою нейтраллю (рис. 3.14,

б) струм, що пройде через тіло людини буде меншим ніж при аналогічному доторканні
у мережі з глухозаземленою нейтраллю. Це пов'язано з тим, що до загального опору
електричного кола ще додається опір ізоляції (rа,  rв,  rc  )та ємності (са, св, сc  )  фаз. У такій
мережі напругою до 1000 В  коли значення опору ізоляції всіх трьох фаз

рівні (rа  =  rв  =  rc=  r),  а ємнісним опором можна знехтувати (са  = св= сс=  0), то струм, що
проходить через людину, дорівнює:

Iл  =Uф/[(Rл+  R0+  Rn+Rв) +  r/3] =  3Uф/[3(Rл+  R0+  Rn+Rв) + r],          (З.10)
а при R0=Rn=  Rв=  0   Іл=3Uф/(3Rл+r).                                                                                        (3.11)

Рис. 3.14. Схема однофазного доторкання при нормальному режимі роботи: а  — у

трифазній мережі з глухозаземленою нейтраллю; б  — у трифазній мережі з
ізольованою нейтраллю

Необхідно зауважити, що вищенаведені міркування стосуються нормальної роботи

електромережі. При аварійних режимах електромережі (замиканні на корпус або на
землю) умови змінюються. Наприклад, якщо одна із фаз замикається на землю (рис.
3.15), то струм, який пройде через тіло людини у випадку її доторкання до справної
фази можна виразити такою залежністю:

Як правило, опір короткого замикання R  досить малий і ним можна знехтувати, тоді

Іл=Uлін/Rл                                                                                                                (3.13)

де   Uф  <  U'лін  . <  Uлін  .

.              . .  

Рис. З. 15. Схема однофазного доторкання до справної фази несправної електромережі

Таким чином, проаналізувавши розглянуті умови ураження людини струмом можна

зробити наступні висновки:

—     найменш небезпечним є однофазне доторкання до проводу справної мережі

з ізольованою нейтраллю;

—     при замиканні однієї із фаз на землю (несправна мережа) небезпека

однофазного доторкання до справної фази у такій мережі більша ніж у справній
мережі при будь-якому режимі нейтралі;

—при однофазному доторканні у мережі з глухозаземленою нейтраллю наслідки

ураження істотно залежать від опору основи (підлоги), на якій стоїть людина та опору
її взуття;

—найнебезпечнішим є двофазне доторкання при будь-яких режимах нейтралі;

—у мережах напругою понад 1000 В  небезпека однофазного чи двофазного

доторкання практично однакова, при цьому є висока імовірність смертельного
ураження.

Допустимі значення струмів і напруг

Для правильного визначення необхідних засобів та заходів захисту людей від
ураження електричним струмом необхідно знати допустимі значення напруг
доторкання та струмів, що проходять через тіло людини.

Напруга доторкання —  це напруга між двома точками електричного кола, до яких

одночасно доторкається людина. Граничнодопустимі значення напруги доторкання та
сили струму для нормального (безаварійного) та аварійного режимів електроустановок
при проходженні струму через тіло людини по шляху «рука—рука» чи «рука—ноги»
регламентуються ГОСТ 12.1.038-82 (табл. 3.1та 3.2).
 Таблиця  3.1

Граничнодопустимі значення напруги доторкання  Uдот  та сили струму 1л  ,  що

проходить через тіло людини при нормальному режимі електроустановки

Вид струму Uдот, B (не більше) Іл, мА (не більше)

Змінний, 50 Гц 2 0,3
Змінний, 400 Гц 3 0,4
Постійний 8 1,0
При виконанні роботи в умовах високої температури (більше 25 оC) і відносної
вологості повітря (більше 75%) значення таблиці 3.7 необхідно зменшити у три рази.

Аварійний режим електроустановки означає, що вона має певні пошкодження, які

можуть призвести до виникнення небезпечних ситуацій. Як видно із табл. 3.2
значення Uдот  та Іл істотно залежать від тривалості дії струму.

Таблиця  3.2

Граничнодопустимі значення напруги доторкання  Uдom  та сили струму Іл  ,  що

проходить через тіло людини при аварійному режимі електроустановки

— 

Тривалість дії струму t, с

Вид струму Нормоване значення
0,1 0,2 0,5 0,7 1,0 Більше 1,0
Змінний, Uдот, В (не більше) 500 250 100 70 50 36
50 Гц Іл, мА (не більше) 500 250 100 70 50 6
Постійний Ugom, B (не більше) 500 400 250 230 200 40
Іл, мА (не більше) 500 400 250 230 200 15
Технічні засоби безпеки електроустановок за
нормальних режимів роботи (ізоляція, огородження,
мала наруга, сигналізація)
Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром
діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин
електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну
та посилену ізоляцію.

Робочою  називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка

забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.

Додатковою  називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку

її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.
Подвійною_  називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад,
додаткова ізоляція досягається шляхом виготовлення корпусів та рукояток
електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних
електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).

Посиленою  називається покращена робоча ізоляція.

Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні

властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої
початкові властивості, «старіє». Тому необхідно систематично проводити
профілактичні огляди та випробовування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною
небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та
в півріччя, перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для
електромереж напругою до 1000 В  опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути
не меншим ніж 0,5 МОм.

Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин передбачає

застосування захисних огорож, блокувальних .пристроїв та розташування
неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці.

Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси,

кожухи, кришки і т. п.) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В,  а
сітчасті — до і вище 1000 В.  Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок
або обладнуватись блокувальними пристроями.

Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричш та

електронні. Вони забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при
відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону.

Розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи у

недосяжному місці забезпечує безпеку без захисних огорож та блокувальних
пристроїв. Вибираючи необхідну висоту підвісу проводів під напругою враховують
можливість випадкового доторкання до них довгих струмопровідних елементів,
інструменту чи транспорту. Так висота підвісу проводів повітряних ліній
електропередач відносно землі при лінійній напрузі до 1000 В  повинна бути не
меншою ніж 6 м.

Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває

небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути
світловою (лампочки, світлодіоди і т. п.) та_звуковою (зумери, дзвінки, сирени). На
виробництві широко використовують світлову сигналізацію для попередження про
наявність напруги на тих чи інших частинах електроустаткування. Наприклад, при
подачі напруги на електроустаткування на пульті керування загоряється сигнальна
лампочка «Мережа».

Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним

струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В.  При
таких напругах струм, що може пройти через тіло людини є дуже малим і вважається
відносно безпечним. Однак, гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з
малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту.

Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до

36 В  включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В  включно) для
живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для
місцевого освітлення на виробничому устаткуванні. •

Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів,

акумулятори, трансформатори і т. п. На рис. 3.21 наведено схему трансформатора
малої напруги, що містить металевий корпус /, магнітопровід 2, екран 3,  обмотки
малої4  та високої 5  напруги.

Отже, застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним

струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа
поперечного перерізу, що в свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді,
алюмінію). Крім того, при малих напругах істотно зростають втрати електроенергії в
мережі, що обмежує її протяжність. У силу вищеназваних обставин малі напруги мають
обмежене використання

Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між

точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на
яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом
штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу
струмопровідної частини, а також при контурному заземленні.

Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електричне

не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів РТ з
коефіцієнтом трансформації 1:1

Технічні засоби безпеки електроустановок в аварійних

режимах роботи (захисне заземлення, занулення)
Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В  з ізольованою
нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з  будь-яким режимом нейтралі
джерела живлення.

Захисне заземлення  — це навмисне електричні з'єднання із землею або^з її

еквівалентом металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися
під напругою. Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи
напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування (наприклад, ;
внаслідок замикання на корпус при пошкодженні ізоляції) забезпечити захист людини
від ураження електричним струмом при її доторканні до таких частин. Це досягається
шляхом зниження до безпечних значень напруг доторкання та кроку

Якщо корпус устаткування є незаземленим і відбулося замикання на нього однієї із фаз,

то доторкання людини до такого корпуса рівнозначно доторканню до фази. Якщо ж
корпус електричне з'єднаний із землею (рис. 3.24, а), то він опиниться під напругою
замикання U3=  /Д,, а людина, яка доторкається до такого корпуса, згідно з формулою
3.21 потрапляє під напругу доторкання Udom=  U3a.  Струм, який пройде через людину, в
такому випадку визначається із рівняння:

Iл=Udon/Rл  =  IзRзa/Rл                                                                          (3.26)

звідки видно, що чим меншими є значення Rзта а,  тим менший струм пройде через тіло
людини, яка стоїть на землі і доторкається до корпуса устаткування. Таким чином,
захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до
заземлювача, який має малий опір заземлення Rз  та малий коефіцієнт напруги
доторкання а

Заземлювальним пристроєм  називають сукупність конструктивно об'єднаних

заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач  — провідник або сукупність
електричноз'єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею, або її
еквівалентом. Заземлювачі бувають природні та штучні. Як природні заземлювачі
використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а
також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні
трубопроводи, фундаменти будівель і т. п.). Для штучних заземлювачів використовують
сталеві труби діаметром 35—50 мм  (товщина стінок не менше 3,5 мм)  та кутники
(40x40 та 60x60 мм)  довжиною 2,5—3,0 м,  а також сталеві прути діаметром не менше
ніж 10 мм  та довжиною до 10 м.  В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі
знаходяться у землі на глибині h  =  0,5—0,8 м  (рис. 3.25). Вертикальні заземлювачі
з'єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4x12 мм
або  прутком з діаметром не менше ніж 6 мм  за допомогою зварювання. Приєднання
заземлювального провідника до корпуса устаткування здійснюється зваркою або
болтами. Об'єкти, що підлягають заземленню приєднуються до магістралі заземлення
виключно паралельно за допомогою окремого провідника

Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає

заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене)
заземлення. Перевага виносного заземлення (рис. 3.26, а) полягає в тому, що можна
вибрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором ґрунту (землі).
Заземлювачі контурного заземлення (рис. 3.26, б) розташовують безпосередньо біля
периметра (контура) дільниці, на якій знаходиться заземлюване устаткування. Це
дозволяє вирівняти потенціали всередині контура, а відтак — знизити напругу
доторкання та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне
заземлення

Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення

належить виконувати: при напрузі змінного струму 380 В  і вище та 440 В  і вище для
постійного струму — у всіх електроустановках; при номінальних напругах змінного
струму вище 42 В  та постійного струму вище 110 В — лише в електроустановках, що
знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також
у зовнішніх електроустановках; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму —
у вибухонебезпечних установках.
В процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності
заземлювальних провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ
передбачено проведення візуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних
провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як
правило, при найменшій провідності ґрунту: літом — при найбільшому висиханні чи
зимою — при найбільшому промерзанні ґрунту. Вимірювання опору заземлення
належить проводити після монтажу електроустановки, після її ремонту чи
реконструкції, а також не рідше одного разу на рік

Захисне занулення застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В

з  глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів
електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.

Занулення  — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником

металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою.

Нульовий захисний провідник  — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають

зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її
еквівалентом.

При зануленні у випадку замикання мережі на корпус електроустановки виникає

однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим
провідниками. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом
захисту від струмів короткого замикання 2  (перегорають плавкі запобіжники чи
спрацьовують автоматичні вимикачі). Таким чином забезпечується захист людей від
ураження електричним струмом.

Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву

нульового провідника, влаштовують (багатократно) додаткове заземлення нульового
провідника Rd.

Для того, щоб відбулося швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм
короткого замикання Ікз  перевищував струм захисного апарата Іап:

IK.3>kIan,                                                                          (3.27)

де k  — коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму захисного

апарата (k  =  1,5 — для автоматичних вимикачів; k  =  3,0 — для плавких запобіжників).

Отже, при зануленні виключно важливе значення має правильний вибір

запобіжникІЖ-Іа автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткрго
замикання петлі фаза-нуль. При неправильному виборі плавкого запобіжника чи
автоматичного вимикача, коли IK.3 < 3Iaв чи  IK.3< 1,5Iaв , може не відбутися вимкнення

установки, на корпус якої перейшла напруга, а відтак буде існувати небезпека для

1             

людини при її доторканні до корпуса.

Слід зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок
значно підвищує їх електробезпеку.

Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий захисний засіб,

якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими
способами захисту.

Захисне вимикання  — це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне

вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки
ураження струмом.

Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою

захисного вимикання, що наведений на рис. 3.28. Такий пристрій слугує додатковим
захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом при
Появі на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

При пошкодженні ізоляції та переході напруги фази на корпус установки спочатку

проявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі
знижується до деякої величини Uкор  =  І3R3.  Якщо значення Uкор  буде вищим за гранично
допустиму напругу Uкор.доп  , то спрацює пристрій захисного вимикання: реле
максимальної напруги Н, замкнувши контакти, подає живлення на котушку
вимкнення KB, якa  розмикає контакти автоматичного вимикача,  при цьому установка
від'єднується від електромережі.

Діяльність людини
Діяльність – це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує
біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб
перетворення природи на предмети споживання, творіння культури. На основі того,
що людська діяльність є системою усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає
зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому

вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної
потреби. 

Життєдіяльність – це складна система, що може підтримати і забезпечити в середовищі

існування певні умови життя та всі види діяльності людей.

Потреби – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і

самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

·       фізіологічні й сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, русі, одязі, житлі,
відпочинку); n екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існування,
впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

·       соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні,  турботі

про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

·       престижні (у повазі з боку інших, визнанні та високій оцінці своїх якостей, у
службовому зростанні та високому статусі у суспільстві);

·       духовні (у самовираженні через творчість).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, три інші – набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому

що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює свої
розуміння світу, розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості.

До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування.

До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин,

потреб та предметів:

– перетворювальна: предметна (люди – природа, матеріальні цінності);

– соціальна (люди – люди, управління, освіта, лікування);

– духовно-пізнавальна: дослідження теоретичні, прикладні, практичні;

– ціннісно-орієнтаційна: пізнавання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія);

– комунікативна;

– художньо-творча: пізнання світу в художніх образах;

– споживча: матеріальне, духовне, споживче.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця – це і

пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Взагалі, ієрархія видів і типів
діяльності – це, певною мірою, програма життя людини.

Праця як форма діяльності

Однією із специфічних форм діяльності є праця. К. Маркс визначає працю як процес,
що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина
перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення,
чуттєве сприйняття світу. У цьому розумінні цілком справедливим є твердження Ф.
Енгельса, що “праця створила людину".

Значення нервової системи в життєдіяльності людини

Нервова система – це сукупність структур в організмі, яка об’єднує діяльність усіх
органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його
постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Нервова система сприймає зовнішнє і
внутрішнє подразнення, аналізує цю інформацію, відбирає і перетворює її відповідно
до цього регулювання й координує функції організму.

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну. Центральна

нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає:
спинний мозок, стовбур мозку, великі півкулі головного мозку, які зв’язані із
проміжним мозком. Вегетативна нервова система керує діяльністю

внутрішніх органів.

Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особли-

во пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому

велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху,
точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність. Для
підвищення рівня сенсорної та рухової активності важливу роль відіграє увага.

Вік – поняття, що характеризує період (тривалість) життя людини, а такостадії її життя.

Відлік віку починають від народження і до фізичної смерті. Можна виділити 4 підвиди
віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як

людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. 

Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони і так само –
інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція – люд

сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старішими вони стають, тим бльше
“молодшають”, і лише біологічний вік нагадує про справжні роки. Головна особливість
психологічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогоденнта майбутнього на
сприйняття сучасного, а через нього – і на поведінку людини. 

Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв’язок між майбутнім і сучасним
може змінювати поведінку людини сьогодні. Так, молоді людлегше задовольняються
тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого
орієнтуються на майбутнє: “ще встигнеться”.
Фізична та розумова діяльність

Фізична діяльність людини
За характером фізичну працю (роботу м’язів) можна поділити на два види – статичну і
динамічну. Статична робота пов’язана з дією навантаження на верхні кінцівки, м’язи
корпусу і ніг, при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи. При
статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних
ресурсів, але в меншій мірі, ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її
виражена стомлююча дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням
м’язів, відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення
кінцевих і проміжних продуктів обміну тощо. Це дуже швидко призводить до розвитку
втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі тіла або його частин. У

результаті енергія, яка витрачається, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні
скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопос-
тачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, призводить до меншої втомлюваності.

Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження – чим більше, тим

швидше втомлюються м’язи. Питанням втомлюваності м’язів і впливу її
на працездатність людини, ритму скорочень і навантаження вивчав російський
фізіолог І.М. Сеченов. Він встановив, що для виконання фізичної роботи дуже
важливим є добір середньої величини ритму і навантаження. Це призведе до
підвищення продуктивності і зниження періоду втомлюваності (втома настане пізніше).

У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж у стані
спокою. Чим більшу роботу здійснюють м’язи, тим більше поживних речовин і кисню
надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною
культурою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волок-на, людина стає сильнішою.
Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров’я, загартовують
людину, роблять її здатною витримувати різні несприятливі впливи навколишнього
середовища.

Фізичні навантаження зумовлюють підвищення рівня обмінних процесів, що зростає із

зростанням самого навантаження.

Розумова діяльність
До розумової праці належать управління, творчість, викладання, науки, навчання. Ця
праця об’єднує роботи, пов’язані з прийомом та переробкою інформації, які
потребують переважного напруження уваги, сенсорного апарату, пам’яті, а також
активації про-цесів мислення, емоційної сфери.

Операторська праця відрізняється великою відповідальністю і високим рівнем

нервово-емоціонального напруження.
Управлінська праця визначається надмірним ростом об’єму інформації, зростанням
дефіциту часу для її переробки, підвищенням особистої відповідальності за прийняття
рішень, періодичним виникненням конфліктних ситуацій.

Творча праця потребує значного об’єму пам’яті, напруження уваги, нервово-

емоційного напруження.

Праця викладача – постійний контакт з людьми, підвищена відповідальність, дефіцит

часу і інформації для прийняття рішення. Це обумовлює високий ступінь нервово-
емоційного напруження.

Праця робітників правоохоронних органів та податкової служби потребує високого

нервово-емоційного напруження, росту обсягу інформації, великого об’єму пам’яті,
підвищеної уваги, знань психології людини, постійного контакту з людьми, уміння
володіти ситуацією, передбачення конфліктної ситуації і підвищеної особистої
відповідальності за прийняття рішень.

Праця студента (учня) потребує розвиненої пам’яті, уваги, сприйняття і

характеризується наявністю стресових ситуацій.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами

енергетичних запасів, але це не говорить про її легкість. Основним працюючим
органом під час такого виду праці виступає мозок.

Втома і перевтома, хворобливі стани

При трудовому процесі може наступити такий стан, коли
його працездатність знижується - настає втома.

Втома - це стан організму, викликаний фізичною чи розумовою роботою, при якому

знижується його працездатність. Відчуття втоми є одним з ознак втомлення.

Мається ряд теорій втоми, що вважають однією з причин втомлення наступне:

а) нагромадження молочної кислоти й ін.продуктів обміну в м'язах;

б )зниження працездатності периферичних нервових апаратів;

в) втомлення центральної (коркової) ланки нервової системи.

Найбільш вірним є центрально-коркова теорія втомлення при м'язовій роботі.

Відповідно до цієї теорії втомлення представляє коркову захисну реакцію й означає
зниження працездатності в першу чергу коркових кліток.

При фізичній роботі втомлення передається трьома ознаками:

1) порушенням автоматичності руху : якщо на початку роботи людина може
виконувати і побічну роботу (розмова і т.д.), те в міру втомлення ця можливість
губиться і побічні дії завдають шкоди основній роботі.

2) порушенням рухової координації :при стомленні робота організму стає менш

ощадливої, порушується координація рухів, що веде до зниження продуктивності
праці, росту шлюбу, нещасливих випадків.

3) порушенням вегетативних реакцій і вегетативного компонента рухів: рясне

потовиділення, частішання пульсу і т.п. Під вегетативними компонентами розуміються
процеси у внутрішніх органах, регульовані центральною нервовою системою.

При розумовій роботі втомлення з'являється після зрушень у вегетативній системі.

Розрізняють три фази нервової діяльності :

1.Зрівняльна гіпнотична фаза - людин однаково реагує на істотні і малозначні події (усе
рівно).

2.При розвитку втомлення настає ПАРАДОКСАЛЬНА фаза, коли людин на важливі для
нього явища майже не реагує, а малозначні явища можуть викликати в нього
підвищені реакції (роздратування).

Якщо після першої фази досить невеликого відпочинку для відновлення

працездатності, то після другої фази потрібно більш тривалий час відпочинку.

При порушенні режиму праці і відпочинку може виникнути стан перевтоми, що

виражається в зниженні працездатності на початку роботи.

3.Перевтома і хронічне втомлення може виникнути з появою УЛЬТРА

ПАРАДОКСАЛЬНОЇ фази в нервовій діяльності : коли людина реагує негативно на те,
що викликало в нього в звичайному стані позитивну реакцію і навпаки.

Перевтома — це патологічної стан, що розвивається в людини внаслідок хронічної

фізичної чи психологічної перенапруги, клінічну картину якого визначають
функціональні порушення в центральній нервовій системі.

В основі захворювання лежить перенапруга збуджувального чи гальмового процесів,

порушення їхнього співвідношення в корі великих півкуль головного мозку. Це
дозволяє вважати патогенез перевтоми аналогічним патогенезу неврозів. Істотне
значення в патогенезі захворювання має ендокринна система й у першу чергу гіпофіз і
кора наднирковиків. Так, за даними Г. Сельє (1960), при дії сильного подразника
(стресора) в організмі розвивається адаптаційний синдром, чи стрес, у процесі якого
підсилюється діяльність передньої частки гіпофіза і кори наднирковиків. Ці зміни в
ендокринній системі багато в чому визначають розвиток адаптаційних реакцій в
організмі до інтенсивної фізичної чи психологічної діяльності. Однак хронічна
перенапруга може привести до виснаження кори наднирковиків і тим самим до
порушення в організмі вироблених раніше адаптаційних реакцій. Варто підкреслити,
що в процесі розвитку перестомлюваності центральна нервова система включає і
регулює стресорні реакції. В основі ж патогенезу перестомлюваності лежить
порушення процесів коркової нейродинаміки аналогічно тому, як це має місце при
неврозах.

При неврозі змінюється також функціональний стан нижчележащих відділів

центральної нервової системи. При цьому вісцеральні розлади, що спостерігаються
часто при перевтомі, можна розглядати як наслідок змін функціонального стану мозку,
що регулюють нейрогуморальні процеси в організмі і контролюють вегетативні,
гормональні і вісцеральні функції. Звичайно в клініці захворювання виділяють нечітко
відмежовані друг від друга три стадії.

I стадія. Для неї характерна відсутність чи скарг зрідка людина скаржиться на

порушення сну, що виражається в поганому засипанні і частих пробудженнях. Дуже
часто відзначається відсутність почуття відпочинку після сну, зниження апетиту,
концентрації уваги і рідше —зниження працездатності. Об'єктивними ознаками
захворювання є погіршення пристосовності організму до психологічних навантажень і
порушення найтонших рухових координацій, сили). Ніяких об'єктивних даних немає.

II стадія. Для неї характерні численні скарги, функціональні порушення в багатьох

органах і системах організму і зниження фізичної працездатності. Так, люди
пред'являють скарги на апатію, млявість, сонливість, підвищену дратівливість, на
зниження апетиту. Багато людей скаржаться на легку стомлюваність, неприємні
відчуття і болі в області серця, на уповільнене втягування в будь-яку роботу. У ряді
випадків така людина скаржиться на втрату гостроти м'язового почуття, на появу
неадекватних реакцій на фізичне навантаження [Літунів С. П., Мотилянская Р. Е., 1975;
Venerando А., 1975]. Прогресує розлад сну, подовжується час засипання, сон стає
поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями нерідко кошмарного характеру.
Сон, як правило, не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

Часто ці люди мають характерний зовнішній вигляд, що виражається в блідому кольорі

обличчя, що впали очах, синюватому кольорі губ і синяв під очима.

Порушення діяльності нервової системи виявляються в змінах добової періодики

функцій і добового динамічного стереотипу. У результаті цього максимальне
наростання усіх функціональних показників відзначається в людини не в ту годинник,
коли він звичайно максимально займається, наприклад, у другу половину дня, а рано
ранком або пізно ввечері, коли він не займається. Змінюється також характер
біоелектричної активності головного мозку: знижується амплітуда фонового альфа-
ритму, а після тривалої розумової роботи виявляється нерегулярність і нестабільність
електричних потенціалів [Васильєва В. В., 1970].

У серцево-судинній системі функціональні порушення виявляються в неадекватно

великій реакції на психологічні навантаження, в уповільненні відбудовного періоду
після них і в порушеннях ритму серцевої діяльності, і в погіршенні пристосовності
серцевої діяльності до навантажень. Порушення ритму серцевої діяльності найбільше
часто виявляються у виді синусовой аритмії, екстрасістолії й атріовентрикулярної
блокади I ступеня.
У спокої в людини може бути тахікардія і підвищений артеріальний тиск або різка
брадикардія і гіпотонія замість колишніх у звичайному стані помірної брадикардії і
нормального артеріального тиску. У ряді випадків розвивається вегетативна
дисфункция. Для неї характерні неадекватні реакції судин на температурний
подразник, хитливий артеріальний тиск і перевага симпатотонії чи ваготонії. Нерідко в
людини спостерігається порушення регуляції венозного судинного тонусу,. що
виявляється у виді посиленого малюнка венозної мережі на блідій шкірі (мармурова
шкіра).

У стані перевтоми в людини підвищується основний обмін і часто порушується

вуглеводний обмін. Порушення вуглеводного обміну виявляється в погіршенні
усмоктування й утилізації глюкози. Кількість цукру в крові в спокої зменшується.
Порушується також плин окисних процесів в організмі. На це може вказувати різке
зниження в тканинах змісту аскорбінової кислоти [Яковлев Н. Н., 1977].

Маса тіла в людини в стані перевтоми падає. Це зв'язано з посиленим розпадом білків
організму.

У стані перевтоми в людини можуть виявлятися ознаки гноблення

адренокортикотропної функції передньої частки гіпофіза і недостатність діяльності
кори наднирники.

У людини в стани перевтоми часто має місце підвищена пітливість. У жінок

відзначаються порушення менструального циклу, а в чоловіків у ряді випадків може
бути чи зниження підвищення половою потенція. В основі цих змін лежать нервові і
гормональні розлади.

Усі відзначені при II стадії перевтоми зміни є наслідком порушення регуляції

діяльності і зниження функціонального стану органів, систем органів і всього організму
людини. Вони також пояснюють зниження, що спостерігається при перевтомі,
опірності організму до шкідливого впливу факторів зовнішнього середовища і,
зокрема, до інфекційних захворювань. Останнє багато в чому визначається також
зниженням основних імунобіологічних захисних реакцій організму, а саме зниженням
фагоцитарної здатності нейтрофилов крові, бактерицидних властивостей шкіри і
зменшенням комплементу в крові [Немироиич-Данченко О. Р., 1975; Ілясов Ю. М.,
Левин М. Я., 1977; Вязь-менский В. Ю. і ін., 1977; Шубик В. М., 1978; Іванов Н. И., Талько
В. В., 1981].

III стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії гиперстенической чи гіпостенічної

форми і різке погіршення загального стану. Перша форма є наслідком ослаблення
гальмового процесу, а друг-перенапруги збуджувального процесу в корі головного
мозку. Клініка гиперстенической форми неврастенії характеризується підвищеною
нервовою збудливістю, почуттям втоми, втомлення, загальною слабістю і безсонням.
Клініка гипостенической форми неврастенії характеризується загальною слабістю,
истощаемостью, швидкою стомлюваністю, апатією і сонливістю вдень.

При перевтомі I стадії варто знизити психологічне навантаження і змінити режим дня
на 2—4 нед, а саме зменшити загальний обсяг навантаження, виключити тривалі й
інтенсивні заняття. Основна увага в режимі дня приділити загальній фізичній
підготовці, що проводиться з невеликим навантаженням. У процесі поліпшення
загального стану режим поступово розширюється і через 2—4 нед. він повертається до
колишнього обсягу.

При перевтомі II стадії заняття на 1—2 нед заміняються активним відпочинком. Потім
протягом 1—2 міс проводиться поступове включення в звичайний режим, як це
описано при лікуванні I стадії перевтоми. Усе це час забороняється порушення режиму
праці і відпочинку.

У III стадії перевтоми перші 15 днів приділяються на повний відпочинок і лікування, які
варто проводити в клінічних умовах. Після цього людині призначається активний
відпочинок. Поступове включення в звичайний режим дня проводиться ще 2—3 міс.
Усе це час забороняється велике психологічне чи фізичне навантаження.

Лікування перевтоми буде успішним тільки в тих випадках, коли усуваються всі
причини, що викликали її, і навантаження приводиться відповідно до загального
режиму життя. Необхідно проводити вітамінізацію організму, особливо вітаміном З,
комплексом вітамінів групи В и вітаміном Е. Гарний результат дає призначення
седативних і ноотропних засобів (настойка валеріани,новопассит, пирацетама,
ноотропила), засобів, що поліпшують мікроциркуляцію судин головного мозку
(трентал, циннаризин і ін.) [Соколов И. К. і ін., 1977; Бутченко Л. А., 1980]. При лікуванні
III стадії перевтоми можна застосовувати гормони кори надпочечников і гормони
полових залоз.

Профілактика перевтоми будується на усуненні зухвалих її причин. Тому інтенсивні

навантаження повинні застосовуватися тільки при достатній попередній підготовці. У
стані підвищеного навантаження інтенсивні заняття варто чергувати з фізичними
навантаженнями, особливо в дні після чи іспитів заліків. Усі порушення режиму життя,
роботи, відпочинку, сну і харчування, а також фізичні і психічні травми, інтоксикація
організму з вогнищ хронічної інфекції повинні бути усунуті. Посилені заняття після
якого-небудь чи захворювання в стані реконвалесценції після перенесених
захворювань повинні бути заборонені.

Перевтома в I стадії ліквідується без яких-небудь шкідливих наслідків. Перевтома II і

особливо III стадії може привести до тривалого зниження працездатності.

Для вивчення реакції організму на проведене лікування існують спеціальні тести з

фізичним чи психологічним навантаженням. Широке застосування знайшли
велоергометрія, телеелектрокардиологический контроль плавання, ходьби,
веслування, функціональні проби (PWC170, комбінована проба і т.д.). В даний час дуже
показові психологічні тести - колірний тест Люшера, СМОЛ, САН, тест Спилбергера,
Айзенка й інші, котрі досить легко піддаються аналізу і проводяться з використанням
персонального комп'ютера.

Чим краще реакція і швидше відновлення, тим вище рівень адаптації, а, отже, і
відновлення нормального стану людини.
Проблема відновлення нормального функціонування організму і його працездатності
після проробленої роботи (боротьба зі втомленням і найшвидшою ліквідацією його
наслідків) 'має велике значення в спорті. Справа в тім, що але мері росту рівня
підготовленості спортсмену потрібна усе велика сила подразника (великі фізичні
навантаження) для забезпечення безупинного функціонального удосконалювання
організму і досягнення нового, більш високого рівня його діяльності. Підвищення
навантаження забезпечує структурне і функціональне удосконалювання кровообігу і
посилення трофічних функцій нервової системи, створення достатнього запасу енергії,
збільшення капилляризации кістякової і серцевої мускулатури. Усе це обумовлює
підвищення потенційних можливостей організму, збільшення його функціонального
резерву, адекватне пристосування до фізичних навантажень, прискорення
відновлення. Ніж швидше відновлення, тим більше в організму можливостей до
виконання наступної роботи, а, отже, тим вище його функціональні можливості
і працездатність. Звідси ясно, що відновлення —невід'ємна частина тренувального
процесу, не менш важлива, чим безпосереднього впливу, що тренують, на спортсмена.

Неминучим наслідком м'язової діяльності є та чи інша 'ступінь втомлення. Втомлення

—фізіологічний, запобіжний механізм, що захищає організм від перенапруги, і, разом з
тим як следовое явище проробленої роботи, що сприяє розвитку адаптації, стимулює
подальше підвищення працездатності і тренованість організму. Без втомлення немає
тренування. Важливо лише, щоб ступінь втомлення 'відповідала проробленій роботі.

Ступінь втомлення, як і швидкість відновлення, обумовлена складною взаємодією

багатьох факторів, серед яких основне значення мають: характер проробленої роботи,
її спрямованість, обсяг і інтенсивність, стан здоров'я, рівень підготовленості, вік і
індивідуальні особливості що тренується, попередній режим, рівень технічної
підготовки, уміння розслаблюватися й ін. Якщо це змагання, то істотну роль грає
ступінь їхньої напруженості і відповідальності, співвідношення сил, тактичний план
їхнього проведення. Експериментально доведене виборча дія різних тренувальних
навантажень і режимів роботи на руховий апарат і вегетативне його забезпечення при
стомленні і відновленні. Істотний вплив на плин відбудовних процесів робить і
кумуляція втомлення при визначених режимах тренування.

Тривалість відновлення різна від декількох хвилин до багатьох годин і доби в

залежності від виразності перерахованих факторів. Ніж швидше відновлення, тим
краще адаптація організму до наступного навантаженню, тим велику роботу з більш
високою результативністю він може при цьому виконати, а отже, тим у більшому
ступені ростуть його функціональні можливості і вище ефективність тренування.

При повторних великих фізичних (напругах в організмі можуть розвиватися два

протилежних стани:

а) наростання тренованості і підвищення працездатності, якщо процеси відновлення

забезпечують заповнення і нагромадження енергетичних ресурсів;

б) хронічне виснаження і перевтома, якщо відновлення систематично не настає.

Отже, прискорення відновлення — спрямована дія на відбудовні процеси — один з
діючих важелів керування тренувальним процесом. Прискорення відновлення можна
домогтися як природним шляхом (відбудовні процеси тренируеми і не випадково
швидкість відновлення — один з діагностичних критеріїв тренованості), так і
спрямованим впливом на плин процесів відновлення з метою їхнього стимулювання.

Психофізіологічна надійність, професійний добір.

Кожен вид діяльності, кожна професія,  висуває особливі вимоги до психічних
властивостей, станів і процесів працівників. При цьому виділяються такі
особливості людини, як її темперамент, характер, уважність, сприйняття, пам’ять,
мислення, емоції, психомоторика, освіта, досвід, виховання та здоров’я, які
визначають здібності людини до цієї діяльності, регулюють взаємовідносини
між людьми і безпосередньо керують вчинками і діями

Небезпечні фактори, що обумовлені особливостями фізіології та психології

людини, називаються психофізіологічними.

Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу,

стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та
морального благополуччя життя людини.

До психофізіологічних факторів небезпек відносяться:

– недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);

– порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок чого

людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються
органами відчуття;

– дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів

тощо);

– підвищена емоційність;

– втома (з точки зору безпеки життєдіяльності розрізняють фізіологічна та

психологічна втома);

– емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов’язані з

побутом, сім’єю, друзями, керівництвом);

– необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й

усього колективу);

– відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість у досягненні

цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність
пізнавального моменту, тобто нецікава робота тощо);
– недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напруження
нервово-психічної системи, побоювання зробити помилку посилюють
імовірність нещасного випадку).

Для працівників характерні ще такі психофізіологічні фактори, що

визначають схильність до небезпек:

– недостатня психологічна підготовленість до екстремальних ситуацій;

– втрати пильності, ігнорування небезпекою, невміння вчасно її розпізнати;

– переоцінка своїх можливостей, самовпевненість;

– відсутність почуття небезпеки;

– неврівноваженість та підвищена схильність до ризику;

– уповільненість реакцій;

– низька активність, загальмованість;

– підвищена активність;

– схильність до паніки;

– довірливість;

– легковажність;

– запальність, гарячність;

– імпульсивність;

– низький інтелектуальний рівень.

Як було зазначено раніше, значне місце в забезпеченні безпеки життєдіяльності

належить психічним станам людини, які мають важливе значення в організації
профілактики травматизму та попередженні аварійності.

Методи добору кадрів

Застосування наукових методів при доборі кадрів сприяє зменшенню загальної
небезпеки, збільшує психічну стійкість колективу, окремого працівника. Це важливо
для здійснення моніторингу професійно важливих якостей, для отримання комплексної
картини функціонального стану людини-оператора, кількісної оцінки ступеню напруги
її адаптаційних можливостей і співвіднести дані моніторингу з психофізіологічними
вимогами до професії.
Психофізіологічний моніторинг, тобто неперервне спостереження за станом людини,
може також виконувати експертну функцію. Його результати можуть бути використані
для контролю успішності виробничої та побутової стратегії діяльності людини. Для
цього в Україні існує певна нормативно-правова, методична база. На державному рівні
цьому слугує Закон "Про охорону праці" (ст. 19), який регламентує професійний добір.
Важливість цієї проблеми відображає постанова від 20.04.2000 року №1659-111
Верховної Ради України "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан
виконання законодавства з питань охорони праці".

Проблема людського фактора у виробництві розглядається в постанові №64 від

27.01.93 року Кабінету Міністрів "Про заходи для виконання Закону України "Про
охорону праці". Постанова №1320

Кабінету Міністрів "Про затвердження Національної програми поліпшення стану

безпеки, гігієни праці і виробничого середовища на 2001-2005 роки" затвердила
відповідну Національну програму. Необхідним для формування професійного
психофізіологічного добору кадрів є ряд спеціальних наказів Міністерства охорони
здоров'я України і Державного комітету з нагляду за станом безпеки праці. Це наказ
від 23.09.94 р. № 263/121 "Про затвердження Переліку робіт, де необхідний
професійний добір" і наказ № 102/85 від 06.06.95 р. "Про внесення змін у Перелік
робіт, де необхідний професійний добір". На міжнародному рівні діє Директива
№89/391/ЄЕС Ради Європейського Економічного Співтовариства від 12.06.89 року "Про
проведення заходів з метою поліпшення безпеки і захисту здоров'я робітників під час
роботи". Пункт 2 ст. 6 цього документа підкреслює необхідність прийняття до уваги
людського фактора в роботі, а пункт 3б пропонує прийняти до уваги придатність
робітника до роботи, з огляду на його безпеку і збереження здоров'я.

Проведення обов'язкового професійного психофізіологічного добору передбачено для

наступних видів робіт: всі види підземних робіт; робота в кесонах; барокамерах;
замкнутому просторі; водолазні роботи; роботи на висоті, верхолазні роботи, роботи
зв'язані з підйомом на висоту; роботи з обслуговування діючих електроустановок;
роботи із застосуванням вибухових матеріалів, роботи у вибухо- і вогненебезпечних
виробництвах; роботи, виконання яких передбачає носіння вогнепальної зброї;
аварійно-рятувальні роботи і роботи з гасіння пожеж; роботи зв'язані з нервово-
емоційною напругою (авіадиспетчери, диспетчери на залізничному транспорті;
оператори енергетичних систем); роботи з технічного обслуговування та експлуатації
компресорних нафтоносних і газорегуляторних станцій, лінійних систем магістральних
нафто- і газопроводів; роботи зв'язані з бурінням, видобутком і переробкою нафти,
газу, конденсату і підготовкою їх до транспортування та збереження; роботи,
безпосередньо зв'язані з виробництвом чорних і кольорових металів.

Інженерна психологія вивчає діяльність людини у взаємодії з машиною, тобто систему

"Людина-техніка-середовище", психічні якості, процеси, які супроводжують діяльність
людини-оператора у всіх сферах діяльності. Основу інженерної психології складають
інтелектуальні властивості людини - мислення, пам'ять, увага, емоції, воля та інші
психічні якості людини.
Важлива функція людини-оператора - опрацювання інформації. Для цього необхідні
такі функції як об'єм оперативної пам'яті, здатність до інтерполяції та коригування
помилок. Пам'ять дозволяє людині використовувати досвід минулої діяльності. Але
крім цього потрібно враховувати ще ряд психічних характеристик, без яких
професійний відбір буде неефективним. Під час добору виявляють психічні якості,
пов'язані з нейрофізіологічними особливостями людини, її потенційною здатністю
оволодіти необхідною системою знань, вмінь та навичок, вольовими здібностями.
Професійний відбір можна здійснювати різними методами: стихійний, медичний,
конкурсний та інженерно-психологічний.

Стихійний відбір кандидатів на посаду оператора - коли з групи претендентів

відбирають необхідну кількість претендентів без урахування їх індивідуальних
здібностей. Така група людей може бути працездатною, але для неї буде характерним
високий рівень ризику травматизму, аварій і навіть створення надзвичайних ситуацій.

Медичний відбір враховує лише один фактор - стан здоров'я, як правило фізичний.

Такий відбір часто використовують для виконання низько-кваліфікованої або
короткочасної роботи.

Конкурсний відбір - проводять за результатами перевірки індивідуальних здібностей

шляхом іспитів або конкурсу документів. Найбільш ефективний - інженерно-
психологічний, або професійний відбір.

Інженерно-психологічний відбір найбільш повно враховує антропологічні, фізіологічні,

психічні дані. В основі цього методу лежать два основних принципи: активність та
етапність добору. Активність добору означає подальше навчання кандидатів на посади
з наступною перевіркою засвоєних знань, врахування їх пропозицій з удосконалення
методів навчання та управління майбутнім об'єктом.

Важливим у цьому методі є використання тестів (Айзенка, Анфімова). Етапність відбору

дає можливість за допомогою таких, або інших тестів, перевірок виділити
найперспективніших претендентів на дану посаду Для формування емоційної стійкості
в колективі при розподілі функціональних обов'язків на відповідальні посади потрібно
призначати людей, які мають найвищу емоційну стійкість. По можливості в складі
групи потрібно мати декілька операторів з високою емоційною стійкістю.

Результат професійного добору - вміння відібраного персоналу ідентифікувати

потенційні небезпеки, визначати їх просторові та часові координати, прогнозувати
можливість прояву небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів на людину.
Суттєвим у професійному доборі працівників є знання ними нормативно-правової
бази безпечної життєдіяльності, вміти планувати заходи щодо створення здорових та
безпечних умов для праці та відпочинку людини в сучасному середовищі життя.
Особливо важливим для керівного складу є уміння використовувати в своїй практичній
діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні,
природоохоронні, медико-профілактичні та освітньовиховні заходи, спрямовані на
забезпечення здорових і безпечних умов життєдіяльності людини.
При доборі кадрів для створення ефективно працюючого колективу велике значення
має людський та особистісний фактори. Перший пов'язаний з працездатністю системи
"Л-М", а другий визначає індивідуальні характеристики людини безвідносно до
технічних властивостей машини. Ці фактори мають вирішальне значення у
раціональній організації діяльності колективу і вони передбачають аналіз його
структури. При цьому треба враховувати характер спілкування між членами колективу
та розподіл функціональних обов'язків між ними, інтелектуальні якості кожного
працівника. Але часто виникає необхідність корекції поведінки, професійної діяльності
людини. Для цього розроблені методи психофизіологічна реабілітація як фактор
підтримки професійної працездатності.

Згідно ДСТУ 2293-93 "Професійна реабілітація" - це відновлення здібностей працівника

до праці за своєю професією і кваліфікацією або за іншою адекватною професією.
Психофізіологічна реабілітація складається з декількох понять - превентивна, клінічна,
функціональна, психологічна, соціально-професійна. Реабілітація повинна проводитися
на основі дотримання принципів законності, гуманності, прав людини, добровільності,
доступності, необхідності, достатності здійснюваних заходів відповідних сучасному
рівню знань

Особливості діяльності жінок і підлітків

Охорона праці жінок.

Забороняється залучати жінок до важких робіт, робіт, робіт з шкідливими умовами
праці, на підземельні роботи та до робіт у нічний час(національна програма
забезпечення роботою жінок у нічний час).

Обмежена маса переміщення жінками (не більше 10кг впродовж 2 годин,

довготривалість – 7 год., 350кг – максимально за рік, 176 – з підлоги )

Жінкам, що мають дітей до 3 років заборонено працювати на надурочних роботах,

роботах у нічний час, у вихідні, посилати у відрядження.; жінок, що мають дітей з 3 – 14
років або дітей інвалідів заборонено залучати до надурочних робот і посилати їх у
відрядження без їх згоди.

До 3-ох років дається оплачувана відпустка, 2 і більше дітей до 15 років оплачувана

відпустка за заявою до 5-ти днів. Декретна відпустки 160 днів.

Охорона праці неповнолітніх.

На роботу приймаються як правило з 16 років; за згодою батьків – з 15, на канікулах – з
14 років. Заборонено залучати неповнолітніх до важких робіт, робіт зі шкідливими
умовами праці, робіт у позанормований час, робіт у нічний час.

Вага, яку дозволено переносити на роботі.

   Короткочасно постійно
Юнаки у 17 років 16 12
Дівчата у 17 років 8 6,3
 

Робочий час

  Під час канікул Під час навчального року

16-18 років 36 год/тиждень 18 год/тиждень
15 років 24 год/тиждень 12 год/тиждень
Відпустка – кожен місяць у літній період (травень, літо, вересень). При прийомі на
роботу до 21 року необхідно щорічно проходити медогляд.

Основні законодавчі і нормативні акти з питань БЖД.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони
здоров’я.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні
відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств,
установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-
епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду
в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні

умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність
шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а
також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром

набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в
новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись

останнім часом:

1. Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999, N 696 “Про затвердження “Правил

санітарної охорони території України”.

2. Постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999, N 667 “Про Комплексні заходи боротьби
з туберкульозом”.
3. Постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999, N 341 “Про Програму профілактики
СНІДу та наркоманії на 1999–2000 роки”.

4. Постанова Верховної Ради від 19.02.1999, N 453-XIV “Про проект Закону України про
захист населення від інфекційних хвороб”.

5. Постанова Кабінету Міністрів, від 23.03.1998, N 357 “Про комплексні заходи для
запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”,
Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Система правового захисту та нагляду за її дотриманням. Державні органи по

управлінню та нагляду за безпекою життєдіяльності населення

Реалізація державної політики з безпеки життєдіяльності, охорони праці та здоров'я

покладається на органи державної виконавчої влади Особисту відповідальність за неї
несе Президент України.

Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує

виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної
виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює
інші повноваження, передбачені Конституцією України

Державне управління безпекою життєдіяльності в Україні покладено на: Кабінет

Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, міністерства та
інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеву державну адміністрацію,
місцеві Ради народних депутатів Зокрема Кабінет Міністрів України забезпечує:
реалізацію державної політики в галузі БЖД та охорони праці; затверджує національну
програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища та
ін.. Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління БЖД при Кабінеті
Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності
населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що

здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних
стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний

санітарний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який
призначається на посаду і звільнюється з неї Кабінетом Міністрів України

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципі пріоритету життя і

здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних,
безпечних і здорових умов праці
Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов
праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих
місць щодо їх відповідності нормативним актам, бере участь у розробці відповідних
нормативних актів Для координації роботи з охорони праці і контролю за цією
роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної
виконавчої влади створюються служби з охорони праці

Цивільною обороною України відповідно до її побудови керує Кабінет Міністрів

України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація; в цьому процесі
безпосередню участь повинні брати керівники підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності і підпорядкування Начальником Цивільної оборони
України є Прем'єр-міністр України, а його заступником - керівник міністерства з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та природних ресурсів,
ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні
уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і
використання природних ресурсів в Україні

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні

здійснюють різні державні та громадські організації . Серед них державні органи
загальної, спеціальної та галузевої компетенції До першої групи органів належать
Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів,
місцеві адміністрації

Забезпечення прав і свобод громадян є метою діяльності держави Україна, як держава,

відповідає перед людиною за свою діяльність Виконання вказаних завдань покладено
на всі державні органи і громадські організації Разом з тим, серед державних органів є
і такі, які створюються в основному для охорони, захисту прав громадян, тобто для
здійснення правоохоронної діяльності Це насамперед органи прокуратури, внутрішніх
справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи
державної податкової інспекції та інші, які здійснюють правоохоронні функції,
підтримують належний громадський порядок

Міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає

життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси
суспільства і держави від протиправних посягань Найважливішими завданнями міліції
є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод, законних
інтересів; попередження злочинів, правопорушень та їх припинення; охорона і
забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які
їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних
посягань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; участь в
наданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння в рамках своєї
компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні
покладених на них законом обов'язків
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами Делегування функцій судів, а
також привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не
допускається Таким чином, суд є єдиним органом, який здійснює правосуддя .

Прокуратура призначена здійснювати дії, спрямовані на виявлення, усунення та

попередження порушень Закону Кабінетом Міністрів України, міністерствами,
державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського
управління і контролю, уряду Автономної Республіки Крим, місцевими Радами
народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами,
політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами,
підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підлеглості
і належності, посадовими особами і громадянами

В Конституції України викладені задачі органів прокуратури: підтримання державного

обвинувачення в суді; представництво інтересів громадян або держави в суді у
випадках, визначених законом; нагляд за дотриманням законів органами, які ведуть
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за дотриманням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням
особистої свободи громадян

В сучасних цивілізованих демократичних державах необхідним фактором системи

правового захисту особи, її прав і свобод є адвокатура . Саме вона представляє
спеціалізований інститут для здійснення цієї гуманної місії У відповідності до
Конституції України кожен громадянин може вільно обирати захисника своїх прав Для
забезпечення захисту від обвинувачення і надання правової допомоги при розв'язанні
справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура Адвокатура України
є добровільним професійним громадським об'єднанням, яке покликане сприяти
захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства,
юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу Адвокатура здійснює свою
діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і
конфіденційності

Актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин. Виділимо

три основні причини: 

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного

антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними

технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

Роль стандартів у безпеці людини.Система управління
безпекою
На державному та міжнародному рівнях стандартизація вимог до безпеки діяльності
полягає в обмежені використання та реалізації шкідливих і небезпечних речовин.
Важливим є підвищення вимог до виробничих процесів, які шкідливо впливають на
природне середовище, здоров'я людини. Стандарти про безпечну працю вимагають
утилізації, знешкодження шкідливих і радіоактивних речовин, забезпечення
працівників належною інформацією про небезпеку виробничих процесів і продукції.
Необхідним є визначення припустимих рівнів речовинного та параметричного
забруднення, уніфікація вимог до засобів індивідуального захисту.

За цими напрямкам здійснюють свою діяльність технічні комітети Міжнародної

організації стандартизації, що відображено в міжнародних стандартах: TKISO 11 "Котли
та судини, що працюють під тиском", TKISO 92 "Іспити будівельних матеріалів", TKISO
94 "Засоби індивідуального захисту. Захисний одяг і устаткування", TKISO 96
"Вантажопідйомні крани", TKISO 142 "Устаткування для очищення повітря та інших
газів". Існують комітети Європейської організації стандартизації та їх нормативні
документи: TK/CEN 79 "Респіраторне захисне устаткування", TK/CEN 85 "Устаткування
для захисту зору", TK/CEN 70 "Переносні вогнегасники", TK/CEN 72 "Системи
автоматичної сигналізації пожежонебезпеки".

На основі міжнародних стандартів приймають і вводять в дію національні стандарти з

охорони праці. Для цього використовують наступні етапи введення нормативних
документів: ознайомлення з керівними документами і директивами міжнародних
організацій, добровільний перехід від національних стандартів на міжнародні. Це
забезпечує високий рівень сприйняття і розуміння необхідності постійного
удосконалення державних документів. Tаким чином, з огляду на реакцію національних
комітетів з безпеки праці, готується ґрунт для широкого впровадження міжнародних
стандартів систем управління безпекою праці (МС СУБП), відомі як стандарти ISO серії
9000 та 14000.

Впровадження стандартів на системи управління безпекою праці у Великобританії,

Австралії, Новій Зеландії, Данії, Норвегії сприяло зниженню як загального рівня
виробничого травматизму, так і кількості смертельних випадків у виробництві.

У країнах, де стан безпеки праці вкрай низький, рівень виробничого травматизму дуже
високий. До таких країн відносяться Україна, Росія, Бєларусь. Щоб цьому запобігти
необхідно впроваджувати систему управління безпекою праці у найширшому її
розумінні - у виробничій, побутовій сферах.

Система управління безпекою

Система управління безпекою праці (СУБП) спрямована на захист людини від дії
небезпечних та шкідливих факторів. Її основу складають законодавчі акти, підзаконні
акти. Аналіз ефективності функціонування СУБП на підприємстві проводиться в певній
послідовності. Наявність цільових програм з попередження виробничого травматизму
і професійних захворювань, усуненню їх причин. У разі відсутності таких програм їх
потрібно розробити. Важливим є: цілеспрямованість щорічних комплексних заходів,
інших планів роботи з попередження виробничого травматизму і профзахворювань,
підвищення рівня ефективності безпеки праці в будь-якій сфері діяльності. Виконання
цих планів, заходів, розпоряджень, пропозицій, посадових інструкцій з безпеки праці -
обов'язкове.

Створення мотивації до безпечної роботи полягає в застосуванні організаційно-

розпорядницьких, соціально-психологічних і економічних методів управління, тобто
виконання наказів, розпоряджень, заходів з охорони праці, право-виховна робота з
персоналом. Важливою є оцінка і стимулювання робіт з безпеки праці, відшкодування
збитків потерпілому, створення і використання фонду охорони праці.

Важливим є впровадження і виконання вимог системності управління охороною праці

(СУОП) - навчання, інструктаж з безпеки праці, контроль наявності вимог з охорони
праці в конструкторській і технологічній документації, матеріально-технічному
забезпеченні засобами індивідуального і колективного захисту. Система управління
безпекою праці вимагає безпечного стану будинків, споруд, устаткування, виробничих
процесів, нормалізації санітарно-гігієнічних умов праці, режиму праці і відпочинку.

Важливим є забезпечення людей санітарно-побутовими приміщеннями, лікувально-

профілактичним обслуговуванням. Необхідно розводити професійний відбір кадрів,
застосовувати протиаварійний захист, страхування працівників від нещасних випадків,
впроваджувати соціальний захист потерпілих. Дуже важливим є протипожежний
захист, охорона навколишнього природного середовища. Для ефективного
функціонування СУБП на підприємстві складається відповідний план заходів, який
відображається в колективному договорі.

Комплексне, системне управління охороною праці, що охоплює всі задачі і функції

управління, застосування аудита цієї діяльності - запорука успіху в попередженні
травматизму, профзахворювань, аварій і пожеж на виробництві. Важливим в процесі
аудиту є не тільки перевірка організаційно-технічного стану безпеки, але і правильність
добору кадрів, застосування при цьому сучасних методів для формування
психологічно сумісного колектива.

Класифікація небезпек
Поняття ризику і методи його обчислення
Ризик, згідно Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" - це ступінь
імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час за певних
обставин. Це можливість здійснення будь-якої події, яка сприяє проявленню
негативних результатів в діяльності людини. В теорії БЖД під ризиком розуміють
негативні результати дії будь-якого фактору, або їх комплексу. Ризик (R) здійснення
будь-якої події можна визначити за формулою: R=n/N, де: n - статистично зафіксована
кількість несприятливих явищ (травма, хвороба, смерть), N - загальна, теоретична
кількість явищ. Наприклад, відомо, в країні за статистичними даними гине у
виробництві 1000 людей (n), а всього працюючих 15 млн ( Знайти вірогідність ризику
(R) загибелі одного працюючого: R=n/ N 103/15х106=7х10-5.

Можливість виникнення загрози небезпеки і її здійснення - ризик (R) може бути

відсутнім, коли R=0, або бути присутнім коли R>0. Якщо ризик наслідків (Rн) дорівнює
нулю, то за умови: R=0, ризик існує, а при Rн=0 наслідки ризику відсутні. Тоді виникає
ідеальна ситуація, в якій безпека виступає в якості бажаної, але очевидно принципово
недосяжної цілі. При певних ситуаціях людина, суспільство не гарантовані від
небезпеки і тоді діє система рівнянь

R1>0, R1н=0, причому R1н=0, якщо 11=0. В цьому випадку виявляється відносна
або умовна безпека.

Отже, можна казати про прийнятний ризик - значення вірогідності прояву підвищеної

небезпеки. Це такий ризик, який не загрожує негативними наслідками. Знаючи
причини виникнення підвищеної небезпеки ризиком можна управляти.

Управління ризиком - процес прийняття рішення та здійснення заходів, спрямованих

на забезпечення мінімально можливого ризику проявлення його негативних наслідків.
Основні методичні підходи у визначенні та оцінці ризику: 1) інженерний, що
спирається на статистичні дані про повторюваність подій, їх частоту - вірогідностний
аналіз небезпек; 2) модельний, основу якого складає стохастична модель впливу
шкідливих чинників на людину, суспільство; 3) експертний, заснований на висновках
фахівців - експертів; 4) соціологічний - опитування населення. Знаючи можливість
прояву ризику небезпечних і шкідливих чинників ними можна управляти, а отже
контролювати ситуацію.

Відповідно до державного стандарту (ДСТ) ГОСТ 12.1.004-85 міра ризику визначається

значеннями гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (ШР), або
гранично допустимих рівнів (ГДР) небезпечних чинників. Знаючи структуру об'єкта
ризиком можна управляти різноманітними способами 1) удосконалення технічних
систем і об'єктів, 2) наявність у персонала, працівників певних навичок, знання
небезпечних і шкідливих чинників у даній сфері діяльності, 3) попередження причин
надзвичайних ситуацій.

Для запобігання загрози багато чого залежить від людини, як головного елемента
ергономічної системи - впевненість у діях, відсутність паніки, наявність фахових знань,
навичок. Від цього залежить надійність роботи людини, яка визначається можливістю її
безпомилкової роботи:

    де N-загальна кількість виконаних операцій;

n- кількість похибок в N операціях.

Через стомлення, недостатність досвіду, кількість похибок і їх інтенсивність (І)

збільшується, що є основою аварії, травми. Тому

де Т – середній час формування відповіді (рефлексу) на дію подразника; І –

інтенсивність похибок.
При виконанні небезпечних і шкідливих робіт важливим є коефіцієнт робочої
установки (Кр.у.), який можна визначити за формулою:

де Тср –середній час формування реакції, Тм- час реакції в даний момент роботи.

При цьому працездатність (П) групи залежить від кількості співробітників (С) у групі і

кількості набутих ними фахів (Ф):

Отже, причинами техногенних катастрофє існування джерел ризику :

1.     високий тиск і температура,

2.     вибухонебезпечні та легкозаймисті, отруйні та сильнодіючі речовини,

3.     радіоактивні випромінювання.

Важливими у прояві ризику є похибки обслуговуючого персоналу, конструктивні

недоліки у виготовленні і розміщенні устаткування, викривлення інформації при
спільних діях людей. Всі ці чинники часто є причинами для виникнення катастроф у
природі або виробництві. Розмаїтість підприємств робить практично неможливим
уніфікацію оцінки ризику.

Підсумкова оцінка може бути песимістичною (гарантований ризик), оптимістичною

(надія на успішний результат) і обережною (реальні погляди). Їх сполучення дозволяє
вірогідно оцінити ризик, вибрати методи і засоби захисту для мінімізації негативного
результата, проаналізувати наслідки аварійних ситуацій при всіх можливих варіантах.

За оцінкою статистичних даних виділено  чотири групи ризику  смертельних

випадків в різних галузях промислового виробництва.

Перша - відносно небезпечна (текстильна, взуттєва, лісова, целюлозно-паперова галузі

промисловості) - ризик смертельних випадків складає 10-4.
Друга - небезпечна (гірничо-видобувна, металургійна, будівельна, суднобудівельна
галузі - ризик 10-4х10-3.

Третя - дуже небезпечні професії (рибний промисел, хімічна промисловість, ядерна

енергетика) - ризик складає 10-3х10-2.

Четверта - надзвичайно небезпечні (космонавтика, випробування літаків, радіаційна

хімія, виробництво зброї) - 10-2, тобто ризик смерті існує для кожного з 100
працюючих робітників.

Оцінка ступеню ризику діяльності людини

Ступінь ризику можна визначити за допомогою коефіцієнта нещасних випадків (НВ) на
тисячу людей: НВ=(Н/Л)х103, де Н - кількість нещасних випадків, Л - кількість
відпрацьованих людино-годин у році. Професор Русак О.Н. - президент Міжнародної
Академії наук екології та безпеки життєдіяльності визначає ризик як коефіцієнт його
частоти. Ступінь ризику має дуже багато форм, видів і різновидів. Це коефіцієнт
частоти смертельного та інвалідного травматизму, коефіцієнт частоти важкого
травматизму.

Важливим є питомий коефіцієнт частоти ризику (Кр), рівний відношенню кількості

нещасних випадків (Н) до загального числа людей (Р): Кр=Н/Р. Цей коефіцієнт дозволяє
порівняти небезпеку різноманітних видів робіт у межах певної системи (організації,
галузі природи).

Ризик і безпека тісно пов'язані залежністю "Безпека-Якість-Надійність" (Б-Я-Н). Це

ключове поняття, яке характеризує стан безпеки будь-якої ситеми. Ці складові тісно
пов'язані і тому важко визначити, яке з них є первинним. Всі вони важливі. І якщо
раніше ці поняття розглядалися незалежно одне від іншого, то зараз їх розглядають у
взаємозв'язку як важливі принципи безпеки.

Принцип перший - системний або комплексний підхід до менеджменту безпеки праці

та якості соціально-виробничих процесів: створення цілісної системи для рішення
цільових задач найбільш ефективним способом, організація взаємозв'язку і взаємодії
суб'єктів і об'єктів управління, розподіл ролей і обов'язків персоналу, безупинне
удосконалення системи на основі оцінки фактичного стану з наступним коригуванням
дій.

Принцип другий - людський фактор - загальна і головна ланка системи безпеки, якості і
надійності - це людина, її керуюча, організуюча і виконавча роль. Персонал
підприємства, компанії - найвища цінність і тому участь працівників всіх категорій є
необхідною умовою ефективного функціонування системи.

Тому третій принцип  - управлінський - залучення людей до процесу управління та

адекватне використання їх здібностей і потенціалу стосовно задач, цілей, інтересам
суспільства. Це виражається розумінням людьми важливості їх рольової участі у
вирішенні проблем, відповідальності за ці проблеми і можливі шляхи їх вирішення.
Основне завдання безпеки - формування у людини ідеології, адекватної до вимог
новітньої системи менеджменту, до числа ключових факторів якої відносяться безпека,
якість, надійність. На це повинні бути спрямовані всі форми психологічного впливу,
професійного навчання, тренінгу, пропаганди безпечної діяльності.

Світова практика свідчить, що компанії, які прийняли і реалізують такий підхід в

системах менеджменту досягають особливо високих показників ефективності,
зменшують показники травматизму, професійних захворювань, підвищують
результативність праці.

Причини та результати ризику

В системі "людина-машина" перша ланка є найслабшою, з-за своєї складності, а отже,
саме тут можливе зростання вірогідності проявлення помилок, які спричиняють
формуванню ризику. Наприклад, 90% всіх травм є наслідком прямої вини потерпілих
(Англія). Із 100 загиблих у США пілотів 90 є жертвами власних помилок. Щоб таких
помилок було менше у людини повинна поступово формуватися обережність, яка є
набутою психічною властивістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення
людини до праці, обов'язків. Протилежністю є необережність. Це дії, які виходять за
рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку, через
недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов'язаних з ними
потенційних небезпек. Часто це наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад
людини або наслідок звикання до безпеки. Надмірна обережність також робить
людину незахищеною в екстремальних ситуаціях, які можуть виникнути в інших ланках.

Для зменшення ризику, як негативного явища важливою є така комплексна риса,

як компетентність. Це наявність певних знань, умінь і повноважень, необхідних
для вирішення справи. Компетентність - запорука підвищення на посаді. Її
протилежністю є некомпетентність, яка часто і стає причиною аварій,
надзвичайних ситуацій. Часто цьому сприяють зовнішньо-внутрішні фактори.
Ними можуть бути внутрішні біологічні ритмічні процеси, на які впливають
зовнішні фактори - зміни дня та ночі, сонячна активність. Соціальні

небезпеки
Форми спільної діяльності людей, що склалися історично і характеризують певний тип
відносин між людьми, утворюють суспільство або соціум.

Соціум - це особлива система, деякий механізм взаємодії між людьми, що

розвивається за своїми специфічними законами, які характеризуються надзвичайною
складністю. В соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом цих зв'язків є
особлива обстановка, що створюється в окремих соціальних групах, яка може
впливати на інших людей, що не входять в дану групу. Процеси, що відбуваються в
суспільстві в цілому і в окремих суспільних групах, вивчає соціологія. Закономірності
поведінки і діяльності людей, що зумовлені їх належністю до соціальних груп, а також
психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив
соціальних факторів на стан здоров'я суспільства вивчає соціальна гігієна.
Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і
загрожують життю і здоров'ю людей. Носіями соціальних небезпек є люди, що
створюють певні соціальні групи. Особливість соціальних небезпек полягає в тому, що
вони загрожують великій кількості людей. Розповсюдження соціальних небезпек
зумовлено особливостями поведінки людей і окремих соціальних груп. Соціальні
небезпеки досить численні. Наприклад, до соціальних належать всі протиправні
(незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і
фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики, паління), шахрайство,
самогубство, та інші дії, що здатні принести шкоду здоров'ю людей.

итми - внутрішні, багатофункціональні "годинники", в основі роботи яких знаходяться

складні біохімічні та біофізичні процеси, які впливають на життєдіяльність людини.
Роботи, пов'язані з підвищеною небезпекою, несприятливими умовами праці, широко
поширені. Це призводить до зростання кількості помилок, підвищення напруженості
праці і в результаті - погіршення здоров'я працюючих. Виникає потреба в здійсненні
заходів, спрямованих на врахування "людського фактора". Для запобігання дії
від'ємних факторів необхідно враховувати їх стресогенний характер в ускладнених
умовах, коли люди піддаються впливу різних екстремальних факторів (наприклад
інформаційних). З-за цього у людини знижуються адаптаційні можливості організму,
збільшується число помилкових дій. В результаті - закономірне виникнення і наступний
розвиток розладів здоров'я.

Для зменшення небезпеки необхідно враховувати чотири складових ризику. Перша -

професійна, яка враховує складність професії і ступінь відповідальності людини за
прийняті рішення, а також медичні, соціальні, екологічні та економічні наслідки її
помилкових дій. Друга - якість психофізіологічних функцій, яка враховує особливості
зміни професійно важливих характеристик за певний час і відхилення їх рівня від
зафіксованого. Третя - період, що пройшов після відпочинку, який впливає на
функціональний стан людини. Четверта - річна періодична зміна функціонального
стану людини, в чому важливу роль відіграє зміна фаз біоритмів. При неврахуванні цих
складових у діяльності людини в будь-якій сфері виникають травми, нещасні випадки,
причини яких треба вивчати з метою їх запобігання.

Для зведення шкідливої дії небезпечних факторів до мінімуму використовують

різноманітні заходи, прийоми - законодавчі, організаційні, управлінські, технічні.
Одним з важливих таких заходів є колективний договір між роботодавцем і трудовим
колективом, окремим працівником про забезпечення кожної людини безпечними
умовами праці. Це передбачає трудове законодавство України, зокрема Закони
України: "Про охорону праці", "Про колективний договір".

Біоритми - фізіологічні основи запобігання небезпеки,

прояву ризику
Про ритмічні зміни в організмі людини знав за 300 років до нашої ери лікар Герофікл з
Александрії, який спостерігав зміни ритмічності пульсу у людини. Вивчали біоритми К.
Лінней, Ч. Дарвін, К. Тімірязєв, О. Чижевський. Більше п'ятдесяти років тому була
видана праця М. Перна"Ритми життя і творчості", в якій він прийшов до висновку, що
існують 7-, 14-, 21-, 28-, 42- та 47 добові ритми. Саме через ці періоди фіксуються
періоди чіткого мислення, сексуального сприйняття, працездатності.

За біоритмами всіх людей можна умовно розділити на "Жайворонків" та "Сов". Перші

слідують за сонцем - просинаються рано, з сонцем і їх працездатність різко знижується
в другій половині дня. Інші можуть працювати до 2-3 годин ночі, просинаються пізно і
в першій половині дня не активні. Біоритми пов'язані з ендогенними, тобто
внутрішніми причинами - циклічні хімічні реакції в організмі та екзогенними,
зовнішніми - космічні впливи, земні процеси - обертання планети, флуктуації
геомагнітних полів, стан атмосфери, погодно-кліматичні умови.

Біоритми корелюють з мікропульсаціями геомагнітного поля та акустичними

коливаннями, які виникають під час геомагнітних збурень на частоті біля 8 Гц. Є дані
про існування біоритмів, співпадаючих з коливаннями пульсацій Сонця з періодом 2
години 40 хвилин. Досліджено впливи погодних факторів - температури повітря,
атмосферного тиску, вологості на біоритми людини, її фізіологічні стани - значення
артеріального тиску, зміни у частоті дихання, м'язової сили.

Людина - частина Космосу, природи, де діють їм притаманні циклічні процеси. На

організм впливають добові фактори або циркодіанні, пов'язані зі світлом - мають
основний сонячний 24 годинний ритм та сезонно-річний. Місячні ритми - 24,8 годинна
доба та 29,5 діб у місяці (особливо характерний для жіночого організму - з таким
періодом відбуваються менструації, місячні). Дослідження показали, що штучний
"добовий" цикл з періодом 23,5 години в експерименті негативно впливає на здоров'я,
самопочуття людей. Важливим фактором є температурний, який впливає на швидкість
біохімічних реакцій і певне магнітний - земний магнетизм, який має дуже малі, але
суттєві добові коливання.

Всі разом діючі фактори впливають на внутрішньоклітинні процеси, які регулюються

нервовою та ендокринною системами. Через це спостерігаються коливання
температури тіла людини - підвищення в другій половині дня і зниження, відносно 36,6
градусів уранці. Нирки активні вдень та пасивні вночі, засвоєння речовин, особливо
лікарських, теж коливається на протязі доби. Ритмічно змінюється больова чутливість -
вона максимальна біля 22 годин і мінімальна біля 11 годин. Зубний біль максимально
проявляється з півночі до 6 годин, а з 18 до 24 він мінімальний. Ритмічно коливаються
на протязі доби народжуваність (вона найбільша між годиною ночі та сьомою ранку),
смертність (більшість людей умирає біля 6 години та 16).

Працездатність (фізична та розумова) теж ритмічно змінюються на протязі доби -

мінімальна між другою та шостою годинами та після полудня (менший пік). Сукупність
внутрішніх коротких ритмів в організмі людини обумовлює більш тривалі - фізичний з
періодом 23 доби, емоційний - період у 28 діб та інтелектуальний - 33 доби. Їх
початкові фази співпадають з моментом народження. Кожний цикл - синусоїдальна
крива, верхня (позитивна) половина якої відображає збільшення інтенсивності
процесу, а нижня - навпаки. Момент перетинання з абсцисою - критична дата, для якої
характерні несподівані, частіше всього негативні, події. Таку криву легко побудувати й
встановити періоди зниження або підйому відповідної функції - фізичної, емоційної
або інтелектуальної. Для цього потрібно кількість прожитих діб (враховуючи високосні
роки) на момент побудови графіка розділити на тривалість відповідного циклу. Слід
пам'ятати, що цикл складається з позитивної та негативної частин, які відповідно
складаються з наростаючої чверті та спадаючої. Знання біоритмів важливе для ряду
професій, які пов'язані з відповідальністю за життя великих кількостей людей.

Класифікація і причини соціальних небезпек

Класифікація соціальних небезпек

Соціальні небезпеки можуть бути класифіковані за певними ознаками.

1.За походженням можуть бути виділені такі групи небезпек:

а) небезпеки, пов'язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки

та ін.)

б) небезпеки, пов'язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, ґвалтування,

утримання заручників).

в) небезпеки, пов'язані з вживанням речовин, що руйнують організм людини

(наркоманія, алкоголізм, паління);

г) небезпеки, пов'язані з хворобами (СНІД, венеричні захворювання);

д) небезпеки самогубства.

2. За масштабами подій соціальні небезпеки можна розділити на:

а) локальні;

б) регіональні;

в) глобальні.

3. За статевовіковими ознаками поділяють соціальні небезпеки, що характерні: для

дітей, молоді, жінок, чоловіків та людей похилого віку.

4. За організацією соціальні небезпеки можуть бути випадковими і навмисними.

Причини соціальних небезпек

В основі своїй соціальні небезпеки породжуються соціально-економічними

процесами, що відбуваються в суспільстві. В той же час треба відзначити суперечливий
характер причин, наслідком яких є соціальні небезпеки.
Недосконалість людської природи головна передумова появи соціальних небезпек.
Наявність адекватної правової системи може бути основною умовою попередження і
захисту від соціальних небезпек. Залучення громадськості та краща інформованість
населення про можливість появи соціальних небезпек, а також про можливі наслідки
від їх прояву, також є елементом захисту від соціальних небезпек.

Розповсюдженню соціальних небезпек сприяє інтенсивний розвиток міжнародних

зв'язків, туризму, спорту.

Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людини

Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людини

Фізіологічна надійність людини. Організм - єдине ціле. В нормальному цілісному

організмі всі органи тісно зв'язані між собою, знаходяться в складній взаємодії,
об'єднані в одне ціле не тільки структурно морфологічно, але й функціонально
фізіологічно.

Високу надійність функціонування організму людини та його біологічну здатність

протидіяти небезпекам зумовлює і його структурна надлишковість:

- Матеріальна - дублювання органів, здатність одних органів частково компенсувати

функції інших, котрі вийшли з ладу

- Інформаційна - резервування органів сприйняття, збереження та переробки

інформації, її передачі

Стійкі постійні кількісні показники, які характеризують стан внутрішнього середовища і

всього організму, називаються фізіологічними константами (температура, артеріальний
тиск крові, концентрація у крові цукру, білків тощо).

Адаптація (пристосування) - це динамічний процес, завдяки якому в організмі

підтримується сталість внутрішнього середовища в мінливому зовнішньому
середовищі.

Адаптація характеризується:

- розширенням фізіологічних можливостей,

- підвищенням фізіологічної опірності організму зовнішнім впливам,

- збільшенням працездатності, що забезпечується шляхом:

- зміни порогів чутливості аналізаторів;

- підвищення стабільності фізіологічних систем;

- переходу фізіологічних систем на більш високі рівні функціонування,

- розширення діапазону фізіологічних резервів,

- мобілізації енергетичних ресурсів та захисних сил.

Психічна адаптація - процес встановлення оптимальної відповідності між особистістю

і навколишнім середовищем, яка сприяє задоволенню актуальних потреб і реалізації
значущих цілей за умови збереження фізичного і психічного здоров'я.

Резерви організму - здатність організму посилювати свою діяльність порівняно з

станом відносного спокою.

Небезпеки соціально-політичного характеру та їх вплив

на життєдіяльність людини
Соціально-політичні небезпеки зумовлюються виникненням різного роду соціальних
конфліктів, в основі яких є зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою
реалізації їх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту можуть бути: соціальна
нерівність, яка існує в суспільстві, система поділу влади, матеріальних благ, політичних
інтересів тощо. Отже, конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра
суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Конфлікт передбачає усвідомлення протидії і реакцію на нього. Конфлікт, який виникає
в суспільстві, як правило, має соціально-політичний характер.

До соціально-політичних небезпек належать: тероризм, захоплення заручників та

важливих об'єктів, виникнення локальних військових конфліктів на міжетнічній,
релігійній основі, епідемії тощо.

Тероризм

Сьогодні існує тенденція до збільшення кількості проявів тероризму, посилення їх

активності і могутності, об'єднання зі злочинним бізнесом, налагодження між ними
тісної співпраці. Поширюється діапазон вимог і погроз терористів. Усе частіше ведуться
розмови про можливість якої-небудь із терористичних структур створити чи захопити
ядерну зброю.

Тероризм — це форма злочину проти суспільної безпеки, що полягає в насильстві,

політичному екстремізмові, застосуванні найжорстокіших методів насилля, включаючи
фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря,
президентів США Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді, прем'єр-міністра Індії Р. Ганді,
прем'єр-міністра Ізраїлю І. Рабіна тощо.

Сьогодні тероризм набув міжнародного характеру, тобто такого, що порушує

міжнародний правопорядок.
Статистика свідчить, що кількість міжнародних терористичних актів у світі зростає з
року в рік. Так, у 2003 році зафіксовано 190 актів міжнародного тероризму. Це
найменша кількість терактів, починаючи з 1969 року. Для порівняння: у 2002 році було
зафіксовано 198 атак, у 2001 році — 346. Зокрема від нападів 2003 року загинуло 307
осіб.

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов'язані з

існуванням занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а також
дотримання прав і свобод особистості в різних країнах світу.

Окрім зазначених чинників, на території України припускають виникнення небезпек

соціального характеру (тероризм, захоплення важливих об'єктів, заручників тощо) і
воєнного (застосування як звичайної військової зброї, так і зброї масового знищення).
Практично всі збройні конфлікти, які виникали за останні роки на Балканах, в Азії
(Афганістан, Ірак), на Близькому Сході, на території СНД супроводжувалися хвилею
диверсійно-терористичної діяльності, внаслідок якої, передусім, страждало мирне
населення. Соціальна нерівність у суспільстві, національно-конфесійні суперечки і
відсутність ефективного правового регулювання громадської та релігійної діяльності
сприяли утворенню значної кількості екстремістських націоналістичних організацій і
фанатичних релігійних сект, які мають воєнізовані формування і визнають тероризм як
основний засіб боротьби зі своїми супротивниками. Серед найвідоміших міжнародних
терористичних організацій варто виокремити "Ірландську республіканську армію",
"Червоні бригади", "Аум-Сенріке", "Хамас", а також "Аль-Каїду" і "Світовий фронт
Джихаду", створені бен Ладеном.

Терористичні акти можуть спричинити виникнення небезпечних ситуацій (аварії,

катастрофи), а у разі застосування засобів збройної боротьби — воєнної небезпеки.

Варто зазначити, що на початку XXI століття поняття тероризму і катастрофи стали

тотожнішими. Особливо якщо йдеться про прояви тероризму із застосуванням засобів
масового ураження. Саме такий тероризм може призвести суспільство до катастрофи.
Як приклад, можна згадати великомасштабні терористичні акти із застосуванням
отруйних речовин, які вчинили члени релігійної організації "Аум-Сенріке" в Японії.
Унаслідок застосування отруйної речовини типу "зарін" 27 червня 1994 року семеро
осіб загинуло і 144 дістали ураження різного ступеня. 20 березня 1995 року терористи
цієї організації знову застосували хімічну зброю. Внаслідок терористичного акту було
заражено 16 підземних станцій метро, смертельні ураження дістали 12 осіб і майже 4
тисяч осіб зазнали отруєння різного ступеня. Є підстави стверджувати, що бойовики
бен Ладена вже мають зброю масового ураження. Терористів вчать виготовляти стійкі
отруйні речовини на основі хімічних препаратів, які є у вільному продажу, для
зараження водоймищ, інших об'єктів.

Апогеєм прояву сучасного міжнародного тероризму стала трагічна подія 11 вересня

2001 року в США, коли літаками було зруйновано два хмарочоси в Нью-Йорку.
Внаслідок цього загинуло понад 3 тисячі людей.

Перед загрозою зростання масштабів тероризму особливого значення набуває

співпраця держав у боротьбі з ним.
У результаті спільних зусиль державам вдалося укласти низку міжнародних угод, в яких
подано юридичне визначення деяких видів тероризму і передбачаються заходи
боротьби з ним. Світова практика свідчить, що боротьба з тероризмом повинна
належати до загальнодержавних завдань. З цією метою в рамках ООН розроблена
система протидії поширенню організованого міжнародного тероризму.

Однією з перших була укладена багатостороння Женевська конвенція 29 квітня 1958

року про відкрите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у
відкритому морі — піратством, Гаазька конвенція (16 грудня 1970 року) — про
боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція (23
вересня 1971 року) — про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти
цивільної авіації. Вони регламентують співпрацю держав у боротьбі з терористичними
актами, що загрожують одному з най-вразливіших засобів пересування.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів
проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних
агентів.

26 січня 1977 року у Страсбурзі після детального обговорення питання в органах

Європейської ради була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом.

При ООН з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному,
у трьох напрямках:

— вироблення та узгодження правових норм, підготовка міжнародних договорів та

конвенцій;

— виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

— розробка заходів боротьби з тероризмом. Різновиди сучасного тероризму наведено

на рис. 3.3:

Рис. 3.3. Різновиди сучасного тероризму

Отже, можна зробити висновок, що тероризм у XXI столітті:

— став одним із найнебезпечніших викликів міжнародній безпеці;

— перетворився на глобальну проблему;

— став соціально небезпечнішим для суспільства, багатогранним за цілями і видами
проявів;

— отримав можливість використовувати у своїх злочинних цілях досягнення науки і

техніки;

— у низці випадків став проводитися за участю державних органів, отримав "статус"

міжнародного тероризму.

Соціально – політичні небезпеки та їх класифікація.

При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-

політичні небезпеки. 

Конфлікт – це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих сил з метою реалізації їх

інтересів.

Джерело конфлікту – соціальна нерівність.

Конфлікти, що виникають у суспільстві, називаються суспільними. Вони бувають:

політичними, коли конфліктують політичні системи; соціальними – коли протистоять
соціальні системи; економічними – коли стикаються інтереси економічних систем
(об’єднань, корпорацій).

Соціальний конфлікт, що набуває значного розмаху, об’єктивно стає соціально-

політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно
відстоюють певні соціально-політичні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних
сферах, набувають політичного значення, якщо вони зачіпають міжнародні, класові,
міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними,
етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – останній ступінь
політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Вчені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько
трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад чотири
мільярди людських життів. Кількість загиблих різко зростала внаслідок розвитку засобів
знищення людей та розширення масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить

ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року
міст Херосими та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося
радіоактивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становить
273 тисячі чоловік, під смертельне радіоактивне опромінення підпало 195 тисяч
чоловік.
У ХХ столітті військові дії проводились досить активно. За приблизними даними, після
закінчення другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22–25
мільйонів чоловік. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та
кінця ХХ століття. Це війна у В’єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в
Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та ряд інших
“малих” війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і
тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних
структур.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо,
якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та
припустимості війн та збройних конфліктів.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань

(тобто тероризм). У наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна
звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було
винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення
про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною
складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного

екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне
знищення людей для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних

політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу
державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в
умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів
нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Він може
застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а
також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним
світом.

Необхідно дати невеликий юридичний коментар щодо класифікації терористичних

актів. До них належать:

• напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а

також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням

заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація – звільнення

з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських

цілях);
• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних
поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної

боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та

невпевненість людей ).

Безпека економічної діяльності.

Однією з головних особливостей сьогодення є перехід від індустріального суспільства
до інформативного.
Основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження
і розповсюдження інформації.

Недовготривалість інформації – наслідок науково-технічного прогресу, який робить

розробки застарілими ще до того, як вони виходять на ринок.

Ця обставина заохочує конкурентів полювати, перш за все, за новими ідеями. Тому для
досягнення успіху в комерційній діяльності потрібно надійно оберігати свою
інформацію і оперативно її використовувати.

Збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх, крім податкових і фінансових
служб, - найголовніша умова для збереження досягнутих в конкурентній боротьбі
позицій. Захист такої інформації є також необхідною умовою в зв’язку з комерційним
(промисловим) шпигунством.

Суб’єктами зовнішніх загроз об’єктів економіки є спецслужби іноземних держав;

організована злочинність; недержавні організації та окремі особи, які займаються
промисловим шпигунством; окремі особи, що виношують протиправні та деструктивні
дії.

До внутрішніх загроз безпеці економічної діяльності слід віднести такі:

-  протиправні та інші негативні дії персоналу комерційної структури;

-  порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим

доступом для сторонніх осіб;

-  інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють

передумови щодо реалізації протиправних цілей злочинними елементами;

-  низькій рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного

забезпечення управління потенційними ризиками як від внутрішніх, так і від зовнішніх
загроз.
Злочинність як гостра соціальна проблема сучасності.

Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Число

зареєстрованих у світі злочинів у середньому збільшується на 5 % щороку. Але
останнім часом особливо швидко росте частка тих, що належать до категорії тяжких
(убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах

економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя,
значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість
осіб, схильних до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти

захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством.

Яка ж існує зброя самозахисту? Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є

газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Аерозольний балончик – це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до

100 мл, заповнений отруйними речовинами. Отруйні речовини, які використовують у
газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне ураження людини. Рідина в балоні
жовтуватого або червонуватого кольору. Балони виготовляються для жінок, чоловіків,
міліціонерів (поліцейських), а також проти собак.

Правила користування газовим балончиком:

• у небезпечній зоні тримати балончик напоготові;

• при необхідності направити струм газу в обличчя нападаючому;

• прямий удар діє ефективніше, ніж коли злочинець опиниться в хмарі отруйної
речовини;

• не використовувати балончик проти вітру і в замкненому просторі;

• дуже важко в момент захисту контролювати час викиду, тому використовувати

газовий балончик можна тільки один раз;

• газовий балончик дійовий також проти декількох нападаючих;

• при низькій температурі настає розгерметизація балончика і зменшується радіус дії

газу.

Більш серйозним засобом самооборони є пістолет. Тому для придбання, збереження і

носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати
спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-
річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що
власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров’я може володіти
указаним засобом самооборони. Дозвіл оформляється за місцем проживання строком
на три роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати.
Запам’ятайте, забороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без
відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново
сповістити про це в міліцію.

Тероризм як форма політичного екстремізму.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань
(тобто тероризм). У наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна
звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було
винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення
про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною
складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного

екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне
знищення людей для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних

політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу
державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політ ичних проблем
в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів
нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Він може
застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а
також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним
світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника

силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та
кримінальний. Необхідно дати невеликий юридичний коментар щодо класифікації
терористичних актів. До них належать:

• напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а

також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням

заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація – звільнення

з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських

цілях);
• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних
поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної

боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та

невпевненість людей ).

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих

на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні знаходиться в іншій
площині, можна відмітити “кримінальний тероризм” всередині країни та діяльність
закордонних терористичних організацій на території України.

Важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом.

Вважається, що терористичні акти здійснюються за відношенням до співробітників
правоохоронних органів. І кількість подібних діянь у нас в країні за останні роки
зростає.

І другий аспект – Україна стає перевалочною базою для політичних терористів з різних
країн світу. Зокрема, у нас намагаються влаштуватися представники східних організацій
“Хезболлах”, “Абу-Нидаль”, “Хамаз” і “Брати-мусульмани”.

Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають

велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в
боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна Асамблея ООН щорічно
обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. У грудні 1972 року був
створений Спеціальний Комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли
представники 34 держав. На початку 1995 року Генеральна Асамблея ООН одностайно
прийняла Декларацію про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму. За останні
роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти
тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють
вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і

безпечнішим.

Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше

для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на
насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не
вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий
погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести
розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього,
що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти
косметику, прикраси (зокрема сережки).

Небезпеки в урбанізованому середовищі.

Сучасному етапу людської цивілізації притаманні стрімкі темпи урбанізації. Вони
зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ століття
та науково-технічною революцією в усіх сферах.

Урбанізація (від латинського urbanos – міський) означає процес зростання міст і

міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному
житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста
виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як
центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).

Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинених, питома вага
міського населення досягає 85–90 % і більше в загальній його чисельності

Урбанізацію неможливо розглядати без зв’язку з розвитком суспільного виробництва,

зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом із
нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у
великих містах відбувається збільшення чисельності їх населення. Сучасні великі міста –
це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної
мережі в густонаселених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом
зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у
міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і

відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Деградоване
штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я
населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного
проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя,
скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для
здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні
проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізуючих полів.

Велике місто споживає життєві ресурси, які створюються природою на величезних

просторах, що в сотні і тисячі разів перевищують площу самого міста. При цьому місто
“виробляє” чимало токсичних та шкідливих промислових відходів та побутового
сміття. Все це не в змозі асимілювати міське природне середовище, оскільки його
екологічна місткість набагато менша від антропогенних навантажень на нього. Тому
забруднення міста постійно підвищується через зростаючу токсичність промислових та
побутових відходів. Звалища відходів займають величезні площі земель, а смертельні
дози різних токсикантів, які містяться в цих відходах, роками вимиваються дощовими
водами та виділяються в атмосферу у вигляді пилюки та димів.

Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у селах.
Така хвороба, як рак легень, у великих містах нині реєструється в 2–3 рази частіше, ніж
у сільській місцевості. У містах набагато більше хворіють бронхітами, астмою,
артеріальною гіпертонією, атеросклерозом, виразкою шлунку, неврозами, алергійними
хворобами. Рівень інфекційних захворювань тут також удвічі вищий. Не випадково, що
під час епідемій першими жертвами стають жителі міст.
Мешканці великих міст уже давно п’ють воду набагато гіршої якості, ніж у селах.
Зокрема, в Україні, в більшості міст якість питної води не відповідає санітарним
нормам.

Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей:

постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води,
контроль і запобігання забруднення повітря, водних ресурсів, ґрунтів, утилізація та
поховання нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також
соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору,
зростанням міст у висоту, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

Соціально-екологічні небезпеки
Соціально-екологічні небезпеки спричиняють масштабні порушення екологічної
рівноваги, є причиною серйозних негативних наслідків для здоров'я людей. Це травми
різних ступенів важкості, збільшення захворювань у людей, тварин, посилення
епідеміологічного неблагополуччя 

На формування і динаміку епідеміологічної та санітарно-гігієнічної ситуацій

впливають:

— різка зміна екологічних умов (збільшення міграції населення; міграція тварин,

надмірне розмноження гризунів, комах та інших носіїв збудників хвороб, порушення
екологічної рівноваги в природних осередках хвороб);

— руйнація об'єктів санітарно-гігієнічного та комунально-побутового призначення

(каналізація, водопровід);

— зниження стійкості людей до інфекційних захворювань;

— погіршення умов розміщення людей (польові умови, забруднення води, продуктів,
навколишнього середовища);

— вихід з ладу санітарно-епідеміологічних закладів (лабораторії, запаси засобів

профілактики, стаціонари);

— поширення неправдивої інформації про стан справ у районі лиха, яке ускладнює
проведення проти-епідеміологічних заходів.

За 2005 рік в Україні виникло 34 надзвичайні ситуації, пов'язані з інфекційними

захворюваннями людей. У структурі інфекційних захворювань, що спричинили
надзвичайні ситуації, переважають захворювання на гепатит А, а також екзотичні та
особливо небезпечні захворювання (сказ, туляремія тощо).

Унаслідок наявності в середовищі ураження великої кількості мертвих організмів,

відсутності води або її забруднення, підвищення температури повітря до 30—40 °С
виникають сприятливі умови для розмноження мікроорганізмів. Наприклад, скупчення
біженців, антисанітарні умови їх життя ще більше посилюють небезпеку.

Особливо небезпечними захворюваннями є чума, холера, віспа, які передаються при

найменшому контакті з хворими (табл. 3.11).

Таблиця 3.11. Класифікація інфекційних захворювань

Інкубаційний період Час протікання хвороби,

ЗахворюванняШлях передачі хвороби
хвороби, доба доба
повітряно-крапельний, укуси
Чума 3 7—14
інфікованих комах
вдихання інфікованої
пилюки, споживання
Туляремія 3—6 40—60
зараженої води, контакт з
великими гризунами
контакт з хворими
Сибірська
тваринами, споживання 2—3 7—30
язва
зараженого м'яса
споживання інфікованої
Холера 3 5—30
води
споживання їжі, яка містить
Ботулізм 1.5 40—180
токсини
контакт з інфікованими
Віспа 12 12—24
предметами
Сипний тиф укус інфікованих вошей 10—14 60—90
інфікований пил, вода, харчі;
Лихоманка 12—18 8—23
укуси кліщів
 

У випадку появи осередку зараження необхідно ввести на цій території режим

карантину або обсервації, вжити профілактичні та санітарно-гігієнічні заходи. Карантин
— сувора ізоляція району виникнення особливо небезпечних захворювань та їх
ліквідація. При обсервації організовується медичне спостереження за населенням, яке
перебуває або перебувало в осередку ураження, з метою своєчасного попередження
поширення епідеміологічних захворювань навколо зони карантину встановлюється
зона обстеження.

Хвороботворні мікроорганізми, залежно від їх будови, біологічних характеристик і

розмірів поділяються на бактерії, рикетсії, віруси, грибки, паразити. Мікробні токсини
становлять велику небезпеку, провокуючи важкі ураження або спричиняючи
летальний наслідок.

Сьогодні існує ще одна проблема — пташиний грип. Ця проблема уже набула

глобального характеру.

Пташиний грип — інфекційне захворювання птахів, причиною якого є вірус грипу А.

Інфекція викликає захворювання у птахів, що спричиняє епідемії з важкими
наслідками. Рівень смертності сягає 100 %.

Близький контакт людини з інфекційними птахами спричиняє тяжке захворювання з

високим рівнем смертності.

За оцінками Всесвітнього банку, глобальна епідемія пташиного грипу впродовж року

може завдати світовій економіці збитків у 80 млрд. доларів.

Класифікація природних надзвичайних ситуацій

Природні надзвичайні ситуації залежно від виду, масштабу та наслідків умовно
поділяють на стихійні лиха (великі за масштабом і з важкими наслідками) та небезпечні
природні явища.

В останній час все більше небезпечних явищ призводять до серйозних наслідків і

розцінюються як надзвичайні ситуації. Наприклад, іній та обледеніння на початку
минулого століття не завдавали серйозної шкоди, тоді як взимку 2001 року кілька
областей України залишилися без електроенергії, що, звісно, завдало величезних
матеріальних та економічних збитків.

Стихійні лиха - це небезпечні процеси літосферного, атмосферного, гідрологічного,

біосферного або іншого походження таких масштабів, які призводять до
катастрофічних ситуацій з раптовим порушенням систем життєдіяльності населення,
руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, об'єктів народного господарства

Види стихійних лих:

1.Метеорологічні:

·       буря,

·       ураган,

·       смерч,
·       засуха,

·       значне підвищення чи зниження температури.

2. Тектонічні:

·       землетрус,

·       цунамі,

·       виверження вулкану,

·       зсув.

3.Топологічні:

·       повінь,

·       селевий потік,

·       лавина,

·       каменепад,

·       снігові замети,

·       пожежа.

4. Космічні:

o підвищене радіоактивне випромінювання,

o падіння великого космічного тіла.

5. Біологічні:

·       аномальне підвищення кількості макробіологічних об'єктів,

·       захворювання та враження рослин і тварин,

·       епідемія.

Небезпечні природні явища - це процеси, які можуть призвести до негативних наслідків

на незначній території та стати причинами виникнення надзвичайних ситуацій
природного чи техногенного походження.

Види небезпечних природних явищ:

·       удар блискавки,
·       злива,

·       ожеледиця

·       град,

·       сильний вітер.

Глобальні природні, а в окремих випадках і техногенні надзвичайні ситуації, екологічні

наслідки яких поширюються на всю або більшу частину планети, називають
катаклізмами. Усі природні небезпеки характеризуються загальними
закономірностями:

- кожному виду небезпек передують деякі специфічні ознаки;

- при всій несподіваності природної небезпеки її поява може бути передбачена;

- чим більша інтенсивність небезпечного явища, тим рідше воно трапляється;

- для кожного виду небезпек характерна певна просторова обумовленість;

Для попередження природних НС можуть бути використані пасивні та активні захисні

заходи. Активний захист від природних небезпек передбачає будівництво інженерно-
технічних споруд, інтервенцію до механізму явища, реконструкцію природних об'єктів
тощо, пасивний - використання захисних споруд. У більшості випадків пасивні та
активні методи захисту поєднуються.

Метеорологічні стихійні лиха та заходи боротьби з

ними
Урагани. Вітри – це так звані “сумішні прилади” Землі, вони забезпечують обмін між
забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим
екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і
приносять дощові хмари на поля, на яких без них нічого б не росло. Таким чином,
вітер – це один з найважливіших компонентів життя. Але він може бути і руйнівним,
набагато небезпечнішим від багатьох стихій.

Англійський адмірал Ф. Бофорт ще в 1806 запропонував 12– бальну шкалу вітрів.

Він поділив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в 9
балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/сек., руйнує старі будівлі, зриває дахи.
Цей вітер носить назву шторм. Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та
гирлах великих річок. Шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м, які заливають
узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/сек., то це – ураган. Ураганами називають також

тропічні циклони, які виникають у Тихому океані поблизу узбережжя Центральної
Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) носять
назву тайфуни. Суть усіх явищ однакова. Ураган, тайфун, тропічний циклон – це
велетенські віхоли нашої планети. Американські вчені підрахували, що енергії урагану
вистачило, щоб цілих 5 місяців забезпечити всю Західну Європу електроенергією.
Щорічно на земній кулі виникає та повністю розвивається не менше 70 тропічних
циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном,
коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може
досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас – 500 км/год., в чому і полягає
його руйнівна сила.

Подібно до землетрусів, тайфуни і урагани особливо небезпечні, коли відбуваються

над водою. Коли ураган наближається до узбережжя, він жене поперед себе величезні
маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами,
шалено накатує на узбережжя і знищує все живе.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозу ураганів. Кожне підозріле скупчення

хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з
космосу, літаки метеослужби летять до “ока тайфуну”, щоб отримати точні дані. Ця
інформація закладається в комп’ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та
заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Досить небезпечне явище – смерчі, вони зустрічаються частіше, ніж урагани й

тайфуни. Щорічно в Америці відбувається близько 900 смерчів, які там називаються 
торнадо. Найчастіше це стихійне лихо трапляється на території штатів Техас і Огайо, де
від нього гине в середньому 114 чоловік на рік. Зазвичай смерчі починаються так: на
горизонті з’являється зловісна грозова хмара, яка заливає всю навколишню місцевість
незвичайним зеленуватим світлом, зростає задушлива волога спека, стає важко дихати.
Піднімається спочатку несильний вітер, починає накрапати дощ. Раптом температура
різко падає на 15 градусів, з хмар до землі спускається гігантський “хобот”, який
обертається з шаленою швидкістю, на зустріч йому з поверхні, яка схожа на
перевернуту вирву, тягнеться інший вихор. Коли вони стикаються, то утворюється
величезний стовп, який обертається проти часової стрілки зі швидкістю біля 400
км/год. З ревом котиться цей стовп між небом та землею, всмоктуючи в себе все, що
трапляється йому на шляху: вирвані з корінням дерева, пісок, автомобілі, будинки,
людей.

Смерч спричиняє знищення будівель, пожежі, руйнування різноманітної техніки;

вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо.

Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чорному та

Азовському морях.

Аналогічно ураганам, смерчі спочатку розпізнають із космічних метеорологічних

супутників погоди, а потім за допомогою зйомок просліджують їх розвиток та рух.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при ураганах

• Після отримання повідомлення про ураган необхідно щільно зачинити двері, вікна.

• З дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину.

• У будівлях необхідно знаходитись подалі від вікон, щоб не отримати травми від
осколків розбитого скла.

• Найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та внутрішні

приміщення перших поверхів цегляних будинків

• Коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в

западині (ямі, яру, канаві).

• Ураган може супроводжуватись грозою, тому необхідно уникати ситуацій, при яких
збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не
підходити до ліній електропередач тощо

Пожежі – це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та

знищення матеріальних цінностей.

Причинами виникнення пожеж є недбале поводження людей з вогнем, порушення

правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90 %
пожеж виникає з вини людини і тільки 7–8 % спричинені блискавками.

Під час пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть.
Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних –
відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні,

тисячі, мільйони гектарів) є ландшафтні пожежі – лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові

пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав’яного покриву, лісової

підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі
складає від 0,3–1 м/хв. (слабка пожежа) до 16 м/хв. (сильна пожежа), висота полум’я –
1–2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються

горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум’я розповсюджується з
крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8–25 км/год., залишаючи деколи цілі
ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не
тільки крони, а й стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкістю 5–8 км/год.,
охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і

розповсюджуються за шаром торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде
повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1–0,5 м/хвилину, виділяється
велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які виго-ріли). Тому підходити
до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довгий час
навіть зимою під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава

або хліба, які дозріли. Вони носять сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше –
навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20–
30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:

• нахльостування кромки вогню;

• засипання його землею;

• заливання водою (хімікатами);

• створення мінералізованих протипожежних смуг;

• пуск зустрічного вогню.

Гасіння лісової верхової пожежі здійснювати складніше. Її гасять шляхом створення

протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові
(польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома засобами. При

першому засобі навколо торф’яної пожежі на відстані 8–10 м від її кромки копають
траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і
заповнюють її водою. При другому засобі влаштовують навколо пожежі смугу, яка
насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не
мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при пожежах:

• при пожежах треба застерігатися високої температури, задимленості і загазованості,

вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий ґрунт;

• небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

• перед тим, як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим

простирадлом, пальтом, плащем, шматком тканини тощо;

• двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху

полум’я від швидкого притоку свіжого повітря;

• в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;

• для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;

• якщо на людині загорілась одежа, потрібно лягти на землю та збити полум’я, бігти не
можна, це ще більше роздує полум’я;

• якщо побачите людину в палаючій одежі, накиньте на неї пальто, плащ, будь–яке
простирадло і щільно притисніть;

• при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадла та

інші засоби;

• виходити із зони пожежі треба проти вітру;

• при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (берези, ліщини),
лопати тощо; гілками слід захльостувати кромку пожежі, за допомогою лопат засипати
її ґрунтом.

Топологічні стихійні лиха, причини їх виникнення,

наслідки дії та захист від них
Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері,
водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води,
руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та
призводять до людських жертв.

Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них –

Дніпро, Дністер, Прип’ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на
невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах
повені формуються за рахунок зливових опадів.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих
ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні, в першу чергу,
своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повеней:

• затоплення шаром води значної площі землі;

• ушкодження та руйнування будівель та споруд;

• ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;

• руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;

• загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;

• вимивання родючого шару ґрунту;

• псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

• загроза інфекційних захворювань (епідемії);

• погіршення якості питної води;

• загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність

профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може
коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимального

прибування води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних
смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності,
терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвий засіб – це
регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від
повеней широко застосовується давно відомий спосіб – влаштування дамб. Для
ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення
окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10–15 днів до
початку льодоходу

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней –

ландшафтно-меліоративні заходи. Необхідно обмежити або повністю заборонити ті
види господарської діяльності, які сприяють посиленню повеней. Мова йдеться про
збереження лісів на водозаборі, забороні будівництва мостів, дорожніх насипів та
інших споруд у поймі, бо всі вони сприяють затриманню потоків води та піднімають її
рівень.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:

• при отриманні попередження про затоплення необхідно терміново вийти в

небезпечне місце – на височину (попередньо відключити воду, газ, електроприлади);

• якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в безпечне місце, а

самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;

• для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та
всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери
тощо);

• коли людина опинилась у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття,

скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.

Зсуви – це сковзкі зміщення мас гірських порід униз по схилу, які виникають через
порушення рівноваги та ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання,
вимивання опадами та підземними водами, систематичними поштовхами,
нерозважливою господарською діяльністю людини тощо.

Зсуви можуть бути на всіх схилах з нахилом у 20 градусів і більше в будь-яку пору
року. За швидкістю зміщення порід зсуви класифікують на:

• повільні (швидкість складає декілька десятків сантиметрів за рік);

• середні (декілька метрів за годину або добу);

• швидкі (десятки кілометрів за годину).

Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об’єм

порід, які зміщуються при зсувах, знаходиться в межах від декількох сот до багатьох
мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра,

на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку

при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій,
водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дієвим захистом від зсувів є їх запобігання – відведення поверхневих вод,

штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за
допомогою підпорів.

Снігові лавини також належать до зсувів і виникають так само, як і інші зсувні
зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення
снігових мас по схилу.

Великі лавини виникають на схилах у 25–60 градусів через перевантаження схилу після
великого випадання снігу, найчастіше під час відлиги, внаслідок формування в нижніх
частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

Схід снігових лавин може бути спричинений різними чинниками, а саме:

перенапруженням снігового покрову, яке виникнуло внаслідок пересування тварин
або людей, різким поривом вітру, звуковою хвилею, різкою зміною метеорологічних
умов тощо.

Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть у собі десятки і сотні тисяч тонн?
Рухаючись зі швидкістю майже 200 кілометрів за годину, лавина спустошує все на
своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал
жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар
снігової маси – перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така
хвиля повітря мало чим відрізняється від тієї, що викликає вибух великої бомби.
Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають
використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити.
При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає схід
невеликих, безпечних лавин, запобігаючи, таким чином, накопиченню критичних мас
снігу.

Для захисту від снігових лавин будують лави норізи, галереї, вітрові щитки, на схилах
гір висаджують дерева, проводять попереджувальний обстріл схилів із спеціальних
гармат.

При захопленні людини сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її
поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні);
якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну
подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот, і людина задихається).

Направляючись у гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору
(мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки їй людину, яка потрапила у
снігову лавину, могли знайти).

Селі – це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних часток, каміння,

уламків гірських порід (від 10–15 до 75 % об’єму потоку). Виникають вони в басейнах
невеликих гірських річок внаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів
завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів.

“Сель” (сайль) – слово арабське і в перекладі означає “бурхливий потік”, тобто за

зовнішнім виглядом селевий потік – це шалено вируюча хвиля висотою з
п’ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Селі трапляються в гірських районах багатьох країн. В Україні селеві потоки

зустрічаються в Карпатах та Криму.

Небезпека селів – не тільки в руйнівній силі, але й у раптовості їх появи. Засобів

прогнозування селей на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме
провокує початок сходу потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови –
достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом із тим, для деяких селевих райо
нів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність їх виникнення.
Наприклад, для районів з великою вірогідністю селей, викликаних зливами,
визначається критична сума осадів за 1–3 доби. У Закарпатті відмічено декілька
десятків селевих осередків.

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель,

каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення обкосів тощо.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селях

• У випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, якомога
швидше залишити приміщення і вийти в небезпечне місце.
• Надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки,
палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху,
поступово наближаючись до краю.

Тектонічні стихійні лиха

Виверження вулканів. За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при
виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для
життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Найбільш – це виверження Везувію 24 серпня 79 р., яке знищило стародавні міста

Помпею, Геркуланум та Стабію. Помпея зникли під 7–8-метровим шаром попелу та
щебеню, які безперервно падали на вулиці та будинки. Геркуланум затопила
розпечена лава та кипляча грязюка. Також майже повністю була знищена Стабія.
Через три доби після початку виверження вперше проглянуло сонце, яке освітило три
мертвих міста.

На земній кулі нараховується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких, які після
більш–менш тривалої перерви можуть знову ожити.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу

зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів. За останні 500 років з цієї
причини загинуло 200 тисяч чоловік. У XX сторіччі загинуло декілька десятків тисяч
чоловік.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу

вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативного впливу потоку лави
використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом створення
штучного русла, можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою.

Землетруси – це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами,

які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

Щорічно вчені фіксують близько одного мільйона сейсмічних і мікросейсмічних

коливань, 100 тисяч із яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.

До 30–х років нашого сторіччя сила землетрусу вимірювалась спричиненими

збитками. Зараз використовується більш досконалий засіб, так звана шкала Ріхтера,
градуйована на 12 балів.

Щорічно наша планета здригається більше мільйона разів. 99,5 % цих землетрусів легкі,
їх сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів
досягає сили 8–9 балів. Землетруси більшої сили спостерігались двічі за сторіччя.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має

найбільшу інтенсивність. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для
кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.