Міністерство охорони здоров’я України

Донецький державний медичний університет ім.М.Горького

Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця

І.І.Солдак, О.П.Яворовський, С.Т.Брюханова, Л.В.Павлович

ГІГІЄНА ПРАЦІ
(навчальний посібник)

Донецьк – 2003

ББК 54.24я73
Г46

УДК 613.6 (07)

Г46 Гігієна праці: Навчальний посібник / І.І. Солдак, О.П. Яворовський, С.Т. Брюханова, Л.В.
Павлович / За редакцією О.П.Яворовського, І.І. Солдака. – Донецьк:

Навчальний посібник розраховано на викладачів та студентів медико-біологічних та технічних

спеціальностей вищих навчальних закладів, спеціалістів з охорони праці, викладачів та слухачів
курсів “Охорона праці”.

Дана гігієнічна характеристика основних факторів виробничого середовища та трудового проце-

су, методів їх контролю та гігієнічного нормування, способів профілактики, засобів індивідуаль-
ного захисту та організації медичних оглядів працюючих.

Рецензенти: В.О. Максимович – доктор медичних наук, професор, професор кафедри біофізики
Донецького національного університету.

Агарков В.І. – доктор медичних наук, професор, зав. кафедри соціальної гігієни та організації
охорони здоров’я Донецького державного медичного університету.

-1-
© Солдак І.І., Яворовський О.П., Брюханова С.Т., Павлович Л.В.

ПОНЯТТЯ ГІГІЄНИ ПРАЦІ І ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ.

ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ, ДИРЕКТИВНІ ТА НОРМАТИВНІ
ДОКУМЕНТИ З ГІГІЄНи ПРАЦІ

Гігієна праці - розділ профілактичної медицини, що вивчає вплив на організм людини трудової дія-
льності і виробничого середовища з метою розробки на цій основі комплексу санітарно-гігієнічних, лі-
кувально-профілактичних і організаційних заходів, спрямованих на створення здорових умов праці і
підвищення його продуктивності.

Предметом вивчення гігієни праці є:

- трудові процеси і відповідна фізіологічна реакція організму працівників з метою розробки раціональ-
них режимів праці і відпочинку для різних видів робіт;

- виробничі процеси і несприятливі фактори виробничого середовища, що виникають при цьому,

з метою гігієнічної регламентації та розробки оздоровчих заходів щодо поліпшення умов праці;

- стан здоров’я працівників, що піддаються в умовах виробництва впливу шкідливих і небезпеч-

них виробничих факторів з метою розробки заходів профілактики патологічних станів.

Відповідно до Держстандарту «Небезпечні і шкідливі виробничі фактори» за природою дії всі шкі-
дливі і небезпечні фактори виробничого середовища і трудового процесу підрозділяють на хімічні,
фізичні, біологічні і психофізіологічні.

До фізичних виробничих факторів відносяться машини, механізми, вироби і заготовки, що рухаються,

підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони, підвищена та знижена температура пове-
рхонь обладнання, матеріалів, повітря робочої зони, вологість та швидкість руху повітря, атмосферний
тиск, підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації, електромагнітних випромінювань на
робочому місці, , підвищена напруженість електричного та магнітного поля, відсутність чи недостатність
природного світла, недостатня освітленість робочої зони, підвищена пульсація світлового потоку, під-
вищений рівень ультрафіолетової радіації та ін.

До хімічних виробничих факторів відносяться хімічні шкідливі виробничі фактори, які підрозділя-
ються за характером дії на організм людини (токсичні, дратівливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, му-
тагенні, ті, що діють на репродуктивну функцію) та за шляхом проникнення в організм людини (че-
рез органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки).

До біологічних виробничих факторів відносяться патогенні мікроорганізми, (бактерії, віруси,

гриби, спірохети, найпростіші) і продукти їхньої життєдіяльності, білкові препарати, вітаміни,
амінокислоти.

До психофізіологічних виробничих факторів відносяться фізичні (статичні та динамічні) і нерво-

во-психічні навантаження (розумове напруження, перенапруження аналізаторів, монотонність
праці, емоційні перевантаження).

Інтенсивний або тривалий вплив виробничих факторів може призвести до надмірної функціо-
нальної напруги, стати причиною професійних захворювань.

2
Для вивчення факторів виробничого середовища та їх впливу на організм працюючих викорис-
товують різні методи дослідження. Це фізичні та хімічні методи, що дозволяють оцінити стан
виробничого середовища (визначення параметрів шуму, вібрації, мікроклімату, різних випромі-
нювань; визначення шкідливих речовин у повітрі робочої зони; забруднення шкіри, спецодягу;
оцінка роботи різних санітарно-технічних пристроїв).

Фізіологічні методи дозволяють судити про функціональний стан різних органів і систем органі-
зму людини під впливом виробничих факторів.

Клініко-статистичні і санітарно-статистичні методи використовують для вивчення стану

здоров’я, загальної та професійної захворюваності.

Експериментальні дослідження проводять для встановлення якісних і кількісних характеристик

впливу того чи іншого фактора виробничого середовища або трудового процесу на організм люди-
ни шляхом відповідного моделювання реальної ситуації в експерименті на тваринах з використан-
ням хімічних, фізико-хімічних, біохімічних, біофізичних, токсикологічних та інших методів досліджен-
ня.

Виробнича санітарія - система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або

зменшують дію шкідливих виробничих факторів.

До організаційних заходів слід віднести роботу інженерної служби на підприємствах з питань

монтажу систем вентиляції, опалення і кондиціонування повітря, систем водопостачання, каналізації,
освітлення, контроль за роботою цих систем; планування і розміщення виробництв, організації кон-
тролю за дотриманням санітарних нормативів, навчання працюючих з питань санітарних вимог.

До технологічних заходів відносяться засоби, що використовуються для боротьби зі шкідливи-

ми виробничими факторами. Це установки для вентиляції та опалення, освітлювальні прилади
та пристрої, засоби сигналізації і контролю шкідливих речовин у виробничих приміщеннях, при-
строї для очищення повітря від домішок, технічні засоби боротьби із шумом, вібрацією, випромі-
нюванням, засоби індивідуального і колективного захисту.

Основні законодавчі, директивні

і нормативні документи з гігієни праці

Стаття 49 Конституції України гарантує забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе-

лення. Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
базується на “Основах законодавства України про охорону здоров’я” і містить у собі інші акти законо-
давства та санітарні норми. У статті 1 “Закону України про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення” дається визначення поняття “санітарні норми”.

Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи (санітарні норми) – обов’язкові для вико-
нання нормативні документи, що визначають критерії безпеки і (або) нешкідливості для людини фа-
кторів навколишнього середовища і вимоги по забезпеченню оптимальних або допустимих умов
життєдіяльності людини. Нижче наводиться перелік основних законодавчих, директивних і нор-
мативних документів з гігієни праці.

Перелік законодавчих, директивних і нормативних документів з гігієни праці (станом на

01.12.2002 р.)

3
 № Орган, який
Шифр
п/п Назва документа затвердив
документа
документ
1. 28.06.1996 Конституція України Верховна Рада Ук-
раїни
2 Закон України Про забезпечення санітарного та Верховна
№ 4004-XII епідемічного благополуччя населення (із Рада України
від 24.02.94 змінами і доповненнями)

3 Закон України Основи законодавства України про охо- Верховна

№ 3801-XII рону здоров’я (із змінами) Рада України
від 19.11.92
4 № 2695 – XII Закон України «Про охорону праці» Верховна Рада
от 14.10.1992 України
5 Закон України Про пестициди і агрохімікати Верховна
№ 86/95-ВР Рада України
від 02.03.95
6 № 30-93 Декрет Кабинету Міністрів України «Про Прем’єр-міністр Ук-
от 08.04.1993 державний нагляд за дотриманням раїни
стандартів, норм і правил та
відповідальності осіб за їх порушення»
7 Закон України Про інвестиційну діяльність (із змінами і Верховна
№ 1560-XII доповненнями) Рада України
від 18.09.91
8 № 263/121 Перелік робіт, де є потреба у профілак- Держнагляд-
от 23.09.1994 тичному відборі охорони праці Ук-
раїни,МОЗ України
9 № 27 Єдина державна система показників об- Держнагляд-
от 31.03.1994 ліку умов та безпеки праці охорони праці
України
10 Закон України Про загальнообов’язкове со-ціальне Верховна
№ 1105-XIV страхування від нещасного випадку на Рада України
від 23.09.99 виробництві та професійного захворю-
вання, які спричинили втрату працез-
датності (із змінами і доповненнями)
11 Закон України “Про стандартизацію” Верховна
№ 2408I Рада України
від 17.05.01
12 Постанова Про порядок тимчасової дії на території Верховна
№ 1545-XII України окремих актів законодавства Рада України
від 12.09.91 СРСР
13 Постанова № 1109 Про затвердження Положення про дер- Кабмін
від 22.06.99 жавний санітарно-епідеміологічний на- України
гляд в Україні (у редакції постанови
Кабміну України від 19.08.02 № 1217)
14 № 5036-91 Санитарные правила для предприятий МОЗ СРСР
от 12.11.1991 по добыче и переработке поваренной
соли
15 Постанова Про затвердження Положення про дер- Кабмін
№ 1218 від 19.08.02 жавну санітарно-епідеміологічну службу України
України
16 Постанова № 442 від Про порядок проведення атестації робо- Рада Міністрів Ук-

4
 01.08.92 чих місць за умовами праці раїни
17 Постанова № 46 від Про удосконалення обстежень умов Головний
07.02.01 праці та складення санітарно-гігієнічних державний
характеристик умов праці санітарний лікар Ук-
раїни
18 Постанова № 1662 Про затвердження переліку професійних Кабмін
від 08.11.00 захворювань України
19 Постанова № 1094 Деякі питання розслідування та обліку Кабмін
від 21.08.01 нещасних випадків, професійних захво- України
рювань і аварій на виробництві
20 Постанова № 420 від Про затвердження Положення про Кабмін
13.06.95 гігієнічну регламентацію і державну України
реєстрацію небезпечних факторів
21 Постанова № 4 Про атестацію установ (лабораторій) на Головний
від 07.04.94 право проведення токсиколого- державний
гігієнічних досліджень санітарний лікар Ук-
раїни
22 Перечень Перечень химических веществ, во вре- МОЗ СРСР
№ 4430-87 мя работы с которыми с профилактиче-
от 04.11.87 ской целью рекомендуется употребле-
ние молока или др. равноценных про-
дуктов
23 Наказ № 256 Про затвердження Переліку важких МОЗ України
від29.10.93 робіт та робіт із шкідливими і небезпеч-
ними умовами праці, на яких заборо-
няється застосування праці жінок
24 Наказ № 241 Норми гранично допустимих наванта- МОЗ України
від 10.12.93 жень для жінок при переміщені важких
речей вручну
25 Наказ № 46 Перелік важких робіт та робіт із МОЗ України
від 31.03.94 шкідливими і небезпечними умовами
праці, на яких забороняється викори-
стання праці неповнолітніх
26 Наказ № 59 Про затвердження граничних норм МОЗ України
від 22.03.96 підіймання важких речей неповнолітніми
27 Наказ № 555 Об усовершенствовании системы меди- МОЗ СРСР
от 29.09.89 цинских осмотров работающих и води-
телей индивидуальных транспортных
средств
28 Наказ № 45 від Положення про медичний огляд МОЗ України
31.03.94 працівників певних категорій
29 Наказ Про затвердження інструкції про засто- МОЗ України, АМН
№ 374/68/338 сування переліку професійних захворю- України, Мінпраці
від 29.12.00 вань
30 Наказ № 528 Гігієнічна класифікація праці за показни- МОЗ України
від 27.12.01 ками шкідливості та небезпечності фак-
торів виробничого середовища, важкості
та напруженості трудового процессу
31 Наказ № 91 Про атестацію санітарних лабораторій МОЗ України
від 21.04.99 підприємств і організацій з метою на-
дання їм права проведення санітарно-
гігієнічних досліджень факторів вироб-

5
 ничого середовища і трудового процесу
для атестації робочих місць за умовами
праці
32 Наказ № 64 Про затвердження інструкції про поря- МОЗ України
від 14.04.95 док накладення і стягнення штрафів за
порушення санітарного законодавства
33 Наказ № 8 Про затвердження списків гігієнічних МОЗ України
від 15.01.97 регламентів (ГДК, ОБРВ) у повітрі робо-
чої зони та атмосферному повітрі насе-
лених місць
34 Наказ № 391 Про невідкладні заходи щодо запо- МОЗ України
від 29.09.01 бігання виробничому травматизму та
професійним захворюванням
1 2 3 4
35 СП № 2528-82 Санитарные правила для предприятий МОЗ СРСР
цветной металлургии
36 ДСП № 235-56 Державні санітарні правила для МОЗ України
підприємств порошкової металургії
37 ДСанПіН 3.3.2.007- Державні санітарні правила і норми ро- МОЗ України
98 боти з візуальними дисплейними
терміналами електронно-
обчислювальних машин
38 СП № 4043-85 Санитарные правила для предприятий МОЗ СРСР
угольной промышленности
39 ДСП 3.3.2.041-99 Державні санітарні правила по облад- МОЗ України
нанню та влаштуванню тракторів і
сільськогосподарських машин
40 СП Санитарные правила для предприятий МОЗ СРСР
по добыче и обогащению рудных, не-
рудных и рассыпных полезных ископае-
мых
41 ДСП 3.3.2.032-99 Державні санітарні правила з гігієни МОЗ України
праці водіїв автотранспорту
42 СП № 1049-73 Санитарные правила хранения, транс- МОЗ СРСР
портирования и применения минераль-
ных удобрений в сельском хозяйстве
43 ДСН № 476- 2002 Державні санітарні норми і правила при МОЗ України
від 18.12.2002 роботі з джерелами ЕМП

44 ДСН Державні санітарні норми виробничої МОЗ України

№ 3.3.6.039-99 загальної та локальної вібрації
45 ДСН Державні санітарні норми виробничого МОЗ України
№ 3.3.6.037-99 шуму, ультразвуку та інфразвуку
46 ДСН Держ. саннорми мікроклімату виробни- МОЗ України
№ 3.3.6.042-99 чих приміщень
47 СанПиН Санитарные нормы и правила устройст- МОЗ СРСР
№ 5804-91 ва и эксплуатации лазеров
48 СН № 1115-73 Гигиенические требования к горным МОЗ СРСР
машинам и механизмам для угольных
шахт
49 ДСП 200-97 Державні санітарні правила для коваль- МОЗ України
сько-пресових цехів

6
50 ПДК № 4617-88 Список ПДК вредных веществ в воздухе МОЗ СРСР
рабочей зоны
51 ГДК, ОБРД Список № 1, затверджений Наказом № 8 МОЗ України
від 15.01.97
52 МУ № 1322-75 Методические указания по проведению МОЗ СРСР
предупредительного и текущего сани-
тарного надзора за искусственным ос-
вещением на промышленных предпри-
ятиях
53 МУ № 2391-81 Методические указания по определению МОЗ СРСР
свободного оксида кремния в некоторых
видах пыли
54 МУ № 3256-85 Предупредительный и текущий сани- МОЗ СРСР
тарный надзор за условиями труда на
свиноводческих и скотоводческих пред-
приятиях
55 МУ № 3926-85 Методические указания по профилакти- МОЗ СРСР
ке неблагоприятного воздействия ло-
кальной вибрации
56 МУ № 5910-91 Методические указания. Контроль со- МОЗ СРСР
держания вредных веществ в воздухе
рабочей зоны.
57 МУ № 4436-87 Измерение концентрации аэрозолей МОЗ СРСР
преимущественно фиброгенного дейст-
вия
58 МУ № 3212-85 Основные принципы и методы эргоно- МОЗ СРСР
мической оценки рабочих мест для вы-
полнения работ сидя и стоя
59 МУ № 4435-87 Гигиеническая оценка производственной МОЗ СРСР
и внепроизводственной шумовой на-
грузки
60 МР № 4264-87 Методические рекомендации. Охрана МОЗ СРСР
труда и здоровья работниц теплиц
61 ДСТУ 2293-99 Охорона праці. Терміни та визначення Держстандарт Ук-
основних понять раїни
62 ДСТУ 2300-93 Вібрація. Терміни та визначення Держстандарт Ук-
раїни
63 ДСТУ 3038-95 Гігієна. Терміни та визначення основних Держстандарт Ук-
понять раїни
64 ДСТУ 2325-93 Шум. Терміни та визначення. Держстандарт Ук-
раїни
65 ДСТУ 2462-64 Сертифікація. Основні поняття. Терміни Держстандарт Ук-
та визначення. раїни
66 ГОСТ 12.2.032-78 ССБТ. Рабочее место при выполнении Держстандарт
работ сидя. Общие эргонометрические СРСР
требования.
67 ГОСТ 12.2.033-78 ССБТ. Рабочее место при выполнении Держстандарт
работ стоя. Общие эргонометрические СРСР
требования.
68 ГОСТ 12.1.007-76 Вредные вещества. Классификация и Держстандарт
общие требования безопасности СРСР
69 ГОСТ 12.1.005-88 Общие санитарно-гигиенические требо- Держстандарт

7
 вания к воздуху рабочей зоны СРСР
70 ДСТУ 2867-94 Шум. Методи оцінювання виробничого Держстандарт Ук-
шумонавантаження. Загальні вимоги раїни
71 ДСТУ Будинки і споруди. Методи вимірювання Держстандарт Ук-
Б В.2.2-6-97 освітленості. раїни
(ГОСТ 24940-96) - На заміну ГОСТ 24940-81
72 ГОСТ 12.1.014-84 Воздух рабочей зоны. Методы измере- Держстандарт
ния концентраций вредных веществ ин- СРСР
дикаторными трубками
73 ГОСТ 12.1.003-83 Шум. Общие требования безопасности Держстандарт
СРСР
74 ГОСТ 12.1.029-80 Средства и методы защиты от шума. Держстандарт
Классификация СРСР
75 ГОСТ 12.1.050-86 ССБТ. Методы измерения шума на ра- Держстандарт
бочих местах СРСР
76 ГОСТ 12.4.051-87 ССБТ. Средства индивидуальной защи- Держстандарт
ты органов слуха. Общие технические СРСР
требования и методы испытаний
77 ГОСТ 12.4.010-75 ССБТ. Средства индивидуальной защи- Держстандарт
ты. Рукавицы специальные. Техниче- СРСР
ские условия
78 ГОСТ 12.4.103-83 ССБТ. Одежда специальная защитная, Держстандарт
средства индивидуальной защиты ног и СРСР
рук. Классификация
79 ГОСТ 12.4.013-85 ССБТ. Очки защитные. Общие техниче- Держстандарт
ские условия СРСР
80 ГОСТ 12.4.011-89 ССБТ. Средства защиты работающих. Держстандарт
Общие требования и классификация СРСР
81 ГОСТ 12.1.001-89 ССБТ. Ультразвук. Общие требования Держстандарт
безопасности СРСР
82 ГОСТ 12.1.012-90 Вибрационная безопасность. Общие Держстандарт
требования СРСР
83 ГОСТ 12.4.002-97 Средства защиты рук от вибрации. Тех- Держстандарт Ук-
нические требования и методы испыта- раїни
ний
84 ГОСТ 12.4.024-76 ССБТ. Обувь специальная виброзащит- Держстандарт
ная. Общие технические требования. СРСР
85 ГОСТ 12.1.040-83 ССБТ. Лазерная безопасность. Общие Держстандарт
положения СРСР
86 ГОСТ 12.1.006-84 Электромагнитные поля радиочастот. Держстандарт
Допустимые уровни на рабочих местах и СРСР
требования к проведению контроля
87 ГОСТ 12.1.045-84 Электростатические поля. Допустимые Держстандарт
уровни на рабочих местах и требования к СРСР
проведению контроля
88 ГОСТ 12.1.002-84 Электрические поля промышленной Держстандарт
частоты. Допустимые уровни напряжен- СРСР
ности и требования к проведению кон-
троля на рабочих местах
89 ГОСТ 12.3.026-81 Работы кузнечно-прессовые. Требова- Держстандарт
ния безопасности СРСР
90 ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Опасные и вредные производст- Держстандарт

8
 венные факторы. Классификация СРСР
91 ГОСТ 12.2.019-86 ССБТ. Тракторы и машины самоходные Держстандарт
сельскохозяйственные. Общие требова- СРСР
ния безопасности
92 ДБН А.3.1-3-94 Прийняття в експлуатацію закінчених Держбуд
будівництвом об’єктів. Основні положен- України
ня. Зміни № 1 і № 2. На заміну СНіП
3.01.04-87
93 СНиП 2.09.02-85* Производственные здания Держбуд СРСР
изд.1991г.
94 СНиП 2.04.05-91 Отопление, вентиляция и кондициони- Держбуд СРСР
(с измен. №1) рование воздуха. Доповнення – БУ №2.
1995р., зміни №1 і №2 (діють в Україні)
95 СНиП II-4-79 Естественное и искусственное освеще- Держбуд СРСР
ние. Зміни – БСТ № 8,10, 1986р.
96 СНиП 2.09.04-87 Административные и бытовые здания Держбуд СРСР
97 ДБН В.2.2-2-95 Теплиці та парники. На заміну СНиП Держбуд
2.10.04-85 України
98 ДБН Б.1-3-97 СМБД. Склад, зміст, порядок розроб- Держбуд України
лення, погодження та затвердження ге-
неральних планів міських населених
пунктів

2. ГІГІЄНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ

ВИРОБНИЧИХ ФАКТОРІВ

2.1. ФІЗИЧНІ ФАКТОРИ

2.1.1 Виробничий шум

Шум – будь-який небажаний звук або сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безла-
дно поєднуються та негативно впливають на організм і шкодять роботі та відпочинку. За фізич-
ною (акустичною) сутністю шум – це механічні коливання часток пружного середовища малої
амплітуди, що носять безладний характер.

Механічні коливання характеризуються амплітудою і частотою. Амплітуда визначається розма-

хом коливань, частота – числом повних коливань за 1 секунду. Амплітуда визначає величину
звукового тиску, у зв’язку з цим звукова хвиля несе визначену механічну енергію, що вимірюєть-
ся у Вт/м2 . Одиницею виміру частоти є герц – 1 коливання за 1 секунду. Частота коливань ви-

9
значає висоту звучання: чим більше частота коливань, тим вище звук. Людина сприймає лише
звуки, що мають частоту від 20 до 20000 Гц. Нижче 20 Гц знаходиться область інфразвуку, вище
20000 Гц – ультразвуку. Однак у реальному житті, у тому числі й в умовах виробництва, ми най-
частіше зустрічаємося зі звуками частотою від 50 до 5000 Гц. Орган слуху людини реагує не на
абсолютний, а на відносний приріст частот: зростання частоти коливань удвічі сприймається як
підвищення тону на визначену величину, що називають октавою. Таким чином, октава – діапа-
зон частот, у якій верхня межа частоти вдвічі більша за нижню. Весь діапазон частот поділений
на октави з середньогеометричними частотами 31,5, 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 і 8000
Гц.

Розподіл енергії за частотами шуму являє собою його спектральний склад.

У зв’язку з великим діапазоном енергій, що сприймаються, для вимірів інтенсивностей шуму або
звуку використовують логарифмічну шкалу – так звану шкалу Бел. За початкову цифру 0 Бел
прийнята гранична для слуху величина звукового тиску 2·10–5 Па (поріг слухової чутливості або
сприйняття). При зростанні його в 10 разів звук суб’єктивно сприймається як удвічі більш гучний
і його інтенсивність становить 1 Бел або 10 дБ. При збільшенні інтенсивності у 100 разів у порів-
нянні з пороговою, звук сприймається вдвічі гучнішим у порівнянні з попереднім і його інтенсив-
ність дорівнює 2 Бел або 20 дБ і т.д. Весь діапазон інтенсивностей, що сприймаються як звук,
укладається в діапазон від 0 до 140 дБ (больовий поріг) Отже, при вимірюванні інтенсивностей
звуків користуються не абсолютними величинами звукової енергії або звукового тиску, а віднос-
ними, виражаючи відношення величини звукової енергії або звукового тиску даного звуку до вели-
чин енергії або тиску, що є порогом слухового відчуття.

З урахуванням розглянутих фізико-гігієнічних характеристик виробничий шум можна класифіку-

вати: за характером спектру на широкосмуговий, з безперервним спектром шириною більше ніж
одна октава; вузькосмуговий або тональний, у спектрі яких є виражені дискретні тони.

За часовими характеристиками шуми слід поділяти на: постійні, рівень звуку яких за повний ро-
бочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більше ніж на 5 дБА, непо-
стійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання зміню-
ється більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на: мінливі, рівень яких безперервно
змінюється в часі; переривчасті, рівень яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше, при цьому
довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 секунду і більше; імпу-
льсні, які складаються з одного або декількох звукових сиглалів, кожен з яких триває менше 1 се-
кунди і відрізняються не менше ніж на 7 дБ.

Шум, будучи загальнобіологічним подразником, впливає на всі органи і системи. У цьому його
неспецифічна дія. Специфічна дія викликає зміни в органі слуху. Під впливом шуму знижується
розбірливість мови, швидко розвивається стомлення, порушується сон, знижується працездат-
ність і, нарешті, можуть викликати патологічні зміни.

Зміни в центральній нервовій системі настають значно раніше, ніж порушення в слуховому аналіза-
торі. При цьому шум, впливаючи як стрес- фактор, викликає зміну реактивності центральної нерво-
вої системи, наслідком чого є розлади регульованих функцій органів і систем організму. Основна
роль у розвитку шумової патології, у першу чергу, в ураженні органу слуху, належить інтенсивно-
сті шуму.

Крім інтенсивності шуму, особливості біологічної дії визначає характер спектру. Більш несприятливо
впливають високі частоти. До біологічно більш агресивного відносять імпульсний шум, що виникає від
ударних процесів (клепка, рубання, ковка, штампування і т.д.), а також шум, у спектрі якого є виразні
дискретні тони.

Орган слуху виконує дві функцій: забезпечує організм сенсорною інформацією, що дозволяє
йому пристосуватися до навколишнього середовища і забезпечувати самозбереження, тобто

10
протистояти дії ушкоджуючого акустичного сигналу. В умовах шуму обидві ці функції вступають
у протиріччя. З одного боку орган слуху повинен мати високу чутливість до сигналів, що несуть
інформацію, з іншого, з метою пристосування до шуму, слухова чутливість повинна знижувати-
ся. Виходячи з цього, організм виробляє «компромісне рішення», що виражається у вигляді зни-
ження слухової чутливості, тимчасового зсуву порога слуху (ТЗП), тобто внутрішньої адаптації ор-
гана слуху з одночасним зниженням адаптаційної здатності організму в цілому. Нормально функ-
ціонуюча система з гарною рухливістю нервових процесів повинна реагувати на звукове наванта-
ження вираженим зсувом порога (ТЗП). У цьому плані низьке ТЗП слуху в осіб, що вперше потра-
пили в умови значного шуму, можна розглядати як ознаку недостатності або виснаження нервової
системи. Інтенсивний шум при щоденному впливі повільно і незворотно впливає на незахищений
орган слуху і призводить до розвитку приглухуватості.

Механізм розвитку приглухуватості при гострій акустичній травмі та хронічній дії шуму не одна-
ковий. При тривалому акустичному впливі під впливом морфологічних змін у розгалуженнях і
закінченнях кохлеарного нерва настає падіння ферментативної активності як результат трива-
лого порушення обміну речовин у нервовій тканині. Зниження слуху при тривалому акустичному
впливі багато дослідників пов’язують з підвищенням проникності судин внутрішнього вуха, при
цьому тимчасове зниження слуху розглядають як результат судинних змін. Систематичний
спазм судин сприяє виникненню незворотних процесів у кортієвому органі. Виробничий шум, ді-
ючи тривалий час, сприяє більш швидкому розвитку стомлення, що у свою чергу, призводить до
зниження продуктивності праці і сприяє підвищенню загальної та професійної захворюваності.

До професійної патології відноситься нейросенсорна приглухуватість, ознакою якої є прогресу-

юче зниження слуху аж до повної його втрати.

Доипустимі рівні шуму регламентуються ДСН 3.3.6.037-99. Відповідно до цих нормативів допус-
тимий еквівалентний рівень звуку становить для осіб розумової праці 50-60 дБА, операторів і
диспетчерів – 65 дБА, водіїв – 70 дБА, робітників шахт, заводів, машиністів залізничного транс-
порту – 80 дБА і т.д.

Профілактика. Для ефективного захисту працюючих необхідно застосовувати комплекс заходів –

технічних, організаційних і медико-біологічних на всіх стадіях проектування, будівництва та екс-
плуатації виробничих підприємств, машин і устаткування шляхом зменшення параметрів шумів,
що генеруються, у джерелі їхнього утворення конструктивними та технологічними заходами, зме-
ншення шуму на шляху поширення від джерела до робочого місця; використання ЗІЗ, удоскона-
лення засобів медико-біологічної профілактики та медичного обслуговування.

Основними заходами щодо зниження шуму є:

- використання раціональних конструкцій і прогресивних технологій;

- звукоізоляція устаткування за допомогою кожухів, глушників, резонаторів, огороджуючих конс-

трукцій, облицювання стін, стель і підлог;

- акустично раціональне об’ємно-планувальне рішення будинків.

Коли технічні засоби не можуть забезпечити вимог нормативів, необхідна правильна організація
режимів праці, обмеження тривалості впливу шуму, а також застосування засобів індивідуального
захисту. До ЗІЗ відносяться протишуми, що у свою чергу підрозділяються на вкладиші, навушники
і шоломи.

Для робітників, що працюють в умовах високих рівнів шуму, передбачено проведення попере-
дніх та періодичних медичних оглядів.

11
2.1.2 Виробнича вібрація

Вібрація – це механічні коливальні рухи системи з пружними зв’язками, що передаються безпо-

середньо тілу людини або окремим його частинам та несприятливо діють на організм.

Вібрація як фактор виробничого середовища зустрічається в металообробній, гірничодобувній,

металургійній, машинобудівній, будівельній, авіа- та суднобудівній промисловості, у сільському
господарстві, на транспорті та інших галузях народного господарства. Вібраційні процеси є дію-
чим початком при ущільненні, формуванні, пресуванні, вібраційній інтенсифікації, механічній об-
робці матеріалів, вібраційному буравленні, розпушуванні, різанні гірських порід і ґрунтів, віброт-
ранспортуванні та ін. Вібрацією супроводжується робота рухливих і стаціонарних механізмів та
агрегатів, в основу дії яких покладений обертальний або зворотно-поступальний рух.

За способом передачі на організм людини вібрація умовно поділяється на загальну (вібрація ро-
бочих місць) і локальну. Загальна вібрація передається через опорні поверхні тіла (стопи, сідниці)
і поширюється по всьому організмі. Локальна вібрація частіше передається через руки, рідше че-
рез інші обмежені ділянки тіла.

Джерелами локальної вібрації є електричні або пневматичні ручні механізовані машини ударної,
ударно-обертальної та обертальної дії. До машин ударної дії відносяться відбійні, клепальні, ру-
бальні молотки, ударно-обертальної дії – пневмо- і електроперфоратори, до машин обертальної
дії – електро- і бензомоторні пилки, шліфувальні та свердлильні машини. Локальна вібрація мо-
же передаватися при шліфувальних, точильних, наждакових, полірувальних роботах, при конта-
кті з органами ручного керування машин і устаткування.

Загальна вібрація за джерелом виникнення підрозділяється на транспортну, транспортно-

технологічну і технологічну. До джерел транспортної вібрації відносяться автотранспорт, трак-
тори, самохідна сільгосптехніка і т.п.; до транспортно-технологічної – екскаватори, гірничопрохі-
дницькі та гірничодобувні машини, піднімальні крани і т.п., до технологічної – преси, молоти, ме-
талообробні верстати, компресори, вібростенди та ін.

Вібрація характеризується частотою – числом коливань за 1 секунду (герц), а її енергетичну ха-

рактеристику відбивають віброшвидкість (м/с) і віброприскорення (м/с2) або їхні логарифмічні
рівні (дБ).

Зміни в організмі, що виникають при впливі вібрації, пов’язані з енергією коливання, що пропор-
ційна коливальній швидкості.

Величина коливальної енергії, що поглинена тілом людини, прямо пропорційна площі контакту,
часу впливу та інтенсивності подразника.

Механічний імпеданс* визначається як відношення коливальної сили до результуючої колива-

льної швидкості в точці прикладення цієї сили. Коливальна швидкість, яка дорівнює 10–4 м/с,
сприймається людиною як поріг сприйняття, при швидкості 1 м/с виникає больове відчуття.

Особливості впливу виробничої вібрації визначаються частотним спектром і розподілом у його

межах максимальних рівнів енергії коливання.

*- імпеданс (лат. impedance – перешкоджати) – реактивний опір, що надаєтьсяя живою тка-

ниною перемінному струмові.

12
Гігієнічна оцінка загальної вібрації проводиться в діапазоні частот від 0,8 до 80 Гц, локальної –
від 8 до 1000 Гц. За частотним спектром вібрації підрозділяються на низькочастотні – 8-16 Гц,
середньочастотні 31,5-63 Гц, високочастотні 125, 250, 500 і 1000 Гц для локальних вібрацій; для
вібрації робочих місць – відповідно 0,8-6,3, 8 і 25 Гц, 31,5 і 80 Гц.

За напрямком дії загальну вібрацію характеризують з урахуванням осей ортогональної системи

координат (Xз, Уз, Zз), як діючу у вертикальному (перпенди-

кулярному опірним поверхням тіла) напрямку – вісь Zз, горизонтальному повздовжньому (спина-
груди) напрямку – вісь Xз та горизонтальному поперечному (плечі-плечі) напрямку – вісь Уз.

За часом загальну та локальну вібрації поділяють на: постійні, для яких величина віброприско-
рення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ за робочу зміну), непо-
стійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 ра-
зи (6 дБ і більше) за робочу зміну.

У свою чергу непостійні вібрації поділяються на: коливні, рівні яких безперервно змінюються в
часі; переривчасті, коли контакт з вібрацією в процесі роботи переривається, причому довжина
інтервалів, під час яких має місце контакт, становить більше 1 с.; імпульсні, що складаються з
одного або кількох вібраційних впливів (наприклад ударів), кожен тривалістю менше ніж 1 с, при
частоті їх дії менше ніж 5,6 Гц.

Вібрації притаманний ефект резонансу, що виявляється в різкому посиленні власних коливаль-

них рухів тіла при збігу їхньої кратності з частотою вібрації, що впливає ззовні. Власні резонанс-
ні коливальні частоти печінки складають 5 Гц, нирок – 7 Гц, серця – 6 Гц, голови – 20 Гц і т.д.
Для всього тіла в положенні сидячи резонанс виявляється на частотах 4-6 Гц. При збігу частот
вібрації джерела і власної резонансної частоти органів небезпека несприятливої дії на організм
значно зростає.

Існує класифікація загальної вібрації за частотним спектром, що враховує резонанс біологічних

тканин і органів людини: низькочастотна нерезонансна – 0,1-5 Гц, низькочастотна резонансна –
6-10 Гц, середньочастотна резонансна – 11-30 Гц, середньочастотна нерезонансна – 31-50 Гц,
високочастотна – понад 50 Гц.

При тривалому впливі вібрації на організм, особливо в поєднанні з несприятливим мікрокліма-

том, шумом, у працюючих може розвитися вібраційна хвороба, що виявляється в порушеннях
периферичного кровообігу, болях у верхніх кінцівках, розладах вібраційної, больової та темпе-
ратурної чутливості, деформуючих артрозоартритах великих суглобів (при дії локальної вібра-
ції), деформуючих остеоартрозах, дискозі, вестибулопатії, дисфункції травних залоз (при дії за-
гальної вібрації).

Граничні значення виробничої загальної і локальної вібрації регламентуються ДСН 3.3.66.039-99.

Для локальної вібрації корегований рівень (за віброшвидкістю) не повинен перевищувати 112 дб,
для транспортної – 116 дб, для транспортно-технологічної – 101 дб, для технологічної (типу “а”) –
92 дб.

У профілактиці шкідливої дії вібрації ведуча роль належить технічним заходам. Це впроваджен-
ня дистанційного керування вібронебезпечними процесами, удосконалення ручних інструментів
шляхом зменшення вібрації в джерелі її утворення і за шляхом поширення, установка віброга-
сячих амортизаторів під верстати, устаткування та сидіння на робочих місцях. Ефективне за-
безпечення раціонального режиму праці та відпочинку, організація комплексних бригад і оволо-
діння суміжними професіями, що дозволяє зменшити час контакту робітників з вібрацією. Засто-
сування засобів індивідуального захисту. Рекомендуються рукавиці з корковою прокладкою на

13
долонях при локальній вібрації та спеціальне взуття на товстій еластичній підошві при загальній
вібрації.

Необхідні фізіотерапевтичні процедури: сухі ванни для рук, масаж і самомасаж, виробнича гім-
настика, ультрафіолетове опромінення. При роботі з ручним інструментом варто уникати пере-
охолодження рук. Перерви в роботі поєднують з відпочинком у теплому приміщенні. Важливою
умовою профілактики є дотримання гігієнічних нормативів вібрації на робочому місці. До роботи
з джерелами вібрації допускаються особи не молодші 18 років. Медичні огляди проводяться 1
раз на рік при впливі локальної і 1 раз на два роки при впливі загальної вібрації.

2.1.3 Ультразвук

Ультразвук (УЗ) – механічні коливання пружного середовища, що мають однакову зі звуком фізич-
ну природу, але перевищують верхній поріг чутливості (понад 20 кГц). У даний час вдається одер-
жувати ультразвукові коливання з частотою 10 ГГц. Інтенсивність ультразвуку вимірюється у ватах
на квадратний сантиметр, а за логарифмічною шкалою в белах (децибелах).

Ультразвукові хвилі за своєю природою не відрізняються від пружних хвиль чутного діапазону.
Поширення ультразвуку підпорядковується основним законам, загальним для акустичних хвиль
будь-якого діапазону частот. Разом з тим висока частота ультразвукових коливань і мала дов-
жина хвилі зумовлюють ряд специфічних властивостей, що притаманні тільки ультразвукові.

По-перше, це можливість візуального спостереження ультразвукових хвиль оптичними метода-

ми. Далі завдяки малій довжині хвилі ультразвукові хвилі добре фокусуються, і отже, можливе
одержання спрямованого випромінювання. Ще одна важлива особливість УЗ полягає в можли-
вості одержання високих значень інтенсивності при відносно невеликих амплітудах коливань.

Зменшення амплітуди та інтенсивності ультразвукової хвилі з її поширенням в заданому напря-

мку, тобто загасання, визначається розсіюванням і поглинанням ультразвуку, переходом ульт-
развукової енергії в інші форми, наприклад у теплову.

Ультразвук широко використовується в промисловості, сільському господарстві, медицині. Так

низькочастотний ультразвук (11 – 100 кГц) застосовується для очищення деталей, котлів, прання тка-
нин, коагуляції завислих речовин у повітрі, обробки надтвердих матеріалів (наприклад, алмазів), у
сільському господарстві для боротьби з комахами, гусеницями, гризунами, у харчовій промисловості
для заморожування сухого молока та емульгування жирів, у медицині для стерилізації інструментів.

Високочастотний ультразвук (100 кГц-1000 МГц) знайшов застосування в дефектоскопії, зв’язку, у ме-
дицині застосовується для діагностики (УЗД), зрощення кісток, при операціях на оці, для руйнування
пухлин, а у фізіотерапії – як болезаспокійливий, загальностимулюючий засіб, що знижує артеріаль-
ний тиск.

УЗ до 120-130 дБ може виникати як супутній фактор при експлуатації технологічного і вентиля-

ційного устаткування. При поширенні в середовищі УЗ викликає механічний, кавітаційний, термі-
чний і фізико-хімічний ефекти.

Діагностичні установки, що використовуються в лікувально-профілактичних установах (вітчизня-

них та закордонних) працюють у діапазоні частот 0,8-20 МГц, частота проходження імпульсів 50-
100 Гц. Рівні високочастотного контактного ультразвуку, що впливають на руки лікаря, станов-
лять від 0,5-25-40 мВт/см2 до 1,0 Вт/см2.

14
В ультразвуковій хірургічній апаратурі частота коливань становить 26,6-44,0-66,0-88,0 кГц. Інте-
нсивність контактного УЗ знаходиться в межах 0,07-1,5 Вт/см2, рівні ручного випромінювача, що
поширюється через бокову поверхню, дорівнює 0,02-1,5 Вт/см2.

Класифікація ультразвуку:

За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на:

- повітряний, що передається через повітряне середовище;

- контактний, що передається на руки працюючої людини через тверде чи рідке середовище.

За спектром ультразвук поділяють на:

- низькочастотний, коливання якого передаються людині повітряним та контактним шляхом (від

1,2·104 до 1,0·105 Гц);

- високочастотний, коливання якого передаються людині тільки контактним шляхом (від 1,0·105
до 1,0·109 Гц).

Ультразвукові хвилі здатні викликати різноспрямовані біологічні ефекти, характер яких визнача-
ється інтенсивністю УЗ коливань, частотою, тимчасовими параметрами (постійний, імпульсний),
тривалістю впливу, чутливістю тканин.

У виробничих умовах можлива як контактна дія ультразвуку, так і його вплив через повітря. При
роботі з інструментом переважає контактна локальна дія ультразвуку на руки. Патологічні про-
яви полягають в основному у розвитку вегетативного сенсорного поліневриту рук. У працівників
може розвитися професійне захворювання – ангіоневроз. Однак, як загальні прояви можливі за-
гальноцеребральні порушення і вегето-судинна дисфункція.

При тривалому впливі ультразвуку, що поширюється через повітря, у працюючих спостерігаєть-

ся порушення нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, ураження слухового і вести-
булярного аналізаторів, гуморальні зрушення та у першу чергу вегето-судинна дистонія та асте-
нічний синдром. Працюючі скаржуться на головний біль, розлад сну, дратівливість, стомлюва-
ність, зниження слуху.

Низькі рівні ультразвуку (80-90 дБ) діють на організм стимулююче, у зв’язку з чим використовуються як
лікувальний і профілактичний засіб. Ультразвуковий масаж сприяє нормалізації обмінних процесів,
стимулюванню рецепторів, нормалізації судинних реакцій і розширенню судин, зниженню артеріаль-
ного тиску.

Рівні ультразвуку понад 120 дБ викликають виражену ушкоджуючу дію.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях не повинні перевищувати значень, наведених
у таблиці 2.1 (ДСН 3.3.6.037-99).

Таблиця 2.1

Дпустимі рівні ультразвукового тиску

Средньогеометричні частоти Рівні звукового

1/3 октавних смуг, кГц тиску, дБ

12,5 80

15
 16 90

20 100

25 105

31,5-100 110

Профілактика несприятливого впливу УЗ. Профілактичні заходи при роботі з ультразвуковими

установками повинні бути спрямовані на попередження контактного озвучування через тверді та
рідкі середовища, на боротьбу з поширенням ультразвуку в повітрі робочої зони і дотримання
гігієнічних нормативів.

При роботі необхідно використовувати засоби індивідуального захисту (рукавички, протишуми),

через кожні 1,5-2 години роботи з установками робити 15-хвилинні перерви. Працюючим з ульт-
развуком призначають масаж, водні процедури, ультрафіолетове опромінення еритемно-
загарного спектру, вітамінопрофілактику (вітаміни С та групи В).

Необхідний систематичний контроль за станом здоров’я працюючих шляхом проведення пері-

одичних медичних оглядів, а при прийомі на роботу – попередніх медичних оглядів. До роботи з
УЗ-устаткуванням допускаються особи старше 18 років.

2.1.4 Інфразвук

Під інфразвуком прийнято розуміти звукові коливання з частотами нижче 20 Гц. Фізична приро-
да звуку та інфразвуку та ж сама. Їх поділ зумовлений особливостями слухового аналізатора
людини, що сприймає лише визначений діапазон частот. Межі чутливості є умовними. Відомо,
що вони залежать від індивідуальної чутливості звукосприймаючого апарата та вікових особли-
востей слухової функції людини. Таким чином, інфразвуком називають будь-які акустичні коли-
вання або сукупність таких коливань у частотному діапазоні до 20 Гц. Для гігієнічної оцінки ви-
робничого інфразвуку практичний інтерес представляє частотний діапазон від 1,6 до 20 Гц, що
включає чотири октавні смуги із середньогеометричними значеннями частот 2, 4, 8 і 16 Гц.

Джерелами інфразвуку можуть бути вітер, грозові розряди, морські хвилі.

У сучасному виробництві і на транспорті джерелами інфразвуку є компресори, кондиціонери,

турбіни, промислові вентилятори, портові крани, вібраційні площадки, доменні та мартенівські
печі, двигуни літаків і вертольотів, дизельні двигуни суден і підвідних човнів, наземні засоби
транспорту та інші машини і механізми, що генерують низькочастотні коливання, або турбулент-
ні потоки газів і рідин. При цьому максимальними рівнями звукового тиску володіють в основно-
му октави із середньогеометричними частотами 8, 16 і 31,5 Гц, а самі максимальні рівні колива-
ються від 90 до 118 дБ.

Гігієнічна проблема, пов’язана з впливом інфразвуку на організм людини, виникла порівняно не-
давно – у 70-ті роки 20 століття. Накопичені дані свідчать про те, що інфразвукові хвилі неспри-
ятливо діють на організм, особливо на психо-емоційну сферу, впливають на працездатність, се-
рцево-судинну, ендокринну та інші системи, кохлео-вестибулярний апарат.

16
При 180-190 дБ дія цього фактора смертельна внаслідок розриву легеневих альвеол. Інші зони
при інтенсивних короткочасних впливах викликають синдром різко вираженого інфразвукового
дискомфорту, межа переносимості якого добровольцями спостерігається при 154 дБ.

При вивченні впливу інфразвуку дуже важливою є оцінка суб’єктивних відчуттів дискомфорту,
який можна охарактеризувати як сенсорно-сомато-вегетативний вісцеральний дискомфорт. При
цьому спостерігається запаморочення, нудота, відчуття тиску на барабанну перетинку, закладе-
ність у вухах, тремор тіла, рухи в області кишечнику, головний біль, задуха, кашель, почуття
страху. Особливо слід зазначити оніміння піднебіння і шкіри обличчя, очевидно, сенсорно-
коркового генезу. У цілому характер скарг при впливі інфразвуку дозволяє говорити про інфра-
звуковий гіпоталамічний криз (диенцефальний синдром) із сенсорно-сомато-вегетативними та
вісцеральними симптомами.

Стосовно слухових порушень, слід зазначити, що вони при високих рівнях впливу найчастіше
зводяться до відчуття тиску, болю, закладеності у вухах та ін., а об’єктивні ознаки виявляються у
виді гіперемії слизової середнього вуха та не різко вираженому збільшенні порогів слуху на ни-
зьких частотах, що минають. Одночасно варто підкреслити зростаючу реакцію з боку вестибу-
лярного аналізатора, що виражається в статокінетичній нестійкості, вестибулосенсорних і вес-
тибуловегетативних реакціях. Відзначається також зміна об’єктивних показників життєво важли-
вих функцій організму, ступінь вираженості яких залежить від інтенсивності фактора та його час-
тоти.

Інфразвук класифікують за часовими характеристиками на: постійний, рівень звукового тиску

якого за шкалою «Лінійна» на характеристиці «повільно» змінюється не більше ніж на 10 дБ за 1
хв. спостереження, та непостійний – рівень звукового тиску якого за шкалою «Лінійна» на хара-
ктеристиці «повільно» змінюється більше ніж на 10 дБ за 1 хв. спостереження.

Нормується ІЗ відповідно до ДСН 3.3.6.037-99. У таблиці 2.2 наведені допустимі рівні інфразву-
ку.

Таблиця 2.2

Допустимі рівні інфразвукового тиску

Допустимі рівні звукового тиску в дБ в окта-

вних смугах з середньогеометричними час- Загальний рівень звукового тиску, дБЛін
тотами, Гц

2 4 8 16 110

105 105 105 105

Профілактика несприятливого впливу ІЗ. Для організації захисту від інфразвуку використову-
ється комплексний підхід, що включає конструктивні заходи захисту в джерелі утворення, інфра-
ізоляцію та інфразвукопоглинання, глушники інфразвуку, планувальні рішення, застосування
організаційно-адміністративних, медичних заходів профілактики та засобів індивідуального за-
хисту. Обов’язкові попередні при прийомі на роботу та періодичні медичні огляди.

17
2.1.5 Електромагнітні поля радіочастот (ЕМП РЧ)

ЕМП РЧ використовуються в радіо- і радіорелейному космічному зв’язку, телебаченні, радіолокації,

радіонавігації. Вони застосовуються для плавлення і зварювання металів, у текстильній і легкій
промисловості, у медицині та ін.

Основними джерелами електромагнітної енергії радіочастотного діапазону у виробничих примі-

щеннях є неекрановані ВЧ-блоки установок (генераторні шафи, конденсатори, ВЧ-
трансформатори, магнетрони, клістрони, хвилеводні тракти та ін.); у навколишньому середовищі
– антенні системи радіолокаційних станцій (РЛС), радіо- і телерадіостанцій, у тому числі систем
мобільного радіозв’язку, повітряні лінії електропередачі та ін

Електромагнітне поле в просторі поширюється у вигляді електромагнітної хвилі, що переносить

енергію, замкнуту в енергетичному і магнітному полі. ЕМП РЧ за частотою поділяють на діапа-
зони низьких (НЧ), середніх (СЧ), високих (ВЧ), дуже високих (ДВЧ), ультрависоких (УВЧ), над-
високих (НадВЧ), надто високих (НВЧ), гіпервисоких (ГВЧ) частот; за довжиною хвилі – довгі
хвилі (ДХ), середні (СХ), короткі (КХ) і т.д.

В умовах виробництва електромагнітне опромінення характеризується різноманітністю режимів

генерації та варіантів дії на працівників (опромінення в ближній зоні, зоні індукції, загальне та
місцеве, яке нерідко поєднується з дією інших несприятливих факторів оточуючого середови-
ща). Опромінення може бути ізольованим (від одного джерела ЕМП), поєднаним (від двох або
більше джерел ЕМП одного частотного діапазону), змішаним (від джерел ЕМП різних частотних
діапазонів), та комбінованим (коли одночасно діє інший несприятливий фактор). Дія ЕМП буває
постійною або преривчастою, яка у свою чергу може бути періодичною або аперіодичною. Дії
ЕМП може зазнавати усе тіло працівника (загальне опромінення) або окремі його частини (ло-
кальне, або місцеве опромінення).

Взаємодія зовнішніх електромагнітних полів з біологічними об’єктами здійснюється шляхом на-

ведення внутрішніх полів і електричних струмів, величина та розподіл яких у тілі людини зале-
жить від цілого ряду параметрів, таких як розмір, форма, анатомічна будова тіла, електричні та
магнітні властивості тканин (електрична/магнітна проникність і електрична/магнітна провідність),
орієнтація об’єкта щодо поляризації тіла, а також від характеристик ЕМП (частота, інтенсивність,
модуляція та ін.).

Поглинання і розподіл поглиненої енергії також залежить від форми і розмірів об’єкта, що опро-
мінюється, від співвідношення цих розмірів з довжиною хвилі випромінювання. З цих позицій у
спектрі ЕМП РЧ можна виділити 3 області: ЕМП з частотою до 30 МГц, ЕМП з частотою більше
10 ГГц та ЕМП з частотою від 30 МГц до 10 ГГц. Для першої області характерно швидке падіння
величини поглинання зі зменшенням частоти (приблизно пропорційно квадратові частоти). Від-
мінною рисою другої є дуже швидке загасання енергії ЕМП при проникненні усередину тканини:
практично вся енергія поглинається в поверхневих шарах біоструктур. Для третьої проміжної за
частою області, характерна наявність ряду максимумів поглинання, при яких тіло наче б то втя-
гує в себе поле і поглинає енергії більше, ніж приходиться на його поперечний розріз. У цьому
випадку різко виявляються інтерференційні явища, що призводять до виникнення локальних ма-
ксимумів поглинання, так званих, „гарячих плям”. Для людини умови виникнення локальних мак-
симумів поглинання в голові мають місце на частотах 750-2500 МГц, а максимум, зумовлений
резонансом із загальним розміром тіла, лежить у діапазоні частот 50-300 МГц.

До критичних органів і систем відносять центральну нервову систему, очі, гонади. Деякі автори до
критичної відносять кровоносну систему. Описано ефекти з боку серцево-судинної, нейроендокрин-
ної, імунної системи, обмінних процесів. В останні роки з’явилися дані про індукуючий вплив ЕМП на
процеси канцерогенезу.

18
Біологічна дія ЕМП залежить від довжини хвилі (або частоти випромінювання), режиму генерації
(безперервний, імпульсний), умов впливу на організм (постійний, переривчастий, загальний, мі-
сцевий), інтенсивності та тривалості впливу.

Відзначено, що біологічна активність ЕМП зменшується зі збільшенням довжини хвилі (або зни-
женням частоти) випромінювання, тому найбільш активними є санти-, деци- і метровий діапазо-
ни радіохвиль. Біологічна активність імпульсної генерації вище, ніж безперервної. При однако-
вих інтенсивносно-часових параметрах переривчасті впливи менш біологічно активні в порів-
нянні з безперервними, що пояснюється розходженнями в кількості енергії, що попадає та по-
глинається. Істотними розходженнями в кількості падаючої і поглиненої енергії пояснюється ме-
нша біологічна активність локальних опромінень частин тіла (за винятком голови) у порівнянні з
загальним впливом.

Ураження, що викликані ЕМП РЧ, можуть бути гострими та хронічними. Гострі ураження вини-
кають при дії значних теплових інтенсивностей ЕМП. Гострі ураження відрізняються полісимп-
томністю порушень з боку різних органів і систем, при цьому характерні виражена астенизація,
диенцефальні розлади, пригнічення функції статевих залоз.

Потерпілі відзначають виразне погіршення самопочуття під час роботи або відразу після її при-
пинення, різкий головний біль, запаморочення, нудоту, повторні носові кровотечі, порушення
сну. Ці явища супроводжуються загальною слабкістю, адинамією, втратою працездатності, не-
притомними станами, нестійкістю артеріального тиску і показників білої крові; у випадках розви-
тку диенцефальної патології – нападками тахікардії, профузної пітливості, тремтіння тіла та ін.

За умов впливу високих рівнів ЕМП (більше 80-100 мВт/см2) на очі можливий розвиток катарак-
ти.

Хронічні ураження виявляються, як правило, після декількох років роботи з джерелами ЕМП мі-
крохвильового діапазону за рівнів впливу, що перевищують ГДР. Симптоми і перебіг хронічних
форм радіохвильових уражень не мають строго специфічних проявів. У клінічній картині виділя-
ють три провідні синдроми: астенічний, астено-вегетативний (або синдром нейроциркуляторної
дистонії) і гіпоталамічний.

Астенічний синдром, як правило, спостерігається на початкових стадіях захворювання і прояв-

ляється скаргами на головний біль, підвищену стомлюваність, дратівливість, періодичні болі в
області серця. Вегетативні зрушення звичайно характеризуються ваготонічною спрямованістю
реакцій (гіпотонія, брадикардія та ін.).

У помірно виражених і виражених стадіях захворювання часто діагностується астено-

вегетативний синдром, або синдром нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного типу. У клінічній
картині на тлі збільшення астенічних проявів основного значення набувають вегетативні пору-
шення, пов’язані з переважанням тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи, що
виявляються судинною нестійкістю з гіпертензивними та ангіоспастичними реакціями.

В окремих виражених випадках захворювання розвивається гіпоталамічний синдром, що харак-

теризується параксизмальними станами у виді симпатоадреналових кризів. У період кризів мо-
жливі напади параксизмальної миготливої аритмії, шлуночкової екстрасистолії. Хворі підвищено
збудливі, емоційно лабільні. В окремих випадках виявляються ознаки раннього атеросклерозу,
ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби.

При більш низьких рівнях і в більш низьких діапазонах (менше 30 МГц) виражених захворювань
не спостерігається. В окремих випадках можуть відзначатися функціональні зрушення з боку
центральної нервової і серцево-судинної систем, що відбивають чутливість організму до ЕМП.

Ефекти, що виникають під впливом малої потужності, можна розділити на теплові та нетеплові.
Тепловий ефект може виявлятись або підвищенням температури тіла, або вибірковим (селекти-

19
вним) нагріванням деяких тканин, органів (жовчний та сечовий міхури, шлунок, кишки, яєчка,
кришталик, скловидне тіло тощо) терморегуляція яких ускладнена.

В основі теплового впливу лежать первинні процеси взаємодії електромагнітних хвиль з моле-
кулами тканин. Електромагнітна енергія в біологічному середовищі перетворюється в кінетичну
енергію опромінених молекул, що призводить до нагрівання тканин.

Дія електромагнітного випромінювання на біологічний об’єкт виявляється також при інтенсивності

випромінювання, нижчій від теплових порогових, тобто мають місце нетеплові ефекти або специ-
фічна дія радіохвиль, яка визначається інформаційним аспектом електромагнітного випроміню-
вання і залежить від властивостей джерела ЕМП та каналів зв’язку. У деяких випадках можливі
також нетеплові ефекти, коли інтенсивності вищі від теплових порогових.

Умовно виділяють такі механізми біологічної дії ЕМП:

1) безпосередня дія на тканини та органи, коли змінюється функція ЦНС та пов’язана з нею
нейрогуморальна регуляція;

2) рефлекторні зміни нейрогуморальної регуляції;

3) поєднання основних механізмів патогенезу, дії ЕМП з переважним порушенням обміну речо-
вин, активності ферментів. Напевно всі три механізми правомірні і питома вага кожного з них
визначається фізичними та біологічними змінами.

Відповідно до Державних санітарних норм і правил при роботі з джерелами ЕМП, затв. МОЗ
України наказом №476 від 18.12.2002 р., напруженість ЕМП у діапазоні частот 60 кГц-300 МГц
на робочому місці протягом робочого дня не повинна перевищувати:

- за електричною складовою, В/м:

50 - для частот - 60 кГц-3 МГц;

20 - --”-- - 3-30 МГц;

10 - --”-- - 30-50 МГц;

5- --”-- - 50-300 МГц.

- за магнітною складовою, А/м:

5- для частот - 60 кГц-1,5 МГц;

0,3 - --”-- - 30-50 МГц.

Допустимі значення напруженості ЕМП у діапазоні частот 300 МГц-300 ГГц визначають за спеці-
альною формулою.

Профілактика несприятливого впливу енергії ЕМП передбачає захист відстанню і часом, механі-
зацію та автоматизацію процесів, використання маніпуляторів і дистанційного керування, екра-
нування джерел ЕМП, застосування ЗІЗ (захисний одяг з металізованої тканини і захисні окуля-
ри), планувальні рішення. Особи, що працюють в умовах впливу ЕМП, проходять попередній і
періодичні медичні огляди: 1 раз на рік – при впливі ЕМП ДВЧ, УВЧ, НадВЧ, НВЧ і ВЧ; 1 раз на 2
роки – при впливі ЕМП НЧ, СЧ, ВЧ.

20
2.1.6 Електричні поля промислової частоти (ЕМП ПЧ).

Електромагнітні поля промислової частоти (ЕМП ПЧ) є частиною зверхнизькочастотного діа-

пазону радіочастотного спектра. Діапазон промислової частоти представлений у нашій країні 50
Гц. Основними джерелами ЕМП ПЧ є різні типи виробничого устаткування перемінного струму, у
першу чергу, підстанції та повітряні лінії електропередач надвисокої напруги, а також різні при-
строї для передачі та розподілу електроенергії. Оскільки відповідній частоті 50 Гц довжина хвилі
складає 60000 км, людина піддається впливові фактора в ближній зоні. У зв’язку з вищезазна-
ченим гігієнічна оцінка ЕМП ПЧ здійснюється роздільно за електричним і магнітним полем.

Під час перебування в зоні ЕМП ПЧ у працівників відзначаються зміни з боку серцево-судинної
та нервової систем, обміну речовин, порушення репродуктивної функції організму. Функціональ-
ні зміни з боку серцево-судинної системи виявлялися у формі вегетативної дисфункції (тахі- та
брадикардія, артеріальна гіпертензія або гіпотонія, лабільність пульсу, гіпергідроз). Неврологічні
порушення виявлялися в підвищенні сухожильних рефлексів, треморі вік і пальців рук, зниженні
корнеальних рефлексів і асиметрії шкірної температури. Відзначається збільшення часу сенсо-
моторних реакцій, підвищення порогів нюхової чутливості, зниження пам’яті, уваги.

У літературі останніх років велика увага приділяється можливому канцерогенному, переважно

лейкогенному, впливові виробничих і позавиробничіх впливів ЕМП ПЧ.

Відповідно до сучасних уяв щодо механізму дії ЕМП ПЧ, основну небезпеку становить вплив на-
веденого електричного струму на збудливі структури (нервова, м’язова тканина). Параметром,
що визначає ступінь впливу, є щільність наведеного в тілі вихрового струму. При цьому для еле-
ктричних полів розглянутого діапазону частот характерно слабке проникнення в тіло людини,
для магнітних полів організм практично прозорий.

Залежність біоефектів від щільності наведених ЕП та МП ПЧ покладена в основу гігієнічного но-

рмування.

Припустимі рівні напруженості ЕП ПЧ і вимоги до контролю регламентовані Державними саніта-

рними нормами і правилами при роботі з джерелами ЕМП, затвердженими МОЗ України нака-
зом №476 від 18.12.2002 р. залежно від часу перебування людини в зоні ЕП. Протягом робочого
дня ЕП не повинне перевищувати 5 кВ/м. При напруженості 5-20 кВ/м допустимий час (Т,ч) ви-
значають за формулою:

Т=50/Е - 2, (2.1)

де Е - напруженість поля, що впливає, у контрольованій зоні, кВ/м.

У профілактиці несприятливого впливу ЕМП ПЧ використовуються три основних принципи, при-

йнятих у гігієнічній практиці: захист часом, захист відстанню і захист за допомогою використання
колективних і індивідуальних засобів.

При напруженості ЕП 20-25 кВ/м час перебування персоналу не повинний перевищувати 10 хв.,
а при більш високих значеннях працювати дозволяється в ЗІЗ. До засобів захисту від впливу ЕП
відносяться стаціонарні та переносні екрани у вигляді козирків, перегородок, навісів. До засобів
індивідуального захисту відносяться захисний костюм або комбінезон, спеціальна металева або

21
пластмасова каска (у теплий період року), шапка-вушанка з металізованою прокладкою (у холо-
дний період року), спеціальне взуття.

Всі елементи стаціонарних, переносних і індивідуальних засобів захисту повинні бути заземлені.

Крім того, обов’язкові попередні при прийомі на роботу та періодичні медичні огляди.

2.1.7 Лазерне випромінювання.

Лазер – це генератор електромагнітного випромінювання оптичного діапазону, заснований на

використанні стимульованого випромінювання. Довжина хвилі лазерного випромінювання ста-
новить від 0,2 до 1000 мкм.

Лазери широко застосовуються в багатьох галузях промисловості, сільського господарства й у

медицині.

За допомогою променів лазера вимірюють точні відстані, свердлять і шліфують, паяють, варять
і ріжуть, здійснюють багато інших операцій. Важливою областю застосування є медицина, де
нерідко дози опромінення, визначені медичними показаннями, можуть перевищувати допустимі.

Дія лазера на організм залежить від потужності та енергії випромінювання, довжини хвилі, площі
поверхні, що опромінюється, експозиції та ін. На працюючих (персонал) впливає, як правило,
відбите розсіяне випромінювання. Воно призводить до термічного та механічного ефектів.

Термічна дія випромінювання лазерів безперервної дії має багато спільного із звичайним нагрі-
вом. Під дією імпульсного лазерного випромінювання тканина швидко нагрівається з миттєвим
скипанням тканинної рідіни, що призводить до механічного ушкодження тканин. Якщо енергія
перевищзує 100 Дж, то в результаті руйнування і випаровування клітинних елементів на шкірі
відразу виникає ділянка некрозу з кратероподібною деформацією. Тому характерною рисою ла-
зерного опіку є чітка відмежованість ураженої ділянки від інтактної.

Нетермічна дія переважно обумовлена електричним і фотохімічним ефектами, а також погли-

нанням тканинами електромагнітної енергії.

Дія лазерного випромінювання невеликої потужності (одиниці і десятки міліват) призводить до

пригничення пігментоутворення, ферментних систем шкіри.

Опромінення лазером певних ділянок шкіри кистей впливає на функціональний стан вегетатив-
ної нервової і серцево-судинної систем .

Місцева дія лазерного випромінювання може викликати ураження очей і тих органів, які
вибірково реагують на цей вид випромінювання.

Допустимі рівні лазерного випромінювання регламентовані “Санитарнными нормами и прави-

лами устройства и эксплуатации лазеров” №5804-91. Відповідно до цього документу (за спеціа-
льними формулами та таблицями) визначають рівні випромінювання для конкретного режиму
діяльності.

Заходи безпеки залежать від класу лазерних установок. Повинні бути передбачені огородження,
екрани, механічна вентиляція, лазерна установка повинна бути ізольована. Персонал необхідно
забезпечувати ЗІЗ: бавовняні рукавички, захисні окуляри зі спеціального скла.

22
Для працюючих з лазерами обов’язкове проходження попередніх і періодичних (1 раз на рік)
медичних оглядів.

2.1.8 Виробничий мікроклімат

Під мікрокліматом розуміють комплекс фізичних факторів навколишнього середовища в обме-

женому просторі, що впливають на тепловий стан людини. Мікроклімат формують такі фактори,
як температура, вологість, рухливість (швидкість руху) повітря та інфрачервоне випромінюван-
ня.

Температура повітря характеризує ступінь його нагрітості (вимірюється в оС або К). Відносна
вологість повітря - відношення абсолютної вологості до максимальної (вимірюється в %). Рух-
ливість повітря створюється струмами при нерівномірному його нагріванні або примусово – за
допомогою технічних пристроїв (вимірюється в м/с). Інфрачервоне випромінювання являє собою
електромагнітні хвилі довжиною від 0,78 до 500 мкм (вимірюють у Вт/м2).

Різні поєднання зазначених вище факторів створюють метеорологічні умови, які можна поділити
на наступні види виробничого мікроклімату:

1. Оптимальний – це мікроклімат, що при тривалому систематичному впливі забезпечує нор-

мальний тепловий стан організму, почуття теплового комфорту і створює умови для високого
рівня працездатності.

2. Допустимий – це мікроклімат, що при тривалому і систематичному впливі може викликати

зміни теплового стану організму, що швидко минають і супроводжуються дискомфортними теп-
ловідчуттями, які погіршують самопочуття та знижують працездатність.

3. Гранично допустимий – це мікроклімат, що при тривалому і систематичному впливі може ви-

кликати стійкі зміни теплового стану організму, що супроводжуються зривом термостабільності
організму і скаргами на виражене перегрівання або переохолодження.

4. Охолоджуючий – це мікроклімат, що може привести до переохолодження організму (холодильні цехи,

будівельно-монтажні роботи в холодний період року).

5. Нагріваючий – це мікроклімат, що може привести до перегрівання організму (виробки глибо-

ких шахт, цехи чорної та кольорової металургії, ливарні, ковальські, термічні цехи).

6. Інтермітуючий (перемінний) – це мікроклімат, показники якого можуть змінюватися протягом

робочої зміни (доменне виробництво і ливарні цехи в холодний період року).

Виконання роботи в зазначених вище мікрокліматичних умовах може привести до оптима-

льних, допустимих, гранично-допустимих і недопустимих теплових станів. Основна роль у
підтримці оптимального теплового стану приділяється терморегуляції – процесам утворен-
ня тепла (теплопродукція) і віддачі тепла в зовнішнє середовище (тепловіддача), спрямо-
ваних на забезпечення термостабільності організму, тобто підтримка внутрішньої темпера-
0
тури тіла на постійному рівні – 37±0,2 С.

Теплопродукція – це результат біохімічних реакцій, що відбуваються в організмі, статичної ро-

боти та механічної роботи м’язів серця, гладкої мускулатури різних органів і скелетної мускула-
тури. При виконанні важкої фізичної роботи (активації скелетної мускулатури) теплопродукція
різко зростає.

23
Тепловіддача – це теплообмін між поверхнею тіла і навколишнім середовищем, перехід тепла з
організму в середовище. Тепловіддача в основному здійснюється випромінюванням (до на-
вколишніх поверхонь), конвекцією (до навколишнього повітря), кондукцією або проведенням
(при дотику тіла до предмета), випаровуванням вологи з поверхні тіла. Тепло віддається та-
кож з видихуваним повітрям, з фізіологічними відправленнями. Тепловіддача залежить від
різниці температур тіла людини і навколишнього середовища, а тепловіддача випаровуван-
ням – і від фізіологічного дефіциту насичення (різниці між напругою пару на тілі та у повітрі).

При роботі в нагріваючому мікрокліматі у результаті потовиділення (4-8 л за зміну) пору-

шується водно-сольовий, білковий, вуглеводний обміни, відбувається зневоднення організму
та втрата мікроелементів (калію, кальцію, магнію, цинку, йоду) і водорозчинних вітамінів (С,
В1, В2). Відзначаються зміни в серцево-судинній і нервовій системах, системі дихання. У
працюючих частішає пульс, підвищується максимальний артеріальний тиск і знижується мі-
німальний, розвивається гіпертрофія лівого шлуночка серця. Збільшується частота дихання
в 2-2,5 рази, воно стає поверхневим. Послабляється увага, сповільнюються рефлекторні ре-
акції, порушується координація рухів та ін., знижується працездатність.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устатку-

вання, освітлювальних приладів на постійному і непостійному робочому місцях не повинна пере-
2 2
вищувати 35 Вт/м при опроміненні 50 % поверхні тіла і більше, 70 Вт/м – при величині поверхні,
що опромінюється, від 25 до 50 % і 100 Вт/м2 – при опроміненні не більше 25% поверхні тіла.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від відкритих джерел (нагрітий метал, скло,
2
„відкрите” полум’я та ін.) не повинна перевищувати 140 Вт/м , при цьому опроміненню не пови-
нне піддаватися більше 25 % поверхні тіла та обов’язковим є використання засобів індивідуаль-
ного захисту, у тому числі засобів захисту обличчя та очей.

Параметри мікроклімату виробничих приміщень ругламентуються згідно з СН 3.3.6.042-99 “Дер-

жавними санітарними нормами міколклімату виробничих приміщень” (табл. 2.3, 2.4).

При наявності теплового опромінення температура повітря на постійних робочих місцях не по-
винна перевищувати зазначені в табл. 2.3 верхні межі оптимальних значень для теплого періоду
року, на непостійних робочих місцях - верхні границі допустимих значень для постійних робочих
місць.

Вимоги до мікроклімату не поширюються на робочі місця в шахтах, транспорті, холодильниках,

складах, птахівницьких приміщень. Для цих робочих місць розроблена відомча та інша норма-
тивна документація.

Найбільш повно оцінити мікроклімат практично на будь-якому робочому місці можна за термо-
градиентом А:

А = 1 - (∆IJk)/(qKf), (2.2)

2
де ∆IJk - щільність зовнішнього теплового потоку, кВт/м ;

∆I = Iп - Iт - різниця ентальпій (тепломісткостей) навколишнього повітря Iп і приграничного зі шкі-

рою шару вологогоповітря, що прилягає до тіла Iт, кДж/кг;
2
J - щільність потоку повітря, кг/(м .с);

24
k - коефіцієнт ефективності теплообміну;

q - щільність внутрішнього теплового потоку, кВт/м2;

Kf - поправка на термічний опір одягу.

При А > 0,1 - мікроклімат вважають нагріваючим, при А < -0,1 – охолоджуючим. При 0,1 ≤ А ≤ 0,1
мікроклімат вважають оптимальним; при 0,1 < А ≤ 0,6 – допустимим; при 0,6 < А ≤ 0,8 – гранично
допустимим; при А > 0,8 – недопустимим.

Профілактика перегрівань повинна здійснюватися за рахунок раціональних архітектурно-

планувальних рішень, використання прогресивних технологій і устаткування, екранів для за-
хисту від конвективного і променистого тепла, систем вентиляції і кондиціонування повітря,
дистанційного керування устаткуванням, яке є джерелом інтенсивного тепловиділення. У мі-
сцях відпочинку слід створити „оазиси” з водоповітряними душами, помірним радіаційним
охолодженням. Працівники повинні бути забезпечені протитепловими ЗІЗ. Важливе значення
мають адаптація до тепла, раціональний режим праці та відпочинку, питний і харчовий ре-
жими, використання спеціальних спраговгамовуючих напоїв, фармакологічних препаратів,
що включають вітаміни, дибазол, аспаркам, панангін та ін.

Профілактика переохолоджень включає теплоізоляцію виробничих приміщень, устаткування по-

вітряних завіс, шлюзів, місць обігріву, використання ЗІЗ від холоду, забезпечення працюючих
гарячими напоями (чай, кава), методи загартовування й адаптації до холоду.

Усі працюючі в умовах мікроклімату, що не відповідає санітарним нормам (нагреваючого або

охолоджуючого), повинні проходити попередній при прийомі на роботу і періодичні (1 раз на два
роки) медичні огляди.

Таблиця 2.3

Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні
виробничих приміщень

Температура Відносна Швидкість

Період
Категорія робіт повітря, вологість, руху,
року 0
С % м/с

Легка I а 22-24 60-40 0,1

Легка I б 21-23 60-40 0,1

Холодний пе-
Середньої важкості II а 19-21 60-40 0,2
ріод року
Середньої важкості II б 17-19 60-40 0,2

Важка III 16-18 60-40 0,3

Теплий пері- Легка I а 23-25 60-40 0,1

од року
Легка I б 22-24 60-40 0,2

25
 Середньої важкості II а 21-23 60-40 0,3

Середньої важкості II б 20-22 60-40 0,3

Важка III 18-20 60-40 0,4

Таблиця 2.4

Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочий зоні
виробничих приміщень

Температура, 0С
Відносна во-
Верхня межа Нижня межа Швидкість руху
логість (%) на
Категорія повітря (м/с) на
Період На не- На не- робочих міс-
На по- На по- робочих місцях
року Робіт постій- постій- цях – постій-
стійних стійних – постійних і не-
них ро- них ро- них і непо-
робочих робочих постійних
бочих бочих стійних
місцях місцях
місцях місцях

Легка I а 25 26 21 18 75 не більше 0,1

Легка I б 24 25 20 17 75 не більше 0,2

Холод-
Середньої
ний пе- 23 24 17 15 75 не більше 0,3
важкості II а
ріод ро-
ку Середньої
21 23 15 13 75 не більше 0,4
важкості II б

Важка III 19 20 13 12 75 не більше 0,5

Легка I а 28 30 22 20 55 – при 280С 0,2-0,1

Легка I б 28 30 21 19 60 – при 270С 0,3-0,1

Середньої
Теплий 27 29 18 17 65 – при 260С 0,4-0,2
важкості II а
період
року Середньої
27 29 15 15 70 – при 250С 0,5-0,2
важкості II б

Важка III 75 – при 240С

26 28 15 13 0,6-0,2
і нижче

2.1.9 Атмосферний тиск

26
Як правило, трудова діяльність людини протікає при нормальному (близько 760 мм рт. ст. або
101,3 кПа) атмосферному тиску. Однак деякі технологічні процеси здійснюються в умовах під-
вищеного або зниженого атмосферного тиску. При веденні кесонних (у насичених водою ґрун-
тах), водолазних робіт на людину впливає підвищений тиск, а при роботі в горах, літальних апа-
ратах, навпаки, – знижений тиск.

Підвищеного атмосферного тиску зазнають не тільки водолази і кесонники, але і підвідні ар-
хеологи, гідрологи, аквалангісти, медичний персонал. При проходці тунелів, закладці фундамен-
тів, будівництві мостів, метро, гребель, фундаментів та ін. роботи виконуються під водою або в
насичених водою ґрунтах, де створюються замкнуті робочі камери з високим атмосферним тис-
ком внаслідок витиснення води стисненим повітрям, що нагнітається компресором.

Роботу в умовах підвищеного атмосферного тиску можна розлити на 3 періоди

1. Підвищення тиску повітря – компресія.

2. Виконання роботи в умовах найбільш високого атмосферного тиску.

3. Зниження атмосферного тиску після закінчення робіт – декомпресія.

У робітників, умови праці яких пов’язані з підвищеним атмосферним тиском, можуть відзначати-
ся зниження працездатності, короткочасне стиснення барабанної перетинки, зниження частоти
пульсу і дихання, порушення координації рухів, ейфорія, розлади слуху та зору.

Найбільш небезпечною є кесонна (декомпресійна) хвороба, що розвивається, як правило, у ре-

зультаті недотримання режиму декомпресії при вишлюзовуванні. У процесі декомпресії відбува-
ється десатурація азоту з тканин у кров, а потім у легені в результаті різниці парціального тиску
в організмі та навколишньому середовищі. Тривалість десатурації залежить від часу перебуван-
ня в кесоні, різниці парціального тиску азоту в тканинах організму та атмосферному повітрі, а
також ступеня насичення тканин. Якщо процес декомпресії проводиться форсовано, то в
кров’яному руслі та інших рідких середовищах накопичується велика кількість бульбашок
азоту внаслідок дуже поганої розчинності останнього в цих рідинах, що може викликати га-
зову емболію і як її прояв – кесонну хворобу. Захворювання, у залежності від важкості пато-
логічного процесу, характеризується: сильними болями, ломотою в суглобах, шкіряною све-
рблячкою; запамороченням, блювотою, розладами координації руху, болями в животі, пору-
шеннями зору, ураженням центральної нервової системи, серця і легень аж до смертельного
наслідку.

До профілактичних заходів, спрямованих на попередження декомпресійної хвороби, відносять-

ся: дотримання режиму декомпресії, механізація та автоматизація робіт, скорочення робочого
дня, підтримка оптимального мікроклімату і належного складу повітря, що вдихається (кисню в
ньому повинно бути не менше 20%, вуглекислоти не більше 0,1%), забезпечення робітників у
холодний період року теплим одягом і взуттям, прийняття після роботи теплого душу (темпера-
тура води 27-280С). Кесонна хвороба є професійним захворюванням, тому робітники, що пра-
цюють в умовах підвищеного тиску, повинні проходити медичний огляд не рідше 1 разу на рік.
Протипоказаннями до роботи в умовах підвищеного тиску є гіпертонічна хвороба, захворювання
нирок, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, туберкульоз легень, захворювання
дихальних шляхів, цукровий діабет, недостатній фізичний розвиток і надмірна повнота. Усі пра-
цюючі в умовах підвищеного атмосферного тиску піддаються щотижневому медичному оглядові
за участю терапевта й отоларинголога.

Знижений атмосферний тиск може зустрічатися на робочих місцях льотчиків, космонавтів, бу-
дівельників в умовах високогір’я, персоналу по обслуговуванню метеостанцій та ін. Перебуван-
ня в умовах зниженого атмосферного тиску, як правило, супроводжується недостатнім надхо-
дженням кисню в кров з наступним кисневим голодуванням тканин (гіпоксією). Внаслідок цього

27
може наступити “висотна” або “гірська” хвороба. Симптоми її виявляються вже на висоті 3500-
4000 м. До них належать запаморочення, підвищена стомлюваність, слабкість, нудота, блювота,
зростання частоти дихання, кровотеча з носа та гортані, адинамія, дискоординація рухів. У важ-
ких випадках до цих симптомів приєднуються емоційна нестійкість, різке зниження уваги та
пам’яті, гостроти зору, запаморочення.

До профілактичних заходів варто віднести раціональний режим праці, механізацію та автомати-

зацію виробничих процесів, раціональне харчування, застосування кисневих приладів. Важливе
значення має профдобір, адаптація та неспецифічні тренування в барокамерах.

2.2 ХІМІЧНІ ФАКТОРИ

2.2.1 Виробничі отрути

Шкідливі хімічні речовини, що діють на робітників у різних галузях промисловості, сільському го-
сподарстві, транспорті та інших галузях, розглядаються як виробничі або професійні отрути. До
виробничих отрут відносяться хімічні сполуки, що зустрічаються в процесі трудової діяльності
людини як сировинні, проміжні, побічні або готові продукти у виді газів, пару, рідини, пилу, диму
або туману, та шкідливо впливають при потраплянні в організм.

У металургійній промисловості широко поширені оксиди вуглецю і сірки, вольфраму, молібдену,

хрому, нікелю та ін. У вуглевидобувній і вуглепереробній, гірничорудній промисловості при бу-
ровибуховому способі видобутку корисних копалин у повітря робочої зони можуть потрапляти
оксиди та діоксиди вуглецю та азоту, свинець, ртуть. Велика кількість виробничих отрут потрап-
ляють у повітря робочої зони в хімічній промисловості, у коксохімічному виробництві, при виго-
товленні синтетичних полімерів і пластичних мас та ін. У сільському господарстві у великих кіль-
костях застосовуються пестициди та мінеральні добрива.

У зв’язку з різноманіттям хімічних сполук, що зустрічаються в умовах виробництва, дотепер не-

має єдиної та повної класифікації промислових отрут.

У великій мірі інтенсивність токсичної дії промислових отрут залежить від шляхів їхнього надхо-
дження в організм працюючих. Хімічні речовини можуть надходити в організм через дихальні
шляхи, шлунково-кишковий тракт (ШКТ), неушкоджену шкіру, а в окремих випадках через слизо-
ву оболонку очей.

Найбільш значна кількість токсичних речовин у вигляді газів, пару, аерозолів і газо-паро-
аерозольних сумішей потрапляє в організм через дихальні шляхи. Це зумовлено великим обся-
гом повітря, що проходить через легені, особливо при значних фізичних навантаженнях, вели-
чезною загальною поверхнею альвеол і постійним значним кровотоком у легеневих капілярах.

Через органи травлення можуть проникати токсичні речовини, що знаходяться в повітрі робочої
зони. Механізм проникнення таких сполук зумовлений їхнім розчиненням у слині та усмоктуван-
ням вже в ротовій порожнині або в шлунку і кишечнику. Не виключене надходження промисло-
вих отрут через травний тракт також при порушенні гігієнічних умов праці і відпочинку, при зако-
втуванні їх з водою та їжею.

28
Через неушкоджену шкіру (епідерміс, волосяні фолікули, сальні та потові залози) проникають
отрути, що добре розчиняються в жирах, органічні розчинники, деякі метали або їхні солі та ін.
До них відносяться бензол і його похідні, фосфорорганічні пестициди, ароматичні нітросполуки,
хлоровані та металоорганічні речовини.

Потрапляючи в організм, більшість отрут із током крові розносяться по всьому організмі та нако-
пичується в органах і тканинах залежно від кровопостачання, жиророзчинності, електролітних
властивостей тощо. Надалі відбувається перерозподіл токсичних речовин у залежності від сор-
бційних здібностей окремих органів і тканин. Так, ліпотропні речовини накопичуються в нерво-
вих клітинах, кістковому мозку, яєчках, підшкіряній жировій клітчатці.

Ряд металів (марганець, хром, кадмій, цинк) відносно швидко переходять із крові та накопичу-
ються переважно в нирках та печінці. Сполуки свинцю, барію, урану накопичуються в кістковій
тканині. В організмі хімічні речовини зазнають біотрансформації. Так, органічні сполуки підда-
ються окисленню, відновленню, гідролізу; метали та їх сполуки утворюють комплекси з білками,
піддаються окисленню та відновленню.

З організму промислові отрути у вигляді метаболітів чи в незміненому вигляді виділяються че-

рез легені, ШКТ, нирки та шкіру. Через ШКТ виділяються ртуть, свинець, марганець та їх солі;
через нирки – солі берилію, міді, кадмію, літію, цезію; через шкіру – ртуть, мідь, оксиди заліза,
миш’як, сірководень, етанол, ацетон, фенол. Деякі речовини (бензол, етанол, хлороформ, ртуть,
миш’як, ДДТ, гексахлоран) виділяються з молоком молочними залозами.

Усі токсичні речовини класифікуються за характером впливу на організм. Виділяють хімічні ре-
човини і сполуки загальтоксичної, гонадотоксичної, ембріотоксичної, гостроспрямованої, алер-
генної, канцерогенної, мутагенної, подразливої, сенсибілізуючої дії та ін.

Токсичність (міра несумісності шкідливої речовини з життям) залежить від статі, віку, індивідуа-
льної чутливості організму, будови та фізико-хімічних властивостей отрути, кількості речовини,
що потрапила в організм, факторів виробничого середовища (температури, вологості, атмосфе-
рного тиску), і трудового процесу (фізичного та нервово-емоційного навантаження).

При потраплянні в організм працюючих виробничі отрути можуть викликати гострі або хронічні
професійні захворювання (отруєння). Ступінь виразності змін в організмі залежить від концент-
рації токсичного агента, тривалості надходження його в організм і періоду елімінації отрути з ор-
ганізму. Велике значення має вік працюючого, інтенсивність фізичного навантаження та ін.

У виробничих умовах найбільш часто зустрічаються інтоксикації свинцем та його сполуками,

ртуттю, марганцем та його оксидами, оксидом вуглецю, хлором, берилієм, кадмієм, хромом, сір-
ководнем, оксидами азоту, бензином, бензолом, пестицидами та біопрепаратами, фосфорорга-
нічними та хлорорганічними препаратами та ін.

Внаслідок впливу промислових отрут можуть розвитися окремі або комбіновані захворювання
органів і систем. Так, наприклад, робота з чотирихлористим вуглецем і кадмієм призводить до
токсичної нефропатії; з тринітротолуолом, азотною кислотою, аміаком, фтором, сіркою – до ка-
таракти, кон’юнктивіту; з гудроном, мазутом, бензином, лугами, кислотами та ін. – до дерматиту,
фолікуліту, епідермозу.

Можливі віддалені наслідки (через роки, десятиліття або в наступних поколіннях) впливу хіміч-
них речовин на організм. Так бензин, бензол, свинець, фенол, каучук, капролактам та ін. при-
зводять до гонадотропної дії (порушення сперматогенезу у чоловіків та овогенезу у жінок, що
призводить до безпліддя); етанол, ртуть, мідь та їх солі, ДДТ, хлорофос, дихлофос - до ембріо-
тропної дії (мертвонародження, уроджені вади, патологічний перебіг вагітності та пологів); епок-
сидні смоли, формальдегід, азотна кислота, іприт, хлоропрен – до мутагенної дії (зміна спадко-
вих властивостей організму, що виявляється у потомства); кам’яновугільна смола, сажа, деякі

29
нафтопродукти, поверхнево-активні речовини – до канцерогенної дії (злоякісне переродження
клітин).

Профілактика несприятливого впливу хімічних речовин. Слід суворо стежити за джерелами

утворення токсичних сполук, при необхідності вживати відповідні технічні заходи.

Головним завданням із захисту виробничого середовища від забруднення хімічними речовинами

є повне їх вилучення з технологічного процесу або заміна їх менш небезпечними речовинами.
Якщо неможливо вилучити шкідливі речовини з виробництва або замінити їх на менш небезпечні,
ставиться завдання зниження їх вмісту в повітрі робочої зони до безпечної межі.

Дуже важливе значення має дотримання правил особистої гігієни, тобто регулярне миття рук,
прийняття після робочого дня душу; на робочих місцях забороняється вживати їжу і курити.

Основою проведення заходів, спрямованих на зниження несприятливого впливу промислових

отрут на організм працюючих, є гігієнічне нормування. Вміст токсичних речовин у повітрі робочої
зони не повинен перевищувати гранично-допустимої концентрації (ГДК). ГДК - це концентрація,
що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але не
більше 40 годин на тиждень, протягом робочого стажу не викликає захворювань або інших від-
хилень у здоров’ї, що виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи або у
віддалений термін життя у теперішнього та у наступних поколінь. На даний час ГДК розроблено
більше ніж для 2000 речовин.

Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони здійснюється відповідно до ГОСТ
12.1.005-88 “Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны”. Для контро-
лю за дотриманням максимально разової ГДК відбирається послідовно не менше трьох проб
повітря протягом зміни. Періодичність контролю в залежності від класу небезпеки становить:
для речовин 1 класу – 1 раз на 10 днів, 2 класу – 1 раз на місяць, 3 і 4 класів – 1 раз на квартал.
Для контролю середньозмінної ГДК проби відбирають не менше, ніж впродовж тривалості 75
відсотків зміни протягом 3 змін. ГДК розраховують як середньозважену за період окремих опе-
рацій технологічного процесу за формулою:

K1t1 + K2t2 + ... + Kntn

Кс.з. = –––––––––––––––––––– , (2.3)

t1 + t2 + ... + tn

3
де Кс.з. - середньозмінна концентрація, мг/м ;

К1, К2, … Кn - середні арифметичні величини окремих замірів концентрації речовини на окремих
3
стадіях (операціях), мг/м ;

t1, t2, … tn - тривалість окремих стадій (операцій), хв.

Контроль речовин гостроспрямованої дії здійснюється безупинно із сигналізацією про переви-

щення ГДК.

До технологічних заходів профілактики відносяться удосконалення технологічних процесів,

впровадження автоматизації та механізації операцій, дистанційне керування, заміна високоток-
сичних речовин на менш токсичні. Високоефективним санітарно-технічним заходом є механічна

30
вентиляція. При неможливості зниження концентрацій шкідливих речовин до рівня ГДК викорис-
товують засоби індивідуального захисту: респіратори або протигази, захисні окуляри, комбіне-
зони, костюми, рукавички, спеціальне взуття, захисні пасти, мазі та ін.

Обов’язковим є проведення попередніх при прийомі на роботу та періодичних медичних

оглядів. Найбільш розповсюдженими медичними протипоказаннями для роботи в умовах
впливу промислових отрут є хронічні захворювання дихальних шляхів, шкіри, алергійні за-
хворювання, хронічні захворювання нирок та ін.

Перелік медичних протипоказань за кожною хімічною речовиною наведений у Додатку №1 до нака-

зу МОЗ СРСР №555 від 29.09.1989 р.

2.2.2 Виробничий пил

Виробничий пил – це сукупність дрібних твердих часток, що утворюються в процесі виробницт-

ва, знаходяться в завислому стані в повітрі робочої зони та впливають на організм працюючих.
Пил є одним з найбільш несприятливих факторів виробничого середовища. За способом утво-
рення він відноситься до фізичних факторів, але може токсично діяти на організм працюючих
залежно від хімічного складу.

З утворенням і виділенням пилу пов’язані численні технологічні процеси та операції у промис-

ловості та сільському господарстві: підземні роботи, вуглезбагачення, металообробна промис-
ловість (обрубка, формування), виробництво цементу, електро- і газозварювання, азбестообро-
блюючі підприємства та ін. Виробничий пил може бути причиною професійних захворювань ле-
генів, шкіри, гострих і хронічних отруєнь.

З фізико-хімічних позицій виробничий пил являє собою аеродисперсну систему з газоподібним

дисперсним середовищем і твердою дисперсною фазою, що складається з часток розміром від
0,001 до 100 мкм, які перебувають у завислому стані в повітрі робочої зони.

Пил класифікують за походженням, способом утворення та дисперсністю (розмірам часток).

За походженням пил розділяють на органічний (природний – тваринного або рослинного похо-

дження, штучний – пил пластмас, гуми та інших синтетичних продуктів), неорганічний (мінера-
льний – кварцовий, силікатний, цементний та ін., металевий – свинцевий, цинковий, залізний та
ін.) та змішаний.

За способом утворення пил розділяють на аерозоль дезинтеграцї, що утворюється при меха-

нічному роздрібненні, дробленні, руйнуванні, обробці виробів, поліруванні, вантажно-
розвантажувальних роботах, та аерозоль конденсації, що утворюється при термічних процесах
сублімації твердих речовин (плавленні, електрозварюванні та ін.) внаслідок охолодження і кон-
денсації металів, неметалів, пластмас або хімічних процесів (газова реакція, що веде до утво-
рення твердих продуктів).

За дисперсністю розрізняють ультрамікроскопічний (з розміром часток менше за 0,2 мкм), мі-

кроскопічний (від 0,2 до 10 мкм) та видимий (більше за 10 мкм) пил.

Гігієнічне нормування пилу здійснюється з урахуванням його складу (кремнійвмісний, силікатв-

місний, вуглецьвмісний, пил рослинного та тваринного походження та ін.). Гранично допустимі
значення пилу наведені в ГОСТ 12.1.005-88 „Общие санитарно-гигиенические требования к во-
здуху рабочей зоны”.

31
Велике значення має характер дії пилу на організм. Пил може спричиняти фіброгенний, токсич-
ний, подразливий, алергенний, канцерогенний, радіоактивний, сенсибілізуючий вплив.

Важливе значення має розчинність пилу. Добре розчинний пил швидше проникає в організм, ніж
нерозчинний, який призводить лише до місцевої механічної дії. Однак нерозчинні пилові частки
можуть тривалий час знаходитися в дихальних шляхах, призводячи до розвитку змін, зумовле-
них фізико-хімічними властивостями пилу. Гарна розчинність пилу є чинником, що збільшує ток-
сичність аерозолів, та призводить до більш швидкого отруєння.

Електрозарядженість пилових часток також є важливою властивістю пилу. Установлено, що за-

ряджені пилові частки в 2-8 разів більш активно затримуються в дихальних шляхах і інтенсивні-
ше фагоцитуються. Можливо, електричні заряди пилових часток можуть викликати зміни елект-
ростатичної рівноваги між колоїдними системами макрофагів, наслідком чого є зниження їхньої
стійкості до руйнівної дії фіброгенного пилу

Виробничий пил може бути причиною розвитку різних захворювань: шкіри і слизових оболонок
(гнійничкових захворювань шкіри, дерматитів, кон’юнктивітів та ін.), захворювань алергійної
природи (алергійні дерматити, екземи, астмоїдні бронхіти, бронхіальна астма), онкологічних за-
хворювань (від впливу канцерогенного пилу), пневмоконіозів (від впливу пилу фіброгенної дії).

Затримуючись у верхніх дихальних шляхах, пил може викликати ряд характерних змін з боку
слизових оболонок. Постійне роздратування викликає спочатку прості запальні процеси:
з’являється гіперемія, підсилюється секреція слизу і т.д. Тривале роздратування дихальних
шляхів пилом може викликати хронічні катари з утворенням різних гіпертрофій із потовщенням
слизової оболонки, внаслідок чого порушується фільтруюча функція носа. У багатьох випадках
гіпертрофічні катари переходять в атрофічні, зі стоншенням слизової оболонки носа і носоглот-
ки, різким зменшенням секреції, розширенням носових ходів. Хронічні катари поширюються іноді
на гортань і трахею. Слизова оболонка бронхів також реагує на постійне роздратування пилом
спочатку гострим запальним процесом, а надалі – хронічним бронхітом з наступним розвитком
пневмосклерозу та емфіземи.

Пневмоконіоз - хронічне захворювання пилової етіології, що розвивається в результаті тривало-

го впливу високих концентрацій пилу. Характерною його рисою є розвиток фіброзних змін у ре-
зультаті інгаляційної дії фіброгенних виробничих аерозолів. Пневмоконіоз супроводжується роз-
витком у легенях волокнистої сполучної тканини у формі вузликового, дифузійного або змішано-
го пневмосклерозу.

За етіологічним принципом виділяють кілька форм пневмоконіозів:

силікоз (від вдихання пилу, що містить вільний двооксид кремнію);

силікатози (від вдихання пилу, що містить зв’язаний з різними елементами двооксид кремнію:
азбестоз, талькоз, каоліноз, пневмоконіоз від вдихання цементного пилу та ін.);

металоконіози (від вдихання пилу металів: алюміноз, баритоз, беріліоз, сідероз та ін.);

карбоконіози (від вдихання пилу вугілля, коксу, графіту, сажі: антракоз, графітоз та ін.);

пневмоконіози від вдихання змішаного пилу, що має і не має у своєму складі вільний двооксид
кремнію;

пневмоконіози від вдихання органічного пилу (бісиноз, багасоз, амілоз та ін.).

Найбільше етіологічне значення в розвитку пневмоконіозу мають пилові частки розміром 1-2
мкм, що краще затримуються в глибоких дихальних шляхах і є більш фіброгенним.

32
За морфологічними змінами у легенях розрізняють 2 форми пневмоконіозу: вузликову і дифуз-
но-склеротичну (залежно від хімічного складу пилу).

За клініко-рентгеноморфологічною картиною розрізняють 3 стадії пневмоконіозу. Перша стадія

характеризується посиленням на рентгенограмі легеневого малюнка, деформацією судинно-
бронхіального малюнка, потовщенням строми легень і появи одиночних силікотичних вузликів
діаметром до 1 мм. Для другої стадії характерне посилення дифузного процесу в паренхімі та
коренях легенів. На рентгенограмі фіксуються вузлики діаметром 2-4 мм і більше, виражений
інтерстиціальний склероз, значна деформація судинно-бронхіального малюнка. Третя стадія
характеризується збільшенням кількості та розмірів вузликів. Окремі вузлики можуть зливатися
у великі конгломерати, що дають на рентгенограмі широкі тіні.

Розповсюдженим професійним захворюванням органів дихання пилової етіології є хронічний

пиловий бронхіт. Це захворювання поліетіологічне, у формуванні якого, крім пилового, значну
роль відіграють інші фактори: нагріваючий та охолоджуючий мікроклімат, наявність у повітрі ро-
бочої зони подразливих хімічних речовин, вірусні та мікробні інфекції, паління і т.д. Хронічний
пиловий бронхіт може розвитися під впливом пилу, що призводить до пневмоконіозу, а також від
пилу рослинного та тваринного походження (борошняний, тютюновий, вовняний і т.п.).

Бронхіальна астма розвивається від пилу рослинного і тваринного походження, ринофаринго-

ларингіт – від рослинного пилу, новоутворення – від пилу миш’яку, хрому, нікелю, азбесту, ра-
діоактивних руд та ін.

Профілактика захворювань пилової етіології. Одним з основних заходів профілактики є гігієні-

чне нормування пилу в повітрі робочої зони. Відповідно до ГОСТу 12.1.005-88 «Общие санитар-
но-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» ГДК пилу, що містить вільний двооксид
3
кремнію, у повітрі робочої зони становить 1-2 мг/м , для інших видів пилу встановлені ГДК від 2
3
до 10 мг/м .

Заходи щодо профілактики пневмоконіозів повинні бути спрямовані на ліквідацію причин утво-
рення та поширення пилу в повітрі робочої зони, а також підвищення резистентності організму
працюючих, що контактують з пилом. Ефективними заходами є:

- архітектурно-планувальні (внесення в проектну документацію заходів, що дозволяють гід-

розмив стін, стелі, підлоги, вологостійке покриття будівельних конструкцій та ін.);

- технологічні (використання замкнутих технологій, зволоження пилоутворюючого матеріа-

лу з використанням води або поверхнево-активних речовин і т.д.);

- санітарно-технічні (кондиціонування повітря, загальнообмінна та місцева витяжна венти-

ляція, укриття устаткування з аспірацією пилу з-під укриття та ін.).;

- медико-біологічні (проведення медичних попередніх і періодичних оглядів, професійний відбір,

диспансерне спостереження, фізіологічна раціоналізація праці, режими харчування та пиття,
фізіопроцедури, вітаміно- і фармакопрофілактика, та ін.

Для видалення з виробничих приміщень осілого пилу рекомендується вологе прибирання при-
міщень. У тих випадках, коли зниження рівня запиленості повітря робочої зони до ГДК технічно
неможливо, велике значення приділяють засобам індивідуального захисту органів дихання. У
системі оздоровчих заходів, спрямованих на профілактику пилових захворювань, важливе місце
займає медичний контроль за станом здоров’я працюючих: проведення попередніх (при прийомі
на роботу) і періодичних медичних оглядів.

У комплексі заходів, спрямованих на попередження захворювань пилової етіології, важливе міс-

це посідає підвищення стійкості організму працюючих до дії пилу. Доцільне проведення лужних

33
інгаляцій, опромінення суберітемними дозами ультрафіолетових променів, що стимулюють елі-
мінацію пилових часток з легень і затримують розвиток пневмосклерозу. Важливе місце в про-
філактиці займає раціональне харчування працюючих: підвищений вміст білкового компонента в
їжі, вітамінне забезпечення, що сприяює фагоцитарній активності та життєдіяльності макрофа-
гів, послабляючи тим самим дію пилу.

2.3 ФАКТОРИ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ

На функціональний стан працюючої людини впливають не тільки фізичні, хімічні, біологічні фактори
виробничого середовища, але і сам трудовий процес. Найбільше повно трудовий процес можуть
охарактеризувати фізичний, нервово-емоційний і тепловий стани людини. Фізичний стан відображає
прояв реакцій організму на фізичне (динамічне, статичне) навантаження, нервово-емоційне –
зв’язок з напруженістю праці та емоційних впливів, теплове – взаємодія організму та мікроклімати-
чних умов праці. Тепловий стан був розглянутий вище.

Виконання фізичної роботи пов’язане з витратами енергії: чим важча праця, тим більше енергії
витрачається на її виконання, тобто тканинами більше споживається кисню. Так, якщо в осіб,
зайнятих водінням автомобіля, операторською діяльністю енерговитрати не перевищують 200
Вт, частота пульсу – 90 уд./хв., хвилинний об’єм дихання – 12 л., то, наприклад, при земляних
роботах, видобутку вугілля, косовиці сіна вручну ці показники відповідно зростають до 450 Вт,
130 уд./хв. і 29 л. Витрати енергії збільшуються на 30-70% при виконанні робіт у незручній позі.
Показники діяльності серця, легень, енергетичні витрати використовуються для оцінки важкості
фізичної праці, тобто фізичного стану працівника.

Фізична робота поділяється на статичну і динамічну. Статична робота – полягає в тривалому

скороченні м’язів без зміни довжини м’язових волокон; при цьому тіло або його частини не пе-
реміщуються в просторі. Динамічна робота – це процес скорочення м’язів, що супроводжується
зміною довжини м’язових волокон і переміщенням тіла або його частин, а також предметів праці
в просторі. При динамічній роботі до 15-20% енергії витрачається на переміщення, а інша пере-
ходить у теплову; при статичній роботі вся енергія переходить у теплову.

Розумова праця поєднує роботи, пов’язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагає на-
пруги сенсорного апарата, пам’яті, уваги, активізації процесів мислення, емоційної сфери.
М’язові навантаження при розумовій праці незначні, що в ряді випадків супроводжується гіпокі-
незією. До основних форм розумової праці належать операторська, управлінська, творча, праця
викладачів, студентів і учнів, праця медичних працівників.

Усе більше поширення одержує операторська праця, пов’язана з високою нервово-емоційною

напругою, гіподинамією, напругою аналізаторів, з підвищеними вимогами до функцій пам’яті,
уваги, швидкості сприйняття та переробки інформації. Тривала розумова праця призводить до
погіршення функцій пам’яті та уваги, здатності сприймати та переробляти інформацію. Нервово-
емоційне напруження призводить до посилення діяльності серцево-судинної системи, дихання,
підвищенню енергетичного обміну та тонусу м’язів.

Значні фізичні та розумові навантаження можуть привести до розвитку стомлення – стану, що

супроводжується почуттям утоми та зниженням працездатності. Поновлення роботи на тлі роз-
виненого стомлення може привести до перевтоми – стану проміжному між нормою і патологією.
В осіб, які виконують роботи, що вимагають високої координації рухів і швидкого темпу, можуть
виникнути професійні координаторні неврози. Професійні радикуліти, міофібрози, бурсити, ос-
теоартрози можуть бути результатом тривалого перебування у вимушеній робочій позі, систе-
матичного утримання вантажу у висячому положенні, частих нахилів тулуба і т.п. У жінок, що

34
піднімають важкі предмети, може спостерігатися опущення та випадіння матки і стінок піхви.
Тривале перебування у вимушеній робочій позі може привести до варикозу вен на ногах і тром-
бофлебітів.

Систематичне напруження голосових зв’язок (робота викладачів, телефоністів, дикторів) може

викликати хронічний ларингіт, напруга зору – прогресуючу короткозорість.

Для оптимізації праці, встановлення пріоритетності оздоровчих заходів необхідно класифікувати

працю за ступенем важкості та напруженості. Важкість праці відбиває ступінь фізичної напруги ор-
ганізму, напруженість праці – ступінь розумової напруженості. Показники та критерії оцінки важкості
та напруженості праці наведені в табл. 2.5.

Важкість фізичної праці можна оцінити за показниками функціональної напруженості організму

(табл. 2.6).

Оптимізація трудової діяльності включає декілька напрямків. Конструкція устаткування та організація

робочого місця повинні відповідати антропометричним даним і психологічним можливостям людини.
Необхідно, щоб працівник перебував в зручній робочій позі. Оптимальними є пози сидячи та стоячи,
або сидячи-стоячи.

При конструюванні виробничого устаткування повинні враховуватися анатомо-фізіологічні особ-

ливості організму жінки та чоловіка, розміщення органів керування повинне бути оптимальним.

Вправами та тренуванням досягається підвищення продуктивності роботи. У результаті вправ

та тренування зростають мускульна сила та витривалість, підвищується швидкість і точність ро-
бочих рухів, збільшується швидкість відновлення фізіологічних функцій після виконання роботи.

Раціональні режими праці та відпочинку протягом робочої зміни, доби, тижня запобігають розвитку
перевтоми, скорочують фазу втягування в роботу та сприяють підтримці працездатності на високо-
му і стабільному рівні. Елементами раціональної праці і відпочинку можна вважати виробничу гім-
настику (вступна гімнастика, фізкультпаузи, фізкультхвилинки), сеанси психофізіологічного роз-
вантаження, функціональну музику.

Таблиця 2.5

Ергономічні критерії оцінки важкості та нарпуженості праці

№ Кількісні критерії важкості та напруженості робіт за

п/п категоріями
легка серед- важка дуже важка
ньої
важкос-
Характеристика навантаження
ті
Мало помірно напружена дуже
Напружена напру- напружена
жена
1 2 3 4 5 6
М’язове навантаження

Динамічне навантаження

35
 1. Потужність зовнішньої механічної ро-
боти,
Вт – при навантаженні:
а) загальна (робота великих м’язових
до 20 до 45 до 90 більше 90
груп)
б) регіональна (робота плечевого
до 10 до 22 до 45 більше 45
поясу)
в) локальна (зап’ясток та предпліч) до 2 до 4,5 до 9 більше 9
2. Максимальна величина вантажів, що
піднімаються вручну або зусиль, що до 5 до 15 до 40 більше 40
додаються, кг
3. Величина ручного обігу вантажів за
зміну, при підйомі вантажів з рівня:
а) робочої поверхні до 10 до 12 до 15 більше 15
б) підлоги до 4 до 5 до 6 більше 6

4. Середня величина зусиль при часто-

до 2 до 10 до 20 більше 20
му їх застосуванні, кг
5. Ходьба – частота кроків за хвилину в
середньому за зміну:
а) по горизонталі до 15 до 30 до 40 більше 40
б) по сходинках до 5 до 15 до 30 більше 30
6. Нахили тулуба вище 30о за 1 хв. при
роботі стоячи
а) в середньому за зміну до 0,5 до 1,0 до 2,0 більше 2,0
Статичне навантаження
7. Величина статичного навантаження
(кг·с) при утриманні вантажу:
а) однією рукою до більше
до 18000 до 43200
97200 97200
б) двома руками до
більше
до 43200 до 97200 20880
208800
0
в) за участю м’язів корпусу та ніг до
більше
до 61200 до 129600 26640
266400
0
8. Знаходження у вимушеній позі, % від вільна по-
10-25 до 50 більше 50
часу зміни за
Нервове навантаження
1. Напруження уваги:
а) число виробничо важливих об’єктів
до 5 до 10 до 25 більше 25
спостереження
б) тривалість зосередженого спосте-
реження в % від загального часу змі- до 25 до 50 до 75 більше 75
ни
2. Щільність сигналів (або повідомлень)
до15 до 35 до 60 більше 60
в середньому за годину
3. Емоційне напруження дефіц
ит ча-
Особистий
су,
ризик,
робота за по- під-
відповідп-
немає точним графі- вище-
льність за
ком на
безпеку ін-
відпо-
ших особ
віда-
льніст

36
 ь
4. Змінність три нерегуляр-
дві (без ноч-
ранкова (робо- на
ної)
7 – 8 год. та з роботою
7 – 8 год.
вночі) вночі
Напуження аналізаторної
функції
5. Зір (категорія зорових робіт за малої точнос- висо- дуже висо-
СНиП II-4-79) ті, кої кої та най-
груба
середньої точ- вищої точ-
точності ності ності
6. Об’єм оперативної пам’яті – число
елементів, що підлягають за-
– до 2 до 5 більше 5
пам’ятовуванню протягом
2-х годин і більше
7. Інтелектуальна напруга виріш
ення
важ- евристична
ких діяльність
робота за то-
задач (творча) в
немає чною інструк-
за ві- ситуації, що
цією
домим не повто-
алго- рюється
рит-
мом
8. Монотонність роботи:
а) число елементів операції (прий-
більше 10 10-6 5-3 2-1
омів)
б) число повторень однієї операції за
годину до 40 до 90 до 180 більше 180

в) час пасивного спостереження за

ходом виробничого процесу (в % до 80 90 95 98
тривалості зміни)

Таблиця 2.6

Класифікація важкості фізичної діяльності

Показники фізичної діяльності

ККД
щільність
м’язової
Категорія внутрішньо- частота хвилинний
роботи, енерговит- потужність, кВт
важкості го теплового пульсу, об’єм
долі оди- рати, кВт (кг м/хв.)
потоку, уд./хв. дихання, л
ниці 2
кВт/м
I (легка) 0-0,03 ≤ 0,175 ≤ 0,099 ≤ 0,010 (65) ≤ 84 ≤ 11,3
II (середньої 0,011-0,044 (66-
0,04-0,10 0,176-0,290 0,093-0,154 85-99 11,4-18,9
важкості) 270)
III (важка) 0,045-0,099 (271-
0,11-0,25 0,291-0,419 0,137-0,197 100-119 19,0-27,3
605)
IV (дуже важка) 0,25-0,35 ≥ 0,420 ≥ 0,161 ≥ 0,100 (606) ≥ 120 ≥ 27,4

37
До позитивного впливу на психоемоційний стан працівників призводять правильно підібране
фарбування інтер’єра, устаткування, приладів, а також форма машин, верстатів, пристроїв, по-
крій і колір спецодягу. Для осіб, робота якихпов’язана з напругою зору обов’язкове проходження
медичних оглядів 1 (2) рази на рік; для робітників, які виконують важкі роботи з переміщення ва-
нтажів, у вимушеній робочій позі, роботи з нахилами тулуба, утриманням важких предметів – 1
раз на 2 роки. Один раз на 2 роки проходять медичні огляди викладачі, диктори, телефоністи.

3. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА УМОВ

І ХАРАКТЕРУ ПРАЦІ

Наявність і вираженість шкідливих факторів виробничого середовища, важкості та напруженості

трудового процесу, величини відхилення від діючих гігієнічних нормативів визначають ступінь їх
впливу на функціональний стан і здоров’я працюючих, тобто визначають ступінь шкідливості та не-
безпечності для організму людини.

Гігієнічну оцінку умов і характеру праці на робочих місцях здійснюють відповідно до «Гігієнічної
класифікації праці по показниках шкідливості і небезпечності факторів виробничого середовища,
важкості та напруженості трудового процесу» (далі – «Гігієнічна класифікація...»).

3.1. Галузь застосування та загальні положення

3.1.1 Документ розроблений у відповідності до законів України “Про охорону праці”, “Про забез-
печення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та “Про використання ядерної
енергії та радіаційну безпеку”.

3.1.2 Гігієнічна класифікація призначена для:

- гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;

- атестації робочих місць;

- санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об’єктів;

- санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

- встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

- розробки рекомендацій для профдобору, профпридатності;

- створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.

3.1.3. Застосування гігієнічної класифікації з іншою метою можливо виключно за погодженням з

Міністерством охорони здоров’я України.

3.1.4. Гігієнічна класифікація заснована на принципі диференціації умов праці в залежності від
фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні

38
з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами (далі-гігієнічні нормативи ), а та-
кож можливим впливом їх на стан здоров’я працюючих.

3.1.5. Робота зі збудниками інфекційних захворювань, з речовинами, для яких повинно бути ви-
ключеним вдихання та потрапляння на шкіру (протипухлинні лікарські засоби, гормони-
естрогени, наркотичні аналгетики), дає право віднесення умов праці до певного класу шкідливо-
сті за потенційну небезпечність.

3.1.6. Гігієнічна класифікація умов праці за радіаційним фактором (іонізуючі випромінювання)

поширюється виключно на роботи з промисловими джерелами іонізуючих випромінювань. На
роботи, що виконується на територіях, забруднених радіоактивними викидами ЧАЕС, поширю-
ється положення Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи” (1991 р.) з подальшими змінами та доповненнями.

3.1.7. Робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів можлива при застосуванні засобів
колективного та індивідуального захисту і скорочення часу дії шкідливих виробничих факторів
(захист часом).

3.2. Основні поняття, що застосовуються в гігієнічній класифікації.

3.2.1 Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища та трудового процесу, які
впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

3.2.2 Шкідливий виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища,

вплив якого на організм людини за умови недотримання гігієнічних нормативів може стати при-
чиною зниження працездатності та погіршення здоров’я аж до появи професійного захворюван-
ня.

3.2.3. Небезпечний виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середови-

ща, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого рап-
тового погіршення здоров’я.

3.2.4. Важкість (тяжкість) праці – характеристика трудової діяльності людини, яка визначає
ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного наван-
таження.

3.2.5. Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне на-

вантаження на центральну нервову систему.

3.2.6 Безпечні умови праці – умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих
факторів на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічні нормативи.

3.3. Класи умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

1 клас – оптимальні умови праці – такі умови, за яких зберігається не лише здоров’я працюю-
чих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.

39
Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичних параметрів
і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови
праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за
безпечні для населення.

2 клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого се-
редовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для ро-
бочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламен-
тованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан
здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас – шкідливі умови праці – характеризують наявність шкідливих виробничих факторів, що

перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого
та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в ор-
ганізмі працюючих поділяються на 4ступені:

1 ступінь (3.1) – умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормати-
вів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коли-
вань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасового втратою працездатності.

2 ступінь (3.2) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого сере-
довища і трудового процесу, які здатні викликати стійки функціональні порушення, призводять у
більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підви-
щення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології.

3 ступінь (3.3) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів вироб-
ничого середовища і трудового процесу, які призводить до підвищення рівнів захворюваності з
тимчасовою втратою працездатності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних
захворювань.

4 ступінь (3.4) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого сере-
довища, які здатні призводити до розвитку виражених форм професійних захворювань, значного
зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

4 клас – небезпечні (екстремальні) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факто-

рів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює ви-
сокий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу
для життя.

Далі вибірково приведені окремі класи умов праці за показниками шкідливості та небезпечності.

3.3.1. Класи умов праці в залежності від вмісту шкідливих

речовин в повітрі робочої зони

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється за максимальними або середньозмінними (при

наявності відповідного нормативу) концентраціями шкідливих речовин (табл. 3.1).

40
Таблиця 3.1

Класи умов праці в залежності від вмісту шкідливих речовин

у повітрі робочої зони (перевищення ГДК, разів)

Клас умов праці

Фактори виробничого се- шкідливий-3 небез-
редовища допус- печний
(шкідливі речовини) тимий 1 ступ. 2 ступ. 3 ступ. 4 ступ. (екстре-
2 3.1 3.2. 3.3 3.4 маль-
ний)
Шкідливі речовини за ви-
10,1-
нятком перерахованих ≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-6.0 6,1-10,0 >20
20,0
нижче
Речовини з гостроспрямо-
≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 >10*
ваним механізмом дії
Алергени ≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 >10,0
Канцерогени ≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 >10,0
Протипухлинні лікарські
засоби, гормони (естроге- ***
ни)**
Наркотичні аналгетики** ***
Метали, оксиди металів ≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 10,1-20,0 >20,0
Аерозолі переважно фіб-
≤ ГДК 1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 >10,0
рогенної дії

* - перевищення вказаного рівня для речовин з гостроспрямованим механізмом дії може при-
звести до гострого смертельного отруєння;

** - речовини, при роботі з якими повинен бути виключений контакт з органами дихання та
шкірою;

*** - робота з вказаними речовинами при їх виробництві, а також в онкологічних диспансерах та

підрозділах дає право віднесення умов праці до даного класу.

3.3.2. Класи умов праці при роботі з біологічними факторами

Оцінку умов праці при одночасному вмісті в повітрі робочої зони двох або кількох шкідливих
чинників біологічного походження (мікроорганізми-продуценти, препарати, що містять живі клі-
тини та спори мікроорганізмів, білкові препарати) або при наявності ризику професійного конта-
кту з патогенними мікроорганізмами здійснюють за найвищим класом та ступенем шкідливості.

41
Біологічний фактор в загальній оцінці умов праці за ступенем шкідливості або небезпечності не-
залежно від кількості шкідливих чинників біологічного походження враховується як один само-
стійний фактор.

Таблиця 3.2
Класи умов праці при роботі з біологічним фактором
Клас умов праці
Фактор
шкідливий - 3 небез-
виробничого допус- печний
середовища тимий 1 ступ. 2 ступ. 3 ступ. 4 ступ. (екстре-
(біологічний)
2 маль-
3.1 3.2 3.3 3.4 ний)

Патогенні мікроорганізми:

- особливо небезпечні ін- *

фекції

- збудники інших інфекцій-

*
них захворювань

Мікроорганізми-продуценти,
препарати, що містять живі
клітини та спори мікрооргані- ≤ ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 >10,0
змів (перевищення ГДК, ра-
зів)

Білкові препарати (переви-

≤ ГДК – 1,1-2,0 2,1-10,0 >10,0
щення ГДК, разів)

* - робота в спеціалізованих медичних, ветеринарних установах та підрозділах, спеціалізова-

них господарствах для хворих тварин дає право віднесення умов праці до вказаного класу.

3.3.3. Класи умов праці в залежності від рівня шуму, вібрації,

інфразвуку та ультразвуку на робочих місцях

При одночасній дії на працюючих загальної, локальної та імпульсної вібрації оцінку умов праці
здійснюються за найвищим класом та ступенем шкідливості, приймаючи всі різновиди вібрації як
один самостійний фактор – вібрація.

Шум, інфразвук та ультразвук в загальній оцінці умов праці враховуються як окремі фактори.

Таблиця 3.3

42
Класи умов праці в залежності від рівня шуму, вібрації,

інфразвуку та ультразвуку на робочих місцях

Клас умов праці

шкідливий – 3
Фактор виробничого небезпе-
допус-
чний
середовища тимий
1 ступ. 2 ступ. 3 ступ. 4 ступ (екстре-
2
3.2 3.3 3.4 мальний)
3.1

Шум, дБА екв.

≤ ГДР 1,1-3* 3,1-6 6,1-9 9,1 130*****

Вібрація загальна, локаль-

на, рівень віброшвидкості, ≤ ГДР <3** 3,1-6 6,1-9 9,1-12 >12
дБА екв.кор.

Вібрація імпульсна, вібро-

≤ ГДР – 1,1-2 2,1-3 3,1-4 >4
прискорення, раз

Інфразвук, дБ
≤ ГДР <3*** 3,1-6 6,1-9 9,1

Ультразвук повітряний, дБ
≤ ГДР <5**** 5,1-10 10,1-15 15,1

* - перевищення ГДР на дБА екв (відлік для визначання ступенів 3 класу від 80 дБА);

** - перевищення рівнів віброшвидкості на дБА екв. кор.;

*** - перевищення в одній з частот на дБ;

**** - перевищення в одній з частот на дБ;

***** - перевищення вказаних величин в будь-якій октавній смузі.

3.3.4 Класи умов праці при дії електромагнітних випромінювань

При одночасній дії на працюючих двох або більшої кількості шкідливих факторів, перелік яких
міститься в таблиці 3.4, оцінку умов праці здійснюють за найвищим класом та ступенем шкідли-
вості. В загальній оцінці умов праці електромагнітні випромінювання всіх діапазонів враховують-
ся як один фактор.

43
Таблиця 3.4

Класи умов праці в залежності від дії електромагнітних випромінювань

(перевищення ГДР, разів)

Клас умов праці

шкідливий - 3 небез-
Фактор виробничого допус- печний
середовища тимий 1 ступ. 2 ступ. 3 ступ. 4 ступ. (екстре-
2 3.1. 3.2. 3.3. 3.4. маль-
ний)
Постійне магнітне поле ≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5.1-10 >10
Електростатичне поле ≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-10 >10

Електричні поля промислової

≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-10 >10
частоти (50Гц)

Магнітні поля промислової

≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-10 >10
частоти (50 Гц)

Електромагнітні випроміню-
вання радіочастотного діапа-
зону: 0,01-3 МГц ≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-10 >10

3-30 МГц ≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-10 >10

30-300 МГц ≤ 1,1-3,0 3,1-5,0 5,1-8,0 8,1-10,0 >10

300Мгц-300 ГГц ≤ 1,1-3.0 3,1-5,0 5,1-8,0 8,1-10,0 >10

>10
Лазерне випромінювання* ≤ 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0
ГДР2

* - для ГДР при тривалості впливу, рівній або більшій за 0,2 години.

3.3.5. Класи умов праці за показниками мікроклімату

Нагріваючий мікроклімат – поєднання параметрів мікроклімату при якому має місце порушення
теплообміну людини з навколишнім середовищем, що проявляється в накопиченні тепла в ор-
ганізмі та/або у збільшенні частки втрати тепла шляхом випаровування поту (> 30%) в загальній
структурі теплового балансу.

44
Охолоджуючий мікроклімат – поєднання параметрів мікроклімату, при якому має місце зміна
тепловіддачі організму до навколишнього середовища, що призводить до створення загального
чи локального дефіциту тепла в організмі за рахунок зниження температури “ядра” та/або “обо-
лонки” тіла (температура “ядра” та “оболонки” тіла – відповідно температура глибоких та повер-
хневих шарів тканин організму).

Таблиця 3.5.1

Класи умов праці за показниками мікроклімату

для виробничих приміщень в холодну пору року

Показники
Клас умов праці
мікроклімату

температура

повітря, 0С оптима- допус- шкідливий-3

льний тимий
(нижня межа)
1 2
катег. Заг. енерго-
1 ступ. 3.1 2 ступ. 3.2 3 ступ. 3.3 4 ступ. 3.4
робіт витрати, Вт

1а до 139 За СН* За СН* 18,1-20,0 16,1-18,0 14,1-16,0 12,0-14,0

1б 140-174 За СН* За СН* 17,1-19,0 15,1-17,0 13,1-15,0 11,0-13,0

2а 175-232 За СН* За СН* 14,1-16,0 12,1-14,0 10,1-12,0 8,0-10,0

2б 233-290 За СН* За СН* 13,1-15,0 11,1-13,0 9,1-11,0 7,0-9,0

3 >290 За СН* За СН* 12,1-14,0 10,1-12,0 8,1-10,0 6,0-8,0

Вологість повітря, % За СН* За СН* Вимоги відсутні

Швидкість руху
За СН* За СН* Див. примітку
повітря, м/с

Примітка. При збільшенні швидкості руху повітря на 0,1 м/с від оптимальної за СН темпера-
тура повітря повинна бути збільшена на 0,2 0С.

Таблиця 3.5.2

Класи умов праці за показниками мікроклімату

для виробничих приміщень в теплу пору року

45
 Показники
Клас умов праці
мікроклімату

температура повітря,
0
С оптима- допус- шкідливий-3
(верхня межа) льний тимий

катег. заг. енерго- 1 2

1 ступ. 3.1 2 ступ. 3.2 3 ступ. 3.3 4 ступ. 3.4
робіт витрати, Вт

1а до 139 За СН* За СН* 18,1-20,0 16,1-18,0 14,1-16,0 12,0-14,0

1б 140-174 За СН* За СН* 17,1-19,0 15,1-17,0 13,1-15,0 11,0-13,0

2а 175-232 За СН* За СН* 14,1-16,0 12,1-14,0 10,1-12,0 8,0-10,0
2б 233-290 За СН* За СН* 13,1-15,0 11,1-13,0 9,1-11,0 7,0-9,0
3 >290 За СН* За СН* 12,1-14,0 10,1-12,0 8,1-10,0 6,0-8,0
Швидкість руху
За СН* За СН* Нижче максимально допустимих значень
повітря, м/с
Вологість повітря, % За СН* За СН* 60-70 71-85 86-100 -
Теплове випроміню- 2501-
За СН* За СН* 141-1500 1501-2000 2001-2500
вання, Вт/м2 3500

3.3.6. Класи умов праці за показниками важкості трудового процесу

Оцінка важкості фізичної праці проводиться на підставі обліку всіх наведених у таблиці 3.7 по-
казників. При цьому спочатку слід визначати клас за кожним із виміряних показників, а кінцева
оцінка важкості праці встановлюється за найбільш чутливим показником, що отримав найвищий
клас. При наявності 3-х та більше показників, що відносяться до 2-го (допустимого) класу,
важкість праці оцінюється на один ступінь вище (клас 3.1). При наявності 2-х або більше показ-
ників 1-го чи 2-го ступеня 3-го класу шкідливості важкість праці оцінюється на один ступінь вище
(відповідно 3.2 та 3.3 класи).

Таблиця 3.6

Класи умов праці за показниками важкості трудового процесу

№ Клас умов праці

п/п оптималь- допусти- шкідливий (важка праця)

46
 Показники важкості ний (легке мий (се- 1 ступінь 2 ступінь 3 ступінь
трудового процесу фізичне реднє
наванта- фізичне
ження) наванта- 3.1 3.2 3.3
ження)
1 2
1 2 3 4 5 6 7
1. Фізичне динамічне навантаження,
виражене в одиницях механічної
роботи за зміну, кг м
1.1 При регіональному навантаженні (з
переважаючою участю м’язів рук та
плечового поясу) при переміщенні
вантажу на відстань до 1 м: до 2500 до 5000 до 7000 до 9000 більше 9000
– для чоловіків
до 1500 до 3000 до 4000 до 5500 більше 5500
– для жінок

1.2 При загальному навантаженні (за

участю м’язів рук, корпуса, ніг):
– при переміщенні вантажу на від-
стань від 1 до 5 м:
– для чоловіків
– для жінок до 12500 до 46000 до 70000 до 90000 більше 90000
до 14000 до 28000 до 40000 до 55000 більше 55000
2. Маса вантажу, що підіймається та
переміщується, кг:

2.1 Піднімання та переміщення (разове)

вантажів при чергуванні з іншою
роботою (до 2 разів на годину):
– для чоловіків до 15 до 30 більше
– для жінок до 5 до 10 30
більше
10
2.2 Піднімання та переміщення (разове)
вантажів постійно протягом робочої
зміни: до 5 більше
– для чоловіків до 3 до 15 до 30 30
– для жінок до 7 більше 7
2.3 Сумарна маса вантажів, що пере-
міщуються протягом зміни:
- з робочої поверхні:
- для чоловіків до 870 більше
- - для жінок - до 350 870
- більше
350

- з підлоги:
- для чоловіків – до 435 більше
- для жінок – до 175 435
більше
175
3. Стереотипні робочі рухи (кіль-
кість за зміну)
3.1 При локальному навантаженні до 20000 до 40000 до 60000 більше

47
 (за участю м’язів кистей та паль- 60000
ців рук)

3.2 При регіональному навантаженні

більше
(при роботі з переважною участю до 10000 до 20000 до 30000
30000
м’язів рук та плечового поясу)
4. Статичне навантаження* Вели-
чина статичного навантаження
за зміну при утриманні вантажу,
докладання зусиль, кгс
– однією рукою
до 18000 до 36000 до 70000 більше
– двома руками 70000
до 36000 до 70000 до більше
– за участю м’язів корпуса та 140000 140000
ніг до 43000 до більше
100000 до 200000
200000
5. Робоча поза Вільна зру- Періоди- Періодич- Перебу-
чна поза чне пере- не пере- вання в
(зміна пози бування в бування в незручній,
“сидячи- незручній, незручній, фіксованій
стоячи” за фіксова- фіксованій позі до 50
бажанням ній позі позі до 50 % часу
робітника) (немож- % часу зміни; пе-
ливість зміни; пе- ребування
зміни ребування у виму-
взаємо- у вимуше- шеній позі
розташу- ній позі (навпочіп-
вання (навпочіп- ки, на ко-
різних ки, на ко- лінах і
частин лінах і т.ін.) бі-
тіла від- т.ін.) до 25 льше 25
носно % часу % часу
одна од- зміни зміни
ної) до 25
% часу
зміни
6. Нахили корпусу (кількість за змі- до 50 разів Вимушені Вимушені Вимушені
ну) за зміну нахили нахили нахили
більше більше більше
300, 51- 300, 101- 300, 300
100 разів 300 разів разів за
за зміну за зміну зміну
7. Переміщення у просторі (пере-
більше
ходи, обумовлені технологічним до 4 до 10 до 15
15
процесом протягом зміни), км

48
3.3.7. Класи умов праці за показниками напруженості трудового процесу

Оцінка напруженості праці заснована на аналізі трудової діяльності та її структури, що вивча-

ються шляхом хронометражних спостережень протягом всього робочого дня, тижня або іншого
періоду. Аналіз проводиться на підставі всього комплексу виробничих факторів (стимулів, под-
разників), що створюють передумови для виникнення несприятливих нервово-емоційних станів
(перенапруження).

Таблиця 3.7

Класи умов пораці за показниками напруженості трудового процесу

Клас умов праці

оптимальний напружена праця
Показники допустимий
(напру- 1 ступінь 2 ступінь 3 ступінь
№ важкості (напруженість
женість праці
п/п трудового про- праці середньо-
легкого сту-
цесу го ступеня)
пеня)
2
1 3.1 3.2 3.3
1. Інтелектуальні
навантаження
1.1 Зміст роботи Рішення простих Рішення складних Евристична (творча)
альтернативних завдань з вибором діяльність, що вима-
завдань згідно з за відомим алго- гає вирішення склад-
інструкцією ритмом (робота по них завдань –при
серії інструкцій) відсутності алгоритму
1.2 Сприймання Сприймання Сприймання Сприймання сиг- Сприймання сигналів
сигналів сигналів, але сигналів з на- налів з наступним з наступною ком-
(інформації) та відсутня по- ступною ко- порівнянням фак- плексною оцінкою
їх оцінка треба в ко- рекцією дій та тичних значень взаємопов’язаних
рекції дій операцій параметрів з їх параметрів. Ком-
нормованими зна- плексна оцінка всієї
ченнями. виробничої діяльності
1.3 Ступінь склад- Обробка та Обробка та ви- Обробка і кон- Контроль та попе-
ності завдання виконання конання зав- троль за вико- редня робота з роз-
завдання дання та його нанням завдання поділу завдань
перевірка іншим особам
1.4 Характер Робота за Робота за Робота в умовах Робота в умовах
виконуваної індивідуальн встановленим дефіциту часу дефіциту часу та
роботи им планом графіком з інформації з підвище-
можливим його ною відповідальністю
коректуванням за кінцевий результат
по ходу діяль-
ності
2. Сенсорні на-
вантаження
2.1 Тривалість зо-
середженого
спостереження
до 25 25-50 51-75 більше 75
(в % від трива-
лості часу
зміни)

49
 2.2 Щільність сиг-
налів
(світлових,
звукових та
інших) та по- до 75 75-175 176-300 більше 300
відомлень в
середньому за
1 годину робо-
ти
2.3 Кількість ви-
робничих
об’єктів одно- до 5 6-10 11-25 більше 25
часного спо-
стереження
2.4 Навантаження
на зоровий
аналізатор
2.4. Розмір об’єкта
1 розрізнення
(при відстані від
очей працюючо- 5,0-1,1
го до об’єкту більше 50 % 1,0-0,3 мм біль-
розрізнення не часу 1,0-0,3 мм ше 50 % часу менше 0,3 більше
більше 5
більше 0,5 м), до 50 % часу менше 0,3 25-50 50 % часу
мм при трива- менше 0,3 до % часу
лості зосеред- 25 % часу
женого спосте-
реження (% ча-
су зміни)
2.4. Робота з оптич-
2 ними приладами
(мікроскопи, лу-
пи та ін.) при
тривалості зосе- 25 26-50 51-75 більше 75
редженого спо-
стереження (%
тривалості
зміни)
2.4. Спостережен-
3 ня за екранами
відео- до 2 2-3 3-4 більше 4
терміналів (го-
дин на зміну)
2.5 Навантаження Розбірливіст Розбірливість Розбірливість Розбірливість слів
на слуховий ь слів та сиг- слів та сиг- слів та сигналів та сигналів менше
аналізатор (при налів від налів від 90 % від 70 % 50 %
виробничій не- 100 % до 70% до 50 %
обхідності до 90 %
сприйняття мови
чи дифе-
ренційованих
сигналів)
3. Емоційне на-
вантаження
3.1 Ступінь Несе Несе Несе Несе відпові-дальність
відповідально- відповіда- відповідальніст відповідальність за функціональну
сті. Значущість льність за ь за функціо- за функці- якість кінцевої про-
помилки виконання нальну якість ональну якість дукції, роботи (зав-

50
 окремих допоміжних основної роботи дання). Викликає уш-
елементів робіт (завдань). (завдання). Ви- кодження обладнан-
завдання. Вимагає додат- магає виправ- ня, зупинку техно-
Вимагає до- кових зусиль з лень за рахунок логічного процесу та
даткових зу- боку керівни- додаткових зу- виникає можливість
силь в роботі цтва (бригади- силь всього ко- небезпеки для життя
з боку ра, майстра та лективу (групи,
працівни-ка ін.) бригади та ін.)
3.2 Ступінь ризику
для власного Виключений – – Можливий
життя
3.3 Ступінь ризику Виключений – – Можливий
за безпеку
інших осіб
4. Монотонність
навантажень
4.1 Кількість еле-
ментів (прий-
омів), необ-
хідних для ре-
алізації просто- більше 10 9-6 5-3 менше 3
го завдання або
в операціях, які
повторюються
багаторазово
4.2 Тривалість (с)
виконання
простих ви-
робничих зав- більше 100 100-25 24-10 менше 10
дань чи опе-
рацій, що по-
вторюються
5. Режим праці
5.1 Змінність ро- Однозмінна Двозмінна ро- Тризмінна робо- Нерегулярна
боти робота (без бота (без нічної та (робота у змінність з роботою
нічної зміни) зміни) нічну зміну) в нічний час

3.3.8. Загальна оцінка умов праці

Загальна оцінка умов праці здійснюється таким чином. На підставі результатів вимірювань
оцінюються умови праці для окремих факторів. Результати заносять до табл. 3.8. Загальна
оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності встановлюється за найвищим кла-
сом та ступенем шкідливості.

При скороченому часі контакту зі шкідливими факторами (захист часом) умови праці можуть бу-
ти оцінені як менш шкідливі, але не нижче класу 3.1.

Класифікація призначена для гігієнічної оцінки умов і характеру праці на робочих місцях, вста-
новлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів. Вона також призначена для обґрун-
тування надання пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах праці: додаткові відпустки,

51
скорочений робочий день, безкоштовне лікувально-профілактичне харчування, безкоштовне
одержання молока або інших рівнозначних харчових продуктів, підвищені тарифні ставки, до-
плати за інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах за списком №1 і списком №2.

Таблиця 3.8

Оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності

Клас умов праці

Фактор
опти- шкідливий-3
виробничого се- допус- небез-
маль- 1 2 3 4
редовища, трудо- тимий печний
ний ступінь ступінь ступінь ступінь
вого процесу 2 4
1 3.1 3.2 3.3 3.4

Хімічний

Аерозолі пере-
важно фібро-
генної дії

Біологічний

– шум

– вібрація

– інфразвук

– ультразвук

– електромагнітні
випромінювання

– іонізуюче ви-
промінювання

– мікроклімат

– освітленість

Важкість праці

Напруженість
праці

Загальна оцінка
умов праці

52
4. ГІГІЄНА ПРАЦІ ЖІНОК І ПІДЛІТКІВ

4.1. Гігієна праці жінок

Організм жінок внаслідок фізіологічних особливостей (менструація, вагітність, клімакс) більш чу-
тливий до впливу професійних шкідливостей, ніж організм чоловіків. У ці періоди в жінок відзна-
чають підвищену чутливість до промислових отрут, підвищену схильність до захворювань внут-
рішніх органів. На стан здоров’я і дітородну функцію впливає фізична напруга, пов’язана з під-
няттям і переміщенням вантажу, з вимушеною робочою позою (перебування в нахиленому по-
ложенні, навпочіпки, на колінах і т.п.) і нервово-психічні навантаження, зумовлені напругою ана-
лізаторних функцій пам’яті, уваги, монотонією. Жінки менш витривалі до впливу виробничого
шуму, вібрації, несприятливих мікрокліматичних умов, до іонізуючих та неіонізуючих випроміню-
вань та ін.

Особливу увагу слід звернути на зміни, що можуть відбуватися в організмі жінок під впливом хі-
мічних речовин. Відомо, що, наприклад, ртуть, свинець, марганець, кадмій, деякі полімери, ор-
ганічні розчинники можуть викликати порушення функції яєчників, лактації, внутрішньоутробного
розвитку плоду і бути причиною несприятливих змін у розвитку дітей. З молоком матері в орга-
нізм дитини надходять такі промислові отрути, як свинець, ртуть, марганець, органічні розчинни-
ки.

Законодавством передбачені спеціальні заходи з гігієни й охорони праці жінок, що враховують

фізіологічні особливості жіночого організму.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29.12.1993 р. затверджений перелік
робіт, на яких забороняється застосування праці жінок. Наприклад, до таких робіт відносяться
лиття і плавка металу, електро- і газозварювальні, роботи в закритих ємностях і на висоті, ко-
вальсько-пресові і термічні роботи, роботи зі свинцем, фосфором, ртуттю. Заборонено викорис-
тання праці жінок на підземних роботах у гірничодобувній і вугільній промисловості, на будівни-
цтві підземних споруд, а також на більшості робіт у чорній металургії (горнові доменної печі, скі-
пові, міксерові, підручні сталевара, розливальник сталі, вальцювальник, листобійник та ін.), ко-
льорової металургії (заливальник анодів, шихтовик, анодник, катодник, конденсаторник, шламо-
вщик та ін.).

У суднобудуванні і судноремонті жінкам заборонено працювати казанярем, маляром, ізолюваль-

ником, рубальником, такелажником, слюсарем-монтажником, судновим та ін.; у текстильній і легкій
промисловості – при обробці бавовни, приготуванні волокна в льняному та джутовому виробництві,
промивальником у вовняному виробництві, мездрильником і прокатником шкіри в шкіряному вироб-
ництві та ін.; у харчовій промисловості – виготовлювачем кісткового вугілля, обрядчиком шкір, за-
бійником худоби, заготівельником льоду на водоймах, розбирачем сепараторів вручну, контуваль-
ником бочок із продукцією вручну та ін.; на транспорті - водієм автомобіля вантажопідйомністю по-
над 2,5 т на далеких перевезеннях позмінно, водієм автобуса з кількістю місць більше 14 на дале-
ких перевезеннях позмінно, машиністом плавучого крана, машиністом, мотористом, кочегаром
флотських суден та ін.

В усіх галузях виробництва жінкам заборонено працювати варщиком бітуму, водолазом, гірничоряту-
вальником, вибухівником, котлочистильником, машиністом бульдозера, маляром усередині ємностей
і в закритих камерах, фарботером свинцевих фарб та ін.

53
Для жінок обмежене фізичне навантаження. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я
України №241 від 10.12.93 р. граничні норми підйому і переміщення важких предметів жінками
повинні відповідати даним таблиці 4.1.

Велике значення в рішенні питань гігієни праці жінок має раціональний режим праці та відпочин-
ку з обов’язковим наданням регламентованих перерв, можливість змінити робочу позу при три-
валому вимушеному перебуванні в положенні стоячи або сидячи. При кількості працюючих жінок
у зміну 10 і більше слід обладнати кімнату особистої гігієни.

Таблиця 4.1

Граничні норми підйому і переміщення

важких предметів жінками

Гранично допустима маса

Характер робіт
вантажу, кг

Підйом і переміщення вантажів при чергуванні з іншою робо-

тою (до 2 разів на годину)
10
Підйом і переміщення вантажів постійно протягом робочої
зміни

Сумарна маса вантажу, що переміщається протягом кожної 7

години робочої зміни, не повинна перевищувати:

-з робочої поверхні

- з підлоги

350

175

Примітки.

1. До маси вантажу, що переміщається, включається тара й упаковка.

2. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах прикладене зусилля не повинне пе-
ревищувати 10 кг·с.

3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень контейнера, столу, верстата та ін.
згідно з ДСП 12.2.032-78 і 12.2.033-78.

Вагітним жінкам надаються декретні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, вони не залу-
чаються до понаднормових робіт і робіт у нічні зміни. Вагітні жінки можуть періодично піднімати і
переміщати вантаж масою не більш 3 кг. При частих (до ста разів на годину до 12 тижнів вагіт-
ності і до 50 разів при терміні більше 12 тижнів) підняттях і переміщеннях вручну маса вантажу
не повинна перевищувати 1,2 кг. Сумарна маса вантажу, що переміщується за зміну, не повинна

54
перевищувати 1000 кг при вагітності до 12 тижнів і 500 кг – при терміні вагітності більше 12 тиж-
нів.

З моменту установлення вагітності жінок слід переводити на роботи, де нервово-емоційна на-

пруга і вплив шкідливих факторів виробничого середовища були б мінімальними.

4.2. Гігієна праці підлітків

До підліткового віку відноситься вік 15-18 років. З урахуванням періоду професійної підготовки
на виробництві є підлітки-учні 15-16 років і підлітки-робітники, як правило, 17-18 років. У цей ві-
ковий період в організмі відбувається ряд морфологічних і психологічних процесів, що істотно
відрізняють підлітків від дорослих. Основними особливостями є високий рівень основних функ-
цій, швидкий ріст і фізичний розвиток, перебудова нервової й ендокринної систем, обміну речо-
вин, нервово-емоційної сфери.

Так, у підлітків відзначається перевага процесів збудження над процесами гальмування, надмі-
рна рухова активність. Психіка характеризується настороженістю, швидкою зміною настрою, за-
гостреним почуттям самолюбства. Реакція організму підлітків на вплив факторів виробничого
середовища (хімічних, фізичних, психофізіологічних) не завжди адекватна характерові й інтен-
сивності подразника. У період статевого дозрівання відзначається інтенсивне зростання
м’язової маси. Однак внаслідок особливостей нервової системи і м’язової тканини у підлітків
відзначається швидке м’язове стомлення, як правило, при виконанні статичної роботи.

У підлітків під впливом виробничого навантаження швидше знижується працездатність, а адап-

тація до факторів середовища протікає з великою напругою, у ряді випадків можливі її зриви.

З урахуванням особливостей організму законодавством передбачені заходи з гігієни й охорони

праці підлітків. Наказом Міністерства охорони здоров’я України №46 від 31.03.94 р. затвердже-
ний “Перелік робіт, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх”. До них відносять-
ся всі підземні роботи; у чорній металургії підліткам заборонено працювати ковшевим, нагріва-
льником металів, наждачником, прибиральником гарячого металу, шлаковиком, скіповим, гор-
новим, міксеровим, машиністом преса, ковалем на молотах і пресах, різальником труб, флюсо-
варом та ін.; у кольоровій металургії – агломератником, випалювачем, шихтовим, горновим,
транспортувальником, волочильником, прокатником та ін.; в енергетичному господарстві – елек-
тромонтером електростанцій і ліній електропередач, машиністом котлів, енергоблоків, робітни-
ком АЕС у зоні іонізуючих випромінювань та ін.; у нафтохімічному виробництві – вальцювальни-
ком гумових сумішей, холодильщиком гумових сумішей, гофрувальником трубок, штампуваль-
ником гумового взуття, збирачем покришок та ін.; у ливарному виробництві - вагранником, виби-
вальником, заливальником металів і сплавів, плавильником, формувальником, чистильником та
ін.

Вкрай обмежений список робіт, на яких можна використовувати працю підлітків у машинобуду-
ванні і металообробці, у металопокритті і фарбуванні, у виробництві абразивів, у суднобудуван-
ні та судноремонті, в електротехнічному й електронному виробництві, у виробництві скла і виро-
бів з нього, у деревообробному і целюлозному виробництві, у харчовій, м’ясній, молочній і риб-
ній промисловості та ін.

Виробничі приміщення, де працюють підлітки, повинні відповідати вимогам діючої нормативно-

технічної документації. Шкідливі фактори виробничого середовища не повинні перевищувати
рівнів, установлених відповідними санітарними нормами і правилами.

55
Підлітки до 18 років не допускаються до виконання робіт з переміщення вантажу масою більш
4,1 кг. Виняток складають роботи, на яких підліток зайнятий не більш 1/3 робочого часу. У цих
випадках для юнаків 16-18 років дозволяється переміщення вантажу до 16,4 кг і дівчат – 5 кг.
Маса вантажу, що переміщується у вагонетках по рейках, не повинна перевищувати для юнаків
492 кг, для дівчат – 382 кг.

Робочий день для підлітків 15-16 років не повинний перевищувати 4 годин, а для 16-18 років – 6
годин. З метою сприятливого протікання процесу адаптації до праці, термін якого визначається
його умовами і характером, доцільно поступово підвищувати виробниче навантаження. Це дося-
гається раціоналізацією режиму праці та відпочинку. Так, у перший період адаптації слід нада-
вати 10 хвилинні паузи кожні 40-45 хвилин роботи, у другий – кожні 90-120 хвилин роботи, у тре-
тій – режим праці і відпочинку повинний бути максимально наближений до режиму підприємст-
ва. Однак регламентована перерва на обід повинна бути надана не пізніше, ніж через 3 години
після початку роботи.

Фізіологічно регламентована праця підлітків сприяє збереженню і зміцненню їхнього здоров’я і

високого рівня працездатності.

5. ВИРОБНИЧЕ ОСВІТЛЕННЯ ТА ВИРОБНИЧА ВЕНТИЛЯЦІЯ

5.1. Виробниче освітлення

Зорова функція відіграє велику роль у трудовій діяльності. Близько 80% всієї інформації, що одер-
жує людина, припадає на зоровий аналізатор. Порушення в ньому призводять до зорового стом-
лення, у результаті цього відбуваються нещасні випадки. Відомо, що до 20% травм є наслідком не-
достатнього або нераціонального освітлення. Нераціональне освітлення може привести до коротко-
зорості, ністагму, диплопії, кон’юнктивіту, блефариту, астеноневротичних порушень та ін.

Нераціональне освітлення характеризується такими факторами, як недостатні рівні освітленості,

нерівномірність розподілу яскравості на робочому місці та у приміщенні, блисткість, наявність у
полі зору сліпучої яскравості.

Для освітлення виробничих приміщень використовують природне, штучне та поєднане освіт-

лення. Природне освітлення – освітлення приміщень прямим або відбитим світлом неба, що
проникає через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях. Природне освітлен-
ня буває трьох видів: верхнє (через ліхтарі, світлові прорізи в перекритті); бічне (через світлові
прорізи в зовнішніх стінах); комбіноване – поєднання верхнього та бічного освітлення.

Природне освітлення з гігієнічних позицій є оптимальним, воно активізує діяльність центральної

нервової, ендокринної і м’язової систем. Наявність у спектрі денного світла ультрафіолетових
променів стимулює обмінні процеси в організмі. Тому в кожному виробничому приміщенні робо-
че місце необхідно забезпечити природним освітленням.

У випадках, коли неможливо забезпечити достатній рівень природного освітлення, організують

поєднане освітлення, тобто природне освітлення доповнюють штучним.

Оцінюють природне або поєднане освітлення за КПО (коефіцієнт природного освітлення, %), що
являє собою відношення природного освітлення в певній точці заданої площини у середині при-

56
міщення до освітлення умовної поверхні поза приміщенням, що здійснюється за рахунок світла
від відкритого неба.

У таблиці 5.1 приведені значення КПО при природному освітленні.

Таблиця 5.1

Нормовані значення КПО для виробничих приміщень

Значення КПО, %
Найменший
Розряд
розмір об’єкта при
Характеристика при
зорової
зорових робіт розрізнення, мм верхньому та
роботи боковому осві-
боковому освіт-
тленні
ленні

Найвищої точ- 0,15 1 10 3,5

ності

Дуже високої
точності 0,15-0,3 2 7 2,5

Високої

точності 0,3-0,5 3 3 2

Середньої точ-
ності
0,5-1 4 4 1,5

Малої

точності
1-5 5 3 1

Груба
6 2 0,5

У відповідності до СНиП II-4-79 нормовані значення КПО встановлені для приміщень, розташо-
ваних у третьому світловому поясі; при гігієнічній оцінці освітлення в інших світлових поясах не-
обхідно знати поправкина коефіцієнти сонячності та світлового клімату.

Штучне освітлення створюється за допомогою ламп розжарювання та газорозрядних ламп.

Штучне освітлення буває: загальним (при якому світильники розміщуються у верхній зоні примі-

57
щення); місцевим (при якому світильники розміщуються безпосередньо біля робочого місця) та
комбінованим (при якому до загального додається місцеве освітлення). За призначенням штуч-
не освітлення поділяють на робоче, аварійне, евакуаційне, чергове та охоронне.

Робоче освітлення застосовують для всіх приміщень, а також для просторів, призначених для
роботи, проходу людей та руху транспорту; аварійне – при аварійному відключенні освітлення.
Чергове та охоронне освітлення призначене для освітлення складських та інших територій.

Лампи розжарювання джерела сівтла, у яких світлова енергія утворюється за рахунок світіння
вольфрамової нитки (спірали) при температурі 2500-3000оС, нагрітої електричним струмом. У
лампах розжарювання спектр відрізняється від денного світла, вони справляють виражену слі-
пучу дію, є джерелами тепла, відносно швидко (через 700-1000 годин) виходять з ладу. Вагомою
перевагою є їх простота в експлуатації.

Газорозрядні лампи засновані на явищі електролюмінесценції – випромінюванні світла газами

або парами металів при проходженні через них електричного струму. У промисловості викорис-
товують газорозрядні дугові ртутні лампи низького тиску (люмінесцентні) і газорозрядні дугові
ртутні лампи високого тиску. Ці лампи мають гігієнічні, світлотехнічні та економічні переваги пе-
ред лампами розжарювання: спектр наближений до природного світла, вони рівномірно освіт-
люють робоче місце, є економічними, тому що споживають мало електроенергії, і термін їх екс-
плуатації становить 4000-5000 годин.

До недоліків газорозрядних ламп слід віднести пульсацію світлового потоку, що викликає стро-
боскопічний ефект – явище спотворення зорового сприйняття об’єктів, що рухаються, у мигот-
ливому світлі, шум дроселів, спотворення кольоровідчуття.

При гігієнічному нормуванні штучного освітлення регламентують освітленість у люксах (лк). При
цьому враховують характеристику зорової роботи: найменший розмір об’єкта розрізнення, конт-
раст об’єкта розрізнення з фоном, характеристику фону, систему освітлення. У таблиці 5.2 для
прикладу наведені значення освітленості для двох видів зорової роботи.

До штучного виробничого освчілення ставляться такі вимоги:

- спектр джерела світла повинен бути максимально наближений до спектра сонячного

випромінювання;

- світло повинне рівномірно розподілятися на робочій поверхні;

- світильники не повинні бути додатковими джерелами шкідливості (шуму, тепла);

- системи освітлення не повинні спотворювати правильне сприйняття кольору.

Лампи необхідно вчасно заміняти, світильники очищати від пилу і бруду, підтримувати стелі і
стіни в чистоті, по можливості заміняти лампи розжарювання на газорозрядні.

Систематичне виконання робіт, пов’язаних з підвищеною напругою зору при розрізненні дрібних
предметів і недостатньому рівні освітленості, може призвести до професійного захворювання –
прогресуючої короткозорості. Тому особи, що виконують роботи найвищої і дуже високої точнос-
ті, повинні проходити щорічно профілактичний медичний огляд.

Таблиця 5.2

Нормовані значення освітленості при штучному освітленні

58
 Найменший Контраст Освітлен
Розряд Підрозряд
Характер розмір об’єкта Характерис- при комб
зорової об’єкта зорової зорової
розрізнення з тика фона ному
роботи роботи
розрізнення роботи фоном освітленн

а Малий Темний 2000

б Малий Середній
1000
Середній Темний

Високої в Малий Світлий

0,3-0,5 3
точності
Середній Середній 750

Великий Темний

г Середній Світлий
400
Великий Середній

а Малий Темний 300

б Малий Середній
200
Середній Темний

Малої в Малий Світлий

1-0,5 5
точності Середній Середній -

Великий Темний

г Середній Світлий
-
Великий Середній

5.2. Виробнича вентиляція

Виробнича вентиляція – сукупність заходів і пристроїв, що сприяють підтримці необхідних гі-

гієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях, підземних виробках, у
кабінах транспортних засобів та ін. Вентиляція є найважливішим санітарно-технічним заходом
щодо нормалізації умов праці на виробництві.

У залежності від способу переміщення повітря розрізняють вентиляцію природну і штучну (ме-
ханічну), від способу організації – загальобмінну та місцеву, припливну та витяжну.

59
При природній вентиляції повітрообмін здійснюється в результаті різниці температур, а, отже, і
густини повітря у середині та поза приміщенням, тобто під дією сил гравітації (тепловий напір) і
вітру (вітровий напір).

При механічній вентиляції повітрообмін здійснюється за допомогою припливних та витяжних

вентиляційних систем, що складаються з різних вентиляційних установок (електродвигуна –
спонукача руху повітря, повітровода), що мають єдине призначення (видалення пилу, шкідливих
хімічних і біологічних речовин, надлишків вологи, нагрітого повітря і т.п.).

Природна вентиляція може бути організованою і неорганізованою. Організована природна ре-

гульована вентиляція виробничих приміщень називається аерацією. Вона здійснюється за до-
помогою спеціальних конструктивних елементів промислових будинків – вікон, фрамуг в стінах
та аераційних ліхтарів в дахах і перекриттях. При неорганізованій вентиляції (провітрюванні)
надходження і видалення повітря відбувається через відкриті вікна, кватирки, спеціальні прорі-
зи, нещільності зовнішніх огороджень.

Механічна вентиляція на відміну від природної дозволяє проводити попередню обробку при-
пливного повітря (очищення, нагрівання або охолодження, зволоження або осушення) та очи-
щення від шкідливих речовин повітря перед викидом його в атмосферу.

Загальнообмінна механічна вентиляція може бути припливною, при цьому шкідливості, що виді-
ляються у виробниче приміщення, розбавляються повітрям до допустимих рівнів.

Місцева витяжна вентиляція призначена для локалізації і видалення забрудненого повітря без-
посередньо від місць утворення або виходу шкідливих виділень. До місцевої витяжної вентиля-
ції відносяться відсмоктувачі відкритого типу (витяжні зонти, захисні протипилові кожухи, бортові
відсмоктувачі, у т.ч. переміщувані) і відсмоктувачі закритого типу (витяжні шафи, укриття-бокси,
камери та кабіни).

До місцевої припливної вентиляції відносяться повітряні душі стаціонарні та пересувні, повітряні

оазиси, повітряні та повітряно-теплові завіси.

Для подачі повітря влаштовуються канали (повітроводи), виконані з листової сталі. У випадку
наявності в повітрі агресивних агентів (парів кислот, лугів) повітроводи виготовляються з нержа-
віючої сталі, кераміки, пластмас, дерева та інших матеріалів.

Забирання повітря для приточної вентиляції повинне здійснюватися у вільній зеленій зоні, забі-
рний пристрій повинен розташовуватися на висоті 2 м від землі, бути захищеним ґратами. Внут-
рішня поверхня повинна бути гладкою, легко піддаватися гігієнічному огляду, якщо забір здійс-
нюється не через шахту, а через отвір допускається мінімальна відстань між забором і випуском
(не менш 20 м по горизонталі і не менш 6 м по вертикалі). Випускний отвір повинен бути підня-
тий над дахом не менше чим на 1 м.

Кондиціонування повітря. Під кондиціонуванням повітря розуміють створення та підтримку в

приміщеннях заданих параметрів мікроклімату, чистоти, газового складу повтря та ін. На проми-
слових підприємствах кондиціонування застосовується як для оптимізації гігієнічних умов праці,
так і в технологічних цілях (у приладобудуванні, оптичних, напівпровідниковому виробництвах,
на годинникових заводах і т.п.) для забезпечення належної чистоти повітря і температурно-
вологісних параметрів.

Системи аварійної вентиляції слід передбачати у виробничих приміщеннях, у яких можливе ра-
птове надходження в повітря великих кількостей шкідливих або вибухонебезпечних речовин,
відповідно до вимог технологічної частини проекту і відомчих нормативних документів, затвер-
джених у встановленому порядку. Необхідний повітрообмін аварійної установки забезпечується
спільною роботою систем основної (загальобмінної та місцевої) і аварійної вентиляції. Продук-

60
тивність аварійної установки разом з основною повинна забезпечувати не менше 8-кратного по-
вітрообміну за годину за повним внутрішнім обсягом приміщення.

Системи аварійної вентиляції слід здійснювати з використанням вентиляторів у вибухонебезпе-

чному виконанні. Система аварійної вентиляції повинна вмикатися автоматично при зупинці ко-
жної з основних систем. Аварійна вентиляція повинна працювати в режимі готовності, в декілька
разів ефективніше від всіх інших видів вентиляції. Затверджено перелік виробництв, для яких
аварійна вентиляція обов’язкова.

Основні санітарно-гігієнічні вимоги до вентиляції виробничих приміщень визначені СНиП 2.04.05-91

“Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха”.

Санітарний лікар, оцінюючи ефективність роботи виробничої вентиляції, повинен обов’язково

ознайомитися з документацією, що стосується технічного обслуговування і станом вентиляцій-
них установок. Оцінка проводиться разом із представниками вентиляційного бюро, що створю-
ється на підприємствах для здійснення контролю і технічного обслуговування вентиляційних
установок. Санітарний лікар виступає в ролі організатора проведення досліджень.

Як критерії для оцінки ефективності роботи виробничої вентиляції застосовуються показники

мікроклімату, ступінь чистоти повітря, кратність повітрообміну у виробничому приміщенні, а та-
кож об’єм повітря, що подається на одного працюючого. Відповідно до санітарних норм кількість
зовнішнього повітря, що подається у виробничі приміщення на одного працюючого, повинна бу-
3 3
ти не менше 30 м /годину при об’ємі приміщення більше 20 м на одну людину. У приміщенні без
3
природної вентиляції подача повітря на одну людину повинна становити не менше 60 м /годину.

6. ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

У системі профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці та зни-

ження професійних отруєнь і захворювань, важлива роль приділяється засобам індивідуального
захисту (ЗІЗ). ЗІЗ застосовуються, коли безпека робіт не забезпечується технологічними, техніч-
ними, архітектурно-планувальними рішеннями або колективними засобами захисту. Індивідуа-
льний захист працюючих забезпечується доцільним застосуванням спеціальних засобів, запобі-
жних пристосувань і пристроїв.

ЗІЗ повинні:

- забезпечувати найбільш сприятливі умови перебування у виробничому середовищі;

- ефективно захищати організм від небезпечних виробничих факторів;

- бути зручними в експлуатації;

- бути естетичними.

Вибір ЗІЗ визначається з урахуванням вимог безпеки для даної роботи, даного виробничого
процесу і метеорологічних умов.

Відповідно до ГОСТ 12.4.011-89 “ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и

классификация” ЗІЗ підрозділяються в залежності від призначення на такі класи:

61
- ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри);

- засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пмевмошоломи, пневмомаски);

- спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, ко-
жушки, фартухи, жилети, нарукавники);

- спеціальне взуття (чоботи, напівчоботи, ботфорти, черевики, туфлі, галоші, боти, бахіли);

- засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);

- засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи);

- засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);

- засоби захисту органа слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші);

- засоби захисту очей (захисні окуляри, щитки і маски);

- засоби захисту від падіння із висоти та інші захисні засоби (запобіжні пояси, діелектричні ки-
лими, наколінники, налокотники, наплечники);

- захисні дерматологічні засоби (миючі пасти, креми, мазі).

Зупинимося докладніше на окремих засобах індивідуального захисту.

Ізолюючі костюми (ІК) – це ЗІЗ, що ізолюють весь організм від впливу шкідливих і небезпечних
факторів середовища. У залежності від призначення ІК підрозділяються для захисту від:

- підвищеного вмісту радіоактивних речовин у повітрі робочої зони;

- підвищених або знижених температур повітря робочої зони;

- хімічних факторів;

- біологічних факторів.

У залежності від способу подачі повітря в підкостюмний простір ІК підрозділяються на шлангові

та автономні. У шланговому ІК повітря для дихання надходить по шлангу від зовнішніх джерел,
розташованих поза зоною роботи. В автономному ІК джерело повітря або кисню (наприклад,
балон) входить до складу костюма.

Пневмокостюми і скафандри дозволяють виконувати роботу при температурі повітря до 300оС

та інтенсивності інфрачервоного опромінення до 3000-3500 Вт/м2. При цьому час робіт обмежу-
ється 30 хвилинами.

Засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) використовуються в багатьох галузях

промисловості для захисту органів дихання від шкідливих газів, димів, пару, пилу та туману,
концентрації яких перевищують гранично допустимі, а також при роботі з пестицидами і мінера-
льними добривами. ЗІЗОД відповідно до ДСТ 12.4.034-85 “ССБТ. Средства индивидуальной
защиты органов дыхания. Классификация и маркировка” за принципом дії підрозділяються на
фільтруючі й ізолюючі.

До фільтруючих ЗІЗОД відносяться респіратори, протигази і шоломи, що очищають повітря, що

видихається за допомогою фільтрів і сорбентів. Фільтруючі ЗІЗОД застосовуються в тому випад-
ку, коли вміст шкідливих речовин у повітрі не перевищує 0,5% об’ємних, а вміст кисню складає
не менш 18% об’ємних.

62
Фільтруючі респіратори поділяються на протипилові (протиаерозольні), протигазові та універ-
сальні. До протипилових фільтруючих респіраторів відносяться “Астра-2”, “Кама-2” (патронні),
ШБ-1 “Пелюсток-200”, ШБ-1 “Пелюсток-5” (фільтромаски).

До фільтруючих протигазових респіраторів відносяться РПГ-67 з патронами марки А, У, КД і Г.

До універсальних фільтруючих респіраторів відносяться РУ-60М, “Пелюсток-Апан”, “Сніжок КУ-
М”.

За способом вентиляції підмасочного простору протиаерозольні респіратори підрозділяються на

безклапанні і клапанні, за умовами експлуатації – на одноразового і багаторазового користуван-
ня.

Респіратори ШБ-1 “Пелюсток” використовуються для захисту від силікатного, металевого, цеме-
нтного, вугільного пилу, від радіоактивних, токсичних, бактеріальних аерозолів.

Респіратор “Астра-2” захищає органи дихання від цементного, вугільного, деревинного, метале-
вого, скляного пилу. У промисловості використовуються фільтруючі протигази, що захищають
тільки від газів і захищають від газів і аерозолів. Вони застосовуються при концентрації пару або
газів в повітрі робочої зони, яка перевищує 15 ГДК.

Ізолюючі ЗІЗОД – шлангові та автономні дихальні апарати, використовують при наявності в по-
вітрі шкідливих речовин будь-яких концентрацій. Шлангові респіратори ПШ-1, РМП-62 призначе-
ні для захисту органів дихання мулярів-пульверизаторників.

Кисневі ізолюючі засоби використовують при веденні аварійних і рятувальних робіт, у замкнених
просторах, колодязях і т.п.

Усі без винятку ЗІЗОД мають ті або інші недоліки. Так, при використанні респіраторів і протигазів
створюється опір диханню. Маски, напівмаски, шоломи утворюють замкнений простір. Тому ко-
ристувачі цих ЗІЗОД дихають не тільки повітрям, що подається, а й тим, що видихається; у вди-
хуваній суміші підвищений вміст діоксиду вуглецю. Обтюратори респіраторів, за винятком “Пе-
люстка”, створюють тиск на шкіру обличчя і можуть викликати подразнення шкіри.

Підкостюмний, підмасочний простір є гарним середовищем для розвитку мікроорганізмів у

зв’язку з тим, що там утворюється тепло-вологий мікроклімат, тобто “тепличні умови”.

ЗІЗОД зменшують поле зору, що може бути однією з причин травмування робітників. Слід за-
значити, що 5-10% людей не можуть користуватися ЗІЗОД і ізолюючими костюмами через пси-
хофізіологічну нестерпність.

Спеціальний одяг. При роботі у вологому середовищі використовують спеціальні костюми і

плащі. Для захисту від кислот і органічних розчинників – костюми для нафтовиків. Як засіб пило-
захисту застосовуються костюми і скафандри, отрутохімзахисту – спеціальні комплекти.

Для захисту від механічних впливів у шахтах, на лісозаготівлях, у суднобудуванні, у машинобу-

дуванні і багатьох інших галузях застосовують костюми, куртки. Є спецодяг для роботи при ви-
соких і низьких температурах, для захисту від бризок металу, від впливу електричного струму,
від укусів кліщів, а також сигнальний спецодяг.

Засоби захисту голови. До них відносяться захисні каски для захисту голови працюючого від
механічних ушкоджень, опіків, вологи, електричного струму, кислот і лугів. Каски випускаються
п’яти кольорів: білого – для керівників підприємств, начальників цехів, працівників служби техні-
ки безпеки; червоного – для майстрів, виконробів, інженерно-технічних працівників, головного
механіка і головного енергетика; жовтого і жовтогарячого – для робітників і молодшого обслуго-
вуючого персоналу, коричневого – для гірників.

63
Для захисту від шуму (до 120 дБА), від травмування та електричного струму використовують
каску “ВЦНИИОТ-2”. Для зниження звукового тиску на орган слуху використовують спеціальні
металеві каски і шоломи. Рівень звукового тиску знижується при носінні цих засобів на 14-19 дБ.
Для захисту від іскор і бризок розплавленого металу велике поширення одержали широкополі
каски, а також повстяні капелюхи. При розпиленні пестицидів у сільськогосподарському вироб-
ництві застосовують каски з пелеринами з тканин, стійких до впливу шкідливих хімічних речо-
вин.

Спеціальне взуття. У залежності від призначення виготовляється зі шкіри, гуми, вовни, бавовни. Во-
но призначене для захисту від високих і низьких температур, інфрачервоного випромінювання, іскор і
бризів металу, електричного струму та ін.

Засоби захисту органу слуху. До них відносяться вкладиші (або заглушки), протишумні навуш-
ники та шоломи. Вкладиші виготовляють з гігроскопічної вати, ультратонкої спеціальної склова-
ти, гуми, поролону, пластмаси. Ці засоби знижують рівень шуму на 7-8 дБ на частотах 250-500
Гц і 12 дБ – на частотах близько 1000 Гц. Широке застосування знайшли протишумні вкладиші
“Беруші”, призначені для захисту від високочастотного шуму з рівнем 110-120 дБА. Для захисту
від високочастотного шуму з рівнем 110-120 дБА застосовують також протишумні навушники
“ВЦНИИОТ-4А”, “ВЦНИИОТ-2М”.

Засоби захисту органів зору та обличчя. Для захисту очей від пилу, твердих часток, бризок
металу і рідини, газів з подразнюючою дією, ультрафіолетових, інфрачервоних, лазерного ви-
промінювань використовують окуляри, ручні та наголовні щитки, що закривають обличчя і шию.
Випускають окуляри відкритого і закритого типів, герметичні захисні окуляри відповідно до ДСТ
12.4.013-85 “ССБТ. Очки защитные”.

Окуляри виготовляються в залежності від призначення з одно- або тришарового безбарвного

скла, зі скла-світлофільтра (силікатні або органічні). Світлофільтри бувають різної оптичної
щільності і кольору.

Закриті окуляри випускають двох типів: із прямою та непрямою вентиляцією.

Герметичні захисні окуляри цілком ізолюють око від навколишнього середовища, мають, як
правило, плівку проти запотівання. Вони застосовуються при веденні електро-, газозварюва-
льних робіт, газорізальних робіт, фотозварювальних робіт та ін.

Окуляри відкриті з захисним склом-світлофільтром типу ЗП-2-80, О-76-У, О-12-72 використову-

ють вогнетривники, кам’янщики-гранітники, склярі та ін. Окуляри відкритого типу подвійні ОП-2
захищають око від сліпучого яскравого світла оптичного діапазону та твердих часток.

Робітники, зайняті на електро- і газозварювальних роботах, користуються окулярами з непря-

мою вентиляцією і світлофільтрами типу Г-1, Г-2, З-5, З-6, З-7. С-8, З-9. Вони захищають очі з
усіх боків від сліпучого яскравого світла, ультрафіолетового випромінювання, від твердих часток
і бризок металу. Для захисту очей і обличчя електрозварювальників від прямого випромінюван-
ня електричної дуги, іскор і бризок металу призначені захисні щитки. Найчастіше їх виготовля-
ють з нетоксичного, стійкого до впливу бризок металу, струмонепроводимого матеріалу.

Засоби захисту шкіри. У виробничих умовах для захисту шкіри рук і обличчя від несприятливо-
го впливу хімічних речовин, шкідливих пару і газів, пилу, теплової енергії використовують захис-
ні пасти, мазі та креми. За своїм призначенням та фізико-хімічним властивостям засоби захисту
шкіри поділяються на гідрофільні – для захисту від дії жирів, олій, нафтопродуктів, розчинників,
лаків, смол та ін. органічних речовин, а гідрофобні – для захисту від дії водних розчинів кислот,
лугів, солей, що прохолоджують водно-масляних емульсій.

64
До складу гідрофільних засобів можуть входити крохмаль, желатин, казеїн, гліцерин – речовини,
нерозчинні в органічних розчинниках. Як наповнювач застосовують тальк, каолін, оксид цинку,
бетоніт та ін., а також незначні кількості жирів або олій, що пом’якшують шкіру.

До складу гідрофобних засобів захисту шкіри можуть входити мінеральні олії, жири, віск, пара-
фін, стеаринова кислота. Ці засоби утворюють на шкірі бар’єр, що захищає її від шкідливого
впливу розчинів кислот, лугів і масляних емульсій.

Засоби захисту рук застосовують у різних галузях промисловості для захисту від механічних
травм, термічних і хімічних опіків, дії органічних і хімічних розчинників, синтетичних подразнюю-
чих речовин та ін. Виготовляють ЗІЗ рук з льону, бавовни, сукна, штучної шкіри, полімерних ма-
теріалів.

Використання того або іншого ЗІЗ визначається особливостями технології виробництва, харак-
тером виробничих шкідливих чинників відповідно до ДСТ 12.4.010-75 “ССБТ. Средства индиви-
дуальной защиты. Рукавицы специальные. Технические условия”

Засоби індивідуального захисту від падіння з висоти. До них відносяться запобіжні пояси для
будівельників, захисні каски “Будівельник”. Застосовуються при виконанні монтажних, будівель-
них, ремонтних та інших робіт на висоті.

7. ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ

На здоров’я працівників промислових підприємств (на відміну від інших контингентів населення),
крім біологічних, сімейно-побутових, медико-профілактичних та екологічних факторів, істотно
впливають виробничо-професійні умови. Установлення зв’язку, що об’єктивно відбиває залеж-
ність захворюваності працівників від санітарно-гігієнічних умов праці, – важлива передумова
розробки і впровадження профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення стану здоров’я і
підвищення продуктивності праці.

Критеріями здоров’я працівників можуть бути показники захворюваності, виявленої за кількістю

звертань до лікувально-профілактичних установ (загальної, з тимчасовою втратою працездат-
ності, професійної), матеріали профілактичних медичних оглядів, а також показники інвалідності
(захворюваності зі стійкою втратою працездатності).

Загальна захворюваність враховує не тільки гострі та хронічні захворювання, при яких працівник зве-
ртається за медичною допомогою, але і приховані або початкові форми захворювань, порушення
здоров’я, що швидко виникають, швидко проходять і серйозно не відбиваються на стані здоров’я, а
також випадки раптової смерті, наприклад, при важкій травмі, інсульті або інфаркті міокарду.

Основними обліковими документами для аналізу загальної захворюваності можуть бути статис-
тичний талон для реєстрації остаточних (уточнених) діагнозів (ф. № 025-2у), зведена відомість
обліку захворювань (ф. № 017/e), зведена відомість обліку травм (ф. № 071-1/у). У цих докумен-
тах зазначають, скільки і яких захворювань зареєстровано протягом року на даній території, у
тому числі, скільки зареєстровано вперше в поточному році.

Маючи такі дані, можна розрахувати два основних показники загальної захворюваності: частоту
вперше зареєстрованих у поточному році захворювань і частоту всіх зареєстрованих у поточно-

65
му році захворювань. Обидва показники розраховують на 1000 осіб відповідного населення. При
розробці за класами і групами розрахунок ведуть на 10000 або 100000 осіб.

Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності. До тимчасової втрати працездат-

ності (ТВП) призводять такі стани організму, при яких функціональні порушення, викликані захворю-
ванням, що перешкоджають виконанню професійної діяльності, мають звротний, швидкоминаючий
характер.

Для аналізу захворюваності з ТВП можна використовувати більше 10 показників. У таблиці 7.1
представлені способи розрахунку показників захворюваності, що найбільш часто використову-
ють для її аналізу.

Таблиця 7.1

Способи розрахунку показників захворюваності з ТВП

Показник Спосіб розрахунку

1. Особи, що хворіли
2. Частота випадків тимчасової непраце-
здатності
3. Частота днів тимчасової непрацездат-
ності
4. Середня тривалість 1 випадка (важ-
кість)
5. Структура (екстенсивний показник)
Число осіб, що хворіли х100
Середня чисельність робітників
Число випадків непрацездатності х100
Середня чисельність робітників
Число днів непрацездатності х100
Середня чисельність робітників
Число днів непрацездатності
Число випадків непрацездатності
Число випадків (днів) за визначеним
класом або конкретним захворюванням
Число випадків (днів) за всіма захворюваннями

Як видно з таблиці 7.1, частіше інших використовуються показники осіб, що хворіли, випадки та
дні непрацездатності на 100 працюючих. Останні два – орієнтовані показники для оцінки захво-
рюваності з ТВП (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Приблизна оцінка показників захворюваності

з тимчасовою втратою працездатності

Тимчасова втрата працездатності

Процент
Рівень на 100 робітників
хворівших
кількість випадків кількість днів

Дуже високий 80 та більше 150 та більше 500 та більше

66
 Високий 70-79 120-149 1200-1499

Вище середнього 60-69 100-119 1000-1199

Середній 50-59 80-99 800-999

Нижче середнього 40-49 60-79 600-799

Низький 35-39 50-59 500-599

Дуже низкий менше 35 менше 50 менше 500

З метою розробки оздоровчих заходів, спрямованих на зниження захворюваності, слід знати причи-
ни підтримки визначеного її рівня і мати достовірні докази впливу на неї виробничо-професійних
факторів, усунення або зменшення яких доцільно проводити у першу чергу. Іншими словами, слід
формувати та реалізувати на практиці пріоритетні напрямки оздоровлення умов праці.

У цілому це призведе до поліпшення показників здоров’я, з одного боку, з іншого боку – до під-
вищення економічної ефективності виробництва.

Захворюваність професійна – це показник, що характеризує відношення кількості осіб із встано-

вленими в даному році професійними захворюваннями та отруєннями до числа працюючих, що
зазнавали впливу відповідного професійного фактора. Розрахунок показників професійної за-
хворюваності ведеться на 1000 або 10000 осіб, що підлягають медичному оглядові.

Професійні захворювання – це захворювання, обумовлені впливом несприятливих факторів ви-

робничого середовища і трудового процесу, і підтверджені у встановленому порядку. Професій-
ні отруєння (інтоксикації) розглядають як окремий вид професійних захворювань, що виникли
під впливом дії на організм шкідливих хімічних речовин.

У залежності від тривалості впливу виробничого фактора розрізняють гострі та хронічні про-
фесійні захворювання.

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що ста-

лися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факто-
рів, шкідливих речовин. Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин,
іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та перенапру-
женням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні, алер-
гійні захворювання тощо.

Гострі професійні отруєння спричиняються в основному шкідливими речовинами гостроспрямо-

ваної дії.

До хронічних відносяться професійні захворювання, що розвилися внаслідок тривалого багато-

разового впливу (більше однієї зміни) шкідливого виробничого фактора.

Основною причиною професійних захворювань може бути інтенсивний короткочасний або три-
валий вплив шкідливих виробничих факторів. До розвитку професійних захворювань можуть
призвести порушення нормального ходу технологічного процесу, неправильна організація тру-
дового процесу, аварійна ситуація, несправність або відсутність відповідних санітарно-технічних
пристроїв, неправильне використання або невикористання засобів індивідуального захисту і т.п.

У системі заходів щодо попередження розвитку і зниження рівня професійної патології важливу
роль відіграє їхнє своєчасне розслідування, а також проведення попередніх і періодичних медич-
них оглядів.

67
8. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК ПРОФЕСІЙНИХ ОТРУЄНЬ І ЗА-
ХВОРЮВАНЬ
8.1. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК ГОСТРИХ
ПРОФЕСІЙНИХ ОТРУЄНЬ І ЗАХВОРЮВАНЬ

Розслідування та облік гострих професійних захворювань та отруєнь проводиться від-

повідно до “Положення про порядок розслідування та проведення обліку нещасних випадків, профе-
сійних захворювань і аварій на виробництві”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 21 серпня 2001 р. №1094.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоро’я, поранення, травми, у тому числі
отримані внаслідок ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гос-
трі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження елект-
ричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані вна-
слідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представни-
ками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день
чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не ме-
нше, як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Про випадки гострого професійного захворювання (отруєння), внаслідок якого працівник втратив
працездатність на один і більше днів, або виникла необхідність перевести його на іншу, легку
роботу терміном не менш, як на один день, складається акт за формою Н-1 (додаток 1).

Акт не складається, якщо установлено факт самогубства, природної смерті; якщо потерпілий отруї-
вся алкоголем, наркотичними речовинами (якщо це не викликано використанням цих речовин у ви-
робничому процесі або неправильному їхньому збереженні і транспортуванні). Не складаються акти
під час проведення спортивних і розважальних ігор, якщо при цьому був відсутній виробничий фак-
тор.

Про кожен випадок профзахворювання (профотруєння) очевидець, працівник, що його встано-

вив або сам потерпілий повинні повідомити безпосередньому керівникові робіт, надати долікар-
няну допомогу.

Безпосередній керівник (майстер, бригадир), інші керівники (диспетчер, змінний інженер) термі-
ново організує медичну допомогу постраждалому і його доставку в лікувально-профілактичну
установу (ЛПУ), а також повідомляє про те, що трапилося, власника підприємства. ЛПУ інфор-
мує санепідстанцію спеціальним екстренним повідомленням на кожного потерпілого за формою
(додаток 2 “Положення...”). Таке ж повідомлення направляється власникові підприємства.

При необхідності зв’язок гострих інфекційних захворювань із професійною діяльністю уточню-

ється спеціалізованими клініками, НДІ гігієни праці і профзахворювань після консультації з ліка-
рем з гігієни праці або епідеміологом СЕС.

ЛПУ, що уточнила або змінила діагноз гострого профотруєння (захворювання), складає нове
повідомлення, протягом 10 годин направляє його в СЕС за місцем роботи потерпілого.

Власник підприємства, одержавши повідомлення, призначає комісію з розслідування в складі

керівника служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу.
У комісію також залучаються фахівець СЕС і представник профспілки.

68
Комісія зобов’язана протягом 3 діб з моменту події провести розслідування: опитати свідків або
потерпілого, розглянути відповідність умов праці нормативно-технічній документації (НТД),
установити обставини і причини захворювання (отруєння) і т.п. Потім складається акт за фор-
мою Н-1 і направляється на затвердження власникові підприємства; кожен випадок реєструєть-
ся власником у спеціальному журналі.

Копії затверджених актів за формою Н-1 направляються в СЕС, керівникові структурного підроз-
ділу, державному інспекторові з нагляду за охороною праці, профспілковій організації, керівни-
кові служби з охорони праці.

Акт за формою Н-1 зберігається на підприємстві протягом 45 років.

Спеціальному розслідуванню підлягають групові випадки (2 і більше потерпілих) і випадки зі

смертельним наслідком.

Про кожен такий випадок власник підприємства повідомляє СЕС, органи державного нагляду з
охорони праці, місцевим органам виконавчої влади, профспілковій організації, прокуратурі. При
загибелі 2 і більш людей власник підприємства направляє повідомлення до Держнаглядохоро-
нипраці та у Міністерство охорони здоров’я по телефону (телефаксу) або телеграфу (телетайпу)
за спеціальною схемою.

У комісію з розслідування таких випадків входять: працівник Держнаглядуохоронипраці – голова

комісії, власник підприємства, представник профспілки, фахівець СЕС. Термін спеціального
розслідування – не більш 10 днів. При цьому складається акт за формою Н-1 та інші матеріали,
передбачені “Положенням...”.

Для встановлення причин гострого професійного захворювання (отруєння) і розробки заходів

профілактики комісія може залучати фахівців (експертів) науково-дослідних інститутів та ін. Екс-
перти несуть відповідальність за вірогідність аналізу, лабораторних досліджень та випробувань.

За вимогою комісії власник підприємства зобов’язаний провести медичне обстеження працівни-

ків, забезпечити проведення лабораторних досліджень, технічних розрахунків і т.д. Він також
повідомляє зацікавлені сторони (див. вище), у тому числі СЕС, про реалізацію запропонованих
комісією рекомендацій.

У числі матеріалів спеціального розслідування повинні бути копія акта за формою Н-1 на кожно-
го постраждалого, висновок ЛПУ про розслідування гострого захворювання (отруєння), медич-
ний висновок про причини смерті, свідчення про наявність в організмі постраждалого алкоголю
або наркотиків та ін.

Підприємство в 5-денний термін після закінчення розслідування направляє зазначені матеріали

в СЕС, прокуратуру і Держнаглядохоронипраці.

СЕС на підставі акта за формою Н-1 заповнює “Карту обліку професійного отруєння (захворю-
вання)” за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України, для обліку та аналі-
зу цих випадків з використанням ЕОМ.

Підприємства, місцеві органи влади і Держнаглядохоронипраці ведуть облік усіх випадків гострих от-
руєнь (захворювань), на які складені акти за формою Н-1.

Міністерства, Держнаглядохоронипраці, санепідслужба МОЗ здійснюють оперативний облік гру-

пових випадків і випадків зі смертельним наслідком. Облік гострих профзахворювань (отруєнь)
ведеться за підсумками першого півріччя та року.

69
Додаток 1

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

Форма Н – 1

ЗАТВЕРДЖУЮ:

___________________________________________

(посада, підпис, ім’я, по батькові та прізвище роботодавця)

“_____” ______________200 р.

(печатка)

АКТ № _______

про нещасний випадок на виробництві

__________________________________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)

__________________________________________________________________

(домашня адреса потерпілого)

1. Дата і час нещасного випадку ________________________________________

(число, місяць, рік)

__________________________________________________________________

(година, хвилина)

2. Підприємство, працівником якого є потерпілий

__________________________________________________________________

(найменування)

2.1. Адреса підприємства, працівником якого є потерпілий:

Автономна Республіка Крим________________________________________

область__________________________________________________________

70
район___________________________________________________________

населений пункт__________________________________________________

2.2. Форма власності_______________________________________________

2.3. Орган, до сфери управління якого належить підприємство, де стався нещасний випадок
________________________________________________

2.4. Найменування і адреса підприємства, де стався нещасний випадок________

2.5. Цех, дільниця, місце нещасного випадку __________________________

3. Відомості про потерпілого: _______________________________________

3.1. Стать: чоловіча, жіноча_________________________________________

3.2. Число, місяць, рік народження __________________________________

3.3. Професія (посада) _____________________________________________

розряд (клас) _____________________________________________________

3.4.Стаж роботи загальний _________________________________________

3.5. Стаж роботи потерпілого за професією (посадою)___________________

4. Проведення навчання потерпілого та інструктажу з охорони праці:

4.1. Навчання за професією чи видом роботи, під час виконання якої стався нещасний випа-
док_________________________________________________

(число, місяць, рік)

Проведення інструктажу:

4.2. Вступного ___________________________________________________

(число, місяць, рік)

4.3. Первинного __________________________________________________

(число, місяць, рік)

4.4. Повторного __________________________________________________

(число, місяць, рік)

4.5. Цільового ____________________________________________________

(число, місяць, рік)

4.6. Перевірка знань за професією чи видом роботи, під час виконання якої стався нещасний
випадок (для робіт підвищеної небезпеки) _____________

(число, місяць, рік)

5. Проходження медичного огляду:

5.1. Попереднього _________________________________________________

71
(число, місяць, рік)

5.2. Періодичного _________________________________________________

(число, місяць, рік)

6. Обставини, за яких стався нещасний випадок ________________________

_________________________________________________________________

6.1. Вид події _____________________________________________________

6.2. Шкідливий або небезпечний фактор та його значення________________

7. Причини нещасного випадку ______________________________________

_________________________________________________________________

8. Устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещас-

ного випадку _____________________________________

(Найменування, тип, марка, рік випуску, підприємство-виготовлювач)

9. Діагноз за листком непрацездатності або довідкою лікувально-профілактичного закла-

ду___________________________________________

9.1. Перебування потерпілого в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння

________________________________________________________

(так, ні)

10. Особи, які допустили порушення законодавства про охорону

праці:____________________________________________________________

Прізвище, ім’я та по батькові, професія, посада, підприємство, порушення вимог законодавчих

та інших нормативно-правових актів з охорони праці із зазначенням статей, параграфів, пунктів
тощо) /ДНАОП/

11. Свідки нещасного випад-

ку___________________________________________________________(прізвище, ім’я та по ба-
тькові, постійне місце проживання)

12. Заходи щодо усунення нещасного випадку

№№ п/п Найменування заходів Термін вико- Виконавець Відмітка про

нання виконання

72
Голова комісії______________________ ________________

(посада) (підпис)

Члени комісії___________ ________________

(посада) (підпис)

___________ ________________

(посада) (підпис)

“______” ____________200_р.

Додаток 2

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

_____________________________________________

(найменування лікувально-профілактичного закладу,

_____________________________________________

прізвище, ім’я та по батькові його керівника,

_____________________________________________

найменування підприємства

_____________________________________________

прізвище, ім’я та по батькові його роботодавця)

73
ЕКСТРЕННЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

про звернення потерпілого з посиланням на нещасний

випадок на виробництві

1. Попередній діагноз_________________________________________________________

2. Прізвище, ім’я та по батькові потерпіло-

го_____________________________________________________

3. Вік _______________________________________________________________

4. Домашня адреса потерпілого

_______________________________________________________________

5. Найменування і адреса підприємства, де працює потерпілий

_______________________________________________________________

6. Дата: захворювання___________________________________________________

встановлення діагнозу ______________________________________

госпіталізації ______________________________________________

7. Місце госпіталізації ____________________________________________

(найменування лікувально-профілактичного закладу)

8. Шкідливий виробничій фактор, який викликав захворювання (отруєння)

________________________________________________________________

9. Дата і час передачі первинної інформації ___________________________

Посада, підпис та прізвище особи, яка надіслала повідомлення__________

________________________________________________________________

Посада, прізвище та підпис особи , яка одержала повідомлення __________

________________________________________________________________

Додаток 3

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

74
нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

Форма Н-5

АКТ

розслідування нещасного випадку (аварії) що стався (сталася)

“___” ____________200__р. о ____год. _____хв.

на ______________________________________________________________

(найменування підприємства та

_________________________________________________________________

органу, до сфери управління якого належить

__________________________________________________________________

підприємство)

____________________ ________________________

(дата складання акта) (місце складання акта)

Комісія, призначена наказом від “___” _________200____р. № ____________

__________________________________________________________________

(найменування органу, яким призначена комісія)

у складі: ______________________ ______________________ голова комісії

прізвище, ім’я та по батькові (посада, місце роботи)

членів комісії ______________________ ______________________ прі-

звище, ім’я та по батькові (посада, місце роботи)

______________________ ______________________

прізвище, ім’я та по батькові (посада, місце роботи)

за участю ______________________ ______________________

прізвище, ім’я та по батькові (посада, місце роботи)

______________________ ______________________

прізвище, ім’я та по батькові (посада, місце роботи)

75
провела за період з “___” ________по “____” _______200__р. (спеціальне) розслідування неща-
сного випадку (аварії), який (яка) стався (сталося)

__________________________________________________________________

(зазначається місце події і кількість потерпілих,

__________________________________________________________________

у тому числі із смертельним наслідком)

Додаток 6

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

Найменування підприємства ___________________________________________

(найменування організації,

__________________________________________________________________

дата та номер відправлення

__________________________________________________________________

прізвище, ім’я та по батькові

__________________________________________________________________

її керівника чи особи, яким

__________________________________________________________________

надсилається повідомлення, адреса)

ПОВІДОМЛЕННЯ

про наслідки нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом,

що стався “___” __________200__р.

з ________________________________________________________________

76
(професія, прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)

(акт за формою Н-1 або ТН про нещасний випадок від “___” _____200__р. №__)

1.Діагноз за листком непрацездатності або довідкою лікувально-профілактичного закладу

___________________________________________

_________________________________________________________________

2. Найменування лікувально-профілактичого закладу, що встановив діаг-

ноз_______________________________________________________________

3. Наслідок нещасного випадку_________________________________

__________________________________________________________________

(потерпілий одужав, переведенийна легшу роботу, установлено інвалідність І, ІІ, ІІІ групи, по-
мер)

4. Тривалість виконання потерпілим легшої роботи, робочих днів_______

5. Звільнено (за листком непрацездатності) від роботи з “___” ______200__р.

по “___” ____200___р., тривалість тимчасової непрацездатності, робочих днів ___

6. Витрати підприємства внаслідок нещасного випадку:

6.1. Сума відшкодування витрат за листком непрацездатності Фондом соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, гривень
__________________________________

6.2. Сума штрафу, що сплачено підприємством за нещасний випадок або його приховання, гри-
вень __________________________________________

6.3. Вартість зіпсованого у зв’язку з нещасним випадком (аварією) устаткування, інструменту,

зруйнованих будівель, споруд, гривень_____________

6.4. Інші витрати, гривень___________________________________________

6.5. Сумарні витрати, гривень________________________________________

Роботодавець _______
_________________________________________________________

(підпис) (прізвище, ім’я та по батькові)

Головний бухгалтер _______

_________________________________________________________

(підпис) (прізвище, ім’я та по батькові)

77
(печатка)

8.2. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК ХРОНІЧНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ І ОТРУЄНЬ

Розслідування та облік хронічних професійних захворювань і отруєнь проводиться від-

повідно до “Положення про порядок розслідування і проведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві”, затвердженого постановою Кабінету Мініст-
рів України от 21 серпня 2001 р. №1094.

Розслідуванню підлягають усі вперше виявлені професійні захворювання та отруєння (далі –

профзахворювання).

Професійний характер захворювань визначається експертною комісією в складі фахівців лікува-

льно-профілактичної установи, якому надано таке право МОЗ України.

У разі потреби до роботи експертної комісії залучаються фахівці (представники) підприємства,

робочого органа виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно Порядку встановлення

зв’язку захворювання з умовами роботи.

Зв’язок професійного захворювання з умовами роботи працівника визначається на підставі клі-

нічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, що складається відповідною ін-
станцією (установою) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю фахівців (пред-
ставників) підприємства, профспілок і робочого органа виконавчої дирекції Фонду. Санітарно-
гігієнічна характеристика видається на запит керівника лікувально-профілактичної установи, що
обслуговує підприємство, або фахівця з профпатології міста (області), завідувача відділенням
профпатології міської (обласної) лікарні.

Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці потерпілий не підпадав

під дію факторів виробничого середовища, що могли викликати професійне захворювання, вра-
ховується його попередня робота, пов’язана з дією несприятливих виробничих факторів.

При підозрі на профзахворювання лікувально-профілактична установа направляє працівника з

відповідними документами, перелік яких установлюється МОЗ України, на консультацію фахів-
цю з профпатології міста (області).

Для встановлення остаточного діагнозу і зв’язку профзахворювання з впливом виробничих фак-

торів і трудового процесу фахівець з профпатології направляє хворого у визначені МОЗ України
спеціалізовані лікувально-профілактичні установи.

На кожного постраждалого від профзахворювання клініками НДІ гігієни праці і профзахворю-

вань, спеціалізованими відділеннями обласних (міських) лікарень, що мають право встановлю-
вати остаточний діагноз профзахворювань, складається повідомлення (додаток №13).

Протягом трьох днів після встановлення остаточного діагнозу профзахворювання повідомлення

висилається підприємству, де працює хворий, санепідстанції і лікувально-профілактичній уста-
нові, що обслуговує дане підприємство.

78
Власник підприємства зобов’язаний організувати розслідування причин кожного випадку проф-
захворювання протягом семи днів з моменту одержання повідомлення про профзахворювання.

Розслідування профзахворювання проводиться комісією з розслідування, яка призначається

наказом керівника санепідстанції. До її складу входять: працівник санепідстанції (голова комісії),
представники профспілкової організації, трудового колективу, лікувально-профілактичної уста-
нови, а також фахівець із профпатології місцевого органа керування охороною здоров’я та вла-
сник підприємства.

У розслідуванні можуть брати участь представники міністерства і другого центрального органа

державної виконавчої влади, до сфери керування якого належить підприємство, місцевих орга-
нів державного нагляду з охорони праці та державної виконавчої влади, а також фахівці науко-
во-дослідних установ і навчальних закладів МОЗ України.

Власник підприємства зобов’язаний представити комісії з розслідування дані лабораторних до-

сліджень шкідливих факторів виробничого процесу з інструментальними вимірами їхніх значень,
необхідну інформацію на даний процес (технологічні регламенти, вимоги та нормативи з безпе-
ки та ін.), забезпечити комісію з розслідування приміщенням, транспортом і засобами зв’язку,
організувати друкування, оформлення і тиражування матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов’язана:

- скласти програму розслідування причин профзахворювання;

- розподілити функції між членами комісії;

- розглянути питання з необхідності залучення до її роботи експертів;

- провести розслідування обставин і причин профзахворювання; скласти акт розслідування за

формою (додаток №14), у якому намітити заходи для попередження розвитку профзахворюван-
ня, забезпечення нормалізації умов праці, а також визначити відповідальність підприємства і
посадових осіб у виникненні профзахворювання.

Комісія з розслідування проводить гігієнічну оцінку умов праці хворого за матеріалами раніше
проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, а в разі потреби – ла-
бораторні дослідження шкідливих виробничих факторів з інструментальними вимірами їхніх
значень. Аналізує наявну документацію: амбулаторні карти, історію хвороби, висновки лікуваль-
но-профілактичних закладів, розпорядження органів державного нагляду з охорони праці та ін.

Комісія має право одержувати письмові пояснення від посадових осіб і працівників з питань,
пов’язаних з розслідуванням профзахворювання.

Акт розслідування профзахворювання складається комісією з розслідування в п’яти екземплярах

протягом трьох діб після закінчення розслідування і направляється: хворому, підприємству, на яко-
му виявлене захворювання, лікувально-профілактичній установі, що обслуговує підприємство,
профспілковій організації, членом якої є хворий. Один екземпляр акта залишається в санепідстанції
для аналізу та контролю за виконанням намічених заходів.

На підприємстві та у саненпідстанції акт розслідування профзахворювання зберігається протя-

гом 45 років, в інших організаціях – 2 роки.

За результатами розслідування профзахворювання власник підприємства видає наказ про здій-

снення заходів щодо попередження профзахворювань, а також притягнення до відповідальності
осіб, з вини яких допущені порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення
профзахворювання.

79
У виконанні заходів щодо попередження профзахворювань, запропонованих комісією з розслі-
дування, власник підприємства в термін, зазначений в акті, письмово інформує санепідстанцію.

Контроль за правильним і своєчасним розслідуванням профзахворювань, оформленням доку-

ментації, а також вжиттям заходів щодо усунення причин, що привели до профзахворювання,
здійснюють органи та установи державного нагляду за охороною праці Міністерства охорони
здоров’я України.

Громадський контроль за розслідуванням профзахворювань здійснюють трудові колективи че-

рез обраних або уповноважених з питань охорони праці осіб, а також професійні спілки через
свої виборні органи і представників.

Розслідування випадків профзахворювань у осіб, що направляються на роботу за межі підпри-

ємства, проводиться комісією з розслідування під головуванням представника санепідстанції,
що здійснює державний санітарний нагляд на підприємстві, де виявлене профзахворювання.

Власник підприємства, де виявлене профзахворювання, зобов’язаний сповістити про це влас-

никові підприємства, працівником якого є потерпілий.

У роботі комісії з розслідування такого випадку обов’язково бере участь представник підприємства,
працівником якого є потерпілий.

Реєстрація та облік профзахворювання, що виявлено у працівника, направленого на роботу за

межі підприємства, здійснюється підприємством за місцем основної роботи хворого і санепідс-
танцією, що здійснює державний санітарний нагляд на цьому підприємстві.

Розслідування профзахворювань у осіб, що змінили місце роботи, проводиться санепідстанцією

за місцем його виявлення на основі повідомлення лікувально-профілактичної установи.

Санепідстанція та лікувально-профілактична установа за місцем виявлення профзахворювання

для уточнення діагнозу повинні запросити у відповідних установах охорони здоров’я за місцем
попередньої роботи хворого санітарно-гігієнічну характеристику умов його праці, а також випис-
ки з медичної карти про стан його здоров’я (форми 25, 30 та ін.). Запит робиться в кожнім конк-
ретному випадку з враховуванням профмаршруту хворого. Установи, яким адресований запит,
зобов’язані в місячний термін направити копії необхідних документів.

Підтверджені випадки профзахворювань в осіб, що змінили місце роботи, підлягають реєстрації

та обліку на підприємстві, де виявлене профзахворювання, і в санепідстанції, що здійснює дер-
жавний санітарний нагляд на цьому підприємстві. Копії акта розслідування направляються під-
приємству, на якому раніше працював хворий, а також відповідній санепідстанції для вживання
заходів щодо попередження профзахворювань.

Реєстрація та облік осіб, у яких уперше виявлене профзахворювання, ведеться в спеціальних

журналах за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України, що заповнюєть-
ся:

- на підприємстві та в установах санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про

профзахворювання та актів їхнього розслідування;

- у лікувально-профілактичних установах на підставі медичної карти амбулаторного хворого, ви-

писки з історії хвороби, медичного висновку про діагноз при обстеженні в стаціонарі, а також по-
відомлення про профзахворювання.

До цих журналів також записуються результати постійного медичного спостереження за здо-

ров’ям і працездатністю кожного працівника, у яких виявлене профзахворювання.

80
Санепідстанція, використовуючи зведення актів розслідування профзахворювань, складає спе-
ціальні карти для обліку та аналізу профзахворювань за допомогою ЕОМ. Ці карти, що склада-
ються за формою, затвердженою МОЗ України, і їхній зміст, записаний на магнітному носії, збе-
рігаються в санепідстанції та у Міністерстві охорони здоров’я протягом 45 років.

Порядок збору і передачі інформації для автоматизованої системи обліку та аналізу профзахво-
рювань визначаються МОЗ України.

Карти обліку або дискети з даними цих карт щорічно до 1 лютого і 1 серпня надсилаються Голо-
вному санепідуправлінню Міністарства охорони здоров’я України.

Додаток 13

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

Форма П-3

ПОВІДОМЛЕННЯ

про професійне захворювання (отруєння)

Прізвище, ім’я та по батькові _____________________________________

Стать ____________________Вік________________________________________

(повних років)

Найменування підприємства ______________________________________

Орган, до сфери управління якого належить підприємство______________

________________________________________________________________

Діагноз:

основний__________________________________________________

супутній___________________________________________________

81
Виробничій фактор, шкідлива речовина, найменування трудового процесу, що викликали захво-
рювання________________________________________

Дата встановлення остаточного діагнозу______________________________

Найменування закладу, що встановив діагноз__________________________

Реєстраційний номер повідомлення _____від “___” _________200__р.

Головний лікар ____________ __________________________

(підпис) (прізвище, ім’я та по батькові)

МП

Дата відправлення повідомлення ________________________________________

Посада, прізвище особи, що надіслала повідомлен-

ня_______________________________________________________________________________
___________

Дата одержання повідомлення__________________________________________

Посада, прізвище та підпис особи, що одержала повідомлення_______________

Додаток 14

до Положення про порядок

розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві

Форма П-4

АКТ

розслідування професійного захворювання

82
1. Дата складання _______________________________________________

(день, місяць, рік)

2. Місце складання ______________________________________________

(район, місто, село)

3. Найменування підприємства ____________________________________

4. Найменування цеху, дільниці, відділу_____________________________

5. Орган, до сфери управління якого належить підприємство____________

________________________________________________________________

6. Комісія у складі _________________________ ____________________

(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

голови комісії, членів комісії:

_______________________________ _ __________________________

(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

________________________________ ___________________________

(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання (отруєння)

______________________________________________________________________

(діагноз)

7. Дата надходження повідомлення до санстанції_____________________________

8. Найменування лікувально-профілактичного закладу, який установив діагноз____

_______________________________________________________________________

9. Захворювання виявлено під час медичного огляду, звернення _________________

_______________________________________________________________________

(найменування лікувально-профілактичного закладу)

10. Відомості про хворого:

прізвище, ім’я та по батькові________________________________________

стать____________________________ вік _____________________________

(повних років)

83
професія, посада__________________________________________________

(за класифікатором)

стаж роботи ________________________ _____________________________

(загальний) ( за цією професією)

_________________________________ _______________________________

(у цьому цеху) (в умовах впливу шкідливих факторів)

11. Висновок про наявність шкідливих умов праці ___________________________

_______________________________________________________________________

12. Діагноз:_____________________________________________________________

(основний)

________________________________________________________________________

(супутній)

13. На момент розслідування потерпілий ____________________________________

(ініціали, прізвище)

__________________________________________________________________

працездатний за своєю професією, переведений на іншу роботу, перебуває на амбулаторному лікуванні,

госпіталізований, переведений на інвалідність, помер (непотрібне закреслити)

14. Професійне захворювання виникло за таких обставин_______________________

________________________________________________________________________

Зазначаються конкретні факти невиконання технологічних регламентів виробничого процесу; порушень

режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту; аварійних ситуацій;
пошкодження захисних засобів і механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кон-
диціювання повітря; порушення правил техніки безпеки, гігієни праці; відсутність (невикористання) засобів
індивідуального захисту; недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту; неефективність ро-
боти систем вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального за-
хисту; відсутність заходів і засобів рятувального характеру тощо.

15. Причина професійного захворювання ____________________________________

________________________________________________________________________

Зазначаються виробничі фактори, що призвели до захворювання: запиленість повітря робочої зони (кон-
центрація пилу), в тому числі вміст вільного SIO2-

середній___________________, максимальний_________________;

загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами (концентрація речовин та їх гранично допус-
тима концентрація);

підвищення та зниження температури, температура поверхні устаткування, матеріалів, повітря

робочої зони;

84
 рівень шуму;

рівень загальної та локальної вібрації;

рівень інфразвукового коливання, ультразвуку;

рівень електромагнітного випромінювання;

рівень барометричного тиску;

рівень вологості та рухомості повітря;

рівень іонізуючого випромінювання;

контакт із джерелами інфекційних захворювань, конкретні найменування захворювань;

рівень фізичного перевантаження (параметри, ступінь, важкість роботи);

інші виробничі фактори за гігієнічною класифікацією праці.

16. З метою ліквідації і запобігання професійним захворюванням (отруєнням) пропонується

________________________________________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові, посада особи, якій адресована

__________________________________________________________________

пропозиція, найменування організаційних, технічних і

________________________________________________________________________

санітарно-гігієнічних заходів, термін їх виконання)

17. Прізвища, імена та по батькові, посади осіб, які не виконали норм і правил охорони праці, гі-
гієнічні регламенти і нормативи (із зазначенням норм , правил, статей, пунктів тощо):

__________________________________________________________________

Голова комісії __________ _____________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

Члени комісії __________ _____________________

(підпис) (ініціали, прізвище) __________

_____________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

85
10. МЕДИЧНІ ОГЛЯДИ

Медичні огляди дають можливість виявити початкові, приховані, мляві форми таких хронічних
захворювань, як туберкульоз, новоурворення, серцево-судинні та професійні захворювання.
Методика організації та проведення медичних оглядів регламентовані “Положенням про медич-
ний огляд працівників певних категорій”, затвердженим наказом Міністра охорони здоров’я Укра-
їни №45 від 31.03.94 р., “Переліком професійних захворювань”, затвердженим постановою Кабі-
нету Міністрів України від 8.11.2000 р. №1662 та наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР
від 29.09.89 р. № 555 “О совершенствовании системы медицинских осмотров трудящихся и во-
дителей индивидуальных транспортных средств”.

Нижче наведені основні розділи “Положення про медичний огляд...”

10. 1. Загальні положення.

10.1.1. Розроблено відповідно до Закону України “Про охорону праці” (ст. 19).

10.1.2. Положенням установлюється:

- єдиний порядок організації і проведення попереднього (при прийомі на роботу) та періодичних

(протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, робо-
тах зі шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному
доборі, а також щорічного медичного огляду осіб у віці до 21 року;

- обов’язки, права і відповідальність власника або уповноваженого ним органа (далі – власник)
підприємства, установи, організації, працівника, органа та установи Міністерства охорони здо-
ров’я України.

10.1.3. Питання розслідування, обліку профзахворювань, відшкодування збитку, визначення

ступеня втрати працездатності, інвалідності, пенсійного забезпечення у зв’язку з професійними
захворюваннями регламентуються відповідними законодавчими і нормативними актами.

10.1.4. Організацію і проведення медичних оглядів забезпечують:

- власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і видів їхньої діяль-
ності;

- органи та установи Міністерства охорони здоров’я України: лікувально-профілактичні, санітар-

но-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути (університети), на території обслугову-
вання яких розташовані підприємства, установи, організації, колгоспи, радгоспи, фермерські,
орендні, кооперативні, малі, спільні підприємства, об’єкти харчової промисловості, дитячі і до-
шкільні заклади та інші об’єкти.

10.1.5. Власник за рахунок коштів підприємства організовує проведення медичних оглядів, від-
шкодовує витрати на лікування, професійну і медичну реабілітацію осіб із професійними захво-
рюваннями, обстеження конкретних умов праці для складання санітарно-гігієнічної характерис-
тики.

10.1.6. Попередні медичні огляди при прийомі на роботу проводяться з метою визначення фізи-
чної і психофізіологічної придатності осіб до роботи з конкретно визначеної професії, спеціаль-
ності, посади, попередження захворювань і нещасних випадків, виявлення захворювань (інфек-
ційних та ін.), що представляють небезпеку зараження працівників, продукції, що випускається,
допуску до роботи осіб у віці до 21 року.

10.1.7. Періодичні медичні огляди:

86
- проводяться для осіб, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними
умовами праці, відповідно до “Переліку шкідливих речовин, несприятливих виробничих факторів
і робіт для виконання яких обов’язкові медичні огляди працівників” (додатка 1, 2 наказу Мініс-
терства охорони здоров’я СРСР від 29.09.89 р. № 555 “О совершенствовании системы меди-
цинских осмотров трудящихся и водителей индивидуальных транспортных средств”, а для осіб
у віці до 21 року – відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 10.04.81р. №
387 “О мерах по совершенствованию медико-санитарной помощи подросткам”;

- забезпечують динамічне спостереження за станом здоров’я працівників, виявлення ранніх

ознак впливу виробничих умов і шкідливість їх на організм, а також захворювань, що перешко-
джають продовженню роботи за даною професією, попередження нещасних випадків, запобі-
гання поширення інфекційних і паразитарних захворювань;

- можуть проводитися в період перебування працівника в стаціонарі або у випадках, коли він
звернувся за медичною допомогу. Результати проведеного обстеження передаються лікуваль-
но-профілактичній установі, що обслуговує підприємство.

10.1.8. Результати попереднього і періодичних медичних оглядів, щорічних медичних оглядів

осіб у віці до 21 року і висновки про стан здоров’я заносяться до “Карты лица, подлежащего ме-
дицинскому осмотру”, що є додатком до “Медицинской карты амбулаторного больного” (форма
025/у-87), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.12.87 р. № 1338 “О
введении новой формы медицинской карты амбулаторного больного” і зберігається в лікуваль-
но-профілактичній установі, що проводить медичні огляди.

При переході на інше підприємство Карта передається в лікувально-профілактичну установу,

що обслуговує працівників цього підприємства.

10.1.9. Результати завершених медичних оглядів протягом місяця оформляються заключним

актом, що складається в чотирьох примірниках (для лікувально-профілактичної установи, влас-
ника, профспілкового комітету і санітарно-епідеміологічної станції).

10.1.10. На час проходження медогляду, обстеження в профілактичних центрах, клініках науко-

во-дослідних і медичних інститутів (університетів) для уточнення діагнозу або визначення ролі
виробничих факторів у розвитку захворювань за працюючими зберігається місце роботи (поса-
да) і середній заробіток.

10.1.11. Звітність за результатами медичних оглядів здійснюється в порядку, встановленому Мі-

ністерством охорони здоров’я України.

10.2. Порядок організації медичних оглядів власником.

Власник:

10.2.1. Разом із санітарно-епідеміологічною станцією, профспілковим комітетом визначає конти-

нгент осіб, що підлягають медичним оглядам, і складає в двох екземплярах поіменний список,
погоджуючи його з санепідстанцією. Один екземпляр списку надсилається до лікувально-
профілактичної установи, інший залишається на підприємстві (у відповідального за організацію
медичних оглядів органа).

10.2.2. Направляє осіб, прийнятих на підприємство або змінюючих професію та місце роботи,
для проходження попереднього медичного огляду з направленням установленої форми.

87
10.2.3. Знайомить особу, що прийнята на роботу, з характерними для конкретної професії шкід-
ливими і небезпечними виробничими факторами і речовинами, з нормативними актами з охоро-
ни праці.

10.2.4. Виділяє асигнування на організацію медоглядів, частково відшкодовує витрати на обсте-

ження і лікування працівників у профпатологічних центрах, клініках науково-дослідних інститутів,
медичних інститутів (університетів), на обстеження умов праці зі складанням санітарно-
гігієнічних характеристик, професійну реабілітацію осіб із профзахворюваннями.

10.2.5. Видає наказ про проведення медоглядів у терміни, погоджені з лікувально-

профілактичними установами, призначає відповідальних за організацію медогляду.

10.2.6. Сприяє створенню або поліпшенню матеріально-технічної бази медико-санітарних час-

тин, лікувально-профілактичних установ для проведення медичних оглядів, клінічних та інших
досліджень.

10.2.7. Виділяє приміщення для проведення медоглядів.

10.2.8. Направляє працівників на медогляд у лікувально-профілактичну установу і здійснює кон-

троль за терміном його проходження.

10.2.9. Забезпечує працівників медичними і санітарними книжками відповідно до форм, затвер-

джених Міністерством охорони здоров’я України, і бланками-направленнями на медогляд.

10.2.10. Забезпечує виконання оздоровчо-профілактичних заходів, що рекомендуються.

10.2.11. Здійснює працевлаштування робітників відповідно до результатів медичних оглядів.

10.2.12. Проводить облік, контроль і оцінку параметрів шкідливих і небезпечних виробничих фа-
кторів і речовин на конкретних роботах, що вимагають проведення медоглядів працюючих.

10.2.13. Проводить аналіз показників стану здоров’я працівників.

10.3. Порядок організації і проведення медоглядів установою Міністерства охорони

здоров’я України.

10.3.1. Лікувально-профілактична установа:

10.3.1.1. Щорічно видає наказ про створення комісії для проведення медоглядів з визначенням
часу, місця проведення, переліку фахівців-лікарів, клінічних та інших досліджень. Очолює комі-
сію заступник головного лікаря лікувально-профілактичної установи, що має підготовку з профе-
сійної патології.

10.3.1.2. Розробляє, погоджує з власником і санепідстанцією план-графік проведення медогля-

дів.

10.3.1.3. Проводить медичний огляд працівників, клінічні та інші дослідження.

10.3.1.4. Залучає до проведення медоглядів інших фахівців, здійснює за показниками додаткові

клінічні дослідження, необхідні для оцінки стану здоров’я працівників.

10.3.1.5. Запитує у санітарно-епідеміологічних станціях санітарно-гігієнічні характеристики умов

праці працівників.

10.3.1.6. Контролює дотримання термінів проходження медоглядів.

88
10.3.1.7. Робить висновок про стан здоров’я кожного працівника, що пройшов медогляд, за
установленою формою (додаток 2 до “Положення про медичний огляд...”). Приймає рішення
відповідно до медичних протипоказань про можливості продовження роботи за даною професі-
єю для осіб, у яких виявлені загальносоматичні або професійні захворювання.

10.3.1.8. Інформує працівника про стан його здоров’я і можливості продовжувати роботу за сво-
єю професією за результатами медичного огляду або дає рекомендації про перехід на іншу ро-
боту.

10.3.1.9. За медичними показниками направляє працівника на обстеження в лікувально-

профілактичні установи, яким дане право встановлювати діагноз професійного захворювання.

10.3.1.10. Направляє працівника для уточнення або підтвердження діагнозу інфекційного або
паразитарного захворювання в інфекційні лікарні, відділенні.

Документом, що підтверджує професійний характер інфекційного або паразитарного захворю-

вання, є “Карта эпидемиологического обследования очага инфекционного заболевания”, за-
тверджена наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР від 04.10.80 р. № 1080 (форма №
357/У).

10.3.1.11. Направляє працівника за медичними показниками на медико-соціальну експертну ко-

місію (МСЕК).

10.3.1.12. Проводить:

а) один раз на рік медичний огляд осіб, що припинили роботу на виробництвах зі шкідливими і
небезпечними факторами, вплив яких може обумовити наступний розвиток професійних захво-
рювань;

б) достроковий медичний огляд осіб, що перенесли важкі захворювання, травми, а також за рі-
шенням власника, територіальної санепідстанції або за вимогою працівника;

в) обов’язковий щорічний медичний огляд осіб у віці до 21 року відповідно до наказу Міністерст-
ва охорони здоров’я СРСР від 10.04.81р. № 387 “О мерах по усовершенствованию медико-
санитарной помощи подросткам”;

г) аналіз і узагальнення результатів медичних оглядів, оформлення заключного акта, що надси-

лається до територіальної санепідстанції, власнику і профспілковому комітету підприємства.

10.3.1.13. Визначає необхідність направлення працівників на стаціонарне, амбулаторне, сана-

торно-курортне лікування, у будинки відпочинку, профілакторії, на дієтичне харчування, для
оздоровлення та медичної реабілітації.

10.3.1.14. Протягом місяця після закінчення проведення медогляду направляє власникові по-
іменні списки осіб, яким протипоказана робота в несприятливих умовах праці.

10.3.1.15. Веде облік профзахворювань і профотруєнь у порядку, визначеному “Положенням

про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на виробництві”, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня
2001 р. №1094. Здійснює диспансерне спостереження за хворими на профзахворювання, що
продовжують трудову діяльність, їхнє лікування та професійну реабілітацію.

10.3.1.16. Проводить за участю органів управління охорони здоров’я і санепідстанції експертну

оцінку медичних оглядів за методикою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України.

89
10.3.2. Санітарно-епідеміологічна установа:

10.3.2.1. Визначає один раз у два роки на промислових підприємствах і щорічно на підприємст-
вах сільського господарства контингент осіб, що підлягають медоглядам. При зміні технологіч-
ного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій (про що власник
інформує територіальну санепідстанцію наприкінці звітного року) контингент осіб, що підлягають
медогляду, уточнюється щорічно.

10.3.2.2. Складає для власника, санепідстанції акт визначення контингенту осіб, що підлягають
періодичним медичним оглядам, включаючи до нього також осіб, що припинили роботу на виро-
бництвах, де можливий розвиток профзахворювання.

10.3.2.3. Направляє власникові розпорядження про складання поіменного списку осіб, що підля-
гають медоглядам.

10.3.2.4. Здійснює нагляд за вірогідністю обліку власником шкідливих і небезпечних факторів і ре-
човин, робота з якими вимагає проведення медичних оглядів.

10.3.2.5. Погоджує з підприємствами поіменні списки осіб, що підлягають медоглядам і план-

графік проведення медогляду.

10.3.2.6. Бере участь:

а) у підготовці та навчанні фахівців лікувально-профілактичних установ;

б) у складанні заключного акта періодичного медогляду;

в) в експертній оцінці організації та якості медичних оглядів.

10.3.2.7. Направляє розпорядження про усунення виявлених порушень і недоліків в організації

та проведенні медоглядів.

10.3.2.8. Розглядає питання про тимчасове припинення медоглядів при порушенні діючого По-
ложення і відповідного наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 29.09.89 р. № 555 “О со-
вершенствовании системы медицинских осмотров трудящихся и водителей индивидуальных
транспортных средств” (додатки 1, 2).

10.3.2.9. Складає санітарно-гігієнічні характеристики умов праці робітників, у т.ч. групові для де-
яких професій.

10.3.2.10. Веде облікову документацію згідно з “Положенням про порядок розслідування та ве-
дення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”, затвер-
дженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. №1094. Проводить аналіз
професійної захворюваності.

10.3.2.11. Подає на розгляд територіальних державних адміністрацій пропозиції з питань попе-

редження профзахворювань.

10.3.3. НДІ медицини праці, гігієни праці і профзахворювань, кафедри медичних інститу-
тів (університетів):

10.3.3.1. Розробляють:

а) нормативні і методичні документи з науково-організаційних основ проведення медичних

оглядів, експертизи їхньої якості та оцінки результатів;

90
б) критерії визначення контингентів осіб, що підлягають медичним оглядам;

в) показники ризику розвитку професійних захворювань і критерії віднесення захворювань до

професійно обумовлених;

г) методи:

- профілактики, ранньої діагностики та лікування профзахворювань;

- медичної реабілітації працівників з ризиком розвитку профзахворювань і хворих на профза-

хворювання;

- вивчення віддалених наслідків дії на організм шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

10.3.3.2. Проводить на договірних засадах із власником і за узгодженням з лікувально-

профілактичною установою та санітарно-епідеміологічною станцією медичні огляди працівників
підприємств з оформленням результатів проведених оглядів.

10.3.3.3. Здійснює підвищення кваліфікації фахівців з гігієни праці та професійної патології на

курсах удосконалення, інформації і стажування, семінарах і т.п. (на договірних засадах).

10.3.3.4. Виносить остаточне рішення про зв’язок захворювання з умовами праці працівника.

Відповідно до п. 3.2.9. “Положення про медичний огляд...” на санітарно-епідеміологічну установу

покладається відповідальність за підготовку санітарно-гігієнічної характеристики умов праці
працівників. У санітарно-гігієнічну характеристику вносяться наступні показники:

- прізвище, ім’я, по батькові працюючих;

- рік народження;

- професія, посада;

- підприємство, установа, відомча приналежність;

- цех (дільниця, майстерня);

- стаж роботи: загальний, за даною професією, у даному цеху (дільниця, відділі, майстерні );

- характеристика факторів трудового процесу;

- кількісна характеристика провідного фактора;

- кількісна характеристика супутніх шкідливих факторів виробничого середовища;

- описання трудової діяльності;

- перелік шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- з якими шкідливими факторами виробничого середовища мав контакт раніше: перелік факто-
рів, на якому підприємстві, тривалість контакту (зі слів працюючого, інші матеріали);

- хронометражні дані (тривалість дії фактора протягом зміни);

- засоби індивідуального захисту та їхнє використання.

Опис трудової діяльності працюючого надається на підставі ознайомлення лікаря з гігієні праці з по-
садовими обов’язками і характером праці робітника безпосередньо на робочому місці, і враховує
свідчення, отримані від адміністрації і самого робітника.

91
Перелік шкідливих виробничих факторів та їх кількісна характеристика складається на основі
матеріалів санепідстанції (районної, міської, обласної, республіканської) з поточномго санітар-
ного нагляду, результатів лабораторно-інструментальних досліджень, науково-дослідних гігієні-
чних або медичних інститутів. При необхідності використовують результати лабораторно-
інструментальних досліджень санітарно-гігієнічних лабораторій підприємств, відомств та інших
спеціалізованих організацій. Результати досліджень повинні даватися з посиланням на устано-
ву, що проводила виміри рівня шкідливого фактора, із зазначенням термінів досліджень. Додат-
ково можуть бути залучені й інші матеріали, у тому числі акти розслідування випадків профза-
хворювань працюючих на обстежуваній ділянці, повідомлені захворілого, які підтверджуються
представниками адміністрації або працюючими на даній ділянці.

Кількісна характеристика шкідливого фактора виробничого середовища повинна бути представ-

лена в динаміці за максимально можливий період роботи за даною професією.

Провідним фактором виробничого середовища і трудового процесу є той, що становить найбі-

льшу небезпеку для здоров’я працюючого. Його характеристика надається в повному обсязі.
Супутні фактори перелічуються і, по можливості, кількісно оцінюються.

При відсутності або недостатності результатів лабораторно-інструментальних досліджень СЕС

проводить додаткові виміри на робочому місці захворілих.

Хронометражні дані подаються у вигляді часу дії шкідливого фактора на працюючого протягом
зміни. При нерівності виконуваної роботи в різні зміни вибирають інший часовий відрізок – мі-
сяць, рік.

Перелічуються використовувані засоби індивідуального захисту. У відповідних випадках дається

вказівка про порушення використання ЗІЗ (невідповідність ЗІЗ діючому факторові, порушення
правил використання та ін.). Дається висновок щодо умов праці робітника відповідно до діючого
санітарного законодавства з урахуванням положень “Гігієнічної класифікації праці” і про можли-
вості впливу виробничого середовища на виникнення даного професійного захворювання (отру-
єння).

Санітарно-гігієнічна характеристика є одним з документів, на підставі якого вирішується питання

про зв’язок захворювання з професійною діяльністю. Видається тільки санепідстанцією на запит
лікувально-профілактичної установи. Після завершення медичного огляду лікарі, що проводили
його, разом з лікарем з гігієні праці санепідстанції, представником профспілкової організації та
адміністрації підприємства обговорюють результати та роблять індивідуальні висновки щождо
кожного з оглянутих працівників. Зокрема, розробляють санітарно-гігієнічні заходи для оздоров-
лення умов праці на окремих робочих місцях, дільницях, цехах і в цілому по підприємству. При-
значають лікувально-оздоровчі заходи особам з виявленими захворюваннями.

92
Використана література

1. Артамонова В.Т., Шаталов Н.Н. Профессиональные болезни: Учебник. – 2-е изд., пере-
раб. и доп. – М: Медицина, 1988. – 416 с.

2. Профессионые заболевания / Н.Ф.Измеров, А.М.Монаенкова, Л.А.Тарасова // Под ред.

Н.Ф.Измерова. – М.: Медицина, 1996. – в 2 т.

3. Виробнича санiтарiя / В.Л. Лущенков, Д.А. Будко, С.Д. Лехман та iн. – К.: Урожай, 1996. – 336
с.

4. Вредные вещества в промышленности. В 3 т. / Под ред. Н.В. Лазарева и И.Д. Гадаскиной. –

Л.: Химия, 1977.

5. Гiгiєна працi / А.М.Шевченко, О.П.Яворовський, Г.О.Гончарук та ін.: Пiдручник / За ред. А.М.

Шевченко. – К: Інформтек, 2000. – 608 с.

6. Дель Р.А., Афанасьева Р.Ф., Чубарова З.С. Гигиена одежды: Учебное пособие / Под ред. Р.А.
Афанасьевой. – М.: Легкая индустрия, 1979. – 144 с.

7. Законодавство України про охорону працi: у 3 т. – Київ, 1995.

8. Паранько Н.М., Мадатова Р.Б. Вибрация, шум, ультра- и инфразвук и их гигиеническое зна-
чение: Учебное пособие / МЗ Украины. – Днепропетровск, 1990. – 78 с.

9. Руководство по гигиене труда. В 2 т. / Под ред. Н.Ф.Измерова. – М.: Медицина, 1987.

10. Симонов В.И., Шибанов Н.М., Яншин В.С. Спецодежда, спецобувь и другие средства инди-
видуальной защиты для строителей. – М.: Стройиздат, 1984. –104 с.

11. Солдак I.I., Максимович В.О., Лапшина Г.Г. Оптимальнi та допустимi поєднання параметрiв
мiкроклiмату. – Львiв: Свiт, 1993. – 84 с.

12. Солдак И.И., Максимович В.А., Пефтиев И.Ф., Соколова Н.И. Острые и хронические пере-
гревы: клиника, диагностика, профилактика: Учебное пособие – Киев: ЦМК ВМО МЗ Украины. –
Донецк, 2000 – 84 с.

13. Справочник по гигиене труда / Под ред. Б.Д. Карпова, В.Е. Ковшило. – Л.: Медицина, 1979. –
448 с.

14. Фролов К.В. Вибрация – друг или враг? - М.: Наука, 1984. – 144 с.

15. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. – М.: Агропромиздат, 1989.–480 с.

16. Физические факторы. Эколого-гигиеническая оценка и контроль: Практическое руководство

в 2 т. / Измеров Н.Ф., Суворов Г.А., Куралесин Н.А. и др. – М.: Медицина, 1999.

17. Гигиена: Учебник для ВУЗов / Под ред. Г.И.Румянцева. – Москва: ГЭОТАР Медицина, 2000.
– 608 с.

І.І.Солдак – завідувач кафедри гігієни Донецького державного медичного університету

ім.М.Горького, д.мед.н., професор;

93
 О.П.Яворовський – завідувач кафедри гігієни з курсом профзахворювань Київського на-
ціонального медичного університету ім.О.О.Богомольця, д.мед.н., професор, лауреат Державної
премії;

Брюханова С.Т. – доцент кафедри гігієни Донецького державного медичного університету

ім.М.Горького, к. б. н.;

Павлович Л.В. – ассистент кафедри гігієни Донецького державного медичного

університету ім.М.Горького, к. б. н.

94