ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 17 квітня 2019 р. № 337

ПОРЯДОК
розслідування та обліку нещасних випадків,
професійних захворювань та аварій на виробництві

Загальні питання
1. Цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та обліку
нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сталися з
особами, визначеними частиною першою статті 35 Закону України “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.
2. Вимоги цього Порядку поширюються на всіх юридичних і фізичних осіб, які
відповідно до законодавства використовують найману працю, та осіб, зазначених у
пункті 1 цього Порядку.
Дія цього Порядку не поширюється на:
військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки, Збройних Сил, Управління
державної охорони, СБУ, Держспецзв’язку, Держспецтрансслужби;
осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських,
військовослужбовців Національної гвардії, курсантів (слухачів) закладів освіти МВС і
Національної гвардії;
осіб, що утримуються в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах,
крім випадків, коли зазначені особи залучаються до трудової діяльності на
виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами;
осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої
служби;
осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту
ДСНС;
військовослужбовців Адміністрації Держприкордонслужби та її регіональних
управлінь, Морської охорони, органів охорони державного кордону, розвідувального
органу Адміністрації Держприкордонслужби, закладів освіти, науково-дослідних
установ та органів забезпечення Держприкордонслужби у період проходження ними
військової служби;
осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро, порядок
проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків щодо яких
встановлюється Директором Національного антикорупційного бюро.
Розслідування та облік нещасних випадків щодо осіб, зазначених в абзацах
третьому — восьмому цього пункту, здійснюються у порядку, визначеному
міністерствами та іншими державними органами, в управлінні яких перебувають
військові частини, установи, організації, заклади освіти та підрозділи, де проходять
службу або утримуються такі особи.
Порядок проведення розслідування та обліку нещасних випадків, що сталися з
вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними
ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного процесу,
визначається МОН за погодженням з відповідним профспілковим органом.
Розслідування нещасних випадків і професійних захворювань, що сталися з
працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, проводиться згідно з цим
Порядком, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
3. У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
 2
безпосередній керівник робіт — спеціаліст, фахівець відповідної
кваліфікації, який дає завдання працівникові щодо виконання робіт, здійснює
особистий контроль за ходом їх виконання і дотриманням заходів безпеки на робочих
місцях;
гостре професійне захворювання (отруєння) — захворювання (або смерть), що
виникло після однократного (протягом не більш як однієї робочої зміни) впливу на
працівника шкідливих факторів фізичного, біологічного та хімічного характеру (у
тому числі інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання);
груповий нещасний випадок — нещасний випадок, що стався одночасно з двома
та більше працівниками незалежно від ступеня тяжкості отриманих ними травм;
медичний висновок — висновок у формі рішення лікарсько-консультативної
комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров’я (у разі нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі
рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного
закладу охорони здоров’я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння)
за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про
встановлення зв’язку погіршення стану здоров’я працівника з впливом на нього
важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих
факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров’я виконувати
роботу;
нещасний випадок — обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника
небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання
ним трудових обов’язків або в дорозі (на транспортному засобі підприємства чи за
дорученням роботодавця), внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю, зокрема від
одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого
професійного захворювання (отруєння) та інших отруєнь, одержання сонячного або
теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження
електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання
інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву,
повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного та рослинного світу,
які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше
або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один
робочий день, зникнення тощо;
прихований нещасний випадок на виробництві — нещасний випадок, про який
роботодавець, потерпілий або працівник, який його виявив, не повідомив у
встановлений цим Порядком строк відповідним органам та установам, та/або
нещасний випадок, розслідування якого не проведено комісією підприємства
(установи, організації);
територія підприємства (установи, організації) — земельна ділянка, що надана
у користування підприємству (установі, організації), а також ділянка, яка віднесена до
його території згідно з рішенням відповідного місцевого органу виконавчої влади чи
органу місцевого самоврядування, включаючи виробничі, адміністративні та побутові
приміщення, будівлі, споруди, розміщені на такій земельній ділянці, на (в) яких
провадиться виробнича діяльність;
хронічне професійне захворювання (отруєння) — захворювання, що виникло
внаслідок провадження професійної діяльності працівника виключно або переважно
впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу,
пов’язаних з роботою.
Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Кодексі законів про працю
України, Кодексі цивільного захисту України, Кримінальному процесуальному
 3
кодексі України, Законах України “Про охорону праці”, “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування”, “Про збір та облік єдиного внеску на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про загальну безпечність
нехарчової продукції”.

Організація розслідування нещасних випадків та/або

гострих професійних захворювань (отруєнь)
4. Потерпілий або працівник, який виявив нещасний випадок, гостре професійне
захворювання (отруєння), чи інша особа — свідок нещасного випадку повинні вжити
всіх можливих заходів, необхідних для надання допомоги потерпілому та негайно
повідомити про нещасний випадок безпосередньому керівникові робіт, службі
охорони праці підприємства (установи, організації) або іншій уповноваженій особі
підприємства (установи, організації).
5. Безпосередній керівник робіт чи інша уповноважена особа підприємства
(установи, організації) зобов’язані:
терміново організувати надання першої домедичної допомоги потерпілому та
забезпечити у разі потреби його направлення до закладу охорони здоров’я;
негайно повідомити роботодавцеві про те, що сталося;
зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування)
нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) обстановку на
робочому місці, машини, механізми, обладнання, устаткування у такому стані, в
якому вони були на момент нещасного випадку, якщо це не загрожує життю та
здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків або порушення
виробничих процесів.
6. Заклад охорони здоров’я зобов’язаний невідкладно передати з використанням
засобів зв’язку (факс, телефонограма, електронна пошта) та протягом доби на
паперовому носії екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) на виробництві
(у разі можливості з висновком про ступінь тяжкості травм) за формою згідно з
додатком 1:
підприємству (установі, організації), де працює потерпілий або на якому він
виконував роботу;
територіальному органові Держпраці за місцем настання нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
робочому органові виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за
місцем настання нещасного випадку (далі — робочий орган Фонду).
7. Заклад охорони здоров’я повинен провести необхідні дослідження для
визначення наявності в організмі потерпілого алкоголю (наркотичних засобів чи
токсичних або отруйних речовин) і визначити ступінь його сп’яніння.
Відповідний висновок чи витяг з протоколу (з окремим позначенням у разі
відмови потерпілого визначити ступінь сп’яніння), довідку із зазначенням діагнозу та
його коду згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і споріднених
проблем охорони здоров’я (МКХ-10) і висновок про ступінь тяжкості травми згідно з
Класифікатором розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженим МОЗ, заклад
охорони здоров’я безоплатно надає протягом однієї доби з моменту одержання запиту
від роботодавця та/або голови комісії з розслідування (спеціального розслідування)
нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння).
8. У разі отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від
закладу охорони здоров’я, заяви потерпілого, членів його сім’ї чи уповноваженої ним
 4
особи тощо роботодавець зобов’язаний протягом двох годин повідомити
підприємствам (установам, організаціям), зазначеним в абзацах четвертому —
дев’ятому цього пункту, з використанням засобів зв’язку та не пізніше наступного
робочого дня надати на паперовому носії повідомлення згідно з додатком 2.
У разі настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання
(отруєння) з особами, які працюють на умовах цивільно-правового договору, на
інших підставах, передбачених законом, фізичними особами — підприємцями,
особами, які провадять незалежну професійну діяльність, членами фермерського
господарства, особами, які фактично допущені до роботи без оформлення трудового
договору, повідомлення про нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) надається керівником підприємства (установи, організації),
в інтересах якого виконувалися роботи (надавалися послуги), або представником
орендодавця, балансоутримувача тощо, на території (об’єкті) якого сталися нещасний
випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння).
Повідомлення про нещасний випадок надається за місцем настання нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), а у разі настання
нещасного випадку внаслідок події (аварії, катастрофи тощо) під час руху
транспортних засобів усіх видів — за місцем реєстрації підприємства (установи,
організації):
територіальному органові Держпраці;
робочому органові Фонду;
керівникові підприємства (установи, організації), на території якого сталися
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), якщо
потерпілий є працівником іншого підприємства (установи, організації);
керівникові первинної організації профспілки незалежно від членства
потерпілого в профспілці (у разі наявності на підприємстві (в установі, організації)
кількох профспілок — керівникові профспілки, членом якої є потерпілий), а у разі
відсутності профспілки — уповноваженій найманими працівниками особі з питань
охорони праці;
уповноваженому органові чи наглядовій раді підприємства (у разі її утворення);
органові ДСНС у разі, коли нещасний випадок стався внаслідок пожежі.
Якщо нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння)
підлягають спеціальному розслідуванню відповідно до пункту 10 цього Порядку,
повідомлення про нещасний випадок додатково надсилається:
місцевій держадміністрації або органові місцевого самоврядування (у разі
відсутності уповноваженого органу чи наглядової ради підприємства);
органові галузевої профспілки вищого рівня, а у разі його відсутності —
територіальному профоб’єднанню;
органові поліції (у разі настання нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), що призвели до тяжких (у тому числі з
можливою інвалідністю потерпілого) чи смертельних наслідків, смерті працівника під
час виконання ним трудових (посадових) обов’язків).
Для випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню, у повідомленні про
нещасний випадок, що надається територіальному органові Держпраці, роботодавцем
зазначаються кандидатури представників підприємства (установи, організації) та
уповноваженого органу чи наглядової ради підприємства (у разі її утворення) (із
зазначенням їх прізвища, імені, по батькові, посади, контактних телефонів) для
включення їх до складу спеціальної комісії.
9. Розслідування (спеціальне розслідування) проводиться у разі настання
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), у тому
 5
числі про які своєчасно не повідомлено роботодавцю чи внаслідок яких втрата
працездатності потерпілого настала не одразу.
Строк давності для розслідування нещасних випадків та/або гострих
професійних захворювань (отруєнь) на виробництві становить три роки з дня їх
настання.
У разі встановлення факту нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) рішенням суду розслідування проводиться незалежно від
дати їх настання.
10. Спеціальному розслідуванню підлягають:
нещасні випадки із смертельними наслідками;
групові нещасні випадки;
випадки смерті працівників під час виконання ними трудових (посадових)
обов’язків;
гострі професійні захворювання (отруєння), що призвели до тяжких чи
смертельних наслідків;
нещасні випадки, факт настання яких встановлено у судовому порядку, а
підприємство (установа, організація), на якому вони сталися, ліквідовано без
правонаступника;
нещасні випадки, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою
інвалідністю потерпілого;
випадки зникнення працівника під час виконання трудових (посадових)
обов’язків;
нещасні випадки з особами, які працюють на умовах цивільно-правового
договору, на інших підставах, передбачених законом, фізичними особами —
підприємцями, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, членами
фермерського господарства;
нещасні випадки, що сталися з особами, фактично допущеними до роботи без
оформлення трудового договору (контракту).
Факт перебування потерпілого у трудових відносинах з роботодавцем, якщо
працівник фактично допущений до роботи без оформлення трудового договору
(контракту), встановлюється посадовими особами Держпраці або її територіального
органу чи у судовому порядку.
Розслідування нещасних випадків, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з
можливою інвалідністю потерпілого, може проводитися комісією підприємства
(установи, організації) у разі надання територіальним органом Держпраці письмового
доручення роботодавцю протягом наступного робочого дня після отримання
повідомлення про нещасний випадок.
Віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому
числі з можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється на підставі висновку про
ступінь тяжкості травми згідно з Класифікатором розподілу травм за ступенем
тяжкості, затвердженим МОЗ.
11. Нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння), що
сталися з працівниками підприємств (установ, організацій), їх філій, представництв та
інших відокремлених і структурних підрозділів під час виконання трудових
обов’язків (крім катастрофи, аварії чи події під час руху транспортних засобів усіх
видів) за межами області, де суб’єкт господарювання пройшов державну реєстрацію
як юридична особа або фактично перебуває, розслідуються за місцем їх настання.
12. На підприємстві (в установі, організації) утворюється комісія з розслідування
нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що не
підлягають спеціальному розслідуванню (далі — комісія).
 6
Комісія утворюється наказом роботодавця не пізніше наступного
робочого дня після отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт,
повідомлення від закладу охорони здоров’я, заяви потерпілого, членів його сім’ї чи
уповноваженої ним особи.
13. До складу комісії входять:
керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку
роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова комісії);
представник робочого органу Фонду;
представник первинної організації профспілки (у разі її відсутності —
уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці);
лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці (у разі настання гострого
професійного захворювання (отруєння);
інші представники підприємства (установи, організації), посадові особи органів
Держпродспоживслужби, ДСНС (у разі потреби та за відповідним погодженням).
До складу комісії не може входити безпосередній керівник потерпілого.
14. Держпраці та/або її територіальним органом утворюється комісія із
спеціального розслідування (далі — спеціальна комісія).
Спеціальна комісія утворюється протягом одного робочого дня після отримання
від роботодавця письмового повідомлення про нещасний випадок або за
інформацією, отриманою з інших джерел (органу досудового розслідування, звернень
потерпілого або членів його сім’ї чи уповноваженої ними особи, первинних
організацій і територіальних об’єднань профспілок).
15. До складу спеціальної комісії входять:
посадова особа Держпраці та/або її територіального органу (голова комісії);
представник робочого органу Фонду;
представник уповноваженого органу чи наглядової ради підприємства (у разі її
утворення) або місцевої держадміністрації чи органу місцевого самоврядування у
разі, коли зазначений орган відсутній;
керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (установи, організації)
або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони
праці, а у разі її відсутності — представник роботодавця;
представник первинної організації профспілки, членом якої є постраждалий (у
разі її відсутності — уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони
праці);
представник профспілкового органу вищого рівня або територіального
профоб’єднання;
представник місцевої держадміністрації або органу місцевого самоврядування у
разі, коли нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння)
сталися з особами, які працюють на умовах цивільно-правового договору, на інших
підставах, передбачених законом, фізичними особами — підприємцями, особами, які
провадять незалежну професійну діяльність, членами фермерського господарства;
лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці (у разі настання гострого
професійного захворювання (отруєння);
посадові особи органів Держпродспоживслужби, ДСНС (у разі потреби та за
відповідним погодженням).
У разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння) на території іншого підприємства (установи, організації) до складу
спеціальної комісії включаються представники такого підприємства (установи,
організації).
 7
У разі потреби до складу комісії можуть включатися посадові особи
Держпраці та/або її територіального органу за галузевим напрямом.
16. Спеціальне розслідування групового нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), під час яких загинуло від двох до чотирьох
осіб, проводиться спеціальною комісією, яка утворюється Держпраці або за її
дорученням відповідним територіальним органом.
Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло
п’ять і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться спеціальною
комісією, утвореною Держпраці.
Склад спеціальної комісії визначений пунктом 15 цього Порядку.
17. У разі коли нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння) сталися з працівником фізичної особи — підприємця або підприємства
(установи, організації), де відсутня необхідна кількість працівників для утворення
комісії, розслідування проводиться комісією, утвореною підприємством (установою,
організацією) чи фізичною особою — підприємцем за місцем настання нещасного
випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), до складу якої входять:
1) представники:
підприємства (установи, організації) чи фізичної особи — підприємця (голова
комісії);
робочого органу Фонду;
профспілки, членом якої є потерпілий, або територіального профоб’єднання за
місцем настання нещасного випадку, якщо потерпілий не є членом профспілки;
місцевої держадміністрації або органу місцевого самоврядування;
підприємства (установи, організації), на території (об’єкті, дільниці) якого стався
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння);
2) лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці (у разі виявлення
гострого професійного захворювання (отруєння);
3) представники органів Держпродспоживслужби, ДСНС (у разі потреби та за
відповідним погодженням).
Облік таких нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань
(отруєнь) і вжиття заходів до запобігання аналогічним випадкам здійснюються
підприємством (установою, організацією), фізичною особою — підприємцем,
працівником якого є потерпілий.
18. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з водієм транспортного засобу, який виконував роботи у складі зведеної
транспортної колони, розслідуються та беруться на облік підприємством (установою,
організацією), що її сформувало, за участю представника підприємства (установи,
організації), що направило водія до складу колони.
19. У разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) на судні морського, річкового чи рибопромислового флоту
під час рейсу або перебування в іноземному порту комісія утворюється капітаном
такого судна, про що повідомляється власникові судна, який інформує про нещасний
випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) органи, визначені цим
Порядком, за місцем реєстрації (приписки) судна.
20. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з громадянином України, іноземцем та особою без громадянства, що входять
до складу екіпажу (бригади) транспортного засобу (автомобіля, поїзда, літака,
морського та річкового судна тощо) України під час перебування за кордоном (у
портах, аеропортах, доках, на станціях, судноремонтних заводах, у майстернях тощо),
 8
розслідуються відповідно до цього Порядку, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України.
21. У разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) в закордонній дипломатичній установі України керівником
цієї установи або особою, яка виконує його обов’язки, утворюється комісія, про що
повідомляється МЗС, яке інформує про нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) органи, визначені цим Порядком.
22. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з працівником під час виконання завдання в інтересах свого підприємства
(установи, організації) на території (об’єкті) іншого підприємства (установи,
організації), розслідуються комісією, утвореною підприємством (установою,
організацією), де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння), за участю представників підприємства (установи, організації),
працівником якого є потерпілий, і представника первинної організації профспілки,
членом якої є потерпілий (у разі її відсутності — уповноваженої найманими
працівниками особи з питань охорони праці). У разі проведення спеціального
розслідування нещасного випадку — за участю представника профспілкового органу
вищого рівня або територіального профоб’єднання.
Такі нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння)
беруться на облік підприємством (установою, організацією), працівником якого є
потерпілий.
23. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з працівником під час роботи під керівництвом посадових осіб підприємства
(установи, організації), на території, об’єкті, дільниці іншого підприємства (установи,
організації), розслідуються та беруться на облік підприємством (установою,
організацією), працівником якого є потерпілий.
У розслідуванні таких нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) обов’язково бере участь представник підприємства
(установи, організації), де стався нещасний випадок.
24. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з працівником, який тимчасово переведений в установленому порядку на
інше підприємство (в установу, організацію) або виконував роботу за сумісництвом,
розслідуються та беруться на облік підприємством (установою, організацією), на яке
працівника переведено або на якому він виконував роботу за сумісництвом.
25. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), що
сталися з працівником особового складу аварійно-рятувальної служби, залученим до
ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на об’єктах підприємства (установи,
організації) за договором (угодою), розслідуються зазначеним підприємством
(установою, організацією) за участю представника аварійно-рятувальної служби. Такі
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) беруться на
облік аварійно-рятувальною службою.
26. Нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння), що
сталися на ядерних установках, підпорядкованих Держатомрегулюванню,
розслідуються комісією, яка утворюється наказом Держатомрегулювання.
27. Нещасні випадки та / або гострі професійні захворювання (отруєння), що
сталися з учнями, студентами, клінічними ординаторами, аспірантами,
докторантами закладів освіти під час проходження виробничої практики на
підприємстві (в установі, організації) під керівництвом посадових осіб цього
підприємства (установи, організації), розслідуються комісією підприємства
(установи, організації), де сталися нещасний випадок та / або гостре професійне
 9
захворювання (отруєння), за участю представника закладу освіти та
беруться на облік підприємством (установою, організацією).
Нещасні випадки та / або гострі професійні захворювання (отруєння), які сталися
з особами, що утримуються в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах,
під час виконання ними робіт на підприємстві (в установі, організації) за
спеціальними договорами під керівництвом посадових осіб цього підприємства
(установи, організації), розслідуються комісією підприємства (установи, організації),
де сталися нещасний випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), за
участю представника установи виконання покарань або слідчого ізолятора та
беруться на облік підприємством (установою, організацією).
28. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків та / або гострих
професійних захворювань (отруєнь), що сталися з працівниками, які згідно з
трудовим договором працюють у дипломатичних представництвах, консульських
установах іноземних держав в Україні, а також представництвах міжнародних
організацій в Україні, здійснюються відповідно до законодавства з урахуванням
привілеїв та імунітетів, передбачених міжнародними договорами України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
29. Факт настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) на виробництві може бути встановлено у судовому порядку.
Якщо такий факт встановлено у судовому порядку і нещасний випадок та/або
гостре професійне захворювання (отруєння) не підлягають спеціальному
розслідуванню, розслідування організовує підприємство (установа, організація), де
сталися такі випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його
правонаступник у разі реорганізації цього підприємства (установи, організації).
У разі ліквідації підприємства (установи, організації) без правонаступника
розслідування всіх нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань
(отруєнь), факт яких встановлено у судовому порядку, проводить спеціальна комісія,
склад якої визначений пунктом 15 цього Порядку.
Ведення обліку таких нещасних випадків та / або гострих професійних
захворювань (отруєнь) і вжиття заходів до запобігання аналогічним нещасним
випадкам та / або гострим професійним захворюванням (отруєнням) здійснюється
підприємством (установою, організацією), де сталися нещасний випадок та / або
гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступником у разі
реорганізації такого підприємства (установи, організації) чи робочим органом Фонду,
якщо підприємство (установа, організація) ліквідовано без правонаступника.

Процедура проведення розслідування нещасних

випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь)
30. Розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) комісією підприємства (установи, організації) проводиться
протягом п’яти робочих днів з дня утворення комісії.
У разі виникнення потреби у проведенні лабораторних досліджень, експертизи,
випробувань для встановлення обставин і причин настання нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) та у випадках, зазначених у пункті
43 цього Порядку, розслідування може бути продовжене роботодавцем за письмовим
погодженням з територіальним органом Держпраці за місцем настання нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) або за
місцезнаходженням підприємства (установи, організації) (у разі події (аварії,
катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів) до отримання
відповідних висновків, матеріалів, відповідей, пояснень тощо.
 10
31. Спеціальне розслідування нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння) проводиться протягом 15 робочих днів.
У разі виникнення потреби в проведенні лабораторних досліджень, експертизи,
випробувань, отримання відповідних висновків (органів досудового розслідування,
закладів охорони здоров’я та судово-медичної експертизи тощо), а також додаткових
пояснень від осіб, причетних до нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), розслідування може бути продовжене наказом органу, який
утворив спеціальну комісію, до отримання відповідних висновків, матеріалів,
відповідей, пояснень тощо.
32. Потерпілий, члени його сім’ї або уповноважена ними особа не входять до
складу комісії, але мають право одержувати від голови комісії інформацію про хід
проведення розслідування, ознайомлюватися з матеріалами розслідування,
отримувати витяги та копії з них, вносити пропозиції, подавати документи щодо
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), надавати
відповідні пояснення, а також з метою сприяння об’єктивному та своєчасному
розслідуванню надавати відповідну інформацію, документи та висновки або сприяти
їх отриманню від відповідних органів, установ і закладів тощо.
33. Комісія (спеціальна комісія) зобов’язана:
провести засідання комісії (спеціальної комісії) з розслідування нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), на якому розглянути
інформацію про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння), розподілити функції між членами комісії, провести зустріч з потерпілим
(членами його сім’ї чи уповноваженою ними особою) та скласти протоколи засідання
комісії згідно з додатком 4;
обстежити місце, де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія, та скласти відповідний протокол згідно з
додатком 5, розробити ескіз місця, де сталися нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння), аварія, згідно з додатком 6 і провести
фотографування місця настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії (у разі потреби та можливості); одержати письмові
пояснення від роботодавця та його представників, посадових осіб, працівників
підприємства (установи, організації), потерпілого (якщо це можливо) згідно з
додатком 7, опитати осіб — свідків нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) та осіб, причетних до них, згідно з додатком 8;
вивчити наявні на підприємстві документи та матеріали стосовно нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та у разі потреби
надіслати запити до відповідних закладів охорони здоров’я для отримання медичних
висновків щодо зв’язку нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) з впливом на потерпілого небезпечних (шкідливих)
виробничих факторів та/або факторів важкості та напруженості трудового процесу;
визначити вид події, що призвела до нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), причини нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння) та обладнання, устаткування, машини,
механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до настання нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), відповідно до
Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устаткування, машин, механізмів,
транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого
професійного захворювання (отруєння), аварії, згідно з додатком 9;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про
охорону праці;
 11
визначити необхідність проведення лабораторних досліджень, випробувань,
технічних розрахунків, експертизи тощо для встановлення причин настання
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
з’ясувати обставини та причини настання нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння);
визначити, пов’язані чи не пов’язані нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) з виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з
охорони праці;
вивчити документи, що дають змогу відстежити походження нехарчової
продукції, під час використання (експлуатації) якої сталися нещасний випадок та/або
гостре професійне захворювання (отруєння) або використання (експлуатація) якої
могло стати їх причиною (договори, товарно-супровідну документацію тощо), і
подати інформацію про таку продукцію та документи про її походження до
відповідного органу державного ринкового нагляду (у разі проведення спеціального
розслідування);
розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам та/або
гострим професійним захворюванням (отруєнням), у тому числі пропозиції щодо
внесення змін до нормативно-правових актів з охорони праці;
скласти акти за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1 у разі їх
складення) згідно з додатком 11 у кількості, визначеній рішенням комісії (спеціальної
комісії); у разі настання групових нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) скласти акти за формою Н-1 на кожного потерпілого;
розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1 (тимчасові акти за
формою Н-1 у разі їх складення), а у разі незгоди члена комісії (спеціальної комісії) із
змістом розділів 5, 6, 8, 9 такого акта — обов’язково підписати ці акти з відміткою
про наявність окремої думки, яка викладається членом комісії письмово, в якій він
обґрунтовано викладає пропозиції до змісту розділів 5, 6, 8, 9 акта (окрема думка
додається до цих актів та є їх невід’ємною частиною);
у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з
виробництвом, крім акта за формою Н-1, скласти картку обліку професійного
захворювання (отруєння) за формою П-5 (далі — картка за формою П-5) згідно з
додатком 22;
передати не пізніше наступного робочого дня після підписання актів за формою
Н-1 матеріали розслідування та примірники таких актів керівнику підприємства
(установи, організації) або органу, що утворив комісію (спеціальну комісію), для їх
розгляду та затвердження;
дотримуватися вимог законодавства про інформацію щодо захисту персональних
даних потерпілих та інших осіб, які зібрані в межах повноважень комісії (спеціальної
комісії) під час проведення розслідування та задокументовані в акті за формою Н-1.
34. Рішення щодо визнання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) пов’язаними чи не пов’язаними з виробництвом
приймається комісією (спеціальною комісією) шляхом голосування простою
більшістю голосів. У разі рівної кількості голосів членів комісії (спеціальної комісії)
голос голови комісії (спеціальної комісії) є вирішальним.
35. Голова комісії (спеціальної комісії) зобов’язаний листом згідно з додатком 3
до першого засідання комісії поінформувати потерпілого (членів його сім’ї чи
уповноважену ними особу) про призначення розслідування, їх права, запросити до
співпраці та на засідання комісії (спеціальної комісії), у подальшому надавати
 12
інформацію про хід проведення розслідування, ознайомити з матеріалами
розслідування на заключному засіданні комісії (спеціальної комісії).
36. У разі виявлення в затвердженому акті за формою Н-1 недоліків у
оформленні, що не впливають на об’єктивність розслідування, причини настання
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та
висновки комісії (спеціальної комісії), відповідні зміни вносяться наказом
роботодавця або органу, що утворив комісію (спеціальну комісію).
Копії наказу надсилаються всім організаціям та особам, представники яких
брали участь у розслідуванні, та іншим представникам, визначеним цим Порядком, і є
невід’ємним додатком до матеріалів розслідування.
37. У разі продовження строку спеціального розслідування нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за наявності обставин, за яких
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються
пов’язаними з виробництвом, спеціальною комісією протягом 10 робочих днів після
продовження строку спеціального розслідування у разі потреби можуть бути складені
та підписані тимчасові акти за формою Н-1 на потерпілого (потерпілих) для
здійснення страхових виплат, що затверджуються керівником органу, який утворив
спеціальну комісію.
У верхньому правому куті першого аркуша тимчасового акта з лицьового боку
ставиться позначка “Тимчасовий”.
Примірник затвердженого тимчасового акта надсилається роботодавцем в
установленому порядку потерпілим (членам їх сімей чи уповноваженим ними
особам), робочому органу Фонду та долучається до матеріалів розслідування.
Після завершення спеціального розслідування складається акт за формою Н-1, у
розділі 8 якого зазначається про скасування тимчасового акта за формою Н-1 і втрату
ним чинності.
Складений після завершення спеціального розслідування акт за формою Н-1 не
скасовує документи, що видані іншими організаціями на підставі тимчасового акта за
формою Н-1.
38. Голова та члени комісії (спеціальної комісії) мають право одержувати усні
та письмові пояснення щодо нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), проводити опитування роботодавця, посадових осіб та
інших працівників підприємства (установи, організації), потерпілих, свідків
нещасного випадку та причетних до нього осіб.
Голова комісії (спеціальної комісії) має право надсилати необхідні запити під
час розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння), вносити пропозиції щодо розподілу функцій між членами комісії.
У разі невиконання членами комісії (спеціальної комісії) обов’язків, визначених
цим Порядком, голова комісії (спеціальної комісії) має право надсилати керівникам
органів (підприємств, установ, організацій тощо), представники яких входять до
складу комісії (спеціальної комісії), подання про неналежне виконання ними
обов’язків, визначених цим Порядком, та запит щодо визначення іншого
представника для включення до складу комісії (спеціальної комісії).
39. Розслідування нещасних випадків, що сталися внаслідок події (аварії,
катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів, проводиться з
обов’язковим використанням відомостей (матеріалів) розслідування такої події
(протокол огляду та ескіз місця події, пояснення свідків, висновки, постанови тощо),
підготовлених відповідними органами (органами досудового розслідування).
На запит голови комісії (спеціальної комісії) відповідними органами (органами
досудового розслідування) протягом 10 днів після закінчення досудового
 13
розслідування надаються відомості (матеріали) про обставини та причини
події (аварії, катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів, а також
осіб, які допустили порушення вимог законодавства.
У разі неотримання таких відомостей (матеріалів) за наявності обставин, за яких
нещасний випадок визнається пов’язаним з виробництвом, комісією (спеціальною
комісією) протягом 10 робочих днів після продовження строку розслідування
(спеціального розслідування) на кожного потерпілого (крім осіб, причетних до
керування транспортним засобом) складається, підписується та затверджується
тимчасовий акт за формою Н-1, у розділах 6, 7, 9 якого зазначаються інформація,
встановлена на час складання акта, найменування органу, що проводить досудове
розслідування, відомості про внесення події до Єдиного реєстру досудових
розслідувань.
У розділі 9 тимчасового акта за формою Н-1, складеного на потерпілого
внаслідок події (аварії, катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх
видів, що користувався транспортним засобом, але не причетний до керування,
робиться відповідний запис.
Після отримання відомостей (матеріалів) розслідування події (аварії, катастрофи
тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів від відповідного органу (органу
досудового розслідування) або рішення суду складається акт за формою Н-1, у розділі
8 якого зазначаються відомості про скасування тимчасового акта за формою Н-1 і
втрату ним чинності.
40. У разі коли спеціальна комісія під час розслідування випадку зникнення
потерпілого під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків отримає
висновок від органів досудового розслідування та/або встановить, що обставини
зникнення потерпілого дають підстави припускати його загибель від нещасного
випадку, пов’язаного з виконанням трудових (посадових) обов’язків, складається та
затверджується тимчасовий акт за формою Н-1 з відповідним висновком, що
видається сім’ї потерпілого або уповноваженій особі, яка представляє її інтереси, для
звернення до суду із заявою про оголошення потерпілого померлим.
Після оголошення судом потерпілого померлим спеціальна комісія складає та
подає на затвердження керівнику територіального органу, що утворив спеціальну
комісію, акт за формою Н-1, у розділі 8 якого зазначаються відомості про скасування
тимчасового акта за формою Н-1 і втрату ним чинності.
41. За рішенням комісії (спеціальної комісії) у разі необхідності проведення
лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків та експертизи для
встановлення обставин і причин нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) та розроблення плану заходів щодо запобігання
виникненню подібних нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань
(отруєнь) наказом роботодавця або органу, що утворив комісію (спеціальну комісію),
може утворюватися експертна комісія за погодженням з органами, організаціями,
установами тощо, представники яких залучаються до її роботи.
До складу експертної комісії можуть включатися компетентні в сфері
спеціальних знань фахівці та спеціалісти провідних (базових) науково-дослідних,
проектно-конструкторських, експертних та інших організацій, органів виконавчої
влади, а також незалежні експерти відповідних напрямів.
Експертна комісія з метою надання обґрунтованих відповідей на поставлені
комісією (спеціальною комісією) питання під час своєї роботи має право:
ознайомлюватися з обставинами нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), матеріалами розслідування та обстежувати
місце нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
 14
проводити відбір проб повітря, інших речовин і матеріалів, лабораторні
дослідження, випробування, технічні розрахунки та фотозйомку місця нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) (у разі потреби та
можливості);
доступу до необхідної технічної документації, огляду машин, механізмів,
устаткування, інших речовин і матеріалів тощо, що стали причиною нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
отримувати додаткові матеріали та інформацію, що стосуються даного
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
формулювати до комісії (спеціальної комісії) запити з питань, що потребують
додаткового з’ясування у потерпілих і свідків.
За результатами роботи експертна комісія зобов’язана скласти висновок, в якому
повинна надати обґрунтовані та об’єктивні відповіді на поставлені комісією
(спеціальною комісією) питання.
Зазначений висновок використовується комісією (спеціальною комісією) під час
складання акта за формою Н-1 і є невід’ємною частиною матеріалів розслідування.
Відшкодування витрат, пов’язаних з діяльністю експертної комісії та залучених
до її роботи фахівців і спеціалістів, покладається на підприємство (установу,
організацію), на якому сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), працівником якого був потерпілий, на підставі наданих
експертною комісією документів, що містять відомості про господарську операцію та
підтверджують її здійснення.
42. У разі проведення лабораторних досліджень, експертизи, випробувань
експертно-технічними центрами, дослідними, випробувальними лабораторіями та
іншими підрозділами (групами) технічної підтримки, які функціонують у складі
підприємств (установ, організацій), що належать до сфери управління Держпраці,
висновки щодо причин настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) та пропозиції щодо заходів запобігання виникненню
подібних нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь)
надаються зазначеними організаціями на запит голови комісії (спеціальної комісії).
43. Заклади судово-медичної експертизи, експертно-технічні центри, органи
досудового розслідування, інші органи та установи на запит роботодавця, голови
комісії (спеціальної комісії), потерпілого (членів його сім’ї чи уповноваженої ними
особи) повинні безоплатно надавати у найкоротший строк матеріали та висновки
щодо нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), а у
разі, коли необхідні висновки судово-гістологічної та судово-токсикологічної
експертизи, — після проведення цих досліджень.
44. На запит голови комісії (спеціальної комісії), потерпілого (членів його сім’ї
або уповноваженої ними особи) заклади охорони здоров’я у найкоротший строк
безоплатно надають необхідний для проведення розслідування медичний висновок
про встановлення зв’язку (або його відсутність) погіршення стану здоров’я
працівника з впливом на нього шкідливих і небезпечних факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу, а також наявності
протипоказань за станом здоров’я виконувати роботу потерпілим.
До запиту долучаються матеріали, що містять необхідні відомості про обставини
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння),
результати дослідження умов праці та виробничого середовища, зокрема кількісні та
якісні характеристики небезпечних, шкідливих виробничих факторів та/або факторів
важкості чи напруженості трудового процесу, які передували настанню нещасного
випадку.
 15
45. Роботодавець зобов’язаний:
створити належні умови для роботи комісії (спеціальної комісії), зокрема
забезпечити приміщенням, засобами зв’язку, оргтехнікою, автотранспортом,
спецодягом, спецвзуттям (у разі потреби), канцелярським приладдям тощо, а також за
рішенням комісії (спеціальної комісії) залучити до роботи експертів, інших
спеціалістів;
забезпечити виконання за рішенням комісії (спеціальної комісії) додаткової
фотозйомки місця, де стався нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), об’єктів, устаткування, інструментів, надання технічної
документації та інших документів, необхідних для розслідування, а також проведення
необхідних лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків,
експертизи (науково-технічної, медичної тощо);
забезпечити належне виконання обов’язків у роботі комісії (спеціальної комісії)
представників підприємства (установи, організації), а у разі невиконання — внести
відповідні зміни;
розглянути протягом двох робочих днів після складення актів за формою Н-1
матеріали розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), підготовлені комісією, затвердити примірники актів за
формою Н-1;
організувати друкування, тиражування та формування протягом п’яти робочих
днів після затвердження актів за формою Н-1 необхідної кількості копій матеріалів
розслідування (спеціального розслідування) разом з актами за формою Н-1, їх
прошиття та нумерацію;
видати протягом двох робочих днів після затвердження актів за формою Н-1
наказ про вжиття запропонованих комісією (спеціальною комісією) заходів до
запобігання виникненню подібних нещасних випадків та/або гострих професійних
захворювань (отруєнь) у визначені в акті за формою Н-1 строки та надати (надіслати)
його органам та установам, представники яких брали участь у розслідуванні, у
подальшому в письмовій формі інформувати їх про стан вжиття заходів;
притягнути згідно із законодавством до відповідальності працівників, дії або
бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння) та які допустили порушення вимог
нормативно-правових актів про охорону праці, посадових інструкцій та інструкцій з
охорони праці;
компенсувати витрати, пов’язані з діяльністю комісії (спеціальної комісії) та
залучених до її роботи експертів, інших спеціалістів, проведенням технічної
експертизи чи роботи експертної комісії, на підставі документів, що містять відомості
про господарську операцію та підтверджують її здійснення;
відшкодувати витрати, пов’язані з відрядженням працівників, які є членами
комісії (спеціальної комісії), та інших залучених до її роботи осіб, у розмірах,
передбачених нормами відшкодування витрат на відрядження за рахунок валових
витрат шляхом перерахування відповідної суми на реєстраційні рахунки бюджетних
установ в органах Казначейства та поточні рахунки суб’єктів господарювання у
банківських установах України.
46. Голова (заступник Голови) Держпраці або керівник її територіального
органу, що утворив спеціальну комісію, повинен протягом трьох робочих днів після
надходження матеріалів спеціального розслідування розглянути їх та затвердити
примірники акта за формою Н-1 або у разі невстановлення причин настання
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
невизнання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
 16
(отруєння) пов’язаним з виробництвом за наявних обставин, за яких нещасний
випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються пов’язаними з
виробництвом; невстановлення осіб, які допустили порушення вимог нормативно-
правових актів з охорони праці; нерозроблення плану заходів щодо запобігання
виникненню подібних нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань
(отруєнь) обґрунтовано повернути їх на доопрацювання, продовживши наказом строк
розслідування до п’яти робочих днів.
47. Протягом трьох робочих днів після формування матеріалів розслідування
роботодавець повинен надіслати їх:
територіальному органу Держпраці за місцем настання нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння), а у разі події (аварії,
катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів — за місцем
реєстрації підприємства (установи, організації);
Держпраці (у разі проведення спеціального розслідування);
Національному науково-дослідному інституту промислової безпеки та охорони
праці для проведення аналізу стану виробничого травматизму та аварій на
виробництві, розроблення відповідних профілактичних заходів щодо запобігання їм
(у разі проведення спеціального розслідування);
лікарю-профпатологу за місцезнаходженням підприємства (установи,
організації), їх об’єктів, на яких сталося гостре професійне захворювання (отруєння);
робочому органу Фонду за місцем реєстрації підприємства (установи,
організації);
органу поліції (у разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), що призвели до тяжких (у тому числі з можливою
інвалідністю потерпілого) чи смертельних наслідків, смерті працівника під час
виконання ним трудових (посадових) обов’язків);
іншим підприємствам (установам, організаціям), представники яких брали
участь у проведенні розслідування (у разі необхідності).
Потерпілому, членам його сім’ї чи уповноваженій ними особі надається акт за
формою Н-1 разом з документами, зазначеними у пункті 12 приміток до додатка 11.
48. У разі проведення повторного розслідування нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння), що вже проводилося на підставі
нормативно-правового акта, який на момент проведення повторного розслідування
втратив чинність, для визнання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) пов’язаними чи не пов’язаними з виробництвом
застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого вони сталися, а
оформлення матеріалів розслідування здійснюється відповідно до вимог цього
Порядку.
49. До матеріалів розслідування (спеціального розслідування) належать такі
документи та їх копії:
екстрене повідомлення закладу охорони здоров’я про звернення потерпілого з
посиланням на нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння);
повідомлення роботодавця (замовника робіт) про нещасний випадок та/або
гостре професійне захворювання (отруєння), звернення органу досудового
розслідування, інформація, отримана з інших джерел (звернення юридичних і
фізичних осіб тощо), рішення (постанова) суду про проведення розслідування чи
повторного розслідування або про встановлення факту настання нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння) у судовому порядку;
копія наказу про утворення комісії з розслідування нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння);
 17
копія наказу про продовження строку розслідування нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння);
копія наказу про утворення експертної комісії;
примірник (копія) акта за формою Н-1;
лист потерпілому (членам його сім’ї чи уповноваженій ними особі) про
утворення комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та запрошення до співпраці;
протоколи засідання комісії (спеціальної комісії) з розслідування нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) щодо розподілу
обов’язків, зустрічі з потерпілим (членами його сім’ї чи уповноваженою ними
особою);
протокол огляду місця, де стався нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння);
ескіз місця, де стався нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння), необхідні плани, схеми, фотознімки такого місця, пошкоджених об’єктів,
устаткування, інструментів тощо;
пояснювальні записки та протоколи опитування посадових осіб, потерпілих,
свідків нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та
інших осіб;
висновок експертизи (технічної, науково-технічної, медичної тощо) у разі
проведення та/або експертної комісії у разі її утворення;
копії протоколів технічного огляду транспортних засобів, результати
діагностики обладнання (устаткування), випробувань і вимірювань електроустановок
тощо;
копії документів про проходження потерпілим навчання та інструктажів з
питань охорони праці;
копії документів про забезпечення потерпілого засобами індивідуального та
колективного захисту;
копії документів про проходження потерпілим попереднього та періодичного
медичних оглядів;
висновок про діагноз, причини смерті або характер і ступінь тяжкості травми
потерпілого, стан алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння потерпілого;
результати додаткових лабораторних досліджень шкідливих і небезпечних
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу,
проведених установами, організаціями, лабораторіями, яким надано право проводити
такі дослідження (у разі їх проведення);
запити до органів та установ про надання відповідних висновків і матеріалів;
відповіді (висновки) органів та установ;
копії декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам
законодавства з охорони праці або дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки
та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної
небезпеки відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 84, ст.
3077);
витяги з нормативно-правових актів щодо охорони праці, вимоги яких порушені;
копії приписів служби охорони праці підприємства (установи, організації) (які
стосуються даного випадку, об’єкта, цеху, дільниці тощо);
копії актів перевірок і розпорядчих документів територіальних органів
Держпраці, постанов (ухвал) судових інстанцій (за наявності) — у разі проведення
 18
спеціального розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння);
копії протоколів про адміністративні правопорушення, що стосуються
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), виданих
роботодавцеві посадовими особами територіальних органів Держпраці під час
проведення спеціального розслідування (за наявності);
інформація щодо відповідності встановленим вимогам нехарчової продукції, під
час використання (експлуатації) якої сталися нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння) або використання (експлуатація) якої могло
стати їх причиною (однією із причин), — у разі проведення спеціального
розслідування;
інші документи залежно від обставин і причин нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) за рішенням комісії.
У разі проведення спеціального розслідування випадку смерті працівника під час
виконання ним трудових (посадових) обов’язків до матеріалів розслідування
належать:
повідомлення роботодавця (замовника робіт) про нещасний випадок та/або
гостре професійне захворювання (отруєння), звернення органу досудового
розслідування, інформація, отримана з інших джерел (звернення юридичних і
фізичних осіб тощо), рішення (постанова) суду про проведення розслідування чи
повторного розслідування або про встановлення факту настання нещасного випадку в
судовому порядку;
копія наказу Держпраці про утворення спеціальної комісії;
копія наказу Держпраці про продовження строку спеціального розслідування;
примірник (копія) акта за формою Н-1;
медичний висновок про причини смерті, стан алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп’яніння;
протокол огляду місця, де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), за встановленою формою;
протокол зустрічі членів спеціальної комісії з членами сім’ї потерпілого чи
уповноваженою особою, яка представляє їх інтереси;
інші документи залежно від обставин і причин настання смерті працівника під
час виконання ним трудових (посадових) обов’язків.
Документи, що отримані, використані та складені комісією (спеціальною
комісією) під час проведення розслідування, зазначаються окремим переліком і
належать до матеріалів розслідування нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), аварії.
50. Кількість актів за формою Н-1 визначається рішенням комісії (спеціальної
комісії).
Оригінали акта за формою Н-1 надаються потерпілому (членам його сім’ї чи
уповноваженій ними особі), робочому органу Фонду, підприємству (установі,
організації) або місцевій держадміністрації чи органу місцевого самоврядування (у
разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння) з особами, які працюють на умовах цивільно-правового договору, на
інших підставах, передбачених законом, фізичними особами — підприємцями,
особами, які провадять незалежну професійну діяльність, членами фермерського
господарства).
Іншим органам та установам, представники яких брали участь у розслідуванні
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), надається
копія акта.
 19
51. У разі повторного розслідування (спеціального розслідування) у розділі 6
акта за формою Н-1 “Висновок комісії” робиться запис про визнання акта за формою
Н-1 попереднього розслідування недійсним. Матеріали додаткового чи повторного
спеціального розслідування надсилаються згідно з вимогами цього Порядку.
Відповідні зміни вносяться до журналу реєстрації осіб, які потерпіли від
нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь) на
виробництві.
52. Обставини, за яких нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) визнаються пов’язаними з виробництвом, є:
1) виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків згідно з внутрішнім
трудовим розпорядком підприємства (установи, організації), у тому числі у
відрядженні (згідно з внутрішнім трудовим розпорядком підприємства (установи,
організації), на яке він відряджений);
2) перебування потерпілого на робочому місці, на території підприємства
(установи, організації) або в іншому місці під час виконання трудових (посадових)
обов’язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на підприємство (в установу,
організацію) до відбуття з нього, що фіксується відповідно до правил внутрішнього
трудового розпорядку підприємства (установи, організації), у тому числі в робочий і
надурочний час;
3) підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи
знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо
особистої гігієни, пересування працівника з цією метою по території підприємства
(установи, організації) перед початком роботи та після її закінчення;
4) виконання завдань за письмовим розпорядженням роботодавця в неробочий
час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
5) виконання потерпілим дій в інтересах підприємства (установи, організації), де
він працює, що не належать до його трудових (посадових) обов’язків;
6) раптова смерть внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, ішемічного
інсульту, серцево-судинної недостатності або порушення мозкового кровообігу під
час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво
(реконструкція, капітальний ремонт), технічне переоснащення шахт, рудників,
копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд,
проведення геологорозвідувальних робіт під землею) або після підйому на поверхню
з даною ознакою, що підтверджено медичним висновком;
7) раптове погіршення стану здоров’я потерпілого, одержання травм або його
смерть під час виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок впливу
шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та
напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком, або у разі,
коли потерпілий не пройшов обов’язкового медичного огляду відповідно до
законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до
медичного висновку;
8) проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству (установі, організації), або на іншому транспортному засобі, наданому
роботодавцем відповідно до укладеного договору з іншим підприємством (установою,
організацією);
9) проїзд згідно з установленим завданням і маршрутом до місця чи з місця
відрядження на транспортному засобі (громадському, власному чи службовому тощо,
в тому числі наданому іншим підприємством (установою, організацією) на підставі
письмової угоди з роботодавцем про надання послуг з перевезення), що
підтверджується документально та відшкодовується роботодавцем;
 20
10) використання власного транспортного засобу в інтересах
підприємства (установи, організації) з дозволу або за письмовим дорученням
роботодавця (безпосереднього керівника робіт);
11) перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на
території вахтового селища, в тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання
нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових (посадових)
обов’язків або з впливом на нього шкідливих і небезпечних факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу;
12) прямування до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за затвердженим
маршрутом або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;
13) перебування на території підприємства (установи, організації) або в іншому
визначеному роботодавцем місці у зв’язку з проведенням виробничої наради,
одержанням заробітної плати, проходженням обов’язкового медичного огляду,
навчання тощо або проведенням з дозволу чи за ініціативою роботодавця
професійних і кваліфікаційних конкурсів, спортивних заходів, передбачених
колективним договором, за наявності відповідного рішення (наказу, розпорядження
тощо) роботодавця;
14) надання підприємством (установою, організацією) благодійної допомоги
іншим підприємствам (установам, організаціям) за наявності відповідного рішення
(наказу, розпорядження тощо) роботодавця;
15) однократний вплив на працівника шкідливих чи небезпечних виробничих
факторів, внаслідок яких у нього виникло гостре професійне захворювання
(отруєння), за наявності висновку закладу охорони здоров’я;
16) вплив небезпечних, шкідливих або інших виробничих факторів під час
технологічної перерви або перерви для відпочинку чи харчування на території
підприємства (установи, організації) згідно з правилами внутрішнього трудового
розпорядку, що підтверджено висновком закладу охорони здоров’я або експертної
комісії;
17) заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень іншою особою або його
вбивство під час виконання чи у зв’язку з виконанням трудових (посадових)
обов’язків або дій в інтересах підприємства (установи, організації) незалежно від
початку досудового розслідування, крім випадків з’ясування з іншою особою
особистих стосунків невиробничого характеру, що встановлено комісією з
розслідування та/або підтверджено висновком компетентних органів;
18) погіршення стану здоров’я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними
засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, зупинка
серця тощо), що підтверджено медичним висновком, якщо це пов’язано із
застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх
зберігання та транспортування;
19) ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій на виробничих об’єктах і
транспортних засобах, що використовуються підприємством (установою,
організацією);
20) скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського,
річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним
договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі
внаслідок впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища,
важкості та напруженості трудового процесу;
21) оголошення працівника померлим внаслідок зникнення під час виконання
ним трудових (посадових) обов’язків (відповідно до ухваленого рішення суду);
 21
22) одержання травм під час використання транспортних засобів,
устаткування, інструментів, матеріалів тощо, що належать і використовуються
підприємством (установою, організацією), у разі їх несправності, що підтверджено
відповідними висновками;
23) одержання травм або смерть потерпілого під час виконання трудових
(посадових) обов’язків у разі перебування його у стані алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп’яніння, підтвердженого відповідним медичним висновком, за
наявності технічних або організаційних причин настання нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) або у разі, коли потерпілий не був
відсторонений від виконання робіт відповідно до вимог правил внутрішнього
трудового розпорядку підприємства (установи, організації) або колективного
договору;
24) виконання фізичною особою — підприємцем виду робіт, зазначеного в
документах обов’язкової звітності, за обставин, зазначених у підпунктах 1—23 цього
пункту;
25) виконання робіт особами, які працюють на умовах цивільно-правового
договору, на інших підставах, передбачених законом, особами, які провадять
незалежну професійну діяльність, членами фермерського господарства за обставин,
зазначених у підпунктах 1—23 цього пункту;
26) виконання робіт особою, яка фактично допущена до роботи без оформлення
трудового договору (контракту), у разі підтвердження факту перебування потерпілого
у трудових відносинах з роботодавцем за обставин, зазначених у підпунктах 1—23
цього пункту.
Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального
страхування громадян від нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії на виробництві, визначений у додатку 10.
53. Нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння)
визнаються не пов’язаними з виробництвом у разі вчинення потерпілим
кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або
постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими
підставами; смерті працівника від загального захворювання або самогубства, що
підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або відповідною
постановою про закриття кримінального провадження.

Контроль, облік і звітність щодо нещасних випадків,

гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій
54. Контроль за своєчасністю та об’єктивністю проведення розслідування
нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій,
підготовкою матеріалів розслідування, веденням їх обліку, вжиттям заходів до
усунення причин їх настання здійснюють Держпраці та робочі органи Фонду
відповідно до компетенції.
Громадський контроль здійснюють профспілки через свої виборні органи та
представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань
охорони праці у разі відсутності на підприємстві (в установі, організації) профспілки.
Зазначені в цьому пункті органи та особи у разі виявлення порушень вимог
цього Порядку та/або у зв’язку з надходженням від потерпілого (члена його сім’ї чи
уповноваженої ними особи) обґрунтованого звернення разом з підтвердними
документами щодо незгоди з висновками комісії стосовно обставин та причин
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) вживають
відповідно до компетенції заходів для проведення повторного розслідування
 22
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння),
затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-1.
55. Посадова особа Держпраці або її територіального органу має право
перевіряти об’єктивність розслідування нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння) комісією підприємства (установи, організації),
якість оформлених матеріалів та їх відповідність вимогам цього Порядку, а також
отримувати іншу інформацію та документи від роботодавця, що стосуються
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння).
За результатами перевірки матеріалів розслідування та/або у разі відмови
роботодавця провести розслідування нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння) чи скласти або затвердити акт за формою Н-1,
а також у разі приховування факту нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) посадова особа Держпраці або її територіального органу має
право видавати обов’язковий до виконання припис за формою Н-9 згідно з додатком
24 щодо проведення розслідування, оформлення матеріалів розслідування відповідно
до вимог цього Порядку.
56. Роботодавець після одержання обов’язкового до виконання припису за
формою Н-9 зобов’язаний протягом 10 робочих днів забезпечити вжиття зазначених
у ньому заходів, а також притягти до відповідальності працівників, які допустили
порушення вимог законодавства. Про вжиття заходів роботодавець письмово
повідомляє Держпраці або її територіальному органу в установлений у приписі строк.
57. За результатами перевірки об’єктивності розслідування, проведеного
комісією підприємства (установи, організації), та у разі виявлення факту
недотримання вимог нормативно-правових актів з охорони та гігієни праці під час
визначення відповідності умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону
праці, з’ясування обставин і причин настання нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), встановлення осіб, які допустили порушення
вимог нормативно-правових актів з охорони праці, розроблення плану заходів щодо
запобігання подібним нещасним випадкам та/або гострим професійним
захворюванням (отруєнням) Держпраці або її територіальним органом може бути
прийнято рішення про призначення одного спеціального розслідування нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння).
Якщо Держпраці не прийнято рішення про проведення спеціального
розслідування, результати роботи комісії, утвореної роботодавцем, оскаржуються
потерпілим (членами його сім’ї чи уповноваженою ними особою) лише у судовому
порядку.
Рішення комісії (спеціальної комісії), зміст акта за формою Н-1 можуть бути
оскаржені в судовому порядку потерпілим, членами його сім’ї або уповноваженою
ними особою, робочим органом Фонду, а також іншими органами, установами,
підприємствами та організаціями, представники яких брали участь у розслідуванні
(спеціальному розслідуванні).
58. Протягом трьох років з дати отримання акта за формою Н-1 потерпілий, член
його сім’ї чи уповноважена ними особа або органи, установи та організації,
представники яких брали участь у розслідуванні нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), мають право звернутися до роботодавця,
Держпраці або її територіального органу щодо призначення повторного
розслідування (спеціального розслідування) у зв’язку з незгодою з обставинами та
причинами настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння) та/або з висновком комісії, які викладені в акті за формою Н-1.
 23
За наявності документів, що можуть суттєво вплинути на висновки комісії
(спеціальної комісії), роботодавцем, Держпраці або її територіальним органом (або
юридичною особою, яка утворювала комісію, та її органом управління) вживаються
заходи до призначення повторного розслідування (спеціального розслідування)
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння).
Голова Держпраці або керівник її територіального органу у разі невиконання
спеціальною комісією визначених цим Порядком обов’язків має право призначити
повторне спеціальне розслідування нещасного випадку, притягти до відповідальності
посадових осіб територіального органу Держпраці та підприємства (установи,
організації), які допустили порушення вимог цього Порядку.
Повторне розслідування (спеціальне розслідування) нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) проводиться комісією (спеціальною
комісією) в іншому складі (із заміною всіх членів комісії).
Висновки повторного спеціального розслідування нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) можуть бути оскаржені лише у
судовому порядку.
59. Уповноважений орган чи наглядова рада підприємства (у разі її утворення), а
у разі їх відсутності місцева держадміністрація або орган місцевого самоврядування
після одержання матеріалів спеціального розслідування повинні розглянути
обставини та причини настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії та розробити план заходів щодо запобігання
подібним нещасним випадкам та/або гострим професійним захворюванням
(отруєнням), аваріям.
60. Орган досудового розслідування, яким внесено до Єдиного реєстру
досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, на запит
Держпраці або її територіального органу протягом місяця після надходження
матеріалів спеціального розслідування надає інформацію про рішення, яке прийнято
за результатами їх розгляду.
61. Оригінали затверджених актів за формою Н-1 разом з іншими матеріалами
розслідування зберігаються роботодавцем і робочим органом Фонду відповідно
до строків зберігання, нормативно встановлених типовими та галузевими переліками
видів документів, затвердженими відповідно до законодавства.
Підприємство (установа, організація), на (в) яких сталися нещасний випадок
та/або гостре професійне захворювання (отруєння) з працівником під час виконання
завдання в інтересах свого підприємства (установи, організації) на території (об’єкті)
іншого підприємства (установи, організації), зберігає примірник акта за формою Н-1
протягом періоду, необхідного для здійснення передбачених актом заходів щодо
запобігання подібним нещасним випадкам та/або гострим професійним
захворюванням (отруєнням), але не менше ніж один рік.
У разі реорганізації підприємства (установи, організації) матеріали
розслідування передаються його правонаступнику, а у разі ліквідації підприємства
(установи, організації) — до державного архіву.
62. Усі нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння),
аварії, що сталися на виробництві, реєструються у журналі за формами згідно з
додатками 26 та 27.
63. Облік нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь),
аварій ведуть:
підприємства (установи, організації), органи управління та наглядові ради
підприємства (у разі їх утворення) — нещасних випадків та/або гострих професійних
захворювань (отруєнь), аварій;
 24
робочі органи Фонду — усіх нещасних випадків та/або гострих
професійних захворювань (отруєнь), у розслідуванні яких брали участь представники
Фонду.
Облік нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що
сталися з особами, які допущені до роботи без оформлення трудового договору
(контракту), ведеться роботодавцем, з яким встановлено факт перебування
потерпілого у трудових відносинах.
Держпраці та її територіальні органи, міністерства (інші центральні органи
виконавчої влади, державні органи), місцеві держадміністрації ведуть оперативний
облік нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню, постраждалих
від гострих професійних захворювань (отруєнь) та/або аварій.
64. Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності потерпілого
роботодавець протягом 10 робочих днів складає відомості про наслідки нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєнь), аварії за формою Н-2
(далі — повідомлення за формою Н-2) згідно з додатком 25, де зазначається про
закінчення періоду тимчасової непрацездатності потерпілого; смерть потерпілого
внаслідок раптового погіршення стану здоров’я, що підтверджується висновком
закладу охорони здоров’я; встановлення заключного діагнозу; смерть потерпілого
внаслідок нещасного випадку, що стався раніше, що підтверджується висновком
судово-медичної експертизи про наслідковий зв’язок з нещасним випадком;
встановлення інвалідності потерпілому чи його смерть внаслідок одержаної ним
травми.
Повідомлення за формою Н-2 протягом трьох робочих днів надсилається
роботодавцем організаціям та особам, яким надсилались акти за формою Н-1,
додається до матеріалів розслідування та зберігається разом з ними відповідно до
вимог цього Порядку.
65. Держпраці та Фонд соціального страхування надають дані щодо нещасних
випадків та професійних захворювань на виробництві Держстату для проведення
державного статистичного спостереження.
66. Порядок надання даних Держстату визначається відповідними угодами.
67. Роботодавець зобов’язаний провести аналіз причин настання нещасних
випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій за підсумками
кварталу, півріччя, року і розробити та виконати план заходів щодо запобігання
подібним нещасним випадкам та/або гострим професійним захворюванням
(отруєнням), аваріям.
68. Уповноважені органи чи наглядові ради підприємств (у разі їх утворення),
міністерства, інші державні органи, місцеві держадміністрації зобов’язані на підставі
актів за формою Н-1 проводити аналіз обставин і причин настання нещасних випадків
та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій за підсумками півріччя та
року, доводити його результати до відома підприємств (установ, організацій), а також
розробляти плани заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам та/або
гострим професійним захворюванням (отруєнням), аваріям.
69. Держпраці та її територіальні органи, Фонд страхування та його робочі
органи, профспілки перевіряють відповідно до компетенції ефективність роботи з
профілактики нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь),
аварій і вживають заходів до усунення виявлених порушень вимог цього Порядку
згідно із законодавством.

Порядок складення санітарно-гігієнічних характеристик

умов праці та вимоги до них
 25
70. У разі підозри наявності в працівника хронічного професійного
захворювання (отруєння) з метою встановлення діагнозу складається санітарно-
гігієнічна характеристика умов праці (далі — санітарно-гігієнічна характеристика),
що є одним з документів, з урахуванням якого вирішується питання про зв’язок
хронічного професійного захворювання (отруєння) з впливом шкідливих і
небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового
процесу (далі — виробничі фактори).
71. Санітарно-гігієнічна характеристика складається лікарем з гігієни праці
територіального органу Держпраці за фактичним місцезнаходженням підприємства
(установи, організації), де працює хворий, на запит керівника закладу охорони
здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, за
поданням лікаря-профпатолога із залученням (у разі потреби) голови та членів комісії
закладу охорони здоров’я, який проводить періодичні медичні огляди.
72. Запит щодо складення санітарно-гігієнічної характеристики заклад охорони
здоров’я згідно з додатком 13 протягом трьох робочих днів після виявлення у
працівника підозри на хронічне професійне захворювання (отруєння) надає керівнику
територіального органу Держпраці за фактичним місцезнаходженням підприємства
(установи, організації), де працює (працював) хворий.
Копії запиту надсилаються:
робочому органу Фонду за фактичним місцезнаходженням підприємства
(установи, організації), де працює (працював) хворий;
роботодавцю.
73. Високоспеціалізовані профпатологічні заклади охорони здоров’я, яким
надано право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань,
можуть надсилати запити до територіальних органів Держпраці з обґрунтуванням
необхідності внесення доповнень до санітарно-гігієнічних характеристик.
74. Для складення санітарно-гігієнічної характеристики керівник
територіального органу Держпраці надсилає припис роботодавцю для надання
необхідних документів за встановленою формою згідно з додатком 15.
Строк надання документів не повинен перевищувати 15 робочих днів з часу
отримання зазначеного припису.
У разі потреби зазначений строк може бути продовжено за згодою керівника
територіального органу Держпраці з метою проведення роботодавцем додаткових
лабораторних, інструментальних, хронометражних та інших вимірювань (досліджень)
умов праці, необхідних для складення санітарно-гігієнічної характеристики.
Завірені в установленому порядку та узгоджені з робочим органом Фонду
матеріали подаються до територіального органу Держпраці разом із супровідним
листом.
75. У разі зміни форми власності та виду діяльності підприємства (установи,
організації) інформацію, зазначену в додатку 15, надає його правонаступник.
76. Роботодавець несе відповідальність згідно із законодавством за повноту та
достовірність поданих документів.
77. Територіальний орган Держпраці протягом 15 робочих днів після одержання
матеріалів від роботодавця проводить вивчення та аналіз документів, поданих
власником підприємства, уповноваженим органом чи наглядовою радою
підприємства (у разі її утворення).
78. Протягом п’яти робочих днів з дня проведення обстеження об’єкта
складається відповідний акт згідно з додатком 18 у трьох примірниках, що
зберігаються:
у територіальному органі Держпраці;
 26
на підприємстві (в установі, організації), де працює (працював)
хворий;
у робочому органі Фонду.
Акт в усіх зазначених організаціях зберігається протягом строку, визначеного
типовими та галузевими переліками видів документів, затверджених відповідно до
законодавства.
Акт підписується головою та всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом
акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку
викладає письмово та додає до акта як його невід’ємну частину.
З актом ознайомлюють працівника, робоче місце якого обстежувалося, або
уповноважену ним особу, що засвідчується їх підписами. У разі відмови їх від
підпису акт підписується свідками. Працівник або його уповноважена особа мають
право обґрунтувати свою відмову.
79. Територіальний орган Держпраці протягом п’яти робочих днів після
складення та підписання акта всіма членами комісії готує санітарно-гігієнічну
характеристику згідно з додатком 16.
Строк складення санітарно-гігієнічної характеристики не повинен перевищувати
45 днів з моменту отримання відповідного запиту. Вимоги до інформації, яка
зазначається в санітарно-гігієнічній характеристиці шкідливих та небезпечних
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу,
визначені у додатку 12.
80. Санітарно-гігієнічна характеристика підписується лікарем з гігієни праці та
затверджується керівником територіального органу Держпраці.
Особи, які підписали акт обстеження умов праці, а також ті, що склали
санітарно-гігієнічну характеристику, несуть відповідальність за достовірність
зазначеної у них інформації щодо умов праці та трудового процесу згідно з вимогами
законодавства.
81. На непрацюючих пенсіонерів або осіб, які не працюють, лікарем з гігієни
праці територіального органу Держпраці складається інформаційна довідка про умови
праці працівника у разі підозри в нього хронічного професійного захворювання
(отруєння) (далі — інформаційна довідка) згідно з додатком 14 на підставі даних про
умови праці на їх робочих місцях у разі збереження цих робочих місць на
підприємстві (в установі, організації), де вони раніше працювали, а у разі їх
відсутності — отриманих на підставі наукових досліджень (розробок),
характеристики виробничих факторів на аналогічних виробництвах. У разі
проведення обстеження підприємства (установи, організації) для складення
інформаційної довідки — зазначене обстеження проводиться за участю представника
робочого органу Фонду, профспілки, працівника або уповноваженої особи від
працівника.
82. У разі коли працівник працював на кількох підприємствах (в установах,
організаціях), санітарно-гігієнічна характеристика складається територіальним
органом Держпраці, який здійснював державний нагляд (контроль) за останнім
підприємством (установою, організацією), де працював працівник, з додаванням у
разі потреби інформаційних довідок від інших територіальних органів Держпраці, які
здійснювали державний нагляд (контроль) за підприємствами (установами,
організаціями), де він працював раніше.
83. Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики працівник не
підпадав під вплив шкідливих виробничих факторів, що могли викликати хронічне
професійне захворювання (отруєння), ураховується його попередня робота, пов’язана
з дією шкідливих виробничих факторів незалежно від стажу роботи на (останньому)
 27
підприємстві (в установі, організації). У такому разі санітарно-гігієнічна
характеристика складається територіальним органом Держпраці, який здійснював
державний нагляд (контроль) за підприємством (установою, організацією), де були
умови для розвитку хронічного професійного захворювання (отруєння).
84. У разі виникнення підозри на хронічне професійне захворювання (отруєння)
після припинення контакту працівника із шкідливими виробничими факторами
(пізній силікоз, деякі онкологічні захворювання тощо), а також у разі неможливості
отримання даних про його умови праці (ліквідація підприємства (установи,
організації), цеху, дільниці, робочого місця або в разі тривалої зупинки виробничого
процесу, відсутності даних в архівах підприємства (установи, організації) та
територіального органу Держпраці, робота за кордоном тощо) інформаційна довідка
складається на підставі даних трудової книжки та гігієнічної характеристики умов
праці на аналогічних робочих місцях або типових санітарно-гігієнічних
характеристик умов праці за результатами наукових досліджень в аналогічних
професійних групах.
85. Санітарно-гігієнічна характеристика складається територіальним органом
Держпраці у чотирьох примірниках та надсилається:
закладу охорони здоров’я, який надіслав запит щодо її отримання;
робочому органу Фонду;
підприємству (установі, організації), де працює (працював) працівник.
Санітарно-гігієнічна характеристика зберігається протягом строку, визначеного
типовими та галузевими переліками видів документів, затверджених відповідно до
законодавства.
86. Санітарно-гігієнічна характеристика може бути використана протягом п’яти
років, якщо умови праці працівника за цей час не змінилися, що підтверджується
довідкою роботодавця (особи) або відповідного територіального органу Держпраці.
87. Облік санітарно-гігієнічних характеристик та інформаційних довідок
ведеться територіальними органами Держпраці в журналі за формою згідно з
додатком 17.
88. У разі незгоди із санітарно-гігієнічною характеристикою заявник має право
оскаржити її в судовому порядку.

Встановлення зв’язку захворювання з умовами праці,

розслідування причин та облік випадків хронічних
професійних захворювань (отруєнь)
89. Усі випадки хронічних професійних захворювань незалежно від строку їх
настання підлягають розслідуванню.
90. Хронічне професійне захворювання (отруєння) не завжди супроводжується
втратою працездатності. Випадки професійних інфекційних захворювань та
хронічних професійних інтоксикацій розслідуються як хронічні професійні
захворювання (отруєння).
91. Віднесення захворювання до хронічного професійного здійснюється
відповідно до процедури встановлення зв’язку захворювання з умовами праці згідно з
цим Порядком та переліком професійних захворювань, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 (Офіційний вісник
України, 2000 р., № 45, ст. 1940).
Перелік установ і закладів, що мають право встановлювати остаточний діагноз
хронічних професійних захворювань, затверджується МОЗ і переглядається кожні
п’ять років.
 28
92. У разі підозри на хронічне професійне захворювання (отруєння)
заклад охорони здоров’я направляє працівника на консультацію до лікаря-
профпатолога області або міста з документами, перелік яких визначено у пункті 99
цього Порядку.
93. Для встановлення остаточного діагнозу та зв’язку захворювання з впливом
шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та
напруженості трудового процесу лікар-профпатолог області або міста направляє
хворого до високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров’я,
якому МОЗ надало право встановлювати остаточний зв’язок захворювання з умовами
праці, з відповідними документами.
До високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров’я у разі
потреби для встановлення діагнозу можуть направлятися також хворі, які проходять
обстеження у науково-дослідних інститутах (установах) медичного профілю.
94. Високоспеціалізовані профпатологічні заклади охорони здоров’я проводять
амбулаторне та/або стаціонарне обстеження хворих і встановлюють діагноз
хронічного професійного захворювання (отруєння).
Діагноз хронічного професійного захворювання (отруєння) може бути змінений
або відмінений високоспеціалізованим профпатологічним закладом охорони здоров’я,
який його встановив раніше, на підставі результатів додатково поданих відомостей
або проведених досліджень і повторної експертизи. Відповідальність за встановлення
або відміну діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) покладається
на керівників таких закладів і голів лікарсько-експертних комісій. Рішення про
підтвердження або відміну раніше встановленого діагнозу хронічного професійного
захворювання (отруєння) оформляється висновком лікарсько-експертної комісії.
95. У спірних випадках остаточне рішення щодо встановлення діагнозу
хронічного професійного захворювання (отруєння) приймається центральною
лікарсько-експертною комісією державної установи “Інститут медицини праці
Національної академії медичних наук України”, у роботі якої мають право брати
участь лікарі з гігієни праці територіального органу Держпраці, закладу охорони
здоров’я, робочого органу Фонду, представники підприємства (установи, організації),
первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими
працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві
(в установі, організації) відсутня), представники вищого органу профспілки.
Оскарження рішення зазначеної комісії у разі незгоди хворого або роботодавця
здійснюється у судовому порядку.
96. За наявності ознак стійкої втрати професійної працездатності внаслідок
хронічного професійного захворювання (отруєння) заклад охорони здоров’я, що надає
медичну допомогу працівникам підприємства (установи, організації), де працює
хворий, або заклад охорони здоров’я за місцем його проживання направляє хворого
на огляд до медико-соціальної експертної комісії для встановлення ступеня стійкої
втрати професійної працездатності.

Порядок встановлення зв’язку захворювання

з умовами праці
97. Професійний характер хронічного захворювання (отруєння) встановлюється
лікарсько-експертною комісією високоспеціалізованого профпатологічного закладу
охорони здоров’я (далі — лікарсько-експертна комісія), склад якої затверджує
керівник такого закладу.
У разі потреби до роботи лікарсько-експертної комісії залучаються спеціалісти
(представники) територіальних органів Держпраці, підприємства (установи,
 29
організації), робочого органу Фонду, первинної організації профспілки,
членом якої є хворий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань
охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві (в установі, організації)
відсутня).
98. Голова лікарсько-експертної комісії повинен мати посвідчення про
присвоєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії із спеціальності
“Професійна патологія” та стаж роботи за фахом не менше 10 років.
99. Рішення про зв’язок захворювання з умовами праці приймається на підставі
клінічних, функціональних досліджень (амбулаторних або стаціонарних) з
урахуванням відомостей, зазначених у:
трудовій книжці — для визначення стажу роботи в умовах дії виробничих
факторів;
виписці з амбулаторної картки (форма 025/у);
історії хвороби за весь період спостереження;
направленні хворого на огляд до лікарсько-експертної комісії з медичним
висновком лікаря-профпатолога;
санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці;
інформаційній довідці про умови праці працівника, що складається лікарями з
гігієни праці територіального органу Держпраці, який здійснює нагляд за
підприємством (установою, організацією), у разі підозри в нього хронічного
професійного захворювання (отруєння);
висновку фтизіатра, нарколога та інших документах (у разі потреби);
акті за формою Н-1 (у разі гострого професійного захворювання (отруєння).
100. Висновок лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність)
хронічного професійного захворювання (отруєння) видається працівникові, а його
копія надсилається головному спеціалістові з професійної патології області або міста
за місцем роботи або проживання працівника та робочому органові Фонду.
Хворому видається довідка про стаціонарне обстеження у
високоспеціалізованому профпатологічному закладі охорони здоров’я.
У зазначеному висновку, крім діагнозу, обов’язково зазначаються відомості про
наявність (відсутність) професійного захворювання та придатність (непридатність) до
роботи за професією у несприятливих (шкідливих) умовах праці.

Повідомлення про хронічне професійне

захворювання (отруєння)
101. Високоспеціалізованими профпатологічними закладами охорони здоров’я
стосовно кожного хворого складається повідомлення про хронічне професійне
захворювання (отруєння) за формою П-3 (далі — повідомлення за формою П-3)
згідно з додатком 19. Повідомлення за формою П-3 протягом трьох робочих днів
після встановлення діагнозу надсилається керівникові підприємства (установи,
організації), шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення
хронічного професійного захворювання (отруєння), територіальному органу
Держпраці, який здійснює державний нагляд (контроль) за підприємством
(установою, організацією), робочому органові Фонду за фактичним
місцезнаходженням підприємства (установи, організації), а також профпатологу, який
направив хворого до високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони
здоров’я.
Строк дії повідомлення за формою П-3 становить шість місяців з моменту
встановлення діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) у
працівника.
 30
У разі коли хворий працював на кількох підприємствах (в установах,
організаціях), де були умови для розвитку хронічного професійного захворювання
(отруєння), або за кількома професіями, під час роботи за якими були умови для
розвитку хронічного професійного захворювання (отруєння), повідомлення за
формою П-3 надсилається на останнє підприємство (в установу, організацію), де він
працював за професією, під час роботи за якою були умови для розвитку хронічного
професійного захворювання (отруєння).
102. У разі реорганізації підприємства (установи, організації), шкідливі
виробничі фактори на якому призвели до розвитку хронічного професійного
захворювання (отруєння), повідомлення за формою П-3 надсилається його
правонаступникові, а у разі ліквідації підприємства (установи, організації) без
правонаступника — місцевій держадміністрації за місцем реєстрації підприємства
(установи, організації).
103. Працівникові видається під розписку медичний висновок лікарсько-
експертної комісії про наявність (відсутність) у нього хронічного професійного
захворювання (отруєння) за формою згідно з додатком 20.
Медичний висновок також надсилається лікарю-профпатологу, який направляв
хворого до високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров’я за
місцем його роботи або проживання (якщо він не працює).
104. Відповідальність за несвоєчасне повідомлення про хронічне професійне
захворювання (отруєння) несе керівник високоспеціалізованого профпатологічного
закладу охорони здоров’я, який встановив або відмінив діагноз хронічного
професійного захворювання (отруєння).

Порядок розслідування обставин і причин виникнення

хронічних професійних захворювань (отруєнь)
105. Після отримання повідомлення за формою П-3 керівник територіального
органу Держпраці утворює протягом трьох робочих днів комісію з проведення
розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння)
(далі — комісія з розслідування), до складу якої входять представники
територіального органу Держпраці (голова комісії), закладу охорони здоров’я, що
надає медичну допомогу працівникам підприємства (установи, організації), де працює
хворий, або за місцем його проживання (якщо він не працює), роботодавця, первинної
організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа
з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві (в установі,
організації) відсутня), вищого органу профспілки, робочого органу Фонду за
фактичним місцезнаходженням підприємства (установи, організації), а також у разі
потреби представники інших органів.
Зазначені заклади, органи та організації протягом однієї доби з моменту
одержання повідомлення за формою П-3 повинні надати територіальному органові
Держпраці письмову інформацію про прізвище, ім’я, по батькові та посаду
представника (представників), якого пропонується включити до складу комісії з
розслідування.
106. У разі ліквідації підприємства (установи, організації) без правонаступника
до складу комісії з розслідування входять представники органу Держпраці, який
здійснював державний нагляд (контроль) за підприємством (установою, організацією)
(голова комісії), місцевої держадміністрації за місцем реєстрації підприємства
(установи, організації), шкідливі виробничі фактори на якому призвели до хронічного
професійного захворювання (отруєння), робочого органу Фонду за
місцезнаходженням підприємства (установи, організації), закладу охорони здоров’я,
 31
який запідозрив професійний характер хронічного захворювання, та вищого
профспілкового органу.
107. Розслідування випадку хронічного професійного захворювання (отруєння)
проводиться протягом 10 робочих днів після утворення комісії з розслідування. Якщо
з об’єктивних причин розслідування не може бути проведене у зазначений строк, він
може бути продовжений керівником територіального органу Держпраці, що утворив
комісію, але не більш як на один місяць. Копія відповідного наказу надсилається всім
членам комісії з розслідування.
108. У розслідуванні причин виникнення хронічного професійного
захворювання (отруєння) інфекційної та паразитарної етіології беруть участь лікарі-
епідеміологи.
109. Розслідування причин виникнення двох і більше хронічних професійних
захворювань, на які страждає одна особа, проводиться з урахуванням фактів
встановлення професійного характеру таких захворювань за наявності повідомлення
за формою П-3. В акті розслідування зазначаються відомості щодо виявлення раніше
у такої особи хронічного професійного захворювання (отруєння), діагноз, рік його
виявлення, а також усі супутні захворювання загального профілю.
110. Роботодавець зобов’язаний в установлений для проведення розслідування
строк подати комісії з розслідування:
відомості про професійні обов’язки працівника, документи та матеріали, що
характеризують умови праці на робочому місці (дільниці, цеху);
необхідні результати експертизи, лабораторних досліджень для проведення
оцінки умов праці;
матеріали, що підтверджують проведення інструктажів з охорони праці, копії
документів, що підтверджують видачу працівникові засобів індивідуального захисту;
приписи або інші документи, що раніше видані територіальним органом
Держпраці та стосуються даного хронічного професійного захворювання (отруєння);
результати медичних оглядів працівника (працівників), інші матеріали.
111. Роботодавець повинен забезпечити комісію з розслідування приміщенням,
транспортними засобами та засобами зв’язку, організувати друкування, тиражування
та оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування, у тому числі акта
розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння).
112. Комісія з розслідування зобов’язана:
розробити програму розслідування причин виникнення хронічного професійного
захворювання (отруєння);
розподілити функції між членами комісії, розглянути питання щодо необхідності
залучення до її роботи експертів;
провести розслідування обставин і причин виникнення хронічного професійного
захворювання (отруєння);
скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння).
113. Комісія з розслідування проводить оцінку умов праці працівника за
матеріалами раніше проведеної атестації робочих місць, архівних даних підприємства
(установи, організації), територіального органу Держпраці, наукових установ,
характеристики виробничих факторів на аналогічних виробництвах, результатів
обстежень і досліджень, проведених атестованими лабораторіями в установленому
законодавством порядку, вивчає приписи органів державного нагляду за охороною
праці, подання посадових осіб робочих органів Фонду та представників профспілок,
інструкції з охорони праці працівників, заключні акти періодичних медичних оглядів,
накази (рішення, розпорядження) адміністрації підприємства про порушення
працівником вимог правил та інструкцій з охорони праці, строків проходження
 32
періодичних медичних оглядів, картки обліку індивідуальних доз опромінення
на робочому місці із джерелами іонізуючого випромінювання, одержує письмові
пояснення посадових осіб, інших працівників з питань, пов’язаних із розслідуванням
причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), а у разі
потреби вимагає проведення додаткових досліджень на робочому місці та бере участь
у них, вивчає первинну медичну документацію хворого.
114. Розслідування причин виникнення професійних захворювань у працівників,
направлених на роботу за межі підприємства (установи, організації), проводиться
комісією з розслідування, головою якої є представник територіального органу
Держпраці, що здійснює нагляд за підприємством (установою, організацією),
шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення хронічного
професійного захворювання (отруєння). Підприємство (установа, організація), де
виявлено хронічне професійне захворювання (отруєння), повинно повідомити про це
підприємству (установі, організації), працівником якого є хворий, та робочому
органові Фонду. В роботі комісії з розслідування такого випадку обов’язково беруть
участь представники підприємства (установи, організації), працівником якого є
хворий, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими
працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві
(в установі, організації) відсутня), представник вищого профспілкового органу,
робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства (установи, організації).
115. Встановлення хронічного професійного захворювання (отруєння) в осіб, які
працювали за межами України на підприємствах (в установах, організаціях)
колишнього СРСР, проводиться згідно з вимогами цього Порядку на підставі
завіреної у встановленому порядку копії трудової книжки.
116. У разі виявлення хронічного професійного захворювання (отруєння) у
непрацюючих пенсіонерів, які працювали на території України, розслідування
проводиться згідно з вимогами цього Порядку на підприємстві (в установі,
організації), шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення
хронічного професійного захворювання (отруєння).

Оформлення акта розслідування причин виникнення хронічного

професійного захворювання (отруєння)
117. За результатами розслідування комісія складає акт розслідування причин
виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 (далі
— акт за формою П-4) згідно з додатком 21. Акт за формою П-4 є документом, в
якому зазначаються основні умови, обставини та причини виникнення хронічного
професійного захворювання (отруєння), заходи щодо запобігання розвитку
хронічного професійного захворювання (отруєння) та забезпечення нормалізації умов
праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги
законодавства.
118. Акт підписується головою та всіма членами комісії з розслідування. У разі
незгоди із змістом акта член комісії з розслідування підписує його з відміткою про
наявність окремої думки, яку викладає письмово, підписує та додає до акта як його
невід’ємну частину.
Акт за формою П-4, підписаний членами комісії з розслідування, протягом доби
затверджується керівником територіального органу Держпраці та завіряється
печаткою.
119. Акт за формою П-4 складається протягом трьох днів після закінчення
розслідування у семи примірниках і надсилається роботодавцем:
територіальному органові Держпраці;
 33
хворому;
робочому органові Фонду;
первинній організації відповідної профспілки або уповноваженій найманими
працівниками особі з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві
(в установі, організації) відсутня);
вищому профспілковому органу;
лікарю-профпатологу, який направив хворого до високоспеціалізованого
профпатологічного закладу охорони здоров’я;
підприємству (установі, організації).
Акт за формою П-4 разом з матеріалами розслідування зберігається на
підприємстві (в установі, організації), в територіальному органі Держпраці та
робочому органі Фонду протягом строку, визначеного типовими та галузевими
переліками видів документів, затверджених відповідно до законодавства, а в інших
організаціях — не менше строку, передбаченого для вжиття визначених у ньому
профілактичних заходів.

Заходи щодо запобігання виникненню

хронічних професійних захворювань (отруєнь)
120. Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення
розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння)
розглянути матеріали розслідування та видати наказ про вжиття заходів до
запобігання виникненню хронічних професійних захворювань (отруєнь).
121. Про вжиття запропонованих комісією з розслідування заходів до
запобігання виникненню хронічних професійних захворювань (отруєнь) роботодавець
письмово інформує територіальний орган Держпраці, який здійснює нагляд за
підприємством (установою, організацією), та робочий орган Фонду протягом
зазначеного в акті за формою П-4 строку.
122. Контроль за своєчасністю та об’єктивністю проведення розслідування
причин виникнення хронічних професійних захворювань (отруєнь), документальним
оформленням, вжиттям заходів до усунення зазначених причин здійснюють
територіальні органи Держпраці, робочі органи Фонду, профспілки або уповноважені
найманими працівниками особи з питань охорони праці відповідно до їх
повноважень.

Реєстрація та облік випадків гострих та хронічних

професійних захворювань (отруєнь)
123. Реєстрація та ведення обліку випадків гострих та хронічних професійних
захворювань (отруєнь) здійснюються роботодавцем у журналі обліку гострих та
хронічних професійних захворювань (отруєнь) за формою згідно з додатком 28.
У робочих органах Фонду та в територіальних органах Держпраці облік випадків
хронічних професійних захворювань (отруєнь) ведеться на підставі повідомлень за
формою П-3 та актів за формою П-4, а у закладах охорони здоров’я — на підставі
медичних висновків лікарсько-експертної комісії, а також повідомлень за формою П-
3.
У разі виявлення кількох хронічних професійних захворювань хворий
реєструється в журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.
124.Територіальні органи Держпраці на підставі актів за формою П-4 складають
картки за формою П-5 згідно з додатком 22, що зберігаються протягом строку,
визначеного типовими та галузевими переліками видів документів, затвердженими
відповідно до законодавства.
 34
125. Порядок збирання та передачі інформації про випадки гострих та
хронічних професійних захворювань (отруєнь) для автоматизованої системи обліку та
аналізу гострих та хронічних професійних захворювань (отруєнь) визначається МОЗ.
126. Картки за формою П-5 надсилаються МОЗ щороку до 1 лютого та 1 серпня.
127. Форми звітності щодо гострих та хронічних професійних захворювань
(отруєнь) затверджуються МОЗ.
128. Реєстрація та ведення обліку випадків гострих та хронічних професійних
захворювань у працівників, які направлені на роботу за межі підприємства (установи,
організації), здійснюються підприємством (установою, організацією), працівником
якого є хворий, робочим органом Фонду за місцезнаходженням такого підприємства
(установи, організації) та територіальним органом Держпраці, який здійснює
державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог санітарних норм і правил у сфері
гігієни праці за підприємством (установою, організацією).
129. Підтверджені випадки хронічних професійних захворювань (отруєнь)
працівників, які змінили місце роботи, або непрацюючих пенсіонерів підлягають
реєстрації та обліку на останньому підприємстві (в установі, організації), де були
умови для виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) (незалежно
від стажу роботи на ньому), в робочому органі Фонду за фактичним
місцезнаходженням такого підприємства (установи, організації) та територіальному
органі Держпраці, який здійснює нагляд за підприємством (установою, організацією).
130. Випадки хронічних професійних захворювань, що виявлені в осіб, які
приїхали на постійне проживання в Україну з інших держав, розслідуються в
порядку, передбаченому міжнародними договорами України, та реєструються
закладами охорони здоров’я, територіальними органами Держпраці та робочими
органами Фонду за місцем їх проживання в Україні.

Розслідування аварій
131. Розслідування проводиться у разі, коли сталася:
1) аварія першої категорії, яка відповідно до Порядку класифікації надзвичайних
ситуацій за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24
березня 2004 р. № 368 (далі — Порядок класифікації надзвичайних ситуацій)
(Офіційний вісник України, 2004 р., № 12, ст. 740; 2013 р., № 41, ст. 1477),
відноситься до надзвичайної ситуації державного рівня;
2) аварія другої категорії, яка відповідно до Порядку класифікації надзвичайних
ситуацій відноситься до надзвичайних ситуацій регіонального або місцевого рівнів;
3) аварія, яка не відноситься до аварії першої чи другої категорій і відповідно до
Порядку класифікації надзвичайних ситуацій відноситься до надзвичайної ситуації
об’єктового рівня, створила чи могла створити загрозу життю та здоров’ю
працівників або населення, внаслідок якої зруйновано або порушено роботу машин,
механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, на які необхідно отримувати
відповідний дозвіл (або подавати декларацію) згідно з Порядком видачі дозволів на
виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин,
механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107.
Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової
зупинки виробництва засобами автоматичного захисту та інші локальні порушення у
роботі цехів, дільниць та окремих об’єктів, падіння опор та обрив проводів ліній
електропередачі не належать до аварій, що мають категорію, та розслідуються
підприємством (установою, організацією) в установленому законодавством порядку
без залучення посадових осіб територіальних органів Держпраці.
 35
З метою врахування специфіки галузей економіки та визначення
категорійності аварій міністерствами (іншими центральними органами виконавчої
влади, державними органами), на які не поширюється дія цього Порядку в частині
розслідування аварій, розробляються, затверджуються та погоджуються у
встановленому порядку відповідні галузеві порядки розслідування аварій.
132. Про аварію очевидець повинен негайно повідомити безпосередньому
керівникові робіт або іншій посадовій особі підприємства (установи, організації), які
зобов’язані поінформувати роботодавця для негайного введення в дію плану
локалізації та ліквідації аварійних ситуацій та аварій (у разі наявності).
133. Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов’язані
діяти згідно з планом локалізації та ліквідації аварій, вжити першочергових заходів до
рятування потерпілих і надання їм першої домедичної допомоги, локалізації аварії,
встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей, збереження
до прибуття комісії з розслідування аварії обстановки на місці події.
134. Роботодавець зобов’язаний негайно повідомити про аварію, зазначену в
підпунктах 1 — 3 пункту 131 цього Порядку, територіальному органові Держпраці,
органові управління чи наглядовій раді підприємства (у разі її утворення), місцевій
держадміністрації, територіальному органові ДСНС, територіальним (відокремленим)
підрозділам поліції за місцем виникнення аварії та відповідному профспілковому
органові, а у разі травмування або загибелі працівників також відповідному робочому
органові Фонду.
135. Розслідування аварії, під час якої сталися нещасні випадки та/або гострі
професійні захворювання (отруєння), проводиться Держпраці, у тому числі за
спеціальним рішенням Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог цього
Порядку.
Розслідування аварії, під час якої не сталося нещасних випадків та/або гострих
професійних захворювань (отруєнь), проводиться відповідними комісіями (якщо
Кабінетом Міністрів України не прийнято спеціального рішення), які утворюються та
очолюються представниками:
у разі настання аварії першої категорії — центрального органу виконавчої влади,
до сфери управління якого належить підприємство (установа, організація), чи
місцевою держадміністрацією (у разі відсутності такого органу);
у разі настання аварії другої категорії — органом управління чи наглядовою
радою підприємства (установи, організації) або місцевою держадміністрацією (у разі
відсутності такого органу);
у разі настання аварії, яка не відноситься до аварії першої чи другої категорій, а
також випадків порушення технологічних процесів — роботодавця.
До складу комісій з розслідування аварій, під час яких не сталося нещасних
випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), входять представники
ДСНС і Держпраці (за згодою).
У разі коли аварія сталася через проектні недоробки або конструктивні недоліки
устаткування, для участі в роботі комісії з розслідування аварії залучаються
представники підприємства (установи, організації) — розробника такого
устаткування (якщо підприємство (установа, організація) ліквідовано, а
правонаступника немає, можуть залучатися підприємства (установи, організації),
аналогічні за профілем розробників устаткування).
136. У ході розслідування комісія з розслідування аварії:
визначає масштаб аварії;
визначає необхідність утворення експертної комісії, яка встановлює обставини
та причини аварії, фактори, що призвели до аварії, розробляє план заходів щодо
 36
запобігання виникненню подібних аварій та у разі потреби готує пропозиції
стосовно коригування нормативної та проектної документації;
встановлює факти порушення вимог законів та інших нормативно-правових
актів про охорону праці, встановлює осіб, дії або бездіяльність яких призвели до
виникнення аварії, розробляє план заходів щодо ліквідації її наслідків і запобігання
подібним аваріям;
надає інформацію про відповідність встановленим вимогам нехарчової
продукції, під час використання (експлуатації) якої сталася аварія або використання
(експлуатація) якої могло стати причиною аварії (однією з причин).
137. Комісія з розслідування аварії зобов’язана протягом 20 робочих днів
провести розслідування обставин і причин аварії та скласти акт за формою Н-1.
Залежно від масштабу аварії у разі потреби зазначений строк може бути
продовжений органом, що утворив комісію з розслідування аварії, з метою
проведення додаткових досліджень або експертизи.
Збитки, заподіяні аварією, визначаються з урахуванням відомостей згідно з
додатком 23.
138. Матеріали розслідування аварії складаються з документів, зазначених у
пункті 49 цього Порядку, а також доповідної записки про роботу аварійно-
рятувальних служб або підрозділів державної пожежної охорони, якщо вони
залучалися до ліквідації наслідків аварії.
139. Друкування, тиражування та оформлення в необхідній кількості матеріалів
розслідування аварії здійснює підприємство (установа, організація), де сталася аварія,
та у п’ятиденний строк після завершення розслідування надсилає їх органам,
представники яких брали участь у розслідуванні; територіальному органові
Національної поліції, до підслідності якого віднесено досудове розслідування аварії,
та територіальному органові Держпраці.
У разі розслідування аварії, що не призвела до нещасних випадків та/або гострих
професійних захворювань (отруєнь), примірник акта за формою Н-1 зберігається на
підприємстві (в установі, організації) до завершення вжиття заходів, визначених
комісією з розслідування аварії, але не менше ніж два роки.
140. За результатами розслідування аварії та на підставі висновків відповідної
комісії роботодавець зобов’язаний проаналізувати причини виникнення аварії,
розробити та наказом затвердити план заходів щодо запобігання виникненню
подібних аварій у зазначений в акті спеціального розслідування нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії строк та згідно із
законодавством притягнути до відповідальності працівників за порушення вимог
законодавства про охорону праці.
Роботодавець згідно з вимогами законодавства у сфері цивільного захисту та про
охорону праці затверджує:
план заходів щодо запобігання виникненню аварій, де зазначаються відомості
про можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного та природного
характеру, прогнозуються наслідки, передбачаються сили та засоби для їх ліквідації, а
також строки здійснення таких заходів;
план локалізації та ліквідації аварій, де зазначаються відомості про всі можливі
аварії та інші надзвичайні ситуації, дії посадових осіб і працівників підприємства
(установи, організації) у разі їх виникнення, обов’язки особового складу аварійно-
рятувальних служб або працівників інших підприємств (установ, організацій), які
залучаються до ліквідації наслідків аварій (надзвичайних ситуацій).
141. У разі коли аварія сталася через проектні недоробки або конструктивні
недоліки устаткування, роботодавець зобов’язаний надіслати підприємству (установі,
 37
організації) — розробникові та виробникові устаткування обґрунтовані
рекламації, їх копії — органам управління підприємством (установою, організацією),
у разі їх відсутності відповідному органові місцевої держадміністрації.

Відповідальність за порушення вимог цього Порядку

142. Особи, які проводили розслідування нещасних випадків та/або гострих
професійних захворювань (отруєнь), причин виникнення хронічних професійних
захворювань (отруєнь), аварій, несуть відповідальність згідно із законодавством за
своєчасність та об’єктивність їх розслідування, обґрунтованість прийнятих рішень та
виконання інших обов’язків, визначених цим Порядком.
143. Особи, які порушують або не виконують вимоги цього Порядку, створюють
перешкоди розслідуванню або надають неправдиві свідчення, несуть відповідальність
згідно із законодавством.
Додаток 1
до Порядку

_______________________________
(найменування закладу охорони здоров’я,
_______________________________
ініціали та прізвище керівника)

ЕКСТРЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
про звернення потерпілого з посиланням на нещасний
випадок / гостре професійне захворювання (отруєння)

1. Прізвище, ім’я та по батькові потерпілого _______________________

_________________________________________________________________
2. Вік (повних років) __________________________________________
3. Місце проживання __________________________________________
4. Найменування і місцезнаходження підприємства (установи, організації), де
працює потерпілий, контактний телефон підприємства та потерпілого
_______________________________________________________
5. Попередній діагноз __________________________________________
Попередній висновок про ступінь тяжкості травми потерпілого _______
_________________________________________________________________
Анамнез захворювання _________________________________________
6. Дата: травмування / захворювання (отруєння) ___ _______ 20__ р.
встановлення діагнозу ____ ________ 20__ р.
госпіталізації ____ ________ 20__ р.
7. Місце госпіталізації _________________________________________
(найменування закладу охорони здоров’я)
8. Небезпечний або шкідливий виробничий фактор, який спричинив травмування
/ гостре професійне захворювання (отруєння) _____________
_________________________________________________________________
9. Дата і час передачі первинної інформації ___ __________ 20__ р. ___ год. __
хв.

_____________________________ ____________ __________________

(посада особи, яка надіслала повідомлення) (підпис) (ініціали та прізвище)

____________________________ ____________ __________________

(посада особи, яка одержала повідомлення) (підпис) (ініціали та прізвище)
38
 39
Додаток 2
до Порядку

ПОВІДОМЛЕННЯ
про нещасний випадок / гостре професійне захворювання (отруєння)
1. Дата і час настання нещасного випадку / гострого професійного захворювання
(отруєння) ___________________________________________
2. Найменування підприємства (установи, організації) та органу, до сфери
управління якого воно належить (в разі наявності) _______________
_________________________________________________________________
3. Код підприємства (установи, організації) згідно з ЄДРПОУ ________
Основний код за КВЕД (класифікація видів економічної діяльності) ___
________________________________________________________________
4. Місцезнаходження та контактні телефони підприємства (установи,
організації), працівником якого є потерпілий ___________________________
5. Місце, де стався (сталося) нещасний випадок (гостре професійне
захворювання (отруєння) (виробництво, дільниця, приміщення, цех, інше
підприємство, установа або організація тощо), і його стисла характеристика
_________________________________________________________________
6. Відомості про потерпілого (потерпілих):
прізвище, ім’я та по батькові ____________________________________
дата народження (число, місяць, рік) _____________________________
наявність трудового (іншого) договору ____________________________
професія _____________________________________________________
характер, ступінь тяжкості травм (дата смерті) ____________________
сімейний стан ________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові членів сім’ї із зазначенням року їх народження)
7. Стислий опис обставин і ймовірні причини настання нещасного випадку,
гострого професійного захворювання (отруєння) (згідно з класифікатором,
зазначеним у додатку 9 до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків,
професійних захворювань та аварій на виробництві)
_____________________________________________________
8. Відомості про кандидатури представників підприємства, установи або
організації та його уповноваженого органу чи наглядової ради (у разі її утворення),
запропоновані для включення до складу спеціальної комісії ____
_________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові, посада, контактні телефони)
_________________________________________________________________
9. Дата і час передачі повідомлення _____________________________
10. Причина несвоєчасної передачі повідомлення ___________________
________________________________________ _____________ __________________
(посада роботодавця) (підпис) (ініціали та прізвище)
 40
Додаток 3
до Порядку

_________________________________________________
(найменування юридичної особи, яка призначила комісію)

___ _______ 20 __ № _________

______________________________
_
(прізвище, ім’я, по батькові потерпілого, або

______________________________
члена його сім’ї чи уповноваженої ними особи)

ЗАПРОШЕННЯ
до співпраці
Згідно з вимогами пункту 35 Порядку розслідування та обліку нещасних
випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р.
№ 337, повідомляю Вам, що наказом від ___ _______ 20 ___ р. № ______
_________________________________________________________________
(найменування юридичної особи, яка утворила комісію)
утворено комісію та організовано проведення розслідування (спеціального
розслідування) нещасного випадку (гострого професійного захворювання (отруєння) /
аварії), який стався (сталося / сталася) __ _____ 20___ р.
о ___ год. ____ хв. _______________________________________________
(найменування підприємства (установи, організації), на якому стався нещасний випадок)
з ________________________________________________________________
(професія, посада, прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
Головою комісії з розслідування (спеціального розслідування) призначено
_______________________________________________________
(посада, прізвище, ім’я та по батькові, контактний телефон)
Засідання комісії відбудеться ___________________________________
(дата та час, адреса місця роботи комісії)
Ви маєте право ознайомлюватися з матеріалами розслідування, одержувати від
голови комісії (спеціальної комісії) інформацію про хід проведення розслідування,
додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються нещасного випадку,
висловлювати свої пропозиції, а також зобов’язані сприяти її роботі (надавати
відповідні матеріали, висновки тощо).
Голова комісії: _____________ ___________________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Потерпілий (члени його сім’ї чи ______________ ___________________

уповноважена ними особа) (підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток 4
до Порядку

ПРОТОКОЛ № ___
засідання комісії (спеціальної комісії) із розслідування
нещасного випадку (гострого професійного
захворювання (отруєння) / аварії), що стався (сталося / сталася)
___ ________ 20__ року о ___ год. ___ хв.
 41
з
_______________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
на ______________________________________________________________
(найменування підприємства, установи, організації)

________________________ ________________________
(дата проведення засідання) (місце проведення засідання)
Присутні:
комісія (спеціальна комісія) у складі:
голови ______________________ ____________________________
(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

членів ______________________ ____________________________

комісії (прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

______________________ ____________________________
(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

за участю _____________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові потерпілого або члена
його сім’ї чи уповноваженої ними особи)
Порядок денний: ______________________________________________
(розгляд інформації про нещасний випадок, гостре професійне захворювання
________________________________________________________________
(отруєння), організація розслідування, розподіл функцій між членами комісії,
проведення зустрічі з потерпілим або членами його сім’ї чи уповноваженою ними особою тощо)
Слухали:
інформацію голови та членів комісії (прізвище, ім’я та по батькові
виступаючих);
потерпілого або членів його родини чи уповноважену ними особу (прізвище,
ім’я та по батькові).
Вирішили: ____________________________________________________
(викладається прийняте рішення із зазначених у порядку денному питань)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
Розподілити обов’язки між членами комісії (спеціальної комісії) таким чином:

голова комісії:
______________ ________________________________________________
(прізвище, ім’я, (зазначаються функціональні обов’язки)
по батькові)
члени комісії:
__________________ _____________________________________________________________
(прізвище, ім’я, (зазначаються функціональні обов’язки кожного члена комісії)
по батькові)

Наступне засідання комісії провести ___ ____________ 20__ р. о ___ год. ___ хв.
за адресою: ____________________________________________

Голова комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)
 42
Члени комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

(підпис) (ініціали, прізвище)

Потерпілий (члени його

сім’ї чи уповноважена
ними особа)
(підпис) (ініціали, прізвище)
 43
Додаток 5
до Порядку

ПРОТОКОЛ
огляду місця, де стався (сталося / сталася) нещасний випадок
(гостре професійне захворювання (отруєння) / аварія)
____ ____________ 20 __ р. о ___ год. ___ хв.

з ___________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
на (в) _______________________________________________________
(найменування підприємства, установи, організації)
Комісія (спеціальна комісія) у складі:
голови
(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

членів комісії
(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)

у період з __ год. __ хв. __ ______ 20 __ р. до __ год. __ хв. __ ______ 20 __ р.

оглянула місце, де стався нещасний випадок, сталося гостре професійне
захворювання (отруєння) (сталася аварія) __________________
________________________________________________________________
(детально описується місце нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння); наявність обладнання,
устатковання, інструментів, пристосувань;
_________________________________________________________________
їх технічний стан і відповідність вимогам нормативно-правових актів щодо безпечної експлуатації;
_________________________________________________________________
відомості щодо збереження обстановки на робочому місці у такому стані, в якому вона була на момент настання нещасного
випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії)

Голова комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

Члени комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

(підпис) (ініціали, прізвище)

 44
Додаток 6
до Порядку

ЕСКІЗ
місця, де стався (сталося / сталася) нещасний випадок
(гостре професійне захворювання (отруєння) / аварія)
___ ____________ 20 __ р. о ___ год. ___ хв.

з ___________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
на (в) _______________________________________________________
(найменування підприємства, установи, організації)

Прив’язка до території підприємства —

копія генерального плану (плану
До події Після події
гірничих робіт) з прив’язкою до
запасних виходів
Окремі характерні Окремі характерні
місця, вузли, місця, вузли,
розрізи тощо розрізи тощо

Ескіз склав
(посада) (підпис) (ініціали та прізвище)

Голова комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

Члени комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

(підпис) (ініціали, прізвище)

 45
Додаток 7
до Порядку

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
потерпілого (потерпілих), посадових осіб, причетних
до нещасного випадку (гострого професійного
захворювання (отруєння) / аварії), що стався (сталося / сталася)
___ ________ 20 __ р. о ___ год. ___ хв.

з ___________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
__________________________________________________________________
(категорія і характер аварії)

(прізвище, ім’я та по батькові особи, що дає пояснення)

професія, посада, місце роботи та проживання,

контактні телефони)
_____________________________________________________________________________________
(у довільній формі надаються пояснення відомих фактів щодо обставин і причин нещасного випадку,
_____________________________________________________________________________________
гострого професійного захворювання (отруєння), вказівок посадових осіб підприємства
_____________________________________________________________________________________
(установи, організації) тощо)

(дата подання пояснювальної записки) (підпис) (ініціали та прізвище)

_____________________
 46
Додаток 8
до Порядку

ПРОТОКОЛ
опитування свідків та інших осіб, причетних до нещасного випадку
(гострого професійного захворювання (отруєння) / аварії),
що стався (сталося / сталася) ___ __________ 20 __ р.
о ____ год. ____ хв.

з ___________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
або _________________________________________________________________
(категорія і масштаб аварії)

(прізвище, ім’я та по батькові опитуваної особи,

професія, посада,

місце роботи та проживання,

контактні телефони)

На поставлені запитання щодо обставин і причин нещасного випадку, гострого

професійного захворювання (отруєння), аварії розповів (розповіла):
Запитання:

Відповідь:

Протокол прочитав
(прочитала), з моїх слів
записано вірно
(підпис) (ініціали та прізвище)

Опитування провів і протокол склав:

(посада особи, яка проводила опитування) (підпис) (ініціали та прізвище)

(дата опитування)

_____________________

Додаток 9
до Порядку
 КЛАСИФІКАТОР
видів подій, причин, обладнання, устаткування, машин, механізмів, транспортних
засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії
Код Назва
Вид події, що призвела до нещасного випадку, гострого професійного
1
захворювання (отруєння), аварії:
01 пригоди (події) під час руху транспортних засобів усіх видів:
01.1 дорожньо-транспортна пригода на дорогах (шляхах) загального користування:
01.1.1 у тому числі наїзд транспортних засобів на потерпілого
01.2 дорожньо-транспортна пригода на території підприємства:
01.2.1 у тому числі наїзд транспортних засобів на потерпілого
01.3 авіаційна подія
01.4 морська та річкова подія
01.5 транспортна подія на залізничному транспорті
02 падіння потерпілого:
02.1 під час пересування
02.2 з висоти
02.3 в колодязь, ємність, яму тощо
03 падіння, обрушення, обвалення предметів, матеріалів, породи, ґрунту тощо:
03.1 обрушення, обвалення будівель, споруд та їх елементів
03.2 обвалення та обрушення породи, ґрунту тощо
03.3 падіння, зсув, перекидання транспортних засобів, мобільних засобів праці
03.4 падіння устаткування (обладнання) або їх конструктивних елементів
падіння предметів, матеріалів, дерев, гілок дерев, матеріалів, інструментів,
03.5
пристроїв тощо
04 дія предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються:
04.1 дія рухомих і таких, що обертаються, деталей обладнання, машин і механізмів
дія предметів, що розлітаються, чи робочих середовищ, що вивільняються в
04.2 результаті вибуху або руйнування технологічного обладнання, устаткування
тощо, які перебувають під тиском, у вакуумі
05 ураження електричним струмом:
у разі дотику до струмопровідних частин електроустановки, що перебувають під
05.1
напругою, до ліній електропередачі та обірваних (оголених) проводів
у разі наближення на недопустиму відстань до струмопровідних частин
05.2 електроустановки, що перебувають під напругою, до ліній електропередачі та
обірваних (оголених) проводів
05.3 у разі дії блискавки
05.4 у разі дії електричної дуги
05.5 у разі дії напруги кроку
06 дія температур:
06.1 дія підвищених температур (крім пожежі)
06.2 дія низьких температур (обмороження)
07 дія шкідливих і токсичних речовин
08 дія іонізуючого випромінювання
09 показники важкості праці
10 показники напруженості праці
ушкодження внаслідок контакту з тваринами, комахами, іншими представниками
11
фауни, а також флори
12 утоплення
13 асфіксія
14 навмисне вбивство або травма, заподіяна іншою особою
15 техногенна, екологічна аварія
дія стихійних природних явищ (виняткових погодних умов і стихійного лиха —
16 ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, просідання і зсув
ґрунту тощо)
17 пожежа
18 вибух
19 самогубство
20 зникнення працівника
21 газодинамічне явище
22 погіршення стану здоров’я
події суспільного життя (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний
23 акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії
третіх осіб тощо)
24 інші види
Причини нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння),
2
аварії:
Технічні
конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів
01
виробництва
конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних
02
засобів
неякісне розроблення або відсутність проектної документації на будівництво,
03 реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, інженерних комунікацій,
обладнання, устаткування тощо
04 неякісне виконання будівельних робіт
05 недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки
06 незадовільний технічний стан, у тому числі:
06.1 виробничих об’єктів, будівель, споруд, інженерних комунікацій, території
06.2 засобів виробництва
транспортних засобів загального користування (автомобільні, водні, залізничні,
06.3
повітряні)
06.4 мобільних засобів праці та технологічних транспортних засобів
незадовільний стан виробничого середовища (перевищення гранично
07
допустимого рівня небезпечних та шкідливих виробничих факторів)
невідповідність засобів колективного та індивідуального захисту встановленим
08
вимогам та їх недостатність
09 невідповідність нехарчової продукції встановленим вимогам
10 інші технічні причини
Організаційні
незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління
09
охороною праці
недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт
10 підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) устаткування
підвищеної небезпеки, на які видано відповідний дозвіл
11 порушення технологічного процесу
порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин,
12
механізмів тощо
порушення вимог безпеки під час експлуатації транспорту загального
13
користування (автомобільного, водного, залізничного, повітряного)
порушення вимог безпеки під час експлуатації мобільних засобів праці та
14
технологічних транспортних засобів
15 недоліки під час навчання безпечному виконанню робіт, у тому числі:
15.1 відсутність або неякісне проведення інструктажу з охорони праці
15.2 допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці
неякісне розроблення, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх
16
відсутність
відсутність у посадових інструкціях визначення функціональних обов’язків з
17
питань охорони праці
18 порушення режиму праці та відпочинку
відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (професійного
19
відбору)
20 незабезпеченість засобами індивідуального захисту
21 невикористання засобів індивідуального захисту за їх наявності
виконання робіт з відключеними або несправними засобами колективного
22
захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення чи їх відсутність тощо
23 незастосування засобів колективного захисту (у разі їх наявності)
24 залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією)
25 порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі:
25.1 невиконання посадових обов’язків
25.2 невиконання вимог інструкцій з охорони праці
26 інші організаційні причини
Психофізіологічні
27 алкогольне, наркотичне, токсикологічне отруєння
28 алкогольне, наркотичне, токсикологічне сп’яніння
29 травмування (смерть) внаслідок протиправних дій інших осіб
30 низька нервово-психічна стійкість
31 незадовільні фізичні дані або стан здоров’я
32 незадовільний психологічний клімат у колективі
помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість
33
роботи
34 монотонність праці
невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника
35
використовуваній техніці чи виконуваній роботі
особиста необережність потерпілого (у разі відсутності технічних і
36 організаційних причин, впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів,
порушень вимог законодавчих і нормативно-правових актів та інструкцій тощо)
37 інші психофізіологічні причини
Техногенні, природні, екологічні та соціальні
38 викид небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин
39 контакт з представниками тваринного та рослинного світу
стихійне лихо (метеорологічні, топологічні та тектонічні катастрофи —
40 землетрус, зсув, селі, снігові лавини, повінь, ураган, просідання і зсув ґрунту
тощо)
гідрометеорологічні явища (мороз, ожеледь, ожеледиця, заметіль, шквальний
41
вітер, град, спека, туман, злива, блискавка тощо)
соціальний конфлікт (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний
42 акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська
демонстрація, протиправні дії третіх осіб тощо)
43 інші причини
Обладнання, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби,
3 експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку, гострого
професійного захворювання (отруєння), аварії:
311 устаткування енергетичне
313 устаткування для чорної та кольорової металургії
314 устаткування гірничошахтне
315 устаткування підіймально-транспортне (крани)
316 устаткування підіймально-транспортне (конвеєри)
317 устаткування підіймально-транспортне (крім кранів і конвеєрів)
318 устаткування і рухомий склад залізниць
331 машини електричні малої потужності
332 електродвигуни змінного струму потужністю від 0,25 кВт і більше
334 електродвигуни вибухозахищені, врубово-комбайнові і електробури
336 машини електричні постійного струму
генератори змінного струму, перетворювачі, підсилювачі електромашинні,
337
електростанції та електроагрегати живлення
338 машини електричні великі, агрегати електромашинні, турбо- і гідрогенератори
341 трансформатори і трансформаторне устаткування, апаратура високовольтна,
 силова перетворювальна техніка, прилади силові напівпровідникові, детектори
ядерного і нейтронного випромінювання, електрохімічні перетворювачі
інформації
342 апарати електричні напругою до 1000 В
343 комплектне обладнання напругою до 1000 В
344 устаткування спеціальне технологічне, шинопроводи низької напруги
електротранспорт (крім засобів міського транспорту і мотор-вагонних поїздів),
345
електроустаткування для електротранспорту і підіймально-транспортних машин
устаткування світлотехнічне і вироби електроустановлювальні, лампи електричні,
346
вироби культурно-побутового призначення і широкого вжитку
348 джерела струму хімічні, фізичні, генератори електрохімічні та термоелектричні
361 устаткування хімічне і запасні частини до нього
362 устаткування для переробки полімерних матеріалів і запасні частини до нього
363 насоси (відцентрові, парові та привідні поршневі)
устаткування кисневе, кріогенне, компресорне, холодильне, для газополуменевого
364 оброблення металів, насоси, агрегати вакуумні і високовакуумні, комплектні
технологічні лінії, установки та агрегати
365 устаткування целюлозно-паперове
устаткування нафтопромислове, бурове, геологорозвідувальне і запасні частини
366
до нього
устаткування технологічне і апаратура для нанесення лакофарбового покриття на
367
вироби машинобудування
368 устаткування нафтогазопереробне
381 верстати металорізальні
382 машини ковальсько-пресові (без машин з ручним і ножним приводами)
383 устаткування деревообробне
384 устаткування технологічне для ливарного виробництва
385 устаткування для гальванопокриття виробів машинобудування
устаткування для зварювання тертям, холодного зварювання і допоміжне
386
зварювальне обладнання
451 автомобілі
автомобілі спеціалізовані, автопоїзди, автомобілі-тягачі, кузови і фургони,
452
причепи, тролейбуси, автонавантажувачі, мотоцикли, велосипеди
472 трактори
473 машини сільськогосподарські
474 машини для тваринництва, птахівництва і кормовиробництва
481 машини для землерийних і меліоративних робіт
482 машини дорожні, устаткування для приготування будівельних сумішей
483 устаткування і машини будівельні
484 устаткування для промисловості будівельних матеріалів
устаткування технологічне для лісозаготівельної і торф’яної промисловості,
485
машинобудування комунальне
486 устаткування для кондиціювання повітря і вентиляції
493 устаткування і прилади для опалення і гарячого водопостачання
511 устаткування технологічне і запасні частини до нього для легкої промисловості
устаткування технологічне і запасні частини до нього для вироблення хімічного
512
волокна
устаткування технологічне і запасні частини до нього для харчової, м’ясної,
513
молочної та рибної промисловості
устаткування технологічне і запасні частини до нього для борошномельних,
514
комбікормових підприємств та зерносховищ
устаткування технологічне і запасні частини до нього для торгівлі, громадського
515 харчування та блоків харчування, устаткування холодильне і запасні частини до
нього, вироби культурно-побутового призначення та господарського вжитку
516 устаткування поліграфічне і запасні частини до нього
устаткування технологічне і запасні частини до нього для скляно-ситалової
517 промисловості, кабельної промисловості, для розвантаження, розфасування та
упакування мінеральних добрив і отрутохімікатів
устаткування та оснащення спеціальне для ремонту та експлуатації тракторів і
сільськогосподарських машин, транспортування та складської переробки
525 вантажів, пуску і налагоджування, технічного обслуговування та ремонту машин і
устаткування тваринницьких та птахівницьких ферм, а також конструкції,
устаткування та оснащення споруд захищеного ґрунту
945 устаткування медичне
устаткування технологічне для медичної промисловості і запасні частини до
947
нього
устаткування, інвентар та приладдя для театрально-видовищних підприємств і
968
закладів культури
969 інше
 Додаток 10
до Порядку

ПЕРЕЛІК
обставин, за яких настає страховий випадок державного
соціального страхування від нещасного випадку
(професійного захворювання (отруєння)/аварії)
на виробництві

1. Виконання трудових (посадових) обов’язків за режимом роботи підприємства,

у тому числі у відрядженні (за режимом роботи підприємства (установи, організації),
на яке він був відряджений), крім випадків вчинення потерпілим кримінального
правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою
(ухвалою) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими
обставинами.
2. Перебування потерпілого на робочому місці, на території підприємства
(установи, організації) або в іншому місці під час виконання трудових (посадових)
обов’язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на підприємство (в установу,
організацію) до відбуття з нього, що фіксується відповідно до правил внутрішнього
трудового розпорядку підприємства (установи, організації), в тому числі у робочий та
надурочний час.
3. Підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи
знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо
особистої гігієни, пересування працівника з цією метою по території підприємства
(установи, організації) перед початком роботи і після її закінчення.
4. Виконання завдань за письмовим розпорядженням роботодавця в неробочий
час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні.
5. Виконання потерпілим дій в інтересах підприємства (установи, організації), на
(в) якому він працює, що не належать до його трудових (посадових) обов’язків.
6. Раптова смерть внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, ішемічного
інсульту, серцево-судинної недостатності або порушення мозкового кровообігу під
час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво
(реконструкція, капітальний ремонт), технічне переоснащення шахт, рудників,
копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд,
проведення геологорозвідувальних робіт під землею) або після підйому на поверхню
з даною ознакою, що підтверджено медичним висновком.
7. Раптове погіршення стану здоров’я потерпілого, одержання травм або його
смерть під час виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок впливу
небезпечних чи шкідливих виробничих факторів та/або факторів важкості чи
напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком, або якщо
потерпілий не пройшов обов’язкового медичного огляду відповідно до законодавства,
а роботи, що виконувалися, протипоказані потерпілому відповідно до медичного
висновку.
8. Проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству (установі, організації), або іншому транспортному засобі, наданому
роботодавцем відповідно до укладеного договору з іншим підприємством (установою,
організацією).
9. Проїзд згідно з установленим завданням і маршрутом до місця чи з місця
відрядження на транспортному засобі (громадському, власному чи службовому тощо,
у тому числі наданому іншим підприємством (установою, організацією) на підставі
письмової угоди з роботодавцем про надання послуг з перевезення), що
підтверджується документально і відшкодовується роботодавцем.
10. Використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства
(установи, організації) з дозволу або за письмовим дорученням роботодавця
(безпосереднього керівника робіт).
11. Перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на
території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання
нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових (посадових)
обов’язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи
середовища.
12. Прямування до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за затвердженим
маршрутом або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця.
13. Перебування на території підприємства (установи, організації) або в іншому
визначеному роботодавцем місці у зв’язку з проведенням виробничої наради,
одержанням заробітної плати, проходженням обов’язкового медичного огляду,
навчання тощо або проведенням з дозволу чи за ініціативою роботодавця
професійних та кваліфікаційних конкурсів, спортивних заходів, передбачених
колективним договором, за наявності відповідного рішення (наказу, розпорядження
тощо) роботодавця.
14. Надання підприємством (установою, організацією) благодійної допомоги
іншим підприємствам, установам, організаціям за наявності відповідного рішення
(наказу, розпорядження тощо) роботодавця.
15. Однократний вплив на працівника шкідливих чи небезпечних виробничих
факторів, внаслідок яких у нього виникло гостре професійне захворювання (отруєння)
за наявності висновку закладу охорони здоров’я.
16. Вплив небезпечних, шкідливих або інших виробничих факторів під час
технологічної перерви або перерви для відпочинку чи харчування на території
підприємства (установи, організації) згідно з правилами внутрішнього трудового
розпорядку, що підтверджено висновком закладу охорони здоров’я або експертної
комісії.
17. Заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень іншою особою або його
вбивство під час виконання чи у зв’язку з виконанням трудових (посадових)
обов’язків або дій в інтересах підприємства (установи, організації) незалежно від
початку досудового розслідування, крім випадків з’ясування з іншою особою
особистих стосунків невиробничого характеру, що встановлено комісією з
розслідування та/або підтверджено висновком компетентних органів.
18. Погіршення стану здоров’я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними
засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт,
зупинка серця тощо), що підтверджено медичним висновком, якщо це пов’язано із
застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх
зберігання і транспортування.
19. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій на виробничих об’єктах і
транспортних засобах, що використовуються підприємством (установою,
організацією).
20. Скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського,
річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним
договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі
внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих
факторів.
 21. Оголошення працівника померлим внаслідок зникнення під час виконання
ним трудових (посадових) обов’язків (відповідно до ухваленого рішення суду).
22. Одержання травм під час використання транспортних засобів, устаткування,
інструментів, матеріалів тощо, які належать та використовуються підприємством
(установою, організацією), у разі їх несправності, що підтверджено відповідними
висновками.
23. Одержання травм або смерть потерпілого під час виконання трудових
(посадових) обов’язків, у разі перебування його у стані алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп’яніння, підтвердженого відповідним медичним висновком, за
наявності технічних або організаційних причин настання нещасного випадку,
гострого професійного захворювання (отруєння) або якщо потерпілий не був
відсторонений від виконання робіт відповідно до вимог правил внутрішнього
трудового розпорядку підприємства (установи, організації) або колективного
договору.
24. Виконання фізичною особою — підприємцем виду робіт, зазначеного в
документах обов’язкової звітності, за обставин, перелічених у пунктах 1—23 цього
переліку.
25. Виконання робіт особами, які працюють на умовах цивільно-правового
договору, на інших підставах, передбачених законом, особами, які провадять
незалежну професійну діяльність, членами фермерського господарства за обставин,
перелічених у пунктах 1—23 цього переліку.
26. Виконання робіт особою, яка фактично допущена до роботи без оформлення
трудового договору (контракту), у разі підтвердження факту перебування потерпілого
у трудових відносинах з роботодавцем, за обставин, перелічених у пунктах 1—23
цього переліку.
27. Вплив на працівника шкідливих чи небезпечних виробничих факторів,
внаслідок яких у нього виникло хронічне професійне захворювання.
________
Примітка. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
поширюється на осіб, які підлягають страхуванню (добровільному страхуванню) від
нещасного випадку відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування”.
 Додаток 11
до Порядку

Форма Н-1

ЗАТВЕРДЖУЮ

(посада керівника юридичної особи,

яка утворила комісію з розслідування

(спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого

професійного захворювання (отруєння), аварії)

(підпис) (ініціали та прізвище)

20__ р.

АКТ
розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку,
гострого професійного захворювання (отруєння), аварії,
що стався (сталося/сталася)
____ ___________ 20___ р. о ___ год. ____ хв.
на (в) _____________________________________________________________________________
(найменування підприємства (установи, організації) та код згідно з ЄДРПОУ,
____________________________________________________________________________________
найменування уповноваженого органу підприємства та його код згідно з ЄДРПОУ)

(дата складення акта) (місце складення акта)

Комісія, утворена наказом ____________________________________________________

(найменування юридичної особи, яка утворила комісію)
від ___ ___________ 20___ р. № ____, у складі:
голови ____________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові, посада, місце роботи)
членів комісії ____________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові, посада, місце роботи)
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
за участю ________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові, посада, місце роботи
____________________________________________________________________________________
або ступінь родинного зв’язку з потерпілим)
провела розслідування (спеціальне розслідування) нещасного
випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався
(сталося/сталася) _______________________________________________________
(місце настання нещасного випадку, гострого
______________________________________________________________________________________
професійного захворювання (отруєння), аварії, найменування підприємства)
Кількість потерпілих — __ осіб, з них __ — із смертельним наслідком.
Строк роботи комісії продовжено згідно з наказом (наказами)
від ___ ________ 20__ р. № ___ у зв’язку з _____________________________________
 _______________________________________________________________________________________
(зазначаються підстави для продовження строку проведення розслідування)

1. Відомості про потерпілого (потерпілих):

прізвище, ім’я та по батькові

число, місяць, рік народження

стать

місце проживання та реєстрації

ідентифікаційний код
(серія та/або номер паспорта)

професія (посада)

загальний стаж роботи

стаж роботи на підприємстві

(в установі, організації)

стаж роботи за професією

(посадою)

Дата проходження:
навчання за професією чи
роботою, під час виконання якої
стався нещасний випадок,
гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія
(число, місяць, рік)
перевірки знань з охорони праці

(число, місяць, рік)

Дата проведення інструктажів з
охорони праці:

вступного
(число, місяць, рік)
первинного
(число, місяць, рік)

повторного
(число, місяць, рік або не настав строк)
позапланового
(число, місяць, рік або не потрібен)
цільового
(число, місяць, рік або не потрібен)
Дата проходження медичного
огляду:
попереднього
(число, місяць, рік)
періодичного
(число, місяць, рік)
професійного добору
(число, місяць, рік)
Діагноз, який встановлено
закладом охорони здоров’я

Перебування потерпілого в стані

алкогольного, токсичного чи
наркотичного сп’яніння згідно з
медичним висновком
(так, ні або не визначалося)
Відомості про членів сім’ї
потерпілого, які перебувають на
його утриманні (у разі
проведення спеціального
розслідування)
(прізвище, ім’я та по батькові, рік народження,
ступінь родинного зв’язку, рід занять)
2. Відомості про підприємство (установу, організацію) (страхувальника) як
платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,
працівником якого є потерпілий (потерпілі), та відомості про підприємство (установу,
організацію), де стався нещасний випадок, гостре професійне захворювання
(отруєння), аварія
Найменування суб’єкта господарювання,
працівником якого є потерпілий

Адреса підприємства
(установи, організації):
юридична
(вулиця, будинок, населений пункт, район, область,
поштовий індекс)

фактична
(вулиця, будинок, населений пункт, район, область,
поштовий індекс)

реєстраційний номер платника

єдиного соціального внеску

дата взяття на облік платника

єдиного соціального внеску
(число, місяць, рік)
найменування та код основного
виду економічної діяльності
 цех, дільниця, місце, де стався
нещасний випадок, гостре
професійне захворювання
(отруєння), аварія

Відомості про підприємство (установу, організацію), де стався (сталося/сталася)

нещасний випадок, гостре професійне захворювання (отруєння), аварія:
найменування підприємства
(установи, організації) ________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
адреса підприємства
(установи, організації) _________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
юридична _______________________________________________________________________________
(будинок, вулиця, місто, район, область, поштовий індекс)
__________________________________________________________________________________________

найменування підприємства
(установи, організації):
адреса підприємства
(установи, організації):
юридична
(будинок, вулиця, місто, район, область, поштовий індекс)
фактична
(будинок, вулиця, місто, район, область, поштовий індекс)

цех, дільниця, місце, де стався

(сталося/сталася) нещасний випадок,
гостре професійне захворювання
(отруєння), аварія
3. Характеристика діяльності підприємства (установи, організації) та місця, де
стався (сталося/сталася) нещасний випадок, гостре професійне захворювання
(отруєння), аварія:
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
4. Обставини, за яких стався (сталося/сталася) нещасний випадок, гостре
професійне захворювання (отруєння), аварія
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
5. Вид події та причини настання нещасного випадку, гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії, шкідливі або небезпечні виробничі фактори
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________

Вид події:
(найменування)
Причини:
основна:
 (найменування)

супутні:
(найменування)

(найменування)

(найменування)
Шкідливий або
небезпечний фактор
(найменування)
Устаткування, машини, механізми,
транспортні засоби, експлуатація яких
призвела до нещасного випадку,
гострого професійного захворювання
(отруєння), аварії
(найменування, тип, марка, рік випуску, підприємство-
виробник)

6. Свідки нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння),

аварії
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, посада/професія, місце роботи та проживання)
7. Висновок комісії
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
8. Особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни
праці або органу, який проводить досудове розслідування (у разі складення
тимчасового акта за формою Н-1 )
(прізвище, ім’я та по батькові, професія/посада, підприємство, порушення вимог
нормативно-правових актів з охорони праці, інших нормативно-правових актів,
державних стандартів, інструкцій із зазначенням статей, розділів, пунктів тощо
або найменування органу, який проводить досудове розслідування)

9. Заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам, гострим професійним

захворюванням (отруєнням), аваріям

Виконавець
(прізвище, Відмітка
Порядковий Найменування Строк
ім’я, по про
номер заходу виконання
батькові, виконання
посада)

10. Матеріали, які додаються до акта (перелік):

1)
2)
Голова комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

Члени комісії
(підпис) (ініціали, прізвище)

(підпис) (ініціали, прізвище)

___________
Примітки. 1. Якщо нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння) визнається пов’язаним з виробництвом, це позначається великою літерою
П (Н-1/П), якщо не пов’язаним з виробництвом — великими літерами НП (Н-1/НП).
2. Акт складається з текстової і кодової частин, які заповнюються відповідно до
міжгалузевих та галузевих класифікаторів з використанням установлених
законодавством термінів і визначень.
Коди в клітинках зазначаються обов’язково.
У преамбулі акта зазначається:
дата затвердження акта згідно з вимогами пунктів 45, 46 Порядку розслідування
та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;
дата складення акта відповідно до вимог пунктів 30, 31 Порядку розслідування
та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;
найменування підприємства (установи, організації), на якому сталися нещасний
випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), та його код згідно з
ЄДРПОУ;
уповноважений орган підприємства та його код згідно з ЄДРПОУ. У разі
відсутності уповноваженого органу зазначається “без підпорядкування”.
Дані акта щодо числа та місяця кодуються відповідно до їх порядкових номерів,
а рік — двома останніми цифрами, наприклад, дата “1 січня 2019 р.” кодується так:
|0|1|0|1|1|9|.
Дані щодо часу, коли сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), наприклад, час “12 год. 05 хв.”, кодуються так: |1|2|0|5|.
3. У пункті 1 зазначаються відомості про потерпілого, а у разі групового
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії —
про кожного потерпілого окремо:
стать кодується так: 1 — чоловіча, 2 — жіноча;
число, місяць і рік народження потерпілого зазначаються повністю, а кодується
число повних років на день настання нещасного випадку та/або гострого
професійного захворювання (отруєння), аварії (наприклад, дата “1 січня 1970 р.”
кодується так: |49|;
у полі “ідентифікаційний код або серія та/або номер паспорта” заповнюється
серія та/або номер паспорта тільки для осіб, які через свої релігійні переконання
відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків
та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у
паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером
паспорта;
професія (посада), розряд (клас) записуються і кодуються відповідно до
Державного класифікатора професій (далі — Класифікатор професій). Якщо назва
професії потерпілого не відповідає Класифікатору професій, в кодовій частині
ставиться |0|. У разі коли потерпілий має кілька професій, зазначається професія, під
час виконання роботи за якою сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія;
число повних років стажу роботи загального, за основною професією (посадою),
за професією (посадою), під час виконання роботи за якою сталися нещасний випадок
та/або гостре професійне захворювання (отруєння), аварія, зазначається і кодується
так: наприклад, 5 років кодується |5|. Якщо стаж становить менш як рік, в текстовій
частині зазначається кількість місяців і днів, а в кодовій частині кодується кількість
повних місяців, наприклад, 11 місяців 15 днів кодується |<1|;
відомості про проведення інструктажів і навчання з охорони праці
заповнюються відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення
навчання та перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого в установленому
порядку. Дата проведення навчання та інструктажу з питань охорони праці кодується
за правилами, зазначеними у пункті 2 цих приміток;
відомості про проходження медичних оглядів і професійного відбору
заповнюється відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників
певних категорій, затвердженого МОЗ. Дата проведення медичного огляду кодується
за правилами, зазначеними у пункті 2 цих приміток;
діагноз зазначається згідно з довідкою закладу охорони здоров’я, виданою в
день надання першої медичної допомоги цим закладом, і може бути уточнено до
завершення розслідування та кодується відповідно до Міжнародної статистичної
класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10);
у разі перебування потерпілого в стані алкогольного (токсичного чи
наркотичного) сп’яніння, що підтверджено медичним висновком закладу охорони
здоров’я, в якому проводився огляд потерпілого, у кодовій частині графи ставиться
цифра |1|.
4. У пункті 2 зазначається і кодується:
найменування підприємства (установи, організації) відповідно до ЄДРПОУ;
юридична та фактична адреса підприємства (установи, організації) відповідно до
КОАТУУ (Класифікатора об’єктів адміністративно-територіального устрою України)
— кодується тільки область (місто);
найменування цеху, дільниці — зазначається тільки в текстовому вигляді
відповідно до затвердженого переліку підрозділів підприємства;
найменування та код основного виду економічної діяльності згідно з
Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) Національного класифікатора
України ДК 009:2010 за структурою кодового позначення об’єкта КВЕД — |ХХ.ХХ|,
наприклад, “Добування солі” |08.93|.
Відомості про підприємство (установу, організацію), де стався (сталося/сталася)
нещасний випадок, гостре професійне захворювання (отруєння), аварія, у пункті 2
заповнюються тільки у разі, якщо нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія стався (сталося/сталася) з працівником підприємства
(страхувальника) на іншому підприємстві (в установі, організації).
5. У пункті 3 викладається стисла характеристика підприємства
(страхувальника) як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування, працівником якого є потерпілий (потерпілі): дата взяття на
облік платника єдиного внеску, реєстраційний номер платника єдиного внеску;
юридична та фактична адреса; види економічної діяльності (КВЕД);
відомості про затверджений та фактичний режим роботи підприємства
(установи, організації), об’єкта (устаткування) до настання нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння), аварії; кількість працюючих на
підприємстві (в установі, організації), з них жінок і неповнолітніх, та зайнятих на
роботах з підвищеною небезпекою, з них жінок; наявність дозволів на виконання
робіт підвищеної небезпеки та на початок експлуатації (застосування) машин,
механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, виданих у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України.
Описується стан об’єкта (дільниці), устаткування (конструкцій) і матеріалів у
місці, де стався (сталося/сталася) нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія; організація роботи з охорони праці на підприємстві
(в установі, організації) та виконання службою охорони праці функцій, визначених
законодавством; відомості про аналогічні (за видом подій та причинами) нещасні
випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння), аварії.
Аналогічно викладається характеристика підприємства (установи, організації),
на якому стався (сталося/сталася) нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія, у разі, коли нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння), аварія стався (сталося/сталася) з працівником
підприємства (установи, організації) (страхувальника) на іншому підприємстві (в
установі, організації).
У разі проведення спеціального розслідування додатково зазначаються відомості
щодо: недоліків у організації роботи з охорони праці на підприємстві (в установі,
організації) та у виконанні службою охорони праці функцій, визначених
законодавством; узагальнених результатів проведеної органами державного нагляду
за охороною праці та іншими органами перевірки стану охорони праці, які
безпосередньо стосуються нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії; недотримання умов дії дозволів; невідповідності
нехарчової продукції встановленим вимогам тощо.
Якщо нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння)
стався/сталося внаслідок аварії, зазначаються категорія аварії, обсяги втрати
продукції (у натуральному виразі та у гривнях), розмір матеріальних втрат,
спричинених аварією (у гривнях).
6. У пункті 4 описуються події, що сталися, роботи, які проводилися до
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії,
процес їх виконання з початку зміни із зазначенням безпосереднього керівника робіт,
його вказівок, дій потерпілого (потерпілих) та інших осіб, причетних до нещасного
випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії.
Події викладаються послідовно, із зазначенням небезпечних та шкідливих
виробничих факторів, які впливали на потерпілого (потерпілих); переліку машин,
інструментів, устаткування, експлуатація яких призвела до нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, небезпечних умов і дій
потерпілого (потерпілих) або інших осіб; висновків експертизи (якщо проводилася)
про відповідність об’єкта (дільниці), устаткування (конструкцій) і матеріалів, де
сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), аварія,
нормативним вимогам; категорії аварії; переліку заходів, вжитих для ліквідації
наслідків нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння),
аварії, надзвичайної ситуації або виконання плану локалізації аварійних ситуацій.
7. У пункті 5 зазначаються і кодуються вид події та причини нещасного випадку,
гострого професійного захворювання (отруєння), аварії відповідно до розділів 1, 2
Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устаткування, машин, механізмів,
транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого
професійного захворювання (отруєння), аварії (далі — Класифікатор), зазначеного в
додатку 9.
 Основна причина нещасного випадку, гострого професійного захворювання
(отруєння), аварії зазначається і кодується першою. Якщо супутніх причин нещасного
випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії більш як три, інші
причини зазначаються лише у текстовій частині без кодування.
Після викладення кожної причини зазначаються статті, розділи, пункти
нормативно-правових актів з охорони праці, дорожнього руху, державних стандартів,
інструкцій з безпечного проведення робіт і посадових інструкцій тощо, вимоги яких
було порушено.
Шкідливий або небезпечний фактор та його значення наводяться та кодуються
відповідно до ДСТУ 2293-2014, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 2
грудня 2014 р. № 1429.
Устаткування кодується відповідно до розділу 3 Класифікатора, наприклад:
устаткування енергетичне — |311|. Якщо у переліку відсутнє устаткування, що
призвело до нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння), аварії, таке устаткування записується під кодом |969|, як “інше” — також
розшифровується.
8. У пункті 6 зазначаються відомості (прізвище, ім’я та по батькові,
посада/професія, місце роботи та проживання) щодо свідків нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії та/або осіб, яким відомі
будь-які обставини події.
9. У пункті 7 зазначаються:
визначення нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння), пов’язаних або не пов’язаних з виробництвом, із посиланням на
відповідний підпункт пунктів 52, 53 Порядку розслідування та обліку нещасних
випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;
відомості про скасування тимчасового акта за формою Н-1 та втрату ним
чинності (у разі його складення);
відомості про зустріч членів комісії з потерпілими (членами їх сімей чи
уповноваженою ними особою) з метою надання роз’яснень з питань, які виникли
внаслідок нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння),
аварії та інформування про хід розслідування.
10. У пункті 8 зазначаються:
відомості про осіб, зокрема потерпілого, працівників підприємства (установи,
організації), на якому працює потерпілий, іншого підприємства (установи,
організації) або сторонніх осіб, які порушили вимоги нормативно-правових актів з
охорони праці та/або дорожнього руху, державних стандартів, інструкцій тощо;
окремо щодо кожної особи — перелік порушень вимог розділів, статей, пунктів
нормативно-правових актів з охорони праці та/або дорожнього руху, державних
стандартів, інструкцій тощо.
11. У пункті 9 зазначаються заходи щодо усунення безпосередніх причин, які
призвели до нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння),
аварії, та запобігання подібним випадкам або заходи з ліквідації наслідків аварії із
зазначенням строків їх здійснення і виконавців, а також у разі необхідності пропозиції
щодо внесення змін до нормативних актів з охорони праці. Заходи щодо накладення
стягнень не зазначаються.
У разі проведення спеціального розслідування додатково зазначаються
пропозиції щодо анулювання у підприємства дозволу (декларації) Держпраці (у разі
встановлення факту, що причиною нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), аварії є недодержання вимог законодавства про охорону
праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації
(застосування) обладнання, устаткування підвищеної небезпеки, на які отримано
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування)
машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що виданий згідно з
Порядком видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на
експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107
(Офіційний вісник України, 2011 р., № 84, ст. 3077).
Зазначаються відомості про надання інформації до відповідних органів
державного ринкового нагляду стосовно нехарчової продукції, під час використання
(експлуатації) якої стався (сталося/сталася) нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння), аварія або використання (експлуатація) якої
стало їх причиною (однією із причин) тощо.
12. У пункті 10 зазначаються перелік документів, які додаються до акта:
рішення (постанова, ухвала) суду про встановлення факту нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії на виробництві або про
проведення повторного розслідування чи постанова органу досудового розслідування
про проведення розслідування;
окрема думка члена комісії (у разі незгоди із висновком акта).
13. У пункті 5 тимчасового акта за формою Н-1 (у разі його складення)
зазначається інформація, встановлена на час складення акта.
У пункті 8 тимчасового акта за формою Н-1 (у разі його складення) зазначається
найменування органу, який проводить досудове розслідування, відомості про
внесення кримінального провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань
(дата, номер, стаття Кримінального кодексу України), номер, дата наказу про
призначення експертної комісії тощо.

_____________________
 Додаток 12
до Порядку

ПЕРЕЛІК
шкідливих та небезпечних факторів виробничого
середовища та трудового процесу, що зазначаються під час
складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці

Шкідливі та небезпечні виробничі фактори

1. Хімічні та біологічні фактори:
повний перелік хімічних, біологічних факторів, кількісні показники забруднення
повітря робочої зони з урахуванням сировини, проміжних, кінцевих продуктів та
готової продукції, які використовуються у виробництві, та за необхідності можливі
продукти їх перетворення — окислення, деструкції, гідролізу тощо;
у разі наявності складних, високомолекулярних сполук та летких продуктів —
повний перелік компонентів розчину, сплаву, клею, полімеру тощо з назвою хімічних
речовин, які виділяються у повітря робочої зони в умовах технологічного процесу та
під час термодеструкції;
характер дії — загальнотоксичний, подразнювальний, сенсибілізуючий,
алергенний, канцерогенний, гостроспрямований; шляхи проникнення в організм
працівника (через дихальні шляхи, систему травлення, шкіру, слизові оболонки);
відповідність концентрації хімічної речовини діючим гранично допустимим
концентраціям, орієнтовно безпечним рівням впливу, характеристика їх перевищень;
наявність біологічних факторів (бактерії, віруси, грибки тощо), продуктів
мікробіологічного синтезу, штамів продуцентів мікроорганізмів, білкових продуктів
тощо в повітрі робочої зони;
кількісна характеристика рівня забруднення шкірних покривів речовинами, що
мають гранично допустимі рівні.
2. Пил:
характеристика та склад пилу (природний чи штучний, мінеральний чи
органічний, однорідний чи змішаний, волокнистий тощо);
характер дії: алергенний, канцерогенний, фіброгенний (згідно з діючими
нормативними документами);
для аерозолів переважно фіброгенної дії — вміст вільного діоксиду кремнію
(SiO2) у пилу, дисперсний склад пилу, аерозоль конденсації або дезінтеграції;
фактичні концентрації і відповідність їх діючим гранично допустимим
концентраціям, характеристика перевищень.
3. Шум, ультразвук, інфразвук:
шум — широкосмуговий, вузькосмуговий або тональний, постійний,
непостійний — мінливий, переривчастий, імпульсний;
ультразвук — повітряний, контактний, низькочастотний, високочастотний;
інфразвук — постійний, непостійний;
тривалість дії за зміну;
технологічне обладнання, машини, механізми, інструменти, що генерують шум,
інфразвук, ультразвук (тип, марка);
наявність факторів, що посилюють розвиток патологічного процесу (наприклад,
для шуму — напруженість праці) та фактичні еквівалентні рівні і їх відповідність
діючим санітарним нормам.
4. Вібрація:
локальна — постійна, непостійна (імпульсна);
 загальна — постійна, непостійна: транспортна, транспортно-технологічна,
технологічна; тривалість дії за зміну;
технологічне обладнання, машини, механізми, інструменти, що генерують
вібрацію загальну, локальну (тип, марка);
наявність факторів, що посилюють розвиток патологічного процесу: для
локальної вібрації — охолодження, змочування кінцівок (температура води, розчину,
час охолодження), для загальної вібрації — мікроклімат, що нагріває, підвищена
відносна вологість, підвищена швидкість руху повітря;
еквівалентні рівні вібрації (віброшвидкість, віброприскорення) та фактичні
еквівалентні коректовані рівні вібрації, відповідність їх діючим санітарним нормам.
5. Неіонізуюче випромінювання:
магнітне поле промислової частоти, 50 Гц;
електричне поле промислової частоти, 50 Гц;
магнітне та електричне поля радіочастот діапазонів (НЧ, СЧ, ВЧ, ДВЧ, УВЧ,
НІЧ, НЗВЧ);
напруженість електростатичного поля;
лазерне випромінювання;
ультрафіолетове випромінювання;
джерела випромінювання (тип, марка устаткування; характер технологічного
процесу; тривалість дії на працівника за зміну; інші несприятливі фактори
виробничого середовища);
напруженість електричного та магнітного полів з урахуванням засобів захисту;
для лазерного випромінювання — довжина хвилі, характер випромінювання
(безперервний, перервний, моноімпульсний, імпульсноперіодичний); значення
енергетичних експозицій на рогівку та шкіру; дія (пряма, дзеркально відображене або
дифузно відображене випромінювання);
фактичні рівні та відповідність діючим санітарним нормам.
6. Мікроклімат:
температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, наявність
інфрачервоного (теплового) випромінювання;
постійна чи непостійна дія джерела теплового випромінювання;
місце проведення робіт (у приміщеннях чи на відкритій території), джерела
нагрівального та охолоджувального мікроклімату;
під час виконання робіт на відкритих територіях — середньомісячні та
максимальні показники мікроклімату в холодну і теплу пори року (у разі
можливості);
фактичні рівні та відповідність діючим санітарним нормам показників
мікроклімату.
7. Фактори трудового процесу:
робоча поза (вільна, фіксована, вимушена);
тривалість перебування у фіксованій та вимушеній позі (у відсотках за зміну);
нахили корпуса — вимушені;
кут нахилу корпуса (градуси);
кількість нахилів більше ніж на 30° (за операцію, за зміну);
маса вантажу, що переміщується одноразово, постійно вручну (кілограмів);
переміщення вантажу (з підлоги, з робочої поверхні);
відстань переміщення вантажу;
частота підйому вантажу за операцію, за зміну;
сумарна маса вантажу, що переміщується протягом кожної години зміни
(кілограмів);
кількість стереотипних рухів під час локального та регіонального навантажень за
зміну;
статичне навантаження за зміну під час утримання вантажу, докладання зусиль.
 8. Освітленість:
характеристики факторів зорової напруги;
робота з оптичними приладами чи без них;
найменший об’єкт розрізнення, міліметрів;
контраст об’єкта розрізнення;
характеристика фону;
показники освітленості (крім відбитого блиску) відповідно до нормативів
(наявність чи відсутність відбитого блиску).
9. Іонізуюче випромінювання:
характер випромінювання — природне, штучне;
джерело штучного випромінювання;
якісна та кількісна характеристики;
строк дії випромінювання;
відповідність випромінювання санітарним нормам.

Інформація, необхідна для складення

санітарно-гігієнічної характеристики умов праці
10. Назва закладу охорони здоров’я, який проводить попередні та періодичні
медичні огляди працівників певних категорій, його підпорядкованість.
11. Наявність диспансерного нагляду за працівником у закладі охорони здоров’я.
12. Спеціальні лікувально-профілактичні заходи, які були необхідні та
проводилися щодо працівника за його професією.
13. Проходження попередніх (при прийманні або переведенні на іншу роботу) та
періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівника, на якого
складається санітарно-гігієнічна характеристика. Їх періодичність, результати в
динаміці за останні п’ять років.
14. Наявність на підприємстві, у цеху, на дільниці зареєстрованих гострих та/або
хронічних професійних захворювань (отруєнь) за останні п’ять років.
15. Хронічні професійні захворювання (отруєння), що були зареєстровані за
останні п’ять років за нозологічними формами на підприємстві, у цеху, на дільниці, де
працює (працював) працівник, у якого виявлено підозру на хронічне професійне
захворювання (отруєння).
16. Наявність на підприємстві необхідних санітарно-побутових приміщень.
17. Відповідність санітарно-побутових приміщень вимогам чинних нормативних
документів, їх використання.
18. Наявність на підприємстві засобів колективного та індивідуального захисту,
їх використання працівником.
19. Висновок про умови праці працівника згідно з гігієнічною класифікацією
праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу.
_________
Примітки. 1. Відомості щодо шкідливих та небезпечних виробничих факторів надаються за кожним
виробничим фактором, зокрема його кількісна характеристика з посиланням на заклад
(установу, підприємство), що проводив вимірювання (дослідження), та дату його
проведення.
2. Для речовин у разі надходження через шкіру надається їх оцінка під час
безпосереднього контакту рук із забрудненим обладнанням, технологічними пристроями
тощо з урахуванням можливості розливу продукту.
3. У пунктах 7 і 8 зазначаються тільки професійно значущі показники.
_____________________
Додаток 13
до Порядку
Начальнику Головного управління
(Управління) Держпраці в області
 69
ЗАПИТ
на складення санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працівника
при підозрі у нього хронічного професійного захворювання (отруєння)

Прошу скласти санітарно-гігієнічну характеристику умов праці на

_____________________________________________, що працює (працював)
(прізвище, ім’я, по батькові)
на ______________________________________________________________
(повне найменування підприємства (установи, організації)
У працівника ______________________________________ встановлено
(прізвище, ім’я, по батькові)
діагноз ___________________________________________________________
(перелічуються діагнози всіх захворювань загального профілю відповідно до
Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем, пов’язаних із здоров’ям,
встановлені хворому на день складення запиту)
та є підозра на захворювання ______________________________________
(перелічити всі захворювання)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________,
що можуть бути пов’язані з його роботою за професією, спеціальністю в умовах
впливу шкідливих факторів __________________________________
(перелічуються всі професії та спеціальності,
________________________________________________________________.
пов’язані з умовами впливу шкідливих факторів, згідно із записами у трудовій книжці)

Головний лікар _____________ _________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

_____________________
 Додаток 14
до Порядку

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Головного управління (Управління)
Держпраці (області)
___________________________
(підпис, ініціали, прізвище)
___ __________ 20__ р.

ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА
про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного
захворювання (отруєння)

1. Прізвище, ім’я та по батькові ________________________________

2. Рік народження ____________________________________________
3. Найменування підприємства (установи, організації), відомче підпорядкування,
форма власності, де працював ________________________
_________________________________________________________________
4. Найменування цеху, дільниці, де працював ______________________
5. Професія, посада за трудовою книжкою ________________________
_________________________________________________________________
6. Стаж роботи: загальний ______________________________________
в даному цеху (дільниці) _______________________________________
за даною професією ___________________________________________
7. Професійний маршрут та трудова діяльність (перелік підприємств (установ,
організації), де працював працівник та професій, складений на підставі завіреної копії
трудової книжки (повністю):
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
8. Характеристика факторів виробничого середовища і трудового процесу
надається окремо щодо кожної професії згідно з вимогами додатка 12 до Порядку
розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на
виробництві на підставі посилань на архівні дані підприємства (установи, організації),
територіального органу Держпраці, наукових установ, характеристики виробничих
факторів на аналогічних виробництвах
_______________________ __________________________________________
_________________________________________________________________
9. Кількісна характеристика кожного фактора виробничого середовища і
трудового процесу за період роботи (за наявності)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
10. Медико-санітарне, санітарно-побутове забезпечення, застосування засобів
колективного та індивідуального захисту працівника (заповнюється за наявності
даних) ________________________________________________
11. Професійна захворюваність та захворюваність з тимчасовою втратою
працездатності на підприємстві (в установі, організації), у цеху, серед працівників
даної професії (заповнюється за наявності даних)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
12. Висновок про умови праці працівника _________________________
________________________________________________________________

Лікар з гігієни праці __________ ____________

(підпис) (ініціали, прізвище)

___ ____________ 20__ року

_____________________
 Додаток 15
до Порядку

Керівникові підприємства
(установи, організації)
_______________________
(ініціали, прізвище)

ПРИПИС
на надання роботодавцем документів, що необхідні для складення
санітарно-гігієнічної характеристики умов праці (інформаційної довідки)
на працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння)
відповідно до Закону України “Про охорону праці”
(статті 13, 17, 22, 26), постанови Кабінету Міністрів України
від 11 лютого 2015 р. № 96 “Про затвердження Положення
про Державну службу України з питань праці”

Вам необхідно подати у строк до __________ таку інформацію (документи) про

умови праці працівника _____________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові,
_________________________________________________________________________ :
рік народження, професія)
перелік робіт, що виконує (виконував) працівник згідно з посадовими
інструкціями, функціональними обов’язками, трудовою книжкою за кожною
професією окремо (за державним класифікатором), копію трудової книжки;
перелік і характеристику факторів виробничого середовища та трудового
процесу згідно із зазначеними документами*:
- виробничий шум (джерело, параметри, тривалість дії за зміну);
- виробнича вібрація (джерело, параметри, тривалість дії за зміну);
- запиленість повітря робочої зони (концентрація, тривалість дії, характеристика
пилу);
- наявність шкідливих хімічних речовин у повітрі робочої зони (максимально
разова та середньозмінна, під час нормування згідно з діючими санітарними нормами,
концентрація, тривалість роботи з хімічними речовинами тощо);
- показники неіонізуючого випромінювання (параметри, строк дії за зміну);
- наявність та параметри іонізуючого випромінювання;
- показники мікроклімату;
- показники важкості та напруженості трудового процесу;
перелік машин та обладнання, на яких працював працівник, характеристику
технологічного процесу (механізований, ручний тощо), ступінь механізації та
автоматизації виробничих процесів, у яких брав участь працівник;
хронометраж робочого часу, відповідність його вимогам технологічного
процесу;
копії протоколів та карт умов праці за результатами вимірювань (досліджень),
складених санітарними лабораторіями підприємств, установ, організацій, закладів, що
атестовані територіальними органами Держпраці та МОЗ в порядку, визначеному
Мінсоцполітики (зазначити найменування лабораторії);
дані попереднього під час прийняття на роботу та періодичних медичних оглядів
у динаміці за останні п’ять років роботи працівника на підприємстві (в установі,
організації), у цеху, на дільниці;
 довідку про професійну захворюваність на підприємстві (в установі, організації),
у цеху, на дільниці, де працює (працював) робітник;
забезпеченість санітарно-побутовими приміщеннями, спецодягом, спецвзуттям,
засобами індивідуального і колективного захисту, їх використання працівником;
довідку про залучення працівника до виконання робіт, не пов’язаних з його
професією, які зазначені в трудовій книжці.
Подана інформація повинна мати документальне підтвердження.
Відповідальність за повноту, своєчасність і достовірність поданої інформації
несе роботодавець (керівник підприємства) згідно із законодавством.
____________
* Результати лабораторних та інструментальних вимірювань (досліджень) подаються у вигляді
таблиць відповідно до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці.

Лікар з гігієни праці _________________ _______________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

_____________________
 Додаток 16
до Порядку

ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Головного управління
(Управління) Держпраці (області)
_______________________________
(підпис, ініціали, прізвище)
_____ ______________ 20__ р.

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ПРАЦІ

1. Прізвище, ім’я та по батькові _________________________________

2. Рік народження ____________________________________________
3. Найменування підприємства, організації, установи, закладу, їх відомче
підпорядкування, форма власності, де працює (працював) працівник
_________________________________________________________________
4. Найменування цеху, дільниці, де працює (працював) працівник
_________________________________________________________________
5. Професія, посада згідно із записами у трудовій книжці ____________
_________________________________________________________________
6. Назва професії згідно з Національним класифікатором України
(ДК-003:2010) ____________________________________________________
7. Стаж роботи: загальний ______________________________________
у даному цеху (на дільниці) _____________________________________
у даній професії _______________________________________________
робота за різними професіями (стаж за кожною) __________________
_________________________________________________________________
8. Повне найменування закладу охорони здоров’я, який направив запит на
складення санітарно-гігієнічної характеристики _____________________
_________________________________________________________________
9. Попередній діагноз (діагнози), що встановлено в працівника ______
_________________________________________________________________
10. Дата складення акта обстеження об’єкта ______________________
11. Професійний маршрут та трудова діяльність включає відомості, що надав
власник на офіційний запит головного державного інспектора з питань праці
адміністративної території, за місцезнаходженням підприємства, а саме:
1) перелік підприємств (установ, організацій), на яких працював працівник, та
перелік професій, посад (на підставі завіреної копії трудової книжки);
2) перелік шкідливих факторів, що мали місце під час виконання працівником
технологічного процесу;
3) дату проведення та результати атестації робочого місця працівника за
умовами праці (в разі проведення);
4) характеристику технологічного процесу, що виконує (виконував) працівник;
5) перелік машин, обладнання тощо, на яких працював працівник (у разі
необхідності);
6) ступінь механізації та автоматизації виробничих технологічних процесів,
питому вагу (відсотків) ручної та механізованої праці;
7) хронометраж робочого часу, відповідність його вимогам технологічного
процесу.
 12. Фактори виробничого середовища та трудового процесу (викладаються
відповідно до розділу 2 інструкції “Вимоги до характеристики факторів виробничого
середовища та трудового процесу”). Результати лабораторних та інструментальних
вимірювань (досліджень) у разі їх наявності подаються у вигляді таблиць:
1) визначення шкідливого фактора:
Джерела,
що
Назва Назва
створюють Фактичне Нормативне Фактичне Нормативне
основного супутніх
шкідливі значення значення значення значення
фактора факторів
виробничі
фактори
________
Примітка. Основним шкідливим виробничим фактором для конкретного працівника є той, що призвів
до погіршення стану його здоров’я (речовини алергенні, гостроспрямованого механізму
дії, канцерогенні, фіброгенні тощо);
2) хронометраж дії шкідливого виробничого фактора (факторів) на працівника за
зміну. При неоднаковій роботі, що виконується у різні зміни, визначити строк їх дії —
місяць, квартал, рік:

Назва шкідливого (шкідливих) Строк дії

фактора (факторів) за зміну за місяць за квартал за рік
3) шкідливі речовини:

Назва шкідливих
речовин за діючими Фактичне Нормативне Особливості Строк дії
нормативними значення значення дії на організм за зміну
документами

4) біологічні речовини (фактори):

Назва речовини Фактичне значення Нормативне значення

5) аерозоль фіброгенної дії:

Назва аерозолю
пилу за Фактичне Нормативне Особливості Строк дії
нормативним значення значення дії на організм за зміну
документом

6) показники мікроклімату:

Інтенсивність
Відносна вологість Швидкість теплового
Температура повітря
повітря руху повітря (інфрачервоного
випромінювання)
фактична нормативна фактична нормативна фактична нормативна фактична нормативна
________
Примітка. Обов’язково зазначається категорія робіт, необхідна для оцінки показників мікроклімату;
7) шум (види): за характером спектра, за часовими характеристиками:
 Фактичні рівні звукового тиску,
Нормативні значення
еквівалентні рівні шуму, дБ
8) інфразвук (види): за часовими характеристиками:

Фактичні рівні звукового тиску,

Нормативні значення
дБ Лін
9) ультразвук (шляхи передачі):
коливання повітряного середовища _______________________________
контактним шляхом ___________________________________________

Фактичне значення звукового тиску, дБ,

Нормативне значення
пікового значення віброшвидкості, дБ

10) вібрація (параметри: віброшвидкість або віброприскорення) за характером

спектра:
за часовими характеристиками __________________________________
за способом передачі __________________________________________

Вібрація загальна:

Фактичне значення
За Нормативне
еквівалентного
За джерелом виникнення напрямками дії, значення параметра,
коригованого рівня
вісь дБ
параметра, дБ
Транспортна Zз, Xз, Yз
Транспортно-технологічна Zз, Xз, Yз
Технологічна Zз, Xз, Yз

Вібрація локальна:

Фактичне значення Нормативне

За джерелом За напрямками еквівалентного значення
виникнення дії, вісь коригованого рівня параметра,
параметра, дБ дБ
Від ручного механізованого Zл, Xл, Yл
інструменту
Від ручного немеханізованого Zл, Xл, Yл
інструменту
Від органів управління Zл, Xл, Yл
машинами, устаткованням
Вібрація імпульсна:

Фактичне значення Фактичне значення кількості

пікового рівня Нормативне значення імпульсів для пікового значення Нормативне
віброприскорення, віброприскорення, дБ віброприскорення за значення
дБ зміну/годину
 Наявність виробничих факторів, що можуть посилювати розвиток хронічного
професійного захворювання (отруєння):

Локальна вібрація Загальна вібрація

Мікроклімат у приміщенні
Час
Темпера- температура повітря відносна вологість повітря
охолод-
Охолод- тура при
ження час дії, час дії,
ження охолод-
в зміну, норматив- відсотків норматив- відсотків
женні фактична фактична
відсотків на робочого на робочого
часу часу

11) неіонізуюче випромінювання:

Промислова частота 50 Гц Радіочастота*
Час дії Напру-женість Лазерне
Ультрафіо-
протягом електро- летове
Магнітне Магнітне випроміню-
Електричне поле Електричне поле зміни, статичного випроміню-
поле поле вання
відсотків поля вання
робочого
фак- допу- фак- допу- фак- допу- часу фак- допу- фак- допу- фак- допу-
фак-тичнедопу-стиме
тичне стиме тичне стиме тичне стиме тичне стиме тичне стиме тичне стиме
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
_________
* Зазначити діапазон робочої частоти;

12) показники важкості праці;

13) показники напруженості праці;
14) освітленість виробничих приміщень;
15) іонізуюче випромінювання (джерела іонізуючого випромінювання):

Радіаційно-гігієнічні
характеристики (види
Умови
Кіль- та енергії іонізуючого
Тип і назва обмеженого
кість випромінювання,
звільнення
максимальна потужність
поглиненої дози в повітрі)
Індустріальні джерела: (заповнюється, якщо
відкриті застосовано)
закриті
пристрої, що генерують
іонізуюче випромінювання
Техногенно підсилені
джерела природного
походження

16) категорія персоналу;

 17) доза, одержана працюючим:
Максимальна зафіксована річна
Вид опромінення Доза, мЗв·рік-1 ефективна доза****
Зовнішнє*
Внутрішнє**
Сумарно***
_________
* Зовнішнє опромінення:
радіаційна обстановка на робочому місці;
контрольні рівні, що регламентують зовнішнє опромінення на робочому місці.
** Внутрішнє опромінення:
радіаційна характеристика на робочому місці (склад радіоактивних аерозолів, надходження
радіонуклідів до організму);
контрольні рівні, що регламентують внутрішнє опромінення.
*** У разі перевищення DLE наводяться значення індивідуальних річних доз, отриманих
працівниками за останні чотири роки (незалежно від місця роботи).
**** У разі перевищення надається копія дозволу на підвищення планового опромінення чи протокол
розслідування радіаційно-гігієнічного порушення;

18) за наявності у виробничому середовищі техногенно підсилених джерел

природного походження:
оцінити радіаційну обстановку на робочому місці;
оцінити дозу, одержану працівниками.
У разі коли доза опромінення працівників від техногенно підсилених природних
джерел на виробництвах, визначених пунктом 17 Основних санітарних правил
забезпечення радіаційної безпеки України, затверджених наказом МОЗ від 2 лютого
2005 р. № 54, зареєстрованим в Мін’юсті 20 травня 2005 р. за № 552/10832, може
перевищити 5 мЗв на рік, адміністрація підприємства повинна вжити всіх необхідних
заходів для зниження виробничого опромінення. За неможливості зниження цих доз до
рівня, нижчого за 5 мЗв на рік, допускається переведення такого виду робіт до категорії
“практична діяльність з індустріальними джерелами іонізуючого випромінювання”, а
самі працівники можуть бути віднесені до категорії “персонал”.
За результатами аналізу факторів виробничого середовища і трудового процесу
складається висновок про умови праці працівника відповідно до гігієнічної класифікації
праці.
13. Медико-санітарне забезпечення:
1) медичне забезпечення:

Дата проходження медоглядів

Найменування установи, що за останні п’ять років
здійснює медичне забезпечення
попередні/результат періодичні/результат

2) санітарно-побутове забезпечення;
3) забезпеченість та застосування засобів колективного та індивідуального захисту.
14. Професійна захворюваність та захворюваність з тимчасовою втратою
працездатності (за наявності даних на підприємстві):
 Усього зареєстровано випадків
Усього зареєстровано
захворювань з тимчасовою втратою
профзахворювань
Роки Роки працездатності на 100 працівників
на на
у цеху на підприємстві у цеху на дільниці
підприємстві дільниці

________
Примітка. 1. У санітарно-гігієнічну характеристику умов праці вносяться шкідливі та небезпечні
фактори на робочому місці працівника, що можуть спричинити виникнення і розвиток
хронічного професійного захворювання (отруєння) працівника.
2. У підпунктах 12 і 13 пункту 12 показники важкості і напруженості праці, що
притаманні конкретній професії, визначаються згідно з Державними санітарними
нормами та правилами “Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового
процесу”, затвердженими наказом МОЗ від 8 квітня 2014 р. № 248.
3. У підпункті 16 пункту 12 зазначається категорія персоналу (А або Б), до якої віднесено
працівника згідно з Нормами радіаційної безпеки України
НРБУ-97/Д-2000 (ДГН 6.6.1.-6.5.061-98), затвердженими постановою Головного
державного санітарного лікаря України від 12 липня 2000 р. № 116.

Лікар з гігієни праці ___________________ ______________________

(підпис) (ініціали, прізвище)

_____________________
 80
Додаток 17
до Порядку

ЖУРНАЛ
реєстрації санітарно-гігієнічних характеристик

Найменування Дата складення

Дата Прізвище,
Поряд- Найменування підприємства, та номер
надходження ім’я та
ковий установи, що де працює відправлення
та номер по батькові
номер надала запит (працював) санітарно-гігієнічної
запиту хворого
хворий, професія характеристики

_____________________
 81
Додаток 18
до Порядку

АКТ
обстеження об’єкта

від ____________ 20__ р.

Нами проведено обстеження об’єкта (найменування, адреса, відомча

належність): ______________________________________________________
прізвище, ім’я, по батькові керівника об’єкта: __________________________
в присутності: ____________________________________________________
(посада, прізвище, ім’я, по батькові особи)
з метою: _________________________________________________________.
Обстежено: робоче місце (робоча зона), професія, технологічний процес, що
виконується:
_________________________________________________________________
встановлено:
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________.
Підписи: ____________________________________________________________
____________________________________________________________

Акт складений у ___ примірниках.

Підписи осіб, що взяли участь в обстеженні
_________________________________________________________________

Один примірник акта одержав:

____________________
(підпис, ініціали та прізвище)

_____________________
 82
Додаток 19
до Порядку

Форма П-3

ПОВІДОМЛЕННЯ
про хронічне професійне захворювання (отруєння)

Прізвище, ім’я та по батькові ___________________________________

_________________________________________________________________.
Стать __________ Вік (повних років) ___________________________.
Найменування підприємства (установи, організації) ________________.
_________________________________________________________________.
Уповноважений орган підприємства (установи, організації) _________
_________________________________________________________________.
Діагноз:
основний ___________________________________________________
супутній ____________________________________________________.
Найменування факторів виробничого середовища та трудового процесу, що
спричинили хронічне професійне захворювання (отруєння) ___________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________.
Дата встановлення остаточного діагнозу _________________________.
Найменування закладу, що встановив діагноз ______________________
________________________________________________________________.
Головний лікар ____________________ ________________________
(підпис) (ініціали та прізвище)
Дата відправлення повідомлення ___ ______________ 20__ р.
_________________________________________________________________
(посада особи, яка надіслала повідомлення, підпис (ініціали та прізвище)
Дата відправлення повідомлення ___ ______________ 20__ р.
_________________________________________________________________
(посада особи, яка одержала повідомлення, підпис (ініціали та прізвище)

_____________________
 83
Додаток 20
до Порядку
__________________________________________
(найменування високоспеціалізованого
__________________________________________
профпатологічного закладу охорони здоров’я)

МЕДИЧНИЙ ВИСНОВОК
лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого
профпатологічного закладу охорони здоров’я про
наявність (відсутність) хронічного професійного
захворювання (отруєння)

від _____ ___________ 20__ р. № ____

_____________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові хворого)
Дата народження __________________________ Стать _____________
Місце проживання ____________________________________________
Місце останньої роботи ________________________________________
(найменування підприємства (установи, організації)
Висновок ____________________________________________________
(діагноз вперше виявленого хронічного професійного захворювання (отруєння)
Встановлення (невстановлення) професійного характеру захворювання
_________________________________________________________________
Обґрунтування діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння)
_______________________________________________________
_________________________________________________________________
Повідомлення про наявність вперше виявленого хронічного професійного
захворювання (отруєння) або рішення про підтвердження (відміну) раніше
встановленого діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) від ___
___________ 20__ р. № ______
Висновок видано на підставі протоколу засідання лікарсько-експертної комісії
від ____ _________ 20__ р. № ______

Голова комісії _________________ ______________________

(підпис) (ініціали та прізвище)

_____________________
Додаток 21
до Порядку

Форма П-4
ЗАТВЕРДЖЕНО
Начальник Головного управління (Управління)
Держпраці області
_________________________
(підпис, ініціали, прізвище)
 ___ ____________ 20__ р.

АКТ
розслідування причин виникнення хронічного
професійного захворювання (отруєння)

1. Дата складення ___ __________ 20__ р.

2. Місце складення ___________________________________________.
(район, місто, село)
3. Найменування підприємства (установи, організації), код згідно з ЄДРПОУ
________________________________________________________.
4. Реєстраційні відомості підприємства (установи, організації) (страхувальника)
як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування:
реєстраційний номер платника єдиного внеску _____________________
дата взяття на облік платника єдиного внеску _____________________
найменування основного виду діяльності та його код згідно з КВЕД
_________________________________________________________________.
5. Найменування цеху, дільниці, відділу __________________________.
6. Уповноважений орган підприємства (установи, організації) ________
_________________________________________________________________.
7. Комісія у складі голови ______________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові)
_________________________________________________________________
(посада, місце роботи)
та членів комісії ___________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові) (посада, місце роботи)
провела розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання
(отруєння) _________________________________________.
(діагноз)

8. Дата надходження повідомлення про наявність хронічного професійного

захворювання (отруєння) до територіального органу Держпраці ___ ____________
20__ р.
9. Дата встановлення остаточного діагнозу ___ ___________ 20__ р.
10. Найменування закладу охорони здоров’я, який встановив діагноз
_________________________________________________________________.
11. Захворювання виявлено під час медичного огляду, звернення
_________________________________________________________________.
(найменування закладу охорони здоров’я)
12. Відомості про хворого: ______________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові)
ідентифікаційний код (серія та/або номер паспорта) ____________________
стать ___________________ вік (повних років) _______________________
професія (посада) ________________________________________________
(згідно з ДК-003:2010)

стаж роботи __________________ _________________________________

(загальний) _
(за професією)
_________________________________________________________________.
(у цеху в умовах впливу шкідливих факторів)
13. Висновок про наявність шкідливих умов праці __________________
________________________________________________________________.
14. Діагноз ___________________________________________________
(найменування основного діагнозу та його код згідно з Міжнародною
_________________________________________________________________
статистичною класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10)
________________________________________________________________
(найменування супутнього діагнозу, який визначено у повідомленні про хронічне
_________________________________________________________________.
професійне захворювання (отруєння), та його код згідно з Міжнародною статистичною
_________________________________________________________________.
класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10)
15. Чи було раніше у особи виявлено хронічне професійне захворювання
(отруєння) (якщо “так”, вказати діагноз, рік його виявлення, а також усі супутні
захворювання загального профілю) _________________
________________________________________________________________.
16. На момент розслідування хворий _____________________________
(прізвище та ініціали)
_________________________________________________________________
(здатний працювати за професією, переведений на іншу роботу,
_________________________________________________________________
перебуває на амбулаторному лікуванні, госпіталізований,
________________________________________________________________.
переведений на інвалідність, помер (необхідне зазначити)

17. Хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин

(зазначаються конкретні факти невиконання технологічних регламентів виробничого
процесу; порушень режиму експлуатації технологічного устатковання, приладів,
робочого інструменту; аварійних ситуацій; пошкодження захисних засобів і
механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання
повітря; порушення правил охорони праці, гігієни праці; відсутність
(невикористання) засобів індивідуального захисту; недосконалість технології,
механізмів, робочого інструменту; неефективність роботи систем вентиляції,
кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального
захисту; відсутність заходів і засобів рятувального характеру тощо)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________.
18. Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння)
_______________________________________________________
_______________________________________________________________.
(зазначаються такі виробничі фактори, що призвели до захворювання, як запиленість повітря робочої зони
(концентрація пилу), в тому числі вміст вільного двоокису кремнію (середній та максимальний); загазованість
повітря робочої зони шкідливими речовинами (концентрація речовин та їх гранично допустима концентрація);
підвищені та знижені температури, температура поверхні устатковання, матеріалів, повітря робочої зони; рівень
шуму; рівень загальної та локальної вібрації; рівень інфразвукового коливання, ультразвуку; рівень
електромагнітного випромінювання; рівень барометричного тиску; рівень вологості та рухомості повітря;
рівень іонізуючого випромінювання; контакт з джерелами інфекційних захворювань, конкретні найменування
захворювань; рівень фізичного перевантаження (параметри, ступінь, важкість роботи); інші виробничі фактори
згідно із Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу)
19. З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного
захворювання (отруєння) пропонується ___________________
_______________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові,
_________________________________________________________________
посада особи, якій адресовано пропозицію,
 _________________________________________________________________
перелік організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів,
_________________________________________________________________.
строк їх здійснення)
20. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти
і нормативи (із зазначенням статей, пунктів законів та інших нормативно-правових
актів, вимоги яких порушені):
_________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, посада)
_________________________________________________________________.

Голова комісії ______________ ______________________

(підпис) (ініціали та прізвище)

Члени комісії ______________ ______________________

(підпис) (ініціали та прізвище)

_____________________
Додаток 22
до Порядку
Форма П-5
КАРТКА ОБЛІКУ
професійного захворювання (отруєння)

Дата заповнення Реєстраційний номер

Номер
Код
рядка
Автономна Республіка Крим, область 1

Район, місто, село 2

Орган, до сфери управління якого належить 3

підприємство (установа, організація), —
Основний вид економічної діяльності підприємства 4
(установи, організації), код згідно з КВЕД
Найменування підприємства (установи, організації), 5
код згідно з ЄДРПОУ
Цех, дільниця — 6

Дата одержання повідомлення про професійне 7

захворювання (отруєння) —
Кількість одночасно потерпілих (з урахуванням даної 8
особи) —
Прізвище, ім’я по батькові потерпілого 9
Стать: чоловіча — 1, жіноча — 2 10
 87
Вік (кількість повних років) — 11

Професія — 12

Стаж роботи за даною професією — 13

Стаж роботи в умовах дії шкідливого виробничого 14

фактору, що спричинив професійне захворювання
(отруєння), —
Шкідливі виробничі фактори, що спричинили
професійне захворювання (отруєння) згідно з
Гігієнічною класифікацією праці*:
основний виробничий фактор, що спричинив 15
професійне захворювання (найменування згідно з
Гігієнічною класифікацією праці)
супутній виробничий фактор, що спричинив 16
професійне захворювання (найменування згідно з
Гігієнічною класифікацією праці)
Параметри факторів:
основного — 17

супутнього — 18

Обставини виникнення професійного захворювання 19

(отруєння) (зазначаються дві основні з них)
20

Вид захворювання — 1 21
професійного захворювання: отруєння — 2
Форма професійного захворювання: гостре — 1 22
хронічне — 2
Діагноз: 23
основний —
супутні — виробничо обумовлені: 24

Стадії професійного захворювання (1, 2, 3): 25

основного —
супутніх — 26

Професійне захворювання виявлено: 27

під час медогляду — 1, під час звернення — 2
Діагноз встановлено: закладом охорони здоров’я — 1, 28
відділенням профпатології закладу охорони здоров’я —
2, Науково-дослідним інститутом — 3
 88
Тяжкість професійного захворювання потерпілого:
без втрати працездатності — 1, 29
з втратою працездатності — 2,
смерть — 3
не працює — 1, працює — 2 30

Заходи, вжиті територіальним органом Держпраці: 31

_______________________________ _____________________________
(підпис лікаря з гігієни праці) (ініціали та прізвище)

__________
* Гігієнічна класифікація праці — Державні санітарні норми та правила “Гігієнічна
класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища,
важкості та напруженості трудового процесу”, затверджені наказом МОЗ від 8 квітня 2014 р. № 248.
 89
Додаток 23
до Порядку

ВІДОМОСТІ
про збитки, заподіяні аварією, що сталася
___ _________ 20 __ р. о __ год. __ хв.

на __________________________________________________________
(найменування підприємства (установи, організації)
_________________________________________________________________
та його органу управління)
1. Категорія і масштаб аварії ____________________________________
_________________________________________________________________
2. Прямі втрати, пов’язані з ліквідацією аварії, усього (тис. гривень)
_________________________________________________________________
у тому числі:
на підприємстві (в установі, організації), де сталася аварія __________
на інших підприємствах (в установах, організаціях) _________________
від ураження населення, житлового фонду і майна громадян _________
_________________________________________________________________
від забруднення навколишнього природного середовища _____________
_________________________________________________________________.
3. Втрати, пов’язані з невиробленою продукцією, усього (тис. гривень)
_________________________________________________________________
у тому числі:
на підприємстві, де сталася аварія _______________________________.
Роботодавець
(підпис) (ініціали та прізвище)

Головний бухгалтер
(підпис) (ініціали та прізвище)

____ ____________ 20 __ р.

_____________________
 Додаток 24
до Порядку
Форма Н-9

Державний Герб України

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

_______________________________________________________________
(найменування територіального органу Держпраці)
_______________________________________________________________

________________________ ________________________
(дата складення припису) (місце складення припису)

ПРИПИС № ______

_________________________________________________________________
(посада, найменування підприємства (установи, організації), ініціали та прізвище роботодавця)
Мною, ______________________________________________________
(посада, ініціали та прізвище посадової особи
_________________________________________________________________,
територіального органу Держпраці)
під час розгляду ___________________________________________________
(матеріалів розслідування, звернення та наданих підтвердних
_________________________________________________________________
документів потерпілим або членами його сім’ї чи уповноваженою ними особою,
_________________________________________________________________
представником профспілки, постанови органів досудового розслідування тощо)

щодо нещасного випадку, який стався ___ _______ 20 __ р. о __ год. __ хв.

з ________________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
на (у) ___________________________________________________________,
(найменування підприємства, установи, організації)
встановлено, що __________________________________________________
(виявлені порушення щодо об’єктивності розслідування,
_________________________________________________________________недоліки в
оформленні матеріалів розслідування, інші порушення вимог Порядку)
________________________________________________________________.
На підставі вимог статей 22 і 39 Закону України “Про охорону праці”, пунктів 55
і 56 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань
та аварій на виробництві, а також у зв’язку з
_________________________________________________________________
(незгодою з висновками розслідування; надходженням скарги та підтвердних документів
_________________________________________________________________
від потерпілого, члена його сім’ї чи уповноваженої ними особи
_________________________________________________________________
або профспілки; встановленням нових обставин; надходженням постанови органів прокуратури
_________________________________________________________________
чи досудового розслідування; відмовою роботодавця скласти або затвердити акт за формою Н-1;
_________________________________________________________________
приховуванням нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) тощо)

ВИМАГАЮ:
_________________________________________________________________
(провести розслідування або повторне розслідування нещасного випадку, гострого професійного
_________________________________________________________________
захворювання (отруєння) у зв’язку з новими обставинами або необхідністю приведення акта
_________________________________________________________________
за формою Н-1 у відповідність з вимогами Порядку розслідування та обліку нещасних випадків,
_________________________________________________________________
професійних захворювань та аварій на виробництві, скласти повідомлення за формою Н-2
_________________________________________________________________
про наслідки нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) тощо)

Припис видав:

____________________ ___________ ____________________

(посада) _ (ініціали та прізвище)
(підпис)

Припис одержав:

____________________ ___________ ____________________

(посада) _ (ініціали та прізвище)
(підпис)

____ __________ 20__ р.

_____________________
 Додаток 25
до Порядку
Форма Н-2

(найменування підприємства, код згідно з ЄДРПОУ, (найменування організації, прізвище, ім’я та по

реєстраційні відомості про підприємство як платника батькові її керівника чи особи, яким надсилається
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне повідомлення, адреса)
соціальне страхування)

ВІДОМОСТІ
про наслідки нещасного випадку
(гострого професійного захворювання (отруєння) / аварії),
що стався (сталося / сталася) ___ _____________ 20___ р.

з ___________________________________________________________
(професія (посада), прізвище, ім’я та по батькові потерпілого)
(акт розслідування нещасного випадку (гострого професійного захворювання
(отруєння) / аварії) за формою Н-1 від ____ _______20 __ р. № ___)
1. Діагноз згідно з листком непрацездатності або довідкою
закладу охорони здоров’я _______________________
_________________________________________________________________.
2. Найменування закладу охорони здоров’я, що встановив діагноз
_________________________________________________________________.

3. Наслідок нещасного випадку (гострого професійного

захворювання (отруєння) / аварії) _______________________
(потерпілий одужав, переведений на легшу роботу,
_________________________________________________________________.
установлені діагнози (інші, заключний тощо), встановлено інвалідність I, II, III групи, помер)

4. Тривалість виконання потерпілим легшої роботи (робочих

днів) ________________________________________
5. Звільнено (згідно з листком непрацездатності) від роботи з
___ __________ 20 __ р. по ___ __________ 20 __ р., тривалість тимчасової
непрацездатності (робочих днів) _____________________
6. Витрати підприємства (установи, організації), зумовлені нещасним випадком
(гострим професійним захворюванням (отруєнням) / аварією)
(усього, гривень) ______________________________________
у тому числі за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних
випадків та професійного захворювання
(далі — Фонд) ________________________________________

а саме:
1) сума відшкодування витрат згідно з листком
непрацездатності, усього ______________________________

у тому числі за рахунок коштів Фонду _______________

2) сума витрат на поховання потерпілого, усього
 ________________

у тому числі за рахунок коштів Фонду _______________

3) сума відшкодування втрат потерпілому у разі його
переведення на легшу роботу, усього ____________________

у тому числі за рахунок коштів Фонду _______________

4) сума штрафів, що сплачена посадовими особами
підприємства за порушення вимог законодавства про охорону праці,
пов’язаних з нещасним випадком (гострим професійним
захворюванням (отруєнням) / аварією), у тому числі за його
приховування _________________________________________

5) вартість зіпсованого у зв’язку з нещасним випадком

(гострим професійним захворюванням (отруєнням) / аварією)
устаткування, інструменту, зруйнованих будівель, споруд
_____________________________________________________

6) інші витрати ___________________________________

у тому числі за рахунок коштів Фонду ______________

(керівник підприємства) (підпис) (ініціали та прізвище)

(головний бухгалтер) (підпис) (ініціали та прізвище)

________
Примітки. 1. Кодування повідомлення є обов’язковим.
2. Пункт 1 кодується згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та
споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10).
3. У пункті 6 зазначається загальна сума всіх витрат, у тому числі за рахунок коштів
Фонду.
4. Сума виплат потерпілому зазначається згідно з листком непрацездатності.
________________________

ЖУРНАЛ
реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків (гострих професійних захворюва
_________________________________________________________
(найменування підприємства, установи, організації)
 94
Код виду події та
причин настання
нещасного випадку,
гострого
професійного
Дата Заходи щодо
захворювання Наслідки Дата видачі Прізвище, ім’я
затверджен- запобігання
(отруєння) нещасного акта за та по батькові,
ня акта за подібним
Професія (відповідно до випадку, формою Н- підпис особи,
формою нещасним
(посада) та Місце Класифікатора видів гострого 1, яка
Прізвище, Н-1 / дата випадкам,
Порядко- Дата структурний події (цех, подій, причин, професійного Відмітка про прізвище, зареєструвала
ім’я та по направлен- гострим
вий та час підрозділ, в дільниця, обладнання, захворювання виконання ім’я, по нещасний
батькові ня професійним
номер події якому об’єкт устатковання, машин, (отруєння), заходів, дата батькові та випадок,
потерпілого документів захворюванням
працює тощо) механізмів, аварії), діагноз, підпис гостре
до Фонду (отруєнням)
потерпілий транспортних засобів, кількість днів особи, яка професійне
соціального (дата та номер
що призвели до непрацездат- його захворювання
страхуван- розпорядчого
настання ності отримала (отруєння)
ня документа)
нещасного випадку,
гострого
професійного
захворювання
(отруєння), аварії)

_____________________
Додаток 27
до Порядку

ЖУРНАЛ
реєстрації аварій

на (в) ________________________________________________________________
(найменування підприємства, установи, організації)

Порядковий Дата та час Категорія Причини і Матеріальні Тривалість Заходи, запропоновані Відмітка
номер виникнення та стислий втрати від простою об’єкта комісією з про
аварії характер опис аварії, тис. від початку аварії розслідування причин виконання
аварії обставин гривень до введення в аварій (дата та номер заходів
 95
виникнення експлуатацію, розпорядчого
аварії годин, днів документа)

_____________________

ЖУРНАЛ
обліку професійних захворювань (отруєнь)

Розпочато ___ __________ 20__ р.

Закінчено ___ __________ 20__ р.

Наймену-вання Захворювання
Стаж роботи Діагноз
шкідливих встановлено Н
Наймену- факторів згідно з Вид професій- спе
Прізвище, ім’я Наймену-вання вання органу Наймену- гігієнічною ного захворю- проф
Поряд- Вік Наймену-
та підприємства управління в умовах дії вання класифікацією вання л
ковий Стать (повних вання цеху, під час заклад
по батькові (установи, підприєм-ства загаль- шкідливих професії праці, які сприяли (отруєння), про
номер років) дільниці основний супутній медичного охорони
хворого організації) (установи, ний виробничих (посада) виникненню гостре або
організації) професійного хронічне огляду здоров’я щ
факторів
захворювання оста
(отруєння)

______________________
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 17 квітня 2019 р. № 337

ПЕРЕЛІК
постанов Кабінету Міністрів України,
що втратили чинність

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р.

№ 1232 “Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних
 96
захворювань і аварій на виробництві” (Офіційний вісник України, 2011 р., №
94, ст. 3426).
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 р. № 829 “Про
внесення зміни до пункту 44 Порядку проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві” (Офіційний
вісник України, 2012 р., № 67, ст. 2743).
3. Пункт 66 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України у зв’язку
з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 р. № 868 (Офіційний
вісник України, 2012 р., № 71, ст. 2870).
4. Пункт 57 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2013 р.
№ 380 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 41, ст. 1477).
5. Пункт 20 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. № 162
(Офіційний вісник України, 2014 р., № 47, ст. 1238).
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 р. № 59 “Про
внесення змін до пункту 3 Порядку проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві” (Офіційний
вісник України, 2016 р., № 13, ст. 538).
7. Пункт 23 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. № 76
(Офіційний вісник України, 2016 р., № 16, ст. 644).
8. Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 р. № 113
“Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі
загибелі (смерті) особи начальницького складу або працівника Національного
антикорупційного бюро під час виконання службових обов’язків” (Офіційний вісник
України, 2017 р., № 22, ст. 619).
9. Пункт 31 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 294
(Офіційний вісник України, 2017 р., № 38, ст. 1204).

_____________________
 Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві
У разі настання нещасних випадків, які завдали шкоди робітникам або
іншим людям, роботодавець зобов’язаний вжити всіх зусиль для організації
неупередженої та повної перевірки обставин таких подій. У статті розповідаємо
не лише про загальну процедуру розслідування нещасних випадків, а й про те,
як провести розслідування в умовах воєнного стану.
Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних
захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою КМУ від
17.04.2019 № 337 (далі — Порядок), набув чинності 01.07.2019. Наразі він
залишається чинним і в 2023 році, хоча й зазнав деяких змін.
Зокрема у Порядку з’явився новий розділ — «Процедура розслідування
нещасних випадків у період дії правового режиму воєнного (надзвичайного)
стану в Україні або окремих її місцевостях». Відповідні зміни внесені
постановою Кабміну від 20.01.2023 № 59 (далі — постанова № 59).
Розглянемо детальніше, як за нинішньої ситуації в Україні відбувається
розслідування нещасних випадків.

Розслідування нещасних випадків 2023

Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві поширюється
на:
 усіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства
використовують найману працю;
 осіб, які працюють за трудовим, цивільно-правовим договором, на
інших підставах, передбачених законом, на підприємствах незалежно від форми
власності та господарювання, зокрема в іноземних дипломатичних і
консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних
осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах
місцевого самоврядування та в інших органах, фізичних осіб — підприємців,
осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, членів фермерського
господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від
нещасного випадку на інших підставах;
 учнів та студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів,
аспірантів, докторантів, залучених до будь-яких робіт під час, перед або після
занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період
проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на
підприємствах;
 осіб, яких утримують у виправних закладах та залучають до
трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за
спеціальними договорами.
Після внесення в Порядок змін, передбачених постановою № 59,
розширено перелік осіб, на кого Порядок розслідування не поширюється.
Йдеться, зокрема, про осіб рядового й начальницького складу Державного
бюро розслідувань (ДБР), порядок проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків щодо яких установлює директор ДБР (абз. 9 п. 2 Порядку).

Зверніть увагу! Проведення розслідування вимагається щодо всіх

категорій нещасних випадків як техногенного, так і природного походження
(випадки професійного отруєння, травматизму, поранень, теплового удару,
обмороження, ураження струмом, ушкодження внаслідок землетрусу, повені
тощо, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день
чи більше або до необхідності переведення його на іншу роботу не менш як на
один робочий день).

Першочергові кроки при настанні нещасного випадку на

виробництві
Після того, як на підприємстві стався нещасний випадок, постраждалий
або свідки події повинні повідомити про цей інцидент безпосереднього
керівника або іншу особу, відповідальну за охорону праці в компанії.
Безпосередній керівник робіт чи інша уповноважена особа підприємства
повинен забезпечити надання домедичної допомоги всім потерпілим та негайно
повідомити роботодавцю про те, що сталося. Від того наскільки швидко й
повно будуть здійснені всі необхідні заходи, залежатиме тяжкість втрат та
масштабність наслідків від нещасного випадку.
Важливо зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального
розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці, машини,
механізми, обладнання такими, якими вони були на момент нещасного випадку.
Однак це потрібно робити лише у тих випадках, якщо ніщо не загрожує життю
та здоров’ю інших працівників і зміна обстановки не призведе до більш тяжких
наслідків або порушення виробничих процесів.
Роботодавець зобов'язаний надати Повідомлення про нещасний випадок
за місцем його настання до:
 територіального органу Держпраці;
 територіального органу ПФУ;
 керівникові підприємства (установи, організації), на території якого
сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння),
якщо потерпілий є працівником іншого підприємства (установи, організації);
 керівникові первинної організації профспілки незалежно від
членства потерпілого в профспілці, а у разі відсутності профспілки —
уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці;
 уповноваженому органові чи наглядовій раді підприємства (у разі її
утворення);
 органові ДСНС у разі, коли нещасний випадок стався внаслідок
пожежі.
Перелік наведено в абзацах чотири—дев’ять пункту 8 Порядку.
Повідомити про нещасний випадок засобами зв’язку потрібно протягом
доби, на паперовому носії — не пізніше наступного робочого дня. Наприклад,
якщо нещасний випадок стався в п’ятницю, 17 березня, то роботодавець
зобов’язаний повідомити про нього засобами зв’язку не пізніше суботи, 18
березня (протягом доби). А повідомлення на паперовому носії можна надати 20
березня, тобто наступного робочого дня.

Робота комісії з розслідування нещасних випадків

Комісію з розслідування нещасного випадку створюють наказом
роботодавця не пізніше наступного робочого дня після того, як отримали
інформацію про нещасний випадок від безпосереднього керівника робіт,
повідомлення від закладу охорони здоров’я, заяву потерпілого, членів його
сім’ї чи уповноваженої ним особи.
Розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) комісією підприємства проводиться протягом п’яти
робочих днів з дня її утворення.
До складу комісії входять:
 керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на
яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова
комісії);
 представник територіального органу Пенсійного фонду України;
 представник первинної організації профспілки (у разі її відсутності
— уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці);
 лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці (у разі
настання гострого професійного захворювання (отруєння);
 інші представники підприємства (установи, організації), посадові
особи органів Держпродспоживслужби, ДСНС (у разі потреби та за
відповідним погодженням).
Безпосередній керівник потерпілого не може входити до складу комісії з
розслідування нещасного випадку.

Порядок проведення розслідування нещасних випадків на виробництві

передбачає, що матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності
комісії покладається на роботодавця, який повинен створити всі умови для
належної її роботи. Зокрема, він має забезпечити комісію з розслідування:
 приміщенням;
 засобами зв’язку;
 оргтехнікою;
 автотранспортом;
 спецодягом та спецвзуттям (у разі потреби);
 канцелярським приладдям тощо.
Крім того, роботодавець зобов’язаний організувати друкування,
тиражування та формування протягом п’яти робочих днів після затвердження
актів за формою Н-1 необхідної кількості копій матеріалів розслідування
(спеціального розслідування) разом з актами за формою Н-1, їх прошиття та
нумерацію.
Комісія підприємства може розслідувати нещасні випадки, що
спричинили тяжкі наслідки, зокрема з можливою інвалідністю потерпілого за
умови, що територіальний орган Держпраці надає роботодавцю відповідне
письмове доручення протягом наступного робочого дня після отримання
повідомлення про нещасний випадок.

Комісія зі спеціального розслідування

Спеціальна комісія утворюється протягом одного робочого дня після
отримання від роботодавця письмового повідомлення про нещасний випадок
або за інформацією, отриманою з інших джерел (органу досудового
розслідування, звернень потерпілого або членів його сім’ї чи уповноваженої
ними особи, первинних організацій і територіальних об’єднань профспілок).
Спеціальне розслідування нещасного випадку проводять протягом 15-ти
робочих днів. Так скеровує пункт 31 Порядку. За потреби провести
лабораторні дослідження, експертизи, випробування, отримати відповідні
висновки, а також додаткові пояснення від осіб, причетних до нещасного
випадку, розслідування можна продовжити до отримання відповідних
висновків, матеріалів, відповідей, пояснень тощо.
Обов’язки комісії / спеціальної комісії
Комісія (спеціальна комісія) зобов’язана:
 провести засідання комісії з розслідування нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння), на якому розглянути
інформацію про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання
(отруєння), розподілити функції між членами комісії, провести зустріч з
потерпілим (членами його сім’ї чи уповноваженою ними особою) та скласти
протоколи засідання комісії;
 обстежити місце, де сталися нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння), аварія, та скласти відповідний протокол,
розробити ескіз місця, де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння), аварія, і провести фотографування місця настання
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння),
аварії (у разі потреби та можливості); одержати письмові пояснення від
роботодавця та його представників, посадових осіб, працівників підприємства
(установи, організації), потерпілого (якщо це можливо), опитати осіб — свідків
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та
осіб, причетних до них;
 вивчити наявні на підприємстві документи та матеріали стосовно
нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та у
разі потреби надіслати запити до відповідних закладів охорони здоров’я для
отримання медичних висновків щодо зв’язку нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння) з впливом на
потерпілого небезпечних (шкідливих) виробничих факторів та/або факторів
важкості та напруженості трудового процесу;
 визначити вид події, що призвела до нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння), причини нещасного випадку
та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та обладнання,
устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких
призвела до настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння), відповідно до Класифікатора видів подій, причин,
обладнання, устаткування, машин, механізмів, транспортних засобів, що
призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання
(отруєння), аварії;
 визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам
законодавства про охорону праці;
 визначити необхідність проведення лабораторних досліджень,
випробувань, технічних розрахунків, експертизи тощо для встановлення
причин настання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння);
 з’ясувати обставини та причини настання нещасного випадку та/або
гострого професійного захворювання (отруєння);
 визначити, пов’язані чи не пов’язані нещасний випадок та/або
гостре професійне захворювання (отруєння) з виробництвом;
 установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-
правових актів з охорони праці;
 вивчити документи, що дають змогу відстежити походження
нехарчової продукції, під час використання (експлуатації) якої сталися
нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) або
використання (експлуатація) якої могло стати їх причиною (договори, товарно-
супровідну документацію тощо), і подати інформацію про таку продукцію та
документи про її походження до відповідного органу державного ринкового
нагляду (у разі проведення спеціального розслідування);
 розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним
випадкам та/або гострим професійним захворюванням (отруєнням), у тому
числі пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів з охорони
праці;
 скласти акти за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1 у разі
їх складення) у кількості, визначеній рішенням комісії; у разі настання
групових нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання
(отруєння) скласти акти за формою Н-1 на кожного потерпілого;
 розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1
(тимчасові акти за формою Н-1 у разі їх складення);
 у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння),
пов’язаного з виробництвом, крім акту за формою Н-1, скласти картку обліку
професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.
Члени комісії повинні дотримуватися вимог законодавства про
інформацію щодо захисту персональних даних потерпілих та інших осіб, які
зібрані в межах повноважень комісії під час проведення розслідування та
задокументовані в акті за формою Н-1.
Рішення щодо визнання нещасного випадку та/або гострого професійного
захворювання (отруєння) пов’язаними чи не пов’язаними з виробництвом
приймається комісією (спеціальною комісією) шляхом голосування простою
більшістю голосів. У разі рівної кількості голосів членів комісії (спеціальної
комісії) голос голови є вирішальним.

Нововведення 2023 року

Порядок розслідування доповнили абзацами 18—22 пункту 33, абзацом 2
пункту 35, абзацом 39 пункту 49, що спрощують і поліпшують роботу комісії
(спеціальної комісії) з розслідування нещасного випадку.
Так, засідання комісії (спеціальної комісії) вважають чинним, якщо на
ньому присутня більшість її членів. Це доповнення до Порядку дає змогу
розв’язати проблеми з логістикою, дефіцитом пального та з тим, що часто
члени комісії, а особливо спеціальної комісії, проживають у різних населених
пунктах.
 Участь голови комісії в засіданні комісії (спеціальної комісії) —
обов’язкова. Голова комісії (спеціальної комісії) інформує членів комісії щодо
часу та місця проведення її засідань усіма наявними засобами зв’язку, зокрема
електронною поштою.
Ухвалюють рішення, складають та підписують документи за
результатами засідання комісії (спеціальної комісії) присутні на її
засіданні члени комісії.
Про ухвалені на засіданні комісії рішення голова комісії (спеціальної
комісії) зобов’язаний повідомити тих членів комісії, що були відсутні, за
допомогою всіх наявних засобів зв’язку, зокрема електронною поштою.
Інформацію про хід розслідування та його результати, зокрема матеріали
розслідування, голова комісії (спеціальної комісії) може надавати потерпілому,
членам його сім’ї чи уповноваженій ними особі на його/їхній запит за
допомогою всіх наявних засобів зв’язку, зокрема в електронній формі.
Члени комісії (спеціальної комісії) можуть підписувати протоколи, акти
та інші документи, а роботодавець, який створив комісію, або керівник органу,
що створив спеціальну комісію, може затверджувати ці документи за
допомогою електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті
електронного підпису такої особи.
У разі незгоди члена комісії (спеціальної комісії) зі змістом розділів 5, 7,
8 акту за формою Н-1 (тимчасових актів за формою Н-1 — якщо їх склали) —
він має обов’язково підписати ці акти з відміткою про наявність окремої думки.
Таку думку член комісії викладає письмово з обґрунтованими пропозиціями до
змісту розділів 5, 7, 8 акту. Окрему думку додають до цих актів, і вона є їх
невід’ємною частиною (абз. 14 п. 33 Порядку).

Hещасний випадок, пов’язаний із виробництвом

Обставини, за яких нещасний випадок та/або гостре професійне
захворювання (отруєння) визнаються пов’язаними з виробництвом, є:
1. виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків згідно з
внутрішнім трудовим розпорядком підприємства (установи, організації), у тому
числі у відрядженні (згідно з внутрішнім трудовим розпорядком підприємства
(установи, організації), на яке він відряджений);
2. перебування потерпілого на робочому місці, на території
підприємства (установи, організації) або в іншому місці під час виконання
трудових (посадових) обов’язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на
підприємство (в установу, організацію) до відбуття з нього, що фіксується
відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства
(установи, організації), у тому числі в робочий і надурочний час;
3. підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення
роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів
щодо особистої гігієни, пересування працівника з цією метою по території
підприємства (установи, організації) перед початком роботи та після її
закінчення;
4. виконання завдань за письмовим розпорядженням роботодавця в
неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
 5. виконання потерпілим дій в інтересах підприємства (установи,
організації), де він працює, що не належать до його трудових (посадових)
обов’язків;
6. раптова смерть внаслідок гострої серцево-судинної недостатності,
ішемічного інсульту, серцево-судинної недостатності або порушення мозкового
кровообігу під час перебування на підземних роботах (видобування корисних
копалин, будівництво (реконструкція, капітальний ремонт), технічне
переоснащення шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів,
тунелів та інших підземних споруд, проведення геологорозвідувальних робіт
під землею) або після підйому на поверхню з даною ознакою, що підтверджено
медичним висновком;
7. раптове погіршення стану здоров’я потерпілого, одержання травм
або його смерть під час виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок
впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, важкості
та напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком,
або у разі, коли потерпілий не пройшов обов’язкового медичного огляду
відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана
потерпілому відповідно до медичного висновку;
8. проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству (установі, організації), або на іншому транспортному засобі,
наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору з іншим
підприємством (установою, організацією);
9. проїзд згідно з установленим завданням і маршрутом до місця чи з
місця відрядження на транспортному засобі (громадському, власному чи
службовому тощо, в тому числі наданому іншим підприємством (установою,
організацією) на підставі письмової угоди з роботодавцем про надання послуг з
перевезення), що підтверджується документально та відшкодовується
роботодавцем;
10. використання власного транспортного засобу в інтересах
підприємства (установи, організації) з дозволу або за письмовим дорученням
роботодавця (безпосереднього керівника робіт) та ін.
Зверніть увагу!
Повний перелік підстав, за яких нещасний випадок та/або гостре
професійне захворювання (отруєння) визнаються пов’язаними з виробництвом,
наведено у п. 52 Порядку.
Нещасний випадок визнається не пов’язаним із виробництвом у разі:
 вчинення потерпілим кримінального правопорушення, що
встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про
закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами;
 смерті працівника від загального захворювання або самогубства, що
підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або відповідною
постановою про закриття кримінального провадження.

Облік нещасних випадків на виробництві

Облік нещасних випадків здійснюють:
  підприємства (установи, організації), органи управління та
наглядові ради підприємства (у разі їх утворення) — нещасних випадків та/або
гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій;
 територіальні органи ПФУ — усіх нещасних випадків та/або
гострих професійних захворювань (отруєнь), у розслідуванні яких брали участь
представники ПФУ.
Підстава — пункт 63 Порядку.
Розслідування та облік нещасних випадків, що сталися з особами, які
допущені до роботи без оформлення трудового договору, ведеться
роботодавцем, з яким встановлено факт перебування потерпілого у трудових
відносинах.
Усі нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання, аварії, що
сталися на виробництві, реєструються у журналі реєстрації нещасних випадків
на виробництві.
Держпраці та територіальні органи ПФУ контролюють:
 своєчасність та об’єктивність розслідування нещасних випадків
та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій;
 підготовку матеріалів розслідування, їх обліку;
 заходи до усунення причин нещасних випадків.
Підстава — пункт 54 Порядку.

Розслідування нещасних випадків на виробництві під час війни

Спеціальному розслідуванню незалежно від ступеня тяжкості травм
(ушкодження здоров’я) підлягають нещасні випадки, що сталися з
працівниками підприємств під час виконання трудових обов’язків унаслідок
воєнних дій — бомбардувань, ракетних та артилерійських обстрілів, мінувань
територій та приміщень, захоплення в полон, інших протиправних дій,
здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю
людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення тощо.
Розслідування таких нещасних випадків проводиться за місцем їх
настання без проведення досліджень для визначення наявності в організмі
потерпілого алкоголю, наркотичних засобів.
Територіальним органом Держпраці утворюється комісія із спеціального
розслідування, яка зобов'язана:
 провести засідання, на якому розглянути інформацію про нещасний
випадок;
 обстежити місце, в якому стався нещасний випадок (за можливості),
та скласти відповідний протокол. Якщо комісія не має доступу на територію
підприємства у зв'язку з веденням бойових дій, такий протокол складається на
підставі акта, складеного роботодавцем у довільній формі;
 одержати за можливості пояснення та зафіксувати їх письмово;
 розглянути наявні документи та матеріали та у разі потреби
надіслати відповідні запити щодо отримання необхідної інформації та
документів, які стосуються потерпілого та обставин нещасного випадку;
 залучити за необхідності військових експертів або представників
інших вузькопрофільних спеціалізованих організацій;
  встановити причини нещасного випадку та обставини його
настання;
 визначити, пов'язаний чи не пов'язаний нещасний випадок з
виробництвом;
 скласти акти за формою Н-1;
 надати матеріали розслідування керівнику Держпраці або її
територіального органу, що утворив спеціальну комісію, для їх розгляду та
затвердження.
Зазначені акти та матеріали розслідування можна надіслати всіма
наявними засобами зв’язку, зокрема електронною поштою.
У разі неможливості утворити комісію та провести розслідування через
загрозу життю та здоров'ю членам комісії роботодавець та відповідний
територіальний орган Держпраці збирають, фіксують та систематизують
інформацію про нещасний випадок на виробництві, що надходить або стає
відомою, з метою його подальшого розслідування після нормалізації ситуації.
У період дії воєнного стану та протягом місяця після його скасування чи
припинення можна продовжити строк складення роботодавцем відомостей про
наслідки нещасного випадку.
Спрощений механізм розслідування нещасних випадків на виробництві
дає змогу швидко проводити розслідування та створює відповідні умови для
своєчасного та належного соціального захисту потерпілих.
 ТЕМА 2.1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ

План
1. Поняття і завдання техніки безпеки.
2. Технічний прогрес та безпека праці.
3. Система стандартів безпеки праці.
4. Загальні умови безпеки будівель, виробничих процесів та обладнання.
5. Система захисту працівників на виробництві.
6. Професійний добір працівників як складова комплексу
профілактичнихзаходів щодо забезпечення безпеки праці.

1. Поняття і завдання техніки безпеки

У процесі трудової діяльності можна виділити, з одного боку, людину,
котра працює, а з другого, – виробництво (простір, в якому відбувається
трудова діяльність, де виникає небезпека і де людина зазнає її впливу), куди
включається предмет та знаряддя праці, а також навколишнє середовище.
Для захисту людини від виробничої небезпеки передбачена система
охорони праці. Небезпека – це явища, процеси, об’єкти, здатні за певних умов
завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як відразу, так і в майбутньому,
тобто викликати небажані наслідки. Джерелами небезпеки є знаряддя праці
(інструмент, спеціальні пристрої, машини), сам предмет праці або виробниче
середовище. Оточуюче виробниче середовище, зокрема соціальне оточення,
може стати джерелом психічної травми.
На нинішньому етапі відбувається швидке фізичне спрацювання
основних фондів і технологій. У деяких галузях воно досягає 70% і більше.
Стабільна експлуатація потенційно небезпечних виробництв часто
ускладнюється недостатньо надійним зовнішнім енергопостачанням.
Залишені, по суті, сам на сам зі старими й новими проблемами, багато
підприємств працюють за межею допустимого ризику. Тепер він якоюсь мірою
компенсується спадом промислового виробництва. Проте у майбутньому, коли
почнеться піднесення економіки, фактор старіючих технологій та устаткування
може стати визначальним у зростанні кількості техногенних аварій.
Серед робіт, що виконуються на виробництві, спеціально виділяються
роботиз підвищеною небезпекою (з піднімальними кранами, балонами великого
тиску, з електромережами високої напруги тощо). Переважна більшість
об’єктів підвищеної небезпеки зосереджена в атомній енергетиці, в
нафтогазовому, хімічному та нафтохімічному комплексах.
У небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори,
небезпечні для життя й здоров’я людини. При цьому стан умов праці, за якого
виключене діяння на працівників небезпечних і шкідливих виробничих
факторів,називається безпекою праці.
Система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають
впливу на працівників небезпечних виробничих факторів, визначає поняття
«техніка безпеки».
Об’єктами вивчення техніки безпеки є:
— технологічний і трудовий процеси;
— особливості обладнання, інструментів та пристроїв з точки зору
безпеки праці;
— виробниче середовище в цілому, а також його складові (технічні,
організаційні, соціальні), які можуть бути причиною виробничих травм чи
сприяти їх виникненню й посиленню їх дії.
Виділяють такі завдання техніки безпеки:
— виявлення причин травматизму, профзахворювань і потенційних
небезпек;
— визначення заходів та технічних засобів, що забезпечують безпеку
обладнання, а також технологічного і трудового процесу;
— підготовку й обґрунтування матеріалів для законодавства з техніки
безпеки, правил і норм, технічних умов, інструкцій із забезпечення безпеки
будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів);
— проведення повного обліку виробничих травм і аналіз причин їх
виникнення;
— вивчення й дослідження наявних технологічних процесів та
впровадження нових, більш досконалих, які забезпечують безпеку праці, а
також механізацію тяжких і шкідливих робіт;
— розробку матеріалів і організацію роботи з інструктажу та навчання
працівників безпечним прийомам праці.
До необхідності постійно підвищувати рівень безпеки праці керівників
підприємств (власників), керівників виробничих підрозділів спонукають три
причини:
— природний людський обов’язок стосовно своїх працівників;
— мотиви економічного характеру;
— вимоги відповідних правових норм. Ці причини органічно
взаємозв’язані.
Заходи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві мають
насамперед уберегти працівника від травм, хвороб, інвалідності (а то й від
смерті) і тих негативних наслідків, що з усього цього випливають.
Крім того, нещасні випадки завдають чималих матеріальних збитків,
негативно позначаються на добробуті окремої людини, знижують
ефективність економіки країни. Від нещасного випадку терплять люди і
виробничий капітал не лише безпосередньо на місці аварії. Аварії та нещасні
випадки тягнуть за собою безліч витрат, пов’язаних з відновленням ділянки
виробництва, що вийшла з ладу. Для підприємств, які усвідомили значення
зусиль щодо дотримання правил техніки безпеки, спрямованих на гарантування
безпеки праці, крім усього іншого, ці зусилля обертаються доволі відчутною
економічною вигодою.
Багато підприємств підрахували, що витрати на утримання штатних
спеціалістів з безпеки праці, на придбання засобів захисту праці є справою
самоокупною та навіть фінансово вигідною, адже все це сприяє помітному
зменшенню аварій, нещасних випадків і пов’язаних з ними витрат.
На підприємствах, де ведеться посилена робота зі створення сприятливих
умов праці й дотримання правил техніки безпеки, серйозних аварій та
нещасних випадків трапляється небагато – мають місце переважно легкі
травми, й обходяться вони підприємству дешевше. Таким чином, досвід
багатьох підприємств підтверджує слушність думки про економічність
ефективно налаштованої системи безпеки праці.
Соціально-економічний ефект, що очікується внаслідок підвищення рівня
безпеки машин, механізмів, устаткування, інших технічних засобів праці,
полягає в суттєвому зниженні людських та матеріальних витрат, зростанні
конкурентоспроможності промислової продукції вітчизняного виробництва і як
наслідок у збільшенні обсягів її експорту й поступовому зміцненні
економічного потенціалу держави, піднесенні рівня соціального захисту
громадян.

2. Технічний прогрес та безпека праці

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери
матеріального виробництва, впливає на умови та безпеку праці. Так, атомна
енергія, автоматизація й електроніка, хімізація, кібернетика, комп’ютеризація
докорінно змінюють засоби і предмети праці, технологію, методи управління, а
також умови праці.
Процес поступової заміни природних функцій людини засобами техніки
досяг особливої важливості в період сучасної науково-технічної революції.
Впровадження дистанційного управління внесло новий елемент у
взаємовідносини людини і техніки, який полягає в можливості винесення
управління виробництвом за межі технологічного процесу та заміні
безпосереднього нагляду за виробничим процесом контролем за станом
сигнальних систем на пульті управління. А при застосуванні ЕОМ взагалі
відпадає необхідність у спостереженні за сигнальними пристроями, оскільки
вона сама аналізує сигнали надходження і дає вказівки виконавчим органам.
Такий поділ оператора і реального стану технологічного процесу, заміна його
системою кодів привели до того, що оператор, на думку психологів, діє в
реальному іводночас віртуальному світі – світі знаків, кодів, моделей, символів.
Він позбавлений можливості реально сприймати керовані об’єкти, оскільки
вони віддалені від нього або небезпечні для безпосереднього нагляду. Оператор
несе реальну відповідальність, у нього виникають реальні емоційні
хвилювання, але джерелом цих хвилювань є не реальний світ, що впливає
безпосередньо на нього,а деяка інформаційна модель даного світу.
Науково-технічний прогрес відбувається шляхом створення та
впровадження принципово нових засобів праці, матеріалів і технічних процесів,
що переважають за своїми техніко-економічними показниками попередньо
створені, а також шляхом заміни в широких масштабах ручної праці машинами.
У більшості галузей промисловості науково-технічний прогрес викликає
поліпшення умов праці, ліквідацію на багатьох підприємствах важкої ручної
праці, впровадження нових ефективних засобів захисту на підприємстві.
Інтенсивно розвивається інженерна психологія, що вивчає зв’язки конструкцій
пультів управління важливими народногосподарськими об’єктами (атомними,
гідроелектростанціями, аеропортами, енергосистемами і т.д.) з особливостями
сприйняття і переробки інформації операторами.
Разом з тим, недостатнє використання можливостей науково-технічного
прогресу, відсутність раціонального управління ним призводять іноді до
погіршення умов праці й підвищення небезпеки.
Застосування досягнень науки і техніки в промисловості, виробництві за
рахунок механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів,
використання програмних пристроїв, лічильно-обчислювальних і електронно-
обчислювальних машин, автоматизованих систем управління (АСУ) змінюють
умови і характер праці людини. Все це безповоротно тягне за собою комплекс
проблем у взаємовідносинах людини з технікою. Тому існує низка проблем при
використанні результатів науково-технічного прогресу. Передусім потрібні
висококваліфіковані, знаючі свою справу працівники. Сучасному виробництву
необхідно все більше кваліфікованої робочої сили. Навчання робітника стає все
складнішим, довготривалішим і дорожчим.
Крім того, кількість одночасно керованих об’єктів потребує збільшення
обсягу інформації, значно ускладнює аналіз і оцінку виробничого стану,
призводить до підвищення нервово-психічних навантажень. Твердження про те,
що механізація й автоматизація трудових процесів полегшують фізичну працю,
нині потребує певної конкретизації. Безумовно, якщо оцінювати важкість праці
лише за величиною енерговитрат, то праця людини, яка обслуговує сучасні
машини, складні технічні комплекси, конвеєрні лінії, різні види транспорту,
може вважатися легкою. Але високомеханізована праця здійснюється в умовах
обмеженої рухомості, пов’язаної з тривалою м’язовою напругою, а це викликає
сильну втому. Праця в умовах надзвичайно нервового напруження й тривалого
статичного навантаження з обмеженою рухомістю людини призводить до
виникнення неврозу, нервово-психічних і серцево-судинних захворювань.
У період переходу від часткової механізації до комплексної значного
поширення набула конвеєрно-поточна організація праці, пов’язана з
монотонністю, що призводить до втоми, зниження уваги, а отже, до зростання
травматизму і захворюваності. Науково-технічному прогресу притаманне також
збільшення видів і числа небезпечних та шкідливих виробничих факторів,
зокрема широке застосування в різних сферах діяльності токсичних речовин,
велика кількість яких (до 500 і більше) щорічно синтезується. Більшість з цих
речовин має значну біологічну активність.
Підвищення технічного рівня виробництва тісно пов’язано з широким
використанням радіоелектроніки, радіозв’язку, телебачення, оптичної квантової
електроніки та оптичних квантових генераторів. Усі ці пристрої, як і установи,
що генерують електромагнітні поля, є джерелами електромагнітного
вимірювання. Коло осіб, що підлягає впливу такого випромінювання, весь час
розширюється.
Збільшення потужності та швидкості роботи обладнання, заміна
традиційних технологічних процесів новими (електрохімічними,
електрофізичними, ультразвуковими) спричиняють зростання впливу на
працівників таких шкідливих факторів, як шум, вібрація, ультразвук.
Крім того, створення таких великих сучасних об’єктів, як атомні
електростанції, транснаціональні нафтопроводи, морські бурові установки,
хімічні комбінати, поряд із значними економічними витратами може
призвести до масштабних негативних наслідків у випадку виходу їх з ладу.
Людство не може відмовитися від досягнень цивілізації, але воно має
запобігати катастрофі або зменшувати її наслідки шляхом ефективного
використання сучасних методів і засобів, одним з яких є контроль і технічна
діагностика. Протягом останнього десятиліття досягнуто високого ступеня
розвитку науки та техніки, і чим складніші, наукоємніші виробництва
створюються, тим більше вони є небезпечними в разі їх неконтрольованості.
Особливо це стосується наукоємних виробництв із залученням енергії атома.

3. Система стандартів безпеки праці

Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих
виробничих факторів установлюють стандарти безпеки праці, які забезпечують
нормативну базу управління умовами праці.
Система стандартів безпеки праці (ССБП) – це комплекс
взаємозв’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці,
збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Розробка
стандартів здійснюється на основі глибоких наукових досліджень, новіших
досягнень науки і техніки вченими, спеціалістами різних галузей народного
господарства, працівниками служб охорони праці.
Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні (ГОСТ), державні
(ДСТУ), міжгалузеві (ГСТУ), галузеві (ОСТ), стандарти підприємств
(СТПССБП). Державні стандарти охорони праці – це норми і правила, що
поширюються на всі галузі господарства незалежно від форми власності та
виду діяльності: будівельні, санітарні норми й правила; правила розміщення
електроустановок споживачів; правила дорожнього руху; положення «Про
розслідування та облік нещасних випадків» тощо.
Міжгалузеві норми і правила – це такі норми й правила, що
регламентують охорону праці в кількох галузях або в окремих видах
виробництв.
Галузеві норми і правила розробляються на основі загальнодержавних,
міжгалузевих законодавчих актів, норм та правил з урахуванням специфіки
виробництва для певної галузі господарства. Вони поширюються лише на
підприємства й установи даної галузі.
Державні, міжгалузеві і галузеві нормативні акти, стандарти, технічні
умови охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і
техніки, але не рідше одного разу на 10 років.
Стандарти підприємств з безпеки праці є складовою системи стандартів
безпеки праці. На підприємствах загальне керівництво розробкою стандартів
здійснює керівник (власник) чи головний інженер, організаційно-методичне
керівництво покладено на служби стандартизації за участю служб охорони
праці. Створюються такі стандарти підприємств з безпеки праці:
— організаційно-методичні, які визначають організацію роботи з
охорони праці на підприємстві, організацію навчання та інструктаж працівників
з безпеки праці, порядок нагляду за об’єктами підвищеної небезпеки, порядок
проведення аналізу травматизму тощо;
— вимоги безпеки до виробничого устаткування;
— вимоги безпеки до технологічних процесів;
— вимоги до забезпечення працівників засобами індивідуального
захисту (вимоги до організації забезпечення працівників засобами
індивідуального захисту і до експлуатації цих засобів, порядок видачі
індивідуальних засобів захисту тощо).
Для забезпечення безпеки праці стандарти підприємств мають важливе
значення. Вони виконують такі функції:
— є законом підприємства, що підвищує відповідальність керівників та
відповідних служб за охорону праці;
— дозволяють упорядкувати і систематизувати вимоги безпеки до
устаткування, технологічних процесів;
— дають можливість зосередити увагу не тільки на виявленні причин
травматизму і профзахворюваності, а й на створенні умов для зниження
травматизму та профзахворюваності.
Впровадження стандартів на підприємствах, в установах та організаціях
полягає в конкретній реалізації їх вимог у забезпеченні безпеки праці.
Стандарти використовуються згідно з комплексними заходами щодо
досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничої
санітарії, розроблених на основі обстеження устаткування, технологічних
процесів, фактичного санітарно-технічного та протипожежного стану робочих
місць.

4.Загальні умови безпеки будівель, споруд, виробничих процесів та

обладнання
Безпека праці досягається забезпеченням безпеки будівель та споруд,
виробничих процесів і обладнання. Вирішення питань охорони праці
здійснюється на стадіях проектування, виготовлення й експлуатації різних
об’єктів виробничого призначення.
Будівлі, споруди підприємств мають відповідати будівельним нормам і
правилам ДБН А.3.2-2-2009 «Система стандартів безпеки праці. Охорона праці
і промислова безпека у будівництві. Основні положення (НПАОП 45.2-7.02-
12)», санітарним нормам проектування промислових підприємств, а також
галузевим нормативним документам. Об’єм виробничих приміщень на одного
працівника згідно із санітарними нормами повинен складати не менше15 м3,
а площа приміщення – 4,5 м2. Ширина основних проходів усередині цехів та
ділянок має бути не менша 1,5 м, а ширина проїздів – 2,5 м. Висота виробничих
приміщень повинна бути не менше 3 м.
Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають
раціональне розміщення основного і допоміжного устаткування, правильна
організація робочих місць. Конструкція робочого місця, його розміри й взаємне
розміщення його елементів покликані відповідати антропометричним,
фізіологічним характеристикам людини (що зумовлюють раціональну робочу
позу, зменшення статичних навантажень, оптимізацію робочої зони та
інформаційних потоків), а також характеру роботи. Організація робочих місць
повинна забезпечувати вільність рухів працівників, безпеку виконання
трудових операцій.
Безпека виробничих процесів значною мірою залежить від рівня
організації та планування цехів, ділянок, від облаштованості та організації
робочих місць. Вона забезпечується комплексом проектних та організаційних
рішень, який містить: відповідний вибір технологічних процесів, робочих
операцій, виробничого обладнання, порядок його обслуговування й умови його
розміщення, засоби зберігання і транспортування матеріалів, заготівок,
напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва, засобів захисту
працівників.
Виробничі процеси мають бути пожежо- і вибуховобезпечними, а також
не повинні забруднювати навколишнє середовище шкідливими виробами.
Загальні вимоги до виробничих процесів передбачають:
— заміну технологічних процесів та операцій, пов’язаних з виникненням
небезпечних і шкідливих факторів, процесами та операціями, при виконанні
яких ці фактори відсутні;
— комплексну механізацію та автоматизацію виробництва;
— застосування дистанційного управління технологічними процесами;
— герметизацію обладнання;
— застосування засобів колективного захисту працівників;
— усунення контакту працівників з матеріалами, заготовками, готовою
продукцією, відходами виробництва, які справляють небезпечну дію;
— перехід від періодичних процесів до безперервних;
— застосування контролю й управління технологічними процесами;
— використання раціональних режимів праці та відпочинку.
Щодо безпеки виробничого обладнання, то її слід охарактеризувати як
властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки
праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-
технічною документацією.
Конструкції машин і виробничого обладнання повинні проектуватися
так, щоб вони не були джерелом несприятливого впливу на людину. Це
означає, щоконструкції обладнання повинні відповідати вимогам підтримки на
робочому місці санітарно-гігієнічних умов праці на рівні нормативів,
установлених законодавством про охорону праці. У проектуванні конструкцій
машин і виробничого обладнання має враховуватися також забезпечення
обслуговування обладнання в сприятливих для працівника позах із
застосуванням зусиль, траєкторії, швидкості та кількості рухів суглобів у
фізіологічно допустимих позах. Вимоги виробничої ергономіки випливають з
особливостей нормального функціонування органів чуття людини, наприклад:
зумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу обсягу інформації, яку
працівник має сприймати й переробляти. Це означає, що конструкція
обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологічним і психофізичним
особливостям будови й функціонування органів людини.
Вимоги безпеки до виробничого обладнання викладені в стандартах:
ДСТУ 7234:2011 «Дизайн і ергономіка. Обладнання виробниче. Загальні
вимоги дизайну та ергономіки», ДСТУ ГОСТ 12.2.061:2009 «ССБП.
Обладнання виробниче. Загальні вимоги безпеки до робочих місць», ДБН А.3.2-
2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві». Ці вимоги
містяться в технічній документації з монтажу, експлуатації, ремонту,
транспортування та збереження виробничого обладнання.
Жоден зразок нової машини, механізму й іншого виробничого
обладнання не може бути переданий у серійне виробництво, якщо він не
відповідає вимогам охорони праці. Нові чи реконструйовані виробничі
об’єкти засобу виробництва не можуть бути прийняті в експлуатацію, якщо
вони не мають сертифіката безпеки.
Рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується технічними й
організаційними заходами, здійсненням атестації робочих місць, контролем за
станом і експлуатацією обладнання; проведенням згідно з графіком планових
запобіжних ремонтів.

4. Система захисту працівників на виробництві

З метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і
небезпечних виробничих чинників, забезпечення безпеки праці застосовують
засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії:
— засоби колективного захисту;
— засоби індивідуального захисту.
Класифікація засобів колективного захисту наведена в ДСТУ
7238:2011 «Система стандартів безпеки праці. Засоби колективного захисту
працюючих. Загальні вимоги та класифікація».
За принципом дії засоби колективного захисту поділяються на
огороджувальні, запобіжні пристрої, блокування, сигналізаційне обладнання,
профілактичні випробування. Огороджувальні пристрої (кожухи, щити, екрани,
бар’єри тощо) застосовуються для ізоляції зон з безпекою механічних дій, для
огорожі зон випромінювань і зон з хімічними речовинами, а також робочих
майданчиків, розташованих на висоті. Вони поділяються на стаціонарні, які
демонтуються для виконання допоміжних операцій (заміна інструмента, змазка
обладнання тощо), та переносні, що використовуються для огорожі
нестаціонарних робочих місць (зварювальні пости), а також при виконанні
ремонтних чи налагоджувальних робіт.
Запобіжні пристрої застосовуються для автоматичного виключення
обладнання при виникненні аварійних ситуацій (наприклад, при виході одного з
параметрів – тиску, температури, електричної напруги тощо за межі
допустимих значень).
Блокування дозволяє виключити можливість проникнення людини в
небезпечну зону чи ліквідувати небезпечний фактор при проникненні людини в
небезпечну зону. Блокувальні пристрої поділяються на механічні, електричні,
фотоелементні, радіаційні, пневматичні, гідравлічні та комбіновані.
Сигналізаційне обладнання призначено для повідомлення персоналу про
режим роботи устаткування і можливості аварійних ситуацій. За засобами
інформації сигналізація поділяється на кольорову, звукову, кольорово-звукову,
одоризаційну (за запахом).
За призначенням системи сигналізації бувають такі:
— оперативна, яка широко застосовується в технологічних процесах та
випробувальних стендах (вимірювальні прилади сигналізують про значення
контрольного параметра чи відхилення від нього);
— попереджувальна, що слугує для попередження працівника про
виникнення небезпеки чи наближення аварійної ситуації;
— пізнавальна, яка передбачена для відокремлення як окремих видів
виробничого обладнання, так і його небезпечних зон.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також
роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих
температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно за встановленими
нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального
захисту, а також мийні та знешкоджуючі засоби.
В Україні діє ДСТУ 7238:2011 «Система стандартів безпеки праці. Засоби
колективного захисту працюючих. Загальні вимоги та класифікація», який
передбачає такі засоби індивідуального захисту:
— ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми,
скафандри);
— засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори,
пневмошоломи, пневмомаски);
— спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, брюки,
костюми, халати, кожухи);
— спеціальне взуття (чоботи, ботфорти, напівчоботи, боти, бахіли);
— засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);
— засоби захисту голови (каски, шоломи, шляпи);
— засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);
— засоби захисту органа слуху (протишумові шоломи, протишумові
навушники, протишумові вкладиші);
— засоби захисту очей (захисні окуляри);
— запобіжні пристрої (запобіжні пояси, надплічники, маніпулятори);
— захисні дерматологічні засоби (миючі засоби, пасти, креми, мазі).
Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати
комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до
нормативних актів про охорону праці. Видача спецодягу й інших засобів
індивідуального захисту здійснюється згідно з Типовими галузевими нормами
безплатної видачі робочим і службовцям спеціального одягу, спеціального
взуття та інших засобів індивідуального захисту. Контроль за застосуванням
Типових галузевих норм безплатної видачі цих засобів покладено на
Держнаглядохоронпраці. Спеціальний одяг, спеціальне взуття й інші засоби
індивідуального захисту обліковуються на підприємствах як засоби в обігу
незалежно від їх вартості та терміну служби.

5. Професійний добір працівників як складова комплексу

профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки праці
У сучасних умовах безпека праці, надійність та продуктивність технічних
систем залежать від професійного добору працівників на підприємствах різних
форм власності. Здійснення такого добору передбачено ст. 18 Закону «Про
охорону праці» і спрямовано на реалізацію одного з найважливіших принципів
державної політики в галузі охорони праці – пріоритету життя та здоров’я
людей щодо результатів виробничої діяльності.
На виконання даного закону наказом Міністерства охорони здоров’я й
Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121 затверджено Перелік
робіт, для яких є необхідним професійний добір. У ньому зазначені види робіт
та психофізіологічні показники для професійного добору. Таким чином, нині
існує певна законодавча і правова база для проведення професійного добору
працівників на підприємствах.
Професійний добір – одна з найважливіших складових комплексу
профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки праці, який включає також
контроль за проектуванням нових технологій та виробничого устаткування,
застосування раціональних режимів праці й відпочинку і засобів
індивідуального захисту, ефективне медичне обслуговування, зниження
можливих економічних втрат у зв’язку з травматизмом та профзахворюваністю.
Значення цих заходів тепер зростає у зв’язку з впровадженням соціального
страхування від нещасних випадків і профзахворювань. Тому для широкого
введення профдобору на підприємствах необхідні наукове обґрунтування та
детальна розробка механізму реалізації його у вигляді заходів.
Основу психофізіологічного професійного добору становить
забезпечення адекватності вимог, які висувають фактори умов праці,
психофізіологічним можливостям людини. Тому він повинен
супроводжуватися попередніми (під час приймання на роботу) й періодичними
(в процесі трудової діяльності) медичними оглядами.
Визначаючи професійну придатність, слід враховувати наявність таких
відповідних потенційних, професійно значущих властивостей:
— індивідуальних особливостей людини для можливості виконання
конкретного виду трудової діяльності, тобто відповідності її фізичних та
психологічних якостей характеру майбутньої праці;
— відповідності рівня підготовки і професійного досвіду вирішуваним
виробничим завданням;
— стійкості установки на виконання даного виду робіт
(заінтересованості, почуття обов’язку тощо).
Виходячи з характеру вимог (особливостей трудового процесу, факторів
небезпеки, нервових та фізичних навантажень, шкідливих факторів
виробничого середовища), які постають перед людиною в умовах виробництва,
професійний добір може ставити за мету піднесення успішності професійної
діяльності та освоєння професії, а також профілактику нещасних випадків і
професійних захворювань, забезпечення безпеки праці.
Створення системи професійного добору для широкого впровадження на
промислових підприємствах має передбачати вирішення найважливіших
завдань у межах як усієї країни, так і окремого підприємства. Основними
напрямами профдобору є:
— підвищення успішності професійної діяльності;
— профілактика травматизму;
— профілактика профзахворювань.
Система професійного добору працівників у межах підприємства
передбачає визначення контингентів, які підлягають профдобору;
обґрунтування вибору методів і критеріїв профдобору; організацію кабінетів
профдобору.
Організація кабінетів профдобору на підприємствах дасть можливість
ефективніше використовувати вже відомі і нові підходи до профілактики
профзахворювань і може бути одним з елементів реформування системи
медико-санітарного обслуговування працівників на промислових
підприємствах. Так, рівень специфічної адаптації до впливу тих чи інших
шкідливих факторів, який визначається під час періодичного професійного
огляду із застосуванням даних засобів, можна використати як об’єктивний
критерій допустимих строків роботиу шкідливих умовах. Це дасть можливість з
метою запобігання профзахворюванню і забезпечення безпеки праці
обґрунтовано переводити робітників на робочі місця, не пов’язані з впливом
шкідливих чинників. Крім того, використання інформації про функціональну
надійність організму за індивідуального аналізу травматизму дасть можливість
установити справжню причину підвищеного травматизму працівників. Ця
причина може бути зумовлена погіршенням стану професійно важливих
функцій організму у зв’язку з тривалим впливом небезпечних і шкідливих
факторів виробництва.
Відомості про рівень специфічної адаптації організму можуть бути
використані також як об’єктивний критерій тривалості трудового контракту
роботи в шкідливих умовах (при впровадженні контрактної системи
приймання на роботу), що стане дійовим фактором поліпшення умов праці на
робочих місцяхта використання засобів індивідуального захисту.
Крім того, показники стану індивідуальної чутливості та рівня
специфічної адаптації можуть бути використані під час розслідування
профзахворювань на підприємстві, особливо в разі їх раннього розвитку або під
час роботи в умовах допустимих рівнів шкідливих факторів. Це дасть
можливість мати об’єктивні дані про підвищену індивідуальну схильність до
розвитку профзахворювань, а не тільки передбачати її наявність.
 ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА
1. Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини.
2.Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним
струмом.
3. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок.

Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів та

засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого й небезпечного впливу
електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної
електрики.
Проходячи через організм людини, електричний струм справляє на нього
термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.
Термічна дія струму спричинює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання
кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм,
що призводить до виникнення в них функціональних розладів.
Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших
органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.
Механічна дія струму супроводжується ушкодженнями (розриви,
розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок
електродинамічного ефекту.
Біологічна дія струму на живу тканину проявляється як небезпечне
збудження клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним
судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих
порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та
кровообігу.
Електротравми — це травма, спричинена дією електричного струму чи
електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на
два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму,
та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм
внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і
систем.
Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки,
електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та
електроофтальмія.
Електричні знаки (електричні позначки) є плямами сірого чи блідо-
жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі
струмо-провідними частинами.
Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших
часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого
ушкодження, зазвичай, зазнають відкриті частини тіла — руки і лице.
Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно
короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.
Електроофтальмія — це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових
випромінювань електричної дуги.
Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у
більшості випадків (близько 80 %, включаючи й змішані травми) призводить до
смерті потерпілого.
 Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним
струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від
наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на чотири
ступені: І — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
ІІ — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі
збереженням дихання та роботи серця;
III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання
(або одного і другого разом);
IV — клінічна смерть.
Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з
моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6—8 хвилин, доки не
загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть,
внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах
організму і відбувається розпадання білкових структур.

Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним

струмом
Сила струму, що проходить через тіло людини, є основним чинником,
який зумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і
різний вплив на організм людини.
Розрізняють три основні порогові значення сили струму:
• пороговий відчутний струм — найменше значення електричного
струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні
подразнення;
• пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного
струму, яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснутий
провідник, що унеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;
• пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм — найменше
значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло
людини фібриляцію серця.
У таблиці наведено порогові значення сили струму при його проходженні
через тіло людини шляхом "рука — рука" або "рука — ноги".
Струм (змінний та постійний) більше 5 А викликає миттєву зупинку
серця, минаючи стан фібриляції.
Пороговий Пороговий не Пороговий
Вид струму відчутний струм, відпускаючий струм, фібриляційний
мА мА струм, мА
Змінний струм
0,5—1,5 6—10 80—100
частотою 50 Гц
Постійний
5,0—7,0 50—80 300
струм
Чим вище значення напруги, тим більша небезпека ураження
електричним струмом. Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати
напругу, що не перевищує 42 В (в Україні така напруга залежно від умов
роботи та середовища становить 36 та 12 В), при якій не повинен статися
пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору її
тіла.
Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та
центральної нервової системи. Для розрахунків опір тіла людини умовно
приймають рівним 1 кОм. При зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри
(потовиділення, порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги,
площі контакту, частоти струму та часу його дії опір тіла людини зменшується
до певного мінімального значення (0,5—0,7 кОм).
Вид та частота струму, що проходить через тіло людини, також
впливають на наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4—5 разів
безпечніший за змінний. Однак частота змінного струму також зумовлює
наслідки ураження. Так, найбільш небезпечним вважається змінний струм
частотою 20—100 Гц. При частоті, меншій ніж 20 або більшій за 100 Гц,
небезпека ураження струмом помітно зменшується. Струм частотою понад 500
кГц не може смертельно уразити людину, однак дуже часто викликає опіки.
Шлях проходження струму через тіло людини є важливим чинником.
Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляху струму знаходяться
життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок. Є багато можливих
шляхів проходження струму через тіло людини (петель струму): найбільшу
небезпеку становить шлях "голова — руки" (при ньому частка потерпілих, що
втрачали свідомість, становить 92 %), за ним іде — "голова — ноги", потім —
"права рука — ноги", а найменшу небезпеку становить шлях "нога — нога".

Допустимі значення струмів і напруг

Напруга дотику — це напруга між двома точками електричного кола, до
яких одночасно доторкається людина.
Гранично допустимі значення напруги дотику та сили струму для
нормального (безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при
проходженні струму через тіло людини шляхом "рука — рука" чи "рука —
ноги" регламентуються за допомогою ГОСТ 12.1.038-82 (табл. 7.3).
При виконанні роботи в умовах високої температури (більше 25 °С) і
відносної вологості повітря (більше 75 %) значення табл. 7.3 необхідно
зменшити у три рази.

Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження

електричним струмом
За ступенем небезпеки ураження електричним струмом усі приміщення
поділяються на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки;
приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні приміщення.
 Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них
однієї з таких умов, що створюють підвищену небезпеку: висока відносна
вологість повітря (перевищує 75 % протягом тривалого часу); висока
температура (перевищує 35 °С протягом тривалого часу); струмопровідний пил;
струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна та ін.);
можливість одночасного доторкання до металевих елементів технологічного
устаткування чи металоконструкцій будівлі, що з'єднані із землею, та металевих
частин електроустаткування, які можуть опинитись під напругою.
Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї з
умов, що створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості
повітря (близько 100 % ), хімічно активного середовища; або одночасною
наявністю двох чи більше умов, що створюють підвищену небезпеку.
Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового
доторкання до струмопровідних частин електроустаткування, то для ручних
переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та
електрифікованого ручного інструменту в приміщеннях з підвищеною
небезпекою допускається напруга живлення до 42 В, а в особливо небезпечних
приміщеннях — до 12 В.

Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією

електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними
і технічними заходами.
 Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи
електроустановок
Ізоляція струмоведучих частин забезпечується шляхом покриття їх шаром
діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин
електроустановок, через які проходить струм.
Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.
Забезпечення недосяжності неізольованих струмоведучих частин
передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та
розташування неізольованих струмоведучих частин на недосяжній висоті чи у
недосяжному місці.
Захисні огорожі можуть бути суцільними і сітчастими. Суцільні огорожі
(корпуси, кожухи, кришки тощо) застосовуються в електроустановках з
напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері
мають закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.
Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не
усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація
може бути світловою (лампочки, світлодіоди тощо) та звуковою (зумери,
дзвінки, сирени).
Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження
електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а
відтак і площа поперечного перерізу, що у свою чергу збільшує витрати
кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах зростають
втрати електроенергії.
Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та
кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання
людини або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів
досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до
рівня потенціалу струмовідної частини, а також при контурному заземленні.
Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі,
електрично не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних
трансформаторів (РТ) з коефіцієнтом трансформації 1:1.

Технічні способи та засоби захисту при переході напруг на нормально

неструмовідні частини електроустановок
Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з
ізольованою нейтраллю та в мережах, напругою вище 1000 В з будь-яким
режимом нейтралі джерела живлення.
Захисне заземлення — це навмисне електричне з'єднання із землею або з її
еквівалентом металевих струмопровідних нормально неструмовідних частин,
які можуть опинитися під напругою.
Якщо корпус устаткування електрично з'єднаний із землею, то він
опиниться під напругою замикання, яка визначається за формулою
 де R л — опір людини, звідки видно, що чим меншими є значення R л та α,
тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть на землі і доторкається
до корпуса устаткування.
Таким чином, захист від ураження струмом забезпечується шляхом
приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення R та
малий коефіцієнт напруги доторкання α. Оскільки опір заземлення малий, то
основна частина струму замикання на землю пройде саме через нього, а через
людину, пройде малий (безпечний) струм. У цьому і полягає суть захисного
заземлення. Причому струм, що пройде через людину зменшиться у стільки
разів, у скільки опір людини більший за опір заземлення.
Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно
об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач —
провідник або сукупність електрично з'єднаних провідників, які перебувають у
контакті із землею або її еквівалентом.
Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і
потужністю понад 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом.
Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне
заземлення потрібно робити: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В
і вище для постійного струму — у всіх електроустановках; при номінальних
напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В — лише
в електроустановках, що знаходяться у приміщеннях з підвищеною
небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках;
при будь-якій напрузі змінного та постійного струму — у вибухонебезпечних
установках.
Занулення застосовується у чотирипровідних мережах, напругою до 1000
В з глухозаземленою нейтраллю.
Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним
провідником металевих нормально неструмовідних частин, які можуть
опинитись під напругою.
Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що
підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки
джерела струму або її еквівалентом.
При зануленні у випадку замикання фазного провідника на корпус
електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між
фазним та нульовим провідниками. Струм короткого замикання, який виникає
при цьому, повинен забезпечити спрацьовування елементів максимального
струмового захисту.

Отже, при зануленні надзвичайно важливе значення має правильний

вибір запобіжників та автоматичних вимикачів відповідно до величини струму
короткого замикання петлі фаза-нуль.
Захисне вимикання — це швидкодіючий захист, який забезпечує
автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при
виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування

Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та
перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з
електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної
дуги та електромагнітного поля.
Залежно від призначення електрозахисні засоби поділяються на
ізолювальні, огороджувальні та запобіжні.
Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від
частин електроустановок, що знаходяться під напругою, та від землі, якщо
людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин
електроустановок і струмовідних частин чи металевих конструктивних
елементів (корпусів), які опинилися під напругою.
Розрізняють основні й додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До
основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом
тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними
дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під
напругою: при роботах в електроустановках з напругою до 1000 В —
діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими
ручками, електровимірювальні кліщі, ізолювальні кліщі, покажчики напруги; а
при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В — ізолювальні штанги,
струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги для фазування.
Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні
властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних
засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах в
електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні калоші, килимки,
ізолювальні підставки; при роботах в електроустановках з напругою понад 1000
В — діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.
Огороджувальні електрозахисні засоби (щити, ширми, екрани, плакати
електробезпеки) призначені для захисту працівників, котрі проводять роботи в
електроустановках, від випадкового доторкання чи наближення на небезпечну
відстань до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, а також для
тимчасового огородження входів у комірки, камери та проходів у приміщення,
в які вхід працівникам заборонений.

Організаційні і технічні заходи електробезпеки

До роботи на електроустановках допускаються особи, не молодші 18
років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку
знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та
кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказань,
визначених Міністерством охорони здоров'я України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та
забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі
електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при
прийнятті на роботу) та періодичні (термін зумовлений професією та
характеристикою роботи) медичні огляди.
Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить
виконувати такі організаційні заходи: призначення осіб, які відповідають за
організацію та проведення робіт; оформлення наряду чи розпорядження на
проведення робіт; організація нагляду за проведенням робіт; оформлення
закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.
До технічних заходів, які необхідно виконувати у діючих
електроустановках для забезпечення безпеки робіт, належать:
1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках
чи поблизу них: вимкнення установки (частини установки) від джерела
живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які
здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка
здійснює електропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову
подачу напруги до місця проведення робіт; встановлення знаків безпеки та
захисних огорож біля струмоведучих частин, що залишаються під напругою і
до яких у процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму
відстань; встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи
встановлення переносних заземлень); огородження робочого місця та
вивішування плакатів безпеки (наприклад "Не вмикати! Робота на лінії" на
приводах роз'єднувачів);
2) при проведенні робіт на струмоведучих частинах, які знаходяться під
напругою, та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома
працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним
наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників,
використовуваних механізмів та пристосувань.
 Загальні положення про охорону праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних
заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності
людини у процесі трудової діяльності. Конституція України закріпила право
громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності.
Основним об'єктом правового захисту в ній є людина як найвища соціальна
цінність, її права і свободи, гарантії їх реалізації.
Гарантування безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань
і виробничого травматизму, усунення шкідливих факторів є однією з головних
турбот Української держави. Стаття 3 Конституції передбачає, що людина, її
життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед
людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини
є головним обов'язком держави.
Стаття 43 Конституції закріплює, що кожен має право на належні,
безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на
небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
З метою реалізації права громадян на охорону їх життя і здоров'я в
процесі трудової діяльності Верховна Рада України 14 жовтня 1992 р. прийняла
Закон «Про охорону праці», який регулює відносини між роботодавцем і
працівником з питань безпеки, гігієни праці в Україні.

Права на охорону праці під час укладання трудового договору

1. Під час укладання трудового договору відповідно до ст.5 Закону
України «Про охорону праці» роботодавець повинен проінформувати
працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому
місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто,
можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і
компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і
колективного договору.
2. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним
висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт
підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору,
допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
3. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, роботи
машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів
колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а
також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
 У статті 6 Закону України «Про охорону праці» прописано, що працівник
має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилась виробнича
ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його
оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний
негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт
наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з
охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої
він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо
професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового
експерта з охорони праці.
За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається
середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням,
якщо роботодавець не виконує законодавство про охорону праці, умови
колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується
вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не
менше тримісячного заробітку.
Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи,
роботодавець повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх
згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі
потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення
навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою
охорони праці за працівниками зберігається місце роботи, а також середній
заробіток.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може
перевищувати 40 годин на тиждень.
Разом з цим, підприємства і організації при укладенні колективного
договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж
40 годин на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу для осіб віком від 15 до 16 років
складає 24 години на тиждень, а для осіб віком від 16 до 18 років, так як і для
працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36
годин на тиждень.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість
робочого часу для окремих категорій працівників (лікарів, вчителів та інших).
При п’ятиденному робочому тижні, як і при шестиденному, тривалість
роботи на передодні святкових і неробочих днів працівників з нормальним
робочим днем скорочується на одну годину, а працівників, яким
законодавством встановлено скорочений робочий день – залишається
незмінною.
В тих випадках, коли святковому або неробочому дню передують дні
щотижневого відпочинку, скорочення тривалості робочої зміни не провадиться.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному
робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
 Тривалість щоденної роботи (в тому числі і напередодні вихідних днів)
визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками
змінності.
Слід зазначити, що скорочена тривалість робочого часу відрізняється від
неповного робочого часу.
Скорочений робочий час встановлюється законодавством, а неповний
робочий час - за погодженням сторін трудового договору.
Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу також
тим, що при скороченій тривалості робочого часу оплата праці здійснюється у
повному розмірі тарифної ставки, повного окладу, а при неповному робочому
часі вона провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від
виробітку.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни)
скорочується на одну годину. Проте, це правило не поширюється на
працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це
необхідно за умовами виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а
також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним
днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Забороняється залучення до роботи в нічний час вагітних жінок, що
мають дітей до трьох років, осіб, молодших вісімнадцяти років, інших
категорій працівників, передбачених законодавством.
Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на
підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови,
що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Надурочною визнається робота понад встановлену тривалість робочого
дня, яка виконується працівниками за розпорядженням власника.
Як правило, надурочні роботи не допускаються. Проте, законодавством
визначено, що власник або уповноважений ним орган все ж таки може
застосовувати надурочні роботи, але у виняткових випадках. Такими випадками
можуть бути:
- проведення робіт, необхідних для оборони країни, виробничої аварії,
відвернення стихійного лиха тощо;
- проведення робіт для усунення випадкових або несподіваних обставин, які
порушують правильне функціонування водопостачання, газопостачання,
опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку;
- необхідність закінчення початої роботи, яка внаслідок непередбачених
обставин не могла бути закінчена протягом робочого часу;
- необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою
усунення скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
- продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота
не допускає перерви.
Так, забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок,
які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років;
працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних
училищах без відриву від виробництва, в дні занять.
 Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або
дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою.
Граничні норми надурочних робіт не повинні перевищувати для
кожного працівника 4-ох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Також слід зазначити про те, що надурочні роботи можуть проводитися
лише з дозволу первинної профспілкової організації підприємства, установи,
організації.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови

праці
1. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами
відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці" безоплатно
забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право
на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення
тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію,
оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються
в порядку, визначеному законодавством.
2. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується
грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування,
молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених
колективним договором.
3. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за
колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і
компенсації, не передбачені законодавством.
4. Протягом дії укладеного з працівником трудового договору
роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати
працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з
урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами

індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також
роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними
умовами, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону праці» видаються
безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та
інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.
Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією
наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим
договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання,
комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту
відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного
договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника
роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання
працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та
знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний
компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.
Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад
встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального
захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх
застосування.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у

разі їх смерті
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального
страхування України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Роботодавець відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» за
рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові
виплати відповідно до колективного чи трудового договору. За працівниками,
які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або
професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня
заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до
встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості
виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і
перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних
рекомендацій. Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу
роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими
умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в
пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із
шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах,
крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та
побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей,
маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Відповідно до
наказу Міністерства охорони здоров’я України від 10.12.93 № 241 «Про
затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей
жінками» гранично допустиме навантаження для жінок при переміщенні
вантажів почергово з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а
переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.
Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години
робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з
підлоги — 175 кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих
галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і
дозволяється як тимчасовий захід.
 Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і
робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що
мають дітей віком до трьох років.
Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з
інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у
відрядження без їх згоди.
Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми
виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є
легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням
середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про
надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є
легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає
звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені
внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання
попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього
заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у
зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56
(у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70)
календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється
сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі
народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається
жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до
пологів.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно
до законодавства. Підприємства, установи та організації за рахунок власних
коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку
без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. У
разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому
порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю,
визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною
шестирічного віку.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм
заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до
трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти
років або дитини з інвалідністю.
При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник
або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у
письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у
судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,
одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або
дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не
допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи,
організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у
випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На
період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не
більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності
видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти
років або дітей з інвалідністю, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку
безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну
допомогу.

Охорона праці неповнолітніх

Неповнолітні, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових
правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони
праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються
пільгами, встановленими законодавством України.
Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За
згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток,
прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на
важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а
також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше
вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені для них граничні норми.
Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише
після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року,
щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.
Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до
нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій
тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. (Ст.194 Кодекс
законів про працю України).
Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних
робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих
працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх
щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи
дорослих працівників.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і
середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від
навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від
виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної
плати.
Передбачено тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18
років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років - 24 години на
тиждень.
 Щорічні відпустки працівникам, молодшим 18 років (ст.75) надаються в
літній час або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року тривалістю 1
календарний місяць.
Категорії робіт для жінок і неповнолітніх затверджуються МОЗ України,
а погоджуються з Держкомітетом України з нагляду за охороною праці.
Відповідно до ст.195 Кодексу законів про працю України щорічні
відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для
них час. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної
тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання
шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в
установі, організації.
Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника
або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального
порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах
дітей. (Ст.198 Кодекс законів про працю України).

Охорона праці осіб з інвалідністю

Підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, відповідно
до ст.12 Закону України «Про охорону праці» зобов'язані створювати для них
умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії
та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки
праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з
інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. Залучення осіб з
інвалідністю до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх
згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної
експертної комісії.

З метою забезпечення стану здоров'я працівників певних категорій

власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при
прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних
оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, на роботах із шкідливими чи
небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а
також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники
яких несуть відповідальність, згідно із законом, за невідповідність медичного
висновку стану здоров'я працівника. Перелік професій, працівники яких
підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення
встановлюється Міністерством охорони здоров'я з погодженням з Держнагляд
охорони праці.
Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від
проходження обов'язкового медичного огляду до дисциплінарної
відповідальності, зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження
заробітної плати.
 Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує
позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану
його здоров'я пов'язане з умовами праці.

Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення

законодавства про охорону праці.
За порушення законодавства про охорону праці Законом України "Про
охорону праці" визначена відповідальність. Виділяють різні види
відповідальності: адміністративна, цивільна, матеріальна, дисциплінарна,
кримінальна. Передбачається відповідальність як підприємства (власника), так і
працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється КЗпП і передбачає такі
види покарання, як догана та звільнення.
Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування збитків,
заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали
від нещасного випадку чи професійного захворювання.
Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадових осіб
чи працівників перед органами Держнагляду, що полягає у застосуванні до них
штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності
передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Ст.41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших
нормативно-правових актів з охорони праці тягне за собою стягнення штрафу з
винних осіб у таких розмірах:
• з працівників – від 2 до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
• з посадових осіб підприємств, організацій. Установ незалежно від форм
власності, а також з громадян – власників підприємств або уповноважених
ними осіб – від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та нормативних актів з
охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюється органом Департаменту
державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Державні
інспектори розглядають справи про адміністративні порушення та накладають
адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб
органів департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону
праці або створення перешкод до діяльності цих органів згідно зі ст.188 КУпАП
тягне накладання штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 10 до 14.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на
виробництві та кожен випадок професійного захворювання, що сталися з його
вини, а саме в разі:
• нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності
працівника – в розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку
потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
• нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та
професійного захворювання – у розмірі, визначеному з розрахунку половини
середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним
професійної захворюваності;
• смерті потерпілого – у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
 Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку власник сплачує
штраф у 10-кратному розмірі (ст. 31 Закону України «Про охорону праці»).
Розглядаючи кримінальну відповідальність, слід зважити на те, що
Кримінальний Кодекс України передбачає покарання за злочини в галузі
охорони праці, передбачені ст.135 «Порушення вимог законодавства про
охорону праці», ст. 218 – 220 «Порушення правил при проведенні будівельних
робіт».
Згідно зі ст.135 порушення вимог законодавчих та інших нормативних
актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації
незалежно від форм власності, громадянином – власником підприємства або
уповноваженою ним особою, якщо це порушення створювало небезпеку для
житія або здоров'я громадян, – карається виправними роботами на строк до
одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме
діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми – карається
позбавленням волі на термін до 4-х років.
Порушення вимог законодавчих актів про охорону праці може бути
різним, наприклад:
• у не проведенні відповідного інструктажу;
• у відсутності або неправильності спецзасобів для безпечної роботи
механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисні
окуляри, спецодяг);
• неналежній перевірці знання працівниками техніки безпеки тощо.
Поняття «створювало небезпеку» передбачає наявність реальної
можливості загибелі або травмування людей, їх захворювання внаслідок
порушення вимог законодавства про працю.
Суб'єктом злочину може бути посадова особа, громадянин – власник
підприємства або уповноважені ним особи, на яких законом або на підставі
закону, наказу, посадової інструкції, спеціального розпорядження покладено
обов'язок забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову
основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового
державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати
працездатності або загибелі застрахованого.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального
страхування (ФСС) – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі
статуту, який затверджується її правлінням.
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства
провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Розмір
страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого
віднесено підприємство, знижки до нього чи надбавки.
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а
в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страхувальники та
страховик.
 Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування
(далі — працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках
застраховані особи.
Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд соціального
страхування від нещасних випадків).
Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його
здоров'я та працездатність.
Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти,
докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, до або після занять; під час
занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження
виробничої практики, виконання робіт на підприємствах;
- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-
трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих
установ.
Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або
професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина
народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який стався із
застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається
застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше як до
досягнення 23 років, їй надається допомога Фонду соціального страхування від
нещасних випадків.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди
або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Внески у
Фонд соціального страхування здійснює роботодавець.
Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається
свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є
єдиними для всіх видів страхування і документом суворої звітності.
Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді
соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:
— священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у
релігійних організаціях на виборних посадах;
— особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
— громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.
Строк страхування розпочинається з дня, який настає за днем прийняття
заяви, за умови сплати страхового внеску. Страхування припиняється, якщо
страховий внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків не
перераховано протягом трьох місяців із дня подання заяви.
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
- проведення профілактичних заходів щодо запобігання нещасним
випадкам на виробництві, профзахворюванням, що викликані умовами праці;
- відновлення здоров’я та працездатності потерпілих;
- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам
їх сімей.
 ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Згідно з Законом «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний

створювати у кожному структурному підрозділі та на робочому місці умови
праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечувати
дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці на підприємстві, для чого:
• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які вирішують
конкретні питання охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки,
права і відповідальність за виконання покладених на них функцій;
• розробляє за участі профспілок і реалізує комплексні заходи для
дотримання встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні
технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації
виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
• забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки,
професійні захворювання, контролює виконання профілактичних заходів,
визначених комісіями на основі підсумків розслідування цих причин;
• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень
умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам з
охорони праці в порядку й у терміни, встановлювані законодавством, вживає на
основі цих підсумків заходів для усунення небезпечних і шкідливих для
здоров'я виробничих факторів;
• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про
охорону праці, що діють у межах підприємства і встановлюють правила
виконання робіт та поведінки працівників на території підприємства, у
виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях
відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з
охорони праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами з
охорони праці;
• здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками
технологічних процесів, правил роботи на машинах, устаткуванні та з іншими
засобами виробництва, за використанням засобів колективного й
індивідуального захисту, виконанням робіт з охорони праці;
• організовує пропаганду безпечних методів праці.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення вимог
законодавства.
Роботодавець за свої (підприємства) кошти організовує медичні огляди
працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи
небезпечними умовами праці. Медичні огляди проводяться при прийомі на
роботу (попередній), протягом трудової діяльності (періодичний), при
необхідності проведення професійного відбору, а також щорічно – обов'язковий
медичний огляд осіб у віці до 21 року.
Служба охорони праці входить до структури підприємства, організації
або установи як одна з основних виробничо-технічних служб. Ліквідація цієї
служби допускається лише у випадку ліквідації самого підприємства.
 Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю і
залежно від кількості працівників може функціонувати як самостійний
структурний підрозділ або у вигляді одного співробітника, у тому числі й за
сумісництвом. Комплектується служба фахівцями, що мають вищу освіту і стаж
роботи за профілем цього виробництва не менше трьох років.
При створенні служби охорони праці враховують сферу діяльності
підприємства і кількість працівників Так, на підприємствах із кількістю
працівників 50 осіб і більше, роботодавець створює службу охорони праці. На
підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби охорони
праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну
підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для
виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні
спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба
охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та
спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою
прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних
служб.
Організаційна структура системи управління охороною праці на
підприємстві (СУОПП) формується на основі діючої на цьому підприємстві
структури управління виробництвом і підпорядковується усім властивим їй
принципам управління.
Координація робіт у галузі охорони праці здійснюється шляхом розподілу
обов'язків і порядком взаємодії осіб, структурних підрозділів і служб, що
беруть участь у реалізації задач СУОПП, а також прийняття ними рішень і їх
реалізацію. До таких рішень належать накази, розпорядження, вказівки тощо.
Для нормального функціонування СУОПП на кожному підприємстві
наказом розподіляють функції з реалізації завдань управління охороною праці
між керівними і виконавчими функціональними службами та структурними
підрозділами підприємства. В управлінні охороною праці, крім штатних
посадових осіб і структурних підрозділів, бере участь також і комісія з питань
охорони праці, створена рішенням трудового колективу і профспілкової
організації, а також уповноважені трудових колективів структурних підрозділів
підприємства.

Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових

актів з охорони праці.
Працівник зобов'язаний:
- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і
здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час
перебування на території підприємства;
- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони
праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та
іншими засобами виробництва;
- користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди.
 Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених
вимог. Взаємовідносини між роботодавцем і працівниками підприємства
визначено у КЗпП (р.XII ст.243—251). Інтереси працівників на виробництві
представляють професійні спілки у галузі виробничої діяльності, побуту і
культури.
За порушення законодавчо-правових актів з охорони праці працівник несе
відповідальність. Роботодавець може застосовувати дисциплінарне стягнення у
вигляді догани або звільнення від займаної посади. За кожне порушення може
застосовуватися лише одне стягнення, яке має оголошуватися у наказі і
повідомлятися працівникові під розписку, або інші відповідні види впливу.

НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою

частиною системи управління охороною праці. Ці заходи проводяться із:
• учнями, вихованцями і студентами навчально-виховних закладів;
• працівниками в процесі їхньої трудової діяльності.
Усі працівники при прийомі на роботу та під час роботи проходять на
підприємстві навчання, а також інструктаж з охорони праці, надання першої
допомоги потерпілим унаслідок нещасних випадків, про правила поведінки при
виникненні аварій.
Працівники, що виконують роботи з підвищеною небезпекою чи
працюють там, де є необхідність у професійному відборі, проходять попереднє
спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в терміни,
встановлені відповідними галузевими нормативними актами про охорону праці,
але не рідше одного разу на рік.
Особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або
суміщають професії, навчаються та інструктуються як за їх основною
професією, так і за тією, що суміщається.
Результати перевірки знань працівників з охорони праці оформлюються
протоколом.
Організація навчання і перевірки знань з охорони праці на підприємстві
покладається на працівників відділу кадрів або іншої служби роботи з
персоналом.
Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань на
підприємстві покладається на роботодавця, а в структурних підрозділах – на
керівників цих підрозділів. Контролює виконання цих завдань відділ охорони
праці.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань,
забороняється.
Усі посадові особи, відповідно до переліку посад до початку виконання
своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і
перевірку знань з питань охорони праці.
Навчання посадових осіб (керівників підприємств і установ та їх
заступників тощо), що безпосередньо відповідають за організацію охорони
праці на підприємстві чи установі (перелік посадових осіб наведено в додатку
до Типового положення про навчання з питань охорони праці), проводиться в
навчальних закладах, які мають дозвіл Державного Комітету України по
нагляду за охороною праці на проведення такого навчання.
На підприємствах навчання з питань охорони праці організовує відділ
охорони праці підприємства, залучаючи до цього працівників відділу охорони
праці та спеціалістів, що пройшли навчання і перевірку знань у навчальних
закладах або в установах Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд). Для
перевірки знань посадових осіб і спеціалістів наказом по підприємству
створюється комісія, очолювана роботодавцем (заступником роботодавця) або
керівником служби охорони праці. До комісії входять керівники (їх заступники)
служби охорони праці, виробничо-технічних служб, представники місцевих
органів державного нагляду за охороною праці, а також представники
профспілкового комітету (комітетів).
Працівники, що не пройшли навчання і перевірку знань або при
повторній перевірці показали незадовільні знання з питань охорони праці,
звільняються з посади, а їх працевлаштування вирішується згідно з чинним
законодавством.
Позачергова перевірка знань посадових осіб і спеціалістів проводиться в
разі введення в дію або перегляду нормативних актів із питань охорони праці;
введення в дію нового устаткування або нових технологічних процесія; при
переведенні працівника на іншу роботу, що потребує додаткових знань із
питань охорони праці; за вимогою працівника органу державного нагляду за
охороною праці, в разі незнання актів про охорону праці.

Інструктажі з питань охорони праці

Інструктажі з питань охорони праці проводяться на всіх підприємствах,
установах і організаціях незалежно від характеру їх трудової діяльності,
підлеглості і форми власності. Мета інструктажу – навчити працівника
правильно і безпечно для себе і навколишнього середовища виконувати свої
трудові обов'язки.
Інструктажі за часом і характером проведення поділяють на: вступний,
первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щойно
прийняті на роботу (постійну або тимчасову), незалежно від їх освіти, стажу
роботи за цією професією або посади; працівниками, які знаходяться у
відрядженні на підприємстві й беруть безпосередню участь у виробничому
процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію
підприємства; учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних
закладів перед початком трудового й професійного навчання в лабораторіях,
майстернях на полігонах тощо.
Вступний інструктаж проводить спеціаліст відділу охорони праці або
особа, що призначена наказом для проведення цієї роботи. Місце проведення
вступного інструктажу – кабінет охорони праці або інше приміщення,
обладнане наочними матеріалами.
Програма вступного інструктажу розробляється відділом охорони праці
згідно з переліком питань, наведеним у додатку до Типового положення про
навчання з питань охорони праці. Програму та тривалість інструктажу
затверджує роботодавець.
Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному
журналі, а також у документі про прийняття працівника на роботу, де
розписуються інструктуючий та проінструктований працівники.
Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку
роботи з новоприйнятим працівником або працівником, який буде виконувати
нову для нього роботу, студентом, учнем та вихованцем перед роботою в
майстернях, лабораторіях, дільницях тощо. Первинний інструктаж проводиться
індивідуально або для групи осіб спільного фаху за програмою, складеною з
урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці та інших
нормативних актів про охорону праці, технічної документації і орієнтованого
переліку питань первинного інструктажу, викладених в додатку до Типового
положення про навчання, інструктаж та перевірку знань з питань охорони
праці. Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху чи
дільниці, узгоджується зі службою охорони праці і затверджується
роботодавцем, керівником навчального закладу або відповідного структурного
підрозділу.
Усі робітники і випускники професійних навчальних закладів після
первинного інструктажу на робочому місці повинні пройти стажування
протягом 2-15 змін під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників
або спеціалістів, що призначаються наказом (розпорядженням) по
підприємству, цеху, дільниці, виробництву. В окремих випадках стажування
може не призначатися, якщо робітник має стаж роботи за своєю професією не
менше трьох років, а робота, яку він виконуватиме, для нього знайома з
попереднього місця праці.
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма
працівниками: на роботах із підвищеною небезпекою – один раз на квартал; на
інших роботах – один раз у півріччя. Мета інструктажу – поновити знання та
уміння виконувати працівником роботу правильно і безпечно. Проводиться
інструктаж індивідуально або для групи працівників, що виконують однотипні
роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому
місці або в кабінеті охорони праці у таких випадках;
• при введенні в дію нових або змінених нормативних актів про охорону
праці;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування,
приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що
впливають на охорону праці;
• при порушенні працівником нормативних актів, що може призвести до
травми, отруєння або аварії;
• на вимогу працівника органу державного нагляду або вищої за ієрархією
державної чи господарської організації при виявленні недостатнього знання
працівником безпечних прийомів праці і нормативних актів про охорону праці;
• при перерві в роботі виконавця робіт більше, ніж 30 календарних днів
(для робіт із підвищеною небезпекою), а для решти робіт – більше 60 днів.
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально або для групи
працівників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу визначається для
кожного окремого випадку залежно від причин і обставин, що викликали
необхідність його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться у таких випадках:
• при виконанні разових робіт, що не пов'язані безпосередньо з
основними роботами працівника;
• при ліквідації наслідків аварії і стихійного лиха;
• при виконанні робіт, що оформляються нарядом-допуском, письмовим
дозволом та іншими документами;
• в разі проведення екскурсій або організації масових заходів з учнями та
вихованцями (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншим
документом, що дозволяє проведення робіт.
Первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі
проводить безпосередньо керівник робіт (начальник виробництва, цеху,
дільниці, майстер, інструктор виробничого навчання, викладач тощо).
Перевірка знань здійснюється усним опитуванням або за допомогою технічних
засобів навчання, а також перевіркою навичок виконання робіт відповідно до
вимог безпеки.
Первинний, повторний та позаплановий інструктажі, стажування та
допуск до роботи реєструються в спеціальних журналах. При цьому обов'язкові
підписи як інструктованого, так і інструктуючого. Журнали інструктажів
повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.
Працівники, що не пов'язані з обслуговуванням обладнання,
використанням інструменту, збереженням сировини, матеріалів тощо, можуть
бути звільнені від первинного, повторного та позапланового інструктажу за
наказом (розпорядженням) керівника підприємства по узгодженню з
державним інспектором Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд).
Роботодавець або керівник структурного підрозділу зобов'язаний видати
працівнику примірник інструкції з охорони праці за його професією або
вивісити її на робочому місці.

Колективний договір — угода, яка укладається між власником або

уповноваженим органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи
іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а
у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та
уповноваженими трудовим колективом.
Колективний договір укладається:
- на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм
власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права
юридичної особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи,
організації в межах компетенції цих підрозділів;
- відповідно до чинного законодавства (ст.ст.10-20 гл.2 Кодексу
законів про працю України, ст.1 Закону України «Про колективні договори і
угоди» та ін.) та узятих сторонами зобов'язань.
 Його основна мета - врегулювання виробничих, трудових і соціально-
економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та
уповноважених ними органів.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим
ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою
організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності -
представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників
або уповноважених ними органів, з другої сторони.
Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних
профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного
представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової
організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення
колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація
має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором
та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що
відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється
права представляти інтереси працівників при підписанні колективного
договору.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання
сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних
відносин, зокрема:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів
заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок,
премій та ін.);
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні
прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
- умов і охорони праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного
обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких
організацій працівників;
- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- заборона дискримінації.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним
законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, зокрема щодо
дитячого оздоровлення та придбання новорічних подарунків для дітей
працівників тощо. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з
чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними (ст. 16
Кодексу законів про працю України).
 Зміни і доповнення до колективного договору протягом строку його дії
можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному
колективним договором.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників
підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, є
обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Колективний договір набирає чинності з дня підписання представниками
сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі. Після закінчення строку
дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не
укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено
договором. Зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування
роботодавця, від імені якого укладено цей договір.
Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки,
передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-

правових актів про охорону праці здійснюють:
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони праці;
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки;
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах
пожежної і техногенної безпеки;
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких
господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян,
політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого
самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється
цим Законом, законами України «Про використання ядерної енергії і радіаційну
безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актами
та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони праці, мають право:
- безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти),
виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують
найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його
представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх
компетенції;
- одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення,
висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з
відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини
порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
- видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим
посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим
центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого
самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про
усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної
експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;
- забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств,
окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд,
приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування,
транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування
нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або
припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які
створюють загрозу життю працюючих;
- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у
порушенні законодавства про охорону праці;
- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових
осіб займаній посаді, передавати матеріали відповідним органам для
притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони праці, є державними службовцями, і на них
поширюється дія Закону України «Про державну службу». Вони несуть
відповідальність згідно із законом за виконання покладених на них обов'язків.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони праці, мають право носити формений одяг, зразки
якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону

праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних
органів і представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням
законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов
праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням
працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та
колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників
професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного
припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших
структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб,
які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на
період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Професійні спілки також мають право на проведення незалежної
експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що
проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-
правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин
нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої
висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і
нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану
відповідь.
У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський
контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює
уповноважена найманими працівниками особа.
20.11.02

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про охорону праці

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на
охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови
праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний
порядок організації охорони праці в Україні.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-

гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя,
здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган,

незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує
найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або
функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України,
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та
прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,
встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці,
застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України

Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці,
запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення

належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за
станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні
безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих,

регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної
політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької
діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та

психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні

заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації

працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань

громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх
представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на
місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки
праці на основі міжнародного співробітництва.

Розділ II. ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим

нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під
розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих
виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права
працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і
колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за

станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного
добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному

страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування
та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що
використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам
законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,
небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого
середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника
або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з
охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або
уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на
підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини
працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не
виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих
питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним

договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої
роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін,
зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та
організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до
законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або

устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за
працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно

забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими
продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви

санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану

відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що
надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання

лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на
умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором угодою,

трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за

2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і
компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту,

мийними та знешкоджувальними засобами
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із
забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються
безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші

засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які

залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що
не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та

утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони
праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний

замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів
індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець
зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми,

видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього
працівника вимагають їх застосування.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі
смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків
відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності".

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей

додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або

професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на
весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної
працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його
навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним

захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу
роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в
пільгових розмірах.

Стаття 10. Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або

небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних
робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок
до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми,
відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,
граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими
або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у
вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими

роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням,
яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду
за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші
умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з
урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм
реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які

відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання,

перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за
умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії. (Частина третя
статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1331-IV від 25.11.2003).

Розділ III. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови

праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а

саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних
питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за
виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення
встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що

змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації

виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування,

моніторинг за їх технічним станом;
забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та
здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих
причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку
технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на
відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються
законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для
здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах
підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки
працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках,
робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно
працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з

машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів
колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі

охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні

аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони
праці

Працівник зобов'язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі
виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з

машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися
засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони

праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть
виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони
праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну
підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою
прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи

щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і
пояснення з питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного
огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не
виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів

виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують

вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення
використання найманої праці фізичною особою.

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких

питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може
створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої

найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства
відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення

попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності)
медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи
небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного
обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних
оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих
заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких
несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному
стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який

ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної
відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної
плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд

працівників:
за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами
праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові
обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і

середній заробіток.

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок
роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному

доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань
відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним

органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час
прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку
знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці
визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання,
інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони
праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з

охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки
забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі
освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та

регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших
державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними
законодавством, у державному і місцевих бюджетах. (Дію частини другої статті 19 зупинено на
2005 рік в частині виділення видатків на охорону праці окремим рядком згідно із Законом № 2285-
IV від 23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005 )

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману
працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої
продукції.
(Дію частини четвертої статті 19 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003).
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються
в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка
відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком
заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних

гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх
обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання
випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають
обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва
(виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в

дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та
технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів

колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог
щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо
виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення,
виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без
попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність
нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише
після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність
якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування
підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної
небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних

інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію
провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або
орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації
цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу
виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх

сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до
застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим
актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю

представників професійних спілок.
Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної
регламентації та державної реєстрації.

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків,

професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом
Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії

роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний
видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення
розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його
змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці,
рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у
судовому порядку.

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення

громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та
Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій,
нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для
забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що

містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи,
результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з
цих питань, а також до повідомлень, подань та приписів органів державного управління і
державного нагляду за охороною праці.

Органи державного управління охороною праці у встановленому порядку інформують населення

України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання
загальнодержавної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини
аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень
щодо охорони життя та здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці,
форма якої погоджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від
нещасних випадків.

Стаття 24. Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці

З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених, спеціалістів з охорони праці та окремих
громадян для поліпшення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і
професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні
об'єднання громадян, що діють відповідно до закону.

Розділ IV. СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у
здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень
визначаються колективним договором, угодою.

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального
страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і
зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення
роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або
надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної
захворюваності та неналежний стан охорони праці.

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного

підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до
законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих

порушенням вимог з охорони праці

Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці

іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та
ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку
або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці
осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати,
передбачені законодавством.

Розділ V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-правових актів з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення,

стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Стаття 28. Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів з охорони праці

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з

охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від
нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом

виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і

техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше
одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні
включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за
охороною праці.

Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці
роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за
охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення
необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному
виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця,

проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності
підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог
нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення

зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.

Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і
професійного навчання

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для виконання у виробничих

майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного
навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку

нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у
навчальних закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та
науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на

підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у
такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

Розділ VI. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

Стаття 31. Органи державного управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування.

Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці

Кабінет Міністрів України:

забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану

безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо
створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється

Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр
України.
Стаття 33. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі
охорони праці

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та

виробничого середовища за участю профспілок;

здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки

праці;

беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби,

здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що

регулює відносини у сфері рятувальної справи;

здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в

міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з
охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної

політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб
санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю
проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони
праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну

політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління
охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами
місцевого самоврядування;

розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок
загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і
контролює її виконання;

здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції

та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища;
одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств,
інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання
покладених на нього завдань;

бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує
та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення
чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду

за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування,
юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману
працю.

Стаття 34. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних
адміністрацій в галузі охорони праці

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних
територій:

забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних

випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм
соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з

шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих
місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для

обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;

здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-

правових актів про охорону праці.

Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з
типовим положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на громадських
засадах - ради з питань безпечної життєдіяльності населення.

Стаття 35. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці

Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:

затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого
середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і
культурного розвитку регіонів;

приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для

обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне утримання, ефективну і
безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, побутового, торговельного
обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих
об'єктах.

Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська, селищна, міська рада
створює у складі свого виконавчого органу відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з
охорони праці.

Стаття 36. Повноваження об'єднань підприємств у галузі охорони праці

Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань

визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання. Для
виконання делегованих об'єднанням функцій в їх апаратах створюються служби охорони праці.

Стаття 37. Організація наукових досліджень з проблем охорони праці

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації

професійної небезпечності організуються в межах загальнодержавної та інших програм з цих
питань і проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами
та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.

Розділ VII. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

Стаття 38. Органи державного нагляду за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону

праці здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів,
суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних
адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами
України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими нормативно-
правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 39. Права і відповідальність посадових осіб спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за

охороною праці мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які

відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності
роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до
їх компетенції;
одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних
обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан
профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам

юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю,
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування
обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі
охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв,

цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин,
механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт,
застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або
припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу
життю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства

про охорону праці;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді,
передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із
законом.

Рішення посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

нагляду за охороною праці за необхідності обґрунтовуються результатами роботи та висновками
експертно-технічних центрів, дослідних, випробувальних лабораторій та інших підрозділів (груп)
технічної підтримки, що функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці
відповідно до завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як
незалежні експертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності здійснюється
відповідними науково-дослідними установами.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за

охороною праці є державними службовцями, і на них поширюється дія Закону України "Про
державну службу". Вони несуть відповідальність згідно із законом за виконання покладених на
них обов'язків. Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади
з нагляду за охороною праці мають право носити формений одяг, зразки якого затверджуються
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 40. Соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Посадовим особам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду

за охороною праці держава гарантує соціальний захист.

Працівники правоохоронних органів надають допомогу посадовим особам органів державного

нагляду у виконанні ними службових обов'язків та вживають заходів щодо припинення
незаконних дій осіб, які перешкоджають виконувати ці обов'язки, вдаються до погроз, шантажу,
нанесення тілесних ушкоджень посадовим особам органів державного нагляду або членам їх
сімей, завдають шкоди їх майну.

За особами, які звільнені з посад в органах державного нагляду за віком або через хворобу чи
каліцтво, а також за членами сім'ї або утриманцями загиблої під час виконання службових
обов'язків посадової особи зберігається право на пільги згідно з законодавством.
Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державного нагляду здійснюється згідно з
законодавством за рахунок держави.

Стаття 41. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні

спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону

праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-
побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами
індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників
професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих
місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи
виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в
цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також
об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на
відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні
причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки
про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань
охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням

законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Стаття 42. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право

безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити
обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень
нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує
необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони
праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними
середнього заробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними
обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, їх звільнення
або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за
згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що

профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за
допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати
участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв
фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, цими органами.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до

типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 43. Штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства
використовують найману працю, посадових осіб та працівників

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб

органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за
охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної
плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману
працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують

найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків
за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших

нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про
адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу
підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією
статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення

перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також
представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до
дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини четвертої статті 19, яка
набирає чинності з 1 січня 2003 року.

2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з часу набрання чинності цим Законом:

внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність
із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів

у відповідність із цим Законом".

Президент України

Л.КУЧМА

м. Київ, 21 листопада 2002 року

№ 229-IV
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ
САНІТАРІЇ

План
1. Повітря робочої зони. Метеорологічні умови.
2. Шкідливі речовини та їхній вплив на організм людини.
3. Вентиляція і кондиціювання повітря у виробничих приміщеннях.

Література
1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання, доповнене та
перероблене. / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний, Д.В.Зеркалов,
Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров, В.С.Коз’яков, Л.О.Мітюк. За ред. К.Н.Ткачука і
М.О.Халімовського. — К.: Основа, 2006 — стор.161-185.
2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М.
Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
стор. 49-65.

Гігієною праці називається галузь науки, що вивчає трудову діяльність

людини і виробниче середовище, в якому вона відбувається, їх вплив на
організм і розробляє санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на створення
сприятливих і здорових умов праці і підвищення її продуктивності. Предметом
гігієни праці є:
- вивчення трудових процесів і викликаних ними в організмі людей
певних змін.
- вивчення впливу на організм хімічних, фізичних, біологічних,
психофізіологічних чинників виробничого середовища і розробка гігієнічних
нормативів.
- вивчення стану здоров’я працівників з метою усунення
несприятливого їх впливу на здоров’я працюючих.
Виробнича санітарія - це система організаційних заходів і технічних
засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм
людини або зменшують її.
Система організаційних заходів передбачає правильну організацію праці
на робочих місцях, дотримання режиму праці,організацію навчання та
інструментів з охорони праці, організацію постійного контролю та нагляду за
дотриманням санітарних норм і правил у виробничому процесі, при
спорудженні будівель і споруд, а також в процесі їх реконструкції або
експлуатації.
Система технічних засобів спрямована на розробку і застосування
колективних та індивідуальних засобів захисту працюючих від шкідливих
виробничих чинників. Це технічні засоби боротьби з шумом, вібрацією, з
шкідливими випромінюваннями і т. ін.
До шкідливих виробничих факторів відносяться:
- підвищені запиленість й загазованість повітря;
- підвищена чи занижена температура поверхонь обладнання й матеріалів;
- підвищена чи занижена температура, вологість і рухомість повітря;
- підвищений рівень шуму, вібрації, ультра- та інфразвуку;
- підвищений рівень статичної електрики;
- гострі кромки, задирки й шорсткість на поверхнях обладнання та
інструментів;
- відсутність чи нестача природного світла;
- недостатня освітленість робочої зони;
- знижена контрастність об'єктів в порівнянні з фоном;
- підвищена пульсація світлового потоку;
- підвищений рівень ультрафіолетової й інфрачервоної радіації;
- хімічні речовини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні,
мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію людини);
- хімічні речовини, що проникають в організм через органи дихання, шлунково-
кишковий тракт, шкірні покриви і слизові оболонки;
- патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби, найпростіші) і продукти
їхньої життєдіяльності;
- перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні (емоційні, розумові
перевантаження, перенапруга аналізаторів, монотонність праці).
Завданнями виробничої санітарії є:
- усунення із виробничої сфери шкідливих виробничих факторів, що
несприятливо впливають на здоров’я працюючих;
- розробка заходів щодо гігієни і здорового режиму праці і відпочинку
працюючих;
- проведення лікувально-профілактичних заходів для попередження
професійних захворювань;
- розробка нових і удосконалення засобів колективного та індивідуального
захисту, які зменшують вплив шкідливих виробничих факторів на людину;
- розробка нормативно-технічної документації, у якій встановлюються
вимоги виробничої санітарії, спрямованої на поліпшення умов праці
працюючих.
Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища і
трудового процесу, які здійснюють вплив на здоров'я і працездатність людини в
процесі праці.
Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та
характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються
рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу
несприятливих виробничих факторів.
Оцінка умов праці проводиться на підставі "Гігієнічної класифікації умов
праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з
принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:
1 клас — оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не
лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування
високого рівня працездатності.
2 клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують
встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни
функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого
відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу
на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому
періодах.
3 клас — шкідливі умови праці—характеризуються наявністю шкідливих
виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити
несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.
Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та
вираженості змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені.
4 клас — небезпечні (екстремальні)— умови праці, що характеризуються
такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом
робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких
форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.
Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому
аналізі визначення умов праці для окремих факторів виробничого середовища і
трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать: показники
мікроклімату; вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони; рівень шуму,
вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості. Вищеназвані фактори розглянуті в
наступних розділах підручника. Трудовий процес визначається показниками
важкості та напруженості праці. Під терміном "важкість праці" розуміють
ступінь залучення до роботи м'язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного
навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну
нервову систему і оцінюється за 16 показниками, що характеризують
інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими
праці.
Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме
обгрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів
з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема
за рахунок покращення параметрів виробничого середовища, зменшення
важкості та напруженості трудового процесу.

3.1. Повітря робочої зони. Метеорологічні умови

Мікроклімат виробничих приміщень і його стан у робочій зоні – головні
фактори, що обумовлюють умови праці. Основні параметри метеорологічних
умов – це різні поєднання температури, вологості й швидкості руху повітря, які
впливають на теплообмін і загальний стан організму людини.
Температура повітря в процесі виробництва залежить від кількості
тепловиділення джерелами тепла, об'єму приміщень, повітрообміну
(природного чи штучного), інтенсивності тепловіддачі через зовнішні стіни й
огородження. Регулюючи тепловіддачу, можна підтримувати необхідну
температуру повітря в приміщенні. Відносна вологість у виробничих
приміщеннях залежить від кількості води, що випаровується в приміщенні,
метеорологічних умов поза приміщеннями. Відносна вологість може
регулюватися шляхом вентиляції й кондиціювання повітря. Швидкість руху
повітря регулюється природною й штучною вентиляцією.
Метеорологічні умови виробничих приміщень впливають на біологічні
процеси людини і тому є важливими факторами, що характеризують санітарно-
гігієнічні умови праці. Вплив несприятливих метеорологічних умов на людину
веде до погіршення її самопочуття, зниження продуктивності праці й
підвищення стійкості до захворювання. Такі порушення можуть привести до
теплового удару, який супроводжується втратою свідомості, блювотою,
судомами.
Терморегуляція – це сукупність процесів, що протікають в організмі
людини й обумовлюють теплообмін між організмом і зовнішнім середовищем,
в результаті чого температура тіла підтримується на рівні 36,5-37°С. Граничні
можливості терморегуляції невеликі. При підвищені температури до 43°С і при
зниженні до 25-27°С настає смерть людини. Метеорологічні умови у
виробничих приміщеннях підсилюють або послаблюють процеси віддачі тепла
організмом людини в навколишнє середовище.
Втрата води за несприятливих метеоумов може досягати 5·10–3 м3 (5 л) за
зміну (7 год.). Зменшення в організмі (крові) води викликає згущення крові. Це
призводить до порушення роботи серцево-судинної системи й кровообігу,
виникнення судом, втрати свідомості і теплового удару. Пиття в таких випадках
тільки підсилює потовиділення, тому що кров, збіднена сіллю, не здатна
утримувати воду.
Водно-сольовий обмін при його порушенні у людини може викликати
захворювання нирок, шлунково-кишкові захворювання, порушення нервової
діяльності. Для заповнення втрат води і солі при потовиділенні і для
профілактики теплового удару за умов високих температур рекомендується
забезпечувати робітників питною водою зі змістом кухонної солі до 0,5%.
Якщо низька температура повітря, терморегуляція організму виявляється
в тому, що кровоносні судини шкіри звужуються, швидкість руху крові через
шкіру сповільнюється і, отже, тепловіддача шляхом конвекції знижується.
Коли відносна вологість повітря висока (при високих температурах у
виробничому приміщенні), вона не тільки перешкоджає випаровуванню поту,
але й є несприятливим чинником і при низьких температурах. При температурі
0°С та високій вологості спостерігається збільшення тепловіддачі організмом
шляхом випромінювання завдяки крапелькам води, що містяться в повітрі у
великій кількості, і являють собою величезну холодну поверхню. При
поєднанні таких метеорологічних умов можливе обмороження кінцівок і
обличчя навіть при температурах вище нуля.
Більша швидкість переміщування повітря підсилює віддачу тепла шляхом
конвекції й випаровування. У цьому випадку швидкість випаровування з
поверхні тіла людини зростає, зумовлюючи охолодження організму. Якщо ж
температура повітря вище температури тіла людини, що переміщується,
повітря буде за рахунок конвекції нагрівати тіло людини. При низькій
температурі повітря, що рухається, можливо ще більше охолодження тіла аж до
обмороження й виникнення простудних захворювань.
Віддача тепла організмом людини шляхом конвекції залежить від
температури повітря й швидкості його руху. Якщо температура зростає, а
швидкість зменшується, то зменшується і тепловіддача.
Віддача тепла шляхом випромінюванням в навколишнє середовище
залежить від температури поверхні огороджень (стін, верстатів, екранів та ін.),
що сприймають це тепло, і не залежить від температури повітря.
Віддача тепла випаровуванням поту залежить від відносної вологості й
швидкості руху повітря. Таким чином, тепловий баланс тіла людини, а, отже, і
її самопочуття залежать: від температури повітря приміщення, відносної
вологості, швидкості руху повітря поблизу людини, температури стін і
огороджень, а також характеру роботи (легка, середньої важкості, важка).
Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН
3.3.6.042-99, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри
мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні
робіт і періоду року.
При санітарно-гігієнічному нормуванні умов мікроклімату відповідно
нормативу ДСН 3.3.6.042-99 виділяють два періоду року: теплий
(середньодобова температура зовнішнього середовища вище +10оС і холодний
(середньодобова температура зовнішнього середовища не перевищує +10оС.
Загальні заходи і засоби нормування параметрів мікроклімату
У робочій зоні виробничих приміщень Санітарні норми встановлюють
норми температури, відносної вологості й швидкості руху повітря в теплий і
холодний періоди року, виходячи з категорії роботи щодо важкості,
призначення приміщень, надлишків тепла.
Метеорологічні умови трактуються, як допустимі, при яких
довгостроково підтримується збалансований тепловий стан тіла людини, і
оптимальні, коли під час роботи процеси терморегуляції організму людини не
витримують значних напруг.

Категорії робіт за ступенем важкості

Характер Категорія Загальні Характеристика робіт

роботи роботи енерговитрати
організму, Вт
(ккал/год.)

Легкі роботи Іа 105-140 Роботи, що виконуються сидячи і не

(90-120) потребують фізичного напруження

Іб 141-175 Роботи, що виконуються сидячи, стоячи або

(121-150) пов’язані з ходінням, та супроводжуються
деяким фізичним напруженням

Роботи ІІа 176-232 (151-200) Роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням

середньої дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в
важкості положенні стоячи або сидячи, і потребують
певного фізичного напруження.

ІІб 232-290 Роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з

(201-250) ходінням, переміщенням невеликих (до 10
кг) вантажів, та супроводжуються помірним
фізичним напруженням.

Важкі ІІІ 291-349 Роботи, пов’язані з постійним

роботи (251-300) переміщенням, перенесенням значних
дрібних (понад 10 кг) вантажів, які
потребують великих фізичних зусиль.

Метеорологічні умови в робочій зоні виробничих приміщень

забезпечуються постійним контролем за ними. Контроль за станом повітряного
середовища повинен проводитися з використанням термометрів і термографів
(термографи автоматично записують поточну температуру), психрометрів і
гігрометрів (для виміру вологості), актинометрів (для виміру інтенсивності
теплових випромінювань).

Оптимальні норми метеорологічних умов для різних категорій робіт

Категорія Температура Відносна Швидкість руху
робіт повітря, °С вологість, % повітря, не
більше, м/с
Холодний періоди року (температура повітря нижче +10°С)
Iа (легка) 22-24 40-60 0,1
Iб (легка) 21-23 40-60 0,1
IIа (середньої важкості) 19-21 40-60 0,2
IIб (середньої важкості) 17-19 40-60 0,2
III (важка) 16-18 40-60 0,3
Теплий період року (температура повітря вище +10°С)
Iа (легка) 23-25 40-60 0,1
Iб (легка) 22-24 40-60 0,2
IIа (середньої важкості) 21-23 40-60 0,3
IIб (середньої важкості) 20-22 40-60 0,3
III (важка) 18-20 40-60 0,4

Належні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях

забезпечуються наступними заходами:
1) ізоляція джерел надлишкового тепла (бойлерних установок) в окремих
приміщеннях, їхнє екранування і раціональне розташування, що зменшує
схрещування променистих потоків тепла на робочому місці;
2) використання механізації важких робіт;
3) використання припливно-витяжної вентиляції, що забезпечує
видалення надлишкового тепла й вологи з приміщення, багаторазову заміну
повітря й охолодження організму чи нагрівання у випадку кондиціонування
повітря;
4) застосування повітряного душу в процесі виробництва, коли
інтенсивність теплового випромінювання велика або тепловіддача в
навколишнє середовище утруднена, наприклад, під час зачищення й ремонту
резервуарів і ємностей, у яких зберігалось паливо;
5) попередження охолодження організму людини застосуванням у
холодні періоди року тамбурів, захисних стінок і повітряних завіс, що
перешкоджають доступу великих мас холодного повітря через ворота й двері,
що часто відкриваються, у виробниче приміщення;
6) застосування у приміщеннях, що обігріваються, пристроїв,
призначених для періодичного обігріву, відпочинку й прийому їжі для
робітників, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в
приміщеннях, що не опалюються.

3.2. Шкідливі речовини та їхній вплив на організм людини

Шкідлива речовина – це речовина, яка у випадку порушення вимог
безпеки може при контакті з організмом людини зумовити виробничі травми,
професійні захворювання або відхилення в стані здоров'я, що негативно
позначається в цілому на здоров’ї нації.
На підприємствах хімічної промисловості інженерно-технічний персонал
має контакт із шкідливими речовинами: автобензини; розчинники – діхлоретан,
бензол, толуол, ксилол, чотирихлористий вуглець; пил ґрунтовий, пил металів.
При систематичному прониканні пилу до організму людини можуть
виникнути професійні захворювання, такі як хронічні трахеїти, бронхіти.
Токсичний пил може викликати отруєння.
Шкідливість речовини залежить від її фізичної будови й стану, фізико-
хімічних властивостей, концентрації, шляхів проникнення в організм в момент
отруєння і від умов праці.
Шкідливі речовини зустрічаються в газоподібному, пароподібному,
рідкому і дрібнодисперсному розпиленому стані. Шкідливі речовини
проникають в організм людини через дихальні шляхи, травний тракт і навіть
шкіру. Однак основний шлях їхнього проникнення – через дихальні шляхи. При
цьому шкідливі речовини всмоктуються слизовою оболонкою і відразу
потрапляють у кров, минаючи печінку, що в організмі людини є для них
механічним і біохімічним бар'єром. У середину організму шкідливі речовини
потрапляють при палінні й прийомі їжі брудними руками. Частина цих речовин
всмоктується в шлунково-кишковому тракті, надходить в печінку, де частково
руйнується, нейтралізується і повертається з жовчю в травний тракт, а
пройшовши його, виділяється з організму. Інша частина виділяється, минаючи
печінковий бар'єр.
Організм людини видаляє шкідливі речовини через кишечник, легені з
видихуваним повітрям і частково через шкіру. Деякі з них можуть виділятися з
жовчю, слиною і грудним молоком.
Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно
забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту
повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень
можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовують в
технологічних процесах.
Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи
дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні
шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру
переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють
речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками.
Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в
організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній всмоктувальній
поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих
речовин у кров.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чим іншим шляхом в організм
можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від
токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метрологічних
умов, індивідуальних особливостей організму.
Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз
шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння
розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій
шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини
потрапивши в організм розподіляють в ньому нерівномірно. Найбільша
кількість свинцю накопичується в кістках, фтору в зубах, марганцю в печінці.
Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване «депо» і
затримуватись в цьому тривалий час.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише
накопичуватися в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати
«накопичення» функціональних ефектів (функціональна кумуляція).
Ступінь несприятливого впливу шкідливих речовин, що присутні в
повітрі робочої зони визначається також низкою інших чинників. Наприклад,
підвищена температура і вологість, як і значне м’язове напруження, в більшості
випадків, підсилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на
це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов’язкові
попередні (при вступі на роботу) та періодичні медичні огляди.
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють
порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їх кількість в повітрі
перевищує граничну для поживної речовини величину.
Гранично-допустимими концентраціями (ГДК) (мг/м3) шкідливих
речовин у повітрі робочої зони є такі концентрації, які при щоденній роботі
протягом 8 годин і більше, але не більше 40 години на тиждень, протягом
набуття робочого стажу не можуть викликати у працюючих захворювань чи
відхилень у стані здоров'я, що виявляється за допомогою сучасних методів
дослідження.
За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються
на чотири класи небезпеки:
— речовини надзвичайно небезпечні - ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець,
ртуть, озон);
— речовини високо небезпечні - ГДК 0,1 …1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та
солена, хлор, фенол, бром, йод);
— речовини помірно небезпечні - ГДК 1,1… 10,0 мг/м3 (вінілацетат,
толуол, ксилол, спирт метиловий, оксид цинку);
— речовини мало небезпечні - ГДК більше 10,0 мг/м3 (пари спирту,
бензину, ацетону, аміак).
Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного
середовища на виробництві та захисту працюючих включають:
— вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, заміна
шкідливих речовин менш шкідливими;
— удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування
замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих
способів переробки пиломатеріалів;
— автоматизація: дистанційне управління технологічними процесами та
обладнанням, що включає безпосередній контакт працюючих з шкідливими
речовинами;
— герметизація виробничого устаткування, робота технологічного
устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок
місцевої вентиляції аспіраційних укриттів;
 — нормальне функціонування систем опалення, загально обмінної
вентиляції, кондиціювання повітря, очисних викидів в атмосферу;
— попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють в
шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої
гігієни;
— контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
— використання засобів індивідуального захисту.
Контроль за концентрацією шкідливих речовин повинен проводитися для
І класу небезпеки – 1 раз у 10 днів;
ІІ класу небезпеки – 1 раз у місяць;
ІІІ та ІV класу небезпеки – 1 раз у квартал.
При встановленій відповідності вмісту шкідливих речовин ІІІ, ІV класів
небезпеки рівню ГДК допускається проводити контроль не рідше 1 разу на рік.
Шкідливі речовини щодо токсичної дії на зазначені органи або системи
людини поділяються на такі, що:
1) діють на нервову систему, викликаючи підвищену збудливість,
порушення з боку внутрішніх органів, стомлюваність і сонливість (метанол,
етиловані бензини);
2) призводять до структурних змін в тканинах печінки – жирового
переродження; появи вогнищ омертвіння (некроз) і заростання частини печінки
жировою тканиною (цироз) (діхлоретан, чотирихлористий вуглець);
3) порушують роботу кровотворних органів, які реагують з гемоглобіном
крові, що руйнує червоні кров'яні тільця, порушують кровотворення кісткового
мозку (окис вуглецю, бензол, толуол, свинець, тетраетил свинець);
4) зв'язують біологічні каталізатори організму – ферменти, відсутність
яких призводить до розладу роботи більшості життєво важливих систем
організму (ртуть і фосфорорганічні сполуки);
5) подразнюють верхні дихальні шляхи (пари кислот, ароматичні
вуглеводні);
6) припікають і подразнюють шкіру і слизові оболонки (сірчана, азотна,
соляна кислоти, їдкий калій і натр, кальцинована сода);
7) викликають утворення злоякісних пухлин–канцерогени–3,4-бензпірен.
Рівень забруднення повітря робочих приміщень шкідливими речовинами
контролюється газоаналізаторами, в основу роботи яких покладені
фотометричний, хроматографічний, полярографічний, потенціометричний та
спектроскопічний методи. Одним з перспективних методів кількісного
визначення шкідливих речовин у повітрі є метод газової хроматографії.

3.3. Вентиляція і кондиціювання повітря у виробничих приміщеннях

Вентиляція – організований і регульований повітрообмін, метою якого є:
- видалення з повітря виробничих приміщень газів, пилу, що становлять
небезпеку отруєння, вибуху чи пожежі;
- створення нормальних метеорологічних умов у виробничому середовищі
– температури, вологості, швидкості руху повітря.
Види вентиляції: природна і штучна.
Природна вентиляція здійснюється внаслідок різниці густини повітря
поза й усередині приміщення. Повітря у середині приміщення звичайно має
більш високу температуру (тепловиділення за рахунок технологічних процесів,
устаткування, людей) ніж зовні, і тому його питома вага усередині приміщення
менше питомої ваги зовнішнього. Для збільшення теплового тиску на будинках
і сховищах споруджують витяжні шахти з дефлекторами.
Штучна (механічна) вентиляція здійснюється завдяки тиску повітря,
створюваному вентилятором, що приводиться в обертання електродвигуном.
Щодо зон дії вона буває загальною й місцевою, а за призначенням –
припливною, витяжною і припливно-витяжною:
місцева – для видалення шкідливих газів, пари і пилу від місця їхнього
утворення; перешкоджає їх поширенню в приміщенні. Шкідливі речовини
відсмоктуються за допомогою витяжних парасолів, шаф і щілинних приймачів;
загальна – для повітрообміну в усьому приміщенні:
припливна – для подачі в приміщення чистого повітря, коли виділення в
процесі виробництва шкідливих речовин незначне і потрібна неповна заміна
повітря, а також для запобігання підсмоктуванню в приміщення шкідливих
газів і парів із суміжних (сусідніх) приміщень.
Чисте повітря через шахту припливу повітря вентилятором засмоктується
ззовні, очищається у фільтрах, у холодну пору року підігрівається в калорифері,
при необхідності зволожується у зволожувальному пристрої і надходить у
мережу повітроводів, а через вентиляційні канали розподіляється усередині
приміщення;
витяжна – для видалення з повітря приміщення великої кількості
шкідливих речовин, що виділяються, коли люди в ньому перебувають лише
короткочасно, а приплив повітря легко здійснюється через щілини, нещільності
вікон, дверей і пристрою природної вентиляції. Забруднене повітря
засмоктується через витяжні вентиляційні канали (місцеві парасолі встановлені
на робочих місцях чи у зоні шкідливих речовин) вентилятором і викидається
назовні через шахту, попередньо фільтруючись у фільтрі;
припливно-витяжна – для очищення повітря і створення сприятливих
метеорологічних умов у приміщенні, якщо за допомогою тільки витяжної чи
припливної вентиляції це зробити неможливо. Ця система найбільш ефективна.
Кондиціювання повітря дозволяє створити оптимальні метеорологічні
умови (штучний мікроклімат) у виробничих приміщеннях і громадських
будинках. Кондиціювання передбачає очищення, нагрівання, охолодження,
зволоження, видалення запахів і озонування повітря, що подається в
приміщення.
Кратність обміну повітря протягом однієї години визначається за
формулою:
n = Сш.п. / Сгдк ,
де: Сш.п.– концентрація шкідливої речовини в повітрі приміщення; визначається
за допомогою приладів, мг/м3;
Сгдк – ГДК у повітрі шкідливої речовини, мг/м3.
При будові й експлуатації систем вентиляції з порушенням вимог безпеки
може виникнути пожежа. Це пояснюється тим, що система вентиляції
складається з металевих елементів, які під час вібрації і зіткненнях можуть
висікати іскру. Якщо при цьому в повітрі, що видаляється вентиляційною
системою, є пальні гази, пара чи пил, то може виникнути пожежа чи вибух, і
повітропроводи сприяють поширенню вогню і диму в будинку чи споруді.
До експлуатації допускаються вентиляційні системи, що пройшли
передпускові випробування і мають паспорти, журнали ремонту й експлуатації.
Адміністрацією затверджується графік оглядів і ремонтів вентиляційних
систем. Приміщення для вентиляційного устаткування замикають, а збереження
в цих приміщеннях матеріалів, інструментів та інших сторонніх предметів
забороняється. Змащують рухомі деталі тільки після повної зупинки
вентиляційних систем, очищення і ремонт систем провадять за допомогою
способів, що виключають можливість висікання іскри. Ремонт
вибухозахищеного електроустаткування вентиляційних систем провадиться на
спеціальних підприємствах з подальшим контрольним випробуванням на
відповідність технічним умовам із занесенням результатів в паспорт.
 Тема 3.2. Освітлення виробничих приміщень

Література:
1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання, доповнене та
перероблене. / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний, Д.В.Зеркалов,
Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров, В.С.Коз’яков, Л.О.Мітюк. За ред. К.Н.Ткачука і
М.О.Халімовського. — К.: Основа, 2006 — стор.186-198.
2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М.
Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
стор. 66-78.

Фактором, що визначає сприятливі умови праці, є раціональне освітлення

робочої зони і робочих місць. Погане освітлення виробничої зони може
призвести до погіршення якості виконуваних робіт, що, у свою чергу,
призводить до зниження безпеки праці. Тривала відсутність природного
(сонячного) світла гнітюче діє на психіку людини. ДБН В.2.5-28-2018
«Природне і штучне освітлення» передбачають обов'язкове безпосереднє
природне освітлення виробничих, адміністративних, підсобних і побутових
приміщень.
Погане освітлення робочих місць є однією з причин низької
продуктивності праці. При недостатньому освітленні очі працюючого
напружені, при цьому складно відрізнити оброблювані предмети, знижується
темп роботи, погіршується загальний стан організму людини. Стомлюваність
м'язів, керуючих кришталиком, може призвести до короткозорості і
далекозорості.
Раціональне освітлення повинно задовольняти ряд вимог і умов:
- повинно бути достатнім, щоб очі без напруги могли розрізняти деталі,
що розглядаються;
- стабільним – для цього напруга в електричній мережі не повинна
коливатися більше ніж на 4%;
- рівномірно розподіленим на робочих поверхнях, щоб очам не
доводилося потрапляти з дуже темного місця у світле і навпаки;
- таким, що не викликає сліпучої дії на око людини, як від самого
джерела світла, так і від відбиваючих поверхонь, що знаходяться в
полі зору робітника, що досягається шляхом застосування
світильників;
- таким, щоб не виникали різкі тіні на робочих місцях, у проїздах,
проходах. Цього можна уникнути при правильному розташуванні
світильників, прожекторів;
- безпечним – не призводити до вибуху, пожежі у виробничих
приміщеннях.
Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та
якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться:
світловий потік, сила світла, освітленість і яскравість.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести:
фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.
 Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого
випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям.
Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного
точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у
вершині тілесного кута в 1 стерадіан.
Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового
потоку (Ф) до тілесного кута (ω), в межах якого світловий потік рівномірно
розподіляється: I =Ф/ω
За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового
джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно
розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.
Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що
випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що
світиться: B =I/Scosα,
де І—сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку;
S— площа поверхні;
α— кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого
визначається яскравість.
Одиницею яскравості є ніт (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від
якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу
з 1 м2.
Освітленість (E) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на
елемент поверхні, до площі цього елементу (S): E=Ф/S
За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості
поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий
потік в 1 люмен.
Фон - це поверхня, яка прилягає до об'єкта розрізнення, на якій він
розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні ρ, що
представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від
поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон буває: світлим — при
коефіцієнті відбивання поверхні більше 0,4; середнім - те саме від 0,2 до 0,4;
темним - те саме менше 0,2.
Контраст об'єкта розрізнення з фоном К - відношення абсолютної
величини різниці між яскравістю об'єкта і фону до яскравості фону. Контраст
об'єкта розрізнення з фоном є:
- великим - при К більше 0,5 (об'єкт і фон різко відрізняються за яскравістю);
- середнім - при К від 0,2 до 0,5 (об'єкт і фон помітно відрізняються за
яскравістю);
- малим - при К менше 0,2 (об'єкт і фон мало відрізняються за яскравістю).
Видимість (υ) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт.
Видимість залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його
яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:
Для вимірювання освітленості і світлотехнічних величин застосовують
прилади – люксметри модифікації Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117 та портативний
цифровий люксметр-яскравомір ТЗС 0693. Всі вони працюють із застосуванням
ефекту фотоелектричного явища. Світловий потік, потрапляючи на селеновий
фотоелемент, перетворюється на електричну енергію, сила струму якої
вимірюється міліамперметром, який проградуйований у люксах. Застосовують
також вимірювачі видимості - фотометри та інші комплексні вимірювачі
світлотехнічних величин.

Види освітлення виробництв. Джерела освітлення

Природне освітлення: бічне – здійснюється через світлові прорізи у
стінах; верхнє – через світлові ліхтарі в дахах, а також прорізи в місцях
перепадів висот суміжних прольотів будинку; комбіноване – через прорізи для
бічного і верхнього освітлення.
Штучне електричне освітлення виробничих ділянок і будинків може
бути: загальним і комбінованим.
Загальне освітлення – це освітлення для створення мінімально необхідної
освітленості у виробничому приміщенні. Воно може бути як рівномірним (при
симетричному розташуванні світильників), так і посиленим на окремих
ділянках виробничого приміщення за рахунок локалізованого розташування
світильників.
Комбіноване освітлення застосовується для створення досить високих
рівнів освітленості на робочих поверхнях завдяки одночасному використанню
систем загального і місцевого освітлення. Місцеве освітлення поділяється на
стаціонарне і переносне. Використання тільки місцевого освітлення за умов
промислових підприємств не допускається внаслідок того, що велика різниця в
освітленості робочих місць і навколишнього середовища спричинює
виникнення нещасних випадків і зниження продуктивності праці. Переносне
місцеве освітлення дозволяється тільки при проведенні разових і періодичних
робіт.
Штучне електричне освітлення розподіляють на:
робоче – що забезпечує нормовану освітленість робочих місць за
звичайних умов виробництва;
аварійне – призначене для продовження виробничих процесів чи
евакуації людей під час вимикання основного робочого освітлення (не менш 5%
від нормованого робочого освітлення);
ремонтне – призначене для огляду і ремонту у важкодоступних місцях.
Для цього використовують мережі напругою 12 і 36 В;
охоронне і чергове – для яких підключають, за звичай, частину
світильників робочого чи аварійного освітлення.
Для штучного освітлення використовуються лампи розжарювання та
люмінесцентні лампи низького і високого тисків.
Арматуру для кріплення джерела світла називають світильником.
Арматура, крім того, служить для раціонального розподілу світлового потоку
джерела, захисту від механічних ушкоджень і забруднення, захисту очей від
сліпучої дії джерел світла.
Система освітлення раціональна лише при правильному виборі і
розміщенні світильників. Тип світильників визначається: характером
виробничого живлення приміщення і технологічного процесу, необхідною
безпекою, якістю освітлення і зручністю обслуговування. Сліпуча дія світла
усувається при правильно обраній висоті підвісу світильників. Для освітлення
виробничих територій, а також під'їзних колій і дворів доцільно застосовувати
прожектори. Вони здатні забезпечити високу вертикальну освітленість при
високій економічності.
Добра освітленість робочих приміщень залежить не тільки від
правильного вибору типу світильників, їхньої потужності і розташування, але й
від обробки і фарбування стін, стелі й устаткування. Стелі слід фарбувати у
білий колір, а стіни й устаткування – у світлі кольори.
Світильники загального освітлення в приміщеннях з підвищеною
небезпекою й особливо небезпечних можуть живитися електричним струмом
напругою 220 В, якщо висота їхньої установки не менше 2,5 м і конструкція
виключає випадковий дотик до струмоведучих частин світильників.
Переносні світильники місцевого освітлення повинні живитися напругою
не вище 12 В за таких негативних умов у виробничому приміщенні: тіснота,
можливість зіткнення з металевими заземленими поверхнями, незручне
одноманітне положення робітника.
Коли світильники працюють від напруги нижче 220 В, вони повинні
живитися від понижувальних трансформаторів з електричними роздільними
обмотками. Використання автотрансформаторів в таких випадках не
допускається.

Нормування виробничої освітленості

Освітленість вимірюється у люксах. Освітленість природним світлом
коливається в дуже широких межах в залежності від періоду року, часу дня,
стану хмарності, що відображають властивості поверхні землі (сніг, трав'яний
покрив, асфальт та ін.). Тому показником ефективності природного освітлення
є коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.), виражений у відсотках:

e = Ев / Ен · 100%

де: e – коефіцієнт природної освітленості у будь-якому місці усередині

приміщення, %;
Eв – освітленість у місці, освітлюваному світлом видимого через
світловий проріз ділянки небосхилу, лк;
Eн – освітленість горизонтальної площини в той же момент часу поза
виробничим приміщенням, освітлюваної рівномірно розсіяним (дифузійним)
світлом усього небосхилу, лк.
Величини Ев та Ен вимірюються в люксах (лк). У разі бокового
природного освітлення нормується мінімальне значення коефіцієнта природної
освітленості (еmin):
- у разі однобічного – в точці, яка розташована на віддалі 1 м від стіни,
найбільш віддаленої від світлових прорізів,
- а у разі двобічного – в точці посередині приміщення на перетині
вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої
поверхні або підлоги. Умовна робоча поверхня – це умовно прийнята
горизонтальнa поверхня, розташована на віддалі 0,8 м від підлоги.
У разі верхнього і комбінованого освітлення нормується середнє значення
коефіцієнта природної освітленості:
 де е1, е2 … еп-1, еп – значення коефіцієнтів природної освітленості в
окремих точках приміщення;
п – кількість точок визначення (перша і остання точки беруться на віддалі
1 м від поверхні стін чи перегородок).
Коефіцієнт природної освітленості нормується в залежності від
точності виконуваних робіт. Точність робіт визначається розмірами об'єкта
розрізнення (мм) – мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує
роздільного спостереження в процесі роботи (тріщина, ширина подряпини,
товщина дроту, напису на шкалах контрольно-вимірювальних приладів та ін.).
Природне освітлення у виробничих приміщеннях установлене з
урахуванням одержання максимально можливої освітленості (залежить від роду
освітлення), коли скло ліхтарів і бічних світлових прорізів чисте. Скло
очищають не рідше двох разів на рік при невеликих кількостях диму, пилу і
кіптяви, при значних кількостях – не рідше чотирьох разів на рік. Стіни і стелі
повинні бути світлих тонів.
Для освітлення приміщень в темний час доби, а за відсутності в них
природного освітлення – у будь-який час - використовуються джерела
штучного світла. Штучне освітлення поділяється:
- за конструктивним виконанням – на загальне, місцеве і комбіноване;
- за функціональним призначенням – на робоче, аварійне, евакуаційне та
охоронне.
Загальне освітлення забезпечує розподіл світла у всьому об’ємі
приміщення. Воно поділяється на загальне рівномірне і загальне локалізоване
освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, здебільшого, загальне
рівномірне освітлення приміщень.
Комбіноване освітлення – це поєднання загального і місцевого
освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих
робочих місцях. Комбіноване освітлення передбачається, наприклад, на
робочих місцях контролерів-касирів. Застосування тільки місцевого освітлення
не допускається.
Згідно ДБН В.2.5-28:2018 Природне і штучне освітлення, для штучного
освітлення нормується абсолютне значення освітленості в люксах залежно від
характеру зорової роботи, яскравості фону, контрасту об’єкта і фону, типу
джерела світла і конструктивного виконання системи освітлення. Норми
освітленості знаходяться в межах від 300 до 5000 лк.
За комбінованого освітлення освітленість робочої поверхні
світильниками загального освітлення має складати 10% від нормованої для
комбінованого освітлення. При цьому найбільша і найменша освітленість має
складати відповідно 500 і 150 лк у разі газорозрядних ламп розжарювання.
Штучне освітлення, яке забезпечує виконання робіт в звичайному
режимі, називають робочим освітленням. На підприємствах в сфері торгівлі
освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць
відкритого простору, що призначені для роботи, проходів людей та руху
транспорту.
Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи у випадку
відключення робочого освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь і
території підприємства, які вимагають обслуговування при аварійному режимі,
повинна складати 5% від нормованої освітленості для загального робочого
освітлення, але не менше 2 лк всередині будівлі і не менше 1 лк – на території
підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати розпізнавальні
ознаки: особливі розміри, тип чи знаки.
Евакуаційне освітлення призначене для безпечної евакуації людей з
приміщень і будівель у випадку аварійного відключення робочого освітлення.
Воно передбачається в приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися 100
чоловік, в проходах і на сходах за числа евакуйованих понад 50 чоловік.
Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати освітленість в приміщеннях на
підлозі основних проходів і на сходах не менше 0,5 лк та на відкритій території
– не менше 0,2 лк. Під час евакуації людей можна використовувати світильники
аварійного освітлення.
B приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися 100 чоловік (торгові
зали), у виробничих приміщеннях без природного освітлення з кількістю
працівників більше 50 чоловік чи площею понад 150 м2 (охолоджувальні
камери) евакуаційний вихід позначають світловим вказівником «Вихід» білого
кольору на зеленому фоні, який підключений до мережі евакуаційного
(аварійного) освітлення.
Охоронне освітлення призначене для освітлення в темний час доби
об’єктів, які спеціально охороняються.
Як світильники штучного світла використовуються лампи розжарювання
і газорозрядні лампи, які живляться від мережі напругою не вище 220 В.
Для освітлення приміщень і робочих місць не допускається
використовувати відкриті лампи. Застосовуються з цією метою світильники –
прилади, які складаються з джерела світла (лампи) і арматури.
Залежно від особливостей розподілення світлового потоку в просторі
світильники поділяються на класи: прямого світла, переважно прямого
світла, розсіяного світла, переважно розсіяного світла, відбитого світла.
Для обмеження засліплюючої дії світла на органи зору людини
світильники повинні мати певний за величиною захисний кут, який
утворюється перерізом горизонталі та лінії, що з’єднує крайню точку тіла, яке
світиться, з протилежним краєм відбивача (непрозорого екрана). Захисний кут
світильників залежно від їх конструкції знаходиться звичайно в межах 15…≥
30°.
Від величини захисного кута, потужності ламп, які використовуються,
залежить висота розміщення світильників над підлогою. Для місцевого
освітлення використовують світильники з непросвітними відбивачами, які
мають захисний кут не менше 30°. Допускається використовувати світильники
з захисним кутом від 10 до 30° за розташування відбивачів на рівні очей
працівників.
Залежно від конструкції світильники бувають: відкриті, захищені,
закриті, пило- і вологонепроникні, вибухозахищені. Світильники в складських
приміщеннях, в яких зберігаються відкрито (без упаковки) харчові продукти чи
тара для їх упаковки, повинні мати захисні пристрої (грати, сітки, розсіювачі,
спеціальні патрони тощо), які виключають можливість випадання колб ламп чи
їх друзок у разі руйнування.
Залежно від умов виробничого середовища, чистку ламп та
освітлювальної арматури проводять з періодичністю від одного разу на шість
місяців до двох разів на місяць.
На підприємствах не рідше одного разу на рік перевіряють освітленість в
контрольних точках і рівень загальної освітленості приміщень штучним
світлом.
ДБН В.2.5-28-2018 «Природне і штучне освітлення» встановлені
мінімально допустимі значення освітленості штучним світлом. При виконанні
робіт I-IV, Vа, Vб категорій рекомендується використовувати тільки систему
комбінованого освітлення. Загальне освітлення в системі комбінованого
повинно, по можливості, здійснюватися газорозрядними лампами.
Перед тим, як розраховувати освітленість виробничого приміщення
треба: визначити систему освітлення; вибрати тип джерела світла і тип
світильників; визначити розряд приміщення відповідно до санітарних норм і
норму освітленості; розмістити світильники; розрахувати освітленість на
робочих поверхнях; уточнити кількість світильників; визначити одиничну
потужність ламп.
Обираючи систему освітлення, виходять з погляду економічності або
гігієнічності. Система комбінованого освітлення більш економічна і дозволяє
на робочих місцях створювати високу освітленість. Система загального
освітлення з погляду гігієни праці краща, тому що вона дозволяє створити
рівномірний розподіл освітленості у всьому приміщенні, усунути різкі тіні й
контрасти.
Коли обирається тип джерела світла, перевага віддається
газорозрядним лампам, як найбільш економічним. Газорозрядні лампи
застосовуються в приміщеннях, не освітлених природним світлом, де необхідне
тонке розрізнення кольорів і виконуються точні роботи.
Тип світильників визначається характером виробничого приміщення.
Світильники в системі загального освітлення розташовують в один ряд, у
кілька рівнобіжних рядів, у шаховому порядку та ін.
Прожектори розміщують групою по 10-15 шт. при освітленні великих
територій – більше 1000 м2 з високим рівнем нормованої освітленості і тоді,
коли кількість опор повинна бути мінімальною
Існує кілька методів розрахунку освітленості. Для розрахунку
освітленості при загальному рівномірному освітленні використовують метод
розрахунку за питомою потужністю (метод ватів) і метод за світловим потоком.
У розрахунку штучного освітлення для конкретних умов виробництва
виникає потреба дослідити існуючу освітлювальну установку або спроектувати
нову для даного виду робіт. У першому випадку розраховують освітленість, яку
повинна створити освітлювальна установка, вимірюють дійсну освітленість та
порівнюють її з нормованою. У другому випадку обирають систему освітлення,
тип джерела світла, визначають нормовану освітленість І розраховують
кількість світильників або ламп, які забезпечують нормовану освітленість.
 Для цього застосовують методи: питомої потужності, коефіцієнта
використання світлового потоку і точковий.
1. Метод питомої потужності - найбільш простий, але є
приблизним (орієнтовним) методом розрахунку. Він базується на визначенні за
світлотехнічними довідниками питомої потужності освітлювальної установки,
яка залежить від коефіцієнтів відбиття стелі, стін та підлоги приміщення і
коефіцієнтів запасу для світильників з різними джерелами світла. Таблиці для
визначення питомої потужності складені для різних показників освітленості та
коефіцієнтів, тому для розрахунку необхідно їх мати.
Знайдену в таблиці питому потужність перемножують на площу і
отримують загальну необхідну потужність. Поділивши загальну потужність на
кількість ламп, одержують потужність однієї лампи і, навпаки, поділивши на
потужність однієї лампи – одержують їх кількість.
2. Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального
рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє
врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі.
3. Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та
комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин.
 3.3. Захист від шуму, ультразвуку, інфразвуку і вібрацій

Література:
1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання, доповнене та
перероблене. / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний, Д.В.Зеркалов,
Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров, В.С.Коз’яков, Л.О.Мітюк. За ред. К.Н.Ткачука і
М.О.Халімовського. — К.: Основа, 2006 — стор. 228-268
2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М.
Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
стор. 108-120

Терміни і визначення шуму

Шум – безладне поєднання небажаних для людини звуків, що заважають
трудовій діяльності чи відпочинку.
Звук – хвильовий механічний рух частин пружного середовища з
частотами коливань від 16 до 20000 Гц. Діапазон частот понад 20 кГц
відповідає ультразвуку, а нижче 16 Гц – інфразвуку.
Вібрації – механічні коливання елементів конструкцій, устаткування,
машин, споруджень, що поширюються в пружних середовищах і впливають на
людину при поверхневому контакті.
Звуковий тиск p' – надлишковий тиск (зміна тиску порівняно з
рівноважним станом), що виникає в повітряному середовищі при проходженні
через нього звукових хвиль.
Інтенсивність звуку І – це усереднений потік енергії у певному місці
простору в одиницю часу через одиницю поверхні, що є нормальною до
напрямку поширення звуку.
Рівень звукового тиску L, дБ (децибел) – величина, вимірювана згідно з
відношенням діючого тиску p' чи інтенсивності І до граничних значень ρ0 =
2×10-5 Па чи І0 = 10-12 Вт/м2.
Аналогічно визначається рівень вібростійкості стосовно граничного
значення коливальної швидкості.
Дія шуму, вібрацій, ультра- та інфразвука на організм людини,
професійні захворювання
На сьогодні шкідливий вплив шуму на організм людини науково
обґрунтовано. Діючи на орган слуху, центральну і вегетативну нервові системи,
а через них на внутрішні органи, шум є причиною розвитку хвороби,
спричиненої шумом. Знижуючи загальну опірність організму, він сприяє
розвитку інфекційних захворювань. При роботі за умов шуму спостерігаються
підвищена стомлюваність і зниження працездатності, погіршуються увага і
мовна комутація, створюються передумови до помилкових дій робітників.
Внаслідок цього шум може спричинити зниження рівня безпеки праці. Будучи
причиною головного болю, дратівливості, неврівноваженого емоційного стану,
шум створює передумови до погіршення психологічного стану.

1
 Прояви хвороби, викликаної шумом, поділяються на специфічні, що
виникають в периферичній частині слухової системи людини, і неспецифічні,
що характерні для інших органів і систем організму людини.
Під впливом шуму відбувається зниження слухової чутливості. Чим
значніший шум, тим вище його інтенсивність і експозиція. Стійка втрата слуху
настає через п'ять – вісім років роботи за умов, що характеризуються високими
рівнями шуму. Механізм впливу шуму слуховим шляхом носить назву
кохлеарного, і він є переважним при рівнях нижче 110 дБ.
Акустична енергія звукових хвиль при рівнях шуму понад 125 дБ і
частоті 250-1000 Гц настільки велика, що звук здатний викликати тотальний
струс тіла людини (повітряні вібрації). У цьому випадку підвищується роль
проходження звука до внутрішнього вуха через кістки, і захист тільки
привушних областей виявляється недостатнім.
Шум змінює функціональний стан багатьох систем і органів людини
внаслідок їхньої взаємодії через центральну нервову систему. Такий
взаємозв'язок призводить до впливу шуму на органи зору людини,
вестибулярний апарат і рухові функції, зокрема, до зниження м'язової
працездатності.
Фізичні характерні ознаки шуму, які можуть впливати на індивідуальну
суб'єктивну реакцію, включають: гучність або інтенсивність шуму, форму
спектра, наявність дискретних частотних компонентів, крутизну або
імпульсивність прояву звукової події (наприклад проліт літака або проїзд
автомобіля), переривчастість, тривалість і часові зміни.
Гучність є суб'єктивним враженням людини від впливу шуму. Одиницею
рівня гучності є фон. Один фон шуму (звука), який оцінюється, є рівноцінним
рівню звука 1 дБ для звукового тону з частотою випромінювання 1000 Гц, якщо
він оцінюється однаково гучно. Звуки низької частоти сприймаються менш
гучними, ніж звуки в смузі середніх і високих частот. Звуки частотою 2 кГц або
вище (особливо звуки з дискретними частотними компонентами) є взагалі
найбільш подразнюючими і спричиняють різні порушення, хоча шуми, що є
раптовими, переривчастими або коливаються з часом, також можуть бути
справжнім подразником. Взагалі, гучніший шум сприяє більшому
подразненню.
Вібраційна хвороба. У людини, що піддається впливу потужної загальної
вертикальної вібрації (назва відповідає напрямку розповсюдження вібрації),
можуть ушкоджуватися судини головного мозку й оболонок, а також
порушуватися циркуляція крові. Вібрації від ручного віброінструмента можуть
спричинити ушкодження дрібних кровоносних судин і нервових закінчень у
м'язах та шкірі. Характер впливу вібрації може бути загальним чи місцевим, він
визначає три форми вібраційної хвороби: периферичну, церебральну і
центрально-периферичну.
Першим симптомом периферичної форми захворювання є почуття
оніміння в кистях рук і передпліччях. Хворий відчуває печіння, ломоту в руках,
ногах. При церебральній формі хвороби першими ознаками є головний біль,
почуття тяжкості і шуму в голові. Бувають короткочасні запаморочення, а іноді
2
й втрата свідомості. У робітника з'являється дратівливість, порушується сон,
виникають спазми судин. У результаті розвивається гіпертонія, загальна
слабість, тремтіння рук.
Вплив ультра- та інфразвуку. Під дією ультразвуку в рідких
компонентах тканин організму виникає кавітація, тобто утворюється велика
кількість розривів у вигляді дрібних пухирців газу. Коли кавітаційні пухирці
лопаються, розвивається великий тиск, в результаті чого відбуваються
механічне руйнування кліток живої тканини і сильне локальне підвищення
температури. Під впливом ультразвуку прискорюються хімічні процеси,
спостерігаються явища дисперсії і коагуляції, внаслідок чого, наприклад, може
наступити сліпота. Вплив на людину ультразвуку малої потужності викликає
тепловий ефект. Якщо працівник оброблює деталі, у яких порушуються
ультразвукові коливання, у нього можливе контактне опромінення.
При опроміненні інфразвуком внутрішні органи людини, що мають
резонансні частоти в діапазоні 6-12 Гц, можуть прийти в коливання. Між
серцем, легенями і шлунком виникає тертя, що зумовлює сильне подразнення і
порушення їхньої нормальної життєдіяльності. Особливо небезпечна частота 7
Гц, що збігається з альфа-ритмами мозку. Інфразвуки малої потужності діють і
на внутрішнє вухо, викликаючи нездужання типу морської хвороби, нервову
втому. При середніх потужностях спостерігаються внутрішні розлади
травлення і мозку з усілякими наслідками: паралічами, втратою свідомості,
загальною слабістю. Інфразвук великої потужності особливо небезпечний тому,
що, викликаючи резонанс внутрішніх органів, може призвести їх до
руйнування, гальмування кровообігу і навіть до зупинки серця.

Оцінка дії шуму і його нормування

При встановленні нормативів щодо обмеження шуму виходять, як
правило, не з оптимальних (комфортних), а з припустимих умов, при яких
шкідливий вплив шуму на людину або не виявляється, або є незначним. Таке
гігієнічне (санітарне) нормування, встановлюється органами охорони здоров'я.
Допустимі норми виробничого шуму визначені в державному стандарті
ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та
інфразвуку. Нормованими параметрами постійного чи переривчастого
виробничих (транспортних) шумів є рівні звукового тиску в октавних смугах
частот (граничні спектри, які вимірюються в дБ, позначення спектру відповідає
рівню звука у смузі 1 кГц) і рівні звука, скориговані по шкалі «А» стандартного
вимірювача шуму (дБА). Постійним вважається шум, рівні якого з часом
змінюються не більше, ніж на 5 дБ. Непостійним вважається шум, рівні якого з
часом змінюються більше ніж на 5 дБ. Переривчастий шум переривається
паузами тривалістю в кілька годин, хвилин чи секунд.
Нормування шуму в приміщеннях і на території житлових будівель. У
державному стандарті внесені поправки на характер шуму (для тонального чи
імпульсного – -5 дБ), час доби (для денного часу – +10 дБ), місце розташування
об'єкта (для курортного району – -5 дБ) і сумарний час впливу шуму. Наявність

3
таких поправок обумовлена впливом різних факторів на сприймання звуку
людиною.
Нормування ультра- та інфразвуку. Допустимі рівні звукового тиску для
робочих місць ультразвукових установок визначені в державному стандарті
ГОСТ 12.1.001-89. ССБТ «Ультразвук. Загальні вимоги безпеки». Нормовані
величини мають наступні значення: при середньо-геометричній частоті 1/3
октанової смуги 12,5 кГц – 75 дБ, при 16 кГц – 85 дБ і при частотах вище 20
кГц – 110 дБ. Якщо сумарний час впливу ультразвуку менше чотирьох годин за
зміну, то допустимі рівні збільшуються так само, як і під дією шуму.
Професійну експозицію шуму необхідно контролювати таким чином, щоб
працююча людина не піддавалася надмірній експозиції, яка визначається
рівнем та тривалістю дії звука на людину.
Вибір ліміту експозиції залежить від визначень двох параметрів:
1) максимального прийнятного рівня порога слуху (РПС), понад який
спостерігається погіршення слуху та нижче від якого вважається, що слух
знаходиться у нормі; 2) частки експонованого шумом населення, яке
захищається від погіршення слуху.
Нормативів щодо обмеження інфразвуку поки що немає. Рекомендується
використовувати як орієнтовний гранично допустимий рівень інфразвуку 95 дБ,
якщо час впливу ультразвуку більше чотирьох годин.
Крім гігієнічного нормування, існує нормування технічне, мета якого
полягає у встановленні на основі відомих і технічно здійсненних методів
гасіння шуму граничних характеристик шуму для визначеного типу машин і
устаткування.
У той час як санітарні норми визначають необхідні рівні шуму, технічні
нормативи вказують на його можливі значення з технічної і економічно
обґрунтованої точки зору.

Методи захисту від шуму, вібрацій, ультра- та інфра-звука

Ефективне вирішення проблем захисту від шуму, вібрацій, ультра- та
інфразвуку досягається проведенням комплексу заходів, що послабляють
інтенсивність шкідливих виробничих факторів у їхніх джерелах, на шляху
поширення. Зниження інтенсивності шуму в джерелах забезпечує кардинальне
вирішення всіх цих проблем.
Зниження інтенсивності шуму на шляху поширення нерідко буває
дешевшим за вирішення проблеми в джерелі, але досить ефективним.
Наприклад, шум ПК визначається, у першу чергу, їхніми силовими
установками, тому для його зниження необхідне проведення заходів щодо
зменшення шуму двигунів. При цьому можливі два шляхи: створення нових
малошумних двигунів і модифікація існуючих.
Методи ослаблення шуму від джерел, розташованих усередині
приміщень, дуже різноманітні і залежать від типу устаткування. Наприклад,
знизити шум електричних машин можна:
усуненням неврівноваженості ротора, регулюванням підшипникових
вузлів і щиткових контактів (для зменшення механічного шуму і вібрацій);
4
 акустичною оптимізацією вентиляторів охолодження (наприклад,
збільшенням зазорів, зменшенням діаметра гвинта й колової швидкості),
зменшенням витрат охолоджуваного повітря і, нарешті,
вирішенням проблеми охолодження без використання вентиляторів,
завдяки чому знижується аеродинамічний шум;
усуненням асиметрій у магнітопроводах і обмотках, ослабленням
інтенсивності перемінних радіальних магнітних сил низького порядку (для
зменшення магнітного шуму і вібрації).
У випадку неможливості забезпечення колективного захисту робітників
від впливу розглянутих факторів наведеними методами застосовуються засоби
індивідуального захисту. Засобами індивідуального захисту від шуму є
протишумові шоломи, навушники і вкладиші. Застосування вкладишів
допустимо при рівнях звука не вище 100 дБА, навушників – 110 дБА, шоломів
– 120 дБА. При рівнях шуму вище 120 дБА, коли потрібен тотальний захист
тіла людини, рекомендується одягати, крім шоломів, шумозахисний
комбінезон, пояс і черевики.
Засоби захисту від вібрацій у джерелах вібрацій ґрунтуються на
урівноважуванні діючих сил і моментів у машинах і механізмах, балансуванні
обертових деталей, застосуванні матеріалів з підвищеним внутрішнім тертям,
поліпшенні технології виготовлення та ін.
Зниження рівня вібрації на шляху її поширення досягається
застосуванням віброізолюючих конструкцій і вібродемпфуючих матеріалів і
покриттів, а також віброгасників. Для забезпечення віброізоляції влаштовують
розриви між елементами конструкцій або усувають тверді зв'язки між ними, а
також уникають подібності частот власних коливань системи і частот сил, що її
збурюють.
Для вібропоглинання на вібруючі елементи машини наносять в’язкі або
пружні матеріали, яким притаманні значні внутрішні втрати. До таких
матеріалів відносяться антивібрит, агат, сендвічні конструкції та ін. Зниження
вібрації таким чином досягає 2-10 дБ в смузі частот 31,5-8000 Гц.
Засобами індивідуального захисту від вібрації є: черевики, рукавиці,
виготовлені із віброзахисних матеріалів цілком або в місцях з’єднання з
вібруючою поверхнею.
Захист від ультра- та інфразвуку. Захист від ультразвукових коливань
здійснюється тими ж методами, що і захист від шуму. Основну увагу потрібно
приділяти усуненню безпосереднього контакту робітників з коливними
середовищами. Для цього завантаження ультразвукових ванн, вивантаження й
інші роботи виконують при виключених генераторах коливань, або
використовують спеціальні пристосування з ручками, не зв'язаними
вібруючими деталями.
Ультразвукове технологічне устаткування ізолюють кожухами або
звукоізолюючими камерами. Внутрішні поверхні камер облицьовуються
звукопоглинаючими матеріалами. Робочі місця можна екранувати. Для
поглинання енергії ультразвуку рекомендуються матеріали, подібні до

5
застосовуваних при зниженні шуму, але з більшою ефективністю на високих
частотах.
Труднощі захисту від інфразвукових хвиль полягають в тому, що стіни і
великі елементи конструкцій починають вібрувати в ритмі інфразвуку і не
чинять йому ніякого опору. Інфразвук практично не послаблюється
перешкодами, тому основною задачею захисту людини від шкідливого впливу
інфразвуку є виключення чи ослаблення його генерування в самому джерелі.
Ефективними заходами від інфразвуку є також застосування методів зниження
вібрацій.

6
 Тема 3.4. Електромагнітні високочастотні (ВЧ) і надвисокочастотні
(НВЧ) випромінювання

Література:
1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання, доповнене та
перероблене. / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний, Д.В.Зеркалов,
Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров, В.С.Коз’яков, Л.О.Мітюк. За ред. К.Н.Ткачука і
М.О.Халімовського. — К.: Основа, 2006 — стор.198-228.
2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М.
Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
стор. 80-107.

Вплив електромагнітних випромінювань на людину

Широке застосування сьогодні для телебачення, зв'язку, радіонавігації,
телекерування, телесигналізації і радіолокації одержала радіоапаратура, що
працює в діапазоні високих (ВЧ), ультрависоких (УВЧ) і надвисоких частот
(НВЧ). Першоджерелом електромагнітних коливань у радіотехнічних
пристроях є генератори ВЧ і НВЧ. Електромагнітна енергія вимірюється в Вт/м2
(мВт/см2, мкВт/см2) і випромінюється в навколишній простір, у першу чергу,
антенним пристроєм. Крім цього, джерелами електромагнітних полів (ЕМП) у
робочих приміщеннях радіолокаційних станцій, радіотехнічних майстерень,
лабораторій і радіоцентрів можуть бути окремі вузли НВЧ генераторів
(магнетрони, лампи біжучої хвилі, клістрони), з’єднані елементи модуляторів з
генераторами, лінії передач від генератора до антени, катодні виводи
магнетронів, вентиляційні щілини та ін.
Під час експлуатації і ремонту установок з генераторами
електромагнітної енергії можливий вплив ЕМП на обслуговуючий персонал, а
також на працівників інших об'єктів, що знаходяться в зоні випромінювання
спрямованих антен радіолокаційних станцій.
На робочих місцях інтенсивність ЕМП залежить від потужності джерела
випромінювання і відстані від джерела випромінювання до робочого місця. На
відстані близько 1/6 довжини хвилі у джерела електромагнітного
випромінювання переважають поля індукції (зона індукції), а за її межами
переважають поля випромінювання (зона випромінювання). Безумовно, що
коли робоче місце розташоване в зоні індукції, працівник буде піддаватися
впливу електричних і магнітних полів, що періодично змінюються.
Таким чином, залежно від частоти генератора працівник може перебувати
або в зоні індукції в процесі роботи з УВЧ чи ВЧ генераторами, або в зоні
випромінювання в процесі роботи з НВЧ генераторами (зона індукції до 16 см).
Випромінювання високих частот зумовлює в організмі зміну умовно
рефлекторної діяльності (гальмування умовних і безумовних рефлексів),
падіння кров'яного тиску, уповільнений пульс. Постійний вплив опромінення і
особливо надвисоких частот (НВЧ) може призвести до стійких функціональних
змін у центральній нервовій і серцево-судинній системах.
Коли людина потрапляє в зону випромінювання, енергія ЕМП частково
поглинається тілом людини. Під дією ВЧ полів у тканинах виникають ВЧ
струми, що супроводжуються тепловим ефектом. Електромагнітні поля при
тривалому впливі можуть викликати підвищену стомлюваність, дратівливість,
головний біль чи сонливість, порушення сну, зниження кров'яного тиску, зміну
температури тіла та ін., пов'язаних з розладом центральної нервової і серцево-
судинної систем. Поля НВЧ, особливо сантиметрового і міліметрового
діапазонів, викликають також зміни в крові, помутніння кришталика
(катаракта), погіршення нюху, а в окремих випадках – трофічні явища:
випадіння волосся, ламкість нігтів та ін.
Порушення органів людини, зумовлені впливом ЕМП, є оборотними,
якщо припинити опромінення; але варто враховувати, що оборотність
функціональних зрушень не є безмежною і, зазвичай, визначається
інтенсивністю опромінення, тривалістю впливу, а також індивідуальною
особливістю організму. Тому профілактика професійних захворювань повинна
передбачати, поряд з розробкою технічних засобів захисту, організаційні
заходи.
НПАОП0.00-7.13-14 Вимоги до роботодавців щодо захисту працівників
від шкідливого впливу електромагнітних полів встановлені допустимі рівні
впливу ЕМП радіочастот.
Санітарними правилами передбачена обов'язкова періодичність перевірки
на робочих місцях рівня ГПЕ, створюваного джерелами НВЧ опромінення.
Перевірки повинні бути не рідше одного разу за рік.

Захист від впливу електромагнітних полів

Основними шляхами захисту від впливу ВЧ і НВЧ полів є:
1) Зменшення ГПЕ (густина потоку енергії) випромінювання
безпосередньо від самого джерела, є найефективнішим засобом захисту
обслуговуючого персоналу, що регулює, настроює й проводить випробування
передавачів радіолокаційних станцій і генераторів НВЧ. Для цього замість
антени підключають погоджене з вихідним каскадом передавача навантаження
– еквівалент антени (поглинач потужності). В еквіваленті антени генеруюча
енергія цілком поглинається, не порушуючи режим роботи генератора НВЧ.
Поглинаючі елементи еквівалентів антен виконують клинчастої, східчастої або
конусоподібної форми. Випромінювання НВЧ енергії в простір при
застосуванні еквівалентів антен зменшується більше, ніж на 50дБ, тобто в
100000 разів порівняно з випромінюванням за допомогою антени;
2) Зменшення інтенсивності ЕМП у робочій зоні НВЧ може
здійснюватись шляхом екранування джерел випромінювання металевими
суцільними і сітчастими екранами. Інтенсивність випромінювання може бути
знижена також за допомогою поглинаючих покриттів. Електромагнітне поле в
металевому екрані наводить вихрові струми, що створюють ЕМП, протилежне
екрану. Товщину суцільного металевого екрана вибирають з конструктивних
міркувань, тому що глибина проникнення електромагнітної ВЧ і НВЧ енергії
невелика. Екран товщиною 0,01 мм послабляє енергію поля на 50 дБ (у 100000
разів). Саме тому, як матеріал екрана застосовують фольгу. Генератори НВЧ
енергії можуть екрануватися цілком (замкнутий екран) чи частково
(незамкнутий екран);
3) Поглинаючі екрани (покриття) застосовуються у випадках, коли
відбита електромагнітна енергія від внутрішніх поверхонь суцільних металевих
екранів може істотно порушити режим роботи НВЧ генератора. Тому
поглинаючі покриття повинні по можливості цілком поглинати енергію. Це
досягається відповідним підбором діелектричної і магнітної проникності
поглинаючого матеріалу. Як поглинаючі покриття застосовують гумові
килимки з конічними шипами, що поглинають електромагнітну енергію в
діапазоні 0,8-4 см; магнітоелектричні пластини – поглинаються хвилі 0,8-10,6
см; поглинаючі покриття на основі поролону, поглинають хвилі в діапазоні 0,8-
3 см. Для послаблення щільності потоку потужності НВЧ випромінювання на
20-30 дБ (102-103 разів) застосовують сітчасті металеві екрани. Стики між
металевими листами повинні з'єднуватися електрично надійно пайкою чи
зварюванням по всьому периметру, а знімні чи рушійні частини екранів (двері,
оглядові вікна) повинні мати електричний контакт із нерухомою частиною
екрана;
4) Екранування робочого місця передбачають у тих випадках, коли
зниження інтенсивності випромінювання безпосередньо біля джерела чи його
екранування зумовлює технічні ускладнення. Екранування робочого місця
виконують у вигляді незамкненого екрана чи спеціальної кабіни, звідки
керують роботою чи настроюванням установки.
5) Індивідуальні засоби захисту від ЕМП НВЧ використовують
спеціальний одяг – комбінезони, халати, каптури. Матеріалом для цього одягу
служить бавовняна тканина з тонкими металевими нитками, що утворюють
сітку. Тканина здатна послабляти потужність випромінювання в діапазоні 0,8-
10 см на 20-38 дБ. Для захисту очей застосовують захисні окуляри, скло яких
покрите тонкою прозорою плівкою двоокису олова SnО2. Оправа – пориста
гума із запресованою металевою сіткою. Скло послаблює потужність у
діапазоні 3…150 см не менше, ніж на 25 дБ, оправа – на 20 дБ.
Світлопрозорість скла не менше 74%.

Лазерні випромінювання
Випромінювання оптичного діапазону
Квантові генератори чи лазери використовуються: для створення точних
вимірювальних приладів та інструментів, в оптичній локації, для передачі
інформації, прецизійного зварювання, свердління тугоплавких матеріалів.
Застосування лазерів у галузі зв'язку і на телебаченні особливо перспективне.
Випромінювання електромагнітні (лазерні) охоплюють практично весь
оптичний діапазон, від ультрафіолетової до інфрачервоної області спектра
випромінювання. Генератори оптичного діапазону працюють на основі
змушених випромінювань, джерелами яких є робочі речовини, що генерують
електромагнітні випромінювання оптичного діапазону (що створюють лазерний
ефект) внаслідок порушення їхніх атомів електромагнітною енергією іншого
джерела.
Іншим джерелом у твердотілих лазерах служать газорозрядні імпульсні
лампи, а в газових лазерах – генератори НВЧ. Робочою речовиною у
твердотілих квантових генераторах застосовують кристали рубіну, скла з
домішкою неодиму, диспрозію, вольфрамат кальцію, а в газових генераторах
найбільш простого типу – суміш гелію з неоном і азотом. Робоча речовина
випромінює хвилі визначеної довжини.
 Вплив лазерних випромінювань на людину
Коли лазерні випромінювання потрапляють на біологічні тканини
людини, тоді вони чинять теплову, механічну і електрохімічну дію на організм
людини. Тепловий вплив виявляється в поглинанні енергії лазерного
випромінювання біологічними тканинами і, в першу чергу, шкірою. Шкіра
поглинає велику частину енергії, в результаті чого виникають опіки. Ступінь
опіку шкіри у великій мірі залежить від інтенсивності і частоти
випромінювання, а також від ступеня пігментації шкіри в момент опіку. Чим
більша частота, тим сильніший опік. Чим темніше шкіра, тим більша частина
енергії нею поглинається і тим сильніший її опік.
Коли велика інтенсивність опромінення впливає на людину, можуть
уражатися внутрішні органи, викликаючи набряки, крововиливи, омертвіння
тканин. Тоді може мати місце навіть згортання і розпад крові.
Якщо інтенсивності лазерного випромінювання невеликі, в організмі
людини можуть виникнути функціональні порушення – в першу чергу в
нервовій і серцево-судинній системах, що виявляється в зниженні або
підвищенні артеріального тиску, підвищенні пітливості, виникненні головного
болю, стомлюваності, дратівливості. Такі зміни оборотні, якщо вжити заходів
щодо виключення опромінення і дотримання належного режиму праці й
відпочинку.
Механічний вплив виявляється в розриві тканин, що виникає в результаті
різкого скипання рідинних структур живої тканини, підвищення тиску й
ударної хвилі.
Електрохімічний вплив лазерного випромінювання зумовлює іонізацію
рідинних компонентів і утворення нових структур, не властивих живій матерії.
В першу чергу і найбільш небезпечне лазерне випромінювання для очей.
Небезпека виникає тоді, коли промінь лазера фіксується на сітківці ока, що
приводить до її коагуляції. Наслідком коагуляції є сліпота ураженої області
сітківки. Найбільш небезпечне ураження центральної ямки сітківки – невелика
область діаметром 0,2 мм поблизу центра сітківки. Це серйозна втрата зору.
Для очей небезпечним є не тільки пряме випромінювання лазера, але й відбите
від будь-якої поверхні.
Захист від впливу лазерних випромінювань
Лазерні квантові генератори слід розміщувати в спеціально призначених
для цих цілей приміщеннях, двері яких повинні мати спеціальне блокування з
світловим табло, що включається на час роботи лазерних генераторів.
Приміщення повинні задовольняти усім вимогам санітарних норм і повинні
бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією.
Приміщення усередині, а також устаткування і предмети, що знаходяться
в ньому, не повинні мати дзеркально відбиваючих поверхонь, у противному
разі їх варто фарбувати в темні матові тони.
Квантовий генератор повинен установлюватися таким чином, щоб шлях
променя проходив в найменш відвідуваній людиною зоні, а місця фокусування
променя під час його роботи були захищені діафрагмами. Наприкінці променя
розміщують пастку для поглинання відбитого випромінювання. Для зменшення
розсіювання випромінювання лінзи, призми й інші тверді перешкоди на шляху
променя повинні бути обладнані блендами. У деяких випадках необхідно
відбивати весь хід променя.
Для візуального юстирування пристрої повинні бути оснащені захисними
поглинаючими фільтрами. При роботі з оптичними квантовими генераторами їх
розташування за польових умов слід позначати спеціальними знаками.
Ширми, що екранують, штори, завіси можна виготовляти з бавовняної
чорної фланелі.
Захист очей слід здійснювати захисними окулярами, скло яких має велику
оптичну щільність. Для запобігання ушкодження скла випромінюванням
оптичного квантового генератора перед ним пропонується розміщувати скло з
меншим коефіцієнтом поглинання. Окуляри виконані із синьо-зеленого скла,
практично непроникні для випромінювань з довжинами хвиль 0,63-1,5 мкм.
Робітники в процесі роботи з оптичними квантовими генераторами для
профілактики захворювань повинні два рази на рік проходити медичні огляди
за участю терапевта, гематолога, офтальмолога і невропатолога.
Дослідження і обслуговування оптичних квантових генераторів повинні
проводити працівники не молодше 18 років, які не мають медичних
протипоказань.

Іонізуючі випромінювання
Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини
Іонізуючі речовини використовуються в контрольно-вимірювальній
апаратурі, медицині, хімії, у технологічних процесах, для розпізнавання, оцінки
якості та ін. В цивільній авіації радіоактивні речовини застосовуються у
приладах літаків, у дефектоскопах для контролю цілісності окремих вузлів і
деталей літаків, у рівнемірах для визначення рівня рідин.
Іонізуючим називається випромінювання, під дією якого у середовищі
утворюються заряджені частинки різних знаків. До іонізуючого
випромінювання відносяться:
потоки α-, β-частки, γ-промені і нейтрони, що випускаються при
мимовільному розпаді радіоактивних речовин;
рентгенівські промені, що виникають під час взаємодії радіоактивних
випромінювань і прискорених заряджених частинок;
потоки заряджених частинок – електронів, протонів та інших,
прискорених до великих енергій у спеціальних прискорювальних установках.
Іонізуючі випромінювання в організмі людини викликають іонізацію
молекул і атомів тканини, порушують хімічні структури сполук, утворюють
сполуки, не властиві живій клітині, що у свою чергу призводить до її
відмирання.
Складні зміни фізичних і біохімічних процесів в організмі людини
можуть бути залежними від дози опромінення або оборотними, тобто функції
окремих органів і всього організму людини відновлюються цілком. Такі
процеси можуть бути необоротними, що призводить до функціональних
порушень в організмі та виникнення променевої хвороби.
Захворювання організму може викликати гостру і хронічну форми
променевої хвороби. Гостра форма виникає під дією великих доз опромінення
за короткий проміжок часу, хронічна форма розвивається в результаті тривалої
дії малих доз при зовнішньому опроміненні чи при попаданні усередину
організму під час прийому їжі, паління, вдихання малих кількостей
радіоактивних речовин. При гострій променевій хворобі спостерігається анемія,
слабкість і схильність організму до інфекційних захворювань.
При першій стадії хронічної променевої хвороби спостерігається:
порушення сну, погіршення апетиту, з'являється головний біль, слабкість тощо.
При другій стадії ці симптоми загострюються ще більше: порушується обмін
речовин, з'являються порушення в роботі серцево-судинної системи, органів
травлення. На третій стадії вище названі порушення різко загострюються:
порушується робота кровотворних органів, що призводить до недокрів'я,
лейкемії; відбуваються крововиливи в серцево-судинній системі; уражаються
статеві органи, а також виникають зміни в генетичному апараті живого
організму, якщо радіоактивне опромінення діє на статеві органи й органи
зародкових шляхів; спадкові зміни зумовлюють нежиттєздатність зародка як у
першому, так і в наступних поколіннях.
Шкідливі наслідки виявляються в стерильності потомства, у
захворюваннях, що передаються в спадщину поколінням, зменшенні
тривалості, зниженні стійкості проти інфекційних захворювань.
Випромінювання (радіоактивні) викликають місцеві ураження:
захворювання шкіри, злоякісні пухлини, катаракту, з'являється сухість шкіри,
випадають волосся, з'являється ламкість нігтів.
Шкідливий небезпечний вплив радіоактивних випромінювань
обумовлюється ще й тим, що органи чуття людини не виявляють його доти,
поки не з'являться певні зміни в організмі людини. Щоб виключити шкідливий
вплив іонізуючих випромінювань, необхідно усувати всяку можливість
опромінення організму дозами, що перевищують гранично допустимі.
Ураження радіоактивними речовинами організму людини залежить від:
виду випромінювання – α-, β-частки, γ-промені, які діють на людину;
кількості ізотопів, їх активності; властивостей ізотопу – енергії частинок,
періоду напіврозпаду; шляхів попадання речовин в організм людини та її
індивідуальної чутливості.
Іонізуючі випромінювання впливають на організм або при зовнішньому,
або внутрішньому опроміненні, коли джерело випромінювання знаходиться
усередині організму.
Одиниці виміру іонізуючих випромінювань
Беккерель (Бк) – активність нукліда в радіоактивному джерелі (в
одиницях системи СІ). Один беккерель дорівнює одному ядерному
перетворенню в секунду, Кюрі (Кі). 1 Кі = 3,7·1010 Бк.
Грей (Гр) – поглинена доза випромінювання (СІ). 1 Г =100 рад= 1 Дж кг-1.
Зіверт (Зв) – еквівалентна доза випромінювання (СІ). 1 Зв =100 бер =1
Дж кг .
-1

Електрон-вольт (еВ) – позасистемна одиниця енергії іонізуючого

випромінювання. 1 еВ = 1,6×10-19 Дж.
Рентген (Р) – позасистемна одиниця експозиційної дози, при якій
сполучена корпускулярна емісія в 0,001293 г повітря утворює в повітрі іони, що
несуть розряд в одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного
знака. Число 0,001293 г – маса одного кубічного сантиметра атмосферного
повітря при 0°С и 760 мм рт. ст.
Нормування іонізуючого опромінення
Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-
гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для
окремої людини, так і для суспільства є ДНАОП 00.3-3.24-97 «Норми
радіаційної безпеки України (НРБУ-97)».
Норми радіаційної безпеки України встановлюють два принципово
відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захисту:
перший – передбачається для усіх видів практичної діяльності за умов
нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого
випромінювання, до якої належать: виробництво джерел випромінювання,
використання джерел випромінювання і радіоактивних речовин у медицині,
дослідженнях, промисловості, сільському господарстві, освіті, виробництві
ядерної енергії, включаючи всі елементи паливно-енергетичного циклу,
збереження та транспортування джерел іонізуючого випромінювання,
поводження з радіоактивними відходами;
другий – при втручанні, що пов'язано з опромінюванням населення за
умов аварійного опромінення, а також під час хронічного опромінювання за
рахунок техногенно-підсилених джерел природного походження.

Протирадіаційний захист та радіаційна безпека у ситуаціях втручань

грунтуються на наступних основних принципах:
повинен бути виправданим будь-який контрзахід, тобто отримана користь
для суспільства та окремої особи від відвернутої цим контрзаходом дози
повинна бути більша, ніж сумарний збиток (медичний, економічний, соціально-
психологічний) від втручання, пов'язаного з його проведенням (принцип
виправданості);
всі можливі заходи щодо обмеження індивідуальних доз опромінення
повинні бути застосовані на рівні, нижчому, ніж поріг детерміністичних
радіаційних ефектів, особливо порогів гострих клінічних радіаційних проявів
(принцип не перевищення);
втручання – контрзахід або комбінація декількох контрзаходів, його
масштаби та тривалість повинні вибиратися таким чином, щоб різниця між
сумарною користю та сумарним збитком була не тільки доданою, але й
максимальною (принцип оптимізації).
Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97) встановлюються три
категорії осіб, які зазнають опромінення:
категорія А (персонал) – особи, які постійно чи тимчасово працюють
безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.
категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не працюють з
джерелами іонізуючих випромінювань, але через розташування робочих місць у
приміщеннях та на промислових майданчиках об‘єктів з радіаційно-ядерними
технологіями можуть отримати додаткове опромінення.
категорія В – все населення.
Для категорії А, Б, та В НРБУ-97 встановлені ліміти доз (ЛД) та
допустимі рівні (ДР) іонізуючого опромінення. Ліміти доз, їх числові значення
встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення
детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки
низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є
прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.
Персонал віком до 18 років не допускається до роботи з джерелами
іонізуючого випромінювання.
Контроль за опроміненням персоналу регламентується відповідним
розділом Основних санітарних правил (ОСП). Види контролю і обсяг
радіаційного стану на радіаційно-ядерному об’єкті здійснюються відповідно до
вимог ОСПУ.
Персонал, який залучається до проведення аварійних та рятувальних
робіт, прирівнюються на цей період до персоналу категорії А.
Обмеження опромінення населення здійснюється шляхом регламентації
та контролю: газо-аерозольних викидів і рідинних скидів у процесі роботи
радіаційно-ядерних об'єктів; вмісту радіонуклідів в окремих об’єктах
навколишнього середовища (воді, продуктах харчування, повітрі та ін.).

Захист від джерел іонізуючого випромінювання

Завдання при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не
допустити випромінювання вище граничнодопустимого. Воно забезпечується
шляхом застосування комплексу організаційних і технологічних заходів, у тому
числі «захисту часом» і «захисту відстанню».
Доза гамма випромінювання тим менша, чим менший час
випромінювання – «захист часом» і чим більша відстань від джерела
випромінювання – «захист відстанню».
«Захист часом» під час роботи досягається відповідною підготовкою й
організацією робіт, складанням і дотриманням графіків, згідно з якими час
контакту з джерелами випромінювання мінімальний, а продуктивність праці
залишається досить високою.
«Захист відстанню» під час роботи з радіоактивними речовинами
незначної активності передбачає використання ручних маніпуляційних захватів
і дистанційних універсальних маніпуляторів. Ручні маніпуляційні захвати
передають рухи і зусилля рук оператора на деяку відстань з відповідним
збільшенням цих рухів і зусиль. Дистанційні універсальні маніпулятори
дозволяють виконувати різноманітні операції щодо захвату і переміщенню
предметів, орієнтації їх під будь-яким кутом та ін. Вони володіють декількома
ступенями свободи, ними можна керувати з великої відстані за допомогою
рукояток, при цьому оператор пальцями відчуває навантаження і силу від
захватів маніпулятора. Спостереження за роботою здійснюється за допомогою
телевізійних систем, системи дзеркал і перископів.
При роботі з радіоактивними речовинами великої активності
застосовують автоматизоване устаткування, системи дистанційного керування.
Екранування є найбільш ефективним захистом від радіоактивного
опромінення, тому що дозволяє знижувати дозу опромінення на робочому місці
до граничнодопустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, слід визначити
товщину і матеріал екрана з урахуванням виду й енергії випромінювання.
 Захисні екрани від α-випромінювання, зазвичай, не застосовуються, тому
що воно має малу проникну здатність. Шар повітря в кілька сантиметрів або
більш щільного матеріалу в кілька міліметрів (скло, картон, фольга, одяг,
гумові рукавиці та ін.) забезпечують досить повне поглинання α-
випромінювання.
В захисних екранах для поглинання потоку β-випромінювання
застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець з облицюванням матеріалами
з малим атомним номером. Свинець застосовується при екрануванні β-
випромінювань високих енергій, тому що це випромінювання під час
проходження через речовину викликає вторинне випромінювання
(рентгенівське, γ-випромінювання і нейтронів).
Екрани для захисту від γ-випромінювання виконують з матеріалів з
великим атомним номером і великою густиною (свинець, вольфрам). Для
стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, що
одночасно є елементами будівельних конструкцій.
Захист від нейтронів ускладнюється тим, що вони дуже погано
поглинаються речовиною. У зв'язку з цим захист від нейтронів полягає в
уповільненні швидких нейтронів і наступному поглинанні вже уповільнених.
Захисними матеріалами від швидких нейтронів є вода, парафін, графіт, берилій
та ін. Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм.
Застосовують захисні екрани різних конструкцій: стаціонарні, пересувні,
розбірні, настільні.
При роботі з малими рівнями випромінювання використовують витяжні
шафи і бокси, що відрізняються достатньою герметичністю, обладнані
маніпуляторами і припливно-витяжною вентиляцією
При транспортуванні і збереженні радіоактивних речовин
використовують контейнери і сейфи, виконані з сталі, свинцю, чавуну.
Роботи з радіоактивними ізотопами, а також технічне обслуговування
приладів і установок, у яких використовуються ізотопи, повинні проводитися в
спеціально відведених приміщеннях із санітарно-технічним устаткуванням і
системою вентиляції.
Технічне обслуговування і робота на установках з радіоактивними
ізотопами повинна виконуватися працівниками не молодше 18 років, що
пройшли медичний огляд і спеціальне навчання безпечним методам роботи на
даній установці. Ці працівники повинні знаходитися під постійним медичним
наглядом, для них регламентується тривалість робочого дня, видається
спецодяг, прилади індивідуального дозиметричного контролю. Під час роботи з
радіоактивними речовинами безпека залежить, значною мірою, від своєчасного
виявлення і виміру рівня випромінювання. Вимір здійснюється спеціальними
приладами – радіометрами, що використовують різні методи – іонізаційний
сцинтиляційний, фотографічний та хімічний.
До засобів індивідуального захисту відносяться: спецодяг, рукавички,
респіратори, пневмокостюми, бахили. Для безпосередньої роботи з
радіоактивними речовинами застосовують засоби індивідуального захисту,
виготовлені з міцного, добре дезактивованого полівінілхлоридного пластика.
Органи дихання захищають респіраторами . В процесі роботи у ремонтній
зоні, при огляді і розкритті боксів та іншого технологічного устаткування,
забрудненого радіоактивними речовинами, застосовують пневмошоломи з
індивідуальною подачею в них повітря.
Рентгенівське випромінювання
В процесі технічної експлуатації радіоапаратури, коли живляча напруга
вища 15 кВ, необхідно обов'язково використовувати захисні засоби для
запобігання опроміненню операторів та інженерно-технічних працівників
рентгенівським випромінюванням, тому що при таких напругах рентгенівське
випромінювання розсіюється в навколишньому просторі виробничого
приміщення.
Гранично допустимі дози рентгенівського опромінення передбачені
санітарними нормами: для всього тіла людини упродовж тижня не більше ніж
100 мР (мілірентген); тільки рук – 500 мР (80 мР на день). У суміжних
приміщеннях з рентгенівською установкою доза опромінення у продовж тижня
не повинна перевищувати 10 мР, а в близько розташованих будинках
потужність дози не повинна перевищувати дозу нормального фону більше, ніж
на 0,01 мР за годину.
Як захисні засоби від дії м'яких рентгенівських променів застосовуються
екрани із сталевого листа (1 мм), освинцьованого алюмінію (3 мм), покритого
оловом скла (8 мм) чи спеціальної гуми. Оглядові вікна в рентгенівських
установках виконують із плексигласу (30 мм) чи покритого оловом скла.
З метою запобігання розсіювання рентгенівського випромінювання у
виробничому приміщенні, влаштовують захисні огородження з різних захисних
матеріалів, наприклад, свинцю чи бетону.
При короткочасних роботах на рентгенівських установках як засоби
індивідуального захисту застосовуються фартухи, рукавички, шапочки,
виготовлені з покритої оловом гуми.
 Тема 3.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення
виробничих і допоміжних приміщень

Література:
1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання, доповнене та
перероблене. / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний, Д.В.Зеркалов,
Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров, В.С.Коз’яков, Л.О.Мітюк. За ред. К.Н.Ткачука і
М.О.Халімовського. — К.: Основа, 2006 — стор.149-160.
2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М.
Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
стор. 121-125

Класи санітарно-захисних зон шкідливих підприємств

Промислові підприємства повинні виконуватися відповідно до вимог
проектування промислових підприємств. Виробничі території повинні
забезпечуватися належними умовами природного освітлення, водопостачання, а
також провітрюватись. Виробничі будинки повинні розташовуватися залежно
від технологічного процесу і шкідливих виробничих факторів на цьому
підприємстві.
Приміщення, у яких виробничі процеси пов'язані з виділенням шкідливих
газів, пару, пилу та іншими негативними виробничими факторами,
розташовуються стосовно інших будинків і населених пунктів з підвітряної
сторони для вітрів переважного напрямку. У підприємствах медичної
промисловості до таких виробництв відносяться:
- лабораторії по вивченню та синтезу хімічних сполук;
- виробництво шкідливих речовин, лікарських препаратів;
- ділянки переробки паливно-мастильних матеріалів;
- гальванічні ділянки, лакофарбові ділянки та ін.
Установлено п'ять класів санітарно-захисних зон згідно з характером
шкідливих виробничих факторів: I клас має ширину захисної зони 1000 м; II
клас – 500 м; III клас – 300 м; IV клас – 100 м і V клас – 50 м.
Для винятково шкідливих виробництв ширина захисної зони може бути
збільшена, але не більше ніж у три рази. Однак, з погляду на наявність таких
шкідливих виробничих факторів, як шум великої інтенсивності,
електромагнітні випромінювання ВЧ і НВЧ діапазонів радіотехнічних засобів
та інші, ширину санітарно-захисної зони варто збільшувати до трьох км. На
території санітарно-захисної зони можуть бути розміщені підприємства з менш
шкідливими виробничими факторами, підсобні приміщення, склади,
приміщення для охорони. Ця територія повинна бути упоряджена. Територія
підприємств повинна бути обладнана водопроводом і каналізацією, мати
асфальтовані чи інші тверді покриття проїздів і проходів, знаки безпеки руху.
Виробничі приміщення проектуються і будуються за умови, що на одного
робітника повинно бути не менше 15 м3 об’єму приміщення або 4,5 м2 площі
при мінімальній висоті 3,2 м. Стіни і стелі повинні бути мало теплопровідними,
не затримувати пил, підлоги – теплими, еластичними, рівними і не слизькими.
 Якщо в процесі роботи використовуються отруйні речовини (наприклад,
ртуть, свинець, тетраетилсвинець та ін.), під час внутрішньої обробки
приміщень дотримуються спеціальних вимог.
Виробничі приміщення повинні мати наступні санітарно-побутові
приміщення:
- гардеробні з умивальниками і душовими;
- кімнати для знепилювання, просушування і збезводнювання одягу;
- приміщення для прийому їжі й відпочинку;
- курильні кімнати;
- оздоровчі пункти для надання першої допомоги потерпілим на
виробництві і хворим, а також для проведення лікувальної і санітарно-
профілактичної роботи.
Розміри мінімально допустимих площ зазначених приміщень на одного
працюючого:

Мінімально допустимі площі санітарно-побутових приміщень, м2

Гардеробні 0,05-1,2
Душові кабіни 0,81-1,62
Вільна площадка перед душовою кабіною 0,54
Приміщення для сушіння одягу 0,2
Курильні кімнати 0,03
Приміщення для обігріву 0,1
Кімната для прийому їжі 1

Коли потрібні допоміжні приміщення, то вони повинні розташовуватись в

прибудовах виробничих будинків чи в окремих будинках, з'єднаних з
виробничими опалюваними переходами.

Санітарно-побутові приміщення підприємств

У тому разі, коли робітники перебувають на виробництві протягом
шести-восьми годин, а також є вимоги щодо гігієни і культури виробництва,
тоді потрібні санітарно-побутові приміщення:
- для прийому їжі і відпочинку під час перерви;
- душових для підтримки чистоти тіла під час роботи у пильних
приміщеннях, гарячих цехах або з шкідливими речовинами;
- гардеробів (роздягалень) для збереження повсякденного чи спеціального
одягу і взуття;
- умивальників, фонтанчиків для питної води;
- приміщення для особистої гігієни жінок;
- приміщення для обігріву робітників, що працюють на відкритому
повітрі;
- приміщення для знешкодження, очищення й просушування спецодягу;
- для курильних кімнат, туалетів.
Надання першої допомоги, лікувально- і санітарно-профілактичні роботи
на підприємствах проводять в оздоровчих пунктах.
 Побутові приміщення поєднують, як правило, в одному будинку.
Гардеробні, душові й умивальні кімнати поєднують у гардеробні блоки, окремі
для чоловіків і жінок. У гардеробних блоках передбачаються вбиральні,
обладнані електричними сушарками для рук. Стіни і перегородки гардеробних
блоків (за винятком гардеробних для збереження вуличного і домашнього
одягу), сушарки для спецодягу, убиральні, курильні кімнати облицьовують
вологостійкими матеріалами світлих тонів, що полегшує їх очищення і миття
гарячою водою із застосуванням миючих засобів. При цьому стіни приміщень
для сушіння спецодягу, переддушових і перегородки душових кімнат
облицьовують при висоті стелі 3,3 м на усю висоту приміщення, а при більшій
висоті – на 3 м.
Інші приміщення облицьовують на висоту дверних прорізів. Вище
облицювання стін у цих приміщеннях, а також стіни і перегородки гардеробних
для вуличного і домашнього одягу, приміщення для відпочинку та обігрівання
робітників фарбують вологостійкими фарбами.
Гардеробні призначені для збереження вуличного і робочого одягу.
Кількість місць при збереженні одягу на вішалках повинно дорівнювати
кількості працюючих у найбільш численній зміні, при збереженні в шафах –
обліковій кількості працюючих. Гардеробна для збереження чистого і
забрудненого спецодягу, а також для переодягання повинна розділятися
перегородками. Приміщення обладнують лавами шириною 0,3 м і довжиною
0,6 м на одне місце з відстанню між ними 1 м. Над спинками лав навішують
гачки для одягу.
Душові розміщають суміжно з гардеробними. У душових передбачають
переддушові кімнати для витирання мокрого тіла і кімнати для переодягання,
якщо гардеробна одночасно призначена для збереження вуличного і робочого
одягу. Душові кабіни відкриті, з однорядним чи дворядним розташуванням,
відокремлені одна від одної вологостійкими перегородками висотою 1,6 м, що
не доходять до підлоги на 0,2 м. Кількість душових сіток розподіляється згідно
з кількістю робітників у найбільш численній зміні залежно від групи
виробничих процесів. Душові кабіни обладнані змішувачами холодної й гарячої
води, поличками з речами для миття і підніжками для миття ніг.
Умивальні розміщують окремо в суміжних приміщеннях із
гардеробними для робочого одягу. Кількість кранів в умивальниках
визначається згідно з кількістю людей, що працюють у найбільш численній
зміні, залежно від групи виробничих процесів. Відстань між кранами – не
менше 0,65 м. Умивальні кімнати обладнані змішувачами води, гачками для
рушників і одягу, поличками для рідкого і твердого мила.
Убиральні розміщують на відстані не більше 75 м від робочих місць у
будинках і не більше 150 м на території підприємств. У багатоповерхових
будинках вони повинні бути на кожному поверсі.
Приміщення для особистої гігієни жінок передбачають залежно від
кількості жінок, що працюють у найбільш численну зміну – 15 і більше, а
приміщення для годування немовлят при кількості жінок не менше 100. Площа
кожного з приміщень повинна бути не менше 15 м2.
Приміщення для відпочинку в робочий час повинні мати площу з
розрахунку 0,2 м2 на одного робітника в найбільш численній зміні, але не
менше 18 м2. Їх обладнують умивальником з холодною і гарячою водою,
пристроєм для пиття води, електричним кип'ятильником і розташовують від
робочих місць на відстані не більше 75 м, а при обґрунтуванні доцільності – до
100 м.
Курильні кімнати розташовують суміжно з убиральнями чи кімнатами
для обігрівання робітників. Їх розташовують на відстані не більше 150 м від
робочих місць на території підприємства.
Приміщення для обігріву робітників повинні мати площу 0,1 м2 на
одного працюючого в найбільш численній зміні, але не менше 12 м2. Вони
повинні бути розташовані на тих же відстанях від робочих місць, що і курильні
кімнати.
 Тема 4.1. Основні поняття та визначення пожежної безпеки

Вогонь, що вийшов із під контролю, здатний викликати значні руйнівні та

смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.
Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що
розповсюджується у часі і просторі. Залежно від розмірів матеріальних збитків
пожежі поділяються на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і
більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000
до 10 000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Проте наслідки пожеж
не обмежуються суто матеріальними втратами, пов'язаними зі знищенням або
пошкодженням основних виробничих та невиробничих фондів, товарно-
матеріальних цінностей, особистого майна населення, витратами на ліквідацію
пожежі та її наслідків, на компенсацію постраждалим і т. ін. Найвідчутнішими,
безперечно, є соціальні наслідки, які, передусім, пов'язуються з загибеллю і
травмуванням людей, а також порушенням їх фізичного та психологічного
стану, зростанням захворюваності населення, підвищенням соціальної напруги
у суспільстві внаслідок втрати житлового фонду, позбавленням робочих місць
тощо.
Не слід забувати й про екологічні наслідки пожеж, до яких, у першу
чергу, можна віднести забруднення навколишнього середовища продуктами
горіння, засобами пожежогасіння та пошкодженими матеріалами, руйнування
озонового шару, втрати атмосферою кисню, теплове забруднення, посилення
парникового ефекту тощо.
Цілком закономірно, що існує безпосередня зацікавленість у зниженні
вірогідності виникнення пожеж і зменшенні шкоди від них. Досягнення цієї
мети є досить актуальним і складним соціально-економічним завданням,
вирішенню якого повинні сприяти системи пожежної безпеки.
Пожежна безпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою
імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу
на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних
цінностей.
Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов
виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи
пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та
матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх
вторинних проявів. До таких факторів, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать:
полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні
продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена
концентрація кисню.
Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються:
уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій;
радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті зі зруйнованих
апаратів та установок; електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на
струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів
внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; небезпечні
фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; вогнегасні речовини.
 Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і
технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.
Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна
забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного
захисту і системою організаційно-технічних заходів.
Системи пожежної безпеки мають запобігти виникненню пожежі і впливу
на людей небезпечних факторів пожежі на необхідному рівні. Потрібний рівень
пожежної безпеки людей за допомогою зазначених систем, згідно з ГОСТ
12.1.004-91, не повинен бути меншим за 0,999999 відвернення впливу на кожну
людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей не може
перевищувати 10-6 впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищують
гранично допустимі значення на рік у розрахунку на кожну людину.
Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового
ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами,
а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати
системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність
виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються
проектувальниками та технологами.
Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі
на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі -
обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист
людей і матеріальних цінностей.
Основними вихідними даними при розробці комплексу технічних і
організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки в
кожному конкретному випадку є чинна законодавча і нормативно-технічна база
з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і
речовин, що застосовуються у виробничому циклі, кількість
вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливості виробництва. На
основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежонебезпеки
об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною
небезпекою, а також класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон. Саме
залежно від категорії приміщень та будівель і класу зон за вибуховою і
пожежною небезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів,
розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення
вибухопожежної безпеки об'єкта.

Законодавча і нормативно-правова база пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної
діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і
навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі
пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну безпеку" та
інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і
розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження
Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади,
місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.
 Рис.4.1. Блок-схема забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду,

скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки,
затвердженим наказом МВС України 07.12.96 №833, створено Державний
реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (НАПБ), до якого
включено близько 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних
рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти,
нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти
України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки, галузеві стандарти з питань
пожежної безпеки, нормативні документи в галузі будівництва з питань
пожежної безпеки.
Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру, існує низка
нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких
регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід
особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок.
Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу
виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах
залежно від класу пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон.
 Основні положення Закону України "Про пожежну безпеку"
Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові,
економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території
України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у
цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Згідно з Законом, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною
виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств,
установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно
бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств,
установ та організацій, посадових інструкціях тощо.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій
покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не
передбачено відповідним договором.
Забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях державного,
громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів
покладається на квартиронаймачів і власників, а в житлових будинках
приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках -
на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними
органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:
- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної
безпеки, впроваджувати передові досягнення науки;
- забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм,
правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного
пожежного нагляду;
- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки
та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
- у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для
забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, погоджуючи їх з
органами державного нагляду;
- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і
зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх
використання не за призначенням;
- створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого порядку,
підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-
технічну базу;
- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та
документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними
виробляється;
- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів
виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої
автоматики;
- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність
пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також
про закриття доріг і проїздів на своїй території;
 - проводити службове розслідування випадків пожеж. Обов'язки
сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути
визначені у договорі оренди.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про пожежну безпеку»,
громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які
перебувають на території України, зобов'язані:
- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм
належать за правом особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і
пожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;
- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати
заходів для її ліквідації, рятування людей і майна.
Закон відводить важливу роль у справі попередження пожеж і мінімізації
їх наслідків навчанню працівників, усього населення України з питань
пожежної безпеки.
Навчальні плани загальноосвітніх і професійних навчально-виховних
закладів, вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і
підготовки кадрів повинні передбачати вивчення питань пожежної безпеки.
Організація та забезпечення навчання населення за місцем проживання
покладається Законом на місцеві органи державної виконавчої влади та
підпорядковані їм житлові установи.
Закон передбачає обов'язкове навчання усіх працівників при прийнятті на
роботу і періодично в процесі роботи. Форми навчання (інструктажі, попереднє
спеціальне навчання, протипожежний техмінімум тощо) регламентуються
Законом залежно від категорії працівників, особливостей виконуваної роботи та
функціональних обов'язків.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку
знань з питань пожежної безпеки, забороняється.
Новостворені підприємства починають свою діяльність після отримання
дозволу в органах державного пожежного нагляду.
Експертиза проектів щодо пожежної безпеки та видача дозволу на
початок роботи підприємства здійснюється органами державного пожежного
нагляду в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ці органи
також беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію.
Забороняється застосування в будівництві та виробництві матеріалів та
речовин, на які немає даних щодо пожежної безпеки.
У статтях 14-18 викладені мета, завдання, види пожежної охорони та їх
функції. Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я
громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж,
підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених
пунктах.
Основними завданнями пожежної охорони є:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації
наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.
Забороняється використання пожежної охорони для виконання завдань,
не передбачених цим Законом.
 Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та
добровільну.
Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених
пунктах, на промислових об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що
визначається Кабінетом Міністрів України.
Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів
управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних
закладів і науково-дослідних установ.
Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною
службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції
виконує мобілізаційну роботу.
На об'єктах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої
влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються
підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють
свою діяльність згідно з положеннями, погодженими зі спеціально
уповноваженим органом виконавчої влади.
Підрозділи відомчої пожежної охорони, що мають виїзну пожежну
техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, який встановлюється
державною пожежною охороною.
У місцевих населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної
охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються місцеві
пожежні команди.
На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення
заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть
створюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників
та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди).
З метою об'єднання зусиль трудових колективів, вчених, фахівців
пожежної охорони та окремих громадян у галузі забезпечення пожежної
безпеки можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні
протипожежні об'єднання громадян, які здійснюють свою діяльність згідно з
чинним законодавством України.
За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки,
створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного
пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні посадові особи, інші
працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до
відповідальності згідно з чинним законодавством.
Громадський контроль за дотриманням вимог актів законодавства з
питань пожежної безпеки здійснюється добровільними пожежними дружинами
(командами) та протипожежними об'єднаннями громадян у межах їхньої
компетенції.
 Пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів

Процес горіння, його форми та види

Для кращого розуміння умов утворення горючого середовища, джерел
запалювання, оцінки та попередження вибухопожежонебезпеки, а також вибору
ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення
про природу процесу горіння, його форми та види.
Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується
виділенням диму та виникненням полум'я або світінням.
Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох
чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому
горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному
співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а
джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню
для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном "горюче
середовище". Це - середовище, здатне самостійно горіти після видалення
джерела запалювання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої
кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його
насичені оксиди. За недостатньої кількості повітря окислюється тільки частина
горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму.
В цих умовах також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш
розповсюджений продукт неповного згоряння - оксид вуглецю (СО), який може
призвести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за
браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршення
видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.
Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену),
які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за
відсутності окисника.
Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.
При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення,
мають однаковий агрегатний стан – газо- чи пароподібний.
Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна
межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.
Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.
У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення,
поширення та згасання полум'я. Найбільш загальними властивостями горіння є
здатність осередку полум'я пересуватися по всій горючій суміші шляхом
передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш.
Звідси виникає й механізм поширення полум'я, відповідно тепловий та
дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним
механізмом.
За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на:
- дефлаграційне – швидкість полум'я в межах декількох метрів за
секунду;
- вибухове – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що
супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних
виконувати механічну роботу. Ця робота може призводити до руйнувань, які
виникають при вибуху у зв'язку з утворенням ударної хвилі - раптового
стрибкоподібного зростання тиску. При цьому швидкість полум'я досягає
сотень метрів за секунду.
- детонаційне – це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю,
що сягає кількох тисяч метрів за секунду.
Виникнення детонацій пояснюється стисненням, нагріванням та
переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до
прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки
якій і здійснюється передача теплоти в суміші.
За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі
форми горіння:
- спалах – швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснених
газів, яке не переходить у стійке горіння;
- займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;
- спалахування – займання, що супроводжується появою полум'я;
- самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела
запалювання;
- самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою
полум'я;
- тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило,
розпізнається за появою диму.
Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих
речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділяються на відповідні
класи та підкласи:
клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або
не супроводжується (підклас А2) тлінням;
клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;
клас С - горіння газів;
клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1),
лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);
клас Е - горіння електроустановок під напругою.
ДСТУ EN 2:2014 у повній відповідності до європейського першоджерела
(EN 2:1992; EN 2:1992/A1:2004) встановлює класи пожеж залежно від
матеріалу, що горить, і не передбачає визначення конкретного класу пожежі,
що супроводжується горінням електрообладнання під напругою. Зазначений
стандарт передбачає поділ пожеж на такі класи:
- А - що супроводжуються горінням твердих матеріалів, зазвичай органічного
походження, під час горіння яких, як правило, утворюються тліючі вуглини;
- В - що супроводжуються горінням рідин або твердих речовин, які
переходять у рідкий стан;
- С - що супроводжуються горінням газів;
- D - що супроводжуються горінням металів;
- F - що супроводжуються горінням речовин, які використовують для
приготування їжі (рослинних і тваринних олій та жирів) і містяться в
кухонних приладах.
 Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів
Важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору
засобів та заходів профілактики і гасіння пожежі мають
пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність
властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення
горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими
показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі,
важкогорючі та горючі.
Негорючі (неспалимі) – речовини та матеріали, нездатні до горіння чи
обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це
матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали -
червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата,
азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому
негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини,
що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.
Важкогорючі (важко спалимі) – речовини та матеріали, що здатні
спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але
нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали,
що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при
глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.).
Горючі (спалимі) – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а
також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та
самостійно горіти після його видалення.
У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють
легкозаймисті речовини та матеріали – це речовини та матеріали, що здатні
займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалювання низької енергії.
З точки зору пожежної безпеки, вирішальне значення мають показники
пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ
12.1.044-89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і достатній для
оцінки пожежовибухонебезпеки конкретного об'єкта перелік цих показників
залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи
гетерогенне) і визначається фахівцями.
У таблиці 4.1 наведені дані щодо основних показників
пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які
використовуються при визначенні категорій вибухонебезпеки приміщень та
вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними:
- температура спалаху – це найменша температура речовини, за якої в
умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази,
що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще
недостатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах - швидке
згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;
- температура займання – це найменша температура речовини, за якої в
умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з
такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела
спостерігається спалахування - початок стійкого полум'яного горіння.
Таблиця 4.1. Основні показники, що характеризують пожежонебезпечні
властивості речовин різного агрегатного і дисперсного стану

Примітка. В табл. 4.1 знаком "+" позначено наявність показника для даного
агрегатного стану речовини, а знаком "-" - його відсутність або незначимість.

Температура займання використовується при визначенні групи горючості

речовин, при оцінці пожежної небезпеки устаткування та технологічних
процесів, пов'язаних із переробкою горючих речовин, при розробці заходів
щодо забезпечення пожежної безпеки.
- температура самозаймання – це найменша температура речовини, при
якій в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення
швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення
полум'яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я.
Температура самозаймання речовини залежить від ряду факторів і змінюється у
широких межах. Найбільш значною є залежність температури самозаймання від
об'єму та геометричної форми горючої суміші. Із збільшенням об'єму горючої
суміші при незмінній її формі температура самозаймання зменшується, тому що
зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини та створюються
більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші. При
зменшенні об'єму горючої суміші температура її самозаймання підвищується.
Для кожної горючої суміші існує критичний об'єм, у якому самозаймання
не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддачі, яка припадає на
одиницю об'єму горючої суміші, настільки велика, що швидкість
теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть при дуже високих
температурах не може перевищити швидкості тепловіддачі. Ця властивість
горючих сумішей використовується при створенні перешкод для
розповсюдження полум'я. Значення температури самозаймання
використовується для вибору типу вибухозахищеного електроустаткування,
при розробці заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки технологічних
процесів, а також при розробці стандартів або технічних умов на речовини та
матеріали.
НКМПП та ВКМПП - відповідно нижня і верхня концентраційні межі
поширення полум'я - це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка
горючої речовини у суміші з даним окиснювачем, при яких можливе займання
(самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням
полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМПП чи вище ВКМПП,
горіти не можуть: у першому випадку - за недостатньої кількості горючої
речовини, а в другому - окиснювача. Наявність зон негорючих концентрацій
речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання,
транспортування та використання, за яких виключається можливість
виникнення пожежі чи вибуху. Горючі пари й гази з НКМПП до 10% по об'єму
повітря становлять особливу вибухонебезпеку.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі
пилоподібні речовини, особливо в завислому стані. Залежно від значення
НКМПП пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні
НКМПП менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру), а
при більших значеннях НКМПП - пожежонебезпечним (пил деревини,
тютюну).
КМПП включаються до стандартів, технічних умов на гази, легкозаймисті
рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, паро- та
пило-повітряні суміші, при цьому для пилу встановлюється тільки НКМПП,
тому що великі концентрації пилозавису майже не можуть бути досягнуті у
відкритому просторі, а за будь-яких концентрацій пилу згоряє тільки та його
частина, яка забезпечена окиснювачем. Значення концентраційних меж
застосовуються при визначенні категорії приміщення та класу зон за
вибухопожежною та пожежною небезпекою при розрахунку гранично
допустимих вибухобезпечних концентрацій газів, парів і пилу в повітрі робочої
зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо
забезпечення пожежної безпеки.
НКМ і ВКМ - відповідно нижня і верхня температурні межі поширення
полум'я - температури матеріалу (речовини), за яких його (її) насичена пара чи
горючі леткі утворюють в окислювальному середовищі концентрації, що
дорівнюють нижній та верхній концентраційним межам поширення полум'я.
Значення ТМПП використовуються під час розробки заходів щодо
забезпечення пожежовибухобезпеки об'єктів при розрахунку
пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, при
оцінці аварійних ситуацій, пов'язаних з розливом горючих рідин, для
розрахунку КМПП тощо. Безпечною, з точки зору ймовірності самозаймання
газоповітряної суміші, прийнято вважати температуру на 10°С меншу за нижню
або на 15°С вищу за верхню температурну межу поширення полум'я для даної
речовини.
Наявність приведених в табл.4.1 показників пожежонебезпечних
властивостей речовин різного агрегатного стану пов'язана з особливостями їх
горіння.
Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому
стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих
температур у суміші з повітрям - полуменеве горіння. Таким чином, горіння
твердих речовин у більшості випадків пов'язане з переходом їх горючої
складової в інший агрегатний стан - газовий. І тільки тверді горючі речовини з
високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт і т.ін.) можуть горіти у
твердому агрегатному стані - майже без полум'я. Тому тверді горючі речовини,
в цілому, більш інертні щодо можливого займання, а більшість приведених у
табл. 4.1 показників пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин не
мають суттєвого значення.
Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння цих рідин є те, що
самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над
поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше НКМПП, то
запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не
довівши температуру рідини до значення, більшого за tсп. Таким чином, горіння
рідин пов'язане з переходом їх з одного агрегатного стану (рідини) в інший
(пару). У зв'язку з цим для оцінки вибухопожежонебезпечних властивостей
спалимих рідин мають значення всі показники, наведені в табл.4.1. За tсп
спалимі рідини поділяються на 5 класів:

Перші 3 класи рідин умовно відносять до легкозаймистих (ЛЗР).

Характерною особливістю для ЛЗР є те, що більшість з них, навіть при
звичайних температурах у виробничих приміщеннях, можуть утворювати
пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум'я, тобто
вибухонебезпечні пароповітряні суміші.
4-й і 5-й класи рідин за tсп належать до горючих (ГР). Пароповітряні
суміші з концентраціями в межах поширення полум'я для ГР можуть мати місце
при температурах, нехарактерних для виробничих приміщень.
Горючі гази горять в суміші з повітрям в концентраціях в межах НКМПП
- ВКМПП, і такі суміші, гази, загалом, створюють без агрегатних переходів
речовин. Тому горючі гази мають більшу готовність до горіння, ніж тверді
горючі речовини і спалимі рідини, є більш небезпечними з точки зору
вибухопожежної безпеки, а відповідні їх властивості характеризуються тільки
трьома показниками - tсзайм, НКМПП і ВКМПП (див. табл.4.1).
Пилоповітряні суміші - суміші з повітрям подрібнених до розмірів
частинок до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горіння пилу, в цілому,
подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність великої питомої
поверхні (відношення площі поверхні пилинок до їх маси) пилинок, яка
контактує з окисником (повітрям), і здатність до швидкого їх прогріву по всій
масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш небезпечним з точки
зору пожежної безпеки, ніж тверді речовини, з яких він створений. Для оцінки
вибухопожежонебезпечних властивостей пилу використовують, в основному,
показники tсп, tсзайм і НКМПП (див. табл. 4.1).
За здатністю до загоряння і особливостями горіння пил поділяють на
вибухонебезпечний і пожежонебезпечний.
До вибухонебезпечного належить пил з НКМПП до 65 г/м3. При цьому
виділяють особливо вибухонебезпечний пил з НКМПП до 15 г/м3 і
вибухонебезпечний - НКМПП становить 15...65 г/м3.
До пожежонебезпечного належить пил з НКМПП більше 65 г/м3. При
цьому пил з tсзайм до 250 °С належить до особливо пожежонебезпечного, а при
tсзайм > 250 °С - до пожежонебезпечного.
Самозаймання. Деякі речовини за певних умов мають здатність до
самозаймання - без нагріву їх зовнішнім джерелом до tсзайм. Виділяють три види
самозаймання: теплове, хімічне, мікробіологічне.
Суть теплового самозаймання полягає у тому, що схильні до такого
самозаймання речовини при їх нагріві до порівняно незначних температур
(60...80 °С), за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього
тепловідводу, саморозігріваються, що, в свою чергу, призводить до підвищення
інтенсивності окислення і, врешті, до самозаймання.
До хімічного самозаймання схильні речовини, до складу яких входять
неорганічні (ненасичені) вуглеводні, які включають тільки вуглець і водень, за
наявності подвійних і потрійних зв'язків між атомами вуглецю.
Для таких вуглеводнів характерним є приєднання по лінії цих зв'язків
окисників, у тому числі і галогенів, що супроводжується підвищенням
температури речовини і інтенсивності її подальшого окиснення. За певних умов
цей процес може завершуватись самозайманням. Хімічному самозайманню
сприяє наявність у речовині сполук сірки.
Вугільний пил, з підвищеним вмістом сполук сірки, і тканини, просочені
нафтопродуктами, до складу яких входять сполуки сірки, особливо небезпечні
для самозаймання.
До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного
походження - трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов
вологості і температури в рослинних продуктах виникає павутинний глет -
специфічний ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність
пов'язана із підвищенням температури. При температурі 80...90 °С павутинний
глет перетворюється в тонкопористий, схильний до подальшого самоокислення
з підвищенням температури самозаймання.
Необхідною умовою для розглянутих видів самозагоряння є наявність
схильних до самозаймання речовин, окиснювача і недостатній відвід
супутнього процесам окислення тепла в навколишнє середовище.
Оцінка вибухопожежонебезепеки об’єкта здійснюється за результатами
відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд,
характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин,
що в них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин
виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.
Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до
виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов
формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел
запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі
виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі,
загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним
цінностям.
Необхідність матеріальної оцінки вибухопожежонебезпеки потребує
чітких критеріїв її визначення. Відомі два підходи до питань нормування в
галузі вибухопожежонебезпеки: імовірнісний та детермінований.
Імовірнісний підхід, що ґрунтується на концепції допустимого ризику,
передбачає недопущення впливу на людей і матеріальні цінності небезпечних
факторів пожежі з імовірністю, яка перевищує нормативну.
Детермінований підхід базується на розподілі об'єктів за ступенем
вибухопожежонебезпеки на категорії і класи з позначенням їх конкретних
кількісних меж залежно від параметра, що характеризує можливі наслідки
пожежі та вибуху.
Класифікація об'єктів за вибухопожежною та пожежною небезпекою
здійснюється з урахуванням допустимого рівня їх пожежної небезпеки, а
розрахунки критеріїв і показників її оцінки, в тому числі ймовірності пожежі
(вибуху) - з урахуванням маси горючих і важкогорючих речовин та матеріалів,
що знаходяться на об'єкті, вибухопожежонебезпечних зон, які утворюються при
нормальних режимах ведення технологічних процесів і в аварійних ситуаціях,
можливої шкоди для людей та матеріальних збитків.
Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та
планувальних рішень на промислових об'єктах, а також інших питань
забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень
та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за
вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) - це
класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається
кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які
знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних
процесів, розміщених в них виробництв.
Відповідно до НАПБ Б.03.002-2007, приміщення за вибухопожежною
та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).
Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є
наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки.
Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, який може
розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення
(навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.
Категорія А (вибухонебезпечні приміщення). Горючі гази, легкозаймисті
речовини з температурою спалаху не більше 28оС в такій кількості, що можуть
утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні
котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5
кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою,
киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий
надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення). Вибухо-
небезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху
більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що
можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні
суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий
тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.
Категорія В (пожежонебезпечні приміщення). Горючі рідини, тверді
горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою,
киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких
вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному
або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням
променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді
 речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон
визначається ДНАОП 0.00-1.32.01 "Правила будови електроустановок.
Електрообладнання спеціальних установок" (ПБЕ).
Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для
усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується
надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони,
поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони
здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх
експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від
теплового прояву електроструму.
Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами,
у якому постійно чи періодично знаходяться (зберігаються, використовуються
або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при
нормальному технологічному процесі, так і у разі його порушення, в такій
кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під
час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них
електроустаткування поділяються на чотири класи:
- Пожежонебезпечна зона класу П-І - простір у приміщенні, у якому
знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С.
- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, у якому
можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою
концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м3.
- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа - простір у приміщенні, у якому
знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ - простір поза приміщенням, у
якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або
тверді горючі речовини і матеріали.
Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у
якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.
Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і
розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості
присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологами разом
з електриками проектної або експлуатаційної організації.
Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група
вибухонебезпечної суміші повинні відображатися у нормах технологічного
проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.
Газо- і пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють
вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони
класів 20, 21, 22.
- Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне
середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні
зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного
обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна,
нафтопереробна промисловість).
- Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне
середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна
робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових
параметрів).
- Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне
середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то
рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів
(розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не
повинні розглядатися під час проектування електроустановок.
Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо- і
пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних
галузей промисловості.
- Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної
експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або
часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з
повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або
надмірної товщини. Зазвичай це має місце всередині обладнання, де пил може
формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.
- Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної
експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для
утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.
Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення
або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява
пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію
вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.
- Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний
пил у завислому стані може утворюватись нечасто і існувати недовго, або в
якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати
вибухонебезпечні суміші в разі аварії.
Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні
горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання,
не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і
вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонталі
та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, але
технологічний процес здійснюється із застосуванням відкритого вогню,
розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до
температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон. Залежно від класу
зони наведеної класифікації, згідно з вимогами
ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.32-01, здійснюється вибір виконання
електроустаткування, що є одним із головних напрямків у запобіганні пожежам
від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання
електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи
вибуху за умови дотримання допустимих режимів його експлуатації.
Усі електричні машини, апарати і прилади, розподільні пристрої,
трансформаторні і перетворювальні підстанції, елементи електропроводки,
струмоводи, світильники тощо повинні використовуватися у виконанні, яке б
відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний
рівень і вид вибухозахисту або ступінь захисту оболонок згідно ГОСТ 14254,
ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.32-01.
Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке
маркування щодо його вибухозахисних властивостей і ступеня захисту
оболонки згідно з чинними нормативами.
При нечіткому маркуванні або його відсутності, експлуатація
вищезгаданого обладнання забороняється.
 Тема 4.2. Система попередження пожеж та протипожежного захисту
Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах

Відповідно до ДБН В.1.1.7-2016 Пожежна безпека об'єктів будівництва,

вибухопожежна безпека об'єкта забезпечується системами:
- попередження вибухів і пожеж;
- протипожежного та противибухового захисту;
- організаційно-технічних заходів.
Система попередження вибухів і пожеж має за мету не допустити
виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження
пожежі (вибухів):
- пожежа (вибух) можливі за наявності 3-х чинників: горючої
речовини, окиснювача і джерела запалювання;
- за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його
визначального параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.
Горюча речовина і окиснювач за певних умов утворюють горюче
(вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде
зводитись до:
- попередження утворення горючого середовища;
- попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це
середовище джерела запалювання.
Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в
кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що
розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і
матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.
Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин горюче
середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та
горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності
окиснювача.
Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах,
чи застосовуються у технологічному процесі, утворюють разом із повітрям
стійке горюче середовище. При визначенні пожежної небезпеки такого
середовища слід враховувати кількість матеріалів, інтенсивність та тривалість
можливого горіння.
Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище
під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а
також підчас перебування всередині апаратів, трубопроводів, сховищ. Тому
причини утворення горючого середовища такого типу необхідно детально
вивчати в кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей
відповідного етапу технологічного процесу.
При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни, ін.)
утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або
осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках
пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище
підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибухати. Горюче середовище
може виникати всередині апаратів та трубопроводів, а також у приміщеннях в
разі виходу пилу через нещільність устаткування. Під час аналізу слід також
встановлювати походження, розмір пилинок та умови займання і горіння
(вибуху) пилу, що утворюється.
Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апаратах,
коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність
проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших
пошкодженнях обладнання, вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші
у навколишньому середовищі.
Попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись
загальними заходами або їх комбінаціями.
Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого
середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на
негорючі та важкогорючі.
Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в
абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших
приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна майже неможлива.
Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до
нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо
запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи
екзотермічний процес, здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до
температури, коли швидкість тепловиділення ініційованого нагрівом процесу
окислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.
До основних груп джерел запалювання належать: відкритий вогонь,
розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв
електричної енергії, тепловий прояв механічної енергії, тепловий прояв
хімічної реакції, тепловий прояв сонячної, ядерної енергії та інші джерела
запалювання.
Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю
теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодичністю і
тривалістю його впливу на горючі речовини. Відкрите полум'я небезпечне не
тільки при безпосередньому контакті з горючим середовищем, але і як джерело
опромінювання горючого середовища. Воно має достатню температуру та запас
теплової енергії, спроможні викликати горіння усіх видів горючих речовин і
матеріалів як при безпосередньому контакті, так і в результаті опромінення.
Нагріти поверхню стінок апаратів вище за температуру самозаймання
речовин, що обертаються у виробництві, здатні газоподібні продукти горіння,
які виникають при горінні твердих, рідких та газоподібних речовин і мають
температуру 800-1200 °С. Джерелом запалювання можуть бути також іскри, які
виникають при роботі двигунів внутрішнього згоряння та електричних. Вони
являють собою розжарені частинки палива або окалини у газовому потоці, які
виникають внаслідок неповного загоряння, чи механічного винесення горючих
речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але
запас теплової енергії є невеликим, тому що іскра має малу масу. Іскри здатні
запалити тільки речовини, які достатньо підготовлені для горіння, наприклад,
газо- та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. До джерел
відкритого вогню належить і полум'я сірників, необережне поводження з якими
може призвести до пожежі.
 Серед теплових проявів електричної енергії найбільш поширеними та
небезпечними є коротке замикання в електричних мережах, струмові
перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний опір,
розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри. При короткому
замиканні величина струму в провідниках і струмопровідних частинах
електричних апаратів та машин досягає дуже великих значень, внаслідок чого
можливе не тільки перегрівання, але і займання ізоляції, розплавлення
струмопровідних частин, жил кабелів та проводів.
Струм, що тривалий час перевищує нормативне значення при
перевантаженнях електричних мереж, також є причиною перегрівів
струмопровідних елементів та електропроводки. Основними причинами
перевантаження електричних мереж є ввімкнення в електричну мережу
споживачів підвищеної потужності, а також невідповідність площі поперечного
перерізу жил проводів робочим струмам. Причиною пожежі може також стати
великий перехідний опір, який виникає в місцях з'єднання проводів та в
електричних контактах електрообладнання. Тому у цих місцях може виділятися
значна кількість тепла, здатна призвести до загоряння ізоляції, а також горючих
речовин, що знаходяться поруч. Перехідний опір буде меншим при збільшенні
площі торкання контактів, використанні для їх виготовлення м'яких металів з
малим електричним опором, з'єднуванні провідників та проводів
встановленими ПУЕ способами; зварюванням, паянням, зпресуванням, за
допомогою гвинтових та болтових з'єднань (але ні в якому разі так званою
"скруткою").
Розряди статичної електрики виникають при деформації, подрібненні
речовин, відносному переміщенні двох тіл, що знаходяться в контакті,
перемішуванні рідких та сипких матеріалів тощо. Іскрові розряди статичної
електрики здатні запалити паро-, газо- та пилоповітряні суміші. Накопиченню і
формуванню зарядів статичної електрики сприяє відсутність або
неефективність спеціальних заходів захисту, створення електроізоляційного
шару відкладень на поверхні заземлення, порушення режиму робочих апаратів.
Пожежі, вибухи, механічні руйнування, перенапруги на проводах
електричних мереж можуть бути наслідками ураження будівлі чи устаткування
блискавкою. Блискавка, яка є електричним розрядом в атмосфері, маючи
високу температуру і запас теплової енергії, при прямому ударі може
проплавляти металеві поверхні, перегрівати і руйнувати стіни будівель та
надвірного устаткування, безпосередньо запалювати горюче середовище.
Небезпека вторинної дії блискавки полягає в іскрових розрядах, що виникають
як результат індукційної та електромагнітної дії атмосферної електрики на
виробниче обладнання, трубопроводи і будівельні конструкції.
Ще одним тепловим проявом електричної енергії є електрична дуга та
електричні іскри у вигляді крапель металу, що утворюються при короткому
замиканні електропроводки, електрозварюванні та при плавленні ниток
розжарювання електричних ламп загального призначення. Температура таких
електричних іскор становить 1500-2500оС, а температура дуги може
перевищувати 40000°С. Тому природно, що вони можуть бути джерелом
запалювання горючих речовин. В цілому, частка пожеж, які викликані
наслідками теплових проявів електричної енергії, складає 20-25% і має
тенденцію до зростання.
Пожежонебезпечний прояв механічної енергії внаслідок її перетворення
в теплову спостерігається в разі ударів твердих тіл (з виникненням або без
виникнення іскор), поверхневого тертя тіл під час їх взаємного переміщення,
стиснення газів та пересування пластмас, механічної обробки твердих
матеріалів різальними інструментами. Ступінь нагрівання тіл та можливість
появи при цьому джерел запалювання залежить від умов переходу механічної
енергії в теплову. Досить часто пожежонебезпечні ситуації виникають
внаслідок утворення іскор, що являють собою, в даному випадку, розпечені до
світіння частинки металу або каміння. Від іскор при ударі у виробничих умовах
можуть займатися ацетилен, етилен, водень, метало-повітряні суміші,
волокнисті матеріали, або відкладення дрібного горючого пилу (розмелювальні
цехи млинів та круп'яних заводів, сортувально-розмотувальні цехи текстильних
фабрик, бавовняно-очисні цехи тощо). Найчастіше іскри утворюються під час
роботи ударними інструментами і при ударах рухомих елементів механізмів
машин по їх нерухомих частинах. Пожежну небезпеку внаслідок тертя
найчастіше створюють підшипники ковзання навантажених високооборотних
валів, а також транспортні стрічки та привідні паси механізмів.
Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії
містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху, тому що
виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих,
новоутворюваних, чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також
велика кількість таких хімічних сполук, які в контакті з повітрям чи водою, а
також в разі взаємодії можуть стати причиною виникнення пожежі. Найчастіше
тепловий прояв хімічних реакцій стає причиною пожежі внаслідок дії
окисників на органічні речовини, а також при займанні та вибуху деяких
речовин під час нагрівання або механічної дії з порушенням технологічного
регламенту.
Крім вищенаведених джерел запалювання, існують інші, які не слід
виключати під час аналізу пожежної небезпеки.
Засоби попередження утворення в горючому середовищі джерел
запалювання наведені в ГОСТ 12.1.004-91.
Одним із найпоширеніших засобів є використання електроустаткування,
що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним
зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.
Вимоги щодо виконання електрообладнання для пожежонебезпечних і
вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила
будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних електроустановок".
У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу можуть застосовуватись
електроустановки, що мають ступінь захисту відповідно до вимог ДНАОП.
Ступінь захисту оболонок електрообладнання характеризується можливістю
проникнення в оболонку твердих тіл і рідини.
У вибухонебезпечних зонах повинно застосовуватись електрообладнання
у вибухозахищеному виконанні і, як виняток, електрообладнання відповідного
ступеня захисту оболонки.
За призначенням електрообладнання у вибухозахищеному виконанні
поділяється на дві групи: рудниче і загальнопромислового призначення (не в
рудниках). Електрообладнання у вибухозахищеному виконанні
загальнопромислового призначення класифікується за рівнем вибухозахисту,
видом вибухозахисту та категорією за БЕМЩ (безпечною експериментальною
максимальною щілиною) і температурною групою суміші, в якій це обладнання
виконує функції вибухозахисту.
За рівнем вибухозахисту виділяють: електрообладнання підвищеної
надійності проти вибуху (2), вибухобезпечне електрообладнання (1), особливо
вибухобезпечне електрообладнання (0).
У вибухозахищеному електрообладнанні застосовуються такі види
вибухозахисту: вибухонепроникна оболонка; заповнення або продування
оболонки захисним газом з надлишковим тиском; іскробезпечне електричне
коло; кварцове заповнення оболонки; масляне заповнення оболонки тощо.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою,

так би мовити, другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає
діяти з виникненням перших ознак пожежі.
Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і
розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та
ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії
шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.
Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом,
забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням
негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням
антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней
між будівлями та спорудами; влаштуванням проти пожежних перешкод;
встановленням граничнодопустимих за техніко-економічними розрахунками
площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд,
улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного
відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів,
що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини
під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в
устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними
установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого
середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням
(видаленням) горючого матеріалу.
Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення
пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в
будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить
від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів, з яких вони зроблені й
визначається відповідно до ДБН В.1.1-7-2001. Залежно від матеріалу
виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні,
залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі, що містять полімерні матеріали.
Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними
конструкціями характеризуються їх вогнестійкістю.
Вогнестійкість конструкції – це здатність конструкції зберігати несучі
та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Нормована характеристика
вогнестійкості основних будівельних конструкцій називається ступенем
вогнестійкості. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж
вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.
Межа вогнестійкості конструкції – це показник вогнестійкості
конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за
стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої
здатності, цілісності або теплоізолюючої здатності.
Межа поширення вогню будівельними конструкціями - це розмір зони
пошкодження зразка в площині конструкцій від межі нагрівання до найбільш
віддаленої точки пошкодження.
За вогнестійкістю усі будівлі та споруди поділяються на вісім ступенів -
1, 2, 3, 3а, 3б, 4, 4а, 5, характеристики яких наведені в ДБН В 1.1-7-2002. Цим
документом також регламентуються мінімальні межі вогнестійкості
будівельних конструкцій і максимальні межі поширення вогню по них.
Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання
можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є
протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для
забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та
підрозділів пожежної охорони.
Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з
приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення,
створюють протипожежні перешкоди. Протипожежна перешкода - це
будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має
нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширенню вогню.
За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження пожежі та
продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для
тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному
проведенню операцій їх рятування у разі пожежі. Типи протипожежних
перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості наведені в ДБН В.1.1-7-2001. У
цьому ж документі та інших нормативних актах визначені поняття, сутність,
умови використання, кількісні параметри решти способів та засобів
попередження розповсюдження і розвитку пожежі.
Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи
протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику
складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами,
ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.
Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при
впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні
безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою
рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд
здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху
людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.
Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо
назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки
безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються
евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:
 - першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор,
сходову клітку;
- будь-якого поверху, крім першого, у коридор, що веде на внутрішню
сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або
через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із
дверима;
- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.
Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах
(висотою не більше 30 м) допускається передбачати евакуаційний (запасний)
вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень
та з кожного поверху будівель потрібно приймати за ДБН В.1.1-7-2001, але не
менше двох. Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено.
Мінімальну відстань L між найбільш віддаленими один від одного
евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою:
L  1,5 П , де П - периметр приміщення.
Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1 м, висота
проходу - не менше 2 м. Влаштування гвинтових сходів на шляхах евакуації не
допускається. Між маршами сходів необхідно передбачати горизонтальний
зазор не менше 50 мм.
Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з
приміщення. Улаштування розсувних дверей на шляхах евакуації не
допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути 0,8
м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повинна бути не менша ширини
маршу сходів.
Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого
евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на сходову
клітку не повинна перевищувати значень, наведених у ДБН В.1.1-7-2001.
Необхідний час евакуації людей (хв.) із громадських і виробничих
будинків встановлено в ДБН В.2.2-16-2005.
Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує
повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення організованого
руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути
доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, належать інструктаж
та навчання персоналу. З цією самою метою розробляють плани евакуації з
будівель та місць масового перебування людей.
План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна
частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено
пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху
до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі
стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів - пунктирними
зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху, на плані позначаються
місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.
Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком
та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і
працівників, затверджується керівником об'єкта. План евакуації вивішується на
видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на
практиці.
Дуже важливо для безпеки людей створити протидимовий захист
приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимовий захист забезпечується
обмеженням розповсюдження продуктів горіння в будівлях та приміщеннях,
ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму.
Ці задачі вирішуються за допомогою об'ємно-планувальних та конструктивних
рішень при проектуванні об'єктів, деякими технологічними прийомами в
процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і
вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження
температури і конденсації продуктів горіння.
Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення
стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежної охорони тощо,
вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної
сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.
Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця
виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний
прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про
пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об'єкта форму, вмикати
існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль
функціонування.
До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні
сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.
Пожежний сповіщувач - це пристрій для формування сигналу про
пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бувають ручні та
автоматичні.
Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тумблер), за
допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подати повідомлення на
приймальний прилад або пульт пожежної сигналізації. Ручні сповіщувачі
встановлюються всередині приміщень на відстані 50 м, а поза межами
приміщень - на відстані 150 м один від одного.
Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації
встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал тривоги
при виникненні однієї або кількох ознак пожежі: підвищенні температури,
появі диму або полум'я на приймальний прилад (пульт), появі значних теплових
випромінювань.
Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на
теплові, димові, полум'яні (світлові), комбіновані. За видом зони автоматичні
сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група) та лінійні.
Точкові сповіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування сповіщувача
і, таким чином, сигнали від них є адресними, з точним визначенням місця
пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора пожежі впродовж певної
безперервної лінії, при цьому спрацювання будь-якого ПС у шлейфі не дає
інформацію про конкретне місце пожежі.
За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразові та
багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовими. Одноразові ПС
в наш час застосовуються у виключних випадках, наприклад, як запобіжники,
що вимикають подачу живлення на певну установку у разі виникнення пожежі.
Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної
сигналізації - це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної
сигналізації, призначена для прийому інформації від пожежних (охоронних)
сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень для
безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі повідомлень на
пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачі команд на включення
сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димовидалення,
забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови
основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і
функцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної
небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта.

Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла,
називається пожежогасінням.
Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На
практиці використовують декілька способів припинення горіння.
Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе
тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його
запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто
охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.
Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті
кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі
нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім
припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення
концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із-
зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).
Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до
речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні
речовини (хімічна піна, порошок та інше ).
Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону
горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які
ігри потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами,
припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього
процес горіння припиняється.
Спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку
чи газу.
Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не
поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.
Реалізація способів припинення горіння досягається використанням
вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини,
що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для
припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна,
газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо.
Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних
засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини,
снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища - діоксид
вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне
гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону,
спеціальних порошків.
Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей
і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі,
інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або
відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та
матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.
Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити
особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.
Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство
обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним з
господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому
процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або
підвозити в автоцистернах.
Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на
об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.
Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього
водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики
з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані
в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в
міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).
Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із
клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного
пожежною з'єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом.
Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які
мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та
візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати
сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та
стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати
заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного
індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику
пожежної охорони.
Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у
початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються
первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний
інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики
з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент
(гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до
приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до
прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні
засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають
вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються,
вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові (рис. 4.1).
 Рис. 4.1. Вогнегасники:
а) хімічний пінний ВХП-10:1 - корпус, 2 - поліетиленовий стакан з кислим розчином,
3 - ручка, 4 - горловина, 5 - рукоятка, 6 - шток, 7 - кришка, 8 - сприск, 9 - гумовий клапан;
б) повітряно-пінний ВПП: 1 - корпус, 2 - дифузор, 3 - гумова трубка, 4 - кришка, 5 -
ручка, 6 - важіль, 7 - шток, 8 - балон з повітрям, 9 - трубка сифону;
в) вуглекислотний ВВ-2; 1 - суцільнотягнутий сталевий корпус, 2 - хомути кріплення
вогнегасника, 3 - маховичок голчастого запірного клапана, 4 - рукоятка, 5 - дифузор;
г) порошковий ВП: 1 - корпус, 2 - балон зі стисненим повітрям, 3 - шланг, 4 -
патрубок.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих

матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії
з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під
напругою. За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на
хімічні та повітряно-механічні.
Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та
лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові
змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням
вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який
містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 М Па), необхідний для
викиду піни. Час дії вогнегасника - 60 с, довжина струменя - 6-8 м, кратність
піни - 8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки
механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке
міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та
ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників - 55, дальність викиду піни - 4,5 м.
Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВК-2, ВВК-5 та
ВВК-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують для
гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу
повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.
Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7
МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого
адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у
снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузора
вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3
м.
Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім
виглядом та будовою мало відрізняються від вуглекислотних, їх заряджають
сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу.
Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих
вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.
Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та
газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В.
Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу
порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ВП-1, ВП-2,
ВП-8Б, ВП-10(з), ВПС-10 та ін.
Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться
на підставі рекомендацій, наведених в таблицях (див. НАПБ Б.03.001-2004
Типові норми належності вогнегасників) в залежності від їх вогнегасної
здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує
захисту.
Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на
кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень,
у яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша
оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати
специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час
гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується
забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично-
допустимої концентрації вогнегасної речовини.
Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до
місця розташування вогнегасника має бути: 20 м - для громадських будівель та
споруд, 30 м - для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м -
для приміщень категорії В і Г; 70 м - для приміщень категорії Д.
Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного
пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової
кількості. Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В
застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-
пінного гасіння.
До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять
спринклерні (рис. 4.2) та дренчерні (рис. 4.3) установки. Вони являють собою
розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними
головками (рис. 4.4) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує
захисту, або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасних
речовин.
У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно
є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії
спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід
води, плавиться, замок розпадається, і розпилена завдяки спеціальній розетці
вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок
визначають з розрахунку 12 м підлоги на одну головку.
 Рис. 4.2. Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння:
1 - сповіщувач, 2 - спринклерні головки

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від

спринклерної. Але вона порожниста - не має замка. Вмикання дренчерної
установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за
допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою
спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує
до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в
розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою
розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні
завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки
спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок
розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182 °С в залежності від
небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Рис. 43. Схема дренчерної установки

водяного пожежогасіння:

1 - зовнішній водопровід, 2 - насос, 3 -

зворотний клапан, 4 - компресор, 5 -
резервуар для вирівнювання тиску, 6 -
звуковий випромінювач, 7 - трубопроводи,
8 - дренчерна мережа, 9 - дренчерні
головки, 10 - кран ручного увімкнення, 11 -
легкоплавкі замки, 12 - збуджувальний
клапан, 13 - збуджувальний водогін, 14 -
клапан групової дії, 15 - труба водогінної
мережі
 Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються. На
даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-
механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування
автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із температурним
датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.
Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Рис. 4.4. Спринклерна (а) та

дренчерна (б) головки:
1 - корпус зі штуцером, 2,4 - коромисла
запірного замка, 3 - легкоплавкий замок,
5 – розетка

Система організаційно-технічних заходів є невід'ємною складовою

загальної системи забезпечення пожежної безпеки об'єкта.
Складність та різноманітність завдань, пов'язаних з організацією
забезпечення пожежної безпеки, зумовлюють необхідність безпосередньої
участі в цьому процесі всіх державних, господарських, комерційних та
громадських організацій, окремих громадян. Залежно від призначення та
функцій відповідні організації наділяються певними повноваженнями, а
власники підприємств, орендарі та громадяни - обов'язками, розподіл яких
встановлено Законом України "Про пожежну безпеку".
Проблеми пожежної безпеки на державному рівні належать до
компетенції Кабінету Міністрів України (КМУ) і уповноваженого КМУ
центрального органу виконавчої влади, яким з 2003 р. є Міністерство України з
питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
чорнобильської аварії (МНС). До складу цього органу входить Департамент
пожежної безпеки.
Згідно з Законом України "Про пожежну безпеку" центральні органи
виконавчої влади забезпечують:
- проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;
- визначення основних напрямів розвитку науки й техніки, координацію
державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної
безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами;
- розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил
пожежної безпеки;
- встановлення єдиної системи обліку пожеж;
 - організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки,
керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;
- оперативне управління силами і технічними засобами, які долучаються
до ліквідації великих пожеж;
- координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та
засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх
випуск і постачання;
- співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.
Окремі міністерства і відомства, Рада Міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та
регіонального самоврядування в межах своєї компетенції забезпечують
розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і
науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння,
забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.
Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій,
концернів, інших виробничих об'єднань визначаються їх статутами або
договорами між підприємствами, що утворили об'єднання. Для виконання
делегованих об'єднанню функцій у його апараті створюється служба пожежної
безпеки.
Велике коло обов'язків щодо забезпечення пожежної безпеки
покладається на керівників, роботодавців і орендарів підприємств.

Служба пожежної безпеки

Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки та
контролю за проведенням і виконанням протипожежних заходів здійснюється
службою пожежної безпеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших
центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми
власності. Діяльність СПБ регламентується Законом України "Про пожежну
безпеку" та Типовим положенням про службу пожежної безпеки, затвердженим
наказом №369 МНС України 29.09.2003 р.
Цим документом визначено основні завдання СПБ, до яких належать:
вдосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація
розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль
за їх виконанням, координація проведення науково-технічної політики з питань
пожежної безпеки, здійснення методичного керівництва і контролю за
діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів
відомчої пожежної охорони, облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих
об'єктах.
Для виконання перелічених завдань співробітники СПБ наділені
відповідними повноваженнями. Зокрема, вони мають право: перевіряти стан
пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та, у разі потреби, видавати їх
керівникам обов'язкові для виконання приписи, вимагати від посадових осіб
усунення від роботи працівників, які порушують вимоги правил пожежної
безпеки або не пройшли відповідного навчання, припиняти чи забороняти
експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі
порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози
виникнення пожежі або перешкод її гасінню та евакуації людей тощо.
 Одночасно працівники СПБ несуть персональну відповідальність за
невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законодавства та
невиконання своїх функціональних обов'язків.

Пожежна охорона. Система пожежної охорони створюється для захисту

життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від
пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в
населених пунктах. Як зазначалося раніше, до основних завдань пожежної
охорони належать:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам;
- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації
наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.
Таким чином, пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову
роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та
добровільну.
Державна пожежна охорона функціонує на базі воєнізованої та
професійної пожежної охорони, яка входить до складу МНС України. Її
структура, функції, обов'язки, види та права визначаються Законом України
"Про пожежну безпеку" та КМУ України.
На об'єктах підвищеної пожежної небезпеки міністерств, інших
центральних органів центральної виконавчої влади, перелік яких визначається
Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної
(пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з
положеннями, погодженими МНС України. Ці підрозділи щодо покладених на
них функцій керуються нормативними актами, які діють у державній пожежній
охороні.
У населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони,
органами місцевої державної адміністрації створюються місцеві пожежні
команди.
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення місцевих пожежних
команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які
відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими
на території району.
На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення
заходів щодо забезпечення пожежної безпеки можуть створюватися з числа
робітників, службовців, інженерно-технічних працівників пожежотехнічні
комісії та добровільні пожежні дружини (команди).

Державний пожежний нагляд

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених
пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до
чинного законодавства державною пожежною охороною.
Органи державного пожежного нагляду не залежать від будь-яких
господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів
державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування.
 Контроль за виконанням правил пожежної безпеки під час проектування,
технічного переоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів
іноземних фірм та спільних підприємств регулюється чинним законодавством
або умовами, передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать
чинному законодавству.
На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду
контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також
вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших
юридичних осіб і громадян.
Відповідно до покладених на них завдань, органи Держпожнагляду:
- розробляють за участю зацікавлених міністерств та інших центральних
органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила
пожежної безпеки, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій та
громадян;
- встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень,
інструкцій та інших нормативних актів, розробляють типові документи з
питань пожежної безпеки;
- погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил,
технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються
пожежної безпеки, а також інші проектні рішення;
- здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань
пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої влади, місцевих
Рад та їх виконкомів, керівниками та іншими посадовими особами підприємств,
установ і організацій, а також громадянами;
- беруть участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших
об'єктів, а також у відведенні територій під будівництво, проведенні
випробувань нових зразків пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої
продукції;
- проводять експертизу (перевірку) проектної та іншої документації та
відповідність нормативним актам з пожежної безпеки і у встановленому
порядку дають дозвіл на введення в експлуатацію нових і реконструйованих
об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій,
передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних приладів,
обладнання та іншої продукції, на оренду будь-яких приміщень і початок
роботи новостворених підприємств;
- проводять, згідно з чинним законодавством, перевірки і дізнання за
повідомленнями і заявками про злочини, пов'язані з пожежами, і порушення
правил пожежної безпеки;
- здійснюють вибірково в загальноосвітніх, професійних, навчально-
виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації і
перепідготовки кадрів, на підприємствах, в установах і організаціях контроль за
підготовкою працівників, учнів і студентів з питань пожежної безпеки;
- перевіряють наявність документів, які дають право на виконання
пожежонебезпечних робіт.

Навчання з питань пожежної безпеки

 Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людей знань та
недотримання ними вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил
пожежної безпеки слід надавати важливого значення. Воно повинно
здійснюватись безперервно, з самого раннього віку і на всіх етапах навчання та
трудової діяльності.
Вже у дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота,
спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання
у дітей бережливого ставлення до національного багатства.
Вивчення правил пожежної безпеки організовується у загальноосвітніх і
професійних навчально-виховних закладах, вищих навчальних закладах,
навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, на
виробництві та в побуті.
Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та
регіонального самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за
місцем проживання організовувати навчання населення правилам пожежної
безпеки в побуті та громадських місцях.
Навчання працюючих здійснюється згідно з Типовим положенням про
спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки
на підприємствах, в установах та організаціях України.
Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи
повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною
небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-
технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною
небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних
нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання
своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і
перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Перелік посад і порядок організації навчання (у тому числі керівників
різних рівнів) визначаються Кабінетом Міністрів України. Допуск до роботи
осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної
безпеки, забороняється. Програми навчання з питань пожежної безпеки мають
погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.
Однією з основних форм пожежно-профілактичної роботи з працівниками
є протипожежна пропаганда. Вона повинна бути спрямована на виконання
вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, викриваючи, в першу чергу,
такі причини їх виникнення, як необережне поводження з вогнем, порушення
правил експлуатації електроустановок, невиконання протипожежних заходів
під час проведення пожежонебезпечних робіт.