СУДОВО-МЕДИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ.

Актуальність теми:
Судово-медична експертиза живих осіб є найбільш розповсюдженим видом діяльності судово-медичного експерта і
складає близько 80% усіх досліджень. Згідно з ст.193 Кримінально-процесуального кодексу України, проведення освідчення може
бути доручено як судово-медичному експерту, так і лікарю будь-якої спеціальності. Саме тому спеціалістам медичного фаху
необхідно знати правила, порядок і методику проведення обстеження потерпілих, звинувачених та інших осіб.
Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень посідає провідне місце у структурі експертизи живих
осіб. При визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень судово-медичний експерт керується ст. 121,122 та 125 Кримінального
кодексу України, а також Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими Наказом
№ 6 МОЗ України від 17.01.1995 р.
Мета заняття:
Вивчити методику та особливості проведення судово-медичних експертиз з визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень.
Теоретично студенти повинні знати:
1. Правила і порядок проведення обстежень потерпілих, обвинувачених та інших осіб.
2. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від
17.01.1995 р.
3. Порядок використання слідчих даних та медичної документації (історії хвороби, амбулаторних карток, медичних довідок,
листів непрацездатності та ін.)
4. Статті 121, 122, 125 КК України.
5. Статті 193,196 КПК України.
Практично студенти повинні вміти:
1. З’ясувати обставини справи і скарги у обстежуваної особи.
2. Провести об’єктивне обстеження потерпілого.
3. Заповнити направлення на консультацію чи додаткове дослідження.
4. Скласти вимогу на забезпечення явки освідуваного для судово-медичного обстеження.
5. Скласти вимогу на представлення медичної документації на ім’я головного лікаря.
6. Оформити “Висновок експерта”, “Акт судово-медичного обстеження”.
7. Виявити, описати тілесні ушкодження і встановити їх тяжкість.
8. Користуватися сантиметровою стрічкою, лупою.
9. Визначити давність виникнення тілесних ушкоджень.
10. Визначити механізм виникнення тілесних ушкоджень.
Програмні питання в підготовці студента:
1. Термін “тілесне ушкодження”.
2. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень і їх відображення в статтях Кримінального кодексу України.
3. Критерії тяжких тілесних ушкоджень з широким поясненням кожного із них.
4. Критерії ушкоджень середньої тяжкості.
5. Види і критерії легких тілесних ушкоджень.
6. Скільки ознак необхідно для визначення тяжкості тілесних ушкоджень?
7. Які питання повинні бути відображені у підсумках (висновках) експерта при експертизі тілесних ушкоджень.
8. Поняття “заподіяння побоїв, мук і мордувань”.
9. Як оформити документи по проведеній експертизі тяжкості тілесних ушкоджень?
10. Які існують вимоги до проведення експертизи і видачі документів?

Навчальні елементи заняття:

1. Наказ № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.
2. Кримінальний кодекс України.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України.
1. Висновок експерта.
2. Акт судово-медичного обстеження.
3. Направлення на консультацію, рентгенологічне дослідження.

ЗМІСТ ТЕМИ
Тілесні ушкодження – порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного
чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів (фізичних, хімічних, біологічних, психічних).
Небезпечні для життя ушкодження – ушкодження, які в момент заподіяння, чи в клінічному перебігу через різні
проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом,
закінчуються чи можуть закінчитися смертю.
Розлад здоров’я – безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Загальна працездатність – здатність до некваліфікованої роботи в звичайних умовах.
Професійна працездатність – здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за
іншою адекватною їй професією (фахом).
Стійка втрата загальної працездатності – необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється.
Наслідок ушкодження – повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені.
Побої – ушкодження, які характеризуються заподіянням багаторазових ударів.
Заподіяння мук – дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишання його в шкідливих для
здоров’я умовах.
 2
Мордування – дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, нанесення
численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостро-колючими предметами, діяння термічних факторів).

Судово-медична експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб

Судово-медична експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб (живих осіб) проводиться згідно з Кримінальним та
Кримінально-процесуальним кодексами України і Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.
Судово-медичне обстеження живих осіб проводиться у відділі потерпілих, обвинувачених та інших осіб бюро судово-
медичної експертизи. Досить часто, якщо потерпіла особа перебуває на лікуванні, виникає необхідність її обстеження у медичних
закладах. В окремих випадках судово-медична експертиза може бути проведена в приміщеннях суду слідчому ізоляторі, місцях
позбавлення волі. У виключних випадках обстеження особи може бути проведено вдома у потерпілого за умови присутності
представника слідчих органів.
Існує велика кількість видів судово-медичних експертиз потерпілих, звинувачених та інших осіб. Серед них виділяють:
1. Судово-медична експертиза тілесних ушкоджень:
- наявність, механізм виникнення, давність, встановлення ступеня
тяжкості;
- встановлення ступеня втрати працездатності (загальної і професійної);
- експертиза стану здоров’я, симуляції, агравації, дисимуляції, штучних
хвороб і калічення членів;
- встановлення наслідків пошкоджень чи хвороб.
2. Судово-медична експертиза з приводу спірних статевих станів:
- встановлення статі (гермафродитизм), статевої зрілості;
- встановлення цілісності дівочої пліви;
- встановлення репродуктивної функції;
- встановлення вагітності (минулої, існуючої), минулих пологів, аборту.
3. Судово-медична експертиза при статевих злочинах:
- встановлення факту насильного статевого акту;
- встановлення насильного статевого акту у спотвореній формі;
- встановлення факту розбещу вальних дій щодо неповнолітньої особи;
- встановлення факту статевих зносин з особами, що не досягли статевої
зрілості;
- зараження венеричними хворобами, СНІДом.
4. Інші види:
- встановлення віку,
- у випадках спірного батьківства або підміни дітей;
- встановлення стану і ступеня алкогольного сп’яніння.
Необхідно відмітити, що керівники та лікарі лікувальних закладів зобов’язані надавати допомогу судово-медичному
експерту в проведенні клінічного обстеження, консультацій та лабораторних аналізів при виконанні ним судово-медичної
експертизи.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

З медичної точки зору, тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає
як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних.
Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним
експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії
хвороби, індивідуальні карти амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх
повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
При проведенні експертизи судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим
документом, що його замінює; з’ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень; вказує скарги; ознайомлюється з матеріалами
справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у «Висновку експерта» («Акті судово-медичного
обстеження»).
В необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із
залученням відповідних спеціалістів, не обстежуючи потерпілого особисто. У цих випадках у висновках експерта (акті)
зазначається: де, коли і ким досліджувався потерпілий, які відомості при цьому встановлені і яких висновків дійшов спеціаліст.
Підсумки складаються експертом з урахуванням вказаних результатів, що викладені письмово.
При оцінюванні строків порушення анатомічної цілості тканин і органів чи їх функцій, судово-медичний експерт
виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість
тілесного ушкодження (що зазначена в наявних медичних документах) не відповідає його характеру і не підтверджується
об’єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних
термінів.
При експертизі тілесних ушкоджень, незалежно від наявності чи відсутності в постанові відповідних питань, у «Висновку
експерта» («Акті») повинно бути відображено наступне:
- характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості;
- вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження;
- механізм виникнення ушкоджень;
- давність виникнення ушкоджень;
- ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із обов’язковим зазначенням кваліфікаційної ознаки.
У випадку виявлення в процесі обстеження різних за походженням тілесних ушкоджень, судово-медичний експерт
повинен встановити можливий предмет та механізм виникнення кожного з них; якщо ушкодження мають різну давність, то
визначаються строки виникнення кожного з ушкоджень і ступінь їх тяжкості. При наявності ушкоджень різного ступеня тяжкості
 3
експерт не має права визначити цей ступінь “у сукупності” за найбільш тяжким ушкодженням. В таких випадках можливе лише
об’єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.
При судово-медичному обстеженні судово-медичний експерт не встановлює ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у
наступних випадках:
- при невизначеності клінічної картини чи при недостатньому клінічному і лабораторне обстеження потерпілого;
- при невизначеності кінця ушкодження (яке не було небезпечним для життя);
- при відмові обстежуваного від додаткового огляду чи явки його на повторне обстеження (якщо це позбавляє експерта
можливості правильно оцінити характер ушкодження, його клінічний перебіг і кінець).
- при відсутності медичних документів (в тому числі результатів додаткових досліджень), без яких не можна судити про
характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Після закінчення судово-медичної експертизи «Висновок експерта» видається на руки особі, що її призначила, або, за її
вказівкою, надсилається поштою. В окремих випадках можлива видача документа на руки обстеженому (тільки за наявності
письмового дозволу представника судово-слідчого органу.
Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів тяжкості: тяжке, середньої
тяжкості та легке. При цьому легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи
незначну втрату працездатності і не спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну втрату працездатності.

Критерії судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Тяжке тілесне ушкодження.
Згідно з ст. 121 Кримінального кодексу України, умисне тяжким тілесним ушкодженням є ушкодження, небезпечне для
життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший
розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи
непоправне знівечення обличчя.
Відповідно до зазначеного, критеріями тяжких тілесних ушкоджень є:
- небезпека для життя;
- втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;
- душевна хвороба;
- розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину;
- переривання вагітності;
- невиправне знівечення обличчя.
1. Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння, чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу,
спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи
можуть закінчитися смертю. При цьому запобігання смерті (обумовлене наданням медичної допомоги) не повинно братися до
уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу
ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-
наслідковому зв’язку.
До ушкоджень, що небезпечні для життя, належать :
- пошкодження, що проникають у порожнину черепа (в тому числі й без ушкодження речовини мозку);
- відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа (за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої
тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа);
- забій головного мозку тяжкого ступеня (як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку), забій головного мозку
середньої тяжкості (за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки).
- ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ. Субарахноїдальний крововилив,
який був підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики, не може бути віднесений до ушкоджень,
що небезпечні для життя;
- пошкодження, що проникають у канал хребта (в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок);
- переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг I або II шийних хребців, а
також переломи зубовидного відростка II шийного хребця (в тому числі без порушення функції спинного мозку);
- підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;
- закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;
- перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку
або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня;
- закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким
спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;
- ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу,
незалежно від того, з боку шкірних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;
- закриті переломи під’язикової кістки, закриті та відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної,
паращитовидної, вилочкової – у дітей) – все за наявності загрозливих для життя явищ;
- поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння (в
тому числі і без ушкодження внутрішніх органів). Підшкірна емфізема (що виявляється при пораненнях грудної клітки), не може
розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема
має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникає у плевральну порожнину;
- ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті
ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревинному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині
таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри).
Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кішки, піхви, сечівника належить відносити до небезпечних для життя тільки за
наявності загрозливих для життя явищ;
- закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревинного простору, порожнини таза – все за
наявності загрозливих для життя явищ. Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної
порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховуються;
 4
- відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток. Відкриті переломи інших відділів і закриті
переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток
можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ;
- переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;
- ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову
недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного
кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони повинні підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами
лабораторних та інструментальних досліджень;
- ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової,
клубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї,
передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для
життя явищ;
- загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ; термічні опіки
ІІІ-ІV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки ІІІ ступеня з площею ураження понад 20% поверхні тіла; опіки ІІ
ступеня з площею ураження понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня;
опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;
- ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми – всі за
наявності загрозливих для життя явищ;
- отруєння речовинами будь-якого походження з переважною як місцевою, так і загальною дією (в тому числі і харчові
токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;
- усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплексом розладів функції центральної нервової системи, серцево-
судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю (за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними).
2. До тяжких тілесних ушкоджень відносять незагрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим
результатом та наслідками: втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції (втрата зору, слуху, мовлення, кінцівок,
репродуктивної здатності):
- під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до
підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що
привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я;
- під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не
чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми
органа зору і слуху проводиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.
- під втратою мовлення треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками,
зрозумілими для оточуючих;
- під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на
рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися
за ознакою стійкої втрати працездатності;
- під втратою репродуктивної здатності треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення,
зачаття та дітородіння (розродження).
При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості
ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.
3.Душевна хвороба.
Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не
можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікуються як тяжке тільки тоді,
коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь
тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я.
Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось,
встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним
експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
4. Розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менш 33%).
Під розладом здоров’я належить розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий
процес. Розміри стійкої втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що
визначився, на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.
Стійка (постійна) втрата загальної працездатності – така необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється.
Наслідок ушкодження, що визначився – повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним
обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок,
деформації суглоба тощо).
В інвалідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей,
незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим
ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності в
зв’язку із одержаною останньою травмою необхідно визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від
попереднього ушкодження.
У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав із зазначенням, що ця втрата настане
після досягнення працездатного віку.
5. Переривання вагітності.
Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим
ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв’язок.
6. Невиправне знівечення обличчя.
Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він
визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, а також встановлює, чи є це ушкодження виправним або
невиправним.
 5
Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації,
порушення міміки тощо) з часом або під дією нехірургічних засобів. У випадках, коли для усунення необхідно оперативне
втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається невиправним.

Тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Згідно з ст. 122 Кримінального кодексу України, умисне середньої тяжкості тілесним ушкодженням слід вважати
ушкодження, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених статтею 121 КК України, але таке, що
спричинило тривалий розлад здоров’я, або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
Відповідно до зазначеного, критеріями тілесних ушкоджень середньої тяжкості є:
- відсутність небезпеки для життя;
- відсутність наслідків, передбачених КК України щодо тяжких тілесних ушкоджень;
- тривалий розлад здоров’я;
- стійка втрата працездатності менш ніж на третину.
Тривалим слід вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).
Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10% до
33%.
Найчастіше, до тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносять переломи кісток скелета, які мають неускладнений
перебіг (відсутність небезпеки для життя), струс головного мозку за наявності клінічно підтвердженої симптоматики.
Легке тілесні ушкодження.
Згідно з ст. 125 Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність передбачена за нанесення умисне легкого
тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я, або незначну втрату працездатності.
Легке тілесне ушкодження може бути таким, що:
- спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності;
- не спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності
Короткочасним слід вважати розлад здоров’я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день).
Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10%.
Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати
працездатності – це ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше як шість днів.
Відповідно до зазначеного, кваліфікаційними критеріями легкого тілесного ушкодження є:
- короткочасний розлад здоров’я (тривалістю від 6 до 21 дня);
- незначна стійка втрата працездатності (до 10%).
- відсутність розладу здоров’я і втрати працездатності.
Найчастіше до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату
працездатності відносять переломи кісток носа, неускладнені рани, велику кількість синців, які спричинили загальну інтоксикацію
організму.
До легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату
працездатності відносять садна, синці, подряпини.
Заподіяння побоїв, мук, мордувань
Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Вони характеризуються заподіянням багаторазових ударів. Якщо після
побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої
не залишили після себе ніяких об’єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об’єктивних
ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Заподіяння мук – це дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишання його в шкідливих
для здоров’я умовах та інші подібні дії.
Мордування – це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення
численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостро-колючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.
Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мук і мордування, тому що це не входить до його
компетенції. У таких випадках необхідно встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи
різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
2. Судово-медична експертиза визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Цей вид експертизи проводиться при ушкодженнях та хворобах для визначення:

1) характеру і тяжкості тілесних ушкоджень;
2) стійкої втрати працездатності у відсотках (%);
3) удаваної хвороби (симуляції, дисимуляції, агравації);
4) штучної хвороби і калічення членів;
5) наслідків ушкоджень.
Згідно чинного законодавства розрізняють 3 ступені тяжкості тілесних ушкоджень:
Ст. 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Ст. 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Ст. 125. Умисне легке тілесне ушкодження.
Легке тілесне ушкодження буває двох різновидів:
1) таке, що спричиняє короткочасний розлад здоров’я чи незначну втрату непрацездатності;
2) та легке тілесне ушкодження.
Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень судово-медичним експертом проводиться згідно “Правил судово-
медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995р.
Тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного
чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних.
Тяжке тілесне ушкодження.
Ознаки тяжкого тілесного ушкодження:
 6
а) небезпека для життя;
б) втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;
в) душевна хвороба;
г) розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності
не менш ніж на одну третину (не менше 33%);
д) переривання вагітності;
е) невиправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні
проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом,
закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно
братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному
перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому
причинно-наслідковому зв’язку.
До небезпечних для життя ушкоджень, належать:
1) проникаючі поранення порожнини черепа, грудної, черевної порожнин, в тому числі й без ушкодження органів;
2) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа;
3) переломи тіл чи обох дуг шийних хребців;
4) відкриті ушкодження внутрішніх органів розміщених в заочеревному просторі і порожнині таза;
5) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза – все за
наявності загрозливих для життя явищ;
6) відкриті переломи тіла довгих трубчатих кісток (стегнової, великогомілкової, плечової);
7) шок тяжкого ступеня;
8) ушкодження великих кровоносних судин: аорти, сонних, підключичної, плечової, клубової, стегнової, підколінної та
вен, що їх супроводжують;
9) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися розладами мозкового кровообігу та функції ЦНС.
Втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції є незагрозливе для життя ушкодження, але належить до
тяжких за кінцевим результатом та наслідками.
До цього критерію належать:
1) втрата зору на обидва ока;
2) втрата слуху на обидва вуха;
3) втрата язика (мовлення);
4) втрата руки, ноги:
– анатомічна –
а) повне відокремлення їх від тулуба;
б) ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів;
–функціональна (параліч);
5) втрата репродуктивної здатності – втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття та дітородіння.
Душевна хвороба – порушення нормальної психічної діяльності людини, яке проявляється у зниженні розумових
здібностей, у хворобливій заміні мислення. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і
психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного
ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не менш, ніж на одну третину (не менше, ніж
33%).
Загальна працездатність – здатність людини виконувати некваліфіковану роботу у звичайних умовах праці.
Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра
повністю не відновлюється.
1.В інвалідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей,
незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим
ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати непрацездатності в зв’язку
з одержаною останньою травмою необхідно визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від
попереднього ушкодження.
2.У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені цими Правилами, із
зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.
Переривання вагітності.
Ушкодження, що привело до преривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим
ушкодженням і прериванням вагітності є прямий причинний зв’язок.
Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз
(обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня
1995р., №6 де вказано:
У випадках визначення прямого причинного зв’язку між перенесенною травмою та перериванням вагітності (розрив
плодного міхура, відшарування плаценти з наступним викиднем або достроковими пологами) встановлюються тяжкі тілесні
ушкодження.
При наявності об’єктивних симптомів загрози викидня (кров’янисті виділення, збудженість матки), які з’явилися
незабаром після травми, але у зв’язку з своєчасним проведенням медичних заходів вагітність була збережена, ступінь тяжкості
визначається за тривалістю проведенного лікування.
При відсутності об’єктивних ознак загрози викидня оцінюється лише ступінь тяжкості самих тілесних ушкоджень.
Невиправне знівечення обличчя.
Знівечення обличчя – термін не медичний, а естетичний, загальнолюдский. Для того, щоб установити факт знівечення
обличчя не потрібні спеціальні знання. Питання про знівечення обличчя вирішується судом.
Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даним критерієм, необхідно встановити три моменти:
 7
1) ушкодження повинно розміщуватися на обличчі чи у верхніх третині передньо-бічних поверхонь шиї;
2) бути невиправним;
3) знівечувати (спотворювати) обличчя.
Судово-медичний експерт визначає:
1) чи розміщується ушкодження на обличчі або верхній третині передньо-бічних поверхонь шиї?;
2) вид ушкодження (садно, рана, рубець);
3) особливості і механізм утворення ушкодження;
4) чи є це ушкодження виправним або невиправним;
5) ступінь тяжкості тілесного ушкодження на загальних підставах.
Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації,
порушення міміки тощо), з часом чи під дією нехірургічних засобів (терапевтичних, фізіотерапевтичних).
Невиправним вважається ушкодження, коли для його усунення необхідне оперативне втручання (пластичні, косметичні
операції).
Тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості
Ознаки ушкодження середнього ступеня тяжкості:
1) відсутність небезпеки для життя;
2) відсутність наслідків, що відносяться до тяжких;
3) тривалий розлад здоров’я понад 3 тижні (більш як 21 день);
4) стійка втрата працездатності менш як на одну третину (від 10% до 33%).
Легке тілесне ушкодження
1. Легке тілесне ушкодження що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності:
а) під короткочасним слід вважати розлад здоров’я понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день);
б) під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10%.
2. Легке тілесне ушкодження – це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість
днів.
Для визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження достатньо однієї ознаки (критерію).
Які питання слід поставити на вирішення судово-медичному експерту при визначенні тяжкості тілесних ушкоджень:
1) чи є на тілі освідчуваного будь-які тілесні ушкодження;
2) характер ушкоджень з медичної точки зору, їх локалізація, властивості;
3) вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричиненні ушкодження;
4) механізм виникнення ушкоджень;
5) давність (термін) спричинення ушкоджень;
6) ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки;
7) чи могли бути нанесені дані тілесні ушкодження власною рукою.

3. Особливості проведення експертизи у разі побоїв, мордувань, катувань.

Побої – множинні багаторазові удари, які завдають біль постраждалому, але при цьому можуть не залишати після себе
ніяких об’єктивних слідів (саден, синців, переломів) на його тілі.
Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Вони характеризуються заподянням багаторазових ударів. Якщо після
побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої
не залишили після себе ніяких об’єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпіло, вказує, що об’єктивних
ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Заподяння мук – це дії, що заподіюють людині страждання шляхом тривалого позбавлення лидини їжі, пиття, тепла або
свободи, залишання її в шкідливих умовах та інші подібні дії. Не становить особливого виду ушкоджень.
Мордування – це дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненню болю: щипання, шмагання, нанесення
чмсельних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії. Не
становить особливого виду ушкоджень.
Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мук і мордування, тому що це не входить до його
компетенції. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість
ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь
тяжкості ушкоджень.

4. Судово-медична експертиза стану здоров’я.

Даний вид експертизи, тобто експертиза стану здоров’я, дуже часто проводиться комісійно, із залученням
висококваліфікованих лікарів відповідних спеціальностей. Інколи таких обстежуваних поміщають навіть у стаціонар, щоб виконати
всі необхідні обстеження.
Симуляція – відтворення неіснуючої хвороби. Симулянти – це здорові люди і лише інколи може зустрічатися патологічна
симуляція при деяких нервових і психологічних захворюваннях, коли не переслідується корислива мета.
Дисимуляція – це навмисне приховування обстежуваними наявності хвороби або окремих її симптомів.
Агравація – це перебільшення, посилення проявів наявної хвороби або пошкодження. Агравант – це хвора людина, лише
хвороба має прояв легкого ступеня.
Штучні хвороби – це різного роду самоушкодження органів і систем фізичним чи хімічним методами, які не становлять
значної небезпеки для здоров’я і тим більше для життя. Зустрічаються штучні хвороби шкіри, підшкірної жирової клітковини,
органів зору, слуху, прямої кишки тощо.
Калічення членів (самопошкодження) досягається шляхом механічних ушкоджень (тупими, гострими предметами,
вогнепальною зброєю). Найчастіше калічать верхні і нижні кінцівки, особливо в ділянках кисті і ступні.