ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ

ОСНОВИ
СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

1. Судова стоматологія як наука. Предмет.

Зв'язок з судовою медициною.
2. Основні питання сучасної судової
стоматології.
3. Визначення поняття «судова медицина»,
«судово-медична експертиза».
4. Документи, які регламентують судово-
медичну експертну діяльність.
5. Поняття «судовий експерт», «лікар-
експерт» та «лікар-судово-медичний
експерт».
6. Випадки обов’язкового призначення
судово-медичної експертизи.
7. Питання, які вирішують під час судово-
медичної експертизи.

8. Об’єкти судово-медичної експертизи.

9. Види судово-медичних експертиз.

10. Структура судово-медичної експертної

служби в Україні, принцип інстанційності.
11. Бюро судово-медичної експертизи, його
структура і функції підрозділів.
12. Права та обов’язки судово-медичного
експерта та лікаря-експерта.
13. Кримінальна відповідальність судово-
медичного експерта та лікаря-експерта
при виконанні ними експертних функцій.
14. Гарантії незалежності судово-медичного
експерта.
15. Судово-медична документація (Висновок
експерта, лікарське свідоцтво про
смерть).

1) Судова стоматологія як наука.

Предмет. Зв'язок з судовою
медициною.
Судова стоматологія – це галузь судово-
медичної науки, яка, відповідно до потреб
правоохоронних органів та судочинства,
займається судово-медичною розробкою питань
стоматологічного характеру.
Предметом вивчення судової стоматології є
судово-медичні питання, що обмежуються
щелепно-лицевою ділянкою голови,
порожниною рота, її анатомічними утвореннями
та фізіологічними рідинами, стосовно яких у
слідства чи суду можуть виникнути питання.
Має тісний зв'язок із стоматологічними та
судово-медичною науками. Так, судові
стоматологи використовують наукові надбання і
деякі методи досліджень різних стоматологічних
спеціальностей – терапевтичної, хірургічної,
дитячої і ортопедичної стоматології щодо
об’єктів стоматологічного походження. Що ж
стосується її зв’язку з судовою медициною, то в
судовій стоматології використовують як загальні
судово-медичні знання, так і судово-медичний
підхід до вирішення ряду питань (наприклад,
давність настання смерті можна визначити за
посмертними змінами зубів, групову
приналежність зубів встановлюють за судово-
імунологічними методиками).

2) Основні питання сучасної судової

стоматології.
До основних питань сучасної судової
стоматології відносяться:
- процесуальні основи судово-медичної
експертизи;
- судово-медична експертиза (СМЕ)
ушкоджень м’яких тканин обличчя,
щелепно-лицевих кісток і зубів у
випадках механічної травми,
вогнепальних ушкоджень, дії крайніх
температур тощо;
- судово-медична експертиза ушкоджень,
заподіяних зубами;
- ідентифікація особи, віку, статі, професії,
місця протезування за стоматологічним
статусом;
- судово-медична експертиза професійних
правопорушень лікарів-стоматологів та
інших медичних працівників
стоматологічних установ.

3) Визначення поняття «судова

медицина», «судово-медична
експертиза».
Судова медицина – це галузь медичної науки,
яка вивчає питання медичного, біологічного,
медико-криміналістичного характеру для потреб
правосуддя, законодавства та охорони здоров’я.
В судовій і слідчій практиці застосовується
переважно у вигляді судово-медичної
експертизи, висновки якої слугують одним із
джерел доказів.
Судово-медична експертиза – це
регламентоване законом і проведене лікарем-
судово-медичним експертом науково-практичне
дослідження, в ході якого досліджуються
конкретні об’єкти для вирішення конкретних
медичних питань, які виникають при
розслідуванні злочинів або при підозрі на
вчинення злочину. Тобто це практичне
застосування медичних і біологічних знань для
розв’язання питань, які виникають у практичній
діяльності органів дізнання, досудового слідства
чи суду.

4) Документи, які регламентують

судово-медичну експертну
діяльність.
Судово-медична експертиза здійснюється
відповідно до Закону України «Про судову
експертизу». Її зміст, порядок призначення і
виконання регулюються кодексами –
Кримінальним, Кримінальним процесуальним,
Цивільним, Цивільним процесуальним, в яких є
відповідні статті. Зважаючи на підпорядкування
судово-медичної служби МОЗ України, її
проведення регламентується також
положеннями, наказами та інструкціями МОЗ.
Так, у 1995 році виданий наказ № 6 МОЗ
України «Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України», в якому
затверджена низка нормативних актів для
організації судово-медичної експертизи.
Судово-медичний експерт та лікар-
експерт мають певний правовий статус,
визначений Законом України «Про судову
експертизу» та Кримінальним, Кримінальним
процесуальним і Цивільним процесуальним
кодексами України. До нього належать
обов’язки, права та відповідальність експерта.

5) Поняття «судовий експерт», «лікар-

експерт» та «лікар-судово-медичний
експерт».
Судовими експертами можуть бути особи з
вищою освітою, які мають необхідні знання з
науки, техніки, мистецтва або ремесла для
надання висновку з досліджуваних питань. Тому
існують різні види експертиз: судово-медична,
судово-психіатрична, судово-бухгалтерська,
судово-автотехнічна та ін.
Судово-медичним експертом може бути особа,
яка має вищу медичну освіту, пройшла навчання
в інтернатурі зі спеціальності «судово-медична
експертиза», отримавши відповідний сертифікат,
і входить до штату судово-медичної експертної
установи.
Лікар-експерт – лікар лікувально-
профілактичної установи будь-якого фаху
(наприклад стоматолог, хірург, ортопед-
травматолог та ін.), що не перебуває на посаді
судово-медичного експерта, але проводить
експертизу за постановою слідчого чи ухвалою
суду. Таким чином, у судово-слідчому процесі
лікар-стоматолог бере участь як самостійна
особа – експерт, висновок якого є одним з
доказів у справі, а також може виконувати роль
фахівця-консультанта судово-слідчих органів
при проведенні окремих слідчих дій (огляді
трупа на місці його виявлення, ексгумації трупа,
виявленні і вилученні речових доказів
біологічного походження тощо).

6) Випадки обов’язкового призначення

судово-медичної експертизи.
Судово-медична експертиза проводиться згідно з
постановою слідчого, прокурора, судді, а також
за ухвалою суду. Слідчий чи суд призначають
експертизу за власним розсудом, тобто коли
визнають за необхідне. Проте законом
передбачене і обов’язкове призначення
експертизи:
1) для встановлення причини смерті;
2) для встановлення характеру і тяжкості
тілесних ушкоджень;
3) для встановлення статевої зрілості
потерпілої у справах про статеві злочини;
4) для встановлення віку підозрюваного чи
звинуваченого, якщо це має значення для
вирішення питань щодо його кримінальної
відповідальності, коли нема документів про вік і
не можна їх отримати.

7) Питання, які вирішують під час

судово-медичної експертизи.
Під час проведення судово-медичної експертизи
трупу вирішуються наступні питання:

1. час настання смерті та причина смерті,

2. наявність на тілі ознак насильницької
смерті,
 3. ознаки та механізм спричинення тілесних
ушкоджень,
4. давність спричинення тілесних
ушкоджень,
5. можливість спричинення тілесних
ушкоджені пожиттєво або після смерті
особи,
6. послідовність спричинення тілесних
ушкоджень,
7. причинно-наслідковий зв’язок між
тілесними ушкодженнями та смертю
особи,
8. наявність у організмі алкоголю та
наркотичних речовин,
9. питання щодо групової та видової
належності знаряддя злочину (яким було
спричинено тілесні ушкодження),
10.можливість настання смерті внаслідок
інтоксикації, гострої інфекційної
хвороби, інших чинників, в залежності
від характеристик тілесних ушкоджень
виявлених на труп та обставин смерті.
Крім того, на вирішення експертизи можуть бути
поставлені й інші запитання в залежності від
специфіки та обставин у кожному окремому
випадку.

8) Об’єкти судово-медичної експертизи:

1. Особи, що потерпіли від зловмисних
дій, підозрювані чи звинувачувані у
скоєнні злочину (живі особи).
2. Трупи при насильницькій чи наглій
смерті, або при підозрі на них.
3. Речові докази:
- біологічного походження (кров, волосся,
зрізи нігтів, слина, окремі зуби, молозиво,
піт та ін.);
- небіологічного походження (знаряддя
злочину та предмети, що зберегли на собі
сліди злочинних дій: плями крові, сперми
тощо).
Речовими доказами, які можуть стати
об’єктами судово-стоматологічної
експертизи, є відбитки й сліди дії зубів як
на тілі людини, так і на інших об’єктах
(харчових продуктах тощо) для
ідентифікації особи, встановлення віку,
статі, професії і т.п.
4. Матеріали кримінальних та
цивільних справ (випадки, коли у справі
зібрані медичні документи, чи є кілька,
що суперечать один одному, експертних
висновків та ін.). Медичні документи
 стають об’єктом головним чином при
судово-медичній експертизі професійних
правопорушень лікарів-стоматологів та
інших медичних працівників
стоматологічних установ.

9) Види судово-медичних експертиз.

Об’єкти судово-медичної експертизи
можуть бути досліджені під час
виконання первинної, додаткової,
повторної, комісійної та комплексної
експертиз.
Первинна судово-медична експертиза –
це перше дослідження об’єкта експертизи.
Може бути проведена як одним, так і
кількома експертами.
Додаткова експертиза призначається у
випадках, коли первинна експертиза була
неповною, не всі об’єкти були
досліджені, а також, коли протягом
попереднього слідства відкриваються
нові медичні чи слідчі дані, не враховані
при проведенні первинної експертизи.
Доручається тому самому або іншому
експерту.
Повторна експертиза проводиться у
випадках необґрунтованості висновків
експертом, коли первинна експертиза
була недостатньо кваліфікованою,
викликає сумніви в її об’єктивності,
протирічить іншим доказам, які є у
справі. Доручається іншому експерту або
декільком експертам.
У разі комісійної судово-медичної
експертизи, залежно від її характеру, для
вирішення поставлених питань залучають
як фахівців тільки в галузі судово-
медичної експертизи, так і фахівців
інших медичних спеціальностей:
стоматології, нейрохірургії, ортопедії і
травматології та ін.. За своїм
процесуальним становищем всі вони при
проведенні експертизи є експертами.
Експертна комісія повинна складатися не
менш як з трьох осіб. Комісійна
експертиза проводиться в особливо
складних випадках, у справах щодо
кримінальної відповідальності медичних
працівників за професійні
правопорушення, у разі визначення
ступеня стійкої втрати працездатності, у
 випадках повторної експертизи за
матеріалами кримінальних і цивільних
справ.
Комплексна експертиза призначається,
якщо для розв’язання питань слідства
потрібні спеціальні знання з різних
галузей науки та техніки. Наприклад, у
справі про дорожньо-транспортну
пригоду проводиться комплексна судово-
медична та автотехнічна експертиза
(залучається інженер-автотехнік).
Персональний склад експертів, що
проводять експертизу, визначається
особою, яка призначила експертизу, або
начальником бюро судово-медичної
експертизи у разі відсутності в документі
про призначення експертизи
персонального складу експертів.
Проведення експертизи повинно бути
закінчене протягом одного місяця з дня
отримання від органів дізнання,
попереднього слідства чи суду всіх
необхідних матеріалів.

10) Структура судово-медичної

експертної служби в Україні,
принцип інстанційності.
Структура судово-медичної експертної
служби: судово-медична експертна служба в
Україні здійснюється міськими, районними
(міжрайонними) відділеннями бюро судово-
медичної експертизи, обласними бюро судово-
медичної експертизи, республіканським бюро АР
Крим і Головним бюро судово-медичної
експертизи МОЗ України. Державна судово-
медична експертиза проводиться за принципом
інстанційності: якщо результати експертизи, яка
проводилась міським, районним (міжрайонним)
відділенням не задовольняють слідчі органи, то
може бути призначено повторне її проведення
обласним, а надалі – і Головним бюро судово-
медичної експертизи. Найважливішою ланкою в
організації судово-медичної експертної служби в
Україні є обласні бюро судово-медичної
експертизи.
11) Бюро судово-медичної
експертизи, його структура і функції
підрозділів.
Структура обласного бюро дозволяє
розв’язувати всі питання, які виникають
під час проведення експертизи об’єктів
судово-медичної експертизи. Бюро має 5
відділів, які відповідають об’єктам
експертизи, та 5 відділень, які
забезпечують виконання основних
лабораторних досліджень. Так, у бюро
судово-медичної експертизи наявні такі
відділи:
1. Відділ судово-медичної експертизи
трупів.
2. Відділ судово-медичної експертизи
потерпілих, звинувачуваних та інших
осіб.
3. Відділ судово-медичної експертизи
речових доказів.
4. Відділ комісійних експертиз.
5. Відділ чергових судово-медичних
експертів.
Також у бюро є організаційно-методичний
відділ та адміністративно-господарська
частина з канцелярією.
Серед відділень бюро виділяють районні
та міжрайонні відділення та 5 відділень,
що входять до відділу експертизи речових
доказів:
1. Відділення судово-медичної гістології
(експертизи проводять з метою
встановлення патологічних та
травматичних змін у надісланих об’єктах,
для встановлення та підтвердження
причини смерті, давності і зажиттєвості
травми).
2. Відділення судово-медичної імунології
(експертизи проводять з метою
встановлення наявності, виду і групової
належності об’єктів людського
походження, встановлення батьківства
тощо).
3. Відділення судово-медичної
токсикології (експертизи проводять з
метою виявлення та визначення хімічних
речовин в об’єктах біологічного
походження та інших доказах).
4. Відділення судово-медичної
криміналістики (експертизи проводять з
метою встановлення знарядь травми, їх
диференціації та ідентифікації,
ототожнення особи тощо).
 5. Відділення судово-медичної цитології
(експертизи проводять з метою
встановлення в слідах та речових доказах
наявності клітин з тканин людини,
визначення їх видової, групової, статевої і
органо-тканинної належності).

12) Права та обов’язки судово-

медичного експерта та лікаря-
експерта.
Обов’язки експерта:
- з’явитися за викликом правоохоронних
органів чи суду в призначене місце і у
визначений термін;
- провести повне дослідження об’єкта,
максимально його зберігши, і дати
обґрунтований та об’єктивний письмовий
висновок;
- на вимогу органу дізнання, слідчого,
прокурора, судді чи суду дати роз’яснення
щодо даного ним висновку;
- заявити самовідвід за наявності
передбачених законодавством підстав, які
виключають його участь у справі (коли
експерт є потерпілим, свідком, позивачем
у цивільних справах або відповідачем;
якщо він є родичем потерпілого,
обвинувачуваного, захисника, слідчого та
інших осіб, що беруть участь у справі;
якщо експерт знаходиться у службовій чи
матеріальній залежності від учасників
процесу; у разі його некомпетентності);
- зберігати слідчу таємницю.
Права експерта:
- знайомитися з матеріалами кримінального
провадження, що стосуються предмета
судової експертизи;
- подавати клопотання про надання
додаткових матеріалів, необхідних для
висновку;
- вказувати у висновку експерта на
виявлені в ході проведення СМЕ факти,
які мають значення для справи і з приводу
яких йому не були поставлені питання;
- бути присутнім під час проведення
слідчих або судових дій;
- ставити допитуваним особам питання, що
стосуються предмета експертизи;
 - заявляти клопотання про забезпечення
безпеки у випадках, передбачених
законом;
- відмовитися від проведення експертизи,
якщо питання, поставлене перед
експертом, виходить за межі його
компетенції; якщо надані експерту
матеріали недостатні для складання
висновку; якщо експерт не має
необхідних знань для виконання
покладеного на нього обов’язку;
- клопотати про залучення до проведення
експертизи необхідних фахівців і давати з
ними спільні висновки;
- подавати скарги на дії особи, у
провадженні якої перебуває справа, якщо
ці дії порушують права судово-медичного
експерта.

13) Кримінальна відповідальність

судово-медичного експерта та
лікаря-експерта при виконанні ними
експертних функцій.
Відповідальність експерта. Експерт дає
висновок від свого імені і несе за нього особисту
відповідальність. За невиконання чи неналежне
виконання своїх обов’язків експерт може бути
притягнутий до дисциплінарної, матеріальної,
адміністративної чи кримінальної
відповідальності. Остання передбачена за:
- свідомо хибний (неправдивий) висновок
експерта (ст. 384 КК України);
- відмову експерта без поважних причин
від виконання покладених на нього
обов’язків у суді або під час проведення
досудового слідства чи дізнання (ст. 385
КК);
- розголошення слідчої таємниці або даних,
які стали йому відомі під час проведення
експертизи (ст. 387 КК).

14) Гарантії незалежності судово-

медичного експерта.
Гарантії незалежності судово-медичного
експерта і правильності його висновку
закріплено державою у Законі України «Про
судову експертизу». Вони забезпечуються:
- порядком його призначення;
- забороною втручання будь-кого в
проведення експертизи;
 - існуванням установ судової експертизи,
які відокремлені від органів дізнання і
попереднього слідства;
- кримінальною відповідальністю експерта
за свідомо хибний висновок;
- можливістю призначення повторної
експертизи;
- присутністю учасників процесу під час
проведення експертизи.

15) Судово-медична документація

(Висновок експерта, лікарське
свідоцтво про смерть).
Усі дії судово-медичний експерт виконує
за розпорядженням судових і слідчих
органів. Вони оформляються
відповідними документами.
При порушенні кримінальної справи
призначають експертизу відповідного об’єкта,
результати якої оформляють у вигляді
«Висновку експерта». Цей документ має
протокольну і заключну (підсумкову) частини;
протокольна в свою чергу поділяється на
вступну і дослідницьку (описову).
- У вступній частині наводять відомості
про те, коли, де, ким, на якій підставі
здійснюється експертиза, якого об’єкта,
хто був присутнім під час проведення
експертизи. Експерт підписується під тим,
що йому відомі його права, обов’язки і
відповідальність, які регламентовані
чинним законодавством. Наприкінці
вказують питання, які поставлені
слідчими чи судовими органами для
розв’язання. В обставинах справи
наводять відомості, які необхідні експерту
при виконанні експертизи та складанні
підсумків: слідчі дані, зміст медичних
документів, які вивчаються, опитування
та скарги особи, яку оглядають.
- Дослідницька частина за своїм змістом та
об’ємом може бути різною в залежності
від виду експертизи, характеру і кількості
об’єктів дослідження. Детально
викладається все, що було виявлено
експертом при дослідженні об’єкта
експертизи (труп, одяг і т.п.), вказуються
хід дослідження і його методи.
Протокольна частина підписується
експертом та особами, які були присутні
під час проведення експертизи.
 - Заключною частиною є підсумки
експерта, що містять повні та
обґрунтовані відповіді на поставлені
питання. «Висновок експерта»
складається у двох примірниках,
скріплюється його особистим підписом та
стверджується печаткою експертної
установи.
Після проведення судово-медичної експертизи
трупа експерт складає і видає родичам померлої
особи «Лікарське свідоцтво про смерть». В
ньому вказується установа, яка видає це
свідоцтво, його номер, характер (попереднє,
заключне), дата видачі, паспортні дані
померлого, дата і місце смерті, вказується
можливий рід смерті та яким лікарем
констатована смерть. Потім наводять відомості
про прізвище лікаря, його посаду та підставу, що
дозволила йому видати свідоцтво (огляд трупа,
дані медичної документації про лікування
померлого, попереднє спостереження за хворим
чи розтин). При формулюванні причини смерті
визначають її безпосередню та основну причину,
а також вказують супутні захворювання.
«Лікарське свідоцтво про смерть» підписується
лікарем, що його видав, і завіряється печаткою
установи.
Під час огляду місця події слідчий оформляє
«Протокол огляду місця події». Судово-
медичний експерт чи, за його відсутності, лікар
будь-якої спеціальності (наприклад, лікар-
стоматолог), надає допомогу в описі трупа і
речових доказів біологічного походження та
сприяє вилученню останніх.
СУДОВО-МЕДИЧНА ТАНАТОЛОГІЯ
1. Визначення поняття «танатологія». Загальна та судово-
медична танатологія.

2. Поняття «смерть». Судово-медична класифікація смерті.

3. Патофізіологія процесу умирання. Суправітальні реакції.

4. Термінальний стан. Клінічна смерть та її діагностика.

Уявна смерть.

5. Ймовірні ознаки настання смерті, трикутник Біша.

6. Класифікація абсолютних ознак смерті. Аутоліз.

7. Трупні плями, стадії розвитку, методи їх дослідження,

значення трупних плям.

8. Трупне заклякання, його судово-медичне значення.

9. Трупне висихання та охолодження трупа, методи
визначення, значення.

10. Пізні трупні явища, їх судово-медичне значення.

11. Гниття трупа, його етапи, ознаки гниття трупа.

12. Пошкодження і знищення трупів комахами і тваринами.

13. Муміфікація, жировіск та торф’яне дублення, їх

значення.

14. Штучне консервування трупів.

15. Посмертні зміни тканин обличчя, ротової порожнини,

зубно-щелепного апарату та кісток.

16.Визначння давності настання смерті

1. Визначення поняття «танатологія».

Загальна та судово-медична
танатологія.
Танатологія – вчення про процеси вмирання
організму від початкових проявів до повного
розпаду трупа (від грец. tanhatos – смерть, logos –
вчення).

Судово-медична танатологія розв’язує питання

не тільки причини та ґенезу смерті, а й щодо
давності її настання, темпу умирання, положення
тіла після настання смерті та можливості його
змін, тобто вирішує питання, які виникають у
правоохоронних органів при розслідуванні
злочинів, спрямованих проти життя людини.

2. Поняття «смерть». Судово-медична

класифікація смерті.
Смерть – це заключна стадія
індивідуального існування організму, внаслідок
якої незворотно припиняється його
життєдіяльність. В судово-медичному і
соціально-правовому відношенні класифікація
смерті передбачає встановлення її категорії, виду
і роду.

Завдання судово-медичного експерта –

встановлення категорії і виду смерті. Рід смерті
встановлюється слідством або судом, так як це
поняття не є медичним. В окремих випадках
судово-медичний експерт за сукупністю і
характеристикою ушкоджень може встановити
ознаки дії власної руки.

Класифікація
смерті:

І. Категорія
Насильницька Ненасильницька
ІІ. Рід
1. Убивство 1. Фізіологічна смерть
(старіння,
недорозвиток
організму)
2. Самогубство 2. Нагла (раптова)
3. Нещасний випадок 3. Смерть від
діагностованих за
життя хвороб
ІІІ. Вид
1. Від механічної 1. Від хвороб органів
травми (тупими кровообігу
твердими, гострими 2. Від хвороб органів
предметами, трансп. дихання
засобами,
вогнепальна та ін.)
2. Від порушення 3. Від інфекційних
зовнішнього дихання хвороб
(дислокаційна, 4. Від онкологічних
клапанна та хвороб
аспіраційна асфіксії,
повішення,
задушення петлею,
руками та ін.)
3. Від отруєння 5. Від хвороб шлунку і
кишок
6. Від хвороб ЦНС
4. Від дії інших 7. Від хвороб
чинників сечостатевих органів
навколишнього 8. Під час вагітності і
середовища (високої пологів
чи низької,
електричного струму,
атмосферного тиску
та ін.)

3. Патофізіологія процесу умирання.

Суправітальні реакції.
В процесі вмирання спостерігають
динаміку переживання органів і тканин. Відрізок
часу від моменту настання смерті організму як
цілого до кінцевого омертвіння окремих органів і
тканин називається суправітальним періодом.
Саме протягом цього відрізку часу, що
обчислюється близько 20 годинами, тканини, які
ще не відмерли, відповідають на різні
подразники (механічні, хімічні, електричні) так
званими суправітальними реакціями.
Виявлення їх допомагає встановлювати давність
настання смерті.

1.1. Реакція скелетної мускулатури на

механічне подразнення

1) Удар неврологічним молоточком чи іншим

зручним аналогічним предметом по
розгинальній поверхні передпліччя у точці,
розташованій на променевій кістці, відступивши
4-5 см нижче ліктьового суглобу, викликає
розгинання кисті. При таких ударах по тильній
поверхні кисті (в п’ястній ділянці) відбувається
зближення пальців рук. Внаслідок аналогічного
подразнення тильної поверхні ступні
відмічається розгинання пальців ніг. При ударах
по передній поверхні стегна (7-8 см вище
надколінка) підтягується надколінок (колінна
чашечка). Позитивна реакція м’язів при
описаних подразненнях свідчить про те, що з
моменту смерті минуло 1-1,5 год, іноді 1,5-2 год.
Через 2-2,5 год і більше після настання смерті
зазначені м’язові скорочення не викликаються.

2) Удар зі значною силою по будь-якому м’язу

трупа (проба Прокопа) (найзручніше – по m.
biceps brachii або m. quadriceps femori) у
поперечному напрямку довгастим предметом з
вузькою поверхнею (наприклад, спинкою
великого секційного ножа) викликає
ідіом’язевий валик чи пухлину, вираженість яких
залежить від тривалості посмертного періоду.
Цей валик утворюється протягом перших 6-8 год
після смерті, причому у перші 1,5-2 год
результати цієї реакції найчіткіші.

1.2. Реакція гладких м‘язів райдужної

оболонки ока на хімічні подразники Після
настання смерті тканини організму людини
певним чином реагують на хімічні подразники. З
метою визначення ДНС використовують реакцію
на атропін і пілокарпін м’язів райдужної
оболонки очей, що регулюють ширину зіниці.
Після декількох секунд після введення 1%
розчину пілокарпіну є звуження зіниць. При
введенні 1% розчину атропіну розширення
зіниць спостерігалось потягом 24 годин після
настання смерті. Реакція зіниць на введення
атропіну і пілокарпіну до 24 годин з моменту
настання смерті практично не знижувалася, а
після вказаного терміну – припинялася.

1.3. Електричні реакції на дію. Під впливом

струму відбувається скорочення деяких м’язів
трупа. Ця властивість м’язової тканини
покладена в основу методики визначення ДНС за
електрозбудливістю м’язів обличчя і кінцівок.
Сила скорочення м’язів передпліччя найбільш
виражена у перші 4-5 год, м’язів навколо рота –
до 6 год, м’язів очей – до 8 год після настання
смерті. Згодом сила скорочення м’язів поступово
згасає. Метод дає змогу визначати ДНС протягом
10-12 год з точністю до 3-4 год.

1.4. Здатність тканин сприймати барвники.

Метод заснований на різному ступені сприйняття
деяких барвників протоплазмою клітин живої та
мертвої тканини. Найпростіше досліджувати
кров трупа, яку беруть шприцом із серця і
змішують в меланжері з 0,9% розчином конго
червоного або трепана блакитного. При
забарвленні близько 20% всіх лейкоцитів –
давність смерті до 10 год, близько 40% - 10-20
год, близько 60% - 20-30 год. При тривалості
післясмертного періоду більше 30 год результати
реакції ненадійні.

1.5. Життєздатність сперматозоїдів.

Сперматозоїди зберігають свою життєздатність
протягом деякого часу після смерті чоловіків.
Для орієнтування у приблизних строках ДНС
використовують ступінь рухливості
сперматозоїдів. Якщо вони цілком або добре
рухливі, то після смерті минуло до 10 год.,
слабка їх рухливість вказує на ДНС до 24 год.

4. Термінальний стан. Клінічна смерть

та її діагностика. Уявна смерть.
В судовій медицині розрізняють 2
головних типи вмирання – швидкий і повільний,
між якими може бути кілька варіантів. При
швидкому темпі вмирання людина іноді вмирає
миттєво, протягом кількох секунд чи кількох
хвилин. Це смерть гостра. Наприклад, у разі
розчленування тіла, розриву серця, розриву
аневризми аорти. Але якщо вмирання тривале,
термінальний стан умовно поділяється на
кілька етапів, які здатні до зворотного розвитку:

1. Передагональний: відбувається
поступове зниження АТ, пригнічення свідомості
та електричної активності мозку. Тахікардія
переходить у брадикардію, виникають
порушення стовбурових рефлексів.

2. Термінальна пауза: тимчасова затримка

дихання, брадикардія змінюється періодичною
асистолією (триває одну, іноді 2-3 хв).
 3. Агонія (від грец. agonia – боротьба):
характеризується раптовою активізацією
бульбарних центрів на фоні повного виключення
кори ГМ. Супроводжується короткочасним
підвищенням АТ, встановленням синусового
автоматизму і підсиленням дихальних рухів.
Може тривати від кількох хвилин до багатьох
годин і навіть кількох діб. Тривалу агонію
спостерігають при смерті від хвороб (особливо
хронічних), деяких отруєннях, при повільно
наростаючій внутрішній кровотечі.

4. Клінічна смерть: характеризується

найглибшим пригніченням ЦНС, що
поширюється і на довгастий мозок із
припиненням кровообігу і дихання. Вітальні
процеси в тканинах перебігають на мінімальному
рівні. Цей етап у звичайних умовах триває не
більше 5-6 хв. Етап клінічної смерті у разі
звичайного перебігу через 5-6 хв переходить у
біологічну смерть, розвиток якої виключає
можливість відновлення життєвих функцій і
характеризується незворотними змінами в корі
головного мозку та інших органах. Смерть
мозку, звичайно, визначає смерть індивідуума.

Діагностика клінічної смерті

 Відсутність свідомості.
 Відсутність проявів дихання.
 Відсутність пульсу на магістральних судинах
(стегнова та сонна артерія).
 Порушення серцевої діяльності.
 Розширення зіниць, відсутність реакції їх на
світло.
До ознак клінічної смерті
відносяться: кома, апное, асистолія. Дана тріада
стосується раннього періоду клінічної смерті
(коли з моменту асистолії пройшло кілька
хвилин), і не поширюється на ті випадки, коли
вже є виразні ознаки біологічної смерті. Що
коротший період між констатацією клінічної
смерті і початком проведення реанімаційних
заходів, то більше шансів на життя у хворого,
тому діагностика і лікування проводиться
паралельно.
Кома діагностується на підставі відсутності
свідомості і по розширеним зіницям, що не
реагує на світло.
Апное реєструється візуально, по відсутності
дихальних рухів грудної клітки.
Асистолія реєструється по відсутності пульсу на
двох сонних артеріях. Перед визначенням пульсу
рекомендується провести потерпілому штучну
вентиляцію легенів.

Необхідно відрізняти так звану уявну

смерть (несправжню), під час якої протягом
кількох годин функції організму внаслідок
слабих проявів непомітні для людини (тобто
жива людина нагадує померлу). З проявом уявної
смерті працівники слідства та експерти можуть
зустрічатися при огляді потерпілих на місці події
при ураженні електричним струмом, утопленні,
отруєнні снодійними і наркотичними засобами,
сонячному ударі тощо. У разі підозри на уявну
смерть потрібно надати людині першу медичну
допомогу.

5. Ймовірні ознаки настання смерті,

трикутник Біша.
Відносні (ймовірні) ознаки смерті:
пасивне, нерухоме положення тіла; блідість
шкіри; відсутність свідомості, дихання,
серцебиття, пульсу; відсутність функціонування
нервової системи, тобто не визначаються
сухожилкові рефлекси; холодні кінцівки. Вони
можуть також спостерігатися у випадках
клінічної та уявної смерті, їх називають
відносними або ймовірними ознаками смерті.
При наявності таких ознак лікар повинен надати
потерпілому медичну допомогу (до відновлення
життєвих функцій організму чи окремих їх ознак
або до появи абсолютних ознак смерті).

Для визначення настання смерті користуються

лікарськими методами. Діяльність серця
встановлюють за наявністю серцевих скорочень,
пульсу та тиску. Функціонування нервової
системи – за наявністю свідомості, рухів та
рефлексів. Дихання встановлюють за наявністю
дихальних рухів. З урахуванням цього існує
вітальний трикутник Біша, виявлення ознак
припинення трьох чинників життя (дихання,
діяльність ССС та НС) дає змогу констатувати
смерть.
6. Класифікація абсолютних ознак
смерті. Аутоліз.
Абсолютні ознаки смерті (трупні зміни)
– це посмертні процеси, інтенсивність і
вираженість котрих залежить від багатьох
внутрішніх і зовнішніх факторів. За часом
виникнення розподіляються на ранні і пізні. До
ранніх трупних змін відносять: трупне
охолодження, трупне висихання, трупні плями,
трупне заклякання та аутоліз. Розвиваються
протягом перших годин і доби після смерті.
Пізні трупні зміни поділяють на руйнуючі
(гниття, пошкодження трупа тваринами і
рослинами) і консервуючі (муміфікація,
жировіск, торф’яне дублення, перебування трупа
за певних умов та штучне консервування).
Стають виразними частіше з 2-3 доби і повного
розвитку досягають через кілька тижнів, місяців і
навіть років.

Експертне значення має ознака

Білоглазова – симптом котячого ока. Його
встановлюють шляхом стискання очного яблука,
від чого розширена та округла зіниця набуває
овальної форми. Деякі вчені відносять цей
симптом до відносних ознак смерті, деякі до
абсолютних (виникає через 10-15 хв після
настання смерті).

Аутоліз – самопереварювання тканин під

дією власних протеолітичних ферментів без
участі мікроорганізмів. Виникає внаслідок того,
що після смерті реакція середовища стає кислою,
активуються протеолітичні ферменти, які
починають діяти на тканини і перетравлювати їх.
При цьому порушується структура клітин, вони
набухають, втрачають ядра, мутніють. В
подальшому органи і тканин розм’якшуються,
стають в’ялими та просочуються плазмою крові.
Насамперед аутоліз виникає в органах, що мають
добру ферментну насиченість, наприклад,
підшлункова залоза. Значення його негативне:
аутоліз може нагадувати хворобливі зміни і не
використовується для визначення давності
настання смерті.
7. Трупні плями, стадії розвитку,
методи їх дослідження, значення
трупних плям.
Трупні плями – посмертне переміщення
крові в судини нижче-розташованих ділянок тіла
під дією сили земного тяжіння. Після зупинки
серця рух крові поступово припиняється і вона за
законом тяжіння починає збиратися у найнижчих
частинах тіла, тому через 30 хв – 1 год після
смерті починають утворюватися трупні плями.
Терміни появи їх залежать від механізму
настання смерті (наприклад, у разі смерті від
серцево-судинних хвороб, асфіксії трупні плями
виникають досить швидко, але якщо смерть
настала від крововтрати, вони виникають
повільно). Локалізація трупних плям залежить
від положення трупа. Якщо труп лежить на
спині, вони з’являються на задній та задньо-
бічній поверхнях шиї, грудної клітки,
поперекової ділянки і кінцівок. При положенні
трупа на животі вони виникають на обличчі і
передній поверхні тулуба і кінцівок; якщо труп
перебуває у вертикальному положенні
(наприклад, при повішенні), трупні плями
виявляються в нижній половині тіла: на
кінцівках, у поперековій ділянці та нижніх
відділах живота. При цьому трупні плями
виникають тільки на тих ділянках тіла, які
нещільно контактують з поверхнею, де лежить
тіло. У ділянках, де є щільний контакт – трупних
плям немає.

Трупні плями досліджують шляхом

проведення їх лівороскопії, ліворометрії та
діагностичного розтину шкіри в місці їх
розташування.

Проводячи лівороскопію, визначають

ділянку розташування трупних плям, їх колір,
інтенсивність, поширеність (зливні чи
вогнищеві, з чіткими або розпливчастими
межами). Відмічають ділянки, де немає трупних
плям або є відбитки предметів. Зазвичай трупні
плями мають різні відтінки фіолетового кольору.
Водночас колір їх залежить від причини смерті.
Наприклад, при отруєнні чадним газом трупні
плями мають яскраво-червоний колір внаслідок
утворення карбоксигемоглобіну. Інтенсивність
забарвлення трупних плям і площа, яку вони
займають, збільшуються тільки протягом 12-14
год після настання смерті.
 При ліворометрії визначають реакцію
трупних плям на дозоване натискання шляхом
натискання великим пальцем в поперековій
ділянці по серединній лінії або використовують
так званий динамометр, яким натискають з
силою 2 кг/см2 протягом 3 секунд. При цьому
визначають характер зміни трупних плям та час
їх відновлення. Внаслідок дозованого натискання
трупні плями можуть зникати, ставати блідими
або зовсім не змінювати свого забарвлення.

Діагностичний розтин трупних плям

завдовжки до 1,5-2 см, глибиною до підшкірної
клітковини дає можливість визначити кількість
крові, яка виділяється або може бути
видавленою.

Зміни трупних плям залежать від

давності настання смерті і відбуваються
стадійно. У їх розвитку виділяють 3 стадії: 1)
гіпостаз; 2) стаз; 3) імбібіція.

Стадія гіпостазу перебігає протягом

перших 10-12 годин після настання смерті. При
натисненні в цій стадії трупна пляма зникає
внаслідок витіснення незміненої крові з судин.
Після припинення тиснення кров по судинах
швидко повертається і колір трупної плями
відновлюється. Ця стадія має 2 фази. Так, якщо
після смерті минуло 1-6 годин (1 фаза), трупні
плями повністю відновлюються через 1-2
хвилини, а якщо від 6 до 12 годин (2 фаза) –
через 3-6 хвилин. При перевертанні трупа вони
можуть повністю зникнути з початкового місця,
а потім з’явитися на новому, нижче
розташованому. З поверхні розтину трупної
плями стікає рідка кров.

У стадії стазу (її ще називають стадією

згущення) кров, яка згусла, втрачає колишню
здатність переміщатися по судинах і пляма при
натискуванні вже не зникає, а блідніє і повільно
відновлює свій колір. При перевертанні трупа в
цій стадії трупні плями не зникають, але можуть
ставати менш інтенсивними і на нижче
розташованих ділянках трупа можуть утворитись
нові плями. Ця стадія триває до кінця 2-ї доби
після настання смерті, і також має 2 фази: у 1
фазі стазу трупні плями після натискання
відновлюються через 10-15 хв, а в 2-й – через 30-
60. При розрізі шкіри в ділянці трупної плями на
початку стазу стікає кров’яниста рідина, потім
вона виділяється одиничним краплями, а
наприкінці стазу можна лише видавити краплі
густої крові.

У стадії імбібіції (через 48 годин) трупна

пляма набуває буруватого відтінку, при
натискуванні не змінює свого забарвлення, а при
перевертанні трупа не переміщується
(відбувається гемоліз і гнильний розпад
еритроцитів). При розрізі шкіри в ділянці
трупної плями кров із перерізаних судин не
виділяється.

Судово-медичне значення трупних

плям:

- наявність трупних плям є абсолютною

ознакою смерті;
- дозволяють судити про давність
настання смерті;
- вказують на положення тіла після
смерті, а також на можливу зміну
цього положення;
- дозволяють визначити характер
предметів та рельєф поверхні, на якій
знаходився труп;
- дають можливість судити про
швидкість процесу вмирання;
- забарвлення їх дає підставу
запідозрити певну причину смерті;
- можуть симулювати синці.

8. Трупне заклякання, його судово-

медичне значення.
Трупне заклякання – це особливий стан
м’язової тканини, який характеризується її
ущільненням і скороченням на певний період
часу. Одна з ранніх абсолютних ознак смерті.
Існує багато гіпотез і теорій його розвитку. В
даний час набула поширення біохімічна гіпотеза
розвитку трупного заклякання, в основі якої
лежить стан аденозинтрифосфорної кислоти
(АТФ).

Трупне заклякання має 3 стадії: 1 –

первинне розслаблення м’язів. Після настання
смерті всі м’язи трупа розслаблюються, стають
м’якими та податливими. Кінцівкам можна
надати будь-якого положення відносно тіла. 2
стадія – власне трупне заклякання. М’язи
ущільнюються, тверднуть і надати потрібного
положення кінцівкам стає важко чи неможливо.
М’язове заклякання розвивається у всіх групах
м’язів одночасно, але зовнішні прояви його
мають певну часову закономірність: насамперед
виявляється через 2-4 години після смерті в
м’язах нижньої щелепи, розповсюджується на
м’язи шиї, тулуба, рук і ніг через 12-18 годин і
досягає свого максимуму через 24-36 годин.
Наявність чи відсутність трупного заклякання
визначають при зовнішньому огляді трупа
шляхом прощупування м’язів з метою
встановлення ступеня їх щільності та здійснення
пасивних рухів у великих суглобах (нижньої
щелепи, ліктьових, плечових, колінних,
тазостегнових). Після 2 доби трупне заклякання
поступово зменшується і зникає в тій самій
послідовності через 3-4 доби після настання
смерті. Це і є 3 стадія – вторинне розслаблення
м’язів. Якщо порушити трупне заклякання
(зігнути або розігнути кінцівку в суглобі) в
початковий період його розвитку (10-12 годин),
воно знову відновиться, але буде менш
інтенсивним. При порушенні трупного
заклякання після його повного розвитку воно
більше не відновлюється. Швидкість розвитку
трупного заклякання залежить від температури
навколишнього середовища, причини смерті,
характеру розвитку мускулатури. Судово-
медичне значення трупного заклякання:

- є абсолютною ранньою ознакою

смерті;
- фіксує посмертну позу померлого;
- за ступенем його виразності можна
визначити час настання смерті;
- можливо встановити, чи мала місце
зміна положення трупа;
- за ступенем виразності трупного
заклякання можна судити про
ймовірну причину і механізм настання
смерті: так зване каталептичне трупне
заклякання (від грец. katalepsis –
схоплювання) настає безпосередньо
після смерті і фіксує позу тіла в її
момент. Спостерігається при смерті
від пошкодження довгастого мозку.

. Трупне висихання та охолодження

трупа, методи визначення, значення.
Трупне висихання: починається через
кілька годин після настання смерті і зумовлене
випаровуванням рідини з тіла померлого.
Насамперед відбувається в тканинах, які за
життя перебувають у вологому стані. Наприклад,
склера очей, слизова оболонка і облямівка губ,
зовнішні статеві органи, місця, позбавлені
епідермісу. Так, якщо очі трупа були відкритими,
то в середньому через 5-6 годин на склері
відповідно до меж відкритих повік виникають
буро-жовті плями посмертного висихання. За
формою вони нагадують трикутник, який
основою розташований на райдужній оболонці, а
вершина спрямована до кута ока. Це плями
Лярше. Якщо труп перебуває у вологому
приміщенні і випаровування вологи немає, то
вони не утворюються. Наявність цих плям
свідчить про те, що деякий час після смерті труп
був з відкритими очима.

Також з часом висихання відбувається в

місцях, де шкіра більш тонка (кінчики пальців,
калитка). Окрім цього висихання виникає на
ділянках шкіри, які ущільнились внаслідок
тривалого натискання (странгуляційна борозна)
або на яких немає епідермісу. Такі ділянки
мають вигляд воскових жовтуватих чи
жовтувато-бурих щільних плям, які нагадують
пергамент, тому й дістали назву пергаментних
плям. Вони можуть утворюватися як із
зажиттєвих, так і посмертних ушкоджень шкіри.
Інтенсивному висиханню піддається і рогівка,
яка мутніє наприкінці першої доби після
настання смерті.

+помутніння рогівки

Фактори, які впливають на висихання:

- температура і вологість навколишнього

середовища (при сухому повітрі і високій
температурі висихання відбувається
швидше, тоді як при надмірній вологості –
дуже повільно або взагалі припиняється; у
воді трупне висихання не відбувається);
- ушкодження шкірних покривів
(ушкоджені ділянки шкіри висихають в
першу чергу);
- ділянки шкіри, які піддавались тривалому
натисканню висихають першочергово
(странгуляційна борозна при механічній
асфіксії, ділянки шкіри після
дефібриляції);
- трупи новонароджених висихають
швидше, ніж трупи дорослих;
Внаслідок трупного висихання невеликі
пошкодження добре розпізнаються, а ділянки
висихання на губах, калитці за своїм виглядом
нагадують ушкодження. Для визначення
давності настання смерті явищем висихання
майже не користуються.
 Охолодження трупа: після настання
смерті вироблення тепла (теплопродукція)
припиняється, тому температура тіла поступово
знижується. Тепловіддача відбувається до тих
пір, поки температура тіла не зрівняється з
температурою навколишнього середовища або
навіть не стане дещо нижчою (на 0,5-1оС)
внаслідок випаровування вологи з поверхні
трупа. При звичайній кімнатній температурі
труп охолоджується в середньому у перші 6
годин на 1 градус за годину, далі на 1 градус
протягом кожних 1,5-2 год. При цьому різні
ділянки тіла охолоджуються з неоднаковою
швидкістю. Охолодження тіла залежить від
температури навколишнього середовища (чим
вона нижче, тим швидше йде охолодження і
навпаки), наявності одягу на трупі (починається з
відкритих частин тіла), віку (найшвидше в
рівних умовах охолоджується труп
новонародженого), ступеня живлення (у
огрядних людей охолодження настає
повільніше), а також на охолодження певним
чином впливають деякі захворювання та
отруєння (наприклад, при смерті від правця та
отруєнні стрихніном охолодження відбувається
повільніше). Абсолютною ознакою смерті
трупне охолодження вважають тоді, коли
температура тіла становить 20о. В середньому, за
температури навколишнього середовища 16-20о,
повне охолодження трупа відбувається протягом
першої доби після настання смерті.

Процес охолодження трупа досліджують

у 2 етапи: пальпаторно, а далі за допомогою
термометрії, для чого використовують звичайні
ртутні чи спиртові термометри або електричні
термометри, якими вимірюють температуру
внутрішніх органів, найчастіше – печінки, так як
цей орган довго зберігає температуру, бо
максимально захищений від зовнішніх впливів.
Найбільш поширена ректальна термометрія:
термометр вводять у пряму кишку на 10-12 см,
через 10 хв визначають дані вимірювання. Через
30 хв, 1 год вимірювання повторюють і
показники зіставляють із даними, які враховують
температуру навколишнього середовища.
Судово-медичне значення трупного
охолодження полягає в тому, що воно є
абсолютною ознакою смерті, і за ним можна
визначити давність настання смерті.
10. Пізні трупні явища, їх судово-
медичне значення.
Пізні трупні зміни є руйнівні і
консервувальні. До руйнівних належать гниття,
пошкодження трупа тваринами і рослинами, а до
консервувальних – жировіск, муміфікація,
торф’яне дублення, штучне консервування та
збереження трупа в певних середовищах: льоду
(при низькій температурі навколишнього
середовища взимку чи в регіонах з арктичним
кліматом), сольових розчинах, нафті.

11. Гниття трупа, його етапи, ознаки

гниття трупа.
Гниття трупа – це складний процес
розпаду органічних структур, головним чином
білків, під дією мікроорганізмів (як аеробів, так і
анаеробів). Внаслідок гниття органічних речовин
утворюються амінокислоти, сірководень, метан,
аміак, вуглекислота тощо, які зумовлюють різкий
неприємний запах трупа. Газоподібні продукти
гниття переходять у повітря, розчинні
всмоктуються в землю, і з часом від білкової
маси нічого не залишається. Процеси гниття
перебігають з різною інтенсивністю, що
зумовлюється рядом чинників. Оптимальна
температура для гниття 25-40оС. За умов низької
(0) та високої (+60) t гниття припиняється.
Інтенсивність гниття залежить від середовища, в
якому воно відбувається. Так, на повітрі гниття
відбувається особливо швидко, у воді у 2 рази, а
в землі у 8 разів повільніше, ніж на повітрі.
Відіграють роль також властивості ґрунту,
наявність одягу, труни, інфекційні та септичні
процеси в трупі.

Етапи гниття: утворення газів з

подальшим розвитком емфіземи, утворення
трупної зелені, гнильне розплавлення м’яких
тканин.

Ознаки: Неприємний запах від трупа є

першою невидимою ознакою гниття. Перша
видима ознака – утворення так званої трупної
зелені (сполук зеленого кольору) від хімічних
перетворень сірководню та гемоглобіну, завдяки
чому через 24-36 годин після смерті шкіра
живота, особливо правої здухвинної ділянки,
набуває зеленуватого кольору, який в
подальшому посилюється і розповсюджується по
всьому животу та статевих органах. Трупні
плями також з часом набувають брудно-
зеленого кольору. Шкіра трупа повністю стає
зеленою в середньому на 8-12 добу після
смерті. Внаслідок поширення мікроорганізмів
по судинах на 3-4 добу виникає гнильна
венозна сітка. Поступове накопичення газів у
черевній порожнині призводить на 4-5 добу до
різкого здуття живота, а поширення їх
підшкірно-жировою клітковиною спочатку
спричиняє утворення гнильної емфіземи
підшкірної жирової клітковини, а далі всіх
тканин трупа, розміри якого в середньому на 2
тижні значно збільшуються («гігінтський»
труп): обличчя, шия роздуваються, очні яблука
випинаються назовні, губи вивертаються, язик
висувається з рота, лице стає невпізнанним. З
природніх отворів витікає брудно-червона
сукровиця. Газами можуть виштовхуватися
харчові маси з шлунку (посмертна блювота),
збільшуються статеві органи, задньо-прохідний
отвір зіяє. Відомі випадки виштовхування газами
плода при вагітності (посмертні пологи).
Одночасно з гнильною емфіземою виникають
гнильні пухирі, наповнені кров’янистою
рідиною, які легко лопаються, епідерміс
відшаровується і звисає клаптями. В подальшому
розміри гнильно зміненого трупа зменшуються
Внутрішні органи гниють по-різному через їх
анатомо-фізіологічні особливості, залежно від
вмісту води, паренхіматозних елементів і
ферментів. Вони стають пінявими, брудно-
зеленого кольору і, поступово розпадаючись,
нагадують напіврідку слизьку масу. Протягом 2-
3 міс (якщо смерть настала влітку), або протягом
року (в разі смерті взимку) відбувається часткове
скелетування трупа. Якщо труп лежить на землі,
то через 2-3 роки відбувається повне його
скелетування.

Судово-медичне значення: гниття

відіграє негативну роль у судовій медицині,
знищуючи ознаки багатьох пошкоджень і
хворобливих змін, заважає діагностиці
прижиттєвих пошкоджень, обтяжує визначення
давності настання смерті, ускладнює
ідентифікацію померлої особи, утруднює розтин
трупа. Водночас воно сприяє виявленню трупів,
а також середні строки його розвитку
дозволяють орієнтовно встановити давність
настання смерті.
12. Пошкодження і знищення трупів
комахами і тваринами.
Ушкодження і знищення трупа
тваринами і рослинами. За природних умов у
біологічному розпаді трупа, поряд з
мікроорганізмами беруть участь комахи, свійські
та дикі тварини. Під час розпаду трупа
відбувається зміна популяцій різних організмів.
Із комах найбільш активно пошкоджують труп
мухи. Вони оселяються на трупі незабаром після
настання смерті (в теплу пору року) і в місцях
пошкоджень та природніх отворів (рот, ніс)
відкладають яйця. Личинки, що з’являються з
них через 10-30 годин, проникають у труп, його
м’які тканини та внутрішні органи і знищують їх.
У шкірі вони утворюють отвори, які можуть
нагадувати дрібні колоті чи дробові рани. За
сприятливих умов личинки мух можуть
знищити труп дитини до кісток за 1,5-2
тижні, а дорослої людини за 1,0-1,5 місяця.
Личинки перетворюються у лялечки, а через 2
тижні в мух. Таким чином, за t 16-20оС, розвиток
мух відбувається в середньому протягом 3
тижнів. Фауною трупа, її залишками (личинки,
лялечки) можна керуватися при визначенні
давності настання смерті. Крім мух, труп можуть
руйнувати й інші комахи (жуки, що змінюють їх
популяцію, мурахи, таргани).

У розпаді трупа також беруть участь

птахи (рана, заподіяна дзьобом ворони, може
нагадувати колото-різану рану), свійські і дикі
тварини (ушкодження зазвичай мають
невизначену форму з рваними, фестончастими,
знекровленими краями, можливі значні дефекти
тканин), гризуни. Миші, особливо щури, можуть
значно об’їдати м’які частини трупа, в першу
чергу відкриті ділянки тіла: обличчя, кисті. Такі
пошкодження мають дрібно-фестончасті краї, є
досить характерними і легко розпізнаються.
Якщо труп перебуває у воді, його можуть
пошкоджувати представники водяної фауни.

Судово-медичне значення пошкоджень

від тварин полягає в тому, що вони можуть
нагадувати прижиттєві пошкодження, а головне
– знищувати особливості пошкоджень, що були
нанесені при житті. Вивчення їх популяцій
дозволяє встановити час заселення ними трупа і
давність настання смерті.

За станом рослин ботанік може визначити

їх вік, а отже, вказати приблизний час
знаходження трупа на поверхні землі на певному
місці. Проте, їх участь у знищенні трупа
незначна.

13. Муміфікація, жировіск та торф’яне

дублення, їх значення.
Майже завжди пізні трупні зміни
починаються з гниття. Проте, в певній стадії,
через несприятливі умови, гниття може
припинитися, і труп починає консервуватися.
Так, вплив природних чинників може
призводити до розвитку жировоску, муміфікації,
торф’яного дублення.

Муміфікація – крайній прояв трупного

висихання. Якщо труп знаходиться в умовах
нестачі вологи і наявності сухого повітря при
хорошій вентиляції, то гниття припиняється,
труп швидко втрачає вологу і висихає.
Підвищена температура значно прискорює
муміфікацію. Тому найчастіше вона відбувається
влітку, наприклад, якщо труп перебуває на
горищі, або при похованні у сухому, піщаному,
добре вентильованому ґрунті. Муміфікація може
бути загальною, тобто розповсюджуватися на
весь труп, і частковою, коли висихають окремі
частини тіла; природною та штучною.
Початкові прояви муміфікації можуть
спостерігатися у строк від 2 тижнів до 2
місяців, повна ж муміфікація трупів різної
вгодованості може тривати від 1 до 12
місяців. Все залежить від умов виникнення,
тобто чим нижча вологість і чим вища
температура при хорошій вентиляції – тим
швидше виникне муміфікація. Ознаки
муміфікації: шкіра буро-брунатна, інтенсивної
пергаментної щільності. М’які тканини ламкі,
кришаться, іноді руйнуються міллю, кліщами,
жуками. Внутрішні органи зменшуються в
розмірі, стають сухими, безформними, їх важко
розпізнати. Тіло зменшується в об’ємі. При
цьому втрата ваги може досягати 75-90 %.

Судово-медичне значення: у стані

муміфікації зберігається зовнішній вигляд трупа,
що дозволяє встановити його стать, зріст, вік,
індивідуальні особливості і завдяки цьому
провести його розпізнавання, тобто провести
ідентифікацію трупа. Окрім цього, на
муміфікованих трупах добре зберігаються
травматичні ушкодження, а також одяг.
 Жировіск (омилення, сапоніфікація) – це
своєрідна речовина, в яку перетворюються
тканини трупа. Отримала свою назву внаслідок
зовнішнього вигляду, що нагадує жир і віск.
Стан жировоску виникає в умовах значної
вологості, за відсутності або нестачі повітря.
Наприклад, жировіск часто виявляють при
ексгумації трупа після його поховання, або якщо
труп знаходився у невеликій водоймі зі стоячою
водою. Утворення його залежить від
індивідуальних особливостей трупа (ожиріння),
зовнішніх умов, вмісту солей у воді тощо. Під
час хімічних змін, які відбуваються в трупі,
жири розкладаються на гліцерин і жирні
кислоти: олеїнову, пальмітинову і стеаринову.
Розчинні у воді гліцерин та олеїнова кислота
вимиваються з трупа водою. Водночас
пальмітинова і стеаринова кислоти сполучаються
із солями лужних і лужноземельних металів,
утворюючи солі цих кислот (тобто мила). Якщо
виникають сполуки цих жирних кислот із
натрієм і калієм, утворюється жировіск
драглистої консистенції, в разі сполучення їх із
кальцієм і магнієм – щільний жировіск. За
відповідних умов, утворення жировоску
починається вже через 2-3 місяці. Повністю
тканини і органи перетворюються в жировіск у
середньому через рік. У початкових стадіях він
нагадує тьмяне, згіркле масло з неприємним
запахом, через кілька років стає сіро-білим і
крихким. Часто ці стадії перебігають одночасно.

Судово-медичне значення: за умов

утворення жировоску значно краще зберігаються
тканини і органи багатьох ділянок тіла, ознаки
зажиттєвих ушкоджень та деякою мірою
зовнішній вигляд трупа, що дозволяє проводити
ідентифікацію особи.

Торф’яне дублення – своєрідна зміна

тканин і органів трупа, що потрапив у ґрунт з
великим вмістом гумусових кислот (у торф’яне
болото). Труп набуває темно-бурого забарвлення
і ущільнюється, неначе дубиться. Звідси й назва
процесу. Процес торф’яного дублення вивчений
недостатньо. Головним діючим компонентом є
наявні у торф’яному болоті кислоти, які
ущільнюють шкіру, розчиняють білки м’язів і
внутрішніх органів, знищують гнильні
мікроорганізми, розчиняють і вимивають солі з
кісток. Кістки стають м’якими та гнучкими,
легко ріжуться ножем. Внутрішні органи
поступово зменшуються в об’ємі. Таким чином,
вага трупів зменшується майже наполовину.
Трупи в стані торф’яного дублення добре
зберігаються багато десятків і навіть сотні років,
що важливо для експертизи пошкоджень, а іноді
й упізнавання трупа.

Необхідно зауважити, що в стані

жировоску, муміфікації та торф’яного дублення
не можна точно визначити час смерті. Мова
може йти лише про приблизні та мінімальні
строки.

Природна консервація трупа може

також настати при перебуванні його в
середовищі з високою концентрацією солей, у
нафті, смолі, при низькій температурі
навколишнього середовища (взимку) або в
регіонах з арктичним кліматом. Для штучного
консервування (бальзамування) застосовують
хімічні речовини, дія яких запобігає гниттю,
наприклад, формалін (10%), суміш формаліну зі
спиртом (1:1), гліцерин, концентровані розчини
солей тощо.

14. Штучне консервування трупів.

Консервація трупа – сукупність природних

впливів або спеціальних заходів, що
максимально зберігають труп певний час, а іноді
досить тривалий час – десятки, сотні й навіть
тисячі років.

Природна консервація: муміфікація;
перетворення в жировіск; торфове дублення;
внаслідок перебування трупа у воді з високою
концентрацією солей, а також у нафті,
замерзання трупа. Під час дослідження таких
трупів є можливість визначити причину смерті,
характер ушкоджень та інші питання.

Штучна консервація (бальзамування) –

просочування тканини трупа речовинами, що
запобігають гниттю та дії тканинних ферментів.
Ці речовини мають антисептичні властивості
здатні блокувати дію тканинних ферментів. Для
бальзамування трупа використовують
формалін, сулему, гліцерин та інші речовини в
різних співвідношеннях. У судово- медичній
практиці у випадку насильницької смерті або в
разі підозри на неї трупи не бальзамуються, як
до, так і після судово-медичної експертизи трупа.

Консервацію здебільшого здійснюють шляхом

введення в артерії та порожнини 10-20%-го
розчину формаліну або суміші формаліну із
сулемою (формалін – 100 мл, сулема – 10 г, вода
– 900 мл), або розчину хлориду цинку з
формаліном та спиртом (хлорид цинку – 50 г,
формалін – 100 мл, спирт – 200 мл, вода – 650
мл). За необхідності зберегти зовнішній вигляд
трупа на тривалий час використовують суміш
Абрикосова (гліцерин – 600 мл, спирт – 200 мл,
формалін – 200 мл, оцтовокислий калій – 30 г).
На повне бальзамування в судини заливають 6-7
л розчину. Консервація органів та тканин для
музейних препаратів, подібна до бальзамування.

15. Посмертні зміни тканин обличчя,

ротової порожнини, зубно-щелепного
апарату та кісток.
Посмертні зміни тканин обличчя
відповідають загальній динаміці гниття тканин
трупа. Гниття м’яких тканин ротової порожнини
призводить до збільшення об’єму язика. Ясна
розм’якшуються, руйнуються циркулярні зв’язки
зубів, внаслідок чого зуби стають рухомими,
можуть випадати з лунок та симулювати
зажиттєвий дефект зубного ряду. У разі
посмертного випадіння зуба його лунка глибока,
вільна від згортків крові чи сполучної тканини,
стінки її рівні, краї достатньо рівні та не
заокруглені. На рентгенограмі контури такої
лунки рівні та чіткі. У зубах після настання
смерті, за умов знаходження трупа у ґрунті,
відбуваються їх специфічні морфологічні зміни,
які пов’язані зі зміною кольору, поверхні емалі
та дентину, руйнацією звичайної будови зуба –
емалі, дентину, розпадом пульпи. Терміни появи
таких змін залежать від характеру ґрунту, в
якому знаходиться труп.

Особливості таких посмертних змін

тканин зуба дають можливість визначення
давності захоронення трупа. Так, в залежності
від терміну захоронення, якщо труп перебував в
лужному малогумусному чорноземі, корені
зубів змінюють своє забарвлення з блідо-
пісочного в перші 5 років до абрикосово-жовтого
через 30 років. В перші 5 років пульпа перебуває
в стані розпаду, порушується структура
предентину, в подальшому – дані структури
відсутні. Контури дентинних трубочок на
початку стають нечіткі, потім дентин в стані
деструкції з утворенням множинних порожнин;
відбувається розпад цементу, з утворенням
тріщин та порожнин, зникає межа між ним та
дентином; утворюються мікроерозії емалі,
відшарування емалі від дентину. Окрім цього, в
емалі та дентині змінюється вміст хімічних
елементів – стронцію, міді, марганцю, кальцію,
натрію та співвідношення між ними. Посмертних
змін зазнають і кістки черепа.

Колір нижньої щелепи змінюється з

світло-помаранчево-жовтого (під час 3-4 річного
перебування у малогумусному чорноземі) до
темно-помаранчево-жовтого (з давністю
захоронення до 40 років). Спочатку поверхня
кістки блискуча, гладка. Перші ознаки руйнації
відмічаються на суглобових голівках гілки
щелепи у вигляді дрібних ерозій. Поступово (6-
12 рр) кістки стають шорсткими, мають дрібні
ерозії. В ділянці тіла виявляються повздовжні
тріщини, в ділянці кутів оголюється губчаста
речовина та в подальшому (до 40 років)
виявляються дефекти різних розмірів. Також
продовжується руйнація міжлункових перетинок
та суглобових голівок в напрямку кутів щелепи.
На відміну від зовнішньої поверхні внутрішня
поверхня нижньої щелепи слідів руйнації не має.

16. Визначення давності настання

смерті (ДНС)
– це експертне встановлення строків її
настання в годинах для раннього
постмортального періоду (до 2-3 діб) або в
добах, тижнях чи місяцях при наявності пізніх
трупних змін. Встановлення цих строків надає
велику допомогу органам дізнання,
попереднього слідства чи суду і нерідко має
вирішальне значення для виявлення конкретної
особи, яка скоїла злочин. Давність настання
смерті в сучасних умовах визначають за
наступними показниками та змінами:

1. Суправітальні реакції (реакція м’язів на

механічні, хімічні та електричні впливи, реакція
потових залоз, життєздатність сперматозоїдів).

2. Охолодження трупа.

3. Трупні плями.

4. Трупне заклякання.

5. Гниття та консервуючі форми трупних

змін.

6. Інші показники (посмертні зміни

рогівки, дослідження вмісту шлунково-
кишкового тракту, наповнення сечового міхура,
зміна зубів, ентомофауна трупа, перебування
трупа у воді, огляд місця виявлення трупа).
 Ні одна з вивчених до цього часу ознак чи
запропонованих методів дослідження не можуть
гарантувати необхідної точності при визначенні
ДНС. Тому судово-медичний експерт повинен
усіма доступними методами виявити
максимальну кількість ознак, що вказують на час
смерті, і оцінити їх у комплексі.

-Випадки обов’язкового проведення судово-

медичної експертизи трупа.
-Порядок проведення судово-медичної
експертизи трупа.

-Особливості зовнішнього дослідження трупа.

-Внутрішнє дослідження трупа.

-Особливості дослідження трупів в разі підозри

на смерть від ВІЛ та особливо-небезпечні гострі
інфекційні хвороби.

-Особливості судово-медичного дослідження

скелету обличчя. Етапи дослідження тканин
обличчя.

-Вилучення матеріалу для лабораторних

досліджень: судово-гістологічного, судово-
імунологічного, судово-токсикологічного,
медико-криміналістичного та ін..

-Особливості судово-медичної експертизи трупів

невідомих осіб, Впізнавальна карта.

-Оформлення результатів судово-медичної

експертизи трупа.

Випадки обов’язкового проведення судово-

медичної експертизи трупа.
Судово-медична експертиза – це
регламентоване законом і проведене лікарем-
судово-медичним експертом науково-
практичне дослідження, в ході якого
досліджуються конкретні об’єкти для
вирішення конкретних медичних питань, які
виникають при розслідуванні злочинів або
при підозрі на вчинення злочину. Тобто це
практичне застосування медичних і
біологічних знань для розв’язання питань, які
виникають у практичній діяльності органів
дізнання, досудового слідства чи суду.
 Судово-медична експертиза проводиться
згідно з постановою слідчого, прокурора,
судді, а також за ухвалою суду. Слідчий чи
суд призначають експертизу за власним
розсудом, тобто коли визнають за необхідне.
Проте законом передбачене і обов’язкове
призначення експертизи:

1) для встановлення причини смерті;

2) для встановлення характеру і тяжкості

тілесних ушкоджень;

3) для встановлення статевої зрілості

потерпілої у справах про статеві злочини;

4) для встановлення віку підозрюваного чи

звинуваченого, якщо це має значення для
вирішення питань щодо його кримінальної
відповідальності, коли нема документів про
вік і не можна їх отримати.

Порядок проведення судово-медичної

експертизи трупа.
Експертиза трупа може бути розпочата тільки
після появ ранніх трупних явищ
(охолодження, трупних плям, трупного
заклякання).
Експертиза, прийнята до виконання експертом,
проводиться у такій послідовності:

 ознайомлення з документом про призначення

експертизи та з іншими доданими до нього
матеріалами (копією протоколу огляду місця
події, історією хвороби тощо);
 складання плану проведення експертизи;
 зовнішнє та внутрішнє дослідження трупа,
вилучення органів та тканин для
лабораторних досліджень;
 комплексна оцінка результатів дослідження
трупа на підставі отриманих лабораторних
даних, наданих матеріалів справи та
медичної документації;
 складання підсумків з відповідями на
запитання, що були поставлені на вирішення
експертизи;
 оформлення висновку експерта.

Особливості зовнішнього дослідження трупа.

Дослідження починається із зовнішнього

огляду трупа, опису одягу та взуття,
пошкоджень та забруднень на ньому;
визначення статі, віку, статури, зросту, ваги
тіла тощо.
 У випадку експертизи невідомих осіб
складається словесний портрет, описуються
особливі прикмети, виконується
фотографування, дактилоскопія, складається
пізнавальна карта. Визначають наявність та
локалізацію трупних плям, стан задубіння
трупа.

Звертається особлива увага на співпадання

(чи невідповідність) ушкоджень на тілі та на
одягові. При цьому слід враховувати
особливості пошкодження одягу через
наявність на ньому складок – кількість
ушкоджень на одягові може бути більшою
ніж на тілі.

Починаючи з голови й далі вниз оглядають

частини тіла та описують усі ушкодження (їх
локалізацію, розміри, колір, глибину, стан країв,
наявність на них нашарувань, ознак зажиттєвості
ушкоджень тощо). Шляхом ощупування кісток
обличчя, голови тощо визначається наявність або
відсутність переломів. Потім оглядають зовнішні
статеві органи та зону відхідника. Результати
огляду із зазначенням наявності або відсутності
певних ознак ушкодження заносяться до акту
судово-медичного дослідження трупа.

При необхідності одяг фотографують і

замальовують виявлені на ньому зміни на
контурні схеми.

Знімати одяг з трупа треба акуратно, щоб

уникнути нових пошкоджень.

При необхідності подальшого дослідження одяг

висушують і запаковують у встановленому
порядку. Дослідження трупних змін проводиться
послідовно, починаючи з визначення на дотик
охолодження трупа в прикритих одягом і
відкритих частинах тіла. Вимірювання
температури тіла в пахвових западинах і в
прямій кишці здійснюється двічі з годинною
перервою. Виявляється наявність і ступінь
вираженості трупного заклякання в м'язах
обличчя, шиї, верхніх і нижніх кінцівок.

Фіксується наявність трупних плям, їх

локалізація, характер, колір, особливості
поширення, наявність ділянок поблідніння, які
утворились від тиску деталей одягу, предметів.
Тричі визначається характер зміни трупних плям
при натискуванні пальцем або плунжером
динамометра з силою 2 кг/см кв. з наступним
зазначенням часу повернення до початкового
забарвлення. Ознаки трупного висихання
зазначаються при описі окремих частин тіла. При
наявності пізніх змін описуються їх ознаки,
ступінь вираженості, поширеність. Визначається
наявність і локалізація трупної форми і фауни і,
при необхідності, відбираються їх зразки для
проведення ботанічного і ентомологічного
дослідження. Використовують рекомендовані у
встановленому порядку інструментальні і
лабораторні методи визначення часу настання
смерті. Власне дослідження трупа починається з
визначення за зовнішніми ознаками статі, віку,
будови, ступеня вгодованості. Вимірюється
довжина тіла.

Оглядається і зазначається колір і стан шкіри, її

вроджених і набутих анатомічних та
індивідуальних особливостей (рубці, татуювання
тощо), наявність слідів ін'єкцій, висипань,
набряків та інше.

Досліджується на дотик стан мозкового і

лицевого черепа, визначається довжина і колір
волосся на волосистій частині голови, наявність
чи відсутність ушкоджень, рухливості,
деформацій та інших особливостей, відкриті чи
закриті очі, колір райдужки, форма та діаметр
зіниць, стан білкової і сполучнотканинної
оболонок (блідість, жовтизна, екхімози та інше),
наявність одутлості обличчя.

Зазначається, чи є виділення із отворів рота, носа

та вушних холів, описується характер цих
виділень, а також наявність у порожнині рота і
носових ходах часток харчових мас, порошків чи
сторонніх предметів.

Визначається стан червоної обвідки і слизової

оболонки губ, чи відкритий рот, зімкнуті зуби,
чи є защемлення язика між зубами. Описується
стан самих зубів: їх загальна кількість, колір,
особливості, наявність, характер і кількість
коронок, протезів. Перелічуються згідно із
зубною формулою зуби, яких немає,
характеризується стан альвеолярних поверхонь
ясен на їх місці. При необхідності складається
одонтокарта встановленого зразка.

Оглядається і фіксується стан шиї, грудей

(форма, наявність слідів внутрішньосерцевих
ін'єкцій та інше), живота (запалий, здутий чи
інше), спини (наявність пролежнів, горба та ін.),
верхніх і нижніх кінцівок (розвиток відносно
тулуба, вроджені дефекти), пахвових западин,
складок шкіри під молочними залозами,
промежини і ділянки анального отвору (зяяння,
забруднення калом та ін.).

При експертизі трупів жінок описується форма і

розміри молочних залоз, пігментація
навколососкових кружків і білої лінії живота,
рівномірність вистояним сосків, наявність
виділень із сосків при натисканні на молочні
залози, рубців вагітності та інші особливості.
Досліджуються зовнішні статеві органи і
описується стан: у трупів чоловіків – крайньої
плоті, зовнішнього отвору сечовипускного
каналу, мошонки, у трупів жінок – статевих губ,
входу в піхву, дівочої пліви, піхви.

Зазначається відсутність на наявність виділень,

ушкоджень, рубців, вад та інших особливостей.
Досліджується стан анального отвору.

Обмацуються кістки скелета, визначається

наявність патологічної рухливості або
деформацій.

Дослідження зовнішніх ушкоджень проводиться

візуально, а при необхідності – з допомогою
оптичних приладів.

Описують всі зовнішні ушкодження, які є на

трупі: вигляд (синець, садно, рана), їх точну
анатомічну локалізацію відносно щонайменше
двох анатомічних точок-орієнтирів тіла (при
необхідності – і відстань від пі- дошвової
поверхні стоп), форму, розміри, напрямок по осі
тіла, колір, характер країв і кінців, особливостей
рельєфу саден і його взаємовідношення зі
шкірою, що оточує, наявність ранового каналу,
забруднень тощо.

Внутрішнє дослідження трупа.

Внутрішній огляд трупа складається з

обов'язкового дослідження трьох порожнин:
черепа, грудей та черева, а за наявності
ушкоджень хребта досліджують спинний
мозок. Якщо є ушкодження на трупі, беруть
кров для визначення групової та типової
належності.

Розтин трупа виконується за

загальноприйнятими методами.
Найпоширенішими є метод розтину описаний
А.І. Абрикосовим та Г В Шором.

За методом Абрикосова органи та анатомо-

фізіологічні систем не роз'єднують, а
виймають їх у сукупності в такій
послідовності: органи грудної порожнини;
потім кишечник; печінку, шлунок,
дванадцятипалу кишку та підшлункову
залозу; нирки, сечові шляхи та статеві
органи; селезінку виймають окремо. Після
вилучення органів їх досліджують за
існуючою методикою: розмір, маса, форма,
стан поверхні, колір, консистенція та інші
властивості, стан органів на розрізі та стан їх
порожнин.

Метод розтину Шора – метод повної

евісцерації, який полягає в тому, що органи
 грудної, черевної порожнини та малого тазу
виймають у вигляді одного суцільного
комплексу, у подальшому органи не
розділяють, а досліджують їх у взаємозв'язку.
Цей метод дозволяє дослідити хід ранового
каналу в органах, техніку виконання операцій
на внутрішніх органах та інші питання.

Під час розтину виконується поетапне

дослідження всіх органів та систем з
обов'язковою фіксацією в акті наявності або
відсутності патологічних змін, не замінюючи
опис висновками (діагнозом патологічного
процесу). Під час розтину порожнин та
окремих органів визначається наявність або
відсутність специфічних запахів. У разі
дослідження вогнестрільних ран та колених
ран робиться опис ранового каналу. Експерт
бере необхідні органи для гістологічного,
органи та вміст органів – для судово-
токсикологічного дослідження (якщо є
підозра на отруєння), певні тканини – для
медико-криміналістичного дослідження
(шкіру навколо вхідного отвору чи вихідного
отвору в разі вогнестрільного поранення,
шкіру із зони електромітки) тощо.

Внутрішнє дослідження трупа обов'язково

повинно включати розтин порожнини черепа,
грудної і черевної порожнин.

Спосіб розтину трупа, послідовність і прийоми

дослідження порожнин і органів визначаються
експертом залежно від обставин смерті,
особливостей випадку, характеру завдання тощо.

Анатомічні розрізи, відсепарування м'яких

тканин, виділення і дослідження внутрішніх
органів проводяться самим експертом.
Розпилювання кісток черепа, хребта і виділення
інших кісток скелета може робити санітар під
керівництвом і в присутності експерта.

Обов'язково зважують головний мозок, серце,

кожну легеню, печінку, селезінку, кожну нирку.

Зважування щитовидної, зобної і підшлункової

залоз, тимуса (у дітей), надниркових залоз,
гіпофіза, епіфіза та інших органів проводиться у
випадку їх патології.

Особливості дослідження трупів в разі підозри

на смерть від ВІЛ та особливо-небезпечні
гострі інфекційні хвороби.

До венеричних хвороб належать: ВІЛ,

сифіліс, гонорея, м'який шанкер, паховий
лімфогранулематоз та венерична
гранульома. Наявність венеричного
 захворювання та СНІДу визначається за
участю відповідних фахівців спеціальним
обстеженням потерпілого та
підозрюваного в зараженні.

Специфічних морфологічних змін під час

розтину трупа померлого внаслідок
СНІДу не спостерігається. Може бути
виразна кахексія, септичні ускладнення (у
т.ч. пневмоцистна пневмонія), пухлинні
процеси (саркома Калоші). Діагностика
СНІДу ґрунтується на імунологічних
методах діагностики (серологічні тести)
за кров'ю хворого.

Особливості судово-медичного дослідження

скелету обличчя. Етапи дослідження тканин
обличчя.

Досліджується на дотик стан мозкового і

лицевого черепа, визначається наявність
патологічної рухливості або деформацій.
Дослідження зовнішніх ушкоджень проводиться
візуально, а при необхідності – з допомогою
оптичних приладів. Описують всі зовнішні
ушкодження, які є на трупі: вигляд (синець,
садно, рана), їх точну анатомічну локалізацію
відносно щонайменше двох анатомічних точок-
орієнтирів тіла, форму, розміри, напрямок по осі
тіла, колір, характер країв і кінців, особливостей
рельєфу саден і його взаємовідношення зі
шкірою, що оточує, наявність ранового каналу,
забруднень тощо.

Також визначається довжина і колір волосся на

волосистій частині голови, наявність чи
відсутність ушкоджень, рухливості, деформацій
та інших особливостей, відкриті чи закриті очі,
колір райдужки, форма та діаметр зіниць, стан
білкової і сполучнотканинної оболонок (блідість,
жовтизна, екхімози та інше), наявність одутлості
обличчя.

Зазначається, чи є виділення із отворів рота, носа

та вушних холів, описується характер цих
виділень, а також наявність у порожнині рота і
носових ходах часток харчових мас, порошків чи
сторонніх предметів.

Визначається стан червоної обвідки і слизової

оболонки губ, чи відкритий рот, зімкнуті зуби,
чи є защемлення язика між зубами. Описується
стан самих зубів: їх загальна кількість, колір,
особливості, наявність, характер і кількість
коронок, протезів. Перелічуються згідно із
зубною формулою зуби, яких немає,
характеризується стан альвеолярних поверхонь
ясен на їх місці. При необхідності складається
одонтокарта встановленого зразка.

Вилучення матеріалу для лабораторних

досліджень: судово-гістологічного, судово-
імунологічного, судово-токсикологічного,
медико-криміналістичного та ін..

Судово-медичні лабораторні дослідження –

способи одержання об'єктивних даних,
необхідних для вирішення питань, що виникають
в експертній практиці під час дослідження
трупів, речових доказів та опосвідчення живих
осіб.

Експерт бере необхідні органи для

гістологічного, органи та вміст органів – для
судово-токсикологічного дослідження
(якщо є підозра на отруєння), певні тканини –
для медико-криміналістичного
дослідження (шкіру навколо вхідного отвору
чи вихідного отвору в разі вогнестрільного
поранення, шкіру із зони електромітки) тощо.

У судово-медичній практиці застосовується

цілий комплекс лабораторних методів
дослідження: гістологічних, спектральних,
рентгенологічних, біохімічних, імунологічних та
інших спеціальних методів, за допомогою яких
можна вирішити такі важливі для слідства
питання, як визначення зажиттєвості
ушкодження та давності ушкодження, давності
настання смерті, вид знаряддя травми,
належність тканини чи виявлених слідів певній
особі тощо.

Судово-медична гістологія дозволяє одержати

об'єктивні дані, що допомагають з'ясувати
причину смерті та танатогенез, дослідити
особливості ранового каналу, визначити
зажитгєвість ушкоджень (странгуляційні
борозни, рани), давність ушкодження, визначити
живонародженість тощо. Судово-медична
експертиза трупа без гістологічного, у т.ч.
гістохімічного, дослідження тканин та органів
від нього є неповноцінною, бо унеможливлює
діагностику ряду патологічних процесів. Іноді
гістологічне дослідження буває єдиним доказом
у вирішенні питання про причину та механізм
розвитку смерті не лише внаслідок захворювань
(гостра ішемія міокарда, крововилив у стовбур
головного мозку, туберкульозний лептоменінгіт
тощо), а й внаслідок ушкодження (рефлекторна
смерть, дифузне аксональне ушкодження
головного мозку, жирова емболія тощо). Дані
гістологічного дослідження дозволяють з'ясувати
танатогенез та роль у ньому супутніх (фонових)
процесів або захворювань.

Судова хімія (син.: токсикологічна хімія,

судово-токсикологічна хімія) – розділ судової
медицини та токсикології, що опрацьовує методи
хімічного дослідження речових доказів з метою
якісного та кількісного визначення вмісту в них
отруйних речовин та основних продуктів їх
метаболізму.

Об'єктом дослідження найчастіше є внутрішні

органи, біологічні рідини (кров, сеча, слина
тощо), кістки, волосся, нігті тощо. Судово-
хімічну експертизу умовно поділяють на
судово-токсикологічну (хіміко-
токсикологічну), яку виконують у бюро судово-
медичної експертизи, та хіміко-
криміналістичну, яку виконують у
криміналістичних установах.
Найчастіше судово-токсикологічна
експертиза вирішує питання про отруєння. Для
оцінки результатів судово-токсикологічних
аналізів слід ураховувати природну наявність
певних хімічних речовин та елементів у органах
та тканинах.

Бактеріологічне та вірусологічне дослідження

– сукупність методів та способів, що
використовуються для визначення наявності та
виділення бактерій чи вірусів від хворих, носіїв,
окремо взятих органів, тканин та об'єктів
зовнішнього середовища. Вони виконуються в
бактеріологічних та вірусологічних лабораторіях
санітарно-епідеміологічних установ.

Бактеріологічне дослідження в судово-медичній

практиці застосовується для діагностики
харчових токсикоінфекцій, деяких інфекційних
хвороб, у т.ч. особливо небезпечних (чума,
холера, сибірка) тощо.

Особливості судово-медичної експертизи

трупів невідомих осіб, впізнавальна карта.

Судово-медична експертиза трупа невпізнаної

особи має певні особливості, бо крім
традиційних питань про причину та механізм
смерті слід виявити ті ознаки, що дозволять
упізнати цю особу незважаючи на те, що труп
(обличчя) може бути знівеченим або значно
зміненим внаслідок гнильних змін чи іншого
впливу на труп.

Невпізнаний труп – труп особи, прізвище якої

та інші дані невідомі. Організація й тактика дій у
разі виявлення трупа невідомої людини та облік
цих осіб регламентовано відповідною
інструкцією. Лікар-експерт разом зі слідчим
вирішує питання про опис трупа методом
словесного портрета, виконання пізнавальної
фотографії та дактилоскопії (складається
словесний портрет, заповнюється карта
невпізнаного трупа).

У більшості випадків судово-медичні експерти,

що досліджують невпізнані трупи, позбавлені
можливості провести їх повне антропометричне
дослідження для складання повного словесного
портрета за всіма параметрами. В їхню задачу
входить фіксація ознак доступними засобами:
визначення основних пропорцій тіла за
допомогою простих вимірів; визначення якісних
ознак (колір, особливості анатомічної будови,
диспропорції, що помітні, особливі прикмети,
сліди медичних втручань).

Як правило, зіставлення виявлених під час

дослідження трупа ознак словесного портрета
виконується за описом зовнішності
розшукуваних осіб, складеної за суб'єктивними
даними, отриманим від родичів, свідків. Таке
зіставлення не є повноцінним порівняльним
дослідженням, і не може бути предметом судово-
медичної та криміналістичної експертизи.

Тому при реєстрації ознак зовнішності

непізнаного трупа дуже важливо одержати
матеріали, що могли б потім бути використані
для повноцінного експертного ідентифікаційного
дослідження. Такими матеріалами є оглядові
фотознімки трупа в цілому, окремих його частин,
на яких виявлені особливі прикмети й (що дуже
важливо) сигналітичні фотознімки голови.
Останнє має особливе значення для ідентифікації
особи в зв'язку з тим, що як порівняльний
матеріал на розшукуваних осіб майже завжди
фігурують їхні фотопортрети.

Словесний портрет – зображення зовнішності

людини засобами словесного опису її, що
складається під час судово-медичної експертизи
трупа невідомої людини (невпізнаного трупа).
При цьому визначають такі показники: 1) стать:
чоловіча, жіноча; 2) антропологічний тип:
європеоїдний, монголоїдний, негроїдний; 3) вік:
дитячий, підлітковий, юнацький, молодий,
середній, літній, старечий, довгожитель; 4) зріст:
дуже високий, високий, вище середнього,
середній, нижче середнього, низький, дуже
низький (вимірювання виконується від тімені до
п'ят); у дітей такого поділу немає; 5) статура:
середня, дебела, кремезна, атлетична, слабка,
худорлява; 6) волосяний покрив голови
характеризується за формою: волосся пряме,
хвилясте, кучеряве; за кольором: темне (чорне,
темно- кангганове, темно-русяве), світле (русяве,
світло-русяве, біляве); риже, посивіле, з
сивиною, сиве з блакиттю або жовтизною,
пофарбоване, знебарвлене; за довжиною;
характером зачіски, стрижки, укладки,
облисіння; 7) основні ознаки елементів обличчя в
цілому, лоб, брови, очі, щоки, ніс, перенісся,
спинка носа, основа носа, рот, губи, підборіддя,
вушні раковини, мочка вуха, потилиця, зморшки.
Обов'язковим є опис особливих прикмет (рубців,
родимих плям, пороків розвитку, татуювань
тощо).

Татуювання– нанесення зображень (узорів,

малюнків) на тіло людини шляхом наколювання
голкою та втиранням у шкіру фарбувальних
речовин. Татуювання належить до особливих
прикмет; іноді свідчить про перебування особи в
місцях позбавлення волі, про її професію (моряк,
військовий), а іноді виконується як прикраса у
вигляді квітів, копій відомих картин, портретів,
фантастичних сюжетів тощо. Воно добре
зберігається навіть на шкірі, що гниє.

Карта невпізнаного трупа – спеціальна карта,

що її заповнюють у разі виявлення трупа
невідомої людини представники слідчих органів
за участю судово-медичного експерта. У карті
наводять такі дані: час виявлення трупа; час
настання смерті, визначений судово-медичний
експертом під час дослідження трупа; опис
одягу; детальні дані про зовнішній вигляд;
ознаки, що свідчать про національність,
професію; перелік речей, що їх знайдено біля
трупа. На карту наклеюють фотографію померлої
особи – фас та обидва профілі, що виготовлена за
методом сигналітичної фотографії слідчим або
експертом-криміналістом.

Встановлення особи невідомої людини це

слідча дія, що виконуються за певними
правилами криміналістики.

Невпізнані трупи обов'язково повинні бути

сфотографовані і дактилоскоповані і не можуть
бути піддані кремації.

Оформлення результатів судово-медичної

експертизи трупа.

Судово-медична експертиза трупа закінчується

формулюванням судово-медичного діагнозу та
висновку експерта у вигляді відповіді на
запитання органів, що призначили експертизу.
Судово-медичний експерт робить висновки на
підставі даних розтину трупа та даних усіх
додаткових методів дослідження, що
виконувалися відносно цього трупа (гістологічні,
токсикологічні, медико-криміналістичні,
спектральні тощо). Якщо судово-медичний
експерт під час розтину виявив факти, невідомі
органам слідства, а вони на його думку мають
значення для вирішення слідчих питань, експерт
має право занести ці відомості до висновків.

Після проведення судово-медичної експертизи

трупа експерт складає і видає родичам померлої
особи «Лікарське свідоцтво про смерть». В
ньому вказується установа, яка видає це
свідоцтво, його номер, характер (попереднє,
заключне), дата видачі, паспортні дані
померлого, дата і місце смерті, вказується
можливий рід смерті та яким лікарем
констатована смерть. Потім наводять відомості
про прізвище лікаря, його посаду та підставу, що
дозволила йому видати свідоцтво (огляд трупа,
дані медичної документації про лікування
померлого, попереднє спостереження за хворим
чи розтин). При формулюванні причини смерті
визначають її безпосередню та основну причину,
а також вказують супутні захворювання.
«Лікарське свідоцтво про смерть» підписується
лікарем, що його видав, і завіряється печаткою
установи.

- Визначення поняття «судово-медична

травматологія», «судово-стоматологічна
травматологія», «тілесне ушкодження».

- Ушкоджуючі фактори навколишнього

середовища.
- Класифікація тілесних ушкоджень.
- Правила опису тілесних ушкоджень.
- Загальні відомості про ушкодження тканин
обличчя.

- Класифікація тупих твердих предметів та

механізм їх дії.
- Садна, їх судово-медичне значення.
- Синці, їх судово-медичне значення.
- Рани, їх значення в судовій медицині,
динаміка загоєння ран.

- Ушкодження слизової оболонки порожнини

рота (садна, крововиливи та рани).

- Особливості ушкоджень кісток лицьового

скелета.
 - Переломи кісток обличчя (верхньої та
нижньої щелепи, виличної кістки та носових
кісток).

- Ушкодження зубів.
- Ушкодження зубами людини та тварин.

Визначення поняття «судово-медична

травматологія», «судово-стоматологічна
травматологія», «тілесне ушкодження».

Судово-медична травматологія – один з

найбільш важливих і складних розділів судової
медицини. Сутність його складає вчення про
ушкодження і смерті від різних видів
зовнішнього впливу на організм людини.
Судово-стоматологічна травматологія –
вивчає різні види ушкоджень, розташованих на
обличчі та щелепно-лицевій ділянці, механізм їх
утворення, методи діагностики і визначення виду
травмую чого агенту за їх морфологічними
ознаками, вплив травми на життя та здоровя
людини у відповідності до потреб судочинства та
правоохоронних органів.
Тілесне ушкодження - порушення анатомічної
цілості або фізіологічної функції органів, тканин
або систем організму в результаті впливу
факторів зовнішнього середовища.

Ушкоджуючі фактори навколишнього

середовища.

Всі фактори зовнішнього середовища, які

можуть викликати ушкодження, можна
розділити на 4 групи:
1. ФІЗИЧНІ ФАКТОРИ:
- механічні (тупі, гострі предмети, вогнестрільна
зброя, боєприпаси та вибухові речовини);
- температурні (вплив високої або низької
температури);
- електричні (дія технічної або атмосферної
електрики);
- дія променевої енергії;
- дія високого чи низького атмосферного тиску
(баротравма).
2. ХІМІЧНІ ФАКТОРИ, викликають розлад
здоров’я у вигляді отруєння. За мету
застосування їх можна розділити на:
- промислові (органічні розчинники, паливо,
барвники та багато інших);
- отрутохімікати; - лікарські речовини, - бойові
отруйні речовини.
3. БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ (отруйні тварини і
рослини, мікроорганізми).
4. ПСИХІЧНІ ФАКТОРИ – макросоціальні
(наприклад, війни, озброєні конфлікти, масові
заворушення) і мікросоціальні, що
представляють собою негативний вплив
людських відносин, найчастіше в побуті.

Класифікація тілесних ушкоджень.

Класифіцація:

Анатомічні ушкодження 1. Садна. 2. Синці. 3.

Рани. 4. Вивихи та розтягнення. 5. Переломи і
тріщини. 6. Розриви внутрішніх органів. 7.
Розім'яття (розтрощення) органів. 8.
Розчленування (відділення частин тіла).

Функціональні ушкодження 1. Заподіяння

фізичного болю. 2. Шок від ударів в
рефлексогенні зони. 3. Струс головного мозку та
інших органів. 4. Порушення легеневого
дихання, викликане механічними причинами
(механічна асфіксія). 5. Парези, паралічі. 6.
Акустична травма. 7. Акцелетравма. 8. Реактивні
психози.

Ушкодження можуть бути класифіковані за їх

результатом:

- смертельні;

- Несмертельні ушкодження залежно від

результату діляться на ушкодження, що
закінчились повним одужанням, тобто
абсолютним відновленням анатомічної будови і
фізіологічної функції, або на ушкодження, що
призводять до інвалідності, тобто неповного,
часткового відновлення анатомічної або
функціональної цілості. У судово-медичній і
юридичній практиці широко використовується
класифікація несмертельних ушкоджень за
ступенем тяжкості – тяжкі, середньої тяжкості і
легкі.

По відношенню до моменту настання смерті

розрізняють ушкодження:

• прижиттєві;
• посмертні.

В залежності від умов виникнення подібних

ушкоджень прийнято виділяти наступні види
травматизму:

1) транспортний;

2) виробничий (промисловий,
сільськогосподарський);

3) вуличний;

4) побутовий (навмисний і необережний);

5) спортивний (при організованих або

неорганізованих заняттях спортом);

6) військовий (мирного часу, воєнного часу);

7) інші види травматизму.

1. Транспортний травматизм – об’єднує

ушкодження, що зустрічаються у людей, які
працюють або користуються транспортними
засобами (автомобільний, мотоциклетний,
тракторний, залізничний, авіаційний, водний,
гужовий та ін.).

2. Виробничий травматизм – сукупність

ушкоджень, що зустрічаються у людей в процесі
виконання ними професійних обов’язків. В
залежності від виду виробничої діяльності
виділяють промисловий травматизм і
сільськогосподарський травматизм. На
промислових підприємствах найбільш
поширенішими обставинами і механізмами
утворення травм є: попадання потерпілого в
рухомі частини машин; падіння предметів на
потерпілого; стиснення тіла важкими
предметами; ушкодження частинами і деталями,
що відокремилися від працюючих верстатів і
механізмів; транспортні травми; падіння
потерпілих. Для сільськогосподарського
травматизму найбільш характерні: ушкодження
тракторами; ушкодження іншими
сільськогосподарськими машинами; гужова
травма.

3. Вуличний травматизм – об’єднує велику

групу ушкоджень, що виникають у людей на
вулиці. Переважно вуличний травматизм
об’єднує механічні ушкодження, пов’язані з
падінням навзнаки з положення стоячи, падінням
різних предметів з висоти, конфліктні ситуації.
Іноді можуть зустрічатися ураження фізичними
факторами – електротравма у випадках обриву
ліній електропередачі, опіки та інші
ушкодження.

4. Побутовий травматизм буває навмисним і

необережним. Цей вид травматизму об’єднує
дуже різноманітні за своїм походженням
ушкодження, що зустрічаються в побутових
умовах.

5. Спортивний травматизм – спостерігається у

людей, що займаються спортом під час
тренування або спортивних змагань. Спортивна
травма рідко зустрічається в судово-медичній
практиці. При занятті спортом можливі
ушкодження, пов’язані з падінням з висоти
альпіністів, падінням у кінному спорті, гімнастів
та ін., утопленням у воді при занятті водним
спортом, ушкодження гонщиків-мотоциклістів,
автомобілістів та ін. У всіх випадках, коли
виникає необхідність у проведенні судово-
медичної експертизи спортивної травми, до
складу експертної комісії рекомендується
включати кваліфікованих лікарів-фахівців і
тренерів з відповідного виду спорту.

6. Військовий травматизм – сукупність

ушкоджень у осіб, що перебувають на військовій
службі. Розрізняють військовий травматизм
мирного часу, тобто травми, що виникають під
час навчальних і тренувальних занять
військовослужбовців, і військовий травматизм
воєнного часу – ушкодження під час бойових
дій. Група військового травматизму об’єднує
різноманітні за характером зовнішнього
травмуючого фактора ушкодження –
вогнепальні, вибухові, хімічні, радіаційні,
термічні тощо.

Правила опису тілесних ушкоджень.

У пункті 2.1.12. Правил проведення судово-

медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро
судово-медичної експертизи, що затверджені
наказом МОЗУ № 6, наведено послідовність
опису зовнішніх пошкоджень експертом при
проведенні судово-медичної експертизи трупа
Згідно положень зазначеного вище пункту 2.1.12
експерт зобов'язаний зафіксувати:

► Вид ушкодження (синець, садно, рана).

► Точну анатомічну локалізацію ушкоджень

відносно щонайменше двох анатомічних точок-
орієнтирів тіла (при необхідності – і відстань від
підошвової поверхні стоп).

► Форму ушкодження.

► Розмір ушкодження.

► Напрямок по осі тіла ушкодження.

► Колір ушкодження.

► Характер країв ушкодження.

► Характер кінців ушкодження.

► Особливості рельєфу саден і його

взаємовідношення зі шкірою, що оточує.

► Наявність ранового каналу.

► Наявність забруднень.

Щодо живих осіб Правила судово-медичного

визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень, затверджені наказом МОЗУ № 6, у
пункті 4.9 вимагають

При експертизі тілесних ушкоджень у висновках

експерта (акті) повинні бути відображені:

- Характер ушкоджень з медичної точки

зору (садно, синець, рана, перелом кістки
тощо), їх локалізація і властивості;
- Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути
спричинені ушкодження;
- Механізм виникнення ушкоджень;
- Давність (термін) спричинення
ушкоджень
- Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із
зазначенням кваліфікаційної ознаки –
небезпека для життя, розлад здоров'я,
стійка втрата загальної працездатності
тощо»

Загальні відомості про ушкодження тканин

обличчя.
Класифікація тупих твердих предметів та
механізм їх дії.

До тупих предметів відносять такі предмети, які

здатні заподіяти ушкодження тільки своєю
поверхнею. Поверхня – це чисельність точок,
обмежених площиною.

В залежності від цільового призначення

тупого предмета розрізняють:

а) знаряддя і засоби праці або побуту, частини

транспорту – предмети, виготовлені для
використання у трудових (виробничих),
побутових процесах (молоток, обух сокири, лом,
сковорода, трубка);

б) зброя – предмети, призначені для захисту і

нападу (кастет, дубинка і інш.);

в) випадкові предмети або предмети

спеціального призначення, які не є зброєю чи
знаряддям праці (камінь, палиця, табурет і т.д.).

Травму можуть заподіяти і так звані засоби

природнього захисту і нападу – неозброєні руки,
ноги, зуби людини або тварини.
Класифікація тупих предметів:

1) з плоскою переважаючою поверхнею (дошка,

плита, поверхня стола, підлога тощо). Їх діюча
поверхня більша за ділянку контакту предмету з
тілом. За ушкодженнями внаслідок дії таких
предметів неможливо визначити властивості
краю поверхні, що ударяє, оскільки він
перебуває поза зоною контакту.

2) з плоскою обмеженою поверхнею –

прямокутною, трикутною, округлої форми
(молоток, обух сокири, камінь тощо).
Ушкодження від них повністю або частково
відображають форму діючої поверхні і
властивості її краю. У цьому виді предметів є
підвиди:

а) з плоскою прямокутною поверхнею;

б) з плоскою довгастою поверхнею;

в) з плоскою трикутною поверхнею;

г) з плоскою круглою поверхнею;

д) з іншою плоскою обмеженою поверхнею (у

вигляді овала, ромба і інш.);

ж) з характерним рельєфом (поверхня

шестерні, кастета і інш.). При неповному
зіткненні цих предметів з тілом в ушкодженні
відбиваються ознаки тільки частини ударної
поверхні. Так, від дії квадратного молотка інколи
з’являється прямокутна, трикутна форма садна,
крововилив і т.п.

3) з циліндричною поверхнею (ціпок, палка,

труби, металеві стержні, прути з круглим
поперечним січенням та ін.)

4) зі сферичною поверхнею (гантель, гиря і інші

предмети, що мають форму шара або його
частини)

5) з ребром або кутом – тригранним,

двогранним (кут стола, край цегли та ін.) Дія
таких предметів визначається переважно по
ушкодженням плоских кісток, частіше черепа

За матеріалом всі тупі предмети розділяються

на:

1) біологічні: а) частини тіла людини; б) частини

тіла тварини;
2) не біологічні: а) металічні; б) не металічні: –
штучні, – натуральні.

За фізико-механічними властивостями тупі

предмети розділяються на: 1) тверді; 2) крихкі; 3)
пружні (еластичні).

За енергетичними (динамічними)
властивостями на предмети, що володіють: 1)
слабкою кінетичною енергією; 2) середньою
енергією; 3) значною енергією.

За масою (вагою): 1) зі значною масою (важкі);

2) не значної маси (легкі).

Механізм дії:

У момент контакту травмуючої поверхні тупого

предмета, якщо він володіє достатньою масою і
кінетичною енергією, з тілом людини,
утворюється ушкодження. У його утворенні
беруть участь чотири види механізму дії тупих
предметів:

• удар,

• стиснення,

• розтягування,

• тертя.

Удар являє собою короткочасний процес (0,1-

0,01 сек) взаємодії тупого предмета з тілом (або
частиною тіла) людини, при якому тупий
предмет здійснює імпульсну, доцентрову,
односторонню дію.

Стиснення (здавлення) – доцентрова дія двох

або декількох тупих предметів, що мають значну
масу, спрямованих на тіло або його частину. Для
стиснення характерні значні ушкодження
внутрішніх органів і кісток при незначних
ушкодженнях м’яких покривів тіла.

Розтягування – процес, протилежний

стисканню, виникає в результаті дії на тіло двох
або більше тупих предметів у відцентровому
напрямку. При цьому утворюються тріщини,
надриви шкіри, рвані рани, відриви частин тіла,
кінцівок.

Тертя процес рухомої взаємодії поверхні тіла і

поверхні тупого твердого предмета, при якому
обидві контактуючі поверхні зміщуються у
дотичному або тангенційному напрямку
відносно один одного. У таких випадках
утворюються садна, неглибокі рани. При
тривалому волочінні тіла можуть утворюватись
ділянки стирання шкіри або «спилювання» до
кісток.

Характер ушкоджень, нанесених твердими

тупими предметами, зумовлений формою
поверхні тупого предмета, його масою і
щільністю, швидкістю руху. Поєднання наслідків
різних механізмів дії – крововиливи виникають
і від удару, і від стиснення; садна – і від удару, і
від тертя; розриви внутрішніх органів – від
удару, стиснення і розтягування.

Садна, їх судово-медичне значення.

Садно – порушення цілості епідермісу, що не

проникає глибше сосочкового шару шкіри або
епітелію слизових оболонок. Глибокі садна
можуть захоплювати верхівки сосочкового шару.
Садна формуються при дії предмета
тангенціально, тобто під кутом до поверхні
шкіри. Лінійні садна зазвичай називають
«подряпинами». Переважними механізмами
утворення саден є тертя і удар. Форма саден
визначається формою предмета, що травмує,
довжиною і напрямком його руху.

При статичному контакті (ударна дія) форма

саден часто повторює форму і рельєф поверхні
тупого предмета (пряжки ременя, протектора
автомобіля і т.п.)

При динамічному контакті утворюється

полосоподібне садно, на його поверхні можуть
бути множинні прямолійні поверхневі
подряпини, що виникають від нерівної,
шорохуватої травмуючої поверхні предмета

В процесі загоєння саден можна розрізнити 4

стадії

І стадія – початкова – триває від кількох годин

до однієї доби. У цю стадію поверхня садна дещо
западає відносно рівня навколишньої шкіри. В
перші години садно вологе, поверхня його з
сукровичною рідиною, може незначно
кровоточити одразу після його утворення. У
свіжого садна часто спостерігаються клаптики
епідермісу, зміщені травмуючим предметом в
будь-якому напрямі, до одного з країв садна.
Незабаром поверхня садна підсихає. До кінця
цієї стадії на поверхні садна починає
формуватися кірочка з лімфи, а при ушкодженні
поверхневих ділянок сосочкового шару з
домішками крові.

ІІ стадія – утворення кірочки – настає через 12

– 24 години після отримання травми і триває до 3
– 4 доби. У цей період з садном істотних змін не
відбувається. Основні зміни пов’язані з
відновленням порушеної внаслідок травматичної
дії, порушення мікроциркуляції в шкірі і набряку
прилеглих тканин. З самого початку, до
закінчення першої доби кірочка по краях садна
піднімається до рівня неушкодженої шкіри (по
центру садно продовжує западати). На другу
добу кірочка по краях садна піднімається над
рівнем неушкодженої шкіри, міцно фіксована.

ІІІ стадія – епітелізації під кірочкою, під час

якої відбувається регенерація епітелію або
епідермісу – починається з периферії садна, при
цьому краї кірочки починають відшаровуватись
від прилеглої шкіри на 4 – 5 добу, а на обличчі,
шиї, кистях – на 3-ю добу, а іноді навіть при
кінці 2-ї доби. На 9 – 12 добу кірочка повністю
відпадає.

ІV стадія – сліду від садна. На місці

колишнього садна залишається ділянка
депігментованої шкіри, яка у такому вигляді
може зберігатися досить тривалий час, іноді до
півроку. Тривалість цього періоду залежить від
вихідної пігментації шкіри та інтенсивності
інсоляції.

У дітей обмінні процеси протікають швидше, у

людей похилого віку і старих – повільніше, тому
і ушкодження у дітей заживають швидше, ніж у
осіб зрілого віку і тим більше – у осіб похилого
віку. Інфікування уповільнює загоєння саден і
ран, тому в питанні давності утворення саден або
ран може допомогти тільки геморагічна кірочка.
Гнійно-геморагічна та гнійна кірочки роблять
неможливим точне визначення давності
утворення ушкодження за вказаними ознаками.
Велике значення в тривалості регенерації саден
має їх локалізація. На обличчі, шиї, верхніх
ділянках тулуба вона йде швидше, ніж на нижніх
кінцівках (ногах), спині.

Прижиттєвість утворення саден можна

визначити через декілька годин за ознаками
запалення та утворення кірочки. Якщо вони
покрились кірочкою, то відрізняються від
посмертних (пергаментна пляма) тим, що
здіймаються над рівнем неушкодженої шкіри.
Під дією води пергаментна пляма зникає.

Дослідження країв саден дозволяє визначити

напрямок руху травмуючого предмета. У тому
місці, де предмет вперше стикається із шкірою
край садна рівний іноді хвилеподібний.
Протилежний край зазвичай підкопаний,
обривистий зі збереженими, піднятими
відшарованими лусочками епідермісу.

Садна мають важливе судово-медичне

значення

1) садно об’єктивно підтверджує факт механічної

дії тупого предмета;

2) локалізація садна вказує на місце контакту

тупого предмета із шкірою (завжди формуються
безпосередньо в місці травматичного впливу) і
може свідчити про взаємне положення учасників
конфлікту або про відстань від поверхні землі до
частин автомобіля і т. п.;

3) число саден, що розташовуються в різних

ділянках, свідчать про кількість дій тупими
предметами. Однак, від дії широкої поверхні
тупого предмета можуть утворюватися декілька
саден, що локалізуються в межах однієї або
декількох ділянок;

4) у деяких випадках форма саден може

вказувати на форму, розмір, іноді на особливості
рельєфу травмуючого предмета;

5) за змінами саден в процесі їх загоєння

вирішується питання про давність заподіяння
травми, а також про одночасність або різний
термін нанесення ушкоджень (за різним
ступенем загоєння саден);
6) садна дозволяють встановити напрямок руху
предмета за: а) видом саден (на поверхні шкіри
визначаються множинні паралельні довгі
подряпини); б) особливостями відшарування
епідерміса – у початковій частині садна дно
більш поглиблене, а на протилежному кінці
мають місце білісуваті клаптики або валик
відшарованого епідерміса;

7) іноді особливості та місце розташування саден

може дати підставу для припущення про вид
насильства;

8) садна відносять до легких тілесних

ушкоджень, що не викликають короткочасний
розлад здоров’я.

Синці, їх судово-медичне значення.

Синці (крововиливи) виникають від удару чи

стискання тупим предметом, характеризуються
розривом кровоносних судин з подальшим
виливанням крові в підшкірну клітковину і
міжтканинні щілини без порушення цілісності
шкірних покривів. Форма і розміри крововиливів
залежать від: форми і розмірів травмуючої
поверхні тупого предмета, його енергії; кількості
крові, що вилилась; властивостей тканини
організма. Вони бувають поверхневими і
глибокими (там, де клітковина має значну
товщину, наприклад, на животі, сідницях,
стегнах). Поверхневі синці проявляються вже в
перші години (на обличчі), а глибокі – до кінця
першого або навіть другого дня, іноді на третій
день. Це слід враховувати при огляді потерпілих
і підозрюваних осіб. Якщо огляд був проведений
невдовзі після злочину, то буде необхідно
провести другий огляд на наступний день.

Синці характеризуються наступними

ознаками:

а) з плином часу змінюють свій колір в

результаті перетворення гемоглобіну;

б) вони можуть переміщатися, тобто локалізація

синця не завжди відповідає ділянці контакту із
тупим предметом;

в) вони можуть з’являтися не відразу після

травми;
г) за формою можуть відповідати формі
травмуючої поверхні тупого предмета;

д) можуть мати характерну локалізацію на тілі

людини;

е) дають можливість визначити давність

заподіяння травми і прижиттєвість її утворення;

ж) синці відносять до легких тілесних

ушкоджень, що не викликають короткочасного
розладу здоров’я;

з) синці під слизовими оболонками, в сполучній

тканини ока, в ділянках, де під тонкою шкірою
відсутній жировий шар, мають назву
крововиливів і з часом не змінюють свого
кольору, а загоюються шляхом розсмоктування,
під час якого змінюється інтенсивність
червоного кольору.

ПРИЖИТТЄВО

У 1-у добу колір синців червоний, багряний,

червоно-фіолетовий, фіолетовий (за рахунок
утворення метгемоглобіну). На самому початку
свого розвитку синець блідо-червоний, без
чітких меж, потім інтенсивність його зростає,
площа розповсюдження синця збільшується,
з’являються більш-менш чіткі межі. Однак, не
всі синці проявляються в першу добу. Чим
глибше залягає джерело кровотечі в підшкірну
клітковину, і чим товще підшкірна клітковина,
тим пізніше виявляється синець. Іноді синець
може бути спочатку блакитного кольору.

На 2-у добу колір синця фіолетово-блакитний,

блакитний. У дітей невеликі синці на обличчі
іноді вже на 2-й день набувають легкого
зеленуватого відтінку по периферії. Не треба
забувати, що очі людей по-різному сприймають
кольори і відтінки кольорів. Своєрідність
пігментації шкіри та її інтенсивність також
впливають на відтінки кольорів синців.
Наприклад, у монголоїдів, а також у європеоїдів
з інтенсивною жовтуватою пігментацією шкіри
на другий день синці мають брудно (за рахунок
блакитного відтінку) – зелений колір, тому
жовтий пігментний шар шкіри знаходиться вище
блакитного забарвлення синця, виконуючи
функцію своєрідного світлофільтру. Змішування
блакитного і жовтого кольорів дає зелене.
На 3-ю добу синці зазвичай сині, блакитно-
зелені. На 4-у – блакитно -зелені, зелені, зелені з
жовтизною по периферії. На 5-у добу – блакитно
-зелено-жовті, зелено-жовтуваті. У подальшому
спостерігається «цвітіння» синця з поступовим
зникненням блакитного кольору, потім –
зеленого; останнім зникає жовтий колір з бурим
відтінком. Синці повністю розсмоктуються
зазвичай на другий – третій тиждень. Масивні
синці або крововиливи розсмоктуються
повільніше. Процес протікає швидше або
повільніше в залежності від розмірів, локалізації
ушкодження, віку людини.

Якщо синець масивний, то в середині багряний

або блакитний колір синця виражений
інтенсивно в перші 1 – 4 дні, зникає через 4 – 10
днів; багряний з приєднанням зеленого або
жовтого кольору виразно виражений на 3 – 8
день і зникає на 8 – 12 день; змішані кольори
інтенсивно виражені на 5 – 9 день і зникають на
12 – 16 день.

Для визначення давності синців на трупах,

ушкоджені тканини беруть для судово-
гістологічного дослідження, яке досить точно
допомагає визначитися в цьому питанні. Синець
(крововилив) може утворитися у перші хвилини і
навіть години після настання смерті. Він може
бути сприйнятий як прижиттєвий. Прижиттєві
синці розшаровують тканини і містять
згортки крові, які не змиваються водою, тоді
як посмертні – просочують ушкоджені
тканини рідкою кров’ю, яка не згорнулася. При
гістологічному дослідженні виявляють набряк
навколишніх тканин, еритроцити в лімфатичних
судинах і лімфовузлах.

При дослідженні трупа доводиться

диференціювати синець від трупних плям. Як
правило, синці не змінюються при натискуванні
на них пальцем, мають чіткі межі, може бути
набряк, припухлість ушкоджених тканин, в
центрі може спостерігатися садно. Усі ці ознаки
відсутні для трупних плям.

Потрібно мати на увазі, що підшкірні

крововиливи виникають і при деяких
захворюваннях (хвороби крові, цинга та ін.), які
можуть бути прийняті за синець. Синці у людей з
темною шкірою (негроїдна раса) повинні бути
досліджені в ультрафіолетових променях.

Судово-медичне значення синців:

1. Синець, якщо він не патологічний, є доказом

дії тупого твердого предмета.

2. Локалізація синців вказує, як правило, на

місце дії тупого твердого предмета.

3. Вказує на число травмуючих дій;

4. Форма синця іноді дає можливість визначити

форму і розміри поверхні травмую чого
предмету;

5. Колір синця дозволяє орієнтуватися про

давність його виникнення;

6. Наявність синця свідчить про прижиттєвість

заподіяння травми (ушкодження, які були
нанесені після настання смерті – не
супроводжуються крововиливами);

7. Синець дозоляє визначити ступінь тяжкості

тілесних ушкоджень – це легкі тілесні
ушкодження, що не викликають короткочасного
розладу здоров’я.

Рани, їх значення в судовій медицині,

динаміка загоєння ран.

Рани являють собою порушення цілісності всієї

товщі шкіри або слизових оболонок, а іноді
глибоких тканин (органів) з проникненням у
порожнини (грудну, черевну, порожнину черепа,
малого таза). Якщо ушкодженою є тільки шкіра
або слизова оболонка, то рана буде простою.
Якщо ушкоджені тканини і органи, рана
називається складною. Рана, що сполучена з
якоюсь порожниною тіла (грудної, черевної),
називається проникаючою.

Від дії тупого предмета (знаряддя, зброї)

розрізняють рани – забиті, рвані, рвано-забиті
(клаптеві), розтрощені, укушені, скальповані.
Забиті рани виникають від удару.

Механізм утворення забитих ран можна

представити таким чином: тупий предмет
спочатку стискує тканини, а потім розминає,
розчавлює і розриває їх. При стисненні тканини
найбільший тиск виникає в місці дії самого
предмета і його країв, при цьому ушкоджується
епідерміс і відбувається осаднення шкіри. Тому
однією з ознак ран від дії тупих предметів є
осаднення країв рани.

Загальні ознаки забитої рани:

- локалізація – голова, місця, де шкіра близько

прилягає до кістки;

- форма – невизначена (неправильно овальна,

неправильно трикутна і т.п.);

- краї – нерівні, з осадненням та крововиливами,

нерідко – з розтрощенням;

- кінці – у вигляді тупого кута, заокруглені, П –

подібні і т.п.;

- при розсуванні країв рани в глибині її кутів

визначаються тканинні перетинки, що
пояснюється нерівномірністю розподілу сили
удару (у центрі – більше) та різною міцністю
тканин. Якщо удар був по голові, то між краями
рани часто спостерігаються волосяні місточки;

- дно рани – підлеглі тканини. Нерідко на дні

виявляються сторонні частинки (скло, фарба,
дерево і т.п.), що має важливе судово-медичне
значення для ідентифікації знаряддя (предмета)
нанесення ушкодження.

Рвана рана, за винятком нерівності країв, не

володіє перерахованими ознаками. Експертне
значення рваної рани вичерпується, як правило,
визначенням виду травмуючої дії (розтягування).

Рвано-забиті (клаптеві) рани утворюються

внаслідок дії (удару) травмуючого предмета під
кутом до поверхні тіла з наступним
розтягуванням – зсовуванням і відривом шкіри у
вигляді клаптя

Розтрощені рани – утворюються внаслідок дії

предметів з великою масою. Укушені рани –
виникають внаслідок заподіяння ушкоджень
зубами людини, тварини
Скальповані рани – різновид клаптевих ран, що
виникають на голові внаслідок розтягування –
зсовування і відриву шкіри від апоневрозу у
вигляді клаптя на значній ділянці. Іноді мають
місце на кінцівках при дорожньо-транспортній
травмі.

Ушкодження слизової оболонки порожнини

рота (садна, крововиливи та рани).
Особливості ушкоджень кісток лицьового
скелета.

Слід зазначити, що ділянка обличчя має

умовні межі: верхня – край волосистого
покриву голови; бічна – передній край основи
вушної раковини, задній край гілки нижньої
щелепи; нижня – кут і нижній край тіла
нижньої щелепи.

Складність будови кісток обличчя, різна

величина і форма предметів і знарядь, що
ушкоджують, а також особливості механізму
їх дії зумовлюють велику різноманітність
ушкоджень. З ушкоджень кісток лицевого
скелета найчастіше зустрічаються переломи
нижньої щелепи.

Як найповніша характеристика ушкоджень

щелепно-лицевих кісток і зубів приведена Б.
С. Свадковським (1974) і зводиться до
наступних основних положень.

- Усі кістки черепа, у т. ч. і кістки обличчя,

належать до плоских кісток, у яких
виділяють зовнішню і внутрішню
компактну пластинки, між якими
розташована губчаста речовина.
- При ударній дії тупим предметом по
плоскій кістці мозкового черепу
виникають стиснення та розтягнення
 структури кістки, що й лежить в основі
механізму переломів вказаних кісток.
- У щелепно-лицевій ділянці виділяють так
звану середню зону обличчя, яку зверху
обмежує верхньоочноямкова лінія, а знизу
– лінія змикання зубних рядів. У цю зону
входять кістки носа, очних ямок, виличні
кістки та верхня щелепа. На кістках
середньої зони обличчя наявні ділянки
потовщення компактної речовини кісток
верхньої щелепи. Вони мають назву
контрфорсів і протистоять механічним
ушкодженням. Так, у цій зоні виділяють
такі контрфорси:
а) лобово-носовий (передній) контрфорс,
який відповідає бічній стінці носової
порожнини;

б) виличний (бічний) контрфорс відповідає

розташуванню першого моляра;

в) крилопіднебінний (задній) контрфорс

відповідає ділянці великих корінних зубів.

г) піднебінний контрфорс утворений

піднебінними відростками верхньої щелепи.

Переломи в цих місцях виникають тоді, коли

механічна сила перевищує міцність
структури кісток. Крім зони підвищеної
стійкості в середній зоні обличчя є й місця
слабкого опору. Це стінки верхньощелепних
пазух, слізна кістка, пластинка решітчастої
кістки та крилоподібного відростка
клиноподібної кістки.

Враховуючи те, що контрфорси і місця

слабкого опору розташовані в різній площині
відносно одне одного, то сила удару до
одного з них буде спрямована
перпендикулярно, до другого – паралельно, а
до третього – під кутом. Тому виникають
множинні й різні переломи кісток середньої
зони обличчя, які поєднуються з травмою
головного мозку і кісток мозкового черепа.
Пластинчасті кістки скелету обличчя менш
стійкі до зовнішніх впливів. Тому при ударі
вони пошкоджуються в місті безпосередньої
дії тупого предмету, а при компресійній дії,
крім ушкодження в зоні тиску виникають і
віддалені, симетрично розташовані переломи.

- Кістки обличчя ушкоджуються внаслідок

таких деформацій як згинання, розрив
(розтягнення) та зсув. Досить часто під
час формування перелому кістки ці
 різновиди деформацій зустрічаються
одночасно за умов превалювання одного з
різновидів.
- Кістка завжди починає руйнуватися
внаслідок розриву. Це зумовлене
біологічною властивістю кісток, згідно з
якою вона витримує стискання, але не
витримує розтягнення. При цьому, під час
згинання руйнація кістки спочатку
виникає на випуклому боці вигину, де
з’являється розрив. Такий механізм
найбільш характерний для «місцевих
деформацій», коли виникають контактні
ушкодження кістки.
- Деформація зсуву завершує процес
формування перелому.

Переломи кісток обличчя (верхньої та

нижньої щелепи, виличної кістки та
носових кісток).

Переломи кісток скелету обличчя можуть бути

ізольованими, множинними та поєднаними. За
статистичними даними найчастіше, майже в 61–
90 %, пошкоджується нижня щелепа, далі –
верхня щелепа, кістки носу, вилична дуга і
вилична кістка.

Нижня щелепа

Переломи нижньої щелепи супроводжуються

асиметрією обличчя, порушенням прикусу,
розривами слизової оболонки ясен, язика, дна
порожнини рота, накопиченням згортків крові на
обличчі, у роті, у носових ходах, витіканням
спинномозкової рідини з отворів вух та носа.

Нижня щелепа має форму дуги. У ділянці кутів,

великих корінних зубів, гілок та основи
виросткових відростків поперековий переріз
тонкий, а в передньо-задньому напрямку в цих
ділянках є досить значним. При ударах збоку
перелом нижньої щелепи в цих місцях може
виникнути і від невеликої сили.

- Ділянка ікла є місцем найменшого опору

нижньої щелепи лише при ударах збоку.
Ділянка верхнього відділу виросткового
відростка є більш слабким місцем при
ударах, які спрямовані спереду назад. При
бічних ударах переломи тут виникають
досить рідко і мають косий напрямок –
зверху вниз зсередини назовні. Вони,
локалізуються біля основи виросткового
відростка. Таким чином, при передньо-
 задніх і бічних ударах найменший опір
мають виросткові відростки (ділянка
основи і шийки), кути нижньої щелепи і
лунки 8 і 3 зубів.
- Внаслідок удару спереду підковоподібна
форма нижньої щелепи зумовлює
розкладання діючої сили на 2 складові.
При цьому суглобові відростки
сприймають удвічі менше навантаження,
у зв’язку із цим вони пошкоджуються
досить рідко. Якщо ж сила на кістку діє в
бічному напрямку, то досить часто
виникають місцеві й конструкційні (на
відстані від місця діючої сили) її
переломи.
- Унаслідок удару тупим предметом в
ділянку тіла нижньої щелепи (у бічний її
відділ) за умови зімкнення щелеп
виникають місцеві переломи. При цьому в
місці діючої сили на зовнішній поверхні
щелепи виникає стискання, а на
внутрішній її поверхні – розтягнення, де й
формується первинний розрив, а зона
розлому кістки – у місці безпосереднього
контакту. Це приводить до виникнення
поперечних, косопоперечних або
уламкових переломів.
- При ударі збоку та знизу ділянка відламу
кістки переміщується до нижнього краю
щелепи, а ділянка розриву – до верхнього
її краю.
- Якщо ж удар тупим предметом нанесено
збоку в нижню ділянку щелепи, то
виникає косий перелом.
- Уламковий перелом досить часто виникає
на рівні ікла, коли удар нанесено вбік
ближче до підборідного виступу та вниз.
- При ударі широким тупим предметом в
ділянку підборіддя виникає подвійний
фрагментарний перелом в ділянках між
іклами, де нижня щелепа найменш стійка

Крім того, може виникнути на протилежному

боці від місця діючої сили перелом шийки
суглобового відростка. Унаслідок удару в
ділянку тіла нижньої щелепи інколи може
виникнути ізольований перелом шийки
суглобового відростка на боці удару, на
протилежному боці або їх подвійний перелом.
Якщо удар завдано в ділянку кута нижньої
щелепи, то на боці удару може виникнути два
переломи: перший – внаслідок розгинання в
місці безпосередньої дії сили, а інший на рівні 2–
3 зубів за механізмом згинання.

Верхня щелепа
Переломи верхньої щелепи можуть бути як
прямими, так і непрямими. Прямі переломи
формуються в місці дії сили, що пов’язане з дією
тупих предметів, які мають широку поверхню
(удар кулаком, дорожньо-транспортні пригоди та
ін.). Лінія перелому зазвичай проходить у
типових місцях, так званих «найменшого опору»,
що зумовлене анатомічною будовою верхньої
щелепи (головним чином тим, що в ній
розташовані й оточують її великі порожнини –
носова, гайморова, очна ямка)

Переломи тіла верхньої щелепи бувають

типовими і нетиповими.

До типових відносяться переломи, при яких

ушкодження проходять за типовими лініями
найменшого опору, що булі описані Le Fort
(1901) та розділені на три умовних рівня –
нижній, середній та верхній.

Ле Фор I (перелом Геріна) Лінія перелому

проходить горизонтально через тіло верхньої
щелепи аж до нижніх відділів носової
порожнини і відокремлює нижню частину тіла
верхньої щелепи разом з альвеолярним
відростком від верхньої частини її тіла (мал. 68).
Перелом захоплює нижні відділи пазухи
верхньої щелепи, нерідко – з ушкодженням
слизової оболонки порожнини рота

Ле Фор II При цьому типі перелому

відбувається «відрив» («відмежування») всієї
верхньої щелепи та кісток носа від решти скелета
голови і обличчя. Лінія перелому йде поперечно
через корінь носа, внутрішній край очної ямки,
проходить далі по основі очної ямки в нижню
очноямкову щілину, по вилично-
верхньощелепному шву і крилам основної
кістки. При цьому можливі переломи
решітчастої пластини решітчастої кістки, що
рідко зустрічаються

Ле Фор III Лицевий скелет повністю

«відірваний» від черепа. Лінія перелому
проходить поперечно через корінь носа й очну
ямку, нижню очноямкову щілину та край очної
ямки, далі вона йде над вилично-
верхньощелепним швом і через виличну дугу
(мал. 70). Переломи цього типу, як правило,
поєднуються з черепно-мозковою травмою, а
верхня щелепа, що відкинулася назад, закриває
вхід у гортань, викликаючи механічне
порушення зовнішнього дихання.
До нетипових переломів відносять
односторонні переломи сагітальної
спрямованості, зокрема так званий сагітальний
перелом (мал. 71). Останній проходить по лінії
з’єднання обох верхніх щелеп і виникає при
здавлюванні верхньої щелепи з обох боків,
наприклад при переїзді колесом автомобіля.

- Різновидом нетипових переломів є

підочноямковий (суборбітальний)
перелом при якому лінія ушкодження
аркоподібної форми проходить через
передню ділянку верхньої щелепи,
захоплює тверде піднебіння, а також
нижню стінку гайморової пазухи. Якщо
цей перелом односторонній, перша лінія
ушкодження проходить через горб
верхньої щелепи і розповсюджується на
нижній відділ крилоподібного відростка,
друга лінія йде по шву твердого
піднебіння, а третя – через грушоподібний
отвір і зуби.
- Переломи коміркового (альвеолярного)
відростка у більшості випадків є
неповними, лише зрідка відбувається
повний відрив відламка (мал. 73). Його
зсув, як правило, відповідає напряму
сили, що діє. Найчастіше відламок
зміщується орально і обертається навколо
своєї подовжньої осі. Ступінь
ушкодження м’яких тканин при цьому
різний

Вилична кістка

Перелом виличної кістки в ізольованому вигляді

зустрічається дуже рідко, оскільки вилична
кістка є компактним утворенням, що
відрізняється високою міцністю до механічних
навантажень; суміжні з нею кісткові утворення
тонші і пошкоджуються частіше, ніж сама кістка.
Це пов’язано також із тим, що вилична дуга має
вид арки, що спирається своїми кінцями на
виличну і скроневу кістки. Саме ці кістки й
випробовують на собі зовнішнє зусилля при
травмі, точкою прикладення якого є вилична
дуга.

Переломи, що спостерігаються при

ушкодженнях виличної кістки і виличної дуги,
залежно від механізму ушкодження, В. М.
Крюков (1995) підрозділяє на 3 види. При
різкому ударі формується безуламковий перелом
дуги. Здавлювання тупими предметами
(поступово зростаюче навантаження) призводить
до уламкових переломів, причому кістковий
уламок, що формується, зазвичай має в профіль
трикутну форму. Основа такого уламка вказує на
місце прикладання сили. При ударі значної сили
може вибиватися цілий фрагмент – частина
виличної дуги, що досить часто зустрічається
при дорожньо-транспортних пригодах.

Якщо лінія перелому проектується в зоні

з’єднання скроневого відростка виличної кістки з
виличним відростком скроневої кістки
(анатомічна вилична дуга), перелом носить назву
латерального. Перелом виличної дуги, як
правило, спостерігається не менше ніж у двох
місцях.

Переломи виличної кістки й дуги викликають

деформацію обличчя і порушують рухливість
нижньої щелепи, особливо коли відламок
виличної дуги проникає в напівмісяцеву вирізку,
перешкоджаючи закриттю рота.

Ізольовані переломи виличної дуги

зустрічаються досить часто; вони зумовлені
прямим ударом у виличну дугу (пас головою у
футболі, падіння на обличчя, удар кулаком
тощо). Травма характеризується приплющеністю
ушкодженої сторони, її болючістю при пальпації,
а в деяких випадках – і порушенням відкриття
рота.

Носові кістки

Переломи кісток носа спостерігаються при

механічних ушкодженнях тупими предметами,
падінні з висоти або при транспортній травмі.
Прямий удар в ділянку носа в напрямі спереду
назад приводить до роз’єднання швів між
носовими кістками, а також із лобовими
відростками верхньої щелепи. Якщо удар мав
значну силу, ушкоджуються додаткові пазухи,
орбіта, основа мозкового черепа. Прямий удар
може викликати поперечний перелом кісток носа
в нижній їх третині.

Бічний удар в ділянку носа спричиняє утворення

перелому носових кісток, що характеризується їх
западанням на боці застосування сили і
зовнішнім зсувом на протилежній стороні. При
дуже різких бічних ударах, що одночасно
приводять до переломів лобових відростків
верхньої щелепи, відламки носових кісток
зазвичай зміщуються наперед.
Залежно від характеру ушкоджень і зсуву
відламків виділяють вивихи і переломи
хрящового відділу носа, переломи кісток носа
без зсуву відламків і деформації зовнішнього
носа, переломи кісток носа зі зсувом відламків і
деформацією зовнішнього носа. Ю. Н. Волков
пропонує також виділяти вивихи й переломи
носової перегородки в хрящовому та кістковому
відділах. Переломи носових кісток можуть бути
як ізольованими, так і поєднуватися з
ушкодженнями інших кісток щелепно-лицевої
системи.

До ознак, що свідчать про травму кісток носа зі

зсувом відламків і деформацією зовнішнього
носа (кісток і хрящів), відноситься сплющений
ніс без ушкодження м’яких тканин або ж зі
рваними ранами шкіри й навіть із дефектом
м’яких тканин. Ушкоджені носові кістки, як
правило, втиснені до середини або виступають
назовні, перегородка носа зламана, що зазвичай
спостерігається в ділянці чотирикутного хряща
(при ударах у напрямі спереду назад або зверху
вниз) і зазвичай зміщена в той чи інший бік.
Іноді спостерігаються зсув кінчика носа й
розриви внутрішніх відділів або відрив кореня
носа від черепа, що супроводжується кровотечею
з носа, що є іноді причиною смерті.

Ушкодження зубів.
Ушкодження зубами людини та тварин.
 Місце події

Місце події - це ділянка місцевості або

приміщення, де сталася якась подія, що підлягає
обов'язковому слідчому огляду. В багатьох
випадках мiсце події ототожнюють з місцем, де
було скоєно злочин. Але це поняття є значно
ширшим, оскільки подія включає в себе не
тільки скоєння вбивства, але й самогубства чи
нещасний випадок. Вже сам факт знайдення
трупа вважають за пригоду. У 'язку з цим мiсце
знайдення трупа являється місцем події. В той
же час мiсце знайдення трупа може не бути
мiсцем настання смерті потерпілої особи,
оскільки судово-слідчій практиці відомі випадки
переміщення тіла загиблоï людини після
настання її смерті з одного місця в інше. Отже,
мiсце знаходження трупа може не відповідати
місцю настання смерті людини.
Огляд місця події включає в себе не тільки огляд
приміщення й мiсцевості, але й самого трупу. Це
невідкладна слiдча дія, яка направлена на
сприйняття того, що сталося, вивчення
обстановки, виявлення, фіксацію та вилучення
речових доказів, що можуть пролити свiтло на
подію, яка сталася. Під час огляду мiсця події
з'ясовують характер пригоди, особливості особи
злочинця, можливi умови злочину та iншi
обставини випадку. Огляд місця події
регламентовано вiдповiдними статтями КПК
України.

Проведення огляду місця події та трупа організує

та виконує слідчий. Всі інші учасники цього
огляду дiють з дозволу слідчого.

До безпосередніх учасників огляду місця події

відносять спеціаліста в галузі судово-медичної
експертизи. Ним може бути як штатний судово-
медичний експерт бюро судово-медичної
експертизи, так i лiкар любого фаху, який не має
права вiдмовитись від участі у цих слідчих діях.
Огляд місця події може бути проведений або від
центру до його периферії, або від периферії до
центру. За центр місця події вважають мiсце
розташування трупа. Визначення центру місця
події є досить важливим етапом, оскільки
дозволяє проводити його огляд планомірно та
методично, що виключає втрату важливих слідів
чи речових доказів.

Зразу ж після приїзду на місце події слідчий

встановлює його межі, визначає послідовність
огляду, місце збору вилучених об'єктiв, дає
завдання учасникам огляду, які вони мають
виконати під час двох стадій огляду місця події -
статичної та динамічної.

Під час статичної стадії огляду місця події воно

фіксується таким, яким є на момент огляду. При
цьому проводять його фотозйомку, описують та
роблять замальовки тощо. Важливим є те, що на
цей час не порушують взаєморозташування всіх
об'єктів, що наявні на місці події.

В динамічну стадію проводять детальне

обстеження всiх об'єктів з місця пригоди,
змінюють їх первинне розташування, виявляють
речові докази та проводять детальний опис
трупа.
Методи огляду
Огляд місця події може бути виконано
об'єктивним, суб'єктив ним або вузловим
методом.

Об'єктивний метод включає в себе повний,

ретельний і послідовний огляд та опис усiх
ділянок місця пригоди та виявлених об'єктів.
При цьому виявляють різні сліди, що важливі
для розслідування пригоди, звертають увагу на
негативні обставини, які суперечать звичайному
розвитку подій, наприклад, відсутність слідів
крові під трупом, в той час як на ньому на явнi
значні тілесні ушкодження, незвичайне
розташування трупних плям на трупі тощо.

Окремим варіантом об'єктивного методу є так

званий вузловий метод огляду місця події. В
деяких випадках місце події розділяють на
окремі ділянки-вузли, які послідовно та повно
обстежують

Суб'єктивний метод являє собою такий огляд

місця події, який проводять за умов наявності
слідів злочинця - його особи, чи його дій на місці
скоєного злочину. Цей метод застосовують тоді,
коли на місці пригоди такі сліди є досить
чіткими, що дозволяє, йдучи по них, виявити
особу злочинця. Ці обидва методи поєднують
між собою та використовують одночасно.

Огляд трупа
Самим важливим моментом огляду місця події є
огляд трупа. Його проводить спеціаліст в галузі
судово-медичної експертизи.

Перш за все, оглядаючи тіло людини, яке

знайдено на місці події, вiн має встановити факт
настання смерті та пересвідчитись, що це вже
труп, а не ще жива людина. Це стосується лікарів
любого фаху.

Факт настання смерті встановлюють на підставя

хоча б однієї з абсолютних ознак смерті - ранніх
чи пізніх. Раніше всього вже після 30 хвилин від
моменту зупинки серця в найнижчих дiлянках
тіла з'являються трупні плями у вигляді
забарвлень шкіри синюшного кольору.
Відсутність дихання, серцебиття, ознак
функціонування центральної нервової системи
не дає права лікарю констатувати факт настання
смерті, оскільки ці ознаки можуть вказувати i на
настання клінічної смерті. За таких обставин
лікар повинен надати людині, що перебуває у
критичному стані, першу медичну допомогу
впродовж такого часу, за який з'являться трупні
плями або ознаки життя. Якщо ж факт настання
смерті встановлено, то цей спеціаліст допомагає
слідчому провести огляд трупа та скласти
детальне його описання. При цьому визначають
первинне положення тіла трупа, описують зміни
його пози, відповідність між місцем знайдення
тру на та місцем настання смерті, проводять
детальний опис вірогідних ознак смерті, одягу,
окремих частин тіла та наочних тілесних
ушкоджень.

Під час опису рота відмічають його стан чи

відкритий він, чи - стулений, вказують стан
слизової оболонки присiнку рота, цілісність та
особливості зубів, наявність чужорідних тіл та
предметів в порожнині рота. В деяких випадках
необхідно вилучати вміст порожнини рота для
лабораторного дослідження. Його вилучають
шляхом протирання марлевим тампоном
слизової оболонки присıнку рота, порожнини
рота, зубів, ділянки мигдаликів. Цими тампонами
роблять мазки на предметних скельцях та
висушують перед транспортуванням на
експертизу. Досить детально описують
ушкодження від укусів, оскільки за ними в
подальшому можливо провести ідентифікацію
особи, яка їх залишила. Крім того, рекомендують
укуси перемальовувати на прозору плівку для
співставлення із будовою зубів підозрюваної
особи.

Виявлення тілестих ушкоджень

Виявлені тілесні ушкодження фіксують шляхом
їх фотографування. Так, для фіксації слідів від
дії зубів необхідно використовувати стерео
фотографування, яке дозволяє передати
особливості всіх деталей сліду та проводити
точне ïх вимірювання. Такий "оптичний злiпок"
дає вiрну об'ємну картину, що дозволяє вивчити
всі особливостi слiду від дії зубів. Спеціаліст в
галузі судово-медичної експертизи має віднайти
речовi докази бiологiчного походження,
провести їх описання, допомогти слідчому
правильно їх вилучити та упакувати і
сформулювати перелік питань, які необхідно
з'ясувати під час їх судово-медичноï експертизи.
Під час огляду трупа визначають давнiсть
настання смерті. Ці данi мають виключне
значення для слідчо-судових органів. Для
визначення давностi настання смерті поряд з
дослідженням трупних явищ використовують ще
й деякi iнструментальні та лабораторні методи,
які є значно об'єктивнішими. При цьому початок
їх виконання з точним визначенням годин та
хвилин фiксують годинником.

Так, бюро судово-медичноï експертизи

забезпечені генераторами тестових впливів, за
допомогою яких досліджують
електрозбудливiсть м’язiв. Для визначення
терміну настання смерті шляхом дослідження
електроди генератора підключають до зіниці ока
i пiсля впливу постійного струму спостерігають
за реакцією, яка проявляється звуженням,
розширенням або витягуванням зiницi. Реакцію
зіниці оцінюють кiлькiсно у міліметрах за
ступенем її змiни та залежно від часу, потрiбного
для максимального прояву реакції. При цьому,
якщо термін настання смерті становить 1-6 год,
максимальна реакція проявляється в середньому
через 7 с; 7-12 год-через 15 с; 13-18 год - через 2-
5 с; 19-24 год - через 45 с; 25-30 год - до 1 хв.
Генератор тестових впливів дозволяє також
визначити електрозбудливiсть м'язiв обличчя яку
дослiджують, послідовно заглиблюючи в м'язи
електроди генератора в ділянках повік, у верхній
третині обличчя, навко по обох очей, в середнiй i
нижній третинах обличчя, навколо рота. Для
цього використовують голчасті електроди, які, за
виключенням кінчикiв, вкриті ізолюючим лаком.
Постійний електричний струм подається
впродовж 1 сек, після чого реєструють реакцiю
м'язiв обличчя на це подразнення

Ступiнь електрозбудливості кожної групи м'язів

оцінюють у балах від 0 до 4 (0 - відсутність
реакції, 1 - тільки фібрилярні рухи, 2 - слабка
реакція, 3 - середня реакція, 4 - добре виражена
реакція).

Давність настання смерті

Давність настання смерті встановлюють за
результатами сумарноï бальної оцінки
електрозбудливості м'язів за графіком.

До об'єктивних засобів встановлення давності

настання смерті відносять вимірювання
температури тіла трупа. Для цього впродовж 1
години проводять трикратне визначення
температури тіла трупа у прямій кишці з 30-
хвилинним інтервалом. Отримані дані
порівнюють з табличними даними. Для
встановлення терміну настання смерті можна
застосовувати проби, які грунтуються на явищах
функціонування деяких тканин. Наприклад,
досліджують реакцію зіниці на введення в
передню камеру ока 1% розчину атропіну (або
пілокарпіну). При введенні атропіну розширення
зіниці спостерігається через 5-6 хв. і триває
протягом 1,5-2 годин. Після введення
пілокарпіну звуження зіниці проявляється за 1,5-
2 хв. і триває близько 5 год.

Ці явища можна спостерігати до 20-24-годинного

терміну на стання смерті. Якщо ж смерть настала
за 7-9 год до проведення цієї проби, то зіниця дає
подвійну реакцію: звужується при введенні
пiлокарпіну і розширюється після введення в це
ж саме око атропіну.

Вилучення речових доказів

Під час огляду місця події важливою функцією
спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи
є виявлення, фіксація та вилучення речових
доказів біологічного походження.

На місці пригоди можуть бути сліди крові,

волосся, сліди поту, сли, частини тіла, окремі
зуби тощо.

Сліди крові можуть бути представлені у вигляді

калюж, плям від крапель, плям від бризок,
потьоків, просякувань, затьоків, помарок.

Калюжі утворюються тоді, коли і кров

накопичується на поверхні, що не всмоктує рiд
iсля утворення калюжі кров є рідкою. Через
декілька хвилин вона починає згортатися і в
центрі утворюється згорток, а по периферії
калюжі кайма прозорої Сироватки. Потім волога
випаровується і калюжа висихає, утворюється
сухий залишок.

Плями від крапель утворюються тоді, коли

рідка кров накопичується в ушкодженій ділянці
тіла і під власною вагою відривається та падає на
горизонтальну поверхню. При цьому виникають
плями круглястої форми, за характеристиками
яких можна визначити висоту падіння крапель.
Чим більша висота падіння крапель крові, тим її
контури на площині набувають зазубленостi та
навіть по периферії плями виникають вторинні
розбризкування.

Плями від бризок виникають за умов, коли на

рідку кров діє не тільки власна сила її тяжіння, а
й додаткове прискорення. Вони утворюються,
коли розмахують зкривавленим предметом,
повторно наносять удари позкривавленій
поверхні. Плями від бризок мають однакову
форму у вигляді знаку оклику з крапчастим
елементом, але різні розміри. Вузька частина
такої бризки з крапчастим елементом вказує на
напрямок дії додаткового прискорення.

Потьоки виникають, коли рідка кров падає на

нахилену по верхню і мають вигляд смуг з
булавоподібним зтовщенням наприкінці.

Просякування утворюються, коли рідка кров

потрапляє на всмоктуючу поверхню. При цьому
кров одночасно розповсюджу ється по всіх
напрямках.

Затьоки формуються, коли рідка кров потрапляє

у щілини між предметами. Такі сліди крові
досить важко знайти.

Помарки являють собою нашарування крові на

різних об'єктах. Вони бувають у вигляді мазків,
які утворюються при динамічному контакті
зкривавленої поверхні з іншою, та у вигляді
відбитків, що виникають при статичному
контакті зкривавленої поверхні з іншою.

Колір цих слідів крові може бути червоний, якщо

слід свіжий, або темно-коричньовий чи
зеленкуватий у разі його не менш ніж
двотижневої давності.

Сліди слину можуть бути наявнi на недопалках

цигарок та сигарет, на посуді чи столових
приборах, на одязі, на тканинах, яким затуляли
рота. Плями слину мають білуватий або
жовтуватий колір.

Сліди поту знаходять на одязі, взутті,

пальцьових відбитках, знаряддях травми.

Волосся можна виявити в руках загиблої

людини, на її одязі, на знаряддях травми чи тілі
підозрюваної особи.

Після виявлення слiду, що підозрілий за своїм

виглядом на речовий доказ біологічного
походження, його детально описують, фото
графують та вилучають, дотримуючись
відповідних правил.
Правила вилучення речових доказів
біологічного походження на місці
події
1. Якщо зразок речового доказу, наприклад,
крові, можливо вилучити з предметом-носієм, на
якому він розташований, то такий слід крові
вилучають разом з його носієм.

2. Якщо зразок речового доказу вилучити з

предметом-носієм неможливо, то його
вилучають шляхом зіскрібання лезом з поверхні,
на якій він розташований, або шляхом змивів,
протираючи до слiджувальну поверхню ватно-
марлевим тампоном, змоченим дистильованою
водою

3. Якщо речовий доказ біологічного походження

розташований на зразку, що має біологічні
складові, наприклад, на дереві, ґрунті, вилучають
зразок носія з речовим доказом та зразок носія
без рчового доказу для контролю.

4. Якщо речовий доказ розташований на носії,

який може змінити свій агрегатний стан,
наприклад, сніг, лід, то зразок носія з речовим
доказом розміщують у воронці, на дні якої
наявна складена в декілька шарів марля,
розтоплюють носій при кімнатній температурі, в
наслідок чого на марлі залишаються сліди
речового доказу.

5. Всі речові докази блогiчного походження, які

знаходяться у вологому стані на момент їх
вилучення, підлягають подальшому
висушуванню за умов відсутності прямої дiї
тепла та сонячного світла.

6. Речові докази, які є частинами тіла людини і

знайдені під час огляду місця події, вилучають
повністю. Під час огляду місця події слідчий
складає документ, що має назву "Протокол
огляду місця події", який має вступну, описову
та заключну частини.

У вступній частині вказують, що є місцем події,

дату та час огляду, хто складає цей документ,
перелічують учасників огляду, та вказують
домашні адреси понятих, наводять дані про
особу померлої подини. В описовій частині
наводять умови проведення огляду місця події -
стан освітлення, температуру повітря, погоду,
вказують мiсце виявлення трупа з його описом,
проводять детальний опис група. У заключній
частині вказують, що вилучено під час огляду
місця події, куди направлені труп та речові
докази, які дії проводив слідчий для фіксації
об'єктів та самого місця події.

Особливості ушкоджень від дії

гострих предметів

До гострих предметів відносять такі предмети,

що мають гострий край або гострий кінець. Ці
предмети можуть бути ріжучими, колючими,
колюче-ріжучими, рублячими. Внаслідок їх дії
утворюються відповідні рани.

Ріжучі предмети мають гострий край,

наприклад, лезо ножа або край скла. При
натисканні на предмет та одночасному його
повздовжньому переміщені тканини
розсікаються і утворюється різана рана.

Різані рани частіше всього розташовуються на

відкритих частинах тіла. З локалізацією на
обличчі вони зустрічаються досить часто. Їх
спричиняють небезпечною бритвою, лезом
безпечноï бритви або ножа, краєм розбитого скла
під час боротьби та самозахисту.

Під час огляду травмованої ділянки тіла рiзана

рана має веретеноподібну форму. Це
обумовлено тим, що шкіра є досить еластичною,
а краї її розходяться в боки внаслідок скорочення
перерізаних м'язів та волокон м'язів, що вплетені
в шкіру. При цьому, відбувається деяке
підгортання країв рани всередину і рана зяє, на
буваючи веретеноподібної форми. Якщо краї
різаної рани зтулити між собою, то вона отримує
прямолінійну форму. В такому стані проводять
визначення її довжини.

Для різаної рани, що зяє, характерні гострі кути,

рiвнi незсадненні краї, превалювання довжини
рани над її глибиною. Стрижні волосся
перерізані на одному рівні з краями ушкодження.
Під час виймання гострого краю і рани може
утворитися подряпина, за локалізацією якої
встановлюють напрямок дії ріжучого предмета.

Якщо ж гострий предмет діє під кутом, то

утворюються клаптоподібні рани. Для таких ран
характерно відокремлення частини тканини з її
утриманням на ніжці. Крім того, бувають
випадки, коли трапляється повне відокремлення
м'яких тканин. Травмована поверхня при цьому є
рівною. Різані рани супроводжуються тривалою
кровотечею.

Колючі предмети
Колючі предмети мають подовжену форму та
гострий кінець, приклад, шило, голка, цвях. Такі
предмети, насамперед, своїм гострим кінцем
проколють шкіру, а занурюючись у тіло, своєю
бічною поверхнею розшаровують тканини в
напрямку руху, формуючи колоту рану. При
цьому утворюється невеликий вхідний отвір,
довгий рановий канал і може бути ще і вихідний
отвір. Однак, рановий канал може бути й
меншим за довжину знаряддя травми чи
однаковим з ним. Якщо колючий предмет має
рукоятку, то при повному його зануренні
відбувається забiй та здавлення шкіри цією
рукояткою, внаслідок чого у місці входу
колючого знаряддя травми у тіло утворюється
відбиток поперечного зрізу рукоятки у вигляді
синця або садна.

Властивості вхідного отвору обумовлюються,

насамперед, рiзновидом колючого предмету.
Якщо колючий предмет тонкий, то вхідний
отвір крапчастий. Форма поперекового розрізу
колючого предмету впливає і на форму вхідного
отвору. Коли предмет в розрiзi має, наприклад,
трикутну форму, то вхідний отвір буде мати
такуж форму. Наявність гострих граней
колючого знаряддя травми обумовлює появу
променів на вхідній рані. Якщо ж предмет має
більше, ніж 8 граней з тупою поверхнею, то
форма вхідного отвору наближається до
круглястої. Розміри вхідного отвору є дещо
меншими, ніж параметри поперечного розрізу
колючого предмету внаслідок розтягнення шкіри
та її скорочення.

Краї колотої рани є рівними та з периферійним

крововиливом. Внаслідок контакту шкіри із
поверхнею знаряддя травми під час його
занурення по периферії вхідної рани
відбувається ушкодження епідермісу та
імпрегнація металу з відкладанням нашарувань
по верхневих забруднень з самого предмету.
Після підсихання на краях вхідного отвору
утворюється смужка зсаднення.

При зовні невеликому вхідному отворі під час

утворення колотої рани може утворитися довгий
рановий канал. Для з'ясування його напрямку
проводять рентгенологічне дослідження, вводячи
у вхідний отвір розчин сульфату барію. Форму
ранового каналу можна визначити шляхом
отримання з нього зліпків, для чого у вхідний
отвір ранового каналу вводять швидкостигнучу
масу, наприклад, гісп, або пластичні маси. Це
дозволяє отримати дані про індивідуальні
властивості колючого знаряддя травми.

Вихідний отвір має рівні краї без смужки

зсаднення, нашарувань та крововиливу.

Колюче-ріжучі
Колюче-ріжучі предмети одночасно мають
гострий кінець та гострий край. До таких
предметів, перш за все, відносять ножі. Колюче-
ріжучий предмет може мати гостре лезо та тупий
обушок, що розташований на протилежному від
леза боці. Такі предмети називають
однобічногострими. Крім того, предмет може
бути двобічно гострим, тобто мати гостре лезо з
обох протилежних боків.

Вiд дії колюче-ріжучого предмету, що має

клинок з гострим кінцем і краєм та рукоятку,
утворюється колото-різана рана.

Знаряддя травми своїм гострим кінцем протикає

шкіру, а своїм одним або двома гострим краями-
лезами розсікає тканини під час занурення. Якщо
ж предмет має обушок, що розташований на
протилежному боці від гострого леза, то обушок
під час занурення полотна леза тільки розтуляє
тканини.

Колото-різана рана має вхідний отвір, рановий

канал та може мати ще й вихідний отвір. Форма
вхідного отвору колото-різаної рани
прямолінійна або веретеноподібна. Краї рани
рiвнi, з тонкою смужкою зсаднення та
кровопiдтічністю. При повному зануреннi пред
мета у тiло утворюється вiдбиток рукоятки
знаряддя травми

Форма кінців рани залежить від властивостей

знаряддя травми. Якщо колюче-ріжучий предмет
загострений з двох боків, то кінці рани є
гострими. У випадку наявності у предмета
обушка та гострого леза вiдповiдно вiд дiï леза
кут буде гострим, а з боку дії обушка буде
залежати від його товщини. Так, якщо товщина
обушка до 1 мм, то пiд час зорового обстеження
кінець буде казатися гострим, в той час як при
його огляді під лупою вiн заокруглений. При тов
щині обушка до 2 мм кінець рани вже візуально
буде заокругленим, а при товщинi бiльше 2 мм -
буде мати бічні розриви і розщепленим, що буде
нагадувати хвіст ластівки.

Під час занурення клинка у тіло утворюється

вхідний отвір, а пiд чи його виймання -
додатковий розріз. Вони можуть
розташовуватися по одній прямій лінії, у разі
чого вхiдний отвір безпосередньо переходить у
додатковий розрiз, подовжуючи при цьому
розміри рани, що обумовлює неможливiсть їх
розрізнення.

Якщо ж відбувається змiна положення тiла або

знаряддя травми в тiлi пiд час його виймання, то
основний розріз під кутом переходить у
додатковий. За таких умов можливо провести їх
визначення оскільки за довжиною основного
розрізу визначають ширину клинка леза ножа.
Так, основний розрiз колото-рiзаноï рани має
рiвні зсадненi з крововиливом краï та кінець, що
утворився, наприклад від обушка ножа, а
додатковий розріз - рiвнi, незсадненi, без
крововиливу та нашарувань краï з гострим
кінцем від дії гострого леза.

Рублячі предмети
Рублячi предмети мають гострий край та значну
масу і від її дії виникають рубані рани. Однак,
значна маса гострого предмету може бути тiльки
з його власною вагою, а обумовлена наданим
прискоренням знаряддю травми. У зв'язку з цим
рубані рани можуть бути спричиненi ще й
кухонними ножами ушкодження якими наносять
шляхом розмахування.

Звичайна сокира складається з безпосередньо

сокири та топорища. Безпосередньо сокира має
обух, бiчнi поверхні, що мають назву щічок,
носка, п'ятки та розташованого мiж ними
гострого леза. Характер поранення залежить від
того, якою частиною сокири нанесена травма, чи
то п'яткою (носком) з частиною леза, коли
сокира дiє під кутом, чи то тiльки лезом або ж
повністю всією гострою поверхнею сокири у разі
її перпендикулярного занурення. Таким чином,
за зовнішнім виглядом рубаноï рани можна
визначити, механізм її утворення.

Так, у разі перпендикулярної до поверхні тіла

дії сокири з частковим її зануренням рубана рана
має веретеноподібну форму, рівні краї, що мають
смужку зсаднення з крововиливом та іноді
накладення чужорідних речовин з щічок сокири.
Кінці такої рани є гострими. Коли ж гострий
край сокири занурено повністю, то кінці рани
мать П-подібну форму з бічними розривами. При
дії сокири під кутом форма рубаної рани є
трикутною з одним гострим кінцем від частини
леза та іншим П-подібним від дії носка чи п'ятки.

Рубані рани завжди глибокі, у зв'язку з чим

завжди виникає пошкодження кісток у вигляді
врубів чи розрубів. Вруби на кістках виникають
при незначній силі удару сокирою. Вони мають
лінійну форму та не проникають через
внутрішню кісткову пластинку. За умов значної
сили удару рублячим предметом виникають
розруби кісток. Вони мають лінійно-щілинну
форму, рівні краї та проходять крізь усю товщу
кістки.

Яким би гострим не було лезо сокири, на ньому

завжди будуть наявні нерівності - зазублини.
Вони відображуються на ушкодженій кістці у
вигляді слідів - валиків та борозенок, що
утворилися внаслідок ковзання леза по кістці. Їх
називають трасами та використовують для
ідентифікації знаряддя травми.

Рубані рани частіше всього наносять з метою

вбивства. У таких випадках вони поодинокі,
розташовуються у будь-якій ділянці голови, на
обличчі та супроводжуються значною руйнацією
кісток. Іноді їх спричиняють власною рукою з
метою самогубства.

Такі рани поверхневі, розташовані в доступних

ділянках тіла, наприклад, на лобі, лобово-
тiм'яній чи лобово-скроневій частині голови,
займають невелику площу, множинні, тільки
поодинокі з них є глибоким язі з ушкодженням
життєво важливого органу, паралельні поміж
собою, а довгий розмір рани відповідає зручному
положенню руки в момент заподіяння травми.

Ушкодження м'яких тканин обличчя гострими

предметами у живих осіб досить часто
супроводжуються ускладненнями. Так, частіше
всього виникає крововтрата з поверхонь ран.
Якщо рана глибока, то може утворитися
гематома. На обличчі розташовані гілки крупних
артерій (зовнішня щелепна, поперечна артерія
обличчя, поверхнева скронева артерія) та вени.
При їх пораненнi може виникнути смертельна
кровотеча. Якщо ушкоджуються м'язи обличчя,
то виникає асиметрiя обличчя, зкривлення губ та
кутів рота. Внаслідок ушкодження гілки
лицевого нерва верхнє повіко не прикриває око
та виникає постійна сльозотечія. Рани, які
розташовані на щоці, навколо рота чи в
навколовушній ділянці обличчя, можуть
ускладнюватися ушкодженням рухових гілок
лицевого нерву, що призводить до паралічу
м'язів та проявляється перекошуванням ,
слюнотечією, порушенням жування та мовлення.
Повне порушення цілості стовбура лицевого
нерву обумовлює параліч рухових м'язiв з
перекошуванням обличчя в здоровий бік. Якщо
ж трапляється неповне його ушкодження або
здавлення набряком чи гематомою, то параліч
через декілька тижнів зникає внаслідок -
відновлення провідної функції нерву.

Травма підщелепної ділянки обличчя може

супроводжуватися ушкодженням під'язикового
нерву та проявлятися порушенням акту глотання
та мовлення. Досить часто під час травми
можуть ушкоджуватися жувальні м'язи, що
призводить до порушення акту жування.
Наскрізні поранення порожнини рота призводять
до порушення герметичності, утяжують
глотальні рухи. Якщо ж ушкоджуються слинні
залози та в протоки, то виникає слинотечія.

Визначення зажитєвості та давності

нанесення ушкоджень м'яких тканин
обличчя та зубів
Під час проведення судово-медичної експертизи
трупа виникає питання про зажиттєвість та
давність ушкоджень м'яких тканин обличчя,
ротової порожнини чи зубів. Термін
"зажиттєвість травм" вказує на те, що людина
її отримала під час життя. Давність нанесення
травми вказує на тривалість життя людини з
ушкодженням.

Визначення цих питань грунтується на ознаках

реакції тканин на травму та такому загально
біологічному явищі, як запалення з наступним
загоєнням.

Так, відомо, що при ушкодженнi м'яких тканин

відбувається травма судин, внаслідок чого
виникає кровотеча та просякування пров'ю
травмованих тканин. Вважають, що наявність
крововиливу в оточуючі травму тканини вказує
на її зажиттєвість. Однак, крововиливи в тканини
з їх просякуванням можуть мати і післясмертний
характер, особливо тоді, коли травма нанесена на
фоні трупної плями. Тому ця ознака не є
достовірною для визначення зажиттєвого
походження ушкодження.

Загальні відомості про причину

смерті при механічній травмі
Найчастіше смерть може настати від різних
механічних травм. Під час судово-медичного
розтину судово-медичний експерт встановлює
ушкодження, яке зумовило настання смерті. Це
ушкодження вважають за таке, що безпосередньо
призвело до на станння смерті. Крім того, смерть
може настати і через деякий час після отримання
травми від ускладнень, передусім, від
бактеріальних.

Первинними (безпосередніми) причинами

смерті являються наступні:

1. Груба анатомічна руйнація тіла, наприклад,

розчавлення голови, відділення голови від
тулуба, роздiлення тулуба і кінцівок. За таких
ушкоджень смерть настає миттєво.

2. Крововтрата, яка може бути великою та

гострою. У разі великої крововтрати майже
впродовж декількох годин відбувається повільне
витікання крові або у порожнини тіла у кількості
близько 50%, тобто 2,5-3 л. В генезі смерті при
крововтраті має значення не тільки кількість
втраченої крові, а її темп. При гострій
крововтраті, коли досить швидко відбувається
втрата крові внаслідок внутрішньої або
зовнішньої кровотечі, смерть може настати
навіть при крововтраті до 1 л. Під час розтину
трупів осіб, смерть яких настала внаслідок
крововтрати, відзначають особливу блідість
шкіряних покривів та слинних оболонок, слабо
виражені трупні плями, які невеликих розмірів та
розташовані у вигляді островків, мають значно
повільну динаміку свого вiдновлення пiсля
дозованого натискання, швидкий розвиток
трупного заклякання та різку його вираженість,
усі великі судини тіла та внутрішні органи
знекровлені, поверхня внутрішніх органів на
розрізі бліда, наявність накопичень рідкої крові
чи її згортків у порожнинах тіла у разі
внутрішньої крововтрати, під ендокардом лівого
шлуночка серця, на сосочкових м'язах плямисті
крововиливи (плями Мінакова). Вважають, що
вони утворюються внаслідок різкого зниження
артеріального тиску та розвитку негативного
тиску в порожнині лівого шлуночка серця під час
діастоли. Однак, плямисті субендокардіальнi
крововиливи не є характерними для смерті від
крововтрати, оскільки їх виявляють в деяких
випадках при раптовій смерті, при ушкодженнях
довгастого мозку, при смерті від шоку.

3. Шок, який являє собою загрозливий для життя

патологічний процес, що виникає внаслідок дії
на організм надзвичайно сильного патологічного
подразника та характеризується тяжкими
порушеннями ЦНС, кровообігу, дихання та
обміну речовин.

Він буває первинним, якщо зумовлює

рефлекторну зупинку серця при травмах
шокогенних ділянок, наприклад, дiлянки горла,
статевих органів, нігтьових фаланг пальців. Під
час судово-медичного розтину у таких випадках
виявляють ушкодження в шокогенній ділянці
тіла та ознаки швидкоплинної смерті.

Найчастіше шок розвивається в процесі

пережиття травми. За цей час в організмі
виникають суттєві обмінні порушення, біохімiчнi
змiни, що призводять до виникнення
морфологічних змін у внутрішніх органах, які
виявляють пiд час ïх гістологічного та гіс
тохімічного дослідження.

4. Емболія, яка може бути повітряною та

тканинною. Повітряна емболія виникає при
пошкодженні вен шиї, а також вен матки при
кримінальному аборті. Внаслідок швидкого
всмоктування в веноз не русло 15-20 см3 повітря,
коли воно потрапляє в серце, виникає його
зупинка. При підозрі на смерть від повітряної
емболії проводять пробу Сунцова, яка поля
повітря в правій половині серця після його
проколу під шаром води. При масивних
повітряних емболіях пухірці повітря можуть
бути виявлені в судинах головного мозку.

Тканинна емболія може бути жировою та

тканинами пошкоджених внутрішніх органів.
Жирова емболія може розвинутися при
переломах довгих трубчастих кісток, кісток тазу,
при масивному зчавленні підшкірно-жирової
клітковини. З током крові жирові емболи
розносяться по всьому кровоносному руслі та
закупорюють просвіт капілярів внутрішніх
органів, призводячи до розладу кровообігу
особливо у життєво важливих органах -
головному мозку, пирках, легенях, серці.
Діагностують жирову емболію під час гісто
погічного дослідження шматочків внутрішніх
огранів після забарв дення їх зрізів суданом III.

5. Аспірацiя кров'ю розвивається внаслідок

потрапляння крові " дихальні шляхи при різаних
ранах шиї, при переломах основи черепа з
пошкодженням решітчастої кістки. При
дослідженні легень виявляють їх строкатість на
розрiзi та наявність крові в дрібних бронхах і
альвеолах при гістологічному дослідженні.

6. Ушкодження головного мозку та його

оболонок проявляються наявністю ділянок забою
в речовині головного мозку, крововиливами в
м'яку мозкову оболонку, епідуральними та
субдуральними гематомами.

1.Вогнепальні ушкодження, класифікація ручної

зброї.

2. Будова бойового та мисливського патронів.

3. Механізм пострілу, додаткові фактори пострілу, їх

характеристика.

5. Кінетична енергія кулі та гідродинамічна дія її,

вбивча сила кулі.

6. Дистанції пострілу.

7. Постріл впритул, особливості ушкоджень.

8. Постріл з близької відстані, особливості

ушкоджень.

9. Постріл з неблизької відстані, особливості

ушкоджень.

10. Особливості вихідного кульового отвору.

11. Дослідження ранового каналу при пострілі з

вогнепальної зброї.

12. Постріл в рот при самогубствах.

13. Вогнепальні ушкодження з мисливської зброї.

14. Методи дослідження при вогнепальних

пораненнях.
1.Вогнепальні ушкодження, класифікація
ручної стрілецької вогнепальної зброї.

 За характером снарядів, що
ранять:
o Кульові, дробові.
o осколкові (осколками
неправильної форми;
стандартними осколковими
елементами (стріловидними,
кульковими та ін.).

 За характером поранення:
o сліпі
o наскрізні
o дотичні

 Стосовно порожнин тіла:

o проникні
o не проникні

 За кількісною
характеристикою:
o одинокі
o множинні

 За локалізацією:
o ізольовані (голови, шиї,
грудної клітки, живота, таза,
хребта, кінцівок)
o поєднані (2 анатомічні
області або більше)

 За клінічним перебігом
раневого процесу:
o неускладнені
o ускладнені (за обтяжливими
наслідками) з:
1. масивною кровотечею (у
тому числі з
пошкодженням великих судин);
2. гострою
регіонарною ішемією тканин;
3. пошкодженням життєво-
важливих органів, анатомічних
структур;
 4. пошкодженням кісток і
суглобів;
5. травматичним шоком.

2. Будова бойового та мисливського патронів.

 3. Механізм пострілу, додаткові фактори
пострілу, їх характеристика.

5. Кінетична енергія кулі та гідродинамічна дія

її, вбивча сила кулі.
6. Дистанції пострілу.
7. Постріл впритул, особливості ушкоджень.
8. Постріл з близької відстані, особливості
ушкоджень.
9. Постріл з неблизької відстані, особливості
ушкоджень.

10. Особливості вихідного кульового отвору.

11. Дослідження ранового каналу при пострілі

з вогнепальної зброї.
 12. Постріл в рот при самогубствах.

13. Вогнепальні ушкодження з мисливської

зброї.
14. Методи дослідження при вогнепальних
пораненнях.
 Судово-медична експертиза
механічної асфіксії:
1.Класифіація механічної асфіксії.
2. Періоди та стадії перебігу механічної асфіксії.
3. Зовнішні загальноасфіктичні ознаки.
4. Внутрішні загальноасфіктичні ознаки.
5. Обтураційна та аспіраційна асфіксії.
6. Дислокаційна, клапанна та стенотична
асфіксії.
7. Механічна асфіксія внаслідок закриття отворів
рота та носа.

Судово-медична експертиза ступеня тяжкості

тілесних ушкоджень:
1.Випадки та особливості проведення експертизи
живих осіб.
2. Критерії (ознаки) тяжких тілесних ушкоджень.
3. Ушкодження, що небезпечні для життя.
4. Розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою
втратою працездатності.
5. Втрата органа або втрата органом його
функції.
6. Непоправне знівечення обличчя.
7. Ознаки тілесних ушкоджень середньої
тяжкості.
8. Легкі тілесні ушкодження.
9. Визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень при травмі зубів.
10. Експертиза визначення стану здоров’я.

Судово-медична експертиза механічної

асфіксії:
1.Класифіація механічної асфіксії.

2. Періоди та стадії перебігу

механічної асфіксії.
3. Зовнішні загальноасфіктичні
ознаки

4. Внутрішні загальноасфіктичні
ознаки.
5. Обтураційна та аспіраційна
асфіксії.

6. Дислокаційна, клапанна та
стенотична асфіксії.
 7. Механічна асфіксія внаслідок
закриття отворів рота та носа.

Судово-медична експертиза ступеня тяжкості

тілесних ушкоджень:
 1.Випадки та особливості
проведення експертизи живих осіб.

2. Критерії (ознаки) тяжких тілесних

ушкоджень.

3.
Ушкодження,
що небезпечні
для життя.
 4. Розлад здоров’я, поєднаний зі
стійкою втратою працездатності.
5. Втрата органа або втрата органом
його функції.

6. Непоправне знівечення обличчя.

7. Ознаки тілесних ушкоджень
середньої тяжкості.

8. Легкі тілесні ушкодження.

9. Визначення ступеня тяжкості
тілесних ушкоджень при травмі
зубів.
10. Експертиза визначення стану
здоров’я.
Визначення поняття «місце події», учасники огляду
місця події, центр МП.

Стадії та методи огляду місця події.

Роль лікаря-стоматолога та лікаря - судово-

медичного експерта в огляді місця події.

Послідовність огляду трупа на місці події.

Виявлення, фіксація та вилучення речових доказів

(слідів крові, слини, сперми, поту та волосся) з місця
події.

Документація, яку складають під час огляду місця

події.

Характеристика гострих предметів.

Різані рани.

Рубані рани, особливості при дії власної руки.

Колоті рани, особливості дослідження ранового

каналу.

Колото-різані рани, дослідження ранового каналу.

Ускладнення, які виникають при ушкодженні м’яких

тканин обличчя.

Причини смерті при механічній травмі

1. Основні причини смерті при механічній травмі.

2. Велика та гостра крововтрата.

3. Шок (первинний та вторинний).

4. Повітряна та газова емболія.

5. Аспірація кров’ю, ЧМТ.

Огляд трупа на місці події

Визначення поняття «місце події»,

учасники огляду місця події, центр
МП.

Місце події - це широке поняття, яким можуть

охоплюватися: місце приготування до злочину, місце
безпосереднього вчинення злочину, місце виявлення
слідів і знарядь злочину та місце їх приховання.

Учасниками огляду місця події є: слідчий,

співробітники карного розшуку, експерти, дільничні
інспектори, відповідні спеціалісти, обвинувачений,
підозрюваний, потерпілий, свідки. Огляд
проводиться в присутності понятих.

Під центром місця події, під яким, зазвичай,

розуміють найважливіший об'єкт (труп, зламаний
сейф) або умовне місце. 

Стадії та методи огляду місця події.

Проведення огляду місця події складається з

декількох стадій:

1) підготовчого;

2) робочого;

3) заключного.

Підготовчий етап огляду місця події. 

Він починається з моменту прийняття слідчим

рішення про проведення огляду. Перший
період:
Прийнявши таке рішення, слідчий повинен:

— забезпечити охорону місця події до свого

прибуття, тобто не допустити до нього сторонніх
осіб і забезпечити збереження і недоторканність
обстановки і слідів кримінального
правопорушення;

— вжити заходів до запобігання або ослаблення

шкідливих наслідків кримінального
правопорушення (наприклад, розпорядитися про
посилення заходів для ліквідації пожежі);

— забезпечити до моменту свого прибуття

присутність поблизу від місця події осіб, що
можуть дати необхідну інформацію: очевидців
злочину, якщо вони відомі, інших свідків;

— визначити, яких спеціалістів варто залучити до

участі в огляді, забезпечити їх прибуття;

— внести пропозиції про склад слідчо-

оперативної групи, що виїжджає на місце огляду;

— перевірити готовність технічних засобів огляду.

З моменту прибуття слідчого, прокурора на

місце події починається другий період
підготовчого етапу. Безпосередньому огляду
передують:

— вжиття заходів для надання необхідної

медичної допомоги потерпілим, якщо вона не
була надана;

— видалення з місця події всіх сторонніх осіб;

— залучення, при необхідності, до участі в огляді

понятих і остаточне визначення кола інших
учасників огляду. Інструктаж учасників огляду про
їх права і обов'язки;

— збирання шляхом опитування попередніх

відомостей, які повинні бути враховані при огляді,
встановлення, які зміни, ким і з якою метою були
зроблені на місці події;

— проведення інших невідкладних дій і вживання

заходів, спрямованих на поліпшення умов огляду
(забезпечення штучного освітлення й ін.).

Робочий етап огляду місця події. Він

складається з загального і детального огляду.
Загальний огляд починається з огляду місця
події з метою орієнтування; визначення кордонів
огляду; вирішення питання про вихідну точку і
спосіб огляду, тобто визначення його
послідовності; вибору позиції для орієнтуючої і
оглядової фотозйомки. Потім слідчий разом з
іншими учасниками огляду з'ясовує, які об'єкти
знаходяться на місці події, досліджує весь
комплекс питань, що відносяться до його
обстановки, визначає взаємне розташування і
взаємозв'язок елементів цієї обстановки, вивчає
їх зовнішній вигляд, стан і з максимально
необхідними і можливими в даних умовах
подробицями фіксує все виявлене за допомогою
фотозйомки, складання схем, планів і креслень, а
також необхідних заміток для майбутнього
протоколу огляду.

По закінченню загального слідчий переходить

до детального огляду, під час якого:

— об'єкти ретельно і детально оглядаються (з

цією метою вони можуть зрушуватися з місця,
перевертатися і т.п.);

— приймаються всі доступні заходи до розшуку і

виявлення на самому місці події і на окремих
об'єктах слідів кримінального правопорушення і
підозрюваної особи;

— відбираються об'єкти зі слідами на них,

піддаються вилученню сліди з тих об'єктів, які
самі не можуть бути вилучені, а якщо це
неможливо, з них знімаються копії;

— фіксуються негативні ознаки стану предметів;

— перевіряються дані загального огляду;

— проводиться вузлова і детальна фотозйомки.

Заключний етап огляду місця події. 

Закінчивши дослідження об'єктів на місці події,

слідчий переходить до заключного етапу огляду:

— складає протокол огляду і необхідні плани,

схеми та креслення;

— при необхідності робить дактилоскопіювання

трупа і відправляє в морг;

— упаковує об'єкти, вилучені з місця події;

 — вживає заходів до збереження тих що мають
доказове значення об'єктів, які вилучити
неможливо або недоцільно;

— вживає заходів по заявам, що надійшли від

учасників огляду й інших осіб.

Методи огляду:

— концентричний, ексцентричний і
фронтальний.

При концентричному методі огляд ведеться по

спіралі від периферії до центра місця події, під
яким, зазвичай, розуміється найважливіший
об'єкт (труп, зламаний сейф) або умовне місце. 

Ексцентричний метод полягає в тому, що

огляд ведеться по спіралі від центра місця події
до його периферії. 

Фронтальний метод являє собою лінійний

огляд площ від одного з кордонів, прийнятого за
вихідний, до іншого.

Постійного правила застосування того або

іншого методу (способу) огляду не існує, і
питання вирішується виходячи з конкретних
обставин провадження. Так, огляд приміщення
рекомендується проводити концентричним
методом; огляд відкритої місцевості звичайно
проводять від центра до периферії, тому що іноді
важко на початку огляду визначити кордони
місця події, або методом фронтального огляду,
коли територія велика і її можна розбити на
смуги.

— суцільний (об'єктивний)
методи  дослідження характерні тим, що
вивчається вся територія огляду;

— вибірковий (суб'єктивний)
методи  застосовуються для вивчення окремих
ділянок, де, на думку слідчого, можна знайти
фактичні дані про подію. Вивчаючи ці сліди,
слідчий моделює дії підозрюваної особи на місці
події і пересувається у тому ж напрямі, що й
останній. У слідчій практиці застосовуються, як
правило, одночасно об'єктивний та суб'єктивний
методи дослідження слідів з метою встановлення
дійсних обставин кримінального
правопорушення;
 — вузловий (квадратний) метод  доцільно
застосовувати в складних випадках
розслідування, коли необхідно одержати за
короткий час інформацію про найбільш істотні
обставини події, її характер. Під вузлом розуміють
ту частину обстановки, на якій зосереджені
найбільш істотні сліди та інші речові докази. Це
може бути труп з навколишнім оточенням і
слідами, місце проникнення в схованку, квартиру,
поламаний сейф.

Роль лікаря-стоматолога та лікаря -

судово-медичного експерта в огляді
місця події.

Обов'язковим учасником огляду трупа є судово-

медичний експерт. Якщо неможливе прибуття
судово-медичного експерта для огляду трупа, то
запрошується найближчий лікар (найчастіше це хірург
або патологоанатом). Окрім лікаря для огляду трупа
можуть бути залучені й інші спеціалісти.

Завдання судово-медичним експерта полягає в тому,

щоб дослідити труп та виявити сліди біологічного
походження та дати їм правильну оцінку.

Огляд трупа на місці його виявлення (на місці події) –

обов'язкова слідча дія, що є частиною огляду місця
події в цілому. Такий огляд виконує слідчий за участю
лікаря-експерта із судової медицини, а за його
відсутності – лікаря іншої спеціальності.

Під час огляду трупа лікар-експерт галузі судової

медицини встановлює факт смерті та виявляє
ознаки, які дозволяють визначити час її
настання; допомагає слідчому правильно та
послідовно виконати огляд трупа; допомагає
слідчому у виявленні та вилученні слідів, схожих
на кров, сперму та інші виділення людини,
волосся, а також різних речовин, предметів,
засобів та інших об'єктів, що мають відношення
до смерті людини; допомагає описати результати
огляду трупа та речових доказів біологічного
походження в протоколі огляду місця події, який
складає слідчий; висловлює припущення (в усній
формі) щодо характеру, механізму та давності
утворення виявлених ушкоджень, знаряддя
травми, а також з інших питань медичного
характеру, які виникають у слідчого в процесі
огляду трупа; за потреби, консультує слідчого
щодо складання постанови про призначення
судово-медичної експертизи трупа та експертизи
вилучених речових доказів, зокрема допомагає
сформулювати питання, що підлягають
вирішенню в процесі експертизи.

Лікар-експерт під час огляду трупа зобов'язаний

звертати увагу слідчого на всі обставини, що, на
його думку, мають значення для даного випадку,
а також давати пояснення щодо дій, які він
виконує.

4. Послідовність огляду трупа на

місці події.
Огляд трупа на місці події - це слідча дія, що
провадиться слідчим на місці знаходження трупа
в ході загального огляду місця події з метою
виявлення ознак, що дають можливість
встановити особу потерпілого, місце, час,
обставини і причини настання смерті, а також
мають значення для виявлення ознак, які
вказують на можливого злочинця.

Порядок огляду трупа регламентований

кримінально-процесуальним законодавством і
передбачає обов'язкову участь судово-медичного
експерта або іншого лікаря як спеціаліста.

В процесі огляду трупа фіксують положення і

позу трупа, стать, приблизний вік, особливості
предметів одягу і взуття, документи і сліди,
тілесні ушкодження та трупні зміни.

Проведення судово-медичного дослідження в

місці виявлення трупа, обмивання трупа,
зондування ран та здійснення інших дій, що
змінюють первинний стан виявленого трупа,
категорично заборонено.

В протоколі огляду обов'язково відмічають:

місце розташування трупа; зовнішній стан одягу;
наявність знарядь заподіяння ушкоджень чи
смерті, якщо вони є на трупі чи поруч. Докладно
описують: ложе трупа (ділянку під трупом), тіло
трупа та ушкодження, трупні явища,
індивідуальні особливості, які спостерігають на
тілі, предмети, котрі виявлено поряд з трупом і
які можуть мати відношення до особи.
Фотографування здійснюють за
криміналістичними правилами.

5. Виявлення, фіксація та вилучення

речових доказів (слідів крові, слини,
сперми, поту та волосся) з місця
події.
Огляд предметів і документів, виявлених під
час огляду місця події, проводять в межах
загального огляду на місці їх виявлення. Але за
необхідності й для більш детального огляду
проводять окремий огляд таких об'єктів, про що
складають окремий протокол.

У ході огляду вивчають і описують у протоколі:

місце виявлення, найменування предмета чи
документа, їх призначення, зовнішній вигляд,
розміри, матеріал, з якого виготовлені,
особливості й дефекти, упакування. Особливу
увагу звертають на ознаки, що вказують на
зв'язок предмета чи документа з подією, яку
розслідують. При необхідності в протоколі
можна передавати весь текст документа або
лише основний зміст.
6. Документація, яку складають під
час огляду місця події.

Ушкодження гострими предметами

Характеристика гострих предметів.

Гострі знаряддя – поняття збірне, воно

включає всі предмети (знаряддя, зброя), які
мають гострий край, йменований лезом, і
гострий кінець.
 В залежності від властивостей предмета, всі
гострі знаряддя розподіляються на:

1) колючі – мають гострий кінець (цвях, спиця,

голка, багнет, стилет, вила, вилка, складені
ножиці, піка, вузька викрутка та ін.);
2) ріжучі – мають гострий край (лезо
небезпечної і безпечної бритви, різні типи ножів
при ріжучій дії, скло, край металу, коса та ін.);
3) колючо-ріжучі – мають гострі кінець і край
або краї (різні типи ножів, клинків);
4) рубаючі – мають гострий край і велику масу
(сокира, сапка, шабля, шашка, мачете та ін.);
5) пиляючі – ріжучий край представлений
гострими зубцями (пилка ручна, пилка по
металу, пилка циркулярна, пилка типу
«болгарка» та ін.);
6) колючо-рубаючі (стамеска, долото, широка
викрутка та ін.);
7) рубаючо-ріжучі (шашка, шабля та ін.);
8) інші предмети комбінованої дії.

Основним механізмом дії гострих предметів

на слідосприймаючий об’єкт є розрізування або
розруб, проколювання, проколювання з
розрізуванням. В результаті цього утворюються
ушкодження, що володіють різними
властивостями.

Відмінності ушкоджень, заподіяних гострими

предметами, від ушкоджень, що виникають при
травмі тупими твердими предметами, полягає в
тому, що у них в переважній більшості випадків
спостерігається деформація зрізу, а при дії тупих
– розтягнення, стиснення, вигину, кручення і
рідше зсуву.

Наступна особливість полягає в тому, що

ушкодження, які утворюються від дії гострих
предметів, несуть інформацію про форму клинка
і ступінь його гостроти. Оскільки пристрій і
механізм дії кожного з видів гострих знарядь
мають свої, властиві їм індивідуальні
особливості, то і морфологія ушкоджень різних
тканин повинна відображати характерні ознаки
будови, що і дозволяє встановлювати вид
знаряддя травми. Від дії гострих предметів
утворюються такі ушкодження, як подряпини,
рани, ушкодження м’яких тканин, внутрішніх
органів, рідше – кісток і хрящів.

Більшість гострих предметів має рукоятку.

Якщо предмет входить на всю довжину свого
клинка, то можливим стає удар рукояткою і
утворення осаднення і синця в шкірі навколо
вхідного отвору. Форма синця може відображати
форму поперечного перетину рукоятки.

На відміну від рваних ран, у гострих

ушкодженнях стінки ранового каналу гладкі.
При зведенні краї гострої рани добре
зіставляються. Якщо рановий канал сліпо
закінчується в якомусь паренхіматозному органі
(печінка, селезінка), то можна визначити
глибину проникнення і форму кінця леза,
застосувавши добре видимі на рентгенівських
знімках рентгеноконтрастні речовини.
Визначивши глибину ранового каналу, фахівець
може визначити довжину клинка, яким було
нанесено ушкодження.

Різані рани.

Відмінною характеристикою ріжучих предметів

є гостре лезо. Механізм дії – лезо при тиску на
шкіру і підлеглі тканини при одночасному
протяганні знаряддя розділяє (розрізає) м’які
тканини, викликаючи утворення різаної рани.

Різаним ранам властиві характерні ознаки:

1) рівні й неосаднені краї ран;

2) кінці різаних ран гострі. У тих випадках, коли

при витяганні з рани знаряддя травми декілька
змінює напрямок, то один з кінців може в
результаті виникнення додаткового розрізу
набути вигляду «ластівчиного хвоста»;

3) довжина різаних ран майже завжди переважає

над глибиною. Глибина різаних ран визначається
гостротою леза, силою тиску і характером
тканин, що ушкоджуються. Як правило, глибина
ран при інших рівних умовах визначається тим,
наскільки глибоко під шкірою розташовується
кістка, яка є непереборною перешкодою для леза
знаряддя (за винятком тонких кісток у дітей та
ребер, які можуть перетинатися, наприклад,
небезпечною бритвою). Хрящі досить легко
перетинаються ріжучими знаряддями;

4) для різаних ран характерно їх зяяння в

результаті еластичності шкіри і скорочувальної
дії м’язів. Чим ближче до прямого кута між
напрямком ходу волокон шкіри і довжником
рани і чим рана є глибшою, тим це зяяння
більше;

5) форма різаних ран – веретеноподібна або

півмісяцева. При зведенні країв рана набуває
лінійної форми. Якщо за ходом руху ріжучого
знаряддя шкіра збиралася в складки і ці складки
розрізалися, то при зведенні країв рана буде мати
вигляд зигзагоподібної лінії;

6) різані рани супроводжуються значною

зовнішньою кровотечею, величина якої
визначається калібром ушкоджених судин. При
перетині магістральних артерій, наприклад
сонних і супутніх їм вен, кровотеча може бути
настільки масивною, що швидко приводить до
настання смерті;

7) глибина різаних ран на всьому протязі

неоднакова, вона є більшою в середній частині.

Розташування та глибина рани можуть бути

використані для встановлення можливості
нанесення поранення власною рукою
потерпілого. Рани, нанесені власною рукою,
зазвичай розташовані на доступних для цього
місцях, часто неглибокі, мають вигляд
множинних поверхневих, нерідко паралельних
надрізів шкіри.

Різані рани рясно кровоточать. Утворені патьоки

крові на одязі і тілі можуть служити показником
положення тіла потерпілого під час і
безпосередньо після нанесення ушкодження.

Рубані рани, особливості при дії

власної руки.

Основний механізм дії рубаючого предмета –

розсічення тканин. Зважаючи на велику масу
рубаючого предмета, а, отже, і кінетичну енергію
забезпечується нанесення сильного удару,
розсікаюча дія якого поширюється до кісткової
тканини. Рани, що при цьому утворилися, зяють і
дуже кровоточать. Додаткова травмуюча дія
пов’язана з особливостями конструкції
рубаючого предмета. Зокрема, п’ята або носок
сокири зумовлюють на шкіру розривну дію.
Серед прижиттєвих ушкоджень найчастіше
зустрічаються рани, нанесені сокирою по голові.
При розчленовуванні трупа рани можуть
розташовуватися в будь-яких частинах тіла, але
переважно їх знаходять у поперековому відділі і
в ділянці суглобів кінцівок. При
самоушкодженні страждають зазвичай пальці
кінцівок.

Рани мають зазвичай веретеноподібну форму,

при зведенні країв вона стає прямолінійною. Краї
рани можуть бути рівними або зазубреними в
залежності від гостроти леза. У ряді випадків
рубана рана схожа на різану рану.

Форма кінців рани залежить від глибини

занурення леза рубаючого предмета. Якщо лезо
занурилося лише своєю середньою частиною, то
кінці рани будуть гострими. При зануренні
п’ятки або носка клина сокири один з кінців рани
має М-подібну форму і шкіра в цьому місці часто
має осаднення. При ударах сокирою з коротким
лезом клин сокири може майже повністю
зануритися в ушкоджену частину тіла і тоді
обидва кінці рани будуть М-подібної форми.
Стінки рубаної рани гладкі. Довжина і глибина
рани переважають над її шириною.

Дія сокири по трубчастим кісткам (кістки

кінцівок) залишає на них характерні сліди у
вигляді надрубів, розрубів та відрубів. Надруби і
розруби мають клиноподібну форму, один кінець
гострий, інший або гострий, або П-подібний.
Стінки надрубів і розрубів плоскі або ж з
множинними поверхневими і паралельними
слідами від нерівностей і зазубрин леза.

Відруби – це повне розділення кістки рубаючим

предметом. Більша частина поверхні відрубу
плоска, але в місці, що відповідає кінцю руху,
кістка зазвичай відламується і утворюються
невеликі кісткові «шипи».

На плоских кістках (кістки склепіння черепа)

рубаючі предмети утворюють різні переломи:
надруби, уламкові, поздовжньо-дірчасті,
клиновидно-дірчасті, клаптеві. Характер цих
переломів залежить від властивостей
ушкоджуючої частини рубаючого предмета
(лезо, носок, п’ятка) і напряму удару. На стінках
ушкоджень можуть утворитися сліди від
нерівностей і зазубрин леза.

Колоті рани, особливості

дослідження ранового каналу.

До колючих відносяться різні предмети

(знаряддя, зброя) з невеликим розміром
поперечного перетину, різким переважанням
довжини і загостреним кінцем. Чим більше
загострена робоча частина і менше площа її
поперечного перетину, тим необхідна менша
сила для утворення ушкоджень тканин тіла
людини.

Форма колючих предметів досить різноманітна,

що ускладнює їх класифікацію та робить її
досить загальною та умовною.

За формою поперечного перетину вони можуть

бути: 1) круглі; 2) овальні; 3) трикутні; 4)
чотирикутні; 5) багатокутні та ін.

Зазвичай під колючим предметом мають на увазі

циліндричний стрижень, який переходить на
конус біля самого вістря (шило, гвіздок, голка та
ін.) У багатьох з них є рукоятка. Деякі колючі
предмети можуть містити не один, а кілька
колючих стрижнів. Так, вилка зазвичай має
чотири розташованих однією лінією колючих
стрижня, ушкодження від яких мають дуже
характерний вид, що дозволяє встановити їх
походження, а іноді за величиною відстані між
колотими ранками – і модель вилки.

Основною слідоутворюючею частиною в

колючих предметах є робоча частина, в якій в
якості ознак розглядаються: 1) довжина; 2)
форма поперечного перетину; 3) розмір
поперечного перетину.

Механізм дії колючих знарядь: гострий кінець

знаряддя при тиску розрізає або розриває шкіру,
а клинок знаряддя в міру занурення в тіло
розсовує або розриває тканини. При зануренні
робочої частини на всю її довжину слід-
ушкодження залишає і передня поверхня
рукоятки колючого предмета.
У зв’язку з великою еластичністю шкіри розмір
колотої рани на шкірних покривах зазвичай
буває менше перетину робочої частини колючого
предмета. Основною характеристикою
колотих ран є невеликі розміри (довжина і
ширина) вхідного отвору і велика глибина
ранового каналу. Розміри і форма вхідного
отвору рани залежать від поперечного перетину
клинка. По краях вхідного отвору виявляються
розриви і осаднення.

Якщо клинок в перетині мав округлу форму, то

розриви йдуть за ходом еластичних волокон
шкіри. Якщо на бічних стінках клинка є ребра, то
розриви йдуть незалежно від ходу еластичних
волокон і точно повторюють форму перетину
клинка. При ушкодженні плоских кісток черепа
утворюються дірчасті переломи. Якщо предмет
має малий поперечний перетин (шпиця), то
вхідний отвір на шкірі має вигляд дрібного
крововиливу. Таку рану можна при швидкому
огляді не помітити. Небезпека колючих
предметів полягає також у тому, що вони своїм
кінцем можуть пошкодити глибоко розташовані
великі кровоносні судини і органи, викликавши
тим самим масивну внутрішню кровотечу.

Колото-різані рани, дослідження

ранового каналу.

Знаряддя, що мають гострий кінець і ріжучий

край, здійснюють складну дію, тобто такі
знаряддя не тільки проколюють, але і розрізають
тканини при зануренні в них. Колючо-ріжучі
знаряддя відображають в собі властивості
колючих і ріжучих. Отже, і ушкодження від них
будуть поєднувати ознаки і колотих, і різаних
ран.

Колото-різана рана має такі елементи:

1) вхідний отвір в шкірі;

2) рановий канал в тканинах або органах;

3) іноді вихідний отвір (при наскрізних

ушкодженнях).
Колото-різані рани мають свої характерні
особливості, які їх відрізняють і від колотих, і від
різаних:

1) частіше зустрічаються веретеноподібні і

щілиноподібні колото-різані рани. Форма ран
також може бути дугоподібною, кутоподібною та
ін. У тих випадках, коли знаряддя при витяганні
його з рани повертається навколо своєї осі,
виникає, крім основного, ще й додатковий розріз;

2) краї колото-різаних ран зазвичай рівні, без

осаднення або з незначним осадненням
відповідно ділянки дії обушка;

3) форма кінців рани у разі дії двосічного клинка

– у вигляді гострого кута. При односторонній
заточці знаряддя один кінець рани гострий, а
інший від обушка – закруглений або П-, М-, Г-
подібний;

4) рановий канал в більш або менш щільних

тканинах має щілиноподібний характер, стінки
його рівні, гладкі, в просвіт ранового каналу
можуть виступати жирові часточки підшкірної
клітковини. Глибина ранового каналу не завжди
буде відповідати довжині клинка знаряддя:
клинок може бути занурений у тіло не повністю,
тоді глибина ранового каналу буде меншою від
довжини клинка знаряддя. При пораненні такої
податливої частини тіла, як живіт, клинок
знаряддя може бути занурений в рану повністю і
при натисканні передня черевна стінка може
подаватися назад. У подібних випадках після
витягання знаряддя з рани може виявитися, що
глибина ранового каналу буде більше, ніж
довжина клина знаряддя травми. Глибина
ранового каналу також може змінюватися при
зміні положення тіла із зміною
взаєморозташування травмованих органів.

Більшість смертельних колото-різаних ран

розташовується у лівій стороні грудей. Одне з
пояснень цього факту – більшість людей
праворукі і, стоячи з жертвою обличчям до
обличчя, завдадуть удару швидше в ліву сторону
грудей. Крім того, якщо є намір вбити, удар
наноситься в ліву сторону, тому що там
розташоване серце.
У більшості випадків смертельні колото-різані
рани грудей локалізуються в ділянці серця або
аорти. Смерть, яка обумовлена тільки
пораненням легені, зустрічається рідше.
Більшість випадків смерті від колото-різаної
рани – це вбивство. У таких випадках на тілі
визначається безліч широко розкиданих ран.
Більша частина з них часто неглибокі і, отже,
життю не загрожують. Смерть зазвичай настає
досить швидко, що обумовлено великою втратою
крові.

Нанесення колото-різаної рани з метою

самогубства – рідкість.

6. Ускладнення, які виникають при

ушкодженні м’яких тканин обличчя.

Причини смерті при механічній травмі

1. Основні причини смерті при механічній
травмі.

2. Велика та гостра крововтрата.

3. Шок (первинний та вторинний).

4. Повітряна та газова емболія.

5. Аспірація кров’ю, ЧМТ.

1
 1. Ідентифікаційні ознаки зубів
Під час проведення судово-медичної експертизи
трупа, живих осіб, огляду місця пригоди в ряді
випадків судові медики стикають ся із слiдами, які
залишенi зубами людини. Цi спiди є досить
специфічними і являються відображенням
стоматологічного статусу людини, яка їх залишила.
Під час судово-медичноï експертизи таких слідів
важливо виявити ідентифiкацiйнi ознаки зубів.
Ідентифiкацiйнi ознаки зубів розділяють на
загальнi та окремi.

Загальні ідентифікаційні ознаки відображають

загальні властивостi об'єкта, що залишив слід.

Окремі індивідуальні ознаки являють собою

відображення властивостей окремих елементів,
наприклад, рельефу поверхонь.

Сукупність загальних та окремих індивідуальних

ознак обумовлює індивідуальність об'єкту. До
індивідуальних ознак відносять анатомiчнi ознаки
будови зубiв - особливості рельєфу жувальної
поверхні корiнних зубів, форму та розмiр зубних
коронок, вiдстань між окремими зубами, анатомічні
особливості будови окремих зубів, аномалії будови
зубно-щелепного апарату, його окремих зубів, зубних
рядів, прикусу.

До аномалій зубів, яка зустрічається у 1,8%, відносять

аномалії форми зубів. Ця аномалія частіше всього
зустрічається на різцях у вигляді особливої форми
коронки різця, наприклад, викруткоподібноï,
бочкоподібноï, з однiєю виємкою на ріжучому краï, з
пилкоподiбним ріжучим краєм. Коронки iкол та
корiнних зубів можуть бути шароподібної,
кубоподiбноï форми чи зросшимися. До аномалій
розмiрiв зубів відносять дрiбнi або гігантські зуби.
Причому, ширина рiзцiв набуває індивідуальної
ознаки у тому випадку, коли вона відхилясться від
середньостатистичного показника не менше, ніж на
1/3. Серед аномалій положення зубів можуть
зустрітися поворот зуба навколо своєï вiсi, нахил зуба
у бік губ, щоки, язику, медiальний пахил, коли зуб
нахилений медіально або дистально вiдносно
середньої вiсi, змiщення зуба за щелепну дугу - в
напрямку губ або язика, вистояння зуба або низьке
його положення відносно рiвня жувальної поверхні
сусідніх зубів.

У випадку аномалії чередування зубiв вiдмiчають інше

розташування окремих зубів, ніж прийнятне.
Наприклад, ікла можуть бути розташовані на місцi
бiчного рiзця, який при цьому займає місце ікла. В
перiод формування емалi може розвиватись аномалія
структури, що проявляється її дефектами. До
аноломалій зубних рядів відносять, насамперед,
аномалії кiлькостi зубів, яка зустрічається у 3%
населення. Так, може бути т. зв. адентiя, коли окремий
зуб вiдсутнiй на зубній дузі, або надлишкові зуби.
Якщо зуб наявний в щелепній дузі, але не прорізався,
то така аномалія має назву ретенції зуба. Вона може
бути виявлена при рентгенологічному дослiдженнi.

Аномалії відстані між зубами можуть бути

вродженими та на бутими. Частіше всього
зустрічається збільшення відстані, яке може ся гати б
мм мiж різцями. Якщо зуб видалено, то зуб, що
розташований поруч, здвигаеться у напрямку вільного
мiсця. Це набута аномалія. Зустрічається також
скупчення зубів, що призводить до викривлен ня
зубного ряду. Серед аномалій форми зубного ряду
виділяють звужений, роз ширений, трапецієподібний,
трикутний або асиметричний зубний ряд.

Звична форма зубного ряду напівокругла, але

внаслідок захворювань, наприклад, рахиту, щелепа
деформується і форма зубного ряду змінюється.
Положення зубних рядів щелеп під час їх змикання -
прикус може бути також аномальним. Аномалії
прикусу можуть проявлятися у вигляді деформації
зубних рядів та їх неправильного змикання у
сагітальнiй, трансверзальнiй або вертикальнiй
площині. У разі порушення змикання зубних рядів у
передньозадньому напрямку виділяють дистальний
прикус (патологічна прогнатія) та прогенiчний прикус
(патологічна прогенія). Патологічна прогнатія
характеризується значним вистоянням верхньої
щелепи або дис тальним положенням зубiв нижньої
щелепи. У разі патологічної прогенiï зуби нижньої
щелепи виступають попереду зубів верхньої щелепи.
Трансверзальні аномалії прикусу бувають при одно-
або дво сторонньому звуженні (розширенні) зубних
рядів, при бічному змi щенні нижньої щелепи або їх
сполученні. Вертикальний аномальний прикус
проявляється порушенням рівня окклюзивної поверхні
зубних рядiв - глибоким та вiдкритим прикусом. У разі
глибокого прикусу відбувається таке змикання зубів,
при якому передні зуби значно перекривають коронки
зубів антагоністів, в бiних ділянках зубних рядiв
альвеолярні паростки недорозвинуті, коронки зубiв
низькі. При глибокому прикусi нижні рiзцi не
спираються на зубні пагорбки верхніх різцiв i
зіскальзують до їхнього ясенного краю. Вiдкритий
прикус характеризується наявністю шпарини між
зубними рядами при їх змиканні. Досить часто таке
буває в ділянці передніх зубів. При цьому не
контактують лише рiзцi або рiзцi та iкла чи премоляри.
Аномалії прикуса можуть виникати впродовж життя
людини i бути обумовленi карієсом, коли відбувається
руйнація зубів та їх втрата, захворюваннями
пародонта. При підвищенiй этираемості тубів виникає
так званий знижений прикус. Він утворюється вна
слідок підвищеної зтираємості зубів або при їх
рухливостi, яка під силюється пiсля втрати бічних
зубів. Зуби, що не мають антагоністiв, висуваються з
лунок, корені їх оголюються, а висота коронки
збільшується.

Набуті ідентифікаційні ознаки зубів.

Зуби людини, не дивлячись на ïх досить тверду
структуру, можуть змінюватися впродовж життя
людини. Це пов'язане з впливом захворювань як
загальних. так і професійних, механічних
пошкоджень. Серед захворювань зу бів досить часто
зустрічається карієс, яким вражено значний відсо ток
населення.

Внаслідок карієсу характер змiн зубів обумовлюється

стадією перебігу цього захворювання. В початковій
стадії на смалi з'явля ються темнi плями. При
заглибленнi процесу відбувається розм'як шення
смалi, дентину, цементу. Надалi виникають карiознi
порож нини у коронці з подальшою її руйнацією. Це
захворювання досить інтенсивно лікується шляхом
пломбування. При цьому внаслідок різноманітностей
пломб за формою, розміром, матерiалом зуби на
бувають додаткових індивідуальних ознак, якi можуть
змінювати зовнiшнiй вигляд зуба і тим самим
обумовлювати специфічність. слiду, який вiн залишив.
Під час лікування захворювань зубів механiчним
шляхом ви даляють клиноподiбнi дефекти та
плямистість емалі. Внаслідок лікування захворювань
зубів може змiнюватися зовнішній вигляд коронки
зуба, її форма, характер поверхні, що обумовлюс і
специфiчнiсть сліду, який залишае такий зуб. При дiт
механічних факторів зуби ушкоджуються. При цьому
для формування сліду мають значення такі
ушкодження зубів, як ушкодження коронки зуба та
травматичне видалення зуба.

Ідентифікація особи за слідами, які

залишені зубами
Зуби як тупий предмет мають здатнiсть спричиняти
тiлеснi ушкодження, ушкоджувати деякi предмети,
речовини. Досить часто ушкодження зубами
зустрічаються при сексуальних насильствах. а також
при боротьбi та самозахистi. Ушкодження зубами
можуть бути виявлені як при експертизi трупів, так і
жиших осіб. При кри мiнальних злочинах у деяких
випадках сліди зубів можуть бути ви явленi пiд час
огляду мiсця пригоди, наприклад, при пограбуванні
магазинiв, продовольчих складів, складiв харчових
продуктів, на деяких харчах при їх надкусуванні.

Механізм утворення слідів зубів.

За механізмом утворення сліди зубів поділяють на
статичнi, динамiчнi та слiди вiд вiддiлення

Статичнi сліди утворюються внаслідок стискаючої дії

зубів. Динамiчнi та сліди від вiддiлення утворюються
при стискаючій та вириваючій дії зубів. Причому, в
момент цієї дії зубів можуть ви никати i слiди
ковзання.

Найбiльш рiзноманітні є сліди, що утворені за

динамiчним механiзмом, які бувають з прямолінійним
та криволiнiйним кавзанням. Сліди зубів можливо
роздiлити за видом на поверхневі надкуси. глибокi
надкуси, укуси та вiдкуси.

При незначнiй статичнiй дiï щелеп виникають

поверхневі надкуси у вигляді сліду-відбитку зубів.
При значній силі стискання щелеп виникае статичний
слід у вигляді вдавленого відбитку зубів щелеп.

Якщо нижня щелепа рухасться тільки вертикально, то

виникає i індивідуальні простий надкус, в якому
можуть бути досить чіткими індивідуальнi ознаки
зубів. У випадках одночасного руху нижньої щелепи
вверх та вбік виникає складний надкус, в якому
індивідуальнi ознаки мо жуть бути не зовсім чiткими.
УКУСИ ЯК ушкодження, що виникають при
щiльному стисканнi ділянки поверхнi тiла,
характеризуються одночасним ушкодженням
протилежних поверхонь цiєï дiлянки. При цьому на
шкірі утворюються вогнутi назустріч одна однiй дуги,
на яких наявнi сліди-ушкодження від зубів обох
щелеп. Вiдкус виникає при динамiчнiй дії ріжучих
краïв передніх зубів щелеп. При цьому частина об'екту
відокремлюється, а слiд частіше всього набуває
вертикальноï лiнiйної форми. Однак, при змiнi
положення об'єкта, жувальних рухах, змiнi положення
щелеп така траса може набувати нетипових рис. Сліди
відкусу не мають достатніх ідентифiкацiйних ознак.

Морфологічні особливості слідів

зубів.
В наслідок дії зубів виникають такі ушкодження шкіри
як синяки, садна, рани, утворення яких відбувається
відповідно до сили взаємодії щелеп iз шкірою
Найсуттєвішими для iдентифiкацiйного процесу
являються такі травми як садна та поверхневі рани.
При цьому важливе значення мас відсутність або
незначна вираженiсть запального процесу та
крововиливу. Зважаючи на механізм утворення слiдiв
вiд дії зубів, для ідентифікації мають значення
надкуси i вiдкуси, оскільки сліди зубів відображають
форму, розмiр, взаємне розташування повер хонь
коронок зубів. При незначній силі, коли виникає
поверхневий надкус, досить чіткими є сліди вiд рiзцiв,
якi мають лiнiйну форму та індивідуальнi особливості,
обумовлені властивостями поверхні коронки. Мiж
окре мими зубами залишається неушкоджена шкіра у
вигляді проміжків. Дія премолярів відображується у
вигляді невеликих ділянок вдавлен ня. При значній
силі стискання щелеп на бiологiчному об'єктi значно
гiрше відображаються індивідуальнi ознаки різців.
При цьому видно тiльки краï ушкодження, розмiри, а
бiльш детально відображається дія жувальних
поверхонь молярів та пролу вигляді розмірів зубів, ïх
пагорбків, форми, розмiрiв та взаєморозташування.
Якщо виникає вiдкус, то сліди, які утворенi при
ковзаннi зубів. мають вигляд трас. На вигляд трас
значно впливас рельеф поверхнi коронки зуба,
наявність на нiй змін у вигляді сколів, тріщин, ви
емок, порожнин. В таких трасах виділяють загальнi та
окремi озна ки. До загальних ознак вiдносять форму
лiнiï початку траси (пряма, дугоподiбна, звивиста),
ширина слiду, форма поверхнi слiду (плас ка, вогнута).
До окремих ознак вiдносять локалізації валикiв та
борозенок, їх ширину та висоту, форму, ширину,
глибину борозен, характер чере дування за формою,
висотою, шириною. Для ідентифікацї сліду від зубів
має значення час його дослi дження. Так, на нього
значно впливає з життевий період, внаслідок чого при
незначній його тривалості окремі деталі є чіткими в
пер шi часи пiсля травми, а потім формується кірочка,
яка їх маскус. В iнших випадках вони набувають
чіткостi пiсля загоення, коли вiд падає кірочка з садна.
На ідентифiкацiйнi ознаки слiду вiд зуба значно
впливають і та кі фактори як анатомічна локалiзацiя
слiду, вік потерпілої людини, еластичність шкіри,
товщина пiдшкірної клітковини, змiни положен ня тіла
при рухах в момент травми, стан та особливості зубно-
щелеп ного апарату людини, що скоïла злочин,
ступінь стискання її щелеп. Після травми внаслідок
змiни положення дiлянки тіла змiню ються розмiри і
загальна форма слiду від зубів. Деформація слідів i
укусу, розташованих на шиї, залежить вiд змiн
положення голови. Якщо слід укусу розташований на
бічних поверхнях грудної клі тини, в ділянці великих
грудних м'язів, на плечових суглобах, то його
деформація пов'язана iз змінами положення верхньої
кінцівки. Меншi прояви деформації слідів укусу
проявляються у разі травми передньої чи бiчної
поверхні стегон, на кистях, стопах, бiчних та переднiх
поверхнях гомілок. Сліди зубiв на ділянках тіла із
малору хомою шкірою або товстим й роговим шаром,
наприклад, на паль цях, вушнiй раковині, носi, не
деформуються. Сліди досить швидко змiнюються
внаслідок розвитку запально го процесу у живих осіб,
у трупів-під час розвитку післясмертних змін.
Важливе значення має також спосіб вилучення,
фіксація та умо ви збереження зразка iз слiдом.

Фіксація особливостей слiдiв дії

зубів.
У зв'язку з тим, що слi ди зубів можуть змінити свiй
зовнiшнiй вигляд, то з метою поперед ження цього
необхідно якнайшвидше ïх зафіксувати - чи то
описово, чи за допомогою iнших засобів. Перш за все,
сліди зубів фотографують і детально описують. При
описаннi вiдмiчають їх конфігурацію, розмiри, форму,
розміри відбитків окремих зубів, відстань між ними,
стан ушкоджених тка нин в самому ушкодженнi та на
його периферії, особливості кольо ру, поверхнi, країв.
Фотографують слiди вiд зубiв з різних положень
відносно роз ташування на тiлi з застосуванням
фотоматерiалiв з невеликою чут ливiстю,
використовуючи жорсткомплюючий фотооб сктив,
який пристосований для макро-фотографувань. Для
контрастностi де галей використовують світлофільтри.
Фотографування проводять при лобовому і
косопадаючому не досить яркому освітленні. Це до
поляс виявити дрібні деталі сліду. Характер
косопадаючого світла повинен бути
перпендикулярним вiдносно ходу валиків та борозен
сліду. Після візуального обстеження слід дослiджують
за допомо гою стерео-мікроскопа (МБС-2, МБС-9) із
збільшенням у 8-16 ра зів, проводячи безпосередні
виміри та стереомікроскопію профіля ушкодження.
Фіксація сліду-ушкодження може бути проведена
також за до помогою зняття злiпкiв з використанням
полімерних матеріалів. сiлiконових паст (компаундів),
наприклад, у-4-2, с еласт, СКТН. Під час зняття злiпку
навколо ушкодження формують з пластиліну бар'єр i
на видiлену ділянку виливають фіксуючий розчин,
пiсля за твердiння якого отримують зліпок, на якому
відображаються деталі сліду-ушкодження. Якщо ж
фіксуючою масою являється гiпс, то попередньо видi
лену ділянку змащують вазеліном, а надалі на нього
виливають гін совий розчин консистенції густого
молока. Досить швидко зняття злiпку iз сліду-
ушкодження на мiсцi при годи може бути проведено з
використанням клею ПВА. Ця масл може бути
використана як для зняття слiду-ушкодження з тіла лю
дини, так і з м'яких об'єктів, наприклад, масла. Як було
з'ясовано. клей ПВА досить швидко за 5-10 хвилин
полімеризується і перетво рюється у тверду плівку-
зліпок, на якій наявний рельєф поверхні, навiть і
досить м'якої. На цей злiпок не впливають
температурні фактори, він довго зберігається. Клей
ПВА наносять на слiд-ушко дження пошарово після
підсихання попереднього шару клею. Вра ховуючи те,
що сліди злiпки фотографують, то з метою поперед
ження бліків у клей додають барвники, наприклад,
сажу. Контури слідів-ушкоджень можна переносити
на прозору плів ку, накладаючи її на ушкодження і
обводячи тонким пером, що та кож дозволяє
зафіксувати деякі його особливості. Одним з методів
фіксації сліду-ушкодження є застосування сте.
реофотографії. Стереофотографування повністю
передає усі деталі слiду та дає можливість проводити
ïх точні виміри. Такий "оптич ний злiпок" дозволяє
значно краще, ніж на злiпку чи звичайній фо тографії
вивчити всі особливості сліду.

Вилучення сліду від дії зубів з тіла

трупа.
Ідентифікаційний процес слiдiв-ушкоджень на тiлi
трупа потребує його вилучення. Відомо, що після
вилучення шкіра скорочується, внаслідок чого
змінюється форма слiду-ушкодження. Для збереження
форми сліду на вилученій ділянцi шкiри
використовують спеціальнi фiксатори з крючками.
Перед вилученням дiлянку шкіри з ушкодженням
фіксу ють, натягуючи мiж пластинами. Така технiка
дозволяє попередити скорочення шкіри і тим самим
зберегти форму ушкодження. Якщо ж відсутній такий
фіксатор, то у такому випадку виділяють дiлян ку
шкіри квадратноï або прямокутної форми з
попередньо визна ченими розмірами сторiн. На
препараті, який підлягас вилученню, окреслюють або
надрізають епідерміс на відстані не менше ніж 2-3 см
від краю слiду-ушкодження. Маркують краï препарату
відносно частин тіла. На картоні вимальовують таку ж
за формою та розмі рами дiлянку. Надалi шкіру
відокремлюють від тіла і розміщують відповідно до
намальованого контуру. Якщо на препараті наявні
ознаки підсихання, то до закріплення на картонi його
зволожують, вміщуючи у дистильовану воду на 30-60
хв., розчин Кайзерлiнгу-1 або розчин Ратневського.

Трасологічне дослідження слідів

зубів.
Сліди-ушкодження від зубів людини внаслідок
відображення індивідуальних особливос тей при ïх
статичнiй та динамiчнiй дiï можуть бути використанi
для трасологічного дослідження. Під час його
проведення вiдiля ють ознаки зубів, які відобразилися
у слiдженнi, проводять експериментальне та
порівняльне дослідження, що дає можливість
ідентифікувати людину, яка спричинила ушкодження.
Важливим ідентифiкацiйним етапом трасологічного
досліджен ня слiдiв вiд дiï зубiв являється
моделювання, яке використовують не тільки для
фіксації слідів, виготовлення зразкiв, порівняння ознак
досліджуваного об'єкту, а й для встановлення
функціональних осо бливостей тих ознак, якi не
можливо дослідити безпосередньо. Під час
проведення судово-медичноï експертизи
використовують З Моделей.

1. Моделi iдентифікаційних ознак, що відобразилися у

слідах. ознак, відображених зубів або результати
вимірів зубів

2. Моделі слідоутворюючих слідів - зліпки щелеп,

зубів осіб, яких перевіряють.

3. Моделi експериментальних слiдiв об'єктів, що

перевіряють -щелепи та зуби самоï людини, протези
щелеп та зубів

Для моделювання ознак слiдiв використовують

предметні (фі зичнi) або математичні моделі. Такі
моделі використовують для мо делювання ознак зубів
осіб, що проходять по справі. Це об'ємні або
поверхневі сліди натискання або ковзання. Особі, яка
скоїла злочин, або підозрюється у нанесенні ушко
дження зубами, призначають судово-медичне
обстеження. Під час його проведення досить ретельно
збирають стоматологічний анамнез, можливостi
лiкування напередодні, вивчають медичнi до кументи,
звертаючи увагу на хвороби зубів у минулому,
лікування та протезування. При стоматологічному
обстеженнi вiдмiчають усi анатомічні та
функціональні особливості зубно-щелепного апара ту.
Для проведення експертизи необхідно мати моделi
зубів верх НЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ Щелеп та
експериментальні відбитки зубів людини, яка
підозрюється у нанесенні слiдiв-ушкоджень. Такі
моделі пови нен виготовляти фахівець-стоматолог або
технiк-протезист. Вiдбитки зубів отримують за
звичайною технологією їх зняття в ортопедичнiй
практиці. При цьому використовують такi маси, які
найбільш повно вiдбивають сліди-ушкодження від
зубів - пласти лiн, стенс, м'яку воскову пластинку,
еластичний каучук. Останнім часом значно
поширилися і такі матеріали як Дентол-М та Сiлан, які
є високопластичними, не дають усадки i дозволяють
отримати точнi вiдбитки. Для виготовлення фізичних
моделей-злiпкiв застосовують гiпс, полімерні маси
(паста К-18, СКТН), зубнопротезні маси (CT, cie ласт),
токолову масу. Моделі щелеп виготовляють також з
легко плавкого металу. Такі моделі мають достатню
твердiсть і дозво ляють отримати експериментальні
сліди-вiдбитки від зубів і відо браження моделюемих
ознак на слiдосприймаючій поверхні, в той час як гiпс
має здатнiсть руйнуватися, а моделі з полімерів легко
деформуються

Виготовлення копій зубів підозрюваної особи або

трупа оформ люють вiдповiдним протоколом, який
складає слідчий. Отримані зліпки закріплюють в
артикуляторi. Крiм виготовлен ня моделей зубів
отримують ще й відбиток зубів на зуботехнiчних
пластичних матеріалах. Інколи цi вiдбитки замінюють
експеримен тальнi слiди, які утворюють моделями
зубів. При отриманні експериментального сліду і
проведенні іденти фiкацiї необхідно попередньо
визначити первинну форму сліду ушкодження і
положення ділянки тiла вiдносно зубiв в момент їх дії
Для визначення положення травмованої ділянки тiла
вiднос но зубів в момент укусу рекомендують
використовувати унiвер сальну координатну сітку
(А.В. Касатеев). Ії виготовляють фото друком на
фотоплiвцi ФТ-31. Ця сітка мас двi вiсi координат. На
вісях Х та у нанесено сантиметрові та міліметрові
позначки. Па ралельно вісі У на другому та третьому
квадрантах з інтервалами 0,1 см проведено
вертикальнi лiнiї, що не доходять до вiсi Х на 1 см
Попередньо отримують розгортку робочоï поверхні
зубів особи. яку підозрюють у нанесеннi травми
зубами. Для цього використо вують вiдтисковий
матерiал, наприклад, "Ортокор". Пластинку, не
знiмаючи захисноï плівки, розрізають навпiл до
нижньоï захисноï плівки та складають удвічі. Перед
отриманням відбитку розрізану захисну плівку
знімають рiзким рухом. В порожнину рота пластин ку
вводять до рiвня зубiв, вiдбиток яких необхідно
отримати. Після отримання вiдбитку пластинку
розвертають і за розгорткою визна чають взаемне
розташування константних точок сліду верхніх та
нижніх зубів (точки А та В) та межі дії щелеп (точки С
та Д), накла даючи сітку безпосередньо на розгортку
зубів або на її фотографію у масштабі 1:1 i на ній
вiдмiчають вказанi точки. При дії передньої групи
зубів за умов симетричного прику су в результаті
змикання щелеп мiжзубнi проміжки центральних
різців співпадають між собою і точки А та В
розташовуються на вісі

У випадку асиметричного прикусу точка А чи В

розташовується на одній з додаткових лiнiй другого
або третього квадрантів. У ви падку дії бічної групи
зубів точки А та В мають відповідати вит кам
вiдповiдних зубiв верхньої та нижньої щелепи з
врахуванням Їх зміщення відносно один одного. Це
змiщення також визначають за розгорткою зубів.
Після визначення взаєморозташування кон стантних
точок відбитку зубів починають встановлювати
положен ня травмованої ділянки тіла в момент дiї
зубiв за умов, якщо на тiлi від дії зубів наявнi садна,
поверхневi рани, окремi крововиливи та можливо
виділити вiдповiднi константнi точки. Для цього
необхід но провести суміщення константних точок з
вісями або додаткови ми лiнiями сітки. В ушкодженні
визначають константнi точки А, В, С, Д. Надалi
координатну сітку накладають на слiд таким чином,
щоб співпали одна чи дві константнi точки з вiсями на
сітці. Після цього розташу вання ушкодженої ділянки
тіла змiнюють доти, доки не вiдбудеться співпадіння
усіх 4 точок з основними чи додатковими лiнiями. Та
ке співпадіння вкаже на те розташування травмованої
ділянки тіла. яке вона мала в момент травми. У разі
нанесення самоушкоджень травмована ділянка є
розвернутою до особи, що змоделювала ушко дження.
Таким чином, використання універсальноï
координатноï сiт ки дозволяє визначити положення
травмованої ділянки тiла в момент нанесення травми
зубами та встановити факт самоуш кодження.
Одержання експериментальних слiдiв вiд зубів
проводять з ура хуванням того ж механiзму, за яким
утворилися слiди-ушкоджен ня, що вивчають. При
цьому повиннi також спiвпадати напрямок
скспериментального слiду, складність рухiв моделей
щелеп, сту пiнь ïх стискання, вiдповiдний прикус. Це
досягається з викорис танням приладу
дентотрасографу (Касатеев А.В., Лозовский Б.В.). В
якості слідоутворюючої маси беруть сумiш воску і
окису цинку (10:4). Цю суміш пiдiгрiвають гарячою
водою до розм'ягчення на глибину 0,2-0,3 см.
Украïнський На Оцініть монталь пiдпрашок При
матроса впевне буларно. При фотографуванні слід
обробляють парами хлористого амо нiю, обдуваючи
його пiд гострим кутом до поверхні сліду.
Експериментальнi сліди вiд зубiв досить просто
отримати на кусках пластиліну. Експериментальнi
сліди вiдкусу зубами краще всього формують на
шматках воску, отримуючи з зразки слідів - один при
прямому змиканнi щелеп, а 2 інших - при змиканнi
щелеп під кутом праворуч і під кутом ліворуч

Порівняльне дослідження. Після того як

виготовленими моде лями зубiв зробленi
експериментальнi слiди-ушкодження на плас тичних
матеріалах, отриманий експериментальний слiд-
ушкоджен ня порівнюють із слідами-ушкодженнями
на шкiрi постраждалог людини. В деяких випадках
порівнюють моделi зубів з слідами ушкодженнями на
тiлi людини або їх зліпками. Результати порів няння
фотографують.

Частіше всього порівняння проводять не з самими

слiдпми ушкодженнями, а з ïх фотознімками в
натуральну величину, про подячи фотосуміщення.
Оцініть монтальну гім пiдарашок При цьому -с бул.
Найбільше практичне значення для ототожнення
особи за слi дами-ушкодженнями на шкiрi мають
слiди-ушкодження вiд фрон тальних зубів - рiзцiв та
iкол, якi дають найбільш вираженi ознакн зубів.
Досить важливим є локалізація ушкодження. Так, на
ділянках тіла з малорухомою шкірою або на вусi, носi,
пальцях, де наявний потовщений роговий шар,
розмiри слiдiв-ушкоджень вiд зубiв вiд повiдають
розмірам самих зубів. У разi iншот локалізації слідів
ушкоджень їх розмiри на тiлi завжди с меншими, ніж
вiдбитки на слідоутворюючих речовинах. При цьому
метод фотонакладення та фотосуміщення не може
бути використаний. У таких випадках ви
користовують такі методи, що дозволяють
порівнювати рiзномасш табні фотографії. При
порівнянні дослiджуємого та експериментального
слiду за стосовують для статичноï частини метод
репеража, а для динамiч ноï - метод кавзання. Відомо,
що сліди на шкiрi трупiв рiзняться із відбитками на слi
досприймаючій речовині. Це пов'язане з тим, що
внаслідок роз тягування шкіри з наступним пї
скороченням розмiри ушкоджень та окремих його
елементів с меншими, ніж на відбиточному ма терiалi.
Інтактні ділянки, що вiдповiдають мiжзубним
промiжкам, е ширшими. При порівнянні однакових за
масштабом фотографій вивчасмих та
експериментальних слiдiв методом фотонакладення та
фотосуміщення, вiдмiчають ïх рiзнишо, хоча
ушкодження нано сяться однаковими зубами. Тому
використовують порiвняння збi гу або рiзницi
числових параметрів, оскільки сліди зубiв являють
собою сукупність окремих зубів. Для порівняння
використовують спiвiдношення відстаней мiж
однаковими константними точками
експериментальних та наявних на трупi слiдiв-
ушкоджень. Визна чають ступінь збігу або різниці за
величиною нормованого вiдхи лення. Якщо об'екти,
що порівнюють, мають рiзнi масштаби, то в тако му
випадку використовують метод АГІ

Оцінка результатів дослідження.

При проведеннi ототожнен ня особи за слідами-
ушкодженнями, що були нанесенi зубами, вра ховують
наявність співпадіння ознак мiж дослiджуемими та
експе риментальними слідами. При цьому враховують
сукупність ознак Український Наступ|#у Оцініть
ментальну гімнас пiдарашок При цьому, м матроса
впеанана-слу булира. «Ви зро не тільки загальної
будови зубного апарату, але й окремих зубів. Велике
значення для ототожнення особи мають
індивідуалізую чі ознаки зубів за умов співпадіння
інших параметрів слідів. Основним показником для
ідентифікаційної ознаки є якість ознак, а не їх
співпадаюча кiлькiсть, оскільки у більшості людей
параметри зубного ряду вiдповiдають середньому
арифметичному показникові цих розмірів. У разі
навіть незначної кількості співпа даючих ознак за
умов їх індивідуальностi експерт має право визна чити
тотожність експериментального та наявного на шкiрi
слiду ушкодження. Якщо ж таких індивідуально
виражених ознак зубів немає, то експерт обмежується
тільки вказівкою про наявність збігу або рiзниці
досліджуємих об'єктів. При нанесенi ушкоджень
зубами людини слiд, який залишився на тiлi
постраждалої особи, може бути використано для
ідентифіка ції особи, що його спричинила. Однак,
такий слiд досить часто змi нює свою форму, що
пов'язано зі зміною положення частини тіла після
нанесення укусу.
Особливості ідентифікації особи за слідами зубів, які
зали шені на предметах. Досить часто сліди від зубів
залишаються на предметах, наприклад, на
пластикових чи металевих пробках пiд час
вiдкривання пляшок зубами, на харчах, що мають
щiльну бу дову i частини яких вiлкусували тощо. Ці
сліди виявляють під час огляду мiсця події і вони
придатнi для визначення особи, яка їх залишила,
оскільки від дії зубів на таких предметах залишаються
сліди у вигляді трас. Це обумовлює можливість
проведення трасо логічного дослідження. Під час його
проведення отримують фотографії сліду із трасами на
предметi, який було знайдено на мiсцi пригоди, потім
підозрю пана особа моделюс експериментальний слiд
на пластичній масі, який фотографують. На
останньому стапi проводить порівняння обох
фотографій, на яких наявні досліджувані та
експериментальнi траси від дії зубів. У разі їх
співпадіння ототожнюють особу, яка залишила слід
Статичні сліди зубiв можуть утворитися і на одязі. Для
iденти фiкацiї можуть бути використані сліди, що
залишилися на трикота жі віскозного шовку, вовняних
з домішкою синтетичних волокон. На цих матеріалах
залишаються загальнi та окремi ознаки зубів - розмiр
та радіус зубних дуг, форма та розмiри зубних
коронок, рельеф жувальної поверхнi та її краю,
особливості розташування зубів, відстань між зубами,
дефекти зубів тощо. При проведеннi
ідентифікаційного процесу моделями зубiв на
тканинах наносять експериментальнi сліди. Для
виявлення слiдiв вiд дії зубiв на одязі його ретельно
огляда ють пiд рiзними кутами, застосовуючи
нахилено направлений пу чок світла. Таким чином, за
слiдами, які залишенi зубами людини, можна провести
ідентифікацію цієї особи.

ЗАВДАННЯ ЗА IOFOS

 1. Оцінка якості надання стоматологічної

допомоги населенню.

 2. Ідентифікація невідомих осіб за

стоматологічним статусом, жертв
терористичних актів, воєнних дій та випадків
порушення правочинства.

 3. Трасологія укусів при нанесення фізичних

травм.

 4. Цивільні та медичні позови із становленням

випадків халатності надання професійних та
медичних послуг в умовах судових розборів
та слідчих дій.
  5. Визначення віку осіб з метою оцінки
можливості виплат коштів соціального
забезпечення нелегальним емігрантам в
гетерогенному суспільстві та встановлення
рівня кримінальної відповідальності в
залежності від вікового цензу

АСОЦІАЦІЯ СУДОВОЇ СТОМАТОЛОГІЇ

УКРАЇНИ

У 2012 р. в Україні було створено Асоціацію

судових стоматологів, яка увійшла до складу
Міжнародної Організації Судової Одонтом-
Стоматології IOFOS (International Organization
For Forensic Odonto-Stomatology) на ряду з
American Society of Forensic Odontology (США)
та British Association for Forensic Odontology
(Велика Британія).

ЗАВДАННЯ АСОЦІАЦІЇ СУДОВОЇ

СТОМАТОЛОГІЇ УКРАЇНИ

 Розробка та обґрунтування медико-

інформаційних методів дентальної
ідентифікації особи за результатами
рентгенологічного дослідження зубо-
щелепного апарату
 Розробка клініко-лабораторних
методів ідентифікації наслідків
стоматологічних втручань та оцінки
якості надання стоматологічної
допомоги населенню
 Оцінка травм заподіяних зубо-
щелеповим апаратом людини та
ушкоджень стоматологічного статусу

КОМПЮТЕРНІ СИСТЕМИ
ІДЕНТИФІКАЦІї
• CAPMI (Посмертна ідентифікація за
допомогою комп’ютера)

• WINID (Система для пошуку збігів серед

зниклих і невпізнаних осіб)

• NCIC2000 (Національний центр

кримінальної інформації)
 • NDIR (Національне сховище
стоматологічних знімків)

• NamUs (Національна система зниклих і

невпізнаних осіб)

• VICTIMS (Інформація щодо жертв,

каталог, система пошуку та фотографій)

• NAMPN (Північноамериканська мережа

зниклих осіб)

• DOE (Мережа зниклих осіб)

• IDIS («Розумна система стоматологічної

ідентифікації»)

• CAMP («Зниклі особи у Каліфорнії»)

• ADIS (Автоматична система

стоматологічної ідентифікації)

• INTERPOL DVI (ідентифікація жертв

катастроф)

• CPIC (Канадський поліцейський

інформаційний центр)

• NCMA (Національний Центр зниклих

дорослих)

• EDAN («Кожен заслуговує на ім’я»)

• FLUIDDB (База даних невпізнаних

померлих осіб у Флориді)

ВІТЧИЗНЯНА КОМПЮТЕРНА
ПРОГРАМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ

• Вітчизняна програма ідентифікації осіб

аналог DVI/Interpol на основі кодованої
інформації адаптована до протоколів
надання стоматологічної допомоги
затверджених МОЗ України та доповнена
згідно рекомендацій Мішалова В.Д.,
Костенка Є.Я., Біди В.І. 2013. із
заповненням прижиттєвих та посмертних
судово-медичних одонтокарт - аналогів
форм F1 та F2.
СУДОВО-МЕДИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
СТОМАТОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ
(Костенко Є.Я., Біда В.І., Мішалов В.Д., 2013)

 І група: Особи, яким не було проведено

жодних стоматологічних втручань

 - 1 підклас – Інтактні зубні ряди

 - 2 підклас – Одиничні дефекти

зубного ряду.

 ІІ група: Особи, яким було проведено

виключно терапевтичне лікування

 - 1 підклас – Наявні запломбовані

каріозні порожнини без
ендодонтичного лікування

 - 2 підклас – Наявні запломбовані

каріозні порожнини з проведеним
ендодонтичним лікуванням

 ІІІ група: Особи, яким було проведено

лікування незнімними конструкціями

 - 1 підклас – З відновленням
коронкових частин без
 використання куксо-кореневих
елементів

 - 2 підклас – Включені дефекти

зубних рядів

 - 3 підклас – Відновлення
коронкових частин та включених
дефектів зубних рядів з куксо-
кореневими вкладками, штифтами,
іншими додатковими
ортопедичними елементами

 IV група: Особи з необмеженими

дефектами зубних рядів

 - 1 підклас – Односторонні
дефекти зубних рядів

 - 2 підклас – Двосторонні дефекти

зубних рядів

 V група: Повні дефекти зубних рядів

 - 1 підклас – поодинокі зуби на

одній щелепі

 - 2 підклас – поодинокі зуби на

обох щелепах

 - 3 підклас – дефекти однієї

щелепи

 - 4 підклас – дефекти обох щелеп

 VІ група: Особи, яким було проведено

ортопедичне лікування з опорою на
дентальні імплантати:

 - 1 підклас – імплантологічне
лікування включених та дистально
необмежених дефектів при
наявності зубів

 - 2 підклас – імплантологічне
лікування беззубих щелеп

 VІІ група: Особи, з порушенням цілісності

зубного ряду, внаслідок дії зовнішніх
факторів

 - 1 підклас – Цілі

 - 2 підклас – Переломи;
  - 3 підклас – Пошкоджнння, викликані
вогнем, водою, часом, комахами або
тваринами

 - 4 підклас – Фрагментовані цілі

 - 5 підклас – Фрагментовані неповні

МЕТОД ПОРІВНЯННЯ
ІНТЕНСИВНОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ
ЦИФРОВИХ ОРТОПАНТОМОГРАМ

Визначення інтенсивності зображення цифрової

ортопантомограми за шкалою градації сірого
кольору від 0 до 255, з подальшим
представленням результату у вигляді гістограми
та двовимірного масиву, за якими про
проводиться порівняння

МЕТОД КОНТРАСТНОГО
КОНТУРУВАННЯ ЯТРОГЕННИХ
ВТРУЧАНЬ

Визначення рівня яскравості кожного об’єкту

порівняння з подальшим визначення показника
контрасту за формулою:

К = (В2-В1)/В2.

Побудова неорієнтованих графів з подальшим їх

представленням у матриці суміжності, за якими
проводиться ідентифікації.

МЕТОД РЕЛЕВАНТНОГО
СПІВСТАВЛЕННЯ КЛАСТЕРНИХ
ОБЄКТІВ ЦИФРОВИХ
ОРТОПАНТОМОГРАМ
Пошук індивідуальних особливостей зубо-
щелепового апарату (торку, ангуляції, трем,
діастем, щільності кісткової тканини) з
використанням графічних алгоритмів.

• TF-IDF-метод

• “SURF” - Speeded Up Robust Feature.

• “2D Haar wavelet” (Haar-like feature).

• Summed area table or integral image

 • k-means

МЕТОД КОНСТАНТНИХ ТА ЗМІНИХ

АНТРОПОМЕТРИЧНИХ ІНДЕКСІВ

Обрахунок пропорційних взаємовідношень

антропометричних відстаней з пошуком
константних (нижче міжментальної прямої) та
змінних (вище міжментальної прямої) індексів.

МЕТОД ДИНАМІЧНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ

ЗМІН КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ

Обрахунок індексних співвідношень дотичних

прямих від контрольних рентегнологічних точок
з періодичною реєстрацією об’єктивних змін
кісткової тканини у часі.

ОЦІНКА УКУСІВ ШЛЯХОМ 3D

МОДЕЛЮВАННЯ

Проблематика двовимірної верифікації укусів

полягає у обмежених можливостях визначення
особливостей морфології окремих зубів та
неможливості відтворення рухів щелеп на
існуючій трасології сліду

Методи моделювання Autodesk 3ds Max

(полігональне моделювання; моделювання на
основі неоднорідних раціональних B-сплайнів
(NURBS); моделювання на основі порцій
поверхонь Безьє (Editable patch); моделювання з
використанням вбудованих бібліотек
стандартних параметричних об'єктів (примітивів)
і модифікаторів) можуть поєднуватися один з
одним, і допомагають відновити приблизну
форму зубів відповідно до зареєстрованих
особливостей ріжучих країв.

МЕТОД ІДЕНТИФІКАЦІЇ
СТОМАТОЛОГІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ЗА
ДОПОМОГОЮ СПЕКТРОФОТОМЕТРІЇ

Враховуючи різний хімічний склад

стоматологічних матеріалів проводиться
визначення показників відбиття та поглинання
світла та порівняння отриманих результатів із
даними наявними у контрольній базі даних.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ІМПЛАНТАТІВ

Алгоритм проведення ідентифікації

внутрішньокісткового ендоосального імплантата
за даними рентгенологічного обстеження
наступний:

1. Визначення форми імплантата

2. Визначення форми різьби

3. Описання апікальної частини імплантат

4. Описання шийки (перехід шийки у тіло,

з’єднання з абатментом, відношення до
окістя)

5. Визначення розміру

Класифікація внутрішньокісткових
дентальних імплантатів за рентгенологічними
ознаками

• А. Форма імплантанта

• Конічна

• Циліндрична

• Б. Тип зєднання з абатментом

• Суцільне

• На восьмиграннику
(внутрішньому)

• На шестиграннику
(зовнішньому)

• На пятиграннику

• На триграннику (зовнішньому
або внутрішньому)

• На конусі Морзе (зовнішньому

або внутрішньому)

• Фестончасте

• Внутрішня різьба

• На сплінах
 Класифікація внутрішньокісткових
дентальних імплантатів за рентгенологічними
ознаками

• В. Особливості форми апікальної

частини

• Випукла

• Плоска

• Конічна

• З отвором

• Г. Особливості зєднання з кісткою

• За допомогою різьби

• Пористої або полірованої

поверхні

• Комбіноване (різьба+пориста
або полірована поверхня)

• Д. Глибина розміщення відносно

окістя

• Над окістям

• У товщі окістя

• Під окістям
Алгоритм проведення ідентифікації
внутрішньокісткового
ендоосального імплантата за даними
рентгенологічного обстеження
КОЛОРИСТИЧНА КАРТА ЗУБІВ ПІСЛЯ
СПАЛЮВАННЯ

Для первинної верифікації температурного

діапазону доведено ефективність використання
колориметричної карта змін поверхні зубів,
особливість якої полягає у ідентифікаційній
значимості чорних та коричневних відтінків
поверхні зубів при дії температур у межах 100-
400°С, та сірих, рожевих та білих – при
температурній експозиції у межах 500-900°С

ОЦІНКА ВТРАТИ МАСИ ТА ОБЄМУ

ЗУБІВ В ХОДІ СПАЛЮВАННЯ

Редукція маси та об’ємної усадки зубів під дією

високих температур корелюють із параметрами
термічного чинника та періоду його дії, які є
специфічними для конкретних діапазонів
температур та часу експозиції, і відповідають
значенням коефіцієнтів в межах 1,1-2,08.