Завдання 1. Громадянин Ж., який проживав в м.

Одесі, систематично
незаконно виготовляв з макової соломи наркотичні засоби і пересилав їх
своїй сестрі К. до м. Кишинева для збуту. Гроші за збут наркотичних засобів
вони розподіляли між собою. Під час збуту чергової партії наркотиків К.
було затримано. Визначне місце і час вчинення кримінальних правопорушень
Ж. та К. За законодавством якої країни має вирішуватися питання про їх
відповідальність?

Згідно ч.3 ст. 4 КК України Часом вчинення кримінального правопорушення

визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну
відповідальність дії або бездіяльності.
Місце вчинення злочину - певна територія, на якій вчинюється передбачене
КК суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ст. 6 КК України Особи, які вчинили кримінальні
правопорушення на території України, підлягають кримінальній
відповідальності за цим Кодексом.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України,
якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території
України.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України,
якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території
України.
Таким чином, оскільки громадянин Ж. діяв на території України, то
відповідальність Ж. та К. має вирішуватися за законодавством України.

Завдання 2. В., від’їжджаючи до Республіки Туреччина відпочивати,

попросила свою сусідку К., щоб та взяла на зберігання найбільш цінні речі на
період її відсутності (ноутбук, золоті прикраси тощо). К. погодилась, але
згодом усі речі, які їй залишила на зберігання В., продала. Коли В.
повернулася з відпочинку і прийшла до К. забрати свої речі, та їй сказала, що
ніяких речей від неї на зберігання не брала. Чи є в діях К. ознаки злочину
проти власності?
Згідно ст. 11 КК України Кримінальним правопорушенням є передбачене
цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність),
вчинене суб’єктом кримінального правопорушення.
В даному випадку у діях К. є ознаки злочину проти власності, зокрема
шахрайства.
Згідно ч.1 ст. 190 КК України шахрайство це заволодіння чужим майном або
придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з
боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний
використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником
чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого
знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб,
зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин,
соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Постановою ККС Верховного Суду у справі № 419/703/16-к від 14 вересня
2022 р. встановлено, що вказівка в ст. 190 КК на вчинення шахрайства
стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв’язку між його
об’єктивними ознаками, психічне ставлення до яких необхідно встановити за
змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить про те, що кримінальна
відповідальність за шахрайство пов’язана, як правило, не з встановленням
ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а з встановленням
усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі
(чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на
свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і
збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).

Завдання 5. Л., Б. та У. проникли до підземного гаражу житлового комплексу

«Смарагдовий» з метою викрасти автомобіль Lexus. Відключивши
сигналізацію, вони відкрили автомобіль та при спробі завести двигун
з’ясували, що пальне майже скінчилося. Знайшовши у кузові вантажного
мікроавтобуса Volkswagen Transporter, що стояв поряд, повну каністру
бензину, вони почали заправляти Lexus. Оскільки в гаражі було темно, Л.
попросив У. запалити сірника. Через спалах пари бензину спричинили
загоряння, виникла пожежа, внаслідок чого автомобілі Lexus та Volkswagen
Transporter загальною вартістю 3 млн. грн згоріли вщент. Чи є в діях Л., Б. та
У. склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 196 КК України?
Стаття 196 КК України встановлює відповідальність за необережне знищення
або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження
або загибель людей.
Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями
або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або
загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад
злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних
ушкоджень або загибелі людей.
Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді
тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини:
особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності
можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна
та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але
легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних
наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч
повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і
наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і
загальних заходів обережності.
Оскільки за умовами задачі, в результаті дій Л. та Б. тяжких тілесних
ушкоджень або загибелі людей не відбулося, у їх діях відсутній склад
кримінального правопорушення, передбачений ст. 196 КК України.
Проте, у їх діях наявні ознаки складу злочину проти безпеки руху та
експлуатації транспорту, зокрема замаху на незаконне заволодіння
транспортними засобами за попередньою змовою групою осіб.

Завдання 1. Х. більше трьох років перебував із М. у цивільному шлюбі.

Одного разу М. сказала йому, що чекає дитину від іншого чоловіка.
Наступного дня, з метою помсти за зраду, Х. задушив М. Судово-медична
експертиза встановила, що загибла вагітною не була. Кваліфікуйте дії Х.
Відповідь поясніть.

Дії К. можна кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 та за ч. 1 ст. 115

КК України – закінчений замах на умисне вбивство жінки, яка завідомо
для винного перебувала у стані вагітності та умисне вбивство.
Згідно ч.2 ст. 15 КК України замах на вчинення кримінального
правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала
необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але
кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від
її волі.
Аналіз судової практики дає змогу зробити висновок, що у разі, коли винний,
діючи з прямим умислом, позбавив життя жінку, яку він помилково вважав
вагітною, а насправді потерпіла в стані вагітності не була, вчинене треба
кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 та за ч. 1 ст. 115 – за відсутності
інших обтяжуючих обставин умисного вбивства.

Завдання 2. Р. і К., домовились вбити П. Придбавши отруту, призначену для

труїння гризунів, К. підсипав її до кави, а Р. запропонував П. випити цей
напій. Спробувавши каву з отрутою, П. почав блювати. Ніяких інших
шкідливих наслідків не настало. Судово-медичною експертизою
встановлено, що порошок був непридатний для отруєння людини.
Кваліфікуйте дії Р. та К. Відповідь поясніть.

Дії Р. та К. можна кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК

України – закінчений замах на умисне вбивство вчинене за попередньою
змовою групою осіб.
Згідно ч.2 ст. 15 КК України замах на вчинення кримінального
правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала
необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але
кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від
її волі.
Тобто Р. та К. вчинили всі необхідні дії для вбивства П., проте злочин не
було закінчено з причин, які не залежали від їх волі (отрута виявилась
непридатною).
Тому дії Р. та К. кваліфікуються за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України
– закінчений замах на умисне вбивство вчинене за попередньою змовою
групою осіб.
Завдання 5. Власник перукарні Г. попросив співробітницю О. залишитись
після закінчення робочого дня для бесіди. Зачинивши двері салону на
внутрішній замок, О. зайшла до кабінету Г., де побачила приятеля останнього
А., який часто навідувався до салону. Пригостивши вином Г., О. почав
спонукати її до вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із
вагінальним та оральним проникненням в тіло О., пропонував роздягнутись,
роздягався сам, демонструючи відповідні частини тіла. Коли О. відмовилася,
посилаючись на те, що вона кохає іншого чоловіка і не хоче зраджувати
йому, Г. заявив, що звільнить О. з роботи, а також повідомить усім власникам
перукарень міста про професійну непридатність О. При цьому А. заявив, що
поширить інформацію про те, що О. страждає є носієм ВІЛ-інфекції, в
результаті чого вона залишиться безробітною. Злякавшись таких погроз, О.
погодилася на пропозицію Г. і вступила з ним та А. у статевий зв’язок.
Кваліфікуйте дії Г. та А. Відповідь поясніть.

Дії Г. та А. можна кваліфікувати за ч. 3 ст. 152 України – зґвалтування,

вчинене групою осіб,

Перш за все, варто зауважити, що у початкових діях є ознаки злочину

передбаченого ч.3 ст. 154 КК України – примушування до вступу в статевий
зв'язок поєднані з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять особу.
Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову
практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи» № 5 від 30.05.2008 р. Судам слід враховувати, що
склад злочину, передбаченого частиною першою статті 154 КК може мати
місце лише за умови доведеності, що на потерпілу особу чоловічої чи
жіночої статі здійснювався вплив із використанням її матеріальної або
службової залежності від винної особи з метою примусити її
вступити в статевий зв'язок природним або неприродним способом
всупереч її волі
Відомостями, що ганьблять потерпілу особу чи її близьких родичів, слід
вважати такі відомості, які, як на думку зазначених осіб, так і об'єктивно
здатні принизити честь та гідність особи. При цьому не має значення,
відповідають ці відомості дійсності чи є вигаданими. Розголошення - це
повідомлення таких відомостей будь-яким способом хоча б одній особі,
котрій вони не були відомі, які потерпіла особа бажала зберегти у таємниці.
З об’єктивної сторони злочин за ст. 154 КК України виражається у
примушуванні особи до здійснення акту сексуального характеру з іншою
особою.
Під примушуванням у кримінальному праві зазвичай розуміється
протиправний психічний вплив на свідомість потерпілої особи, спрямований
на приведення її у стан, за якого вона внутрішньо готова підкоритись
вимогам суб’єкта примушування. У результаті потерпіла особа обмежується
у можливості діяти за своєю волею (остання при цьому повністю не
придушується), будучи вимушеною обрати той варіант поведінки, який
суперечить її бажанням.
Примушування, каране за ст. 154 КК, може здійснюватися у будь-якій формі
(усно, письмово, з використанням засобів зв’язку тощо), адресуватись
потерпілій особі як безпосередньо, так і через третіх осіб.
Діяння, передбачене ст. 154 КК, сконструйоване законодавцем як злочин з
усіченим складом, який визнається закінченим з моменту здійснення на волю
потерпілої особи психічного тиску в певних формах. На це, серед іншого,
вказує використання іменника, утвореного від дієслова недоконаного виду, –
«примушування».
«Нерезультативне» примушування, вчинене тим, хто мав намір здійснити акт
сексуального характеру з потерпілою особою, одночасно утворює і склад
закінченого злочину, передбаченого ст. 154 КК, і (залежно від характеру
цього акту)склад незакінченого злочину – замаху на зґвалтування або
сексуальне насильство.
Примушування до акту сексуального характеру, вчинене тим, хто
безпосередньо після цього вчинив такий акт з потерпілою особою
(«результативне» примушування), має кваліфікуватись лише за ст. 152 (ст.
153) КК. У цьому разі примушування відіграє роль чинника, що забезпечує
не добровільність акту сексуального характеру.
Оскільки у задачі виникло результативне примушування, дії винних
кваліфікуються за ст. 152 КК України.
Згідно п.9 Постанови Злочин, передбачений статтею 152 чи статтею 153
КК визнається вчиненим групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька
(два або більше) виконавців (співвиконавців), тобто співучасників,
ознаки яких зазначені у частині другій статті 27 КК. При цьому виконавці
(співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них
безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю чи частково
об'єктивну сторону складу злочину.