Практичне заняття №1

Тема: Основні законодавчі акти з охорони праці. Забезпечення

нешкідливих і безпечних умов праці

1.Навчальні цілі:
Студент повинен знати:
- знати правові та організаційні основи охорони праці;
- знати права працівників на охорону праці на виробництві, пільги і
компенсації за важкі та шкідливі умови праці;
- знати організацію захисту від впливу несприятливих факторів на
виробництві;
- знати порядок розслідування та облік нещасних випадків на
виробництві;
- розслідування нещасних випадків невиробничого характеру;
- знати порядок розслідування та облік хронічних професійних
захворювань та отруєнь;
- знати інструктажі з питань охорони праці.

Студент повинен вміти:

- користуватися нормативними і інструктивними документами, які
містять вимоги щодо організації охорони праці у лікувально –
профілактичних закладах;
- давати оцінку організації охорони праці на ФАПі, амбулаторіях, ШМД.

Зміст теми:

Правові та організаційні основи охорони праці

Дисциплінарна відповідальність - полягає у накладанні
дисциплінарних стягнень у вигляді догани та звільнення з роботи
( відповідно до ст. 147 КЗпП України. Право накладати дисциплінарні
стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на
роботу цього працівника. За кожне порушення може бути застосовано лише
одне дисциплінарне стягнення. При обрання дисциплінарного стягнення
необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним
шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу
працівника, сімейний стан. До застосування дисциплінарного стягнення
власник повинен зажадати від порушника пояснення у письмовій формі.
Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення
працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він
вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом строку
дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не
застосовуються.
Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб,
винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового
штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у
ст. 49 Закону України « Про охорону праці» мають службові особи
державного нагляду охорони праці. Адміністративній відповідальності
підлягають особи, які досягли на момент адміністративного правопорушення
шістнадцятирічного віку.
Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника
так і власника. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду,
заподіяну підприємству через порушення покладених на них обов’язків, в
тому числі і внаслідок порушення правил охорони праці (ст. 130 КЗпП
України). Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму
дійсну шкоду і за умови, коли та шкода заподіяна підприємству винними
протиправними діями працівника.
Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною
заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної
шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від
притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи
кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог
законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило
небезпеку для життя чи здоровʼя громадян. Кримінальна відповідальність
визначається у судовому порядку.

Норма тривалості робочого часу

Норма тривалості робочого часу працівників не може перевищувати 40
годин на тиждень при п’ятиденному робочому тижні (Стаття 50 Кодексу
законів про працю України).
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
- для працівників віком від 16 до 18 років 36 годин на тиждень
- для працівників віком від 15років (14років) до 16 років 24 години на
тиждень
- для працівників зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці 36
годин на тиждень.
Для збереження здоровʼя медичних працівників і фармацевтів, які
працюють в шкідливих умовах, законодавством встановлено
скорочений робочий день:
- 6 годинний – в інфекційних, туберкульозних відділеннях лікарні,
дитячих закладах, психіатричних, психоневрологічних, наркологічних
закладах і відділеннях, фізіотерапевтичних, радонових,
бальнеологічних відділеннях і лаборантах, які працюють із шкідливими
чинниками (лікарі-бактеріологи, епідеміологи, паразитологи,
токсикологи)
- 5,5 годинний – для лікарів амбулаторно – поліклінічних закладів,
психоневрологічних, туберкульозних диспансерів, лікарів
стоматологів, лікарів і медсестер, які працюють з генераторами УВЧ,
НВЧ, УФ-променями в поліклініках
- 5 годинний – для медперсоналу, який працює у відділеннях рентген
діагностики, флюрографії, для патологоанатомів, анатомів, суд мед
 експертів, які обслуговують дитячі заклади для розумово відсталих
дітей з ураженням ЦНС
- 4 годинний – для лікарів, середнього і молодшого персоналу, зайнятих
роботою з радіонуклідами.
Напередодні святкових і вихідних днів тривалість роботи скорочується
на одну годину.

Відпустки
Право на відпустку мають громадяни країни, які перебувають у
трудових відносинах з установами, організаціями незалежно від форм
власності, виду діяльності, а також ті які працюють за трудовим договором у
фізичної особи.
Установлені такі види відпусток
1. Щорічна основна відпустка – не менше 24 календарні дні за
відпрацьований робочий рік
Керівникам, педагогічним, науково – педагогічним працівникам освіти
56 календарних дні.
Особам у віці до 18 років 31 календарний день.
2. Щорічна додаткова відпустка.
До 35 календарних днів для працівників, зайнятих на роботах,
пов’язаних з шкідливими умовами праці, робота пов’язана з
підвищеним психо – емоційним навантаженням, 7 календарних днів
для працівників з ненормованим робочим днем.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути
замінена на грошову компенсацію. При цьому тривалість наданої щорічної
відпустки не повинна бути меншою за 24 календарних дні. Для осіб віком до
18 років заміна всіх видів відпусток на грошову компенсацію не
допускається.
У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані
ним дні щорічних відпусток а також додаткові відпустки працівникам, які
мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Розслідування та порядок обліку нещасних випадків невиробничого

характеру
Нещасні випадки невиробничого характеру це такі, що не пов’язані з
виконанням трудових обов’язків.
До них відносять тілесні ушкодження заподіяні іншою особою, отруєння,
самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним
струмом, блискавкою, контакт з тваринами, які призвели до ушкодження
здоров'я потерпілого.
Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:
— прямування на роботу чи з роботи пішки або в громадському
транспорті;
— переміщення будь – яким видом транспорту;
— виконання громадських обов’язків;
— участь у громадських акціях (мітинги, демонстрації);
— участь у культурно – масових заходах та спортивних змаганнях;
— використання газу у побуті;
— контакт з зброєю або боєприпасами;
— виконання робіт у домашньому господарстві;
— використання побутової техніки;
— стихійні лиха;
— перебування у закладах торгівлі, громадських місцях.
Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює
лікувально – профілактичний заклад. Документ, який підтверджує
ушкодження здоров'я особи є листок непрацездатності або довідка
лікувально – профілактичного закладу.
Повідомлення про нещасні випадки із смертельним наслідком
лікувально – профілактичні заклади протягом доби надсилають до районної
адміністрації, органів внутрішніх справ та органів прокуратури.
Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був
потерпілий у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
Розслідування нещасних випадків проводяться з метою визначення їх
обставин та причин.
Районна держадміністрація протягом доби приймає рішення про
утворення комісії з розслідування нещасного випадку. Нещасні випадки,
які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, утвореною
організацією де працює потерпілий.
Розслідування нещасних випадків із смертельними наслідками
проводиться органами внутрішніх справа або прокуратури.
За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за
формою НТ ( невиробничий травматизм).
Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять
районні держадміністрації на підставі звітів про нещасні випадки.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних

захворювань та аварій на виробництві
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань
та аварій на виробництві організовує роботодавець відповідно до
положення "Про порядок розслідування та ведення обліку нещасних
випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві ",
затвердженого постановою КМУ від 21. 08. 2001року № 1094.
Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я,
поранення, травми, у тому числі отриманні в результаті тілесних
ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання та
отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження
електричним струмом, блискавкою, іонізуючим випромінюванням,
ушкодження, що виникли внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха,
контакту з тваринами, комахами та рослинами, що призвели до втрати
працівником працездатності на один робочий день чи більше, або до
необхідності переведення потерпілого на іншу роботу, та випадки смерті на
виробництві.
 До гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після
одноразового ( протягом не більше однієї робочої зміни) впливу
небезпечних факторів або шкідливих речовин.
Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив,
або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника
робіт чи іншу уповноважену особу підприємства та вжити заходів щодо
надання невідкладної допомоги.
Роботодавець, одержуючи повідомлення про нещасний випадок, крім
випадків із смертельним наслідком та групових повинен:
а) повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань;
б) організувати його розслідування й створити комісію з розслідування.
До складу комісії входять:
а) керівник служби охорони праці або посадова особа, на яку покладено
роботодавцем виконання функцій з питань охорони праці;
б) керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст;
в) представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий.
Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на
місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії не входить.
Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб:
а) обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків, якщо це можливо;
б) визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно –
правових актів про охорону праці;
в) з'ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку,
визначити чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;
г) визначити осіб, які допустили порушення нормативно – правових актів
про охорону праці та розробити заходи щодо запобігання подібним
нещасним випадкам;
д) скласти акт розслідування у двох примірниках та формою Н – 1 про
потерпілого у шести примірниках та передати його на затвердження
роботодавцю;
е) у випадку виникнення гострих професійних захворювань також
складається карта обліку професійного захворювання за формою П – 5.
Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н – 1 беруться
на облік.
Акти з розслідування нещасного випадку за формою Н – 1 разом з
матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на
підприємстві, працівником якого був потерпілий. У разі ліквідації
підприємства акти розслідування передаються правонаступникові, який бере
на облік ці акти, а у разі його банкрутства – до державного архіву.
Нещасний випадок розслідується протягом місяця не залежно від його
терміну виникнення у разі, якщо про його безпосередній керівник чи
роботодавець не були повідомлені своєчасно, або втрата працездатності
настала не відразу за заявою потерпілого чи його представника.
Контроль за своєчасністю та об’єктивністю розслідування нещасних
випадків, їх документальним та обліковим оформленням, здійснюють
органи державного управління, органи державного нагляду за охороною
праці, Фондом соціального страхування.
Громадський контроль здійснюють трудові колективи через
уповноважених осіб з питань охорони праці та профспілки через вибрані
представники шляхом вимагання від роботодавця складання акта за формою
Н – 1 чи його перегляду, якщо встановлено порушення вимог про охорону
праці.
У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н – 1 про
нещасний випадок чи незгоди роботодавця, потерпілого із змістом акта,
розслідування нещасного випадку вирішується у порядку, передбаченого
законодавством про розгляд трудових спорів.
Розслідування та облік хронічних професійних захворювань
Усі вперше виявлені випадки професійних захворювань та отруєнь
підлягають розслідуванню.
Професійний характер захворювання визначається експертною
комісією у складі спеціалістів лікувально – профілактичного закладу, якому
надано таке право МОЗ, а також, у разі необхідності, спеціалісти
підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової
організації, членом якої є потерпілий.
Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника
визначається на підставі клінічних даних та санітарно – гігієнічної
характеристики умов праці, яка складається відповідною установою
державної санітарно – епідеміологічої служби за участю спеціалістів
підприємства, профспілок та , робочого органу виконавчої дирекції Фонду.
Санітарно – гігієнічна характеристика умов праці видається на
запит керівника лікувально – профілактичного закладу, що обслуговує
підприємство, або спеціаліста з профпатології міста ( області), завідуючого
відділенням профпатології міської (обласної) лікарні.
У разі виникнення підозри на профзахворювання лікувально –
профілактичний заклад направляє працівника з відповідними документами
на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області).
Для встановлення діагнозу та зв’язку захворювання з впливом
шкідливих виробничих факторів та трудового процесу головний спеціаліст з
профпатології направляє хворого до спеціалізованого лікувально –
профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ.
Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення
професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту
отримання повідомлення.
Розслідування випадку професійного захворювання проводиться
комісією у складі представників: відповідної установи державної санітарно
– епідеміологічої служби, лікувально – профілактичного закладу,
підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий.
Роботодавець зобов’язаний:
подати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих
факторів виробничого процесу, документацію у вигляді технологічних
регламентів, вимоги та нормативи з безпеки праці;
 забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами ти засобами
зв'язку:
організувати друкування, розмноження, оформлення в необхідній кількості
матеріалів розслідування.
Комісія з розслідування зобов’язана:
- скласти програму з розслідування причин професійного
захворювання;
- розподілити функції між членами комісії;
- розглянути питання про необхідність залучення до її роботи
експертів;
- провести розслідування обставин та причин професійного
захворювання;
- скласти акт розслідування за формою П-4, у якому зазначити заходи
щодо запобігання розвиткові професійного захворювання,
забезпечення нормалізації умов праці та назвати осіб, що не виконали
відповідні умови.
Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення
розслідування причин професійного захворювання розглянути його
матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним
захворюванням та притягнути до відповідальності осіб, з вини яких було
допущено порушення санітарних норм та правил, що призвели до
професійного захворювання.
У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного
захворювання роботодавець направляє потерпілого на медичну комісію для
визначення подальшої його працездатності.
Контроль за своєчасністю та об’єктивністю розслідування випадків
професійних захворювань, їх документальним оформленням, виконанням
заходів щодо усунення причин здійснюють установи державної санітарно –
епідеміологічої служби, Фонд, профспілки та уповноважені трудових
колективів з питань охорони праці відповідно до їх компетенції.

Відшкодування власником шкоди працівникам в разі ушкодження їх

здоров'я

Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну

йому каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, пов’язаними з
виконанням трудових обов’язків у повному розмірі втраченого заробітку
відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому ( членам сім'ї, та
утриманцям потерпілого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші
доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором

( угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у
потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна
бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку
потерпілого за кожний процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути

не менше п’ятирічного заробітку на його сім'ю, крім того, не менше річного
заробітку на кожного утриманця потерпілого, а також на його дитину, яка
народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим

вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги
може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за
поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більше
як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по
розслідуванню нещасного випадку.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування ( в тому числі

санаторно – курортне ), протезування, придбання транспортних засобів по
догляду за ними та інші види медичної та соціальної допомоги відповідно до
медичного висновку, що видається у встановленому порядку.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ ВІД ВПЛИВУ

НЕСПРИЯТЛИВИХ ФАКТОРІВ У СУЧАСНОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Сучасна система заходів, спрямованих на запобігання негативному
впливу виробничих факторів на організм людини, передбачає проведення
гігієнічного нормування, запровадження технологічних, санітарно-технічних,
архітектурно-планувальних, організаційних та лікувально-профілактичних
заходів, а також використання індивідуальних засобів захисту.
Гігієнічне нормування- це розроблення та наукове обґрунтування певних
гігієнічних стандартів, регламентів, санітарних правил і норм щодо впливу на
організм людини різних факторів виробничого середовища, які забезпечують
здійснення продуктивної та безпечної трудової діяльності у нешкідливих
умовах.
Технологічні заходи-спрямовані на зменшення ступеня впливу і навіть
повне виключення з трудового процесу того чи іншого шкідливого фактора
за рахунок докорінної зміни технології виробництва. До заходів подібного
змісту слід віднести: запровадження безвідходних технологій і технологій
замкнутого циклу, автоматизацію і механізацію виробничих процесів,
запровадження дистанційного управління трудовим процесом.
Санітарно-технічні заходи-забезпечують зниження рівня впливу
шкідливого фактора за рахунок використання спеціальних технічних
пристроїв. До таких заходів належать: герметизація робочих зон,
застосування пило – та шумно-непроникних кожухів, налагодження
потужної загальної припливно-витяжної або місцевої витяжної вентиляції
(витяжні шафи, кожухи, зонти, бокові відсоси), а також використання
спеціальних (наприклад, акустичних) екранів.
 Архітектурно-планувальні заходи - створюють передумови для зниження
ступеня впливу шкідливого фактора завдяки застосуванню раціональних
планувальних рішень під час будівництва та в ході експлуатації підприємств:
дотримування принципу функціонального зонування, локалізація об’єктів,
що генерують шум та вібрацію, боротьба зі структурними шумами і
вібрацією шляхом використання матеріалів з підвищеною віброізоляцією і
вібропоглинанням, улаштування спеціальних “плаваючих фундаментів”,
озеленення території промислового підприємства тощо.
Організаційні заходи – передбачають організацію раціонального режиму
праці та відпочинку, який повною мірою відповідає фізіологічно-гігієнічним
нормативам, обмеження часу контакту працівника зі шкідливими
речовинами, повсюдне проведення професійної консультації та
професіонального відбору, а також недопущення на шкідливі підприємства
підлітків і жінок.
Засоби індивідуального захисту – дають можливість суттєво зменшити
рівень впливу шкідливих речовин на окремі органи та системи. Їх поділяють
на такі групи:
 спецодяг та спецвзуття;

 засоби захисту рук;

 засоби захисту голови;

 засоби захисту очей;

 засоби захисту органів слуху.

Засоби колективного захисту в залежності від призначення

підрозділяються на такі класи:
● засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і
робочих місць;
● засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць;
● засоби захисту від вібрації;
● засоби захисту від ураження електричним струмом;
● засоби захисту від шуму;
● засоби захисту від підвищених чи понижених температур поверхонь
обладнання, матеріалів;
● засоби захисту від механічних факторів.

Практичне заняття №2
 Тема: Основні фактори трудового процесу та проблеми збереження
здоров’я працівників

1.Навчальні цілі:
Студент повинен знати:
- основні завдання системи стандартів безпеки праці (ССБП);
- основні завдання СУОП;
- медичні огляди працівників;
- організацію навчання з охорони праці: інструктажі, стажування,
інструкції з ОП.

Студент повинен вміти:

- користуватися нормативними і інструктивними документами, які
містять вимоги щодо організації охорони праці у лікувально –
профілактичних закладах;
- - давати оцінку організації охорони праці на ФАПі, амбулаторіях,
ШМД.
Зміст теми:

Охорона праці жінок

(Згідно статей 174-184 Кодексу законів про працю України)
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм
заробітну плату у зв’язку з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох
років, або одиноким матерям за наявні дитини віком до чотирнадцяти років
або дитини інваліда.
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на
роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, також на підземних
роботах. Залучення жінок до роботи в нічний час не допускається , за
винятком тих галузей народного господарства, де це необхідно.
Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт,
робіт у вихідні дні та направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, що
мають дітей віком до трьох років.
Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або
дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись
у відрядження без їх згоди.
Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми
виробітку, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає
вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього
заробітку за попередню роботу.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана
відпустка у зв’язку вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів
до пологів і 56 (у розі народження двох і більше дітей, ускладнених пологів –
70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
 Тривалість відпустки у зв’язку вагітністю та пологами обчислюється
сумарно і становить 126 календарних днів. Вона надається жінкам повністю
незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги
відповідно до законодавства.
Жінці яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або
дитину інваліда, усиновлену дитину, одинокій матері або батьку, який
виховує дитину без матері, особі, яка взяла дитину під опіку надається
щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних дні без
урахування святкових і неробочих дні.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох

років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років
або дитину-інваліда з ініціативи власника не допускається, крім випадків
повної ліквідації підприємства, організації, установи, коли допускається
звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Охорона праці молоді

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років у
трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі
охорони праці, робочого часу, відпусток, користуються пільгами,
встановленими законодавством України.
Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
За згодою одного з батьків, як виняток, приймають на роботу осіб, які
досягли 15 років.
Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл для
виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоровʼю і не порушує процеси
навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними
чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків.
На кожному підприємстві має вестися спеціальний облік працівників,
які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.
Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на
важких роботах, підземних роботах, роботі із шкідливими та небезпечними
умовами праці, нічних, надурочних і робіт у вихідні дні.
Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише
після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року
щорічно підлягають обов’язковому медичному огляді.

Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років надаються у зручний

для них час.

Охорона праці інвалідів

 Підприємства, які застосовують працю інвалідів, зобов’язані створити
для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати
додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним
особливостям цієї категорії працюючих.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобовʼязаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів
відповідно до медичних рекомендацій.
Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час може
лише за їх згодою та за умови, що не суперечить рекомендаціям медико-
соціальній експертній комісії.

Трудовий договір - це двостороння угода, за якою працівник зобов’язується

особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням
встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати
працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови праці,
визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін.

Трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений строк;
- строковий, на визначний строк, встановлений за погодженням сторін;
- такий, що укладається на час виконання певної роботи.
Додержання письмової форми при укладанні трудового договору є
обов’язковим при:
- організованому наборі колективу;
- при укладанні трудового договору про роботу в районах з особливими
природними географічними і геологічними умовами підвищеного
ризику для здоровʼя;
- при укладанні контракту;
- у випадках, коли працівник наполягає на укладанні трудового договору
у письмовій формі;
- при укладанні трудового договору з неповнолітнім.
Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за
медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом
здоровʼя.

Умови трудового договору не повинні погіршувати становище працівника.

Обов'язковими умовами трудового договору є оплата праці, місце роботи,

трудова функція працівника ( вид роботи, посада, спеціальність).

Строк випробування – встановлюється з метою перевірки професійної

придатності працівника.

Загальний випробувальний строк не повинен перевищувати 3 місяці.

 Кодексом законів про працю України не встановлюється випробувальний
строк особам, які не досягли 18 років, молодим спеціалістам після закінчення
вищих навчальних закладів, особам, звільнених у запас військової чи
альтернативної служби.

Колективний договір - це нормативно-правовий договір, що укладається на

виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою
регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та
узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Колективний договір укладається між роботодавцем і одним або кількома

профспілковими (чи іншими уповноваженими на представництво трудовими
колективами) органами, а у разі відсутності таких органів - представниками
трудящих, обраних та уповноважених трудовим колективом. Колективний договір
традиційно вважається одним із основних інститутів трудового права.

Колективний договір укладається відповідно до ст. 10-20 КЗпП України,

Закону України "Про колективні договори і угоди" та взятих сторонами
зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-
економічних відносин.

Колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форм

власності, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, є
обов'язковим до виконання суб'єктами трудових відносин.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін,

зокрема:
- зміни в організації виробництва та праці;
- нормування й оплата праці, встановлення розмірів заробітної плати та
інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
- участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні
прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
- режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;
- умови і охорона праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного
обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників.

Колективний договір підлягає реєстрації органами державної виконавчої

влади. Він набирає чинності від дня підписання його сторонами, зазначеного в
ньому, і діє до часу укладання нового договору чи перегляду чинного.

Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Система пільг і компенсацій включає додаткові відпустки, скорочений
робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-
профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати.
 Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму
внаслідок напруженої розумової і фізичної праці, сприяє виведенню з організму
токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також
ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.

Скорочення робочого дня всього на одну годину скорочує на один місяць

фонд робочого часу на рік, а також тривалість періоду дії несприятливих,
шкідливих і небезпечних факторів на робітника, підвищує його годинний
заробіток на 16%.

Пільгове пенсійне забезпечення гарантується робітникам, які працюють у

шкідливих умовах і гарячих цехах, а також зайняті на роботах з тяжкими умовами
праці. Воно передбачає надання пенсії до досягнення пенсійного віку і в більших
розмірах.

Зниження пенсійного віку і стажу роботи скорочує тривалість дії на

робітника шкідливих виробничих факторів, забезпечує раннє виведення з
організму накопичених шкідливих речовин, швидке відновлення нормальної
діяльності всіх систем життєзабезпечення людини.

Лікувально-профілактичне харчування надається безкоштовно і є засобом

підвищення опірності організму людини до впливу шкідливих виробничих
факторів, зниження захворюваності і запобігання передчасного стомлення
людини. Ця пільга надається працівникам, зайнятим на роботах з особливо
тяжкими умовами праці. Доплата до заробітної плати визначається за
специфічними умовами праці на робочих місцях і становить 4-24% тарифної
ставки. Вона використовується для зміцнення організму робітника і підвищення
його опору дії шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення
харчування та побутових умов. Це сприяє підвищенню опірності організму
робітника дії токсичних речовин, які можуть викликати порушення функції
печінки, білкового і мінерального обміну, подразнення слизових оболонок
верхніх дихальних шляхів. Молоко нормалізує обмінні процеси і функції
організму людини, сприяє більш швидкому відновленню нормальної діяльності
всіх систем життєзабезпечення людини. Відповідно до рекомендацій Міністерства
охорони здоров'я України проводиться безкоштовна видача молока.

Основним завданням охорони праці на підприємствах є поліпшення умов

праці. При створенні умов, що відповідають нормам безпеки і виробничої
санітарії, зникає необхідність в витратах на пільги та компенсацію, підвищується
продуктивність праці, що покращує психологічний клімат у колективі.

Інструктажі з питань охорони праці

Інструктажі з питань охорони праці проводяться на всіх підприємствах,
установах та організаціях незалежно від характеру їх трудової діяльності,
підлеглості та форми власності. Мета інструктажу – навчити працівника
правильно та безпечно для себе та оточуючих виконувати свої трудові обов’язки.

Інструктажі за часом та характером проведення поділяють на: вступний,

первинний, повторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж з охорони праці проводиться з:

- усіма робітниками, які щойно працевлаштувалися (постійно або тимчасово)
незалежно від їх освіти, стажу роботи за професією або посади;
- працівниками, які перебувають у відрядженні на підприємстві і беруть
безпосередню участь у виробничому процесі;
- з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію
підприємства;
- учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для
проходження виробничої практики;
- учнями, вихованцями та студентами в навчально-виховних закладах перед
початком трудового та професійного навчання у лабораторіях, майстернях,
на полігонах тощо.
Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, на яку
наказом по підприємству (рішенням правління) покладено ці обов'язки за
програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей
виробництва.
Первинний інструктаж проводять на робочому місці до початку роботи з:
- працівником, новоприбулим (постійно або тимчасово) на підприємство;
- працівником, якого переводять з одного цеху виробництва в інший;
- працівником, який буде виконувати нову для нього роботу;
- відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому
процесі на підприємстві;
- студентом, учнем і вихованцем, який прибув на виробничу практику, перед
виконанням ним нових видів робіт, перед вивченням кожної нової теми під
час проведення трудового та професійного навчання у навчальних
лабораторіях, класах, майстернях, на ділянках;
- під час проведення позашкільного навчання в гуртках та секціях.
Первинний інструктаж проводять індивідуально або з групою осіб загальної
спеціальності за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних
інструкцій з охорони праці для працівників, інших нормативних актів про
охорону праці, технічної документації.
Програму первинного інструктажу розробляє керівник цеху, дільниці,
узгоджують із службою охорони праці та затверджує керівник підприємства,
навчального закладу або їх відповідний структурний підрозділ.
 Повторний інструктаж проводять на робочому місці з усіма працівниками:
на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на квартал, на інших роботах — 1
раз на півріччя. Повторний інструктаж проводять індивідуально або з групою
працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного
інструктажу в повному обсязі.
Позаплановий інструктаж проводять з працівниками на робочому місці або
у кабінеті охорони праці:
- під час запровадження нових або переглянутих нормативних актів про
охорону праці, а також за внесенні змін і доповнень до них;
- за зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування,
приладів та інструменту, сировини, матеріалів та інших факторів, що
впливають на охорону праці;
- за порушенні працівником, студентом, учнем або вихованцем нормативних
актів про охорону праці, які можуть призвести або призвели до травми, аварії
або отруєння;
- на вимогу працівників органу державного нагляду за охороною праці, вищої
господарської організації або державної виконавчої влади, якщо виявлено
незнання працівником, студентом або учнем безпечних методів, прийомів
роботи або нормативних актів про охорону праці;
- за перерви в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів —
для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — більше 60 днів.
Позаплановий інструктаж проводять індивідуально або з групою працівників
загальної спеціальності. Обсяг та зміст інструктажу визначають в кожному
окремому випадку залежно від обставин, що спричинили необхідність його
проведення.
Цільовий інструктаж проводять з працівниками за:
- виконанні разових робіт, не пов'язаних з безпосередніми спеціальності
(навантаження, розвантаження, разові роботи за межами підприємства, цеху
тощо);
- ліквідації аварії, стихійного лиха;
- проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск, дозвіл та інші
документи;
- екскурсії на підприємства.
Цільовий інструктаж фіксується нарядом - допуском або іншою
документацією, що дозволяє проведення робіт.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктаж проводить
безпосередньо керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер,
інструктор виробничого навчання, викладач тощо). Після інструктажу має бути
проведене усне опитування, а також перевірка практичних навичок безпечних
методів праці. Знання перевіряє той, хто проводив інструктаж. Про проведення
первинного, повторного, позапланового інструктажів, стажування та допуск до
роботи особи, яка, проводила інструктаж, робить запис у журналі. При цьому
обов'язковими є підписи того, кого інструктували, і того, хто інструктував.
Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошиті та засвідчені
печаткою.

Інструкції з охорони праці – це нормативний акт, що містить обов’язкові

для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт
певного виду, або за певною професією на робочих місцях, у виробничих
приміщеннях, на території підприємства.

Інструкції з охорони праці поділяються на:

- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про

охорону праці;

- примітивні інструкції;

- інструкції, що діють на підприємстві.

Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про

охорону праці переглядаються один раз на 10 років, інструкції, що діють на
підприємстві один раз на 5 років, для професій та видів робіт з підвищеною
небезпекою один раз на 3 роки.

Кожна інструкція повинна містити такі розділи, як загальні положення,

вимоги безпеки перед початком роботи, вимоги безпеки під час виконання
роботи, вимоги безпеки перед після закінчення роботи, вимоги безпеки в
аварійних ситуаціях.
 Практичне заняття №3
Тема: Електробезпека в лікувальних закладах. Дія електричного струму
на організм людини.

1.Навчальні цілі:
Студент повинен знати:
- систему заходів та засобів безпечної експлуатації електроприладів;
- дію електричного струму на організм людини;
- види електричних травм: електричні опіки, електричні знаки,
металізація шкіри, механічні ушкодження електрофтальмія;
- ступені електричного удару.
Студент повинен вміти:
- користуватися нормативними актами щодо електробезпеки у
лікувально – профілактичних закладах;
- надавати першу медичну допомогу при враженні електричним струмом
в залежності від ступеня електричного удару.

Зміст теми:
Електробезпека – це система організаційних і технічних заходів та
засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого й небезпечного
впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і
статичної електрики.
Організаційні та технічні заходи електробезпеки в лікувально –
профілактичних закладах полягають у тому, що до роботи з медичною
апаратурою допускаються особи з 18! років, які пройшли інструктаж та
навчання з безпечних методів роботи, перевірку знань правил безпеки та
інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з
електробезпеки, які не мають показань, визначених МОЗ України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків
та забезпечення безпеки праці робітники, що обслуговують електроустановки
в обов’язковому порядку проходять попередній та періодичні медичні
огляди.
До електрозахисних засобів належать вироби, що переносяться та
перевозяться і слугують для захисту людей ( захисні окуляри, діелектричні
рукавиці, гумові килими, ізолювальні підставки), які працюють з
електроустановками, від ураження електричним струмом, дії електричної
дуги та електромагнітного поля.
Проходячи через організм людини, електричний струм справляє на
нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.
Термічна дія струму спричинює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання
кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить
струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.
Електролітична дія струму характеризується розладом крові та інших
органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико – хімічного
складу.
Механічна дія струму супроводжується ушкодженнями ( розривами,
переломами, розшаруваннями) різноманітних тканин організму внаслідок
електродинамічного ефекту.
Біологічна дія струму на живу тканину проявляє себе як небезпечне
збудження клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним
судомним скороченням м язів. Таке збудження може призвести до повного
припинення діяльності органів дихання та кровообігу.
Електротравма – це травма, спричинена дією електричного струму чи
електричної дуги. Залежно від наслідків електротравми умовно поділяють на
два види: місцеві електротравми - при місцевому ушкодженні організму та
загальні електротравми – при ураженні всього організму внаслідок
порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Електричні знаки – це плями сірого чи блідо – жовтого кольору у
вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту зі струмопровідними
частинами.
Металізація шкіри – це проникнення у верхні шари шкіри
найдрібніших частинок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної
дуги. Ушкоджена ділянка стає твердою та шорсткою, але за відносно
короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.
Електрофтальмія – це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових
випромінювань електричної дуги.
Електричний удар – це збудження живих тканин організму
електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів.
Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно поділити на
чотири ступені:
I – судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;
II – судомні скорочення м язів із втратою свідомості, але із збереженням
дихання та роботи серця;
III – втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання;
IV – клінічна смерть.
Клінічна смерть це перехідний період від життя до смерті, що настає з
моменту зупинки серцевої діяльності та дихання і триває 6 – 8 хвилин, доки
не загинуть клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть,
внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах
організму і відбувається розпадання білкових структур.

Етапи надання першої допомоги при враження електричним

струмом.
Перша допомога при враженні електричним струмом складається з двох
етапів:
- припинення дії струму на потерпілого;
- надання йому необхідної медичної допомоги.

Припинення дії електричного струму на потерпілого.

 При ураженні електричним струмом необхідно негайно припинити дію
струму. Слід пам’ятати, що діяти треба швидко та обережно, щоб самому не
потрапити під напругу. Найнебезпечніший спосіб припинення дії
електричного струму це вимкнення електроустановки до якої доторкається
потерпілий, за допомогою найближчого рубильника чи іншого апарата для
знеструмлення. Якщо вимкнути установку досить швидко немає можливості,
то необхідно звільнити потерпілого від струмопровідних частин, до яких він
торкається.
Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу
напругою до 1000В необхідно скористатись будь – яким сухим предметом
що не проводить електричний струм. Можна перерубати проводи сокирою із
сухим дерев’яним топорищем або перекусити їх інструментом з
ізольованими ручками. Перерубувати чи перекушувати проводи необхідно
пофазно ( кожний провід окремо)! Відтягнути потерпілого від
струмопровідних частин можна за його одяг, якщо він сухий та не прилипає
до тіла потерпілого. Такі дії потрібно виконувати однією рукою!
Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що
знаходяться під напругою вище 1000В, необхідно надіти діелектричні
рукавички та гумові чоботи та діяти ізолювальною штангою або кліщами.

Надання медичної допомоги

Після припинення дії електричного струму на людину потрібно
негайно викликати лікаря або швидку допомогу. До прибуття лікаря потрібно
надати потерпілому долікарську допомогу, яка залежить від стану в якому
перебуває потерпілий.
Для оцінювання стану потерпілого необхідно перевірити у нього
наявність свідомості, дихання, пульсу.
Якщо потерпілий при свідомості, його слід покласти на суху підстилку,
для кращого доступу свіжого повітря розтиснути одяг, зігріти потерпілого та
забезпечити спокій до прибуття лікаря чи швидкої допомоги.
Потерпілого, який перебуває в непритомному стані, необхідно
привести до свідомості за допомогою нашатирного спирту, або обприскати
лице холодною водою. У свідомості потерпілому слід дати заспокійливих
препаратів та гарячого чаю.
За відсутності ознак життя потрібно негайно розпочати серцево –
легеневу реанімацію.
 Практичне заняття №4
Тема: Основи пожежної безпеки в лікувально – профілактичних
закладах
1.Навчальні цілі:
Студент повинен знати:
- законодавчу та нормативно – правову базу пожежної безпеки;
- пожежну безпеку, профілактику пожеж;
- систему протипожежного захисту;
- основні принципи виникнення пожеж в лікувально – профілактичних
закладах;
- вимоги пожежної безпеки до територій, будівель, приміщень у
лікувально – профілактичних закладах;
- вимоги до освітлення та нагрівальних приладів у лікувально –
профілактичних закладах;
- засоби гасіння пожеж;
- правила поводження персоналу у разі виникнення пожежі;
- обов’язки чергового персоналу у разі виникнення пожежі.
Студент повинен вміти:
- організовувати та проводити порядок евакуації людей з будівель і
споруд під час пожежі.

Зміст теми:

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що

завдає моральних та матеріальних збитків, а іноді призводить до загибелі
людей.
Пожежна безпека – це стан об’єкта, при якому зі встановленою
вірогідністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі, дія
на людей небезпечних факторів пожежі.
Основними у профілактиці пожеж є комплекс заходів та засобів щодо
забезпечення пожежної безпеки об’єкта є:
- система запобігання пожежі;
- система протипожежного захисту;
- система організаційно – технічних заходів.
Система запобігання пожежі – це комплекс організаційних заходів та
технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних
для виникнення пожежі – горюча речовина, окисник, джерело
займання.
Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів
та технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей
небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.
Протипожежний захист бʼєкта здійснюється за такими напрямками, як
обмеження розмірів та поширення пожежі, обмеження розвитку пожежі,
забезпечення безпечної евакуації людей та майна, створення умов для
успішного гасіння пожежі.
Заходи організаційно – технічного характеру на об’єкті поділяються на:
- організаційні заходи – організація пожежної охорони на об’єкті,
проведення навчань з питань пожежної безпеки, проведення перевірок
щодо стану пожежної безпеки приміщень, будівель та об’єкта в цілому;
- технічні заходи – суворе дотримання правил і норм, визначених
чинними нормативними документами, при реконструкції приміщень,
будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва,
експлуатації чи переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції,
освітлення;
- заходи режимного характеру – заборона куріння та застосування
відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи
сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах,
регламентація пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт;
- експлуатаційні заходи – своєчасне проведення профілактичних оглядів,
випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування.

Основні принципи виникнення пожеж в лікувально – профілактичних

закладах
Серед основних причин, що зумовлюють пожежі в лікувально –
профілактичних закладах є:
1. Порушення організаційного та технічного забезпечення системи
пожежної безпеки.
2. Порушення правил пожежної безпеки медичним і допоміжним
персоналом.
До першої групи причин відносять: недотримання організаційних заходів та
вимог; недостатній рівень системного вирішення завдань пожежної безпеки в
установі; недостатній контроль за дотриманням правил протипожежної
охорони у системі загальних вимог охорони праці в лікувально –
профілактичних закладах; відсутність вільного шляхового підʼїзду до
лікувального закладу; непродуманість забезпечення шляхового маневру на
його території; відсутність забезпечення закладу охорони здоров’я
аварійною системою водопостачання; порушення трудової дисципліни.
До другої групи причин відносять: порушення правил електробезпеки;
використання несправної або неправильне використання електроді
агностичної та електролікувальної апаратури операційних, кабінетів
функціональної діагностики, фізіотерапевтичних кабінетів; порушення
правил техніки безпеки при користуванні газоопалювальними приладами;
недотримання техніки безпеки при роботі в операційних; неправильне
зберігання та використання кисню в балонах; порушення правил техніки
безпеки при спалюванні сміття; порушення техніки безпеки на складах та
підсобних приміщеннях ( особливо при зберіганні паливно – мастильних та
легкозаймистих матеріалів); порушення вимог безпеки праці і
протипожежних правил робітниками під час проведення ремонтно –
будівельних робіт.
 Вимоги пожежної безпеки до територій, будівель, приміщень у
лікувально – профілактичних закладах
Територія закладів ОЗ, протипожежні розриви між будівлями,
майданчики для зберігання майна мають постійно утримуватися в чистоті,
систематично очищатися від сміття, опалого листя. Дороги, проїзди, проходи
до будівель, споруд, пожежних водо джерел, підступи до зовнішніх
стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та
засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними та справними, зимою
очищатися від снігу. До всіх будівель і споруд має бути вільний доступ. На
односмугових проїздах мають влаштовуватися роз’їзні майданчики. Основні
дороги, проїзди та проходи повинні мати тверде покриття. Ворота в’їзду на
територію закладу, які відчиняються за допомогою електроприводу, повинні
мати пристосування, які дають змогу відчиняти їх вручну. Територія закладу
повинна мати зовнішнє освітлення для забезпечення швидкого знаходження
пожежних драбин, протипожежного обладнання, входів до будівель.
Евакуаційні шляхи та виходи мають бути вільними, не захаращеними і
в разі виникнення пожежі гарантувати безпеку під час евакуації всіх людей.
Пошкодження вогнезахисних покриттів ( фарби, лаки, тощо), будівельних
конструкцій, повітропроводів, металевих опор та перегородок слід негайно
усувати. Двері горищ, технічних поверхів, вентиляційних камер, підвалів,
електрощитових мають бути зачиненими. У багатоповерхових лікарнях
палати для тяжкохворих та дітей потрібно розміщувати на нижніх поверхах.

Вимоги до освітлення та нагрівальних приладів у лікувально –

профілактичних закладах.
Освітлення та нагрівальі прилади мають відповідати вимогам чинних
Правил улаштування електроустановок, Правил технічної експлуатації
електроустановок споживачів, Правил безпечної експлуатації
електроустановок споживачів. Освітлення дитячих та лікувальних закладів
має бути електричним.
Керівники закладів охорони здоров’я для обслуговування
електроустановок повинні укласти договір зі спеціалізованою
експлуатаційною організацією або мати у своєму штаті кваліфікованого
електромонтера.
При експлуатації електромереж та електроприладів забороняється
підвішувати електропровід на гвіздки, заклеювати його шпалерами,
застосовувати електропровід з пошкодженою ізоляцією, некалібровані
запобіжники, обгортати електричні лампи папером чи матерією,
використовувати електропроводку.
Забороняється користуватися прасками, електроплитками та іншими
електронагрівальними приладами у спальних кімнатах, лікарняних палатах та
інших приміщеннях, де знаходяться діти.
Не можна залишати включеними в електромережу прилади та
користуватися цими приладами без підставок з негорючих матеріалів.
Забороняється користуватися настільними та іншими гасовими
ліхтарями.
 Засоби гасіння пожеж
До первинних засобів гасіння пожежі належать пожежні відра і діжки з
водою, ломовий інструмент (ніж,сокира,гак,лом,багор – розміщуються на
пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна
тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами
і стволами, ручні вогнегасники усіх типів.
Розміщують їх на спеціальних щитах. Фарбують їх у сигнальний червоний
колір, а написи на них та на щитах роблять контрастним білим кольором.
Автоматичні засоби гасіння пожежі бувають різні: повітряно-пінні, газові,
порошкові, водяні. Автоматичні установки при виникненні пожежі
приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем – підвищення
температури, дим, полум’я) або спонукальним пристроєм, а напівавтоматичні
та ручні – людиною.
Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних
частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піно генератори різних типів та
установки гасіння пожежі.
Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах,
виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної
сигналізації, що спрацьовують у місцях загорання, за допомогою пожежних
вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної
сигналізації пожежної охорони.
Автоматичні пожежні сповіщувачі спрацьовують без участі людини, від
дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури,
дим, полум’я.

При виявленні пожежі(ознак горіння) необхідно негайно повідомити

про це по телефону пожежну охорону за номером 101
При цьому слід назвати адресу закладу, вказати кількість поверхів, місце
виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, своє прізвище,
а також повідомити про це керівника закладу. Усіх дітей і хворих необхідно
виводити чи виносити з будівлі через коридори та виходи негайно після
виявлення пожежі. Евакуйованих дітей і хворих слід перерахувати і звірити
їх наявність із поіменними списками, які складаються для кожної палати і
групи. Їх розміщують у заздалегідь визначеній будівлі (адреса).
Гасіння пожежі організовує персонал, не зайнятий евакуацією людей,
негайно після виявлення пожежі. Для гасіння використовують усі наявні
засоби пожежогасіння.
Керівник закладу або інша відповідальна особа зобов’язані перевірити, чи
викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення); видалити за межі
небезпечної зони всіх працівників, не задіяних у ліквідації пожежі; за
необхідності – відключити електроенергію (за винятком систем
протипожежного захисту), зупинити транспортувальні пристрої, агрегати,
апарати, перекрити сировинні, газові, парові та водяні комунікації, зупинити
системи вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за
винятком пристроїв протидимового захисту) та вжити інших заходів для
запобігання розвитку пожежі й задимленості будівлі.
 Одночасно з гасінням пожежі слід організувати евакуацію і захист
матеріальних цінностей, забезпечити отримання охорони праці працівникам,
які беруть участь у гасінні пожежі.
Слід також організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм
допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та
підключення до джерел води.
Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація і технічний персонал
закладу зобов’язані взяти участь у консультуванні керівника гасіння про
конструктивні і технологічні особливості об’єкта, де виникла пожежа,
прилеглих будівель та пристроїв; організувати залучення сил і засобів
об’єкта до вжиття необхідних заходів, пов’язаних з ліквідацією пожежі та
попередженням її розвитку.
Для лікувальних закладів зі складним плануванням приміщень і
цілодобовим перебуванням хворих має бути розроблена схема приміщень з
населенням шляхів евакуації людей на випадок пожежі. Ця схема, а також
опис обов’язків і дій персоналу на випадок пожежі вивішуються на видному
місті.
Шляхи проходження дітей і хворих під час евакуації не повинні
перетинатися, їх можна змінювати залежно від обставин.

Обов’язки чергового персоналу і вартових у разі виникнення пожежі

Черговий персонал закладів охорони здоров’я, а також вартових повинні
добре знати свої обов’язки на випадок пожежі, вміти користуватись
вогнегасниками та іншими засобами пожежегасіння, добре знати, як
викликати пожежну частину (добровільну пожежну дружину), вжити
негайних заходів для спасіння дітей і хворих при пожежі. Черговий по
закладу, приступаючи до чергування, повинен:
- знати кількість хворих, які знаходяться в палатах, кількість дітей, які
залишились на ніч, і повідомити по телефону про їх чисельність і
місцезнаходження в найближчу пожежну частину;

- перевірити наявність і справність засобів пожежегасіння, телефонного

зв’язку;

- перевірити протипожежний стан всіх евакуаційних виходів, коридорів,

тамбурів, сходових кліток, а також упевнитись у можливості швидкого і
безперешкодного відкривання дверей усіх евакуаційних виходів;

- при виявленні будь-яких порушень вжити заходів щодо їх ліквідації, а за

необхідності доповісти про це керівництву.

Черговий повинен постійно мати при собі комплект ключів від дверей
евакуаційних виходів і ручний електричний ліхтар. Уночі черговому
персоналу (медичним сестрам, молодшим сестрам, вартовому та іншим)
забороняється спати і виходити за межі закладу.
 Практичне заняття №5
Тема: Вимоги техніки безпеки та організація роботи у лікувально –
профілактичних закладах

1.Навчальні цілі:
Студент повинен знати:
- знати принципи роботи у фізіотерапевтичному кабінеті;
- знати принципи роботи у інфекційних відділеннях;
- знати засоби захисту при роботі з джерелами опромінення;
- знати особливості роботи на ФАПі, ВШД, в амбулаторіях.
Студент повинен вміти:
- керуватися нормативно – правовою документацією;
- застосовувати засоби індивідуального та колективного захисту.

Зміст теми:

Основні групи небезпечних та шкідливих факторів, їх характеристика

Фізичні: підвищена швидкість руху повітря, підвищена або понижена
вологість, підвищений або понижений атмосферний тиск, недостатня
освітленість, конструкції, що руйнуються, підвищений рівень статичної
електрики.
Хімічні:
- хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному
агрегатному стані ( твердому, рідкому, газоподібному)
- які за характером дії виділяють такі речовини – токсичні, наркотичні,
подразливі, задушливі, сенсибілізаційні, канцерогенні, мутагенні, такі,
що впливають на репродуктивну функцію.
- які різними шляхами проникають в організм людини через: травний
тракт, органи дихання, шкірні покриви та слизові оболонки.
Біологічні: макроорганізми (рослини, тварини); мікроорганізми (бактерії,
віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).
Психофізіологічні: фізичні перенавантаження, нервово – психічні
перенавантаження.

Шкідливі виробничі фактори - фактори, які при контакті з організмом людини

можуть викликати захворювання або зміни стану здоров'я.

Небезпечні виробничі фактори – фактори, дія яких на працюючого при певних

умовах призводить до травми або несподіваного різкого погіршення здоров'я.
 Шкідливі виробничі фактори за характером впливу поділяються на фізичні,
хімічні, біологічні та психологічні

Залежно від характеру походження виробничі шкідливості поділяються на три

групи:

1. Шкідливості, що пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною

організацією праці (надмірним напруженням нервової системи, напругою органів
зору, слуху, великою інтенсивністю праці тощо);

2.Шкідливості, пов’язані з виробничим процесом. Вони створюються за рахунок

технічних недоліків виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації,
шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються
шляхом установлення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;

3. Шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони

зумовлені недоліками загальносанітарних умов на робочому місці (нераціональним
опаленням виробничих приміщень та ін.).

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі

шкідливості несприятливо впливають на працівників, знижують їх дієздатність та
погіршують стан здоров’я.

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:

— професійні захворювання;
— посилення захворювання, яке вже має працівник та зниження опірності його
організму відносно зовнішніх чинників, що зумовлюють підвищення
загальноїзахворюваності;
— зниження працездатності та продуктивності праці.

План заходів із профілактики внутрішньо лікарняної інфекції

1. Архітектурно – планувальні заходи:
 - оптимальне розміщення земельної ділянки та вибір системи забудови;
- функціональне зонування території лікарні;
- розподіл функціонально- технічних потоків;
- ізоляція режимних відділень, палат та приміщень;
- забезпечення нормальних вимог до санітарного благоустрою
приміщень;
- раціональне розміщення основних прідрозділів лікарні.

2. Заходи щодо забезпечення санітарно- протиепідемічного режиму:

- дотримання вимог, що забезпечують санітарно-протиепідемічний
режим у лікарні;
- особиста гігієна персоналу та хворих;
- ретельне оброблення рук персоналу;
- використання персоналом засобів індивідуального захисту;
- медичний контроль стану здоровя і бацилоносіння персоналу;
- забезпечення оптимального мікроклімату;
- регулярна санація повітряного середовища;
- якісна дезінфекція та стерилізація різноманітних предметів;
- виявлення та ізоляція інфекційних хворих та бактеріоносіїв, їх
подальше лікування та санація;
- забезпечення чистою питною водою та якісними продуктами
харчування;
- аналіз випадків нозокоміальної інфекції.
3. Заходи з удосконалення лікувального процесу:
- одночасне заповнення палат;
- обмеження інвазивних процедур та раціональне призначення
антибіотикотерапії;
- скорочення термінів госпіталізації перед оперативним втручанням;
- оброблення шкіри пацієнта перед операцією;
- стерилізація води для зволожувачів;
- вдосконалення оперативної техніки та уникнення введення дренажів.
4. Підвищення стійкості до впливу несприятливих чинників:
- раціональне харчування;
- планова та екстрена імунізація.

Виробниче освітлення
Виробниче освітлення залежно від джерела світла може бути:
природним, штучним, суміщеним.
Природнє освітлення обумовлено прямими сонячними променями та
розсіяним світлом небосхилу.
Штучне освітлення створюється штучними джерелами світла: лампами
розжарювання або газорозрядними лампами.
Суміщене освітлення являє собою доповнення природного освітлення
штучним в світлу добу часу при недостатньому денному освітленні.
Природнє освітлення розподіляється на бокове – через світлові прорізи
у зовнішніх стінах; верхнє – через ліхтарі та світлові прорізи у покритті;
комбіноване – що сполучає бокове та верхнє.
 Штучне освітлення буває загальне та комбіноване. При загальному
освітленні світильники розміщуються у верхній зоні рівномірно.
Комбіноване освітлення є доповненням до загального місцевими
світильниками, які встановлюються безпосередньо на робочих місцях.
Місцеве освітлення застосовується тільки спільно з загальним!
По функціональному призначенню штучне освітлення підрозділяють
на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне та чергове.
Робочим називають освітлення приміщень будинків та відкритих
просторів при значених для роботи.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи при
аварійному відключенні робочого освітлення.
Евакуаційне освітлення передбачається для евакуації людей при
аварійному відключенні робочого освітлення.
Охоронне освітлення передбачається вздовж меж територій, що
охороняються в нічний час.

Вплив втоми на безпеку праці

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження зумовлюють
зміни у фізіологічному та психічному станах працівника, призводять до
розвитку втоми та перевтоми.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та

психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи
тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників,
нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою,
зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими
видами втоми умовна і нечітка. Хід збільшення втоми та її кінцева величина
залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму,
умов виробничого середовища тощо.

Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров'я

працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок
накопичення втоми.

Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при

втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.

Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації

рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної
ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій,
припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується
відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною
гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.

Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність,

дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як
вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна
хвороба серця, інші професійні захворювання.

Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її

розвитку.

Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров'яний тиск,

частота пульсу, систолічний і хвилинний об'єм крові, зміни у складі крові.

Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття

подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не
сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності
концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до
побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу;
погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що
знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення,
втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення
дратівливості, поява депресивних станів; порушення сенсомоторної
координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху,
зору.

Особливістю фізичної праці є те, що вона викликає фізичне напруження

організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження
роботи стає неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а
організм одразу переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення
сил відбувається інтенсивно і у порівняно короткий період.

Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова

праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і
переходом у фазу відновлення сил. Втома при розумовій праці виявляється в
нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її
регулювання, погіршенні оперативної пам'яті і логічного мислення,
сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає на
серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а
також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.

Виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових

навантажень і умов виробничого середовища, відіграє, в першу чергу,
захисну роль і стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи по
запобіганню втоми ні в якому разі не мають за мету ліквідувати це явище.
Вони спрямовуються на віддалення в часі розвитку втоми, недопущення
глибоких стадій втоми і перевтоми працівників, прискорення відновлення
сил і працездатності.

Боротьба зі втомою, в першу чергу, зводиться до покращення санітарно-

гігієнічних умов виробничого середовища (ліквідація забруднення повітря,
шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо).
Особливу роль у запобіганні втомі працівників відіграють професійний
відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм
роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів,
впровадження раціональних режимів праці і відпочинку тощо.

Крім того, для профілактики втоми працівників застосовуються

специфічні методи, до яких можна віднести засоби відновлення
функціонального стану зорового та опорно-рухового апарату, зменшення
гіподинамії, підсилення мозкового кровообігу, оптимізацію розумової
діяльності.