Лекція на тему:

«Дисципліна труда. Дисциплінарна

відповідальність. Лікарські помилки»
для лікарів-інтернів
фах «Медицина невідкладних станів»
 План
• Актуальність
• Дисципліна праці
—права та обов’язки працівника
— методи забеспечення дисципліни праці
— правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центру ЕМД.
• Дисциплінарна відповідальність
—адміністративна відповідальність
—цивільно-правова відповідальності
— ознаки дисциплінарного проступку медичного працівника .
• Лікарська помилка (об’єктивні та суб’єктивні причини лікарської помилки)
 Актуальність
• Розгляд адміністративної та дисциплінарної відповідальності в ракурсі питань
юридичної відповідальності медичних працівників виправданий у зв'язку з тим, що
адміністративні та дисциплінарні порушення негативні самі по собі й створюють
передумови для виникнення майнових та кримінальних правопорушень. Тому розкриття
основних особливостей адміністративного і трудового законодавства щодо
правопорушень медиків необхідне й актуальне. Розгляд у єдиному блоці
адміністративних і дисциплінарних правопорушень пояснюється тим, що часто вони
поєднуються в одному медичному правопорушенні. Порушення норм адміністративного
права нерідко супроводжується дисциплінарним порушенням, і в цьому випадку
відповідальність медика може настати як за одним видом правопорушення, так і
одночасно за кількома.
• Одним з варіантів дефектів надання медичної допомоги є лікарська помилка. Лікарську
помилку можна вважати найбільш суперечливим явищем правового осмислення
медичної практики. Істотне питання, що вимагає свого тлумачення і в теоретичному і в
практичному застосуванні, - відповідальність медиків за лікарські помилки
 Дисципліна праці
• Дисципліна праці - обов'язкове для всіх працівників підпорядкування правилам
поведінки, визначеним згідно з трудовим законодавством, колективним договором,
угодами, трудовим договором, локальними нормативними актами організації.
• Трудова дисципліна– система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий
розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників та роботодавця, визначають
заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов’язків.
• Зміст трудової дисципліни складається з трьох блоків: правової регламентації прав і
обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці й
відповідальності за невиконання, чи неналежне виконання трудових обов'язків.
 Права та обов'язків працівника.
Працівник зобов'язаний:
- чесно і сумлінно працювати;
- - своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого
ним органу;
- дотримуватися трудової і технологічної дисципліни;
- дотримуватися вимог нормативних актів про охорону праці;
- -дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.
139 КЗпП).
• У зв'язку з цим за недотримання будь-якого з перелічених обов'язків медичний
працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
• Протиправною є така поведінка (тобто дії або бездіяльність) працівника, яка не
відповідає встановленим правилам. Наприклад, запізнення на роботу, прогул, поява
на роботі у стані сп'яніння. Рівно ж протиправною є відмова від виконання
законного розпорядження керівника закладу охорони здоров'я (роботодавця),
недотримання правил роботи на відповідному устаткуванні, правил зберігання
сильнодіючих речовин, а також отруйних, наркотичних речовин і таке ін.
Методи забезпечення дисципліни праці:
- Створення роботодавцем умов, необхідних для дотримання працівниками
дисципліни праці (роботодавець зобов'язаний надавати роботу, обумовлену трудовим
договором, що відповідає вимогам охорони праці та гігієни праці, а також створювати
умови, що забезпечують участь працівників в управлінні організацією):
- Свідоме ставлення до праці (працівники повинні свідомо ставитися до своїх
обов'язків);
- Заохочення за сумлінну працю (роботодавець повинен стимулювати працю,
заохочувати працівників за сумлінну працю, успіхи в роботі);
- В окремих випадках - застосування заходів дисциплінарного і громадського впливу.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від
працівника письмове пояснення. Якщо після закінчення двох робочих днів зазначене
пояснення працівником не надано, то складається відповідний акт.
• Трудовий розпорядок організації визначається правами внутрішнього
трудового розпорядку - локальним нормативним актом організації, який
регламентує відповідно до трудового законодавства порядок прийому і
звільнення працівників, основні права, обов'язки та відповідальність сторін
трудового договору, режим роботи, час відпочинку, застосовування до
працівників заходи заохочення і дисциплінарного стягнення, а також інші
питання регулювання трудових відносин в організації.
• Правила внутрішнього трудового розпорядку організації зазвичай є додатком до
колективного договору.
• Правила внутрішнього трудового розпорядку організації затверджуються
роботодавцем з урахуванням думки представницького органу працівників організації.
• Основні розділи правил внутрішнього трудового розпорядку: загальні положення (про
дію правил); порядок прийому і звільнення працівників; основні права і обов'язки
роботодавця; основні права і обов'язки працівника; робочий час і його використання;
заохочення за працю; відповідальність за порушення трудової дисципліни.
• Правила внутрішнього трудового розпорядку поширюють свою дію на всіх
працівників.
• При укладанні трудового договору працівник бере на себе обов'язок дотримуватися
правил внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець вимагає від осіб, які
перебувають у трудових відносинах, дотримання цього обов'язку. З правилами
роботодавець зобов'язаний ознайомити працівників при прийомі їх на роботу.
 ПРАВИЛА
внутрішнього трудового розпорядку для
працівників Центру ЕМД.

• І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
• 1. У відповідності до Конституції України громадянин зобов′язаний сумлінно трудитись у вибраній ним
області громадсько-корисної діяльності і суворо дотримуватись трудової дисципліни.
• 2. Трудова дисципліна базується на свідомому і сумлінному виконанні працівниками своїх  трудових обов
′язків і являється необхідною умовою високої якості праці. 
• 3.  Дотримання суворої дисципліни в праці – найголовніше правило поведінки кожного члена колективу
установи.
• 4.  Правила внутрішнього трудового розпорядку цілеспрямовані на виховання працівників в дусі сумлінного і
чесного відношення до праці, зміцнення трудової дисципліни, організації праці на науковій основі,
раціонального використання робочого часу, високої якості праці, підвищення ефективності та високого рівня
надання екстреної медичної допомоги.
• 5. Всі питання, пов′язані з застосуванням даних правил, вирішуються адміністрацією Центру екстреної
медичної допомоги в межах представлених їй прав, а в випадках, передбачених діючим законодавством і
даними правилами – сумісно, або з погодження профспілкового комітету Центру екстреної медичної
допомоги.
 ПРАВА, ОБОВ′ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ПРАЦІВНИКІВ СТАНЦІЇ ЕМД
3.1. Працівникам Центру гарантуються згідно з Конституцією та Законами України, Указами Президента, Постановами Кабінету
міністрів України та даним Колективним договором права:
а) брати участь в управлінні Центру шляхом внесення пропозицій по змінах, доповненнях чи скасуванні пунктів Колективного
договору на конференціях, зборах трудового колективу;
б) звертатися до комісії по трудових спорах для роз′яснення розбіжностей, які виникли між ними та адміністрацією Центру,
оскаржувати дисциплінарні стягнення;
в) брати участь в організованих та підтриманих профспілковим комітетом мітингах та інших заходах, спрямованих на захист
економічних прав колективу (у вільний від роботи час).
3.2. Працівники Центру екстреної медичної допомоги зобов′язані:
а) працювати чесно і сумлінно;
б) дотримуватись трудової дисципліни – основи порядку в установі (вчасно приходити на роботу, дотримуватись установленої
тривалості робочого часу, перезміни, використовувати робочий час для підвищення продуктивності праці, своєчасно і точно
виконувати розпорядження адміністрації і т.д.);
в) підвищувати якість і культуру надання екстреної медичної допомоги населенню, застосовувати в практичній роботі  досягнення
медичної науки і наукової  організації праці , підвищувати ефективність;
г) повністю дотримуватись вимог по охороні праці (техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці) і протипожежній безпеці,
передбачених відповідними правилами і інструкціями, користуватись спецодягом, спецвзуттям і запобіжними пристосуваннями;
д) зберігати і не розповсюджувати надану в розпорядження службову інформацію та лікарську таємницю;
е)  утримувати в порядку та чистоті своє робоче місце, а також зберігати чистоту в салонах автомашин,
службових приміщеннях і на території Центру ЕМД; передавати по зміні своє робоче місце, устаткування і
обладнання в справному стані;
є) дбайливо ставитися до майна Центру та вживати заходи по запобіганню його псування, розкрадання,
раціонально використовувати медикаменти і інші засоби для надання медичної допомоги; ефективно
використовувати апаратуру, інструменти і автомобілі і в установленому порядку нести індивідуальну або
колективну матеріальну відповідальність;
ж) вживати заходів для негайного усунення причин, які утворюють труднощі для нормальної роботи
(аварії, лиха) і негайно ставити до відома адміністрацію при неможливості самому усунути ці причини;
з) вести себе гідно, дотримуватись правил соціального гуртожитку: утримуватись від дій, які заважають
іншим працівникам виконувати їх трудові обов′язки;
і) систематично підвищувати свій професійний рівень;
ї) берегти своє здоров′я: за виникнення хвороби, пов′язаної з недбалістю до свого здоров′я працівник
позбавляється права на матеріальне стимулювання (доплата до основної заробітної плати). Коло обов′язків
кожного працівника регламентоване посадовими інструкціями , професійними обов′язками, в тому числі
передбаченими наказом МОЗ України від 29.08.2008 р. №500(зі змінами) та іншими нормативними
документами.
 
 Дисциплінарна відповідальність
• Дисциплінарна відповідальність — це обов'язок працівника відповідати перед роботодавцем за
скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами
трудового законодавства.
• Дисциплінарна відповідальність медичного працівника — це окремий вид юридичної
відповідальності, яка настає у випадку вчинення особою дисциплінарного проступку. Слід особливо
підкреслити, що мова йде саме про порушення трудових обов'язків медичного працівника
• Дисциплінарний проступок – це невиконання або неналежне виконання з вини працівника
покладених на нього трудових обов'язків, що тягне за собою застосування заходів дисциплінарного
впливу 1. Загальні норми щодо дисциплінарної відповідальності передбачені статтями 147 – 152
КЗпП України, але конкретніше про них зазначається у ПВТР кожного підприємства, установи,
організації.
• Особливістю правового статусу медиків щодо дисциплінарної відповідальності є їх
подвійний статус – як працівників конкретного медичного закладу (типові
відносини працівника і роботодавця) і як медиків за кваліфікацією, тобто осіб,
зобов'язаних надавати невідкладну медичну допомогу в будь-якому місці. Іншими
словами, професійні обов'язки лікарів ширші, ніж їх трудові обов'язки, що
виконуються за місцем праці.
• Зокрема, право на зайняття медичною діяльністю надається особам, які мають
необхідну спеціальну підготовку і відповідають кваліфікаційним вимогам .
• При цьому для роботи на посадах лікарів спеціальну підготовку необхідно пройти
у вищих медичних навчальних закладах, перелік яких затверджено наказом
Міністерства охорони здоров’я України № 195 від 25 грудня 1992 р., з отриманням
звання лікар-спеціаліст .
• До юридичної відповідальність лікаря за його професійні правопорушення входить
кримінальна, цивільно-правова, матеріальна та адміністративна відповідальність
 Адміністративну відповідальність
• Лікар за ті чи інші порушення може нести адміністративну відповідальність –
вид юридичної відповідальності за адміністративне правопорушення після
розгляду в судовому порядку за адміністративним провадженням.
• До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров'я населення
належать, зокрема, такі:
- порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст.
42 КУпАП);
- незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання
наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих
розмірах (ст. 44 КУпАП);
- порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і
застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1 КУпАП)
 Цивільно-правової відповідальності
• Медичний працівник може бути притягнутий до цивільно-правової
відповідальності – вид юридичної відповідальності, при якій до правопорушника
застосовуються заходи, що встановлені законом або договором.
• Дані заходи полягають у компенсації збитків, сплаті штрафу, пені тощо. Цивільна
відповідальність поширюється як на фізичних осіб (громадяни), так і на осіб
юридичних (лікувально-профілактичні заклади).
• Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності – це вид юридичної
відповідальності, який виникає внаслідок порушення майнових або особистих
немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно в
необхідності відшкодування шкоди. До особистих немайнових благ громадян, які
безпосередньо пов'язані з медичною діяльністю, належать перш за все життя і
здоров'я. З цієї причини можна стверджувати, що цивільно-правова відповідальність
– це своєрідний засіб забезпечення захисту особистих немайнових прав (життя і
здоров'я) пацієнтів при наданні медичної допомоги
Медичні працівники відповідають за вчинення злочинів на загальних засадах, як і інші
суб’єкти злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (далі – ККУ), проте
у ньому є ряд складів злочинів, які стосуються саме професійної діяльності лікарів.
Злочини, що вчиняються медичним працівниками у зв'язку зі здійсненням ними
професійної діяльності, умовно можна поділити на такі:
- злочини проти життя і здоров'я особи (пацієнта);
- злочини проти прав особи (пацієнта);
- злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики;
- злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів;
- інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв'язку з їхньою професійною
діяльністю
 «Медичні» злочини у розділі II ККУ "Злочини проти життя і здоров'я особи"

До них належать, зокрема, такі:

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи
іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 ККУ);
- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту
людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ);
- незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) у разі, якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти;
- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ)
– зайняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної
освіти;
- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ);
- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ); -
порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ);
- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ) ;
- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ);
- насильницьке донорство (ст. 144 ККУ);
- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ)
Відповідно до Закону України “Основи законодавства України про охорону
здоров’я”, медичний працівник несе відповідальність перед законом за такі
дії:
- зайняття медичною та фармацевтичною діяльністю без наявності відповідної
ліцензії (ст. 17);
- несвоєчасне та неякісне надання медичної допомоги (відповідають органи
влади і лікувально-профілактичні заклади, а не медичні працівники як фізичні
особи);
- ненадання медичної допомоги (ст. 39);
- порушення лікарської таємниці (ст. 40);
- порушення умов медичного втручання (ст.42–43)
- схиляння до здачі крові (ст. 46)
• Головними ознаками дисциплінарного проступку
медичного працівника є:
• 1) винні дії чи бездіяльність медичного працівника, тобто психічне ставлення
медичного працівника до трудової дисципліни, до своєї протиправної поведінки.
Під час установлення вини медичного працівника необхідно враховувати, чи був
проявлений ним такий ступінь дбайливості і обачності, що дозволяє
встановити/виключити можливі або мінімізувати неминучі ризики від медичного
втручання для здоров’я пацієнта. У цьому разі медичний працівник буде нести
відповідальність тільки за свої дії, але не за недосконалість рівня розвитку
медицини.
• Вина характеризується двома моментами: інтелектуальним (усвідомленням
працівником шкідливого для іншої сторони характеру своїх діянь (дії чи
бездіяльності)) і вольовим, тобто бажанням настання шкідливих наслідків або
байдужим до них ставленням
• 2) протиправність – обставина, що є необхідною для встановлення факту
вчинення дисциплінарного проступку.
• Протиправність професійних медичних дій працівника охоплює не тільки
порушення медичним працівником норм права, а у необхідних випадках і
загальноприйнятих у медицині правил здійснення професійних дій у
конкретній ситуації, йдеться про порушення лікарем загальноприйнятих
стандартів надання медичної допомоги.
• Отже, можна стверджувати, що не будьяке, а лише протиправне невиконання
(неналежне виконання) трудових обов’язків може бути кваліфіковано як
дисциплінарний проступок;
• 3) причинно-наслідковий зв’язок між винними та протиправними діями
працівника та порушенням його трудових обов’язків.
• Такий зв’язок дає відповідь на дуже важливе питання. Чи може бути покладено
на винного працівника дисциплінарну відповідальність? На практиці такі
питання доволі часто викликають труднощі. Наприклад, два працівники без
дозволу роботодавця «помінялись» робочими змінами і той працівник, який
замінював свого колегу, з’явився на роботі у нетверезому стані або взагалі не
з’явився на роботу. Хто у такому разі понесе відповідальність? Це буде чітко
визначено тільки після встановлення причинно-наслідкового зв’язку між
винними та протиправними діями працівників та порушенням ними трудового
обов’язку. За таких умов зрозуміло, що працівник, який зголосився підмінити
колегу, хоча й вчинив дії, що суперечать правилам внутрішнього трудового
розпорядку, однак ці дії не мають зв’язку з виконуваними ним трудовими
обов’язками
• Важливим є момент виявлення проступку та його фіксація, адже
дисциплінарне стягнення, застосоване за межами цих строків, підлягає
скасуванню. Законодавчо визначеним є і порядок застосування
дисциплінарних стягнень (ст. 148 КЗпП України).
• Існують певні правила притягнення працівників медичної сфери до
дисциплінарної відповідальності:
1) роботодавець повинен зажадати від працівника пояснення у письмовій формі
перед застосуванням дисциплінарного стягнення. Необхідно наголосити, що
не є перешкодою для застосування дисциплінарного стягнення відмова
працівника надати зазначені пояснення;
2) для того, щоб обрати вид дисциплінарного стягнення, роботодавець повинен
ураховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду,
обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника;
3) за кожне дисциплінарне порушення може бути застосовано тільки одне
дисциплінарне стягнення;
4) наказ (розпорядження) роботодавця про застосування дисциплінарного
стягнення оголошується працівникові під розписку, відомості про застосоване
стягнення до трудової книжки працівника не заносяться;
5) КЗпП України встановлює один рік як строк дії дисциплінарного стягнення.
Упродовж цього строку до працівника не застосовуються заходи заохочення, а за
повторного порушення трудової дисципліни роботодавець може звільнити
працівника з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни;
6) в разі незгоди працівника з застосованим до нього дисциплінарним
стягненням він може оскаржити його або в комісії з трудових спорів (далі –
КТС), або в суді.
• Оскарження звільнення як дисциплінарного стягнення може бути здійснене
лише в судовому порядку в місячний строк.
• Строк обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись
про порушення його права, тому важливим є факт ознайомлення його із
відповідним наказом під розписку, оскільки саме підпис або акт про відмову
від нього може свідчити про ознайомлення працівника з оголошеним
стягненням.
• Значення має саме факт доведення змісту наказу до відома працівника.
Доказом може слугувати або підпис працівника, або відповідний акт про
відмову від підпису, а не дата видання (реєстрації) наказу
• Не може розглядатися як підстава для накладення дисциплінарного стягнення
невиконання трудових обов'язків за відсутності належного медичного
устаткування, нормальних умов праці, належної кваліфікації медичного
персоналу.
• За умови іншого способу розв'язання цього питання фінансові, організаційні та
багато інших проблем вітчизняної охорони здоров'я можуть бути в аспекті
відповідальності перекладені на окремих медичних працівників.
• Як дисциплінарні стягнення до порушників застосовують:
 догану
 штраф
 тимчасове відсторонення від зайняття медичною практикою,
 позбавлення права на здійснення медичної діяльності.
• Нормами спеціального законодавства про охорону здоров’я має бути
розширено коло заходів дисциплінарної відповідальності, що можуть бути
застосовані до медичних працівників за невиконання чи неналежне виконання
ними трудових обов’язків. Такими додатковими заходами можуть бути
штрафні санкції або тимчасове відсторонення від виконання трудових
обов’язків із направленням на повторну атестацію для підтвердження
відповідності лікаря до кваліфікаційних вимог. Водночас такі заходи можуть
бути запроваджені лише в комплексі з підвищенням заробітної плати та
створення належних умов праці для медичних працівників.
Для роботи на посаді лікаря певної лікарської спеціальності потрібно мати:
• повну вищу медичну освіту за напрямом підготовки «медицина» за спеціальністю
«лікувальна справа»,
• спеціалізацією за відповідним фахом, про що видається сертифікат лікаря-спеціаліста
з цієї спеціальності (наказ МОЗ України від 25.12.1992 р. № 195 «Про затвердження
переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання
звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» зі
змінами та доповненнями).
Термін чинності сертифіката – 5 років, після чого право на подальшу роботу надає
підтвердження звання лікаря-спеціаліста після стажування або атестації на
кваліфікаційну категорію. І перше, і друге надає право обіймати посаду впродовж п’яти
років з наступною атестацією на підтвердження звання чи присвоєння кваліфікаційної
категорії (п. 1.10 Положення наказу МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359 «Про
подальше удосконалення атестації лікарів» із змінами). Тобто лікар-практик повинен
кожні п’ять років проходити атестацію незалежно від стажу роботи і віку
• Таким чином, лікар за два місяці до закінчення п’ятирічного терміну з попередньої атестації має
подати відповідні документи для проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації.
• Оплата чинної кваліфікаційної категорії в такому разі провадиться до винесення рішення
атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну (п.п. 6 п. 2.4. спільного наказу
Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 р. № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці
працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення»). Це стосується й
випадків, коли курси згідно із затвердженим навчальним планом відбуваються через кілька місяців
після закінчення терміну чинності кваліфікаційної категорії.
• Якщо документи своєчасно не подані для проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації,
оплата за категорію припиняється з наступного дня після закінчення п’ятирічного строку, тобто з
дати підписання наказу про її присвоєння. Порядок направлення лікарів на стажування затверджено
наказом МОЗ України від 17.03.1993 р. № 48 «Про порядок направлення лікарів на стажування і їх
наступного допуску до лікарської діяльності».
• Направлення лікаря на стажування провадиться управлінням охорони здоров’я на термін від одного
до шести місяців. Конкретний термін стажування фахівця визначається в кожному окремому випадку
органом охорони здоров’я, що направляє його на стажування. Перед направленням, лікар на час
стажування зараховується органом охорони здоров’я на посаду лікаря-стажиста в установу охорони
здоров’я. Час стажування зараховується у стаж роботи із спеціальності. Після проходження
стажування та атестації на визначення знань і практичних навиків з підтвердженням звання «лікар-
спеціаліст» він поновлюється на посаді лікаря.
 Лікарська помилка
• Лікарська помилка — це дефект надання медичної допомоги, що пов'язаний з
неправильними діями медичного персоналу, який характеризується добросовісною
помилкою за відсутності ознак умисного або необережного злочину. З цього
визначення випливає, що лікарська помилка виникає при добросовісному відношенні
медика до своїх обов'язків, коли немає причин говорити про наявність ознак складу
злочину.
• У той же час необхідно зазначити, що термін "лікарська помилка" в змістовному плані
багато в чому історично зумовлений. На сьогоднішній день є всі підстави вважати
правомочність вживання поняття “медична помилка”, оскільки професійні помилки
трапляються в практиці роботи і середнього, і молодшого медичного персоналу.
 Причини лікарських помилок
Усі причини лікарських помилок можна поділити на дві групи:
1) Об'єктивні — причини, що існують незалежно від людської діяльності, тобто
ті, вплинути на які ми не можемо.
2) Суб'єктивні — причини, безпосередньо пов'язані з особистістю лікаря,
особливостями його діяльності, тобто ті, на які ми можемо і повинні впливати
До помилок, викликаних об’єктивними факторами, відносяться дії
(бездіяльність) медичних працівників, що не порушують встановлені законом та
підзаконними актами правила, але заподіяли шкоду здоров’ю пацієнта чи його
смерть внаслідок:
• недосконалості медичної науки на даному етапі її розвитку,
• несприятливих умов або обставин здійснення медичного втручання,
• об’єктивних труднощів діагностики деяких захворювань,
• атипового розвитку захворювання, індивідуальних аномалій анатомічної
будови тіла чи функціонування організму пацієнта,
• алергічних реакцій, які неможливо було передбачити при стандартному
медичному втручанні (діагностуванні чи лікуванні).
До помилок, викликаних суб’єктивними факторами, відносяться помилки, яких
припускаються медичні працівники, що необгрунтовано відступають від
встановлених медичних стандартів, діють необережно, самовпевнено чи
допускають необгрунтований ризик при недостатності досвіду чи знань. Такі
помилки можливі при
• неуважному обстеженні;
• неадекватній оцінці клінічних та лабораторних даних;
• неврахуванні чи переоцінці результатів консультацій інших спеціалістів,
• при недбалому виконані операцій та інших лікувально-профілактичних заходів,
догляді та спостереженні за пацієнтом;
• загальній незадовільній організації різних етапів медичної допомоги в
медичному закладі, зокрема при веденні документації, при порушенні
деонтологічних та інших вимог щодо інформування пацієнта про стан його
здоров’я.
 Класифікація лікарських помилок:
• 1. Діагностичні помилки — помилки в розпізнаванні захворювань та їх ускладнень
(помилковий діагноз хвороби чи ускладнення). Це — найбільш чисельна група
помилок.
• 2. Лікувально-тактичні помилки, як правило, є наслідком діагностичних прорахунків.
Але трапляються випадки, коли діагноз встановлено правильно, а лікувальну тактику
вибрано неправильно.
• 3. Технічні помилки — помилки у проведенні діагностичних і лікувальних процедур,
маніпуляцій, методиках операцій.
• 4. Організаційні помилки — помилки в організації надання тих чи інших видів
медичної допомоги, створенні необхідних умов функціонування тієї чи іншої служби.
• 5. Деонтологічні помилки — помилки в поведінці лікаря, його спілкуванні з хворими та
їхніми родичами, колегами, медичними сестрами, санітарками.
• 6. Помилки в заповненні медичної документації, які трапляються досить часто, і часто
під час юридичних дій ця документація медиками навмисно губиться
• При цьому є необхідність визнати помилки медичного персоналу, які сталися внаслідок
об'єктивних обставин (недосконалість медицини, відсутність необхідних лікарських засобів
і медичної техніки та ін.) такими, за які медичні працівники не притягаються до
відповідальності.
• Такі несприятливі результати повинні розбиратися з позицій відповідальності лікувальних
установ, їх керівників. Це, у свою чергу, враховуючи цивільно-правовий аспект
відповідальності за неналежне надання медичної допомоги, не повинно надавати права на
регресний позов.
• Коли ж мова йде про лікарські помилки, в основі яких лежать суб'єктивні причини
(неправильна інтерпретація результатів лабораторно-інструментальних досліджень,
недостатній досвід і т.д.), необхідно передбачити персональну відповідальність медичних
працівників. В даному випадку мова може йти також про відшкодування збитку і
компенсації моральної шкоди пацієнтові. Тут також може йти мова про цивільно-правову
відповідальність лікувальних установ, але вже з можливістю регресного позову до певного
лікаря.
• Важливе місце в детальному аналізі і профілактиці лікарських помилок повинні зайняти
клініко-анатомічні і лікувально-контрольні комісії, в рамках яких необхідно ретельно
аналізувати і визначати пріоритетні шляхи профілактики виникнення лікарських помилок.
Виділяють також важливі обставини, які можуть відіграти не останню роль у появі
негативних наслідків:
– надзвичайна атиповість, рідкісність або злоякісність даного захворювання або
його ускладнень;
– винятковість індивідуальних особливостей організму пацієнта;
– неналежні дії самого пацієнта, його родичів, інших осіб (пізнє звернення за
медичною допомогою, відмова від госпіталізації, протидія при проведенні
лікувально-діагностичних процедур, порушення режиму лікування);
– особливості психо-фізіологічного стану медпрацівника (хвороба, значна
перевтома).
Помилки процесу діагностики.
• Сам по собі процес діагностики складається з декількох етапів:
– оцінка скарг та симптомів;
– постановка попереднього діагнозу;
– диференційна діагностика;
– постановка клінічного діагнозу.
Перший етап діагностики — це оцінка скарг і симптомів. Він починається з перших хвилин спілкування
лікаря з пацієнтом — можливі будь-які хвороби, будь-які проблеми, будь-які несподіванки. Лікар повинен
концентрувати свою увагу на основній (провідній) скарзі пацієнта, котра в майбутньому стане стержнем всього
діагностичного процесу, а оцінка симптомів є фундаментом для попереднього діагнозу.
На першому етапі причинами лікарських помилок найчастіше є:
– нездатність лікаря розпізнати головну скаргу та справжню мету звернення пацієнта за медичною допомогою;
– невміння чітко визначити сутність наявних симптомів та скарг;
- невміння критично оцінити достовірність отриманих даних, виявити основні та відкинути побічні;
– недооцінка невербальної інформації.
Практика експертиз показує, що на першому етапі діагностики допускається достатньо велика кількість
помилок.
• Другим етапом діагностики є постановка попереднього діагнозу. Як правило, іде
співставлення симптомів у конкретного пацієнта із симптомами типового варіанту даної
нозологічної форми. Цей процес співставлення також називають еврістичним прийомом
типізації.
• На жаль, не всі лікарі досить чітко знають симптоматику типового перебігу навіть
найбільш поширених захворювань. Проте, для більшості досвідчених лікарів це не є
проблемою, і помилки на цьому етапі виникають у зв'язку з багатьма труднощами, перш
за все це :
• – неповна і нетипова клінічна картина;
• – казуїстичний випадок;
• – небажання пацієнта розповісти про наявність у нього тієї чи іншої симптоматики.
Попередній діагноз має велике значення, адже він є робочою гіпотезою, він зумовлює
достатньо швидкий вихід на правильний остаточний діагноз. На превеликий жаль,
протягом останніх років все рідше і рідше зустрічається типове протікання навіть
найпоширеніших захворювань, що ускладнює лікарям постановку попереднього діагнозу
• Третій етап діагностики — це диференційний діагноз, тобто аналіз альтернативних версій,
надання кожній із них певної ваги вірогідності, відкидаючи маловірогідні, та виділення декількох
найбільш вірогідних діагнозів для детального вивчення.
• Проводячи диференційну діагностику, лікарі знову таки користуються еврістичним прийомом
мобілізації пам'яті, тобто при обдумовуванні діагнозу даного хворого використовується певна
система у вигляді аналізу механізму патогенезу, який характерний для певної хвороби або групи
захворювань. Практика системного пошуку потрібної хвороби або групи захворювань допомагає
лікарю за короткий час проаналізувати значну кількість вірогідних діагнозів.
• Помилки на стадії проведення диференційної діагностики можуть виникати через такі причини:
– наявність симптомів або синдромів, які симулюють інші захворювання;
– наявність атипових симптомів у захворювань, які часто зустрічаються;
– наявність симптоматики хвороб, що зустрічається як казуїстика;
– наявність проявів декількох захворювань в одного пацієнта.
• Досвідчені лікарі при проведенні диференційної діагностики здатні скласти довжелезний список
можливих діагнозів, причому їх набагато більше, ніж вони можуть перевірити. Тобто найважче в
диференційній діагностиці це вирішити, які саме версії необхідно перевірити та на яких головних
напрямках зосередити лабораторну, інструментальну та іншу діагностику.
• Четвертий етап діагностики — це постановка остаточного діагнозу, який
формується після постановки попереднього діагнозу та аналізу альтернативних йому
версій.
• Часто лікар при цьому стоїть перед дилемою: «чи продовжувати призна чення хворому
ще якихось додаткових обстежень». Останнім часом з’явилась проблема
необгрунтованого призначення тих чи інших видів обстеження, тобто проблема
«надлишкового обстеження». Вислови типу «для прокурора...», «запідозрив —
перевір...», «доки пацієнт в лікарні...», «повне обстеження» та подібні їм не слугують
правильній діагностиці.
• Наступна причина надлишкових обстежень — це мотив «для спокою пацієнта та
лікаря». Значні труднощі при постановці діагнозу становить проблема «норма і
патологія». Лікар повинен враховувати, що нерідко зустрічаються варіанти норми, які
легко плутають з патологією. Особливо часто цим грішать «вузькі» спеціалісти. На
цьому етапі допускається достатньо велика кількість помилок.
Помилки взаємин лікаря і пацієнта (деонтологічні).
• Основою цих відносин завжди була і залишається довіра. Досі існує практика патерналізму —
лікар приймає рішення в інтересах хворого, а хворий пасивно спостерігає за діями лікаря і цілком,
сліпо довіряє йому.
• Великий потік інформації про медицину, доступ до соціальних мереж, самостійне вивчення
методів досліження та лікування, поступово переводять ці взаємини від патерналізму до
принципів співпраці та взаємної довіри.
• Правильно налагодженні відносини лікаря з хворим— не така вже й складна задача, адже в
більшості випадків пацієнт сам старається співпрацювати з лікарем. Однак в рамках співпраці
лікар повинен розуміти, що медицина — це наука про невизначеність та мистецтво вірогідності. А
вірогідність правоти припускає і вірогідність помилки. Ніколи не можеш бути впевненим в 100%
досягненні бажаного результату ні у діагностиці, ні в лікуванні. Намагання багатьох лікарів
лишитись із пацієнтами на рівні попередніх відносин призводять до негативних наслідків.
• Помилки взаємовідносин нерідко зустрічаються в лікарській практиці. Зменшити їх число можуть
рівні, довірливі взаємини, що спираються на досягнення сучасної медичної науки, дотримання
медиками відповідних технологій, високий професійний рівень медичного персоналу
• Тему «Лікарські помилки» можна було б закінчити словами Гіппократа: «Жизнь
коротка, путь искусства долог, удобный случай скоропреходящ, опыт
обманчив, суждение трудно. Людские нужды заставляют нас решать и
действовать. Но если мы будем требовательны к себе, то не только успех, но
и ошибка станет источником знания». Неможливо щось додати до цих слів, що
витримали випробування часом і не втратили свого значення і сьогодні.