1

Лекція 1
Сучасний стан охорони праці в Україні. Правові та організаційні
питання охорони праці.
Мета лекції: Розглянути сучасний стан охорони праці в Україні.
Визначити правові та організаційні питання охорони праці. Розглянути
причини, аналіз та профілактику виробничого травматизму.

Сучасний стан охорони праці в Україні.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як

такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці
– це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова
державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з
найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.
Стан із травматизмом та смертельними випадками значно не
змінюється, а набуває деякої „стабілізації” у порівнянні з минулими роками.
Але кількість травмованих і загиблих викликає стурбованість про майбутнє
нашої країни та її дієздатної частини населення. Підприємства працюють
ледь-ледь, але починають набирати оберти і зі зростанням виробництва,
відбудеться відповідне збільшення випадків виробничих аварій та
травматизму. Суперечлива ситуація, у якій зараз опинилися підприємства
коли, з одного боку, треба підвищувати рівень випуску виробів, а з другого, у
складних економічних умовах вони змушені працювати, не дає можливості
суттєво поліпшити стан умов та безпеки праці. За оперативними даними
допущено зростання смертельного травматизму у вугільній промисловості, в
агропромисловому комплексі, у гірничорудній промисловості, в енергетиці,
житлово-комунальному господарстві, соціально-культурній сфері та торгівлі.
Це значною мірою обумовлене збільшенням рівня промислового
виробництва в цих галузях без адекватного вжиття роботодавцями заходів
щодо безпечного ведення робіт та з охорони праці. Збільшилась кількість
загиблих на підприємствах десяти областей та м. Києва, з них найбільше в м.
Києві, у Вінницькій області, Дніпропетровській, Житомирській, Київській,
Луганській, Миколаївській, Одеській, Тернопільській, Херсонській,
Хмельницькій , Чернівецькій. Як показує аналіз, основними причинами
аварій та травмування працівників є незадовільне ставлення до організації
робочих місць і безпечного виконання робіт, порушення трудової і
технологічної дисципліни, безвідповідальність керівників виробництва і
безпосередніх виконавців до дотримання вимог безпеки праці.
Метою дисципліни "Основи професійної безпеки" є надання майбутнім
інженерам теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для
вирішення питань, пов’язаних з забезпеченням безпечних і нешкідливих
умов при розробці і використанні нової техніки та технологічних процесів,
 2

організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та

оточуюче природне середовище.
Науковий зміст курсу складають теоретичні та практичні основи
управління охороною праці в умовах виробництва, методи запобігання та
захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих умов праці.
В результаті вивчення курсу студент повинен знати:
— законодавчі та нормативні документи з охорони праці;
— концепції організації охорони праці у державі та на виробництві;
— обов'язки і відповідальність керівників підприємств (організацій) та
їх підрозділів з забезпечення здорових і безпечних умов праці робітників;
— основні міжнародні документи з охорони праці;
— методи і засоби забезпечення нормативних значень параметрів
небезпечних та шкідливих факторів.
В результаті вивчення курсу студент повинен вміти:
— організувати вирішення питань охорони праці на виробництві
(організації);
— використовувати нормативні документи та забезпечувати безпечні й
нешкідливі умови праці на виробництві;
— ідентифікувати небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що
супроводжують працю на виробництві;
— організовувати та брати участь у розслідуванні нещасних випадків
та аварій на виробництві.

Правові та організаційні питання охорони праці.

У юридичній літературі охорона праці розглядається в широкому та

вузькому розумінні. У широкому розумінні охорона праці означає сукупність
соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних,
лікувально-профілактичних та інших заходів у поєднанні з правовими
нормами. У вузькому розумінні – інститут трудового права, тобто сукупність
норм, спрямованих на забезпечення умов праці, безпечних для життя і
здоров'я працівників.
Ці найважливіші норми закріплені в Законі України "Про охорону
праці" від 14 жовтня 1992 року, чотирьох главах КЗпП (глава XI "Охорона
праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді", глава XVIII
"Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю"), а також у
підзаконних нормативно-правових актах – положеннях, правилах
інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових
актах. У жовтні (24 жовтня) 2002 року фахівці з питань охорони праці
відзначили 10-річчя з дня введення у дію Закону України “Про охорону
праці”. Зараз закон України “Про охорону праці” складається з 44 статей,
об’єднаних у IX розділів.
 3

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації

конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі
трудової діяльності, а також регулює відносини між власником підприємства
(установи, організації тощо) або уповноваженим ним органом та
працівниками з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і
встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
При розробці Закону було враховано основні вимоги міжнародних
конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці (МОП), які втілено
у передових промислово розвинених країнах. Для Закону характерні численні
нововведення, що відповідають вимогам сьогодення.
Державна політика в області охорони праці визначається відповідно до
Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення
належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам
та професійним захворюванням.
Державна політика в області охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та
продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і здорових
умов праці;
- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з
урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в
галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці з охорони праці для всіх
підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм
власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров’я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення
добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не
суперечить законодавству;
- інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони
здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення
консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними
 4

групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та

державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення
умов безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Закон „Про охорону праці“ встановлює новий, більш високий рівень
захисту працівників, причому цей захист починається з моменту прийняття
його на роботу. В інтересах працівника введено норму, за якою він має право
відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,
небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і
навколишнього природного середовища.
Значно підвищено захист працівників при нещасних випадках на
виробництві. Зокрема, встановлено виплату одноразової допомоги
потерпілому (його сім’ї та утриманцям померлого). У разі смерті потерпілого
розмір одноразової допомоги повинен бути не менше 5-річного заробітку
працівника, який виплачується його сім’ї, і, крім того, не менше річного
заробітку на кожного утриманця померлого.
Окремі статті Закону “Про охорону праці” присвячено регулюванню
охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Встановлено, зокрема,
заборону на використання праці жінок і неповнолітніх на підземних роботах,
а також залучення жінок і неповнолітніх працівників до підіймання й
переміщення речей, маса яких перевищує для них граничні норми.
Громадянин при укладанні трудового договору повинен бути
проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві,
наявність на робочому місці небезпечних шкідливих виробничих факторів,
можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про права на пільги та матеріальну
чи інших вид компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладання
трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком,
протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.
Однієї з гарантій є те, що працівник має право відмовитися від
дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його
життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього
природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується
фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки
й уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин, не
з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Також працівник має право розірвати трудовий договір за власним
бажанням, якщо власник не дотримується Закону про охорону праці, умови
колективного договору з цих питань. У такому випадку працівнику
виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним
договором, але не менше тримісячного заробітку.
На час призупинення експлуатації підприємства, цеху, ділянки,
окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за
охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається
місце роботи, а також середній заробіток.
 5

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання,

комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту
відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці і колективного
договору.
Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному
структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових
актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав
працівників у області охорони праці.
Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, а саме:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які
забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує
інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання
покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує
комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення
існуючого рівня охорони праці;
- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів
відповідно до обставин, що змінюються;
- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки,
засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки,
позитивний досвід з охорони праці тощо;
- забезпечує належне утримання будівель та споруд, виробничого
обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, за здійснення профілактичних заходів, визначених
комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних
досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та
устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-
правовим актам з охорони праці;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони
праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання
робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих
приміщеннях, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з
охорони праці;
- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних
процесів, правил поведінки з машинами, механізмами, устаткуванням та
іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та
індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони
праці;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво
з працівниками у галузі охорони праці.
Законодавство про охорону праці передбачає і обов’язки працівників.
 6

Зокрема вони зобов’язані:

- дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і
здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт під час
перебування на території підприємства;
- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони
праці, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди.
Служба охорони праці створюється роботодавцем на підприємстві з
кількістю працівників 50 і більше. На підприємстві кількістю працівників
менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати у порядку сумісництва
особи, що пройшли перевірку знань з охорони праці відповідними
державними службами. Якщо кількість працівників менше 20 осіб, для
виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні
спеціалісти на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується
безпосередньо роботодавцю і прирівнюється до керівників і спеціалістів
основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охорони праці
допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення
використання найманої праці фізичною особою.
Навчання й інструктаж працівників з охорони праці є складовою
частиною системи управління охороною праці і проводиться з усіма
працівниками в процесі їхньої трудової діяльності.
Інструктаж працівників залежно від характеру та часу його
проведення буває: вступний (при прийомі на роботу); первинний (на
робочому місці перед початком роботи); повторний (на робочому місці з
усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою – один раз у
квартал, на інших роботах – один раз у півроку; проводиться або
індивідуально, або з групою працівників, що виконують однотипні роботи, за
програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з
охорони праці, заміні устаткування чи за інших змін факторів, що впливають
на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов’язаних з
прямими обов'язками за фахом).
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі
проводить безпосередньо керівник робіт. Інструктажі завершуються
перевіркою знань шляхом усного опитування або за допомогою технічних
засобів навчання, а також перевіркою навичок небезпечних методів роботи.
Знання перевіряє працівник, який проводить інструктаж.
Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для
підприємств, не залежно від форм власності, або фізичних осіб, які
використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не
менш 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що
утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються
в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від
фонду оплати праці.
 7

В Законі „Про охорону праці“ передбачено стимулювання охорони

праці. Мотивація діяльності з поліпшення стану охорони праці здійснюється
методами позитивного і негативного (покарання) стимулювання.
Стимулювання проводиться економічними, правовими, соціальними і
моральними засобами.
Загальнодержавні завдання та функції управління охороною праці
покладені на ряд структурних органів Кабінету Міністрів.
Державний комітет з гірного нагляду за охороною праці
(Держгірнаглядохоронпраці) є урядовим органом державного управління, що
діє в складі Кабінету Міністрів. Здійснює комплексне управління охороною
праці на державному рівні; реалізує державну політику у сфері охорони праці
та виробничої безпеки, державний нагляд за дотриманням вимог
законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Міністерство охорони здоров’я України – спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління, нагляд і
контроль за дотриманням санітарного законодавства та забезпеченням
охорони здоров’я працівників.
Міністерство праці та соціальної політики України виконує державну
експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих
місць, установлює їхню відповідність чинним нормативним актам.
Міністерство надзвичайних ситуацій України здійснює державне
управління у сфері пожежної безпеки.
Міністерство екології та природних ресурсів є спеціально
уповноваженим органом управління у сфері ядерної безпеки.
Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-
правових актів про охорону праці здійснюють:
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці;
спеціально уповноважений центральний орган з питань радіаційної
безпеки;
спеціально уповноважений центральний орган з питань пожежної
безпеки;
спеціально уповноважений центральний орган з питань гігієни праці.
За порушення законів та інших нормативно-правових актів про
охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів
державного нагляду за охороною праці, а також працівників профспілок,
винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної
та кримінальної відповідальності згідно із Законом про охорону праці. Це
передбачає наступні дії при:
дисциплінарній відповідальності – догану, у подальшому звільнення з
роботи;
адміністративній відповідальності – штрафні санкції до юридичних
та фізичних осіб, які використовують найману працю. Максимальний розмір
штрафу не може перевищувати 5% місячного фонду заробітної плати
 8

юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує

найману працю. Уразі несплати юридичними та фізичними особами штрафу
проводиться нарахування пені на суму штрафу у розмірі 2% за кожний день
прострочення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу
підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути
оскаржено в місячний строк у судовому порядку. Адміністративна
відповідальність наступає за деякі посягання на загальні вимоги праці.
матеріальній відповідальності – штрафні санкції до виробника.
Матеріальна відповідальність наступає при наявності прямої та дійсної
шкоди;
кримінальній відповідальності – згідно з Кримінальним кодексом
України передбачається, враховуючи тяжкість злочину, покарання штрафом
у 50 мінімальних неоподаткованих доходів громадян, виправними роботами
на строк до 2-х років, обмеженням чи позбавленням волі на строк від 2-х до
7-ми років тощо.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних та фізичних
осіб зараховуються до державного бюджету України.

Причини, аналіз та профілактика виробничого травматизму.

Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має

класифікація причин. При цьому необхідно враховувати комплект факторів,
що визначають безпечні і нешкідливі умови праці на виробництві.
При встановленні причин нещасного випадку зазначаються і кодуються
три групи причин відповідно класифікатора:
I. технічні:
- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність
засобів виробництва;
- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність
транспортних засобів;
- неякісна розробка або відсутність проектної документації на
будівництво, реконструкцію виробничих обєктів, будівель, споруд,
обладнання, тощо;
- неякісне виконання будівельних робот;
- недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного
процесу;
- незадовільний технічний стан виробничих обєктів, будинків, споруд,
території, засобів виробництва, транспортних засобів;
- незадовільний стан виробничого середовища (несприятливі
метеорологічні умови, підвищена концентрація шкідливих речовин у повітрі
робочої зони; наявність шкідливих опромінень (випромінювань);
незадовільна освітленість, підвищений рівень шуму і вібрації й ін.);
ІІ. організаційні ( що залежать від рівня організації праці на
виробництві і діяльності самої людини):
 9

- незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи

управління охороною праці;
- недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, у т.ч.:
(відсутність, або неякісне проведення інструктажу; допуск до роботи без
навчання та перевірки знань з охорони праці);
- неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх
відсутність;
- відсутність у посадових інструкціях функціональних обовязків з
питань охорони праці;
- порушення режиму праці та відпочинку;
- відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (проф.
відбору);
- невикористання засобів індивідуального захисту через
незабезпеченість ними;
- виконання робіт з відключеними несправними засобами колективного
захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;
- залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
- порушення технологічного процесу;
- порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;
- порушення правил дорожнього руху;
- незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);
- незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);
- порушення трудової і виробничої дисципліни, в т.ч.: (невиконання
посадових обов’язків; невиконання вимог інструкцій з охорони праці).
ІІІ. психофізіологічні (зв'язані з несприятливою особливістю
особистого фактора; невідповідність анатомо-фізіологічних і психологічних
особливостей організму людини умовам праці):
- алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;
- незадовільні фізичні дані або стан здоровя;
- незадовільний психологічний клімат у колективі;
- травмування внаслідок протиправних дій інших осіб, інші причини.
Серед причин, не внесених у класифікатор, варто також враховувати
соціальні причини, обумовлені станом особистості в даний момент, якістю
особистості:
- недостатня ефективність норм трудового права;
- побутові умови;
- рівень доходу в родині;
- приналежність до того чи іншого соціального шару й ін.
При розгляді нещасливого випадку вказується основна причина і
супутня. Як показують статистичні дані, психофізіологічним (людським)
фактором приділяється другорядна (супутня) роль, незважаючи на те, що, як
показує міжнародна статистика, з вини людини відбуваються близько 90%
нещасних випадків. Це порозумівається недосконалістю об'єктивних методів
оцінки впливу цих причин на виникнення нещасливого випадку.
 10

Аналіз виробничого травматизму розробляється для встановлення

закономірностей його формування і розробці ефективних профілактичних
заходів.
У процесі аналізу травматизму повинні бути з'ясовані причини
нещасних випадків і розроблені заходи щодо їх попередження.
Для аналізу виробничого травматизму застосовують три основних
методи: статистичний, монографічний, економічний.
Статистичний метод заснований на вивченні причин травматизму по
документах, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки
тимчасової непрацездатності) за визначений період часу (квартал, рік,
півріччя) у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт обліку
професійних захворювань за формою П-5, які складаються на підставі актів
розслідування випадків профзахворювань.
Цей метод дозволяє визначити порівняльну динаміку травматизму по
окремих галузях, підприємствам, цехам, ділянкам одного підприємства і
виявити закономірності чи ділянки зниження травматизму.
Для оцінки рівнів травматизму користаються відносними показниками
(коефіцієнтами) частоти, ваги і втрат.
За коефіцієнт частоти травматизму приймається число нещасних
випадків, що приходиться на тисячу працюючих за визначений період:

(1)
де Т – число нещасних випадків за звітний період;
Р – середнєсписочне число працюючих за той же період.
Коефіцієнт важкості травматизму характеризує середня кількість днів
непрацездатності, що приходяться на один нещасний випадок:
(2)
де Д – сумарна кількість днів непрацездатності по всіх нещасних випадках
за звітний період.
За коефіцієнт утрат (показника загального травматизму) приймається
кількість людино діб непрацездатності, що приходяться на 1000 працівників.
У ці показники не включаються групові і смертельні нещасливі випадки:
; (3)
Зміна коефіцієнтів частоти, важкості і втрат протягом ряду років
характеризує динаміку промислового травматизму й ефективність заходів
щодо попередження травматизму.
При заглибленому статичному аналізі травматизму крім виявлення
причин травматизму виробляється також аналіз нещасних випадків по
джерелах і характеру впливу на організм, видам чи робіт виробничих
операцій, характеру травм, аналізуються зведення про потерпілих (професія,
стаж, стать, вік), дані про час події (місяць, година робочого дня, зміна).
Отримані зведення орієнтують дослідників у небезпеці виробничої
 11

обстановки, у питаннях розробки індивідуальних захисних пристосувань,

дозволяють провести попереджувальні заходи.
До різновидів статистичного аналізу відносяться груповий і
топографічний. Груповий метод вивчень травматизму заснований на
повторюваності нещасних випадків незалежно від ваги ушкоджень. Наявний
матеріал розслідування розподіляється по групах з метою виявлення
найбільше часто повторюваних випадків (однакових за обставинами).
Нещасні випадки групуються за окремими однорідними ознаками: видом
робіт, обладнанням, кваліфікацією, спеціальністю, віком потерпілого,
причинами нещасних випадків тощо.
Топографічний метод складається у вивченні причин нещасних
випадків, щодо до місця їхньої події, які систематично наносяться умовними
знаками на плани ділянки, цеху, підприємства. Метод дає наочне уявлення
про місця зосередження травматизму без вивчення обставин та причини, що
викликали нещасний випадок.
Статистичні методи дослідження дають загальну картину стану
травматизму, установлюють його динаміку, виявляють визначені залежності,
але при цьому не вивчаються заглиблено умови, у яких стався нещасливий
випадок.
Монографічний метод включає детальне дослідження всього
комплексу умов, у яких стався нещасний випадок: процеси, устаткування,
матеріали, захисні засоби, умови виробничої обстановки і т.д. У результаті
дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків, але і
сховані (потенційні) небезпечні і шкідливі фактори, що можуть привести до
травматизму.
Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від
виробничого травматизму, а також в оцінці ефективності витрат,
спрямованих на попередження нещасних випадків з метою оптимального
розподілу засобів на заходи щодо охорони праці.
Прогнозування травматизму здійснюється звичайно використання
статистичних даних щодо КЧ, КТ, КВ за кілька років роботи, це створює
можливість екстраполювати криву, що описує застосування зазначених
показників, на найближчий календарний період.