1

Лекція 3.2
Вентиляція
Вентиляція – один з основних заходів, що забезпечує чистоту
повітря та нормалізує метеорологічні умови у виробничому приміщенні.

Забезпечення нормальних метеорологічних умов і чистоти повітря на

робочих місцях в значній мірі залежить від правильно організованої системи
вентиляції.
Вентиляція – це організований, тобто що піддається розрахунку і
регулюванню, повітрообмін.
Загальні технічні та санітарно-гігієнічні вимоги до вентиляції.
Кількість припливного повітря Lпр, м3/год, повинна відповідати, як
правило, кількості того повітря, що видаляється, Lвид, м3/год:
Lпр = Lвид = L (2.3)
У деяких випадках вимагається, щоб Lпр було менше або більше від Lвид.
Наприклад, при вентиляції двох суміжних приміщень, в одному з яких
виділяються шкідливі речовини, для запобігання проникнення цих речовин у
друге приміщення створюють розрідження, забезпечуючи Lпр  Lвид.
Припливне повітря необхідно подавати у ті частини приміщення, де
кількість шкідливих речовин, що виділяються, є мінімальною (“чиста зона”),
а видаляти із зони максимальної концентрації шкідливих речовин та
надлишків тепла (“забруднена зона”). Місцезнаходження “чистої зони”
визначає місце подачі припливного повітря – у робочу, верхню та нижню
зони приміщення.
Місце для забору свіжого повітря вибирають, ураховуючи напрямок
вітру – з навітряного боку відносно джерел викидів, удалині від місць
забруднення.
Система вентиляції не повинна створювати шум на робочих місцях,
який би перевищував гранично допустимі рівні.
 2

Вентиляційна система – сукупність пристроїв для відробітку,

транспортування, подачі і видалень повітря.
За способом спонукання руху повітря вентиляційні системи бувають:
- з природним спонуканням (використовуванням природних сил – дії
вітру і гравітації);
з механічним спонуканням ( з використанням вентиляторів, ежекторів і
ін.)
- змішана вентиляція (поєднання цих способів).
Залежно від напряму повітряних потоків вентиляція буває:
- витяжна
- припливна (нагнітальна);
- припливно-витяжна.
По характеру обхвату приміщення вентиляція підрозділяється на:
- загальнообмінну;
- місцеву (локалізуючу);
- можливе поєднання цих двох видів вентиляції.
За часом дії:
- постійно діюча;
- аварійна.
Система вентиляції повинна забезпечувати нормальний склад повітря у
виробничих приміщеннях і бути раціональною при можливо менших
витратах на її пристрій і експлуатацію.
Відповідно до державних стандартів у всіх приміщеннях повинна бути
передбачена природна вентиляція (рисунок 2.1).
Загальні відомості про аерацію. Аерація – природна вентиляція, що
виконує роль загально обмінної. На рис. 2.1 зображене поперечний розріз
будівлі цеху. У зовнішніх стінах будівлі влаштовують два ряди отворів.
Нижній ряд (для теплого періоду року) розташовують на висоті 0,3–1,8 м, а
верхній (для холодного та перехідного періодів) – на висоті 3– 4 м від рівня
землі. Верхня частина будівлі обладнана конструкцією, яка називається
 3

аераційним ліхтарем. Ліхтарі розташовуються по всій довжині будівлі, в них

також передбачаються отвори з відкривними стулками.
Повітрообмін при аерації здійснюється внаслідок різниці температур, а
отже, різниці густин повітря усередині приміщення ρср.п, кг/м3, та зовні ρз,
кг/м3, а також у результаті дії вітру. Холодніше повітря надходить у
приміщення через отвори у стінах, а тепліше видаляється через отвори
ліхтаря. У теплий період року повітря надходить у робочу зону через нижні
отвори, а у холодний – через верхні. Опустившись до робочої зони, холодне
повітря нагрівається за рахунок перемішування з теплим повітрям
приміщення.
Природна вентиляція значно дешевше механічної, оскільки великі
об'єми повітря подаються в приміщення і віддаляються з нього без
застосування вентиляторів і повітроводів. Вентиляція відбувається через
витяжні канали, шахти, кватирки і фрамуги будівель.
Недолік природної вентиляції полягає в тому, що повітря приточування
вводиться в приміщення без попереднього очищення і підігріву, а той, що
видаляється не очищається від викидів і забруднює зовнішнє повітря. Крім
того, ефективність аерації може істотно падати унаслідок підвищення
температури зовнішнього повітря, особливо в безвітряну погоду.
При використовуванні механічної вентиляції на відміну від природної є
можливість заздалегідь очищати, нагрівати або охолоджувати, зволожувати
повітря приточування, а також очищати в оточуючу атмосферу забруднене
повітря, що викидається. Крім того, повітря можна подавати по повітроводам
в будь-яку зону приміщення або видаляти його з місць найінтенсивнішого
утворення шкідливостей.
В хімічній промисловості найбільш поширена припливно-витяжна
загально обмінна механічна вентиляція, комбінована з локальною
механічною вентиляцією.
 4

Аераційний ліхтар

Вітер
+ -
+

h2 h
t ср.п
Площина рівних тисків

tн
h1
-

Джерело тепловиділень

Рис. 2.1 – Природна вентиляція

До недоліків механічної вентиляції слід віднести необхідність

звукоізоляції, значна вартість споруди і експлуатації. Припливно-витяжна
загально обмінна механічна вентиляція складається з двох окремих
установок: через одну подається чисте повітря, через іншу віддаляється
забруднення.
Методи розрахунку продуктивності вентиляції
Визначення продуктивності загальнообмінної вентиляції.
Продуктивність загальнообмінної вентиляції чи кількості повітря,
поданого у приміщення, L, м3/год, визначається різними методами залежно
від призначення приміщення та видів шкідливих речовин, що виділяються.
За відсутності у приміщенні шкідливих речовин (адміністративні та навчальні
будівлі) продуктивність загальнообмінної вентиляції обчислюється за
формулою:
L = n  L´, (2.4)
 5

де n – кількість працівників; L´ ─ витрата повітря, м3/год, прийнята за

санітарними нормами (СН 245-71) залежно від об’єму приміщення V, м3, що
припадає на одного працівника:

при < 20 L´ = 30;

при 40 > > 20 L´ = 20;

при > 40 – допускається періодичне провітрювання.

При виділенні шкідливих речовин та тепла кількість повітря

розраховується з умов матеріального балансу шкідливих речовин, що
надходять у приміщення та видаляються з нього, і вологи чи теплового
балансу при виділенні тепла.
а) При виділенні парів та газів:
L = G / ГДК – qпр. (2.5)
де G – кількість шкідливих речовин, що надходять у приміщення,
мг/год, внаслідок витоків, нещільностей в устаткуванні (приймається за
даними технологічної частини проекту чи з дослідних даних, отриманих на
однотипових підприємствах); qпр –концентрація шкідливих речовин у
припливному повітрі, мг/м3;
б) При виділенні зайвого (явного) тепла:
L = Qяз / с пр (Твид – Тпр), (2.6)
де Qяз – зайве виділення явної теплоти, кДж/год; с – питома
теплоємність повітря при сталому тиску, кДж/кг∙ К; пр – густина
припливного повітря, кг/м3; Твид, Тпр – відповідно, температура повітря, що
видаляється, та припливного, К.
в) При виділенні зайвої вологи:
L = G в.п / вид (dвид – dпр), (2.7)
де G в.п – маса водяних парів, що надходять у приміщення, г/год; вид –
густина водяних парів, що видаляються з приміщення, кг/м 3; dвид, dпр –
відповідно, вологовміст повітря, що видаляється, та припливного, г/кг.
 6

У ГОСТі 12.1.005-88 нормується не вологовміст повітря, а його

відносна вологість та температура, за якими можна визначити dвид та dпр за
допомогою І-d діаграми.
г) При виділенні пилу розрахунок продуктивності загально обмінної
вентиляції, як правило, не робиться, оскільки пил поширюється по
приміщенню нерівномірно і на деяких ділянках приміщення може
спостерігатися збільшення його концентрації. Пил слід уловлювати
безпосередньо у місці його виникнення за допомогою місцевих
відсмоктувачів. У деяких випадках при незначному та розсіючему пило
виділенні загально обмінна вентиляція застосовується і для боротьби з пилом
(наприклад, у типографіях, картонажних фабриках).
д) При одночасному виділенні шкідливих речовин, тепла та вологи
приймають найбільшу кількість повітря, одержану в розрахунках для
кожного виду виробничих виділень.
Визначення необхідної кількості повітря за кратністю повітрообміну:

L = K V, (2.8)
де К – кратність повітрообміну, год-1.
Кратність К показує, у скільки разів за годину повітря зміниться у
приміщенні. Значення кратності, наведені у довідковій літературі, можуть
становити 1–10 та вище, залежно від призначення приміщення, виду та
кількості шкідливих речовин, що виділяються.
Метод застосовують для орієнтовних розрахунків, коли невідомі види
та кількість шкідливих речовин, що виділяється.
Місцева вентиляція призначена для уловлювання шкідливостей у
місцях їх виділення і запобігання їх перемішування з повітрям приміщення.
Гігієнічне значення місцевої вентиляції полягає в тому, що вона повністю
виключає або скорочує проникнення шкідливих виділень в зону дихання
працюючого. Економічне її значення полягає в тому, що шкідливості
відводяться в більших концентраціях, ніж при загально обмінній вентиляції,
 7

а отже, скорочуються повітрообмін і витрати на підготовку і очищення

повітря.
Загальні умови до місцевої вентиляції:
- повинна бути максимально наближена до джерела утворення
шкідливих речовин;
- повинна бути розташована з урахуванням природного руху шкідливих
речовин;
- шкідливі речовини не повинні проходити через зону дихання
працівника.
Місцева вентиляція може бути витяжною і припливною.
Місцеві витяжні пристрої бувають відкритого і закритого типу.
У відсмоктуваннях відкритого типу всмоктуючий отвір розташовується
на деякій відстані від джерела утворення шкідливостей (витяжні парасольки,
відсмоктування бортові, бічні, вбудовані в робочі місця і інструменти).
У відсмоктуваннях закритого типу джерела виділення шкідливостей
розміщені усередині укриття (внутрішні укриття, витяжні шафи, камери,
кабіни, кожухи і ін).
Місцева вентиляція припливна виконується у вигляді захисних екранів,
водяних і повітряних завіс, що захищають робочі місця від теплового
опромінювання, а також застосовується система водо-повітрянного
душировання. Для попередження переохолодження і простудних
захворювань працюючих біля входу в цех влаштовують тамбури або
створюють теплові повітряні завіси, які направляють потік зовнішнього
холодного повітря у верхню зону приміщення.
Визначення продуктивності місцевої витяжної вентиляції.
Розрахунок проводять, виходячи з найменшої витрати вентиляційного
повітря, яке забезпечує максимальне надходження шкідливих виділень у
місцевий відсмоктувач. Існує багато окремих методик з визначення
продуктивності місцевих відсмоктувачів Lм.в, м3/год. Для орієнтовних
розрахунків можна використовувати таку формулу:
 8

Lм.в = F. V. 3600, (2.9)

де F – площа відкритого отвору місцевого відсмоктувача, м 2; V –
швидкість повітря у відкритому отворі місцевого відсмоктувача, м/с.