Л1

Поняття праці та охорони праці

роботодавець - власник підтриємства
працівник - особа, що працює на підприємстві
праця - цілеспрямована діяльність людини в результаті якої створюється матеріальне
благо
охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
соціально-технічних, санітарно-гігієнічних, і лікувально-профілактичних заходів та
засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності

Основною метою охорони праці є :

1) запобігання травматизму та професійних захворювань;
2) створення безпечних і нешкідливих умов праці;
3) збереження здоров’я та працездатності;
4) підвищення продуктивності праці;
5) попередження аварійних ситуацій.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити дві групи завдань:
а) наукові — аналіз конкретних моделей системи «людина-техніка-виробниче
середовище», виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їх
взаємозв’язку, ступеня впливу на людину;
б) практичні — розроблення заходів та засобів щодо створення безпечних умов праці при
здійсненні трудового процесу.
Охорона праці водночас вирішує дві задачі: 1) інженерно-технічну, що передбачає
запобігання небезпечним подіям під час трудового процесу шляхом: заміни небезпечних
матеріалів менш небезпечними; переходу на нові технології, які зменшують ризик
травмування і захворювання; проектування і конструювання устаткування з урахуванням
вимог безпеки праці; розробки засобів індивідуального та колективного захисту; 2)
соціальну, пов’язану з відшкодуванням матеріальної та соціальної шкоди, отриманої
внаслідок нещасного випадку або роботи в несприятливих умовах, тобто захист
працівника та його прав.
Захворювання – це порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлене
функціональними та/або морфологічними змінами.
Професійне захворювання – паталогічний стан людини, обумовлений надмірним
напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової
діяльності. Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з
урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною
професією, професійного «маршруту» працівника, даних попередніх періодичних
медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджень. Цей
діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили розвиток даного
захворювання, тобто є його безумовною причиною. Виробничо зумовлене
захворювання – захворювання, перебіг якого ускладнюється умовами праці, а частота
якого перевищує частоту його у працівників, які не зазнають впливу певних професійних
шкідливих факторів.
Професійне отруєння – професійне захворювання, що викликається вдиханням
токсичних хімічних речовин, всмоктуванням їх через шкіру або попаданням в організм
через шлунково-кишковий тракт. Професійні захворювання та отруєння, що виникають
протягом короткого проміжку часу (однієї зміни чи доби), називаються гострими, а такі,
для виникнення яких потрібен довгий термін – хронічними. До гострого професійного
отруєння належить захворювання, що виникло після однократного впливу на працівника
шкідливої речовини. До гострого професійного захворювання належить захворювання,
що виникло після однократного (протягом не більш як однієї робочої зміни) впливу
шкідливих факторів фізичного, біологічного та хімічного характеру. Воно може бути
спричинене дією хімічних речовин, іонізуючого та електромагнітного випромінювання,
значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини.
Сюди можуть належати також інфекційні, паразитарні та алергійні захворювання. До
хронічного професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок
провадження професійної діяльності працівника та зумовлюється виключно або
переважно впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу,
пов'язаних з роботою. До нього належить також захворювання, що виникло після
багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів. Хронічне
професійне захворювання не завжди супроводжується втратою працездатності. Випадки
професійних інфекційних захворювань та хронічних професійних інтоксикацій
розслідуються як хронічні професійні захворювання.
Дія окремих несприятливих чинників виробничого середовища чи трудового процесу
може призвести до виробничої травми – пошкодження тканин, порушення анатомічної
цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. До
травм відносять забиті місця на тілі, порізи, поранення, переломи кісток, опіки,
обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим
випромінюванням, наслідки контакту з представниками флори та фауни тощо. Як правило,
виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві. Виробничі травми
класифікують: 1) за видом агента, що призвів до травмування – механічні, термічні,
хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.; 2) за виробничими матеріальними
причинами (носіями) травми – рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи
виробництва та ін.; 3) за локалізацією травм – травми очей, голови, рук, ніг, тулуба; 4)
за ступенем тяжкості пошкоджень – легкі, тяжкі, смертельні; 5) за технологічними
операціями — вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів.
Нещасний випадок на виробництві — раптове погіршення стану здоров’я чи
настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок
короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного
виробничого чинника (чинників) чи середовища.
Нещасні випадки поділяють: 1) за кількістю потерпілих на такі, що сталися з
одним працівником, і групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше
працівниками; 2) за ступенем тяжкості ушкодження здоров’я — без втрати
працездатності, з втратою працездатності на 1 робочий день і більше, з тяжким наслідком,
зі стійкою втратою працездатності (каліцтво) і смертельні (летальні); 3) за зв’язком з
виробництвом — на такі, що пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
Згідно Постанови КМУ "Деякі питання розслідування та обліку нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" від 30.11.2011
р. № 1232 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 76 від 04.03.2016),
яка встановлює "Порядок проведення розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві", під
нещасним випадком з працівниками на підприємствах, в установах та
організаціях незалежно від форми власності або в їх філіях,
представництвах, інших відокремлених підрозділах, розуміють обмежену в
часі подію або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора
чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків,
внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення,
травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного
захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного
або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження
електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання
інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву,
повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу,
які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи
більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як
на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час
виконання ним трудових (посадових) обов'язків.
Обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що
пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є:
1) виконання потерпілим трудових (посадових) обов'язків за режимом
роботи підприємства, у тому числі у відрядженні;
2) перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому
місці для виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків чи завдань
роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття,
що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку
підприємства, в тому числі протягом робочого та надурочного часу;
3) підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи
знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо
особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи
і після її закінчення;
4) виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в
неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
5) проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем
відповідно до укладеного договору;

Під територією підприємства розуміють земельну ділянку, яка надана йому

у користування, а також ділянка, яка віднесена до території підприємства згідно
з рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради. Якщо організація
орендує певні приміщення підприємства, нещасні випадки на території
підприємства з працівниками такої організації розслідуються і беруться на облік.
Медичний висновок щодо встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я
працівника з впливом на нього небезпечних, шкідливих виробничих факторів,
психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати
роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування або
обстеження потерпілого у формі рішення лікарсько-експертної комісії на запит
роботодавця та/або голови комісії. У такому запиті та доданих до нього
матеріалах повинні міститися необхідні відомості про обставини нещасного
випадку, результати дослідження умов праці і виробничого середовища, зокрема
кількісні і якісні характеристики небезпечних, шкідливих виробничих факторів
та/або факторів важкості чи напруженості трудового процесу, які передували
настанню нещасного випадку.

Основні законодавчі акти про охорону праці : законодавство України про

охорону праці; Кодекс законів про працю України; Закон України «Про охорону
праці»; ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення»; ЗУ «Про охорону здоров’я»; «Про використання ядерної енергії та
радіаційний захист»; «Про пожежну безпеку»; «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та ін.
Конституційні засади ОП
У ст.43 Конституції України записано :

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя

працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,

гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,
реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою

працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи
служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або
відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату,
не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я

роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Л2
2.3. Основні принципи державної політики України у галузі охорони
праці
До основних принципів належать:
➢ пріоритет життя та здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця
за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
➢ підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також
сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
➢ комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної,
галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших
напрямів економічної і соціальної політики, досягнення в галузі науки і
техніки та охорони довкілля;
➢ соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань;
➢ встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів
підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів
діяльності.
Нормативно-правові акти охорони праці -це правила, стандарти, норми,
інструкції, положення та інші документи яким надано чинність правових норм,
обов'язків для виконання

ЗУ(Закон України) про ОП (охорону праці) є одним із найважливіших актів

законодавства про охорону праці

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії нормативно-правові акти

про ОП (НПАпОП) можуть бути міжгалузевими або галузевими.

2.4. Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів

Згідно законодавства України, забороняється застосування праці жінок на
важких роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення важких
речей, маса яких перевищує встановлені для них норми. Встановлено такі
граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:
➢ гранично допустима напруга для жінок при переміщенні та підйомі при
чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає – 10 кг;
➢ переміщення і підйом вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг;
➢ сумарна маса тяжкості, яку переміщує жінка протягом кожної години робочої
зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг.
2.5. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення
законодавства про охорону праці
Згідно із Законом України “Про охорону праці” за порушення законодавчих
та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні
види відповідальності:
1. дисциплінарна;
2. адміністративна;
3. матеріальна;
4. Кримінальна
2.7. Стандарти в галузі охорони праці
Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих
виробничих факторів установлюють стандарти безпеки праці, які забезпечують
нормативну базу управління умовами праці.
Система стандартів безпеки праці (ССБП) - це комплекс
взаємозв’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці,
збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Розробка
стандартів здійснюється на основі глибоких наукових досліджень, новіших
досягнень науки і техніки вченими, спеціалістами різних галузей народного
господарства, працівниками служб охорони праці.
Стандарти безпеки праці поділяються на:
1. міждержавні (ГОСТ);
2. державні (ДСТУ);
3. міжгалузеві (ГСТУ);
4. галузеві (ОСТ);
5. стандарти підприємств (СТПССБП).
Державні стандарти охорони праці - це норми і правила, що
поширюються на всі галузі господарства незалежно від форми власності та
виду
діяльності: будівельні, санітарні норми й правила, правила розміщення
електроустановок споживачів, правила дорожнього руху, положення “Про
розслідування та облік нещасних випадків” тощо.
Міжгалузеві норми і правила - це такі норми й правила, що регламентують
охорону праці в кількох галузях або в окремих видах виробництв.
Галузеві норми і правила розробляються на основі загальнодержавних,
міжгалузевих законодавчих актів, норм та правил з урахуванням cпецифіки
виробництва для певної галузі господарства.
Л3
Державне управління охороною праці, державний нагляд і
громадський контроль за охороною праці
3.1. Система державного управління охороною праці в Україні
Державне управління охороною праці здійснюють:
➢ Кабінет міністрів України;
➢ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за
охороною праці (Держнаглядохоронпраці);
➢ міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
➢ місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень зі
здійснення політики охорони праці в державі.

Кабінет Міністрів України:

• встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони
праці.
• визначає функції міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та
нагляду за охороною праці;
• забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
• подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну
програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища;
• Національна рада виконує такі функції:
• створює єдину систему державного управління охороною праці;
• вносить до розгляду Кабміну пропозиції щодо вдосконалення цієї
системи;
• організовує і забезпечує контроль за виконанням загальнодержавних
актів та рішень уряду з питань охорони праці;
 • розробляє загальнодержавну програму і законопроекти з питань
охорони праці, вносить пропозиції щодо вдосконалення
законодавства з цих питань;
Державна служба з питань праці :
реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони
праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань
нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість
населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок
безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги,
компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів
матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих
осіб.
Управління ОП на галузевому рівні здійснюють галузеві міністерства:
Міністерство охорони здоров‟я (МОЗ), Міністерство праці і соціальної
політики, Державна служба України з питань надзвичайних ситуацій
(ДСНС), Міністерство аграрної політики та продовольства України,
Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство
регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального
господарства України,та інші міністерства.
Міністерство охорони здоров' я:
• розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих
факторів на робочих місцях і в межах робочої зони об'єктів;
• розробляє санітарні норми щодо нормативів і методик визначення
показників шкідливих факторів;
• здійснює контроль за виконанням вимог гігієни праці і виробничого
середовища;
• розроблює методику проведення атестації робочих місць на їхню
відповідність нормативним актам про охорону праці та з оцінки
тяжкості роботи тощо.
Міністерство праці і соціальної політики:
• здійснює державну експертизу умов праці;
• визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення
атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам
про охорону праці;
• бере участь у розробці нормативних актів з охорони праці.
Державна служба цивільного захисту
• забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і
правил у сфері цивільного захисту;
• забезпечує гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в
ліквідації наслідків аварій
• затверджує загальнодержавні правила техногенної та пожежної
безпеки, а також вимоги, інструкції і методики, інші нормативно-
правові акти у сфері техногенної та пожежної безпеки, які є
обов’язковими для всіх підприємств, установ, організацій;
Управління ОП на регіональному рівні здійснюють обласні державні
адміністрації, обласні Ради народних депутатів
Місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів:
• Очолюють
• роботу з управління охороною праці;
• формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки,
гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве
значення;
• Організовують, у разі необхідності, регіональні аварійно-рятувальні
формування;
• здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про
охорону праці;
• створюють у разі необхідності фонди охорони праці.

На виробничому рівні Законодавство України покладає на всіх роботодавців

обов'язок щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці. Витрати на
охорону праці на підприємстві згідно зі ст. 19 Закону «Про охорону праці»
повинні становити не менше 0,5% від фонду оплати праці за попередній рік, а
за невиконання законодавства до підприємства можуть бути застосовані санкції
аж до заборони його експлуатації.
Служба охорони праці обов’язково повинна бути створена на підприємстві з
кількістю працюючих 50 і більше осіб. При кількості працівників менше 50
осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва
особи, які мають відповідну підготовку. А якщо працівників менше 20 - можуть
на договірних засадах залучатися сторонні фахівці, які мають не менше трьох
років виробничого стажу.
Система управління охороною праці (СУОП)
• Роботодавець очолює роботу з управління охороною праці і повинен
забезпечити функціонування системи управління охороною праці
(СУОП). Він несе безпосередню відповідальність за СУОП в цілому на
підприємстві. Система управління охороною праці – це сукупність
суб'єкта та об'єкта управління, які проводять цілеспрямовану, планомірну
діяльність з метою забезпечення здорових, безпечних і
високопродуктивних умов праці
Положення, інструкції та інші акти з охорони праці.
• Роботодавець повинен розробити та затвердити положення,
інструкції та інші акти з охорони праці. Вони встановлюють правила
виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у
виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках і робочих місцях
Інструктажі з питань охорони праці
• Всі працівники повинні пройти вступний інструктаж, навчання, перевірку
теоретичних знань, первинний інструктаж на робочому місці, стажування
і набуття навичок безпечних методів праці. Надалі з працівниками
повинні проводитися повторні інструктажі, позапланові та цільові
інструктажі
Навчання з питань охорони праці
• Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є
потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити навчання і
перевірку знань з питань охорони праці. Навчання таких працівників
може проводитися як безпосередньо на підприємстві, так і іншим
суб'єктом господарювання, що займаються таким навчанням. Перевірка
знань працівників з питань охорони праці повинна здійснюватися
відповідною комісією підприємства
Л4
Система управління охороною праці(суоп) на підприємствах та оцінка
ефективності її функціонування
Система управління охороною праці (СУОП) – це сукупність органів
управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації
проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і
функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і
високопродуктивних умов праці. Складовою частиною СУОП на всіх рівнях є
інформаційна база, яка формується із джерел внутрішньої та зовнішньої
інформації. Це сукупність чинних законодавчих та нормативних актів,
проектної, кошторисної, технічної, санітарно-гігієнічної, обліково-контрольної,
звітної документації та інших носіїв інформації. Стосовно інформаційної бази
конкретної особи на робочому місці - це поточна інформація про події та засоби
виробництва, що зберігається в оперативній (короткочасній) пам’яті людини і
потрібна при виконанні тієї чи іншої негайної дії, а також обсяг відомостей,
знань, умінь, якими володіє людина, що зберігається у довгочасній пам’яті.
Організація накопичення інформації, яка використовується для аналізу та
прийняття рішення щодо подальших дій,
направлених на поліпшення безпеки праці, є однією з функцій СУОП.
Вона повинна складатися з наступних елементів :
До основних функцій управління охороною праці (УОП) належать:
➢ прогнозування і планування робіт із охорони праці;
➢ організація та координація робіт із охорони праці;
➢ стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці;
➢ облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
➢ контроль за станом охорони праці та функціонуванням УОП.
Функціонування системи забезпечується керівником підприємства і
реалізується через комплекс організаційних заходів.
В усіх трьох вищезгаданих центрах (держава, роботодавці та працівники)
управління охороною праці може здійснюватися на декількох рівнях, а саме:
➢ загальнодержавному (національному) рівні;
➢ регіональному рівні;
➢ галузевому рівні;
➢ виробничому рівні ( рівень підприємства).
При створенні СУОП необхідно:
• визначити перелік законодавчих та інших нормативно-правових актів, що
містять вимоги щодо охорони праці для даного виду економічної діяльності;
• виявити небезпечні та шкідливі виробничі фактори, види робіт, об’єкти,
машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, щоб визначити, які з
них найсуттєвіше впливають на умови та безпеку праці;
• визначити основні завдання в галузі охорони праці та встановити
пріоритетні напрями;
• розробити організаційну схему для виконання визначених завдань.
Стандарт OHSAS 18001 «Системи менеджменту, професійного здоров’я
та безпеки праці - Вимоги» (Occupacional Health and Safety management systems
– Requirements) Серії з Оцінки Професійного здоров'я та Безпеки Праці
(Occupacional Health and Safety Assessment Series) та супутній йому стандарт
OHSAS 18002 «Керівництво з впровадження OHSAS 18001» (Guidelines for the
implementation of OHSAS 18001) були розроблені у відповідь на вимоги
споживачів створити визнаний стандарт для системи менеджменту
професійного здоров'я та безпеки праці, на підставі якого можуть бути оцінені
та сертифіковані їх системи менеджменту. Саме OHSAS 18001 був взятий за
основу при розробці вітчизняного стандарту ДСТУ-П OHSAS 18001 "Системи
управління безпекою та гігієною праці" щодо побудови та впровадження
СУОП.
Політика у сфері охорони праці.
Вище керівництво організації повинно визначити і санкціонувати загальну
політику організації у сфері охорони праці, а також гарантувати, що у
встановленій області застосування системи управління охороною праці
дана політика:
а) відповідає характеру і масштабу ризиків, які існують у організації в
області охорони труда;
б) включає зобов'язання щодо попередження нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань, а також зобов'язання з постійного
поліпшення системи управління охороною праці та її результативності;
в) включає зобов'язання, як мінімум, відповідати вимогам чинного
законодавства та існуючих нормативно-правових актів у галузі охорони праці;
г) забезпечує основу для встановлення та аналізу цілей у сфері охорони праці;
д) оформлена документально, впроваджена і підтримується в робочому стані;
е) доведена до відома всіх працівників організації з метою повідомлення про
їхні індивідуальні зобов'язання у сфері охорони праці;
ж) доступна для зацікавлених сторін;
з) періодично аналізується з метою гарантії того, що політика залишається
актуальною і прийнятною для організації.
Процедури для ідентифікації небезпек та оцінки ризиків повинні враховувати :
а) планові та позапланові види діяльності;
б) діяльність всіх осіб, що мають доступ до робочого місця;
в) поведінку людей, їх можливості та інші людські фактори;
г) небезпеки, джерело яких не пов'язано з робочим місцем, але які здатні
негативно впливати на здоров'я та безпеку осіб, що знаходяться на даному
робочому місці;
д) інфраструктуру, обладнання і матеріали на робочому місці, надані як
самою організацією, так і іншими організаціями;
е) зміни або передбачувані зміни в організації, її діяльності, технологічних
процесах, в обладнанні або матеріалах;
ж) модифікації системи управління охороною праці, включаючи тимчасові
зміни, та їх вплив на операції, процеси і діяльність;
з) будь-які відповідні законодавчі зобов'язання, що стосуються оцінки
ризиків та впровадження необхідних заходів управління;
і) конструктивне виконання установок, машин / устаткування, організацію
робочих місць і ділянок, технологічних процесів з урахуванням можливостей
працівників.
Л5
Навчання з питань охорони праці
5.1. Принцип організації та види навчання з питань охорони праці
До кола обов’язків роботодавця входить організація навчання, перевірка знань і
проведення інструктажу з питань охорони праці для всіх працівників під час
прийняття на роботу і в процесі роботи, в тому числі і у випадках переведення
працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві. Вперше у законодавчій
практиці України власникові поставлено за обов’язок забезпечити навчання
працівників прийомам та методам надання першої допомоги потерпілим від
нещасних випадків і правил поведінки за виникнення
аварій. Порядок і види навчання, інструктажів, порядок перевірки знань з
охорони праці всіх працівників встановлені “Типовим положенням про
навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці”,
затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 4 квітня 1994 р. №
30.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час
прийняття на роботу і в процесі роботи
На підприємствах на основі Типового положення й з урахуванням
специфіки виробництва та вимог галузевих нормативних актів про охорону
праці розробляються і затверджуються їх власниками відповідні положення
підприємств та щорічні плани- графіки навчання і перевірки знань працівників
з охорони праці, з якими вони всі повинні бути ознайомлені. Відповідальність
за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його власника, а в
структурних підрозділах – на керівників цих підрозділів.
Контроль за її своєчасним проведенням здійснює служба охорони праці
або працівники, на котрих покладені ці обов’язки власником підприємства.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників під час
підготовки, перепідготовки, здобуття нової професії, підвищення кваліфікації
на виробництві організовуються працівниками служби кадрів або іншими
спеціалістами, яким доручена ця робота. У відповідних навчальних програмах
повинне передбачатися теоретичне (обсягом не менше 20 годин) та практичне
навчання.
Перевірка знань працівників з правил безпеки та інших питань охорони
праці проводиться за тими нормативними актами, що регламентують безпеку,
забезпечення та дотримання вимог яких входить в їх службові або трудові
обов’язки.
Для перевірки знань працівників з питань охорони праці на підприємстві і
за необхідності, в його структурних підрозділах створюються постійно діючі
комісії під головуванням заступника керівника підприємства або керівників чи
заступників керівників структурних підрозділів. До складу комісії входять
спеціалісти служб охорони праці, енерго-механічної, технічної, юридичної
служби та інших виробничо-технічних підрозділів, котрі в установленому
порядку пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці, а також
представники органів Держнаглядохоронпраці і керівного органу
профспілкової організації, членами якої є працівники, знання яких мають
перевірятися.
Перед перевіркою знань, яка не збігається з попереднім спеціальним чи
періодичним навчанням, на підприємстві проводяться тематичні семінари,
лекції, консультації та інші навчальні заходи.

Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці

працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба

у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і
один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону
праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України з
нагляду за охороною праці.

Підготовка працівників для робіт з підвищеною небезпекою згідно з Переліком

робіт, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 30 листопада
1993 року № 123, та працівників, зайнятих на роботах, що потребують
професійного добору згідно з Переліком, затвердженим спільним наказом
Міністерства охорони здоров’я України та Держнаглядохоронпраці від 23
вересня 1994 р. № 263/121, включаючи і роботи щодо обслуговування
електроустановок, вантажопідіймальних кранів, котлів та посудин, що
працюють під тиском, газового господарства, проведення підривних робіт тощо
проводиться тільки в навчальних закладах (професійно-технічних, навчально-
курсових тощо). При цьому порядок навчання неповнолітніх професіям, що
пов’язані з важкими роботами та роботами з шкідливими або небезпечними
умовами праці, визначений у Положенні, затвердженому наказом
Держнаглядохоронпраці від 30 грудня 1994 р. № 130.

Навчання з питань охорони праці посадових осіб

Надалі на виробництві ці працівники повинні проходити попереднє спеціальне

навчання і перевірку знань з питань охорони праці залежно від специфіки
виробництва і з урахуванням вимог норм та правил безпеки праці для
конкретних робіт з підвищеною небезпекою, але не рідше одного разу на рік.
Такому навчанню і перевірці знань підлягають всі працівники, включаючи
інженерно-технічних працівників, зайнятих на вищезазначених роботах.
Працівник, який приймається на ці роботи, проходить його один раз до початку
самостійної роботи та у випадках, коли він має перерву в роботі за професією
більше одного року.
Для робітників, зайнятих на цих роботах, таке навчання і перевірка знань
проводяться у порядку, визначеному розділами 1 та 3 Типового положення про
навчання за затвердженою власником (керівником) підприємства спеціальною
програмою, яка має базуватися на відповідних правилах, нормах та інструкціях
і враховувати специфічні особливості підприємства, організації та технології
виробництва, конкретних професій та видів робіт.

Посадові особи відповідно до Переліку посад, затвердженого наказом

Держнаглядуохоронипраці від 11 жовтня 1993 р. № 94, до початку виконання
своїх обов’язків і періодично, один раз на три Роки, згідно з наказом власника
підприємства або керівника організації, установи проходять навчання і
перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться:

 з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову
роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;
 з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і
беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші
роботи для підприємства;
 з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження
виробничої практики;
 у разі екскурсії на підприємство;
 з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які
навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах
освіти під час оформлення або зарахування до закладу освіти.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на
робочому місці з працівником:
 новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;
 який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;
 який буде виконувати нову для нього роботу;
 з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у
виробничому процесі на підприємстві.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому і місці в
терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами
або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не
рідше, ніж:
 на роботах з підвищеною небезпекою – І раз на три місяці;
 для решти робіт – 1 раз на шість місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або
в кабінеті охорони праці:
 під час введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про
охорону праці, а також під час внесення змін та доповнень до них;
  під час зміни технологічного процесу, заміни або модернізації
устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших
факторів, що впливають на стан охорони праці;
 під час порушень працівниками вимог нормативних актів про охорону
праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж;
 під час виявлення особами, які здійснюють державний нагляд і
контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що
виконуються працівником;
 під час перерви в роботі виконавця робіт більш, ніж на 30 календарних
днів для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів;
 з вихованцями, учнями, студентами – в кабінетах, лабораторіях,
майстернях під час порушень ними вимог нормативних актів про охорону праці,
що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

 під час виконання разових робіт, не передбачені трудовою угодою;
 під час ліквідації аварії;
 під час проведення робіт, на які оформлюються наряд-допуск,
розпорядження або інші документи.
Проводиться з вихованцями, учнями, студентами закладу освіти в разі
організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи).
У процесі стажування працівник повинен:
 поповнити знання щодо правил безпечної експлуатації технічного
обладнання, технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони
праці;
 оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях у
нормальних і аварійних умовах;
 засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та
методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог охорони
праці.
Запис про проведення стажування та допуск до самостійної роботи
здійснюється безпосереднім керівником робіт (начальник виробництва, цеху)
в журналі реєстрації інструктажів