1

ЗМІСТ
Радіочастотний діапазон і його використання для радіозв’язку...........................................3
1. Особливості використання радіочастотного діапазону для радіозв’язку
2. Поняття каналу і лінії радіозв’язку
3. Властивості каналу радіозв’язку
4. Засоби, комплекси і системи радіозв’язку
Види радіосигналів в системах радіозв’язку.............................................................................13
1. Безперервні радіосигнали
2. Дискретні радіосигнали
Якість та надійність радіозв’язку................................................................................................19
1. Характеристики (критерії) якості радіозв’язку
1.1. Безперервні сигнали
1.2. Дискретні сигнали
2. Якість радіозв’язку при використанні різних видів сигналів
2.1. Безперервні радіосигнали
2.2. Дискретні радіосигнали
3. Поняття надійності радіозв’язку
4. Шляхи підвищення надійності КХ радіозв’язку на закріплених частотах
4.1. Енергетичний потенціал радіолінії.
4.2. Прийом сигналів рознесених в просторі
4.3.Частотне рознесення сигналів
Електромагнітна сумісність радіоелектронних засобів (РЕЗ).............................................26
1. Причини і шляхи виникнення електромагнітних завад
2. Завади штучного походження
3. Завади природного походження
Вплив випромінювань РЕЗ на формування електромагнітної обстановки.....................35
1. Основні характеристики електромагнітних випромінювань РЕЗ
2. Основні випромінювання РЕЗ
3. Побічні випромінювання РЕЗ
4. Позасмугові випромінювання РЕЗ
Основні принципи регулювання у сфері використання РЧР..............................................45
1. Загальні положення
2. Основні принципи регулювання у сфері використання РЧР
3. Особливості регулювання в Україні
Радіочастотний контроль............................................................................................................51
1. Призначення та мета радіочастотного контролю
2. Основні задачі технічних засобів радіочастотного контролю.
3. Сучасні вітчизняні технічні засоби радіочастотного контролю.
Структура і основні характеристики радіопередавачів…………………………………....61
1. Склад та призначення основних елементів радіопередавачів.
2. Основні технічні характеристики радіопередавачів.
3. Класифікація радіопередавальних пристроїв.
Загальні принципи побудови збуджувачів радіопередавачів……………………………. 64
1. Загальна структура типового збуджувача
2. Принципи побудови збуджувачів з параметричною стабілізацією частоти вихідних
коливань
3. Принципи побудови збуджувачів з кварцовою стабілізацією вихідних коливань
Формування дискретних радіосигналів ……………………………………………………. 70
1. Формування амплітудно-маніпульованих сигналів
2. Формування частотно-маніпульованих сигналів
3. Формування фазо-маніпульованих сигналів
 2
Формування сітки дискретних частот методом прямого синтезу………………………. 75
1. Генератори гармонік
2. Інтерполяційний метод формування сітки частот
3. Інтерполяційний метод з використанням додаткового автогенератора
Підсилювачі потужності (ПП)………………………………………………………………… 80
1. Вимоги до трактів радіочастоти (ТРЧ)
2. Загальна характеристика підсилювачів потужності. Енергетичні співвідношення у
підсилювачах потужності
3. Режими роботи підсилювачів потужності
Загальні відомості про радіоприймальні пристрої. Основні типи структурних схем
радіоприймачів........................................................................................................................ 83
1. Призначення радіоприймальних пристроїв та галузі їх застосування.
1.1. Призначення радіоприймальних пристроїв
1.2. Короткі відомості з історії розвитку теорії і техніки радіо прийому
2. Складові частини і функції радіоприймального пристрою
3. Основні типи структурних схем радіоприймачів
3.1. Структурна схема приймача прямого підсилення
3.2. Структурна схема радіоприймача супергетеродинного типу
3.3. Структурна схема приймача прямого перетворення частоти
Вхідні ланцюги радіоприймачів ……………………………………………………………... 90
1. Призначення та класифікація вхідних ланцюгів
2. Резонансний коефіцієнт передачі вхідного ланцюга
3. Вибірковість вхідних ланцюгів
3. Діапазонні властивості вхідних ланцюгів
Особливості систем телемовлення………………………………………………………….. 102
1. Визначення мовлення
2. Класифікація систем мовлення
3. Загальні принципи передачі телевізійних сигналів
4. Частотні радіоканали телемовлення

ЛІТЕРАТУРА:
а) основна література:
1. В.В. Пахтусов. Основи побудови засобів радіозв’язку. – К.: ВІТІ, 2004.
2. К.Н. Попов и др. Военная техника радиосвязи. – М.: ВИМО СССР, 1982.
3. Военные системы радиосвязи. Ч.1. Теоретические основы построения средств и
комплексов военной радиосвязи. – Л.: ВАС, 1989.
4. А.С. Брагин. Передающие устройства систем радиосвязи.- К.: КВВИУС, 1987.
5. С.А. Дробов, С.И.Бычков. Радиопередающие устройства. – М.: «Советское радио», 1964.
6. Б.В. Федорцов. Радиоприёмные устройства систем радиосвязи. – Л.: ВАС, 1980.
7. Ю.Д. Школин. Основы проектирования радиоприёмников. Расчёт структурных схем. – Л.:
ВАС, 1976.
8. В.В. Пахтусов, С.Н. Філоненко. Радіоприймальні пристрої. Навчальний посібник по
виконанню лабораторних робіт. – К.: ВІТІ, 2000.
б) додаткова література:
9. Катунин Г.П., Мамчев Г.В., Попантонопуло В.Н., Шувалов В.П. Телекоммуникационные
системы и сети. Том 2. – М.: Горячая линия - Телеком, 2004. – 672 с.
10. В.В. Шахгильдян и др. Радиопередающие устройства – М.: Радио и связь, 2003.- 560с.
11. Головин О.В. Радиоприёмные устройства. – М.: Горячая линия - Телеком, 2004. – 384 с.
12. Девис Джон, Карр Джо Карманный справочник радиоинженера. – М.: Издательский дом
«Додэка – XXI», 2002. – 544с.
13. В.С. Ступак, С.О. Долматов. Основи радіочастотного контролю. – К.: Фенікс, 2004.
РОЗРОБИВ - К.Т.Н., ДОЦЕНТ ГОЛОВІН Ю.О.
 3

РАДІОЧАСТОТНИЙ ДІАПАЗОН І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

ДЛЯ РАДІОЗВ’ЯЗКУ
1. Особливості використання радіочастотного діапазону для радіозв’язку
Передача інформації за допомогою електромагнітних хвиль використовується в
радіосистемах різного призначення:
- професійних системах радіозв’язку (в т.ч. військових);
- радіомовленні;
- телебаченні;
- в системах радіорелейного, тропосферного і космічного зв’язку;
- стільникового, транкінгового зв’язку та інших.
Можливості і особливості функціонування різних радіосистем пов’язані, в першу чергу, з
ділянкою спектра радіочастот, яка використовується для передачі інформації. Це обумовлено
частотною ємністю і властивостями розповсюдження радіохвиль різних ділянок радіодіапазону.
Взагалі для радіозв’язку використовується спектр частот від 3*103 (IV діапазон) до 3*1012
(ХІІ діапазон) Гц, який називається областю радіочастот або радіочастотний спектр(РЧС). Вся
область частот поділяється на діапазони таким чином, що властивості розповсюдження
радіохвиль в межах одного діапазону практично однакові.
В таблиці 1 приведені деякі прилади використання діапазону радіохвиль в різних
радіосистемах.
Таблиця 1
Умовний Довжина Частота Приклади
№ Назва хвиль/частот хвиль (f) використання
діапазону (), м
Кілометрові або довгі хвилі – Зв’язок з підводними
30… 300
5 ДХ(LW)/ низькі частоти – НЧ(LF) 1000 -10000 човнами, підземний
кГц
зв’язок
Гектометрові або середні хвилі – Радіомовлення
6 100 – 1000 0,3…3 МГц
СХ(MW)/ середні частоти – СЧ(MF)
Декаметрові або короткі хвилі – Радіомовлення,
КХ(SW)/ високі частоти – ВЧ(HF) військ. радіозв’язок,
7 10 - 100 3…30 МГц
радіозв’язок на трасах
великої протяжності
Метрові хвилі – МХ/ Телебачення,
дуже високі частоти – ДВЧ(VHF) радіомовлення(УКХ,
8 1 - 10 30…300 МГц FМ), військовий
радіозв’язок,
транкінговий зв’язок
Дециметрові хвилі – ДМХ/ Радіорелейний,
300…3000
9 ультрависокі частоти – УВЧ(UHF) 0,1 - 1 тропосферний
МГц
стільниковий зв’язок

Вибір для зв’язку ділянки діапазону радіочастот залежить від ряду факторів:
- призначення радіосистеми;
- довжини траси зв’язку;
- необхідної канальної ємності;
- вимог до якості передачі інформації, економічних витрат на зв’язок та інші.

Далі основна увага буде приділена сухопутному радіозв’язку, тому розглянемо більш
детально фактори, які впливають на вибір ділянки радіочастот.
 4
В теперішній час радіозв’язок є частиною системи зв’язку. Він організується в усіх ланках
управління і забезпечує прямий зв’язок кореспондентів як на малих так і на великих відстанях.
Основними особливостями систем радіозв’язку є :
- висока мобільність;
- швидке розгортання та встановлення зв’язку;
- висока надійність.
При цьому засоби радіозв’язку повинні мати малі габарити і масу (особливо антени), мале
споживання електроенергії, просте управління. Розглянутим вимогам задовольняють радіозасоби
і радіосистеми, які працюють у діапазонах коротких та ультракоротких хвиль, тобто у 7-му та
8…10-му діапазонах. Діапазони 8...10 мають назву УКХ.
Більшість сучасних системи радіозв’язку працюють в діапазонах декаметрових і метрових
хвиль(VII-VIII діапазони). Розглянемо особливості радіозв’язку в цих діапазонах.

ДЕКАМЕТРОВІ ХВИЛІ (КХ)

В декаметровому діапазоні радіозв’язок може здійснюватись і земною (поверхневою) і
іоносферною (просторовою) хвилями. Але земні хвилі швидко затухають і дальність зв’язку не
перевищує 100-150 км. Зв’язок іоносферною хвилею може здійснюватись на великі відстані при
відносно невеликої потужності передавачів і малих розмірах антени. Великі відстані зв’язку
досягаються за рахунок відбиття радіохвиль від іоносфери (в основному від шару F ). Нижні
шари іоносфери для КХ є поглинаючими.

Іоносферна хвиля

Земна хвиля
Е

D Поверхня землі

Рис. 1

З ростом частоти поглинання енергії хвиль в іоносфері зменшується. Тому для зв’язку
доцільно використовувати більш високі частоти. Але радіозв’язок іоносферними хвилями
можливий, якщо робоча частота лежить в області, обмеженій максимальною застосовуємою
частотою (МЗЧ) і найменшою застосовуємою частотою (НЗЧ).
МЗЧ – це максимальна для даної траси значення частоти, на якій хвилі ще відбиваються від
іоносфери і досягають пункту прийому. Хвилі більш високих частот проходять скрізь іоносферу
без відбиття.
НЗЧ – найменша частота, на якій, при заданій потужності передавача, в пункті прийому
напруженість поля хвилі достатня для надійного зв’язку.
Умови розповсюдження КХ в сильній ступені залежать від регулярних і нерегулярних змін
іоносфери. Ця залежність проявляється в першу чергу в зміні МЗЧ і НЗЧ.
 5
На рис.2 представлено типове сімейство графіків зміни МЗЧ і НЗЧ за добу, з яких видно,
що ділянка придатних для зв’язку частот залежить як від часу доби так і від довжини траси
зв’язку.

f, МГц

R = 2000 км
14
12
10
8 R = 1000 км
6
4
2 R = 1000 км
1
0 t, години
4 8 12 16 20 24
Рис. 2 (для Р = 1кВт, широти 600, травня 1979р.)

Безперервна зміна ступені іонізації іоносфери приводить також до характерних для КХ

діапазону завмирань сигналу, тобто зміни його амплітуди в точці прийому. Основною
причиною завмирань є те, що в точку прийому радіохвиля приходить декількома шляхами. В
наслідок цього амплітуда і фаза результуючого коливання змінюються випадково. Період таких
(інтерференційних) завмирань складає від частин до одиниць секунд і тому вони називаються
швидкими.
Крім швидких завмирань в точці прийому спостерігаються повільні флуктуації потужності
сигналу, які обумовлені зміною поглинання сигналу при розповсюдженні. Період таких
флуктуацій може бути від десятків хвилин до години і більше.
Потрібність в частотах перевищують частотний ресурс КХ діапазону (Fкх = 27 МГц). Тому
однакові або близькі частоти можуть використовуватись в декількох радіосистемах світової
мережі зв’язку. В наслідок далекого розповсюдження це призводить до взаємних завад, які є
основними у КХ діапазоні.
Висновки:
1. Розглянуті фактори, такі як швидкі та повільні завмирання, взаємні станційні завади
суттєво знижують надійність КХ радіозв’язку. Однак можливість швидкого встановлення зв’язку
на великі відстані при низьких енергетичних затратах обумовили широке використання КХ
діапазону для професійного радіозв’язку.
2. В сухопутних військах КХ радіозв’язок організується як резервна система зв’язку пунктів
управління, зв’язок взаємодії, магістральний радіозв’язок штабів оперативних командувань.
3. По КХ каналах передаються як телефонні так і телеграфні повідомлення.
МЕТРОВІ ХВИЛІ
Метрові хвилі відбиваються від іоносфери нерегулярно. Тому зв’язок між наземними
об’єктами у діапазоні МХ можливий лише земними хвилями, які сильно поглинаються земною
поверхнею. З ростом частоти ступень поглинання збільшується, але при цьому підвищується
ефективність антен, за рахунок чого в значній мірі компенсується збільшення втрат.
Властивість дифракції у МХ проявляється слабо, тому дальність зв’язку земною хвилею
незначно перевищує дальність прямої видимості між передавальною і приймальною антенами


Lкм   4,12 hПРД  м   hПРМ  м   (1)
 6
Значний вплив на радіозв’язок МХ оказують нерівності рельєфу місцевості, які
викликають послаблення поля хвилі і є причиною виникнення ряду променів, котрі
інтерферують в точці прийому. При зв’язку між об’єктами, які рухаються, це призводить до
завмирань сигналу.
Метровим хвилям властиве явище тропосферної рефракції, за рахунок чого збільшується
дальність зв’язку. Ці властивості використовуються в системах тропосферного зв’язку.
Висновки:
1. Широке використання МХ для радіозв’язку обумовлено наступними властивостями
цього діапазону:
- велика частотна ємність (Fмх = 270 МГц), яка забезпечує одночасну роботу великої
кількості радіозасобів;
- невелика дальність взаємних перешкод(завад), що дає можливість повторного
використання робочих частот в різних радіосистемах, які знаходяться на відстанях більших зони
перешкод;
- можливість використання простих мобільних і разом з тим високоефективних антен;
- слабка залежність радіозв’язку від стану іоносфери, часу і доби, та метеоумов;
- висока якість зв’язку.
2. В сухопутних військах УКХ радіозв’язок організується в тактичній ланці управління і
особливо в низових підрозділах, де управління здійснюється шляхом передачі команд. Тому
основним видом повідомлень, які передаються по каналах УКХ зв’язку є телефонні
повідомлення.

2. Поняття каналу і лінії радіозв’язку

Для передачі повідомлень за допомогою радіохвиль організуються системи радіозв’язку,
найпростіша з яких зображена на рис. 3.
З рисунку видно, що система радіозв’язку складається з радіопередавального і
радіоприймального пристроїв, а також з середовища розповсюдження радіохвиль.
Радіопередавальний пристрій має у своєму складі перетворювач, власно радіопередавач і
антену.
Перетворювач перетворює повідомлення в первинний електричний сигнал, параметри
якого (амплітуда, частота) змінюються по закону зміни інформаційного параметра повідомлення.
Радіопередавач забезпечує перетворення первинного сигналу у високочастотний
радіосигнал необхідної потужності. Радіосигнал формується модулятором і являє собою
високочастотні коливання один або декілька параметрів якого змінюються по закону зміни
інформаційного параметра первинного сигналу. В радіотракті забезпечується підсилення
потужності сигналу.
Антена перетворює високочастотні коливання сигналу в електромагнітні хвилі –
радіохвилі.
В радіоприймальному пристрої здійснюється зворотне перетворення сигналу та його
підсилення. Крім цього в радіоприймачі придушуються завади, які діють в антені від різних
джерел
З рис. 3 також видно з яких елементів складається радіоканал, або канал радіозв’язку і
радіолінія, або лінія радіозв’язку.
Радіолінія може бути одноканальною і багатоканальною. В останньому випадку
радіопередавальний пристрій містить декілька перетворювачів повідомлень (кінцевих пристроїв),
а в модуляторі формується багатоканальний (груповий) сигнал. В демодуляторі
радіоприймального пристрою груповий сигнал розділюється на канальні сигнали, які подаються
на канальні перетворювачі, тобто приймальні кінцеві пристрої.
 7

Первинний Джерела
електричний завад
Радіосигнал
сигнал Електромагнітна (Радіосигнал +
хвиля (ЕМХ) ЕМХ завади) ПЕС
Повідом- Радіопередавач Повідом-
Радіоприймач
лення Перетво- Середовище лення
Модуля- Радіо- Передавальна Приймальна Перетво-
розповсюд- Радіо- Демоду-
рювач тор тракт антена антена рювач
ження тракт лятор

Радіопередавальний пристрій Радіоприймальний пристрій

Радіоканал
Радіолінія

Система радіозв’язку

Рис. 3 Система радіозв’язку

 9
3. Властивості каналу радіозв’язку
Властивості каналу радіозв’язку визначаються в основному середовищем розповсюдження
радіохвиль:
1. Канал радіозв’язку має велике затухання, яке досягає 140 … 160 дБ. Тому при
потужності сигналу в антені передавача 103 Вт на вході приймальної частини каналу
потужність сигналу вимірюється величинами порядку 10-11… 10-13 Вт. Якщо припустити, що
потужність сигналу для роботи кінцевого приймального пристрою складає одиниці Вт, то
коефіцієнт підсилення приймача повинен бути того же порядку.
2. Затухання каналу радіозв’язку не є постійним, а змінюється в широких межах
(границях) 100 …160 дБ. В КХ діапазоні це обумовлено зміною параметрів атмосфери і
іоносфери, а також інтерференцією радіохвиль в точці прийому (завмираннями). В УКХ
діапазоні, при зв’язку об’єктів, які рухаються, затухання каналу змінюється внаслідок зміни
відстані зв’язку (зворотне пропорційно квадрату довжини траси зв’язку), а також рельєфу
місцевості.
3. Канал радіозв’язку, обмежений лише середовищем розповсюдження радіохвиль, є
фізично загальним для усіх діючих радіосистем. Можливість їх одночасної роботи закладено в
частотному розподілі сигналів. Але внаслідок обмеженості радіочастотного ресурсу і труднощів
його організованого використання в масштабах світу неминучі взаємні завади, особливо у
діапазоні КХ.
4. Внаслідок недосконалості радіозасобів, які крім основного, випромінюють так звані
побічні коливання, взаємні завади мають постійний характер.
5. На якість радіозв’язку впливають також завади природного і промислового походження,
які охоплюють значну частину радіочастотного діапазону.
Наприкінці, слід мати на увазі можливість створення навмисних завад.
Таким чином на вході радіоприймача, крім корисного сигналу завжди діють радіозавади,
які знижують якість радіозв’язку.
В загальному випадку спотворений завадами сигнал можливо представити функцією:
u(t) = [v(t), n(t)], (2)
де v(t) – сигнал на виході передавача; n(t) – завада.
За своєю дією завади розподіляють на адитивні і мультиплікативні. Якщо функція (2)
являє собою суму
u(t) = v(t) + n(t), (3)
то завада n(t) називається адитивною, а рівняння (3) відображає лінійний процес
додавання сигналу і завади.
Якщо (2) має вид
u(t) = v(t) · n(t), (4)
то завада n(t) називається мультиплікативною і відображає процес нелінійної взаємодії
сигналу і завади. Така взаємодія може бути як на трасі так і в трактах засобів радіозв’язку.
(Приклад – завмирання сигналу).
6. Радіоканал вносить спотворення в сигнал, що передається за рахунок обмеження його
спектра частот. Це обумовлено недостатньою ємністю радіочастотного діапазону і вимогами
усунення взаємних завад.

4. Засоби, комплекси і системи радіозв’язку

До складу радіоканалу, як це було показано раніше, входять радіопередавальний та
радіоприймальний пристрої. Вони забезпечують передачу і прийом радіосигналів і відносяться
до засобів радіозв’язку або радіозасобів.
В практиці військового зв’язку радіозасоби з метою розширення їх можливостей по
забезпеченню зв’язку в різних умовах об’єднуються в комплекси. Тому далі під комплексом
 10
радіозв’язку будемо розуміти сукупність взаємозв’язаних засобів радіозв’язку, а також
допоміжних технічних пристроїв, які об’єднані загальним управлінням.
В залежності від призначення і складу комплекси радіозв’язку поділяють на передавальні,
приймальні і приймально-передавальні. Останні звичайно називають радіостанціями.
В низових ланках управління для зв’язку з підлеглими і взаємодіючими військами
використовуються малопотужні носимі радіостанції, які виконані як єдине ціле. Тому їх також
відносять до радіозасобів. (Приклад – р/ст. Р-159, Р-143, Р-163...).
Для забезпечення радіозв’язку в інтересах декількох посадових осіб радіостанції можуть
об’єднуватися в комплекси сумісно з іншими засобами і кінцевою апаратурою, що забезпечує
більш раціональне їх використання.
Ці комплекси розміщуються на рухомій базі (автомобіль, бронетранспортер, гелікоптер) і
називаються рухомими пунктами управління.
Всі комплекси і засоби радіозв’язку, які забезпечують зв’язок визначеного пункту
управління, об’єднуються в окремий елемент вузла зв’язку – радіоцентр. Таким чином,
радіоцентр є організаційно-технічне об’єднання комплексів і засобів радіозв’язку, яке
забезпечує радіозв’язок ПУ з радіоцентрами інших вузлів зв’язку(рис. 4).
Засоби і комплекси радіозв’язку, які побудовані за єдиними технічними принципами і
забезпечують виконання оперативно-тактичних вимог складають систему військового зв’язку.
На базі систем військового радіозв’язку організуються мережі радіозв’язку ланок управління
різного рівня.

а)

УКХ КХ
р/ст р/ст
Радіоцентр

б)
Рис. 4. Рис. 5.

Мережі радіозв’язку будуються в основному за двома принципами:

- радіомережа (рис. 5,а) , де декілька кореспондентів мають можливість зв’язку кожного з
кожним;
- радіонапрямок (рис. 5,б), в якому працюють лише два кореспонденти.
За принципом радіомереж організується радіозв’язок в низових ланках управління, де при
малому числі робочих частот велика кількість кореспондентів. Радіонапрямок використовується
в мережах зв’язку командирів і штабів.
Якщо передача та прийом радіосигналів на радіостанції здійснюється почергово, то така
радіостанція називається симплексною (рис. 6,а). В дуплексній радіостанції двосторонній
радіозв’язок відбувається одночасно (рис. 6,б).
При дуплексному радіозв’язку передача в одному та другому напрямку ведеться на різних
несучих частотах. Це робиться для того, щоб приймач приймав сигнали тільки від передавача з
протилежного пункту і не приймав сигналів власного передавача.
Напівдуплексний режим передбачає, що тільки базова (головна) радіостанція
використовує дуплексну процедуру зв’язку, а інші станції – симплексну процедуру.
 11

f1
Р/ст f1 Р/ст Р/ст Р/ст

ПРД ПРД ПРД ПР

f2

ПР ПР ПР ПРД

Рис. 6,а. Рис. 6,б.

P.S.
Довжина хвилі і частота
Існує два характерних параметри, які визначають хвильовий рух: довжина хвилі і
частота.
Довжину хвилі визначають як відстань між двома ближчими точками, які знаходяться в
однаковому стані (з однією фазою).
Частотою називають кількість повторюваних циклів коливань в одиницю часу.
Швидкість розповсюдження хвилі визначається середовищем, в якому вона рухається
(Приклад: швидкість звукової хвилі в повітрі ~ 340 м/с, у воді – 1430 м/с). Звукові хвилі
переміщаються повільніше, чим електромагнітні, які в вільному просторі розповсюджуються

Довжина хвилі (λ)

Час (або відстань)

Напрямок поширення

Розповсюдження хвилі
практично з однаковою швидкістю (приблизно 3 ∙ 108 м/с).
Радіохвилі мають електромагнітну природу, і для них зв’язок між частотою і довжиною
хвилі визначається по формулі:
300
 м   ,
f МГц 
де λ – довжина хвилі; f – частота.
Являючись електромагнітними хвилями радіохвилі містять взаємно перпендикулярні
електричну і магнітну складові, котрі знаходяться під прямим кутом також і до напрямку
розповсюдження.
Розповсюдження радіохвиль у земному просторі залежить від властивостей землі і
атмосфери.
Нагадаю деякі поняття, які пов’язані з розповсюдженням радіохвиль:
Дифракція – явище огинання перешкоди.
 12
Рефракція – явище скривлення або заломлення хвиль при розповсюдженні їх у
неоднорідному середовищі.

Історія
Ви знаєте, що 7 травня 1895 року в Петербурзі, на засіданні російського фізико-хімічного
товариства А.С.Попов продемонстрував перший у світі практично діючий приймач
радіосигналів. Сама ідея радіозв’язку народилася в 1864 р., коли була опублікована
фундаментальна робота (стаття) Д.Максвела “Динамічні теорія електромагнітного поля”, що
містила те, що зараз ми називаємо рівняннями Максвела.
З тих пір багато винахідників і вчених намагалися звернути теорію й практику, серед них
були американець Т.А.Едісон, що одержав навіть патент на радіосистему, яка однак так і не
працювала; німець Г.Герц, що розробив відмінну конструкцію іскрового передавача і придумав
“іскровий” приймач.
Що винайшов Попов? А.С.Попову вдалося винайти і вперше продемонструвати,
називаючи сучасною термінологією, детекторний приймач телеграфних радіосигналів.
До кінця 1895 р. А.С.Попов довів дальність радіозв’язку до 300 м – він передав знамените
телеграфне повідомлення “Генрих Герц”.
У наступному році італієць Марконі, якому дехто на Заході приписує роль винахідника
радіозв’язку, застосувавши противагу до приймача Попова, установив зв’язок на 2,5 км.
Подальше впровадження радіозв’язку в розвитих країнах світу зайняло буквально кілька
років.
У 1900 році радіозв’язок був прийнятий на озброєння російського флоту (крейсер “Варяг”
– 25 миль). У цьому ж році на літніх маневрах Петербурзького військового округу 148 піхотний
полк успішно використовував вітчизняні портативні радіостанції. Ці радіостанції були зібрані в
Кронштадтської майстерні, яку організував А.С.Попов, і забезпечили радіозв’язок на 5 верст.

5
1 - джерело живлення;
2 - ключ;
3 3 - високовольтна котушка;
1 4
4 - розрядник;
5 - антена.
2
Структурна схема радіопередавача Попова
Надалі радіозв’язок і радіотехніка одержали новий імпульс розвитку. До першої світової
війни були споруджені радіостанції для зв’язку із союзниками (Францією і Великобританією)
біля Бобруйська й у Севастополю, причому по характеристиках вони переважали іноземні. На
Далекому Сході був споруджений ланцюг радіостанцій для передачі метеозведень і службових
повідомлень, однак незабаром вони стали використовуватися для комерційного зв’язку з
Америкою. У 1925 році в Нижньому Новгороді була споруджена най могутня радіостанція того
часу –150 кВт. Усе не свідчить про випереджальний розвиток науки й виробництва радіозв’язку
в Росії і Радянському Союзі. А с початку Великої Вітчизняної війни Збройні Сили Радянського
Союзу мали у своєму розпорядженні значну кількість КХ і УКХ радіостанцій. Роль
радіостанцій у Великій Вітчизняній війні, у перемозі над фашистською Німеччиною була дуже
висока. Про це говорить те, що в період війни промисловість засобів зв’язку випустила 325 тис.
радіостанцій.
 13
ВИДИ РАДІОСИГНАЛІВ В СИСТЕМАХ РАДІОЗВ’ЯЗКУ

В системах радіозв’язку передаються як безперервні так дискретні повідомлення. Вид

повідомлень визначається характером інформації, що передається, і тактичними міркуваннями.
Так до перших відносяться телефонні повідомлення (команди безпосереднього управління
військами та взаємодії), а також телевізійні повідомлення, які передаються в реальному часі.
Дискретні повідомлення містять, як правило, інформацію неоперативного характеру. Це
дані бойової обставини, накази, інші бойові документи.
Повідомлення, які перетворені в первинний сигнал, для передачі по радіоканалу ще
перетворюються в радіосигнал. При цьому один і той же первинний сигнал може бути
перетворений в різні види радіосигналів. Наприклад, речовий (телефонний) сигнал може бути
перетворений в амплітудно-модульований або в частотно-модульований радіосигнал. Передача
радіосигналів по радіоканалу супроводжується витратам енергетичного і частотного ресурсу
радіолінії, який буде різним при різних видах радіосигналів. Розглянемо з цих позицій прости
радіосигнали.
1. Безперервні радіосигнали
Радіосигнал з амплітудною модуляцією несучої(АМ).
Вид випромінювання АЗЕ (АЗ) – DSB – double Sideband.
Сигнал використовується для передачі телефонних повідомлень його. Його частотні та
енергетичні характеристики приведені на рис. 1

f
0 Fmin Fmax (fн-Fmax) (fн-Fmin) fн (fн+Fmin) (fн+Fmax)
Рис. 1
З рисунку видно, що сигнал АЗЕ має несучу частоту і дві бічні смуги. Смуга частот,
яку займає сигнал в радіоканалі:
Fс = (fн + Fmax ) – (fн – Fmax ) = 2 Fmax (1)
В системах радіозв’язку Fmin = 0,3 кГц; Fmax = 3,4 кГц. Тому Fс = 6,8 кГц.
Середня потужність сигналу на виході радіопередавача визначається формулою:
 mmax
2
 2
mmax
Рсер  Рн 1  2   Рн  Рбічн ;  Рбічн  Рн (2)
 П  П2
де Рн – потужність випромінювання на несучої частоті;
Рбічн – потужність випромінювана на частотах бічних смуг;
m макс – коефіцієнт модуляції, а П – пікфактор модулюючого сигналу.
При m = 1 і П = 3,3 потужність бічних смуг сигналу складає менше 10% від потужності
несучої.
Висновок:
- оскільки в бічних смугах міститься однакова інформація, то радіочастотний спектр
використовується неекономно;
- енергетичний ресурс передавача також витрачається недоцільно.
В наслідок вказаних недоліків сигнал АЗЕ практично не використовується.
 14
Односмугові радіосигнали (ОСС).
Вид випромінювань НЗЕ, RЗЕ, JЗЕ (АЗН, АЗR, АЗJ) – SSB – single sideband.

Сигнал використовується для передачі телефонних повідомлень. Також по односмуговому

каналу можлива передача декількох телеграфних сигналів.

НЗЕ-В1 НЗЕ-А1
(LSB) (USB)
НБ ВБ
0 Fmin Fmax fн (fн+Fmax)

RЗЕ-А1
ВБ
fн

JЗЕ-А1
ВБ
fн
Рис. 2
Uн = kн  Uн
- kн =1...0,5(послабл. до 6 дБ)–НЗЕ
- kн ≈ 0,25(послабл. ≈ 12 дБ) – RЗЕ
- kн < 0,01(послабл. > 40 дБ) – JЗЕ

Спектральні та енергетичні характеристики ОСС приведені на рис. 2

Повідомлення можуть передаватися як по верхній (А1), так і по ніжній смузі (В1) з повною,
ослабленою і придушеною несучою. Смуга частот, яку займає сигнал:
Fс = (fн + Fmax) – fн = Fmax або Fс = fн – (fн – Fmax) = Fmax, (3)
тобто вдвічі менше за смугу сигналу АЗЕ.
В енергетичному відношенні сигнал НЗЕ мало відрізняється від сигналу АЗЕ і
використовується при зв’язку з радіостанціями, які працюють АМ сигналами.
Сигнали RЗЕ і JЗЕ є основними сигналами, які використовуються для телефонного
радіозв’язку у КХ діапазоні. Потужність, яка в сигналі RЗЕ витрачається на передачу залишку
несучої, складає 10% - 20% від повної несучої.
Радіосигнали з частотною модуляцією(ЧМ).
Вид випромінювання FЗЕ (FЗ) - FM
Сигнал використовується для передачі телефонних повідомлень.
Як відомо, спектр ЧМ коливання є нескінченим, але його основна енергія зосереджена в
обмеженій смузі частот, яка визначається формулою:
Fс = 2 Fmax (1 + m чм + mчм ), (4)
де Fmax – максимальна частота модулюючого сигналу;
m чм – індекс частотної модуляції.
Для каналів радіозв’язку звичайно встановлено
Fmax = 3,4 кГц m чм = 1,4 ...1,5
При цьому смуга частот сигналу досягає 17 кГц, тобто його використання доцільно лише
у діапазоні частот з великою частотною ємністю – діапазоні УКХ.
 15
Незмінність амплітуди ЧМ сигналу дозволяє забезпечити ефективне використання
потужності радіопередавача. Середня потужність сигналу може досягати максимальної
потужності передавача. Це особливо важливо при використанні у мережах радіозв’язку
радіостанцій малої потужності.

2. Дискретні радіосигнали
Радіосигнали з амплітудною маніпуляцією(АМн).
Клас випромінювань А1А (А1), А2А (А2) – ASK-Amplitude Shift Keying
Сигнали використовуються для передачі телеграфних повідомлень за допомогою коду
“Морзе”.
Сигнал А1А формується шляхом маніпуляції коливань несучої частоти.
Спектральна характеристика сигналу А1А приведена на рис. 3.
100%

63,5%

21%
12%

f
(fн-5Fм) (fн-3Fм) (fн-Fм) fн (fн+Fм) (fн+3Fм) (fн+5Fм)

Рис. 3
З рис.6 видно, що спектр сигналу складається з несучої частоти та бічних складових
непарних порядків (n = 1, 3, 5 ...), кратних частоті маніпуляції сигналу Fм. Основна енергія
сигналу зосереджена у межах складових п’ятого порядку. Тому ширину смуги частот, яку
займає сигнал, визначають за формулою:
Fс = 2nFм , (5)
де n = 3; 5.
1
В = 2Fм – швидкість телеграфування, Fм =
Т
Прийом сигналу А1А звичайно здійснюється на слух, тому швидкість передачі складає
20 ... 25 Бод, тобто частота маніпуляції буде:
Fм = В/2 = (10 ... 12,5) Гц.
Тоді Fс = 100 ... 125 Гц.
В наслідок своєї вузькосмужності сигнал А1А використовується у КХ діапазоні.
Сигнал А2А утворюється шляхом модуляції несучого коливання звуковим коливанням Fзв
= (800 ... 1000) Гц відповідно з літерами коду “Морзе” При цьому спектр сигналу подібний
спектру АЗЕ при модуляції одним тоном (рис. 4) і займає достатньо значну смугу частот F =
2Fзв = 1,6 … 2,0 кГц, тому сигнал А2А використовується рідко.

f
( fн-fзв) fн (fн+fзв)

Рис. 4
 16
Радіосигнали з частотною маніпуляцією(ЧМн).
Клас випромінювань F1B(F1), F7B(F6) - FSK

Сигнали використовуються для передачі телеграфних (фототелеграфних) повідомлень за

допомогою літеродрукуючої апаратури.
Сигнал F1B – одноканальний радіосигнал, який утворюється шляхом дискретної зміни
частоти несучого коливання. Несуча частота приймає два значення “fБ “ і “fВ“, які відповідають
“0” або “1” первинного телеграфного сигналу (рис.5).

∆ fЗС ∆fЗС = 2∙fдев

(fБ –Fм) fдев (fВ+Fм)
(fБ -3Fм) (fВ+3Fм)
(fБ -5Fм) (fВ+5Fм)
f
fБ fВ
“0” “1”
Рис. 5.
На рис.7 представлений спектр частотно маніпульованого сигналу з розривом фази.
Спектр сигналу на частоті fВ (натиску) або частоті fБ (відпускання) подібний спектру сигналу
А1А. Смуга частот, яку займає сигнал, залежить від частотного зсуву fзс і визначається
формулою:
Fс = fзс + 2n Fм , де n = 3; 5 (6)
В професійному літеродрукуючому зв’язку найбільш широко використовуються частотні
зсуви від десятків до 1000 Гц при швидкості маніпуляції від 50 до 500 Бод. При цьому
максимальна смуга частот сигналу буде досягати декількох кГц. Тому у КХ діапазоні
використовуються частотні зсуви до 500 Гц при швидкості передачі до 150 Бод.
Сигнал F7B – двоканальний радіосигнал, який передається з використанням чотирьох
частот, кожна з котрих відповідає однієї комбінації посилок в телеграфному каналі (див.рис.6).

∆fЗС ∆fЗС ∆fЗС

f
fA fБ fН fВ fГ
Ік 0 0 1 1
ІІк 1 0 1 0

Рис. 6.

Смуга частот, яку займає сигнал, визначається наступним виразом:

Fс = 3  fзс + 2nFм, де n = 3; 5 (7)
 17
Радіосигнали з відносно фазовою маніпуляцією(ВФМн).
Клас випромінювань G1B (F9 ) – PSK

Спектр сигналу подібний спектру сигналу А1А, але він не містить несучого коливання
(рис.7)

f
( fн-5Fм) ( fн) ( fн+Fм) ( fн+3Fм) ( fн+5Fм)
Рис. 7

Fс = 2nFм, (8)

Fм = В/2; n = 3; 5; В = 300; 500 Бод
Розглянуті дискретні сигнали відносяться до вузькосмугових радіосигналів, у яких
Fс /fн  0,1. Тому вони використовуються в основному у КХ діапазоні.
В цифрових системах зв’язку використовують багатопозиційні маніпульовані сигнали
(Приклади: π/4 DQPSK, 8 PSK, QAM-16, …).
 18

ЯКІСТЬ ТА НАДІЙНІСТЬ РАДІОЗВ’ЯЗКУ

1.Характеристики (критерії) якості радіозв’язку
В загальному понятті під якістю радіозв’язку розуміється сукупність характеристик, до
яких пред’являються визначені вимоги.
Радіозв’язок, як процес передачі інформації, повинен відповідати вимогам, які визначають
якість радіозв’язку, по:
- вірогідності(достовірністі);
- своєчасності;
- скритності (прихованості) передачі повідомлень.
А. Вірогідність передачі повідомлення взагалі оцінюється мірою (ступінню) вірності його
відтворювання на виході кінцевого приймального пристрою. Але при оцінці якості власно
радіоканалу цей критерій буде неточний, тому що спотворення повідомлення можуть бути
внесені (крім радіоканалу) перетворювачем повідомлення в первинний сигнал модулятором, а
також при демодуляції і зворотному перетворенні сигналу. Тому під вірогідністю
(достовірністю) радіозв’язку розуміється точність відтворювання первинних електричних
сигналів на виході радіоканалу (радіолінії).
Підвищення якості зв’язку досягається за рахунок використання:
- спеціальної кінцевої апаратури, де застосовується надмірне кодування;
- зворотного каналу;
- спеціальних видів модуляції i т. i.
Для різних видів сигналів існують різні критерії вірогідності.
1.1. Безперервні сигнали
При оцінці вірогідності (достовірності) передачі безперервних телефонних (речових)
повідомлень використовується критерій вірності відтворювання повідомлення. При цьому
кількісною оцінкою вірогідності артикуляційні втрати:
А = Rсп / R ,
де Rсп – кількість невірно прийнятих елементів мови (спотворених);
R – кількість переданих елементів.
Елементами мови можуть бути звуки, слова, фрази. Частіше використовується критерій
втрат фразової артикуляції (А = Адопуст.).
Прийнято вважати, що телефонний зв’язок є відмінним, якщо фразові артикуляційні
втрати менше 1%, добрим при А = 1 ….3% і задовільним при А = 3 …. 5%.
1.2. Дискретні сигнали
При передачі повідомлень дискретними сигналами вірогідність кількісно оцінюється
імовірністю помилкового прийому елемента сигналу (символу, посилки):
Рпом. = Nсп / N ,
де Nсп – кількість спотворених елементів сигналу;
N – кількість елементів, які передані.
Вимоги, які пред’являються до вірогідності прийому дискретних сигналів, визначаються
можливістю логічного відтворення спотворених елементів, а також важливістю інформації, що
передається (Рпом  Рпом.доп). Так допустима імовірність помилок в прийомі елементів
телеграфних сигналів, які передаються по звичайним лініям радіозв’язку, складає (3…5) ·10-3 ,
тобто 3…5 спотворених елементів сигналу на 1000, що передані. В каналах передачі
телекодових сигналів автоматизованих систем управління Рпом.доп. = (1…10) ·10-6.
Більшість КХ радіоканалів не може забезпечити таку якість передачі радіосигналів. Тому
за допустиму величину імовірності прийому елемента сигналу в реальних каналах радіозв’язку
прийняте значення Рпом.доп. = (3…5) · 10-3. При більш високих вимогах до вірогідності прийому
впроваджується надмірне кодування і системи з вирішальним зворотнім зв’язком. При цьому
роль вирішальної системи виконує кінцевий приймальний пристрій.
 19
Раніше вже відмічалося, що спотворення радіосигналів, тобто втрата їх вірогідності в
основному викликаються дією завад в радіоканалі. Тому і артикуляційні втрати при передачі
телефонних повідомлень і імовірність помилкового прийому елемента дискретних сигналів в
кінцевому підсумку визначаються тільки відношенням середньої потужності сигналу до
середньої потужності завад в смузі частот прийому. Таким чином, умови ведення зв’язку з
заданою якістю можливо записати:
Рс / Рз  (Рс / Рз)доп або Uс еф / Uз еф  (Uс еф / Uз еф)доп
Цей критерій (енергетичний) широко використовується при аналізі якості каналів
радіозв’язку з різними видами радіосигналів.
Б. Своєчасність передачі повідомлень – це час знаходження (перебування)
повідомлення в системі зв’язку від моменту відправлення його на передачу до моменту
вручення адресату.
Реальний час перебування повідомлень в системі зв’язку Тпереб складається з ряду
операцій, таких як: доставка повідомлень, їх обробка (кодування, декодування), час чекання
передачі і власно час передачі по радіоканалу. Він нормується для повідомлень різних категорій
терміновості.
З точки зору оцінки якості радіозв’язку використовується кількісний критерій – час
передачі повідомлення по радіоканалу (Тпер). Тобто за критерієм своєчасності передачі
повідомлення повинно бути
Тпер  Тпер доп
при вірогідності передачі не гірше за необхідну.
Б. Прихованість (скритність) радіозв’язку характеризує його здібність приховати
(скрити) самий факт передачі інформації.
Радіомережа (радіонапрямок) вважається розкритою, якщо супротивнику відомі її склад,
робочі частоти, позивні кореспондентів і їх приналежність конкретним пунктам управління.
Кількісною мірою прихованості (скритності) радіозв’язку є час, який необхідний супротивнику
для його розкриття.
Вимоги до скритності і заходи по радіомаскуванню розробляються не для окремих
радіомереж і радіонапрямків, а для мережі радіозв’язку в цілому.

2. Якість радіозв’язку при використанні різних видів сигналів

2.1. Безперервні радіосигнали
Як раніше розглядалося в системах професійного радіозв’язку найбільш широко
використовуються односмуговіі сигнали (КХ) і сигнали з частотною модуляцією (УКХ). Для
оцінки якості радіозв’язку в радіоканалах з цими сигналами не існує аналітичних
співвідношень. Але є наявна залежність вірогідності їх прийому від співвідношення рівнів
сигналу і завад на вході приймача. Це співвідношення для різних типів кінцевої апаратури і
сигналів визначається експериментальним шляхом і нормується для різних рівнів
артикуляційних втрат. В таблиці 1 приведені деякі дані з потрібним співвідношенням
сигнал/завада на виході радіоприймача, при яких забезпечується прийом повідомлень з якістю
не гірше задовільного.
 20
Таблиця
1
Коефіцієнт перевищення
Види сигналів і способи їх реєстрації по потужності () по напрузі ()
I. Радіотелефонний зв’язок:
а) з АМ (АЗЕ) 9 … 100 3 …10
б) з ЧМ (FЗЕ) 4 … 16 2…4
в) з ОС (НЗЕ, RЗЕ, JЗЕ) 4…9 2…3

II. Радіотелеграфний зв’язок:

а) при прийомі на слух (А1А) 0,5 … 4 0,7 … 2
б) при літеродрукуючому зв’язку (F1B) 9 … 100 2 … 10

де  = (Рс. еф / Рз. еф)вих  =   = (Uс.еф / Uз.еф)вих

2.2. Дискретні радіосигнали
Дискретні сигнали все більш широко використовуються у радіозв’язку, тому що зв’язок за
їх допомогою має ряд переваг:
- більш економне використання частотного діапазону і потужності радіопередавачів;
- більш висока завадостійкість;
- проста автоматична реєстрація;
- можливість гарантованого засекречування.
Як раніше відмічалося, вірогідність зв’язку при роботі цими сигналами оцінюються
імовірністю помилкового прийому елементу сигналу Рпом..
Крім залежності Рпом від співвідношення сигнал/завада на вході приймача, ця величина
залежить також від способу обробки сигналу в приймачі (способу демодуляції) і характеру
радіозв’язку (з завмираннями або без завмирань). Під способом обробки сигналу розуміється
когерентний або некогерентний прийом сигналів.
Нагадаємо, що при когерентному прийомі використовуються всі інформативні параметри
сигналу: огинаюча (обвідна), частота і початкова фаза високочастотного коливання.
Некогерентний прийом не вимагає даних про початкову фазу несучої і реалізується в
приймальному пристрої значно простіше за когерентний.
Завадостійкість некогерентного прийому декілька нижче чім когерентного, але в засобах
військового та урядового радіозв’язку на теперішній час реалізований в основному
некогерентний прийом.
Що стосується характеру траси радіозв’язку:
- до каналів з постійними параметрами (без завмирань) відносять канали КХ зв’язку земною
хвилею, в яких огинаюча сумарного сигналу і завад має узагальнену релеєвську щільність
розподілу;
- до каналів зі змінними параметрами відносять канали КХ зв’язку відбитою хвилею з
релеєвським законом розподілу щільності імовірності амплітуд сигналу.
Ще одне припущення, яке приймається при розрахунках вірогідності зв’язку дискретними
сигналами в КХ радіоканалах - це нормальний закон станційних завад, тобто вважають їх
еквівалентними білому шуму.
Методами теорії завадостійкості визначені формули для розрахунків величини Рпом в
каналах зв’язку з постійними і змінними параметрами, які можуть бути використані при оцінці
якості КХ каналів радіозв’язку. У таблиці 2 приведені формули, які дозволяють для відомого
виду сигналу при заданій вірогідності передачі інформації визначити необхідне перебільшення
рівня сигналу над рівнем завад на вході приймача.

Таблиця 2
 21
2
Імовірність помилки прийому Рпом = f(h )
Вид Спосіб обробки
сигналу Канали з постійними Канали з змінними
параметрами
параметрами
h2
ЧТ 1  1
(F1В)
Некогерентний е 2
2  h02
2
h2 2h2
2  1 1 1 
ДЧТ  2  1 
3h
2   
(F7В)
Некогерентний е 2
 e 3
 e 4
 2  h0 12  9h0 3  2h0
2 2 2

3 6

Некогерентний по методу 1  h2 1
e
ВФТ
порівняння фаз(ПФ)
2 
2 1  h02 
1  F  2h 
(G1B) 1
Когерентний по методу 2
порівняння полярностей(ПП)
1
2
2
 
2 1  h02 
де - h = Um c / Uз еф–відношення амплітуди сигналу до ефективного значення
напруги завад;
Рс
- h0 = Uс еф / Uз еф – відношення ефективних значень напруг сигналу і завад: h 2 
Рш
Приклад : Визначити потрібне відношення сигнал/завада(h2) на вході приймача
радіоканалу при зв’язку земною хвилею сигналом F1В з вірогідністю Рпом = 1*10-3 .

На рис.2 і 3 для різних каналів зв’язку зображені графічні характеристики залежностей

Рпом= f(h2) і Рпом = f(ho2) при використанні сигналів телеграфної роботи

РПОМ РПОМ
0 0
1/2 1/2 АТ
10-1 10-1 F7B
AТ
10-2 10-2 F1B

F7B
-3 G1B(ПФ)
10 10-3
F1B
4 G1B(ПП)
10- 10-4
G1B(ПФ)
G1B(ПП)
-5 h2 -5 h20
10 10
0 10 102 0 10 102 103
Рис. 1 Рис. 2
З порівняння графіків рисунків 1, 2 можливо зробити наступні підсумки:
1. Якість радіоканалів з завмираннями значно гірше радіоканалів без завмирань
(Наприклад, для h2 = ho2 = 10 при використанні сигналу F1В Рпом(зав) 10-1, а Рпом(без/зав)  5*10-3).
2. Найкращою завадостійкістю при флуктуаційних завадах характеризуються
радіоканали з сигналами відносно фазової телеграфії (G1В), а найгіршою (при
автоматичній реєстрації) – радіоканали з сигналами АТ.
Проміжне положення займають канали з сигналами частотної телеграфії, які широко
використовуються у військовому радіозв’язку.
 22
Швидкість передачі дискретних сигналів, яка впливає на своєчасність передачі
повідомлень, у свою чергу залежить від виду сигналу, способу його обробки і характеристик
радіоканалу. В каналах з багатопроменевим розповсюдженням радіохвиль максимальна
швидкість, при заданих вимогах по вірогідності, обмежується міжсимвольної інтерференцією
(накладанням сусідніх посилок внаслідок запізнення променів). Тому при розглянутих способах
обробки сигналів у КХ каналах з іоносферним відбуттям радіохвиль швидкість передачі
сигналів ЧТ і ПЧТ не перевищує 300 Бод, а сигналів ВФТ – 500 Бод.
3. Поняття надійності радіозв’язку
Як було раніше встановлено, зміна в часі рівня завад і параметрів сигналу мають
випадковий характер. Тому здійснення радіозв’язку з заданою вірогідністю передачі сигналів
можливо лише з деякою імовірністю.
Імовірність радіозв’язку з заданою вірогідністю передачі первинних електричних сигналів
називають надійністю радіозв’язку.
Імовірнісне значення надійності радіозв’язку записується наступним чином:
m
Рзв (D  Dдоп) =   пр і /  заг ,
i1
(1)

де Рзв – імовірність зв’язку або імовірність виконання умови D  Dдоп ;

D – критерій вірогідності (імовірність помилок в прийомі елементів сигналу Рпом,
артикуляціонні втрати А або інший критерій);
 пр і - тривалість i-го інтервалу часу, в якому D  Dдоп (інтервал придатності
радіоканалу):
 заг - загальний час функціонування радіозв’язку.
Очевидно, що
m n
 заг =  пр і +
i 1
 непр i ,
i 1
(2)

де  непр і - інтервал непридатності радіоканалу.

Якщо перейти до середніх значень інтервалів придатності і непридатності радіоканалу, то
можливо записати
m n

 прі  непрі
 пр =
i 1
;  нерп =
i 1
(3)
m n
На значному інтервалі часу можливо вважати, що m = n і тоді вираз (1) приймає вигляд
 пр
Рзв (D  Dдоп) = (4)
 пр   непр
Відмітимо, що в  непр враховуються тільки відмови каналу внаслідок зміни його фізичних
властивостей, технічні відмови і відмови за причинами недосконалості організації радіозв’язку
і низької кваліфікації обслуговуючого персоналу не враховуються.
4. Шляхи підвищення надійності КХ радіозв’язку на закріплених частотах
Відсутність можливості маневру робочою частотою при веденні зв’язку усуває
можливість підвищення його надійності за рахунок використання резервів частотно-часового
ресурсу КХ діапазону. Тому основними шляхами підвищення надійності є:
- підвищення енергетичного потенціалу в радіоканалі (радіолінії);
- прийом сигналів рознесених в просторі;
- частотне рознесення сигналу.
4.1. Енергетичний потенціал радіолінії
Раніше було встановлено, що якість радіозв’язку залежить від співвідношення Рс /Рз на
вході приймача радіолінії. Але це співвідношення не відображає смуги частот, в якої
приймається сигнал і діють завади. Тому введемо поняття енергетичного потенціалу
 23
радіолінії, який характеризується співвідношенням Рс /Рз на виході радіоканалу, тобто на
вході демодулятора.
ПРЛ = (Рс / Рз)вх дм (10)
Потужність сигналу і завад на вході демодулятора можливо записати:
Рс вх дм = Рс вх пр· Кр пр; Рз вх дм = Рз вх пр· КP пр + Рш пр (11)
де КP пр – коефіцієнт підсилення по потужності приймача (до демодулятора);
Рш пр – потужність власних шумів приймача.
З урахуванням (11) вираз (10) приймає вигляд:
ПРЛ = Рс вх пр· КP пр / (Рз вх пр· КP пр + Рш пр) = Рс вх пр / (Рз вх пр + Рш пр / КP пр) (12)
Потужність сигналу на вході приймача можливо виразити через параметри радіолінії:
Рс вх пр = Рпер · Gпер · Gпр· Wтр, (13)
де Рпер – потужність передавача;
Gпер, Gпр – коефіцієнти підсилення передавальної та приймальної антен з
урахуванням ККД фідерних ліній;
Wтр – множник ослаблення потужності на трасі радіозв’язку.
Потужність завад на вході приймача можливо визначати через питому щільність
потужності (  2з вх пр), смугу пропускання приймач ( ∆Fпр):
Рз вх пр =  2 з вх пр ·  Fпр (14)
З урахуванням (13) і (14) вираз (12) приймає вигляд

Pпер  Gпер  Gпр  WТР

ПРЛ = (15)
P
 2 звхпр  Fпр  шПР
K рПР
З аналізу виразу енергетичного потенціалу можливо зробити наступні підсумки:
1. Збільшення енергетичного потенціалу радіолінії можливе за рахунок апаратурних
параметрів Рпер, Gпер, Gпр, при збільшенні яких підвищується рівень сигналу в точці прийому і
надійність радіозв’язку. Але для досягнення Рзв > (0,7 …. 0,8) (див.рис.2) цей шлях не є
ефективним, тому що Рзв росте не пропорційно збільшенню рівня сигналу.
2. Для збільшення ПРЛ доцільно використовувати вузькосмугові сигнали, прийом яких
здійснюється в мінімальній смузі пропускання приймача.
3. Підвищення ПРЛ шляхом удосконалення параметрів радіоприймача (зменшення
власних шумів, підвищення коефіцієнта підсилення потужності) доцільно лише в радіолініях, в
яких Рз вх пр < (Рш пр/Кр пр), тобто потужність зовнішніх завад не визначає якість радіоканалу.
Це має місце в радіоканалах УКХ і більш високих діапазонах. У КХ діапазоні звичайно
зовнішні завади є визначними в енергетичному потенціалі радіолінії.
4.2. Прийом сигналів рознесених в просторі
Рознесений в просторі прийом сигналів є способом боротьби з завмираннями.
Практично він реалізується шляхом прийому сигналу одного передавача двома або декількома
приймачами на рознесені в просторі антени при автоматичному виборі каналу з найбільшим
рівнем сигналу. Спосіб оснований на тому, що завмирання сигналу в точках прийому,
рознесених в просторі на деяку відстань, некорельовані. Найбільш практичне застосування має
здвоєний прийом(див.рис.3), тобто прийом сигналу двома приймачами на антені, які рознесені
на відстань що дорівнює r = (5,0 … 10) ·  роб .
 24

Uc Uc рез VC2

VC1

Приймач
№1
r = (5…10) · λроб
Ланцюг автовибору
приймача

Приймач
№2

Рис. 3

4.3.Частотне рознесення сигналів

Сигнал передається одним або декількома передавачами на декількох частотах. Прийом
здійснюється декількома приймачами з різними способами вибору або складання сигналів.
Одним із шляхів реалізації частотного рознесення є застосування широкосмугових
складених сигналів. Практичне застосування знайшли два виду сигналів: паралельний і
послідовний.
Паралельний складений сигнал передається на ряді субканалів одночасно. При цьому
потужність передавача дробиться по субканалам.
Послідовний складаний сигнал передається повною потужністю передавача в кожному
субканалі. Але швидкість передачі елементів сигналу менша.
Частотно-рознесений прийом застосовується як для боротьби з завмираннями, так і для
підвищення надійності зв’язку в умовах дії зосереджених завад.
Недоліком способу є великі витрати частотного ресурсу.
 25
ЕЛЕКТРОМАГНІТНА СУМІСНІСТЬ РАДІОЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ (РЕЗ)
Зростання кількості РЕЗ, високочастотних генераторів для промислових, наукових та
медичних цілей, електротехнічних засобів, випромінювання радіохвиль в яких не передбачене
їх конструкцією і яке створює індустріальні радіозавади, розширення сфери застосування РЕЗ
зумовили поступове насичення радіочастотного спектру(РЧС) електромагнітними полями
штучного походження і разом з джерелами радіовипромінення(ДРВ) природного походження
визвали проблему електромагнітної сумісності(ЕМС) РЕЗ і радіо випромінювальними
пристроями(РВП), яка нині стала однією з головних проблем при їх проектуванні та
експлуатації.
ЕМС- це здатність РЕЗ і РВП одночасно функціонувати з обумовленою якістю в
реальних умовах експлуатації з урахуванням впливу на них ненавмисних радіозавад без
створення недопустимих радіозавад іншим РЕЗ і РВП, а сукупність електромагнітних полів у
певній частині простору, смуги частот та інтервалу часу, що впливають на якість
функціонування РЕЗ і РВП, становлять собою електромагнітну обстановку в цій області.
1. Причини і шляхи виникнення електромагнітних завад
Електромагнітні випромінювання будь-якого радіопередавача зосереджені як у смузі
його робочої частоти (основне випромінювання), так і за межами цієї смуги (неосновне
випромінювання). І основне, і неосновне випромінювання при використанні, наприклад,
направлених антен можуть поширюватися як у головній пелюстці діаграми направленості, так у
бокових, і в задній. Не зважаючи на те, що підсилення сучасних направлених антен по головній
пелюстці досягає 50 дБ, рівні задньої та бокових пелюсток їх діаграми направленості
залишаються досить високими (від мінус 20 до мінус 40 дБ), внаслідок чого, наприклад,
потужні радіолокаційні станції можуть випромінювати по задній та бокових пелюстках
потужності, що сягають 1 кВт і більше. Причому, і в головній, і в бокових пелюстках
випромінюються електромагнітні хвилі як з робочою поляризацією, так і з поляризацією,
параметри якої відмінні від робочої. В зв'язку з цим у приймальній антені і в трактах
радіоприймального пристрою (РПП) для виділення електромагнітних коливань робочого
радіоканалу необхідно застосовувати різні типи селекції - частотну, просторову,
поляризаційну тощо.
Умовний розподіл випромінюваної та синтез прийнятої потужності по частотних і
просторових каналах та по поляризації наведений на рис. 1. Ліві гілки верхньої діаграми, що
зображені у виді прямокутників, характеризують потужність, направлену відповідно в робочу
смугу частот та в головну пелюстку діаграми направленості антени і випромінювану у виді
електромагнітних хвиль з робочою поляризацією. Праві гілки відповідають випромінюванням
неосновних каналів. Канали приймання сигналів, із відповідними типами селекції, зображені у
виді аналогічної нижньої діаграми синтезу потужності. Канали, по яких випромінюється й
приймається сигнал із необхідною поляризацією в заданій смузі частот у секторі головної
пелюстки діаграми направленості антени, заштриховані, всі інші канали (не заштриховані)
характеризують неосновне випромінювання передавача.
Нижня частина діаграми пояснює появу побічних каналів прийому, спричинених
недостатньою селекцією сигналів, що приймаються. Так, внаслідок недостатньої
поляризаційної селекції, разом із прийманням електромагнітних хвиль з робочими
параметрами поляризації (ліві гілки діаграми), приймаються і хвилі з параметрами
поляризації, відмінними від робочих (праві гілки). Приймання сигналів головною пелюсткою
діаграми направленості антени показане лівими гілками просторової селекції. Приймання
задньою й боковими пелюстками - правими. Аналогічне позначення каналів і при
частотній селекції. Кількість видів селекції може бути збільшене так само, як і при розподілі
випромінюваної потужності по каналах, при цьому, застосування селекції по будь-якій новій
ознаці веде до збільшення кількості каналів приймання у два рази. Так само, як і у верхній
частині діаграми, штрихуванням відзначений канал прийому корисного сигналу, не
заштриховані канали прийому - неосновні.
 26

Випромінювана потужність
Частотний
поділ каналів
Просторовий поділ каналів
Поляризаційний поділ каналів
Інші види
утворення
каналів

Інші типи селекції

Поляризаційна селекція
Просторова селекція
Частотна селекція
Прийнята потужність

Рис.1. Діаграма умовного розподілу випромінюваної та синтезу прийнятої

потужності

Кількість ознак т, за якими здійснюється розподіл каналів випромінюваної

потужності, і ознак n, за якими проводиться селекція в РПП, визначають загальну кількість
лінійних каналів проникнення до приймального тракту корисного сигналу й сигналів, що
заважають прийманню (ненавмисних радіозавад). В загальному випадку це число дорівнює 2т+n.
У той же час, при k джерелах електромагнітної енергії, що формують електромагнітну ситуацію
на вході одного радіоприймача, кількість каналів проникнення сигналів і ненавмисних завад
до його приймального тракту прогресивно збільшується й стає рівним уже k•2т+n. Наприклад,
для випадку, зображеного на діаграмі, де т = п = 3 k = 1, кількість каналів, по яких
випромінювання РЕЗ, що заважає нормальному прийманню і сигналів, може проникати в
приймач, дорівнює 64, при k = 2 їх кількість збільшується до 128, при k = 3 - до 192, тобто,
поява кожної додаткової ознаки призводить до подвоєння кількості каналів проникнення.
Збільшення кількості видів розподілу та селекції супроводжуються не тільки збільшенням
числа каналів проникнення сигналів і радіозавад, а і зменшенням потужності, що поступає по
кожному з цих каналів. Поліпшення якості хоча б одного з видів селекції або усунення хоча б
одного поділу каналів, як видно з наведеної діаграми суттєво покращує умови приймання
корисного сигналу і збільшує достовірність прийнятої інформації.
 27
Електромагнітна ситуація також залежить і від випромінювань, які супроводжують
основне випромінювання радіопередавача і проявляються завдяки нелінійним властивостям
вольт-амперних характеристик його окремих елементів, що додатково ускладнює реальну
електромагнітну обстановку в місці прийому.
Таким чином, щоб домогтися ЕМС при забезпеченні спільної роботи якомога більшої
кількості РЕЗ у тому ж радіочастотному просторі, необхідно підвищити електромагнітну
ефективність РЕЗ, тобто поліпшити ті чи інші параметри випромінювання та/або
прийому. В ідеальному випадку, поліпшуючи ці параметри РЕЗ і доводячи їх до
досконалості, а також забезпечуючи оптимальність "упаковування" РЕЗ у радіочастотному
просторі, можна отримати його максимальну місткість. За таких ідеальних умов передавальні
РЕЗ випромінюють тільки необхідні сигнали в необхідній смузі частот і з мінімальною
потужністю тільки в задану точку, а приймальні РЕЗ здійснюють приймання сигналів тільки із
заданого напрямку на частоті настроювання. Ці умови є найкращим способом використання
РЧР, забезпечуючи його максимальну ефективність.
2. Завади штучного походження

Суттєвий внесок у формування електромагнітної обстановки вносять різного роду завади -

електромагнітні випромінювання, які перешкоджають нормальному прийманню та/чи
передаванню радіосигналів. Вони бувають штучного та природного походження, їх
класифікація наведена відповідно на рис. 2 та 3.

Хоча під час проведення аналізу ЕМС потрібно враховувати всі можливі види завад, пошук
джерел завад штучного походження має першорядне значення, тому що ці джерела, якщо
вони виявлені, завжди можна усунути за допомогою технічних або організаційних заходів з
забезпечення ЕМС, оскільки джерелами завад штучного походження являються пристрої,
створені людиною.
За характером впливу завади штучного походження поділяються на ненавмисні та
організовані (в даному виданні не розглядаються).
У свою чергу, ненавмисні завади за місцем їх походження поділяються на:
- міжсистемні, що діють між РЕЗ різних радіосистем;
- системні, що діють усередині систем, наприклад, в окремих трактах та/чи блоках
одного і того ж РЕЗ;
- індустріальні, що зобов'язані своїм походженням електричним та електронним
пристроям, які не містять високочастотні тракти.

Рис. 2. Класифікація завад штучного походження

 28
Міжсистемні завади поділяються на:
- обумовлені основним випромінюванням РЕЗ призначеним для передачі сигналів і
функціонування якого вчиняє шкідливий вплив на даний РЕЗ;
- небажане випромінювання, яке виникає в РЕЗ за межами необхідної смуги частот.
Якщо поява міжсистемних завад пов'язана з випромінюванням, поширенням та
прийманням електромагнітних хвиль, то системні завади наводяться всередині РЕЗ
найрізноманітнішими шляхами, в тому числі через оточуючий простір за допомогою
електромагнітних хвиль.
Системні завади поділяються на:
- паразитні наводки, що обумовлені основним видом електромагнітних коливань в
окремих вузлах радіосистеми;
- завади, які виникають під впливом власного випромінювання РЕЗ;
- контактні завади;
- завади, обумовлені перехідними процесами в трактах РЕЗ та самозбудженням їх
окремих вузлів.
Паразитні наводки - це електромагнітні коливання, які появляються в будь-яких частинах
радіосистеми за рахунок зв'язків по електричних колах з іншими частинами цієї системи і не
передбачені ні принципом дії, ні схемою, ні конструкцією.
Завади, обумовлені власним випромінюванням РЕЗ, поступають на вхід радіоприймача і в
окремі його пристрої через оточуючий простір. Вони відрізняються від міжсистемних завад
більш сильними зв'язками між передавальною антеною та приймачами завад, а від паразитних
тим, що шлях зв'язку, по якому передається ця завада, включає до себе оточуючий простір та
приймальну чи передавальну антену.
Контактні завади створюються внаслідок випромінювання струмопровідних
контактів при дії на них електромагнітного поля. Найчастіше виникають при дії
електромагнітного поля на контакти зі змінним опором РПП, що рухаються в ближній зоні
цього поля, їх рівень та характер залежать від потужності та частотного спектра
електромагнітного поля. Особливість цих завад - це те, що їх джерелами служать пасивні
елементи. Механізмами утворення контактних завад є:
- нелінійна залежність магнітної індукції від зміни напруженості зовнішнього
магнітного поля, яка характерна для матеріалів на основі заліза;
- нелінійні властивості напівпровідникових переходів, утворених оксидованими
поверхнями та металевими контактами.
Контактні завади необхідно враховувати особливо при розміщенні РЕЗ та РВП на
рухомих об'єктах.
Перехідні процеси викликають появу специфічних завад у багатьох колах РЕЗ, що
обумовлено дуже широким спектром їх коливань, внаслідок чого росте кількість можливих
шляхів передачі окремих складових спектра.
Завади, обумовлені самозбудженням, виникають внаслідок мимовільної генерації
електромагнітних коливань електричними колами, які не призначені для цих цілей. Паразитне
збудження порушує функціонування радіоелектронних вузлів, в яких воно виникає, і може
стати джерелом наводок для інших блоків та пристроїв.
Індустріальні завади - це електромагнітні явища, спектральні складові яких
знаходяться в смузі радіочастот, а джерелами є електричні й електронні пристрої різного
призначення. Вони поширюються у відкритому просторі і по дротах та погіршують роботу
обладнання й каналів передавання радіосистеми.
У відповідності з ГОСТ 16842 їх джерела поділяються на 11 груп:
- електропристрої побутового, комунального та іншого призначення, які експлуатуються
в житлових приміщеннях або підключаються до їх електромереж (пилососи, холодильники,
електропраски, кухонні плити, швейні електромашини, електроінструменти, ліфти, касові
апарати тощо);
- наземний міський та залізничний електротранспорт (трамваї, тролейбуси, електровози,
тягові підстанції тощо);
 29
- системи запалювання двигунів внутрішнього згоряння (автомобілів, мотоциклів,
моторних човнів, бензинових пилок, газонокосарок тощо);
- високочастотні установки промислового, наукового, медичного та побутового
призначення;
- лінії електропередач та електричні підстанції;
- світильники з газорозрядними (люмінесцентними) лампами;
- електричні пристрої, що живляться від промислових енергосистем і експлуатуються за
межами житлових приміщень;
- пристрої дротового зв'язку;
- телевізійні та радіомовні приймачі;
- електричні пристрої та обладнання, які експлуатуються разом із службовими РПП;
- обладнання обчислювальної техніки та інформатики.
Амплітудні, частотні, часові та просторові характеристики електромагнітного поля
індустріальних завад в значній мірі визначаються їх джерелом. Випромінювані радіозавади
характеризуються напруженістю електричного чи магнітного поля або поверхневою густиною
потужності (на частотах понад 1 ГГц).
Діючи на РЕЗ, індустріальні завади можуть збільшити рівень шумового
радіовипромінювання та ширину смуги частот випромінювання, спотворити сигнал, що
передається, тощо. Найбільший вплив на електромагнітну обстановку вчиняють групи
індустріальних завад, що вказані на рис. 2.
Системи запалювання двигунів внутрішнього згоряння генерують майже періодичні
імпульсні сигнали складної форми. Цей вид завад особливо суттєвий на територіях шириною
до 80 м, прилеглих до шляхів з Інтенсивним автомобільним рухом, причому напруженість їх
електромагнітного поля різко зменшується на частотах понад 1 ГГц, а максимум знаходиться
на частотах близько 30 МГц. Середнє значення напруженості поля випромінювань від групи
автомобілів складає близько 10 дБмкВ/м.
Завади від ліній електропередач являють собою випадкові імпульси з більшою тривалістю і
меншою частотою, ніж імпульси систем запалювання. Причиною їх походження є електричні
розряди і високочастотні перехідні процеси. Максимальної інтенсивності рівень цих завад
досягає при метеорологічних опадах і високій відносній вологості повітря. В сухих районах
інтенсивність завад росте у зв'язку з ростом турбулентності потоків повітря і підвищеною
сонячною радіацією. Завади поширюються вздовж лінії електропередачі, а їх спектр знаходиться
в межах від міріаметрового діапазону (ДНЧ) до метрового (ДВЧ). Рівень напруженості
електромагнітного поля завад від ліній електропередач змінюється в межах від 40 до 160
дБмкВ/м і залежить від рівня напруги в лінії та відстані від неї, спадаючи обернено пропорційно
квадрату відстані.
Завади від зварювальних апаратів та промислових нагрівальних пристроїв можуть
мати високу інтенсивність, їх спектр частот займає гектометрові (СЧ) та декаметрові (ВЧ)
діапазони, причому частоти гармонік, які генерують деякі зварювальні апарати, можуть
досягати 1 ГГц. Найбільшої інтенсивності електромагнітне поле завад створюється в межах
частот 750 кГц, 3 і 20 МГц. Напруженість поля радіозавад на відстані 300 м від джерела завади
сягає 20 дБмкВ/м, причому їх рівень обернено пропорційний відстані від джерела до місця
спостереження в ступені 3/2.
Завади від електротранспорту виникають при порушенні контакту між струмопровідними
дротами і знімачами струму. Спектр завад міського електротранспорту досягає 30 МГц, а
електропотягів зосереджується в діапазоні ДВЧ.
До інших джерел індустріальних завад відносяться різноманітні електромеханічні
пристрої, які в процесі своєї роботи збуджують електромагнітні поля, в результаті чого
велика кількість електротехнічних установок у містах та промислових центрах створює досить
високий рівень індустріальних завад. Характерною особливістю цих електромагнітних полів є
те, що їх інтенсивність зменшується з подвоєнням відстані до джерела не на 6 дБ, що властиво
для поля випромінювання антени, а приблизно на 16 дБ.
На поширення хвиль від джерел радіозавад суттєво впливає рельєф земної поверхні,
характер рослинності, наявність на шляху поширення сторонніх предметів тощо.
 30
3. Завади природного походження
До завад природного походження відносяться електромагнітні завади, джерелами яких
являються природні фізичні явища.
Внутрішні шуми - це електромагнітні коливання, виникнення яких обумовлено будовою
речовини, фізичною сутністю електричних струмів електронних приладів, якістю та чистотою
матеріалів, що застосовуються при виготовленні елементів електронних схем та електронних
приладів. Шуми являють собою послідовність дуже коротких імпульсів, що повторюються
хаотично й у великій кількості. Джерелами внутрішніх шумів являються всі елементи РЕЗ.
Одним із джерел внутрішніх шумів є тепловий рух електронів, а завади, які виникають при
цьому, називаються тепловим шумом.
Тепловий шум виникає у всіх елементах, які мають активний опір, внаслідок теплового
хаотичного руху вільних електронів усередині цих елементів. Характеризується постійною
густиною шумової напруги в дуже широкому частотному діапазоні (від нуля до міліметрових
хвиль), суттєво залежить від температури.
Дробовий шум виникає в електронних лампах та напівпровідникових приладах і
обумовлений флуктуаціями відносно деякого середнього значення струму, що протікає через
них. Ці флуктуації пов'язані з дискретною природою електричного струму та випадковим
характером емісії електронів (або дірок). Спектральна густина дробового шуму постійна в
широкому частотному діапазоні.

Рис. 3. Класифікація завад природного походження

Шуми поверхневого ефекту проявляються в різних електронних пристроях, їх
загальною характерною властивістю є обернено пропорційна залежність густини розподілу
потужності від частоти f, тому ці шуми часто називають низькочастотними. Фізична природа
цих шумів дуже різноманітна, так, наприклад, в електронних лампах виникнення поверхневих
шумів (флікер-шумів або шумів мерехтіння катода) обумовлене змінами фізико-хімічного стану
матеріалу катода. Оскільки при цьому змінюється емісійна здатність окремих ділянок катода,
то нестабільність емісії призводить до низькочастотних флуктуацій струму. На частотах
близько десятка Гц флікер-шуми переважають на декілька порядків дробові шуми, але на
частотах понад 1 кГц уже дробові шуми переважають флікер-шуми. В напівпровідникових
приладах поверхневі шуми помітні до частот 1...10 кГц. У композиційних резисторах та
вугільних мікрофонах ці шуми виникають через недосконалість контактів між окремими
сплавленими між собою частками матеріалу, а в різного роду перемикачах, контакторах та
 31
реле - внаслідок контактних з'єднань з різних матеріалів, тому ці шуми також називають
контактними.
Шуми струморозподілу виникають в електронних приладах та лампах унаслідок
хаотичних змін траєкторій електронів і викликаних цим флуктуацій коефіцієнтів
струморозподілу.
Шуми вторинної емісії обумовлені випадковим характером виходу вторинних електронів
з електродів, їх амплітуда розподілена по нормальному закону, а спектральна густина не
залежить від частоти.
Імпульсний шум пов'язаний з виробничими дефектами напівпровідникових
приладів та інтегральних схем і представляє собою неперіодичні імпульси тривалістю від
декількох мікросекунд до секунд, середня швидкість повторення яких коливається від
одного імпульсу за хвилину до декількох сотень імпульсів за секунду. Амплітуда імпульсів для
конкретного напівпровідникового пристрою стабільна і набагато перевищує амплітуду
теплових шумів. Густина розподілу потужності пропорційна 1/f 2. Імпульсний шум усувається
покращенням технології виробництва.
Шуми генерації та рекомбінації носіїв спостерігаються в напівпровідникових
приладах, є широкосмуговими і обумовлені флуктуацією концентрації носіїв, пов'язаних із
статистичним характером їх генерації та рекомбінації.
Джерела неземних шумів, як випливає з їх назви, знаходяться за межами Землі та її
атмосфери.
Радіовипромінювання Сонця - найбільш інтенсивний шум. Розрізняють дві компоненти
цього шуму: теплове радіовипромінювання спокійного Сонця та нетеплове спорадичне. Перша
компонента - теплове радіовипромінювання іонізованої атмосфери Сонця є джерелом
радіохвиль міліметрового, сантиметрового, дециметрового та метрового діапазонів. Воно є
основним у періоди мінімуму сонячної активності. Нетеплове спорадичне проявляється шляхом
раптового збільшення інтенсивності (сплесків) радіовипромінювання й охоплює практично весь
РЧС, починаючи від сантиметрових хвиль.
Радіовипромінювання Місяця носять тепловий характер і охоплюють в основному
діапазони сантиметрових та міліметрових хвиль.
Космічне радіовипромінювання поділяється на розподілене та радіовипромінювання
дискретних джерел. Розподілене радіовипромінювання спостерігається з усіх точок небесної
сфери. З дискретних джерел вирізняють джерела теплового радіовипромінювання, найбільш
інтенсивними з яких є туманності Омеги та Оріону, та нетеплового радіовипромінювання
залишків спалахів понад нових зірок та радіогалактик, які також є потужними ДРВ, і найбільш
інтенсивними з яких є радіогалактики Лебідь-А та Діва-А. Наприклад, у метровому діапазоні
хвиль радіогалактика Лебідь-А створює майже такий потік енергії, як і Сонце, хоча віддалена від
Землі в 3 ∙1013 рази далі.
Внесок космічного шуму може бути суттєвим у частині шумів, що приймаються антенами
РЕЗ, які розміщені в районах із низьким рівнем шумів, наприклад, у високих широтах.
Радіовипромінювання планет Сонячної системи близьке за характером до теплового і
займає міліметровий та сантиметровий діапазони.
Атмосферні завади своїм походженням зобов'язані фізичним явищам, які відбуваються в
земній атмосфері.
Грозові розряди відбуваються між хмарами та землею під дією статичних високих напруг,
які досягають мільйонів вольт, внаслідок чого струм електричного розряду може досягати
декількох сотень тисяч ампер і створювати інтенсивні електромагнітні поля. Тривалість
розряду знаходиться в межах τ = (0,1...0,3) мс. Амплітуда спектральних складових імпульсу із
збільшенням частоти спадає. Найбільше значення амплітуди відповідає частоті f = 1/τ , яка
знаходиться в межах від З до 10 кГц. Для місцевих гроз інтенсивність завади падає з ростом
частоти. Основним джерелом завад цього типу являються тропічні грози екваторіальних
Америки й Африки та району Зондських островів. Радіохвилі, що виникають в процесі гроз,
поширюються на значні відстані. На частотах, більш високих, ніж максимальна частота
радіохвилі, яка відбивається від іоносфери, джерелами завад є місцеві грози. Тому
атмосферний шум вважають вузькосмуговим і залежним від географічних координат
 32
пункту прийому. В різних регіонах земної кулі в будь-який момент відбувається близько
двох тисяч гроз, що обумовлює квазістаціонарний характер завад від грозових розрядів. Рівень
грозових шумів повільно змінюється протягом доби та року. Для прогнозу рівня завад
користуються спеціальними картами, на які нанесені медіанні рівні завад на частоті 1 МГц для
чотирьох пір року та шести добових інтервалів часу.
Статичні розряди виникають при накопиченні електричних зарядів під час
метеорологічних опадів та при електризації приймальних антен. ЦІ завади широкосмугові,
залежать від особливостей конструкції приймальної антени та умов її роботи, їх інтенсивність
пропорційна силі вітру і найчастіше вони виникають в РПП літальних апаратів.
Радіовипромінювання атмосфери найбільш відчутні в діапазоні метрових та більш
коротких хвиль. Джерелами електромагнітного випромінювання атмосфери є молекули
кисню та водяної пари. Атмосферні шуми у діапазоні від 10 до 20 ГГц переважають над
космічними.
Теплове випромінювання Землі за характером походження близьке до теплового
випромінювання атмосфери,
Наступна група завад природного походження пов'язана з поширенням радіохвиль, їх дія
проявляється в коливаннях (затуханнях) рівня сигналу, що приймається, та його спотворенні.
Затухання, що обумовлені відбиттям та розсіюванням радіохвиль, відбуваються
внаслідок інтерференції хвиль у місці їх приймання. При відбитті радіохвиль від об'єктів,
положення яких змінюється з часом або змінюються їх електричні параметри та
конфігурація, спостерігається так звана дискретна флуктуаційна багатопроменевість. В місці
приймання напруженість поля визначається шляхом інтерференції деякої (порівняно невеликої)
кількості радіохвиль, що приходять різними шляхами. Внаслідок нестабільності умов відбиття
змінюється кількість радіохвиль, що приходять, а також їх фазові та амплітудні
співвідношення, в результаті електромагнітне поле в місці приймання зазнає більш-менш
глибоких коливань амплітуди напруженості поля. Радіозавади цього типу інтенсивно
проявляються в діапазонах гектометрових та декаметрових хвиль. Наприклад, в гектометровому
діапазоні напруженість поля сигналу змінюється в десятки разів, а тривалість затухань досягає
десятків секунд. На хвилях коротших 10м завади, викликані відбиттям радіохвиль,
спостерігаються в районах з інтенсивним рухом транспорту. Поширення радіохвиль, внаслідок
їх відбиття, багатьма траєкторіями, призводить до додаткових завад та спотворень сигналів.
Через відмінність довжин шляхів поширення радіохвиль один сигнал може настільки
запізнюватися по відношенню до другого, що виникають повторення сигналів, які
порушують роботу фототелеграфних та радіотелеграфних систем.
При розсіюванні радіохвиль спостерігається дифузійна багатопроменевість. Типовим
прикладом завад такого типу є затухання сигналу в каналах зв'язку, що використовують
розсіювання радіохвиль неоднорідностями тропосфери або іоносфери. Зміна напруженості
поля в місці приймання при тропосферному поширенні радіохвиль має нестаціонарний
характер, а при іоносферному розсіюванні спостерігається швидка флуктуація сигналу.
Крім затухань, виникають спотворення сигналів, які обумовлені неодночасністю приходу
радіохвиль. При цьому спостерігаються флуктуації групового часу запізнення та амплітудно-
частотні спотворення.
Завади, обумовлені флуктуаціями поглинання радіохвиль, виявляються у виді завмирань.
Причинами флуктуацій поглинання радіохвиль є зміни інтенсивності метеорологічних опадів
уздовж шляху їх поширення, коливання коефіцієнта поглинання при зміні стану різних шарів
атмосфери, флуктуації довжини шляху поширення радіохвиль в поглинальних шарах тощо.
Обертання площини поляризації відбувається при поширенні радіохвиль в іоносфері
внаслідок ефекту Фарадея. Оскільки електронна концентрація іоносфери на шляху поширення
радіохвиль безперервно змінюється, то в місці приймання радіохвиля має випадкові
поляризаційні характеристики, тому використання лінійно-поляризованих антен спричинює
поляризаційну неузгодженість і рівень сигналу коливається.
У тропосфері внаслідок різноманітних причин метеорологічного характеру
відбувається зміна вертикального градієнта діелектричної проникності, що призводить до
зміни умов рефракції радіохвиль, при цьому також змінюються траєкторії променів. Якщо
 33
радіохвилі в пункт приймання попадають, поширюючись поблизу якихось перешкод, то
девіація траєкторії викликає зміну рівня напруженості поля. Повільні завмирання сигналу, що
обумовлені дифракційним ослабленням унаслідок зміни траєкторії променю, досягають 20...30
дБ і тривають від кількох десятків хвилин до декількох годин. Більш швидкими є завмирання,
що обумовлені інтерференцією між прямим і відбитим від поверхні Землі променями, їх.
тривалість не перевищує декількох десятків хвилин.
Спотворення сигналів за рахунок ефекту Доплера спостерігаються в лініях радіозв'язку,
що використовують розсіювання радіохвиль на неоднорідностях іоносфери або ретрансляцію
на штучних супутниках Землі. У зв'язку зі швидким переміщенням супутника або
турбулентних неоднорідностей в іоносфері відбувається зміна частоти сигналу внаслідок
ефекту Доплера - допплерівський зсув частоти. Максимальний зсув на частоті 50 МГц може
скласти 6 кГц. При проведенні радіозв'язку через штучні супутники допплерівський зсув
частоти змінюється закономірно і може враховуватися завчасно.
 34
ВПЛИВ ВИПРОМІНЮВАНЬ РЕЗ НА ФОРМУВАННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОЇ
ОБСТАНОВКИ

1. Основні характеристики електромагнітних випромінювань РЕЗ

Раціональне використання РЧР суттєво залежить від технічних характеристик РЕЗ,

оскільки наявність в його тракті нелінійних елементів призводить до того, що основне
випромінювання, яке несе корисну інформацію, буде супроводжуватися додатковими
небажаними випромінюваннями, що погіршують електромагнітну обстановку в місці
приймання. Виявлення конкретних причин появи того, чи іншого виду небажаних
випромінювань, способів їх усунення або зменшення та кількісної оцінки є однією із задач, які
визначають умови забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів
(РЕЗ) та радіо випромінюючих пристроїв (РВП).
До найважливіших характеристик, які впливають на забезпечення ЕМС, відносять:
- потужність і частоту випромінювання РЕЗ;
- ширину смуги частот радіовипромінювання;
- вид модуляції тощо.
Згідно Регламенту радіозв'язку розрізняють пікову і середню потужності та потужність
несучої. Для забезпечення ЕМС потужність, що випромінюється антеною РЕЗ, не
повинна перевищувати значення, необхідного для забезпечення надійного радіозв'язку. Тому
вводять поняття ефективно випромінюваної потужності - потужності, яка підводиться
до фідера антенної системи нормально працюючим передавачем, помноженої на коефіцієнт
підсилення антени в даному напрямку.
На підставі Регламенту радіозв'язку здійснюється планування частот, у відповідності з
яким провадиться їх виділення і присвоєння різним радіослужбам.
Виділений діапазон радіочастот - це інтервал частот, виділений для однієї чи
декількох радіослужб згідно з міжнародним чи національним регламентом.
Присвоєна радіочастота - це частота, що відповідає середині присвоєної
радіостанції смуги радіочастот.
Частота, яку можна легко пізнати та виміряти в даному випромінюванні, є характерною
частотою.
Частота, яка займає по відношенню до присвоєної частоти фіксоване і точно визначене
положення, називається відносною частотою. У виділеній смузі частот може розміщатися
одна або декілька відносних частот.
Допустимим відхиленням радіочастоти називається максимально допустиме
відхилення середньої частоти смуги частот, яку займає випромінювання, від
присвоєної частоти або характерної частоти випромінювання від відносної частоти.
Займана смуга частот радіовипромінювання визначається смугою частот, за
границями якої випромінюється не більше ніж задана частина β загальної потужності РЕЗ.
При цьому в займаній смузі частот зосереджено (100 - β) % всієї потужності, що
випромінюється антеною РЕЗ, а за верхньою та нижньою границями зосереджено по 0,5β %
потужності (рис. 1,а). Вважають, що β = 1% від загальної потужності випромінювання, але в
залежності від виду випромінювання значення β можуть бути і іншими.
Необхідною смугою частот певного класу радіовипромінювання називається мінімальна
смуга частот, необхідна для передавання повідомлень із необхідною швидкістю та заданою
якістю за певних умов. Числові значення необхідної смуги частот радіопередавальних пристроїв
визначають за формулами, наведеними в ГОСТ 30318.
Походження понять займаної та необхідної смуг частот пов'язані з дослідженнями, які
показали, що коли із спектра радіосигналу на виході модулятора передавача вирізати частотні
складові, які знаходяться за межами необхідної смуги частот, то якість інформації, що
передається, при певних обмеженнях на значення β, практично не погіршиться.
 35

а) б)

в)
Рис. 1. Типи випромінювань:
а – досконале; б – вузьке; в – недосконале.

Присвоєна смуга радіочастот - це смуга частот, у границях якої радіостанції

дозволено випромінювання. Ширина присвоєної смуги частот дорівнює ширині необхідної смуги
частот плюс подвоєне абсолютне значення відхилення частоти, що допускається, а для
космічних станцій - плюс подвоєний максимальний доплерівський зсув частоти відносно будь-
якої точки земної поверхні.
Ширина займаної смуги частот являється фактичного смугою, зайнятою
радіовипромінюванням, а ширина необхідної смуги є теоретичною, якій повинна
відповідати фактична смуга частот певного класу радіовипромінювання. В залежності
від співвідношення між шириною займаної смуги радіочастот та шириною необхідної смуги у
відповідності з Рекомендаціями МСЕ-Р ЗМ.328-10 розрізняють три види випромінювань:
- досконале;
- недосконале;
- вузьке.
На рис. 1 випромінювання в необхідній смузі частот відзначені вертикальним
штрихуванням, а в займаній смузі - горизонтальним. Випромінювання досконале, якщо
займана та необхідна смуги радіочастот для даного класу випромінювання збігаються (рис. 1.а).
Якщо ширина займаної смуги радіочастот перевищує ширину необхідної, то випромінювання є
недосконалим (рис. 1.в). У випадку, коли ширина займаної смуги радіочастот менша ширини
необхідної, то випромінювання займає вужчу смугу частот, ніж досконале (рис. 1.б). Нині
термін "досконале випромінювання" діючими стандартами та іншими нормативними
 36
документами не регламентований, тому в технічній літературі зустрічаються його синоніми -
оптимальне випромінювання або узгоджене випромінювання.
У більшості випадків радіовипромінювання РЕЗ та РВП є недосконалими, що
негативно позначається на вирішенні проблем, пов'язаних із необхідністю забезпечення ЕМС. У
випадку вузьких випромінювань ЕМС РЕЗ покращується, але в цьому випадку можливі втрати
інформації через спотворення повідомлень, що передаються, та зниження швидкості передачі.
Для покращення умов ЕМС необхідно приймати заходи по зменшенню ширини необхідної
смуги радіочастот, наприклад, вибором відповідного класу випромінювань, виду модуляції,
оптимізації якості та швидкості повідомлень, що передаються, тощо. Очевидно, що
радіочастотний контроль смуги частот РЕЗ або РВП можна провести шляхом вимірювання
ширини займаної смуги частот і подальшого її порівняння з шириною необхідної смуги частот
класу випромінювання, що контролюється.
Суттєвим чинником при вирішенні питань, пов'язаних із необхідністю забезпечення ЕМС,
являється стабільність радіочастоти радіопередавальних пристроїв - параметр, який
характеризує відхилення несучої частоти випромінюваного сигналу від відносної частоти, що
викликане дією різних дестабілізуючих чинників. Вплив цих чинників проявляється у
відмінності займаної смуги частот від присвоєної. Мірою нестабільності частоти є її
допустиме відхилення.
Допустиме відхилення частоти - це максимально допустиме відхилення середньої
частоти смуги частот радіовипромінювання від присвоєної радіочастоти або характерної
частоти радіовипромінювання від відносної радіочастоти. Основними міркуваннями, з
точки зору ефективного використання РЧР, є те, що втрата частотного спектра через
нестабільність частоти повинна складати незначну частину ширини необхідної смуги частот, що
використовується для зв'язку. Перевищення відхилення радіочастоти допустимого рівня також
призводить до появи ненавмисних завад, що ускладнюють роботу інших радіослужб. В
Україні допустимі відхилення частоти радіопередавальних пристроїв усіх категорій та
призначень в діапазоні частот від 9 кГц до 40 ГГц регламентуються ГОСТ 30338, у якому
наведена таблиця допустимих значень відхилення частоти для радіопередавальних пристроїв
різноманітних типів у залежності від робочої смуги частот.
Загальновідомо, що радіовипромінювання РЕЗ по частотному діапазону нерівномірні і
можуть бути як у межах ширини необхідної смуги радіочастот, так і за її межами в прилеглих
смугах частот. В загальному спектрі радіовипромінювань РЕЗ основне випромінювання
супроводжується небажаними випромінюваннями на гармоніках та субгармоніках,
випромінюваннями на комбінаційних частотах, крім цього спостерігаються також
інтермодуляційні, шумові та паразитні випромінювання. Приклад загального спектру
радіовипромінювань РЕЗ наведений на рис. 2, а їх структурний склад - на рис.3.

Рис. 2. Загальний спектр випромінювань РЕЗ

 37
2. Основні випромінювання РЕЗ
Основні випромінювання РЕЗ - це радіовипромінювання, що знаходяться в межах
необхідної смуги Вн радіочастот. На них припадає основна частка випромінюваної енергії, тому
вони являються найбільш важливою складовою частиною групового сигналу, який визначає
електромагнітну обстановку в місці спостереження.
Основне випромінювання характеризується наступними параметрами:
- несуча частота;
- відхилення частоти;
- ширина необхідної смуги частот;
- потужність;
- поверхнева густина потоку потужності (для бортових передавачів супутників);
- тип та параметри модуляції;
- ослаблення несучого коливання та заглушення неробочої бокової смуги для односмугових
радіопередавальних пристроїв.

Рис. 3. Структурний склад радіовипромінювань РЕЗ

Вихідна потужність РЕЗ, що поступає в антенно-передавальний тракт, є одним із

найважливіших його параметрів. Відомості про потужність основного випромінювання РЕЗ
наводяться в технічній документації. Вихідна потужність може характеризуватися різними
значеннями - потужністю несучої, середньою, піковою, імпульсною.
Потужність несучої визначається в режимі безперервного випромінювання при
відсутності модуляції.
Середня потужність - це вихідна потужність, усереднена за час, що перевищує період
найменшої частоти модуляції сигналу.
Пікова потужність відповідає максимальній амплітуді радіосигналу.
Імпульсна потужність визначається як середнє значення потужності протягом
тривалості імпульсу сигналу.
При оцінюванні ЕМС необхідно враховувати, що випромінена РЕЗ потужність пов'язана з
коефіцієнтом підсилювання антени Gа. З цією метою використовують поняття ефективної
випромінюваної потужності, яка дорівнює добутку потужності радіочастотного сигналу,
що підводиться до антени, на коефіцієнт підсилювання цієї антени в певному напрямку, у разі,
якщо еталонна антена являє собою напівхвильовий симетричний вібратор без втрат,
розташований у просторі таким чином, що зазначений напрямок лежить у площині, в якій
його коефіцієнт підсилювання постійний. Оскільки еталонною антеною, відносно якої
визначається коефіцієнт підсилювання антени, можуть бути ізотропна антена, напівхвильовий
 38
вібратор, короткий лінійний провідник, довжина якого менша чверті довжини хвилі
радіочастотного сигналу, то розрізняють коефіцієнти підсилювання: ізотропний Gаі,
відносно диполя Gад і відносно вертикальної антени Gав. У відповідності з цим розрізняють
поняття ефективної ізотропне випромінюваної потужності, ефективної випромінюваної
потужності і ефективної монопольне випромінюваної потужності.
3. Побічні випромінювання РЕЗ
Всі випромінювання РЕЗ за межами необхідної смуги Вн відносять до небажаних. Шляхи
поширення небажаних радіовипромінювань різноманітні: через антенно-фідерний тракт, кабелі,
з'єднувачі та монтажні дроти, по колах електроживлення, через вентиляційні отвори в кожухах
радіообладнання тощо. Причини, які викликають появу небажаних випромінювань, різні. Деякі
їх складові частини обумовлені процесом модуляції випромінюваного сигналу, інші -
нелінійними ефектами в окремих каскадах РЕЗ.
Згідно визначенню, даному в Регламенті радіозв'язку, випромінювання на частоті або
частотах, розміщених за межами ширини необхідної смуги частот, рівень якого може бути
понижений без будь-яких втрат для відповідної передачі повідомлень називають побічними
випромінюваннями. До побічних випромінювань відносять:
- випромінювання на гармоніках;
- паразитні випромінювання;
- продукти інтермодуляції та частотних перетворень.
Побічні випромінювання РЕЗ найбільш "розтягнуті" по частотному діапазону і від їх
рівня та кількості в значній мірі залежить забезпечення ЕМС (див. рис. 2). В основі їх появи
лежать нелінійні процеси, що виникають в окремих вузлах РЕЗ, по елементах яких протікає
струм високої частоти, наприклад, у трактах формування високочастотних сигналів та в
антенно-фідерних трактах РВП, але вони не пов'язані з процесом модуляції несучих коливань.
Частотний склад компонентів цього виду випромінювань подібний, та механізм утворення
різний. Інтенсивність побічних радіовипромінювань залежить від діапазону частот, типу й
режиму генераторних та підсилюючих пристроїв тощо. Рівень побічних випромінювань
зазвичай виражають відносно основного випромінювання у децибелах і вважають
нормально розподіленою величиною, при цьому нормується тільки верхня межа рівнів.
Побічні випромінювання характеризують наступні параметри:
- потужність;
- поверхнева густина потоку потужності;
- спектральна густина потужності;
- смуга частот на рівні мінус X дБ відносно максимуму основного випромінювання.
Для забезпечення ЕМС РЕЗ та РВП усі служби, що використовують радіопередавальні
пристрої різного призначення, повинні обмежувати випромінювану ними потужність до
мінімуму, який необхідний для нормального функціонування. Вид зв'язку та клас
випромінювань потрібно вибирати таким чином, щоб забезпечити якомога менший рівень завад,
що супроводжують основне випромінювання. При цьому необхідно прагнути до максимально
можливого звуження ширини займаної смуги частот. Побічні випромінювання, що
супроводжують передане повідомлення, являються одним із найбільш суттєвих чинників, що
визначають ЕМС, тому їх рівні нормуються відповідними нормативними документами та
спеціальними рекомендаціями. Граничні рівні побічних випромінювань для передавачів на
основних частотах в діапазоні від 9 кГц до 17,3 ГГц наведені в Рекомендації МСЕ-Р SМ.329-
10, в Україні норми на рівні побічних випромінювань РВП цивільного призначення в діапазоні
від 9 кГц до 17,7 ГГц регламентуються Нормами 18-85.
Випромінювання на гармоніках - побічні випромінювання на частотах, які в ціле число
раз перевищують частоти основного випромінювання. Виникають у випадках, коли сигнал
піддається нелінійним перетворюванням, наприклад, в каскадах, що працюють із відсічкою
струму, що призводить до суттєвої зміни спектрального складу вихідного сигналу
порівняно зі спектральним складом вхідного сигналу. В залежності від виду вольт-амперної
характеристики нелінійного елемента на його виході можуть появлятися тільки парні,
непарні або парні та непарні гармоніки разом. Суттєво зменшити рівень паразитних гармонік,
що присутні у вихідному випромінювані РЕЗ, можна шляхом застосування фільтрів нижніх
 39
частот (ФНЧ) безпосередньо перед антеною, фільтрації сигналу проміжними й антенними
контурами та екранування елементів передавача.
Випромінювання на субгармоніках - побічні випромінювання на частотах, які в ціле
число раз менші частоти основного випромінювання. Виникають у випадках, коли основне
випромінювання РЕЗ формується з низькочастотних коливань, що стабілізовані кварцом,
шляхом їх перетворення помножувачами частоти. При цьому субгармоніки РЕЗ являються
вищими гармоніками частоти опорного генератора. Кількість субгармонік у вихідному
випромінювані РЕЗ росте з ростом кількості помножувачів частоти. Оскільки помножувачі
частоти є елементами нелінійними, то коливання на їх виході виявляються промодульованими
субгармоніками по амплітуді, частоті й фазі.
Комбінаційні випромінювання - побічні випромінювання, які виникають в результаті
взаємодії частот, що беруть участь у формуванні корисного сигналу, та їх гармонік.
Формування коливань несучої частоти шляхом нелінійного перетворення двох допоміжних
коливань із частотами f1 і f2 супроводжується появою випромінювань із комбінаційними
частотами типу
fk = ‫ ׀‬т f1 + n f2 ‫׀‬, (1)
де т, n = 0, ±1, ±2,...
Ці випромінювання найчастіше зустрічаються внаслідок формування сітки частот,
наприклад, передавачів декаметрового й метрового діапазонів, що призначені для радіозв'язку
без пошуку та підстроювання частоти. Відомі різні методи побудови сітки частот передавачів,
але при реалізації будь-якого з них формуючий пристрій обов'язково містить нелінійний
елемент із двома входами та смуговий фільтр. Через недосконалість смугових фільтрів
комбінаційні складові частоти непередбаченого порядку попадають в їх смугу пропускання і, в
кінцевому випадку, напруга комбінаційних частот разом з основним сигналом поступає в
антенно-фідерний тракт і випромінюється в простір, створюючи радіозавади. Рівень
комбінаційних складових залежить від їх порядку коливань р: чим він вищий, тим нижчий
рівень амплітуди. Тому при проектуванні РЕЗ співвідношення між вихідними частотами,
що піддаються перетворенню, вибирають таким чином, щоб у смугу пропускання смугових
фільтрів не попадали комбінаційні складові з порядком р ≤ (5 ... 7), та використовують
вузькосмугові фільтри зі смугою (2 ... 5) % відносно несучої частоти на рівні 3 дБ і (10 ... 20) %
на рівні 60 дБ.
Інтермодуляційні випромінювання - це побічні випромінювання, що виникають в
результаті дії на нелінійні елементи високочастотного тракту РЕЗ коливань власного
генератора та зовнішнього електромагнітного поля. Їх поява можлива в тому випадку, коли
декілька передавачів працюють на одну широкосмугову антену або коли їх антени
знаходяться безпосередньо одна біля одної настільки близько, що між ними утворюються
непередбачені їх конструкцією електромагнітні зв'язки. Цей вид побічних випромінювань
характерний для передавачів радіопередавальних центрів, а також для передавачів рухомих
об'єктів, оскільки їх антени розміщені на обмеженій площині і між ними існує зв'язок, достатній
для збудження коливань. При одночасній роботі декількох РЕЗ високочастотні коливання з
частотою f1 одного з них через антенно-фідерний тракт або іншими шляхами впливають на
нелінійні елементи інших передавачів, якими можуть служити як вихідні каскади
радіопередавальних пристроїв, так і контакти з'єднувачів антенного тракту, змінюючи при
цьому їх параметри. В результаті чого в другому передавачеві, який був підданий впливу зі
сторони першого передавача, окрім основної частоти f2 утворюються складові зі спектром
завадових частот тf1+nf2, де т, п = О, ±1, ±2, ... . Очевидно, що при цьому для РПП,
настроєного на частоту f0 = ‫ ׀‬т f1 + n f2 ‫ ׀‬, створюються завади, які ускладнюють або роблять
неможливим його нормальне функціонування. Небажана інтермодуляційна складова сигналу
може викликати завади, якщо вона має частоту рівну чи близьку частоті настроювання РПП
або будь-яку іншу частоту, на якій РПП сприйнятливий до завад, наприклад, таку як проміжна
частота (ПЧ) супергетеродинного приймача.
Інтермодуляційні складові другого порядку можуть існувати тоді, коли два сигнали, які
заважають, мають такі частоти, що їх сума чи різниця дорівнює частоті сприйнятливості РПП
до завад.
 40
Інтермодуляційні складові третього порядку можуть виникати тоді, коли різниця між
однією завадовою частотою і подвоєною другою попадає в смугу частот пропускання РПП.
Вони також можуть появлятися тоді, коли один сигнал, що заважає, знаходиться поблизу
частоти настроювання, наприклад в сусідньому каналі. Інтермодуляційні складові третього
порядку можуть також утворюватися за рахунок комбінації трьох сигналів завади. При цьому
більш низькому порядку інтермодуляції відповідає більш високий рівень інтермодуляційного
сигналу.
Рівень інтермодуляційних випромінювань визначається як потужністю взаємодіючих
коливань, так і ступенем зв'язку між передавачами. При одночасній роботі двох РЕЗ
найбільш небезпечними являються інтермодуляційні складові третього та п'ятого порядків,
оскільки їх значення знаходяться на частотах, досить близьких до спектра частот основного
сигналу, тому рівні цих випромінювань неможливо знизити шляхом фільтрування. Для п'яти
одночасно працюючих РЕЗ, що зазнають взаємного впливу, кількість небезпечних
інтермодуляційних складових дорівнює 20, для десяти РЕЗ - 240, для двадцяти РЕЗ - 2280, тому
їх врахування при вирішенні задач ЕМС особливо важливе для локальних об'єктів із великою
насиченістю РЕЗ.
Небажані випромінювання на гармоніках та інтермодуляційні складові можуть також
створюватися внаслідок нелінійності контактів у антенних та інших металевих конструкціях,
розміщених поряд із передавачами, наприклад, на переходах "метал-метал" в антенах, їх фідерах
та щоглах. Деякі нелінійні елементи створюються за рахунок неминучого застосування різних
металів та їх корозії (особливо на берегових РЕЗ або в зонах атмосферного забруднення), тому
ретельне виконання всіх з'єднань у металевих конструкціях та антенно-фідерних системах
(АФС) являється єдиним способом запобігти цьому небажаному ефекту.
Паразитні випромінювання - побічні випромінювання, що виникають внаслідок
самозбудження РЕЗ через паразитні зв'язки в генераторних та підсилювальних каскадах.
Паразитні складові, що присутні у випромінюваннях РЕЗ, як правило, не зв'язані з
процесом формування корисного сигналу, тому не залежать ні від несучої або характерної
частоти випромінювання, ні від частот, що формуються в процесі утворення несучої або
характерної частоти, і являються більш високочастотними. Причина їх появи - наявність в
електронних схемах паразитних активних, індуктивних та ємнісних елементів, які важко
врахувати при проектуванні і які утворюють коливальні системи та кола зворотних зв'язків. За
певних умов у схемах, що містять паразитні резонансні системи, можуть виникнути
самозбудження на вищих частотах. При цьому, наприклад, в РЕЗ гектометрового діапазону,
утворюються паразитні високочастотні коливання, що відповідають метровому та
дециметровому діапазонам хвиль.
Загальних правил чи методів усунення цих коливань немає, оскільки вони не зв'язані з
нормальною роботою РЕЗ, і кожен випадок їх появи необхідно розглядати окремо, але у
будь-якому випадку, для усунення чи зменшення випромінювань на паразитних частотах, перш
за все, необхідно виявити джерело паразитних коливань і шляхом зміни монтажу або введенням
додаткових реактивностей, наприклад, феритових кілець на провідники, порушити умови
самозбудження РЕЗ на цих частотах.
4. Позасмугові випромінювання РЕЗ
Згідно визначення, даному в Регламенті радіозв'язку, позасмуговими випромінюваннями
називаються всі небажані радіовипромінювання на частоті або в смугах частот, які
безпосередньо примикають до необхідної смуги радіочастот, і є результатом процесу
модуляції, але не включають до себе побічних випромінювань. Уточнення щодо побічних
випромінювань підкреслює різницю між позасмуговими та побічними випромінюваннями, яка
полягає в наступному: якщо із випромінювання вирізати позасмугові випромінювання, то це
призведе до погіршення якості інформації, що передається.
Позасмугові випромінювання обумовлені використанням сигналів із більшою шириною
спектра, ніж це необхідно для виконання радіопередавачем своїх цільових функцій (наприклад,
імпульсів із надзвичайно крутими фронтами), нелінійністю, амплітудною та фазовою
характеристиками тракту, застосуванням модулюючих сигналів із надмірною амплітудою та
наступним її обмеженням, квантуванням сигналів тощо. В результаті в спектрі
 41
випромінюваних радіосигналів з'являються складові, що знаходяться за межами необхідної
смуги частот Вн, і невиправдано розширюють смугу частот (рис. 2), створюючи при цьому завади
РЕЗ, що працюють на сусідніх каналах. Позасмугові випромінювання присутні практично у РВП
усіх типів і характеризуються тими ж параметрами, що і побічні.
На характер позасмугових випромінювань в основному впливають:
- форма модулюючих сигналів;
- нелінійність модуляційної характеристики;
- пере модуляція;
- обмеження амплітуди сигналу.
Форма сигналу, що модулює, може бути довільною, та найширший спектр радіосигналу
має імпульс прямокутної форми. Ширина радіочастотного спектра імпульсів інших форм вужча,
наприклад, при переході на імпульси косинусоїдальної форми вона зменшується в 8 раз.
Нелінійність модуляційної характеристики призводить до появи гармонік складових
модулюючої напруги та складових із частотами, що визначаються комбінаціями частот
модулюючої напруги. Це веде до розширення спектра модульованого сигналу й збільшення
позасмугових випромінювань. Тому для покращення ЕМС бажано використовувати якомога
лінійнішу модуляційну характеристику. Проте забезпечення лінійності модуляційної
характеристики веде до погіршення енергетичних показників генератора й зниження його
коефіцієнта корисної дії, тому в багатьох випадках модуляційні характеристики передавачів
мають значну нелінійність. Це, в першу чергу, відноситься до мобільних передавачів, які
характеризуються жорсткими обмеженнями щодо їх маси та габаритів. Тому вимоги ЕМС у
цьому випадку можуть бути виконані лише шляхом часткового погіршення енергетичних
характеристик передавачів.
Спектр позасмугових випромінювань суттєво залежить від режиму роботи
радіопередавального пристрою, тобто від перемодуляції та амплітудного обмеження
сигналу. Застосування цих режимів збільшує завадозахищеність і підвищує розбірливість
мовних сигналів, але супроводжується значним розширенням спектра позасмугових
випромінювань. Обвідна спектральної густини потужності позасмугового випромінювання
являє собою спадну функцію від значення розстроювання відносно присвоєної частоти,
причому, чим більша швидкість її спадання, тим кращий показник ЕМС радіопередавального
пристрою. Для оцінки швидкості спадання інтенсивності позасмугового випромінювання РВП
використовується ширина смуги частот Вх на рівні мінус X дБ відносно основного
випромінювання, яка практично являється його характеристикою ЕМС. За нижній рівень
потужності позасмугового випромінювання приймають потужність, виміряну при Х = -60
дБ (рис.4). При проведенні контролю та нормування позасмугового випромінювання, а
також для оцінки частотного рознесення РЕЗ використовується поняття контрольної смуги
частот Вн, ширина якої визначається на рівні X = - 30 дБ відносно заданого (вихідного) рівня 0
дБ і перевищення якої недопустиме.
Значення займаної смуги частот В3 визначається як смуга частот, у межах якої зосереджено
(100 - β ) % всієї потужності випромінювання на присвоєній частоті. При цьому вклад
позасмугових випромінювань РВП, що працює в сусідньому частотному каналі з даним РВП,
не буде перевищувати 0,5 % потужності корисного сигналу в основному каналі прийому.
Вимоги до ширини необхідної смуги радіочастот Вн та позасмугових випромінювань,
норми щодо контрольної смуги частот Вк та значення величин Хі та В хі у залежності від виду
модуляції й класу випромінювання визначаються ГОСТ 30318 (для ДРВ, які працюють в
діапазонах частот від 10 кГц до 37,5 ГГц) та Нормами 19-86 (для ДРВ, які працюють в
діапазонах частот понад 37,5 ГГц).
Позасмугові випромінювання не використовуються для передавання корисної інформації і
являються лише джерелами взаємних завад. Боротьбу з ними ведуть за допомогою фільтрації
сигналу в РПП та в місцях їх виникнення - в радіопередавальних пристроях. Ефективним
способом зменшення рівня й ширини спектра позасмугових випромінювань є правильний
вибір виду модуляції та форми маніпуляційних сигналів.
 42

Рис. 4. Основне (ОВ) та позасмугові випромінювання РЕЗ:

Вн - ширина необхідної смуги частот; Вк - ширина контрольної смуги частот;
Вх - ширина смуги частот на рівні мінус X дБ; В3 - ширина займаної смуги частот.

До позасмугових випромінювань відносять і шумові випромінювання РЕЗ. Відомо, що усі

елементи вузлів радіопередавальних пристроїв характеризуються певним рівнем внутрішніх
шумів, які неможливо усунути. Ці шуми модулюють несучі коливання і випромінюються в
простір разом з основним сигналом. Спектр шумового випромінювання надзвичайно широкий і
спостерігається як у межах смуги частот основного випромінювання, так і за його межами. Але
рівень потужності шумових випромінювань значно нижчий (на 60 ... 80 дБ) рівня потужності
основного випромінювання, тому в просторі, електромагнітна обстановка якого визначається
незначною кількістю випромінювань РЕЗ, шумові випромінювання можна не враховувати.
Однак із збільшенням кількості РЕЗ, які приймають участь у формуванні електромагнітної
обстановки в місці спостереження, сумарний рівень шумових випромінювань може проявитися
як завада радіоприйому. Наприклад, в діапазоні частот від 225 до 440 МГц взаємні радіозавади
розподіляються наступним чином: шумові - 31,2 % загальної кількості взаємних завад,
інтермодуляційні при дії двох і трьох завадових радіовипромінювань - 26,8 %, по сусідньому
каналу - 25,5 %, на побічних каналах прийому - 14,4 %, від комбінаційних радіовипромінювань -
2,1 %.
Основним параметром, що характеризує шумові випромінювання є потужність, виражена
відносно потужності основного радіовипромінювання. Для деяких радіослужб рівень таких
випромінювань нормується, наприклад, для морської рухомої служби, нормовані також шумові
параметри телевізійних передавальних пристроїв та синтезаторів частот радіомовних
передавачів.
Для зменшення шумових випромінювань використовують фільтри, особливо в перших
каскадах радіопередавачів, застосовують радіоелементи з низьким рівнем шумів та приймають
спеціальні конструкторські рішення.
 43
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ
РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ(РЧР)

1. Загальні положення.
Основними особливостями РЧС є те, що він:
- являється специфічним природним ресурсом всесвітнього значення і не визнає ні
адміністративних, ні державних кордонів;
- він не розтрачується ні за яких умов використання.
Смуга спектра частот, яку при роботі займає якийсь радіоелектронний засіб (РЕЗ), після
закінчення його роботи може бути використана іншим РЕЗ, розміщеним у тому ж місці. В той
же час, вказану смугу частот може використовувати й третій РЕЗ за умови його належного
територіального рознесення та забезпечення такого рівня ненавмисних радіозавад, який би не
призводив до неприпустимо низької якості роботи двох інших РЕЗ. Яскравим прикладом такої
роботи є стільниковий рухомий зв'язок, при якому шляхом вибору певної потужності базових
станцій та відповідно до зон їх обслуговування забезпечується можливість використання однієї
частоти уже в прилеглих зонах на відстані, що лише в декілька разів більша радіуса зони
обслуговування. Тому одна і та ж частота може багаторазово повторюватися по всій земній
кулі, а близько сотні радіочастотних каналів при цьому забезпечують зв'язок багатьом
мільйонам абонентів. Ефективний зв'язок та гігантський техніко-економічний ефект у
даному випадку забезпечуються належним частотно-територіальним плануванням РЕЗ, яке
базується на чинниках частоти, простору й часу.
У XX столітті спостерігалося колосальне зростання кількості діючих радіостанцій, про що
свідчать наступні цифри:
- до 1927 р. у світі (США і Європа) діяло більше 500 радіомовних станцій;
- до 1947 р. у діапазоні до 20 МГц в Міжнародному реєстрі частот було зареєстровано вже
45 тисяч радіостанцій цивільного призначення;
- до 1984 р. у смузі 87,5 - 108 МГц в діапазоні дуже високих частот працювали 53 тисячі
станцій з частотною модуляцією (ЧМ);
- в липні 2002 р. кількість користувачів мобільного зв'язку досягла 1,027 млрд., із них
тільки на мережу глобальної системи рухомого зв'язку стандарту GSM приходилося 747,5 млн.
Користувачів.
Причому їх кількість постійно збільшується і за прогнозами аналітиків Yankee Group
(США) в 2006 р. тільки в США користувачами цієї мережі буде половина 200-мільйонної армії
абонентів. Нині діапазон до 20 ГГц дуже перевантажений діючими РЕЗ, тому активно
освоюється діапазон частот до 60 ГГц, а для розробки супутникових систем передачі
інформації високої щільності на Всесвітній конференції по радіозв'язку, яка проходила в Женеві
у червні 2003 р., виділені частоти уже в діапазоні 80 ГГц.
Розмістити в певному частотному діапазоні більшу кількість РЕЗ можна шляхом
раціонального розподілу радіочастот. Збільшення кількості радіоканалів у діапазонах
метрових та дециметрових хвиль можна досягти шляхом зменшення рознесення частот між
сусідніми радіоканалами. Так, наприклад, в діапазоні метрових хвиль рознесення між
радіоканалами в 50-х роках складало 100 кГц, потім воно зменшилося до 50 кГц, а пізніше до
25 кГц. Зараз багато РЕЗ у діапазоні частот до 500 МГц працюють із рознесенням частот 12,5
кГц. Однак мінімальне значення рознесення по частоті РЕЗ, робота яких взаємно впливає один
на одного, не може бути зроблене меншим ширини смуги радіочастот РЕЗ, необхідної для
передавання повідомлень із заданою якістю, внаслідок чого ємність частотного діапазону
остаточно визначається цими смугами (або спектрами) випромінювань.
Постійне зростання інтенсивності використання РЧС та його перевантаження при
цьому завжди супроводжувалися необхідністю вирішення надзвичайно гострих проблем
позбавлення взаємних завад між РЕЗ. Це вимагало розробки процедур проведення
міжнародної координації всіх систем зв'язку, прийняття міжнародних стандартів на параметри
засобів зв'язку, розробки методів контролю діючих систем і методів частотного планування
мереж радіозв'язку та радіомовлення, а також розширення діапазону використовуваного РЧС.
 44
Оскільки проблема ефективного використання РЧС носить міжнародний характер і є
турботою всього міжнародного співтовариства, то ще в 1903 р. Міжнародним союзом
електрозв'язку (МСЕ) був прийнятий перший Регламент радіозв'язку, який містив правила
проведення зв'язку та міжнародну Таблицю розподілу смуг частот для існуючої на той час
всього однієї морської рухомої служби. Цей Регламент уточнювався в 1906, 1912 і 1920 роках, а
в 1927 р. був прийнятий новий Регламент радіозв'язку, згідно якого були введені нові
радіослужби: радіомовлення, повітряна рухома та фіксована, до якої відносилися РЕЗ, які
забезпечували передачу повідомлень між двома фіксованими пунктами на земній поверхні. В
Таблиці розподілу смуг частот верхня границя використовуваної смуги частот була розширена з
10 кГц до 60 МГц, а в 1937 р. вона була встановлена на рівні 200 МГц.
В роки другої світової війни широке застосування отримала техніка надвисоких частот,
тому до 1945 р. були освоєні діапазони частот до 10 і навіть 30 ГГц. В цей час роботи
міжнародного регулювання у сфері використання РЧС тимчасово були призупинені, та вже в
1947 р. на всесвітній радіо конференції, яку проводив МСЕ, була прийнята нова Таблиця
розподілу смуг частот, що регламентувала використання смуг частот різними службами до 10,5
ГГц.
Новий етап розвитку РЕЗ почався в 1957 р. після запуску в СРСР першого штучного
супутника Землі. Появилися супутникові служби: радіомовлення, фіксована, космічних
досліджень тощо. Тому на всесвітній радіо конференції в 1959 р. виділяються смуги частот для
супутникових служб. Таблиця розподілу смуг частот розширюється до 40 ГГц, а на всесвітніх
радіо конференціях у 1971 і 1979 роках приймаються рішення про розширення Таблиці
розподілу смуг частот спочатку до 275, а потім до 400 ГГц.
Нині в Таблиці розподілу смуг частот значиться близько 40 різних служб радіозв'язку,
конкретні визначення яких наведені в Регламенті радіозв'язку. Згідно Регламенту радіозв'язку
під терміном "служба радіозв'язку" (в технічній літературі також використовується
скорочений термін "радіослужба") мається на увазі служба, яка здійснює передавання,
випромінювання та/чи приймання радіохвиль для певних цілей електрозв'язку. В останні роки
для ряду радіослужб усе частіше виділяються їх окремі застосування. Так, наприклад, в
межах сухопутної рухомої служби розрізняються такі призначення, як стільниковий,
пейджинговий, транкінговий радіозв'язок тощо.
У відповідності з Регламентом радіозв'язку при розгляді питань використання РЧС
вживають наступні спеціальні терміни:
- розподіл (смуги частот), коли мова йде про радіослужби;
- виділення (радіочастоти або радіочастотного каналу), коли частота або
частотний канал надаються зонам або країнам;
- присвоєння (радіочастоти або радіочастотного каналу), коли дозвіл на
використання частоти або радіочастотного каналу отримує конкретний РЕЗ.
РЧС у межах діапазонів, які нині використовуються, повністю розподілений. При цьому
враховані особливості поширення радіохвиль, які обумовлені як частотним діапазоном, так і
географічним розміщенням РЕЗ.
У відповідності з Регламентом радіозв'язку земна куля поділена на три райони:
- до 1-го району віднесені Європа, Африка, Монголія, частина Азії (Аравійський півострів,
Туреччина, частина Ірану) та держави, що входили до складу СРСР;
- 2-й район включає до себе Північну та Південну Америку й Гренландію;
- до 3-го району входять Австралія, Океанія та частина Азії за винятком держав, які
входять до 1-го району.
В кожному з цих районів установлений свій розподіл частот і такі смуги частот
називаються розподіленими на всесвітній основі. Хоча по багатьох позиціях розподіл частот у
різних районах збігається, існують і розбіжності. Тому відповідні смуги частот називаються
розподіленими на регіональній основі. Особливості розподілу смуг частот в окремих країнах
або групах країн наведені в Примітках до міжнародної Таблиці розподілу смуг частот, які є її
невід'ємною частиною.
Міжнародна Таблиця розподілу смуг частот визначає схему використання
радіочастот лише в частині радіослужб. Деталі цієї схеми стосовно розподілу та умов
 45
використання частот власними радіослужбами, особливості їх застосування кожна держава
уточняє самостійно і розробляє свою національну Таблицю розподілу смуг частот.
Оскільки певний розподіл смуг частот для кожної країни та їх значне завантаження
накладає суттєві обмеження у використанні РЧС, то доцільно також вести мову про
радіочастотний ресурс (РЧР) країни - ту частину РЧС, яка придатна для передавання та/чи
приймання електромагнітної енергії, і від використання якої залежить розвиток радіозв'язку,
нових інформаційних та радіотехнологій у країні, її обороноздатність та успішне вирішення
питань інтеграції у світове співтовариство.
Нині використання РЧР ведеться в умовах триваючого інтенсивного росту завантажень
діапазонів частот, який можна пояснити наступними основними причинами:
- введення нових систем рухомого радіозв'язку з часовим та просторовим розподілом
частот між користувачами;
- збільшення кількості стаціонарних та мобільних радіостанцій і передавачів із
фіксованим розподілом частот;
- навмисне чи ненавмисне використання неліцензійних РЕЗ та радіовипромінювальних
пристроїв (РВП);
- відхилення параметрів радіостанцій від заданих;
- зростання кількості радіозавад промислового походження.
Усі ці причини призвели до того, що у великих промислових центрах зовсім ще недавно
практично вільний ефір виявився перенасиченим, процес збільшення його завантаження
продовжується, а РЧР обмежується, тому з метою більш ефективного використання РЧР,
починаючи з 1997 р., у світі відбувається поступовий перехід від аналогового до цифрового
звукового мовлення, а з 1998 р. - від аналогового до цифрового телевізійного мовлення. При
цьому передбачається, починаючи з 2008 р., планомірне виведення з експлуатації ЧМ -
передавачів та передавачів аналогового мовлення й розширення сфери дії цифрового
звукового та телевізійного мовлення.
2. Основні принципи регулювання у сфері використання РЧР
Зрозуміло, що безпрецедентно високі темпи розвитку та глобалізація радіозв'язку рано, чи
пізно призведуть до суттєвої нестачі наявного РЧР, тому ефективне та раціональне його
використання можливе лише при проведенні всіма країнами світу погодженої технічної
політики і вимагає добре налагодженої системи регулювання в сфері використання РЧР у
межах кожної держави.
Регулювання у сфері використання РЧР - це сукупність узгоджених юридичних,
адміністративних, наукових і технічних процедур, необхідних для забезпечення ефективної
роботи обладнання й служб радіозв'язку без створення недопустимих радіозавад.
Юридичні аспекти регулювання у сфері використання РЧР полягають у формуванні
законодавчих (нормативних) засад, що регламентують використання РЧР і діяльність
органів управління та регулювання.
Адміністративні - у створенні процедур, що регулюють взаємовідносини користувачів
РЧР і органів управління та регулювання в процесі використання РЕЗ.
Наукові - у розробці методології виділення смуг (номіналів) радіочастот, стандартів на
параметри електромагнітної сумісності (ЕМС) РЕЗ та РВП.
Технічні - у здійсненні єдиної технічної політики: створення єдиних методик та програм
для аналізу ЕМС РЕЗ та РВП, стандартизації параметрів РЕЗ і РВП, сертифікації засобів
зв'язку та обладнання радіочастотного контролю.
Мета регулювання - максимально підвищити ефективність використання РЧР і звести
рівень радіозавад до мінімально можливого.
Регулювання у сфері використання РЧР базується на законодавчо-нормативних актах і
міжнародних угодах, які забезпечують розвиток засобів зв'язку у відповідності з державними
пріоритетами і гарантують, що робота обладнання різних служб радіозв'язку не буде
супроводжуватися недопустимими радіозавадами між обладнанням як у межа однієї
радіослужби, так і між різними радіослужбами.
Регулювання у сфері використання РЧР включає:
 46
- визначення довгострокової політики й планування використання РЧР шляхом
вдосконалення існуючих та розвитку й впровадження нових засобів зв'язку;
- частотно-територіальне планування, координацію та присвоєння радіочастот засобам і
мережам зв'язку, що вводяться в експлуатацію;
- ліцензування та сертифікацію РЕЗ;
- облік використання РЧС;
- розробку технічних стандартів і нормативних документів;
- підтримку технічних засобів радіоконтролю;
- інспекцію засобів зв'язку на місцях їх експлуатації;
- контроль за використанням спектра.
Одним із суттєвих важелів, що впливають на ефективність використання РЧР і
забезпечують надходження коштів для вдосконалення системи регулювання у сфері
використання РЧР та системи радіочастотного контролю, є економічні заходи, мета яких -
стимулювати споживачів РЧР до більш раціонального використання спектра та хоча б
частково компенсувати затрати на регулювання у сфері використання РЧР.
Основні економічні заходи включають:
- плату користувачів РЧР за забезпечення каналів, вільних від радіозавад, та гарантію
якісного зв'язку;
- плату за підбір та присвоєння радіочастоти й надання ліцензії (дозволу) на її використання;
- плату за сертифікацію засобів зв'язку по ЕМС;
- штрафні санкції за порушення правил ведення радіозв'язку та недотримання
параметрів РЕЗ.
Системи регулювання у сфері використання РЧР різних країн мають певні відмінності,
зумовлені особливостями внутрішньодержавного характеру. Наприклад, у США питання
використання спектрального ресурсу в урядових та неурядових цілях вирішуються окремо
двома самостійними органами; Федеральною комісією зв'язку (РСС) і Національною
адміністрацією зв'язку та інформації (МТЇА). У Німеччині вищим органом, який регулює
використання РЧР, є Комітет по управлінню радіозв'язком та поштою. У Великобританії
органом, відповідальним за регулювання у сфері використання спектра в цивільному секторі, є
Агентство радіозв'язку, а Міністерство оборони Великобританії розглядає питання, пов'язані
з використанням спектра РЕЗ військового застосування. У Франції визначення політики
використання РЧР і розподілу радіочастот є прерогативою Національного агентства по
радіочастотах. У Російській Федерації регулюванням у сфері використання РЧР
займаються служба державного нагляду за зв'язком, радіочастотні органи Міністерства
оборони Росії та Федеральне агентство урядового зв'язку при Президентові Росії, крім того,
вирішенням задач, пов'язаних із використанням спектрального ресурсу та вдосконалення
нормативної бази, займаються також Державна комісія по радіочастотах та Головний
радіочастотний центр при Міністерстві Російської Федерації по зв'язку та інформатизації.
Водночас національним системам регулювання у сфері використання РЧР властиві й
деякі спільні риси.
Так, у багатьох країнах політика розподілу смуг радіочастот регулюється між цивільними і
військовими службами на рівні відповідального державного органу, а питання використання
самих частот вирішуються самостійними органами, що входять до цивільної та військової гілок
державного управління.
Різні радіослужби, що використовують РЧР для задоволення державних потреб (урядовий
зв'язок, національна оборона, державна безпека, охорона державного кордону, правоохоронна
діяльність тощо), мають переваги щодо частотного забезпечення порівняно з іншими
користувачами.
Ефективне регулювання у сфері використання спектрального ресурсу забезпечується за
рахунок ведення постійного обліку та банків даних, необхідних для забезпечення процесів
регулювання, широкого впровадження засобів автоматизації, створення державної системи
радіонагляду та радіочастотного моніторингу * з необхідним технічним оснащенням.
Існує достатньо повна правова база, у тому числі для забезпечення широкого
впровадження економічних методів регулювання.
 47
Створюються відкриті системи інформації щодо радіочастот, які використовуються (або
не використовуються) для об'єктивного інформування всіх заінтересованих потенційних
користувачів РЧР.
Застосовуються нові методи управління, у тому числі автоматизований, із метою
ефективного регулювання використання РЧР у загальноекономічному плані, зокрема, шляхом
введення поняття "економічної цінності частоти", а також обґрунтованого застосування в
практиці регулювання у сфері використання РЧР традиційного адміністративного,
консультаційного та ринкового методів за умови більш широкого використання аукціонного
продажу частот недержавним користувачам.
Підтримується ефективна конкуренція між потенційними користувачами спектрального
ресурсу для оптимального його використання та впровадження різноманітних нововведень у
сфері послуг радіозв'язку.
Нині, за швидко змінюваних на національному й міжнародному рівнях умов регулювання
у сфері використання РЧР, деякі країни провели важливі реформи у справі національного
розподілу радіочастот, удосконалення методів та структур системи регулювання у сфері
використання РЧР.
*Моніторинг - безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його
відповідності бажаному результату.
3. Особливості регулювання в Україні.
Метою формування державної системи регулювання у сфері використання РЧР є
ефективне і раціональне використання спектрального ресурсу, що повинне сприяти
впровадженню передових технологій у галузі радіо- та супутникового зв'язку, телебачення і
радіомовлення, а також перерозподілу та освоєнню нових смуг радіочастот, переозброєнню
військових користувачів на нові типи РЕЗ з одночасним забезпеченням обороноздатності
країни, державної безпеки, охорони правопорядку та інформаційного суверенітету України.
Основними засадами регулювання у сфері використання РЧР України, визначеними статтею
4 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", є:
- забезпечення й захист інтересів, прав та свобод громадян у процесі використання РЧР;
- забезпечення й захист інтересів та безпеки держави;
- законодавче й нормативно-правове регулювання суспільних відносин у процесі
використання РЧР;
- регулювання використання РЧР, яке здійснюється шляхом розподілу, виділення,
ліцензування і присвоєння радіочастот;
- використання РЧР на дозвільній та платній засадах;
- організація та забезпечення діяльності єдиної державної системи радіочастотного
моніторингу;
- здійснення заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених
рівнів електромагнітного впливу на навколишнє природне середовище й здоров'я людини.
Згідно статей 5 та 6 цього Закону органом управління (регулювання) у галузі зв'язку,
розподілу та використання РЧР в Україні є центральний орган виконавчої влади зі
спеціальним статусом - Адміністрація зв'язку та радіочастот України, яка підпорядкована
Кабінету Міністрів України і повноваження якої покладені на Державний комітет зв'язку та
інформатизації України.
Адміністрація зв'язку та радіочастот України з метою регулювання у сфері
використання РЧР:
- здійснює проведення державної політики у сфері використання РЧР України,
розподіл, виділення, ліцензування використання і присвоєння радіочастот;
- координує і контролює діяльність Українського державного центру радіочастот
(Центру "Укрчастотнагляд");
- розробляє проекти нормативно-правових актів, концепцій, програм із питань
розподілу, виділення, ліцензування використання та присвоєння радіочастот, а також готує
пропозиції щодо їх вдосконалення;
- розробляє і в установленому порядку затверджує Національну таблицю розподілу смуг
радіочастот України;
 48
- затверджує порядок розроблення, модернізації, виробництва, реалізації, придбання,
продажу, використання, забезпечення ЕМС в Україні та ввезення з-за кордону в Україну РЕЗ та
РВП;
- розробляє відповідно до вимог Закону України "Про систему оподаткування"
ставки зборів за використання РЧР України і платежів за видачу ліцензій на використання
радіочастот;
- затверджує науково обґрунтовані тарифи на роботи (послуги) щодо присвоєння
радіочастот, позивних сигналів, оформлення відповідних дозволів на виготовлення, реалізацію
(продаж), використання РЕЗ на території України, ввезення їх з-за кордону, державного нагляду
за їх роботою та забезпечення ЕМС;
- узгоджує тематичні плани науково-дослідних І дослідно-конструкторських робіт
щодо розподілу, виділення, ліцензування використання І присвоєння радіочастот, забезпечення
ЕМС РЕЗ і РВП, а також обґрунтовує доцільність проведення і фінансування цих робіт;
- подає пропозиції до проекту Закону України про Державний бюджет країни в частині
фінансування заходів щодо підвищення ефективності використання РЧР України,
розподілу, виділення і присвоєння радіочастот, їх міжнародно-правового захисту,
забезпечення ЕМС РЕЗ і РВП, а також функціонування системи радіочастотного моніторингу;
- представляє Україну в МСЕ та в інших міжнародних організаціях з питань
використання РЧР, в установленому порядку організовує реалізацію їх відповідних рішень та
бере участь в розробленні відповідних проектів міжнародних договорів України;
- встановлює стандарти щодо використання РЧР України;
- з урахуванням інтересів України, організовує діяльність щодо зближення розподілу
смуг радіочастот, визначеного Національною таблицею розподілу смуг радіочастот України, з
розподілом смуг радіочастот, рекомендованим МСЕ;
- організовує діяльність щодо розширення смуг радіочастот для загального
використання, в тому числі шляхом конверсії та перерозподілу РЧР України.
Контроль за розподілом та використанням РЧР для потреб телебачення і радіомовлення, а
також за дотриманням встановленого порядку використання каналів мовлення здійснює
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
До сфери управління Адміністрації зв'язку та радіочастот України належить спеціально
уповноважений радіочастотний орган - Центр "Укрчастотнагляд", який:
- присвоює радіочастоти, позивні сигнали;
- видає дозволи на розроблення, модернізацію, виробництво, придбання, реалізацію,
продаж, використання РЕЗ і РВП на території України, а також на ввезення їх з-за кордону
спеціальним та загальним користувачам;
- здійснює радіочастотний моніторинг, облік та державний нагляд за використанням
РЧР України загальними а частково спеціальними користувачами;
- вживає необхідні заходи для усунення радіозавад;
- в установленому порядку бере участь у роботі МСЕ та інших міжнародних
організацій з питань використання РЧР, включаючи здійснення міжнародно-правового захисту
й координації радіочастотних присвоєнь;
- бере участь у підготовці проектів законів та інших нормативно-правових актів, а
також у проведенні наукових і експериментальних досліджень з питань використання РЧР
України;
- розробляє план використання РЧР України і затверджує його в
Адміністрації зв'язку та радіочастот України.
Крім цього, Центр "Укрчастотнагляд" також здійснює керівництво та організацію
діяльності 24 відокремлених регіональних філій щодо:
- забезпечення державного нагляду за додержанням установленого порядку
розроблення, модернізації, виробництва, придбання, реалізації, продажу, використання РЕЗ і
РВП на території України, а також ввезення їх з-за кордону;
- виконання робіт із радіочастотного моніторингу, обліку та державного нагляду за
використанням РЧР України спеціальними та загальними користувачами.
 49
Контроль за розподілом та використанням РЧР для потреб спеціальних користувачів
здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України у відповідності з Законом України "Про
радіочастотний ресурс України".
Пріоритет у використанні РЧР надається користувачам, які забезпечують потреби окремих
центральних органів державної влади, національної оборони, державної безпеки, охорони
державного кордону, правоохоронної діяльності й захисту населення, безпеки польотів у
повітряному просторі, попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків.
В Україні смуги радіочастот переважного використання для потреб національної оборони,
державної безпеки, охорони правопорядку становлять до ЗО відсотків освоєного РЧР, а решта
належить до смуг спільного використання РЕЗ цивільного та військового призначення. Смуги
частот для переважного використання РЕЗ цивільного призначення в Національній таблиці
розподілу радіочастот не передбачені, тоді як у країнах Європи на такі смуги припадає до 15-20
відсотків технологічно освоєного діапазону частот від 300 кГц до 50 ГГц.
Такий розподіл РЧР обмежує виділення смуг частот для РЕЗ цивільного використання і
стримує розвиток важливих сучасних систем та засобів радіозв'язку народногосподарського
призначення, поширених в інших країнах (систем рухомого радіозв'язку загального
користування, наземного та супутникового телебачення і радіомовлення тощо).
 50
РАДІОЧАСТОТНИЙ КОНТРОЛЬ
1. Призначення та мета радіочастотного контролю
В той же час, навіть найсучасніші адміністративно-технічні заходи по плануванню та
регулюванню у сфері використання РЧР не зможуть забезпечити його раціональне використання
та отримати максимальний економічний ефект при цьому без створення сучасної державної
системи радіочастотного моніторингу - "очей і вух системи регулювання у сфері використання
спектрального ресурсу ".
Роль і місце радіочастотного моніторингу у сфері використання РЧР визначається перш
за все двома аспектами:
- перший пов'язаний з підвищенням ефективності використання РЧР і обумовлений тим,
що планування використання й присвоєння радіочастот базується на розрахункових методах, в
які для забезпечення відповідних гарантій по ЕМС закладають значні резерви спектра, що
практично не використовуються, тому система радіомоніторингу повинна забезпечити
оперативне виявлення резервів радіочастот і підвищення ефективності використання РЧР;
- другий аспект пов'язаний з тим, що найдосконаліші методи оцінки ЕМС, на засадах яких
приймаються рішення щодо присвоєння радіочастот, не дозволяють в повній мірі врахувати всю
багатогранність та специфіку реальної електромагнітної обстановки, що призводить до
виникнення важкопрогнозованих завадових ситуацій.
Загальна задача радіочастотного моніторингу - підтримка процесу регулювання і
планування у сфері використання РЧР - вирішується шляхом:
- вирішення випадків виникнення небажаних електромагнітних завад на місцевому,
регіональному чи глобальному рівні з метою забезпечення сумісного функціонування
радіостанцій та радіослужб, зниження затрат на їх розгортання й експлуатацію, отримання
економічного ефекту за рахунок покращення доступу до вільного від завад РЧР;
- забезпечення допустимого рівня завад телебаченню та радіомовленню в мережах
загального користування (населенням);
- надання інформації щодо реального використання (завантаження)окремих каналів і смуг
частот у цілому;
- контролю технічних і експлуатаційних характеристик РЕЗ та РВП;
- виявлення та ідентифікації незаконно діючих передавачів, встановлення відповідності
виявлених випромінювань зареєстрованим РЕЗ;
- підтримки програм радіочастотного моніторингу, організованих МСЕ.
Складовою частиною функцій радіочастотного моніторингу при вирішенні задач по
забезпеченню державного нагляду за використанням спектрального ресурсу є технічний та
ефірний радіочастотний контроль, який призначений для підвищення ефективності
регулювання у сфері використання РЧР.
Основною метою радіочастотного контролю є виявлення джерел радіовипромінювання
(ДРВ), аналіз параметрів та характеристик їх електромагнітних випромінювань, отримання
даних щодо електромагнітної обстановки, необхідних для вирішення задач регулювання у сфері
використання РЧР і забезпечення контролю за додержанням діючих норм радіовипромінювань.
Конкретні цілі радіочастотного контролю, що визначені Рекомендаціями МСЕ-Р
5М.1050-1, наступні:
а) забезпечення, необхідних для вирішення задач по регулюванню у сфері використання
РЧР, наступних даних та інформації щодо:
- реальної зайнятості смуг частот електромагнітними випромінюваннями в зіставленні з
дозволеним або запланованим завантаженням;
- відповідності параметрів сигналів, що передаються, вимогам ліцензій;
- ведення та перевірки реєстрації частот;
- виявлення, розпізнавання й визначення місцезнаходження джерел несанкціонованих
радіовипромінювань та радіозавад;
б) сприяння у вирішенні проблем ЕМС при введенні в експлуатацію нових радіосистем,
присвоєнні робочих радіочастот і укладенні частотних планів шляхом контролю меж зон
обслуговування, параметрів РЕЗ і виявлення джерел радіозавад конкретним радіосистемам;
 51
в) сприяння в забезпеченні допустимого рівня радіозавад при прийманні населенням
програм телебачення й радіомовлення;
г) забезпечення інформацією, яка пов'язана з вирішенням конкретних задач за звертаннями
користувачів РЧР, а також для програм міжнародного радіочастотного моніторингу,
При радіочастотному контролі, згідно Рекомендацій МСЕ-Р 8М.1050-1, вирішуються
задачі:
а) вимірювання параметрів і характеристик радіовипромінювань, які включають:
- частоту випромінювання;
- ширину смуги частот, реально зайнятої сигналом;
- рівні побічних і позасмугових випромінювань;
- девіацію частоти випромінювання;
- рівні піднесучих частот;
- рівні оточуючих шумів, для вирішення питань щодо додаткового икористання РЧС,
наприклад, шляхом застосування широкосмугових сигналів;
- спеціальні характеристики сигналів для конкретного виду радіослужби, наприклад,
телебачення, широкосмугових супутникових передач тощо;
- напруженість поля та густину потоку потужності для:
• вивчення й підтвердження прийнятих моделей поширення радіохвиль і алгоритмів
присвоєння радіочастот;
• підтвердження результатів розрахунків відношення рівнів сигнал/завада;
• перевірки критеріїв спільного використання частот різними радіослужбами;
• перевірки результатів аналізу можливого виникнення радіозавад;
• оцінки зон обслуговування РЕЗ;
б) визначення:
- зайнятості смуг частот для перевірки прийнятих правил розподілу й присвоєння
радіочастот та можливості повторного використання цих смуг;
- класу випромінювання для оцінки параметрів модуляції;
- відповідності присвоєним значенням радіочастоти випромінювання ширини смуги
радіочастот, реально зайнятої сигналом, девіації частоти випромінювання, рівнів піднесучих
частот;
в) проведення аналізу параметрів та характеристик радіовипромінювань з метою:
- ідентифікації джерел недопустимих радіозавад;
- перевірки відповідності ідентифікаційних сигналів (позивних) національним і
міжнародним регламентам ідентифікації сигналів;
- ідентифікації незареєстрованних РЕЗ;
- пеленгації чи визначення місця розташування джерела недопустимої завади або
радіопередавача, що працює з порушеннями національних і міжнародних стандартів і
регламенту;
г) участь у міжнародному радіочастотному моніторингу для виключення взаємних
радіозавад між РЕЗ і радіозавад у смугах частот, відведених для подачі сигналів біди та
забезпечення безпеки руху;
д) надання звітів за результатами радіочастотного контролю для вирішення питань,
пов'язаних із розробкою стандартів та нормативних документів на параметри та характеристики
радіовипромінювань;
е) проведення періодичних інспекційних перевірок засобів зв'язку на їх відповідність
технічним, робочим і регламентним умовам, встановленим для регулювання у сфері
використання РЧР;
є) виявлення проблемних питань для їх додаткових чи більш інтенсивних досліджень;
ж) розробка пропозицій, рекомендацій і процедур по виключенню радіозавад.
Ефективність радіочастотного контролю визначається:
- досконалістю технічних засобів і обладнання радіочастотного контролю та рівнем їх
використання;
- застосовуваними методиками вимірювань;
- функціональним програмним та методичним забезпеченням;
 52
- рівнем кваліфікації персоналу;
- організацією взаємодії регіональних станцій радіочастотного контролю
з центром та між собою;
- організацією постановки задач радіочастотного контролю.
Аналіз світової практики організації та планування радіочастотного контролю свідчить,
що, незважаючи на досить корисні рекомендації МСЕ, єдиної концепції радіочастотного
контролю не існує, оскільки ці рекомендації не визначають конкретні критерії його побудови,
тому в кожній країні питання організації, планування та практичної реалізації радіочастотного
контролю вирішуються по-своєму.
2. Основні задачі технічних засобів радіочастотного контролю
Для вирішення задач радіочастотного контролю використовуються стаціонарні засоби
радіоконтролю (радіоконтрольні пункти - далі РКП) та рухомі засоби радіоконтролю (мобільні
РКП), за допомогою яких проводять ефірний радіочастотний контроль використання РЧР.
Особливістю цього контролю є те, що він проводиться в специфічних умовах, оскільки всі
вимірювання в його процесі ведуться з реальними сигналами при наявності всіляких радіозавад,
що значно ускладнює саму процедуру контролю. Тому для отримання достовірних результатів
вимірювання обладнання РКП мусить мати певні технічні характеристики, які дозволяли б
коректно проводити вимірювання в цих умовах. * Саме технічні задачі, які необхідно вирішити
за допомогою радіоконтрольного обладнання, визначають Його функціональні та технічні
характеристики, а вимоги до якості їх вирішення визначають числові значення параметрів цих
характеристик і обмеження по точності на них. При цьому бажано проводити розробку
технічних вимог до обладнання в цілому. На жаль, нині в Україні стандарти чи технічні вимоги
до обладнання засобів радіочастотного контролю відсутні. В чинних документах МСЕ
сформульовані лише вимоги до окремих складових частин радіоконтрольних комплексів, таких
як, наприклад, РПП та АС, та вимоги до точності вимірювань низки параметрів
радіовипромінювань. Причому ці вимоги носять рекомендаційний характер, а сам комплекс
обладнання засобів радіоконтролю як одне ціле в цих документах не розглядається, тому
безпосередній зв'язок між задачами радіочастотного контролю та вимогами до параметрів
обладнання відсутній.
Застосування технічних засобів радіочастотного контролю в стаціонарних та рухомих РКП
дозволяє здійснювати контроль за використанням РЧР і проводити вимірювання параметрів
електромагнітного випромінювання протягом мінімально можливого проміжку часу. В зв'язку з
цим визначають наступні основні задачі РКП:
1) систематичний контроль і вимірювання параметрів та характеристик РЕЗ і ДРВ;
2) проведення вимірювань, пов'язаних із радіозавадами, з метою:
- ідентифікації випромінювань, які створюють заваду;
- визначення причин завад;
- надання пропозицій та організації заходів щодо усунення завад;
3) ідентифікація передавачів та визначення класу їх випромінювання шляхом пеленгування
й аналізу сигналів;
4) виявлення незаконно діючих передавачів та надання пропозицій щодо припинення їх
діяльності;
5) проведення вимірювань і реєстрація їх результатів при вивченні умов поширення
радіохвиль.
Між задачами стаціонарних і мобільних РКП не існує принципових відмінностей, хоча
деякі роботи внаслідок їх характерних особливостей зазвичай проводяться лише стаціонарними
РКП, наприклад:
1) вивчення зайнятості РЧС протягом тривалого часу з метою:
- визначення Інтенсивності використання смуг частот і радіоканалів;
- встановлення певних вимог щодо використання нових частот та ліній зв'язку;
- покращення роботи діючих ліній зв'язку;
- участі в системі міжнародного контролю;
2) довготривалі вимірювання для виконання планів по вивченню умов поширення
радіохвиль.
 53
Для вирішення вказаних задач засоби радіочастотного контролю повинні мати відповідне
обладнання, яке включає АФС, високочастотні підсилювачі та комутатори, вимірювальні та
радіопеленгаторні приймачі, засоби вимірювальної техніки (аналізатори спектра, генератори
частоти, генератори каліброваних сигналів, синтезатори частоти тощо), ПЕОМ з відповідним
програмним забезпеченням та засоби зв'язку. Крім цього, для проведення певними РКП
регулярних перевірок і вимірювання параметрів телевізійних сигналів, вони також повинні мати
відеомонітори, осцилографи та відеоаналізатори телевізійних сигналів.
Управління обладнанням радіочастотного контролю можливе в ручному, автоматичному
та автоматизованому режимах.
У ручному режимі роботи всі операції, пов'язані з вирішенням задач радіочастотного
контролю, виконуються оператором, при цьому припускається, що вони можуть бути виконані
точніше, ніж в інших режимах (особливо в частині проведення вимірювань параметрів та
ідентифікації сигналів).
В автоматичному режимі робота засобів радіоконтролю проводиться без особистої участі
оператора. Цей режим, як і ручний, може мати для вирішення задач радіочастотного контролю
обмежене застосування, наприклад, на не обслуговуваних РКП, що запрограмовані па
вирішення певних задач.
В автоматизованому режимі всі операції виконуються автоматично і втручання
оператора допускається лише з метою зупинки проведення контролю або зміни шляху
вирішення якоїсь задачі. Автоматизація управління обладнанням радіочастотного контролю
базується на використанні сучасних засобів обчислювальної техніки та наукових методів. Цей
режим є найкращим для обслуговуваних постів радіоконтролю.
Щодо складу та виконання основних функцій для типового РКП встановлюють наступні
вимоги:
1) наявність не менше двох РПП з метою одночасного роздільного вирішення задач
контролю завантаження РЧС і вимірювання параметрів ДРВ на окремих частотах, а також для
пошуку джерел радіозавад;
2) використання сучасних засобів вимірювальної техніки для отримання оцінок параметрів
радіосигналів із необхідною точністю;
3) наявність не менше 2-х АФС виявлення та АФС пеленгування і їх антенно-комутаційних
пристроїв;
4) управління роботою обладнанням РКП за допомогою ПЕОМ та використання її як
засобу відображення інформації;
5) наявність засобів збереження звукової та відеоінформації й засобів реєстрації
результатів радіочастотного контролю;
6) наявність сучасного програмного забезпечення, що дозволяє реалізувати автоматизоване
вирішення задач радіочастотного контролю та проведення вимірювань;
7) можливість сполучення РКП із ПП або із системою пеленгування (наприклад, поєднання
роботи стаціонарного поста радіоконтролю з мобільним комплексом радіоконтролю та
пеленгування);
8) можливість обміну інформацією з іншими РКП та службами.
З урахуванням указаних вимог па рис.1 наведена укрупнена типова структурна схема РКП,
що відповідає Рекомендаціям МСЕ.
Оскільки вирішення деяких задач ефірного радіочастотного контролю пов'язані з
виконанням операцій, що е спільними при рішенні інших задач, наприклад, вимірюваній деяких
параметрів радіовипромінювань при їх ідентифікації, то обладнання повинне допускати
можливість переривання виконання ним конкретної задачі для того, щоб узяти участь у
виконанні інших, більш необхідних, на думку оператора, функціях. Після їх завершення
програмне забезпечення засобів радіочастотного контролю повинне забезпечувати повернення
роботи обладнання до продовження вирішення перерваної задачі з місця, в якому відбулось
переривання. Бажано також, щоб засоби радіочастотного контролю мали можливість
паралельного вирішення декількох задач.
 54

Рис.1. Типова структурна схема РКП

В той же час, при вирішенні певних задач, наприклад, при визначенні місцезнаходження
ДРВ, необхідна синхронна робота РКП з іншими радіоконтрольними комплексами, тобто робота
в мережі радіочастотного контролю, що дозволяє проводити дистанційне управління процесом.
Результати вирішення всіх задач по радіочастотному контролю обов'язково повинні бути
оброблені і задокументовані.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна встановити наступні загальні вимоги до
обладнання засобів радіочастотного контролю:
1) обладнання повинне бути автоматизованим;
2) обладнання у всіх режимах роботи повинне допускати можливість:
- ручного управління;
- одночасного вирішення декількох задач;
- послідовного вирішення задач;
- роботу в мережі радіочастотного контролю;
- обробку та документування результатів роботи.
Ці вимоги є максимально можливими і відносяться до обладнання стаціонарних
обслуговуваних засобів радіочастотного контролю. Функціональні вимоги до обладнання інших
засобів радіочастотного контролю можуть відрізнятися від наведених і визначатися задачами,
які вони повинні вирішувати.
Ефективність роботи технічних засобів радіочастотного контролю суттєво підвищується,
якщо РКП та ПП об'єднані в одну мережу з центром управління, обладнані засобами зв'язку та
мають можливість дистанційного управління. З метою забезпечення виконання більш складних
функцій радіочастотного контролю організація мережі стає необхідною вимогою при створенні
сучасних систем радіоконтролю. Для роботи обладнання засобів радіочастотного контролю в
режимі дистанційного управління або в мережі повинен бути визначений ряд параметрів і вимог
до них, таких як, наприклад:
- архітектура мережі (кільцева, радіальна, загальна шина);
- інтерфейс спряження;
- вид інформації, що буде передаватися (дані, музика тощо).
Крім цього необхідно також визначити вимоги до засобів зв'язку (тип лінії зв'язку,
швидкість та якість передачі тощо).
Аналіз задач радіочастотного контролю дозволяє звести роботу технічних засобів
радіоконтролю по їх вирішенню до наступних основних режимів:
1) контроль за використанням (завантаженням) РЧС;
2) контроль та вимірювання параметрів радіовипромінювань;
3) ідентифікація сигналів ДРВ;
4) пошук та ідентифікація джерел радіозавад.
 55
3. Вітчизняні технічні засоби радіочастотного контролю

Типовим і найбільш поширеним в Україні представником мобільного комплексу,

призначеного для проведення ефірного радіочастотного контролю, є мобільна станція
радіомоніторингу РМ-1300М-1М виробництва Харківського підприємства "Спец" ХСВД-2
"Спецвузавтоматика", структурна схема якої наведена на рис. 2.

Рис.2.Структурна схема мобільної станції радіомоніторингу РМ-1300М-1М

При роботі системи виявлення та технічного аналізу ДРВ радіосигнал від відповідної
АФС виявлення поступає на РПП, далі вихідний аналоговий сигнал із ПЧ 10,7 МГц та 455 кГц
перетворюється аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) сигнального процесора АСВМ-12/40
у цифрову форму і оброблюється ПЕОМ. Крім цього, АЦП сигнального процесора АСВМ-12/40
при пеленгуванні амплітудним методом використовується для аналого-цифрового перетворення
сигналу ПЧ приймача 10,7 кГц у смугах пеленгування 300, 500, 1000, 3000 та 5000 МГц і ПЧ 455
кГц у смугах пеленгування 30, 110 та 220 кГц.
При роботі системи пеленгування та визначення місцезнаходження ДРВ радіосигнал
від відповідної АФС пеленгування поступає на РПП, далі вихідний сигнал частотного детектора
РПП перетворюється АЦП сигнального процесора Е-330 у цифрову форму й оброблюється
ПЕОМ. Крім цього, процесора Е-330 у цифрову форму й оброблюється ПЕОМ. Крім цього,
сигнальний процесор Е-330 використовується для управління електронним комутатором АФС
пеленгування (на рис. 3.5 не показаний).
Станція забезпечує виконання таких функцій:
- контроль завантаження РЧС та визначення ступеню використання частот;
- розпізнавання радіосигналів та ідентифікацію ДРВ (у ручному режимі);
- пошук та ідентифікацію джерел радіозавад (у ручному режимі);
- декодування сигналів із DTMF;
- моніторинг стільникових мереж GSM, TDMA та СDМА;
- пеленгування ДРВ, розрахунок координат їх місцезнаходження в діапазонах частот від 25
до 1000 МГц та від 1 до 2,6 ГГц;
- розрахунок координат ДРВ із використанням методу визначення місцезнаходження
джерел сигналів по напруженості поля в діапазоні частот від 0,1 до 2600 МГц;
- відтворення на цифровій карті місцевості місцезнаходження ДРВ та зберігання в архіві
значень їх координат;
- виявлення ДРВ у діапазонах частот від 0,1 до 2600 МГц;
 56
- контроль та вимірювання параметрів радіовипромінювань у діапазоні частот від 20 до
2600 МГц;
- оцінка параметрів сигналів у діапазоні частот від 0,1 до 20 МГц;
- оцінка випромінюваної потужності ДРВ за даними ефірних вимірювань;
- вимірювання потужності радіовипромінювань (до 1000 Вт) у ВЧ трактах у діапазоні
частот від 45 до 600 МГц;
- слуховий контроль радіоканалів та запис інформації на жорсткий диск ПЕОМ;
- ведення архіву даних виявлених частот, повідомлень, спектрів;
- статистична обробка значень параметрів сигналів;
- ведення журналу ефірного радіоконтролю;
- можливість спільної роботи з автоматизованим робочим місцем збору та обробки даних
ефірного радіоконтролю PC-157 та імпорту даних із його облікової бази даних;
- локальний та дистанційний (із допомогою радіоканалу) режими роботи та управління.
Система виявлення та технічного аналізу забезпечує наступні параметри станції:
- швидкість сканування в смузі частот 5 МГц із сигнальним процесором АСВМ 12/40 не
менше 15 МГц/с;
- крок перестроювання частоти - від 100 Гц до 100 МГц;
- похибка вимірювання напруженості поля сигналу в інтервалі рівнів від 10 до 90 дБ/мкВ -
не більше 9 дБ.

Станція має чутливість по антенному входу не більше 0,6 мкВ у смузі частот від 20 до
1000 МГц та не більше мінус 107 дБ/мВт у смузі частот від 1 до 2,6 ГГц і забезпечує в
діапазоні рівнів вхідного сигналу від 10 до 90 дБ/мкВ похибку вимірювання рівня сигналу не
більше ±3 дБ.
У станції застосовується квазідоплерівський метод пеленгування і забезпечується
визначення місцезнаходження ДРВ при пеленгуванні в діапазоні частот від 25 до 1000 МГц або
в діапазоні частот від 0,1 до 2600 МГц (при роботі по напруженості поля) при наступних
параметрах:
- час однократного пеленгування не більше 1 с;
- середньоквадратична інструментальна похибка пеленгування не більше 5°;
- середньоквадратична похибка визначення місцезнаходження ДРВ, які
випромінюють AM, ЧМ, ФМ сигнали з вертикальною поляризацією при ширині смуги
частот радіовипромінювання не більше 220 кГц та розташовані на відстані до 3000 м, не
більше 300 м.

Картографічна система станції має у своєму складі цифрову растрову карту чотирьох
масштабів і відображає:
- власне місцезнаходження станції та напрямок її руху;
- миттєві пеленги;
- кругову гістограму розподілу пеленгів;
- розраховане положення точки перетинання пеленгів;
- імовірне місцезнаходження ДРВ.
В умовах великого міста або при наявності завад та багаторазових відбиттів радіосигналів
кругова гістограма розподілу пеленгів дозволяє операторові радіочастотного контролю
прийняти кваліфіковане рішення щодо вибору пеленга. Наприклад, при наявності декількох
максимумів гістограми, що викликані одночасною роботою кількох ДРВ або відбиттям
радіосигналів, є можливість одночасного визначення декількох Імовірних точок
місцезнаходження об'єкта, що пеленгується.
Власне місцезнаходження станції визначається при найгірших умовах експлуатації з
точністю не більше 100 м за допомогою шестиканального РПП GPS фірми Trimble Navigation
(США), виносна антена якого встановлена під радіопрозорим ковпаком АФС пеленгування.
Термостабільний генератор опорної частоти ГОЧ-10 генерує частоту 10 МГц із похибкою
встановлення її номінального значення не гірше ±1*10-8, температурною нестабільністю частоти
 57
в діапазоні температур від мінус 10 до +50 °С не гірше ±1*10-8 та довготривалою
нестабільністю частоти не гірше ±1*10-7 за рік.
Конструктивно мобільна станція розміщена на базі мікроавтобуса: антенно-фідерне
обладнання - на даху, інші пристрої та обладнання - безпосередньо в салоні. Електронні складові
частини станції (за винятком ПЕОМ, вузлів електроживлення та АФС) скомпоновані у
переносному конструктивно закінченому пристрої, який встановлюється на столі оператора
радіочастотного контролю.
Електроживлення станції на стоянці чи в процесі руху автотранспортного засобу
забезпечується від його бортової мережі електроживлення або від автономної акумуляторної
1
батареї з напругою (13,8 ) B , а в стаціонарних умовах експлуатації від зовнішньої
 2,3
 22
однофазної мережі змінного струму з частотою (50 ± 1) Гц і напругою (220 )В .
 33
Станція призначена для експлуатації в діапазоні температур від 5 до 35° С, а її АФС - від
мінус 50 до 50° С.
Крім потужних стаціонарних та мобільних комплексів для вирішення задач з пеленгування
та визначення місцезнаходження несанкціонованих ДРВ успішно застосовуються різні види
переносного обладнання ручного пеленгування. Серед вітчизняних радіопеленгаторів у
діапазоні частот від 1 МГц до 2 ГГц використовуються переносні радіопеленгатори НП-1 та
НП-4/1,3 (рис. 3) виробництва ТОВ "Адалін" м. Севастополь.

РИС. 3. РАДІОПЕЛЕНГАТОР НП-4/1,3

Радіопеленгатори НП-1 та НП-4/1,3 мають у своєму складі:

- доопрацьовані РПП AR-3000A (НП-1) та IC-R10 (НП-4/1,3);
- три змінні антенні модулі з діаграмою направленості (ДН) у виді кардіоїди і відповідно
робочими діапазонами частот 1-150 МГц, 150 - 500 МГц та 500 - 1300 МГц (НП-4/1,3) або 500
- 2040 МГц (НП-1), кожен із яких (у залежності від необхідної смуги частот контролю) може
бути встановлений у тримач;
- головні телефони та зарядний пристрій. РПП радіопеленгатора НП-4/1,3 кріпиться на
тримачеві, на якому також знаходяться стрілочний індикатор і органи управління.
Електроживлення РПП здійснюється від штатної акумуляторної батареї, а інших складових
частин радіопеленгатора - від автономної акумуляторної батареї з номінальною напругою 12 В
для НП-1 та 9 В для НП-4/1,3. Час безперервної роботи від автономної акумуляторної батареї
становить не менше 10 годин для НП-1 і 8 годин для НП-4/1,3. Складові частини
радіопеленгатора НП-4/1,3 розміщуються в спеціальному портфелі.
Напрямок на ДРВ визначається по рівню його радіосигналу, який контролюється
оператором візуально по відхиленню стрілки індикатора та по тональності звуку в головних
телефонах. Рівень вхідного сигналу можна послабити атенюатором у межах від 0 до 40 дБ із
кроком 4 дБ. У темну пору доби, при необхідності, шкала індикатора може підсвічуватися.
Найсучаснішим вітчизняним стаціонарним засобом радіочастотного контролю нині є
багатофункціональний пост радіомоніторингу РМ-2500 виробництва Харківського
підприємства "Спец" ХСВД-2 "Спецвузавтоматика", структурна схема базового варіанту
виконання якого наведена на рис. 4.
 58
Багатофункціональний пост радіомоніторингу РМ-2500 дозволяє вирішувати наступні
задачі:
- виявлення ДРВ у діапазоні частот від 0,1 до 2600 МГц;
- вимірювання параметрів радіосигналів у діапазоні частот від 20 до 2600 МГц;
- вимірювання напруженості поля радіосигналів з інструментальною похибкою не гірше 5
дБ;
- пеленгування ДРВ квазідоплерівським методом у діапазоні частот від 30 до 1000 МГц з
інструментальною похибкою не більше 2° при тривалості одноразового пеленгування не більше
1 с;
- розрахунок координат ДРВ при сумісній роботі з іншими постами. При цьому
проводиться:
- ведення архіву виявлених частот, повідомлень, спектрів;
- статистична обробка параметрів радіосигналів;
- створення часових динамічних панорам;
- перегляд даних архівів;
- ведення журналу ефірного радіоконтролю;
- формування та друк звітів.
Пост радіомоніторингу РМ-2500 може спільно працювати з автоматизованим робочим
місцем обробки та управління PC-157 за наявності однієї з наступних мереж зв'язку:
- радіоканал;
- локальна обчислювальна мережа на базі протоколу TCP/IP;
- мережа телефонного зв'язку.
Для вирішення задач радіомоніторингу в стаціонарних умовах на не обслуговуваних РКП
Харківським підприємством "Спец" ХСВД-2 "Спецвузавтоматика" розроблений
автоматизований вимірювальний комплекс АИК-С, структурна схема якого наведена на
рис.5.
Автоматизований вимірювальний комплекс АИК-С дозволяє виконувати:
- виявлення ДРВ у діапазоні частот від 0,1 до 2600 МГц;
- вимірювання параметрів радіовипромінювань (в тому числі, радіозавад) у діапазоні
частот від 20 до 2600 МГц;
- вимірювання напруженості поля радіосигналів;
- синхронне пеленгування ДРВ у діапазоні частот від 30 до 1000 МГц з інструментальною
похибкою не більше 2° при кількості радіопеленгаторів до 10;
- проведення статистичної обробки результатів вимірювань параметрів
радіовипромінювань;
- формування часових динамічних панорам;
- ідентифікація ДРВ;
- дистанційне управління роботою і обмін інформацією з автоматизованим робочим місцем
обробки та управління PC-157 за наявності однієї з наступних мереж зв'язку: радіоканал,
локальна обчислювальна мережа на базі протоколу TCP/IP, канал стандарту IE 802.11 або
мережа телефонного зв'язку.
При проведенні вимірювань параметрів радіовипромінювань автоматизований
вимірювальний комплекс АИК-С забезпечує наступні основні параметри:
- динамічний діапазон вхідних радіосигналів - не менше 80 дБ;
- чутливість на вході РПП у режимі виявлення в діапазоні частот від 20 до 1000 МГц - не
більше 0,6 мкВ і у діапазоні від 1 до 2,6 ГГц - не більше мінус 107 дБ/мВт;
- похибка вимірювання рівня контрольованого радіосигналу - не більше ±3 дБ;
- похибка вимірювання рівня контрольованого радіосигналу по полю - не більше ± 9 дБ;
- абсолютна похибка вимірювання частоти (з генератором опорної частоти)
немодульованого сигналу наведена в таблиці 3;
- роздільна здатність при вимірюванні частоти - 10 Гц;
- абсолютна похибка вимірювання ширини смуги частот радіосигналу модульованого по
частоті гармонійним сигналом з коефіцієнтом гармонік не більше 1 %: для смуги, що
 59
знаходиться в діапазоні від 5 до 25 кГц, - не більше ± 1 кГц і для смуги, що знаходиться в
діапазоні від 25 до 300 кГц, - не більше ± 5 кГц;
- роздільна здатність при вимірюванні ширини смуги частот - 100 Гц.

Рис. 4. Структурна схема багатофункціонального поста радіомоніторингу

РМ-2500

Конструктивно комплекс виконаний у виді автономного блоку УПО-701, до якого

підключаються АФС з атенюатором та модем сигналів телефонної мережі. Його
електроживлення забезпечується від зовнішньої однофазної мережі змінного струму з частотою
 22
(50 ± 1) Гц і напругою (220 ) В через пристрій безперебійного живлення, який дозволяє при
 33
зникненні напруги в електромережі підтримувати працездатність комплексу не менше 5 хв.
Потужність споживання не перевищує 300 Вт, вага блоку - до 35 кг. Комплекс призначений для
цілодобової експлуатації в автономному режимі в діапазоні температур від 5 до 35° С, а її АФС -
від мінус 50 до 50° С.

Рис. 5. Структурна схема автоматизованого вимірювального комплексу АИК-С

 60

Як було зазначено раніше, мобільна станція радіомоніторингу РМ-1300М-1М,

багатофункціональний пост радіомоніторингу РМ-2500 та автоматизований вимірювальний
комплекс АИК-С за наявності мереж і засобів зв'язку мають можливість спільної роботи з
автоматизованим робочим місцем збору та обробки даних ефірного радіоконтролю PC-157
виробництва Харківського підприємства "Спец" ХСВД-2 "Спецвузавтоматика".
Автоматизоване робоче місце збору та обробки даних ефірного радіоконтролю РС-157
призначене для роботи у складі регіональної системи радіомоніторингу в якості
автоматизованого робочого місця оператора радіочастотного контролю і керування
автоматизованими вимірювальними комплексами радіочастотного контролю, що входять до
складу системи, та обробки інформації, яка надходить від них.
Автоматизоване робоче місце збору та обробки даних ефірного радіоконтролю РС-157
забезпечує виконання наступних основних функцій:
- формування та видача завдань з радіочастотного контролю;
- збір, аналіз, облік та збереження інформації за результатами радіочастотного контролю;
- автоматизована обробка одержаних даних;
- відображення інформації та результатів розрахунків на цифровій карті (в таблицях та у вигляді
панорам);
- автоматизоване введення та оновлення облікових даних частотоприсвоєнь РЕЗ;
- порівняння одержаних даних з обліковими даними РЕЗ;
- проведення розрахунків електромагнітної обстановки і зон покриття ДРВ з урахуванням
рельєфу місцевості в діапазоні частот від 30 до 3000 МГц;
- оцінка рівня потужності, випроміненої ДРВ;
- робота з базами даних;
- автоматизоване введення даних ліцензування РЕЗ;
- розрахунок координат ДРВ при проведенні синхронного пеленгування та відображення на
цифровій карті місцевості отриманих пеленгів і координат ДРВ;
- прийом звукових сигналів у реальному масштабі часу з одного із комплексів радіочастотного
контролю;
- складання, оформлення та надання звітної інформації за результатами роботи.
Крім того, маються наступні засоби та комплекси радіочастотного контролю:
- двоканальний стаціонарний комплекс радіомоніторингу "Ліана-2Н";
- короткохвильовий радіопеленгатор РП1/30-01.
 61
СТРУКТУРА І ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РАДІОПЕРЕДАВАЧІВ
1. Склад та призначення основних елементів радіопередавачів
Для передачі сигналів по радіолінії потрібен радіопередавальний пристрій.
Нагадаю:
Радіосигнал – це сигнал електрозв’язку, отриманий в результаті перетворення ПЕС до
виду, придатного для передачі у відкритому просторі, по-іншому – це сигнал, що передається з
однієї точки простору в іншу за допомогою радіохвиль, що розповсюджуються у вільному
просторі.
Радіолінія – це сукупність технічних пристроїв (включаючи відкритий простір, як
середовище розповсюдження радіохвиль), що знаходяться між передавачем та приймачем
радіосигналів.
Новий термін:
Радіопередавальний пристрій – це сукупність технічних засобів, що знаходяться між
джерелом повідомлення та середовищем розповсюдження радіохвиль (РХ).
Повідомлення ПЕС Радіосигнал Радіохвилі

Джерело Перетворювач Антенно- Середовище

повідомлення Радіо- фідерний розповсюдж
повідом-
(кінцева передавач пристрій ення РХ
лення
апаратура) (АФП)
ПП(КА)

Радіопередавальний пристрій

Таким чином, радіопередавальний пристрій включає:

- перетворювач повідомлення (перетворює повідомлення в ПЕС);
- радіопередавач (перетворює ПЕС в радіосигнал);
- АФП (перетворює радіосигнал в радіохвилі).
Перетворювач повідомлення (передавальна частина кінцевої апаратури) перетворює
повідомлення в первинний електричний сигнал. Пристрої, що виконують вказані перетворення
(мікрофон, телефонний апарат, телеграфний ключ, телеграфний апарат, кінцеві апаратні та
апаратура) вивчаються іншими дисциплінами.
Радіопередавач виконує наступні основні функції:
- модуляцію несучої сигналом, який містить дані для передачі (перетворення ПЕС в сигнал
потребуємого виду випромінювання);
- формування необхідного частотного діапазону для передачі радіосигналу;
- підсилення радіосигналу до потребуємої потужності.
Антенно-фідерний пристрій забезпечує передачу сформованих радіопередавачем
сигналів в антену з послідуючим випромінюванням цих сигналів в навколишнє середовище.
Відомо, що антена випромінює ЕМ коливання достатньо ефективно лише в тому випадку,
коли розміри випромінюючої частини антени відповідають довжині хвилі випромінюваного
коливання. Створити антену, розміри якої становили б декілька сот метрів, з одного боку важко,
а з іншого – недоцільно. Застосування находять антени з розмірами, що не перевищують
декількох десятків метрів, а то й – декількох метрів. Для таких антен частоти коливань, як
правило, складають одиниці та десятки мегагерц. Оскільки первинний електричний сигнал C(t),
за звичай, займає порівняно вузьку смугу частот, що прилягає до початку частотної вісі, то для
збудження антени в якості переносника повідомлення використовуються високочастотні
коливання. З цією метою одне або декілька параметрів високочастотного, несучого коливання
необхідно змінювати за законом сигналу C(t).
Реальна структура схеми передавача визначається його цільовим призначенням та
вимогами, що ставляться до нього. Останні формулюються на підставі вимог до радіостанції в
цілому.
 62
Узагальнена структурна схема передавача включає наступні елементи:

ТРАКТ РАДІОЧАСТОТИ

Тракт підсилення

до АФП
Каскади Вихідний Погоджуючий
C(t) Збуджувач попереднього каскад пристрій
підсилення

1. Система управління, блокування і сигналізації.

2. Система автоматики.
3. Система контролю працездатності.
4. Система електроживлення.
5. Система охолодження.

Збуджувач є джерелом несучих коливань. В ньому здійснюється процес модуляції, тобто

формуються всі види сигналів, крім імпульсних та амплітудно-модульованих сигналів.
Імпульсні та амплітудно-модульовані сигнали, як правило формуються в вихідних
каскадах передавачів. В сучасних військових передавачах амплітудно-модульовані сигнали
взагалі не формуються, замісто них застосовуються односмугові сигнали з неподавленою
несучою.
З метою компенсації подальшого затухання сигналу, що розповсюджується на трасі
радіозв’язку, коливання збуджувача підсилюються до величини необхідної потужності. Ця
функція передавача реалізується в тракті підсилення.
В тракті підсилення особлива увага приділяється вихідному каскаду підсилення, який
забезпечує задану величину вихідної потужності передавача. Всі каскади, що знаходяться
проміж збуджувачем та вихідним каскадом, називаються каскадами попереднього підсилення
або проміжними каскадами підсилювача потужності.
Найкращі умови для передачі потужності від вихідного каскаду до антени створюються
завдяки наявності між вихідним каскадом та антеною, так званого, погоджуючого пристрою,
необхідність якого диктується недостатньою пристосованістю електричних параметрів антени
(головним чином – її вхідного опору) до параметрів вихідного каскаду.
2. Основні технічні характеристики радіопередавачів
Основні характеристики радіопередавачів порозподіляються за прикметами на три групи:
1. За ціллю та областю застосування;
2. За пристосовністю до експлуатації;
3. За раціональністю техніко - економічних рішень.
В І-шу групу входять:
- діапазон робочих частот;
- нестабільність частоти
- потужність передавача.
- час перебудови з однієї частоти на іншу;
- види сигналів (класи випромінювання);
- ступінь ослаблення неосновних випромінювань;
- антени, що застосовуються;
- дальність зв’язку;
- джерела первинного електроживлення;
- промисловий ККД;
- термін безперервної роботи;
 63
- маса та габарити;
ІІ-гу групу складають:
- показники надійності (безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, економічність);
- ергономічні показники (наприклад, показники пристосованості до існування персоналу в
обмеженому просторі, показники технічної естетики та ін.);
- показники зручності технічного обслуговування, ремонту та збереження;
- показники транспортабельності;
- показники безпеки персоналу;
- показники стійкості до впливу зовнішніх умов.
ІІІ-тю групу складають показники, що характеризують рівень стандартизації та
проектної уніфікації виробу (ступінь насиченості виробу стандартними елементами).
Розглянемо деякі з них більш детально:
1. Діапазон робочих частот – смуга частот, в межах якої здійснюється робота радіостанції
fмін....fмакс.
На вибір діапазону робочих частот радіостанцій впливають:
- діапазон робочих частот радіостанцій попередніх поколінь;
- реальна зайнятість ділянок радіочастотного спектру спеціальними службами;
- ширина смуги частот радіосигналу;
- необхідна кількістю робочих частот;
- ефективність антенних пристроїв та їх габарити;
- дальністю радіозв’язку.
Діапазон робочих частот характеризується коефіцієнтом перекриття:
Kf = fмакс / fмін
Величина Kf встановлюється в залежності від цільового призначення радіостанції і може
досягати величини від 1,1 до декількох десятків.
Але, слід відмітити, що з ростом Kf при реалізації такого пристрою виникають деякі
труднощі:
- важко забезпечити постійність навантаження підсилювальних каскадів;
- важко формувати каскади з заданими параметрами;
- важко мінімізувати кількість передавальних антен;
- важко боротися з побічними коливаннями.
В діапазоні робочих частот передавача може перестроюватися або плавно, або дискретно,
настроюючись на одну із частот, що складають сітку робочих частот передавача з кроком сітки
 fс.
2. Кількість таких фіксованих частот для заданого діапазону визначається формулою:
f  f min
N = max 1
f c
При цьому величина f c визначається найбільш вузькосмуговим сигналом і складає
величину близько 100 Гц. Але в сучасних передавачах реалізовано крок сітки рівний 10 Гц, що
дозволяє більш ефективно уникати завад.
3. Нестабільність частоти. Нестабільність частоти може визначатися, як:
- абсолютна;
- відносна.
4. Потужність передавача є найбільш важливим його параметром. Розрахункова величина
потужності визначається призначенням передавача і може становити від часток Вт до десятків
та сотень кВт.
5. Ступінь ослаблення неосновних випромінювань. Неосновне випромінювання – це
випромінювання, що знаходиться поза межами основного сигналу. Вони діляться на:
- побічні коливання (виникають за рахунок нелінійних процесів при формуванні сітки
робочих частот і при переносі первинних радіосигналів у робочий діапазон);
- поза смугові коливання (безпосередньо примикають до спектру корисного сигналу та
виникають за рахунок перевантаження перетворюючих та підсилюючих пристроїв і т.і.).
 64
3. Класифікація радіопередавальних пристроїв
По області застосування(по призначенню):
- зв’язкові;
- радіомовні;
- телевізійні;
- радіолокаційні;
- радіонавігаційні;
- пристрої завад …
Будемо розглядати тільки зв’язкові передавачі.
По діапазону частот:
- КХ (діапазон № 7);
- УКХ (діапазон № 8)….
По потужності:
- малої потужності (Рвих  100 Вт):
- І група (Рвих  1 Вт);
- ІІ група (1 Вт  Рвих  10 Вт);
- ІІІ група (10 Вт  Рвих  100 Вт).
- середньої потужності (100 Вт  Рвих  1000 Вт);
- великої потужності (Рвих  1000 Вт).
По режиму роботи:
- симплексні ( передача і прийом – на одній частоті по черзі);
- дуплексні ( передача і прийом – на різних частотах незалежно).
По місцю розташування:
- стаціонарні;
- рухомі:
- носимі;
- бортові (автомобільні, танкові, корабельні…).
По виду повідомлень, що передаються:
- телефонні;
- телеграфні;
- передача даних.
По типу активних електронних приладів у вихідних каскадах підсилювача:
- лампові;
- напівпровідникові;
- комбіновані…
По ступені автоматизації:
- неавтоматизовані;
- автоматизовані.
 65
Загальні принципи побудови збуджувачів радіопередавачів

1. Загальна структура типового збуджувача

До складу кожного радіо передавального пристрою входить збуджувач, який визначає

частоту його вихідних коливань.
Збуджувач – пристрій, який синтезує робочу сітку частот у заданому діапазоні, здійснює
перетворення первинного електричного сигналу (ПЕС) у високочастотний сигнал (радіосигнал)
та забезпечує його перенесення на робочу частоту.
В загальному випадку збуджувач (див. рис. 1) складається з наступних елементів:
− пристрою формування радіосигналів, який здійснює модуляцію ВЧ- коливань первинним
електричним сигналом або лінійний переніс сигналу на частотній вісі;
− тракт переносу радіосигналів в робочий діапазон та їх підсилення;
− синтезатор опорних частот і дискретної сітки частот;
− пристрій управління збуджувачом.

До тракту
“Вид роботи” Тракт переносу підсилення
Від джерела передавача
повідомлення Пристрій АМ радіосигналів в
формування ЧМ робочий діапазон
(ПЕС) радіосигналів та їх підсилення
ВФМ
(радіосигнал)

f1 fк fn
Синтезатор опорних
частот і дискретної сітки
частот
“настройка”

Рис. 1. Узагальнена структурна схема типового збуджувача

Збуджувач радіопередавача характеризується наступними основними параметрами:

− діапазон частот;
− характер зміни частоти (плавний або дискретний);
− число фіксованих частот (або шаг сітки частот);
− нестабільність частоти і фази;
− рівень побічних випромінювань;
− спосіб управління (ручний або дистанційний);
− швидкість перебудови частоти (інерційність);
− види робіт (види модуляцій);
− рівень вихідного сигналу на заданому опорі та інші.
Сучасні збуджувачі забезпечують більше (20…30) ∙ 103 робочих частот при відносній
нестабільності порядку 10-6…10-7. Вимоги до нестабільності частоти збуджувача визначаються
допустимою нестабільністю частоти радіопередавача, яка в свою чергу залежить від діапазону
частот та призначення радіопередавача. Значення вихідної напруги складає 0,5…1 В при опорі
навантаження 50…75 Ом.
При формуванні радіосигналів намагаються максимально виконати наступні умови:
− зберегти точність і стійкість робочих частот на виході синтезатора збуджувача;
− укласти спектр радіосигналів в межі необхідної смуги;
− звести до мінімуму нелінійні, амплітудно-частотні і фазочастотні спотворення сигналу;
 66
− виключити попадання до вихідного радіосигналу адитивних завад (флуктуаційних
шумів, фону змінного струму і т. і.).
Для найкращої реалізації цих умов необхідно радіосигнал формувати спочатку на
достатньо низьких фіксованих частотах, а потім переносити у робочий діапазон.
Одним з основних елементів синтезатора збуджувача є високо стабільний автогенератор –
джерело коливань високої частоти. Саме опорний генератор визначає загальну нестабільність
частоти збуджувача.

2. Принципи побудови збуджувачів з параметричною стабілізацією частоти вихідних

коливань

Як відомо, в автогенераторі коливання виникають при виконанні двох вимов:

− балансу амплітуд:
Sсер ∙ Zекв. ∙ K= 1 (1)

− балансу фаз:
φS + φZ + φК = 2πn (2)
Ці співвідношення справедливі для застосування до узагальненої схеми автогенератора
(рис. 2).


Активний I1 Коливальний
елемент  контур Uвих
 Um 
( S сер ,  S ) ( Z екв ,  Z )

Ланцюг зворотнього
 зв’язку 
Uу  Um
( к , к )

Рис. 2. Узагальнена схема автогенератора

Параметри схеми пов’язані між собою наступними співвідношеннями:

− перша гармоніка струму активного елементу (лампи, транзистора) через навантаження
  
I 1  S сер  U y ;
  
− перша гармоніка напруги на контурі − U m  I 1  Z екв ;
  
− управляюча напруга − U y  к U m ;

− середня крутизна характеристики активного елементу − S сер  S сер  e jS ;

− еквівалентний опір контуру − Z екв  Z екв  e j Z ;

− коефіцієнт передачі ланцюга зворотнього зв’язку − к  к  e j К ;
− фазові кути − φS, φZ, φК.
Частота (ω) генеруємого коливання залежить від доданків виразу (2), кожне з яких в свою
чергу залежить від частоти та параметрів, які характеризують властивості елементів схеми
(рис.2). Таким чином, вираз (2) представимо наступним чином:
 67
φS (ω, α) + φZ (ω, α) + φК (ω, α) = 2πn, (3)
де α − дестабілізуючи фактори.
На частоті (ω + ∆ω), де приріст ∆ω виник за рахунок зміни дестабілізуючого фактора α на
величину ∆α, вираз (3) має вигляд:
φS (ω + ∆ω, α + ∆α) + φZ (ω + ∆ω, α + ∆α) + φК (ω + ∆ω, α + ∆α) = 2πn (4)

Якщо розкласти вираз (4) в ряд Тейлора та враховувати тільки перші члени цього ряду (так
як величини ∆ω та ∆α малі), отримаємо наступний вираз:
 Z  К  S
 
  0     
    , (5)
 0 
 Z     S 
  К
 
    
0
де − відносна зміна частоти власних коливань коливального контуру (відносна
0
нестабільність резонансної частоти коливального контуру).
 К  Z  S  Z
Звичайно  i  . Тоді вираз (5) має наступний вигляд:
   

 Z  K  S
 
  0       
  (6)
 0  


 
Враховуючи, що для паралельного коливального контуру    2  Q , де Q −

добротність контуру, отримаємо вираз для відносної нестабільності вихідних коливань
автогенератора:

   K  S
 
  0
      
(7)
 0 2Q

Основні практичні висновки з формули (7) для підвищення стабільності вихідної частоти
автогенератора:
1. Підтримання постійності параметрів коливального контуру автогенератора (тобто
зменшити   0 ).
0
2. Вибір схеми та режиму роботи генератора таким чином, щоб фазові кути φZ, φК, φS
змінювалися би мало під впливом дестабілізуючих факторів α (тобто зменшити числівник
другого доданку формули);
3. Зменшення абсолютної зміни дестабілізуючих факторів α (тобто зменшення ∆α ).
4. Компенсація зміни параметрів одних елементів генератора протилежними по характеру
змінами інших (температурна компенсація, автоматичне підстроювання частоти…).
5. Використання стабілізуючої дії елементів, з високою еталонністю і фіксуючою
спроможністю (схеми з кварцовими резонаторами).
Пункти 1 – 4 відносяться до параметричної стабілізації частоти, а пункт 5 − до кварцової
стабілізації частоти автогенератора.
 68
Нестабільність частоти власних коливань коливального контуру автогенератора

При великих значеннях добротності контуру (Q > 10), що звичайно має місце в
автогенераторах, частота власних коливань дорівнює:
1 (8)
0 
L C 

З цього виразу можна отримати приблизне значення нестабільності частоти коливального

контуру:
 0 1  L C  
    , (9)
0 2  L C  

де ∆LК, ∆СК − зміна індуктивності та ємності контуру під впливом дестабілізуючого

фактора.
L C 
Примітка: вираз (9) отриманий при умовах, що  1 та  1 .
L C
Щоб з’ясувати причини зміни ∆LК, та ∆СК запишемо вирази для індуктивності та ємності:
 2 D 2 n 2 3
L  мкГ   10 , (10)

  S   m  1
C пФ   0,0884 , (11)
d
де D, ℓ i n – діаметр, довжина та кількість витків котушки;
μ – магнітна проникність;
ε – діелектрична проникність середовища;
S – площа пластин, см2;
m – кількість пластин конденсатора;
d – товща діелектрику, см.
Відповідно до формул (10), (11) LК та СК можуть змінювати свої значення при зміні
лінійних розмірів, зміни діелектричної (ε) та магнітної ( μ) проникності.
Можна виділити наступні основні дестабілізуючі фактори:
1. Вплив механічної деформації.
2. Вплив тиску і властивості середовища.
3. Вплив температури.
4. Вплив між електродних ємностей та ємностей послідуючих каскадів схеми.
5. Вплив монтажних ємностей …
Саме параметрична стабілізація спрямована на зменшення впливу цих дестабілізуючих
факторів на стабільність частоти автогенератора. Розглянемо деякі з цих заходів:
1. Боротьба зі впливом механічної деформації:
– застосування амортизації елементів передавача;
– застосування жорстких конструкцій;
– застосування вібростійких елементів;
– застосування варіометрів та варикапів замість конденсаторів і т. і.
2. Боротьба зі впливом зміни тиску та вологості:
– герметизація автогенератора;
– покриття елементів схеми захисним шаром лаку;
– використання керамічних конденсаторів замість конденсаторів з повітряним
діелектриком.
3. Боротьба зі впливом температури:
– використання керамічних конденсаторів замість слюдяних (перші мають менший ТКЄ);
– застосування термокомпенсації коливального контуру;
– розміщення автогенераторів (особливо кварцових) в термостаті і т. і.
 69

3. Принципи побудови збуджувачів з кварцовою стабілізацією вихідних коливань.

Пошук високо добротних коливальних систем для автогенераторів привів до так званих
“кварцових резонаторів”.
Прямий та зворотній п’єзоефекти дозволили застосовувати кварцові пластини в якості
коливальних систем автогенераторів.
Кварц – це безводний двуокисел кремнію. Тільки так званий β – кварц характеризується
п’єзоефектом. Включення кварцової пластини в електричну схему здійснюється за допомогою
кварцеутримувача. Кварцова пластина, яка покрита з протилежних сторін тонким (10-4 мм)
шаром срібла (золота, нікелю або платини), разом з кварцеутримувачем утворює кварцовий
резонатор, який розміщують в герметичному середовище (балон з вакуумом або воднем).
Еквівалентна схема кварцового резонатора звичайно представляється у вигляді контуру
(рис. 3а) з параметрами Lq, Cq, rq , які визначають механічні та п’єзоелектричні властивості
резонатора (С0 – ємність електродів кварцеутримувача).

R екв q

Lq
rq r екв q
С0
rq ω
ωS ωP

Cq

a) б)
Рис. 3
Відповідно до еквівалентної схеми, можливі дві резонансні частоти (рис. 3б):
– частота послідовного резонансу
1 (12)
S 
Lq  C q
– частота паралельного резонансу
1 Cq (13)
Р   S 1
C q C 0 C0
Lq 
Cq  C0

Кварцові резонатори мають високу добротність, високу фіксуючу властивість та малий

коефіцієнт включення зовнішніх елементів до резонатора. Кварцові резонатори можуть
використовуватися не тільки на основній частоті, але і на непарних механічних гармоніках. На
парних гармоніках резонанс не відбувається.
В сучасних збуджувачах використовують діапазонно-кварцову стабілізацію частоти.
Параметричну стабілізацію застосовують для формування коливань робочої частоти
(генераторів плавного діапазону).
 70
Формування дискретних радіосигналів

Процес модуляції ВЧ коливань дискретним первинним сигналом називається

маніпуляцією (англ. SK – Shift Keying). Розрізняють амплітудну, частотну і фазову маніпуляції у
відповідності з параметром ВЧ коливання, що підлягає маніпуляції (зміні). Ці види
радіосигналів використовують для передачі повідомлень, представлених в дискретній формі.

1. Формування амплітудно-маніпульованих сигналів (АМн)

АМн-сигнали (вид випромінювання–А1А) використовуються для передачі повідомлень

кодом Морзе (телеграфним ключем або електронним датчиком) при слуховому прийомі.
АМн відноситься до способу передачі дискретної інформації з пасивною паузою, тому
його формування зводиться до запирання збуджувача при передачі “0” і відпирання – при
передачі “1”(рис.1а,б).
C(t) а
а а
1 1 0 1
t а а
а) а а
UАМн(t)
fН fН fН f
U0 fH (fH+ Fm) (fH+5Fm)
(fH+3Fm)
t в)

Рис. 1.
б)

Для формування сигналів А1А достатньо замикати і розмикати любе коло (від задаючого
генератора до антени), яке приймає участь у формуванні несучого коливання (рис. 2). Основна
частина енергії АМн-сигналу сконцентрована у несучому коливанні та в найближчих до нього
складових спектра(до ІІІ та V гармонік). Цей факт враховується при формуванні сигналів А1А, а
саме: його смуга обмежується за рахунок “округлення” маніпулюючих посилок за допомогою
ФНЧ. Завдяки цьому сигнал А1А на швидкостях передачі до 15…20 Бод є самими
вузькосмуговими. Таким чином, при формуванні сигналів А1А необхідно:
– виключити проникнення коливань несучої частоти в антену при передачі інформаційного
“0” (збуджувач запертий);
– забезпечити форму вихідного сигналу, який би мав мінімальну ширину спектра і добрий
слуховий прийом.
Найбільш ефективно запирати змішувач в тракті переносу сигналу, або запирати каскади,
які забезпечують підведення опорних коливань до змішувача.

Смуговий фільтр
МАНІПУЛЯТОР
fН UАМн(t)
ГЕНЕРАТОР

t
C(t) R ФНЧ С‫( ا‬t)
0 1 0
0 1 0 C
tНР ≈ 2 … 3 мс
tСП ≈ 5 … 8 мс

Рис. 2. Спрощена структурна схема формування сигналів з АМн

 71
Висновки:
В сучасних засобах радіозв’язку амплітудна маніпуляція (амплітудна телеграфія)
використовується в якості допоміжного способу радіотелеграфування при ручній
роботі(приклад: морський рухомий зв’язок) у зв’язку з її низькою завадостійкістю.

2. Формування частотно-маніпульованих сигналів (ЧМн)

Сигнали з ЧМн (частотною телеграфією) використовуються для передачі телеграфних

повідомлень при швидкостях телеграфування до 50 … 200 Бод.
При частотній маніпуляції по закону первинного електричного сигналу С(t) змінюється
частота коливань струму в антені передавача. При передачі “0” антеною випромінюється
коливання з частотою fБ, а при передачі “1” – коливання з частотою fВ (при цьому амплітуда
коливань залишається постійною):
“0” → U1(t) = U0 cos (ωБ t + φ) при 0 < t < T,
“1” → U2(t) = U0 cos (ωВ t + φ)
де Т – тривалість елемента первинного сигналу.
Звичайно fВ > fБ, а різниця між ними називається частотним зсувом (рознесенням):
∆ fЗС = fВ − fБ.
Девіація частоти визначається наступним виразом:
 f ЗС
 f дев 
2
 f ЗС  f дев
Індекс частотної маніпуляції m F 1B   , де FМ – частота маніпуляції; В –
2 FМ FМ
швидкість телеграфування(в бітах або бодах).
Примітка: 1 Бод = 1 біт/с.
МККР рекомендує застосувати такі зсуви: 200, 400, 500 Гц (в військових радіостанціях
використовують зсуви 125, 200, 250, 400, 500 Гц).
Відповідні сигнали позначаються ЧТ-125, ЧТ-200 (F1-125, F1-200), останні три цифри
визначають частоту зсуву в герцах.
Щоб виключити міжсимвольну інтерференцію частота зсуву (∆ fЗС) повинна бути
більше половини швидкості телеграфування (в біт/с або Бод), тобто більше частоти
маніпуляції (FМ).
Примітка: мінімальна маніпуляція MSK представляє собою ЧМн-сигнал, в якому частота
зсуву (∆ fЗС) дорівнює половині швидкості телеграфування, тобто дорівнює частоті маніпуляції
FМ.
На практиці крім одноканальної частотної телеграфії – ЧТ (клас випромінювання –
F1B(F1)) широко розповсюджена двоканальна частотна телеграфія – ДЧТ (клас
випромінювання – F7B(F6)), яка відноситься багаточастотної маніпуляції (MFSK).
Сигнали ЧТ і ДЧТ формуються в збуджувачі при вказаних зсувах частоти і швидкостях
передачі не більше 1000 Бод. При цьому тракт підсилення передавача працює більш ефективно,
тому що амплітуда вихідного сигналу при передачі “1” та “0” залишається постійною.

Існують два основних способи формування сигналів ЧТ (F1B):

– без розриву фази;
– з розривом фази.

2.1. Формування ЧМн сигналів без розриву фаз

У цьому випадку перехід з одної частоти на іншу здійснюється плавно. Технічно ця

можливість реалізується так, як показано на рис. 3.
 72
В якості реактивного елементу (РЕ) може використовуватися варикап. Спектр такого
сигналу нескінчений і аналогічний спектру сигналу з частотною модуляцією. Причому, чим
більше індекс маніпуляції mF1B, тим більше групуються складові спектру навколо частот fБ та
fВ.
C(t)

1 1 0 1
t
C(t) АГ UЧМн(t) UЧМн(t) б)
РЕ
U0
t
а)
Рис. 3. а – схема формування ЧМн сигналу
без розриву фази; fВ fВ fБ fВ
б – первинний сигнал; в)
в – ЧМн сигнал

Основним недоліком даної схеми є низька стабільність вихідних коливань автогенератора.

В цілях економічного використання спектру рекомендується здійснювати маніпуляцію
округленими імпульсами і застосувати як можна менші зсуви частоти ∆ fЗС. Але робота при
малих зсувах передбачає високу стабільність частот fБ та fВ, тому на практиці використовують
схеми формування з двома високо стабільними (як правила, кварцовими) автогенераторами.
Прикладом такої реалізації може бути наступна схема:

f1 Синхронізація
АГ
ФВБ
fВ Маніпулятор

UЧМн(t)

f0
АГ fБ
ФHБ C(t)

Рис. 4.
В цій схемі частоти fБ та fВ формуються як бічні складові спектра амплітудно-
модульованого сигналу при модуляції коливань несучої частоти f0 сигналом частоти f1 = ∆fдев =
∆ fЗС/2. Причому моменти перемикання маніпулятора синхронізуються з частотою f1, щоб
комутація здійснювалася в моменти проходження сигналу генератора АГ1 через 0.

2.2. Формування ЧМн-сигналів з розривом фази

Формувати сигнали частотної телеграфії (F1B) можливо шляхом переключення двох

незалежних кварцових генераторів Г1 і Г2 (рис. 5). Однак при цьому будуть мати місце
скакання фази до 180о в моменти комутації, що приводить до розширення спектру сигналу, який
визначається по наступній формулі:
∆FС ЧМн = ∆ fЗС + 2п FМ, де п = 3 або 5.
Цей недолік можливо частково зменшити, якщо формувати сигнали на достатньо високих
частотах, а потім її поділити у дільнику частоти (ДЧ), що дозволяє зменшити розрив (скакання)
фази до одиниць градусів.
 73

Г1 fБ
M ДЧ СФ
f UЧМн(t)
f /N

fВ ∆ f ЗC
Г2
C(t) FМ
a)
f
fБ fВ
Рис. 5. а – схема формування ЧМн- ∆ F C ЧМН
сигналу з розривом фази;
б – спектр ЧМн-сигналу. б)

Застосування цифрової елементної бази дозволяє досить легко виконувати всі операції
синтезу частот. Один з можливих варіантів структурної схеми формувача сигналів АТ на
робочій частоті представлений на рис. 6.

ОГ
Г1 f1 f f1/m Г2 fВИХ
f/т

fВИХ/n
ДЗКД

C(t)
Вхід маніпулятора Установка ∆ fЗС(пП, пН)

Рис. 6.

Вихідна частота fВИХ генератора Г2, керуємого напругою (через реактивний елемент),
стабілізована системою ФАПЧ, роботу якої забезпечує дільник зі змінним коефіцієнтом ділення
(ДЗКД). Еталонний сигнал поступає з кварцового опорного генератора (ОГ) через дільник
коефіцієнтом ділення m. При нормальній роботі схеми повинні виконуватися наступні умови:

f1/m = fВИХ/n,

fВИХ = fН = f1 ∙ пН / т – при натисканні (передача “1”);

fВИХ = fП = f1 ∙ пП / т – при паузі (передача “0”);
f1(пП − пН) / т = ∆ fЗС – зсув частоти
f1(пП + пН) / 2т = f1 ∙ п0 / т = f0 – значення частоти без маніпуляції.

Так як в цій схемі вихідний сигнал формується в генераторі Г2, який управляється
напругою, то має місце частотна телеграфія без розриву фази, а необхідний зсув частоти (∆fЗС)
забезпечується змінною коефіцієнта ділення ДЗКД з пП на пН.
 74

3. Формування фазоманіпульованих сигналів

Інформаційним параметром такого сигналу є поточна фаза ВЧ коливання, яка змінюється

стрибком за законом первинного сигналу С(t). Ці сигнали вперше були запропоновані на
початку 30-х років А. Пістолькорсом. Практичне застосування знайшли сигнали з
відноснофазовою маніпуляцією (ВФМн), які ще мають назву фазорізницевої маніпуляції, коли
зміна фази коливання на π (180о) відбувається лише при переході первинного сигналу С(t),
наприклад, з “1” до “0”, а при зворотньому переході (з “0” до “1”) фаза не змінюється.
Радіосигнали з фазовою маніпуляцією є вузько смуговими (спектр подібний амплітудно-
маніпульованого сигналу але відсутня складова на несучій частоті) і має найкращу
завадостійкість.
Проста реалізація фазового маніпулятора може бути виконана по принципу комутації
фазообертувачів (рис. 7), які забезпечують необхідні зсуви фази несучого коливання. При цьому
для зменшення розширення спектру моменти комутації фази доцільно синхронізувати з несучим
коливанням.

ОГ Маніпулятор

Г ω0 ФО Um ∙ sin ωot
Маніпулятор UВИХ=
∆φ = π Um ∙ sin (ωot + π)
Перекодуючий ФНЧ
пристрій Q1
C(t) Т
ПЕС &
ФНЧ
Uтакт. Q2

Рис. 7. Схема формування ВФМн-сигналу

На цій схемі процес формування ВФМн сигналу відбувається за наступним правилом: фаза
ВЧ-сигналу змінюється на π (180о) при кожному переході первинного сигналу С(t) з “1” на “0”.
Для цього додатково використовується перекодуючий пристрій на основі логічного елементу “I”
та лічильного тригера, які реалізують необхідний заданий алгоритм. Фільтри нижніх частот
(ФНЧ) округляють форму імпульсів Q1 і Q2 для усунення розширення спектру сигналу.
По аналогії з подвійною частотною маніпуляцією можливе і подвійна фазова маніпуляція
(фаза може приймати значення 0, 90о, 180о, 270о …). Приклад формувача чотирьохпозиційного
сигналу може бути реалізований на комутаційній схемі (рис. 8), де первинний цифровий сигнал
С(t) поступає вхід перетворювача коду (ПК), а сигнал з опорного кварцового генератора Г
перетворюється в блоці фазообертувача (ФО) у чотири сигнали, фази яких зсунуті на 90о. Ці
сигнали поступають на комутатори К1 ÷ К4, а фільтр на виході послабляє позасмугові складові
спектру.
ПК К1
C(t)
К2
Uвих
+
0o К3 (4 ВФМн)
Г ФО 90o
180o
270o К4

Рис. 8. Структурна схема формування сигналу 4 ВФМн

 75
Формування сітки дискретних частот методом прямого синтезу

За методами формування (синтезу) дискретних частот і способами фільтрації побічних

коливань системи синтезу частот можна поділити на 2 класи:
1. Системи прямого (пасивного) синтезу частот.
2. Системи непрямого (активного) синтезу частот.
Прямий синтез частот забезпечує отримання заданої частоти із частот опорного генератора
шляхом простих арифметичних дій: множення, ділення, додавання, віднімання:
f = V f0 ,
де V − деякий арифметичний оператор.
Причому, відносна нестабільність синтезованих коливань визначається нестабільністю
первинного опорного генератора. Нагадаю, що обов’язковим вузлом збуджувача при
діапазонно-кварцовій стабілізації є кварцовий автогенератор.
Приклади:
f1 = f 0 ∙ k,
f
f2 = 0 ,
k2
f k
f3 = 0 3
k4
k
f4 = f 0  5 f 0
k6

Поточна реалізація прямого частотного синтезу зводиться до знаходження оптимальних

операторів, які:
− забезпечують отримання необхідних частот при найменшому числі операцій;
− придатні для отримання більшості з множини синтезуємих частот.

Схема “кварц-хвиля”
В найпростішому варіанті отримати декілька високо стабільних коливань можливо за
допомогою одного автогенератора зі змінними кварцовими резонаторами:

Активна частина
fВИХ
кварцового f
автогенератора fКВ1 fКВ2
f

1 2 п
Рис. 1. Схема “кварц-хвиля”

− простота реалізації

− обмежена кількість опорних частот.

Дана схема використовується в радіозасобах з малою кількістю робочих частот.

 76
1. Генератори гармонік
Цей спосіб дозволяє отримати велику кількість стабільних фіксованих частот із
імпульсної послідовності, яка формується із коливань високо стабільного кварцового
генератора.

Т
t СФ
Кварцовий Формувач U( t ) fВИХ
генератор імпульсів

Рис. 2. Узагальнена схема генератора гармонік

Дана схема є різновидністю помножувача частоти. Формувач імпульсів перетворює

гармонічне коливання кварцового генератора в послідовність коротких імпульсів різної форми
U(t), спектр яких є нескінченним. За допомогою смугового фільтра (СФ), який перестроюється,
1
виділяють одну з гармонік цієї послідовності f = n ∙ F, де F = − частота коливань кварцового

генератора.
На виході формувача імпульсів можуть бути отримані, наприклад, такі різновидності
імпульсів:
− прямокутні характеристика
U( t ) СФ

t
f
Т τ 1

Δ fC = F
− пилоподібні
U( t )

t
f
Т fmin fmax

Δ fC = F
− відеоімпульси
τ
U( t )

t
f
1 f0 1
f0 − f0 +
 
Т
Δ fC = F fmin fmax
 77
Такі схеми ще називаються селекторами гармонік.
Недоліки таких схем:
− зі збільшенням номеру гармонік (п) змінюється інтенсивність сигналу (як правило,
зменшується, або з’являються “провали”);
− мінімальний крок сітки частот (Δ fС ) обмежений (як правило, Δ fС ≥ 1 МГц), що пов’язано
з характеристиками СФ по ступені ослаблення сусідніх гармонік.

2. Інтерполяційний метод формування сітки частот

(Лінійна інтерполяція передбачає приріст функції є пропорційним приросту аргументу).
Даний метод дозволяє збільшити кількість вихідних частот без пропорційного збільшення
числа кварцових резонаторів. Схема (рис. 3) передбачає наявність двох джерел гармонічних
коливань f1 и f2 , змішувача та перестроюваємого смугового фільтра.

Змішувач СФ
I кварцовий f1 U( t ) fВИХ
автогенератор
f2
n1 частот
IІ кварцовий
автогенератор
п2 частот
Рис. 3. Інтерполяційна схема
Частоти f1 и f2 отримані від високо стабільних кварцових генераторів та слідують з
різними кроками частот Δf1 и Δf2:
f1 = f1 (0) + k ∙ Δ f 1, де k = 0, 1, 2, … п1 − 1;
f2 = f2 (0) + т ∙ Δ f 2, де т = 0, 1, 2, … п 2 − 1.
п1, п2 – кількість частот (резонаторів) відповідно І і ІІ АГ.
Перестроюваємий фільтр (СФ) виділяє коливання сумарної або від’ємної комбінації
частот:
fВИХ = f 1 + f 2 або fВИХ = f 1 − f 2

Зі збільшенням кількості резонаторів нестабільність вихідних коливань має тенденцію до

збільшення тому що частоти кварцових резонаторів некогерентні.
Більш стабільну сітку частот можливо отримати інтерполяційним методом,
використовуючи один опорний кварцовий автогенератор та селектори (генератори) гармонік з
відповідним кроком сітки частот(рис. 5).
f1 = f1 (0) + k ∙ Δ f 1,
f2 = f2 (0) + ℓ ∙ Δ f 2,
де Δ f 1 и Δ f 2 – кроки сітки частот селекторів гармонік.
Частота вихідних коливань: fВИХ = ( f1 (0) + f2 (0) ) + k ∙ Δ f 1 + ℓ ∙ Δ f 2.
Звичайно вибирають наступне співвідношення кроків сітки:
Δ f 2 = 10 Δ f 1, а k, ℓ = 0, 1, 2, … 9. (Наприклад: Δ f 1 = 1 кГц, а Δ f 2 = 10 кГц).
Таким способом будують декадні інтерполяційні схеми.
Для розширення діапазону частот схема (рис. 4) може бути подовжена шляхом включення
 78
в неї ще ряду декадних селекторів і змішувачів з фільтрами. Причому крок сітки кожного з
наступних селекторів повинен бути в 10 разів більше попереднього.
Змішувач СФ
U( t ) fВИХ

f1 f2
І селектор ІІ селектор
гармонік гармонік
k ∙ Δ f2 ℓ ∙ Δ f2
fОГ

Опорний
кварцовий
генератор

Рис. 4. Інтерполяційна схема з одним кварцовим автогенератором

0 f1
Δ f2
Δ f1
0 f2
ℓ=1 ℓ=2 ℓ=3

f ВИХ
0
k=1
Рис. 5 ℓ=3

Основним недоліком розглянутих схем є те, що фільтри, які перестроюються за частотою,

важко виконати з постійними характеристиками у всьому діапазоні. Тому практичне
використання знайшли більш складні інтерполяційні схеми, наприклад, з ідентичними декадами.

3. Інтерполяційний метод з використанням додаткового автогенератора

Як вже відмічалося, основною проблемою при формуванні сітки частот методом прямого
синтезу є придушення побічних коливань і виділення необхідної складової сітки частот. Це
пов’язано з труднощами реалізації вузько смугових фільтрів, які до того ж перестроюються за
частотою. Вирішити цю проблему можливо, наприклад, застосуванням схеми з додатковим
автогенератором (схеми “з відніманням помилки”) (рис. 6).
 79

Змішувач 1 СФ 1 Змішувач 2 СФ 2
Опорний Селектор fС − FПЧ − fC
кварцовий гармонік
АГ
fГ + Δ fГ

Рис. 6. Схема синтезатора частот з додатковим автогенератором

На виході селектора гармонік складова сітки частот fC , яка вибирається, не може бути
повністю виділена фільтром, внаслідок широкої смуги частот. Отримані частоти на змішувачі 1
завдяки додаткового генератора Г понижуються до більш низької частоти fПЧ , на якій
фіксований смуговий фільтр 1 виділяє лише необхідну складову сітки частот.
В змішувачі 2 виділена складова fПЧ знову піднімається до частоти fC. При цьому
стабільність частоти fC не погіршується тому, що нестабільність додаткового автогенератора
(Г) Δ f Г компенсується (віднімається) при другому перетворені:
І перетворення: ( f Г + Δ f Г ) − fC = ( f Г − f С ) + Δ f Г = fПЧ + Δ f Г .
ІІ перетворення: ( f Г + Δ f Г ) − ( fПЧ + Δ f Г ) = f Г − fПЧ = f С.
Однак, слід мати на увазі, що Δ f Г не повинна бути більше половини смуги пропускання
вузькосмугового (СФ 1), тобто
1
 f    FСФ 1
2
Фільтр СФ 2 придушує сумарну складову другого перетворення і коливання fПЧ .
Перестройка додаткового автогенератора (Г) здійснюється спряжено з спектром гармонік і СФ
2.

Висновки:
1. Прямий синтез забезпечує отримання достатньо високостабільних дискретних частот з
достатньо малим кроком сітки в широкому діапазоні. Але при цьому необхідна велика кількість
перетворень частоти опорного генератора.
2. Основною проблемою прямого синтезу є придушення побічних і комбінаційних
коливань, яка вирішується раціональним вибором опорних частот, застосуванням балансних
перетворювачів і ефективних методів фільтрації.
3. Прямий метод частіше використовується сумісно з непрямими методами синтезу
частот.
 80

Підсилювачі потужності (ПП)

1. Вимоги до трактів радіочастоти (ТРЧ).

Тракт радіочастоти (ТРЧ) радіопередавача складається з:
 тракту підсилення;
 узгоджуючого пристрою.
Тракт підсилення передавача призначений для підсилення сигналів, сформованих у
збуджувачі і складається з декількох каскадів:
 каскадів попереднього підсилення;
 вихідного каскаду підсилення.
Основні вимоги до ТРЧ:
1. Забезпечення заданої вихідної потужності передавача в робочому діапазоні частот.
2. Забезпечення високого ККД всього тракту підсилення.
3. Забезпечення необхідного ступеня придушення побічного випромінювання на гармоніках
робочої частоти.
4. Нелінійні спотворення сигналу не повинні перевищувати необхідного рівня.
5. Забезпечення мінімального часу перестройки з однієї частоти на іншу.

2. Загальна характеристика підсилювачів потужності. Енергетичні співвідношення у

підсилювачах потужності.
Підсилювач потужності передавача називають генератором з зовнішнім збудженням
(ГЗЗ), джерелом збудження якого є сигнал з виходу збуджувача передавача. Частота вихідних
коливань в ГЗЗ дорівнює (або є кратною – при перемноженні частоти) частоті коливань на вході
пристрою.
В передавачах ГЗЗ можуть виконувати різноманітні функції:
 підсилювати радіосигнал (підсилювач);
 збільшувати частоту в ціле число разів (перемножувач частоти);
 змінювати амплітуду радіосигналу по закону первинного НЧ сигналу (амплітудний
модулятор).
Узагальнена структурна схема ГЗЗ (підсилювача потужності) складається з наступних
елементів (рис. 1):

В якості активного елементу в ГЗЗ використовують: тріоди, тетроди, пентоди, лампи

біжучої хвилі (ЛБХ), прольотні клістрони, біполярні та польові транзистори.
Передавачі частотних піддіапазонів №№ 7…9 в залежності від необхідної вихідної
потужності використовують лампові та транзисторні ГЗЗ. Лампові ГЗЗ застосовуються в
потужних каскадах передавачів, які працюють з високим ККД.
В якості прикладу розглянемо схему лампового ГЗЗ на тетроді (рис. 2).
 81

Елементи Ср, Lgp, Сбл1 складають вхідний ланцюг. Активним прикладом є тетрод, до якого
подається анодна напруга Еа від джерела живлення. Вихідний ланцюг – коливальний контур,
включений в анодне коло. Навантаженням є опір rвн.
Напруга зміщення Eg1 визначає положення робочої точки на характеристиці лампи.
Навантаженням лампи є коливальний контур Lк, Ск, rк. Величина rк враховує втрати енергії в
контурі, а вплив навантаження, яке підключається до контуру, враховано у вигляді “вносимого”
опору rвн. Він характеризує ту частину коливальної енергії, яка віддається генератором в
наступні кола (наприклад, в антену).

Енергетичні співвідношення у підсилювачі потужності

Потужність, яка споживається від джерела Еа:

2
1
E a  ia t dt  E a  I a 0
2 0
P0 

Коливальна потужність першої гармоніки, яка генерується лампою: ~

1
P~  U m  I a1 cos  ,
2
де  – зсув фази між I гармонікою анодного струму і напругою на контурі.
При точній настройці коливального контуру в резонанс з напругою збудження ( = 0, а
cos  = 1):
1
P~  I a1  U m
2
Потужність втрат, яка виділяється на аноді лампи (у вигляді тепла):
Pa  P0  P~
ККД анодного кола:
P 1 U I 1 I
 a  ~   m  a1  cos     a1  cos  ,
P0 2 E a I a 0 2 I a0

Um
де   – коефіцієнт використання анодної напруги.
Ea
Корисна потужність (Ркор.), яка виділяється на опорі Rкор (rвн), складає лише частину
коливальної потужності (P~). Інша частина (Рк) виділяється у вигляді тепла на опорі rк. Таким
чином:
 82

1 2
P~  Ркор.  Рк  I к  rвн.  rк 
2
ККД анодного контуру:
Ркор. rвн. 1
к   
Р~ rвн.  rк  rк
1
rвн.
Для збільшення к потрібно зменшувати rк (використовувати високо добротні елементи
контуру) і збільшувати rвн..
Загальний ККД підсилювача потужності визначається відношенням потужності, яка
виділяється у корисному навантаженні, до потужності, що споживається від джерела постійного
струму:
Ркор. Р~  к 1 I
 ПП     а   к     a1   к  cos 
Р0 Р0 2 I a0

Практичні висновки з формули для збільшення коефіцієнта корисної дії підсилювача

потужності:

1. Зменшити потужність, яка розсіюється на аноді у вигляді тепла Ра (тобто, зменшити Iа0). Для
цього робоча точка активного приладу вибирається на початку анодно-сіткової
характеристики збільшенням напруги зсуву Eg1.
2. Збільшити коефіцієнт використання анодної напруги  шляхом збільшення амплітуди
напруги збудження.
3. Збільшити к (тобто, зменшити втрати у коливальному контурі).

Якщо робоча точка тетрода у розглянутій схемі вибирається на середині лінійної ділянки
анодно-сіткової характеристики (режим класу А), то:
I a1
  0,7  0,8 ; к  0,7  0,8 ;  0,7  0,8   ПП  0,2...0,3 .
I a0

3. Режими роботи підсилювачів потужності.

Від режимів роботи активного приладу залежить коефіцієнт корисної дії підсилювача
потужності і форма вихідного сигналу. Режим роботи (рис. 3) у свою чергу визначається
положенням робочої точки, яке залежить від напруги зсуву, і співвідношенням напруги зсуву і
амплітуди сигналу збудження (рис. 4).
В різних режимах роботи (А, АВ, В…) анодний струм (Ia) буде протікати у вихідному
ланцюгу тільки в певний період часу, що характеризується кутом відсічки () анодного струму.
Кут відсічки  дорівнює половині довжини імпульсу анодного струму (по основі),
визначеній у кутовій мірі (за час одного періоду дії вхідного сигналу – напруги збудження).
Режим класу А є найбільш невигідним з точки зору енергетичних показників (велика Ра,
тому що великий струм Iа0), але цей режим є лінійним, тобто анодний струм змінюється по
гармонійному закону.
В недонапруженому режимі U m вх  E g1 , а анодний струм має характерну залежність від
напруги збудження (в режимі класу А струм анода повторює форму вхідного сигналу).
У граничному режимі U m вх  E g1 , а імпульс анодного струму злегка обмежений, струми
сіток лампи малі.
У перенапруженому режимі U m вх  E g1 , а імпульс анодного струму має провал у
вершині внаслідок збільшення сіткових струмів.
 83

Висновок:
Найбільш енергетично вигідним є режим, близький до граничного при кутах відсічки
60… 90 (слабо недонапружений).
 84
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО РАДІОПРИЙМАЛЬНІ ПРИСТРОЇ.
ОСНОВНІ ТИПИ СТРУКТУРНИХ СХЕМ РАДІОПРИЙМАЧІВ.

1. Призначення радіоприймальних пристроїв та галузі їх застосування. Короткі відомості з

історії розвитку. Теорії і техніки радіоприйому
1.1. Призначення радіоприймальних пристроїв
Загальним призначенням радіоприймальних пристроїв є прийом і використання енергії
електромагнітних коливань з метою одержання корисної інформації.
Сучасні радіоприймальні пристрої класифікують по ряду ознак (прикмет), які визначають
області їх використання і технічні характеристики.
По призначенню:
- професійні (зв'язкові, радіолокаційні, радіонавігаційні, радіотелеметричні та інші);
- радіомовні (прийом програм звукового і телевізійного мовлення).
По діапазону хвиль приймаємих сигналів:
- приймачі гектометрових, декаметрових, метрових, дециметрових і т.д. хвиль;
- приймачі безперервних і імпульсних сигналів. В залежності від виду модуляції сигналів
розрізняють приймачі АМ, ЧМ, ОМ, ФМ, ІМ радіосигналів.
По місцю встановлення: стаціонарні, бортові, носимі.
По роду роботи: радіотелефонні та радіотелеграфні.
В наступному предметом нашого вивчення будуть професійні радіоприймальні пристрої,
які використовуються у системах військового радіозв'язку. Вони можуть бути стаціонарними,
бортовими та носимими, працюють переважно на декаметрових, метрових і частково
гектометрових хвилях (КХ, УКХ, СХ) і забезпечують прийом телефонних і телеграфних
сигналів різних видів модуляції.
Визначимо призначення зв'язкових радіоприймальних пристроїв.
Радіоприймальний пристрій як елемент системи зв'язку призначений для прийому
радіосигналів та перетворення їх у повідомлення.
Як технічний пристрій - радіоприймальний пристрій забезпечує уловлювання енергії
електромагнітних хвиль, відділення корисного сигналу, його підсилення і перетворення до виду,
зручного до прийняття повідомлення (рис.1).

Завади

Радіолінія

Одержу-
Джерело Кінцевий Радіо- Радіо- Кінцевий вач
інформа- пристрій передавач приймач пристрій інфор-
ції (РПРД) (РПРМ)
мації
Радіопередавальний Радіоприймальний
пристрій пристрій

Радіоканал

Система радіозв’язку

Рис. 1
 85
1.2. Короткі відомості з історії розвитку теорії і техніки радіо прийому.
Відкриття радіо, як засобу зв'язку фактично почалося з винаходу радіоприймача вченими
А.С.Поповим та Марконі . Перший радіоприймач забезпечував уловлювання електромагнітних
коливань і перетворення їх в звукові коливання електричного дзвоника.
В якості перетворювача у цьому приймачі використовувався так званий когерер - скляна
трубка, яка була заповнена металевим порошком. Подальше удосконалення приймача йшло по
шляху використання більш чутливого перетворювача - детектора, застосування елементів
настройки. Особливе місце в розвитку детекторних приймачів займає винахід 0.В.Лосевим так
званого кристадину - напівпровідникового детектора, який підсилював електричні коливання.
Перше використання електронних ламп в радіоприймачах почалося у 1915 році, спочатку для
детектування, а потім і для підсилення сигналів.
Починаючи з 1918 року широко використовувались так звані регенеративні схеми
приймачів. В цих приймачах для підсилення використовувався ефект додаткового зворотного
зв'язку. Це дозволило підвищити чутливість радіоприймачів.
До 40-х років минулого століття в основному використовувались лампові радіоприймачі з
підсиленням сигналу на частоті прийому (приймачі прямого підсилення). Але з початку 30-х
років цим приймачам серйозну конкуренцію стали складати так звані супергетеродинні
приймачі. З початку 40-х років і до теперішнього часу ці приймачі отримали найбільше
розповсюдження. Їх вдосконалення йде по шляху зміни елементної бази, поліпшення технічних
характеристик, автоматизації процесів управління та контролю.
2. Складові частини і функції радіоприймального пристрою

Будь-який радіоприймальний пристрій /рис.2/ складається з антени або антенно-фідерної

системи, радіоприймача і кінцевого пристрою.

АФС Радіо-
КП
(антена) приймач

Рис. 2
АФС забезпечує уловлювання енергії електромагнітних хвиль і перетворення її у
електричні коливання (струм, напругу).
Антенно-фідерна система, в залежності від призначення радіоприймального пристрою і
діапазону робочих частот, може являти собою найпростіший пристрій у вигляді дроту або
штиря, але може мати у своєму складі складну антену або групу антен, засоби узгодження,
фазування, а також фідерну лінію.
Радіоприймач здійснює виділення (селекцію) з множини електричних коливань, діючих в
антені, коливань корисного сигналу, підсилення їх і перетворення до виду, потрібному для
приведення до дії кінцевого пристрою.
Кінцевий пристрій перетворює електричний сигнал на виході приймача у другий вид
енергії, придатний до сприйняття прийнятого повідомлення (звукову, світову, механічну
енергію). В якості кінцевих пристроїв використовуються головні телефони, гучномовець,
електронна променева трубка, телеграфний апарат і т.д.
3. Основні типи структурних схем радіоприймачів
3.1. Структурна схема приймача прямого підсилення

Пристрій
Підсилювач Демодулятор(де
Від Вхідний ланцюг формування До
радіочастоти тектор)
АФC (ВЛ) вихідного КП
(ПРЧ) (Д)
сигналу
“Настройка”

Рис. 3
 86
Визначимо призначення елементів схеми приймача прямого підсилення, виходячи з
виконуємих ними функцій.
Візьмемо, що умовою прийому сигналу (настройки приймача) буде наступна

f0 пр = fc

Вхідний ланцюг (ВЛ) є сполучним елементом між АФС і підсилювачем радіочастоти. Він
являє собою резонансну коливальну систему (КК, фільтр), який настроюється на частоту
корисного сигналу. Тому він виконує наступні функції:
- виділяє корисний сигнал і послаблює заважаючі коливання (попередня вибірковість);
- передає напругу (потужність) сигналу від АФС до входу підсилювача радіочастоти (ПРЧ)
з найменшими втратами.
Підсилювач радіочастоти (ПРЧ) базується на основі перебудовуємих резонансних каскадів.
У ньому здійснюється підсилення корисного сигналу і подальше послаблення завад. Настройки
ПРЧ і ВЛ спряжені.
Демодулятор (детектор) - це нелінійний елемент, який забезпечує перетворення
радіосигналу у первинний сигнал електрозв'язку, параметри якого відображують зміни
модульованих параметрів радіосигналу.
Пристрій формування вихідного сигналу здійснює формування його параметрів, які
забезпечують надійну роботу КП. В залежності від виду приймаємого сигналу (безперервний,
дискретний), до його складу можуть входити фільтри, підсилювачі, формувачі імпульсів та інші.
До переваг приймачів прямого підсилення відносяться:
- порівняно проста побудова;
- простота перестройки в діапазоні частот;
- стабільність настройки;
- відсутність так званих побічних каналів прийому.
Однак вони не знайшли широкого застосування внаслідок їх недоліків.
Як видно зі схеми, основне підсилення сигналу та його фільтрація здійснюється на
частотах приймаємого сигналу. З цього слідує, що:
1) на частотах радіосигналу важко забезпечити високий стійкий коефіцієнт підсилення
ПРЧ :
КПРЧ = 105 при fс = 1…60 МГц;
2) коефіцієнт підсилення ПРЧ при перестройці приймача змінюється у широких межах:
2
K 0 ПРЧ  SR Екв  S  SQЕкв 0 L
rЕкв
де: K 0 ПРЧ - коефіцієнт підсилення ПРЧ на частоті сигналу;
S - крутизна прохідної характеристики електронного приладу підсилювача;
L - індуктивність контуру навантаження підсилювача.
Більш того, такі приймачі мають низьку вибірковість внаслідок неможливості побудови
складних перестроюємих фільтрів з високим коефіцієнтом прямокутності, характеристики
вибірковості КП. При цьому має місце нерівномірність вибіркових властивостей у діапазоні
робочих частот, тому що змінюється смуга пропускання вибіркових систем
f
F  0
QЕкв

Таким чином, у приймачах прямого підсилення можна окреслити дві головні причини, які
не дозволяють отримати задовільні властивості цих приймачів:
1. Високі частоти, на яких здійснюється основне підсилення сигналу.
2. Перебудова вибіркових систем у широкому діапазоні частот.
Як же, треба построїти приймач, щоб усунути вплив цих причин?
 87
1. Необхідно знизити частоту радіосигналу до постійної величини, на якій можливо
побудувати підсилювач з великим і стійким коефіцієнтом підсилення.
2. Основну фільтрацію сигналу здійснювати у приладі на достатньо низькій і сталій
частоті. Це дозволить використати вибіркові системи з високим КП.
Ці міркування реалізуються у так званих супергетеродинних приймачах.
3.2. Структурна схема радіоприймача супергетеродинного типу.

ТРАКТ радіочастоти ТРАКТ проміжної ТРАКТ звукової

(ТРЧ) частоти (ТПЧ) частоти (ТЗЧ)

Пристрій До
Від fc Змішувач fпч Підсилювач
Демоду- формув.
ВЛ ПРЧ проміжної
АФТ (ЗМ) частоти лятор вихідн. КП
(ППРЧ) сигналу
fг
Гетеродин
(Г)

“настройка”
Рис. 4.

У схемі рис.4 додатковими елементами с перетворювач частоти радіосигналу у більш

низьку так звану проміжну частоту:

а) fПЧ = fГ – fc при fГ > fС, або б) fПЧ = fc – fГ при fc < fГ.

Верхня настройка гетеродина Нижня настройка гетеродина
При цьому повинна бути збережена як енергетична, так і спектральна структура сигналу.
У супергетеродинних приймачах основне підсилення і основна селекція здійснюється на
проміжній частоті в підсилювачі проміжної частоти - ППЧ. Наприклад, підсилення тракту
радіочастоти складає (1...2)10, а тракту проміжної частоти – порядку 105.
Настройка тракту прийому приймача на частоту сигналу здійснюється перебудовою
резонансних систем вхідного ланцюга і підсилювача радіочастоти. Але для того, щоб частота
перетвореного сигналу залишалась сталою (fПЧ = const), необхідно змінювати і частоту
гетеродину таким чином
fГ – fc = fПЧ = const або fc – fГ = fПЧ = const.

Таким чином умови прийому сигналу супергетеродинним приймачем будуть:

1. f0 ТРЧ = fc; 2. fГ = fc ± fПЧ
(знак " + " при fГ > fc, знак " - " - при fГ < fc).
Переваги супергетеродинних приймачів:
1. Висока і стала чутливість приймача у діапазоні робочих частот за рахунок високого і
сталого коефіцієнта підсилення.
2. Висока і стала вибірковість приймача у діапазоні частот.
Недоліки приймачів супергетеродинного типу:
1. Складність схеми приймача.
2. Можливість попадання в антену випромінювання коливань гетеродину.
3. Менша частотна точність за рахунок нестабільності коливань гетеродину.
4. Присутність побічних каналів прийому.
 88
3.3. Структурна схема приймача прямого перетворення частоти
Гетеродинним метод прийому радіосигналів використовується також в системах прямого
перетворення. В цих приймачах частота радіосигналу за допомогою коливань гетеродину
перетворюється до нульової проміжної частоти, внаслідок чого спектр сигналу відразу
переноситься до області частот первинного сигналу. При цьому частота гетеродину приймається
рівній частоті несучих коливань сигналу
1. f0 ТРЧ = fc; 2. fПЧ = fс - fГ = 0; 3. fВ - fГ = Fв; fн - fГ = Fн. Умови прийому
Структурна схема приймача прямого перетворення має наступний вигляд

Від fc До
ТРЧ ЗМ ФНЧ ПЗЧ
АФС КП
fг

СГ fнеп fн fв

“настройка”
0 Fн Fв
Рис. 5.

СГ – синхронний гетеродин.
Синхронізація коливань гетеродину повинна забезпечуватися з точністю до фази (відносно
несучої сигналу). Така схема приймача прямого перетворення називається синхродином.
Переваги:
- простота схеми (функції перетворювача частоти і детектора об‘єднані);
- відсутність побічних каналів прийому.
Недоліки:
- низька завадостійкість ланцюга синхронізації гетеродину;
- більш високі вимоги до лінійності тракту радіочастоти і змішувача.
Усунення потрібності синхронізації гетеродину досягається в схемах з квадратурним
модулятором. В своєму складі схема має два квадратурних канали прийому, які утворені за
рахунок квадратурних коливань гетеродину х1 і х2
x1  U mГ cos  Г t   ; x 2  U mГ sin  Г t  
де: φ – фазовий зсув між коливаннями сигналу і гетеродина.
При демодуляції АМ сигналу
x  U c  U m 0 (1  m cos t ) cos  c t
І поклавши Umг = 1, можна довести, що на виході ФНЧ кожного з каналів отримаємо
коливання:
A
y1  U m 0 (1  m cos t ) cos  ;
2
A
y 2  U m 0 (1  m cos t ) sin  .
2

Якщо здійснити операцію виду U вих  y12  y 22 отримаємо

 89
А A
U вих  U m 0 (1  m cos t ) sin 2   cos 2   U m 0 (1  m cos t ). sin 2 y  cos 2 y  1
2 2
Таким чином вихідна напруга в схемі, приведеній на цьому рисунку, не залежить від фази
φ. Такий приймач називається асинхронним приймачем прямого перетворення частоти сигналу,
Розглянуті принципи побудови радіоприймачів є основою для більш досконалого аналізу
характеристик і функціонування елементів сучасних приймачів різного призначення. Але далі
основна увага буде приділена вивченню професійних супергетеродинних радіоприймачів систем
радіозв'язку.
ПИТАННЯ ДЛЯ ВЛАСНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПОВТОРЕННЯ.
1. Які функції виконують елементи радіоприймального пристрою?
2. Якими факторами обумовлені нерівномірність чутливості та вибірковості у
радіоприймачах прямого підсилення?
3. Умови прийому, переваги та недоліки приймачів прямого підсилення.
4. З якою метою здійснюється перетворення частоти радіосигналу до проміжної частоти?
5. Поясніть сутність формул, які визначають умови настройки супергетеродинного
приймача.
6. Умови прийому, переваги та недоліки супергетеродинних приймачів.
7. Умови прийому, переваги та недоліки приймачів прямого перетворення.
8. Яким засобом усувається залежність фази вихідного сигналу від фази коливань
гетеродину у приймачах з прямим перетворенням частот ?
 90
ВХІДНІ ЛАНЦЮГИ РАДІОПРИЙМАЧІВ

1. Призначення та класифікація вхідних ланцюгів

1.1. Призначення вхідних ланцюгів
Вхідний ланцюг /ВЛ/ представляє собою частину тракту радіочастоти, яка призначена
для передачі енергії сигналу від антени до входу першого активного каскаду /підсилювача
радіочастоти або перетворювача частоти/, а також попередньої фільтрації завад радіоприйому.

АФС Вхідний ланцюг ПРЧ

Рис. 1
Вимоги до вхідних ланцюгів:

1. Високий коефіцієнт передачі (малі втрати енергії).

2. Висока вибірковість, тобто значне придушення завад, які не співпадають з частотою сигналу,
що приймається.
3. Малі частотні спотворення сигналу, які обумовлені нерівномірністю АЧХ ВЛ.
4. Малі нелінійні спотворення сигналу, які можуть виникати
при включенні у ВЛ нелінійних елементів /варикапів, електронних ключів/.
5. Малий коефіцієнт шуму.
6. Забезпечення постійності параметрів ВЛ (коефіцієнта передачі, вибірковості) при перестройці
приймача і заміні антени.
1.2. Класифікація вхідних ланцюгів
Вхідні ланцюги різних видів можливо представити структурною схемою, яка зображена
на рис.2.
ВЛ

АФС ЛЗ 1 ФЛ ЛЗ 2 ПРЧ

Рис. 2
В схемі позначено:
- ФЛ - фільтруючий ланцюг;
- ЛЗІ - ланцюг зв'язку АФС з фільтруючим ланцюгом;
- Л32 - ланцюг зв'язку ФЛ з входом підсилювача радіочастоти.
Вони класифікуються за наступними основними прикметами.
За видом фільтруючого ланцюга.
Фільтруючий ланцюг може бути одноконтурним або багатоконтурним (звичайно
двоконтурний), які перестроюються у деякому діапазоні частот. Можуть також
використовуватися смугові фільтри і фільтри нижніх частот.
За видом зв'язку фільтруючого ланцюга з антеною.
Антена може бути підключена безпосередньо до фільтруючого ланцюга або через
реактивний елемент ємнісного або індуктивного характеру. Безпосередній зв'язок може
привести до погіршення добротності і розстройці контурів фільтруючого ланцюга і викори-
стовується лише в рамочних і магнітних антенах. Тому частіше застосовується ємнісний,
трансформаторний і автотрансформаторний зв'язок антени з ФЛ. Це дає можливість послабити
зв'язок антени з ФЛ і зменшити її вплив на його параметри.
За видом зв'язку фільтруючого ланцюга з підсилювачем радіочастоти.
 91
Вибір виду і ступіні зв'язку ФЛ з ПРЧ визначається величиною і характером вхідного
опору першого каскаду. При високому вхідному опорі і малій вхідній ємності ПРЧ
застосовується повне включення, яке забезпечує максимальний коефіцієнт передачі вхідного
ланцюга. При малому вхідному опорі підсилювача радіочастоти для зменшення його
шунтуючого впливу на ФЛ використовується неповне включення. Неповне включення першого
каскаду ПРЧ використовується також з метою зменшення коефіцієнта шуму радіоприймача.
За способом перестройки фільтруючого ланцюга:
- з плавною перестройкою (конденсатором змінної ємності, варикапом, варіометром);
- з дискретною перестройкою (дискретним конденсатором змінної ємності, переключенням
смугових фільтрів).
За конструктивним виконанням:
- на елементах з зосередженими параметрами;
- на елементах з розподіленими параметрами (на коаксіальних та хвильових резонаторах і
полоскових лініях).
За симетрією входу:
- з симетричним входом (при зв‘язку з симетричною антеною або фідером);
- з несиметричним входом.
Вхідні ланцюги, які виконані на елементах з зосередженими параметрами,
використовуються у декаметровому і метровому діапазонах хвиль. В сучасних радіоприймачах
на частотах більше 20-ти мегагерц використовуються смугові фільтри на так званих
поверхньоакустичних хвилях.
Вхідні ланцюги на коаксіальних і полоскових лініях застосовуються у приймачах
дециметрових хвиль, а на об'ємних резонаторах - у сантиметровому діапазоні.
На рис. 3,4,5 зображені схеми вхідних ланцюгів, які відображають розглянуту
класифікацію.

На рис. 3,а,б,в,г приведені схеми з одноконтурним фільтруючим ланцюгом відповідно з

ємнісним, індуктивним /трансформаторним/, автотрансформаторним і комбінованим зв'язком з
антеною.
Включення в контур фільтруючого ланцюга першого каскаду ПРЧ відповідно
автотрансформаторне, повне, трансформаторне і з допомогою ємнісного поділювача.
На рис.4,а,б,в фільтруючий ланцюг двоконтурний з індуктивним (а), внутрішньоємнісним
(б) і зовнішньоємнісним (в) зв'язком контурів.
 92

2. Резонансний коефіцієнт передачі вхідного ланцюга

Вхідний ланцюг (рис.2) являю собою пасивний чотирьохполюсник, який містить
фільтруючий ланцюг (ФЛ), зв'язаний ланцюгами зв'язку з АФС (ЛЗ 1) та входом першого каскаду
підсилювача радіочастоти (ЛЗ 2).
Фільтруючий ланцюг може бути представлений комплексною провідністю y, а ланцюги
зв'язку - коефіцієнтами включення відповідно p1 і p2. АФС представимо еквівалентним джерелом
струму IА і yА , а вхід першого каскаду - комплексною провідністю yвх . При цих представленнях
отримаємо узагальнену еквівалентну схему, яка зображена на рис.6.
Позначимо напруги на елементах схеми рис.6 U1, U2…Un і визначимо через них коефіцієнти
включення p1 i p2:

U 1 U
p 1  ; p 2  . (1)
U 2 U 2
Застосуємо співвідношення (1) і перерахуємо струм IА і провідності yА та yВХ до
фільтруючого ланцюга
IA'  IA' P1; y 'A  y A P12 ; '
y BX  y BX P22 (2)

Рис. 6

При співвідношеннях (2) еквівалентна схема вхідного ланцюга має вигляд (рис.7)

Рис.7.
За допомогою схеми рис.7 отримаємо співвідношення для коефіцієнта передачі та
характеристики вибірковості вхідного ланцюга.
Розрізняють коефіцієнт передачі вхідного ланцюга по напрузі і по потужності.
Коефіцієнт передачі напруги визначається як відношення комплексної амплітуди напруги
на вході першого каскаду до комплексної амплітуди ЕРС, яка наводиться в антені:
U
K ВЛ  (3)
E A
 93

Коефіцієнт передачі потужності дорівнює відношенню середньої потужності сигналу на

вході першого каскаду до середньої потужності сигналу в антені:
Р
K РВЛ  (4)
РA
Коефіцієнт передачі напруги може бути як більше, так і менше одиниці, а Кр вл - завжди
менше одиниці. Далі буде розглядатися коефіцієнт передачі вхідного ланцюга по напрузі.
Подамо величину U (3) через параметри еквівалентної схеми ВЛ. З виразу (1) маємо:
U  P  U 2 2

Тоді формула (3) приймає вигляд

P U
K ВЛ  2 2 (5)
E A
Згідно з еквівалентною схемою рис.7 маємо
I`A I`
U 2   A,
y`A  y  y`BX yE

де I `A  P1IA  P1E A y A ; yE  y`A  y  y`BX .

P E y
Таким чином U 2  1 A A (6)
yE
Поставив (6) у (5) , отримаємо
Р Р Е у Р Р у
K ВЛ  1 2 A A  1 2 A (7)
Е A уE уE
Співвідношення (7) являє собою комплексний коефіцієнт передачі вхідного ланцюга.
Модуль коефіцієнта передачі може бути записано:
у
K ВЛ  К ВЛ  Р1 Р2 A (8)
уE
де уа  GA2  BA2 ; ye  GE2  BE2

Звичайно при розрахунках параметрів вхідного ланцюга використовується коефіцієнт

передачі при точній настройці ВЛ на частоту сигналу, тобто резонансний коефіцієнт передачі.
На резонансній частоті еквівалентна реактивна провідність вхідного ланцюга дорівнює BЕ =
0. При цьому еквівалентна провідність вхідного ланцюга має активний характер і дорівнює yЕ =
GЕ .
Еквівалентну активну провідність може бути записано:
GE  P12G A  G0  P22GBX (9)

де: - P12GА – активна складова провідності, яка вноситься з боку антени;

- Ga – активна складова провідності фільтруючого ланцюга на частоті резонансу;
- P22GА – активна складова провідності, яка вноситься з боку входу першого каскаду ПРЧ.
З урахуванням (9) формула для резонансного коефіцієнта передачі буде
РР y Р1Р2 y A
К 0 ВЛ  1 2 A  2 (10)
GE P1 GA  G0  P22GBX
 94

З формули (10) випливає, що К0 вл складним чином залежить від ступеня зв'язку антени і
входу ПРЧ з фільтруючим ланцюгом (коефіцієнтів Р1 і Р2). Збільшення ступеня зв'язку Р1 і Р2
може привести до росту Ко вл внаслідок збільшення передаваємої напруги від антени до входу
ПРЧ. Але, при цьому будуть зростати провідності, які вносяться до фільтруючого ланцюга з боку
антени і входу ПРЧ Р12GА і Р22GА. Тому можна припустити, що при деяких значеннях P1 і P2
коефіцієнт передачі буде максимальним. Найбільший інтерес являє залежність Kовл від Р1 тому що
параметри антени змінюються у діапазоні робочих частот.
Можна довести, що максимальний Ко вл має місце при умові, коли
P12G A  G0  P22GBX  Gн (11)
де G0  P22GBX  Gн - це є провідність, яка навантажує антену.
Фактично (11) є умовою узгодження вхідного ланцюга з антеною, що дозволяє визначити
величину узгодженого коефіцієнта включення антени до вхідного ланцюга Р1уз.
Gн
P1 уз  (12)
Gа
При умові узгодження резонансний коефіцієнт передачі визначається формулою

P1 уз P2 y A P2 y A
K0 ВЛуз  2
 (13)
2 Р GA
1 уз 2 Р12узG A

P1
Введемо поняття коефіцієнта розугодження a  і побудуємо графік залежності
P1 уз
К0 ВЛ
  (а ) , (див.рис. 8).
К0 ВЛуз

Рис.8.

З графіка рис. 8 можна зробити наступні висновки:

1. Максимальне значення Kо вл має місце при а = 1, тобто при узгодженні.
2. При розузгодженні у межах 0,5  a  2 коефіцієнт передачі зменшується лише на 20%, що у
КХ і УКХ діапазонах не є критичним.

3. Вибірковість вхідного ланцюга

Вибірковість ВЛ може бути оцінена з допомогою характеристики вибірковості, яка являє
собою функцію:

К0 ВЛ
Д (14)
К ВЛ (f )
 95

де f  f  f 0 - абсолютна розстройка.
Характер залежності (14) визначається результуючим згасанням (добротністю)
фільтруючого ланцюга, а також кількістю контурів і параметром зв'язку між ними.
Наприклад, для одноконтурного фільтруючого ланцюга відомо, що
Д  1 2 (15)


де: -      Qe - узагальнена розстройка;
dE

f f
-   0 - відносна розстройка;
f0 f
- dE    Ge - еквівалентне згасання контуру вхідного ланцюга.
У розглянутому випадку
dE    ( p12G A  G0  p22GBX ) (16)

Якщо задавати різні значення розстройки , припускаючи при цьому, що у деякому

частотному інтервалі величина p12GA  const можливо отримати графік Д ВЛ   (f ) (див.
рис.9)
За допомогою графіка рис. 9 можливо визначити зменшення коефіцієнта передачі ВЛ при
розстройці сигналу відносно f0, або при заданому послабленні Двл визначити смугу частот, які
пропускаються. Смуга пропускаємих частот при Двл = 1,41 називається смугою пропускання
вхідного ланцюга. Смуга пропускання вхідного ланцюга може бути визначена через еквівалентні
параметри наступним чином
f1, 41  f 0 dE  f 0 GE  f 0  ( p12GA  G0  p22GBX ) (17)

Рис. 9
 97

Для одноконтурного фільтруючого ланцюга смуги пропускання на різних рівнях

послаблення визначаються формулами:
F1, 41  f 0 dE ; F2 , 0  3 f 0 dE ;
F10  10 f 0 dE ; F100  100 f 0 dE.

4. ДІАПАЗОННІ ВЛАСТИВОСТІ ВХІДНИХ ЛАНЦЮГІВ

Професійні радіоприймачі працюють, як правило, у широкому діапазоні частот / Кд(f) >2/.
Тому для настройки на частоту сигналу вхідні ланцюги також мають бути перестроюваємими.
Перестройка здійснюється зміною реактивних параметрів фільтруючого ланцюга. При
цьому може змінюватися як ємність, так і індуктивність контурів, з яких складається ФЛ.
Перестройка зміною індуктивності використовується при малих коефіцієнтах перекриття
діапазону частот /для підстройки/, а також для великої зміни параметрів контурів при
переключенні діапазонів.
В основному у радіоприймачах використовується перестройка зміною ємнісного
параметра контурів з допомогою конденсаторів змінної ємності і варикапів. Це пояснюється,
по-перше, достатньо великим коефіцієнтом перекриття діапазону по частоті (Кд(f)= 2…3) і, по-
друге, - більшою рівномірністю зміни у діапазоні частот характеристик контурів фільтруючого
ланцюга. Розглянемо більш докладно останнє твердження.
wL
При настройці контурів зміною ємності добротність контуру QE  0  const у межах
r
піддіапазону. Це пояснюється тим, що опір втрат контуру r зростає приблизно пропорційно ча-
f
стоті w0 . Тому смуга пропускання контуру F  0 і еквівалентний опір Re  QE   QE w0 L
QE
зростають пропорційно частоти f0.
1
При настройці зміною індуктивності добротність контуру Qe зменшується зворотно
w0 cr
- пропорційно w20. При цьому смуга пропускання зростає пропорційно f03, а еквівалентний опір
Q
RE  QE   E зменшується зворотно - пропорційно f03.
w0 c
Перестройка вхідних ланцюгів зміною ємності контурів може бути плавною або
дискретною. В сучасних професійних радіоприймачах використовується в основному дискретна
настройка з допомогою дискретних конденсаторів змінної ємності або варикапів, ємність яких
змінюється дискретною напругою.
Крім розглянутого на характеристики вхідних ланцюгів при роботі у діапазоні частот в
значній мірі впливають параметри антени, які не е сталими. Наприклад /див.рис.10/ активний і
реактивний опори антени типу "штир" змінюються в значних межах, а на частотах більше 16
МГц реактивний опір змінює свій характер. При цьому комплексний опір, який вноситься з
боку антени до фільтруючого ланцюга, також буде змінюватись, тобто
Z a'  Ra'  jX a'  p12 Ra  jp12 X a  var
Якщо звернутись до формул (10), (17), то очевидно, що коефіцієнт передачі вхідного
ланцюга і його смуга пропускання при роботі у діапазоні частот будуть змінюватися внаслідок
впливу змін параметрів антени.
Крім того, внаслідок зміни реактивного параметра антени буде мати місце розстройка
контурів фільтруючого ланцюга.
Для подальшого аналізу діапазонних властивостей вхідних ланцюгів введемо поняття
антенного ланцюга. До складу антенного ланцюга(АЛ) входять антена та ланцюг зв‘язку. Тому
його еквівалентні параметри можна визначити (див.рис.11).
 98

В залежності від співвідношення частоти сигналу ωс і власної резонансної частоти ω0 АЛ

антенного ланцюга розрізняють наступні режими його роботи:
1. Режим настроєного антенного ланцюга: ω0 АЛ = ωс
При цьому: j(XА+Xзв)=0; ZАЛ=RА+Rзв=RАЛ.
Цей режим може бути реалізовано лише в одній точці робочого діапазону частот. Тому він
використовується при малих коефіцієнтах перекриття діапазону частот (у приймачах
радіорелейних, тропосферних та супутникових радіостанцій).
2. Режим подовження антенного ланцюга: ω0 АЛ < ωc
При цьому: j(XА+Xзв)=jXL АЛ; ZАЛ=RАЛ+jXL АЛ , тобто опір антенного ланцюга має індуктивний
характер.
3. Режим вкорочення антенного ланцюга: ω0 АЛ > ωc.
При цьому j(XА+Xзв)= - jXC АЛ; ZАЛ=RАЛ – jXC АЛ, тобто опір антенного ланцюга має ємнісний
характер.
Останні два режими відносяться до режиму ненастроєного антенного ланцюга. Вони
використовуються при великих КД(f) у приймачах декаметрового і метрового діапазонів хвиль.

Рис.10
 99

ZА=RА+jXА
Zзв=Rзв+jXзв
ZАЛ=ZА+Zзв
ZАЛ=RА+Rзв+j(XА+Xзв)=RАЛ+jXАЛ

Рис.11

4.1. Вхідний ланцюг з ємнісним зв'язком з антеною

Принципова схема вхідного ланцюга з ємнісним зв'язком з антеною і одноконтурним
фільтруючим ланцюгом приведена на рис.12

Рис.12.

На схемі позначені:
- C0 - конденсатор зв'язку з антеною;
- C - конденсатор настройки контуру фільтруючого ланцюга ;
- L - котушка індуктивності контуру;
- CП - конденсатор підстройки.
Антенний ланцюг складається з антени і конденсатора зв'язку С0. У декаметровому
діапазоні хвиль антена має ємнісний характер опору. Тому антенний ланцюг теж має ємнісний
характер опору, тобто працює у режимі вкороченого антенного ланцюга. При цьому коефіцієнт
включення P1 визначається формулою
1

C A C0
P1   (18)
1 1 C  C
  A 0
C A C0

Коефіцієнт передачі вхідного ланцюга розраховується за формулою

К0 ВЛ  р2Qe02 LC АЛ (19)
 100

Са С0
де С АЛ 
Са  С0

З (19) очевидно, що залежність коефіцієнта передачі від частоти має квадратичний

характер, яка подана графіком К 0 ВЛ   ( f ) на рис.13.

Рис.13
Така нерівномірність коефіцієнту передачі у діапазоні частот обмежує використання
вхідних ланцюгів з ємнісним зв'язком з антеною. Перевагами таких ланцюгів е простота схеми
та можливість регулювання ступеня зв'язку з антеною при використанні змінної ємності С0.
Ці ланцюги використовуються у радіоприймачах низького класу. Смуга пропускання
вхідного ланцюга, яка визначається формулою
F1, 41  f 0 dE  f 0  E ( p12GA  Gн )
Крім частоти f0 залежить також від коефіцієнта P1, який е функцією частоти, оскільки
С A   ( f 0 ) див. (18) .
Ненастроєна вкорочена антена при роботі у діапазоні частот вносить до контуру
фільтруючого ланцюга змінну ємність C вн ( f ) . Внаслідок цього резонансна частота контура
буде відрізнятися від номінального значення
1
f 0' 
2 L(C e  C вн ( f )
тобто буде мати місце змінна розстройка f p ( f )  f 0  f 0' .
З урахуванням розглянутих факторів величина зв'язку антени з контуром фільтруючого
ланцюга /Со/ вибирається мінімальною, але такою, яка забезпечує виконання заданих умов.
1. Коефіцієнт передачі КоВЛ на мінімальній частоті робочого діапазону не повинен бути
менше заданого.
2. Розширення смуги пропускання фільтруючого ланцюга внаслідок внесення активної
провідності з боку антени не повинно бути більше 25% від смуги при відключеній антені, тобто
 101

1
F розш 
Fн
4
де Fн - смуга пропускання контуру фільтруючого ланцюга, навантаженого входом першого
каскаду ПРЧ.
3. Розстройка контуру фільтруючого ланцюга внаслідок внесення ємності з боку антени
не повинна перевищувати 0,5 Fн .

4.2. Вхідний ланцюг з індуктивним зв'язком з антеною

Принципова схема вхідного ланцюга з індуктивним зв'язком з антеною зображена на
рис.14

Рис. 14

На схемі позначені:
- L0 - котушка зв'язку з антеною;
- L - котушка індуктивності контуру;
- С - конденсатор настройки контуру;
- СП - конденсатор підстройки.
Антенний ланцюг складається з антени і котушки зв'язку L0. Діапазонні властивості
вхідного ланцюга з індуктивним зв'язком в значній мірі визначаються характером опору
антенного ланцюга. При роботі на ненастроєну вкорочену антену цей опір залежить від
величини індуктивності котушки зв'язку. Оскільки антенний ланцюг є послідовним
коливальним контуром, то він має власну резонансну частоту f0 АЛ, яка може регулюватися
величиною L0.
Коефіцієнт передачі вхідного ланцюга з індуктивним зв'язком визначається формулою
р0 р2Qe
К 0 ВЛ  2
(20)
 f0 
1  АЛ 
 f0 
 
М
де р 0  - коефіцієнт, який називається параметром зв'язку.
L0
З (20) слідує, що частотна залежність коефіцієнту передачі визначається співвідношенням
резонансної частоти антенного ланцюга f0 ВЛ і частоти настройки вхідного ланцюга f0.
При перестройці вхідного ланцюга у діапазоні від f0min до f0max практичний інтерес мають
два випадки, коли f0 АЛ < f0min (режим подовженого антенного ланцюга) та f0 АЛ > f0max (режим
вкороченого антенного ланцюга).
 102

При резонансній частоті антенного ланцюга менше мінімальної частоти діапазону

2
співвідношення  f 0 АЛ   1 і коефіцієнт передачі слабко залежить від частоти настройки
 f 
 0 min 
(див. рис.15).

Рис.15

Деяке зменшення К0 ВЛ пояснюється зменшенням добротності Qe з ростом частоти f0.

При f0 АЛ > f0max коефіцієнт передачі зростає у межах перестройки вхідного ланцюга від
f0min до f0max. З точки зору рівномірності коефіцієнту передачі у робочому діапазоні частіше
застосовується режим подовженого антенного ланцюга. Для подальшого зменшення
нерівномірності коефіцієнта передачі застосовується комбінований зв'язок фільтруючого
ланцюга з антеною (ємнісно-індуктивний зв'язок). Вимоги до допустимих розширення
смуги пропускання та зсуву частоти настройки контуру фільтруючого ланцюга такі самі, як
і при ємнісному зв'язку з антеною.

ПИТАННЯ ДЛЯ ВЛАСНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПОВТОРЕННЯ

1. Призначення вхідних ланцюгів та вимоги до них.

2. По яким ознакам класифікуються вхідні ланцюги?
3. Назвіть складові еквівалентної провідності вхідного ланцюга при настройці на частоту
корисного сигналу.
4. Поясніть умови узгодження вхідного ланцюга з антенно-фідерною системою.
5. Чому узгодження не є критичним для вхідних ланцюгів радіоприймачів декаметрового і
метрового діапазонів хвиль?
6. Як впливає антенно-фідерна система на смугу пропускання та вибірковість вхідного
ланцюга?
7. Чому перестройка вхідних ланцюгів у діапазоні частот здійснюється за допомогою зміни
ємнісного параметру фільтруючого ланцюга?
8. На які характеристики вхідного ланцюга впливає зміна параметрів амплітудно-фідерної
системи при роботі у діапазоні частот?
9. Які елементи входять до складу антенного ланцюга вхідних ланцюгів з ємнісним та
індуктивним зв'язком з антеною?
10. Обґрунтуйте переваги та недоліки вхідних ланцюгів з ємнісним зв'язком.
11. Яким чином можливо встановлювати режими вкорочення та подовження антенного ланцюга
у вхідних ланцюгах з індуктивним зв'язком?
12. Яким чином забезпечується рівномірність коефіцієнта передачі у діапазоні частот вхідних
ланцюгів з індуктивним зв'язком?
 103

Особливості систем телемовлення

В основі сучасної науково-технічної революції в сфері мовлення лежить прогрес нових

технологій, який характеризується:
- впровадженням цифрових методів виробництва, оброблення, кодування, передавання,
приймання і відтворення аудіовізуальної інформації;
- переходом до середовищ передавання і збереження інформації з високою пропускною
здатністю;
- використанням нових алгоритмів стиснення аудіовізуальної інформації, що дозволяють
скорочувати швидкості цифрового потоку зображень у десятки й сотні разів;
- впровадженням нових типів перетворювачів “світло-сигнал”, що дозволяють на новому
якісному рівні формувати сигнал зображення;
- впровадженням нових типів відтворювальних пристроїв, у тому числі плазмових,
рідиннокристалічних, напівпровідникових матриць з характеристиками відтворення, істотно
переважаючих традиційні кінескопи;
- інтеграцією мовленнєвих і телекомунікаційних служб, утому числі, Web-мовленням,
наданням телекомунікаційних послуг по мовленнєвих мережах, комплексним використанням
мовленнєвих мереж з метою надання нових телекомунікаційних послуг;
- впровадженням інтерактивних мовленнєвих служб та їхньою інтеграцією з іншими
інтерактивними телекомунікаційними службами;
- подальшим науково-технічним прогресом у галузі інформаційних і телекомунікаційних
технологій, що зробить доступним новий рівень аудіовізуальних служб, можливості якого ще
слід осмислити.
Служби мовленнєвого типу все більше інтегруються з аудіовізуальними службами
загального застосування. Зміст цієї інтеграції полягає у використанні загальних принципів
виробництва, збереження, оброблення, передавання, приймання й відтворення
аудіовізуальної інформації. До інтегрованих послуг можна віднести аудіовізуальні
послуги системи Internet, аудіовізуальні послуги вдома, послуги на замовлення, послуги в
будь-який час.

1. Визначення мовлення

Світовий науково-технічний прогрес і конвергенція, що відбувається нині,

телекомунікаційних і мовленнєвих служб привели до того, що мовлення, котре ще нещодавно
обмежувалося службами телевізійного і звукового мовлення, тепер поєднує телевізійне,
звукове, мультимедійне, гіпермедійне мовлення та мовлення даних.
Відповідно до Резолюції ITU-R 4-3, затвердженої Асамблеєю Радіозв’язку 2000 року
(Стамбул), прийнято нове визначення служб мовлення в складі служб радіозв’язку, які тепер
відносяться до компетенції Сектору Радіозв’язку Міжнародного Союзу Електрозв'язку (МСЕ-Р)
і в його складі – до нової Дослідної Комісії 6 “Служби мовлення (Наземні й супутникові)”.
Це визначення охоплює служби мовлення засобами радіозв’язку (наземними й
супутниковими), включаючи телевізійні та інші відеослужби, служби звукового мовлення,
мультимедійні служби, служби мовлення даних, інформація яких принципово призначена
для масового розподілу. У мовленні використовується розподіл інформації від точкового
джерела в усі боки на масово доступні приймачі користувачів. Якщо необхідний ресурс
зворотного каналу (для керування доступом, інтерактивністю тощо), у мовленні як правило
використовується несиметрична розподільна структура, що припускає масовий розподіл
інформації по каналу з великою пропускною здатністю і передавання інформації з кола з
меншою пропускною здатністю убік провайдера послуг. Для виробництва й розподілу програм
(телевізійних, звукових, мультимедійних, даних та ін.) можуть знадобитися мережі обміну
програмним матеріалом між студіями, мережі забезпечення збирання матеріалу (ENG –
 104

електронного збирання новин, SNG – супутникового збирання новин тощо), первинного

розподілу до вузлів локального розподілу, вторинного розподілу на приймачі користувачів.
Служби телевізійного, звукового, мультимедійного, гіпермедійного мовлення і мовлення
даних на основі кабельних систем і мікрохвильових мереж, інтегрованих із широкосмуговими
інформаційними мережами і службами, с предметом компетенції Дослідної Комісії 9 Сектору
Стандартизації Міжнародного Союзу Електрозв’язку (МСЕ-Т).
Технічний прогрес останніх років сприяв появі нових служб, що також можна віднести до
мовленнєвих, а саме, таких, як мовленнєві служби на основі використання ІР- протоколу (Web-
мовлення), електронне кіно, домашній театр, відео на замовлення, служби зображення високої й
надвисокої чіткості, служби масового розподілу інформації на CD-ROM, DVD-ROM та інших
носіях.
Очікується, що на хвилі сучасного науково-технічного прогресу найближчим часом буде
реалізовано засоби збереження та оброблення інформації, побудовані на принципі об’ємної
голографії, що приведе до нового витка науково-технічної революції, що, зокрема, знайде своє
втілення у мовленнєвих технологіях.

2. Класифікація систем мовлення

На рис. 1 приведена класифікація видів мовлення відповідно до використаних технологій.

Вид
мовлення

Телевізійне
мовлення Звукове Мультимедійне Гіпермедійне Мовлення
(телебачення) мовлення мовлення мовлення даних

Рис. 1. Класифікація видів мовлення

Телебачення є видом аудіовізуальних застосувань, основне призначення яких –
передавання відеосцен зі звуковим супроводом. Подібні системи можуть реалізуватися на
технологічній базі різних рівнів – від найпростіших аналогових до досконалих цифрових
систем з високим ступенем інтелектуалізації. Системи можуть бути мовленнєвими й
прикладними, монохромними й кольоровими, моноскопічними та стереоскопічними. У них
можуть сполучатися функції відтворення зображень, звуку і виконання інших операцій,
наприклад, у спеціалізованих прикладних системах – розпізнавання образів. Звуковий супровід
у деяких цифрових системах може не передаватися.
Звукове мовлення можна також віднести до аудіовізуальних систем. У залежності від
рівня використовуваних технологій, звукове мовлення може реалізовуватися на різних рівнях –
від звичайного вузькосмугового звукового мовлення на приймач, наприклад, СХ діапазону, і до
звукового мовлення на рівні звукового оточення з відеосупроводом.
Логічним продовженням телевізійного і звукового мовлення є мультимедійне мовлення,
що спирається на широке використання комп’ютерних технологій, причому аудіовізуальні
сцени сполучать у собі натурні відео- і аудіосцени, відеоінформацію в графічному і векторному
форматах, текстову інформацію, синтетичний звук. Важливою відмітною рисою
мультимедійного мовлення є також об’єктно-орієнтоване передавання інтерактивних
аудіовізуальних сцен.
Подальшим кроком у розвитку мультимедійного мовлення є гіпермедійне мовлення, у
якому, на додаток до мультимедійного мовлення, використовуються гіперпосилання,
 105

використання яких дозволяє будувати аудіовізуальні сцени за ієрархічним принципом, так що

на різних рівнях ієрархії сцени на різних рівнях можуть відтворюватися подробиці.
Одним з видів мовлення є також мовлення даних. До цих систем належить система
ТЕЛЕТЕКСТ, а також системи мовлення комп’ютерних програм, деякі інформаційні служби,
наприклад такі, як "газета –всім” тощо.
До мовленнєвих служб може також бути віднесено служби відео на замовлення,
телебачення в будь-який час, поширення аудіовізуальної інформації на магнітних і оптичних
носіях.
На рис. 2 приведена класифікація видів звукового мовлення. Мовлення може бути моно-
чи стереофонічним, на більш високому рівні воно може бути організовано по системі звукового
оточення. Відповідно, передавання звуку здійснюється одним каналом. Або двома каналами
(лівим і правим), або шістьма каналами (лівим, центральним, правим, лівої звукового оточення,
правим звукового оточення, каналом поліпшення відтворення нижніх частот). Мовлення може
бути також на одній мові або багатомовним. У останньому випадку число каналів передавання
збільшується в число раз, рівне числу мов.

Вид звукового мовлення

Моно Стерео Звукове

оточення

Однією мовою Багатомовне

З відеосупроводом Без відеосупроводу

Рис. 2. Класифікація видів звукового мовлення

На рис. 3 приведена класифікація видів телевізійного мовлення по ряду ознак (колір,
стереоефект, рівень звукового супроводу, інтерактивність). Телемовлення може бути
монохромним або кольоровим, моноскопічним або стереоскопічним, зі звуковим супроводом
типу моно або стерео звукового оточення, інтерактивним і не інтерактивним. Використання
технологій різного рівня є основою реалізації відповідного виду ТВ мовлення.
На рис. 4 приведена класифікація систем і середовищ розподілу програм телемовлення.
Середовище поширення може бути наземним, супутниковим, кабельним. До середовищ
поширення можна також віднести тверді диски та інші засоби зберігання, що можуть масово
поширюватися. Окремо можна виділити мікрохвильові системи поширення (LMDS, VVDS,
MVDS).
 106

Вид телемовлення

Чорно-біле Кольорове

Моноскопічне Стереоскопічне

Зі звуковим Зі звуковим Зі звуковим

супроводом супроводом оточенням
моно стерео

Інтерактивне Неінтерактивне

Рис.3. Класифікація видів телемовлення

Системи і середовища розподілу програм мовлення

Наземне Кабельне Супутникове Мікрохвильовий Web-

мовлення мовлення мовлення розподіл програм мовлення
мовлення

Рис.4. Класифікація систем і середовищ розподілу програм мовлення

Строго кажучи, їх можна розглядати як різновид систем наземного мовлення.

На рис. 5 наведено класифікацію телевізійних систем за типом представлення
відеосигналу – цифрового або аналогового й типів цих систем.
 107

ТВ - системи

Системи Системи
аналогового ТБ цифрового ТБ

Системи Системи
чорно-білого ТБ кольорового ТБ ТБОЧ

ТБСЧ
Композитні Системи
системи ТБПЯ
ТБПЧ

ТБВЧ
Рис. 5. Класифікація ТВ систем за
типом представлення відеосигналу –
цифрового або аналогового й типів ТБНВЧ
цих систем

На рис. 6 наведено класифікацію композитних систем аналогового кольорового

телебачення, а на рис. 7 – класифікацію поліпшених систем підвищеної якості.

Композитні ТВ системи

NTSC PAL SECAM

Рис. 6. Класифікація композитних ТВ систем

Системи ТБПК

ENHANCED NTSC PALplus ENHANCED MAC

(CLEAR VISION) SECAM

Рис. 7. Класифікація систем ТБПЯ

Композитні системи – це системи SECAM, PAL i NTSC, використовувані в традиційному

мовленні. Усі три системи є сумісні із системою чорно-білого телебачення та відрізняються
способом передавання інформації про колір зображення на несучому коливанні кольору.
Параметри і характеристики цих систем визначено в Рекомендації ITU-R ВТ.470. Відповідно до
 108

цієї Рекомендації, композитні системи відповідають стандартам передавання ТВ сигналів В, D,

D1, G, H, K, K1, I, M, N.
До числа систем телебачення підвищеної якості (ТБПЯ) належать поліпшені варіанти
систем SEKAM, PAL i NTSC – сумісні з ними системи ENHANCED SECAM, PALplus та
ENHANCED NTSC (CLEAR VISION), а також системи сімейства МАС (А-МАС, В-МАС, С-МАС,
D-MAC, D2-MAC).
Системи ENHANCED SECAM, PALplus та ENHANCED NTSC (CLEAR VISION) розраховано
на використання цифрового кодера на передавальному боці, котрий перетворює компонентні
сигнали яскравості та кольорорізницевий на композитний сигнал, і відповідного цифрового
декодера в приймачі, причому кодування й декодування організовується так, що взаємні
перешкоди між сигналами яскравості та кольоровості придушуються до непомітного рівня.
Системи розраховано на широкоекранне відтворення зображення. У них передбачено
використання опорних сигналів для автоматичного коригування лінійних спотворень
композитного сигналу й для автоматичної підтримки діапазону рівнів відеосигналу. У системі
ENHANCED NTSC використовується алгоритм оброблення сигналу яскравості у кодері та
декодері системи, що дозволяє приблизно в 1,5 рази підвищити чіткість зображення без
розширення смуги частот композитного сигналу.
Важливими чинниками підвищення якості мовлення є використання в поліпшених
системах цифрового звукового супроводу, а також використання в системі ENHANCED SECAM
скороченого числа рядкових інтервалів в інтервалі польового гасіння, використовуваних для
передавання сигналів колірної синхронізації, що дозволяє забезпечити місце в сигналі для
передавання інформації телетексту, порівняння з забезпечуванням у системі PAL.
Системи сімейства МАС несумісні з композитними системами. Вони побудовані за
принципом стиснення в часі яскравісного та кольорорізницевих сигналів і передавання їх у
загальному каналі послідовно з сигналами цифрового звукового супроводу, додатковою
інформацією та сигналом цифрової синхронізації. З цього сімейства в Європі набула поширення
система D2-МАС як загальноєвропейська, котра мала прийти на зміну системам PAL і SECAM.
Але ця система має обмежене використання, тому що вона не може конкурувати із системою
цифрового телебачення, активно впроваджуваною в даний час.
На зміну аналоговим системам у світі мають прийти системи цифрового телебачення, у
котрих є безперечні переваги перед аналоговими системами, у тому числі:
- можливість цифрового кодування аудіовізуальної інформації зі стисненням, ступінь
якого для відеосигналу сягає десятків і сотень разів, і, як наслідок, реалізація нових рівнів
якості ТВ мовлення, не змінюючи потрібного канального ресурсу, традиційного для
аналогового телебачення;
- гнучкість, а саме, за рахунок керування параметрами, які передаються в цифровому
потоці, й зміни структури і змісту передаваємої інформації, можливість керування типом
системи та її основними характеристиками;
- виключення нагромадження перешкод і спотворень за рахунок використання
завадостійкового канального кодування, що дозволяє в зоні впевненого приймання організувати
високоякісне мовлення;
- можливість організовувати комп’ютеризоване програмне виробництво з використанням
зроблених алгоритмів цифрового оброблення і збереження сигналів ТВ програм.
У результаті стає доступною організація телемовлення в наступних системах:
- ТБОЧ (LDTV) – телебачення обмеженої чіткості (Limited Definition Television – з
приблизно вдвічі меншою чіткістю стосовно стандартного);
- ТБСЧ (SDTV) – телебачення стандартної чіткості (Standard Definition Television
– 720 х 576 або 720 х 480 активних елементів зображення відповідно для європейського й
американського стандартів розкладання згідно з Рекомендацією ITU-R BT.601 (частина А));
- ТБПЧ (ЕDTV) – телебачення підвищеної чіткості (Enhanced Definition Television –
960 х 576 або 960 х 480 активних елементів зображення відповідно для європейського й
американського стандартів розкладання відповідно з Рекомендацією ITU-R BT.601 (частина В));
 109

- ТБВЧ (НDTV) - телебачення високої чіткості (1920 х 1080 активних елементів

зображення з Рекомендацією ITU-R BT.709);
- ТБНВЧ (ЕНRI) - телебачення надвисокої чіткості (Extra High Definition Imagery), яке
реалізується на наступних рівнях:
- НR0 – відповідний рівень ТБВЧ (1920 х 1080 активних елементів зображення );
- НR1 – 3840 х 2160 активних елементів зображення;
- НR2 – 5760 х 3240 активних елементів зображення;
- НR2 – 7680 х 4320 активних елементів зображення.
Цифрова реалізація телесистем дозволяє, організувавши відповідним чином цифровий
потік, забезпечити різні варіанти систем відповідно до класифікації, яка зображена на рис. 3.

3. Загальні принципи передачі телевізійних сигналів

Телевізійна система є сукупністю оптичних, електронних і радіотехнічних пристроїв,
що використовуються для передачі на відстань зображень, що рухаються. Передача
зображень здійснюється електричним способом, тобто оптичне зображення на початку передачі
перетвориться в електричний сигнал, що передається по каналу зв'язку, який потім в місці
прийому знов перетвориться в оптичне зображення.
Характерною особливістю телевізійного сигналу є широкий діапазон частот, який займає
відеосигнал. Спектр частот відеосигналу Δf визначається різницею між верхньою fв і нижньої
fн граничними частотами:
Δf = fв - fн

Нижня гранична частота відеосигналу відповідає передачі нерухомого зображення, що

має мінімальне число змін яскравості. Найпростішим є нерухоме зображення, що складається з
двох деталей різної яскравості, які мають горизонтальну межу розділу. Таке зображення має
одну зміну яскравості при передачі одного кадру зображення. При черезстрочній розгортці за
нижню межу спектру fн слід прийняти частоту, рівну числу полів, які передаються в секунду,
тобто fн = 50 Гц. Ця нижня межа спектру зберігається і при передачі будь-якого складного
зображення, що пояснюється умовами покадрової передачі зображення.
Верхня частота спектру утворюється при передачі максимально складного зображення. З
аналізу умов передачі найбільш складного з погляду детальної ТБ зображення виходить, що
верхня частота спектру fв визначається виразом:

fв ≈ 0,5 kф z2 fк

де kф - формат кадру ТВ зображення, тобто відношення ширини b його висоті h, рівне 1,33;
z – кількість строк, яке дорівнює 625;
fк – частота кадрової розгортки, яке дорівнює 25Гц.
Розрахунок, виконаний по вищезгаданому співвідношенню, показує, що fв ≈ 6,25 МГц.
Верхня частота визначає ступінь відтворення контурів дрібних деталей ТВ зображення. Отже,
чіткість зображення по горизонталі визначається смугою пропускання ТБ системи, яка
практично відповідає верхній граничній частоті спектру fв, оскільки fн ‹‹ fв.
Експериментальні дослідження, які були проведені останнім часом, показали, що
телеглядачі віддають перевагу формату ТВ кадру з відношенням сторони 16 : 9.
Широкоформатне ТВ зображення істотно більш комфортно при його розгляді, ніж традиційні
формати 4 : 3. Головна причина цього полягає в особливостях зорового сприйняття людини. В
цьому випадку збільшується точка зору в горизонтальному напрямі, що веде до зростання
об'єму сприйманої інформації. При цьому в сприйнятті беруть участь периферичні області
сітчатки, які зменшують помітність меж зображень, підвищують помітність об'єктів, що
відображаються, а також підсилюють враження об'ємності і відносного просторового
розташування даних об'єктів. Тому в ТВ системах майбутнього пропонується формат кадру,
 110

рівний 1,78. У свою чергу це приведе до деякого збільшення верхньої граничної частоти
спектру ТБ сигналу (приблизно 1,33 рази).
В сучасних мережах телемовлення для передачі зображення в аналогових телевізійних
сигналах використовується амплітудна модуляція з частковим придушенням нижньої бокової
смуги частот, що приводить к зниженню надмірності інформації в АМ сигналах. Згідно ГОСТ
7845-92 номінальна смуга частот радіоканалу для передачі зображення складає 7,625 МГц.
В кожному стандартному радіоканалі шириною 8 МГц сигналу зображення передається
радіосигнал звукового супроводження. При цьому використовується частотна модуляція, що
забезпечує високу завадостійкість тракту звукового супроводження. Максимальна девіація
частоти складає ±50 кГц при номінальній смузі частот не більше 0,25МГц. Рознесення між
несучими частотами зображення та звуку в радіосигналі складає 6,5 МГц.
Порівняння частотних спектрів аналогового і цифрового ТБ сигналів показує, що
підвищення завадостійкості цифровий ТВ системи вимагає багатократного розширення смуги
пропускання каналу зв'язку. Тому найважливішою задачею при упровадженні цифрових
способів передачі є проблема стиснення спектру цифрових ТБ повідомлень.
В 1993 р. Міжнародною експертною групою по рухливих зображеннях (Motion Picture
Expert Group - MPEG) був остаточно розроблений стандарт MPEG-2, що забезпечує високий
ступінь стиснення як відеоінформації (з 216 Мбіт/с до 1,5 ... 15,0 Мбіт/с) так і звуку.
MPEG - компресія використовує наступні основні ідеї:
- усунення тимчасової надмірності ТВ зображень, що враховує той факт, що в межах коротких
інтервалів часу більшість фрагментів сцени виявляється нерухомою або трохи зміщується по
полю;
- усунення дрібних деталей сцени, неістотних для її візуального сприйняття людиною;
- використовування більш низького кольорового дозволу, оскільки око менш чутливе до
просторових змін відтінків кольору в порівнянні із змінами яскравості;
- підвищення інформаційної густини результуючого цифрового потоку шляхом вибору
оптимального математичного коду для його опису.
В результаті в стандартному ТВ каналі вдається розмістити до 10 і більш цифрових
каналів з низькою швидкістю потоку відеоданих при збереженні високої якості передачі. В
даний час стандарт компресії MPEG-2 широко використовується в різних системах передачі ТВ
сигналів.

4. Частотні радіоканали телемовлення

Для телемовлення виділено 6 піддіапазонів:

- І = 48,5...66 МГц;
- ІІ= 76...100 МГц;
- ІІІ=174...230 МГц;
- ІV =470...582 МГц;
- V= 582... 742 МГц;
- VІ= 742...790 МГц.