1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

СПЕЦІАЛЬНА КАФЕДРА № 31

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Класифікація, кодування та модуляція сигналів. Канали зв’язку

Виконала:
Студентка
Навчальної групи К-191
Резнік А. О.

Київ – 2020
 2

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………4
Розділ 1. Класифікація, кодування та модуляція сигналів……….……............6
1.1. Класифікація сигналів………………………………………….........6
1.1.1. Часова форма зображення сигналів………………………….9
1.1.2. Дискретизація сигналів за часом……………………………10
1.1.3. Квантування за рівнем……………………………………….11
1.1.4. Геометричні зображення сигналів…………………………..12
1.2. Кодування та модуляція сигналів…………………………….........13
Розділ 2. Канали зв'язку………………………………………………….
……....19
2.1. Загальні відомості про канали зв’язку………………………........19
2.2. Проводові канали……...………………………………………........20
2.3. Волоконно-оптичні канали…………………………………………20
2.4. Безпроводові (радіо) канали………………………………………..22
2.5. Підводні акустичні канали…………………………………………27
Висновки…………………………………………………………………………
29
Література………………………………………………………………………. 33
 3

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

АМ – амплітудна модуляція
АЦП – аналого-цифровий перетворювач
ВФМ – відносно-фазова модуляція
ДП - джерело повідомлень
ДЗ – джерело завад
ОП – одержувач повідомлень
ПРД – передатчик
ПРМ – приймач
ЛЗ– лінія зв'язку
ФМ – фазова модуляція
ЧМ – частотна модуляція
ЦСП – цифрова система передачі
ЦАП – цифро-аналоговий перетворювач
 4

ВСТУП

Актуальність теми:

На сьогоднішній день комп’ютерні мережі є незамінним інструментом для

обміну та обробки інформації. Тому вдосконалення мереж є складною і
актуальною проблемою нашого часу. Одним із продуктивних засобів
покращення ефективності передачі даних виступає заміна методів кодування
в мережі, що дасть змогу підвищити не тільки пропускну здатність мережі, а
й дозволяє забезпечити більшу безпеку та ефективність каналу передачі
даних. Використовуючи різні методи кодування та представлення сигналів в
комп’ютерних мережах можна, в першу чергу, отримати результуючий
сигнал з меншою шириною спектру, забезпечити синхронізацію між
передавачем і приймачем, а також покращити завадостійкість сигналу.
Зменшення ширини спектру сигналів дозволяє на одній і тій же лінії (з однієї
і тією ж смугою пропускання) домогтися вищої швидкості передачі даних.
Кодування сигналів вимагає використання складнішої приймально-
передавальної апаратури.

Об’єкт дослідження в роботі - класифікація сигналів, дається

характеристика найбільш поширений видів сигналів, розкривається типи і
методи кодування сигналів і описано більш доцільні методи, які дають
найбільш якісний та найшвидший результат. Принципи кодування та
модуляції сигналів. Канали зв’язку. Дається характеристика основних їх
видів

Предметом даного дослідження є виявлення найдоцільніших типів і методів

кодування сигналів та виявлення найбільш сучасної цифрової модуляції, яка
могла б задовольнити більшість потреб сучасного світу.

Мета дослідження: Необхідність подібних досліджень очевидна, оскільки

вона має пряме відношення до проблеми підвищення ефективності сучасних
 5

інформаційних бездротових мереж на основі діючих каналів радіозв’язку без

їх суттєвої і дорогої реконструкції, що в даний час є актуальним питанням
для багатьох регіонів.

Завдання дослідження:

 Визначити загальні поняття про сигнали та канали зв’язку.

 Розглянути види сигналів та каналів зв’язку.
 З’ясувати, що таке часове зображення сигналів, їх дискретизація,
квантування за рівнем, а також геометричне зображення, кодування та
модуляція.
 6

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ, КОДУВАННЯ ТА МОДУЛЯЦІЯ

СИГНАЛІВ.

1.1 Класифікація сигналів

Сигнал — зміна фізичної величини, що використовується для
пересилання даних. Саме завдяки цій зміні сигнал може нести в собі
якусь інформація.
Сигнали класифікують за низкою ознак:
1) Випадкові та Детерміновані сигнали
- Випадкові сигнали – це сигнали, значення яких у будь-який момент
часу є величина випадкова.
- Детерміновані (регулярні) – це сигнали, значення яких у будь-який
момент часу відомі, або їх значення можуть бути обчислені.
2) Аналогові і дискретні сигнали
Аналоговий сигнал є безперервна функція часу, тобто він однозначно
визначається для всіх t. Електричний сигнал виходить в результаті
перетворення деякого фізичного процесу, наприклад, мови в електричний
сигнал (рис.1.1).
Дискретний сигнал існує лише в певні, дискретні проміжки часу kΔt,
де k – ціле число, а Δt – фіксований проміжок часу існування сигналу
(рис.1.2).
Приклад графічного відображення даного сигналу наведений на рис. 1.1,
при цьому як сама функція, так і її аргументи, можуть набувати будь-яких
значень в межах деяких інтервалів y1 y  y2, t1 t  t2. Множина
можливих значень сигналу утворює континуум - безперервний простір, в
якому будь-яка сигнальна крапка може бути визначена з точністю до
нескінченності. Приклади сигналів, аналогових за своєю природою, - зміна
напруженості електричного, магнітного, електромагнітного поля в часі і в
просторі.
 7

Рис. 1.1 – аналоговий сигнал. Рис. 1.2 – дискретний сигнал.

3) Періодичні і неперіодичні сигнали

Сигнал називається періодичним в часі, якщо існує постійне T0 >0 таке, що
x (t )=x (t+T 0 ) для −∞ <t <∞ ,
де t – це час.
Найменше значення T0, що задовольняє цієї умові називається періодом
сигналу x(t). Період T0 визначає тривалість одного повного циклу функції
x(t). Велике значення в теорії зв'язку мають гармонійні сигнали, які також
відносяться до періодичних сигналів. Гармонійні сигнали (або
синусоїдальні), описуються наступними формулами:
s(t) = Asin (2fоt+),
s(t) = Acos(оt+)

де А, fo, o,  - постійні величини, які можуть виконувати роль

інформаційних параметрів сигналу: А - амплітуда сигналу, f 0 - циклічна
частота в герцах o= 2fо - кутова частота в радіанах,  - початкові фазові
кути в радіанах. Період одного коливання T= 1/fо = 2/o.
 8

Рис.1.3 – Гармонійний сигнал

4) За видом переданих повідомлень

Можна також зробити класифікацію сигналів залежно від виду повідомлень,
які передаються каналом зв'язку:
 телефонні сигнали;
 сигнали радіомовлення;
 телеграфні сигнали;
 сигнали передачі даних;
 телеметричні сигнали;
 факсимільні сигнали;
 телевізійні сигнали.
Кожен з вказаних вище сигналів може бути віднесений до аналогових
або цифрових сигналів.

5) За тривалістю існування сигнали можна розділити на нескінчені та

сигнали з обмеженим часом існування.

6) По розподілу сигналів за смугою частот розрізняють низькочастотні

сигнали, спектр яких розташований в області звукових частот (до декількох
 9

десятків кілогерц), і високочастотні сигнали, спектр яких розташований

вищим за область звукових частот.

1.1.1 Часова форма зображення сигналів

Часова форма представлення сигналу – це опис зміни його параметрів
у функції часу. Така форма опису дозволяє визначити енергію, потужність і
тривалість сигналу.
Часова форма сигналу може бути представлена:
- математичною моделлю (аналітичним записом);
- часовою діаграмою (осцилограмою) сигналу.

Слід зазначити, що вибрати математичну модель для реального

електричного сигналу не завжди просто. Для прикладу розглянемо
телефонний сигнал, реалізації різних фрагментів якого приведені на рис. 1.4.
Навіть візуальний аналіз цих тимчасових діаграм наводить до висновку, що
зовсім непросто підібрати функцію часу, яка точно збігалася б, наприклад, з
тимчасовою діаграмою u(t) на всьому інтервалі часу [0,Т]. Якби таку
функцію удалося знайти, то, швидше за все, вона була б представлена досить
складним виразом. Тому можна сказати, що тимчасові діаграми телефонного
сигналу мають складну форму.

Рис. 1.4 – Часова діаграма телефонного сигналу

 10

Практично всі електричні сигнали, використовувані в телекомунікаціях для

представлення повідомлень, мають складну форму. Це твердження
відноситься, зокрема, до сигналів мовлення, а також телевізійних,
телеграфних сигналів і ін.

1.1.2. Дискретизація сигналів за часом

Широке застосування знаходять цифрові системи передачі (ЦСП), у
яких неперервні (аналогові) повідомлення передаються дискретними
(цифровими) сигналами.
Цифровий сигнал електрозв'язку  це сигнал, у якого кожний з
інформаційних параметрів описується функцією дискретного часу і
скінченною множиною можливих значень.
У цифрову форму може бути перетворений будь-який реальний сигнал.
Техніка збереження, обробки і передачі цифрових сигналів простіша ніж
неперервних. Теорія і практика показують, що використовуючи цифрові методи
передачі інформації можна значно підвищити показники системи передачі.
Перетворення аналогового сигналу в цифрову форму здійснюється
шляхом операцій дискретизації і квантування.
Дискретизація за часом дозволяє перетворити аналоговий сигнал у
дискретний, який після квантування перетворюється в цифровий. Ці
перетворення виконуються на передавальній стороні каналу зв'язку. Пристрій
перетворення аналогового сигналу в цифрову форму називається аналого-
цифровим перетворювачем  АЦП. На приймальній стороні їм
відповідають зворотні перетворення, задачею яких є відновлення
повідомлення. Пристрій, який здійснює ці перетворення, називається цифро-
аналоговим перетворювачем (ЦАП).
Процес перетворення аналогового сигналу в цифрову форму ще
називають цифровою модуляцією.
 11

Дискретизація сигналу за часом  це перетворення сигналу

електрозв'язку, при якому він подається сукупністю своїх значень у
дискретні моменти часу.
Значення сигналу в обраний момент часу, отримане у результаті
дискретизації цього сигналу, називається відліком.
Такий вид дискретизації був запропонований відомим радянським
вченим В. О. Котельниковим і викладений в його теоремі:
неперервний сигнал, обмежений смугою частот від 0 до F, повністю
визначається послідовністю своїх значень в моменти, які відстають один

від одного на

1.1.3 Квантування за рівнем

Операція квантування зводиться до того, що замість даного миттєвого
значення переданого сигналу передають найближчі значення за
встановленою цифровою шкалою дискретних рівнів
Відліки неперервних сигналів, взяті в дискретні моменти,
характеризуються тим, що вони можуть набувати нескінченну множину
значень, якщо точність їх визначення не обмежена. Оскільки будь-яке
повідомлення надходить до споживача разом із завадою, то нема сенсу
передавати повідомлення точніше, ніж це дозволяє рівень завад. Доцільно за
рівнем супровідних завад і необхідної точності повідомлення, що має бути
отриманим, обмежити число рівнів повідомлення.
Заміна неперервної шкали рівнів повідомлення дискретною шкалою
рівнів називається квантуванням за рівнем.
Якщо миттєве значення рівня повідомлення знаходиться всередині
інтервалу, розташованого між двома дозволеними дискретними рівнями,
то замість нього передається значення, що відповідає ближчому
 12

дозволеному рівню. При кількості рівнів квантування m будь-яке

повідомлення міститиме не більш, ніж m значень, які можна розрізнити.

Рис. 1.5 – квантування за рівнем

1.1.4 Геометричні зображення сигналів

Будь-яка задача легше сприймається, якщо її можна пов’язати з яким-
небудь відомим явищем. У математичному описі сигнали зручно розглядати
як вектори чи точки в деякому функціональному просторі – просторі
сигналів.
Наочні геометричні зображення, пов’язані з відображенням функцій як
векторів простору сигналів, допомагають часто усвідомити фізичний зміст
процесів формування, передавання і розподілу сигналів, синтезу
оптимальних сигналів і пристроїв обробки сигналів у разі наявності завад.
Будь-який сигнал можна представити у вигляді вектора на площині з
прямокутними координатами (x,y). Кожному сигналу з множини відповідає
певний вектор, а кожному вектору – певний сигнал. На рис.1.6 змальовано
 13

два вектори s1 і s2. Відстанню між векторами називатимемо відстань d між їх

кінцями.

1.2. Кодування та модуляція сигналів

На рис. 1.7 представлено структурну схему системи передавання
дискретних повідомлень.
Розглянемо функції наведених блоків і з'ясуємо загальні принципи
кодування та модуляції.

Рис. 1.7 – Структурна схема системи передавання дискретних повідомлень

Кодування – це процес перетворення елементів повідомлення у

відповідні їм числа (кодові символи).
Кожному елементу повідомлення присвоюється певна сукупність
кодових символів, яка називається кодовою комбінацією. Сукупність
кодових комбінацій, що відображають дискретні повідомлення, утворює
код.
Правило кодування може бути виражене кодовою таблицею, в якій
наводяться алфавіт повідомлень, що кодуються, і відповідні їм кодові
комбінації. Множина можливих кодових символів називається кодовим
алфавітом, а їх кількість m – основою коду. У загальному випадку при основі
коду m правила кодування К елементів повідомлення зводяться до правил
запису К різних чисел у m-ковій системі числення. Число розрядів n, що
утворюють кодову комбінацію, називається розрядністю коду чи довжиною
 14

кодової комбінації. У залежності від системи числення, використовуваної

при кодуванні, розрізняють двійкові і m-кові (недвійкові) коди.
Для передавання великих літер українського алфавіту (їх 32) необхідно
передати числа від 0 до 31. Щоб передати будь-яке число, записане в
десятковій формі, потрібно передати десять цифр – від 0 до 9. Практично для
цього потрібно десять сигналів, які відповідають різним цифрам. Систему
передавання дискретних повідомлень можна істотно спростити,
скориставшись при кодуванні двійковою системою числення.
Щоб з’ясувати зміст двійкової системи, звернемося до десяткової
системи, основою числення якої є число 10. Будь-яке ціле число K можна
подати у вигляді

де – коефіцієнти, що набувають значень від 0 до 9. Так, число

265 можна записати як . Очевидно, замість числа 10 можна
взяти будь-яке інше ціле число m і подати число K так:

де – коефіцієнти, що набувають значень від 0 до m – 1.

Задаючи величину m, можна побудувати будь-яку систему числення.
При m = 2 одержимо двійкову систему, в якій числа записуються за
допомогою двох цифр – 0 і 1. Наприклад, число 13 у двійковій системі
записується 1101, що відповідає виразу . Арифметичні дії в
двійковій системі дуже прості. Так, додавання здійснюється за наступними
правилами: 0 + 0 = 0; 0 + 1 = 1; 1 + 0 = 1; 1 + 1 = 10. Розрізняють ще порозрядне
додавання без перенесення в старший розряд, або “додавання за модулем 2”.
Правила цього додавання наступні:
Якщо перетворити послідовність елементів повідомлення в
послідовність двійкових чисел, то для передавання останніх по каналу
 15

зв’язку достатньо лише два різних сигнали. Наприклад, символи 0 і 1 можуть

передаватися коливаннями з різними частотами чи імпульсами струму різної
полярності. Завдяки своїй простоті двійкова система числення широко
застосовується для кодування дискретних повідомлень.
Коди, в яких усі комбінації мають однакову довжину, називають
рівномірними. Для рівномірного коду число можливих комбінацій дорівнює
mn. Прикладом такого коду є п’ятизначний код Бодо, що містить п’ять
двійкових елементів (m = 2, n = 5). Число можливих кодових комбінацій (
= 32) є достатнім для кодування всіх літер українського алфавіту, проте
недостатнім для передавання повідомлення, яке містить букви інших
алфавітів, цифри, різні умовні знаки (точка, кома, додавання, множення і
т. ін.). Тому на даний час використовується “Міжнародний код №2” (МТК-2),
побудований за реєстровим принципом, відповідно до якого та сама
п’ятиелементна кодова комбінація може застосовуватися до трьох разів у
залежності від положення регістра: український, латинський, цифровий.
Загальне число різних знаків при цьому дорівнює 84, що є достатнім для
кодування телеграми. Для передавання даних рекомендовано
семиелементний код МТК-5. Коди МТК-2 і МТК-5 є первинними (простими).
Основними параметрами кодів є: основа коду m, довжина кодової комбінації
n, відстань між кодовими комбінаціями і вага кодової комбінації w.

Відстань характеризує розбіжність між двома кодовими комбінаціями і

визначається за Хеммінгом числом незбіжних розрядів у них, тобто числом
одиниць у сумі двох комбінацій за модулем 2. Число ненульових елементів у
кодовій комбінації визначає її вага . Застосування рівномірних кодів
спрощує побудову автоматичних літеродрукувальних пристроїв і не потребує
передавання розділових символів між кодовими комбінаціями.
У сучасних системах передавання дискретних повідомлень розрізняють
дві групи самостійних пристроїв: кодери і модеми.
 16

Кодер – це пристрій, що перетворює повідомлення в код (кодер) і код у

повідомлення (декодер), а модем – пристрій, що перетворює код у сигнал
(модулятор) і сигнал у код (демодулятор). Канальні пристрої (смугові
підсилювачі передавача і приймача, коректори і т. ін.) разом з лінією зв’язку
утворюють неперервний канал, а останній разом з модемом – дискретний
канал.

Рис. 1.8 – Процес перетворення дискретного повідомлення в сигнал

Загальний принцип модуляції полягає в зміні одного чи кількох
параметрів несучого коливання (переносника) відповідно до переданого
повідомлення.

Так, якщо переносником є гармонічне коливання ,

то можна створити три види модуляції: амплітудну, частотну і фазову.
Якщо переносником є періодична послідовність імпульсів

, то при заданій формі імпульсів можна створити

чотири основних види імпульсної модуляції: амплітудно-імпульсну,
широтно-імпульсну, часово-імпульсну і частотно-імпульсну. Застосування
радіоімпульсів дозволяє одержати ще два види модуляції: за частотою і
за фазою високочастотного заповнення.
При дискретній (цифровій) модуляції закодоване повідомлення у вигляді

послідовності кодових символів перетворюється в послідовність

елементів (посилок) сигналу шляхом впливу кодових символів на

переносник f  (t). За допомогою модуляції один з параметрів переносника
змінюється за законом, який визначається кодом. У разі безпосереднього
передавання переносником може бути постійний струм, сила якого і
 17

напрямок змінюються. Зазвичай за переносник, як і в неперервній модуляції,

використовується змінний струм (гармонічне коливання). У цьому випадку
можна одержати амплітудну, частотну і фазову модуляції.
На рис. 1.9 наведені форми сигналу при двійковому коді для різних видів
дискретної (або цифрової) модуляції (або маніпуляції). Тут проілюстрований
вид модуляції, коли закон передаваного сигналу цифровий (первинний), а
сигнал-переносник (несуче коливання) аналоговий (неперервний). Таке
перетворення і називається дискретною модуляцією (або маніпуляцією). При
амплітудній модуляції (АМ) символу 1 відповідає передавання несучого
коливання протягом часу Т (посилка), символу 0 – відсутність коливання
(пауза). При частотній модуляції (ЧМ) передавання несучого коливання з
частотою відповідає символу 1, а передавання коливання з частотою –
символу 0. При двійковій фазовій модуляції змінюється фаза несучого
коливання на  у разі кожного переходу від 1 до 0 і від 0 до 1.
Нарешті, на практиці застосовують систему відносної фазової
модуляції (ВФМ). На відміну від фазової, при відносній фазовій модуляції
фазу сигналів відраховують не від деякого еталона, а від фази попереднього
елемента сигналу. Наприклад, символ 0 передається відрізком синусоїди з
початковою фазою попереднього елемента сигналу, а символ 1 – таким
самим відрізком з початковою фазою, що відрізняється від початкової фази
попереднього елемента сигналу на . Передача починається з посилки, яка
служить опорним сигналом для порівняння фази наступного елемента.
 18

Рис. 1.9 – Форми сигналів при двійковому коді для різних видів
дискретної модуляції
Нарешті, на практиці застосовують систему відносної фазової модуляції
(ВФМ). На відміну від фазової, при відносній фазовій модуляції фазу
сигналів відлічують не від деякого еталона, а від фази попереднього елемента
сигналу. Наприклад, символ 0 передається відрізком синусоїди з початковою
фазою попереднього елемента сигналу, а символ 1 — таким самим відрізком
із початковою фазою, що відрізняється від початкової фази попереднього
елемента сигналу на π. Передавання починається з посилки, яка слугує
опорним сигналом для порівняння фази наступного елемента.
 19

РОЗДІЛ 2. КАНАЛИ ЗВ’ЯЗКУ

2.1 Загальні відомості про канали зв’язку

Канал зв'язку забезпечує з'єднання передавача і приймача.
Фізичний канал може бути двопроводовою лінією, яка пропускає
електричний сигнал, або скловолокном, яке переносить інформацію за
допомогою перетвореного світлового променя, або підводним каналом
океану, в якому інформація передається акустично, або вільним простором,
по якому інформаційний сигнал, випромінюється за допомогою антени.
Одна загальна проблема при передачі сигналу через будь-який канал -
адитивний шум. Взагалі кажучи, адитивний шум створюється часто
усередині різних електронних компонентів, таких як наприклад резистори,
використовуваних в системах зв'язку. Ці шуми часто називають тепловим
шумом.
Інші джерела шуму і інтерференції (накладення) можуть виникати поза
системою, наприклад перехідні завади від інших користувачів каналу. Коли
такий шум і перехідні завади займають той же самий діапазон частот, що і
корисний сигнал, їх вплив може бути мінімізований шляхом відповідного
вибору передаваного сигналу в приймачі. Інші види сигнальних спотворень,
які можуть зустрічатися при передачі сигналу по каналу - це загасання
сигналу, амплітудні і фазові спотворення сигналу, і спотворення сигналу,
обумовлені розповсюдженням хвиль за багатьма напрямами.
Вплив шуму може бути зменшений збільшенням потужності
передаваного сигналу. Проте конструктивні і інші практичні міркування
обмежують рівень потужності передаваного сигналу. Інше базове обмеження
- доступна ширина смуги частот каналу. Обмеження ширини смуги зазвичай
обумовлене фізичними обмеженнями середовища і електричних
компонентів, використовуваних в передавачі і приймачі. Ці дві обставини
наводять до обмеження кількості даних, які можуть бути передані надійно по
 20

будь-якому каналу зв'язку. Нижче розглянемо деякі з важливих

характеристик окремих каналів зв'язку.

2.2 Проводові канали

Телефонна мережа використовує проводові лінії для передачі
звукового сигналу, а також даних і відеосигналів.
Виті проводові пари і коаксіальний кабель в основному дають
електромагнітний канал, який забезпечує проходження відносно помірної
ширини смуги частот.
Телефонний дріт, зазвичай використовуваний, аби з'єднати клієнта з
центральної станції, має ширину смуги декілька сотень кілогерц. З іншого
боку, коаксіальний кабель має зазвичай використовувану ширину смуги
частот декілька мегагерц. Рис. 2.1 пояснює частотний діапазон
використовуваних електромагнітних каналів, які включають хвилеводи і
оптичний кабель.
Сигнали, що передаються через такі канали, спотворюються за
амплітудою і фазою, і, крім того, на них накладається адитивний шум.
Дротова лінія зв'язку у вигляді витої пари також схильна до інтерференції
перехідних перешкод від рядом розташованих пар. Оскільки проводові
канали складають великий відсоток каналів зв'язку по всій країні і світу,
широкі дослідження були спрямовані на визначення їх властивостей передачі
і на зменшення амплітудних і фазових спотворень в каналі.

2.3. Волоконно - оптичні канали

Скловолокно надає проектувальникові системи зв'язку ширину
смуги частот, яка на декілька порядків більше, ніж в каналів з
коаксіальним кабелем.
Протягом минулого десятиліття були розроблені оптичні кабелі, які
мають відносно низьке загасання для сигналу, і високонадійні оптичні
пристрої для генерування і детектування сигналу.
 21

Рисунок 2.1 – Частотні діапазони каналів зв'язку

Ці технологічні досягнення привели до швидкого освоєння таких
каналів як для внутрішніх систем електрозв'язку, так і для трансатлантичних
і світових систем зв'язку. З врахуванням великої ширини смуги частот,
доступної на волоконно-оптичних каналах, стало можливо для телефонних
компаній запропонувати абонентам широкий діапазон послуг електрозв'язку,
включаючи передачу мови, даних, факсимільних і відеосигналів.
Передавач у волоконно-оптичній системі зв'язку - джерело світла,
світловипромінюючий діод або лазер. Інформація передається шляхом
зміни (модуляції) інтенсивності джерела світла за допомогою сигналу
повідомлення. Світло поширюється через волокно як світлова хвиля, і вона
періодично посилюється (в разі цифрової передачі детектується і
 22

відновлюється ретрансляторами) уздовж тракту передачі, аби

компенсувати загасання сигналу.
У приймачі інтенсивність світла детектується фотодіодом, чий
вихід є електричним сигналом, який змінюється пропорційно потужності
світла на вході фотодіода. Джерела шуму у волоконно-оптичних каналах –
це фотодіоди і електронні підсилювачі.
Передбачається, що волоконно-оптичні канали замінять майже всі
канали дротяної лінії зв'язку в телефонній мережі на рубежі століття.

2.4. Безпроводові (радіо) канали

У системах безпроводового зв'язку (радіозв'язку) електромагнітна
енергія передається в середовище розповсюдження антеною, яка служить
випромінювачем.
Фізичні розміри і структура антени залежать перш за все від робочої
частоти. Аби отримати ефективне випромінювання електромагнітної енергії,
розміри антени мають бути більш ніж 1/10 довжини хвилі. Отже, передача
радіостанції, припустимо на частоті fc=1 Мгц, відповідній довжині хвилі
c
λ= =300 м
fc , вимагає антени з діаметром принаймні 30 м.
Рис. 2.2 пояснює різні діапазони частот для радіозв'язку. Способи
поширення електромагнітних хвиль в атмосфері і у вільному просторі можна
розділити на три категорії, а саме: поширення поверхневою хвилею,
поширення просторовою хвилею, поширення прямою хвилею. У діапазоні
дуже низьких частот і звуковому діапазоні, в яких довжини хвиль
перевищують 10 км., земля і іоносфера утворюють хвилевід для поширення
електромагнітних хвиль. У цих частотних діапазонах сигнали зв'язку
фактично поширюються довкола всієї земної кулі. З цієї причини ці
діапазони частот перш за все використовуються у всьому світі для вирішення
навігаційних завдань з берега до кораблів.
 23

Ширина смуги частот каналу, доступної в цих діапазонах, відносно

мала (зазвичай складає 1...10 % центральної частоти), і, отже, інформація, яка
передається через ці канали, має відносно низьку швидкість передачі і
зазвичай неприйнятна для цифрової передачі.
Домінуючий тип шуму на цих частотах обумовлений грозовою
діяльністю довкола земної кулі, особливо в тропічних областях.
Інтерференція виникає із-за великого числа станцій в цих діапазонах частот.
Поширення земною хвилею, як ілюструється на рисунку 2.3., є основним
виглядом розповсюдження для сигналів в смузі середніх частот (0,3...3 Мгц).
Цей діапазон частот, використовуваний для радіомовлення і морського
радіомовлення. При деяких способах організації передавання сигналу в
радіомовленні і поширенні земною хвилею дальність зв'язку, навіть при
використанні потужних радіостанцій, обмежена 150 км. Атмосферні шуми,
промислові шуми і теплові шуми від електронних компонентів приймача є
основними причинами спотворень сигналів, передаваних в діапазоні середніх
частот.
 24

Рисунок 2.2 – Частотні діапазони для безпроводових каналів зв'язку

Окремим випадком розповсюдження просторової хвилі є іоносферне

розповсюдження, що ілюструється рисунку 2.4. Воно зводиться до
віддзеркалення (відхилення або рефракція хвилі) передаваного сигналу від
іоносфери, яка складається з декількох шарів заряджених часток,
розташованих на висоті 50...400 км. від поверхні землі.
 25

У денний час доби розігрівання нижніх шарів атмосфери сонцем

обумовлює появу нижнього шару на висоті нижче 120 км. Ці нижні шари,
особливо D-шар, викликають поглинання частот нижче за 2 Мгц, таким
чином обмежуючи розповсюдження іоносферною хвилею радіопередач
радіомовлення. Проте потягом нічних часів електронна концентрація часток
в нижніх шарах іоносфери різко падає, і частотне поглинання, яке
зустрічається в денний час, значно скорочується. Внаслідок цього потужні
радіомовні сигнали можуть поширюватися на більші відстані шляхом
віддзеркалення від іоносферних шарів (які розташовуються висоті від 140 до
400 км. над поверхнею землі), і земної поверхні.

Рисунок. 2.3 – Ілюстрація поширення поверхневою хвилею

Часто виникаюча проблема при іоносферному розповсюдженні

електромагнітної хвилі в частотному діапазоні високих частот – це багато
шляхів розповсюдження сигналу. Це утворюється тому, що передаваний
сигнал досягає приймача за багатьма шляхами з різними затримками. Це
зазвичай наводить до міжсимвольної інтерференції в системі цифрового
зв'язку. Більш того, сигнальні компоненти, що надходять по різних щляхах
розповсюдження, можуть підсумовуватися таким чином, що це наводить до
явища, названого завмираннями. Це більшість людей випробували при
слуханні віддаленої радіостанції вночі, коли іоносферна хвиля є домінуючим
способом розповсюдження.
Адитивний шум у високочастотному діапазоні - це комбінація
атмосферних перешкод і теплового шуму. Поширення іоносферної хвилі
припиняється на частотах вище 30 Мгц, що є кордоном діапазону високих
 26

частот. Проте можливе іоносферно-тропосферне розповсюдження на

частотах в діапазоні від 30 до 60 Мгц, обумовлене розсіянням сигналів від
нижніх шарів іоносфери. Також можна зв'язатися на відстані декількох
сотень миль за допомогою тропосферного розсіяння в діапазоні від 40 до 300
Мгц. Тропосферне розсіяння обумовлено розсіянням сигналу завдяки
часткам в атмосфері на висотах порядку 10 км. Звичайне іоносферне і
тропосферне розсіяння викликає великі сигнальні втрати і вимагає великої
потужності передавача і відносно великих розмірів антен.

Рисунок 2.4 – Ілюстрація поширення просторовою хвилею

Частоти вище 30 Мгц проходять через іоносферу з відносно малими

втратами і роблять можливим супутниковий і позаземний зв'язок. Отже, на
частотах ультрависокого діапазону і вище основним способом
електромагнітного розповсюдження хвиль є поширення в межах прямої
видимості. Для земних систем зв'язку це означає, що передавальна і
приймальна антени мають бути в прямій видимості з відносно малою
перешкодою (або її відсутністю). З цієї причини передача телевізійних
станцій в ультрависокою і зверхвисокою смугою діапазона частот для
досягнення широкої зони обсягу здійснюється антенами на високих опорах.
Взагалі, зона обсягу для розповсюдження в межах прямої видимості
обмежена кривизною поверхні землі. Якщо передавальна антена встановлена
на висоті h м над поверхнею землі, відстань до радіогоризонту, не зважаючи
 27

на фізичні перешкоди, такі як гори, приблизно d= √ 15h км . Наприклад,

антена телебачення, встановлена на висоті 300 м, забезпечує покриття
території приблизно 67 км. Інший приклад – релейні системи
мікрохвильового радіозв'язку, що використовуються для передачі
телефонних і відеосигналів на частотах вище ніж 1 Мгц, мають антени,
встановлені на високих опорах або зверху на високих будівлях.
Домінуючий шум, що обмежує якість системи зв'язку у
високочастотних і ультрависокочастотних діапазонах, – тепловий шум, що
створюється у вхідних ланцюгах приймача, і космічні шуми, уловлені
антеною. На частотах в діапазоні зверхвисоких частот вище чим 10 ГГц при
розповсюдженні сигналу головну роль грають атмосферні умови. Наприклад,
на частоті 10 ГГц загасання міняється приблизно від 0,003 дБ/км при легкому
дощі до 0,3 дБ/км при сильному дощі. На частоті 100 ГГц загасання
міняється приблизно від 0,1 дБ/км при легкому дощі до 6 дБ/км при
сильному дощі. Отже, в цьому частотному діапазоні сильний дощ викликає
надзвичайно високі втрати при розповсюдженні, які можуть призводити до
відмови системи обслуговування (повний обрив в системі зв'язку).
На частотах вище украй високих частот ми маємо діапазон
інфрачервоного і видимого випромінювань – області електромагнітного
спектру, який може використовуватися для вживання розповсюдження в
межах прямої видимості оптичного зв'язку у вільному просторі. До
теперішнього часу ці діапазони частот використовувалися в
експериментальних системах зв'язку типа зв'язку між супутниками.

2.5. Підводні акустичні канали

За останній час дослідження «океанської» діяльності безперервно
розширювалися. Це пов'язано з посиленням потреби передати дані, зібрані
датчиками, розміщеними під водою і на поверхні океану. Звідти дані
передаються до центру збору інформації.
 28

Електромагнітні хвилі не поширюються на великі відстані під водою,

за винятком вкрай низьких частот. Проте передача сигналів таких низьких
частот гранично дорога через надзвичайно великі і потужні передавачі.
Загасання електромагнітних хвиль у воді може бути виражене
глибиною поверхневого шару, яка є відстанню, на якій сигнал ослабляється в
250
δ=
е разів. Для морської води глибина поверхневого шару √ f , де f
виражена в герцах, а δ - в метрах.
Наприклад, для частоти 10 кГц глибина поверхневого шару є 2,5 м.
Навпроти, акустичні сигнали поширюються на відстані порядку десятки і
навіть сотні кілометрів.
Підводний акустичний канал поводиться як канал з багатьма шляхами
розповсюдження завдяки сигнальним віддзеркаленням від поверхні і дна
моря. Із-за випадкового руху хвилі сигнальні продукти багатопроменевого
поширення наводять до випадкових в часі затримок розповсюдження і у
результаті до завмирань сигналу. Крім того, є частотно-залежне загасання,
яке приблизне пропорційно квадрату частоти сигналу. Глибинна швидкість
номінально рівна приблизно 1500 м/с, але реальне значення вище або нижче
за номінальне значення залежно від глибини, на якій сигнал
розповсюджується.
Довколишній океанський акустичний шум викликано різними
морськими живими організмами (наприклад, креветками, рибою тощо).
Ближні гавані додають до довколишнього шуму промисловий шум. Не
дивлячись на наявність завад у довкіллі, можливо проектувати і виконувати
ефективні і безпечні підводні акустичні системи зв'язку для передачі
цифрових сигналів на великі відстані.
 29

Висновок:

Сигнал — зміна фізичної величини, що використовується для

пересилання даних. Саме завдяки цій зміні сигнал може нести в собі якусь
інформація.
Сигнали класифікують за низкою ознак:
1) Випадкові та Детерміновані сигнали
- Випадкові сигнали – це сигнали, значення яких у будь-який момент
часу є величина випадкова.
- Детерміновані (регулярні) – це сигнали, значення яких у будь-який
момент часу відомі, або їх значення можуть бути обчислені.
2) Аналогові і дискретні сигнали
Аналоговий сигнал є безперервна функція часу, тобто він однозначно
визначається для всіх t. Електричний сигнал виходить в результаті
перетворення деякого фізичного процесу, наприклад, мови в електричний
сигнал.
Дискретний сигнал існує лише в певні, дискретні проміжки часу kΔt, де
k – ціле число, а Δt – фіксований проміжок часу існування сигналу.
3) Періодичні і неперіодичні сигнали
Сигнал називається періодичним в часі, якщо існує постійне T0 >0 таке, що
x (t )=x (t+T 0 ) для −∞ <t <∞ ,
де t – це час.
4) По розподілу сигналів за смугою частот розрізняють низькочастотні
сигнали, спектр яких розташований в області звукових частот (до декількох
десятків кілогерц), і високочастотні сигнали, спектр яких розташований
вищим за область звукових частот.
 30

5) За тривалістю існування сигнали можна розділити на нескінчені та

сигнали з обмеженим часом існування.
6) За видом переданих повідомлень
Часова форма представлення сигналу – це опис зміни його параметрів у
функції часу. Така форма опису дозволяє визначити енергію, потужність і
тривалість сигналу.
Цифровий сигнал електрозв'язку  це сигнал, у якого кожний з
інформаційних параметрів описується функцією дискретного часу і
скінченною множиною можливих значень. Перетворення аналогового
сигналу в цифрову форму здійснюється шляхом операцій дискретизації і
квантування. Дискретизація за часом дозволяє перетворити аналоговий
сигнал у дискретний, який після квантування перетворюється в цифровий.
Пристрій перетворення аналогового сигналу в цифрову форму називається
аналого-цифровим перетворювачем  АЦП. Пристрій, який здійснює ці
перетворення, називається цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП).

Дискретизація сигналу за часом  це перетворення сигналу

електрозв'язку, при якому він подається сукупністю своїх значень у
дискретні моменти часу.
Заміна неперервної шкали рівнів повідомлення дискретною шкалою
рівнів називається квантуванням за рівнем .
Кодування – це процес перетворення елементів повідомлення у
відповідні їм числа (кодові символи).
Кожному елементу повідомлення присвоюється певна сукупність
кодових символів, яка називається кодовою комбінацією. Сукупність кодових
комбінацій, що відображають дискретні повідомлення, утворює код.
Коди, в яких усі комбінації мають однакову довжину, називають
рівномірними.
Кодер – це пристрій, що перетворює повідомлення в код (кодер) і код у
повідомлення (декодер), а модем – пристрій, що перетворює код у сигнал
 31

(модулятор) і сигнал у код (демодулятор). Загальний принцип модуляції

полягає в зміні одного чи кількох параметрів несучого коливання
(переносника) відповідно до переданого повідомлення.
Основні види імпульсної модуляції: амплітудно-імпульсну, широтно-
імпульсну, часово-імпульсну і частотно-імпульсну.
Канал зв'язку забезпечує з'єднання передавача і приймача.
Вплив шуму може бути зменшений збільшенням потужності
передаваного сигналу.
Телефонна мережа використовує проводові лінії для передачі звукового
сигналу, а також даних і відеосигналів.
Виті проводові пари і коаксіальний кабель в основному дають
електромагнітний канал, який забезпечує проходження відносно помірної
ширини смуги частот. Сигнали, що передаються через такі канали,
спотворюються за амплітудою і фазою, і, крім того, на них накладається
адитивний шум.
Скловолокно надає проектувальникові системи зв'язку ширину смуги
частот, яка на декілька порядків більше, ніж в каналів з коаксіальним
кабелем.
Передавач у волоконно-оптичній системі зв'язку - джерело світла,
світловипромінюючий діод або лазер. Інформація передається шляхом зміни
(модуляції) інтенсивності джерела світла за допомогою сигналу
повідомлення. Світло поширюється через волокно як світлова хвиля, і вона
періодично посилюється (в разі цифрової передачі детектується і
відновлюється ретрансляторами) уздовж тракту передачі, аби компенсувати
загасання сигналу.
У приймачі інтенсивність світла детектується фотодіодом, чий вихід є
електричним сигналом, який змінюється пропорційно потужності світла на
вході фотодіода. Джерела шуму у волоконно-оптичних каналах – це
фотодіоди і електронні підсилювачі.
 32

Передбачається, що волоконно-оптичні канали замінять майже всі

канали дротяної лінії зв'язку в телефонній мережі на рубежі століття.
У системах безпроводового зв'язку (радіозв'язку) електромагнітна
енергія передається в середовище розповсюдження антеною, яка служить
випромінювачем.
Способи поширення електромагнітних хвиль в атмосфері і у вільному
просторі можна розділити на три категорії, а саме: поширення поверхневою
хвилею, поширення просторовою хвилею, поширення прямою хвилею.
За останній час дослідження «океанської» діяльності безперервно
розширювалися. Це пов'язано з посиленням потреби передати дані, зібрані
датчиками, розміщеними під водою і на поверхні океану. Звідти дані
передаються до центру збору інформації.
Електромагнітні хвилі не поширюються на великі відстані під водою,
за винятком вкрай низьких частот. Проте передача сигналів таких низьких
частот гранично дорога через надзвичайно великі і потужні передавачі.
 33

Література:

1.Стеклов В. К. Беркман Л. Н.Теорія електрозв'язку. - К.: Техніка, 2006.- 276

с.
2. Кривуца В.Г. та інші Система управління сучасними телекомунікаційними
мережами/ Беркман Л.Н., Климаш М.М., та ін./ К.: Зв'язок, 2009.- 276 с
3. О.Ю.Гусєв, Г.Ф.Конахович, В.І.Корнієнко, Г.В.Кузнецов, О.Ю.Пузиренко
Теорія електричного зв’язку/ - 331с.