МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ МОРСЬКОГО ФЛОТУ

Кафедра Експлуатації суднового електрообладнання і засобів автоматики

САМОСТІЙНА РОБОТА

з дисципліни

“ОСНОВИ ЕЛЕКТРОТЕХНІКИ, РАДІОТЕХНІКА

ЕЛЕКТРОНІКА ТА
ЕЛЕКТРООБЛАДНАННЯ СУДЕН”
ВАРІАНТ № 8

Виконав:
студент 2-го курсу
Групи РМТС-23
Степанков Д.В.
Перевірив:
доц. каф. ЕСЕ та ЗА
_____ Кочетков О.В.

Одеса-2021
 Індивідуальна самостійна робота

Варіант задачі задається викладачем.

Вихідні дані обираються згідно з варіантом ХX, що визначає параметри схеми
(табл. 1), № схеми електричного кола (рис 1) для кожної групи різній. В відповідному
до свого варіанта електричному колі, зображеному на рис. 1.
Задача 1. Визначити еквівалентний опір між відповідними до свого варіанта
виходами.
Задача 2. Визначити струми у вітках і скласти баланс потужностей. Значення
опорів резисторів R1-R10 і напруги на вході Uвх треба вибирати для свого варіанта в
табл. 1, або 2, відповідно до схеми.
Вказівки. Для розв’язку задач доцільно розглянути особливості послідовного та
паралельного з’єднань опорів в електричних колах постійного струму, а також закони
Ома та Кірхгофа.
На першому етапі (розв’язку задачі 1) необхідно визначити загальний
(еквівалентний) опір між відповідними виходами (згідно свого варіанта) шляхом
перетворення кола до еквівалентного, виділяючи послідовні і паралельні ділянки
схеми. Після обчислення еквівалентного опору необхідно перейти до (розв’язку задачі
2) визначення струмів в елементах кола, на основі закону Ома для ділянки кола, а
нумерацію струмів необхідно згідно з номером відповідного опору (наприклад, через
опір R1 протікає струм I1. Джерело живлення вмикається між відповідними виходами
(згідно свого варіанта).
На другому етапі розв’язку задачі складаємо баланс потужності.
Таким чином при розв’язанні цієї задачі потрібно: 1) привести схему
електричного кола постійного струму згідно зі своїм варіантом. 2) привести
розрахунки еквівалентного опору з ілюстрацією еквівалентних схем та поясненнями.
3) привести розрахунки струмив всіх елементів заданого кола. 4) позначити на схемі
стрілочками струми на кожній гілці кола. 5) привести розрахунок балансу
потужностей. 6) зробити висновки. Значення ЕРС Е1, джерела та опори резисторів
приведені в табл. 1.
Додаткові питання:

РМТС 23
Вар Номер питання
08 2 3 120 16 12

2. Аналогово-цифрове перетворення сигналів.

Аналого-цифрові перетворювачі (АЦП) це пристрої, які приймають вхідні

аналогові сигнали та генерують відповідні до них цифрові сигнали, які придатні для
обробки мікропроцесорами та іншими цифровими пристроями.
Принципово не виключена можливість безпосереднього перетворення різних
фізичних величин в цифрову форму, однак це завдання вдається розв’язати тільки
досить рідко через складність таких перетворювачів. Тому зараз найраціональнішим
вважається спосіб перетворення різних за фізичною природою величин спочатку в
функціонально пов'язані з ними електричні, а потім уже за допомогою перетворювачів
напруга - код – в цифрові. Саме ці перетворювачі і мають на увазі, коли говорять про
АЦП.
Процедура аналого-цифрового перетворення неперервних сигналів, яку
реалізовують за допомогою АЦП, це перетворення неперервної функції часу  , яка

описує вхідний сигнал, у послідовність чисел { },  =0,1,2,…, що віднесені до

деяких фіксованих моментів часу. Цю процедуру можна розділити на дві самостійні
операції: дискретизацію і квантування.
Найпоширенішою формою дискретизації, як зазначалось, є рівномірна
дискретизація, в основі якої лежить теорема відліків. Згідно з цією теоремою як

коефіцієнти   потрібно використовувати миттєві значення сигналу   в дискретні

моменти часу  , а період дискретизації вибирати з умови:

де  – максимальна частота спектра сигналу, що перетворюється.

Тоді отримаємо відомий вираз теореми відліків

Для сигналів зі строго обмеженим спектром цей вираз є тотожністю. Однак

спектри реальних сигналів прямують до нуля тільки асимптотично. Застосування
рівномірної дискретизації до таких сигналів викликає виникнення в системах обробки
інформації специфічних високочастотних спотворень, які зумовлені вибіркою. Для
зменшення цих спотворень необхідно або збільшувати частоту дискретизації, або
використовувати перед АЦП додатковий фільтр нижніх частот, який обмежуватиме
спектр вхідного сигналу перед його аналого-цифровим перетворенням.
У загальному випадку вибір частоти дискретизації буде залежати також від

вигляду функції  , що використовується в першій формулі розділу та допустимого

рівня похибок, які виникають при відновленні початкового сигналу за його відліками.
Усе це необхідно враховувати при виборі частоти дискретизації, яка визначає
необхідну швидкодію АЦП. Часто цей параметр задають розробнику АЦП.
Розглянемо докладніше місце АЦП при виконанні операції дискретизації.
Для достатньо вузькосмугових сигналів операцію дискретизації можна
виконувати за допомогою самих АЦП і суміщати таким чином з операцією
квантування. Основною закономірністю такої дискретизації є те, що за рахунок
скінченного часу одного перетворення та невизначеності моменту його закінчення,
який, у загальному випадку, залежить від параметрів вхідного сигналу, не вдається
отримати однозначної відповідності між значеннями відліків та моментами часу, до
яких їх потрібно віднести.

Апертурним часом   називають час, протягом якого зберігається

невизначеність між значенням вибірки та часом, до якого вона відноситься. Ефект
апертурної невизначеності проявляється або як похибка миттєвого значення сигналу
при заданих моментах вимірювання, або як похибка моменту часу, в який проводиться
вимірювання при заданому миттєвому значенні сигналу. При рівномірній
дискретизації наслідком апертурної невизначеності є виникнення амплітудних
похибок, які називаються апертурними та чисельно рівні приростові сигналу протягом
апертурного часу.
Якщо використовувати іншу інтерпретацію ефекту апертурної невизначеності,
то її наявність викликає "тремтіння" істинних моментів часу, в які беруться відліки
сигналу, відносно моментів, які рівновіддалені на осі часу. В результаті замість
рівномірної дискретизації зі строго постійним періодом проводиться дискретизація с
флюктуючим періодом повторення. Це викликає порушення умов теореми відліків та
появи уже розглянутих апертурних похибок в системах цифрової обробки інформації.
Таке значення апертурної похибки можна визначити, розклавши вираз для
вхідного сигналу в ряд Тейлора в околі точок відліку, який для  -ї точки має вигляд:
 та в першому наближенні дає апертурну похибку:

де   – апертурний час, який для розглянутого випадку в першому наближенні є

часом перетворення АЦП.
Зазвичай для оцінки апертурних похибок використовують синусоїдальний
випробувальний сигнал  .

Рисунок 4.4 – Утворення апертурної похибки для випадку, коли вона дорівнює
крокові квантування
Якщо прийняти, що для  -розрядного АЦП з роздільною здатністю   
апертурна похибка не повинна перевищувати кроку квантування (рис. 4.4), то
залежність між частотою сигналу  , апертурним часом   та відносною апертурною

похибкою буде такою: 

Для забезпечення дискретизації синусоїдального сигналу частота якого 100 кГц
з похибкою 1% час перетворення АЦП повинен бути рівним 25 нс. У той же час за
допомогою такого швидкодіючого АЦП принципово можна дискретизувати сигнали,
які мають ширину спектра біля 20 МГц. Таким чином, дискретизація за допомогою
самого АЦП викликає суттєве розходження вимог між швидкодією АЦП та періодом
дискретизації. Це розходження досягає 2...3 порядків та дуже ускладнює і здорожує
процес дискретизації, оскільки навіть для порівняно вузькополосних сигналів
потребує досить швидкодіючих АЦП. Для достатньо широкого класу сигналів, які
швидко змінюються, цю проблему вирішують за допомогою пристроїв вибірки-
зберігання, що мають малий апертурний час.
 Рисунок 4.5 – Класифікація аналогово-цифрових перетворювачів

Зараз відома велика кількість методів перетворення напруга – код. Ці методи

суттєво відрізняються один від одного потенційною точністю, швидкістю
перетворення та складністю апаратної реалізації. На рис. 4.5 наведена класифікація
АЦП за методами перетворення.
В основу класифікації АЦП покладено ознаку, яка вказує на те, як в часі
розгортається процес перетворення аналогової величини в цифрову. В основі
перетворення вибіркових значень сигналу в цифрові еквіваленти лежать операції
квантування та кодування. Вони можуть проводитись за допомогою або послідовної,
або паралельної, або послідовно-паралельної процедур наближення цифрового
еквівалента до перетворюваної величини.
3.Закон Ома для ділянки та для всього кола, визначення.

ЗАКОН ОМА ДЛЯ ДІЛЯНКИ КОЛА

Для опису електричного кола що не містить ЕРС можна використовувати закон
Ома для ділянки кола. Це найбільш проста форма запису. Він виглядає так:
I=U/R
Де I – це струм, вимірюється в Амперах, U – напруга в вольтах, R – опір в Омах.
Така формула нам говорить, що струм прямопропорционален напрузі і обратно
пропорціональна опору – це точне формулювання Закону Ома. Фізичний сенс цієї
формули – це описати залежність струму через ділянку ланцюга при відомому його
опорі і напрузі.
ЗАКОН ОМА ДЛЯ ПОВНОГО КОЛА
Повна ланцюг передбачає наявність джерела живлення. Ідеальний джерело
живлення – це прилад, який має єдину характеристику:
напруга, якщо це джерело ЕРС;
силу струму, якщо це джерело струму;
Таке джерело живлення здатний видати будь-яку потужність при незмінних
вихідних параметрах. У реальному ж джерелі живлення є ще й такі параметри як
потужність і внутрішній опір. По суті, внутрішній опір – це уявний резистор,
встановлений послідовно з джерелом ЕРС.

Формула Закону Ома для повного кола виглядає схоже, але додається
внутрішньо опір ВП. Для повного кола записується формулою:
I = ε / (R + r)
Де ε – ЕРС в Вольтах, R – опір навантаження, r – внутрішній опір джерела
живлення.
На практиці внутрішній опір є частками Ома, а для гальванічних джерел воно
істотно зростає. Ви це спостерігали, коли на двох батарейках (нової і сіла) однакову
напругу, але одна видає потрібний струм і працює справно, а друга не працює, тому
що просідає при найменшій навантаженні.
 120. Поширення радіохвиль у вільному просторі
Поширенням радіохвиль у просторі називається явище перенесення
енергії електромагнітних хвиль в діапазоні радіочастот. Радіохвилі займають частину
спектру частот електромагнітних хвиль з довжинами від 100 км до 1 мм, яким
відповідають частоти від 3 кГц до 300 ГГц. Подібно світловим хвилям, на радіохвилі
впливають
явища відбиття, заломлення, дифракції, поглинання, поляризації та розсіювання.[1]
Поширення радіохвиль залежить від щоденних змін водяної
пари в тропосфері та іонізації у верхніх шарах атмосфери у зв'язку із близкістю
до Сонця. Розуміння впливу різних факторів на поширення радіохвиль має безліч
практичних застосувань, від вибору частот для
міжнародного короткохвильового телерадіомовлення, до проектування
надійних мобільних телефонних систем, радіонавігації та
експлуатації радіолокаційних систем.
Радіохвилі на різних частотах поширюються по-різному. Довжина хвилі дуже
низьких частот набагато більша за відстані між земною поверхнею і D-
шаром іоносфери (60—90 км), тому електромагнітні хвилі можуть поширюватися в
цьому регіоні, як у хвилеводі. Взаємодія радіохвиль з іонізованих шарах атмосфери
ускладнює прогнозування та аналіз поширення радіосигналу. Іоносферне поширення
радіохвиль сильно залежить від космічної погоди.

Поширення радіохвиль у вільному просторі

У вільному просторі, або вакуумі всі електромагнітні хвилі (радіо, світлові,
рентгенівські тощо) підпорядковуються закону обернених квадратів, згідно якого
щільність потоку енергії електромагнітної хвилі обернено пропорційна квадрату
відстані від точкового джерела.
Швидкість розповсюдження радіохвиль у вакуумі приблизно
дорівнює швидкості світла і становить 299 792 458 м/с. У інших середовищах
перенесення відбувається з фазовою швидкістю, що відрізняється від швидкості
світла.
16. Коефіцієнт корисної дії.
Для оцінки будь-якого теплового двигуна дуже важливо знати, яку частину
енергії, що виділяється під час згоряння палива, він перетворює в корисну роботу. Що
більша ця частина енергії, то більш економічним є тепловий двигун.
Для характеристики економічності різних теплових двигунів вводять поняття
коефіцієнта корисної дії (ККД) теплового двигуна.
Відношення тієї частини енергії, яка витрачається на виконання корисної роботи
двигуном, до всієї енергії, що виділяється внаслідок згоряння палива, називають
коефіцієнтом корисної дії (ККД) теплового двигуна.
ККД позначають малою грецькою літерою η (ета) і зазвичай виражають у
відсотках (%)·

де η - коефіцієнт корисної дії теплового двигуна; A s- виконана корисна робота; Q

- повна теплова енергія, що виділилася внаслідок згоряння палива.
ККД теплового двигуна завжди менший від одиниці, тобто менший від 100 %.
Основні характеристики теплових двигунів
Поршнева парова машина: робочим тілом є пара, температура нагрівника
становить 207 cC, температура холодильника - 27 cC, ККД -7-15 %.
Парова турбіна: робочим тілом є пара, температура нагрівника становить 577 ГС,
температура холодильника - 107 rC, ККД - 20-25 %.
Дизель: робочим тілом є продукти згоряння палива, температура нагрівника
становить 1827 °С, температура холодильника - 107 cC, ККД -30-39 %.
Карбюраторний, двигун: робочим тілом є продукти згоряння палива,
температура нагрівника становить 1827 rC, температура холодильника -107 rC, ККД -
18-24 %.
Як можна збільшити ККД теплових двигунів? До найпопулярніших теплових
двигунів належать газова турбіна і двигун внутрішнього згоряння (ДВЗ). Щоб
підвищити ККД турбіни, потрібно збільшити температуру нагрівана і зменшити
температуру холодильника. Для цього потрібно знайти такий кут нахилу лопаток
турбіни, при якому найбільша частина енергії газу буде передаватися їм,
перетворюючись у механічну. Тоді температура газу в холодильнику знизиться. На
практиці зробити це досить складно, цією проблемою сьогодні займаються кращі
технічні інститути. Тому потрібно робити грубе налаштування, знаходячи кут, при
якому турбіна в потоці газу матиме найбільшу частоту обертання.
12.Радіоприймальні пристрої (визначення, параметри)

Радіоприймальний пристрій - це комплекс апаратури призначеної для виділення

високочастотного сигналу кореспондента із багатьох сигналів різних радіостанцій,
підсилення виділеного сигналу, детектування і підсилення продетектованого сигналу
до величини, що забезпечує нормальну роботу вихідного пристрою.
Основні параметри радіоприймачів
Чутливість радіоприймача визначається мінімальною величиною
електрорушійної сили сигналу в антені, при якій на виході радіоприймача одержують
номінальну вихідну потужність або напругу. Чутливість вимірюється в мілівольтах.
Чим вищий рівень зовнішніх завад і власного шуму на вході радіоприймача, тим
більшим повинен бути рівень сигналу для його впевненого прийому ї тим меншою є
чутливість радіоприймача.
Селективність - це здатність радіоприймача виділяти і підсилювати лише сигнал
вибраної радіостанції з сукупності всіх зовнішніх сигналів, що утворюються в антені
від усіх інших радіопередавачів і завад. Селективність, як відносна величина,
вимірюється в децибелах і становить для радіомовлення з амплітудною
модуляцією 20-60 дБ (що відповідає послабленню сигналу сусідньої станції в 10-1000
разів).
Ширина смуги частот високочастотного тракту визначається смугою спектра
сигналу, який приймається. Для різних сигналів цей показник різний: для телефонних
каналів зв'язку з амплітудною модуляцією - 6 кГц; для радіомовлення при АМ-сигналі
-9
кГц, а при ЧМ-сигналі - 250 кГц; для імпульсних радіолокаторів - від 1 до 100
МГц.
В радіомовленні і радіозв'язку діапазони розбивають на піддіапазони, а в межах
піддіапазонів "розтягують" їх окремі ділянки. Динамічний діапазон радіоприймача
визначається відношенням максимальної амплітуди сигналу на його вході при
допустимому рівні нелінійних спотворень до величини чутливості.
Номінальна потужність і напруга сигналу на виході - це такі величини
потужності і напруги, які забезпечують працездатність кінцевого перетворювача
сигналу (гучномовець, телефон, акустична система, електронно-променева трубка
тощо) без помітних нелінійних спотворень сигналу в ньому. Вони визначаються
типом цього перетворювача і можуть лежати в межах від часток до десятків ват і
вольт.