1

Лекц.1

Класифікація радіоприймальних пристроїв за призначенням.

Місце радіоприймального пристрою у радіотехнічних системах
різного призначення.

Пристрій приймання і обробки сигналів (ППОС) – це комплекс електронних

функціональних вузлів і блоків, призначених для відбору з відкритого
простору або кабелю електромагнітних коливань штучного або природного
походження в радіочастотному (3103…31012 Гц) і оптичному
(31012…31016 Гц) діапазонах та перетворення їх до вигляду, який
забезпечує використання перенесеної ними інформації. ППОС є дуже
важливою частиною усіх радіосистем, які служать для передавання
інформації з одного пункту простору в інший.

В залежності від основних ознак існує ряд класифікацій ППОС. За основним

функціональним призначенням ППОС діляться на професійні і радіомовні.

До професійних відносяться зв’язкові, телекерування, телеметричні та інші

ППОС. Вони відрізняються великою складністю і вартістю, часто не меншою
від вартості передавального обладнання.

Радіомовні ППОС забезпечують приймання програм звукового і

телевізійного мовлення. Їх масове виробництво і необхідність відносної
дешевизни зумовлюють використання порівняно простих технічних рішень.

Радиоприёмник (радиоприёмное устройство) — устройство для приёма

электромагнитных волн радиодиапазона (то есть с длиной волны от
нескольких тысяч метров до долей миллиметра) с последующим
преобразованием содержащейся в них информации к виду, в котором она
могла бы быть использована.

Классификация радиоприёмников
 2

Радиоприёмные устройства делятся по следующим признакам:

по основному назначению: радиовещательные, телевизионные, связные,

пеленгационные(Радиопеленгация — определение направления на источник
радиоизлучения. Радиопеленгацию осуществляют при помощи
радиопеленгаторов.

радиолокационные, для систем радиоуправления, измерительные

(Измери́тельный приёмник — радиоприёмник с нормированными

метрологическими характеристиками измерения уровня и частоты
радиосигналов. Основное назначение их — селективное измерение
напряжения или мощности слабых сигналов, у многих современных
приёмников есть также дополнительные функции, например: анализ спектра
сигнала, измерение модуляции, сканирование по диапазону частот с целью
выявления каналов, на которых ведется передача или для отслеживания
помех. Для определения параметров радиоизлучения в пространстве,
измерительный приёмник используется совместно с измерительными
антеннами.

Применение измерительных приёмников

Измерение уровня полезных сигналов и радиопомех

Точное измерение частот

Радиоконтроль и радиоразведка

Анализ электромагнитной обстановки

Анализ эксплуатационных характеристик сетей радиосвязи

Отслеживание использования каналов и диапазонов частот

Работа в составе измерительных систем в комплексе с измерительными

антеннами

Работа в составе подвижных лабораторий контроля электромагнитной

совместимости) и др.;

Лекция 2 Електричні параметри, що характеризують роботу

радіоприймального пристрою.
 3

Радиоприемное устройство характеризуется следующими параметрами.

1. Чувствительностью, т. е. способностью радиоприемника принимать слабые

сигналы.

Чувствительность оценивается минимальным значением сигнала в антенне,

обеспечивающим заданную мощ. ность выходного сигнала информации, и
зависит от усилительных свойств усилителей, входящих в схему
радиоприемника. Чем больше коэффициент усиления усилителей, тем выше
чувствительность радиоприемника.

2. Избирательностью, т. е. способностью приемника выделять из суммы

различных сигналов и помех сигналы нужной радиостанции. Чем выше
избирательность приемника, тем меньше влияние на полезный сигнал помех
и сигналов посторонних радиостанций

Избирательность приемника зависит от числа каскадов в усилителе высокой

частоты и качества резонансных фильтров в каждом каскаде. Повышение
избирательности приемника связано с увеличением количества контуров и
каскадов усиления в приемнике, что повышает его стоимость и усложняет
настройку. Поэтому в зависимости от назначения приемника его
избирательность имеет конкретное значение, которое задается при
проектировании радиоприемника.
 4

Количественно избирательность определяется как отношение коэффициента

усиления приемника при его настройке в резонанс к коэффициенту усиления
при определенной расстройке: .

3. Выходной мощностью, т. е. мощностью, отдаваемой в нагрузку. Величина

этой мощности зависит от назначения приемника и обычно задается при
проектировании.

4. Качеством воспроизведения выходного сигнала, характеризующим

различие между входным и выходным сигналами информации за счет
линейных и нелинейных искажений.

Лекция 3. Параметри, що характеризують частотну вибірковість

радіоприймального пристрою: смуга пропускання, вибірковість,
коефіцієнт прямокутності.
Ви включили радіоприймач. Минуло кілька секунд, і з гучномовця пролунав
голос диктора, полилися звуки знайомих мелодій. Поки йде передача,
давайте поговоримо про особливості звучання приймача і про те, чим
визначається якість прийому радіопередач.

Природність. Коли ми слухаємо звуки, що відтворюються радіоприймачем

або магнітофоном, ми насамперед звертаємо увагу на природність звучання
музики або мови. Однак відтворення, близьке до природного звучанню, нам
доводиться чути нечасто. Для того щоб можна було порівнювати різні
приймачі з точки зору якості відтворення звуку, необхідно ясно уявити собі,
що таке звук.

Всі звуки - людського голосу, музичних інструментів і т. П. - Являють собою

коливання повітря. Кожна нота, кожен музичний тон створюється
коливаннями певних частот. Висота тону - це число коливань в секунду.
Однак можна помітити, що одна і та ж нота у різних виконавців звучить по-
різному. Саме тому ми без зусиль дізнаємося голосу знайомих співаків,
відрізняємо звуки флейти від звуків скрипки, хоча на них береться одна і та ж
нота.

Це пояснюється тим, що звукові коливання, що створюються голосом або

інструментом, складаються не тільки з основного тону, визначального висоту
звуку, а й додаткових, більш високих за частотою коливань, характерних
тільки для даного голосу або інструменту. Без цих додаткових коливань або,
 5

як їх називають, обертонів голоси співаків або звуки інструментів позбулися

б своєї індивідуальної забарвлення (тембру), звучали б однаково: скрипку не
можна було б відрізнити від флейти, голос одного співака - від голосу
іншого.

Тому приймач повинен відтворювати не тільки коливання основних частот,

але і всі обертони, випромінювані джерелом звуку, причому потрібно
зберегти правильне співвідношення між гучністю звучання обертонів і
гучністю основного тону, не виділяючи одних тонів і не приглушаючи інших.

Таким чином, одним з найголовніших умов природного звучання приймача є

правильне відтворення коливань всіх частот, з яких складається звук; інакше
кажучи, приймач не повинен вносити частотних спотворень.

Приміром можна порівняти звукову передачу з кольоровим кіно. Щоб

зображення на екрані виглядало природно, необхідно в точності передати все
розмаїття кольорових відтінків (які в даному випадку відіграють роль,
подібну до ролі різних обертонів при відтворенні мовних або музичних
передач). Варто посилити один колір, наприклад червоний, або послабити
інший, скажімо синій, як все зображення на екрані стане неприродним,
передача кольору виявиться перекрученою.

Людське вухо чує звукові коливання, частота яких лежить приблизно в

межах від 16 до 16 000 гц. Однак відтворювати у радіопередачі всю цю смугу
частот з ряду причин не можна, так як це дуже складно, та й не є абсолютно
необхідним. Дослідним шляхом визначені ті норми частотних спотворень,
яких вухо майже не помічає і які можна тому вважати цілком допустимими.

Приймачі різних типів мають неоднакову вихідну потужність. Величина цієї

потужності визначається обраної схеми приймача, типом вихідних ламп і
режимом їх роботи. Вихідна потужність батарейних приймачів становить
зазвичай 0,1 - 0,2 вт, невеликих мережевих приймачів - 0,5 вт, приймачів
середньої якості - до 2 вт, а високоякісних приймачів - 4-5 вт і більше.

Спосіб оцінки гучності звучання по потужності, що підводиться до

гучномовця, дуже поширений, але він не зовсім точний. Гучномовець
перетворює на звукову тільки частина підводиться до нього електричної
енергії, причому в залежності від типу гучномовця потужність звукових
коливань може становити тільки від 0,75 до 1,5% електричної потужності, що
підводиться до гучномовця. Звідси видно, що при використанні різних
 6

гучномовців гучність може відрізнятися в 2 рази при однаковій вихідній

потужності приймача.

Більш точний інший спосіб оцінки гучності - по звуковому тиску, тому що

чим голосніше звук, тим сильніше тиск, створюваний звуковою хвилею.

Для вимірювання звукового тиску застосовується одиниця, звана баром 1.

Звуковий тиск, створюване гучномовцем приймача вищого класу на відстані
1 м від гучномовця, повинно бути не менше 20 бар (при віддачі повної
потужності). Простіші приймачі при тих же умовах розвивають менший тиск,
приблизно 8 -10бар.

Вибірковість. Якість передачі визначається не однієї тільки гучністю

звучання. Як буває прикро, коли прийому хорошою, цікавої передачі заважає
перешкода від іншої станції. Якщо порівняти в абсолютно однакових умовах
роботу різних приймачів, то можна переконатися в тому, що перешкоди від
передач інших радіостанцій відчуваються ними по-різному.

В умовах, коли одночасно працює величезне число радіостанцій, дуже

важливо, щоб приймач з усієї маси сигналів, що посилаються станціями, міг
вибрати тільки ті, які нам потрібні, - сигнали прийнятої станції. Для цього
приймачі повинні бути забезпечені фільтруючим пристроєм, який
пропускало б тільки потрібні сигнали і «відсіваються» всі інші.

Здатність приймача виділяти лише сигнали обраної станції і послаблювати

сигнали заважають станцій називається вибірковістю.

Сигнали різних радіостанцій розрізняються частотою коливань (довжиною

хвилі); отже, приймач повинен мати здатність відфільтровувати коливання
всіх частот вище і нижче необхідної. Ця складна задача виконується за
допомогою коливальних контурів. Від кількості та якості їх, а також від
схеми приймача залежить здатність приймача відсівати сигнали
«непотрібних» радіостанцій.

Про вибірковості в першу чергу судять по тому, наскільки добре послаблює

приймач сигнали так званої «сусідній» станції або, як кажуть, «сусіднього»
каналу.

Сигнал сусідньої станції за міжнародними угодами відрізняється від частоти

даної станції на величину 10 кгц (у бік більшої або меншої частоти).
Приймач середньої якості повинен послаблювати сигнали станції, що працює
 7

на сусідньому каналі, принаймні в 20-30 разів, а вищого качества- в 100-200 і

більше разів в порівнянні з сигналами прийнятої станції.

Чутливість. Вибірковість-дуже важливе якості приймача. Але можливість

прийому великої кількості станцій визначається не тільки вибірковістю. Для
цього приймач повинен володіти ще одною важливою якістю - чутливістю.

Чутливість характеризує здатність приймача приймати слабкі сигнали.

Практично на вхід приймача надходить сигнал, напруга якого вимірюється
іноді тисячними, а частіше мільйонними частками вольта (мікровольт - мкв).
Такі мізерно слабкі сигнали доводиться підсилювати в. приймальнику в сотні
тисяч і навіть мільйони разів. Чим більше посилення приймача, тим вище
його чутливість до слабких сигналів. Посилення залежить від якості
(добротності) контурів, від параметрів і числа застосованих ламп.

Однак високу чутливість сучасного приймача не завжди вдається

використовувати, особливо в містах, де багато джерел перешкод
(електродвигуни, трамваї, тролейбуси, медичні прилади, електричні дзвінки і
т. П.). Слабкі сигнали далеко розташованих станцій часто заглушаються
цими перешкодами, сигнали «тонуть» в море перешкод. Тому приймати
можна передачі тільки таких станцій, сигнали яких достатньою мірою
перевищують рівень перешкод.

Цим і пояснюється те, що навіть у першокласних радіоприймачів не прагнуть

домогтися чутливості, що перевищує кілька десятків мікровольт (приблизно
50 мкв), а приймачі середніх класів мають зазвичай чутливість порядку 100-
200 мкв.

Треба відзначити, що чутливість не тільки визначає здатність приймача

приймати сигнали віддалених станцій, а й показує можливість прийому
станцій на невеликі антени. Приймач, що володіє високою чутливістю,
дозволяє приймати передачі на зручні невеликі кімнатні антени.

Відсутність шумів. Чутливість і вибірковість, як ми вже з'ясували, не

забезпечать гарної якості прийому, якщо останній буде супроводжуватися
атмосферними розрядами і перешкодами від різних електроустановок,
проникаючими в приймач з Полоса пропускания (прозрачности) — диапазон
частот, в пределах которого амплитудно-частотная характеристика (АЧХ)
акустического, радиотехнического, оптического или механического
устройства достаточно равномерна для того, чтобы обеспечить передачу
сигнала без существенного искажения его формы. Иногда вместо термина
 8

«полоса пропускания» используют термин «эффективно передаваемая полоса

частот (ЭППЧ)». В ЭППЧ сосредоточена основная энергия сигнала (не менее
90 %). Этот диапазон частот устанавливается для каждого сигнала
экспериментально в соответствии с требованиями качества.

Ширина полосы пропускания

Ширина полосы пропускания - полоса частот, в пределах которой

неравномерность частотной характеристики не превышает заданной.

Ширина полосы обычно определяется как разность верхней и нижней

граничных частот участка АЧХ , на котором амплитуда колебаний равняется

(или, что эквивалентно для мощности) от максимальной. Этот уровень

приблизительно соответствует −3 дБ.

Иногда полосу пропускания определяют также по фазо-частотной

характеристике устройства.

Ширина полосы пропускания выражается в единицах частоты (например, в

герцах).

В радиосвязи и устройствах передачи информации расширение полосы

пропускания позволяет передать большее количество информации.

Избирательность характеризует способность радиоприемника вы¬делять

сигналы нужной радиостанции из всех ЭДС, находящихся в приемной
антенне, и подавлять помехи и сигналы других радиостан¬ций, мешающих
приему. Эта сложная задача решается с помощью колебательных контуров.
Избирательность зависит от количества, качества (добротности) и точности
настройки контуров. Она выра¬жается в децибелах (дБ). Различают
избирательность по соседнему и зеркальному каналам, а также по частоте,
равной промежуточной.
 9

Избирательность по соседнему каналу —- это величина, показывающая, во

сколько раз ухудшается чувствительность радиопри¬емника при расстройке
на ± 9 кГц для АМ-тракта и ± 120 или ± 180 кГц для ЧМ-тракта.
Избирательность по соседнему каналу определяется: в основном трактом
усиления промежуточной частоты и мало изменяется в пределах диапазона.

Избирательность по зеркальному каналу - это величина,

показывающая, во сколько раз чувствительность радиоприемника по
зеркальному каналу, т. е. при расстройке на удвоенную промежуточную
частоту, хуже его резонансной чувствительности. Ослабление зеркальной
помехи осуществляется резонансными контурами входной цепи и усилителя
радиочастоты.

Избирательность по частоте, равной промежуточной. — эта величина,

показывающая, во сколько раз чувствительность радиоприемника по
отношению к колебаниям промежуточной частоты (в цепи антенны) хуже
чувствительности к тому сигналу, на частоту которого настроен
радиоприемник. Ослабление помехи с частотой, равной промежуточной,
осуществляется резонансными контурами входной цепи и усилителя
радиочастоты. Для большего ослабления сигнала промежуточной частоты и
близкой к ней на входе радиоприемника включают специальный антенный
фильтр, который настраивают на промежуточную частоту.

Промежуточная частота - это номинальное значения частот, которые

стандартизованы для супергетеродинных радиоприемников: (0,465 ± 0,002)
МГц для тракта АМ и (10,7 ± 0,1) МГц для тракта ЧМ.

Качество воспроизведения сигналов радиоприемника характеризуется его

способностью воспроизводить на выходе форму огибающей кривой
модулированного сигнала, воздействующего на его входе. Данный
показатель радиоприемника зависит от величины искажений, возникающих в
его каскадах. Чем меньше вносимые радиоприемником искажения, тем выше
качество воспроизведения принимаемого сигнала.

Неравномерность АЧХ оценивается отношением коэфициентов усиления на

резонансной частоте и на границах полосы пропускания

Очевидно, что идеальная (с точки зрения обеспечения избирательности и

отсутствия частотных искажений) АЧХ имеет прямоугольную форму .
Степень близости реальной АЧХ к идеальной оценивается коэффициентом
 10

прямоугольности, определяемым отношением полос пропускания при двух

значениях .

Обычно .

Отметим, что показатели избирательности и неравномерности, как

большинство относительных величин, обычно выражаются в дБ.

1. Лекция 4 Структурні схеми детекторного приймача, порівняльна

характеристика (порівняльний аналіз).
Детекторний приймач - найпростіший, базовий, вид радіоприймача. Не має
підсилювальних елементів і не потребує джерелі електроживлення -
використовує виключно енергію радіосигналу.

Складається з коливального контуру, до якого підключені антена і

заземлення, і діодного (в більш ранньому варіанті кристалічного) детектора,
що виконує демодуляцию амплітудно-модульованого сигналу. Сигнал
звукової частоти з виходу детектора, як правило, відтворюється
високоомними навушниками. Налаштування приймача на частоту
радіостанції виробляється зміною індуктивності контурної котушки або
 11

ємності конденсатора (останній може бути відсутнім, його роль виконує

ємність антени).

Навіть для прийому потужних радіостанцій детекторний приймач вимагає

якомога довшою і високо підвішеною антени (бажано десятки метрів), а
також правильного заземлення. Цим у великій мірі визначається чутливість
приймача. Вибірковість детекторного приймача відносно невисока і повністю
залежить від добротності коливального контуру.

Небагато важливі гідності детекторного приймача - він не вимагає джерела

живлення, дуже дешевий і може бути зібраний з підручних засобів.
Підключивши до виходу приймача будь-який зовнішній підсилювач низької
частоти, можна отримати приймач прямого посилення. Завдяки цим
перевагам детекторні приймачі широко застосовувалися не тільки в перші
десятиліття радіомовлення, а й значно пізніше - в 1930-ті - 1940-ті рр., Коли
вже панувала лампова радіоапаратура. Задля поліпшення характеристик
схему іноді ускладнювали: вводили елементи узгодження входу приймача з
антеною, додавали другий і навіть третій коливальний контур,
використовували трансформаторну або автотрансформаторним зв'язок між
коливальним контуром і детектором і т. Д. Шляхом деяких схемних
хитрувань вдається навіть отримати гучномовний прийом потужних станцій

1. Лекция 5 Структурні схеми приймача прямого підсилення, та їхня

порівняльна характеристика (порівняльний аналіз).
Радиоприёмник прямого усиления — один из самых простых типов
радиоприёмников.

Радиоприёмник прямого усиления (герадеаус) состоит из колебательного

контура, нескольких каскадов усиления высокой частоты, квадратичного
амплитудного детектора, а также нескольких каскадов усиления низкой
частоты.

Колебательный контур служит для выделения сигнала требуемой

радиостанции. Как правило, частоту настройки колебательного контура
 12

изменяют конденсатором переменной ёмкости. К колебательному контуру

подключают антенну, иногда и заземление.

Сигнал, выделенный колебательным контуром, поступает на усилитель

высокой частоты. Усилитель высокой частоты (УВЧ), как правило,
представляет собой несколько каскадов избирательного транзисторного
усилителя. С УВЧ сигнал подаётся на диодный или транзисторный детектор,
с детектора снимается сигнал звуковой частоты, который усиливается ещё
несколькими каскадами усилителя низкой частоты (УНЧ), откуда поступает
на динамик или наушники.

В литературе приёмники прямого усиления классифицируют по числу

каскадов усилителей низкой и высокой частоты. Приёмник с n каскадами
усиления высокой и m каскадами усиления низкой частоты обозначают n-V-
m, где V обозначает детектор. Например, приёмник с одним каскадом УВЧ и
одним каскадом УНЧ обозначается 1-V-1. Детекторный приёмник по этой
системе обозначается 0-V-0. Изначально буквой V (от англ. valve — лампа)
обозначался детекторный каскад на электронной лампе, для других видов
детекторов применялись другие буквы (например К — кристаллический
детектор)

Преимущества и недостатки

Главное преимущество приёмника прямого усиления — простота

конструкции, в результате чего его может собрать даже начинающий
радиолюбитель. В СССР в 1970-80 гг продавались, а в других странах
 13

продаются и ныне, радиоконструкторы — наборы деталей для изготовления

приёмника прямого усиления на транзисторах. Кроме того, радиоприёмники
прямого усиления (в отличие от супергетеродинных приёмников) отличаются
отсутствием паразитных излучений в эфир, что может быть важно, если
необходима полная скрытость приёмника. Имеется и ряд других
преимуществ, из которых такие как:

Большой динамический диапазон,

Широкая полоса воспроизводимых звуковых частот,

Линейность,

Отсутствие «зеркальных» и прочих побочных каналов,

Отсутствие свистов при перенастройке —привели к тому, что сейчас именно

этот тип приёмника закладывается в основу программно-определяемого
радио при работе на частотах до десятков МГц, где возможна работа
современных доступных АЦП напрямую, без преобразования частоты.

Основной недостаток приёмника прямого усиления — малая селективность

(избирательность), то есть малое ослабление сигналов соседних
радиостанций по сравнению с сигналом станции, на которую настроен
приёмник (к регенеративному приёмнику, являющемуся разновидностью
приёмника прямого усиления, это не относится). Поэтому этот тип
приёмников удобно использовать только для приёма мощных радиостанций,
работающих в длинноволновом или средневолновом диапазоне. Из-за этого
недостатка приёмники прямого усиления не производятся промышленностью
и в основном используются ныне только в радиолюбительской практике.
Улучшить избирательность можно при помощи двухконтурной входной
цепи.

Повышение чувствительности приёмника прямого усиления путём

повышения коэффициента усиления УВЧ выше определённого предела
бессмыссленно, т.к. УВЧ может, во-первых, самовозбудиться, а во-вторых,
при приёме мощных станций звук будет искажён из-за перегрузки.
Избавиться от обоих вышеописанных недостатков можно, добавив в
приёмник АРУ.
 14

Лекция 6 Структурні схеми супергетеродинного приймача та їхня

порівняльна характеристика (порівняльний аналіз).
Супергетеродинный радиоприёмник (супергетеродин) — один из типов
радиоприёмников, основанный на принципе преобразования принимаемого
сигнала в сигнал фиксированной промежуточной частоты (ПЧ) с
последующим её усилением. Основное преимущество супергетеродина перед
радиоприёмником прямого усиления в том, что наиболее критичные для
качества приёма части приёмного тракта (узкополосный фильтр, усилитель
ПЧ и демодулятор) не должны перестраиваться под разные частоты, что
позволяет выполнить их со значительно лучшими характеристиками.

Супергетеродинный приёмник изобрели почти одновременно немец Вальтер

Шоттки и американец Эдвин Армстронг в 1918 году, основываясь на идее
француза Л. Леви.

Структурная схема супергетеродинного радиоприёмника

Упрощённая структурная схема супергетеродина с однократным

преобразованием частоты показана на рисунке. Радиосигнал из антенны
подаётся на вход усилителя высокой частоты (в упрощённом варианте он
может и отсутствовать), а затем на вход смесителя — специального элемента
с двумя входами и одним выходом, осуществляющего операцию
преобразования сигнала по частоте. На второй вход смесителя подаётся
сигнал с локального маломощного генератора высокой частоты —
гетеродина. Колебательный контур гетеродина перестраивается
одновременно с входным контуром смесителя (и контурами усилителя ВЧ)
 15

— обычно конденсатором переменной ёмкости (КПЕ), реже катушкой

переменной индуктивности (вариометром, ферровариометром). Таким
образом, на выходе смесителя образуются сигналы с частотой, равной сумме
и разности частот гетеродина и принимаемой радиостанции. Разностный
сигнал постоянной промежуточной частоты (ПЧ) выделяется с помощью
полосового фильтра и усиливается в усилителе ПЧ, после чего поступает на
демодулятор, восстанавливающий сигнал низкой (звуковой) частоты.

В современных приёмниках в качестве гетеродина используется цифровой

синтезатор частот с кварцевой стабилизацией.

В обычных вещательных приёмниках длинных, средних и коротких волн

промежуточная частота, как правило, равна 465 или 455 кГц, в бытовых
ультракоротковолновых — 6,5 или 10,7 МГц. В телевизорах используется
промежуточная частота 38 МГц.

В связных и высококлассных вещательных приёмниках применяют двойное

(редко — тройное) преобразование частоты. О преимуществах такого
решения и критериях выбора первой и второй ПЧ сказано ниже.

Преимущества

Высокая чувствительность. Супергетеродин позволяет получить большее

усиление по сравнению с приёмником прямого усиления. В
супергетеродинах основное усиление осуществляется на промежуточной
частоте, которая, как правило, ниже частоты приема; чем ниже частота
сигнала, тем проще построить для него устойчивый усилитель с большим
коэффициентом усиления.

Высокая избирательность, обусловленная фильтрацией сигнала в канале ПЧ.

Фильтр ПЧ можно изготовить со значительно более высокими параметрами,
так как его не нужно перестраивать по частоте. Например, широко
используют кварцевые, пьезокерамические и электромеханические фильтры
сосредоточенной селекции, а также фильтры на поверхностных акустических
волнах. Они позволяют получить сколь угодно узкую полосу пропускания с
очень большим подавлением сигналов за ее пределами.

Возможность принимать сигналы с модуляцией любого вида, в том числе с

амплитудной манипуляцией (радиотелеграф) и однополосной модуляцией.

Недостатки
 16

Наиболее значительным недостатком является наличие так называемого

зеркального канала приёма — второй входной частоты, дающей такую же
разность с частотой гетеродина, что и рабочая частота. Сигнал,
передаваемый на этой частоте, может проходить через фильтры ПЧ вместе с
рабочим сигналом.

Например, пусть приёмник с ПЧ 6,5 Мгц настроен на радиостанцию,

передающую на частоте 70 МГц, и частота гетеродина равна 76,5 МГц. На
выходе фильтра ПЧ будет выделяться сигнал с частотой 76,5 - 70 = 6,5 МГц.
Однако, если на частоте 83 МГц работает другая мощная радиостанция, и её
сигнал сможет просочиться на вход смесителя, то разностный сигнал с
частотой 83 − 76,5 = 6,5 МГц не будет подавлен, попадёт в усилитель ПЧ и
создаст помеху. Величина подавления такой помехи (избирательность по
зеркальному каналу) зависит от эффективности входного фильтра и является
одной из основных характеристик супергетеродина.

Помехи от зеркального канала уменьшают двумя путями. Во-первых,

применяют более сложные и эффективные входные полосовые фильтры,
состоящие из нескольких колебательных контуров. Это усложняет и
удорожает конструкцию, так как входной фильтр нужно ещё и перестраивать
по частоте, притом согласованно с перестройкой гетеродина. Во-вторых,
промежуточную частоту выбирают достаточно высокой по сравнению с
частотой приёма. В этом случае зеркальный канал приёма оказывается
относительно далеко по частоте от основного, и входной фильтр приёмника
может более эффективно его подавить. Иногда ПЧ даже делают намного
выше частот приёма (так называемое «преобразование вверх»), и при этом
ради упрощения приёмника вообще отказываются от входного полосового
фильтра, заменяя его неперестраиваемым фильтром нижних частот. В
высококачественных приёмниках часто применяют метод двойного (иногда и
тройного) преобразования частоты, причём, если первую ПЧ выбирают
высокой по описанным выше соображениям, то вторую делают низкой
(сотни, иногда даже десятки килогерц, что позволяет более эффективно
подавлять помехи от близких по частоте станций, то есть повысить
избирательность приёмника по соседнему каналу. Подобные приёмники,
несмотря на достаточно высокую сложность построения и наладки, широко
применяются в профессиональной и любительской радиосвязи (см. Р-250
(радиоприёмник), Трансивер UW3DI).

Кроме того, в супергетеродине возможен паразитный приём станций,

работающих на промежуточной частоте. Его предотвращают экранированием
 17

отдельных узлов и приёмника в целом, а также применением на входе

фильтра-пробки, настроенного на промежуточную частоту. В целом
супергетеродин требует гораздо большей тщательности в проектировании и
наладке, чем приёмник прямого усиления. Приходится применять довольно
сложные меры, чтобы обеспечить стабильность частоты гетеродинов, так как
от неё сильно зависит качество приёма. Сигнал гетеродина не должен
просачиваться в антенну, чтобы приемник сам не становился источником
помех. Если в приёмнике больше одного гетеродина, существует опасность,
что биения между какими-то из их гармоник окажутся в полосе звуковых
частот и дадут помеху в виде свиста на выходе приёмника. С этим явлением
борются, рационально выбирая частоты гетеродинов и тщательно экранируя
узлы приёмника друг от друга.

Лекция 7 Вхідні кола радіоприймальних пристроїв: призначення,

виконувані функції, електричні параметри, електричні принципові
схеми.

Вхідне коло
Пристрій, який зв'язує антену з входом першого каскаду радіоприймача,
називається вхідним колом. Воно представляє собою вибірковий пристрій,
що складається з коливального контуру чи системи коливальних контурів,
що зв'язані з антеною і входом першого каскаду радіоприймача елементом
зв'язку.
Радіосигнал разом з завадами від антени підводиться до вхідного кола через
елемент зв'язку, до якого відноситься:
-Просто провід (безпосередній зв'язок);
-Індуктивність (індуктивний чи трансформаторний зв'язок);
-Ємність (зовнішньо-ємнісний зв'язок);
-Ємність і індуктивність (індуктивно-ємнісний зв'язок).
Вибіркова система представляє собою перестроювальний паралельний
контур. Яка за рахунок резонансних властивостей виділяє сигнал тієї
частоти, на яку вона настроєна. В подальшому сигнал через елемент зв'язку
подається на радіоприймача.
Вхідне коло (ВК) радіоприймача повинен виконувати дві основні функції.
 18

Перша функція полягає в забезпеченні деякої частотної вибірності

приймача. Вибіркові ланки вхідного кола і підсилювача радіочастоти (ПРЧ)
супергетеродинного радіоприймача використовують для захисту від
паразитних каналів прийому, найбільш небезпечними з яких є дзеркальний
канал і канал прямого проходження.
Друга функція схеми ВК полягає в здійсненні передачі енергії прийнятого
сигналу з мінімальними затратами і спотвореннями від антени до входу
першого підсилюючого чи перетворюючого каскаду.
19
 20

Лекция 8 ЧАСТОТНЫЕ СВОЙСТВА КОЛЕБАТЕЛЬНЫХ

КОНТУРОВ

Двухполюсные цепи, содержащие индуктивности и емкости,

реактивные сопротивления которых имеют противоположные знаки,
обладают специфическими частотными свойствами. При
определенных частотах в таких цепях может наблюдаться полная
компенсация реактивного сопротивления (X = 0), входное
сопротивление принимает чисто активный характер, напряжение и ток
на входе цепи совпадают по фазе (j = 0) — в цепи наблюдается
резонанс. В резонансных режимах токи и напряжения на отдельных
участках цепи могут существенно превышать входные величины. Как
будет показано далее, это позволяет выделять резонансные частоты из
спектра колебаний сложной формы, однако в ряде случаев
возникновение резонансного режима может вызвать и нежелательные
последствия: перегрузку или повреждение элементов цепи при
появлении больших токов и напряжений.
Для определения резонансных частот двухполюсной цепи
используется равенство нулю ее эквивалентного реактивного
сопротивления или проводимости X = 0, B = 0.
Решение этих уравнений относительно частоты приводит к
определению резонансных частот w0. Для цепей, включающих
элементы R, L, C, оба указанных условия эквивалентны, так как
эквивалентные реактивные параметры двухполюсника связаны
соотношением B = X/(R2 + X2). Для цепей без потерь, составленных
только из индуктивностей и емкостей, при нулевом эквивалентном
активном сопротивлении имеем B = 1/X, и оба условия дают
различные значения резонансных частот. В таких цепях при условии X
= 0 при резонансе обращается в нуль напряжение на входе цепи, а при
B = 0 равен нулю входной ток двухполюсника. Существование таких
режимов возможно, так как в цепи без потерь протекание токов в
 21

отдельных ветвях не сопровождается потерями энергии в цепи, на

преодоление которых требовалось бы потребление активной мощности
от источника.
22
 23

Лекция 9 Усилители

Усилитель — элемент системы управления (или регистрации и контроля),

предназначенный для усиления входного сигнала до уровня, достаточного
для срабатывания исполнительного механизма (или регистрирующих
элементов), за счёт энергии вспомогательного источника, или за счёт
уменьшения других характеристик входного сигнала (под термином «сигнал»
здесь и далее понимается любое явление (или процесс), характеристики
которого необходимо увеличить).[источник  не  указан  2078  дней]
Термин «усилитель» в своём первичном (основном) значении относится к
преобразованию (увеличению, усилению) одной из характеристик исходного
входного сигнала (будь то механическое движение, колебания звуковых
частот, давление жидкости или поток света), при этом вид сигнала остаётся
неизменным (остаётся механическим движением и т. д.; из одного вида в
другой сигнал преобразуютдатчики и устройства управления).
В то же время, термин «усилитель» не вполне корректно, но традиционно
употребляется для обозначения устройств управления мощными
 24

электрическими нагрузками, например, «релейный усилитель» и «магнитный

усилитель».

 Активный усилитель — усилитель, в котором усиление сигнала

осуществляется за счёт энергии внешнего источника.
В сервоприводах (как то: гидро-, электро-, пневмоусилители) усиливается
исходное механическое движение (как правило, оператора), за счёт
внешней энергии. В электрических усилителях увеличивается амплитуда
исходного сигнала (по напряжению и силе тока). В фотоумножителях
усиливается интенсивность исходного светового потока. В активных
усилителях часто используется обратная связь: положительная — для
повышения чувствительности;отрицательная — для улучшения
точности/стабильности.

 Пассивный усилитель — усилитель, в котором усиление одной

(необходимой) характеристики сигнала осуществляется за счёт
уменьшения других характеристик. Например, домкрат (а также тисы,
ручная таль, рычаг) является усилителем движения (силы) руки за счёт
скорости (скорость (характеристика сигнала) уменьшается). Мухобойка и
теннисная ракетка для сравнения являются усилителями скорости (за счёт
уменьшения силы и/или времени воздействия). Виды пассивных
уситилелей:
 резонаторы и экраны — усилители, применяемые для
усиления периодических (гармонических) колебаний в приёмниках и
передатчиках звуковых и радиоволн, выполняющие усиление рабочей
полосы в выбранном направлении за счёт уменьшения общей полосы и
других направлений приёма/излучения;
 зеркала и линзы — усилители для оптики, выполняющие
усиление для выбранного участка (угла) наблюдения/освещения в
ущерб остальным (участкам, углам). К таким усилителям относятся
всеоптические системы от лупы до телескопа;
 системы с накоплением энергии — усилители, в которых
большую часть времени происходит только накопление энергии
сигнала (подаваемой относительно равномерно), и меньшую часть
времени (чаще — импульсно) происходит отдача накопленного и
усиленного сигнала на выходе. К таким усилителям относят молоток,
преодоление крутой горки автомобилем «с разгона», систему
зажигания (катушку зажигания) бензиновых двигателей, рубиновые
лазеры, гидротаранный насос.

 Увеличитель — практически полный синоним слова «усилитель»,

однако чаще употребляется для обозначения устройств,
увеличивающих линейные размеры сигнала, что характерно для оптики
 25

(фотоувеличитель, увеличительное стекло). Устоявшиеся термины:

«увеличитель сцепного веса», «увеличитель крутящего момента».
 Ускоритель — устройство, увеличивающее скорость совершения
процесса или движения частиц.
 Умножитель — вид усилителя, в котором увеличение характеристики
сигнала происходит в кратное число раз (соответственно числу
ступеней). Примеры: умножитель напряжения, умножитель
частоты, фотоэлектронный умножитель.
: Электронный усилитель
Электронный усилитель — усилитель электрических сигналов, в
усилительных элементах которого используется явление электрической
проводимости в газах, вакууме и полупроводниках. Электронный усилитель
может представлять собой как самостоятельное устройство, так и блок
(функциональный узел) в составе какой-либо
аппаратуры — радиоприёмника, магнитофона, измерительного прибораи т. д.
Усилитель звуковых частот
Усилитель звуковых частот (УЗЧ), усилитель низких частот (УНЧ),
усилитель мощности звуковой частоты (УМЗЧ) — прибор (электронный
усилитель) для усиления электрических колебаний, соответствующих
слышимому человеком звуковому диапазону частот (обычно от 16
до 20 000 Гц, в специальных случаях — до 200 кГц). Может быть выполнен в
виде самостоятельного устройства, или использоваться в составе более
сложных устройств — телевизоров, музыкальных
центров, радиоприёмников, радиопередатчиков, радиотрансляционной
сети и т. д.
Операционный усилитель
Операционный усилитель — (ОУ, OpAmp) — усилитель постоянного
тока с дифференциальным входом и, как правило, единственным выходом,
имеющий высокий коэффициент усиления. ОУ почти всегда используются в
схемах с глубокой отрицательной обратной связью, которая, благодаря
высокому коэффициенту усиления ОУ, полностью определяет коэффициент
усиления/передачи полученной схемы.
В настоящее время ОУ получили широкое применение как в виде
отдельных чипов, так и в виде функциональных блоков в составе более
сложных интегральных схем. Такая популярность обусловлена тем, что ОУ
является универсальным блоком с характеристиками, близкими к идеальным,
на основе которого можно построить множество различных электронных
узлов.
: Измерительный усилитель (средство измерений)
 26

Измерительный усилитель (средство измерений) — электронный усилитель,

применяемый в процессе измерений и обеспечивающий точную передачу
электрического сигнала в заданном масштабе.

1. Підсилювачем називають пристрій, який призначений для

підвищення потужності електричних коливань вхідного сигналу. Підвищення
потужності вхідного сигналу досягається за рахунок енергії джерела
живлення. Малопотужний вхідний сигнал лише керує передачею енергії
джерела живлення в корисне навантаження.

Електричні коливання підсилюються за допомогою підсилювальних

елементів (ПЕ). Підсилювальні елементи отримують електричну енергію
від джерела живлення і перетворюють її в енергію підсилювальних сигналів,
тобто вони мають керуючі властивості.

Керуюче джерело електричної енергії, від якого підсилюванні сигнали

надходять на підсилювач, називається джерелом сигналу (ДС). Пристрій,
який споживає підсилювальні сигнали, називається навантаженням (Н).

Джерело енергії, яка перетворюється підсилювачем в енергію

підсилювальних сигналів, називається джерелом живлення (ДЖ)
підсилювача.

Підсилювачі широко застосовується: в радіозв’язку, в

телебаченні, в звуковому кіно, в пристроях запису і відтворення звуку і
зображення, в вимірювальній апаратурі, в автоматиці і телемеханіці, в
електронних обчислювальних машинах, в космічних дослідженнях і.т.д.

ÄÆ

ÄÑ Ï Å Í

2. Класифікація підсилювачів

Існують класифікації підсилювачів за різними ознаками, зокрема:

 27

0* за характером підсилювальних сигналів;

1* за смугою підсилювальних сигналів;
2* за призначенням підсилювачів;
3* за видом застосованих підсилювальних елементів.

I. За характером підсилювальних сигналів підсилювачі поділяються на:

1. Підсилювачі гармонічних сигналів, це підсилювачі які

призначені для підсилення гармонічних і квазігармонічних (майже
гармонічних) сигналів різної форми і різного значення, тобто здійснюється
підсилення гармонічних періодичних сигналів гармонічні складові яких
змінюються значно повільніше від нестаціонарних процесів в колах
підсилювача.
До підсилювачів гармонічних сигналів відносяться: мікрофонні, звукові,
трансляційні, вимірювальні та інші.

2.Підсилювачі імпульсних сигналів призначені для підсилення

імпульсних періодичних і неперіодичних сигналів різної форми і різного
значення. Нестаціонарні процеси в колах таких підсилювачів повинні
протікати настільки швидко, щоб форма підсилювальних сигналів не
спотворювалася.
До підсилювачів імпульсних сигналів відносяться: імпульсні
підсилювачі систем зв’язку, відеопідсилювачі телевізійних сигналів,
імпульсні радіолокаційні підсилювачі, підсилювачі систем автоматичного
регулювання.

II. За шириною смуги підсилювальних сигналів:

1. Підсилювачі змінного струму підсилюють тільки змінну

складову корисного сигналу в смузі від нижньої частоти fн до вищої робочої
частоти fв.
2. Підсилювачі високої частоти призначені для підсилення
коливань модульованих високою частотою. Відношення верхньої частоти
спектру fв до нижньої fн близьке до одиниці ( fв / fн < 1,1). Наприклад
підсилення радіосигналів, які приймає антена радіоприймача або телевізора.
3. Підсилювачі проміжної частоти призначені для підсилення
коливань модульованих проміжною частотою. Відношення верхньої частоти
спектру fв до нижньої fн близьке до одиниці ( fв / fн < 1,1).

4. Підсилювачі низької частоти. До підсилювачів низької частоти

відносяться підсилювачі звукових частот, які підсилюють електричні
коливання в смузі частот, які сприймаються людським вухом ( f = 20Гц 
 28

20кГц ). Підсилювачі низьких частот призначені переважно для підсилення і

перетворення первинних коливань давачів.
1. Широкосмугові підсилювачі підсилюють дуже широку смугу
частот і мають дуже велике відношення вищої робочої частоти до нижньої
(вища частота  одиниць МГц, а нижня  від сотень герц до одиниць кГц).
2. Вибіркові або селективні підсилювачі підсилюють сигнали в
дуже вузькій смузі частот, за межами цієї смуги підсилення різко
зменшується. В свою чергу вибіркові підсилювачі розділяють на резонансні,
частотна характеристика яких має вигляд резонансної кривої і смугові
підсилювачі, підсилення яких стале в вузькій смузі частот і різко
зменшується за її межами.
7. Підсилювачі постійного струму призначені для підсилення
електричних коливань в смузі частот від fн=0 до вищої частоти fв . Ці
підсилювачі підсилюють як змінну, так і постійну складову сигналу.
Підсилювачі постійного струму застосовуються в стабілізаторах постійної
напруги, в автоматиці і телемеханіці, в аналогових обчислювальних і
моделюючих машинах.

III . За призначенням підсилювачі поділяються на:

магнітофонні;
телевізійні;
радіолокаційні;
вимірювальні;
трансляційні;
дальнього зв’язку. і.т.д.

4* IV. За видом застосованих підсилювальних елементів.


транзисторі ;

лампові;

магнітні;

діодні;

молекулярні;

електромашинні.
Підсилювачі на транзисторах і електронних лампах називають
електронними оскільки принцип їх роботи оснований на електронних
процесах, які відбуваються в напівпровідниках і вакуумі.
Лінійні електронні підсилювачі  це підсилювачі, які призначені для
підсилення електричних сигналів без зміни їх форми.
 29

Основні дані підсилювача:

Вихідні дані підсилювача:
 вихідна потужність  Рн ;
 вихідна напруга  Uн ;
 вихідний струм  Iн ;
 вихідний опір підсилювача  Zвих ;
 опір навантаження  Zн .
Для випадку, коли опір навантаження активний Rн , то:
2
Uн
Pн =I н⋅U н=I 2н⋅Rн = .
U н =I н⋅R н ; Rн
Вхідні дані підсилювача:
 вхідна напруга  Uвх ;
 вхідний струм  Iвх ;
 вхідна потужність  Pвх ;
 вхідний опір підсилювача  Zвх .

1. Лекция 10 Частотна і фазова характеристика підсилювача.

При підсиленні сигналів підсилювач змінює їх форму. Відхилення форми

вихідного сигналу від форми вхідного сигналу називають спотвореннями.
Наявність в схемі підсилювача реактивних опорі, значення яких залежить від
частоти і проводить до зміни форми складного гармонічного сигналу на
виході лінійного підсилювача за двома основними причинами: гармонічні
складові складного вхідного сигналу підсилюються неоднаково, тобто це
означає, що коефіцієнт підсилення підсилювача неоднаковий на різних
частотах;

гармонічні складові складного вхідного сигналу при підсиленні зсуваються

на різні відрізки часу, тобто фазові зсуви, які вносяться підсилювачем
змінюють взаємне розташування гармонічних складових у вихідному
сигналі.
 30

Спотворення форми вихідного сигналу, яке викликане неоднаковим

підсиленням різних частот, називають частотними спотвореннями, а
спотворення форми вихідного сигналу, які викликані фазовими зсувами, які
вносяться підсилювачем, називають фазовими спотвореннями.

Частотні і фазові спотворення деколи називають лінійними спотворенням,

оскільки їх виникнення зв’язано з лінійними елементами електричного кола.

Частотні спотворення оцінюють за його частотною характеристикою, яка є

залежністю модуля коефіцієнта підсилення від частоти. Частотну
характеристику будують в прямокутній системі координат на вертикальній
осі відкладають значення Кu в лінійному масштабі в відносних або
логарифмічних одиницях, а на горизонтальній осі – частоту в герцах в
лінійному або логарифмічному масштабі.

Діапазоном робочих частот підсилювача гармонічних сигналів називають

смугу частот від нижньої до верхньої робочої частоти в межах якої модуль
коефіцієнта підсилення, а іноді і фаза не повинні виходити за межі заданих
допусків.
Ku

Кн Кср Кв f
0
fн fср fв

Рис.1.2. Частотна характеристика підсилювача

Частотні спотворення, які вносяться підсилювачем, оцінюються

нерівномірністю його частотної характеристики в діапазоні робочих частот.
Ідеальною частотною характеристикою, при якій підсилювач не вносить
частотних спотворень, є пряма, яка проходить паралельно осі абсцис.

Частотні спотворення, які вносить підсилювач на певній частоті, оцінюються

відносним підсиленням, який дорівнює відношенню коефіцієнта підсилення
на заданій частоті до коефіцієнта підсилення на середній частоті

В розрахунках більш вигідно використовувати зворотну величину, яку

називають коефіцієнтом частотних спотворень і позначають літерою М

Відносне підсилення і коефіцієнт частотних спотворень можуть бути

відображені як у відносних, так і у логарифмічних одиницях. Для
 31

переведення їх з відносних значень в децибели і навпаки використовуються

наступні вирази

Фазові спотворення, які вносяться підсилювачем, оцінюються за його

фазовою характеристикою, яка є залежністю кута зсуву між вихідною і
вхідною напругами підсилювача від частоти. Фазову характеристику
будують окремо для області нижніх і окремо для області верхніх частот.

f
0
1

2

Рис.1.3. Фазова характеристика підсилювача

Умовою неспотвореного підсилення сигналу є пропорційність фазового

зсуву, який вноситься підсилювачем, частоті підсиленого сигналу, тому
ідеальною фазовою характеристикою підсилювача є пряма 2, яка проходить
через початок координат.

Фазові спотворення підсилювача на верхніх частотах оцінюються як різниця

ординат фазової характеристики і дотичної до неї, яка проходить через
початок координат.

В області нижніх частот ідеальна фазова характеристика майже збігається з

віссю абсцис і фазові спотворення практично дорівнюють куту фазового
зсуву, який вноситься підсилювачем.

Амплітудна характеристика підсилювача – це залежність амплітуди вихідної

напруги підсилювача від амплітуди його вхідної напруги на деякій сталій
частоті.

U вих

U вих . max

U вих . min

Uш U вх
0 U вх . min U вх . max

Рис.1.4. Амплітудна характеристика підсилювача

 32

Коли значення вхідної напруги малі, то амплітудна характеристика

проходить не через початок координат, а визначається рівнем власних шумів
підсилювача і завадами. Власні шуми підсилювача зумовлені в основному
шумами його активних і пасивних елементів, а також неоднорідністю
структури матеріалів елементів і нестабільністю електричних процесів у часі.

При великих значеннях вхідних напруг пропорційність між порушується за

рахунок порушення пропорційності між вхідним і вихідним струмами.

Таким чином, властивість підсилювача підсилювати максимальне і

мінімальне значення вхідної напруги відображає один з важливих показників
підсилювача, який називається динамічним діапазоном.

Лекция 11 Підсилювач високої частоти.

Каскады усиления сигналов высокой частоты включаются, как мы уже

указали, между антенной и детектором. Их задача - повысить мощность
(а значит, напряжение или ток) радиосигнала до величины, успешно
преобразуемой детектором в сигнал первичной формы. Укажем, что
практически с зажимов антенных цепей на вход первого каскада
снимается напряжение порядка десятков или сотен микровольт, а для
воздействия на детектор необходимо напряжение около одного и даже
нескольких вольт. Следовательно, по напряжению высокой частоты
требуется усиление в десятки тысяч раз (а по мощности во много
миллионов раз).

Обычно в современных радиовещательных приемниках это большое

усиление распределяется между двумя областями частот: высокой и
промежуточной. Усилители первой области должны настраиваться
каждый раз на частоту той или иной принимаемой радиостанции.
Поэтому более точно такие усилители следует называть усилителями на
частоте приходящего сигнала. Но мы условимся называть их
усилителями высокой частоты.

Колебания любого радиосигнала после усиления подвергаются

преобразованию из высокой частоты в промежуточную, которая для
данного приемника вполне определенна и также лежит в диапазоне
радиочастот. Далее следует усиление на этой промежуточной частоте.
 33

Каскады усиления на промежуточной частоте в принципе сходны с

каскадами усиления на частоте приходящего сигнала, но они не требуют
перестройки, а потому могут быть конструктивно более простыми, а
электрически более совершенными. Мы будем считать усилители
промежуточной частоты отдельным видом усилителей. Подчеркнем, что
рассмотренные нами усилители низкой частоты могут иметь и
самостоятельное применение, тогда как усилители высокой и
промежуточной частоты применяются только в составе
радиоприемников.

Радиосигнал представляет собой колебание высокой частоты,

модулируемое управляющим (первичным) сигналом. При наличии
модуляции сигнал перестает быть "монохроматичным", т.е.
одночастотным. Модуляция создает дополнительные колебания, которые
в простейшем случае располагаются на оси частот справа и слева от
основного колебания, образуя спектр радиосигнала (рис. 9-23). Для
приема такого сигнала выгодно применять усилитель, обладающий
свойствами избирательности, т.е. способный разместить спектр
радиосигнала в пределах своей полосы пропускания и подавить помехи
на частотах, лежащих вне этой полосы.

Рис. 9- Радиосигнал в полосе пропускания

23. усилителя высокой частоты.
Свойства избирательности достигаются тем, что в каскаде усиления по
высокой частоте нагрузочным элементом выходной цепи служит
диапазонный резонансный контур. Как правило, контур настраивается
конденсатором переменной емкости, и лишь сравнительно редко
перестройка осуществляется изменением индуктивности или
одновременным изменением индуктивности и емкости.

Усилители высокой частоты ( УВЧ), предназначенные для усиления

электрических колебаний несущей частоты ( как модулированной, так и
 34

немодулированной), например принимаемых приемной антенной

радиоприемного устройства

Усилители высокой частоты подразделяются на резонансные и полосовые.

В частности, усилитель промежуточной частоты супергетеродинного
радиоприемника обычно представляет собой полосовой усилитель, у
которого зависимость усиления от частоты в большей степени приближена к
идеальной прямоугольной форме, чем у резонансного усилителя. 

Усилитель высокой частоты должен усиливать сигналы до уровня,

необходимого для линейного детектирования. Поскольку приемники прямого
усиления рассчитываются на умеренную четкость, достаточное усиление
могут дать четыре-пять каскадов резонансного усиления с небольшими
емкостями контуров. Для получения большого устойчивого усиления на
каскад, УВЧ выполняется на пентодах с большой крутизной и малой
емкостью анод-сетка. 

Усилитель высокой частоты обеспечивает предварительную

избирательность принимаемых сигналов от помех. Усиленные сигналы
вместе с сигналами гетеродина попадают на вход смесителя, на выходе
которого появляются комбинационные частоты. 

Усилитель высокой частоты обеспечивает предварительную

избирательность, главным образом ослабление зеркального канала. В
пределах полосы пропускания рабочего канала усилитель высокой частоты
должен обеспечивать равномерную амплитудно-частотную характеристику.
Однако, основное назначение усилителя высокой частоты состоит не в этом. 

Усилитель высокой частоты должен повысить уровень принимаемого

сигнала по сравнению с собственными шумами приемника и, тем самым,
увеличить помехозащищенность телевизионного приема. Чтобы достигнуть
решения указанной задачи, усилитель высокой частоты должен обладать
минимальными собственными шумами и обеспечивать достаточное усиление
до преобразователя частоты. 

Усилитель высокой частоты и усилитель мощности, как показывают сами

названия, служат для усиления напряжения и мощности до величины,
заданной ТУ. Схемное построение этих каскадов в большинстве случаев
 35

одинаковое, и поэтому их регулировка производится по общей методике.

Количество каскадов усиления определяется мощностью передатчика. 

Усилители высокой частоты предназначены для усиления колебаний

высокой частоты при сравнительно узкой по отношению к средней частоте
полосе. Усилители высокой частоты, использующие резонансные свойства
колебательного контура, называют резонансными. 

Усилители высокой частоты бывают двух типов: узкополосные и

широкополосные. 

Усилитель высокой частоты должен усилить колебания высокой частоты,

полученные от антенны, и повысить избирательность приемника. 

Усилитель высокой частоты при приеме телефонных сигналов вносит

искажения. Вследствие срезания боковых колебаний из-за острой кривой
резонанса его контуров возникают частотные искажения - западаиие на
верхних частотах. Отклонение характеристики лампы от прямолинейной
формы также вызывает искажения. Появляются нелинейные искажения, так
как меняется форма усиливаемых модулированных колебаний. 

Усилители высокой частоты в приемниках укв не только повышают

чувствительность и избирательность, но также уменьшают паразитное
излучение от гетеродина, если приемник супергетеродинный. Последнее
весьма важно, так как это излучение может создавать значительные помехи
другим приемникам, в частности, телевизионным. 
 36

Усилитель высокой частоты должен обеспечивать усилени принятого

сигнала до величины, в несколько раз превышающе: уровень собственных
шумов преобразователя частоты, и избира тельность по зеркальному каналу.

Усилитель высокой частоты ( УВЧ) применяется в тех случаях, когда к

чувствительности и избирательности радиоприемника предъявляются
повышенные требования. В радиоприемниках высшего класса иногда
используются даже два каскада усиления сигналов высокой частоты. 

Усилители высокой частоты бывают апериодические и резонансные.

Нагрузкой апериодического УВЧ может быть резистор или высокочастотный
дроссель. Такие УВЧ усиливают как принимаемый сигнал, так и помехи. В
резонансном УВЧ нагрузкой является резонансный контур, который
улучшает избирательность приемника по зеркальному каналу.

Усилители высокой частоты предназначены для усиления напряжения

колебаний высокой частоты и обеспечения необходимых избирательных
свойств приемника. На вход усилителя высокой частоты подается
напряжение, которое может находиться в пределах от единиц до сотен
микровольт. Если принять во внимание, что нормальная работа детектора
возможна при воздействии на его вход напряжения высокой частоты порядка
единиц вольт, то необходимое усиление до детектора будет
характеризоваться величиной в миллион и более раз. Такое усиление может
быть обеспечено только при использовании нескольких каскадов усиления,
которые в настоящее время выполняются как на электронных лампах, так и
на транзисторах. 

Усилители высокой частоты на транзисторах различаются по характеру

нагрузки цепи коллектора и по способу включения транзистора. В
диапазонах длинных, средних и коротких волн транзистор включают по
схеме с общим эмиттером, и лишь в диапазонах СВЧ иногда применяют
включение по схеме с общей базой. 

Усилители высокой частоты предназначены для усиления определенного

узкого спектра частот и повышения отношения напряжений полезного
сигнала к шуму. Напряжение собственных шумов УВЧ меньше, чем у
преобразовательного каскада, и, следовательно, усиленное в УВЧ
напряжение сигнала превышает напряжение шумов, создаваемое
преобразователем, поэтому последнее уже не влияет а качество
воспроизведения сигнала на выходе приемника.

Усилители высокой частоты в приемниках на полупроводниковых триодах

собираются по схеме резонансных УВЧ. Предпочтение следует отдавать
плоскостным триодам, которые работают более устойчиво и имеют более
низкий уровень шумов.