Факультет інформаційних технологій Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Кафедра Мережевих та інтернет технологій

Радіо: Історичні питання. Радіохвилі.

Дифракція радіохвиль. Використання
технології засобів радіо.
РЕФЕРАТ
Підготував Шило Іван Костянтинович, Група МІТ-11
Зміст роботи ------------------------------------------
1. Історичні відомості про радіо
1.1. Історичне питання
1.2. Інформаційна оцінка засобів радіо.
1.3. Хронологія виникнення
2. Радіохвилі
2.1. Означення
2.2. Класифікація радіохвиль та використання
2.3. Поширення радіохвиль
2.4. Дифракція електромагнітних (радіо-) хвиль.
2.5. Фізичний принцип роботи радіо

1
 Історичні відомості про радіо
Хто винайшов радіо??
Про пріоритет у винайденні радіо чи то росіянином О. Поповим, чи то італійцем Г.
Марконі точиться тривала дискусія. Не дивно, що в цій історії, як і взагалі в історії
науки і техніки, утвердження пріоритету досить часто пов'язане з питаннями
національного престижу. Наприклад, "Большая советская знциклопедия"
винахідником радіо називає О. Попова, італійська "Nuova ЕnсісlopediaSonzgno" ― Г.
Марконі, однак французька "Larousseuniversel" ставить Г. Марконі на друге місце
після Е. Бранлі, тоді як англійська енциклопедія "EncyclopaediaBritannica" наперед
виводить О. Лоджа, а німецький "LexikonderDeutschenBuchgemeinschaft" батьком
радіо називає Г. Герца. Кожен з цих вчених так чи інакше зробив свій вклад у
створення пристрою безпровідної передачі інформації з використанням радіохвиль як
носія інформації, чим вплинули на розвиток сучасних технологій. Тому все ж
виникнення радіо (раннього радіо) було результатом еволюційного розвитку науки і
техніки, кропіткої праці вчених, інженерів, техніків, ентузіастів протягом століття.
Отже, питання про відкриття, винахід чи іншу форму персонального авторства радіо є
некоректним.
Інформаційна оцінка засобів радіо
Для однозначної, неупередженої оцінки процесів у засобах радіо та визначення їх
призначення, існує об'єктивний універсальний параметр радіо. Це електромагнітна
хвиля (ЕМХ), яка є джерелом або носієм інформації. Використання інформаційної
ознаки, дозволяє уникнути суб'єктивізму трактування існуючих на той час
багатозначності термінів, призначень та застосувань засобів радіо. Критерієм
(основною ознакою, правилом) виникнення радіо є хронологічна поява практично
виконаних, функціонально завершених, публічно продемонстрованих засобів радіо, в
залежності до їхнього призначення за інформаційною ознакою (ЕМХ):
- І. Приймач ЕМХ (радіоприймач, приймач, грозовідмітник, розрядовідмітник,
реєстратор блискавок та іскор) — пристрій для приймання (реєстрації) ЕМХ.
Інформацією був факт приймання (отримання) ЕМХ. На початку використовувались
природні джерела ЕМХ — блискавки. Розряд блискавки створював ЕМХ, що
поширювалась навкруги та приймалась приймачем ЕМХ.
- ІІ. Прийомопередавач ЕМХ — власне два пристрої: один для передавання, другий
для приймання ЕМХ (без сенсової інформації). Інформацією був факт приймання
ЕМХ, переданих передавачем. В пристроях передавання (передавачах)
використовувалась модель блискавки — формувались іскри довжиною одиниці,
десятки сантиметрів, штучні "міні — блискавки", що створювали ЕМХ.
- IІІ. Радіотелеграф — прийомопередавач електромагнітних хвиль, в які при
передаванні закладалась сенсова інформація, в основному у вигляді азбуки Морзе.
Інформацією був факт приймання ЕМХ із сенсовою інформацією, переданих
передавачем. Тобто, здійснювалось приймання, переданої азбуки Морзе.

2
- IV. Радіосистема (радіотехнічна система, система) — виникла на основі подальшого
розвитку радіотелеграфу. Система радіокерування — одна з перших радіосистем
безпровідного, дистанційного керування об`єктами. В системі радіокерування
використовувався радіотелеграф для передавання інформації про команди керування
та для приймання цих команд, що приводять в дію виконавчі механізми на
керованому об'єкті.
Хронологія виникнення радіо
З 1791 року, коли з'явився перший радіоприймач, до 1898 року, коли в Європі та в
Америці вже з'явився радіотелеграф, а в Україні та в Америці перші радіосистеми,
можна вважати терміном виникнення радіо.
- 1791. Перший в світі приймач та прийомопередавач ЕМХ. Л. Гальвані. (Італія)
- 1875. Перший в Америці (США) прийомопередавач ЕМХ на 30 м. Т. Едісон
- 1888. Перший в Европі (Німеччина) прийомопередавач ЕМХ на 5 — 15 м. Г. Герц
- 1890. Перший в Франції прийомопередавач ЕМХ на 20 м. Е. Бранлі
- 1890. Перший в Білорусі та в Російській імперії приймач ЕМХ. Реєстратор
блискавок до 100 км. Я. Наркевич — Йодко
- 1891. Перший в Білорусі та Російській імперії прийомопередавач ЕМХ. Я. Наркевич
— Йодко
- 1894. Перший в світі радіотелеграф. Передавання азбуки Морзе на 40 м — 800 м. О.
Лодж. (Англія)
- 1894. Перший в Азії (Бенгалія) прийомопередавач ЕМХ на 1,6 км. Ч. Бос
- 1895. Перший в Італії прийомопередавач ЕМХ на сотні метрів. Г. Марконі
- 1895. Перший в Росії приймач ЕМХ. Реєстратор блискавок до 30 км. О. Попов
- 1895. Перший в Росії прийомопередавач ЕМХ на 60 м. О. Попов
- 1896. Перший в Америці радіотелеграф на 32 км. Н. Тесла
- 1896. Перший в Африці (Південна Африканська Республіка) прийомопередавач
ЕМХ на 800 м. Е. Дженнінгс
- 1897. Перший в Німеччині радіотелеграф на 21 км. А. Слабі
- 1897. Перший в Росії та Російській імперії радіотелеграф на 250 м. О. Попов
- 1898. Перша в світі радіосистема. М. Пильчиков (Україна)
- 1898. Перша в Америці (США) радіосистема. Н. Тесла

3
 Радіохвилі
Радіохви́лі — діапазон електромагнітних хвиль з довжиною хвилі від 10−5 до 1010
метра.
В експериментах Герца (1880-ті) вперше були одержані хвилі з довжиною кілька
десятків сантиметрів. В 1895-99 О. Попов вперше використав радіохвилі для
бездротового зв'язку. З розвитком радіотехніки розширявся і частотний діапазон
хвиль, що можуть бути згенеровані чи сприйняті радіоапаратурою. В природі існують
і природні джерела радіохвиль у всіх частотних діапазонах. Наприклад таким
джерелом може бути будь-яке нагріте тіло. Також радіохвилі можуть генеруватися
деякими природними явищами (блискавка) або космічними об'єктами (нейтронні
зірки).
Використовуються радіохвилі не лише для власне радіо але й для локації,
дослідження космічних об'єктів, дослідження середовища, в якому вони
поширюються, і в радіометеорології.
Класифікація радіохвиль за довжиною. Використання радіохвиль
Радіохвилі довжиною 100-10 км (частота 3-30 кГц) та довжиною 10-1 км (частота 30-
300 кГц) називаються наддовгими (НДХ) та довгими (ДХ) хвилями,
розповсюджуються у вільному просторі вздовж поверхні Землі і вдень і вночі і мало
поглинаються водою. Тому їх використовують, наприклад, для зв'язку з підводними
човнами (наддовгі хвилі). Однак, вони сильно слабшають по мірі віддалення від
передавача, і тому передавачі повинні бути дуже потужними.
Хвилі довжиною 1000–100 м (частота 0,3-3 МГц), так звані середні хвилі (СХ), вдень
сильно поглинаються іоносферою (верхнім шаром атмосфери, що має велику
концентрацію іонів) та швидко слабшають, коли вночі іоносфера їх відбиває. Середні
хвилі використовують для радіомовлення, причому вдень можна чути лише близько
розташовані станції, а вночі — ще й дуже віддалені.
Хвилі довжиною 100-10 м (частота 3-30 МГц), так звані короткі (КХ), надходять до
антени приймача, відбиваючись від іоносфери, причому вдень краще відбиваються
коротші, а вночі — довші з них. Для таких радіохвиль можна створювати антени
передавачів, котрі випромінюють електромагнітну енергію направлено, фокусують її
у вузький промінь, і таким чином збільшувати потужність сигналу, що надходить до
антени приймача. На коротких хвилях працює більшість станцій радіозв'язку —
суднових, літакових та ін., а також багато станцій радіомовлення.
Радіохвилі довжиною 10 м-0,3 мм (частота 30 МГц-1 ТГц), що називаються
ультракороткими (УКХ), не відбиваються і не поглинаються іоносферою, а на кшталт
світлових променів, пронизують її і відходять у космос. Тому зв'язок на УКХ
можливий лише на таких відстанях, коли антена приймача «бачить» антену
передавача, тобто коли немає нічого між антенами, що могло б заступати шлях цим
хвилям (гора, будинок, опуклість Землі та ін.). Тому, УКХ використовують в
основному для радіорелейного зв'язку, телебачення, супутникового зв'язку, а також в
радіолокації.

4
 Поширення радіохвиль
В однорідному середовищі радіохвилі поширюються прямолінійно зі сталою для
даного середовища швидкістю — так зване вільне поширення. Близьким до вільного є
поширення радіохвиль в космічному просторі.
На поширення в атмосфері і в товщі Землі, при відсутності спрямовуючих систем
типу хвилеводів, впливають електродинамічні властивості атмосфери і земної кори,
кривина земної поверхні і нерівності її рельєфу. Вплив атмосфери зумовлюється
наявністю в ній плазми, в її верхніх шарах, та речовин, в основному кисню і водяної
пари, що сильно поглинають сантиметрові й міліметрові радіохвилі; вплив земної
кори — збудженням у ній радіохвилею електричного струму, на що витрачається
частина енергії хвилі. Кривина земної поверхні і нерівності її рельєфу є причиною
дифракції радіохвиль. Помітно дифрагують лише наддовгі та довгі радіохвилі.
Коротші радіохвилі поширюються прямолінійно й огинають земну поверхню
внаслідок відбивання від іоносфери, яка є відбивним середовищем для радіохвиль від
наддовгих до коротких. Короткі радіохвилі, багаторазово відбиваючись від іоносфери
і поверхні Землі, поширюються у своєрідному сферичному радіохвилеводі, стінками
якого є нижня границя іоносфери і земна поверхня. Такі хвилі здатні забезпечувати
радіозв'язок між найвіддаленішими пунктами Землі. З відбиванням радіохвиль від
іоносфери пов'язане і явище завмирання радіосигналу, що пояснюється наявністю в
ній зон з неоднаковими густиною й електричним зарядом. Для метрових і
дециметрових хвиль іоносфера практично прозора. На цих хвилях підтримується
зв'язок з літальними апаратами, які перебувають за межами іоносфери. Завдяки
прозорості іоносфери для таких хвиль виявлено радіовипромінювання від неземних
джерел, що дало поштовх розвиткові радіоастрономії.
Дифракція радіохвиль
Дифракція радіохвиль - явища, що виникають при зустрічі радіохвиль з перешкодами.
Радіохвиля, зустрічаючи при поширенні в однорідному середовищі перешкоду,
змінюється по амплітуді і фазі і проникає в область тіні, відхиляючись від
прямолінійної дороги. Це явище, аналогічне дифракція світла. В реальних випадках
поширення радіохвиль перешкоди можуть мати довільну форму і бути як
непрозорими, так і напівпрозорими для радіохвиль.
Дифракція радіохвиль на сферичній поверхні Землі є одній з причин прийому
радіосигналів за межами прямої видимості, коли передавач і приймач розділені
опуклістю земної кулі. Ефект дифракційного проникнення радіохвилі в область тіні,
як і в оптичному випадку, залежить від співвідношення між розміром перешкоди і
довжиною хвилі і виражений тим сильніше, чим більше довжина хвилі. З іншого
боку, радіохвилі, поширюючись поблизу напівпровідної поверхні Землі, затухають
унаслідок часткового поглинання енергії хвилі Землею тим сильніше, чим коротше
хвиля. Тому дальність поширення так званої земної хвилі істотно залежить від її
довжини. Досить довгі хвилі можуть поширюватися за рахунок Д. р. на значні
відстані, що досягають інколи декількох тисяч км.

5
 Фізичний принцип роботи радіо
Радіозв'язок використовує сигнали радіочастотного діапазону, тобто частот, що
набагато перевищують частоти акустичних сигналів. Тому для здійснення передачі
акустичні сигнали накладать на високочастотну основу, здійснюючи модуляцію, а
при прийомі демодулюють, відтворюючи початковий сигнал.
Наприклад, при передаванні звукової інформації голос оператора створює акустичні
звукові коливання, які в мікрофоні перетворюються у відповідні їм електричні
коливання звукової частоти - це так званий модулюючий сигнал, який надходить у
передавальний пристрій. Там генеруються гармонічні так звані носійні (призначені
для "перенесення" інформації в просторі) коливання, частота яких значно перевищує
частоту модулюючого сигналу. Один або декілька з параметрів носійного коливання
(амплітуда, частота, фаза) змінюється відповідно до зміни модулюючого сигналу.
Модульовані носійні коливання випромінюються передавальною антеною у простір у
вигляді електромагнітних радіохвиль. Вони надходять до приймальної антени
радіоприймача разом із безліччю інших радіохвиль від інших передавальних
пристроїв та джерел завад: природних (в основному блискавки) та штучних. У
приймачі здійснюється вибір (селекція), підсилення, демодуляція (детектування)
переданих модульованих носійних коливань. У результаті отримують електричні
коливання звукової частоти, які в гучномовці відтворюють голос оператора.
З розвитком електроніки крім передавання аналового сигналу стали використовувати
також цифровий формат кодування — виникло цифрове радіо. Такий формат
дозволяє, серед іншого, записувати й зберігати радіопередачі на електронних носіях
інформації, передавати їх через Інтернет тощо.
Подібними принципами послуговуються, крім власне радіо, також інші засоби
безпровідного радіозв'язку, наприклад телебачення, яке втім вимагає для кодування
зображення вищих частот, мобільні телефони, WiFi тощо.

Використані джерела: (посилання)

http://vseslova.com.ua/word/Дифракція_радіохвиль-32497

https://uk.wikipedia.org/wiki/Радіо

https://uk.wikipedia.org/wiki/Радіохвилі

https://studopedia.su/13_158951_elektromagnItnI-hvilI.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Дифракція