МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет механіки Кафедра фізики та

та енергетики інженерної механіки

МОЛЕКУЛЯРНА
ФІЗИКА

Методичні рекомендації
до виконання лабораторних робіт
для студентів денної форми навчання

Львів 2007
 Рекомендовано до друку
методичною радою
Львівського державного
аграрного університету
Протокол № 1 від 10.09.07 p.

Укладачі: докт. фіз.-мат. наук, професор С. Мягкота,

канд. техн. наук, доцент О. Вовк, канд. фіз.- мат. наук, доцент П. Панасюк.

Рецензент: канд. фіз.- мат. наук, доцент М. Костецький.

Редактор: О.В. Дерпак

Коректор: Д. В. Митякинська

© Львівський державний аграрний університет, 2007

2
 ЗМІСТ
Лабораторна робота №10
ДОСЛІДЖЕННЯ В’ЯЗКОСТІ РІДИН МЕТОДОМ СТОКСА 5
Лабораторна робота № 10a
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА В'ЯЗКОСТІ РІДИНИ І
КРИТИЧНОЇ ШВИДКОСТІ ТЕЧІЇ 7
Лабораторна робота № 11
ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ТЕПЛОЄМНОСТЕЙ ГАЗУ CP/CV
МЕТОДОМ КЛЕМАНА-ДЕЗОРМА 12
Лабораторна робота №11а
ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ПОВІТРЯ МЕТОДОМ
СТОЯЧОЇ ХВИЛІ 16
Лабораторна робота №13
ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОЇ ТЕПЛОТИ ПАРОУТВОРЕННЯ
РІДИНИ 19

Лабораторна робота №14

ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ ДЮЛОНГА І ПТІ ДЛЯ
ХІМІЧНО ПРОСТИХ РЕЧОВИН 25
Лабораторна робота №18
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОВЕРХНЕВОГО НАТЯГУ
РІДИНИ МЕТОДОМ КОМПЕНСАЦІЇ РІЗНИЦІ ТИСКІВ
ПОВЕРХНЕВОГО ШАРУ 28
Лабораторна робота № 19
ВИМІРЮВАННЯ ГУСТИНИ ТВЕРДИХ СИПУЧИХ ТІЛ
МЕТОДОМ ОБ’ЄМОМЕТРА 32
Лабораторна робота №26
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ЛІНІЙНОГО РОЗШИРЕННЯ
МЕТАЛІВ 36
Лабораторна робота №28
ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОЇ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ МЕТАЛІВ 41

Лабораторна робота № 35 44
3
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ТА
КОЕФІЦІЄНТA ТЕМПЕРАТУРОПРОВІДНОСТІ ҐРУНТУ
Лабораторна робота №38
ДОСЛІДЖЕННЯ КРИТИЧНОГО СТАНУ ЕФІРУ 48
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК 51
ДОДАТКИ 52

4
 Лабораторна робота №10

ДОСЛІДЖЕННЯ В’ЯЗКОСТІ РІДИН МЕТОДОМ СТОКСА

Мета роботи: Засвоєння одного з методів дослідження руху тіл у

в’язкому середовищі.
Прилади і матеріали: секундомір, мікрометр, лінійка, металеві кульки.

Теоретичні відомості
Будь-яка рідина має властивості чинити опір переміщенню її шарів один
відносно іншого. Ця властивість, зумовлена зчепленням молекул рідини між
собою, називається в’язкістю або інакше внутрішнім тертям.
Під час переміщення одного шару рідини відносно іншого виникає сила
внутрішнього тертя, яка визначається формулою Ньютона:
, (1)
де - коефіцієнт в'язкості (кількісна характеристика внутрішнього тертя даної
рідини), - площа дотику шарів, що рухаються, - градієнт, тобто зміна
швидкості , віднесена до одиниці довжини, в напрямі найбільшої її зміни (в
напрямі перпендикулярному до поверхні ). Визначаючи з (1) і,
підставляючи одиниці вимірювання всіх величин, легко переконатись, що
розмірність в - кг/мс.
У цій роботі для визначення використовується метод Стокса. Він
заснований на вимірюванні швидкості опускання в рідині важкої кульки (або
швидкості підняття легеньких пухирців газу). Проінтегрувавши вираз (1) у
межах , Стокс одержав формулу, яку часто називають законом
Стокса:
, (2)
де – радіус кульки, – швидкість її руху. Крім сили , на кульку діють ще
сила тяжіння (вага) і сила Архімедового виштовхування , яка дорівнює
вазі витісненої кулькою рідини. Для кульки:
,

де - об'єм кульки, - густина матеріалу кульки й

досліджуваної рідини відповідно; – прискорення вільного
падіння, та – відповідно маса кульки та маса
виштовхуваної нею рідини.
Спочатку, після опускання кульки в рідину вона рухається
прискорено під дією сили . В міру зростання
швидкості збільшується і сила внутрішнього тертя і за
Рис.1.
певної швидкості встановлюється рівність:

5
 . (3)
Починаючи з цього моменту, швидкість опускання кульки стає постійною
і її можна легко виміряти.
Підставляючи в (3) значення величин, одержимо:
, (4)
звідки після перетворень одержуємо:

. (5)

Хід роботи
1. Змінити положення кульки, вимірявши мікрометром її діаметр у трьох
напрямках, і визначити:

. (6)

2. Опустивши кульку в рідину, за допомогою секундоміра, виміряти час

опускання кульки між мітками на циліндрі - час рівномірного руху.
3. Виміряти віддаль між мітками , вирахувати швидкість опускання
кульки і за формулою (5) знайти коефіцієнт в’язкості .
4. Повторити виміри ще для двох кульок; знайти середнє значення і
вирахувати похибки.
Контрольні питання
1. Вивести робочу формулу.
2. Як залежить швидкість опускання кульки від її радіуса?
3 Як залежить коефіцієнт в’язкості від температури для газів і рідин?

Звітна таблиця

№ п/п

1
2
3
Сер.

6
 Лабораторна робота № 10a

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА В'ЯЗКОСТІ РІДИНИ

І КРИТИЧНОЇ ШВИДКОСТІ ТЕЧІЇ

Мета роботи: ознайомитися з будовою віскозиметра ВПЖ-1, навчитись

користуватися ним для визначення в'язкості рідини.

Прилади і матеріали: капілярний віскозиметр ВПЖ-1, секундомір,

досліджувана рідина.

Теоретичні відомості

Під час відносного зміщення шарів рідини або газу виникає сила
внутрішнього тертя, яка гальмує рух шарів, що рухаються з більшою
швидкістю, і прискорює рух шарів з меншою швидкістю
(рис. 2). Сила внутрішнього тертя є результатом дії сил
молекулярного зчеплення на межі двох шарів і переходом
молекул з одного шару в інший.
Сила внутрішнього тертя
(1)

де  – різниця швидкостей рухомих шарів; x – найкоротша

відстань між цими шарами; /x – градієнт швидкості;  –
коефіцієнт внутрішнього тертя або динамічна в'язкість.
Динамічна в'язкість  чисельно дорівнює силі
внутрішнього тертя, яка виникає між двома шарами рідини одиничної площі S,
за градієнту швидкості, що дорівнює одиниці. Одиниця вимірювання
динамічної в'язкості – паскаль-секунда (Пас). 1 Пас – це динамічна в'язкість
рідини, для якої на 1 м2 поверхні дотику шарів за градієнту швидкості 1 с–1 діє
сила 1 Н (1 Па = 1 Н/м2).
Спостерігаються два види течії рідини (або газу). В одних випадках рідина
розділяється на шари, які ковзають один відносно одного не перемішуючись.
Така течія називається ламінарною (лат. lamina – пластина).
Під час збільшення швидкості або поперечних розмірів потоку виникає
перемішування шарів рідини. Така течія називається турбулентною.
Англійський учений Рейнольдс, досліджуючи потоки рідин і газів,
з’ясував, що характер будь-якого потоку визначається безрозмірним числом

де  – густина рідини або газу;  – швидкість потоку; l – характерний для

поперечного перетину розмір (наприклад, сторона при квадратному перетині,
діаметр або радіус при круглому перетині);  – в'язкість. Знайдене таким
способом число називається числом Рейнольдса.

7
 Для потоку в круглій трубі діаметром d при Re < 2000 потік ламінарний, а
при Re > 2000 потік нестійкий і легко переходить у турбулентний. Отже, для
певного діаметра труби існує критична швидкість течії кр, вище від якої течія
рідини переходить у турбулентну. За Рейнольдсом

Відношення динамічної в'язкості  до густини  рідини називається

кінематичною в'язкістю:

і вимірюється в м2/с.
В'язкість залежить від молекулярної будови рідини чи газу і їх
температури. З підвищенням температури в'язкість рідин зменшується, а
в'язкість газів збільшується.
В'язкість є важливою характеристикою рідин і газів. В'язкість води і
повітря спричинює значний опір швидкохідному транспорту; в трубопроводах
в'язкість рідин і газів зумовлює спад тиску; в'язкість характеризує якість
мастил.
В'язкість є важливою константою опису патологічних процесів у медицині
та ветеринарії. Наприклад, в'язкість крові знижується під час анемії й
підвищується під час поліцитемії.

Опис приладів і методика вимірювання

На практиці в'язкість вимірюється різними методами, зокрема методом

протікання рідин через капіляри. Він ґрунтується на використанні рівняння
Пуазейля
(2)
де V – об'єм рідини, що протекла за час  через капіляр радіусом r і довжиною l,
p – різниця тисків на кінцях капіляра. Рівняння (2) дійсне для ламінарної течії
за значного часу протікання рідини (100 с і більше).
Визначивши в процесі досліду об'єм та інші величини, що входять у
рівняння Пуазейля (2), можна обчисливши коефіцієнт в'язкості рідини.
Прилад для вимірювання в'язкості рідин – капілярний віскозиметр ВПЖ-1
(рис. 3) – складається з вимірювального резервуара 1, який обмежений двома
кільцевими позначками М1 і М2. Резервуар 1 переходить у капіляр 2 і резервуар
3, з'єднаний із зігнутою трубкою і трубкою 4.
Нижня частина трубки 5 завершується резервуаром 6, на якому нанесено
дві позначки М3 і М4. Досліджувану рідину заливають у чистий віскозиметр
через трубку 5 так, щоб її рівень опинився між позначками М 3 і М4. Кінець
трубки 8 за допомогою гумової трубки та триходового крана 9 з'єднаний з
ґумовою грушею. На кінець трубки 4 насаджена гумова трубка з краном 7.
Досліджувана рідина за допомогою ґумової груші втягується по капілярі 2 з
резервуара 3 в резервуар 1. Під час досліду рідина з резервуару 1 по капіляру 2
стікає в резервуар 3 під дією сили тяжіння. Якщо рідина витікає тільки під
8
впливом власної ваги, то різниця тисків на кінцях капіляра p дорівнює
гідростатичному тискові p = gh, де  – густина
рідини, g – прискорення вільного падіння, h – висота
води в капілярі.
Підставивши значення p у (2), отримаємо

звідки

і відповідно
(3)

Для даного віскозиметра ВПЖ-1 під час протікання одного й того ж об'єму
V рідини величина є сталою і вказана на приладі. З урахуванням цього
формула (3) набуде вигляду
 = C, (4)
де  – час протікання рідини через капіляр.
З формули (4) бачимо, що час витікання рідини прямо пропорційний
кінематичній в'язкості. Вираз (4) є робочою формулою для визначення
кінематичної в'язкості за допомогою капілярного віскозиметра ВПЖ-1.
Знаючи кінематичну в'язкість  і діаметр капіляра d, можна визначити
критичну швидкість потоку рідини в цьому капілярі за формулою
(5)

Завдання

1. Визначити кінематичну в'язкість досліджуваної рідини капілярним

віскозиметром ВПЖ-1.
2. Визначити критичну швидкість потоку рідини в капілярі віскозиметра
ВПЖ-1.

Хід роботи

1. Перекрити краном 7 трубку 4.

2. Повернути триходовий кран 9 так, щоб позначка на ньому збіглася за
напрямом із трубкою 10.
3. Стиснути грушу, після чого повернути триходовий кран на 180 і повільно
відпускати грушу доти, доки не заповниться досліджуваною рідиною
резервуар 3 і половина розширення трубки 8.
4. Триходовий кран повернути на 90 так, щоб позначка на ньому збіглася з
трубкою, до якої під'єднана груша. Відпустити грушу.
9
5. Триходовий кран повернути так, щоб позначка на ньому збіглася з трубкою
10. Зачекати, доки рідина в капілярі 2 не підніметься вище від позначки М 1.
Повернути триходовий кран 9 у початкове положення.
6. Відкрити кран 7. Рідина з трубки почне витікати через капіляр 2.
7. У той момент, коли рівень рідини проходитиме через позначку М 1,
увімкнути секундомір, а в момент переходу через М2 – вимкнути.
8. Дослід повторити 4 рази, щоразу записуючи числове значення часу  у
звітну таблицю.
9. Обчислити середнє значення часу 0 і середню абсолютну похибку 0.
10.Використовуючи середнє значення часу 0 обчислити кінематичну в'язкість
0 за формулою (4). Значення C0 вказано на установці.
11.Знаючи 0 і діаметр капіляра d0, обчислити критичну швидкість за формулою
(5). Діаметр капіляра d0 вказано на установці.
12.Похибки обчислюються за такими формулами:

13.Результати вимірювань і обчислень занести у звітну таблицю.

14.Записати кінцевий результат для  і кр.

Контрольні питання

1. Що зумовлює в'язкість рідини?

2. За якою формулою визначається сила внутрішнього тертя?
3. Що таке градієнт швидкості? В яких одиницях він вимірюється?
4. У чому полягає фізичний зміст коефіцієнта динамічної в'язкості?
5. Дайте визначення одиниці вимірювання коефіцієнта динамічної в'язкості.
6. Що таке кінематична в'язкість? В яких одиницях вона вимірюється?
7. Який режим течії називається ламінарним? Турбулентним?
8. Як записується формула Пуазейля? Назвіть величини, що входять до неї.
9. Виведіть робочу формулу для визначення коефіцієнта кінематичної
в'язкості.
10.Що таке критична швидкість?
11.Яка робоча формула для визначення критичної швидкості?

10
 Звітна таблиця

11
 Лабораторна робота № 11

ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ТЕПЛОЄМНОСТЕЙ ГАЗУ CP/CV

МЕТОДОМ КЛЕМАНА-ДЕЗОРМА

Мета роботи: оволодіти методом Клемана-Дезорма визначення

відношення питомих теплоємностей газу.

Прилади і матеріали: прилад Клемана-Дезорма, водяний манометр, ручна

нагнітальна помпа, герметична посудина.

Теоретичні відомості
Теплоємністю називається фізична величина, що дорівнює кількості
теплоти, яку треба надати тілу, щоб підвищити його температуру на один
градус.
Під час обчислення кількості теплоти та для характеристики різних
речовин звичайно користуються питомою або молярною теплоємністю.
Питома теплоємність с чисельно дорівнює кількості теплоти, яка
потрібна для підвищення температури одного кілограма речовини на один
градус.
Молярна теплоємність С дорівнює кількості теплоти, яка потрібна для
підвищення температури одного кіломоля речовини на один градус.
Молярна і питома теплоємності перебувають у такому співвідношенні:
(1)
де  – маса кіломоля даної речовини.
В одиницях СІ питома теплоємність вимірюється в Дж/(кгК), молярна
теплоємність – у Дж/(кмольК).
Теплоємність тіла залежить від умов, у яких нагрівається тіло. Для газів
насамперед слід розрізняти теплоємність за сталого об'єму й теплоємність за
сталого тиску.
Якщо газ нагрівається за сталого об'єму, то вся теплота Q, що надається
газу, витрачається на збільшення його внутрішньої енергії U:
(Q)V = U. (2)
У випадку нагрівання газу за сталого тиску теплота, що надається газові,
частково йде на збільшення внутрішньої енергії, а частково – на виконання
роботи проти зовнішніх сил під час розширення газу. Тому теплоємність газу за
сталого тиску більша від теплоємності газу за сталого об'єму на величину
зовнішньої роботи, яку газ виконує, розширюючись під час нагрівання на один
градус:
cP = cV + A. (3)
Крім значень теплоємностей газу cP і cV, важливу роль у описі газових
процесів відіграє їх відношення
 = cP/cV.
12
 Метод Клемана-Дезорма для визначення cP/cV ґрунтується на
адіабатичному розширенні газу (в нашому випадку – повітря).
Адіабатичним називається процес, що відбувається без теплообміну з
навколишнім середовищем, тобто під час адіабатичного процесу Q = 0.

Опис приладів і методика вимірювання

На рис. 4 зображена установка, що складається зі скляної посудини
значного об'єму балон Б, з якою з'єднані рідинний манометр М і нагнітальна
помпа П. Корком 1 відкривається і перекривається зв'язок посудини з
атмосферою.
Коли корок відкритий, то тиск повітря в балоні дорівнює атмосферному P0
і різниця рівнів рідини в манометрі дорівнює нулю.
Якщо балон закрити корком і помпою нагнітати в нього повітря, то тиск у
балоні зростатиме і внаслідок цього різниця рівнів рідини у манометрі буде
збільшуватися. Одночасно температура повітря в балоні підвищиться. Коли
припинити нагнітання повітря в балон і перекрити кран 2, то з часом різниця
рівнів рідини в манометрі зменшується. У разі вирівнювання температури
повітря в балоні з температурою T1 навколишнього середовища різниця рівнів
рідини у манометрі перестане змінюватись і становитиме h1. Цей стан повітря в
балоні визначимо такими параметрами: T1, P1, де
P1 = P0 + h1; (4)
де, P0 – атмосферний тиск.

Переведемо повітря в балоні адіабатно в інший стан. Для цього, вийнявши

корок 1, з'єднаємо балон з атмосферою на малий проміжок часу, упродовж
якого тиск у балоні повернеться до значення P0. Надлишок повітря вийде з
балона, а під час адіабатичного розширення воно охолодиться до температури
T2.
Оскільки процес адіабатичний, то перехід газу з першого стану в другий
опивується рівнянням Пуассона:

(5)

Після цього закриємо балон корком. Повітря в балоні знову поступово

нагріватиметься до температури T1 навколишнього середовища й тиск у балоні
набуде значення:
P2 = P0 + h2. (6)
13
 Параметри T1 і P2 визначають третій стан. Оскільки перехід з другого стану
в третій відбувається за сталого об'єму, що описується законом Шарля:
, або . (7)
Підставивши у рівняння (2) значення P1 з (1), одержимо:

або (8)

Піднесемо до вказаних степенів ліву і праву частини рівняння (8),

використавши правило бінома Ньютона:
(a + b)n =
=an + nan – 1b + n(n – 1)an – 2b2 + n(n – 1)(n – 2)an – 3b3 +…

Враховуючи, що дроби і малі порівняно з одиницею. Тоді їх

квадрати та вищі степені ще менші на порядок, тобто настільки малі, що
доданками, в які вони входять, можна знехтувати. Отже,
або (9)
Ліву частину рівняння (9) напишемо у вигляді:

Урахувавши (7) і (6), запишемо вираз (9) у такому вигляді:

(10)
Підставивши значення виразу (8) у (6), одержимо:

звідки отримуємо робочу формулу:

(11)
Формула (9) є робочою.

Завдання
Визначити відношення питомих теплоємностей cP/cV для повітря методом
адіабатичного розширення.

Хід роботи
1. Ознайомитися з приладом.
2. Відкрити кран 2 і помпою нагнітати в балон повітря доти, доки
різниця рівнів рідини в манометрі не становитиме 15-20 см. Кран 2 закрити. Від
стискування повітря його температура в балоні підніметься.
3. Через 2-3 хв, коли температура повітря в балоні дорівнюватиме
температурі навколишнього середовища і рівні манометричної рідини
перестануть змінюватися, виміряти різницю рівнів рідини в манометрі h1 з
точністю до 1 мм.
14
 4. Добути і швидко вставити назад корок 1. У цей момент
манометрична рідина буде на одному рівні. Температура газу в балоні
знизиться.
5. Через 2 - 3 хв, коли температура повітря в балоні дорівнюватиме
температурі навколишнього середовища, знову виміряти різницю рівнів рідини
в манометрі h2.
6. За формулою (11) обчислити cP/cV для повітря.
7. Дослід повторити 4 рази для різних показів манометра.
8. Обчислити середнє значення  і похибки вимірювань за такими
формулами:

9. Записати кінцевий результат для  з урахуванням похибок.

10. Результати вимірювань і обчислень записати у звітну таблицю.

Контрольні питання
1. Що таке теплоємність речовини? Питома теплоємність речовини? В
яких одиницях вони вимірюються?
2. Чому cP > cV?
3. Який процес називається адіабатичним?
4. Запишіть рівняння Пуассона для адіабатичного процесу.
5. Як змінюється температура газу під час адіабатичного стискання?
6. Як змінюється температура газу під час адіабатичного розширення?
7. Чому тиск газу в цій роботі вимірюється тільки висотою стовпа
рідини?
8. Чому другий процес можна вважати адіабатичним, хоча стінки
посудини проводять теплоту?
9. Як впливає на результат досліду запізнення з закриттям корка 1?
10. Яка робоча формула для обчислення ?

Звітна таблиця

№ п/п ,%
1
2
3
Сер.

15
 Лабораторна робота №11а

ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ПОВІТРЯ МЕТОДОМ СТОЯЧОЇ

ХВИЛІ

Мета роботи: вивчити залежність між термодинамічними параметрами й

пружними властивостями повітря.

Прилади і матеріали: барометр, термометр, звуковий генератор.

Теоретичні відомості
Як відомо, швидкість поширення поздовжніх хвиль у суцільному
середовищі залежить від його пружних властивостей і густини. Ця залежність
визначається таким співвідношенням:
, (1)
де Е - модуль пружності (модуль Юнга); - густина середовища.
Однак формула (1) справджується за умови, що температура в усіх точках
середовища однакова й поширення звуку можна розглянути як ізотермічний
процес. Для твердих тіл ця умова забезпечується їх доброю теплопровідністю.
У газах поширення звуку невеликої частоти також можна розглянути як
ізотермічний процес, що описується рівнянням ізотерми (закон Бойля-
Маріотта):
, (2)
де Р - тиск газу; - об'єм газу.
Поширення поздовжніх хвиль у газі зумовлює появу місця його стиску й
розрідження, між якими для великих частот звукових коливань тепловий обмін
утруднений і поширення звуку тоді слід розглядати як адіабатичний процес, що
описується рівнянням Пуассона
, (3)
де - коефіцієнт, який вимірюється відношенням питомої теплоємності
газу за сталого тиску до його питомої теплоємності за сталого об’єму .
Під час поширення звуку газ зазнає об’ємної деформації. Згідно із законом
Гука,
, (4)
де - відносний стиск газу за об’ємом; - діюча сила деформації; -
площа поперечного перерізу труби, в якій знаходиться газ; - тиск газу.
Із співвідношення (4) знаходимо:
, (5)
Продиференціювавши рівняння (3) за змінною і , одержуємо
, звідки знаходимо:
, (6)

16
 Знак мінус у цій формулі вказує на те, що для даної маси газу збільшення
тиску спричиняє зменшення об’єму.
Порівнюючи рівняння (6) і (5), бачимо, що добуток у формулі (6)
відіграє роль модуля Е з формули (5), якщо перейти до диференціалів і у
формулі (6) не враховувати знак мінус. Тоді формулу (1) для газів можна
записати таким чином:
. (7)
За незначних частот коливань (процес ізотермічний), а за великих
(процес адіабатичний).
Враховуючи, що густина , де - маса газу, a за
і , де - об’єм газу за ºС, - його об’єм за 0°С і
-1
град - температурний коефіцієнт об'ємного розширення
газу, запишемо:
, (8)
де - густина газу за 0°С. Підставивши останню формулу у (7), одержимо:

, (9)
де - тиск газу за ºС.
З формули (9) знаходимо:
, (10)
Отже, щоб визначити відношення для повітря, необхідно знати
його густину за 0°С (знаходять за таблицями), тиск Р (вимірюють
барометром) за температури t°С (вимірюють кімнатним термометром) і
швидкість - поширення звуку в ньому за даної температури. Швидкість
поширення звуку визначаємо за методом лабораторної робіт з механіки.

Хід роботи
1. Записати вихідні дані; кг/м3 - Густина повітря за 0°С,
град-1 – температурний коефіцієнт об’ємного розширення
повітря; Гц - частота звукових коливань.
2. Увімкнути генератор звукових коливань (частоту, більшу за 600 Гц,
задає викладач).
За методом лаб. роб. №17 розрахувати .

Контрольні питання
1. За яких умов поширення звуку в повітрі можна вважати ізотермічним
процесом?
2. Запишіть і поясніть рівнняня ізотерми.
3. За яких умов поширення звуку в повітрі можна розглядати як
адіабатичний процес?
4. Запишіть і поясніть рівняння адіабати.
17
5. Чому справджується таке співвідношення .
Звітна таблиця

,мП
№ п/п n ,%
а
1
2
3
Сер
.

18
 Лабораторна робота №13

ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОЇ ТЕПЛОТИ ПАРОУТВОРЕННЯ РІДИНИ

Мета роботи: освоїти метод визначення питомої теплоти пароутворення

води.
Прилади і матеріали: кип’ятильник, сухопарник, калориметр, барометр,
термометр, вага.

Теоретичні відомості
Процес випаровування полягає в тому, що з поверхні рідини вилітають
молекули й утворюють пару.
Випаровування проходять за будь-якої температури, але його швидкість
тим більша, чим вища температура рідини, чим більша відкрита площа рідини,
чим швидше відганяється утворювана пара і т.д. Найбільшого значення
досягає швидкість випаровування рідини за температури кипіння.
Кипіння - це процес, зв’язаний з випаровуванням з усього об'єму рідини,
який відбувається тільки за певної температури, величина якої залежить від
навколишнього тиску. Під час випаровуванні рідину залишають молекули з
найбільшою кінетичною анергією, зумовлюючи те, що середня енергія всіх
молекул зменшується, а отже, температура рідини знижується.
Щоб під час випаровування температура рідини залишалася незмінною,
необхідно весь час надавати їй теплоту. Ця теплота еквівалентна кількості
роботи, яку необхідно затратити, щоб молекули рідини, що випаровуються,
змогли перебороти сили зчеплення та зовнішного тиску.
Питомою теплотою випаровуваня називається кількість теплоти,
необхідна для перетворення в пару одного кг рідини за температури кипіння.
Визначити цю кількість теплоти на досліді дуже важко, бо теплота під
час випаровування йде не тільки на перетворення рідини у пару, а й
випромінюється. Але на підставі закону збереження й перетворення енергії
кількість теплоти, яку віддає пара під час конденсації, дорівнює кількості
теплоти, витраченої для одержання цієї кількості пари. Теплоту, що
виділяється під час конденсації пари в рідину, легко визначити за допомогою
звичайної калориметричної установки. Під час пропускання пари в калориметр
з водою теплота, яку віддасть пара під час конденсації, та вода, що утворилася
з сконденсованої пари під час охолодження, піде на нагрівання води в
калориметрі, калориметра (металевого) і змійовика, через який пропускають
пару. Рівняння теплового балансу для даного випадку матиме вигляд:
(1)
де - питома теплота пароутворення води; - маса води, що утворилася під
час конденсації пари; - питома теплоємність води;
- температура кипіння води; - маса води в калориметрі;
- маса калориметра; - питома теплоємність калориметра;
19
 - початкова температура калориметра; - температура, що встановилася
в калориметрі після пропускання пари.
- теплота, що виділилась під час конденсації пари;
- теплота, що виділилась під час охолодження води, що
утворилася з пари від до - температури суміші.
теплота, що поглинула вода, попередньо налита в калориметр,
під час нагріванні від до ;
- теплота, що пішла на нагрівання калориметра від до .
З формули (1) знаходимо питому теплоту пароутворення:

, (2)
З довідника знайдемо теплоємність відповідно води й алюмінієвого
калориметра:
; .
Формула (2) одержана без урахування енергетичних втрат у навколишнє
середовище. Вона буде правильною тільки в тому разі, коли початкова
температура води і калориметра на стільки градусів нижча від кімнатної
температури, на скільки кінцева температура вища за кімнатну. Тоді на
початку досліду вода й калориметр одержують тепло від навколишнього
середовища, а в кінці – віддають його.
Температура кипіння води знаходиться за відповідними таблицями, або
обчислюється за формулою:
, (3)
де - значення атмосферного тиску в міліметрах ртутного стовпа
(вимірюється барометром).
Опис приладів і методика вимірювання
Установка для визначення питомої теплоти пароутворення рідини має
таку будову. Від кип’ятильника, до половини наповненого водою, який
перебуває на електроплитці, пара надходить трубкою в калориметр з водою де
і конденсується. На шляху між кип’ятильником і калориметром знаходиться
сухопарник. Він слугує для того, щоб рідина, яка утворюється під час
конденсації пари в трубці, не потрапляла в калориметр, а також запобігає
потрапляню рідини з кип'ятильника, яка може вирватися разом із парою під
час інтенсивного кипіння.
Сухопарник складається зі скляної трубки, що має розширення з двома
патрубками, один з боку, а другий – посередині розширення. Коли рівень
рідини в сухопарнику доходить до лінії, її випускають, відкриваючи затискач
на ґумовій трубці.
Хід роботи
1. Звільняють внутрішню посудину калориметра від води. Добре
просушують її.
2. Зважуванням на терезах знаходять масу калориметра .
20
 3. Перед початком пропускання пари наповнюють калориметр водою, яка
має температуру, нижчу від кімнатної на 5-7°C.
4. Визначають масу води , що знаходиться в калориметрі. Для цього
зважують на терезах калориметр разом з водою. Тоді маса води в калориметрі
,
де - маса калориметра з водою.
5. Воду в калориметрі добре перемішують і виміряють її температуру
термометром з точністю до 0,1°С.
6. Умикають плитку. Пару можна одержати також, нагріваючи колбу з
водою на газовому пальнику.
7. Перемішують воду в калориметрі і стежать за показами термометра.
Коли температура води підніметься на 5-7°C вище від кімнатної, припиняють
пропускання пари і записують значення температури.
8. Знаходять масу води , яка виділилася під час конденсації пари. Для
цього зважують калориметр разом з водою.
Тоді , де - маса калориметра з водою.
9. Знаходять за допомогою барометра значення атмосферного тиску і,
користуючись формулою (24), обчислюють температуру кипіння води.
10. За формулою (23) визначають питому теплоту пароутворення води.
11. Дослід проводять 2-3 рази і підраховують похибки.
Контрольні питання
1. Молекулярно – кінетичне пояснення процесу пароутворення.
2. Питома теплота пароутворення, її розмірність.
3. Температура кипіння. Від чого вона залежить?
4. Рівняння теплового балансу.

Звітна таблиця

№
,
п/п
1
2
3
Сер.

21
 Завдання науково-дослідного характеру
Перший закон термодинаміки не дозволяє визначити напрям перебігу
термодинамічних процесів, тобто в його формулюванні немає заборони для
процесу передачі теплоти від холодного тіла до гарячого. Насправді так процес
йти не може. Другий закон термодинаміки говорить: неможливий процес,
єдиним результатом якого була б передача енергії у вигляді тепла, від
холодного тіла до гарячого.
Фізична характеристика системи, зміна якої під час переходу системи з
одного стану в інший не залежить від виду відповідного цьому переходу
термодинамічного процесу, а повністю визначається значеннями параметрів
початкового й кінцевого станів, називається функцією стану. Найважливішими
функціями стану системи є внутрішня енергія U , ентропія S . Під час переходу
системи з стану 1 в стан 2 зміна внутрішньої енергії, наприклад: не
залежить від виду процесу. Дія кругового процесу (в результаті якого система
повертається в початковий стан): .
Ентропією називається функція стану системи, що визначається
співвідношенням:
, (4)
. (5)

Формули (4), (5) дають змогу підрахувати лише зміну ентропії. За законом
зміни ентропії системи в оборотному процесі можливо зробити висновок про
напрям теплообміну (під час нагріванні тіла ентропія зростає під час
охолодженні зменшується . Під час рівноважних адіабатичних процесів
– ентропія не зменшується. Під час інших процесах -
ізохоричному, ізобаричному, ізотермічному - ентропія змінюється. Зокрема під
час рівноважного ізотермічного процесу , зміна ентропії дорівнює:
. (6)
У неізольованих термодинамічних системах ентропія завжди
збільшується:
; .
Знак рівності належить до оборотніх процесів (тобто до таких, які
можливо провести в зворотному напрямку через ті самі стани), а знак
нерівності - до необоротних. Усі реальні процеси необоротні, тому ентропія
завжди зростає.
Розглянемо зміну ентропії під час випаровування води в процесі кипіння.
Процес кипіння відбувається за постійної температури - температури кипіння і
є ізотермічним. Зміна ентропії під час цього визначається із співвіднонення:

. (7)

22
 Кількість теплоти, яку потрібно затратити, щоб нагріти воду від кімнатної
температури до температури кипіння :

, (8)

де і - теплоємність і маса води.

Кількість теплоти, необхідна на перетворення в пару маси води
(дорівнює кількості теплоти, що виділиться під час конденсації такої ж маси
пари) за температури кипіння:
,
де L - питома теплота випаровування (конденсації).
Приріст ентропії під час випаровування можна розрахувати за формулами
(6) і (7)
. (9)

Хід роботи:
1. Визначивши в попередній роботі, за формулою (9) визначити зміну
ентропії під час випаровування в процесі кипіння для маси , заданої
викладачем.

Завдання науково-дослідного характеру № 2.

Зміна ентропії в реальних системах
Процес вирівнювання температур тим ближчий до оборотного, чим
швидше у всьому об’ємі змішуваних тіл зникають місцеві (локальні)
неоднорідності температур і чим менші розміри (об’єми) цих тіл. У реальному
нерівноважному процесі швидкість вирівнювання температур тіл, що
дотикаються, розрахована на одиницю об'єму, обернено пропорційна
теплоємності тіл.
Якщо в калориметр із певною кількістю води за заданої температури
опустити нагріте до більшої температури тіло, відбудеться теплообмін і
встановиться загальна температура. Повторимо дослід із тими ж вихідними
даними, зменшивши теплоємність зануреного тіла; одержимо ближчий до
оборотного процес. Ступінь його оборотності в ізольованій системі можна
визначити, розрахувавши зміну ентропії. Для твердого і рідкого тіла ,
де – питома теплоємність тіла, – його маса.
Роботою розширення можна знехтувати, тому . Зміна ентропії
процесу між станами 1 і 2:

. (10)

23
 Внаслідок адитивності ентропії ,
де - зміна ентропії системи тіла, - зміна ентропії одного тіла,
- кількість тіл системи.
До складу цієї системи входять: досліджуване тіло масою з питомою
теплоємністю і початковою температурою (температура пари киплячої
води за шкалою Кельвіна), калориметр масою , з питомою теплоємністю
й початковою температурою ; вода в калориметрі, масою з - питомою
температурою води й початковою температурою . Після закінчення процесу
теплообміну встановиться температура .
Під час вирівнювання температури ентропія кожного з тіл змінюється:
(тіло); (калориметр), (вода).
Зміна ентропії всієї системи:
. (11)
Розраховуємо зміну ентропії декількох тіл під час опускання їх у воду.

Хід роботи
1. Використовуючи дані вимірювань роботи №14, розраховують за
формулою (11).

Контрольні питання
1. Друге начало термодинаміки.
2. Що таке ентропія та її зміни?
3. Оборотні й необоротні процеси.

24
 Лабораторна робота №14

ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ ДЮЛОНГА І ПТІ ДЛЯ

ХІМІЧНО ПРОСТИХ РЕЧОВИН

Мета роботи: засвоїти метод визначення теплоємності.

Прилади і матеріали: пароутворювач, два термометри, калориметр,

тверда сипуча речовина (алюмінієві пластини).

Теоретичні відомості
Під час не дуже низьких температур для твердих тіл виконується закон
Дюлонга і Пті, згідно з яким молярна теплоємність усіх хімічно простих тіл
приблизно дорівнює ( - універсальна газова стала):
. (1)
Це співвідношення можна одержати теоретично, виходячи з наступних
міркувань. Атоми твердого тіла за температур, відмінних від абсолютного
нуля, здійснюють коливання відносно положень рівноваги в просторі. Під час
незначного зміщення атома з положення рівноваги в деякому напрямку на
нього діє квазіпружна сила: Потенціальна енергія зміщеного атома
, а кінетична . Повна енергія:

Під час коливань атома відбувається безперервне перетворення кінетичної

енергії в потенціальну й навпаки. За даної температури Т середня кінетична
енергія великої кількості атомів дорівнює середній потенціальній енергії їх
коливного руху й за теоремою про рівномірний розподіл енергії за степенями
вільності .

В ізотропному тілі коливання частинок у всіх напрямках рівноймовірні.

Тому , а середня повна енергія одного з великої кількості атомів:
.
Енергія кіломоля речовини дорівнює добуткові середньої енергії
коливного руху одного атома на кількість атомів у кіломолі:
(2)
Енергія кіломоля речовини виражається через універсальну газову сталу
.
Молярною теплоємністю речовини називається фізична величина, яка
вимірюється кількістю теплоти, необхідною для нагрівання 1 кмоля речовини
на 1 кельвін.

25
 . (3)

Підставляючи у (1) вираз для з (2), одержимо закон Дюлонга і Пті:

. (4)

У цій роботі перевіряється справедливість закону Дюлонга і Пті для

хімічно простих твердих тіл.
Для цього експериментально знаходяться їх питомі теплоємності, а тоді
вираховуються їх атомні теплоємності.
Питомою теплоємністю речовини називається фізична величина, що
вимірюється кількістю теплоти, необхідною для нагрівання одиниці маси
речовини на 1 градус. Молярна теплоємність пов’язана з питомою
теплоємністю співвідношенням:
. (5)
де - маса кіломоля.
Для визначення питомої теплоємності твердого тіла вимірюють його масу,
нагрівають у спеціальному нагрівнику, опускать його в калориметр із водою і
відзначають температуру, яка встановиться в калориметрі у стані рівноваги під
час вимірювання температури тіла, води в калориметрі і калориметра.
Кількість теплоти, відданої тілом під час охолодження:
. (6)
де - маса, досліджуваного тіла; - температура тіла після нагрівання;
- температура, що встановилася в калориметрі. Ця кількість теплоти йде на
нагрівання води, калориметра й термометра за умови, що втрати тепла в
навколишній простір дуже малі. Кількість теплоти, що йде на нагрівання води
й калориметра:
. (7)
де - маса вода в калориметрі, - питома теплоємність води; - маса
калориметра, - питома теплоємність калориметра (алюміній), -
температура води в калориметрі до знаходження в ньому нагрітого тіла.
Виходячи із закону збереження енергії: .

Хід роботи:
1. Визначити масу досліджуваного тіла , води в калориметрі .
2. Увімкнути пароутворювач і нагріти за допомогою пари в нагрівнику
досліджуване тіло. Температура нагріву визначається за термометром,
встановленм у кришці нагрівника.
3. Визначити початкову температуру води в калориметрі , відкривши
заслонку нагрівника, швидко опустимо нагріте тіло в калориметр з водою.
4. Визначити рівноважну температуру (це буде максимальна
температура, до якої нагріється вода в калориметрі після опускання в неї
нагрітого тіла).

26
 5. За формулою (6) визначити питому теплоємність, а за формулою (2) -
молярну теплоємність.
6. За формулою (1) розрахувати теоретичне значення .
7. Дослід повторити два рази.

Контрольні питання
1. Чим пояснити одержану різницю між теоретичним та експериментальним
значенням молярної теплоємності?
2. Вивести співвідношення Дюлонга і Пті.
3. Якою повинна бути молярна теплоємкість хімічно складних тіл, наприклад
солі ?
Звітна таблиця

№
п/п
1
2
3
Сер.

27
 Лабораторна робота №18

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОВЕРХНЕВОГО НАТЯГУ РІДИНИ

МЕТОДОМ КОМПЕНСАЦІЇ РІЗНИЦІ ТИСКІВ ПОВЕРХНЕВОГО ШАРУ

Мета роботи: вивчення явища поверхневого натягу рідини.

Прилади і матеріали: анероїдний манометр.

Теоретичні відомості
Молекули рідини розташовані так близько одна від одної, що сили
притягання між ними мають значну величину (в межах певної віддалі -
радіуса сфери молекулярної дії, - що має порядок декількох ефективних
діаметрів молекули).
Рівнодійна всіх сил притягання, що діють з боку
сусідніх молекул на якусь певну молекулу рідини на
глибині, більшій за , в середньому дорівнює нулю
(рис. 5). Якщо віддаль менша за , рівнодійна всіх
сил притягання не дорівнює нулю і напрямлена
всередину рідини.
Рис. 5 Перехід молекули з глибини рідини в
поверхневий шар (ПШ) пов’язаний із необхідністю здійснення роботи проти
сил, що діють у ПШ. Ця робота здійснюється молекулою за рахунок запасу її
кінетичної енергії ( ) і йде на збільшення потенціальної енергії молекули (
). Отже, молекула в ПШ мають додаткову . ПШ загалом має додаткову
енергію, яка входить складовою частиною у внутрішню енергію рідини.
Оскільки положенню рівноваги відповідає , то рідина за межами дії
зовнішніх сил набуватиме форми кулі - тіла з мінімальною поверхнею за
даного об'єму, що і спостерігається під час польоту в космічних кораблях -
супутниках. Звичайно ж ми маємо справу з рідинами в полі сил земного
тяжіння. У цьому разі рідина набуває форми, що відповідає мінімуму сумарної
енергії - енергії в полі сил тяжіння і поверхневої енергії.
Виділимо уявно частину поверхні рідини, обмежену замкнутим контуром.
Тенденція цієї ділянки до скорочення призведе до того, що контур діє на
межуючі з ним ділянки з силами, розподіленими вздовж контуру (за третім
законом Ньютона зовнішні ділянки ПШ діють на розглядувану частину
поверхні з силами такої ж величини, але протилежного напрямку). Ці сили
називаються силами поверхневого натягу. Направлена сила поверхневого
натягу вздовж поверхні рідини, перпендикулярно до ділянки контура, на яку
вона діє. Сила поверхневого натягу ( ), що припадає на одиницю довжини ( )
контура, називається коефіцієнтом поверхневого натягу ( )
,
розмірність якого – Н/м в , або дн/см - в СГС-системі. Величина залежить
від природи рідини та від температури. Коефіцієнт поверхневого натяту
також чисельно дорівнює питомій анергії поверхневого пару , або
28
відношенню роботи ізотермічного утворення поверхні до площі цієї
поверхні .

Під час викривлення поверхні виникає додатковий тиск під поверхнею

рідини, який вираховується за формулою Лапласа ( ):

де - коефіцієнт поверхневого натягу, вираз визначає кривизну

поверхні в даній точці, та радіуси кривизни в точці 0 перетинів та

(рис. 3). Для сфери тоді:

. (1)
Рідини щодо твердих тіл поділяються на змочуючі і
незмочувані. Якщо сила взаємодії між молекулами рідини
менша, ніж між молекулами стінки й молекулами рідини,
то рівнодійна буде направлена в бік стінки, (рис. 7(а)).
Поверхня рідини за рівноваги встановлюється
перпендикулярно силі, рідина піднята біля стінки й
спостерігається змочування. Якщо сила взаємодії молекул
рідини між собою більша, ніж сила взаємодії між
молекулами стінки і молекулами рідини, то рівнодійна сила
Рис.6 направлена всередину рідини. Поверхня рідини біля стінки
опущена. Це відповідає незмочуванню твердого тіла рідиною (рис.7(б)).
Якщо рідина змочує капіляр, рівень її в капілярі буде вищим, ніж у
посудині, під час незмочування нижче. Це пояснюється тим, що капілярні
трубки мають невеликий радіус, а отже меніск рідини в капілярі має велику
кривизну, а внаслідок чого виникає великий
додатковий тиск.
Практично визначити коефіцієнт
поверхневого натягу рідини можна методом
компенсації тисків поверхневого шару рідини.
Для капілярної трубки кругового перерізу
додатковий тиск зумовлений кривизною
Рис. 7. поверхневого шару рідини за повного
змочування, визначається за формулою Лапласа.
, (2)
де - коефіцієнт поверхневого натягу, - внутрішній радіус капілярної
трубки, що збігається з радіусом кривизни поверхні рідини. Якщо тепер тим чи
іншим способом збільшити тиск над викривленою поверхнею рідини в
капілярі, то можна досягнути того, що рівні рідини в широкій посудині й в
капілярі зрівнюються. Припустимо, що при цьому тиск повітря в капілярі
збільшиться на деяку величину . Зрозуміло, що в тому разі:
29
 . (3)
Таким чином, вимірявши дотатковий тиск , можна обчислити
коефіцієнт поверхневого натягу.
Установка складається з рідинного
манометра, один кінець якого зa
допомогою трубки сполучений
одночасно з капіляром 1 та з широкою
скляною трубкою 2 (рис. 8).
Капіляр 1 опускається в посудину 5
із досліджуваною рідиною, а широка
трубка 2 - в посудину 6 з водою. Обидві
посудини поміщують на столиках, висоти
Рис.8. яких можна змінювати. Піднімаючи
посудину 6 з водою, доводять рівень
досліджуваної рідини у капілярній трубці 1 до рівня цієї рідини в посудині 5.
Під час цього зміниться тиск в установці, що можна визначити за різницею
рівнів у манометрі. Якщо різниця рівнів дорівнює , то тиск:
. (4)
Тут - густина рідини, залитої в манометр 4.
Підставивши значення у формулу (3), одержимо:
. (5)
Звідси
. (6)

Хід роботи
1. Сполучаємо систему з навколишньою атмосферою, опустивши
посудину 6 у найнижче положення.
2. Піднімаємо столик із посудиною 5 так, щоб усі капіляри
занурились у рідину.
3. Встановлюємо у правильне положення мікроманометр, а рівень
рідини в манометричній трубці 2 встановлюємо на нулю шкали (порядок
виконання цих дій дивіться в описі мікроманометра).
4. Підніманням столика з посудиною 6 занурюємо трубку 2 у воду
доти, допоки рівень досліджуваної рідини в капілярі опускається до рівня цієї
рідини зовні капіляра. Записуємо положення меніска рідини в манометричній
трубці мікроманометра.
5. Попередній пункт проробляємо на різних кутах нахилу
манометричноі трубки ( ) для кожного капіляра.
6. Пункти 4 і 5 проробляємо декілька разів.
7. Одержані значення підставляємо у формулу (6).
8. Обчислюємо середнє значення та похибки експерименту.

Контрольні питанні
1. Природа сил поверхневого натягу рідини.
30
2. Визначення коефіцієнта поверхневого натягу рідини.
3. Пояснити явище змочування і незмочування.
4. Виведення робочої формули.

Звітна таблиця

№ п/п
1
2
3
Сер.

31
 Лабораторна робота № 19

ВИМІРЮВАННЯ ГУСТИНИ ТВЕРДИХ СИПУЧИХ ТІЛ МЕТОДОМ

ОБ’ЄМОМЕТРА

Мета роботи: використовуючи закон Бойля-Маріотта, практично засвоїти

метод вимірювання густини твердих сипучих тіл.

Прилади і матеріали: спеціальне устаткування з шкалою й колбою зі

шліфованим з’єднанням, барометр, терези, тверда сипуча речовина (зерно,
пісок).

Опис приладів і методика вимірювання

Існує багато способів визначення густини твердих тіл. Найпоширенішим
способом визначення густини тіл неправильної геометричної форми є
гідростатичне зважування, в основі якого лежить закон Архімеда. Він вимагає
занурення досліджуваного тіла в рідину.
Проте це незастосоване для розчинних твердих тіл і тіл, властивості яких
можуть мінятися під час такого занурення, а також під час налипання
бульбашок повітря на дрібнозернисту сипучу речовину. Наприклад, під час
визначення густини насіння с/г продуктів відбувається налипання бульбашок, а
саме насіння набухає. Цього можна уникнути, використовуючи метод
об'ємометра.
Як відомо, густина тіла визначається як відношення маси тіла до його
об'єму :
. (1)
розмірність якої в системі СІ буде 1 кг/м3. Маса тіла визначається зважуванням.
Визначення об'єму сипучих твердих тіл за допомогою об’ємометра базується на
застосуванні закону Бойля-Маріотта:

. (2)
Об’ємометр (рис.9) складається з невеликої колби А,
яка за допомогою шліфа і ґумової трубки з'єднаної з
манометром. Манометр складається з двох вертикальних
скляних трубок В і С, закріплених у штативі й з’єднаних
знизу ґумовою трубкою. Він наповнений манометричною
рідиною, у даному випадку водою. Права трубка С може
пересуватися вверх (вниз) і закріплюватися в потрібному
положенні ґвинтом . Трубка В проградуйована в кубічних
сантиметрах (мілілітрах). Кран К слугує для з'єднання
(роз’єднання) колби з зовнішнім середовищем.
Припустимо, що повітря міститься в колбі 1 у верхній
частині трубки В під атмосферним тиском займає
Рис.9. деякий початковий об’єм , коли кран К закритий.
Опускаючи рухому трубку С манометра, збільшимо ізотермічно цей об’єм на
32
величину . Одночасно з цим у колбі тиск зменшиться до величини ,
де , визначається через різницю рівнів рідини в манометричних трубках В і
С. Для повітря, яке перебуває в колбі й у верхній частині трубки В, на основі
закону Бойля-Маріотта (2) можна записати:
. (3)
Звідси початковий об’єм буде:
. (4)
Помістимо в колбу досліджувану тверду сипучу речовину й повторимо
попередні операції, за тієї ж зміни об’єму . Початковий об’єм у цьому разі
дорівнюватиме де, - об’єм досліджуваної речовини, а – тиск i
- об’єм після опускання рухомої трубки манометра. Тоді на основі
закону Бойля-Маріотта матимемо:
,
звідки
. (5)

Підставляючи сюди значення в рівняння (4), одержимо:

. (6)

Масу сипучої речовини разом із колбою , і масу порожньої колби

отримуємо після їх зважування на технічних терезах. Тоді масу досліджуваної
речовини знайдемо за формулою:
. (7)
Підставляючи вирази (6) і (7) в рівняння (1), одержимо робочу формулу
для визначення густини твердої сипучої речовини:

. (8)

Зауваження: У роботі манометричною рідиною є вода, густина якої

кг/м3. Атмосферний тиск визначимо барометром у мм ртутного
стовпа (мм.рт.ст.), а додаткові тиски - в мм водяного стовпа (мм.вод.ст).
Перейдемо до однієї розмірності величин , виразивши їх у
мм.рт.ст.

(мм.рт.ст.); (мм.рт.ст.),

де - густина ртуті кг/м3.

Тоді формула (8) набуде такого остаточного вигляду:
. (9)
33
 Хід роботи
1. Спочатку виконують першу частину досліду; з’єднавши за допомогою
крану К колбу з атмосферою (положення 1 рис. 10) піднімають трубку С, так
щоб рівень рідини збігся з нульовою поділкою на трубці В. У цьому положенні
трубку С закріплюють ґвинтом D. Рівні рідини в обох трубках повинні бути
однаковими (в протилежному випадку положення крану К неправильне).
2. Повернувши кран К на 90°, від’єднують колбу від атмосфери
(положення ІІ рис. 10). Потім, відкрутивши гвинт D, повільно опускають трубку
С і закріплюють її ґвинтом D, в такому положенні, щоб збільшення об’єму в
трубці В становило близько 10 см3 (коли рівень води в трубці В опуститься від
поділки "0" до поділки "10" ). Ціна однієї поділки на трубці В становить 0,1 мм.
3. Коли температура повітря в колбі зрівняється з кімнатною (бо за
розширення газ охолоджується) і висота рівнів рідини в трубках перестане
змінюватись, відраховують різницю рівнів рідини в трубках В і С так, щоб
рівень рідини й його зображення в дзеркальній шкалі збігалися. Якщо
установка не герметична й різниця рівнів не встановлюється, необхідно
обережно провірити шліфове з’єднання L. Виміри проводять три рази.
4. Дуже обережно від’єднавши колбу від
шліфу і знявши її зі штативу, визначають на
технічних терезах масу порожньої колби .
5. Знявши колбу з через, наповнюють
приблизно 1/3 об'єму досліджуваною речовиною і
визначають масу колби разом з
досліджуваною речовиною.
6. Після цього наповнену колбу знову
Рис.10. прикріпляють дуже обережно (але тісно)
шліфовим з’єднанням і ставлять на штативі. Тоді,
повторюючи операції п.п. 1-3, визначають також три рази. Під час
вимірювання необхідно стежити, щоб рівень рідини в трубці В кожний раз був
піднятий строго до нульової поділки, а зміна об’єму щоб під час усіх замірів
була однаковою. Накінець висипають із колби досліджувану сипучу речовину,
а колбу обережно ставлять на місце.
7. За барометром визначають атмосферний тиск і записують попередні
дані.
8. Результати вимірювання записують у таблицю.
9. Густину досліджуваної твердої сипучої речовини визначається за
формулою (9).
10. Кінцевий результат записують у такому вигляді:
за ..............%
Тут - коефіцієнт Стьюдента; - вибіркова середня квадратична
похибка середнього арифметичного; - кількість повторних замірювань; -
довірча імовірність (надійність) - імовірність того, що знайдений нами довірчий

34
інтервал значень шуканої фізичної величини, у цьому разі (
) містить істинне значення цієї величини .
Для повнішої оцінки точності одержаних результатів необхідно вирахувати
ще відносну похибку з надійністю за формулою:
(10)
У правій частині формул (9) і (10) необхідно підставити числові значення
знайдених величин , , а коефіцієнт Стьюдента взяти з відповідних
таблиць.
Контрольні питання
1. Маса як міра інертних і гравітаційних властивостей матерії.
2. Означення густини речовини.
3. Тиск газу з точки зору молекулярно-кінетичної теорії.
4. Закон Бойля-Маріотта. Його графічне зображення.
5. Будова об’ємометра.
6. У чому полягає метод визначення густини речовини за допомогою
об’ємометра?
7. В яких випадках застосовується метод об’ємометра під час визначення
густини речовини?
8. Які інші методи визначення густини речовани ви знаете?
9. Ваша оцінка цього методу.

Завдання науково-дослідного характеру

Чи можна методом об’ємометра оцінити якість посівного матеріалу?
Звітна таблиця

№
,кг ,кг ,м3
п/п
1
2
3
4
Сер.

35
 Лабораторна робота №26

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ЛІНІЙНОГО РОЗШИРЕННЯ МЕТАЛІВ

Мета роботи: вивчення теплового розширення твердих тіл.

Прилади і матеріали: металева труба, індикатор нуля, термометр, лінійка.

Теоретичні відомості
Тверді тіла під час нагрівання збільшують свій об’єм. Це – теплове
розширення. Очевидно, що об’єм кристала зростає із збільшенням середньої
відстані між атомами. Чим же зумовлене збільшення відстані між атомами
кристала під час нагрівання? Розглянемо криву залежності енергії взаємодії
частинок твердого тіла від віддалі між ними (рис.12). Під час абсолютного нуля
частинки знаходяться на віддалях , одна від одної, що відповідає мінімуму
енергії взаємодії (на дні «потенціальної ями» ), Ці віддалі визначають
розмір тіла під час абсолютного нуля. З підвищенням температури частинки
починають коливатись біля положення рівноваги 0. Для спрощення
припустимо, що частинка 1 нерухома, а коливається лише частинка 2, а її
кінетична енергія досягає найбільшого значення у момент проходження
частинкою положення рівноваги 0.
На рис. 12 енергію відкладено вверх від дна потенціальної яма. Під
час руху частинки 2 вліво від положення рівноваги, кінетична енергія
витрачається на подолання сил відштовхування її від частинки 1 та переходять
в потенціальну енергію взаємодії частинок. Відхилення вліво відбувається до
тих пір, поки вся кінетична енергія частини не перейде в потенціальну
енергію. Остання збільшиться на і дорівнюватиме – ( ), а
частинка 2 зміститься максимально вліво на віддаль . Під час руху частинки
2 вправо від положення рівновага кінетична енергія витрачається на подолання
сил притягання її до частинки 1 й також переходить у потенціальну енергію
взаємодії цих частинок. У точці в, що знаходиться на віддалі від положення
рівноваги, вся кінетична енергія переходить у потенціальну, внаслідок чого,
остання збільшується на r і отримає значення - .
Якби частинка 2 здійснювала суто гармонічні коливання, то сила , що
виникає під час відхилення її від положення рівноваги на віддаль , була б
строго пропорційна величині цього відхилення й направлена до положення
рівноваги:
. (1)
Зміну потенціальної енергії частинки можна було б описати під час
цього параболою (рис. 12), тобто рівнянням:
. (2)
Ця парабола симетрична відносно прямої , паралельної до осі координат,
що знаходиться на віддалі від . Тому відхилення та були б
однаковими за величиною (віддалі та ) й середина розмаху
36
збігалася б із положенням рівноваги 0. Нагрівання тіла в цьому разі не могло
спричинити його розширення, оскільки із збільшенням температури
відбувалося б лише збільшення амплітуди коливань частинок, а середні віддалі
між ними лишались незмінними.
Насправді ж потенціальна крива , як видно з рис.12, є несиметричною
відносно прямої : її ліва частина піднімається крутіше від правої частини
. Це означає, що коливання частинок у твердому тілі є ангармонічними. Для
врахування асиметрії потенціальної кривої в рівняння (2) вводиться додатковий
член і рівняння (2) набуває вигляду:
, (3)
де - коефіцієнт пропорціональності.
Під час відхилення частинки 2 вправо ( ) член віднімається від

й частина йде пологіше від частини ; під час відхилення вліво (

) член додається до і частина йде крутіше від частини

.

Рис.11.

Несиметричний характер потенціальної кривої призводить до того, що

відхилення частинки 2 вправо і вліво є неоднаковими: вправо частинка
відхиляється сильніше, ніж вліво (див. рис. 11). Внаслідок цього середнє
положення цієї частинки (точка 0) вже не збігається з положенням рівноваги 0,

37
а зміщується вправо від нього на віддаль . Це відповідає збільшенню
середньої віддалі між частинками 1 і 2 на величину .
Таким чином, під час нагрівання тіла середні віддалі між частинками
повинні збільшуватись і тіло повинно розширятись. Причиною цьому є
ангармонічний характер коливань частинок твердого тіла, що призводить до
асиметрії кривої лінійної залежності енергії взаємодії частинок від віддалі ніж
ними.
Розрахунок показує, що під час нагрівання тіла до температури Т середні
віддані ніж частинками збільшуються на величину , яка визначається за
формулою:
,
де - стала Больцмана.
Відносне лінійне розширення тіла чисельно дорівнює відношенню зміни
середньої віддалі між частинками до нормальної віддалі між ними ,
пропорційне абсолютній температурі тіла й дорівнює:
.
Коефіцієнт пропорційності є коефіцієнтом лінійного
розширення тіла. Підстановка числових значень дає для величину
-4 -5
порядка 10 —10 , що добре узгоджується з дослідом. Дослід підтверджує
також, що під час достатньо високих температурах розширення тіла
пропорційне його абсолютній температурі, а коефіцієнт розширення не
залежить від температури. Однак, в області низьких температур коефіцієнт
лінійного розширення зменшується із зменшенням температури й під час
наближення її до абсолютного нуля прямує до нуля.
Практично коефіцієнт лінійного розширення визначають із співвідношення:
, (4)
де початкова довжина тіла, - видовження до зміни температури на .
Тобто коефіцієнт лінійного розширення дорівнює відносній зміні його
довжини до зміни температури на 1ºС.
Коефіцієнт об’ємного розширення визначається формулою:
, (5)

і дорівнює відносній зміні об’єму , віднесеній до 1 град. З (4) і (5) випливає,

що довжина і об’єм за деякої температури, яка відрізняється від
початкової на градусів, виражаються формулою (за деякого )
;
,
де - початкові довжини та об’єм тіла.
Внаслідок анізотропії кристалів коефіцієнт лінійного розширення є
різним у різних напрямках. Це означає, що коли з даного кристалу виточити
38
кулю, то після її нагрівання вона втратить сферичну форму. У найзагальнішому
випадку така куля під час нагрівання перетвориться в тривісний еліпсоїд, осі
якого зв’язані з кристалографічними осями кристала. Для кристалів з кубічною
симетрією, як і для ізотропних тіл, . Коефіцієнт лінійного й об’ємного
розширення практично залишаються сталими, якщо інтервали температур, у
яких їх вимірюють, малі, а самі температури високі. Взагалі коефіцієнти
теплового розширення залежать від температури й притому так само, як
теплоємність, тобто під час низьких температур коефіцієнти і
зменшуються із зниженням температури пропорційно кубу температури,
прямуючи, як і теплоємність, до нуля за абсолютного нуля. Це не дивно, бо і
теплоємність, і розширення пов’язані з коливаннями ґратки. Теплоємність дає
кількість теплоти, необхідну для збільшення середньої енергії теплових
коливань атомів, яка залежить від амплітуди коливань, а коефіцієнт теплового
розширення безпосередньо пов’язаний з середніми відстанями між атомами, які
також залежать від амплітуди атомних коливань. Звідси випливає важливий
закон, відкритий Грюнейзеном: відношення коефіцієнта теплового розширення
до атомної теплоємності твердого тіла для даної речовини є величина стала
(тобто така, що не залежить від температури).

Хід роботи
1. Виміряти початкову довжину металевої трубки.
2. Встановити індикатор видовження в нульове положення.
3. Пропускаючи певний час пару з пароутворювача через трубку,
зафіксувати максимальне видовження й температуру.
4. За формулою (4) розрахувати коефіцієнт лінійного розширення та,
користуючись таблицею, визначити метал, з якого зроблено трубку.

Завдання науково–дослідного характеру №1

Одна з схем автоматичного підтримання температури містить біметалеву
пластинку, яка з підвищенням температури навколишнього середовища
розмикає коло нагрівника (рис.12). На чому ґрунтується робота схеми? Який з
металів біметалевої пластинки – нижній чи верхній – має менший коефіцієнт
лінійного розширення?

Рис.12.
Які зміни треба зробити в схемі, щоб пластинка з підвищенням
температури замикала коло (була сигналізатором)?
39
 Контрольні питання:
1. Яку особливість має тепловий рух атомів у кристалах?
2. Намалювати та пояснити графік залежності U(t)=f(t).
3. Чим зумовлене збільшення середніх віддалей між атомами в твердих
тілах.
Звітна таблиця

№ п/п
1
2
3
4
Сер.

40
 Лабораторна робота №28

ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОЇ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ МЕТАЛІВ

Мета роботи: освоїти метод визначення питомої теплоємності.

Прилади і матеріали: електропіч, термопарний термометр, секундомір,

стрижні різних металів.

Теоретичні відомості
Металічний зразок, який має температуру, вищу від температури
навколишнього середовища, охолоджується. Під час цього швидкість
охолодження залежить від величини теплоємності металу. Порівнюючи криві
охолодження (температури як функції часу) двох зразків, один із яких слугує
еталоном (його теплоємність і швидкість охолодження відомі), можна
визначити теплоємність другого, якщо знайти швидкість його охолоджений.
Кількість теплоти, яку втрачає елемент об’єму металу за час , на
основі закону теплопровідності Фур’є буде:
, (1)
де С - теплоємність металу; - густина металу; Т - температура, яку
приймають однаковою в усіх точках зразка, що має малі лінійні розміри й
високу теплопровідність.
Кількість теплоти задається співвідношенням:
,
де – елемент поверхні тіла; – температура навколишнього середовища;
– коефіцієнт тепловіддачі.
Прирівнюючи праві частини цих рівнянь та інтегруючи їх, одержимо
рівняння для всього зразка:

,
де – об’ємна площа поверхні всього зразка.
Написавши одержане співвідношення для еталонного й досліджуваного
зразків (припускаючи, що й ці рівняння), одержуємо
робочу формулу для визначення теплопровідності досліджуваного тіла:
,
де – маса досліджуваного зразка; – маса еталонного
зразка.
Схема установки для визначення теплоємності
металів показана на рис. 14. Це електропіч 1,
що має отвір для досліджуваного і еталонного
зразків, які виготовлені у вигляді однакових
циліндрів 2. Кожний зразок має отвір для
Рис.13.
41
насаджування на термопару. Термопара вмикається в гальванометр 3, а
електропіч – у джерело змінного струму.

Хід роботи:
1. Насадити еталонний зразок (мідний) на термопару і встановити в
електропіч.
2. Увімкнути електропіч у джерело струму і нагріти до 300°С.
3. Вимкнути електропіч і в процесі охолодження зразка через кожні 10-
20 сек. вимірювати його температуру. Коли температура зразка буде 100 °С,
дослід повторити. (Залежність питомої теплоємності міді від температури
наведена в таблиці).
4. Визначити цим методом температуру охолодження досліджуваних
зразків - алюмінієвого та залізного. Для всіх зразків побудувати графіки .

Температура 0ºС 100ºС 200ºС 300ºС 400ºС 500ºС 600ºС

Теплоємність
371 394 408 422 434 448 456
Дж/кг·град
5. Одержані під час вимірювання криві перевести в криві за
допомогою графічного методу. Через рівні проміжки часу ( )
провести на графіку ряд вертикальних ліній. За різницею значень ординат
кривої в точках перетину її вертикальними лініями знайти різниці температур
для відповідних інтервалів часу. Відношення цієї різниці температур до
інтервалу часу дає швидкість охолодження в даній точці кривої, а отже, і
швидкість охолодження за певної температури.
На підставі цих даних скласти таблицю значень і графіки залежності

для всіх зразків.

6. Користуючись графіками і робочою формулою, обчислити

питому теплоємність досліджуваних зразків за різних значень температури. За
одержаними даними побудувати графіки залежності питомої теплоємності від
температури для всіх досліджуваних тіл.

Контрольні питання
1. Записати й пояснити рівняння Фур’є.
2. Теплоємність металів.
3. Вивести робочу формулу й пояснити суть методу.
Звітна таблиця

№
,кг ,кг
п/п
1
42
 2
3
Сер.

43
 Лабораторна робота № 35

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ТА

КОЕФІЦІЄНТА ТЕМПЕРАТУРОПРОВІДНОСТІ ҐРУНТУ

Мета роботи: освоїти визначення коефіцієнта теплопровідності за

допомогою приладу Христіансена.

Прилади і матеріали: прилад Христіансена, мікрометр, потенціометр.

Теоретичні відомості
Самочинний перехід теплоти у речовині з місць, де температура вища, у
місця, де температура нижча, називається теплопровідністю.
Теплопровідність – це процес передачі енергії від молекули до молекули чи від
атома до атома. Механізми цієї передачі у різних речовинах є різними. У газах
(1) вона здійснюється в результаті ударів молекул під час їх хаотичного
теплового руху. Велика теплопровідність металів (2) пояснюється тим, що
вільні електрони, які є в металах, мають великі швидкості, завдяки чому вони
швидко переносять анергію від атома до атома під час ударів з ними.
Теплопровідність твердих нетеплопровідних речовин обумовлюється тим (3),
що інтенсивніші теплові коливання атомів у місцях із вищою температурою
передаються у місця з нижчою температурою завдяки міжатомним зв’язкам,
які існують у твердому тілі (у металах цей механізм відіграє незначну роль, у
рідинах має місце частково механізм (1), частково механізм (3)).
Розглянемо шар речовини малої товщини між двома паралельними
площинами; площу кожної з них позначимо через . Припустимо, що ці
граничні площини піддержуються за різних температур і (хай ). Під
час цього через шар речовини поширюватиметься тепловий потік у напрямку
від площини з температурою до площини з температурою . Яка кількість
теплоти передається під час цього за деякий час через розглянутий шар
речовини? Відповідь на це дає закон Фур’є:
. (1)
Тут знак мінус стоїть з тієї причини, що напрям поширення теплоти
протилежний напрямкові зростання температури; коефіцієнт називається
коефіцієнтом теплопровідності речовини.

; (2)

Звідси бачимо, що коефіцієнт теплопровідності має такий фізичний зміст:

він чисельно дорівнює кількості теплоти, яка переноситься шляхом
теплопровідності за одиницю часу в напрямку найкрутішого спаду
44
температури через одиничну площадку перпендикулярну до цього напрямку,
якщо крутість перепаду температури вздовж цього напрямку дорівнює
одиниці. З формули встановлюємо також одиниці вимірювань коефіцієнта
теплопровідності:

- в системі .

- у позасистемних одиницях

Речовини, для яких кал/см·с·град, вважаються добрими

провідниками тепла, а речовини, для яких , вважаються поганими
провідниками тепла.
Коефіцієнт теплопровідності визначає швидкість передачі тепла від більш
нагрітих до менш нагрітих ділянок. Проте зміна температури залежить ще й
від теплоємності тіла. Тому швидкість встановлення певного розподілу
температур у тілі визначається відношенням коефіцієнта теплопровідності до
теплоємності одиниці об'єму тіла:
, (3)

де - густина; - питома теплоємність речовини (для газів ). Величина

називається коефіцієнтом температуропровідності тіла. З формули
встановлюємо розмірність цього коефіцієнта:

Для визначення коефіцієнта теплопровідності поганих провідників тепла

(рідин, газів і деяких твердих тіл) часто користуються методом Христіансена.
Суть цього методу полягає в тому, що через тіло з відомим коефіцієнтом
теплопровідності (еталонне тіло) і тіло з шуканим коефіцієнтом
теплопровідності (досліджуване тіло), які мають однакові площі
поперечного перерізу, під час стаціонарного режиму, за якого температурне
поле з часом не міняється, проходить однакова кількість теплоти.
Отже, на основі закону Фур’є для теплопровідності можемо записати:
;
або
.

де - крутість перепаду температури в досліджуваному тілі;

- крутість перепаду температури в еталонному тілі.
З останньої рівності:

45
 . (4)

Примітка: Під час виведення формули (4) не враховувались втрати

теплоти у навколишнє середовище. Вони невеликі, оскільки товщини дисків
приладу і товщини шару досліджуваної речовини малі, порівняно з площею їх
поперечного перетину.

Опис приладів і методика вимірювання

Прилад Христіансена (рис. 14)
складається з двох мідних або
латунних циліндричних посудин А і
В, між якими вміщено три диски
однакового діаметра (15-20 см) і
завтовшки приблизно 0,5 см. Диски
виготовлені з металу, який добре
проводить тепло (мідь, алюміній,
латунь). Для забезпечення надійного
теплового контакту нижня основа
Рис.14. посудини , верхня основа посудини
та верхні і нижні основи дисків
відполіровані.
У кожному з дисків на бічній поверхні є отвір для термопари або
термометра. Між дисками 2 і 3 вміщують пластинку з досліджуваного тіла (у
цьому досліді шар ґрунту), коефіцієнт теплопровідності якого необхідно
визначити, а між дисками 1 і 2 пластинку з відомим коефіцієнтом
теплопровідності . Площі основ досліджуваної та еталонної пластинок
повинні бути однакові. Звичайно за еталонну пластинку беруть скло. Через
нижню посудину В пропускають проточну холодну воду, а через верхню
посудину – водяну пару. Покази термопар, встановлених у диска, на початку
досліду змінюватимуться, але через деякий час (25-30 хв.) стануть незмінними,
і встановиться так званий стаціонарний режим. У разі стаціонарного режиму
через досліджувану й еталонну пластинки за рівні проміжки часу проходять
однакові кількості теплоти.
Хід роботи
1. У кількох місцях мікрометром або штангенциркулем вимірюють
товщину еталонної пластинки — .
2. Знаходять товщину шару ґрунту на дискові 3.
3. Пластинку з відомим коефіцієнтом теплопровідності поміщають між
дисками 1 і 2.
4. Через нижню посудину В пропускають холодну проточну воду, а через
верхню посудину А – водяну пару.
5. Стежать за показами термопар і, якщо вони не змінюються протягом 5-
10 хв., записують електрорушійні сили обох термопар. За графіком е.р.с.
знаходять перепади температур , .
46
 6. Обчислюють коефіцієнт за формулою (4). Результати вимірювань та
обчислень похибок заносять у таблицю.
7. У кінцевому результаті наводять для коефіцієнта теплопровідності
ґрунту довірчий інтервал і відносну похибку за заданої ймовірності.

Завдання науково-дослідного характеру

1. Теоретично порівняти теплопровідності (розкриваючи їх механізми) для
газів, рідин і твердих тіл.
2. За формулою (3) визначити коефіцієнт температуропровідності.
Контрольні питання:
1. Сформулювати й записати закон Фур’є.
2. Означення коефіцієнтів теплопровідності й
температуропровідності, їх розмірності в СІ.
3. Вивід робочої формули.
4. Будова приладу Христіансена.
Звітна таблиця

№ п/п
1
2
3
Сер.

47
 Лабораторна робота №38

ДОСЛІДЖЕННЯ КРИТИЧНОГО СТАНУ ЕФІРУ

Мета роботи: визначити критичну температуру ефіру.

Прилади і матеріали: газові пальники, прилад (металева коробка з

прозорими стінками), запаяна ампула з ефіром, термопарний термометр.

Теоретичні відомості
Думку про існування критичної температури вперше висловив російський
вчений Д.І. Менделеєв у 1860 р. Він довів, що з підвищенням температури сили
зчеплення між молекулами рідини зменшуються і за певного значення
температури дорівнюють нулю, внаслідок чого рідина перетворюється в пару-
газ без додаткової затрати теплоти. Критичною температурою речовини
називають таку температуру, за якої зникає різниця між рідким і газоподібним
станом, і вище від якої речовина може існувати тільки як газ. Теоретичною
основою досліджень критичного стану речовини слугує рівняння Ван-дер-
Ваальса для одного кіломоля реального газу:
, (1)
де Р – зовнішній тиск, що діє на газ (дорівнює тискові газу на стінки посудини);
- константа поправки на внутрішній тиск газу; - об’єм кіломоля газу; -
константа поправки на власний об'єм усіх молекул даної маси газу; -
універсальна газова стала; - абсолютна температура газу. Для різних газів
константи Ван-дер-Ваальса і мають різне значення.

Рис.15.

Теоретичні та експериментальні графіки ізотерм реального газу зображені

відповідно на рисунках 15( , ). На початковому етапі стиску маємо справу з
газом. Під час дальшого зменшення об’єму починається зрідження газу й на
ділянці існують одночасно дві фази – газ і рідина, а починаючи від точки
, маємо справу з рідиною, що малостислива. Під час підвищення температури
48
горизонтальна ділянка ізотерми рис. 15 (б) стає вужчою і за деякої температури
точки і зливається в одну точку К (точка перегину), координати якої
називають критичними параметрами даної речовини . Критичний
тиск - це найбільше з можливих значення тиску насиченої пари даної
речовини, а критичний об'єм - максимальне значення об’єму, який може
займати дана маса речовини у рідкому стані. Під час критичної температури
зникає різниця між рідиною та її парою, питома теплота пароутворення і
коефіцієнт поверхневого натягу рідини дорівнюють нулю. Під час вищої
температури за газ перетворити в рідину стискуванням неможливо, а за
нижчих температур речовина може існувати залежно від тиску в усіх трьох
фазах.
На основі рівняння (1) ми можемо виразити критичні параметри через
константи Ван-дер-Ваальса. Для цього в рівнянні розкриємо дужки,
звільнимось від знаменника, перенесемо всі члени в лівий бік й впорядкуємо їх
за спаданням показника степеня при об'ємі:
. (2)
Для критичної точки рівняння набуде вигляду:
. (3)
Коренями рівняння є три дійсні і рівні значення для об’єму, що виконують
умову:
. (4)
Піднісши ліву частину рівняння (4) до кубу й прирівнявши коефіцієнти за
однакових степенів одержаного рівняння й рівняння (3), одержимо систему
3 рівнянь, з якої знайдемо значення для критичних параметрів:
; ; . (5)
Важливі експериментальні дослідження критичних параметрів речовин,
зокрема, критичних температур провів ще у 1873-1890 pp. професор Київського
університету М. П. Авенаріус, на честь якого названо прилад для
спостереження критичного стану ефіру.

Опис приладів і методика вимірювання

Перехід рідини й пари в критичний стан можна спостерігати за допомогою
ампули з ефіром ( ; ; см3/г). Прилад для досліду
складається з металевої прямокутної камери (з алюмінію), протилежні стінки
якої мають засклені віконця, всередині камери міститься металевий стержень за
кріплений у її бічних стінках, на якому підвішують скляну запаяну ампулу з
гачком, наповнену на 1/3 рідким ефіром. Нагрівають прилад газовим
пальником. У міру нагрівання тиск і густина насиченої пари в ампулі
збільшується, а густина ефіру зменшується, що спричиняє зменшення
поверхневого натягу ефіру, його поверхня стає спочатку більш плоскою, а
рівень ефіру в ампулі піднімається. Далі меніск стає розпливчастим і зовсім
зникає. Настає критичний стан, ампулу заповнює однорідна речовина. Під час
49
охолодження появляється характерне помутніння, зумовлене оптичним
явищем, яке називають критичною опалесценцією. Ця особливість розсіяння
світла виявляється в момент переходу речовини в критичний стан. Після цього
знову легко помітити межу поділу рідкої і пароподібної фаз з різко вираженим
меніском.

Хід роботи:
1. Увімкнути газовий пальник, стежити за показами термопарного
термометра (попередньо проградуйованого) і поведінкою ефіру в ампулі.
2. Виявити температуру , за якої зникає межа поділу між парою і
рідиною.
3. Підвищивши температуру середовища ще на 5-10°С, припинити його
нагрівання.
4. Під час охолодження середовища знову зауважити температуру , за
якої з’явиться меніск.
5. Обчисляти значення критичної температури ефіру як середнє
арифметичне: і виразити в градусах Кельвіна.
6. Вимірювання повторити ще чотири рази. Результати вимірювання і
обчислень записати в таблицю.

Контрольні питання
1. Вивести і пояснити рівняння Менделєєва-Клапейрона для довільної
маси газу.
2. Нарисувати та пояснити хід графіків ізотерм реального та ідеального
газів.
3. Що таке критична точка, критичні параметри?
4. Експериментальні ізотерми реального газу.
5. За яких умов речовина може бути переведена з газоподібного стану в
рідкий?

50
 БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Дутчак Я.Й. Молекулярна фізика: -Львів: ЛДУ, 1973.
2. Тодес О.М., Зисман Г.А. Курс общей физики. - М.: Наука, 1972.
3. Сивухин Д.В.Общий курс физики, т.2. - М.: Наука, 1978.
4. Савельев И.В. Курс общей физики, т.1. - М.: Наука, 1982.
5. Грабовский Р.И. Курс физики - М.: Наука, 1975.
6. Методичні вказівки до лабораторних робіт з фізики. Фізичні основи
механіки. Ч.1 / за ред. Кушніра П.І., -Дубляни: ЛСГІ, 1982.
7. Клос Е.C., Печений М.В., Міліянчук A.M. Лабораторний практикум з
молекулярної фізики. -Львів: ЛОЛДУ, 1978.
8. Лабораторний практикум по физике/ Под. ред. А.С. Ахматова, - М:
Высшая школа, 1980.
9. Фізичний практикум. /за ред. В.П. Дущенка, - ч.1. -Київ: Вища школа,
1981
10. Сека Л.А. Единицы физических величин и их размерности. - М.: Наука,
1977.
11. Біленко І.І., Фізичний словник. – К.: Вища школа, 1979.
12. Яворський Б.М., Детлаф А.А. Справочник по физике. - М.: Наука,1974.
13. К. Кухлинг. Справочник по физике. Пер. с нем. - М.: Мир, 1982.

51
 ДОДАТОК А
ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ВЕЛИЧИН МОЛЕКУЛЯРНОЇ ФІЗИКИ
Концентрація молекул – величина, що дорівнює відношенню кількості
молекул до об'єму , який вони займають :
,
Молярна маса - входить у рівняння Клапейрона-Мендєлєєва:

де кількість молів речовини є масою моля речовини;

.
Універсальна газова стала – дорівнює відношенню роботи здійснюваної
ідеальним газом під час ізобаричного його нагрівання до інтервалу
температур і кількості молів речовини газу, що нагрівається.

, де ;

Коефіцієнт дифузії – визначається з формули : де - маса

газу, перенесеного за час через площадку ; – градієнт густини.
Звідси одержуємо:

1 дорівнює коефіцієнту дифузії середовища, в якому через площадку в 1

перпендикулярно градієнту густини 1 переноситься за 1 с речовина масою
1 кг.
Динамічна в’язкість (коефіцієнт в’язкості). На основі молекулярно-
кінетичної теорії виведено наступну формулу динамічної в’язкості:

тут - густина газу, - середня швидкість хаотичного руху молекул, -

середня довжина вільного пробігу молекул.
Тоді: (паскаль – секунда ).
Градієнт температури (векторна величина) – швидкість зміни температури
в деякому напрямку:
, де - одиничний вектор уздовж осі . Під час
рівномірного розподілу температури в напрямку градієнту:

52
 Отже .
Температурний коефіцієнт лінійного розширення - це відношення
відносного лінійного видовження тіла до зміни температури, що
викликала це видовження: , якщо в інтервалі , то
Звідси .
Температурний коефіцієнт об’ємного розширення визначається з
співвідношення: . Якщо в інтервалі , то ,
звідси .
Питома теплоємність – кількість теплоти, необхідна для нагрівання
одиниці маси тіла на один кельвін:

, отже .

Теплопровідність - величина, що чисельно дорівнює відношенню

кількості теплоти, перенесеної через одиничну плоску поверхню, нормальну до
вектора градієнта температури, за , до часу, протягом якого ця теплота
перенесена. З рівняння теплопровідності:

, ;

звідси
Поверхневий натяг - величина, що дорівнює відношенню сили , що
діє на ділянці контура поверхні рідини до довжини цієї ділянки: ,
.

53
 ДОДАТОК Б
Таблиця 1
Деякі фізичні величини газів
Температурний коефіцієнт тиску , питома теплоємність за 0°С,
Дж/(кг·К); коефіцієнт теплопровідності; за 0°С, Вт/(м·К); коефіцієнт
внутрішнього тертя за 0°С, Па·с.
Газ
Азот 3674 1,0·103 1,40 23,9 1,67
4
Водень 3662 1,43·10 1,40 169 0,84
Вуглекислий
3726 848 1,30 14,7 1,40
газ
Гелій 3660 5240 1,66 143 1,89
Кисень 3674 913 1,40 24,5 1,92
Повітря 3674 1011 1,40 24,1 1,75

Таблиця 2
Деякі фізичні величини рідин
Коефіцієнт поверхневого натягу на межі «рідина-повітря», за 20°С, Н/м;
коефіцієнт внутрішнього тертя за 20°С, мкПа·с; коефіцієнт об’ємного
-1
розширення за 20°С, К ; точка кипіння , °С; питома теплота пароутворення
в точці кипіння , Дж/кг.
Рідина
Бензол 30 673 0,124 80,2 394·103
Вода 72,6 1005 0,207 100,0 2,26·106
Гліцерин 66 1,48·106 0,050 290 -
3
Олія рицинова 36,4 970·10 - - -
Ртуть 50 1,59 0,018 356,7 2,85·105
Спирт етиловий 22,0 1200 0,110 78,3 8,57·106

Таблиця 3
Деякі теплофізичні коефіцієнти твердих тіл
Температурний коефіцієнт лінійного розширення в інтервалі 0-100ºС, К -1;
питома теплоємнісь С за 18ºС, Дж/(кг·К); коефіцієнт теплопровідності К за
18ºС, Вт/(м·К); температура плавлення , ºС; питома теплота плавлення ,
Дж/кг.

Матеріал К
1 2 3 4 5 6
3,8
Алюміній 0,238 9,2 200,6 1169
2,7
Залізо 0,121 4,6 58,5 2076
Лід 0,51 20,9 2,5 0 3,35
Мідь 0,167 3,8 384 1629 1,8
54
 1 2 3 4 5 6
Парафін 1,07-4,07 32 0,21 38-56 1,5
Свинець 0,293 1,2 34,7 873 0,25
Срібло 0,197 2,5 422,2 1506 0,88
Ебоніт 0,84 - 0,17 - -
Фторопласт-4 0,8-1,1 10,5 0,24 327 -

55
 ДОДАТОК В

Грецький алфавіт
альфа ню

бета ксі

гамма омікрон

дельта пі

епсилон ро

дзета сиґма

ета тау

тета іпсилон

йота фі

каппа хі

лямбда псі

мю омеґа

56
Префікси для утворення кратних і часткових одиниць

Префікс Позначення Множник

Екса Е 1018
Пета П 1015
Тера Т 1012
Ґіґа Ґ 109
Меґа М 106
Кіло к 103
Гекто г 102
Дека да 10

Деци д 10-1
Санти c 10-2
Мілі м 10-3
Мікро мк 10-6
Нано н 10-9
Піко п 10-12
Фемто ф 10-15
Атто а 10-18

57
Ціна 2,90 грн

58