ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І.

Мечникова
Факультет хімії та фармації

Кафедра фізичної та колоїдної хімії

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛАБОРАТОРНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна КОЛОЇДНА ХІМІЯ

(назва навчальної дисципліни)

Лабораторне заняття №7
Тема: СТІЙКІСТЬ ТА КОАГУЛЯЦІЯ ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМ

Спеціальність 226 «Фармація. Промислова фармація»

Освітня програма
Курс 3

Лабораторне заняття розробила:

____________д.х.н., професор Стрельцова О.О.
підпис ПІБ

Одеса – 2022
 Лабораторне заняття № _7__

Тема: Стійкість та коагуляція дисперсних систем

Назва лабораторної роботи: Дослідження агрегативної стійкості золів, визначення порогу

коагуляції та захисного числа
Мета: Сформувати вміння та навички необхідні для вивчення коагуляції золю ферум(III)
гідроксиду (берлінської блакиті) з негативно зарядженими частинками за допомогою
трьох електролітів, що містять іони-коагулятори з різною величиною заряду; обчислення
порогів коагуляції та порівняння захисної дії желатини і крохмалю на стійкість золю.
Основні поняття: коагуляція, іони-коагулятори, поріг коагуляції, колоїдний захист
Обладнання: хімічний посуд
Навчальний час: 4 години
ПЛАН

І. Організаційний момент
ІІ. Основні теоретичні відомості (для підготовки до занять)
Агрегативна стійкість та коагуляція дисперсних систем
Теорія стійкості гідрофобних золів (теорія ДЛФО). Коагуляція гідрофобних золів.
Швидкість коагуляції. Вплив розміру та заряду іона-коагулятора індиферентного
електроліту. Правило Шульце-Гарді. Коагуляція золів сумішшю електролітів. Явище
звикання золів. Колоїдний захист. Значення стабілізації колоїдних систем для
виготовлення ліків.
1. Стійкість дисперсних систем
Стійкість дисперсної системи – постійність її властивостей у часі, тобто здатність
зберігати вихідну ступінь дисперсності частинок, рівномірний розподіл частинок по
усьому об’єму та постійність взаємодії між частинками.
Розрізняють основні типи стійкості:
 кінетичну або седиментаційну – стійкість дисперсної системи всупереч зниження
потенціальної енергії частинок дисперсної фази при їх осадженні під дією сили тяжіння;
 агрегативну – стійкість дисперсної системи до агрегації частинок дисперсної фази
в більш великі агрегати.
Проблема агрегативної стійкості для ліофобних систем є центральною в колоїдній
хімії.
Процеси руйнування дисперсних систем, що призводять до зниження вільної
поверхневої енергії: ізотермічна перегонка – перенесення речовини від малих частинок до
більш крупних; коагуляція – втрата агрегативної стійкості внаслідок злипання частинок
дисперсної фази; коалесценція – втрата агрегативної стійкості внаслідок злиття крапель
дисперсної фази.
Вважається, що: коли злипання частинок проходить при їх зіткненнях у процесі
броунівського руху – це так звана перикінетична коагуляція; коли зіткнення частинок є
наслідком їх руху при пошаровій течії рідини або при осіданні частинок різних розмірів –
це ортокінетична коагуляція.
Природа стійкості дисперсних систем і умови перебігання різних процесів їх
руйнування суттєво залежать від концентрації дисперсної фази, характеру взаємодії
частинок одна з одною та ін.
 Коагуляція залежить від складу дисперсійного середовища, структури адсорбційно-
сольватних шарів частинок, температури. Особливо сильний вплив виявляють
електроліти. Коагуляція – це самодовільний процес.
В залежності від міцності контактів між частинками дисперсної фази розрізняють
зворотну і незворотну коагуляцію. При зворотній коагуляції агрегати можуть розпадатися
на вихідні дисперсні частинки під дією теплових коливань. Зворотній процес – утворення
стійкої вільнодисперсної системи з осаду або гелю називається пептизацією. При
незворотній коагуляції взаємодія частинок дисперсної фази достатньо сильна і утворені
агрегати міцні.
У випадку часткової дестабілізації частинки злипаються окремими ділянками і
утворюють трьохмірну структуру. Процес називається гелеутворення.
Процеси коагуляції і коалесценції часто призводять зрештою до втрати
седиментаційної стійкості та виділення дисперсної фази у вигляді макроскопічної фази
(випадіння осаду – коагуляту, спливання “вершків”, розшарування рідин).
Загальної кількісної теорії агрегативної стійкості та коагуляції не існує, проте існує
теорія кінетики коагуляції і теорія стійкості гідрофобних колоїдів ДЛФО.
2. Кінетика коагуляції
Розрізняють швидку і повільну коагуляцію. При швидкій коагуляції усі зіткнення між
частинками, що відбуваються внаслідок броунівського руху, є ефективними, тобто ведуть
до злипання. При повільній коагуляції злипання частинок відбувається лише в результаті
найбільш вдалих наближень.
Теорія швидкої коагуляції була розроблена Смолуховським для монодисперсних
золів зі сферичними частинками. Він одержав рівняння для кінетики швидкої коагуляції:
ν
∑ ν= K ν 0t+1 , (1)
0

де ν 0 – концентрація частинок у вихідний момент часу (t ); ∑ ν=ν 1+ ν 2 +ν 3 – загальне

число частинок; ν1 – число первинних частинок; ν 2 – число вторинних частинок; ν3 – число
третинних частинок і т. д.
Загальне число частинок ∑ ν і число первинних частинок ν1 постійно зменшується.
Якщо ввести θ (час половинної коагуляції), то рівняння Смолуховського буде
виглядати:
ν
∑ ν= t /θ+0 1 (2)
Теорія Смолуховського дозволила знайти відстань, на яку повинні наблизитися
частинки, щоб відбулося їх злипання:
1 1
θ¿ = , (3)
k ν 0 4 πDρ ν 0
6 πηr
θ= , (4)
4 πρ ν 0 kT
де r – радіус частинки, η – динамічна в'язкість, k – константа Больцмана.
ρ 3η
= , (5)
r 2 ν 0 RTθ
ρ
≈ 2,3, ρ≈2r
r
Для полідисперсних систем справедлива теорія Мюллера, який показав, що
імовірність об’єднання малої і великої частинок більша, ніж імовірність об’єднання двох
малих частинок, і збільшується зі збільшенням відмінностей у розмірах частинок:

3. Теорія стійкості гідрофобних колоїдів ДЛФО

 Сучасна теорія стійкості колоїдних систем була розвинена російськими вченими
Дерягіним і Ландау (1937 р.), і голандськими вченими Фервеєм і Овербеком (1941 р.).
Назва теорії – абревіатура перших літер прізвищ авторів.
Теорія розглядає баланс сил міжмолекулярного притягання і електростатичного
відштовхування.
Загальна енергія взаємодії між частинками U(h) є сумою енергій молекулярного
притягання та електростатичного відштовхування. На рис. 1 наведена залежність
потенціальної енергії взаємодії U(h) частинок, як функції відстані (h) між ними.

Рис. 1. Залежність енергії електростатичного

відштовхування Uе, енергії молекулярного притягання
Uм і сумарної енергії взаємодії частинок від відстані

Первинний мінімум I відповідає безпосередньому

злипанню частинок, а вторинний мінімум II – їх
притяганню через прошарок середовища. Максимум, що
відповідає середнім відстаням, характеризує
потенціальний бар'єр, який перешкоджає злипанню або
зчепленню частинок.
Частинки дисперсної фази володіють певною
кінетичною енергією (kT), за рахунок якої вони можуть
зближуватися на ту чи іншу відстань. В залежності від висоти енергетичного бар'єру і
глибини потенціальних ям можливі наступні варіанти поведінки при зближенні частинок.

4. Основні механізми коагуляції золів електролітами

Нейтралізаційна коагуляція відбувається при зниженні за абсолютною величиною
заряду поверхні слабкозаряджених частинок при зменшенні адсорбції
потенціалвизначаючих іонів.
Концентраційна коагуляція – це коагуляція, при якій втрата стійкості колоїдів
зв’язана зі стисненням дифузної частини подвійного електричного шару при незмінному
φ0-потенціалі поверхні і спостерігається в золях з високим φ 0-потенціалом частинок при
збільшенні концентрації індиферентного електроліту.
Дерягін і Ландау встановили, що енергетичний бар’єр зникає, коли досягнутий поріг
коагуляції, для котрого теорія дає формулу (закон шостого ступеня):
ε (kT )5
γ min =C 2 6 6 , (6)
A e z
де С – постійна, що залежить від природи електроліту, ε – діелектрична проникність, k –
постійна Больцмана, А – постійна Гамакера; е – заряд електрона; z – заряд протиіона.
Значить, для іонів з зарядами z = 1, 2, 3, і 4 теорія передбачає співвідношення
значень γ = 1: 64 : 729 : 4096. Таким чином, емпіричне правило Шульце – Гарді отримало
теоретичне обгрунтування. У 1882 р. Шульце встановив, що коагулююча сила іона тим
більша, чим більша його валентність. Ця залежність була підтверджена Гарді і отримала
свою назву правила Шульце - Гарді, або правила значності. В сучасній редакції правило
звучить так: коагулюючу дію виявляє головним чином іон, протилежний за знаком заряду
гранули, і коагулююча дія зростає пропорційно деякому високому ступеню його заряду.
У ряді випадків спостерігається не така різка залежність γ від заряду протиіона. Так
зване правило Ейлерса-Корфа передбачає, що для деяких систем поріг коагуляції γ
зворотно пропорційний z. Це характерно для слабкозаряджених частинок.

5. Особливі явища при коагуляції золів

“Неправільні ряди” або “зони коагуляції”
 Електроліт, що викликає коагуляцію золю при малих концентраціях, при великих
концентраціях починає його стабілізувати. При подальшому збільшенні концентрації
електроліту він знову діє як коагулянт. Цей інтервал концентрацій відповідає зміні
значень електрокінетичного потенціалу частинок від ξкрит одного знака до ξкрит
протилежного знака.
Для золів з негативно зарядженими частинками і багатовалентних катіонів зазначену
залежність ілюструє схема, наведена на рис. 2.

Рис. 2. Чергування зон стійкості (нестійкості) при введенні в золь з негативно

зарядженими частинками електроліту з багатовалентними катіонами (зони нестійкості
заштриховані)

Коагуляція сумішшю електролітів

При коагуляції золю сумішшю двох електролітів можна спостерігати три граничних
випадки.

Рис. 3. 1 – пряма, що характеризує адитивний вплив

електролітів; 2 – крива, що характеризує антагонізм дії
електролітів; 3 – крива, що характеризує синергізм дії
електролітів

Коагуляція сумішшю електролітів: вони можуть

впливати адитивно (рис. 3, пряма 1); взаємно послабляти -
антагонізм (рис. 3, крива 2); посилювати – синергізм (рис. 3,
крива 3) свою коагулюючу дію.

“Звикання” золів до електролітів

При поступовому доданні електроліту малими порціями його потрібно більше, ніж
при одноразовому доданні, для досягнення коагуляції того ж золю. Зворотний ефект
називається “негативним звиканням”. Колоїдна система як би «звикає» до електроліту,
тому це явище й одержало свою назву. Спостерігається і явище негативного звикання,
коли при повільному додаванні до золю електроліту його потрібно менше для коагуляції,
ніж при швидкому введенні.
Колоїдний захист
Введення в золь певних високомолекулярних сполук (ВМС) і утворення на поверхні
частинок відповідного адсорбційного шару називається колоїдним захистом.
Ефективність колоїдного захисту для різних ВМС (захисні колоїди) прийнято
кількісно характеризувати так званими “захисними числами”. Золоте число (Зігмонді) –
це мінімальна кількість міліграмів ВМС, яку необхідно додати до 10 мл 0,005 % червоного
гідрозолю золота, щоб запобігти його посинінню при доданні в систему 1 мл 10 %
розчину натрій хлориду.
 Поряд з золотими числами існують аналогічні захисні числа (срібні, залізні, рубінові
тощо).

3.1. Вимоги до теоретичної готовності студентів до виконання практичних занять

В результаті підготовки до заняття студент повинен
Знати:
1. Визначення основних типів стійкості дисперсних систем.
2. Основні типи коагуляції; залежність коагуляції від природи системи, домішок
електролітів, температури та ін.
3. Особливості швидкої та повільної коагуляції.
4. Сучасну теорію стійкості ліофобних колоїдних систем.
5. Визначення розклинювального тиску.
6. Основні механізми коагуляції золів електролітами.
7. Правило Шульце - Гарді, або правило значності. Поріг коагуляції.
Вміти:
1. Пояснювати особливі явища, що спостерігаються при коагуляції золів електролітами.
2. Проводити аналіз агрегативної нестійкості ліофобних дисперсних систем і визначати
процеси, що самодовільно відбуваються в цих системах .
3. Аналізувати перебігання коагуляції в колоїдних розчинах відповідно теорії ДЛФО.
4. Проводити розрахунки порогів коагуляції та порівняння захисної дії
високомолекулярних сполук на стійкість золю.
5. Порівнювати коагуляцію ліофільних і ліофобних золів під дією електролітів і визначати
різницю між ними.

3.2. Питання для перевірки вхідних знань

1. Які дисперсні системи називаються ліофільними, а які – ліофобними? Наведіть
приклади.
2. Ліофільні Д.с. характеризуються інтенсивною молекулярною взаємодією між
фазами, великою взаємною розчинністю речовин, що утворюють ці фази
внаслідок їх невеликої різниці у молекулярній природі (полярності). Питома вільна
поверхнева енергія на межі поділу фаз у ліофільних системах дуже мала, хоча і не
дорівнює нулю. Тому вони утворюються довільно у вигляді двофазних систем і
мають колоїдний ступінь дисперсності. Сухий залишок системи здатний спонтанно
диспергувати в дисперсійному середовищі, утворюючи ліофільну систему. До
ліофільних Д.с. належать емульсії, що утворюються при критичних температурах
розчинення обмежено розчинних рідин або при будь-якій температурі за наявності
великої кількості ПАР (емульгаторів), напр. емульсії мінеральних масел з великою
кількістю мила, карбонових кислот або сульфокислот, що є іоноогенними
колоїдними ПАР. Вони широко застосовуються як мастильно-охолоджувальні
рідини при обробці металів, як замаслювачі та ін. Ліофобні Д.с. характеризуються
слабкою молекулярною взаємодією між фазами внаслідок великої різниці в
полярності речовин, що їх утворюють. Питома вільна поверхнева енергія на межі
поділу фаз велика, що зумовлює термодинамічну нестійкість ліофобних систем, до
яких належать золі металів, галогенідів срібла, сульфіду арсену, тобто типові
колоїдні розчини з чітко вираженою гетерогенністю і високою дисперсністю.

3. Перелічить основні види стійкості дисперсних систем і дайте їх характеристику.

кінетичну або седиментаційну – стійкість дисперсної системи всупереч

зниження потенціальної енергії частинок дисперсної фази при їх
осадженні під дією сили тяжіння;  агрегативну – стійкість дисперсної
системи до агрегації частинок дисперсної фази в більш великі агрегати.
Проблема агрегативної стійкості для ліофобних систем є центральною в
колоїдній хімії. Процеси руйнування дисперсних систем, що призводять
до зниження вільної поверхневої енергії: ізотермічна перегонка –
перенесення речовини від малих частинок до більш крупних; коагуляція
– втрата агрегативної стійкості внаслідок злипання частинок дисперсної
фази; коалесценція – втрата агрегативної стійкості внаслідок злиття
крапель дисперсної фази.
4. Що таке поріг коагуляції? Як його реєструють?

5. Яка коагуляція називається швидкою? Напишіть рівняння Смолуховського для

швидкої коагуляції.
Розрізняють швидку і повільну коагуляцію. При швидкій коагуляції усі
зіткнення між частинками, що відбуваються внаслідок броунівського
руху, є ефективними, тобто ведуть до злипання. При повільній
коагуляції злипання частинок відбувається лише в результаті найбільш
вдалих наближень. Теорія швидкої коагуляції була розроблена
Смолуховським для монодисперсних золів зі сферичними частинками.
Він одержав рівняння для кінетики швидкої коагуляції:
6. Який процес є коагуляція? Чим закінчується процес коагуляції? Якими засобами
можна визвати коагуляцію ліофобної колоїдної системи?

7. Порівняйте коагуляцію ліофільних і ліофобних золів під дією електролітів. Чим

пояснюється різниця? Яке явище є висалювання?
8. ВИСОЛЮВАННЯ ВИСОКОМОЛЕКУЛЯРНИХ СПОЛУК — процес виділення в осад
розчиненої ВМС шляхом додавання електролітів. В. зумовлене зниженням
розчинності ВМС при введенні електролітів.
9. В. принципово відрізняється від явища коагуляції золів електролітами. Коагуляція
золів відбувається при введенні порівняно невеликої кількості електроліту
і є необоротним процесом. В.в.м.с. — оборотний процес, після видалення з осаду
електроліту ВМС знову можна розчинити з утворенням істинного розчину.
Механізми цих явищ різні. Коагуляція золів відбувається в результаті стиснення
подвійного електричного шару і зменшення чи зникнення електричного заряду
на поверхні колоїдної частинки. Виділення ВМС з її розчину за допомогою
електроліту пояснюється зменшенням їх розчинності ВМС у розчині електроліту.
Частина молекул розчинника, яка була у сольватному зв’язку з макромолекулами
 ВМС, сольватує молекули введеного електроліту. Таким чином, висолююча дія
солі полягає у її сольватації за рахунок десольватації молекул ВМС.
За висолюючою дією катіони та аніони утворюють ліотропні ряди, що відповідають
ступеню їх гідратації:
10. Li+ > Na+ > K+ > Rb+ > Cs+
11. SO42– > Cl– > NO3–> Br– > I– > CNS–.
12. Чим більше іон здатен зв’язувати розчинник, тим більшу висолюючу дію він має. В.
лежить в основі одного з методів фракціювання ВМС. Використовуючи солі,
зазвичай сульфат амонію або сульфат натрію у різних концентраціях, осаджують
фракції білків із різною мол. м., які мають різні фізіологічні властивості. Напр.,
при нижчих концентраціях солі осаджуються глобуліни, при вищих — альбуміни.
13. В. білків використовують у медицині при проведенні аналізу сироватки крові,
а також у фармації при виготовленні лікувально-профілактичних сироваток.

7. Викладіть теорію кінетики коагуляції Смолуховського. Наведіть кінетичні криві

коагуляції.

Основные положения теории быстрой коагуляции Смолуховского:

 частицы дисперсной фазы сближаются в результате

броуновского движения, слипаются, образуют агрегат,
который совершает дальнейшее броуновское движение
как единое целое;

 скорость сближения частиц определяется

коэффициентом диффузии и средним расстоянием
между частицами;

 в каждом элементарном акте участвуют только две

частицы дисперсной фазы;

 все частицы имеют одинаковый размер и обладают

одинаковой подвижностью, форму частиц считают
сферической.

Смолуховский предположил, что в начальной стадии процесс коагуляции

протекает как бимолекулярная реакция и описывается уравнением реакции
второго порядка:

8. Сформулюйте сучасну теорію стійкості та коагуляції колоїдних систем ДЛФО.

Наведіть потенціальні криві для стійкої та астабілізованої колоїдної системи.
9.

10. Напишіть рівняння Дерягіна для порога коагуляції електроліту.

11. Назвіть чинники стійкості дисперсних систем відповідно з класифікацією Пескова.

В чому є різниця між ліофільними та ліофобними колоїдними системами?
Для з’ясування причин відносної стійкості подібних систем варто
визначити насамперед, про який вид стійкості йде мова. Поняття про різні
види стійкості – седиментаційну (кінетичну) і агрегативну – були введені
М.П. Пєсковим і доповнені поняттям фазової стійкості (Б.В. Дерягін). За
пропозицією М.П. Пєскова (1920) седиментаційною або кінетичною стійкістю
слід називати стійкість до осадження дисперсної фази, яка характеризує
здатність дисперсної системи зберігати рівномірний розподіл частинок
дисперсної фази в об’ємі дисперсійного середовища, тобто її стійкість до
розділення фаз. Іншими словами, седиментаційна (кінетична) стійкість – це
стійкість дисперсної фази до осідання під дією сили тяжіння. Порушення її і,
як наслідок, руйнування системи (розділення фаз) може бути викликано:
  седиментацією частинок, характерною для грубодисперсних систем,
що приводить до осідання (чи спливання) дисперсної фази.
Високодисперсні системи кінетично стійкі; для них характерне
встановлення дифузійно-седиментаційної рівноваги;
 ізотермічною перегонкою дрібних частинок речовини дисперсної
фази в більш великі з наступною седиментацією (ізотермічна
перегонка полягає в перенесенні речовини від дрібних частинок до
крупних, оскільки хімічний потенціал останніх менший (ефект
Кельвіна), у результаті дрібні частинки поступово розчиняються
(випаровуються), а крупні – ростуть);
 втратою агрегативної стійкості в результаті об’єднання частинок, що
приводить до коагуляції дисперсної фази.
Таке об’єднання частинок силами молекулярного притягання може
привести до утворення суцільної структурованої системи, яка володіє
фазовою стійкістю.

12. Чим обумовлено агрегативну нестійкість ліофобних дисперсних систем? Які

процеси самодовільно відбуваються в цих системах?
13.У ліофобних системах структура коагулятів і їхня міцність значною
мірою визначається ступенем сольватації, що може змінюватися в дуже
широкому діапазоні – від типово ліофобних колоїдів (гідрозолі металів)
до систем, сильно ліофілізованих, особливо в результаті адсорбції ПАР
чи ВМС. У подібних агрегатах, незважаючи на зміну рухливості,
частинки ще зберігаються певний час (так званий “час життя”), після
чого можуть зростатися (у випадку твердої дисперсної фази) чи
зливатися (у випадку рідкої) самочинно зі зменшенням поверхні
розділу фаз. Злиття крапельок називається коалесценцією.
14.Довговічність багатьох ліофобних систем свідчить про те, що поряд із
вандерваальсовими силами притягання між частинками в системі
існують і сили відштовхування чи ефекти, які екранують притягання.
15.Численні експериментальні дані показують, що в таких кінетично
стійких типово гідрофобних системах, як правило, спостерігається
помітний електрофорез. Припинення його в силу тих чи інших причин
викликає негайну коагуляцію. Звідси виникає уявлення про електричну
природу сил відштовхування в типово гідрофобних системах, тим
більше, що збільшення концентрації сильного електроліту (що зменшує
Ψ1 і ζ-потенціали) завжди приводить до коагуляції.
 16.У сильно ліофілізованих і ліофільних системах явного зв’язку між ζ-
потенціалом і стійкістю немає; коагуляція викликається
десольватуючими агентами і дисперсні системи виявляються тим
більше стійкими, чим сильніше розвинуті сольватні оболонки.
17. Розрізняють наступні термодинамічні
12. Що називають швидкою та повільною коагуляцією? Який взаємозв’язок між
швидкістю коагуляції та видом потенціальної кривої взаємодії частинок?
13. Яка різниця між концентраційною та нейтралізаційною коагуляцією ліофобних золів
електролітами? Як впливає заряд коагулюючого іона на поріг швидкої коагуляції?
14. Що таке коефіцієнт сповільнення коагуляції і як він пов’язаний з енергією взаємодії
колоїдних міцел?
15. Сформулюйте правило Шульце-Гарді.

16. Що таке розклинювальний тиск і які складові він має?

прошарку між частинками, що зближуються, виникає або позитивний розклинювальний тиск, що
перешкоджає зближенню частинок, або негативний розклинювальний тиск, що призводить до
зменшення прошарку і, відповідно, до коагуляції. Розклинювальний тиск – тиск, що розвивається
тонкими шарами рідини, здатний перешкоджати подальшому зменшенню цих шарів під дією
зовнішніх сил.
 18. Що в теорії ДЛФО називається потенціальним бар’єром, ближнім і далеким
мінімумами?

18. Наведіть відомі вам особливі явища при коагуляції золів електролітами.
19. Що таке колоїдний захист? Що таке золоте число?
 19. Що таке флокуляція? Наведіть приклади флокулянтів.

20. Що таке тиксотропія? Наведіть приклади.

Утворення коагуляційних структур відповідає другому мінімуму потенціальної кривої.
Взаємодія частинок, як правило, ван-дер- 115 ваальсова, здійснюється через прошарки
дисперсійного середовища, і тому просторовий каркас не може бути високої міцності. Для
коагуляційних структур, що мають рідке дисперсійне середовище, характерна здатність
відновлювати структуру з часом після її механічного руйнування. Це явище називається
тиксотропією. Реопексія – явище, зворотне до тиксотропії, полягає у виникненні та
зміцненні структури внаслідок механічного впливу.

V. Порядок виконання роботи та дотримання техніки безпеки

 Визначення порогу коагуляції ліофобного золю
Суть роботи полягає у визначенні мінімальної концентрації введеного в систему
електроліту, додавання якого до золю ферум(III) гідроксиду (берлінської блакиті) з
негативно зарядженими колоїдними частинками призводить до видимої коагуляції. Золь
феруму(III) гідроксиду готують за методом Крекке (см. лабораторна робота № 1). Для
приготування золю берлінської блакиті 0,1 см3 насиченого на холоді розчину феруму(III)
хлориду розчиняють у 100 см3 дистильованої води. В розведений розчин додають при
збовтуванні 1 краплю 20% розчину калію гексаціаноферрата(ІІ). Утворюється золь
синього кольору - феруму(III) гексаціаноферрата(ІІ).
Для виконання роботи використовують розчини електролітів: NaCl , K 2 S O 4, K 4 ¿ .
Визначення порога коагуляції золю для кожного з електролітів проводиться таким чином.
У кожну з 10 пробірок додають піпеткою по 10 см 3 приготовленого золю, а воду і
електроліт в пробірки додають в кількості, зазначеній у табл. 1.
Таблиця 1
Номер 1 2 3 4** 5 6 7 8 9 10
пробірки
Vзолю, см3 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0
V H O ,см3
2
10,0 9,0 8,5 8,0 7,5 7,0 6,5 6,0 5,5 5,0

Vел, см3 0 1,0 1,5 2,0 2,5 3,0 3,5 4,0 4,5 5,0

Спостереження за процесом коагуляції проводять через 15 хв після додавання в

пробу золю розчину електроліту.
Визначають кількість електроліту V k (беруть середнє значення кількості електроліту,
враховуючи їх кількість у сусідніх пробірках, в якій коагуляція ще була відсутня і в якій
вона вже спостерігалася), що призводить до швидкої коагуляції золю. Поріг коагуляції
кожного електроліту розраховують за формулою:
C0V k
γ= ,
V
(7)
де γ – поріг коагуляції, моль/дм3; C 0 – концентрація вихідного розчину електроліту,
моль/дм3; V k – середня кількість електроліту, що викликає коагуляцію золю, см 3; V –
сумарна кількість електроліту і золю (V =¿ V k + V золю), см3 (при розрахунку γ враховують
розведення розчину електроліту золем).

0.005∗2
γ 4= =0.0 005g/dm3
20

Вивчення захисної дії високомолекулярних сполук

Для визначення захисного числа високомолекулярних сполук (желатини і крохмалю)
щодо золю берлінської блакиті готують їх свіжі розчини.
Для приготування розчину желатини зважують 0,01 г желатини і вносять в колбу з 80
см дистильованої води кімнатної температури. Дають желатині набрякнути протягом 20-
3

30 хв. Потім колбу з набряклою желатиною нагрівають на водяній бані при 50 0С до

повної її розчинення. Розчин охолоджують, переносять у мірну колбу ємністю 100 см 3 і
доводять об'єм до мітки водою.
Для приготування розчину крохмалю зважують 0,2 г крохмалю і вносять в колбу з 80
см дистильованої води кімнатної температури. Дають крохмалю набрякнути протягом 20-
3

30 хв. Переносять суміш у мірну колбу ємністю 100 см 3 і доводять об'єм до мітки водою.
Переносять вміст колби в хімічний стакан ємністю 200 см 3 і, енергійно розмішуючи,
доводять до клейстеризації на киплячій водяній бані.
Для визначення захисного числа готують 10 проб, наливаючи в пробірки золь
берлінської блакиті, потім розчин одного з ВМС і електроліт у кількості і послідовності,
зазначеній у табл. 2.
                       Таблиця 2
Послідовність Номер пробірки
введення
розчинів
1* 2*- 3 4 5 6 7 8 9 10

1. Vзолю, 10 10 10 10 10 10 10 10 10 10
см3
2. V H O,
2
до 20см3, враховуючи кількість золю, ВМС і електроліту
см3
3. VВМС, 5,0 4,0 3,5 3,0 2,5 2,0 1,5 1,0 0,5 0
см3
4. Vел, VK VK VK VK VK VK VK VK VK VK
см3 2ml
C=0.1%
C2=0.005
Електроліт-коагулятор вводять через 15 хв після введення розчину ВМС для
адсорбції молекул ВМС на частинках золю.
Знаходять кількість розчину ВМС (желатини і крохмалю), і розраховують захисне
число за формулою:
C ВМС V ВМС
S= , (8)
V золю
0.1∗5
S 1= =0.05 g /dm 3,
10
% 1 g−100ml x−1000

X=10g

де C ВМС – концентрація розчину стабілізатора (ВМС), г/дм 3; V ВМС – об'єм розчину

стабілізатора, необхідний для запобігання коагуляції золю, см3; V золю – кількість золю, см3.
VI. Порядок обробки результатів дослідів
6.1. За отриманими експериментальними даними:
Проводять розрахунки і порівнюють значення порогу коагуляції електролітів та
захисного числа досліджених ВМС;
Складають звіт з висновком, узагальнюючим одержані результати.
VII. Порядок оформлення та захисту виконаної лабораторної роботи, критерії
оцінювання
Захист лабораторної роботи передбачає:
- відповідь на контрольні питання;
- висновки про коагуляцію золю трьома електролітами з різними іонами-коагуляторами та
можливості використання для колоїдного захисту запропонованих високомолекулярних
сполук;
- перевірку письмового звіту про виконання лабораторної роботи.

Список рекомендованої літератури

1.Фізична і колоїдна хімія / В.І. Кабачний, Л.К. Осіпенко, Л.Д.Грицан та ін.; За ред. В.І.
Кабачного. – Х.: Прапор, Видавництво УкрФА, 1999. – 368с.
2. Біофізична та колоїдна хімія/ А.С.Мороз, Л.П.Яворська, Д.Д.Луцевич та ін.– Вінниця:
НОВА КНИГА, 2007. – 600 с.
3. Лекції з колоїдної хімії : навч. посіб. для студ. вищ. фармац. навч. закл. / В.І. Кабачний,
В.П. Колєснік, Л.Д. Грицан та ін.; за ред. В.І. Кабачного. – Х. : НФаУ : Золоті сторінки,
2013. – 176 с.
4. Фізична і колоїдна хімія. Лабораторний практикум / В.І. Кабачний, Л.К. Осіпенко,
Л.Д.Грицан та ін.; За ред. В.І. Кабачного. – Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2004. –
200 с.
5. Колоїдна хімія: Підручник/ М.О. Мчедлов-Петросян, В.І. Лебідь, О.М. Глазкова, С.В.
Єльцов, О.М. Дубина, В.Г. Панченко; За ред. М.О. Мчедлова-Петросяна – Харків:
Фоліо, 2005. – 304 с.
6. Стрельцова О.О. Колоїдна хімія. Лабораторний практикум (частина I) Одеса:
«Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», 2015. – 101с.
7. Стрельцова О. О., Тимчук А.Ф., Менчук К.М. Колоїдна хімія: навч.-метод. посіб. для
студентів спец. 226 «Фармація, промислова фармація» – Одеса: Одес. нац. ун-т імені І.
І. Мечникова, 2021. – 128 с