Хімія та мікробіологія води

Харківський державний технічний університет будівниц,.
архітектури
Р.І.Назарова, О.Н.Коновалов, Т.І.Уманська,

Л.П.Снагощенко, РАЯковлєва
Хімія та
мікробіологія
ВОДИ
(практикум та контрольні завдання)
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів заочної форми навчання
будівельних вищих навчальних закладів
Харків
«Консум»
2007
У Д К 628.3
Б Б К 38.761.2
Н-19
Рекомендовано
Міністерством освіти і пауки України
як навчальний посібник для студентів заочної форми навчання
будівельних виших навчальних закладів
(Лист № 1.4/18.Г-588 від 27.07.06)
Рецензенти:
Т .В Л огадина
д -р біол наук, професор, зав. кафедрою ботаніки
ХНУ ім.В.Н Каразина;
І.М .В ’юнік
д -р хім.наук, професор, зав. кафедрою нсогранічної хімії
ХНУ ім.В.Н .К аразина;
А-А. Вере зубова,
канд. хім наук. стар.наук.співр ХНУ ім В.Н К аразина НДІ хімії
Назарова Р .І., Коновалов О .Н ., Уманська Т .І., Снагощепко JI.II.,

Яковлева P A .
Хімія та мікробіологія води: Практикум та контрольні
завдання: Навчальний посібник.— Харків: Консум, 2007,— 246 с.
Іл 22 Табл 10 Біблюфаф 12 назв.
ISB N 966-393-013-6
У навчальному посібнику викладено фїзико-хімічні та біологічні

основи курсу.
Надана класифікація, джерела забруднення природних вод, основні
показники якості води та методи їх аналізу, методи очищення природних
і стічних вод. Наведено 13 лабораторних робіт та контрольні завдання
з прикладами рішення типових задач.
Розглянуті загальні відомості з мікробіології; роль бактерій,
водоростей, грибів у очистці стічних вод; кількісна оцінка сапробносп
води за індексом сапробносп На сучасному рівні викладена
мікробіологічна корозія у системах самопливних колекторів.
©Р.І.Назарова, О Н Коновалов, Т.І.Уманська,

Л .П.Снагощенко, Р.А.Яковлева, 2007
©ВК «ВФ «Консум», оформлення, 2007
П ЕРЕДМ О ВА
Навчальний посібник, шо пропонується до друку, призначений

для студентів 3-4 курсів заочної форми навчання за фахом
“Водопостачання та водовідведення” і складений відповідно до
навчальної програми дисципліни “Хімія та мікробіологія води'*
освітньо-професійної програми підготовки напрямку 6.060103
«Гідротехніка* (Водні ресурси).
Викладення дисципліни “Хімія та мікробіологія води”
переслідує мету навчити майбутніх фахівців-будівельників
використовувати природо-наукові та технологічні, теоретичні
положення і закони для характеристики і оцінки якості природних
та стічних вод, а також для вірного вибору оптимальних заходів
їхнього очищення.
Внаслідок вивчення даного курсу студенти повинні знати:
найважливіші фізико-хімічиі властивості водних
розчинів, показники якості води та вимоги, шо пред'являють до
воли господарчо-побутового та промислового водопостачання,
основні показники ступеня забруднення стічних вод, фізико-
хімічні основи очистки природних та стічних вод, основні
відомості систематики та фізіології організмів, їхню роль у
процесах очистки стічних вод. а також вміти:
проводити типові розрахунки кількісних характеристик
найважливіших фізико-хімічних властивостей водних розчинів,
виконувати визначення основних фізичних та хімічних
показників якості води, проводити розрахунки, пов'язані з
фізико-хімічними методами обробки води, проводити санітарно-
бактеріологічну оцінку якості води.
Крім того, студенти повинні бути ознайомленими:
з основами статистичної обробки результатів
експериментів, з основами хімічного аналізу та з деякими
методами фізико-хімічного аналізу, із засобами відбирання
проб для аналізів, з джерелами радіоактивного та теплового
забруднення води та ін.
Учбова дисципліна “Хімія та мікробіологія води” базується
на основному матеріалі дисциплін “Хімія” та “Фізика".
У свою чергу вона є базою для таких профссійно-орієнтованих
дисциплін даної спеціальності, як “Основи екології", "Безпека
життєдіяльності”, “ Метрологія та стандартизація”, “Моніторинг
З
довкілля та інженерні методи охорони біосфери”, “Санітарно-
гігіснічні основи спеціальності”, "Водопостачання та
каналізація”, “Водовідвелення", “Теоретичні основи технології
очистки природних та стічних вод”.
Основний вид учбових занять сіудентів-заочників —
самостійна робота над матеріалом. У курсі хімія і мікробіологія
води вона складається з таких елементів: відвідування установчих
лекцій, вивчення дисципліни за підручниками та учбовими
посібниками, виконання контрольних завдань і лабораторного
практикуму; консультації (індивідуальні протягом учбового року
та групові перед іспитом); складання іспиту з усього курсу.
Посібник вмішує загальні методичні вказівки до вивчення
курсу хімія і мікробіологія води, робочу програму, 5 розділів,
в яких розглядаються загальні теоретичні питання розчинів
та їхніх властивостей, класифікація дисперсних систем,
електрохімічні процеси, характеристика природних вод, джерела
забруднення води, основні показники якості води, методи
очистки природних та стічних вод. методи аналізу води, загальні
відомості з мікробіології, характеристики бактерій, водоростей
та грибів, мікробіологічна корозія в системах водовідвелення
та методи захисту від неї, ІЗ лабораторних робіт, приклади
розв'язання задач різних типів, методичні вказівки до виконання
контрольних завдань.
4
Загальні методичні вказівки
Лекції. Студенти-заочиики слухають лекції в період установчих

або лабораторно-екзаменаційних сесій. На установчих
лекціях розглядаються лише найважливіші розділи, поняття і
закономірності, що складають теоретичний фундамент курсу
хімії і мікробіології води. На лекціях даються також методичні
рекомендації для самостійного вивчення студентами решти
курсу.
Робота над підручником. Вивчати курс рекомендується по
темах, попередньо ознайомившись зі змістом кожної з них за
робочою програмою.
Вивчення курсу повинно обов’язково супроводжуватися
виконанням вправ і розв’язанням задач. Це —один з найкращих
методів міцного засвоєння, перевірки і закріплення теоретичного
матеріалу.
Контрольні завдання. У процесі вивчення курсу “Хімія та
мікробіологія води” студент повинен виконати контрольну
роботу.
Письмове контролю є завдання виконується студентом
самостійно відповідно до спеціальності і надсилається в
університет у термін, визначений учбовим графіком Правильно
оформлене контрольне завдання повинно вмішувати: номер
варіанта (вибирається за двома останніми цифрами номера
залікової книжки); умови і розв’язання задач; короткі відповіді
на теоретичні запитання; список використаної літератури;
особистий підпис і дату відправки завдання в університет.
Розв’язання задач і відповіді на теоретичні запитання повинні
бути коротко, але чітко обгрунтовані. Необхідно наводити весь хід
розв’язування задач з усіма математичними перетвореннями
Контрольна робота повинна бути акуратно оформлена, для
зауважень рецензента треба залишати широкі поля; писати чїгко
і ясно; номери та умови задач переписувати в тому порядку, в
якому вони вказані в завданні.
Після перевірки викладачем контрольного завдання студент
допускається до співбесіди, або робота повертається для внесення
виправлень.
Зарахування контрольного завдання (і виправлень) проводить
ся після співбесіди з викладачем у термін, установлений учбовою
5
частиною університету.
Таблиця варіантів контрольних завдань наведена в кінці
посібника. Контрольна робота, виконана не за своїм варіантом,
вшкіадачем не рецснзуться і не зараховується.
Лабораторні заняття. Для глибокого вивчення хімії та
мікробіології води як науки, заснованої на експерименті,
необхідно виконати лабораторний практикум, який с однією з
найважливіших складових частин курсу хімії та мікробіології.
Він допомагає закріпленню лекційного матеріалу,
сприяє розвиненню навичок наукового експериментування,
дослідницького підходу до вивчення хімії та мікробіології
води, логічного хімічного мислення. Вивчення лабораторних
робіт здійснюється в період установчої або лабораторно-
екзаменаційної сесії.
РОБОЧА ПРОГРАМА
Робоча програма складена на основі освітньо-професійної

програми вищої школи за професійним напрямком 0926 "Водні
ресурси" від 2 0 0 2 року
б
ВСТУП
Предмет хімії та мікробіології води. Коловорот води у природі

Світові водні ресурси та їх раціональне використання
1 . НАЙВАЖЛИВІШІ ФІЗИКО-ХІМІЧНІ
ВЛАСТИВОСТІ ВОДИ
Тема І. Вода як хімічна сполука

Будова молекул води, її ізотопний склад. Структура води
у рідкому та твердому станах. Фізичні та хімічні властивості
води
Тема 2. Водні розчини електролітів

Розчини сильних та слабких електролітів. Ступінь та константа
дисоціації. Рівновага у системі важкорозчинна речовина -
розчин. Властивості розчинів електролітів.
Тема 3. Водневий показник воли та водних розчинів

Електролітична дисоціація води. Іонний добуток води.
Водневий показник у чистій воді та водневих розчинах кислот,
лугів та солей.
Тема 4. Буферні розчини. Пдроліз солей

Кислотно-основна рівновага. Буферні розчини. Гідролізсолей.
Ступінь та константа гідролізу. Вивід формул для розрахунку pH
розчинів солей.
2 . ПРИРОДНІ ВОДИ
Тема 5. Природні води, їхня класифікація. Основні показники

якості природних вод
Загальна характеристика, фІзико-хІМІчні умови їх утворення.
Класифікація природних вод. Хімічні інгредієнти природних
вод та їх значення для оцінки якості води. Основні показники
якості події Вимоги, що пред’являють до господарчо-побутового
та промислового водопостачання
Тема 6 . Кислотність та лужність природних вод. Вуглекислота

рівновага
Активна, загальна та вільна кислотність води. Активна,
загальна та вільна лужність води. Вугільна кислота та форми її
існування у воді. Вуглекислотна рівновага. Ш кала кислотності
3 . ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ОСНОВИ ОЧИСТКИ

ПРИРОДНИХ ТА СТІЧНИХ В О Д
Тема 7. Стабілізаційна обробка води. Дегазація води

Стабільність води. Стабілізаційна обробка агресивних та
нестабільних вод Вплив розчинених кисню та вуглекислого газу
на властивості води. Дегазація води.
Тема 8 . Солевміст та твердість природних вол. Метоли

зм’якшення води
Види твердості води. Визначення гідрокарбонатної, загальної,
кальцієвої та магнієвої твердості води. Методи зм'якшення та
опріснення води:
Тема 9. Дисперсні системи природних вод. Прояснення води

коагулюванням
Виділення суспензованих та колоїдних домішок з води.
Фізико-хімічні основи прояснення та обезбарвлення води
методом коагулювання. Коагулянти Флокулянти.
Тема 10. Очистка природних вол від деяких розчинених

домішок
Виділення з води сполук заліза та марганцю. Обезкремнення
води. Корекція фтору у воді.
Тема 11. Обеззараження природних вод

Хлорування води. Озонування води. Фізичні методи
обеззараження води.
8
Тема 12. Метода очистки стічних вод
Фізико-хімічні методи очистки виробничих стічних вод
Хімічні методи очистки стічних вод. Очистка води від
радіоактивних ізотопів.
4 . МІКРОБІОЛОГІЯ ВОДИ
Тема 13. Основи загальної мікробіології

Деякі відомості з морфології та систематики мікроорганізмів.
Будова бактеріальної клітини.
Фізіологія мікроорганізмів.
Тема 14. Санітарна мікробіологія води

Біоценози природних водоймищ. Санітарно-бактеріологічна
оцінка якості води. Санітарно-показові мікроорганізми води
та грунту. Система сапробності. Процеси самоочищення
водоймищ.
Тема 15. Очистка стічних вод за допомогою мікроорганізмів
Окиснення органічних речовин в аеробних умовах.
Мікроорганізми активного мулу та біоплівки. Грунтові методи
очистки стічних вод. Розкладення органічних речовин в
анаеробних умовах.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І Таубс П Р., Баранова А.Г. Химия и микробиология йоды.

— М.: Высш. шк.. 1983 р.
2. Воэная Н.В. Химия воды и микробиология — М.: Высш.
шк., 1979 р.
3. Кульский Л А , Накорчевская В.Ф Химия воды. Физико
химические процессы обработки природных и сточных вод.
— К.: Виша шк., 1983 р.
4. Чурбанова И.Н. Микробиология. — М „ 1987 г.
5. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з
курсу «Хімія води» / Т І. Курова, Л.С. Сухорукова. — Харків
ХДТУБА, 2000
6. Методические указания «Физико-химические методы
обработки воды* / Т.Н. Курова, Р И. Назарова. - Харьков:
ХИСИ, 1983 г.
7. Методические указания к изучению раздела «Микро
биология воды» / Т И . Курова, Р.И Назаров«. — Харьков:
ХИСИ. 1989 г.
8 . Билай В.И. Основы обшей микологии. — Киев, 1974 г.
9. Вольф І.В., Ткаченко Н.І. Хімія і мікробіологія природних
вод. —Лснінгр університет, 1973 р.
10. Промышленная микробиология / Под общ. ред. проф.
Н.С. Егорова. -М.: Высш. шк., 1989 г.
11. Родина А. Г. Методы водной микробиологии (практ. рук-
во). —Ленинград: Наука, 1965 г.
12. Методические указания и контрольные задания по
курсу “Химия и микробиология воды" / О. М. Коновалов,
Р.И. Назарова. —Харьков: ХИСИ, 1995 г.
10
Р о з д іл 1 . РОЗЧИНИ ТА ЇХНІ ВЛАСТИВОСТІ
1 .1 . Характеристика розчинів та способи

вираження їхнього складу
Розчинами називаються гомогенні термодинамічно стійкі
системи, які складаються з розчинених речовин, розчинника і
продуктів їхньої взаємодії.
За агрегатним станом розчини бувають рідкі (наприклад,
розчини солей у воді), газоподібні (суміш газів) і тверді (розчини
Одного або кількох металів в іншому - сплави). Рідкі розчини
дуже поширені, вони утворюються при розчиненні твердих,
рідких речовин чи газів у рідкому розчиннику.
Залежно від характеру взаємодії розчиненої речовини і
розчинника усі розчини поділяються на молекулярні розчини
або розчини неелектролгтів і іонні розчини або розчини
електролітів.
У розчині неелектролітів розчинені речовини перебувають
у вигляді нейтральних молекул, їх агрегатів або молекулярних
радикалів. Розчини неєлектралгпв утворюють гази і неполярні
органічні речовини у воді
У розчині електролітів розчинені речовини знаходяться у
вигляді іонів або інших частинок, які мають заряд Це водні
розчини кислот, основ, солей.
Основними кількісними характеристиками розчинів є
теплота розчинення, розчинність, концентрація.
Розчинність. Розчинністю називають здатність речовини
розчинятися в тому чи іншому розчиннику. Розчинність
змінюється в широких межах і залежить від природи речовини
і розчинника, від температури, а для газів — і від тиску. Часто
розчинність 8 виражається масою розчиненої речовини у 1 0 0 г
розчинника. Мірою розчинності речовини за даних умов (заданої
температури, а для газів — і за даним тиском Р) є концентрація
його насиченого розчину.
Розчин, із якому за даної температури (або тиску) розчинена
максимально можлива кількість речовини називається
насиченим. В насиченому розчині існує динамічна рівновага
“тверда речовина розчин речовини"
СаСОХа) £» СаСОНр)
11
Хімія та мікробіологія води
У більшості випадків використовують ненясичсні розчини,

Розчин, у якому речовина ще може розчинятися за даної
температури, називається ненасиченим. Розчин, в якому
розчиненої речовини знаходиться більше, ніж в насиченому
розчині при такій самій температурі називається пересиченим.
Загальний тепловий ефект процесу розчинення буде позитивним
або негативним залежно від того, що переважатиме: тепловий
ефект сольватації частинок (тобто утворення нестійких сполук
між частинками речовини і розчинником) чи сума теплових
ефектів руйнування зв’язків між частинками речовини, яка
розчиняється, і дифузії.
Способи вираження складу розчинів. Склад розчину виражається
концентрацією або часткою розчиненої речовини. Молярна
концентрація (С „) визначається відношенням кількості розчиненої
речовини ( V ) до об’єму розчину V, моль/л, або скорочено М:
Молярна концентрація еквівалента або нормальність (С„)

визначається віднош енням кількості розчиненої речовини
еквівалента ( і/ Е) д о об ’єм у розчину (V), моль е /л , або
скорочено н:
Моляльна концентрація ( С т ) визначається відаошенням

кількості розчиненої речовини ( V ) д о маси розчинника ( т ) ,
моль/кп
Титр Т визначається відношенням маси розчиненої речовини

(іп) до об'єм у розчину (V), г/мл:
V
12
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХН І В Л А С Т И В О С Т І
Розрізняють такі частки розчиненої речовини: молярну,

масову та об’ємну. Найчастіше вживаються масова та молярна
частки.
Масова частка (О або процентна концентрацій (С%)
визначається відношенням маси розчиненої речовини до маси
всього розчину:
Й) = — “бо с% =— 1 0 0 %
ТП р-ну Шр-ну
Молярна частка речовини або мольна частка (>І) визначається
відношенням числа молів певної речовини до сумарного числа
молів усіх компонентів розчину:
V V]
ДО = ----- !— або у загальному вигляді ДО = -----
1 V, + \ 2 IV
Приклад 1. Яку масу соди N 0 ^ 0 , треба взяти, щоб приготувати
250ш 0,25 М розчину ?
Розв’язання: Визначаємо кількість карбонату натрію, яка
міститься у 250 мл або 0,25л розчину:
0,25 моль — 1 л розчину
^ с о , - 0’2 5 ^
0,25 0,25
со, = = 0,0625 (моль)
Або інакше:
Г -
“ у ’
^N*,0 0 , = ‘У5
= 0 .2 5 :0 ,2 5 = 0,0625 (моль)
Далі знаходимо масу карбонату натрію, яка необхідна для

приготування 250 мл 0,25 М розчину.
13
^Ц со, = %СО, 'МщСО}

Молярна маса дорівнює:
М ^ с о , = 106 г/моль,
тоді
" 4 * 0 , =0,0625-106 = 6,625 (Г).
1 .2 . Властивості розбавл ен и х розчинів

неелектролпів
Властивості розбавлених розчинів неелектролітів, які не
залежать від природи розчиненої речовини, а визначаються
лише кількістю частинок у розчині називаються колігативними
властивостями. До них належать: тиск насиченої пари
розчинника над розчином, пониження температури замерзання
(кристалізації) розчину та підвищення температури кипіння
розчину, осмотичний тиск розчину
Тиск насиченої парн над розчином. Під час розчинення
в рідині будь-якої нелеткої речовини тиск насиченої пари
над цією рідиною знижується. Це можна пояснити тим, що
частинки розчиненої речовини зв’язують молекули розчинника
з утворенням сольватів або гідратів, зменшуючи тим самим
кількість молекул розчинника у газоподібному стані. Тому тиск
насиченої пари розчинника над розчином (Р) завжди менший,
ніж над чистим розчинником (Р0).
Різницю між цими величинами (Р0 -Р) називають зниженням
тиску пари над розчином. Відношення величини зниження тиску
пари над розчином до тиску насиченої пари над розчинником
називають відносним зниженням тиску пари над розчином:
АР
Р
*о Ро
Залежність зниження тиску пари над розчином від
концентрації розчиненої речовини описується першим законом
Раулг відносне зниження тиску насиченої пари розчинника над
14
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХНІ В Л А С Т И В О С Т І
розчином дорівнює мольній частці розчиненої речонини:
Рп - Р АР V,
= — -N ,3 6 0 ДР = Р0 і
р0 Ро
де N. ” мольна частка розчиненої речовини;
V “ число молів розчиненої речовини;
V , —число молів розчинника.
Температури кипіння та замерзання розчинів прямо пропорційно

залежить від тиску насиченої пари розчинника над розчином
нелеткої речовини
Температура кипіння розчину — є температура, за якої тиск
насиченої пари стає таким, шо дорівнює зовнішньому тиску.
Температура замерзання розчину — є температура, за якої
тиск насиченої пари над рідиною дорівнює тиску насиченої
пари над випадаючими з неї кристалами твердої фази.
Різниця між температурами кипіння розчину Т 1^ і
розчинника Т ' 1^ називається підвищенням температури
кипіння розчину:
ДТ*ил= Т ' _ — Т ' '
Різниця між температурами замерзання розчинника Т і

розчину Т 1 називається зниженням температури замерзання
розчину:
ДТавм= Т ' ми — Т " авм
За другим законом Рауля: підвищення температури кипіння і

зниження температури замерзання розчину прямо пропорційні
моляльній концентрації розчиненої речовини в розчині
ЛТШ= Е С .; д т *.= К к Св ,
де С — моляльна концентрація розчиненої речовини:

Е і Кк — відповідно ебуліоскопічна і кріоскопічна сталі
розчинника.
2-ий закон Рауля можна записати і в такій формі:
15
Хімія та мікробіологйміоди
т , 1000
ДГЬ т = £
тпг -М
щ 1000
ДТ =Кк
п и -М
де т , і т 2 — маси відповідно розчиненої речовини і

розчинника, г;
М — молярна маса розчиненої речовини, г/моль.
Ебуліоскопічна, кріоскопічна константи, температури кипіння
і замерзання деяких розчинників приведені в таблиці 1 . 1
Таблиця 1. 1
Ебуліоскопічна, кріоскопічна константи та температури
кипіння і замерзання деяких розчинників
Розчинник Е Т ки п , *С Кк Тзам, *С
Вода 0,516 1 0 0 ,0 0 1 ,8 6 0 ,0 0
Етанол 1,230 78,39 — -114,15

Трихлорметан 3,880 61,20 4,90 -63,20
Тетрахлорметан 5,300 76,75 2,98 -22,84
Оцтова кислота 3,070 18,10 3,90 16,55
Бензол 2,570 80,10 5,12 5,53
Ацетон 1,480 56,60 2,40 -94,60
Осмотичний тиск у розчині. Я вш це однобічної дифузії моле

кул розчинника крізь напівпроникну перетинку з розчину мен
шої концентрації в розчин з більш ою концентрацією розчиненої
речовини називається осмосом. Т и ск, який слід прикласти
до розчину, шоб осмос припинився називається осмотичним
тиском.
За законом Вант-Гоффа осм отичний тиск розчину прямо
пропорційний молярній концентрації розчиненої речовини та
температурі, отже:
Р ^С ^Т ,
16
Р о зд іл 1. Р О З Ч И Н И ТА ЇХНІ ВЛ АСТИВО СТІ
да “ осмотичний тиск розчину кПа;

С - молярна концентрація розчину, моль/л;
Я —універсальна газова стала, що дорівнює 8,314 Дж/(моль
К);
Т —абсолютна температура, К
Приклали виконання завдань

Приклад 2. Визначити температуру замерзання 4%-го водного
розчину фруктози С6Нп О& якщо кріоскопічна стала води 1,860°С.
Розв’язання. За законом Рауля зниження температури
замерзання розчину відносно чистого розчинника визначається
рівнянням:
„ яірг. ■1 0 0 0
ДТ^-К* Сш або ДТ... = Кк — ---------
•ТП р-ш*
Оскільки в 100 г 4%-ого розчину міститься 4г фруктози та 96

г води і Mr- „ п - 180 г/моль, то
ДТ =1,86 ----- ------ = 0,43°С

180 0,096
Виходячи з того, що Д Т ^ = 7^н 0 — визначаємо темпера

туру замерзання розчину
Т Зро» = ТІН і 0 - Д Г — ’
Тзр<я=0 .0 ,4 3 = -0 .43»С
Приклад 3. Визначити молярну масу речовини, що розчинена в І

л води, якщо осмотичний тиск цього розчину дорівнює 2,5 атм, а
температура 270*С (R xm8,314 Дж/моль К).
Розв'язання: За законом Вант-Гоффа осмотичний тиск
визначається рівнянням:
Pocm“ CmRT або V ^ R T .
17
Оскільки
_ т
~~М
То
р тЯТ
осм --------—
МУ
Звідси
Ш ШШ 10 0,082 300
м ---------- | ------------------ =98,4 (г/моль).
Ре« V 2,5 1
1 .3 . Властивості розчинів електролітів

Речовини, які в розчині або розплаві проводять електричний
струм, називаються електролітами.
Оскільки електричний струм можуть переносити лише
електрично заряджені частинки — позитивні (катіони) або
негативні (аніони), то в розчинах електролітів перебувають іони,
утворені внаслідок дисоціації молекул відповідного електроліту.
Електролітична дисоціація (або іонізація) — процес
розщеплення електролітів на іони в середовищі полярних
розчинників.
Ступінь і константа електролітичної дисоціації.
Кількісною характеристикою повноти перебігу електролі
тичної дисоціації є ступінь дисоціації.
Ступінь електролітичної дисоціації ( а ) - відношення чиста
молекул, які розщепилися на іони ( Т ^ ) до загального числа
розчинених молекул (Т»ї):
Ступінь дисоціації виражається в частках одиниці або у

відсотках.
За величиною ступеня дисоціації електроліти поділяють на
18
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХН І ВЛ А С Т И В О С ТІ
сильні, слабкі, та електроліти середньої сили.

Сильні електроліти —електроліти, які в розчинах практично
повністю дисоціюють на іони, для них а >30%.
До них належать майже всі солі, деякі неорганічні кислоти
(НСІ, НВг, HJ, FINOj, H,S04, НСЮ4, тощо), луги (UOH, NaOH,
КОН, RbOH, CsOH, Ca(OH)r Sr(OH)j, Ba(OH),. тощо).
Слабкі електроліти — електроліти, які під час розчинення у
воді лише частково дисоціюють на іони, а основне число їхніх
молекул перебуває в розчині в недисоиійованому стані, для них
а< 3%.
До них належать вода, деякі неорганічні кислоти (HjS, HCN.
Н.СО., H 2 SiOj), нерозчинні гіаороксиди та гідроксид амонію
NH 4 OH.
Для електролітів середньої сили 3% S а ^ 30%. До них
належать Н,СО,, Н ,Р04, HNO,, Mg(OH)r
Характерною особливістю слабких електролітів є встановлен
ня в розчині динамічної рівноваги між недисоиійованими
молекулами і іонами електроліте, наприклад:
НА <-> Н* + /Г ; К ^ =
[НА~]
де К —константа дисоціації кислоти НА;
[Н*], [А |, |НА] — рівноважні концентрації іонів та
недисоційованих молекул слабкого електроліту.
Зв’язок між константою і ступенем електролітичної
дисоціації встановлюється законом розведення Оствальда:
ЯК а 2С
К_= або (X=
Ступінь електролітичної дисоціації визначають

експериментально, вимірюючи ізотонічний коефіцієнт
розчинів електролітів або електропровідність розчинів різних
концентрацій.
КолігативнІ властивості розчинів електролітів.
У розчинах електролітів експериментально визначені
осмотичний тиск, температури кипіння і замерзання, пониження
тиску насиченої пари над розчином є значно більшими, ніж
19
Х ім ія т а м ікроб іол о гія води
обчислені за законами Вант-Гоффа і Рауля. Для того, щоб

відповідні рівняння залишались придатними для обчислення
р , ДТ , А Т ^ розчинів солей, кислот і основ, у них
введений поправковий коефіцієнт і. Він показує у скільки разів
кількість частинок в розчині електроліту перебільшує аналітичну
концентрацію. Звідси ізотонічний коефіцієнт дорівнює:
. і ± дс а С -С Ш
," а С " д С г ^ а р " *
Тоді рівняння для розрахунків осмотичного тиску і законів
Рауля набувають вигляду:
Л™“ ' CRT і А Р=ч P0N, ;

Ь Т ж=іЕСя ; Д КкСя .
Якщо позначити початкову концентрацію електроліту

С (моль/л), а - ступінь дисоціації, п — число іонів, на яке
розпадається 1 молекула електроліту, то концентрація
нсдисоційованих частинок складе С • ( 1 -ог), а іонів - а • О ' п,
тоді:
C (l-q )+ O t С я
С
звідки:
/ —І
а = ------ .
я— 1
Приклади виконання завдань.
Приклад 4. Ізотонічний коефіцієнт в 0,3 Мрозчині KjS0 4дорівнює
2,48. Обчисліть уявний ступінь дисоціації цього електроліту.
Розв'язання. Ступінь дисоціації та ізотонічний коефіцієнт
електроліту пов'язані між собою співвідношенням:
1 - 1
а = -— .
п -\
При дисоціації K,S0 4 утворюється три іона:

20
Р о з д іл 1. Р О ЗЧ И Н И Т А ТХНІ ВЛ АСТИВО СТІ
К ,504 <->2К‘ + 5 0 І \
Уявний ступінь дисоціації дорівнює:
М Й І . І Ї . И Щ Я
3 -1 2
Приклад 5. Визначити концентрацію іонів ОН" 0,0ІМ розчину
Ш 4ОН, якщо К ^-1 ,7 7 - 10і
Розв’язання. Контрація іонів ОН~ в розчині електроліту
залежить від молярної концентрації електроліту См, ступеня
його дисоціації а і числа іонів п даного виду, що утворюються
при дисоціації електроліту, тобто:
Сов'тСш а "
Для визначення концентрації іонів ОН в розчині ЇЧН4ОН
спочатку знаходимо ступінь дисоціації Г*ІН4 ОН:
а = Е І= = 7П77ІїаТ = * 4,3 10~2-

ус« V 0.01
З рівняння дисоціації >ІН4 ОН:
т 4о н * + т ; + о н ~ .
виходить, що
тоді
Син =0,01 4,3 10 і =4,3 1(Ґ
Рівновага в насичених розчинах сильних електролітів.

Розглянемо рівноважний стан насичених важкорозчинних
сильних електролітів (солей, основ). Якщо важкорозчинна
сполука К .Д розпадається на катіони К"* і на аніони А“-, то
між твердою фазою і розчином установлюється рівновага:
21
Хімія та мікробіологія води^
За умов рівноваги за одиницю часу в насичений розчин

переходить стільки іонів, скільки їх знову утворюється. Відповід
но до закону діючих мас рівняння для константи рівноваги
матиме вигляд:
\к » * Г Г /Р-Т
К= - - а б о / с = а ; ..
[и ]
Оскільки концентрація (активність) твердої речовини
є величиною сталою, її можна перенести в ліву частину
рівняння:
К - [ К М = [ К " р - [ А ”-ї' Г ) .
У дуже розбавлених розчинах, д о яких належать і розчини

важкорозчинних електролітів, коли С -*0, коеф іцієнт активності
іонів мало відрізняється від одиниці (^-* 1 ), а їхні активності
— від концентрацій (аг—>С), тобто
- [ К ” Г і а * _ = ІА " Г .
У лівій частині рівняння (*) константа рівноваги К та

концентрація твердої сполуки КшАв за незмінної температури
є величинами сталими, тому сталим є також їх добуток.
Звідси добуток концентрацій іонів важкорозчинного сильного
електроліту в його насиченому розчині за даної температури є
величиною сталою, яку називають добутком розчинності (ДР).
Наприклад, для насиченого розчину А£СІ добуток розчинності
має вигляд:
ЛРмсг І ^ Н С Ц
Значення Д Р не залежить від концентрацій іонів у насиченому

розчині, але залежить від природи електроліту та температури.
Для складніших електролітів, які під час дисоціації утворюють
два або більше однакових іонів, слід ураховувати стехіометричні
коефіцієнти гетерогенної рівноваги, а в рівнянні добутку
розчинності концентрації (активності) цих іонів треба брати у
відповідних степенях, наприклад:
22
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХН І В Л А С Т И В О С Т І
С а /Р О ^Лт) * » ЗСа3*+2 РО’ ,
др e ^ - t o 'T [w j" J
Чим менше значення ДР, тим меншою мірою сполука

переходить у розчин і тим меншою є її розчинність. Знаючи ДР,
можна обчислювати концентрації іонів електроліту в насиченому
розчині та Його розчинність, передбачати умови утворення осадів
та їх розчинення, визначати можливість та напрямок перебігу
реакцій у розчинах електролітів тошо.
Важкорозчинна сполука випадає в осад тоді, коли добуток
молярних концентрацій її іонів в розчині стане більшим, ніж
величина добутку розчинності.
Приклад 6. Визначити, чи випадатиме осад сульфіду марганцю
MnS у разі зливання однакових об ’ємів розчинів 2 "НУ3 моль/л
нітрату Mn(NOJ3 і З М Ґ моль/л сульфіду натрію NajS.
Розв’язання. Внаслідок змішування розчинів вихідних речовин
об’єм суміші стає вдвічі більшим, тому концентрація кожної
з розчинених речовин удвічі зменшується. Тоді концентрації
іонів дорівнюють:
=1 Ю Чшль/л.С^ =1,5 10~ 4 моль/л,
а їх добуток розчинності є:
ДР = СМя>. Cj,. = ІСГ* -1,5 Ш = 1,5 10"7.
Одержаний добуток концентрацій іонів істотно перевищує

добуток розчинності сульфіду MnS, який становить flPMnS=2-10'ls
за температури 298,15 К. З цієї причини надлишкова кількість
MnS випадатиме в осад доти, доки добуток концентрацій іонів і
добуток розчинності Д Р не зрівняються, що відповідатиме стану
рівноваги.
Приклад 7. Розчинність йодиду свинцю за температури 298,0 К
становить З 10імоль/л. О б ч и с л и т и добуток розчинності
цісі солі.
Розв'язання. Згідно з рівнянням рівноваги в розчині цієї
солі:
23
Х ім ія т а м ік р о б іо л о гія в о д и
т з *-* РЬ3,+2Ї
У разі розчинення х моль РЬІ2 у розчин переходить х моль

іонів РЬ-* і 2х моль іонів Г. Отже, в насиченому розчині РЬІ
концентрація іонів РЬ*+ дорівнює 1,3 • І О3 моль/л, а іонів І
2,6 • !(У3моль/л. Звідси добуток розчинності РЬІ, складає:
Д Р ^ І Р ^ ' Н г ] 3 =1,3ТО* 1 (2,6 Ю' 5 ) 2 =8,78 10*\
1 .4 . Дисоціація в о д и . В одневий показник

Чиста вода є дуже слабким електролітом, який частково
дисоціює за схемою
Н ,0 «-* Н++ОН .
Константа дисоціації води мас вигляд:
К « “ |Н Ч •Ю Н 1 /|Н ,0 ]= 1 ,8 6 ■10-'» (1=22*0,
де [Н+], [ОН"] — молярні концентрації іонів у воді;

(Н ,0 | - молярна концентрація недисоційованих молекул
води.
Нехтуючи дуже малою концентрацією іонів Н% ОН* у воді,
приймемо молярну концентрацію недисоційованих молекул
води сталою величиною, яку можна обчислити шляхом ділення
маси 1 л води ( 1 0 0 0 г) на молярну масу води:
[Н 2 0 ] = ------ = 55,55 моль/л.

11 18
Підставляючи одержану величину у вираз константи дисоціації

воли, одержимо:
[Н *'|-|О Н 1 - Кж • ІН ,0]=1,8 • 10'16- 55,55=1 • 10 м,
або
[н*1] [0 Н - ] = 1 1 0 -“ = к Яі0.
24
РОЗДІЛ 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХ Н І В Л А С Т И В О С Т І
Одержаний вираз називається іонним добутком води.

Для характеристики кислотності розчинів запроваджується
поняття водневого показника pH. Водневий показник pH є
від’ємний десятковий логарифм молярної концентрації іонів Н+
в розчині:
рН = -\%[Н*] або рН = - \^ С н. .
Аналогічно концентрації гідроксид-іонів також виражають

гідроксидним показником рОН:
рОН = -\%[0Н~] або рОН = -\%Са г .
Між pH і рОН існує зв’язок:
рН+рОН=14.
В нейтральному розчині [Н*| = ІО- 7 моль/л, pH = - ^ 10" 7 = 7,

в кислому розчині ІН+1 >10" 7 моль/л, рН<7; в лужному розчині
[Н+]<10- 7 моль/л, рН>7.
Приклад 8 . Визначити концентрацію іонів Н ', p H і рОН 0,001м
розчину ЫаОН, якщо ступінь дисоціації о,ш /.
Розв'язання. Залишимо рівняння дисоціації № ОН:
N 8 0 4 ~ № *+О Н
Із рівняння дисоціації видно, що з 0 , 0 0 1 моль NaOH

утворюється 0,001 моль іонів ОН-, отже ІОН'] = 10° моль/л.
Концентрація іонів Н* можна обчислити, виходячи із іонного
добутку води:
К„і0 =ІН* ][О Н ']= 1 0 м,
В В І Й І Ш
Водневий показник розчину складає
25
Хімія т а мікробіологія води
рН—-ів ін * |—-і8 іо-п—11»
рН+рОН*=14,
рО Н = 14-рН= 14-11 =3.
Приклад 9. Визначити рН розчину слабкої оцтової кислоти з

Молярною концентрацією 1 ( ґ м о л ь / л ( ^ = 1 , 8 ІО!).
Розв’язання. Запишемо рівняння дисоціації СН,СООН:
СН,СООН С Н ,С О О +Н *.
Оскільки Кдж= О-2СаігС00Н, знайдемо а :
і 1 ,8 1 0 і-------іт
о =Ь - = - = 1 і/ПГЇО 7 = 4,25 1 0 '.
V'■'аі^оон » іи
Тоді знайдемо концентрацію іонів водню в цьому розчині:
с ,ґ = Сс^соои а = 10~* 4,25 ■І0~‘ =4,25 10'5 (моль/л).
Звідси
рН*=-І84,25 • 10‘5 я=4,37.
Приклад 10. Один із цехів заводу скидас кислі стічні води в

кількості 16000 м’/доб з концентрацією сірчаної кисюти 0,049 г/л.
Інший скидас 1000 м* лужних стічних вод з концентрацією
гідроксиду натрію 0,060г/л. Чи відбудеться взаємна нейтралізаціїі
цих вод при змішуванні ? Визначити p H змішаного потоку стічної
води.
Розв’язання. При змішуванні кислого і лужного потоків
відбувається реакція
Н ,5 0 4+ 2 № 0 Н - № £ 0 .,+2 Н 2 0 ,
виходячи з якої 1 моль Н ,5 0 4 взаємодіє з 2 моль ИаОН.

З’ясуємо скільки речовини міститься в кислому та лужному
потоках.
26
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХНІ ВЛ А С Т И В О С Т І
н& , = Ск Л М ІР І 1600 ІО’л = 78400 г
78400
де
М і ш , = 2 + 3 2+ 16 4 = 98 (г/м оль).
^ ■ с и Г С .У ,—О.ОбО г/л • 1000 • 103л=60000г,
піц^ш 60000 , . .
V = ---------- = 1500 (моль).
Мщои 40
де
Мчюи=23+16+1 =40 (г/моль).
Оскільки відношення
\ ^ _ = 1500=1>875і
' ,н^о, 800
що менше ніж відношення за рівнянням (2 : 1 ); то при
змішуванні цих потоків взаємна нейтралізація відбудеться лише
частково. У надлишку залишиться сірчана кислота.
Щоб визначити рН води після взаємної нейтралізації,
необхідно спочатку розрахувати концентрацію НчвО, в змішаній
стічній воді.
Як видно з рівняння
' ,н,я>4 ~ 2 ^ 1іаОН’
тоді 1500 моль ІЧаОН реагують з 750 моль Н35 0 4 і залишається

800-750=50 (моль) сірчаної кислоти.
Сумарний об’єм стоків після змішування:
Vсш=1600м1+1000м,=2600м5,
27
Оскільки
С = с _ .„ Ю .моль^ 19,10-5 (моль/л).

УСЯІ 2600 1 0 5
Для розрахунку рН ссрсдовища рН“ -І8[Н+1 потрібна

рівноважна концентрація іонів водню, які утворюються внаслідок
повної дисоціації кислоти
->2Н* + 5 0 4\
ІЯ* 1 = П". = 1 ,9 10"5 2 = 3,8 -Ю' 5 (моль/л).
/>Н = -1йЗ,8 1(Ґ = - ^ 3 , 8 - ^ 1 0 " 5 = 5 -0 ,5 8 = 4,42.
Відповідь: рН=4,42.
Буферні розчини. Багато хімічних і біологічних процесів у
розчинах відбувається лише в умовах сталої концентрації іонів
Н*. Для забезпечення сталого значення рН таких розчинів до
них додають буферні розчини.
Буферними називаються розчини, значення рН яких не
змінюється при розведенні або додаванні до них невеликої
кількості сильних кислоти або лугу. Така здатність буферних
розчинів зберігати стале значення рН називається буферною
дією.
Буферні розчини — це суміші досить концентрованих
розчинів слабкої кислоти та її солі або слабкої основи та її
солі; буферні розчини з рН<7 називають киаіими, а з рН >7 —
основними. Наприклад, ацетатний буферний розчин з рН * 4,75
одержують, змішуючи рівні об’єми розчинів оцтової кислоти
С Н 3СООН та її солі —ацетату натрію С Н 3 С О О № , цс кислий
буферний розчин. Прикладом основного буферного розчину з
рН = 9,25 є аміачний, який складається з однакових об’ємів
гідроксиду амонію 1ЧН4ОН і хлориду амонію И Н 40 однакової
концентрації.
Величину рН буферного розчину обчислюють за допомогою
відповідних формул. Наприклад, ацетатний буферний розчин
(СН,СООН +С Н ,СО О № ) є кислим за рахунок дисоціації
оптової (ацетатної) кислоти:
28
Р о з д іл і . Р О З Ч И Н И Т А ЇУН І В Л А С Т И В О С Т І
сн,соон *-»си,соо~ +н+

Константа дисоціації кислоти мас вигляд:
клис —
_[сн,ссхг][н\
' і
[С Н ,С О О Н ]
звідки концентрація іонів Н ‘ дорівнює:
(н .| р с о о и ]
[сн,соо ]
Концентрація аніонів СН,СОО~ в цьому розчині
визначається в основному концентрацією солі, яка дисоціює
повністю, причому однойменний іон СН,СОО~ послаблює
дисоціацію слабкої кислоти. Тому наближено можна вважати,
шо концентрація аніона дорівнює вихідній концентрації солі, а
концентрація кислоти —її вихідній концентрації:
СН,СОО- = 0 ^ ;
с н ,с
J о о н = с кислот
___ .
Тоді концентрація іонів Н* складає:
СсаU
Логарифмуючи одержане рівняння і замінюючи знаки на
протилежні, одержимо:
-Ig lH ^ I-lg K ^ -lg C ^ + lg C ^ ,
звідки формула для обчислення pH кислого буферного

розчину має вигляд:
рН = р К „ -l g % = ,
де рКїИС— від’ємний десятковий логарифм константи

29
Х ім ія га м ік р о б іо л о г ія во д и
дисоціації слабкої кислоти, р К ^ = - ІвК^

КИСЛОГО С _СО,Ито рН _буферного
Якщо С____= _ -_ розчину
|. визначають за
величиною р К ^ кислоти, тобто рН — рк.л .
Лужне середовище основного буферного розчину, наприклад,
аміачного (Т>1Н«ОН + Ш ^С І) обумовлене дисоціацією слабкої
основи:
ш 4 о н < - » ш ; + о н _,
константа дисоціації якої дорівнює:

[ш ;] Іо н ]
[ Ш 4 ОН]
а концентрація іонів ОН складає:

4ОН]
і і || ІО Н * ]* Кт йШ
(м « ;]
Наближено можна прийняти, що концентрація катіона
дорівнює концентрації солі, а концентрація основи —її вихідній
концентрації:
[Г4Н , 0 Н ] » С ^ .
Тоді:
[ о н ] = к тс£ ^ .
С СОЛІ
Прологарифмуємо одержане рівняння і замінимо знаки на
протилежні:
-Ів ІО Н Н в К ^ Ів С ^ + ^ С ^ ,
звідки
рОН = р і С -
^ СОЛІ
зо
Р о з д іл 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХНІ ВЛ АСТИ ВО СТІ
а pH основного буферного розчину дорівнюс:

p H * 1 4 - р О Н - м - р І С _ + І |Ь = а ..
Я к і“ 0 Соеж»„ “ С« Т ТО
рН = 14-рОН= 14-рК^.
Змінюючи співвідношення концентрацій кислоти і солі,

основи і солі, можна одержувати буферні розчини з різними
значеннями pH.
Буферні розчини характеризуються буферною ємністю, вона
дорівнюс кількості еквівалентів сильної кислоти або основи, яку
треба додати до І л буферного розчину, для того, щоб змінити
його pH на одиницю. Максимальну буферну ємність мають такі
буферні розчини, в яких концентрація кислоти (основи) і солі
однакові.
Приклади виконання завдань
Приклад II. Визначити pH ацетатного буферного розчину, який
містить по 0,1 моль СН,СООН та СН}СООЫа. Як зміниться pH
при додаванні до І я розчину 0,01 мояь НСІ аі.соонг! **75 1 0 }
Розв'язання.
Оскільки для ОЦТОВОЇ кислоти
p K _ - lg I .7 5 - 1 0 - 5 - 4 .7 5 ,
то pH розчину дорівнює:
pH = рК -18^ ™ И = 4,75-18— =4,75.

С СОЛІ 0| 1
При додаванні до 1 л буферного розчину 0,01 моль НО
концентрація кислоти збільшується на 0 , 0 1 моль внаслідок
реакції
СН,СОО№ +НСІ - СН,СрОН+ІМаС1.
Відповідно до цього рівняння зменшується концентрація солі

на 0,01 моль. Отже встановлюються нові концентрації:
31
с - 0,1+0,01“ 0,11 (моль/л);

сС-о ,' І - 0,01
СЩ ~ = 0,09 (моль/л).
Тоді
р Н = 4 ,7 5 - І е — = 4 ,6 7 .
ґ 0,09
Гідроліз солей.
Гідролізом солей називають реакції обміну між водою і
розчиненими в ній солями, шо супроводжуються зміною рН
середовиша внаслідок утворення слабкої кислоти (її кислої солі)
або слабкої основи (її основної солі).
Гідроліз солей —оборотний процес.
Гідролізують:
- солі, утворені катіонами слабких основ і аніонами сильних
кислот;
- солі, утворені катіонами сильних основ і аніонами слабких
кислот;
- солі, утворені катіонами слабких основ і аніонами слабких
кислот
При складанні рівнянь гідролізу в іонно-мапекулярній формі
формули води, слабких основ, кислот, малодисоційованих
катіонів основних або аніонів кислих солей пишуть без змін.
Солі багатокислотних слабких основ, наприклад, РеС1г
А1,(504), та ін , або багатоосновних слабких кислот Ї ^ С О ^
N 8 3 8 1 0 , гідролізують ступінчасто, причому на перших стадіях
гідролізу утворюються кислі або основні солі. За звичайних умов
гідроліз відбувається за першим, а іноді за другим ступенями.
Наприклад:
РеСІ,+Н20 — РеОНСЦ+НСІ, (І ступінь);
Ре*+ЗС1- +н 20 *•>реОН2*+ 2С 1- +Н* +С І-;

Р е*+ Н 20 РеОН 2 ++Н +.
Ре0НС1,+Н20 Ре(ОН)3 СІ+НСІ, (II ступінь);
32
РОЗДІЛ 1. Р О З Ч И Н И Т А ЇХН І В Л А С Т И В О С Т І
FeOH1* + 2СІ + Н}0 о Fe{OH)\ +СГ + Н* + СІ ;

FeOHu + HJO<-» Fe(OH)J + Н 4.
При підвищенні температури іде повний гідроліз:
F e (O H \a + H fl* -t—*FeiOH\ 4+НСМ ІІІ ступінь);

РеіОН^+СГ + Н20 * -£ -» М О Н ), і +Н* +СГ;
Ре(ОН)ї + HtO * -^ F e (O H ), і + Н \
Константа І ступінь гідролізу. У загальному вигляді процес
гідролізу солі КА, утвореної сильною основою і слабкою
кислотою має вигляд:
KA+HjO -* КОН+НА
або
A +HjO ~ НА+ОН-
Констакту рівноваги даного процесу можна записати у

загальному вигляді:
ку =
_ а НА аон
аА- а н,о
де а —активність відповідних іонів і молекул.

Враховуючи постійне значення аи о в розведених розчинах,
зробимо заміну К ■а Н ] 0 “ Кг, тоді
^ _ аНЛ арн~
де Кг- константа гідролізу.

Оскільки
К
33
Х ім ія т а м ік р о б іо л о гія води
то
д е К н а - іо н н и й д о б у то к води ;
К „ Л - к о н ста н та дисоціацГі с л а б к о ї к и с л о т и .
С ту п ін ь гідролізу Р в и зн а ч а є т ь с я с п ів в ід н о ш е н н я м :
д е С , - ч и с л о м о л ів гід р о л ізо в а н о ї с о л і;
С — загальн е ч и с л о м о л ів со л і.
Д л я р ів н о в аж н о ї си сте м и :
ж ш т ,щ ш т Щ
С ,- - Сс 0 ~ Р )> снл =согг =Сс р,
д е С с — к о н ц е н т р а ц ія сол і.
Т оді
О ск іл ь к и 1 -/9 = 1, т о с т у п ін ь гід р о л ізу з а а н іо н о м можна

розрахувати ч ер ез іо н н и й д о б у т о к в о д и , к о н с т а н т у дисоціації
в ід п о в ід н о ї с л а б к о ї к и с л о т и т а к о н ц е н т р а ц ію с о л і за формулою:
А н ал о гічн і ф о р м у л и м о ж н а в и в е с т и і д л я с о л і, утвореної
сл аб к о ю о с н о в о ю та с и л ь н о ю к и с л о т о ю , т о б т о п р и гідролізі за
к а тіо н о м .
д е Косн — к о н с т а н т а д и с о ц іа ц ії с л а б к о ї о с н о в и , ш о утворю ється

п р и гідролізі.
34
Р о з д іл 2. Д И СП ЕРСН І СИ СТЕМ И
2.1. Класифікація дисперсних систем

Д и сп ер сн і систем и — це особлива ф орм а організації речовин;
вони ш и р о ко розповсю дж ені в природі і мають важливе
практичне значення.
Д и сп ер сн и м и систем ам и називаю ться гетерогенні системи з
двох аб о більш е ф аз з си льн о розвиненою поверхнею розділу
між ним и. Р ечови н а, як а в д исперсн ій системі створю є суцільну
ф азу, нази вається д и сп ерсій н и м середовищ ем , а та (або ті), що
розсіяні в середовищ і у вигляді ч асти н ок, крапель або гтузирків,
- дисп ер сн о ю фазою .
Розмір части н о к ди сп ерсн ої ф а зи , ступінь її подрібнення є
о д н ією з найваж ливіш их характеристик дисперсної системи
К ількісною мірою подрібнення речовини є дисперсність Р
— величина, о берн ен а ліній ном у розміру частинки:
О = & - = & -,[ш -1],

</ І
де сі — діам етр сф ер и ч н о ї части н ки ,
1 - д овж ин а ребра кубічної частинки:
к — ко еф іц ієн т, залеж ний від ф орм и частинок.
Залеж но від розміру ч асти н ок дисперсної ф ази дисперсні
систем и пош лю ться н а групи:
- грубодисперсні систем и з розміром частинок ІО^-ІО^’м,
нап риклад, суспензія крейди у воді, емульсія води в олії;
- колоїдні систем и з розміром части н ок 1 0 *7- 1 0 *чм, наприклад,
розчин крем нієвої (силікатної) кислоти Н ^ іО ,.
Залеж но від агрегатного стану дисперсн ої ф ази і дисперсійного
середовищ а ди сп ер сн і систем и поділяю ться н а кілька типів;
дисперсн і систем и з газовим дисперсійним середовищем,
н ап ри клад, п и л, д и м , тум ан, аерозолі,
ди сп ер сн і систем и з рідким дисперсійним середовищем,
н ап ри клад, п ін и , емульсії, суспензії, колоїдні розчини (ліозолі);
ди сп ер сн і систем и з твердим дисперсійним середовищем,
н ап ри клад, тверді п ін и , тверді колоїдні розчини.
За наявн істю взаємодії між дисперсною ф азою і дисперсійним
35
Х ім ія і а м ік р о б іо л о г ія _______ іг— —
ссрслошішсм виділяють ліофільні системи, в яких між

дисперсною фазою і середовищем існус досить сильна взаємодія
(по відношенню до води такі системи називають гідрофільними).
Якщо ж така взаємодія виражена слабо або відсутня, то така
система називається ліофобною (по віднош енню д о води -
гідрофобною).
Розрізняють агрегативну і кінетичну стійкість дисперсних
систем Агрегативна стійкість — це здатність дисперсних систем
зберігати свій ступінь дисперсності, здатність протидіяти
злипанню, укрупненню частинок дисперсної фази. Кінетична
стійкість пов’язана із здатністю частинок дисперсної фази
до хаотичного теплового броунївського руху. Чим менший
розмір частинок, чим виїца температура і менш а в’язкість
дисперсійного середовиша, тим сильніш ий броунівський рух,
тим вища кінетична стійкість системи. Грубодисперсні системи
агрегативно і кінетично нестійкі.
2 .2 . С успензії, е м у л ь сії, піни

Суспензії - це мікрогетсрогенні дисперсні системи з різним
дисперсійним середовищем і твердою дисперсною фазою та
розмірами частинок дисперсної фази 1 0 *5 - 1 0 ’ 7 м
Концентровані суспензії, ш о містять більш я к 75% дисперсної
фази, називають пастами. Значний розмір частинок дисперсної
фази, відсутність взаємодії між ними обумовлюють і властивості
суспензій.
Для суспензій не характерні явищ а дифузії, осмосу, вони
мутні, їх частинки відбивають падаюче світло. Суспензії
відзначаються кінетичною і агрегативною нестійкістю. Пш дією
сили тяжіння частинки суспензії осідають (кінетична нестійкість)
і злипаються (агрегативна нестійкість). Такий процес швидкого
осідання частинок дисперсної фази називається седиментацією
Для підвищення стійкості суспензій до них додаю ть спеціальні
речовини —стабілізатори, які адсорбуються на поверхні частинок
твердої фази і запобігають їхньому злипанню.
Емульсією називається мікрогстсрогенна дисперсна система, в
якій дисперсна фаза і дисперсійне середовише є рідини і розміри
частинок дисперсної фази становлять Ш? — 10*7 м. Утворення
таких систем можливе при нерозчинності однієї рідини в іншій.
Залежно від умов кожна з фаз може бути або дисперсійним
36
Р о з д іл 2. Д И С П Е Р С Н І С И С Т Е М И
середовищем або дисперсною фатою.

Емульсії агрегативно і кінетично-нестійкі системи. Для
підвищення агрегативно? стійкості емульсій вводять спеціальні
речовини —емульгатори, які адсорбуються на поверхні крапель
дисперсної фати і заважають їхньому зливанню Агрегативна
стійкість емульсій залежить від розмірів крапель і різниці між
густинами двох рідин.
За певних умов (зміна співвідношення фаз, зміна природи
емульгатора та ін.) можна перетворити емульсію типу масло
— вода (м/в) на емульсію типу вода — масло (в/м) і навпаки; цс
явище називається оберпеїптям емульсій.
Руйнування емульсій (деемульгація) відбувається при їх
центрифугуванні, додаванні розчинів електролітів, кислот, при
зміні емульгатора. Деемульгацію використовують при очищенні
стічних вод.
Міни — це високонцентровані гетерогенні системи, з
газоподібною фазою і рідким (рідкі піни) або твердим (твірді
піни) дисперсійним ссрсдовишем. Стабільність П ІН О Ц ІН Ю Ю Т Ь
за часом, протягом якого довільно руйнується половина
початкового стовпа піни
Для стабілізації пін до них додають поверхнево-активні
речовини - високомолекулярні сполуки, їх називають
піноутворювачами. Піни мають велике практичне значення для
пінної флотації, та вилучення цінних речовин із стічних вод.
2 .3 . Колоїдні розчини
Колоїдні розчини або золі —це ультрамікрогетерогенні системи,
з розмірами частинок твердої дисперсної фази ІОМО-’м
Утворення колоїдної системи може відбуватися двома
методами: 1 ) сполученням (агрегацією) окремих молекул,
атомів або іонів (конденсаційний метод); 2 ) диспергуванням
часточок речовини дисперсної фази до досягнення ними розміру
колоїдних (дисперсійний метод).За першим методом одержують
колоїдні системи з гомогенних середовищ за допомогою різних
хімічних реакцій. Необхідними умовами повинні бути мала
розчинність речовин дисперсної фази в даному дисперсійному
середовищі, проведення реакцій за таких умов, щоб конденсація
зупинялася на потрібному ступені дисперсності, та наявність
між частинками і середовищем взаємодії, яка б перешкоджала
37
злипанню частинок дисперсної фази, тобто сприяла стабілізації

системи.
Диспергування дисперсної фази може відбуватися за
допомогою спеціальних колоїдних млинів (для подрібнення
твердих тіл) або диспергуючих ультразвукових приладів (для
подрібнення металів).
Залежно нід характеру взаємодії між частинками дисперсної
фази та дисперсійним середовищем колоїдні системи поділяють
на два класи: ліофобні та ліофільні.
Ліофобні колоїдні системи. В ліофобних колоїдах частинки
дисперсної фази лише в незначній мірі взаємодіють з
дисперсійним середовищем, а тому майже не мають сольватноі
оболонки. До ліофобних колоїдних систем належать золі металів,
гідроксидів металів, сульфідів та інших солей.
Частинка ліофобних золів називається міцелою, вона має
складну будову. Розглянемо будову міцели золя Agi, одержаного
реакцією обміну між AgNO, і К І при надлиш ку КІ:
A g * + N 0 ; + К* + Г -> A g i + К * + N о ; .
НАДЛИШ ОК зо ль
В центрі міцели знаходиться агрегат ( mAgl ] — мікрокристап

Agi, (то —дуже велике число, = ІО17, 10'*). На поверхні агрегату
за рахунок вибіркової адсорбції утворюється ш ар із взятих
в надлишку іонів, причому адсорбується той іон, який має
спільний з поверхнею атом. При надлиш ку КІ адсорбується
п іонів І (n < т ) . Іони, адсорбовані поверхнею агрегате,
називаються потенціалутворюючимн іонами (ПУІ). Агрегат і
ПУІ утворюють ядро міцели. Завдяки дії електростатичних сил
негативно заряджена поверхня ядра притягує іони протилежного
знака - протиюни К \ Частина протиіонів К+ в кількості (п-
х), яка знаходиться ближче до ядра і міцніше зв'язана з ним
я к електростатично, так і силами міжмолекулярної взаємодії
утворю« адсорбційний шар. Ядро і адсорбційний ш ар протиіонів
називається гранулою. Решта х протиіонів К*, з'єднаних з ядром
слабше, тільки електростатично, під впливом теплового руху
розмішується навколо гранули дифузно (розмито), утворюючи
дифу іійний шар. Така структура називається міцелою, в цілому
міцела електронейтральна. Гранула, на відміну від міцели, має
електричний заряд, обумовлений потенціалоутворюючими
38
Р о з д іл 2. Д И С П Е Р С Н І С И С Т Е М И
іонами, в даному випадку він негативний (ni: >(n-x) К*).
Поаірхіім коозашш
f y n A g I ] n r ( n ~ x ) K *} хК*
агрегат ПУІ
Ü.
ядро І
із*
X
Адсорбцій р
ний •і
і
гранула
міцела
Рис. 2.1 Схема будови міцели золя Agi з негативно зарядженою

гранулою
Електрокінетичний або дзета ( с ) - потенціал.

Електрокінетичними називають явища, які виникають на
межі переміщення двох фаз. При переміщені рідини крізь
пористі матеріали виникає різниця потенціалів — потенціал
протікання; при осіданні часточок — потенціал осідання; при
рухові дисперсної фази колоїдних систем — електрокінетичний
або дзета — потенціал ('£ ).
У процесі руху електронейтральної міцели дифузний шар
частково відривається від поверхні гранули. У результаті
цього дисперсна фаза і дисперсійне середовище заряджаються
протилежно.
Стрибок потенціалу, що виникає на межі ковзання фаз гранула
— дифузний шар, називається електрокінетичним або лзета-
п о т е н ц і а п о м ( $ ). Й о г о величиналежитьумежахО,015-0,1 В Дзета-
потенціалу приписують знак заряду гранули. Величина дзета-
39
щшшшшяшвяияшяяшшшшшвшяяшшшяшяшвшл
потенціалу залежить від температури, концентрації протиюнів

п розчині та їхнього зарялу. З підвищ енням температури {
— потенціал зменшується, тому щ о зменш ується заряд гранули.
Підвищення концентрації протиіонів і збільш ення їхнього
заряду також зменшують заряд гранули, товщ ину дифузного
шару, а відповідно й величину £ -потенціалу. Від величини
дзета-потенціалу залежить стійкість колоїдних систем , здатність
до електрокінетичних явиш — електрофорезу і слектрооемосу
Електрофорез полягає втому, щ о в електричном у полі колоїдні
частинки рухаються до одного з електродів. Я кш о в ш маток сирої
глини вставити дві заповнені водою склян і трубки і на занурені
в них електроди накласти різницю потенціалів, то колоїдні
частинки глини з негативним зарядом гранул переміщ уються до
анода В інших випадках колоїдні ч асти н ки , з позитивним
зарядом гранул, рухаються д о катода.
Швидкість переміщення колоїдних ч асти н ок при електро
форезі прямопропоршйна величині напруги Е, накладеної
на електроди, величині електрокінетичного потенціалу £ ,
діелектричній сталій розчинника є і об ерн ен о пропорційна
відстані між електродами / та в’язкості середовищ а ті:
|Г /. у '. ! * * '
471-71 >7
Явище електроосмосу полягає у перем іщ енні дисперсійного

середовища до одного з електродів. Електроф орез і електроосмос
використовують для очистки колоїдів, очистки води та 1 Н .
Ліофільні колоїдні системи. Д о ліоф ільних належать такі
колоїдні системи, в яких частички дисперсн ої ф ази в значній
мірі взаємодіють з молекулами дисперсійн ого середовища.
Ліофільні колоідні системи утворюють молекули речовин з
різко вираженою дифільністю. Д иф ільність — ц е властивість
однієї частини молекули бути ліофільною , а другої — ліофобною
відносно до дисперсійного середовища. Д о диф ільних речовин
належать поверхнево-активні речовини (П А Р), наприклад,
мила, які є натрієвими або калієвими солям и ж ирних кислот з
довжиною вуглеводневого ланцюга С п — С30. П рикладом таких
речовин може бути стеарат натрію С І7 Н иС О О № . Молекула
ц ю речовини має гідрофільну групу СОСЖ а і гідрофобну "
40
Р о з д іл 2 . Д И С П Е Р С Н І С И С Т Е М И
вуглеводневий радикал С„Н„

При взаємодії мила з водою в межах концентрацій 1.0? — №
моль/л утворюється Істинний розчин мила у воді. Подальше
підвищення концентрації веде до утворення міцел - асоціатів з 20-
100 і більшої кількості гідратованих молекул мила Утворюється
ліофільна (якщо дисперсійне середовише вода - гідрофільна)
колоїдна система.
Коагуляція золей. Коагуляція — це процес укрупнення
колоїдних часток. Вона зумовлює поступове осідання дисперсної
фази та виділення її з розчину у вигляді осаду Цей процес
називається седиментацією.
Звичайно коагуляція відбувається при додаванні до золю
електроліту, іншого золю, гранули якого мають протилежний
заряд, а також при нагріванні.
Найчастіше золі коагулюють додаванням електролітів. Для
коагуляції потрібна певна кількість електроліту, яка називається
“порогом коагуляції". Коагулюючим є іон, що має заряд
протилежний за знаком заряду гранули, причому коагулююча
дія іонів зростає з підвищенням їхніх зарядів.
Збільшення концентрації електроліту у розчині призводить до
стиснення дифузного шару і зменшення дзета —потенціалу При
деякому значенні концентрації електроліту дзета — потенціал
дорівнює нулю. Стан системи, при якому дзета —потенціал стає
рівним нулю називається ізоелектричннм. В ізоелектричному,
або близькому до нього стані колоїдні системи найменш стійкі
і коагулюють з найбільшою швидкістю Ізоелектричннй стан
визначається за відсутністю пересування колоїдних частинок в
електричному полі.
При змішуванні золів з протилежно зарядженними гранулами
відбувається взаємне притягання, нейтралізація і швидке
злипання частинок. Іде взаємна коагуляція.
Підвищення температури змішує адсорбційну рівновагу в бік
десорбції, концентрація іонів в адсорбційному шарі зменшується,
відповідно зменшується і заряд гранули, що призводить до
зменшення агрегативної стійкості.
Явище коагуляції колоїдних розчинів поширене в природі
і часто використовується в промисловості. Наприклад, процес
коагуляції застосовується в практиці водоочищення—прояснення
води коагулянтами.
41
Хімія та мікробіологія_води
Приклад 12. Визначити масу коагулянту FeCI}6H30 , в якій

міститься оптимальна доза коагулянту, потрібна для прояснення
та обезбарвлення води з гідрокарбонатною твердістю 7 ммоль е/л.
При пробному коагулюванні найкраще прояснення спостерігалось
у восьмому циліндрі. Вміст FeCI36H30 в товарному продукті
становить 98%і
Розв’язання. Для визначення оптимальної дози коагулянту
необхідно спочатку розрахувати максимальну дозу, виходячи
з гідро карбонатної твердості води, яка забезпечує лужне
середовище Процеси, що відбуваються у воді при введенні
коагулянту, можна спрощено записати рівняннями:
гРеСІ, + ЗСя (НСрз ) 2 -> 2Ре(ЯС03), + 3СаСІг
+
2Ре(ЯС03)3+ 6ЯаО -» 2Ре(ОН)3 + 6 Н гС 0 3
2 РеСІ3 + ЗСя(ЯСО,), + 6Я ,0 -> 2Ре(ОЯ ) 3 + ЗСйСІ, + 6 Н2СО,
Згідно з законом еквівалентів речовини взаємодіють в рівних

еквівалентах, тобто:
ул а , = Улаінсьь ~ 7 лша/ІЬ е = 7 1 0 ’ моль І?.
Маса РеСІЗ розраховується через співвідношення:
т=
Оскільки
м *а, 56 + 35,5-3 ,
------- ------------------= 54,2 г/моль е, ■
' ПГс 3 -1
то
тмз, = 54,2 г/моль е-7 10"* люд» е = 0.3794 г = 379,4 !лл?..
тобто
При пробному коагулюванні готують розчин, в 1 0 мл якого

42
Р оїм Мп ^ ^ ^ Д И С П Е Р С Ж С И С Т Е М И
розчинено максимальну доту коагулянту. Оот визначається з

пропорції
10 мл розчину — 379,4 мл РеСІ,
8 мл — х мг.
х = 1 Л 2 і1 = 303,5(мг РеС/,).
10
Соме така кількість РеСІ, введена в 1 л дослідної води, дає
найкращий ефект прояснення.
Оскільки 1 моль РеСІ, або 162,5 г (м*^162,5 г/моль) містяться
в Імоль РеС1,6Н,0 або в 270,5 г ( М ^ .^ ^ 7 0 .5 г/моль), то можна
скласти пропорцію:
162.5 г РеСІ, - 270,5 г РеСІ,6 Н,О.
303.5 мг РеСІ, —х мг РєСІ,6 НіО.

х , 303,5 270,5 = 505,2 (мг рсС1,6Н.О)
162.5
Враховуючи, що вміст РеС1,6Н20 в товарному продукті
становить 98%, знаходимо масу товарного продукту, в якій
міститься 505,2 мг РеСІ ,6 Н гО:
505,2 мг —9.8%,
* мг — 1 0 0 %.
505^100 = М 5 5
98
Відповідь: 515,5 мг.
43
Розділ 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ.
ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ П РО Ц ЕС И
3.1. Окисно-відновні реакції

Окисно-відновними реакціями називаю ться реакції, під час
яких змінюються ступені окиснення елем ентів, щ о входять до
складу реагуючих речовин. С тупінь о к и сн ен н я — це умовний
заряд атома в молекулі, розрахований виходячи з припущення
щ о молекула складається з іонів. С тупінь о к и сн ен н я елемента
може бути нульовою, позитивною , ц ілочисловою і дробовою
величинами.
Зміна ступеня окиснення пов^язана з переходом електронів
або зміщенням електронних пар.
Для визначення ступеня оки сн ен н я існую ть такі правила:
1. Ступінь окиснення атомів у простих речовинах доріннюс
нулю (СЦ, Вг2, Н 2).
2. Ступінь окиснення одноатомного іон а дорівню є його
заряду. Наприклад, у хлориді натрію ступінь оки сн ен н я натрію
становить + 1 , хлору — (- 1 ).
3. Ступінь окиснення водню в усіх сполуках становить + 1, за
винятком гідридів металів (И аН , С аН , та ін.). У гідридах металів
його ступінь окиснення ( - 1 ).
4. Ступінь окиснення кисню в більш ості сполук дорівнює
—2. У фториді кисню О Р , кисень м ає ступінь окиснення +2.
У пероксидах ступінь окиснення ки сн ю дорівню є (—1) (Н,Ог
С а О ,).
5. Елементи головної підгрупи перш ої ф у п и (1-і, N 8 , К, ЯЬ,
Се, Рг) в усіх сполуках мають ступінь о ки сн ен н я + 1 , а елементи
головної підгрупи другої групи (Ве, М е, С а, Бг, Ва, Иа), а також
С д і Zn мають ступінь окиснення +2.
6. Найвищий ступінь окиснення елемента в його сполуках
дорівнює номеру групи періодичної системи, в якій знаходиться
цей елемент. Наприклад, марганець, щ о міститься у сьомій
групі, має найвищ ий ступінь окиснення +7.
7. Н айнижчий ступінь окиснення для металів дорівню є нулю,
для неметалів А - 8 , де А — номер групи періодичної системи, в
якій розташ ований елемент.
8 . Сума ступенів окиснення усіх атомів у молекулі дорівнює 0.
Атоми, молекули або іони, щ о віддають електрони,

44
Р о з д іл 3 . О К И С Н О -В ІД Н О В Н І РЕАКЦІЇ. ЕЛ ЕКТРО ХІМ ІЧ Н І П Р О Ц Е С И
називаються відиов-никами Піл час реакції нони окиснюються

(ступінь окиснення їх збільшується).
Атоми, молекули або іони, шо приєднують електрони,
називаються окисниками. Під час реакції вони відновлюються
(ступінь окиснення зменшується).
Процес віддачі електронів називається окиснснням, процес
приєднання електронів — відновленням. Кількість електронів,
шо їх віддає відновник, до-рівнює кількості електронів, які
приєднує окисник.
Окисно-відновні властивості елементів залежать від місця
елемента в періодичній системі, від ступеня окиснення його
в речовині, а також від окисно-відновних властивостей інших
речовин, які беруть участь у реакції.
Сполуки, до складу яких входять атоми в найвищому ступені
окиснення. можуть бути тільки окисниками, наприклад,
НИО ,, Н гЮ<, КМпОА, КгСЮ4 та інші.
Сполуки, до складу яких входять атоми в найнижчому ступені
окиснення, можуть бути тільки відновниками, наприклад,
H j S . K ~J.N H з та інші.
Сполуки, до складу яких входять атоми в проміжному
ступені окиснення, здатні бути як окисниками (якщо реагують
з сильними відновниками), так і відновниками (при взаємодії з
сильними окисниками), наприклад,
І Ї ( $ 6 3, Ш 0 2,
При складанні рівнянь окисно-відновних реакцій вико
ристовують методи електронного та електронно-іонного
балансів.
Метод електронного балансу дає змогу складати рівняння
окисно-відновних реакцій, які відбуваються в водних розчинах,
газовій та твердій фазах.
Метод електронно-іонного балансу використовують у рів
няннях реакцій, які відбуваються в розчинах електролітів
В цьому випадку при визначенні коефіцієнтів у рівнянні
окисно-відновної реакції виходять не зі ступенів окиснення, а з
реальних зарядів тих іонів, шо існують у розчині.
Загальний хід складання рівнянь за обома методами
45
Хімія га м ікробіологія води
однаковий. Вони різняться лише за п. 4 наведеної нижче

послідовності операцій:
1. Записати формули речовин, шо вступають у реакцію.
2. Визначити, яка з них у цій реакції виявляє окисні, а яка
— відновні властивості Для цього знайти за формулами речовин
ступені окиснсння усіх елементів і згідно з їх положенням у
періодичній системі визначити, які з них мають вищі ступені
окиснення, ЯКІ — НИЖЧІ
3. Записати формули речовин, на які перетворюються
окисники внаслідок відновлення, та відновники внаслідок
окиснення
4. Скласти електронні (метод електронного балансу) або
електронно-іонні схеми (метод електронно-іонного балансу)
процесів окиснення та відновлення. Підібрати коефіцієнти
в цих схемах так, щоб загальне число електронів, які віддає
відновник, дорівнювало загальному числу електронів, що
приєднує окисник
5. Розставити коефіцієнти в молекулярному рівнянні реакції,
щоб загальна кількість атомів кожного елемента була однакова
в лівій та правій частинах рівняння.
Визначимо коефіцієнти за методом електронного балансу в
рівнянні реакції
Ре° + О® -> Ре20 } ,
-
Ре —3 е -4 Ре 4 процес окиснення
відновник
О” + 4е —» 2 0 3 процес відновлення
окисник
4Ре° - 12 е+ ЗО? + 12 е -» 4 Ре+ 6 0'*;
4Ре° + 3 0 1 ->2Р<?,0,.
При використанні електронно-іонного балансу треба мати
на увазі, якщо в напіврсакшї є незбалансований кисень,
то надлишок кисню в лівій частині напівреакиії в кислому
середовищі звізується іонами водню з утворенням молекул
води, а в нейтральному та лужному — молекулами води з
46
РОЗДІЛ 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ
утворенням пдроксид-іонів ОН'. Наприклад:
NOÿ + 2H + е -» N 02 + НгО (кисле середовище);

NOj + HjO + l e —* NOj + 2ОН (нейтральне середовище).
Нестача кисню у ліній частині електроно-іонного рівняння

поповнюється у кислому та нейтральному середовищах киснем
з молекул води, при цьому утворюються гідроксид-ІО Н И , в
лужному середовищі — за рахунок гідроксид-іонів з утворенням
молекул води Наприклад:
МпО, +2HjO+2e -» Мпг* + 4ОН' (нейтральне середовище;
МпО, + 40Н - 2 е -> МпО2/ +2Н20 (лужне середовище).
Визначимо коефіцієнти за методом електронно-іонного

балансу в рівнянні реакції:
Na,SO, + KMnOt + H}SO, -* tfo,S0 4 + MnSO, + K2S04+ H,0;
2 Na* + SOI' +i r + Mn0* + 2И* + SOI' 2Na‘ +
+ S O Ï + Mn2* + SOJ" +2K* + SOI‘ + H 1 °
Запишемо напіврсакші для відновника SOj" і окисника МпО ,:
S0,1' + НгО -2 с -> SO,J + 2Н* 5 процес окиснення

відновник
МпО; + 8 Н* + 5е -» Мп1* + 4Н ,0 2 процес відновлення

окисник
5SOj~ + 5ЩО + 2МпО; + 16Н* | | 550'“ + ІОН* + 2Мп1* + 8 Н,0;
5S0j" + 2МпО; + 6 H* -» 5S0j- + 2Mnu + ЗH,0;
5 N0 jSO, + 2KMnO< + 3H,S0 4 -> SNe^SO, + 2MnSO, + K2S04+ 37**0.
Кількісно окисно-відновна здатність оцінюється величиною

окисно-відновного потенціалу.
Окисно-відновний потенціал сполученої пари окисник-
47
віднонннк залежить від природи окисника і відновника і від

співвідношення їхніх концентрацій. Ц я залежність передається
рівнянням :
с «о « r . LOxJ
Eh = Е + -----ln 7 ------—,
nF [R e d ]
де - стандартний потенціал, ЕР\
п — кількість електронів, щ о беруть участь у переході
окисненої форми речовини у відновлену;
lOxJ і ІЛе</] — (точніше активності) відносно окисненоі
та відновленої форм речовини.
Якщо одним з компонентів реакції є вода або іони Н \ то
окисно-відновна здатність сполук залежить від pH середовища.
Залежність величини потенціалу від концентрації іонів Н*
можна розрахувати за формулою Нсрнста:
еа = е » + * і 1п! " ^ ,
nF [ //,]
або при 25*С
Eh - 0,029 lg ^
Я кщ о позначити
-1 8[Н*] = РН, а - 1 8 РНі =гН 3,
де РНі- тиск молекулярного водню, виражений в атмосферах,

то наведена вище формула набуває вигляду:
Е„=0,029 (гН,-2рН)
Тоді
ГН - — —
h pH (*).
0,029
де Еь характеризує вільну енергію окисно-відновної системи.
Вона може бути визначена вимірюванням ЕРС, що виникає
в ланцю гу з каломельного або хлорерібного електрода і
платинової пластинки, зануреної у внвчаємс середовище, воду
або у вогкі осади. Д ля цього можна використовувати будь-який
48
Р о з д іл 3. О К И СН О -ВІД Н О ВН І РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ П Р О Ц ЕС И
потенціометр, котрий дозволяє поряд з рН вимірювати і ЕРС

ланцюга. Для визначення не існує методів вимірювання, і ця
величина розраховується за формулою (•).
Величина залежить від тиску молекулярного водню і від
концентрації його іонів. За допомогою Е^ можна характеризувати
окисно-відновні умови тільки при сталому значенні рН. На
відміну до нього гН. залежить лише в и концентрації відновника
і тому гН2 безпосередньо характеризує окисно-відновні
властивості середовища чим менше гН,, тим легше ідуть процеси
відновлення. Збільшення гН, і, відповідно, зменшення тиску
молекулярного водню сприяє окисним процесам При рівності
молярних концентрацій кисню і водню гНІ ~28. Для водного
розчину, насиченого воднем, гН,яО.
3 .2 . Електродні потенціали. Гальванічні елементи

Електрохімічними процесами називаються процеси, при
яких відбуваються перетворення хімічної енергії в електричну й
навпаки. їх поділяють на дві основні групи:
1) процеси перетворення хімічної енерпї в елегтричну
(процеси в гальванічних і паливних елементах);
2 ) процеси перетворення електричної енерпї в хімічну
(процеси при електролізі).
Електрохімічна система складається з двох електродів та
іонного провідника між ними. Електроди замикаються металевим
провідником, який називається зовнішньою частиною кола
електрохімічної системи. Іонний провідник (провідник 2 роду)
— цс розчин або розплав електроліту. Електродами називаються
провідники, що мають електронну провідність (провідники І
роду) і знаходяться в контакті з іонним провідником.
Процеси, які відбуваються на межі поділу метал — розчин
солі металу, характеризуються переносом заряду і речовини
через межу поділу фаз “тверда речовина — розчин’’.
У металі існує рівновага:
Меа і< т > М ? *+пе.
При зануренні металевої пластини у водний розчин його солі

позитивно заряджені іони поверхневого шару металу взаємодіють
з полярними молекулами води, гідратуються, і переходять ло
49
лім ія та мікробіологія води
р о т и к у згідно з рівнянням:
М е"*(к) + т Н гО - » М е я* ■м Н гО .
Внаслідок такого переходу п ласти н а завдяки появі в ній

надлишкових електронів зарядж ується негативно. Гідратовані
катіони металу концентрую ться у прислектродному просторі ,
н а межі поділу двох ф аз метал — розчин утворю ється подвійний
електричний ш ар (рис. 3.1).
— +■
— + +
— + , +
—"■
+
+ +
—- + + +
— + +
— +
Рис 3.1 Схема виникнення подвійного електричного шару.
Між металом та розчином в и н и кає різн и ц я потенціалів, яка

називається електродним потенціалом (табл.З.). При деякому
значенні електродного потенціалу м іж металом і розчином
встановлю ється рівновага:
М еікІ+ т Н гО < = > МеГ* ■ т Н 30 (рчі)+ пе.
С тан цієї рівноваги залеж ить від активності металу та

концентрації іонів металу в розчині. Я кш о концентрація катіонів
металу в розчині мала аб о метал доволі активний (невелика
величина енергії іонізації його атом ів), то гетерогенна рівновага
зм іш ується праворуч і металева пластина зарядж ається негативно.
У випадку, коли концентрація катіонів металу в розчині велика
аб о м етал малоактивний (значна ен ер п я іонізації його атомів),
рівновага зміш ується ліворуч, і метал зарядж ається позитивно.
50
Роад|л 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ
Потенціал <р металевого електрода, зануреного в розчин солі

того ж самого металу з активністю а , обчислюють за рівнянням
Нсрнста, яке в цьому разі має вигляд:
от
Підстанинши в це рівняння значення сталих величин, для

досип» розбавлених розчинів за температури 298К матимемо:
/М в /М і /І
Електродний потенціал металу, зануреного в розчин власних

іонів з їхньою активністю І моль/л, виміряний за стандартних
умов відносно стандартного водневого електрода називають
стандартним потенціалом металічного електрода
Абсолютні значення електродних потенціалів виміряти
неможливо. Тому використовують відносні значення елек
тродних потенціалів, які вимірюють шодо стандартного
електрода порівняння. В ролі електрода порівняння, стандартний
електродний потенціал якого умовно вважають нульовим,
використовують стандартний водневий електрод. Стандартний
водневий електрод— це платинова пластина, що покрита
дрібнозернистою платиною, насичена воднем при і *= 25‘С і
тиску водню 101,3 кПа і занурена в розчин кислоти з активністю
іонів водню Н* 1 моль/л.
На водневому електроді встановлюється рівновага
2Н*+2е <“ > Н21
Теорія електродних потенціалів пояснює процеси, які

відбуваються в хімічних джерелах електричного струму —
гальванічних елементах. Прилад, що служить для перетворення
хімічної енергії окисно-відновної реакції на електричну,
називається гальванічним елементом або хімічним джерелом
струму. У гальванічному елементі електрони переходять від
відновника до окисника не безпосередньо, а по провіднику
електричного струму — по зовнішньому колу.
Гальванічний елемент складається з двох металевих електродів,
занурених у розчини електролітів. Наприклад, гальванічний
51
елемент Даніеля-Якобі складається з цинкового електрода,

зануреного в розчин сульфату цинку 2 п$ 0 4, та мідного електрода
— у розчин сульфату міді С иБ 0 4 (рис. 3.2).
Рис 3.2. Схема гальванічного елемента Даніеля-Якобі.
Розчини поділені пористою перетинкою д ія запобігання

змішування На поверхні кожного з електродів утворюється
подвійний електричний шар і встановлюється рівновага:
г п ° <=>г п 2* + 2 е ,
Си° <=> С и2* + 2 е .
Внаслідок цього виникає електродний потенціал цинку
й міді. Потенціал цинкового електрода має більш негативне
значення, ніж потенціал мідного електрода, тому при замиканні
зовнішньої частини кола, тобто при з’єднанні цинку з міддю
металевим провідником, електрони будуть переходити від цинку
до Міді: Внаслідок нього рівновага на цинковому електроді
зміститься праворуч і в розчин перейде додаткова кількість іонів
цинку. У той же час рівновага на мідному електроді зміститься
ліворуч і відбудеться розрядження іонів міді. Розглянуті процеси
будуть продовжуватися доти, доки не вирівняються потенціали
електродів або не розчиниться весь цинк, або не висадиться на
мідному електроді вся мідь.
Отже, при роботі елемента Даніеля-Якобі на цинковому
електроді відбувається окиснсння атомів цинку в іони:
52
РОЗДІЛ 3. О К И С Н О -ВІД Н О В Н І РЕАКЦІЇ. ЕЛ ЕКТРО ХІМ ІЧНІ П Р О Ц Е С И
гп°-2ё->гпи .
При цьому електрони надходять до зовнішньої частини кола.
На мідному електроді відбувається процес відновлення іонів
міді п атоми, які осаджуються на електроді:
С и г' + 2е - > С и ° .
Одночасно надлишок іонів 50}'переходить крізь порисіу
перетинку в посудину з розчином сульфата цинку гпБ 0 4.
При додаванні електродних рівнянь, одержуємо:
гп ° + Си2* -> 2 п г+ + Си°,
Внаслідок самочинного перебігу цієї електрохімічної реакції
при замиканні зовнішньої частини кола в системі виникає
електричний струм.
Електрод, на якому відбувається окиснення, називають
анодом, а електрод, на якому відбувається відновлення
— катодом. Якщо гальванічний елемент складається з двох
металевих електродів, які занурені в розчини їхніх солей, то
метал з більш позитивним значенням потенціалу є катодом, а з
більш негативним — анодом.
При схематичному запису елемента межу поділу між
провідником першого роду і провідником другого роду поз
начають однією вертикальною рискою, а межу поділу між про
відниками другого роду — двома рисками, наприклад, схема
елемента Даніеля-Якобі має вигляд:
г л І 2 п ^ | І Си3’ І Си.
Основною характеристикою елемента € електрорушійна сила

ЕРС (Е). Вона завжди є величиною позитивною і визначається
за формулою:
Е = Ф ,-Ф „ ,
де фх і ф „— потенціали відповідно катода і анода
Електрорушійна сила пов'язана зі зміною енергії Гіббса
співвідношенням:
Д С = - п РЕі
де п — кількість електронів, які беруть участь в одиничному
акті.
53
ШШШШшяшшяшяшяшшвшишшшяшшввшвшяшш
З метою практичного використання стандартних електродних

потенціалів металів їх розмішують в ряд у порядку збільшення
значень стандартних електродних потенціалів, ш о відповідає
зменш енню хімічної активності металів. Цей ряд називають
рядом стандартних електродних потенціалів або електрохімічним
рядом напруг (табл. 3).
3 ряду стандартних електродних потенціалів металів нипливаг
кілька важливих практичних висновків.
1. Чим менший стандартний електродний потенціал металу,
тим він є хімічно більш активним і тим легше він окиснюється
і складніше відновлюється зі своїх іонів;
2. Метали, що мають негативне значення стандартних елек
тродних потенціалів, витісняють водень з розчинів розбавлених
кислот, наприклад:
2 п + н д а , ->- 2 п б о 4+ н 2 т .
3. Кожний метал витісняє з солей інші метали, що роз

міщуються в ряду стандартних електродних потенціалів правіше
за нього, наприклад:
2 п+СиБ 0 4 -* 7 п 8 0 4+С и.
Метали, що стоять у ряду стандартних електродних потенціалів

до магнію, настільки активні, що витісняють водень з води:
2 К а+ 2 Н ,0 — 2 № О Н + Н г Т .
4 Чим більша різниця між значенням и стандартних

електродних потенціалів металів, тим інтенсивніш е за інших
однакових умов відбувається процес витіснення.
Приклад 16. Обчислити електродний потенціал іонів Н* в
дистильованій воді з р Н = 7 при температурі 25* С?
Розв’язання. Оскільки чиста вода нейтральна, то при рН —7
сонпентрашя іонів складає С,г = 10"7 моль/л. Тоді електродний
тотенціал дорівнює:
= < , у 2» г + - ^ 1ЄС,г = 0 + 0 ,0 5 9 18 10'7 =-0,41(В ).
14
Р о а д Іл З ^ О К И С Н О В ІД Н О В Н І РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ П РО Ц ЕСИ
Приклад 17. Чи можна за стандартних умов окиснити хлорид

водню до хлору за допомогою сірчаної кислоти?
Розглянемо окисно-відновну реакцію:
2 н а + н , 8 0 4а ,+ н ,8 0 ,+ н ,0 .
Запишемо напівреакції для окисника Н.БО, і відновника НС1

і їх стандартні електродні потенціалі (табл. 4).
Для розрахунку електрорушійної сили Е° реакції вико

ристовуємо формулу:
Оскільки Е°<0 реакція зліва направо не протікає, тобто

окиснити хлоридводто за допомогою сірчаної кислоти не
можна.
3 .3 . Корозія м еталів. М етоди захи сту металів

від корозії
Корозією називається самочинний процес руйнування металів
і сплавів внаслідок фізик о-хімічної взаємодії їх з навколишнім
середовищем
Корозія металів є гетерогенним процесом, у якому Х ІМ ІЧ Н І й
електрохімічні процеси відбуваються на межі поділу двох фаз
— метал і зовнішнє середовище.
Більшість металів є термодинамічно стійкими в окисненому
вигляді. В цьому стані метали є позитивно зарядженими іонами,
які входять до складу хімічних сполук. У процесі добування
металів їх переводять з хімічних сполук у нейтральні атоми, тобто
в термодинамічно нестійкі утворення (енергія Гіббса Д О >0):
Ме”++ п е - * Ме°, ( Д О О )
Таким чином, основною причиною корозії є термодинамічна

55
нестійкість металів, внаслідок чого вони прагнуть перейти в

окислений стан, тобто віддати електрони
М е° — п е М ір*
У результаті цієї реакції утворюються катіони метолів,

т о призводить до фізичного руйнування металів. Чим більш
термодинамічно нестійким є метал, тобто чим менш а алгебраїчна
величина його стандартного електродного потенціалу, тим
легше він віддає електрони, тим більшою мірою він схильний
до корозії.
Корозія може відбуватися в будь-якому середовищі: воді
(річній, морській, грунтовій), розчинах електролітів, газах, орга
нічних розчинниках.
Залежно від механізму процесу розрізняю ть хімічну та
електрохімічну корозію.
Хімічна корозія — це руйнування металу внаслідок взаємодії
з середовищем, яке не проводить електричний струм. Хімічна
корозія розвивається при контакті металу з розчинами не-
електролітів або з газами при високих температурах (її називають
також газовою корозією). Під час хімічної корозії відбувається
безпосереднє окиснення металу окисникам и — компонентами
навколишнього середовища (кисень О ,, водяна пара, оксид
вуглецю (IV) С 0 2, оксид сірки (IV) S 0 2). Наприклад, корозійне
руйнування заліза та його сплавів в атмосфері кисню зумовлене
перебігом реакції;
4Fe+302 -» 2Fe}Oj .
Електрохімічною корозією називається процес руйнування

металу в середовищі електроліту, який супроводжується ви
никненням електрорушійної сили на поверхні поділу фаз і
електричного струму всередині системи. Електрохімічна корозія
виникає при контакті металів, які мають різні електродні
потенціали за даних умов, або під дією зовнішнього електрич
ного струму (руйнування підземних комунікацій блукаючими
струмами), або ударною дією корозійного середовища (на
приклад. руйнування гребних гвинтів суден).
Під час електрохімічної корозії на металі відбуваються
56
Р о зд іл З. О КИСНО -ВІД НО ВНІ РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ П РО Ц ЕСИ
одночасно два пронеси:

окиснення металу, тобто його розчинення (анодний процес)
М е —п е —> М е"* і
відновлення окисників і компонентів середовища (катодний
процес) _ _ ,
О х + п е —* Не«/,
де Ох, Кесі — відповідно окиснена та відновлена форми
речовини.
Окисниками у водних розчинах у кислому середовищі
є іони водню Н*, у нейтральному та лужному середовищах -
розчинений у воді кисень повітря Ог, хлор С12 ІО Н И
інші Так, корозія в кислому середовищі супроводжується таким
катодним процесом:
2Н* + 2 е -* Н2 Т .
Катодний процес під час корозії за участю кисню в нейтраль
ному та лужному середовищах відбувається за рівнянням
0 г + 2Н20 + 4 і —* 4 0 Н ' .
Процеси, що відбуваються під час електрохімічної корозії
металів, мають той самий характер, що й при роботі гальванічних
елементів На анодних ділянках спостерігається руйнування
металу, а на катодних — відновлення корозійноактивних речовин
зовнішнього середовища і тому метал зберігає свою цілісність.
Наприклад, розглянемо корозію алюмінієвого листа з мід
ними гвинтами в кислому середовищі (рис. 3.3).
--------—А1 * - - Н * - - Н , ----- АР*--------- ---

- 4 - Ч — ^ — 4- — — — — -
- — — — —
§л
\ ✓
Си (катод) /
\ >г X ✓ ■
%
Зе / АІ (анод)
Рис. 3.3. Схема електрохімічної корозії алюмінію при рН<7

57
У даному випадку алюміній є анодом , оскільки має менш е зна

чення стандартного електродного потенціалу (Ф°Л|Ь/ в -1.66В),
а мідь (ф0^ . / = +0,348) — катодом. П ри цьом у відбуваються
такі реакції:'
На аноді: А І-Зе-+А І**і
На катоді: 2 И* + 2 є —> Н 2.
У результаті алюміній руйнується в м ісці контакту, а на міді

виділяється водень.
У нейтральному і лужному середовищ ах (pH ^ 7) корозія
відбувається за рівняннями реакцій:
На аноді: А /- 3 і - » АІ3+ ;
На катоді: Ог + 2 Н , 0 + 4 е -+ ЛОН';
У розчині: АІ3' + ЗОН" - » А І(О Н ), і .
Методи захисту металів від корозії. Д ля запобігання корозії

використовується комплекс протикорозійних заходів, який
охоплює захист металевої поверхні різним и методами. Методи
захисту металів від корозії дуж е різном анітні. їх мож на поділити
на таю групи: методи д ії на метал, електрохімічні методи, методи
д ії на корозійне середовище.
Методи дії на метал. Для поліпш ення властивостей металів,
у тому числі для забезпечення їхньої к орозій ної стійкості, до
складу сплавів вводять різні речовини, які переводять поверхню
сплаву в пасивний стан. Так, корозійну стійкість сталі можна
підвищити введенням хрому, нікелю , м олібдену, вольфраму.
Корозійна стійкість міді зростає при додаванні берилію.
У процесі корозії на поверхні металів утворюються плівки
з продуктів корозії, які найчастіше є оксидами цих металів.
Якщо плівки пористі, з поганою адгезією д о металу, то вони не
виявляють захисних властивостей (наприклад, продукт корозії
заліза). На таких металах як Та, N 6 , А1, Т і, Эг утворюються
дуже щільні безпористі плівки, які мають захисні властивості
та запобігають корозії цих металів. Тому ці термодинамічно
нестійкі метали проявляють досить високу корозійну стійкість.
Таке явище називають пасивацією металу.
58
Р о зд іл 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ
Можна спідомо переводити метали в пасивний стан

(пасивація). Речовини, які переводять метал у пасивний стан,
називають пасиваторами. Д о них належать HNO,, HNOJt H ,0 Jt
K jC rjO ,, О,
Для захисту металів від корозії використовують також на
несення захисних покрить. Захисні покриття поділяють на
неорганічні (метали і неметали) та органічні.
Усі металеві покриття залежно від співвідношення значень
електродних потенціалів основного та покривного металів
поділяють на катодні та анодні.
Електродний потенціал катодних покрить повинен мати
більш позитивне значення, ніж потенціал основного металу.
Для заліза такими покриттями можуть бути покриття з
свішшо, нікелю, олова, міді, тобто з металів, які мають меншу
активність, ніж залізо. У випадку порушення цілісності такого
покриття виникає корозійний елемент, у якому покривний
метал є катодом, а основний - анодом. Останній піддається
корозійному руйнуванню Для прикладу розглянемо корозію
заліза з домішками нікелю в лужному середовищі:
= - 0 . 2 SB;
На аноді: Fe — 2 е —> Fe1* ;
На катоді: 2 Н , 0 + 0 г + 4 е - » 40Н ~;
У розчині. Fe1* + 2 ОН~ —» Ре(ОН)2.
Під впливом кисню повітря окиснення Fe(OH)j проходить

далі за рівнянням реакції:
4F e(O H ), + 0 2 + 2Н 20 -+ 4Ре(ОН )3і
Електродний потенціал анодного покриття повинен бути

негатиннішим ніж потенціал основного металу. До таких по
крить належать, наприклад, покриття заліза хромом, цинком,
тобто більш активним металом, ніж залізо. В утвореному при
порушенні покриття корозійному елементі покрившій метал —
59
інод, а основний — катод Наприклад, у випадку оцинкованого

іаліза в кислому середовищі:
< -/" а - ° ’44В; <.■•/» = " °'7вВ;
На аноді: \
На катоді: 2Н* + 2 е —> Н г.

Катодні покриття захищають метали тільки механічно. В
разі утворення тріщин або пор у покритті вони прискорюють
руйнування основного металу. Анодні покриття захищають
метали не тільки механічно, а й електрохімічно, тобто при
порушенні покриття кородує метал покриття, а основний метал
зберігас свою цілісність доти, доки металеве покриття практично
цілком розчиниться.
До неорганічних покрить належать також оксидні і фосфатні
плівки, кислотостійкі та бетонні покриття.
Оксидні плівки нарощують на металах, схильних до паси-
вації, наприклад, на алюмінію, цинку, титані. Для цього вико
ристовують хімічний та електрохімічний методи одержання
плівок.
Хімічний метод полягає в обробці металу розчином, який
містить аніони —окисники. Наприклад: НОІ,МпО'А,СгО\~ ,Сг20)~.
Електрохімічний метод передбачає одержання оксидних
плівок на металі, який використовується як анод електрохімічної
ванни у відповідних електролітах
фосфатні покриття використовують, головним »гином, для
захисту сталі. Деталі обробляють гарячим розчином гідрофосфатів
марганцю (II), цинку, заліза (II), внаслідок чого на поверхні
виробу утворюється захисна плівка з важкорозчинних фосфатів
відповідних металів. Наприклад:
2Ре+ ЛІи(Н2Р О Д —> Ми(РеР0 4 ) 2 і +2Н 2;
2Ре+Р<*Н2Р О Д -» Ре(РеР0 4 ), і +2Н 2,
Фосфатування, поряд з гарячим цинкуванням, використовують
для захисту від корозії закладних деталей у великопанельному
будівництві.
До органічних покрить належать лакофарбові покриття, по
криття з полімерних смол та інші.
60
РОЗДІЛ 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦЛГ. ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ ПРОЦЕСІЇ
Електрохімічні метоли. Для захисту металевих конструкцій

(обшивка кораблів, трубопроводи, кабелі) від морської і грун
тової корозії до них приєднуються протектори — більш активні
метали (тобто метали з більш негативним значенням стандартного
електродного потенціалу). Це так званий протекторний захист.
При такому способі захисту два метали утворюють електрохіміч
не коло і метал основного устаткування захищається за рахунок
процесу окиснення (розчинення) протектора Наприклад, виро
би з заліза та його сплавів можна захищати протекторами з
цинку або магнію.
Іншим видом електрохімічного захисту є катодний захист.
Металеву поверхню, яку захищають, з’єднують з негативним
полюсом джерела постійного струму, тобто вона є катодом.
Позитивний полюс приєднують до іншого, допоміжного металу,
який вміщують у те саме середовище, що й виріб, який захища
ють, наприклад у грунт. Поверхня основного металу буде захище
ною (на ній відновлюватимуться окисники з навколишнього
середовища), а допоміжний метал буде окиснюватися. Електро
хімічні методи найчастіше використовуються для захисту сталь
ного устаткування від корозії в морській воді та грунті.
Методи дії на корозійне середовище. Обробку корозійного
середовища з метою зменшення його агресивності доцільно
проводити в обмеженому об'ємі.
Швидкість корозійного процесу залежить від концентрації
іонів водню Н+ в кислому середовищі та кисню в нейтральному.
Зменшити концентрацію іонів Н* можна за допомогою вапна
СаО або каустичної соди №ОН:
СаО + 2Н+ И р + Са2*;
№ОН + Н*-» Н ,0 + N8*.
Зменшити концентрацію кисню можна за допомогою

деаерації, що досягається термічною обробкою рідини гострою
парою, продуванням через розчин інертних газів, х і м і ч н и м
знскисненням, що передбачає введення в корозійне середовище
відновників ^ а ^ О ,, ЗО,):
61
Хімія і а мікробіологія води
2 Т^£ц803+ 0 3—♦ г ^ Б О « ;
2 8 0 , + 2 Н ,0 + о ^ г н ^ о . , .
Швидкість корозії може бути зменш ена завдяки введенню

в корозійне середовище інгібіторів — речовин, введення яких
в невеликій кількості в корозійне середовище значно зменшує
швидкість корозії. Інгібітори адсорбуються на поверхні мета*
лу і тим самим запобігають перебігу корозійних процесів
Деякі інгібітори сприяють видаленню кисню (окисника) з
робочого середовища, що також гальмує швидкість корозійного
процесу. Наприклад, інгібіторами корозії є неорганічні
0 ЧаТ^Ог Н а ^ ^ О , — анодні інгібітори) і органічні (уротропін,
формальдегід, діетиламін — катодні інгібітори) речовини та
різноманітні суміші речовин.
Р озд іл 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
4.1. Загальна характеристика та класифікація

природних во д
Природні води це складні, відкриті, екологічно рівноважні
системи, які містять розчинені речовини у вигляді іонів і молекул,
мінеральні та органічні сполуки у формі колоїдів, суспензій та
емульсій, а також гідробіологічні системи. Таким чином водя
виконує функції розчинника, дисперсійного серсдовиша та
середовища проживання. Розподіл води на Землі наведений в
таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
Розподіл води на Землі
Води V, млн. км* ш, 10м т
Поверхневі: 1410 1460
світовий океан 1370 1420
вічна крига 30 30
річки та озера 10 10
Внутрішньоземні: 1050 1070
осадочні породи 190 190
кристалічні породи 860 880
Уся гідросфера, тобто наземна та 2460 2530
підземна водна система землі
Доля прісної води в гідросферіскладає всього близько 35 млн. км3
і розподіляється по Землі надто нерівномірно (тне км1):
Льодовики, сніговий покрив 24364,0
Підземні води 10530,0
Волога в грунті 16.5
Прісні озера 91.0
Болота 11,5
Вода річок 1.2
Атмосфера 12,9
Біологічна вода Ц
Склад природних вод обумовлюють процеси, що відбуваються
в самій воді та при взаємодії її з навколишнім середовищем
63
Хімія га мікробіологія води
Нп склад ноди впливають гірські п ороди , грунт, атмосфера,

життєдіяльність водних організмів, трудова та п ерероб н а діяль-
ність людей
Схема всіх взаємодій, які зумовлю ю ть ск л ад води, за В.І Верна-
дським така: вода —* порода «-» газ -+ ж и в а р еч о в и н а *-* людина,
або
гідросфера *-* літосфера «-* атм осф ера •-» б іо сф ер а ’ * ноо
сфера.
Природні води мають дуже різн ий ск л ад і класиф ікую ться за
складом і вмістом домішок.
В.І Вернадський виділив 485 ти п ів вод н а осн ові: 1) солевміс-
ту; 2 ) переважаючого іона або групи іон ів; 3) співвіднош ення
між групами іонів; 4) присутності сп ец и ф іч н и х компонентів.
Усі наступні класифікації вод заснован і н а зазн ач ен ій системі
вченого.
За солевмістом (г/кг) природні води поділяю ться н а прісні
(до 1,0); солонуваті (1 ,0 6 25); м орської со л о н о сті (25о50);
солоні (>50).
Достатньо повна класиф ікація п риродн их вод за хімічним
складом запропонована О.А_Альокіним. Він поділив води
на 3 класи за переважаючим ан іоном : карбон атн и й СО\ або
гідрокарбонатний НСОІ (символ С ); сул ьф атн и й 50«' (символ
Б); хлоридиий СІ" (символ СІ). За переваж аю чи м катіоном
класи поділяються на групи: кальц ієву (С а ); магнієву (М*);
натрієву (№ ). Групи поділяються н а ти п и за співвіднош енням
між переважаючими катіонами та ан іо н ам и (м м ол ь е/л ).
I тип: НСОІ > СаІ+ + Ц е м ’я к і води з невеликим
солевмістом та з перевагою іонів N 8 * та К*.
II тип: НСО; < Са2* + Щ 2* < Н СО ; + Б О ? . Ц е води річок,
озер та підземні води з малим та середнім солевм істом .
III тип: НСО; + 50}' < С а2* + М в2+ або СІ* < N 8 *. Цс води
морей, океанів та сильно мінералізованих підзем них джерел.
IV тип. НСО] — 0. Кислі води. Вони м ож уть бути тільки в
сульфатному та хпоридному класах, у групах С а та Мв.
За цією класифікацією склад води вираж аю ть формулою , в
якій до символу класу додають символи групи (індекс зверху) та
типу (індекс знизу). Наприклад, С*-*,, — вода гідрокарбонатного
класу, групи кальцію, тип II. або Б*«,,, — вода сульф атного класу,
група натрію, тип III.
64
Р О Щ І/М ^ П Р ^
За Лльокіним хімічні компоненти природних вод умовно

поділяють на п’ять груп: 1 ) головні іони; 2 ) розчинені гази; 3)
біогенні речовини; 4) мікроелементи, 5) органічні речовини
(табл.4.2).
Таблиия 4.2
Основні хімічні компоненти природних вод
Група Назва групи Склад групи
Головні іони Катіони № +# Са2*, Ш Ь К*. Ц р
1 Аніони: н с о ; . уо«2' , с г , с о \ - , н з ю ;
2 Розчинені гази СО,, Ог Н |8
Ьіогенні ш ; , Nо ; . N 0 ; , Щ р о ; , н р о ;\•
3 речовини
Іі% К Ь \ Се*. Ва**, Бг1*, Си2*,
Мікроелементи 7 л » , О Р \ Сг3*, Мо2+, V»*, РЬ*\ і-, г ,
4 Вг радіоактивні елементи
Органічні Гумінові кислоти: гумінова, ульмінова.

5 речовини Фульвокислоти: крепова, анокренова
4.2. Споживання аоди

Для забезпечення життєдіяльності суспільства природні води
використовуються в напрямках:
1) для підтримки життєдіяльності людини та санітарно-
гігієнічних потреб (комунально-побутове та протипожежне спо
живання);
2) використання води для лікувальних потреб;
3) для потреб сільського господарства;
4) промислове споживання;
5) використання води як транспортної магістралі.
Вода для комунально-побутових потреб повинна відповідати
певним стандартам якості. Ці стандарти визначають фізичні
параметри, хімічний склад, вміст бактерій у воді Вони повинні
забезпечити фізіологічні потреби людини і не зашкодити їй.
Воду для комунально-побутових потреб відбирають з річок,
водосховищ і з підземних водойм Підземна вода, заповнюючи
пори і тріщини осаджених порід, утворює водоносні горизонти
65
і цілі гідрогеологічні басейни. Такі воли захищені від контакту з

поверхневими водами, промисловими і сільськогосподарськими
стоками шаром осаджених порід, тому підземні води мають
досить високі показники якості і використовуються для пиття.
Другим джерелом питної води є поверхневі ВОДИ ВОДОЙМИЩ
і річок. Такі води в природному стані не відповідають вимогам
стандартів до питної води. Тому вода з поверхневих водойм, яка
передбачається для використання я к питна, потребує додаткової
підготовки для доведення її показників до рівня стандартів.
Серед підземних вод особливе місце займаю ть води, хімічний
склад яких характеризується наявністю біологічно важливих
іонів: Н \ К \ № +,Саї+, Мв2+, НСО, та ін.; такі води називають
мінеральними. Склад деяких мінеральних вод наведений в
табл. 4.3
Таблиця 4.3
Хімічний склад деяких мінеральних вод, мг/л
Мирго Поляна
Іони Нарзан родська Квасова Свалява Нафтуся
N8 * 117,1 958,6 3004,0 2425,4 3,5
к* 13,3 - 14,0 - -
м8» 84,6 18,3 19,8 19,6 41,9
Ся1* 362,2 32,1 119,4 191,7 103,6
1,28 1 ,6 1,7 - -
СІ 128,4 1183,0 541,0 150,0 24,5
нсо, 1074,0 461,2 7527,6 6788,0 448,0
Ці води мають цілющі властивості: вони стабілізують обмін

речовин, зміцнюють нервову систему, покращують роботу серця,
виводять камені з організму та ін. Такі джерела знаходяться на
особливому обліку в державі, на їх базі створюють санітарно-
курортні установи, наукові і медичні заклади.
У сільському господарстві вода використовується я к питна
в тваринництві і птахівництві, в рослинництві та овочівництві
- для зрошення земель, а також для рибогосподарських потреб.
Вода для зрошення також повинна відповідати певним
66
Р о зд Іл 4 Л Т Р И Г О Д Н Н З О Д И
параметрам якості. В першу чергу це стосується мінерального

складу і бактеріального забруднення. Тому для зрошення
використовують лише прісну воду природних або штучних
водойм, яка не містить іонів важких металів, інших отруйних
сполук, а також патогенних бактерій.
В промисловості вода використовується для таких потреб:
як сировина при виробництві продукції;
як миючий засіб;
як холодоагент у холодильних установках;
як теплоносій в енергетичних установках;
як транспортна магістраль.
За характером використання води системи водопостачання
поділяються на прямоточні, послідовні, оборотні, підживлю-
вальні.
Прямоточна вода використовується у виробничому процесі
один раз, після чого скидається у водоймище або в каналі
зацію.
Послідовно використовувана вода споживається в декількох
технологічних процесах
Оборотна вода використовується у виробництві багатократно,
з періодичним або безперервним її очищенням. На добре
обладнаних підприємствах показник ступеня оборотного та
послідовного водопостачання складає ЗО —90 %. При цьому слід
враховувати і тс, що спорудження водозворотних систем у 10
разів дешевше, ніж будівництво очисних установок відповідної
потужності.
Навколо забору або іншого джерела водопостачання
влаштовуються зони санітарної охорони, в яких встановлюється
особливий режим охорони вод від забруднення хімічними
речовинами та шкідливими біологічними організмами, а також
стічними волами.
Водопостачання здійснюється з водогонів, котрі поділя
ються на питні та технічні. З міського водогону вода може
використовуватися для господарсько-питних потреб та гасіння
пожеж. Допускається до 15 % виробничих потреб у воді
задовольняти з міського водогону, решту потреби у воді слід
покривати, використовуючи технічні водогони.
67
4 .3 . Д ж ер е л а за б р у д н е н н я в о д и
Речовини, шо викликають порушення якості води, називаються
забруднюючими. Поряд зфізичними та хімічними забруднювачами,
ма» місце теплове та мікробне забруднення води.
Стічні води котелень містять пом'якшувачі, продукти корозії.
Наявність на поверхні води масел, нафти погіршує обмінні
процеси, знижує вміст кисню у воді, шо призводить до загибелі
риб, 1 л нафти забруднює до 12 мг поверхні води водоймища.
Якщо вміст нафтопродуктів складає понад 200 м г/м \ порушується
зоологічна рівновага водних об’єктів. Синтетичні поверхнево
активні речовини згубно впливають на розвиток фітопланктону.
Свинець, ртуть, кадміН, нікель, цинк, марганець, потрапивши у
воду, роблять її токсичною, що призволить не лише до загибелі
зоопланктону, але й завдає шкоди здоров'ю людей. Стічні води
гальванічних дільниць за вмістом металів перевищують ГДК
у 2000 — 5000 разів. Пестициди, що потрапляють у воду при
обробці лісопосадок, садів, городів, негативно впливають на
живі організми та людей, котрі споживають таку воду. Великої
шкоди водним об'єктам завдає будівництво мостів та інших
споруд на річках.
Господарсько-побутові стоки призводять до біологічного
забруднення води, що може викликати кишково-шлункові
захворювання (холеру, тиф) та захворювання печінки (гепатит).
Особливо небезпечні стічні води пунктів санітарної обробки
білизни та спецодягу, стоки від лікарень, побутові стоки,
котрі, потрапивши у воду, можуть викликати різні глистові
захворювання (аскаридоз тощо). Органічні забруднення часто
призводять до непередбачуваних процесів — зв’язування кисню
у воді, загибелі живих організмів та фітопланктону. Надлишки
фосфору та азоту у воді призводять до її цвітіння та порушення
біологічної рівноваги у водоймах (табл. 4.4).
Радіоактивні речовини, потрапляючи у воду, викликають и
юнізацпо, шо шкідливо впливає на розвиток живих організмів.
Більш того, фітопланктон та риби здатні засвоювати велику
кількість радіоактивних речовин та накопичувати їх у своєму
організмі Споживання такої риби небезпечне для здоров’я
людей.
Водні об’єкти з допустимим ступенем забруднення можуть
використовуватися для всіх видів водокористування без обме-
68
Розділ 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
Таблиця 4.4
Наслідки споживання людиною забрудненої води
Характер
споживання Забруднювач Захворювання
води
Біологічні
Холера, дизентерія,
Патогенні
черевний тиф, гастроентерит,
бактерії
лептоспіроз, туляремія
Пиття та їжа Віруси Інфекційний гепатит
Амебна дизентерія,
Паразити дракункульоз, гельмінтоз,
ехінококоз
Вмивання, Паразити Дерматит, стронгілоідоз
прання у воді
Проживання Через комах- Малярія, жовта лихоманка,
або знаходження переносників сонна хвороба, філяритоз
біля води
Хімічні
Нітрати Метагемоглобінемія
Сполуки
фтору Флюороз
Миш’як Інтоксикація
Селен Інтоксикація
Свинець Інтоксикація
Поліциклічні
Пиття та їжа ароматичні Рак
вуглеводи
Надто м’яка
Атеросклероз, гіпертонія
вода
Алергія шкіри, руйнування
Нікель
роговиці ока
Мідь Ураження нервової системи
Фенол Отруєння
69
Хімія т а мікробіологія води
жень; з помірним ступенем забруднення використовуються

лише для культурно-побутових потреб; з високим ступенем
забруднення —небезпечні для будь-якого виду водокористування
Водні об'єкти з надзвичайно високим ступенем забруднення
непридатні для всіх видів водокористування.
Гранично допустимі концентрація (ГДК) речовин у водні
об'єкти характеризуються максимально допустимою масою
речовин, котрі можуть бути відведені у встановленому режимі
за одиницю часу з мстою забезпечення норм якості води в
контрольному пункті. ГДК встановлюється з урахуванням ГДК
шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідве-
лення. асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального
розподілу маси речовин, шо скидаються, між водокористувачами.
4 .4 . О сновні п ока зн и ки я ко с ті во д и . В и м о ги д о
я ко с ті води
Під якістю води розуміють сукупність її властивостей.
Якість природних вод обумовлюється наявністю в ній
неорганічних та органічних речовин, а також мікроорганізмів
і характеризується різними ф ізичними, хімічними, бактеріо
логічними і біологічними показниками.
До фізичних показників відносяться мутність, прозорість,
кольоровість, температура, запах, смак і електропровідність.
Хімічними показниками якості води є сухий залишок або
загальна кількість розчинених речовин, прожарений залишок,
рН води або активна реакція, окисність, лужність, вміст газів,
наявність азотних сполук, хлоридів, сульфатів, заліза, марганцю,
кальцію, магнію, деяких отруйних і радіоактивних речовин,
хімічне споживання кисню (ХСК), біологічне споживання
(БСК), розчинений кисень.
Бактеріологічні, або санітарні показники характеризують
загальне бактеріальне забруднення води, а також вміст бактерій
групи кишкової палички (БГКЛ).
Біологічні показники обумовлюються наявністю водних
організмів, шо знаходяться в завислому стані, в товщі води
(планктон) або розташовуються біля дна водойми, її берегів та
на поверхні підводних предметів (бентос) (табл. 4.5 і 4.6).
70
РоздІл^^ТРИРО^НМВОДИ
Таблиця 4.5
Пгіенічпі вимоги до складу т* властивостей води
Категорії водокористування
Показники складу та Для господарсько-
властивостей води питного Для купання, спорту та
відпочинку населення
водопостачання
Вміст завислих речовин не повинен
Завислі речовини збільшуватися більше, ніж на:
0,25 мг/дм 1 0,75 мг/дм’
На поверхні водойми не повинно бути
Плаваючі домішки плаваючих плівок, плям мінеральних масел та
скупчень інших домішок
Вода не повинна набувати невластивих ЇЙ
Запахи
запахів інтенсивністю більше і бала
Не повинен виявлятися в стовпчику
Колір 2 0 см 1 0 см
Літня температура води внаслідок спуску
Температура стічних вод має підвищуватися не більше ніж
на 3*С порівняно з середньомісячною
Водневий показник 8.5
64
(pH)
Не повинен перевищувати за сухим залишком
Мінеральний склад 1000 мг/дм1, в тому числі хлоридів —350
мг/дм1, сульфатів —500 мг/дм’
Має бути не менше ніж 4 мг/дм1 у будь-який
Розчинений кисень
період року в пробі, взятій о 12 гадині дня
При 20*С не більше
БЄК
3,0 мг O J ю лy 6,0 мг О /д м ’
хск Не більше 15,0 мг ОУдм’І Не 6шьшс30,0 мг О /ам
Збудники захворювань Вода не мас містити збудників захворювань
Лактозопозитивні киш Не більше 10000 в Не більше 5000 в 1 дм 1
кові палички (ЛКП) 1 дм1
Коліфаги Не більше 100 в 1 дм 1 Не більше 100 в 1 дм3
Життєздатні яйця гель
мінтів та найпростіших Не повинні міститися в 1 дм1
кишкових
Мають міститися в концентраціях не більше
Хімічні речовини ГДК або ОДК
71
Для санітарно! оцінки »оди використовуються покязники:

грпнично допустимі концентрації речовин у воді (ГДК);
орієнтовно допустимі рівні речовин у воді (ОДР);
лімітуючи ознаки шкідливості (санітарно-токсикологічні,
загально-санітарні, органолептичні);
клас небезпеки речовин.
Хімічні речовини у воді поділяються на класи небезпеки:
1 клас — надзвичайно небезпечні; II клас — високонебезпечні;
111 клас — небезпечні; IV клас — помірно небезпечні
Віднесення шкідливих речовин до класу небезпеки залежить
від їхньої токсичності, кумулятивності, здатності викликати
віддалені ефекти, від виду лімітуючого показника шкідливості
(табл. 4.6).
Крім державного контролю, стан води контролюється
підприємствами, які використовують воду та скидаю ть стоки
у водоймища. Для цього на підприємствах при заводських
або спеціальних лабораторіях створюються пости, обладнані
необхідною апаратурою для проведення аналізів.
Форми існування вуглекислоти у воді.
У природних водах вугільна кислота зустрічається у формі
нсдисоцінованих молекул Н ,СО ,, розчиненого вуглекислого
газу СО}, паро карбонатних Н СО '3 і карбонатних СО*-, іонів.
Розрізнюють зв’язану і вільну вуглекислоти. Зв’язана вугільна
кислота входить до складу гідрокарбонатів і карбонатів, тобто
знаходиться у вигляді іонів НС07 і СО*'. У природних водах
карбонати знаходяться в незначній кількості, ш о обумовлюється
малою розчинністю СаСО,. Тому під зв’язаною вугільною
кислотою розуміють кислоту, яка практично входить д о складу
гідрокарбонатів.
Вміст їх у воді обумовлює лужний резерв (лужність) води.
Під вільною вугільною кислотою розуміють сумарний вміст
розчиненого у воді діоксішу вуглецю С 0 2 і вугільної кислоти
н с о ; , яка при цьому утворюється. Цс зумовлено труднощами
окремого визначення вказаних компонентів у воді.
Між різними формами вугільної кислоти у водних розчинах
існує динамічна вуглекислотна рівновага:
С0+Н}0 н,со, /г +нсо; <->2н* +со]~

72
Р о а д Іл ^к^Т Р Н Р ^
___ Таблиця 4.6

Гранично допустимі конпснтряпГі шкідливих речовин у воді
•одних об'єктів господарсько-питного та культурно-побутового
_______________ водокористування
Назва речовин Клас Граничнії допустима
небезпечності концентрація, мг/л
Аміак (за азотом) НІ 2,0
Амонію сульфат (за азотом) III 1,0
Апетон III 2.2
Бензол II 04
Дихлоретан II ОДР 0,02
Залізо III 0,3
Кадмій II 0,001
Капролактам IV 1,0
Кобальт II 0.1
Кремній II 10,0
Марганець ІП 0.1
Мідь III 1.0
Натрій 11 200.0
Нафтопродукти IV 0,1
Нікель НІ 0,1
Нітрати N0*, III 45,0
Нітрити N 0 , II 3,0
Ртуть III 0,0005
Свинець II 0,03
Селен II 0,01
Скипидар IV 0,2
Фенол IV 0.001
Хром Сг5* III 04
Хром Сі** III 0,05
Цинк 7 л1' ПІ 1.0
Етиленгліколь III 1,0
73
Одночасно усі форми вугільної кислоти у воді існувати не

можуть.
Переважне знаходження у воді певної форми вуглекислоти
залежить від рН середовища. У той же час рН природної води
залежить від співвідношення різних форм вугільної кислоти.
pH Форми існування вуглекислоти Приміткп

4,5 с о ,+ н ,о Кислі води
4,5-8,3 с о ,+ н с о -
8,3-8,4 ЯСО'
8,4-9,5 н с о ; +с о ї '
9,5-10,3 н с о ; + с о ї '+ о н ~
12 СОІ+ОН' Лужні води
Вміст різних форм вугільної кислоти у воді може бути роз

рахований виходячи з констант дисоціації кислоти за першим і
другим ступенями
„ і н 'їн с о : ] , . „ [н*ГсоМ
К, = ——*=------ ^ = 3 1 0 , К. = - р - і —
Я2С03] [ясо;]
та на підставі добутку розчинності карбонату кальцію
Л Р исо, = * с ґ ас о ї = 9 >9 10*>
де аи і асіУ- активності іонів Саг*і СО,'"відповідно в розчині.

Вміст рівноважної вугільної кислоти в системі СО, - Н ,0 -
§|
С аС О , можна розрахувати за формулою:
= і о [с о ' ‘ } [ н с о ' т
Оскільки дисоціація вугільної кислоти за другим ступенем
н е зн а ч н а , то основна вуглекислотна рівновага природних вод
складається з вільної вугликислоти та гідрокарбонат-іонів:
со,+я,о «->н,со, я* +нсо;.
74
Розділ 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
Ц я систем а має буферні властивості і забезпечує сталість рН

природних вол
З рівняння вуглекислотної рівноваги виходить, ш о для
підтримування в розчині певної концентрації гідрокарбонатів
необхідно, ш об у середовищ і була присутня вільна вуглекислота
( С 0 г+ Н ,0 ) . Частина її, необхідна для існування у воді гідро
карбонатів, яка не вступає в хімічні взаємодії, називається
рівноважною або інактивною вуглекислотою.
Н адлиш кова вугільна кислота, яка перебільшує рівноважну
концентрацію , називається агресивною. Вона зщгтна вступати у
взаємодію з карбонатом кальцію і розчиняти його;
СаСОЮ) + С 0г + Н20 <-> Са(НСО,)г^ .
Виходячи з кількісних характеристик вуглекислотної рівноваги
(К . рН .С зд.С де-.С де^) та джерел надходження іонів Н ' і О Н '
у воду мож на скласти шкалу кислотності природних вод.
При р Н = 4 ,5 загальна лужність і вільна кислотність дорів

нюють 0, а при р Н = 8,3 загальна кислотність і вільна лужність
дорівню ю ть 0
Ін тер вал и 4,5 5 рН ^ 8,3 (б ік ар б о н атн а луж н ість) та
8,4 ^ рН 9,5 (карбонатна лужність) мають буферні властивості.
Буферна дія для інтервалу 4,5 ^ рН ^ 8,3 забезпечується спів
віднош енням гідрокарбонат-іонів і молекул вугільної кислоти,
які утворюють основну вуглекислотну рівновагу
со}+н2о <->н2со, <->н*+нсо;.
Цей інтервал має суттєве значення для життєдіяльності живих
організмів. Буферна дія інтервалу 8,4 £ рН < 9,5 забезпечується
співвіднош енням карбонат- і гідрокарбонат-іонів. Він відіграє
75
ШвНМвММЯІНІІВМЙШгіЬіНВВМЯВННВВШННННі
су гину роль у процесах корозії бетону.

Воли, в яких зберігається основна вуглекислотна рівновага,
називаю гься стабільними. При додаванні у воду діоксиду
вуглецю або гідрокарбонат-іонія в кількості менш ніж буферна
ємність гідрокарбонатної системи, рівновага зберігається. При
додаванні більшої кількості СО, вода стає агресивною, а при
надлишку НСО'з - нестабільною.
4 .5 Методи очищення природних І стічних вод

Методи очищення природних і стічних вод можна об'єднати
в такі групи: механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні,
комплексні.
Механічні способи очищення застосовуються для очищення
природних і стічних вод від твердих та масляних забруднень.
Механічне очищення здійснюється одним з таких методів:
— розділення води та забруднювачів за допомогою
центрифуг та гідроциклонів;
— усереднення стоків менш забрудненою або чистою
водою з метою зниження концентрації ш кідливих речовин та
домішок до рівня, при якому стоки можна скидати у водойми
або в каналізацію;
~ вилучення механічних доміш ок за допомогою елеваторів,
решіток, скребків та інших пристроїв;
— фільтрування стоків через сітки, сита, спеціальні фільт
ри. а найчастіше ~ шляхом пропускання їх через пісок;
Хімічне очищення використовується я к самостійний метод або
як попередній перед фізико-хімічним та біологічним очищенням.
Його використовують для зниження корозійної активності
стічних вод, видалення з них важких металів, очиш ення стоків
гальванічних дільниць, для окиснення сірководню та органічних
речовин, для дезинфекцй води та її знебарвлення.
Окиснення застосовується для очиш ення стічних ВОД ВІД
токсичних домішок (мідь, цинк, сірководень, сульфіди), а також
від органічних сполук. Окиснювачами є хлор, озон, кисень.
Нейтралізація застосовується для очищ ення стоків галь
ванічних, травильних та інших виробництв, де застосовуються
кислоти та луги. Нейтралізація здійснюється шляхом змішування
кис лих стічних вод з лугами, додаванням до стічних вод реагентів
(вапно, карбонати кальцію та магнію) або фільтруванням крізь
76
Р озд іл 4 . ПРИРОД Н І ВОДИ
нейтралізуючи приролні мінерали (доломіт, магнезит, креіілв.

вапняк тошо).
Фізико-хімічні методи.
Флотація — процес молекулярного прилипання частинок
забрудненьдо поверхні розподілу двох фаз (вода —повітря, вода —
тверда речовина). Процес очишення від СПАР, нафтопродуктів,
волокнистих матеріалів флотацією полягає в утворенні системи
“частинка забруднення — бульбашки повітря", яка спливає на
поверхню та утилізується.
Обеїсолення воли з метою повної очистки від будь-яких
катіонів і аніонів здійснюють, використовуючи дистиляцію або
гілерфіл ьтрашіо.
Дистиляція полягає в кип’ятінні води з наступною кон
денсацією водяної пари, при цьому конденсат буде практично
позбавлений розчинених солей. Для потреб медицини, наукових
досліджень ведуть подвійну перегонку води, а одержаний прод
укт називають бшистилятом.
Гіперфільтрація (зворотний осмос) здійснюється шляхом
переходу води з розчину через напівпроникну мембрану під
дією зовнішнього тиску. Надлишковий тиск сольового розчину
набагато виший за осмотичний. Рушійною силою зворотного
осмосу є різниця тиску з різних боків мембрани Для фільтрації
використовують два типи мембран: пористі з розміром пор
ІО'МО' 5 мкм і не пористі дифузійні. Останні утворюють водневі
зв'язки з молекулами води, які під дією надлишкового тиску
розриваються, і молекули води дифундують у протилежному
напрямку через мембрану. С а н та всі інші хімічні сполуки, крім
газів, не проникають через таку мембрану;
Ультрафільтрація ~ процес мембранного розділення роз
чинів високомолекулярних сполук під дією різниш робочого
і атмосферного тисків. Застосовується для очишення стічних
вод від високомолекулярних речовин, завислих частинок та
колоїдів.
Еіектродіаліз — процес вилучення іонів солей в мембранному
апараті, який здійснюється під впливом постійного електричного
струму. Електродіаліз застосовується для демінералізацїї
стічних вод. Основним обладнанням є електродшлілатори, шо
складаються з катіонітових та анюнітових мембран
Коагуляція — процес видалення з води речовин, шо знахо-
77
дятьсн в колоїдному с т а н і зп допомогою х ім іч н и х реагентів

— коагулянтів, Для позитивно заряджених колоїдних частинок
коагулюючими іонами Є аніони, а для негативно заряджених
— канони В якості коагулянтів використовують солі алюмінію,
заліза (II). заліза (III) тошо Коагулююча здатність солей три*
валентних металів в десятки разів виша, ніж двовалентних і в
тисячу разів більша, ніж одновалентних.
Флокуляція — процес агрегації дрібних частинок забрудню
вачів у воді за рахунок утворення містків між ними та молекула
ми флокулянтів. Флокулянтами є активна кремнієва кислота,
ефіри, крохмаль, целюлоза, синтетичні органічні полімери
(поліакриламід, поліоксистилсн, поліакрилати, полістилснаміни
тощо).
Слід мати на увазі, що флокулянт може виконувати роль
коагулянта лише в тому випадку, коли завись у системі
знаходиться в агрегативно нестійкому стані і в достатньо вели
кій концентрації Так поліакриламід (ПАА) використовують без
мінерального коагулянту або вводять його перед коагулянтом
для очистки мутних вод, шо містять грубодисперсні речовини.
Найбільш ефективно використання ПАА для прояснення вод з
мутністю більше ISO мг/л.
Ефективні коагулюючи властивості виявляє катіонний
флокулянт ВА-2 3 гумусовими сполуками, аніонними ПАР
(поверхнево-активні речовини) цей флокулянт утворює важко
розчинні комплекси. При дозі 1,0-1,5 мг/л ефект прояснення
води флокулянтом ВА-2 виший, ніж при використанні сульфату
алюмінію. Цей флокулянт використовується для обробки мутних
вол технічного призначення.
Катіонні флокулянти ВА-212 та ВА-202, які є амонійними
солями на основі полістиролу та полівінілтолуолу, дозволені для
обробки питної води.
Для прояснення води одночасно використовуються коа
гулянти та флокулянти, наприклад, сірчанокислий алюміній
та поліакриламід ПАА. У багатьох країнах евпу широко
використовується активована кремнієвії кислота, яка взаємодіє
з позитивно зарядженими колоїдними частинками коагулянтів
і створює додаткові центри для утворення пластівців. Доза
активованої кремнієвої кислоти при обробці води з кольоровістю
до 100 град , мутністю до 15 мг/л і температурою више 5*С
П
РоздІл^к^ТРИРО^НІ^^И
становить 2-3 мг/л. Коагуляція та флокуляція здійснюються у

спеціальних ємкостях та камерах.
При очищенні води використовується і електрокоагуляція -
процес укрупнення частинок забруднювачів під дією постійного
електричного струму.
Сорбція — процес поглинання забруднень твердими та
рідкими сорбентами (активованим вугіллям, золою, дрібним
коксом, торфом, силікагелем, активною глиною тощо)
Адсорбційні властивості сорбентів залежать від структури пор,
їхньої величини, розподілу за розмірами, природи утворення;
Активність сорбентів характеризується кількістю забруднень,
що поглинаються на одиницю їхнього об’єму або маси (кг/м5).
Наприклад, для очишення стічних вод від розчинених орга
нічних сполук широко використовується сорбція активованим
вугіллям. Ступінь вилучення забруднень при використанні цього
методу становить 90-99%.
При абсорбції поглинання забруднень здійснюється всією
масою (об’ємом) абсорбента.
При адсорбції поглинання забруднювачів відбувається тільки
поверхнею адсорбенту за рахунок виникнення міжмолекулярних
сил.
При хемосорбції поглинання забруднювачів сорбентом супро
воджується хімічною реакцією з утворенням нових речовин
Екстракція — вилучення органічних домішок з малою роз
чинністю у воді за допомогою органічних розчинників —
екстрагентів, в яких ці сполуки добре розчинні.
Здатність розчинника до екстрагування характеризується
коефіцієнтом розподілу А г.
а - с ^ с ,,
де СЕ — концентрація речовини в екстрагенті, кг/м1;
Св — концентрація речовини у воді, кг/м1.
Цей спосіб використовується для вилучення зі стічних вод
фенолу, жирних кислот, аніліну та інших органічних домішок.
Повнота очишення цим методом становить більше ніж 90%.
Іонний обмін базується на вилученні зі стічних вод цінних
домішок хрому, цинку, міді, ПАР за рахунок обмшу іонами
між домішками та іонітами на поверхні розподілу фаз Іонітами
79
називаю ть природні штучні та синтетичні матеріали, здатні до

обміну іонів, ш о входять до їхнього складу, н а іони контактую
чого з ними розчину. Іоніти, шо містять рухомі катіони здатні
до обміну, називають катіонітами, а ті, ш о обміню ю ть аніони
— аніонітами. Н а практиці застосовуються природні іоніти
типу алюмосилікатів, а також сульфовуплля та різноманітні
синтетичні іонообмінні смоли.
Основною характеристикою іонітів є їхня поглинальна здат
ність — обмінна ємність, я к а показує скільки моль-еквівллснтів
іонів поглинається одиницею об ’єму або маси іоніту (моль е /м \
ммоль е /л , моль е/кг, ммоль е/г).
Знезараж ення водн. Крім хімічних речовин природні то
стічні води можуть містити різноманітні віруси та бактерії
(дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного
тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту), щ о викликають
захворювання очей. Тому обов’язковим заходом водолідготовки
є знезараження води
Знезараження води здійсню ється ш ляхом нагрівання,
хлорування, озонування, обробки ультрафіолетовими променя
ми. електролізу срібла, коли анодом є срібни й електрод, а
катодом — вугілля. Іони срібла маю ть бактерицидну дію. Для
стерилізації 2 0 м 3 потрібно виділити з анода І г срібла.
Біологічне очиш ення — це процес розкладу органічних і
частки не окиснених неорганічних речовин, я к і містяться в
стічних водах, під впливом життєдіяльності мікроорганізмів.
Біологічне очиш ення здійсню ється в аеробних умовах (аеротенки,
біофільтри, полях зрош ення, полях ф ільтрації, біологічні ставки)
та в анаеробних умовах (септиктенки, метантенки).
При аеробних процесах створю ється активн ий мул, який
складається з твердого субстрату, ш о містить угруповання живих
організмів — бактерії, гриби, дріжджі, актином іцети, водорості.
При анаеробних процесах використовується септичний мул
— осад, який містить значну масу анаеробних мікроорганізмів.
Біологічна очистка здійснюється для очиш ення побутових і
багатьох видів виробничих стоків. Ц ей вид очистки вважається
доцільним, якщ о х л & > 0 , 5 .
У виробничих умовах часто доводиться використовувати
комплексні методи очиш ення, як і базуються на механічних,
хімічних, ф і іико-хімічних, біологічних способах та пристроях
*0
Р о зд і|П ^П Р И Р О £ Ж ^О Д И
для вилучення забруднень.

Приклад 13. Визначити твердість води, якщо в 500 я П
міститься 405 г С а(Н С 0^2.
Розв'язання. Оскільки твердість води показує число миоль
еквівалентів солей в 1 л її , розрахуємо твердість води за фор
мулою:
_ УЕСа(НСО,), '10 а0о _ _ П,ОШ СО,), Ю*
В І
Місмисо,^ |Щ
де тГМНООі~ маса Са(НСО,)г г;
МІСМЛСОі, ~ молярна маса еквівалента Са(НСО,)г г/моль е;
V.- об єм води, л;
10 * — коефіцієнт перерахування г у мг.
Для розрахунку молярної маси еквівалента Са(НСО,), вико
ристовуємо формулу:
м _ Жчмнсо,),
‘"ІШШІІІІ " 2
де М ІСМЖО>£ молярна маса Са(НСО,),, г/моль.
2 — валентність кальцію.
иЩ айШШ (г/м<“ е)-

Тоді твердість води дорівнює:
Т _ тсмнсо,), _ 405 10і _ 10|ммоль е\
В = М БСаІІІС0>)і V ,“ 81 500 ( я )
Приклад 14. Визначити, чи вірно зроблений аналіз води,
якщо загальна твердість води дорівнює, 6 ммоль е/л, вміст іонів
Са:*- 120 м г/л, М #* - бОмг/л.
Розв’я зання.
Кальцієву твердість води визначаємо за формулою:
ЇЖ т^ ~
де т ^ - маса іонів Са2\ мг;
М - молярна маса еквівалента іонів Са-’\ мг/ммодь е;
V». - об’єм води, л.
в 81
Д ля розрахунку молярної маси еквівалента іонів Са** викори

стовуємо формулу:
М г1.
М еаґ = -у - >
де Ліі молярна маса іонів Са1*, мг/ммоль;

2 - валентність кальцію.
раз щ
М ЕСаг. = --- = — = 2 0 (мг/ммоль е).
2 |2
Тоді кальцієва твердість води дорівнює:
г — 6
ВОі(НСрі)і в 1
Аналогічно, знайдемо магнієву твердість:
Т‘ = ----- — — = -^5 _ - 5 (м м олье/л).
А1Г 121
Далі знайдемо загальну твердість волн:
Т* = + Т ^ ,. = 6 + 5 = 11 (м м олье/л).
Відповідно до завдання загальна твердість води дорівнює
6 ммоль е/л. Таким чином, аналіз зроблений невірно
Приклад 15. Визначити м асу фосфату натрію, необхідну для

пом 'якшеиня 1 м3 води з загальною твердістю 10 ммоль е/л.
Розв’я зання. Згідно з законом еквівалентів розчинені у воді

солі твердості взаємодіють з Ка^РО., в еквівалентних кількостях,
тобто У£Чл>го< = У г
Виходячи з твердості води
= Т'V ^
\ [мЫ = 1 0 ™ у ь е 1000 л= 10 МОЛЬ е.
Таким чином,
Ч&ъРО, - 1 0 моль е-
Оскільки, ш
Н м .
*2
Р озділ 4. ПРИРОДНІ ВОДИ
т н»,ю, ~У[Мі,ю, '^ о ц г е ,

М.№,го. 23 2+31 + 16 4
м
М т. -------—- ---------------------- -- 54,7 (г/моль).
’ * Вн.п » 13
ТОДІ
т н+ю, = Ю 54,7 = 547,0 (г).
4.6. Процеси розчинення твердих речовин

у природних водах
Для описання процесів взаємодії між твердими речовинами
і природними водами в наш час широко використовуються
методи рівноважної термодинаміки. У загальному вигляді таку
взаємодію можна представити рівнянням:
аА+ЬВ»сС+<Ю
Константа рівноваги цього процесу може бути визначена за

рівнянням:
Р „ а „Ь '
ал 'ав
де Кр. —константа рівноваги процесу розчинення;

аі — активність продуктів та реагентів при встановленні
рівноваги у степенях, які відповідають їхнім стехіометричним
коефіцієнтам.
Числове значення константи рівноваги за стандартних умов
(температура 298 К, тиск 101,3 кПа) може бути визначено
через величину енергії Гіббса реакції, яка у свою чергу, може
бути розрахована за різницею між сумами енергій Гіббса
утворення продуктів реакції і вихідних речовин з урахуванням
стехіометричних коефіцієнтів:
= -Д С ? /<2,ЗКГ0).
де ДС 0 —енергія Гіббса реакції, ДЖ/моль;
Я - універсальна газова стала, ДжДмоль К);
Т —температура за стандартних умов (Т, “ 298 К);
83
2 ,3 - коефіцієнт переходу від натурального логарифма

до десяткового.
Основними факторами, які мають вплив на величину
константи рівновапі процесу розчинення, є температура і тиск.
Значення констант рівноваги при температурах, відмінних
від стандартних умов, можуть бути визначені за рівнянням:
де К ,, Т0 і К,, Т, — константи рівновапі і температури

реакцій при стандартних та відмінних умовах відповідно;
ДНр —ентальпія реакції, Дж;
К — універсальна газова стала, Д ж Дмоль К).
Для більшості реакцій розчинення, які відбуваються в природних
умовах. ЛН змінюється в межах від —20 до +20 кДж/моль За таких
змін ентальпії реакції для температури 338 К, яка є максимальною
для більшості поверхневих вод, логарифм відношення констант
рівновапі буде змінюватися приблизно від —4 до +4.
Таким чином, для більшості реакцій розчинення, які від
буваються у поверхневих водах, максимальна зміна константи
рівноваги може складати від 0,4 до 2,5 від відповідного значення
К,: 0.4К, 2,5К,
Такі зміни константи рівноваги є значними, тому при оцінш
розчинності твердих речовин у природних умовах необхідно
враховувати вплив температури на процес розчинення.
Вплив тиск>' на значення константи рівноваги можна оцінити
за рівнянням:
де К, і К , - константи рівноваги при загальному тиску Р та

1 атм відповідно,
ДУ — зміна молярного об’єму у процесі реакції, см’/
моль;
Я —універсальна газова стала, Д жДмоль К).
При розгляді процесів розчинення твердих речовин у при
родних волах важливими характеристиками є показники агре
сивності та нестійкості води.
Л окаяіик агресивності природних вод характеризує здатність
84
Р оа д і/^Г^Т Р И Р О £Н М ІО Я И
даної води переводити тверду речовину в розчин. Числове

значення показника агресивності відносно до даної речовини
визначається за формулою
А = їв —------------- -— ,
Ь {До)чоіІ{ д а ) ^
де А - показник агресивності води;

К - константа рівноваги процесу розчинення даної речо
вини;
Д а - добуток активностей продуктів реакції, які містяться
в даній воді, і вихідних речовин.
Показник агресивності води використовують для порівняння
здатності природних вод розчиняти тверді домішки. Чим більше
А. тим більш иершноважною є система і тим більш інтенсивно
відбувається процес розчинення даної речовини
Показник нестійкості характеризує ступінь віддалення систе
ми від стану рівноваги. Цей показник зручно використовувати
при порівнянні стійкості різних твердих речовин відносно до
тієї ж самої природної води. Чим більше значення показника
нестійкості, тим менш стійкою є дана речовина.
Показник нестійкості І за числовим значенням дорівнює
показнику агресивності, який взятий з протилежним знаком:
1- А
Ця величина може бути розрахована за рівнянням:

г ; ст Ш ї Ь Щ * «
І = 1е--------------------- -
К
У природних умовах, широко розповсюдженими є гетерогенні
рівноваги між важкорозчинними солями і їхніми іонами в
розчині. Процес розчинення в цьому випадку можна записати
рівнянням:
А Д *-> А,ВЬ ->оА*‘ + М Л
«с р-н
Константа рівноваги в цьому випадку дорівнює добутку
активностей іонів, шо утворюються, в степенях, відповідних
стехіометричним коефіцієнтам у рівнянні дисоціації'
85
А Ш н ім н н я н н м н м н м м ш
К , = ‘С> %
11ю величину називають також добутком розчинності важко
розчинної речовини ДР.
Для визначення напрямку процесія розчинення або осаджен
ня в цьому випадку зручно використовувати показник ступеня
нерівноважності:
9 = {Да)*род/Кр,
де 9 — ступінь нерівноважності;
(Ла)прол - добуток активностей іонів в розчині;
К,, - константа рівноваги процесу розчинення.
Ступінь нерівноважності характеризує не насиченість ( 9 < 1,
йде процес розчинення) або пересиченість ( 0 > 1 , йде процес
осадження) розчину. У випадку, коли ступінь нерівноважності
дорівнює одиниці, в системі спостерігається рівновага між
твердою і рідкою фазами.
Оскільки природні води є дуже розбавленими розчинами
важкорозчинних речовин, то при С—*0 коефіцієнти активності
іонів мало відрізняються від одиниці (£-*1). У такому разі їхні
активності мало відрізняються від концентрацій (а—*С). Добуток
розчинності набуває вигляду;
Д Р ' -1АЧ'1В*1Ь,
де |А‘Ь] і |В*]Ь - концентрації іонів в розчині (моль/л) в

степенях відповідних стехіометричним коефіцієнтам реакції
дисоціації.
Наведені величини добутків розчинності пов’язані між собою
співвідношенням:
Д Р ‘ = Д Р /{ у ал У в ),
де Уа Ув - коефіцієнти активності відповідних іонів в степе

нях, відповідних стехіометричним коефіцієнтам.
Значення коефіцієнтів активності іонів можна розрахувати за
допомогою рівнянь Дебая-Хюккеля: ,
Ш = -А х ]Р ,
86
Р о зд І/М ^П Р И Р О Д Н ІВ О Д И
якщо І < 0 ,0 1 ,
або за допомогою рівняння:
- А г 1! 1
Щ щ Ш
якщо 0,01 < І < 0,1.
де А і В — константи, шо залежать від температури і тиску;
г - константа, яка характеризує радіус гідрятованого іона
і залежить від природи іона;
І - іонна сила розчину, яка дорівнює:
і
*• 1-І
де С. - концентрація іонів, які присутні у розчині:
г, - заряди відповідних іонів.
Значення коефіцієнтів А, В наведені в довідковій літературі
Таким чином, наведені показники агресивності, нестійкості
та ступеня нерівноважності надають змогу оцінити агресивність
води відносно природних мінералів та важкорозчинних речовин
будівельних споруд.
4.7. Методи аналізу води

Санітарний стан водойма оцінюється хімічними, фізико-
хімічними, бактеріологічними та біологі'їними методами. Остан
нього часу важливого значення набувають також токсикологіч
ні методи
Хімічні методи базуються на хімічних реакціях між до
сліджуваною речовиною та іншою, яка зумовлює перетворення
реагента. Хімічні реакції, які використовують в аналізі, називають
аналіти'їними. До таких реакцій пред'являють певні вимоги:
- реакція повинна супроводжуватись зовнішнім ефектом
— утворенням осаду, виділенням газу, зміною забарвлення та
ін;
- вона повинна бути незворотною;
- повинен існувати спосіб визначення моменту закінчен
ня реакції;
- для ряду визначень бажано, щоб аналітична реакція
була специфічною, відбувалась за участю тільки досліджуваної
87
речовини з утворенням характерних продуктів;

- аналітична реакція повинна бути достатньо чутливою
Чутливість реакції характеризують мінімумом відкриття г
і мінімальною концентрацією Смій. Мінімум відкриття т — це
найменша кількість речовини, яку можна відкрити за допомогою
даної реакції, вимірюють в мікрограмах, 1 м кг = 1 0 в г. Мінімальна
концентрація Сш* показує, при якому розведенні розчину
реакція ше дає позитивний результат, наприклад, мінімальна
конпентрашяиі: 1 0 0 0 0 означає, що іон можна ще відкрити, якщо
1 г його розчинено в 10000 мл води. Між величинами г і Сша
існує взаємозв'язок:
V НГ* . ,
г = і : -■ ■ а б о С * V 10*
У
де V - об’єм розчину, взятого для аналізу, мл.
Методи хімічного аналізу діляться на гравіметричні та
титриметричні.
Гравіметричні (масові) методи базуються на точному внзна-
ченні маси осаду, в який перетворилась досліджувана речовина
в ході аналітичної реакції
Титриметричні (об’ємні) методи полягають у вимірюванні
об'єму розчину реагенте з відомою концентрацією, який
затрачений на реакцію з певним об’ємом досліджуваного роз
чину.
Волюмометричні (газові об’ємні) методи базуються на
вимірюванні об'ємів компонентів газової суміші- В хімічному
аналізі водних систем використовують титриметричні і
гравіметричні методи.
Фізичні методи аналізу полягають у вимірюванні фізичних
констант досліджуваних речовин, пов’язаних з їхньою будовою.
Ф ііико - хімічні методи базуються на вимірюванні фізичних
властивостей речовин, які змінюються в ході аналітичної
реакції, таких, як: інтенсивність забарвлення розчину, потен
ціал електрода, електропровідність, здатність до сорбції та
ін Фізичні і фізико-хімічні методи аналізу об’єднують під
назвою інструментальні методи аналізу, внаслідок необхідності
використання спеціальних приладів і апаратури.
До інструментальних методів аналізу належать:
-оптичні методи (емісійний спектральний та його різновиди —
&
Р о зд іл 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
фотометрія мол ум я); флуоримстріи; молекулярно-абсорбційний

аналіз (колориметрія, фотоколориметрів, спектрофотометрія,
нефелометрія, турбідіметрія);
- електрохімічні методи (потенціометрія, кондуктометрія,
кулонометрія, полярографія);
- хроматографічні методи,
- радіометричні методи та ін.
Для аналізу природних вод найбільш широко застосовуються
титриметричні та фотометричні (спектрофотометричні) методи,
якими визначають велику кількість неорганічних та органічних
інгредієнтів. Цьому сприяє те, шо названі методи є чутливими і
загальнодоступними.
На другому м кш за поширеністю стоять методи атомної
абсорбції, емісійної спектроскопії та хроматографії.
Інші методи аналізу, наприклад, потенціометричне
иизначення pH, Р , 1. N0*, — іонів, полярографічне визначення
свиншо, цинку, кадмію і міді також є ефективними
Гравіметричні методи використовуються в основному для
аналізу грунтів та донних відкладів.
Титр«метричний метод аналізу

ТитриметричниИ аналіз ~ це метод кількісного аналізу,
заснований на точному вимірюванні об’єму реагенту (титранту),
витраченого на реакцію з речовиною, яку треба визначиш.
Розчини реагентів з точно встановленими концентраціями
називаються стандартними або титрованими.
У титрнметричному аналізі стандартний розчин з мірної
посудини (бюретки) поступово, невеликими порціями
приливають в колбу з досліджуваним розчином; таке
контрольоване приливання називається титруванням. При
титруванні до досліджуваного розчину додають строго певну
кількість титранту, яка точно відповідає рівнянню хімічної
реакції і еквівалентна кількості досліджуваної речовини. Момент
закінчення реакції, коли кількості реагуючих речовин стають
однаковими, називається точкою еквівалентності. Встановлюють
її за зміною забарвлення індикатора (індикаторнин спосіб) або
фізико-хімічними методами (за зміною потенціалу електрода,
електропровідності та ін ). Знаючи об’єм досліджуваного
розчину, а також об’єм і концентрацію титранту, знаходять
89
шшшяшшшшяшшшшяввшшяшшяшяшшшвяяяявияяш^ш
концентрацію речовини в розчині.

У залежності від типу хімічних реакцій, які використовують
для аналізу, методи титри метричного аналізу поділяють на три
групи: І) методи з використанням реакцій обміну; 2 ) методи
на основі окисно-відновних реакцій 3) методи з використанням
реакцій комплексоутворсння.
Кожна з цих груп, у свою черіу, поділяється на окремі методи,
в залежності від конкретної реакції або реагенту.
За способом проведення розрізняють пряме, обернене і
змішане титрування. При прямому титруванні досліджуваний
розчин безпосередньо титрують титрантом; Обернене
титрування застосовують, коли стандартний розчин не
взаємодіє з досліджуваним або неможливо підібрати відповідний
індикатор- Тоді до досліджуваного розчину додають у надлишку
розчин третьої речовини з відомою концентрацією , яка реагує
з досліджуваною в еквівалентній кількості. Надлишок третьої
речовини відтитровують стандартним розчином. Наприклад, при
визначенні вмісту СІ-, В г - іонів стандартний розчин МН45СИ не
реагує з ними іонами. Тоді до досліджу ваного розчину додають
надлишок ^ N 0 ; з відомою концентрацією . Частина ^ N 0 ,
з галогснш-юнами дає осад (АеСІ, АвВг) а надлишок АвГч'О,
відтитровують стандартним розчином МН 45СМ. За різницею
взятого об’єму розчину АвІЧОз і витраченого об’єму МН45СМ
знаходять, який об’єм ^ N 0 , затратили на осадження галогенід-
іонів, і обчислюють вміст цих іонів у розчині.
Замішуюче титрування використовують у випадку коли:
1 ) досліджувана речовина не взаємодіє із стандартним розчином.
2 ) реагує із стандартним розчином в нестехіометричному
відношенні. Тоді досліджуваний компонент перетворюють на
сполуку, яка стехіометрично реагує з стандартним розчином
Йодометричним методом з використанням замішуючого
титрування визначають окисники (К М п 0 4, С и 5 0 г активний
хлор та ін.).
Для цього в колбу з розчином окисника додають 20% розчин
КІ, при окисненні якого в еквівалентних кількостях утворюється
новий окисник І,, який заміщує “ попередній’’, наприклад:
г к м п о .+ ю к і+ в н ^ о .— з^ + гм п Б о ^ + б к ^ Б о ^ в н ^
Розділ 4 . ПРИРОЛНІ ВОЛИ
шшшшшлшшш шямашпав
Йол, який виділився, відтитровують розчином О, і

обчислюють нормальність розчину КМп04.
Розрахунок результатів титримстричного аналізу заснований
на законі еквівалентності, відповідно до якого речовини реагують
і утворюються в еквівалентних кількостях, тобто:
С Л - С Л ,,
де С, і V, - концентрація та об’єм першого розчину:

С, і V - концентрація та об’єм другого розчину.
Якшо результат розрахунків необхідно виразити в ваговій
формі, то в вишенаведену формулу вводять моляри)' масу
еквівалент речовини, концентрацією якої розраховують:
с у, М,. 1000
С, = -1— ------^ -------- (мг Л-1).
*1
Мірний посуд, який вживають у титр«метричному аналізі
Об’єми розчинів у титри метричному аналізі вимірюють
заповнюючи ними посуд відомої місткості, піпетки, бюретки та
мірні колби Мірними циліндрами вимірюють об’єми з меншою
точністю, але тут вони не розглядаються.
Піпетки. Усі піпетки використовують для перенесення дано
го об’єму рідини з однієї посудини до іншої.
Піпетка з однією рискою —цс скляна трубка з розширенням
посередині (рис.4.1). Нижній кінець трубки відтягнуто в капіляр.
11а верхній частині є кільцева мітка. Вона показує, до якого місця
необхідно заповнити піпетку, щоб об’єм рідини, яку виливають
з піпетки за певними правилами, відповідав номіналові.
Є також градуйовані піпетки — скляні трубки, по довжині
яких нанесені мітки, відповідні різним об’ємам
Піпеткою переносять певний об’єм рідини з однієї посудини
в іншу Застосовують або чисту суху піпетку, або злегка змочену
дистильованою водою, якою її вимили.
Працюючи з піпеткою, беруть її за верхню частину великим
і середнім пальцями правої руки і, тримаючи піпетку вертикаль
но, занурюють її кінець у розчин. Відсосуючи повітря через
верхній отвір піпетки, затягують у неї порцію розчину трохи
вище мітки Для затягування рідини треба застосовувати різне
допоміжне обладнання, наприклад, гумові груші та механічні
91
Рис.4.1 Види піпеток: Р ис.4.2 В иди бю реток

а) - мірна; б) — Мора
мікронасоси з ручним управлінням.

Заповнивши піпетку, закривають верхній отвір вказівним
пальцем правої руки і виимають її з посудини з розчином.
Послаблюючи обережно натиск пальця, випускають надлишок
розчину до мітки у допоміжну посудину. Нарешті піпетку вносять
у посудину, в яку відмірюють порцію розчину, і, тримаючи
вертикально, відпускають палець, щоб розчин вільно стікав.
Видувати розчин не слід.
Зливши розчин, чекають 15 с і торкаються кінцем нахиленої
піпетки до внутрішньої стінки посудини, в яку зливали розчин.
Бюретки. Бюретка — градуйована трубка однакового діаметра
по всій довжині (рис. 4.2). В процесі роботи її закріплюють
92
вертикально в штативі. Унизу бюретки є пристрій, через який
поступово зливають розчин. Пристрій складається із скляного
крана та гумової трубки і скляним наконе'їником. в середину
якої вмішують скляну кульку, шо перекриває витік розчину.
Для виходу розчину з бюретки натискують гумову трубку за
хордою, трохи змішуючи натиск вгору від кульки, шоб повітря
не потрапило в частину нижчу за кульку. Перед початком рівень
розчину встановлюють проти позначки “ 0 ”.
Щоб уникнути похибки від паралаксу, слід спостерігати за
шкалою так, шоб лінія від ока до позначки була розмішена під
прямим кутом до бюретки (рис. 4.3).
На рисунку показано як правильний відлік (посередині), так
і відліки, які є похибками від паралаксу.
Мірна колба —це плоскодонна колба з довгим вузьким горлом,
на якому нанесена кільцева мітка (рис 4 4). Рідина, яка налита в
колбу до позначки, має займати об’єм, шо записаний на колбі,
при стандартній температурі (звичайно 20*С). Заповнюючи
колбу, тримаємо б перед собою так, шоб передня та задня
частини мітки зливалися перед очима в одну лінію, шоб цієї
лінії доторкалася нижня опукла частина меніску рідини. Так
уникають похибки від паралаксу.
Внаслідок залежності об’єму колби від температури необхідно
всі дії з мірними колбами виконувати за стандартної температури.
Якщо ж робоча температура відрізняється від стандартної, то
в значення об’єму необхідно внести відповідні виправлення,
наведені у практичних посібниках.
Рис. 4.3 Різні положення ока при відліку поділок по бюретці

93
йШ/шшшиввшввшяшш/шшшвяшшвшявияяшшяяшяшш
Рис. 4.4 Мірні колби
Кислотно-основне титрування
В основі методу кислотно-основного титрування лежить ре
акція
Н++ОН—►
н2о.
Методом кислотно-основного титрування кількісно визна
чають кислоти (за допомогою титрованих розчинів лугів), основи
(за допомогою титрованих розчинів кислот) та інші речовини,
які реагують в стехіометричних співвідношення з кислотами і
основами.
Найпоширеніша кислота, що вживається, як титрант, це
хлороводнева (соляна).II розчини відомих концентрацій одер
жують, розводячи наважку кислоти відомої концентрації дис
тильованою водою. Потім розчином кислоти титрують наважку
відомого складу —зразкової речовини і уточняють концентрацію
титранту. Щоб підвищити точність визначення, вибирають
зразкові речовини з більшою молярною масою еквівалента. їм
відповідають більші наважки, відносна помилка зважування
яких менша, ніж для малих, серед зразкових речовин найчастіше
використовують тетраборат натрію 1^а,В40,- 10Н20 і карбонат
натрію М^СО'з.
Як луги — титранти вживають переважно гідроксид натрію,
№ О Н , а рідше — калію і барію. Дуже шкідливою домішкою
у розчинах лугів є карбонат. Через це розчини зберігають без
контакту з атмосферним діоксидом вуглецю.
Відбір аліквоти. Різні етапи методики вимірювання узгоджу
ють за величиною вхідного і вихідного сигналів. На початкових
етапах методики хімічного аналізу сигнал передається мате-
94
Р о зд іл ^І^ІР И Р О Д Н іїш іі
рілльним носієм — порцією речовини або пов'язаного з ним

продукту. Такий сигнал підсилюють різноманітними методами
концентрування, шо впливають на концентрацію, а, отже, на
діючу порцію речовини. А якщо сигнал потрібно послабити? З
фізики відомо, шо в електричних вимірюваннях сигнал часто
послаблюють спеціальними схемами з прецизійних резисторів
(звертається увага на так званий “розподілювач напруги”). У
хімічному аналізі сигнал послаблюють, поділяючи порцію
речовини, найчастіше відбором аліквоти. Ось його суть, порцію
речовини спочатку разводить у мірній колбі, а потім піпеткою
відбирають точно виміряну частину цієї порції Якшо речовину
розвели в колбі міскістю 200,00 і відібрали порцію (аліквоту)
піпеткою Ув = 20,00 мл, то аліквота містить (Уд/У,) = 0,1000
вихідної речовини. Не забувайте це “аліквотне відношення",
розраховуючи результати аналізу.
Аліквоту часто вживають, шоб з меншою трудомісткістю
дослідити відтворюваність певних етапів методики аналізу. З
одного розчину у колбі можна відібрати і дослідити не одну, а
декілька (наприклад, другої чи третьої) “паралельних аліквот"'.
Відтворюваність вивчають під час статистичної обробки
результатів, шо відповідають цим паралельним аліквотам. У
деяких алгоритмах методик вказують, шо за результат аналізу
приймають середнє від другої чи третьої аліквот. Проте відборові,
як і будь-якому етапу методики вимірювання, властиві свої
похибки. Тому, стандартизуючи розчини титранлв, у подальших
роботах намагаються уникнути відбору аліквоти, вживаючи
“зразкову речовину” з достатньо великою молярною масою.
Похибки попередніх етапів аналізу (наприклад, зважування
наважки) не впливають на відтворюваність аналізів аліквот,
залишаючись систематичною складовою похибки для всіх цих
аліквот.
Робота з бюреткою. Бюретка —основний прилад у титруванні
Чисту бюретку двічі ополоскують розчином титранту, залива
ючи його зверху. Потім бюретку заповнюють розчином через
невелику лійку. У нижній частині бюретки - у скляному кінчику
і під гумою — не має бути бульбашок повітря їх видаляють,
зливаючи невелику порцію розчину через відігнутии вгору
нижній кінець, або, наповнюючи перший раз бюретку знизу
- як піпетку.
95
Електрохімічні метоли аналізу

В ос нові еле ктрохїміч н нх метод іп лежать процеси на електродах
у міжелектродному просторі при виникненні потенціалу або при
пропусканні електричного струму через розчин. Електродний
процес — гетерогенна реакція, п якій заряджена частка (елек
трон, іон) переноситься через межу розподілу фаз (електрод-
розчин).
За потенціометричним методом аналізу вимірюють потенціал
індикаторного електрода, який залежить від складу дослідної
системи. Кондуктометричний метод базується на вимірюванні
електропровідності розчинів.
За вольтамперометричними методами досліджують залежність
вольтамперометричних характеристик від електрохімічного
процесу окиснення або відновлення речовин, які знаходяться в
розчині. Електрохімічний процес відбувається на зануреному в
розчин електроді під впливом електричного струму, який через
нього протікає.
Елеюрогравиметричний метод аналізу базується на кіль
кісному виділенні речовини на електроді при проходженні через
електроліт постійного електричного струму.
Потенціометричний метод
Потенціометричний метод поділяється на пряму потен
ціометрію (іонометрцо) та потенціометричне титрування.
Пряма потенціометрія ґрунтується на використанні рівняння
Нернста*, тобто залежності потенціалу від концентрації іонів у
розчині:
Ф= <р°+0,059/л& С,
де ер- рівноважний електродний потенціал;

<Р* - нормальний електродний потенціал;
п - заряд іона;
С - концентрація іонів
Для визначення концентрації іонів у розчині складається
гальванічний елемент з індикаторного електрода та електрода
порівняння і вимірюють ЕРС (Е) елемента, подавши її як
різницю потенціалів:
96
Роаділ 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
Де Я>п ~ потенціал електрода порівнянна, величина

відома;
“ потенціал індикаторного електрода.
Далі, використуючи рівняння Нернста, розраховують кон
центрацію іонів, шо визначаються.
Потенціометричне титрування грунтується на вимірюванні
в процесі титрування потенціалу індикаторного електрода (або
ЕРС елемента).
Концентрація іонів, які визначають, змінюється залежно
від об'єму доданого розчину титранту нерівномірно; спочатку
це змінення незначне, далі стає більш помітним і, нарешті, в
точці еквівалентності досягає найбільшого значення 3 рівняння
Нернста:
<Р, =<р°+— 1§С *_(•),
п
де <р - потенціал індикаторного електрода;
<р° - стандартний потенціал індикаторного електрода;
п - заряд іона,
С - концентрація іона.
З рівняння (*) видно, шо потенціал електрода залежить
від концентрації іонів у розчині, тому він також змінюється,
причому максимальне змінення (стрибок) потенціалу відповідає
еквівалентному відношенню реагуючих речовин.
Залежність потенціалу індикаторного електрода (або ЕРС
елемента) від об’єму титранту, тобто криві потенціометричного
титрування, можуть бути різними (рис. 4.5 а, б, в).
Звичайну криву титрування будують у координатах <р-У
(потенціал індикаторного електрода або ЕРС - об’єм титранту
4.5, а).
Дифсрснційну криву титрування будують у координатах
АїрійУ-У (рис.4.5, б).
Дифсрснційну криву другого порядку (рис.4.5, в) будують у
координатах А<р-ІА Vі-V.
Для визначення концентрації іонів потенціометричним
методом використовують спеціальні прилади-потенціометри,
рН-мстри, титратори, іономери (рН-340, И-120, Екотест-101 та
ін).
97
Уімія та мікробіологія води
А и* Г \Ґ
- V у * **
> ' \ МЧІІІІІ)
ТЛВ ^
Рис 4.5 (а, б, в) Вигляд кривих потенціометричного титрування:

а) звичайна крива;
б) диференційна крива перш ого порядку;
в) диференційна крива другого порядку.
Оитичні методи аналізу

Оптичні методи аналізу базую ться н а залеж ності будь-якої
оптичної властивості від складу системи.
Оптичні властивості розрізняють за взаєм одією електро
магнітних світлових хвиль з частками розчину.
Методи, засновані на поглинанні електром агнітного випро
мінювання, складають у групу абсорбційних оп тичн их методів.
Розрізняють атомно-абсорбційний аналіз, заснован и й на по
глинанні світлової енергії атомами речовини; молекулярно-
абсорбційний аналіз при поглинанні світла молекулами або склад
ними юнами речовинами в ультрафіолетовій (спектрофотометрія),
видимій (колориметрія) та інфрачервоній (14) ділянках спектра.
Метод, заснований на випромінюванні, ш о вин и кає внаслідок
виділення енергії збудженими молекулами, є лю мінесцентним
Рефрактометричний метод заснований на залом ленні світла при
проходженні крізь розчин. Існують ше інш і методи.
Молекулярно-абсорбційний аналіз. Фотоколориметрія

Молекулярно-абсорбційні методи спектрального аналізу
базуються на поглинанні молекулами або іонами розчиненої
речовини електромагнітного випроміню вання оптичного діа
пазону. Залежно від області оптичного діапазону, способу ви
мірювання, ширини смуги вимірюваного випромінювання
98
Р ^ ^ ^ Т Р И Р С ^ І^ О ^ И
розрізняють такі молекулярно-абсорбційні метоли:

—колориметрію, де забарвлення стандартного ідосліджуваного
розчинів порівнюють візуально;
— фотоколориметрі«», де вимірювання інтенсивності потоку
світла, який пройшов через досліджуваний розчин, здійснюють
фотоелектричним способом;
— спектрофотометрію — вимірювання інтенсивності моно
хроматичного світлового потоку, який пройшов через розчин,
здійснюють фотоелектричним способом. Залежно ВІЛ довжини
хвилі світлового потоку виділяють спектрофотометрію у видимій
(В), інфрачервоній (14) і ультрафіолетовій (УФ) областях
спектра.
Важливою характеристикою забарвленого розчину є його
колір.
Розчин буде забарвленим тоді, коли поглинає світло на
певній ділянці видимого спектра, а його колір обумовлений
тією частиною світлового потоку, який не поглинувся. Колір
випромінювання, яке пройшло через розчин, відрізняється ВІД
кольору поглинутої його частини і називається додатковим
кольором. Додатковий колір пов’язаний з довжиною хвилі
поглинутої частини світлового потоку, а для розчинених
речовин —залежить від їхньої будови (табл.4.7).
Таблиця 4.7
Залежність забарвлення речовин від поглинутої частини спектра
Колір поглинутої
Додатковий колір Поглинута частина частини світлового
розчину речовини спектра, нм потоку
Жовтозелений 400-450 Фіолетовий
Жовтий 450-480 Синій
Оранжевий 480-490 Зелено-синій
Червоний 490-500 Синьо-зелений
Пурпурний 500-560 Зелений
Фіолетовий 560-575 Жовто-зелений
Синій 575-590 Жовтий
Зелено-синій 590-625 Оранжевий
Синьо-зелений 625-750 Червоний
99
Другою важливою характеристикою забарвленого розчину є

кількість поглинутого світлового випромінювання, яка залежить
віл кількості розчиненої речовини. Залежність інтенсивності
забарвлення розчину віл вмісту в ньому розчиненої речовини
відповідає закону Бугера-Ламберта-Бера: розчини однієї і тієї
ж забарвленої речовини при однаковій концентрації, товщині
шару розчину, за інших однакових умов поглинають однакову
кількість світла:
І Ч д ■10 *«,
де / —інтенсивність світлового потоку, який пройшов через

забарвлений розчин;
І0 —інтенсивність потоку, який падає на розчин:
С — молярна концентрація забарвленої речовини, моль/л;
І — товщина шару розчину, см;
є — молярний коефіцієнт світлопоглинання, який
залежить від природи речовини при ЇЇ концентрації 1 моль/л і
товщині шару 1 см.
Логарифмуючи рівняння і замінюючи знаки на протилежні,
одержимо:
= 1 = Л.
Величина А називається оптичною густиною розчину, вона

прямо пропорційна концентрації забарвленої речовини і товщині
шару розчину.
Аналітичні реакції, в результаті яких досліджувані іон чи
молекула утворюють забарвлений продукт, ще називають
фотометричними, вони повинні відповідати певним вимогам:
— продукти реакції повинні мати стійке забарвлення. їх
одержують за допомогою реакцій комплексоутворсння, а рідше
— за допомогою окисно-відновних реакцій;
—хімічний склад забарвленого продукту повинен бути сталим,
для стабілізації його складу підбирають середовище, надлишок
реа гента та ін;
—продукт повинен мати високу інтенсивність забарвлення
(£**5 0 0 0 - 10000 ), що забезпечує високу чутливість реакції,
—усі вимірювання проводять в абсолютно однакових умовах
(рН. 1 та ін ), додаючи до досліджуваного розчину і розчину
100
Розділ 4. ПРИРОДНІ ВОДИ
порівняння однакову к іл ь к іс т ь р е а г е н т ів ;
— фотометрична реакція повинна бути по можливості
спсцифі'їною.
Для визначення концентрації забарвленого розчину, вимірю
ючи його оптичну густину А, широко використовують фото-
слсктроколоримстри різних марок то спектрофотометри (ФЭК-М.
ФЭК-56М, ФЭК-Н-57, ФЭК-60, ЛМФ, СФ-4, СФ-16, СФ-46
та ін.) Вони мають однакові принципові схеми, відрізняючись
лише типом фотоелементів, кількістю світлофільтрів та ін.
Світлофільтри мають невелику змогу пропускання і виділяють
область спектра, яка максимально поглинається речовиною.
Концентрацію досліджуваного розчину можна знайти
кількома способами. Ямно товщина шару досліджуваного і
стандартного розчину однакові Щ » 4 *)* вимірюють оптичну
густину стандартного розчину Агт з концентрацією Сст і оптичну
густину досліджуваного розчину Ав , а його концентрацію обчис
люють за формулою:
Якщо оптична густина досліджуваного і стандартного розчину

однакові (Ажк” Ап), то при рівній товшині шарів / ™/ст добуток
концентрації розчинів на товщину шарів також однаковий:
Сярс /яос- С ст- /ст ,*
звідки концентрація досліджуваного розчину дорівнює:

С І
_ Уяі
^ =—
Ійос
Рефрактометрія (лат.геГгасгив —переломлений + грец.теігео —
виміряю) —оптичний метод аналізу, заснований на вимірюванні
показника заломлення (л) речовини, яку визначають.
Абсолютним показником заломлення називають відношення
швидкості проходження світла у речовині, шо досліджується.
На практиці визначають відносний показник заломлення —
відношення швидкості проходження світла у повітрі до швидкості
проходження світла у речовині або відношення синуса кута
падіння до синуса кута заломлення:
101
» = % = 5іп? 4 , р -
де V — швидкість проходження світла у повітрі;

V, — швидкість проходження світла у речовині;
а — кут падіння;
р — кут заломлення.
П оказник заломлення залежить від довж ини хвилі світла,
температури, агрегатного стану, а також від концентрації
речовини і природи розчинника, якщо визначаю ть розчини.
Рефрактометричний метод використовується для іденти
фікації речовини, для кількісного визначення одно-, дно- та
багатокомпонентних сумішей; для визначення неогранічних та
органічних забруднювачів природних та стічних вод.
Прилади, щ о використовують для визначення показника
заломлення, називають рефрактометрами. Вимірювання показ
ника заломлення визначають на рефрактометрах типу Аббе
(И РФ -22, ИРФ -454, “ Карат”) або Пульфриха (ИРФ-23).
Визначити концентрацію розчинів речовин рефракто
метричним методом можна двома способами: розрахунковим
та графічним. При розрахунковому способі використовують
формулу, що відображає залежність між концентрацією розчину
та його показником заломлення:
п = п0+ Рс — С - (п -п 0)/Р ,
де п - показник заломлення розчину;

п , - показник заломлення розчинника.
Р - рефрактометричний фактор;
с - концентрація розчину (%).
Рефрактометричний фактор Р встановлюють експеримен
тально або розраховують за таблицями показників заломлення.
При використанні графічного способу визначення концентрації
розчину речовини будують калібрувальний графік у координатах
п-с, вимірюють показник заломлення розчину і за графіком
знаходять відповідну концентрацію.
Люмінесцентний аналіз базується на вимірюванні інтенсив
ності люмінесценції речовин, тобто самостійного холодного
світіння, яке виникає під дією ультрафіолетових променів
102
РоадІ/М^ТРИРОДНІВОДИ
ртутної кварцової лампи на деякі речовини. Люмінесценція

зникає після зняття збудження.
Інтенсивність люмінесценції пропорційна концентрації речо
вин при сталості квантового виходу, інтенсивності збудженого
світла та постійній товщ ини розчину, шо аналізується:
У - КС,
де і — інтенсивність люмінесценції,
К — коефіцієнт пропорційності:
С — концентрація речовини
Люмінесцентний аналіз використовується для визначення у
воді оріанічних ароматичних сполук, смол, нафтопродуктів.
Емісійний спектральний аналіз - фізичний метод, заснований
на вивченні емісійних спектрів пари аналізованої речовини
(спектрів випускання), що виникають під впливом сильних
джерел збудження.
У його основі лежать квантові переходи валентних або
внутрішніх електронів атома з одного енергетичного стану
в інший. У емісійному аналізі атоми і молекули можуть
збуджуватись полум'ям пальника, електричною дугою, високо
вольтною іскрою і т.п.
Атоми кожного елемента в збудженому стані випускають
хвилі тільки певної довжини, так зване характеристичне
випромінювання. Завдяки цьому є можливість проводити
якісний і кількісний емісійний спектральний аналіз не тільки
простих, але і складних речовин і їхніх систем.
Важлива властивість емісійних спектрів це їхня дискретність
(лінійчаста структура) і сугубо індивідуальний характер, шо
робить такі спектри пізнавальною ознакою атомів даного
елемента (якісний аналіз).
Визначення концентрації проводять вимірюванням інтен
сивності окремих спектральних ліній (аналітично).
Виміри інтенсивності спектральних ліній в емісійному
спектральному аналізі можуть здійснюватися візуальним,
фотографічним і фотоелектричним способами. У першому
випадку приймачем випромінювання служить око, у другому —
фотоемульсія, у третьому —фотоелемент або фотоелектронний
помножувач (ФЕЙ).
103
Емісійний спектральний аналіз дає змогу визначати в природ

них водах значну кількість елементів, зокрем а мікрокЬмпонен-
тін після ЇХ сорбційного або екстракційного вилучення і
конце нтрування.
Як прилади в емісійному спектральном у аналізі вико
ристовуються емісійні фотометри, сти лоскоп и , квантометри
(СЛ-И, ПАЖ-1, ПФМ , Д Ф С-36 та ін.).
Хроматографічні методи аналізу

Хроматографічний методєф ізико-хім ічним методом розподілу
компонентів складних сумішей і базується н а використанні
сорбційннх процесів у динамічних умовах. У найпростішому
вигляді ці умови реалізуються при проходж енні розчину, що
містить речовини, які розподіляються крізь колонку з шаром
адсорбенту. Внаслідок різної здатності сорбування суміші
компонентів, відбувається їх розподіл п о довж ині колонки за
рахунок повторення елементарних актів сорбції та десорбції.
Хроматографічні методи класифікую ться за таким и озна
ками:
— за агрегатним станом, у якому проводиться розділення
суміші на компоненти — газова, газорідинна та рідинна
хроматографія;
~ за механізмами розподілу — адсорбційна, іонообмінна,
розподільна, окисно-відновна, осадова, адсорбційно-ком плексо
утворювальна хроматографія;
— за формою проведення процесу — колонкова, капілярна,
пл ос кісна (паперова та тонкошарова) хроматографія:
— за режимом введення проби у хроматографічну систему
— фронтальна, витискувальна та елюенти а хроматографія.
Розподіл речовин можливий внаслідок кількох одночасно
діючих механізмів. Це призводить д о утворення хроматограм
змішаного типу, однак, один з процесів завжди є домінуючим.
Молекулярно-адсорбційна хроматографія базується на різній
адсорбційній здатності речовин.
Поверхні всіх твердих тіл мають адсорбційні властивості.
Характер поглинання залежить від структури активної
поверхні адсорбенту, природи адсорбенту, а також від природи
адсорбуючої речовини Наприклад, вугілля—тилово гідрофобний
адсорбент. Він слабо адсорбує воду, тому особливо придатним
104
для поглинання розчинених речовин з водних розчинів.

Активоване вугілля має високу питому поверхню (1000-1700
м2/г), тобто має велику адсорбційну здатність. Силікагель (гель
кремнієвої кислоти з загальною формулою БіО,- хН20), активно
адсорбує воду та менш енергійно-органічні речовини. Адсорбція
на силікагелі відбувається внаслідок утворення водневих
зв'язків адсорбуючої речовини з поверхневими силанольними
групами = ві-ОН. Чим більшу кількість водневих зв'язків
здатна формувати речовина, тим міцніше вона утримується
на силікагелі. Для хроматографічних шлей використовують
силікагель з питомою поверхнею 1 0 0 -1 0 0 м2/г.
Адсорбенти для молекулярно-адсорбційної хроматографії
повинні бути хімічно інертними по відношенню до компонентів
розчину та до розчинника, повинні мати достатньо адсорбційну
здатність, бути однорідними, легко подрібнюватися до потрібної
величини зерна, не підлягати подальшому диспергуванню при
хроматографуванні.
Із неорганічних адсорбентів у хроматографії найбільш часто
використовують оксид алюмінію, оксид кальцію, оксид цинку,
карбонат кальцію, активоване вугілля, силікагель, різноманітні
глини.
Розглянемо випадок розділення речовин за допомогою хро
матографічної колонки.
Хроматографічна колонка являє собою скляну трубку, напо
внену порошком поглинача. Крізь цю колонку і пропускають
розчин, шо аналізується.
Найбільшого розповсюдження набула елюентна (промивна,
проявна) хроматографія. У цьому випадку для розділення
компонентів використовують елюент, який практично не
адсорбується на даному поглиначеві.
Якшо крізь хроматографічну колонку пропустити розчин,
шо містить суміш компонентів, спочатку в колонш утворюється
первинна хроматограмма, тобто спостерігається накладання
зон. Яюцо адсорбент білого кольору, а компоненти забарвлені,
незважаючи на накладання зон можна отримати відомості про
якісний та кількісний склад суміші, шо аналізується.
Для проявлення хроматограми крізь колонку пропускають
розчинник (елюент), який практично не затримується на
адсорбенті. Він розділяє компоненти і по черзі виносить їх з
105
колонки.
Іонообмінна хроматографы
Іонообмінна хроматографія базується на оборотному (стехіо
метричному) обміні іонів, шо містяться у розчині, на рухомі
іони іонообмінника.
Хроматограмм при іонообмінній хроматографії утворюються
внаслідок однакової здатності до обміну різних іонів у розчині,
шо використовується для хроматографії.
Основна мета використання іонообмінної хроматографії
полягає в розділенні сумішей і поглинанні їх окремих компонентів
Практично за допомогою іонообмінної хроматографії розділяють
лантаноїди, відділяють трансуранові елементи, вирішують інші
не менш важливі завдання.
Іонообмінники (іоніти) можна визначити я к полізарядні
матеріали, нерозчинні у воді, які містять пов'язані іоногенні
групи та іони, здатні до іонного обміну. Існують іонообмінники
природного походження та синтетичні.
В іоніті існують два основних компонента: пориста матриця
(сітка) та електрично заряджені ковалентно позв’язані з
матрицею функціональні іоногенні групи (рис.4.6).
Рис. 4.6 Схематичне зображення зерен іонообмінної смоли:

а —аніоніт; б — катіон іт
Лінії, зображені на рисунку 4.6, показують полімерні лан

цюги та поперечні зв’язки, кружки — заряджені іоногенні
функціональні групи. Протиіони не показани.
106
Р озд іл 4.^ПРИРО ДЩ ВОДИ
За функціональними групами, шо містяться у іоніті, іоно

обмінники можна розподілити на катіонообмінники (ка пошти),
аніонообмінники (аніоніти), амфотерні та біполярні іоніти, хела-
тні іоніти та селективні (специфічні) іоніти.
Катіон іти є високомолекулярними полізарядними нерозчин
ними іонітами, іоногенні групи яких містять катіони, здатні
замінюватись на катіони розчину.
Аніоніти є високомолекулярними полізарядними нерозчин
ними іонітами, іоногенні групи яких містять аніони, здатні
намішуватися на аніони розчину.
Після промивання іоніту дистильованою водою він віддає
утриману сіль і повертається до початкової нейтральної форми.
У цілому катіонообмінний та аніонообмінний цикли можна
записати так:
Я - Н '+ Ш ’+СІ *■* Я--№++Ц*+С1';
Я -О Н +№*+С1 «- Я’-СІ + ^ * + О Н
Важливою кількісною характеристикою юншв є їхня обмін

на ємність. Повна обмінна ємність визначається числом
груп, які беруть участь в обміні, шо прнходяться на І г сухого
іоніту, відмитого від сторонніх сорбованих речовин. Для
катіонообмінників ємність оцінюється за кількістю катіонів, для
аніонообміників — за кількістю аніонів. Ємність сильнокислот-
них та сильнолужних іонітів не залежить від середовища, в якому
відбувається юнний обмін. Для слабкокислотних та слабколуж-
них іонообмінними - надзвичайно сильно залежить від середо
вища, а також від концентрації та природи іонів, шо обмінюють
ся. Обмінну ємність іонітів визначають експериментально.
Присутність сторонніх іонів зміщує рівновагу іонного обміну,
внаслідок чого обмінна ємність — зменшується.
Слід відмітити, шо автоматизація аналізу природних вод є
одним з найважливіших напрямків розвитку методів контролю за
станом природного середовиша, особливо в умовах інтенсивного
промислового забруднення природних водних об’єктів
Автоматизований або напівавтоматизований хімічний аналіз
та визначення деяких фізичних показників природних вод може
виконуватись за допомогою автоматичних станцій контролю
107
шшншшшяняшшшшшшшявя/явшшшяяияшвшяиш
(АСК) або пересувних гідрохімічних лабораторій (Г1ГХЛ), які в

деяких нипадках оснащені навіть спеціальною вимірювальною
апаратурою ~ лідером.
Біологічний метод
Під біологічним методом розуміється оцінка стану водойми
за складом рослинного і тваринного населення та за тестами на
токсичність. Слід указати, щ о водойма реагує на забруднення
цілим комплексом взаємозв'язків з навколишнім середовищем
Тому при біологічному дослідженні вивчають водойму в цілому —
воду, дно, береги, а не тільки організми, які населяють водойму
Перевагою біологічного методу перед інш ими є можливість
показати не тільки миттєвий стан водойми, але також попередні
умови, в яких розвились виявлені біоценози та стан водойми у
найближчій перспективі.
Організми водойми відносяться до планктону і бентосу, деякі з
них складають перифгтон (обростання). Найбільш характерними
для оцінки забруднення водойми є бентос і обростання До
складу біоценозів бентосу входять усі форми рослин і тварин,
які своїм життям тісно пов’язані з дном водойми. Організми
обростання, оскільки вони пов’язані з дном, також можна
віднести до бентосу. Фітобентос представлений у водоймі вищою
водною рослинністю та мікроводоростями
До планктону входять ті форми тварин і рослин, які проводять
усе життя в завислому стані в товщі води водойми.
Статистична обробка результатів аналізу

Основними характеристиками надійності результатів хіміч
ного аналізу будь-якого об’єкта є їхня правильність та точність.
Правильність аналізу — це ступінь адекватності кількості
визначуваного інгредієнту його дійсному вмісту в об’єкті, який
аналізується. Критерієм правильності аналізу є ступінь збігу
результатів визначення певного інгредієнта різними незалежними
методами. Я кию середній результат окремих визначень є
статистично достовірним, то його вважають правильним.
Такий спосіб перевірки правильності аналізу використовується
лише тоді, коли результати аналізу одним методом викликають
сумнів.
Незалежно від того, яким способом одержано “п"
108
Розділ 4. ПРИРОДНІ ВОДИ
значень паралельних аналітичних вимірювань, іх обробляють

статистично. Для цього, в першу чергу, визначають середнє
значення результатів за формулою.
п п
Потім обчислюють середню квадратичну похибку окремого
визначення (стандартне відхилення) за формулою:
і стандартне відхилення середнього результату.
Точність аналізу характеризують за величиною довірчого

інтервалу середнього значення:
« в * ® *
де - довірчий інтервал;
а — довірча вірогідність;
і —коефіцієнт нормованих відхилень Стьюдснта;
К —число ступенів свободи.
Інтервяльні значення вимірюваної величини при вибраному
а визначаються нерівностями:
х - є а < ц < х + є а.
де ц — дійсне значення вимірюваної величини.
Потімі про
проводять
во, аналіз отриманих результатів.
Я й ц 6'и в(-х)>25, то цей результат вважають недостовірним і
відкидають, а обробку повторюють
4 .8 . Л абораторн і роботи
Л аб о р ато р н а р о б о та 1
Елем енти якісного ан ал ізу
М ета роботи:
Ознайомитись зі специф ічним и реакціям и на катіони та
аніони (С а2л, К+, Р е » , Ре*+, М п2\ АІН, Ы Н ' N 0 N0
&о£~, со * -, н с о ; , ю 2л- , с п .
Загал ьн і відом ості
Якісний хімічний аналіз дозволяє встановити, з яких хімічній

елементів складається речовина, що аналізується, і які іони,
групи атомів чи молекул входять д о її складу.
Якісний хімі'їний аналіз грунтується на перетворенні
речовини, що аналізується, в яку-небудь нову сполуку, яка має
характерні властивості: колір, певний ф ізичний стан, кристалічну
ч и аморфну структуру, специф ічний запах і т.ін. Речовини,
за допомогою яких відкривають ті чи інш і іони, називаються
реагентами, або реактивами на дан ий іон.
Реакції, за допомогою яких можливо відкривати певний іон
у присутності інших, називаю ться специфічними або якісними
аналітичними реакціями Часто відкриттю окремих іонів зава
жають інші іони, що присутні в розчині. Такі заважаючі іони
спочатку виводять з розчину, перетворюючи їх у важкорозчинні
сполуки або комплексні іони.
Аналітичні реакції виконуються сухим або мокрим методом.
У першому випадку речовина, щ о досліджується, та відповідні
реагенти беруть у твердому стані і нагрівають їх д о високої
температури. П ри використанні мокрого методу специфічну
якісну реакцію проводять у розчині.
Існуючі методи аналізу поділяються на три основні групи:
систематичні, дробові та налівсистематичні.
Систематичні методи базуються на розподілі катіонів на
групи, які послідовно осаджуються груповими реактивами з
одного розчину. Реактиви, що дозволяють виділити зі складної
ПО
Розді^^ПРИРОДНІВОДИ
суміші групу іонів, називаються груповими.

Дробові методи аналізу засновані на виявленні каганів
з окремих порцій розчину, шо досліджується їх звичайно
застосовують для аналізу таких систем, де катіони не завожаюгь
один одному.
Напівсистсматичні методи аналізу засновані на розподілі
катіонів на групи, але аналіз проводять із кількох порцій
вихідного розчину.
Аналіз катіонів звичайно проводять дробовим метолом з
використанням окремих специфічних реакцій.
Реактиви та обладнання
Розчини солей.
Розчини кислот.
Розчини лугів.
Реактив Неслеру.
Пробірки.
Дослід 1. Виявлення катіонів Mg1*, Сa1*, Fe**, Ре**, NH*4,

Al»*, Mn1’, К*.
1.1. Виявлення іоиу Mg**.
Помістити у пробірку кілька крапель хлориду магнію MgCl3,
додати кілька крапель гідрооксиду амонію NH4OH, потім
хлориду амонію NH 4C1 до повного розчинення осаду гідроксиду
магнію Mg(OH),. До прозорого розчину долити по краплях
розчин гідрофосфату натрію NajH P04. Спостерігати утворення
білого кристалічного осаду Mg(NH 4)P 0 4:
MgCl2+NH40H+Na3HP04— Mg(NHJP04[ +2ІЇаСІЩ0.
1.2. Виявлення іону Са**. Реакція з оксалатом амонію

(NH 4)jCj0 4.
У пробірку налити кілька крапель розчину якоі-небудь солі
кальцію і додати 3-4 краплі оцтової кислоти СН,СООН до рН<7
Перевірити реакцію середовиша за допомогою універсального
лакмусового паперу. Потім додати кілька крапель розчину
оксалату амонію. Відмітити спостереження:
CaCl}+(NHJ2Cj04—* СаС204і +2NH4Cl.

Ill
Перевірити розчинність оксалату кальцію СаСг0 4 в оцтовій

та мінеральній кислотах. З цією метою перенести скляною
паличкою невеликі лорцй осаду до сухих пробірок і долити до
однієї кілька крапель оцтової кислоти СН,СООН, до другої -
соляної НС1, а до третьої - сірчаної кислоти Н ,504. Відмітити
спостереження.
и . Виявлення іону Ре2*. Реакція з гексаціанофератом (III)

калію ІЦРеССОД].
Налити у пробірку кілька крапель розчину якої-небудь солі
заліза (II) та додати 3-4 краплі гексаціаноферату (III) калію
К.,|Ре(СМ)6]. Моментально утворюється осад турнбудевої сині
Ре,[Ре(СМ)6]2:
ЗРе504+2К,ІРе(С1Чу - Ре3[Ре(СМ)6]2 і +ЗК ,804.
1.4. Виявлення іону Рен .

а) Реакція з гексаціанофератом (II) калію Кч[Ре(СМ)6].
Налити у пробірку кілька крапель якої-небудь солі заліза
(III). додати 2-3 краплі соляної кислоти НС1 та 3-4 краплі
розчину гексаціаноферату (II) калію К Д Р ^С Ї^Д . При цьому
спостерігають утворення темно-синього осаду берлинської
блакиті Рє4[Рє(СК)6]3:
4 РЄа і+ЗК4|Ре(С 1Ч)61 -> Ре4[Ре(СМ),|, і І2КСІ.
б) Реакція з роданідом амонію МН45СИ.

Помістити у пробірку кілька крапель розчину якої-небудь
солі заліза (III), розвести кількома краплями дистильованої
води та додати 3-5 крапель розчину роданіду амонію МН45СМ.
При ньому утворюється криваво-червоний розчин комплексної
солі Ре^СІ*)),.
1.5. Виявлення іону ІМШ4

а) Дія лупв.
Помістити у пробірку 3-4 краплі розчину хлориду амонію,
лолати кілька крапель розчину лугу (КОН чи № ОН) та підігріти
вміст пробірки Аміак, що виділяється, визначити за запахом
або за посинінням червоного лакмусового паперу. При цьому
Н2
Розділ^^ТРИРО ДН ^ВО ДИ
папір слід тримати над пробіркою, не торкаючись скла, щоб

уникнути попадання на нього лугу.
ІМН4СІ+КОН — МН4ОН+КСІ.
б) Дія реактиву Неслера КДНДОД+КОН.

Помістити у пробірку 2-3 краплі розчину хлориду амонію
ЇМН4С1, кілька крапель дистильованої воли та 2-3 краплі реактиву
Неслера К у ІИ ^ І. При цьому спостерігається утворення червоно-
бурого осаду комплексної солі:
Ч*
/
О ЛОТ,
Ш
«І
/ »
ШЩ
СІ + 2КХн& ,\ ♦ 4КОН О ш ,
і /
»8
1.6. Виявлення іону

Помістити у пробірку 2-3 краплі розчину якої-небудь солі
алюмінію, додати 3-4 краплі бн розчину гідроксиду амонію
ЫН^ОН та підігріти. При цьому спостерігається утворення
аморфного осаду гідроксиду алюмінію:
АІ^О^з+бГ'Ш рН — 2А1(ОН), і +ЗСМН4)2804.
З отриманим осадом треба провести такі перевірочні реакції:

перенести невеликі порції осаду до сухих пробірок та долити до
однієї - соляну кислоту н е ї, а до другої - спочатку луг (№ЄЩ
чи КОН), а потім хлорид амонію ІЧН^СІ. Пояснити зміни, які
відбулися.
113
1.7. Виявлення іону Мп2\

Помістити у пробірку трохи порошку РЬ02, обережно додати
12-15 крапель азотної кислоти Н1Я03( р »1,19 г/см1) та 2-3 краплі
розчину нітрату марганцю Мп(М03)г Вміст пробірки нпгріти до
кипіння і підмітити появу малиново-фіолетового забарвлення
розчину внаслідок утворення іону МпО - 4:
2Мп(ІЧ0,)2+5РЬ0 2+6НМ03— 2Н М п0 4+5РЬ(1М03),+2Н О
1.8. Виявлення іону К+.

Помістити у пробірку 3-4 краплі хлориду калію КС1 і додати
6 -8 крапель гсксанітрокобальтату (III) натрію На 3[Со(ї-Ю) ].
При цьому спостерігається утворення жовтого кристалічного
осаду ИаІЦіанМ О^І:
2КС1+Ка3[Со(НО,)6] —>КаК 2|С о(К О ,)6) і +2№ СІ.
Дослід 2. Виявлення анЮнів 80]~,с г , н с о ; . с о !~,8іо ї ~м о : м о :.

РОІ*.
2.1. Виявлення ЗО2' - іону
Помістити у пробірку 2-3 краплі розведеної сірчаної кислоти
Н ^О ,, додати 2-3 краплі розчину хлориду барію ВаС12. При ньому
спостерігають утворення білого осаду ВаБ04, нерозчинного у
кислотах:
Н25 0 4+ ВаСЦ—* ВаБО, і +2НСІ
2.2. Виявлення СІ'-Іону.

Помістити у пробірку кілька крапель хлориду натрію,
додати 3-4 краплі НМО, та 2-3 краплі розчину нітрату срібла.
Спостерігається утворення білого осаду хлориду срібла АвСІ:
^С І+ А еЖ ),-» АіСІ і +№ М 0 3.
Обережно злити рідину над осадом та додати у пробірку

надлишок розчину гідроксиду амонію. При цьому осад роз
чиняється внаслідок утворення комплексної солі (Ав(N Н ^ 2|СІ:
А ва+ 2 НН4О Н ^ [А£( НН 3)2]С1+ 2 Н 20

114
P oagb^JT P M P O flH M IO A H
До одержаного розчину прилити надлишок UNO,. При

цьому комплексна сполука руйнується і знову спостерігається
утворення білого осаду AgCI:
[Ag( N Hj)2JCI+2HNO, —*AgCI і +2NH«NOr
2.3. Виявлення HCOl та COj~- іонів.

Палити у пробірку №1 5-7 мл розчину карбонату натрію
Nb2CO, чи гідрокарбонату натрію NaHCOr у пробірку №2 —
розчин гідроксиду кальцію Са(ОН),. Потім додати у пробірку
№1 кілька крапель розведеної соляної кислоти НСІ та швидко
закрити пробірку пробкою з трубкою для відведення газу:
NaHCO,+ НС1 - NaCl+H 20+ C 0j f ,
Na,CO,+ НСІ -> 2NaCI+HI0 + C 0 I ‘ .
Діоксид вуглецю, шо виділився внаслідок наведених реакцій,

надходить до пробірки №2 та реагує з Са(ОН)„ утворюючи
білий осад СаСО,:
СО,+Са(ОН), —*СаС03 і +Н,0.
2.4. Виявлення SiO2*,- іону.

а) Реакція утворення кремнієвої кислоти H2SiO,.
Помістити у пробірку кілька крапель силікату натрію NajSiO,,
додати 3-4 краплі 6 н розчину хлориду амонію NH4C1 та 5 крапель
розведеної соляної кислоти НСІ. Розчин підігріти. Спостерігати
утворення драглевидного осаду H,SiO,:
NajSiO,+2НС1 -►2NaCI+ HjSiO, і
Належить дотримуватись умов проведення реакції через те,

шо за одних умов утворюється гель, за інших —золь H;SiO,. Для
збільшення виходу продуктів реакцію проводять у присутності
хлориду амонію NH4C1, який сприяє підсиленню гідролізу
силікатів:
NajSiOj+2HjO 2NaOH+H,SiO, і
115
ЫаОН+МН4С1 ї ? №СІ+ТЧН 4ОН,
*Ш 4О Н ^ N 113+ 11, 0 .
б) Реакція з хлоридом барію ВаСІ2.

Помістити у пробірку кілька крапель силікату натрію N 8 ^ 0 ,
та додати 4-5 крапель розчину хлориду барію. При цьому
утворюється білий осад силікату барію:
В а С І ^ а ^ іО , — ВаБіО, і +2ІЧаСІ,
Ва^+БіО’ з—ВаБіО, і .
2.5. Виявлення NОІ -Іону. Реакція з сульфатом заліза (11)

РеБ0 4.
Помістити на годинникове скло краплю розчину нітрату
калію К>Ю, чи натрію ЫаЫ03, додати маленький кристалик
сульфату заліза (II) та краплю концентрованої сірчаної кислоти.
Навколо кристалу з’являється буре кільце внаслідок утворення
комплексної сполуки:
2 Ь іШ © ^Н ^0 ^ ^ б о ^ н ім о ,,
2НМ0,+6Ре504+ЗН28 0 4— ЗРе2(5 0 4)3+21'Ю+4Н20 ,
Ре804+ї»Ю—* [Ре(М0)1804.
2.6. Виявлення МО^іону. Реакція з перманганатом калію

КМ п04.
Помістити у пробірку 3-5 крапель розчину перманганату
калію КМпОч, 2-3 краплі розведеної сірчаної кислоти Н 2Б0 4 та
нагріти до 50-60*С (не до кипіння). Потім додати кілька крапель
нітриту калію КМ02чи натрцо №ЬЮ 2. При цьому розчин КМп0 4
знебарвлюється, тому шо у кислому середовищі відбувається
окиснення Ж),' до N 0 ,, а А/О' переходить у Мп2+:
►гМ пБО.+бКМ Оз+^О.+ЗНгО.

.
Р озд іл 4 ПРИРОДНІ ВОДИ
2.7. Виявлення РО^-іону.

Помістити у фарфорову чашку кілька крапель фосфорної
кислоти Н 3Р 0 4, 2-3 краплі концентрованої азотної кислоти
НМ03 (рН<1), 2-3 краплі розчину нітрату амонію N ^ N 0 , та 5-6
крапель азотнокислого розчину молібдату амонію (МНЛ.МоОг
Суміш нагріти до 60*С. При цьому з’являється жовтий осад
фосфоромолібдету амонію (>Ж 4)3Р 0 4 ■12МоО, • 2Н,0:
Н,Р0 4+ І 2 (НН 4)2М0 0 4+ 2 1 Н 1Ч0 ,-*(Г«4Н4),Р0 4- 12МоО, 2 Н ,0 . +
+21 N ^ N 0 ,4 ІОН,О
Реактив (ЬШ4),М о0 4 брати у надлишку, оскільки фосфоро-

молібдат амонію розчиняється в присутності фосфат-іонів,
утворюючи комплексну сполуку. Перевірити розчинність фос-
форомолібдату амонію у водному розчині аміаку. З цією метою
перенести скляною паличкою частину осаду фосфоромолібдату
амонію до сухої пробірки та додати 8 -1 0 крапель гідроксиду
амонію МН4ОН, при цьому спостерігати за розчиненням осаду:
(]ЧН4),Р04- 12МоО, • 2Н ,0 і + 24NH4OH ^ ( Ш 4)^Р04+
+ 12(ЬШ4),Мо04+ 14Н,0
Обробка результатів
Записати спостереження та рівняння наведених реакцій
Питання для самоконтролю

1. Призначення якісного аналізу.
2. На чому грунтується якісний хімічний аналіз?
3. Які реакції називаються специфічними або якісними
аналітичними реакціями?
4. Які методи застосовуються в якісному аналізі7
5. На які основні групи поділяються методи аналізу ? На чому
вони базуються?
117
Хімія та мікробюлогія_води
Л абораторна р о б о та 2
Визначення кислотності т а л у ж н о с т і води
Мета робота:
Освоїти методику визначення кислотності та лужності води.
Загальні відом ості
Загальна кислотність характеризує концентрацію іонів водню

(Н*), яку визначають реакцією нейтралізації:
Н* + О Н - — н , о .
Загальна кислотність визначається кількістю титрованого

(тобто його концентрація попередньо точно встановлена)
розчину лугу (ммоль е/л), яка необхідна для повної нейтралізації
дослідного розчину при pH ■ 8,3.
Загальна лужність характеризує концентрацію гідроксид-
іонів, гідрокарбонат-іонів і карбонат іонів (О Н -, Н С О ,- . СО,-’ ).
Причиною лужності води є гідроліз іонів: С О * -, Н С 0 3" :
со2,'+нго нсо; +он~,

нсо;+н2о <->нго +со2+он~.
Загальна лужність визначається кількістю титрованного
розчину кислоти (ммоль е/л ), яка необхідна для повної
нейтралізації розчину до рН=*4,5.
Ці уявлення основані на шкалі кислотності природних вод.
Виходячи з вуглекислотної рівноваги в системі Н 20 - С 0 2,
можна записати:
С02 + Н20 Н2СО, <->Н* + НСО; о 2Н* + С 0 ] \
При цьому, при різних pH у розчині, існують різні форми

С О , Шкала кислотності має вигляд:
I1 S
Р озділ 4 . ПРИРОДНІ ВОДИ
Л 5 і ------- -- 8.3
с о 2+ н с о р
м '1 І
pH,, загальна ^кислотність
1pH .
загальна лужність
Кислотність і лужність розраховують за формулою:

У _ У1 ^ ' ^ М / ММОЛЬ Є\.
• у ' л '•
і
де V, — об’єм розчину лугу (кислоти), необхідний для
титрування проби, мл,
С — концентрація цього розчину, моль е/л;
V. —■об’єм проби води, мл;
1000 —коефіцієнт перерахування грамів у міліграми.
Кислотність визначаться з індикатором фенолфталеїном,
інтервал зміни, забарвлення якого рН=8,3-10,2. Лужність
визначається з індикатором метилоранжем, інтервал зміни
забарвлення якого рН=3,6-4,5.
Розчин Н а , СддИ),! н.
Розчин № О Н , Счлн=0,1 н.
Розчин фенолфталеїну з масовою часткою 0,1% у водно-
етаноловій суміші (8:2 за об’ємом).
Розчин метилоранжу розчин з масовою часткою 0.1%.
Конічні колби місткістю 250 мл.
Циліндри мірні місткістю 100 мл
Бюретки місткістю 25 мл.
Порядок виконання роботи

Дослід 1. Визначення загальної кислотності води.
У конічну колбу відміряють 100 мл дослідної води. Додають 2-
119
з краплі фенолфталеїну. Пробу відтитровують 0,1 н гідроксидом

натрію ІЧаОН до появи блідо-рожевого кольору. Об’єм лугу, який
пішов на титрування води записують в таблицю. Титрування
повторити тричі.
№ Об’єм води VB, Об’єм NaOH Нормальність NaOH,

проби мл УїМІг Ш C ..N .o.P МОЛЬС/Л
Дослід 2. Визначення загальної лужності води.

У конічну колбу відміряють 100 мл дослідної води, додають I-
2 краплі фенолфталеїну і відтитровують 0 ,1 н розчином соляної
кислоти НС1 до зникнення рожевого забарвлення.
Об'єм соляної кислоти, який пішов на титрування, записують
в таблицю.
Далі у цю ж колбу додати 1-2 краплі метилоранжу та
продовжують титрування розчином соляної кислоти до переходу
жовтого кольору в рожевий. Записують об'єм розчину соляної
кислоти, що пішов на титрування з двома індикаторами.
Титрування повторити тричі.
Об’єм Об’єм H Q за
об’єм н а Нормаль
№ за двома
проби
води, VB, фенолфталеїном. ність на,
індикаторами.
МЛ УнЬ ф«,. мл С Іі на
-Ш мл
Розрахувати загальну кислотність води (ммоль е/л ) за форму

лою:
Х „ ї * о и -Оіцдн 10QQ
V*
Вільну лужність води (ммоль е/л) розрахувати за формулою:
Л = ХыР ~С на , 10о о .
VB
Загальну лужність води (ммоль е/л) розрахувати за форму
лою:
120
Лш ш У і ^ Я л 'О .юоо,
V.
Для розрахунку активної лужності воли необхідно величину
загальної лужності води виразити у моль е/л. Використовуючи
іонний добуток води: [Н*) ■|ОН"|*Ю~,\ знайти кониентрацію
(Н*|. а потім - рН розчину за формулою:
рН -
1. Що характеризує загальна кислотність води? Що спричинює

кислотність природних вод?
2. Що характеризує загальна лужність води? Що спричинює
лужність природних вод?
3. Як визначається загальна кислотність води?
4 Як визначається загальна лужність води?
5. Які види лужності розрізнюють, як вони визначаються7
Лабораторна робота З
Визначення стабільності води
Мета роботи:
Здобути практичні навички по визначенню стабільності води
Загальні відомості
Води, в яких зберігається основна вуглекислотна рівновага
СО,+Н20 — Н 2СО, — Н’+НСО,*,
а вміст карбонат-іонів відповідає їхній розчинності при даних

умовах, називаються стабільними
Ця рівновага стабілізується двома величинами: практично
постійним вмістом СО, у воді, а також вмістом карбонат-ютв
121
СО *■. якщо вода насичена ними. Поверхневі води насичуються

вуглекислим газом під час контакту з повітрям. Коефіцієнт
адсорбції СО, при температурі 0*С дорівнює 1,78. Середній
вміст газу в атмосфері дорівнює 0,3 мг/л. Тоді розчинність СО.
становить:
=К С, =1,78 0,3 = 0,514 мя/л.
Вміст карбонат-іонів у воді обумовлений її контактом з

карбонатними мінералами. Я кщ о ці мінерали важкорозчинні,
як наприклад карбонат кальцію С а С 0 3, добуток розчинності
якого при температурі 15*С дорівнює 9,9*10**, то під час контакту
утворюється насичений розчин. Тоді концентрація карбонат*
іонів у воді дорівнює їх розчинності.
Б = у Щ = ^9,9-Ю “’ = 1 1 0 “* чояь/л.
Отже, критерієм стабільності можуть бути величини від

хилення вмісту СО, і С 0 32' від їхнього рівноважного зна
чення, яке обумовлене розчинністю. Але експериментально
зручніше, простіше і швидше контролювати пов’язану з ними
вуглекислотною рівновагою концентрацію іонів водню, тобто
величину рН води.
Тоді критерієм стабільності (індекс Ланжельє І) буде різниця
величин рНждослідної води і цієї ж води, насиченої карбонатом
кальцію рН(:
І=рН,-рН,.
Якщо 1=0, то вода стабільна, І>0 — нестабільна, І<0 — агре

си вн а .
Стабільність води можна оцінювати допоміжною величиною
С0, яка є відношенням лужності вихідної води до лужності
цієї ж води, насиченої карбонатом кальцію, Лж .
С 0* / -^ме
де Л т — лужність вихідної води,
Л и —лужність води після насичення крейдою.
122
£оад|/^ЛТРИРОдн^в^И
Хлоро воднева кислота, стандартизований розчин С *0,1 н

Розчин метилоранжу з масовою часткою «г=0Д%."
Бюретка місткістю 25 мл.
Циліндри мірні місткістю 100-500 мл.
Апарат для струшування розчину.
Штативи, муфти, лапки, бюретки.
Дослід І. Визначення лужності вихідної води.

У конічну колбу за допомогою циліндра відміряють 100 мл
дослідної води і додати 1-2 краплі метилоранжу. Відтитровують
пробу води розчином соляної кислоти при постійному
перемішуванні до зміни жовтого кольору індикатора на рожевий
Записують об’єм кислоти ( Ущз ). шо пішов на титрування
дослідної води. Титрування повторити тричі. Одержані дані
заносять в таблицю.
Дослід 2. Визначення лужності води, насиченої крейдою.
У дві колби ємністю 500 мл відміряють по 400 мл дослідної води
і в кожну з них помішають по 15 г порошкуватої крейди. Колби
щільно закрити гумовими пробками і струшувати в спеціальному
апараті. Одну колбу струшують на протязі 1 години, другу - на
протязі 2 годин. Після цього воду відфільтровують за допомогою
вакууму. Потім відміряють 100 мл фільтрату у конічну колбу
ємністю 250 мл і відтитровують 0,1 н розчином НС1 (УЦа)- Одер-
жані дані записують в таблицю. _________
Об’єм води Об’єм кислоти, мл Нормальність
І і мл Г
у на
с и (ІІС1)
О б р о б к а р езу л ь татів
Розрахувати лужності вихідної та насиченої крейдою води
(Лв , Лж ) (ммоль е/л) за формулою:
л = у ,ю с 1000.
у«
Хімія та мікробіологія води ч
Для оцінки стабільності води розрахувати показник ста*

більності:
С о= Л мв/ Л мс.
Якщо С 0 = 1, вода стабільна,

С 0>1, вода нестабільна, схильна до відкладення СаСО,,
С 0<1, вода агресивна, схильна до розчинення СаСО,
Питання д л я сам оконтролю
1 Які води називаються стабільними 9

2. Фактори, шо зумовлюють нестабільність води?
3. За якими характеристиками оцінюють стабільність води?
4. Що означає індекс стабільності? Я кі значення він має в
різних типах вод?
5. Як визначається показник стабільності води? Яких значень
набуває він у різних типах вод?
Л абораторна робота 4
Комплексонометричне визначення загальної

твердості води
Мета робота:
Ознайомитися з теоретичними основами методу комплексо-
нометрії.
Освоїти методику визначення твердості води комплексо-
нометричним методом.
Твердість природних вод обумовлюється вмістом у них

іонів Са2% М§2+ та в незначній мірі іонів важких металів. Саме
тому можна вважати, що загальна твердість природних вод
визначається сумарною концентрацією іонів Са2+ і Mg2+ і має
розмірність ммоль-е/л.
Залежно від аніонів, з якими зв’язані іони Са2+, Ма1*,
124
P^ ^ IЛ в4 J ^ P И J ! ^ J J ^ 0 Д И
розрізнюють наступні типи твердості:

гідрокарбонатна або тимчасова, обумовлена солями
Са(НСО,)г М§(НСОІ)І;
карбонатна, обумовлена солями
Са(НСО,)г, Мв(НСОі)І, СаСО,, М ^О ,;
неклрбонатна, обумовлена солями
СаСІ,. М * а 2. СаБО«, ЩБО,;
постійна, обумовлена солями
СаСІ,, М §аг СаБО,, МбБО,, СаСО,, МвСО,;
залишкова, обумовлена розчинністю важкорозчинних солей
СаСО ,, М йрЗз, ( М ^ Н ) 2СО,
Визначення загальної твердості води основане на азаємодй

іонів Са1*, М§-' з речовинами — комплсксонами з утворенням
стійких розчинних у воді внутрішньокомплексних солей.
Комплексони - це, переважно, органічні сполуки, які мають
у молекулі основні і кислотні центри і можуть утворювати
клішнеподібні комплекси. Практичне значення мають комп-
лексони — похідні амінополікарбонових кислот і, зокрема,
двонатріева сіль стилсндіамінтстраоцтової кислоти (трилон-Б,
скорочено який використовується для стабілізації води
в системах охолодження оборотних циклів
Трилон-Б утворює з багатьма катіонами стійкі, малоди-

125
соиійовані солі. При цьому реакція між комплексоном те

іонами металів проходить стехіометрично, тобто у еквівалентних
кількостях.
Механізм взаємодії трилону-Б з катіонами можна подати у
вигляді рівнянь, які включають дисоціацію трилону-Б у водному
розчині і утворення комплексної сполуки аніона трилону-Б з
катіоном:
«■*' 21Ча++Н,І12,
Меї+(Са2+,М^2+)+И ІК2' -> МеЯ 2 +2Н’.
При визначенні загальної твердості води трилоном-Б як

індикатор використовують органічні барвники (кислотний
хромтсмносиній, кислотний хромоген чорний або хромоген
спеціальний ЕТ-00 та ін.), які утворюють з іонами (Са*\ Mgï*тa
ін.) забарвлені в темно-вишневий колір комплексні сполуки.
При титруванні комплексоном такої комплексної сполуки
вона поступово розкладається, внаслідок чого утворюється
нова, більш міцна комплексна сполука катіона з комплексоном.
У точці еквівалентності первісний колір комплексної сполуки
індикатора з катіоном зникає внаслідок утворення безбарвного
комплексу з трилоном-Б. Розчин набуває забарвлення, прита
манного індикатору (синє забарвлення в лужному середовищі).
Розчин трилону—Б, С б=0,05 н .
Аміачний буферний розчин, рН = 10.
Індикатор кислотний хромтсмносиній.
Циліндр мірний місткістю 100 мл.

У конічну колбу за допомогою циліндру відміряють 100 мл
дослідної води, додають 5 мл аміачного буферного розчину
126
(ІМН4ОН+МН 4СІ), 4-5 крапель розчину індикатора кислотного

хромтемносинього. Якщо в розчині присутні Са2* і М|**- іони,
то розчин забарвлюється у вишнсао-чсрвоний колір.
Підготовлену пробу відтиіровують 0,1 н розчином трилону—Б
до зміни кольору на синій, який притаманний індикатору. Об’єм
трилону-Б, який пішов на титрування, записати у таблицю
Титрування повторити тричі.
Номер Об’єм води Об’єм трилону-Б Нормальність
проби V., мл V .., мл трилону-Б, СяяБ
Знайти середнє значення об'єму розчину трилону-Б, що
пішов на титрування.
Розрахувати загальну твердість води (ммоль е/л) за фор
мулою:
тМГ= Є-^ І/Ірь
ЬТ,Х— 1000.
УВ
1. Чим обумовлюється твердість природних вод?
2. Які види твердості розрізнюють? Наведіть формули солей,
що обумовлюють кожен з видів твердості.
3. На чому основується визначення загальної твердості воли?
4 Які речовини називають комллексонами7
Л аб о р ато р н а робота 5
Окреме визначення кальцієвої та магнієвої

твердості води
комплексонометричним методом
Засвоїти методику визначення Си31- і Л^'-іоиів у воді при їх
127
і
сумісній присутності трилономстричним методом.
Окреме визначення іонів Са2* і м Щ при їх сумісній при

сутності засноване на попередньому визначенні іонів Са*4.
Для визначення іонів Са2* пробу дослідної води титрують
розчином трилону-Б з індикатором мурсксидом, який взаємодіє
тільки з іонами Са2*.
В іншій пробі води визначають загальну кількість іонів Са2* і
Мв'* титруванням розчином трилону-Б у присутності індикатора
кислотного хромтемносинього.
Для визначення іонів М*2* знайти різницю між об’ємом
трилону-Б, шо пішов на титрування іонів Са2* і М$»ї+, з інди
катором кислотним хромтемносинім і об’ємом трилону-Б, шо
пішов на титрування іонів Са2* з мурсксидом
Розчин трилону-Б Сч>6=0,05 н.

Аміачний буферний розчин, рН = 10.
Розчин гідроксиду калію, Скон = 20%.
Індикатор кислотний хромтемносиній.
Індикатор сухий мурексид.
Циліндри мірні місткістю 100 мл.
Бюретки місткістю 25 мл.
Дослід 1. Визначення кальцієвої твердості та іонів Са2*.

У конічну колбу ємністю 250 мл помішають 100 мл дослідної
води, додають 5 мл 20%-го розчину гідроксиду калію КОН,
внести на кінчику штапеля 30-40 мг мурексиду. Потім пробу
відтитровують 0,1 н розчином трилону-Б до зміни кольору на
синьо-фіолетовий. Об’єм трилону-Б, який пішов на титрування,
записати в таблицю. Титрування повторити тричі.
128
Р о з д Іг Ц Л ІР И Р О Д Н ІВ О Щ
Дослід 2. Визначення загальної твердості.

У конічну колбу за допомогою циліндра відміряють 100 ил
дослідної води, додають 5 мл аміачного буферного розчину
(І>Ж4ОН+МН 4СІ), 4-5 крапель індикатора кислотного хром-
тсмносинього. Підготовлену пробу відтитровують 0,1 н
розчином трилону-Б до зміни кольору на синій. Об'єм трилону-
Б, який пішов на титрування записують в таблицю. Титрування
повторити тричі
Об’єм трилону- і, мл Нормальність

Номер Об'єм води
трилону-Б,
проби V««. мл Са:+ Ся1' + М§**
розрахувати кальцієву твердість води Т£ (ммоль е/л) та вміст

кальцію "!&.(мг/л) за формулами:
Т п У£ * 1000
У,
т _ У £ Сяя, в 20,04.1000
От •/
де 20,04 —малярна маса еквівалента Саі*, гмоль*1.

розрахувати магнієву твердість води ГМі» (ммоль е/л) та вміст
магнію (мг/л) за формулами
_.у З Г С .„ ,1 0 0 0
м‘" у. ’
т 12,5 1000
%*• , и
гв
де 12,15 ~ молярна маса еквівалента М®*, гмоль1;

1000 —коефіцієнт перерахування грамів у міліграми.
129
Хімія та мікробіолопяводи
1 На чому засноване окреме визначення іонів Са2+ і

при їх сумісній присутності?
2. Як визначається кальиієва твердість води?
3, Як визначається магнієва твердість води?
Л абораторна робота 6
Прояснення води коагулюванням
Вивчити теоретичні основи коагулювання.
Засвоїти методику аналізу і розрахунку оптимальної дози
коагулянту при проясненні води.
Природні води — складні багатокомпонентні системи, які

містять частки різного ступеню дисперсності (завись, колоїди,
молекули, іони). Залежно від природи диспергування домішок,
які містяться у воді, розрізняють мутні та кольорові природні
води. У мутних водах переважають неорганічні домішки
(кремнієва кислота, алюмосилікати). Кольоровість природних
вод зумовлена присутністю солей заліза гумінових кислот
(гуматами).
Обробка води з метою видалення колоїдних та грубо
дисперсних домішок називається проясненням. Знебарвлення
води полягає у зниженні концентрації забарвлених органічних
сполук
Коагуляція, як метод прояснення води, полягає в обробці води
хімічними реагентами — коагулянтами До коагулянтів належать
солі полівалентних металів сильних кислот [сірчанокислий алю
міній А12(5 0 4),Т 8Н ,0, сульфат закисного заліза Р е804 • 7Н 20 ,
хлорне залізо РеСЦ' 6Н 20 ], які гідролізують з утворенням
важкорозчинних основ АІ(ОН),, Ре(ОН)3. Розглянемо гідроліз
сульфату алюмінію, шо проходить за трьома ступенями:
130
РоздІгМ^ПРИРОДНІВОДИ
АЦСБО ^+гН ^ «-* 2АЮН80<+Н,504;
2А10Н504+2Н ,0 ІА1(0Н)2]2804+Н1804;
(АІ(0Н)2| 25 0 4+2Н20 ~ 2АІ(0Н),+Н,504,
або в іонному вигляді;
АР*+2НгО *-►2АІОН,++2Н‘;
2А10Н3*+2Н20 И* 2А1(ОН)%+2Н*;
2А1(0НГ 2+2Н20 -> 2А1(ОН), і +2Н*.
Оскільки процес гідролізу оборотний, то накопичення в

розчині іонів водню Н* гальмує його. У зв'язку з цим для повного
гідролізу необхідно зв'язувати іони водню Н+у малодисоційовану
сполуку. Звідси випливає, шо для нормального перебігу процесу
коагуляції неодмінною умовою є наявність у воді певної лужності
(лужного резерву), яка забезпечується в природних водах іонами
НСО; (гідрокарбонатом кальцію).
Гідрокарбонат кальцію Са(НСО.), перетворює кислоту
(Н ,504 або НС1), що виділяється під час гідролізу коагулянту,
у малодисоційовану вугільну кислоту, яка розкладається на
вуглекислий газ та воду:
_ ^ * - 2 СО,
С а(Н С 0,)2+Н 25 0 4- С а 5 0 4+2Н2С 0,
'*'■*’2 Н,0,
або я с о ; +Н* — Н 20 + С 0 2.
Таким чином, сумарне рівняння, реакції гідролізу сульфату

алюмінію в природній воді має вигляд;
А12(8 0 4),+ЗСа(Н С03)2+6Н ,6 - 2А1(0Н),+ЗСа504+6С0,+бН,0
Кількість коагулянту, введеного в певний об'єм води

називається дозою коагулянту, її виражають звичайно у ммоль
е/л, мг/л, моль е /м \ г/м5.
Доза коагулянту, шо відповідає найкращому проясненню
131
або знебарвленню води, є оптимальною (Д ^ ). Її визначають

пробним коагулюванням води, для чого спочатку розраховують
максимальну дозу коагулянту ( Д ^ ) Згідно з законом еквівален
тів, речовини реагують в еквівалентних кількостях, тобто
Ч коаг = ^іСвІНСО,), •
Тоді
Л -V е коаг■ме коаг*
"яш
де Д ^ , - максимальна доза коагулянту, мг/л, ммоль с/л або

г /м \ моль е/м 5;
Ме о в " молярна маса еквіваленту коагулянту, мг/ммоль е
Колоїдний розчин глини.

Розчин сульфату алюмінію А12( 5 0 4)3 з максимальною дозою
коагулянту в 10 мл розчину.
Циліндри місткістю 1000 мл.
Циліндр місткістю 10 мл.
Виходячи з тимчасової твердості води, розраховують макси

мальну дозу коагулянту.
Готують розчин таким чином, шоб у 10 мл його містилася
максимальна доза коагулянту.
Потім у 10 пронумерованих колб наливають по 1000 мл води,
шо підлягає проясненню, і додають у кожну відповідно від 1 до
10 мл розчину коагулянту. Коагулянт вносять, по можливості,
водночас у всі колби, старанно перемішують, дають відстоятися
вмісту циліндрів на протязі 30 хвилин. Відмічають візуально, де
відбулося найкраще прояснення.
Розрахувати оптимальну дозу коагулянту.
132
10 мл розчину —Дмі коагулянту, мг/л,
Умл розчину — коагуляту, мг/л.
Звідси оптимальна доза коагулянту становить:
Д - ^ Д ти ( МГ ^
^ 10 ^ л /
де V — об’єм розчину коагуляту (мл) в колбі з найкращим

проясненням.
1. Що розуміють під терміном «прояснення* води?

2. Який метод використовують для прояснення води? У чому
його суть?
3. Які речовини використовують як коагулянти для очистки
технічної і питної води?
4. Які хімічні процеси відбуваються при введенні коагуляту
в природну воду?
5. Як визначаються мінімальна та максимальна доза коагу
лянту?
Лабораторна робота 7
Визначення розчиненого кисню йодометричним

методом
Ознайомитися з методом йодометрії.
Ополодіти методикою визначення кисню, розчиненого у воді,
методом йодометрії.
Кисень, подібно до інших газів, розчинений у ВОДІ.

Джерелом кисню, розчиненого у воді, є повітря і росіяни,
шо населяють верхні шари води.
Вміст кисню має велике значення для оцінки якості
поверхневих вод і коливається в більшості випадків у межах 6-
133
10 мг/л. Однак, у дуже забруднених водах ко н ц ен тр ац ія кисню

може зменшитися майже до нулю , а в п еріод інтенсивного
фотосинтезу при квітінні води досягти в ел и ч и н и 15-16 м г/л у
поверхневих шарах води.
Через забруднення води орган ічн и м и м ін ер ал ь н и м и речо
винами (солями двовалентного заліза, н ітри там и та ін.) кон
центрація кисню значно пониж ується. Ц с свід чи ть про забру
днення води 3 іншого боку, у воді, ш о використовується у
паросиловому господарстві не п ови н н о бути к и сн ю , оскільки
він викликає корозію металічної ап аратури , особливо за
умов підвищеної температури та тиску. П ід си лен н я корозії
пояснюється явишем кисневої д еп оляри зац ії, ш о вин и кає при
гальванокорозії. Наприклад, у парі F e /C u на ан оді окисню ється
залізо, як більш активний метал, а н а катоді о к и сн и к о м виступає
кисень:
А (-) 2Fe —4 е —* 2F e2*
К (+) О , + 2 Н гО + 4 е —> 4 О Н '
2F e + 0 2 + 2 Н гО -> 2 F e (O H )2.
В присутності кисню реакція о ки сн ен н я іде д алі д о утворення

Fe(OH),.
4 F e(0 H )j+ 0 j+ 2 H 20 - 4F e(O H ),.
Розчинений кисень у воді визначаю ть йодом етричним мето

дом, який ґрунтується на взаємодії кисню з гідроксидом мар
ганцю у лужному середовищі.
M nS0 4+ 2 N a0 H — M n (0 H ) 2+ N a 2S 0 4.
Гідроксид марганцю (II) (осад білого кольору) — нестійка

сполука, легко окиснюється розчиненим у воді ки сн ем до
гідроксиду марганцю (IV) бурого кольору, як и й випадає у осад
Осаду дають зібратися на дні склянки, підкислю ю ть розчин
сірчаною кислотою і вводять надлиш ок йодиду калію. За таких
умов виділяється йод, кількість якого еквівалентна кількості
114_________________________________________________________
марганцю (IV):
гЮ + Н ^О , - К ,804+2Ш,
2Ш +М п(ОН)4+ Н,80„ ►Мп804+.І2+4Н,0
Вільний йод, що виділяється, відтитровують тіосульфатом

натрію я присутності крохмалю:
. ^ ^ а ^ О з -* 2ЫаЛ?Ма^840 6.
Згідно з законом еквівалентів, кількість N ^ 8 ^ , шо пішла на

титрування, еквівалентна кількості вільного йоду яка в свою
чергу еквівалентна кількості Мп(ОН)4 та кисню, розчиненого у
воді:
0 2---------- ► Мп(ОН )4 ----------►] --------- ► N8,5,0,

і/м о л ь , 4 , - 61,45 і / м о л ь ; М ,— 126,9 і / м а л ь , М гт 24#,2 і / м о л ь ;
Такий метод визначення називають посереднім йодометрич-
ним визначенням.
Концентрований розчин Н,Б04.
Лужний розчин КІ-
Насичений розчин Мп504.
Розчин тіосульфату натрію .
Розчин крохмалю.
Конічна колба з притертою пробкою місткістю 200-250 мл.
500 мл.
Піпетка місткістю 1 мл.

Склянку з притертою пробкою на 200-250 мл наповнюють
доверху пробою води. Відкривають пробку і вносять піпетками,
занурюючи їх до дна склянки, по 1 мл насиченого розчину
135
Хімія та мікробіологія води__________________
МпБО, та лужного розчину Ю. Закривають склянку пробкою

(частіша рідини виливається). Обережно перевертають склянку
кілька разів до утворення пластівчастого осаду. Бурий осад
Мп(ОН)4 розчиняють додаванням 1-3 мл концентрованої
сірчаної кислоти (частина прозорої рідини знову виливається).
Перемішують розчин до зникнення бурого осаду і переливають
у чисту конічну колбу ємністю 500 мл. Сполоскують склянку
дистильованою водою і промивну рідину також залити в конус.
Вштитровують вільний йод, шо утворився, титрованим розчином
тіосульфату натрію в присутності 1 мл розчину крохмалю до
зникнення синього забарвлення. Крохмаль слід додавати, коли
розчин набуває солом’яно-жовтого кольору.
Записати рівняння реакцій, які відбуваються в розчині.
Записати результати титрування.
Розрахувати вміст розчиненого у воді кисню (мг/л) за фор-
Ш у У С ,-8 1 0 0 0
Ш ^ " (У г ~ У 2) '
де V - об’єм робочого розчину N 8 ^ 0 , , шо пішов на
титрування, мл;
С. - нормальність робочого розчину И а ^ О ^ , моль е/л;
8 - молярна маса окисного еквіваленту кисню, г/моль;
V, —об’єм проби води, мл;
V, —об’єм долитих реактивів, мл;
1000 - перехідний коефіцієнт від г до мг.
Питання д л я с а м о к о н т р о л ю
1 Що є джерелом кисню розчиненого у воді?

2. В яких межах змінюється вміст кисню у природних
водах?
3. Який метод лежить в основі експериментального визначення
кисню у воді? У чому його суть?
136
Р озділ 4. П Р И Р ОДНІ ВОДИ
Л а б о р а т о р н а р о б о та 8
К о м п л е к с о н о м е т р и ч н е ви зн ач ен н я сульф ат-іонів
У ВОДІ
О знайомитися з методом комплексоиометрії.
Оволодіти методикою визначення сульфат-іонів у воді мето
дом комплексоиометрії.
З а га л ь н і відом ості
Вміст сульфатів у питній воді за літературними даними не

повинен перевищувати 500 мг/л. Підвищення вмісту сульфатів
приводить до погіршення органолептичних показників води і до
збільшення її агресивності.
Вміст іонів $0«~ у воді визначають комплексонометричним
методом — за допомогою трилона-Б Трилон-Б утворює
комплекси з іонами Ва2*. Суть комплексонометричного методу
визначення іонів 50{'полягає у тому, що у досліджувану воду
уводять іони Ва1* (розчин ВаСІ,), які зв’язують іони Ю ^у осад:
Ва-’^ о ; --* ВаБО, і .
Кількість сульфатів оцінюють за різницею витрати трилона-Б

на іони Ва2* до осадження іонів БО]' та після їх осадження.
Оскільки у досліджуваній воді присутні іони Са3‘ та М і1*, то
необхідно ввести відповідні поправки на ці іони.
Р еак ти в и т а об л ад н ан н я
Розчин трилону — Б, С Б =» 0,05 н.

Розчин НС1, С|ІСІ=0,1 н7
Розчин № О Н , С ^ - О Л н
Розчин (10 г ВаСІ2■2Н О та 4 г Щ СІу 6Н20 у І я води)
Розчин: метиловий червоний та темно-синіи
Аміачний буферний розчин, рН -9,8.
Дистильована вода.
137
Хімія та мікробіологія^оди
Колба конічна місткістю 200 мл.

Піпетка мірна місткістю 1 мл.
Бюретка мірна місткістю 25 мл.
Циліндри місткістю мірні 25,50 мл.
Бюретки.
П орядок виконання роботи
У конічну колбу місткістю 250 мл наливаю ть піпеткою 50

мл досліджуваної води, додають 1*2 краплі розчину індикатора
метилового червоного та підкислюють 0,1 н розчином НСІ.
Потім ней розчин кип’ятять 3-5 хв для видалення диоксиду
вуглецю С 0 2. До киплячого розчину додаю ть точно 1 мл розчину
хлориду барію, який містить іони магнію. Суміш ки п ’ятять 10-
15 хв. Присутність у розчині іонів М£2+ необхідна для більш
чіткого визначення кінця титрування три лоном -Б
Частина іонів Ба2+ витрачається на зв’язування іонів ГО^'у
сульфат барію, а частина залиш ається. Через 1— 15 хв дослі
джуваний розчин нейтралізують 0 ,1 н розчином їдкого натрію
№ О Н , прибавляючи його обереж но краплям и (до переходу
червоного кольору розчину у жовтий). Потім додають 5 мл
аміачного буферного розчину, декілька крапель індикатора
хромтсмносинього і титрують 0,05 н розчином трилону-Б (V ,).
В окремій пробі визначаю ть об ’єм розчину трилону-Б
(V,), необхідний для титрування 1 мл хлориду барію, в якому
містяться іони Щ 2+.
В іншій пробі досліджуваної воли (50 мл) визначають об’єм
розчину трилона-Б (V,), необхідний для титрування іонів Сл1*
та М їр . Д ля цього до 50 мл проби води додаю ть 5 мл аміачного
буферного розчину, 5-6 крапель індикатора хромтемносинього,
який з іонами С а2* і М£2+ утворює комплекси вишневочервоного
кольору. Отриманий розчин титрують 0,05 н розчином трилону-
Б д о змінення кольору на синій, яки й притаманий індикатору.
Результати титрування записати в таблицю.
№ п /п Ч п п , МЛ V,, мл V,, мл V,, мл

1
2
3
138
Розд^^ПРИРОДН^
Вміст сульфат-іонів $0*“розрахувати за формулою:
~ у '
гв
де V, — об ’єм Трилона-Б, який пішов на титрування 1 мл

розчину ВаС1г+МяС1г мл;
У2 —об’єм Трилона- Б, який пішов на визначення іонів
Са1* та М*1*, мл;
V. ~ об ’єм Трилона-Б, який пішов на визначення іонів
Вв*% що залишився не зв’язаним з іонами 50^ мл;
V. — об’єм аналізованої води, мл;
СТ|кВ - концентрація р-ну Т-Б, ммоль е/л;
- молярна маса еквівалентів, г/моль е;
Мґїог- « 48 г/моль е.
П итання д л я сам окон тролю
1. Який вміст сульфат-іонів має бути у питній воді?

2. Яким методом визначають сульфат-іони у воді?
3. У чому суть комплексонометричного метолу визначення
іонів 50}" у воді9
Л аб ораторн а робота 9
В и з н а ч е н н я п е р м а н г а н а т н о ї оки сн ості води
М ета роботи:
Визначити фактори, що зумовлюють окисність воли
Ознайомитися з методикою перманганатометричного визна
чення окисності води.
і 39
З а га л ь н і в ід о м о с т і
Окисність — ЦС один з показники» ступеню забруднення

води органічними домішками О кисність води зумовлюється
наявністю у воді органічних речовин, забрудненням води
побутовими стоками, а також наявністю у воді неорганічній
речовин, шо легко окиснюються: сірководню , сульфітів, нітритів,
іонів двовалентного заліза та ін.
Органічні домішки стічних вод внаслідок їх різноманітності,
складності і важкості аналізу безпосередньо не визначаються
Вміст неорганічних речовин у воді може бути точно визначений
спеціальними методами. Вміст органічних речовин у воді
можна визначити, якщо від загальної кількості окисника
відняти кількість окисника, необхідного для окисне Н Н Я ТІЛЬКИ
неорганічних домішок. Окисність води характеризується кількі
стю кисню, еквівалентною кількості витраченого окисника Вона
вимірюється числом міліграмів окисника (наприклад: КМпО^)
або числом міліграмів кисню, ш о витрачається на окиснення
речовин в і л води. Окисність артезіанської води складає до
2 мг/л 0 2; окисність ґрунтових вод - не більш е 4 м г/л 0 2; річної
чистої води - 2-8 мг/л О,; окисність болотних вод - близько
400 мг/л 0 2. Підвищення окисносгі є сигналом забруднення
джерела водопостачання побутовими стоками. Таким чином,
величина окисносгі є гігієнічною характеристикою води.
Залежно від окисників і повноти окиснення органічні«
речовин розрізняють перманганатну К М п 0 4 і дихроматну К 2СгХ),
(ХСК —хімічне споживання кисню) окисність. Величина ХСК є
показником вмісту органічних доміш ок у стічних водах. Ступінь
окиснення органічних речовин цим методом звичайно складає
95-98%.
Перманганатна окисність звичайно використовується при
аналізі природних вод і характеризує кількість органічних
домішок, шо легко окиснюються Цим методом вдається
визначити лише близько 50% органічних речовин у воді.
В основі перманганатного методу (методу Кубеля) лежить
реакція окиснення речовин, присутніх у пробі води, О.ОІн
розчином перманганату калію в сірчанокислому середовиші
при кип'ятінні. В присутності окисників перманганат калію в
кислому середовиші виділяє атомарний кисень:
140
Роз^І/^ЛТРИРО^Н^ВО^И
2КМ п04+ЗН ,804 *■» 50+2Мп804+Кг504+ЗН,0
За рівнянням реакції можна розрахувати кількість кисню,

еквівалентну Імг КМп04:
2158 мг КМп0 4 - 80 мг О;
І мг КМп0 4 - х мг О.
Звідки х “ 0,253 мг.

Використовуючи це співвідношення, окисністьслід виражати
або числом міліграмів КМп0 4 на 1 л води, або числом міліграмів
0 } на 1 л води.
Мри ви значенні окисності до повного об’єму води необхідно
додати надлишок КМ п0 4 Перманганат калію, шо не вступив у
реакцію окиснення, реагує далі зі щавлевою кислотою Залишок
щавлевої кислоти далі вщтитровують КМпО,:
2КМп04+5НгСІ0 4+ЗН ,504— 2Мп504+ЮС0г+К,504+8Н,0.
Розбавлений розчин сірчаної кислоти Н2504 (1:3).
Розчин КМпО,, С=0,01 н.
Розчин щавлевої кислоти (Н,С20 4), 0 0 ,0 1 н.
Бюретка мірна місткістю 25 мл.
Колба конічна місткістю 100 мл.
Циліндри мірні місткістю 100 мл.
Скляні кульки.
Водяна баня.
Термометр на 100‘С.

У конічну колбу мілкістю 250 мл відміряють 100 мл дослідної
води, додають 5 мл Н2504 (1:3) і приливають з бюретки 10
мл 0,01 розчину КМп04. Вміст колби нагрівають до кипіння
і кип'ятять протягом 10 хвилин для достатнього окиснення
домішок. Знімають колбу з нагрівального приладу і вносять
141
Х ім ія і а мікробіологія води
в неї піпеткою 10 мл розчину щавлевої кислоти. Вміст колби

збовтують і спостерігають обезбарвлення розчину, оскільки
залишок К М п0 4 відновлюється щавлевою кислотою. Надлишок
Н 2С ,0 4 відтигровують при !=80-90'С розчином К М п 0 4 до появи
блідо-рожевого кольору.
Записати:
V - об’єм розчину К М п04, прилитого в пробу воли до
кипіння, мл;
V' - об’єм розчину К М п 0 4, що пішов на титрування
надлишку щавлевої кислоти, мл;
\ 'к “ об’єм розчину щавлевої кислоти, що пішов на
зв’язування надлишку К М п04, мл.
О бробка р езул ьтатів
Розрахувати окисність х (м г/л), виражену в перманганатних

одиницях за формулою:
^ ((У + П С . ^ - У ^ - З І . б І О 3
V*
де V — об’єм розчину К М п 0 4, прилитого в пробу води до
кип’ятіння, мл;
V' — об’єм розчину К М п 0 4, що піш ов на титрування
надлишку щавлевої кислоти, мл;
С„км*и — нормальність розчину перманганату калію,
моль/л;
Снк — нормальність розчину щавлевої кислоти, моль/л;
31,6 —молярна маса окисного еквівалента К М п04, г/моль;
1 0 0 0 — перехідний коефіцієнт від г до мг;
V,, — об’єм проби води, мл.
Для переведення окисності у кисневі ОДИНИЦІ необхідно
перманганатну окисність, виміряну у м г/л, помножити на 0,253,
оскільки 1 мг К ш п0 4 еквівалентний 0,253 мг кисню.
Питання для сам о ко н тро л ю
1 Які фактори зумовлюють окисність води?

2 Про що свідчить окисність води?
142
Р о зд іл 4. ПРИРОДНІ ВОДИ
3. Якими метолами визначають окисність коли?

4 Що характеризує псрманганатна окисність води?
5. Які процеси лежать в основі перманганатного метолу
визначення окисності води?
Визначення pH рідких середовищ

потенціометричним методом
Ознайомитись з потенціометричним методом визначення pH
аналізуемого рідкого середовища (вода, продукт харчування,
витяжка грунту). Освоїти методику роботи на pH - метрі.
Для характеристики вмісту іонів водню в розчині широко

використовується водневий показник pH
Водневий показник pH це десятковий логарифм активності
(концентрації) іонів водню, узятий з протилежним знаком:
pH —-lgaHf або pH=-lgJH'J
Для визначення концентрації іонів водню в розчині можна

використовувати іонний добуток води:
ГН*1 (ОН-|.
Ця величина залежить від температури і при 22*С /Єно=10~14

не тільки в чистій воді, а і в розчинах солей, кислот і основ.
Якщо вміст іонів водню та гідроксиду однаковий, то
pH = рОН “ 7 - середовище нейтральне, якщо рН<7 - середо
вище кисле, рН>7 - лужне.
Концентрація іонів водню, а отже, - і pH можуть бути визна
чені різними методами (фотометричним та електрометричним!.
Найбільш розробленим та точним з них є електрометричний.
143
який ґрунтується на визначенні електродного потенціалу.

Для цього обирають електроди, потенціали яких залежать від
концентрації іонів водню.
До таких електродів у першу чергу відносять водневий та
хінгідрон ний електроди.
Найбільшого поширення набув метод вимірювання рН за
допомогою скляного електроду (рис.4.1).
Рис. 4.1 Скляний електрод
1 — струмовідводний дріт;
2 — контактний напівелемент;
3 — корпус;
4 — скляна куля;
5 ~ розчин хлор водневої кислоти.
скляним електрод є тонкостінною скляною кулькою,

заповненою розчином електроліту, всередину якого вводять
електрод (часто хлорерібний або хінгщронний). Іони натрію, які
містяться у склі, обмінюються у розчині з іонами ВОДНЮ. Цей
обмін проходить до встановлення рівноваги. На межі скло —
розчин виникає потенціал, величина якого визначається тільки
концентрацією іонів водню.
Склянки місткістю 100 або 150 мл.
Папір фільтрувальний
рН-мстр, рН-340.
144
РоздГл^ П РИ РО Щ ГВО Д И
Скляний електрод ЕСЛ-45-І1 або Н01-63-07.

Хлорсрібний електрод ЕВЛ-1М4 або ЕВЛ-ІМЗ.
Магнітна мішалка
Перед вимірюванням промивають електроди дистильованою

водою. Потім наливають у склянку ЗО мл досліджуваного
розчину, занурюють у нього електроди та вимірюють рН розчину.
Вимірювання провести в усіх запропонованих розчинах

1. У чому полягає потенціометричний метод аналізу?
2. Які електроди використовують при визначенні рН роз
чинів9
3. Принцип роботи скляного електроду.
145
Р озділ 5. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
З МІКРОБІОЛОГІЇ
Мікробіологія (rpeu.micros — малий + bios — життя +

logos — вчення, слово, поняття) - комплекс біологічних наук,
шо вивчають морфологію, фізіологію, генетику, екологію та
еволюцію мікроорганізмів.
Сучасна мікробіологія розвивається в декількох напрямках
З неї відокремився ряд самостійних дисциплін, таких як
санітарна та медична мікробіологія, а також промислова, сіль
ськогосподарська, водна та космічна...
З позиції підготовки спеціалістів в галузі очистки природних
і стічних вод найбільший інтерес мають водна і санітарна
мікробіологія. Як водна, так і санітарна мікробіологія базуються
на знанні основ загальної мікробіології.
Відмінною ознакою мікроорганізмів є їхні мікроскопічні
розміри (0,5—100 мкм, 1 мкм = 10'6 м) і простота біологічної
організації.
Тому вони об’єднані у третій світ живої природи — протисти
(грец. protistos — самий перший). Основу будови клітин усіх
протистів, як і клітин вищих тварин і рослин, складають
цитоплазма і ядро Однак, електронно-мікроскопічні досліджен
ня дозволили встановити принципову різницю в будові клітин
протистів і розділити їх на дві групи: виші протисти —еукаріоти
(eucaryota, грец. еи - і с т и н н и й + ядро) і нижчі протисти ~
прокаріоти (procariota, грец. pro — до + ядро).
Прокаріоти — це клітинні організми, у яких немає сфор
мованого ядра. Ядерний апарат організовано значно простіше,
ніж в еукаріотів - він може вважатися попередником ядра, і
має назву нуклеоїд. Прокаріоти не мають апарату мітозу, їхня
цитоплазма не містить мембранних структур типу мітохондрій,
лізосом, ендоплазматичної сітки, але в клітинній стінці є
пептидглікан, відсутній у еукаріот, наявні рибосоми. Еукаріоти
мають диференційоване ядро з ядерною мембраною, ядерцем та
апаратом мітозу. У них, як правило, диплоїдний геном, розвинуті
внутрішні мембранні структури у вигляді ендоплазматичної
сітки, мітохондрій, лізосом і інші характерні ознаки. Групу
прокаріотів складають бактерії і синьозслені водорості. До
еукаріотів відносять найпростіших, водорості, гриби.
(46
РоЗД|Л(б^ЗАГ^2ЬНІВШОМОСТ^^ЛІКРОБЮЛОПЇ
До основних морфологічних характеристик мікроорганізмів

відносяться зовнішній вигляд, структура і форма організмів
Більшість протестів є одноклітинними організмами, внаслі
док чого в їхній будові і функціях поєднуються і клітинні, і
організмові риси.
В одноклітинному організмі спеціалізовані частини клітини
називаються органелами і виконують роль певних органів.
Наприклад, війки в інфузорій, джгутики у бактерій є органами
руху. З іншого боку, такі органели, як ядро, рибосоми, мгтохондрії
за своїми функціями аналогічні відповідним органам клітин
виших рослин і тварин, тобто виконують певну функцію Ніяких
органів для приймання і перетравлення їжі у мікроорганізмів
немає.
Поживні речовини засвоюються усією клітиною і необхідні
для життя продукти обміну достатньо швидко потрапляють у
будь-яку її частину 'завдяки процесу дифузії. Мікроорганізми
легко адаптуються до найрізноманітніших фізичних і хімічних
факторів навколишнього середовища.
За формою клітини бувають: циліндричні і кубічні, дис
коподібні, кулясті, веретеноподібні.
Паличкоподібні мікроорганізми мають циліндричну форму
тіла з округлими або загостреними кінцями. Вони широко
розповсюджені в природі. Це пояснюється, очевидно, більш
вигідним співвідношенням маси і поверхні у циліндра, ніж у
кулі. Багато які паличкоподібні форми рухомі, органами руху
служать так звані —джгутики.
Потрібно відзначити, що наукові назви усіх живих організмів
складаються двома словами латинською мовою. Перше слово
(пишеться з великої літери — іменник, це назва роду, до якого
відноситься вид. Друге слово (пишеться з малої літери) —
прикметник, яким позначається даний вид (наприклад, Zoogleae
ramigera —бактерія, Arcella vulgaris —амеба, Dinobiyon divergens
і Tribonema viride — водорості.
5.1. Будова бактеріальної клітини

Одним з найбільш розповсюджених та доступних методів
очищення стічних вод є біологічне очищення. Активний мул.
завдяки якому здійснюється процес очищення води, є складним
147
угрупуванням різноманітних мікроорганізмів, серед яких

переважають бактерії.
Розглянемо будову бактеріальної клітини.
Будова бактеріальної клітини була вивчена завдяки вико
ристанню комплексу методів у поєднанні з електронною мікро
скопією.
Бактеріальна клітина в стандартних умовах і певному віці
має постійну форму, яка характерна кожному роду. Форма
клітини обумовлена клітинною стінкою, оскільки вміст клі
тини — протопласт, звільнений від стінки, набуває кулястої
форми Таким чином, клітинна стінка є зовнішнім каркасом
бактеріальної клітини. Внутрішній вміст клітини без клітинної
стінки —протопласт. Він поділяється на цитоплазму і ядро.
Морфологічно всі бактерії побудовані за однаковою схемою
і складаються, як і всі клітинні організми, з ядерного апарата,
цитоплазми і клітинної стінки (оболонки) (рис. 5.1).
Ядерний апарат бактерій представлений утворенням, яке
дістало назву нуклеоїд (ядроподібне).
Нуклеоїд функціонально тотожний ядру еукаріотів, але від
різняється деякими, особливостями: не має ядерної оболонки,
перебуває в безпосередньому контакті з цитоплазмою.
Нуклеоїд уявляє собою гігантську молекулу Д Н К (дезокси
рибонуклеїнову кислоту).
Цятоплазма бактерій займає основний об’єм клітини і є
середовищем, яке зв’язує всі внутрішньоклітинні структури в
єдину систему. Це напіврідка колоїдна маса, складна композиція
мінеральних сполук, білків, ферментів, жирів, вуглеводів,
продуктів обміну речовин і води. За допомогою електронного
мікроскопу було встановлено, що в цитоплазмі всіх клітин
тваринного і рослинного походження є складні системи мембран,
які часто розташовуються паралельно одна до одної. Ці системи
мембран отримали назву ендоплазматичної сітки.
Рибосоми у бактерій — цс структури розміром до 20 нм, шо
складаються з 60—65 % РНК і 35—40% білків, в яких відбувається
біосинтез білка. Бактеріальні рибосоми виконують ту ж функ
цію, шо й рибосоми еукаріотів.
У цитоплазмі бактерій можуть бути також вакуолі. Вакуолі -
це порожнини у середині цитоплазми, які заповнені водним
розчином (клітинним соком). Вони виконують опорну функцію,
148
Р о з д іл 8. ЗАГАЛ ЬНІ ВІДОМОСТІ з МІКРОБІОЛОГІЇ
Рис. 5.1. Схематичне зображення прокаріотної клітини:

І —базальні тільця; 2—джгутики, 3—капсула;4—клітинна
оболонка; 5 —цитоплазматична мембрана; 6 —цитоплазма;
7 — рибосоми, 8 — мезосоми; 9 — нуклеоїд; 10 — полі-
фосфати; 11 — полісахаридні гранули; 12 — включення
сірки; 13 — ліпідні краплі; 14 — пластичні тилакоїди;
15 —хроматофори.
створюючи тургор, функції запасання і накопичення відходів

роботи цитоплазми. Осмотичні властивості клітин залежать від
концентрації вакуолярного соку.
Включення —це морфологічно диференційовані частки, які
виникають у цитоплазмі бактерій в процесі життєдіяльності,
такі як скупчення пігменту, краплини сірки, гідрокарбонат
кальцію та ін. Включення є продуктами метаболізму і вико*
149
рисіовуються бактеріями як запасні поживні речовини.

Цятоплиімягичпя мембрана оточує цитоплазму бактеріальної
клітини і завдяки тургору (лат. turgor — набрякання, наповнен
ня, внутрішній тиск живої клітини) прилягає до клітинної стін
ки її товшина - 7-10 нм Вона багата на ліпіди (становлячи ли
ше 10-15 % сухого залишку клітини, цитоплазматична мембрана
містить 70-90 % всіх її ліпідів). Цитоплазматична мембрана
складається з подвійного шару фосфоліпідів (рис. 5.2), я який
вбудовано білки — так звані інтегральні білки мембран Інші
білки (периферійні) прикріплені до поверхні мембрани. За
допомогою білків виконуються різноманітні функції мембрани
Одні з білків ферменти — каталізують хімічні реакції, другі -
транспортні білки —переносять деякі речовини з навколишнього
середовища в цитоплазму і у зворотному напрямку.
У мембрані є механізми активного транспорту речовин і
системи субстрат-специфічних ферментів. Цитоплазматична
мембрана є обов'язковим структурним компонентом кліти
ни, тому порушення її цілісності призводить до втрати
життєдіяльності клітини.
Оскільки склад і будова клітинної стінки є одним з
найважливіших диференційних ознак бактерій, необхідно
на цьому детальніше зупинитися. Відомо, що осмотичний
тиск у живої бактеріальної клітини коливається від трьох до
тридцяти атмосфер і обумовлюється великою концентрацією
продуктів життєдіяльності бактерій. Для протидії цьому тиску
при попаданні бактерій у гіпотонічне середовище, їх оболонка
(клітинна стінка) повинна бути дуже міцною. Така міцність
клітинної стінки залежить вщ стійкості каркасу з гетерополі-
меру — полісахаридпептиду, який називають пептидгліканом
або мурсіном (лат. murus - стінка).
Ще одна особливість бактеріальної клітинної стінки полягає
в тому, що муреінова гратка уявляє собою суцільну замкнуту
фігуру, у якої нема розривів. Бактерії, що мають клітинну стінку,
залежно від її структури, можна ще поділити на грампозитивні
та грамнегативні — за здатністю забарвлюватися, згідно методу
Грама.
Клітинна стінка грамлозитивних бактерій має однорідну
структуру. Її товшина значно більша за грамнегативні (20 -
60 нм) Основна маса стінки —це пептидглікан (мурсін) На його
150
Ро*Л«я 5. ЗА ГА Л Ь Н І ВІДОМ ОСТІ З М ІКРОБЮ ЛОПТ
Подвійний ліпідний шар
ш
\| VІ
Периферичний білок у Інтефальний білок
Рис. 5.2. Модель структури цитоплазматичної мембрани
частку припадає до 90 % сухої маси клітинної стінки. Він може

складатися з 5-40 шарів, а не 1-2, як у грамнегативних бактерій.
На відміну від грамнегативних бактерій, у складі клітинної
стінки грампозктивних бактерій містяться тейхоєві кислоти
(грец. teichos — стінка) — розчинні у воді лінійні полімери.
Клітинна стінка грамнегативних бактерій значно тонша (14-
18 нм), у неї не більше 10 % сухої маси клітинної стінки. Для
пептидглікану грамнегативних бактерій характерний низький
вміст поперечних зв'язків. У них міститься багато ліпопротеїдів,
фосфолілідів, ліпополісахаридів, більше білку.
Клітинна стінка грамнегативних бактерій має більш складну
внутрішню структуру, ніж у грампозитивмих.
Вілношсння до забарвлення за Грамом. У 1884 р X. Грам
запропонував метод забарвлення для виявлення деяких бакте
рій у тканинах тварин. Забарвлення за Грамом полягає в тому,
що спочатку препарат забарвлюють гениіанвіолетом (крнш-
тальвіолетом, метилвіолетом), далі проводять обробку водним
розчином йоду (розчин Люголя) і диференціюють етиловим
спиртом. Грампозитивні бактерії зберігають при цьому темно-
151
фіолетове юбарвлення, в грамнепітивні знебарвлюються, потім

юбарвлюклься розчином фуксину в контрастний чорний колір
Ріст І розмноження бактерій. Якшо бактеріям створити спри
ятливі умови, вони будуть рости і розмножуватись.
Ріст бактерій — це відтворення всіх клітинних структур, шо
спричинює збільшення маси клітини. Розмноження бактерій —
збільшення кількості клітин у популяції. Звичайно бактерії
розмножуються безстатевим шляхом — поділом материнської
клітини на дві дочірні. Більшість прокаріот розмножуються
поперечним поділом, деякі ~ брунькуванням.
У сприятливих умовах деякі бактерії діляться кожні 20-30 хв.
Іноді дві бактерії зливаються одна з одною. При такому злитті
між ними утворюється цитоплазматичний місток, по якому
поживні речовини однієї клітини переходять в іншу. Такий
процес нагадує статеве розмноження.
У несприятливих умовах (нестача їжі, погодні умови,
отруєння середовища продуктами життєдіяльності бактерій)
багато бактерій здатні стискатися, втрачати воду і переходити у
стан спокою до появи сприятливих умов. Деякі види бактерій у
несприятливих умовах формують спори. Спори характеризуються
великою стійкістю до різноманітних несприятливих умов. Ці
форми бактерій витримують тривале кип’ячіння. висушування,
заморожування, дію різних хімічних речовин.
При розмноженні бактеріальної клітини найважливіші
процеси відбуваються в її нуклеоїді, шо складається з однієї
двониткової молекули ДНК і вмішує всю генетичну інформацію
клітини Ділення відбувається дуже швидко і йому передує
реплікація ДНК.
Реплікація (самооновлення) Д Н К починається у певній
точці та відбувається в двох протилежних напрямах, спочатку
на одній ЇЇ нитці, потім — на друпй. Синтез дочірніх ниток
ДНК йде короткими фрагментами, по 1-2 тис. нуклеотидів,
потім вони зшиваються ферментом лігазою. Синтез ДНК
бактерій відбувається за напівконсервативним типом, внаслідок
чого утворюються дві дочірні молекули Д Н К , які містять одну
материнську та одну дочірню нитку Д Н К кожна
Паралельно з реплікацією Д Н К відбувається утворення
поперечної міжклітинної перегородки: спочатку вростання двох
шарів цитоплазматичної мембрани, потім між ними синтезу-
152
р о з д і я б . з а г а л ь н і в ід о м о с т і з м ік р о б іо л о г ії
ється пептидогл іканона на клітинна стінка Паралельно збільшу

ються розміри клітини, синтезуються необхідні біололімери
для її органоїдів. Потім дочірні клітини відділяються одна від
одної.
Час одного циклу поділу (час генерації) у різних видів
бактерій різниться — від 11 хв. (холерний вібріон) до 20-30 хв.
Відповідно, видимий ріст культури утворюється через 18-20
год. Звичайно час генерації залежить від складу живильного
середовища, температури та інших умов культивування.
5 .2 . В о д о р о сті (л ат. ALGAE - морська трава)
Загальна характеристика водоростей

В процесах очищення води від забруднення поряд з
бактеріями приймають активну участь водорості. Крім того,
водорості грають велику роль у загальному балансі кисню на
Землі, в біологічному аналізі води та самоочищенні водойому.
Водорості — це первинні фотосинтезуючі автотрофні орга
нізми, шо проживають переважно у водному середовищі. Тіло
водоростей, як і інших нижчих рослин, називають таломом
(rpeu.thallos - гілка), тому, шо воно не диференційовано на
справжні органи та тканини. Основною структурною одиницею
талома водоростей є клітини. Вони можуть бути голі або
вкриті різними покривами - пектиновим, пекгиноцелюлозним,
кремнеземною текою (лат thcca -оболонка, вмістище) і різними
мінералізованними покривами.
В клітинах водоростей міститься хлорофіл (грец. chloros -
зелений і phyllon - листок, пігмент), за допомогою якого вони
виробляють органічні речовини в процесі фотосинтезу.
Протопласт водоростей, за винятком прокариот, диференці
йований на цитоплазму з органоїдами (грец. organon - інструмент
і eidos * вигляд) і ядро.'
Талом водоростей (рівень організації клітини) - одно
клітинний, колоніальний, неклітинний і багатоклітинний, вони
утворюють дев’ять основних типів морфологічної структури
талому: амебоїдну, монадну, кокоїдну, пальмелоїону, нитчасту,
різнонитчасту, пластинчасту, сифональну і харофітну. Потрібно
відзначити, шо ці типи розвивалися паралельно у різних групах
водоростей, однак, вихідною визначають монадну форму,
Для водоростей характерні всі типи розмноження: вегетативні,

безстатеві та статеві. Вегетативне відбувається шляхом ділення
одноклітинних організмів розпадом колоній — у колоніальних,
частками талома — у багатоклітинних, а іноді шляхом утворе
ння спеціальних органів вегетативного розмноження (наприк
лад, клубеньків у харових). Справжнє безстатеве розмноження
здійснюється за допомогою зооспор або спор (грец. зрога
—сем’я) - одноклітинних утворювань, які виникають усередині
вегетативних клітин або в особливих органах — зооспорангіях
або спорангіях (грец. аїі§еЩ - вмістите) шляхом ділення
вмісту.
Як правило, безстатевим способом водорості розмножуються
в умовах, які сприяють до росту. По мірі погіршення
(висихання, низька температура), вони приступають до ста
тевого розмноження, яке відбувається шляхом злиття двох
спеціалізованих клітин—гамет в одну клітину — зиготу. В зиготі
протопласти зливаються, накопичують запасні продукти, а
на поверхні розвивається достатньо товста оболонка. Потім
зигота опускається на дно водойму, де вона здатна переносити
несприятливі умови у стані спокою.
При з’ясуванні споріднених взаємозв’язків між відділами
водоростей та рівню їх історичного розвитку приймають до
уваги наступні показники: будову клітини, спосіб розмноження,
біохімічні особливості (склад пігментів, хімічна природа
продуктів синтезу).
Більшість водоростей зростає у воді. Вони щільною масою
оточують узбережжя морів та океанів. Одні з них вільно пла
вають, створюючи суттєву частину завислих у товщі води
організмів —планктону. Інші водорості, які вільно лежать на дні
або кріпляться до нього, складають частину донних організмів
—бентосу.
Оскільки водорості — фотосинтезуючі рослини, то одна
з головних умов їхнього існування є світло. У морях масове
розповсюдження водоростей спостерігається на глибині до ЗО
м Але найбільш тіньовиносливі бурі та червоні водорості дося
гають глибини 1 0 0 -1 2 0 м, а окремі види — 2 0 0 м.
Деякі водорості зберігають життєдіяльність при дуже низь
ких, а інші при високих температурах. Так, у полярних і висо-
когірських країнах вони живуть на снігу, нерідко забарвлюючи
154
Р о з д іл 5 . ЗАГАЛ ЬН І ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ
його в червоний, зелений, бурий, жовтий кольори

Грунтові водорості беруть активну участь у процесі
грунтоутворсн ня.
Водорості не тільки збагачують воду киснем, але і служать
чудовим кормом для риб і водоплаваючих птахів.
Водорості застосовують як швидкодіючі добрива у свіжо
компостованому вигляді. Зола бурих і червоних водоростей
— сировина для одержання брому та йоду. Самі водорості
використовують для одержання агару, який застосовується у
кондитерській промисловості та для виготовлення поживних
серсдовиш у мікробіології.
Морські водорості часто використовують в текстильній та
паперовій промисловостях. У водному середовиші водорості
є єдиними продуцентами вільного кисню, необхідного ДІЯ
дихання водних організмів як тварин, так і рослин.
Водорості є джерелом різних хімічних сполук, які виді
ляються в навколишнє середовище, в тому числі біологічно
активних речовин Вони беруть участь в процесі формування
гідробіоііенозів, впливають на органолептичні показники води,
на формування якості природних вод. Збагачуючи воду киснем,
необхідним для життєдіяльності аеробних бактерій, водних гри
бів та інших організмів , водорості також приймають безпосе
редню участь в утилізації деяких органічних сполук, солей
важких металів, радіонуклідів.
Зелені водорості найбільш поширений відділ водоростей
(рис.5.3.). Серед них є одноклітинні, колоніальні та багатоклі
тинні форми.
У більшості видів цих водоростей клітини мають целюлозну
оболонку, вакуолі з клітинним соком, диференційоване ядро
і хлоропласти (rpcu.chloros — зелений і plastos - утворений)
чашеподібної, зернистої, стрічкоподібної і пластинчастої форм.
Зелені водорості містять ті ж пігменти, шо і виші рослини,
тобто хлорофіл і каротин. Розмноження статеве і безстатеве
з утворенням рухомих зооспор (рис.5.4). Більшість зелених
водоростей являє собою одноядерні форми.
Представником одноклітинних зелених водоростей £ хло
рела. Види цього роду живуть у прісних водоимишах, морях,
У фунті, на корі дерев, іноді входять до складу лишайників
Розмножується хлорела лише нестатевим шляхом Значну роль
155
Рис. 5.3. Відділи водоростей:
Бурі: 1 —Fucus vesiculosus, 2 — Laminaria saccharina, 3 —Alaria

esculcnta, 4 — Sargassum confusum;
Червоні" 5 — Porphyra variegata, 6 — Phyllophora nevrosa,
7 —Ahnfeltia plicata;
Зелені: 8 —Acetabularia peniculus, 9 - Codium fragile, 10 — Ulva
lactuca, 11 —Chara vulgaris.
156
Р о а д іп 5. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ з МІКРОКіОППГіГ
Рис. 5.4. Приклади утворення спор у улотриксу:
у формуванні підвищеного інтересу до неї с її хімічний склад.

Хлорела містить, у перерахунку на суху речовину, білків - 40 %,
жирів — 22 %, вуглеводів — 33 %, зольних речовин — 10 %, а
також вітаміни груп А, В, С.
До складу зелених водоростей входять також водорості
порядку вольвоксових (рис.5.5.).
Рис. 5.5. Утворення дочірнього шару у вольвоксу
Вольвоксові водорості являються широко розповсюдженою

групою. Вони зустрічаються у водоймах з чистою і брудною
водою, з повільною і швидкою течісю Часто вони зустрічаються
У тимчасових водоймах — різноманітних ямах, калюжах, які
наповнюються після дошу на грунті Частина з них відноситься
до сапрофітів.
157
ямдояжийдомшммняняянмвммммвнмшиі
Діатомові водорості - ие одноклітинні організми мікро

скопічного розміру. Оболонка клітин дінтомопих водоростей
просякнута кремнеземом і складається з двох половинок, які
нахооягь одна на одну своїми краями. Обидві половинки не
зростаються разом, тому можуть розсуватися. Протоплазма
розташовується звичайно тонким шаром вздовж стінок,
утворюючи убагатьох виді в у середині клітини протоплазматичний
місток Решта простору клітини заповнена клітинним соком.
Ядро одне.
Розмножуються діатомові водорості вегетативним поділом
клітини або ауксоспорами. При вегетативному поділі кожна
частина отримує материнську «стулку*, а стулка, якої не
вистачає, виростає знову при розвитку клітини.
Діатомові водорості широко розповсюджені у природі
і досягають масового розвитку у прісних і солоних водах.
Діатомові водорості групи Реппаїев зустрічаються переважно
серед обростань та у грунті.
Після відмирання діатомових водоростей їх кремнеземові
панцирі утворюють на дні водойми осадові гірські породи,
які називають трепелом (діатомітом). їх використовують як
будівельні матеріали.
Синьоіелені водорості — це прокариотні, одноклітинні,
колоніальні або багатоклітинні організми. Клітини вкрити
оболонкою, утвореною пектиновими речовинами, слизовими
полісахар:ідами і целюлозою. Головні відзнаки синьо-зелених
від іншіїх водоростей — відсутність у клітині ядра, вакуоле й і
справжніх мітохондрій.
Уся порожнина клітини заповнена цитоплазмою, яка
складається з двох шарів: хро матоплазми —периферичного шару,
який містить пігменти, і центроплазми, що містить нуклеїнові
речовини (ДНК). Структура талому водоростей — кокоідна або
нитчаста.
Колоніальні водорості мають форму нитки, яка складається з
циліндричних або шароподібних клітин.
Синьо-зелені водорості розмножуються безстатевим способом,
спорами, вегетативно. Вегетативне розмноження одноклітинних
організмів здійснюється шляхом поділу, багатоклітинних “
розпадом на декілька частин. Статеве розмноження відсутнє.
Синьо-зелені водорості широко розповсюджені в природі-
15«
Р£2Й^” |5І і З А Г А Л ^
Вони зустрічаються у прісних і морських водах, на фунті, у

фунті, на голих скелях, в снігу та гарячих джерелах-гейзерах.
Деякі планктонні види є збудниками «цвітіння», при якому
погіршуються санітарно-гігієнічні якості води.
Бурі водорості - багатоклітинні організми, які досягають
декілька десятків метрів. їх клітини містять різні пігменти:
хлорофіл (зелений), каротин (жовтий), ксантофіл (коричневий)
і фукоксаіггин. буре забарвлення якого і обумовлює забарвлення
водоростей (рис.5.3.). Живуть бурі водорості у морях і океанах
Вони розмножуються вегетативним, безстатевим і статевим
способами.
Найбільш відомими представниками е ламінарія цукрова
(“морська капуста” і фукус пухирчастий (рис.5.3.).
Бурі водорості мають велике господарське значення, особливо
ламінарія. З неї добувають йод, калійні солі, агарподібні
речовини, які використовуються в харчовій промисловості.
Червоні водорості, як і бурі, живуть у морях Це таломні
багатоклітинні організми значних розмірів. Найбільш відомими
є порфіра, немашон, корал іна та інші. їх червоне забарвлення
залежить від пігментів, які містяться у хлоропластах До них
відносяться хлорофіл, каротиноїди, фікобіліни (червоні і сині)
(рис.5.3).
Червоні водорості розмножуються вегетативно, безстатево
- спорами і статевим шляхом. Деякі з них є сировиною для
одержання агар-агару (рис.5.3.).
5.3. Гриби (лат.Fungi або rpei|.Mycota). Загальна

характеристика грибів
Будова фибів. Гриби відносяться до безхлорофільних рослин
і тому не потребують сонячної енергії. Вони відрізняються від
інших мікроорганізмів особливою біологічною організацією
Тіло більшості видів фибів складається з тонких ниток —гіф.
часто сильно розгалужених и переплетених. Таке скупчення гіф
називається міцелієм.
Міцелій буває безбарвним або пігментованим у різні кольори,
частіше зеленуватих або енньозелених тонів, а також субстрат»
ним і повітряним. Деякі фиби не мають міцеліальної будови
Гіфи - це жорсткі фубочки, які заповнені багатоядерною
цкюплазмою. Гіфи грибів можуть бути одноклітинними (біль

шість нижчих грибів) або багатоклітинними, поділеними на
клітки поперечними перегородками (септами). Багатоклітинний
міцелій мають усі виші гриби.
Клітина гриба складається з оболонки, цитоплазми, з цито
плазматичною мембраною, ендоплазматичною сіткою, мітохон-
дріями, рибосомами, включеннями, вакуолями і ядра (або
ядер).
Ядро в клітинах грибів — цс чітко сформоване утворення
оточене мембраною, що і обумовлює належність грибів до
еукаріотш. На деяких стадіях ділення клітин мембрана зникає.
Клітинна оболонка. Властивості клітинної оболонки залежать
від багатьох функцій грибів* особливо тих, які пов’язані з
контактом фибної клітини з зовнішнім середовищем: веге
тативного росту, освоєння субстрату, розмноження, розпо
всюдження і вживання фибів, взаємовідносини з рослинними
і тваринними організмами, паразитними фибами. таксономії
фибів та ін. Склад клітинної оболонки змінюється при переході
із однієї фази росту до іншої і в залежності від типів росту
(дріжджеподібний, гіфальний і т.п.).
Склад клітинної оболонки фибів дуже різноманітний.
Основними компонентами клітинної оболонки фибів
являються полісахариди і хітин.
Хітин —азотвмішуюча, нерозчинна в міцних розчинах лугів
речовина, вона складає у деяких фибів до 60% сухої маси
оболонки.
Клітинна оболонка надає форму вегетативним клітинам гіф
і органів розмноження. її поверхня є місцем локалізації деяких
ферментів.
Цитоплазматична мембрана —тонкий шар протоплазми, який
не видно в світловому мікроскопі і розділяє клітинну оболонку
і цитоплазму.
Цитоплазматична мембрана містить пі п ід и (до 40%) і білки
(до 38%). Товщина її близько 70 А.
Основною властивістю цитоплазматичної мембрани є про
никність для визначених речовин, які входять в клітину і
виходять з неї.
Цитоплазматична мембрана являє немов би дифузійний
бар'єр між клітинною стінкою і цитоплазмою.
160 1
Р ^ Д ІД _ 5 :_ЗАГАЛЬ»И^|ДОМ ОСТІ З м ік р о б іо л о г ії
В цитоплазматичній мембрані локалізовані фермента перме-

ази (ферменти проникності), фосфатази і деякі інші, тому вона
відіграє роль в розщепленні і синтезі ряду метаболітів клітини, в
тому числі субстратів для синтезу речовин клітинної оболонки.
Речовини через цитоплазматичну мембрану в клітину по
трапляють внаслідок різниш електричних, хімічних та інших
потенціалів між розчинами зовнішнього середовища і клітини
Розмноження. У грибів спостерігаються різноманітні способи
розмноження: вегетативне, безстатеве і статеве. Розмноження
здійснюється за допомогою спор, шляхом брунькування,
обривками гіфів. Безстатеве розмноження відбувається шля
хом утворення рухливих зооспор (примітовних. первинно
водних форм) і нерухливих споре ндогенних (споранпоспор)
та екзогенних (конідій). Клітини по досягненню фізіологічної
зрілості цілком перетворюються на зооспорангіи (8-16 зооспор
виконують функції розмноження та розповсюдження у водному
середовищі). При дозріванні спор зооспоранпй руйнується і
спори виходять назовні, проростають і утворюють нові гриби.
Безстатеве розмноженні чергується зі статевим, що, як і у всіх
еукаріотш, полягає у злитті двох клітин, тобто двох ядер.
Живлення. За способом живлення гриби відносяться до
хемогетеротрофів. Вони використовують хімічні джерела енергії
та органічні речовини як головне джерело вуглецю. Крім того їм
необхідні: азот (звичайно органічний, такий, як амінокислоти),
неорганічні іони (наприклад, К*, Мк3*), мікроелемента (напри
клад, Ие, Zn. Си), вітаміни.
Гриби поглинають різноманітні органічні речовини (вугле
води, спирти, органічні кислоти і т.ін.), всмоктуючи їх усією
поверхнею тіла.
Види грибів, що викликають пліснявіння продуктів (ростити
корми, насіння зернових і бобових, овочі, фрукти) ВИДІЛЯЮТЬ
у субстрат широкий спектр токсинів Вживання пліснявих
продуктів спричиняє токсикози. Гриби — біодеструктори
відіграють значну позитивну роль у процесі розкладу побутових
відходів (пластмас, скла, паперу тощо). Разом з тим представники
Цієї групи наносять шкоду цінним для людини предметам —
рукописам і книгам, картинам, іконам тошо. Гриби-паразити, шо
живуть у тканинах людини, спричиняють різні захворювання.
161
Сиегимашка грибів. Царство (вища таксономічна категорій

у системі організмів) грибів підрозділяють на пілнарства
міксоміцетів (нижчі гриби) і аскоміцетів або сумчастих грибів,
та базидіоміцетів (виші гриби).
Окрему групу становлять дріжджі, або сахароміиети. Вони не
утворюють міцелію. їхні клітини, розміром 10-15 мкм. мають
округлу або яйцевидну форму. На відміну від плісені клітинна
оболонка дріжджів складається з целюлози.
Не можна чітко розмежовувати дріжджі і плісені. Так,
низькі температури сприяють утворенню плісені, тоді як деякі
речовини, що входять до складу живильних середовищ (кров,
глюкоза, сполуки з групою —БН), і відсутність кисню (анаеробіз)
сприяють розвитку дріжджеподібних клітин Деякі речовини
(сивушні масла, іони кобальту, камфора та ін.) сприяють пе
реходу дріжджеподібної форми у нитковидну
Використання грибів та їхній вплив на навколишнє
середовище Дріжджі та плісені мають високу ферментативну
активність, шо використовують у промисловості та санітарній
техніці Деякі види дріжджів викликають бродіння з утворенням
вугільної кислоти та цінних продуктів (спиртів, ацетону та ін).
Тому їх застосовують у хлібопеченні, пивоварінні, виноробстві,
спиртовій промисловості.
Окремі види грибів роду А$реі£і11ш використовують у
виноробстві лимонної кислоти, ферментних препаратів, а гриби
роду Репісіїїиш застосовують у фармацевтичній промисловості та
для приготування сиру. Природні і стічні води цих виробництв
містять клітини відповідних грибів.
Основним місцем перебування грибів є грунт, але деякі
види живуть і у водному середовищі. Так на очисних спорудах
каналізації переважно зустрічаються плісняві гриби. Багато
форм грибів паразитують на водоростях, найпростіших, рибах,
в організмах людини і тварин, на вищих рослинах. Гниття
деревини та інших рослинних залишків частково здійснюються
життєдіяльністю грибів-сапрофітів.
Надзвичайно багатий ферментативний апарат забезпечує
також домінуючу роль грибів серед мікроорганізмів у процесах
біоушкоджень. За допомогою ферментів гриби здійснюють
різноманітні хімічні перетворення складних субстратів і тому
здатні привести до передчасного виходу з ладу будь-якого
Р о з д іл 5. З А Г А Л Ь Н І В ІД О М О СТІ 3 М ІКРОБІОЛОГІЇ
промислового виробу.
Крім широкого набору ферментів багатьом фибам притаман-
на здатність утворювати токсичні продукти, особливо органічні
кислоти, які вкрай небезпечні для багатьох матеріалів, зокрема
в системах яодовшведення.
Для біоушкоджснь важливу роль відіграє широке роз
повсюдження грибів в навколишньомусередовиші,їхня стійкість
до різких змін температури, вологості, а також надзвичайна
здатність до змінності. Так, залежно від умов середовища чис
ло ядер того чи іншого типу може змінюватись, шо забезпечує
пристосування гриба до виникаючих умов Ця властивість грибів
має особливе значення у зв’язку з безперервним створенням
нових матеріалів і виникненням нових штучно створених
біотопів
Слід відмітити, фиби, як і Інші компоненти бюти, потребують
охорони у зв'язку з небезпечними змінами у навколишньому
середовиші- До Червоної книги України 1996 р. видання,
занесено ЗО видів макромшетів, з них 19 - істинні (наприклад,
боровик королевський, боровик темнокаштановий та інші).
Інші відомі як продуценти БАР (мухомор щетинистий, хряш-
молочник золотисто-жовтий, рижик червоний).
5 .4 . Ф ізіологія мікроорганізмів
Фізіологія (physiologia - грец. physis - природа + logos—слово)

” наука про закономірності функціонування живих організмів,
їх окремих систем органів і тканин. Фізіологія також вивчає
закономірності життєдіяльності живих організмів і їх взаємодії
з навколишнім середовишем. Ця взаємодія виявляється в
метаболізмі (обміні речовин і енергії), який є сукупністю усіх
хімічних реакцій, що проходять у живому організмі. Залежно
від загальної спрямованості процесів виділяють дві складові
частини метаболізму - катаболізм і анаболізм
Поживні речовини, які поглинаються клітинами в результаті
складних біохімічних реакцій, перетворюються у специфічні
клітинні компоненти. Біохімічні процеси, які відбуваються при
цьому, складають суть конструктивного обміну або анабачпму
Конструктивні процеси йдуть з поглинанням енергії.
Другий вид процесів у клітині пов’язаний з енергетичним
163
Хімія га мікробіологЬммди
обміном або катаболізмом.

Суть Його полягає в руйнуванні речовин, шо містяться в
організмі, в результаті гідролітичних і окисних процесів. При
цьому відбувається виділення енергії, необхідної для біосинтезу.
Кожна речовина має певний запас потенційної енергії, основ
ним носієм якої є хімічні зв'язки.
Енергетичний рівень зв’язків неоднаковий. Д ля одних він
має величину порядку 8-10 кДж/модь. Такі зв'язки прийнято
відносити до нормальних. Для інших — ця величина складає 25-
40 кДж/моль. Такі зв’язки відносять до макроергічних.
Центральне місце в енергетичному обміні займає АТФ
— аденозинтрифосфорна кислота. М акросргічні зв’язки в мо
лекулі АТФ дуже нестійкі; Гідроліз таких зв ’язків призводить до
вивільнення великої кількості енергії:
АТФ +Н ,0 — А Д Ф + Н ,Р 04, Л Н - -3 0 ,5 6 кДж.
Запас АТФ в клітинах весь час відновлюється за рахунок

реакції приєднання залишку ортофосфорної кислоти до мо
лекули АДФ — аденозиндіфосфорна кислота:
АДФ+Н3Р 0 4 — АТФ +Н р
Цей процес проходить з поглинанням енергії, для чого

використовується енергія світла або енергія хімічних реакцій.
Обидва види енергій трансформуються в енергію хімічних зв’яз
ків Таким чином, АТФ виконує в клітині роль трансформатора
енергй.
Анаболізм і катаболізм нерозривно зв ’язані, оскільки про
дукти енергетичного обміну (АТФ і деякі низькомолекулярні
сполуки) безпосередньо використовуються у конструктивному
обміні.
Продукти життєдіяльності мікроорганізмів (метаболіти)
виводяться з клітини. Обмін речовин відбувається з великою
швидкістю: протягом доби мікроорганізми здатні переробити
таку кількість поживних речовин, яка в 20-30 разів виша за
їхню класну масу.
Вміст хімічних елементів у клітині. Подібність елементарного
хімічного складу клітин всіх організмів свідчить про єдність
Ш
живої природи. Разом з тим немає жодного хімічного елемента
живих організмів, які б не зустрічалися в тілах неживої природи
Цим підтверджується спільність живої і неживої природи
Найбільший відсотковий вміст у клітині становлять чотири
елементи: кисень (60-70%), вуглець (15-18%), водень (8-10%) та
азот (2-3%). Це органогенні елементи. У цілому вони становлять
95-98% загальної маси живого організму. Такі елементи, як
кальцій, калій, фосфор, сірка, силшій, натрій, хлор, магній,
залізо містяться в живому організмі в десятих частках відсотка.
Перелічені хімічні елементи належать до макроеллиентів
Кобальт, цинк, мідь, манган, хром, бром, бор, йод, літій,
радій містяться у дуже малих кількостях, менших за 0 ,01 %. їх
називають мікроелементами. Важливість того чи іншого хіміч
ного елемента для живих істот не визначається його кількістю.
Ряд мікроелементів входить до складу ферментів, гормонів та
інших життєво важливих сполук, які впливають на процеси
розмноження, кровотворення та ін. Наприклад, цинк входить
до складу молекули інсуліну; кобальт —до складу вітаміну В,,.
Всі живі організми різко відрізняються від навколишньої
неорганічної природи за кількісним складом хімічних елементів.
Наприклад, вуглецю в рослинах міститься близько 18%, а у
грунті — менше 1%, а сил інію, навпаки, у рослинах —0,15%, а в
грунті — 33%. Великий вміст вуглецю в складі живих організмів
визначається наявністю в них вуглецевмісних сполук, які
називають органічними.
У деяких організмах нагромаджуються певні хімічні елементи.
Так. у водоростях нагромаджується йод, в болотній рясці -
радій.
Вода та інші неорганічні речовини, їхня роль у життєдіяльно
сті клітини. Із неорганічних сполук найбільше в клітині води
Чим виша інтенсивність обміну речовин у тій чи іншій тканині,
тим більше вона містить води. Вода в клітині виконує багато
функцій: збереження об’єму, пружність клітини, розчинення
різних хімічних речовин. Крім того, вода —це те середовище,
в якому відбуваються всі хімічні процеси. Вона безпосередньо
бере участь у всіх хімічних реакціях Так, розщеплення жирів,
вуглеводнів та інших органічних сполук можливе в результаті
хімічної взаємодії їх з водою Завдяки високій теплоємності вода
оберігає цитоплазму від різких коливань температури і сприяє
165
терморегуляції клітин і організму. Частина молекул води (-15%)

у клітинах перебуває у зв'язаному стані з білковими молекулами.
Вони ізолюють білкові молекули одна від одно! в колоїдних
розчинах.
Велика кількість органічних речовин клітини (ліпіди) мають
низьку розчинність у воді. Притягання молекул води до цих
речовин досить мале, тому вони, складаючи основу клітинної
мембрани, обмежують перехід води з клітини у навколишнє
серсдовише і навпаки, а також з одних ділянок клгтини в інші
Вміст у клітині катіонів має важливе значення для її
функціонування. Від концентрації солей залежить надходження
води у клітину, бо клітинна мембрана проникна для молекул
води і непроникна для багатьох великих молекул та іонів. Якшо
в навколишньому середовиші міститься менша кількість іонів,
ніж в цитоплазмі клітини, то відбувається надходження води в
клітину до вирівнювання концентрації солей (осмос).
Наявність солей в цитоплазмі обумовлює її буферні властиво
сті — здатність підтримувати pH на сталому рівні (близько до
нейтральної реакції), незважаючи на те, що в процесі обміну
речовин безперервно утворюються кислі і лужні продукти.
Різні клітини можуть дуже відрізнятися за вмістом органіч
них речовин. У перерахунку на суху масу в клітині міститься
ліпідів — 5-15%, білків близько 10-12%, вуглеводнів — 0,2-2%,
нуклеїнових кислот — 1-2% маси клітини. Більшість органічних
сполук мають довгі молекули (полімери), складені з ланцюга
більш простих молекул однорідних або різнорідних мономерів.
Нуклеїнові кислоти (лат. пикісш — ядро). Існує два в и д и
нуклеїнових кислот, дезоксирибонуклеїнова (ДНК) та рибо
нуклеїнова (РНК). Основне місце знаходження ДНК — ядро
клітини Основні функції ДНК —зберігання і передача спадкової
інформації. РНК міститься в ядерцях, а також у цитоплазмі.
Молекула ДНК має складну будову. Вона складається з двох
спирально закручених ниток. РНК має трохи простішу будову —
вона складається з одного полінуклеотидного ланцюга. Основні
функції РНК — брати участь у реалізації генетичної інформації
та синтезі білків.
Білки. Білки найбільш важлива складова частина живого
організму, вміст яких в клітині складає 50-80% від сухої
реЧОВИНИ/:
Ш
Білки - біополі мери, молекули яких побудовані із залишків
амінокислот, з’єднаних псптилним зв’язком
О Н
II І
- С - N -
В клітині знаходяться вільні амшокислоти, з яких відбуваєть

ся синтез нових білків. Білки віарізняються один віл одного
довжиною ланаюга та складом і послідовністю розміщення
залишків амінокислот. Виділяють чотири рівні організації
білкових молекул.
Залежно від довжини ланцюга всі поліпептиди умовно
розділяють на пептиди (2-10 амінокислот), поліпептиди (10-40
амінокислот) та білки (>40 амінокислот). З білками нерозривно
пов’язані процеси обміну речовин і перетворень енергії.
До складу організму входять тисячі білків, кожний з яких
характеризується специфічною амінокислотною послідовністю
та індивідуальною просторовою структурою.
Функціонування білків є основою найважливіших про
цесів життєдіяльності організмів. Обмін речовин, м'язові
скорочення, нервова збудливість та функціонування клітин в
цілому забезпечуються активністю ферментів - біокаталізаторш
білкової природи. Білки є основою кісток і сполучної тканини,
формують основу клітинних органел. За формою молекули білки
поділяють на глобулярні та фібрилярні. Глобулярні згорнуті в
компактні глобули сферичної або еліпсовидної форми. Молеку
ли фібрилярних білків утворюють довгі волокна (фібрили) та
мають значну асиметричність. Більшість глобулярних білків на
відміну від фібрилярних добре розчинні у воді. У кожній живій
клітині білки виконують різноманітні функції: біологічних
каталізаторів, регуляторів фізіологічних процесів, транспорні
функції, способів захисту організмів
Ферменти (латТегшеШит — закваска, бродіння) -біологічні
каталізатори білкової природи, які синтезуються у клітинах жи
вих організмів, прискорюють і координують біохімічні реакції,
що регулюють обмін речовин (метаболізм). Жодна реакція в
клітині не може відбуватися з нормальною швидкістю без участі
ферментів, як біологічних каталізаторів.
167
Залежно від типу хімічної реакції, яку каталізують ферменти,

розрізняють шість класів ферментів.
Залежно від хімічного складу ферменти поділяють на прості
та складні. Прості ферменти — прості білки, побудовані лише іі
залишків амінокислот. Складні ферменти — білки, молекулам
яких для ефективної роботи потрібні нсбілкові компоненти, які
називаються кофакторами.
Кофактор - небілкова частина молекул складних ферментів,
яка входить до складу їх активних центрів і забезпечує кат або-
лічну активність. Існують два типа кофакторів - іони металів
(Са2+, Со**, Си2*, Рег+, Ре’\ М§,+, Мпї+, N 8 *, й 1’ ) та складні
органічні сполуки. Залежно вш виду зв'язку між кофактором
і апоферментом (неактивний білок) кофактори поділяють на
коферменти і простетичні групи. Коли кофактор з ’єднується
з апоферментом лише на період ферментативного процесу за
участю нековалентних зв’язків, він називається коферментом
(наприклад, НАД, НАДФ, кофермент А, АТФ). У тому разі, коли
зв’язок між кофактором і апоферментом м іцний (ковалентний),
кофактор називається простетичною групою. Найважливішими
простатичними групами складних ферментів є флавіннуклео-
тиди — ФАД, ФМН; похідні вітаміну В6, залізопорфіринові
комплекси тощо.
Живлення мікроорганізмів Д ля здійснення процесів росту
й розмноження, тобто життєдіяльності, необхідні поживні
речовини з навколишнього середовища.
Надходження поживних речовин у бактеріальну клітину
відбувається без енергетичних витрат, за рахунок пасивної
дифузії (за градієнтом концентрації) або полегшеної дифузії
(за допомогою ферментоподібних білків — пермеаз). Більшість
поживних речовин транспортується в клітину активним шляхом,
за допомогою специфічних пермеаз.
Способи живлення мікроорганізмів дуже різноманітні. По
трібно розрізняти три основних способи живлення: голофітне,
сапрозойне та голозойне.
Голофітне живлення (від грец. Ьоіоб — ціликом, рКуЮП-
рослина) відбувається за типом фотосинтезу рослин. Серед
мікроорганізмів цей спосіб властивий водоростям, фарбованим
формам джгутикових і деяким бактеріям.
Голоэойний спосіб живлення (від грец. Нокк — ціликом,
168
Р о з д іл 5, З А Г А Л Ь Н І ВІДОМ ОСТІ З МІКР О БІОЛОГІЇ
„зоїк” —подібно тварині) обумовлює розвиток у мікроорганізмів

спеціальних органоїдів для перетравлення їжі, а в деяких —і для
ї ї захоплення. Наприклад, незабарвлені джгутикові та війкові
інфузорії мають ротову порожнину, до якої їжа підганяється

відповідно джгутиками та війками
При сапроюйному способі живлення поживні речовини
потрапляють до клітини через всю її поверхню, оскільки
відповідні мікроорганізми не мають спеціальних органи для
захоплення їжі. Ней спосіб живлення властивий бактеріям,
мікроскопічним грибам, дріжджам.
Необхідна обставина — сприйнятлива форма поживних
речовин, у якій вони можуть засвоюватись мікроорганізмом.
Отже, залежмо віл джерел вуглецю, шо використовуються в
конструктивному обміні мікроорганізми поділяються на дві
групи: автотрофи і гетеротрофи.
Автотрофи (від грец. autos — сам, trophe — їжа) в якості
єдиного джерелаауслецю використовують діоксид вуглецю і
з нього синтезують всі необхідні біополімери. Здатність до
біосинтезу у автотрофів наивиша.
Гетеротрофи (від грец. heteros — інший) — використовують
вуглець різноманітних органічних сполук. В свою чергу, гете
ротрофи поділяють на метатрофи (сапрофіти), які потребують
відносно простих органічних сполук і використовують мертвий
поживний матеріал, і паратрофи (паразити), які потребують
складних сполук, шо здебільшого містяться в живих істотах.
Патогенні мікроорганізми є метатрофами і паратрофами.
Залежно від джерела енергії для отримання АТФ мікроорга
нізми поділяються на фототрофи (використовують енергію
світла) і хемотрофи (використовують енергію хімічних реакцій).
Процес утворення АТФ — фосфорування — пов'язаний з
перенесенням електронів гцд час окисно-індновних реакцій
енергетичного обміну. Мікроорганізми, які використовують
в якості донорів-слектронів неорганічні сполуки (водень,
аміди, нттрити, залізо та ін.), відносяться до літотрофів, ті, що
використовують органічні сполуки, ~ до оргамотрофів.
Звичайно, для росту і розмноження бактерій недостатньо
тільки поживних речовин у сприятливому вигляді, потрібні
також вітаміни.
Дихання мікроорганізмів. В мікробіології під терміном
169
.лихання" слід розуміти біологічне окиснення, тобто сукупність

окисно-відновних реакцій, які проходять за участю ферментів, шо
знаходяться всередині бактеріальної клітини (ендоферментів).
За способом дихання мікроорганізми поділяються на
аеробні та анаеробні. Аеробні мікроорганізми потребують широ
кого доступу вільного кисню. До них відносяться бактерії —
нітрифікатори, які окиснюють амонійний азот до нітритів, а
потім до нітратів, залізо-, сіркобактерії, бактерії, шо окиснюють
вуглеводи, органічні кислоти та інші органічні сполуки; а також
водорості, гриби, найпростіші, колонратки. При аеробному
диханні відбувається окисно-відновні реакції, в яких акцептором
водню або електронів є молекулярний кисень. При цьому йде
повне окиснення з утворенням кінцевих продуктів розпаду —
діоксилу вуглецю і води.
При анаеробному диханні, яке відбувається без доступу
вільного кисню, необхідна енергія для життєдіяльності клітини
отримується при розщепленні складної молекули органічної
речовини на більш прості. При цьому виділяється набагато
менше енергії, ніж при кисневому диханні. Так, при анаеробному
диханні утворюються лише дві вільні молекули АТФ.
До анаеробних мікроорганізмів відносяться масляно-кислі,
метанові бактерії та ін. Але деякі мікроорганізми (кишкова
паличка, молочно-кислі бактерії, дріжджі та ін.) можуть жити як
в присутності вільного кисневого повітря, так і в його відсутності.
Вони відносяться до факультативних, або умовних аеробів.
5.5. Поширення мікроорганізмів у природі
Взаємозв'язок мікроорганізмів з навколишнім середовищем.

Природне суспільство різних популяцій організмів, поєдна
них єдиним середовищем проживання називається біоценозом.
Простір, в якому знаходиться біоценоз, називають біотопом.
Вони впливають одне на одне і утворюють екологічну
систему.
Між представниками окремих видів біоценозу існують такі
типи відносин:
симбіоз;
метабіоз;
- антагонізм;
Ш
РоадІ/^б^АГАЛЬНІВ^
паразитизм.
Симбіотичні відносини виявляються, коли один мікроорга>
нізм сприяє життєдіяльності інших (симбіоз зелених водоростей
і інфузорій).
Метабіотичш взаємовідносини виявляються в тому, шо
одні мікроорганізми живляться продуктами обміну речовин,
які виділяють інші мікроорганізми. Метабіоз обумовлює
послідовність перетворень одних речовин в інші і лежить в
основі колообігу речовин у природі. Так, наприклад, органічні
кислоти, шо виділяються при розкладанні целюлози бактеріями,
служать живільними речовинами для азотобактерій. А виділення
продуктів обміну речовин з навколишнього середовиша сприяє
життєдіяльності целюлозо розкладаючих бактерій. Слід мати на
увазі, шо між симбіозом і метабіозом неможна провести чітку
межу.
Антагоністичні взаємовідносини між організмами можуть
виявлятися в тих випадках, коли продукти обміну речовин
одних мікроорганізмів токсичні для інших. Такі метаболіти
відносяться до антибіотиків. Так, життєдіяльність гнильних
бактерій пригнічується речовинами, шо виділяються плісени-
вими грибами. Особливою формою антагонізму є хижацтво,
тобто використання одних мікроорганізмів іншими як їжу: деякі
види інфузорій живляться бактеріями та іншими простішими,
наприклад, джгутиковими.
Паразитизм полягає в тому, що мікроорганізми, які живляться
живою органічною речовиною, проникають в організм хазяїна
і розвиваються в ньому, порушуючи обмін речовин. До
паразитичних форм належать бактеріофаги, хвороботворні
бактерії, віруси, деякі простіші
Бактеріофаги — це віруси, які розвиваються в клітинах
бактерій.
Поширення мікроорганізмів у природі. Найменш сприятливим
середовищем для розвитку мікроорганізмів є повітря: в ньому
мало вологи, відсутні поживні речовини. На мікроорганізми
згубно впливають прямі сонячні промені та різке коливання
температури. Мікроорганізми потрапляють у повітря з пилом і
крапельками рідини. Тому найбільша кількість мікроорганізмів
утримується в повітрі над містами в нижчих шарах атмосфери у
теплу пору року.
171
"■ Ш П Н Я Н М Н Ш Н Н В Н Н І ■
Найбільш сприятливим середовищем для мікроорганізмів е

грунт. В ньому вони захищені від прямих сонячних промінів,
забезпечені живильними речовинами, достатньо вологою |
близькою до оптимальної температурою. Найбільш населений
шар грунту знаходиться на глибині 10-15 см. Кількість
мікроорганізмів в 1 г грунту коливається від 300 до 3000 млн.
штук залежно від характеру і типу ф унту, ступеня аерації, рН,
пори року, віддаленості від поверхні землі та інш их факторів.
За типом живлення мікроорганізми у грунті відносяться до
автотрофних (бактерії — н іф иф ікатори, залізо- і сіркобактерії,
водорості) та гетеротрофи, які забезпечують розпад органічних
речовин. Мікроорганізми ф ун ту приймають участь в утворенні
іумусу (перегнііі), склад якого обумовлюється діяльністю різних
груп мікроорганізмів.
Водне середовище також відрізняється сприятливими умова
ми ДЛЯ розвитку мікроорганізмів. Це зумовлено великою кількі
стю живильних речовин, розчиненого кисеню , температурою,
характером водойми та інш ими факторами. Так підземні води
— води артезіанських колодязів і джерел містять в 1 мл води
біля десятка бактерій. Мало їх міститься у дош овій воді, снігу,
особливо, якш о у п о віф і немає пилу. В 1 мл такої води міститься
не більше 10 бактерій.
Чисельність мікроорганізмів залежить від ступеня забруднення
води органічними речовинами. У водах річок вона може
коливатися від кількох тисяч до мільйона і більш е бактерій в 1
мл води. У стоячій воді (ставки, озера) кількість мікроорганізмів
завжди більша у прибережній зоні, ніж віддаленій від берегової
лінії зоні.
Багато бактерій у донному мулі, особливо в поверхневому
шарі, де бактерії утворюють плівку. У цій плівці багато сірко- і
залізобактерій, які окиснюють сірководень д о сірчаної кислоти і
тим самим запобігають отруєнню риб. Є нітрифікуючі бактерії,
що перетворюють аміак у нпрати ЬШ, -* N 0 ^ і азотфіксуючі
бактерії, як і здійснюють біологічну фіксацію атмосферного
азоту
Мікроорганізми виконують величезну позитивну роль у
самоочищенні водойм. Вони руйнують різні забруднення, які
надходять у воду і поступово здійснюють біологічне очищ ення
води.
ш
Р ^ Д І^ ^ З А Г А Л Ь Ж В ІД О М О С Т І З МІКРОБІОЛОГІЇ
5 .6 . Характер І дж ерела забруднення водоймищ
Основними джерелами забруднення водоймиш є побутові,

виробничі, сільскогосподарчі та зливові стічні води.
Побутові стічні води утворюються внаслідок господарсько-
побутової діяльності та фізіологічних виділень людей.
Основну частину органічних забруднень побутових стічних
вод складають білки, жири, вуглеводи та продукти їхнього
розкладу. Неорганічну частину забруднень становлять частинки
ліску, глини, розчинні солі: гідрокарбонати, фосфати та амонійні
солі — продукт гідролізу сечовини, а також поверхнево-активні
речовини, шо входять до складу синтетичних миючих засобів.
Забруднення стічних вод органічними речовинами, які
можуть бути джерелом живлення та енергії для мікроорганізмів,
оцінюють посередньо - за кількості кисню, який споживають
мікроорганізми в процесі біохімічного окиснення цих речовин.
Такою характеристикою є БПК — біохімічна потреба в кисні.
Окрему форму домішок побутових стічних вод складають
мікроорганізми, серед яких можуть бути і хвороботворні
форми. Тому неочищені побутові стічні води небезпечні в
епідеміологічному відношенні.
Виробничі стічні води утворюються внаслідок технологічних
процесів різних виробництв. Идя очистки багатьох видів таких стоків
використовують біологічні методи. Однак далеко не всі домішки
виробничих стоків можуть окнснюватися біохімічним шляхом. Тому
визначають крім БПК ще і хімічну потребу в кисні — ХПК. Під
ХПК розуміють кількість кисню, необхідного для окиснення
органічних речовин до вуглекислого газу, води та аміаку.
Важливою характеристикою виробничіх стічних вод є відно
шення БП К до ХПК. Воно вказує, яка частина загального вмісту
органічних домішок може бути окиснена біохімічно. Вважається,
що біохімічна очистка доцільна, якщо «U j» >(>•$.
Суміш побутових і виробничих стічних вод утворює так звані
міські стічні води. Для них встановлені гранично допустимі
концентрації ( ГДК) для токсичних речовин, БПК = 500 мг/л,
вміст розчинних солей 10 г/л, Т = 6-30-С. рН= 6 ,5-8,6. Ці води не
повинні містити нерозчинні масла, смоли, мазут.
Зливові стічні води утворюються внаслідок випадіння
173
атмосферних осад кін, а також подою для поливу вулиць. Во

ни містять багато піску, сміття, глинистих частинок, нафто
продуктів.
Збільшення концентрації біогенних елементів (азоту,
фосфору, калио) відбувається внаслідок імиву добрив з полів.
Цьому ж сприяють і стічні води, які надходять у водойми після
біологічної очистки.
Забруднення, що надходять зовні, створюють первинне
забруднення водойми. Я к наслідок цього у великій кількості
розвиваються мікроорганізми, рослинні і тваринні організми
у водному середовищі. їхнє відмирання викликає вторинне
забруднення, що сприяє підвищенню вмісту органічних речовин
у водоймі, тобто евтрофікацїї.
Система сапробності та її використання для оцінки ступеня

забруднення вод
Здатність деяких видів гідробіонтів розвиватися (пробувати)
в середовищі з певним ступенем забруднення характеризується
салробністю (варгоз — гнильний) даного організму.
Залежно від ступеня забруднення води розрізнюють такі зони
сапробності:
полісапробна -а — та /}- мезосапробна;
олігосапробна (зона чистої води);
катаробна або зона дуже чистої води.
Полісапробна - зона характеризується великою кількістю
речовин, шо легко окиснюються. повною відсутністю кисню
і відноситься до зони сильного забруднення. У такій воді
домінують анаеробні процеси, що здійснюються гетеротроф
ними організмами. У полісапробній зоні присутні газоподібні
продукти анаеробного розпаду органічних сполук — метан,
сірководень, С 0 2, N14,. Число мікроорганізмів в 1 мл такої води
досягає більше ніж 1 м ли Масово розвиваються сапрофіти, такі
як нитчасті, сіркобактерії, серед тваринних організмів найбільш
поширені найпростіші амеби, гриби.
а - і р - мезосапробні підзони створюють зону середнього
забруднення, я - мезосапробна підзона характеризується вели
ким ступенем розпаду органічних сполук. У воді з’являється
незначна кількість О,, який обумовлює перебіг окисно-відновних
процесів. Через розпад білкових сполук з’являється велика
_______________________________________________________
£ 2 2 й і* 1 ^ 3 А Г А Л ь н п и д о м д с л з м ік р о б іо л о г ії
кількість амінокислот, N » 3, Н ^ і С 0 2 присутні в незначній

кількості. З’являються фотосинтезуючі форми мікроорганізмів.
Кількість бактерій обчислюється сотнями тисяч в і мл.
Переважають гетеротрофні бактерії, гриби, деякі види синьо-
зелених і зелених водоростей Серед тваринних організмів
зустрічаються різні види інфузорій, безбарвні та забарвлені
джгутикові, коловертки, нижчі ракоподібні.
У воді 0 —мезосапробної підзони окисно-відновні процеси
більш інтенсивні, присутні продукти мінералізації органічних
сполук — амонійних солей, нітрати і нітргги. Вміст органічних
речовин невеликий. Кількість бактерій обчислюється десятками
тисяч в І мл. У цій зоні переважають зелені, діатомові та
синьо-зелені водорості. Є також коловертки, інфузорії, нижчі
ракоподібні, риби; /? — мезосапробна підзона відповідає якості
води ставків, водосховищ зі стабільним санітарним режимом,
річок.
Олігосапробна зона —це зона чистої води. У ній закінчується
окиснсння органічних речовин, а також нітритів у нітрати;
заліза: N 0 ^ —►N 0 ',, Ре2+ —*■ре1*. Вода може бути пересичена
киснем. Кількість бактерій незначна — 100-1000 в 1 мл. БГКЛ
як правило відсутні. Є багато видів гідробіонтів (діатомові та
зелені водорості, коловертки, рачки.
Слід відзначити, шо кожну зону сапробності ( і відповідні
їй сап роб ні організми) позначають певним індексом: поліса-
пробшеть - р; «-мезосапробиість — а; /і-мезосапробність — г,
олігосапробність — о.
Існують різні методи кількісної оцінки сапробності водойми.
Наприклад, за методом Пантле і Букка на підставі біологічного
аналізу розраховують індекс сапробності води Б;
N
І І і
&==
1
де в, — індикаторне значення і-вида;
И, — відносна рясність організмів;
N — кількість індикаторних вшив
Для оцінки відносної частоти видів, що зустрічаються,
використовують шестиступенсву шкалу (табл.5.1).
175
Хімія та мікробіологія води____________________
виививввивииииииивиииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииш
Таблиця 5.1
Оцінка відносної частоти видів, що зустрічаються
Шкала Кількість екземплярів одного виду в Значень
частоти процентах від загального числа особів h
Дуже рідко 1 1
Рідко 2-3 2
Нерідко 4-10 3
Часто 1 0 -2 0 5
Дуже часто 20-40 7
Масово 40-100 9
У спеціальних таблицях або атласах вказані значення сапроб-

ності кожного індикаторного організму. Приклад розрахунку
індексу сапробності на підставі біологічного аналізу проби води
наведений у табл.5.2.
Розрахований індекс сапробності (2,22) вказує, шо досліджена
вода за ступенем забрудненості відноситься до в-мезосапробної
зони.
Таблиця 5.2
Результати біологічного аналізу і розрахунок індексу
________ сапробності води ____
Види, які виявлені у пробі
*, А, з /г,
та їх сапробність
Euglena viridis (р) 4 1 4
Clostenum acerosum (а) 3 1 3
Cymbella ventricosa (b) 2 5 10
Diatoma vulgare (b) 2 7 14
Melosira italica (b) 2 5 10
Navicula viridula (a) 3 2 6
Colpoda cucuHus (a) 3 1 3
Surirclla ovata (b) 2 5 10
Результати розрахунку - 2=27 2*60
Примітка:
Б = 1,0-1,5 - олігосапробна зона:
Б “ 1,5-2,4 - ^-мезосапробна зона;
Б = 2,5-3,5 - «-мезосапробна зона;
Б — 3,5-4,5 - полісапробна зона.
5 .7 . В о д о й м и щ е - д ж е р е л о в о д о за б е зп еч е н н я та
п р и й м а ч стічних в о д
Слід мати на увазі, що життя мікроорганізмів нерозривно

зв'язане з навколишнім середовищем. З одного боку, діяльність
мікроорганізмів значно змінює навколишнє середовище в
результаті усунення з нього поживних речовин і виділення
продуктів обміну, з другого — інтенсивність обмінних процесів
усередині клітини багато в чому залежить від умов навколишнього
середовища. Наука, яка вивчає взаємовідносини живих організ
мів з навколишнім середовищем, є екологія. Різноманітні види
організмів утворюють складні групування —біоценози, які є не
випадковим скупченням організмів, а організованою системою
Склад і характер біоценозу визначаються властивостями
навколишнього середовища і взаємовідносинами між пред
ставниками окремих видів.
Простір, що займає біоценоз — це біотоп. Біоценоз і
біотоп зв'язані, впливають один на одного і утворюють
екологічну систему. Різноманітні водоймища або їхні ділянки є
природними екосистемами. До штучних екосистем відносяться
усі спорудження біологічної очистки стічних вод. Для будь-яких
екосистем характерні постійний обмін речовин та енергії, як
зовні, так і всередині неї.
Організми, шо населяють водне середовище, відносяться до
гідробіонтів. Гідробіонти у водоймищах утворюють біоценози,
кількісний і якісний склад яких зумовлений рядом фізичних,
хімічних та біологічних факторів
Природні поверхневі водоймища, що використовуються як
джерела водозабезпечення, підрозділяються на текучі, у яких
водна маса переміщується в одному напрямку, і стоячі, де таке
переміщення води відсутнє. До перших відносяться річки,
до других — озера. Крім природних водоймищ велику роль у
забезпеченні водою відіграють водосховища, штучно створені
177
на річках. У водосховищах розрізнюються зони з гідрологічним

режимом, близьким до річкового (верхів'я ) і до озерного
(поблизу греблі).
Рух води у водоймищі суттєво впливає на температурний
режим окремих ділянок водоймища і характер грунтів.
Температура води у річках швидко змінюється зі зміною сезонів
року. В озерах різкі сезонні коливання температури зазнає в
основному верхній шар води
Кисневий режим у водоймиші залежить від багатьох факторів
і визначається швидкістю розчинення і споживання.
У порівнянні з придонними шарами верхні шари води
звичайно більш насичені киснем, оскільки саме тут вибувається
фотосинтез.
Відкриті водоймища відрізняються також більшою різно
манітністю і мінливістю хімічного складу і мікро населення
води. У складних біологічних суспільствах, які формуються у
водоймиші. залежно від місце проживання розрізняють два
основних біоценоза: бентос і планктон. Бентос є сукупністю
організмів, що населяють дно водоймища і донні відкладення. До
бентос них форм мікроорганізмів відноситься велика кількість
бактерій, водорості, найпростіші, гриби тощо. Особливо багато
бактерій, здійснюючих перетворення біогенних елементів,
перебувають у верхньому шарі відкладень.
Вони можуть утворювати на їхній поверхні плівку товщиною
у декілька міліметрів. Широко розповсюджені у донних
відкладеннях найпростіші, коловертки. Максимальна кількість
мікроорганізмів у донних відкладеннях спостерігається влітку та
восени. На великих глибинах мікробентоносні форми широко
представлені в основному бактеріями — мінералізаторами
Процеси розкладення органічних речовин з найбільшою
інтенсивністю відбуваються саме у поверхневих шарах донних
відкладень.
Під планктоном розуміють рослинні і тваринні організми, шо
перебувають у завислому стані. При цьому рослинні форми —це
фітопланктон, тваринні організми — зоопланктон. Підтримці
мікроорганізмів у завислому стані сприяє наявність у деяких
з них у клітинах газових бульбашок, як це спостерігається у
раковинної амеби. До планктонних видів мікроорганізмів
відносяться найпростіші, коловертки, деякі водорості та
178
РО ЗД ІЛ 5 . З А Г А Л Ь Н І ВІД О М О СТ І З М ІКРО БІО Л О ГІЇ
бактерії.
У зимовий період спостерігається мінімум розвитку бакте
ріального планктону, повссні кількість бактерій значно
збільшується, часто досягаючи максимуму. Далі з розвитком
водоростей чисельність їх знижується, зашируючись. постійною
протягом літа, восени під час масового відмирання фітопланк
тони кількість бактерій різко зростає. Причина сезонних змін
планктону полягає у коливаннях складу поживних речовин,
необхідних для певних груп планктону.
Мікроорганізми водоймиша класифікують також за фізіо
логічними ознаками. В основу класифікації покладена їхня
здатність засвоювати усіляки речовини з водного середовища в
аеробних або анаеробних умовах. Мікроорганізми різноманітних
фізіологічних груп вступають між собою у складні метаболічні
або антогоністічні відносини. Основна роль у біоценозах
виводиться групі мікроорганізмів, які беруть участь у круговороті
найважливіших елементів — вуглецю, азоту, сірки, фосфору.
До цієї групи належать мікроорганізми, які гідролізують
складні білки до простих та амінокислот, амоніфікагори,
нітрифікатори, азотфіксуючі бактерії, денітрифікатори та інші
групи мікроорганізмів. Серед цих численних форм є як аероби,
так і анаероби.
Фотосинтезуючі форми мікроорганізмів представлені у
водоймишах різноманітними групами водоростей (діатомових,
зелених, синьо-зелених).
На закінчення необхідно відмітити, шо мікроорганізми во
доймиша беруть активну участь в його очишенні Вони міне
ралізують органічні речовини і окиснюють відновлені сполучен
ня неорганічного походження (наприклад, залізо- (II) —у залпо
( 111), амоній —у нітрити і нітрати, сірководень —у солі сірчаної
кислоти тощо).
Процеси самоочищення водойм
Забруднення, які надходять у водойми з різних джерел,
порушують у ньому природну рівновагу. Самоочищення
полягає в здатності водойми протистояти цьому порушенню,
звільнятися від внесених забруднень і відновлювати свої
природні властивості.
Самоочищення - сукупність фізичних, хімічних і біологічних
процесів, внаслідок яких водойма звільнюється вш забруднень.
179
У водоймі відбуваються хімічні реакції гідролізу, нейтралізації,

окиснення. Наприклад, гідроліз солей заліза і алюмінію
приводить до утворення гідроксидів цих металів, здатних до
осадження.
Нейтралізуюча здатність води водойми використовується
при забрудненні її речовинами кислого або лужного характеру.
Лужні речовини природної води — бікарбонати і карбонати
— беруть участь у нейтралізації кислот, тоді я к нейтралізація
лужних компонентів стока відбувається внаслідок взаємодії їх з
розчиненою у воді вугільною кислотою.
Реакції хімічного окиснення у водоймах надто різноманітні.
Розчинений у воді кисень здатний окисню вати численні органічні
сполуки з утворенням оксидів і навіть пероксиду водню Н-О,. Як
окислювач Н 20 , вступає в хімічні реакції окиснення, як і можуть
прискорюватися іонами металів, зокрема іонами Ие2* і М®2’.
О киснення органічних речовин ініціює також ультрафіолетове
випромінювання. При цьому фотохімічні реакції проходять у
поверхневому шарі води. Ш видкості окиснення різноманітних
речовин суттєво розрізняються, але в цілому забруднення
побутового характеру окиснюються у 2 - 1 0 разів швидше, ніж
домішки виробничих стічних в о д
Д о фізико-хімічних факторів самоочищ ення належать
сорбція, коагуляція, розчинення, емульгування речовин, які
часто приводять до зміни фізико-хімічного стану забруднень,
що нерідко сприяє прискоренню процесів самоочищ ення.
Наприклад, сорбція розчинених та колоїдних речовин за
вислими частками спричиняє збільш ення їх концентрації у
мікрозонах та сприяє підвищенню швидкості хімічного та біо
хімічного окиснення речовин.
Емульгування мастил та нафтопродуктів збільшує поверхню
контакту у системі кисень — речовина — клітина.
Процеси осадження тісно п ов’язані з життєдіяльністю
гідробіонтів — фільтраторів і седиментаторів. Гідробіонти,
прискорюючи процеси осадження, сприяю ть очищ енню води
від зависи, яка транспортується у донні відкладення. Таким
чином, забруднення розподіляється між водним шаром та
донними відкладеннями. Однак цей процес може проходити і у
зворотному напрямку. ■
Самоочищення від іонів важких металів відбувається
180
Р о з д іл 5 . З А Г А Л Ь Н І В ІД О М О С Т І З М ІК Р О Б ІО Л О ГІЇ
в результаті ряду процесів сшвосадження з гідроксидами

тривалентних металів, а також сорбції іонів органічними
колоїдами та мікроорганізмами.
У самоочищенні водойми біохімічна діяльність гідробіонтів
домінує. Практично усі хімічні та фізико-хімічні процеси
самоочищення прискорюються завдяки участі мешканців
водойми.
Здатність водойми до самоочищення не безмежна. Як будь-
який складний біохімічний процес біологічне самоочищення
чутливе до зовнішнього впливу, у тому числі до перевантаження,
до токсичних сполук. За високої концентрації органічних
речовин, які надходять у водоймище, гідробіонти не встигають їх
використати, внаслідок чого забруднення накопичуються і стан
водойми різко погіршується. Токсичні сполуки, які порушують
цілісність екологічної системи водойми, також знижують його
здатність до самоочищення
5 .8 . Мікробіологічна корозія в системах

водовідведення. Методи захисту
від мікробіологічної корозії
Мікробіологічна корозія — процес руйнування матеріалів

під впливом грунту або електролітів, який прискорюється
мікроорганізмами (мікробами). Роль мікроорганізмів у процесах
корозії зводиться до прискорення деполяризації катоду шляхом
ферментативного переносу електронів, виділенню корозійних
продуктів обміну та виникненню пар диференціальної аерації.
Залежно від умов, механізм мікробіологічної корозії може бути
з'ясований одним з перелічених процесів або їх сукупністю
Багато видів бактерій ~ активні корозійні агенти. Дуже велике
значення мають групи, які приймають участь у перетворенні
сірки і заліза.
Виявлення мікробної корозії різноманітні (рис.5.6).
Корозія в аеробних умовах виникає при достатнш кількості
кисню в повітряному просторі або у воді (у розчинному
вигляді).
Аеробній корозії піддаються залізобетонні та металеві
трубопроводи і споруди з металу або бетону. В аеробних умовах
181
1 - утворення відкладень (в тому числі залізобактеріями), які

визивають корозію з поглинанням кисню і забезпечують умови
для розвитку анаеробних мікроорганізмів;
2 - корозія під впливом анаеробних сульфатвідновл«овальних
бактерій, які здатні поглинати водень з поверхні металу в
безкисневому середовищі;
3 - корозія під впливом бактерій, що окиснюють сполуки
сірки та утворюють агресивне середовище;
4 - створення біологічних обростань слизе утворюючими
бактеріями та грибками, які сприяють розвитку анаеробних
мікроорганізмів і приводять до корозії.
Основні агенти мікробної корозії — сіркобактерії, тіонові та

нітрофікуючі бактерії, залізобактерії.
Внаслідок життєдіяльності тіонових бактерій кінневим
продуктом метаболізму є сірчана кислота, яка створює агресивне
середовище та служить причиною корозії металу:
1*2
Ро^^^^ЗА ГД^ЬИ И ІЩ О М О СЛ^^ІКРО БІО ЛО ГіГ
5*“ + 2 0 1 -» 505", + 794,0 кДж;

5° + Н 20 + 1,502 -> Н 25 0 4, +585,0 кДж;
52Оз" + НгО + 2 0 2 -> 250]" + 2Н‘ , +936 кДж,
50,2' + 0,5 0 2 -> 5042_, + 251,0 кДж.
Корозійність середовища при пониженні pH пояснюється

збільшенням концентрації іонів Н*, які підтримують катодну
реакцію. Але роль тіонових бактерій в корозії металу не обме
жена тільки створенням агресивного середовища Тіобацили
виду ТШоЬасіІІиа Лпоохкіаш здатні окиснювати Ре-’* до Ре}* за
рівнянням:
4Ре*+4Н++ 0 , — 4Ре3++2Н20.
Утворене тривалентне залізо виступає як активний окисню-

вач здатний приймати електрони з поверхні металу:
і виконувати таким чином роль деполяризатора. Продукт

реакції знову окиснюється тіобацилами. Цей циклічний процес
здатний постійно підтримувати корозію металу.
З діяльністю тіонових бактерій пов’язане руйнування бетон
них споруд. Тіонові бактерії, т о розвиваються на бетонній
поверхні, знижують pH води, яка контактує з бетоном, шляхом
виділення кислоти. У кислому середовищі захисна плівка
карбонату кальцію, що виникає на поверхні бетону при його
твердінні, руйнується. Цс надає можливість молекулам води
проникати в бетон і розчиняти його компоненти. Крім того
продукти життєдіяльності тіонових бактерій —сульфати —беруть
участь у виникненні в бетоні гідросульфоалюмінату кальцію
ЗСаО • А1,0,- ЗСаБО/ 31Н20 , який має об’єм у 2-2,5 рази більше,
ніж вихідних речовин, шо приводить до руйнування бетону.
Корозія бетонних конструкцій, шо контактують з водою,
як правило, спричинюється комплексом різних видів мікро
організмів. Наприклад, у самопливних колекторах, які транс
портують стічну воду, корозія може бути спричинена жит
тєдіяльністю сульфатредуцуючих, тіонових і сіркобактерій Перші
183
утворюють сірководень, який виділяється з води у підсклепінний

простір колектора, незаповнений водою Сірководень може
окиснюватись киснем повітря, а також за участю сіркобактерій
і тіобацил. Хімічне окиснення сірководню і використання
його тіоновими бактеріями приводить до появи в середовищі
тіосульфатів, які знижують pH середовиша. При значеннях
рН<7,5 активно діють тіобацили Th.thiopan.is, які утворюють
елементарну сірку, при цьому pH середовища знижується до 3.
В кислому середовищі бактерії ТЪ.сопсгсиуопю та ТІїЛІиоохкІаш
окиснюють сірку до сірчаної кислоти. Внаслідок діяльності
тіонових бактерій pH середовища може понизитись до 1, Корозії
такого типу звичайно підлягає верхня частина колектору, яка не
заповнена водою. Під дією тіонових бактерій, руйнуються не
тільки метали і бетон, а й сплави, які містять сірку, а також гума,
оскільки в ній після вулканізації також залишається сірка.
Нітрифікуючі бактерії можуть бути причиною корозії пористих
матеріалів на основі цементу. Окиснюючи аміак, що знаходиться
у повітрі або воді, вони продуцюють азотну кислоту, яка реагує з
СаСОз бетону, та переводить його у розчинну форму Са(ИО>)2:
ж ; + 2 0 , -» N О; + 2 Н г0 , 557 кДж/моль,
2М ), + 0 , -+ 2М>7, +146 кДж/моль.
Окиснення аміаку до нітратів є складний багатоступінчастий
процес. У дослідах з ї'Шпкотопа.ч еигораесі установлено, що
поглинання амонію відбувається за участю мідьзалежної транс-
локази Окиснення амонію, або імовірніше аміаку каталізується
моиооксигеиазою:
КДз+НЛ+О, — ічн ,о н +а + н 2о .
Один атом молекули кисню окиснює аміак, а другий з’єд

нується з воднем, донорами якого (А) в експериментальних
умовах можуть бути НДДН (нікотинамідаденіндинуклеотидН)
або гідроксиламін, у результаті чого утворюється вода. Утворе
ний із аміаку гідроксиламін в аеробних умовах окиснюється до
нітриту:
ЇМН2ОН+Ог — N 0 г +Н* + Н ,0.

184
Р о з д іл 9. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ
Цю реакцію каталізує гідроксиламінредукгаза. Припускають,

що проміжним продуктом у иій реакції є нгтроксил (N014):
N11,04 — Ж)Н+2Н* + 2 в.
Як побічні продукти можуть утворюватися окисид азоту (II)
те оксид азоту (III).
Реакції другого етапу (окиснення нітритів до нітратів) усього
імовірніше відбуваються наступним чином:
N0', + Н ,0 + 2цит.а,3* N0, +2Н' + 2цит.а3*,
211' + 2цигп.а/1* + 0,5 02~* Н ,0 + 2цит .а3*,
де п и т а 3* - цитохрома а 3*, вмішує Ре3+;

цит.а.1*- цитохрома а 3*, вмішує Яе1*,
або скорочено:
Р е ^ * = = ± Р е 2*
С и * < Г . г Л С и 2*.
■ -і і.♦# '»
За Е.Н Кондрат’євою (1983), весь процес окиснення нітрй-
фікаторами аміаку до нітратів вибувається за схемою:
ЫН,---------- ►\ Н 2ОН---------- ►Аі р ---------- * N 0 , ----------►ДО,
Загальні відомості про цнтохроми

Цитохроми (грец. суіов —клітина +с1иота — колір, забарв
лення) — складні залізовмісні білки, які у вигляді простетичної
(органічної) групи містять зялізб-порфїрйярш комплекси. Вони
находяться в усіх клітинах з аеробним енергозабезпеченням.
Цитохроми локалізовані у внутрішніх мембранах мгтохондрій,
хлоропластів, ендоплазматичного ретикулуму (сггки) та інших
мембранних структурах клітини. Біологічна роль цитохроми
полягає у їх участі у різних окисно-відновних процесах —тка
нинному диханні, біологічному окисиенні, окисному фосфо-
рилюванні, фотосинтезі, хемосинтезі та інші.
Із різних видів організми виділено близько ЗО цитохромів.
185
Залежно від будови простетичної групи їх поділяють не чотири

групи — А. В. С і 6 . У кожній групі є типи а, Ь, с, </, які
відрізняються боковими ланцюгами порфіринових структур.
При позначенні цитохромів, в яких встановлена структура,
біля букв ставлять цифрові індекси, які визначають належність
цитохромів до певної підгрупи. Структурні особливості різних
видів цитохромів визначають відмінності в їх окисно-відновних
потенціалах. У ланцюгу передачі електронів беруть участь 5
типів цитохромів (а, а р Ь, с, с;).
Цитохромоксидаза (фермент) складається з двох цитохром типу
а/а., кожен з яких має центр зв'язування з киснем. Цитохроми
а і а, мають характерну залізолорфіринову простатичну групу,
яку називають гемом А (гем ~~ грец. Ьаіпіа — кров). Інша
особливість комплексу а/а, —у наявності у ньому іонів купруму
(Си), зв'язаних з білковою частиною. Перенесення електронів
комплексом а/а, включає реакції:
Си* ♦-* Си2* + е ,
Ре1* «_* реі» + е .
Комплекс цитохроми а/а, безпосередньо реагує з молеку

лярним киснем.
У внутрішній мембрані мітохондрій цитохроми, як правило,
утворюють ланцюги, по яким транспортуються електрони від
донора до акцептора. Транспорт електронів супроводжується
оборотною зміною ступеня окиснення заліза простетичної
групи:
Ре2' Г
♦#
Слід відмітити, шо перенесення електронів цитохромами
порушується деякими сполуками. '
Інгібіторами переносу електронів цитохромною системою
є цианіди. оксид вуглецю СО та сірководень, які інактивують
шпохромоксидазу; рух електронів від а/а, до кисню припиня
ється: синтез АТФ блокується, шо призводить до загибелі
організму
Корозія бетону під дією нітрифікуючих бактерій виявляється
186
Р о а д З /^ ^ І А І ^ Л Ь т
у виникненні альвеол, або в лущенні поверхні бетону.

Активними учасниками аеробної корозії металів є залізо
бактерії, в яких проходить реакція:
4РеС 0,+0 2+6Н,0 —* 4Ре(0Н),+4С02+ 167,0 кДж/.моль.
Серед бактерій, які окиснюють двовалентне залізо, є одно

клітинні та нитчасті ({юрми. Одноклітинні залізобактерії роду
СаІІюпсІІа мають злегка вигнуту форму з характерними
скрученими нитками, які покриті гідроксидом заліза (рис. 5.7).
Клітина довжиною не перевищує 1,5 мкм. в той же час нитки,
які вони про дуці рують можуть досягати 1000 мкм.
Клітини деяких нитчастих залізобактерій зібрані в ланцюжки
та оточені трубчастим слизовим чохлом, який насичений окси
дом заліза. По мірі ущільнення чохла клітини вислизають з
нього і на цій стадії розвитку набувають здібності пересуватись
за допомогою джгутиків. Дисковидні, або циліндричні клітини
оточені чохлом конічної форми, вузьким кінцем якого вони
прикріплюються до твердої поверхні.
А Б
Рис. 5.7. Нитчасті залізобактерії: А ~ Оаігіопеїіа; Б СіеікЮіпх
187
З діяльністю залізобактерій пов’язують мікробну аеробну

корозію водопровідних труб. Оселяючись у трубах, вони
створюють на їхніх стінках слизові нагромадження, які мають
високу механічну міцність, тому не змиваються струмом води.
Міцність цих утворень обумовлена волокнистою структурою
оболонок залізобактерій.
Корозія починається з появи на внутрішній поверхні
труб жовтих та темно-коричневих нальотів або каверн, які
складаються з гідроксиду тривалентного заліза. Каверни
виникають, як правило, на нерівностях труб. Ділянки труб під
кавернами опиняються ізольованими від води і доступ кисню
до них ускладнюється. Навпаки, ділянки, які омиваються
водою, аеруються добре. Таким чином, розвиток залізобактерій
приводить до виникнення на поверхні труб зон з різним ступенем
аерації Це спричинює виникнення різних значень електродних
потенціалів, які створюються на ділянках, вкритих кавернами та
вільних від них. Ділянки під кавернами функціонують як аноди,
процес корозії на них описується рівнянням:
На добре аерованих ділянках встановлюється більш високий

потенціал і відбуваються катодні реакції відновлення протона:
2 Н * + 2 е —> Н + Н —» Н 2,
або кисню:
- О , + 2ё+ Н .О -> 2О Н '.

2 2
Діяльність залізобактерій на анодних ділянках приводить
до окиснення двовалентного заліза в тривалентне та його
гідролізу. Виникнення гідроксиду тривалентного заліза
супроводжується пониженням рН < 5-6, тобто створенням
корозійного середовища Крім того, внаслідок інтенсивного
споживання залізобактеріями кисню і росту відкладень Ре(ОН),
анаеробні умови на анодних ділянках посилюються, що веде до
збільшення різниці потенціалів між катодом та анодом, отже, до
прискорення процесу корозії.
188
Р о з д іл 5 . ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ
Корозію в анаеробних умовах спричиняють сульфідредуц-

ючі бактерії, які розвиваються в інтервалі pH 6 ,8*8 при наяв
ності в середовищі сульфатів та джерел електронів Ці бактерії
часто виявляються в середовищах, багатих киснем, де вони меш
кають поруч з аеробними бактеріями, які створюють для них
необхідні умови анаеробіозу. Хімічний процес, шо відбувається
за участю сульфідредуиуючих бактерій описується рівнянням'
50, + ІОН*- »Н28+4Н 20 . Сірководень, який при цьому виділяє
ться, здатен зв'язати двовалентне залізо та відновити гідроксид
тривалентного заліза з утворенням щільного осаду сульфита
заліза.
Спеціальних засобів захисту від мікробіологічної корозії
дуже мало. До того ж існуючі заходи захисту не дають суттєвих
результатів. Крім того в практиці будівництва каналізаційних
споруд під час оцінки агресивності експлуатаційних серсдовнш,
шо впливають на ці конструкції, не враховується активність
біогенної сірчанокислотної агресії. В той же час в деяких
розроблених стандартах країн СНД по проектуванню зовнішніх
каналізаційних мереж внесено ряд принципово нових положень,
пов’язаних з мікробіологічною корозією в цих об’єктах.
На даний час одним з найбільш ефективних методів захисту
від біологічної корозії розглядається введення в бетон і в захисні
покриття бактерицидних домішок, що інгібують процеси
життєдіяльності аеробних і анаеробних мікроорганізмів, або
приводять до їхньої загибелі. При цьому необхідно враховувати
токсичність біоцилів (речовин, які знищують живі організми)
Так ефективним бактерицидом для сульфатредуцуючих бак
терій служить кисень, тому посилення аерації сповільнює
корозію, яка спричинена сульфатредуцуючими бактеріями. Як
міра запобігання корозії цього типу може бути використане
підлужений середовища (коли це можливо), тому що зростання
і розвиток сульфатредуцуючих бактерій повністю припиняється
при pH > 9.
Перспективним напрямком у захисті будівельних конструкцій
від біокорозїї є розробка бактерицидних епоксиполімерів
шляхом їх модифікації бактерицидами —низькомолекулярними
нетоксичними поверхнево-активними речовинами (ПАР)
Бактерицидні властивості захисних покриттів та матеріалів
запобігають утворенню на поверхні конструкцій корозійно-
189
агресивних кислот біогенного походження.

Захист поверхні бетонів хімічно стійкими полімерними
матеріалами перешкоджує проникненню в бетон мікроорганізмів
і дифузії корозійно активних Метаболітів'; Однак більшість
рекомендованих і використованих матеріалів не мають достатньої
бактерицидності, тому швидко втрачають свої антикорозійні
властивості. За характером дії токсиканти поділяються на
біоциди, що знищують мікробних збудників бюпошкоджень;
біостатики, що інгібують ріст мікроорганізмів; репеленти, що
“ відлякують” агентів бюпошкоджень.
На кафедрі загальної хімії ХДТУБА розроблені бактерицидні,
епоксидні композиції, які відрізняються підвищеними
властивостями хімстійкості, твердості, міцності, довговічності,
адгезії до сухих та вогких поверхонь. Вони рекомендуються
для захисту від біохімічної корозії будівельних конструкцій з
бетону.
Разом з тим, необхідно враховувати, що ефективність бю-
цидів для інгібування мікробіологічних процесів в спорудах
водовідведення повинна оцінюватись з урахуванням специфіки
експлуатації цих споруд у взаємозв’язку з іншими спорудами
водовідведення, масштабами процесів і об'єктів.
Крім того, використовуються кремнійорганічні сполуки, які
значно збільшують біоспйкість і довговічність конструкцій,
але адгезія такого покриття після експлуатації в біохімічно
активному середовищі зменшується майже удвічі.
Високий бактерицидний ефект забезпечують також фізичні
методи, наприклад, УФ випромінювання.
Одним із способів захисту бетонних виробів є їх просочування
органічною рідиною на основі гліцерину.
Кислотостійка композиція, що вміщує рідке скло, кремніє-
фтористий натрій, кислотостійкий наповнювач та діалюмінат
кальцію може експлуатуватися в середовищі сірчаної кислоти,
сірчанокислих солей, а також в газовому середовищі з оксидами
сірки і температурою до 500"С.
Також використовують біоциди, що містять миш’як для
захисту від мікробіологічного пошкодження полімерних мате
ріалів таких як поліетилен, поліакрилати, поліурстан, полімери
вінільного типу, в тому числі полівінілхлорид. Однак, за
ефективністю неорганічні похідні миш’яку гірше органічних, у
190
Р о зд іл 5 . ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГ#
зв’язку з чим їх відносять до другорядних отрут.

На основі високомолекулярного водорозчинного бактери
цидного нстоксичного препарату —полісспту (полігексаметилен
гуанідинхлорид) і різних полімерних зв’язуючих (епоксидні смо
ли, хлорсульфований поліетилен та іниі.) розроблені в о д о с т ій к і
полімерні композиції, шо зберігають бактерицидні властивості
полісепта. Мікробіологічні дослідження показали, що покриття
зберігають стійкий бактерицидний ефект при їх експлуатації у
водному середовищі до 12 місяців. Вони повністю очищують воду
в об’ємі посудини, стінки якої захищені полімерним покриттям,
навіть при високій мікробній концентрації.
5.9. Лабораторні роботи
Будоаа мікроскопа і техніка мікроскопування
Мета роботи: Ознайомитися з правилами роботи на мікро

скопі.
У практиці мікробіологічних досліджень найважливіше місце
належить мікроскопу. Мікроскопом називається прилад з певним
розташуванням лінз у ньому, за допомогою яких досліджуваний
об’єкт збільшується в сотні і тисячі разів. Мікроскопи, які дають
можливість вивчати різні прозорі об’єкти у світлі, що проходить
через лінзи, називаються світловими або біологічними.
Усі світлові біологічні мікроскопи умовно поділяють на три
групи:
- біологічні мікроскопи спрощені;
- біологічні мікроскопи робочі;
- біологічні мікроскопи дослідні.
Найбільш розповсюджені мікроскопи біологічні робочі —
МБР-1, МБР-3 та інші.
У сучасних моделях мікроскопів МБР (“Віолам” Р-3,
“ Біолам” Р-4) передбачено двокоординатне переміщення об’єк-
т
та, Мікроскоп цієї серії має механічну та оптичну системи. У

механічній системі основними частинами є прямокутна основа
(штатив), коробка з мікрометричним механізмом, предметний
столик, тубусотримач з макрогвинтом, тубус, револьвер з
отворами для об’єктивів (рис. 5.8).
Рис. 5.8. Біологічний мікроскоп МБР-1

1 —основа; 2 —предметний столик; 3 — гвинт для фіксування
диска предметного столика; 4 — регулювальні гвинти; 5 —
конденсор; 6 —кронштейн конденсора; 7 —гвинт для закріплення
конденсора; 8 — рукоятка конденсора; 9 — рукоятка ирисової
діафрагми конденсора; 10 — дзеркало; 11 — тубусоутримувач;
12 — рукоятка макро гвинта; 13 — рукоятка мікро гвинта; 14 —
револьвер; 15 — об’єктиви; 16 — похилий тубус; 17 — гвинт для
закріплення тубуса; 18 — окуляр.
192
Р о зд іл 5. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ
Рух системи забезпечується обертанням макрометричного і

мікрометричного гвинтів
Оптична система, складається з об’єктивів, окулярів та освіт
лювального пристрою (конденсор, дзеркало, відкидна лінза,
світлофільтр, освітлювач). Основною частиною оптичної системи
є об'єктив, шо характеризує основні якості мікроскопа.
Об’єктив — це система лінз у металевій оправі. Передня,
найголовніша лінза об’єктива називається фронтальною, яка
дає зображення об’єкта, шо розглядається, із сферичною і
хроматичною абераціями. Останні усуваються розмішеними више
я об’єктиві корегуючими лінзами Цифри на металевій оправі
об’єктива (8 %ЧО1, 90*) вказують на його власне збільшення
Слід відмітити, що використовують сухі та імерсійні об’єк
тиви У сухому об’єктиві між фронтальною лінзою і об’єк
том міститься повітря. Найчастіше користуються сухими
об’єктивами при збільшенні досліджуваного об'єкта від 56 до
600 разів Імерсійні (ОИ-90 або МИ-90) об’єктиви застосовують
при вивченні дуже дрібних об’єктів (бактерій, грибів тошо). В
імерсійних об’єктивах між фронтальною лінзою і досліджуваний
об'єктом міститься крапля імерсійної олії, найчастіше кедрової.
У цій однорідній системі промені світла не заломлюються, а
потрапляють в об’єктив, не змінюючи свого напрямку, оскільки
показники заломлення скла і кедрової олії однакові: 1,52 і 1,515
відповідно. Використовують також синтетичні продукти, які за
оптичними властивостями не поступаються кедровій олії
Власне збільшення будь-якого об’єктива залежить від
фокусної відстані його фронтальної лінзи. Його розраховують
за формулою:
V - L/F,
де V — власне збільшення об'єктива, L —відстань між фо

кальною площиною об’єктива і площиною зображення (для
різних об’єктивів вона становить 128 — 180 мм); F — фокусна
відстань об’єктива. У найсильніших об’єктивах фокусна відстань
фронтальної лінзи дорівнює 1-3 мм, а у найелабкіших - 50—
60 мм.
До оптичної системи мікроскопа також належить окуляр,
який складається з двох плоско-опуклих лінз: верхньої-очної
193
Х ім н м г^
і нижньої — збірної. Очна лінза збільшує дійсне зображення,

одержане об'єктивом, подібно до звичайної лупи. Цифри на
металевий оправі окуляра (5*, 7х, 10*, 15х, 20х) вказують на його
власне збільшення, яке визначається за формулою:
К -Ь /Р ,
де К — власне збільшення окуляра;

Ь — відстань найяснішого поля зору для нормального
ока, яка дорівнює 25 см;
Е7 —фокусна відстань лінз окуляра.
Загальне збільшення мікроскопа дорівнює добутку збільшен
ня об’єктива на збільшення окуляра, Наприклад, при викорис
танні окуляра 15х і об’єктива 90хматимемо збільшення зображен
ня у 1350 разів.
Основними складовими частинами освітлювального при
строю, розмішеного під предметним столиком, є конденсор І
дзеркало. Конденсор складається з двох лінз у металевій оправі
та ірисової діафрагми. Він при значений для збирання пучка
світла від дзеркала. Дзеркало має плоску і угнуту поверхні. Воно
спрямовує пучок променів на об’єкт, що досліджується. При
денному освітлені користуються плоскою стороною дзеркала,
при штучному освітленні (а також при відсутності конденсора) —
угнутою.
Оптичні якості мікроскопу визначаються такими основни
ми показниками: власним збільшенням, роздільною здатністю і
чіткістю зображення. Власне збільшення мікроскопа перебуває
в оберненій залежності від фокусної відстані фронтальної лінзи
об’єктива: чим більшою є фокусна відстань, тим меншим є
збільшення фронтальної лінзи.
Роздільна здатність мікроскопа — це здатність об’єктива
давати роздільне зображення двох близько розташованих на
препараті точок. Іншими словами це та мінімальна відстань
між двома точками, коли вони ще не зливаються в одну. Чим
більша роздільна здатність мікроскопа, тим меншого розміру
об’єкт можна побачити. Роздільна здатність мікроскопа є тим
більшою, чим вищою є нумерична апертура (отвір оптичної
системи, який визначається розмірами лінз) об’єктива.
Чіткість зображення. Чітке зображення об’єкта під мікро-
194
Р озд іл 8 . ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ
скопом утворюється при загальному збільшенні об'єктива та

окуляра, яке не перевищує нумеричну апертуру більш ніж у
500 разів. Чіткість зображення залежить від ступеня усунення
в об'єктиві явищ сферичної і хроматичної аберацій. З цією
метою використовують планахроматичні і плаиапохроматичні
об’єктиви.
П р а в и л а роботи і світловим мікроскопом:
- перед початком роботи вибирають місце подалі від прямого
сонячного світла і встановлюють мікроскоп перед собою так,
щоб було зручно дивитися в окуляр;
- револьвер треба перевести у таке положення, в якому проти
тубуса міститься об’єктив з найменшим збільшенням (8*);
- відкривають повністю діафрагму, піднімають конденсор
у крайнє верхнє положення, щоб його формальна лінза була
розташована на одному рівні з предметним столиком,
• ставлять об’єктив К* в робоче положення на відстані при
близно І см від предметного столика,
- роботу з мікроскопом завжди починають з малого
збільшення;
- дивлячись в окуляр і користуючись дзеркалом і лампою
накалювання спрямовують світло в поле зору;
- поміщають досліджуваний об’єкт на предметний столик,
опускають об’єктив за допомогою мікрогвинта так. щоб між
фронтальною лінзою об'єктива і об'єктом була відстань 4-5 мм,
- переміщують макрогвинтом предметний столик, знаходять
потрібне положення об'єкта і вивчають його.
Р еак ти в и т а обладнання
Деякі види водоростей.

Предметні та накривні скельця.
Дистильована вода.
Мікроскоп.
П орядок виконання роботи
Нанести краплину об’єкта (водорості) на предметне скло,

накрити скельцем і розглянути під мікроскопом
195
■ Н ш нм нм няаням нянш нш нві
На цих препаратах вивчити морфологію 1 будову клітини

водорості.
1. Які прилади використовуються при мікробіологічних

дослідженнях?
2. Які основні частини мас біологічний мікроскоп?
3. З чого складається оптична система мікроскопа?
4. Як приготувати об'єкт для вивчення під мікроскопом?
Дослідження дріжджеподібних грибів
Мета роботи: Ознайомитися з морфологією грибів.
Дріжджеподібні гриби, на відміну від інших грибів, є
одноклітинними організмами, які не утворюють справжнього
міцелію. За структурною організацією, дріжджові клітини суттєво
не відрізняються від клітин інших еукаріотних організмів. У
світловому мікроскопі добре розрізняються клітинна стінка,
цитоплазма, вакуолі і диференційоване ядро, а при спеціальних
методах фарбування — різні включення.
Розмножуються дріжджі нестатевим та статевим шляхом
Найбільш поширеним способом є брунькування, яке можна
спостерігати під мікроскопом при застосуванні сухої системи.
Препарат грибів.
Предметні та накривні скельця.
Мікроскоп.
Р оаділ 5. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ

Для вивчення морфології дріжджеподібних грибів найкраще
використовувати чисті культури дріжджів, які можна одержати
на місцевому дріжджовому або спиртовому заводі. їх також
можна виростити в лабораторії на рідкому 6-7%-му суслі або
сусло-агарі. Із цих культур виготовляють живі препарати
Найчастіше використовуються звичайні хлібопекарські дріж
джі (Saccharomyces cerevisiae) Невеличкий шматочок (3-5 г)
дріжджової маси вмішують у теплу підцукрену воду і через
10-15 хв, коли розчин станс мутним, наносять краплину його
на предметне скло, накривають скельцем і розглядають під
мікроскопом при сухій системі. На цих препаратах можна
вивчати морфологію і будову клітин, характер вегетативного
розмноження (брунькування) тощо (рис.5.9).
Рис. 5.9. Розмноження дріжожових клітин шляхом

брунькування.
W7
1. Шо вивчає морфологія?
2. Як приготувати дріжджеподібні клітини для вивчення під
мікроскопом?
Дослідження мікрофлори води
Мета роботи: Ознайомитися з методикою визначення за

гальної кількості бактерій у воді і кількості бактерій групи
кишкової палички
У воді відкритих водойм міститься велика кількість

мікроорганізмів: бактерії, гриби, водорості, найпростіші, а також
віруси тощо. їхній склад насамперед залежить від джерела, з
якого узято пробу для дослідження, місця і пори року. Якщо
вода забруднена, то в ній найчастіше виявляються такі гнильні
бактерії: Bacillus subtilis, Proteus vulgaris та інші. Глибинні води і
води артезіанських джерел містять мало мікробів. Водопровідна
вода вважається чистою, якщо загальна кількість мікроорганізмів
у 1 мл становить не більше 10 0 .
Наявність у воді представників кишкової мікрофлори
людини (Esherichia coll. Streptococcus faccalis. Clostridium
perfringcns тощо) свідчить про фекальне забруднення, а також
про можливість забруднення цієї води патогенними мікробами,
а саме: сальмонелами, шигслами, холерними вібріонами,
збудниками бруцельозу, чуми, а також вірусами — епідемічного
гепатиту, поліомієліту тощо.
При стандартному санітарно-бактеріологічному аналізі
води проводять два основних визначення: загальної кількості
бактерій у воді та кількості бактерій групи кишкової палички.
Ступінь забруднення води мікробами групи кишкової палички
оцінюють за колі-титром або колі-індексом. Найменша кількість
198
Р о зд іл 5 . ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБЮЛОПТ
мілілітрів води, в якій виявляється хоча б одна клітина Н. Соїі.

називається колі-титром. Кількість клітин Е.соїі. виявлених у
1 л води, дістала назву колі-індсксу.
Матеріали та обладнання
Термостат.
Мікроскопи і предметні та накритті скельця.
Електроплитка
Спиртівки.
Стерильні чашки ГІетрі та пробірки
Конічні колби (300 мл).
Фільтр Зсйііа.
Мембранні фільтри №3.
Сухий поживний агар.
Карболовий еритрозин.
Канадський бальзам.
Питна та забруднена вода.
Дослід 1. Визначення загальної кількості бактерій у воді.

Відбирають у чисті стерильні пробірки проби води. Водо
провідну воду можна не розбавляти, а забруднену треба
обов'язково розбавляти стерильною водою у співвідношеннях;
1: 10 , 1: 10 0 , 1:1000 (чим більшою є забрудненість, тим більшим
є розведення). За допомогою стерильних піпеток по І мл
досліджуваних проб і вносять у стерильні чашки Петрі Потім
заливають у чашку розплавлене і охолоджене до 45’С стерильне
поживне середовище (МЛА) та обережно нахиляють і обертають
чашки для перемішування суміші. При цих операціях необхідно
залити повністю дно чашки і уникнути утворення повітряних
пухирців.
Досліджувану воду можна вносити і в пробірки разом з
10-12 мл цього ж середовища; суміш швидко перемішують,
обертаючи пробірки між долонями, обпалюють край пробірки
на полум’ї спиртівки і обережно виливають засіяне середовище
в стерильну чашку Петрі. Чашки позначають і розмішують у
199
м нш нм ннм м Ьявнянннннвнв
термостаті (після застигання середовища) при температурі 37*С;

витримують протягом доби. За цей час виростають колонії, які
добре видно при збільшенні в 2-5 разів.
Підраховують кількість колоній звичайним способом або
за допомогою лічильної камери Вольфлюгеля та приладу
для підрахунку кількості колоній (рис. 5.10). Якщо посів
проводився без попереднього розведення, то кількість колоній,
які одержано у чашці, дорівнюватиме вмісту бактерій в І мл
води. В разі розведення треба помножити кількість колоній
на відповідне розведення і тоді одержимо кількість мікробів
у І мл досліджуваної води. О тримати результати дають змогу
визначити ступінь забруднення води, послуговуючись даними
табл. 5.1.
Рис. 5.10. Прилади для підрахунку колоній мікробів.

А —апарат для кількісного підрахунку колоній:
1 —столик для чашки Петрі; 2 —галка с пружинним пристроєм;
З — показник лічильника; 4 — тумблер для вмикання
імпульсного лічильника; 5 — тумблер для вмикання лампи
освітлення;
Б —лічильна камера Вольфлюгеля.
200
Р о зд іл 5 . ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З М ІКР О Б ІО Л О ГІЇ
Таблиця 5.1
Ступінь забрудненнії води
залежно від загальної кількості бактерій
Характеристика води Кількість бактерій в 1 мл, *
Дуже чиста а 10
Чиста а-10*
Помірно забруднена а*103
Забруднена аТО4
Брудна а-10*
Дуже брудна а-10*
• —може мати значення від І до 9
Цей метод не дозволяє визначити усі бактерії у воді, а тільки

ті. які розвиваються в умовах аналізу. Тому таке визначення
не є абсолютним і дає відносну бактеріологічну характеристику
води Для більш грунтовного дослідження мікрофлори води в
мікробіологічних лабораторіях використовують метод мемб
ранних фільтрів.
Дослід 2. Визначення кількості бактерій групи кишкової
палички.
Визначення кишкової палички грунтується на її здатності при
розмноженні зброджувати цукор. Якщо поживне середовише
містить лактозу, то вона зброджується до молочної кислоти,
яка руйнує сполуку барвника-фуксину з сульфітом. У місцях
росту колоній бактерій Е.СоІІ виникають забарвлені фуксином
червоні блискучі випуклі колонії, підрахунок яких говорить про
кількість бактерій кишкової палички.
Для визначення кількості бактерій E. Coli та інших
представників цієї групи використовується бродильний метод
і метод мембранних фільтрів Суть останнього полягає в
концентруванні бактерій з певного об’єму дослідної води на
мембранному фільтрі та вирощуванні їх на середовищі Ендо при
температурі 37*С.
Для цього в сухі чисті колби відбирають проби воли (300-
500 мл). Якщо вода забруднена, то її перед тим розводять
201
простерилізованою водою (залежно від забрудненості) у 100 -

1000 разів. Підготовленні мембранні фільтри вміщують у
простерилізований апарат Зсйтца, з'єднаний з водоструминним
насосом.
По закінченні фільтрування мембранний фільтр переносять
стерильним пінцетом у чашку Петрі на поверхню середовища
Ендо. Чашку розміщують у термостаті при температурі 37’С і
витримують протягом доби. Потім розглядають колонії кишкової
палички, які мають металевий блиск і червоне забарвлення. Для
визначення колі-індексу кількість бактерій групи кишкових
паличок п , які виросли із досліджуваного об'єму води, множить
на 1000 і ділять на об’єм V:
п 1000
КОЛ1-1НДЄКС = ---------------- .
V
Водогінна вода у великих містах і артезіанських свердловинах

повинна мати колі-індекс не більше 2 .

1. Які основні визначення проводять при стандартному
санітарно-бактеріологічному аналізі води?
2. Як оцінюють ступінь забруднення води?
3. Як визначають загальну кількість бактерій у воді?
4. Які прилади використовують для підрахунку колоній
мікробів?
5. На чому грунтується визначення бактерій групи кишкової
палички?
202
Контрольні питання та задачі
1 Які фактори визначають будову молекули води і структури

рідкої води?
2. Охарактеризуйте будову і фізичні властивості молекул
води.
3. Охарактеризуйте особливості водневого зв’язку в рідкій
воді, льоді та водяній парі.
4. Охарактеризуйте фізико-хімічні властивості води.
5. Які властивості відносять до структурно-чутливих?
Перелічить структурно-чутливі властивості води.
6. Які особливості структури води в різних агрегатних
станах?
7. Накресліть діаграму стану води. Які процеси проходять
на межах фаз? Лайте характеристику потрійної та критичної
точок.
8 . Розкажіть про хімічні властивості води.
9. Які відмінності між будовою води і водних розчинів7 Чим
обумовлені ці відмінності7
10 . Перелічить основні характеристики розчинів.
11. Охарактеризуйте кол ігативн і властивості розчинів.
12. Розчини неелектролітів і їх властивості.
13. Розчини електролітів. Електролітична дисоціація.
14. Охарактеризуйте рівновагу розчинник — розчинена
речовина.
15. Гетерогенні рівноваги у розчинах електролітів
16. Опишіть процеси в розведених розчинах сильних і слабких
електролітів.
17. Перелічить колігативні властивості розчинів неелек
тролітів.
18. Охарактеризуйте колігативні властивості розчинів елек
тролітів.
19. Які фактори визначають розчинність газів у воді7 Як
залежить розчинність від температури та тиску в розчині?
20. У чому полягає суть конструктивного обміну або
анаболізму?
21. Викладіть особливості кислотно-основної взаємодії у
воді. Які теорії кислотно—основних взаємодій в розчині Вам
відомі?
203
22. Напсдіть шкалу кислотності води. Чим зумовлена
кислотність поверхневих природних вол? На які види і чому
поділяється кислотність (лужність) води?
23. Дайте визначення величин рН і рОН в розведених
і концентрованих розчинах. Як пов’язані між собою ці ве
личини?
24. Який стан розчиненої речовини характеризує константа
дисоціації кислоти та основи?
25. Дайте визначення буферних роз'їинів. Який їхній склад,
які величини кількісно характеризують буферний розчин?
26. Наведіть приклади реакцій гідролізу. Які солі гідро-
лізують?
27. Що характеризують константа і ступінь гідролізу?
28. Як змінюються колігативні властивості розчину при
гідролізі солі?
29. Класифікуйте дисперсні системи і виділіть основні
дисперсні системи природних вод.
30. Охарсктсризуйте вільно-дисперсні і зв'язано-дисперсні
системи. Як їх можна утворити?
31. Які фактори визначають стійкість дисперсних систем?
32. Охарактеризуйте термодинамічну стійкість дисперсних
систем.
33. За яких умов і як утворюються колоїдні розчини?
34. Опишіть будову колоїдної частинки — міцели, наведіть
приклади міцел.
35. Як визначити заряд гранули? Наведіть відповідні
приклади.
36. Викладіть особливості будови подвійного електричного
шару міцели.
37. Яку величину називають дзета—потенціалом? Шо
характеризує дзета—потенціал?
38. Що таке поріг коагуляції і коагулююча дія електроліта?
Від яких факторів залежить коагулююча дія?
39. Викладіть стадії коагуляції колоїдного розчину.
40 Від чого залежить коагулююча дія катіонів і аніонів?
41. Який стан колоїдної системи називають ізоелектричним?
Що відбувається в результаті досягнення ізоелектричної точки?
Наведіть приклади перебудови подвійного електричного шару
міцели. Які процеси при цьому проходять?
204
42. У чому відмінність реакцій гідратації від реакцій гідролізу?
Чи супроводжується гідроліз гідратацією?
43. Які характерні розміри частинок в істинних колоїдних
розчинах? До яких з типів розчинів відносяться розчини
високомолекудярннх сполук?
44/ Виникнення електродного потенціалу в системі метал-
розчин електроліту. Вимірювання електродних потенціалів.
Водневий електрод.
45. Що характеризують і де використовуються діаграми рН —
4 В?
46. Морфологічна характеристика грибів.
47. Що вивчає екологія та водна екологія? Охарактеризуйте
зв’язок екології з хімією.
48. Які організми відносять до водних мікроорганізмів?
Класифікуйте водні мікроорганізми.
49. Опишіть будову клітин прокаріотів і еукаріотів.
50. Який середній хімічний склад живої клітини?
51. Морфологічна характеристика найпростіших.
52. Викладіть основні особливості притаманні мікро
організмам.
53. Які процеси називають біохімічними і в чому їх відмін
ність від хімічних реакцій?
54. У чому полягає суть енергетичного обміну або ката
болізму?
55. Морфологічна характеристика водоростей.
56. Опишіть аеробні та анаеробні процеси і наведіть характерні
приклади.
57. Типи дихання мікроорганізмів. Біологічне окиснення.
58. Що таке бродіння? Наведіть енергетичну відмінність між
диханням і бродінням.
59. Викладіть види бродіння і наведіть характерні реакції:
60. Способи живлення мікроорганізмів.
61. Чи всі води природного походження відносяться до
природних вод? Які існують відмінні особливості природних
вод?
62. Розкажіть про склад гідросфери. Наскільки великі запаси
прісної води на Землі? Чи поновлюється і яким чином прісна
вода?
63. Яким чином формується склад поверхневих вод? Які
205
к
поверхневі води домінують?

64. Чи розрізняються поверхневі та підземні води за своїм
складом? Які процеси приводять до різниці їхнього складу?
65. Що характеризують колі—титр, колі—індекс та мікробне
число? Чому неможливо зменшити число показників?
6 6 . Які типи твердості має природна вода? Які сполуки
обумовлюють твердість вода»?
67. Порівняйте шкали кислотності природних вод і стічних
вод. Чи розрізняються вони за протяжністю?
6 8 . Від чого залежить і шо характеризує стабільність воли?
Які властивості мають стабільні води?
69. Розгляньте системи Н ,0 — С 0 2 та Н 30 -С О }-СаСО, Які
процеси обумовлюють повну й основну карбонатну (вуглекисло*
тну) рівновагу?
70. На яких властивостях солей і основ грунтуються реагентні
методи пом'якшення води? Наведіть відповідні приклади.
71. Чи розрізняються процеси п ом 'якш ен н я та знесолення
води? Для чого пом’якшують та знесолюю ть воду?
72. Як класифікують води за солевмістом?
73. Викладіть фазово-дисперсну класиф ікацію природних
вод.
74. Класифікуйте природні води за хімічним складом
75. Перелічить методи усунення гомогенних домішок
природних вод Які з них, на вашу думку, екологічно ефективні
та технологічні?
76. Перелічить методи усунення гетерогенних домішок
природних вод. Які з них ш ироко застосовуються під час
водопостачання?
77 Чи різняться поняття „прісна вода” і „питна вода”? Які
основні вимоги ставляться до питної води?
78. У якій формі перебувають сполуки кремнію в природній
воді? Опишіть методи знекремнення води.
79. Які води очищують електродіалізом? У чому сутність
цього методу? Чи є потреба в обробці води перед подачею до
електродіалізатора?
80. Порівняйте методи очищення води прямим і зворотним
осмосом. Чи застосовуються ці методи в природі та на
виробництві9
81. Опишіть очищення води методом іонного обміну. Який
206
ступінь очищення досягається при цьому?
82. Які сполуки застосовуються як іоніти7 Склад, структура
та властивості іонітів.
83. Викладіть фічико—хімічні особливості іонного обміну.
84 Які параметри характеризують іонно-обмінний метод
пом'якшення та знесолення води? Як здійснюється контроль
та процесом?
85. Від яких домішок можливо очистити воду перегонкою та
виморожуванням і в яких випадках ці методи неефективні?
8 6 . Які х і м і ч н і сполуки застосовують для прояснення води?
Чи очищують вони воду від колоїдних ДОМІШОК7
87. Накресліть схему електродіапізатора, опишіть його будову
та викладіть принципи, на яких ґрунтується очищення води
електродіалізом
88 Як і завдяки яким реагентам здійснюють регенерацію
катіон ггі в?
89. Викладіть принципи стабілізаційної обробки води. Які
хімічні сполуки доцільно застосовувати для стабілізаційної
обробки води замкнених технологічних циклів?
90. Як установити наявність сполук заліза у воді та якими
методами усувають іони заліза з води?
91. В яких випадках необхідна дегазація води? Як усувають
кисень та диоксид вуглецю з води?
92. Які сполуки та які процеси визначають буферні властивості
природних вад?
93. Яка кислотність поверхневих прісних вод та морської
води? З якої причини ці величини відмінні?
94. Щ о характеризує обмінну ємність іонітів? Чому розрізняють
і визначають експериментально динамічну та статичну ємність?
95. Порівняйте р е а г е н т і та безреагентні методи пом’якшення
та знесолення води Які методи найбільш перспективні?
96. Де необхідно відбирати проби для аналізу річної води?
Скільки проб і в якій послідовності належить аналізувати7
97. Я к зберігається прісна вода на Землі, які Ц запаси, як
турбуються про її збереження?
98. Наведіть приклади окисно-відновних та кислотно-
основних бар’єрів, які формують склад природних вод.
99. Чи розрізняються за вмістом кисню прісна вода та морська
вода, що є причиною такої різниш?
207
ІПО Чому при однаковому рівні річна вода тече у море, а не
навпаки?
101. Джерела забруднення водоймищ.
102. Які процеси визначають швидкість іонного обміну, чи
залежить швидкість від концентрації доміш ок у воді?
103. Що такс адсорбція, чи застосовують сорбційний метод
для обробки води? Які речовини або матеріали застосовують?
104. Як очистити воду від поверхнево-активних речовин?
105. Що таке екстракція? Які доміш ки видаляють з води
екстракцією?
106. Чи необхідно контролювати та регулювати вміст Йоду і
фтору в питній воді?
107. Чи однаковий буде склад води біля виходу сірководневого
джерела і далі по течії?
108. Як перевірити в польових умовах, чи містить вода
органічні сполуки невідомого походження?
109. Опишіть процес видалення доміш ок коагулюванням.
110. Які домішки і в якому стані забарвлюють воду? як
визначають колір води?
111. Як змінюється хімічний склад води внаслідок кругообігу
води в природі?
112. У чому різниця карбонатної та тимчасової твердості
води? Яку твердість мають кислі води? Я к знижують карбонатну
твердість і усувають тимчасову?
113. Які сполуки обумовлюють залишкову твердість води?
Якими методами знижують залишкову твердість?
114. Яка твердість питної води? Ч и ефективна її очистка
іонним обміном?
115. Яку величину називають коефіцієнтом розподілу домішок
і в яких методах очистки води вона використовується?
116. На виробництві застосовують питну й технічну воду Як
визначити, щ о ця вода придатна для пиття?
117. На які технологічні процеси впливає твердість води?
118 Чи відбивається гідроліз солей на загальній твердості
води?
119. Псрслріить основні іони природних вод. Яку інформацію
містять дані про іонний склад води і як її використовують?
1 2 0 Які д о м іш к и п р и р о д н и х в о д н а з и в а ю т ь с я б іо г е н н и м и
речовинами, яке їх п о х о д ж е н н я і я к о ч и щ у ю т ь в о д и в ід б іо г е н н и х
208
р еч о в и н ?
121. Які води відносять до стічних? Чим вони відрізняються
від природних вод? Чи можуть річні води бути віднесеними до
стічних?
122. На якому принципі грунтується поділ стічних вод? Як
вони розподіляються?
123. Який склад побутових стічних вод? Чи постійні хімічний
та мікробіологічний склади стічних вод, чи схильні вони до
сезонних змін?
124. Які домішки найбільш характерні для виробничих
стічних вод? Як вони пов'язані з технологічними особливостями
виробництва?
125. На які води та групи поділяються виробничі стічні води
за їх місцем у виробництві і за складом домішок?
126. Чи може стічна вода бути хімічно та бактеріологічно
чистішою за природну?
127 Чи розрізняються класифікації стічних вод та домішок
стічних вод?
128. Класифікуйте основні домішки виробничих стічних
вод.
129. На яких принципах грунтуються класифікації домішок
природних і стічних вод?
130. Щ о характеризує величина ГДК? Чи охоплюють вели
чини ГДК усі забруднення вод токсичними речовинами? Як
визначають придатність води, якщо невідома величина ГДК?
131. Викладіть основні особливості санітарно-хімічного
аналізу міських стічних вод.
132. Як пов'язана окисність води з її складом? На яких реак
ціях грунтується визначення окисності?
133. В яких о д и н и ц я х вираж аю ть окисність води 9 Які
характеристики о к и с н ю в а ч ів прийм аю ться д о уваги?
134. Дайте в и зн а ч е н н я вели чи н ХПК і БПК? Щ о вони
характеризують? З я к о ю м етою запровадж ені ці дві величини'*
135. Яке співвідношення між ХПК і БПК? Чим обумовлена
різниця цих величин?
136. Викладіть сутність визначення БПК. Яке співвідношення
між величинами БПК[|0М| і БПК,9
137. На підставі в и м ір ю в ан н я яких характеристик обирають
методи очистки стіч н и х вод?
209
138. Дайте порівняльний аналіз ефективності фізико-хіміч-
них. хімічних та біологічних методів очистки стічних вод.
139. Яка величина називається стійкістю води, щ о вона
характеризує і як ЇЇ можна змінити (збільш ити або зменшити)?
140 Які основні умови спуску стічних вод у водоймища?
141. Викладіть фізико-хімічних методи очистки стічних вод
від мінеральних домішок.
142. Викладіть фізико-хімічні методи очистки стічних вод від
органічних домішок.
143. Зіставте хімічні та фізико-хімічні методи очистки стічних
вод
144. Чи змінюється склад стічних вод при знезараженні
хлоруванням?
145 Яку реакцію середовища мають побутові стічні води і які
процеси будуть проходити при їх підкисленні?
146. Яке співвідношення мінеральних та органічних забру
днень у побутових стічних водах?
147. Які процеси відбуваються в стічних водах під час їх
відстоюнання або повільного руху?
148. Які домішки містять стічні води металургійних під
приємств?
149. Які домішки містять стічні води підприємств, які
виробляють целюлозу?
150. Стічні води яких виробництв містять солі важких
металів? Як впливає вміст важких металів у воді на процеси, шо
відбуваються у водному середовищі?
151. Чи відбилася інтенсифікація сільськогосподарського
виробництва на якості природних вод?
152. Які домішки усуваються зі стічних вод флотацією?
Викладіть сутність флотації та слсктрофлотації.
153. Як здійснюється дезактивація стічних вод?
154 У яких випадках нейтралізують стічні води?
155. Викладіть деструктивні методи очистки виробничих
стічних вод.
156 Викладіть регенеративні методи очистки виробничих
стічних вод і вкажіть відмінність цих методів від дестру
ктивних.
157. Якими методами знезаражують очищені стічні води?
Чому і від яких сполук їх потрібно попередньо очистити?
210
158. Чи відрізняю ться умови спуску стічних вод у ріки та
моря?
159. Які ц і н н і доміш ки можуть входити до складу міських
стічних вод?
160. У яких напрямках працюють нал зміненням складу
виробничих стічних вод?
161. Д айте визначення поняттям “організм” і "клітина" та
перелічить основні ф ункції живих організмів
162. Чи всі організм и, які знаходяться у воді, відносяться
до гідробіонтів? Д айте визначення гідробіонтів та перелічить
ознаки гідробіонтів.
163. Як з п озицій санітарії розподіляються мікроорганізми?
164. Класифікуйте водні мікроорганізми.
165. Викладіть будову клітини та перелічить функції її
основних елементів.
166. За допом огою яких процесів здійснюється живлення
клітин? Я к керую ться ці процеси?
167. Які основні особливості енергетики клітин?
168. Чи існує енергетична різниця між диханням і бродінням?
Які мікроорганізми використовують бродіння для підтримки
життєдіяльності?
169. Дайте визначення поняттям дихання і бродіння. Який
процес в еволю ційному розвитку живого виник раніше7
170. Які процеси називаю ть аеробними і анаеробними та за
яких умов вони переходять один в один?
171. Класифікуйте організми за способом живлення.
172. Наведіть приклади процесів бродіння. Чи використову
ється бродіння для очистки вод та під час самоочищення
водоймищ?
173. Наведіть приклади процесів окиснення Чи вико
ристовуються вони для очистки вод від домішок та в санітарії
вод?
174. Як впливає хімічний склад води на життєдіяльність
гідробіонтів?
175. Як впливаю ть фізичні параметри води на життєдіяль
ність організмів?
176. Я ка оптим альна температура питної води під час
водопостачання?
177. Навіщо проводять гідрохімічний, хімічний та сажтарно-
2Н
бактеріологічний аналізи вод?
178. Основні показники якості природних вод.
179 Охарактеризуйте основні класи хімічних речовин, які
ибруднюють гідросферу.
І 80 Опишіть зони сапробності води. Навіщ о запроваджені
зони сапробності?
181. Які біохімічні процеси проходять у стійких і нестійких
волах'* Які мікроорганізми розмножуються в нестійких водах?
182. Які процеси приводять до самоочищ ення водоймищ, та
через які етапи проходить самоочищення?
183. З точки зору мікробілогії води розгляньте фазово-
дисперсну класифікацію вол.
184. У чому суп. знезараження води?
185. Порівняйте методи знезараження воли хлоруванням і
озонуванням
186 Яка величина кількісно характеризує зони сапробності?
187. Які речовини застосовують для хлорування води і як
порівнюють їхню ефективність?
188 Що таке хлоропоглннання води і від яких параметрів
води воно залежить?
189. Яка величина залишкового вільного хлору у питній воді
і чим лімітується ця величина?
190 Методи аналізу природних і стічних вод?
191. При яких фізико-хімічних параметрах води живуть
гідробіонти? Чи враховується це під час знезараж ення води?
192. Поєднання яких методів обробки води дає воду, дійсно
придатну для пиття?
193 Чи Слід перед хлоруванням усувати з води сполуки
заліза?
194 Про що свідчить тс, що вода “тхне” хлором і що слід
зробити для нормалізації! складу води.
195 Які методи, крім хлорування та озонування, застосовують
на практиці для знезараження води?
196. Викладіть суть та технічні особливості озонування води
197 Яка доза хлору або озону вважається оптимальною і як
її визначити?
198. Збудники яких інфекційних захворюваннь передаються
через воду? Перелічить заходи боротьби з інфекціями.
199. Які негативні наслідки може мати знезараження стічних
212
вол хлоруванням?
200 Які мікроорганізми і чому застосовують як індикатори
санітарного стану води?
201. Як впливає радіоактивне зараження природних та стічних
вод на життєдіяльність гідробіонтів?
202. Опишіть вплив продуктів життєдіяльності мікроорга
нізмів на якість води.
203. Які біохімічні процеси проходять під час розкладу дон
них відкладень?
204. Які компоненти грунту забруднюють воду, і які
характеристики води впливають на її очистку?
205. Перелічить фактори, які сприяють біохімічному розкладу
осаду стічних вод.
206. Викладіть особливості самоочищення водоймищ у товщі
води і на дні.
207. Класифікуйте гідробіонти, .які живуть у різних зонах
сапробності.
208. Яку величину називають індексом сапробності7 Що він
характеризує?
209. Установіть зв’язок між процесами самоочищення
водоймищ та глобальними екологічними проблемами.
210. Чи можливо розведенням без самоочищення досягти
стану екологічної рівноваги стічної води з середовищем
Задачі
211. Скільки грамів КОН потрібно взяти для приготування
0,5л 20% розчину ?
Відповідь: 235 г.
212 Обчислити розчинність AgBr, якщо добуток розчинності

Дорівнює 5,3-10~13.
Відповідь: 7,27 моль/л.
213. Обчислити добуток розчинності Mg(OH)j, якщо його

розчинність при 20"С дорівнює 14,5 мг/л.
Відповідь: 6,25- ІО*14.
214. Чому дорівнює добуток розчинності Mg(OH),, та

213
пересичений розчин, якщ о розчинність М{І(ОН), при ІО’С
дорівіїіоє 16,3 м г/л, а розчинність світо здобутого одержаного
осаду — 25,0 м г/л ?
Відповідь: 1,5910'“ ; 5 3 1 0 ".
215. Скільки етилового спирту містить його водний Р09ІИН,

якшо температура замерзання розчину - 10°С (10==1,86 */моль К)?
Відповідь: 247,3 г
216. Визначити концентрацію С а2+-іонів в грамах на літр та

втердість води, якшо в 2 л насиченого розчину міститься 0,324 г
СаСО,.
Відповідь: 0,123 г; 3,24 ммоль е/л.
217. У одному л насиченого розчину м іститься 0,274 г М§СО,.

Визначити концентрацію М£2+- іонів в грамах на л ітр та твердість
води
Відповідь: 0,078 г; 6,52 м моль е/л
218. Обчислити молярну концентрацію 10 % розчину АЦ(Б04),

(р=1,25 г/см 3).
Відповідь: 0,31 моль/л.
219. Визначити ізотомічний к оеф іцієнт розчину, яки й містить

5 г ї*ІйОН у 20 г води, замерзає при -0,75"С (К = 1 ,8 6 */моль).
Відповідь: 0,064.
220. Розчин, що містить 3 г неелектроліту у 150 г води,

замерзає при -1,2 ОС. Визначити м олярну масу неелектроліту
(К=1,86 ‘/моль).
Відповідь: 31 г/м оль.
221 Обчислити осмотичний тиск 0,1 м оль/л розчину глюкози

С(іН ,,0 6 при температурі 20 *С.
Відповідь: 243,6 кП а.
222. При якій температурі закипить 10% розчин кухонної

солі (К в 0,52 '/м оль)?
Відповідь: 100,99 *С.
114
223. Обчислити рН реакцію води, якшо концентрація
гідроксид-іонів дорівнює 10~4 моль/л.
Відповідь: рі Iе 10,
224. Обчислити концентрацію гідроксид-іонів, якшо рН

розчину дорівнює 4,5.
Відповідь: 3,17ЮІ0моль\л
225. Обчислити рН розчину, якшо концентрація іонів водню

дорівнює 6 І 0 ‘ моль/л.
226. Обчислити рН 0,01 М розчину соляної кислоти.

Відповідь: 2.
227 Обчислити рІІ 0,4% розчину №ОНі

Відповідь: 13.
228. Обчислити рН розчину, який містить 110 мг/л НСІ і 120г

N30.
Відповідь:
229. Обчислити рН 0,01 М розчину оцтової кислоти

СН,СООН
(К д=ї ,86-10*5).
230. Обчислити рН 0,01н розчину їр І4ОН (Кд=1,79 ІО-*)

231. Обчислити рН 0,05 молярного розчину оцтовокислого

натрію СН ЗС Х Х Ж а, якщ о рК оцто*»°ї кислоти СН.СОин
дорівнює 4,73.
232. Визначити співвіднош ення між концентраціями оптової

кислоти С Н .С О О Н і ацетату натрію СН,СОО№ . якщо рН
буферного розчину дорівню є 5,0
215
■
233. Як зміниться рН буферного розчину, який містить 0,1

моль/л оцтової кислоти СН,СООН (рК = 4,73) і 0,1 моль/л
оцтовокислого натрію CHJCOONa, якщ о додати до розчину 0,05
моль/л соляної кислоти (розведення не враховувати)?
234. Обчислити константу гідролізу К И 0 2, якщ о константа

дисоціації Н Ж )г дорівнює 5,1-Ю-4?
Відповідь: 2* 10й.
235. Розрахувати концентрацію іонів водню 0,01 моль/л

розчину оцтової кислоти (Кд =1,8-10'5).
Відповідь: 4,2-10^ моль/л.
236. Обчислити концентрацію іонів водню 0,05 моль/л

розчину ИН4ОН (рН=4,71).
Відповідь: 9,8-10 -4 моль/л
237. Розрахувати рН буферного розчину, який містить 0,01
моль/л оцтової кислоти і 0 ,1 моль/л її солі (К д= 1 , 8 6 - 10 -5).
238 Обчислити концентрацію іонів Ре2+, при якій електрод

ний потенціал заліза дорівнює («р*»,*». =-0,64 В).
Відповідь: 6,3-10"1 моль/л.
239 Розрахувати потенціали водневого електроду в 1,0 моль/

л і 0,05 моль/л розчинах соляної кислоти і при рН=14.
Відповідь: 0; -0,076 В; -0,826 В.
240 Який з відновників сильніший Мпг+ чи Сг3+? Твердження

обгрунтувати розрахунками.
Відповідь: Уммі.іг іш1- = 1.551 В,
= 1-36В-
241. Розрахувати окисно-відновний потенціал розчину, який
містить 0,5 мг/л СЦ, якщо при хлоруванні введено 10 мг/л хлору
2\6
Відповідь: 1,332 В.
242. Написати рівняння окисно-відновної реакції

Сг,Ог,~ + Fe‘‘ - і Сг*' + Feb' і розрахувати електрорушійну силу
(ЕРС) даної окисно-відновної системи
>** я0,93 в- /*• “ °*77 в
243. Як зміниться потенціал в цистерні з гарячою водою при

підвищенні температури віл 15"С до 95*С («р° = const).
Відповідь: збільшується у 6 разів.
244. Розрахувати, при якому перепаді температур у системі

гарячого водопостачання залізні труби будуть кородувати, якщо
«*
'Яг /Л« -0,44
' В.
245. Визначити стабільність води, яка містить 260 мг/л

гідроксид-іонів, якщ о її лужність після насичення карбонатом
кальцію дорівнює 5,4 ммоль*е/л.
246. Визначити, яку форму має вугільна кислота і яка її

кількість при рН =8,3, якщ о вода вміщує 3,10-3 моль/л діокекду
вуглецю і насичена карбонатом кальцію, добуток розчинності
якого дорівнює 9,9-10*’.
Відповідь: 1,3*1O'1 моль/л.
247. Розрахувати pH води, яка містить 2 10"5 моль/л СОг

якщо 1% діоксид вуглецю утворює вугільну кислоту (К,~3 іо-7).
248. Чи стабільна вихідна вода, яка містить 245 мг/л

гідрокарбонат — іонів, якщо її лужність після насичення
карбонатом кальцію дорівнює 4,5 ммоль-е/л?
249. Чи точно проведений аналіз води, якщо знайдена гака

кількість іонів (мг/л): N a+=69,0; Са2+=64,0; MglT= 22 ,0 ; СІ -71.0.
SO J =*220,0; N 0 , = 2,0?
* 3 217
250 Чи точно пропсдсний аналіз води і яка її твердість,
якщо одержані такі дані (мг/л): N£*=25,0; Са1+=*48,0; 1,0;
НСО, =58,0; СІ =17,5; віО,2*—10 ,0 ; 8 0 ^ = 4 8 ,0 ?
251. Визначити до якого типу відноситься дана вода і яка

ЇЇ загальна твердість, якшо в ній такі іони: Са2+=с60,0 мг/л;
Мем=І2,5 мг/л; НСО, *183,0 мг/л.
Відповідь: 4,33 ммоль-е/л
252. Визначити до якого типу відноситься вода, і яка ЇЇ загальна

твердість, якшо вміст іонів у воді додрівнює (мг/л): N8**230,0;
Са2+=70,0; Ме2+=18,0; НСО,- =5,0; 5 0 42 =24,0; О =400.
Відповідь: 4,98 ммоль е/л
253. Визначити напрямок реакції
ЗГе2 -+Мп0-4+ 2 Н ,0 — Ре3++ М п 0 ,+ 4 0 И
якшо концентрації іонів такі:
[Ре2*]=10-2; [Рс3+]=10-3; (МпО 41=І0-'; [О Н ]=Ю -2 моль/л
Твердження обгрунтувати розрахунком.

254 Оцінити, чи буде FeCI, о кисню вати бромид калію КВг
2FeCl, + 2 КВг -» Вг3 + 2 FeCI2 + 2KCl.

Відповідь: -0,294 В
255. Оцінити, ч и окисню ється залізо під ч а с хлорування води
Відповідь: 0,59 В
256. Розрахувати рН пдрокарбонатної системи природних

вод, якшо концентрація діоксиду вуглецю дорівнює 1 Т О - 5 моль/
я і \% його переходить у вугільну кислоту ( К!ЩСОі = 6 , 1).
218
257. Розрахувати рН води, яка вмішує 2,32 мг/л СО,, якщо
1% його переходить у вугільну кислоту (К-З'ІО-*).
258. Розрахувати вміст вільно! вугільної кислоти в природній
воді (мг/л), якщо рН води дорівнює 6,5, загальна лужність 3,1
ммоль.е/л, а константа дисоціації вугільної кислоти - 3 10 ’
(іонну силу розчину не враховувати).
Відповідь: І;9-ІО^моль/л.
259. Розрахувати вміст рівноважної вугільної кислоти,

якщо концентрація гідрокарбонат-юнів дорівнює 30,0 мг/л,
концентрація іонів кальцію дорівнює 80 ммолье/л (К,= 3-Ю7,
К “ 6 І0'П, ДРсвсо, -9 ,9 10-*). Коефіцієнти активності іонів каль
цію і гідрокарбонат—іонів дорівнюють одиниці.
Відповідь: 2-10’2 моль/л
260. Визначити загальну і карбонатну твердість та оцінити

точність проведеного аналізу на основі даних аналізу річкової
води (мг/л): Саї+=60,0; М £*-12,5; НСО,- =183,0; 8 0 ^ 7 2 ,0 ;
О =14,0; Б і0 3г~ 9 ,0 .
Відповідь: 4,03 ммоль е/л.
261. Оцінити точність аналізу, якщо загальна твердість води

дорівнює 6,5 ммоль-е/л. Вміст іонів Са1* дорівнює 150,0 мг/л, а
іонів М£3*-28,0 мг/л.
Відповідь: 9,8 ммоль е/л.
262. Яку кількість іонів Са2* і Мв2* вилучено з води, якщо під
час зм’якшення 10 л води іонообмінним методом твердість води
знизилась з 6,5 до 0,5 ммоль-е/л ?
Відповідь: 60 ммоль е.
263. Розрахувати вихідну твердість води і кількість соди, яка

необхідна для її усунення, якщо вміст іонів Са2* дорівнює 110
мг/л, М£2+-46 мг/л.
Відповідь: 0,5 г.
264. Розрахувати твердість води і кількість вапна, яке необхідне

219
для ІІ усунення, якщо під час кип’ятіння 3,0л води, що вмішує
гідрокарбонат кальцію, випадає осад масою 45 мг.
Відповідь^, 15 ммоль е/л ; 16,65 мг.
265 Визначити карбонатну і загальну твердість річкової

води, яка вмішує (мг/л): Na*—210,0; Саг*=90,0; MgJ*=9,0; НСО',
-135,0; SO2 “ 50,0; СІ -400,0.
Відповідь: 5,25 ммоль е/л;
2 ,1 1 ммоль е/л.
266. Визначити загальну, карбонатну і некарбонатну твердість

води, яка вмішує (мг/л):
Na*—80,0; Ca:*-92,0; Mg2* - 17,5; Н С О , - 248,0; SOJ 4—81,0;
С1-22.5;
Si0,l~12,0.
Відповідь: 6,04 ммоль е/л;
4,06 ммоль е/л.
267. Визначити салевміст і загальну твердість річкової води,

яка має склад (мг/л): Na+—3,8; Са 2+=8,0; Mg3*—4,0; НСО ,-27,0;
SO1 4=4.5; СГ=35,5.
Відповідь: 0,53 моль/л; 0,72 ммолье/л.
268. Визначити дозу вапна СаО (м г/л), яке необхідне для

зм'якшення води, карбонатна твердість якої дорівнює 4,5
ммоль е/л, а вміст вільного діоксиду вуглецю дорівнює 1,5 мг/л,
якшо вміст активного продукту у вапні — 80%, а надлишок СаО
у воді складає 0,3 ммоль е/л.
Відповідь: 170,45 мг/л.
269. Розрахувати загальну твердість води, якщ о на титрування

100см води пішло 5,0 мл 0 ,1н розчину трилону-Б
Відповідь: 5 ммолье/л.
270. Розрахувати кількість 80% вапна, яке необхідне для

зм’якшення 10м’ води, якщо карбонатна твердість дорівнює 4,0
ммоль е/л, а вміст вільного діоксиду вуглецю дорівнює 12 мг/л.
Відповідь: 1,75 кг.
220
271. С к іл ьки літрів ноли, твердість якої 4,5 ммоль-е/л, можна
профільтрувати через 200 г глини для повного видалення катіонів
С і1* і М і1*, якщ о обмінна ємність каолінової глини становить
13,5 ммоль-е/г?
Відповідь' 600 л
272. Розрахувати обмінну ємність катюиіту марки КУ-2,

якщ о через адсорбційну колонку, заповнену 500 г цього іоніту,
пропустили 125 л води запільної твердості 13,6 ммоль-е/л.
Відповідь: 3,4 ммоль-е/г
273. Визначити величину усуненої твердості води, якщо 100 г

катіоніту-пермутиту И а20 АІ20 , • пН 20 пом’якшують 25 л воли
Обмінна ємність цього капоніту дорівнює 7,2 ммоль-е/г.
Відповідь:28,8 ммоль-е/л.
274. Визначити постійну твердість води, якщо для її усунення

до 12,5 л води задали 10,8 г бури 1Ча2В40 7- ЮН20.
Відповідь: 4,5 ммоль-е/л.
275. Т вердість деякого зразка води обумовлюється лише

нітратом кальцію При обробці 0,25 л зразка води карбонатом
натрію в осад випало 37,8 мг СаСОг Чому дорівнює твердість
води?
Відповідь: 3,02 ммоль-е/л.
276. Визначити pH промислових стоків, що утворюються

при змішуванні добових стоків двох цехів. Скид одного з них
становить 40 м’/год гідроксиду натрію з концентрацією 0,07 г/л.
Скид іншого цеху — 10 м3/год при концентрації сірчаної кислоти
0,09 г/л.
277. Розрахувати pH стічної води, після змішування добових

лужних стоків з концентрацією гідроксиду калію 0,08 г/л при
скиді 15 м’/год та кислих стоків з концентрацією сірчаної
кислоти 0,025 г/л при скиді 8 м 3/год.
221
278 Скільки коагулянту Л12(8 0 4),- 18НгО треба додати до 5
поди з гідрокарбонатною твердістю 5 ммоль-е/л, якщо пробне
коагулювання найкращий результат прояснення води дало
в циліндрі №7. Вміст А12(804)3 • І 8 НгО в товарному продукті
становить 40,3%.
279 Розрахувати масу коагулянту РеСЦ- 6Н 20 , яку необхідно

додати до 3 м 3 води з лужністю 6,5 ммоль е/л, виходячи з
пробного коагулювання, яке найкращий результат прояснення
води дало в циліндрі №9. Вміст РеСІ, • 6Н20 в товарному продукті
становить 96%.
280. Розрахувати максимальну та оптимальну дози коагулянту

РеБ0 4 • 7 Н ,0, потрібні для прояснення води з тимчасовою
твердістю 5,5 ммоль е/л , якщо найкраще прояснення при
пробному коагулюванні спостерігається у восьмому циліндрі.
Скільки коагулянту РеЭ0 4 • 7Н20 потрібно для прояснення 10 м3
води? Вміст коагулянту в товарному продукті дорівнює 53%.
222
Т абли ці вар іантів контрольних завдань
Номер Номера завдань

варіанта
І, 16. 29, 44, 57, 66, 67, 81, 90, 121, 137, 132 161 177
01 188,211,223, 217
2, 17, 30, 45, 58, 70, 6 8 , 82, 106, 122, 138, 133 162
02 178, 189, 212, 224, 250
3, 18, 31, 46, 59, 71, 69, 83, 78, 123, 139, 134, 163 179
03 190, 213, 225, 251
4, 19, 32, 47, 60, 72, 89, 84, 98, 124, 140, 135, 164, 180,
04 191, 214, 226, 252
5, 20, 33, 48, 61, 85, 92, 94, 99, 125, 141, 136, 165, 181,
05 192, 215, 227, 260
6 , 21, 34, 49, 62, 95, 93, 102, 108, 126. 142, 148,
06 166, 182, 193, 216, 228, 261
7,22, 35, 50, 63, 112, 73, 8 6 , 100, 127. 143, 149, 167,
07 186, 194, 218, 229, 263
8 , 23, 36, 51, 64, 113, 74, 87, 101, 128, 145, 150, 171,
08
205, 195, 219, 230, 264
9,24, 37, 52, 65, 114, 76, 8 8 , 103, 129, 146, 151, 174.
09
206, 196. 220, 231, 265
10
10, 25, 38, 53, 96, 117, 75, 109, 104, 130, 147, 152, 175,
207, 197, 221, 236, 266
11 11, 26, 39, 54, 97, 118, 116, ПО, 105, 131, 158, 153,
176,208, 198, 222, 247, 267
12 12, 27, 40, 55, 111, 6 6 , 120, 91, 115, 121, 144,
154, 183, 209, 199, 232, 256, 268
13 13, 28, 41, 56, 119, 70, 79, 81, 90, 122, 157, 155, 168,
210. 200, 233, 276, 269
14 14, 16, 42, 44, 77, 71, 80, 82, 106, 123, 137, 156, 169.
184,201, 234, 277, 270
15 15, 17, 43, 45, 57, 72, 67, 83, 78, 124, 138, 159, 170,
185, 202,235, 238, 274
223
варіанта
1.18, 29, 46, 58, 85, 6 8 , 84. 98, 125. 139, 160, 172, 187
16 203, 237, 239, 275
2, 19, 30, 47, 59, 95, 69, 94, 99, 126, 140, 132, 173
17
177, 204, 245, 240, 262
3, 20, 31, 48, 60, 112, 89, 102, 108, 127, 141, 133,
18
161, 178, 188, 246, 241, 271
4, 21, 32, 49, 61, 113, 92, 8 6 , 100, 128, 142, 134, 162
19
179, 189, 248, 242, 272
5, 22, 33, 50, 62, 114, 93, 87, 101, 129, 143. 135,
20
163, 180, 190, 249, 243, 273
6 , 23, 34, 51, 63, 117, 73, 8 8 , 103, 130, 145, 136,
21
164, 181, 191, 257, 244, 278
7, 24, 35, 52, 64, 118, 74, 109, 104, 131, 146, 148,
22
165, 182, 192, 258, 253, 279
8 , 25, 36, 53, 65, 6 6 , 76, 110, 105, 121, 147, 149,
23
166, 186, 193, 259, 254, 280
24 9, 26, 37. 54, 96, 70, 75, 91, И 5, 122, 158, 150, 167,
205, 194, 211, 224, 251
10. 27, 38, 55, 97, 71, 116, 81, 90, 123, 144. 151, 171,
25
206, 195, 212, 225, 252
26 11, 28, 39, 56, 111, 72, 120, 82, 106, 124, 157, 152, 174,
207, 196, 213, 226, 260
27 12, 16, 40, 44, 119, 85, 79, 83, 78, 125, 137, 153, 175,
208, 197, 214, 227, 261
28 ІЗ, 17, 41, 45, 77, 95, 80, 84, 98, 126, 138, 154, 176,
209, 198, 215, 228, 263
29 14, 18, 42, 46, 57, 112, 67, 94, 99, 127, 139, 155, 183,
210, 199, 216, 229, 264
30 15, 19, 43, 47, 58, 113, 6 8 , 102, 108, 128, 140, 156, 168,
184, 200, 218, 230, 265
1 31 1, 20, 29, 48, 59, 114, 69, 8 6 , 100, 129, 141, 159, 169,
185,201.219,231,266
Номер
варіанта Номера завдань
32 і 1 , 3 0 , 19Л 117’ т >87> 101,130. н Г щ —
-------------------- 12?» 187, 202, 220. 236 Ш ' ’
33 і, П , Л , * і И 8 , 9 2 . ^ юз Щ |43 -
.... Ї72, 177, 203. 221. 247
34 4. 23, 32, 51, 62, 6 6 , 93, 109, 104, 121 145 131 “
173, 178, 204. 222* я й ’ 7М '
35 5, 24, 33, 52, 63, 70, 73, 1 10, 105, 122, 146 134
161, 179, 188, 232. 276. 270
36 6 , 25, 34, 53, 64, 71, 74, 91, 115, 123, 147 135
162, 180, 189, 233. 277. 274
37 7, 26, 35, 54, 65, 72, 76, 81, 90, 124, 158, 136,
163, 181, 191, 234, 238. 275
8 , 27, 36, 55, 96, 85, 75, 82, 106, 125, 144, 148
38
164, 182, 192, 235, 239, 262
9, 28, 37, 56, 97, 95, 116, 83, 78, 126, 157, 149,
39
165, 186, 193, 237, 240, 271
40 10, 16, 38, 44, 111, 112, 120, 84, 98, 127, 137, 150,
166, 205, 194, 245, 241, 272
11, 17, 39, 45. 119, 113, 79, 94, 99, 128, 138, 151,
41
167, 206, 195, 246, 242, 273
12, 18, 40, 46, 77, 114, 80, 102, 108, 129, 139,
42
152, 171, 207, 196. 248, 243, 278
13, 19, 41, 47, 178, 117. 67, 86 , 100, 130, 140, 153,
43 174, 208, 197. 249, 244, 279
14, 20, 42. 48, 57, 118, 6 8 , 87, 101, 131, «41. 154,
44 175, 209.198. 257, 253,280
15, 21, 43, 49, 58, 85, 75, ПО, 103, 190, 142, 155, 176,
45 210. 199. 258, 254. 266 __
10, 22, 36, 50, 59. 72, 76, 109, М И ,Ш Ц
46 183 184 200. 259. 255, 265 ----------
9. 23, 35, 51. 60, 71. 74, 88 105. 1 »
47 174 185. 201 , 221 , 277^262— ------------
-------------- --------------- 225
варіанта
8, 24, 34, 56, 77, 70, 73, 91, 115, 129, 157, 160,
48 172, 187, 202, 220, 276, 278
7, 25, 33, 55, 119, 66, 93, 94, 78, 128, 144, 153,
49 170, 182, 203, 219, 256, 271
6, 26, 32, 54, 111, 118, 92, 84, 106, 127, 158,
50 152, 169, 186, 204, 218, 223, 279
5,27, 31, 53, 97, 117, 89, 83, 90, 126, 147, 151
51 168, 205, 188, 216, 225, 272
4, 28, 30, 52, 96, 114, 69, 82, 115, 125, 146, 150,
52 173, 206, 189, 215, 226, 280
3, 26, 29, 45, 65, 113, 80, 81, 105, 124, 140, 149,
53
172, 207, 191, 214, 227, 273
2, 25, 37, 46, 64, 112, 68, 91, 104, 123, 141,
54
148, 170, 208, 192, 213, 255, 217
ї , 24, 38, 47, 63, 95, 67, ПО, 103, 122, 142,
55
136, 169, 209, 193, 212, 228, 250
56 11, 23. 39, 48, 62, 85, 93, 109, 101, 121,
143, 135, 168, 210, 194, 259, 229, 264
12, 22, 40, 49, 61, 66, 92. 88, 100, 190, 145, 134,
Щ57
183, 184, 195, 258, 230, 263
58 13, 21, 41, 50, 178, 70, 89, 87, 108, 126, 146,
133, 176, 185, 196, 257, 231, 261
59 14, 20, 42, 51, 96, 71, 69, 86, 99, 127, 147,
132, 175, 187, 197, 249, 236, 260
60 15, 19, 43, 52, 95, 72, 68, 102, 98, 128, 158,
154, 174, 179, 198, 246, 247. 274 Ш
226
KOHÄ S “ давких кислот'
Формула _ K. K, K,
HP 6,8-1fr«
нею 5,0-1fr*
H,S 1,0- 1fr7 1,23*10-« '
h ,s o , 1,58-Ifr2 6,21fr*
HNO, 5,11fr«
h , po 4 7,6-1fr* 6,2-1fr* 4,2-1fr”
H,CO, 4,5‘lfr7 4,68-Ifr"
NH, H,0 1,791fr5
HCN 6,2-lfr'°
HCOOH 1,81fr4
CH.COOH 1,761fr5
h ,c ,o . 5,4- 1fr1 5,4-1fr*
H,BO, 5,98- lfr“ 1,05-1fr7
227
Таблиця 2
Д О БУ Т К И РО ЗЧ И Н Н О С Т І Д Е Я К И Х
М А Л О РО ЗЧИ Н Н И Х РЕ Ч О В И Н П Р И 298 К
Ф ормула ДР Формула ДР
Н і 1,8-10-10 СиБ 6,010-“
АвВг 6,3-іо-п 8,0-10-“
5Ч0-” ЩЩі 6,3-іо-»
А&Б б.зіо-» Щ бдио-1*
ВаСгО, 1,610-10 ЙШ 1,6'Ю»
ВаБО* 1,910"10 МпБ 2,5 10-”
СаСО , 5,0-ІО* РЬБ 2,5-10-"
СаС,О д 2,0:10-* РЬЛ, 8,0- №■♦
Щ Щ 2,4-10-* зш ш 1,6*10-*
Са,(Р04), 2,0-10-» г іі? 1,640-м
о іб 7,9-10-” гпсо, 1,45-10-*»
КіБ іШ в ВаСО, 4,0*10'И
Си(О Н), 2,2-10-“
СаСЮ 4 7 І1 Ш ■
228
СТАНДАРТНІ Таблиця З
МЕТАЛІВ
Електрод Е», В
иуи
Електрод Е*, В
-3,049 5п**/8іі
к ь /и ь -2.925 » -/а +0.240
К-/К -2,925 Ке’ТНе +.0,300
С і '/ С л , ..*2(923 Ві^/Ві +0^17
-2,916 Со>-/Со +0.330
Ва'УВа -2,906 СіР'/Си +0^45
вг'увг -2,888 Тс'уГс +0,400
Св*7Са -2,866 ВДуНв +0/450
N■*/N1 -2,714 Со*/Си +0,520
Ас**/АС -2,600 труп -1,630
1а**/и -2422 ТР*/П •>1,208
С*»*/Се -2,483 Мп^/Мп •1,192
у»уу -2472 у»*/у /■1,175
Мі ” /М і -2,363 №»*/№ -1,100
8о>*/8е -2,077 У»*/У -0,868
’Пі4'/ТЬ -1,899 с е * /а -0,852
Вс**/Вс •1347 І г Р /Т л -0,763
ір у и -1.798 СУ/От -0.744
н г /н г -1,700 Са’УС* -0460
А1**/АІ -1,662 -0.440
оруса -0,403 нШ Ш І +0,850
ІП^/ІП -0,338 А**/А$ +0,799
И»*/ГР‘ -0468 +0,800
Т1-/П -0,336 РЬ^'/РЬ +0,840
Со»*/Со -0,277 +0,850
N»»*/N1 -0,234 м +0,852
-0,200 л р -/ м +0415
Мо’УМ о
-0,136 П**/Р» +0.963
БпЧ/Бп
Ь**/Іг + 1,150
РУ'/РЬ -0,126
АіР'/Аи + 1,498
Ре’*/Ре -0,037
Аи*/Аи +1,691
2Н*/Н.
229
Таблиця 4
С ТА Н Д А РТН І В ІДН О ВН І П О ТЕ Н Ц ІА Л И ДЕЯКИХ
О К И С Н О -В ІД Н О В Н И Х С И С Т Е М У ВО Д НИХ РОЗЧИНАХ
Система <р0, В
А&СІ + е * Ав + СІ* +0,222
Вг, + 2с - 2Вг + 1,0*7
В Ю ,+ ЗН,0 + 6е - Вг + бОН* +0,610
С^ + 2е = 2СІ- + 1,359
2НСІО 1 2Н* + 2е - О , + 2Н,0 + 1,630
СІО-, + 6Н+ + 6е = СІ* + зн,о + 1,450
сю , + зн,о + 6е = СІ- + 60Н +0,630
СЮ2*, + 4Н ,0 + Зе = Сг* + 80Н -0,125
СЮ2'4 + 4Н* + Зе = С Ю , + 2Н ,0 +0,945
Сг^О2*, + 14Н* + 6е = 2СГ3* + 7Н,0 + 1,333
СгОг*4 + 4Н ,0 + З і -* Сг(ОН), + 50Н -0,13
СЮ2*, + 8Н* + 3 і -> Сі3* + 4Н ,0 1.477
СЮ, + 4Н* + е — СЮ2* + 2Н ,0 1,188
Си2* + е = Си* +0,158
Р, + 2е = 2 Р +2,870
Гс>++ е = Ие2* +0,771
Рс(СІЧ)^ + е = Рс(ОЧ),4- +0,356
РеО^* + 8Н* + Зе = Ре5* + 4НгО + 1,700
2Н* + 2с = Н,
0,000
-2,251
Н,+ 2е “ 2Н*
-0,682
К.От - 2е = О, + 2Н*
+0.880
Н ,0, + 2е = 20Н
+1,776
Н ,0, + 2Н*+ 2е = 2Н,0
+0,536
І, + 2е - 21
+0,990
НЮ + Н* + 2е = У+ Н ,0
+ 1,065
Вг, + 2е — 2Вг
+ 1,190
21', + 12Н* + ІОе = У+ 6Н ,0
230
Система
j a , + зн,о + 6e - J- + в о н -------- — «ро, в
МпО, + 4Н* + 2с = М > + 2HÖ +0,260
Мп04*- + 4Н* + 2е - М п01 + 2Н О +1,228
МпО/ + е = Мп^- ~ +2,257
+0,564
МпО/ + 2Н,0 + Зе - MnOj + 40Н
+0,600
MnO* + 8Н* + 5е - Mn" + 4HjO
+ 1,507
МпО/ + 4Н* + Зс - МпО, + 2HfO +1,692
МпО/ + 8Н* + 5ё -* Мп2+ + 4Н.0 1,51
МпО, і + АН* + 2ё -* Mn1* + 2HjO 1,23
Мп2+ + 2 * -* Мп° -1,03
NO, + ЗН* + 2с = HNO, + Н,0 +0,940
NO, + 2Н* + 2е = HNO,+ HjO +0,838
NO', + 2Н* + е = NO, + Н,0 +0,772
HNO,+ H ' + е - NO + Н70 +1,004
NO, + 4Н* + Зе = NO + 2Н,0 +0,957
2NO-, + 12Н* + Юс = N + 6Н,0 +1,240
NO, + ЮН* + 8с ■= NHL* + ЗН,0 +0,880
Ni(OH), + е “ Ni(OH), + ОН +0,490
О, + 2Н’ + 2е = О, + Н,0 +2,075
О, + 2Н* + 2 е — HjOj 0,682
О, + 2Н,0 + 4 « » 40Н 0,40
О, + 4Н + 4 е — 2Н?0 1,228
Р + ЗН,0 + Зс = PH, + ЗОН -0,890
Н,РО, + 2Н* + 2е = Н,РО, + Н ,0 -0,276
Р Ь " + 2е = РЬИ +1,694
+0,15
Sn** + 2е - Sn*
Г п і* + е -» С о*
+1,82
+1,455
РЬО, + 4Н + + 2е = РЬ2++ 2Н,0
+1,685
+0,720
PtCl*2 + 2е - P t a * 1 з а - __________________
Система фО, в
S + 2с = S* +0,480 ""
S + 2H* + 2e = H,S +0,144
S O /- + H ,О + 2e - SO,2 + 20H -0,932
S O / + 4H* + 2e = SOT H ,О + H ,О +0,170
S O /- + 8H+ + 6e - S + 4 H ,0 +0,357
S O /- + 8Н+ + 8с = S * + 4 Н ,0 0,149
S O /- + ЮН* + 8с - H,S + 4 Н ,0 +0,310
S ,0 ,: + 2е = 2SO /' +2,010
T lîf + 2е “ ТІ* + 1,280
Vs* + е = V** -0,255
232
Таблиця 5
Д Е Я К І О Д И Н И Ц І МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ (СІ)
Величина Одиниця Позна

Назва
чення
Довжина Метр м
Маса Кілограм кг
Час Секунда с
Сила електричного струму Ампер А
Температура Кельвін К
Кількість речовини Моль моль
Об’єм Кубічний метр м5
Тиск Паскаль Па
Енергія, робота Джоуль Дж
Кількість теплоти
Кількість електрики Кулон Кл
Електрична напруга Вольт В
Електрорушійна сила
Таблиця 6
ЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ФІЗИЧНИХ
СТАЛИХ
Стала Позначення Чисельне значення
Число Авогадро N 6,022045- 10у моль'1
Число Фарадея И 96485 Кл/моль
Газова стала Я 8,3144 Дж/(моль-К)
Елементарний елек е
тричний заряд 1.602189-10-1’ Кл
233
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ТА ВИЗНАЧЕНЬ
Азотфіксуючі бактерії (від азот — хімічний елемент і фік

сація) - бактерії, шо фіксують (зв’язують) азот, необхідний
для життєдіяльності рослинних організмів (напр., бактерії роду
Clostridium, Azotobacter та ін.).
Аероби (від грец. aër — повітря і bios - життя) —організми, дія
життєдіяльності яких потрібен вільний кисень повітря.
Анаболізм (від грец. anabole — накидаю, підйом) —сукупність
хімічних процесів, що протікають в організмі і внаслідок
яких утворюються складові елементи клітини і тканин з
накопиченням енергії. А. с складовою частиною обміну речовин
і взаємозв’язаний з протилежних! процесом — катаболізмом або
дисиміляцією. Прикладом А., що має планетарне значення є
фотосинтез. А те саме, що й асиміляція.
Багатоклітинні рослинні організми (Mctaphyta) — організми
рослин, тіло яких складається з багатьох якісно нерівноцінних
клітин Характерною особливостью П р о є те, що клітини
об'єднані у вищі структурні комплекси (тканини, органи),
пристосовані до виконання певній життєво важливих функцій
у цілісному рослинному організмі.
Базальний (від грец. basis - основа) —розміщений біля основи,
тобто на морфологічно нижньому кінці.
Бактерії (від грец. bakterion - паличка) — мікроскопічні
одноклітинні організми, що не мають чітко оформленого ядра
За класифікацією, запропонованою канадським бактеріологом
Р.Мюрресм (1984), в основу якої покладено будову оболонки
клітини. Б. становлять царство Procarvotae з 4 відділами
Біометрія (від грец. bios — життя і metreô - вимірюю) ~
наука, що методами математичної статистики вивчає пепіті
ознаки організмів, органів чи окремих їх частин у процесі
життєдіяльності.
Біотоп (від грец. bios— життя і topos - місце) — відносно
однорідна в екологічному відношенні ділянка суші чи водойми
зайнята певним біоценозом (напр., тропічний ліс, прісноводна
водойма тощо).
Біохімія рослини (від грец. bios — життя і лат. chemia — хімія)
— наука, яка вивчає хімічний склад рослини та хімічні процеси,
шо в них відбуваються.
234
Біоценоз (під грец. Ькм — життя { коіпо* — загальний) —
історично складене угрупувания живих організмів, які населяють
певну ділянку суші або водойми з б -м однорідними умовами
середовища.
Вакуолярний сік (від лат. уасиш - порожній) — рідина, що
заповнює вакуолі рослинних клітин У хімічному відношенні
є розчином різних речовин: мінеральних солей, амінокислот,
вуглеводів, органічних кислот, дубільних речовин, алкалоїдів,
водорозчинних пігментів ТОЩО
Вегетативне розмноження (від лат. уе|е(а1пиі —рослинний) —
розмноження рослин за допомогою вегетативних органів або їх
частин. Розрізняють природне В.р., яке відбувається в природі
відчленуванням пагонів, корневишами, бульбами, цибулинами,
вусами, батогами, кореневою поростю без втручання людини
й штучне В.р., яке здійснюється бульбами, цибулинами,
корневишами, паростками, поділом кущів, відгілками, жив
цями. щепленням тощо під впливом спрямовуючої людської
ДІЯЛЬНОСТІ.
Геном (ніч. О епот, від грец. Сепов- походження)—сукупність
хромосом, які містять одиниці спадковій інформації —гени.
Гетеротрофні організми (ВІД грец. І1СІСГ05 — інший і иорЬе -
живлення) — організми, які нездатні самостійно виробляти
органічні речовини, а для живлення використовують готові
органічні сполуки (напр., паразитні рослини, зокрема петрів
хрест лускатий, бактерії, гриби та ін.).
Гриби (Мусеїаііа) — окреме царство організмів, для якого
характерними ознаками є: відсутність в клітинах хлорофілу й
крохмалю; наявність в оболонці хітину; запасними речовинами є
глікоген, волютин, ліпиди, жири; вегетативне тіло (міцелій, або
грибниця) складається з гіфів; гетеротрофний спосіб живлення
тощо. Царство Г. включає відділи: слизовики (МухотуаИа) і
гриби (МусрЩ або МусорЬуіа).
Епдомембранна система (від грец. спсіоп — всередині і лат.
тетЬгапа — оболонка, перетинка) — система, до якої належать
мембрани клітини: плазмалема, тонопланст, ендоплазматичний
рстикулум, диктіосоми і ядерна оболонка.
Ендоосмос (від грец. епсіоп — всередині і озточ — тиск) —
процес надходження води і розчинених речовин ІЗ зовнішнього
середовища в клітину осмотичним шляхом.
235
Ендоплазматична сітка (ендоплазматичний рстикулум) (від
rpeii. endon — всередині і plasma - виліплене) тг субмікроскопіч
ний органоїд клітини, який являє собою розгалужену систему
канальній, трубок, пухирців і мішечків. Е.с. виконує функцію
внутріклітинного і міжклітинного переміщенні! метаболітів,
синтезу білка тощо.
Живлення рослин — процес поглинання і засвоєння росли
нами з навколишнього середовища речовин, необхідних для
підтримання їх життєдіяльності. Поглинання та засвоєння
речовин (див. Анаболізм) і розпал поживних речовин та їх
виділення (див. Катаболізм) становлять обмін речовин (див
Метаболізм) — основу життєдіяльності рослинних організмів.
Необхідні речовини для синтезу органічних сполук рослини
переважно поглинають у формі С О } і Н 20 . За способом Ж
рослинні організми поділяють на автотрофи і гетеротрофи.
Життєвий цикл — сукупність ф аз розвитку, при завершенні
яких організм досягає зрілості і стає здатним давати початок
наступному поколінню.
Зигота (від грец. zyg tos — з'єднанн я д о купи) — диплоїдна
клітина, що утворюється внаслідок злиття чоловічої і жіночої
статевих клітин (гамет).
Зоопланктон (від грец. zoon —тварина і planet os - блукаючий) —
сукупність тваринних організмів, які постійно живуть у завислому
стані в товщі води і переносяться течією. Д о складу 3. входять
рачки, коловоротки, ракоподібні, киш ковопорож нинні, ікра і
личинки риб, личинки безхребетних тощо.
Зооспора (від грец. zoon — тварина і спора) — спора з
джгутиками, за допомогою яких вона активно пересувається у
водному середовищі (утворюється у багатьох водоростей і деяких
нижчих грибів).
Зооспораигій (від грец. zoon — тварина, spora — сім 'я, сіяння
і грец. angeion - вмістище) — орган нестатевого розмноження,
в якому утворюються зооспори (напр., у деяких водоростей і
нижчих грибів).
Каротиноїди (від лат. carota — морква і грец. eidos - вигляд) "
група пігментів жовтого, жовтогарячого, оранжевого або
червоного забарвлення, нерозчинних у воді, але розчинних у
жирах і жиро розчинниках. До К- належать каротин, ксантофіл,
фукоксантин, ліконін, криптоксантин та ін. В хлоропластах і
236
хромопластах містяться каротин, ксантофіл, у плодах помідорів —
ліконін, в зернівці кукурудзи - криптоксантин тощо
Катаболізм (від грец. katabole —скидання вниз) —сукупність
реакцій, що супроводжуються розпалом складних органічних
сполук клітини, вивільненням енергії і її запасанням у формі
АТФ. К взаємозв'язаний з протилежним процесом в обміні
речовин —анаболізмом К те саме, що й дисиміляція
Клітина (лат. cellula, грец. — kytos) - універсальна само
регулюю*« і самовідновлююча елементарна структурна одиниця
рослин і тварин, якій властиві всі ознаки живого К. складається
з цитоплазми, ядра, оболонки, органоїдів, вакуоль і включень
Кліташа оболонка (клітинна стінка) рослин (лат. шешЬгапа
ccllulac)—продукт життєдіяльності протопласту, що надає клітині
певної форми, захищає її внутрішній вміст від пошкоджень, а
також бере участь у поглинанні, проведенні і виділенні речовин.
У К.о містяться різні за формою і будовою пори та перфорації,
через які здійснюється обмін між протопластами суміжних
клітин та з навколишнім середовищем.
КліпмиІ включення — непостійні компоненти рослинної
клітини, що виникають або зникають в процесі її життєдіяльності
До К.в. належать запасні речовини (крохмальні та алейронові
зерна, олїї), кристалічні утворення (кристалічний пісок,
поодинокі кристали, друзи, рафіди) та ін кінцеві продукти.
Клітинні органоїди (від грец. organon —орган і eidos - вигляд) ~
постійні структурні елементи цитоплазми, які виконують життєво
важливі функції. Розрізняють К.о. мембранні (ендоплазматичний
ретикулум, апарат Гольджі, мітохондри, лізосоми, сфсросоми)
та безмембранні (рибосоми і мікротрубочки).
Ксантофіл (С^Н^О,) (від грец. xantos — жовтий і phyllon —
листок) ~ жовтий пігмент із групи каротиноїдів, шо міститься у
хлоропластах та хромопластах рослин
Лізосоми (від грец lysis —розчинення і soma - тіло) —одно-
мембранні органоїди клітини з високим вмістом гідролітичних
ферментів JI. невеликі (0,5 —2 мкм) округлі тільця, що беруть
участь в розщепленні поживних речовин
Мікробіологія (від грец. micros —малий, bios —життя і lygos —
вчення, наука) — наука, шо вивчає мікроорганізми: віруси,
мікоплазми, рикетсії, актиноміцети, дріжджі, плісневі гриби,
мікроскопічні водорості, найпростіші тощо. У даний час окремі
237
галузі М. відокремились в самостійні науки (напр., медична М.,
ветеринарна М.. сільськогосподарська М та ін.).
Мікроелементи (від грец. mikros — малий і лат clcmcntum -
нернннна речовина) —хімічні елементи, що в малих кількостях
необхідні для нормального розвитку рослин. До М. належать
алюміній, бор, йод, кремній, фтор, барій, цинк, мідь, титан,
молібден, кобальт та ін. Вміст М. коливається від тисячних до
стотисячних відсотків.
Мікроскоп (від грец. mikros —малий і вкорйф —спостерігаю,
розглядаю) - оптичний прилад, за допомогою якого можна
одержати збільшене зображення об’єктів, невидимих неозб
роєним оком. Розрізняють М.: світлові та електронні. Залежно від
будови світлові мікроскопи бувають: біологічні, поляризаційні^
люмінесцентні, стереоскопічні, фазовоконтрастні та ін В
електронних М. замість світла використовують швидкий потік
електронів, а скляні лінзи замінено електромагнітними полями
Електронні М. дозволяють вивчати фіксовані об'єкти прн
збільшенні в сотні тисяч раз (до 1 мільона).
МІтохондрії (від грец. mitos —нитка і chondnon - зернятко) —
органоїди клітин рослинних і тваринних організмів округлої,
паличкоподібної або ниткоподібної форми, що забезпечують
вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітині.
Міцелій (грибниця) (від грец. mykes - гриб) —вегетативне тіло
грибів, що складається з переплетених ниток, або гіф.
Моносахариди (від грец. monos — один і sakchar - цукор) —
органічні сполуки, що містять альдегідну або кетогрупу, загальна
формула яких СПНХ ,0
Л В (де
^ п - від 3 до 10). За числом атомів
вуглецю М. поділяють на тріози, тетрози, пентози, гексози та
ін., але найбільше значення мають пентози (арабіноза, ксилоза,
рибоза) та гексози (глюкоза, галактоза, фруктоза).
Муреін —полісахарид, молекули якого сплетені з молекулами
пептидів.
Нестатеве розмноження — процес відтворення нових особин
рослинних організмів з однієї клітини — спори без участі
статевих клітин і без запліднення. Н.р характеризується високою
інтенсивністю розмноження та однорідністю потомства, яке
несе всі ознаки материнської особини. Воно пластиве нижчим
рослинам —водоростям, лишайникам, а також грибам.
Нижчі рослини (Thallophyta), сланеві, або таломні рослини —
't'io___________________________________________________
група няйпримітивниііих рослин, в «псих тіло не розчленоване
на коріїгь і пагін, а представлене сланню, або таломом Н.р
об'єднують близько 120 тисяч видів. До Н.р. належать водорості
і лишайники.
ОдпоклІтиштІ рослинпі органі «чи - рослинні організми, тіло
яких складається з однієї клітини, пристосованої до виконання
всіх життєво важливих функцій. О.р.о зустрічаються лише у
водоростей (няпр . хлорела, хламідомонада та ін )
Олігосахариди (олігозиди, голозиди) (від ірец. оіівов —
нечисленний і яаксНаг - цукор) — полімерні вуглеводи, шо
складаються з кількох залишків моносахаридів Розрізняють
О.: дисахариди (біози); трисахариди (триози); тгтрасахариди
(тетрози); пентасахариди (пентози); гексасахариди (гексози);
гептасахарнди (гептозн); октасахариди (октози); полісахариди,
шо містять більше 10 моносахаридів.
Пара зятя (від грец.рапийов ~ нахлібник) —рослини, тварини
або мікроорганізми, які живуть на поверхні або всередині
іншого організму (хазяїна), живляться за рахунок його поживних
речовин, завдаючи йому певної шкоди.
Пігменти (від лат. рдетепшт —фарба, барвник) - забарвлені
органічні сполуки, шо входять до складу рослинних і тваринних
клітин. Колір П. визначається наявністю в їх молекулах
хромофорних груп, що забезпечують вибіркове поглинання
світлових променів. Найчастіше П. містяться у пластидах
рослинних клітин (хромопластах), рідше у клітинному сокові і
відіграють важливу роль у фотосинтезі (хлорофіли, каротиноїди,
фікобіліни), у фото регуляторних процесах (фітохром),
захищають рослинний організм від ультрафіолетових променів
(каротиноїди, флавоноїди), визначають забарвлення органів
рослин тощо.
Пластиди (грец. ріа&иіе^ від рІа$(о$ —утворений, виліплений,
оформлений) — забарвлені або безбарвні органоїди рослинної
клітини, в яких відбуваються процеси біосинтезу. Залежно від
забарвлення розрізняють три типи П : хлоропласти (зелені П., в
яких відбувається фотосинтез), хромопласти (жовто-оранжеві та
червоні П., які беруть участь в обміні речовин) і лейкопласти
(безбарвні П , в яких нагромаджуються крохмаль, білки та
олії).
Регулятори росту рослин (від лат. гедоіо- спрямовую, впо
239
рядковую)—фізіологічно активні речовини, що можуть викликати
зміни в рості й розвиткові рослин (напр., фітогормони, вітаміни,
феноли тощо).
Редуплікація (реплікація) ДНК (від лат. redupiicatio - подвоєн
ня) — процесс подвоєння молекули дезоксирибонуклеїнової
кислоти (ДНК),
Рибонуклеїнові кислоти (РНК) (від рибоза і лат. nucleus - яд
ро) — речовини з групи нуклеїнових кислот, до складу яких
входять рибоза, фосфорна кислота та азотисті основи ~ аденін,
гуанін, цитозин і урацил. РНК входять до складу всіх організмів
і беруть участь у біосинтезі білків. Відомо три типи РНК
транспортна (т-РНК), інформаційна (і - РНК), рибосомна (р-
РНК).
Рибосоми (від рибоза і грец. soma - тіло) — органоїди клітин
рослин і тварин, що містять РНК і здійснюють біосинтез білка.
Сапротрофи (від герц, sapros — гнилий і trophe —їжа, живлен
ня) —організми, які використовують для свого живлення рештки
речовин мертвого тіла. С. належать до гетеротрофних організмів.
До С. відносять бактерії, актиноміцети, гриби, а також деякі
види водоростей та вищих рослин, в т.ч. паразити-сапрофіти
Сапрофіти (від грец. saprys — гнилий і phyton - рослина) —
рослини, які живляться готовими органічними речовинами
відмерлих організмів. До С. належать деякі види водоростей
(напр., хламідомонааові, протококові) та паразитичних квіткових
рослин (напр., гніздівка звичайна та ін.).
Симбіоз (від грец. symbiosis - співжиття) - співжиття двох
організмів різних видів, з якого вони мають взаємну вигоду
(напр., С. бобових рослин з бульбочковими бактеріями).
Спорангій (від спора і грец. angeion — посудина, вмістище) —
одноклітинний або багатоклітинний орган нестатевого розмно
ження рослин, в якому утворюються спори. С. у нижчих рослин
одноклітинний, а у вищих —багатоклітинний.
Стрета (від грец. stroma - підстилка) — безбарвна білкова
основа пластид рослин, пронизана системою біологічних
мембран з пігментним комплексом.
Спори (від грец. spora —сім’я, сіяння, посів) —спеціалізовані
клітини, які відокремлюються від материнського організму
і служать для нестатевого розмноження рослин і грибів.
Сформовані спори — це переважно одноклітинні, рідше дво-
240
клітинні або багатоклітинні утвори кулястої або еліпсовидної
форми. Вони вкриті міцною оболонкою з порами, просоченою
кутином, містять добре розвинену цитоплазму з заласними
речовинами та вітамінами, гаплоїдне ядро і лише у деяких
рослин — диплоїдне. С. утворюються різними способами
мітозом та мейозом Такі С. називають відповідно мгго- та
мейоспорами. За місцем утворення розрізняють ендоспори,
які формуються в спорангіях, та екзоспори, які утворюються
на поверхні материнського організму, напр,, конідії у грибів.
Залежно від способу розповсюдження розрізняють аплаиоспори,
які розносяться вітром або водою, та зооспори, які за допомогою
джгутиків здатні самостійно перемішатися у водному середовищі
(напр., у водоростей, лишайників та ін.).
Талом (від грец. thallos — гілка, пагін, паросток і лат о та —
суфікс, шо означає сукупність) — вегетативне тіло нижчих
рослин, яке не почленоване на органи (корінь, пагін).
ТшіакоЕш (від грец. tyios — здуття і eidos - вигляд) -
замкнуті внутрішні хлорофіловмісні фотосинтезуючі мембрани
хлоропластів.
Тургор (від пізньолат turgor — набрякання, наповнення -
напружений стан клітинної оболонки рослин, зумовлений
тиском вмісту клітини. Тургорний стан клітини залежить від
вмісту води. Якщо більше води всмоктала клітина, то більший
її тургор. Завдяки Т. органи рослин набувають пружності і
стійкості, а листки і трав’янисті стебла — вертикального або
плапотропного положення.
Тургорішй тиск (від пізньолат. turgor- набрякання, наповнення)
—тиск протопласта на клітинну оболонку з середини. Т.т. завж
ди дорівнює протитиску клітинної оболонки на протопласт.
Фотосинтез (від грец. phos, род. ВІДДЙ photos — світло і
santhesis —з’єднання, складання) - процес утворення клітинами
вищих рослин, водоростей та деяких бактерій органічних
речовин з неорганічних за участю енергії сонячного світла,
що поглинається хлорофілом Ф включає дві стадії' світлову і
темпову.
Фототрофні рослини (фототрофи) (від грец. phos, род. вщм.
photos — світло і trophe — їжа, живлення) — рослини, шо
синтезують органічні речовини з неорганічних за допомогою
енергії світла (напр., всі зелені рослини).
241
Хлоропласти (від грец, chloros — зелений і plastos утворе
ний) — зелені пластиди рослинних клітин, в яких відбувається
процес фотосинтезу. Зелене забарвлення X. зумовлює хлорофіл.
Крім хлорофілу, в X. містяться пігменти з групи каротиноїдів,
зокрема оранжево-жовтий — каротин і жовтий — ксантофіл. X
складається з двошарової білково-ліпоїдної оболонки і строми
Строма пронизана системою внутрішніх мембран — тилакоїдів,
які мають вигляд сплюснутих мішечків. У вищих рослин частина
тилакоїаїв за формою нагадує диски невеликого діаметру, що
розташовуються один над одним, утворюючи грани. Грани
з’єднані між собою тилакоїдами строми.
Хлорофіл (від грец. chloros - зелений і phalion - листок) ~
пігмент рослин зеленого кольору, за участю якого відбувається
фотосинтез. X. міститься в хлоропластах вищих рослин і
водоростей. За хімічною природою X. являє собою складний
ефір двохосновної хлорофілінової кислоти з двома спиртами —
фітолом і метанолом. Розрізняють X. a, b, с, d, бактеріохлорофіл
і бактеріовіридин. X. a(Cs,H 720 ,N 4Mg) — синьо-зелений пігмент;
X.b(C„HTOOtN 4Mg) —жовто-зелений пігмент.
Хромопласт (від грец. chroma, род відм. chromatos — колір,
забарвлення і plastys - утворений) — пластиди рослинних клітин,
забарвлені пігментами (каротиноїдами) в жовтий, оранжевий,
червоний, іноді коричневий колір. Найпоширенішими
із каротиноїдів є каротин — оранжево-жовтий пігмент і
ксантофіл —жовтий пігмент. Форма X. різна: куляста, тригранна,
місяцеподібна, лопатоподібна (містяться, напр., у плодах
горобини, шипшини, коренеплодах моркви та ін.).
«Цвітіння» води інтенсивний розвиток динофітових, жовто-
зелених та ін. водоростей у товщі воли, внаслідок чого вона
набуває різного забарвлення (від синьо-зеленого, яскраво-
зеленого, сірого до жовто-зеленого, каштанового, яскраво-
червоного, бурого, коричневого та ін.). «Ц.» в. спостерігається в
континентальних водоймах (прісних, солонуватих і солоних) та
в прибережних районах морів і океанів.
Целобіоза (від лат. cellula — клітина, комірка і грец. bios -
життя) - органічна сполука, дисахарид (С ігНг Ои), шо
складається із залишків двох молекул глюкози. Ц. — основна
структурна одиниця целюлози.
Целюлоза (від лат. cellula - клітина, комірка) -
242
високомолскулярний полісахарид (С61І10О5)п, який є основною
складовою частиною оболонки рослинних клітин Ц. - хімічно
стійка сполука, шо не розчиняється у воді, кислотах, лугах і
в органічних розчинниках, проте розкладається деякими
бактеріями та грибами.
Ценоз (від грец. коіпоя - загальний) — будь-яке угрупування
живих організмів. Розрізняють фітоценоз (угрупування рослин),
зооценоз (угрупування тварин), мікробіоценоз (угруповання
мікроорганізмів) та ін.
Ядро (грец. кагуоп, лат. лисієш) — обов’язкова складова
частина живої клітини багатоклітинних і одноклітинних
організмів. Я. керує генетичними і метаболічними процесами в
клітині. Я складається з ядерно? оболонки, ядерця (одного або
кількох), хроматину та каріолімфи.
243
ЗМ ІС Т
Передмова......................... ............................................................... З
Вступ......... ................................. ......................................................
Список рекомендованої літератури.................................................№
Розділ І. РОЗЧИНИ ТА ЇХНІ ВЛАСТИВОСТІ..........................
1.1. Характеристика розчинів та способи вираження їхнього
складу....—..................... ..................-........... ........ ............. ,.... 12
1.2. Властивості розбавлених розчинів неелектролггів....... . 14
1.3. Властивості розчинів електролітів...... ..................................із
1.4. Дисоціація води. Водневий показник...'..;............ ................ 24
Розділ 2. ДИСПЕРСНІ СИСТЕМИ.............................................
2.1. Класифікація дисперсних систем.............- ........................... 35
2.2. Суспензії, емульсії, піни........................ ................................ 36
2.3. Колоїдні розчини..................................................................... 37
Розділ 3. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦП.
ЕЛЕКТРО-ХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ................................. 44
3.1. Окисно-відновні реакції.........................................................44
3.2. Електродні потенціали. Гальванічні елементи....................49
3.3. Корозія металів. Методи захисту металів від корозії........ 55
Розділ 4. ПРИРОДНІ ВОДИ........................................................ 63
4.1. Загальна характеристика та класифікація природних вод...63
4.2. Споживання води....... ................................... ............ ............65
4.3. Джерела забруднення води...................................................••68
4.4. Основні показники якості води. Вимоги до якості води...70
4.5. Методи очищення природних і стічних вод...............
4.6. Процеси розчинення твердих речовин у природних водах. ..83
4.7. Методи аналізу води............. .................................... .............87
4.8. Лабораторні роботи................ ................................ .............ІЩ
Робота 1. Елементи якісного аналізу.............. ...........................Щ
Робота 2. Визначення кислотності та лужності води........*••«
Робота 3. Визначення стабільності води................................... 121
Робота 4. Комплексонометричне визначення загальної
твердості води ...і......................................................... 124
Робота 5. Окреме визначення кальцієвої та магнієвої
твердості води комплексонометричним методом... 127
Робота 6 Прояснення води коагулюванням........................ ••*• 129
244
Робота 7. Визначення розчиненого кисню йодометричним
методом.................................................. ................. 133
Робота 8. Комплексонометричне визначення сульфат-юнів
у воді..................................... ..................................137
Робота 9 Визначення перманганантної окисності води .139
Робота 10. Визначення рН рідких середовиш
потенціометричним методом............................... 143
Розділ 5. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З МІКРОБІОЛОГІЇ........146
5.1. Будова бактеріальної клітини........... ............ . 147
5.2. Водорості........................................................................ . . 153
5.3 Гриби................................................................................... 159
5.4. Фізіологія мікроорганізмів............. ................................ 163
5.5. Поширення мікроорганізмів у природі............. ........ . 170
5.6 Характер і джерела забруднення водоймиш 173
5.7. Водоймише —джерело водозабезпечення та приймач
стічних вод..........—..—............................. — —.—........... 177
5.8 Мікробіологічна корозія в системах водовідведення.
Методи захисту від мікробіологічної корозії.................. 181
5.9. Лабораторні роботи............................................................191
Робота II. Будова мікроскопа і техніка мікроскопування.....191
Робота 12. Дослідження дріжджеподібних грибів................. 196
Робота 13. Дослідження мікрофлори води............................ 198
Контрольні питання та задачі............. .......................................203
Таблиці варіантів контрольних задач........................ ........... —.223
Таблиці додатків................................ ............. ..........................227
Словник термінів та визначень........ ............. ............................234
245
Навчальне видання
Назарова Раїса Іванівна

Коновалов Олег Михайлович
Уманська Тетяна Іванівна
Снагощенко Лідія Петрівна
Яковлева Раїса Антонівна
ХІМІЯ ТА МІКРОБІОЛОГІЯ ВОДИ
ПРАКТИКУМ ТА КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ
Навчальний посібник
Свідотство
про внесення СКП ПФ «Консум»
до державного реєстру видавців, внготівників
і росповсюджувачів видавничої продукції
ссрй ДК № 162 від 01.09.2000 р.
Рекомендував до друку: Епоян С М .

Дизайн і комп'ютерна верстка: Калюжний 1.0.
Підписано до друку 19.06.07. Формат 60x84 */«*. Папір офсетний.

Гарнітура Тайме. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 14,29. Обл.-вид. арк. 14,
Вид. № 7-04. Тираж 500 прим. Ціна договірна. Зам. № 43.
ВК «ВФ «Консум»
Україна, 61057 Харків, а/с 9123.
Тел. +38-057-7-170-119.
E-mail: academ_dumka@acn.net.ua
Інтернет магазин
http://delko.com.иа
Віддруковано в ТОВ «Кроссроуд*

Свідоцтво про реєстацію
Д К № 1882 від 27.07.2004 р.

Хімія та мікробіологія води

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Хімія та мікробіологія води

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Харківський державний технічний університет будівниц,.

Р.І.Назарова, О.Н.Коновалов, Т.І.Уманська,

Назарова Р .І., Коновалов О .Н ., Уманська Т .І., Снагощепко JI.II.,

У навчальному посібнику викладено фїзико-хімічні та біологічні

©Р.І.Назарова, О Н Коновалов, Т.І.Уманська,

Навчальний посібник, шо пропонується до друку, призначений

Лекції. Студенти-заочиики слухають лекції в період установчих

Робоча програма складена на основі освітньо-професійної

Предмет хімії та мікробіології води. Коловорот води у природі

Тема І. Вода як хімічна сполука

Тема 2. Водні розчини електролітів

Тема 3. Водневий показник воли та водних розчинів

Тема 4. Буферні розчини. Пдроліз солей

Тема 5. Природні води, їхня класифікація. Основні показники

Тема 6 . Кислотність та лужність природних вод. Вуглекислота

3 . ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ОСНОВИ ОЧИСТКИ

Тема 7. Стабілізаційна обробка води. Дегазація води

Тема 8 . Солевміст та твердість природних вол. Метоли

Тема 9. Дисперсні системи природних вод. Прояснення води

Тема 10. Очистка природних вол від деяких розчинених

Тема 11. Обеззараження природних вод

Тема 13. Основи загальної мікробіології

Тема 14. Санітарна мікробіологія води

І Таубс П Р., Баранова А.Г. Химия и микробиология йоды.

1 .1 . Характеристика розчинів та способи

У більшості випадків використовують ненясичсні розчини,

Молярна концентрація еквівалента або нормальність (С„)

Моляльна концентрація ( С т ) визначається відаошенням

Титр Т визначається відношенням маси розчиненої речовини

Розрізняють такі частки розчиненої речовини: молярну,

Далі знаходимо масу карбонату натрію, яка необхідна для

^Ц со, = %СО, 'МщСО}

" 4 * 0 , =0,0625-106 = 6,625 (Г).

1 .2 . Властивості розбавл ен и х розчинів

розчином дорівнює мольній частці розчиненої речонини:

Температури кипіння та замерзання розчинів прямо пропорційно

ДТ*ил= Т ' _ — Т ' '

Різниця між температурами замерзання розчинника Т і

ДТавм= Т ' ми — Т " авм

За другим законом Рауля: підвищення температури кипіння і

де С — моляльна концентрація розчиненої речовини:

де т , і т 2 — маси відповідно розчиненої речовини і

Етанол 1,230 78,39 — -114,15

Осмотичний тиск у розчині. Я вш це однобічної дифузії моле­

да “ осмотичний тиск розчину кПа;

Приклали виконання завдань

Оскільки в 100 г 4%-ого розчину міститься 4г фруктози та 96

ДТ =1,86 ----- ------ = 0,43°С

Виходячи з того, що Д Т ^ = 7^н 0 — визначаємо темпера­

Приклад 3. Визначити молярну масу речовини, що розчинена в І

Pocm“ CmRT або V ^ R T .

1 .3 . Властивості розчинів електролітів

Ступінь дисоціації виражається в частках одиниці або у

сильні, слабкі, та електроліти середньої сили.

Ступінь електролітичної дисоціації визначають

обчислені за законами Вант-Гоффа і Рауля. Для того, щоб

Л™“ ' CRT і А Р=ч P0N, ;

Якщо позначити початкову концентрацію електроліту

При дисоціації K,S0 4 утворюється три іона:

а = Е І= = 7П77ІїаТ = * 4,3 10~2-

Рівновага в насичених розчинах сильних електролітів.

За умов рівноваги за одиницю часу в насичений розчин

У дуже розбавлених розчинах, д о яких належать і розчини

У лівій частині рівняння (*) константа рівноваги К та

Осмотичний тиск у розчині. Я вш це однобічної дифузії моле

Виходячи з того, що Д Т ^ = 7^н 0 — визначаємо темпера

Ре+ЗС1- +н 20 •>реОН2+ 2С 1- +Н +С І-;