Вступ до хімії В.О. Павленко

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
В. О. Павленко
Ю. М. Давиденко
ВСТУП ДО ХІМІЇ
Навчальний посібник
для нехімічних спеціальностей університету
УДК 54(075.8)
ББК 24.1я73
П 12
Рецензенти:
канд. хім. наук, доц. С. А. Куліченко,
д-р хім. наук, С. В. Колотілов
Рекомендовано до друку вченою радою хімічного факультету

(протокол № 1 від 19 вересня 2013 року)
Ухвалено науково-методичною радою

Київського національного університету імені Тараса Шевче-
нка
29 листопада 2013 року
Павленко В. О.
Вступ до хімії / В. О. Павленко, Ю. М. Давиденко : навч. по-

сіб. – К. : "Видавничо-поліграфічний центр Київський універси-
тет", 2014. − 315 с.
Розглянуто базові поняття й закономірності атомно-

молекулярного вчення, класифікація та номенклатура неоргані-
чних сполук, структура і закономірності Періодичної системи
елементів Д. І. Менделєєва, типи хімічних реакцій. До кожного
розділу посібника наведено приклади розв'язання задач і вправ,
тести для самоконтролю й добірка завдань для самостійного
опрацювання.
Для студентів природничих факультетів.
ПЕРЕДМОВА
Рівень базових знань із хімії випускників наших шкіл щороку
знижується. Причин цього явища багато: зменшення годин, що
виділяються на вивчення хімії, недостатнє матеріальне забезпе-
чення хімічних кабінетів, зниження рівня підготовки вчителів
тощо. Однак головною причиною, на думку авторів, – це скасу-
вання обов'язкового випускного іспиту з хімії в школах і вступ-
ного іспиту у ВНЗ. Вступивши до університету (особливо на
нехімічні спеціальності – геологія, біологія, географія), багато
студентів розгублені, коли дізнаються про те, що в університеті
вивчається хімія, на яку в школі вони не звертали уваги, вважа-
ючи її другорядним предметом. Викладачі хімії змушені надо-
лужувати прогалини шкільної освіти студентів в умовах, коли
додатковий аудиторний час не виділяється, тому що в Держав-
них освітніх стандартах вищої професійної освіти вивчення чи
повторення базового хімічного матеріалу не передбачено. При
перевірці базових знань першокурсників, яку ми проводимо що-
річно, виявляються прогалини в базових знаннях з хімії. Відзна-
чимо найтиповіші "незнання" першокурсників природничих фа-
культетів зі шкільної програми з хімії.
1. Вони не знають положень атомно-молекулярного вчення
(а це фундамент хімії) і найпростіших співвідношень між кількі-
стю, масою й молярною масою речовини.
2. Не знають поняття стехіометричної валентності елемента;
не знаючи валентність елементів, студенти часто помиляються
при складанні формул хімічних сполук.
3. Розумінню складу і хімічних властивостей сполук сприя-
ють їхні структурні формули, але про структурні формули
"щось чули" й можуть написати лише окремі студенти.
4. Вони не знають різниці між схемою і рівнянням реакції.
5. Стехіометрія як розділ хімії, що вивчає кількісні співвід-
ношення між елементами у сполуках і між сполуками в реакці-
3
ях, більшій частині тих, хто вступив до університету на нехіміч-
ну спеціальність, невідома.
6. Багато першокурсників не можуть привести об'єм газу до
нормальних умов і проводити без помилок обчислення за рів-
нянням Менделєєва – Клапейрона.
7. Основні класи неорганічних сполук абітурієнти знають,
але проілюструвати рівняннями реакцій хімічні властивості – це
проблема для багатьох, а показати властивості амфотерного ок-
сиду або гідроксиду – проблема майже для всіх.
8. Абітурієнти не демонструють глибинне розуміння періоди-
чного закону й закономірностей Періодичної системи, наприклад,
як змінюються в періодах і групах властивості елементів і одно-
типних сполук. Тому вони не можуть спрогнозувати властивості
елемента та його сполук за його місцем у Періодичній системі.
9. Вони мають слабке уявлення про способи одержання та
практичне застосування навіть найпоширеніших сполук: сульфа-
тної кислоти, гідроксидів натрію й кальцію, карбонату натрію.
Мало хто знає хімізм доменного процесу одержання заліза.
10. Вони не знають, що кислі й основні солі дисоціюють сту-
пінчасто, не вміють правильно записувати схеми дисоціації.
12. Гідроліз солей: за цією темою з року в рік повторюється
проблема його ступінчастості; у першокурсників гідроліз всіх
солей протікає незворотно за всіма стадіями одночасно.
13. Вони погано розв'язують завдання, пов'язані з масовою ча-
сткою розчиненої речовини, і зовсім не знають молярної конце-
нтрації, що є основним способом вираження складу розчинів.
14. Важко повірити, але чимало абітурієнтів не знають спів-
відношення між грамом і кілограмом, мілілітром і літром і т. д.
В університеті викладачі кафедри неорганічної хімії протягом
перших тижнів на початку семестру змушені навчати студентів
нехімічних спеціальностей (географи, геологи, біологи) шкільної
хімії, через що частина матеріалу вищих навчальних закладів,
передбаченого Державним освітнім стандартом вивчається стис-
ло. Вони змушені це робити, тому що без цієї вимушеної міри
хімічні знання студентів не будуть мати міцного фундаменту.
Чи можна змінити цю ситуацію? Якими методичними при-
йомами можна скоротити час вивчення основ хімії?
4
Можливості такі: додаткові заняття, консультації, навчання в
комп'ютерних класах і через інтернет, навчання за допомогою
компакт-дисків, репетиторство тощо. Однак ці можливості сту-
денти не використовують. Адаптація до суворих вимог вищих
навчальних закладів відбувається повільно, синдром школяра
("нехай мене навчать, не переобтяжуючи") супроводжує студен-
та протягом усього першого курсу.
Ще одна можливість – самостійне вивчення основних понять
і законів хімії. Самостійна робота студентів є зараз основним
методом у системі вищої професійної освіти, на яку відводиться
до 30 % навчального часу. Ефективність самостійної роботи за-
лежить у першу чергу від самого студента, від його вміння са-
мостійно вчитися. Попри те викладачі повинні забезпечувати
студентів хорошим навчальним матеріалом: навчальними посіб-
никами, прикладами використання теоретичного матеріалу при
вирішенні практичних завдань, засобами самоконтролю й зов-
нішнього об'єктивного контролю.
Посібник призначений для самостійного вивчення основ хі-
мії. Це атомно-молекулярне вчення, стехіометрія, класифікація і
номенклатура неорганічних сполук, структура й закономірності
Періодичної системи хімічних елементів Д. І. Менделєєва, типи
й рівняння хімічних реакцій, основні способи вираження конце-
нтрації (складу) розчинів, електролітична дисоціація, іонооб-
мінні реакції, гідроліз солей.
Виклад теоретичного матеріалу в цьому посібнику супрово-
джується прикладами розв'язання задач і вправ, які сприяють
кращому засвоєнню теоретичного матеріалу. Після вивчення
кожного розділу необхідно (для самоконтролю) виконати тест і
завдання для самостійного рішення.
5
ВСТУП
1. ПРЕДМЕТ ХІМІЇ ТА ЕТАПИ ЇЇ РОЗВИТКУ
Людину оточує величезний світ різноманітних речовин і
явищ. Природничі науки вивчають цей світ і закономірності
явищ, що відбуваються в ньому. Природні явища і технічні про-
цеси розділяють на фізичні й хімічні. У фізичних явищах і про-
цесах речовини не змінюють свого складу; у хімічних – з одних
речовин утворюються інші речовини з іншими властивостями.
Хімічні процеси називаються хімічними реакціями.
Хімія вивчає сполуки, будову та властивості речовин, закономір-
ності хімічних реакцій і явища, якими вони супроводжуються.
Хімічні речовини й реакції використовуються в металургії, енерге-
тиці, медицині, харчовій промисловості, сільському господарстві, по-
буті тощо. Хімія вносить великий вклад у вирішення найголовніших
проблем людства: одержання нових речовин, енергетику, продоволь-
чу й екологічну проблеми. Тому кожний фахівець, що працює у сфері
матеріального виробництва, повинен знати основи хімії.
Згідно з класифікацією, прийнятою більшістю істориків хімії та
самими хіміками, розрізняють п'ять найважливіших етапів розвитку
хімії: доалхімічний (до IV ст н. е.), характеризується накопиченням
практичних знань; алхімічний (IV ст. н. е. – XVI ст.), характеризуєть-
ся окрім віри в магічну силу "філософського каменю" та можливості
трансмутації металів, пошуками "еліксиру молодості". Етап об'єд-
нання хімії (XVI–XVIII ст.). Етап кількісних законів (60-ті рр.
XIX ст.) характеризується виникненням і розвитком атомно-молеку-
лярної теорії, експериментальними роботами з визначення атомних
мас елементів і уточненням формулювань основних понять в хімії.
Сучасний етап продовжується донині та характеризується встанов-
ленням періодичного закону, створення теорії валентності, теорії
ароматичності та стереохімії, нових методів дослідження складу
й будови речовин, встановлення будови молекули білка і найважли-
віших вітамінів, створення нових напрямів хімічної науки як нано-
хімія, супрамолекулярна хімія, інженерія кристалів тощо.
6
Розділ 1
АТОМНО-МОЛЕКУЛЯРНЕ ВЧЕННЯ
ТА СТЕХІОМЕТРІЯ
Тема "Атомно-молекулярне вчення й стехіометрія" передбачає
необхідне опанування такими знаннями, уміннями й навичками.
1. Знати основні поняття (атом, молекула, хімічний елемент,
проста та складна речовини, чисті речовини та суміші, еквівалент,
моль, відносні й молярні маси атомів, молекул і еквівалентів, моляр-
ний об'єм газу, хімічна реакція, валентність) і закони (збереження,
стехіометрії, газові) атомно-молекулярного вчення й використову-
вати їх при розв'язанні якісних і розрахункових завдань.
2. Проводити розрахунки за співвідношеннями, які зв'язують ма-
су, об'єм (для газів), кількість, молярну масу й молярний об'єм (для
газів) речовини, обчислювати склад речовини за його формулою.
3. Виконувати розрахунки за газовими законами, за рівнян-
ням Менделєєва – Клапейрона, приводити об'єм газоподібної
речовини до нормальних умов.
4. Встановлювати найпростіші й дійсні формули газоподібних
сполук за їхнім складом і відносною густиною за іншим газом.
5. Проводити прості стехіометричні розрахунки за рівняння-
ми реакцій: за відомою масою (об'ємом) однієї речовини обчислю-
вати маси (об'єми) інших речовин, що беруть участь у реакції.
6. Проводити складні стехіометричні розрахунки: при над-
лишку або недостачі речовини, за наявності домішок у речовині,
при неповному виході реакції внаслідок її оборотності.
7. Знати визначення поняття еквівалента й закону еквівале-
нтів, проводити розрахунки за законом еквівалентів: обчислю-
вати еквівалентну й атомну масу хімічного елемента, викорис-
товуючи закон еквівалентів і правило Дюлонга – Пті.
8. Записувати формули сполук за валентністю та визначати
валентність елементів за формулами їхніх сполук.
7
Атомно-молекулярне вчення – фундаментальна основа хімії
й фізики. Розуміння того, що речовина складається з окремих
дуже малих неподільних часток – атомів, виникло ще в Древній
Греції. Основні положення атомно-молекулярного вчення були
сформульовані М. В. Ломоносовим (1741) у корпускулярній те-
орії будови речовини.
Атомна гіпотеза набула наукового обґрунтування наприкі-
нці XVIII – початку XIX ст., коли при вивченні хімічних і фі-
зичних процесів стали використовувати більш точні кількісні
методи дослідження.
Сучасна атомно-молекулярна теорія оперує такими основни-
ми поняттями: атом, молекула, хімічний елемент, проста та
складна речовина.
Атом – електронейтральна, хімічно неподільна частинка речо-
вини, що складається з позитивно зарядженого ядра та негативно
заряджених електронів, що рухаються навколо нього. Атоми – це
реально існуючі частинки, які характеризуються своїми масами,
розмірами, зарядом ядра й будовою електронних оболонок.
Молекули – це реально існуючі частинки, так само як і атоми
характеризуються розмірами, масою, якісним (атомним) і кількіс-
ним складом (який описується за допомогою хімічних формул).
1.1. АТОМНІ Й МОЛЕКУЛЯРНІ МАСИ

Маси атомів надзвичайно малі (10–27–10–25 кг), тому в науці
користуються не їхніми абсолютними значеннями (ma), а відно-
сними; вони позначаються Ar, де нижній індекс r означає "відно-
сний" (від англ. relative).
Відносною атомною масою хімічного елемента називається
відношення маси його атома до 1/12 маси ізотопу карбону 12C,
що прийнята за атомну одиницю маси (а.о.м або АОМ.):
1 1,993 ⋅ 10−26
1 а.о.м = ma ( 12C ) = = 1,667 ⋅ 10−27 кг = 1,667 ⋅ 10−24 г
12 12
8
Відносна атомна маса є однієї з головних характеристик хі-
мічного елемента й наводиться в Періодичній системі під сим-
волом елемента. Для елементів стійких (або нестійких, але з бі-
льшим "часом життя", тобто з більшим періодом напіврозпаду)
наводяться середні атомні маси ізотопів з урахуванням їхнього
вмісту в загальній суміші ізотопів. Для елементів із коротким
"часом життя" наводяться (у квадратних дужках) масові числа
найбільш стійких ізотопів.
Округлені атомні маси найпоширеніших хімічних елементів
бажано запам'ятати. Їх наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Атомні маси найпоширеніших хімічних елементів
Хімічні елементи Атомні маси хімічних елементів
H 1
O 16
N 14
С 12
S 32
Na 23
Mg 24
Ca 40
Al 27
Fe 56
Cl 35,5
Відносною молекулярною масою речовини називається від-

ношення маси його молекули до 1/12 маси ізотопу 12С. Вона
позначається Mr і обчислюється шляхом додавання атомних
мас елементів, що входять до складу речовини з урахуванням
числа їхніх атомів у формулі речовини, незалежно від того,
яку структуру має речовина: молекулярну чи немолекулярну.
Округлені молекулярні маси найпоширеніших простих і скла-
дних речовин наведено в табл. 1.2.
9
Таблиця 1.2.
Молекулярні маси найпоширеніших простих і складних речовин
Молекулярні Молекулярні
Речовини Речовини
маси маси
H2 2 KOH 56
O2 32 Ca(OH)2 74
N2 28 HCl 36,5
Cl2 71 HNO3 63
H2 O 18 H2SO4 98
NH3 17 H3PO4 98
CaО 56 NaNO3 85
MgО 40 Na2CO3 106
NaOH 40 CaCO3 100
1.2. ХІМІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

Хімічним елементом називається вид атомів із певною величи-
ною позитивного заряду ядра та певною сукупністю властивостей.
Нині відомо 112 хімічних елементів. Одні елементи викорис-
товуються людиною із давніх часів, інші – відкриті у природі у
XVIII–ХХ ст. Близько 20 елементів взагалі не існують у природі,
їх отримано штучно за допомогою ядерних реакцій.
Усі елементи мають назви та символи. Символ елемента – це
його позначення першою буквою або двома першими буквами
латинської назви хімічного елемента.
Видатний російський хімік Д. І. Менделєєв установив, що
між всіма хімічними елементами існує закономірний зв'язок,
який він назвав періодичним законом (1869). Наочним відобра-
женням цього закону є відома всім таблиця – Періодична систе-
ма хімічних елементів Д. І. Менделєєва. У ній наведено симво-
ли, назви й найважливіші характеристики елементів.
Якщо число хімічних елементів 112, а елемент – це вид ато-
ма, то повинно існувати 112 видів атома. Насправді це не так.
Встановлено, що майже кожен хімічний елемент є сукупністю
декількох ізотопів. Ізотопами називаються атоми, що мають
однаковий заряд ядра, але різне число нейтронів у ядрі. Ізотопи
позначаються символами хімічних елементів з індексом ліворуч
10
угорі, що показує масове число. Масовим числом атома (ізотопу)
називається сума протонів і нейтронів, що містяться в ядрі ато-
ма, наприклад: 35Cl, 37Cl, 24Mg, 25Mg, 40Са тощо.
Маса ядра атома (ізотопу) завжди трохи менше, ніж масове чи-
сло. Зменшення маси при утворенні атомних ядер (дефект маси)
пояснюється тим, що у ядрах атомів діють величезні сили притя-
гання між протонами й нейтронами. Виникнення цих сил супрово-
джується дефектом маси згідно з теорією відносності Ейнштейна.
Масове число будь-якого ізотопу – ціле число, а атомна маса
елемента – ні. Пояснюється це тим, що атомна маса елемента –
середня величина атомних мас його ізотопів з урахуванням їх-
ньої поширеності у природі.
Приклад. У природі близько 76 % усіх атомів хлору мають
відносну масу 35, а 24 % – 37. Чому дорівнює відносна атомна
маса Хлору?
Розв'язання. Значення відносної атомної маси Хлору, наведе-
но в Періодичній таблиці, є середнім. За даними в умові завдан-
ня відносним атомним масам ізотопів і їхнього вмісту можна
обчислити це середнє значення:
Ar (елемента) = ∑ Ar (i ) ⋅ ω(i )
де Ar(i) –масове число ізотопу і; ω(і) – вміст ізотопу і.
Аr(Сl) = 35·0,76 + 37·0,24 = 35,5.
Відповідь: відносна атомна маса Хлору дорівнює 35,5.
1.3. ВАЛЕНТНІСТЬ
Валентністю елемента називається властивість його ато-
мів з'єднуватися з певним числом інших атомів.
Кількісним вираженням валентності є три показники:
¾ стехіометрична валентність,
¾ електронна валентність (ступінь окиснення),
¾ координаційне число.
У цьому розділі розглянуто лише стехіометричну валентність.
Стехіометрична валентність показує, скільки атомів іншого
елемента приєднує атом даного елемента. За одиницю валент-
11
ності вважають валентність Гідрогену, оскільки Гідроген завжди
одновалентний. Отже, валентність елемента – це число атомів
Гідрогену, що приєднують або заміщають одним атомом цього
елемента. Наприклад, у сполуках HCl, H2O, NH3 і CH4 Хлор од-
новалентний, Оксиген двовалентний, Нітроген тривалентний
і Карбон чотиривалентний.
Однак із Гідрогеном утворюють сполуки не всі елементи, а з
Оксигеном – майже всі. Стехіометрична валентність Оксигену, як
правило, дорівнює двом. Отже, валентність елемента дорівнює
подвоєному числу атомів Оксигену, що приєднують до атома
цього елемента. Наприклад, у сполуках Na2O, FeО, Cr2O3, SnО2,
V2O5, SО3 і Mn2O7 Натрій одновалентний, Ферум двовалентний,
Хром тривалентний, Станум чотиривалентний, Ванадій п'ятива-
лентний, Сульфур шестивалентний, а Манган семивалентний.
Стехіометричну валентність зображують римськими числа-
ми. Наприклад, у сполуках Nа2O, BaО, Al2O3, CO2, P2O5, SO3,
Cl2O7 і XeО4 валентність елементів дорівнює I (Nа), II (Ba),
III (Al), IV (C), V (P), VI (S), VII (Cl) і VIII (Xe).
Хімічні елементи поділяються на елементи постійної вален-
тності й елементи змінної валентності. До елементів постійної
валентності належать:
¾ Гідроген, Фтор і лужні метали (валентність I);
¾ усі елементи другої групи, крім Меркурію (валентність II);
¾ усі елементи третьої групи, окрім Талію (валентність III).
Інші елементи – змінної валентності, наприклад, Сульфур (II,
IV, VI), Нітроген (I, II, III, IV, V), Манган (II, III, IV, V, VI, VII).
Максимальне значення валентності таких елементів звичайно
дорівнює номеру групи у Періодичній системі, у якій вони роз-
ташовані. Валентності вище восьми не буває.
Для деяких елементів максимальна валентність не дорівнює
номеру групи, наприклад, у Фтору (група VII, валентність I),
Оксигену (група VI, валентність II), Купруму (група I, валент-
ність II) і Ауруму (група I, валентність III). Гелій, Неон і Аргон
не утворюють хімічних сполук, тобто вони мають нульову вале-
нтність, хоча розташовані у восьмій групі Періодичної системи.
Приклад. Визначте стехіометричну валентність елементів у
наступних сполуках: сірководень, ортофосфатна кислота, натрій
сульфат, літій карбонат, кальцій гідрогенфосфат.
12
Розв'язання. Записуємо формули сполук: H2S, Н3РO4, Na2SO4,
Li2CO3, СаНРO4.
Відомо, що стехіометрична валентність Гідрогену в будь-
яких сполуках дорівнює одиниці, а Оксигену в переважній бі-
льшості випадків – двом (крім пероксидів). Стехіометрична ва-
лентність Літію, Натрію, Кальцію постійна й дорівнює номеру
групи Періодичної таблиці, у якій розміщені ці елементи. Роз-
ставимо відомі валентності над елементами у формулах:
I I II I II I II II I II
H 2 S, H 3 P O 4 , Na 2 SO 4 , Li 2 CO3 , Ca H P O 4
Для бінарних сполук, яким є сірководень, дотримується просте
правило – добуток валентності елементів на число їхніх атомів у
формулі повинні бути рівні: 1·2 = х·1 (число атомів Сульфуру у
формулі сірководню рівне 1), звідси валентність Сульфуру х = 2.
Можна міркувати інакше: один атом Сульфуру приєднує два
атоми Гідрогену, валентність кожного з яких дорівнює одиниці.
I II
Отже, валентність Сульфуру дорівнює двом: H 2 S.
В інших сполуках від добутку валентності Оксигену на число
його атомів у формулі потрібно відняти такий самий добуток
для металу (або суми добутків для металу й Гідрогену для кис-
лої солі); як наслідок одержуємо значення валентності:
I V II
Фосфору в ортофосфатній кислоті 2·4–1·3 = 5, H 3 P O 4 ;
I VI II
Сульфуру в натрій сульфаті 2·4–2·1 = 6, Na 2 S O 4 ;
I IV II
Карбону в літій карбонаті 3·2–1·2 = 4, Li 2 CO3 ;
II I V II
Фосфору в кальцій гідрогенфосфаті 4·2–(2·1+1·1) = 5, Ca H P O 4 .
1.4. ХІМІЧНІ ФОРМУЛИ

Формули показують якісний і кількісний склад сполук. Оці-
нюючи якісний склад речовини вказується з яких саме хіміч-
них елементів вона складається, а кількісний склад – уже за-
значають кількість атомів кожного хімічного елементу, що
входить до складу сполуки.
Наприклад, називаючи якісний склад молекули води (Н2О)
вказуємо, що до її складу входять такі хімічні елементи як Гід-
13
роген та Оксиген. Кількісний склад Н2О – сполука складається
з двох атомів Гідрогену та одного атома Оксигену.
Формули сполук складаються відповідно до валентності еле-
ментів; складання формул полегшується тим, що в назвах сполук
вказується валентність елемента змінної валентності, наприклад:
манган (VII) оксид, ванадій (V) оксид, ферум (III) гідроксид тощо.
У бінарних сполуках (бінарними називаються сполуки, що
містять атоми двох різних елементів) добуток числа атомів на
валентність одного елемента повинен бути рівним добутку чис-
ла атомів на валентність іншого елемента: нітроген (I) оксид
N2O, манган (VII) оксид Mn2O7, ванадій (V) оксид V2O5, станум
(IV) сульфід SnS2, арсен (V) сульфід As2S5 і т. д.
Приклад 1. Складіть формулу сполуки ферум (III) оксиду.
Розв'язання . Для цього визначимо валентність кожного хі-
мічного елементу в сполуці: елемент Ферум має змінну валент-
ність, у цій сполуці вона рівна трьом (III), а Оксиген двовалент-
ний (II), тоді позначивши валентності елементів (FeIIIOII) скла-
демо формулу сполуки так. Спочатку знайдемо найменше спі-
льне кратне перемноживши значення валентності кожного еле-
менту (3·2 = 6). Щоб визначити кількість атомів кожного елеме-
нта у сполуці ділимо найменше спільне кратне на значення вале-
нтності кожного елементу. Тоді кількість атомів Феруму станови-
тиме 6:3 = 2, а Оксигену 6:2 = 3. Отже формула сполуки Fe2O3.
Відповідь: формулу сполуки ферум (III) оксиду Fe2O3.
Останнім часом поняття валентність стало поширюватися на
стійкі угрупування атомів – іони. Наприклад, аніони OH–, CN–,
NO3–, NO2–, ClО3– – одновалентні, аніони SO32–, SO42–, CO32–,
CrО42– – двовалентні, PO43–, BO33– – тривалентні. Із цих прикладів
бачимо, що стехіометрична валентність аніона дорівнює його за-
ряду. Точно так і валентність складних катіонів дорівнює їхньому
заряду: NH4+, BiО+, UO22+, TiО2+. Завдяки цьому стають зрозумі-
лими формули основ і солей: ферум (III) гідроксид Fe(OH)3, фе-
рум (II) сульфат FeSO4, ферум (III) сульфат Fe2(SO4)3, ферум (III)
нітрат Fe(NO3)3, амоній сульфат (NH4)2SO4.
Для встановлення формули кислот варто мати на увазі, що
Гідроген у кислотах, як і в інших сполуках, одновалентний, ок-
14
сиген двовалентний, а валентність центрального атома (кисло-
тоутворюючого елемента) може бути максимальною й не мак-
симальною (проміжною). Якщо в назві кислоти є суфікси
-ат, (сульфатна, силікатна), то це означає, що валентність кисло-
тоутворюючого елемента – максимальна та відповідає номеру
групи, у якій міститься елемент. Якщо суфікс -ит, або -іт (сульфі-
тна, нітритна) – то не максимальна.
Формули сполук розділяють на найпростіші й істинні. Най-
простіша (емпірична) формула відображає найпростіше кількісне
співвідношення елементів у складі сполуки. Істинна (молекуляр-
на) формула показує реальний склад молекули. Наприклад, най-
простіші формули: гідроген пероксиду – HO, фосфор (V) оксиду
– P2O5, а істинні – H2O2, P4O10. Для більшості неорганічних спо-
лук найпростіші формули збігаються з істинними, чого не можна
сказати про органічні сполуки, де розбіжність між найпростішою
й істинною формулою речовини зустрічається дуже часто. На-
приклад, найпростішій формулі CH відповідають істинні форму-
ли ацетилену C2H2 і бензену C6H6. У цьому випадку істинна фор-
мула сполуки встановлюється за її молекулярною масою.
Приклад 2. Керуючись положенням елементів у Періодичній
системі, складіть формули сполук: Сульфуру з Алюмінієм,
Кальцію з Гідрогеном, Титану із Хлором, Мангану з Оксигеном,
Фтору із Сульфуром.
Розв'язання. Усі сполуки, які є бінарними (складаються із двох
елементів). Щоб скласти формули таких сполук, потрібно пам'я-
тати прості правила: метали, що містяться в 1–3 групах Періоди-
чної системи, проявляють у сполуках стійку валентність, що до-
рівнює номеру групи; неметали в бінарних сполуках з металами
звичайно проявляють валентність, рівну різниці (8 – № групи).
Згідно із цими правилами, формули сполук такі:
III II
¾ Сульфуру з Алюмінієм – Al2 S3 (Алюміній перебуває у
третій групі Періодичної системи, Сульфур – у шостій, валент-
ність Сульфуру 8–6 = 2, неметал у бінарній сполуці з металом
ставиться у формулі на друге місце);
II I
¾ Кальцію з Гідрогеном – Ca H 2 (Кальцій перебуває в другій
групі, Гідроген завжди проявляє валентність рівну одиниці);
15
IV I
¾ Титану із Хлором – Ti Cl4 (Титан перебуває в четвертій групі,
Хлор у сполуках з металами проявляє валентність рівну одиниці);
VII II
¾ Мангану з Оксигеном – Mn 2 O7 ;
VI I
¾ Фтору із Сульфуром – S F6 (електронегативність Фтору
більша, ніж Сульфуру, тому у формулі він записується на дру-
гому місці; валентність Фтору постійна й дорівнює одиниці; Су-
льфур проявляє змінну валентність, але у сполуці з таким силь-
ним окисником як фтор сірка проявляє вищу валентність, рівну
номеру групи, тобто шести).
1.4.1. Структурні формули

У хімії часто використовуються структурні (графічні) фор-
мули. Назва структурна формула повинна означати, що вона
від ображає структуру сполуки, тобто геометричну (просторову)
будову молекул або кристалів. Однак насправді це не так: стру-
ктурні формули показують лише взаємні зв'язки між атомами в
сполуці, а не їхнє просторово-геометричне розташування. Тому
багато хіміків називають їх по-іншому: графічні формули.
У структурних (графічних) формулах рискою між атомами
позначається одна валентність (один зв'язок), а число рисок, що
відходять від атома, відповідає валентності елемента1.
При написанні структурних формул кислот і солей необхідно
мати на увазі, що атоми Гідрогену з'єднуються з атомами кисло-
тоутворюючих елементів не безпосередньо, а через Оксиген
("оксигеновий місток") і що в середніх солях атоми металів замі-
щають атоми Гідрогену повністю, а в кислих солях – частково.
Наприклад напишемо звичайні та структурні формули барій
оксиду, ферум (III) оксиду, сульфур (VI) оксиду, ферум (III) гід-
роксиду, нітритної кислоти, сульфатної кислоти, натрій дигідро-
генфосфату та натрій гідрогенфосфату:
1
Структурні формули показують не стехіометричну, а електронну ва-
лентність, але для більшості неорганічних сполук стехіометрична ва-
лентність елементів дорівнює електронній валентності.
16
Барій оксид BaО Ферум (III) оксид Fe2O3
Сульфур (VI) оксид SO3 Ферум (III) гідроксид Fe(OH)3
Нітритна кислота HNO2 Сульфатна кислота H2SO4

H O N O
Натрій дигідрогенфосфат NaН2PO4 Натрій гідрогенфосфат Na2НPO4
1.5. ПРОСТІ ТА СКЛАДНІ РЕЧОВИНИ

Усі речовини поділяють на прості та складні.
Простими називають речовини молекули або кристали яких
складаються з атомів одного хімічного елемента. Молекулярний
кисень (O2), озон (O3); азот (N2); графіт, алмаз, карбін, фулерен
(Сn); пластична, ромбічна, моноклинна сірка (Sn), білий, червоний,
чорний фосфор (Рn) – це приклади простих речовин, що утворюють
хімічні елементи Оксиген, Нітроген, Карбон, Сульфур і Фосфор.
Проста речовина й хімічний елемент – це не тотожні поняття,
хоча таке ототожнення іноді робиться помилково. Історично
склалося так, що часто прості речовини називаються так як і хі-
мічні елементи, але це не те саме. Наприклад, говорять: 1) до
складу титан (IV) оксиду (TiO2) входить Титан; 2) титан цінний
метал. У першому випадку йдеться про хімічний елемент титан,
а в другому – про речовину Ті, що використовується у техніці.
Якби поняття "хімічний елемент" і "проста речовина" були
тотожними, то простих речовин було б стільки ж, скільки хіміч-
17
них елементів (112), але насправді їх кілька сотень. Пояснюєть-
ся це тим, що багато елементів утворюють не одну, а кілька про-
стих речовин. Це явище називається алотропією. Різні прості
речовини, утворені тим самим хімічним елементом, називаються
алотропними модифікаціями (видозмінами) цієї речовини. Вони
відрізняються складом молекул (О2, О3), кристалічною будовою
(алмаз, графіт, карбін, фулерен), або й тим і іншим (білий фос-
фор – молекули Р4, червоний – полімерна речовина).
Прості речовини поділяють на метали та неметали. Метали
– тверді за кімнатної температури речовини (за виключенням
ртуті) з металічним блиском, високою тепло – та електропровід-
ністю. Кристалічна гратка металів побудована з атомів. Носіями
струму у них є вільні електрони (так званий електронний газ).
Типові неметали – повна протилежність металам. До них нале-
жать речовини, що складаються з молекул (гази, рідини, легко-
леткі тверді речовини). Навіть тверді за нормальних умов неме-
тали, мають невисокі температури плавлення, не мають металі-
чного блиску, не проводять електричний струм, мають низьку
теплопровідність. Вони є діелектриками або напівпровідниками.
Кристали деяких неметалів мають атомну кристалічну гратку
(червоний фосфор, алмаз) і вирізняються високими температу-
рами плавлення та кипіння.
Окрім типових металів і неметалів у природі існує значна група
речовин із проміжними властивостями, яку називають металоїди.
До них належать арсен, стибій, селен, телур, бісмут та інші.
Складні речовини – хімічні сполуки, структурні одиниці яких
(молекули або комірки кристалічних ґраток) містять атоми різ-
них хімічних елементів. Наприклад, складними речовинами є
карбон (IV) оксид або сульфур (IV) оксид, що складаються з
молекул СО2 і SO2; натрій хлорид NaCl, у кристалічній структу-
рі якого правильно чергуються атоми натрію і хлору; феруму (II)
оксид, структура якого являє собою упаковку іонів О2–, у поро-
жнинах якої місяться іони Fe2+.
Складні речовини поділяються на органічні й неорганічні. Се-
ред неорганічних речовин виділяють такі класи: оксиди, кисло-
ти, основи, амфотерні гідроксиди і солі (Розділ 2).
18
1.6. СТЕХІОМЕТРИЧНІ ЗАКОНИ
Стехіометрією називається розділ хімії, що вивчає кількіс-
ний склад речовин і кількісні співвідношення між взаємодіючи-
ми речовинами. Основою цього розділу хімії є стехіометричні
закони: збереження маси, сталості складу, кратних відношень,
об'ємних відношень і еквівалентів.
Закон збереження маси: маса речовин, що вступили в реакцію,
дорівнює масі речовин, що утворюються внаслідок реакції. Цей
закон сформулював (1748) і експериментально підтвердив (1756)
М. Ломоносов. Незалежно від нього цей закон відкрив згодом
(1789) А. Л. Лавуазьє, який показав, що при хімічних реакціях
зберігається не лише загальна маса речовин, але й маса кожного
з елементів, що входять до складу взаємодіючих речовин.
Закон сталості складу (Пруст, 1808): речовини мають постій-
ний якісний і кількісний склад незалежно від способу й умов
їхнього одержання.
Наприклад, 4 г сірки, сполучаючись із 7 г порошку заліза,
утворюють 11 г ферум сульфіду FeS. У цьому випадку не утво-
рюється жодних інших речовин, а сірка й залізо вступають у
реакцію повністю. Якщо ж на 4 г сірки припадатиме 9 г порош-
ку заліза, то і в цьому випадку отримаємо 11 г ферум сульфіду,
оскільки надлишкові 2 г заліза в реакцію не вступають.
Закон кратних відношень (Дальтон, 1803): якщо два елементи
утворюють між собою кілька сполук, то маси одного елемен-
та, що з'єднуються з однієї й тією ж масою іншого елемента,
відносяться між собою як невеликі цілі числа.
Для пояснення цих законів Дальтон у (1803) запропонував
атомну теорію будови речовини, сутність якої була такою:
1) елементи складаються із дрібних частинок – атомів; усі
атоми одного елемента однакові;
2) атоми різних елементів мають різну масу й мають різні
властивості;
3) у хімічних реакціях атоми одного елемента не перетворю-
ються в атоми інших елементів;
4) хімічні сполуки складаються з атомів двох або декількох
елементів, при цьому кількості атомів різних елементів у сполу-
ці завжди постійні.
19
Теорія Дальтона пояснила закони збереження маси, сталості
складу та кратних співвідношень, але не закон простих об'ємних
відношень, встановлений Гей – Люссаком (1805): об'єми газів,
що вступають у реакцію, належать один до одного й до об'ємів
газоподібних продуктів реакції, що утворюються, як невеликі
цілі числа. Наприклад, під час взаємодії двох об'ємів водню
й одного об'єму кисню утворюється два об'єми водяної пари:
2Н2 + О2 = 2Н2О.
Для пояснення цього закону Авогадро (1811) висунув гіпоте-
зу, яку тепер називають законом Авогадро: у рівних об'ємах різ-
них газів, що взяті за однакових умов (температури та тиску),
міститься однакове число молекул. Цей закон увів в науку по-
няття про молекулу як про частку речовини, при цьому поняття
атома як найменшої частки елемента зберігалося.
Усі наші пояснення про будову та властивості речовин,
про природу фізичних і хімічних явищ базується на атомно-
молекулярному вченні. Реальність атомів і молекул доведена
не тільки непрямими даними, але й прямими дослідженнями
їхньої внутрішньої будови.
Із розвитком науки з'ясувалося, що світ речовин складний і
різноманітний. Не всі речовини складаються з молекул, напри-
клад, солі мають іонну структуру. На початку ХХ ст. були від-
криті сполуки змінного складу, на які не поширюється закон
сталості складу й кратних відношень. Такі речовини поєднують-
ся загальною назвою бертоліди, тоді як речовини сталого скла-
ду мають назву дальтоніди.
Однак найголовнішим відкриттям наприкінці XIX початку
XX ст. є відкриття складної внутрішньої будови атома. Встанов-
лено, що атом має позитивно заряджене ядро, що складається з
елементарних часток – протонів і нейтронів, і електронної обо-
лонки, що складається з валентних і невалентних, спарених і не-
спарених електронів. Відкрито й експериментально освоєні
процеси розкладання й утворення ядер атомів, вирішено про-
блеми використання внутрішньоядерної енергії й синтезу нових
хімічних елементів, яких немає у природі. Однак нові відкриття
не "скасовують", а лише розвивають і поглиблюють атомно-
молекулярне вчення.
20
1.6.1. Кількість речовини й молярна маса речовини
У хімічних експериментах і технологічних процесах мають
справу не з окремими атомами й молекулами, а з тією або ін-
шою масою (або об'ємом) речовини, у якій міститься величезне
число атомів і молекул. Для проведення розрахунків з такими
масами (об'ємами) уведене поняття про кількість речовини.
Кількість речовини визначається числом атомів або молекул,
що в ній містяться.
Кількість речовини позначається символом n (читається: ен)
Одиницею кількості речовини є моль.
Один моль – це така кількість речовини, у якому міститься
стільки молекул, атомів або інших структурних одиниць, скільки
міститься атомів в 12 г ізотопу карбону 12С.
Число структурних одиниць (N), що становлять один моль
речовини, відомо: 6,02·1023. Це число називається сталою Аво-
гадро2 (або числом Авогадро) і є однією з фундаментальних ста-
лих величин у хімії і фізиці. Кількість речовини (n), число стру-
ктурних одиниць (N) і стала Авогадро (NA) пов'язані між собою
співвідношенням:
N
n=
NA
Маса одного моля речовини називається молярною масою;

її позначення (символ) – М, одиниця виміру – г/моль. Для речо-
вин з атомною структурою (інертні гази, метали, бор, вуглець,
кремній) молярна маса дорівнює відносній атомній масі, вира-
женій у грамах, наприклад: M(Fe) = 55,85 г/моль ≈ 56 г/моль.
Для речовин із молекулярною структурою молярна маса дорів-
нює відносній молекулярній масі, вираженій у грамах, напри-
клад: M(H2SO4) ≈ 98 г/моль. Для речовин з іонною структурою
молярна маса розраховується для формульної одиниці речовини,
наприклад: M(CaCO3) ≈ 100 г/моль.
2
Число Авогадро – це число 6,02·1023, а стала Авогадро – це те ж чис-
ло із вказівкою одиниці виміру: 6,02 1023 моль–1.
21
Термін моль – це повна назва одиниці виміру кількості ре-
човини, і в той же час її скорочене позначення. В інших оди-
ницях виміру такого не буває: порівняйте, наприклад, кілограм
– кг, метр – м, секунда – с. Тому слово моль при написанні піс-
ля числа й у заголовках таблиць не відмінюється, але при чи-
танні тексту його варто відмінювати, інакше порушуються
правила граматики. Наприклад, написаний текст: у хімічній
реакції 500 г NaOH прореагувало з 1 кг H2SO4. Читається: у
хімічній реакції п'ятсот грамів натрій гідроксиду прореагувало
з одним кілограмом сірчаної кислоти. Написано текст: у хіміч-
ній реакції 2 моль KOH прореагувало з 3 моль HNO3.Читається:
у хімічній реакції два молі калій гідроксиду прореагувало із
трьома молями нітратної кислоти.
Поняття моль поширюється на будь-які формульні та струк-
турні одиниці: n(Fe) – кількість атомів феруму, n(H2O) – кіль-
кість молекул води, n(NaCl) – кількість формульних одиниць
натрій хлориду, n(Na+) – кількість катіонів натрію, n(OH) – кіль-
кість груп OH, nē – кількість електронів. У текстах формульна
або структурна одиниця зазначена й різночитань не буває. В ус-
ному мовленні молекули та формульні одиниці спеціально не
вказуються, а всі інші структурні одиниці варто вказувати.
Кількість речовини (n), маса (m) і молярна маса (M) пов'язані
між собою співвідношеннями:
m m
n= ; m = n⋅M ; M =
M n
Приклад 1. Яка кількість води міститься в 0,9 л цієї речовини?
Розв'язання. Густина води дорівнює одиниці (1 кг/л), отже,
маса 0,9 л води дорівнює 0,9 кг або 900 г. Молярна маса Н2О
18 г/моль. Шукана величина дорівнює 900:18, тобто 50 моль.
Відповідь: 50 моль.
Приклад 2. Обчисліть масу 2 моль калій гідроксиду.
Розв'язання. Молярна маса КОН дорівнює 56 г/моль, тому
маса 2 моль цієї речовини становлять: 2 моль·56 г/моль = 112 г.
Відповідь: 112 г.
22
Прикла 3. Масі 5,39 г відповідає 0,05 моль невідомого металу.
Що це за метал?
Розв'язання. Обчислюємо молярну масу невідомого металу:
М(Ме) = 5,39 : 0,05 = 107,8 г/моль. Це означає, що невідомий
метал (знаходимо його за атомною масою в Періодичній систе-
мі) – арґентум (Ag).
Відповідь: невідомий метал – Арґентум.
Приклад 4. Визначте масу однієї молекули сульфур (IV) оксиду.
Розв'язання. Обчислюємо молекулярну масу сполуки:
Mr(SO2) = Ar(S) + 2Аr(O) = 32 + 2.16 = 64, отже, молярна маса
M(SO2) = 64 г/моль.
Відомо, що один моль будь-якої речовини містить 6,022·1023
молекул, отже маса однієї молекули SO2 буде дорівнювати:
64 г/моль
m= −1
= 1,063 ⋅ 10−22 г
6,022 ⋅ 10 моль
23
Відповідь: маса однієї молекули SO2 дорівнює 1,063·10−22 г.
За допомогою закону Авогадро можна визначити молекуляр-

ні маси газоподібних або легко летких речовин (нагадуємо його
формулювання: рівні об'єми газів при однаковій температурі й
однаковому тиску, містять рівне число молекул), із якого слідує,
що маси рівних об'ємів двох газів відносяться між собою, як їх
молекулярні або численно рівні їм молярні маси:
m1 M 1
=
m2 M 2
Відношення m1:m2 називається відносною густиною першого
газу за іншим й позначається символом d:
m1 M 1
d= = ⇒ M 1 = dM 2
m2 M 2
тобто молекулярна маса газу дорівнює його густині відносно до
другого газу, помноженій на молекулярну масу другого газу.
23
Густину газів звичайно визначають відносно водню або пові-
тря. Молекулярна маса водню дорівнює 2, а середня молекуляр-
на маса повітря 29, тому рівняння для розрахунку молекулярної
маси мають вигляд:
M r = 2d H2 ; M r = 29d повітря
Приклад 5. Густина деякого газу за повітрям дорівнює 1,517.

Визначте молекулярну масу невідомого газу.
Розв'язання. Mr (газу) = 29·1,517 = 44 (а.о.м.).
Відповідь: молекулярна маса газу становить 44 (а.о.м.).
Важливим є навчитися обчислювати середню молярну масу
суміші газів. Для цього можна використовувати таку формулу:
M (суміші газів) = M (газу 1) ⋅ ϕ (газу 1) + M (газу 2) ⋅ ϕ (газу 2)
Vгазу
ϕ=
Vсуміші газів
φ – це об'ємна частка компонента суміші (читається як "фі"), оди-

ницями вимірювання можуть бути відсоток або частка від одиниці.
]
Приклад 6. Суміш складається з 15 л чадного газу СО і 25 л вугле-

кислого газу СО2. Обчислити середню молярну масу суміші газів.
Розв'язання: Вихідною формулою для визначення середньої мо-
лярної маси суміші газів є така:
M (суміші газів) = M (СО) ⋅ ϕ (СО) + M (СО 2 ) ⋅ ϕ (СО 2 )
Обчислюємо об'ємні частки компонентів суміші:
V (CO) 15 л
ϕ(CO) = = = 0,375
V (CO+CO 2 ) 40 л
V (CO 2 ) 25 л
ϕ(CO 2 ) = = = 0,625
V (CO + CO 2 ) 40 л
Знаходимо молярні маси газів:
M (СО) =12 + 16 = 28 г/моль
M (СО 2 ) =12 + 16 ⋅ 2 = 44 г/моль
24
Обчислюємо середню молярну масу суміші газів:
M (суміші газів) = M (СО) ⋅ ϕ (СО) + M (СО 2 ) ⋅ ϕ (СО 2 ) =
= 28 г/моль ⋅ 0,375 + 44 г/моль ⋅ 0,625 = 38 г/моль.
1.6.2. Молярний об'єм газу

Згідно із законом Авогадро, однакове число молекул будь-якого
газу займає, за однакових умов, однаковий об'єм. Пояснюється це
тим, що в газах відстані між молекулами, порівняно з розмірами
самих молекул, великі та приблизно однакові. Отже, за однакових
умов один моль будь-якого газу займає один і той самий об'єм. Цей
об'єм за нормальних умов (273 К, 101325 Па) називається моляр-
ним об'ємом газу, позначається Vm, одиниця виміру л/моль. Точне
чисельне значення Vm дорівнює 22,4138 л/моль, звичайно користу-
ються округленою величиною Vm ≈ 22,4 л/моль.
Приклад 1. Яку кількість речовини становлять: а) 3,94 г золота,
б) 212 кг натрій карбонату, в) 0,56 м3 (за н. у.) вуглекислого газу?
Розв'язання. Маса m, об'єм V і число часток речовини N по-
в'язані з кількістю речовини n такими співвідношеннями:
m V N
n= ; n= ;n= .
M Vm NA
Найпростіші арифметичні обчислення за цими формулами не
наводимо.
Відповіді: а) 0,02 моль, б) 0,002 моль; в) 25 моль.
Приклад 2. Обчисліть масу газів за н. у: а) 200 л хлору, б) 1,8 л
сірководню (H2S).
Розв'язання. Розрахунки маси газів проводимо через кількість
речовини.
n(Cl2) = 200 л / 22,4 л/моль = 8,9 моль;
n(H2S) = 1,8 л / 22,4 л/моль = 0,08 моль.
Тоді, знаючи кількість моль речовин знаходимо їх маси:
m(Cl2) = 8,9 моль · 71 г/моль = 631,9 г;
m(H2S) = 0,08 моль · 34 г/моль = 2,72 г.
Відповіді: а) 631,9 г; б) 2,72 г.
25
Приклад 3. Який об'єм займає при н. у: а) 5 г водню, б) 5 г кисню?
Розв'язання. Розрахунки об'єму газів ведемо через кількість
речовини.
n(Н2) = 5 г / 2 г/моль = 2,5 моль;
n(О2) = 5 г / 32 г/моль = 0,16 моль.
Тоді, знаходимо об'єми речовин:
V(Cl2) = 2,5 моль · 22,4 л/моль = 56 л;
V(О2) = 0,16 моль · 22,4 л/моль = 3,58 л.
Відповіді: а) 56 л; б) 3,58 л.
Приклад 4. Яке число молекул міститься: а) в 1 г аміаку (NH3),
б) в 1 мл водню?
Розв'язання. Розрахунки числа молекул ведемо через кіль-
кість речовини.
0,001 1
n( H2 ) = = 4,5 ⋅ 10−5 моль; n( NH 3 ) = = 0,06 моль
22, 4 17
N = n ⋅ 6,02 ⋅1023 ; N ( Н 2 ) = 4,5 ⋅ 10−5 ⋅ 6,02 ⋅ 1023 = 2,7 ⋅ 1019 молекул;
N ( NН 3 ) = 0,06 ⋅ 6,02 ⋅1023 = 3,6 ⋅ 1019 молекул
Відповіді: а) 3,6·1022; б) 2,7·1019.
За молярним об'ємом можна визначити молярну масу газопо-
дібної речовини (а отже, і відносну молекулярну масу).
Приклад 5. Визначте молярну масу газу, якщо при н. у. 0,180 г
цього газу займають об'єм 0,126 л.
Розв'язання. 1) При н. у. один моль будь-якого газу займає
об'єм 22,4 л. Отже, обчисливши масу 22,4 л даного газу, ми діз-
наємося його молярну й молекулярну масу. Міркуємо так:
0,180 г газу займає об'єм 0,126 л
x г газу займає об'єм 22,4 л.
2) Складаємо й вирішуємо пропорцію:
0,180 0,126 0,180 ⋅ 22, 4
= ; x= = 32,0 г .
x 22, 4 0,126
Відповідь: молярна маса газу дорівнює 32,0 г/моль, а молеку-
лярна маса 32,0 (а.о.м.).
26
1.6.3. Газові закони
Стан газу характеризується об'ємом (V), тиском (P) і температу-
рою (T ). Газ узятий за нормальних умов (н. у.), якщо Р = 101,33 кПа =
= 760 мм. рт. ст. = 1 атмосфера; Т = 273 К = 0°С; V = 22,4 л.
Користуючись газовими законами можна розрахувати зміну
тиску залежно від температури й об'єму та зміну об'єму залежно
від температури та тиску.
Закон Бойля – Маріотта (процес ізотермічний, незмінною за-
лишається температура) – при постійній температурі тиск да-
ної маси газу обернено пропорційний зайнятому ним об'єму.
p0 V1
= ; p1V1 = p0V0 ; p0V0 = const .
р1 V0
Закон Гей – Люссака (процес ізобарний, незмінним залишаєть-
ся тиск газу) – при постійному тиску об'єм даної маси газу змі-
нюється прямо пропорційно до абсолютної температури.
V0 V1 V0 T0 V0
= ; = ; = const .
T0 T1 V1 T1 T0
Закон Шарля (процес ізохорний, незмінним залишається об'єм
газу) – якщо об'єм газу залишається незмінним, наприклад при
нагріванні газу в закритому посуді, то тиск газу змінюється
прямо пропорційно до абсолютної температури.
р0 р1 р0 T0
= ; = .
T0 T1 р1 T1
Якщо виміри об'ємів газів проводити за умов, що відмінні від
нормальних, то для приведення об'єму газу до нормальних умов
використовується рівняння об'єднаного газового закону Бойля –
Маріотта та Гей – Люссака:
pV p0V0 pVT0
= ; V0 = .
T T0 p0T
де p і V – тиск і об'єм газу при температурі T, p0 – нормальний
тиск (101325 Па), Т0 – нормальна температура (273 К), V0 – об'єм
газу за нормальних умов.
27
Для одного моля газу об'єднаний газовий закон переходить у
рівняння стану ідеального газу:
p0V0 pV
= R (const); = R; pV = RT .
T0 T
де R – це універсальна (молярна) газова стала, величина якої за-
лежить від одиниць виміру тиску й об'єму (див. табл. 1.3)
Таблиця 1.3
Якщо кількість моль газу більше одиниці (n > 1), тоді об'єднаний
газовий закон переходить у рівняння Клапейрона – Мендєлєєва:
m
pV = nRT ; pV = RT
M
де p – тиск газу (Па); V – його об'єм (м3); m – маса газу (г); М –
його молярна маса (г/моль); T – температура (К); R – молярна
газова стала (8,314 Дж/(моль·К)).
При розрахунках за рівнянням Менделєєва – Клапейрона не-
обхідно строго дотримувати одиниць виміру характеристик газу.
Закон парціальних тисків – загальний тиск газової суміші до-
рівнює сумі парціальних тисків, що входять до складу суміші.
Якщо в закритому посуді міститься декілька різних газів, то ко-
жен із них створює такий тиск, який би чинив кожен із них, якби
сам займав весь об'єм посуду.
Рзаг. = р1 + р2 + р3 +….
Частина тиску, що належить окремо взятому газу називається
парціальним тиском даного газу (р1, р2, р3).
28
Приклад 1. При тиску 98,5 кПа і температурі 80 оС деяка кількість
газу займає об'єм 3,25 л. Визначте об'єм газу за нормальних умов.
Розв'язання. Із рівняння об'єднаного газового закону виража-
ємо й обчислюємо V0:
pVT0 98,5 ⋅ 3, 25 ⋅ 273
V0 = = = 2, 44 л
p0T 101,325 ⋅ (273 + 80)
Відповідь: об'єм газу за нормальних умов дорівнює 2,44 л.
Приклад 2. Який об'єм займає 1 кг повітря при 17 оС і тиску 100 кПа?
Розв'язання. Шукану величину обчислюємо за рівнянням
Менделєєва – Клапейрона, маючи на увазі, що маса 1 кг дорів-
нює 1000 г, температура 17 оС по абсолютній шкалі дорівнює
290 К, а середня молярна маса повітря дорівнює 29 г/моль:
mRT 1000 ⋅ 8,314 ⋅ 290
V= = = 0,8314м 3 = 831, 4 л
pM 100000 ⋅ 29
Відповідь:831,4 л займає повітря за вказаних умов.
Приклад 3. Колба об'ємом 750 мл, наповнена при 27 оС кис-
нем, має масу 83,3 г. Маса порожньої колби дорівнює 82,1 г. Ви-
значте тиск кисню в колбі.
Розв'язання.
1) Віднімаючи від маси колби з киснем (83,3 г) масу пустої
колби (82,1 г), знаходимо масу кисню; вона дорівнює 1,2 г.
2) За рівнянням Менделєєва – Клапейрона обчислюємо тиск:
mRT 1, 2 ⋅ 8,314 ⋅ 300
p= = −31
= 1, 25 ⋅ 105 Па
MV 32 ⋅ 0,75 ⋅ 10
Відповідь:1,25·105 Па
Молярну й молекулярну масу газу або легколеткої сполуки
можна обчислити за рівнянням Менделєєва – Клайперона, якщо
властивості цього газу не дуже сильно відрізняються від власти-
востей ідеального газу.
Приклад 4. Обчисліть молярну масу ацетону, якщо маса 0,5 л
його парів при 87 оС і тиску 96 кПа дорівнює 0,93 г.
Розв'язання. Із рівняння Менделєєва – Клайперона виражає-
мо й обчислюємо молярну масу, підставляючи масу парів у гра-
мах (0,93 г), тиск у паскалях (96000 Па), об'єм у м3 (0,5·10–3 м3)
і температуру в абсолютних градусах (360 К):
29
mRT 0,93 ⋅ 8,314 ⋅ 360
M= = = 58 г/моль
pV 96000 ⋅ 0,5 ⋅ 10−3
Відповідь: молярна маса ацетону 58 г/моль.
Приклад 5. Чому дорівнює молярна маса газу, якщо 1 л цього
газу при тиску 1,2 105 Па й температурі 27 оС має масу 0,96 г.
Розв'язання. Із рівняння Менделєєва – Клапейрона виражає-
мо й обчислюємо молярну масу газу:
mRT 0,96 ⋅ 8,314 ⋅ 300
M= = = 20 г/моль
pV 120000 ⋅ 0,001
Відповідь: молярна маса газу дорівнює 20 г/моль.
Приклад 6. У балоні місткістю 10 л знаходиться суміш 14 г
кисню і 12 г аміаку при температурі 17 °С. Визначити загальний
тиск і парціальні тиски кожного з газів.
Розв'язання. Парціальні тиски кожного з газів можна розра-
хувати за рівнянням Клапейрона – Менделєєва:
m mRT
pV = RT , звідки p = , тоді
M MVзаг
р(O2) = (14·8,3144·290) : (32·10) = 105,488 кПа;
р(NH3) = (12·8,3144·290) : (17·10) = 170,2 кПа.
Загальний тиск у балоні дорівнює сумі парціальних тисків
кожного з газів:
Рзаг = р(O2) + р(NH3) = 105,488 + 170,2 = 275,688 кПа.
Відповідь 275,688 кПа
1.6.4. Стехіометричні розрахунки

Стехіометричні розрахунки проводяться за формулами речо-
вин, рівнянням реакцій і за законом еквівалентів.
Розрахунки за формулами речовин
Формула речовини – це не лише молекула або формульна
одиниця речовини, але й один моль цієї речовини. Тому за фор-
мулою можна обчислити кількісний склад речовини (масові ча-
стки елементів) і, навпаки, за відомим кількісним складом речо-
вини визначити його формулу.
30
Масова частка елемента в речовині – це відношення маси
цього елемента до маси всієї речовини. Масова частка елемента
– це частка від 1 чи від 100 %. Масова частка елемента завжди <
1 або 100 %. Сума всіх масових часток елементів, які входять до
складу речовини, дорівнює 1 чи 100 %.
m (елемента) n ⋅ Ar (елемента)
w= ⋅ 100 % ; w = ⋅ 100 %
m (речовини) М r (речовини)
Приклад 1. Обчисліть склад (у %) сульфур (VI) оксиду.
Розв'язання. Молярна маса SO3 дорівнює 80 г/моль. Кіль-
кість атомів Сульфуру в 80 г у SO3 становить 1 моль, тобто
32 г, а Оксигену – 3 моль, тобто 48 г. Знаходимо масові частки
Сульфуру й Оксигену:
32 48
w (S) = = 0, 4 ⋅ 100 % = 40 %; w (O) = = 0,6 ⋅ 100 % = 60 %
80 80
Відповідь: 40 % Сульфуру та 60 % Оксигену.
Приклад 2. Обчисліть масові частки Натрію, Карбону й Окси-
гену в натрій карбонаті.
Один моль натрій карбонату Na2CO3 містить 2 моль атомів
натрію, 1 моль атомів карбону й 3 моль атомів оксигену. Моля-
рна маса Na2CO3 дорівнює 106 г/моль, натрію – 23 г/моль, кар-
бону – 12 г/моль, кисню – 16 г/моль. У 106 г (1 моль) Na2CO3
міститься натрію – 46 г, карбону – 12 г і оксигену – 48 г. Обчис-
люємо масові частки елементів (ω):
ω(Na) = 46/106 = 0,444 = 44,4 %
ω(C) = 12/106 = 0,113 = 11,3 %
ω(O) = 48/106 = 0,453 = 45,3 %.
Відповідь:44,4 % Натрію, 11,3 % Карбону, 45,3 % Оксигену.
Основні формули для визначення хімічної формули невідо-
мої речовини такі:
x: y: z: ... = n( A):n(B):n(C) : ...
m( А) m( B ) m(C ) w( А) w( B ) w(C )
x:y:z = : : x : y:z = : :
Аr ( A) Аr ( B ) Аr (C ) Аr ( A) Аr ( B ) Аr (C )
Сполука АxВyCz, де x, y і z – індекси
31
Приклад 3. Визначте найпростішу формулу сполуки, до скла-
ду якої входять такі елементи як Калій (31,90 %), Хлор (28,93 %)
та Оксиген (39,17 %).
1) Позначаємо числа атомів Калію, Хлору й Оксигену в спо-
луці як x, y і z; тоді його формула має вигляд KxClyOz. Атомні
маси елементів дорівнюють 39,098 (Калій); 35,453 (Хлор) і
15,999 (Оксиген). Вважатимемо масу сполуки довільно рівною
100 г, тоді маси Калію, Хлору й Оксигену, що входять до складу
сполуки, рівні 31,90 г, 28,93 г і 39,17 г, відповідно.
2) Обчислюємо кількість кожного елемента у 100 г сполуки:
31,90 28,93
х= = 0,816 моль; y = = 0,816 моль;
39,098 35, 453
39,17
z= = 2,448 моль.
15,999
3) Виражаємо відношення кількостей елементів у сполуці ці-
лими числами: x : y : z = 0,816 : 0,816 : 2,448 = 1 : 1 : 3
і одержуємо найпростішу формулу сполуки: KClО3 (калій хлорат).
Відповідь: формула сполуки KClО3.
Приклад 4. Визначте формулу газоподібної речовини, що міс-
тить 30,43 % Нітрогену й 69,57 % Оксигену; густина цього газу
за воднем дорівнює 46.
Запишемо формулу речовини у вигляді N х О у . Маса Нітроге-
ну в одному моль речовини складе 14 х, маса Оксигену – 16 y,
а відношення мас запишеться рівністю:
14х : 16y = 30,43 : 69,57.
Із цієї рівності знаходимо відношення кількості атомів Нітро-
гену й Оксигену:
30, 43 69,57
x:y = : = 2,17 : 4,34 = 1: 2
14 16
Таким чином, найпростіша формула речовини NO2. Якби
найпростіша формула була істинною, то молярна маса дорівню-
вала б 46 г/моль. Насправді вона вдвічі більша:
32
М = M(H2) · d(H2) = 2 · 46 = 92 г/моль,
отже, справжня формула даної речовини N2O4 – це димер диок-
сиду нітрогену (систематична назва тетраоксид динітрогену),
який утворюється за низьких температур із NO2.
Відповідь: формула сполуки N2O4.
Приклад 5. Газоподібна сполука містить 82,64 % Карбону й
17,36 % Гідрогену. Густина сполуки за воднем 29. Визначте іс-
тинну формулу сполуки.
1) Записуємо формулу сполуки як CxHy. Вважатимемо масу
сполуки рівною100 г; тоді маса Карбону складе 82,64 г, а маса
Гідрогену 17,36 г.
2) Обчислюємо кількості кожного елемента у сполуці й ви-
ражаємо їх цілими числами:
82,64 17,36
х= = 6,88 моль; y = =17,36 моль;
12 1
х : у = 6,88 : 17,36 = 2:5
Таким чином, найпростіша формула сполуки C2H5. Цій фор-
мулі відповідає молекулярна маса 29.
3) За умовою завдання молекулярна маса сполуки M = 2·29 = 58.
Отже, істинна формула сполуки C4H10.
Відповідь: істинна формула сполуки C4H10.
Приклад 6. Визначте формулу ферум оксиду, що містить 69,9 %
Феруму і 30,1 % Оксигену.
Позначимо числа атомів Феруму й Оксигену у формулі окси-
ду через х і у (FexOy). Молярна маса атомів Феруму дорівнює
55,85 г/моль, а Оксигену – 16,00 г/моль. Маса феруму в оксиді
становить 55,85·х, кисню – 16,00 у, а відношення цих мас за
умовою завдання дорівнює 69,9:30,1. У такий спосіб:
69,9 : 30,1 = 55,85x : 16,00 y, звідки
69,9 30,1
x: y = : = 1, 25 :1,88
55,85 16,00
Щоб виразити отримане відношення цілими числами, розділимо
обидва його члени на менший із них, а потім помножимо на два:
33
1, 25 1,88
x: y = : = 1:1,5 ; x:y = 2:3
1, 25 1, 25
Відповідь: формула оксиду феруму – Fe2O3.
Приклад 7. При повному згоранні 4,3 г невідомого вуглевод-
ню утворилось 13,2 гвуглекислого газу СО2 і 6,25 г води Н2О.
Густина парів вуглеводню за Гідрогеном дорівнює 43. Встано-
віть молекулярну формулу речовини.
Розв'язання. За умовою задачі стає зрозуміло, що вуглеводень
складається з елементів Карбону та Гідрогену, адже після реакції
утворюються СО2 та Н2О. Оскільки в задачі дано маси утворених
речовин, то можемо знайти маси Карбону та Гідрогену, виходячи
з вказаних кількостей СО2 і Н2О. Складемо відповідні пропорції:
1 моль (44 г) СО2 містить 12 г Карбону,
а 13,2 г СО2 містить х г Карбону, тоді
х = 12·13,2 : 44 = 3,6 г
Аналогічно знаходимо кількість Гідрогену, що міститься в
6,25 г води:
1 моль Н2О (18 г) містить 2 г Гідрогену
а 6,25 г Н2О містить х г Гідрогену,
звідси х = 6,25·2 : 18 = 0,7 г
Таким чином, вуглеводень містить 3,6 г Карбону і 0,7 г Гідро-
гену, що в сумі складає 4,3 г (маса взятого вуглеводню). Отже
інших елементів у складі невідомого вуглеводню не було.
Далі вираховуємо відношення числа атомів Карбону (х) до
Гідрогену (у) у молекулі речовини СхНу:
х:у = 3,6/12 : 0,7/1 ; x:y = 0,3:0,7 ; x:y = 1: 2,33.
Зведемо відношення атомів карбону й гідрогену до простих
цілих чисел:
х:у = 3:7. Таким чином, найпростіша формула речовини С3Н7.
Такій формулі відповідає молекулярна маса сполуки 43.
Знайдемо молекулярну масу сполуки за значення її густини
за Гідрогеном.
М = dH2 · MН2 = 43 · 2 = 86. Отже, істинна молекулярна маса
речовини вдвічі більша розрахованої за найпростішою форму-
лою. Тому потрібно подвоїти знайдені індекси х:у = 3:7. Таким
чином, молекулярна формула сполуки С6Н14 (гексан).
Відповідь С6Н14.
34
1.7. ХІМІЧНІ РЕАКЦІЇ
Хімічні перетворення одних речовин в інші називається хімі-
чними реакціями. Хімічні реакції класифікуються за різними
ознаками. У кожному розділі хімії використовується своя кла-
сифікація реакцій. Наприклад, у термохімії реакції підрозділя-
ються на екзотермічні (з виділенням теплоти) й ендотермічні
(з поглинанням теплоти), у хімічній термодинаміці – на само-
чинні реакції й не самочинні, оборотні й необоротні, у хімічній
кінетиці – на гомогенні й гетерогенні. При вивченні розчинів
виділяються та розглядаються окремо іонообмінні реакції, реак-
ції гідролізу й утворення комплексних сполук, а при вивченні
електрохімічних процесів – струмогенеруюючі реакції в хіміч-
них джерелах електроенергії й реакції електролізу.
Загальна класифікація хімічних реакцій:
1) за зміною складу продуктів порівняно зі складом реагентів;
2) за зміною ступеня окиснення елементів у складі реагентів.
За першою ознакою розрізняють реакції сполучення, розкла-
ду, заміщення й обміну.
У реакціях сполучення із двох або декількох речовин утворю-
ється одна нова речовина:
Mg + Cl2 = MgCl2;
NH3 + HCl = NH4Cl;
CaО + H2O = Ca(OH)2;
4Fe(OH)2 + O2 + H2O = 4Fe(OH)3.
У реакціях розкладу, навпаки, з однієї речовини утворюється
декілька нових речовин, наприклад:
2H2O2 = 2H2O + O2;
CaСО3 = CaО + CO2 (ця реакція протікає при 900 оС).
У реакціях заміщення частинки простішої речовини заміщу-
ють подібні частинки у складній речовині, наприклад:
2NaBr + Cl2 = 2NaCl + Br2;
Cu + 2AgNO3 = Cu(NO3)2 + 2Ag;
CaCO3 + SiO2 = CaSiO3 + CO2.
У реакціях обміну дві речовини обмінюються своїми складо-
вими частинами, утворюючи дві нові речовини, наприклад:
H2SO4 + Ba(OH)2 = BaSO↓ + 2H2O;
CaCl2 + 2AgNO3 = Ca(NO3)2 + AgCl↓.
35
За ознакою зміни ступеня окиснення елементів (атомів), що
входять до складу реагентів, розрізняють реакції без зміни й зі
зміною ступенів окиснення.
До реакцій без зміни ступенів окиснення атомів належать усі
реакції обміну та гідролізу, багато реакцій розкладу й деякі реа-
кції сполучення.
Реакції, що протікають зі зміною ступенів окиснення атомів,
називаються окисно-відновними реакціями.
Розрахунки за рівняннями хімічних реакцій
За допомогою формул речовин хімічну реакцію можна запи-
сати або у вигляді схеми, або у вигляді рівняння. Схема хімічної
реакції несе тільки якісну інформацію: які речовини взаємоді-
ють і що при цьому утворюється:
C2H5OH + O2 → CO2 + H2O
Закон збереження маси в схемі реакції не дотримується, тому
між реагентами (вихідними речовинами) і продуктами ставимо
стрілку. У рівнянні реакції закон збереження маси дотримуєть-
ся, тому між реагентами та продуктами ставимо знак рівності:
C2H5OH + 3O2 = 2CO2 + 3H2O
У рівнянні хімічної реакції коефіцієнти перед формулами – це
кількості речовин. Тому досить знати масу лише однієї речови-
ни, щоб визначити маси всіх інших речовин, що беруть участь у
реакції. А якщо в реакції беруть участь газоподібні речовини, то
за рівнянням реакції можна знайти їхні об'єми.
Приклад 1. Калій перманганат і сірководень у присутності сі-
рчаної кислоти взаємодіють за рівнянням:
2KMnО4 + 5H2S + 3H2SO4 = 2MnSO4 + 5S + K2SO4 + 8H2O
Яка маса KMnО4 і який об'єм H2S (при н. у.) прореагували в
цій реакції, якщо утворилося 80 г сірки?
1) Молярна маса атомів Сульфуру M(S) = 32 г/моль. Знахо-
димо кількість сірки, що утворюється внаслідок реакції:
m( S ) 80
n( S ) = = = 2,5 моль
M ( S ) 32
36
2) Відповідно до рівняння реакції, на утворення 5 моль сірки
витрачається 2 моль KMnО4, отже, при утворенні 2,5 моль сірки
в реакції бере участь 1 моль KMnО4, тобто 158,0 г.
3) За рівнянням реакції кількості сірководню та сірки одна-
кові, отже, об'єм сірководню можна обчислити так:
V(H2S) = n(H2S)·Vm = 2,5 · 22,4 = 56,0 л.
Відповідь: 56 л H2S, маса KMnО4 158,0 г.
Приклад 2. Визначте масу цинку, що провзаємодіяла з розчи-
ном сульфатної кислоти, у якому міститься 150 г H2SO4.
1) Записуємо рівняння реакції й молярні маси цинку та суль-
фатної кислоти:
Zn + H2SO4 = ZnSO4 + Н2↑;
M(Zn) = 65,38 г/моль; M(H2SO4) = 98 г/моль.
2) Обчислюємо кількість моль сульфатної кислоти:
m( H 2 SO4 ) 150
n( H 2 SO4 ) = = = 1,53 моль
M ( H 2 SO4 ) 98
3) Із рівняння реакції видно, що кількість цинку дорівнює кі-
лькості сульфатної кислоти, тобто 1,53 моль, тому можна обчи-
слити масу цинку:
m(Zn) = n(Zn) · M(Zn) = 1,53 · 65,38 = 100 г.
Відповідь: 100 г.
Розглянемо завдання, у яких дані маси двох взаємодіючих
речовин. У таких завданнях необхідно спочатку визначити, яку
речовину подана в недостачі й за цією речовиною вести розра-
хунок продуктів реакції (задачі на надлишок).
Приклад 3. Було змішано 7,3 г хлороводню і 4,0 г аміаку. Яка ре-
човина утворилася і чому дорівнює її маса? Яка речовина була взята
в надлишку та яка маса цієї речовини залишилася після реакції?
1) Записуємо рівняння реакції, молярні маси регентів і про-
дукту реакції:
NH3 + НСl = NH4Cl;
M(NH3) = 17 г/моль; М(НСl) = 36,5 г/моль; M(NH4Cl) = 53,5 г/моль.
37
2) Обчислюємо кількості взятих реагентів:
4,0 7,3
n( NH 3 ) = = 0, 235 моль; n( HCl ) = = 0, 2 моль.
17 36,6
З отриманих даних бачимо, що аміак узятий у надлишку, то-
му розрахунки проводимо за хлороводнем (речовина, яка взята в
недостачі). Оскільки за рівнянням реакції 1 моль НСl дає 1 моль
NH4Cl, кількість речовини NH4Cl буде рівною 0,2 моль.
3) Знаходимо масу отриманого хлориду амонію:
m(NH4Cl) = 0,2·53,5 = 10,7 г.
4) Знаходимо масу аміаку, що вступив у реакцію:
m(NH3) = 0,2·17 = 3,4 г.
5) Обчислюємо масу аміаку, яка залишилася в надлишку:
m(NH3) = 4,0 – 3,4 = 0,6 г.
Відповідь: утворився хлорид амонію масою 10,7 г; аміак узя-
тий у надлишку, його маса 0,6 г.
Приклад 4. До розчину, що містить 16,22 г FeCl3, долили роз-
чин, що містить 14,5 г NaOH. Визначте масу осаду Fe(OH)3, що
утворився.
Записуємо рівняння реакції й молярні маси речовин:
FeCl3 + 3NaOH = 3NaCl + Fe(OH)3
M(FeCl3) = 162,2 г/моль; M(NaOH) = 40,0 г/моль; M(Fe(OH)3)=
= 106,8 г/моль. Знаходимо кількості реагентів: n(FeCl3) =
= 16,22 г /162,2 г/моль = 0,1 моль; n(NaOH) = 14,5 г /40,0 г/моль =
= 0,3625 моль. Відповідно до рівняння реакції, кількість натрій
гідроксиду повинна бути втричі більше кількості ферум (III)
хлориду, але за результатами проведеного розрахунку число мо-
лів більше, отже, NaOH даний у надлишку, а FeCl3 – у недостачі,
тому визначення маси Fe(OH)3 необхідно вести за речовиною
FeCl3. За рівнянням реакції кількості FeCl3 і Fe(OH)3 однакові,
отже, буде отримано 0,1 моль або 10,68 г Fe(OH)3.
Відповідь: масу осаду Fe(OH)3 дорівнює 10,68 г.
Стехіометричні розрахунки мають велике значення при ана-
лізі сумішей і сплавів, коли за допомогою хімічних реакцій ви-
значається їхній склад.
38
Приклад 5. Для визначення складу суміші натрій нітрату із
натрій хлоридом 20,00 г її розчинили у воді й до отриманого
розчину додали надлишок розчину AgNO3. Одержаний осад
промили та висушили; маса осаду дорівнювала 2,87 г. Визначте
масу і масову частку натрій хлориду у вихідній суміші.
Осад утворюється внаслідок реакції арґентум нітрату з натрій
хлоридом:
NaCl + AgNO3 = NaNO3 + AgCl↓
M(NaCl) = 58,44 г/моль; M(AgCl) = 143,32 г/моль.
Знаходимо кількість осаду хлориду срібла, що утворився:
n(AgCl) = 2,87 г / 143,32 г/моль = 0,02 моль.
Відповідно до рівняння реакції, кількості хлориду натрію
й хлориду срібла однакові, отже, кількість NaCl становить
0,02 моль, а його маса дорівнює m(NaCl) = n(NaCl)·M(NaCl) =
= 0,02 моль·58,44 г/моль = 1,17 г.
Обчислюємо масову частку натрій хлориду у вихідній суміші:
ω(NaCl) = 1,17 г / 20 г = 0,0585·100 % = 5,85 %.
Відповідь: маса NaCl дорівнює 1,17 г, а масова частка 5,85 %.
Приклад 6. При взаємодії хлоридної кислоти з 2,20 г сплаву
магнію з алюмінієм виділилося 2,33 л водню (н. у.). Визначте
масові частки алюмінію й магнію в сплаві.
1) Якщо масу магнію в сплаві прийняти за x, а об'єм водню,
що виділився, за y, то маса алюмінію буде дорівнює (2,20 – x) г,
а об'єм водню, що виділяється при взаємодії алюмінію із соля-
ною кислотою, буде дорівнює (2,33 – y) л. Записуємо рівняння
реакцій, у яких зазначаємо маси й молярні маси магнію й алю-
мінію, об'єм і молярний об'єм водню:
xг yл
Mg + 2HCl = MgCl2 + H2
24,3 г 22,4 л
(2,20 – x) г (2,33 – y) л
2Al + 6HCl = 2AlCl3 + 3H2
2·27,0 г 3·22,4 л
39
2) Складаємо дві пропорції:
x y 2,20 − x 2,33 − y
= ; = ;
24,3 22, 4 2 ⋅ 27,0 3 ⋅ 22, 4
3) За пропорціями складаємо систему двох рівнянь із двома
невідомими:
22,4·х = 24,3·y (1)
3·22,4·(2,20 – x) = 2·27,0·(2,33 – y) (2)
4) Виразивши з першого рівняння значення невідомого y і
підставивши його в друге рівняння, знаходимо значення x, тобто
масу магнію; вона дорівнює 1,26 г. Масу алюмінію в сплаві зна-
ходимо за різницею; вона дорівнює 0,94 г.
5) Обчислюємо масові частки металів у сплаві:
ω(Mg) = 1,26/2,20 = 0,575 = 57,5 %
ω(Al) = 0,94/2,20 = 0,425 = 42,5 %
Відповідь: масові частки алюмінію 42,5 %, а магнію57,5 %.
Розглянемо завдання, складність яких полягає в тому, що ре-
човини, які беруть участь у реакції, містять домішки. У таких за-
вданнях необхідно визначити скільки чистої речовини (без домі-
шок) вступило чи виділилось внаслідок реакції та вести подальші
розрахунки за величиною чистої речовини (задачі на домішки).
Приклад 7. Визначте масу вапняку, що містить 90 % СаСО3,
яка буде потрібно для одержання 7 т негашеного вапна.
1) Негашене вапно (оксид кальцію) можна одержати з вапня-
ку (карбонату кальцію) шляхом термічного розкладання:
СаСО3 = СаО + СO2;
М(СаСO3) = 100 г/моль; М(СаО) = 56 г/моль.
2) Складаємо й розв'язуємо пропорцію:
з 100 г СаСO3 можна одержати 56 г СаО,
х т СаСО3 7 т СаО;
100 ⋅ 7
x= = 12,5 т
56
3) Таким чином, для одержання 7 т СаО необхідно 12,5 т чисто-
го карбонату кальцію. Масу вапняку обчислюємо за пропорцією:
40
у 100 г вапняку міститься 90 г СаСO3,
ут 12,5 т СаСO3;
100 ⋅ 12,5
y= = 13,9 т
90
Відповідь: маса вапняку становить 13,9 т.
Приклад 8. При спалюванні 3,0 кг кам'яного вугілля об'єм отри-
маного вуглекислого газу, приведений до н. у., склав 5,3 м3. Визна-
чте масову частку вуглецю в кам'яному вугіллі.
1) Записуємо рівняння реакції горіння й молярну масу вуглецю:
С + O2 = СO2;
М(С) = 12 г/моль.
2) Для визначення маси вуглецю складаємо й розв'язуємо
пропорцію:
при згорянні 12 г вуглецю утворюється 22,4 л СO2,
хг 5300 л СO2;
12 ⋅ 5300
x= = 2840 г = 2,84 кг
22, 4
3) Таким чином, у 3,0 кг антрациту міститься 2,84 кг вуглецю,
а решта – домішки. Знаходимо масову частку вуглецю в антрациті.
2,84
ω(C ) = = 0,946 = 94,6%
3,0
Відповідь: масова частка вуглецю у вугіллі становить 94,6%.
Практична хімія часто пов'язана з визначенням виходу проду-
кту реакції (η), що дорівнює частці від ділення практичного ви-
ходу продукту реакції на його теоретичний вихід. Обчислення
теоретичного виходу (кількість, маса, об'єм) продукту реакції
проводять за хімічним рівнянням.
т(практ.)
η= ⋅ 100%
т(теор.)
Приклад 9. При синтезі аміаку за реакцією: N2 + 3Н2 = 2NH3
було взято 22,4 м3 азоту й 67,2 м3 водню й отримано 4,25 м3 амі-
аку (н. у.). Визначте практичний вихід аміаку.
41
Розрахуємо кількості речовини реагентів. Кількість азоту –
1000 моль, кількість водню – 3000 моль, тобто реагенти взято в
стехіометричному співвідношенні 1:3, як це необхідно за рівнян-
ням реакції. За цим рівнянням теоретичний вихід аміаку повинен
бути рівним 2000 моль, або 44800 л (44,8 м3). А за умовою, утво-
рилося 4,25 м3 аміаку. Отже, практичний вихід аміаку дорівнює:
4, 25
η( NH 3 ) = = 0,095 = 9,5 %
44,8
Відповідь: практичний вихід аміаку становить 9,5 %.
1.8. ЗАКОН ЕКВІВАЛЕНТІВ.

РОЗРАХУНКИ ЗА ЗАКОНОМ ЕКВІВАЛЕНТІВ
Закон еквівалентів: маси взаємодіючих без залишку речовин
відносяться між собою як їхні еквівалентні маси:
m1 Еm ( P1 )
=
m2 Еm ( P2 )
Еквівалентом називається реальна або умовна частка, що
з'єднується з одним атомом або іоном Гідрогену, або заміщує
його. Реальні частки – це атоми або молекули, а умовні – їх час-
тини, наприклад, 1/2 атома оксигену, 1/3 молекули H3PO4 тощо.
Відносна маса такої частки називається еквівалентною масою,
а маса одного моля цих часток (еквівалентів) – молярною ма-
сою еквівалента. Еквівалентна маса й молярна маса еквівалента
позначаються однаково (Еm). Одиниця виміру молярної маси
еквівалента – г/моль·екв.
Із визначення еквівалента випливає, що еквівалентна маса –
відносна величина, причому, за еталон узято Гідроген, еквіва-
лент якого – його атом, а еквівалентна маса дорівнює одиниці.
Для визначення еквівалентної маси хімічного елемента не
обов'язково виходити з його сполуки з Гідрогеном. Її можна об-
числити за складом сполуки даного елемента з Оксигеном, екві-
валентна маса якого в більшості випадків дорівнює восьми, або
за складом сполуки даного елемента з будь-яким іншим, еквіва-
лентна маса якого відома.
42
Елементи змінної валентності утворюють із іншими елемен-
тами по декілька сполук різного складу, при цьому їхні еквіва-
лентні маси в цих сполуках будуть різними. Між атомною ма-
сою (Ar), валентністю (Z) і еквівалентною масою (Em) елемента
існує простий взаємозв'язок:
1 A
Еm = ⋅ Ar = r
Z Z
Для обчислення еквівалентної маси й чисельно рівної їй мо-
лярної маси еквівалента хімічної сполуки використовується
співвідношення:
Еm = f екв ⋅ M
1
f екв =
Z
У якому М – молярна маса сполуки; fекв – його еквівалентне чи-
сло. Еквівалентне число показує, скільки еквівалентів речовини
міститься в його молекулі або формульній одиниці. Воно залежить
від типу реакції, у якій бере участь речовина й, по суті, є аналогом
валентності хімічного елемента. В обмінних реакціях еквівалентне
число визначається стехіометрією реакції, наприклад:
H2SO4 + KOH = KHSO4 + H2O;
fекв (H2SO4) = 1
H2SO4 + 2KOH = K2SO4 + 2H2O;
fекв (H2SO4) = 2
Zn(OH)2 + HCl = ZnOHCl + H2O;
fекв (Zn(OH)2) = 1
Zn(OH)2 + 2HCl = ZnCl2 + 2H2O;
fекв (Zn(OH)2) = 2
KHSO4 + BaCl2 = BaSO4 + KCl + HCl;
fекв (KHSO4) = 1
KHSO4 + KOH = K2SO4 + H2O;
fекв (KHSO4) = 1
Al2(SO4)3 + 6KOH = 2Al(OH)3 + 3K2SO4;
fекв (Al2(SO4)3) = 6
Al2(SO4)3 + 12KOH = 2K3[Al(OH)6] + 3K2SO4;
fекв (Al2(SO4)3) = 12.
43
В окисно-відновних реакціях еквівалентне число окисника
дорівнює числу електронів, прийнятих однією формульною
одиницею окисника, а еквівалентне число відновника – числу
електронів, відданих ним. Наприклад, у реакції:
6FeSO4 + K2Cr2O7 + 7H2SO4 = 3Fe2(SO4)3 + Cr2(SO4)3 + K2SO4 + 7H2O
еквівалентне число FeSO4 (відновник) дорівнює 1, а K2Cr2O7 (оки-
сник) дорівнює 6.
Поняття "еквівалент" і закон еквівалентів мають велике зна-
чення в хімії. Із ними пов'язані способи визначення атомних мас
хімічних елементів, концентрації розчинів, твердості води й
розрахунки процесів електролізу. Закон еквівалентів дозволяє
робити розрахунки, не записуючи рівнянь реакцій.
Приклад 1. Визначте молярну масу еквівалентну сульфатної
кислоти, гідроксида цинку, гідросульфату калію, оксиду заліза
(III) і вуглекислого газу в реакціях:
1) H2SO4 + 2КОН = K2SO4 + 2Н2O,
2) H2SO4 + КОН = KHSO4 + Н2O,
3) Zn(OH)2 + 2НСl = ZnСl2 + 2Н2O,
4) Zn(OH)2 + НСl = ZnОНСl + H2O,
5) KHSO4 + ВаСl2 = BaSO4 + КСl + HCl,
6) KHSO4 + KOH = K2SO4 + H2O,
7) Fe2O3 + 3H2 = 2Fe + 3H2O,
8) Fe2O3 + H2 = 2FeO + H2O,
9) CO2 + 2NaОН = Na2CO3 + H2O,
10) CO2 + NaOH = NaHCO3 + H2O.
Значення молярної маси еквівалентну речовини залежить від
того, у якій конкретній реакції бере участь ця речовина, тобто є
змінною величиною (на відміну від молярної маси).
Молярна маса еквівалентну основи може бути обчислена як
частка від розподілу молекулярної маси основи на його кислот-
ність, обумовлену числом гідроксильних груп, що вступають у
реакцію. Для обчислення молярної маси еквівалентну кислоти
необхідно молекулярну масу кислоти розділити на її основність,
яка визначається числом атомів гідрогену, що заміщаються на
44
атоми металу. Для того, щоб обчислити молярну масу еквіва-
лентну солі, треба молекулярну масу солі розділити на добуток
числа атомів металу в молекулі солі на його ступінь окиснення.
Так, у першій реакції в молекулі H2SO4 обидва атоми гідро-
гену заміщаються на метал, отже молярна маса еквівалентну
сульфатної кислоти в цій реакції дорівнюватиме Еm (H2SO4) =
= ½M(H2SO4) = 49 г/моль. Аналогічно обчислюємо молярні маси
еквівалентів інших речовин. Одержуємо такі результати:
Реакція Відповідь Реакція Відповідь
1 Еm (H2SO4) = 49 6 Еm (KHSO4) = 136
2 Еm (H2SO4) = 98 7 Еm (Fe2O3) = 26,7
3 Еm (Zn(OH)2) = 49,5 8 Еm (Fe2O3) = 80
4 Еm (Zn(OH)2) = 99 9 Еm (СO2) = 22
5 Еm (KHSO4) = 68 10 Еm (СO2) = 44
Приклад 2. Метал масою 1,215 г витісняє із сульфатної кислоти
1,12 л водню (н. у.). Визначте молярну масу еквіваленту металу.
V ⋅ M 1,12 ⋅ 2
1) Знаходимо масу водню: m ( H 2 ) = = = 0,1 г .
Vm 22,4
2) Із закону еквівалентів виражаємо й обчислюємо молярну
масу еквівалента металу:
т(металу) ⋅ Ет (Н 2 ) 1, 215 ⋅ 1
Em (металу) = = = 12,15 г/моль
m(H 2 ) 0,1
Відповідь: молярна маса в еквівалента металу 12,15 г/моль.
Приклад 3. При взаємодії 5,6 г заліза із сіркою утворювалося
8,8 г сульфіду заліза. Визначте молярну масу еквівалента заліза.
За умовою завдання 5,6 г заліза приєднують 3,2 г сірки (різ-
ниця між масами сульфіду й заліза). Молярна маса еквівалента
сульфуру обчислюється за співвідношенням:
1 1 32
Еm ( S ) = f екв ⋅ M = ⋅ M = ⋅ 32 = = 16 г/моль
Z 2 2
де z – валентність сульфуру, у сульфідах вона дорівнює двом.
Молярну масу еквівалентів заліза знаходимо за законом екві-
валентів:
45
m(Fe) Еm (Fe) Е (S) ⋅ m(Fe) 5,6 ⋅ 16
= ; ⋅ Еm (Fe) = m = = 28 г/моль
m(S) Еm (S) m(S) 3,2
Відповідь: молярна маса в еквівалента заліза 28 г/моль.
Приклад 4. При відновленні 8 г оксиду металу (III) витрачено
3,36 л водню (н.у.). Визначте еквівалентну й атомну масу металу.
За умовою завдання відновлюється оксид Ме2O3. Закон екві-
валентів дозволяє розраховувати не лише молярні маси еквіва-
лентів елементів у сполуці, але й молярну масу еквівалента всієї
сполуки. Застосуємо закон еквівалентів для розрахунків моляр-
ної маси еквіваленту оксиду металу.
Молярний об'єм еквіваленту газу за аналогією з молярною
масою еквіваленту можна визначити за співвідношенням:
V 22, 4
Vекв = m = = 11, 2 л/моль
z ⋅i 1 ⋅2
де Vm – молярний об'єм газу (22,4 л/моль за н.у.), z·i – добуток ва-
лентності z на число атомів у формулі газу. Для водню z = 1, i = 2.
Складаємо й розв'язуємо пропорцію:
8 г оксиду металу еквівалентні 3,36 л водню,
xг –"– 11,2 л
8 ⋅ 11, 2
х= = 26,67
3,36
Отримане число є молярною масою еквіваленту оксиду мета-
лу: Мекв(Ме2O3) = 26,67.
2) Молярна маса еквіваленту оксиду є сумою молярних мас
еквівалентів металу й оксигену (незалежно від числа атомів у
формулі оксиду). Знаючи, що молярна маса еквіваленту оксиге-
ну дорівнює 8, знаходимо молярну масу еквіваленту металу:
Еm(Ме) = Еm(Ме2O3) – Еm(O) = 26,67 – 8 = 18,67.
За умовою метал тривалентний; отже атомна маса металу:
A r (Me) = Еm(Me)z = 18,67·3 = 56, тоді цей метал – залізо.
Відповідь: еквівалентна маса металу 18,67, а його атомна 56.
Приклад 5. На нейтралізацію 0,728 г лугу витрачено 0,535 г
HNO3. Обчисліть молярну масу еквіваленту лугу. Визначте,
який луг узятий для реакції.
46
Молярна маса еквівалентів HNO3 дорівнює її молярній масі
63 г/моль, оскільки кислота одноосновна. За законом еквівалентів
речовини взаємодіють між собою в масах, пропорційних їхнім
молярним масам еквівалентів, тобто 0,728 г лугу (позначимо луг
умовною формулою Ме(ОН)х ) взаємодіє з 0,535 г HNO3, звідси:
m (Me(OH) x ) Еm (Me(OH) x )
=
m (HNO3 ) Еm (HNO3 )
Молярна маса еквівалентів лугу, за аналогією з оксидами,
дорівнює сумі молярних мас еквівалентів металу й гідроксогру-
пи (незалежно від числа гідроксогруп у формулі):
Мекв[Ме(ОН)х] = M екв (Ме) + Мекв(ОН) = M екв (Ме) + 17 г/моль.
Із цієї рівності обчислюємо молярну масу еквіваленту металу:
M екв (Ме) = Мекв[Ме(ОН)х] – 17 = 85,7 – 17 = 68,7 г/моль.
Оскільки валентність металу, що входить до складу лугу, не-
відома, для визначення атомної маси металу скористаємося ме-
тодом добору валентності.
Якщо метал одновалентний, то Аr(Me) = 68,7. Одновалентно-
го металу з такою атомною масою, який утворює луг, у Пері-
одичній системі немає.
Якщо валентність металу дорівнює двом, то Аr(Me) = 68,7·2 = 137,4.
Двовалентний метал із такою атомною масою – барій; отже,
формула лугу – Ва(ОН)2.
Відповідь: формула лугу – Ва(ОН)2
Приклад 6. Двовалентний метал масою 1,168 г витіснив із сір-
чаної кислоти 438 мл водню (об'єм виміряний при температурі
17 ºС і тиску 750 мл рт. ст.). Визначте молярну масу еквіваленту
й атомну масу металу. Який це метал?
1) Переводимо тиск у Паскалі за пропорцією:
101325 Па відповідає 760 мм рт. ст.
х Па відповідає 750 мм рт. ст.
101325 ⋅ 750
x= = 99992 Па
760
2) За рівнянням Менделєєва – Клапейрона обчислюємо масу
водню:
47
pVM 99992 ⋅ 438 ⋅ 10−6 ⋅ 2
m(H 2 ) = = = 0,036 г
RT 8,314 ⋅ 290
3) За законом еквівалентів знаходимо еквівалентну масу металу:
1,168 ⋅ 1
Еm = = 32, 4 ;
0,036
4) Обчислюємо атомну масу металу:
Ar = Еm · Z = 32,4 · 2 = 65,2
У періодичній системі двовалентний метал із близькою атом-
ною масою – цинк.
Відповідь: еквівалентна маса металу 32,4; а його атомна маса 65,2.
Приклад 7. У розчині міститься 75,6 г HNO3. На нейтраліза-
цію цього розчину витрачено 67,2 г лугу. Який луг був викорис-
таний для нейтралізації?
Еквівалентне число HNO3 в кислотно-основних реакціях до-
рівнює одиниці (кислота одноосновна), отже, молярна маса її
еквівалента дорівнює молярній масі, тобто 63 г/моль·екв. За за-
коном еквівалентів обчислюємо молярну масу еквівалента лугу:
m(кислоти) Е (кислоти) 67,2 ⋅ 63
= m ; Em (лугу) = = 56 г/моль.
m(лугу) Еm (лугу) 75,6
Із результатів розрахунку бачимо, що в реакції був викорис-
таний гідроксид калію KOH.
Відповідь: у реакції був використаний гідроксид калію KOH.
Приклад 8. При взаємодії 11,17 г заліза з киснем утворилося
15,97 г оксиду. Визначте формулу ферум оксиду, що утворився.
1) Віднімаючи з маси оксиду масу феруму, знаходимо масу
оксигену, що приєднується до даної маси феруму:
m(O) = 15,97 – 11,17 = 4,80 г
2) За законом еквівалентів обчислюємо еквівалентну масу феруму:
m(Fe) E (Fe) 11,17 ⋅ 8
= m ; Em (Fe) = = 18,62.
m(O) Em (O) 4,80
3) Зі співвідношення, що зв'язує атомну масу, еквівалентну масу
й валентність, знаходимо валентність феруму в оксиді, що утворився:
48
Ar (Fe)
Em (Fe) = ⇒ Z = 55,85 ÷ 18,62 = 3
Z
Із результатів розрахунку бачимо, що утворюється оксид
тривалентного феруму, тобто Fe2O3.
Відповідь: Fe2O3.
Приклад 9. Арсен утворює два оксиди, у яких масова частка
його дорівнює 65,2 % і 75,7 %. Визначте молярну масу еквівален-
ту та валентність Арсену в оксидах і напишіть формули оксидів.
Проводимо спочатку всі обчислення для першого оксиду.
1) Вважатимемо масу оксиду рівною100 г. У цьому випадку
маса миш'яку дорівнює 65,2 г, а кисню 100 – 65,2, тобто 34,8 г;
2) Молярна маса еквівалентів кисню в оксидах дорівнює
8 г/моль екв. За законом еквівалентів обчислюємо молярну масу
еквівалентів миш'яку:
m(As) Em (As) 65, 2 ⋅ 8
= ; Em (As) = = 15,0 г/моль ⋅ екв
m(O) E m (O ) 34,8
3) Визначаємо валентність миш'яку:
M (As)
Z=
Em (As)
отже формула оксиду As2O5.
4) Провівши такі самі обчислення для другого оксиду, одер-
жимо As2O3.
Відповідь: формули оксидів Арсену As2O5 та As2O3.
1.9. СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ АТОМНОЇ МАСИ

Поняття атомної маси як найважливішої характеристики хі-
мічного елемента було введено Дальтоном у його атомістичній
теорії. Через неможливість визначити абсолютну масу атомів,
Дальтон запропонував використати поняття відносної атомної
маси, узявши за одиницю масу атома найбільш легкого елемен-
ту – Гідрогену. Однак багато елементів із воднем не взаємоді-
ють, а з киснем – практично всі елементи. Тому з 1906 р. стала
49
застосовуватися киснева одиниця виміру атомних мас, чисельно
рівної 1/16 маси атома Оксигену.
У 1929 р. було встановлено, що природний кисень складаєть-
ся із трьох ізотопів: 16O (99,759 %), 17O (0,087 %) і 18O (0,204 %).
Тому використовувалися дві шкали атомних мас: фізична, у якій
за одиницю вважали 1/16 частину маси атома ізотопу 16O, і хімі-
чна, у якій за одиницю вважали 1/16 середньої атомної маси
природного Оксигену. Незручності, пов'язані з існуванням двох
одиниць виміру атомної маси, було усунуто в 1961 р., коли за
одиницю атомної маси було взято 1/12 маси найлегшого ізотопу
атома Карбону 12C.
Атомні маси хімічних елементів у XIX ст. визначалися фізи-
ко-хімічними методами: із використанням закону еквівалентів і
правила Дюлонга та Пті, за законами електролізу, аналізом га-
зоподібних сполук, ваговим методом.
У 1819 р. французькі фізики П. Дюлонг і А. Пті встановили,
що атомна теплоємність більшості простих речовин (добуток
питомої теплоємності на атомну масу елемента) у твердому
стані перебуває в межах 22–29 Дж/(моль·К) або в середньому
близько 26 Дж/(моль·К).
Отже, розділивши число 26 на питому теплоємність (її ви-
значають дослідним шляхом), можна знайти приблизне зна-
чення атомної маси. Порівнюючи одержану величину з екві-
валентною масою елемента, яка також визначається експери-
ментально, встановлюють валентність елемента, після чого
знаходять точне (в межах похибки визначення еквівалентної
маси) значення атомної маси.
Приклад 1. Питома теплоємність металу дорівнює 0,39 Дж/(моль·К).
20 г цього металу сполучається із 3,426 л кисню (н. у.). Визначте
атомну масу металу. Що це за метал?
1) Знаходимо за правилом Дюлонга та Пті приблизну атомну
масу металу:
26 26
Ar (Me) = = = 66,67
c 0,39
50
2) Обчислюємо масу кисню, що брала участь у реакції:
V (O 2 ) ⋅ M (O 2 ) 3, 426 ⋅ 32
m (O 2 ) = = = 4,89 г
Vm 22, 4
3) За законом еквівалентів розраховуємо еквівалентну масу
металу:
m(Me) ⋅ Em (O) 20 ⋅ 8
Em (Me) = = = 32,69
m(O 2 ) 4,89
4) Обчислюємо валентність металу:
Ar 66,67
Z (Me) = = = 2,04 = 2
Em 32,69
5) Знаходимо точну атомну масу металу:
Ar(Me) = Z · Em· (Me) = 2·32,69 = 65,38.
У Періодичній системі знаходимо метал із близькою атом-
ною масою – це цинк.
Відповідь: атомна маса металу 65,38, отже метал – цинк.
У 1848 р. англійський учений М. Фарадей встановив, що для
одержання одного моля еквівалента будь-якого металу мето-
дом електролізу витрачається однакова кількість електрики
96484,56 Кл (кулонів) Метод електролізу стали використовувати
для визначення еквівалентної й атомної маси металів.
Приклад 2. При електролізі солі двовалентного металу протя-
гом однієї години при силі струму 1 А на катоді виділилося
2,097 г металу. Визначте еквівалентну й атомну масу металу.
Який це метал?
1) З огляду на те, що 1 година – це 3600 с, обчислюємо кіль-
кість витраченої електрики: Q = J·τ = 1·3600 = 3600 Кл.
2) Складаємо й розв'язуємо пропорцію:
3600 кулонів виділяють 2,097 г металу
96484,56 – Em
Em = 96484,56 · 2,097 / 3600 = 56,206 г/моль
3) Обчислюємо молярну масу атомів і чисельно рівну їй
атомну масу металу:
51
M(Me) = Em (Me)·Z = 56,206·2 = 112,412 г/моль;
Ar(Me) = 112,412 (а.о.м.)
У Періодичній системі знаходимо метал із близькою атом-
ною масою – це кадмій.
Відповідь: Ar(Me) = 112,412 (а.о.м.), метал – це кадмій.
Ще один метод визначення атомних мас був запропонований
італійським хіміком Канніццаро (1858). За цим методом визна-
чають молекулярні маси декількох газоподібних або летких
сполук даного елемента і в кожному з них хімічним аналізом
знаходять масову частку даного елемента. Найменше з отрима-
них чисел є атомною масою елемента, оскільки менше одного
атома в молекулі втримуватися не може. Проілюструємо цей
метод на прикладі сполук карбону.
Сполуки карбону Метан Ефір Спирт Бензол Ацетон

Молекулярна маса 16 74 46 78 58
Масова частка карбону, % 75,0 64,9 52,2 92,3 62,1
Маса карбону 12 48 24 72 36
Із цих даних бачимо, що найменша маса карбону, що міститься

в молекулах його сполук, дорівнює 12, а інші маси (24, 36, 48, 72)
кратні цьому числу. Отже, 12 – атомна маса карбону.
Атомна маса хімічного елемента, при його відомій валентно-
сті, може бути визначена за стехіометрією хімічної реакції з ви-
користанням вагового аналізу.
Приклад 3. При взаємодії 1,530 г барію із хлоридною кислотою
утворилося 2,320 г барій хлориду. Визначте атомну масу барію.
1) наючи валентність барію (вона завжди дорівнює двом), за-
писуємо рівняння реакції:
Ba + 2HCl = BaCl2 + H2O
2) томна маса хлору відома (35,453), тому міркуємо так:
із 1,530 г барію отримано 2,320 г BaCl2
із А г барію вийде (А + 2 35,453) г BaCl2
3) кладаємо й розв'язуємо пропорцію:
52
1,530 2,320
= ; Ar = 137,33
А ( A + 70,906)
Таким чином, атомна маса Барію дорівнює 137,33 (а.о.м.),
а чисельно рівна їй молярна маса Барію дорівнює 137,33 г/моль.
Відповідь: атомна маса Барію дорівнює 137,33 (а.о.м.).
У 1869 р. Д. І. Менделєєв, поклавши атомну масу в основу
класифікації елементів, відкрив періодичну зміну їхніх власти-
востей із зростанням атомної маси. Виходячи з місця розташу-
вання елементів у створеній ним Періодичній системі, Менделє-
єв не лише виправив неправильні значення атомної маси деяких
елементів (Be, In, U, Ce, Th, La), але й зазначив атомні маси ще
не відкритих і ним ще передбачених елементів (Ga, Ge, Sc). Вар-
то мати на увазі, що фізико-хімічними методами визначаються
атомні маси природної суміші ізотопів елементів. При цьому
їхня точність не перевищує 0,01 %. Більш точні значення атом-
них мас одержують за допомогою фізичних методів досліджен-
ня (найпоширенішим є метод мас-спектрометрії).
Тест для самоконтролю

1. У якому з наведених нижче випадків ідеться про Гідроген
як про хімічний елемент?
а) використовується при одержанні металів із руд;
б) має низьку температуру переходу в рідкий стан;
в) виділяється при розкладанні води електричним струмом;
г) входить до складу води.
2. З урахуванням валентності цинку й оксигену (елементи сталої
валентності), визначте валентність фосфору (елемент змінної вален-
тності) у сполуці Zn3(РО4)2.
а) II; б) III; в) IV; г) V.
3. Яка маса сірчаної кислоти відповідає 1,5 моль? Скільки
молекул міститься в цій кількості речовини?
а) 196 г, 1,2·1023; б) 49 г, 3,01·1023;
в) 147 г, 9,03·1023; г) 98 г, 6,02·1023.
4. Обчисліть масову частку феруму в ферум (ІІ) сульфаті.
1) 36,8 %; 2) 57,8 %; 3) 21,0 %; 4) 62,2 %.
53
5. Густина деякого газу за повітрям дорівнює 2. Чому дорів-
нює маса 5,6 л (н. у.) цього газу?
а) 29 г; б) 14,5 г; в) 58 г; г) 7,25 г.
6. Який об'єм (за н. у.) займають 7 г азоту?
а) 0,56 л; б) 5,6 м3; в) 5,6 мл; г) 5,6 л.
7. Визначте формулу речовини, у якій масова частка Сульфу-
ру становить 84 % і Карбону 16 %, а густина парів речовини за
повітрям дорівнює 2,62:
а) C3S4; б) C2S; в) CS2; г) C2S2.
8. Як відносяться об'єми, що займають за однієї й тієї ж тем-
ператури та тиску рівні маси кисню (О2) і озону (О3)?
а) V(О2) = V(О3); б) 1,5·V(О2) = V(О3); в) V(О2) = 1,5·V(О3).
9. У якій сполуці еквівалент марганцю становить 1/4 його атома?
а) MnSO4; б) Mn2O7; в) MnО2; г) K2MnО4.
10. При взаємодії 3,24 г тривалентного металу з кислотою ви-
діляється 4,03 л водню, виміряного за н.у. Обчисліть еквівален-
тну й атомну маси металу та за цими даними знайдіть метал у
Періодичній системі.
а) Al; б) Cr; в) Fe; г) Ti.
Вправи для самостійної роботи

Задачі на визначення (використання)
масової частки елемента в речовині
1.1. Обчисліть масові частки елементів у мінералі каїніті
KCl·MgSO4·3H2O.
1.2. Обчислити масові частки елементів у сульфатній кислоті,
залишки якої приєднуючись до нерозчинних у воді сполук, за-
безпечують їхню розчинність. Це сприяє виведенню таких речо-
вин у розчиненому стані з клітин живих організмів.
1.3. Обчислити масові частки елементів у кислоті, яка необ-
хідна для синтезу АТФ (є універсальним накопичувачем енергії
в клітині) і різних типів нуклеїнових кислот.
1.4. Обчислити масові частки елементів, що входять до складу
кислоти, яка створює кисле середовище у шлунку хребетних тварин
і людини, забезпечуючи активність ферментів шлункового соку.
54
1.5. Обчислити масові частки елементів, що разом із кальцієм
входять до складу сполуки, яка є основною складовою черепа-
шок молюсків.
1.6. Обчислити масові частки елементів у речовині, сталий
уміст якої (0,9 %) у плазмі крові є необхідна складова підтримання
гомеостазу людського організму. Розчин цієї речовини такої кон-
центрації ще називають фізіологічним і використовують при ін'єк-
ціях певних ліків або вводять за незначної крововтрати.
1.7. Обчислити масові частки елементів, що входять до скла-
ду спирту, який найчастіше застосовується для дезінфекції.
1.8. Обчислити масові частки елементів у натрій гіпохлориті,
який використовують для знезаражування й очистки води на
водопровідних станціях малої потужності, при виробництві фа-
сованої питної води.
1.9. У 80 г сполуки міститься 32 г Оксигену. Обчисліть масо-
ву частку Оксигену у сполуці.
1.10. Розрахуйте відсотковий вміст води в залізному купоросі
FeSO4·7H2O.
1.11. За даними хімічного аналізу в алюміній сульфіді міститься
36 % алюмінію і 64 % сульфуру. Розрахуйте масу алюмінію та
сульфуру, які входять до складу алюміній сульфіду масою 0,75 г.
1.12. Склад свинцевих білил виражається формулою
2PbCO3·Pb(OH)2. Яка маса Плюмбуму міститься у свинцевих
білилах масою 77,5 г?
1.13. Яка маса мангану може бути отримана з суміші оксидів
мангану (ІІІ) та мангану (ІV) масою 500 г. Якщо масові частки
Mn2O3 і MnO2 дорівнюють 80 % і 20 % відповідно.
1.14. Зразок природного кальцій карбонату містить 5 % кварцу
за масою. Обчисліть масові частки Кальцію, Карбону, Силіцію
й Оксигену в речовині.
Задачі на визначення хімічної формули невідомої речовини

1.15. Речовина складається з 75 % Алюмінію і 25 % Карбону.
Визначте її формулу.
1.16. Масові частки Магнію, Фосфору й Оксигену в солі станов-
лять 21,83 %; 27,85 % і 50,32 %, відповідно. Визначте формулу солі.
55
1.17. Визначте хімічну формулу сполуки, якщо масові частки
елементів, які входять до її складу такі: w(Cu) = 25,48 %; w(S) =
= 12,82 %; w(O) = 25,64 %; w(H2O) = 36,06 %.
1.18. Знайдіть формулу сполуки, що складається з елементів
Карбону та Гідрогену, якщо відомо, що масова частка карбону у
сполуці становить 75 %.
1.19. Знайдіть істинну формулу оцтової кислоти, якщо відно-
шення мас Карбону, Гідрогену й Оксигену в ній становить 6 : 1 : 8,
а відносна молекулярна маса дорівнює 60.
1.20. Виведіть формулу сполуки, у якій відношення мас Куп-
руму й Оксигену складає 8 :1.
1.21. У зразку хімічної сполуки масою 196 г міститься 6 г Гідро-
гену, 62 г Фосфору, а також Оксиген. Визначте формулу сполуки.
1.22. Елемент знаходиться у V групі Періодичної системи.
Масова частка Оксигену у вищому оксиді елемента дорівнює
34,78 %. Назвіть елемент і запишіть формулу його оксиду.
1.23. Масова частка алюміній оксиду в мінералі беміті, до складу
якого входить ще й вода, дорівнює 0,85. Виведіть формулу мінералу
й запишіть її за допомогою формул відповідних оксидів.
1.24. Розрахуйте кількість молекул води у формулі кристалогідрату
барій хлориду, якщо масова частка води у сполуці становить 14,75 %.
1.25. Визначте формулу кристалогідрату барій хлориду, якщо
відомо, що при прожарюванні 61 г цієї речовини втрата маси
становить 9 г.
1.26. До складу силікату входять 68,7 % SiO2; 19,5 % Al2O3
(частки масові) і Na2O. Виведіть формулу силікату.
1.27. Склад марганцевої руди (піролюзиту) відповідає загаль-
ній формулі MnO2·nH2O. Знайдіть n для зразка руди, що містить
44,5 % Мангану за масою.
Задачі на використання хімічних формул

(обчислення мас, об'ємів, кількостей речовин)
і розрахунки за хімічними рівняннями реакцій
1.28. Обчислити кількість речовини цинк оксиду, що відповідає:
а) масі 324 г; б) об'єму 16 л.
1.29. Визначте:
а) масу 5 моль сульфатної (сірчаної) кислоти;
б) кількість моль карбону (IV) оксиду в 66,0 г цієї речовини;
56
в) об'єм, що займають 140 г азоту при н. у.; г) скільки мо-
лекул міститься у 5,6 л водню за нормальних умов (н.у.)
1.30. Який об'єм за нормальних умов займатимуть:
а) 22 г карбон (IV) оксиду CO2; б) 17 г сірководню Н2S?
1.31. Маса 200 мл ацетилену за н.у. рівна 0,232 г. Визначити
молярну масу ацетилену.
1.32. Яка молярна маса газу, якщо 6 мг його займають об'єм
4,48 мл (н.у.)?
1.33. Обчисліть масу повітря, що міститься за нормальних умов
у посудині місткістю 3 л.
1.34. Елемент міститься у IV групі Періодичної системи. Його
сполуки з Гідрогеном, узята кількістю речовини 0,25 моль, має
масу 8,0 г. Назвіть елемент і запишіть формулу його сполуки
з Гідрогеном.
1.35. Скільки молекул і атомів міститься у 33,6 л вуглекислого
газу CO2 за н.у.?
1.36. Скільки молекул вуглекислого газу СО2 знаходиться в 1 л
повітря (н.у.), якщо об'ємний вміст СО2 складає 0,03 %?
1.37. Яке число молекул містить аміак кількістю речовини 3 моль?
1.38. Яке число атомів міститься в кисні кількістю речовини 3 моль?
1.39. Який молярний об'єм азоту, взятого в кількості 1 моль,
якщо його густина 1,25 г/л?
1.40. Обчисліть відносну густину аміаку NH3 за повітрям і за
воднем.
1.41. Обчислити молярну масу газоподібної сполуки, густина
якої за воднем дорівнює 8, а за повітрям 0,55.
1.42. Густина газу становить 1,693 г/л (н.у.). Обчисліть масу
1 моль газу.
1.43. Густина газу Х дорівнює 1,16 г/л (н.у.). У скільки разів
цей газ важчий чи легший: а) за повітря; б) за водень?
1.44. Відносна густина газу за воднем дорівнює 8,5. У скільки
разів цей газ легший чи важчий за повітря?
1.45. Відношення об'ємів кисню й озону у їхній суміші стано-
вить 15 : 1. Обчисліть відношення мас цих газів.
1.46. Розрахуйте кількість речовини водню й об'єм цього газу
(н.у.), що вступає у реакцію із ванадій (V) оксидом масою 18,2 г,
якщо при цьому утворюється ванадій і вода.
57
1.47. Обчисліть об'єм повітря (21 % об'єм кисню) за нормаль-
них умов, що витрачається на повне спалювання: а) 2 моль СО;
б) 4,48 л СО; в) 14 г СО.
1.48. Яка кількість речовини хлороводню (НCl) утворюється
при взаємодії 10 л водню (н.у.) і 10 г хлору?
1.49. Цинк масою 6,50 г помістили в розбавлений розчин, який
містив 16,0 г сульфатної кислоти. Обчисліть масу солі, яка утво-
рилася після реакції. Яка із вихідних речовин прореагувала не-
повністю? Визначте масу її залишку.
1.50. Змішали розчини, що містять 10 г солі арґентум нітрату
AgNO3 і 15 г калій хлориду KCl. Яка речовина і в якій кількості
залишиться в надлишку? Яка маса осаду утвориться після реакції?
1.51. Скільки грамів купрум сульфату утвориться внаслідок
розчинення купрум (ІІ) оксиду масою 40 г у розчині, який міс-
тить сульфатну кислоту масою 50 г?
1.52. Який об'єм вуглекислого газу (карбон (IV) оксиду) утво-
риться за н. у. при спалюванні 300 кг вугілля, що містить у
своєму складі 5 % домішок?
1.53. Під час прожарювання 150 г вапняку, що являє собою
кальцій карбонат СаСО3 із домішкою піску, зібрано 60 г вугле-
кислого газу. Обчисліть масову частку піску у вапняку.
1.54. Для здійснення реакції взяли 7 г технічного цинку з ма-
совою часткою домішок 7 % і сірку масою 6,4 г. Яка маса цинк
сульфіду утворилась? Чи вся сірка вступила в реакцію?
1.55. Визначте середню молярну масу суміші 3 л водню і 1 л
метану СН4.
1.56. Обчисліть середню молярну масу суміші 9,6 г кисню і
4,8 г озону.
1.57. Розрахуйте середню молекулярну масу газової суміші,
у якій відношення кількостей речовини метану та водню стано-
вить 2 : 1.
1.58. Обчислити відносну атомну масу двовалентного металу
та визначити що за метал, якщо 28 г його взаємодіє з 36,5 г хло-
роводню НCl.
1.59. При обробці 5 г сплаву міді з алюмінієм розчином калій
гідроксиду виділилося 2,8 л водню (н.у.). Визначте масові част-
ки міді й алюмінію у сплаві.
58
1.60. У надлишку соляної кислоти (НCl) розчинили магній ма-
сою 6 г і цинк масою 6,5 г. Який об'єм водню, виміряний за но-
рмальних умов, виділиться при цьому?
1.61. При згоранні 2,32 г невідомого газу добуто 3,584 л вугле-
кислого газу СО2 (н.у.) і 3,6 г води H2O. Визначте формулу газу,
якщо він удвічі важчий за повітря.
1.62. Під час спалювання 4,8 г невідомої речовини утворилося
13,2 г вуглекислого газу CO2 і 10,8 г води H2O. Виведіть форму-
лу речовини і напишіть рівняння реакції.
1.63. У двох сполуках міститься однакова масова частка Кар-
бону (92,3 %) і Гідрогену (7,7 %). Перша сполука – газ, причому,
маса 1 л цього газу дорівнює 1,17 г. Друга сполука – рідина, що
легко випаровується, причому, густина цієї пари за повітрям
дорівнює 2,69. Визначте формули сполук.
1.64. Залізо масою 14 г повністю прореагувало з киснем об'ємом
3,73 л (н.у.) з утворенням оксиду. Визначте формулу оксиду,
що утворився.
1.65. При спалюванні металу масою 3 г утворюється його ок-
сид масою 5,67 г. Ступінь окиснення металу в оксиді дорівнює
+3. Встановити, що це за метал?
1.66. Під час нагрівання 10 г хром (VI) оксиду виділився ки-
сень і утворилося 7,6 г іншого хром оксиду. Знайдіть його фор-
мулу й напишіть рівняння реакції.
1.67. Унаслідок нагрівання на повітрі порошку міді масою 1 г
його маса збільшилася на 0,1 г. Які речовини містяться в поро-
шку після нагрівання та яка маса кожної з них? Візьміть до ува-
ги, що внаслідок реакції утворюється сполука Купруму(ІІ).
1.68. Після реакції у 60 мл суміші водню з киснем залишилося
30 мл водню. Обчисліть об'ємні частки газів у суміші до реакції.
1.69. Яка густина за воднем газової суміші, що містить по об'єму
75 % метану та 25 % кисню?
1.70. У стальному балоні ємністю 12 л знаходяться кисень під
тиском 150 атм. при температурі 0 °С. Скільки літрів кисню,
приведеного до н.у., можна отримати з цього балона?
1.71. Тиск газу, що займає об'єм 2,5 л дорівнює 1,2 атм.
Який буде тиск, якщо не змінюючи температуру стиснути газ
до об'єму в 1 л?
59
1.72. Тиск газу в закритому балоні при температурі 12 °С дорі-
внює 92 кПа. Який стане тиск при нагріванні балону до темпе-
ратури 30 °С?
1.73. Деяка кількість газу при тиску 2 атм. займає об'єм 30 л.
До якого тиску потрібно привести газ при постійній температу-
рі, щоб його об'єм був рівний 23 л?
1.74. Який об'єм займає 1 моль азоту за температури 27 оС
і тиску 120 кПа?
1.75. Який об'єм водню виділиться внаслідок взаємодії 1,6 г
кальцію з водою за температури 25 оС і тиску 102 кПа?
1.76. За нормальних умов 1 г повітря займає об'єм 773 мл.
Який об'єм займе ця ж маса повітря при температурі 36 °С і тис-
ку 732 мм.рт.ст.?
1.77. При температурі 27 °С і тиску 96 кПа об'єм газу дорівнює
120 мл. Який об'єм займе ця ж кількість газу при тиску 120 кПа
та температурі 57°С?
1.78. При температурі 17 °С і тиску 1,040 105 Па маса 0,624 10–3 м3
газу дорівнює 1,56 10–3 кг. Визначити молярну масу газу.
1.79. При температурі 17 oC і 104 кПа маса 624 мл газу дорів-
нює 1,56 г. Визначити молярну масу газу.
1.80. Двовалентний метал масою 0,35 г витіснив із кислоти
209 мл водню, зібраного над водою при температурі 20 oС і тис-
ку 104,3 кПа. Тиск насиченої водяної пари при цій температурі
дорівнює 2,3 кПа. Розрахувати атомну масу металу.
1.81. Газова суміш складається з 2 л водню взятого при
700 мм. рт. ст. і 5 л метану взятого при 840 мм. рт. ст. Об'єм су-
міші дорівнює сумі об'ємів взятих газів. Який парціальний тиск
газів у суміші й загальний тиск суміші?
1.83. На окиснення 10,8 г металу витрачено 6,72 л кисню (н.у.).
Розрахуйте молярну масу еквіваленту металу.
1.84. На розчинення 16,8 г металу витратилось 14,7 г сульфат-
ної кислоти. Визначити молярну масу еквіваленту металу й об'єм
водню, що виділився за нормальних умов.
1.85. На взаємодію 2,71 г хлориду тривалентного металу за-
трачено 2,00 г натрій гідроксиду. Визначте молярну масу екві-
валенту солі та її формулу.
60
1.86. Знайти молярну масу еквіваленту металу, якщо 17,55 г
його витіснили з кислоти 6,048 л водню, об'єм якого виміряно за
нормальних умов.
1.87. Kальцій масою 1,2 г і 1,95 г невідомого двовалентного
металу витісняють із кислоти однакові кількості водню. Визна-
чити молярну масу еквіваленту невідомого металу, якщо моляр-
на маса еквіваленту кальцію дорівнює 20.
1.88. Невідомий метал масою 0,65 г реагує з 1,6 г брому та з
0,32 г сірки. Знайти молярні маси еквівалентів брому й металу,
знаючи, що молярна маса еквіваленту сульфуру 16.
1.89. На окиснення 10,8 г металу витрачається 6,72 л кисню
(об'єм виміряний при н.у.) Визначте молярну масу еквівален-
ту металу.
1.90. Визначте валентність Ауруму у сполуці, що містить 64,9 %
Ауруму й 35,1 % Хлору.
1.91. Питома теплоємність металу дорівнює 0,454 Дж/(г·К). Ма-
сова частка цього метала в його оксиді становить 70,97 %. Визнач-
те валентність і атомну масу метала. Установіть, який це метал.
61
Розділ 2
ОСНОВНІ КЛАСИ НЕОРГАНІЧНИХ СПОЛУК
Із теми "Основні класи неорганічних сполук" студентам не-
обхідно оволодіти такими знаннями, уміннями й навичками.
1. Знати основні правила міжнародної номенклатури неор-
ганічних сполук, володіти міжнародною номенклатурою неор-
ганічних сполук, знати тривіальні назви розповсюджених неор-
ганічних і органічних сполук.
2. Знати основні ознаки класифікації неорганічних сполук (за
складом, за властивостями), наводити приклади: оксидів (основні,
кислотні, амфотерні), основ (луги, амфотерні; розчинні, нерозчинні;
однокислотні, двокислотні, трикислотні), кислот (безоксигенові й
оксигеновмісні; одноосновні, двоосновні, триосновні), солей (середні,
кислі, основні, оксосолі, солі-кристалогідрати, комплексні сполуки).
3. Встановлювати формулу ангідриду та гідратної сполуки,
що відповідає цьому ангідриду.
4. Демонструвати рівняннями реакцій знання характерних
хімічних властивостей сполук основних класів.
5. Знати й ілюструвати рівняннями реакцій найпоширеніші
способи одержання сполук основних класів.
6. Показувати знання генетичного зв'язку між основними
класами неорганічних сполук (писати ланцюжки перетворень).
Найважливішими класами неорганічних сполук є оксиди, ос-
нови, амфотерні гідроксиди, кислоти й солі.
Найважливіші класи неорганічних сполук
Амфотерні
Оксиди Основи Кислоти Солі
гідроксиди
ЕхОу–2 М+х(ОН–1)х НА М+х(ОН–1)х Му+хАх–у
Приклади
Na2O, СO2, NaOH, H2SO4, Fe(OH)3, Na2CO3,
MgO, SO2 Ca(OH)2 HCl Al(OH)3 Fe2(SO4)3
Е – хімічний елемент, М – металічний елемент, А – кислотний залишок
62
2.1. ОКСИДИ
Оксиди – це сполуки, утворені двома елементами, одни із
яких – Оксиген у ступені окиснення мінус два (–2).
До оксидів не належить сполука Оксигену з Флуором O+2F2–1,
яку відносять до флуоридів, оскільки Оксиген у ній має ступінь
окиснення +2 (електронегативність Флуору (4,0) вища, ніж Ок-
сигену (3,5)).
В оксидах відсутні зв'язки між атомами Оксигену. Такі біна-
рні сполуки, наприклад, як гідроген пероксид H2O2 (Н–О–О–Н),
барій пероксид (BaO2), у яких є кисневі містоки –О–О– до окси-
дів не належить; ступінь окиснення Оксигену в них дорівнює –1.
До того ж H2O2 – слабка кислота (дисоціює у воді на HO2– і O2–2),
а барій пероксид (BaO2) має сольову природу.
Окрім простих оксидів існують і подвійні (змішані) оксиди; у
них елемент проявляє декілька ступенів окиснення. Наприклад,
Pb2O3 (Pb2+O·Pb4+O2), Pb3O4 (2Pb2+O·Pb4+O2), Fe3O4 (Fe2+O·Fe23+O3).
Умовно їх можна вважати солями, де атоми металічних елементів
із нижчими ступенями окиснення є похідними від основ, а атоми з
вищими ступенями окиснення – від часто неіснуючих кислот. На-
приклад Pb2O3 = Pb+2Pb+4O3 – сіль плюмбуму (II) кислоти H2PbO3.
2.1.1. Номенклатура оксидів

Систематичні назви оксидів утворюють, ставлячи перед сло-
вом оксид назву елемента в називному відмінку. Якщо елемент
утворює декілька оксидів, то в дужках, після назви елемента,
зазначають його валентність римською цифрою, також іноді ви-
користовують числівникові префікси. Приклади творення назв
оксидів наведено в табл. 2.1.
Деякі оксиди, окрім систематичних, мають тривіальні (істо-
ричні) назви. Наприклад, СO – карбон (II) оксид (карбон моно-
оксид) має тривіальну назву чадний газ, СO2 – карбон (IV) оксид
(карбон діоксид) – вуглекислий газ, N2O – нітроген (І) оксид –
сміховий газ, CаO – кальцій оксид – негашене вапно, SO2 – су-
льфур (IV) оксид (сульфур діоксид) – сірчистий газ, SiO2 – силі-
цій (IV) оксид – кварц.
63
Таблиця 2.1
Назва оксиду
назва елемента
+ (валентність) + "оксид"
в називному відмінку
Приклади
SO2 сульфур (IV) оксид (або сульфур діоксид)
SO3 сульфур (VI) оксид (або сульфур триоксид)
Cu2O купрум (І) оксид
CuO купрум (ІІ) оксид
Na2O натрій оксид
2.1.2. Класифікація оксидів

За хімічним характером оксиди поділяють на несолетворні
(ці оксиди не взаємодіють із кислотами й основами та солей не
утворюють) і солетворні – оксиди, які під час хімічних реакцій
утворюють солі. Солетворні оксиди поділяють на оснóвні, кис-
лотні та амфотерні (схема 2.1).
Схема 2.1
Оксиди
Солетворні Несолетворні
Кислотні Основні Амфотерні
СО2, P2O5, Na2O, MgO, BeO, Al2O3, PbO, СО, SiO,
Cl2O, SO2 CaO, Cu2O ZnO, Fe2O3, SnO N2O, NO
Оснóвними оксидами називають бінарні сполуки, яким відпо-

відають основи. Так, CaО – оснóвний оксид, йому відповідає
основа Ca(OH)2. До оснóвних, як правило, належать оксиди еле-
ментів головних підгруп І і ІІ груп Періодичної системи (окрім
Берилію), а також перехідних елементів ув нижчих ступенях
окиснення (найчастіше +1 і +2). Усі основні оксиди утворені
металічними елементами: Na2O, K2O, MgO, CaO, FeO тощо. За
звичайних умов – це тверді речовини.
Кислотними оксидами називають бінарні сполуки, яким від-
повідають кислоти. Тоді Cl2O7 – кислотний оксид, йому відпо-
64
відає кислота HClO4. До кислотних оксидів належать практично
всі оксиди неметалічних елементів та оксиди металічних елеме-
нтів у ступенях окиснення +5, +6, +7. Тип хімічного зв'язку у
кислотних оксидах – ковалентний полярний. За звичайних умов
кислотні оксиди бувають твердими (N2O5, Р2O5, CrO3), рідкими
(Cl2O7, N2O3) і газоподібними (Cl2O, SO2, CO2, NO2).
Амфотерними оксидами називаються оксиди, яким відпові-
дають амфотерні гідроксиди. Відповідно ZnО – амфотерний ок-
сид, Zn(OH)2 – має амфотерні властивості. Залежно від умов
амфотерні оксиди здатні проявляти властивості як оснóвних, так
і кислотних оксидів. До амфотерних оксидів належать оксиди
деяких металічних елементів головних підгруп та оксиди мета-
лів побічних підгруп, переважно у ступенях окиснення +3 і +4
(BeO, SnO, PbO, ZnO, Al2O3,Cr2O3, Fe2O3). У амфотерних окси-
дах іонний тип хімічного зв'язку. Амфотерні оксиди за звичай-
них умов тверді речовини.
Хімічний характер вищих оксидів (оксидів, у яких ступінь
окиснення для елемента максимальний і відповідає номеру гру-
пи, де він перебуває) залежить від положення елемента в Пері-
одичній системі.
У малих періодах і рядах великих періодів зі збільшенням по-
рядкового номера елемента характер вищих оксидів змінюється
від основного через амфотерний переходить до кислотного. На-
приклад, вищі оксиди елементів третього періоду Na2O, MgO –
основні; Al2O3 – амфотерний; SiO2, P2O5, SO3, Cl2O7 – кислотні.
У підгрупах зі зростанням порядкового номера посилюються ос-
новні властивості оксидів і послаблюються кислотні властивості.
Наприклад, для елементів ІІІ групи: B2O3 – кислотний оксид;
Al2O3, Ga2O3 – амфотерні; Tl2O3 – основний. Якщо металічний
елемент утворює кілька оксидів, то, як правило, нижчий оксид (із
найменшим характерним ступенем окиснення елементу), є осно-
вним, вищий оксид – кислотним, а оксид із проміжним ступенем
окиснення елементу – амфотерним. Наприклад,
Cr2+O – основний, Mn2+O – основний,
Cr23+O3 – амфотерний, Mn4+O2 – амфотерний,
Cr6+O3 – кислотний, Mn27+O7 – кислотний.
65
Типові метали утворюють оксиди з іонним зв'язком. Із по-
слабленням металічних властивостей елементів спостерігається
перехід типу хімічного зв'язку в оксидах від іонного до ковален-
тного полярного із поступовим зменшенням ступеня полярності
(тобто зменшення різниці в електронегативностях елементів, що
творять оксид). Таким чином, чим більше зв'язок елемента з ки-
снем наближається до ковалентного, тим сильніше виявляються
кислотні властивості відповідних оксидів.
У періодах зі зростанням порядкового номера елемента збі-
льшується ступінь окиснення у вищих оксидах і зменшується
його радіус. Це призводить до зменшення ступеня полярності
зв'язку Е–О та посилення кислотних властивостей. У підгрупах
зі збільшенням порядкового номера елемента спостерігається
зростання радіуса атома при сталому ступені окиснення. Унас-
лідок цього відбувається посилення полярності зв'язку Е–О та
основних властивостей оксидів.
2.1.3. Хімічні властивості оксидів

Властивості оксидів будемо розглядати з урахуванням їхньої
класифікації.
Характерні властивості оснóвних оксидів

1. Взаємодія з водою.
Із водою реагують лише оксиди лужних і лужно-земельних
металічних елементів. Унаслідок цих реакцій утворюються від-
повідні основи:
основний оксид + вода → основа
К2О + H2O = 2КOH
CaО + H2O = Ca(OH)2
Більшість основних оксидів із водою практично не реагують,
оскільки їх гідроксиди погано розчинні у воді й утворюючись на
поверхні оксиду тонким шаром, перешкоджають подальшій вза-
ємодії його з водою.
66
2. Взаємодія із сполуками кислотного характеру.
Основні оксиди реагують із кислотними й амфотерними ок-
сидами з утворенням солей:
основний оксид + кислотний оксид → сіль
основний оксид + амфотерний оксид → сіль
CaО + SO3 = CaSO4
t
BaО + Al2O3 Ba(AlO2)2
Основні оксиди реагують із кислотами й амфотерними гідро-
ксидами з утворенням солей і води:
основний оксид + кислота → сіль + вода
основний оксид + амфотерний ідроксид → сіль + вода
CaО + H2SO4 = CaSO4 + H2O
t
K2O + Zn(OH)2 K2ZnO2 + H2O
Характерні властивості кислотних оксидів

1. Взаємодія з водою.
Кислотні оксиди взаємодіють із водою, утворючи кислоти:
кислотний оксид + вода → кислота
SO3 + H2O = H2SO4
P2O5 + 3 H2O = 2H3PO4
Деякі кислотні оксиди (наприклад, SiO2 ), не розчиняються
у воді таз нею не взаємодіють.
При взаємодії таких оксидів як NO2, ClO2, ClO3 (Cl2O6) із во-
дою утворюються одночасно дві кислоти:
2NO2 + H2O = HNO3 + HNO2
2ClO2 + H2O = HClO3 + HClO2
2ClO3 + H2O = HClO4 + HClO3
Такі оксиди містять хімічні елементи Нітроген, Хлор у нехарак-
терних ступенях окиснення (які не відповідають парності номера
групи, у якій міститься хімічний елемент). Так, наприклад, у NO2
Нітроген має ступінь окиснення (+4), сам елемент міститься в п'ятій
групі періодичної системи – номер групи число непарне, а ступінь
67
окиснення – парне. Такі сполуки, де хімічні елементи перебувають у
нехарактерних ступенях окиснення нестабільні та розпадаються
(диспропорціонують) на більш стійкі, у яких ступінь окиснення еле-
ментів збільшується та зменшується на одиницю. У випадку NO2 із
(+4) до HNO2 (+3) і HNO3 (+5).
2. Взаємодія із сполуками основного характеру.
Кислотні оксиди реагують з основними й амфотерними окси-
дами з утворенням солей:
кислотний оксид + оснóвний оксид → сіль
кислотний оксид + амфотерний оксид → сіль
t
SiO2 + CaО CaSiO3
3SO3 + Al2O3 = Al2(SO4)3
Кислотні оксиди реагують з основними й амфотерними гід-
роксидами з утворенням солей і води:
кислотний оксид + основа → сіль + вода
кислотний оксид + амфотерний гідроксид → сіль + вода
SO3 + Ca(OH)2 = CaSO4 + H2O
SO3 + Zn(OH)2 = ZnSO4 + H2O
У реакціях кислотних оксидів, яким відповідає дві кислоти,
утворюється дві солі:
2NO2 + Na2O = NaNO3 + NaNO2
4СlO2 + 2Ca(OH)2 = Ca(ClO3)2 + Ca(ClO2)2 + 2 H2O
t
4NO2 + 2Zn(OH)2 Zn(NO3)2 + Zn(NO2)2 + 2 H2O
Характерні властивості амфотерних оксидів

1. Амфотерні оксиди не взаємодіють із водою.
2. Амфотерні оксиди взаємодіють з основними оксидами з
утворенням солей, при цьому амфотерні оксиди поводять себе
як кислотні оксиди й утворюють кислотний залишок солі:
амфотерний оксид + основний оксид → сіль
t
Al2O3 + K2O 2KAlO2 (калій метаалюмінат)
t
Al2O3 +3K2O 2K3AlO3 (калій ортоалюмінат)
68
3. Амфотерні оксиди взаємодіють із кислотними оксидами з
утворенням солей, при цьому амфотерні оксиди поводять себе
як оснóвні оксиди та віддають металічнй елемент до складу солі:
амфотерний оксид + кислотний оксид → сіль
Al2O3 + 3SO3 = Al2(SO4)3
t
Fe2O3 + 3SO3 Fe2(SO4)3
4. Амфотерні оксиди взаємодіють з основами з утворенням
солей і води, при цьому амфотерні оксиди поводять себе як кис-
лотні оксиди й утворюють кислотний залишок солі:
амфотерний оксид + основа → сіль + вода
За умови сплавлення отримуємо середню сіль:
t
ZnО + 2KOH K2ZnO2 + H2O
У водних розчинах лугів амфотерні оксиди розчиняються з
утворенням комплексних солей (гідроксокомплексів):
ZnО + 2KOH + H2O = K2[Zn(OH)4]
Cr2О3 + 6KOH + 3H2O = 2K3[Cr(OH)6]
Cr2О3 + 2KOH + 3H2O = 2K[Cr(OH)4]
5. Амфотерні оксиди взаємодіють із кислотами з утворенням
солей і води, при цьому амфотерні оксиди поводять себе як
оснóвні оксиди та віддають металічний елемент до складу солі:
амфотерний оксид + кислота → сіль + вода
ZnО + H2SO4 = ZnSO4 + H2O
BeO + 2HCl = BeCl2 + H2O
Характерні властивості подвійних оксидів

Продемонструємо властивості подвійних оксидів на прикладі
Pb3O4, який можна написати у вигляді двох оксидів амфотерного
та кислотного відповідно 2Pb2+O·Pb4+O2. Тоді для PbO будуть
характерними реакції з кислотами й лугами, а для кислотного
оксиду PbO2 – тільки з лугами:
PbO + 2HCl = PbCl2 + H2O
t
PbO + 2KOH K2PbO2 + H2O
t
PbO2 + 2KOH K2PbO3 + H2O
69
2.1.4. Способи одержання оксидів
1. Реакції простих речовин із киснем.
Більшість простих речовин взаємодіють із киснем при нагріванні:
t
2Mg + O2 2MgО
t
2C + O2 2CO
t
C + O2 CO2
t
3Fe + 2O2 Fe3O4
У такі реакції не вступають срібло (Ag), золото (Au) і платина
(Pt). Можливо, це пов'язано з низькою термічною стабільністю їх
оксидів, які починають розкладатися навіть при незначному на-
гріванні. Із киснем не взаємодіють також галогени (Cl2, Br2, I2).
При взаємодії з киснем лужних металів (за винятком літію)
утворюються сполуки, що не належать до оксидів – пероксиди:
2Na + O2 = Na2O2
або надпероксиди:
K + O2 = KO2
2. Реакції бінарних сполук із киснем.
Більшість бінарних сполук взаємодіє з киснем з утворенням
оксидів:
t
2СuS + 3O2 2CuO + 2SO2↑
t
4FeS2 + 11O2 2Fe2O3 + 8SO2↑
t
2H2S + 3O2 2SO2↑ + 2H2O↑
СН4 + 2О2 = СО2 + 2Н2О
3. Розклад оксигеновмісних кислот, основ та амфотерних
гідроксидів.
Розкладаються, за звичайних умов, на оксид і воду нестабі-
льні, леткі кислоти. При нагріванні розкладу піддаються тверді
сполуки (деякі кислоти, амфотерні гідроксиди, основи за винят-
ком NaOH і KOH):
t
4HNO3 4NO2↑ + 2H2O + O2↑
H2CO3 = CO2↑ + H2O
t
H2SiO3 SiO2 + H2O
t
Ca(OH)2 CaО + H2O
70
t
Fe(OH)2 FeO + H2O
t
2Al(OH)3 Al2O3 + 3H2O
t
2Cr(OH)3 Cr2O3 + 3H2O
4. Розклад оксигеновмісних солей.
Термічного розкладу зазнають солі, які утворені леткими та
нестійкими кислотними оксидами:
t
CaCO3 CaО + CO2↑
t
Cu2(OH)2CO3 CuO + CO2↑ + H2O
t
2Cu(NO3)2 2CuО + 4NO2↑ + O2↑
5. Взаємодія оксигеновмісних солей з оксидами.
Такі реакції відбуваються, якщо сіль утворена летким оксидом,
а другий реагент – нелеткий кислотний або амфотерний оксид:
t
CaSO3 + SiO2 CaSiO3 + SO2↑
t
CaCO3 + ZnO СaZnO2 + CO2↑
При використанні цього методу необхідно враховувати, що ок-
сид, який буде взаємодіяти із сіллю, має бути менш летким, тобто
переходити в газуватий стан при температурах вищих, ніж оксид,
що входить до складу солі та виділятиметься під час реакції.
6. Взаємоперетворення оксидів одного хімічного елемента.
а) взаємодія з киснем оксиду, у якому елемент виявляє ниж-
чий ступінь окиснення:
t
4FeO + О2 2Fe2O3
2SO2 + O2 = 2SO3
6PbO + O2 = 2Pb3O4
2CO + O2 = 2CO2
б) розклад оксиду, у якому елемент виявляє вищий ступінь
окиснення:
t
2SO3 2SO2 + O2
t
4CrO3 2Cr2O3 + 3O2
в) інші реакції:
t
Fe2O3 + Fe FeO
t
Fe2O3 + CO 2FeО + CO2
71
7. Деякі реакції за участі кислот-окисників (HNO3, концентро-
вана H2SO4 ).
Серед продуктів цих реакцій – це оксиди, у яких нітроген і суль-
фур виявляють нижчий ступінь окиснення, ніж у вихідних кислотах:
2Cu + 8HNO3 (розб.) = 2Cu(NO3)2 + 4NO↑ + 4H2O
S + 6HNO3(конц.) = H2SO4 + 6NO2↑ +2H2O
S + 2H2SO4(конц.) = 3SO2↑+ 2H2O
C + 2H2SO4(конц.) = CO2 + 2SO2↑+ 2H2O
Fe(NO3)2 + 2HNO3(конц.) = Fe(NO3)3 + NO2 + H2O
2.2. ОСНОВИ
Основи – це складні речовини, які складаються з катіонів
металічного елементу (або металоподібної групи NH4+) і гідро-
ксо-аніонів (ОН- – гідроксильні групи). Загальна формула основ
Е(ОН)n. Кількість (n) гідроксильних груп ОН– дорівнює валент-
ності металу.
Основи дисоціюють у водних розчинах з утворенням гідро-
ксид іонів за такою схемою:
КOH ' К+ + OH–
Багатокислотні основи, як правило, дисоціюють ступінчасто:
Mg(OH)2 ' Mg(OH)+ + OH–,
Mg(OH)+ ' Mg2+ + OH–.
2.2.1. Номенклатура основ

Назви основ будують за правилами, подібними для назв ок-
сидів. Назвавши елемент (у називному відмінку), що утворив
основу, наводять його ступінь окиснення чи валентність (за
потреби) у сполуці (якщо елемент має змінну валентність) і
додають слово гідроксид. Приклади творення назв оксидів на-
ведено в табл. 2.2.
Деякі гідроксиди мають тривіальні (загальновживані) назви.
Так, наприклад, NaOН – має тривіальну назву їдкий натр або
каустична сода, Са(OH)2 – гашене вапно.
72
Таблиця 2.2
Назва основ
назва елемента
+ (валентність) + "гідроксид"
в називному відмінку
Приклади
NaOН натрій гідроксид
Сr(OH)2 хром (ІІ) гідроксид
Ві(OH)3 бісмут (ІІІ) гідроксид
2.2.2. Класифікація основ

Основи класифікують за кислотністю й розчинністю.
Кислотність основи визначають за кількістю ОН–-груп, які
входять до її формули. Основи поділяють на однокислотні –
NaOH, KOH, NH4OH; двокислотні – Сa(OH)2, Сr(OH)2, Ba(OH)2,
трикислотні – La(OH)3, Ві(OH)3 тощо. Основи є гідратами осно-
вних оксидів. Зі збільшенням ступеня окиснення елемента основ-
ні властивості його оксиду послаблюються, тому відомо дуже ма-
ло чотирикислотних основ, як, наприклад, Th(OH)4 і Се(ОН)4.
За розчинністю основи поділяють на розчинні у воді (їх на-
зивають лугами) й нерозчинні. До лугів належать гідроксиди
лужних, лужноземельних елементів. Гідроксиди інших металіч-
них елементів у воді практично нерозчинні.
Луги (розчинні основи) є сильними основами, а решта – сла-
бкими (схема 2.2.).
Схема 2.2
Основи
Розчинні Нерозчинні
у воді – луги у воді Одно Дво Три
(сильні (слабкі кислотні кислотні кислотні
основи) основи)
KOH, NaOH, Mn(OH)2, KOH, Mn(OH)2, Bi(OH)3,
LiOH, La(OH)3, NaOH, Mg(OH)2, La(OH)3,
Са(OH)2 Bi(OH)3, LiOH, Ba(OH)2 Fe(OH)3
Cu(OH)2 NH4OH Cu(OH)2
73
2.2.3. Хімічні властивості основ
1. Взаємодія з кислотами й кислотними оксидами (реакція
нейтралізації).
основа + кислота → сіль + вода
основа + кислотний оксид → сіль + вода
Ba(OH)2 + 2HCl = BaCl2 + 2H2O
Cu(OH)2 + H2SO4 = CuSO4 + 2H2O
2NaOH + SiO2 = Na2SiO3 + H2O
Ca(OH)2 + CO2 = CaCO3 + H2O
2. Взаємодія лугів з амфотерними оксидами й гідроксидами.
основа + амфотерний оксид → сіль + вода
основа + амфотерний гідроксид → сіль + вода
при сплавленні:
t
2KOH + ZnO K2ZnO2 + H2O
t
2КOH + Zn(OH)2 K2ZnO2 + 2H2O
t
2KOH + Al2O3 2KAlO2 + H2O (калійметаалюмінат)
t
6KOH + Al2O3 2K3AlO3 + 3H2O (калійортоалюмінат)
t
KOH + Al(OH)3 KAlO2 + 2H2O
t
3KOH + Al(OH)3 K3AlO3 + 3H2O
у водному розчині:
2NaOH + ZnO + H2O = Na2[Zn(OH)4]
2NaOH + Zn(OH)2 = Na2[Zn(OH)4]
2KOH + Al2O3+ 3H2O = 2K[Al(OH)4]
6KOH + Al2O3+ 3H2O = 2K3[Al(OH)6]
KOH + Al(OH)3 = K[Al(OH)4]
3KOH + Al(OH)3 = K3[Al(OH)6]
3. Взаємодія лугів із розчинами солей.
сіль 1 + основа 1 (луг) → сіль 2 + основа 2
CuCl2 + 2NaOH = 2NaCl + Cu(OH)2↓
СoCl2 +2KOH = 2KCl + Co(OH)2↓
Fe(NO3)3 + 3NaOH = 3NaNO3 + Fe(OH)3↓
74
Розчинні основи (луги) витискують нерозчинні або більш слаб-
кі основи із їхніх солей. Щоб визначити чи відбудеться реакція
основи із сіллю, потрібно звернутися до таблиці розчинності та
порівняти розчинність основи, яка вступає в реакцію з розчинніс-
тю основи, яка умовно виділиться після реакції. Якщо остання є
менш розчинною чи слабшою (наприклад NH4OH є найслабшою
серед розчинних основ), значить реакція відбудеться.
4. Розклад нерозчинних основ.
основа → основний оксид + вода
t
Mg(OH)2 MgО + H2O
t
2La(OH)3 La2O3 + 3H2O
t
Mn(OH)2 MnO + H2O
При нагріванні більшість основ розкладається на основний
оксид (оксид металічного елемента) і воду. Стійкими до нагрі-
вання є гідроксиди лужних елементів – вони плавляться без роз-
кладу. Гідроксиди літію та лужноземельних металів менш стій-
кі. Вони розкладаються за температур, що не набагато переви-
щують їхні температури плавлення.
5. Взаємодія лугів із простими речовинами (окисно-відновні реакції).
а) із неметалами:
Cl2 + 2KOH = KCl + KClО+ H2O
3S + 6NaOH = 2Na2S + Na2SO3 + 3H2O
б) із металічними елементами, які утворюють амфотерні гід-
роксиди (Al, Cr, Zn):
2Al + 2NaOH + 6H2O = 2Na[Al(OH)4] + 3H2↑
Zn + 2KOH + 2H2O = K2[Zn(OH)4] + H2↑.
2.2.4. Способи одержання основ

В основі загального методу добування розчинних основ є ре-
акції обміну між солями й лугами в розчині.
1. Реакції обміну між основою та сіллю (один із продуктів є ма-
лорозчинною речовиною):
75
MgCl2 + Ba(OH)2 = Mg(OH)2↓ + BaCl2
Na2CO3 + Ca(OH)2 = CaCO3↓ + 2 NaOH
Інші способи добування лугів:
1. Реакції лужних і лужноземельних металів із водою:
2Na + 2H2O = 2NaOH + H2↑
Ca + 2H2O = Ca(OH)2 + H2↑
2. Взаємодія оксидів лужних, лужноземельних елементів із водою:
Na2О + H2O = 2NaOH
BaО + H2O = Ba(OH)2
У деяких випадках для одержання основ використовують пе-
роксиди лужних і лужноземельних металів:
Na2О2 + 2 H2O = 2 NaOH + Н2О2
BaО2 + 2 H2O = Ba(OH)2 + Н2О2
3. Електроліз водних розчинів солей галогеноводневих кислот:
2KCl + 2H2O = 2KOH + H2↑ + Cl2↑.
на катоді на аноді
2.3. КИСЛОТИ
Кислоти – це складні речовини, що містять атоми гідрогену,
які здатні заміщуватися на металічний елемент (або метало-
подібну групу NH4+) та утворювати сіль.
Можна дати інше визначення. Кислота – це складна речови-
на, молекули якої дисоціюють у розчині на катіони Гідрогену
(H+) та аніони кислотного залишку. Наприклад,
1) HNO3 ' H+ + NO3–
+
H – катіон Гідрогену; NO3– – аніон, кислотний залишок
2) H3PO4 ' H+ + Н2PO4–
H2PO4– ' H+ + НPO42–
НPO42– ' H+ + PO43–
Саме наявність іонів Гідрогену Н+ у розчинах кислот обумо-
влює їхні властивості (кислий смак, здатність змінювати забарв-
лення індикаторів).
76
2.3.1. Номенклатура кислот
У хімії для побудови назв кислот використовують два підхо-
ди – систематичний (відповідає вимогам ІЮПАК) і раціональ-
ний (відповідає вимогам національних номенклатур). Інколи
вживаються і тривіальні назви, які склалися історично, напри-
клад, HCl – соляна кислота, HF – плавикова кислота, HCN – си-
нильна кислота.
Систематичні назви кислот будуються від назв аніонів (кис-
лотних залишків), додаючи іменник "кислота".
Назви кислот
корінь від назви суфікс -ат (-ит,-іт,
+ + "кислота"
хімічного елементу -ід, -ид) закінчення -на
Назва кислоти складається з двох слів. Корінь першого слова
походить від назви відповідного елемента, а суфікс визначається
тим, чи містить молекула кислоти атоми Оксигену. Назва кислот
загальної формули НnA містить суфікси -ид(-ід), а кислот НnAОm
– суфікси -ат (-ит/-іт). Так, у назві кислоти ставимо суфікс –
ат, коли кислотворний елемент перебуває у вищому ступені
окиснення, а -ит/-іт – кислотворний елемент перебуває в ниж-
чому ступені окиснення. В обох випадках перше слово має за-
кінчення -на (приклади: H2S – сульфідна кислота, H2SO3 – суль-
фітна кислота, H2SO4 – сульфатна кислота). Іноді це слово має
префікси (див. табл. 2.3). Друге слово в назві сполуки – кислота.
При раціональній номенклатурі назви кислот будуються від
коренів назв елементів із використанням суфіксів "-ат" та "ит
(іт)" і префіксів "пер-" і "гіпо-". Наприклад, НClO – гіпохлорит-
на кислота, НClO2 – хлоритна кислота, НClO3 – хлоратна кисло-
та, НClO4 – перхлоратна кислота.
Молекули деяких кислот окисників за різних умов можуть
приєднувати різну кількість молекул води, тоді кислота з біль-
шим вмістом води має назву з префіксом орто-, а з меншим –
мета-. Наприклад:
Р2О5 + Н2О = 2 НРО3 – метафосфатна кислота
Р2О5 + 3 Н2О = 2 Н3РО4 – ортофосфатна кислота
У табл. 2.3 наведено назви найпоширеніших кислот.
77
Таблиця 2.3
Формули та назви найпоширеніших кислот
Кислотні Назви Відпо-

Формула
Назва кислот залишки кислотних відний
кислот
(іони) залишків оксид
HF Фторидна кислота F– Фторид –
HCl Хлоридна кислота Cl– Хлорид –
HBr Бромідна кислота Br– Бромід –
HJ Йодидна кислота I– Йодид –
H2 S Сульфідна кислота S2– Сульфід –
H2SO4 Сульфатна кислота SO42– Сульфат SO3
H2SO3 Сульфітна кислота SO32– Сульфіт SO2
H2СO3 Карбонатна кислота СO32– Карбонат СO2
H2SіO3 Силікатна кислота SіO32– Силікат SiO2
HNO3 Нітратна кислота NO3– Нітрат N2 O5
HNO2 Нітритна кислота NO2– Нітрит N2 O3
H3PO4 Фосфатна кислота PO43– Ортофосфат P2O5
HPO3 Фосфатна кислота PO3– Метафосфат P2O5
H3BO3 Ортоборатна кислота BO33– Ортоборат B2O3
HBO2 Метаборатна кислота BO2– Метаборат B2O3
H3AsO4 Ортоарсенатна кислота AsO43– Ортоарсенат As2O5
HAsO3 Метаарсенатна кислота AsO3– Метаарсенат As2O5
НClO Гіпохлоритна кислота ClO– Гіпохлорит Cl2O
НClO2 Хлоритна кислота ClO2– Хлорит ClO2
НClO3 Хлоратна кислота ClO3– Хлорат –
НClO4 Перхлоратна кислота ClO4– Перхлорат Cl2O7
2.3.2. Класифікація кислот

За хімічним складом кислоти поділяють на: безоксигенові й
оксигеновмісні, а за числом атомів Гідрогену, здатних заміщува-
тися на металічний елемент на одноосновні, двоосновні та трио-
сновні тощо. (схема 2.3).
78
Схема 2.3
Кислоти
Безокси- Оксиге- Одно- Дво- Три-

генові новмісні основні основні основні
HBr, H2S, HNO3, HI, H2SO4, H3PO4,
HCl, H2SO3, HCOOH, H2S, H3BO3,
HCN, H3PO4, HCl, H2CO3, H3AsO4
H2PtCl6 H2 O2 HNO3, H2SіO3
В оксигеновмісних кислотах атоми Гідрогену, як правило,

зв'язані з атомами Оксигену, а не з атомом кислототворного
елементу. Такі атоми гідрогену і визначають основність кислоти
та її здатність відщеплювати іони Гідрогену. Однак у деяких
кислотах є атоми Гідрогену, які безпосередньо зв'язані з атома-
ми кислототворного елемента. Такі атоми не замішуються на
атоми металічного елементу. Тому, наприклад кислота H3PO2 є
одноосновною, а H3PO3 – двоосновною (рис. 1).
H O H H O O
P P
H O H O H
1 2
Рис. 1. Графічні формули гіпофосфітної (1) і фосфітної (2) кислот
За здатністю до електролітичної дисоціації кислоти поділяють

на сильні (HNO3, HCl, H2SO4, HClO4, HBr), середньої сили (HNO2,
H3PO4, H2SO3, HSCN) і слабкі (H3BO3, H2CO3, HCN, H2S тощо).
2.3.3. Хімічні властивості кислот

1. Реакції з основними й амфотерними оксидами.
кислота + основний оксид → сіль + вода
кислота + амфотерний оксид → сіль + вода
2HCl + CaO = CaCl2 + H2O
3H2SO4 + Al2O3 = Al2(SO4)3 + 3H2O
79
Якщо металічний елемент, що входить до складу оксиду,
може проявляти різні ступені окиснення, то при взаємодії ниж-
чих оксидів таких металів із кислотами окисниками, часто пере-
бігають реакції окиснення-відновлення з утворенням солей із
більш високим ступенем окиснення цього елемента:
2FeO + 4H2SO4 (конц.) = Fe2(SO4)3 + SO2↑ + 4H2O
FeO + 4HNO3 (конц.) = Fe(NO3)3 + NO2↑ + 2H2O
2. Реакції з основами й амфотерними гідроксидами.
кислота + основа → сіль + вода
кислота + амфотерний гідроксид → сіль + вода
HBr + KOH = KBr + H2O
3HNO3 + Cr(OH)3 = Cr(NO3)3 + 3H2O
При взаємодії кислоти-окисника з гідроксидом металічного еле-
мента, що може проявляти різні ступені окиснення, то внаслідок
утворюються солі, де елемент проявляє вищий ступінь окиснення:
Fe(OH)2 + 4HNO3 (конц.) = Fe(NO3)3 + NO2↑ + 3H2O
3. Реакції із солями.
кислота 1 + сіль 1 → кислота 2 + сіль 2
2HCl + Na2CO3= CO2↑ + H2O + 2NaCl
H2SO4(конц) + 2NaCl = 2 HCl↑ + Na2SO4
Такі реакції будуть можливі, якщо кислота, що вступає в реа-
кцію буде витісняти із солі слабшу або більш летку кислоту.
При написанні рівнянь таких реакцій необхідно враховувати
умови, при яких ці реакції перебігатимуть до кінця: утворення
хоча б однієї поганорозчинної сполуки, виділення газів, утво-
рення слабкого електроліту (наприклад, води).
4. Реакції з металами.
Метали, що стоять у електрохімічному ряду напруг до Гідро-
гену, витісняють із кислот-неокисників водень:
2Al + 6HCl = 2AlCl3 + 3H2↑,
Zn + H2SO4 (розв.) = ZnSO4 + H2↑.
Із кислотами-окисниками (HNO3, концентрована H2SO4)
можуть реагувати також метали, що стоять у ряду напруг і піс-
ля Гідрогену. При цьому витіснення гідрогену з кислоти окисни-
80
ка не відбувається, а виділяються продукти відновлення аніону
кислоти-окисника.
Розглянемо приклади взаємодії з кислотами окисниками ме-
талів різної активності.
Концентрована сульфатна кислота (конц. H2SO4) за своїми
хімічними властивостями різко відрізняється від розведеної.
Вона є окисником і окиснює деякі метали, які в електрохімічно-
му ряді напруг стоять праворуч від Гідрогену (мідь, срібло,
ртуть). При цьому виділяється не водень, а продукти відновлен-
ня сірки: S+4O2, S0, H2S–2. Причому чим сильніший відновник,
тим глибше відбувається процес відновлення. Так, малоактивні
метали відновлюють концентровану сульфатну кислоту до су-
льфуру (IV) оксиду:
2H2SO4 (конц.) + 2Ag = Ag2SO4 + SO2↑+ 2 H2O,
При розчиненні металів, для яких характерні декілька ступе-
нів окиснення, у концентрованій сульфатній кислоті утворю-
ються сполуки з вищим ступенем окиснення металу:
t
4H2SO4 (конц.) + 2Fe Fe+32(SO4)3 + SO2↑+ 4H2O.
Більш активними металами концентрована сульфатна кисло-
та відновлюється до вільної сірки або сірководню:
4H2SO4 (конц.) + 3Zn = 3ZnSO4 + S + 4H2O,
5H2SO4 (конц.) + 4Zn = 4ZnSO4 + H2S + 4H2O,
5H2SO4 (конц.) + 4Mg = 4MgSO4 + H2S + 4H2O.
Кислотою-окисником є також нітратна кислота, із якою взає-
модіють майже всі метали (за винятком золота та платинових
металів). При її взаємодії з металами ніколи не виділяється во-
день. Залежно від концентрації кислоти й активності металу
можуть утворюватися різні продукти її відновлення. Так, конце-
нтрована нітратна кислота при взаємодії з металами та немета-
лами завжди виділяє нітроген(IV) оксид (NO2). Деякі метали
(Cr, Fe, Al) на холоду нею пасивуються, оскільки на їхній пове-
рхні утворюється щільна оксидна плівка.
Ag + 2 HNO3(конц.) = AgNO3 + NO2↑+ H2O,
Cu + 4HNO3 (конц) = Cu(NO3)2 + 2NO2+ 2H2O,
Чим більш розведеною є нітратна кислота і чим активнішим є
метал, із яким вона взаємодіє, тим глибше відбувається віднов-
81
лення Нітрогену. Нижче наведено приклади реакцій нітратної
кислоти середньої концентрації.
8HNO3(розв.) +3Сu = 3Cu(NO3)2 + 2NO + 4H2O,
10HNO3(розв.) + 4Zn = 4Zn(NO3)2 + N2O + 5H2O,
36HNO3(розв.) + 10Al = 10Al(NO3)3 + 3N2 + 18H2O,
10HNO3(розв.) + 4Сa = 4Ca(NO3)2 + NH4NO3 + 3H2O
5. Термічний розклад.
кислота → кислотний оксид + вода
t
H2SiO3 SiO2 + H2O.
t
H2SO3 SO2 + H2O
2.3.4. Способи одержання кислот

Загальні методи добування кислот
1. Реакції обміну між кислотою та сіллю:
Ba(NO3)2 + H2SO4 = BaSO4↓ + 2HNO3,
Na2SiO3 + 2HCl = 2 NaCl + H2SiO3↓,
На сіль діють кислотою, яка більш сильна, менш летка і тер-
мічно більш стійка, ніж та, із якої утворена вихідна сіль. У лабо-
раторній практиці для цього широко використовується сульфат-
на кислота, але необхідно враховувати те, що вона є кислотою
окисником. Тому не можна використовувати H2SO4 для одер-
жання таких кислот, які мають властивості відновників (HI, HBr,
H2S,), адже може відбутися окисно-відновна реакція:
H2S + 3 H2SO4 = 4 SO2 + 4 H2O,
8 HI + H2SO4 = 4 I2 + H2S↑ + 4 H2O.
У таких випадках можна скористатися нагріванням солі з
концентрованою фосфатною кислотою, яка не проявляє власти-
востей окисника:
КI + H3РO4 = КH2РO4 + НІ↑.
2. Реакції кислотних оксидів (ангідридів) із водою:
SO3 + H2O = H2SO4,
CrO3 + H2O = H2CrO4,
P2O5 + 3H2O = 2H3PO4.
82
Проте, ряд елементів утворюють оксиди, у яких вони міс-
тяться в нехарактерних ступенях окиснення, наприклад: N+4O2,
Cl+4O2, Cl+6O3. Взаємодія таких оксидів із водою приводить до
утворення двох кислот, у яких кислотоутворюючий елемент пе-
реходить у ступінь окиснення, що на одиницю нижче та на оди-
ницю вище, ніж у вихідному кислотному оксиді (реакції дис-
пропорціонування):
N+4O2 + H2O = HN+3O2 + HN+5O3,
Cl+4O2 + H2O = HCl+3O2 + HCl+5O3
Оскільки, елемент Нітроген і Хлор містяться в V і VII групах
Періодичної системи (номера груп непарні числа), а ступені
окиснення елементів у цих оксидах числа парні. Такі оксиди є
нестійкими сполуками, оскільки елементи, що їх утворюють,
потрапляють під правило: якщо число групи ПС, у якій містить-
ся елемент, непарне, а ступінь окиснення цього ж елемента у
сполуці число парне, тоді такий ступінь окиснення є нехарак-
терний для цього елемента і сполука, у якій він проявляє цей
ступінь окиснення, є нестійкою.
Специфічні методи добування кислот

1. Реакції простих речовин (отримують безоксигенові кислоти).
H2 + Cl2 = 2 HCl,
H2 + S = H2S.
2. Окиснення простих речовин.
I2 + 5Cl2 + 6H2O = 2HIO3 + 10HCl
3P + 5HNO3 + 2H2O = 3H3PO4 + 5NO
Кислоти утворюються в разі дії сильних окисників на деякі
неметали.
3. Розчинення неметалів у воді (можна одержувати одразу
декілька кислот).
Cl2 + H2O = HCl + HClO ,
3Br2 + 3H2O = 5HBr + HBrO3.
4. Гідроліз галогенангідридів і солей утворених слабкими ос-
новами й кислотами:
PCl5 + 4H2O = H3PO4 + 5HCl,
PCl3 + 3H2O = H3PO3 + 3HCl,
Al2S3 + 6H2O = 2Al(OH)3↓ + 3H2S↑.
83
2.4. АМФОТЕРНІ ГІДРОКСИДИ
Амфотерні гідроксиди – це гідрати амфотерних оксидів. Найва-
жливіші серед них Be(OH)2, Zn(OH)2, Al(OH)3, Cr(OH)3, Pb(OH)2,
Sn(OH)2, Fe(OH)3. Ці сполуки проявляють слабкі оснóвні та сла-
бкі кислотні властивості.
Назви амфотерних гідроксидів утворюються так само, як і
основ: Zn(OH)2 – цинк гідроксид, Cr(OH)3 – хром (ІІІ) гідроксид.
Залежно від властивостей сполуки, що вступає в реакцію з
амфотерним гідроксидом, останній здатний проявляти оснóвні
чи кислотні властивості. У наведених нижче схемах дисоціації
амфотерних гідроксидів праворуч відображено кислотний хара-
ктер, а ліворуч – основний характер сполук:
Zn2+ + 2OH– ' Zn(OH)2 ' 2H+ + ZnO22–
Al3+ + 3OH– ' Al(OH)3 ' 3H+ + AlO33–.
2.4.1. Хімічні властивості амфотерних гідроксидів

1. Взаємодія з кислотними оксидами й кислотами.
Під час взаємодії з кислотами й кислотними оксидами амфо-
терні гідроксиди виявляють властивості основ, а металічний
елемент переходить до складу катіона солі:
амфотерний гідроксид + кислотний оксид → сіль + вода
амфотерний гідроксид + кислота → сіль + вода
2Cr(OH)3 + 3SO3 = Cr2(SO4)3 + 3H2O
Al(OH)3 + 3HBr = AlBr3 + 3H2O
Оскільки амфотерні гідроксиди є слабкими електролітами, то
вони не здатні взаємодіяти зі слабкими кислотами та відповід-
ними кислотними оксидами.
2. Взаємодія з основними оксидами й основами.
Під час взаємодії з основою й основним оксидом амфотерний
гідроксид виявляє кислотні властивості, а металічний елемент,
що його утворює переходить до кислотного залишку солі:
амфотерний гідроксид + основний оксид → сіль + вода
амфотерний гідроксид + основа → сіль + вода
84
При взаємодії амфотерних гідроксидів із лугами чи основни-
ми оксидами, склад продуктів реації суттєво залежить від умов.
Так, при проведенні реакції у водних розчинах утворюються
солі комплесні (гідроксо-комплекси), у той час як при нагріванні
твердих або розплавлених реагентів утворюються звичайні ок-
сигеновмісні солі.
t
Zn(OH)2 + Li2O Li2ZnO2 + H2O (за умов сплавлення)
Zn(OH)2 + Li2O + H2O = Li2[Zn(OH)4] (у водному розчині)
t
Zn(OH)2 + 2LiOН Li2ZnO2 + 2H2O (за умов сплавлення)
Zn(OH)2 + 2LiOН = Li2[Zn(OH)4] (у водному розчині)
Для того, щоб правильно записати формулу солі, яка утворю-
ється при взаємодії амфотерних гідроксидів з основами й основни-
ми оксидами треба запам'ятати такі рекомендації, які продемонст-
руємо на прикладі передостаннього рівняння. Сіль повинна скла-
датися з катіону металу (М+х) та аніону кислотного залишку (А–у).
Загальна формула солей Му+хАх–у. Спочатку треба визначити харак-
тер (кислотний, оснóвний) сполук, що вступають у реакцію. Адже,
сполука з оснóвними властивостями віддасть катіон металічного
елементу (М+х) на утворення солі, а сполука з кислотними власти-
востями – аніон кислотного залишку (А–у). У нашому випадку з
двох реагентів сполукою з вираженими оснóвними властивостями
є LiOН, тому до складу катіону солі ввійде хімічний елемент Літій
(Li+). Амфотерний гідроксид Zn(OH)2, порівняно з LiOН, проявляє
кислотні властивості, тому можна записати його формулу як кис-
лоту: розкриємо дужки та на пешому місці поставимо катіон гідро-
гену, а далі кислотний залишок (аніон), що складається з металіч-
ного елементу Цинку та Оксигену H2ZnO2. Записавши амфотерний
гідроксид у вигляді кислоти можемо відокремити кислотний зали-
шок ZnO22–. Оскільки аніон двозарядний (–2), а катіон має заряд
(+1), то для електронейтральності сполуки потрібно два катіони
(Li+). Тоді отримаємо сіль, формула якої Li2ZnO2.
3.Термічний розклад.
амфотерний гідроксид t амфотерний оксид + вода
t
2Al(OH)3 Al2O3 + 3H2O
t
Zn(OH)2 ZnO + H2O
85
2.4.2. Способи одержання амфотерних гідроксидів
1. Реакція обміну між лугом і сіллю:
CrCl3 + 3KOH = Cr(OH)3↓ + 3KCl
ZnCl2 + 2KOH = Zn(OH)2↓ + 2KCl
При одержанні амфотерних гідроксидів за цією схемою необ-
хідно використовувати строго стехіометричні кількості реагентів,
оскільки надлишок лугу буде взаємодіяти з осадженим гідроксидом.
2. Взаємодія солей із кислотами:
K3CrO3 + HCl недостача + H2O = KCl + Н3CrО3 (або Cr(OH)3↓)
Na[Al(OH)4] + HCl недостача = NaCl + H2O + Н3AlО3 (або Al(OH)3↓)
При надлишку кислоти, вона буде взаємодіяти з осадженим
гідроксидом з утворенням солі, тому як і в попередньому при-
кладі необхідно чітко дотримуватися стехіометрії.
3. Окиснення основ:
4Fe(OH)2 + O2 +2H2O = 4Fe(OH)3
4Cr(OH)2 + O2 +2H2O = 4Cr(OH)3
2Fe(OH)2 + H2O2 = 2Fe(OH)3
Одержання гідроксидів за цією реакцією можливе лише для
металічних елементів, яким характерні змінні ступені окиснення.
2.5. ЗАЛЕЖНІСТЬ ВЛАСТИВОСТЕЙ СПОЛУК Е(ОН)n

ВІД ПРИРОДИ ЕЛЕМЕНТА (Е)
Майже кожному з оксидів відповідає сполука з водою (гід-

рат) Е(ОН)n. Гідрати оксидів, залежно від природи елемента (по-
значено як Е), поділяються на основи, кислоти й амфотерні гід-
роксиди. Належність Е(ОН)n до певного класу визначається його
дисоціацією в одному з напрямів:
Е(ОН)n E+n + nOH– (основа),
Е(ОН)n nH+ + EOnn– (кислота),
+ n–
nH + EOn Е(ОН)n E+n + nOH– (амф. гідроксид).
Характер дисоціації сполуки залежить від полярності її зв'яз-
ків E–O та O–H, оскільки дисоціація спочатку відбувається за
полярнішими (іонними) зв'язками. Так, елемент із вираженими
металічними властивостями відповідної простої речовини утво-
86
рює сполуку з іонним зв'язком Е–О, яка дисоціює як основа, з
утворенням гідроксиданіонів OH–. Елемент із вираженими неме-
талічними властивостями відповідної простої речовини утворює
сполуку з малополярним зв'язком Е–О, порівняно з яким зв'язок
О–Н буде полярнішим. Дисоціація в цьому випадку буде відбу-
ватися за кислотною схемою, із утворенням катіонів гідрогену
H+. Якщо міцності зв'язків Е–О та О–Н близькі, то дисоціація
може відбуватися в обох напрямках (із утворенням катіонів гід-
рогену H+ або гідроксиданіонів OH–) і сполука буде проявляти
амфотерні властивості.
Здебільшого кількість груп ОН у гідратах Е(ОН)n відповідає
валентності елементу Е, але не завжди. Якщо валентність біль-
ша, ніж чотири, у багатьох випадках елемент не здатний утри-
мувати таку велику кількість гідроксогруп. Тому одержуються
сполуки, бідніші на одну чи кілька молекул води. Так, немає
кислот H5PO5, H6SO6, а існують H3PO4 і H2SO4.
Міцність зв'язків Е–О та О–Н у сполуках Е(ОН)n (n відпові-
дає номеру групи) залежить від положення елементу Е в Пері-
одичній системі Д. І. Менделєєва. У періодах із зростанням по-
рядкового номера елементу зростає ступінь окиснення атома та
зменшується його радіус. Це призводить до зменшення поляр-
ності зв'язку Е–О та збільшення полярності зв'язку О–Н. Тому в
періодах зліва направо зростає здатність до дисоціації з відщеп-
ленням іонів Гідрогену (водню), тобто кислотні властивості
сполук Е(ОН)n зростають, а оснóвні спадають.
У групах із зростанням порядкового номера елементу заряд
не змінюється, а радіус зростає. Унаслідок цього збільшується
полярність зв'язку Е–О і здатність до дисоціації з відщепленням
іонів ОН–. Таким чином, у підгрупах зверху донизу наростають
оснóвні властивості сполук Е(ОН)n.
Якщо один і той самий елемент утворює кілька сполук Е(ОН)n,
то, із збільшенням ступеня окиснення елементу відбувається
збільшення заряду та зменшення радіуса елемента. Унаслідок
цього полярність зв'язку Е–О зменшується, а О–Н збільшується,
що призводить до посилення кислотних властивостей сполук
Е(ОН)n у вищих ступенях окиснення. Так, Cr(OH)2 – основа,
Cr(OH)3 – амфотерний гідроксид, H2CrO4 – кислота.
87
2.6. СОЛІ
Солі
Середні Кислі Основні

NaCl, CaSO4, NaHCO3, Mg(OH)Cl,
Cu(NO3)2, NaH2PO4, Fe(OH)Cl2,
NH4NO3, Na2HPO4, KHSO4 Fe(OH)2Cl,
FeCl3 Al(OH)SO4
Солі – це продукти повного або часткового заміщення ато-

мів Гідрогену кислоти на метал чи гідроксогруп основи на кис-
лотний залишок.
Можна дати інше визначення. Солі – це складні речовини, що
дисоціюють (розпадаються) у водних розчинах, утворюючи ка-
тіони металу (або NH4+) і аніони кислотного залишку.
Залежно від складу солей їх можна розділити на декілька типів:
¾ середні солі – продукти повного заміщення атомів Гідроге-
ну в кислоті на іони металічного елемента чи NH4+–групу):
NaOH + НNO3 = NaNO3 + H2O
¾ кислі солі – продукти неповного заміщення атомів Гідроге-
ну в кислоті на іони металічного елемента чи NH4+-групу):
NaOH + Н2CO3 = NaHCO3 + H2O
¾ основні солі – продукти неповного заміщення ОН-груп ос-
нови на аніони кислотних залишків:
Mg(OH)2 + НCl = Mg(OH)Cl + H2O
Крім того виділяють оксосолі, подвійні солі, змішані та ком-
плексні солі.
Оксосолі можна розглядати як продукти дегідратації (відщеплен-
ня молекул води) основних солей, або неповного заміщення кисню в
оксиді на кислотні залишки, наприклад, AlOCl, BiONO3 тощо.
Подвійні солі – солі, утворені двома різними катіонами. Напри-
клад, галуни – KAl(SO4)2.12H2O, NH4Al(SO4)2.12H2O; подвійний
фосфат – NH4MgPO4; мінерал сильвініт – NaCl.KCl тощо. Особли-
вістю подвійних солей є те, що у водних розчинах вони поводяться
як суміш двох окремих солей. У випадку галунів як суміш калій
сульфату K2SO4 та алюміній сульфату Al2(SO4)3. Однак при випа-
рюванні води вони викристалізовуються у вигляді однієї солі.
88
Змішані солі – солі утворені двома різними аніонами. Напри-
клад, широко відоме хлороване вапно – змішаний хлорид-
гіпохлорит кальцію – CaCl(ClO), мінерал фторапатит – зміша-
ний фторид-фосфат кальцію – Ca5F(PO4)3.
Комплексні солі (від англ. complex – складний) – сполуки (моле-
кули або найчастіше іони) у яких сумарна валентність централь-
ного атома більша за максимально передбачувану за положенням
елемента у Періодичній системі, наприклад, [Co(NH3)6]Cl3,
K3[Fe(CN)6], Na3[Cr(OH)6], [Cu(NH3)4][Ni(CN)4] тощо. У деяких
випадках комплексні солі за складом нагадують подвійні. Проте,
на відміну від подвійних солей, у розчині комплексні солі пово-
дять себе як індивідуальні речовини. Якщо галуни в розчині ди-
соціюють утворюючи окремо іони калію, алюмінію та сульфату:
KAl(SO4)2 ' K+ + Al3+ + 2 SO42-
то комлексні солі дисоціюють, зберігаючи незмінним комплекс-
ний іон:
[Co(NH3)6]Cl3 ' [Co(NH3)6]3+ + 3Cl–,
K3[Fe(CN)6] ' 3K+ + [Fe(CN)6]3–,
Na3[Cr(OH)6] ' 3Na+ + [Cr(OH)6]3–,
[Cu(NH3)4][Ni(CN)4] ' [Cu(NH3)4]2+ + [Ni(CN)4]2–.
2.6.1. Номенклатура солей

Середні солі називають, вказуючи назву металічного елемен-
та та його валентність (якщо це потрібно), а потім назву кислот-
ного залишку. Наприклад, NaCl – натрій хлорид, CuSO4 – куп-
рум (ІІ) сульфат.
Кислі солі називають так само, як і середні, але з додаванням
до назви кислотного залишку слова "гідроген", що пишуть разом
із відповідним числовим префіксом. Наприклад, NaHSO4 – на-
трій гідрогенсульфат, KHS – калій гідрогенсульфід, Ca(H2PO4)2
– кальцій дигідрогенфосфат.
Основні солі називають, вказуючи спочатку назву металічного
елемента, потім слово "гідроксо" з відповідним числовим префік-
сом і назву кислотного залишку. Наприклад, CaOHCl – кальцій
гідроксохлорид, Fe(OH)2NO3 – ферум (ІІІ) дигідроксонітрат.
89
2.6.2. Хімічні властивості солей
1. Дисоціація солей.
Середні солі дисоціюють на катіони металу та кислотні залишки:
Na2SO4 ' 2Na+ + SO42–,
ZnCl2 ' Zn2+ + 2Cl–.
Кислі солі в розчині повністю дисоціюють на катіони металу
та кислотні залишки:
NaHSO4 ' Na+ + HSO4–,
KHCO3 ' K+ + HCO3–.
Кислотні залишки дисоціюють частково за рівноважною схемою:
HSO4– ' H+ + SO42–,
HCO3– ' H+ + 2–.
Основні солі в розчині спочатку повністю дисоціюють на ки-
слотний залишок і гідроксокатіон:
Mg(OH)Cl ' Mg(OH)+ + Cl–,
а гідроксокатіон, у свою чергу, частково дисоціює на катіон
металу та гідроксо-аніон:
Mg(OH)+ ' Mg2+ + OH–.
2. Реакції з кислотами.
сіль 1 + кислота 1 → сіль 2 + кислота 2
Солі реагують із кислотами, якщо внаслідок реакції утворю-
ється малорозчинна або газоподібна сполука. Сильні кислоти
витісняють слабші із солей.
BaCl2 + H2SO4 = BaSO4↓ + 2HCl,
CaСО3 + 2HCl = CaCl2 + CO2↑ + H2O,
КHSO3 + HCl = КCl + H2SO3,
Унаслідок реакції між основною сіллю та кислотою, які містять
однакові кислотні залишки, утворюється одна середня сіль і вода:
Mg(OH)Cl + HCl = MgCl2 + H2O.
При взаємодії основної солі з кислотою, які містять різні ки-
слотні залишки, утворюються дві середні солі з різними аніона-
ми та вода:
2Mg(OH)Cl + H2SO4 = MgCl2 + MgSO4 + 2H2O.
Унаслідок взаємодії комплексної солі із кислотою утворю-
ються дві середні солі з різними катіонами (якщо кислоти над-
90
лишок) або середня сіль та амфотерний гідроксид (якщо кис-
лоти недостача):
2Na3[Al(OH)6] + 6H2SO4(надл.) = 3Na2SO4 + Al2(SO4)3 + 12H2O
2Na3[Al(OH)6] + 3H2SO4(недост.) = 3Na2SO4 + 2Al(OН)3↓+ 6H2O
3. Реакції з лугами.
сіль 1 + луг 1 → сіль 2 + луг 2
Солі реагують із лугами, якщо внаслідок реакції утворюється
малорозчинна або газоподібна сполука. Сильні основи витісня-
ють слабші із солей.
CuCl2 + 2NaOH = 2NaCl + Cu(OH)2↓,
NH4Br + NaOH = NH3 + H2O + NaBr.
Унаслідок реакції між кислою сіллю та лугом, які утворені
однаковими катіонами, утворюється одна середня сіль і вода:
K2НPO4 + KOH = K3PO4 + H2O
Mg(HCO3)2 + Mg(OH)2 = 2MgCO3↓ + 2H2O.
Якщо реакція відбувається між кислою сіллю та лугом, які утво-
рені різними катіонами, то утворюються дві кислі або дві середні
солі (залежно від співвідношення) із різними катіонами та вода:
2KН2PO4 + 2NаOH = K2НPO4 + Nа2НPO4 + 2H2O
3KН2PO4 + 6NаOH = K3PO4 + 3Nа3PO4 + 6H2O
Основні солі реагують із лугами з утворенням нової основної
солі чи основи (залежно від співвідношення):
CuCl2 + NaOH = NaCl + Cu(OH)Cl
CuCl2 + 2NaOH = 2NaCl + Cu(OH)2
Al(OH)Cl2 + KOH = Al(OH)2Cl + KCl
Al(OH)Cl2 + KOH (надл.) = K3[Al(OH)6] + 2KCl
4. Реакції з оксидами.
Середні солі при нагріванні реагують із малолеткими кислот-
ними чи амфотерними оксидами з утворенням нової середньої
солі та більш леткого кислотного оксиду:
t
Na2СО3 + SiO2 Na2SiO3 + CO2↑
t
Ca3(PО4)2 + 3SiO2 3CaSiO3 + P2О5
t
+ Cr2O3 Ca(CrO2)2 + CO2↑
Кислі солі при нагріванні реагують з основними чи амфотер-
ними оксидами:
91
t
2KHSO3 + CaO CaSО3 + K2SO3 + H2O
t
2KHSiO3 + ZnO ZnSiО3 + K2SiO3 + H2O
5. Реакції з металічними елементами.
Fe + CuSO4 = FeSO4 + Cu
Середні солі реагують із металічними елементами, що стоять
у електрохімічному ряду напруг ліворуч від металічного елеме-
нту, що входить до складу солі.
6. Реакції між солями.
Середні солі, у водних розчинах, взаємодіють між собою у
разі утворення малорозчинних середніх солей.
сіль 1 + сіль 2 → сіль 3 + сіль 4
Pb(NO3)2 + 2KI = PbI2↓+ 2KNO3
7. Термічний розклад.
Cолі оксигеновмісних кислот розкладаються з утворенням
кислотного й основного оксидів:
t
CaСО3 СаО + СО2↑
Cолі оксигеновмісних кислот, у яких кислототворний хіміч-
ний елемент міститься у проміжному ступені окиснення розкла-
даються з утворенням двох середніх солей за реакціями диспро-
порціонування (коли один хімічний елемент входить до складу
різних сполук у збільшеному та зменшеному ступені окиснення
відносно до вихідної сполуки):
t
4Na2S+4O3 Na2S–2 + 3Na2S+6O4
Солі амонію утворені кислотами не окисниками розклада-
ються з виділенням аміаку:
t
(NH4)2CO3 2NH3 + CO2 + H2O,
t
NH4Cl NH3 +HCl
Солі амонію утворені кислотами окисниками розкладаються
за окисно-відновними реакціями:
t
N–3H4N+3O2 N20 + 2H2O
t
N-3H4N+5O3 N2+1O + 2H2O
t
(N-3H4)2Cr2+6O7 Cr2+3O3 + N20 + 4H2O
92
Солі нітратної кислоти при нагріванні розкладаються на
продукти, склад яких залежить від положення в ряду активності
металів металічного елемента, що входить до складу солі:
Ліворуч від Mg → Нітрит + О2
Нітрат t від Mg до Cu → Оксид + NO2 + О2
Металічний елемент
Праворуч Cu →
+ NO2 + О2
t
2 NaNO3 2NaNO2 + O2
t
2Pb(NO3)2 2PbO + 4 NO2 + O2
t
2AgNO3 2Ag + 2 NO2 + O2
Кислі солі нелетких кислот при нагріванні відщеплюють воду:
t
NaH2PO4 NaPO3 + H2O,
t
2NaHSO4 Na2S2O7 + H2O.
Кислі солі летких кислот розкладаються з утворенням серед-
ніх солей:
t
Сa(HCO3) CaCO3 + CO2 + H2O,
t
2NaHS Na2S + H2S↑.
Основні солі утворені безкоксигеновмісними кислотами при
нагріванні розкладаються з відщепленням води й утворенням
оксосолі:
t
Fe(OH)2Cl H2O + FeOCl (оксосіль),
t
2MgOHCl H2O + Mg2OCl2 (оксосіль)/
Основні солі утворені оксигеновмісними кислотами при на-
гріванні розкладаються з відщепленням оксидів:
t
(СuOH)2CO3 2CuO + CO2↑ + H2O,
t
4Al(OH)2NO3 2Al2O3 + 4NO2 ↑+ О2↑+ 4H2O.
93
2.6.3. Способи одержання солей
1. Взаємодія простих речовин:
2Na + 3Cl2 = 2NaCl
t
3Ca + 2P Ca3P2
2. Взаємодія металів:
a) із кислотами – активні метали реагують із кислотами нео-
кисниками з витісненням водню:
2Al + 6HCl = 2AlCl3 + 3H2↑,
б) із солями – більш активний метал заміщує менш активний
із його солі:
CuSO4 + Fe = FeSO4 + Cu,
Hg(NO3)2 + Zn = Zn(NO3)2 + Hg.
Якщо металічний елемент, що входить до складу солі може
проявляти різні ступені окиснення, то він може бути відновле-
ний до більш нижчого ступеня окиснення металічним елемен-
том, що міститься в ряду напруг праворуч від нього:
2FeCl3 + Cu = 2FeCl2 + CuCl2,
2FeCl3 + 2 Hg = 2FeCl2 + Hg2Cl2.
г) із лугами
t
2Al + 6NaOH 2Na3AlO3 + 3H2
2Al + 6NaOH + 6H2O = 2Na3[Al(OH)6] + 3H2
3. Взаємодія неметалів із солями:
2KI + Br2 = 2KBr + I2↓,
t
Na2SO3 + S Na2S2O3
4. Взаємодія основних оксидів із кислотними оксидами й кис-
лотами:
CaО + SO2 = CaSO3,
CuO + H2SO4 = CuSO4 + H2O,
5. Взаємодія основних оксидів із амфотерними оксидами й гі-
дроксидами:
t
Li2O + ZnО Li2ZnO2,
t
3Li2O + 2Al(OН)3 2Li3AlO3 + 3H2O,
94
6. Взаємодія кислотних оксидів з основними оксидами й основами:
CO2 + CaO = CaCO3 + H2O
CO2 + Ca(OH)2 = CaCO3 + H2O,
При взаємодії основи з надлишком кислотного оксиду утво-
рюється кисла сіль:
2CO2 + Ca(OH)2 = Ca(НCO3)2,
NaOH + CO2 = NaНСO3
7. Взаємодія кислотних оксидів із амфотерними оксидами й
гідроксидами:
3N2O5 + Al2O3 = 2Al(NO3)3,
3SO3 + 2Al(OН)3 = Al2(SO4)3 + 3H2O
8. Взаємодія основ та амфотерних гідроксидів із кислотами:
2NaOH + H2SO4 = Na2SO4 + 2H2O,
Zn(OH)2 + H2SO4 = ZnSO4 + 2H2O.
При взаємодії основи чи амфотерного гідроксиду з надлиш-
ком багатоосновної кислоти утворюється кисла сіль:
NaOH + H2SO4(надл.) = NaHSO4 + H2O
Zn(OH)2 + 2H2SO4(надл.) = Zn(HSO4)2 + 2H2O
При взаємодії кислоти з надлишком багатокислотної основи
чи амфотерного гідроксиду утворюється основна сіль:
2Zn(OH)2(надл.) + H2SO4 = (ZnОH)2SO4 + 2H2O
Cu(OH)2(надл.) + НBr = Cu(OH)Br + H2O
9. Реакції основ, кислот і солей із солями:
H2SO4 + Ba(NO3)2 = BaSO4↓ + 2HNO3,
Ba(OH)2 + Na2SO4 = BaSO4↓ + 2NaOH,
AgNO3 + KBr = AgBr↓ + KNO3.
У випадку взаємодії солі з кислотою, що містять однакові ки-
слотні залишки утворюється кисла сіль:
BaSO4 + H2SO4 = Ba(НSO4)2 + H2O
Ca3(PO4)2 + 4H3PO4 = 3Ca(H2PO4)2,
Na2S + H2S = 2NaHS
При взаємодії надлишку солі з основою утворюється основна сіль:
Ba(OH)2 + ВаSO4(надл.) = (Ba(ОН))2SO4,
2NaOH + 2CuSO4(надл.) = (Cu())2SO4 + Na2SO4,
NaOH + MgCl2(надл.) = Mg(ОН)Cl + NaCl.
95
2.7. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МІЖ КЛАСАМИ РЕЧОВИН
Між простими речовинами, оксидами, кислотами, основами і
солями існує генетичний зв'язок, тобто можливість їх взаємного
перетворення. Так, більшість простих речовини при сполученні
з киснем перетворюються на оксиди. Виходячи з оснóвних ок-
сидів, можна отримати основи та оснóвні солі. Із кислотних ок-
сидів можна отримати кислоти та кислі солі. Оснóвні оксиди,
основи й оснóвні солі – це речовини оснóвної природи. Вони
здатні взаємодіяти з речовинами кислотної природи: кислотни-
ми оксидами, кислотами та кислими солями. Амфотерні оксиди
та гідроксиди здатні взаємодіяти зі сполуками як кислотної, так і
оснóвної природи. Унаслідок таких реакцій утворюються солі.
З іншого боку, виходячи із солей, можна отримати основи,
кислоти та відповідні їм оксиди. Такий зв'язок між класами не-
органічних сполук, який ґрунтується на добуванні речовин од-
ного класу з речовин іншого, називається генетичним. Немож-
ливе тільки безпосереднє перетворення кислот і кислотних ок-
сидів на основи й оснóвні оксиди.
Наведена схема ілюструє взаємні перетворення сполук різ-
них класів:
Металічний Основний або
→ ← Основа
елемент амфотерний оксид
↓ ↓ ↓
Сіль → Сіль ← Сіль
↑ ↑ ↑
Неметалічний
→ Кислотний оксид ← Кислота
елемент
Приклади розв'язання завдань

до теми основні класи неорганічних сполук
Приклад 1. Вкажіть, до яких класів неорганічних речовини
відносяться сполуки й запишіть їхні назви: Cu(OH)2, СO2, LiОН,
CuО, Н3ВO3, Сl2O7, НСlO3, К2НРO4, H2CrО4, Fe(OH)2NO3, Li2O,
(NH4)2Fe(SO4)2, Na2CO3.
96
Оксиди: СO2 – кислотний оксид (карбон (IV) оксид, вуглеки-
слий газ); CuО – основний оксид (купрум (ІІ) оксид); Сl2O7 –
кислотний оксид (хлор (VII) оксид); Li2O – основний оксид (лі-
тій оксид). Основи: Сu(ОН)2 – нерозчинна основа (купрум (ІІ)
гідроксид); LiОН – розчинна основа – луг (літій гідроксид). Ки-
слоти: Н3ВO3 – ортоборатна кислота; НClO3 – хлоратна кислота;
Н2СrO4 – хроматна кислота. Солі: К2НРO4 – кисла сіль (калій
гідроген фосфат); Fe(OH)2NO3 – основна сіль (дигідроксоферу-
му (ІІІ) нітрат); (NH4)2Fe(SO4)2 – подвійна сіль (сульфат заліза
(II)-амонію); Na2CO3 – середня сіль (натрій карбонат).
Приклад 2. Визначити до якого класу неорганічних речовини
належать такі сполуки:
Ba(OH)2, HNO2, K2SO4, Fe(OH)2Cl, K2НPO4, Na3[Cr(OH)6]
Розв'язання:
Ba(OH)2 – двокислотна основа
HNO2 – одноосновна кислота
K2SO4 – середня сіль
Fe(OH)2Cl – основна сіль
K2НPO4 – кисла сіль
Na3[Cr(OH)6] – комплексна сіль.
Приклад 3. Напишіть назви таких сполук: Sb2O3, SeО2, Р2O5, СrO3,
Mn2O7, Cd(OH)2, Sn(OH)2, Н3РO4, НРO3, K2S, NaHSO4, Na3PO4, КРO3,
Na2HPO4, NaH2PO4, NaHS, Mg(H2PO4)2, AlOH(NO3)2.
Розв'язаня. Sb2O3 – стибій (III) оксид; SeO2 – селен (IV) оксид;
P2O5 – фосфор (V) оксид; CrO3 – хром (VI) оксид; Мn2O7 – манган
(VII) оксид; Cd(OH)2 – кадмій гідроксид; Sn(OH)2 – станум (II)
гідроксид; Н3РO4 – ортофосфатна кислота; НРO3 – метафосфатна
кислота; K2S – калій сульфід; NaHSO4 – натрій гідроген сульфат;
Na3PO4 – натрій ортофосфат; КРО3 – калій метафосфат; Na2HPO4
– натрій гідроген фосфат; NaН2PO4 – натрій дигідрогенфосфат;
NaHS – натрій гідрогенсульфід; Mg(H2PO4)2 – магній дигідроген-
фосфат; AlОН(NO3)2 – гідроксоалюміній нітрат.
Примітка. У назвах сполук Калію, Натрію, Магнію, Кадмію,
Барію й Алюмінію валентність не вказується, тому що ці хімічні
елементи мають постійну валентність.
97
Приклад 4. Напишіть формули сполук за їхніми назвами: фе-
рум (III)гідроксид, плюмбум (II) сульфід, станум (IV) сульфід,
барій сульфід, барій сульфіт, барій сульфат, арґентум ортофос-
фат, арґентум метафосфат, кальцій хлорат, кальцій перхлорат,
кальцій гідрогенкарбонат, гідроксокупрум (II) карбонат, метаар-
сенатна кислота, ортоарсенатна кислота.
Fe(OH)3, PbS, SnS2, BaS, BaSO3, BaSO4, Ag3PO4, AgPO3, Са(СlO3)2,
Са(СlO4)2, Ca(HCO3)2, (CuOH)2CO3, HAsO3, H3AsO4.
Приклад 5. Наведіть тривіальні (історичні, традиційні) назви
сполук: НСl, MgSO4, Na2CO3, NaHCO3, NaOH, КOH, КСlO3, CO,
CO2, NH3, NH4Cl, Ca(OH)2, CaOCl2, N2O, NaCl, CuSO4.5H2O, SO3,
SO2, CaO, K2CO3, HF, KAl(SO4)2.12H2O.
Розв'язання. HCl – соляна кислота; MgSO4 – гірка сіль; Na2CO3 –
кальцинована сода; NaHCO3 – харчова сода; NaOH – їдкий натр, каус-
тик; КOH – їдкий калій; КСlO3 – бертолетова сіль; СO2 – вуглекислий
газ; СО – чадний газ; NH3 – аміак; NH4Cl – нашатир; Са(ОН)2 – гаше-
не вапно; СаОСl2 – хлорне вапно; N2O – закис нітрогену, сміховий газ;
NaCl – кухонна сіль; CuSO4.5H2O – мідний купорос; SO3 – сірчаний
газ; SO2 – сірчистий газ; СаО – негашене вапно; K2СO3 – поташ HF –
плавикова кислота; KAl(SO4)2.12H2O – алюмокалійні галуни.
Приклад 6. Напишіть рівняння реакцій, що характеризують
властивості MgО, Р2O5.
Магній оксид належить до основних оксидів, які взаємодіють
із кислотами й кислотними оксидами, наприклад:
MgО + 2НСl = MgСl2 + Н2O;
MgО +SO3 = MgSO4.
Фосфор (V) оксид належить до кислотних оксидів, які взає-
модіють із основами й основними оксидами, наприклад:
Р2O5 + 3NaOH = Na3PO4 + 3H2O;
Р2O5 +3Li2O = 2Li3PO4.
Приклад 7. За допомогою рівнянь реакцій покажіть амфотер-
ність алюміній оксиду Аl2O3 і хром гідроксиду Сr(ОН)3.
Амфотерні оксиди й гідроксиди взаємодіють і з кислотами, і
з лугами:
1) Аl2O3 + 6НСl = 2АlСl3 + 3Н2O,
98
2) Аl2O3 + 2NaOH = 2NaAlO2 + H2O,
3) 2Cr(OH)3 + 3H2SO4 = Cr2(SO4)3 + 6H2O,
4) Cr(OH)3 + 3NaOH =Na3[Cr(OH)6].
Примітка. Для Al2O3 рівняння реакції (рівняння 2) написано
для випадку його взаємодії з розплавом лугу, продукт реакції
NaАlО2 – натрій метаалюмінат; а для Сr(ОН)3 (рівняння 3) – із
розчином лугу, продукт реакції Nа3[Сr(ОН)6] – натрій гексагід-
роксохромат (III).
Приклад 8. Поясніть, які із зазначених речовин взаємодіють із
розчинами лугів: НСl, H2S, N2, СН4, NH3, SO2. Напишіть рівнян-
ня їх реакцій із натрій гідроксидом.
Із лугами взаємодіють кислоти й кислотні оксиди, у цьому
списку це НСl, H2S і SO2. Рівняння реакцій:
НСl + NaОН = NaСl + Н2O,
H2S + 2NaОН = Na2S + 2H2O,
SO2 + 2NaОН = Na2SO3 + H2O.
Приклад 9. Напишіть рівняння реакцій, за допомогою яких
можна зробити такі перетворення:
а) Ca → CaO → Ca(OH)2 → CaSO4
б) P4 → P4O10 → H3PO4 → KН2PO4 → K2НPO4 → K3PO4
в) CuSO4 → Cu(OH)2 → CuO → Cu
г) Аl2O3 → Al2(SO4)3 → Аl(ОН)3 → Аl(ОН)2Сl → АlOНСl2 → АlСl3
а)
1) 2Ca + O2 = 2CaO
2) CaO + H2O = Ca(OH)2
3) Ca(OH)2 + H2SO4 = CaSO4↓ + H2O
б)
1) P4 + 5O2 = P4O10
2) P4O10 + 6H2O = 4H3PO4
3) H3PO4 + KOH = KН2PO4 + H2O
4) KН2PO4 + KOH = K2НPO4 + H2O
5) K2НPO4 + KOH = K3PO4 + H2O
в)
1) CuSO4 + 2NaOH = Cu(OH)2↓ + Na2SO4
2) Cu(OH)2 = CuO + H2O
3) CO + H2 = Cu + H2O
99
г)
Аl2O3 + 3H2SO4 = Al2(SO4)3 + 3H2O,
(Аl2O3 + 3SO3 = Al2(SO4)3)
Al2(SO4)3 + 6NaОН = 2Аl(ОН)3 + 3Na2SO4,
(Al2(SO4)3 + 6NH4ОН = 2Аl(ОН)3 + 3(NH4)2SO4)
Аl(ОН)3 + НСl = Аl(ОН)2Сl + Н2O,
Аl(ОН)2Сl + НСl = АlOНСl2 + Н2O,
АlOНСl2 + НСl = АlСl3 + Н2O.
Примітка. У дужках наведено деякі інші можливі реакції
одержання цільових сполук.
Приклад 10. Напишіть рівняння реакцій, що показують взає-
мозв'язок оксидів CuО, СO2, Сl2O7, ВаО, В2O3, СrO3 із відповід-
ними гідроксидами.
Наведені в умові завдання оксиди можна одержати за оборо-
тними реакціями з відповідних їм гідроксидів (основ і кислот)
шляхом термічного розкладання (у випадку ангідриду перхлора-
тної кислоти – Сl2O7 необхідно використовувати сильний водо-
віднімаючий агент, наприклад фосфорний ангідрид). У цих реа-
кціях крім оксиду утворюється вода:
Cu(OH)2 = CuО + Н2O; Ва(ОН)2 = ВаО + Н2O;
Н2СO3 = СO2 + Н2O; 2Н3ВO3 = В2O3 + Н2O;
2НСlO4 = Сl2O7 + Н2O; Н2СrO4 = СrO3 + Н2O.
Приклад 11. Напишіть рівняння реакцій одержання середніх,
кислих і основних солей при взаємодії хром (III) гідроксиду із
соляною (хлоридною) і сульфатною кислотами. Наведіть назви
отриманих солей.
Сr(ОН)3 + 3НСl = СrСl3 + 3Н2O,
СrСl3 – хром (III) хлорид ;
Cr(OH)3 + 2НСl = СrОНСl2 + 2Н2O,
СrOНСl2 – гідроксохром (III) хлорид ;
Cr(OH)3 + НСl = Сr(ОН)2Сl + Н2O,
Сr(ОН)2Сl – дигідроксохром (III) хлорид;
Cr(OH)3 + 3H2SO4 = Cr(HSO4)3 + 3H2O,
Cr(HSO4)3 – хром (III) гідрогенсульфат;
100
2Сr(ОН)3 + 3H2SO4 = Cr2(SO4)3 + 6Н2O,
Cr2(SO4)3 – хром (III) сульфат;
Cr(OH)3 + H2SO4 = CrOHSO4 + 2Н2O,
CrOHSO4 – гідроксохром (III) сульфат;
2Cr(OH)3 + H2SO4 = [Cr(OH)2]2SO4 + 2Н2O,
[Cr(OH)2]2SO4 – дигідроксохром (III) сульфат.

Із наведених після кожного питання відповідей необхідно
знайти лише одну правильну відповідь.
1. Яка назва відповідає солі (CuOH)2CO3?
а) гідрокарбонат міді (II);
б) карбонат гідроксокупруму (II);
в) карбонат дигідроксокупруму (II).
2. Яка речовина має назву кальцій гідрогенфосфат?
а) Ca3(PO4)2; б) Ca(H2PO4)2; в) (CaOH)3PO4; г) CaHPO4.
3. Яка з кислот може утворювати кислі солі?
а) HCl; б) HNO3; в) H2S; г) HClО4.
4. Яка з основ може утворювати основні солі?
а) NaOH; б) KOH; в) Ca(OH)2; г) CuOH.
5. У якому рядку містяться лише кислотні оксиди?
а) K2O, MnО2, SO2;
б) P2O5, SO3, CO2;
в) CO2, BaО, SiО2.
6. Який гідроксид має амфотерні властивості?
а) NaOH; б) Mg(OH)2; в) Al(OH)3; г) LiOH.
7. Який гідроксид належить до лугів?
а) Al(OH)3; б) La(OH)3; в) Zn(OH)2; г) Ca(OH)2.
8. Із якою речовиною реагуватиме натрій гідроксид?
а) Ca; б) Na2O; в) CO2; г) CaCO3.
9. Яка взаємодія є реакцією нейтралізації?
а) BaCl2 + H2SO4→; б) Na + H2SO4→;
в) NaOH + CO2→; г) KOH + H2SO4→.
10. Які пари речовини можуть взаємодіяти між собою?
а) SO3 і HNO3; б) CO2 і NO2; в) CaО і P2O5; г) CaО і BaО.
101
2.1. Розподіліть за класами і напишіть назви сполук: CaSO4,
MgО, CaCl2, Na2HPO4, H2SO3, H2S, Pb(OH)2, N2O5, Mg(OH)Cl,
Fe(OH)3, KHCO3.
2.2. Які з оксидів безпосередньо взаємодіють із водою: BaО,
SO3, CaО, SiО2, P2O5, Fe2O3, Al2O3, Na2O, NO2, ZnО? Напишіть
рівняння реакцій.
2.3. Напишіть рівняння реакцій для здійснення ланцюжка пе-
ретворень:
а) С → СO2 → СaСO3 → Сa(HСO3)2;
б) Al → Al2(SO3)3 → Al(OH)3 → К3[Al(OH)6];
в) FeCl3 → Fe(OH)2Сl → Fe(OH)3 → Fe2O3;
г) P→ P2O5 → H3PO4 → Mg(H2PO4)2;
д) CuO → CuCl2 → Cu(OH)2 → [Cu(NH3)4](OH)2;
е) Na2SiO3 → H2SiO3 → SiO2 → CaSiO3;
є) K → K2O2 → K2O → KOH → KHSO4 → K2SO4 → BaSO4;
ж) Fe → Fe2O3 → Fe2(SO4)3 → Fe(OH)3 → Fe2O3 →FeО → Fe;
з) SO2 → SO3 → H2SO4 → ZnSO4 →Zn(OH)2 → K2ZnО2 → ZnІ2.
2.4. Напишіть рівняння реакцій для здійснення ланцюжка пе-
ретворень:
Ферум → ферум (III) нітрат → ферум (III) гідроксид → фе-
рум (III) оксид → ферум → ферум (II) сульфат → ферум (II) гід-
роксид → ферум (III) гідроксид → калій феррит.
2.5. Напишіть рівняння реакцій:
Оксиди
1. P + O2 = 11. CO2 + MgO =
t t
2. Mg + O2 12. SiO2 + Cr2O3
t t
3. ZnS + O2 13. Na2О + Al2O3
t 14. SO3 + Mg(OH)2 =
4. Fe(OH)3
t 15. CaО + H2SO4 =
5. CrO3 16. Al2О3 + HCl =
6. SO2 + O2 = t
7. SO2 + H2O = 17. Al2О3 + KOH
8. MgО + H2O = 18. Al2О3 + KOH + H2O =
9. NO2 + H2O = 19. NO2 + Al(OH)3 =
t
10. BaО + SO3 = 20. Na2O + Cu(OH)2
102
t t
21. Al2О3 + K2СО3 34. CO2 + CaО
22. Pb3O4 + KOH = 35. SO2 + Al2O3 =
23. Pb3O4 + H2SO4 = t
36. K2O + Cr2O3
24. С + O2 = 37. SO2 + NaOH =
25. K + O2 = 38. MgO + H3PO4 =
t
26. CuS + O2 39. SnO + HCl =
t t
27. Al(OH)3 40. SnО + KOH
t 41. SnО + KOH + H2O =
28. H2SiO3
t 42. SO3 + Cu(OH)2 =
29. Fe2O3 + Fe t
30. Cl2O7 + H2O = 43. К2O + Zn(OH)2
t
31. K2О + H2O = 44. Cr2O3 + CaСО3
32. ClO2 + H2O = 45. Fe3O4 + KOH =
33. Na2O + Cl2O = 46. Fe3O4 + H2SO4 =
Основи та амфотерні гідроксиди
1. К + H2O = 21. NaOH + ZnO + H2O =
2. Li2O + H2O = 22. Al + NaOH + H2O =
3. Al2О3 + H2O = 23. Fe(OH)2 + O2 + H2O =
4. KOH + HCl = 24. Na[Cr(OH)4] + HCl (нед.) =
5. NaOH + H2SO4 = 25. Ba + H2O =
6. Ba(OH)2 + HBr = 26. Cs2O + H2O =
7. Ba(OH)2 + H2SO4 = 27. Fe 2O3 + H2O =
8. La(OH)3 + HI = 28. NaOH + HBr =
9. NaOH + FeCl3 = 29. KOH + H3PO4 =
10. Ba(OH)2 + CaCl2 = 30. Mg(OH) 2 + HCl =
11. Al(OH)3 + HCl = 31. Ca(OH) 2 + H2SO3 =
12. Al(OH)3 + H2SO4 = 32. La(OH) 3 + СН3СООН =
13. Al(OH)3 + Н3PO4 = 33. KOH + CrBr3 =
t 34. Ca(OH)2 + MgCl2 =
14. Sn(OH)2 + КOH 35. Fe(OH)3 + HCl =
15. Sn(OH)2 + KOН (р–н) = 36. Fe(OH)3 + H2SO4 =
t
16. Cu(OH)2 + K2O 37. Fe(OH)3 + Н3PO4 =
17. Cu(OH)2 + K2O + H2O = t
38. Pb(OH)2 + RbOН
18. Cr(OH)3 + Cl2O7 = 39. Al(OH)3 + Ba(OH)2 (р–н) =
19. KOH + N2O5 = t
t 40. Pb(OH)2 + Cs2O
20. KOH + BeO 41. Pb(OH)2 + Cs2O + H2O =
103
42. Pb(OH)2 + P2O5 = 46. Zn + NaOH + H2O =
43. KOH + NO2 = 47. Mn(OH)2 + O2 + H2O =
t 48. K3AlO3 + HI (нед.) + H2O =
44. Ba(OH)2 + Al2O3
45. Ba(OH)2 +Al2O3 + H2O =
Кислоти
1. Cl2O + H2O = 21. ClO3 + H2O =
2. H2 + I2 = 22. H2 + Br2 =
3. H2SO3 + CaO = 23. HNO3 + Na2O =
4. H2SiO3 + Fe2O3 = 24. H2SO3 + Cr2O3 =
5. HI + KOH = 25. H3PO4 + Ba(OH)2 =
6. HNO3 + Al(OH)3 = 26. Cr(OH)3 + H2SO3 =
7. HBr + Na2CO3 = 27. CaCl2 + H2SO4 =
8. Mg + H2SO4 (розв.) = 28. Zn + H2SO4 (розв.) =
9. Mg + H2SO4 (конц.) = 29. Zn + H2SO4 (конц.) =
10. Сu + H2SO4 (розв.) = 30. Ag + H2SO4 (розв.) =
11. Cu + H2SO4 (конц.) = 31. Ag + H2SO4 (конц.) =
12. Hg + HNO3 (розв..) = 32. Ag + HNO3 (розв..) =
13. Hg + HNO3 (конц.) = 33. Ag + HNO3 (конц.) =
14. Ca + HNO3 (розв..) = 34. Zn + HNO3 (розв..) =
15. Ca + HNO3 (конц.) = 35. Zn + HNO3 (конц.) =
16. C + HNO3 (розв.) = 36. I2 + HNO3 (розв..) =
17. P + HNO3 (конц.) = 37. S + HNO3 (конц.) =
18. Na[Al(OH)4] + HBr(нед.) = 38. Na2[Cu(OH)4] + HCl(нед.) =
19. Na2[Zn(OH)4] + H2SO4(екв.) = 39. Na2[Sn(OH)4] + HBr(екв.) =
20. Na3[Al(OH)6] + HCl (нaдл.) = 40. Na3[Cr(OH)6] + H2SO4(нaдл.) =
Солі
t 11. LiOH + H2SO4 (надл.) =
1. Li + N2
2. Al + HBr = 12. Sn(OH)2 + H2SO4 =
3. MgО + SO3 = 13. Sn(OH)2 + H2SO4 (надл.) =
t 14. Sn(OH)2 (надл.) + H2SO4 =
4. Na2O + SnО 15. ZnSO3 + H2SO4 =
5. P2O5 + Al2O3 = 16. MgSO4 + H2SO4 =
6. K2O + H2SO4 = 17. ZnCl2 + NaOH =
7. CO2 + Mg(OH)2 = 18. MgCl2 (надл.) + KOH =
8. SO2 + Al(OН)3 = 19. Zn(OH)Cl + KOH =
t
9. Na2O + Al(OН)3 20. Zn(OH)Cl + KOH (надл.) =
10. 2LiOH + H2SO4 = 21. Li2НPO4 + LiOH =
104
22. LiН2PO4 + NаOH = 54. Cu(OH)2 + H2SO4 =
23. Ca(OH)Cl + HCl = 55. Cu(OH)2 + H2SO4 (надл.) =
24. Ca(OH)Cl + H2SO4 = 56. Cu(OH)2 (надл.) + H2SO4 =
25. NaHSO3 + HCl = 57. CaSO3 + H2SO4 =
26. Na3[Cr(OH)6] + H2SO4(надл.) = 58. BaSO4 + H2SO4 =
27. Na3[Cr(OH)6] + H2SO4(нед.) = 59. CuCl2 + NaOH =
t 60. SrCl2 (надл.) + KOH =
28. K2СО3 + SiO2
t 61. Cu(OH)Cl + KOH =
29. LiHSO3 + MgO 62. Cu(OH)Cl + KOH (надл.) =
t 63. Cs2НPO4 + CsOH =
30. LiHSiO3 + SnO
t 64. CsН2PO4 + KOH =
31. Cr + NaOH 65. Ba(OH)Cl + HCl =
32. Cr + NaOH + H2O = 66. Ba(OH)Cl + H3PO4 =
33. CuSO4 + Zn = 67. RbHSO3 + HBr =
t
34. KNO3 68. Li3[Al(OH)6] + HNO3(надл.) =
t 69. Li3[Al(OH)6] + HNO3(нед.) =
35. Mg(NO3)2 t
t 70. Li2СО3 + SiO2
36. Hg(NO3)2 t
t 71. NaHSO3 + BaO
37. KH2PO4 t
t 72. NaHSO3 + CuO
38. Li2HPO4 t
t 73. Zn + NaOH
39. CaOHCl 74. Zn + NaOH + H2O =
t
40. NH4Cl 75. PbSO4 + Zn =
t t
41. (NH4)2CO3 76. NaNO3
t t
42. (NH4)2Cr2O7 77. Cu(NO3)2
t t
43. Mg + N2 78. (NO3)2
44. Ca + H2SO4 = t
79. K2HPO4
45. CO2 + MgO = t
46. K2O + CuO = 80. Ba(HCO3)2
t
47. Mn2O7 + ZnO = 81. Al(OH)2Cl
48. Li2O + H2SO3 = t
82. Na2SO3
49. N2O5 + Ca(OH)2 = t
50. SO3 + Cr(OН)3 = 83. NH4NO2
t t
51. Li2O + Zn(OН)2 84. NH4NO3
52. 2KOH + H3AsO4 =
53. KOH + H3AsO4 (надл.) =
105
Розділ 3
БУДОВА АТОМА. ПЕРІОДИЧНИЙ ЗАКОН
І ПЕРІОДИЧНА СИСТЕМА Д. І. МЕНДЕЛЄЄВА
Із теми "Будова атома, періодичний закон і Періодична сис-

тема Д. І. Менделєєва" необхідно знати й уміти:
1. Знати назви, позначення, заряд і відносну масу елементар-
них часток, що входять до складу атома й атомного ядра.
2. Пояснювати, чим відрізняються ізотопи того самого хі-
мічного елемента, уміти записувати символи ізотопів, уміти
обчислювати середню атомну масу хімічного елемента за його
ізотопним складом.
3. Розуміти теоретичні основи (принцип квантування, кор-
пускулярно-хвильова подвійність, принцип невизначеності) та
знати експериментальні факти, на яких засновано сучасну мо-
дель будови атома.
4. Уміти пояснювати поняття "атомна орбіталь". Зобра-
жувати форми граничної поверхні s-, р- і d-орбіталей.
5. Знати квантові числа: назви, позначення, фізичний вміст,
значення, взаємозв'язок.
6. Знати закономірності формування електронних оболонок
багатоелектронних атомів: принцип найменшої енергії, правило
Клечковського, принцип Паулі, правила Хунда.
7. Уміти записувати електронну формулу атома за атомним
номером елемента та зазначати в атомі валентні електрони; для
валентних електронів уміти записувати графічну формулу.
8. Визначати значення квантових чисел для будь-якого елек-
трона в електронній оболонці атома.
9. Знати формулювання періодичного закону, структуру двох
основних форм Періодичної системи, ознаки поділу елементів
на сімейства s-, р-, d- і f-елементів.
106
10. Пояснювати фізичний вміст атомного номера, періоду
та групи, знати відмінності побічної підгрупи від головної в Пе-
ріодичній системі.
11. Пояснювати за електронною будовою атома й місцем
елемента в Періодичній системі хімічні властивості елемента,
а також склад і властивості його оксидів і гідроксидів.
12. Знати та пояснювати закономірності зміни в періодах і
групах характеристик атомів (радіус, іонізаційний потенціал,
електронегативність), властивостей елементів і простих ре-
човин (металічні чи неметалічні, окисно-відновні властивості).
13. Пояснювати закономірності зміни в періодах і в групах
складу та властивостей оксидів і гідроксидів.
3.1. БУДОВА АТОМА

Досягнення експериментальної фізики кінця ХІХ ст. показа-
ли, що уявлення про неподільність атомів є хибним. Прямим
доказом складності будови атомів було відкриття електронів та
анодних променів, явища самодовільного розпаду атомів деяких
елементів, що одержало назву радіоактивності.
У 1896 р. француз А. Бекерель встановив, що руди, які місти-
ли уран, іонізують гази, засвічують фотопластинки та виклика-
ють флуоресценцію. У подальшому подружжям Кюрі (П'єром
Кюрі та Марією Склодовською-Кюрі) було встановлено, що такі
ж властивості проявляє не лише Уран.
Встановлення Е. Резерфордом (1899–1903) природи α−, β− та
γ−променів, що утворюються під час радіоактивного розпаду, а осо-
бливо виявлення ядер атомів (1909–1911) під час дослідження про-
ходження α-частинок через метали та визначення заряду електрона
(Р. Міллікен, 1903–1914) дозволило створити першу теорію будови
атома. Подальший її розвиток і вдосконалення пов'язані з іменами
Н. Бора та А. Зоммерфельда, які для пояснення спектральних влас-
тивостей атомів використали квантову теорію М. Планка та теорію
ймовірності А. Ейнштейна. Доведення дискретності електрона
(Дж. Франк, Г. Герц, 1912), встановлення заряду ядра, що дорівнює
порядковому номеру елемента у Періодичній системі (Г. Мозлі,
1913), відкриття протона (Е. Резерфорд, 1920) і нейтрона
107
(Дж. Чедвик, 1932) дозволили запропонувати сучасну модель атома,
основні положення якої такі:
1. Атоми елементів складаються з позитивно зарядженого ядра
й негативно заряджених електронів, що рухаються навколо нього.
2. Ядро займає дуже малий об'єм атома.
3. Маса атома зосереджена в його ядрі.
4. Ядро складається з протонів і нейтронів.
5. Число протонів у ядрі дорівнює порядковому номеру елемента.
6. Число електронів, що рухаються навколо ядра, дорівнює
кількості протонів у ядрі.
Різні типи атомів мають загальну назву – нукліди.
Нуклід – вид атомів і ядер, що мають певне число протонів і
нейтронів.
Нукліди достатньо характеризуються будь-якими двома чис-
лами із трьох фундаментальних параметрів: А – масове число,
Z – заряд ядра (кількість протонів), N – число нейтронів у ядрі.
Нукліди, що належать одному елементу визначаються числом
протонів, але можуть відрізнятися числом нейтронів. Такі нук-
ліди називають ізотопами.
Будова електронної оболонки атома визначається різним за-
пасом енергії окремих електронів у атомі. Сучасні квантово-
механічні уявлення про будову електронної оболонки атома ви-
ходять із того, що рух електрона в атомі навколо ядра не можна
описати певною траєкторією. Можна розглядати лише деякий
об'єм простору, у якому міститься електрон. Оскільки для елек-
трона характерний корпускулярно-хвильовий дуалізм, то для
пояснення будови електронної оболонки необхідно було враху-
вати його рух навколо ядра і як частинки, і як хвилі.
Одержане Е. Шредінгером рівняння, що описувало рух елек-
трона навколо ядра з урахуванням корпускулярно-хвильового
дуалізму, показувало, що електрон може міститися в будь-якій
частині навколо ядерного простору, проте ймовірність його пе-
ребування в різних частинах цього простору не однакова. Прос-
тір навколо ядра, у якому ймовірність знаходження електрона
достатньо велика, називають орбіталлю.
Із рівняння Шредінгера випливало, що стан електрона в
атомі визначається чотирма параметрами – квантовими чис-
108
лами. (Квантові числа, із погляду математики, є коренями рів-
няння Шредінгера, тобто рівняння мало розв'язки лише за пев-
них значень цих чисел – за аналогією з коренями квадратного
рівняння в математиці).
Головне квантове число (n) – визначає енергію електрона та
ступінь його віддаленості від ядра. Воно може набувати цілих
значень, починаючи з одиниці (n = 1, 2, 3,…∝), і фактично від-
повідає за енергетичний рівень, на якому міститиметься елект-
рон; інтервал енергій електронів, що перебувають на цьому рів-
ні; число підрівнів цього енергетичного рівня (перший рівень
складається з одного підрівня, другий – із двох, третій – із
трьох); у Періодичній системі Д. І. Менделєєва значенню голо-
вного квантового числа відповідає номер періоду.
Стан електрона, який характеризується певним значенням голо-
вного квантового числа називається енергетичним рівнем електрона
в атомі. Для енергетичних рівнів електрона в атомі, що відповідають
різним значенням n, позначають великими латинськими літерами:
головне квантове число (n) 1 2 3 4 5 6 7
енергетичний рівень К L M N O P Q
Побічне (орбітальне або азимутальне) квантове число (l) –
визначає форму електронної орбіталі. Воно пов'язане з величи-
ною головного квантового числа й може набувати всіх цілочис-
лових значень, починаючи з нуля до n–1. При цьому кожному
значенню l відповідає своя форма орбіталі; при l = 0 орбіталь
має форму сфери (s-орбіталь), при l = 1 – форму об'ємної вісімки
або гантелі – (р-орбіталь) і т. д. Зверніть увагу, що на першому
електронному рівні (n = 1) може бути лише s-орбіталь (l = 0), на
другому (n = 2) – s-орбіталь (l = 0) і р-орбіталі (l = 1), на третьо-
му (n = 3) – s-орбіталь (l = 0), р-орбіталі (l = 1) і d-орбіталі (l = 2).
орбітальне квантове число (l) 0 1 2 3
енергетичний підрівень s p d f
Відповідно до позначень енергетичних підрівнів за допомогою
літер електрони, які перебувають на них називаються s-електро-
нами; p-електронами; d-електронами і f-електронами. Тому, на
першому енергетичному рівні можуть бути лише s-електрони; на
другому s- і p-електрони; на третьому – s, p і d-електрони і т. д.
109
Магнітне квантове число (m) – визначає орієнтацію атомної
орбіталі у просторі. Магнітне квантове число може набувати
всіх цілочислових значень, починаючи з + l через 0 до – l, тобто
може мати 2l +1 значення.
Обертання електрона навколо ядра можна порівняти з рухом
струму по замкнутому контуру. При цьому виникає магнітне
поле, напруженість якого спрямована перпендикулярно до пло-
щини обертання електрона. Якщо атом перебуває в зовнішнім
магнітному полі, то, згідно з квантово-механічним уявленням,
його електрони повинні розташуватися так, щоб проекції їхніх
магнітних моментів на напрямок цього поля були цілочислови-
ми (див. рис. 3.1). При цьому вони можуть набувати як негатив-
них, так і позитивних значень, включаючи нульове.
Чисельне значення проекції магнітного моменту і є магніт-
ним квантовим числом. Якщо значення орбітального квантового
числа дорівнює l, те магнітне квантове число буде набувати зна-
чення від – l до +l, включаючи нуль. Загальна кількість значень
буде дорівнює 2l + 1.
Напруженість зовнішнього магнітного поля
Рис. 3.1. Фізичний зміст магнітного квантового числа
Таким чином, магнітне квантове число визначає розташуван-

ня орбіталей у просторі щодо обраної системи координат. Зага-
льне число можливих значень тl показує, скількома способами
можна розташувати орбіталі даного підрівня у просторі, тобто
загальне число орбіталей на підрівні.
Орбітальному квантовому числу l = 0 відповідає єдине зна-
чення магнітного квантового числа тl = 0. Ці значення характе-
ризують усі s-орбіталі, які мають форму сфери. Оскільки в цьо-
110
му випадку магнітне квантове число набуває тільки одного зна-
чення, кожний s-підрівень складається лише з однієї орбіталі.
Розглянемо будь-який p-підрівень: при l = 1 орбіталі мають фо-
рму гантелей (об'ємні "вісімки"), магнітне квантове число набу-
ває таких значень ml = –1, 0, +1 (три значення), отже,
p-підрівень складається із трьох орбіталей, і ці орбіталі розта-
шовуються вздовж трьох осей координат і, відповідно, познача-
ються рх, ру, pz. Для d-підрівня l = 2, тl = –2, –1, 0, +1, +2 (5 зна-
чень), і будь-який d-підрівень складається з п'яти орбіталей, які
певним чином розташовані в просторі (див. рис. 3.2) і познача-
ються відповідно dxy, dxz, dzy, d z2 і d x2 − y 2 .
Рис. 3.2. Просторові конфігурації s-, р- і d-орбіталей

111
Чотири з п'яти d-орбіталей мають форму об'ємних чотирипе-
люсткових розеток, кожна з яких утворена двома гантелями,
п'ята орбіталь являє собою гантель із тором у екваторіальній
площині ( d z2 -орбіталь) і розташована вздовж осі z. "Пелюстки"
орбіталі d x2 − y 2 розташовані вздовж осей х та y. Орбіталі dxy, dxz
і dyz розташовані між відповідними осями.
Четвертий енергетичний рівень складається з чотирьох підрів-
нів – s, р, d і f. Перші три з них аналогічні розглянутим вище, а чет-
вертий – f-підрівень складається вже із семи орбіталей, просторові
конфігурації яких досить складні, і розглядати їх ми не будемо.
Спінове квантове число (ms) – визначає напрямок обертання
електрона як частинки навколо своєї осі й може набувати лише
двох значень: +1/2 чи –1/2.
Подібно до будь-якої природної системи чи об'єкту, атом ко-
жного елемента намагається мати мінімальну енергію. Це мож-
ливо лише при певному розміщенні електронів на орбіталях згі-
дно з такими правилами:
Правило Паулі: в атомі не може бути електронів з однако-
вими значеннями всіх чотирьох квантових чисел.
Правило Хунда: електрони розміщуються на однакових орбі-
талях таким чином, щоб їхній спін був максимальним.
Правило Клечковського: порядок заповнення енергетичних рів-
нів визначається прагненням атома до мінімального значення
суми головного й орбітального квантового чисел (n+l), причому
при однакових значеннях суми в першу чергу заповнюються орбі-
талі з меншим значенням головного квантового числа.
Заповнення електронних шарів у атомі, що перебуває в осно-
вному (незбудженому) стані, починається з орбіталей, які відпо-
відають найнижчому значенню енергії, тобто відбувається у по-
рядку зростання суми (n+l). Так, сума (n+l) для електронів
3d-орбіталей дорівнює 3 + 2 = 5, тоді як для електронів 4s-обрі-
талей 4 + 0 = 4. Тому спочатку електронами заповнюватиметься
4s-орбіталь, і лише після її заповнення починається заповнення
3d-орбіталі. У випадку 4f-орбіталей, де n+l = 4+3 =7, ця сума
більша від (n+l) у випадку 5s-, 5p- і 6s-орбіталей. Це призводить
до того, що 4f-орбіталі заповнюються електронами лише після
112
заповнення 5s-, 5p- і 6s-орбіталей. Виходячи із вищевказаного,
заповнення електронами орбіталей повинно відбуватися в такій
послідовності:
1s⇒2s⇒2p⇒3s⇒3p⇒4s⇒3d⇒4p⇒5s⇒4d⇒5p⇒6s……
Із правила Паулі випливає, що на одній електронній орбіталі
може міститися не більше двох електронів. Отже, на першому
електронному рівні максимально може бути 2 електрони, дру-
гому – 8, третьому – 18, четвертому – 32.
Кожному елементові, як відомо, відповідає свій конкретний
заряд ядра та відповідна кількість електронів, що рухаються на-
вколо нього орбітами. Отже, в атомі кожного елемента має бути
характерним свій індивідуальний розподіл електронів.
Існує певна форма запису стану електрона в атомі. Напри-
клад, для основного стану атома Гідрогену вона має вигляд, що
зображено на рис. 3.3.
Рис. 3.3. Основний стан атома Гідрогену

Це означає, що на першому енергетичному рівні на s-підрівні
перебуває один електрон. Іноді стан електрона в атомі зображу-
ють у вигляді символьного запису, який показує, скільки елект-
ронів містяться на орбіталях атома елемента. Такий запис нази-
вають електронною формулою. Тоді для атома Гідрогену маємо:
1s1. (Електронна формула атома Оксигену: 1s22s22p4, Хрому:
1s22s22p63s23p63d54s1).
Окрім електронних формул використовують і електроногра-
фічні. У них квадратом (коміркою) позначається орбіталь, а
стрілочкою – електрон. Напрямок стрілочки вказує орієнтацію
спіну електрона. Принцип побудови електронографічних фор-
мул такий: перший електронний шар, що складається тільки із
s-електронів, представляють однією квантовою коміркою, де
може розміститися два електрони з антипаралельними спінами:
113
Другий енергетичний рівень складається з двох s-електронів і
шести р-електронів: s-електрони займають одну квантову комір-
ку, а р-електрони – три. Оскільки енергія другого рівня вища за
енергію першого, то це відображається так:
Енергія електронів третього шару ще вища, тому й енергети-

чні комірки будуть розподілені таким чином:
Кожен елемент має свою індивідуальну електронну формулу,

яку порівнюють із його візитною карткою.
За електронною формулою атома можна визначити:
1) число електронів, які містяться в електронній оболонці (за
сумою верхніх індексів);
2) заряд ядра атома – порядковий номер (загальна кількість
електронів дорівнює кількості протонів у ядрі);
3) номер періоду Періодичної системи, у якому міститься цей
елемент (за числом енергетичних рівнів);
4) у якій групі і підгрупі Періодичної системи міститься еле-
мент (за будовою останнього та передостаннього електронних
рівнів), і визначити елемент – метал чи неметал;
5) можливі валентності (ступені окиснення) елемента.

Приклад 1. Запишіть електронну формулу атома Фтору. Стан
валентних електронів зобразіть електронно-графічною схемою.
Визначте число неспарених електронів в атомі цього елемента.
114
Атомний номер Фтору дорівнює дев'яти, отже в його атомі є
дев'ять електронів. Відповідно до принципу найменшої енергії та
враховуючи наслідки принципу Паулі, записуємо електронну
формулу Фтору: ls22s22p5. Другий енергетичний рівень в атомі
Фтору – валентний (зовнішній). Для зовнішніх електронів скла-
даємо електронно-графічну схему:
Зі схеми випливає, що в атомі Фтору є один неспарений елек-

трон, тобто атом Фтору може проявляти тільки одну валент-
ність, рівну одиниці. Перехід атома Фтору у збуджений валент-
ний стан неможливий, тому що на зовнішньому енергетичному
рівні (другому) немає вільних орбіталей. При розпарюванні еле-
ктронних пар неспарені електрони не можуть перейти на третій
енергетичний рівень.
Приклад 2. Складіть електронно-графічні схеми можливих
станів валентних електронів атома Карбону. Визначте сумарний
спін для нормального та збудженого стану атома.
Електронна формула атома Карбону ls22s22p2, стан валентних
електронів 2s22p2. Підрівень 2р незавершений, тому що число елек-
тронів на ньому менше шести. Схеми розподілу електронів на ва-
лентному рівні в основному та збудженому станах атома Карбону:
Максимальне (за абсолютною величиною) значення спіну (2)

відповідає збудженому стану, основному стану відповідає сума-
рний спін, що дорівнює одиниці.
Приклад 3. Напишіть електронні формули атома Феруму, іона
Феруму (+2) і Феруму (+3).
115
В атомі Феруму 3d-підрівень заповнюється електронами піс-
ля 4s-підрівня, але при іонізації атома спочатку відриваються від
атома 4s-електрони. Тому електронні формули такі:
Fe: ls22s22p63s23p63d64s2;
Fe2+: ls22s22p63s23p63d64s°;
Fe3+: ls22s22p63s23p63d54s°.
Приклад 4. Напишіть скорочені електронні формули атомів
Калію й Рутенію.
У скороченому вигляді частина електронної формули, що
відповідає стійкій електронній оболонці атома попереднього
інертного газу, заміняється символом цього елемента у квадра-
тних дужках, а інша частина формули записується у звичайно-
му вигляді. Унаслідок цього електронна формула стає корот-
кою, але її інформативність від цього не зменшується: Калій:
[Ar]4s1; Рутеній: [Kr]4d65s2.
Приклад 5. Визначте, до яких сімейств хімічних елементів від-
носяться Стронцій (Z = 38), Плюмбум (Z = 82), Цирконій (Z = 40)
і Самарій (Z = 62).
Хімічні елементи розділяють на чотири сімейства.
1. s-елементи. В атомах цих елементів відбувається запов-
нення електронами s-підрівня валентного (зовнішнього, остан-
нього) енергетичного рівня.
2. p-елементи. Заповнюється електронами р-підрівень зовні-
шнього енергетичного рівня.
3. d-елементи. Заповнюється електронами d-підрівень предо-
станнього енергетичного рівня.
4. f-елементи. Заповнюється електронами f-підрівень другого
зовні енергетичного рівня.
Записуємо скорочені електронні формули даних елементів:
Sr: [Kr]5s2; Pb: [Xe]4f145d106s26p2;
25 2
Zr: [Kr]4d s ; Sm: [Xe]4f56s2.
Із формул бачимо, до якого сімейства належить кожен з елементів.
Приклад 6. Визначте число валентних електронів в атомах
Алюмінію та Ванадію.
116
Валентними називаються ті електрони, які забезпечують хімі-
чний зв'язки даного елемента з іншими елементами у сполуках.
Валентні електрони визначаються за належністю елементів
до певного сімейства. Зокрема, у s-елементів валентними є елек-
трони зовнішнього s-підрівня, у р-елементів – зовнішніх підрів-
нів s і р, а в d-елементів валентні електрони містяться на зовні-
шньому s-підрівні та передостанньому d-підрівні.
Електронна формула Алюмінію (Z = 13): ls22s22p63s23p1, або в
скороченому вигляді [Ne]3s23p1 Алюміній належить сімейству
р-елементів, отже його атом містить три валентні електрони.
Електронна формула Ванадію (Z = 23): ls22s22p63s23p63d34s2,
або в скороченому виді [Ar]3d34s2. Ванадій належить до сімейс-
тва d-елементів, отже в його атомі п'ять валентних електронів.
Приклад 7. Охарактеризуйте всі неспарені електрони в атомі
Мангану (в основному стані) квантовими числами.
Електронна формула атома мангану (Z = 25) ls22s22p63s23p63d54s2
або в скороченому виді [Ar]3d54s2. З електронної формули бачимо,
що незавершеним є 3d-підрівень, максимально можливе число еле-
ктронів на якому дорівнює 10, усі інші підрівні завершені повніс-
тю, тому, згідно із правилом Хунда, електрони на них спарені.
Отже, усі неспарені електрони містяться на 3d-підрівні. Зобразимо
електронно-графічну формулу для цього підрівня:
Стани електронів в атомах характеризується чотирма кванто-

вими числами: головним, орбітальним, магнітним і спіновим.
Для п'яти неспарених електронів атома Мангану їхні значення такі.
Квантове число Значення

Головне, n 3 3 3 3 3
Орбітальне, l 2 2 2 2 2
Магнітне, ml; 2 1 0 –1 –2
Спінове, ms ½ ½ ½ ½ ½
117
Із таблиці видно, що головне квантове число n (характеризує
загальну енергію електрона в полі ядра) для всіх електронів од-
наково і дорівнює 3, тому що всі 5 електронів містяться на тре-
тьому енергетичному рівні. Орбітальне квантове число l, що ха-
рактеризує енергію електрона на конкретному підрівні (число l
можна визначити з відповідності: для s-підрівня l = 0, для
р-підрівня l = 1, для d-підрівня l = 2 і для f-підрівня l = 3) також
однакове для всіх електронів, оскільки всі вони містяться на од-
ному підрівні. Магнітне квантове число ml характеризує проек-
цію механічного й магнітного моментів електрона на осі коор-
динат, тобто визначає взаємне розташування орбіталей одного
підрівня у просторі. Воно набуває значення від +l до –l, тому для
всіх п'яти електронів ml різне, тому що вони містяться на різних
орбіталях 3d-підрівня, що мають у просторі різне взаємне роз-
ташування. Спінове квантове число ms характеризує проекцію
власного механічного моменту частки (обертання електрона на-
вколо своєї осі). Воно набуває двох значень: ±½. Для розгляну-
тих електронів в атомі Мангану воно має однакове значення,
тому що електрони неспарені, отже, мають однаковий напрямок
власного механічного моменту.
Приклад 8. Швидкість руху електрона дорівнює 2 · 108 м/с.
Розрахуйте довжину хвилі електрона.
Взаємозв'язки між швидкістю руху електрона та його довжи-
ною хвилі λ (корпускулярно-хвильовий дуалізм) виражається
рівнянням де Бройля:
h
λ=
mν
де h – стала Планка, дорівнює 6,63 · 10–34 Дж.c; m – маса елект-
рона, дорівнює 9,11 · 10–31 кг; v – його швидкість. Отже, довжина
хвилі електрона:
6,63 ⋅ 10−34
λ= = 3,6 ⋅ 10−12 м .
9,11 ⋅ 10−31 ⋅ 2 ⋅ 108
118
3.2. ПЕРІОДИЧНА СИСТЕМА ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
Д. І. МЕНДЕЛЄЄВА
Періодична система елементів Д. І. Менделєєва – це система-
тизація та класифікація хімічних елементів, розроблена видат-
ним російським хіміком Д. І. Менделєєвим. Періодична система
є графічним відображенням періодичного закону: властивості
елементів перебувають у періодичній залежності від заряду
ядер їхнів атомів.
3.2.1. Основні форми Періодичної системи

Існує близько 500 варіантів представлення Періодичної си-
стеми, але найпоширеніші дві: 18-клітинна (розгорнута) і
8-клітинна (коротка).
У 18-клітинній формі Періодичної системи хімічні елементи
розміщені відповідно до будови електронних оболонок їхніх
атомів, але частина елементів (f-елементи) винесені з таблиці й
наведені внизу у вигляді додатку, а їхнє місце в системі позна-
чено зірочками. Цю форму Періодичної системи ми не наводи-
мо, оскільки її використовують не часто.
Коротка 8 клітинна форма періодичної системи елементів
компактна й тому більше зручна для користування, ніж розгор-
нута. Тому більш детально зупинимося на її характеристиці.
Найголовнішими структурними одиницями короткої пері-
одичної системи елементів є періоди та групи.
Період – горизонтальний ряд елементів, що розміщені у по-
рядку поступового зростання протонного числа (зарядів атом-
них ядер). У Періодичній системі сім періодів, пронумерованих
арабськими цифрами від 1 до 7. Перші три періоди складаються
з одного ряду та називаються малими періодами. Решта періодів,
починаючи з четвертого та закінчуючи шостим, складається з
двох рядів і називаються великими періодами, а сьомий – неза-
вершений. Перший період – найменший за кількістю хімічних
елементів (у ньому їх два), за ним йдуть два малих (другий
і третій), що містять по вісім елементів. Кожен із них почина-
119
ється лужним елементом і закінчується інертним газом. Четвер-
тий і п'ятий періоди (великі) – містять по 18 елементів, шостий –
найбільший (містить 32 елементи). Кожний великий період поді-
ляється на два ряди, один із яких починається лужним металом
і завершується елементами родини Феруму або Платини, інший
– з елемента підгрупи Купруму й закінчується інертним газом.
У малих періодах металічні властивості елементів рівномірно
послаблюються, а неметалічні – наростають. У великих періодах
металічні властивості елементів спочатку послаблюються, потім
дещо посилюються та знову послаблюються з переходом до не-
металів та інертних газів.
Група – це вертикальний ряд подібних елементів, що нале-
жать до різних періодів. У короткому варіанті Періодичної сис-
теми всього вісім груп. Вони пронумеровані римськими цифра-
ми І–VIII. Кожна група елементів складається з двох підгруп –
головної, до якої входять елементи малих періодів і подібні до
них елементи великих періодів, та побічної, до якої належить
решта елементів даної групи. Усі елементі однієї групи прояв-
ляють подібні хімічні властивості, переважно у вищих ступенях
окиснення, значення яких формально збігаються з номером гру-
пи. У групи об'єднуються не тільки подібні за хімічними влас-
тивостями елементи, а й елементи, що відрізняються один від
одного. Властивості елементів головної та побічної підгруп од-
нієї групи відрізняються. Так, головна підгрупа сьомої групи –
галогени (F, Cl, Br, І) – типові неметали, а побічна підгрупа, що
складається з (Mn, Tc, Re) – типові метали. Елементи кожної
підгрупи – хімічні аналоги.
3.2.2. Періодичні властивості елементів
Із періодичним законом найкраще узгоджуються такі власти-

вості та характеристики атомів: атомні й іонні радіуси, енергія
іонізації, спорідненість до електрона, електронегативність і
валентність елементів. Багато властивостей простих речовин і
хімічних сполук також узгоджуються з періодичним законом.
120
3.2.2.1. Атомні й іонні радіуси хімічних елементів
Радіуси атомів і іонів у періодах зменшуються, тому що елект-
ронна оболонка атома або іона кожного такого елемента в пері-
оді, порівняно з попереднім, ущільнюється через збільшення за-
ряду ядра та збільшення енергії притягування електронів до ядра.
Радіуси атомів у групах збільшуються, тому що атом (іон)
кожного елемента відрізняється від того, що розміщується вище,
появою нового електронного шару.
Зміна атомних радіусів показана на рис. 3.4, із якого бачимо,
що залежність має характерний для періодичного закону "пил-
коподібний" вигляд. Однак у періодах зменшення розмірів ато-
мів і іонів відбувається не монотонно: в окремих елементів спо-
стерігаються невеликі "сплески" та "провали". Вони поясню-
ються особливостями будови електронних оболонок атомів і
вивчаються в університетському курсі хімії.
Рис. 3.4. Залежність радіуса від атомного номера елементів

першого–четвертого періодів
Прості позитивно заряджені іони (катіони) виникають при

відриві електронів від атомів, а прості негативно заряджені (ані-
они) – при їхньому приєднанні. У табл. 3.1 наведено радіуси
атомів і іонів лужних елементів і галогенів.
121
Таблиця 3.1
Радіуси деяких атомів та іонів
Атом r, нм Катіон r, нм
Li 0,157 Li+ 0,019
Na 0,180 Na+ 0,028
K 0,216 K+ 0,059
Rb 0,229 Rb+ 0,073
F 0,039 F– 0,040
Cl 0,073 Cl– 0,074
Br 0,087 Br– 0,089
I 0,107 I– 0,109
Із таблиці бачимо, що перетворення атомів на катіони супрово-

джується різким зменшенням радіуса, тоді як перетворення на ані-
они майже не змінює орбітальний радіус. Пояснюється це тим, що
утворення аніонів не пов'язане з утворенням нових електронних
шарів і оболонок, а утворення катіонів супроводжується зникнен-
ням (як правило) всього зовнішнього енергетичного рівня.
3.2.2.2. Енергія та потенціал іонізації атомів

Енергія, затрачувана на відрив електрона від атома й пере-
творення атома в позитивно заряджений іон, називається ене-
ргією іонізації (Еіон). Експериментально іонізацію атомів прово-
дять в електричному полі, вимірюючи різницю потенціалів, за
якої відбувається іонізація. Ця різниця потенціалів називається
іонізаційним потенціалом (J). Одиницею виміру іонізаційного
потенціалу є еВ/атом, а енергії іонізації – кДж/моль; перехід від
однієї величини до іншої здійснюється за співвідношенням:
Еіон = 96,5·J
Відрив від атома першого електрона характеризується пер-
шим іонізаційним потенціалом (J1), другого – другим (J2) і т. д.
Послідовні потенціали іонізації зростають (табл. 3.2), тому що
кожний наступний електрон необхідно відривати від іона зі зро-
стаючим на одиницю позитивним зарядом. Із табл. 3.2 бачимо,
що в Літію різке збільшення іонізаційного потенціалу спостері-
гається для J2, у Берилію – для J3, у Бору – для J4 і т. д. Різке збі-
122
льшення J відбувається тоді, коли закінчується відрив зовнішніх
електронів і подальший електрон перебуває на передостанньому
енергетичному рівні.
Іонізаційний потенціал може бути показником "металічності"
елемента: чим він менший, тим легше відривається електрон від
атома і тим сильніше повинні бути виражені металічні власти-
вості елемента. Для елементів, із яких починаються періоди (Лі-
тій, Натрій, Калій), перший іонізаційний потенціал дорівнює
4–5 еВ/атом, і ці елементи є типовими металами. В інших мета-
лів значення J1 більше, але не більше 10 еВ/атом, а в неметалів
звичайно більше 10 еВ/атом: у Нітрогену 14,53 еВ/атом, Окси-
гену 13,60 еВ/атом і т. д.
Таблиця 3.2
Потенціали іонізації атомів (еВ/атом) елементів другого періоду
Елемент J1 J2 J3 J4 J5 J6 J7 J8
Літій 5,39 75,6 122,4 – – – – –
Берилій 9,32 18,2 158,3 217,7 – – – –
Бор 8,30 25,1 37,9 259,3 340,1 – – –
Карбон 11,26 24,4 47,9 64,5 392,0 489,8 – –
Нітроген 14,53 29,6 47,5 77,4 97,9 551,9 666,8 –
Оксиген 13,60 35,1 54,9 77,4 113,9 138,1 739,1 871,1
Фтор 17,40 35,0 62,7 87,2 114,2 157,1 185,1 953,6
Неон 21,60 41,1 63,0 97,0 126,3 157,9
Рис. 3.5. Залежність першого потенціалу іонізації

від атомного номера елементів
123
Перші іонізаційні потенціали в періодах збільшуються, а в
групах зменшуються (рис. 3.5), що свідчить про збільшення не-
металічних властивостей у періодах і металічних властивостей у
групах. Тому неметали перебувають у правій верхній частині,
а метали – у лівій нижній частині Періодичної системи. Межу
між металами й неметалами показано на рис. 3.3 і на форзаці.
Приклад 9. Іонізаційний потенціал Натрію дорівнює 5,14 еВ/атом,
а Карбону 11,26 еВ/атом. Чому дорівнює їхня енергія іонізації?
Розв'язання 1.
1) Еіон(Na) = 5,14·96,5 = 496,0 кДж/моль.
2) Еіон(С) = 11,26·96,5 = 1086,6 кДж/моль.
Розв'язання 2.
Для переходу від потенціалів іонізації до енергії іонізації
(Дж/моль) необхідно його відповідне значення помножити на сталу
Авогадро NA = 6,022.1023 моль і елементарний заряд ē = 1,6.10–19Кл:
l) Еі(Na) = 5,14·6,022 1023.1,6 10–19 = 4,95 105 Дж/моль;
Еі(Na) = 495 кДж/моль.
2) Еі(С) = 11,26 6,022 1023.1,6 10–19 = 1,085 106 Дж/моль;
Еі(С) = 1085 кДж/моль.
3.2.2.3. Спорідненість до електрона

Спорідненість до електрона – це енергія, що виділяється при
захопленні електрона атомом або енергія, що затрачається на
приєднання електрона до атома. Ця характеристика познача-
ється символом F (розмірність – кДж/моль або еВ/атом). Най-
більшу спорідненість до електрона мають р-елементи VII групи
(F, Cl, Br, J), а найменшу – s-елементи, s2p6-елементи (інертні
гази). Спорідненість до електрона атомів металів близька до ну-
ля, тобто приєднання електронів до атомів металів енергетично
невигідне. Спорідненість до електрона атомів неметалів має до-
датне значення, цей процес енергетично вигідний. Величина
спорідненості атома до електрона є кількісною характеристикою
окисної активності елемента.
Значення спорідненості до електрона для елементів трьох пе-
рших періодів наведено в табл. 3.3.
124
Із табл. 3.3 бачимо, що негативні значення спорідненості до
електрона мають інертні гази (He, Ne, Ar) і атоми із зовнішніми
електронами ns2 (Be, Mg), тому негативно заряджені іони цих ато-
мів нестійкі. Приєднання електрона до атомів інших елементів су-
проводжується виділенням енергії. Це свідчить про те, що наявні в
нейтральних атомів електрони не компенсують повністю сил при-
тягання протилежно зарядженого ядра й що аніони Н–, F–, Cl–,
O– стійкі. Однак приєднання двох і більше електронів ніяким ато-
мом неможливо й, отже, іони O2–, S2–, N3– не існують. Із табл. 3.3
бачимо, що спорідненість до електрона в атомів Нітрогену та Фос-
фору менша, ніж у сусідніх p-елементів періоду, що свідчить про
більшу стабільність наполовину заповненого p-підрівня.
Таблиця 3.3
Спорідненість до електрона елементів першого,
другого та третього періодів
Спорідненість Спорідненість до Спорідненість
Елемент
Елемент
Елемент
до електрона електрона до електрона
еВ/ кДж/ еВ/ кДж/ еВ/ кДж/
атом моль атом моль атом моль
H 0,75 72,4 Li 0,59 59,8 Na 0,34 32,8
He –0,22 –21,2 Be –0,19 –18,3 Mg –0,32 –30,9
B 0,33 31,8 Al 0,46 44,4 Ga 0,37 35,7
C 1,27 119,7 Si 1,24 119,6 Ge 1,20 115,2
N 0,05 4,8 P 0,77 74,3 As 0,81 78,2
O 1,47 142 S 2,08 200,7 Se 2,02 194,9
F 3,34 337,8 Cl 3,61 348,3 Br 3,36 324,2
Ne –0,30 –28,9 Ar –0,36 –34,7 Kr –0,40 –38,6
3.2.2.4. Електронегативність
Електронегативністю називається властивість хімічного
елемента притягати до свого атома електрони від атомів
інших елементів, із якими даний елемент утворить хімічний
зв'язок у сполуках.
Електронегативність враховується при написанні хімічних
формул: у бінарних сполуках першим записується символ менш
електронегативного, а другим – більше електронегативного еле-
125
мента. Знак ступеня окиснення елемента у сполуці (але не чисе-
льне значення!) також визначається електронегативністю: для
менш електронегативних елементів він позитивний, а для більш
електронегативних – негативний.
Електронегативність визначали багато вчених. Полінг вира-
зив електронегативність в умовних відносних одиницях; таким
самим шляхом пішли Олред і Рохов, які пропонують більш точ-
ні, ніж Полінг, значення електронегативності. У табл. 3.4 наве-
дено їхні дані для елементів трьох перших періодів.
Таблиця 3.4
Відносна електронегативність (χ) елементів першого,
другого та третього періодів
χ χ χ
За Полінгом
За Олредом
За Олредом
За Олредом
Елемент
Елемент
Елемент
Роховим
Роховим
Роховим
H 2,1 2,20 Li 1,0 0,97 Na 0,9 1,01
Be 1,5 1,17 Mg 1,2 1,23
B 2,0 2,07 Al 1,5 1,47
C 2,5 2,50 Si 1,8 1,74
N 3,0 3,07 P 2,1 2,06
O 3,5 3,50 S 2,5 2,44
F 4,0 4,10 Cl 3,0 2,83
He Ne Ar
Із таблиці бачимо, що найбільші значення електронегативно-

сті мають неметали (Фтор, Хлор, Оксиген, Нітроген), а най-
менші – лужні метали (Літій, Натрій). У таблиці відсутні дані
про електронегативності останніх елементів періодів – Гелію,
Неону й Аргону, тому що ці елементи не утворюють сполук.
Електронегативність є періодичною властивістю: у періодах
вона збільшується, а в групах зменшується (рис. 3.6).
126
Рис. 3.6. Залежність електронегативності
від атомного номера елемента
Приклад 10. Виходячи з електронегативності елементів, вста-

новіть правильне написання формул водневих сполук p-еле-
ментів п'ятої групи.
Електронегативність Гідрогену і p-елементів п'ятої групи за
Полінгом дорівнює: Гідроген – 2.1, Нітроген – 3.0, Фосфор – 2.1,
Арсен – 2.0, Стибій – 1.9, Бісмут – 1.9. У формулах бінарних
сполук символ менш електронегативного елемента записується
першим, а більше електронегативного – другим. Отже, правиль-
ний запис формули аміаку H3N, але хіміки користуються істори-
чно сформованою формулою NH3. У сполук Арсену, Стибію й
Бісмуту з Гідрогеном формули очевидні: AsН3, SbН3, BiН3. Фо-
сфор має таку ж електронегативність, що й Гідроген, тому фор-
мулу сполуки цих елементів можна записувати як РН3, так і Н3Р
але зазвичай користуються першим записом.
3.3. ПЕРІОДИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СПОЛУК

Знаючи положення елемента в Періодичній системі, можна перед-
бачити властивості його сполук, користуючись такими відомостями:
1. Склад вищих солетворних оксидів елементів визначається
номером групи.
127
2. У групах в міру зростання атомної маси закономірно зрос-
тають металічні властивості. Так, серед лужних металів, Li, Na,
K, Rb, Cs, Fr – найактивнішим є францій.
3. У малих періодах хімічні властивості змінюються від металі-
чних, через проміжні між металічними і неметалічними, до неме-
талічних. Для елементів великих періодів ця закономірність дещо
ускладнюється. Перехід від металічних до неметалічних властиво-
стей не такий різкий як у коротких періодах. Періодична зміна вла-
стивостей елементів усередині великих періодів дає змогу розділи-
ти їх на два ряди, де друга частина періоду повторює першу.
4. Особливу подібність виявляють елементи розміщені в кін-
ці кожного підперіоду, а саме тріади (або сімейство) – Fe, Co,
Ni; Ru, Rh, Pd і Os, Yr, Pt. Ці тріади утворюють два сімейства:
сімейство Феруму та сімейство платинових металів (платиної-
дів). Ще окремо виділяють сімейство лантаноїдів (14 елементів)
шостого періоду та сімейство актиноїдів (14 елементів сьомого
періоду). Елементи цих родин мають більш подібні властивості,
ніж елементи-аналоги у підгрупах.
5. Зростання металічних властивостей елементів в підгрупах
зверху вниз і зменшення цих властивостей у межах одного пері-
оду зліва направо зумовлюють появу діагональної закономірно-
сті. Так, Ве подібний до Al; B до Si; Ti до Nb.
6. Властивості елемента є проміжними між властивостями
двох сусідніх елементів по вертикалі, горизонталі й діагоналі.
Отже, усі елементи в Періодичній системі відповідно до їхніх
властивостей утворюють вісім груп і сім періодів, періодично
повторюючи хімічні та фізичні властивості в малих періодах
через вісім елементів, а у великих – через 18 або 32 елементи.
Внутрішня та вторинна періодичність доповнюють та уточ-
нюють основні закономірності Періодичної системи: закономір-
не послаблення металічних властивостей у періодах зліва напра-
во та їхнього зростання в групах зверху вниз.
Внутрішня періодичність полягає в тому, що властивості еле-
ментів і їхніх сполук у горизонтальних рядах змінюються не моно-
тонно, а періодично. Внутрішня періодичність для р-елементів по-
яснюється особливостями заповнення електронами р-орбіталей.
128
Для великих періодів внутрішня періодичність виявляється в
деякому посиленні металічних властивостей у середині періоду
на фоні загального їхнього послаблення. Ще один приклад вну-
трішньої періодичності є повторення властивостей елементів
у сімействі лантаноїдів La – Lu, пов'язане із заповненням їхніх
f-орбіталей за правилом Гунда.
Вторинна періодичність – це періодична, а не монотонна
зміна властивостей елементів і їхніх сполук у межах однієї
підгрупи елементів. Типовим прикладом може бути стійкість
оксигеновмісних сполук галогенів. Так, для Флуору не харак-
терне утворення сполук з Оксигеном, а ті, що існують OF2 та
O2F2 нестійкі. Хлор утворює більше число сполук з Оксиге-
ном, які стійкі за звичайних умов; для Брому нехарактерне
утворення сполук з Оксигеном, а ті що є (Br2O та BrO2) при
звичайних умовах розкладаються. Йод утворює досить стійкі
оксиди J2O4, J2O5, J4O9. Внутрішня періодичність характерна і
для d- і f-елементів.
Періодичний закон і Періодична система Д. І. Менделєєва
дозволяють за атомним номером хімічного елемента дати зага-
льну характеристику його хімічних властивостей і сполук.
Періодичний закон поширюється на властивості однотипних
сполук. Закономірно змінюються кислотно-основні властивості
оксидів і гідроксидів. У періодах зменшуються основні власти-
вості, але збільшуються кислотні властивості цих сполук. У гру-
пах основні властивості збільшуються, а кислотні зменшуються.
Наприклад, елементи третього періоду утворюють такі оксиди:
Na і Mg – основні, Al – амфотерний, а Si, P, S і Cl – кислотні.
Елементи III групи головної підгрупи утворюють такі оксиди:
B – кислотний, Al, Ga, In – амфотерні, Tl – основний.
У періодах, як правило, збільшується, а в групах зменшується
окисна здатність простих речовин і однотипних сполук.
В однотипних солях у періодах зменшується термічна стій-
кість і зростає їхня схильність до гідролізу, а в групах спостері-
гається зворотне.
Приклад 11. Користуючись періодичною системою елементів,
написати формули вищих оксидів Хрому, Мангану, Стануму й
кислот, що відповідають цим оксидам.
129
Хром розташований у шостій групі Періодичної системи,
Манган – у сьомій, а Станум – у четвертій. Номер групи вказує
їхню максимальну валентність, отже необхідні формули такі:
Елементи: Cr, Mn, Sn.
Оксиди: CrО3, Mn2O7, SnО2.
Кислоти: H2CrО4, HMnО4, H2SnО3.
системі, напишіть формули сполук Алюмінію з Гідрогеном, Ок-
сигеном, Нітрогеном, Карбоном, Сульфуром і Фтором.
Формули сполук складаються за валентностями елементів, а
вища валентність елемента, що стоїть у хімічній формулі на
першому місці, як правило збігається з номером групи, у якій
він розташований у Періодичній системі. Валентність елемента,
що стоїть у хімічній формулі бінарної сполуки на другому місці,
дорівнює різниці: (8 – № групи).
Алюміній тривалентний, а валентність Гідрогену, оксигену,
Нітрогену, Карбону, Сульфуру і Фтору у сполуках із металами
дорівнює, відповідно, одиниці, двом, трьом, чотирьом, двом і
одиниці. У формулах бінарних сполук добуток числа атомів на
валентність одного елемента повинен бути рівним такому ж до-
бутку для іншого елемента.
Виходячи з цього, складаємо формули необхідних сполук:
АlН3, Аl2О3, AlN, Al4C3, Al2S3, AlF3.
Приклад 13. Назвати елемент п'ятого періоду, вищий оксид
якого Е2O7, а з Гідрогеном цей елемент утворює сполуку HЕ.
Формула сполуки даного елемента з Оксигеном свідчить
про те, що він розташований у сьомій групі, отже, це може бу-
ти або Технецій, або Йод. Однак газоподібну сполуку з Гідро-
геном HЕ Технецій (метал, d-елемент) не утворить, отже, да-
ний елемент – Йод.
системі, напишіть формули вищих оксидів хрому, Мангану та
Стануму, кислот, що відповідають цим оксидам, а також при-
клади солей цих кислот.
130
Хром розташований у шостій групі Періодичної системи,
Манган – у сьомий, а Станум – у четвертій. Номер групи вказує
їхню максимальну валентність, отже формули такі:
Елементи Оксиди Кислоти Солі
Сr СrО3 Н2СrО4 Na2CrО4
Мn Мn2О7 НМnО4 КМnО4
Sn SnО2 H2SnО3 Na2SnО3
системі, охарактеризуйте зміну кислотно-основних властивос-
тей сполук у рядах:
1) Na2О – Al2О3 – SО3;
2) Ва(ОН)2 – Са(ОН)2 – Ве(ОН)2.
Елементи, що утворюють наведені ряди сполук (оксидів і гідро-
ксидів), розташовані в Періодичній системі за різним принципом:
оксиди першого ряду утворені елементами 3-го періоду й розташо-
вані в порядку збільшення заряду ядра; гідроксиди другого ряду
утворені елементами головної підгрупи ІІ групи й розташовані в
порядку зменшення заряду ядра атома відповідного елемента.
У періодах зі збільшенням заряду ядра атомів спостерігається
зміна властивостей однотипних сполук (у даному випадку окси-
дів) від основних через амфотерні до кислотних. Тому в першо-
му ряду сполук натрій оксид Na2O є основним оксидом, Аl2О3 –
амфотерним і SО3 – кислотним.
У головних підгрупах металічні властивості елементів зі збіль-
шенням заряду ядра посилюються, отже, посилюється основний
характер їх сполук. У другому ряду сполук (гідроксидів) заряд ядра
металу зменшується, отже основні властивості гідроксидів змен-
шуються, тому берилій гідроксид Ве(ОН)2 буде найбільш слабкою
основою в цьому ряду. Більше того, відомо, що ця сполука прояв-
ляє кислотно-основну подвійність, тобто є амфотерним.
Приклад 16. Наведіть загальну характеристики елемента з
атомним номером 33.
Атом даного елемента має 33 електрони, які заселяють енергети-
чні рівні згідно з електронною формулою 1s22s22p63s23р63d104s24р3.
Отже, цей елемент належить до сімейства р-елементів. Зовніш-
131
нім енергетичним рівнем в атомі є четвертий рівень, отже еле-
мент перебуває в четвертому періоді Періодичної системи.
В атомі п'ять валентних електронів (4s24p3), отже елемент пере-
буває у п'ятій групі, у головній підгрупі Періодичної системи.
Це арсен As. Він проявляє переважно неметалічні властивості.
Характерні ступені окиснення: +5, +3, –3. Приклади формул
відповідних сполук: As2О5, AsF5, AsH3, Na3As. Оксид As2О5 –
кислотний, йому відповідають кислоти: H3AsО4 (ортоарсенатна)
і HAsО3 (метаарсенатна). Можливі сполуки в ступені окиснення
+3: As2О3, AsCl3, H3AsО3, HAsО2.

(А)
1. Як розташовані елементи в Періодичній системі?
а) в афавітному порядку;
б) за збільшенням атомної маси;
в) за зростанням заряду ядра їхніх атомів;
г) у хронологічному порядку.
2. Існування та властивості яких елементів передбачив Д. І. Мен-
делєєв при відкритті Періодичного закону?
а) Fe, Co, Ni; б) Ag, Au, Pt; в) Al, B, F; г) Ga, Sc, Ge
3. Як називається хімічний елемент, позначення (символ)
якого Md?
1) Магній; 2) Марганець; 3) Молібден;
4) Менделєвій; 5) Мейтнерій.
4. Розташуйте елементи 1) Оксиген, 2) Алюміній, 3) Сульфур,
4) Магній у порядку збільшення енергії іонізації. Відповідь на-
ведіть послідовністю символів елементів без ком і пробілів.
5. Яка властивість хімічних елементів у періодах збільшуєть-
ся, а в групах залишається постійною?
а) іонізаційний потенціал; б) атомний радіус;
в) електронегативність; г) максимальна валентність.
(Б)
1. Порядковий номер елемента дорівнює:
а) масовому числу атома; б) кількості протонів;
в) кількості нейтронів; г) сумі протонів і нейтронів.
132
2. Які мікрочастинки містяться в ядрі атома?
а) протони і нейтрони; б) електрони та іони;
в) іони і радикали; г) електрони й радикали.
3. Чому дорівнює кількість нейтронів у ядрі атома?
а) сумі масового числа та кількості протонів;
б) різниці між масовим числом і номером групи;
в) сумі масового числа й номера періода;
г) різниці між масовим числом і кількістю протонів.
4. Зазначте характерну ознаку нейтронів.
а) не мають маси; б) не мають заряду;
в) мають заряд +1; г) мають заряд –1.
5. Вкажіть кількість нейтронів в атомі Натрію.
а) 11; б) 23; в) 12; г) 13.
6. Вкажіть кількість електронів в атомі Фосфору:
а) 15; б) 16; в) 30; г) 31.
7. Чим відрізняються ізотопи одного елемента?
а) числом нейтронів; б) числом протонів;
в) числом енергетичних рівнів в атомах;
г) атомним номером.
8. Виберіть правильне твердження щодо атомів ізотопів од-
ного елемента.
а) мають однакову відносну атомну масу;
б) мають різну кількість електронів;
в) мають однакову кількість нейтронів;
г) мають однакову кількість протонів.
9. Яка характеристика збігається з порядковим номером еле-
мента згідно із законом Мозлі?
а) кількість протонів у ядрі;
б) кількість нейтронів у ядрі;
в) кількість нуклонів у ядрі;
г) значення відносної електронегативності.
10. Виберіть правильне твердження щодо зарядів протона й
електрона.
а) чисельно рівні й однакові за знаком;
б) чисельно рівні один одному, але протилежні за знаком;
в) різні та протилежні за знаком;
г) протилежні за знаком і різні за величиною.
133
11. Що називається атомною орбіталлю?
а) область навколоядерного простору з найбільшою ймо-
вірністю перебування електрона;
б) загальна кількість електронів на зовнішньому енергети-
чному рівні;
в) область простору, у якому розміщено ядро атома;
г) форма існування атома.
12. Під якою назвою відоме таке формулювання: "В атомі не
може бути двох чи більше електронів з однаковим набором усіх
чотирьох квантових чисел"?
а) правило Клечковського; б) принцип найменшої енергії;
в) правило Хунда; г) принцип Паулі.
13. Як називається квантове число, що характеризує власний
магнітний момент електрона?
а) головне квантове число n; б) орбітальне квантове число l;
в) магнітне квантове число m; г) спінове квантове число s.
14. За допомогою якого квантового числа характеризується за-
гальний запас енергії електрона на енергетичному рівні?
15. Як називається квантове число, що характеризує енергію
електрона на атомній орбіталі та визначає орієнтацію орбіталі
щодо магнітної осі атома?
16. Як називається квантове число, що характеризує запас енергії
електрона на енергетичному підрівні та визначає форму орбіталі?
17. Кількістю значень якого квантового числа визначається кі-
лькістю орбіталей на енергетичному підрівні?
а) головного квантового числа n;
б) орбітального квантового числа l;
в) магнітного квантового числа m;
г) спінового квантового числа s.
18. Що визначається за допомогою формули (2l + 1)?
а) кількість значень магнітного квантового числа й кіль-
кість орбіталей на енергетичному рівні;
134
б) кількість енергетичних підрівнів;
в) кількість значень орбітального квантового числа;
г) кількість енергетичних рівнів.
19. Що визначається за допомогою формули 2n2?
a) кількість значень головного квантового числа;
б) кількість енергетичних рівнів у атомі:
в) максимальна кількість електронів у атомі;
г) максимальна кількість електронів на енергетичному рівні.
20. Що визначається за допомогою формули 2(2l+1)?
a) максимальна кількість електронів на енергетичному рівні;
б) максимальна кількість електронів на енергетичному підрівні;
в) максимальна кількість електронів на орбіталі;
г) максимальна кількість орбіталей на енергетичному рівні.
21. Найбільше значення якого квантового числа вказує на кі-
лькість енергетичних рівнів у атомі й номер зовнішнього енер-
гетичного рівня?
а) значення головного квантового числа n;
б) значення орбітального квантового числа l;
в) значення магнітного квантового числа m;
г) значення спінового квантового числа s.
22. За якою назвою відоме формулювання: "У незбудженому
атомі в межах енергетичного підрівня заповнення орбіталей
електронами відбувається так, щоб кількість неспарених елект-
ронів була найбільшою, що відповідає максимальному значенню
сумарного спінового числа за абсолютною величиною"?
а) принцип Паулі; б) принцип найменшої енергії;
в) правило Хунда; г) правило Клечковського.
23. За якою назвою відоме формулювання: "Заповнення елект-
ронами енергетичних підрівнів відбувається у порядку зростан-
ня суми значень головного й орбітального квантових чисел n+l,
а у випадку однакової суми – у порядку зростання значення го-
ловного квантового числа n"?
a) принцип найменшої енергії; б) правило Клечковського;
в) принцип Паулі; г) правило Хунда.
24. Вкажіть максимальну кількість електронів на другому ене-
ргетичному рівні.
а) 2; б) 18; в) 32; г) 8.
135
25. Вкажіть максимальну кількість електронів на першому енер-
гетичному рівні.
а) 18; б) 32; в) 2; г) 8.
26. Із яких підрівнів складається третій енергетичний рівень?
а) s- і p-; б) s-, p- і d-; в) s-, p-, d- і f-; г) s- і d-.
27. Яка максимальна кількість електронів може розміщуватися
на d-підрівні?
а) 10; б) 2; в) 14; г) 6.
28. Скільки орбіталей міститься на f-підрівні?
а) 1; б) 5; в) 3; г) 7.
29. Зазначте електронну структуру атома елемента Sb:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d105p3;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d35p6;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s25p3;
г) 1s22s22p63s23p64s23d104p6.
30. Зазначте електронну структуру атома елемента Br:
а) 1s22s22p63s23p64s24p5;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p5;
в) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d5;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d4.
31. Зазначте електронну структуру атома елемента Ag:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s14d10;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d9;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s1;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d5.
32. Зазначте електронну структуру атома елемента Y:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d2;
б) 1s22s22p63s23p64s24p65s25p66s25d10;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d1;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d3.
33. Зазначте електронну структуру атома елемента Se:
а) 1s22s22p63s23p64s24p65s2;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p4;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p6;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d8.
34. Зазначте електронну структуру атома елемента Tc:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s2;
б) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d10;
136
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d5;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d2.
35. Зазначте електронну структуру атома елемента Zr:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d2;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s25p2;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d4;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d9.
36. Зазначте електронну структуру атома елемента Cu:
а) 1s22s22p63s23p64s23d10; б) 1s22s22p63s23p64s13d10;
в) 1s22s22p63s23p64s23d9; г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d1.
37. Зазначте електронну структуру атома елемента S:
а) 1s22s22p63s23p4; б) 1s22s22p63s03p6;
в) 1s 2s 2p 3s 3p 4s ; г) 1s22s22p63s23p64s2.
2 2 6 2 6 2
38. Зазначте електронну структуру атома елемента Ca:

а) 1s22s22p63s23p6; б) 1s22s22p63s23p64s2;
в) 1s 2s 2p 3s 3p 4s 3d ; г) 1s22s22p63s23p64s2.
2 2 6 2 6 2 10
39. Зазначте електронну структуру атома елемента La:

а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d105p66s25d1;
б) 1s22s22p63s23p64s24p65s25p66s24f145d1;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d105p66s24f145d1;
г) 1s22s22p63s23p64s24p65s24d10.
40. Зазначте електронну структуру атома елемента Te:
а) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s25p4;
б) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d105p4;
в) 1s22s22p63s23p64s23d104p65s24d10;
г) 1s22s22p63s23p64s24p6.
41. Зазначте електронну структуру атома елемента Ni:
а) 1s22s22p63s23p64s23d6; б) 1s22s22p63s23p64s23d8;
в) 1s22s22p63s23p64s24p6; г) 1s22s22p63s23p64s24p65s1.
42. Зазначте електронну структуру атома елемента Zn:
а) 1s22s22p63s23p64s23d10; б) 1s22s22p63s23p64s2;
в) 1s22s22p63s23p64s24p2; г) 1s22s22p63s23p64s2.
43. Зазначте електронну структуру атома елемента Mn:
а) 1s22s22p63s23p64s24p5; б) 1s22s22p63s23p64s23d5;
в) 1s22s22p63s23p64s24p3; г) 1s22s22p63s23p64s24p6.
44. Останній електрон атома елемента описується такими ква-
нтовими числами: n = 4; l = 1; m = 0; s = +½. Який це елемент?
а) Ga; б) Ti; в) Ge; г) Са.
137
45. Останній електрон атома елемента описується такими кванто-
вими числами: n = 3; l = 2; m = –1; s = –½. Який це елемент?
а) Fe; б) Со; в) Ni; г) Na.
вими числами: n = 4; l = 2; m = –1; s = +½. Який це елемент?
а) Ca; б) Zn; в) Cd; г) Zr.
вими числами: n = 5; l = 0; m = 0; s = –½. Який це елемент?
а) Sr; б) Zn; в) Cd; г) Ba.
48. Останній електрон атома елемента описується такими кван-
товими числами: n = 6; l = 0; m = 0; s = +½. Який це елемент?
а) Ag; б) Au; в) Cs; г) Hg.
а) Hf; б) Pb; в) La; г) Bi.
товими числами: n = 3; l = 2; m = +2; s = +½. Який це елемент?
а) Cr; б) Mg; в) Br; г) Fe.
а) V; б) Ti; в) Ga; г) Ge;
товими числами: n = 4; l = 1; m = –1; s = –½. Який це елемент?
а) As; б) Se; в) Cr; г) Mn.
а) V; б) Cr; в) Ca; г) W.
товими числами: n = 3; l = 2; m = –2; s = –½. Який це елемент?
а) Fe; б) Br; в) Sc; г) Co.
а) Cl; б) Mn; в) P; г) Ar.
товими числами: n = 3; l = 1; m = –1; s = +½. Який це елемент?
а) Ge; б) Ti; в) F; г) Al.
138
а) Si; б) S; в) P; г) Na.
а) Na; б) K; в) Ca; г) Mg.
59. Іонові якого елемента відповідає електронна формула
1s22s22p63s23p64s23d104p6?
а) Cd2+; б) Zn2+; в) Cl–; г) Br–.
1s22s22p63s23p6?
а) Na+; б) O2–; в) Cl–; г) Ba2+.
61. Іонові якого елемента відповідає електронна формула 1s22s22p6?
а) Cl–; б) Mg2+; в) S2–; г) Ca2+.
1s22s22p63s23p6?
а) K+; б) Br–; в) Se2–; г) F–.
1s22s22p63s23p64s23d104p6?
а) Cd2+; б) Sr2+; в) Te2–; г) S2–.
1s22s22p63s23p63d10?
а) Ca2+; б) Zn2+; в) Br–; г) Cd2+.
1s 2s 2p63s23p64s03d5?
2 2
а) Mn2+; б) Fe2+; в) Cl–; г) Mg2+.

1s22s22p63s23p6?
а) Ar; б) Br–; в) Mg2+; г) S2–.
1s22s22p63s23p64s23d104p6?
а) S2–; б) Se2–; в) Cu2+; г) As3+.
1s22s22p63s23p64s03d3?
а) V2+; б) Cr2+; в) Cl–; г) Mg2+.
1s22s22p63s23p64s23d104p6?
а) Ag+; б) Rb+; в) As3+; г) Cl–.
139
1s22s22p63s23p63d2?
а) Ca2+; б) Cl–; в) Ti2+; г) Ge2+.
1s22s22p63s23p64s23d104р6?
а) Sc3+; б) Mn2+; в) As3–; г) Cr3+.
72. Іонові якого елемента відповідає електронна формула 1s22s22p6?
а) Ca2+; б) S2–; в) Mg2+; г) Br–.
1s22s22p63s23p6?
а) S2–; б) Na+; в) Fe2+; г) F–.
74. Зазначте сучасне формулювання Періодичного закону
Д. І. Менделєєва.
а) властивості елементів і утворених ними простих і скла-
дних сполук перебувають у періодичній залежності від
електронних конфігурацій атомів;
б) електронна будова атомів і властивості елементів, які
від неї залежать, перебувають у періодичній залежності
від атомних мас елементів;
в) властивості елементів і утворених ними простих і скла-
дних речовин перебувають у періодичній залежності від
атомних мас елементів;
г) властивості елементів і утворених ними простих і скла-
дних речовин перебувають у періодичній залежності від
величин зарядів їхніх атомних ядер.
75. Виберіть твердження, що розкриває фізичний зміст хіміч-
ної періодичності властивостей елементів.
а) періодична зміна конфігурації валентних електронів зі
збільшенням заряду ядер атомів;
б) періодична зміна атомних мас елементів зі збільшенням
заряду ядер атомів;
в) періодична зміна заряду ядер атомів зі збільшенням
атомних мас елементів;
г) періодична зміна валентних конфігурацій електронів зі
збільшенням атомних радіусів.
140
76. Якими елементами починаються й закінчуються ІІ–VI пе-
ріоди Періодичної системи?
а) лужноземельні та галогени; б) лужні й інертні;
в) неметалічні та галогени; г) інертні та металічні.
77. Яка із зазначених характеристик елементів змінюється пе-
ріодично?
а) заряд ядра атома; б) відносна атомна маса;
в) число енергетичних рівнів в атомах;
г) число електронів на зовнішньому енергетичному рівні.
78. Які елементи знаходяться у головних підгрупах І і ІІ груп
Періодичної системи?
а) s- і p-; б) s- і d-; в) s-; г) p-.
79. Як змінюються властивості при збільшенні порядкового
номера елемента в головній підгрупі Періодичної системи?
а) збільшується кількість електронів на зовнішньому енер-
гетичному рівні;
б) зменшується радіус атома; в) збільшується радіус атома;
г) зменшується кількість заповнених енергетичних рівнів.
80. Як змінюється характер властивостей елементів ІІІ періоду
зі збільшенням порядкового номера?
а) збільшується кількість енергетичних рівнів;
б) збільшується радіус атома;
в) зменшується кількість електронів на зовнішньому енер-
гетичному рівні;
г) металічні властивості послаблюються, а неметалічні –
зростають.
81. Яку формулу має сполука, утворена елементом X, що належить
до IA-групи, та елементом Y, що належить до VI-A групи?
а) X2Y; б) XY2; в) XY; г) X2Y3.
82. Яку формулу має сполука, утворена елементом X, що нале-
жить до ІIA-групи, та елементом Y, що належить до VIІ-A групи?
а) X2Y; б) XY2; в) XY; г) X3Y.
83. Вкажіть характерну ознаку елемента, що міститься в ІІІ пе-
ріоді і V групі Періодичної системи елементів.
а) має електронну конфігурацію 1s22s22p63s23p6;
б) належить до металів;
в) утворює кислоту типу H2RO3;
г) здатний утворювати газувату сполуку типу RH3.
141
84. Виберіть правильне твердження щодо атома елемента,
який міститься у III періоді та VI групі Періодичної системи.
а) має оболонку, що складається з трьох електронних шарів;
б) має ядро, що складається із 16 нуклонів;
в) має ядро, у якому 12 протонів;
г) містить 32 електрони.
85. Яка характеристика атома елемента Флуору?
а) ядро атома має 19 протонів;
б) на зовнішньому енергетичному рівні міститься дев'ять
електронів;
в) в атомі електрони перебувають на двох енергетичних рівнях;
г) вища валентність у сполуках дорівнює VII.
86. Яка характеристика належить елементу, в ядрі атома якого
міститься 13 протонів?
а) належить до неметалів; б) утворює амфотерний оксид;
в) перебуває у ІІ періоді; г) утворює сполуку R(OH)2.
87. Вкажіть, яка характеристика належить елементу, в елект-
ронейтральному атомі якого міститься 12 електронів.
а) має в ядрі атома 10 протонів; б) міститься у ІІ періоді;
в) утворює сполуку RH; г) міститься у ІІА-підгрупі.
88. Яка характеристика належить елементу, у ядрі атома якого
міститься 10 нейтронів, а на зовнішньому енергетичному рівні є
неспарений електрон?
а) утворює сполуку OR2; б) утворює сполуку RH3;
в) є інертним газом;
г) утворює просту речовину, яка виявляє лише відновні
властивості.
89. Вкажіть характеристику елемента R, який утворює сполуку HRO3.
а) розміщений у IV групі; б) є типовим металом;
в) має електронну формулу атома 1s22s22p63s23p3;
г) у сполуці HRO3 має нижчий ступінь окиснення.
90. Встановіть характеристику елемента R, який утворює лет-
ку сполуку RH4.
а) розміщений у побічній підгрупі VII групи;
б) розміщений у головній підгрупі IV групи;
в) має електронну формулу атома 1s22s2;
г) є металічним елементом.
142
91. Встановіть характеристику елемента R, який утворює си-
льну основу ROH.
а) розміщений у головній підгрупі І групи;
б) розміщений у побічній підгрупі IV групи;
в) має електронну формулу атома 1s22s22p4;
г) є типовим неметалічним елементом.
92. Виберіть пару частинок, що мають однакову електронну
конфігурацію.
а) Na+ і Ar; б) K+ і Ar; в) Cl– і Ne; г) Mg2+ і Ar.
93. Що називається енергією іонізації?
а) кількість енергії, що виділяється при відриванні елект-
рона від нейтрального атома;
б) кількість енергії, необхідна для відривання електрона
від нейтрального атома;
в) кількість енергії, що виділяється внаслідок приєднання
електрона до нейтрального атома;
г) кількість енергії, що поглинається при приєднанні елек-
трона до атома.
94. Що називається спорідненістю електрона до атома?
а) кількість енергії, що виділяється чи поглинається при
приєднанні електрона до атома;
б) кількість енергії, що виділяється чи поглинається при
відриві електрона від атома;
в) кількість енергії, необхідна для відриву електрона від атома;
г) кількість енергії, що поглинається при відриві електро-
на від атома.
95. Що називається електронегативністю?
а) загальний негативний заряд всіх електронів атома;
б) здатність атомів елемента відтягувати на себе електронну
густину хімічного зв'язку;
в) здатність атома елемента віддавати електрон;
г) здатність атома елемента приєднувати електрон.
96. Який елемент має найбільшу електронегативність?
а) F; б) N; в) Cl; г) O.
97. Який із зазначених елементів має найбільше значення ене-
ргії іонізації?
а) F; б) Cl; в) Br; г) I.
143
98. Який із зазначених елементів має найменше значення ене-
ргії іонізації?
а) C; б) N; в) F; г) O.
99. Який із зазначених елементів має найбільше значення еле-
ктронегативності?
а) Br; б) Se; в) Ge; г) Ga.
100. Як змінюються властивості елементів у періодах зі зрос-
танням порядкового номеру?
а) не змінюються;
б) змінюються від типових металічних до типових неметалічних;
в) змінюються від неметалічних до металічних;
г) змінюються, але лишаються типово металічними чи ти-
пово неметалічними у межах одного періоду.
101. Як змінюється радіус частинки внаслідок приєднання еле-
ктрона до електронейтрального атома?
а) збільшується; б) зменшується;
в) не змінюється; г) змінюється по-різному.
102. Що є мірою здатності атома віддавати електрон?
а) спорідненість до електрона; б) атомний радіус;
в) заряд ядра; г) енергія іонізації.
103. Вкажіть номер групи, у якій розміщуються найбільш ак-
тивні метали.
а) IБ; б) IA; в) VIБ; г) IIA.
104. Який тип оксидів утворюють елементи головної пігрупи
І групи?
а) амфотерні; б) кислотні; в) основні; г) несолетвірні.
105. Який тип оксидів утворюють елементи головної підгрупи
ІІ групи?
а) амфотерні; б) кислотні; в) основні;
г) один амфотерний, решта – основні.
106. Як змінюються властивості оксидів при збільшенні ступе-
ня окиснення елемента?
а) не змінюються;
б) посилюються основні властивості;
в) змінюються незакономірно;
г) посилюються кислотні властивості.
144
107. у якому ряду елементи розміщені у порядку зростання
атомних радіусів?
а) Li, Be, B, C; б) C, B, Be, Li; в) B, Be, Li, C; г) C, B, Li, Be.
108. У якому ряду елементи розміщені у порядку зменшення
атомних радіусів?
а) Cl, P, Al, Mg; б) Al, Mg, Cl, P; в) Mg, Al, P, Cl; г) P, Mg, Cl, Al.
неметалічних властивостей?
а) Br, Se, As, Ge; б) Ge, As, Se, Br;
в) Se, Br, Ge, As; г) Ge, As, Se, Br.
110. У якому ряду елементи розміщені у порядку зростання
а) C, Si, Ge, Sn; б) Si, C, Ge, Sn;
в) Ge, Sn, C, Si; г) Sn, Ge, Si, C.
а) B, Ga, In. Al; б) In, Ga, Al, B;
в) B, Al, Ga, In; г) Ga, In, B, Al.
112. У якому ряду елементи розміщені у порядку зростання ме-
талічних властивостей?
а) Be, Mg, Sr, Ba; б) Ba, Sr, Mg, Be;
в) Sr, Ba, Mg, Be; г) Mg, Be, Ba, Sr.
113. Встановіть положення елемента в Періодичній системі,
виходячи з електронної структури двох його зовнішніх енерге-
тичних рівнів: …4s24p64d105s2.
а) ІІB-підгрупа, VI період; б) ІІB-підгрупа, V період;
в) VА-підгрупа, II період; г) ІІА-підгрупа, V період.
тичних рівнів: …3s23p63d104s24p5.
а) VІІА-підгрупа, IV період; б) ІVА-підгрупа, VII період;
в) VІB-підгрупа, IV період; г) ІІB-підгрупа, V період.
а) ІVА-підгрупа, V період; б) VІІB-підгрупа, V період;
в) VІІА-підгрупа, IV період; г) ІІB-підгрупа, V період.
145
а) ІІB-підгрупа, IV період; б) IVA-підгрупа, III період;
в) IVB-підгрупа, IV період; г) ІІB-підгрупа, VI період.
тичних рівнів: …2s22p6.
а) ІІА-підгрупа, VIII період; б) ІІB-підгрупа, VI період;
в) ІІB-підгрупа, IV період; г) VІІІА-підгрупа, II період.
тичних рівнів: …4s24p65s24d1.
а) ІІІА-підгрупа, V період; б) ІІІA-підгрупа, IV період;
в) ІІІB-підгрупа, V період; г) ІІB-підгрупа, VI період.
тичних рівнів: …3s23p63d104s24p4.
а) ІVАB-підгрупа, III період; б) ІVА-підгрупа, IV період;
в) VІА-підгрупа, IV період; г) IІІB-підгрупа, IV період.
а) VІІА-підгрупа, III період; б) VІІІА-підгрупа, IV період;
в) ІVB-підгрупа, V період; г) VІІІB-підгрупа, IV період.
тичних рівнів: …2s22p63s23p5.
а) VIIА-підгрупа, III період; б) VB-підгрупа, III період;
в) IІІB-підгрупа, IV період; г) ІІІА-підгрупа, V період.
тичних рівнів: …3s23p64s23d104p2.
а) ІVА-підгрупа, IV період; б) ІІІА-підгрупа, III період;
в) ІVB-підгрупа, IV період; г) IІІB-підгрупа, IV період.
146
а) VІА-підгрупа, IV період; б) ІVB-підгрупа, III період;
в) VIB-підгрупа, IV період; г) ІІB-підгрупа, IV період.
а) ІІА-підгрупа, III період; б) ІB-підгрупа, IV період;
в) ІА-підгрупа, IV період; г) IІІB-підгрупа, IV період.
тичних рівнів: …5s25p66s1.
а) ІА-підгрупа, VI період; б) VІB-підгрупа, V період;
в) ІІІА-підгрупа, V період; г) ІІB-підгрупа, V період.
тичних рівнів: …2s22p63s23p2.
а) VА-підгрупа, V період; б) ІVB-підгрупа, IV період;
в) ІVА-підгрупа, III період; г) ІІB-підгрупа, V період.
тичних рівнів: ...3s23p63d14s2.
а) ІІІА-підгрупа, IV період; б) ІVА-підгрупа, III період;
в) ІІІB-підгрупа, IV період; г) ІІB-підгрупа, V період.
128. Не звіряючись із періодичною таблицею, визначте електронну
конфігурацію зовнішнього енергетичного рівня елемента, який роз-
міщується в головній підгрупі IV групи і у IV періоді.
а) ...4s24p64d4; б) ...4s24p4; в) ...4s24p2; г) ...4s24p24d2.
129. Серед елементів Cd, B, Cf, Co, Sb, Cs, He, U виберіть ті,
що належать до s-електронного сімейства.
а) He і Cs; б) Cd і U; в) Co і Cd; г) Sb і Cf.
130. Серед елементів V, Ru, La, Co, Sn, As, Ar, Os виберіть ті,
що належать до p-електронного сімейства.
а) La і Os; б) Ar і Ru; в) As і Sn; г) V і Ru.
131. Серед елементів Hf, Ba, Ar, Cu, Sn, Ca, Ne, виберіть ті, що
належать до d-електронного сімейства.
а) Hf і Cu; б) Ca і Ar; в) Ba і Sn; г) Ca і Ne.
147
132. Серед елементів Np, Br, K, Co, Sb, Cs, He виберіть ті, що
належать до p-електронного сімейства.
а) He і Co; б) Np і K; в) Sb і Br; г) K і Cs.
133. Серед елементів S, Na, Cl, Sc, Mg, Ni виберіть ті, що нале-
жать до d-електронного сімейства.
а) Na і S; б) Sc і Ni; в) Cl і Mg; г) Mg і S.
134. Серед елементів Ca, B, Cf, Co, Se, Na, U виберіть ті, що
належать до f-електронного сімейства.
а) Ca і Se; б) Cf і U; в) Co і B; г) Na і Co.
135. Серед елементів Ca, I, Th, Co, Sb, Cs, Np виберіть ті, що
а) Np і Th; б) Ca і Sb; в) Co і I; г) Ca і Co.
136. Серед елементів Ca, Fe, Fr, Po, Sb, Ne, Sn виберіть ті, що
належать до s-електронного сімейства.
а) Ne і Po; б) Fe і Sn; в) Ca і Fr; г) Sb і Po.
137. Серед елементів Cd, Ba, Ge, Co, Pb, Nb виберіть ті, що на-
лежать до p-електронного сімейства.
а) Nb і Co; б) Cd і Ba; в) Pb і Ge; г) Cd і Nb.
138. Серед елементів Cr, In, Cf, Co, Si, Nb, Mo виберіть ті, що
належать до p-електронного сімейства.
а) Nb і Co; б) Cr і Mo; в) Co і Cr; г) Si і In.
139. Серед елементів N, At, Ag, Ca, Sn, Cs, Tc виберіть ті, що
а) N і At; б) Ca і Cs; в) Ca і Sn; г) Ag і Tc.
140. Серед елементів Cu, Ba, Ce, Pt, Mn, Cs, Rb, Am виберіть ті,
що належать до s-електронного сімейства.
а) Ba і Rb; б) Ce і Mn; в) Pt і Am; г) Cu і Pt.
141. Серед елементів Pd, Bi, C, Gd, Ra, W, Ne виберіть ті, що
а) Ne і Ra; б) C і Gd; в) Bi і Ra; г) W і Pd.
142. Серед елементів Kr, Rb, Cr, Se, Sr, Te, Tl виберіть ті, що
належать до s-електронного сімейства.
а) Kr і Te; б) Sr і Rb; в) Cr і Se; г) Tl і Te.
143. Серед елементів Ca, Bi, Sm, Cu, Tb, Xe, Ga виберіть ті, що
а) Sm і Tb; б) Cu і Ga; в) Ca і Bi; г) Xe і Ga.
144. Які підрівні мають різні значення суми n+l?
а) 4р і 5s; б) 4s і 3d; в) 4f і 6р; г) 3s і 2p.
148
145. Яка максимальна кількість неспарених електронів може
перебувати на 4f-підрівні?
а) 4; б) 14; в) 7; г) 5.
146. Скількох значень може набувати орбітальне квантове чис-
ло, якщо n = 4?
а) 6; б) 0; в) 9; г) 4.
147. Які підрівні мають однакові суми n+l?
а) 5р і 6s; б) 6s і 6p; в) 4f і 5р; г) 4f і 4s.
148. Яку форму має електронна хмара s-орбіталі?
а) сферичну; б) правильної вісімки;
в) неправильної вісімки; в) пелюсткову.
149. Яку форму має електронна хмара sр3-гібридизованої орбіталі?
в) неправильної вісімки; г) гантелеподібну.
150. Скількох значень може набувати магнітне квантове число,
якщо l = 2?
а) 2; б) 4; в) 3; г) 5.
151. Яку форму має електронна хмара рz-орбіталі?
в) неправильної вісімки; г) пелюсткову.
152. Яка максимальна кількість неспарених електронів може
міститися на 3d-підрівні?
а) 3; б) 5; в) 10; г) 12.
153. Cкільки орбіталей міститься на 4р-підрівні?
а) 4; б) 3; в) 6; г) 5.
154. Який підрівень має найбільшу суму n+l?
а) 5р; б) 6s; в) 4р; г) 4f.
155. Яку форму має електронна хмара рy-орбіталі?
в) неправильної вісімки; г) кулеподібну.
156. Яка максимальна кількість електронів може перебувати на
5р-підрівні?
а) 6; б) 5; в) 12; г) 3.
157. Яка максимальна кількість електронів може перебувати на
4d-підрівні?
а) 4; б) 10; в) 5; г) 12.
158. Яку форму має електронна хмара рx-орбіталі?
в) неправильної вісімки; г) кулеподібну.
149
159. Яке поняття визначає здатність елемента утворювати пев-
ну кількість зв'язків у сполуці?
а) гібридизація; б) полярність;
в) валентність; г) електронегативність.
160. Яку валентність може виявляти Сульфур у сполуках?
а) I і III; б) II, IV і VI; в) V; г) III.
161. Виберіть сполуку, у якій валентності обох елементів збігаються.
а) ферум(ІІІ) оксид; б) натрій сульфід;
в) магній хлорид; г) кальцій оксид.

3.1. Найбільше значення іонізаційного потенціалу має Гелій
(24,68 еВ/атом). Обчисліть його енергію іонізації.
3.2. Виходячи з електронегативності елементів, напишіть формули
водневих сполук елементів головної підгрупи четвертої групи.
3.3. Керуючись положенням елементів у Періодичній систе-
мі, напишіть формули сполук Кальцію з Гідрогеном, Оксигеном,
Нітрогеном, Карбоном, Сульфуром і Фтором.
3.4. Користуючись Періодичною системою елементів, напи-
шіть формули вищих оксидів Стибію, Ванадію, Хрому й гідро-
ксидів, що відповідають цим оксидам.
3.5. Назвіть елемент четвертого періоду, вищий оксид якого
ЕO3, а з Гідрогеном цей елемент утворює сполуку H2Е.
3.6. Складіть електронні формули елементів із зарядами ядра
А, В, С, наведеними в таблиці. До яких типів електронних сі-
мейств (s, p, d, f) вони належать? Чому? Виходячи з електронної
конфігурації атомів, зазначте номер періоду, групу та підгрупу в
Періодичній таблиці Д. І. Менделєєва, у яких розміщується ко-
жен елемент. Відповідь поясніть.
А В С А В С
13 41 69 5 44 64
17 42 98 19 84 26
11 24 60 30 7 103
8 27 87 12 29 95
9 45 110 15 82 25
20 50 70 38 52 57
14 43 101 6 46 92
150
3.7. Напишіть електронні формули атомів елементів із поряд-
ковими номерами А і В. Чому дорівнює максимальний спін
p-електронів у атомів елемента А і d-електронів у атомів елемента В?
А В А В
14 27 81 26
32 42 35 75
50 28 53 30
17 45 51 22
15 44 16 46
33 25 13 77
7 24 8 73
9 23 83 105
3.8. Наведіть електронні й електронно-графічні формули
атомів Сульфуру S, іонів S2– і S2+. До якого електронного сімей-
ства та чому належить Сульфур?
3.9. За допомогою електронно-графічних формул покажіть,
скільки неспарених електронів містять атоми елементів Si, Mg,
Fe, Tl в основному та збудженому станах. Зазначте електронне
сімейство кожного елемента.
3.10. Охарактеризуйте квантовими числами d-електрони пере-
достаннього рівня для атомів таких елементів в основному стані:
а) Цинк; б) Технецій; в) Хром; г) Ферум;
д) Рутеній; е) Іридій; ж) Платина; з) Реній.
3.11. Охарактеризуйте квантовими числами валентні електро-
ни атомів в основному стані для таких елементів:
а) Оксиген; б) Фтор; в) Натрій;
г) Магній; д) Карбон; е) Нітроген.
3.12. Використовуючи правило Хунда, складіть електронно-
графічні формули атома елемента Хрому й іона Cr3+. Охаракте-
ризуйте квантовими числами їхні d-електрони.
3.13. Яких значень набуває орбітальне квантове число l для та-
ких енергетичних станів електрона: 3p, 3d, 4s, 2p, 2s, 5d, 5f, 4p,
4d, 4f ? Розрахуйте для зазначених станів суми n+l і розмістіть їх
у порядку зростання згідно із правилами Клечковського.
3.14. Знайдіть у Періодичній системі елементи, атоми яких мають
електронну формулу (n–1)d3ns2, і напишіть їхні хімічні символи.
151
3.15. Якими значеннями квантових чисел l і m описується 3р-стан
електрона?
3.16. Охарактеризуйте квантовими числами всі орбіталі таких
енергетичних підрівнів: 1s, 2p, 3d, 5f.
3.17. Складіть електронні формули елементів із порядковими
номерами 110 та 113 і вкажіть їхні положення (період, група,
підгрупа) у Періодичній системі Д. І. Менделєєва.
3.18. Поясніть, чому існують іони H–, Cl–, N–, але поряд із тим
не можуть існувати іони He–, Ne–, Ca–.
3.20. Базуючись на скороченій електронній формулі нейтраль-
ного атома, визначте порядковий номер елемента:
а) [Ar]3d64s2, [Ne]3s23p4; б) [Ne]3s23p1, [He]2s22p5;
5 2 8 2
в) [Ar]3d 4s , [Ar]3d 4s ; г) [He]2s22p3, [Ne]3s23p5;
д) [Ar]3d 4s 4p , [Ar]3d 4s ; е) [Ar]3d104s2, [Ar]3d104s24p4.
10 2 3 10 1
3.21. Нейтральним атомам яких елементів відповідають такі

електронні формули:
а) 1s22s22p63s23p63d14s2, 1s22s22p63s23p3;
б) 1s 2s 2p 3s 3p 3d 4s 4p , 1s22s22p63s23p63d74s2;
2 2 6 2 6 10 2 2
в) 1s22s22p63s23p63d54s1, 1s22s22p5;
2 2 6 2 6 10 2 6
г) 1s 2s 2p 3s 3p 3d 4s 4p , 1s22s22p63s23p63d104s1?
3.22. У якого елемента сильніші металічні властивості й чому:
а) Літій чи Калій; б) Калій чи Кальцій; в) Калій чи Купрум?
3.23. Який елемент п'ятого періоду є найтиповішим металом,
а який – неметалом? Чому? Відповідь обґрунтуйте за допомогою
будови атомів.
3.24. Які сполуки з Гідрогеном утворюються елементами го-
ловної підгрупи шостої групи? Яка з цих сполук є найбільш
стійкою? Чому?
3.25. На прикладі елементів головної підгрупи V групи пока-
жіть, як змінюється стійкість їхніх вищих оксидів у міру зрос-
тання порядкового номера елемента.
3.26. Виходячи з положення елемента у Періодичній системі,
визначте, у якого гідроксиду та чому сильніше виявляються ос-
новні властивості:
а) Ca(OH)2 чи Zn(OH)2; б) Ca(OH)2 чи KOH;
в) Ca(OH)2 чи Fe(OH)2; г) Ca(OH)2 чи Sr(OH)2?
152
3.27. Який із гідроксидів є сильнішою основою:
а) Fe(OH)2 чи Fe(OH)3; б) Mn(OH)2 чи Mn(OH)4;
в) TlOH чи Tl(OH)3; г) CuOH чи Cu(OH)2? Чому?
3.28. Наведіть приклади іонів елементів ІІІ і IV періодів, що
мають таку саму електронну конфігурацію, як у атома Аргону.
3.29. Якою може бути загальна формула кислоти, що відпові-
дає вищому оксиду елементів V групи; VI групи; VII групи?
3.30. Як і чому змінюються кислотно-основні й окисно-
відновні властивості вищих оксидів і гідроксидів із зростанням
порядкового номера елемента в межах: а) періоду; б) підгрупи?
153
Розділ 4
ХІМІЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК
Із теми "Хімічний зв'язок" студенти повинні знати й уміти:

1. Перераховувати типи хімічного зв'язку й зазначати відмітні
ознаки речовин із різним типом зв'язку; знати найважливіші хара-
ктеристики хімічних зв'язків; порівнювати хімічні зв'язки в одно-
типних молекулах за енергією, довжиною, валентним кутом.
2. Застосовувати метод валентних зв'язків для пояснень утво-
рення та властивостей ковалентного зв'язку й будови молекул:
а) пояснювати електронну валентність і її відмінність від
стехіометричної;
б) знати механізми утворення ковалентному зв'язку (обмін-
ний, донорно-акцепторний) і ілюструвати їх прикладами;
в) визначати тип гібридизації орбіталей, показувати число й
напрямок гібридних орбіталей, кут між ними, зображувати
схеми молекул;
г) показувати перекривання електронних хмар, указувати
тип перекривання та кратність зв'язку;
3. Знати властивості іонного зв'язку, уміти визначати сту-
пінь іонності хімічних зв'язків.
4. Пояснювати природу металічного зв'язку.
5. Пояснювати водневий зв'язок і її вплив на властивості речовин.
Хімічним зв'язком називають сили, що утримують атоми в мо-
лекулах або кристалах. Для того, щоб утворився зв'язок між двома
атомами, необхідно, щоб енергія системи із двох атомів стала ниж-
чою, ніж енергія окремо взятих атомів. Отже, з'ясувати причину
утворення хімічного зв'язку – це означає пояснити, чому енергія
системи атомів понижується при сполученні атомів між собою.
При утворенні хімічного зв'язку відбувається перерозподіл у
просторі електронної густини, яка належала до взаємодії різним
атомам. Оскільки з ядрами найменш міцно зв'язані електрони
зовнішніх рівнів, то головним чином вони беруть участь в утво-
ренні хімічних зв'язків.
Хімічний зв'язок, як правило, характеризується такими па-
раметрами:
1. Довжиною зв'язку – між'ядерною відстанню між двома хімі-
чно зв'язаними атомами.
2. Валентним кутом – кутом між уявними лініями, що прохо-
дять через центри хімічно зв'язаних атомів.
3. Енергією зв'язку – кількістю енергії, що витрачається на роз-
рив зв'язку в газоподібному стані.
4. Кратністю зв'язку – числом електронних пар, за допомогою
яких здійснюється хімічний зв'язок між атомами.
Із погляду енергетики найбільш стійкими є атоми, що мають
завершений зовнішній рівень, тому атоми, які мають незаповне-
ний зовнішній рівень, прагнуть до його завершення. Цю законо-
мірність покладено в основу теорії утворення хімічного зв'язку
В. Косселем і Г. Льюїсом у такій формі: при утворенні молекул
у ході хімічних реакцій атоми прагнуть створити стійку зовні-
шню оболонку з восьми електронів.
Залежно від характеру розподілу електронної густини між
взаємодіючими атомами розрізняють три основні типи хімічно-
го зв'язку: ковалентний, іонний і металічний.
4.1. КОВАЛЕНТНИЙ ЗВ'ЯЗОК

Ковалентний зв'язок можна розглядати як результат того, що
електронна пара належить одночасно двом взаємодіючим ато-
мам. Унаслідок перекривання електронних хмар між атомами
проходить концентрування негативного заряду, що призводить
до зближення їхніх ядер і зниження енергії системи.
Для розуміння чому саме спільна електронна пара при утво-
ренні ковалентного зв'язку має розміщуватися між ядрами реа-
гуючих елементів розглянемо, які сили виникають між частками в
найпростішій системі, що складається із двох протонів і одного еле-
ктрона (рис. 4.1). Якщо ми будемо зближувати два протони, то
між ними виникнуть сили відштовхування, і про одержання стій-
155
кої системи не йдеться. Помістимо в їхнє поле один електрон. Тут
можуть виникнути два випадки.
Перший, коли електрон перебуває між протонами (а), і дру-
гий, коли він розташовується за одним із них (б). В обох випад-
ках виникають сили притягання. У першому випадку складові цих
сил (проекції) на вісь, що проходить через центри протонів, спря-
мовані в протилежні сторони із силами відштовхування
(див. рис. 4.1 а) і можуть їх компенсувати.
Рис. 4.1. Розподіл сил взаємодії між ядрами й електроном у Н2+
При цьому виникає енергетично стійка система. У другому ви-

падку складові сил притягання спрямовані в різні сторони (див.
рис. 4.1 б) і складно говорити про врівноважування сил відштовху-
вання між протонами. Звідси маємо, що для виникнення хімічного
зв'язку з утворенням молекули або іона електрони повинні перебу-
вати переважно в між'ядерному просторі. Ця область називається
зв'язуючою, тому що при знаходженні там електронів утвориться
хімічний зв'язок. Тут був розглянутий найпростіший випадок
утворення хімічного зв'язку в іоні Н2+.
Застосувавши аналогічні міркування до молекули водню, можна
прийти до висновку, що поява другого електрона в зв'язуючій облас-
ті ще більше стабілізує систему. Отже, для утворення стійкого хімі-
чного зв'язку необхідна, щонайменше, одна електронна пара.
Для того, щоб утворилася електронна пара, яка б належала
двом атомам, ці атоми повинні мати неспарені електрони на зо-
внішньому електронному рівні.
Наприклад, вільні атоми Гідрогену та Хлору мають такі елек-
тронні конфігурації:
1 2 2 6 2 5
1Н 1s 17Cl 1s 2s 2p 3s 3p
156
таким чином, і у Гідрогену, і у Хлору на зовнішніх рівнях є по
одному неспареному електрону. Якщо обмежитися лише зов-
нішніми електронними рівнями та присутні на них електрони
зобразити крапками, то будову атомів Гідрогену і Хлору мож-
на зобразити так:
Тоді утворення з цих атомів молекул водню, хлору та хлоро-

водню подається такими схемами:
На цій схемі спільні для двох з'єднаних атомів електронні па-

ри позначені крапками між символами атомів. Електронні пари,
що не використовуються для утворення зв'язку, позначені крап-
ками навколо символів атомів.
Наведені електронні формули показують, що при утворенні
ковалентного зв'язку атоми нібито доповнюють свої електронні
оболонки до конфігурації інертного газу – Гідроген до Гелію,
Хлор – до Аргону.
Спіни електронів у цьому випадку повинні бути антипаралель-
ні, тобто спрямовані антипаралельно. Утворення хімічного зв'язку
повинно супроводжуватися зниженням повної енергії системи.
Розглянемо зміну потенційної енергії системи на прикладі
зближення двох атомів водню. Коли атоми перебувають на дуже
великій відстані один від одного, вони не взаємодіють і енергія
такої системи близька до нуля. У міру їхнього зближення вини-
кають сили притягання між електроном одного атома та ядром
іншого й навпаки. Ці сили збільшуються обернено пропорційно
квадрату відстані між атомами. Енергія системи знижується. У
міру зближення атомів починають відігравати роль сили від-
штовхування між їхніми ядрами й електронами. Збільшення сил
відштовхування обернено пропорційно вже шостому ступеню
відстані. Крива потенційної енергії проходить через мінімум, а
потім різко йде вгору (рис. 4.2).
Відстань, що відповідає положенню мінімуму на кривій, є рі-
вноважною між'ядерною відстанню й визначає довжину хіміч-
ного зв'язку. Оскільки атоми в молекулі беруть участь у колива-
157
льному русі щодо положення рівноваги, відстань між ними по-
стійно змінюється, тобто атоми не жорстко зв'язані один з од-
ним. Рівноважна відстань відповідає при даній температурі де-
якому усередненому значенню. Із підвищенням температури
амплітуда коливання збільшується. За якоїсь досить великої те-
мператури атоми можуть розлетіти-
ся на нескінченно велику відстань,
що буде відповідати розриву хіміч-
ного зв'язку. Глибина мінімуму по
осі енергії визначає енергію хіміч-
ного зв'язку, а величину цієї енергії,
узято зі зворотним знаком, буде до-
рівнює енергії дисоціації даної
двохатомної частки. Якщо зближу-
ються атоми водню, електрони яких
Рис. 4.2. Зміна потенціальної мають паралельні спіни, між ато-
енергії системи мами виникають лише сили від-
із двох атомів Гідрогену штовхування, а потенційна енергія
як функції відстані між ними такої системи зростатиме (рис. 4.2).
З урахуванням вищенаведеного можна дати визначення по-
няттю валентності, як число електронних пар, що з'єднують цей
атом із іншими в хімічну сполуку. Звідси випливають важливі
характеристики ковалентного зв'язку: енергія, довжина, крат-
ність і полярність, насиченість і направленість.
Енергія зв'язку (Е) – фізична величина, що визначається
енергією, яку необхідно затратити, щоб розірвати хімічний
зв'язок. Вона має розмірність кДж/моль. Так, енергія зв'язку
1 моль Н2 дорівнює 435 кДж/моль. Якщо записати термохімічне
рівняння Н2 = Н – Н = 2Н* – 435 кДж/моль.
Зрозуміло, що стільки ж енергії виділиться у процесі утворення
1 моль Н2 із його атомів: Н* + Н* → Н – Н = Н2 + + 435 кДж/моль.
Довжина зв'язку (l) – це відстань між ядрами двох атомів, що
утворюють хімічний зв'язок, довжину вимірюють в нанометрах
або ангстремах (1 нм – 10–9 м; 1 Ао – 10–10 м). Так, у молекулі Н2
довжина зв'язку – 0,074 нм. (l H–H = 0,074 нм).
Полярність ковалентного зв'язку. Залежно від того, які атоми
утворюють між собою спільні електронні пари, ковалентний
158
зв'язок може бути неполярним і полярним. Якщо двохатомна
молекула утворена однаковими атомами, то негативний заряд
спільної електронної пари розділиться між ними порівну. У
цьому випадку говорять про неполярний ковалентний зв'язок.
Якщо ж сполучаються два атоми з різною електронегативністю,
то негативний заряд спільної електронної пари буде зсунуто в
бік більш електронегативного елемента, тим самим утворюючи
ковалентний полярний зв'язок.
Так, у наведених вище молекул водню та хлору зв'язок між
атомами буде неполярним, а у випадку молекули хлороводню –
полярним.
Ковалентний зв'язок, може утворюватися не лише за рахунок
перекривання одноелектронних хмар – обмінний механізм утво-
рення ковалентного зв'язку. Можливий ще один механізм утво-
рення зв'язку – донорно-акцепторний. У цьому випадку хіміч-
ний зв'язок виникає за рахунок пари електронів тільки одного
атома та вільної електронної орбіталі іншого. Як приклад роз-
глянемо утворення іону амонію NH4+. У молекулі аміаку атом
Нітрогену має неподілену електронну пару:
а іон Гідрогену – вільну (незаповнену) орбіталь (яку можна

зобразити як порожню енергетичну комірку □Н+). При утво-
ренні іону амонію вільна електронна пара Нітрогену стає спі-
льною для атомів N i H:
Заряд іона Гідрогену стає спільним для всього катіона NH4+

(він делокалізується, тобто розподіляється між усіма атомами)
та всі зв'язки N-H стають рівноцінними.
Атом, що надає свою електронну пару для утворення зв'язку,
називають донором, а атом, який приймає електронну пару на ві-
льну орбіталь – акцептором. Отже, донором при утворенні іона
амонію є Нітроген у формі NH3, акцептором – Гідроген у формі H+.
159
Важливою особливістю донорно-акцепторного зв'язку є те,
що при його утворенні завжди збільшується позитивний заряд
на атомі донора й негативний – на атомі акцептора. Тому утво-
рення ковалентного зв'язку за таким механізмом можливе лише
у випадку ковалентного полярного зв'язку. Донорно-акцептор-
ний зв'язок вимагає від атома донора 2 електрони на відміну від
обмінного механізму, тому число зв'язків, які атоми можуть
утворити за таким механізмом, зазвичай, менші числа зв'язків
утворених за обмінним механізмом. Енергетичний виграш при
утворенні донорно-акцепторного зв'язку нижче, ніж при ковале-
нтному зв'язку утвореному за обмінним механізмом, оскільки
лише один атом одержує додаткові електрони, тому донорно-
акцепторні зв'язки руйнуються легше обмінних. У графічних
формулах донорно-акцепторні зв'язки, як правило, зображають
стрілкою направленою від атома донора до атома акцептора.
Кратність ковалентного зв'язку. Два атоми можуть зв'язувати-
ся між собою більш ніж одним ковалентним зв'язком. Число
спільних електронних пар, що зв'язують два атоми, називають
кратністю зв'язку. Зв'язок між двома атомами за допомогою однієї
спільної електронної пари називається простим (одинарним), двох
електронних пар – подвійним, трьох електронних пар – потрійним.
Ковалентний зв'язок може бути простим, подвійним, потрійним.
У молекулі Н2 зв'язок одинарний, молекулі О2 – подвійний, а в мо-
лекулі N2 – потрійний. Експериментально встановлено, що чим
більша кратність зв'язку між атомами, тим менша його довжина
й тим більша його енергія.
Насиченість ковалентного зв'язку – це здатність атома утво-
рювати певну (обмежену) кількість ковалентних зв'язків, що
обумовлено його валентними можливостями. Конкретний атом
може зв'язуватися ковалентним зв'язком лише з певним числом
інших атомів і не утворювати міцних зв'язків з усіма іншими
близько розташованими атомами. Це залежить від таких факто-
рів: кількості валентних атомних орбіталей; кількості неспаре-
них електронів; розмірів атома. Наприклад, в атмосферному
азоті атоми Нітрогену зв'язані в молекулу N2 і не утворюють
міцних зв'язків з атомами інших молекул. Елементи другого пе-
ріоду B, C, N можуть утворювати максимум чотири ковалентні
160
зв'язки (BF4–, CH4, NH4+) тому, що в них є 4 валентні орбіталі, 2s,
2px, 2py, 2pz. Атоми III періоду: Al, Si, P, S, Cl можуть утворюва-
ти більше зв'язків (теоретично 9: 3s, три – 3p і п'ять –3d). Найча-
стіше утворюють шість ковалентних зв'язків. (AlF63–, SiF62–, PF6–,
SF6), що обумовлено просторовими факторами (розміри атомів).
Інша властивість ковалентного зв'язку – його направленість. Для
того, щоб утворювався міцний ковалентний зв'язок, атоми мають
певним чином розміститися один відносно іншого. Зв'язок буде тим
міцнішим, чим сильніше перекриватимуться електронні хмари.
Залежно від симетрії електронних хмар, унаслідок перекри-
вання яких утвориться хімічний зв'язок, сумарна електронна
хмара буде мати різну симетрію, відповідно до якої вони розпада-
ються на три види: σ-, π- і δ-зв'язки.
σ-зв'язок здійснюється при перекриванні хмар уздовж лінії,
що з'єднує центри атомів, при цьому максимальна електронна
густина досягається в між'ядерному просторі й має циліндрич-
ну симетрію щодо лінії, яка з'єднує центри атомів. Як бачимо з
рис. 4.3, в утворенні σ-зв'язку в силу своєї кульової симетрії
завжди беруть участь s-електрони. Вони утворюють σ-зв'язок
унаслідок перекривання з наступними електронами іншого
атома: s-, pх-, dx2_y2-електронами. З електронами, що перебува-
ють на інших орбіталях, наприклад, ру або pz, виникнення хімі-
чного зв'язку неможливо, тому що відбувається перекривання в
областях, де електронна густина має протилежні знаки. Мож-
ливість утворення σ-зв'язку s-електронами не вичерпується, він
може утворитися у випадку перекривання й інших електронних
хмар, таких, як двох рх або рх і dx2–y2
Рис. 4.3. Деякі приклади утворення σ-зв'язків
161
Рис. 4.4. Приклади π- і δ-зв'язків
π-зв'язки виникають при перекриванні електронних хмар над і під

лінією, що з'єднує центри атомів. Сумарні електронні хмари та-
кож симетрично розташовані щодо цієї осі, але вони не мають ци-
ліндричної симетрії, як у випадку σ-зв'язку. У силу свого просто-
рового розташування л-зв'язок утворять електрони на таких парах
орбіталей як ру–py, рz–pz, py–dxy
δ-зв'язок утворюють лише d-електрони за рахунок перекривання
всіх чотирьох своїх пелюстків електронних хмар, розташованих
у паралельних площинах. Таке можливо, коли в утворенні зв'язку
беруть участь dxy–dxy, dxz–dxz, dyz–dyz-електрони.
4.2. ГІБРИДИЗАЦІЯ
Поняття гібридизації орбіталей запровадив американський
вчений Л. Полінг у 1931 р. Процес змішування та вирівнювання
орбіталей за формою й енергією називається гібридизацією.
Унаслідок гібридизації утворюються однакові за енергією та
формою гібридні орбіталі, число яких дорівнює кількості атом-
них орбіталей, що зазнали гібридизації. Залежно від виду орбі-
талей (s, p, d) і їхньої кількості, що беруть участь у гібридизації,
розрізняють такі її типи: sp, sp2, sp3, dsp2, d2sp2… і ін.
При sp-гібридизації змішуються s- і p-орбіталі з утворенням
двох sp-гібридних орбіталей, які містяться на одній прямій під
кутом 180 ° одна до одної. Молекули лінійні, наприклад : BeF2,
BeCl2, C2H2, CH3 – C ≡ C – CH3 (бутін-2).
162
При sp2-гібридизації змішуються одна s- і дві р-орбіталі,
утворюючи три sp2-гібридні атомні орбіталі, які розташовувати-
муться в одній площині під кутом 120 о одна до одної. Будова
молекул – плоский трикутник, реалізується в сполуках типу:
BF3, SO3, AlCl3.
При sp3-гібридизації змішуються одна s- і три р-орбіталі,
утворюючи чотири sp3-гібридні атомні орбіталі, які у просторі
розташовуються в напрямку вершин правильного тетраедра (ва-
лентний кут 109о°28'). Реалізується в молекулах та іонах типу:
CH4, NH4+, SO42–.
Розглянемо поняття гібридизації на прикладі утворення мо-
лекули BF3. При взаємодії атома Бору (1s22s22p1) і трьох атомів
Фтору (1s22s22p5). У збудженому стані Бор (В) має конфігурацію
1s22s12p2, а Фтор (F) 1s22s22p5. Тобто в атомі Бору три неспарені
електрони містяться на 2s і 2p-валентних орбіталях. В атомах
Фтору неспарений електрон міститься на р-орбіталі. Отже, при
утворенні трьох хімічних зв'язків B–F повинні перекриватись 2s
і 2p-орбіталі бору з 2р-орбіталями Фтору. Орбіталі 2s, 2p- Бору
та 2р- Фтору мають різну енергію, форму й орієнтацію у просто-
рі та повинні утворити три різні зв'язки за енергією та формою.
Як показали експериментальні дослідження, усі три зв'язки, що
утворились рівноцінні, тобто мають однакову енергію та форму
за рахунок процесу sp2-гібридизації.
4.3. ІОННИЙ ЗВ'ЯЗОК

Іонний зв'язок – це тип хімічного зв'язку, енергія якого ви-
значається електростатичними силами притягання протилежно
заряджених іонів.
Цей зв'язок можна розглядати як граничний випадок ковале-
нтного полярного зв'язку. Він утворений атомами, що мають
велику різницю у значеннях їхніх електронегативностей. Іонний
зв'язок утворюється лише між атомами тих елементів, для яких
різниця електронегативностей перевищує дві одиниці, при цьо-
му спільна електронна пара зміщена до одного з атомів так, що
практично належить тільки цьому атому. Унаслідок втрати або
приєднання атомом електронів утворюються заряджені частин-
163
ки – іони. Негативний заряд іона (аніона) дорівнює кількості
електронів, які атом приєднав, а позитивний заряд іона (катіона)
– кількості електронів, що атом втратив. Протилежно заряджені
іони притягують один одного, утворюючи іонні сполуки.
Здатність атомів утворювати прості іони оцінюється величи-
ною енергії іонізації та спорідненістю атомів до електрона. Еле-
менти з малою енергією іонізації утворюють катіони (лужні, лу-
жноземельні метали). Прості аніони легко утворюють р-елементи
VII групи внаслідок їхньої великої спорідненості до електрона.
Тому сполуки простих іонів найлегше утворюються при взаємодії
лужних і лужноземельних металів із галогенами, Оксигеном.
Розглянемо механізм утворення іонного зв'язку на прикладі
натрій хлориду. При взаємодії атома Натрію (1s22s22p63s1) із
атомами Хлору (1s22s22p63s23р5) відбувається перехід одного
електрона з 3s-орбіталі атома Натрію на 3р-орбіталь атома Хло-
ру. При цьому атом Натрію перетворюється на позитивно заря-
джений іон Na+, який має структуру атома Неону та є стабіль-
ним. А атом Хлору, приймаючи цей електрон на 3р-орбіталь,
перетворюється на негативно заряджений іон Cl–, який має стій-
ку електронну структуру як у Аргону. Іони, які утворилися вна-
слідок переходу електрона, міцно утримуються один біля одно-
го електростатичними силами притягання між протилежно заря-
дженими частками. Це можна подати схемою:
Na – e– = Na+
Cl + e– = Cl–
Na+ + Cl– = NaCl
Міжіонна відстань, що встановлюється між частками, визнача-
ється рівновагою сил притягання протилежно заряджених іонів
і відштовхування між їхніми ядрами. Оскільки заряди можуть при-
тягатися незалежно від напрямку необмежену кількість протилеж-
них зарядів, то іонний зв'язок відрізняється від ковалентного в пе-
ршу чергу ненаправленістю та ненасиченістю. Тобто не можна од-
нозначно сказати з яким конкретно аніоном Хлору зв'язаний пев-
ний катіон Натрію й навпаки. Як наслідок такої ненаправленності
та ненасиченості іонного зв'язку всі іонні сполуки мають іонні кри-
сталічні ґратки і свій набір фізико-хімічних властивостей.
164
Так, усі іонні сполуки мають високі температури плавлення й
кипіння. Це пояснюється сильною електростатичною взаємодією
між позитивними й негативними іонами. Сили ж відштовхування
однойменних іонів значно менші, тому що розташовані на біль-
ших відстанях один від одного. Унаслідок цього всі речовини, що
мають іонні кристалічні ґратки, мають високі значення її енергій
утворення. Іонний зв'язок характерний для галогенідів, оксидів і
солей типу нітратів, сульфатів, перхлоратів тощо. Для руйнуван-
ня іонних кристалів потрібна значна теплова енергія, що й визна-
чає високі температури плавлення та кипіння, які, у свою чергу,
будуть залежати від заряду іонів, їхніх радіусів. Чим вищий заряд
і менший радіус іона, тим вища температура плавлення.
Іншою властивістю іонних речовин є здатність утворювати роз-
чини й розплави, які добре проводять електричний струм. Це пояс-
нюється тим, що в розчинах розчинник, маючи своє значення діеле-
ктричної проникності, послаблює притягання між іонами сприяючи
дисоціації іонних сполук з утворенням вільних іонів. При чому, чим
вище значення діелектричної проникності має розчинник тим легше
в ньому відбувається дисоціація іонної сполуки.
У розплавах же за рахунок збільшення кінетичної енергій коли-
вного руху іонів зменшується потенціальна енергія електростатич-
ного притягання між іонами і внаслідок розриву міжіонних зв'язків
утворюються вільні іони, які, як і у випадку розчинів, є провідника-
ми електричного струму.
Іще однією властивістю іонних сполук є їхня крихкість. При не-
значних механічних діях кристали іонних сполук легко руйнуються.
Поясненням цьому факту є те, що при натисканні на кристал іонної
сполуки відбувається хоч і незначне, але зміщення іонних шарів
один відносно іншого. При цьому однойменно заряджені іони ста-
ють один біля одного. Це викликає посилене відштовхування між
ними, що і приводить до руйнування кристалів.
Таким чином, можна зробити висновок, що фізико-хімічні влас-
тивості сполук сильно залежать від природи хімічного зв'язку в них.
Речовини, молекули яких характеризуються ковалентним не-
полярним зв'язком, можуть у твердому стані утворювати моле-
кулярні й атомні кристалічні ґратки. У молекулярних решітках
спостерігається дуже слабка міжмолекулярна взаємодія. У вуз-
лах кристалічної ґратки молекули втримуються за рахунок утво-
165
рення в них миттєвих і наведених диполів. Поділ центрів ваги
негативних і позитивних зарядів у молекулі відбувається вна-
слідок обертання пари електронів і розташування її у якийсь
момент часу за одним із ядер. Такий стан у молекулі спостеріга-
ється дуже незначний час. Тому такий диполь має назву миттє-
вого. Однак цього часу буває досить для того, щоб індукувати
диполь на іншій молекулі. Сили, що зв'язують молекули за ра-
хунок утворення миттєвих і наведених диполів, часто називають
вандерваальсівськими. Загалом до вандерваальсівських сил на-
лежать будь-які сили міжмолекулярної взаємодії: диполь-
дипольної, орієнтаційної, дисперсійної тощо. Вандерваальсівсь-
кі сили є дуже слабкими, унаслідок чого кристалічну решітку
легко зруйнувати незначним нагріванням. Усі речовини, що ма-
ють молекулярні кристалічні ґратки, мають низькі температури
плавлення й кипіння. Вандерваальсова сила росте зі збільшен-
ням кількості електронів у молекулі, оскільки підвищується
ймовірність утворення миттєвих диполів. У молекулі водню
присутня одна пара електронів, тому він і є самим низькокипля-
чим. Молекули кисню й азоту відрізняються вмістом електронів
на одну пару. Їхні температури кипіння відрізняються на 130 °С.
Прості речовини, що володіють атомною кристалічною ре-
шіткою, навпаки, характеризуються дуже високими температу-
рами плавлення й кипіння. У цьому випадку нескінченне число
атомів з'єднане неполярними ковалентними зв'язками в гігант-
ську молекулу. Енергія розриву ковалентного неполярного
зв'язку велика. Тому, щоб зруйнувати таку кристалічну ґратку,
потрібні більші енергетичні витрати. У той же час, якщо речо-
вина характеризується однією міжатомною відстанню в крис-
талічній ґратці, вона буде мати й дуже високу твердість. При-
кладом може бути алмаз.
Температури плавлення й кипіння речовин, атоми яких у мо-
лекулі зв'язані ковалентним полярним зв'язком, і які мають мо-
лекулярні ґратки, також низькі, але вище ніж у речовин з непо-
лярними молекулами. Здебільшого це гази при кімнатній темпе-
ратурі. Прикладом може бути хлороводень, сірководень і т. п.
166
4.4. МЕТАЛІЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК
За звичайних умов більшість металів (за винятком ртуті) –
тверді речовини, що існують у вигляді майже ідеально утворе-
них кристалів. Характерною особливістю цих кристалів є високі
значення координаційних чисел, високі (вищі аніж у сусідніх
неметалів) температури плавлення й електропровідність.
Атоми більшості металів на зовнішньому енергетичному рі-
вні мають невелику кількість електронів. Так, серед типових
металів 16 мають по одному електрону на зовнішньому рівні,
58 – по два, чотири елементи – по три, і лише паладій жодного.
Обріталей на валентному рівні металу завжди більше ніж елек-
тронів. Так, наприклад, у атома Натрію на валентному рівні
міститься лише один електрон, що в незбудженому стані за-
ймає 3s орбіталь, у той час як атом металу має дев'ять орбіта-
лей на 3 рівні – одну s, три р і п'ять d. Положення металів у
Періодичній системі свідчить про слабкий зв'язок валентних
електронів із ядром, тобто про низькі значення потенціалів іо-
нізації та електронегативності. А тому навіть при незначному
збудженні атома Натрію електрон може спокійно рухатися по
всіх дев'яти орбіталях.
При зближенні атомів металів унаслідок утворення кристалі-
чних ґраток, валентні орбіталі сусідніх атомів перекриваються,
завдяки чому електрони вільно переміщуються з однієї орбіталі
на інші, тим самим утворюючи зв'язок між усіма атомами крис-
талу. Хімічний зв'язок у металах сильно делокалізований, тобто
електрони, що беруть участь в утворенні зв'язку, є спільними
("електронний газ") і вільно переміщуються по всьому кристалу
між позитивно зарядженими іонами, електростатично їх притя-
гаючи. Саме вони визначають характерний металічний блиск,
високу електропровідність і теплопровідність металів. Тип хімі-
чного зв'язку, що здійснюють усуспільнені електрони в кристалі
металу, називається металічним зв'язком.
Металічний зв'язок пояснює більшість фізичних властивос-
тей металів. Електрони, що утворюють металічний зв'язок віль-
но переміщуються по кристалу. Тому кристали з металічним
167
зв'язком пластичні, тобто вони змінюють форму при ударі, про-
катуються у тонку фольгу та витягаються у дріт. Тому і швидко
вирівнюється температура в межах усього кристалу, що обумов-
лює високу теплопровідність металів. Прикладання навіть не-
значної різниці потенціалів викликає направлений рух електро-
нів від негативного полюса до позитивного, що визначає елект-
ропровідність металів.
У 1819 р. французькі вчені П. Дюлонг і А. Пті експеримента-
льно встановили, що мольна теплоємність майже всіх металів у
кристалічному стані дорівнює 25 Дж/моль. Це пояснюється тим,
що атоми металів у вузлах кристалічного остову ввесь час пере-
бувають у русі – відбуваються коливальні рухи. Ці складні рухи
можна розкласти на три простих коливальних рухи в трьох взає-
мно перпендикулярних площинах. Кожному коливальному рухо-
ві відповідає своя енергія і свій закон її зміни з ростом температу-
ри – своя теплоємність. Граничне значення теплоємності для
будь-якого коливального руху атомів дорівнює R-універсальній
газовій сталій. Трьом незалежним коливальним рухам атомів у
кристалі відповідатиме теплоємність, що дорівнює 3R. При нагрі-
ванні металів, починаючи з дуже низьких температур, їхня тепло-
ємність зростає від нульового значення. При кімнатній і більш
високій температурі значення теплоємності більшості металів
виходить на своє максимальне значення – 3R.
При нагріванні кристалічні ґратки металів руйнуються і вони
переходять у розплавлений стан. При подальшому нагріванні
метали випаровуються. У парах багато металів існують у вигля-
ді молекул Me2. У цих молекулах атоми металу спроможні утво-
рювати ковалентні неполярні зв'язки.
Металічний зв'язок є ненапрямленим. Енергія металічного
зв'язку менша за енергію ковалентного.
4.5. МІЖМОЛЕКУЛЯРНІ ВЗАЄМОДІЇ
Міжмолекулярні взаємодії мають суттєвий прояв у твердих

речовинах, молекулярних кристалах і рідинах. Полярні молеку-
ли, наприклад HF, HCl, що є диполями, утримуються одна біля
одної диполь-дипольними взаємодіями.
168
Неполярні молекули, як наприклад I2, Br2 утримуються у
кристалах чи рідині також електростатичними силами. Взаємо-
дії між неполярними молекулами називають дисперсійними або
вандерваальсівськими. Суть їх полягає у тому, що неполярна
молекула може за рахунок флуктуації електронів у будь-який
момент часу перетворитися на диполь – миттєво наведений ди-
поль. Взаємодія таких миттєво наведених диполів і утримує мо-
лекули поряд у кристалі чи рідині. Міжмолекулярна вандерваа-
льсівська взаємодія дуже слабка і становить не більше
25 кДж/моль, що в десятки разів менше енергії ковалентного
зв'язку в самій молекулі.
Особливим типом міжмолекулярної взаємодії є водневий
зв'язок – утворюється між атомами Гідрогену однієї молекули й
електронегативним атомом, що міститься в іншій молекулі.
Найчастіше водневі зв'язки виникають між молекулами до скла-
ду яких входять атоми Нітрогену, Оксигену, Фтору (H2O, HF,
NH3, спиртах R-OH, кислотах (R-COOH) і т. д). Водневий зв'я-
зок може утворювати лише атом Гідрогену, який у молекулі
зв'язаний з електронегативними атомами, які перетягають на
себе електронну густину, створюючи тим самим на атомі Гідро-
гену ефективний позитивний заряд (δ+). Наприклад у молекулі
метанолу СН3ОН лише атом Гідрогену сполучений з атомом
Оксигену здатний утворювати водневий зв'язок з іншими моле-
кулами. Водневий зв'язок позначається крапками між атомами.
Він значно слабший, ніж інші типи зв'язку. Енергія водневого
зв'язку дорівнює 10–40 кДж/моль. Атоми, що утворюють водне-
вий зв'язок розташовані вздовж прямої лінії. Водневий зв'язок
може бути міжмолекулярним (у воді і спиртах) і внутрішньомо-
лекулярним (білки, амінокислоти).
Природа водневого зв'язку є двоякою: з одного боку це ди-
поль-дипольна взаємодія між протилежно зарядженими части-
нами полярних молекул, а з іншого – донорно-акцепторна взає-
модія між вільною електронною парою електронегативного
атома і практично вільною орбіталлю Гідрогена:
169
Наявність водневого зв'язку призводить до асоціації (агрегату-
вання) молекул, що у свою чергу проявляється в аномальних фізи-
чних властивостях (висока температура кипіння, плавлення, велика
в'язкість) таких сполук як вода, аміак, спирти, кислоти і інших,
оскільки його руйнування вимагає додаткової витрати енергії.
Гарна розчинність у воді аміаку, амінів, спиртів також обу-
мовлена утворенням водневих зв'язків між молекулами цих ре-
човин і молекулами води:
Димеризація молекул у газовій фазі є наслідком утворення

водневого зв'язку:
Водневі зв'язки відіграють дуже важливу роль для живих органі-

змів. Завдяки внутрішньомолекулярними водневим зв'язкам молеку-
ли нуклеїнових кислот (ДНК, РНК) і білків утворюють просторові
спіралі, за допомогою яких передається генетична інформація.

Приклад 1. Для ряду однотипних молекул H2O-H2S-H2Se-H2Te.
Поясніть зміну характеристик і властивостей хімічного зв'язку:
1) довжини, 2) енергії, 3) валентного кута, 4) полярності, 5) виду
міжмолекулярних взаємодій.
170
Довжина хімічного зв'язку залежить від радіусів атомів, що
утворюють хімічний зв'язок. Зі збільшенням заряду ядра атомів
елементів у головних підгрупах радіуси атомів збільшуються, отже
довжина зв'язку в наведеному ряді молекул також збільшується.
Енергія зв'язку обернено пропорційна його довжині, тобто в наве-
деному ряду молекул енергія хімічному зв'язку зменшується.
Валентний кут між зв'язками залежить від типу гібридизації
атомних орбіталей центрального атома в молекулі. Валентні еле-
ктрони в атомах O-S-Se-Te перебувають у стані ns2np4, тому при
утворенні сполук із Гідрогеном можлива sр3-гібридизація атом-
них орбіталей. При цьому гібридні орбіталі орієнтовані до вер-
шин тетраедра. В атомах Оксигену, Сульфуру, Селену і Телуру
тільки на двох sp3-гібридних орбіталях містяться неспарені елект-
рони, які утворюють із електронами атомів гідрогену два ковале-
нтні зв'язки за обмінним механізмом, дві інші гібридні орбіталі
займають вільні електронні пари. Із теорії гібридизації випливає,
що через більшу здатність до sp3-гібридизації атомів елементів
малих періодів валентний кут буде найбільшим у молекулі Н2O і
повинен бути близьким до тетраедричного (109,5°), далі в наве-
деному ряді молекул валентний кут повинен зменшуватися. Екс-
периментальні дослідження молекул узгоджуються з викладени-
ми вище висновками; валентний кут у ряді даних молекул справді
зменшується: 104,5° (Н2O), 92,3° (H2S), 91° (H2Se), 90° (Н2Тe).
Для пояснень полярності зв'язків в однотипних молекулах (як
у наведеному прикладах) важливо знати лише загальні законо-
мірності зміни електронегативності елементів в періодах і гру-
пах Періодичної системи хімічних елементів Д. І. Менделєєва,
Так, у ряді O-S-Se-Te відносна електронегативність χ зменшу-
ється: 3,5(О); 2,6(S); 2,4(Se); 2,1 (Те). Другий елемент у всіх моле-
кулах той самий – Гідроген, електронегативність якого χ = 2,1.
Отже, найбільш полярним буде зв'язок у молекулі, що склада-
ється з атомів із найбільшою різницею електронегативностей –
Н2O, далі по ряду полярність зв'язків знижується, і в молекулі
Н2Ті хімічні зв'язки практично неполярні.
У всіх речовинах молекулярної будови між молекулами, крім
відштовхування, існує притягання, яке називається силами Ван-
дер-Ваальса. Його енергія залежить від полярності молекул. У міру
171
зменшення полярності молекул знижується й енергія міжмолеку-
лярної взаємодії. У міру зменшення енергії ці взаємодії (сили) мо-
жна розташувати в ряд: орієнтаційна (диполь-дипольна, іон-ди-
польна), індукційна (іон – неполярна молекула або диполь – непо-
лярна молекула) і дисперсійна (між неполярними молекулами).
Крім того, для молекул, що містять атоми гідрогену, можливі
міжмолекулярні водневі зв'язки, якщо другий атом – атом фтору,
оксигену або нітрогену. У наведеному прикладах між молекула-
ми Н2O утворюються водневі зв'язки, тому вода має аномально
високі температури плавлення й кипіння порівняно з однотипни-
ми сполуками H2S, H2Se і H2Те. Для молекул H2S і H2Se найбільш
імовірна орієнтаційна взаємодія, для Н2Ті – дисперсійна.
Приклад 2. Для рядів молекул H2-O2-N2 (перший ряд); F2-Cl2-Br2-I2
(другий ряд); HF-BeF2-BF3-CF4 (третій ряд), використовуючи
метод валентних зв'язків (метод ВР) укажіть:
1) молекули із кратністю зв'язку 2 і більше;
2) тип гібридизації атомних орбіталей центрального атома та
форму нелінійних молекул;
3) ряд, у якому всі молекули лінійні;
4) число вільних електронних пар у молекулах третього ряду.
Кратність зв'язку в методі ВР визначається числом спільних
електронних пар між атомами в молекулі. Розглянемо стан вален-
тних електронів атомів: Гідрогену – 1s1; Оксигену – 2s22p4; Нітро-
гену – 2s22p3; хлору – 2s22p5. При утворенні молекули Н2 поєдну-
ються по одному неспареному електрону від кожного атома; уна-
слідок утворюється одна спільна електронна пара, отже кратність
зв'язку дорівнює одиниці (одинарний зв'язок Н:Н або Н-Н). При
утворенні молекули О2 поєднуються по два неспарені електрони
від кожного атома, отже утворюється дві спільні електронні пари
та кратність зв'язку рівна двом (подвійний зв'язок :О::О: або
О=О). Молекула N2 містить три спільні електронні пари, отже,
кратність зв'язку в ній дорівнює трьом (потрійний зв'язок :N:::N:
або N≡N). Усі інші наведені молекули містять по одній спільній
електронній парі між зв'язаними атомами. Усі двоатомні молеку-
ли лінійні в рядах 1 і 2. Нелінійними молекулами є ті, до складу
яких входить більш двох атомів (ряд 3).
172
Для пояснень форми молекул у методі ВР необхідно визна-
чити тип гібридизації атомних орбіталей центрального атома.
При переході атома Be з основного стану в збуджений електрон
із 2s орбіталі переміщається на вільну 2р атомну орбіталь:
У збудженому стані атом берилію має два неспарені електро-

ни, із якими атоми фтору утворюють два зв'язки за обмінним
механізмом. Гібридизації зазнають АО валентного рівня центра-
льного атома (тобто атома Be), що мають електрони. У атома
берилія це одна s- і одна р-орбіталь, тому тип гібридизації – sp.
Цьому типу гібридизації відповідає валентний кут 180°, унаслі-
док чого молекула BeF2 лінійна.
Аналогічно можна пояснити типи гібридизації АО та форми
молекул BF3 і CF4. Атоми бору й вуглецю знаходяться у збу-
дженому стані:
Згідно з цими схемами, у збудженому стані атом бору має

три неспарені електрони, атом вуглецю – чотири. Ці електрони
утворюють із неспареними електронами атомів фтору спільні
електронні пари. Типи гібридизації АО: В – sp2, С – sp3. Цим ти-
пам відповідають валентні кути 120° і 109° 28', форми молекул:
BF3 – плоска трикутна, CF4 – тетраедрична.
Вільні електронні пари в молекулах цього ряду є тільки в
атомів фтору, центральні атоми їх не мають (це бачимо зі схем
електронної будови валентних рівнів атомів у збудженому ста-
ні). Тому форми молекул будуть правильними із неспотворени-
ми валентними кутами.
173
Приклад 3. Покажіть схематично утворення зв'язків у молеку-
лах водню, фтору й гідроген фториду.
Записуємо графічні електронні формули атомів:
– Гідроген (Н): 1s1 або – один неспарений електрон;
– Фтор (F): 1s22s22p5 або – один неспарений електрон.

Для даних атомів збільшення числа неспарених електронів
неможливе, тому що на зовнішньому (валентному) рівні немає
незайнятих орбіталей. Ковалентні зв'язки в молекулах утворю-
ються за обмінним механізмом шляхом спарювання неспарених
електронів з утворенням спільних електронних пар. Схеми
утворення ковалентних зв'язків у молекулах Н2, F2 і HF:
Таким чином, при утворенні молекул кожний атом добудовує

свою зовнішню електронну оболонку до стійкої оболонки атома
інертного газу, розташованого в цьому періоді: гідроген – до
двохелектронної оболонки гелію, а фтор – до 8-електронної
оболонки неону.
Приклад 4. Визначте електронну та стехіометричну валент-
ність нітрогену й оксигену в молекулярному азоті N2, пероксо-
водні Н2O2 і гідразині N2H4.
1) У молекулі N2 у хімічному зв'язках беруть участь по три
неспарені електрони від кожного атома, зв'язок обумовлено
трьома загальними електронними парами: :N:::N: або N≡N. От-
же, електронна валентність нітрогену дорівнює трьом. Стехіо-
метрична валентність, яка показує, зі скількома атомами іншо-
го одновалентного елемента з'єднується атом цього елемента,
дорівнює нулю.
174
2) У молекулі Н2O2 від атома оксигену в утворенні зв'язку бе-
руть участь два неспарені електрони; один електрон бере участь
у зв'язку з атомом гідрогену, а другий – з атомом оксигену:
Отже, електронна валентність оксигену дорівнює двом, а

стехіометрична валентність – одиниці, тому що зв'язки атомів
того самого елемента один з одним у стехіометричній валентно-
сті не враховуються.
3) Схема хімічних зв'язків у молекулі гідразину N2H4 така:
Отже, електронна валентність нітрогену дорівнює трьом, а

стехіометрична валентність – двом.
Приклад 5. Використовуючи метод валентних зв'язків, пояс-
ніть утворення молекули карбон(II) оксиду, визначте електро-
нну та стехіометричну валентність вуглецю в цій сполуці.
В атомах Карбону і Оксигену є по два неспарені електрони.
Тому можна припустити, що між цими атомами виникає подвій-
ний зв'язок за обмінним механізмом. Однак карбон(II) оксид яв-
ляє собою дуже міцну молекулу з енергією зв'язку більшою
(1075 кДж/моль), ніж у молекулі азоту (945 кДж/моль), у якій
кратність хімічного зв'язку дорівнює трьом. Тому хімічний зв'я-
зок у молекулі СО також вважається потрійним, один із яких
утворюється за донорно-акцепторним механізмом. Схема утво-
рення потрійному зв'язку в цій молекулі така:
175
Таким чином, атом Карбону в цій молекулі є акцептором за
рахунок однієї вільної 2р-орбіталі, а атом оксигену є донором
пари електронів. Для позначення донорно-акцепторного зв'язку
у валентних схемах застосовують стрілки, спрямовану від доно-
ра до акцептора. Таким чином, карбон(II) оксид є хімічною спо-
лукою, у якій стехіометрична валентність дорівнює двом, а еле-
ктронна – трьом.
Приклад 6. За експериментальним даними молекула СО2 – ліній-
на, причому обидві зв'язки Карбону з Оксигеном однакової довжини
(0,116 нм) і енергії (800 кДж/моль). Як можна пояснити ці дані?
Атом Карбону утворює зв'язки у збудженому стані, при яко-
му він має чотири неспарені електрони в стані 2s12p3. При утво-
ренні зв'язків відбувається sp-гібридизація орбіталей. Гібридні
орбіталі спрямовані по прямої лінії в протилежні сторони від
ядра атома, а дві чисті р-орбіталі, що залишилися, розташову-
ються перпендикулярно одна до другої та до гібридних орбіта-
лей. Усі орбіталі – гібридні й негібридні – містять по одному
неспареному електрону.
Кожний атом Оксигену, що має два неспарені електрони на
двох взаємно перпендикулярних р-орбіталях, приєднується до ато-
ма вуглецю σ-зв'язком
і π-зв'язком: σ-зв'язок
утворюється з гібрид-
ною орбіталлю Кар-
бону, а π-зв'язок утво-
рюється перекриван-
ням чистих р-орбі-
талей атомів С і О.
Кратність зв'язку, дорівнює двом пояснює більшу міцність
зв'язків, a sp-гібридизація – лінійна будова молекули.
Приклад 7. Поясніть утворення хімічних зв'язків і форму мо-
лекул метану та сульфур(VI) фториду.
У молекулі метану в гібридизації беруть участь одна s- і три
р-орбіталі атома вуглецю (sp3-гібридизація). При цьому утворю-
ються чотири гібридні орбіталі. витягнуті в напрямку до вершин
176
тетраедра, тобто орієнтовані під
кутами 109°28 одна до іншої. Гіб-
ридизацією цього типу пояснюєть-
ся будова не лише молекули мета-
ну, але й усіх насичених вуглевод-
нів, сполук вуглецю з галогенами,
багатьох сполук кремнію, катіона
амонію NH4+, молекули TiСl4 тощо.
Якщо в гібридизації беруть
участь одна s-, три р- і дві d-орбі- Рис. 4.5. Будова молекули СН4
тами (sр3d2-гібридизація), то ви-
никають шість гібридних орбіта-
лей. спрямованих до вершин ок-
таедра, тобто орієнтованих під
кутами 90 одна до другої молеку-
ли, що утворюються, мають окта-
едричну будову.
Гібридизацією цього типу пояс-
нюється будова сполук сульфуру,
селену і телуру з галогенами, на-
приклад SF6 і SeСl6, і багатьох ком-
плексних іонів: [SiF6]2– [Fe(CN)6]3–
Рис. 4.6. Будова молекули SF6
тощо. Як приклад на рис. показано
форму молекули SF6.

1. Виберіть визначення хімічного зв'язку.
а) сили, що зв'язують ядра і електрони між собою;
б) сили, що діють між протонами і нейтронами;
в) енергетично вигідна взаємодія атомів, унаслідок якої утво-
рюється хімічно стійка система.
г) зміни, що відбуваються в атомі одного елемента під впли-
вом атомів іншого елемента.
2. Який тип хімічного зв'язку утворюється за рахунок спіль-
ної електронної пари?
а) іонний; б) ковалентний; в) металічний; г) водневий.
177
3. При якому зв'язку спільна електронна пара розміщується
на однаковій відстані від обох сполучених атомів?
а) ковалентний неполярний; б) іонний;
в) водневий; г) ковалентний полярний.
4. Який тип хімічного зв'язку забезпечує високу електропро-
відність і ковкість речовини?
а) ковалентний; б) іонний; в) металічний; г) водневий.
5. При якому типі хімічного зв'язку спільна електронна пара
зміщена до одного зі сполучених атомів?
а) ковалентний неполярний; б) іонний;
в) водневий; г) ковалентний полярний.
6. Який процес відбувається при утворенні іонного зв'язку?
а) перерозподіл електронної густини атома;
б) повне передавання електронів від одного атома до іншого;
в) майже повне зміщення електронної густини від одного
атома до іншого;
г) передавання електронної пари від донора до акцептора.
7. Який тип хімічного зв'язку утворюється внаслідок елект-
ростатичної взаємодії протонізованого атома Гідрогену однієї
молекули і електронегативного атома іншої молекули?
8. Який процес відбувається при утворенні ковалентного не-
полярного зв'язку?
а) передавання електронів від одного атома до іншого;
б) зміщення електронної густини від одного атома до іншого;
в) передавання електронної пари донором на вільну орбі-
таль акцептора;
г) узагальнення неспарених електронів і рівномірний роз-
поділ електронної густини між атомами.
9. Як називається процес, при якому відбувається вирівню-
вання валентних атомних орбіталей за енергією та формою?
а) поляризація; б) іонізація; в) гібридизація; г) атомізація.
10. Виберіть тип гібридизації атомних орбіталей при утворю-
ванні молекули BeCl2.
а) sp2; б) d2sp3; в) sp3; г) sp.
11. Виберіть тип гібридизації атомних орбіталей при утворю-
ванні молекули H2S.
а) sp2; б) d2sp3; в) sp3; г) sp.
178
12. Виберіть неполярну молекулу, що має полярні ковалентні
зв'язки.
а) ССl4; б) H2O; в) NH3; г) H2S.
13. Вкажіть процес, що відбувається при утворенні металічно-
го зв'язку.
а) узагальнення валентних електронів, які вільно перемі-
щуються по всьому кристалу;
б) електростатична взаємодія іонів металу;
в) спарювання електронів, що належать різним атомам;
г) надання вільної орбіталі одним атомом і неподіленої
пари електронів іншим.
14. Яка частинка утворюється внаслідок приєднання електрона
до електронейтрального атома?
а) нейтрон; б) катіон; в) аніон; г) радикал.
15. Яка частинка утворюється внаслідок відривання електронів
від атома?
а) катіон; б) аніон; в) радикал; г) збуджений атом.
16. Для якого типу хімічного зв'язку характерні напрямленість
і насичуваність?
а) ковалентний; б) іонний; в) металічний; г) водневий.
17. Який чинник впливає на довжину ковалентного зв'язку?
а) полярність зв'язку; б) насичуваність;
в) радіуси атомів; г) валентність.
18. Виберіть характеристику донорно-акцепторного зв'язку.
а) електростатична взаємодія протилежно заряджених іонів;
б) узагальнення всіх валентних електронів, що вільно пе-
реміщуються у кристалі;
в) надання вільної орбіталі одним атомом і неподіленої
пари електронів іншим;
г) усуспільнення неспарених валентних електронів, що нале-
жать різним атомам.
19. Як змінюється полярність хімічного зв'язку у вищих окси-
дах у ряду Cl2O7, SO3, P2O5, SiO2?
а) від Cl2O7 до SO3 зменшується, а потім зростає;
б) від Cl2O7 до SO3 зростає, а потім зменшується;
в) зменшується;
г) зростає.
179
20. Як змінюється полярність хімічного зв'язку в ряді молекул
HCl, HBr, HI?
а) зростає; б) зменшується;
в) спочатку зменшується, а потім зростає;
г) спочатку зростає, а потім зменшується.
21. Виберіть тип хімічного зв'язку, який характеризується не-
насичуваністю та ненапрямленістю.
22. Вкажіть молекулу з потрійним зв'язком.
а) N2; б) C2H6; в) CO2; г) O3.
23. Вкажіть молекулу з подвійним зв'язком.
а) N2; б) H2Se; в) H2; г) CO2.
24. Обчисліть загальну кількість усіх зв'язків у молекулі Cl2O7.
а) 2; б) 7; в) 14; г) 28.
25. Яку максимальну кількість зв'язків може утворювати атом
Сульфуру у збудженому стані за рахунок неспарених електронів?
а) 6; б) 2; в) 4; г) 8.
26. Яку максимальну кількість зв'язків може утворювати атом
Фтору за рахунок неспарених електронів?
а) 7; б) 5; в) 0; г) 1.
27. Виберіть молекулу, утворену за рахунок σs–s-зв'язку.
а) Cl2; б) H2S; в) HCl; г) H2.
28. Виберіть молекулу, утворену за рахунок σs–p-зв'язку.
а) HF; б) Cl2; в) H2; г) Br2.
29. Виберіть молекулу, утворену за рахунок σp–p-зв'язку.
а) HCl; б) H2Se; в) Cl2; г) NH3.
30. Вкажіть сполуку, у якій здійснюється ковалентний неполя-
рний зв'язок:
а) SiC; б) HCl; в) NaCl; г) NO.
31. Вкажіть сполуку, у якій здійснюється ковалентний поляр-
ний зв'язок:
а) SiC; б) RbF; в) O2; г) HF.
32. Вкажіть сполуку, у якій здійснюється донорно-акцептор-
ний зв'язок:
а) CH4; б) ZnCl2; в) NH4Cl; г) NH3.
33. Яку просторову будову має молекула води?
а) правильний трикутник; б) неправильний тетраедр;
в) октаедр; г) кутову.
180
34. Яку просторову будову має молекула CO2?
а) лінійну; б) трикутну; в) тетраедричну; г) октаедричну.
35. Чим пояснити відхилення валентного кута в молекулі NH3
від тетраедричного (109,5о), незважаючи на те, що центральний
атом N перебуває у стані sp3-гібридизації?
а) дією орієнтаційного ефекту;
б) полярністю ковалентного зв'язку N-H;
в) наявністю вільної електронної пари на незв'язуючій ор-
біталі атома N;
г) порушенням гібридизації.

4.1. Використовуючи метод валентних зв'язків (ВЗ), поясніть
лінійну будову молекули BeF2.
4.2. Як метод ВЗ пояснює лінійну будову молекули CO2?
4.3. За допомогою методу ВЗ поясніть будову молекули води.
Чому валентний кут у молекулі Н2О дещо відрізняється від тет-
раедричного?
4.4. Із позицій методу ВЗ поясніть, чому в молекулах CH4,
NH3, H2O валентні кути є близькими між собою за розмірами.
Як впливає наявність неподілених електронних пар центрально-
го атома на величину валентного кута?
4.5. Як за допомогою методу валентних зв'язків ВЗ пояснити
симетричну трикутну форму молекули BF3?
4.6. У молекулах CH4, NH3, H2O валентні орбіталі централь-
них атомів C, N, O перебувають у стані sp3-гібридизації, однак
валентні кути дорівнюють: у CH4 – 109,5о, у NH3 – 107о, у H2O –
104,5о. Чим це можна пояснити?
4.7. В атомах елементів Берилію та Бору 2р-орбіталі орієнто-
вані вздовж осей x, y, z, а кут між ними дорівнює 90о. Чому ва-
лентні кути в молекулах BeF2 і BF3 дорівнюють не 90о, а 180о і
120о відповідно?
4.8. У чому полягає фізична причина існування полярних і
неполярних зв'язків? Чи є справедливим таке твердження: якщо
в молекулі зв'язки полярні, то і молекула теж є полярною? Від-
повідь проілюструйте на прикладі таких молекул: BeF2, CH4,
NH3, SF6, H2O, CO2, SO2.
181
4.9. Ступені окиснення Гідрогену і Галогену в молекулах НГ
(де Г – F, Cl, Br, I) дорівнюють відповідно +1 і –1. Якими є за
знаками та як змінюються ефективні заряди на атомах Гідрогену
й Галогену в ряду галогеноводнів? Як змінюються ступені кова-
лентності й іонності зв'язків Н-Г?
4.10. Із якої причини іонний зв'язок вважають граничним ви-
падком ковалентного зв'язку? Чи повністю відповідає утворення
хімічного зв'язку у кристалах CsF, Cs2O, Cs3N елекростатичній
моделі іонного зв'язку?
4.11. На основі положення елементів у Періодичній системі
розмістіть у порядку зростання ступеня іонності зв'язку еле-
мент-Хлор такі речовини:
а) BCl3, LiCl, CCl4;
б) GeCl4, BeCl2, SbCl5;
в) CaCl2, BaCl2, MgCl2, BeCl2.
4.12. Розмістіть речовини у порядку зростання полярності зв'язку:
а) BeF2, CF4, LiF, BF3; г) MgBr2, SiBr2, NaBr, AlBr3;
б) CH4, NH3, H2O, HF; д) NaI, NaF, NaCl, NaBr;
в) AsH3, PH3, NH3, SbH3; е) H2Se, H2Te, H2S, H2O
Відповіді аргументуйте.
4.13. Як змінюється величина енергії зв'язку залежно від типу
зв'язку: ковалентний, водневий, іонний, металічний?
4.14. Який вплив виявляє водневий зв'язок на властивості амо-
ніаку, фтороводню, води? Чому лід легший, ніж рідка вода?
4.15. Порівняйте способи утворення хімічних зв'язків у моле-
кулах СН4 і NH3 та іоні NH4+. Чи можливе існування іона СН5+?
4.16. Який атом є донором, а який – акцептором електронної
пари в іонах: а) NH4+; б) H3O+; в) BH4–; г) BF4–; д) PH4+?
4.17. Як змінюється здатність до гібридизації валентних орбі-
талей центрального атома й міцність зв'язку в ряду: а) молекул
NH3, PH3, AsH3, SbH3, BiH3; б) іонів SiO44–, PO43–, SO42–, ClO4–?
4.18. У ціановодневій кислоті (H–CN) ковалентність Карбону
дорівнює IV, а в ізоціановій кислоті (H–NC) – II. З урахуванням
цього поясніть механізм утворення зв'язків у ціановій та ізоціано-
вій кислотах. Скільки σ- і π-зв'язків міститься в кожній молекулі?
4.19. Розмістіть електрони по квантових комірках для іонів N+
і N–. Яку ковалентність вони виявляють? Поясніть будову моле-
182
кули N2O, беручи до уваги наявність у ній іонів N+ і N–, а також
sp-гібридизацію центрального атома.
4.20. Чому дорівнює ковалентність Карбону в молекулах: CO,
CO2, HCN, HCOOH, CS2, CF2, CCl4?
4.21. Яку геометричну будову мають молекули, якщо зв'язки в
них утворюються за рахунок sp-, sp2-, sp3-, sp3d2-гібридизованих
орбіталей?
4.22. Енергії зв'язку у молекулах H2, O2 і Cl2 дорівнюють від-
повідно 480, 495 і 240 кДж/моль. Розмістіть їх у порядку зрос-
тання міцності зв'язку й дайте необхідні пояснення.
4.23. У якій із гомоядерних молекул Cl2, H2, N2, F2 хімічний
зв'язок є найміцнішим? Чому? Визначте кратність зв'язку в кож-
ній молекулі.
4.24. Чим пояснюється здатність молекул NO і NO2 утворюва-
ти димери N2O2 і N2O4?
4.25. На прикладі ряду H-F, H-Cl, H-Br, H-I покажіть, як міц-
ність молекули залежить від довжини й енергії зв'язку. Яка з
наведених кислот є найсильнішою?
4.26. Як і чому змінюється величина валентного кута й міц-
ність зв'язку в ряду H2O, H2S, H2Se, H2Te?
4.27. Покажіть утворення зв'язків на прикладі молекул H2, F2, HF.
4.28. Яку ковалентність можуть виявляти у сполуках елементи
As, Se, Br? Для відповіді використовуйте електронно-графічні
формули атомів у нормальному та збудженому станах.
4.29. Чому молекули H2, Cl2, F2 складаються із двох атомів? Чи
можуть існувати триатомні молекули цих елементів?
4.30. Чим можна пояснити, що елемент Оксиген здатний утво-
рювати як двохатомні молекули кисню О2, так і триатомні моле-
кули озону О3?
183
Розділ 5
ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ
Із теми "Окисно-відновні реакції" (ОВР) необхідно оволодіти

такими знаннями, уміннями й навичками:
1. Визначати ступені окиснення елементів у сполуках.
2. Пояснювати сутність процесів окиснення та відновлення,
знати речовини окисники і відновники, пояснювати окисно-
відновну подвійність і наводити приклади.
3. Знати класифікацію окисно-відновних реакцій, уміти ілю-
струвати їхні типи рівняннями реакцій.
4. Визначати стехіометричні коефіцієнти в окисно-віднов-
них реакціях методами електронного балансу.
5.1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ

Окисно-відновними реакціями називають реакції, що перебі-
гають зі зміною ступенів окиснення хімічних елементів, якими
утворені реагуючі речовини. Під час окисно-відновних реакцій
відбувається перехід або зміщення валентних електронів від од-
них атомів (із меншою електронегативністю) до інших (із біль-
шою електронегативністю).
Для характеристики стану атома в молекулі або іоні часто вико-
ристовують поняття "ступінь окиснення". Ступенем окиснення на-
зивають умовний електричний заряд, який виникає внаслідок пере-
ходу електронів від одних атомів до інших, або зміщення спільних
електронних пар у бік більш електронегативних елементів. Це той
умовний заряд атома, який обчислюють, виходячи з припущення,
що молекула або молекулярний іон складаються лише з простих
184
(одноатомних) іонів. Для визначення ступеня окиснення елемента
в хімічній сполуці використовують такі припущення:
¾ Гідроген у всіх сполуках (крім гідридів металів) має сту-
пінь окиснення +1;
¾ Оксиген у всіх сполуках крім пероксосполук і сполук із
Фтором має ступінь окиснення –2;
¾ лужні елементи (Li, Na, K, Rb, Cs) у всіх сполуках мають
ступінь окиснення +1;
¾ лужноземельні елементи (Mg, Ca, Sr, Ba) у всіх сполуках
мають ступінь окиснення +2, а Алюміній +3;
¾ ступінь окиснення елемента у простій речовині дорівнює нулю.
При окисно-відновних реакціях одночасно протікають два
взаємозалежних процеси: окиснення та відновлення. Процес
втрати електронів атомом або іоном називають окисненням,
а процес приєднанням електронів – відновленням.
На перший погляд складання та врівнювання схем окисно-
відновних реакцій процес не зовсім простий і потребує запам'я-
товування великої кількості реакцій. Проте ці складності можна
зменшити, якщо розбити процес на ряд послідовних дій, вико-
нуючи які, можна прийти до певних висновків, що полегшать
написання рівнянь.
Одержавши завдання: "Записати і урівняти схему реакції", у
першу чергу слід визначити до якого типу належить запропо-
нована в завданні хімічна реакція. Якщо серед вихідних реаге-
нтів є сполуки, що містять елементи, які здатні змінювати свої
ступені окиснення, то реакція може бути окисно-відновною.
Якщо немає таких елементів чи немає можливості до зміни їх-
нього ступеня окиснення, то такі реакції відбуватимуться без
зміни ступеня окиснення.
Для того, щоб визначити, чи належить хімічна реакція до оки-
сно-відновної, чи відбуватиметься без зміни ступеня окиснення,
пропонується провести логічний аналіз за таким алгоритмом:
1. Визначити ступені окиснення елементів у реагуючих речовинах.
Оскільки ця процедура відома зі шкільного курсу хімії, то де-
тально розглядати її ми не будемо. Лише зазначимо, що ряд
елементів у сполуках мають постійний ступінь окиснення, а су-
185
ма ступенів окиснення всіх елементів у молекулі дорівнює нулю
(будь-яка сполука електронейтральна).
2. Проаналізувати, які елементи в реагуючих речовинах міс-
тяться в нехарактерних або нестійких ступенях окиснення.
Для цього необхідно з'ясувати, у якій групі та якій підгрупі
Періодичної системи міститься хімічний елемент, а також ви-
значити металічний він чи неметалічний.
У більшості випадків для елементів головних підгруп діє
правило: якщо хімічний елемент міститься у групі Періодичної
системи число якої є парним, то для такого елемента характе-
рними ступенями окиснення будуть парні числа. Наприклад,
Сульфур міститься в головній підгрупі шостої групи. Номер
групи парний. Зрозуміло, що у сполуках: SO3, SO2; H2SO4,
H2SO3, H2S і в їхніх солях, ступені окиснення Сульфуру парні.
Нітроген – серед винятків. Він міститься у п'ятій групі головній
підгрупі. Номер групи непарний. Сполуки – HNO3, NaNO3,
HNO2, KNO2, NH3 і солі амонію містять Нітроген у непарних
ступенях окиснення. Проте в оксидах NO і NO2 значення ступе-
ня окиснення Нітроген у число парне.
Якщо хімічний елемент міститься в групі Періодичної систе-
ми число якої є непарним, то для такого елемента характерними
будуть ступені окиснення саме непарні числа. Так, сполука, у якій
елемент проявляє ступінь окиснення, що є парним числом (є не-
характерним) і такий елемент змінить свій ступінь окиснення.
Також слід пам'ятати, що максимальний позитивний ступінь
окиснення елемента дорівнює номеру групи, у якій він розміще-
ний, а мінімальний (негативний) ступінь окиснення неметаліч-
ного елемента дорівнює різниці між номером групи і числом 8.
Наприклад, у Нітрогену мінімальний (негативний) ступінь оки-
снення –3 (5 – 8 = –3).
Стійкими ступенями окиснення для елементів головних під-
груп у багатьох випадках є ті, для яких формується структура
валентного рівня як у інертного газу (так звана завершеність
зовнішнього енергетичного рівня). Деякою мірою показником
характерності та стійкості ступенів окиснення для елементів го-
ловних підгруп може бути присутність у природі відповідних
186
речовин, наприклад, мінералів. Так, для сульфуру у природі
найрозповсюдженішими є сульфідні (S2–), сульфатні (S6+) міне-
рали та проста речовина – сірка (S0).
Якщо це елемент побічної підгрупи (перехідний) – суттєвим
для стійкості і характеристичності ступенів окиснення є кислот-
ність середовища. Так, у кислому середовищі стійкішими є не-
високі (+1, +2, інколи +3) ступені окиснення, лужному – високі
(+5, +6, +7), а нейтральному – середні (+3, +4). Так, наприклад,
для Хрому найхарактернішими є такі ступені окиснення як
(+2, +3, +6). Хром у найнижчому своєму ступені окиснення (+2)
утворює оксид CrO, який є основним, в проміжному ступені
окиснення (+3) Cr2O3 – амфотерний оксид, а в найвищому сту-
пені окиснення (+6) CrO3 проявляє кислотні властивості. Тому в
кислому середовищі (рН < 7) перехідним металам, які здебіль-
шого мають змінну валентність, "зручно" проявляти (металіч-
ність, основність) нижчий ступінь окиснення (згадайте: Fe, Mn
розчиняючись у кислоті утворюють сполуки у ступені окиснен-
ня +2). У нейтральному середовищі (рН = 7) такі елементи про-
являють свої проміжні ступені окиснення (амфотерні властивос-
ті сполук). Так, залізо ржавіє у воді з утворенням ферум (ІІІ) гі-
дроксиду Fe(OH)3, Mn у нейтральному середовищі проявляє свій
проміжний ступінь окиснення +4. У лужному середовищі (рН > 7)
перехідні метали проявляють найвищий ступінь окиснення (ки-
слотні властивості сполук), Mn у лужному середовищі + 6.
Також слід пам'ятати, що для металів характернішими є ни-
зькі ступені окиснення (здатність віддавати електрони), для не-
металів – високі ступені окиснення (здатність приєднувати елек-
трони), коли ж елемент може проявляти декілька ступенів окис-
нення, то проміжний ступінь окиснення є нестабільним (напри-
клад Сульфур у ступені окиснення +4).
Якщо серед елементів знайдені "підозрілі", слід перейти до
наступного пункту.
3. Проаналізувати чи можливий перехід електронів між "пі-
дозрілими" елементами з утворенням стійкіших і характерних
ступенів окиснення.
Для цього слід ураховувати електронегативність елементів.
Хімічні елементи з більшою електронегативністю повинні заби-
рати електрони від менш електронегативних.
187
Якщо з'ясується, що такий перехід можливий, то реакція є
окисно-відновною. Якщо ж ні, то процес проходить без зміни
ступеня окиснення.
Для прикладу, спробуємо визначити до якого типу реакцій
можуть належати такі схеми:
AlCl3 + Na2SO3 + H2O →
і
KMnO4 + Na2SO3 + H2O →
У першому рівнянні
Al+3Cl–13 + Na+12S+4O–23 + H+12O–2 →
Звертає на себе увагу S+4 у натрій сульфіті. Хоча Сульфур
має парний ступінь окиснення, що дозволено за його позицією у
Періодичній системі, проте це проміжний ступінь окиснення,
а отже нестійкий. Тому Сульфур може змінити свій ступінь окис-
нення на стійкіший і характерніший. Проаналізуємо чи зможе
атом Сульфуру прийняти електрони від менш електронегативних
елементів (Алюміній, Натрій, Гідроген). Оскільки в кожного з
них найвищий дозволений ступінь окиснення, усі їхні валентні
електрони втрачені, а отже вони не зможуть виступити відновни-
ками. Тоді можливо Сульфур виступить відновником і віддасть
електрони більш електронегативним елементам (Хлору чи Окси-
гену)? Аналіз показує, що ні. Оскільки атоми Оксигену та Хлору
вже не можуть прийняти жодного електрона – вони мають найни-
жчі ступені окиснення. Тому можна говорити, що реакція прохо-
дить без зміни ступенів окиснення, а отже не є окисно-відновною.
У другій схемі реакції:
K+1Mn+7O–24 + Na+12S+4O–23 + H+12O–2 →
Окрім атома Сульфуру, звертає увагу атом Мангану в калій
перманганаті. Хоча він має найвищий ступінь окиснення дозво-
лений за розташуванням у Періодичній системі, проте Манган
металічний елемент, а для перехідних металів високі ступені
окиснення стабілізуються в лужному середовищі, а в нейтраль-
ному – середні (+3, +4). Тому Мангану бажано знизити ступінь
окиснення приймаючи електрони, а Сульфур ці електрони може
віддати, щоб одержати найвищий характерний ступінь окиснен-
ня. Отже ця реакція буде окисно-відновною.
188
Якщо Ви прийшли до висновку, що реакція належить до оки-
сно-відновної, слід записати можливі продукти. Тут можуть до-
помогти деякі прості правила:
¾ якщо відновник містить у своєму складі атоми Оксигену, то
при окисненні відновник зберігає якісний склад, але у продукті його
окиснення кількість атомів Оксигену найчастіше збільшується;
¾ окисник відновлюється до стійких, характерних ступенів
окиснення (з урахуванням кислотності середовища), якщо він не
видаляється зі сфери реакції у вигляді газуватих продуктів чи
осаду, де він може бути у проміжних ступенях окиснення;
¾ серед продуктів реакції не можуть бути речовини з проти-
лежними кислотно-основними властивостями;
¾ окиснення та відновлення проводьте за одноелектронною
схемою, аналізуючи, що вам відомо про продукти з одержаним
ступенем окиснення.
Для прикладу продовжимо аналіз другого рівняння й запи-
шемо продукти реакції.
Оскільки раніше ми прийшли до висновку, що Сульфур із на-
трію сульфіту має виступати відновником, то проаналізуємо на
що перетвориться сульфіт при окисненні. Якщо Сульфур втра-
тить один електрон, то він підвищить свій ступінь окиснення до
+5, але непарні ступені окиснення для Сульфуру нехарактерні,
отже необхідно забрати іще один електрон, щоб Сульфур став +6.
Це характерний і стійкий ступінь окиснення, який існує у сульфат
аніоні SO42–. Отже натрій сульфіт перетвориться на сульфат.
Приймати електрони повинен Манган. Прийнявши один
електрон він перетвориться на Манган +6, але такий ступінь
окиснення стійкий лише у лужному середовищі, як і ступінь
окиснення +5, що утвориться при приєднанні другого електро-
на. Приєднавши третій електрон, Манган перетвориться на
Манган +4, який уже може існувати у вигляді катіона, а отже
буде стійким у водному середовищі. Проте катіону для утво-
рення сполуки необхідний аніон. Оскільки сульфат аніон на-
лежить Натрію, то для катіона Мангану доведеться взяти аніон
від середовища – води, а це гідроксильна група ОН–. Вони мо-
жуть об'єднатися й утворити Mn(OH)4, який погано розчинний
і має випасти в осад, тобто покинути сферу реакції. Таким чи-
ном Манган далі відновлюватися та знижувати свій ступінь
189
окиснення не буде. Проте, як відомо зі шкільного курсу хімії,
гідроксиди з кількістю ОН-груп більше трьох нестійкі і втра-
чають воду перетворюючись на відповідні оксиди. Тому утво-
рений у перший момент гідроксид мангану Mn(OH)4 перетво-
риться на MnO2, втративши дві молекули води.
Іон калію, що входив раніше до складу перманганату зали-
шився без аніона, а отже змушений його запозичити від води
й утворити КОН.
Таким чином друга схема реакції матиме вигляд:
KMnO4 + Na2SO3 + H2O → MnO2 + KOH + Na2SO4
Розглянемо ще одну реакцію:
Р0 + KCl+5O3 →
Хлор (+5) із калій хлорату буде окисником і забиратиме еле-
ктрони у Фосфору (0), який буде відновником (електронегатив-
ністю Хлору вища, ніж у Фосфору).
Якщо Фосфор віддаватиме електрони та підвищуватиме свій
ступінь окиснення, йому будуть необхідні часточки заряджені
мінус для компенсації позитивного заряду, а Хлору необхідно
віддавати ці негативні часточки та приймати на їхнє місце елек-
трони, щоб понижувати свій ступінь окиснення. Стає зрозумі-
лим, що до атома Фосфору будуть приєднуватися атоми Окси-
гену. Тоді сформується Р2O5, де Фосфор має максимальний сту-
пінь окиснення, що відповідає номеру групи Періодичної систе-
ми, а отже Фосфор у подальшому окиснюватися не буде.
Хлор приєднуючи електрони має досягти ступеня окиснення
–1, оскільки він найхарактерніший за місцем положення його у
Періодичній системі й найчастіше зустрічається у природі у ви-
гляді мінералів, як найстійкіший ступінь окиснення Хлору. Хло-
рид-іон обов'язково, у цьому випадку, зв'яжеться з іоном калію
утворюючи KCl. Отже, схема реакції матиме вигляд:
Р + KClO3 → KCl + Р2O5
Автори розуміють, що для такого логічного аналізу необхід-
ний досвід і знання хімічних властивостей елементів, яких у бі-
льшості студентів немає. Проте ці труднощі можна перебороти,
якщо потренуватися у складанні схем реакцій, використовуючи
основні закономірності перетворення найважливіших окисників
і відновників, що наведені нижче.
190
5.2. НАЙВАЖЛИВІШІ ОКИСНИКИ
ТА ЇХНІ МОЖЛИВІ ПРОДУКТИ ВІДНОВЛЕННЯ
Окисниками називаються речовини, атоми або іони яких при-

ймають електрони, і відповідний елемент знижує ступінь окис-
нення (зазнає відновлення). Очевидно, що тільки окисними влас-
тивостями володіють речовини, які містять атоми елементів у
максимально можливому для них ступені окиснення (здатні ли-
ше знижувати свій ступінь окиснення). Окисними властивостя-
ми можуть володіти й речовини, що містять атоми у проміжних
ступенях окиснення, або прості речовини – неметали. До типо-
вих окисників, які часто використовують на практиці, належать
кисень і галогени у вигляді простих речовин, азотна (нітратна)
кислота, царська суміш – суміш концентрованих нітратної та
хлоридної кислот (у співвідношенні 1:3), концентрована сірчана
(сульфатна) кислота, калій дихромат і хромат, калій хлорат (бе-
ртолетова сіль), калій перманганат, манган (IV) оксид, амоній
пероксодисульфат і деякі інші (табл. 1).
Таблиця 5.1
Окисники Відновники
O2 S, C, Н2
Cl2, Br2, I2 Zn, Cu, Ag
SO2 SO2
Н2 О2 KI, KBr
PbO2 H2S, K2S
MnO2 K2SO3, H2SO3
KMnO4 KNO2, HNO2
K2MnO4 FeSO4, FeCl2
K2Cr2O7 HCl, HBr, HI
HNO3 (конц.)
HNO3 (розб.)
H2SO4 (конц.)
В окисно-відновних реакціях окисниками часто є неметали,

катіони металічних елементів і складні речовини. Наведемо
приклади таких окисно-відновних реакцій.
191
1) Неметали як окисники (F2, Cl2, Br2, I2, S, N2, O2):
У ряду F2, Cl2, Br2, I2 прослідковується наростання окисних
властивостей справа наліво.
Cu0 + Cl20 = Cu+2Cl–12,
2CuS-2 + 3O20 = 2CuO–2 + 2S+4O2
H2Se–2 + S0 = H2S–2 + Se0
H2S+4O3 + Cl02 + H2O = H2S+6O4 + 2HCl–1
2) Катіони металічних елементів як окисники – відновлю-
ються металами, неметалами з невеликою електронегативністю,
складними речовинами (чим менше активний метал у катіоні,
тим його легше відновити і тим сильніший він окисник):
а) метали-відновники:
Cu+2SO4 + Fe0 = Fe+2SO4 + Cu0
Fe+2 + Zn0 = Fe0 + Zn2+
Fe+32O3 + Al0 = Al+32O3 + Fe0
б) неметали-відновники:
Fe Cl2 + H02 = Fe0 + 2H+1Cl
+2
2Fe+32O3 + C0 = 4Fe0 + 3C+4O2

в) складні речовини – відновники:
Fe O + C+2O = Fe0 + C+4O2
+2
2Hg+2Cl2 + N2–2H4 +4KOH = 2Hg0 + N20 + 4KCl + 4H2O

3) Cкладні речовини – окисники.
а) Оксигеновмісні кислоти галогенів (Hal) і їхні солі (елементи
VII групи головної підгрупи Періодичної системи) є доволі сильни-
ми окисниками та відновлюються, у більшості випадків, до галоге-
новодневих (HHal) кислот чи галогенідів (Hal–). Важливо запам'ята-
ти, що окисна здатність оксигеновмісних сполук галогенів зростає у
порядку зменшення ступеня окиснення атома галогену:
Вони добре окиснюють прості і складні речовини-відновники

5KClO3 + 6P = 3P2O5 + 5KCl
HClO3 + 3HNO2 = HCl + 3HNO3
KClO + Na2SO3 = KCl + Na2SO4
192
KClO + Na2SnO2 = KCl + Na2SnO3
5KСlO + 2MnSO4 + 6KOH = 2K2MnO4 + 5KCl + 2K2SO4 + 3H2O
та здатні окиснювати галогенід-аніони в кислому середовищі
б) Оксигеновмісні сполуки Сульфуру. Окисником переважно ви-

ступає атом Сульфуру у ступені окиснення +6 (сульфат аніон SO42–
). Ступінь окиснення, до якого відновиться Сульфур, залежить від
активності відновника – чим активніший відновник тим до нижчо-
го ступеня окиснення відновиться S+6. Так, наприклад концентро-
вана сульфатна (сірчана) кислота (H2SO4) може відновлюватися до
сульфур (IV) оксиду S+4O2, S0, S2– (у вигляді Na2S, H2S).
Cu0 + 2H2S+6O4 конц. = Cu+2SO4 + S+4O2 + 2H2O

3Zn0 + 4H2S+6O4 конц. = 3Zn+2SO4 + S0 + 4H2O
4Mg0 + 5H2S+6O4 конц. = 4Mg+2SO4 + H2S–2 + 4H2O
S0 + 2H2S+6O4 конц. = 3SO2 + 2H2O (окисником є сірчана кислота,
а відновник – S)
С0 + 2H2S+6O4 = 2SO2 + CO2 + 2H2O (окисником є сірчана кис-
лота, а відновник – С).
За наявності дуже сильного відновника окисником також
може виступати сульфур (IV) оксид SO2 або сульфіт аніон SO32–:
S+4O2 + 2H2S–2 = 3S0 + 2H2O (окисником є SO2, а відновник – H2S).
Na2S+4O3 + 2Na2S–2 + 6HCl = 3S + 6NaCl + 3H2O (окисником є
натрій сульфіт, а відновник – Na2S).
в) Оксигеновмісні сполуки Мангану (манган (IV) оксид Mn+4O2,
калій манганат K2Mn+6O4, калій перманганат КMn+7O4) є важливи-
ми у практичному значенні окисниками, які широко застосовують-
ся в хімічних лабораторіях. Важливо пам'ятати, що продукти від-
193
новлення цих окисників суттєво залежать від середовища,
у якому відбувається окисно-відновна реакція. Оскільки в кислому
середовищі стабільними є сполуки Мангану (II), то оксигеновмісні
сполуки Мангану, у кислому середовищі, незалежно від властивос-
тей відновника, відновлюються до ступеня окиснення +2.
Mn+4O2 + 4H+ + 2ē → Mn+2 + 2H2O
Mn+6O42– + 8H+ + 4ē → Mn+2 + 4H2O
Mn+7O4– + 8H+ + 5ē → Mn+2 + 4H2O
MnO2 + NaNO2 + H2SO4 = MnSO4 + NaNO3 + H2O
K2MnO4+2NaNO2+2H2SO4= MnSO4 + K2SO4 +2NaNO3 + 2H2O
2КMnO4+ 5NaNO2 + 3H2SO4 =2MnSO4+K2SO4+5NaNO3+3H2O
MnO2 + 4HCl конц. = MnСl2 + Cl2 + 2H2O
K2MnO4 + 8HCl конц. = MnCl2 + 2Cl2 + 2KCl + 4H2O
2КMnO4 + 16HClконц. = 2MnCl2 + 5Cl2 + 2KCl + 8H2O
У нейтральному середовищі калій перманганат КMnO4 і ка-
лій манганат K2MnO4 відновлюються до манган (IV) оксиду.
Mn+7O4– + 2H2O + 3ē → Mn+4O2 + 4OH–
Mn+6O42– + 2H2O + 2ē → Mn+4O2 + 4OH–
У двох останніх перетвореннях продуктами можуть бути як
основи, так і кислоти. Коли є надлишок аніонів, зростає ймовір-
ність утворення кислоти:
2КMn+7O4 + 3Mn+2SO4 + 2H2O = 5Mn+4O2 + K2SO4 + 2H2SO4
Коли є надлишок катіонів, зростає ймовірність утворення основи:
2КMn+7O4 + 3Na2SO3 + H2O = 2Mn+4O2 + 3Na2SO4 + 2KOH
Калій манганат поводиться так, як і калій перманганат, але
він менш стійкий і зазнає диспропорціонування:
3K2Mn+6O4 + 2H2O =2КMn+7O4 + Mn+4O2 + 4KOН
K2Mn+6O4 + Mn+2SO4 = 2 Mn+4O2 + K2SO4
K2Mn+6O4+Na2S+4O3 + H2O = Mn+4O2 + Na2S+6O4 + 2KOH
194
У сильно лужному середовищі окисником може бути лише
калій перманганат.
Mn+7O4 + ē –→ Mn+6O42–
2КMn+7O4 + Na2S+4O3 + 2KOH = 2K2Mn+6O4 + Na2S+6O4 + H2O
г) Оксигеновмісні сполуки Хрому (хром (VI) оксид Сr+6O3,
хромати Сr+6O42– і дихромати Cr+62O72–) є сильними окисниками
в кислому середовищі, при цьому Хром відновлюється до сту-
пеня окиснення +3.
Наведемо декілька характерних рівнянь реакцій.
K2Cr2O7 + 3NaNO2 + 4H2SO4 = Cr2(SO4)3 + K2SO4 + 3NaNO3 + 4H2O
2К2CrO4+ 3Na2HPO3+ 5H2SO4 = Cr2(SO4)3+ 2K2SO4+ 3Na2HPO4+ 5H2O
(NH4)2Cr2O7 = Cr2O3 + N2 + 4H2O
K2Cr2O7 + 14HCl конц. = 2СrCl3 + 3Cl2 + 2KCl + 7H2O.
Хром (VI) оксид і хромати реагують аналогічно:
2СrO3 + 12HCl конц. = 2СrCl3 + 3Cl2 + 6H2O
2К2CrO4 + 16HCl конц. = 2СrCl3 + 3Cl2 + 4KCl + 8H2O.
Подібним чином відбувається окиснення галогенід-іонів у
присутності сульфатної кислоти:
K2Cr2O7 + 6NaCl + 7H2SO4 = Cr2(SO4)3+ 3Сl2+ K2SO4+ 3Na2SO4+7H2O
2СrO3 + 6KBr + 6H2SO4 = Cr2(SO4)3 + 3Br2 + 3K2SO4 + 6H2O
2К2CrO4 + 6KI + 8H2SO4 = Cr2(SO4)3 + 3I2 + 5K2SO4 + 8H2O.
д) Оксигеновмісні сполуки Нітрогену (нітратна кислота
HN+5O3 і нітритна кислота HN+3O2).
Нітратна кислота (HN+5O3)
Відновлення Нітрогену залежить від концентрації розчину HNO3
і від активності відновника. Нітроген може відновлюватися до різ-
них ступенів окиснення: N+4O2, N+2O, N+12O, N02, N–3H4NO3 (рис. 1).
Взаємодія HNO3 концентрованої (>60 %) із неметалами або
складними речовинами.
Із рис. 1 бачимо, якщо HNO3 концентрована (>60 %), то від-
новлення Нітрогену проходить переважно до ступеня окиснення
+4, і як продукт виділяється бурий газ NO2.
S0 + 6HN+5O3 конц. = H2S+6O4 + 6N+4O2 + 2H2O
P0 + 5HN+5O3 конц. = H3P+5O4 + 5N+4O2 + H2O
N+2O + 2HN+5O3 конц. = 3N+4O2 + H2O
Na2SO3 + 2HN+5O3 конц = Na2SO4 + 2N+4O2 + H2O
195
Рис. 5.1. Продукти взаємодії простих речовин із нітратною кислотою
Взаємодія HNO3 концентрованої з металами наведено на

рис. 5.1. З такими металами як Fe, Cr, Al, Au, Pt, Ir, Ta + HNO3 конц. –
реакція відбувається лише на поверхні металів, але через утворен-
ня стійкої оксидної плівки подальшого розчинення не відбувається.
Взаємодія HNO3 розбавленої (<60 %) із неметалами або склад-
ними речовинами.
Відновлення Нітрогену проходить до ступеня окиснення +2,
як продукт виділяється NO:
S0 + 2HN+5O3 розб. = H2S+6O4 + 2N+2O
3Na2S+4O3 + 2HN+5O3 розб. = 3Na2S+6O4 + 2N+2O + H2O
3ZnS–2 + 8HN+5O3 розб. = 3ZnS+6O4 + 8N+2O + 4H2O
Взаємодія HNO3 розбавленої (<60 %) із металами.
Під час реакції розбавленої нітратної кислоти з металами
зміна ступеня окиснення Нітрогену залежить від активності ме-
талу й концентрації кислоти. Чим активність металу вища, тим
ступінь відновлення Нітрогену нижчий і чим концентрація кис-
лоти менша, тим нижчий ступінь відновлення Нітрогену у від-
повідному продукті реакції:
неактивні метали (Ag, Hg) + HNO3 розб. → N+2O
метали середньої активності (Cu, Fe) + HNO3 розб. → N+2O
активні метали (Zn, Mg, Co) + HNO3 розб. → N20, N–3H4NO3
196
Au, Pt + HNO3 розб. → реакція не відбувається
3g + 4HNO3 розб. = 3AgNO3 + NO + 2H2O
5Zn + 12HNO3 розб. = 5Zn(NO3)2 + N2 + 6H2O
4Cа + 10HNO3 розб. = 4Ca(NO3)2 + NH4NO3 + 3H2O
Нітритна кислота (HN+3O2)
Нітритна кислота може виступати як окисником так і віднов-
ником, оскільки ступінь окиснення Нітрогену в ній є проміжним
(+3). Вона є нестійкою й розкладається за звичайних умов. Солі
цієї кислоти (нітрити NO2–) поводяться аналогічно до HNO2 в
окисно-відновних реакціях.
Нітритна кислота (HN+3O2) як окисник:
2KI + 4HN+3O2 = 2KNO2 + I02 + 2N+2O + 2H2O
–1
Окисниками є солі нітратної та нітритної кислот (M+х(NO3)х,

+х
M (NO2)х) в кислому середовищі:
2KNO2+2FeSO4+2H2SO4 = Fe2(SO4)3+K2SO4 +2NO+2H2O
2KNO2+Na2SO3 + H2SO4 = K2SO4+ Na2SO4 + 2NO + H2O
2KNO2 + 2KI + 2H2SO4 = 2K2SO4+ 2NO + I2 + 2H2O
Окисниками є солі нітратної та нітритної кислот (M+х(NO3)х,
M+х(NO2)х) в лужному середовищі:
4Zn + KNO3 + 7KOH + 6H2O = 4K2[Zn(OH)4] + NH3
8Al + 3KNO3 + 21KOH + 18H2O = 8K3[Zn(OH)6] + 3NH3
Нітрати добре розчинні у воді та розкладаються при нагрі-
ванні, причому продукти розкладу залежать від положення ме-
талу в електрохімічному ряді напруг:
Ліворуч
від Mg
→ Нітрит + О2
Нітрат t від Mg до Cu → Оксид + NO2 + О2
Металічний елемент
Праворуч Cu → + NO2 + О2
197
t
2NaNO3 2NaNO2 + O2
t
2Pb(NO3)2 2PbO + 4NO2 + O2
t
2AgNO3 2Ag + 2NO2 + O2.
е) Сполуки Плюмбуму. Як сильний окисник розглянемо
плюмбум (IV) оксид PbO2. Оскільки Pb у сполуках може прояв-
ляти такі ступені окиснення як +4 (Pb+4O2) та +2 (Pb+2O), то
останній є стабільнішим.
PbO2 + 4HCl = PbCl2 + Cl2 + 2H2O
PbO2 + 2FeCl2 + 4HCl = PbCl2 + 2FeCl3 + 2H2О
PbO2 окиснює навіть Mn+2 і Cr+3 до перманганату та дихрома-
ту в кислому середовищі:
5PbO2 + 2Mn(NO3)2 + 6HNO3 = 5Pb(NO3)2 + 2HMnO4 + 2H2O
3PbO2 + 2Cr(NO3)3 + H2O = 3Pb(NO3)2 + H2Cr2O7
Подвійні оксиди плюмбуму (Pb3O4, Pb2O3), що містять у складі
Pb (+4) поводять себе аналогічно.
є) Пероксиди. Такі бінарні сполуки, наприклад, як гідроген
пероксид H2O2 (Н–О–О–Н), барій пероксид (BaO2), у яких є кисневі
містки –О–О– є сильними окисниками; ступінь окиснення Оксиге-
ну в них дорівнює –1. Атоми О–1 в них відновлюються до О–2,
проте залежно від кислотності середовища відновлюється до
різних продуктів (ОН–, Н2О).
Проте H2O2 може виступати і відновником у нейтральному та
кислому середовищах.
H2O2 як окисник → до О–2 (Н2О) – у лужному середовищі
H2O2 як відновник → до О0 (О2) – у кислому середовищі
2Мn+2SO4 + 5H2O2–1 + 6KOH = 2KMn+7O4 + 2K2SO4 + 8H2O–2
Cr2+3(SO4)3 + 3H2O2–1 + 10KOH = 2K2Cr+6O4 + 3K2SO4 + 8H2O–2
PbS–2 + 4H2O2–1 = PbS+6O4 + 4H2O–2
2KMn+7O4 + 5H2O2 +3H2SO4 = 2Мn+2SO4 +5O02 + K2SO4 + 8H2O
Pb+4О2 + H2O2–1 = Pb+2(OН)2 + O02
Na2O2, K2O4, BaO2 – активні окисники. Діють як пероксид гі-
дрогену в лужному розчині:
3Na2O2–1 + Cr2+3(SO4)3 + 4NaOH = 3Na2SO4 + 2Na2Cr+6O4 + 2H2O–2
3Na2O2–1 + Cr2+3O3 = 2Na2Cr+6O4 + Na2O–2
5Na2O2–1 + 2Мn+2SO4 + 2H2O = 2 NaMn+7O4 + 2 Na 2SO4 + 4NaO–2H
198
5.3. НАЙВАЖЛИВІШІ ВІДНОВНИКИ
ТА ПРОДУКТИ ЇХНЬОГО ОКИСНЕННЯ
Відновниками називають речовини, атоми або іони яких від-

дають електрони та підвищують ступені окиснення (окисню-
ються). Очевидно, що тільки відновними властивостями воло-
діють речовини, що містять у своєму складі атоми, які перебу-
вають у найнижчому ступені окиснення (вони здатні тільки під-
вищувати свій ступінь окиснення). Відновниками виступають
метали і більшість речовин, що містять атоми у проміжних сту-
пенях окиснення, деякі неметали. До типових відновників нале-
жать багато металів (Na, К, Ca, Mg, Al, Zn) і неметалів (С, S, Р,
В, Si, H2), а також іони металічних елементів із нижчим ступе-
нем окиснення, сірководень, йодоводнева кислота та її солі, солі
стануму (II) і феруму (II) й деякі інші (табл. 5.1).
1) Нейтральні атоми як відновники. У ряду активності мета-
лів сила відновника зростає cправа наліво. Метал, який стоїть
лівіше може витіснити той метал, який є менш активним (знахо-
диться правіше від нього) із його солей.
2Fe0 + 3Cl02 = 2Fe+3Cl3–

Fe + 2HCl = H2 + FeCl2
Fe + CuSO4 = FeSO4 + Cu
2Al + Fe2O3 = Al2O3 + 2Fe
Неметали окиснюються до проміжного або максимального
ступеня окиснення.
S0 + 2HN+5O3 = Н2S+6O4 + 2N+2O
S + O2 = SO2
ZnO + C = Zn + CO
2P + 2KMnO4 + 3H2SO4 = 2H3PO4 + 2MnSO4 + K2SO4
3Si + 2K2Cr2O7 + 8H2SO4 = 2Cr2(SO4)3 + 3H2SiO3 + 2K2SO4 + 5H2O
199
2) Іони металів як відновники. В окисно-відновних реакціях за
участю іонів металів як відновників можливі такі переходи:
Fe+2 → Fe+3
Cu+1 → Cu+2
Cr+3 → Cr+6
Mn+2 → Mn+4, Mn+6, Mn+7
6FeSO4 + K2Cr2O7+7H2SO4 = 3Fe2(SO4)3+Cr2(SO4)3+K2SO4+7H2O
5SnCl2 + 2KMnO4 + 16HCl = 5SnCl4 + 2MnCl2 + 2KCl + 8H2O
2CuCl + Cl2 = 2CuCl2
2Cr+3Cl3 + 2KCl+1O + 10KOH = 2K2Cr+6O4 + 9KCl + 5H2O
3) Складні сполуки як відновники. Такі відновники, як Na2SO3,
KNO2 зазвичай в окисно-відновних реакціях не змінюють свій якіс-
ний склад, але змінюють кількісний.
3Na2S+4O3 + K2Cr+62O7 + 4H2SO4 = 3Na2S+6O4 + Cr2+3(SO4)3 + K2SO4 + 4H2O
(окисником є калій дихромат, а відновником – натрій сульфіт)
3KN+3O2 + K2Cr+62O7 + 4H2SO4 = 3KN+5O3 + Cr2(SO4)3+ K2SO4 + 4H2O
(окисником є калій дихромат, а відновником – калій нітрит).
4) Неметали з негативним ступенем окиснення як відновники
Активними відновниками є Hal– (Cl–, Br–, I–) – галогеніди та
2–
Х (S, Sе, Te) – халькогеніди.
Неметали в негативних ступенях окиснення при окисненні
переважно перетворюються на вільні неметали (Cl20, S0, Br20),
але за наявності сильних окисників можуть окиснюватися до
вищих ступенів окиснення. Сила відновників Сl–, Br–, I– – зрос-
тає зліва направо (йодид-іон є найсильнішим відновником у ря-
ду галогенідів).
2FeCl3 + 2HI = 2HCl + 2FeCl2 + I2 (окисником є ферум III хло-
рид, а відновником – HI).
2CuCl2 + 4HI = 4HCl + Cu2I2 + I2 (окисником є купрум II хло-
рид, а відновником – HI).
4KI + O2 + 2H2O = 2I2 + 4KOH (окисником є кисень, а віднов-
ником – калі йодид).
Сила відновників в ряду О, S, Se, Te зростає зліва направо
(Te – найактивніший відновник).
2H2Te–2 + S+4O2 = 2Te0 + S0 + 2H2O (окисником є сульфур IV ок-
сид, а відновником – H2Te).
200
5.4. КЛАСИФІКАЦІЯ ОКИСНО-ВІДНОВНИХ РЕАКЦІЙ
Окисно-відновні реакції можна розділити на три групи:
¾ реакції міжатомного й міжмолекулярного окиснення-віднов-
лення, у яких окисник і відновник є різними речовинами, наприклад:
Zn0 + 4HN+5O3 = Zn+2(NO3)2 + 2N+4O2 + 2H2O;
2S+4O2 + O20 = 2S+6O3–2
¾ реакції диспропорціонування, у яких молекули або атоми
з однієї сполуки реагують один з одним як відновник і окисник.
У цьому випадку атоми елемента містяться в проміжному сту-
пені окиснення, унаслідок чого можуть одночасно підвищувати
та знижувати його. Наприклад:
Сl20 + Н2O = НСl–1 + НСl+1O;
3S0 + 6NaOH = 2Na2S–2 + Na2S+4O3 + 3H2O
¾ реакції внутрішньомолекулярного окиснення-відновлення, у яких
ступінь окиснення змінюється в різних атомах, але останні входять
до складу однієї й тієї самої молекули (речовини), наприклад:
2КСl+5O3 = 2КСl–1 + 3O20
(NH4)2Cr2+6O7 = Cr2+3O3 + N20 + 4H2O
5.5. МЕТОДИ ДОБОРУ КОЕФІЦІЄНТІВ

У ОКИСНО-ВІДНОВНИХ РЕАКЦІЯХ.
МЕТОД ЕЛЕКТРОННОГО БАЛАНСУ
Для складання рівняння окисної-відновної реакції (добору
коефіцієнтів) найчастіше використовують два способи: елект-
ронного балансу та іонно-електронних схем (метод напівреак-
цій). У цьому посібнику розглянемо найпоширеніший – метод
електронного балансу.
Метод електронного балансу заснований на порівнянні сту-
пенів окиснення атомів елементів у вихідних речовинах і про-
дуктах реакції.
При урівнюванні окисно-відновної реакції необхідно врахо-
вувати, що число електронів, які віддаються відновником, пови-
201
нно бути рівним числу електронів, прийнятих окисником, а та-
кож число атомів кожного елемента в обох частинах рівняння
має бути однаковим.
Суть методу розглянемо на прикладі реакції взаємодії купрум
(ІІ) сульфіду з нітратною кислотою.
Запишемо схему реакції, проставимо ступені окиснення атомів
усіх елементів і визначимо елементи, що змінили ступінь окиснення:
СuS–2 + HN+5O3 → CuS +6 O 4 + N+2O + Н2O
Визначимо окисник і відновник, продукти окиснення та від-
новлення.
Ступінь окиснення Сульфуру підвищується з –2 до +6, сту-
пінь окиснення Нітрогену понижується з +5 до +2, отже, CuS –
відновник, HNO3 – окисник, тоді CuSO 4 є продуктом окиснення,
а NO – продуктом відновлення.
Складемо електронні рівняння, у яких вказуються зміни сту-
пеня окиснення атомів і число електронів, відданих відновником
і прийнятих окисником:
S–2 – 8ē → S+6 окиснення
N+5 + 3ē → N+3 відновлення

Число відданих і прийнятих електронів має бути рівним, то-
му вводимо додаткові множники, які підбирають знаходженням
найменшого спільного кратного й показують стехіометричні
коефіцієнти біля окисника і відновника:
S–2 – 8ē → S+6 8 3 відновник
24
N+5 + 3ē → N+2 3 8 окисник
Найменше спільне кратне між числом відданих і прийнятих
електронів дорівнює 24. Розділивши це число на кількість від-
даних електронів (8), одержуємо коефіцієнт 3 для відновника, а
при діленні найменшого спільного кратного (24) на число при-
йнятих електронів (3) одержуємо коефіцієнт 8 для окисника.
Розраховані коефіцієнти ставимо перед відновником і окис-
ником у лівій частині рівняння. Далі у правій частині рівняння
підбираємо коефіцієнти відповідно до знайдених в електронно-
му балансі значень.
202
3CuS + 8HNO3 → 3CuSO4 + 8NO + Н2O
Урівнюємо число атомів усіх елементів. Із порівняння числа
атомів у лівій і правій частинах рівняння випливає, що кількість
атомів Купруму, Нітрогену й Сульфуру однакове, а Гідрогену й
Оксигену – ні. У лівій частині рівняння 8 атомів Гідрогену, от-
же, у праву частину перед формулою води ставимо коефіцієнт 4.
Остаточне рівняння реакції має вигляд:
3СuS + 8HNO3 = 3CuSO4 + 8NO + 4H2O
Перевіряємо правильність урівнювання підрахунком атомів
Оксигену: у лівій частині їх 24, у правій дорівнює 12 + 8 + 4 = 24.
При урівнюванні схем реакцій необхідно звернути увагу на
такі особливості:
1. Участь у реакції Н2O визначають підрахунком кількості
атомів Гідрогену. Якщо в лівій або правій частині їх менше, тоді
Н2O є вихідною речовиною або утворюється як продукт реакції.
Наприклад, схема окисно-відновної реакції Селену з розчи-
ном нітратної кислоти:
Se0 + HN+5O3 → H2Sе+4O3 + N+2O
Se0 – 4ē → Sе+4 4 3 відновник
12
N+5 + 3ē → N+2 3 4 окисник
Підставляємо знайдені коефіцієнти до окисника та відновни-
ка, а також до продуктів їхнього перетворення:
3Se + 4HNO3 → 3H2SeO4 + 4NO
Підраховуємо число атомів Гідрогену: у лівій частині їх 4, у
правій – 6. Отже, у ліву частину рівняння, де не вистачає двох
атомів Гідрогену, слід додати одну молекулу води:
3Se + 4HNO3 + Н2O = 3H2SeO3 + 4NO.
Інший приклад демонструє схему взаємодії білого Фосфору з
концентрованою нітратною кислотою:
Р0 + HN+5O3 → H3Р+5O4 + N+4O2
Р0 – 5ē → Р+5 5 1 відновник
5
N+5 + 1ē → N+4 1 5 окисник
Підставляємо знайдені коефіцієнти в рівняння до окисника та
відновника, а також до продуктів їхнього перетворення:
203
Р + 5HNO3 → H3РO4 + 5NO2
Підраховуємо число атомів Гідрогену: у лівій частині їх 5, а у
правій – 3. Отже, у праву частину рівняння, де не вистачає двох
атомів Гідрогену, слід додати одну молекулу води:
Р + 5HNO3 → H3РO4 + 5NO2 + Н2О
2. Оскільки перехід електронів здійснюється між молекулами
окисника та відновника, то при складанні електронного балансу
слід враховувати кількість атомів елементів, що змінили ступінь
окиснення, коли входили до складу молекули окисника та від-
новника, і скільки атомів цих елементів входять до складу про-
дуктів реакції. Наприклад:
К2Cr2O7 + HI + H2SO4 → Cr 2(SO4)3 + I2 + K2SO4 + Н2О
Ступінь окиснення Хрому знижується від +6 до +3, ступінь
окиснення Йоду підвищується від –1 до 0, отже, K2Cr2O7 – окис-
ник, HI – відновник.
Молекули окисника містять два атоми Хрому, що відновлю-
ючись входять до складу продукту. У молекулі відновника лише
один йон Йоду, але продукт окиснення (І2) містить два атоми
Йоду, тому електронні рівняння мають такий вигляд:
2Cr+6 + 2·3 ē → 2Cr+3 6 1 окисник
6
2I – – 2·1ē → I 2 0 2 3 відновник
Ставимо коефіцієнти до окисника та продукту відновлення –
це 1, до відновника (HI) дорівнює 6, до продукту окиснення I2,
що містить два атоми Йоду становить 3. Інші коефіцієнти підра-
ховуємо за допомогою балансу атомів інших елементів у послі-
довності: Калій, Сульфур, Гідроген, Оксиген.
Остаточно одержуємо:
K2Cr2O7 + 6HI + 4H2SO4 = 3I2 + Cr2(SO4)3 + K2SO4 + 7Н2O
3. У тих випадках, коли в реакції число елементів, що змі-
нюють свій ступінь окиснення, більше двох встановлюють зага-
льне число електронів, що віддає відновник, і загальне число
електронів, що приймає окисник, а в подальшому все виконують
за відомим алгоритмом. Наприклад:
As2S3 + HNO3 → H3AsO4 + H2SO4 + NO2 + H2O
204
Ступені окиснення змінюють три елементи: Арсен, Сульфур,
Нітроген. У молекулі As2S3 окиснюються 2 атоми Арсену (ступінь
окиснення підвищується від +3 до +5 ) і 3 атома Сульфуру (ступінь
окиснення підвищується від –2 до +6), As2S3 – відновник. Ступінь
окиснення Нітрогену знижується з +5 до +4, HNO3 – окисник.
2As+3 – 2·2ē → 2As+5 4 1
-2 +6 28 відновник
3S – 3·8ē → 3S 24 28
N+5 + 1ē → N+4 1 28 окисник
В електронних рівняннях атоми елементів, що входять в одну
молекулу As2S3 (As, S) слід записувати один за одним.
У молекулі відновника атоми Арсену і Сульфуру віддають у
сумі 28 електронів, молекула окисника приймає один електрон.
Найменше спільне кратне 28, коефіцієнт до відновника 1, до
окисника 28. Остаточне рівняння реакції має такий вигляд:
As2S3 + 28HNO3 = 2H3AsO4 + 3H2SO4 + 28NO2 + 8H2O
Розглянемо приклад, коли атоми декількох елементів одноча-
сно проявляють відновні властивості:
FeS2 + O2 → Fe2O3 + SO2
У формульній одиниці піриту (FeS2) окиснюється один іон
Феруму (+2), і два іони Сульфуру (–1). Ступінь окиснення Фе-
руму збільшується до +3, а Сульфуру до +4. Молекула кисню
виступає окисником і атоми Оксигену понижують ступінь окис-
нення до мінус двох (–2).
Fe+2 – 1ē → Fe+3 1
–1
S2 – 2·5ē → 2S +4
10 11 44 4 відновник
O20 + 2·2ē → 2O-2 4 11 окисник
Остаточне рівняння реакції має вигляд:

4FeS2 + 11O2 → 2Fe2O3 + 8SO2
4. Якщо коефіцієнт у правій частині рівняння біля продукту
окиснення або відновлення виходить не ціле число, то необхідно
подвоїти коефіцієнти знайдені в електронному балансі. Наприклад:
FeS2 + HNO3 → Fe2(SO4)3 + H2SO4 + NO2 + H2O
205
У формульній одиниці FeS2 окиснюється один іон Феруму
(+2), і два іони Сульфуру (–1). Ступінь окиснення Феруму збі-
льшуєтьмя до +3, а Сульфуру до +6. Нітроген +5 нітратної кис-
лоти є окисником і понижує свій ступінь окиснення до + 4.
Fe+2 – 1ē → Fe+3 1
–1 .
2S – 2 7ē → 2S +4
14 15 15 1 відновник
N+5 + 1ē → N+4 1 15 окисник
Отримані коефіцієнти рівняння біля відновника й окисника не-

парні числа: 5 і 1. Перед продуктом окиснення – ферум (ІІІ) суль-
фатом, що містить парне число атомів Феруму, виходить коефіці-
єнт 0,5. У такому випадку слід одержані в електронному балансі
коефіцієнти подвоїти. Остаточне рівняння реакції має вигляд:
2FeS2 + 30HNO3 → Fe2(SO4)3 + H2SO4 + 30NO2 + 14H2O.

Приклад 1. Визначте ступінь окиснення елементів у сполуках:
NH3, PСl5, NH4NO3.
За таблицею електронегативностей знаходимо, що в першій
сполуці (це аміак) більшу електронегативність має Нітроген, тому
він має негативний ступінь окиснення, рівний його валентності в
цій сполуці, тобто –3, а Гідроген – позитивну і теж рівну його ва-
лентності, тобто + 1. За міжнародними правилами формулу аміа-
ку варто було б записувати H3N, але для цієї дуже відомої сполу-
ки збережено форму запису, що склалася історично – NH3.
У другій сполуці більш електронегативний елемент – Хлор,
він одновалентний, тому його ступінь окиснення дорівнює –1,
а Фосфору – +5.
У третій сполуці найбільш електронегативний елемент – Ок-
сиген, він двовалентний, тому його ступінь окиснення рівний –2.
Ступінь окиснення одновалентного Гідрогену дорівнює +1, а два
атоми Нітрогену мають різні ступені окиснення: перший у фор-
мулі атом є складовою частиною катіона амонію й тому має сту-
пінь окиснення –3, а іншої входить до складу кислотного залишку
нітратної кислоти, отже, його ступінь окиснення дорівнює +5.
206
Примітка. Ступінь окиснення нітрогену в нітрат-іоні NO3–
можна визначити за простим правилом: сума ступенів окиснен-
ня всіх елементів в іоні, помножених на число атомів цих еле-
ментів у формулі іона, має дорівнювати заряду іона.
Приклад 2. Серед наведених рівнянь знайдіть рівняння, що є
окисно-відновними:
l) Cu(OH)2 = CuО + H2O,
2) Mg + Cl2 = MgСl2,
3) NH3 + HNO3 = NH4NO3,
4) S + 2HNO3 = H2SO4 + 2NO.
Окисно-відновними називаються реакції, у ході яких зміню-
ються ступені окиснення елементів. Окисно-відновними є реак-
ції 2 і 4, тому що тільки в них змінюються ступені окиснення
елементів (перевірте самостійно).
Приклад 3. Серед даних сполук вкажіть окисники, відновники
й речовини з окисно-відновною подвійністю:
1) FeСl3, K2FeО4, Fe;
2) K2S, H2SO4, Na2SO3.
При проходженні окисно-відновних реакцій відновники, втра-
чаючи електрони, підвищують свій ступінь окиснення, а окисни-
ки, одержуючи електрони, знижують свій ступінь окиснення.
У першому списку у всіх сполуках присутній елемент Ферум,
причому вищий ступінь окиснення цей елемент проявляє у другій
сполуці (її назва – калій ферат, ступінь окиснення Феруму дорів-
нює +6), отже, ця сполука є окисником, оскільки більш високий
ступінь окиснення залізо не проявляє. Металічний хімічний еле-
мент Ферум (ступінь окиснення дорівнює нулю) – відновник.
У першій сполуці Ферум перебуває у проміжному ступені окис-
нення (+3), тому може віддавати або приймати електрони залеж-
но від умов проведення реакції. Отже, ця сполука може проявля-
ти в реакціях окисно-відновну подвійність.
У другому списку відновником є калій сульфід, окисником
сірчана кислота, а натрій сульфіт – речовина з окисно-від-
новною подвійністю (самостійно проведіть аналогічні міркуван-
ня, базуючись на значеннях ступенів окиснення сульфуру).
207
Приклад 4. Визначте тип кожної з поданих окисно-відновних
реакцій:
l) NO + O2→NO2,
2) MoS2 + HNO3 + Н2O → Н2МоO4 + H2SO4 + NO2,
3) КСlO4 → КСl + O2,
4) K2SO3 → K2SO4 + K2S,
5) H2S + SO2 → S + H2O.
Для визначення типу окисно-відновної реакції необхідно визна-
чити ступені окиснення всіх елементів (виконайте це самостійно).
Перша та друга реакції належать до найпоширенішого типу
міжмолекулярного окиснення-відновлення, оскільки відновник і
окисник – різні речовини.
Третя реакція належить до реакцій внутрішньо молекулярно-
го окиснення-відновлення: у ході її окиснюються атоми Оксиге-
ну, а відновлюються – Хлору.
У четвертій реакції окиснюється та відновлюється один еле-
мент – Сульфур (у складі калій сульфіту), отже, це реакція дис-
пропорціонування.
У п'ятій реакції окиснюється та відновлюється той самий еле-
мент (Сульфур), що входить до складу різних сполук. Такі реакції
називаються реакціями конпропорціонування або, інакше кажучи,
є реакціями, протилежними диспропорціонуванню.

1. Вкажіть формулу речовини, що в окисно-відновних реак-
ціях може проявляти й окисні, і відновні властивості:
а) KNO3 б) HNO2 в) N2O5 г) HNO3
2. Яку функцію виконує Хлор у реакції?
H2SO3 + Cl2 + H2O → H2SO4 + HCl
а) Відновника, б) Окисника,
в) Відновника й окисника, г) Середовища.
3. Який коефіцієнт повинен стояти перед відновником у реакції:
Mn + HNO3 → Mn(NO3)2 + N2 + H2O.
4. Вкажіть суму стехіометричних коефіцієнтів перед форму-
лами всіх речовин у рівнянні реакції:
Na3SbО4 + HCl → NaCl + Cl2 +SbCl3 + H2O.
208
5. Укажіть тип окисно-відновної реакції, наведеної у питанні № 3:
1) Міжмолекулярна.
2) Внутрішньомолекулярна.
3) Диспропорціонування.
4) Конпропорціонування.

5.1. Які з наведених сполук можуть бути тільки окисниками,
які – лише відновниками, а які здатні до диспропорціонування ?
Підтвердіть на основі визначення ступенів окиснення елементів:
1) Сульфуру (S) у сполуках: Na2S, Н2S, H2SO3, S, SO2,
К2SO4, KHSO3, H2SO4, H2S2O3, FeS2;
2) Мангану (Mn) у сполуках: Na2MnO4, MnO(OH)2, KMnO4,
Mn2(SO4)3, Mn 3O4, MnO2;
3) Нітрогену (N) у сполуках: NH4NO3, N2, N2O, NO, N2Н4,
NO2, НNO2, NH2OH, KNO2;
4) Хрому (Cr) у сполуках: K2Cr2O7, Cr(OH)3, [Cr(H2O)6]Cl3,
BaCrO4, Cr2O3, K3[Cr(OH)6];
5) Феруму (Fe) у сполуках: Fe(ОН)3, Fe2O3, Fe3O4, BaFeO4,
NaFeO2, K4[Fe(CN)6], Fe2(SO4)3;
6) Фосфору (P) у сполуках: H3PO3, NaH2PO4, PH3, H3PO2,
PCl5, Mg3P2, HPO3, Mg2P2O7;
7) Хлору (Cl) у сполуках: Сl2, ClO2, KCl, KClO3, KClO,
Al(OH)2Cl, PCl5, KClO4;
8) Йоду (I) у сполуках: I2, Ca(IO3)2, FeI2, HIO3, Fe(OH)2I,
KIO3, H5IO6, NaIO, IF;
9) Селену (Se) у сполуках: Se, H2SeO4, NaHSeO3, SeO3,
SeO2, SeCl4;
10) Ванадію (V) у сполуках: (NH4)3VO4, V2O5, HVO3, VOCl2,
(VO2)2SO4;
11) Бісмуту (Bi) у сполуках: BiOCl, NaBiO3, Bi2S3, (BiO2)2CO3;
12) Арсену (As) у сполуках: Pb(AsO2)2, H3AsO4, As2S3, Ag3AsO3;
13) Стибію (Sb) у сполуках: Sb2O3, Sb(OH)3, SbH3, HSbO3,
SbOCl, (NH4)3[SbS3], SbOSO4;
14) Флуору (F) у сполуках: H[BF4], SiF4, H2[SiF6], F2, OF2;
15) Стануму (Sn) у сполуках: SnH4, SnCl4, H2SnO3, SnOBr2;
16) Телуру (Te) у сполуках: TeO, MgTeO4, H2Te, H2TeO3, TeO2.
209
5.2. Обчисліть ступені окиснення атомів елементів у наведе-
них іонах і зазначте, для яких із них притаманні лише окисні
властивості, для яких – лише відновні, а які можуть виявляти
окисно-відновну подвійність:
1) HSO4–; 7) ClO4–; 13) [Cu(NH3)4]2+;
2– 2+
2) S2O3 ; 8) MnO ; 14) PO43–;
2– –
3) SO3 ; 9) MnO4 ; 15) H2PO2–;
– 2–
4) NO2 ; 10) MnO4 ; 16) Cr2O72–;
– +
5) NO3 ; 11) Fe(OH)2 ; 17) CrO2–;
– –
6) VO3 ; 12) H2AsO4 18) SbO33–;
5.3. Визначте тип кожної з даних окисно-відновних реакцій:
1) KI + HNO3 → KIO3 + NO2 + H2O;
2) KClО4 → KCl + O2;
3) K2SO3 → K2SO4 + K2S;
4) H2S + SO2 → S + H2O.
5.4. Визначте ступені окиснення атомів і вкажіть, який процес
(окиснення чи відновлення) відбувається внаслідок переходу:
1) MnO42– → MnO32–; 13) CuS → SO2;
2) SO32– → HSO4–; 14) [Cr(OH)6]3–→ CrO42–;
– –
3) HSO4 → HS ; 15) NH4+→ NO3–;
2–
4) Cr2O3 →Cr2O7 16) H2O2 → H2O;17)
5) P2O74–→ PH4+; 17) NO → HNO3;
+ 2+
6) VO2 → VO ; 18) Cl2 → ClO3–;
7) NO3– → NO2–; 19) As2S3 → SO42–;
2–
8) PbO → [Pb(OH)6] ; 20) IO3– → I–;
9) MgS → MgSO4; 21) Zn → [Zn(OH)4]2–;
2+ +
10) Fe → Fe(OH)2 ; 22) NaBr → BrO3–;
–
11) Cu2O → [CuCl3] ; 23) HAsO42– → AsH3;
12) N2H4 → N2; 24) Fe(NO3)3 → FeS.
5.5. Вкажіть окисник і відновник у схемах реакцій; визначте
стехіометричні коефіцієнти в окисно-відновних реакціях і зрів-
няйте методом електронного балансу:
Zn + NaOH + H2O → Na2[Zn(OH)4] + H2;
KI + О3+ H2O → I2 + KOH + O2;
H2S + Cl2 + H2O → HCl + H2SO4;
Au + H2SeO4 → Au2(SeO4)3 + SeO2 + H2O;
Fe(OH)2 + O2 + H2O → Fe(OH)3;
210
Ag + HNO3 → AgNO3 + NO + H2O;
Fe(OH)3 + KOH + Br2 → K2FeO4 + KBr + H2O;
Na + H2O → NaOH + H2;
KBr + Cl2 → KCl + Br2;
BaSO4 + C → BaS + CO;
FeCl3 + KI → FeCl2 + KCl;
(NH4)2Cr2O7 → Cr2O3 + N2 + H2O;
MnSO4 + PbO2 + HNO3→ Pb(NO3)2 + HMnO4 + H2SO4 + H2O;
I2 + KClO3 → KIO3 + Cl2;
FeS2 + O2 → Fe2O3 + SO2;
H2S + Cl2 + H2O → HCl + H2SO4;
KNO3 → KNO2 + O2;
MnSO4 + KMnO4 + H2O → MnO2 + K2SO4 + H2SO4.
5.6. На основі методу електронного балансу розставте коефі-
цієнти в рівняннях реакцій. Для кожної реакції зазначте, яка ре-
човина є окисником, а яка – відновником, яка сполука окисню-
ється, а яка – відновлюється:
1) Zn + H2SO4(конц) → ZnSO4 + H2S + H2O;
2) Al + HNO3(розв) → Al(NO3)3 + N2O + H2O;
3) Mg + HNO3(розв) → Mg(NO3)2 + NH4NO3 + H2O;
4) CuS + HNO3 → Cu(NO3)2 + SO2 + NO + H2O;
5) P + HNO3 + H2O → H3PO4 + NO;
6) FeCl3 + HI → FeCl2 + HCl + I2;
7) H2S + SO2 → S + H2O;
8) I2 + H2O2 → HIO3 + H2O;
9) HIO3 + H2O2 → I2 + O2 + H2O;
10) H2O2 + PbS → PbSO4 + H2O;
11) KI + H2O2 → I2 + KOH;
12) NaBr + MnO2 + H2SO4 → MnSO4 + Na2SO4 + Br2 + H2O;
13) HCl + MnO2 → MnCl2 + Cl2 + H2O;
14) KNO2 + KI + H2SO4 → NO + I2 + K2SO4 + H2O;
15) Ca3(PO4)2 + C + SiO2 → CaSiO3 + CO + P;
16) Au + HNO3 + HCl → AuCl3 + NO + H2O;
17) FeS + HNO3 → Fe(NO3)3 + S + NO + H2O;
18) FeSO4 + KClO3 + H2SO4 → Fe2(SO4)3 + KCl + H2O;
19) Cu2O + HNO3 → Cu(NO3)2 + NO + H2O;
20) AsH3 + HNO3 → H3AsO4 + NO2 + H2O;
211
21) As2S3 + HNO3 + H2O → H3AsO4 + H2SO4 + NO;
22) As2O3 + I2 + KOH → KI + K3AsO4 + H2O;
23) PbO2 + NaNO2 + H2SO4 → PbSO4 + NaNO3 + H2O;
24) NaI + NaIO3 + H2SO4 → Na2SO4 + I2 + H2O;
25) K3[Cr(OH)6] + K2O2 → K2CrO4 + KOH + H2O;
26) SO2 + HNO3 + H2O → H2SO4 + NO.
5.7. Використовуючи метод електронного балансу підберіть
коефіцієнти в рівняннях реакцій, зазначте окисник і відновник:
1) Cr(OH)3 + Br2 + NaOH → Na2CrO4 + NaBr + H2O;
2) K2Cr2O7 + K2SO3 + H2SO4 → Cr2(SO4)3 + K2SO4 + H2O;
3) H2S + H2O2 → H2SO4 + H2O;
4) PbO2 + NaNO2 + H2SO4 → PbSO4 + NaNO3 + H2O;
5) Cr2(SO4)3 + Br2 + KOH → K2CrO4 + KBr + K2SO4 +H2O;
6) K2S + KMnO4 + H2SO4 → S + K2SO4 + MnSO4 +H2O;
7) FeSO4 + KClO3 + H2SO4 → Fe2(SO4)3 + KCl + H2O;
8) H2S + HNO3 → SO2 + NO2 + H2O;
9) KMnO4 + H2O2 + H2SO4 → MnSO4 + K2SO4 + O2 +H2O;
10) FeSO4 + H2O2 + H2SO4 → Fe2(SO4)3 + H2O;
11) CrCl3 + H2O2 + NaOH → Na2CrO4 + NaCl + H2O;
12) KIO3 + Na2SO3 + H2SO4 → I2 + Na2SO4 + K2SO4 +H2O;
13) FeS + HNO3 → Fe(NO3)3 + S + NO + H2O;
14) KI + H2O2 + H2SO4 → I2 + K2SO4 + H2O;
15) KCrO2 + KOH + H2O2 → K2CrO4 + H2O;
16) FeSO4 + HNO3(конц.) → Fe2(SO4)3 + Fe(NO3)3 + NO + H2O;
17) HIO3 + H2O2 → I2 + O2 + H2O;
18) KClO3 + SO2 + H2O → KCl + H2SO4;
19) KMnO4 + K2SO3 + H2O → MnO2 + K2SO4 + KOH;
20) FeCl3 + AsH3 + H2O → FeCl2 + H3AsO3 + HCl;
21) K2Cr2O7 + HCl → CrCl3 + Cl2 + KCl + H2O;
22) Na3[Cr(OH)6] + Cl2 + NaOH → Na2CrO4 + NaCl + H2O;
23) PbO2 + H2SO4 → PbSO4 + O2 + H2O;
24) Co(OH)3 + HCl → CoCl2 + Cl2 + H2O;
25) K2MnO4 + H2O → KMnO4 + MnO2 + KOH;
26) Bi2S3 + HNO3 → Bi2(SO4)3 + NO + H2O.
5.8. Використовуючи запропоновані сполуки, складіть рів-
няння окисно-відновних реакцій, встановіть середовище і склад
212
побічних продуктів, розставте коефіцієнти методом електронно-
го балансу, вкажіть окисник і відновник:
1) H2O2, KI, H2SO4 → I2, H2O;
2) H2S, H2O2 → SO42–, H2O;
3) H2S, H2SO3 → S, H2O;
4) H2O2, HIO3 → I2, O2;
5) H2O2, KMnO4, H2SO4 →O2, Mn2+;
6) H2O2, K2Cr2O7, H2SO4 → Cr3+;
7) K2Cr2O7, H2S, H2SO4 → Cr3+, SO2;
8) NaCrO2, H2O2, NaOH → CrO42–;
9) NH3, KMnO4 → N2, K2MnO4;
10) HBr, HBrO3 → Br2, H2O;
11) FeCl3, Na2S2O3, → Na2S4O6;
12) KClO4, H2O2 → O2;
13) As2O3, I2 → K3AsO4;
14) PbO2, MnSO4 → HMnO4, PbSO4;
15) K2Cr2O7, KNO2 → Cr2(SO4)3, KNO3;
16) Hg2(NO3)2, HNO3, O2 → Hg(NO3)2;
17) NH2OH, Fe2(SO4)3 → N2O, FeSO4;
18) NH2OH, Fe(OH)2 → NH3;
19) NH2OH, Br2 → N2, Br–;
20) N2H4, I2 → N2, I–;
21) N2H4, AgOH → N2, Ag;
22) N2H4, NaOH, Zn → NH3.
5.9. Чи можна приготувати розчини, у яких одночасно містяться
названі сполуки? Якщо ні, то відповідь обґрунтуйте складанням
рівнянь окисно-відновних реакцій, зазначивши окисник, відновник і
середовище, у якому відбувається взаємодія між такими сполуками:
1) калій перманганат і калій сульфіт;
2) калій перманганат і калій сульфід;
3) нітратна та сульфідна кислоти;
4) хром (VI) оксид і концентрована хлоридна кислота;
5) натрій нітрит і йодоводнева кислота;
6) калій хромат і гідроген пероксид;
7) калій дихромат і калій йодид;
8) калій хлорат і йодоводнева кислота;
9) калій гіпохлорит і азотиста кислота;
213
10) натрій перманганат і концентрована хлоридна кислота;
11) калій перхлорат і калій йодид;
12) натрій ферат (VI) і концентрована хлоридна кислота;
13) натрій метаванадат і ферум (ІІ) хлорид;
14) підкислений натрій нітрат і натрій сульфід;
15) калій дихромат і концентрована хлоридна кислота;
16) концентровані азотна та хлоридна кислоти;
17) ферум (ІІІ) хлорид і натрій йодид;
18) кобальт (ІІІ) хлорид і сірководнева кислота;
19) натрій нітрит і натрій дихромат;
20) калій манганат і сірководнева кислота;
21) калій хлорат і калій сульфід;
22) калій хромат і калій пероксид;
23) калій нітрит і концентрована хлоридна кислоти;
24) калій хлорат і калій нітрит;
25) калій хлорат і калій йодид;
26) амоній гідроксид і концентрована азотна кислота;
27) натрій дихромат і натрій сульфіт;
28) амоній нітрат і концентрована сірчана кислота;
29) калій манганат і бромоводнева кислота;
30) калій гіпохлорит і калію йодид.
5.10. Серед запропонованих схем встановіть, яка з них нале-
жить до внутрішньомолекулярних реакцій, а яка – до диспропо-
рціонування. Зазначте суттєві ознаки й дайте визначення цих
типів окисно-відновних реакцій, розставте коефіцієнти методом
електронного балансу:
1) K2MnO4 + H2O → KMnO4 + MnO2 + KOH;
2) KMnO4 → K2MnO4 + MnO2 + O2;
3) NaOCl → NaClO3 + NaCl;
4) Ag2CO3 → Ag + CO2 + O2;
5) Br2 + H2O → HBr + HOBr;
6) HClO3 → HClO4 + O2 + Cl2 + H2O;
7) KClO3 → KCl + KClO4;
8) Ni(OH)3 → Ni(OH)2 + O2 + H2O;
9) HNO2 → HNO3 + NO + H2O;
10) S + KOH → K2S + K2SO3 + H2O;
11) Cu(NO3)3 → CuO + NO2 + O2;
214
12) Na2O2 + H2O → NaOH + O2;
13) KNO3 → KNO2 + O2;
14) Se + NaOH → Na2Se + Na2SeO4 + H2O;
15) K2Cr2O7 → K2CrO4 + Cr2O3 + O2;
16) Na2SeO3 → Na2SeO4 + Na2Se;
17) HClO2 → HCl + HClO3;
18) NH4NO3 → N2O + H2O;
19) NO2 + NaOH → NaNO3 + NaNO2 + H2O;
20) Au2O3 → Au + O2;
21) NO2 + H2O → HNO2 + HNO3;
22) NH4NO2 → N2 + H2O;
23) HgC2O4 → Hg + CO2;
24) Cl2 + KOH → KCl + KClO3 + H2O ;
25) Au(NO3)3 → Au + NO2 + O2;
26) H3PO3 → PH3 + H3PO4;
27) KClO3 → KCl + O2.
5.11. Ураховуючи силу та вплив окисників і відновників на
сполуки галогенів (Фтор, Хлор, Бром, Йод), закінчіть рівняння
реакцій; методом електронного балансу розставте коефіцієнти;
зазначте окисник і відновник:
t 16) ClO2 + LiOH →;
1) Cl2 + KOH → ; 17) KClO3 + P→;
2) Br2 + H2O →; 18) FeCl3 + HI →;
3) Cl2 + NaOH →; 19) KI + FeCl3 →;
4) I2 + H2Se →; 20) KBr + Cl2 →;
5) Cl2 + H2O2 →; 21) K2MnO4 + Cl2 →;
6) I2 + HNO3 (конц) →; 22) KBr + H2SO4(конц) →;
7) Br2+ SO2 + H2O →; 23) NaF + H2SO4(конц., надл.) →;
8) Br2 + Cl2 + H2O →; 24) Br2 + Na2SO3 + NaOH;
9) I2 + Сl2 + H2O →; 25) HCl + PbO2 →;
10) P + Cl2→; 26) NaClO + HCl →;
11) Fe + HI →; 27) KClO3 → (нагр., без кат.);
28) HIO3 + FeSO4 + H2SO4 →;
12) Fe + Cl2 →;
29) HClO + HI →;
13) Cl2O + Ba(OH)2 →;
30) NaIO3 + Cl2 + NaOH →;
14) ClO2 + H2O →;
31) KI + H2O2 + H2SO4 →;
15) Cl2O7 + Mg(OH)2 →;
32) HI + HIO3 →;
215
33) KBrO3 + F2 + KOH →; 38) MnO2 + KClO3 + KOH →;
34) KI + O2 + H2O →; 39) MnO2 + HCl →;
35) KMnO4 + HBr →; 40) MnO 2 + NaClO + H2SO4 →;
36) MnCl2 + ClO3 +KOH→; 41) PbO2 + HI →;
37) MnSO4 +KClO3 +H2O→; 42) NaHSO3 + NaIO3 →.
5.12. Ураховуючи вплив реакційного середовища на характер
відновлення Mn+7 і Cr+6 та окиснення Mn+2, Mn+4 і Cr+3, закінчіть
рівняння реакцій; методом електронного балансу розставте кое-
фіцієнти; зазначте окисник і відновник:
1) Mn(NO3)2 + PbO2 + NaOH → …;
2) Mn(NO3)2 + PbO2 + HNO3 → …;
3) MnO2 + PbO2 + NaOH → …;
4) KMnO4 + KNO2 + H2SO4 → …;
5) KMnO4 + KNO2 + H2O → …;
6) KMnO4 + KNO2 + KOH → …;
7) Mn(NO3)2 + NaBiO3 + HNO3 → …;
8) MnSO4 + NaBiO3+ NaOH + H2O → …;
9) KMnO4 + H2S + H2SO4 → …;
10) KMnO4 + Na2SO3 + H2O → …;
11) KMnO4 + KI + KOH → …;
12) KMnO4 + HCl → …;
13) MnSO4 + Na2O2 + HNO3 → NaNO3 + …;
14) Pb3O4 + Cr2(SO4)3 + KOH → ;
15) MnO2 + K2Cr2O7 + KOH → KCrO2 + …;
16) KMnO4 + FeSO4 + H2SO4 → …;
17) MnO2 + NaBr + H2SO4 → …;
18) Na[Cr(OH)4] + Br2 + NaOH → …;
19) K2Cr2O7 + KNO2 + H2SO4 → …;
20) CrCl3 + H2O2 + NaOH → …;
21) K2Cr2O7 + HCl → …;
22) Cr2O3 + KClO3 + H2O → …;
23) K2Cr2O7 + Zn + HNO3 → …;
24) Cr(OH)3 + PbO2 + NaOH → …;
25) Ca(CrO2)2 + O2 + Na2CO3 → …;
26) Cr2O3 + Br2 + KOH → …;
27) Cr2(SO4)3 + H2O2 + KOH → …;
28) K2CrO4 + C2H4(OH)2 + H2O → …;
29) K2Cr2O7 + K2SO3 + HNO3 → …
216
5.13. Ураховуючи силу окисників і відновників, вплив актив-
ності металічних елементів на сполуки Нітрогену, закінчіть рів-
няння реакцій; методом електронного балансу розставте коефі-
цієнти; зазначте окисник і відновник:
1) Bi + HNO3(конц.) →; 26) KI + KNO2 →;
2) Bi + HNO3(розбавл.) →; 27) NaNO2 + FeCl2 + HCl →;
3) Sb + HNO3(конц.) →; 28) KNO2 + Zn + КОН →;
4) Sb + HNO3(розбавл.) →; 29) Zn + NaNO3 + NaOH →;
5) В + НNO3(конц) →; 30) FeSO4 +KNO2 +H2SO4 →;
6) As + HNO3(розбавл.) →; 31) K2Cr2O7 + KNO2+H2SO4 →;
7) P + HNO3(розбавл.) →; 32) NaNO2 + KI + H2SO4 →;
8) P + HNO3(конц.) →; 33) NO2 + Н2О →;
9) Pb + HNO3(конц.) →; 34) KMnO4 + NaNO2 + H2SO4→;
10) Сu + HNO3(розбавл.) →; 35) KI + KNO2 + H2SO4 →;
11) Sn + HNO3(конц.) →; 36) K2Cr2O7 + KNO2 + H2SO4→;
12) Hg+ HNO3(конц.) →; 37) NaNO2 + KI + H2SO4 →;
13) Ag + HNO3(конц.) →; 38) NH3 + O2 →;
14) Mg + HNO3(розв.) →; 39) SnCl2 + KNO2 + HCl →;
15) Cd + HNO3(розв.) →; 40) PbO2 + KNO2 + HNO3 →;
16) Hg(надл.) + HNO3(розв.) →; 41) V + HNO3 + HCl → VCl4 +;
17) Sb + HNO3 + HC1 →; 42) KNO3 + I2 + H2SO4 → KIO3 +;
18) Au + HC1 + HNO3 →; 43) PbCl2 + KNO3 + KOH → PbO2 +;
19) MnS + HNO3(конц.) →; 44) HNO2 + H2S →;
20) CuS + HNO3(конц.) →; 45) NO + KMnO4 + H2SO4 →;
21) H2S + HNO3(конц.) →; 46) KNO2 + K2MnO4 + H2O →;
22) SO2 + HNO3 + Н2O →; 47) Ag + HNO3 (розб.) →;
23) NO + KMnO + H SO →; 48) NH3 + KMnO4 →;
4 2 4
t
24) N2H4 + FeCl3 + NaOH →; 49) KNO3 + S = ;
25) NH2OH+FeSO4 +H2SO4 →; t
50) NaNO3 = .
5.14. Ураховуючи силу та вплив окисників і відновників на
сполуки Сульфуру, закінчіть рівняння реакцій; методом елек-
тронного балансу розставте коефіцієнти; зазначте окисник
і відновник:
217
1) SO2 + NaIO3 + H2O →; 17) KI + Fe2(SO4)3 →;
2) CuS + HNO3(конц.) →; 18) BaSO4 + C →;
3) HI + H2SO4(конц) →; 19) Sb2S3 + O2 →;
4) H2S + H2SO3 →; 20) SO2 + HNO3 + Н2O →;
5) MnO2 + H2SO4(конц.) →; 21) H2S + Сl2 + H2O →;
6) H2S + O2(надл.) → SO2 + H2O; 22) HBr + H2SO4(конц.) →;
7) H2S + O2 → S + H2O; 23) K2SO3 + Br2 + Н2O →;
8) KMnO4 + K2SO3 + H2O →; 24) Na2S + KMnO4 + H2SO4 →;
9) KI + H2SO4(конц.) →; 25) SO2 + NaIO3 + Н2O →;
10) K2SO3 + KMnO4 + H2O →; 26) Fe2(SO4)3 + SO2 →;
11) Ag + H2SO4 (конц) →; 27) H2SO3 + H2O2 →;
12) H2S + K2Cr2O7 + H2SO4 →; 28) FeCl3 + H2S →;
13) K2Cr2O7 + SO2 + H2SO4 →; 29) Na2SO3 + K2Cr2O7 + KOH→;
14) KClO4 + K2S →; 30) Na2SO3 + K2CrO4 + KOH→;
15) H2S + HNO3 (конц.) →; 31) KClO + Na2S →;
16) K2MnO4 + H2S + H2O →; 32) Al + H2SO4 →.
218
Розділ 6
РОЗЧИНИ
Із теми "Розчини" необхідно знати й уміти:
1. Знати визначення поняття "розчини" і його відмінність
від поняття "суміші" та "складна речовина".
2. Знати теплові ефекти при розчиненні речовин.
3. Проводити розрахунки з розчинності речовин.
4. Знати назви, позначення, визначення шести способів ви-
раження концентрації розчинів: масова частка, молярна, екві-
валентна, титр, моляльність і мольна частка.
5. Проводити розрахунки на перехід від одного способу ви-
раження концентрації до іншого.
6. Проводити розрахунки на приготування розчину заданої
концентрації методом розчинення чистої речовини (твердого,
рідкого, газоподібного), розведення водою даного розчину або
випарювання води з даного розчину.
7. Обчислювати концентрацію розчину, одержуваного змі-
шуванням двох розчинів із відомою концентрацією.
8. Обчислювати масу або об'єм розчину, необхідного для про-
ведення реакції та який можна одержати при проведенні реакції.
9. Знати закон еквівалентів для реакцій у розчинах, обчислю-
вати концентрацію розчину кислоти або лугу за результатами
основно-кислотного титрування.
6.1. ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗЧИНІВ. ПРОЦЕС РОЗЧИНЕННЯ

Розчини відіграють важливу роль у живій і неживій природі:
за їхньої участі або в них відбуваються фізіологічні процеси в
організмі людини і тварини, різні промислові процеси, біохіміч-
ні процеси в ґрунтах. Розчинами є всі найважливіші фізіологічні
рідини (кров, лімфа).
219
Розчином називається гомогенна термодинамічно стійка рів-
новажна система, що складаються з двох або більшої кількості
компонентів і продуктів їхньої взаємодії. Якщо часточки моле-
кулярних або атомних розмірів будь-якої речовини рівномірно
розподілити серед часточок іншої, то отримаємо гомогенну (од-
норідну) систему – розчин.
Розчини бувають газоподібні, рідкі, тверді. Прикладом газо-
подібного розчину є повітря, рідкого – морська вода і твердого –
сплав міді й золота.
Розчин повинен містити не менше двох компонентів, один із
яких є розчинником, а інший – розчиненою речовиною. Розчин-
ник – це компонент розчину, що перебуває в такому самому аг-
регатному стані, що й розчин. Наприклад, при взаємодії натрій
хлориду (тверда речовина) і води (рідина) утворюється рідкий
розчин. У цьому випадку вода – розчинник, натрій хлорид –
розчинена речовина. Часто розчини утворюються речовинами,
що перебувають в однакових агрегатних станах. Наприклад,
спирт (рідина) і вода (рідина). У цьому випадку розчинником
вважається компонент із найбільшим вмістом у системі.
Процес утворення розчину передбачає як фізичну, так і хімі-
чну взаємодію. Склад розчинів у деякому інтервалі концентра-
цій, температур і тиску може змінюватися безперервно. Тому
розчини не мають сталого складу і до них не можна застосувати
закони стехіометрії. Однорідність, значні енергетичні ефекти,
що супроводжують процес розчинення багатьох речовин, на-
ближають розчини до хімічних сполук.
Причиною утворення розчинів є енергетично вигідна міжмо-
лекулярна взаємодія розчинюваної речовини й розчинника. Про-
цес розчинення пов'язаний з дифузією, тобто самовільним роз-
поділом частинок однієї речовини між частинками іншої.
Наприкінці XIX ст. розчини вважали фізичними утвореннями
(C. Арреніус), у яких немає будь-яких взаємодій між розчинни-
ком і розчиненою речовиною; утворення розчинів пояснювали
диспергуванням частинок розчиненої речовини в індиферент-
ному середовищі розчинника.
Згідно з хімічною (гідратною, або сольватною) теорією роз-
чинів Д. І. Менделєєва, між компонентами розчину відбувається
220
хімічна взаємодія. Тоді, розчинення – це складний фізико-хіміч-
ний процес, при якому відбувається взаємодія (електростатична,
донорно-акцепторна, утворення водневого зв'язку) між часточ-
ками розчинника й розчиненої речовини.
Продуктами взаємодії розчинника з розчиненими речовина-
ми є сольвати, а процес їхнього утворення називається сольва-
тацією. Окремим випадком сольватації є гідратація – це взає-
модія розчиненої речовини із водою, унаслідок такої взаємодії
утворюються гідрати. Молекули розчинника при сольватації
(гідратації) не руйнуються. Більшість сольватів, у тому числі й
гідрати, – малостійкі сполуки, у багатьох випадках розклада-
ються під час нагрівання та випаровування розчину. Часто
гідрати бувають досить міцними утвореннями, так що в разі
виділення розчиненої речовини з розчину вода переходить до
складу їхніх кристалів. Вода, що входить до складу кристалів,
називається кристалізаційною водою. Речовини, у яких містить-
ся кристалізаційна вода, називаються кристалогідратами. При-
кладами кристалогідратів є мідний купорос CuSO4 · 5H2O, залі-
зний купорос FеSО4·7Н2О, гіпс CaSO4 · 2H2O тощо.
Розчинення речовин супроводжується поглинанням або виді-
ленням теплоти, а іноді й зміною об'єму. Кількість теплоти, яка
виділяється або поглинається при розчиненні 1 моля речовини
називають теплотою розчинення (ΔHрозч).
Під час розчинення речовини відбуваються два процеси:
руйнування структури речовини, яка розчиняється, і взаємодія
розчинника з частинками розчиненої речовини (сольватація).
На руйнування структури розчинюваної речовини затрачається
енергія (Е), а під час утворення сольватів енергія виділяється
(ΔHсольв). Отже, тепловий ефект розчинення (ΔHрозч) залежить
від співвідношення двох величин: енергії кристалічної ґратки
речовини, що розчиняється, і енергії взаємодії розчиненої речо-
вини з молекулами розчинника. Тому сумарний енергетичний
ефект процесу розчинення є алгебраїчною сумою теплоти, яка
поглинається та виділяється:
ΔHрозч = –Е + ΔHсольв
Якщо енергія розриву зв'язків у речовині, що розчиняється
(Е), більша за енергію, яка виділяється внаслідок сольватації
221
ΔHсольв, то спостерігається охолодження розчину (ΔHрозч > 0).
Якщо ΔHсольв > Е, то розчин нагрівається (ΔHрозч < 0).
Розглянемо процес розчинення на прикладі найпоширенішої
системи: тверда речовина – рідкий розчинник. Молекули твер-
дої речовини знаходяться у стані коливального руху. Коли внес-
ти тверду речовину в рідину, то молекули твердої речовини від-
риваються від кристалічної решітки за рахунок їхнього колива-
льного руху, з одного боку, а з другого боку, і за рахунок притя-
гання диполями розчинника. Завдяки дифузії, розчинена речо-
вина рівномірно розподіляється у всьому об'ємі розчинника до
встановлення рівноваги: тверда речовина ↔ речовина в розчині,
за якої зберігається рівність між кількістю молекул, що перехо-
дять у розчин і викристалізовуються з розчину у тверду фазу за
певну одиницю часу.
Процес розчинення міг би тривати до повного розчинення
будь-якої кількості речовини, якби одночасно не відбувався зво-
ротний процес кристалізації. Тому процес розчинення відбува-
ється до моменту встановлення динамічної рівноваги, коли за
одиницю часу розчиняється стільки ж молекул речовини,
скільки їх кристалізується з розчину.
За кількістю розчиненої речовини розчини поділяють на на-
сичені, ненасичені і пересичені.
Розчин, що перебуває в стані рівноваги з надлишком речови-
ни, яка розчиняється, називають насиченим. У насиченому
розчині за заданої температури вже більше не можна розчинити
розчинену речовину. У ненасиченому розчині міститься менше
розчиненої речовини, а в пересиченому – більше, ніж у насиче-
ному. Пересичені розчини отримують шляхом розчинення речо-
вини за вищої температури і надзвичайно обережно охолоджу-
ють. Пересичені розчини дуже нестійкі. Струшування розчину,
додавання кристалика солі (затравки) призводить до випадання
осаду – надлишку розчиненої речовини.
Розчинністю (S) називається властивість речовини розчиня-
тися в тому або іншому розчиннику. Розчинність речовин у різ-
них розчинниках неоднакова й залежить від природи розчиненої
речовини, природи розчинника, агрегатного стану розчиненої
речовини, зовнішніх умов (температура, тиск). Мірою розчин-
222
ності є концентрація її насиченого розчину. Тому розчинність
може бути виражена тими ж способами, що й концентрація, тоб-
то масовою часткою розчиненої речовини в насиченому розчині,
молярною й еквівалентною концентрацією насиченого розчину
(буде розглядатися далі).
Разом із тим розчинність твердих речовин часто виражають у
грамах розчиненої речовини, що міститься у 100 г розчинника
(зазвичай це вода) у насиченому розчині. Масову кількість роз-
чиненої речовини в 100 г розчинника називають розчинністю,
або коефіцієнтом розчинності (km). Коефіцієнт розчинності най-
поширеніших сполук при 273 К (0 оС) дорівнює: NaCl – 35,7;
Na2SO4 – 4,5; Na2CO3 – 7,0; NaNO3 – 72,7; KCl – 28,0; NH4Cl –
29,4; Al2(SO4)3 – 37,9; KMnО4 – 6,38 і т. д.
Розчинність газів виражають у мілілітрах газу, що розчиня-
ються в 100 г води до утворення насиченого розчину при норма-
льному тиску газу (101325 Па). Ця величина називається об'єм-
ним коефіцієнтом розчинності газу (kv). Для найпоширеніших
газів об'ємний коефіцієнт розчинності при 0 оС (273 К) дорів-
нює: O2 – 4,89; N2 – 2,35; CO2 – 71,3; Cl2 – 460; NН3 – 114250.
Розчинність речовини залежить від її складу, будови та влас-
тивостей, а також від складу, будови і властивостей розчинника.
Речовина вважається добре розчинною при концентрації її
насиченого розчину > 0,1 моль/л, малорозчинною при концент-
рації від 0,001 до 0,1 моль/л і практично нерозчинною при кон-
центрації її насиченого розчину < 0,001 моль/л. Відповідні дані
наведені в додатку (Таблиця розчинності), у якому добре роз-
чинні речовини позначені, як прийнято в хімії, буквою (р), ма-
лорозчинні – (м) і практично нерозчинні – (н). Символ (?) озна-
чає відсутність даних про розчинність, а прочерк (–) неможли-
вість одержання речовини у водному розчині внаслідок його
нестійкості або гідролізу.
Із таблиці розчинності видно, що у воді розчинні всі нітрати
(NO3–), нітрити й ацетати. Розчинні всі хлориди, броміди та йо-
диди, крім відповідних сполук срібла і свинцю. Усі сульфати
розчинні, крім сульфатів кальцію, стронцію, барію, срібла та
свинцю. Розчинні всі солі натрію, калію й амонію. У воді роз-
чинні всі кислоти, крім силікатної та сірководневої.
223
До нерозчинних речовин належать усі основи, крім лугів і
NH4OH, а із солей – карбонати, сульфіди, фосфати та силікати,
за винятком відповідних солей лужних металів.
На розчинність речовин
впливає температура. У бі-
льшості випадків розчин-
ність твердих і рідких речо-
вин при підвищенні темпе-
ратури збільшуються, а у
всіх газоподібних – зменшу-
ється. На рис. 6.1 показано
залежність розчинності дея-
ких солей у воді від темпе-
ратури. Як бачимо з кривих
розчинності, із підвищенням
температури розчинність
більшості солей зростає.
Розчинність – процес обо-
ротний. Залежно від умов від-
бувається або розчинення, або
Рис. 6.1. Залежність розчинності виділення з розчину розчине-
деяких солей у воді від температури ної речовини:
розчинена речовина ↔ речовина у розчині ± Q
Внаслідок оборотності процесу розчинення до нього може
бути застосований принцип Ле Шательє. Якщо розчинення ре-
човини відбувається з поглинанням тепла, то підвищення тем-
ператури повинно призводити до збільшення розчинності. На-
впаки, якщо розчинення речовини відбувається з виділенням
тепла, то підвищення температури зменшує розчинність.
Процесс розчинення газів у воді є екзотермічним, тому з під-
вищенням температури, згідно з правилом Ле Шательє, розчин-
ність газів зменшується, а зі зниженням температури – збільшу-
ється. Добре розчиняються у воді такі гази, як аміак, хлорово-
день, малорозчинні у воді водень, азот, кисень тощо. Так, при
кип'ятінні води з неї можна видалити всі розчинені гази. Проте
розчинність газів у деяких органічних рідинах часто супрово-
224
джується поглинанням теплоти, у таких випадках розчинність
газів з підвищенням температури збільшується.
Вплив тиску на розчинність речовин наступна: розчинність
твердих речовин у воді практично не залежить від тиску,
оскільки у процесі розчинення об'єм системи майже не
змінюється. Взаємна розчинність рідин також мало залежить від
тиску та помітно зростає лише в разі дуже високих тисків.
Найбільше тиск впливає на розчинність газів. Розчинність газу
пропорційна його тиску.
6.2. КОНЦЕНТРАЦІЯ РОЗЧИНІВ І СПОСОБИ ЇЇ ВИРАЖЕННЯ

Найважливішою характеристикою розчину є вміст у ньому
розчиненої речовини, що називається концентрацією розчину.
Концентрація – це вміст розчиненої речовини в певному об'ємі
або масі розчину чи розчинника. Розчини з порівняно низьким
вмістом розчиненої речовини називають розведеними, а з порів-
няно високим – концентрованими. Концентрацію розчину ви-
ражають багатьма способами. Розглянемо найважливіші спосо-
би вираження концентрацій розчину.
1. Масова частка розчиненої речовини (w) – це відношення маси
розчиненої речовини до маси розчину.
m(розчиненої речовини)
w= ;
m(розчину)
w (%) = ⋅ 100 %;
m(розчину)
m( розчиненої речовини)
m(розчину) = ;
w
m(розчину) = m(розчиненої речовини) + m(розчинника)
Масова частка виражається в частках одиниці або у відсот-

ках. Масова частка, виражена у відсотках, відображає масу роз-
чиненої речовини, що припадає на 100 масових одиниць розчи-
225
ну. Наприклад, 20 %-й розчин натрій гідроксиду – це такий роз-
чин, у 100 г якого міститься 20 г NaOH і 80 г води.
Якщо розчинена речовина є рідиною, то склад такого розчи-
ну може бути виражений не лише в масових, але й в об'ємних
частках, або об'ємних відсотках.
2. Об'ємна частка розчиненої речовини (φ) – це відношення об'-
єму цієї речовини до об'єму всього розчину. Об'ємна частка виража-
ється у частках одиниці або у відсотках. Найчастіше цю величину
використовують для характеристики складу газових розчинів і роз-
чинів, які утворені двома й більшою кількістю рідин. Наприклад,
об'ємна частка азоту в повітрі становить φ(N2) = 0,78 або 78 %.
V (розчиненої речовини)
ϕ= ;
V (розчину)
V (розчиненої речовини)
ϕ= ⋅ 100 %
V (розчину)
Наприклад, якщо в 0,5 л розчину міститься 200 мл етанолу,
то його об'ємна частка дорівнює 0,4 або 40 %.
3. Мольна частка (N1/N2) – це відношення кількості розчиненої
речовини (або розчинника) до суми кількостей усіх речовин, які
складають розчин. Мольна частка виражається в частках одини-
ці або у відсотках (%).
n (розчиненої речовини)
N1 = ;
n (розчиненої речовини) + n (розчинника)
n (розчинника)
N2 = .
4. Молярна концентрація, молярність (СМ ) – це кількість роз-
чиненої речовини (n, моль) в одному літрі розчину (V, л).
CM = = моль/л або М
V (розчину)
m (розчиненої речовини)
CM = = моль/л або М
M (розчиненої речовини) ⋅ V (розчину)
226
5. Моляльна концентрація, моляльність (Сm ) – це відношення
кількості молів розчиненої речовини до маси розчинника (кіль-
кість молів розчиненої речовини, що припадає на 1000 грамів
або 1 кг розчинника):
n(розчиненої речовини)
Cm = = моль/кг
m (розчинника)
Cm = = моль/кг
M (розчиненої речовини) ⋅ m (розчинника)
6. Еквівалентна концентрація, нормальність, молярна конце-
нтрація еквівалента (Сн або Секв) – це кількість молярних мас
еквівалента (моль·екв.) розчиненої речовини в 1 л розчину.
Cекв = = моль ⋅ екв/л або н
Ет ⋅ V (розчину)
де m – маса розчиненої речовини (г), Ет – молярна маса еквівале-
нту розчиненої речовини (г/моль·екв), V – об'єм розчину (дм3, л).
Нормальність і молярність збігаються для розчинів однокис-
лотних основ та одноосновних кислот, бо в цьому випадку збі-
гаються молярна маса розчиненої речовини М і її молярна маса
еквівалента Ет.
Еm = fекв · М
fекв = 1 / z = 1/1(кислотність або основність) = 1
У загальному випадку залежність нормальності від молярно-
сті можна виразити так:
См = Секв · fекв = Секв · 1 / z = Секв / z
Головна перевага способу вираження концентрації в еквіва-
лентах полягає в тому, що розчини однакової нормальності реа-
гують між собою в однакових об'ємних співвідношеннях. Між
об'ємом розчину та його концентрацією існує обернено пропор-
ційна залежність. Об'єми розчинів реагуючих речовин обернено
пропорційні їхнім еквівалентним концентраціям:
Cекв1 V2
= ; Cекв1 ⋅ V1 = Cекв2 ⋅ V2
Cекв2 V1
227
Розчини з наперед відомою еквівалентною концентрацією за-
стосовують для визначення концентрацій інших розчинів кислот
і лугів. Для цього проводять титрування, використовуючи від-
повідні індикатори.
7. Титром (Т) називається кількість грамів розчиненої речо-
вини, що міститься в 1 см3 (мл) розчину.
Т= = г/мл або г/см3
V (розчину)
Приклади розв'язання задач

Визначення масової частки
Приклад 1. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масову ча-
стку (%) цукру в розчині, який містить 300 г води і 25 г цукру.
m(цукру) 25 г
w(цукру) = ⋅ 100 % = ⋅ 100 % = 7,69 %.
m(Н 2 О) + m(цукру) 325 г
Приклад 2. У 200 мл води розчинили 50 г цукру. Чому дорів-
нює масова частка цукру в отриманому розчині? Відповідь на-
ведіть у частках одиниці та у відсотках.
1) Густина води дорівнює одиниці, тому маса 200 мл води
дорівнює 200 г. Обчислюємо масу розчину:
т = m(Н2O) + m(цукру) = 200 + 50 = 250 г.
2) Знаходимо масову частку розчиненого речовини (цукру):
50
ω(цукру ) = ⋅ 100 = 20%.
250
Приклад 3. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масу (г)
солі, щоб отримати розчин масою 250 г із масовою часткою солі
в ньому 0,15.
w (%) = ⋅ 100 %;
m(розчину)
228
w ⋅ m(розчину)
m(розчиненої речовини) = ;
100 %
m(солі) = w ⋅ m(розчину) = 0,15 ⋅ 250 г = 37,5 г = 38 г.
Приклад 4. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масу (г) роз-
чину, масова частка солі в якому становить 0,18 і для його виготов-
лення взяли сіль масою 8 г.
m(солі) 8 г
m(розчину) = = = 44, 4 г ≈ 44 г.
w 0,18
води, яку необхідно додати до цукру масою 34 г, щоб виготови-
ти розчин із масовою часткою цукру 0,27.
m(цукру) 34 г
m(розчину) = = = 125,9 г ≈ 126 г
w 0, 27
m(розчину) = m(розчиненої речовини) + m(розчинника)
m(розчинника) = m(розчину) − m(розчиненої речовини)
m(води) = m(розчину) − m(цукру) = 126 г − 34 г = 92 г .
Приклад 6. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масову (%)
частку купрум (ІІ) сульфату CuSO4 у мідному купоросі CuSO4·5H2O.
w (%) = ⋅ 100 %;
m(розчину)
M r (CuSO 4 ) = 64 + 32 + 16 ⋅ 4 = 160
m(CuSO 4 ) = 160 г
M r (CuSO 4 ⋅ 5Н 2 О) = 64 + 32 + 16 ⋅ 4 + 5 ⋅ (1 ⋅ 2 + 16) = 250
m(CuSO 4 ⋅ 5Н 2 О) = 250 г
m(CuSO 4 ) 160 г
w(CuSO 4 ) = ⋅ 100 % = ⋅ 100 % = 64 %.
m(CuSO 4 ⋅ 5H 2 O) 250 г
Приклад 7. У 450 мл води розчинили 50 г мідного купоросу. Чо-
му дорівнює масова частка сульфату міді в отриманому розчині?
229
Хімічна формула мідного купоросу СuSO4·5Н2O, його моляр-
на маса дорівнює 249,6 г/моль, а молярна маса сульфату міді в
чистому вигляді СuSO4 дорівнює 159,6 г/моль.
1. Знаходимо масу сульфату міді СuSO4 у 50 г мідного купо-
росу за пропорцією:
у 249,6 г СuSO4.5Н2O міститься 159,6 г СuSО4,
50 г – т (СuSO4);
50 ⋅ 159,6
m(CuSO 4 ) = = 32 г .
249,6
2. Визначаємо масу води: т(Н2O) = V·ρ = 450·1 = 450 г.
3. Знаходимо масу розчину: т = 450 + 50 = 500 г.
4. Обчислюємо масову частку сульфату міді в розчині:
32
ω(CuSO 4 ) = ⋅ 100 = 6, 4% .
500
Приклад 8. Яку масу розчину з масовою часткою магній сульфату
3 % можна приготувати зі 100 г кристалогідрату МgSO4·7Н2O?
1) Молярна маса кристалогідрату дорівнює 246,4 г/моль, а
безводної солі 120,4 г/моль. Розраховуємо масу безводного
МgSO4 у 100 г кристалогідрату:
у 246,4 г MgSO4.7H2O міститься 120,4 г магній сульфату,
100 г – m (MgSO4);
100 ⋅ 120, 4
m(MgSO 4 ) = = 48,8 г .
246, 4
2) Отримана маса речовини становить 3 % від усього розчину
(100 %), отже маса всього розчину (m) дорівнює:
48,8 ⋅ 100
m= = 1628 г .
3
Приклад 9. З одного літра розчину з масовою часткою NaСl
3,7 % і густиною 1,025 випарили 400 г води. Чому дорівнює ма-
сова частка NaСl в отриманому розчині після випарювання?
1) Обчислюємо масу m1 вихідного розчину:
m1 = V·ρ = 1000·1,025 = 1025 г.
230
2) Знаходимо масу натрій хлориду у вихідному розчині:
m ⋅ ω 1025 ⋅ 3,7
m(NaCl) = 1 = = 38 г .
100 100
3) Обчислюємо масу розчину m2 після випарювання:
m2 = m1 – m(Н2O) = 1025 – 400 = 625 г.
4) Знаходимо масову частку (ω2) натрій хлориду в отримано-
му розчині:
m(NaCl)
ω2 (NaCl) = ⋅ 100 = 6,1 % .
m2
Приклад 10. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть кількість
молекул води в залізному купоросі FeSO4·nH2O, масова частка
води у якому становить 45,3 %.
w (%) = ⋅ 100 %;
m(розчину)
m(розчину) =
w
m(FeSO 4 ) 152 г
m(FeSO 4 ⋅ nH 2 O) = = = 277,9 г ≈ 278 г
w 0,547
M r (FeSO 4 ) = 56 + 32 + 16 ⋅ 4 = 152
m(FeSO 4 ) = 152 г
w(FeSO 4 ) = 1 − 0, 453 = 0,547
m(FeSO 4 ⋅ nH 2 O) = m(FeSO 4 ) + m(nH 2 O)
m(nH 2 O) = m(FeSO 4 ⋅ nH 2 O) − m(FeSO 4 ) = 278 г − 152 г = 126 г
M r (H 2 O) = 1 ⋅ 2 + 16 = 18
m(H 2 O) = 18 г
m(nH 2 O) 126 г
n(H 2 O) = = = 7.
m(H 2 O) 18 г
Приклад 11. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масу
(г) кристалізаційної води в глауберовій солі (Na2SO4·10H2O)
масою 32,2 г.
231
m(Na 2SO4 ⋅10H2 0) 32,2 г
ν(Na 2SO4 ⋅10H2O) = = = 0,1моль
M (Na 2SO4 ⋅10H2 0) 322 г/моль
ν (H 2 O) = 10 ⋅ ν (Na 2SO 4 ⋅ 10H 2 O) = 10 ⋅ 0,1 моль = 1 моль
m(10H 2 O) = ν(H 2 O) ⋅ M (H 2 O) = 1 моль ⋅ 18 г/моль = 18 г.
розчину з масою часткою цукру в ньому 30 %, яку треба додати
до води масою 200 г, щоб отримати новий розчин із масовою
часткою цукру 10 %.
w= ⋅ 100 %
m(розчину)
m(розчиненої речовини) =
100 %
Перший розчин m(цукру) = 0,3 · m1
m(цукру) 0,3 ⋅ m1
Утворений розчин 0,1 = ; 0,1 =
m1 + 200 m1 + 200
0,1 ⋅ (m1 + 200) = 0,3 ⋅ m1
0,1 ⋅ m1 + 20 = 0,3 ⋅ m1
0, 2 ⋅ m1 = 20
m1 = 100 (г).
Приклад 13. Зробіть необхідні обчислення та вкажіть масу (г) кри-
сталічної соди (Na2СO3·10H2O), яку треба взяти для приготування
розчину масою 200 г із масовою часткою натрій карбонату 6 %.
100 %
m(Na 2 CO3 ) = 0,06 ⋅ 200 г = 12 г
M r (Na 2 CO3 ) = 23 ⋅ 2 + 12 + 16 ⋅ 3 = 106,
M (Na 2 CO3 ) = 106 г/моль
232
m(Na 2 CO3 ) 12 г
ν (Na 2 CO 3 ) = = = 0,11 моль
M (Na 2 CO3 ) 106 г/моль
ν (Na 2 CO 3 ) = ν (Na 2 CO3 ⋅ 10H 2 O) = 0,11 моль
M r (Na 2 CO3 ⋅ 10H 2 O) = 23 ⋅ 2 + 12 + 16 ⋅ 3 + 10 ⋅ (1 ⋅ 2 + 16) = 286
M (Na 2 CO3 ⋅ 10H 2 O) = 286 г/моль
m(Na 2 CO3 ⋅10H2 O) = ν(Na 2 CO3 ⋅10H2 O) ⋅ M (Na 2 CO3 ⋅10H2O) =
= 0,11моль ⋅ 286 г/моль = 31,46 г ≈ 31г.
Приклад 14. Обчисліть і вкажіть який об'єм (мл) оцтової кисло-
ти треба взяти для приготування розчину масою 150 г із масовою
часткою кислоти 0,15 (ρ(CH3COOH) = 1,049 г/см3 при 20 °С).
100 %
m(CH 3COOH) = 0,15 ⋅ 150 г = 22,5 г
m(CH 3COOH) 22,5 г
V (СH 3COOH) = = =
ρ(CH 3COOH) 1,049 г/см 3
= 21, 45 см 3 ≈ 21 см3 .
1 см 3 = 1 л V (CH 3COOH) = 21 л.
Приклад 15. Визначіть масову частку NaCl у розчині, який мі-
стить 53,5 г NаСІ у 500 см3 розчину. Густина розчину дорівнює
1,07 г/см3.
Рішення:
1. Запишемо вихідну формулу:
w = m(NaCl) / m(розчину) · 100 %.
2. Знайдемо масу розчину з формули:
ρ = m / V, звідси m = ρ · V m(розчину) = 1,07 · 500 = 535 г.
3. Знайдемо масову частку NаСІ у розчині:
w = 53,5 / 535 · 100 % = 10 %.
233
Визначення молярної, моляльної, еквівалентної
концентрацій, титру та мольної частки
Приклад 16. У воді розчинили 5,6 г калій гідроксиду, об'єм роз-
чину довели в мірній колбі до 250 мл. Визначте молярну конце-
нтрацію отриманого розчину.
1) Знаходимо кількість розчиненого калій гідроксиду:
m(KOH) 5,6
n(KOH) = = = 0,1 моль
M (KOH) 56
2) Обчислюємо молярну концентрацію розчину:
0,1
СM (KOH) = = 0, 4 моль/л .
0, 25
Приклад 17. Метиловий спирт обємом 50 мл, густина якого
0,8 г/мл, розчинили в 200 мл води. Густина отриманого розчину
– 0,96 г/мл. Визначте молярну концентрацію розчину.
1) Обчислюємо масу розчиненого метанолу:
m(СН3ОН) = Vρ = 50.0,8 = 40 г.
2) Знаходимо кількість метанолу:
m(CH 3OH) 40
n(CH 3OH) = = = 1, 25 моль.
M (CH 3OH) 32
3) Обчислюємо масу розчину, маючи на увазі, що маса 200 мл
води дорівнює 200 г, тому що густина води дорівнює одиниці:
т = m(Н2O) + m(СН3ОН) = 200 + 40 = 240 г.
4) Розраховуємо об'єм розчину:
m 240
V= = = 250 мл
ρ 0,96
5) Визначаємо молярну концентрацію:
n(CH 3OH) 1, 25
CM (CH 3OH) = = = 5 моль/л
V 0, 25
Приклад 18. Визначити молекулярну, еквівалентну і молярну
концентрації розчину СuSО4 із масовою часткою СuSО4 10 %
(ρ = 1,107г/см3).
234
1. Знайдемо вихідні формули:
См = т / М · V
Секв = т / Еm · V
Ст = т / М · m (розчинника).
2. Знайдемо молярну та еквівалентну масу розчиненої речовини:
М(СuSО4) = 64 + 32 + 16 · 4 = 160 г/моль
Еm(СuSО4) = М(СuSО4) / 2 · 1 = 160/2 = 80 г·екв/моль.
3. Знайдемо масу 1 дм3 розчину:
т = V · ρ = 1000 · 1,107 = 1107 г.
4. Визначимо скільки грамів СuSО4 міститься в 1 дм3 розчи-
ну, тобто в 1107г.
W = треч /тр.ну · 100 %
треч = тр.ну · W / 100 %
треч = 1107 · 10/ 100 = 110,7 г
т(СuSО4) = 110,7 г.
5. Знаходимо молярну концентрацію розчину:
См = 110,7 / 160 · 1 = 0,69 моль/дм3.
6. Знаходимо еквівалентну концентрацію розчину:
Секв = 110,7 / 80 · 1 = 1,38 моль·екв/дм3.
7. Для визначення моляльної концентрації згадаємо що моля-
льність показує число молів розчиненої речовини, яка міститься
в 1 кг (1000 г) розчинника:
Ст = т / М · m (розчинника)
М – молярна маса розчиненої речовини, г/моль.
В 100г розчину з масовою часткою 10 % міститься 10 г
СuSО4 та 90 г води.
Ст = 10 · 1000 / 90 · 160 = 0,646 моль/кг.
Приклад 19. Обчисліть молярну й еквівалентну концентрацію
ортофосфатної кислоти (із припущення повного заміщення ато-
мів водню на метал в обмінній реакції), густина якої дорівнює
1,33, а масова частка Н3РO4 становить 49 %.
235
1) Приймаємо об'єм розчину рівним 1 л і знаходимо його масу:
т = V·ρ = 1·1,33 = 1,33 к г = 1330 г.
2) Обчислюємо масу Н3РO4 у розчині:
m ⋅ ω 1330 ⋅ 49
m(H 3 PO 4 ) = = = 652 г .
1000 1000
3) Молярная маса Н3РO4 дорівнює 98 г/моль, а молярна маса
еквівалента при повному заміщення атомів водню на метал в
обмінній реакції втричі менше, тобто 32,7 г/моль. Отже:
652
СM (H 3 PO 4 ) = = 6,68 моль/л
92
652
Секв (H 3 PO 4 ) = = 20 моль ⋅ екв/л.
32,7
Приклад 20. Який об'єм сульфатної кислоти з масовою часткою
H2SO4 50,5 % і густиною 1,40 буде потрібний для приготування
1,5 л децимолярного розчину цієї кислоти?
1) Знаючи, що молярна маса H2SO4 дорівнює 98 г/моль, зна-
ходимо масу H2SO4 у децимолярному розчині:
m(H2SO4) = 0,1.1,5.98 = 14,7 г.
2) Обчислюємо масу розчину з масовою часткою 50,5 %, у
якому втримується 14,7 г Н2SO4, за пропорцією:
14,7 г H2SO4 становлять 50,5 %,
m – 100 %;
14,7 ⋅ 100
m= = 29,1 г .
50,5
3) Знаходимо об'єм розчину:
m 29,1
V= = = 20,8 мл .
ρ 1, 40
Приклад 21. Визначте моляльність 54 %-й нітратної кислоти,
густина якої дорівнює 1,38.
Приймаємо об'єм розчину рівним 1 л, обчислюємо його масу
(1380 г), масу розчиненого речовини (1380.0,54 = 745 г) і роз-
236
чинника – води (1380 – 745 = 635 г). Знаходимо кількість HNO3
і моляльність розчину:
745
n(HNO3 ) = = 11,8 моль
63
11,8
Сm (HNO3 ) = = 18,6 моль/кг.
0,635
Приклад 22. Обчисліть титр 40 %-го розчину натрій гідрокси-
ду, густина якого ρ = 1,43.
Приймаємо об'єм розчину 1 мл, знаходимо його масу (1,43 г) і
масу розчиненого речовини в ньому (1,43.0,4 = 0,572 г); титр розчи-
ну дорівнює 0,572 г/мл.
Приклад 23. Визначте мольні частки компонентів 16 %-го роз-
чину натрій гідроксиду.
Приймаємо масу розчину 100 г, тоді маса NaОН дорівнює 16 г,
а маса води 84 г. Кількості гідроксиду натрію та води рівні (моль):
16
n(NaOH) = = 0, 4 моль
40
84
n(H 2 O) = = 4,66 моль.
18
Знаходимо мольні частки компонентів:
0, 4
n(NaOH) = = 0,079
0, 40 + 4,66
4,66
n(H 2 O) = = 0,921.
0, 40 + 4,66
Сума мольних часток дорівнює одиниці (0,079 + 0,921 = 1),
отже завдання вирішене правильно.
Приклад 24. Обчисліть молярну, еквівалентну концентрацію
(із припущення про повне заміщення атомів водню на метал в об-
мінній реакції) і титр 77 % ортофосфатної кислоти (ρ = 1,7 г/мл).
Розв'язання. Об'єм розчину приймаємо довільно рівним од-
ному літру, що зручно для визначення молярної й еквівалентної
концентрації.
1) Обчислюємо масу розчину:
т = V·ρ = 1000·1,7= 1700 г.
237
2) Знаходимо масу розчиненої ортофосфатної кислоти:
m(Н3РO4) = m(розчину).ω(Н3РO4) = 1700.0,77 = 1309 г Н3РO4.
3) Знаючи молярну масу Н3РO4 (98 г/моль), знаходимо кіль-
кість кислоти в одному літрі розчину, тобто молярну концент-
рацію розчину:
m 1309
CM = = = 13,36 моль/л .
M ⋅ V 98 ⋅ 1
4) Молярна маса еквівалентів триосновної ортофосфатної ки-
слоти втричі менше молярної маси, отже еквівалентна концент-
рація втричі більше молярної концентрації й дорівнює 40 моль/л
(або моль-екв/л).
5) Титр розчину розраховуємо за пропорцією:
у 1000 мл розчину міститься 1309 г Н3РO4.
У 1 мл – х
1309
x =T = = 1,309 г/мл .
1000
Приклад 25. Який об'єм розчину нітрату срібла з еквівалентною
концентрацією 0,1 н. взаємодіє без залишку з розчином FеСl3
об'ємом 0,5 л, еквівалентна концентрація якого дорівнює 0,3 н.?
Не записуючи рівняння реакції, знаходимо об'єм розчину АgNO3
з рівняння закону еквівалентів для розчинів:
C1 ⋅ V1 = C2 ⋅ V2
C (FeCl3 ) ⋅ V (FeCl3 ) 0,3 ⋅ 0,5
V (AgNO3 ) = = = 1,5 л .
C (AgNO3 ) 0,1
Приклад 26. Який об'єм 0,3 н. розчину калій перманганату в
кислому середовищі буде потрібно для взаємодії з 25 мл 0,08 н.
розчину сульфату феруму (II)?
Із рівняння закону еквівалентів для розчинів виражаємо й об-
числюємо об'єм розчину КMnO4:
C (FeSO 4 ) ⋅ V (FeSO 4 ) 25 ⋅ 0,08
V (KMnO 4 ) = = = 6,7 мл.
C (KMnO 4 ) 0,3
238
Приклад 27. Який об'єм 0,1 н розчину лугу NaOH необхідний для
повного осадження іонів алюмінію із 15 мл 0,2 М розчину AlCl3?
Рішення.
Спосіб № 1
Запишемо рівняння реакції:
AlCl3 + 3NaOH = Al(OH)3 + 3NaCl.
Оскільки речовини взаємодіють в еквівалентних кількостях,
то можна записати:
Сек(NaOH)·V(NaOH) = Сек(AlCl3)·V(AlCl3).
Як бачимо у формулу можна підставити лише еквівалентну
концентрацію солі, тому переведемо його молярну концентра-
цію в потрібну еквівалентну, які зв'язані між собою: СМ = Сек / z.
Визначаємо z за рівнянням реакції – це коефіцієнт біля
NaOH, що дорівнює 3. Тоді
СМ = Сек / z , звідки Сек = СМ · z = 0,2 М · 3 = 0,6 н (AlCl3).
Із формули Сек (NaOH)·V(NaOH) = Сек (AlCl3)·V(AlCl3) маємо
0,1 н · х л = 0,6 н · 0,015 л.
Таким чином, права частина рівності показує кількість екві-
валентів у 15 мл 0,2 М розчину AlCl3 (0,015 · 0,6 = 0,009). Така ж
повинна бути і кількість еквівалентів NaOH. Розрахуємо об'єм
розчину V(NaOH) · 0,1 = 0,009; V(NaOH) = 0,09 л.
Відповідь 90 мл.
Спосіб № 2
Запишемо рівняння реакції:
AlCl3 + 3NaOH = Al(OH)3 + 3NaCl.
Знайдемо кількість моль AlCl3:
СМ = n/V, n = СМ · V = 0,2 моль/л · 0,015 л = 0,003 моль.
n(AlCl3) = 3n(NaOH), n(NaOH) = 3 · 0,003 моль = 0,009 моль.
Із формули для Сек вираховуємо об'єм розчину лугу NaOH:
0,009 моль / 0,1 = 0,09 л.
Cекв = = моль ⋅ екв/л .
Еm ⋅ V (розчину)
Приклад 28. Приготувати 250 мл 0,4 н. розчину сульфатної кис-
лоти, використовуючи як вихідну речовину концентровану H2SO4
із концентрацією 96 % і густиною (ρ= 1,84 г/см3). Який об'єм кон-
центрованої кислоти потрібно взяти для приготування розчину?
239
Рішення.
Запишемо вихідні формули:
1) Cекв = = моль ⋅ екв/л ;
Еm ⋅ V (розчину)
m(розчиненої речовини) m (розчину)
2) w = ⋅ 100 %; 3) ρ = .
m(розчину) V (розчину)
Щоб приготувати кислоту заданого об'єму й концентрації
(250 мл 0,4 н) треба визначити скільки потрібно взяти чистої
кислоти (розчинена речовина). Це можна зробити скористав-
шись формулою (1), ураховуючи, що молярна маса еквівалента
H2SO4 становить: 98:2 = 49; тоді 250 мл 0,4 н. розчину містить
49.0,4.0,25 = 4,9 г чистої H2SO4.
У реальній кислоті розрахована кількість складає 96 %
4,9 г складає 96 %,
а маса всього розчину х г складає 100 %,
або з формули (2) дізнаємося масу розчину кислоти:
х = 4,9 · 100 : 96 = 5,1 г.
Розрахуємо об'єм, який займає 5,1 г концентрованої сірчаної
кислоти за формулою (3): V = m:ρ = 5,1 г : 1,84г/см3= 2,77 см3
(або 2,77 мл).
Відповідь 2,77 мл.
Приклад 29. У води розчинили 44,8 л сульфур (IV) оксиду
виміряного (н.у.) Яка масова частка й молярна концентрація
розчину сульфітної кислоти, що утворилася?
Рішення.
Маса 2 л води дорівнює 2000 г (m = ρ · v). Об'єм 44,8 л SO2,
виміряного за н.у. становить 2 моля та має масу 64 · 2 = 128 г.
Сульфур (IV) оксид взаємодіє з водою за реакцією:
SO2 + H2O = H2SO3,
тобто з 64 г SO2 утворюється 82 г кислоти, а з 128 г – відповідно
164 г кислоти. Маса розчину становить ( m (розчиненої речовини) +
+ m (розчинника) ) = 128 + 2000 = 2128 г. Щоб розрахувати, яка
масова частка розчину сульфітної кислоти, що утворилася скла-
даємо пропорцію:
маса розчину 2128 г – 100 %,
а маса кислоти 164 г – х %, звідси
х = 164 · 100 / 2128 = 7,7 %
240
або скористаємося формулою:
m(розчиненої речовини) 164 г
w= ⋅ 100 % = ⋅ 100 % = 7,7 %
m(розчину) 2128 г
Молярна концентрація розчину – це кількість молів розчине-
ної речовини в 1 л розчину. Розчин, що утворився розбавлений
(7,7 %), тобто його густина дорівнює 1, тому об'єм буде чисель-
но дорівнювати масі розчину, зокрема 2128 мл або 2,128 л.
У 2,128 л розчину міститься 2 моля (164 г) кислоти,
1 л міститься х молів кислоти, звідки
х = 1 · 2 / 2,128 = 0,94 моль/л.
або скористаємося формулою:
n (розчиненої речовини) 2 моль
ÑÌC M = = = 0,94 моль/л .
V (розчину) 2,128 л
Відповідь ω = 7,7%. СМ = 0,94 моль/л.
Визначення концентрації розчину після змішування розчинів

Приклад 27. Скільки грамів розчину КОН із масовою часткою
20 % треба додати до 250 г розчину КОН із масовою часткою
90 %, щоб отримати розчин із масовою часткою КОН 50 %?
Задача розв'язується за допомогою "діагональної схеми" або
"правила хреста". Діагональну схему будуємо так: точкою перетину
двох діагоналей позначають концентрацію утвореної суміші, ліво-
руч – позначають концентрації компонентів суміш, праворуч – різ-
ниця між концентрацією суміші та концентраціями її компонентів.
Маси вихідних розчинів необхідних для приготування сумі-

ші, оберненопропорційні різницям між концентраціями заданого
і менш концентрованого розчину, а також більш концентровано-
го та заданого розчинів.
X / 250 = 40 / 30; X = 250 · 40 / 30 = 333,3 г.
Відповідь: треба додати 333,3 г розчину КОН із масовою час-
ткою 20 %.
241
Приклад 28. У якому співвідношенні необхідно змішати розчини
KNO3 42 %-й і 17 %-й для одержання 22 %-го розчину цієї солі?
Для розв'язку цього завдання можна використовувати діаго-
нальну схему ("правило хреста"):
Зі схеми випливає, що 42 %-й і 17 %-й розчини КNO3 необ-

хідно змішати в співвідношенні 5:20 або 1:4 за масою розчинів.
Приклад 29. Який об'єм 10 % H2SO4 (ρ = 1,066) потрібно для
реакції з 100 мл 13,7 % розчину натрій карбонату (ρ = 1,145)?
1) Записуємо рівняння реакції й молярні маси реагентів:
H2SO4 + Na2CO3 = Na2SO4 + СO2 + Н2O;
M(H2SO4) = 98 г/моль; M(Na2CO3) = 106 г/моль.
2) Визначаємо масу 100 мл розчину натрій карбонату:
т = Vρ = 100.1,145 = 114,5 г.
3) Знаходимо масу розчиненого Na2CO3 у цьому розчині:
m(Na2CO3) = 114,5.0,137 = 15,68 г.
4) За рівнянням реакції обчислюємо масу H2SO4 у чистому
вигляді, взаємодіючу зі знайденою масою Na2CO3:
15,68 ⋅ 98
m(H 2SO 4 ) = = 14,5 г
106
5) Знаходимо масу 10 % розчину, що містить 14,5 г Н2SO4:
14,5 ⋅ 100
m= = 145 г
10
6) Знаходимо об'єм 10 % сульфатної кислоти:
m 145
V= = = 136 мл .
ρ 1,066
Приклад 30. Визначте масу осаду, отриманого при взаємодії
100 г 15 % сульфатної кислоти (ρ = 1,11) і 1600 г 4 %-го розчину
гідроксиду барію.
Ва(ОН)2 + H2SO4 = BaSO4↓ + 2Н2O.
242
Маса осаду розраховується за кількістю тієї вихідної речови-
ни, яка знаходиться у недостачі.
1) Обчислюємо масу чистої H2SO4 в 15 % сульфатній кислоті:
m(H2SO4) = V·ρ.ω = 100·1,11·0,15 = 66,6 г.
2) Знаходимо кількість H2SO4, Ураховуючи, що її молярна
маса дорівнює 98 г/моль:
m 66,6
n= = = 0,68 моль.
M 98
3) Обчислюємо масу Ва(ОН)2 у даному розчині:
m(Ва(OН)2) = тр-ну .ω = 1600.0,04 = 64 г.
4) Знаходимо кількість гідроксиду барію, Ураховуючи, що
його молярна маса дорівнює 171 г/моль:
m 64
n= = = 0,38 моль.
M 171
Порівнюючи кількості гідроксиду барію та сульфатної кис-
лоти, бачимо, що гідроксид барію в недостачі, тому подальший
розрахунки проводимо за цією речовиною.
5) Знаходимо кількість BaSO4 за пропорцією:
із 1 моль Ва(ОН)2 утворюється 1 моль BaSO4,
із 0,37 моль Ва(ОН)2 – х моль BaSO4;
х = n(BaSO4) = 0,37 моль.
6) Обчислюємо масу сульфату барію, ураховуючи, що його
молярна маса дорівнює 233 г/моль:
т = пМ = 0,37·233 = 86,21 г.
Приклад 31. У яких об'ємних співвідношеннях треба змішати
40 % розчин сульфатної кислоти (ρ=1,32 г/см3) із 5 % розчином
цієї ж кислоти, щоб одержати 600 мл 25 % розчину (ρ=1,24 г/см3).
Рішення.
У таких випадках для розрахунків зручно користуватись "пра-
вилом хреста" (паралелограма). Для цього вихідні концентрації
розчинів, що змішуються, записують зліва, а задану – посередині.
Потім по діагоналі від більшої концентрації віднімають мен-

шу (25–5 = 20) і (40–25 = 15), а отримані числа записують спра-
ва. Отримані числа (20 і 15) показують у якому масовому спів-
243
відношенні потрібно змішувати відповідно 40 % і 5 % розчини,
щоб одержати 25 % розчин. Отже, 40 %-го розчину треба взяти
20 частин, а 5 %-го 15 частин відповідно. Ці числа можна скоро-
тити на 5. Отримаємо, 40 %-го розчину треба взяти 20/5 = 4 час-
тини, а 5 %-го 15/5 = 3 частини.
Оскільки потрібно приготувати 25 % розчину 600 мл, а маємо
згідно розрахунків за "правилом хреста" співвідношення масо-
вих частин змішуваних розчинів, то даний в умові задачі об'єм
25 %-го розчину переведемо в масу, що потрібно приготувати.
Оскільки маємо його густину:
m (розчину)
ρ= , тоді m (розчину) = 600·1,24 = 744 г, що ста-
V (розчину)
новить 4 + 3 = 7 масових частин.
Введемо змінну х, яка означатиме одну масову частину, тоді
масу 40 %-го розчину позначимо за 4х (його 4 масові частини), а
15 %-го 3х (його 3 масові частини). Тоді 4х +3х = 744. Тепер
можемо дізнатися значення однієї масової частини: 744/7х, звід-
ки х = 106 г. Тоді маса 40 % розчину дорівнює: 106 · 4 = 425 г,
а маса 5 % розчину дорівнює: 106 · 3 = 318,8 г. Знаходимо об'єм
40 % розчину: 425/1,32 = 322 мл. Густина 5 % розчину дорівнює
1 (дуже розбавлений), тому об'єм чисельно дорівнює масі роз-
чину. Отже, розчини потрібно змішати в об'ємних співвідно-
шеннях 322 : 318,8 = 1,01:1, практично 1:1.
Відповідь 1:1.
Розчинність речовин
Приклад 1. При розчиненні 360 г натрій хлориду в одному літрі
води при 20 °С утворився насичений розчин густиною 1,2 кг/л. Об-
числіть коефіцієнт розчинності натрій хлориду, його масову частку в
насиченому розчині й молярну концентрацію насиченого розчину.
Рішення.
1) Маса одного літра води дорівнює 1 кг (або 1000 г). Якщо в
одному літрі води розчиняється 360 г речовини, то в 100 г –
36,0 г. Отже, коефіцієнт розчинності NaCl у воді при температу-
рі 20 °С дорівнює 36,0.
2) Маса насиченого розчину дорівнює 1360 г, маса солі в
ньому 360 г, тому масова частка натрій хлориду в насиченому
розчині дорівнює: 360/1360 = 0,265 або 26,5 %.
244
3) Об'єм одержуваного насиченого розчину становить 1,36:1,2 =
= 1,13 л. Молярна маса NaCl дорівнює 58,5 г/моль, отже, кількість
натрій хлориду в розчині дорівнює 360:58,5 = 6,15 моль. Обчислює-
мо молярну концентрацію розчину: См = 6,15/1,13 = 5,44 моль/л.
Приклад 2. Коефіцієнт розчинності нітрату калію при 60 оС
дорівнює 110. Яка маса цієї речовини розчиняється при даній
температурі в 500 мл води й чому дорівнює маса одержуваного
насиченого розчину?
Рішення.
Маса 500 мл води становить 500 г. Коефіцієнт розчинності
(110) показує масу речовини, що розчиняється в 100 г води, от-
же, в 500 г води розчиняється 550 г KNO3. Маса отриманого на-
сиченого розчину буде дорівнює 1050 г (або 1,05 кг).
Приклад 3. Розчинність хлору у воді при 20 оС дорівнює 300 мл
газу в 100 г води (kv = 300). Чому дорівнює масова частка хлору
при цій температурі в насиченій хлорній воді?
Рішення.
За будь-якої температури розчинність газу виражається об'ємом,
приведеним до нормальних умов. Тому спочатку обчислюємо
масу хлору в розчині, маючи на увазі, що молярна маса хлору
дорівнює 71 г/моль:
V ⋅ M 0,3 ⋅ 71
m =n⋅ M = = = 0,95 г.
Vm 22, 4
2) Маса розчину становить 100 + 0,95 = 100,95 г, отже, масова
частка хлору в ньому дорівнює: 0,95 / 100,95 = 0,0094 або 0,94 %.
Приклад 4. Коефіцієнт абсорбції сірководню у воді при 20 °С
рівний 2,6. Чому дорівнює масова частка Н2S у насиченому роз-
чині сірководневої води (сірководневої кислоти) при 20 °С і мо-
лярна концентрація розчину, густина якого близька до одиниці?
1) Об'єм газу, який вказується коефіцієнтом абсорбції, приве-
дений до нормальних умов, тому спочатку обчислюємо масу
розчиненого сірководню (М = 34 г/моль):
V ⋅ M 2,6 ⋅ 34
m(Н 2S) = = = 3,95 г.
Vm 22, 4
2) Маса одного літра води дорівнює 1000 г, маса розчину до-
рівнює 1000 + 3,95 = 1003,95 г; знаходимо масову частку Н2S
у розчині: 3,95 / 1003,95 = 0,0039 або 0,39 %.
245
3) Якщо густина розчину близька до 1, то об'єм розчину рів-
ний 1 л; виходячи із цього, обчислюємо молярну концентрацію
розчину: См = m(H2S) / (M(H2S) · V) = 3,95 / 34 ·1 = 0,116 моль/л.
Приклад 5. Коефіцієнт розчинності бертолетової солі при
20 °С дорівнює 7,3, а при 100 °С – 52,6. Яка маса КСlO3 крис-
талізується з 10 кг розчину, насиченого при 100 °С і охолодже-
ного до 20 °С?
При розчиненні КСlO3 в 100 г води при 100 °С маса насиченого
розчину становить 150,6 г, а при 20 °С – 107,3 г. Різниця між ними,
дорівнює 45,3 г, являє собою масу КСlO3, яка кристалізується з
152,6 г насиченого розчину при його охолодженні. Для знаходжен-
ня шуканої величини складаємо і вирішуємо пропорцію:
з 0,1526 кг розчину кристалізується 0,0453 кг КСlO3,
з 10 кг – х кг; тоді
х = 10 · 0,0453 / 0,1526 = 2,97 кг.
Приклад 6. При температурах 0 °С і 80 °С у 100 мл води роз-
чиняється 4,89 мл і 1,76 мл кисню, виміряного при н. у., відпові-
дно. Який об'єм кисню виділиться з 1 м3 води, яка була насичена
киснем при 0 °С, а потім нагріта до 80 °С?
За умовою завдання розчинність кисню у воді при 80 °С ме-
нше розчинності при 0 °С на 4,89 – 1,76 = 3,13 мл. Це і є той
об'єм кисню, який виділяється з 0,1 л (100 мл) води при її нагрі-
ванні від 0 °С до 80 °С.
Для знаходження шуканої величини складаємо та вирішуємо
пропорцію:
із 0,1 л води виділяється 3,13 мл кисню,
1000 л – х мл;
х = 1000 · 3,13 / 0,1 = 31,3 л.
Енергетичні ефекти при розчиненні

Приклад 1. При розчиненні 10 г натрій гідроксиду у 250 г во-
ди температура підвищилася на 9,7 К. Визначте ентальпію роз-
чинення NaОН, вважаючи питому теплоємність с пит розчину
рівною питомій теплоємності води (4,18 Дж/(г. К)).
246
1) Знаходимо масу (т) розчину (260 г) і обчислюємо кіль-
кість поглиненого цим розчином тепла (Q) при підвищенні тем-
ператури на 9,7 К:
Q = т·с пит·ΔТ = 260·4,18·9,7 = 10542 Дж, або 10,542 кДж.
2) Перераховуючи цю величину на 1 моль NаОН (М = 40 г/моль),
одержуємо ентальпію розчинення зі знаком мінус, оскільки теп-
ло виділяється:
Q ⋅ m 10,542 ⋅ 10
ΔH = = = −42,17 кДж / моль
M 40
Приклад 2. При розчиненні 52 г безводного ВаСl2 у деякому
об'ємі води виділяється 2,795 кДж, а при розчиненні 244 г крис-
талогідрата ВаСl2·2Н2О (в такому ж об'ємі води) поглинається
18,74 кДж тепла. Визначте ентальпію процесу гідратації безвод-
ного барій хлориду.
Розв'язання. 1) Молярна маса безводного ВаСl2 дорівнює
208 г/моль, а кристалогідрата ВаСl2·2Н2О – 244 г/моль. Якщо
при розчиненні 52 г виділяється 2,795 кДж, то при розчиненні
1 моль (208 г) – у чотири рази більше, тобто 11,18 кДж. Таким
чином, ентальпія розчинення безводної солі ΔНрозчинення(ВаСl2) =
= –11,18 кДж/моль.
2) Ентальпія процесу гідратації солі – приєднання 2 моль во-
ди до 1 моль безводної солі (не плутати з ентальпією гідратації
іонів, рівної різниці ентальпій розчинення солі й руйнування
кристалічної решітки!) дорівнюватиме різниці ΔН розчинення
безводної солі та ΔН розчинення кристалогідрата:
ΔHгідр = ΔНбезв – ΔНкрист = –11,18–18,74 = –29,92 кДж/моль.

Задачі на визначення концентрації розчинів
1. Розрахуйте масову частку речовини в розчині, одержаному
при розчиненні: а) 10 г речовини в 50 г води;
б) 50 г речовини у 50 г води; в) 44 г речовини в 6 г води.
2. Скільки грамів солі та води необхідно взяти, щоб приготувати:
а) 400 г 20 % розчину; б) 5 г 10 % розчину;
в) 350 г 70 % розчину; г) 2 кг 0,1 % розчину?
247
3. Якою буде масова частка в розчині, який містить одну й ту
саму розчинену речовину, якщо змішати:
а) 30 г 10 % розчину і 10 г 30 % розчину;
б) 40 г 10 % розчину і 40 г 90 % розчину;
в) 50 г 0,1 % розчину і 50 г 1 % розчину;
г) 2 кг 12 % розчину і 1 кг 88 % розчину?
4. Чому дорівнює масова частка у розчині, що був утворений при
розчиненні 10 г цукру в 70 г води? Як зміниться масова частка, якщо:
а) долити до вихідного розчину 20 г, 80 г, 920 г води;
б) додати до вихідного розчину 20 г, 80 г, 140 г цукру;
в) довести масу вихідного розчину шляхом випарювання до
64 г, 40 г, 16 г?
5. Обчисліть масу речовини, яка необхідна для приготування:
а) 200 мл 0,1М розчину Na2CO3;
б) 300 мл 0,2М розчину Na2SO4;
в) 500 мл 0,5М розчину NaNO3;
г) 750 мл 0,25М розчину K2Cr2O7.
6. У якій масі води необхідно розчинити 6,72 л (н.у.) газів
HCl, H2S, SO2 і NH3, щоб відповідно одержати:
а) 10 % розчин соляної кислоти;
б) 1,2 % розчин сірководневої кислоти;
в) 4 % розчин сірчистої кислоти H2SO3;
г) 30 % розчин гідроксиду амонію NH4OH?
7. Скільки літрів (н.у) SO2 і NH3 необхідно розчинити у воді,
щоб одержати відповідно 200 г 12 % розчину NH4OH і 300 г 2 %
розчину H2SO3? Розрахуйте, якими повинні бути об'єми SO2 і NH3,
щоб при їхньому додатковому розчиненні в одержаних розчинах
масові частки збільшилися до 20 % NH4OH і 3,4 % H2SO3.
8. Яку масу 20 % розчину NaNO3 слід додати до180 г 40 %
розчину NaNO3, щоб одержати 25 % розчин?
9. Обчисліть масову частку азотної кислоти, якщо відомо, що
у 2 л її розчину (ρ = 1,12 г/мл) міститься 441 г НNO3.
10. Скільки води необхідно долити до 100 мл 20 % розчину
(ρ = 1,14 г/мл) сірчаної кислоти, щоб масова частка зменшилася до 5 %?
11. Як зміниться масова частка, якщо до 300 мл 32 % розчину
НNO3 (ρ = 1,20 г/мл) долити 200 мл води? Якими є молярності
вихідного й одержаного розчинів?
248
12. До якого об'єму слід розвести 300 мл 30 % розчину HCl
(ρ = 1,15 г/мл), щоб одержати 5 % розчин соляної кислоти
(ρ = 1,03г/мл)?
13. Який об'єм 96 % розчину H2SO4 (ρ = 1,84г/мл) необхідно
взяти для приготування 2 л 0,5М розчину сірчаної кислоти?
14. Розрахуйте молярну концентрацію речовини у розчині, якщо:
а) густина 60 % розчину H2SO4 становить ρ = 1,50 г/мл;
б) густина 20% розчину HCl становить ρ = 1,10 г/мл;
в) густина 10% розчину NaOH становить ρ = 1,11 г/мл;
г) густина 9 % розчину цукру С12Н22О11 становить ρ = 1,
035 г/мл.
15. Який об'єм розчину концентрації 0,5 моль/л можна приго-
тувати із:
а) 15 мл 2,5М розчину H2SO4;
б) 75 мл 0,75М розчину Н3РО4;
в) 120 мл 1,2М розчину КОН?
16. До 1 л 10 % розчину КОН (ρ = 1,092 г/мл) додали 0,5 л 5 %
розчину КОН (ρ = 1,045 г/мл). Суміш розвели водою до 3 л.
Обчисліть молярну концентрацію й масову частку речовини в
одержаному розчині.
17. Обчисліть масову частку речовини у розчині, одержаному
при розчиненні кристалогідратів:
а) 25 г CaCl2.6H2O у 200 г води;
б) 2,66 г Na2CO3.10H2O у 57,14 г води;
в) 208,5 г FeSO4.7H2O у 1291,5 г води;
г) 240 г Na2SO4.10H2O у 760 г води; д) 24,8 г Na2S2O3.5H2O
у 84,2 г води.
18. Розрахуйте маси кристалогідратів:
а) бури Na2B4O7.6H2O для приготування 200 г 4 % розчину
тетраборату натрію Na2B4O7;
б) солі Мора (NH4)2Fe(SO4)2.6H2O для приготування 200 мл
0,5М розчину FeSO4;
в) глауберової солі Na2SO4.10H2O для приготування 2 л
0,25М розчину Na2SO4;
г) алюмокалієвих галунів K2SO4.Al2(SO4)3.24H2O для при-
готування 3,5 л 0,2М розчину Al2(SO4)3?
19. Які маси 5 % розчину Cr2(SO4)3 і кристалогідрату
K2SO4.Cr2(SO4)3.24H2O необхідно взяти для приготування 450 г
18 % розчину Cr2(SO4)3?
249
20. Скільки грамів цинкового купоросу ZnSO4.7H2O необхідно
додати до 300 г 5 % розчину ZnSO4, щоб масова частка ZnSO4
у розчині зросла до 12 %?
21. До якого об'єму слід розвести водою розчин, що був при-
готований із 25 г мідного купоросу CuSO4.5H2O, щоб молярність
CuSO4 складала 0,5М?
22. Обчисліть кількість речовини HCl, що міститься у 5 мл 5 н
розчину соляної кислоти густиною ρ = 1,09 г/мл, а також моля-
льну та відсоткову концентрації цього розчину.
23. Яку масу КОН необхідно взяти для приготування 2 л 15 %
розчину густиною ρ = 1,14 г/мл?
24. Скільки грамів сірчаного ангідриду SO3 необхідно розчи-
нити у 200 г 96,4 % розчину сірчаної кислоти, щоб одержати
20 % олеум SO3.H2SO4?
25. Визначте молярну концентрацію та масову частку водного
розчину етанолу густиною ρ = 0,92 г/мл, який утворився внаслі-
док змішування 0,5 л 40 % розчину (ρ = 0,94 г/мл) С2Н5ОН і
1,5 л 60 % розчину (ρ = 0,90 г/мл) С2Н5ОН.
26. До 100 мл 96 % розчину (ρ = 1,84 г/мл) сірчаної кислоти
додали 400 мл води й отримали розчин густиною ρ = 1,225 г/мл.
Обчисліть молярну, нормальну й моляльну концентрацію одер-
жаного розчину, а також масову частку.
27. Розрахуйте нормальність і титр 18 % розчину КОН густи-
ною ρ = 1,17 г/мл.
28. Який об'єм 96 % розчину (ρ = 1,84 г/мл) сірчаної кислоти
необхідно взяти для приготування 3 л 0,4 н розчину H2SO4?
29. Яку наважку карбонату кальцію можна повністю розчини-
ти у 35 мл 20 % розчину (ρ = 1,1 г/мл) соляної кислоти?
30. Які об'єми води й концентрованої сірчаної кислоти
(ρ = 1,84 г/мл) необхідно взяти для приготування 8 л акумулято-
рної кислоти густиною ρ = 1,280 г/мл?
31. До 780 мл 20 % розчину (ρ = 1,22 г/мл) гідроксиду натрію до-
дали 140 мл 10 % розчину (ρ = 1,11 г/мл). Обчисліть нормальну кон-
центрацію одержаного розчину й масову частку речовини в ньому.
32. Є два розчини: у 1 л першого міститься 18,9 г азотної кис-
лоти, а в 1 л другого – 3,2 г гідроксиду натрію. У якому об'єм-
ному співвідношенні необхідно змішати ці розчини, щоб відбу-
лася повна нейтралізація?
250
33. Розшифруйте такі позначення:
1) 2 % розчин KCl; 9) 1M розчин Na2CO3;
2) 0,7 M розчин NaNO3; 10) ω(Na2SO4) = 0,5;
3) 1,4 н розчин H2SO4; 11) T(HCl) = 0,0365 г/мл;
4) 0,6 m розчин FeCl3; 12) ω(Cu(NO3)2) =15 %;
5) T(NaOH) = 0,0004 г/мл; 13) 4 m розчин ZnSO4;
6) 0,1 н розчин Cr2(SO4)3; 14) 0,2 н розчин Pb(NO3)2;
7) 10 % розчин KOH; 15) 0,2 M розчин Н3РО4;
8) 1,5 m розчин HNO3; 16) ω(MgSO4) = 0,15.
34. Розрахуйте молярність, нормальність і моляльність розчи-
неної речовини в таких розчинах:
1) 15 % розчину H2SO4 густиною 1,105 г/мл;
2) 20 % розчину NaOH густиною 1,22 г/мл;
3) 16,5 % розчину HCl густиною 1,08 г/мл;
4) 39 % розчину HNO3 густиною 1,24 г/мл;
5) 50,5 % розчину H2SO4 густиною 1,40 г/мл;
6) 4 % розчину H3PO4 густиною 1,02 г/мл;
7) 11 % розчину KOH густиною 1,10 г/мл;
8) 54 % розчину KI густиною 1,64 г/мл;
9) 16 % розчину Na2CO3 густиною 1,17 г/мл;
10) 60 % розчину H2SO4 густиною 1,50 г/мл;
11) 30,45 % розчину HClO4 густиною 1,21 г/мл;
12) 21 % розчину H3PO4 густиною 1,12 г/мл;
13) 5 % розчину Na2CO3 густиною 1,05 г/мл;
14) 30 % розчину KOH густиною 1,29 г/мл;
15) 20 % розчину Cr2(SO4)3 густиною 1,20 г/мл;
16) 96 % розчину H2SO4 густиною 1,84 г/мл.
35. Знайти відсоткову концентрацію (ω, %) розчиненої речовини:
1) 0,94 M розчину HCl густиною 1,05 г/мл;
2) 1,34 н розчину густиною 1,16 г/мл;
3) 14 M розчину HNO3 густиною 1,385 г/мл;
4) 4 н розчину Cr2(SO4)3 густиною 1,21 г/мл;
5) 6 н розчину KOH густиною 1,255 г/мл;
6) 10 М розчину NaOH густиною 1,33 г/мл;
7) 1,55 M розчину Na2CO3 густиною 1,15 г/мл;
8) 0,72 н розчину Na2CO3 густиною 1,14 г/мл.
251
Задачі на розрахунки концентрації речовин у хімічних реакціях
1. Знайдіть масову частку речовини в розчині, що утворився
при розчиненні 1,2 г ВаО у 50 мл води. Якими стануть масові
частки речовин у розчині, що утвориться після додавання до
вихідного розчину 10 мл 12 % розчину (ρ = 1,08 г/мл) сірчаної
кислоти та відділення осаду?
2. У 50 мл 20 % розчину (ρ = 1,1 г/мл) соляної кислоти розчини-
ли 6,5 г цинкових ошурок. Обчисліть об'єм газу, що виділився вна-
слідок взаємодії, і масові частки речовин у розчині після реакції.
3. Через 40 мл 20 % розчину (ρ = 1,22 г/мл) гідроксиду натрію
пропустили 4,48 л (н.у.) NO2. Розрахуйте масові частки всіх ре-
човин у розчині після завершення реакції.
4. Якими будуть масові частки речовин після відділення оса-
ду в розчині, що утворився внаслідок змішування 120 мл 10 %
розчину (ρ = 1,05 г/мл) соляної кислоти і 200 мл 0,5 М розчину
(ρ = 1,1 г/мл) аргентум(І) нітрату?
5. Обчисліть масові частки речовин після відділення осаду в
розчині, що утворився внаслідок взаємодії між 600 мл 1,2 М роз-
чину (ρ = 1,05 г/мл) КОН і 300 г 12 % розчину ферум(ІІІ) хлориду.
6. На 57,2 г кристалічної соди Na2CO3.10H2O подіяли 300 мл
1,6 М розчину (ρ = 1,025 г/мл) соляної кислоти. Розрахуйте об'-
єм газу, що виділився внаслідок взаємодії, і масові частки речо-
вин у розчині після реакції.
7. Прокип'ятили 8 г сірки у 300 мл 12 % розчину (ρ = 1,113 г/мл)
натрій гідроксиду. Встановіть масові частки солей Na2S і
Na2SO3, що утворилися.
8. Для добування гексафторокремнієвої кислоти H2SiF6 8,4 г
кремнію розчинили у суміші, що складалася із 30,7 мл 60 % роз-
чину (ρ = 1,367 г/мл) азотної кислоти HNO3 і 150 мл 30 % розчину
(ρ = 1,102 г/мл) плавикової кислоти HF. Обчисліть масові частки
речовин у розчині після виділення нітроген(ІІ) оксиду NO.
9. У 300 г 20 % розчину соляної кислоти розчинили 14,4 г ка-
рбіду алюмінію Al4C3. Обчисліть масові частки речовин у роз-
чині після повного виділення метану СН4.
10. Розрахуйте молярну концентрацію NaOH у розчині, одер-
жаному при розчиненні 31,2 г Na2O2 у 75,2 мл води, якщо густи-
на розчину ρ = 1,35 г/мл.
252
11. До 107 г 20 % розчину амоній хлориду долили 150 г 18 % роз-
чину натрій гідроксиду та прокип'ятили Обчисліть масові частки
речовин у розчині, що утворився після повного виділення амоніаку.
12. До 45,5 мл 24 % розчину (ρ = 1,2 г/мл) амоній нітрату до-
лили 80 г 10 % розчину калій гідроксиду та прокип'ятили Обчи-
сліть масові частки речовин у розчині, що утворився після пов-
ного виділення амоніаку.
13. До 100 мл 10,6 % розчину (ρ = 1,05 г/мл) хлориду кальцію
додали 30 мл 38,6 % розчину (ρ = 1,22 г/мл) питної соди
NaHCO3. Якими будуть масові частки речовин у розчині після
відділення осаду?
14. Обчисліть масові частки речовин у розчині, який утворив-
ся внаслідок взаємодії між речовинами, що містилися в 50 мл
8 % розчину (ρ = 1,1 г/мл) купрум(ІІ) сульфату і 130 г 3,4 % роз-
чину натрій сульфіду.
15. При розчиненні 1,3г цинку в 252г 10 % азотної кислоти
виділився нітроген(І) оксид. Які речовини та в якій кількості
(мас.частки) залишилися у розчині?
16. У 40 мл 30 % розчину (ρ = 1,18 г/мл) азотної кислоти роз-
чинили 5 г карбонату кальцію. Розрахуйте масові частки речо-
вин у розчині після повного виділення СО2.
17. До 19,4 г розчину калій хромату K2CrO4 додали 62,4 г 10 %
розчину барій хлориду BaCl2. При цьому утворилося 5,06 г жов-
того осаду барій хромату. Обчисліть масові частки:
а) K2CrO4 у вихідному розчині;
б) речовин у розчині після відділення осаду.
18. Змішали 200 мл 20 % розчину (ρ = 1,2 г/мл) кальцій хлори-
ду і 150 г 10 % розчину магній сульфату. Якими будуть масові
частки речовин у розчині після відділення осаду?
19. У 50 г 15 % розчину соляної кислоти розчинили 4,56 г тех-
нічного ферум(ІІ) сульфіду, що містить нерозчинні домішки.
Виділилося 1,12 л (н.у.) газу. Скільки домішок було у вихідному
зразку? Розрахуйте масові частки речовин у розчині після пов-
ного виділення H2S.
20. На нейтралізацію 50 мл кислоти витрачено 25 мл 0,5 н роз-
чину лугу. Чому дорівнює нормальність кислоти?
253
21. Для нейтралізації 31 мл 0,16 н розчину КОН необхідно
217 мл розчину H2SO4. Чому дорівнюють нормальність і титр
сірчаної кислоти?
22. Який об'єм 0,3 н розчину соляної кислоти необхідно взяти для
повної нейтралізації 40 мл розчину, у якому міститься 0,32 г NaОH?
23. На нейтралізацію 1 л розчину, що містить 1,4 г КОН, ви-
трачено 50 мл азотної кислоти. Обчисліть нормальності розчи-
нів лугу й кислоти.
24. Яка маса HCl містилася в розчині соляної кислоти, якщо на
його нейтралізацію витрачено 35 мл 0,4 н розчину NaOH? Чому
дорівнює титр NaOH?
25. До 200 г 20 % розчину гідроксиду натрію додали 294 г 50 %
розчину фосфорної кислоти. Обчисліть масові частки речовин у
розчині після завершення реакції.
26. На 8,4 г питної соди NaHCO3 подіяли 100 мл 20 % розчину
(ρ = 1,12 г/мл) азотної кислоти. Розрахуйте масові частки речо-
вин у розчині після повного виділення СО2.
27. До 90 мл 12,5 % розчину (ρ = 1,12 г/мл) барій хлориду дода-
ли 85,2 г розчину, що містить еквімолекулярну кількість Na2SO4.
Обчисліть масову частку Na2SO4 в цьому розчині, а також масові
частки речовин у кінцевому розчині після відділення осаду.
29. Змішали 300 мл 1,4 М розчину (ρ = 1,12 г/мл) CaCl2 і 200 мл
9 % розчину (ρ = 1,09 г/мл) H2SO4. Які речовини містяться в роз-
чині після відділення осаду та які їхні масові частки (ω, %)?
30. Плюмбум(ІІ) оксид масою 11,15 г розчинили у 26,7 мл
30 % розчину (ρ = 1,2 г/мл) азотної кислоти. Обчисліть масові
частки речовин у розчині після завершення реакції.
31. Обчисліть масову частку (NH4)2SO4, що утворився в розчи-
ні внаслідок нейтралізації 160 мл 3 % (ρ = 1,02 г/мл) сірчаної
кислоти еквімолекулярною кількістю газоподібного амоніаку.
32. На реакцію з 0,8765 г Na2CO3 витрачено 24,2 мл сірчаної
кислоти. Обчисліть молярну концентрацію H2SO4.
33. Для нейтралізації 40 мл розчину КОН витрачено 24 мл
0,5 М розчину H2SO4. Якою є молярна концентрація розчину лу-
гу? Які об'єми 0,5 М розчинів таких кислот: HCl, HNO3 і H3PO4
необхідно було б витратити на цю реакцію?
254
34. На реакцію з 10 мл розчину K2CrO4 витрачено 45 мл 0,02 М
розчину Pb(NO3)2. Знайдіть молярну концентрацію K2CrO4 у ви-
хідному розчині й масу осаду, що утворився.
35. Є розчин, у 1 л якого міститься 18,9 г HNO3, і розчин, в 1 л
якого міститься 3,2 г NaOH. У якому об'ємному співвідношенні
необхідно змішати ці розчини, щоб відбулася повна нейтралізація?
36. Який об'єм 10 % розчину (ρ = 1,07г/мл) H2SO4 необхідно
взяти для повної нейтралізації:
а) 100мл розчину, що містить 16 NaOH; б) 3,5 г NH4OH;
в) 15мл 30 % розчину (ρ = 1,33 г/мл) NaOH; г) 5,6 г КОН?
37. Який об'єм 0,5 М розчину соляної кислоти необхідний для
повного осадження у вигляді Cu(OH)2 всієї міді, що міститься у
15 мл 2,4 М розчину CuSO4?
38. Розрахуйте об'єм 8 % розчину (ρ = 1,06 г/мл) HCl, який не-
обхідно витратити для повного розчинення:
а) 6,54 г Zn; б) 1,59 г Na2CO3; в) 3,6 г CaS.
Якими будуть масові частки в розчинах, що при цьому утво-
рюються?
39. До 250 мл 0,1М розчину магній нітрату додали 194 мл 4,3 %
розчину (ρ = 1,03 г/мл) барій гідроксиду. Визначте нормальну кон-
центрацію речовин у кінцевому розчині після відділення осаду.
40. Для нейтралізації 20 мл розчину, у якому міститься суміш
кислот HCl i HBr, витрачено 5 мл 0,4 н розчину NaOH, а при дії
на таку саму кількість вихідного розчину аргентум(І) нітратом
AgNO3 випало 0,3315 г осаду. Обчисліть молярні концентрації
HCl і HBr у вихідному розчині.
Задачі на розрахунки концентрацій змішаного типу

1. Яку масу KNО2 потрібно взяти для приготування 50 мл
0,2М розчину.
2. Скільки грамів хлориду натрію треба розчинити в 0,5 л во-
ди, щоб отримати 2 % розчин солі?
3. Знайти масу хлориду міді (II), яку потрібно додати до
200 мл води, щоб отримати 15 % розчин
4. Хлорид натрію масою 6 г розчинили у воді масою 194 г.
Яка масова частка солі в добутому розчині?
255
5. Скільки грамів NaOH і води потрібно взяти для приготу-
вання 500 г розчину з масовою часткою NaOH 10 %?
6. Розчин якої концентрації утвориться при змішуванні 400 г
10 %-го розчину та 100 г 40 %-го розчину лугу?
7. Із 600 г 30 %-го розчину сульфатної кислоти випарили
200 г води. Визначити масову частку сульфатної кислоти в
утвореному розчині?
8. На нейтралізацію розчину сульфатної кислоти об'ємом
200 мл витратили розчин NaOH об'ємом 150 мл (молярна конце-
нтрація NaOH становить 0,2 М). Визначити концентрацію суль-
фатної кислоти.
9. Яка концентрація отриманого розчину, якщо до 60 г 20 %-го
розчину долили 40 г води?
10. До 600 мл 32 %-го розчину HNO3 (ρ = 1,2 г/см3) додали 2 л
води. Визначити масову частку HNO3 в утвореному розчині.
11. Розчин об'ємом 1 л і густиною 1,31 г/мл, у якому масова
частка HNO3 = 50 %, розбавили водою масою 690 г. Яка масова
частка HNO3 в утвореному розчині?
12. Для нейтралізації 42 мл розчину сульфатної кислоти потріб-
но 14 мл 0,3 н лугу. Яка молярна концентрація розчину кислоти?
13. На взаємодію із 20 мл 0,1 М розчину нітратної кислоти ви-
трачено 75 мл розчину барій гідроксиду. Обчисліть молярну
концентрацію розчину основи.
14. Яка молярність 20 %-го розчину соляної кислоти (HCl) із
густиною (ρ = 1,10)?
15. Скільки відсотків NaOH містить 2 н розчин із ρ = 1,08?
16. Скільки води потрібно додати до 200 мл 68 %-го розчину
HNO3 (ρ = 1,4), щоб отримати 10 %-й розчин?
17. Визначити об'єм розчину сульфатної кислоти з масовою част-
кою H2SO4 0,6 (60 %), який необхідно взяти для приготування 0,5 М
розчину кислоти об'ємом 100 мл. Густина (ρ (H2SO4) = 1,498 г/мл).
18. Приготувати 250 мл 0,4 н розчину H2SO4 використовуючи
як вихідну речовину концентрації H2SO4 з концентрацією 96 % і
густиною 1,84 г/ см3. Який об'єм концентрації H2SO4 треба взяти
для приготування розчину?
19. Скільки грамів NaCl потрібно для приготування 3 л 5 %-го
розчину з густиною 1,075 г/ см3?
256
20. Розрахувати масу CoCl2, яку потрібно додати до 600 г 10 %-го
розчину, щоб отримати 20 %?
21. Знайти масу 10 % KNO3 розчину, яку потрібно додати до
200 г 40 %-го розчину цієї солі, щоб отримати 35 %-й розчин?
22. Яку масу NaCl треба розчинити в 0,5 л води, щоб отрима-
ти 2 %-й розчин солі?
23. Визначити молярну, моляльну, еквівалентну концентрації
15 %-го розчину H2SO4 (ρ = 1,05 г/мл).
24. Визначити молярну, моляльну й еквівалентну концентра-
ції 16 %-го розчину AlСl3 (ρ = 1,15г/мл).
25. Знайти масу натрій нітрату необхідну для приготування
300 мл 0.2 М розчину.
26. Визначити, у якій кількості води потрібно розчинити 101,5 г
MgCl2·6H2O, щоб отримати 9,5 %-й розчин магній хлориду?
27. До 200 мл концентрованої HCl (36 %, ρ = 1,18 г/мл) додали
1 л води. Визначити масову частку кислоти в утвореному розчині.
28. Який об'єм 10 %-го розчину сульфатної кислоти (ρ = 1,07 г/мл)
потрібно для нейтралізації розчину, що містить 22,4 г лугу КОН?
29. Який об'єм 0,3 М розчину AgNO3 потрібно взяти для про-
ведення обмінної реакції з 120 мл 0,6 н розчину AlСl3?
30. Визначити молярну концентрацію 38 %-го розчину HCl з
ρ = 1,194 г/мл).
31. У 4 л води розчинили 2,24 л (н.у.) діоксид сульфуру. Визна-
чити відсоткову й моляльну концентрації розчину, що утворився.
32. Скільки потрібно 10 % і 30 % розчинів солі для приготуван-
ня 500 г 20 % розчину?
33. Які об'єми 30 %-го розчину HCl (ρ = 1,15 г/мл) і 5 %-го роз-
чину цієї ж кислоти потрібно змішати для приготування 500 мл
20 %-го розчину (ρ = 1,1 г/мл)?
34. У 2 л води розчинили 4,48 л (н.у.) диоксиду сульфуру.
Знайти масову й молярну концентрації розчину кислоти, що
утворилась.
35. Який об'єм 98 %-вої сульфатної кислоти (ρ = 1,84 г/мл) по-
трібно взяти для приготування 250 мл 0,1 М розчину?
36. До 200 мл 96 %-го розчину сульфатної кислоти (ρ = 1,84 г/мл)
додали 300 мл води й одержали розчин з ρ = 1,22 г/мл. Обчисли-
ти його масову та нормальну концентрації.
257
37. Для нейтралізації 25 мл 0,3 н. розчину гідроксиду калію
потрібно 15 мл сульфатної кислоти. Яка молярна концентрація
розчину кислоти?
38. Яку масу Na2SO4·10H2O потрібно розчинити у 800 мл води,
щоб отримати 10 %-й розчин Na2SO4?
39. Визначити кількість 40 % розчину лугу, яку необхідно до-
дати до 200 мл води, щоб утворився 24 % розчин.
40. Які об'єми 96 %-ї сульфатної кислоти (ρ = 1,84 г/мл) і води
треба взяти для приготування 1 л 25 %-го розчину (ρ = 1,22 г/мл).
41. Розрахувати масу 5 %-го NaCl, яку потрібно додати до 200 г
30 %-го розчину цієї солі, щоб отримати 10 % розчин?
42. Змішали 300 мл розчину з концентрацією деякої кислоти
1,2 моль/л і 200 мл розчину з концентрацією цієї ж кислоти 2 моль/л.
Обчисліть молярну концентрацію кислоти в розчині, який утворив-
ся. Зміною об'єму при змішуванні розчинів знехтувати.
43. Яка маса Nа2СО3, що міститься в 0,2 дм3 0,3 молярного
розчину.
44. Визначити еквівалентну концентрацію розчину FеСІ3, як-
що в 300 см3 розчину міститься 16,2 г FеСІ3.
45. Визначити мольну частку глюкози у водному розчині глю-
кози з масовою часткою 36 %.
6.3. ВЛАСТИВОСТІ РОЗЧИНІВ НЕЕЛЕКТРОЛІТІВ

Усі хімічні речовини умовно поділяють на електроліти та
неелектроліти. Критерієм такого розподілу є електропровід-
ність їхніх розчинів або розплавів. Речовини, розчини (розплави)
яких проводять електричний струм називають електролітами
(кислоти, основи, солі). Речовини, які в розчиненому (розплавле-
ному) стані не проводять електричний струм називають
неелектролітами (цукор, спирт, гліцерин).
У розведених розчинах частинки розчиненої речовини пере-
бувають на великій відстані одна від одної, тому в таких розчинах
немає помітної взаємодії між молекулами розчинника й розчиненої
речовини. Фізичні властивості розведених розчинів неелектролітів
залежать від числа розчинених у розчині часток, а не від їхнього
хімічного складу. Властивості розчинів, які залежать лише від
258
їхньої концентрації й не залежать від природи розчиненої речови-
ни, називають колігативними. Колігативні властивості розчинів
молекулярних речовин, якими є розведені розчини неелектролітів,
повязані з числом часток розчиненої речовини в цій кількості роз-
чинника, тобто з її мольною часткою. До колігативних властиво-
стей належать явища осмосу, зниження тиску пари над розчином,
зниження температури замерзання та підвищення температури
кипіння розчинів щодо чистого розчинника.
Осмос – явище односторонньої дифузії молекул розчинника че-
рез напівпроникну мембрану (перегородку), яке спричиняє появі
тиску, що називається осмотичним тиском. Величина осмотично-
го тиску залежить від концентрації і температури, але не залежить
від природи розчиненої речовини та природи розчиннника.
Закон осмотичного тиску (Я. Г. Вант-Гоффа) – осмотичний
тиск розчину чисельно дорівнює тиску, який чинила б розчинена
речовина, якби вона при тій самій температурі перебувала б в га-
зоподібному стані та займала об'єм, що дорівнює об'єму розчину.
Для розбавлених розчинів неелектролітів осмотичний тиск
розчину прямо пропорційний молярній концентрації та темпера-
турі розчину.
Pосм = CМRT
СМ – молярна концентрація розчину, R – універсальна газова
стала, Т – абсолютна температура (К) (розмірність Росм – кПа).
Якщо в рівняння Вант-Гоффа для осмотичного тиску під-
ставити вираз для знаходження молярної концентрації
(СМ = n /Vрозчину, СМ = mрозч.речовини / Mрозч.речовини·Vрозчину), то отрима-
ємомо модифіковане рівняння, яке нагадує рівняння стану ідеа-
льного газу Менделєєва – Клапейрона та використовується для
знаходження молярної маси (відносної молекулярної маси роз-
чиненої речовини за величиною осмотичного тиску розчину.
Осмос має важливе значення в житті рослин і тварин. Усі
процеси обміну речовин у клітинах пов'язані з явищем осмосу.
У клітинах організмів людини і тварин спеціальні біологічні
механізми підтримують сталий осмотичний тиск (близько
0,8 МПа). Зокрема, нирки людини контролюють водообмін, за-
безпечуючи сталий осмотичний тиск у клітинах.
259
Приклад 1. Чому дорівнює осмотичний тиск 0,5 М розчину
глюкози С6Н12О6 при 25 °С?
Росм = СМRT = 0,5 моль/л · 8,31· (273+25) = 1238,78 кПа.
Приклад 2. Розрахувати осмотичний тиск 10 % розчину цукру
у воді при температурі 27 °С.
Рішення.
Росм = СМRT
Щоб розрахувати осмотичний тиск нам потрібно знайти:
1) молярну концентрацію розчину (СМ = mрозч.речовини /
Mрозч.речовини·Vрозчину).
Визначимо масу розчиненої речовини в 1 л розчину, якщо
розчин 10 %-й. Запис 10 % розчин цукру у воді означає, що у
100 г розчину цукру у воді міститься 10 г розчиненої речовини
(цукру). А в 1 л (1000 г) міститься 100 г цукру.
Молярна маса розчиненої речовини цукру (С12Н22О11) =342 г/моль.
Розраховуємо молярну концентрацію розчину цукру. СМ = 100 г
/342 г/моль·1л = 0,292 моль/л.
Тоді Росм = СМRT =0,292. 8,31. (273+27) = 727,95 кПа.
Приклад 3. Чому дорівнює молярна маса неелектроліту, якщо
5 % його розчин (ρ = 1 г/cм3) при 23 °С характеризується осмо-
тичним тиском 350 кПа?
Рішення.
Росм = СМRT
Молярна концентрація розчину неелектроліту дорівнює:
CМ = Pосм/RT = 350/8,31·(273 + 23 = 296) = 0,14 моль/л. Отже, мо-
лярна концентрація розчину = 0,14 М.
СМ = W(%)·ρ / Mрозч.речовини·100 %
Знаходимо молярну масу розчиненої речовини:
Mрозч.речовини = W(%)·ρ / СМ ·100 (× 1000) = 357 г/моль.
Відповідь: молекулярна маса неелектроліту дорівнює 357.
Зниження тиску пари над розчином

При певній температурі тиск насиченої пари над кожною рі-
диною величина постійна. З'ясовано, що в разі розчинення в
розчиннику будь-якої нелеткої речовини тиск насиченої пари
над таким розчином знижується. Тобто, тиск насиченої пари
260
розчинника над чистим розчинником буде більшим за тиск на-
сиченої пари над розчином, у якому є розчинена речовина. Зни-
ження тиску пари над розчином пов'язане зі зменшенням конце-
нтрації розчинника, який зв'язується з молекулами розчиненої
речовини з утворенням гідратів або сольватів, які є більш стій-
кими, ніж молекули чистого розчинника.
У 1887 р. французький фізик Рауль встановив залежність між
зниженням тиску пари над розбавленим розчином неелектроліту
та його концентрацією.
Перший закон Рауля – відносне зниження тиску насиченої па-
ри розчинника над розчином прямо пропорційне мольній частці
розчиненої речовини.
( p0 − p ) n (розчиненої речовини)
= ;
p0 n (розчиненої речовини) + n (розчинника)
N2 = ;
( p0 − p ) Δ p Δ р
= ; = N 2 ; Δ p = p0 ⋅ N 2 ; p = p0 ⋅ N1 ;
p0 p0 p0
n (розчинника)
N1 = .
де ро – тиск насиченої пари чистого розчинника над чистим роз-

чинником; р – тиск насиченої пари розчинника над розчином;
N1 – мольна частка розчинника в розчині; N2 – мольна частка
розчиненої речовини в розчині.
Приклад 4. Зниження тиску пари над розчином, що містить
0,4 моль аніліну в 3,04 кг карбондисульфуру при деякій температу-
рі дорівнює 1,0037 кПа. Вирахуйте молекулярну масу карбондису-
льфуру, якщо тиск парів карбондисульфуру при цій температурі
становить 101,33 кПа.
261
Рішення. Відносне зниження тиску насиченої пари над роз-
чином розраховується за рівнянням: (p0–p)/p0 = N2. Аніліну в
розчині міститься: n (розчиненої речовини) = 0,4 моля, а кар-
бондисульфуру n (розчинника) = 3040 г /М(розчинника). Підстави-
вши значення всіх величин у рівняння, знаходимо молекулярну
масу карбондисульфуру: 1,0037/101,33 = 0,4/(3040: М + 0,4);
М = 3,040 / 0,4 = 76.
Приклад 5. Вирахувати тиск пари над 10 % розчином сечови-
ни (CO(NH2)2) при 100 °С. Тиск парів води при цій температурі
складає 101,33 кПа.
Рішення. У кожних 100 г 10 % розчину сечовини міститься
10 г розчинника (вода) та 90 г розчиненої речовини (сечовина).
Знаходимо кількість моль кожного компоненту розчину: n (роз-
чиненої речовини) = 0,16 моль і n (розчинника) = 5 моль. Тиск
пари над розчином пропорційний мольній частці розчинника й
розраховується за формулою:
P = p0 . N1. = 101,33 · 5/(0,16 + 5) = 101,33 · 0,97= 98,1 кПа.
Температура замерзання та кипіння розчинів

Чисті речовини характеризуються певними температурами
кипіння та кристалізації. При додаванні до чистого розчинника
розчиненої речовини утворюється розчин, температура кипіння
якого підвищується, а температура замерзання понижується,
порівняно з температурою кипіння чистого розчинника. Це
пояснюється тим, що в більшості випадків з розчину кристалі-
зується (у разі замерзання) чи википає (у разі кипіння) лише
розчинник, унаслідок чого концентрація розчину в ході його
замерзання чи кипіння зростає. У разі появи розчиненої речови-
ни розчинник зв'язується з її молекулами, що і призводить до ще
більшого підвищення температури кипіння чи зниження темпе-
ратури замерзання. Отже, розчин кристалізується і кипить не за
певної температури, а в певному температурному інтервалі, тоді
як для чистого розчинника, що є індивідуальною речовиною,
характерні чітко визначені температури замерзання й кипіння.
Температуру початку кристалізації та початку кипіння конкрет-
ного розчину називають його температурою кристалізації
і температурою кипіння.
262
Відомо, що будь-яка рідина починає кипіти за такої темпера-
тури, коли тиск її насиченої пари досягає значення зовнішнього
тиску. Наприклад, за тиску 101,3 кПа температура кипіння води
становить 100 °C, оскільки за цієї температури тиск водяної па-
ри дорівнює 101,3 кПа. Якщо ж розчинити у воді будь-яку не-
летку речовину, то тиск водяної пари знизиться. Щоб довести
тиск пари цього розчину до 101,3 кПа, його треба нагріти до
температури, яка є вищою, ніж 100 °C. Отже, температура
кипіння розчину завжди вища від температури кипіння чистого
розчинника. Аналогічно можна пояснити і зниження температу-
ри замерзання розчинів.
Різницю між температурами кипіння розчину і чистого роз-
чинника називають підвищенням температури кипіння розчину
Δtкип, а різницю між температурами замерзання розчину і чистого
розчинника – зниженням температури замерзання розчину Δtзам.
Другий закон Рауля – підвищення температури кипіння (Δtкип)
або зниження температури замерзання (Δtзам) прямо пропорційне
моляльній концентрації розчиненої речовини.
Δtкип = tкип.р-ну − tкип.р-ника
К еб ⋅ m (розчиненої речовини) ⋅ 1000

Δtкип = К еб ⋅ Сm =
M р.р. ⋅ m (розчинника)
Δtзам. = tзам.р-ника − tзам.р-ну
К кр. ⋅ m (розчиненої речовини) ⋅ 1000

Δtзам. = К кр. ⋅ Сm =
M р.р. ⋅ m (розчинника)
де Мр.р. – молярна маса розчиненої речовини (г/моль); Кеб і Ккр. –
коефіцієнти пропорційності, які відповідно називаються ебуліо-
скопічною та кріоскопічною сталою.
Значення ебуліоскопічних і кріоскопічних сталих не залежать
від концентрації та природи розчиненої речовини, а залежать
лише від природи розчинника.
263
Приклад 6. Визначити температури кипіння та замерзання роз-
чину, що містить 1 г нітробензолу (С6Н5NO2) у 10 г бензолу (С6Н6).
Ебуліоскопічна та кріоскопічна константи бензолу дорівнюють
2,57 °С і 5,1 °С відповідно. Температура кипіння чистого бензолу
80,2 °С, температура замерзання дорівнює 5,4 °С.
Рішення.
За другим законом Рауля вирахуємо:
Δtзам. = 5,1·1·1000 / 123·10 = 4,14 °С.
Тепер можемо знайти температуру замерзання розчину:
tзам. р-ну = 5,4 – 4,14 = 1,26 °С.
Вираховуємо підвищення температури кипіння розчину:
Δtкип. = 2,57·1·1000 / 123·10 = 2,09 °С.
Температура кипіння розчину дорівнює tкип. р-ну = 2,09 + 80,2 =
= 82, 29 °С.
Відповідь: tкип.р-ну = 82,29 °С; tзам. р-ну =1,26 °С.
Приклад 7. Розчин камфори масою 0,552 г у 17 г ефіру кипить

при температурі на 0,461 °С вище, ніж чистий ефір. Визначити мо-
лекулярну масу камфори. Ебуліоскопічна константа ефіру 2,16 °С.
Рішення.
Молекулярну масу речовини можна розрахувати, використо-
вуючи приведену вище формулу, звідки:
Мр.р. = Кеб·1000·m(розчиненої речовини) /Δtкип m(розчинника).
M = 2,16·1000·0,552 / 0,461·17 = 152 г/моль.
Відповідь: молекулярна маса камфори дорівнює 152 г/моль.
6.4. РОЗЧИНИ ЕЛЕКТРОЛІТІВ

Теорія електролітичної дисоціації
Існують речовини (кислоти, основи, солі), для яких наведені
вище закони колігативних властивостей не підтверджені. Для
розчинів таких речовин експериментально виміряні значення
осмотичного тиску, зниження температури замерзання та під-
вищення температури кипіння є значно вищі, ніж треба було б
очікувати. Тому був уведений поправочний коефіцієнт, який
назвали ізотонічний коефіцієнт (і).
264
Ізотонічний коефіцієнт показує у скільки разів екперимента-
льно одержані значення величин Росм., Δtкип., Δtзам. більші за тео-
ретично розраховані за рівняннями Рауля чи Вант-Гоффа.
Росм.екс. Δt Δt ΔРекс. Δ р
і= = кип.екс. = зам.екс. = ; = i ⋅ N2
Росм.теор. Δtкип.теор. Δtзам.теор. ΔРтеор. p0
Росм. = і·СMRT; Δtкип. = i·Kеб·Сm; Δtзам. = i·Kкр·Сm
Фізичну суть ізотонічного коефіцієнта описує таке співвід-
ношення:
кількість усіх частинок у розчині
і= .
кількість вихідних частинок
Експерименти засвідчують, що цей коефіцієнт близький до 2
для солей, що складаються з одновалентного металу і залишку
одноосновної кислоти; близький до 3, якщо сіль містить двова-
лентний метал і залишок одноосновної кислоти або одновалент-
ний метал і залишок двоосновної кислоти і т. д.
Значення ізотонічного коефіцієнта залежить від природи й
концентрації розчиненої речовини. Для розчинів названих речо-
вин значення і > 1. Із розведенням розчинів цей коефіцієнт
збільшується й наближається до цілочислових значень.
С. Арреніус помітив, що ті солі, кислоти, основи, для яких
і > 1, утворюють розчини, які проводять електричний струм,
тоді як кристали цих речовин електричного струму не прово-
дять, і чиста вода як розчинник також не проводить електрично-
го струму. Отже, у разі розчинення речовини зазнають якихось
значних змін. Ці зміни пов'язані з електролітичною дисоціацією.
Розщеплення розчиненої речовини на іони під дією молекул
розчинника або під час розплавляння називають електролітич-
ною дисоціацією. Іони, які зявляються внаслідок електролітичної
дисоціації, рухаючись забезпечують електропровідність таких
розчинів. Речовини, які в розчинах чи розплавах проводять еле-
ктричний струм називаються електролітами Електролітичній
дисоціації піддаються іонні сполуки й молекулярні сполуки з
полярним типом зв'язку у полярних розчинниках. До електролі-
тів належать кислоти, основи та солі.
265
Унаслідок дисоціації у розчині збільшується загальна кіль-
кість частинок, а отже, стає зрозуміло, чому значення величин
Δр, Росм, Δtкип, Δtзам для розчинів електролітів зростає порівняно з
теоретично розрахованими за законами Вант-Гоффа та Рауля.
Основні положення теорії електролітичної дисоціації були
розроблені шведським фізико-хіміком С. Арреніусом (1887):
1. Електроліти при розчиненні у воді дисоціюють на іони –
частки з позитивним зарядом (катіони) і негативним зарядом
(аніони). Іони можуть бути простими (Na+, Mg2+, Al3+) і склад-
ними (SO42–, NO3–, NH4+ і т. д.).
2. Під дією електричного струму рух іонів стає спрямованим:
катіони рухаються до катода, аніони – до анода.
3. Дисоціація – це оборотний процес, тому в схемах дисоціа-
ції замість знака рівності ставиться знак оборотності. Схема ди-
соціації електроліту (КА), що складається з катіонів (К+) і аніо-
нів (А–) коротко записується так:
КА ' К+ + А–
Пізніше було встановлено, що багато електролітів (вони на-
зиваються сильними електролітами) дисоціюють необоротно. У
схемах електролітичної дисоціації сильних електролітів ста-
виться знак рівності.
Теорія електролітичної дисоціації узгоджується з атомно-
молекулярним вченням, будовою атомів і результатами експе-
риментальних досліджень.
Теорія С. Арреніуса не пояснює механізму електролітичної ди-
соціації. Причину й механізм електролітичної дисоціації пояснили
російські хіміки І. А. Каблуков і В. А. Кістяківський (1890–1891),
які опиралися на хімічну теорію розчинів Менделєєва.
Згідно з сучасними уявленнями, розпад полярних молекул
(наприклад, HCl, HBr) або йонних кристалів (KCl, NaCl) розчи-
неної речовини на йони відбувається внаслідок їхньої взаємодії
з полярними молекулами розчинника.
Речовини, що складаються з іонів повністю (незворотно) ди-
соціюють. При їхньому розчиненні полярні молекули води (ди-
полі) притягаються до поверхневих іонів речовини, орієнтую-
чись відносно них протилежно зарядженими полюсами. Через
це взаємодія між іонами послаблюється, відбувається розрив
хімічних зв'язків між ними, і іони переходять у розчин у гідра-
тованому стані (рис. 6.2).
266
Рис. 6.2. Схема електролітичної дисоціації іонної сполукиу водному розчині
Ослаблення хімічного зв'язку між іонами визначається діеле-

ктричною проникністю розчинника. Діелектрична проникність
показує, у скільки разів взаємодія між зарядами в даному сере-
довищі менша, ніж у вакуумі. Для води значення діелектричної
проникності дуже велике (ε = 81), тому ослаблення зв'язку від-
бувається настільки, що для розпаду на окремі іони досить енер-
гії теплового руху молекул.
Інший механізм дисоціації електролітів, молекули яких утво-
рені ковалентними полярними зв'язками. У цьому випадку ди-
полі води орієнтуються навколо кожної полярної молекули роз-
чинної речовини. Унаслідок чого відбувається додаткова поля-
ризація зв'язку, полярна молекула перетворюється в іонну, яка
легко розпадається на гідратовані іони (рис. 6.3).
Рис. 6.3. Схема електролітичної дисоціації полярних молекулу водному розчині
Доведено, що у водних розчинах електролітів існують лише гі-

дратовані іони, вільних іонів немає. Сукупність молекул води, що
оточують іон, називається його гідратною оболонкою. Наявність
гідратних оболонок в іонів ускладнює їхню асоціацію.
267
Ступінь електролітичної дисоціації
Електроліти дисоціюють на іони по-різному. Якби електро-
літи повністю дисоціювали на іони, то значення ізотонічного
коефіцієнту дорівнювало б цілому числу, проте, відомо, що цей
коефіцієнт не є цілим числом.
С. Арреніус пояснив цей факт тим, що лише частина електро-
літу дисоціює на іони, і ввів поняття ступеня дисоціації (α). Сту-
пінь дисоціації використовується як кількісна характеристика
оборотності процесу електролітичної дисоціації та показує, яка
частка від загальної кількості електроліту розпадається на іони.
Ступінь електролітичної дисоціації (α) – це відношення кілько-
сті молекул, що розпалися на іони (Nдис.) до загальної кількості
молекул (Nзаг.), що виражається у частках від одиниці або у від-
сотках (1). Ступінь дисоціації можна виразити і через молярну
концентрацію речовини (2) і через кількість речовини (3).
N дис. С n
1) α = ; 2) α = дис. ; 3) α = дис. .
N заг. Сзаг. nзаг.
Ступінь електролітичної дисоціації визначають експеримен-
тально вимірюванням електропровідності розчинів різних кон-
центрацій, а його значення наводять у довідниках.
Між ступенем електролітичної дисоціації (α) і величиною
ізотонічного коефіцієнту (і) існує взаємозв'язок:
i −1
α=
n −1
де n – число іонів, на які розпадається молекула електроліту.
Чисельне значення α може змінюватися в межах від нуля (ди-
соціації не відбувається) до 1 (повна дисоціація) або виражатися у
відсотках і варіюватися від 0 до 100 %.
Залежно від значення α для 0,1 н розчинів всі електроліти кла-
сифікують на три категорії:
1) сильні електроліти α > 0,3 (α > 30 %). До них належать май-
же всі розчинні солі (практично всі солі з однозарядними катіо-
нами); усі луги (гідроксиди елементів I і II груп головних під-
груп) і ряд кислот: HCl, HBr, HI, HNO3, H2SO4, HClО3, HClО4,
268
HMnО4 тощо. Комплексні сполуки, що мають зовнішню сферу
також належать до сильних електролітів.
2) слабкі електроліти α < 0,03 (α < 3 %). Це гідроксид амонію
NH4OH, гідроген пероксид H2O2, амфотерні гідроксиди, вода й
інші; більшість органічних і деякі неорганічні кислоти (H2S,
H2CO3, H3BO3, H2SiО3, HCN, HClO, CH3COOH); деякі розчинні
солі (HgСl2, Hg(CN)2, Fe(SCN)3) і галогеніди деяких металів (Cd,
Hg(II), Bi). До слабких електролітів також належать комплексні
сполуки, що не мають зовнішньої сфери.
3) електроліти середньої сили, де α знаходиться в межах
0,3 < α < 30 %). Це кислоти: HNO2, H2SO3, HF, H3PO4, HCOOH,
H2C2O4, HClО2.
Ця класифікація є умовною, тому що значення ступеня дисоціа-
ції залежить від природи розчиненої речовини, розчинника, у яко-
му розчинено електроліт, температури й концентрації розчину:
¾ від природи розчинника. Більш полярний розчинник підси-
лює дисоціацію, оскільки сила електростатичної взаємодії заря-
джених частинок є обернено пропорційною до діелектричної
проникності розчинника. Наприклад, солі – це сильні електролі-
ти у водних розчинах, а в органічних розчинниках стають слаб-
кими електролітами й навіть неелектролітами.
¾ від температури. Із підвищеням температури дисоціація
електроліту збільшується.
¾ від концентрації. Ступінь дисоціації збільшується із змен-
шенням концентрації розчину (із розбавленням розчину). На-
приклад, ступінь дисоціації нітритної кислоти дорівнює 2,3 %
(1 М); 7,1 % (0,1 М); 22,6 % (0,01 М); 71,4 % (10–3 М) аж до
100 %. Іншими словами, слабкі електроліти в дуже розведених
розчинах стають сильними електролітами. Тому електроліти
порівнюють за ступенем їхньої електролітичної дисоціації при
однаковій концентрації розчину (0,1 н). Ступінь дисоціації си-
льних електролітів не залежить від концентрації.
¾ на ступінь дисоціації слабкого електроліту суттєво
впливає введення в розчин однойменного іона. Наприклад, якщо
до розчину ацетатної кислоти додати натрій ацетату, який
дисоціює практично повністю: CH3COONa → CH3COO– + Na+,
то концентрація іонів CH3COO– збільшиться і, згідно з принци-
269
пом Ле Шательє, рівновага зміститься ліворуч, тобто збільшить-
ся концентрація недисоційованих молекул CH3COOН. Отже,
ступінь дисоціації слабких електролітів зменшується в разі до-
давання однойменних іонів.
Рівновага в розчинах слабких електролітів.

Константа дисоціації
Для кількісної характеристики слабких електролітів викорис-
товують константу дисоціації.
Оскільки, електролітична дисоціація слабких електролітів є
процес оборотний, то вона підлягає закону діючих мас, на під-
ставі якого виведено константу рівноваги. Дисоціацію слабкого
електроліту (КА) можна записати так:
КА ' К+ + А–.
Позначимо концентрацію іонів як [K+] і [A–], а концентрацію
недисоційованих молекул [KA]. Тоді константа рівноваги про-
цесу дисоціації слабкого електроліту набуває назви константи
дисоціації і записується так:
Кдис. = [K+] · [A–] / [KA].
Константа дисоціації (Кдис.) – це фізична величина, яка дорівнює
відношенню добутку рівноважних концентрацій іонів, на які
дисоціював електроліт, до рівноважної концентрації недисоці-
йованих молекул електроліту.
Константа дисоціації характеризує здатність електроліту роз-
падатися на іони. Чим більша величина константи дисоціації, тим
краще електроліт дисоціює. Константа дисоціації не залежить від
концентрації розчину, а залежить від температури та природи
розчиненої речовини й розчинника, має розмірність (моль/л).
Слабкі електроліти, що складаються більше, ніж із двох іонів
дисоціюють ступінчато. Кожен ступінь дисоціації електроліту
характеризується своїм значенням константи (К1, К2 і т. д.). Су-
марна константа дисоціації дорівнює добутку ступінчастих кон-
стант дисоціації (Кдис = К1 · К2 ·…). За першим ступенем
дисоціація завжди сильніша, ніж за другим, третім і так далі
(К1 > К2 > К3…).
Якщо загальна концентрація електроліту становить С, а його
ступінь дисоціації α, то рівноважна концентрація недисоційова-
270
них молекул дорівнює (С – αС), а концентрація утворених унас-
лідок дисоціації катіонів і аніонів – αС. Тоді рівняння константи
дисоціації для слабкого електроліту (КА) матиме вигляд:
Сα2
K дис = ,
1− α
К дис.
коли α<< 1, Кдис = Сα2, α = .
С
Цей зв'язок між константою і ступенем дисоціації слабкого
електроліту та його концентрацією відомий під назвою закон
розбавлення Оствальда.
Для більшості слабких електролітів ступінь дисоціації не пе-
ревищує 1 %, тобто коли α << 1, то (1– α) ≈ 1, тому наведене
вище рівняння можна спростити:
К дис.
Кдис = С·α2, α = .
С
Приклад 1. Знайти ступінь дисоціації 0,1 М розчину дигідро-
генсульфідної кислоти й концентрацію іонів Гідрогену, якщо
константа дисоціації за першим ступенем H2S ↔ HS– + H+ дорі-
внює 1,1·10–7.
Рішення.
Константа та ступінь дисоціації пов'язані між собою співвід-
К дис. 1,1 ⋅ 10−7
ношенням Кдис. = Сα2, звідки α = = = 1,05 10–3.
С 1 ⋅ 10−1
Таким чином, ступінь дисоціації дорівнює 0,105 %. Концентра-
ція [H+] = α C =1,05 10–3 1 10–1 = 1,05 .10–4 моль/л.
Відповідь: α =0,105 %, [H+] =1,05 10–4 моль/л.
Приклад 2. У 1 л розчину барій хлориду міститься 2,64 моль
іонів Ва2+ і Cl–. Розрахуйте молярну концентрацію (моль/л)
ВаCl2 у розчині, якщо ступінь дисоціації солі становить 88 %.
Рішення.
Виразимо ступінь дисоціації через кількість речовини:
n
α = дис. . ⋅ 100 %.
nзаг.
271
ВаCl2 − сильний електроліт, однак у цьому розчині дисоціює на 88 %.
Напишемо рівняння дисоціації цієї солі: ВаCl2 = Ва2+ + 2Cl–.
Воно показує, що іонів хлору утворюється вдвічі більше, ніж
іонів барію, відповідно, із сумарного числа іонів (2,64 моль за
умовою) 2/3 припадає на іони хлору, а 1/3 – на іони барію:
n(Ва2+) = 2,64 · 1/3 = 0,88 моль; n(Cl–) = 2,64 · 2/3 = 1,76 моль.
За рівнянням реакції n(ВаCl2) = n(Ва2+) = 0,88 моль, тоді
nдис. = 0,88 моль.
Кількість речовини вихідної солі виражаємо через ступінь
дисоціації:
n ⋅ 100 % 0,88 моль ⋅ 100 %
nзаг. = дис. .= = 1 моль.
α 88 %
Визначимо молярну концентрацію барій хлориду:
См (ВаCl2) = n / V = 1 моль/1 л = 1 моль/л.
Відповідь: молярна концентрація ВаCl2 дорівнює 1 моль/л.
Приклад 3. Розрахуйте кількість речовини (число моль) пози-
тивно заряджених іонів у 140 г 10 %-го розчину NaOH, якщо
ступінь дисоціації основи дорівнює 90 %.
Рішення.
Запишемо рівняння дисоціації електроліту:
NaOH = Na+ + OH–
За даними в задачі знаходимо масу й кількість речовини NaOH:
w (%) = ⋅ 100 %,
m(розчину)
m(NaOH) = w · m (розчину) / 100 % = 10 % · 140 г / 100 % = 14 г,
n(NaOH) = m / М = 14 г / 40 г/моль = 0,35 моль.
Знаючи кількість речовини розчиненого лугу і ступінь дисо-
ціації, можна знайти кількість речовини лугу, що продисоціюва-
ла: nдис. = α · nзаг. = 0,9 · 0,35 моль = 0, 315 моль.
Із рівняння дисоціації NaOH бачимо, що з 1 моль NaOH утво-
рюється 1 моль Nа+, тоді при із 0,315 моль лугу утвориться
0,315 моль іонів Nа+.
Відповідь: n(Na+) = 0,315 моль.
272
Приклад 4. Калій сульфат масою 34,8 г розчинили у воді й до-
вели об'єм розчину до 1 л. В отриманому розчині концентрація
іонів калію дорівнює 0,38 моль/л. Розрахуйте ступінь дисоціації
калій сульфату в розчині.
Рішення.
Запишемо рівняння дисоціації електроліту :
К2SO4 = 2K+ + SO42–.
За масою солі знаходимо кількість речовини (nзаг.) у 1 л роз-
чину: n = m / M = 34,8 г / 174 г/моль = 0,2 моль.
Якби сіль дисоціювала повністю, то, зважаючи на рівняння
дисоціації солі, утворилось би 0,4 моль (0,2 ·2) іонів калію і
0,2 моль сульфат-іонів. За умовою задачі концентрація іонів ка-
лію в розчині дорівнює 0,38 моль, а це означає, що сульфат-іонів
удвічі менше – 0,19 моль. Відповідно, не увесь калій сульфат
продисоціював: nдис. = 0,19 моль.
Розрахуємо ступінь дисоціації: α = 0,19 / 0,2 = 0,95 (95 %).
Відповідь: 95 %.
6.5. ІОННИЙ ДОБУТОК ВОДИ. ВОДНЕВИЙ ПОКАЗНИК

Чиста вода дуже слабко, але проводить електричний струм.
Це означає, що вода є дуже слабким електролітом, який частко-
во дисоціює на гідроксид-іони й іони Гідрогену:
Н2О ' Н + + ОН–.
Застосувавши до рівняння дисоціації води закон діючих мас
для можна записати вираз для константи дисоціації води:
[H + ][OH − ]
К= = 1,8 ⋅ 10−16.
[H 2 O]
Значення K = 1,8·10–16 визначено за електропровідністю води
при 25 °С.
Концентрацію недисоційованих молекул води можна обчис-
лити, поділивши масу 1 л води на її молекулярну масу:
[H2O] = 1000 г/л : 18 г/моль = 55,56 моль/л.
Тоді, [H+]·[OH–] = K·[H2O] = 1,8·10–16 · 55,56 моль/л = 10–14.
Кводи = [H+]·[OH–] = 10–14.
273
Отже, добуток концентрацій іонів Гідрогену й гідроксид-
іонів за сталої температури є сталим. Цю величину позначають
Kводи й називають іонним добутком води. За температури 25 оС
іонний добуток води становить 10–14.
У чистій воді концентрація іонів Гідрогену дорівнює
концентрації гідроксид-іонів:
[H+] = [OH–] = √ Кводи = √10–14 = 1·10–7 моль-іон/л.
Таке саме значення Кводи мають при цій температурі водні
розчини кислот і основ. Якою б великою не була концентрація
іонів Гідрогену, концентрація гідроксид-іонів не матиме нульо-
вого значення й навпаки. Тобто, постійність іонного добутку во-
ди означає, що в нейтральному, кислому чи лужному середови-
щі присутні як іони Гідрогену так і гідроксид-іон, а добуток
концентрацій цих іонів завжди дорівнює Кводи при даній темпе-
ратурі. Це дає змогу обчислювати [H+] або [OH–], якщо одна з
цих величин відома.
10−14 10−14
[H+] = ; [OH–
] = .
[OH − ] [H + ]
Значно зручніше оперувати не концентраціями іонів Н+ або
ОН–, які є малими дробовими числами, а логарифмами цих ве-
личин. Від'ємний десятковий логарифм концентрації іонів
Гідрогену називають водневим показником і позначають рН.
Аналогічно виражають концентрацію гідроксид-іонів (гідро-
ксильний показник рОН).
рН = – lg [H+], [H+] = 10–рН
рОН = – lg [ОH–], [ОH–] = 10–рОН
Якщо прологарифмувати вираз [H+]·[OH–] = 10–14, то одержимо:
рН + рОН = 14
Величина рН є кількісною мірою кислотності середовища:
у нейтральному середовищі рН = 7, [H+] = 1 · 10–7 моль/л,
у кислому середовищі рН < 7, [H+] < 1 · 10–7 моль/л,
у лужному середовищі рН > 7, [H+] > 1 · 10–7 моль/л.
Приклад 1. Знайти рН розчину хловодневої кислоти HCl із
молярною концентрацією кислоти 0,002 М.
274
Рішення.
HCl – сильний електроліт, молекули якого повністю дисоці-
йовані в розбавленому розчині (α = 1) й тому [H+] = См(HCl ) =
= 0,002 моль/л. Щоб знайти рН треба прологарифмувати вели-
чину концентрації й результат взяти з протилежним знаком. Так,
рН = –lg [H+]= – lg 2·10–3 = – 0,301 + 3 = 2,699.
Відповідь: рН = 2,699.
Приклад 2. Обчислити концентрацію водневих іонів, якщо ві-
домо, що рН розчину дорівнює 6,3.
Рішення.
Для того, щоб за значенням рН знайти концентрацію водневих
іонів, потрібно за логарифмом знайти число. Так, [H+] = 10–6,3;
lg [H+] = – 6,3 = – 7 + 0,7;. [H+] = 5·10–7 г-іон/л.
Відповідь: концентрація іонів H+ дорівнює 5·10–7 г-іон/л.
Приклад 3. Визначити водневий показник (рН) розчину калій
гідроксиду з молярною концентрацією 4,2·10–3 М.
Рішення.
Калій гідроксид – сильний електроліт, молекули якого повністю
дисоційовані в розбавленому розчині й тому [OH–] = 4,2·10–3 моль/л.
З іонного добутку води знаходимо: [H+] = 10–14 / 4,2·10–3 = 0,24·10–11,
тоді рН = –lg [H+]= – lg 0,24·10–11 = 10,62.
Відповідь: рН = 10,62
6.6. ДОБУТОК РОЗЧИННОСТІ

Речовини поділяються на добре розчинні та малорозчинні.
До малорозчинних належать сполуки, концентрація яких у на-
сиченому розчині за цих умов не більше 0,1 моль/л або 1 г на
100 г розчинника. При розчиненні малорозчинного електроліту
в розчині встановлюється гетерогенна рівновага між твердою
фазою (осад) і молекулами в розчині (рис. 6.4).
Наприклад, у випадку CuS існує рівновага між осадом і наси-
ченим розчином купрум (ІІ) сульфіду: CuS ' Cu2+ + S2–.
Константа рівноваги цієї реакції має вигляд:
[Cu 2 + ][ S 2 − ]
Кр =
[CuS ]
275
Рис. 6.4. Рівновага в насиченому розчині малорозчинної солі
Оскільки концентрації речовин, які перебувають у твердому

стані, є сталими і не входять у вираз константи рівноваги, то
K·[CuS] = K', а отже, K' = [Cu2+][S2–] = ДР.
Отже, добуток концентрацій відповідних іонів у насиченому
розчині малорозчинного електроліту за сталих температури і
тиску є сталою величиною. Цю величину називають добутком
розчинності і позначають ДР. Добуток розчинності є кількісною
характеристикою розчинності – чим більший ДР, тим більша
розчинність речовини.
У загальному вигляді вираз для ДР малорозчинної сполуки
КхАу матиме вигляд:
КхАу ' хКy+ + yАх–
ДР = [Кy+]x · [Аx–]y
Наприклад, для BaSO4 добуток розчинності становитиме:
BaSO4 ' Ba2+ + SO42−,
ДР = [Ba2+] · [SO42−],
а для Ag2CrO4 добуток розчинності виражається:
Ag2CrO4 ' 2Ag+ + CrO42−,
ДР = [Ag+]2 · [CrO42−].
Із величини добуту розчинності можна розрахувати розчин-
ність цієї речовини.
Наприклад, із ДР CаSО4 можна розрахувати розчинність цієї солі:
[Cа2+] · [SО42–] = 3,7·10–5, звідси
[Cа ] = [SО42–] = √3,7 · 10–5 = 6,1·10–3 М, тобто
2+
[CаSО4] = 6,1·10–3 моль/л.

Щоб одержати розчинність сполуки у г/л треба розчинність
у моль/л домножити на молярну масу речовини CаSО4:
6,1·10–3 моль/л · 136 г/моль = 0,83 г/л.
276
Якщо відома розчинність солі, то можна знайти ДР.
Наприклад, для CuS розчинність дорівнює 2,5·10–18 моль/л.
Це означає, що в розчині за умови повної дисоціації солі (CuS) є
2,5·10–18 моль/л іонів Cu2+ і 2,5·10–18 моль/л іонів S2–. Тоді,
ДР(CuS) = 2,5·10–18 · 2,5·10–18 = 6,3·10–36.
Речовина починає випадати в осад тоді, коли добуток кон-
центрацій більший від ДР: [Кy+]x · [Аx–]y > ДР. Ця умова виконується
для пересиченого розчину, і в ньому випадатиме осад.
Умовою розчинення осаду є: [Кy+]x · [Аx–]y < ДР.
У випадку, коли [Кy+]x · [Аx–]y = ДР, розчин насичений і сис-
тема перебуває у стані рівноваги.
На підставі ДР можна зробити висновки про можливість
осадження сполук із розчинів.
Для того, щоб розчинити осад, треба зменшити концентрацію
хоча б одного з іонів, які є у складі малорозчинної сполуки. Це
можна виконати шляхом зв'язування одного з іонів у стійку
комплексну сполуку, у летку сполуку або переведенням у слаб-
кий електроліт.
Уведення одноіменних іонів у розчин малорозчинного елект-
роліту знижує його розчинність. Наприклад, у випадку рівнова-
ги CuS ' Cu2+ + S2– додавання до розчину купрум (ІІ) нітрату,
який повністю дисоціює Cu(NO3)2 → Cu2+ + 2NO3−, спричиняє
збільшення концентрації іонів Cu2+, що зумовлює зсув рівноваги
ліворуч, тобто розчинність купрум (ІІ) сульфіду зменшиться.
Приклад 1. Розчинність кальцій карбонату в 1 л води стано-
вить 0,0062 г. Вирахувати добуток розчинності цієї солі.
Рішення. Кальцій карбонат дисоціює за схемою:
CaCO3 ' Ca2+ + CO32–, тоді
ДР = [Ca2+] · [CO32–].
Для того, щоб знайти ДР нам потрібна молярна концентрація
іонів, на які дисоціює сіль унаслідок своєї розчинності. Тому,
знаючи молярну масу CaCO3 (100 г/моль), знаходимо розчин-
ність солі у моль/л таким чином 0,0062 г : 100 г/ моль ·1 л =
= 6,2·10–5. Один моль CaCO3 дисоціює з утворенням катіону Ca2+
й аніону СО32–. Тоді [Ca2+ ] = [CO32–] = См (CaCO3) = [6,2·10–5].
ДР= [Ca2+] · [CO32–] = [6,2·10–5]2 = 3,8·10–9.
Відповідь: ДР = 3,8. 10–9.
277
Приклад 2. Розрахуйте розчинність BaSO4, якщо добуток роз-
чинності цієї солі дорівнює 1,1 · 10–10.
Рішення.
Записуємо рівняння гетерогенного каталізу BaSO4:
BaSO4 ' Вa2+ + SO42–, тоді
ДР = [Вa2+] · [SO42–].
Нехай у 1 л насиченого розчину знаходиться х моль ВаSO4,
тоді за рівнянням гетерогенної рівноваги:
[Вa2+] = [SO42–] = х моль/л.
У вираз для ДР підставляємо значення концентрацій х:
ДР (BaSO4) = [Вa2+] · [SO42–] = х2.
Розчинність солі дорівнює х, тоді знаходимо розчинність солі
так: розчинність = √1,1·10–10 = 1,05·10–5 (моль/л).
Відповідь: розчинність солі дорівнює = 1,05·10–5 (моль/л).
Приклад 3. Чи випаде осад при змішуванні рівних об'ємів
0,1 М розчину кальцій хлориду та 0,1 М розчину калій сульфату.
Добуток розчинності CaSO4 дорівнює 2,5·10–5.
Рішення.
Записуємо рівняння реакції:
CaCl2 + K2SO4 = CaSO4 + 2KCl.
Умовою утворення осаду CaSO4 є [Сa2+] · [SO42–] > ДР. За
умовою задачі змішали рівні об'єми розчинів реагентів , тому
їхня концентрація зменшилась удвічі:
[Сa2+] = [SO42–] = 0,1 М / 2 = 0,05 М.
Визначаємо добуток концентрацій іонів:
[Сa2+] · [SO42–] = 0,05 · 0,05 = 2,5·10–3 > ДР, тому осад випадає.
Відповідь: осад випадає.
6.7. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕОРГАНІЧНИХ СПОЛУК ІЗ ПОГЛЯДУ ТЕОРІЇ

ЕЛЕКТРОЛІТИЧНОЇ ДИСОЦІАЦІЇ
Із погляду теорії електролітичної дисоціації можна дати найг-

рунтовнішу характеристику різним класам неорганічних сполук.
Кислоти – електроліти, що дисоціюють у водних розчинах з утво-
ренням катіонів Гідрогену (Н+) і аніонів кислотних залишків (А–).
Кислоти поділяються на сильні та слабкі. Сильні дисоціюють
незворотньо, слабкі – оборотно. Серед безоксигенових кислот
278
сильними є хлороводнева (соляна) HCl, бромоводнева HBr і йо-
доводнева HI. Інші безоксигенові кислоти – слабкі: HF, H2S,
HCN. Серед оксигеновмісних кислот сильними є нітратна HNO3,
сульфатна H2SО4, перхлоратна HClО4, хлоратна HClО3, хромат-
на H2CrО4 і перманганатна HMnО4. Інші оксигеновмісні кислоти
– слабкі; наводимо їхні формули без назв: HNO2, H2SО3, HClО2,
HClО, H2СО3, H2SiО3, H3PO4, CH3COOH.
Одноосновні кислоти дисоціюють в один ступінь, причому,
сильні незворотно, а слабкі – оборотно, наприклад:
HCl = H+ + Cl–,
HNO3 = H+ + NO3–,
HCN ' H+ + CN–.
Двоосновні й багатоосновні слабкі кислоти дисоціюють обо-
ротно за всіма ступенями, причому, ступінь дисоціації на кож-
ному подальшому ступені різко зменшується порівняно з попе-
реднім (К1 > К2 > К3…):
H3PO4 ' H+ + H2PO4– – перший ступінь дисоціації (К1),
H2PO4– ' H+ + HPO42– – другий ступінь дисоціації (К2),
HPO42– ' H+ + PO43– – третій ступінь дисоціації (К3).
Сильна двоосновна сульфатна кислота дисоціює за двома сту-
пенями: за першим – необоротно, а за другим – оборотно:
H2SO4 = H+ + HSO4– (К1),
HSO4– ' H+ + SO42– (К2).
Основи – це електроліти, що дисоціюють у водних розчинах
з утворенням аніонів ОН– (гідроксид-іонів) і катіонів металів
або металоподібних груп (NН4+, VO22+).
Однокислотні основи дисоціюють в один ступінь, наприклад:
NаОН = Nа+ + OH–
Двокислотні основи дисоціюють у два ступеня, наприклад:
Са(OH)2 = СаОН+ + OH– – перший ступінь дисоціації (К1),
СаОН+ ' Са2+ + OH– – другий ступінь дисоціації (К2).
Сила основ визначається їхньою розчинністю та повнотою
електролітичної дисоціації. Добре розчиняються у воді й дисо-
ціюють практично повністю гідроксиди лужних і лужно-
земельних металів: LiOH, NaOH, KOH, RbOH, CsOH, FrOH,
Ca(OH)2, Sr(OH)2, Ba(OH)2, Ra(OH)2, а також гідроксид талію(І)
TlOH. Вони називаються лугами.
279
Розчинна основа амоній гідроксид (NH4OH) – слабка. Гідро-
ксид амонію утвориться й дисоціює при розчиненні аміаку у воді.
NН4ОН = NН4+ + OH–
Амфотерні гідроксиди – електроліти, які залежно від умов
реакції можуть дисоціювати за двома типами – основним чи
кислотним:
Cr(OH)3 ' Cr(OH)2+ + OH–,
H3CrO3 ' H+ + H2CrO3–.
При взаємодії з кислотами амфотерні гідроксиди дисоцію-
ють за основним типом, а при взаємодії з лугами (основами) –
за кислотним.
Середні солі – електроліти, що дисоціюють у водних розчи-
нах з утворенням катіонів металів або металоподібних груп
(NН4+, VO22+) і аніонів кислотних залишків (А–).
Середні солі, як правило, є сильними електролітами й дисо-
ціюють в одну стадію незалежно від числа іонів, що входять у
формальну одиницю речовини:
NaCl = Na+ + Cl–
K3PO4 = 3K+ + PO43–
Al2(SO4)3 = 2Al3+ + 3SO42–
Кислі солі дисоціюють ступінчасто, подібно до багатооснов-
них кислот. На першій (необоротної) стадії утворюються катіо-
ни металу й гідроген-аніони, а на подальших стадіях гідроген-
аніони дисоціюють із відривом катіонів Гідрогену, наприклад:
KH2PO4 = K+ + H2PO4– (К1),
H2PO4– ' H+ + HPO42– (К2),
HPO42– ' H+ + PO43– (К3).
Основні солі також дисоціюють ступінчасто, наприклад:
Cа(OH)Cl = Cа(OH) + + Cl– (К1),
Cа(OH)+ ' Cа2+ + OH– (К2).
Перший ступінь дисоціації кислих і основних солей відбува-
ється практично необоротно, а подальші – оборотно. Тому кон-
центрація Н+-іонів у розчинах кислих солей і ОН–-іонів у розчи-
нах основних солей невелика.
Якщо сіль утворена слабкою основою, то її дисоціація супро-
воджується утворенням кислотного залишку й угрупування, що
складається з катіону металу та гідроксильних груп:
280
Ві(OH)Cl2 ' ВіOH 2+ + 2Cl– .
Подвійні та комплексні солі подібні за складом, проте від-
різняються за характером дисоціації. Подвійні солі дисоціюють
з утворенням лише простих іонів, тоді як у разі дисоціації ком-
плексних солей утворюється хоча б один складний іон, який
може незначно дисоціювати на прості іони. Наприклад,
дисоціація солей KMgCl3 i K4[Fe(CN)6] відбувається по-різному:
KMgCl3 ' K+ + Mg2+ + 3Cl–,
K4[Fe(CN)6] ' 4K+ + [Fe(CN)6]4–,
[Cu(NH3)4]Cl2 ' [Cu(NH3)4]2+ + 2Cl–.
6.8. РЕАКЦІЇ ОБМІНУ В РОЗЧИНАХ ЕЛЕКТРОЛІТІВ.

ІОННО-МОЛЕКУЛЯРНІ РІВНЯННЯ
У розчинах електролітів реакції здійснюються між іонами.
Умовою перебігу обмінних реакцій у розчинах електролітів
(іонообмінні реакції) є видалення з розчину тих чи інших іонів
унаслідок утворення малодисоційованого (слабкого) електролі-
ту, малорозчинної речовини (осаду), виділення газу.
Рівняння іонообмінних реакцій, крім звичайного (молекуляр-
ного) виду, записуються в іонному виді, у якому з нього виклю-
чаються іони, що не зв'язуються в молекули слабких електролі-
тів, нерозчинних чи газоподібних речовин. Іонні рівняння цінні
тим, що точніше відображають сутність реакцій.
Рекомендується така послідовність складання іонних рівнянь:
1. Записується рівняння реакції в молекулярному вигляді.
2. Записується рівняння в іонному вигляді: сильні електролі-
ти записуються у вигляді тих іонів, на які вони дисоціюють з
урахуванням їхнього числа у формулі й коефіцієнта перед фор-
мулою речовини.
3. Записується рівняння у скороченому іонному вигляді: із рів-
няння виключаються (скорочуються) "непрацюючі" іони, після
чого записується іонне рівняння в остаточному, короткому вигляді.
При складанні іонних рівнянь необхідно уміти відрізняти си-
льні електроліти від слабких і знати, які речовини при умовах
протікання реакцій є газами. Необхідно також мати "під рукою"
281
таблицю розчинності речовин. Після молекулярного можна від-
разу ж записати коротке іонне.
Розглянемо можливі випадки обмінних реакцій у розчинах еле-
ктролітів і напишемо молекулярні й іонні рівняння таких реакцій.
Реакція між сильними електролітами з утворення малодисо-
ційованого (слабкого) електроліту:
NaOH + HNO3 = NaNO3 + H2O (молекулярне рівняння),
Na+ + OH– + H+ + 3NO− = Na+ + 3NO− + H2O (іонне рівняння),
OH– + H+ = H2O (скорочене іонне рівняння).
Реакція між сильними електролітами з утворенням мало-
розчинної речовини (осаду):
Pb(NO3)2 + K2S = 2KNO3 + PbS↓,
Pb2+ + 2NO3– + 2K+ + S2- = 2K+ + 2NO3– + PbS↓,
Pb2+ + S2– = PbS↓.
Реакція між слабким і сильним електролітами з утворенням
малорозчинної речовини (осаду):
H2S + CuSO4 = CuS↓ + H2SO4,
H2S + Cu2+ + SO42– = CuS↓ + 2H+ + SO42–,
H2S + Cu2+ = CuS↓ + 2H+.
Реакція між сильними електролітами виділення газу:
K2S + H2SO4 = K2SO4 + H2S↑ ,
2K+ + S2– + 2Н+ + SO42– = 2K+ + SO42– + H2S↑,
S2– + 2Н+ = H2S↑.
Крім цих простих іонообмінних реакцій, часто зустрічаються
більш складні реакції:
Реакція між сильними електролітами з утворенням слабкого
електроліту й газоподібної сполуки одночасно:
Na2CO3 + 2HC1 = 2NaCl + H2O + СО2↑,
2Na+ + CO32– + 2H+ + 2C1– = 2Na+ + 2C1– + H2O + СО2↑,
CO32– + 2H+ = H2O + СО2↑.
Реакція між сильними електролітами з утворенням нероз-
чинної сполуки та слабкого електроліту одночасно:
Pb(CH3COO)2 + H2SO4 = PbSO4↓ + CH3COOH,
Pb2+ + 2CH3COO– + 2H+ + SO42– = PbSO4↓ + CH3COOH.
Реакція між амфотерним гідроксидом та кислотою:
Cr(OH)3 + 3HNO3 = Cr(NO3)3 + 3H2O,
Cr(OH)3 + 3H+ + 3NO3– = Cr3+ + 3NO3– + 3H2O,
Cr(OH)3 + 3H+ = Cr3+ + 3H2O.
282
Реакція між амфотерним гідроксидом і лугом:
Cr(OH)3 + 3NaOH = Na3[Cr(OH)6],
Cr(OH)3 + 3Na+ + 3OH– = 3Na+ + [Cr(OH)6]3–,
Cr(OH)3 + 3OH– = [Cr(OH)6]3–.
Реакція між слабкою кислотою та сильною основою:
HCN + NaOH = NaCN + H2O,
HCN + Na+ + OH– = Na+ + CN– + H2O,
HCN + OH– = CN– + H2O.
Реакція між слабкою основою та сильною кислотою:
NH4OH +HCl = NH4Cl + H2O,
NH4OH + H+ + Cl – = NH4+ + Cl– + H2O,
NH4OH + H+ = NH4++ H2O.
Реакція між слабкою кислотою та слабкою основою:
NH4OH + HCN = NH4CN + H2O,
NH4OH + HCN = NH4+ + CN– + H2O.
Реакція з утворенням середніх солей із кислих солей:
KHSO4 + KOH = K2SO4 + H2O,
K+ +HSO4– + K+ + OH– = 2K+ + SO42– + H2O,
HSO4– + OH– = SO42– + H2O.
Реакція з утворенням середніх солей з основних солей:
[СuОН]2Cl2 + 2HCl = 2CuCl2 + 2H2O,
[СuОН]2+ + 2Cl– + 2H+ + 2Cl– = 2Cu2+ + 4Cl– + 2H2O,
[СuОН]2+ + 2H+ = 2Cu2+ + 2H2O.
Реакція з утворенням комплексного іона:
HgІ2 + 2KІ = K2[HgІ4] ,
HgІ2 + 2K+ +2І– = 2K+ + [HgІ4]2–,
HgІ2 +2І– = [HgІ4]2–.
6.9. ГІДРОЛІЗ СОЛЕЙ
Гідроліз ("гідро" – вода, "ліз" – розкладання) – процес розкла-
ду речовин водою. Гідроліз можливий для різних неорганічних і
органічних сполук, однак у неорганічній хімії він найхарактер-
ніший для солей.
Гідроліз солі – це обмінна взаємодія іонів солі з молекулами
води, яка приводить до утворення слабкого або малорозчинного
електроліту.
283
Здатність солей до гідролізу та глибина протікання цього про-
цесу залежить від природи іонів, якими утворена сіль, а також від
розчинності солі у воді, її концентрації та температури розчину.
Будь-яку сіль можна представити як продукт взаємодії ки-
слоти із основою. Залежно від сили вихідних кислот і основ солі
можна поділити на чотири типи:
1) солі утворені сильними основами (лугами) і сильними кис-
лотами: NaCl, CaCl2, KNO3, Na2SO4, Ba(NO3)2 і т. д.
2) солі утворені сильними основами (лугами) і слабкими кис-
лотами: Na2CO3, KCN, Na2S, K2SiО3, Ba(CH3COO)2 і т. д.
3) солі утворені слабкими основами та сильними кислотами:
NH4Cl, ZnCl2, FeSO4, Fe2(SO4)3, Al(NO3)3 і т. д.
4) солі утворені слабкими основами та слабкими кислотами:
NH4CN, Al(CH3COO)3, Cr2S3 і т. д.
Гідроліз солей відбувається у тих випадках, коли іони солі при
взаємодії з молекулами води можуть утворити малодисоційовані
кислоти або основи. Тому, гідролізу піддаються такі солі:
¾ сіль утворена катіоном слабкої основи й аніоном сильної
кислоти (гідроліз по катіону солі);
¾ сіль утворена катіоном сильної основи й аніоном слабкої
кислоти (гідроліз по аніону солі);
¾ сіль утворена катіоном слабкої основи й аніоном слабкої
кислоти (гідроліз по катіону і по аніону солі).
Солі, утворені сильними кислотами й основами, не гідро-
лізують, оскільки їхні іони (катіони й аніони) не взаємодіють із
водою з утворенням слабких електролітів. Наприклад, розчини
таких солей, як NaCl, KCl, Na2SO4, Ba(NO3)2, NaClO4, не гідро-
лізують, їхні розчини нейтральні (рН ≈ 7).
Гідроліз солей – проце оборотний, оскільки вода – слабкий
електроліт і внаслідок гідролізу теж утворюється слабкий елект-
роліт. Унаслідок оборотності гідроліз не приводить до повного
розчинення солі, а переважно проходить по першій стадії.
Розглянемо детальніше типові випадки гідролізу солей.
1. Сіль утворена катіоном слабкої основи й аніоном сильної
кислоти. Гідроліз таких солей відбувається по катіону з утво-
ренням слабкої основи (якщо це сіль однокислотної основи) або
основних солей (у випадку солі багатокислотної основи).
284
У цьому випадку утворюється сильна кислота, тому розчини
таких солей мають кислу реакцію (рН < 7). Наприклад, гідроліз
амоній хлориду відбувається за рівнянням:
NH4Cl + H2O ' HCl + NH4OH (молекулярне рівняння)
NH+ + Cl– + H2O ' NH4OН + H+ + Cl– (повне йонне рівняння)
NH4+ + H2O ' NH4OH + H+ (скорочене йонне рівняння).
Згідно з рівнянням реакції, із водою взаємодіють лише катіо-
ни, а внаслідок перебігу реакції в розчині нагромаджуються іони
Гідрогену і реакція середовища стає кисла (рН < 7). Отже, солі
цього типу гідролізують по катіону.
Солі, утворені багатокислотними слабкими основами, гідро-
лізують ступінчасто. У цьому разі гідроліз солі відбувається пе-
реважно за першим ступенем:
перший ступінь:
Zn(NO3)2 + H2O ' HNO3 + ZnOHNO3 (молекулярне рівняння)
Zn2+ + 2NO3 – + H2O ' H+ + NO3 – + ZnOH+ + NO3 – (повне іонне рівняння)
Zn2+ + H2O ' H+ + ZnOH+ (скорочене іонне рівняння);
другий ступінь:
ZnOHNO3+ H2O ' HNO3 + Zn(OH)2 (молекулярне рівняння),
ZnOH+ + NO3 – + H2O ' H+ + NO3 – + Zn(OH)2 (повне іонне рівняння) ,
ZnOH+ + H2O ' H+ + Zn(OH)2 (скорочене іонне рівняння).
Утворені внаслідок гідролізу за першим ступенем іони Н+
зміщують рівновагу реакції гідролізу за другим ступенем ліво-
руч (згідно з принципом Ле Шательє), тому гідроліз за другим
ступенем відбувається незначно.
Ступінчасто гідролізують такі солі, як AlCl3, FeCl3, BiCl3,
CuSO4, Al2(SO4)3, Fe(ClO4)3, Al(NO3)3 тощо. Щоб запобігти гід-
ролізу таких солей, до їхніх розчинів потрібно додати сильну
кислоту, наприклад, HCl у разі гідролізу хлоридів металів.
При гідролізі хлориду алюмінію можливі три стадії:
AlCl3 + H2O ' HCl + AlOHCl2
Al3+ + 3Cl– + H2O ' H+ + Cl– + AlOH2+ + 2Cl–
Al3+ + H2O ' H+ + AlOH2+;
AlOHCl2 + H2O ' HCl + Al(OH)2Cl
AlOH2+ + 2Cl– + H2O ' H+ + Cl– + AlOH2+ + Cl–
AlOH2+ + H2O ' H+ + Al(OH)2+;
285
третій ступінь:
Al(OH)2Cl + H2O ' HCl + Al(OH)3
Al(OH)2+ + Cl– + H2O ' H+ + Cl– + Al(OH)3
Al(OH)2+ + H2O ' H++ Al(OH)3.
За звичайних умов майже повністю проходить гідроліз за пе-
ршим ступенем і частково за другим, а за третім – гідроліз прак-
тично не відбувається.
2. Сіль утворена катіоном сильної основи й аніоном слабкої ки-
слоти. Гідроліз таких солей відбувається по аніону з утворенням
слабких кислот. Наприклад гідроліз калій ціаніду відбувається так:
KCN + H2O ' HCN + KOH
K+ + CN– + H2O ' HCN + K+ + OH–
CN– + H2O ' HCN + OH–.
Отже, унаслідок гідролізу в розчині утворюється надлишок
гідроксид-іонів, тому розчини солей, утворених слабкою кислою
і сильною основою, мають лужну реакцію середовища (рН > 7).
Солі багатоосновних кислот гідролізують ступінчасто:
Na2CO3 + H2O ' NaOH + NaHCO3
2Na+ + CO32– + H2O ' 2Na+ + OH– + HCO3–
CO32– + H2O ' OH– + HCO3–;
NaHCO3 + H2O ' NaOH + H2CO3
Na++ HCO3–+ H2O ' Na+ + OH– + H2CO3
HCO3 + H2O ' OH– + H2CO3.
Гідроліз за другим ступенем відбувається значно менше, ніж
за першим, оскільки утворений надлишок іонів ОН– у розчині
зсуває рівновагу реакції ліворуч.
3. Сіль утворена катіоном слабкої основи й аніоном слабкої
кислоти. Такі солі гідролізують одночасно і по катіону, і по
аніону. У цьому разі утворюються малорозчинні слабкі основи і
малодисоційовані слабкі кислоти. Залежно від співвідношення
констант дисоціації утворених під час гідролізу кислоти й осно-
ви розчини солей такого типу можуть мати слабкокислу, слаб-
колужну або нейтральну реакцію середовища. Тому, хоч ацетат
амонію і гідролізує за такою схемою,
CH3COONH4 + H2O ' CH3COOH + NH4OН
286
CH3COO– + NH4+ + H2O ' CH3COOH + NH4OН
проте його розчин має рН ≈ 7, оскільки константи дисоціації
CH3COOH (Кдис = 1,74·10–5) і NH4OН (Кдис = 1,76·10–5) прак-
тично однакові.
Гідроліз солей, утворених слабкими кислотами та слабкими
основами, відбувається досить повно, оскільки внаслідок гідролі-
зу утворюються дві малодисоційовані або малорозчинні речови-
ни. Наприклад, практично повністю гідролізує амоній карбонат:
(NH4)2СО3 + H2O ' H2СО3 + 2NH3 ' H2О + СО2↑ + 2NH3↑
2NH4+ + СО32− + H2O ' H2О + СО2↑ + 2NH3↑
Гідроліз деяких солей утворених слабкими кислотами і слаб-
кими основами може відбуватися необоротно. Наприклад, коли
один або обидва продукти гідролізу виводяться з реакції: випа-
дають в осад або виділяються у вигляді газу:
ZnSiО3 + 2Н2О = Zn(OH)2↓ + Н2SiО3↓
Al(CN)3 + 3Н2О = Al(OH)3↓ + 3HCN.
Так само повністю вода розкладає алюміній сульфід з утво-
ренням осаду алюміній гідроксиду та виділенням сірководню:
Al2S3 + H2O = 2Al(OH)3↓ + 3H2S↑
Al3+ + H2O ' Al(OH)2+ + H+ ; Al(OH)2+ + H2O ' Al(OH)3↓ + H+
S2– + H2O ' HS– + OH–; НS– + H2O ' H2S↑ + OH–.
Утворені внаслідок гідролізу по катіону й аніону іони H+ та
OH– взаємодіють між собою з утворенням молекул води, що
сприяє повнішому перебігу реакції гідролізу. Тому не нагро-
маджуються в надлишку ні іони H+, ні іони OH–, і гідроліз не
припиняється на перших стадіях, а відбувається далі з утворен-
ням кінцевих продуктів.
Тому такі солі, як ZnSiО3, Al(CN)3, Al2S3, неможливо синтезу-
вати у водному розчині. Наприклад, при спробі одержання кар-
бонату алюмінію взаємодією розчинів сульфату алюмінію й ка-
рбонату натрію утвориться не карбонат, а гідроксид алюмінію:
2AlCl3 + 3Na2CO3 + 3H2O = 2Al(OH)3↓ + 3CO2↑ + 6NaCl
2Al3+ + 3CO32− + 3H2O = 2Al(OH)3↓ + 3CO2↑.
Цю й інші подібні їй реакції можна пояснити перебіганням
необоротного гідролізу внаслідок іонообмінної реакції карбона-
ту алюмінію:
Al2(SO4)3 + 3Na2CO3 = Al2(CO3)3 + 3Na2SO4,
287
Al2(CO3)3 + 6Н2О = 2Al(OH)3 + 3H2CO3 (H2O + CO2↑).
Так, сумісний гідроліз двох солей часто теж є необоротним
процесом.
Кількісно здатність солей до гідролізу оцінюють за ступенем і
константою гідролізу. Ступінь гідролізу солі (h) – це співвідношення
концентрації солі, що прогідролізувала, до її загальної концентрації.
Як і ступінь дисоціації, ступінь гідролізу h змінюється в межах від
0 до 100 % або від 0 до 1. Ступінь гідролізу солі залежить від приро-
ди солі, її концентрації та температури.
Гідроліз солей є оборотним процесом тому його можна
кількісно охарактеризувати константою рівноваги, яку назива-
ють константою гідролізу Kг. Наприклад, для KCN, який гідро-
лізує по аніону за рівнянням:
KCN + H2O ↔ KOH + HCN
CN– + H2O → HCN + OH–
вираз константи рівноваги (Кр) можна записати так:
[HCN][OH − ]
Кр =
[H 2 O][CN − ]
У розведених розчинах концентрація води є практично ста-
лою, тому K·[H2O] = const = Kг,
[HCN][OH − ] [HCN][OH − ][H + ]
Кг = ; К г =
[CN − ] [CN − ][H + ]
при домноженні чисельника та знаменника на [H+], одержуємо
остаточний вираз для солі утвореної сильною основою та слаб-
кою кислотою (1), для солі утвореної сильною кислотою та сла-
бкою основою (2) і для солі утвореної слабкою кислотою та сла-
бкою основою (3) відповідно:
К води К К води
1) К г = ; 2) К г = води ; 3) К г = .
К дис.к-ти К дис.осн. К дис.к-ти ⋅ К дис.осн.
Чим менше значення має константа гідролізу, тим менше
гідролізує сіль і навпаки, чим слабша кислота, тим сіль гідро-
лізує сильніше.
Константа гідролізу (Кг), ступінь гідролізу (h) і концентрація
солі (С) пов'язані між собою рівнянням (1), якщо ступінь гід-
ролізу незначний h << 1, то (1−h) ≈ 1, вираз спрощується (2):
288
С ⋅ h2
1) К г = ; 2) Кг = С·h2
1− h
Коли підставити у цю формулу вирази константи гідролізу
для солі утвореної слабкою кислотою та сильною основою або
солі утвореної слабкою основою і сильною кислотою, то отри-
маємо рівняння для ступеня гідролізу:
К води К води
h= ; h= .
Ссолі ⋅ К дис.к-ти Ссолі ⋅ К дис.осн.
Із цих рівнянь можна зробити ряд висновків:
1) ступінь гідролізу тим більший, чим менша концентрація роз-
чину солі;
2) ступінь гідролізу тим більший, чим слабша кислота або ос-
нова (чим менша Кдис.), із якої утворена сіль;
3) гідроліз солі зростає з підвищенням температури розчину.
Гідроліз належить до ендотермічних реакцій, які відбуваються з
поглинанням теплоти, тому з підвищенням температури зростає
ступінь гідролізу.
Отже, для послаблення гідролізу розчини треба зберігати кон-
центрованими й за низьких температур. Послабленню гідролізу
також сприяє підкислення (у випадку солей, утворених сильною
кислотою та слабкою основою) або підлужнювання (для солей,
утворених сильною основою та слабкою кислотою) розчину.
Приклад 1. Розрахуйте константу гідролізу амоній гідроксиду
(NH4OH).
Рішення.
Кдис.(NH4OH) = 1,77·10–5. Застосовуємо формулу: Кг = Кводи / Косн =
= 10–14: 1,77·10–5 = 5,65·10–10.
Відповідь: Кг =5,65 · 10–10.
Приклад 2. Визначте рН розчину, константу та ступінь гідро-
лізу калій ацетату, якщо молярна концентрація солі дорівнює
0,1 моль/л, а Кдис. оцтової кислоти (СН3СООН) дорівнює 1,8·10–5.
Рішення. 1.
Напишемо рівняння гідролізу солі:
CH3COOК + H2O ' CH3COOH + КOН
CH3COO– + К+ + H2O ' CH3COOH + К+ + OН–
CH3COO– + H2O ' CH3COOH + OН–, середовище лужне.
289
2. Розрахуємо ступінь гідролізу:
К води 1 ⋅ 10−14
h= = = 7,5 ⋅ 10−5.
Ссолі ⋅ К дис.к-ти 1,8 ⋅ 10−5 ⋅ 10−1
3. Знаходимо константу гідролізу:
К 1 ⋅ 10−14
К г = води = = 5,6 ⋅ 10−10.
К дис.к-ти 1,8 ⋅ 10−5
4. Визначимо концентрацію гідроксид-іонів у розчині і рОН:
[OН–] = h·Cм(СН3СООН) = 7,5·10–5 · 10–1 = 7,5·10–6 (моль/л);
рОН = −lg[OН–] = −lg7,5·10–6 = 5,12.
5. Знаходимо рН розчину:
рН + рОН = 14, то рН = 14 − рОН = 14 − 5,12 = 8,88.
Відповідь: рН = 8,88; Кг =5,6·10–10;h = 7,5·10–5.
Задачі та вправи для самостійної роботи

Задачі до теми "Фізичні властивості розчинів"
1. Обчисліть осмотичний тиск при температурі 0 °С розчину,
у 0,5 л якого міститься 9,2 г гліцерину С3Н5(ОН)3?
2. Визначте відносну молекулярну масу неелектроліту, якщо
відомо, що розчин, у 250 мл якого міститься 1 г цього неелект-
роліту, має осмотичний тиск 51 кПа.
3. Діетиловий етер кипить при 35,0 °С, а розчин, одержаний
при розчиненні 80 г нафталіну С10Н8 у 200 г етеру, – при 35,7 °С.
Обчисліть ебуліоскопічну сталу етеру.
4. Температура кипіння розчину, одержаного при розчиненні
1,8 г сірки у 21,0 г бензену, на 0,86 °С вище, ніж температура ки-
піння чистого бензену, ебуліоскопічна стала якого дорівнює 2,57°.
Скільки атомів входить до складу молекули сірки Sx?
5. Обчисліть температуру кристалізації розчину, одержаного
при розчиненні 60 г фруктози С6Н12О6 у 200 г води. Кріоскопіч-
на стала для води дорівнює 1,86о.
4. Тиск чистої насиченої водяної пари при 100 °С дорівнює
101325 Па. Яким буде тиск насиченої водяної пари над 7,5 %
розчином сечовини СО(NH2)2 при цій температурі?
290
5. Тиск насиченої пари деякого етеру при певній температурі
дорівнює 86393 Па. Яку кількість речовини необхідно розчини-
ти в 40 молях етеру, щоб знизити тиск його насиченої пари на
1333 Па при даній температурі?
6. Температура кипіння сірковуглецю 46,20 °С, а ебуліоскопіч-
на стала 2,36 град. Розчин, одержаний при розчиненні 1,5 г сірки у
24,0 г сірковуглецю, кипить при 46,78 °С. Із якої кількості атомів
складається молекула сірки Sx, що розчинена у сірковуглеці?
7. Розчин, одержаний при розчиненні 2,36 г гліцеріну С3Н5(ОН)3
у 100 г ацетону, кипить при 56,74 °С, а чистий ацетон – при
56,30 °С. Розрахуйте ебуліоскопічну сталу ацетону.
8. Якою буде температура кристалізації 96 % розчину етило-
вого спирту С2Н5ОН у воді, якщо кріоскопічна стала для води
дорівнює 1,86°?
9. При розчиненні 3,75 г хлороформу в 100 г етеру, ебуліоскопіч-
на константа якого дорівнює 2,12°, температура кипіння підвищила-
ся на 0,516 °С. Знайдіть відносну молекулярну масу хлороформу.
10. Водний розчин, одержаний при розчиненні 10 г деякого
неелектроліту в 200 г води, кристалізується при 1,55 °С. Обчис-
літь молярну масу речовини, якщо кріоскопічна стала для води
дорівнює 1,86°.
11. Температура кристалізації оцтової кислоти дорівнює 16,65 °С,
а її кріоскопічна стала – 3,9°. Розрахуйте температуру кристалі-
зації розчину, одержаного при розчиненні 0,1 моля неелектролі-
ту в 125 г оцтової кислоти.
12. Тиск насиченої пари водного розчину неелектроліту за пе-
вної температури дорівнює 14000 Па. Скільки молів води при-
падає на 1 моль розчиненої речовини в такому розчині, якщо
тиск водяної пари за цих умов 47375 Па?
13. Розчин, одержаний при розчиненні 0,6 г неелектроліту в
40 г етеру, кипить при 36,13 °С, а температура кипіння чистого
етеру 35,60 °С. Якою є молярна маса розчиненого неелектролі-
ту, якщо ебуліоскопічна стала етеру дорівнює 2,12°?
14. Тиск насиченої чистої водяної пари за певних умов дорів-
нює 12344 Па. Обчисліть тиск насиченої водяної пари над розчи-
ном, що складається із 50 г етиленгліколю С2Н4(ОН)2 і 900 г води.
291
15. Для приготування антифризу 6 л гліцерину С3Н5(ОН)3 (гу-
стина ρ = 1,26 г/мл) розчинили у 20 л води. При якій температу-
рі буде замерзати одержаний розчин, якщо кріоскопічна стала
для води дорівнює 1,86°?
16. Яку масу етиленгліколю С2Н4(ОН)2 необхідно змішати з 3 л
води, щоб температура кристалізації одержаного розчину знизила-
ся до –15 °С? Кріоскопічна стала для води дорівнює 1,86°.
17. Чому дорівнює осмотичний тиск розчину, у 100 мл якого
міститься 0,31 г аніліну С6Н5NH2, при 21 °С?
18. Розрахуйте осмотичний тиск розчину, у 4 л якого містить-
ся 90 г глюкози С6Н12О6, при температурі 25 °С.
19. Рівні об'єми розчинів формаліну НСНО і гліцерину С3Н5(ОН)3
при деякій температурі мають однаковий осмотичний тиск.
Яким є масове співвідношення цих речовин?
20. Тиск насиченої чистої водяної пари при певній температурі
дорівнює 25003 Па. Яким буде тиск насиченої водяної пари над
розчином, одержаним при розчиненні 8,55 г цукру С12Н22О11 у
100 г води при тій самій температурі?
21. Тиск насиченої пари над чистим етером при певній темпе-
ратурі дорівнює 648 мм рт.ст. Яку кількість речовини неелект-
роліту необхідно розчинити у 10 молях етеру, щоб знизити тиск
пари на 10 мм рт. ст. при даній температурі?
22. При певній температурі тиск насиченої пари над чистим
етером дорівнює 86400 кПа, а тиск насиченої пари етеру над
розчином, одержаним внаслідок розчинення 3,09 г неелектроліту в
370 г етеру, – 85800 кПа. Обчисліть молярну масу неелектроліту.
23. Який осмотичний тиск буде виявляти при температурі
127 °С розчин, у 500 мл якого міститься 68 г цукру С12Н22О11?
24. Обчисліть ізотонічний коефіцієнт розчину сильного елект-
роліту за такими даними: осмотичний тиск 0,1 н розчину ZnSО4
при 0 °С дорівнює 1,59.105 Па.
25. Тиск насиченої водяної пари над розчином, одержаним при
розчиненні 24,8 г KCl у 100 г води, при 100 °С дорівнює
9,14.105 Па, а тиск чистої водяної пари за цих умов – 1,01325.105 Па.
Обчисліть ізотонічний коефіцієнт розчину KCl.
292
26. Розчин, одержаний при розчиненні 8 г NaOH у 1000 г води,
кипить при 100,184 °С. Обчисліть ізотонічний коефіцієнт цього
розчину, якщо ебуліоскопічна стала для води дорівнює 0,516°.
27. Скільки грамів гліцерину С3Н5(ОН)3 необхідно змішати із
100г води, щоб одержаний розчин закипів при 101 оС? Ебуліо-
скопічна стала для води дорівнює 0,52°.
28. Тиск насиченої пари над чистим етиловим спиртом С2Н5ОН
при певній температурі дорівнює 7,22 кПа, а тиск насиченої пари
за тих самих умов над 8 % розчином деякого неелектроліту в ети-
ловому спирті – 7,02 кПа. Обчисліть молярну масу неелектроліту.
29. Розрахуйте тиск насиченої пари розчинника при 100 оС над
розчином, одержаним при розчиненні 12 г сечовини CO(NH2)2
у 180 г води.
30. Обчисліть молярну масу аніліну, якщо його 1 % розчин із гус-
тиною приблизно 1 г/мл при 0 °С має осмотичний тиск 244 кПа.
31. Чи на однакову величину знижують температуру кристалі-
зації розчинів неелектроліти та сильні електроліти? Для відпові-
ді обчисліть температуру замерзання розчинів, у яких на 1000 г
води припадає 1 моль таких речовин:
а) цукор С12Н22О11; б) формальдегід НСНО;
в) хлорид натрію NaCl; г) сульфат алюмінію Al2(SO4)3.
Кріоскопічна стала для води дорівнює 1,86о.
32. За якої температури починає замерзати розчин 18 г глюкози
С6Н12О6 у 200 г води? Кріоскопічна стала води 1,86.
33. Осмотичний тиск розчину, який містить у 200 мл 0,64 г не-
електроліту, становить 242 кПа при 20 °С. Знайдіть відносну
молекулярну масу неелектроліту.
34. Тиск пари ефіру при 30 °С становить 86,4 кПа. Яку кількість
речовини неелектроліту потрібно розчинити в 50 моль ефіру, щоб
понизити тиск пари розчинника за даної температури на 2,666 кПа?
35. Яку масу етиленгліколю С2Н4(ОН)2 потрібно розчинити в
1 кг води, щоб виготовити розчин із температурою початку за-
мерзання –15 °С? Кріоскопічна стала для води становить 1,86.
36. За якої температури закипить розчин 58,5 г натрій хлори-
ду в 200 г води, якщо сполука повністю дисоціює на іони? Ебу-
ліоскопічна стала для води становить 0,52.
293
Задачі до теми "Електролітична дисоціація.
Ступінь і константа дисоціації. Іонний добуток води.
Водневий показник"
Для розв'язання завдань цього розділу після наведених задач
для вирішення наведені довідникові дані щодо значень констант
дисоціації окремих речовин.
1. Розмістіть у порядку зменшення електричної провідності
0,1 М розчини таких речовин: оцтова кислота, хлорид кальцію,
глюкоза, хлорид натрію. Відповідь аргументуйте.
2. Поясніть, чому розчин хлороводню у бензені на відміну від
водного розчину HCl не проводить електричний струм і не взає-
модіє з цинком.
3. Які з перелічених речовин і чому проводять електричний
струм у рідкому чи розчиненому стані: а) абсолютний етиловий
спирт; б) розведена азотна кислота; в) рідкий фтороводень; г) 100 %
сірчана кислота; д) водний розчин фтороводню; е) дистильована во-
да; ж) водний розчин кухонної солі; з) водний розчин цукру?
4. Складіть рівняння дисоціації солей, назвіть катіони й ані-
они та зазначте тип кожної солі: 1) Fe2(SO4)3; 2) NH4HSO3;
3) Fe(OH)2Cl; 4) Al(NO3)3; 5) KCl·MgCl2; 6) CaCl2; 7) Na3[Al(OH)6];
8) CaCl2·Ca(ClO)2; 9) Ca(ClO)2; 10) Bi(NO3)3; 11) Bi(OH)2NO3;
12) (NH4)2Fe(SO4)2; 13) Na3AsO4; 14) K2HAsO4; 15) Cu(HSO4)2;
16) (CuOH)2SO4; 17) NaHCO3; 18) K4[Fe(CN)6]; 19) K3[Fe(CN)6];
20) (FeOH)2SO4; 21) Ba[Zn(OH)4]; 22) TiOSO4; 23) K2CO3; 24) Na2SiO3;
25) Na3PO4; 26) Na2HPO4; 27) NaH2PO3; 28) (AlOH)SO4; 29) NaH2AsO4;
30) Al(CH3COO)3.
5. Напишіть рівняння дисоціації та вираз константи дисоціа-
ції, а також зазначте основність таких кислот: 1) H3PO2;
2) H3PO3; 3) H3PO4; 4) H2Te; 5) H2SeO4; 6) CH3COOH; 7) H2SO3;
8) H2SO4; 9) H2S; 10) H2Cr2O7; 11) H2MnO4; 12) H2CrO4; 13) HClO3;
14) H3AsO4; 15) H3AsO3; 16) HBrO3; 17) HClO; 18) HNO3; 19) HNO2;
20) HCN; 21) H2SiO3; 22) H2SiF6; 23) HClO4; 24) HSbO3.
6. Напишіть рівняння дисоціації та вираз константи дисоціації,
а також кислотність таких гідроксидів: 1) NH4OH; 2) Zn(OH)2;
3) Fe(OH)2; 4) Fe(OH)3; 5) Cd(OH)2; 6) Mn(OH)2; 7) Mn(OH)4;
8) Al(OH)3; 9) NaOH; 10) Cr(OH)2; 11) Cr(OH)3; 12) Co(OH)3;
294
13) Co(OH)2; 14) Ca(OH)2; 15) Cu(OH)2; 16) Ni(OH)2; 17) Ba(OH)2;
18) Sr(OH)2; 19) As(OH)3; 20) TlOH; 21) Tl(OH)3.
7. Виходячи з будови центрального атома, розмістіть у по-
рядку зростання кислотних властивостей такі кислоти:
а) H2SO4, H2SO3, H2S; б) H3BO3, H2CO3, HNO3;
в) H2S, H2Se, H2Te; г) H2SO3, H2SeO3, H2TeO3;
д) HNO3, HPO3, HSbO3. Перевірте правильність відповіді
за даними табл. 2.
8. Виходячи із положення елементів у Періодичній системі та
будови атомів, порівняйте за силою основ такі гідроксиди:
а) Fe(OH)2 і Fe(OH)3; б) Ca(OH)2 і Mn(OH)2;
в) Zn(OH)2 і Cd(OH)2; г) Sr(OH)2 і Cd(OH)2;
д) NaOH і CsOH. Перевірте правильність відповіді за да-
ними таблиці.
Константи дисоціації електролітів у водних розчинах
Речовина Константа Речовина Константа
HNO2 K = 4,8.10–4 HNO3 K = 43,6
K1 = 4,4.10–7 K1 = 2,2.10–10
H2CO3 H2SiO3
K2 = 4,7.10–11 K2 = 1,6.10–12
K1 = 103 K1 = 1,6.10–2
H2SO4 H2SO3
K2 = 1,2.10–2 K2 = 6,3.10–8
K1 = 6.10–8 K1 = 1.10–4
H2 S H2B4O7
K2 = 1.10–14 K2 = 1.10–9
K1 = 7,5.10–3 K1 = 5,3.10–10
H3PO4 K2 = 6,3.10–8 H3BO3 K2 = 1,8.10–13
K3 = 3,2.10–12 K3 = 1,6.10–14
K1 = 3,5.10–3 K1 = 1,7.10–4
H2SeO3 H2Se
K2 = 5.10–8 K2 = 1.10–11
K1 = 3.10–3 K1 = 1.10–3
H2TeO3 H2Te
K1 = 2.10–8 K1 = 1.10–11
HCN K = 7,9.10–10 HI K = 1.1011
HBr K = 1.109 HBrO K = 2,1.10–9
HF K = 6,6.10–4 HCl K = 1.10
HClO K = 5.10–8 HClO4 K1 = 108
НIO3 K = 1,7.10–1 НIO K = 2,3.10–11
H2CrO4 K2 = 3,16.10-7 HMnO4 K = 2.102
CH3COOH K = 1,8.10–5 HCOOH K = 1,8.10–4
Al(OH)3 K3 = 1,4.10–11 Cd(OH)2 K2 = 5.10–3
295
Закінчення т а б л.
–12
Fe(OH)3 K3 = 1,35.10 Mn(OH)2 K2 = 5.10–4
Cu(OH)2 K2 = 3,4.10–7 NH4OH K = 1,8.10–5
NaOH K = 5,9 Ga(OH)3 K3 = 4.10–12
Cr(OH)3 K3 = 1,02.10–10 Zn(OH)2 K2 = 4.10–5
K1 = 9,6.10–4
Pb(OH)2 H2 O K = 1,8.10–16
K2 = 3,0.10–8
9. При розчиненні у воді 0,01 моля оцтової кислоти СН3СООН
20 % розчинених молекул розпалося на іони. Обчисліть кількість
недисоційованих молекул, а також кількості аніонів і катіонів.
10. В одному літрі 0,01 М розчину оцтової кислоти СН3СООН
міститься 6,26·1021 її молекул та іонів. Розрахуйте ступінь дисо-
ціації оцтової кислоти в цьому розчині.
11. Знайдіть ступінь дисоціації азотистої кислоти HNO2 в 1 М
розчині, якщо відомо, що в 1 мл такого розчину міститься
6,15·1020 частинок (молекул та іонів) розчиненої речовини.
12. Скільки молекул та іонів розчиненої речовини міститься в
1 мл 0,1 М розчину фтороводневої кислоти HF, якщо ступінь
дисоціації в цьому розчині α = 15 %?
13. У розчині фтороводневої кислоти міститься 0,2 г іонів Гід-
рогену Н+ і 1,8 моль недисоційованих молекул HF. Яким є сту-
пінь дисоціації HF у розчині?
14. У розчині одноосновної кислоти міститься 0,001 г іонів Гі-
дрогену Н+ і 0,1 моль недисоційованих молекул. Обчисліть сту-
пінь дисоціації кислоти в цьому розчині.
15. Як залежить величина ступеня дисоціації від концентрації
розчину? Відповідь підтвердіть розрахунками ступеня дисоціації
α синильної кислоти HCN у розчинах таких концентрацій, моль/л:
а) 1; б) 0,1; в) 0,01; г) 0,001.
16. Ступінь дисоціації двохосновної кислоти H2An за першим
ступенем у 0,1 М розчині дорівнює 0,211 %. Обчисліть констан-
ту дисоціації кислоти H2An.
17. Чому дорівнює ступінь дисоціації: а) хлорнуватистої кис-
лоти HClO в 0,2 М розчині; б) масляної кислоти С3Н7СООН у
0,005М розчині, якщо константа дисоціації масляної кислоти
становить 1,5·10–5?
296
18. Ступінь дисоціації мурашиної кислоти НСООН у 0,2 М роз-
чині дорівнює 3 %. Обчисліть константу дисоціації НСООН.
19. За якою концентрацією розчину ступінь дисоціації:
а) азотистої кислоти HNO2 буде дорівнювати 20 %;
б) бромнуватистої кислоти HBrO буде дорівнювати 0,2 %?
20. Скільки мл води необхідно додати до 300 мл 0,2 М роз-
чину оцтової кислоти СН3СООН, щоб її ступінь дисоціації збі-
льшився вдвічі?
21. У скільки разів збільшиться ступінь дисоціації амоній гідро-
ксиду, якщо до 200 мл 0,1 М розчину NH4OH додати 800 мл води?
22. Якими є концентрація іонів Гідрогену Н+ і рН у розчині:
а) мурашиної кислоти НСООН, якщо ступінь дисоціації
НСООН в цьому розчині α = 2 %;
б) сірчистої кислоти концентрації 0,02 моль/л? При розра-
хунках дисоціацією H2SO3 за другим ступенем знехтувати.
23. Ступінь дисоціації в 0,1 М розчині хлороводневої кислоти HCl
дорівнює 90 %. Розрахуйте:
а) масу іонів Гідрогену Н+ у 2 л цього розчину;
б) кількість речовини недисоційованої HCl у 5 л розчину.
24. Скільки грамів KNO3 розпалося на іони в 1 л 1 М розчину,
якщо α = 70 %?
25. Обчисліть молярну концентрацію FeCl3 у розчині, якщо ві-
домо, що в 1 л міститься 0,6 моль іонів хлору Cl–.
26. Розрахуйте концентрації іонів барію Ba2+ і хлору Cl– у 0,05 М
розчині BaCl2, якщо α = 72 %.
27. важаючи, що солі дисоціюють повністю, обчисліть концентра-
ції: а) іонів NO3– у 0,05 М розчинах AgNO3, Ba(NO3)2 і Al(NO3)3;
б) іонів Fe3+ і SO42– у 0,01 М розчині Fe2(SO4)3; в) іонів Na+ в
0,1 М розчинах NaCl, Na2SO4 і Na3PO4; г) іонів K+, Al3+ і SO42– у
0,025 М розчині KAl(SO4)2.
28. У 500 мл розчину міститься 1,17 г NaCl. Обчисліть концен-
трації іонів у розчині.
29. У 200 мл розчину міститься 0,0662 г Pb(NO3)3. Обчисліть
концентрації іонів Pb2+ і NO3– у розчині.
30. Ступінь дисоціації Н3РО4 у 0,1 М розчині дорівнює 17 %.
Нехтуючи дисоціацією фосфорної кислоти за другим і третім
ступенем, обчисліть рН розчину.
297
31. Доведіть, що розчин, у 1 л якого міститься 0,6 моль CuSO4,
0,25 моль Cu(NO3)2 і 0,35 моль K2SO4, тотожний розчину що міс-
тить у 1 л 0,85 моль CuSO4, 0,5 моль KNO3 і 0,1 моль K2SO4.
32. Ступені дисоціації в 0,01 М, 0,1 М і 1 М розчинах соляної
кислоти дорівнюють відповідно 98 %, 92 % і 78 %. На основі
необхідних розрахунків встановіть, чи є константа дисоціації
сильних електролітів сталою величиною.
33. Як приготувати розчин, у 1 л якого міститься 0,5 моль NaCl,
0,16 моль KCl і 0,24 моль K2SO4, маючи у своєму розпорядженні
тільки NaCl, KCl і Na2SO4?
34. Обчисліть концентрації іонів магнію та хлору в 20 % роз-
чині MgCl2 (ρ = 1,16 г/мл), якщо ступінь дисоціації α = 54 %.
35. Розрахуйте концентрацію CuSO4 у розчині, у якому конце-
нтрація іонів купруму(ІІ) дорівнює 0,02 моль/л, а ступінь дисо-
ціації – 40 %.
36. Розрахуйте концентрацію Na2SO4 у розчині, у якому концентра-
ція іонів натрію дорівнює 0,644 г/л, а ступінь дисоціації – 70 %.
37. Якими є концентрації іонів у 0,52 М розчині KСlO3, якщо
α = 75 %?
38. Обчисліть концентрацію Cu(NO3)2 у розчині, у якому концент-
рація іонів NO3– дорівнює 0,16 моль/л, а ступінь дисоціації – 64 %.
39. У 0,1 М розчині ступінь дисоціації оцтової кислоти дорівнює
1,32 %. За якої концентрації СН3СООН α зросте до 92 %? Якими
будуть значення рН у початковому й кінцевому розчинах?
40. Чому дорівнює концентрація іонів Н+ і рН розчину, який
утворюється, якщо 5 г 98 % розчину H2SO4 (ρ = 1,84 г/л) розвес-
ти водою до 5 л?
41. У 10 л розчину міститься 1 г NaOН. Обчисліть концентра-
цію гідроксильних іонів і рН розчину.
42. Розрахуйте ступінь дисоціації та рН у розчинах таких кис-
лот: а) Н3ВО3 концентрації 0,01 моль/л; б) Н2В4О7 концентрації
0,0125 моль/л; в) Н2SiО3 концентрації 0,0025 моль/л; г) Н2CrО4
концентрації 0,1 моль/л; д) Н2TeО3 концентрації 0,05 моль/л.
43. Cтупінь дисоціації в 0,1 М розчині NH4OH дорівнює 1,3 %.
Скільки молекул та іонів міститься у 0,5 л такого розчину? Чому
дорівнює його рН?
298
44. У якому з розчинів: NH4OH чи NH4Cl за умов однакової
концентрації вміст іонів NH4+ буде більшим? Чому?
45. Визначте константу дисоціації одноосновної кислоти, як-
що в розчині концентрації 0,08 моль/л рН = 2,4.
46. Визначити рН розчину оцтової кислоти, якщо 0,25 л 0,15 н.
її розчину нейтралізували на 60 % 0,15 н. розчином NH4OH.
Кдис=1,75·10–5.
47. Чому дорівнює рН а) 0,005 н. розчину сульфатної кислоти,
б) 0,001 н. розчину гідроксиду натрію?
48. Визначити концентрації іонів Н+ та ОН− у розчинах із вод-
невим показником рівним: 3,2; 5,8; 9,1; 11,4; 6,5; 7,8; 13,2.
49. Концентрація розчину одноосновної органічної кислоти дорів-
нює 6,67·10–3 моль/л; рН = 5. Розрахуйте константу дисоціації кислоти.
50. Розрахуйте рН розчину, який одержали при розчиненні 11,2 л
аміаку (н.у.) у 500 мл води. Густина утвореного розчину 0,99 г/см3.
51. Розчин азотної кислоти з рН = 2 змішали з рівним об'ємом
розчину NaOH з рН =11. Визначити рН одержаного розчину.
52. Яка маса барій гідроксиду міститься в 50 мл розчину, якщо
рН розчину становить 12?
53. 500 мл 0,4 М хлоридної кислоти змішали з таким самим об'ємом
0,2 М розчину натрій гідроксиду. Визначте рН добутої рідини.
54. Обчисліть значення рН 3,65 %-го розчину хлороводню.
Вважайте густину розчину рівною 1 г/мл.
55. Який об'єм хлороводню (н. у.) був розчинений у воді, якщо пі-
сля розбавляння розчину до об'єму 1 л значення рН становило 3?
56. Після розбавлення водою розчину сильної кислоти з рН = 2
його об'єм збільшився в 10 разів. Яке значення рН нового розчину?
57. Яку масу нітратної кислоти містить розчин об'ємом 4 л,
якщо рН його становить 2?
58. Які молярні концентрації іонів Н+ і ОН– у водному розчині
з рН = 3?
59. У деякій масі води розчинили 30 г оцтової кислоти. У добутому
розчині виявлено 0,01 г іонів Н+. Який ступінь дисоціації кислоти?
60. Розрахуйте ступінь електролітичної дисоціації електроліту
AB, якщо у розчині молекул AB, які не зазнали дисоціації, удвічі
менше, ніж іонів A+.
299
61. Обчисліть ступінь електролітичної дисоціації хлоридної
кислоти, якщо кількість усіх іонів у розчині в дев'ять разів пере-
вищує кількість молекул HCl.
62. Визначте рН розчину, у 3 л якого міститься 8,1 10–4 моль
іонів ОН–.
63. Заповніть таблицю:
рН 2 13 7 9 6 11 4
[Н+]
[ОН–]
Характер
середовища
Задачі до теми "Розчинність речовин. Добуток розчинності"

1. При 25 оС у 50 г води може максимально розчинитися
18,0 г NaCl. Чому дорівнює розчинність натрій хлориду при
25 оС? Якою є масова частка NaCl у насиченому розчині?
2. При 20 оС у 500 г води може максимально розчинитися
80,5 г Na2SO4. Чому дорівнює розчинність натрій сульфату при
20 оС? Якою є масова частка Na2SO4 у насиченому розчині?
3. Розчинність калій гідрогенсульфату при 100 оС дорівнює
113,6 г. Обчисліть масу води, яку необхідно взяти для розчинен-
ня 80,0 г КНSO4 при цій температурі. Якою є масова частка
КНSO4 у насиченому розчині?
4. При 30 оС масова частка NaNO3 у насиченому розчині до-
рівнює 40 %. Якою є розчинність NaNO3 при 30 оС? Скільки во-
ди необхідно для розчинення 160 г натрій нітрату?
5. Розчинність плюмбум(ІІ) нітрату при 100 оС дорівнює
127,3 г. Скільки грамів Pb(NO3)2 можна розчинити при зазначе-
ній температурі у 250 мл води?
6. Розчинність барій хлориду при 60 оС складає 46,4 г. Обчи-
сліть його масову частку в насиченому розчині. Яку масу крис-
талогідрату BaCl2·2H2O можна розчинити у 240 мл води при за-
значеній температурі?
7. Розчинність кадмій хлориду при 20 оС дорівнює 114,1 г.
Розрахуйте масову частку CdCl2 у насиченому розчині при 20 оС.
8. Розчинність купрум(ІІ) сульфату при 30 оС дорівнює 25,0 г.
Чи буде за таких умов 18 % розчин CuSO4 насиченим?
300
9. Який об'єм води необхідно взяти для розчинення 47 г су-
леми HgCl2 при 20 оС, якщо її розчинність складає 23,5 г? Якою
є масова частка HgCl2 у насиченому розчині?
10. При 15 оС у 200 г води максимально розчиняється 70,0 г
амоній хлориду. Обчисліть масову частку NH4NO3 у насиченому
розчині та його коефіцієнт розчинності при 15 оС.
11. Масова частка купрум(ІІ) хлориду CuCl2 у насиченому
розчині при 20 оС дорівнює 42,7 %. Яке значення має коефіцієнт
розчинності CuCl2 при даній температурі?
12. Які маси води й гідроксиду натрію необхідні для приготу-
вання 50 г насиченого при 20 оС розчину NaOH, якщо його роз-
чинність дорівнює 108,7 г?
13. Скільки грамів NaOH не розчиниться, якщо 50 г гідроксиду
натрію розмішувати у 40 мл води? Якою буде масова частка оде-
ржаного розчину? Коефіцієнт розчинності NaOH дорівнює 108,7 г.
14. За умов підвищеної температури приготували 600 г 40 %
розчину калій дихромату K2Cr2O7. Яка маса кристалічного K2Cr2O7
випаде в осад після охолодження розчину до 20 оС, якщо масо-
ва частка K2Cr2O7 у насиченому розчині при зазначеній темпе-
ратурі дорівнює 11,1 %? Розрахуйте розчинність калій дихро-
мату при 20 оС.
15. За умов підвищеної температури приготували 800 г 30 %
розчину натрій сульфату. Яка маса кристалогідрату Na2SO4.10H2O
випаде в осад після охолодження розчину до 20 оС, якщо масова
частка Na2SO4 у насиченому розчині при зазначеній температурі
дорівнює 16,1 %? Розрахуйте розчинність Na2SO4 при 20 оС.
16. Внаслідок охолодження до певної температури із 400 г
20 % розчину випало в осад 50 г кристалічної речовини. Обчис-
літь масову частку речовини та її коефіцієнт розчинності в охо-
лодженому розчині.
17. У 200 г розчину, насиченого при 60 оС, міститься 164 г ар-
гентум(І) нітрату AgNO3. Після охолодження розчину до 10 оС в
осад випало 101,7г твердого AgNO3. Обчисліть коефіцієнти роз-
чинності AgNO3 при 60 оС і 10 оС.
18. У 500 г води при нагріванні розчинили 300 г амоній хлори-
ду NH4Cl. Яка маса солі NH4Cl випаде в осад із одержаного роз-
чину при його охолодженні до 50 оС, якщо розчинність NH4Cl
при даній температурі складає 50 г?
301
19. Розчинності калій хлорату KClO3 при 70 оС і 30 оС відповідно
дорівнюють 30,2 г і 10,1 г. Яка маса KClO3 випаде в осад із 150 г роз-
чину, насиченого при 70 оС, після його охолодження до 30 оС?
20. Унаслідок охолодження від 30 оС до 0 оС 500 г насиченого
розчину амоній броміду NH4Br в осад випало 61,4 г твердого
NH4Br. Розчинність NH4Br при 30 оС дорівнює 81,8 г. Обчисліть
розчинність NH4Br при 0 оС.
21. Яка маса калій нітрату KNO3 випаде в осад із 200 г насиченого
при 60 оС розчину після його охолодження до 0 оС? Розчинності
KNO3 при 60 оС і 0 оС дорівнюють відповідно 110,0 г і 13,0 г. Як змі-
ниться масова частка солі внаслідок охолодження розчину?
22. Коефіцієнти розчинності натрій фториду NaF при 0 оС і
40 оС дорівнюють відповідно 4,1 г і 4,5 г. Яку масу насиченого
при 40 оС розчину NaF необхідно взяти, щоб після його охоло-
дження до 0 оС випало в осад 4 г фториду натрію? Якими є масові
частки NaF у насичених розчинах при зазначених температурах?
23. До 100 г насиченого при 20 оС розчину аргентум(І) нітрату
додали 67,3 г сухої солі AgNO3 s нагріли суміш при постійному
перемішуванні до 60 оС. Чи є одержаний розчин насиченим, як-
що коефіцієнти розчинності AgNO3 при 20 оС і 60 оС становлять
відповідно 229,5 г і 455 г? Обчисліть масові частки AgNO3 у ви-
хідному й одержаному розчинах.
24. До 100 г розчину деякої солі, насиченого при 50 оС, долили
400 г розчину цієї самої солі, насиченого при 0 оС, і довели тем-
пературу до 50 оС. Коефіцієнти розчинності солі при 50 оС і 0 оС
дорівнюють відповідно 35 г і 8 г. Обчисліть масові частки солі у
вихідних і кінцевому розчинах.
25. До 200 г розчину деякої солі, насиченого при 70 оС, додали
300 г розчину цієї самої солі, насиченого при 20 оС. Одержаний
розчин охолодили до температури 0 оС. Розрахуйте масу осаду,
що випав унаслідок охолодження, якщо коефіцієнти розчинності
солі при 70 оС, 20 оС і 0 оС дорівнюють відповідно 116 г, 41 г і
20 г. Якими є масові частки солі в насичених розчинах за умов
кожної зазначеної температури?
26. Масова частка купрум(ІІ) сульфату в насиченому при 30 оС
розчині дорівнює 20 %. Яким є коефіцієнт розчинності CuSO4 при
302
цій температурі? Скільки грамів солі CuSO4 випаде в осад після
охолодження розчину до 0 оС, якщо при 0 оС γ = 12г/100 г Н2О?
27. Розчинність купрум(ІІ) хлориду при 20 оС дорівнює 74,5 г.
Обчисліть масову частку CuCl2 у насиченому при такій темпера-
турі розчині. Яка маса солі CuCl2 випаде в осад із 100 г насиче-
ного при 20 оС розчину після його охолодження до 0 оС, якщо
при 0оС γ = 32,3г/100г Н2О.
28. До 200 г розчину деякої солі, насиченого при 20 оС, додали
105 г сухої солі та нагріли до 80 оС при постійному перемішу-
ванні. Чи буде одержаний розчин насиченим, якщо коефіцієнти
розчинності цієї солі при 20 оС і 80 оС відповідно дорівнюють
14 г і 75 г? Якими є масові частки солі в насичених розчинах
при зазначених температурах?
29. Розчинності натрій хлориду при 100 оС і 10 оС відповідно дорі-
внюють 39,8 г і 35,8 г. Яка маса NaCl викристалізується з 500 г наси-
ченого при 100 оС розчину після його охолодження до10 оС? Якими
є масові частки NaCl при зазначених температурах?
30. Змішали 300 г розчину калій дихромату K2Cr2O7, насиче-
ного при 20 оС, і 200 г розчину цієї самої солі, насиченого при
90 оС. Одержаний розчин має температуру 40 оС. Яка маса осаду
K2Cr2O7 при цьому утворилася? Обчисліть масові частки K2Cr2O7
у насичених розчинах при всіх зазначених температурах. Коефі-
цієнти розчинності K2Cr2O7 при 20 оС, 40 оС і 90 оС відповідно
дорівнюють 12,5 г, 26,0 г і 83,2 г.
31. Коефіцієнти розчинності солі при 70оС і 30оС відповідно до-
рівнюють 25,0 г і 7,8 г. Скільки грамів сухої солі необхідно дода-
ти до 125 г розчину цієї солі, насиченого при 30 оС, щоб після на-
грівання його до 70 оС одержати насичений розчин? Розрахуйте
масові частки солі в насичених розчинах при 70 оС і 30 оС.
32. Масова частка аргентум(І) нітрату AgNO3 в насиченому роз-
чині при 60 оС дорівнює 82 %. Після охолодження 140 г такого роз-
чину від 60 оС до 20 оС випало в осад 71,2 г солі AgNO3. Обчисліть
коефіцієнти розчинності AgNO3 при зазначених температурах.
33. У 50 г води при 30 оС може розчинитися 40,9 г амоній бро-
міду NH4Br. Після охолодження 300 г насиченого при 30 оС роз-
чину до 0 оС випадає в осад 36,8 г NH4Br. Обчисліть коефіцієнти
розчинності NH4Br при зазначених температурах.
303
34. У 100 л води за н.у. може розчинитися 6,985 г кисню. Роз-
рахуйте об'ємну розчинність О2 (кількість літрів О2 на 1 л Н2О).
35. Розчинність азоту N2 у воді за н.у. складає 0,0154 л на 1 л
Н2О. Який об'єм води необхідний для розчинення 1 кг азоту, що
перебуває під тиском 5 атм?
36. Вуглекислий газ знаходиться в балоні ємністю 25 л при
15 оС під тиском 15 атм. Обчисліть об'єм води, у якому можна
розчинити цей газ за н.у., якщо розчинність СО2 за н.у. дорівнює
1,7 л СО2/1 л Н2О.
37. При 20 оС у 1 л води розчиняється 702 л амоніаку NH3.
Розрахуйте масову частку амоній гідроксиду NH4OH, що утво-
рюється в насиченому розчині.
38. За н.у. в 1 л води розчиняється 1,71 л вуглекислого газу. Як
необхідно змінити тиск, щоб при 0 оС розчинність СО2 складала
16 г СО2/1лН2О?
39. За н.у. в 1 л води розчиняється 4,62 л сірководню H2S. Під
яким тиском необхідно розчинити цей газ, щоб одержати 5 %
розчин сірководневої кислоти H2S?
40. Якої концентрації можна одержати вугільну кислоту за н.у.
внаслідок розчинення вуглекислого газу СО2 у воді, якщо його
розчинність дорівнює 1,7 л СО2 / 1 л Н2О?
41. Нагріли 40 г насиченого при 0 оС розчину соляної кислоти HCl
до темперутури 50 оС. Розрахуйте масу одержаного розчину й масо-
ву частку HCl у ньому, якщо відомо, що за н.у. в 100 г води розчиня-
ється 59,6 г хлороводню, а при 50оС і 1 атм – 50,5 г HCl.
42. При 15 оС добуток розчинності PbI2 дорівнює 8,7.10–9. Обчис-
літь концентрації іонів Pb2+ і I– у насиченому розчині над осадом.
43. Чи буде утворюватися осад при змішуванні 1 л 0,5 н роз-
чину AgNO3 з 1 л 0,5 н розчином K2Cr2O7, якщо добуток роз-
чинності Ag2Cr2O7 складає 2.10–7?
44. Чи утвориться осад при змішуванні 1 л 0,1 н розчину
Pb(NO3)2 і 1 л 0,4 н розчину NaCl, якщо добуток розчинності
PbCl2 дорівнює 2.10–5?
45. У 500 мл води розчиняється 0,0156 г Ag2CrO4. Чому дорів-
нює добуток розчинності цієї солі?
46. Обчисліть розчинність солі Са3(РО4)2 (моль/л), якщо її до-
буток розчинності дорівнює ДР = 2.10–29.
304
47. Для насичення 250 мл води повареною сіллю при 20 °С по-
трібно 87,5 г цієї солі. Визначите коефіцієнт розчинності NaCl у
воді при цій температурі.
48. Розчинність сульфату амонію при 20 °С дорівнює 75,4 г у 100 г
води. Визначите масову доля (NH4)2SO4 у насиченому розчині.
49. Який об'єм сірчаної кислоти з масовою часткою Н2SO4
50,5 % і густиною 1,40 буде потрібно для готування 1,5 л деци-
молярного розчину цієї кислоти?
50. Насичений розчин Ag2Cr2O7 містить 0,5 моль Na2Cr2O7.
Знайти концентрацію іонів аргентуму Ag+ в цьому розчині, якщо
ДР = 2·10–7, а α натрій дихромату дорівнює 75 %.
51. ДР плюмбум дифлуору (PbF2) дорівнює 3,2 10–8. Яка маса
плюмбуму у вигляді іонів знаходиться в 5 л насиченого розчину?
52. Визначити об'єм 1 М розчину магній хлориду, який потрі-
бен для повного осадження іонів Аg+ із 300 мл 0,5 М розчину
нітрату срібла.
53. При 20 ºС ДР (PbCl2) = 1,6 10–5. Розрахуйте молярну кон-
центрацію солі у її насиченому розчині при даній температурі.
54. Визначити молярну концентрацію іонів Аg+ у насиченому
розчині фосфату срібла, якщо ДР (Ag3РO4) = 1,3 10–20.
55. Розрахуйте молярну концентрацію іонів барію та фтору в
насиченому розчині барій фториду, якщо ДР (ВаF2) = 1,1 10–6.
56. Розрахуйте константу розчинності барій хромату, якщо йо-
го розчинність при 25 ºС дорівнює 2,77 10–3 г/л.
57. Розрахуйте мінімальну молярну концентрацію натрій хло-
риду в розчині, при якій додавання до цього розчину рівного
об'єму розчину арґентум нітрату, із концентрацією 0,005 моль/л,
сприятиме утворенню осаду. ДР (AgCl) = 1,78 10–10.
58. Чи випаде осад, якщо змішати рівні об'єми 0,01 М розчину
кальцій нітрату та натрій сульфату? ДР (CaSO4) = 2,5 10–5.
59. Розрахуйте маси катіонів та аніонів у 500 мл 0,3 М розчину
барій нітрату.
60. Добуток розчинності (PbCl2) = 1,6 10–5 за кімнатної темпе-
ратури. Розрахуйте розчинність цієї солі за цієї ж температури й
концентрації кожного з її іонів у насиченому розчині.
61. Насичений розчин барій хромату містить 1,5 10–5 моль солі
в 1 л розину. Обчисліть ДР цієї солі.
305
62. У 6 л насиченого розчину плюмбум сульфату міститься у
вигляді іонів 0,186 г плюмбуму. Розрахуйте добуток розчиннос-
ті солі плюмбум сульфату.
Вправи до теми " Реакції обміну в розчинах електролітів.

Іонно-молекулярні рівняння "
1. Напишіть молекулярні й іонні рівняння таких реакцій:
а) розчинення у хлоридній кислоті сполук ZnS і Zn(OH)2;
б) розчинення у сульфатній кислоті Fe(OH)3 і FeS;
в) нейтралізація натрій гідроксидом слабких кислот HNO2
і H2SiO3;
г) дія барій гідроксиду на розчини солей MgSO4 і Na2CO3;
д) розчинення в калій гідроксиді амфотерних гідроксидів
Be(OH)2 і Cr(OH)3.
2. Змішують попарно розчини таких речовин:
а) Na3PO4, CuSO4, ZnCl2, K2S;
б) Hg(NO3)2, (NH4)2S, FeSO4, K3PO4;
в) Na2SiO3, AgNO3, NH4Cl, MgSO4 – у кожному наборі
всього по шість можливих варіантів. Для тих випадків,
коли буде відбуватися взаємодія, напишіть молекулярні
й іонні рівняння реакцій.
3. Надлишком розчину калій гідроксиду КОН подіяли на роз-
чин (чи суспензію) кожної з таких речовин: 1) H2S; 2) FeCl3;
3) Al(OH)3; 4) KHCO3; 5) H3PO4; 6) NiSO4; 7) Be(OH)2; 8) MgSO4;
9) Pb(OH)2; 10) Hg(NO3)2; 11) AgNO3; 12) ZnCl2; 13) Cr2(SO4)2;
14) KH2PO4; 15) NH4Cl; 16) (NH4)2Fe(SO4)2; 17) Pb(NO3)2; 18) Na2HPO4;
19) Al(OH)Cl2; 20) Cd(NO3)2; 21) H2SiO3; 22) KAl(SO4)2; 23) MnCl2;
24) CH3COOH; 25) (CH3COO)Ag; 26) CrCl2; 27) CrCl3; 28) FeCl2;
29) [Fe(OH)2]2SO4; 30) NH4HCO3.
Напишіть молекулярні й іонні рівняння реакцій.
4. Надлишок сульфатної кислоти додали до розчину (чи суспен-
зії) кожної з таких речовин: 1) KH2PO4; 2) Pb(OH)2; 3) (CH3COO)Ag;
4) Al(OH)Cl2; 5) Hg(NO3)2; 6) [Fe(OH)2]2SO4; 7) K3PO4; 8) Na2CO3;
9) Al(OH)3; 10) NH4HCO3; 11) Na2HPO4; 12) Be(OH)2; 13) K2SiO3;
14) FeS; 15) NaNO2; 16) MgS; 17) Fe(OH)3; 18) AgNO3; 19) Fe(OH)2;
20) KF; 21) Cr(OH)3; 22) Cr(OH)2; 23) BaCl2; 24) (NH4)2S; 25) Mg(OH)2;
306
26) Na[Al(OH)4]; 27) Na3[Cr(OH)6]; 28) Fe(OH)2NO3; 29) (NH4)2CO3;
30) CH3COONa.
Напишіть молекулярні й іонні рівняння реакцій.
5. Наведіть по два приклади молекулярних рівнянь реакцій,
які відповідають таким скороченим іонним рівнянням:
1) H+ + OH– → H2O;
2) Pb2+ + S2– → PbS;
3) ClO– + H+ → HClO;
4) CO32– + 2H+ → CO2 + H2O;
5) HCO3– + H+ → CO2 + H2O;
6) CH3COOH + OH– → CH3COO– + H2O;
7) SO32– + 2H+ → SO2 + H2O;
8) HSO3– + H+ → SO2 + H2O;
9) Pb2+ + CrO42– → PbCrO4;
10) ZnOH+ + H+ → Zn2+ + H2O;
11) SiO32– + 2H+ → H2SiO3;
12) Zn2+ + 4OH– → [Zn(OH)4]2–;
13) HCN + OH– → CN– + H2O;
14) CN– + H+ → HCN;
15) PO43– + 2H+ → H2PO4–;
16) Ba2+ + SO42– → BaSO4;
17) H2PO4– + 2OH– → PO43– + 2H2O;
18) Pb2+ + SO42– → PbSO4;
19) Fe(OH)2+ + 2OH– → Fe(OH)3;
20) Fe(OH)2+ + OH– → Fe(OH)3.
6. Чим пояснюється можливість проходження обмінних реа-
кцій у розчинах? Назвіть ознаки необоротних іонних реакцій,
зазначте умови утворення кислот і основ із солей. Складіть мо-
лекулярні, розгорнуті та скорочені іонні рівняння реакцій, що
відбуваються в розчинах при змішуванні таких речовин:
1) натрій сульфід і плюмбум(ІІ) нітрат;
2) кальцій карбонат і хлоридна кислота;
3) амоній сульфід і ферум(ІІ) сульфат;
4) калій силікат і хлоридна кислота;
5) кадмій хлорид і калій сульфід;
6) гідроксид алюмінію і гідроксид натрію;
7) натрій гідрокарбонат і натрій гідроксид;
8) калій йодид і плюмбум(ІІ) нітрат;
307
9) купрум(ІІ) сульфат і натрій сульфід;
10) цинк хлорид і сірководнева кислота;
11) калій сульфід і хлороводнева кислота;
12) магній сульфат і натрій карбонат;
13) аргентум (І) нітрат і калій хлорид;
14) берилій гідроксид і калій гідроксид;
15) амоній хлорид і барій гідроксид;
16) барій карбонат та азотна кислота;
17) ферум (ІІІ) хлорид і калій гідроксид;
18) алюміній хлорид та аргентум (І) нітрат;
19) калій гідрокарбонат і сірчана кислота;
20) алюміній гідроксид і сірчана кислота;
21) натрій фосфат і кальцій хлорид;
22) кобальт(ІІ) нітрат і барій гідроксид;
23) ферум(ІІІ) гідроксид і азотна кислота;
24) ферум(ІІ) сульфід і хлоридна кислота;
25) нікол (ІІ) сульфат і амоній сульфід;
26) калій тетрагідроксоцинкат і соляна кислота;
27) натрій гідроксид і сірчана кислота;
28) кремнієва кислота і калій гідроксид;
29) барій хлорид та аргентум (І) ацетат;
30) плюмбум(ІІ) гідроксид і натрій гідроксид.
7. Складіть молекулярні, розгорнуті та скорочені іонні рівнян-
ня для ланцюжка перетворень:
1) Zn→Zn(OH)2→Na2[Zn(OH)4]→ZnSO4→ZnO;
2) Cu(OH)2→CuSO4→Cu(OH)2→CuO→CuSO4;
3) H2SO4→BaSO4→BaO→Ba(OH)2→BaCl2;
4) Fe(NO3)2→Fe(OH)2→FeO→FeSO4→FeCl2;
5) BeCl2→Be(OH)2→BeO→Na2[Be(OH)4]→Be(NO3)2;
6) ZnO→ZnSO4→Na2[Zn(OH)4]→ZnS→Zn(NO3)2;
7) AgNO3→HNO3→Pb(NO3)2→Pb(OH)2→ PbSO4;
8) Fe(OH)3→Fe2O3→Fe2(SO4)3→Fe(NO3)3→Fe(OH)3;
9)Al(CH3COO)3→Al(OH)3→Al2O3→Na3[Al(OH)6]→AlCl3;
10) Cd(NO3)2→Cd(OH)2→CdSO4→CdCl2→HCl;
11) MgCO3→CO2→Na2CO3→NaHCO3→Na2CO3;
12) HgCl2→HgO→HgCl2→Hg(NO3)2→HgSO4;
13) CuCl2→Cu(NO3)2→CuS→Cu(NO3)2→Cu(OH)2;
308
14) Bi(NO3)3→Bi(OH)3→Bi2O3→Bi(NO3)3→Bi2(CO3)3;
15) MnSO4→MnCl2→MnI2→Mn(NO3)2→Mn(OH)2;
16) BaO→Ba(OH)2→BaCl2→BaSO4→BaO;
17) HCl→CaCl2→CaSO4→Ca(NO3)2→CaCO3;
18) AgNO3→Ag2O→AgNO3→HNO3→Fe(NO3)3;
19) (NH4)2S→H2S→K2S→CuS→Cu(NO3)2;
20) Ca(OH)2→CaCO3→Ca(NO3)2→CaSO4→CaO;
21) MgCl2→MgCO3→Mg(HCO3)2→MgCO3→MgSO4;
22) AlCl3→Al(OH)3→Al2(SO4)3→Na[Al(OH)4]→AlPO4;
23) Sr(NO3)2→Sr(OH)2→SrCl2→SrSO4→SrO;
24) MgSO4→MgCl2→Mg(NO3)2→Mg(OH)2→Mg3(PO4)2;
25) (NH4)2CO3→NH4HCO3→NH3→NH4OH→(NH4)3PO4;
26) CaCl2→ HCl→ HNO3→ Ca(NO3)2→ Ca3(PO4)2;
27) Al(CH3COO)3→ Na[Al(OH)4]→Na2SO4→NaOH;
28) Na2CO3→ Ag2CO3→CO2→ Mg(HCO3)2→ Mg(NO3)2;
29) Cr(OH)3→ Na[Cr(OH)4]→Cr2(SO4)3→H2SO4→H2O;
30) NH4OH→(NH4)2S→K2S→KOH→ H2O.
8. Укажіть, які речовини з перелічених HCl, HF, H2S, HNO3,
C2H5OH, C12H22O11 у водних розчинах є неелектролітами, слаб-
кими електролітами та сильними електролітами.
9. Напишіть схеми електролітичної дисоціації сульфату алю-
мінію, гідросульфату кальцію, нітрату гідроксоцинка.
10. Напишіть молекулярні й іонні рівняння реакцій гідроксиду
хрому (III) із сірчаною кислотою та гідроксидом калію.
11. До розчину карбонату натрію долили розчин:
а) хлориду натрію;
б) гідроксиду натрію;
в) хлороводородной кислоти;
г) хлориду кальцію.
Напишіть молекулярні й іонні рівняння можливих реакцій.
12. Напишіть повні молекулярні й скорочені іонні рівняння
наступних реакцій:
а) Ca(NO3)2 + К2CO3 → CaCO3 + КNO3;
б) HNO3 + Ba(OH)2 → Ba(NO3)2 + H2O;
в) Ba(NO2)2 + К2SO4 → BaSO4 + КNO2;
г) К2CO3 + HCl → KCl + CO2 + H2O;
д) Na2CO3 + H2SO4 → Na2SO4 + CO2 + H2O;
309
е) NaOH + Fe(NO3)2 → Fe(OH)2 + NaNO3;
є) Pb(NO3)2 + К2SO4 → PbSO4 + КNO3;
ж) Na2SіO3 + Ва(OH)2 → BaSіO3 + NaOH;
з) FeCl3 + СsOH → Fe(OH)3 + CsCl;
и) FeSO4 + Na3PO4 → FePO4 + Na2SO4.
13. Напишіть повні молекулярні й скорочені іонні рівняння
таких реакцій:
а) Fe(OH)2 + HNO3 → Fe(NO3)2 + H2O;
б) Fe(OH)3 + H2SO4 → Fe2(SO4)3 + H2O;
в) MgCO3 + HCl → MgCl2 + CO2 + H2O;
г) Cu(OH)2 + HNO3 → Cu(NO3)2 + H2O;
д) Al(OH)3 + H2SO4 → Al2(SO4)3 + H2O;
е) AlCl3 + AgNO3 → Al(NO3)2 + AgCl;
є) FeCl2 + AgNO3 → Fe(NO3)2 + AgCl.
Вправи до теми "Гідроліз солей"

1. Як і чому впливає на ступінь гідролізу солей зміна температу-
ри й концентрації розчинів? Для підтвердження відповіді складіть
молекулярні й іонні рівняння реакцій гідролізу алюміній хлориду:
а) у дуже розведеному розчині за умов високої температури;
б) у помірно розведеному розчині при кімнатній температурі.
2. У яких випадках внаслідок гідролізу утворюються кислі
солі, а в яких – основні? Наведіть по два приклади, склавши від-
повідні рівняння у молекулярній та іонній формах.
3. Чим можна пояснити, що розведені розчини солей LiNO2 і
CsCN мають лужну реакцію середовища? Для відповіді наведіть
молекулярні й іонні рівняння реакцій гідролізу солей.
4. Чим можна пояснити, що розведені розчини солей Cu(NO3)2
і FeSO4 мають кислу реакцію середовища? Для відповіді наведіть
молекулярні й іонні рівняння реакцій гідролізу солей.
5. Чим можна пояснити, що при гідролізі меркурій(ІІ) нітрату
Hg(NO3)2 утворюється основна сіль, а при гідролізі аргентум(І)
сульфату Ag2SO4 – кисла? Напишіть молекулярні й іонні рівнян-
ня реакцій гідролізу, зазначте рН середовища в розчинах.
6. У який колір буде забарвлюватися нейтральний лакмус у роз-
ведених водних розчинах таких солей: KNO3, Li2CO3, CH3COONH4,
310
Mg(NO3)2? Відповідь підтвердіть складанням молекулярних та
іонних рівнянь реакцій гідролізу солей.
7. Чому розчини солей NH4NO3 і ZnSO4 мають кислу реакцію
середовища, розчини CH3COONH4 і KNO3 – нейтральну, а роз-
чини NaBrO і K2SiO3 – лужну? Для відповіді напишіть рівняння
гідролізу солей.
8. Яка з наведених нижче солей піддається гідролізу у водних
розчинах? Для кожної солі складіть молекулярне й іонне рівняння
гідролізу та зазначте реакцію середовища у її водному розчині:
а) NaCN, NaI, NH4Cl, Na2SO4, K2CO3;
б) NaCl, Na3PO4, (NH4)2CO3, CuSO4, KClO3;
в) (CH3COO)2Ca, NaNO3, (NH4)2SO4, Na2CrO4, K2S;
г) ZnCl2, Al2S3, NaBr, MgSO4, K2SO4.
9. Яка із солей і чому більшою мірою піддається гідролізу у вод-
них розчинах за однакових умов (температура, концентрація):
а) FeCl2 чи FeCl3; б) Na2CO3 чи Na2S;
в) MgCl2 чи FeCl2; г) NaCN чи NaNO2;
д) Na3PO4 чи Na3BO3; е) ZnCl2 чи CaCl2;
є) CH3COOK чи CH3COONH4; ж) Na2SO3 чи Na2S?
10. Поясніть, чому при додаванні води до концентрованих
розчинів солей SnCl2 і SnCl4 випадають осади: у першому випа-
дку SnOHCl, а у другому – H2SnO3? Напишіть відповідні моле-
кулярні й іонні рівняння реакцій гідролізу наведених солей.
11. Чому при високих температурах натрій хлорид здатний гі-
дролізуватися з виділенням хлороводню? Складіть рівняння гід-
ролізу в молекулярній та іонній формах. Чи піддається NaCl гід-
ролізу при звичайних температурах:
а) у водному розчині; б) у спиртовому розчині? Чому?
12. Підберіть по два молекулярних рівняння до кожного з на-
ведених іонних рівнянь реакцій гідролізу:
а) Fe3++ 2H2O→ Fe(OH)2++ H+;
б) CO32– + H2O→ HCO3– +OH–;
в) CrOH2+ + H2O → Cr(OH)2+ + H+;
г) S2– + H2O → HS– + OH–;
д) Sn2+ + H2O→ SnOH++ H+;
е) HPO42– + H2O → H2PO4– + OH–.
311
13. Поясніть, чому розведені розчини Na3PO4 і Na2SO3 мають
лужну реакцію середовища, а розчини NaH2PO4 і NaHSO3 – сла-
бкокислу? Для пояснення наведіть молекулярні й іонні рівняння
реакцій гідролізу зазначених солей, а також рівняння дисоціації
відповідних кислот.
14. Дією яких чинників можна посилити гідроліз солей? У
який бік буде зміщуватися гідролітична рівновага у водному
розчині солі CH3COONa, якщо:
а) підкислити розчин оцтовою кислотою CH3COOH; соля-
ною кислотою HCl;
б) розвести розчин великою кількістю води;
в) додати розчин лугу NaOH;
г) знизити температуру;
д) долити розчин NH4Cl;
е) долити розчин NaNO2?
Відповідь поясніть за допомогою молекулярного й іонного рі-
внянь реакції гідролізу вихідної солі, а також відповідних рівнянь
реакцій, що відбуваються при додаванні зазначених реагентів.
15. Дією яких чинників можна загальмувати гідроліз солей? У
який бік буде зміщуватися гідролітична рівновага у водному
розчині солі Fe2(SO4)3, якщо:
а) підкислити розчин сірчаною кислотою H2SO4;
б) розвести розчин великою кількістю води;
в) додати розчин лугу NaOH;
г) підвищити температуру;
д) долити розчин NH4Cl;
е) долити розчин NaNO2;
ж) додати невелику кількість сухого Fe2(SO4)3?
Відповідь поясніть за допомогою молекулярного й іонного
рівнянь реакції гідролізу вихідної солі, а також відповідних рів-
нянь реакцій, що відбуваються при додаванні зазначених реагентів.
16. Унаслідок сумісного гідролізу солей: а) AlCl3 і CH3COONa;
б) FeCl3 і CH3COONa за однакових умов у першому випадку утво-
рюється осад основної солі Al(OH)2(CH3COO), а в другому –
FeOH(CH3COO)2. Поясніть причину цього явища та складіть моле-
кулярні й іонні рівняння реакцій сумісного гідролізу названих солей.
312
17. При змішуванні розбавлених водних розчинів наведених
пар солей, особливо при легкому нагріванні, відбувається не-
оборотний повний гідроліз кожної солі з утворенням кінцевих
продуктів гідролізу. Поясніть це явище. Складіть молекулярні й
іонні рівняння сумісного гідролізу двох солей:
а) FeCl2 і (NH4)2S; б) Al(NO3)3 і Na2SO3;
в) CrCl3 і Na2CO3; г) Fe2(SO4)3 і K2S;
д) Al2(SO4)3 і Na2SiO3; е) FeCl3 і K2CO3;
є) MgSO4 і CH3COONa; ж) Na2SO3 і Cr2(SO4)3.
18. Розмістіть формули солей у порядку зростання їхньої здат-
ності до гідролізу: амоній фторид, амоній хлорид, амоній ацетат,
амоній карбонат, амоній сульфід, амоній сульфіт. Відповідь мо-
тивуйте. Яким буде середовище у водному розчині кожної солі?
Для солей (NH4)2S і (NH4)2SO3 наведіть молекулярні й іонні рів-
няння реакцій гідролізу.
19. Який тип гідролізу (простий, ступеневий, повний) буде
відбуватися в розведених водних розчинах таких солей: NaClO,
K3PO4, Al2S3, CrSO4? Складіть молекулярні й іонні рівняння реа-
кції гідролізу, зазначте рН кожного розчину.
20. Напишіть молекулярні й іонні рівняння гідролізу солі
К3РО4 і складіть вирази констант гідролізу для кожної стадії.
Чим можна пояснити, що величина ступеня гідролізу зменшу-
ється на кожній подальшій стадії?
21. Укажіть речовини з числа K2SO4, K2SO3, (NH4)2SO4, SiCl4, у
яких відбувається гідроліз при їхньому розчиненні у воді. На-
пишіть рівняння реакцій гідролізу в молекулярному й іонному
виді і вкажіть середовище розчинів.
22. Укажіть солі з числа KCl, Na3PO4, ZnCl2, CuSO4, Na2SiО3,
FeCl3, при гідролізі яких утворюються основні солі. Напишіть
рівняння реакцій гідролізу в молекулярному й іонному виді та
вкажіть середовище розчинів.
23. Укажіть солі з числа NaNO3, K3PO4, FeSO4, CuCl2, K2SiО3,
при гідролізі яких утворюються кислі солі. Напишіть рівняння
реакцій гідролізу в молекулярному й іонному вигляді та вкажіть
середовище розчинів.
24. Визначити ступінь гідролізу та рН розчину калій ціаніду,
якщо константа гідролізу його становить 1,58·10–5.
313
25. Розрахуйте рН 0,1 М розчину калій карбонату, константу та
ступінь гідролізу цієї солі за першим ступенем, якщо відомі конс-
танти дисоціації карбонатної кислоти: К1 = 4,26·10–7, К2 = 4,68·10–11.
26. Розрахуйте рН 0,1 М розчину сульфітної кислоти, якщо
К1 = 1,66·10–2, К2 = 6,31·10–8. З урахуванням наведених констант
дисоціації розрахуйте для процесу гідролізу сульфіту калію за
першим ступенем константу гідролізу, ступінь гідролізу і
рН 0,1 М розчину цієї солі.
314
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА ................................................................................... 3
ВСТУП .............................................................................................. 6
1. Предмет хімії та етапи її розвитку ........................................ 6
Розділ 1. АТОМНО-МОЛЕКУЛЯРНЕ ВЧЕННЯ
ТА СТЕХІОМЕТРІЯ ........................................................................ 7
1.1 Атомні й молекулярні маси.................................................. 8
1.2. Хімічні елементи ................................................................ 10
1.3. Валентність ......................................................................... 11
1.4. Хімічні формули................................................................. 13
1.4.1. Структурні формули .................................................. 16
1.5. Прості та складні речовини............................................... 17
1.6. Стехіометричні закони ...................................................... 19
1.6.1. Кількість речовини й молярна маса речовини ........ 21
1.6.2. Молярний об'єм газу.................................................. 25
1.6.3. Газові закони .............................................................. 27
1.6.4. Стехіометричні розрахунки ...................................... 30
1.7. Хімічні реакції .................................................................... 35
1.8. Закон еквівалентів. Розрахунки
за законом еквівалентів ...................................................... 42
1.9. Способи визначення атомної маси ................................... 49
Тест для самоконтролю ............................................................ 53
Вправи для самостійної роботи ............................................... 54
Розділ 2. ОСНОВНІ КЛАСИ НЕОРГАНІЧНИХ СПОЛУК ....... 62
2.1. Оксиди................................................................................. 63
2.1.1. Номенклатура оксидів ............................................... 63
2.1.2. Класифікація оксидів................................................. 64
2.1.3. Хімічні властивості оксидів ...................................... 66
Характерні властивості оснóвних оксидів ................... 66
Характерні властивості кислотних оксидів.................. 67
Характерні властивості амфотерних оксидів............... 68
Характерні властивості подвійних оксидів .................. 69
2.1.4. Способи одержання оксидів ..................................... 70
2.2. Основи................................................................................. 72
2.2.1. Номенклатура основ .................................................. 72
2.2.2. Класифікація основ.................................................... 73
2.2.3. Хімічні властивості основ ......................................... 74
2.2.4. Способи одержання основ......................................... 75
2.3. Кислоти ............................................................................... 76
2.3.1. Номенклатура кислот ................................................ 77
2.3.2. Класифікація кислот .................................................. 78
2.3.3. Хімічні властивості кислот ....................................... 79
2.3.4. Способи одержання кислот....................................... 82
2.4. Амфотерні гідроксиди ....................................................... 84
2.4.1. Хімічні властивості амфотерних гідроксидів ......... 84
2.4.2. Способи одержання амфотерних гідроксидів ......... 86
2.5. Залежність властивостей сполук Е(ОН)n
від природи елемента (Е)................................................... 86
2.6. Солі ...................................................................................... 88
2.6.1. Номенклатура солей .................................................. 89
2.6.2. Хімічні властивості солей ......................................... 90
2.6.3. Способи одержання солей......................................... 94
2.7. Взаємозв'язок між класами речовин................................. 96
Приклади розв'язання завдань ................................................. 96
Тест для самоконтролю .......................................................... 101
Вправи для самостійної роботи ............................................. 102
Розділ 3. БУДОВА АТОМА. ПЕРІОДИЧНИЙ ЗАКОН
І ПЕРІОДИЧНА СИСТЕМА Д. І. МЕНДЕЛЄЄВА................... 106
3.1. Будова атома..................................................................... 107
Приклади розв'язання завдань ............................................... 114
3.2. Періодична система хімічних елементів
Д. І. Менделєєва ............................................................... 119
3.2.1. Основні форми Періодичної системи .................... 119
3.2.2. Періодичні властивості елементів.......................... 120
316
3.2.2.1. Атомні й іонні радіуси
хімічних елементів........................................... 121
3.2.2.2. Енергія та потенціал іонізації атомів ............. 122
3.2.2.3. Спорідненість до електрона............................ 124
3.2.2.4. Електронегативність........................................ 125
3.3. Періодичні властивості сполук....................................... 127
Розділ 4. ХІМІЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК .................................................. 154
4.1. Ковалентний зв'язок ........................................................ 155
4.2. Гібридизація...................................................................... 162
4.3. Іонний зв'язок .................................................................. 163
4.4. Металічний зв'язок .......................................................... 167
4.5. Міжмолекулярні взаємодії ............................................. 168
Розділ 5. ОКИСНО-ВІДНОВНІ РЕАКЦІЇ.................................. 184
5.1. Загальні поняття про окисно-відновні реакції .............. 184
5.2. Найважливіші окисники та їхні можливі
продукти відновлення...................................................... 191
5.3. Найважливіші відновники
та продукти їхнього окиснення....................................... 199
5.4. Класифікація окисно-відновних реакцій ....................... 201
5.5. Методи добору коефіцієнтів у окисно-відновних
реакціях. Метод електронного балансу ......................... 201
Розділ 6. РОЗЧИНИ...................................................................... 219
6.1. Характеристика розчинів. Процес розчинення ............. 219
6.2. Концентрація розчинів і способи її вираження............. 225
Приклади розв'язання задач ................................................... 228
317
6.3. Властивості розчинів неелектролітів ............................. 258
6.4. Розчини електролітів ....................................................... 264
6.5. Іонний добуток води. Водневий показник..................... 273
6.6. Добуток розчинності........................................................ 275
6.7 Класифікація неорганічних сполук із погляду
теорії електролітичної дисоціації ................................... 278
6.8. Реакції обміну в розчинах електролітів.
Іонно-молекулярні рівняння ........................................... 281
6.9. Гідроліз солей................................................................... 283
Задачі і вправи для самостійної роботи ................................ 290
318
Навчальне видання
Вадим Олександрович Павленко

Юлія Михайлівна Давиденко
ВСТУП ДО ХІМІЇ
Навчальний посібник
для нехімічних спеціальностей університету
20 д.а. Х5

Вступ до хімії В.О. Павленко

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Вступ до хімії В.О. Павленко

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

Рекомендовано до друку вченою радою хімічного факультету

Ухвалено науково-методичною радою

Вступ до хімії / В. О. Павленко, Ю. М. Давиденко : навч. по-

Розглянуто базові поняття й закономірності атомно-

1.1. АТОМНІ Й МОЛЕКУЛЯРНІ МАСИ

Відносною молекулярною масою речовини називається від-

1.2. ХІМІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

1.4. ХІМІЧНІ ФОРМУЛИ

1.4.1. Структурні формули

Сульфур (VI) оксид SO3 Ферум (III) гідроксид Fe(OH)3

Нітритна кислота HNO2 Сульфатна кислота H2SO4

Натрій дигідрогенфосфат NaН2PO4 Натрій гідрогенфосфат Na2НPO4

1.5. ПРОСТІ ТА СКЛАДНІ РЕЧОВИНИ

Маса одного моля речовини називається молярною масою;

Відповідь: маса однієї молекули SO2 дорівнює 1,063·10−22 г.

За допомогою закону Авогадро можна визначити молекуляр-

Приклад 5. Густина деякого газу за повітрям дорівнює 1,517.

φ – це об'ємна частка компонента суміші (читається як "фі"), оди-

Приклад 6. Суміш складається з 15 л чадного газу СО і 25 л вугле-

1.6.2. Молярний об'єм газу

1.6.4. Стехіометричні розрахунки

1.8. ЗАКОН ЕКВІВАЛЕНТІВ.

1.9. СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ АТОМНОЇ МАСИ

Сполуки карбону Метан Ефір Спирт Бензол Ацетон

Із цих даних бачимо, що найменша маса карбону, що міститься

Тест для самоконтролю

Вправи для самостійної роботи

Задачі на визначення хімічної формули невідомої речовини

Задачі на використання хімічних формул

2.1.1. Номенклатура оксидів

2.1.2. Класифікація оксидів

Оснóвними оксидами називають бінарні сполуки, яким відпо-

2.1.3. Хімічні властивості оксидів

Характерні властивості оснóвних оксидів

Характерні властивості кислотних оксидів

Характерні властивості амфотерних оксидів

Характерні властивості подвійних оксидів

2.2.1. Номенклатура основ

2.2.2. Класифікація основ

2.2.4. Способи одержання основ

Формули та назви найпоширеніших кислот

Кислотні Назви Відпо-

2.3.2. Класифікація кислот

Безокси- Оксиге- Одно- Дво- Три-

В оксигеновмісних кислотах атоми Гідрогену, як правило,

За здатністю до електролітичної дисоціації кислоти поділяють

2.3.3. Хімічні властивості кислот

2.3.4. Способи одержання кислот

Специфічні методи добування кислот

2.4.1. Хімічні властивості амфотерних гідроксидів

2.5. ЗАЛЕЖНІСТЬ ВЛАСТИВОСТЕЙ СПОЛУК Е(ОН)n

Майже кожному з оксидів відповідає сполука з водою (гід-

Середні Кислі Основні

Солі – це продукти повного або часткового заміщення ато-

2.6.1. Номенклатура солей

Ліворуч від Mg → Нітрит + О2

Нітрат t від Mg до Cu → Оксид + NO2 + О2

Приклади розв'язання завдань

Тест для самоконтролю

Із теми "Будова атома, періодичний закон і Періодична сис-

3.1. БУДОВА АТОМА

Рис. 3.1. Фізичний зміст магнітного квантового числа