Вірджинія Вулф – Водопій_1

Як і в усіх прифронтових містах, у цьому містечку відчувався насичений запах риби.

Магазини іграшок були наповнені лакованими мушлями, нелегкими за вагою, проте досить
крихкими. Навіть у мешканців був такий вигляд, ніби вони самі ховалися під мушлями - їхній
погляд був легковажним, ніби тварину витягли на вістря шпильки і від неї залишився лише
панцир. Літні люди на параді були мушлями. Їхні гетри, бриджі для верхової їзди, шпигунські
окуляри нібито перетворювали їх на іграшки. Вони вже не були схожими на справжніх
моряків або спортсменів, вони були як мушлі, приклеєні до рамок для фотографій та
дзеркал, які опинилися на дні морської безодні. Жінки в брюках, туфлях на високих
підборах, з сумками з рафій та намиста з перл також нагадували панцирі тих жінок, котрі
щоранку виходять за покупками побутових товарів.
О першій годині уся тендітна популяція лакованих мушель зібралася в ресторані. У
ресторані пахло рибою, і присмак був настільки сильним, ніби затягував у сіті, повні кільки
та оселедцю. Напевно, рибу у закладі вживали у величезних кількостях. Запах заполонив
навіть кімнату, де при вході був напис “Дами”. Ця кімната мала двері з двох сторін між двома
приміщеннями. З однієї сторони, з боку інших дверей, можна було спостерігати красу
природи, а з іншої сторони, де журнальний стіл, природа відображалася у дзеркалі, ніби
справжній витвір мистецтва. Три молоді пані досягли тієї другої стадії щоденного ритуалу.
Вони відстоювали свої права на покращення природи та її підкорення за допомогою
пуховиків та маленьких червоних табличок. При цьому вони балакали, проте їхня розмова
була перервана, наче хвиля приливу. Ти спостерігаєш за ними і бачиш: в обох однакові очі…
однакові зуби… А в нього така гарна білосніжна усмішка… в Герта також… проте зуби в
нього трохи нерівні, коли він всміхається…
Відчувається поток води… Як хвиля то піниться, то відступає. І далі зрозумілим стало
одне: “Йому варто було бути обережним. Якщо його спіймають, то доведуть його до
військового трибуналу”. Від сусіднього відсіку хлинув іще великий потік води. Здається, ніби
хвиля у водопої то наростає, то відступає. То видно маленьких рибок, то не видно через
наплив води. Він відступає, і знову видно маленьких рибок, і знову чутно доволі дивний
запах риби, який ніби поширився на увесь водопій.
Проте вночі місто неземної краси. На обрії видніється біле зарево. На вулицях можна
побачити обручі та діадеми. Місто пішло під воду. А скелет яскраво освітлений яскравими
гірляндами.

Курортне містечко_2

Як і будь-яке приморське місто, воно було пронизане запахом риби. У сувенірних

магазинах було повно черепашок, покритих лаком, міцних, але водночас крихких. Навіть
мешканці були схожі на тих черепашок — безтурботний вигляд, наче середину витягнули
шпилькою і залишилася порожня мушля. Ветерани на параді були черепашками. Їхні гетри,
галіфе та шпигунські окуляри робили їх схожими на іграшки. Вони були не справжніми
моряками чи
спортсменами, а радше їхніми черепашками з морських глибин, що кріпилися на рамки
фоторамок і дзеркал. Так само жінки у брюках, маленьких туфельках на високих підборах, з
сумками із рафії та в перлових намистах здавалися лише черепашками від справжніх жінок,
які виходять уранці купувати щось для дому.
О першій годині пополудні ця популяція крихких лакованих черепашок зібралася у
ресторані. У ресторані тхнуло рибою, запах тягнувся з сітей, наповнених шпротами і
оселедцями. Ймовірно, об'єми споживання риби в тій обідній залі були величезними.
Сморід пронизав навіть кімнату, позначену табличкою «Жінки» при вході. Двері ділили цю
кімнату лише на два відсіки. Один із них для задоволення природних потреб; а в іншому, з
умивальником та дзеркалом, мистецтво дисциплінувало природу. Три молоді жінки досягли
цього другого етапу щоденногоритуалу. Вони відстоювали своє право на вдосконалення
природи, підкорення її своїми спонжами для макіяжу та маленькими червоними помадами.
Вони в цей час розмовляли; але їхню розмову перервала хвиля раптового припливу; У них
однакові очі... Ти дивишся в них... В обох однакові зуби... У нього такі гарні білі зуби... У Ґерта
теж... Але трішки криві... коли він посміхається ...
Вода хлинула ... Приплив спінився і відступив. Далі чутно: «Він мав бути
обережнішим. Якщо його викриють, то віддадуть під військовий суд (трибунал)...» Ось із
сусідньої кабінки хлинула хвиля води. Здається, приплив у курортному містечку назавжди
постійно напливає й відступає. Він виносить на поверхню цих маленьких рибок; промиває їх
водою. Він відступає, і ось видно рибу, відчувається сильний дивний сморід риби, який,
здається, пронизує весь курорт.
Проте вночі місто виглядає доволі неземним. Біле сяйво на обрії. На вулицях —
обручі та корони світла ліхтарів. Місто занурилося у воду. Видніються лише його обриси в
світлі казкових ліхтарів.

Вірджинія Вульф – Водопій_3

Як і всі інші приморські міста, це місто пронизував запах риби. Іграшкові магазини
були переповнені покритими лаком мушлями, твердими, але водночас крихкими. Навіть
мешканці були чимось схожі на мушлі; легковажний вигляд, наче справжню тварину витягли
на шпильці й залишилися лише черепашка. Чоловіки літнього віку на параді були мушлями.
Вони виглядали немов іграшки з їхніми гетрами, бриджами та шпигунськими окулярами.
Вони вже не були тими справжніми моряками чи спортсменами, а швидше виглядали як ті
мушлі на морській глибині, наклеєні на обідки фоторамок і дзеркал. Жінки також у своїх
штанах, маленьких туфельках на високих підборах, сумках сплетених з рафії та намистах з
перлинами здавалися справжніми жінками, які виходять уранці купувати господарські
товари.
О першій годині це тендітне лаковане населення черепашок зібралося разом у
ресторані. У ресторані стояв запах риби, запахом, який натягнув сіті, повні шпрот і
оселедців. Попит на рибу в тій їдальні, мабуть, був величезним. Запах пройняв навіть
кімнату з написом «Жіноча вбиральня» на першому сходовому майданчику. Ця кімната була
розділена дверима лише на два приміщення. З одного боку дверей задовольняли забаганки
природи, а з іншого, над умивальником, у дзеркалі, природа була дисциплінована
мистецтвом. Три молоді жінки досягли цього другого етапу щоденного ритуалу. Вони
відстоювали своє право на покращення того, чим природа нагородила, підкорюючи її
пудрою та розмовляючи, але їхню розмову було перервано наче хвилею припливу;В обох
однакові очі.... Ти дивишся на них нижче... У обох однакові зуби... У нього такі гарні білі
зуби... У Герта теж.... Але його трошки викривлені... коли він посміхається...»
Вода ринула... Приплив пінився і відступав. Та розкрив такі слова: «Але він мав бути
обережнішим. Якщо його спіймають за цим, він постане перед військовим судом...» Ось із
сусіднього приміщення хлинув великий потік води. Здається, приплив у водопої назавжди
зменшується й відступає. Він розкриває цих маленьких рибок та омиває їх. Приплив
відступає, і ось знову риба, дуже сильно пахне якимось дивним рибним запахом, який,
здається, пронизує весь водопій.
Але вночі місто виглядає досить ефірним. Біле сяйво на обрії. На вулицях — обручі
та віночки. Місто кануло у воду. А скелет тільки видніється в казкових лампах.

Вірджинія Вульф – Водопій_4

Як і всі інші приморські міста, це місто пронизував запах риби. Іграшкові магазини
були переповнені покритими лаком мушлями, твердими, але водночас крихкими. Навіть
мешканці були чимось схожі на мушлі; легковажний вигляд, наче справжню тварину витягли
на шпильці й залишилися лише черепашка. Чоловіки літнього віку на параді були мушлями.
Вони виглядали немов іграшки з їхніми гетрами, бриджами та шпигунськими окулярами.
Вони вже не були тими справжніми моряками чи спортсменами, а швидше виглядали як ті
мушлі на морській глибині, наклеєні на обідки фоторамок і дзеркал. Жінки також у своїх
штанах, маленьких туфельках на високих підборах, сумках сплетених з рафії та намистах з
перлинами здавалися справжніми жінками, які виходять уранці купувати господарські
товари.
О першій годині це тендітне лаковане населення черепашок зібралося разом у
ресторані. У ресторані стояв запах риби, запахом, який натягнув сіті, повні шпрот і
оселедців. Попит на рибу в тій їдальні, мабуть, був величезним. Запах пройняв навіть
кімнату з написом «Жіноча вбиральня» на першому сходовому майданчику. Ця кімната була
розділена дверима лише на два приміщення. З одного боку дверей задовольняли забаганки
природи, а з іншого, над умивальником, у дзеркалі, природа була дисциплінована
мистецтвом. Три молоді жінки досягли цього другого етапу щоденного ритуалу. Вони
відстоювали своє право на покращення того, чим природа нагородила, підкорюючи її
пудрою та розмовляючи, але їхню розмову було перервано наче хвилею припливу; В обох
однакові очі.... Ти дивишся на них нижче... У обох однакові зуби... У нього такі гарні білі
зуби... У Герта теж.... Але його трошки викривлені... коли він посміхається...»
Вода ринула... Приплив пінився і відступав. Та розкрив такі слова: «Але він мав бути
обережнішим. Якщо його спіймають за цим, він постане перед військовим судом...» Ось із
сусіднього приміщення хлинув великий потік води. Здається, приплив у водопої назавжди
зменшується й відступає. Він розкриває цих маленьких рибок та омиває їх. Приплив
відступає, і ось знову риба, дуже сильно пахне якимось дивним рибним запахом, який,
здається, пронизує весь водопій.
Але вночі місто виглядає досить ефірним. Біле сяйво на обрії. На вулицях — обручі
та віночки. Місто кануло у воду. А скелет тільки видніється в казкових лампах.

_5
Це місто пронизував запах риби, як і всі приморські міста. Іграшкові магазини були
повні мушлей, покритих лаком, твердих, але крихких. Навіть мешканці мали мушлястий
вигляд — легковажний, наче справжнє єство витягли на шпильці й залишився лише панцир.
Літні люди на дефіляді й ті, були в мушлях. Їхні гетри, бриджі, шпигунські окуляри ніби
робили їх іграшковими. Вони не могли бути справжніми моряками чи справжніми
спортсменами, як не могли лежати в морській глибині мушлі, наклеєні на обідки фоторамок і
дзеркал. Жінки також у своїх брюках, маленьких туфельках на високих підборах, сумках із
рафії та намистах з перлинами здавалися справжніми жінками, які виходять вранці купити
продовольчі товари.
О першій годині ця тендітна лакована популяція мушлей зібралася разом у
ресторані. У ресторані тхнуло рибою, пахло смаком, який натягнув сіті, повні шпрот і
оселедців. Попит на рибу в тій їдальні, мабуть, був величезним. Запах пройняв навіть
кімнату, яка була позначена «Дамською» на першому поверсі. Ця кімната була розділена
дверима лише на два відсіки. З одного боку дверей вимоги природи були задоволені; а з
іншого, за раковиною, у дзеркалі, природа була дисциплінована мистецтвом. Три молоді
жінки досягли цього другого етапу щоденного ритуалу. Вони відстоювали своє право на
покращення дару природи, підкорення її пудрою та маленькою червоною помадою. Роблячи
це, вони розмовляли; але їхню розмову переривала наче хвиля припливу; а потім приплив
відступив, і почулось, як одна промовила: “Я ніколи не піклувався про неї — про нудну
дрібницю… Берт ніколи не дбав про жінок з великої букви... Ви бачили його, відколи він
повернувся?… Його очі… вони такі блакитні… Як озера… У Герта теж… В обох однакові
очі… Ти дивишся на них знизу... У них обох однакові зуби... У нього такі гарні білі зуби... У
Герта теж є... Але трохи криві... коли він посміхається...»
Вода хлинула… Приплив пінився і відступав. Далі було почуто: «Але він мав бути
обережнішим. Якщо його зловлять на цьому, його віддадуть під військовий суд...» Із
сусіднього відсіку хлинула велика вода. Здається, приплив на водопої завжди зменшується
й відступає. Він розкриває цих маленьких рибок; він шлюзує над ними. Він відступає, і ось
знову риба, дуже сильно тхне якимось дивним рибним запахом, який, здається, пронизує
весь водопій.
Але вночі місто виглядає досить етерним. Біле сяйво на обрії. На вулицях — вінця й
обручки. Місто кануло у воду. А скелет тільки вибирається в казкові лампи.

_6
Як і всі приморські міста, воно було пронизане запахом риби. Крамниці іграшок були
повні мушель, покритих лаком, жорстких, але крихких. Навіть мешканці мали черепашковий
вигляд - такий легковажний, наче справжню морську тварину витягли на кінчику стрижня, і
залишилася лише мушля. Старці на вулиці були мушлями. Їхні гетри, штани для верхової
їзди, шпигунські окуляри, здавалося, перетворювали їх на іграшки. Вони не могли бути
справжніми моряками чи справжніми спортсменами, так само як мушлі, наклеєні на оправи
фоторамок і підзорних труб, не могли лежати в морських глибинах. Жінки теж, у своїх
брюках і маленьких туфельках на високих підборах, у сумках з рафію і намистах з перлин,
здавалися оболонками справжніх жінок, які вранці виходять на вулицю за покупками в
господарський магазин.
О першій годині дня ця квола лакована черепашкова громада скупчилася в
ресторані. У ресторані стояв рибний запах, запах вилову, витягнутого у сітях, повних
шпротів та оселедців. Споживання риби в цій столовій, мабуть, було величезним. Запах
пронизував навіть приміщення, яке на першому поверсі було позначене як "Дамська". Ця
кімната була розділена дверима лише на два відсіки. По один бік дверей задовольнялися
природні потреби, а по другий, за умивальником, за дзеркалом, природу упокорювало
мистецтво. Три дівчини досягли цієї другої стадії щоденного ритуалу. Вони користувалися
своїми можливостями, покращуючи природну красу, коригуючи її за допомогою спонжиків і
маленьких червоних капсул. Роблячи це, вони розмовляли, але їхні розмови переривалися,
наче від припливу, а потім хвиля відступала, і було чути, як одна з них промовила: "Я ніколи
не піклувалася про неї - просту маленьку штучку.... Берт ніколи не цікавився старшими
жінками. Ви бачили його, відколи він повернувся? Його очі... вони такі блакитні... Як озерця...
У Герта теж... У обох однакові очі... .... Ти поглянеш нижче... У них обох однакові зуби... У
нього такі гарні білі зуби....... У Герта теж .... Але вони трохи криві... коли він посміхається…”
Вода хлинула... Приплив запінився і відступив, а розмова лилася далі: "Але він мав
би бути обережнішим. Якщо його спіймають, то віддадуть під трибунал..." Тут з сусіднього
відсіку хлинув сильний потік води. Здається, що приплив у місці водопою вічно то набігає, то
відступає. Він відкриває цих маленьких рибок; він перекриває їх шлюзами. Він відступає, і
знову з'являється риба, яка дуже сильно пахне якимось дивним рибним запахом, який,
здається, пронизує все місце водопою.
Але вночі місто виглядає зовсім неземним. На горизонті з'являється біле сяйво. На
вулицях - кільця та корони. Місто пішло під воду. І тільки його каркас видніється в казкових
ліхтарях.

Місто припливу_7
Тут, як і в усіх приморських містечках, пахло рибою. Іграшкові лавки рясніли
глазурованими мушлями, твердими, але тендітними. Здається, навіть самі містяни
виглядали наче ті мушлі - такий фривольний вигляд, ніби їх витягли з води на гачку, і від них
залишився лише панцир. Старці на параді були шкаралупою. Їхні гамаші, штани для
верхової їзди, шпигунські окуляри, ніби перетворювали їх на іграшки. Вони не могли бути
справжніми моряками чи справжніми спортсменами, так само як мушлі, наклеєні на оправи
фоторамок і підзорних труб, не могли лежати в морських глибинах. Жінки теж - у штанях,
туфельках на високих підборах, сумках з рафії та перловому намисті - здавалися
панцирами справжніх жінок, які вранці виходять за покупками в господарські магазини.
О першій годині дня ота хирлява морська популяція в лакованих панцирах
скупчилася в ресторані. Запах риби стояв тут як у трюмі, повному шпротів та оселедців.
Мабуть, риба була дуже популярною стравою тут. Запах пронизував навіть приміщення, яке
на першому сходовому майданчику було позначене як " Дамська кімната". Ця кімната була
розділена лише дверима на два відсіки. По один бік дверей задовольнялися природні
потреби, а по другий, за умивальником, за дзеркалом, природу дисциплінувало мистецтво.
Три дівчини вже дійшли до цього другого етапу щоденного ритуалу. Вони користалися
своїми повноваженнями, поліпшуючи природну красу, підкорюючи її своїми пудреницями і
маленькими червоними таблетками. Вони розмовляли, але їхні розмови переривалися,
наче від припливу, а потім приплив відступав, і було чути, як одна з них промовила: "Я
ніколи не переймалася нею - простенькою маленькою ....". Берт ніколи не цікавився
великими жінками. Ви бачили його, коли він повернувся?... Його очі... вони такі блакитні... Як
басейни... У Герта теж... У обох однакові очі... .... Ти дивишся в них вглиб... У них обох
однакові зуби... У нього такі гарні білі зуби....... У Герта теж .... Але вони трохи криві... коли він
посміхається...
Вода хлинула... Приплив запінився і відступив. Вона пішла далі: "Але він мав би бути
обережнішим. Якщо його спіймають, то віддадуть під трибунал..." Тут з сусіднього
приміщення хлинув сильний потік води. Здається, що вода тут вічно то набігає, то відступає.
Вона підіймає цих маленьких рибок, накриває їх шлюзами. Відступає, і знову з'являється
риба, яка тхне якимось дивним морським запахом, що, здається, пронизує собою усе тут.
Але вночі місто виглядає абсолютно неземним. На горизонті з'являється біле сяйво.
На вулицях - кільця і вінця ліхтарів. Місто пішло під воду. І тільки каркас видніється в
казкових ліхтарях.