ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
2007. - № З
Віктор СТАВНЮК
Н
е м е н ш о ю п о в а г о ю користу­
ються у Гомера садівництво та
городництво. Після довгих
м а н д р і в п о в е р н у в ш и с ь н а рідну
Ітаку, О д і с с е й застає с в о г о батька
Лаерта в саду, коли той підчищає
д е р е в а . Палац А л к і н о я о т о ч е н и й
плодовими садами та городами, а
перед печерою німфи Каліпсо, по­
ряд з р о з к і ш н и м и д е р е в а м и зі
с п і в у ч и м и п т а х а м и , р о з б и т о ви­
ноградник, цвітуть фіалки та селе­
ра. Загалом, садівництво та город­
ництво становило необхідну скла­
дову будь-якого великого ойкоса. З
городніх культур в и р о щ у в а л и го­
рох, боби, цибулю та мак. У садах
росли груші, яблуні, гранатові та
фігові дерева. В особливій честі
здавна були оливи — їх плоди вжи­
валися в їжу, олія ж була не тільки
ц і н н и м х а р ч о в и м продуктом, а й
з а с т о с у в а л а с я при в и г о т о в л е н н і
льняних т к а н и н , для натирання
тіла, у с в і т и л ь н и к а х , у релігійних
ритуалах тощо. З неменшим пієте­
том відгукується Гомер і про виног­
радарство. Як уже зазначалося, зер­
нові культури, олива та в и н о г р а д
становили основу сільського госпо­
дарства, так звану середземно­
морську тріаду грецького світу ще за
мінойсько-ахейських часів. Відтоді
виноград с т а в о д н и м з о с н о в н и х ,
якщо не основним, джерелом задо­
волення потреб античної людини в
глюкозі^та ц у к р и с т и х с п о л у к а х у
цілому. Його вживали в їжу у свіжо­
му та сушеному вигляді, проте особ­
ливого значення набуло впродовж
«темних віків» вино. Про в и н о Го­
мер говорить багато і з очевидною
н а с о л о д о ю . Р о з р і з н ю ю т ь с я різні
його сорти: лемноське, прамнійсь-
к е , ф р а к і й с ь к е і о с о б л и в о маро-
нейське. Вино нагороджується
різноманітними епітетами — в о н о
«медове», «солодке», «іскристе»,
«темне», «темно-червоне». Нестор
пригощає с в о ї х гостей одинадця­
тилітнім вином. В и н о м супровод­
жується жертвоприношення богам.
Ним поливають погребальні багат­
тя Патрокла та Гектора. Сила й хо­
робрість людини походять від хліба
й вина. Надзвичайно смачним було
*3акінчення. Початок див.: 2007. —
№ 2.
© В. Ставнюк, 2007
НАУКА-ВЧИТЕЛЕВІ
Греція XI—IX ст. до н. е.
З циклу «Антична цивілізація»
в и н о , я к е О д і с с е й віз з с о б о ю із
Ф р а к і ї — ним він с п о ї в циклопа
Поліфема, котрий через с в о ю н е -
цивілізованість дотоді не знав цьо­
го б о ж е с т в е н н о г о н а п о ю (боже­
ственного, бо воно порівнюється з
н е к т а р о м та а м б р о з і є ю — ї ж е ю
богів). На вже згадуванім щиті Ахі-
лла поряд з іншими сценами мир­
н о г о т а в о є н н о г о життя в м і щ е н а
любовно вимальована картина ви­
нограднику та збору винограду — з
грою на формінзі, з піснями та
танцями виноградарів, що супро­
воджують свято збору урожаю.
Поряд із землеробством осно­
ву гомерівської економіки, як уже
з а з н а ч а л о с я , с к л а д а л о й скотар­
с т в о . О ч е в и д н о , й самі прийшлі
грецькі племена, особливо дорійці,
на момент їх появи на Балкансько-
му півострові були скотарями. Про
загалом в и с о к и й с т а т у с с к о т а р і в
с в і д ч а т ь різні епізоди поем. Пас­
тухами виступають у Гомера Анхіз,
брат Пріама, Е н е й , син Анхіза, се­
меро братів А н д р о м а х и . З і н ш и х
джерел Троянського циклу ми знає­
мо, що й сам Паріс пас на їді ота­
ри, к о л и до н ь о г о с п у с т и л и с я з
Олімпу три богині для вирішення
колізії з золотим я б л у к о м . Особ­
ливо характерним заняття скотар­
с т в о м було д л я б а г а т и х о й к о с і в .
Крім уже згадуваної великої рога­
тої худоби, що відігравала роль тяг­
л о в о ї с и л и , в поемах з г а д у ю т ь с я
коні, з якими гомерівські герої роз­
мовляють наче з найвірнішими
друзями, а також отари овець та кіз,
стада с в и н е й — їх тримали в спе­
ціальних загонах, випасали на
гірських пасовиськах, на лугах під
наглядом пастухів, про яких Гомер
згадує з н е з м і н н о ю симпатією.
Робота пастухів була важкою. З
. п о с о х о м в руках та с і р і н г о ю (со­
п і л к о ю ) , в о н и подовгу жили вда­
лині від поселення, оберігаючи ота­
ри від хижих звірів та грабіжників.
Про тривіальність грабунку чи кра­
діжок худоби свідчать ч и с л е н н і
згадки у Гомера. Так, мессенці вкра­
ли на Ітаці 300 овець разом з пас­
тухами. У Іфіта вкрадено 120 кобил
з лошаками та мулами, а згодом ще
й Геракл пограбував того ж Іфіта,
забрав у нього ще 12 коней, а само­
го його вбив. Одіссей, зустрівшись
Стаття третя*
з т і н н ю в и к л и к а н о г о з Аїду Ага-
мемнона, запитує, чи не в полі він
був убитий ворогом, грабуючи його
«криворогих биків та баранів». Доч­
ку Нелея видавали заміж лише за
умови пограбування Іфікла та за­
хоплення в н ь о г о цілого стада
корів, і тільки пильність пастухів
зірвала цю акцію. Зрештою, й сам
«божественний старець» Нестор з
гордістю розповідає про т е , як у
молоді літа, коли йому ще й двад­
цяти не виповнилося, він напав на
сусідню Еліду й захопив там вели­
чезне стадо худоби; коли ж через
д е к і л ь к а д н і в епейці виступили
походом на П і л о с , то він убив їх
головного героя Ітімонея та розіг­
нав усе військо.
Усі ці п р и к л а д и ц і л к о м під­
тверджують думку про те, що худо­
ба, поряд із землею, розглядалася
як о с н о в н а форма багатства. При­
надливість перспективи заволодін-
ня сусідськими отарами посилюва­
лася ще й тим, що худоба розгля­
далася у гомерівську добу і як міри­
ло вартості. Т а к , наприклад, одна
р а б и н я к о ш т у в а л а 4, інша —
20 б и к і в ; о з б р о є н н я Діомеда оці­
нюється відповідно в 9, а Главка—
л і к і й с ь к о г о царя, я к и й б и в с я ні
боці троянців, — у 100 биків тощо
Безумовно, усі ці багатства роз
поділялися серед общинникії
вкрай нерівномірно і зосереджува
лися в руках глав великих патріар
хальних сімей, стимулюючи при
ватну ініціативу та підриваючи об
щ и н н у р і в н і с т ь . Взагалі, о й к о с ;
гомерівську епоху поступово пере
творюється на самостійну суспіль
ну та економічну ланку, яка в про
цесі с в о є ї ж и т т є д і я л ь н о с т і мал<
к о н т а к т у є із з о в н і ш н і м для не
світом. У своїй масі ойкосне вироб
ництво мало натуральний характе
і орієнтувалося виключно на заде
в о л е н н я в л а с н и х потреб. Кожн
с і м ' я сама п р а г н е з а б е з п е ч у в а т
себе одягом, найпростішим до
машнім н а ч и н н я м , знаряддям
праці, а можливо й зброєю. Евме
сам в и г о т о в л я є для себе шкіря?
сандалі. Одіссей похваляється тил
що в л а с н о р у ч з м а й с т р у в а в пол
ружнє ліжко в своєму домі. Пряі
шерсть в оточенні своїх прислух
ниць вірна Пенелопа. Спеціалісті
 НАУКА — В Ч И Т Е Л Е В І
ремісники зустрічаються в поемах
рідко, їх Гомер називає деміургами,
тобто «працюючими на народ».
Часто вони навіть не мали власної
майстерні, а запрошувалися замов­
ником додому і працювали з його
матеріалом. Серед таких деміургів
у поемах називаються гончарі, ко-
валі-зброярі, теслярі та кожум'яки.
Всередині общин торгівля якщо
й існувала, то залишалася, як пра­
вило, міновою. її суб'єктами були
переважно глави заможних аристок­
ратичних ойкосів, де елемент товар­
ності був виражений більше, ніж
серед простих общинників. За над­
лишки продукції своїх господарств
в о н и могли в и м і н ю в а т и метал та
вироби з металу, посуд, виконаний
у протогеометричному, а згодом і
геометричному стилі, рідкісні тка­
нини, прикраси, чужоземних рабів
тощо. Практикувався взагалі про­
стий натуральний обмін — річ на
річ, без перерахунку на грошовий
еквівалент, тим паче, що таким ек­
вівалентом, як ми бачили, була така
непрактична одиниця, як бики (або
ж ще: бронзові та залізні предмети,
просто зливки металу, які, щоправ­
д а , т а к о ж с п і в в і д н о с я т ь с я у їх
вартіснім вимірі з биками, тощо).
М і ж о б щ и н н и й , а т и м паче
міжобласний обмін у такій ситуації
залишався н е р о з в и н е н и м і навіть
спорадичним, про що свідчать уже
з г а д у в а н і а р х е о л о г і ч н і джерела.
Подібним же чином і торгівля зов­
нішня, з цивілізаціями Сходу, була
слабкою, хоча й дещо пожвавішала
в останні століття гомерівського
періоду. Для греків, до того ж, вона
була пасивною: ініціаторами висту­
пали фінікійці, які розгорнули ши­
року колонізаційну та торговельну
активність ще в IX чи навіть у X ст.
до н. е. Як і в інших країнах, у Греції
фінікійські купці займалися голов­
ним чином посередницькою торгі­
влею, втридорога збуваючи грекам
різні з а м о р с ь к і т о в а р и : вироби з
золота й бурштину, благовонні мас­
ла, скляні намиста, слонову кістку,
не гребуючи при цьому й морським
піратством та розбоєм, промишля­
ючи продажем людей в рабство. Так
потрапив у рабство свинопас Одіс­
сея Евмей, якого ще маленьким пе­
редала фінікійцям його годувальни­
ця. Не д и в н о тому, що Гомер суто
негативно, з неприхованим презир­
ством ставиться не тільки до
фінікійських купців, а й до торгівлі
в цілому. В цьому він точно слідував
умонастроям епохи.
Звичайно, умови загалом нату­
рального господарства не дозволя­
ли в и к о р и с т о в у в а т и в с к і л ь к и -
небудь з н а ч н и х масштабах працю
рабів. Крім того, необхідно зазна­
чити, що далеко не всі дослідники
згідні розглядати гомерівське «дул-
іос» як аналог класичного терміну
«дулос», «раб» (ми пам'ятаємо, що
подібні сумніви виникали й щодо
м і к е н с ь к и х «доело» чи «доеро»).
Певним компромісом у цій ситуації
є в и з н а н н я гомерівського рабства
рабством особливого типу, патріар­
хальним, при якому: 1) існувала еко­
номічна самостійність деяких рабів;
2) були відсутні чіткі в і д м і н н о с т і
між рабами та вільними; 3) практи­
кувалося м'яке поводження з раба­
ми і була характерною відданість ос­
танніх своїм власникам.
Саме рабство гомерівської епо­
хи виростало з воєнної активності
племен і було зовнішнім, екзоген­
ним. Продуктивність праці у вели­
кому ойкосі дозволяла включити до
нього — на різних умовах — чужин­
ців, уцілілих п р о т и в н и к і в , я к и х ,
з а м і с т ь т о г о , щоб убити, почали
розглядати як жадану здобич. Го­
ловним чином це стосувалося
дітей, а ще більше — жінок, котрих
використовували не лише для ви­
конання робіт, але й як наложниць,
н а в і т ь за н а я в н о с т і з а к о н н о ї дру­
жини. Саме така доля уготована
Агамемноном для Хрисеїди, а
після її з в і л ь н е н н я на вимогу
війська — для здобичі Ахілла, Бри-
сеїди, т а к а доля ч е к а є й троянок.
50 прислужниць-рабинь виконува­
ли д о м а ш н ю роботу в палаці царя
Алкіноя — мололи на ручних мли­
нах зерно, пряли пряжу, ткали, ви­
поліскували разом з царівною На-
всікаєю, що показово, у морі білиз­
ну. Стільки ж рабинь було й у домі
О д і с с е я . Р а б и н і разом з П е н е л о -
пою наглядають за домашнім гос­
подарством. З них лише 12 зради­
ли с в о ї м господарям, допомагаю­
чи «женихам», — стара н я н я та го­
дувальниця О д і с с е я Евріклея, ра­
зом з рештою тридцятьма двома у
найважчі часи залишаються вірни­
ми Пенелопі. Раби-чоловіки, у тих
випадках, коли вони згадуються на
с т о р і н к а х поем, з в и ч а й н о пасуть
худобу, що свідчить про значну їх
самостійність — бути пастухом, як
ми бачили, було справою непрос­
тою і вкрай відповідальною. Зага­
лом же праця рабів ще не орієнту­
в а л а с я н а о т р и м а н н я прибутку.
Вони самі органічно включаються
до складу патріархальної сім'ї. Нові
раби в в о д я т ь с я в дім за таких же
обрядів, що й наречена: їх підво­
дять до домашнього вогнища, по­
ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
2007. - № З
сипають голови горіхами й фігами.
Раби працюють поруч з хазяями,
сідають з ними за один стіл, ділять
з ними радість і горе, а після смерті
— захоронюються на сімейному чи
родовому цвинтарі. Показово, що
Одіссей, повернувшись після двад­
ц я т и л і т н ь о ї в і д с у т н о с т і на Ітаку,
знаходить притулок в уже згадува­
ного « б о ж е с т в е н н о г о с в и н о п а с а »
Евмея; останній і допомагає своє­
му господарю розправитися з «же­
нихами» та покарати зрадливих
рабів. Ця кара яскраво описана Го-
мером — син Одіссея Телемах, Ев­
мей та ще один раб, Філойтій віша­
ють у дворі на корабельному канаті
12 р а б и н ь , а к о з о п а с а М е л а н т і я ,
обрізавши йому вуха, ніс, руки та
ноги, ще живим кидають ненажер­
ливим псам. Для Гомера — це явно
торжество справедливості. У нау­
ковій же літературі цей епізод, як
правило, наводиться для обгрунту­
в а н н я тези про з м і ц н е н н я рабов­
ласницьких відносин у часи, коли
с т в о р ю в а л а с я « О д і с с е я » . Відзна­
чається в цьому зв'язку й той факт,
що коли в «Іліаді» о с н о в н и м дже­
релом п о п о в н е н н я р а б і в зали­
шається ще війна, то в більш пізній
«Одіссеї» таким джерелом уже вис­
тупає піратство та пов'язана з ним
работоргівля. У с в о ю чергу заува­
ж и м о , що п о д і б н і р о з п р а в и , в
принципі, були можливими в пат­
ріархальних с і м ' я х і над їх молод­
шими ч л е н а м и , та й в з а г а л і над
к о ж н и м , хто н а с м і л ю в а в с я пору­
шити традиційні у с т а н о в л е н н я .
Загалом, г о м е р і в с ь к і поеми
підтверджують висновок про знач­
не ускладнення всього життя грець­
кого суспільства впродовж «темних
віків» — висновок, який було зроб­
лено на основі сучасних археологі­
чних даних. Успіхи економіки,
п і д в и щ е н н я е ф е к т и в н о с т і індиві­
дуальної праці приводять до поси­
л е н н я т а з м і ц н е н н я патріархаль­
них сімей. В о н и могли бути різни­
ми за розмірами. Так, сім'я Пріама
об'єднувала під дахом одного дому
50 його с и н і в з їхніми дружинами
та 12 д о ч о к з чоловіками, до чого
треба додати, звісно, ще й числен­
н и х о н у к і в патріарха. П о д і б н о ю
була й с і м ' я Н е с т о р а , о д р у ж е н і
сини та заміжні дочки якого також
живуть у батьківському домі. Сім'я
ж О д і с с е я , н а в п а к и , була невели­
кою і складалася лише з його дру­
жини, сина та батька Лаерта, який,
до того ж, жив окремо.
Про патріархальний устрій, що
панував у таких сім'ях, досить док­
ладно говориться у гомерівських
 ІвЗІ=йг== , и-ін її -: ... . _ •
48 \ ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
їй 2007. ~№3
поемах. Безумовно, не в залежності
від їх розмірів, главами сімей були
чоловіки, мужі. Саме на них лежала
відповідальність за достаток сім'ї, за
добування засобів для існування —
війною, грабунками чи вмілим ха­
зяйнуванням. Ця обставина й обу­
мовлює їх панівне становище, пере­
творює глав сімей, чоловіків взагалі
не лише на розпорядників сімейно­
го майна, а й на фактичних його во­
лодарів. В і д п о в і д н о , с т а н о в и щ е
жінки в гомерівську епоху стає хоча
й не безправним, але більш підкоре­
ним. Уже саме одруження часто на­
буває відтінку купівлі-продажу наре­
ченої, яка називається епітетом «ал-
фесібея» — буквально «та, що при­
н о с и т ь б и к і в » . Згадаймо в цьому
зв'язку: батько Нестора, Нелей, об­
іцяв свою дочку Перо тому, хто при­
веде йому биків Іфікла; дівчата на
виданні часто виступають у ролі своє­
рідних призів у змаганні героїв; їх
обіцяють як винагороду за виконан­
ня певного доручення т о щ о . При
цьому, як було вже сказано, чоловік
залюбки брав собі з полонянок на­
ложниць, присутність яких у домі
дружина п о в и н н а була терпіти. В
той ч а с , коли чоловік був главою
сім'ї, роль дружини зводилася до
ролі матері його законних дітей та
до ролі ключниці, домоправитель­
ки, що керує прислугою.
Характерно, що таке співвідно­
шення статусів чоловіка та жінки
знайшло своє відображення й у пла­
н у в а н н і житла. Палаци А л к і н о я ,
Менелая та Пріама тут можна не бра­
ти до уваги, оскільки вони були ство­
рені т в о р ч о ю ф а н т а з і є ю Гомера,
спрямованою на максимально мож­
ливе відтворення вже погано йому
відомої мінойсько-ахейської цивіл­
ізації. Більш наближеним до реаль­
ності є, безумовно, дім Одіссея. Го­
ловну частину житла утворює мега-
рон — чоловіча зала. Він не був над­
то високим і знаходився, певне, на
одному рівні з двором. У всякому
разі, коли О д і с с е й , п о б и в ш и с ь із
жебраком Іром, тягне останнього до
воріт, то не помітно, щоб він при
цьому долав якісь сходи чи приступ­
ку. Зала ця могла бути досить вели­
кою — у ній приймають гостей, у ній
проходять банкети. Пол зали нічим
не застилався і був, очевидно, про­
сто щільно втоптаним. Мегарон вод­
ночас слугував і їдальнею для всієї
сім'ї, і кухнею, де готувалася їжа, а
оскільки про якісь спеціальні димо­
ходи мови немає, то дим від вогни­
ща, яке теж знаходилося в залі, ви­
ходив, очевидно, через якийсь отвір
у дахові. Тільки з мегарону, через ка-
: .
НАУКА -- В Ч И Т Е Л Е В І
м'яний поріг у дворі, можна було
пройти на жіночу половину, де зна­
ходилися кімнати прислужниць, а
звідти — піднятися в кімнату Пене-
лопи. З жіночої половини був вхід
до комори зі зброєю, а також до ко­
мори з міддю, з о л о т о м , залізом,
різним домашнім начинням та скри­
нями, повними всякого добра. Зреш­
тою, з жіночої половини вели двері
й у к і м н а т у О д і с с е я із відомим
ліжком, яке колись виготував сам
Одіссей із стовбура дерева.
Попри всю с в о ю простоту, мо­
ногамна патріархальна сім'я знаме­
нувала собою значний крок уперед.
Обособлення її в межах роду підри­
вало єдність останнього, призводи­
ло відповідно до ускладнення всієї
суспільної структури, до серйозних
змін у владних стосунках. Основну
масу патріархальних сімей склада­
л и с і м ' ї п р о с т и х с е л я н , общин­
ників, демосу, головним багатством
яких був земельний наділ, уже зга­
дуваний клер. Теоретично вони за­
лишалися рівними, але насправді в
їх ряди вже проникло майнове роз­
шарування. У Гомера ми знаходи­
мо епітети «поліклерой», тобто «ба-
гатонадільні», та «аклерой», «без-
надільні». О ч е в и д н о , цими остан­
німи були найбідніші общинники,
у яких не вистачало ні сил, ні коштів
для того, щоб зберігати своє госпо­
д а р с т в о . В п а в ш и у б і д н і с т ь , вони
змушені були віддавати за борги,
або просто вимінювати на найнеоб-
хідніше для життя, свої клери бага­
тим сусідам і таким чином — пере­
творюватися на безнадільних бат-
раків-фетів. «Гнані нуждою», — є
така метафора у Гомера, — вони блу­
кали від общини до общини, най­
малися на поденну роботу за мізер­
ну платню, жебракували біля воріт
багатих ойкосів, викликаючи лише
гнів та глузування. Так, один з же­
нихів Пенелопи, Еврімах, промов­
ляє, звертаючись до Одіссея, котрий
вирядився у жебрацьку одежу:
Чи не схотів би ти, гостю, у мене
в далекому полі
Попрацювати, якщо я за певну
найму тебе плату, —
Тин городити з тернини, великі
дерева валити?
Вдосталь туди я тобі постачав
би готового хліба,
Дав би й одежу тобі і сандалії
дав би на ноги.
Тільки ти звик до неробства
поганого так, що не схочеш
Братися вже до роботи, лише
старцюванням по людях
Будеш і далі утробу свою
годувать ненаситну!
Позбавлені захисту общини,
фети мало чим різнилися від мета-
настів, чи навіть рабів, їх кожен міг
безкарно вбити, прогнати, не зап­
лативши за виконану роботу, пере­
творити на своїх рабів. Власне, раб­
ство для них було, можливо, чи й не
кращим виходом — ми пам'ятаємо,
що в б а г а т и х о й к о с а х с т а н о в и щ е
рабів було не таке вже й погане.
Як було с к а з а н о вище, архео­
логічні дані досить у п е в н е н о вка­
зують на початок виділення в гео­
м е т р и ч н и й період а р и с т о к р а т і ї .
Поеми Гомера дозволяють конкре­
т и з у в а т и цю тезу. З « І л і а д и » та
«Одіссеї» також можна зробити
висновок, що верхівку тогочасного
суспільства становить родова знать.
Перш за все — це вожді-басілевси
грецьких родів, фратрій та племен,
глави найбільших патріархальних
сімей, нащадки героїв, що уособ­
люють славу та силу всього общин­
ного колективу. У поемах вони на­
городжуються спеціальними епіте­
тами — «арістой» ( б у к в а л ь н о : «ті,
що відзначаються відвагою»,
«кращі»), «агатой» («добрі», «бла­
г о р о д н і » ) , «кальой» ( « п р е к р а с н і ,
«хороші») на противагу « к а к о й » ,
тобто « п о г а н и м » , « н и ц и м » , про­
стим о б щ и н н и к а м .
Знать усім вирізняється з маси
народу, демосу. Гомерівські герої
відзначаються своїм розумом, муд­
рими порадами під час вирішення
важливих питань. В о н и й фізично
довершені — Агамемнон високий,
м о г у т н і й , «ніби б и к с е р е д стада
корів» виділяється з-поміж інших
героїв, Одіссей нижче на зріст, про­
те також широкоплечий, широко­
грудий з жилавими, мускулистими
руками, міцної статури; широко­
плечий М е н е л а й та інші вожді в
ахейському війську, проте всіх пе­
ревершує в е л е т е н с ь к и м з р о с т о м ,
могутньою силою та шириною пліч
Аякс Теламонід.
Зрештою, герої вирізняються й
своєю етикою, аристократичним
«моральним кодексом», який обу­
мовлює всі їхні вчинки. В його ос­
нові — розуміння того, що почесті
та високе становище в суспільстві
дарується «арете» — доблестю, доб­
р о ч и н н і с т ю , д о в е р ш е н і с т ю (розу­
мовою, фізичною, моральною) ге­
роя. Хто втрачає арете — втрачає і
таке становище. За відсутності
гнітючої влади єдиного правителя,
монарха, анакта, кожен може доби­
тися суспільного визнання, честі та
слави, якими супроводжується аре­
те, всіма своїми силами й таланта­
ми слугуючи роду-племені. Таким
 НАУКА — В Ч И Т Е Л Е В І
героям, що зберігають незаплямо-
вану практичними м і р к у в а н н я м и
ч и с т о т у с в о ї х ч е с т о л ю б н и х уст­
ремлінь, у Гомера виступають Гек­
тар та Сарпедон, а з ахейського ста­
н у — в особливості Ахілл, Діомед
та Аякс Теламонід. Гектор не може
відступитися під натиском Ахілла,
бо соромиться троянців та «довго-
одежих т р о я н о к » ; Аякс соромить
ахейців, нагадуючи їм, що для
втікача «нема попереду ні спасін­
ня, ні слави», Ахілл знає, що його
чекає смерть у Троянській війні, але
ж іде на б і й , п р а г н у ч и д о б у т и
д з в і н к о ї слави.
З в и ч а й н о , г о м е р і в с ь к і поеми
вже за своєю природою орієнтовані
на певну архаїзацію та поетизацію
епохи. П е р е л і ч е н и х я к о с т е й для
о б ґ р у н т у в а н н я претензій знаті на
особливе становище наприкінці
«темних віків» стає замало. Більш
того, в процесі самоусвідомлення
родова з н а т ь цей з в ' я з о к між ге­
ройськими вчинками та привілей­
ованим становищем, так би мови­
ти, перевернула: ті, хто належить до
знатних родів, уже тільки з огляду
на це стають «кращими», «арістой»
і заслуговують на свої привілеї. Знать
постійно підкреслює с в о є поход­
ження від знаменитих героїв мину­
лого і навіть намагається його сак-
ралізувати. У Гомера п о с т і й н и м и
епітетами для ч и с л е н н и х героїв є
такі, як «божественний», «богопод-
ібний», «богорівний» — один тільки
Одіссей у поемах «божественним»
називається 103 рази! Реально ж ос­
новою влади й впливу знаті стає,
безумовно, багатство.
Власне, для Гомера багатство та
з н а т н і с т ь — п о н я т т я майже си­
нонімічні, його герої люблять бучні
банкети, похваляються своїми стат­
ками, перелічують зливки заліза та
міді, золото й срібло, отари худоби.
Знаті н а л е ж а т ь кращі та більші
землі, а вожді-басілевси, крім того,
отримують ще й спеціальний наділ,
«теменос» — один з небагатьох тер­
мінів, що збереглися від мікенських
часів. Не слід забувати, й що значну
частину вже згадуваних поліклерой,
багатонадільних, складали, очевид­
но, також аристократи, — словом,
все свідчить про те, що знать стає
водночас і знаттю землевласниць­
кою.
Зрештою, найбільші ойкоси за
своєю соціальною належністю та­
кож були а р и с т о к р а т и ч н и м и . В
них, окрім рабів та домашніх, шу­
кали притулку й переселенці-мета-
насти і збіднілі члени роду. Розра­
ховуючи на допомогу та покрови-
тельство свого багатого співродича,
вони складали його почт, а інколи
— й невеличку дружину, яка супро­
воджувала його на війну та в грабі­
ж н и ц ь к і походи, підтримувала у
внутрішніх, міжобщинних та
міжродових конфліктах, слухняно
відстоювала його точку зору в на­
родних зборах тощо.
Значні л ю д с ь к і та матеріальні
р е с у р с и , я к и м и розпоряджалися
аристократи, дозволяли їм д і й с н о
в і д і г р а в а т и с у т т є в у роль у вирі­
ш е н н і з а г а л ь н о о б щ и н н и х про­
блем. Особливо важливими впро­
довж гомерівської епохи залишали­
ся проблеми захисту о б щ и н и від
зазіхань чужинців, організації влас­
ної е к с п а н с і ї , взагалі військова
сфера. Багатство дозволяло прид­
бати аристократам комплект важ­
кого озброєння — бронзовий пан­
цир, шолом, поножі, кований щит,
меч та спис, які залишалися недо­
с т у п н и м и простим о б щ и н н и к а м .
Тільки аристократу на той час було
доступне й утримування к о н я .
До цього слід додати, що воло­
д і н н я зброєю та мистецтво верхо­
вої їзди, чи управління колісниця­
ми, як у Гомера, потребувало не
тільки значних коштів, але й спец­
іальної атлетичної підготовки, тре­
нувань, занять спортом. Звісна річ,
все це неможливо без вільного часу,
не з а й н я т о г о п о в с я к д е н н о ю пра­
цею. Не д и в н о тому, що в подаль­
шому в Греції розів'ється справжній
культ дозвілля, «схоле» — символ
свободи та достатку.
В е р ш н и к и , коноводи, поряд із
озброєними піхотинцями станови­
ли, т а к и м ч и н о м , в і й с ь к о в у еліту,
яка за соціальним статусом звичай­
но збігалася з родовою, землевлас­
н и ц ь к о ю знаттю. У бою аристок­
рати виступали в перших рядах на­
родного ополчення, їх Гомер нази­
ває «промахой» (буквально: «ті, що
Зображення Троянського коня на
фрагменті вази з о. Міконос
(перша половина VII ст. до н. е.)
ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 49
2007. Шй
б'ються попереду»). Саме вони,
вибігаючи наперед, зав'язували
поодинокі сутички з собі подібни­
ми суперниками. Часто битва вза­
галі зводилася до поєдинку най-
могутніших героїв ворогуючих
станів: чий герой переможе, за тим
військом і залишається перемога —
так Гектор б'ється з Патроклом та
А я к с о м , М е н е л а й — з Парісом, а
доля всієї Троянської війни визна­
чається поєдинком Ахілла з Гекта­
ром.
Багатство знаті, її особлива
роль у справах війни обумовлюва­
ли та м о р а л ь н о в и п р а в д о в у в а л и
претензії аристократів на доміну­
вання в общині. Загальне усклад­
н е н н я суспільного життя призво­
дить до помітних змін у співвідно­
ш е н н і між р і з н и м и с к л а д о в и м и
уже згадуваної родоплемінної тріа­
ди влади. Це видно вже з ролі на­
родних зборів — агори, оплоту об­
щ и н н о ї д е м о к р а т і ї . Д л я Гомера
вони ще не втратили остаточно сво­
го значення. Згадки про агору роз­
кидані б у к в а л ь н о по всіх поемах:
в о н а с к л и к а є т ь с я для вирішення
питання щодо продовження війни,
для з ' я с у в а н н я причин мору, для
відправки на батьківщину з остро­
ву феаків чужинця Одіссея, для роз­
гляду скарги Телемеха на безчин­
ства женихів у його домі; для участі
в судових процедурах тощо.
Відсутність практики «сходок на­
родних» у ціклопів — то одна з оз­
нак їхнього дикунства для поета.
Одначе фактичне значення на­
родних зборів при формальному їх
п р о в е д е н н і вже с х о д и т ь на ніщо.
Народна маса, прості общинники
не беруть участі в обговоренні пи­
тань — вони лише виявляють своє
с т а в л е н н я до промовця криком,
брязкотом зброї — реакцією, на яку
не дуже зважають їхні вожді. Народ
не має права навіть дорадчого го­
лосу. Коли о д и н з простих опол­
ч е н ц і в під с т і н а м и Трої, «муж із
народу» Терсіт під час зборів нама­
гається висловити с в о ю думку, кри­
тикуючи Агамемнона, його «зами­
рює» О д і с с е й . Х а р а к т е р н о ю при
ц ь о м у є п о в е д і н к а н а р о д у : зі
співчуттям прислуховуючись до
в и р а з н и к а його н а с т р о ї в Терсіта,
він не сміє так само відкрито вис­
тупити на підтримку о с т а н н ь о г о ;
навіть навпаки — народ з готовні­
стю вітає Одіссея, кепкуючи з по­
соромленого правдолюбця.
Т а к и м ч и н о м , с т а р о д а в н я об­
щинна демократія наприкінці
«темних віків» зазнала істотних
змін. Реальна влада зосереджуєть-
50 ІСТОРІЯ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ
2007. • №3
ся все більше в руках найвпливові-
ших п р е д с т а в н и к і в в і й с ь к о в о ї та
землевласницької знаті — басі-
левсів. У пізніші часи під цим тер­
міном розуміли о д н о о с о б о в о г о
правителя з необмеженою, монар­
хічною владою, царя. У гомерівсь­
ку ж добу басілевс, звичайно, таким
правителем ще не був. Згадка Одіс­
сея про необхідність абсолютного
єдиновладдя є, о ч е в и д н о , певною
архаїзацією, намаганням проник­
нути в реальності мікенської доби.
У дійсності ж гомерівські басілев-
си були тільки племінними жер­
цями та суддями, яких могла мати
кожна філа, фратрія чи навіть рід.
Зовні вони дійсно видаються з-
поміж маси народу чи навіть і знаті:
їх супроводжують глашатаї, пурпу­
рова одежа підкреслює їхню велич,
скіпетр — символ влади, — за по­
вір'ями, вручає їм сам Зевс-громо-
в е р ж е ц ь , та й п о х о д ж е н н я с в о є
вони ведуть від в е р х о в н о г о олім­
пійського бога, що вказує, як уже
зазначалося, на певну спробу сак-
ралізації їхньої влади. Проте в усіх
своїх проявах влада басілевсів збе­
рігає патріархальні о з н а к и і, що
особливо показово, суттєво обме­
жується іншими з н а т н и м и особа­
ми. Навіть сама передача у спадок
їхньої влади ще не стає нормою, а
часто здобувається в результаті три­
валого суперництва, змагання, аго-
ну честолюбивих, знатних особис­
тостей. Так, о ч е в и д н о , за свій ро­
зум та інші т а л а н т и був обраний
б а с і л е в с о м І т а к и О д і с с е й , адже
батько його, Лаерт, як це випливає
з поем, басілевсом не був. Та й Те-
лемах, в и з н а ю ч и , що б а с і л е в с о м
бути непогано, не претендує на ус­
падкування влади свого батька, тер­
Зображення корабля, вершника та колісниць з глиняної грецької посудини.
IX—VII ст. до н. е.
НАУКА — В Ч И Т Е Л Е В І
пляче з н о с и т ь претензії на П е н е -
лопу (і на царську владу!) числен­
них женихів — знатних юнаків Іта­
ки. З р е ш т о ю , й в и н а г о р о д а , яку
б а с і л е в с и о т р и м у ю т ь від народу,
має характер добровільних прино­
шень і не могла бути ф і к с о в а н о ю
та регулярною. Що ж стосується так
званих обов'язкових зборів, про які
згадує Гомер, то в о н и , о ч е в и д н о ,
практикувалися з метою відшкоду-
вань затрат басілевсів на виконан­
ня ними функцій суддів, жерців та
вождів — представників усього на­
роду.
Як жерці, басілевси опікуються
родовими культами, слідкують за
виконаннями загальнозначущих
для роду релігійних ритуалів, при­
носять жертви від імені керованих
ними общин. Так поступає Нестор,
коли до нього в Пілос прибуває Те-
лемах, так поступає й Агамемнон
під стінами Трої, та й ще раніше, в
Авліді, де в жертву Артеміді він на
вимогу війська змушений принес­
ти свою рідну доньку Іфігенію.
Як судді, басілевси вважалися
хранителями та тлумачами звичає­
вого права, — закон, разом зі скіпет­
ром, вручав їм також Зевс, — хоча на
практиці до них зверталися, мабуть,
нечасто. В усякому разі, на щиті Ахіл-
ла серед типових сцен, що переда­
ють картини мирного життя, судова
справа розглядається на агорі, перед
очами старійшин роду, басілевси ж
при цьому не з г а д у ю т ь с я ( я к щ о
тільки не проводити знак рівності
між ними та старійшинами).
Найбільш повно влада басілевсів
як племінних вождів проявляється
під час війни. Недаремно такий зна­
вець грецького політичного досвіду,
якАрістотель, називає в своєму трак­
таті «Політика» древню царську вла­
ду незмінюваною стратегією
(військовим командуванням). Басі­
левси стоять на чолі ополчень своїх
родів, фратрій та філ, показуючи
особистий приклад в бою, ведучи за
с о б о ю с п і в п л е м і н н и к і в , за що не
тільки їм, але й їх нащадкам вияв­
л я л и с я п о ч е с т і й шана. Проте
навіть під час війни влада басілевсів
не була абсолютною. І тоді їм дово­
дилося, — хоча би формально, лише
для затвердження своїх рішень, —
с к л и к а т и н а р о д н і з б о р и , долати
опозицію з боку інших представ­
ників знаті, в тому числі й тих, що
складали раду старійшин.
Рада старійшин (геронтів), так
звана Буле, є третьою ланкою ро­
доплемінної тріади. Функціональ­
но вона ще зберігає до певної міри
своє першопочаткове значення.
Геронти виступають представника­
ми р о д о в и х о б щ и н та в е л и к и х
в п л и в о в и х патріархальних сімей.
Вони виділяють із свого середови­
ща посольство для умилостивлен-
ня розгніваного Ахілла; вони при­
носять клятву від імені ними реп­
резентованих общин, вони зреш­
тою, як ми бачили, беруть участь у
розгляді судових справ та у вирі­
шенні найважливіших загальнооб-
щинних справ. Проте по суті своїй
Буле гомерівської епохи не стільки
рада старійшин, скільки саме рада
п р е д с т а в н и к і в знаті, не в залеж­
ності від їх віку, — орган, що про­
водить, коли разом з басілевсом, а
коли й напротивагу йому, відверто
проаристократичну політику.
П і д в о д я ч и п і д с у м о к , можна
сказати, що гомерівський період в
і с т о р і ї С т а р о д а в н ь о ї Греції має
дійсно перехідний характер. Заги­
бель палаців призвела до вивіль­
н е н н я з-під їхньої гнітючої опіки
патріархальної моногамної сім'ї, о
рамках якої міцніє приватна
в л а с н і с т ь та приватна ініціатива.
Успіхи е к о н о м і к и , поряд з інши­
ми обставинами, унеможливлюють
реставрацію територіальної, цент­
ралізованої, монархічної держави
Центр ваги в історичному розвит­
ку переміщується на невеличкі, ізо­
л ь о в а н і о д н а від одної, сільські і
своїй масі общини-поліси, які ви­
конують дві найважливіші функції
захисту землі та населення і регу­
лювання внутрішньообщинни)
відносин.
О с т а т о ч н е ж оформлення по
л і с і в як о с н о в н о г о ф е н о м е н у ан
тичної еллінської цивілізації завер
шиться вже в наступний, архаїчниі
період.