Болгари

Історія поселення

 В Україні болгари з’являються з

середини XVII ст. В 70-90-х роках
XVIII століття розпочинається
цілеспрямоване переселення тисяч
болгар до Північного
Причорномор'я, яке тривало до
середини XIX століття. В наш час в
Україні налічується 233,8 тис. чол. В
Одеській області - 165,8 ис. чол
 Особливості господарства
 Болгари займалися землеробством.
Найурожайнішою була арнаутка - головна
зернова культура болгарських хліборобів, бо
порівняно з іншими зерновими була стійкою
до посухи.
 У степових районах Одещини, і серед болгар
у тому числі, переважали ярі культури, бо
восени не завжди вистачало вологи для
засіву озимих культур, їх проростання і
кущіння, що є необхідною умовою озимого
зерноводства. У степу практикували спосіб
висівання озимих культур в суху землю.
Там зерно лежало (і зберігалось) до осінніх
дощів, від яких і починало проростати.
 Скотарство
 Болгари займалися розведенням овець, які
потребують значно менше доброякісних кормів.
Молоко йшло на поживок сім’ї. З нього робили
тверду бринзу, баранина була повсякденною
їжею. Вовна використовувалася у домашньому
ремеслі і ставала сировиною для фабричного
ткацького виробництва, що давало
господарствам певний прибуток. У домашньому
побуті з вовни виробляли покривала, пілки,
килими, одяг.
 Також в госродарствах болгарів були віслюки,
велика рогата худоба, коні.
 Городництво

 Болгари стали одними з перших, хто

започаткував городництво в степу і зробив
його досить розвиненою галуззю
господарства. Вже в середині XIX століття
тут у великій кількості вирощувано різні
сорти цибулі й капусти, баклажани,
помідори, часник, огірки, дині, кавуни,
гарбузи (кабаки)
 Саме завдяки розвитку городництва у
приміських селищах болгар на одеських
ринках з’явилися овочі й фрукти, які досі
були доволі рідкісним явищем
 Виноградарство

 Багато уваги болгари приділяли виноградарству.

Основним виноградним регіоном було Нижнє
Подністров’я (Аккерман, Шабо), де традиції
виноградарства сягають часів давньогрецької
колонізації, і їх, попри всі складнощі доби
середньовіччя, зберігали представники різних
етносів. Саме Нижнє Подністров’я стало центром
виноградарства в південнозахідному степу. Лише
місцевих бессарабських сортів винограду
налічувалося близько трьох десятків. Аще ж
місцеві сорти (аккерманські, молдавські),
культивувалися кримські, турецькі, французькі.
Виноградники були як приватні, так і громадські.
Виробляли болгари вино загальновизнаними
способами, що дожили до наших днів, але мали й
свої рецепти щодо надання винам оригінальності.
 Традиційне житло і садиба
Перші житла будувалися з використанням найпростіших підручних матеріалів:
глина, пісок, очерет, хмиз, стовбури дерев, солома. Житла перших переселенців
були примітивними, зліпленими за типом землянок, чи напівземлянок
напівзакопаних у землю. Складалися з одного прямокутної форми приміщення під
двосхилим дахом, що тримався на двох центральних підпорах (сохах) і бокових
жердинах. Дах робили з очерету чи соломи і примащували знадвору глиною. Стелі
не було. Посеред хати ставили піч (кимбет, огніште). Попід задньою стіною
мостили з глини підвищення (пат або одьр), яке було спальним місцем. Піч ніби
ділила помешкання на дві частини: кухню і спальню.
Згодом почали ставити наземні житла двох типів: каркасностовпові та ломпачеві.
Для каркасно-стовпових укопували в землю по периметру стовпи, з ’єднували їх
жердинами, переплітаючи очеретом чи хмизом. Стіни з обох боків мастили глиною.
Лампачеві житла будували так, як це робили й українці. Місце, дібране під житло,
освячував священник, господарі й будівельники додавали до цього й свої обрядодії.
По кутках майбутнього будинку (або в один кут) закладали мідні, срібні гроші, чи
алтьни- золоті монети (щоб дім із грошей не виводився), іноді кути поливали
вином, щоб усі мешканці були здорові й веселі
 Традиційний одяг
 Болгарки носили сукман з домашнього полотна у вигляді
сарафана з круглим вирізом. Під сукман одягали
тунікоподібну сорочку, а поверх нього - фартух, підперезаний
поясом з пряжкою. Згодом сукман почав складатися з двох
частин. Верхню шили до стану, а спідницю шили широкою і
рясною. У XX столітті болгарки перейшли на шиті окремо
кофти й спідниця. Голови болгарки запинали хустками, під
якими колись носили сукняну шапочку (фес), потім білу
косинку. Прикраси болгарок - намисто, серед яких чимало
було золотих монет (дукати). Обов’язковим святковим
атрибутом був жіночий пояс із масивною срібною пряжкою.
 Чоловіки носили темного кольору широкі сукняні штани.
Сорочки шили зі вставними рукавами, стоячими комірами,
що мали розтин спереду чи збоку. Характерними для болгар є
широкі й дуже довгі червоні вовняні пояси. Взимку і
чоловіки й жінки, носили кожушані (вовною всередину)
безрукавки, гаптовані чорним орнаментом зі шкіри.
Головним убором чоловіків узимку були смушкові шапки,
влітку - повстяні (войлочні) або солом’яні капелюхи. На ноги
взували цирвулі - щось подібне до постолів з свинячої шкіри
 Громадські та родинні стосунки

 Основу болгарського суспільства складала

родина. Добираючи пару синові чи доньці
надавали ваги особистим морально-етичним
якостям молодих, дивилися, наскільки вони
працьовиті, дбайливі, брали до уваги
майновий стан їхніх батьків
 Голова родини (батько чи дід) зберігав свою
владу ціле життя. Родини болгар здебільшого
були великими і складались з трьох -
чотирьох поколінь. їх називали “ великими”,
або “сімейними громадами”.
 Болгари, на відміну від інших етносів,
надають перевагу не місту, а селу, в якому й
досі бачать можливості до організації життя
за одвічними традиціями
 Календарна обрядовість
Сучасники вважали болгар глибоко релігійним
народом. Водночас болгарські переселенці зберегли
архаїчні риси язичництва, які досить яскраво показують себе
в сучасних обрядах родинних та календарних свят,
перетворюючись на етнографічну особливість.
Одним з популярних є Трифон ден. Присвячено його
виноградові, бо Трифон - покровитель виноградарства і
виноробства. Рано-вранці 1 лютого чоловіки йдуть на
виноградники , щоб виконати ритуальне обрізування
виноградної лози. Кожен з них несе з собою баклагу з вином,
варену курку чи наденицю (домашня ковбаса), йогач (хліб,
випечений спеціально для цієї події). Одітнувши по три
лозини з трьох кущів винограду, господар поливає їх вином,
щоб на осінь мати добрий врожай. По цьому настає спільна
трапеза, де обирають короля виноградника. Найчастіше
називають когось із заможних господарів, але одночасно він
мав бути і добрим виноградарем. Увінчавши його короною з
виноградної лози, з почестями везуть до села. Там він
запрошує усіх до себе на подвір’я, відкубрює бочку з вином і
веселощі тривають допізна.