Повсякденне життя

мешканців України
першої половин ХІХ
ст.

Козакова Мирослава
 План :
1. Житло
2. Поселення
3. Харчування, напої
4. Одяг
5. Види господарської діяльності
6. Шлюб і сім’я становище жінки
7. Культура
 Житло
Перша половина XIX ст. стала часом появи у великих містах кількаповерхових
цегляних будинків. Проте в невеликих містах переважали одноповерхові
дерев’яні оселі.
Будинки заможних господарів були багатокімнатними, за європейською модою
мали парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кабінет господаря,
спальні, кухні, господарські приміщення тощо. Кімнати облаштовувалися
меблями, які, відповідно до побажань і можливостей замовника, завозилися з
Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою кімнат були
дзеркала, килими, годинники, картини тощо.

Оселі ж міської бідноти своїм виглядом

залишалися майже незмінними від
попередніх часів і нагадували сільські
хати, оточені городами й садами.
Поселення
Під імперською владою вигляд багатьох міст зазнав змін. У кожному
губернському й повітовому місті з’явився адміністративний центр із
площею, навколо якої розміщувалися адміністративні установи.
Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та
освітлювалися гасовими ліхтарями.
У XIX ст. на місці давніх напівзруйнованих фортець, які були центрами
міст, потреби в яких уже не було, поставали нові вулиці й місця для
прогулянок. Передмістя поступово об’єднувалися з містами, а давні
шляхи ставали міськими вулицями. Центрами міського життя були
церкви і, звичайно, базари.
Перебування під імперською владою вплинуло й на вигляд українського
села. Особливо це було помітно в Наддніпрянщині. За
розпорядженнями російської влади села впорядковувалися за єдиним
зразком.
У центрі мала розташовуватися площа, від якої розходилися вулиці до
околиць. На ній селянам оголошувалися розпорядження влади,
здійснювалися покарання злочинців тощо. Імперське захоплення чітким
плануванням особливо поширилось на Півдні, де нові села
забудовувалися лише за затвердженими планами під наглядом місцевої
адміністрації.
На західноукраїнських землях австрійська влада, як правило, не
змінювала вигляд сіл.
 Харчування, напої
XIX століттях внаслідок соціально-економічних змін у середовищі
українського селянства український спосіб харчування схиляється до
переважання рослинної моделі. У XIX столітті картопля дуже поширилася
в Україні, її використовують для приготування перших та других страв і
гарнірів до рибних та м'ясних страв. Цей овоч став в Україні «другим
хлібом» і знайшов широке застосування — майже всі перші страви
починають готуватися з картоплею, замінюючи нею звичну городину —
пастернак, ріпу. Також, слід відмітити що відбулося розмежування кухні
на їжу для заможних і простих селян. Основу харчування становили
рослинна і борошняна їжа, каші . Поширеними стравами були борщ,
галушки, юшки, пшоняна і гречана каші, вареники, пампушки з часником.
Значне місце займала риба, у тому числі солона. М'ясна їжа готувалась не
так часто. Найпопулярнішими були свинина і свиняче сало. Серед напоїв
були поширені узвар, варенуха, сирівець. Був навіть чай який селяни також
частенько пили. Чай завозили з Китаю через Росію.
Заможні могли дозволити собі дуже вишукані на той час страви : паштети,
котлети, салати, бутерброди, устриці, вишукані тістечка, всілякі соусиі
багато іншого. Обід мог складатся з 6-7 страв.
 Одяг
Для виготовлення в основному використовувався різноманітний
саморобний матеріал. З полотна шили сорочки, з сукна — верхній
плечовий одяг, з художньої тканини — жіночий поясний одяг, шкіра
йшла на взуття, а подекуди — на деякі предмети одягу. Український
одяг багато оздоблювали вишивкою – жіночі і чоловічі сорочки,
верхній одяг, спідниці, головні убори, фартухи. Вишивка мала
символічний характер, у всіх регіонах у неї був свій колір, техніка,
орнамент.

Чоловічий одяг
Традиційний чоловічий одяг українців – конопляна або льняна
сорочка і вовняні штани. Сорочка часто використовувалася як
верхній одяг.Головною відмінністю української сорочки є наявність
пазушки - невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками.
Вишивали на пазушці чорними і червоними нитками.
 Одяг
Жіночий одяг
Основою костюма є жіноча вишиванка, яка була
трохи довша, ніж чоловіча і складалася з двох частин.
Нижня частина шилася з більш щільної і грубої
тканини. Поверх сорочки одягали запаску або
плахту. Плахта являла собою полотно до 4 метрів у
довжину, яке пряли з фарбованої вовни. Його
розрізали на три рівні частини, а потім дві частини
пришивали до третьої таким чином, щоб середина
нижньої знаходилася навпроти розрізу бічних
частин. Плахту обмотували навколо талії,
прив'язуючи зверху поясом. Вишивка на плахті була
досить стриманою і невибагливою. Поверх плахти
спереду одягали запаску, певну подобу сучасного
фартуха. Велике значення в українському жіночому
костюмі відводилося прикрасам. Так, поверх
вишиванки одягали намисто або буси. Кількість і
розмір намистин безпосередньо говорили про
фінансове становище родини. Святковий жіночий
костюм відрізнявся від повсякденного якістю
тканини, розмаїттям кольорів і візерунків. У святкові
дні дівчата одягали на голову вінок, а на шию
якомога більше різнокольорових прикрас.
 Сільське госодарство
Українці здавна займалися землеробством, тваринництвом, городництвом,
садівництвом, бджільництвом, мисливством і рибальством. Вирощували жито,
пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою
коси й серпа. Поряд із новими культурами не забувалися й звичні буряки,
капуста, гарбузи, морква, цибуля,
часник, огірки тощо.
У більшості господарств залежно від достатку
тримали волів, коней, корів, овець, свиней, кіз,
різну птицю. Особлива увага приділялась
розведенню волів, які були основною тягловою
силою. Невід’ємною складовою українського
пейзажу були сади. Вони оточували селянські
хати, закладалися при монастирях і
поміщицьких маєтках. Скрізь вирощували
яблука, груші, вишні, сливи, на Півдні —черешні,
горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та
Закарпатті —виноград.
Шлюб і сім’я становище жінки
У цей період сім’я зберігала важливе значення для українців. Сімейні
відносини, як і раніше, регулювало давнє звичаєве право — неписані
народні традиційні норми, із якими в багатьох випадках змушені були
рахуватися церква й державні установи. Зокрема, традиціями
звичаєвого права освячувалася підлеглість жінки чоловікові, але
заперечувалися нерівноправність, зловживання, передбачалося право
жінки на майно сім’ї тощо.Звичаєво-правовими установками
утверджувалися чистота й цілісність сім’ї, любов і шанобливе ставлення
до батьків, піклування про дітей, засуджувалася подружня невірність і
будь-які інші порушення традиційних моральних засад сімейного
співжиття. У цей період в українців існували два типи сімей: малі та
великі. У документах XIX ст. міститься чимало відомостей про спільне
проживання й господарювання кількох поколінь сімей. Були сім’ї, що
складалися з 30 й більше осіб. Існування великих сімей зумовлювалося
не лише традицією, а й економічними причинами: спільними
зусиллями було легше вести господарство, сплачувати податки тощо.
 Культура
Література
Умови для розвитку української літератури та мистецтва були вкрай
несприятливі, особливо у Наддніпрянській Україні. Але українські
письменники говорили зрозумілою народові мовою, оповідали про
добре відоме йому, були порадниками. Творчість Т. Шевченка дала
потужний поштовх розвиткові українського художнього слова.
Видатним явищем була діяльність П. Куліша, зокрема його перший
національний історичний роман «Чорна рада».

Розвиток театрального мистецтва

Величезних здобутків досягла українська драматургія. Популярними
п’єсами, які роками не сходили і не сходять з театральних підмостків,
відзначилися Михайло Старицький («Не судилося», «За двома
зайцями», «Маруся Богуславка»), Марко Кропивницький («Дай серцю
волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса осі виїсть», «Глитай,
або ж Павук») і особливо Іван Карпенко-Карий («Безталанна»,
«Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн»,
«Суєта»).
 Культура
Архітектура
Розмах будівництва внаслідок зростання
чисельності населення міст, потреба в нових
приміщеннях дала поштовх для розвитку
архітектури. За участю Олександра Беретті в
Києві було збудовано Володимирський собор
(1862-1896 рр.), спроектовано ряд будинків на
Володимирській вулиці. Видатними
архітектурними пам’ятками є будинок з
химерами в Києві), будівля оперного театру в
Одесі, 1883-1887 рр, будинок резиденції
митрополита Буковини в Чернівцях 1864-1873
рр., будівля оперного театру в Києві та інші.
Дякую за
увагу !