Зміст

Захопливі та цікаві факти про козаків....................................................................................................2

Головний це кухар!..............................................................................................................................2
Козаки без хліба!.................................................................................................................................2
Вуса та оселедець козаків.................................................................................................................3
Козаки і кобзарі...................................................................................................................................4
Про козаків-характерників.....................................................................................................................6
Хто ж такі козаки-характерники?...................................................................................................7
Про походження характерників........................................................................................................7
Вірування характерників.....................................................................................................................8
Відомі характерники...........................................................................................................................9
 Українське козацтво.

Захопливі та цікаві факти про козаків

Головний це кухар!

Як це не рідко було і серед інших «лицарів шаблі», наприклад серед

піратів, нерідко головним був кок на судні. На початку СІЧІ головним Гетьманом
був «кашевар», тобто кухар. Недаремно і назва була Кошевий Отаман!

Кошови́йотама́н (кошовий) — виборна службова особа в Запорозькій Січі

(XVI–XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову,
адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі.

Кошових отаманів до середини XVII століття часто називали гетьманами.

У Козацькій Республіці владу кошового отамана («батька», «вельможного

добродія») обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий
щороку1січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки
висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю
шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року
честь, і йшов у свій курінь.

Козаки без хліба!

Козаки кожного куреня мешкали разом зі своїм отаманом. Для приготування

їжі у кожному курені був кухар, якому допомагали кілька хлопчиків, що
приносили йому воду й чистили казани після обіду. Цей кухар одержував два
карбованці на рік від куреня і по п’ять копійок від кожного козака, який
харчувався у курені.

Їжа була дуже проста. Обід складався з двох страв. Перша звалася «саламаха»,
вона нагадувала кашу, приготовану з борошном, водою та сіллю. Друга мала

2
 Українське козацтво.

назву «тетеря» і являла собою суміш борошна, крупи та проса. Вона була трохи
рідша за саламаху, бо в неї додавали багато слабенького пива або рибної
юшки. Провізію купували за гроші куреня. Згадані страви подавали у великих
посудинах, які звалися «ваганки», але ніколи не вживали хліба. Козаки, які не
задовольнялися звичайними стравами, а хотіли їсти м’ясо або рибу, купували їх
за власні гроші у складку гуртом.

Козаки, які не належали до жодного куреня і заробляли собі на життя яким-

небудь ремеслом чи торгівлею, мешкали у своїх хатах на околицях, живучи за
власний рахунок. Звичайно вони мали ліпше харчування, ніж отамани, й до того
ж їли хліб.

Кожен запорозький козак, старий чи молодий, мав рушницю, алебарду й

шаблю, які тримав завжди напоготові. Дехто мав також пістолі. Вони самі
виготовляли цю зброю на Січі, а порох та кулі купували. Втім, кулі й порох вони
робили й самі, але поганої якості.

Вуса та оселедець козаків.

Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що

козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та
обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом
дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у древніх слов’ян немає жодного бога з
бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався здавна
божественним. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто
грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись
над ними і витягнути за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска, була
притаманна не тільки козакам. В древні часи оселедця вистригали єгипетським
фараонам, індіанцям з деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським
самураям… Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця».
Різниця між ними і козаками полягала лише в тому, що запорожці вистригали
оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи
3
 Українське козацтво.

на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо
за чуприну».

Козаки і кобзарі

КОБЗАРІ – це окремий феномен української культури.Козаки і кобзарі це така ж

невід’ємна частина один одного, як хліб і борошно.Кобзарство – це унікального
явища світової культури, корені якого сягають у сиву старовину.Кобзарі
об’єднувалися в організації з особливим влаштуванням, своєрідною системою
обрядів вступу нових членів, умовами їх підготовки, навчанням і особливостями
поведінки. Ці організації називалися кобзарські (лірницькими) “братствами”,
або “гуртами”, в яких були свої “Отаман” (ватажки, отамани), свої “сотники” і
“десятники”, “суддю” (судді), “скарбник” (скарбники ) – що повністю повторює
січове пристрій самого запорізького братства, або Коша. Ці організації діяли за
територіальним принципом. Таємничість інформації, яка передавалася усно,
обряди посвячення, ритуальне поведінку і т.д. уподібнювали ці організації
язичницьким громадам жерців. Такими вони були на ранніх етапах розвитку.
Можливо, частково з цим пов’язаний той факт, що до кінця 18 ст. майже не
збереглося відомостей про кобзарів.

Як же пов’язані кобзарі та козацтво? Як правило, це були колишні запорожці,

які постраждали від ворогів під час битв або в полоні, або ж старі козаки, які не
могли вже воювати, але залишилися вірними козацтву. Деякі з них жили разом
з братчиками на Січі, щоб піднімати бойовий дух молодих воїнів. Існують
згадки, що перед вирішальними битвами козаки слухали спів кобзарів, і це
надихало їх на ратні подвиги. Інші кобзарі бродили, зупиняючись в містах і
селах, де на центральних площах виконували свої твори, розповідали людям
останні новини. Цим вони піднімали національну самосвідомість народу,
вселяли віру в незалежність української держави. Тому всі завойовники
української землі переслідували і вбивали народних сліпців.17-18 століття
залишили поодинокі відомості про носіїв української героїчної поезії – кобзарів.
Відомо про кобзаря Рихлівська, на прізвисько Бандурка (або Милий), який
називався “гайдамацьким бандуристом” за участь в народних повстаннях; а
4
 Українське козацтво.

також про Грицька Кобзаря. Про останній збереглися документальні відомості,

що він був козаком. Потрапивши з двадцятьма побратимами в турецький
полон, він увійшов в довіру до ворогів і був призначений наглядачем на
“каторгу” (галеру), але з часом влаштував втечу козаків, видавши їм турецький
одяг, за що йому турки викололи очі. Про нього існують легенди, зокрема, про
вбивство під час гайдамацького повстання і поховання в Канівському лісі.

Прославлений фастівського полковника Семена Палія, якого Петро 1 вислав до

Сибіру, навіть у неволі не розлучався з кобзою. Існують також відомості про
утримання Петром 1 незрячих кобзарів Любистка і Ніжевіча і однієї кобзаркі,
ім’я якої невідоме, як придворних співаків. Згодом любистку вдалося втекти з
царського двору.

Архівні документи 18в. свідчать, що три кобзаря, учасники Коліївщини, були

страчені: Прокоп Скряга з міста Остапова, Сокової зять з с.Шаржіполя, Василь
Варченко з міста Звенигородка. Перші два були учасниками збройних повстань.
Про останнього з них записано наступне: “Стратити за те, що він разом з
ватажком загону повстанців Ремез обійшов багато сіл і містечок і гайдамакам
на бандурі грав”.

Ось так стратили тільки за те, що грав на бандурі!!!

Ряд вчених відзначають і той факт, що крім уміння грати на музичному

інструменті (кобзі, бандурі чи лірі), співати думи та пісні, знати правила і закони
братства, учні переймали від майстрів і певну таємну інформацію, яку не мали
права розголошувати, що обумовлювало дуже строгий відбір тих, кого брали в
братство. Наприклад, існували у кобзарів свої засекречені “Устіянскіе книги”,
зміст яких не можна було розголошувати під страхом смертної кари. Були у
кобзарів і свої таємні пісні, наприклад, Ф.Лавров згадує пісню про Жуйку
(заклинання нечистого) та про таємничий танець: “У незрячих кобзарів і

5
 Українське козацтво.

лірників був і свій танець, що звався” лебійскаяскакомка “(дідівський танець).

Він у чимось нагадував український козачок, але виконання цього танцю ніхто
не бачив, тому що він виконувався лише тоді, коли кобзар або лірник
отримував “визволку”.

Під час виконання танців хтось з лірників чи кобзарів обов’язково стояв на

сторожі і стежив, щоб ніхто зі сторонніх не побачив “лебійскойскакомкі”.

Про козаків-характерників

Побувавши на місцях козацької слави, можна переповнитися тим, що почати

активно вишукувати інформацію про козацтво. Дещо мені розповіли, коли я був
у Кам’янці-Подільському, дещо довідався у Хотині, але із того усього найбільше
мені запам’ятались козаки-характерники. А чи чули ви про таких? Мабуть чули
про самураїв, йогів, ніндзя та інших неймоворних воїнів чи медитаторів, а от
про наших визначних та непересічних українських представників, мабуть, ні.
Хотілось би якось заповнити цю порожнечу та більше розповісти вам про них.

На справді, інформації про характерників надзвичайно мало, здебільшого це

якісь коротенкі записи, котрі в основному записані за спогадами звичайних
людей, що робить їх оповитими небелицями та домислами, та спонукає
ставитись до них як до досить умвного наукового джерела. Я витратив
достатньо багато часу мандруючи інтернетом, щоб знайти хоча б якусь
інформацію про характерників, я прекрасно усвідомлюю, що все те, що
написано нижче не є на всі 100 відсотків правдою, і вам не слід сприймати це як
беззаперечний факт. Просто хотілось, щоб ця інформація підштовхнула вас до
певних роздумів та розширила ваші горизонти про наших славних предків.

6
 Українське козацтво.

Хто ж такі козаки-характерники?

Слово “Характерники” походить від сильного характеру, від міцної волі, що

могла зрушити гори.Це магічна сила від народження, що надавала людині
особливих, дуже часто надприродніх умінь та сил. Характерники не мерзли у
зиму, ходячи босими по снігу; могли перебувати під водою годинами; кажуть,
що їх не брали кулі, і вони могли проходити крізь стіни.

На преший погляд складно у це повірити, бо зазвичай ми вважаємо, що на такі

речі спроможні лише йоги, самураї, інші особливі люди, що живуть у Японії,
Індії, Китаї і т.д. Та ми ніколи не задумувались, що і ми теж щось подібне
уміємо.

Про походження характерників.

Свій початок козаки-характерники ведуть ще від давньоукраїнських

язичницьких волхвів (віщунів, чародіїв). Пантелеймон Куліш написав про
походженнея козака-характерника наступне:

О козаки! Зветесь ви християни,

І так шукаєте собі безпеки,

Як ваших предків хижаки погані

Навчили у віки якісь далекі.

В. Шевчук пише про волхвів: «Вони, вважалося, знали таємну силу речей, явищ і
володіли своєю, виробленою в століттях, наукою і прийомами, з допомогою
яких цю віру вселяли в маси. Вони займалися пророцтвом, тобто віщували про
майбутнє, через що і називали їх віщунами».

7
 Українське козацтво.

В. Пилат вважає, що: «після хрещення Русі, переслідувані князями та греками

волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у
віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра,
побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах і багаточисельних лісах України (Русі)
волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до
вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди».

Відразу на думку спадають предки козаків, таємничі степові люди.

Вірування характерників.

Вважається, що більшіть характерників були язичниками, про це свідчать слова

Я. Новицького: «Легенда розповідає, що багатовіковий святий дуб був місцем,
де збиралися запорожці і козацька рада для обговорення політичних та
громадських питань; під дубом лунали запорозькі молитви. В 1775 році, після
Троїцьких свят, запорожці в останній раз віддали шану святому дубові, де вони
розпили кілька бочок горілки і в останній раз відтанцювали запорозького
козачка».

Іншим доказом було те, що «їх ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці
по-своєму». Як розповідають легенди, декотрим характерникам, забивали в
груди кілок, щоб вони після смерті не вставали, от такі собі українські
вурдалаки.

Дуже часто характерників ховали лицем донизу, за звичаєм, що склався ще із

часів скіфів. За словами С. Бессонової, таким чином хоронили «небезпечних
людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для
того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм
животворним промінням».

8
 Українське козацтво.

Кажуть, що одну могилу козака-характерника було знайдено у 1936 біля села

Архангельська, Ясинуватського району, Донецької області. Козак у червоних
шароварах та синьому жупані лежав лицем донизу, за поясом мав площину
горілки. Звичайні пересічні люди називали козаків-характерників чаклунами, а
священники вважали, що у них вселився біс.

Відомі характерники.

Слід згадати, що характерники зазвичай формувались у окремий невеличкий

загін, що міг вщент розбити цілу армію супротивника. Здебільшого
характерниками були деякі гетьмани та кошові – себто вищі ешалони козацтва.
Найвідомішими характерниками були Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван
Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко.

Дуже багато легенд ходять про уславленого кошовго отамана Івана Сірка.
Кажуть, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, вони весь час
возили його тіло із собою у походи і це дозволяло їм перемогти удвічі
сильнішого ворога. Також відомо, що у мертвого Сірка відрізали руку та
тримали її як талісман щастя.

У наступному дописі я спробую розповісти про езотеричні практики

характерників, власне саме те, що є найнепересічним та особливим у нашій
славній козацькій історії.